№16 (113) 24 серпня 2016 року ГАЗЕТА ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРАЦЮЄ НА ЗЕМЛІ Передплатний індекс 89782 www.ridneselo.com

Щоб покласти цьому край, 11 серпня вони пере-крили проїзд машин із

кормами та почали безстроковий протест. Вимога – негайно закри-ти виробництво. Їдкий сморід гноївки вже кілька років не дає біличанам дихати. За різними даними, на свинокомплексі утри-мується від 36 до 80 тис. голів.

Свинокомплекс «Сільські традиції» понад чотири роки тому звів агрохолдинг «БЕЗРК-Белгранкорм». Спочатку місцеві мешканці раділи, що з’являться робочі місця. За кілька місяців за-везли свиней, от тільки введення в експлуатацію системи чотири-ступеневої очистки, яку обіцяли, відклали на потім. Уже за кілька місяців селище почало потерпа-ти від шкідливих викидів свино-комплексу, що розташувався на місці колишнього корівника, за 400-500 м від житлових будинків і дитсадка. А це вже є порушенням санітарних норм, за якими ви-робництво мали розташувати не ближче, ніж за півтора кілометра.

ЕКОЛОГИ НІЧОГО НЕ БАЧАТЬ– Чуєте, як я хриплю? Це через

отруєння цими газами, – розпо-відає місцева активістка Лідія Плужник, викладач хімії та біо-логії. – Я в Біликах тільки влітку живу, обробляю городи, а на зиму тікаю додому в райцентр. Там усі симптоми минають, а тільки-но повертаюся в село, починаю хво-ріти. І не тільки я. Онкологічні, легеневі захворювання, уроло-гія... В обласній лікарні вже впіз-нають біличан за симптомами.

У серпні жінка разом із сотнею біличан почала пікетування сви-нокомплексу.

– Щоправда, керівництво центральної районної лікарні наших проблем упритул не ба-чить, пише рапорти, що захво-рюваність падає. Доводиться їздити на лікування аж до Пол-тави. Місцеві екологи наразі теж не знаходять порушень, – каже Лідія Дмитрівна.

Протести в Біликах уже не вперше. Кілька років тому біли-чани домоглися закриття свинар-ника через суд, тоді позивачем виступала обласна екологічна ін-спекція, проте бізнесмени подали апеляцію. Дійшли аж до Верхо-вного Суду. І раптом з’ясувалося, що інспекція не сплатила судовий збір за розгляд справи. Нібито не мала коштів. Та якщо би білича-нам про це повідомили, то вони б радо склалися по кілька гривень, щоб нарешті отримати змогу ди-хати чистим повітрям.

– Каналізаційні гази смертель-но небезпечні, якщо концентра-ція висока. Та це ще півбіди, –

веде далі Лідія Дмитрівна. – Через свинарники в селищі проблеми з водою. На свинокомплексі беруть артезіанську воду, нею і поять, і миють. Потім усе це пливе у від-стійники, а звідти – у ґрунтові води. Пити воду з криниць стало небезпечно через ризик отруєн-ня. До того ж селян обмежують в об’ємах води. Приміром, не до-

зволяли поливати грядки. У той же час свинокомплекс бере вчет-веро більше води, ніж усе селище.

ВИСТАВИЛИ УЛЬТИМАТУМ Селяни стали наполягати на

громадських слуханнях. Їх прове-ли, але формально, тому нічого не змінилося. І кілька сотень біличан знову вийшли протестувати. Ак-

цію назвали «Свиномайданом». – На третій день акції до нас

завезли кілька автобусів моло-диків у спортивному. А нас сто-яло кілька сотень. Одна жінка стала на дорозі кормовозу, що прямував на свинокомплекс. Вантажівка під’їхала впритул, стала відтісняти її. Не дай Боже, могла жінку переїхати. Ми ви-

кликали поліцію. Приїхали кіль-ка нарядів, але не втручалися. Люди обурилися і вже гуртом перегородили дорогу кормово-зам. Виставили ультиматум: «Від сьогодні більше ніяких свиней у Біликах! Вивозьте їх куди хоче-те!» – згадує активістка нещо-давні події.

ЛЬОХА-МАТИ ТА ПОРОСЯТА-ДІТИСвинарі теж не збираються

так просто здаватися. У найвищі інстанції розсилають численні звернення трудового колективу з наріканнями на «вкрай склад-ну морально-психологічну та соціально-напружену ситуацію, яка склалася навколо підпри-ємства». Мовляв, якщо його за-криють, свинарі з Біликів звер-нуться по захист до світової бізнес-спільноти, бо агрохолдинг «БЕЗРК-Белгранкорм» працює з 20 країнами Євросоюзу. На їхнє переконання, свинарники пови-нні й далі працювати. Так збере-жуться робочі місця, податки. А недоліки, якщо вони і є, неодмін-но виправлять.

Робочих місць, дійсно, шкода. На свинокомплексі з 300 осіб 37 – жителі Біликів. Нині вони на но-жах із односельцями.

– Коли ми почали добиватися закриття свинарника, один ве-теринар говорив: «Свиня – це ж мати! А поросятка – це ж діточ-ки! Ви розумієте?! А ви їх під ніж хочете віддати!» Ми, бачте, негу-манно ставимося до тварин. Ніби вони для краси свиней розводять, а не на м’ясо! – продовжує Лідія Дмитрівна. – А те, що в нас діти астмою хворіють, задихаються, блюють, коли зі свинарника отой каналізаційний газ розносить по всьому селищу, їм байдуже. Зро-біть нормальні очисні споруди – і працюйте собі. За чотири роки не змогли все довести до пуття, значить, закривайтеся. Керівник ще 2014-го слізно божився, що все зроблять до осені. Одна осінь пройшла, друга, третя... Лише обі-цянки. Розказували, що проект очисних систем загубили, тому робитимуть новий.

БОБРИЦЯ ЯК ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОГО

ТРИАТЛОНУ

5

КОХАЛА ДИНЯ

ОГІРОК…

8

ПРИТУЛОК ДЛЯ БЕЗГОСПОДАРНИХ

КОРІВ І КОНЕЙ

11

На Полтавщині влаштували свиномайданСморід, хвороби та неякісна вода дістали жителів селища Білики Кобеляцького району

ПРОДОВЖЕННЯ НА СТОР. 2

Люди перегороджували дорогу кормовозам гілками, а потім ставали на шляху самі

Класичний майдан: із наметами і бажанням стояти до повної перемоги Вивозили туші як докір селянам

Із 25-річчям Незалежності України!Із 25-річчям Незалежності України!

NP.P

L.U

A

NP.P

L.U

AN

P.P

L.U

A

2 №16 (113) 24 серпня 2016 року

ÍÎÂÈÍÈ ÃÀËÓÇIПЛАНУЄ СКУПИТИСЯ

Тендерний комітет Держре-зерву України скасував за-старілу процедуру закупівлі м’ясних консервів, субпро-дуктів і готових страв із м’яса і з серпня перейшов на сис-тему електронних закупівель «ProZorro». Із серпня до кін-ця року в засіки Батьківщини закуплять риби, консервів і осетрової ікри на 25,8 млн грн, олії – 51,9 млн грн, пше-ниці 2 і 3 класів – 374 млн грн. Про терміни та обсяги закупівель інформують на сайті gosrezerv.gov.ua.

УТОРГУЄМО 6 МІЛЬЯРДІВ?

Із 63 млн т зерна нового врожаю – пшениці, кукуру-дзи, сої – за кордон прода-дуть 41 млн т, збільшивши рекорд минулого року. Такі прогнози дала Українська зернова асоціація. Якщо світові ціни збережуться на теперішньому рівні, експорт може принести вітчизняним виробникам більше 6 млрд доларів. Однак ціни можуть значно знизитися через ви-соку врожайність у Північній Америці та Росії.

КРЕДИТИ АГРОХОЛДИНГАМ

Українські агрохолдинги за-лучили торік 315 млн дола-рів інвестицій від Європей-ського банку реконструкції і розвитку, що на 60% більше рівня докризового 2013 року. Позичали переважно на поліпшення логістичної інфраструктури – транспор-тування та зберігання про-дукції. Найбільше отримала компанія «Нібулон» (130 млн доларів) та агрохолдинг «Ми-ронівський хлібопродукт» (85 млн доларів). Брали на підтримку виробництва зер-нових і олійних культур, за-купівлю нового обладнання, повідомили в Українському клубі аграрного бізнесу.

ЦІНА ПОСІВНОЇ

Посів озимих культур обі-йдеться в 4,1 тис. грн/га, порахували в департаменті фінансово-кредитної політи-ки Мінагропроду. Порівняно з 2015-м оціночні витрати зросли на 600,9 грн/га. Під озимі аграрії планують пусти-ти цієї осені 6,3 млн гектарів.

САДІВНИЧІ МОДИ

Найчастіше українські са-дівники садять яблуні сорту Голден Делішес, який нині росте в кожному п’ятому гос-подарстві. Друге місце нале-жить сорту Ренет Симиренка, хоча за п’ять років його част-ка скоротилися на 2% – до 17% площ садів. Третій за популярністю – Джонаголд. Це кожне десяте деревце, посаджене торік. Українські сади завойовують сорти Фуджі, Чемпіон і Флоріна (по 3% кожен). В опитуванні, проведеному агентством «АПК-Інформ», садівники називають і сорти Топаз, Пі-нова, Лігол, Ліберті, Едера. Усі вони відзначаються три-валістю зберігання та незна-чним враженням паршею та деякими іншими хворобами. Інтерес до сорту Джонатан значно знизився.

Яйця із 19 українських птахофабрик, що входять до агрохолдингу «Авангард», отримали

сертифікат кошерності – стандарту якості Ізраїлю. Тепер їх можна продавати в цю країну

На Полтавщині влаштували свиномайдан

СУСІДИ ПРИЙШЛИ НА ДОПОМОГУ

Багаторічне оббивання поро-гів обласних очільників і різних партійних осередків не принесло жителям результату.

– На жаль, в Україні багато бізнесменів вирощують свиней «по-білицьки», – каже громад-ський активіст із Кременчука, юрист за фахом Ігор Чадюк. – У сусідньому райцентрі Глобине теж працює подібний свино-комплекс. Він менший за біли-ківський, проте шкоди завдає чималої. Там людям теж затур-кують голови. Кажуть, терпіть, бо це ваша остання можливість мати роботу. Не дають людям спокійно жити кілька свино-комплексів у Сумській і Хмель-ницькій областях. Мусимо допо-магати одне одному.

За словами Ігоря, вперше по-чали блокувати доставку кормів на свинокомплекси-порушники у Тернопільській області. Подіяло: там побудували сучасні очисні установки. У Біликах пікетуваль-ників намагалися розігнати, по-грожували, викликати батальйон спецназу «Полтава». Та біличани вже не в тім’я биті, кажуть: «Нас уже вантажівки давили, то ми «Полтави» не злякаємося».

ВЛАСНЕ ЖИТТЯ – ДОРОЖЧЕСелищний голова Біликів Юрій

Латиш запевнив нас, що стоїть на боці протестувальників. Звісно, місцевий бюджет зазнає втрат, бо свинокомплекс щороку відрахо-вував 1,3 млн грн, проте життя й здоров’я селян дорожче.

Біличани довго намагалися привернути увагу до свого лиха обласних очільників. Ті скликали наради, але закрити свинокомп-лекс не наважувалися. Аж поки люди не перекрили дорогу.

Білики нібито здобули перемо-

гу. Бізнесмени пообіцяли вивезти всіх тварин впродовж трьох міся-ців. Пікетувальники, у свою чергу, дозволили завозити корми. Що-правда, поки що зі свинокомп-лексу вивозять щотижня по 2 тис. голів. Та якщо на фермі й справді 80 тис. голів, із такими темпами їх вивозитимуть щонайменше про-тягом року.

На сторінці ТОВ «Сільські традиції» у фейсбуці повідо-мляється, що свинокомплекс «працює згідно з екологічними вимогами» і «вирішив усі еколо-гічні питання», а «Сільські тра-диції» – приклад європейського виробництва». Упродовж тижня газета намагалася почути думку від керівників зразкового під-

приємства, проте не змогла вста-новити зв’язок за телефонами, вказаними на сайтах. Надіслали повідомлення на електронну по-шту. Тепер чекатиме відповіді та стежитиме за подальшими поді-ями, крапку в яких, ясна річ, ста-вити ще рано.

Сергій ГРОМОВИЙ

КОЛИ ГАЗ НЕ ВБИВЦЯ, А ДОБРОДІЙ Відходи тваринницьких комплексів можуть приносити чималий дохід. Наприклад, у Дніпропетровській області біореактори для утилізації органічних відходів діють із 2003 року, переробляючи до 80 кубо-метрів стоків за добу. Придатна будь-яка сировина органічного походження, у тому числі й відходи виробництва м’яса, рослинна маса.

Органічне добриво зі свинячого гною отримують за місяць після закладання, та найбільший дохід мають від біогазу, що на 60-65% складається з метану. Його вико-ристовують для виробництва елек-троенергії та опалення приміщень. Нині такий комплекс зводять у Чер-нігівській області. Газ ітиме до газо-вих плит селян, на заправку авто та тракторів. Кошти на спорудження, 1 млн євро, надав Європейський банк реконструкції та розвитку. Біо-реактори продають в Україні кілька компаній, вони ж займаються уста-новкою та обслуговуванням.

Для німецьких фермерів виробни-цтво біогазу й біодобрив – справа не менш вигідна за виробництво сільгосппродукції. У Китаї понад 30 млн сільських родин установили індивідуальні біогазові установки, заощаджуючи імпортний газ. Аме-риканські вчені пропонують ви-користовувати свинячу гноївку для асфальтового покриття, оскільки вона за властивостями схожа на мазут.

ЗАКІНЧ. ПОЧАТОК НА СТОР. 1

Люди не стримували емоцій

За чотири доби на свинокомплекс не в’їхав жоден кормовоз

Із 1 вересня електроенергія по-дорожчає на 25-30%, залежно від рівня споживання. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг, уже вдруге за рік підвищує ціни. Із вересня дітимуть такі тарифи:

до 100 кВт/год на місяць – 0,714 грн (було 0,57 грн);

100 кВт/год – 600 кВт/год на місяць – 1,29 грн (було 0,99 грн);

понад 600 кВт/год – 1,638 грн (було 1,56 грн)

Багатодітні, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу платитимуть 0,714 грн/кВт незалежно від обсягів спо-живання.

Менше 50% тарифу (однак лише за 130 кВт/год на міс.) пла-тять постраждалі, ліквідатори, інваліди та вдови ліквідаторів аварії від Чорнобильської ката-строфи, ветерани війни, учасни-ки бойових дій і сім’ї загиблих.

Одна сім’я з трьох осіб у се-редньому споживає 150 кВт/год на місяць, отже з вересня ви-трати становитимуть 136 грн. Причому третину цього обсягу

витрачає холодильник. Попри те «Київенерго», приватна ком-панія-монополіст із постачання електрики в столиці та області, на своєму інтернет-сайті пере-конує, що високі тарифи спри-ятимуть ощадливому викорис-танню енергоресурсів.

Тим часом прем’єр-міністр Володимир Гройсман нагадує на своїй сторінці у Facebook: якщо сукупні витрати на ко-мунальні послуги становити-муть більше 15% доходу сім’ї, треба просто оформити субси-дію.

Нагадаємо, що уряд також переглядатиме розмір прожит-кового мінімуму. Відтак у трав-ні мінімальну пенсію за віком було збільшено на 56 грн – до 1130 грн. Розмір мінімальної зарплати – на 72 грн, до 1450 грн. Наступне підвищення від-будеться 1 грудня. Мінімальна пенсія становитиме 1247 грн, а мінімальна зарплата – 1600 грн.

Тарифи ж зростатимуть і далі, наступного разу їх підви-щать 1 березня наступного року.

Володимир НОВОСАД

ÅËÅÊÒÐÈÊÀ ÄÎÐÎÆ×Àª

Чи встигнуть зарплати за тарифами?

3,7 мільйона родин отримують

субсидії на житлово-

комунальні послуги та

опалення. Із них 1,1 млн

живуть у селах

[ У РУСІ ЖИТТЯ ]

NP.P

L.U

AN

P.P

L.U

AV

IL

NE

.OR

G.U

A

3№16 (113) 24 серпня 2016 року

ÏÎIJ¯  ÐÅòÎÍÀÕНОВИЙ АСФАЛЬТ ПОЛТАВЩИНИ

Ремонт автодороги державно-го значення Р-60 Кролевець – Ромни – Лохвиця – Пирятин розпочали минулого тижня. ТОВ «Шляхове будівництво Альтком», що перемогло в конкурсі, зніме верхній шар покриття (5 см) і покладе новий шар асфальту за-втовшки 24 см. У межах Полтав-ської області відремонтують 82,5 км. Кошторис у 83,7 млн грн профінансують із Держбюджету. Двосмугова автодорога Р-60 сполучає Полтавську, Сумську та Київську області. 10 років на ній виконували лише ямковий ре-монт, і через значні деформації – колійність, напливи, тріщини та вибоїни – магістраль стала ава-рійно небезпечною.

ЄВРОРЕМОНТ ДЛЯ СТАРЕНЬКИХ

Німецьке товариство міжна-родного співробітництва (GIZ) допомагає реконструювати Дні-пропетровський обласний ге-ріатричний пансіонат. У кількох корпусах на лівому березі Дні-пра живе 600 осіб літнього віку. У цокольному двоповерховому приміщенні, що багато років стояло пусткою, облаштували 18 кімнат на 70 осіб. Кожна отри-мала нові меблі, сучасний сан-вузол із душовою кабінкою та приладдя для інвалідів на візках. До кінця року відремонтують ще три корпуси, витративши 20 млн грн від німецьких донорів. Капремонт житлових корпусів, а також тренажерного залу, банно-прального комплексу завершать 2017 року. Це найбільший у країні заклад для стареньких, який звели 37 років тому й досі не оновлювали. В області діє 18 геріатричних закладів. Ще один проект облдержадміністрації та GIZ – лікарня «Солоний лиман», де відкриють реабілітаційний центр для бійців АТО та пере-селенців.

4000 ГА ШУКАЮТЬ ГОСПОДАРЯ

208 земельних ділянок держав-ної власності у Львівській об-ласті пропонують взяти в оренду для сільськогосподарського виробництва. Найбільші ділянки – у Дрогобицькому (795 га) та Бродівському (487 га) районах. На земельних торгах обласне управління Держгеокадастру продасть права оренди 4 тис. га, завдяки чому збільшаться над-ходження до місцевих бюджетів. Від початку року на аукціонах продано право оренди 1 707 га сільськогосподарських земель області, за оренду яких щороку сплачуватимуть 4,9 млн грн.

ІЗ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ – ДО РІЧКИ

25 тис. мальків російського осетра, червонокнижного виду риби, випустили в річку Берда в Запорізькій області. Зариблення відбувається вперше після 5-річ-ної перерви. Держава не виділяє кошти на відновлення популяції, тому осетровий завод із села Староперівка виростив малька власним коштом.

У Сумській області новорічні ялинки та сосни вирощують на 430 га, цього року посадки збільшили на 30 га. Вік дерев, які надходять у продаж, – від 4 до 7 років

ÄÅÖÅÍÒÐÀ˲ÇÀÖ²ß Â Ä²¯

Півроку після об’єднанняЛюди радіють вуличному освітленню, рівним дорогам і безкоштовному харчуванню дітей

Кінець червня. Ми з воді-єм газети, а заодно моїм мудрим позаштатним

консультантом з господарських питань Олегом Романським, по-дорожуємо селами Байковецької об’єднаної територіальної гро-мади – однієї з 26, що створені в Тернопільській області. До неї входять Шляхтинці, Гаї Гречин-ські, Байківці, Лозова, Стегни-ківці, Курники, Дубівці. Чому до Байковецької? У ті дні саме виповнилося півроку від часу об’єднання. А значить, можна оцінити, які зміни відбулися – на краще чи на гірше.

Перше, що відмічаю: усюди ремонтують або вже відремон-товані дороги. Реконструйовано автобусні зупинки. Встановле-но смітники. Привертають увагу нові дитячі майданчики, пофар-бовані в райдужні кольори.

ЗМІНИ РАЗЮЧІ У Шляхтинцях придбали біохі-

мічний аналізатор крові для міс-цевої амбулаторії загальної прак-тики сімейної медицини. Тепер кожен громадянин Байковецької об’єднаної територіальної грома-ди має право безкоштовно пере-вірити свою кров. І цим уже ско-ристалися більше 80 осіб. Окрім усього, в амбулаторії поміняли каналізацію, звичайні вікна – на енергозберігаючі, придбали бой-лер, господарський інвентар.

До місцевого клубу на днях мають завести сучасну апара-туру. Встановлюють по селу смітники. В. о. старости Дми-тро Федорчук показує проект вуличного освітлення. До кінця року або й швидше вулицями сіл Шляхтинці та Гаїв Гречин-ських можна буде гуляти та їз-дити вночі без остраху. Незаба-ром розпочнуться роботи щодо ремонту місцевих доріг і даху в школі.

– Зміни на краще разючі, – каже Дмитро Михайлович, – хоч, може, комусь і здається, що все робиться повільно. Але ж не треба поспішати з висновками. Шляхтинці та Гаї Гречинські лише півроку в Байковецькій об’єднаній громаді. Незабаром прийматимемо зміни до бю-джету, і знову будуть кошти на все, що запланували.

НАВІТЬ ЗЛИВА ПРИСЛУЖИЛАСЯ– От ви нензи фалечні, не-

здалі! Коли вам кінець буде? – лунає з одного з обійсть, коли про їжджаємо по Лозовій. Так господиня польською проклинає колорадських жуків. Саму ж до-рогу без натяжки можна назвати європейською. Особливо на про-міжку Лозова – Курники.

– Ці дороги мусимо зберегти, – говорить в. о. старости Лозо-вої та Курників Володимир Гуль. – У нас недавно злива пройшла велика. Особливої шкоди не за-вдала. Я б сказав, навіть допо-могла. Бо виявилися проблемні місця, де вода найбільше руй-нує дороги, поля. Тому там нині працює техніка. Робимо канали

для стоку води, а заодно – кюве-ти вздовж доріг.

Із Володимиром Миколайо-вичем ми об’їздили та обійшли в той день багато. За його словами, із тим, що зроблене за півроку, без об’єднання не впоралися би й за кілька десятиліть.

Показав нову зупинку на колії. Це ніби і не щось грандіозне. Але, якщо згадати, скільки людей із села і дач їздить до Тернополя та очікує під палючим сонцем і за-ливним дощем, то крита зупинка – річ дуже важлива.

У Лозовій і Курниках сільські вулиці освітлені. Встановлено по одному дитячому майданчику в кожному селі. А в недалекій пер-спективі буде по два.

Лозова – село, де проходить відомий далеко за межами облас-ті чемпіонат із футболу пам’яті Василя Гоцка. У Курниках біля джерела відбуваються оздоровчо-духовні заходи із залученням ве-ликої кількості людей. А ще дуже зворушливі вечори для пересе-ленців. Тоді в одному з найбіль-ших у районі Будинку культури в Лозовій на 350 місць затісно. Не-давно до клубу завезли нову апа-ратуру. Заплановано ремонт даху.

– Лише одні безкоштовні обіди для усіх учнів чого варті! – каже директор ДНЗ «Лозівська ЗОШ І-ІІІ ст. – дитячий садок» Ганна Чаповська. – Гроші на них виділяє Байковецька сільська рада. Мине час, і ви подвір’я школи не впізна-єте. Тут має бути гарна бруківка.

ДОЧЕКАЛИСЯ ДОРІГ

Якщо в Байківцях, Лозовій, Курниках раділи, коли їхали від-ремонтованими дорогами, то в Стегниківцях побачили сам процес настеляння дорожньо-го полотна. На сільській трасі було багато техніки, вантажні машини підвозили щебінь, ас-фальт. Раніше пісок із місцевого кар’єру могли везти через село, то тепер таке свавілля заборо-нене. Навантажені машини біль-ше не псують доріг, рухаються об’їзною.

А сільські вулиці вже освіт-лені. І це завдяки входженню Стегниківців до Байковець-кої об’єднаної громади. Нове в житті села після цієї події – це, зокрема, грошові доплати піль-говим категоріям населення. Футбольний колектив села Стег-никівці отримав гарну форму. Спецодяг тепер мають і меди-ки. За кошти об’єднаної грома-ди зроблено ремонт у місцевій школі. А в клубі села Стегни-ківці встановлено стіл для гри в теніс. Сюди щодня приходять хлопчики і дівчатка також, щоб пограти або подивитися, як це роблять інші.

Є ПЕДАГОГІЧНІ ВАКАНСІЇІз відкриттям дитячого садочка

«Пізнайко» у Дубівцях на 20 місць вісім дорослих отримали роботу.

– Це дуже важливо, – продо-вжує думку завідувач дошкіль-ного закладу Надія Кінзерська,

– адже всі ми з Дубівців. А мати роботу на місці мріє кожна жін-ка. Щоправда, не всі влаштовані на повну ставку. Було би більше груп, можна тоді розраховувати і на більше. Батьки не хвилю-ються про харчування. Щодня малеча отримує м’ясо або рибу, молочні продукти, яйця, фрукти та овочі. Тобто те, що треба для росту та розвитку. Для повно-цінної роботи нам хіба що не вистачає психолога, завгоспа та інструктора з фізичного вихо-вання. Дякуємо всім, хто ство-рив для дітей і працівників такі чудові умови.

У селі завершено освітлення вулиць. Чекають на «культурні» дороги. Як повідомив заступник голови Байковецької сільської ради об’єднаної територіальної громади Микола Дума, ремонт дороги з Стегниківців до Дубів-ців заплановано на цей рік. Спе-ціалісти вже вивчають їхній стан.

Знаю, що давня мрія Мико-ли Андрійовича – це відкриття в Дубівцях зони відпочинку. А для цього в селі є всі умови, а найпер-ша – дивної краси природа. І хай живописні Карпати позмагають-ся з нею.

Побували ми цього дня у ФАПі, пункті збору (так тепер назива-ють приміщення колишніх сіль-ських рад). Спеціаліст загального відділу Оксана Козіброда розпо-віла, що тут замінено вікна, при-дбано нові меблі. Щоб у селі був ідеальний порядок, біля місць, де люди бувають найбільше, по-ставлено урни для сміття. У селі навіть є нова посада – приби-ральник. Ця людина відповідаль-на за порядок на сільських вули-цях, благоустрій на кладовищі. До його обов’язків входить і косити траву вздовж доріг.

А найбільше оцінили Дубівці як відпочинкову зону діти. Міс-тяни, які мають родичів у цьому селі, залюбки приїжджають до них у гості навіть на все літо. Село наповнюється дитячими голоса-ми. Тут встановлено два дитячих майданчики, де можна гарно та цікаво побавитися.

Галина ЮРСА

Ремонт дороги в Стегниківцях

Відремонтовані дитсадки змогли прийняти більше дітей, а дорослі отримали робочі місця

[ У РУСІ ЖИТТЯ ]

ФОТО

ГАЛИНИ

ЮРСИ

ФОТО

ГАЛИНИ

ЮРСИ

4 №16 (113) 24 серпня 2016 року

[ РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЙ ]Щоб розмістити в соколівській школі дитсадок, район виділив 2 млн грн. За них відремонтовані приміщення

для молодшої, середньої та старшої груп, утеплений фасад. Нині НВК можуть відвідувати 50 дошкільнят

На перший погляд, Соколів-ська сільська рада нічим не відрізняється від ін-

ших. Центральне село – Соколове – середнє за розміром, має 1449 жителів. Ще чотири села – Бірі-чок Другий, Вилівка, Гришківка, Глибока Долина – крихітні. Мож-на сказати, що притулилися до більшого. Наприклад, у 5 дворах Гришівки – лише 7 мешканців, а на всю Вилівку – три людини. А разом на території сільради живе 1508 чоловік. Але як живуть? Щоб дізнатися про це, вирушили у відрядження.

НЕ ПРОСТО Є, А РОЗШИРЮЮТЬСЯУ самому центрі працює олій-

ниця. Від того все навкруги оку-тується приємними пахощами. Власник олійниці підприємець Ігор Терещенко та голова сіль-ської ради Геннадій Мураєв зу-стрічають на порозі цеху, запро-шують оглянути виробництво. Усередині в обличчя б’є гаряче і мастке повітря.

– Ну, розповідай про себе, Іго-ре Миколайовичу, – звертається сільський голова до підприємця.

– А що розповідати? Олійне виробництво розвиваємо з 2000 року. Продуктивність діючої олійниці – 10 тонн на добу. Пра-цює 29 осіб, заробітна плата ста-новить близько 3 тисяч гривень. Українську олію виробляємо на українському обладнанні, – ра-портує пан Ігор.

Щодо реформ і зміни на краще відповідає ще лаконічніше:

– Реформи десь нагорі, а нам треба працювати й родини году-вати.

Наразі олійниця розширюєть-ся. В її реконструкцію підпри-ємець вклав 10 млн гривень. У результаті продуктивність збіль-шиться в п’ять разів – до 50 тонн олії на добу.

Окрім олійниці, у Соколовому працюють ТОВ «Молочний світ», яке виробляє п’ять видів молоч-ної продукції, підприємство з виготовлення пиломатеріалів, цех із випікання хлібобулочних виробів, три фермерські гос-подарства, які спеціалізуються на рослинництві, – «Лаврик», «Моргун», «Пальваль», і ще кіль-ка фізичних осіб-підприємців. Погодьтеся, не в кожному селі з населенням півтори тисячі чо-ловік є стільки підприємливих людей. Усі вони – місцеві. Усі на-дають односельцям робочі місця. І жоден не стоїть осторонь сіль-

ських проблем. Торік, приміром, за їхні кошти реконструювали центральну сільську дорогу, во-сени відремонтували шлях від Соколового до райцентру Зміїв (15 км). Не кажучи вже про по-точні дрібні ремонти й потреби, утримання сільської футбольної команди.

ДРУГА КАДЕНЦІЯ Й КУПА ТУРБОТДіють підприємства – напо-

внюється місцевий бюджет. А наповнення є. За його рахунок у селі з’явилося освітлення цен-тральної вулиці, організований централізований вивіз сміття, відремонтовані дитячий садо-чок і музей, облаштовані дитячі майданчики, зроблене опалення сільради і амбулаторії тощо.

Звісно, не останню роль у всіх справах відіграє сільський голо-ва. Геннадій Кузьмич ще в першу свою каденцію зарекомендував себе як людина діяльна. Тому його обрали знову. Майже все, що

перераховане вище, зроблено під його керівництвом.

– Наша соколівська школа першою в районі реорганізована в навчально-виховний комплекс. Наразі його відвідують 104 учні та 40 дошкільнят. У НВК – 16 на-вчальних кабінетів, сучасний комп’ютерний клас, бібліотека, спортивна зала, гімнастичний і футбольний майданчики, токар-но-слюсарна майстерня, їдаль-ня. Підключили безкоштовний безлімітний інтернет, працюють гуртки художньо-естетичного, соціального та спортивного на-прямків. Фізично діти розвива-ються в групах Зміївської дитя-чо-юнацької спортивної школи, духовно – у гуртку «Краєзнав-ство» Зміївського центру дитячої та юнацької творчості, – вихваля-ється сільський голова.

Турбує сільського голову пи-тання децентралізації. Не тому, що він може залишитися без ро-боти, а тому, що, на його думку,

механізм має бути чіткіше про-писаний і зрозуміліший.

– Поки що слів більше, ніж діла, – каже він. – Сільським ра-дам ніби й надали більше прав, а купа наших проблем залишилася з нами. Перша – не вистачає фа-хівців. Як кинешся шукати бух-галтера – півтора року шукаєш. Так, місцеві податки можемо са-мостійно встановлювати. Та коли починаємо це робити, підпри-ємства виступають проти. Для субсидії люди беруть довідки в

сільраді, поки є такий спеціаліст. А якщо не буде? І ніхто ж не допо-може! На півтори тисячі людей – сім медиків, і цього, звісно мало…

Та попри все, Геннадій Мураєв пишається тим, що їхня сільська громада дружна.

– Спільними зусиллями не тільки виживаємо, а ще й актив-но розвиваємо село, – схвально відгукується про своїх односель-ців голова.

Юлія ЯРОШЕНКО

Село, що пахне олієюЄ села, які чекають на інвесторів, а в Соколовому Зміївського району Харківської області підприємства створили самі селяни

ÒÎ×ÊÀ ÍÀ ÊÀÐÒ²

У СОКОЛОВЕ – НА ВІДПОЧИНОКНа завершення їдемо в чарівний зміївський ліс. Там, на березі озера, розкинулася база від-починку «Соколове». Умови не п’ятизіркові, але на тих, хто сюди приїде, особливо з дітьми, чека-ють затишні будиночки, годуван-ня курочок, поросят, кізок, корів, коней. Для наймолодших на-дійним другом на цей час стане слухняний віслючок. Ще запро-понують аматорську риболовлю, цілющу лазню, уроки верхової їзди на конях. І довершить усе це домашня кухня. Сам хазяїн Ігор Христофоров (про себе він із гумором каже: обличчя в мене не української національності) готує надзвичайно смачні кав-казькі страви.

Власник олійниці Ігор Терещенко і сільський голова Геннадій Мураєв

Варто приїхати, щоб побачити цю красу

Вартість реконструкції – 10 млн. грн

ПАМ’ЯТЬ, ДО ЯКОЇ ВЕДУТЬ УСІ СТЕЖКИНайбільше жителі Соколового пиша-ються своїм Музеєм бойового бра-терства, якому вже понад 50 років. Він великий, сучасний, зі свіженьким ремонтом. Є тут і куточок, присвячений подіям на Донбасі. Один зі стендів – це вдячність чехам і словакам за визволення села в роки Другої світової: «...8 березня 1943 році на боці Червоної Армії вступив у бойові дії проти нацистів 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Людвіка Свободи. За наказом командування чехословацька частина зайняла оборону по фронту хутір Миргоро-ди – с. Соколів – с. Артюхівка. . .» Музей з ініціативи громадськості села і за сприяння колективу Харківського історичного музею спочатку створили при школі. Через десять років розмістили в лівому крилі сільського Будинку культури, де він працює й сьогодні. За часи існування тут побувало понад два мільйони відвідувачів із більш ніж 100 країн. Сьогодні музей активно бере участь у роботі пошукових експеди-цій, що проходять на території Зміївщини.

MU

SE

UM

S.K

H.U

A

ФОТО

ЮЛІЇ ЯРОШЕНКО

ФОТО

ЮЛІЇ ЯРОШЕНКО

ФОТО

ЮЛІЇ ЯРОШЕНКО

5№16 (113) 24 серпня 2016 року

[ РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЙ ]Бобрицька сільрада на 2017 рік встановила такі земельні податки до місцевого бюджету: для сільгоспугідь і земель загального користування – 1% нормативної грошової оцінки, для інших ділянок – від 3 до 12%

Усупереч стереотипу, що в невеликому населеному пункті складно прожити,

село Бобриця Києво-Святошин-ського району облаштовується та розвивається. Торік ми вже писали про це село. І от знову не втрималися, бо за цей термін Бо-бриця назбирала нових подій.

Звісно, не можна скидати з ра-хунків незначну відстань від села до Києва – усього 35 км. Однак чи мало сіл в Україні, які нібито й розташовані зручно, а радощів від того чи якогось прибутку їх-нім жителям ніяких. А Бобриця – той самий приклад активної громади, яка, здається, ніде не пропаде. То вже, мабуть, так зір-ки стали, що в одному місці зі-бралася необхідна кількість не-байдужих людей. Їм не все одно, що оточує їх і їхніх дітей, як про-водитимуть вони своє дозвілля.

Цікаво, що на території Бо-брицької сільради немає ніяких потужних підприємств, які би спонсорували ініціативи жителів. Місцевий бюджет наповнюється за рахунок земельного податку, тобто коштів у ньому негусто. Але ніколи не відмовляють у під-тримці будь-якої доброї ідеї самі мешканці, поповнюючи сіль-ський благодійний фонд «Розви-ток і благоустрій». До охайного та активного села тягнуться гості, а бобринці радо приймають їх.

СВЯТО ТРЬОХ «П»: ПРОЇХАТИСЯ, ПОБІГАТИ ТА ПОПЛАВАТИ

У травні село гуло від спор-тивних змагань: тут пройшов чемпіонат України з триатлону Bobritsya Triathlon Cup. Бігали, плавали та їздили на велосипе-дах біля двох сотень спортсме-нів із різних областей, а разом із ними до села завітали більше тисячі вболівальників.

– Порадувала дорога, мотосу-провід і нагородження, – відгу-кується про захід житомирянин Єгор Мартиненко, який усьоме у своїй кар’єрі виграв чемпіонат України зі спринту в триатлоні.

– Дякую за організацію! – висловлює слова вдячності львів’янка Софія Прийма, яка теж далеко не новачок у спорті, має з чим порівнювати. – Вода була трішки холодна, але ми пливли в спеціальних гідрокостюмах, в яких було досить тепло. На вело-сипедній трасі багато поворотів, підйомів і спусків, траса технічна.

Чудове дозвілля було не тільки в спортсменів, а й у простих жи-телів села, які прийшли на свято.

– Було дуже цікаво спостеріга-ти за змаганнями «Залізних лю-дей», особливо чоловіків, – усмі-хається мешканка села Світлана Забудська. – Інтрига тримала в напруженні до останнього мо-менту. Також було смачно і ве-село. Навіть дощова погода не зашкодила отримати позитивні емоції та гарно провести час.

ВІРТУАЛЬНІ МАНДРИ В БІБЛІОТЕЦІ

Село відвідала відома ман-дрівниця Ольга Сергєєва, авторка книги «Під червоними вітрилами від Арктики до Антарктиди». Най-меншому слухачеві – кілька років, найстаршому – біля вісімдесяти. Усі із задоволенням слухали ці-кавинки про життя австралійців, японців, китайців, абіссинців, гренладців, мадагаскарців і віль-них маюрі (австралійські абори-гени). Верталися додому – ніби з

далекої мандрівки, хоча з бібліо-теки ніхто не виходив.

НА КОНЯ!Не встигли бобричани видих-

нути після бурхливого триатло-ну, як розпочався кінно-спор-тивний сезон.

– TREC – новий вид кінного спорту, що поєднує в собі еле-менти пробігів, манежної їзди та кросу – в Україні був започат-кований саме в селі Бобриця, – розповідає організатор змагань, заступник голови правління Фе-

дерації з ТRЕС Леся Гордієнко. – Протягом наступних років ми плануємо вступити в міжнарод-ну федерацію. У майбутньому, маючи гідну арену, змогли б про-водити міжнародні змагання. Для Бобриці це було б ще однією «фішкою» для приваблення ін-весторів і туристів.

За словами Лесі, ТRЕС – це своєрідний екзамен на здатність подорожувати, долаючи будь-яку відстань з будь-яким рельєфом та природними перешкодами. Ідея виникла, коли її 11-річний

син разом із друзями заціка-вився верховою їздою. Потрібно було щось універсальне, не дуже складне, але з чіткими прави-лами. Саме в Бобриці 2013 року пройшов перший старт, утвори-лася Всеукраїнська федерація з ТRЕС, куди входять 10 областей: Одеська, Миколаївська, Херсон-ська, Кіровоградська, Київська, Полтавська, Харківська, Жито-мирська, Львівська та Рівненська.

– Я вважаю, що справжній патріотизм полягає в тому, щоб не скиглити, а розвивати щось нове, цікаве та важливе. Наші діти забагато часу проводять за комп’ютерами, а відпочинок зводиться до віртуального спіл-кування в соцмережах. Школа, на жаль, також мало сприяє розви-тку їхнього здоров’я. Тому спорт має бути невід’ємною частиною життя нашої молоді, – підсумо-вує бобричанка. Вона – доцент кафедри англійської філології в одному з вишів, приватний під-приємець і мама трьох дітей. А коні – це хобі впродовж 30 років.

Головний «плюс» ТRЕС – уні-версальність: у ньому взяти участь може як людина, яка си-дить у сідлі лише півроку, так і фахівець вищого класу. Просто перша матиме простіші умови змагань, а другому доведеться їхати вночі, через важкі пере-шкоди, по воді тощо. Усі вершни-ки мають добре «читати» мапи та орієнтуватися за компасом. Щоправда, спеціальних мап для кінних туристів в Україні немає; навіть якісні топографічні для змагань знайти не вдалося – тому організатори самотужки їх ство-рювали, їздячи по місцевості.

ЧИСТО, ДЕ МЕТУТЬЖителі Бобриці вже забули,

що таке стихійні сміттєзвалища та бруд на вулицях. Неабияку роль у цьому зіграли комуналь-ники КП «Бобриця».

– Двічі на рік ми обрізаємо дерева, – звітує Володимир Бут-

кевич, директор КП. – Підтриму-ємо в належному стані газони, слідкуємо за узбіччям доріг. За-безпечуємо збирання та виве-зення відходів з приватних са-диб на офіційне сміттєзвалище. Для цього з 97 родинами укла-дені договори. Щомісяця вони добровільно перераховують від 50 до 250 грн, залежно від своїх можливостей. Послуга діє так: в усіх магазинах мешканці купу-ють спеціальні марковані сміт-тєві пакети вартістю 20 грн на 110 літрів та 10 грн на 65 літрів. Мешканці виставляють заповне-ні відходами пакети на узбіччя доріг біля своїх садиб, а трактор, проїжджаючи, збирає їх двічі на тиждень.

Навіть будівельне сміття, яке зазвичай не приймають жодні полігони, не турбує місцевих се-лян. Один із мешканців слідкує саме за такими відходами, пере-бирає їх, відділяючи дерево та пластик, а рештою вирівнює до-роги.

Комунальне підприємство оновило свій технічний парк – придбали міні-трактор, при-чіп, ґрунтофрезу, плуг, відвал, вал карданний, розкидач, бен-зотример, бензобур садовий, насос, мотоблок, віброплиту, ку-тошліфувальну машинку. Таким розкішним «набором» техніки може похвалитися далеко не кожна міська комунальна кон-тора – не те, що сільська!

У найближчих планах – вело-доріжки, освітлення централь-них вулиць та облаштування безлічі алей і клумб.

Леонід, який працює вже четвертий рік, зізнається: цієї весни збулася його давня мрія – йому довірили прибирати цен-тральну частину села. Для кому-нальника, який обожнює рідне село, це велика честь.

– Зранку я буджу всіх шумом газонокосарки та запахом сві-жоскошеної трави, – розповідає чоловік. – Потім їдемо з тракто-ристом збирати сміття, далі під-стригаю дерева та кущі. Робота на свіжому повітрі в мальовни-чому селі – у радість.

ГУЛЯТИ – ТАК ГУЛЯТИА в жовтні Бобриця святку-

ватиме день села. Щоправда, такого розмаху, як торік, тут ще не бачили. Біля 600 гостей, ви-ставка скульптур Міжнародного симпозіуму, циркове шоу, пан-томіма, ярмарки та майстер-класи. Уже традиційним став масовий розпис дерев’яних фі-гурок бобрів – символів Бобриці – потім жителі із задоволенням ставлять їх на своїх подвір’ях.

– За один день наш музей відвідало три сотні людей, це дивовижно! – ділиться радістю директор місцевого краєзнав-чого музею Микола Ковальчук.

Якщо село й надалі розви-ватиметься такими темпами, через кілька років стане прива-бливим туристичним об’єктом Київщини.

Наталія ФЕДОРОВА

Епоха Бобриці У селі на Київщині проходять змагання з триатлону та кінного спорту, у бібліотеку приїздила відома мандрівниця, а будівельні відходи застосовують для… ремонту доріг

Змагання з олімпійського виду спорту – триатлону, який поєднує в собі плавання, велогонку й біг, пройшло в Бобриці вдруге

Навіть за наявності комунального підприємства суботники – не зайві

TREC – уміння розуміти гривастого друга й разом долати перешкоди

BO

BR

YT

SY

A.K

IE

V.U

A

BO

BR

YT

SY

A.K

IE

V.U

AB

OB

RY

TS

YA

.KIE

V.U

A

6 №16 (113) 24 серпня 2016 року

Ця порода селекції Інсти-туту птахівництва НААН України – м’ясного на-

прямку, важкого типу. Створю-вати її наші вчені почали в дале-кому 1939 році. Вони відібрали племінний матеріал місцевих роменських і тулузьких порід. Отримані гібриди мали чималу вагу та швидкий приріст.

У 1942-1943 роках птиця була евакуйована із захопленої во-рогом Слобожанщини, і на базі радгоспу «Арженка» в Росії се-лекційна робота була продовже-на. Через рік, після визволення Харківської області від німецьких загарбників, частину племінного ядра було повернуто до України. Через 12 років кропіткої селек-ційної праці велику сіру породу гусей було затверджено. І зараз науковці Державної дослідної станції птахівництва НААН (рані-ше Інститут птахівництва НААН)

разом зі спеціалістами Племін-ного птахівничого підприємства «Роздольне» (Харківська обл.) проводять поглиблену селекцій-но-племінну роботу, спрямовану на підвищення живої маси птиці, несучості та відтворних якостей.

Великі сірі гуси мають міцну будову тіла. Голова невелика, з коротким оранжево-червоним

дзьобом; шия середньої довжи-ни; тулуб широкий, глибокий; грудні м’язи випуклі, широкі та глибокі; спина довга, широка; на животі дві жирові складки; ноги середньої довжини оранжево-червоного кольору; оперення голови, верхньої частини шиї і спини темно-сірого кольору, гру-ди світло-сірі; на спині та крилах чіткий лускоподібний малюнок; на животі пір’я біле; біле опере-ння на кінчику хвоста.

Добові гусенята міцні й рухли-ві. Голова в них помірного розмі-ру, очі круглі, темні. Дзьоб корот-кий, темний, із жовтим кінчиком; широка спина; випуклі груди; широко поставлені ноги з темни-ми лапками; верхня частина го-лови, спина, крила мають темний колір пуху; щоки, нижня частина шиї, груди і живіт – світло-жовті.

Великі сірі гуси підходять до відгодівлі на жирну печінку, се-редня маса якої становить від 400 г до 1000 г.

Олег КАТЕРИНИЧ, доктор

сільськогосподарських наук

[ ТВАРИННИЦТВО ]В Японії вивели курку для алергіків. У неї відсутній ген

овомукоїд, який викликає реакцію на куряче м’ясо та яйця у 80% дітей до 5-6 років і певної категорії людей протягом

усього життя. Є також надія, що яєчко не виявиться «золотим»

Якщо ви тримаєте птицю, ко-рову, свиню, козу або вівцю, ама-рант просто незамінний, бо міс-тить велику кількість білка. Його додавання до звичайного раціо-ну сприяє приросту ваги, збіль-шенню кількості яєць і молока. Якщо порівняти тварин, які вжи-вали зелень амаранта, із тими, яким згодовували звичайну тра-ву й гарбузи, то в першому ви-падку приріст буде більшим удві-чі. Також у разі введення до раціону амаранта економиться пшениця й інші зернові.

Ця диво-рослина виростає до 2 метрів заввишки, не боїться посухи. Росте швидко. Уже за 20-30 днів молоду зелень мож-на використовувати. Урожай становить, без перебільшення, тонну із сотки. Сіяти можна з весни й до осені.

Для годування тварин ми ви-рощуємо ще гігантську гірчицю. Вона теж витягується до 2 ме-трів, дає врожай до 800 кг із со-тки. Холодостійка. Посіяна під осінь, не вимерзає взимку й на-провесні продовжує рости.

Обидві рослини можуть ви-конувати роль сидератів.

Ми дуже цінуємо ці рослини й завжди збираємо з них насін-ня. Надішлемо потроху всім, хто цього потребує.

Максим КУРІННИЙ, 067-148-57-14

ÊÎÐÌÈ

Годуйте гігантами

ФОТО

НАДАНЕ

АВТОРОМ

У серпні пасічники не лише відзначають медовий та яблуч-ний Спас, освячуючи меди ново-го врожаю, а підбивають підсум-ки цього сезону та починають готувати бджіл до зими.

– Як тільки відкачали остан-ній мед, вважайте, що почався новий сезон, – каже голова Брат-ства бджолярів землі Волинської «Ройовий стан» Володимир Дми-трук. – Якщо зараз пропустити якийсь важливий момент, потім буде важко щось виправити. За-гальний порядок робіт такий. Відкачуємо останній мед, об-робляємо бджіл від кліщів та інших хвороб, робимо ревізію у вуликах. При цьому гнізда ско-рочуємо і визначаємо кількість кормів, які потрібні бджолам для доброї зимівлі.

У вересні не повинно бути від-критого розплоду, тобто личи-нок, які ще не окуклилися. Бджо-ли, які вилупляться з них, будуть неповноцінними, бо до зими не встигнуть набрати ваги. Тому необхідно припинити червіння матки. Для цього її закривають або в ізолятор Хмари, або в клітку

Титова на 2 тижні. Тобто в ідеалі має бути так: матка не червить, розплоду немає, і тому бджолам годувати дітей не доведеться. Старі бджоли заготовляють кор-ми і відмирають, а молоді, які на-родилися, залишаються на всьо-му готовому.

У кінці серпня – на початку

вересня у вуликах роблять першу осінню ревізію.

Маломедні рамки виносять за заставну дошку, розпечатують, і бджоли переносять мед із них усередину гнізда. Саме гніздо формується навпроти льотка, по-середині.

Оцінюється кількість кормів і

кількість бджіл. Якщо потрібно, можна об’єднати дві сім’ї. При-міром, якщо сім’я на 4 рамках, вона може не перезимувати. У серпні у вулику має бути не мен-ше 8-10 рамок бджіл, а на зиму – хоча би 6.

Щодо корму, то на рамці має бути його як мінімум 2 кілогра-ми. На крайніх рамках – по 3 кі-лограми, усередині – трохи мен-ше, щоб бджоли могли зробити собі ложе. Це треба враховувати і під час останньої ревізії вули-ків (у кінці вересня – на початку жовтня).

Уже зараз можна підгодовува-ти бджіл інвертованим сиропом. Для цього цукор розчиняють у теплій воді, додають до нього мед і ставлять у теплому місці, напри-клад, на горищі. Суміш треба час від часу перемішувати, вона має вистоятися не менше тижня. Тоді ферменти, що є в меді, розще-плять сахарозу на фруктозу і глю-козу. Після цього цукровий сироп стає інвертованим. Бджоли такий охоче їдять і взимку.

Любов ПОЛЯНСЬКА

ÍÀ ÇÀ̲ÒÊÓ

Вересневий календар

Вересень буває різним: і спе-котним, і холодним із затяжними дощями. Незмінним залишаєть-ся одне: це вже осінній місяць. Він, звісно, найщедріший. Над-мір зернових, багато надлишків городини, завдяки росяним ран-кам і дощикам після літньої спе-ки відновлюються пасовища. Та є і певні моменти, які потребують контролю.

Фуражне зерно потріб-но розмістити так, щоб воно не замокало, не було стоптане птицею,

не псувалося гризунами. Найкра-ще для цього підходять металеві ємності, приміщення з надійним дахом, бетонованими стінами та підлогою. Лантухи та дерев’яні скриньки можуть легко руйну-ватися гризунами. На зберігання не можна закладати вологе зер-но. Завідомо вражений комаха-ми (кузькою) або засмічений на-сінням бур’янів фураж може бути шкідливим для більшості тварин. Тільки домашня птиця (особливо кури, цесарки та індики) здат-ні «відсортувати» таку суміш. Скльовують виключно зерно, а непотріб залишають без уваги. Однак для цього їм необхідно да-вати зерно не у вигляді дерті чи мішанки, а насипом.

Надлишки городини – окрема філософія на-ших господарів. У хід йде все: старі огірки,

кабачки, зелень капусти, кущі салатного перцю, дрібні морква та буряки, молоденькі бур’яни. Вищим ступенем цього проце-су є випасання худоби на горо-ді. Кози та вівці здатні принести певну користь. Вони можуть при-пинити розвиток багаторічних бур’янів. Під час випасання дово-лі непогано «вносять» органічні добрива (гній). Однак не бажано випускати цих тварин після дощу. Рослини легко висмикуються з корінням, що може призвести до проковтування ґрунту. Також не можна допускати їх до діля-нок, де ростуть гірчиця, ріпа, ба-клажани, томати, які через вміст певних речовин можуть виклика-ти порушення травлення. Птиця, особливо кури, здатні знищити багато комах шкідників та їхніх личинок, до того ж їм до вподоби деякі бур’яни та їхнє насіння.

Осіннє пасовище доволі привабливе для худоби, однак не треба забу-вати, що разом з «тра-

вичкою» може ожити генерація отруйних рослин або таких, що викликають бродіння та здуття. Наприклад, осіння люцерна з росою може бути небезпечною. Щоб зменшити ризик отруєнь, худобу гарно годують із вечора.

Цієї пори господарям необхідно визначи-тися, які тварини за-лишаться на зимівлю.

Поки утримання не потребує особливих витрат, необхідно інтенсивно відгодувати тварин, що мають йти на продаж, пізні-ше це буде складно, так як до-ведеться використовувати до-рогоцінні запаси.

Василь УСАТЕНКО

ÒÓÐÁÎÒÈ Ê²ÍÖß ÑÅÇÎÍÓ

Обмежте народжуваність і не забирайте весь мед

ÌÈ – ÇÀ ÍÀز ÏÎÐÎÄÈ

ВажковаговикиПродовжуємо знайомити вас із вітчизняними породами.І сьогодні до вашої уваги великі сірі гуси

ST

AT

IC

.WIX

ST

AT

IC

.CO

M_

Жива масасамців 7 кг

самок 6 кг

Несучість 44-47 шт.

Гусенят від 1 самки 30-34

М’яса від 1 самки 143 кг

Маса яєць 155-170 г

Вивід гусенят 74%

Жива маса гусенят у 9 тижнів

самців 4,5 кг

самок 4,2 кг

Падіж 5%

ДЕ КУПИТИ?Племінне птахівниче під-приємство «Роздольне» (Харківська обл.), 095-182-90-75, 068-995-15-13.

СТОВ «Карлівське ІПП» (Полтавська обл.), 05346-212-30.

Миргородське приватне орендне с.-г. інкубаторно-птахівниче підприємство (Полтавська обл.), 05355-401-59.

7№16 (113) 24 серпня 2016 року

[ ТВАРИННИЦТВО ]Найстарша у світі корова на кличку Модок прожила 78 років. Відомо, що її привезли в США з Німеччини 1898-го у віці двох років. Померла вона в 1975-му. Зазвичай корови живуть 15 років, на фермі – 4-6

Кури – птиця-шкода. Вона здатна встромити свого зацікавленого дзьоба в

найпотаємніші закутки подвір’я, а кігтистими лапами розгребти будь-який ґрунт, іноді навіть за-вдаючи шкоди будівлям і росли-нам. Бували випадки, коли кури розгрібали старі мішки із залиш-ками кухонної солі, міндобрив чи будівельних сумішей, що викли-кало їхнє отруєння та загибель. Але саме завдяки такій функціо-нальності дзьоба та лап ця птиця легко здобуває собі корм.

Кури, які знаходяться на віль-ному утримуванні, мають найріз-номанітніший раціон годівлі. У той же час разом із травичкою та хробаками вони ризикують про-ковтнути збудників захворювань (кокцидіозу, аскаридозу). Голуби та горобці можуть поширити се-ред домашньої птиці псевдочу-му, хворобу Гамборо тощо. Окрім того, контакт із дикими птахами може «нагородити» птицю воши-вістю та коростою.

У випадку враження курей вошами перебування господаря в курнику стає нестерпним че-рез те, що паразити, хоча й не живуть на людині, здатні доволі неприємно повзати по шкірі та «кусатися».

Часто для економії площі гос-подарі об’єднують курник і при-міщення для великих тварин. Звісно, це не найкраще рішен-ня. Кури мають звичку влашто-вуватися в найвищих місцях. Унаслідок їхні фекалії падають на сусідів знизу – корів, кіз чи свиней. Коли кури чистять пір’я, то пил, що складається із сухо-го гною, шкірних лусочок і час-тинок пір’я, поширюється всім приміщенням, вдихається тва-ринами та може потрапити до видоєного молока. Кажуть, що свині із задоволенням поїда-ють курячий послід. Це дійсно так. Але є ймовірність, що бак-терії, які спокійно мешкають у кишечнику курей, можуть стати

агресивними в свинячому орга-нізмі.

Напевно, найпоширенішою й небезпечною хворобою курей є туберкульоз. Курка в умовах до-машнього господарства утри-мується кілька років (бажано не більше 1,5-2 років), інфекція від старших особин переходить до молодших, потім до великої ро-гатої худоби та свиней, які меш-кають поряд, і нарешті до членів родини господаря.

Півні, крім слави голосистого співака та гарного коханця, відо-мі своїми бійцівськими якостя-ми. Саме вони можуть вступати в бійки не тільки зі своїми супер-никами, а й з іншими птахами, особливо навесні з гусаками. Не-рідко півні проявляють агресію до котів і собак, іноді до людини.

Курчата, навпаки, можуть ста-ти здобиччю для собак і котів-мисливців. Свині теж не впустять шансу роздерти курку, якщо та потрапить до їхнього загону. Осо-бливу небезпеку, як для людей, так і для них самих, становлять кури, які вештаються дорогою. Серед домашніх тварин вони б’ють рекорди загиблих у ДТП.

Індики, незважаючи на різни-цю в розмірах, подібні до курей: хвороби й проблеми в них май-же спільні. Загрозливий вигляд і крик самців не відповідають їх-ньому норову. Вони дуже рідко нападають, проте ефективно від-лякують хижу птицю з подвір’я, в якому живуть. Є свідчення, що зграя індиків на випасі забила до напівсмерті шуліку.

Ця птиця – чемпіон із на-сиджування яєць. Практично живий інкубатор. Вона може ви-луплювати по дві-три кладки будь-яких яєць (своїх, курячих, качиних) без перерви. Інколи так цьому віддається, що гине від ви-снаження.

Гуска – цілковита протилеж-ність курки. Ця водоплавна істо-

та цілий день може мандрувати, нагулюючи вагу. Додому повер-тається тільки для ночівлі. У від-носно теплу пору року ця супер-птиця не потребує приміщення.

Гуска не гребеться в смітниках, як курка, не піддатлива багатьом курячим хворобам. Гуси взагалі хворіють мало, не є переносни-ками інфекцій (хіба що на інших домашніх водоплавних). Таким чином, гуси, особливо за умови надання випасу, залишаються найбезпечнішою щодо інфекцій домашньою птицею.

Тримається ця птиця щільни-ми стадами, де всім заправляє гусак. Він – майстер із заляку-вання. Його шипіння та громо-подібні окрики, що супрово-джують доволі активну атаку, можуть зупинити не тільки котів і собак, але й людей. Неоднора-зово траплялися випадки, коли гуси нападали на дітей. Гусак, як і півень, на подвір’ї поводить-ся, як господар, йому до всього є діло, він обов’язково відреагує на будь-яку незрозумілу метушню. Інколи півень і гусак створюють коаліцію і вдвох пильнують за спокоєм подвір’я. Гуси взагалі до-брі охоронці. Якщо вночі завітає чужинець, вони зчинять галас.

Качки – одні з найспокійні-ших мешканців подвір’я. Верх розваг для них – тазик із водою або збирання шовковиці, що по-падала. Щоправда, такі розваги залишають після себе неприєм-ні залишки: випорожнення не-стерпно смердять та приваблю-ють мух і мушок.

Білі качки сумирно підкоря-ються владі півня та гусака, а от мускусні й самі можуть дати від-січ деяким образникам. Інколи досвідчені мисливці вирощують на своїх подвір’ях диких качок. Так от ці – справжні бійці й три-мають у страху не тільки птицю, а ще й котів і собак.

Василь УСАТЕНКО

ÑÓѲIJ ÎÁÈÐÀÞÒÜ

Бажано, щоб у кожного домашнього утриманця була своя територія

CR

OS

TI.R

U

Ще не здихалися афри-канської чуми свиней, як новий вірус з Афри-

ки атакує велику рогату худобу. Розносять його летючі комахи.

Виробники молока б’ють на сполох. Упродовж тижня чи мі-сяця Україна може втратити поголів’я великої рогатої худоби. Називається ця небезпечна по-шесть нодулярний дерматит.

100 КІЛОМЕТРІВ НА ДЕНЬВ країнах Африки гине кожна

десята худобина. За даними Між-народного епізоотичного бюро (МЕБ), хвороба стрімко поширю-ється в Азербайджані, Вірменії, Казахстані, Росії, Румунії, Угор-щині, країнах Балканського пів-острова. Багато країн, щоб уник-нути поширення нодулярного дерматиту, в осередках ураження знищують ВРХ, як це роблять при АЧС зі свинями. Вірус вирізня-ється стійкістю. У м’ясі й молоці гине лише за обробітку підвище-ним тиском і за температури не нижче 132 градусів. Людям він не загрожує, але через людський ор-ганізм може перейти до здорової тварини.

– Стало відомо, що з 15 черв-ня до 3 липня 2016 року в Росії зареєстровано 57 спалахів ноду-лярного дерматиту, – повідомив «Рідному селу» Ігор Присяжнюк, лікар ветеринарної медицини Асоціації виробників молока. – В Україні жодного випадку ще не-має, але ця напасть дуже швидко поширюється, за добу – на 70-100 кілометрів. Однак заходи профі-лактики й лікування в Україні й досі не розроблені.

ЧЕРГА ЗА ВАКЦИНОЮЄдиний спосіб уникнути епі-

демії – вакцинація. Препарат уже розробили й успішно застосову-ють у Південно-Африканській Республіці.

– Але цієї вакцини у світі не вистачає, – продовжує Ігор При-сяжнюк. – У Росії за її відсутності худобу щеплюють вакциною про-ти віспи. Не всі тварини щеплені в Румунії, і країна стоїть за спе-цифічною вакциною в черзі. Тому є реальний ризик, що через Ру-

мунію хвороба перекинеться до України. Щодо східних кордонів, то в нас немає даних про вете-ринарний контроль на території Донбасу, не підконтрольній Укра-їні. Зрозуміло одне: треба бути готовими до будь-якого розвитку подій, уже зараз закупити вакци-ни й почати щеплення. Звісно, потрібне потужне фінансування. Тому Україна має співпрацювати зі світовими організаціями, як от FAO та US AID. Щойно вакцина з’явиться в Україні – ветеринари за тиждень упораються з щеплен-ням.

ВІЙНА КОМАРАМ І ҐЕДЗЯМСмертельний вірус переносять

кровосисні комахи, у першу чер-гу ґедзі, комарі, мухи-джигалки. Поки що єдиний спосіб уберегти худобу від їхніх укусів – обробити тварин репелентами та тримати в хлівах, із сітками на вікнах і две-рях.

– При цьому обробляти треба принаймні вдвічі частіше, ніж прописано в інструкції, особливо якщо корова потрапила під дощ, бо вода змиває засіб зі шкури – радить лікар ветеринарної меди-цини.

Нині аерозольні балончики на 300 мл продаються від 55 грн. Виробники радять обприскувати тварин кожні 10-12 днів. Одного флакона вистачить на корову не більш як на місяць. Засоби від ві-домих виробників дорожчі.

У селі Єліне в Чернігівській області череду захищають дав-нім дідівським способом – на-мащують дьогтем. Готують його з березової кори. У казан із ко-рою додають трохи води і варять більше двох годин, поки не почне виділятися темна смердюча ріди-на, яку розчиняють наполовину олією й намащують тварин. Щоб отримати 1,5-2 л дьогтю, варять кілька мішків берести. Дьоготь відлякує ґедзів краще за куповані засоби, запевняють пастухи. Без такої обробки випасати худобу неможливо – надокучливі мухи закусують вим’я корів до крива-вих ран.

Сергій ГРОМОВИЙ

ÍÎÂÀ ÏÎØÅÑÒÜ

Без вакцини рогатим – смерть

УСІ ОЗНАКИ – НАЗОВНІ • Інкубаційний період при нодулярному дерматиті триває 2-4 тижні. • На шкурі тварини з’являється від кількох десятків до сотень вуз-

ликів. Вони некрозуються й залишають болісні виразки. Вузлики виникають також на всіх слизових покривах – у роті, стравоході, репродуктивних органах. Ті, що на стінках кишечника, спричинюють внутрішні крововиливи.

• Продуктивність корів падає. Інфіковані тільні корови абортуються або народжують телят, тяжко вражених хворобою.

• Худоба втрачає апетит. • Стан супроводжується лихоманкою. • За тяжкого перебігу вірус уражає органи дихання. • Молоко стає рожевим і під час нагрівання перетворюється на гель.

Пташиний гуртожитокЩо потрібно враховувати під час одночасного утримування на подвір’ї кількох видів птиці та інших тварин

BIG

-R

OS

TO

V.R

U

8 №16 (113) 24 серпня 2016 року

Це не окрема культура, вид або різновид. І в жодно-му разі не гібрид огірка

з динею. Це цілий ряд видів і різновидів культур родини гар-бузових. І всі їх у народі назива-ють огірдинею. За формою вона буває круглою, видовженою, гі-тароподібною та зовсім довгою тоненькою; за кольором – від майже білого до темно-зеленого й помаранчевого.

Частіше за все на увазі мають змієподібну диню. Її батьківщи-ною вважається Середня Азія, але вона добре росте і в наших умовах. На вигляд це звичай-на для гарбузових ліана. Пло-ди мають довжину 25-40 см. У молодому віці вони зелені, у зрілому – жовті. Достигають у липні-серпні, мають яскраво ви-ражений аромат свіжого огірка та смак дині.

Цікаво, що в природі існує рослина, яка дійсно поєднує в собі ознаки огірка та дині: це – мандурія. Її теж називають огір-динею. Молодий плід круглий, у нього трохи пухнаста шкірка. Зовні кущ схожий на кущ огір-ка, тільки масивніший. Стиглий плід уже не має нічого спільного з огірком, це повноцінні дині за формою і смаком.

Окрім цього, існують мало-поширені різновиди гарбуза, що нагадують кавун. Їх теж звуть огірдинею.

ВИРОЩУЮТЬ ТРАДИЦІЙНОАгротехніка огірдині багато в

чому нагадує догляд за огірка-ми. Але дещо береться і з дин-ної практики. Так, усі огірдині люблять сонце; у затінку плодів можна не дочекатися.

Як усі гарбузові, рослини чут-ливі до плодючості землі. Перед посадкою варто внести в ґрунт перегній або компост. Перші сходи підгодовують коров’яком (1:10), на кожне відро води дода-

ють ще 1 ст. л. селітри. Щоб отри-мати більший урожай, рослину треба правильно сформувати. Це значить, що головне стебло при-щипують над п’ятим листочком, а бокові – за сьомим-восьмим.

Ґрунт краще готувати з осені. Додайте перегній (15-20 кг на 1 кв. м), аміачну селітру, сульфат калію, суперфосфат. Якщо відда-єте перевагу органічним добри-вам, додайте коров’як. Навесні ґрунт потрібно розпушити.

Хворобливістю огірдиня, на щастя, не відрізняється. Та й по-ливати її можна рідко – раз на тиждень. Плодоносить до замо-розків, плоди добре зберігають-ся до весни. Найвідоміші сорти: Цукеркова, Бананова, Особли-ва, Зелена, Покращена, Біла.

Зазвичай цю культуру виса-джують городники-ентузіасти,

яким кортить випробувати якусь новинку. Вони ж потім хвалять-ся на форумах, мовляв, дивіться, яка смакота в нас виросла! Огір-дині вони й солять, і маринують. У свіжому вигляді їх можна спо-живати зі шкірочкою, як яблуко. Якщо плануєте варити з огірдині варення, майте на увазі, що цей овоч дуже соковитий, залишить-ся багато зайвого сиропу, з якого можна зробити смачну динну на-ливку (горілка із сиропом – 1:1).

РЯТУЙТЕ ВІД ШПАКІВДо позитивних якостей

цього овочу відносяться ско-ростиглість (від посадки до збору першого врожаю – 1,5-2 місяці), холодостійкість і висо-ка врожайність.

На початку росту ця рослина

вимагає багато води. Аби зберег-ти її, ґрунт мульчують сіном, со-ломою або компостом. Коренева система в огірдині поверхнева, тому краще поливати часто, але невеликими порціями. Із появою перших плодів полив одразу зменшують, бо надлишок вологи призводить до погіршення їхньої якості, зниження цукристості.

Перед висіванням безпосе-редньо у відкритий ґрунт насін-ня огірдині обробляють марган-цівкою та сіють у вологу землю, як тільки вона прогріється до 14-16 градусів. Відстань між рос-линами – від 0,7 до 1 метра. Перші сходи очікуйте вже через тиждень.

Головні шкідники – птахи, особливо шпаки. За лічені хви-лини від плодів не залишається навіть хвостика. Тому доцільно

огородити цю ділянку городу сіткою.

Коли рослини досягнуть ви-соти 20-25 см, прищепіть у них верхівки, щоб почали відроста-ти бокові пагони. Як з’явиться зав’язь на бокових пагонах – за-лиште по 2-3 плоди та знову прищепіть, це дасть гарантова-ний якісний урожай.

Під час сильної спеки росли-ни можуть скидати зав’язь, тоді їх краще притінити. Зберігаєть-ся врожай 50-60 діб у холодному погребі, де добра вентиляція.

ЧОМУ МАЛО?Інколи городники скаржать-

ся, що огірдиня плодоносить по-гано або взагалі не дає врожаю. Одна з причин – надлишок азот-них добрив. Вони призводять до росту вегетативної маси за ра-хунок зав’язі плодів. Також по-ганий урожай буває тому, коли рослина «живе» у затінку або її давлять сусіди.

Є ще одна причина малої кількості плодів – бактеріальні хвороби. Не можна висаджува-ти огірдиню після інших гарбу-зових.

І наостанок: купуйте насіння лише в перевіреного виробника!

Наталія ФЕДОРОВА

Дякуємо за допомогу кандида-ту сільгоспнаук, завлабораторії селекції пасльонових і гарбузо-вих культур Інституту овочів-ництва і баштанництва НААН Оксані Сергієнко

Високий агротехнічний фон – забезпечення ґрунту поживними речовинами, застосування засо-бів захисту рослин, ефективна бо-ротьба з бур’янами – гарантують добрий врожай. Але щоб зберегти його, потрібно вчасно і якісно провести збиральні та післязби-ральні роботи.

1Визначити кінець росту. Іс-нує хибна думка, що картопля

після засихання бадилля повинна ще деякий час (15-20 днів) проле-жати в землі, і, мовляв, лише тоді можна братися за викопування. Однак ці 2-3 тижні – це додат-ковий час, який мають у своєму розпорядженні вовчки, личинки хруща, грибкові та вірусні захво-рювання, аби взятися за бульби. На мою думку, зволікати з вико-

пуванням картоплі не варто. По-чинати бажано відразу після того, як стебла пожухнуть і розпадуть-ся врізнобіч, а шкірка на бульбах уже не здирається.

2 Узятися за лопату. Збирати картоплю краще ясної погожої

днини. Сонячне світло й темпера-тура вбивають збудників хвороб, що знаходяться на поверхні бульб і часточках ґрунту, котрі прили-пають до них. Теплого сонячно-го дня суха земля легко відстає від бульб під час перебирання й пересипання в тару для переве-зення. Потрібно пам’ятати, що за високої температури, яка часто трапляється в серпні, картоплю не слід тримати на сонці понад 1,5-2 години. Це може спричини-ти опіки поверхні бульб, що при-зводить до швидкого загнивання під час зберігання.

3 Розсортувати. Бульби роз-кладають за розміром – дуже

велика, велика, середня, дрібна. Водночас вибраковують уражені гниллю, пошкоджені шкідниками та під час викопування.

Середні за розмірами карто-плини підходять як насіннєві (по-садкові) на наступний рік, але в

жодному разі я не відбираю їх під час сортування.

Це слід робити ще під час ви-копування картоплі, коли видно, який кущ дав найбільшу кількість бульб і найбільші за розміром, а також чи не вражене картопляне гніздо хворобою. Ось із такого вибирають середні за розміром бульби. Якщо виявлена хоча б одна вражена хворобою карто-плина, урожай з усього куща пе-рекладається до купи для харчу-вання.

4 Дати охолонути. Викопану картоплю заносять під на-

криття (бажано, щоб навіс був зорієнтований відкритим боком на північ чи захід) або в закрите прохолодне приміщення. Не за-носьте картоплю в погріб одразу з городу! Нагріті на сонці бульби повинні охолонути, інакше за-гнивання може розпочатися бук-вально з перших днів.

Колись давно, ще в 1980-ті роки, я здобув в цьому плані негативний, проте корисний досвід. Городи в нас нарізали далеко в полі. Того року дали аж за 6-7 км від дому. Великим гуртом родичів ми викопали за півдня майже півтори тонни

картоплі. До заходу сонця все перебрали, посортували та зси-пали в мішки.

Відбувалося це за температу-ри вище 30 градусів, а поверхня ґрунту нагрілася, мабуть, понад 50 градусів. Опіків на бульбах не було, оскільки врожай висипали у високі компактні купи й на-кривали гілками з дерев. Аби по-вністю охолонути, таким бульбам потрібно не менше доби, а краще дві-три. Ми ж привезли картоплю додому, коли вже стемніло, і від-разу занесли в льох, висипавши з мішків у засіки. Під час охоло-дження виник конденсат.

За кілька днів довелося ви-носити картоплю назад уже мені одному. Знову її перебирати, до-сушувати під накриттям і трима-

ти в прохолодному приміщенні більше тижня. Однак протягом зими довелося винести чимало гнилих бульб, і значна частина врожаю була втрачена.

Але й тримати під накриттям картоплю довго не варто, як це, на жаль, помилково радять деякі дописувачі. Цей процес не по-винен займати більше 7-10 днів – для насіннєвої картоплі та 2-3 днів – для продовольчої. Довше може відлежуватися лише кар-топля, зібрана в мокрій землі, яку слід витримати під накрит-тям до повного висушування. Картопля, яка довго перебувала після викопування за темпера-тури вищої, аніж рекомендована для зберігання, проростає на-весні раніше бажаних термінів. А продовольча вже наприкінці зими втрачає смакові якості.

Володимир ВОВЧУК, вчений агроном

[ ГОРОДНИЦТВО ]вÄʲÑÒÜ ÍÀ ÃÐßÄÊÀÕ

Кохала диня огірок...Нестиглу огірдиню ріжуть у салати замість огірка, а стиглу смакують на десерт як диню

Â×ÀÑͲ ÏÎÐÀÄÈ

Від городу до льоху – чотири етапи

НА ВАРТІ – ЯЛИНКОВІ ГІЛКИЩоб скоротити втрати від загнивання, за потреби слід перебирати бульби в льоху через 1-1,5 місяці після закладання. За дотримання технології вирощування та зберігання картоплі така потреба виникає вкрай рідко. За більш ніж 30 років вирощування «другого хліба» я проробляв цю процедуру лише три-чотири рази. Продовольчу картоплю зазвичай зберігають у засіках не вищих 1 метра, а насіннєву – у дерев’яних ящиках чи овочевих сітках. За можливості я намагаюся вистелити дно й стінки засіків та ящиків сосновими чи ялиновими гілками. Це вбезпечує бульби від пошко-дження гризунами і стримує розвиток грибкових захворювань.

Збирають і відразу сортують

Для гарбузових ґрунт готують з осені Змієподібна диня

VK

.CO

M

DO

OH

OF

F.C

OM

VE

CH

OR

KA

.RU

IR

EC

OM

ME

ND

.RU

Мандурія

На гарбузове насіння відбирають кращі рослини. Плоди дозарюють у сухому теплому приміщенні 11-15 діб. Мезгу

з насінням кладуть у ємність на одну-дві доби для бродіння, уникаючи додавання води, щоб не проросло. Очищують і сушать

9№16 (113) 24 серпня 2016 року

[ ПРАКТИЧНИЙ ПІДХІД ]

Городина і консервація плава-ють у воді... Таке лихо щовесни навідується в льохи селян і дачни-ків, які мають садиби в низинах, біля водойм. Доводиться пильну-вати, щоб підтоплення не зіпсу-вали запаси, викачувати чи ви-черпувати воду вручну. Або ж діставати харчі з погреба.

Українські винахідники зна-йшли розв’язок: виготовляють погреби із цільними, без швів, пластиковими стінками завтовш-ки 10-15 мм. Усередині пластико-вої конструкції монтують мета-левий каркас, що забезпечує їй жорсткість і міцність. Він також служить полицями для овочів, фруктів і консервації. У верхній частині – квадратний хідник із лядою, з теплоізоляційним ма-теріалом і вентиляційні труби. До погреба спускаються мета-левою драбиною. Компанія-роз-робник «Командор 2000» почала випуск герметичних погребів 2015 року на двох заводах – у селі Безп’ятному на Київщині та в Ка-неві на Черкащині.

– Спершу ми збиралися роби-ти погреби у формі куба, однак циліндрична конструкція вияви-лася стійкішою та витривалішою до підземних навантажень. За нашими розрахунками, погріб із пластику прослужить щонаймен-ше 50 років, – розповідає Віталій Прокопчук, керівник напрямку та один із розробників новинки.

Найменший погріб, заввишки 3 м і діаметром 1,8 м, коштує 37 тис. грн. Та, за словами розроб-ника, частіше замовляють великі погреби, заввишки 3,4 м і діаме-

тром 2,4 м, що коштують 70 тис. грн. Фірма-підрядник встанов-лює модуль у садибі замовника за додаткову плату – 15 тис. грн. Льох буде готовий усього за день. Установити льох-модуль можна й самотужки. Продавці надають детальну інструкцію, як це зро-бити.

– Екскаватором або вручну викопуєте яму, на її дні заливає-те бетонну подушку або ж мож-на встановити готову бетонну плиту. На бетонну основу, за до-помогою крана-маніпулятора, встановлюється льох. Пластикову конструкцію треба зафіксувати на подушці, прив’язати металевими канатами. Інакше ґрунтові води можуть виштовхувати конструк-цію, – продовжує Віталій Про-копчук. – Льох повністю готовий, тому робити гідроізоляцію або щось інше вже не потрібно. Яму із цистерною просто засипаєте землею.

Сергій ГРОМОВИЙ

ÊÎÐÈÑÍÀ ÍÎÂÈÍÊÀ

У пластиковому льосі

Порятунок при високих водах

Унаслідок здорожчання газу знову набули попу-лярності дрова. А якщо є

дрова, то має бути й місце для їхнього зберігання.

Роман Хлопик із Дрогобича на Львівщині живе з батьками в двоповерховому будинку пло-щею 180 квадратів. На таку пло-щу чоловіки нарубали й склали в новеньку дроварню три маши-ни деревного палива.

Склад розмістили окремою будовою вздовж межі із сусідами.

– Він фактично виконує функцію паркану, – пояснює Ро-ман. – По-іншому не виходило, бо мало вільного місця на ділян-ці. Якраз південний бік. Дрова постійно підсихають на сонці. Використали залізні стовпчи-ки, до яких кріпився паркан. Тільки наростили їх до висоти 2,2 метра. Зверху приварили пластини для кріплення пере-криття. Для його основи кинули три квадратні труби і зробили дерев’яну обрешітку. Так, у дро-варні вийшов односкатний дах, нахилений у наш бік. На землі залили вісім горизонтальних бетонних брусів довжиною пів-тора метра і висотою 10 санти-

метрів. Поперек них кинули до-шки. Зверху – склали дрова.

Із трьох боків дроварню за-шили металевими листками – аби косий дощ не мочив.

– Щоб на металі не залиша-лося вм’ятин, із середини захис-тили його пінопластом, – веде далі молодий господар. – Один бік залишили відкритим. Через нього вітер обдуває і підсушує дрова. Над тим боком обладна-

ли ринву та водостічну трубу. Усі дерев’яні частини будови обро-били оліфою – захист від вологи та шкідників. На круглу трубу, пісок, щебінь, цемент, дошки для підлоги й секцій та інше ви-тратили майже 5 тисяч гривень. Може, воно й дорого, але це не на один рік.

Усі роботи Роман виконував разом із батьком. Будівництво зайняло приблизно два тижні,

бо працювали ввечері після ро-боти. Цього літа доробили освіт-лення.

Якщо є достатньо місця біля дроварні, варто облаштувати ще й критий майданчик для рубан-ня дров. Тоді можна працювати, коли йде дощ.

Дрова, висушені протягом року, горять краще і дають біль-ше тепла. Тому фахівці реко-мендують робити річний запас. Довше двох років тримати їх не бажано, бо сировину можуть сточити шашелі.

Пелети та паливні брикети зберігають на складах.

– Вони бояться найменшої вологості. Набухають і кри-шаться. Тому надворі під наві-сом їх зберігати неприпустимо. Обов’язково має бути сухе при-міщення з бетонною підлогою та надійним дахом, – радить директор виробництва пелетів Артем Хронов із Коростеня на Житомирщині. – Деякі вироб-ники роблять поліетиленову герметичну упаковку. В таких умовах пелети можуть зберіга-тися роками.

Юлія ЧЕРЕДНІЧЕНКО

ÃÎÒÓÉ Ó˲ÒÊÓ

Дроварню обладнують водостоками та освітленням

Дрова, висушені протягом року, горять краще і дають більше тепла

Наприкінці літа селяни почи-нають отримувати зерно за зе-мельні паї, які вони здають в оренду. Дехто відразу продає збіжжя, але більшість протягом зими годує ним худобу.

Збіжжя нагортають у міш-ки, везуть додому, а потім збе-рігають насипом у засіках із дерев’яних дощок. Підлога в та-ких приміщеннях залита бето-ном, щоб із-під підмурка в зем-лі гризуни не проточили нори й не оселилися на зиму біля зерна. Має бути віддушина, щоб приміщення весь час прові-трювалося. Отвори закривають дрібною решіткою, щоб через них не залізли миші й пацюки. Це найкращий спосіб для збе-рігання зерна, але не всі селяни мають такі комори.

Більшість так і залишає зерно в мішках. Кладуть їх (і в цьому є помилка) зв’язаними, на ребро. Так економиться простір, але таке зберігання найгірше. Миші прогризають мішки й зерно си-

плеться на землю. Крім того, у складені мішки гризуни швидко ховаються й кіт не може їх діс-тати.

Як зробити правильно? Міш-ки зі збіжжям поставте на під-дони. Якщо немає готових, на цеглини покладіть дошки так, щоб попід ними міг пройти кіт. Мішки розташовуйте верти-кально й у розв’язаному вигляді. Досипте зерно до самого верху. Воно буде відкрите й дихатиме. Гризунам не буде потреби гриз-ти мішки, бо збіжжя буде від-крите. Якщо миша вскочить на зерно, кіт її зможе відразу зло-вити.

Якщо мішки зберігаються на подвір’ї, біля сараю чи комори, господар будує навіс. Із боків оббиває його дошками або вко-пує в ґрунт шифер. Така загоро-жа збереже мішки від дощу та снігу. Також можна буде при-ладнати двері й навісити замок.

Мирослава МИГИДЮК

ÞÐÏÎÐÀÄÀ

Орендар не відпускає

Хочемо достроково розі-рвати договір оренди зем-лі, який закінчується 2018 року. Звернулися до орен-даря. Він наше прохання відхилив, пославшись на довгострокове планування, дотримання всіх умов до-говору та те, що неочіку-ване припинення договору завдасть йому матеріаль-них збитків. Підкажіть, як нам діяти далі?

Жителі смт Онуфріївка Кіровоградської області

Зазвичай договори орен-ди земельних ділянок (паїв) укладаються на тривалий тер-мін, і орендарі, особливо ве-ликі компанії, неохоче пого-джуються на їхнє дострокове припинення.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону Україну «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. (далі – Закон) на вимогу однієї зі сторін до-говір оренди землі може бути достроково розірваний за рі-шенням суду в разі невико-нання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами дого-вору. Наприклад, у разі випад-кового знищення чи пошко-дження об’єкта оренди.

Ознайомившись з докумен-тами, які ви надіслали, маю зазначити, що договір орен-ди містить пункт наступного змісту: «Розірвання договору оренди землі в односторон-ньому порядку допускається. Умовою розірвання договору в односторонньому порядку є письмове повідомлення орен-даря про припинення дії дого-вору оренди».

Тобто вам необхідно пись-мово повідомити орендаря про своє бажання достроково припинити дію договору орен-ди з певної дати. При цьому бажано визначати таку дату, коли із земельної ділянки вже буде зібрано врожай, аби не зумовити вимоги орендаря про відшкодування збитків за втрачений урожай.

Аргументи орендаря про відмову від дострокового розі-рвання договору оренди через те, що ним були понесені зна-чні витрати на добрива, засоби захисту рослин тощо, що значно покращило якість земельної ді-лянки, а дострокове розірвання договору завдасть матеріаль-них збитків, є необґрунтовани-ми, оскільки відповідно до абз. 6 ч. 2 ст. 28 Закону здійснені орендарем без згоди орендо-давця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, рекомендує-мо звернутися до суду з позо-вом про розірвання договору оренди на підставі вказаних вище норм Закону та вказано-го пункту договору.

Наталія КРУЧОК, юрист

Ó ÇÀѲÊÈ

Мішки із зерном не зав’язують

UA

.AL

L.B

IZ

NO

WA

TO

R.C

OM

.UA

OT

EN

TE

.RU

Якщо немає погреба, побудуйте на північному боці будинку комору. Аби стінки не мокріли, зробіть витяжку зверху й додатково знизу (або дірки в дверях), а також термоізоляцію. Тоді влітку буде прохолодно, а взимку нічого не померзне

10 №16 (113) 24 серпня 2016 року Найбільше гроно винограду виросло в Сантьяго (столиці Чилі) в 1984 році. Воно заважило 9,4 кг. Сорт – червоний

Томпсон, без кісточок. А найбільше гроно Європи – 6,2 кг – зняли в іспанському селищі Требуєна 1986 року[ САДІВНИЦТВО ]

На півдні України вино-градарство – одна з най-перспективніших галу-

зей. Лоза починає плодоносити вже на 3-5 рік посадки. Розумно розпорядившись урожаєм, за-вжди на ньому можна мати при-буток.

Так і зробив Микола Халу-пенко із села Степанівка Хер-сонської області. Він відкрив сімейний винний магазин. Про-дає продукт власного виробни-цтва.

– Магазин працює лише рік, проте кількість продаж постій-но зростає, – тішиться чоловік. – Люди беруть наше вино, бо воно не містить домішок і кон-сервантів, дешевше за ціною. Хто спробував, повертається за наступною пляшкою.

Ми з паном Миколою зустрі-лися біля його власного ресто-ранного комплексу «Курінь», що стоїть поблизу дороги на Крим. Сім’я живе поруч. Бізнес родин-ний. Син займається юридич-ними документами, дружина – технологіями й відносинами з найманими працівниками.

Микола Володимирович веде у виноробню. Термометр на сті-ні показує 16 градусів. За цієї температури в дубових і мета-левих бочках настоюється ха-лупенківське вино. Серед залу столик із кількома келихами та відкоркованими пляшками. Господар наливає потроху.

– Спершу вино треба понюха-ти, а потім малими ковтками ви-

пити. Тоді тільки через післясмак розкриється весь букет напою. В одному – терпкуватий смак по-лину, в іншому – яблук, хоча все зроблене виключно з винограду, – навчає, як розкуштувати вино, пан Микола. – Іноді технолог до-дає сушені трави, які збирає на нашій території.

Винна дегустація коштує 70 гривень. Після неї гостям дару-ють пляшку сухого вина.

На трасі, що веде до Криму, кількість машин останнім ча-сом зменшилася до 2-3 тисяч на добу. Проте туристів привозять автобусами спеціально. Водіям частину витрат винороб від-шкодовує обідом у ресторані. Приїздять туристи з Франції, Італії, Греції, Болгарії, Росії. Се-ред них часто є професійні ви-нороби. Вони із задоволенням обмінюються досвідом.

– Виноградники посадив ще 1992 року, – розповідає госпо-дар. – Загалом 12 гектарів. За іноземними мірками це багато. За кордоном винороби мають удвічі менше. Колись я працю-вав на Херсонському винному заводі менеджером із продажу. Був знайомий із технологіями. Але сам виноробством не за-ймався й не планував. Здавав сировину виробникам Одеси, Криму. А три роки тому вирішив спробувати. Після втрати Криму херсонське виноробство стало особливо актуальним.

Щоб розпочати справу, Ми-кола Володимирович їздив на навчання до Франції та Італії. Звідти привіз резервуари для вина.

– Найкраще робити вино в Україні за типом французького шато. Тобто є певна територія, на ній закладений виноград-ник. Із нього збирають виноград і виготовляють унікальне вино. Сировину збирають вручну. В Україні оформити документи на таке виробництво виявилося складно. Чиновники не розумі-ли, навіщо міні-виробництво, коли працюють великі заводи з купою техніки й людей.

У свою справу Микола Халу-

пенко вклав мільйон гривень. Частину техніки взяв у кредит. За сезон виробили кілька тисяч літрів вина.

– Якщо все одночасно про-дати, то вкладені гроші відразу повернуться, – пояснює він. – Собівартість літра десертного вина – 50-60 грн, столового – 20-25 грн. Продаю його в рестора-ні, надсилаю «Новою поштою». Наприклад, у Рівному в мене є замовники, які цілою вулицею складаються на кілька ящиків нашого вина. Дізналися про нас випадково – звідти родом наш технолог. Є люди, які замов-ляють пляшки після екскурсії. Надсилаю їм до Херсона, Києва, Харкова.

На підприємстві виготовля-ють вино із 7 сортів винограду: Біянка, Шардоне, Іршаї Олі-вер, Мускат, Каберне, Сапе-раві та Мерло. Зараз удоскона-люють технологію, щоб напої «жили» довше, бо столове вино, розлите в пляшки, зберігає свої найкращі якості кілька місяців, максимум рік.

Рекламою пан Микола не за-ймається. Йому цілком вистачає покупців серед клієнтів.

Юлія ЧЕРЕДНІЧЕНКО

Волоський горіх як плодове дерево має бути не надто висо-ким, скороплідним, високовро-жайним (у межах 100-150 кг плодів із дорослого дерева). Плоди повинні бути тонкошкірі, масою 20-25 г. В Україні для аматорського садівництва най-більш придатні середньоазіат-ські форми горіха типу Ідеал.

ФОРМУВАННЯ. Високі вро-жаї можна отримати за достат-ньої освітленості крони. Краща форма крони – чашоподібна з трьома-чотирма основними гіл-ками. Потужна коренева система обумовлює стійкість дерева до посухи.

ЗАПИЛЕННЯ. Волоський го-ріх цвіте в травні, запилення відбувається за допомогою ві-тру. Однак треба враховувати, що для цієї культури характерно не одночасне цвітіння різноста-тевих квіток, і це може призвести до слабкого зав’язування плодів у поодиноко розташованих дерев. Дозрівання відбувається напри-кінці серпня – у вересні. Коли в більшості плодів розтріскується оплодень, їх очищають і сушать.

СУСІДСТВО. Виби-раючи місце для по-

садки однорічного або дворіч-ного саджанця чи для посіву плода, треба пам’ятати, що го-ріх сильноросле дерево з широ-кою кроною. Садити його треба на відстані 8 м один від одного та подалі від інших дерев. Треба також враховувати, що волось-кий горіх має потужне біополе, виділяє в повітря фітонциди, а в шкаралупі, оплодні, коренях і в невеликій кількості листя міс-титься речовина, токсична для багатьох плодових дерев. Біля горіха їх краще не садити, бо навіть дорослі рослини сильно пригнічуються, а молоді, як пра-вило, гинуть. Мої особисті спро-би виростити під кроною горіха кизил (бо іншого місця не знай-шов) виявилися невдалими. Саджанці через рік-два гинули. З іншого боку, на грушах і яблу-нях, що ростуть поблизу горіха, практично немає шкідників, у тому числі плодожерки.

Волоський горіх – знахідка для дво-ру. Дерево виростає високим – 10-30 м. Дає багато тіні. Його

фітонциди вби-вають бактерії і відлякують комарів, мух. Однак са-джайте дере-во не ближче 4 м від будів-лі, тому що потужна ко-ренева сис-тема може пошкодити

фундамент.

РОЗМНОЖЕННЯ. Зберегти якість кращих форм або сортів можна тільки щепленням. Через складність цієї операції на горі-сі великого поширення набуло насіннєве розмноження. Сіян-ці досить добре успадковують певні материнські ознаки, але повністю їх повторити можуть тільки щеплені саджанці.

Посадку саджанців і посів горіхами проводять восени або навесні. Готують саджанці так само, як і інших плодових дерев. Оскільки під час викопування саджанця вертикальний корінь підрізається, каменів при по-садці класти не треба. У центрі й на сході України краще ви-саджувати навесні, так як горіх таки південна культура. Багато сортів перші врожаї дають на 6-8 рік після висадки.

При посіві плоди укладають-ся на бічний шов на глибину 6-8 см. Такий спосіб укладання прискорює плодоношення на 1-2 роки порівняно з укладан-ням плода на «носик» або на «хвостик» або просто на бік. За посіву плодів навесні (травень) горіхи замочують на 2-3 дні у воді або стратифікують за 1-3 місяці до посадки при низьких позитивних температурах. За осіннього посіву (кінець верес-ня – жовтень) плоди проходять стратифікацію в природних умовах.

Встановлено, що волоські горіхи набагато краще ростуть і плодоносять, якщо посіяні на постійне місце вирощування.

Мартін ЄРШОВ

Á²ÇÍÅÑ ÍÀ ÂÈͲ

Замовляють у Київ інтернетом

ÓËÞÁËÅÍÀ ÊÓËÜÒÓÐÀ

Якщо немає саджанця, посійте

Зростає калина у вогкуватих змішаних і листяних лісах, на узліссях, місцях вирубок, бере-гах річок, озер, боліт. Саме звід-ки вона потрапила до наших дворів. Століттями була вшано-вана, та останнім часом із бага-тьох подвір’їв чомусь зникла.

Повернути калину можна, роз-множуючи її насінням, зеленими живцями і відводками.

Зеленими живцями розмно-жують у червні, відводками – на-весні, прикопуючи однорічні пагони. У разі розмноження на-сінням плоди, зібрані у вересні, потрібно відтиснути від соку, промити на ситі від залишків м’якоті і, не даючи просохнути, посіяти або закласти на стратифі-кацію (можна до холодильника з температурою від 1 до 5 градусів) для весняної сівби.

Калина зимостійка, рясно цвіте, добре розвивається на вологому ґрунті, виносить тінь, але врожай при цьому дає неве-ликий. Можна вирощувати її як

у вигляді куща, так і красивого деревця.

Вегетативно розмножені рослини вступають у плодоно-шення через 2-3 роки, за насін-нєвого походження – через 4-5. Урожай плодів із добре розвине-ного 10-15-річного куща досягає 10-25 кг.

Калину, яка плодоносить, обов’язково потрібно захищати від шкідників. Листя та молоді пагони ушкоджують попелиця калинова, листоїд калиновий і міль-пістрянка, а квітки – галиця калинова. Для захисту можна за-стосовувати тютюновий, часни-ковий або цибулевий настій. Об-робку треба проводити один раз на тиждень до повного знищення шкідників. Хвороб на калині не помічено.

Кущ або деревце калини зви-чайної живе 50-70 років. Макси-мальний діаметр крони 3 м, гра-нична висота – 5 м.

Мартін ЄРШОВ

ÁÅÇ Íů ÍÅ ÌÎÆÍÀ

Для жителя Херсонщини Миколи Халупенка зразок виноробства – шато

У вересні кісточки звільняють від м’якоті й одразу сіють

Червона – значить, гарна

AR

TF

IL

E.R

U

11№16 (113) 24 серпня 2016 року

[ ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ ]Коли в американки Джо Ен стався серцевий напад, поряд

була лише домашня свинка Лулу. Побачивши, що жінці зле, тварина побігла до шосе й лягла посеред дороги. Водій, який зупинився, пішов за свинею та викликав швидку. Жінка вижила

Сім років тому подружжя Гаврилюків-Левицьких залишило затишний ту-

ристичний Трускавець і пере-їхало в мальовниче село Бродки Львівської області. А згодом на їхньому подвір’ї з’явилося понад сотню домашніх утриманців.

ПЕРШИЙ ДОСВІД – У НІГЕРІЇПро таке господарство 34-річ-

на Олександра ніколи не мріяла. Спочатку хотіла бути, як мама, косметологом. Потім вступила до жіночого інституту «Енвіла» в Мінську на спеціальність «пере-кладач англійської та німецької мов». Утім, доля розпорядилася інакше: дівчина стала покрови-телькою тварин.

Батьки неоднозначно поста-вилися до такого вибору доньки.

– Мама намагається в усьому підтримати морально, а тато й досі не розуміє, навіщо це мені, – зізнається власниця притул-ку домашнього типу «Вуглик». – Йому мене дуже шкода, бо ба-чить, наскільки це нелегка пра-ця. Дав нам автомобіль «Лада», на якому перевозимо корми і навіть собак із телятами.

Перший досвід піклування про тварин Олександра з Павлом отримали в Нігерії. Тоді до них прибився собака. Він настільки звик до дівчини, що коли вона збирала валізи, щоб повернути-ся до України, заліз в одну з них. Везти його із собою дівчина не могла, тому попросила місцевих мешканців, які тримали собак, доглядати й за її чотирилапим. Писала їм листи та щомісяця на утримання надсилала по 100 до-ларів. Для нігерійців це велика сума. Але потім зв’язок обірвав-ся. Згодом з’ясувалося, що хтось проник на територію будинку і повбивав усіх собак. Олексан-дра й досі шкодує, що не забрала того маленького песика.

УСІХ КЛИЧЕ ПОІМЕННОУ Бродках хата Гаврилюків-

Левицьких ззовні нічим не від-різняється від сусідських. Тому звичайний перехожий може й не здогадатися, що за залізними зе-леними воротами вже інший світ – тваринний.

Перший, хто зустрів мене у «Вуглику», був собака Нічка. Ми-ролюбний, доглянутий чорний песик.

– Це перший мешканець на-шого притулку, – обіймаючи сво-го підопічного, мовить Олексан-дра. – Знайшла його ще цуценям у районному центрі Миколаїв. Це було якраз тоді, коли ми ку-пили в Бродках будинок. На той час ще не планували створювати притулок. Кілька разів пробува-ла влаштувати собачку в людей, але він завжди повертався. По-тім у нас оселився чорний кіт. Такі собі маленькі «вуглики», від яких згодом і пішла назва благо-дійного закладу.

Нині в притулку утримують 45 собак, 22 котів, четверо коней, 9 кіз і майже 50 корів і телят. Ця цифра постійно змінюється: од-них звірів «Вуглик» приймає, ря-туючи від ножа чи голоду, інших прилаштовує в добрі руки.

Усіх тварин Олександра кличе поіменно. Багато собак на почат-ку своєї роботи вона забирала з вулиці та Львівського комуналь-ного підприємства «Лев», де ра-ніше вдавалися до евтаназії тва-рин. За рік завдяки активістам

жінка знаходила нових господа-рів для 60-70 хвостатих.

А одного разу сільський фір-ман запропонував їй купити в нього лоша. Через норовливу натуру від тварини всі відмов-лялися. Олександра ж одразу погодилася, незважаючи на від-сутність досвіду роботи з кіньми. Власник лошати, скориставшись її любов’ю до чотириногих, по-просив за лоша чотири тисячі гривень. Хоча на той час воно коштувало всього півтори. Але жінка про це не пошкодувала, а наполегливо взялася за вихован-ня свого нового друга: читала багато літератури, переглядала відеоуроки.

Великий порятунок тварин розпочався з того, що дорогою до міста, куди Олександра їхали за будматеріалами, вона зустрі-ла машину м’ясника. Він віз дві хворі старі корови та лоша.

– Тоді я не була впевнена, що зможемо викупити тварин, – пригадує моя співрозмовни-ця. – На той час у нашому при-тулку були лише коти й собаки, яких утримували самостійно. Але я домовилася з м’ясником про купівлю в розстрочку, сфо-тографувала чотириногих і ви-

ставила світлини в інтернет. До мене телефонували волонтери зі всієї України, ми почали з ними співпрацювати. Буквально за кілька днів зібрали гроші й вику-пили лоша. Так почала працюва-ти наша благодійна організація, яка рятує корів і коней в усій Україні. Ось, наприклад, зараз ми перевозимо в Дніпропетров-ський притулок чотири корови з Орджонікідзе. Везти в Бродки, звичайно, немає сенсу, адже й далеко, і витрати чималі. Крім тварин, ми викуповуємо також і птицю: курей, індокачок.

Олександра з радістю провела екскурсію притулком. Він справ-ді домашнього типу, бо тварини тут живуть у затишних стайнях, де скрізь пахне сіном, всюди світло і чисто, до будівель під-ведена вода. Конюшню молода пара будувала за свій рахунок, до зведення вольєрів долучилися небайдужі люди.

І САМ НЕ ГАМ, І КОРОВАМ НЕ ДАМРанок Олександри розпо-

чинається о сьомій. Іноді за ці-лий день вона не встигає навіть присісти. Добре, коли є наймані працівники. Та таке буває нечас-то, бо знайти в селі сумлінних

робітників не так просто. І тоді тендітній жінці доводиться об-ходити господарку самій. По дві години вранці й увечері в неї йде на те, щоб принести сім-вісім ві-дер води для корів, зварити 80 літрів каші для собак і котів, на-годувати всіх, вивезти зі стайні гній, вигнати на пасовище ко-ней. А іноді доводиться бувати в ролі ветеринара. За цілий день так натупцюється…

– Моя господарка – чоловік і тварини, – жартує господиня притулку. – Головне, аби вони були ситі. Раніше в нас було біль-ше часу на дозвілля. Тепер ледь встигаємо вирішувати нагальні проблеми.

Одна з них – пасовище. Точні-ше, його відсутність. Ще торік ху-доба випасалася на орендованих шести гектарах, а цієї весни се-ляни вирішили віддати ділянку іншим у довготермінову оренду з виплатою всієї суми відразу. Подружжя може сплатити такі гроші тільки частинами. Унаслі-док поле заростає бур’янами.

– За кожен гектар наші одно-сельці запросили по п’ять ти-сяч доларів, – каже Олександра. – Тобто за шість гектарів нам треба викласти 30 тисяч. Та на Хмельниччині за 100 тисяч гри-вень можна цілий колгосп купи-ти! Виходить, що й сам не гам, і іншим не дам. А ми ж у ту ділян-ку вже стільки праці вклали! На третій рік мали гарний укіс.

Тепер у подружжя в орен-ді лише гектар пасовища. Його ледь вистачає для коней. Ко-рови перебувають у стайнях і харчуються сіном, кашами з до-даванням вітамінів. Тобто в них вийшло цілорічне зимове утри-мання. А на це потрібні чималі кошти – майже 50 тисяч гривень на місяць.

Узагалі, як зізналася господи-ня притулку, у них не дуже това-риські стосунки з односельця-ми. З усіх сусідів лише з одними спілкуються, і то іноді. Люди їх не розуміють. Селянам заважа-ють собаки, хоча вони, як я сама переконалася, дуже миролюбні й за ворота не виходять. Менш, так би мовити, «соціалізовані» утри-муються у вольєрах. Усі тварини мають свій паспорт, здорові, ще-плені. Щодо гавкання, то цього псам, ясна річ, не заборониш. Однак вони слухняно втихоми-

рюються при єдиному наказі Олександри: «Собаки!».

ГОДУЄ МУЗИКАНа початку роботи притулку

господарі все робили самостій-но. Тепер звертаються по допо-могу до людей, проте зібрати ко-шти щоразу стає все складніше. У фейсбуці й ВКонтакті Олексан-дра створила сторінки «Вугли-ка», де майже щодня викладає фото чотирилапих і розповідає про їхнє життя. Однак грошей, які переказують люди, вистачає хіба що на порятунок тварин. А їх треба ще утримувати: году-вати, лікувати. От нещодавно до притулку приїздив районний ветлікар, щоб узяти в тварин аналізи. Виставив рахунок: вісім тисяч гривень.

На утримання «Вуглика» що-місяця господарі витрачають 50-60 тисяч гривень. В основно-му це їхні власні заощадження: прибуток із невеличкого Олек-сандриного бізнесу, що в Трус-кавці, та гроші чоловіка. Павло – композитор. Він пише музику і продає її в інтернеті. Виручені кошти спрямовує на утримання підопічних.

– Я розумію, що економічна ситуація в країні складна, – каже господиня притулку. – Сімейні бюджети українців із кожним роком стають меншими, але ми не повинні забувати про наших менших друзів. Вони, як і люди, хочуть жити. Запитаєте, чому не залучаю волонтерів? Залучаю, але в області їх дуже мало. На-приклад, Дніпропетровський притулок для тварин розташо-ваний від міста за 60 км. Так от активісти туди приїжджають що-дня. У нас, на Львівщині, таких бажаючих немає, хоч село Бродки від Львова лише за 25 кілометрів.

Незважаючи на труднощі, Олександра мріє про великий су-часний європейський притулок із ще більш затишними стайня-ми для корів і коней, із новими вольєрами, в яких житимуть по двоє собак, куди приїжджати-муть відвідувачі. Вона ні на мить не дозволяє своїм мріям залиши-ти її. А коли раптом настає криза віри, вона каже собі: «Якщо не я, то хто?». На її думку, право на життя має кожне боже створіння.

Марія ІЛИК

Покровителька «вугликів»Павло та Олександра на своєму невеличкому обійсті рятують від смерті домашніх тварин, від яких відмовилися їхні колишні господарі

Останній візит ветеринара до «Вуглика» коштував 8 тис. грнІноді вдається і відпочити

Багато тварин викуплені за гроші небайдужих людей

ÍÅ ÒÀʲ, ßÊ ÓѲ

ФОТО

З АРХІВУ

«ВУГЛИКА

»

ФОТО

З АРХІВУ

«ВУГЛИКА

»

ФОТО

МАРІЇ ІЛИК

12 №16 (113) 24 серпня 2016 року Рекорд України з вилову коропа був встановлений 2011 року. У Камінь-Каширському районі на Волині Анатолій Савич

разом із Дмитром Кучмою виловили гіганта вагою 29,61 кг. Роком раніше вони витягнули коропа вагою 24,7 кг[ РИБОЛОВЛЯ ]

Багато рибалок назива-ють коропа водяною сви-нею. По-перше, тому що

це жирна риба, їсть все, може важити до 20 кг, по-друге, він прекрасно піддається одомаш-ненню, тобто комфортно почу-вається й добре розмножується в умовах, створених людиною.

Короп – неодмінний меш-канець більшості українських ставків або водосховищ, і в усіх наших річках живе його дикий прародич – сазан. У серпні на цю рибу нападає посилений апетит. Він є підготовкою до зимової сплячки, що настане через пару місяців.

РИБНІ МІСЦЯ. Улітку пошук маршрутів або стоянок сазана і коропа зводиться до пошу-ку місць з обривистими гли-нистими берегами, з донними бровками (різкими перепада-ми глибини), де тримаються за-звичай найбільші екземпляри. Найчастіше глибина цих місць сягає 4-7 м. У сильний вітер короп і сазан іноді виходять і на мілину, бо вода там швидше насичується киснем і скаламу-чується придонний мул. Там вони й рвуть снасті рибалок, які поставили їх на плітку та кара-ся й не були готові до зустрічей із коропом.

Клювання великих сазанів і коропів трапляється частіше на світанку та присмерком.

А НЮХ, ЯК… Улітку і короп, і сазан ловляться на різного роду рослинні суміші, основу яких становлять пюре із гороху й картоплі, каші пшоняної, ві-всяної, перлової, манної тощо. Усе популярнішими стають приготовані з тіста кульки-бой-ли, що використовуються і як підгодівля, і як насадки. Їх го-тують із пшеничного борошна з додаванням різних аромати-заторів. Тим, хто вирішить сам експериментувати з приготу-ванням цих кульок, рекомен-дуємо пам’ятати, що численні ароматизатори, що пропону-ються сьогодні торгівлею, треба застосовувати дуже обережно. Додаючи багато сильно паху-чої речовини, можна домогтися зворотного результату й просто відлякати рибу. Адже сазан за чутливістю нюху може поспере-чатися з гарною вівчаркою – він чує 1 г речовини, розчиненої в 100 кубічних кілометрах води!

До речі, такий нюх серед риб не є винятковим. Річковий ву-гор, наприклад, має нюх у 35 разів тонший, ніж у сазана. Подібна, абсолютно неймовір-на для людини чутливість до-зволяє рибам зовсім інакше сприймати навколишній світ і «бачити» нюхом у повній тем-ряві або в абсолютно каламут-ній воді.

Сазан прекрасно «знає» про все, що відбувається в річці. Коли, наприклад, раки почина-ють линяти (це буває на почат-

ку та в кінці літа за температу-ри води 20-22 градусів), і чекає цього моменту з нетерпінням. У цей період усім бойлам і мас-тиркам дасть стовідсоткову фору свіжа ракова шийка – це делікатес, перед яким не встоїть жоден великий короп або сазан.

ЗА РЕФЛЕКСОМ ПАВЛОВА.Класична наживка для до-

нного лову сазана – кукурудза або цілий горох, до них можна також додати цукор, ванілін і мед. При цьому способі лову потрібна попередня підгодів-ля. Щоб притягнути рибу, її привчають харчуватися тим же кормом, що й насадка, яку за-пропонують їй пізніше.

Корм «подають до столу» ко-ропа в один і той же час упро-довж кількох днів, намагаю-чись привчити рибу годуватися в той час, коли передбачається вудіння. Зазвичай це зран-ня або пізнього вечора. Окрім усього іншого, в ці години не так активна дрібна риба, і корм не буде з’їдений до підходу ко-ропів. Але якщо дрібної риби у водоймі багато або риболовля планується на триваліший час, місце можна підгодувати варе-ним цілим горохом або варе-ною чи консервованою кукуру-дзою, вареною картоплею.

Усе сказане стосується вели-ких екземплярів. Щодо дрібної риби, це, звичайно, не так акту-ально. Молоді особини й сазана, і коропа (до 2 кг) менш обережні та ловляться часто на абсолют-но незнайомі їм насадки.

БЕЗПРОГРАШНА МЕТОДИ-КА. Під час ловлі кількома по-плавковими вудками стабіль-но позитивні результати мені приносила така методика.

Ціле зерно пшениці замочую в холодній воді мінімум на добу (розбухає в кілька разів, тому

води має бути значно більше). Потім на малому вогні варю до двох годин – поки окремі зернини не почнуть тріскатися вздовж.

Зона ловлі загодовується кількома жменьками варено-го зерна. Закидається кілька вудочок «на коропа» і одна (коротша) «на карася», щоб не сумно було сидіти в очікуван-ні покльовки коропа. На гачки короп’ячих вудочок чіпляються поперек 4-6 цих же самих ва-рених зерен, на жало – 1 штука вздовж. Для карасьової снасті достатньо двох зерен – одне поперек та одне – на жало,

уздовж. Окрім запаху, у воді добре розповсюджуються і зву-ки. Таким чином, коли карась починає ласувати пшеницею, на його «хрумкання» спочатку підходить крупніший карась, а згодом і короп. Тому котушки на всіх вудках (зокрема, і на «карасьовій») не повинні бути зафіксовані жорстко – короп може потягнути різко, і з мо-менту покльовки до моменту витягування жилки в пряму лі-нію може пройти менше одної секунди. Якщо котушка буде

зафіксована жорстко, може або обірватися поводок, або вудоч-ка «вирішити поплавати».

Значним мінусом методики є тривалий час на підготовку і необхідність планування вихо-ду на риболовлю за кілька діб.

До речі, один із моїх знайо-мих рибалок спеціально дозво-ляв коропу «украсти» вудку. Та не тому, що йому не було кому подарувати снасті. Він на човні на глибокому кар’єрному озері розкладав вудки без котушок навколо себе на різні боки. Вуд-ки були цільні з бамбука до 5 м кожна. Після покльовки коропа, проводилося підсікання, і вудка відпускалася в плавання. Кор-чів на дні озера не було, очере-тів під берегами також. Через кілька годин, коли короп уже втомиться «топити» вудлище, рибалці залишалося лише спо-кійно підплисти на човні, по-збирати вудлища, а коропів – у підсаку – та й додому на веслах.

ОСНАСТКА. Ловля сазана та коропа на донну вудочку вважається найефективнішою, оскільки дозволяє доставити насадку до найбільш звично-го для цієї риби місця на гли-бині. Використовуються міцні вудлища до 5 м, із котушками для жилок діаметром від 0,25 до 0,60 мм – залежно від того, яких розмірів рибини мешка-ють у місці риболовлі.

Повідки, зважаючи на габа-рити й силу риби, мають бути від 0,20 до 0,40 мм. Останніми роками замість жилки часто за-стосовують «кевларовий» шнур, але якщо дно вкрите мушлями (рос. ракушка), шнур легко пе-ретирається, ослаблюється та може обірватися в найвідпові-дальніший момент.

РОЗПІЗНАТИ, ХТО ПІДІЙ-ШОВ. У сазана характерна ма-нера клювання. Вершина вудки починає злегка та з повторю-ванням сіпатися – кажуть, що сазан «смокче» або «пробує на смак». Але якщо вершина по-чала гнутися, значить, риба насадку заковтнула й почала відходити вбік, і на це треба негайно відреагувати, хоча час-тенько сазан сам себе підсікає.

Клювання дрібного коропа і сазана (до 3 кг) може бути дуже обережним. Великі екземпляри поводяться абсолютно інакше. Вони, звичайно, можуть зовсім ігнорувати насадку. Але якщо са-зан вирішив щось з’їсти, то його покльовка може мати приголом-шливу силу і швидкість. Іноді він висмикує вудку з рук рибалки і кілочки донки із землі. Зрозумі-ло, підсікання в цьо-му випадку набуває формального ха-рактеру – здебіль-шого риба засіка-ється сама.

ÏÐÈÁÎÐÊÀÍÍß ÍÎÐÎÂËÈÂÎÃÎ

Полювання на водяну свинюІз настанням прохолодних ночей у коропа-сазана розпочинається жер, тому деякі завзяті короп’ятники спеціально беруть відпустку в серпні-вересні

Поради давав завзятий рибалкаБогдан СЕМЕРАК

в цьо-буває

ха-біль-ка-

SC

MP.C

OM

ГОЛІРУЧ НЕ ВІЗЬМЕШ Витягання сазана з води може бути, без перебільшення, неза-бутньою боротьбою із сильним і хитрим супротивником. Він швидкий і могутній. За першого ж сигналу тривоги блискавично кидається в корчі, і якщо йому вдається дістатися до свого при-тулку – витягнути його звідти буває неможливо навіть на над-звичайно міцному плетеному «кевларовому» шнурі. Сазан намотує його на донні корчі й камені, перед якими виявляється безсилою будь-яка снасть. Усе це змушує рибалку готувати-ся до боротьби заздалегідь, ви-вчаючи дно й передбачаючи дії можливого супротивника. Якщо вдалося не пустити водяну сви-ню «в ціпу», це ще не означає, що ви перемогли, але половина справи зроблена. Тепер спо-кійними й неквапливими діями рибалці треба повернути рибу головою до берега й водити її на волосіні до її стомлення, не по-слаблюючи натяг жилки. Якщо короп робить «свічку», вистрибуючи з води, він у по-вітрі вигинається й трохи про-кручується. Часто це призводить до того, що жилка потрапляє

на верхній плавець у вигляді пилки-ножівки, а удар хвостом по жилці в цей момент якщо не обриває снасть, то, в усякому разі, сильно її пошкоджує – «жує» в місці потрапляння на верхню «пилку». Цьому фокусу можна протиставити неослабну зосередженість і швидкість реак-ції – як тільки рибина вилітає з води, натягування жилки потріб-но миттєво ослабити або нахи-лом вудлища в бік рибини, або пальцем відпустити фіксування котушки. У цьому випадку жилка після удару хвостом майже не січеться на верхньому плавнику з «пилкою». Також потрібно не забувати: чим більше ви примушуєте коропа-сазана зробити ковтків повітря, тим швидше він слабне.У останній фазі виважування обов’язкова широка, з довгою і міцною ручкою підсака. Її підво-дять під рибу знизу. Не намагай-теся завести рибу в неї головою вперед.Упродовж усього того часу, поки сазан у воді, не слід розслабля-тися – це риба наполеглива й може зробити переможний ри-вок в останній момент.

Коропа-сазана привчають харчуватися тим самим кормом, що й насадка, яку дадуть пізніше

13№16 (113) 24 серпня 2016 року У 1 столовій ложці міститься 15 г води, 17 г олії, 20-25 г цукру, 25-30 г солі, 15 г оцту. У 1 чайній ложці – 5 г води, 5 г олії, 5-7 цукру, 7-10 г солі, 5 г оцту [ СМАЧНОГО! ]

ФОТО

ВАЦЛАВА

ЗАДРАНІВСЬКОГО

В’ЯЛЕНІ ЯБЛУКА

1 кг яблук (у почищеному вигля-ді), склянка цукру

Яблука помити, почистити шкірку, видалити серединку, по-різати часточками або кружеч-ками. Викладати в емальований посуд, пошарово пересипаючи цукром. Зверху накрити пласкою тарілкою й притиснути гнотом (приміром, банкою з водою) і по-тримати в прохолодному місці 8-10 годин, доки виділиться сік. Потім його злити, а яблука розі-класти на деко на папір для за-пікання й сушити в духовці з не-щільно закритими дверцятами, аби випаровувалася волога, за 60-65 градусів до гнучкого стану. Якщо пересохнуть, перетворять-ся на сушку й втратять частину корисних речовин. Подібним чи-ном в’ялять груші.

КОМПОТ «СЮРПРИЗ»1 кг кабачків, 800 г жовтої али-

чі, 400 г цукру, 2 л водиКабачки помити й почисти-

ти, розрізати навпіл, вирізати середину, розрізати на чвертки, а потім на маленькі шматоч-ки. Банки простерилізувати й розкласти на дно аличу й на-верх кабачки. Із цукру та води зварити сироп і влити в банки. Потримати 15 хвилин, рідину злити, закип’ятити й знову за-лити в банки. Одразу накрити стерилізованими кришками й законсервувати. Укутати для са-мостерилізації.ЕКСПРЕС-КОМПОТ

Сливи або алича в довільній кількості

Плоди залити холодною во-дою й довести до кипіння, ви-мкнути вогонь. Воду злити, а сливи перекласти в підготовле-ні стерилізовані банки. Рідину закип’ятити, залити в банки й

одразу законсервувати. Укутати для самостерилізації.

ФРУКТИ У ВЛАСНОМУ СОКУБудь-які фрукти в довільній

кількостіУ фруктів видалити кісточ-

ки й викласти в стерилізова-

ні банки. Поставити в глибоку каструлю з водою й довести до кипіння. Досипати фрукти до верху банки й притиснути, аби вкрилися соком, що виділився. Для солодких яблук і груш по-трібно всипати 0,5 чайної лож-ки лимонної кислоти на літрову

банку. Простерилізувати 0,5 го-дини. Укутати для самостерилі-зації.

КОМПОТ «УНІВЕРСАЛ»2 склянки будь-яких ягід чи

фруктів (можна асорті), 1 склян-ка цукру, 1 чайна ложка лимонної кислоти

У стерилізовану трилітрову банку викласти всі складові й залити окропом, накрити сте-рилізованою залізною кришкою й одразу законсервувати. Укута-ти для самостерилізації.

ПЮРЕ З ОБЛІПИХИОбліпиха в довільній кількостіПідготовлену обліпиху прогрі-

ти на пару й протерти крізь сито. В отриману масу всипати цукор із розрахунку 600-700 г на кіло-грам. Накрити ємність кришкою та поставити на 5 хвилин у розі-гріту духовку. Одразу викласти в стерилізовані банки й законсер-вувати.

СТРУЖКА З ЯБЛУК (ГРУШ)Фрукти почистити від шкірки

й видалити серцевину. Потерти на буряковій тертці або поріза-ти тонкою соломкою. Викласти в стерилізовані банки, ущіль-нивши до утворення соку. За бажання додати 50-100 г цукру на літрову банку, можна приго-тувати й без нього. Банки 0,5 л стерилізувати протягом 20 хви-лин, літрові – 30 хвилин.

Світлана СОСНОВА

Ця заготовка на зиму не тіль-ки хороша на смак, але дуже ефектно й красиво виглядає. Банку помідорів із виноградом можна піднести як подарунок друзям. Помідори виходять із фруктовою ноткою, а солодкий виноград – пряно-солонуватим. Виноград можна подати як окрему оригінальну закуску.

І томати, і виноград піді-йдуть будь-які. Ми використо-вуємо сорти винограду Кеша, Флора, Аркадія.

На 2,5-3 кг помідорів достат-

ньо 1 солодкої перчини, 1 грона винограду. У кожну банку кла-демо 1 гірку перчину (можна без нього), 3 зубчики часнику, 2-3 листочки лаврушки, по 3-6 листків смородини і вишні, по 10 штук чорного перцю і гвоз-дики, 1 великий лист хрону або шматочок кореня, 3 гілочки кропу.

Далі робимо розсіл: на 1 літр води – 1 ст. л солі, 1 ст. л. цукру. Додавати оцет не потрібно.

Вацлав ЗАДРАНІВСЬКИЙ

À ß ÐÎÁËÞ ÒÀÊ

ÐÅÖÅÏÒÈ, ÏÅÐŲÐÅͲ ÍÀ ÑÎÁ²

Прийшов Спас – зберігай літо про запас

МАРИНОВАНІ СЛИВИ10 кг твердих слив, 3 кг цукру, 0,5 яблучного чи

винного оцту, 40 г лаврового листа, 20 г гвоздики Сливи гарно помити. Викласти у велику ема-

льовану ємність, перешаровуючи лавровим листом і гвоздикою, зверху мають бути сливи. Оцет довести до кипіння й всипати туди цукор невеликими частинами – вийде густа маса. Ви-лити гарячий маринад на сливи й перемішати. Спочатку здаватиметься, що рідини обмаль, та

згодом сливи пустять сік, і її буде достатньо. Протягом 6 днів вранці чи ввечері потрібно зливати рідину й, закип’ятивши, знову вливати в сливи, попередньо їх перемішавши. Напри-кінці сливи розкласти в стерилізовані банки разом із лавровим листом і гвоздикою. Ще раз закип’ятити маринад і залити в банки доверху. Законсервувати й перевернути їх догори дном, залишити до повного остигання.

Перша партія готова

Не тільки в порошку. Тепер ім-бирний корінь можна придбати в свіжому вигляді в багатьох ра-йонних супермаркетах. Тож по-стає закономірне питання: як його використовувати?

Імбир – тропічна рослина. У нас не росте. Весь він імпорт-ний. У країнах Азії з кореневища готують цукати й варення, бо-рошно з додаванням імбирного

порошку різної концентрації, у США та Англії варять імбирне пиво. Наші можливості теж роз-ширилися.

Якщо корінь ретельно помити, почистити, натерти на тертушці, то можна додати в тісто, рибні або м’ясні страви, овочево-фрук-тові соуси тощо. Для європей-ської кухні більш притаманне використання імбиру в соусах

до м’ясних страв, а в Азії його обов’язково додають при тушку-ванні м’яса і птиці, щоб не просто ароматизувати страву, а зробити м’ясо м’якшим. Як правило, при тушкуванні імбир додається за 20 хвилин до готовності, у компоти – за 2-5 хвилин, а в соуси вже піс-ля того, як їх зняли з вогню. Якщо місять тісто, то імбир закладають або із самого початку, або в кінці замісу.

У холодильнику він може збе-рігатися кілька тижнів.

Лариса ОВЧАРЕНКО

«Дуже подобається білий пер-чик-горошок, але чому він такий дорогий і не завжди є в продажу, що в ньому такого особливо цін-ного? – якось спитала мене знайома. – Можливо, рос-лині потрібні якісь осо-бливі умови, чи його збирати важче?»

Моя відповідь здивувала її, а мож-ливо, здивує й вас: і чорний, і білий пер-чик – плоди однієї рослини! Обидва знято буквально з однієї гілки. Просто знімають їх у різні періо-ди стиглості: той, що ми назива-ємо чорним – підліток. Спочатку зривають частину плодів недо-зрілими, а частину залишають на гілках дозрівати. Зелені плоди висушують прямо в шкірочках, які зморщуються і стають чорни-ми. Інколи, щоб пришвидшити

процес і відправити то-вар на продаж, плоди просто заливають окропом. Як тут не почорніти?

А ось те, що ми називаємо білим перчиком, – дозрі-

лі плоди з червоною шкірочкою. Якщо про-

стіше сказати – біленька кісточка з червоною м’якоттю. Ось ту кісточку і треба вилучити і продати. Тож, аби зняти м’якоть, плоди вимочують у морській або вапновій воді, перетирають, про-мивають і підсушують. Якщо час не підганяє, узагалі не заморо-чуються, а залишають зібраний урожай купою на сонці й чека-

ють, поки м’якоть сама позлазить із кісточок.

Тож, як бачимо, з білим перчи-ком доводиться поморочитися, на нього витрачають більше часу, та й виробляють його менше, бо більшу частину плодів збирають зеленими. Чомусь саме чорний перчик вважається універсаль-ними прянощами, і на нього дуже великий попит. Через це білий і зустрічається не так часто, і ко-штує дорожче.

Знавці кажуть, що пельмені, манти та інші вироби з м’яса з тістом без білого перчику, наче сало без хліба: наче й смачно, а чогось все одно не вистачає.

Лариса ОВЧАРЕНКО

ÑÒÀÂ ÄÎÑÒÓÏÍÈÌ

Імбирний корінь

DzÄÊÈ ÙΠϲØËÎ

Плоди однієї рослини

Томати з виноградом

RO

MA

N-Y

HN

OV

EC

.LIV

EJO

UR

NA

L.C

OM

14 №16 (113) 24 серпня 2016 року

[ ВІКНО В ПРИРОДУ ]Довжина гігантського австралійського таргана – понад 8,5 см. На відміну від кухонних родичів, він – землекоп, живе в норах,

харчується листям. Швидкість мадагаскарських великих тарганів, яких використовують у перегонах, – 4 км/год

Ви бачили хатню муху? Не поспішайте з відповіддю! Через лупу, наприклад. За

великого збільшення вона ски-дається на волохате чудовисько, бо волосками вкрито все її тіло й кінцівки.

Муха весь час напоготові. На надзвичайно рухливій голові цієї комахи знаходяться два вели-ких нерухомих коричневих ока. У кожному з них міститься при-близно 4 тисячі мініатюрних ві-чок. Між ними, на верхівці голови, є ще три маленькі «прості» ока.

За волоски постійно чіпля-ються пилюка й нечистоти, у яких можуть бути хворобот-ворні бактерії та яйця глистів. Люди здавна знали про небез-пеку від набридливої комахи. Українська приказка говорить: «Хоч яке добре м’ясо, а одна по-гана муха все перепаскудить». Трапляється це тому, що хворо-ботворні бактерії в кишечнику мухи не перетравлюються і зно-ву виділяються назовні.

Її не люблять люди, але лю-бить природа. Ентомологам відомо понад 3 тисячі видів справжніх мух. І це не межа, щороку відкривають і описують нові види.

Хатні мухи не кусаються. А ось жигалки, дуже схожі на них зовні, ближче до осені стають дуже агресивними. Тому про злих людей у народі кажуть: «Ку-сючий, як муха в Спасівку».

Розмір її невеличкий – 6-8 мм, тисяча мерзотниць важать лише 25-30 г. Але на планеті є й справжні гіганти – до 5 сантиме-трів. Екземпляр такого рекорд-ного виду з великими чорни-ми крилами спіймав 1941 року в Новій Зеландії п’ятирічний хлопчик. Однак пізніше такі там не зустрічалися.

Як не дивно, але від мух є й користь. Вони, поїдаючи тух-ле м’ясо, гнилі фрукти, екскре-менти, є універсальними ути-лізаторами органічних решток. Кажуть, що якби не було мух, то весь світ швидко перетворився би на звалище органічних від-ходів. Мухи також запилюють рослини. Вони є кормом для птахів, деяких комах, жаб та ін-ших тварин. Як бачимо, у при-роді все взаємопов’язане.

Цікаво також, що в мух сма-кові рецептори розташовані на… лапках. Тому муха про-бує їжу не хоботком, а лапкою. Тверду їжу вона не їсть, адже не має зубів.

Живе кімнатна муха на волі 15-25 днів. Із настанням холодів дея-кі особини, сховавшись у затиш-них місцях, впадають у сплячку, а з настанням весни прокидаються й приступають до розмноження. За один раз самка відкладає біля 100-150 білих яєць, за сприятли-вих умовах яйцекладка повторю-ється з інтервалом 2-4 дні. Отже, загалом виходить 600-2000 яєць. Молода муха вже на третій день після виходу з лялечки приступає до відкладання яєць. За рік, за сприятливих умов, змінюється до двадцяти поколінь.

І як би хто до цих комах не ставився, мусимо співіснувати. Звісно, не забуваючи про засоби гігієни.

Петро КРАВЧУК

ÇÀ DzÐß×ÈÌÈ ÇÀÊÎÍÀÌÈ

Бобер узяв чоловіка в полон У квітні цього року в латвій-

ському місті Даугавпілс бобер напав на людину, а потім зробив його своїм бранцем.

Як розповів латвієць на ім’я Сергій, він повертався додому о першій годині після вечора, про-веденого з друзями, коли поба-чив, що на нього біжить бобер. Тварина наздогнала жертву й упилася в ліву ногу. Незважаючи на опір, чоловік був повалений на асфальт. Коли він лежав, бо-бер відпускав ногу й просто сидів поруч. Але варто було чоловіко-ві поворухнутися, як звір знову вгризався в ногу.

Коли потерпілий спробував телефоном викликати рятуваль-ників, фахівці не повірили його словам, вважаючи, що чоловік у нетверезому стані, і поклали трубку. Друг Сергія теж не відразу зрозумів, що це не жарт. Нарешті він прибув разом із поліцією, яка зупинила його за перевищення швидкості. Жертві гризуна при-значили курс уколів, оскільки бо-бер міг бути переносником інфек-ційного захворювання.

Коментуючи подію, директор Латгальського зоосаду, біолог Михайло Пупіньш пояснив, що в середньостатистичної людини багато стереотипів щодо бобрів. Вони уявляють доброзичливу милу тварину з реклами зубної пасти, а бобер – небезпечний звір масою до 40 кілограмів зі своїми «поглядами на життя». Він не любить, коли його чі-пають, і вже тим більше, коли встають у нього на шляху. Його зуби – це два ножі. Бобер може запросто вбити людину, і такі випадки вже бували.

CÂ²É ÏÎÃËßÄ ÍÀ ѲÒ

Чи бачать собаки кольори? Виявляється, що так. Однак у

собак колбочки, чутливі до чер-воного кольору, відсутні. Тому вони не вловлюють різницю між жовто-зеленим і оранжево-червоним кольорами. Це схоже на те, як бачать дальтоніки. А те, що ми з вами сприймаємо як синьо-зелене, собаці може зда-ватися білим.

Але ці тварини набагато кра-ще людини розрізняють відтін-ки сірого кольору. І справа не тільки в тому, що в сітківці ока собаки більше паличок – світло-чутливих клітин, що відповіда-ють за зір у сутінках. Швидше за все, самі палички в них чутливі-ші, ніж у людини. Тому в собак

хороший нічний зір. Але й ден-ний не гірше. Собаки – так зва-ні перехідні тварини (щось се-реднє між денними і нічними). Тому для них важливо добре ба-чити за будь-якої освітленості.

Що стосується гостроти зору, то воно приблизно втричі ниж-че, ніж у людини. Якби ми за-хотіли перевірити зір собаки за допомогою звичайної пере-вірочної таблиці, яка висить у кабінеті окуліста, то собака роз-різнив би лише третій рядок. Людина з нормальним зором читає десятий.

ПідготувалаНіка СЕРЬОГІНА

Вирощувати щось для власно-го споживання – людська преро-гатива. Тварини зазвичай корис-туються готовим або ж тим, що створила людина. Утім, є винят-ки. Крихітна тасманійська рай-дужна пташка сама виробляє для себе та своїх пташенят їжу. Якщо бути точнішими, то вона сприяє тому, щоб дерева виділяли солод-кий сік. За даними вчених, це перша пташка в Австралії, яка до цього додумалася. Вона відкушує шматочки листя прутоподібного евкаліпта (його ще називають manna-gum tree через здатність виділяти білу цукристу речовину) та протягом кількох днів не має проблеми з їжею. Причому ви-падковістю це не назвеш – птахи цілеспрямовано роблять одне й те саме й не відлітають від дере-ва, поки не зберуть весь «уро-жай».

Раціон дитинчат тасманій-ської птахи на 85% складається з евкаліптового соку. Інші види тварин – наприклад, сумчаті летяги або медососи – теж його

їдять, але не займаються видо-бутком самостійно. Вони просто користуються результатами пра-ці винахідливих пташок.

Порівняти тасманійську рай-дужну пташку можна хіба що з північноамериканськими дятла-ми-сисунами, які теж харчуються деревним соком. До того ж дятли ще й повертаються на старі місця, щоб розширити дірки в деревах.

Наталія ФЕДОРОВА

ÎÖÅ ÒÀÊ!

Крилата селянка

ÌÓÑÈÌÎ Ñϲ²ÑÍÓÂÀÒÈ

Муха зблизька

В Японії на острові Хонсю є мавпячий парк Джігокудані (Долина пекла). Прославився він завдяки колонії японських сні-гових макак, які живуть на його території і демонструють дуже оригінальну поведінку.

Третину року тутешні те-риторії вкриті снігом. Проте є місце, де завжди тепло. Із щілин мерзлого ґрунту підіймаєть-

ся пара й вихлюпуються гарячі джерела. Саме в цей холодний період у мавп «банний день». Вони залазять у воду та з вира-зом повного блаженства годи-нами гріються.

Кількість японських макак на острові доходить до 200 особин. Вони є найпівнічнішим різно-видом мавп, які здатні витри-мувати температуру нижче мі-

нус 15 градусів. Навесні й улітку японські макаки проводять час у високогірному лісі, подорожу-ючи з дерева на дерево і збира-ючи різні ласощі, а взимку спус-каються в долину.

В особливо холодні дні при-мати стають заручниками своїх гарячих ванн: після виходу на морозне повітря за їжею, їхня мокра шерсть вкривається льо-дом, від чого тваринкам стає ще холодніше. Для таких випадків тямущі мавпи продумали сво-єрідну систему чергувань – ма-каки із сухою шерстю підносять своїм мокрим родичам їжу пря-мо до басейнів.

Сидячи в гарячій воді по саму шию цілими родинами, снігові мавпи лише після обіду, коли сонце максимально прогріє по-вітря, виходять на сушу, щоб поїсти й обсохнути. Роблять це макаки досить незвично – пере-бирають і очищають один одно-му шерсть, немов виловлюючи бліх. Насправді ж таким чином вони висловлюють родичам свою любов. Із настанням тем-ряви снігові мавпи повертають-ся під захист лісу.

Ніка СЕРЬОГІНА

ÐÎÇÓ̲ÞÒÜ ÑÌÀÊ ÆÈÒÒß

СПА-салон для мавп

Снігові мавпи витримують до мінус 15, але не проти погрітися

Хвороботворні бактерії не перетравлюються

Волосками вкрите все тіло й кінцівки мухи

ФОТО

ПЕТРА

КРАВЧУКА

KP.R

U

ФОТО

ПЕТРА

КРАВЧУКА

MIU

KI.I

NF

O

ФОТО

НАДАНЕ

АВТОРОМ

15№16 (113) 24 серпня 2016 року

Від Дніпропетровська до села Микільське-на-Дніпрі, що в Солонянському райо-

ні, не так уже й далеко – усього го-дина дороги. Тож за переглядом сільських краєвидів час минув доволі швидко й, урешті-решт, ми опинилися в місці, що здав-на було шановане пращурами як святе. Його мали за честь бачити поети та письменники.

РУСАЛЧИНЕ МІСЦЕТут колись буяв поріг Нена-

ситець, який з особливою пова-гою козаки називали Дідом або Ревучим. Та й зрозуміло за що: це був найбільший і найстраш-ніший з усіх Дніпрових порогів. Затоплений під час будівни-цтва ДніпроГЕСу (1927-1939), він притих.

Під високим берегом Ненаси-тецьким росте величезна верба. Вона ніби захопила в свої міцні обійми величезний моноліт бе-рега. Дніпро огортає туман. Із того туману стиха чується спів пташок із сусіднього, залісненого мису...

Тарас Шевченко бував у цих місцях під час першої своєї по-дорожі Україною. Він був вра-жений побаченим, силою стихії порогу, місцевими краєвидами. Тут, мабуть, і народилися рядки «…було видно, було чути, як реве Ревучий». Гул розповсюджував-ся за 10, а в тиху погоду й за 20 кілометрів. Поріг перетинав те-чію аж дванадцятьма скелями, глибина перепаду води досягала 6 метрів.

Де стояв Тарас Григорович? Може, під цією вербою? Існує легенда, що вона росла тут ще за часів Запорізької січі. Посадила вербу місцева дівчина, на згадку про свого коханого, який загинув. Дівчина не змогла здолати смут-ку за ним і одного дня втопилася. Після цього випадку верба стала рости доволі дивно: оповила ка-мінь, що стирчав із води, і став він схожий на скам’яніле серце, через яке проростає дерево. А ще кажуть, що зранку під вербою можна побачити русалку – то та сама бідолашна дівчина.

ОСТАННІЙ ПРИТУЛОК СВЯТОСЛАВА

Рушаємо далі. Хочемо від-відати місце, де загинув один із найславетніших воїнів минуло-го, київський князь Святослав Ігорович. Він був яскравою по-статтю давньої доби. Носив осе-ледець, золоту сергу. Ім’я Свя-тослава Хороброго гриміло на всю Європу та Азію. За свої недо-вгі тридцять років він здолав хо-

зарів, переміг в’ятичів, воював із волзько-камськими болгарами, з Візантією. Та, головне, мріяв побудувати сильну державу.

Навесні 972 року, біля дні-провських порогів, на втомле-ний переходами нечисленний загін князя напав печенізький хан Куря. Після запеклої битви князя було вбито. Печеніги від-тяли князеві голову, череп обку-вали золотом і сріблом і зроби-ли з нього чашу для вина. Старі літописці не уточнюють, де саме відбулася битва, історики до сих пір сперечаються щодо місце-вості. Історик козаччини Явор-ницький одним із найвірогідні-ших місць загибелі Святослава вважав місце поруч із порогом Ненаситець. 1872 року на згадку

про князя-воїна тут встановили монументальну плиту.

Бажаючи побачити її, ми до-вгий час блукали селом. Зна-йшли тільки завдяки місцевим жителям. А тільки-но наблизи-лися, як сонячне небо розколо-ла блискавка й почалася гроза – такий собі природний акомпа-немент під сприйняття великої минувщини.

ДИВО ПЕРУНОВЕІ все ж, чому саме біля по-

рогу Ненаситець мав загинути Святослав? Може, це помилка? Однак у цієї версії є підґрунтя. Після тривалих битв із ворогами, князь мав намір відвідати старо-винне капище Перуна, яке роз-ташоване саме поряд із порогом.

Воно й зараз тут. Святилище знаходиться прямо в селі і його називають ще «Храм семи врат». Якщо Святослав хотів його від-відати, то ми тим паче. Сонце вже котилося на захід і місцина здавалася якоюсь казковою, тро-хи чаклунською. Уява малювала древніх волхвів, які віщували майбутнє. Наразі археологами розкопана лише частина капища Ненаситницького. На галяви-ні стоїть й дерев’яний стовп, на якому вже наші сучасники вирі-зали зображення Перуна.

Біля капища багато каменів, які бачили не тільки Святосла-ва, а кажуть, навіть міфічного Геракла. Хіба це відбиток не його величезної ноги на одно-му з каменів? За легендою, бу-

вав у наших краях, зустрів жін-ку-змію й закохався, а їхні діти стали називатися скіфами. Так, саме тими скіфами, чиї кургани ще й досі височіють серед укра-їнських степів.

Сонце котилося за обрій, коли сповнені відчуттям дотику до сивої давнини, ми прощали-ся з її свідком – порогом Нена-ситцем, що вже майже сторіччя мирно спить під товщею дні-провської води.

Анфіса БУКРЕЄВА

[ ПОДОРОЖІ КРАЇНОЮ ]ДніпроГЕС почали будувати 90 років тому.

До цього залучили 39 тисяч робітників. Для них побудували Соцмістечко. Собівартість 1 кВт/год. у 1939 році стала найменшою у світі

«...Праворуч усе берегове узгір’я засіяли хати села Микільське. Підпливаючи, ми відчули певне роз-чарування: «Діда порогів», що простягнувся більш ніж на кілометр, не було ні чутно, ні видно. Але через хвилину все з’ясувалося. Вітер, що подув ззаду, відніс шум порога вперед, а побачити його було неможливо, бо Дніпро тут падає східцями на п’ять із половиною метрів. Причалюючи до берега, ми помітили попереду, через лінії спаду води стриба-ють патли порога. Це було зловісне видовище: ніби там скакали дикі коні або стояв гігантський казан із киплячою водою. Невидиме за лінією горизонту доповнювалося уявою до жахливих розмірів. У під-несеному настрої ми висадилися з човна і берегом вирушили на скелю Монастирок. Уже з берегової гранітної тераси відкрилося нам розбурхане поле Ненаситця...»

Із журналу «Вокруг света» за 1929 рік

²ÄËÓÍÍß ×ÀѲÂ

У гості до НенаситцяВін бачив Геракла, князя Святослава, Шевченка... а тепер і нас

Ненаситець до будівництва ДніпроГЕСу

Перун – бог грому та воїнської звитяги

Тобі, дубе, 400 років, а мені лише п’ять

Плита на згадку про Святослава Хороброго

Тут ступала нога Геракла. Хіба ні?

Якщо їхати від автошляху Київ – Житомир до Радомиш-ля, на 13-му кілометрі від неї відгалужується стара дорога. Примітна вона велетенськими дубами, вік яких сягає більше 400 років. До сьогоднішніх днів передають народні пере-кази про те, що під ними від-почивали козаки Богдана Хмельницького. В Україні є й інші дуби-старожили, яких на-зивають Богдановими. Скажі-мо, дуб-гігант у Бережанах, що на Тернопільщині. І дійсно, не

виключено, що під ними від-почивало військо гетьмана під час визвольної війни україн-ського народу проти польської шляхти в 1648-1654 роках.

Радомишльські багатовіко-ві дуби приваблюють усіх, хто проїздить повз. До того ж міс-цевість біля велетнів облашто-вана для відпочинку і є попу-лярною як у місцевих жителів, так і подорожніх. Давно стало традицією приїздити сюди молодятам на весілля й фото-графуватися. На жаль, сьогодні

таких дерев залишилося лише два.

Поряд із дубами цілюще дже-рело з надзвичайно чистою, хо-лодною і смачною водою. Густа тінь від крон дерев дає прохоло-ду в літню спеку. Невеличкі алеї та стежки розбігаються до аль-танок. Поряд є столики та ман-гал, зроблений із каменю.

Отож, якщо подорожувати-мете цими шляхами, переведіть дух під тінистими дубами й ви.

Настя ЧОПІВСЬКА

ÏÀÌ’ßÒÊÀ ÏÐÈÐÎÄÈ

Богданові дуби

ФОТО

ST

AT

IC

.PA

NO

RA

MIO

.CO

M

DIV

IN

GR

IV

ER

.CO

M.U

A

ФОТО

АНФІСИ

БУКРЕЄВОЇ

ФОТО

АНФІСИ

БУКРЕЄВОЇ

Свідоцтво: Серія КВ №20895-10695ПР, видане Державною реєстраційною службою України 29.07.2014. Редакція листується з читачами тільки на сто-рінках газети. Газета публікує також ті матері-али, в яких думки авторів не збігаються з по-зицією редакції. Рукописи не рецензуються і не повертаються. За зміст рекламних матеріалів та приватних оголошень на сторінках газети відповідальність несе рекламодавець.

Адреса для листування: ТОВ «Газета «Рідне село», а/с 166, м. Київ, 01001. Тел. 067-549-59-40.e-mail: info@ridneselo.comwww.ridneselo.com www.facebook.com/uaridneselo

ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА «РІДНЕ СЕЛО УКРАЇНА»

№16 (113) 24 серпня 2016 року 16

Передплатний індекс 89782 Виходить 2 рази на місяць (2-га та 4-та середи)

Засновник: ТОВ «Газета «Рідне село» Гол. редактор: Олена Сухорукова

З питань розміщення реклами, оголошень, передплати звертатися за тел.: 068-303-12-49,e-mail: pr@ridneselo.comНадруковано у друкарні ТОВ «Мега-Поліграф».04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14.Наклад №16 (113) — 11220 примірників

ÎÁ’ßÂÈ ÐIÄÍÎÃÎ ÑÅËÀУвага! Оголошення друкуються один раз. Для повторної публікації треба зателефонувати додатково. Для передплатників – безкоштов-но. Для випадкових читачів – 40 грн. Оголошення на кольоровому фоні – 40 грн. Усі питання – за телефоном: 068-303-12-49.

ÊÐÎÑÂÎÐÄ

ПО ВЕРТИКАЛІ: 1. І Київ, і Житомир. 2. Україн-ський музичний інструмент. 3. Гуцульський музичний інстру-мент. 4. Місто в Полтавській об-ласті, де народився М. Касьян. 6. Давня культура, залишки якої знайшли в Київській області. 11. Керівник національно-визволь-ної боротьби в Україні (1594-1596) 14. «Ще не вмерла України ні …, ні воля». 15. Вокально-ін-струментальний ансамбль за участю Оксани Білозір. 18. Укра-їнська письменниця-шістдесят-ниця. 19. Український співак, по-чесний громадянин Луцька. 20. Козацький ватажок під час Ви-звольної війни українського на-роду 1648-1657 років. 25. Заста-ріла українська назва поселення. 26. Творець.

ПО ГОРИЗОНТАЛІ: 7. Так ще називають тризуб. 8. Місто під Києвом. 10. Музич-ний твір М. Аркаса за поемою Т. Шевченка «Катерина». 12. Місто, у якому гетьман Богдан Хмель-ницький створив загальну вій-ськову раду. 13. Український поет, перекладач. 15. «Ще не вмерла України ні слава, ні …» 16. Заклик, лозунг. 17. Старовин-ний верхній одяг українців. 21. Незабутній український майстер сатиричного жанру. 22. Частина складних слів, пов’язаних із ро-ботами у полі. 23. Український письменник, дослідник розвитку та культури мови. 25. Ім’я дитя-чої поетеси, матері Лесі Україн-ки. 27. Річка на Житомирщині.

15

19

5

1

11

13 14

1716

18 20

21 22

23

12

НЕЗАЛЕЖНА

АУ К Р А Ї Н

2

3 4 6

7 8

9 10

2524 26

27

28

Склала Світлана ЗОЗУЛЯ

НАСТУПНИЙ НОМЕР «РІДНОГО СЕЛА» ВИЙДЕ У СВІТ 14 ВЕРЕСНЯ 2016 РОКУ

[ А НАОСТАНОК.. . ]

ПО ДУГАХ:5. Географічне місцезнахо-дження України. 9. Люди, по-збавлені власної свободи та власності за часів Київської Русі. 24. Безрукавний кожу-шок гуцулів. 28. Обласний центр України.

ПО ВЕРТИКАЛІ: 1. Місто. 2. Кобза. 3. Трем-біта. 4. Кобеляки. 6. Трипілля. 11. Наливайко. 14. Слава. 15. «Ватра». 18. Костенко. 19. Зін-кевич. 20. Кривоніс. 25. Осада. 26. Автор.ПО ГОРИЗОНТАЛІ:7. Триденс. 8. Бровари.10. Опера. 12. Пере-яслав. 13.Стус. 15. Воля. 16. Гасло. 17. Свита. 21. Сова. 22. Агро. 23. Антоненко. 25. Олена. 27. Тетерів. ПО ДУГАХ:5. Європа. 9. Смерди. 24. Кептар. 28. Херсон.

ВІДПОВІДІ:

ПРОДАМ

• Корову українську червоно-ря-бу, тільну четвертим телям (5 міс.). 097-066-27-08, Анатолій (Білоцер-ківський р-н).• Телицю українську чорно-рябу, тільну три місяці. Вага 3,5 центнера. Ціна 9,5 тис. грн. 068-039-73-25, Лео-нід (м. Чуднів, Житомирська обл.).• Качок мускусних і курочок-не-сучок. Недорого. 068-622-10-73, Зоя Дмитрівна (Київська обл.). • Картоплю, 70 кращих сортів: Тай-фун, Ярла, Беллароза, Сорокаденка, Ювілей Жукова, Жуковський ранній, Кіранда, Лаура, Голубизна, Подо-лянка, Розара, Здабитак, Санте тощо. 096-160-06-55, 050-510-82-88, Ганна (Черкаська обл.).• Картоплю, понад 200 сортів. Но-винки 2015-2016 років. У наявності 20 сортів із кольоровою м’якоттю. Під-писаний конверт – безкоштовний ка-талог. Відправляємо посилки 6-15 кг, 066-813-43-43, 098-597-17-19, Дзюба Анатолій Миколайович (с. Ковтуно-ве, Шосткинський р-н., Сумська обл., 41122), and1964@ukr.net.• Гірчицю-гігант: 2 м, тонна зелені із сотки, не вимерзає, сидерат і кормо-ва. Амарант-гігант: 2 м, посухостій-кий, 2 тонни із сотки суперпоживної зелені для всіх тварин. 067-148-57-14, Курінний Максим Петрович (вул. Су-ворова, 49, смт Високопілля, Херсон-ська обл.).• Суницю садову ремонтантну Чудо світу, морозо- та посухостійку, висо-коврожайну, невибагливу у вирощу-ванні. Ягода велика, солодка, аромат-на, транспортабельна. Малину чорну, ремонтантну, високоврожайну, ро-дить із червня до морозів. 099-431-65-01, Галина Михайлівна (Луганська обл.).• Суницю садову сорту Чамора Ту-русі, надзвичайної краси та смаку. Ягоди за розміром із середнє яблуко. 096-160-06-55, 050-510-82-88, Ганна (Черкаська обл.)• Суницю садову великоплідну, із розвинутим корінням; йошту, аґрус, смородину, порічки, малину, годжі, земклуніку. Ірис, який цвіте двічі, та інші багаторічні квіти. 097-426-13-00, 095-090-75-81, 063-392-12-87, Зубкова Катерина Вікторівна (Київська обл.).• Великоплідні сорти порічок, аґру-су, смородини, малини (літньої та осінньої). Недорого. 095-752-44-17, 097-446-86-68, Роман (вул. Берегоміт-на, 41, м. Болехів, Івано-Франківська обл., 77202).• Малину колекційних сортів Гор-дість Росії, Патриція, Краса Росії, Бру-силівська, Бузковий туман, Недосяж-на, Ляшка, Просто прелесть, Ранкова роса тощо. 096-160-06-55, 050-510-82-88, Ганна (Черкаська обл.).• Сортову пшеницю сортів Фаво-ритка, Литанівка, Каланча, Зорепад, Магістраль; озимий ячмінь, гірчицю, ріпак. Протруйники, гербіциди, за-соби дегазації зерна, приміщень, по-гребів. 096-791-44-31, Юрій Іванович (Черкаська обл.). • Багаторічні квіти: жоржину ве-ликоквіткову, канну, калу, туберозу, іриси високі борідкові та карликові, хризантему (що зимує), флокси, гла-діолуси, ромашку, айстру, морозник. 099-342-46-17, 096-770-81-74, Ніна Миколаївна (Київська обл.). • Саджанці морозостійких, плодонос-них ківі, а також граната, інжиру, фундука. 099-798-29-88, Михайло.Декоративні рослини: іриси, ро-машку білу королівську, айстру альпійську, традесканцію віргін-ську, рудбекію, аквілегію, гібіскуси, хризантему, юкку нитчасту, фіалку блакитну, простріл (анемона біла). Суницю садову, ранню, середню,

пізню. Малину ремонтантну. Го-джі (саджанці, живці). Аґрус без-колючковий. Насіння овочів. 098-000-98-49, 066-087-01-58, Гунько Катерина Михайлівна (вул. Леніна, 29, с. Благодатівка, Великоолек-сандрівський р-н, Херсонська обл., 74130). • Троянди. Великий асортимент. Нові сорти. Приймаємо замовлення. Ціна 35 грн/кущ. 068-627-89-86 (Чер-каська обл.).• Автоклави (електричні та на дровах), бурякорізки, млини, куку-рудзолущилки, преси для соку, січ-карні-траворізки та багато іншого. 096-791-44-31, Юрій Іванович (Чер-каська обл.).• Млини-зерноподрібнювачі продук-тивністю 300-1500 кг/год однофазні і трифазні; млини борошномельні 7-15 т/доба; січкарні; бурякорізки. Ціна до-говірна. 097-144-87-22, Михайло.• Навантажувач СУФ-04 на базі трактора Т-16 МГ. УАЗ 3303 борто-вий, після аварії, потребує ремонту або заміни кабіни. Ціна договірна. 067-751-67-51, Микола Пилипович.• Будинок цегляний, газифікований, 4 кімнати, кухня. 50 соток землі. Ко-мора, веранда, літня кухня (газ), два сараї, погріб. На подвір’ї є криниця, фруктові дерева та виноград. Від Ки-єва – 50 км. Будинок і прилегла тери-торія приватизовані. Ціна договірна. 063-517-77-57, Тетяна (с. Михайлівка, Білоцерківський р-н).• Будинок із господарськими спору-дами, 40 соток, біля ставка. Є газ. Ціна договірна. 067-343-80-80, Роман (Дні-пропетровська обл., Юріївський р-н).• Будинок цегляний у с. Квітневе Малинського району Житомир-ської області. 2-поверхова літня кухня, сарай, гараж, криниця, са-док, приватизована земельна ді-лянка 0,60 га, трактор. Відстань від залізничної станції Головки – 600 м. 097-582-20-05, Марія. • Хату в селі з надвірними споруда-ми. Газове опалення, водопостачання централізоване. Дорога асфальтова-на. У селі є дитячий садок, середня школа, Будинок культури. 096-160-06-55, 050-510-82-88, Кузьменко Ган-на (с. Валява, Городищенський р-н, Черкаська обл.).• Будинок дерев’яний, обкладений цеглою; сарай, гараж, погріб, коло-дязь з насосом. У будинку є гаряча та холодна вода, італійський котел. Загальна площа ділянки 0,57 га, го-род 0,25 га, садок. Будинок і земля – приватизовані. Ціна договірна. 066-600-81-21, Анна (с. Ківшовата, Київська обл.).

ПРОПОНУЮ

• Роботу непитущому чоловікові на невеликій козиній фермі в Бровар-ському районі Київської області. В обов’язки входить догляд за козами, годування, випас, доїння. Житло з усіма зручностями, плюс харчування. Робота щоденна або вахтова (по два тижні). Оплата під час випробуваль-ного терміну – не менше 100 гривень у день. 067-508-02-08, Тетяна.

ШУКАЮ

• Чоловіка без шкідливих звичок (55-59 років), який проживає на Київщи-ні. Уся детальна інформація під час спілкування. 095-908-93-68, Тетяна, 54 роки. • Самотню жінку віком 58-65 років, яка може підтримати у важкі хви-лини життя, акуратну, порядну, без шкідливих звичок, без дітей, готову до переїзду до мене в село. Віра та національність значення не мають. Мені 60 років, зріст – 175, вага – 68 кг. 068-110-09-26, Леонід.

– Я дістану її з-під землі!– Та заспокойся ти.

– Що заспокойся! Я дістану її...– Ти можеш копати картоплю мовчки?