Дорогий друже!

Ти тримаєш у руках книгу, зі змістом якої я давно хотів тебе познайомити. Це моя історіястановлення як людини, спортсмена,особистості, патріота своєї країни і простохлопчика, який зміг свою мрію дитинства втілитиу життя.

Ми часто чуємо, що чемпіонаминароджуються, а не стають, але на своємуприкладі я з упевненістю можу сказати, що цедалеко не так. Завзятість, самоорганізація,повна самовіддача, дисципліна, працьовитість, беззаперечне дотримання своєї мети, вміння постійновчитися і вдосконалюватися — приводить до успіхів і перемог не тільки у спорті, а й у житті.

«Переможеш себе — переможеш усіх» — такий мій життєвий девіз, який постійно допомагає менірухатися тільки вперед. У кожного з нас є багато талантів, про які ми навіть і не підозрюємо. Головнезавдання — перемогти свої слабкості і постійно працювати над собою. Якщо ти готовий відкривати всобі нові грані, дерзати і долати всі перешкоди, впевнено йти до досягнення поставленої мети іздійснення своєї мрії, ця книга допоможе тобі не зійти з обраного шляху і знайти гідне місце під сонцем.

Сергій Бубка

Київ 2015

4

Батьківський дім! Спогади пронього завжди переносять мене домаленького бабусиного будиночку наробочій околиці Ворошиловграда (ниніЛуганськ), де я народився і де пройшломоє дитинство. У цьому маленькомубудиночку з двох кімнат, з вікнами запівметри від землі, жила вся моя родина:бабуся, батьки і ми з Васею — моїмстаршим братом.

Мама, Валентина Михайлівна,працювала в одній із поліклінік нашого міста.

Батько, Назар Васильович, буввійськовослужбовцем і виховував нас устрогості, не потураючи нам, стежив затим, аби ми щодня допомагали погосподарству, змалку прищеплював намлюбов до землі.

Нелегка доля випала моїй бабусіКатерині Григорівні, яка виховувала нас зВасею, коли батьки були на роботі. Аленезважаючи на труднощі, що супроводжувалиїї життя й які б могли зробити її характержорстким і суворим, в моїй пам'яті вонаназавжди залишилася мудрою і розважливою,доброю, душевною і справедливою.

5

6

На відміну від мого брата Васі зраннього дитинства я заслужив репутаціюшибайголови. Одного разу я гуляв у дворібез нагляду старших і мені випаламожливість, нарешті, розвідати, щознаходиться в двадцятивідерній бочці, що стояла біля будинку під навісом. Менівдалося підтягнутися на руках і зазирнутивсередину. Однак не втримавшись, япірнув у неї. На моє щастя у цей моментВася вийшов із будинку, він закричавщосили: «Сергійко тоне!». На цей криквибігла мама і врятувала мене.

7

Мені було скучно сидіти на одномумісці, хотілося «досліджувати» все, щомене оточувало. Від цього і відбувалисявсілякі неприємності.Одного разу я залізпід автобус, а той раптом почав рушати.Спасибі дорослим, що помітили мене івчасно закричали так, що водій миттєвонатиснув на гальма.

Іншого разу я вирішив обстежитильох, та, поспішаючи, спотикнувся ібетонними сходами скотився униз, ледь не розбившись.

Якось я хотів сховатися від мами: заліз на абрикосове дерево і зачаївся вйого листі. Гілка не витримала моєї ваги,зламалася, і я впав на землю просто до маминих ніг.

За всі мої витівки мені, певна річ, частенько діставалося.

8

Улюбленим моїм заняттям був футбол. Я годинами ганяв на пустирі м'яча, грав то за двір, то за квартал, то за вулицю. Грати на справжньому футбольному полівдавалося дуже рідко.

9

А ось займатися у гімнастичномумістечку можна було майже завжди. Там мизмагалися із хлопцями у спритності тавправності. Особливо я любив лазити поканату, займатися на брусах, стрибати через«козла». А в зимові дні захоплювали насхокейні баталії.

10

Перше знайомство зі справжнім спортом у мене відбулося в басейні, коли я прийшовзаписуватися до секції плавання. Але одноманітнітренування в басейні не захопили мене. Потім буласекція спортивної гімнастики, але й там я незатримався.

Ну а в стрибковому секторі я опинився дякуючисвоєму другові Славі Малахову, який усім розповідав,що за допомогою жердини можна навіть нашу річкуЛугань у мить перелетіти з одного берега на інший іна другий поверх будинку запросто злетіти.

11

Восени 1974 р. я вперше потрапив натренування стрибунів із жердиною. Якзаворожений, дивився я на хлопців, якізлітають на висоту другого поверху будинку.Там же відбулася перша моя зустріч зтренером Віталієм Опанасовичем Петровим.

12

Наче не помічаючи мого захоплення,тренер запропонував мені виконати кілька вправ:підтягнутися на перекладині, пробігти 30 і 60 м,стрибнути у довжину. Тренер, здавалося б,залишився задоволеним моїми результатами ісказав:

««ББууттии ттооббіі ссттррииббуунноомм іізз жжееррддииннооюю!!»».

13

Проте до справжніх стрибків ізжердиною було ще далеко. На тренуваннях яопановував різні види легкої атлетики,стрибав у довжину й у висоту, брав участь урізних естафетах, які нескінченно вигадувавнаш тренер. І лише потім надійшла черга іжердини. Одного разу Віталій Опанасовичприніс у манеж тумбочку, звелів забратися нанеї, зручніше впертися металевою планкоюдля стрибків у висоту в яму з піском і простопоки штовхати цю імпровізовану жердину.Пізніше з цим снарядом я став стрибати удовжину, а потім і у висоту. Перший мійрезультат був

22 мм 7755 ссмм..

14

Чимало синців і шишок набив я, і навіть зуб вибив одного разу на тренуванні, поки не опанував те дивне відчуття, яке відчуваєш у польоті над планкою. До вибитого зубадодалися і пізні повернення з тренувань — імоїм заняттям, здавалося, прийшов кінець.Батьки в один голос сказали: «Досить! Вважай, що відстрибався». Так би й сталося,якби за мене не заступився Вася. Він пообіцяв батькам, що буде водити мене натренування, а заразом сам спробуєтренуватися, якщо тренер візьме.

15

Так непомітно навіть для себе Вася захопивсястрибками. На тренуваннях він не жалів себе,бажаючи якомога швидше досягти результатів своїходнолітків. Щорічно він додавав до своїх торішніхрезультатів один метр. Працьовитість і завзятістьдуже скоро дозволили йому показувати кращірезультати і першим у групі Віталія Опанасовичавиконати норму майстра спорту.

Він став бронзовим призером чемпіонатусвіту в приміщенні 1985 р., срібним призеромчемпіонату Європи 1986 р. На чемпіонаті світу1993 р. посів 9 місце з результатом 5 м 70 см. У1985 р. став чемпіоном СРСР, у 1994 і 1996 рр. — чемпіоном України.

16

У 1979 р. в нашому з братом життінастав перелом. Тренеру запропонували уДонецьку хороші умови для тренуваннястрибунів із жердиною, і він погодився напереїзд. Слідом за Віталієм Опанасовичем мипереїхали до Донецька. Мама з болем ітривогою в серці відпустила нас у самостійнежиття. Адже Васі було 18, а мені — лише 15років. Тоді вона сказала: «Синку, їдь. Ти безцього не зможеш». Пам'ятаю, як йшли ми пероном вокзалу, — Вася тягнув валізу з підручниками і моїми речами, а мама давала останні настанови.

17

їхали ми недалеко — всього чотири години,а поIсправжньому ми виїжджали у нове дорослежиття. Моя доля могла скластися інакше, якбистарший брат не справив на моє спортивнежиття доленосний вплив, і не став для мененадійною опорою, коли ми переїхали до чужогонезнайомого міста Донецьк. І якщо стрибкам ізжердиною судилося стати нашим родиннимвидом спорту, то основоположником «династії»справедливо вважати не мене, а Василя.

18

Поступово ми звикли досамостійності: жили в гуртожитку, дбалипро себе самі. Я вставав першим,розігрівав на кухні сніданок і мчав дошколи. Вася взяв на себе приготуванняїжі, а я купував і приносив продукти.Спочатку з грошима було туго,доводилося економити. Незвичні здитинства до надмірностей ми намагалисядотримуватися у всьому принципурозумних потреб. Доводилосясамим себе обслуговувати:купувати продукти, готувати, прати,прасувати, прибирати, словом,ставати дорослими. Це булинайважчі роки для нас обох, алесаме вони загартували нас.

19

У донецькій школі № 57, де япродовжував навчання, я швидко став своїм,напевно тому, що у нас із однокласникамибуло багато спільного — нас об'єднувалалюбов до спорту, яку школярам зумівприщепити вчитель фізкультури. Уроки часомдоводилося виконувати в тролейбусі дорогоюзі школи на стадіон і зі стадіону до гуртожитку.Особливо легко мені давалися гуманітарніпредмети — історія та література. Директоршколи, який викладав у нас у класі історію,дивувався, чому я віддаю стільки часустрибкам. Він був переконаний, що з менемає вийти відмінний історик. У моєму атестатіпро закінчення школи стояли тільки хорошіоцінки.

20

Графік тренувань був дуже щільним. Аледля досягнення бажаних результатів потрібнане тільки наполеглива праця. Важливо було ідотримування режиму дня та харчування. Миз Васею добре запам'ятали одну порадузнаменитого лікаря Миколи Амосова — «небійтеся почуття голоду» — і донині ставимосядо неї з усією серйозністю. Тому що зайвавага для стрибуна з жердиною — не меншапроблема, ніж для гімнаста або артистабалету.

Високі фізичні навантаження від атлетавимагають постійного та обов'язковогодотримання чіткого розпорядку дня,правильного розподілу часу роботи,відпочинку, харчування і сну. Високасамоорганізація — обов'язкова умова кожноїлюдини, яка хоче досягти успіху.

21

Коли ти в хорошій формі, тобі нічогоне пошкодить. І зовсім інша справа, якщо тивтомлений та знесилений. Як же змагатися втакому стані? І тоді на допомогу приходив мійтренер, який учив мене не тільки правильнострибати, а й мистецтву налаштовуватися наперемогу.

Влітку олімпійського 1980 р. я виконавнорму майстра спорту, подолавши висоту 5 м 10 см, а потім уперше став переможцемпершості країни, щоправда, серед юнаків.

22

У 1983 р. фінське місто Гельсінкі приймалоперший в історії чемпіонат світу з легкої атлетики.Мені, тоді дев'ятнадцятирічному хлопцю, булодовірено захищати честь нашої країни. Гельсінківиявилися для мене такими ж щасливими, як і длярадянських спортсменів, які 1952 р. упершевиступили на Іграх XV Олімпіади. Мені вдалосявипередити найсильніших суперників і здобутизвання чемпіона світу, подолавши планку на висоті 5 м 70 см.

Цього самого року мені вдалосьустановити шість світових рекордівна спортивних аренах Парижа,Лондона, Рима, Вільнюса, Мілана,ЛосIАнджелеса.

У 1984 р. мені дуже пощастило. У Братиславімені підкорився перший світовий рекорд — 5 м 85 см.Після перших кроків розбігу, у мене на думці булоодне: зараз я візьму цю висоту. Потім метрів п'ятьрозбігу перебував у якомусь далекому від дійсностістані. А далі намагався вже робити все технічноправильно, думав тільки про те, щоб зробити хороший«вхід», готував себе до моменту, коли повиненвиконати все точно.

23

Чемпіонати світу з легкої атлетики узакритих приміщеннях були дітищем екс*президента IAAF Примо Небіоло. 1985 р. упалаці спорту Берсі в Парижі, столиці Франції,було проведено перший чемпіонат. Мені булоприємно чути слова президента, що успіх цихзмагань багато в чому забезпечений яскравимивиступами і перемогами Марити Кох, Хав'єраСотомайора, Патрика Шеберга і моїм. Уперебігу всієї подальшої кар'єри я відчувавпідтримку і симпатію цієї видатної людини.

24

Кожний стрибок, виконаний на змаганнях,залишається в моїй пам'яті. Проте найдорожчимвважаю стрибок на стадіоні імені Жана Буена вПарижі 13 липня 1985 р., коли мені вдалося зробитите, що раніше здавалося недосяжним —.статипершою у світі людиною, яка подолала шестиметровувисоту. Звичайно, я перебував у чудовій формі. Може,і те, що 9 липня у мене народився син, підхльостувалоемоції, додавало гарний заряд.

На 5 м 70 см стрибнув з першої спроби. Цьоговже було достатньо, щоб перемогти, і тоді я прийнявнеординарне рішення. Я просто подумав: «Навіщострибати 5 м 90 см, якусь проміжну висоту долати?ПоставлюIка планку на 6 метрів». З третьої спроби яїї подолав. Це було сенсацією. Преса писала, що мійстрибок подібний польоту Гагаріна, що «Бубкапідкорив Бастилію» (це сталося якраз напередодні Днявзяття Бастилії).

Жираф є однієюз найвищих

тварин середссавців.

У середньому висотацієї тварини

сягає від4,8 до 6 метрів

25

26

Хочу сказати кілька слів про мого тренера ВіталіяОпанасовича Петрова, тренерську далекоглядність якогоможна порівняти із мудрістю садівника, який не квапитьсязірвати недозрілий рідкісний плід. Він не поспішав звизначенням моєї спеціалізації, твердо переконаний унеобхідності багатогранної підготовки легкоатлета.Обов'язкову у великому спорті якість — терпіння — миздобували разом. Із перших кроків він учив нас бутимаксималістами у спорті. Цієї науки я дотримувався не тількипротягом всієї спортивної кар'єри, а й протягом всього життя.

З Віталієм Опанасовичем ми були немов дві сполученіпосудини, зображені у підручнику фізики: все, чим вінзбагачувався як спортивний педагог, з невідворотністюприродного закону відразу передавалося мені. Довірливопрямував я все життя, тому що мій шлях висвітлювавсятренерськими знаннями, інтуїцією, життєвим досвідом.

27

Попереду були нові спортивні баталії —наближалися Ігри ХХIV Олімпіади 1988 р. у Сеулі, якіставили перед нами нові завдання.

Цього року змагальний сезон розпочався для менепізніше звичайного — у липні. На початку сезону менівдалося встановити черговий світовий рекорд у Братиславі— 6 м 05 см, а потім у Ніцці — 6 м 06 см. Але триматися намежі сил протягом тривалого часу було неможливо. Томупісля тижневого відпочинку жердину я відставив убік і налігна загальнофізичну підготовку — бігав у лісі, по піску,виконував вправи зі штангою. Паралельно освоював новімоделі жердин.

1988 рік. Ігри XXIV Олімпіади в Сеулі —столиці Республіки Корея. П'ятнадцять стрибунів ізжердиною допущено до боротьби за олімпійськімедалі. Серед суперників було чимало моїх добрихдрузів, висококласних стрибунів. Перед вирішальноюспробою піднявся сильний шквалистий вітер, але язловив віконце між його поривами і поніссядоріжкою розбігу… Я переконував себе: «Зараз, цієїхвилини — або ніколи!». І висота підкорилася. Язрозумів це ще у польоті і закричав від радості:«Перемога!».

28

29

Перемога виявилася радісною у дварази більше: поIперше, олімпійську медальмені вручав сам президент Міжнародноїасоціації легкоатлетичних федераційПримо Небіоло. А поIдруге, поруч зі мноюна п'єдесталі пошани стояли мої товаришіпо команді Родіон Гатауллін і ГригорійЄгоров.

Радості моїй не було меж, коли ядізнався, що президент МОК Хуан АнтоніоСамаранч, який вже давно уважно стеживза моїми виступами, радів моїм успіхам ідавав життєві поради, в інтерв'ю назвавмене найвидатнішим спортсменомсучасності.

За час спортивної кар'єри менівдалося шість разів поспіль піднятися навищу сходинку п'єдесталу пошаничемпіонатів світу (1983, 1987, 1991,1993, 1995, 1997 рр.).

На чемпіонаті світу 1991 р. у Токіо(Японія) я переміг зі скромним для себерезультатом 5 м 95 см, протерезультати відеоаналізу стрибкапоказали, що переможна спроба менівдалася з таким запасом, котрийвідповідав висоті 6 м 37 см.

30

Свій останній рекорд у закритихприміщеннях — 6 м 15 см — я встановив 21 лютого 1993 р. в моєму рідному Донецьку.21 рік ця висота не підкорювалася нікому.

А рекорд 6 м 14 см, встановлений у1994 р. на стадіоні в італійському Сестрієре,залишається поки ще неперевершеним.

Із 35 встановлених світових рекордів длямене найпам'ятнішим залишається стрибок,коли вдалося подолати шестиметрову висоту.

31

32

Із обранням Хуана Антоніо Самаранча напост президента Міжнародного олімпійськогокомітету в олімпійському русі відбулися великізміни. Однією з них було те, що слово«спортсмен» стало означати не тільки людину,яка займається спортом, а й її професію, таку, якучитель, лікар, інженер, шахтар і багато інших.

СпортсмениIпрофесіонали дістали змогубрати участь в Олімпійських іграх. Я був одним ізперших радянських спортсменів, який здобувпрофесію «спортсмен» і став отримуватиматеріальну винагороду за свою працю.

Я не міг не згадувати проті непрості умови, в яких я ріс ітренувався, в яких працювавмій тренер і більшість йогоколег. І мені захотілосяполегшити їх працю і поліпшитижиття. Так виникла ідеястворення спортивного клубу,який мав би забезпечуватихороші тренувальні умови длязанять юних спортсменів та їхтренерів. 1990 р. моя мріястала реальністю: у Донецькувідкрився «Спортивний клубСергія Бубки».

Часто думаю про те, що, можливо, і не було б стільки перемог і рекордних стрибків,коли б не моя родина — дружина Лілія і синиВіталій та Сергій. У нас спортивна сім'я: Лілія —тренер з художньої гімнастики, а сини обралиулюбленим видом спорту теніс. Це найвідданішімої вболівальники, які уважно стежать за усімамоїми досягненнями, переживають, сидячи натрибунах стадіону або біля екрана телевізора,створюють умови для роботи, допомагаютьпорадою, підтримують у важку хвилину, щирорадіють перемогам. Адже це так важливо, колитебе розуміють і поділяють із тобою радості йсмуток. І за це я їм дуже вдячний.

33

34

Спорт увійшов у моє життя з дитячих років і залишився в ньомуназавжди. Я ніколи не бачив себе поза спортом, поза його баталіями,радощами і печалями. Займаючись улюбленою справою, я частозамислювався про майбутнє, подумував про професію тренера.

Освіту я отримав в одному з кращих вищих спортивних навчальнихзакладів країни — Київському державному інституті фізичної культури. Я бувгордий тим, що в його стінах навчалися великі спортсмени — олімпійськічемпіони Лариса Латиніна, Борис Шахлін, Віктор Цибуленко, ВолодимирГолубничий, Валерій Борзов, Анатолій Бондарчук, Юрій Сєдих і багатоінших.

Його випускники здобули 111 золотих, 78 срібних і 87 бронзовихолімпійських медалей.

35

Робота в міжнародних спортивних організаціях викликала розуміннягострої необхідності глибоких знань з історії та нинішнього стану олімпійськогоруху, його різних аспектів. Багаторічні наукові дослідження дозволили мені2014 р. успішно захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня докторанаук з фізичного виховання і спорту.

З того часу, як я став членом комісії атлетів Міжнародного олімпійськогокомітету я намагався поєднувати всі види своєї діяльності з освітою танауковими дослідженнями.

2001 р. мені вдалося захистити кандидатську дисертацію з проблемстудентського спорту, а 2014 р. — докторську з історії і розвитку олімпійськогоруху.

36

Звичайно, я знав, що день розставання зістрибковим сектором рано чи пізно має настати,але відтягував цей момент, як тільки міг.По закінченні Олімпійських ігор у Сіднеї (2000 р.)я прийняв рішення завершити свою спортивнукар'єру. Прощання відбулося в лютому 2001 р. натурнірі «Зірки жердини» в Донецьку. Там востаннєя з'явився на публіці у змагальній формі, підоплески вболівальників зняв шиповки, зачохливжердину і в оточенні хлопчаківIстрибунів ізжердиною, які прийняли від мене символічнуестафету, залишив стрибковий сектор.

37

Я завжди поIдоброму заздрив тому, що в деяких видах спорту проводяться своїпрестижні турніри: турнір Великого шолома в тенісі, Континентальний кубок у хокеї нальоду, Тур де Франс у велосипедному спорті.1990 р. народилася ідея проведення турніру«Зірки жердини». Турнір отримав величезнупопулярність і визнання в усьому світі. Вінщороку збирає найсильніших стрибунів світуі вважається неофіційним чемпіонатом світу зі стрибків із жердиною.

Моя спортивна кар'єра збіглася зачасом з діяльністю президента Міжнародногоолімпійського комітету Хуана АнтоніоСамаранча — людини багатогранної йзахопленої, яка перетворила Олімпійські ігрив яскраве явище сучасності. Ідеї, щореалізував Самаранч, захопилимене, що у свою чергу сприяло ому, що я був обраний членом МОК, головою комісії атлетівМОК, а в подальшому членом виконавчого комітету МОК

38

Я відданий олімпійському руху. Спорт — моєжиття. Я любив його, коли був спортсменом, і після— коли став працювати на керівнихадміністративних посадах.

Я вважаю себе дуже щасливою людиною,бо відкрив для себе світ олімпійського спорту. Віндав мені багато чого, і я радий, що можу йомуслужити.

39

40

23 липня 2005 р. в актовій залі вищого навчальногозакладу, де я здобув освіту, мені було надано високу іпочесну довіру — я був обраний президентом Національногоолімпійського комітету України.

Для більшості людей НОК асоціюється з Олімпійськимиіграми. Я хочу зазначити, що участь спортсменів вОлімпійських іграх — це вершина, до якої прагнуть мільйониатлетів, починаючи з самого юного віку. Українськіспортсмени гідно представляють свою країну на цихвсесвітніх спортивних форумах. І ми можемо пишатися тим,що спортсмени України достойно репрезентують країну наОлімпійських іграх.

Але це лише один напрям нашої роботи. Велику увагуми приділяємо популяризації спорту, здорового способужиття, залученню дітей, молоді, всього нашого суспільства до занять спортом.

41

Ми проводимо велику роботу з розробки тавпровадження культурноIосвітніх програм, які допомагаютьвиховувати у підростаючого покоління найкращі людські якості,долучають до національної та світової культури, знайомлять зісторичною спадщиною олімпійського руху та олімпійськимицінностями.

У своїй діяльності ми віддаємо пріоритет етичним цінностямі філософії «чесної гри», допомагаємо спортсменам, які закінчилиактивні виступи у великому спорті, знайти своє місце у суспільстві,піклуємося про ветеранів спорту.

Світова спільнота високо цінує наші досягнення, визнавшиНОК України в 2013 р. одним із найкращих у світі за пропагандуспорту й олімпійських цінностей.

З того часу минуло багато років. Сьогодні я беру участь у найкрупніших легкоатлетичнихзмаганнях планети, але вже як функціонер.

Такий самий шлях пройшли багато моїхдрузів і колег, які, закінчивши спортивну кар'єру,залилишилися служити «королеві спорту» — Ірена Щевинска, Альберто Хуанторена, Стефка Костадинова, Наваль ЄльIМутавакель та багато інших.

Дружні стосунки й постійні контакти збагатьма з них дозволили мені залишатися узвичному середовищі й активно брати участь урозвитку улюбленого виду спорту, сприятипідвищенню його популярності у світі й вихованніюних атлетів.

42

43

Після завершення спортивної кар'єри,маючи за плечима понад 25Iрічний стажвиснажливої праці, я думав, що зможу забутилегку атлетику і займуся чимось іншим. Протелюбов до свого виду спорту стала моєюплоттю і кров'ю. Я вирішив пов'язати своєжиття із легкою атлетикою, але вже в іншійролі.

2001 р. я був обраний в радуМіжнародної асоціації легкоатлетичнихфедерацій (IAAF), однієї із впливовішихорганізацій світового спорту, віцеIпрезидентом якої є з 2007 р.

Я — максималіст, і прагну завждиодного — перемоги. А щоб перемагати навищому рівні, треба повністю віддаватисясвоїй справі, іноді чимось жертвувати в ім'явисокої мети.

Себе подолати — одна з найвищих цілей у спорті, і, мабуть, у будьIякій творчійдіяльності.

44

45

Я відчуваю задоволення, якщо своїмипорадами можу допомогти обдарованим італановитим спортсменам досягти успіхів іперемог.

Щоб досягти поставленої мети у спорті,окрім таланту потрібно ще й подвижництво —готовність терпіти, гідно переносити труднощізаради високої мети, добровільно відмовлятисявід багатьох життєвих спокус.

У спорті, як і в будьIякій сфері життя, треба,насамперед, навчитися перемагати самого себе.Перемагати щодня, без вихідних і свят.

46

Як би не склалося ваше життя і куди бне закинула вас доля, ніколи не зупиняйтесяна шляху до поставленої мети. Для людининемає нічого неможливого, якщо він вірить усвої сили.

Перемагайте! Перемагайте себе!Перемагайте у чесних змаганнях гіднихсуперників! Це і є справжнє людське щастя!

47

ББК 75.711.783 (4 укр)УДК 796.431.4ЖI74

Видання Міжнародного центру олімпійських досліджень та освіти

Життя в польоті. — К.: Олімп. літ., 2015. — 48 с.ISBN 978I966I8708I85I5

У виданні використано спогади видатногоспортсмена сучасності Сергія Бубки, фотоматеріализ його особистого архіву

ISBN 978I966I8708I85I5 ББК 75.711.783 (4 укр)