Одна з найулюбленіших

книжок Лесі в ранньому

дитинстві - збірник сербських

народних дум і пісень у

перекладі Михайла

Старицького. Захоплювала

дівчина й « Міфами класичної

давнини» Штоля, « Працями»

Чубинського ( том з піснями ),

« Казаками», зібраними

Іваном Рудченком, збірником

« Думи»

На Різдво 1884 року Михась привіз з Холма улюбленій сестрі подарунок - чотиритомник Шіллера в оригіналі. За короткий час Леся поглинула це громаддя германістики, а також « Різдвяні оповідання» Діккенса в перекладі на французьку та збірник сатиричних оповідань пані Сталь й інших французьких авторів. Не обмежуючись прочитаних, Леся з усіх трьох згаданих книжок перекладає окремі твори; зачитується також книжкою під назвою «Тварини». Як бачимо, для 12-літнього підлітка це широке коло літературних і наукових зацікавлень.

Прихильно згадує

Леся Українка і

письменницю Жорж

Санд, а ось твори

французьких

натуралістів школи

Золя їй «зовсім не

подобаються», вона

називає їх

«безпросвітньою

бридотою».

Французьку ж поезію

юна Леся читає з

насолодою.

З раннього дитинства майбутня авторка геніальних п‘єс була залюблена в театр. Під час літування Гадячому відвідувала всі авторські вистави,А згодом у Колодяжному була головним режисером, актрисою і костюмером маминої оперети «Кармелюк». На цей спектакль зійшлося багато селян - дітей та дорослих.

А взимку грали Лисенкову дитячу оперету «Коза-Дереза».Леся виступала в ній як концертмейстер і режисер. Перебуваючи в Одесі в Комарових, вона влаштувала так звані «живі картини», автором і костюмером яких була сама.

Далі-Відень, місто театрів. Уже на третій день перебування в ньому Косачівна пише в листі: «ходжу по театрах». А потім був театральний Берлін. У «Німецькому театрі» Леся дивилася п‘єсу Гауптмана : Зауважимо, напередодні операції!.

Хоча стан здоров‘я не дозволяв Лесі висиджувати в театрах і ходити на концерти, вона, як тільки слабість хоч трохи відпускала, прихопивши когось з рідних, йшла до храму Мельпомени.

У дев‘ятирічному віці

під керівництвом

тітки Олександри

Косач-Шимановської

Леся почала вчитися

грати на фортепіано.

Змалку виявила вона

до музики великі

здібності, глибоко

розуміла її і, маючи

добрий слух ,довго не

переставала грати,

хоч ліва рука була

деформована і трохи

менша за праву

Лише через це піаністка не могла блискуче осягнути музичну техніку. Але як тільки рука дозволяла, Леся сідала за інструмент, торкала хворими пальцями слухняні клавіші - і з-під них зринали чудодійні звуки. Звісно, були вимушені тривалі й нетривалі перерви, про одну з яких читаємо в поезії «До мого фортепіано»

Мій давній друже! Мушу я з тобоюРозстатися надовго…Жаль мені!З тобою звикла я ділитися журбою,Вповідувать думки веселі і сумні…

До «любого друга»

поетеса поверталася при

найменшій нагоді, поки

якось Климент Квітка

критично висловився про

Лесину гру, натякнувши

на її дилетантизм… А

оскільки це була думка

великого знавця музики,

піаністка покинула грати.

Правда це сталося в

останнє десятиліття її

життя. І все ж шкода.

Тим паче, що, як свідчить сестра Ольга, Лесину гру було надзвичайно приємно слухати, значно приємніше ніж багатьох блискучих піаністів-віртуозів. Найчастіше виконувала вона твори Бетховена, Шумана, Шуберта, а з українських композиторів-інструментальні етюди і народні пісні в обробці Лисенка. Грала Леся (коли не дуже хто прислухався) і власні імпровізації, які ніколи не повторювалися, а щоразу були іншими, новими.

На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу і гра її була поліфонічною. «Як Леся грала,- згадувала вона,- то ми всі сиділи тихесенько і слухали-не могли наслухатися її музики». Заслуговує на увагу й думка самої поетеси: «Мені часом здається, що з мене вийшов би значно кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт». У 1906 році Леся Українка починає вчитися грати на бандурі. На жаль, невдовзі через хворобу навчання припиняється

З багатьох інструментів, які імпонували Лесі, вона після фортепіано виділяла орган; могутність звуків якого були співзвучні її буремній душі. Та все ж фортепіано було найближчим. За ним вона завжди страшенно нудьгувала. «Чи привезли вже фортепіано?- запитувала маму в листі з Євпаторії. – Ах, який жаль, що тут у мене ніякого інструменту нема! Без музики просто хоч вішайся!»

Сама навчившись

майстерно грати і

компонувати на

фортепіано, Леся

навчала цьому

мистецтву своїх

сестричок, найуспішніше - Оксану,

бо та, як полюбляла

говорити її вчителька,

«має добрі вушка і

лапки

Леся Українка зі своїми сестрами

Є письменники (наприклад: Іван Франко,Олександр Довженко, Максим Рильський та ін.), які ви кристалізували своє кредо і висловили його самі. У Лесі Українки кредо треба визбирувати по крихті з її творів та листів. Тому ми процитуємо ті уривки, з яких і вимальовується кредо поетеси:…Коли я активна, я не знаю страху:Я люблю мати в усьому ясність, і я за правду.Я звикла… кінчати всі розпочаті справи.Я сама вибираю собі товариство свідомо, так само, як свідомо зрікаюся його

Ніщо мене так не мучить, як фальш. Москалі кажуть: «Худой мир лучше доброй ссоры», але я вважаю якраз навпаки: ліпше щиро посваритися, ніж нещиро миритись.Всі мені толкують, що я повинна жити рослинним життям, але я не можу обернутись у рослину. (Не могла і не захотіла. Не захотіла з переконання, що вона-Людина.А для справжньої людини вест споживацький спосіб життя є найбільшою ганьбою)

Я завжди журюся, як почую, що у Вас якесь лихо.(Ми не називаємо імені цього адресата, бо Леся завжди журилася про кожного з друзів в знайомих, у кого буде найменше лихо)- Перше враження таке,- пише Леся в листі з Відня,- ніби я приїхала в якийсь інший світ-кращий, вільніший…Мені тепер ще тяжче буде у своєму краю, ніж досі було.По-моєму, так: або жити, або вмирати, аби не скніти ціле життя.Я б хотіла, щоб мене судили по щирості, не вважаючи ні на мою молодість, ні на молодість нашої літератури, а я б тоді відала, як з тим судом обійтися!...Я ніколи не ображаюся, коли судять мою роботу.- Я б віддала своє життя без жалю ради тебе,- заявляє Леся матері без найменшої пози.(В особистих, надто кревних стосунках, Леся була безкорисливою і самовідданою.)

Моя любов більш активної, ніж пасивної натури.Не буду відповідати докорами на докори, а постараюся довести свою рацію ділом.Світ іде не до гіршого, а до кращого.Я не боюся гіркої правди.Мої плечі витримають і не таку вагу.Всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймі поки живе господар тієї хати.Стараюся нічого зайвого не купувати.Кажу по правді, тому що брехати сором.Натура моя така, що кожний борг я мушу виплатити, інакше не буду в згоді з собою.Літературно гордість у мене є!