Музичне мистецтво, 6 клас.

Урок 9.

Тема: Розучування української народної пісні «Ой у лузі червона калина».

Людвіг ван Бетховен. П’ята симфонія.

Мета: ознайомити учнів з нелегкою долею геніального німецького композитора Л. ван Бетховена. Розвивати вміння сприймати, логічно осмислювати та виконувати музичні твори. Виховувати інтерес до творчості Л.ван Бетховена, до героїчних образів, а також кращі моральні якості творчої особистості.

Хід уроку.

1. Музичне вітання.

Технологія «допуск» Як називається людина, яка пише музику?

Згадай з молодших класів 3 типи музики Кого із композиторів в ранньому віці називали «чудо-

хлопчиком»? Хто ця легендарна піснярка, яка є вихідцем із козацької сім’ї,

автор пісні «За світ встали козаченьки»? Поясніть термін «вокальна музика»? Що таке «інструментальна» музика? Хто являється основоположником української класичної

музики? Які ви знаєте засоби музичної виразності? (метр, розмір, ритм,

темп, динаміка) Який із композиторів заповів, щоб його серце перевезли після

смерті на Батьківщину? (Шопен) Назвіть відомих українських композиторів Яку пісню використав М. Лисенко у увертюрі до опери «Т.

Бульба»?1

Відомий норвезький композитор Як називається гімн України? Можливо ви знаєте авторів гімну «Ще не вмерла Україна» Хто із російських композиторів написав балет «Лускунчик»? Які пісні вважаються народними, а які авторськими?

2. Повідомлення теми уроку.3. Розспівування.

Вправа на вироблення округлого звучання:

Вправа на вироблення штриха legato та staccato:

Вправа на зміцнення та розширення діапазону голосу:

4. Вивчення нової пісні:На сьогоднішньому уроці ми розпочнем вивчення пісні «Ой у лузі червона калина». Ця пісня стрілецька за змістом і духом, проте народилася вона поза стрілецьким військом.Слова й мелодія пісні належать Степану Миколайовичу Чарнецькому – відомому українському поету і

2

театральному діячу, режисерові і художньому керівнику Руського народного театру у Львові.Саме з театральної сцени , у виставі «Сонце руїни» вперше пролунала пісня «Ой у лузі червона калина». Сталося це в 1913 році, і відтоді пісня ніколи не змовкала, хоча й була понад півсторіччя під забороною.Пісню «Ой у лузі червона калина» інколи вважають другим гімном вільної України.Слухання пісні.

Який характер цієї пісні? Які настрої та почуття розкриті в ній?

Розучування пісні.

Ой у лузі червона калина.

Стрілецька пісня.

3

1. Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася.А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!

2. Марширують наші добровольці у кривавий танВизволяти братів-українців з ворожих кайдан.А ми тії ворожі кайдани розірвемо, А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!

3. Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан, Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.А ми тую ярую пшеничку ізберемо, А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!

4. Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, То прославить по всій Україні січових стрільців.А ми тую стрілецькую славу збережемо, А ми нашу славну Україну , гей, гей, розвеселимо!

5. Фізкультхвилинка. Ой, мамо, люблю Гриця,

4

Гриць на конику вертиться, В Гриця шапка до лиця, -Люблю Гриця молодця.

6. Слухання музики.

Музична Європа ще була повна чуток про геніального чудо-хлопчика Вольфганга Моцарта, коли в Бонні, в сім’ї тенора Придворної капели, 17 грудня 1770р. народився Людвіг ван Бетховен – майбутній великий німецький композитор, диригент і

піаніст, один із трьох «віденських класиків» (Моцарт, Гайдн, Бетховен).

Роки дитинства можна назвати найбільш важкими в житті майбутнього композитора. Його батько, який був досить жорстоким і деспотичним, замітивши музичний талант сина, вирішив використати його в корисливих цілях. Заставляючи маленького Людвіга з ранку до ночі сидіти за клавесином, він і не думав, що сину так необхідне дитинство. Уже в 4 роки неможливо було не замітити здібностей хлопчика. Дитині потрібно було розвиватись, практикуватись із здібним викладачем, але у батька були одні методи – заставляння і побої. Один учитель замінювався іншим, рідко коли з них попадався дійсно хороший музикант, ніхто із них так і не вплинув хоча б в деякій мірі на талановиту дитину.

5

Не раз маленького Людвіга можна було застати плачучим гіркими сльозами над непокірним інструментом. Проте, скоро в місті почали появлятись об’яви такого змісту: «СЬОГОДНІ В ЗАЛІ МУЗИЧНИХ АКАДЕМІЙ НА ШТЕРНГАССІ , ПРИДВОРНИЙ ТЕНОР БЕТХОВЕН БУДЕ МАТИ ЧЕСТЬ ПРЕДСТАВИТИ СВОЇХ ДВОХ УЧНІВ, А ВЛАСНЕ, МАДЕМУАЗЕЛЬ АВЕРДОНК, ПРИДВОРНУ АЛЬТИСТКУ ТА СВОГО ШЕСТИРІЧНОГО СИНА». Батько спеціально занижував вік дитини на 2 роки. Через це малий Людвіг говорив, що він не знає точно скільки йому років.

Коли хлопчику виповнилось 12 років, в його житті сталася дуже важлива подія – напевно, сама доля надіслала в Бонн Хрістіана Нефе, придворного органіста, композитора, диригента. Ця

незаурядна людина була однією із найбільш передових і освічених людей того часу. Він зразу ж запримітив в хлопчику геніального музиканта і став безплатно його навчати. Він познайомив Людвіга із творчістю великих: Баха, Генделя, Гайдна, Моцарта. Він називав себе «ворогом церемоніалу» і «ненависником підлещувачів». Ці риси потім виразно проявились і в характері Бетховена. Під час частих прогулянок хлопчик жадібно вловлював слова вчителя, який декламував Гете і Шиллера, розказував про Вольтера, Руссо, про ідеї волі, рівності, братерства, якими в той час жила Франція. Ідеї і думки свого вчителя Бетховен проніс через все своє життя: «Талант – це ще не все, він може загинути, якщо людина не володіє диявольською

6

наполегливістю. Зазнаєш невдачу – почни спочатку. Сто раз зазнаєш невдачу – сто раз почни спочатку. Людина може подолати любі перешкоди. Таланту і щіпочку достатньо, а наполегливості потрібно океан. А крім таланту і наполегливості потрібна ще впевненість в себе, але не гординя. Хай береже тебе Бог від неї».

Пройде багато років і Людвіг в листі подякує Нефе за розумні поради, які допомогли йому в вивченні музики. На це Нефе скромно відповість: «Учителем Людвіга Бетховена був сам Людвіг Бетховен».

Людвіг мріяв поїхати в Відень, щоб познайомитись із Моцартом, музику якого він обожнював. В 16 років його мрія здійснилась. Проте , Моцарт віднісся до юнака з недовірою, вирішивши , що той виконав п’єсу, добре заучену. Тоді Людвіг попросив дати йому тему для вільної фантазії . Так натхненно він ще ніколи не

імпровізував. Моцарт був вражений. Він вигукнув, повернувшись до друзів: «Зверніть увагу на цього юнака, він заставить заговорити про нього весь світ». На жаль, більше вони не зустрілись. Людвіг змушений був повернутися в Бонн до важкохворої любимої мами, а коли пізніше повернувся, Моцарта вже не було в живих.

Скоро тато Моцарта зовсім спився, і на плечі 17 річного Людвіга лягла турбота про двох братів. На щастя, доля простягнула йому руку допомоги : Олена фон Брейнінг стала йому, як друга мама, а сестра і брат Елеонора і Стефан стали його першими друзями. Тільки тут він відчував себе

7

спокійно. Власне тут Бетховен навчився цінувати людей і поважати людську гідність. Тут він зустрівся з Вегелером - майбутнім чоловіком Елеонори, який став його найкращим другом на все життя.

Накінець молодий музикант діждався свого часу. В 1792 році на зворотньому шляху із Лондона в Відень в Бонні зупинився Йозеф Гайдн. Людвіга познайомили з ним . Твори молодої людини вразили Гайдна і він пообіцяв всяку підтримку Бетховену і порекомендував йому поїхати в Відень. Гайдн дав йому рекомендовані листи до впливових людей в музичній столиці Європи. Бетховен назавжди залишив рідне місто.

Скоро молодий Людвіг стає одним із перших віртуозів Відня. Його вважають одним із найбільш перспективних музикантів. Перші кілька років, прожитих в Відні, були найщасливішими роками його життя. Він з успіхом виступав перед знатною публікою, привернув увагу професіоналів і меценатів.

Але знову нова біда . В 28 років розпочала свою страшну руйнівну роботу страшна хвороба – глухота. В 1801 році, коли Бетховену виповнився 31 рік, він написав своєму другу Вегелеру: «я веду, можна сказати, жалке існування. Уже 2 роки я уникаю всякого товариства, так як у мене не стає духу сказати людям: я глухий! Що будуть говорити по цьому поводу мої вороги, а їх у мене достатньо! Я часто уже проклинав і Себе, і Творця за моє існування».

8

Не дивлячись на такий відчай, Бетховен зберіг ясність розуму і ясно уявляв собі всю ситуацію, яка склалася.

Але , жах від прогресуючої глухоти змінило щастя від зустрічі з юною аристократкою, італійкою за походженням, Джульєттою Гвіччарді. В той час їй і не було і 17, але життєрадісний характер молодої дівчини полонив 30 літнього композитора. Через кілька місяців після зустрічі Бетховен запропонував Джульєтті

взяти в нього кілька безплатних уроків на фортепіано. Та з радістю прийняла його пропозицію і взамін подарувала йому кілька вишитих нею сорочок.

Бетховен був строгим вчителем. Коли йому гра не подобалась, він кидав ноти на підлогу, демонстративно відвертався від дівчини. Через 6 місяців, на вершині почуттів, Бетховен приступає до створення нової сонати, яку після його смерті назвуть «Місячною». Вона присвячена графині Джульєтті Гвіччарді. Дописував свій шедевр композитор в гніві, ярості і сильній образі: вітряна кокетка завела роман із примітивним 18 літнім музикантом графом Галленбергом. Цим вона одразу ж поділилась із своїм учителем. Людвіг розгніваний попросив її більше до нього не приходити.

«Я зненавидів її. Адже, якщо б я хотів віддати цій любові своє життя, щоб залишилось для благородного, найвищого?»

А учениця-аристократка , ставши графинею Галленберг, покинула Відень і поїхала в Італію.

9

Вона стала тією соломинкою, за яку він всіма силами старався втриматись. Але для сім’ї Джульєтти музикант був людиною другого сорту, всього лиш артистом, рівним прислузі. Та і сама дівчина була легковажною.

Існує думка, що страждання людини сприяє його творчому розкріпаченню. В цей складний період він пише 3-й фортепіанний концерт, сонату з похоронним маршем, «Місячну сонату» та інші знамениті твори. Всі вони написані в цей складний період.

Тим часом, глухота стала очевидною. Невдачі в особистому житті стали для 32 річного композитора тупиком. Що робити? Як жити дальше?

Глухоту почали помічати оточуючі люди. Першим виявився його друг Фердінанд Ріс. В 1802році він гуляв з композитором в околицях села Гейлігенштадта, недалеко від Відня. Ріс звернув увагу на чарівну музику , яку десь награвав пастух на сопілці. Півгодини Бетховен напружував слух і нічого не почув. Ріс згадував: « він зробився надзвичайно тихим і сумним, не дивлячись на те, що я його запевняв , ніби теж нічого не чую (чого направду не було)».

В жовтні, 1802 року Бетховен покинув Відень і поїхав в Гейлігенштадт, де написав свій знаменитий Гейлігенштадський заповіт. Відчай композитора здавалося б досягнув межі. Тоді й з’явилася думка про самогубство. Прощаючись із життям, він пише заповіт, адресований братам «Прочитати після моєї смерті». Кожен рядок його – крик відчаю і болю.

10

«О люди! Ви , що вважаєте мене озлобленим, божевільним або людиноненависником. О , які ви несправедливі! Вам не відома таємна причина, чому я здаюся Вам таким! Моє серце і мій розум ще з

дитинства були схильні до ніжного почуття доброзичливості, я завжди прагнув здійснювати великі діла. Але подумайте-но – вже 6 років, як мене вразила невиліковна хвороба, а нетямущі лікарі її тільки погіршують, обманюючи мене з року в рік надією на покращення… Народжений запальним і діяльним , схильним до товариських розваг, я ще майже юнаком змушений був відмовитись від людського товариства… Коли часом я старався забути про це, яким жорстоким випробуванням для мене було щоразу нове підтвердження мого каліцтва. Немає сил сказати людям: « Говоріть зі мною голосніше, кричіть, адже я глухий!» … Вибачте мені за те, що я змушений цуратися всіх, тим часом, як мені хотілося б бути серед Вас… Мені не судилося знаходити натхнення у товаристві людей, у тонкій бесіді, у взаємній відвертості. Один. Зовсім один. Випробування доводили мене ледь не до відчаю; я був ладен накласти на себе руки. Мистецтво! Тільки воно й утримало мене. Мені здавалося немислимим покинути цей світ раніше, ніж я виконаю те, до чого я вважав себе покликаним. О люди! Якщо Ви коли-небудь прочитаєте це, подумайте, які ви були несправедливі до мене – і нехай страдник утішиться, бачачи такого ж страдника, як він сам, котрий усупереч усім перепонам, зведеним

11

самою природою, зробив усе, що було в його силах, щоб бути удостоєним звання художника…»

Бетховен не може, не хоче жити. Але він здійснив чудо. З усією пристрастю і силою він накинувся на самого себе, на свою слабкість. Як він міг схилитися під ударами долі? Ні , він не дасть зігнути себе! Він боротиметься з долею і переможе її.

І Бетховен не здався. Він боровся з глухотою, з усіма іншими незгодами тим, що творив музику. І яку! Його нелюдський біль і його героїчна стійкість виливалася в мелодії, з яких він сам черпав мужність. Він житиме не для себе, він житиме для інших!

Так мужність і любов до людей допомогли Бетховену створити музику, яка стала безсмертною. Одним із таких творів є п’ята симфонія , в якій Бетховен надзвичайно яскраво виразив девіз свого життя «Через боротьбу – до перемоги!»

Учні слухають 1 частину п’ятої симфонії.

АНАЛІЗ ТВОРУ.

Ви на початку твору почули мотив, який складається із 4звуків. «Так доля стукає у двері» - сказав про цю тему сам Бетховен.

Серед музикантів , з якими спілкувалась в Росії імператриця Єлизавета Олексіївна, були

12

видатні музиканти, але не генії. З генієм вона зустрілась лише в 1814-1815 роках на Віденському конгресі, і це був Людвіг Бетховен. Але розмову про це потрібно розпочати дещо здалека.

Як відомо, Бетховен був в добрих відносинах з російським послом в Відні графом Андрієм Кириловичем Разумовським, який під час правління Павла І був відкликаний із Австрії і відправлений на заслання в свій український маєток, а після царювання Олександра І повернений на попередній пост.

Можливо, що власне Разумовський подав Бетховену ідею присвятити три сонати для скрипки і фортепіано (6, 7, 8) молодому імператору, який в ранні роки захоплювався грою на скрипці і був здатний оцінити дар.

Сонати були написані в 1801-1802 роках і за правилами того часу посвяти високопоставленій особі (і особливо монарху) вимагало певних узгоджень, постільки воно вело за собою і меценатські обов’язки. Такі посвяти оплачувалися і після цього твір поступав в розпорядження того, кому він був присвячений, терміном на один – півтора року. І лише після закінчення терміну композитор мав право дальше розпоряджатися своїм твором. Через невідомі причини, Бетховен гонорару не одержав і в 1803 році ці сонати були видані.

Проте, хоч із з великим запізненням, але нагорода знайшла свого господаря, під час тривалого візиту Олександра і Єлизавети в 1814-1815 році в Відні. З російською

13

імператорською сім’єю Бетховен особисто познайомився під час Віденського конгресу.

Одним із центрів спілкування монархів і князів став розкішний палац Разумовського на березі Дунайського каналу. Там Разумовський і представив свого давнього протеже Бетховена російському імператору та його дружині. Через деякий час Єлизавета зустрілась з Бетховеном у іншого його мецената – ерцгерцога Рудольфа.

А 29 листопада вона разом із іншими членами імператорської фамілії, була присутня на великому концерті ,який організував Бетховен. Імператриця з великим задоволенням слухала твори Бетховена і на наступний день подарувала йому в знак своєї пошани 200 червоних. Для Бетховена це були досить великі гроші. Він зміг віддати свої борги.

Певна річ, композитор не захотів бути невдячним і присвятив їй 2 фортепіанні твори (полонез та перекладену для фортепіано 7 симфонію). Він знав, що імператриця непогано грала на фортепіано. Ці посвяти він зробив з ремаркою, що гонорару за це йому не потрібно. Ці твори він написав в 1816 році. Певна річ, що вручити їх особисто імператриці в руки він не міг, поскільки її вже в 1816 році в Відні не було.

В 20-і роки мода на Бетховена росте. Його запрошують на світські прийоми.

14

7 травня 1824 року , ціною неймовірних зусиль його близьких друзів, була виконана Дев’ята симфонія. Оркестром диригував Умлауф. Сам же Людвіг стояв у рампи, давав темпи для кожної частини, хоча до того часу він зовсім

втратив слух. Публіка була в захваті, грім аплодисментів. Музиканти і співаки були вражені успіхом симфонії. І тільки одна людина стояла не реагуючи на захоплюючі вигуки. В його голові все ще грала симфонія. Молода співачка підбігла до композитора, взяла його за руку і повернула обличчям до публіки. Тільки в цей момент він зміг переконатися в успіху свого твору.

Пройшло кілька років… Джульєтта повернулася в Австрію і приїхала на квартиру до Бетховена. Плачучи, вона згадувала ті щасливі хвилини, коли вона була його ученицею. Розказувала про бідність її сім’ї, просила простити її і допомогти грошима. Будучи людиною дуже доброю і благородною маестро дав їй значну суму грошей і попросив більше ніколи до нього додому не приходити. Один Бог знає , що творилось в його душі та серці.

Восени, 1926 року Бетховен захворів. Три складні операції не змогли його поставити на ноги. Всю зиму він, не встаючи з постелі, абсолютно глухий, мучився від того, що не міг продовжувати працювати.

26 березня 1827 року годинник в вигляді піраміди, який стояв на робочому столі Бетховена, раптом зупинився. Це завжди віщувало грозу. І дійсно, скоро почалася страшна гроза з ливнями і градом і все було закінчено…

15

Весняним ранком 29 березня 1827 року проводжати маестро прийшло 20 тисяч людей. Як шкода, що люди часто забувають про тих хто рядом, поки вони живі, а згадують і захоплюються ними тільки після їх смерті.

Все проходить. Сонця теж помирають. Але тисячоліттями продовжують нести своє світло серед темряви.

7. Підсумок уроку.

16