No 43 (2020) Рtsh-journal.com/wp-content/uploads/2020/02/VOL-5-No-43-43-2020.pdf · цией (школа, колледж, техникум или вуз), по усло-виям

No 43 (2020)

Р.5 The scientific heritage

(Budapest, Hungary)

The journal is registered and published in Hungary.

The journal publishes scientific studies, reports and reports about achievements in different scientific

fields. Journal is published in English, Hungarian, Polish, Russian, Ukrainian, German and French.

Articles are accepted each month. Frequency: 12 issues per year.

Format - A4 ISSN 9215 — 0365

All articles are reviewed

Free access to the electronic version of journal

Edition of journal does not carry responsibility for the materials published in a journal. Sending the

article to the editorial the author confirms it’s uniqueness and takes full responsibility for

possible consequences for breaking copyright laws

Chief editor: Biro Krisztian

Managing editor: Khavash Bernat

Gridchina Olga - Ph.D., Head of the Department of Industrial Management and Logistics

(Moscow, Russian Federation)

Singula Aleksandra - Professor, Department of Organization and Management at the University

of Zagreb (Zagreb, Croatia)

Bogdanov Dmitrij - Ph.D., candidate of pedagogical sciences, managing the laboratory

(Kiev, Ukraine)

Chukurov Valeriy - Doctor of Biological Sciences, Head of the Department of Biochemistry of

the Faculty of Physics, Mathematics and Natural Sciences (Minsk, Republic of Belarus)

Torok Dezso - Doctor of Chemistry, professor, Head of the Department of Organic Chemistry

(Budapest, Hungary)

Filipiak Pawel - doctor of political sciences, pro-rector on a management by a property complex

and to the public relations (Gdansk, Poland)

Flater Karl - Doctor of legal sciences, managing the department of theory and history of the state

and legal (Koln, Germany)

Yakushev Vasiliy - Candidate of engineering sciences, associate professor of department of

higher mathematics (Moscow, Russian Federation)

Bence Orban - Doctor of sociological sciences, professor of department of philosophy of religion

and religious studies (Miskolc, Hungary)

Feld Ella - Doctor of historical sciences, managing the department of historical informatics,

scientific leader of Center of economic history historical faculty (Dresden, Germany)

Owczarek Zbigniew - Doctor of philological sciences (Warsaw, Poland)

Shashkov Oleg - Сandidate of economic sciences, associate professor of department (St. Peters-

burg, Russian Federation)

«The scientific heritage»

Editorial board address: Budapest, Kossuth Lajos utca 84,1204

E-mail: [email protected]

Web: www.tsh-journal.com

CONTENT

JURIDICAL SCIENCES

Kurbatova S., Aisner L. EDUCATION ECOSYSTEM AS A FACTOR OF DIGITALIZATION OF THE RUSSIAN ECONOMY ............ 3

Leshchynsky V. RESOURCES OF ADMINISTRATIVE AND LEGAL REGULATION OF TOWN-PLANNING ACTIVITIES: HISTORICAL DEVELOPMENT ........................................ 5

Fofanova A., Andreyev D. MECHANISM OF STATE REGULATION IN THE FIELD OF PRESERVATION OF CULTURAL HERITAGE IN RUSSIA ................................................... 9

PHILOLOGICAL SCIENCES

Ermak E. LINGUISTIC REPRESENTATION OF THE CONCEPT ‘FEAT’ IN THE RUSSIAN WORLD PICTURE .................. 12

Ermak E. THE “FEAT” CONCEPT VERBALIZATION IN THE AMERICAN LINGUISTIC WORLD PICTURE: TRANSLATION ASPECT .............................................. 14

Zelenenkа I., Krupka V. Poliarush N., Tkachenko V. MODERN UKRAINIAN LITERATURE OF VINNYTSIA REGION IN THE CONTEXT OF THE PROBLEMS OF DEFINITION OF THE GENES AND THE FRAMEWORK OF THE GENERAL EXPERIENCE ....................................... 16

Zueva E. PROPER NAMES AS COMPONENTS OF IDIOMS IN MEDICINE (ON THE MATERIAL OF RUSSIAN AND GERMAN) .................................................................. 23

Kopteva G. DENIS MAJDANOV. POEM «BROTHER» AS A FRIENDLY POETIC MESSAGE ...................................................... 25

Lukianets T. TRANSITION FROM XX CENTURY CONCRETE POETRY TO XXI CENTURY DIGITAL POETRY AS A NEW STEP OF GENRE EVOLUTION ................................................... 29

Lukianets M. ISSUE OF GENDER CONFLICT COMMUNICATION DEFINITION ................................................................ 33

Lukianets H. MULTIPLE SEMANTICS OF BLACK AND WHITE IN ONLINE FASHION DISCOURSE (BASED ON CHANEL FASHION STORIES) ..................................................... 35

Makryanskaya Yu. PERSONAL RUSSIAN NAMES: MODERN TRENDS ....... 38

Maslova О., Kuklina A. ADAPTIVE TESTING MODEL BASED ON IRT TECHNIQUES .............................................................. 41

Koliadych Y., Poliarush N., Tkachenko V., Khotsianivska I. ROMAN IVANYCHUK’S SHORT STORY GENRE: TRADITIONAL AND MODERN PECULIARITIES OF THE ARTISTIC LANGUAGE ................................................. 45

Tadevosyan R. LERMONTOV’S POEM “THREE PALMS” IN THE ARMENIAN TRANSLATIONS ....................................... 51

PSYCHOLOGICAL SCIENCES

Bazhenova E., Makhmetova D. PSYCHOLOGICAL CONDITIONS FOR THE DEVELOPMENT OF PROFESSIONAL COMPETENCE OF FUTURE PSYCHOLOGISTS .......................................... 57

SOCIAL SCIENCES

Dolgikh A. THE PLACE AND THE ROLE OF THE PERSONNEL SYSTEM IN THE IMPLEMENTATION OF THE NATIONAL PROJECT «EDUCATION» ............................................ 62

The scientific heritage No 43 (2020) 3

JURIDICAL SCIENCES

ЭКОСИСТЕМА ОБРАЗОВАНИЯ КАК ФАКТОР ЦИФРОВИЗАЦИИ РОССИЙСКОЙ

ЭКОНОМИКИ

Курбатова С.М.,

канд. юрид. наук, доцент

ФГБОУ ВО Красноярский государственный аграрный университет

Айснер Л.Ю.

кандидат культурологии, доцент

ФГБОУ ВО Красноярский государственный аграрный университет

EDUCATION ECOSYSTEM AS A FACTOR OF DIGITALIZATION OF THE RUSSIAN ECONOMY

Kurbatova S.

Candidate of legal Sciences, Associate Professor

Aisner L.

Candidate of cultural Studies, Associate Professor

Krasnoyarsk State Agrarian University, Krasnoyarsk

Аннотация

Процесс перехода к цифровой экономике обуславливает важность решения кадрового вопроса, а

необходимость подготовки соответствующих кадров, в свою очередь, первоочередной задачей ставит зна-

чимость перевода на новую цифровую модель – экосистему образования.

Abstract

The process of transition to the digital economy determines the importance of solving the personnel issue,

and the need to train relevant personnel, in turn, puts the priority of the transfer to a new digital model-the education

ecosystem.

Ключевые слова: образование, экосистема образования, цифровизация экономики, модели образо-

вания.

Keywords: education, education ecosystem, digitalization of the economy, education models.

В настоящее время в России осуществляется

процесс перехода к цифровой экономике в разных

сферах и областях, даже таких, которые, на первый

взгля, далеки от нее (например, цифровизация су-

допроизводства [4]), в том числе и в системе обра-

зования, что особенно актуально, учитывая роль и

значение образования для формирования личности

вообще [3] и для подготовки кадров для цифровой

экономики, в частности, учитывая и многообразие

разных факторов, влияющих на качество образова-

ния [6]. Однако здесь имеется целый ряд проблем,

которые негативным образом сказываются на дан-

ном процессе.

Так, несмотря на общий спад показателей ре-

зультативности системы образования в современ-

ной России, следует отметить то, что процесс по

подготовке кадров в России был построен для «ана-

логовой» экономики (базовые кафедры, дуальное

образование, целевой набор, переподготовка и по-

вышение квалификации), соответственно, без кар-

динального переосмысления модели образования

подготовка кадров для цифровой экономики как та-

ковая теряет свое значение. Предыдущая модель

образования будет навязывать неактуальные зна-

ния и психологические барьеры новым кадрам, от

которых как раз и ожидается решение задачи по

обеспечению перехода страны на цифровую эконо-

мику.

Так, выделяются следующие ключевые черты

«цифровой» экономики будущего в сфере образо-

вания [5]:

объединение образования, исследования и

управления;

стирание граней между образованием и

бизнесом;

применение лучших практик венчурной

экономики;

образование на протяжении всей жизни;

геймификация образования;

слияние знаний, компетенций и приклад-

ных навыков;

персональное портфолио;

асинхронные модели образования, настра-

иваемые под конкретного ученика (один оканчи-

вает школу за 9 лет, другой – за 12);

образование по сетецентричной модели.

Стремительный рост технологий в области об-

разования, повсеместное использование ин-

формционных технологий в образовании [7] в бли-

жайшее время сделает доступной технологическую

платформу, на базе которой все заинтересованные

стороны смогут получить сервисы, такие как персо-

нальное портфолио (цифровой двойник), интеллек-

туальный помощник и траектория персонального

развития. Многообразие глобальных образователь-

ных платформ и технологий развития компетенций

(MOOC, Open Micro-Learning, Micro-credentials) со-

4 The scientific heritage No 43 (2020)

здадут отдельный рынок цифровой образователь-

ной валюты, которую можно будет покупать или

зарабатывать и тратить на свое обучение.

Вместо формирования государственных зада-

ний для прямого финансирования образовательных

организаций деньги в виде цифровой образователь-

ной валюты будут напрямую идти в персональные

«кошельки» учащихся. Обучающийся в определен-

ный момент времени заключает смарт-контракт с

заинтересовавшей его образовательной организа-

цией (школа, колледж, техникум или вуз), по усло-

виям которого после прохождения курсов и сдачи

экзаменов образовательная организация получает

деньги.

Персональное портфолио обучающегося будет

содержать весь спектр его активностей, потенци-

ально интересный для образовательных организа-

ций и работодателей (цифровой социально-образо-

вательный след). Такие портфолио будут анализи-

роваться интеллектуальными цифровыми

роботами: цифровым наставником (будет строить

персональную траекторию на основе предпочтений

и профессиональной ориентации, выявлять скры-

тые таланты) и цифровым HR (будет предлагать

обучающемуся развитие в требуемом для работода-

теля направлении). Успешно сданные экзамены, те-

сты, выполненные задания, спортивные и творче-

ские достижения, участие в олимпиадах и конкур-

сах будут поощряться через пополнение

образовательного «кошелька». Чем больше и каче-

ственнее обучающийся выполнил задания, тем

больше у него образовательной валюты, которая

может быть использована при поступлении в обра-

зовательные организации или для оплаты дополни-

тельных курсов. Биржа цифровой образовательной

валюты будет контролироваться государством и га-

рантировать обмен активностей на деньги.

В программе «Цифровая экономика Россий-

ской Федерации» [1] уже к концу 2019 года стоит

задача по созданию формата индивидуальных про-

филей компетенций граждан и траекторий их раз-

вития, включающих запись их учебной и трудовой

деятельности и результатов.

К ожидаемым преимуществам такого подхода

относят ряд характеристик [5]:

Огромная экономия бюджетных средств

при финансировании образовательных организа-

ций и связанных с этим бюрократических издер-

жек.

Образовательные организации будут нахо-

диться в конкурентной среде, постоянно улучшая

условия и качество образовательных программ.

Увеличение инвестиций со стороны рабо-

тодателей в систему образования.

Существующая инертность системы обра-

зования исчезнет, т.к. увеличится использование

информационных технологий в образовании [7].

Образовательный процесс изменится под

потребности работодателей и обучающихся (в част-

ности, появится больше проектной деятельности).

Адресность поддержки со стороны работо-

дателей, их реальная вовлеченность в образователь-

ную траекторию участника, получение индивиду-

ально подготовленного сотрудника.

Индивидуальные образовательные траек-

тории позволят обучающимся свободно выбирать

направления развития без риска не поступить на

следующий уровень образования.

Биржа данных цифровых профилей, на ос-

нове которых формируются уникальные траекто-

рии развития и компетенции будущего.

Список литературы

1. Распоряжение Правительства Российской

Федерации от 28 июля 2017 г. №1632-р «Об утвер-

ждении программы «Цифровая экономика Россий-

ской Федерации» // СПС Консультант Плюс.

2. Айснер, Л.Ю. Теоретические и методоло-

гические основы профессионального обучения /

Л.Ю. Айснер, Т.В. Терешонок, О.В. Богдан // Ком-

петентностный подход в образовании отв. ред.

А.Ю. Нагорнова. Ульяновск, 2016. С. 42-56.

3. Айснер, Л.Ю. Роль образования в форми-

ровании личности / Л.Ю. Айснер, С.М. Трашкова //

Казанская наука. 2017. № 10. С. 126-128.

4. Бертовский, Л.В. Цифровое судопроизвод-

ство: проблемы становления / Л.В. Бертовский //

Проблемы применения уголовного и уголовного-

процессуального законодательства: сборник мат-в

междунар. научно-практич. конф. Симферополь,

2018. С. 173-178.

5. Концеция «Единая цифровая образователь-

ная экосистема» [Электронный ресурс]

https://www.ibs.ru/media/media/kontseptsiya-edinaya-

tsifrovaya-obrazovatelnaya-ekosistema/.

6. Наумкина, В.В. Факторы, влияющие на ка-

чество высшего образования / В.В. Наумкина. Уни-

верситетский комплекс как региональный центр об-

разования, науки и культуры: мат-лы Всеросс.

научно-методич. конф. Оренбург, 2019. С. 4027-

4030.

7. Трашкова, С.М. Информационные техно-

логии в образовании // Проблемы и перспективы

развития науки в России и в мире: Сб. статей Меж-

дунар. научно-практич. конф. Отв. ред. А.А. Сукиа-

сян. Казань, 2015. С. 118-121.

8. Some aspects of the essence and legal regula-

tion of agriculture digitalization as one of the priorities

of modern state policy of agriculture development Kur-

batova S.M., Aisner L.Yu., Naumkina V.V. В сбор-

нике: IOP Conference Series: Earth and Environmental

Science Krasnoyarsk Science and Technology City

Hall of the Russian Union of Scientific and Engineering

Associations. 2019. С. 32021.

https://www.ibs.ru/media/media/kontseptsiya-edinaya-tsifrovaya-obrazovatelnaya-ekosistema/

https://www.ibs.ru/media/media/kontseptsiya-edinaya-tsifrovaya-obrazovatelnaya-ekosistema/

https://elibrary.ru/item.asp?id=41529988






ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІСТОБУДІВНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ: ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК

Лещинський В.П.

кандидат наук з державного управління

RESOURCES OF ADMINISTRATIVE AND LEGAL REGULATION OF TOWN-PLANNING

ACTIVITIES: HISTORICAL DEVELOPMENT

Leshchynsky V.

Candidate of Sciences in Public Administration

Анотація

Стаття присвячена виявленню історичного призначення окремих категорій джерел адміністративно-

правового регулювання містобудівної діяльності за допомогою з’ясування закономірностей їх історичного

розвитку, запропонуванню шляхів вдосконалення актуального адміністративно-правового регулювання у

цій сфері. У статті обґрунтовано можливість виділення двох визначальних напрямів правового регулю-

вання у цій сфері: технічні стандарти та адміністративні (організаційні) питання будівництва. Технічні

стандарти, як правило, видаються спеціалізованими суб’єктами, але підлягають затвердженню на рівні

уряду. Інші адміністративні (організаційні) питання будівництва теж вирішуються, як правило, на цьому

рівні.

Abstract

The article is devoted to identifying the historical purpose of certain categories of sources of administrative

and legal regulation of urban development activities by clarifying the patterns of their historical development,

offering ways to improve the current administrative and legal regulation in this area. The article substantiates the

possibility of identifying two determining areas of legal regulation in this field: technical standards and adminis-

trative (organizational) construction issues. Technical standards are generally issued by specialized entities but are

subject to government approval. Other administrative (organizational) construction issues are also resolved, as a

rule, at this level.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, містобудівна діяльність, ґенеза адміністрати-

вно-правового регулювання, будівельні норми, королівська влада, кодифікація.

Keywords: administrative and legal regulation, town-planning activity, genesis of administrative and legal

regulation, building codes, royal power, codification.

Актуальність теми. Однією з впливових гара-

нтій законності дозвільної діяльності загалом та у

сфері містобудування зокрема, є наявність якісного

законодавства. Це обумовлено розвинутим позити-

вістським характером адміністративно-правового

регулювання у цій сфері, що ставить високі вимоги

до законодавчої техніки. Втім, практика розгляду

правових конфліктів у сфері містобудування свід-

чить про численні правопорушення, у першу чергу

– стосовно вимог до об’єктів будівництва [1, с. 14].

Характер цих порушень свідчить, що вагомою при-

чиною цього є наявність недоліків адміністративно-

правового регулювання у цій сфері. Мова йде не

тільки про прогалини та колізії, але й фактично -

про застосування нормотворцем окремих джерел

правового регулювання містобудівної діяльності не

«за призначенням». Зокрема, вимоги до проведення

періодичних обстежень об’єктів будівництва, що

прийняті в експлуатацію встановлені Порядком

проведення обстеження прийнятих в експлуатацію

об'єктів будівництва, що затверджений Постано-

вою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 №

257 [2]. Зазначеним порядком встановлено меха-

нізм проведення обстеження зазначених об’єктів.

Зокрема, встановлюється: об’єкти обов’язкового

обстеження; періодичність обстеження; етапи його

проведення (п.п. 1, 3-7 зазначеного Порядку). Втім,

аналогічні питання встановлюються Державним

стандартом України: ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016.

Настанова щодо обстеження будівель і споруд для

визначення та оцінки їх технічного стану [3], але

який не визначено чинним законодавством як

обов’язків до виконання [4, с. 76-77]. Призначен-

ням Державного стандарту України (ДСТУ) є рег-

ламентування для забезпечення, в тому числі, нале-

жної якості продукції. Обов’язковими вимогами

стандартів є зокрема, положення щодо забезпе-

чення технічної єдності продукції під час її експлу-

атації [5]. Тому наведені питання, врегульовані По-

рядком проведення обстеження прийнятих в екс-

плуатацію об'єктів будівництва, можуть бути

врегульовані й у Державних стандартах України.

На додаток слід вказати, що упродовж достатньо

тривалого часу науковці та практики (як юристи,

так і будівельники) у цій сфері вказують на необ-

хідність системної перебудови правового регулю-

вання [1, с. 14; 6, с. 5]. Вирішення такого завдання

вимагає створення теоретичного підґрунтя щодо

правової природи відповідних джерел адміністра-

тивно-правового регулювання. Втім, сьогодні

майже відсутні наукові напрацювання у цьому на-

прямі. Тому досягнення такого завдання зумовлює

необхідність проведення історичного дослідження

щодо виявлення призначення відповідних джерел

та подальшого врахування особливостей актуаль-

ного суспільно-історичного періоду розвитку дер-

жави Україна.


Огляд останніх досліджень і публікацій. Пи-

тання класифікації джерел адміністративно-право-

вого регулювання у сфері містобудівної діяльності,

а також призначення кожної категорії джерел не

знайшли належної уваги у сучасній юридичній на-

уці. Дослідження адміністративно-правового регу-

лювання містобудівної діяльності здійснюється, як

правило, у контексті опрацювання інших категорій:

надання адміністративних послуг (О. Б. Ляшко [7],

П. В. П’ятков [8]), окремі дослідження історичного

розвитку будівельного законодавства (О. О. Квасні-

цька [9]). Мають місце дослідження комплексного

характеру: монографія О. В. Стукаленко на тему

«Адміністративно-правове забезпечення будівель-

ної галузі» (2017 р.) [6]; дисертаційне дослідження

К. О. Рибак на тему «Містобудівна діяльність як

об’єкт адміністративно-правового регулювання»

(2018 р.) [1]. Втім, у жодному з цих досліджень те-

матика статті не дістала належного висвітлення.

Метою статті є: виявити історичне призна-

чення окремих категорій джерел адміністративно-

правового регулювання містобудівної діяльності за

допомогою з’ясування закономірностей їх історич-

ного розвитку, запропонувати шляхи вдоскона-

лення актуального адміністративно-правового ре-

гулювання у цій сфері.

Основний матеріал. Сьогодні правове регу-

лювання є усталеною категорією, під якою розумі-

ється визначення поведінки учасників правовідно-

син через використання юридичних засобів. При

цьому виділяють такі риси правового регулювання,

як: об’єкт, предмет, межі, стадії [10, с. 134-136]. У

наукових дослідженнях останнім часом виділяють

таку категорію, як джерела правового регулювання,

змістовне опрацювання якої дозволяє фактично

ототожнити її із джерелами права, але із вужчим

змістом, що охоплює виключно нормативні засоби

правового регулювання [11; 12]. Таким чином, дос-

лідження правового регулювання може здійснюва-

тись у декількох розрізах. Втім, розріз джерел пра-

вового регулювання виявляється найбільш перспе-

ктивним з огляду на спрямованість цього

дослідження: виявлення правової природи та приз-

начення видів джерел адміністративно-правового

регулювання містобудівної діяльності.

П. В. П’ятков, в рамках дослідження правового

регулювання надання адміністративних послуг у

сфері містобудівної діяльності опрацьовує, в тому

числі, сутність містобудівної діяльності як предмет

забезпечення законності щодо надання адміністра-

тивних послуг. При цьому з положень, що наво-

дяться дослідником, можна виокремити такі кате-

горії джерел правового регулювання містобудівної

діяльності, як: Конституція України, Закони Укра-

їни, підзаконні нормативні акти [8, с. 13, 19, 22].

Втім, П. В. П’ятков зупиняється на питаннях, що

регулюються окремими нормативними актами у

цій сфері та не вдається до дослідження правової

природи категорій джерел адміністративно-право-

вого регулювання.

Положення сучасної теорії права виокремлю-

ють сфери регулювання конкретних джерел права.

Так, законом визначаються найважливіші суспільні

відносини, встановлюються засади їх правового ре-

гулювання. Підзаконні акти не повинні суперечити

закону, визначають суспільні відносини, які є скла-

дними та потребують оперативного врегулювання

[10, с. 197-198, 201-202].

Одним з дискусійних актуальних питань є пи-

тання співвідношення понять «містобудування»,

«містобудівна діяльність», «будівництво». Його ви-

рішення є умовою проведення подальшої роботи,

оскільки дослідники проблем правового регулю-

вання використовують усі зазначені терміни, а в

дійсності предмети їх досліджень переважно спів-

падають [1, с. 107; 6, с. 56; 9, с. 370]. О. В. Стукале-

нко виділяє категорію «будівництво» в широкому

сенсі, яким охоплюються поняття «містобуду-

вання», «містобудівна діяльність», «капітальне бу-

дівництво» та деякі інші [6, с. 56], і вказує про від-

сутність єдиної позиції науковців щодо співвідно-

шення цих понять [13, с. 68]. П. В. П’ятков,

порівнюючи терміни «містобудівна діяльність» та

«містобудування», доходить висновку щодо розг-

ляду першої категорії як широкої, що поглинає

другу [8, с. 77]. Н. Е. Штомпель, розкриваючи по-

няття містобудівної діяльності, розглядає її як дія-

льність щодо: а) планування та б) забудови міст [14,

с. 6]. Термін «будівництво» теж є достатньо широ-

ким за своїм змістом, оскільки включає в себе як

власне процес будівництва, так і організацію цього

процесу [15, с. 98]. Втім, не вдаючись до більш де-

тального аналізу, доводиться констатувати, що тер-

мін «містобудування», на відміну від «будівниц-

тво» включає в себе аспекти забудови не тільки

конкретного об’єкта, але й населених пунктів зага-

лом. З іншого боку, термін «містобудування» є ву-

жчим, оскільки охоплює, у першу чергу, плану-

вання, і лише у другу – власне забудову. Врахову-

ючи відносну близькість зазначених понять, з

метою подальшого дослідження, вбачається мож-

ливим застосування наукових здобутків стосовно

терміну «будівництво» до дослідження правового

регулювання містобудівної діяльності, з урахуван-

ням особливостей її змісту.

Стосовно сфери містобудівної діяльності, то

основними за сферою впливу та частотою застосу-

вання джерелами у цій сфері необхідно визначити

підзаконні нормативні акти, якими затверджено са-

нітарні та будівельні норми. При цьому сфера

впливу зазначених норм на теоретичному рівні не

повною мірою розмежовується. Однією з вагомих

причин цього є дублювання нормативних актів різ-

них суб’єктів публічної влади щодо одних і тих са-

мих питань [1, с. 220].

Теоретичних напрацювань стосовно розмежу-

вання джерел правового регулювання містобудів-

ної діяльності загалом теж не досить багато. Так, О.

В. Стукаленко за наслідками характеристики адмі-

ністративно-правового забезпечення будівельної

галузі характеризує особливості адміністративно-

правового регулювання у цій сфері, визначає кри-

терії розмежування публічного та приватного

права, але не торкається окресленої проблематики

[6, с. 56-61].


Ґрунтовне історичне дослідження розвитку бу-

дівельного законодавства здійснюють О. О. Квасні-

цька та О.В. Стукаленко. Так, О. О. Квасніцька ви-

діляє такі періоди розвитку законодавства у цій

сфері на території України, як: кодифікація будіве-

льних норм Київської Русі; законодавство про буді-

вництво періоду кріпосного права; дореволюцій-

ний період; радянський період; період незалежної

України [9, с. 371]. Подібну, дещо деталізовану пе-

ріодизацію виділяє й О.В. Стукаленко [6, с. 57-58].

Аналіз зазначеної періодизації свідчить, що спеціа-

лізовані акти у сфері будівництва з’являються ще за

часів Київської Русі. Зокрема, в ХІ ст. прийнято

«Будівельний статут», об’єктом регулювання якого

був будівельний процес та вимоги до нього. «Буді-

вельний статут» був кодифікованим документом.

Інші норми, зокрема адміністративно-правового ха-

рактеру (організація майстрів будівельної справи)

визначаються, крім того, у Руській Правді як доку-

менті загального характеру [9, с. 372]. Необхідно

вказати про врегулювання у Київській Русі окремих

питань фінансування будівництва, а також особли-

вості правового регулювання будівництва окремих

обєктів, зокрема доріг, мостів. Такі норми вважа-

ються прообразом сучасного адміністративно-пра-

вового регулювання будівництва. Також була до-

статньо розвинуте технічне регулювання, зокрема з

питань: розробки програм технічного характеру

щодо будівництва окремих видів об’єктів, а також

стандартизації [ 6, с. 23; 16, с. 29; 17, с. 20-21].

До початку ХІХ ст. системне регулювання бу-

дівельної діяльності фактично відсутнє. Окремі пи-

тання врегульовувались царськими наказами, що

могли визначати як адміністративно-правові засади

здійснення будівництва (зокрема – організаційні

питання), так і – містити фахові норми щодо здійс-

нення будівництва [9, с. 372].

Істотний розвиток будівельного законодавства

розпочинається у ХІХ ст. Для цього періоду харак-

терною є кодифікація законодавства, системний ро-

звиток стандартів будівництва, розвиток органів

управління будівництвом, як загальних, так і спеці-

алізованих [6, с. 57-58]. Зокрема, стандарти будів-

ництва врегульовували такі питання, як: вимоги

щодо витрат робочої сили та матеріалів на будівни-

цтво; типи будинків та будівель; вимоги щодо захо-

дів безпеки на будівництві та демонтажі будівель та

споруд тощо. У цьому аспекті слід вказати про

прийняття у 1869 році «Урочного положения на все

общие работы, производящиеся при крепостях, гос-

ударственных зданиях и гидротехнических соору-

жениях», в якому було об’єднано зазначені та інші

стандарти щодо будівництва [9, с. 373]. Як джерело

правового регулювання це положення було збірни-

ком стандартів, що був затверджений урядом [18, с.

35-36]. Крім того, необхідно вказати про існування

значної кількості царських указів у сфері будівниц-

тва. Таким чином, аналіз зазначеного періоду свід-

чить, що основними актами, що регламентують бу-

дівництво у той період, склались: 1) власне будіве-

льні стандарти; 2) акти уряду або царські накази,

якими ці стандарти затверджувались. При цьому

царські накази могли безпосередньо містити й ста-

ндарти будівництва будь-якого ступеня деталізації,

хоча переважно були спрямовані на врегулювання

загальних питань будівництва. Окрім цього, зага-

льні питання будівництва на той час вирішувались

на найвищому рівні, переважно – на рівні актів

уряду.

У радянський період розвиток законодавства у

сфері будівництва розпочався з початку 20-х років

ХХ століття. Цей період характеризувався значним

розвитком будівельних норм і правил, і фактично –

саме у цей період законодавством про будівництво

набуло своєї сучасної основи. У цей період, особ-

ливо – після 1950-х років, склалось два основних

типи нормативних актів у сфері будівництва. Пер-

шим типом охоплюються акти технічного харак-

теру: будівельні норми і правила (БНіП), державні

стандарти щодо будівельних матеріалів, вимоги до

проектів будівництва, санітарні правила і норми.

Другим типом охоплюються акти, спрямовані саме

на вирішення адміністративних питань будівниц-

тва: затвердження зазначених технічних норм; пра-

вила фінансування будівництва; обсяги будівниц-

тва; окремі загальні технічні питання (наприклад,

типові проекти житлових будинків – Постанова ЦК

КПУ та Ради Міністрів від 22.09.1955 р.). Мали мі-

сце окремі випадки затвердження урядовими ак-

тами документів технічного характер. Зокрема,

Державним комітетом Ради Міністрів СРСР затвер-

джені норми щодо будівельного проектування, в

яких містились окремі правила такого проекту-

вання. Окремим напрямом у будівельному законо-

давстві СРСР необхідно визнати існування респуб-

ліканського законодавства, яке уточнювало загаль-

носоюзні положення та адаптувало їх до місцевих

умов [6, с. 58; 9, с. 374-376].

Основною тенденцією розвитку законодавства

незалежної України визначається впровадження

міжнародних стандартів у сфері будівництва. У

цьому контексті вказується на такі акти, як: Угода

про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та

Європейським Союзом, Європейським Співтовари-

ством з атомної енергії і їхніми державами-чле-

нами, з іншої сторони, від 16 вересня 2014 р. №

1678-VII [19; 20], Меморандум про взаєморозу-

міння для започаткування Діалогу про регіональну

політику та розвиток регіонального співробітниц-

тва між Міністерством регіонального розвитку та

будівництва України і Європейською Комісією від

22 липня 2009 р. [21], План імплементації актів за-

конодавства ЄС з питань технічного регулювання у

будівництві [6, с. 37-38; 22]

Досвід правового регулювання будівництва у

розвинутих державах свідчить про поширеність ко-

дифікації будівельного законодавства. Таким шля-

хом йдуть зокрема Німеччина, а також США, Ве-

лика Британія (стосовно технічного регулювання)

[1, с. 83; 23].

Отже, історичний досвід розвитку джерел ад-

міністративно-правового регулювання містобудів-

ної діяльності, до набуття Україною незалежності,

дозволяє зробити такі висновки.


1. Можливо виділити два визначальних на-

прями правового регулювання у цій сфері: технічні

стандарти та адміністративні (організаційні) пи-

тання будівництва. Технічні стандарти, як правило,

видаються спеціалізованими суб’єктами, але підля-

гають затвердженню на рівні уряду. Інші адмініст-

ративні (організаційні) питання будівництва теж

вирішуються, як правило, на цьому рівні.

2. Проблема значної кількості актів норматив-

ного або технічного характеру супроводжувала

процеси будівництва майже протягом усього істо-

ричного періоду. Класичними способами подо-

лання цієї проблеми є кодифікація (стосовно актів

адміністративно-правового характеру та технічних

норм) або консолідація (стосовно технічних норм),

історичний досвід яких свідчить про спроби консо-

лідувати, у першу чергу, технічні норми.

3. З огляду на викладене, необхідно приєдна-

тись до неодноразово висловлюваних у юридичній

літературі пропозицій щодо кодифікації будівель-

ного законодавства, визначенні такого кодексу як

акту саме законодавчого характеру, що об’єднує у

собі максимальний обсяг актуального законодав-

чого та підзаконного нормативного регулювання у

цій сфері (переважно – адміністративно-право-

вого). Регулювання сфери містобудування підза-

конними нормативними актами має бути мінімаль-

ним та таким, що свідчить про актуальність вирі-

шення питання щодо внесення змін до єдиного

кодифікованого акту.

Список літератури

1. Рибак К.О. Містобудівна діяльність як

об’єкт адміністративно-правового регулювання:

дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ. нац. ун-т ім.

Тараса Шевченка. К., 2018. 275 с.

2. Про затвердження Порядку проведення об-

стеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будів-

ництва: Постанова Кабінету Міністрів України від

12.04.2017 р. № 257. Офіційний вісник України.

2017. № 33 (25.04.2017). Ст. 1045.

3. ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016. Настанова щодо

обстеження будівель і споруд для визначення та

оцінки їх технічного стану. [Чинний від 2017-04-

01]. Вид. офіц. Київ: ДП «УкрНДНЦ», 2017. 44 с.

4. Банах А.В., Арутюнян Е. Є. Законодавчі й

нормативні перешкоди проведення обстежень тех-

нічного стану будівель і споруд. Будівельне право:

проблеми теорії і практики: зб. наук. пр. Вип. ІІІ.

Матеріали Третьої наук.-практ. конф., (Київ, 4

грудня 2019 р.). Мін-во освіти і науки України,

Київ. нац. ун-т будівн. і архіт-ри та ін. Київ–Тер-

нопіль: «Бескиди», 2019. В 2-х ч. Ч. 1. 231 с. С. 71-

78.

5. Критерії та види стандартів. URL:

https://pidruchniki.com/10550123/tovaroznavstvo/kat-

egoriyi_vidi_standartiv (дата звернення 14.12.2019).

6. Стукаленко О.В. Адміністративно-правове

забезпечення будівельної галузі: монографія. К.:

Центр учбової літератури, 2017. 376 с.

7. Ляшко О.Б. Адміністративні послуги у

сфері містобудування: автореф. дис. ... канд. юрид.

наук: 12.00.07. Держ. ВНЗ "Запоріз. нац. ун-т" М-ва

освіти і науки України. Запоріжжя, 2015. 16 с.

8. П’ятков П.В. Забезпечення законності на-

дання адміністративних послуг у галузі містобуду-

вання: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. УДФС Ук-

раїни. Київ, 2016. 230 с.

9. Квасніцька О.О. Історичний розвиток та

становлення будівельного законодавства у право-

вому досвіді України. Наукові праці НУ ОЮА.

2012. С. 370-382.

10. Теорія держави і права: підруч. / О.В. Пет-

ришин та ін.; за ред. О.В. Петришина. Х.: Право,

2015. 368 с.

11. Блащук Т.В. Джерела правового регулю-

вання договірних відносин. Часопис Національного

університету "Острозька академія". Серія "Право".

2013. №1 (7). С. 1-12.

12. Кулішенко О. Ю. Джерела правового регу-

лювання земельних відносин в Гетьманщині у пе-

ріод другої половини VXII-першої половини VXIII

ст. Науковий вісник Ужгородського національного

університету. Серія ПРАВО. 2014. Випуск 25. С.

31-34.

13. Стукаленко О.В. Концептуальні підходи до

розуміння категорій «містобудівна діяльність» та

«будівництво». Правова держава. 2017. № 28. С. 66-

69.

14. Штомпель Н.Е. Містобудування: конспект

лекцій. Х., ХНАМГ, 2010. 104 с.

15. Великий тлумачний словник сучасної ук-

раїнської мови / за ред. В.Т. Бусела. К.; Ірпінь: ВТФ

«Перун», 2005. 1728 с

16. Адміністративне право України. Академіч-

ний курс: підруч.: у 2-х т. / за заг. ред. В.Б.

Авер’янова. К.: Юрид. думка, 2004. Т. 1. Загальна

частина. 584 с.

17. Подлєсний С.В., Єрфорт Ю.О., Іскрицький

В.М. Історія інженерної діяльності: навч. Посібник.

Краматорськ: ДДМА, 2004. 128 с.

18. Барановская Н.И., Котов А.А. Основы

сметного дела в строительстве. Москва, Санкт-Пе-

тербург, 2005. 480 с.

19. Угода про асоціацію між Україною, з однієї

сторони, та Європейським Союзом, Європейським

співтовариством з атомної енергії і їхніми держа-

вами-членами, з іншої сторони: Двостороння угода

від 27.06.2014 р. Офіційний вісник України. 2014.

№ 75 (26.09.2014) (частина 1). Ст. 2125; Офіційний

вісник України. 2014. № 75 (26.09.2014) (частина 2).

Ст. 2125; Офіційний вісник України. 2014. № 75

(26.09.2014) (частина 3). Ст. 2125;

20. Про ратифікацію Угоди про асоціацію між

Україною, з однієї сторони, та Європейським Сою-

зом, Європейським співтовариством з атомної ене-

ргії і їхніми державами-членами, з іншої сторони:

Закон України від 16.09.2014 р. № 1678-VII. Голос

України. 2014. 09. 17.09.2014 № 177.

21. Меморандум про взаєморозуміння для за-

початкування Діалогу про регіональну політику та

розвиток регіонального співробітництва Міністерс-

твом регіонального розвитку та будівництва Укра-

https://pidruchniki.com/10550123/tovaroznavstvo/kategoriyi_vidi_standartiv

https://pidruchniki.com/10550123/tovaroznavstvo/kategoriyi_vidi_standartiv


їни і Європейською Комісією [Електронний ре-

сурс]: Меморандум від 22.07.2009 р. Доступ із ін-

форм.-правової системи «ЛІГА- ЗАКОН».

22. Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського

Парламенту та Ради від 09.03.2011 р., що встанов-

лює гармонізовані умови для розміщення на ринку

будівельних виробів та скасовує Директиву Ради

89/106/ЄEC. Доступ із інформ.-правової системи

«ЛІГА- ЗАКОН».

23. Непомнящий О.М., Медведчук О.В., Лагу-

нова І.А. Зарубіжний досвід регулювання будівель-

ної діяльності. Теорія та практика державного уп-

равління. 2018. № 3 (62)., с. 6-7. URL:

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2018-

3/doc/5/5_1.pdf (дата звернення 14.12.2019).

МЕХАНИЗМ ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ В ОБЛАСТИ СОХРАНЕНИЯ

КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ В РОССИИ

Фофанова А.Ю.,

доцент кафедры экономики Мурманского филиала РАНХиГС при Президенте РФ, кандидат эконо-

мических наук

Андреев Д.М.

студент Мурманского филиала РАНХиГС при Президенте РФ

MECHANISM OF STATE REGULATION IN THE FIELD OF PRESERVATION OF CULTURAL

HERITAGE IN RUSSIA

Fofanova A.,

associate professor of the department of economics of Murmansk branch of The Russian Presidential Acad-

emy of National Economy and Public Administration (RANEPA), candidate of economic sciences

Andreyev D.

student of Murmansk branch of The Russian Presidential Academy of National Economy and Public Admin-

istration (RANEPA)

Аннотация

Статья посвящена крайне важному вопросу в современной России – отношению к памятникам куль-

турного наследия. Данный вопрос приобретает все более общественно-политический характер, хотя в РФ

имеется и опыт по сохранению таких памятников, и уполномоченные организации, руководствующиеся

при выполнении своих обязанностей рядом нормативных актов (главный из которых - Конституция РФ).

Тем не менее, объекты культурного наследия в России ежегодно исчезают - по разным причинам. Настоя-

тельно необходимы анализ современного состояния объектов культурного наследия и реорганизация за-

конодательной базы в данной области.

Abstract

The article is devoted to an extremely important issue in modern Russia - attitude to monuments of cultural

heritage. This issue is becoming increasingly social and political, although the Russian Federation has experience

in the preservation of such monuments and authorized organizations guided in the performance of their duties by

a number of normative acts (the main of which is the Constitution of the Russian Federation). However, cultural

heritage objects in Russia disappear every year - for various reasons. There is an urgent need to analyse the current

state of cultural heritage objects and to reorganize the legislative framework in this area.

Ключевые слова: памятники, наследие, культурное наследие, уважение, объекты, закон, проблемы.

Keywords: monuments, heritage, cultural heritage, respect, objects, law, problems.

В настоящее время перед общественностью

чрезвычайно остро стоит вопрос охраны и исполь-

зования памятников истории и культуры. Отноше-

ние к памятникам культурного наследия приобре-

тает все более общественно-политический харак-

тер. Особенно это связанно со сложившейся

политической обстановкой в стране и мире в целом.

В настоящее время накоплен существенный опыт

по возрождению и сохранению памятников куль-

турного наследия, расширен круг работ уполномо-

ченных учреждений и организаций по выявлению,

восстановлению и использованию памятников

культуры и истории. [4, с. 107]

В деятельность по сохранению памятников

культурного наследия вовлечено все больше людей

имеющих разный жизненный статус.

Именно сейчас, когда памятники культурного

наследия подвержены многим опасностям, не

только со стороны поведения человека-это не

только акты вандализма, порчи памятников, но не

редко некачественная реставрация. Со стороны сил

природы, пожары, наводнения, землетрясения - ко-

торые зачастую невозможно контролировать.

Ни что не вечно. По этой причине часть объек-

тов культурного наследия постепенно исчезает, в

силу разных причин: в силу естественного срока

его существования: по причине очень плохих мате-

риалов и способов изготовления: из-за неблагопри-

ятных условий хранения и пользования; разруше-

ния в аварийных ситуациях; из-за непригодных или

неправильно примененных способов консервации.

[5, с. 7]

В настоящее время у ученых, а так же у госу-

дарственных служащих, отвечающих за сохранение

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2018-3/doc/5/5_1.pdf

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2018-3/doc/5/5_1.pdf


культурного наследия в нашей стороне, остро ощу-

щается потребность определения правового статуса

реставратора и консерватора.

Особенно много памятников истории и куль-

туры «погибает» из-за пренебрежения официаль-

ных представителей власти, не уделяющих долж-

ного внимания их охране и воспитанию у населения

уважения к культурному наследию, а также вслед-

ствие невежества и непонимания их ценности и ме-

ста в нашей жизни.

В правовой сфере регулирование отношений в

области сохранения, использования, популяриза-

ции и государственной охраны объектов культур-

ного наследия руководствуется положениями Кон-

ституции Российской Федерации [2], Гражданского

кодекса Российской Федерации [1] и осуществля-

ется в соответствии с Федеральным законом от 25

июня 2002 года № 73-ФЗ «Об объектах культурного

наследия народов Российской Федерации» [3], (да-

лее Закон) а так же другими нормативно правовыми

актами, принимаемыми в пределах своей компетен-

ции субъектами Российской Федерации в области

охраны объектов культурного наследия.

Федеральный закон «Об объектах культурного

наследия народов Российской Федерации» регули-

рует отношения в области сохранения, использова-

ния, популяризации и государственной охраны

объектов культурного наследия народов Россий-

ской Федерации направлен на реализацию консти-

туционного права каждого на доступ к культурным

ценностям и конституционной обязанности каж-

дого заботиться о сохранении исторического и

культурного наследия, беречь памятники истории и

культуры, а также на реализацию прав народов и

иных этнических общностей в Российской Федера-

ции на сохранение и развитие своей культурно-

национальной самобытности, защиту, восстановле-

ние и сохранение историко-культурной среды оби-

тания, защиту и сохранение источников информа-

ции о зарождении и развитии культуры.

Принятие закона сыграло важную роль в сфере

охраны объектов культурного наследия. Документ

разработан с учетом новейшего опыта, реальной

сложившейся социальной и экономической ситуа-

ции в стране. Впервые в нем четко определена цен-

ность объектов культурного наследия России, как

символа национальной культуры, важнейшего эле-

мента исторической и культурной среды обитания,

а так же самых информативных источников позна-

ния истории.

Объекты культурного наследия народов Рос-

сийской Федерации представляют собой уникаль-

ную ценность для всего многонационального

народа Российской Федерации и являются неотъем-

лемой частью всемирного культурного наследия.

В Российской Федерации гарантируется со-

хранность объектов культурного наследия народов

Российской Федерации в интересах настоящего и

будущего поколений многонационального народа

Российской Федерации.

Закон определяет подробно законодательную

базу для решения вопросов связанных с сохране-

нием, использованием и государственной охраной

объектов культурного наследия:

отношения в области сохранения, исполь-

зования и государственной охраны объектов куль-

турного наследия народов Российской Федерации

связанные с землепользованием и градостроитель-

ной деятельностью, регулируются земельным зако-

нодательством Российской Федерации, законода-

тельством Российской Федерации о градострои-

тельной и об архитектурной деятельности,

законодательством Российской Федерации об

охране окружающей среды;

имущественные отношения, возникающие

при сохранении, использовании, популяризации и

государственной охране объектов культурного

наследия народов Российской Федерации, регули-

руются гражданским законодательством Россий-

ской Федерации с учетом особенностей;

оформление права собственности Россий-

ской Федерации, субъектов Российской Федера-

ции, муниципальных образований на объекты куль-

турного наследия, являющиеся произведениями

ландшафтной архитектуры и садово-паркового ис-

кусства, отдельными захоронениями, некрополями,

памятными местами, культурными и природными

ландшафтами, регулируется п. 5 введенного Феде-

ральным законом от 29.12.2006 № 258-ФЗ.

Так же в Законе отражено оформление права

собственности субъектов Российской Федерации,

муниципальных образований на объекты культур-

ного наследия федерального значения. Оформле-

ние права собственности Российской Федерации,

субъектов Российской Федерации, муниципальных

образований на объекты недвижимого имущества,

отнесенные к недвижимым памятникам истории и

культуры республиканского значения, недвижи-

мым памятникам истории и культуры общероссий-

ского значения либо к объектам исторического и

культурного наследия общероссийского значения.

Определены Законом и объекты культурного

наследия народов Российской Федерации, земель-

ные участки, территории и границы объектов куль-

турного наследия, категории историко-культурного

значения. Требования к осуществлению деятельно-

сти в границах территории объекта культурного

наследия и особый режим использования земель-

ного участка, водного объекта или его части, в гра-

ницах которых располагается объект археологиче-

ского наследия.

Отдельная статья Закона посвящена правам

граждан Российской Федерации, иностранных

граждан и лиц без гражданства в области сохране-

ния, использования, популяризации и государ-

ственной охраны, а так же содействию обществен-

ных и религиозных объединений в сохранении, ис-

пользовании, популяризации и государственной

охране объектов культурного наследия.

Важнейшей составляющей частью Закона

стала статья, посвященная государственной охране

объектов культурного наследия, в которой опреде-

лены задачи государственных органов в сфере

охраны памятников, а именно контроль за соблю-

дение законодательства, установление ответствен-

ности за повреждение или уничтожение, а так же

http://www.consultant.ru/document/Cons_doc_LAW_37318/8aa9478dba49e6a5c251a3332d51e78e4839a9d8/

http://www.consultant.ru/document/Cons_doc_LAW_37318/8aa9478dba49e6a5c251a3332d51e78e4839a9d8/

http://www.consultant.ru/document/Cons_doc_LAW_37318/f33075ca7d257c05bb88b0909565de7ecf2755d7/

http://www.consultant.ru/document/Cons_doc_LAW_37318/f33075ca7d257c05bb88b0909565de7ecf2755d7/

http://www.consultant.ru/document/Cons_doc_LAW_37318/3ab00b10b2979596184bcf0cf33794c1308ccb94/






http://www.consultant.ru/document/Cons_doc_LAW_37318/9ee648d77e436406a46724befb19a287b5f5fcb3/





контроль над использованием, включая разработку

проектов на проведение земельных, строительных

или хозяйственных работ и сохранением, на осно-

вании данных постоянного контроля за состоянием

объектов культурного наследия.

Неотъемлемое место в Законе отведено реше-

нию проблемы учета культурного наследия. Закон

определяет задачу подготовки информационной

системы банка данных об объектах культурного

наследия - «Государственный реестра объектов

культурного наследия России».

Закон отразил наиболее актуальные проблемы

сохранения культурного наследия в современных

социально - экономических и политических усло-

виях. Вместе с тем для реализации Закона необхо-

димы конкретные, четкие подзаконные акты, в ко-

торых должны быть детально разработаны вопросы

использования и сохранения культурного наследия.

Так же четко должны быть обозначены отношения

новых владельцев и государственных учреждений

охраны к объектам культурного наследия.

В современном темпе жизни, в постоянно ме-

няющейся не только политической и экономиче-

ской, но и социальной обстановке, ученым необхо-

димо постоянно проводить анализ современного

состояния объектов культурного наследия, выяв-

лять проблемы, разрабатывать пути решения, про-

водить реорганизацию законодательной базы, ведь

государство с его полномочиями действительно

сильный механизм в сохранении объектов культур-

ного наследия.

Для эффективного использования, сохранения

и преумножения объектов культурного наследия

необходим контроль на всех уровнях власти, в част-

ности, скорейшее принятие в полном объеме на за-

конодательном уровне критерий оценки эффектив-

ности деятельности органов муниципального

управления по обеспечению сохранности культур-

ного наследия сельских поселений РФ.


1. Гражданский кодекс Российской Федера-

ции (в ред. от 16.12.2019) Часть 1, принята 30 но-

ября 1994 года № 51-ФЗ; Часть 4, принята 18 де-

кабря 2006 года № 230-ФЗ // КонсультантПлюс

[Электрон. ресурс] : информ. правовая поисковая

система – Режим доступа :

[http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_

5142/ 17.01.2020].

2. Конституция Российской Федерации (при-

нята всенародным голосованием 12.12.1993) (в ред.

от 21.07.2014) // КонсультантПлюс [Электрон. ре-

сурс] : информ. правовая поисковая система – Ре-

жим доступа :


28399/ 20.01.2020].

3. Об объектах культурного наследия (памят-

никах истории и культуры) народов Российской

Федерации: федер. закон от 25.06.2002 № 73-ФЗ (в

ред. от 18.07.2019) // КонсультантПлюс [Электрон.

ресурс]: информ. правовая поисковая система – Ре-

жим доступа:


37318/ 14.01.2020].

4. Полянкова, М.Л. Охрана культурного

наследия России / М.Л. Полянкова. - М.: Эксимо,

2015. – 201 с.

5. Сотникова, С.И. Музейное дело и охрана

памятников. Музеефикация памятников архитек-

туры: теория и практика / С. И. Сотникова. - М.:

Дрофа, 2017. – 70 с.


PHILOLOGICAL SCIENCES

ЛИНГВИСТИЧЕСКАЯ РЕПРЕЗЕНТАЦИЯ КОНЦЕПТА «ПОДВИГ» В РУССКОЙ ЯЗЫКОВОЙ

КАРТИНЕ МИРА

Ермак Е.В.

ФГБОУ ВО "РГСУ", студент, магистрант

LINGUISTIC REPRESENTATION OF THE CONCEPT ‘FEAT’ IN THE RUSSIAN WORLD

PICTURE

Ermak E.

RSSU, student, master's degree

Аннотация

Настоящая статья посвящена исследованию особенностей репрезентации концепта “подвиг” в рус-

ской языковой картине мира средствами русского языка. В статье также рассматривается роль категории

подвига в русской культуре. На материале русских пословиц и поговорок выявляются языковые единицы,

посредством которых реализуется исследуемый концепт.

Abstract

The present article is devoted to the study of representation of the concept “feat” in the Russian world picture

by means of the Russian language. The article also discusses the role of the ‘feat’ category in Russian culture.

Russian proverbs and sayings are used to identify the units by which the concept under study is represented.

Ключевые слова: концепт, концептуальная система, картина мира, концепт «подвиг», роль подвига

в русской культуре.

Keywords: concept, conceptual system, world picture, concept ‘feat’, role of a feat in the Russian culture.

Для современной лингвистической науки про-

блема описания сущности концепта поныне оста-

ется одной из наиболее актуальных.

Термин «концепт» находит на сегодняшний

день широкое применение не только в лингвистике,

но и в таких гуманитарных областях научного зна-

ния, как культурология, литературоведение, фило-

софия, психология. В силу того, что данный термин

выступает предметом исследования целого ряда

наук, его толкование также представлено множе-

ством вариантов.

Так, в рамках данной работы рассмотрим су-

ществующие определения концепта с точки зрения

лингвистики.

Исследованию понятия «концепт» посвящали

свои научные изыскания многие отечественные

ученые, среди которых можно отметить Н.Д. Ар-

утюнову, А. Вежбицкую, Е.С. Кубрякову, В.Н. Те-

лия, Р.М. Фрумкину и многих других.

Как отмечает Д.С. Матвеева, одним из первых,

кто в отечественной лингвистике обратил внимание

на концепт, был русский религиозный философ

С.А. Аскольдов, который считал, что основная

функция концептов – функция заместительства, так

как в процессе мысли концепт способен замещать

великое множество предметов одного и ого же рода

[5].

В соответствии с определением, сформулиро-

ванным З.Д. Поповой и И.А. Стерниным, концепт

представляет собой «дискретное ментальное обра-

зование, являющееся базовой единицей мыслитель-

ного кода человека, обладающее относительно упо-

рядоченной внутренней структурой <…> и несу-

щее в себе энциклопедическую информацию об

отражаемом предмете или явлении…» [6, c. 24].

Исходя из современного подхода к определе-

нию рассматриваемого понятия, концепт есть «опе-

ративная содержательная единица памяти, мен-

тального лексикона, концептуальной системы и

языка мозга» [3, c. 165]

В свою очередь В. Маслова выделяет пять ин-

вариантных признаков понятия “концепт”:

1) минимальная единица человеческого опыта

в его идеальном представлении, вербализующаяся

с помощью слова и имеющая полевую структуру;

2) основная единица обработки, хранения и пе-

редачи знаний;

3) единица, имеющая подвижные границы и

конкретные функции;

4) социальное явление, ассоциативное поле ко-

торого обусловливает его прагматику;

5) основная ячейка культуры [4, c. 46].

Таким образом, несмотря на попытки многих

ученых дать четкое определение понятию “кон-

цепт”, к единому мнению им так прийти и не уда-

лось. Исходя их вышесказанного, можно сделать

вывод, что концепт – это многокомпонентная си-

стема, включающая в себя существенные и несуще-

ственные признаки обозначаемого объекта/пред-

мета/явления, а также те ассоциации, знания, пред-

ставления и переживания, которые эти

объекты/предметы/явления вызывают в сознании

человека. Другими словами, концепт есть средство

отражения рационального и эмоционального вос-

приятия окружающего мира человеком [1, с.5; 2,

с. 4].

Концепты не существуют обособленно. Пред-

ставляя собой сложные многокомпонентные си-

стемы, они, группируясь, образуют еще более


сложные системы в человеческом сознании, – кон-

цептуальные, – содержания которых кодируются в

словах при помощи знаков человеческого языка.

В свою очередь системы концептов выступают

элементом, образующим картину мира. Под “кар-

тиной мира” в данном случае следует понимать со-

вокупность представлений человека о самом себе, о

природе, о духовном мире, обществе, вселенной,

которые он черпает из таких составляющих куль-

туры, как язык, литература, искусство, наука, идео-

логия, религия и пр.

Как отмечает большинство ученых, наш мир –

это мир не столько предметов и вещей, сколько

концептов, которые создал человек для удовлетво-

рения своих интеллектуальных, социальных и ду-

ховных потребностей.

Итак, каждый народ и отдельно взятая лич-

ность имеет свои мысли, суждения и взгляды на

окружающую действительность, которые зало-

жены в минимальных единицах – концептах.

В рамках данной работы особое внимание бу-

дет уделено концепту “подвиг” в русской картине

мира, в частности его лингвистической репрезента-

ции.

Следует отметить, что в русской культуре, с

самых ее истоков, категория подвига является од-

ной из самых центральных категорий. Об этом сви-

детельствуют многие исторические, религиозные,

художественные материалы, дошедшие до наших

дней. Русский народ всегда был склонен к актив-

ным действиям и свершениям подвигов. Само по

себе слово подвиг обозначает доблестное, важное

для многих людей действие; героический поступок,

совершенный в трудных условиях.

Языковая картина мира каждого народа имеет

выраженную этнокультурную специфику, обуслов-

ленную культурно-историческими особенностями

жизни этого народа.

В русском языке и русской культуре подвиг ас-

социируется с самопожертвованием ради близкого,

родного человека, Родины; подвиг подразумевает

принятие тяжелого и мучительного решения, так

как подвиг не всегда гарантирует сохранность

жизни человека, идущего на него; совершение по-

двига есть проявление могущественной воли и

силы человека, за что непременно должно быть че-

ловеку вознаграждение и вечная слава.

В подтверждение вышесказанному были ото-

браны свыше 50 русских пословиц и поговорок о

подвигах, анализ которых показал, что в россий-

ской картине мира концепт “подвиг” реализуется

посредством таких понятий, как:

- бой, война (Боевой подвиг воина славит);

- герой, героизм (Пример героя зовет на по-

двиг; в бою не без героя);

- известность, слава, почет (Велик почет без

геройства не живет; герой не многих знает, а имя

его вся страна повторяет; за великими подвигами

следует великая слава);

- смерть врага (Бей врага смертным боем –

станешь героем; герои врагу могилу роют);

- вечная жизнь (Герой никогда не умрет – он

вечно в народе живет);

- отсутствие страха (Герой в бою думает не о

смерти, а о победе; героям страх неведом; где сме-

лость – там победа);

- движение вперед (Подвиг делает тот, кто

вперед идет);

- ум (Головой думай, а силой борись);

- гибель за родину и товарища (Сам погибай,

а товарища выручай; тот герой, кто за Родину го-

рой; не тот герой, кто награду ждет, а тот герой,

кто за народ идет);

- труд (Тяжело в ученье, легко в бою; герои

куют победу).

Как можно отметить, в русских пословицах и

поговорках тема подвига тесно связана с героиз-

мом, т.е. таким положительным качеством лично-

сти, которое делает человека самоотверженным,

способным, превозмогая себя и концентрируя свои

психические, физические и духовные силы, совер-

шать поступки, на первый взгляд кажущиеся невоз-

можными, не по силам человеку, т.е. совершать по-

двиги.

Для русской культуры подвиг и героизм имеют

большую значимость, что отражено в описании со-

бытий многовековой русской истории, а также в

народном литературном творчестве. О героических

подвигах русского народа сложено немало сказок,

пословиц, поговорок, что обусловлено историче-

скими условиями развития нашего государства. С

древних времен на территории современной России

велись многочисленные войны, поэтому герои и по-

двиги занимают особое положение в русской кар-

тине мира. Подвиг для русского человека, в общем

смысле, – это наивысшая степень самопожертвова-

ния, взвешенное бесстрашное решение принять на

себя все тяготы сражения/ невзгоды, ради уничто-

жения врага и спасения своей Родины и близких,

что может унести собственную жизнь, но никогда

не унесет память людскую о героическом поступке,

слава о котором пронесется сквозь века.

Таким образом, в русской картине мира кон-

цепт «подвиг» включает в себя такие понятия и яв-

ления, как героизм, победа, бой, сражение, бес-

страшие, уничтожение/смерть врага, смерть во

имя Родины и товарища и пр., что говорит о жерт-

венной составляющей личности русского человека,

преданности стране и готовности принести себя в

жертву ради спасения других.


1. Алешина Л.Н. Коммуникативная значи-

мость национальных концептов // в сборнике «Со-

временные вопросы науки XXI века». – Тамбов,

2011. С. 5-6.

2. Алешина Л.Н. Ментальная репрезентация

концепта «здоровье» в русской и китайской языко-

вых картинах мира (на материале пословиц и пого-

ворок) // В сборнике «Современные направления

развития гуманитарных наук». – Пекин, 2011. С.3-

7.

3. Жеребило Т.В. Словарь лингвистических

терминов. Изд. 5-е, испр. и доп. – Назрань: ООО

«Пилигрим», 2010. – 486 с.


4. Маслова В.А. Введение в когнитивную

лингвистику: учеб. пособие / В.А. Маслова. 3-е

изд., испр. М.: Флинта: Наука, 2007. – 269 с.

5. Матвеева Д.С. Концепт как единица созна-

ния / Д.С. Матвеева // Вестник ВУиТ. 2010. №6

[Электронный ресурс]. – URL:

https://cyberleninka.ru/article/n/kontsept-kak-edinitsa-

soznaniya (дата обращения: 19.01.2020).

6. Попова З.Д., Стернин И.А. Семантико-ко-

гнитивный анализ языка. – Воронеж, 2006. – 250с.

ВЕРБАЛИЗАЦИЯ КОНЦЕПТА «ПОДВИГ» В АМЕРИКАНСКОЙ КАРТИНЕ МИРА:

ПЕРЕВОДЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Ермак Е.В.

ФГБОУ ВО "РГСУ", студент, магистр

THE “FEAT” CONCEPT VERBALIZATION IN THE AMERICAN LINGUISTIC WORLD PICTURE:

TRANSLATION ASPECT

Ermak E.

RSSU, student, master`s degree

Аннотация

Настоящая статья посвящена исследованию концепта «подвиг» и его вербализации в американской

языковой картине мира, приводятся понятийные, образные и ценностные характеристики концепта «по-

двиг» с целью выявления его этнокультурных черт, а также анализируются особенности перевода литера-

турных произведений о подвигах американского народа.

Abstract

The present article is devoted to the “feat” concept study and its verbalization in the American linguistic

world picture. The article presents conceptual, figurative and value characteristics of the “feat” concept in order to

identify its ethno-cultural features, and also analyzes the features of translation of literary works about the feats of

the American people.

Ключевые слова: концепт, языковая картина мира, концепт «подвиг», национальный герой.

Keywords: concept, linguistic world picture, “feat” concept, national hero.

В настоящее время роль переводческой дея-

тельности непрестанно растет, а, следовательно,

возникают и новые переводческие проблемы.

Исследованию перевода посвятили свои ра-

боты такие выдающиеся ученые, как Л.С. Бархуда-

ров, В.Н. Комиссаров, А.В. Федоров, В.В. Виногра-

дов и многие другие.

По определению В.Н. Комиссарова, перевод –

это сложный и многогранный вид человеческой де-

ятельности. Хотя обычно говорят о переводе «с од-

ного языка на другой», но, в действительности, в

процессе перевода происходит не просто замена од-

ного языка другим. В переводе сталкиваются раз-

личные культуры, разные личности, разные склады

мышления, разная литература, разные эпохи, раз-

ные уровни развития, разные традиции и установки

[4, с. 37].

Любая языковая система – это некий «орга-

низм», который находится в непрерывном разви-

тии, заключающемся во множественных измене-

ниях, происходящих по целому ряду причин. В

языке отражается вся жизнь говорящего на нем

народа: через язык можно проследить историю

народа, этапы становления его государства, разви-

тие науки, литературы, искусства и многое другое.

С течением времени в языке происходят раз-

личные трансформации на уровне фонетики, грам-

матики, появляются новые понятия, переосмысля-

ются те или иные лексемы, сужаются или расширя-

ются их значения.

В рамках настоящей работы будет проведен

обзор средств вербализации концепта «подвиг» в

американской картине мира, а также особенности

их перевода на русский язык.

В современных гуманитарных науках в насто-

ящее время все больше внимания уделяется выяв-

лению специфических особенностей разных нацио-

нальных культур и менталитетов, связи языка и

культуры, а также их взаимного влияния. Стремле-

ние понять и объяснить процессы взаимодействия

языка и культуры говорящего на нем народа спо-

собствовало появлению понятия «национальная

языковая картина мира». Данный термин призван

отражать национально-специфическое видение

всего сущего посредством лексических единиц со-

ответствующего языка. Как отмечает О.А. Корни-

лов, национальных языковых картин мира суще-

ствует ровно столько же, сколько существует язы-

ков, каждый из которых отражает собой

многовековую работу коллективного этнического

сознания над осмыслением и категоризацией чело-

веческого бытия [5, с. 200].

Изучение какой-либо определенной нацио-

нальной языковой картины мира строится на ос-

нове анализа структуры, содержания, когнитивных

признаков и способов языкового выражения от-

дельных концептов, играющих значимую роль в

картине мира того или иного лингвокультурного

сообщества [1, с. 5; 2, с.3].

Как известно, концепт представляет собой со-

держательную сторону словесного знака, за кото-

рой стоит понятие, принадлежащие умственной,

духовной или жизненно важной материальной

сфере существования человека [6, с. 69]. Концепты,


отражающие культурные характеристики, связы-

вают между собой язык и культуру, а изучение этих

концептов дает возможность познания менталитета

и мировоззрения определенного народа. Как спра-

ведливо отмечает В.А. Маслова, язык аккумули-

рует базовые концепты культуры, которые находят

выражение в знаковом воплощении – словах [7,

с. 53].

В настоящей работе концепт «подвиг» рас-

сматривается в качестве компонента целостной

картины мира американского народа.

Говоря об американской культуре, следует от-

метить, что история становления этого государства

была основана на взаимодействии и противобор-

стве представителей разных национальностей, уни-

чтожавших коренное население Америки – индей-

цев. Это послужило тому, что понятие героизма и

подвига свелось к конкретным личностям, повлияв-

шим в тот или иной период времени на завоевание

территорий, отстаивание прав определенных групп

лиц и т.п. В связи с этим, для американцев до сих

пор является важным понятие национального ге-

роя, под которым понимаются как вымышленные,

так и реально существовавшие исторические лич-

ности, чьи поступки воплощали надежды и устрем-

ления американского народа. Эти личности высту-

пают носителями определенных черт националь-

ного характера, а также становятся героями

фольклорного творчества.

Итак, в американской культуре существует

множество литературных произведений, рассказы-

вающих о подвигах храбрых воинов. Так, анализ

американской художественной литературы пока-

зал, что среди вымышленных героев особо почита-

емыми являются Поль Баньян, Майк Финк, По-

кахонтас, Джон Генри и другие. Реально существу-

ющими американскими героями являются Даниэль

Бун, Питер Франсиско, а также такие особо отли-

чившиеся исторические личности, как Бенджамин

Франклин, Томас Джефферсон, Джордж Вашинг-

тон, Авраам Линкольн, которые заслужили народ-

ную любовь своими заслугами перед государством

и его народом.

Анализ особенностей вербализации концепта

«подвиг» в американской языковой картине мира

открывает специфику восприятия народом амери-

канского континента понятия «подвиг», который в

их сознании являет собой поступок, совершенный

смелым, храбрым, отважным и благородным чело-

веком, совершаемый в битве во благо слабых и

нуждающихся, по результатам которого герой вос-

хваляется и в случае смерти его память чтят веками.

Концепт «подвиг» представлен следующими лексе-

мами: feat, achievement, exploit, deed, act of bravery,

gest, heroic act, spiritual struggle. Как и в русской

языковой картине мира, в американской культуре

подвиг представляет собой доблестный поступок,

совершаемый с честью и достоинством. «Подвиг –

это и героический, самоотверженный поступок, со-

вершенный в сложных опасных условиях (воин-

ские подвиги, патриотический подвиг), это и само-

отверженный труд (исторический, научный, лите-

ратурный подвиг; подвиг труда, чести, слав; подвиг

искусства и т.д.); это так же самоотверженный по-

ступок, поведение, вызванные каким-либо чув-

ством (подвиг любви, страсти, преданности, само-

пожертвования)» [3, с. 11]. Однако для американ-

цев большое значение имеет именно эстетическая

сторона вопроса, т.е. насколько красиво был совер-

шен тот или иной подвиг, в каких условиях, при ка-

ких обстоятельствах и с применением каких боевых

орудий.

В настоящее время о настоящих подвигах, со-

вершенных доблестными и отважными героями,

или выдающимися личностями, можно узнать по

большей мере из произведений художественной ли-

тературы, что выдвигает проблему перевода худо-

жественных текстов в разряд вопросов, поиск реше-

ний для которых не теряет своей актуальности и по

сей день.

При переводе литературных произведений,

ярко отражающих национально-культурную специ-

фику народа, в особенности рассказывающих о

важных для него этапах развития, его героях, на по-

двигах которых основана культура, национальная

гордость и патриотизм, очень важно верно передать

описываемые в произведении события, сохранить

заложенные автором оттенки значений и эмоцио-

нальное содержание повествования, стараясь при-

близить перевод к первоисточнику на языковом и

чувственном уровне.


1. Алешина Л.Н. Коммуникативная значи-

мость национальных концептов // в сборнике «Со-

временные вопросы науки XXI века». – Тамбов,

2011. С. 5-6.

2. Алешина Л.Н. Ментальная репрезентация

концепта «здоровье» в русской и китайской языко-

вых картинах мира (на материале пословиц и пого-

ворок) // В сборнике «Современные направления

развития гуманитарных наук». – Пекин, 2011. С.3-

7.

3. Алешина Л.Н. Отражение национальных и

культурных смыслов в содержании концепта «по-

двиг»// В сборнике «Теоретические и прикладные

вопросы науки и образования». – Тамбов, 2015. –

Ч.6. С.11-12.

4. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингви-

стические аспекты): учеб. для ин-тов и фак. иностр.

яз. – М.: Высшая школа, 1990. – 253 с.

5. Корнилов О.А. Языковые картины мира как

отражение национальных менталитетов. дис. … д-

ра культурологических наук: 24.00.04 / Корнилов

Олег Александрович. – М., 2000. – 460 с.

6. Лыткина О.И. Проблемы изучения концепта

в современной лингвистике / О.И. Лыткина //

Rhema. Рема. 2009. №4. – С. 67-80.

7. Маслова В.А. Введение в когнитивную

лингвистику: учебное пособие / В.А. Маслова. 4-е

изд. – Москва: Флинта: Наука, 2008. – 293 с.


СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ВІННИЧЧИНИ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ

ОКРЕСЛЕННЯ ПОКОЛІНЬ ТА АБРИСНОСТІ ПОКОЛІННЄВИХ ПЕРЕЖИВАНЬ

Зелененька І.А.,

кандидат філологічних наук, старший викладач

кафедри української літератури

Вінницького державного педагогічного

університету імені Михайла Коцюбинського

Крупка В.П.,





Поляруш Н.С.,

кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри української літератури



Ткаченко В.І.

кандидат філологічних наук, доцент




MODERN UKRAINIAN LITERATURE OF VINNYTSIA REGION IN THE CONTEXT OF THE

PROBLEMS OF DEFINITION OF THE GENES AND THE FRAMEWORK OF THE GENERAL

EXPERIENCE

Zelenenkа I.,

candidate of philological sciences, senior lecturer

of the department of Ukrainian Literature

Vinnytsia Mykhailo Kotsuibynskyi State Pedagogical University

Krupka V.

candidate of philological sciences, senior lecturer



Poliarush N.

the candidate of philology sciences, the associate professor,

head of the departmen of Ukrainian Literature Chair


Tkachenko V.

candidate of philological sciences, assistant professor



Анотація

У статті йдеться про спробу окреслення в літературі Поділля, Вінниччини зокрема, поколінь, поко-

ліннєвих переживань, що є неминучими формами зміни з історико-культурних епох. Їхня тяглість, дискусії

та конфронтації є травматичними або драматичними. Зрідка зіткнення поколінь, форматів не викликають

стресів у культурі та в суспільстві, у носіїв та користувачів культурного продукту. Наголошується на тому,

що часто саме війна провокує складні трансформаційні процеси. По-різному актуалізуються національні,

європейські, світові цінності, що, переосмислені поколіннями, донесені до громадськості в літературно-

художніх творах, формують державницьку (від поколіннєвої до народної) етику.

Abstract

The article deals with the description in the literature of Podillya, Vinnytsia region, in particular, of literary

generations, as well as the experiences of these generations, which are forms of changes in historical and cultural

epochs. Their durations, discussions, and confrontations are traumatic or dramatic. Occasionally, generations, for-

mats do not cause stress in the culture and society, in the media and in the users of the cultural product. It is

emphasized that often the war provokes complex transformation processes. The national, European, and global

values, which are rethought by generations, are communicated to the public in literary works, and shape the state

(from generations to people) ethics in different ways.


Ключові слова: поколіннєве переживання, художня література як культурний продукт, літературна

дискусія, мистецький конфлікт, літературно-мистецька організація.

Key words: experience of generations, fiction as a cultural product, literary discussion, artistic conflict,

literary and artistic organization.

Проблема зміни поколінь у мистецтві загост-

рилася в кінці ХХ століття разом із кризою методо-

логій після розпаду СРСР – що і як вивчати, які

принципи поділу, групування, аналізу й синтезу за-

стосовувати у підходах до розуміння літератури

зламу століть. Тому поняття «поколіннєве пережи-

вання» швидко закріпилося у соціокультурній сві-

домості народів, котрі отримали посттоталітарний

шок або були дотичними до цього. Нагадаємо, що

українська материкова література якісно оновилася

на початку 1960-х років, із приходом шістдесятни-

ків-конформістів та нонконформістів, це був від-

чайдушний виклик репресивній політичній системі,

що перегукувався тоді найбільше хіба з діяльністю

Нью-Йоркської групи. Це яскраве, широке й кон-

текстне явище, звісно, актуалізувало проблему

окреслення літературних генерацій/поколінь, що

була заявлена ще на початку ХХ ст. в літературі мо-

лодого українського модернізму (згадаймо тут пог-

ляди Миколи Євшана). Історичний парадокс, тяг-

лість, поколіннєві переживання – це те, що буде

змінюватися з плином часу, із розвитком інституцій

в України, а тому Вінницька письменницька орга-

нізація незмінно зацікавлюватиме мистців і дослід-

ників мистецтва в контексті діяльності НСПУ, як і

Асоціація українських письменників та інші угру-

повання, бо ж чи не в кожному реномені існують чи

можуть існувати моменти феноменологічні. Поко-

ліннєві переживання як дискусія, як фрагмент тер-

міносистеми сучасних літературознавців – явище

цікаве й не однозначне. Справа в тім, що термін

окреслив Микола Євшан (поручник УСС, що заги-

нув і похований у Вінниці) [17, c. 60]. Дослідники

вважають це природнім антропологічним проце-

сом, цитуючи Івана Дзюбу: «Старше покоління, без

постійного допливу нових сил, не може забезпе-

чити повноти літературного життя, нове слово по-

винні сказати нові люди…» [3. c. 45].

Отже, покоління є актуальними, своєчасними

й сучасними, а також генетично обумовленими яви-

щами мистецтва, літератури зокрема, що здатні

структурувати суспільство, впорядковувати жит-

тєві цикли, спрямовувати, цементувати мораль і

свідомість. Цілком зрозуміло, що те покоління, яке

є носієм максимального, а не васального впливу,

еволюційно-поступально або ж через гостру поле-

міку й конфлікти займає домінуючі позиції в країні,

в суспільстві, що являють собою соціокультурне

структурування з уже генерованими попередни-

ками креативними цінностями. Отже, ми зосере-

димо свою увагу на окресленні поколінь подільсь-

кого письменства та на тих факторах, що на них

впливають. Над проблемою періодизації подільсь-

кої літератури в контексті материкової української

літератури й поза ним, але в зв’язку з проявленням

поколіннєвих переживань, якщо заглиблюватися в

історію вітчизняного літературознавства, працю-

вала глибоко, а не фрагментарно, кафедра українсь-

кої літератури Вінницького державного педагогіч-

ного університету імені Михайла Коцюбинського й

продовжує відповідну наукову практику. Виклада-

цький склад кафедри образ науковою проблемою

літературні контексти ХХ століття, що безпосеред-

ньо пов’язано з сучасною інтерпретацією класич-

них, модерністських, постмодерністських текстів

відомих подолян. Про досягнення в цьому напря-

мку свідчать Всеукраїнські наукові конференції

про творчість Леоніда Мосендза у контексті вісни-

ківського неоромантизму, про Юрія Клена та між-

воєнну добу в українській літературі, про епос Га-

лини Журби в ідейно-естетичному контексті міжво-

єнної доби, про Михайла Коцюбинського й

український модернізм, про творчість Павла Бога-

цького в контексті української літератури ХХ сто-

ліття, а також про постать Миколи Євшана (Федю-

шки) в контексті розвитку українського модернізму

й діяльності УСС на Поділлі [14, с. 48–53; 15, c. 51–

57]. Традицію «Подільських криниць», яку вибуду-

вав як стратег, а не лише як науковець, професор

Анатолій Подолинний, продовжила Ірина Зелене-

нька, яка виконувала під його керівництвом дисер-

тацію про творчість дисидента, дотичного до По-

ділля [4], у хрестоматійних працях «Інверсія серця

– із покоління двотисячників» [5] , «Подільські бо-

жичі» [9].

Покоління – це не тільки певні об’єднання, ава-

нгард, фундамент, а й розрив, дифузія, стикання й

накладання, трансформація, інтеграція й успадку-

вання, відторгнення й засвоєння історико-культур-

ного, філософського досвіду. До того ж, межі поко-

лінь, як правило, не вельми чіткі (або ж аморфні),

вони можуть бути різновстановленими в працях на-

уковців на підставі значеннєвості та зовнішніх

впливів, а тому в культурі ХХ століття та й, відпо-

відно, у сучасній культурі, літературі зокрема, по-

няття поколіннєвого переживання прив’язують із

ключовими персоналіями певного століття, із епо-

хальними історичними подіями, часто – із баталі-

ями, які певне покоління осмислило або ж намага-

лося забарвити, докорінно змінити свою участь.

Сучасна література Вінниччини сприймається

разом із напрацьованими протягом століття міжна-

родними зв’язками, що нині видозмінили форму,

вектор і забарвлення поколіннєвих переживань, які

інтерпретувалися традиційно, із відліком від пере-

живань шістдесятників, у контексті їхнього словес-

ного космосу. Найчільнішими тут будуть зв’язки з

польською (Катерина Девдера, Ірина Зелененька),

із чеською, латиською (Віктор Мельник, Ліна Ме-

льник), із німецькою (Анатолій Подолинний, Ми-

хайло Каменюк, Віталій Борецький), із боснійсь-

кою, сербською, хорватською (Катерина Калитко),

із угорською (Олександр Вешелені, Юрій Сегеда),

із румунською (Михайло Каменюк, Юрій Сегеда,

Анастасія Дан), із російською (Андрій Стебелєв), із


білоруською (Тетяна Яковенко), із грецькою (Ва-

силь Кобець) літературами й мовами; це безпосере-

дньо пов’язано зі школою перекладу Михайла Кою-

цюбинського, Володимира Свідзінського, Андрія

М’ястківського, Василя Стуса [9, c.3-6], із європей-

ським контекстом творчості Юрія Клена [13, c.60],

Леоніда Мосендза [18], Євгена Гуцала [12].

Міжнародна діяльність літературних кіл зво-

диться до ряду ентузіастів, серед яких Михайло Ка-

менюк, Вадим Вітковський, Василь Кобець, Андрій

Стебелєв. Це позірно відображено в ряді презента-

цій: книги Ірини (Лялі) Нісіної (Австралія) «Пальто

мадам Гройсман или Жмеринка-Жмеринка, Вин-

ница: немного лет назад» (авторка передала кошти

від продажу накладу для лікування поранених на

Донбасі вінничан), дитячих книг та поезії Генріха

Діка (Німеччина) в перекладах Михайла Каменюка,

меценат ініціював конкурси казок, у якому були

відзначені й подоляни, узявся за переклади вінни-

чан німецькою мовою. Ірина Нісіна – член міжна-

родної спілки письменників «Новий сучасник».

Входить до складу австралійської асоціації пись-

менників. Її твори друкують у літературних журна-

лах багатьох країн світу. Юрій Педан переклав «Че-

рвону війну» італійця Курціо Малапарте (Керт Еріх

Сукерт), письменника, режисера, військового коре-

спондента та дипломата, хоча він відомий за ме-

жами Італії завдяки повістевим творам «Капутт» та

«Ла Пеле» (частини згаданої книги були написані в

Качківці, що на Ямпільщині). Зі сприяння Віктора

Мельника в Україні презентували кілька мистець-

ких проектів польська письменниця, реставраторка,

музикантка Божена Боба-Диґа та віртуоз-акордео-

ніст Мацей Зімка. В Угорщині народився поет Іван

Байдак, закінчив школу в місті Кечкемет, із 80-х ро-

ків живе та працює як літератор і краєзнавець у

Хмельницькому. Мовна етнопедагогіка, навіть лін-

гводидактики, есхатологія й історіософія чітко про-

стежуються від поезії Анатолія Подолинного

«Мова» до поезії Тетяни Яковенко «Ми українки».

У поезії українського, подільського Петрарки Ми-

хайла Каменюка є сповідальні рядки, це молитва до

рідного краю й рідної літератури: «Моє Поділля –

стежко руса / До богоокої ріки. / Від Коцюбинсь-

кого до Стуса / Стоять у слові земляки» [9].

Так і є насправді, як написав поет, це вже канон

Вінниччини, щедрої, багатої літературно-мистець-

кими талантами землі, що зваблювала свого часу

Гійома де Боплана, Вільгельма фон Габсбурга,

Юзефа Пілсудського та Юліуша Словацького,

Оноре де Бальзака, Петра Чайковського, Шалома

Алейхема та Овсія Дріза, Олександра Пушкіна й

Тетяни Волгіної, красою природи, вродою жінок,

щирістю людей праці на землі. Поділля вабило Та-

раса Шевченка, Марка Вовчка (Марію Вілінську),

Олену Пчілку (Драгоманову), Лесю Українку (Ла-

рису Косач-Квітку), Симона Петлюру, інших вели-

ких і геніальних українців. Вінниччина стала коли-

скою для плеяди майстрів художнього слова, це ба-

тьківщина класика європейської літератури,

світового імпресіоніста Михайла Коцюбинського,

російського поета Миколи Некрасова, польського

романіста Ярослава Івашкевича, українського гу-

мориста Степана Руданського, письменника-піліг-

рима Миколи Трублаїні, а також письменників-

фронтовиків – романіста Василя Земляка, Михайла

Стельмаха як літописця патріархального подільсь-

кого краю та Андрія М’ястківського як автора тво-

рів для дітей, феноменального поета, науковця й

дисидента Василя Стуса.

Можна довго диспутувати про формальність і

неформальність у підході до писання про тих, хто

входить чи входив із подолян до НСПУ, довго ви-

значати особливості ВО НСПУ як формації із різ-

ними видами комунікації з іншими організації, ми-

стецькими й не власне мистецькими. Однак її утво-

рення, існування, розвиток і забезпечення

національних абрисів у культурі України (від часів

реорганізації після розпаду СРСР) – незаперечний

факт, адже зруйнувати те, що вже є в країні – значно

простіше, аніж вибудувати новий формат (скажімо,

без державницької основи та соціальної платфо-

рми); до того, практика ВО НСПУ не перешкоджає

формуванню неформальних гутірок, різноманітних

статутних організацій та ін., але передбачає в сучас-

них умовах не лише власне літературну роботу, а й

менеджерську.

До вісімдесятих років функціонувала міжобла-

сна організація письменників Поділля, що поєдну-

вала мистців красного слова Вінницької та Хмель-

ницької областей УРСР. У 1980 році обласні орга-

нізації отримали окремі статуси. Проте питання про

покоління, межі поколіннєвих переживань (зок-

рема, про поділи на сімдесятників та вісімдесятни-

ків) ніхто не ризикував підіймати, хоча шістдесят-

ники й дисиденти були на той момент відомими

явищами на Поділлі. Біля витоків письменницької

організації Вінниччини були: прозаїк, драматург і

перекладач Дмитро Дереч, прозаїк Микола Тарнов-

ський, поет і прозаїк Кирило Курашкевич, письмен-

ник, перекладач і літературознавець Іван Глинсь-

кий, поет і публіцист Микола Студецький, пись-

менник, журналіст і кіносценарист Євген Гуцало,

письменник, журналіст Олег Чорногуз, поет, жур-

наліст і громадський діяч Петро Перебийніс, поет,

публіцист, перекладач і літературознавець Анато-

лій Бортняк, прозаїк, публіцист і літературний кри-

тик Леонід Пастушенко, поет, прозаїк, публіцист

Анатолій Звірик [6, c.362]. У той час вони продов-

жували традиції видатних письменників, вихідців із

Поділля, чия творчість не викликала гніву соцреа-

лістичної критики, Степана Руданського, Анатолія

Свидницького, Марка Вовчка, Михайла Коцюбин-

ського, Миколи Трублаїні, Михайла Стельмаха, Ва-

силя Земляка [6, с.362-365].

У часи СРСР вельми показовими були обміни

творчими делегаціями УРСР і РФСР, зокрема, по-

долян – із Кабардино-Балкарією, Липецькою об-

ластю, а також трибунні виступи у трудових колек-

тивах підприємств у навчальних закладах, у кол-

госпах та радгоспах. Із прийняттям незалежності

України практика змінилася – знаковими стали

міжнародні європейські платформи за участю твор-

чих делегацій білорусів, поляків, румунів, молда-

ван, придністровців та ін., зокрема цьому посприяв


проект «Єврорегіон Дністер». Подільські письмен-

ники, котрі стали помітними для громадськості за

часів «перебудови», лобіювали інтереси щодо відк-

риття у Вінниці пам'ятників Михайлові Коцюбин-

ському (1989) та Василеві Стусу (2002), зі спри-

янням вінницьких письменників споруджено пам'-

ятники Тарасові Шевченку в Тульчині (1991) та в

Хмільнику (2006), пам'ятний знак Валер'янові Тар-

ноградському в його рідному селі Уланові Хміль-

ницького району (2002), погруддя Зінаїді Тулуб у

Брацлаві (2010) та Володимиру Забаштанському у

Браїлові (2017). Уже двічі знаковою мистецькою

подією ставало в Вінниці та на Вінниччині Шевче-

нківське свято, запроваджене в НСПУ «В сім'ї во-

льній, новій…» (1991), (2018) [7].

Імпреза сучасних українських подолян – це по-

езія, проза, драма, ліро-епос та публіцистика, най-

продуктивніше створювана в периметрі останніх

десятиліть ХХ й на початку ХХІ століття, котра по-

стала навколо переосмислення вже незаангажова-

них політично авторитетів Михайла Коцюбинсь-

кого, Володимира Свідзінського, Євгена Гуцала,

Василя Стуса. Підтверджую думки Михайла

Стрельбицького, Анатолія Подолинного, Григора

Мовчанюка, Михайла Каменюка, Тетяни Яковенко

про літературу, створену подолянами, – це й спра-

вді не менше сотні цікавих імен. Літературознавці,

котрі зросли на Поділлі, увійшли до лав НСПУ, досі

не вели мову про точний відлік у хронологічній гра-

дації поколінь ВОНСПУ, не зазначають вони також

і дат, пов’язаних із переформатуванням творчості,

перезавантаження свідомості авторів, хіба вказу-

ють на вплив Чорнобильської трагедії, утворення

суверенної держави, появи майданів, Революції Гі-

дності та війни на сході країни. Окремі критики, як-

от Ніна Гнатюк, Василь Кобець, Віктор Мельник,

Андрій Стебелєв, Дмитро Штофель, Віталій Боре-

цький, Віктор Крупка зверталися до впливу стилів,

зокрема, високого українського модернізму (шіст-

десятників), рідше згадуючи андеграунд і репресії,

а також період «заморозків» (це вже царина дослі-

джень Ольги Пуніної, Олега Солов’я, Ірини Зелене-

нької). А тому ми розуміємо, що поділ на «десятни-

ків» (а тепер уже й «тисячників») серед письменни-

ків, котрі з’явилися в ХХ та в ХХІ столітті, зберігає

свою умовність [7]. Післятоталітарна криза сприяла

тому, що спілчани поступово відійшли від лекаль-

ного письма, що дозволяло свого часу обійти вуль-

гарний соцреалізм і одурити тоталітарну критику.

Послаблення й знищення політичної цензури до кі-

нця ХХ століття каталізували зміни в літературі Ук-

раїни. ВО НСПУ ширшала, так би мовити, помоло-

дшала, однак іще не стала абсолютно іншою чи вла-

сне постмодерністською, чи

післяпостмодерністською. З’явилися й зарясніли

неформальні літературні угруповання. І це вигля-

дає природно, а не штучно; ніхто вже не нав’язує

манеру письма, а гострі дискусії, які виникають між

організаціями та в лавах конкретних формацій, не

нівелюють майстерність. Молода, здебільшого по-

ставангардистська література на Вінниччині з’яви-

лася пізніше, аніж у Житомирі, у Франківську чи ві

Львові. Подоляни не поспішають позбуватися тра-

диціоналістського штибу письма, модерністських

ознак. А от поезія, так би мовити, старшого й сере-

днього поколінь вінничан, котрі прийшли в літера-

туру до «дев’яностників» і «двотисячників», мають

ознаки перехідні. Проте й це природно, бо гармонія

співіснування різності полягає в несподіванці конт-

растів та паралелей [9, c.6].

Перезавантаження й оновлення літератури,

створеної на берегах Божої ріки, відбувається під

гаслом усвідомлення європейськості української

нації, воно розпочалося з високого модернізму (із

Василя Стуса й Євгена Гуцала), хоча регіональні

ознаки й форми літературного процесу (яблуневоц-

вітність, певні романтичні латентність і наївність)

ще подекуди зберігаються, їх видно в трибунних за-

кликах, у наслідуваннях класиків [10]. Проте в

цьому різностиглому гроні видно справжні, насто-

яні плоди натхнення.

Поділ на покоління, розрізнення поколіннєвих

переживань серед талановитих подолян, видається

доцільним і своєчасним. При цьому орієнтиром

слугує написання яскравих творів, оприлюднення

або знакова поява в друці. Оскільки каталізатором

змін у вінницькій белетристиці стала відлига, а по-

доляни потяглися до київських вишів навчатися,

працювали в столичній пресі, то доцільно вести си-

мволічний відлік поколінь від відлигівців, окрім

того, подільські відлигівці стали біля основ ВО

НСПУ. Подоляни, які виступили після розвінчу-

вання культу особи Сталіна в пресі з публікаціями

віршів, не стали належати до когорти київських від-

лигівців безпосередньо, ні в кінці 50-х років ХХ

століття, ні на початку 60-х. Уже під завісу «від-

лиги» до руху шістдесятників долучилися (поряд із

Євгеном Гуцалом, із Василем Стусом, Андрієм

М’ястківським) Станіслав Чернілевський, Петро

Перебийніс, Павло Гірник, Микола Луків, Михайло

Каменюк, Ганна Чубач, Василь Кобець, Анатолій

Подолинний, Галина Журба, Ніна Гнатюк, Ми-

хайло Стрельбицький, Тетяна Яковенко, Анатолій

Бортняк, Дмитро Прилипко, Анатолій Звірик, Ната-

лка Ткаченко, Леонід Пастушенко, Григорій Усач.

До подільної літератури став дотичним поет із Гу-

цульщини Тарас Мельничук [4, c.6].

Подільські післяшістдесятники (рідше викори-

стовуваний термін – сімдесятники): Григір Мовча-

нюк, Вадим Вітковський, Михайло Пащенко, Петро

Гордійчук, Наталя Струтинська, Василь Гарвасюк,

Іван Волошенюк, Володимир Рабинчук, Віктор

Тимчук, Олександр Височанський та ін. [9, с.4]. По-

дільські вісімдесятники: Наталка Поклад, Микола

Дмитренко, Віктор Мельник, Валентина Сторожук,

Никанор Дубицький, Світлана Блонська, Петро За-

рицький, Тетяна Приймасюк, Дмитро Пічкур,

Жанна Дмитренко, Володимир Горлей, Юрій Боя-

рунець, Олександр Височанський, Олена Вітенко,

Василь Шевчук, Валентина Козак, Валентина Пав-

ленко [9, c.5]. Здебільшого, творчість цих авторів

стала відомою в дев’яностих, після «перебудови».

Поняття подільського післяшістдесятництва, вісім-

десятництва та меж цих явищ перебуває в царині


дискусій, як і загалом українське післяшістдесятни-

цтво (або постшістдесятництво) [4, c.15-18].

Дев’яностники з Вінниччини: Сергій Вдовиче-

нко, Михайло Вдовцов, Віктор Рибачук, Андрій

Стебелєв, Оксана Шалак, Олена Герасименко, Пе-

тро Зарицький, Юрій Сегеда, Катерина Калитко,

Ярослав Чорногуз, Наталія Науменко, Сергій Не-

года, Сергій Вдовиченко, Олеся Лященко, Олена

Вітенко, Павло Кобець, Микола Гедз, Лариса Коле-

сник, Зоя Тищенко, Анна Кіссо, Микола Завальний,

Лариса Колесник, Володимир Красіленко, Леонід

Куций, Микола Пасічник, Василь Коряк, Микола

Задорожний, Юрій Хмелевський, Тетяна Прийма-

сюк, Василь Вертипорох, Євген Таранюк. Окрему

увагу тут звернемо на письменників і науковців, ко-

трі після розгортання воєнних дій на сході України

живуть і працюють на Поділлі, у Вінниці: це Олег

Соловей, Ольга Пуніна, Ніна Урсані, Еліна Свенці-

цька, згадаємо тут і ветерана, героя війни Михайла

Жиліна (на Вінниччині вони стали відомими уже в

ХХІ столітті, хоча на півдні та на сході країни свого

часу вели активну науково-мистецьку, просвітни-

цьку й громадську роботу) [9, c.5]. Із визначенням

такого явища як подільські дев’яностники, як ба-

чимо, нема особливих труднощів, адже друкува-

тися в 90-х роках ХХ століття в незалежній Україні

отримали змогу всі автори, не було вікового й, го-

ловне, тематичного цензу, з’явилося чимало гуті-

рок та неформальних угруповань, літературно-мис-

тецьких об’єднань, котрі дискутували й дисонували

або ж були паралельні й дотичні до ВО НСПУ.

Двотисячники (іноді до них зараховують і

дев’яностників, так званих пізніх дев’яностників,

або ж толерантно уналежнюють авторів до обох по-

коліннєвих форматів): Сергій Татчин, Віталій Боре-

цький, Ірина Зелененька, Катерина Девдера, Оксана

Денисюк, Валентина Гальянова, Вікторія Гране-

цька, Ольга Зайцева, Руслана Мельничук, Дмитро

Штофель, Оксана Барбак, Тетяна Коноваленко, Ві-

ктор Крупка, Світлана Блонська, Анатолій Марти-

нюк, Олексій Бойко, Олександр Стусенко, Ірина

Федорчук, Анжела Веремій, Юрій Плясовиця та ін.

[9, c.5].

Одне з найчисленніших поколінь – двітисячі-

десятники: Наталка Доляк, Микола Антощак, Оле-

ксандра Бурбело, із вихованців студії ВДПУ імені

М. Коцюбинського «Вітрила» (Сергій Шкабара,

Юрко Юрчак, Вероніка Ганай), із Обласного об’єд-

нання імені Василя Стуса (Анастасія Занузданова,

Василь Задорожний), із «Інверсії серця» (Анастасія

Ісько), із «Нового Шинку» (Василь Пастушина), із

«Зимової Вишні» (Алла Гавришко-Бабічева), Ана-

толій Мартинюк, Людмила Любацька, Лариса Си-

чко, Анастасія Дан та ін. [9, c.5].

У ХХІ столітті, із набуттям популярності опри-

люднення творчості в світовій павутинці, відомими

мережевими поетами серед подолян стали Сергій

Татчин, Юлія Броварна (керівниця Вінницької ор-

ганізації АУП), Василь Пастушина (керівник відо-

мої формації «Новий Шинок»), Сергій Шкабара, чи

не найвідомішими прозаїками – Наталка Доляк і Ві-

кторія Гранецька.. Зі здобуттям Незалежності Ук-

раїни офіційні й неформальні мистецькі організації

та формати, у першу чергу, Національна спілка пи-

сьменників, Асоціація українських письменників,

Український ПЕН, а також найвідоміші з подільсь-

ких – Видавничий дім «Моя Вінниччина», «Лірики

Т», «Новий Шинок», «Інверсія серця», «Зимова Ви-

шня», відіграють важливу роль у цементуванні мі-

жкультурного діалогу, зв’язків мистецтв, опрозо-

ренні літературного процесу, його хронікалізації.

Відзначимо тут синхронні форми співпраці ВО

НСПУ з неформальними літературними об’єднан-

нями, із обласною та з міською владою, із територі-

альними громадами, забарвлюючи мистецьке По-

ділля по-новому й безпосередньо Вінницю позиці-

онуючи як історико-культурний центр

європейського штибу. Тут потрібно наголосити на

важливості праці Ніни Гнатюк та Вінницького зем-

ляцтва в Києві, Михайла Каменюка й Видавничого

дому «Моя Вінниця», професора Анатолія Подо-

линного (згадаємо його хрестоматійні праці про по-

дільську літературу), Вадима Вітковського й Вале-

нтину Сторожук із часописом «Вінницький край»,

Василя Кобця як очільника Конгресу інтелігенції

Вінниччини, об’єднання імені Василя Стуса та

«Стусового коло», фундатора кількох премій і ча-

сопису «Собор», Андрія Стебелєва зі щорічними

міжнародними і всеукраїнськими фестивалями та

ваговитими антологіями, Віктора Мельника з яск-

равими перекладами та з критикою й есеями про

мистців-подолян зламу століть, Тетяни Яковенко та

Михайла Стрельбицького з літературознавчими ви-

шуками та вихованням двотисячників, Віталія Бо-

рецького із плідною роботою над альманахом «Екс-

прес-Молодість», Олену Герасименко, Володимира

Горлея та Анну Кіссо (Заболотну) із волонтерсь-

кими та менеджерськими проектами для мистців і

талановитої молоді Вінниччини та ін.

У ХХІ столітті в Вінниці молодих авторів все

більше, а саме місто (за висловлюванням Вадима

Вітковського) перетворюється на краєзнавчу сто-

лицю України. При цьому молоді поети все частіше

звертаються до верлібрів, до неримованих ритміза-

цій, прозаїки – до новелет, есеїв, образків, месе-

джів, драматурги – до етюдів, монодрам; більш єм-

кою й найширше презентованою залишається пое-

зія. Традиційне силабо-тонічне віршування не

зникло, воно все ще властиве ліричним, ліро-епіч-

ним та публіцистичним творах старшого покоління

(післяшістдесятників, вісімдесятників і дев’яност-

ників). У білих віршах молоді в ХХІ столітті почали

домінувати спершу урбаністичні мотиви, а потім

власне ігрові елементи (травестія та бурлеск, кала-

мбури, загадки, ребуси). Часто подибуємо гостру

іронію, градацію, оксиморони та експерименти з

мовою (із фонікою, із обривом реплік і слів, із окре-

мими групами лексики, до прикладу – із соціаль-

ними діалектами й із макаронізмами). У науковців

Віталія Борецького, Ірини Зелененької та Віктора

Крупки в статтях, у виступах та в медійних оглядах

про літературно-мистецьке життя Поділля з’яви-

лися нові слова, що швидко наблизилися до термі-

нологічного використання: прикол, химерики, хай-

пер та ін. Із молодою літературою Вінниччини пер-

шого двадцятиліття ХХІ століття доречно


проводити цікаві паралелі, вони об’єктивно помітні

завдяки розгерметизації авторів, налагодженій ко-

мунікації в межах країни й за її межами. До прик-

ладу, ігрові вишуки Володимира Цибулька продов-

жили подоляни з «Нового Шинка» (лідер Василь

Пастушина). Іронічну та пародичну лінії спочатку

поєднав у публіцистичних віршах Олександр Сту-

сенко, а з початком війни на сході, взявши у ній уч-

асть, повністю присвятив себе визвольній пробле-

матиці, хоча серед поетів-воїнів, вихідців із По-

ділля, найбільш відомий в Україні Борис Гуменчук,

із Вінниччини безпосередньо – Андрій Стебелєв,

Сергій Вінницький, Влад Сорд, назвемо тут і поета

Богдана Куценка, який займався волонтерством. На

Поділлі нема такого літератора, який би хоча б до-

тично в віршах не звернувся до проблем Євромай-

дану, Революції Гідності, анексії Криму й війни на

східних теренах країни. У цьому сенсі прикметною

є поезія материнського болю, так звана побратим-

ська поезія, а також поезія жіночих втрат (назвемо

тут імена Катерини Калитко, Валентини Сторожук,

Ірини Зелененької, Олени Герасименко, Жанни

Дмитренко, Ірини Федорчук та ін.). Відзначимо тут,

що подоляни не політизують воєнну тематику й не

кваліфікують її, як і поки не вдаються до вбивчої

конкретики та хронікальності подій, очевидно, по-

дібні відкриття в літературі вінничан попереду.

Медитативна глибина з несподіваними емо-

ційно-філософськими загостреннями властива вір-

шам Михайла Каменюка, Сергія Татчина, Петра За-

рицького. Костенківський філософський мінор бли-

зький віршам Тетяни Яковенко, Валентини

Сторожук, Тетяни Коноваленко, цвєтаєвський, ах-

матівський – творам Руслани Мельничук, Анни

Кіссо. Капілярність, етноімагологія – домінанта ве-

рсифікацій Ірини Зелененької, Катерини Девдери,

Катерини Калитко, спазматичність і рефлексійність

– ліричних мініатюр Олени Герасименко, Ольги

Зайцевої, Руслани Мельничук. Вільність форми і

відвертість вирізняє ліричний космос Віталія Боре-

цького, Миколи Антощака, Віктора Крупки. Шокує

еклектичними змішуваннями думок у віршах Сер-

гія Шкабари, Дмитра Штофеля, Василя Пастушини.

У площині видозміни жанрових різновидів епічних

творів, витворюючи цілу конфліктологію в межах

одного полотна, Наталка Доляк. Етнологічні, крає-

знавчі й країнознавчі твори домінують у поетів Пе-

тра Перебийноса, Анатолія Подолинного, Михайла

Каменюка, у прозаїків – Миколи Рябого, Лариси

Сичко. Епатажність та експеримент на рівнях змі-

сту й форми, чутливість до інших видів мистецтв,

до мовних впливів – у Віктора Мельника, Андрія

Стебелєва, Віктора Крупки. Звернення до забороне-

них тем (наслідки техногенних катастроф, Голодо-

мор, сексуальність і табу, девіантна поведінка й

безхатьки, Біблія й Апокаліпсис зокрема помітні в

поезії Валентини Гальянової, Вікторії Гранецької,

Олександра Стусенка, Василя Пастушини. А тому

контрадикторною й класичною на фоні авторів, ко-

трі стали відомими загалу в ХХІ столітті, бачиться

поезія Ганни Чубач, Ніни Гнатюк, Василя Кобця.

При цьому в сучасній поезії залишилося у спадок

від ХХ століття переповнення римованого твору

осмисленням соціальних проблем, декларатив-

ність, рустикальні мотиви та патетика навколо істо-

ричної пам'яті, що знаходимо в віршах Жанни Дми-

тренко, Володимира Горлея, Олени Вітенко, Алли

Гавришко-Бабичевої. І хоча старші покоління не

відмовилися в ХХІ столітті від трибунності й па-

фосу, близького до симоненківського, від насліду-

вання Шевченкових інтонацій, ми таки можемо ве-

сти мову про подільську літературну школу, в фун-

даментуванні якої не останню роль відіграла

Вінницька організація Національної спілки пись-

менників України [8]. Нагадаємо тут принагідно,

що є кілька відомих шкіл української літератури,

поезії – найбільшою мірою (Київська, Галицька та

Станіславська) [7], що вирізняються різкою відмо-

вою від пафосу вже в 90-х роках ХХ століття, від-

даленням від строфічної будови віршів, відходом

від певних риторико-патріотичних акцентів [9].

Отже, подоляни, вінничани (чи не найбільшою

мірою) взяли певний реванш, вирівнялися на ціка-

вій літературній мапі ХХІ століття; своєрідне мис-

тецьке перезавантаження відбулося з появою Євро-

майдану, Революції Гідності, війни (АТО /ОСС).

Регіональні форми літератури Поділля, що об’єкти-

вно існують, а також невтішна вузька містечко-

вість, провінційність – це те, що буде простежува-

тися на контрасті до постійних переосмислень шля-

хів творення різними поколіннями, на контрасті до

поколіннєвих переживань. А прогресивна, окрес-

лена в критиці інакшість віршів чільних постатей

літературного процесу, інакшість цих таки поста-

тей, а також буремні, трагічні події ХХІ століття

зміцнили свідомість подолян, вплинули на розми-

вання меж васальної регіональності. Але якщо по-

дільська літературна школа природно розвинулася

на рідних теренах, то східноукраїнська власне літе-

ратурна, літературно-критична школа, яка відбу-

лася значно раніше, стала витісненою зі свого зви-

чного побутування (її лідери Олег Соловей, Ольга

Пуніна, Михайло Жилін живуть і працюють у Він-

ниці).

Вірші подільських традиціоналістів, від Гри-

гора Мовчанюка до Дмитра Пічкура та від Юрія

Хмелевського до Анжели Веремій, перенасичені

так званою «яблуневоцвітністю» (із висловлювання

Віталія Борецького), при цьому двотисячники й дві-

тисячідесятники надуживають іронічною переоцін-

кою всього, що відбулося з країною у хроносі. Але,

попри гострі дискусії між формальними та нефор-

мальними літературно-мистецькими формаціями,

зв’язок між літературними поколіннями не обірва-

вся, також не сталося відкритого конфлікту між

традиціоналістами й авангардистами (нині – поста-

вангардистами), у поглядах на вектор розвитку ку-

льтури України вони дійшли спільного знаменника.

Отже, на сучаснішому етапі розвитку літера-

тури мистецькі формації Поділля, Вінниччини як

ядра, зокрема, знаходяться в перманентному діа-

лозі. Складний процес у мистецтві слова в кон-

тексті розуміння нашаровуваних зі століття в сто-

ліття трансформаційних міжпоколіннєвих відно-

син, гармонійних і конфліктних, може розглядатися

нині й надалі покрізь призму ідеї еволюції нації та


держави в їхніх міжнародних, європейських зв’яз-

ках та взаєминах, із опорою на певні традиційні си-

нергетичні моделі самовідтворення, із апеляцією до

оновлення й до своєрідного самопродукування сус-

пільства. Прогнозуємо, що надалі можна буде кон-

цептуалізувати соціальний простір взаємодії мисте-

цьких поколінь.

Зауважимо, що неминуча зміна кожного з істо-

рико-культурних поколінь є травматичною або дра-

матичною, зрідка вона не викликає стресів у галузі,

у носіїв та в користувачів культурного продукту,

часто провокує складні трансформаційні процеси

та конфлікти. Але в такий спосіб вигідно актуалізу-

ються ті національні, європейські, світові цінності,

що формують державницьку (від поколіннєвої до

народної) етику, котра захоплює, вбирає в себе й

трансформує, видозмінює, нарощує цінності що-

найменше трьох поколінь (сучасного, поперед-

нього (або кількох попередніх) і майбутнього (май-

бутніх)).


1. Антологія сучасної української літератури.

Армія. Мова. література. Віра. Упорядник Віктор

Терен. Вступне слово Петра Порошенка. Київ-Хар-

ків : Майдан, 2019. 303 с.

2. Галета О. Від антології до онтології : анто-

логія як спосіб репрезентації української літера-

тури кінця ХІХ – початку ХХІ століття: моногра-

фія. Київ: Смолоскип, 2015, 640 с.

3. Дзюба І. «З криниці літ»: твори. У 3-х т. Т.

3. Київ, 2007. 592 с.

4. Зелененька І. «Чиї це ілюзії стенають пле-

чима, якого народу…»: Тарас Мельничук і літера-

турний процес 60-90-х років ХХ століття в Україні.

Вінниця: «Едельвейс і К», 2008. 152 с.

5. «Інверсія серця» – із покоління двотисяч-

ників : Хрестоматія зі сучасної молодої української

літератури / Упорядкування, вступна стаття, біогра-

фічні та літературно-критичні статті Ірини Зелене-

нької. Вінниця: ТП «Едельвейс і К», 2016. 226 с.

6. Крупка В. Імперативи родового буття в лі-

риці Петра Перебийноса // Молодий вчений: науко-

вий журнал, 2016. №6 (33), ч. ІІІ. С. 362–365.

7. Крупка В. Художній світ Володимира За-

баштанського : монографія. Вінниця : ТОВ фірма

«Планер», 2014. 228 с.

8. Крупка В. «Браїлівські балади» Володи-

мира Забаштанського: проблема жанру // Слово і

час, 2003. № 12. С. 64–70.

9. Подільські божичі: посібник-хрестоматія із

вивчення подільської поезії останньої третини ХХ

– початку ХХІ ст. / Наукові статті, коментарі та ук-

ладання І.А. Зелененької. Вінниця : ТОВ «Твори»,

2019. 332 с.

10. Подільські криниці. Хрестоматія з літера-

тури рідного краю Вінниця. За ред. та упор. А. По-

долинного. Вінниця : Континент ПРИМ, 1994. 480

с.

11. Поляруш Н. Степан Руданський в рецепції

Агатангела Кримського // Перша Шаргородська на-

укова історико-краєзнавча конф-ція 17-18 жовтня

2014 р. [Текст]: збірник наукових праць / Ред. коле-

гія: С. Гальчак (голов. ред.), Ю. Зінько (співголова),

А. Войнаровський (відп. секретар) та ін. Вінниця:

ПП Балюк І. Б., 2014. С. 208–210.

12. Поляруш Н. Зображення національного ха-

рактеру в химерних романах Є. Гуцала // Тези до-

повідей тринадцятої обласної Вінницької історико-

краєзнавчої конференції. Вінниця, 1994. С. 14–18.

13. Поляруш Н. Неокласики (Микола Зеров і

Михайло Драй-Хмара) крізь призму спогадів Юрія

Клена // ХХ століття: від модерності до традицій:

Творчість Юрія Клена і міжвоєнна доба в українсь-

кій літературі. Вінниця, 2012. Випуск 2. С. 202–209.

14. Поляруш Н. Павло Богацький крізь призму

спогадів «З пережитого». Творчість Павла Богаць-

кого в контексті української літератури ХХ століття

: збірник наукових праць / Ред. колегія: Н. Поля-

руш. Вінниця : ТОВ «Нілан - ЛДТ», 2017. Вип. 5. С.

48–53.

15. Поляруш Н. Микола Євшан в оцінці літера-

турно-критичної думки XX – початку XXI століття:

збірник наукових праць. Випуск 6 / Ред. колегія: Н.

Поляруш (голов. ред.), В. Ткаченко (заступ. голов.

ред.), І. Зелененька В. Крупка. Вінниця : ТОВ

«Твори», 2019. С. 51–57.

16. Тарнашинська Л. «Антропотопос «поко-

ління»: антропологічний, соціокультурний, естети-

чний зріз// Slavica Wratislaviensia CLXIV [№ 164];

ред. Олег Белей. Вроцлавський університет, 2017, s.

21-31.

17. Ткаченко В. Епістолярний діалог Миколи

Євшана та Ганни Барвінок / Постать Миколи Єв-

шана в контексті розвитку українського модернізму

: Збірник наукових праць. Випуск 6. Ред. колегія: Н.

Поляруш, В. Ткаченко, І. Зелененька, В. Крупка.

Вінниця : ТОВ «ТВОРИ», 2019. C. 60 – 68.

18. Ткаченко В. Дитячий світ Леоніда Мосен-

дза // ХХ століття: від модерності до традицій. Збі-

рник наукових праць. Естетика і поетика творчості

Леоніда Мосендза / Редакційна колегія. Вінниця :

Планер, 2010. Випуск 1. С. 262–269.

19. Ткаченко В. Творчі стосунки Михайла Ко-

цюбинського та Ганни Барвінок крізь призму їх ли-

стів // Наукові записки ВДПУ імені М. Коцюбинсь-

кого. Серія «Філологія», 2005. С. 48–51.


EIGENNAMEN ALS KOMPONENTEN VON FACHPHRASEOLOGISMEN IN DER MEDIZIN

(UNTERSUCHUNG ANHAND RUSSISCH UND DEUTSCH)

Zueva E.

staatliche nationale Forschungsuniversität Belgorod

Kandidat der philologischen Wissenschaften

außerordentliche Professorin

PROPER NAMES AS COMPONENTS OF IDIOMS IN MEDICINE (ON THE MATERIAL OF

RUSSIAN AND GERMAN)

Zueva E.

The national Research University Belgorod

Ph.D. in Philology, associate professor

Annotation

In dem Artikel werden die Merkmale der Funktionsweise von Phraseologismen mit einer onomastischen

Komponente als medizinische Begriffe untersucht. Die historische und etymologische Analyse von Eigennamen

in medizinischen Spracheinheiten lässt die semantischen Merkmale dieser Spracheinheiten aufdecken und ihr

pragmatisches Potenzial bewerten.

Abstract

The article deals with the functioning features of idioms with the onomastic components as medical terms.

Historical and etymological analysis of proper names as part of medical idioms helps reveal the semantic fea-

tures of these idioms and assess their pragmatic potential.

Schlüsselwörter: Phraseologismus, Onomastik, Periphrase, metaphorische Umschreibung, Euphemisierung

Keywords: idiom, onomastics, medical phraseology, periphyrase, euphemization

Die rasante Entwicklung der Medizintechnik er-

weitert die Grenzen des modernen Wissens über

Krankheiten und ihre Behandlungsmethoden, Neue

Medikamente werden entwickelt und damit entwickelt

sich auch die medizinische Terminologie. Medizini-

sche Texte sind reich an medizinischen Begriffen und

verschiedenen Akronymen und gehören zu den schwie-

rigsten Texten in linguistischer Hinsicht.

Der freie Informationszugriff durch das Internet

sowie zahlreiche Fernsehserien zu medizinischen The-

men führt dazu, dass die modernen Patienten über um-

fassendes medizinisches Wissen verfügen. Das er-

schwert oft den Interaktionsprozess zwischen einem

Arzt und einem Patienten. Zunehmend wird die Mei-

nung über Notwendigkeit der Bildung einer narrativen

Kompetenz bei zukünftigen Ärzten als einer Manifes-

tation der kompensatorischen Funktion der Bioethik in

der medizinischen Praxis [2: 132], d.h. sorgfältige und

aufmerksame Einstellung zu jedem Patienten als einer

Persönlichkeit und unter Berücksichtigung des spezifi-

schen Krankheitsverlaufs. In diesem Zusammenhang

kann man in der Fachsprache der Ärzte anstelle kom-

plexer medizinischer Begriffe Ausdrücke finden, die

die Symptome oder das Wesen der Krankheit kurz und

bildlich beschreiben.

Ein Teil dieser Ausdrücke kann dem professionel-

len Slang zugeschrieben werden, der von medizini-

schen Fachkräften verwendet wird, wenn sie miteinan-

der kommunizieren. Ihre Verwendung ist nur bei

mündlicher Kommunikation unter Medizinern zulässig

und ist bei der Kommunikation mit Patienten inakzep-

tabel [3: 99].

Es gibt jedoch Wörter und Ausdrücke, die ur-

sprünglich dem Fachjargon gehörten, aber im Laufe der

Zeit zu allgemein verwendeten Fachwörtern wurden

und in der Großen medizinischen Enzyklopädie festge-

schrieben wurden [1].

In diesem Fall ist die Rede von medizinischen

Phraseologismen, die am häufigsten verwendet wer-

den, um die Symptome von einer Krankheit oder die

Krankheiten selbst zu beschreiben. Solche stehenden

Wortverbindungen sind zum großen Teil metaphorisch,

was einen gewissen Kontrast zum allgemeinen medizi-

nischen Vokabular schafft und daher immer die Auf-

merksamkeit erregt, insbesondere bei Menschen, die

nichts mit der Medizin zu tun haben. Diese Namen ver-

bergen jedoch schwere Erkrankungen und Beschwer-

den.

Bei der Analyse und Klassifizierung von phrasen-

bezogenen Einheiten, die zur medizinischen Termino-

logie gehören, fand sich eine ziemlich große Gruppe

von Phraseologismen mit einer onomastischen Kompo-

nente.

Viele Namen von Krankheiten beziehen sich auf

die Heiligen oder bekannte biblische Geschichten. Sol-

che Redewendungen tauchten höchstwahrscheinlich

schon in Mittelalter auf, als der Entwicklungsstand der

Medizin noch nicht sehr hoch war und Ärzte bei Krank-

heitsdiagnose und Symptomenbeschreibung häufig auf

kirchliche Formulierungen zurückgegriffen.

Unter dem Namen "Lazarus-Krankheit" verbirgt

sich also die gefährliche und heimtückische Krankheit

"Lepra". Eine der Varianten des Namens dieser Krank-

heit ist im Russischen auch der Ausdruck «болезнь

Святого Лазаря», der an die bekannte biblische Ge-

schichte vom Heiligen Lazarus erinnert [4].

Ein weiteres anschauliches Beispiel für „eine mit-

telalterliche Diagnose“ ist der Krankheitsname «der

Veitstanz» für chronisch progressive Chorea, die sich in

Form willkürlicher unkoordinierter Bewegungen der

Gliedmaßen zeigt [1]. In mittelalterlichem Deutschland


glaubte man, dass eine schwere Krankheit geheilt wer-

den konnte, indem man am Veitstag also am 15. Juni

vor seiner Heiligenfigur tanzte. In einigen Gegenden

wurden diese Tänze zu einer echten Manie. Hierher

kam der Name für diese Nervenkrankheit [6]. Auch in

die russische Sprache wurde der Name «пляска

святого Витта» übernommen, der offenbar eine Leh-

nübersetzung des deutschen Wortes ist.

In einigen Krankheitsnamen tauchen Helden der

antiken und mittelalterlichen Mythologie auf. Viele

dieser Krankheitsnamen klingen ziemlich poetisch.

Ein Beispiel dafür ist das "Undine-Syndrom" (frü-

her auch Undine-Fluch-Syndrom) / синдром

«проклятия Ундины», oder mit anderen Worten das

kongenitale zentrale Hypoventilationssyndrom, das ei-

nen plötzlichen Tod im Schlaf verursacht. Diese tödli-

che Krankheit wurde nach der Heldin der berühmten

mittelalterlichen Sage von Undine benannt. Sie war die

Tochter eines Seekönigs, die sich in einen irdischen

Mann verliebte. Undine verfluchte ihren Geliebten, als

sie von seiner Untreue erfuhr, und kündigte seinen Tod

an, sobald er einschlief [6].

Es ist anzugeben, dass die Periphrasen für viele

Krankheitsnamen aus dem Mittelalter auch in der mo-

dernen Medizin verwendet werden, obwohl diese

Krankheiten gut untersucht sind und nicht mehr als

„Fluch Gottes“ gelten.

Ein typisches Beispiel ist der sogenannte „Hals-

band der Venus“/ «ожерелье Венеры», ein Ausdruck

für syphilitische Leukodermie [1]. In diesem Fall fan-

den es die Ärzte angebracht, auf Euphemisierung zu-

rückzugreifen, um bei den Patienten keine unangeneh-

men Gefühle gegenüber dieser Krankheit zu verursa-

chen.

Zu den „Helden“ einiger Krankheitsnamen wur-

den Charaktere berühmter literarischer Werke oder Le-

genden. Besonders oft findet sich dieses Phänomen in

der Psychiatrie, wenn sich gefährliche seelische Stö-

rungen oder abweichendes Verhalten, die für die Hel-

den dieser Werke charakteristisch waren, hinter den ro-

mantischen Krankheitsnamen verbergen.

Beispielsweise ist «das Münchhausen-Syndrom» /

«синдром Мюнхгаузена» eine artifizielle Störung, bei

der eine Person die Symptome einer Krankheit simu-

liert, bei sich erfindet oder verursacht, um medizinisch

untersucht, behandelt oder operiert zu werden. [1]

„Das Dorian Gray Syndrom“ / Синдром

«Дориана Грея» ist nach der Zentralfigur von Oscar

Wildes Roman "Das Porträt von Dorian Gray" benannt.

Einige Psychiater führen diesen Zustand auf psychische

Störungen zurück. Es äußert sich in einer Angst vor

körperlichem Welken und Altern, die durch infantiles

Verhalten kompensiert wird, was für die Pubertät ty-

pisch ist und zu Depressionen und Selbstmordversu-

chen führen kann [5].

In vielen Beispielen werden die Namen der Wis-

senschaftler oder Ärzte, die die Krankheit oder das

Symptom als die Ersten beschrieben, als die Namen-

komponente der Phraseologismen verwendet.

"Stokes-Symptom" / «Воротник Стокса» ist eine

Vergrößerung der mediastinalen Lymphknoten auf-

grund lokaler venöser Stauung (bei Kompression der

oberen Hohlvene). Das Symptom wurde nach dem iri-

schen Arzt W. Stokes benannt, der es erstmals be-

schrieb [1].

Das „Corvisart-Gesicht“ / «лицо Корвизара»

wurde vom französischen Arzt J. N. Corvisard als

Symptom einer schweren chronischen Herzinsuffizienz

beschrieben [1].

Oder „Hippokrates Gesicht“ / «лицо

Гиппократа» hat seinen Namen nach dem berühmten

antiken griechischen Arzt und Philosophen Hippokra-

tes erhalten und beschreibt eine Reihe charakteristi-

scher Gesichtszüge einer Person, die als Zeichen

schwerer Erkrankungen der Bauchorgane angesehen

werden [1].

Es gibt auch einzelne Beispiele, in denen die Na-

menkomponente durch einen Ortsnamen dargestellt

wird.

Zum Beispiel beschreibt das Syndrom mit dem po-

etischen Namen "Sixtinisches Kapellensyndrom"

Schwindel oder Bewusstlosigkeit infolge eines vermin-

derten Blutflusses durch die Wirbelarterien zum Ge-

hirn, wenn der Kopf scharf gedreht oder zurückgewor-

fen wird. Es wird bei Besuchern der Sixtinischen Ka-

pelle im Vatikan beschrieben, die die Fresken auf ihren

Gewölben betrachteten [1].

Wenn wir uns über Gründe für die Verwendung

der Phraseologismen in der medizinischen Terminolo-

gie Gedanken machen, können wir den Schluss ziehen,

dass es vor allem der Wunsch der Ärzte ist, für den Pa-

tienten unangenehme Informationen zu verbergen oder

irgendwie zu verschleiern. Das bedeutet, dass dies dem

Zweck der Euphemisierung dient. In den meisten Fäl-

len vermitteln solche medizinische Phraseologismen in

metaphorischer Form jedoch die Symptome der Krank-

heit, was den Ärzten detaillierte Beschreibungen er-

spart und bei medizinischen Eingriffen erhebliche Zeit

spart.

Quellenverzeichnis

1. Große medizinische Enzyklopädie. Elektroni-

sche Ressource: https://bme.org/index.php/ (abgerufen

am 10. April 2019).

2. Meshcheryakova T. V. Bildung der narrativen

Kompetenz beim zukünftigen Arzt. // Hochschulbil-

dung in Russland. Nr. 2, 2013. S. 132-137.

3. Filippova E.Yu. Ethische Aspekte des medizi-

nischen Slangs. // Bulletin der Staatlichen Pädagogi-

schen Universität Tomsk. Nr. 7 (148), 2014.S. 99-102.

4. Lazarus Stiftung. Elektronische Ressource:

https://www.lazarus-fonds.com/was-ist-lepra.html (ab-

gerufen am 10. April 2019).

5. Spektrum der Wissenschaft. Elektronische

Ressource: https://scilogs.spektrum.de/die-sankore-

schriften/das-dorian-gray-syndrom/ (abgerufen am

04.04.2019).

6. Wahrig Herkunftswörterbuch. Elektronische

Ressource: https://www.wissen.de/wortherkunft/ (ab-

gerufen am 10. April 2019).


ДЕНИС МАЙДАНОВ. СТИХОТВОРЕНИЕ «БРАТ» КАК ДРУЖЕСКОЕ СТИХОТВОРНОЕ

ПОСЛАНИЕ

Коптева Г.Г.

Сибирский государственный университет путей сообщения, Новосибирск, Россия

доцент кафедры иностранных языков, канд. филол. наук

DENIS MAJDANOV. POEM «BROTHER» AS A FRIENDLY POETIC MESSAGE

Kopteva G.

Siberian Transport University, Novosibirsk, Russia

Associate Professor of Foreign languages, Candidate of Philological Sciences

Аннотация

В статье рассматривается стихотворение Дениса Майданова «Брат» как пример дружеского стихо-

творного послании, – не изжитого в литературном творчестве современных поэтов литературного жанра.

Исследуется содержание стихотворения – с целью доказательства тезиса о «живучести» этого жанра, про-

слеживаются некоторые характерные особенности мировосприятия поэта Майданова. Обозначен принцип

организации лирического материала, в данном конкретном случае – ретроспектива. Подчеркивается сле-

дование автора-творца классической традиции. Рассматриваются ментальность и ценностные ориентиры

лирического субъекта – носителя речи. Отмечена оригинальность ряда лирических синтагм поэта, необыч-

ная лексическая сочетаемость как их характерная черта. Также специально подчеркнута «домашняя се-

мантика», присущая дружескому стихотворному посланию «Брат». В качестве классического образца при-

ведено как пример стихотворное послание А.С. Пушкина, с каковым может быть соотнесен жанровый тип

стихотворения Дениса Майданова. Ранее к творчеству Майданова литературоведы в своих работах не об-

ращались, поэтому новизна исследования сомнений не вызовет.

Abstract

In the article Denis Majdanov's poem "Brother" is considered, as an example of the alive literary genre of the

friendly poetic message in literary creativity of modern poets. The contents of the poem is investigated with the

purpose to prove the thesis about "survivability" of this genre, also some characteristic features of D. Majdanov’s

creativity and mentality are traced. The principle of the organization of lyrical material is designated, in the given

case it is a retrospective show. Following classical tradition by the author-creator is emphasized. Mentality and

value guidelines of the lyrical subject, he is the speaker, are considered. Originality of some lyrical syntagmas of

the poet is noted, unusual lexical compatibility of those syntagmas is an important characteristic. Also «house

semantics», inherent in the friendly poetic message "Brother", is specially underlined. The classical sample of A.S.

Pushkin’s poetic message is given as an example, with which the genre type of D. Majdanov's poem can be corre-

lated. Earlier researchers did not address to Denis Majdanov's poems, therefore novelty of this article is undoubted.

Keywords: the friendly poetic message, author, the lyrical subject, the addressee, classical tradition, eternal

values.

Ключевые слова: дружеское стихотворное послание, автор, лирический субъект, адресат, классиче-

ская традиция, вечные ценности.

Введение. Несмотря на то, что автор и испол-

нитель песен (по преимуществу, собственных) Де-

нис Майданов, очевидно, не позиционирует себя

как поэт в традиционном понимании этого звания,

содержательная составляющая его произведений

весьма глубока и заслуживает, на наш взгляд, вни-

мания исследователей-литературоведов. В частно-

сти, его стихотворение «Брат» (известное широ-

кому российскому сообществу как песня из сбор-

ника «Что оставит ветер», вышедшего

сравнительно недавно) может быть рассмотрено

как дружеское стихотворное послание. Дружеское

стихотворное послание – один из известных лири-

ческих жанров, с богатой историей, причем суще-

ствует он еще со времен античности. Вот определе-

ние из «Поэтического словаря»: «Послание – древ-

нейший жанр монологической поэзии, большое

стихотворение, в котором поэт, как бы беседуя с ад-

ресатом, высказывает свои суждения по какому-

либо важному вопросу» [3, c. 219]. Интересно по-

смотреть, как реализуется это в практике современ-

ного поэта. Нам не удалось, к сожалению, обнару-

жить печатный стихотворный сборник с рассматри-

ваемым произведением, вероятно, такового еще

просто нет, но есть сайт, где можно стихотворение

(текст песни) увидеть и скачать.

Методы. Исследование проводилось с исполь-

зованием методов: сравнительно-исторического,

описательного, типологического, а также методов

литературной герменевтики и рецептивной эсте-

тики.

Результаты. Стихотворение начинается с пря-

мого обращения: Здравствуй, брат! [1]. Адресат,

то есть человек, к которому обращается лирический

субъект, здесь очевиден. Наличие такого адресата –

главный и очень важный признак любого стихо-

творного послания. Известно, что содержание и

стиль такового прямо зависят от характера и поло-

жения адресата. Специфика послания Д. Майда-

нова в том, что его стихотворение есть, по сути, раз-

говор (диалог) с уже ушедшим из жизни человеком.


И хотя носитель речи и адресат находятся в разных

временных измерениях, можно предполагать, что у

адресата послания имелся реальный «прототип»,

ныне «покойный» (вне зависимости от того,

насколько может быть сопоставим лирический

субъект стихотворения с реальным автором). В та-

кой ситуации естественный принцип организации

лирического материала – ретроспектива (т. е.

«оглядка»). «Носителем … точки зрения является

автор, в то время как адресат – человек из его про-

шлого… Диалог здесь реализуется в авторском раз-

двоении, где вторым «я» оказывается адресат» [4, c.

123]

Итак, «диалог» начинается с обычного, как в

жизни, приветствия; притом антитезой-оксюморо-

ном маркировано указание на время суток автора,

точнее, лирического субъекта: «греет ночь холод-

ный месяц». В этой же строфе обозначено время

года: «в дом пришел со скрипом лестниц листопад.

… Снова осень». Трудно представить более подхо-

дящее для подобного грустного «разговора» время

суток и года. Можно предположить, что осень во-

обще – весьма любимое поэтом время: одно из его

стихотворений (здесь и далее тексты песен Д. Май-

данова, изначально возникающие как стихи, мы бу-

дем так называть – Г.К.) названо именно «Осень по-

эта». К тому же, в ней, осени, ему «как-то спокой-

ней»; вероятно, у поэтов это наиболее

благоприятное время для творчества (читатель без

особого труда подберет здесь соответствующие

аналогии).

Адресат поэтического текста обычно задает,

прямо или косвенно, темы для размышлений. Тра-

диционно, автору-творцу важно не то, «дойдет» ли

его послание до указанного конкретного лица

(хотя, когда мы обращаемся к умершим, чаще всего

верим – дойдет; так и здесь лирический герой ве-

рит, что «сверху видно» все), ему важна сама адре-

сация. Повод для разговора проясняется строкой

«твой сегодня день рожденья», а последующая за-

тем звучит парадоксально: «в одиночестве спасенья

не ищи». О ком это может быть сказано, если адре-

сат ныне уже покойный? По всему содержанию, по

контексту стихотворения реципиент вполне обос-

нованно может предположить, что тоскующий о

брате лирический герой здесь обращается, в

первую очередь, к самому себе, и последующие

строки – «я люблю тебя и помню, / рюмку полную

наполню» – убеждают нас в справедливости подоб-

ного предположения. Для него прошедшее, прове-

денное вместе с братом время детства, – это навсе-

гда «наши дни», поэтому «день рожденья» брата

для него из того же ряда день, он тоже – «наш».

Нахлынувшие, «как волны», воспоминания об

ушедших днях уносят лирического героя в детство.

Туда, где мать учила добру, справедливости, учила

в любой ситуации сохранять человеческое достоин-

ство («быть не бедным») и притом же делиться с

ближним тем «последним – чем богат»). Туда, где

вместе с братом отстаивали в драках свою правоту,

и где обижен ими был лишь неправый, действи-

тельно виновный. Заветы матери остались с детьми

на всю жизнь, именно поэтому ей и после смерти,

полагает лирический герой, за них «не стыдно». В

XXI веке такие особенности мировосприятия, ха-

рактера давно стали большой редкостью; но это, ве-

роятно, и есть общезначимые во все века ценности:

ведь человек, когда ему плохо, жаждет помощи,

поддержки от других людей. Герои этого стихотво-

рения – братья были особенно близки между собой:

много было меж ними споров и невзначай откры-

тых в этих спорах истин, понятных обоим, и откро-

венных разговоров, и мечтаний о будущем. Они

росли вместе, совпадали в желаниях и мыслях,

прямо и правдиво делились этими мыслями, и такое

родственно-дружеское единение придавало им осо-

бенную уверенность в своих силах, способность

противостоять «целому миру» (!), способность се-

мейному баркасу без опаски «плыть в будущее».

Милый брат – я все помню: наши споры

И мечты, и разговоры, как сейчас.

Мы с тобой смотрели в завтра

И всегда ценили правду среди нас.

И средь звезд и близких истин

Было столько силы жизни каждый раз,

Что казалось – мира мало, море жизни нас ка-

чало,

И все дальше от причала шел баркас!

Метафора «море жизни» рождает ощущение

бескрайности пространства, а последующие строки

вызывают острое чувство быстротекущего вре-

мени: «Мир, как снежный ком катился…». Стреми-

тельно катится ком с горы, и сравнение получилось

нетривиальным и очень удачным, по причине сов-

падения геометрических форм: округлость мира

(глобус – Г.К.) коррелирует с округлой формой

снежного комка. В строке «Помнишь время? Ты

женился – жил быстрей» вновь дважды акцентиру-

ется быстротечность жизненного времени, после

чего у реципиента самопроизвольно (на фоне «ка-

чающих» автора и читателя «волн воспоминаний»

и «жизненного моря», а также вследствие осозна-

ния неизбежности смерти) возникает реминисцен-

ция на «Реку времен» Г. Державина, тем более

оправданная, что жизненное время старшего брата

уже закончилось-истекло…

Река времен в своем стремленьи

Уносит все дела людей

И топит в пропасти забвенья

Народы, царства и царей… [2, c. 212]

Стихотворение написано Державиным в 1816

г. за два дня до смерти. Оно, безусловно, заставляет

задуматься о бренности человеческого существова-

ния. Но есть и другой семантический аспект: «река

времен» уносит «дела людей», т.е. для поэта Г. Дер-

жавина время как будто существует само по себе,

независимо от людских дел и событий, как самосто-

ятельная действующая сила. Столь же обостренно,

по-видимому, воспринимает власть времени поэт

Денис Майданов (это хорошо прослеживается по

текстам его стихов).

В чрезвычайно емком стихотворении Держа-

вина всего восемь строк, прочитывается оно легко

и быстро. Столь же быстро, почти, реципиент (он

же – слушатель) «прочитает» повествование лири-

ческого героя о взрослой жизни старшего брата:


«женился», «жил быстрей» – в своем «взрослом

мире», назвал сына именем брата младшего, и рас-

тил, и учил его, пока жизнь, по неизвестной нам

причине, не оборвалась… Точнее говоря, растили и

учили своих «пацанов» братья тоже совместно, до

определенного момента,..

Воспоминания младшего брата – лирического

героя носят, что характерно для традиции таких

стихов, «домашний» характер. «Домашняя семан-

тика» особым образом «подсвечивает» их, эти вос-

поминания о жизни: как старший брат всегда и во

всем был для него «другом и примером», как стало

непривычно пусто в родительском доме («в квар-

тире наших дней») после его женитьбы; как реже

стали видеться, когда появилась у старшего своя се-

мья. Но не закончилась в новых обстоятельствах и

«не стала меньше» любовь между братьями. Такие

синтагмы, где сочетаются лексемы не вполне, с

точки зрения привычной логики, сочетаемые, где

возникают необычные метафоры и эпитеты («в

квартире наших дней», «не дало сердце трещин» и

т.п.), в творчестве Д. Майданова – не редкость.

Чаще всего, как нам представляется, они возникают

там, где главный акцент делается на предельно воз-

можном уточнении смысла происходящих собы-

тий, где автору необходимо как можно лаконичнее

передать достаточно емкую, развернутую мысль,

например: «и бескорыстно подарит счастливую

даль» (строчка из другой песни – Г.К.).

Лирический герой стихотворения (мы имеем

возможность узнать его имя – Александр, это оче-

видно) в своем монологе-послании упоминает о

сыне старшего брата, так поразительно на отца по-

хожем; младший брат особенно подчеркивает свою

(их?) обоснованную гордость человеческими каче-

ствами сына и племянника:

Знай же, брат, твой младший Саня –

Джентльмен, помощник маме и боец!

По тебе скучает тоже, на тебя во всем похо-

жий –

Умный, добрый и хороший, как отец.

Тем самым, манифестируется преемствен-

ность и связь поколений, без осознания-ощущения

которой «конечному» смертному человеку совсем

уж невесело жить, поскольку в мире не может быть

ничего отдельно существующего, стоящего особня-

ком. «Любой предмет (в широком смысле – Г.К.) –

звено в бесконечной цепи, соединенное как бы

«крючочками» с окружающими звеньями. И эта

вселенская цепь нигде не разорвана: она объеди-

няет все предметы и процессы мира в единое целое,

она носит всеобщий характер» [7, c. 264]. Особенно

сложными являются в данной цепи связи межчело-

веческие и социальные (классовые, семейные, род-

ственные, национальные и т.д.) В мире людей они

играют чрезвычайно важную, определяющую жиз-

ненную роль. Лирический герой стихотворения

«Брат» безошибочно знает, какими известиями

можно порадовать близкого человека в день рожде-

ния, отсюда – разговор о сыне.

«У плохих авторов, – пишет Я. Парандовский,

– обычно … фамилии (имена – Г.К.) выбраны не-

удачно» [5, c. 191], безотносительно к содержанию

произведения. Полагаем, что имя Александр здесь

выбрано поэтом отнюдь не случайно. Александр –

защитник людей, в переводе с древнегреческого, и

само имя подчеркивает основную идею стихотворе-

ния. А также – стиль и ценностные ориентиры ав-

тора.

Мифологема ночи коррелирует в стихотворе-

нии с мотивом преследующей лирического героя

(после смерти брата) бессонницы. Ночь – особен-

ное время суток, когда все выглядит не так, как

днем, по-иному. Отключается сознание, и снятся

сны, происходят всякие необычные вещи, и прихо-

дят нас навестить давно ушедшие близкие... И мы,

люди, становимся в чем-то «другими». Факт раз-

двоения носителя речи (поскольку адресат является

для него прямым участником диалога) подтвержда-

ется строфой:

Слышишь, брат! Как же нам наговориться,

В сотый раз опять не спится до утра...

Не хочу с тобой прощаться, кто придумал

Расставаться навсегда?

Именно в «домашней семантике» особым об-

разом актуализируется для реципиента непроходя-

щая тоска младшего брата по старшему, невозмож-

ность принять-осознать сердцем «эту страшную по-

терю». Однако «рок судьбы» распорядился так, что

старший отныне «навек свободен» от всех земных

обязанностей, и теперь двойную ношу предстоит

нести по жизни младшему:

…ну, а я –

За двоих жить буду дальше,

Без сомненья нот и фальши!

Просто я теперь за старшего, мой брат.

В одной из этих строк – «без сомненья нот и

фальши» – содержится имплицитный намек на бли-

зость (вероятно, мировоззренческую) лирического

героя автору стихотворения: так, вероятно, мог бы

сказать о себе человек, имеющий прямое отноше-

ние к музыке (а читатель помнит, безусловно, что

Денис Майданов – поэт и композитор в одном

лице).

Пронзительно, но без излишнего пафоса, «по-

домашнему» звучат слова героя о том, как скучает

он о старшем брате, как вспоминает о совместных

грандиозных планах, которым уже не суждено

сбыться («Сколько вместе еще сделали бы мы!»), о

его нежелании прощаться навсегда и т.д. Вообще,

для дружеского стихотворного послания харак-

терно то, что оно порой чрезвычайно близко друже-

скому письму, что и определяет его «домашний»

характер. В рассматриваемом послании Д. Майда-

нова есть целый ряд бытовых деталей, фактов, по-

нятных и важных как для лирического субъекта, так

и для подразумеваемого адресата. Жанровое вопло-

щение этого послания таково, что звучит оно, по

преимуществу, элегически-грустно (аллюзивно пе-

рекликаясь с генетической прародительницей эле-

гии – заплачкой [4, c. 140]), однако, заканчивается,

при этом, эпически-оптимистично и производит

впечатление торжественного обещания:

Обещаю не сломиться,

И пока во мне струится наша кровь, –

Буду жить за землю предков


И за счастье наших деток,

За фамилию, за братскую любовь.

Стихотворение в концовке закольцовывается

практически той же строфой, которой оно начина-

лось:

Видишь, брат, – греет ночь холодный месяц,

В дом пришел со скрипом лестниц листопад.

А я рад, что снова осень, как-то в ней спокой-

ней.

В общем, – знаешь, брат,

Твой сегодня День Рожденья,

В одиночестве спасенья не ищи…

Дружеское послание – жанр неканонический,

весьма свободный, поэтому легко вмещает самое

различное содержание: грустно-печальные раз-

мышления, дружеские шутки-подтрунивания, серь-

езные философские рассуждения и т.п. Послание Д.

Майданова «Брат» заканчивается обещанием: «Я

всегда с тобою буду!», почти клятвой:

Дремлет путь Млечный, и любовь крепче.

Верь мне, брат – Вечно, брат; мой брат…

«Млечный путь» – как маркировочный знак,

указатель на непреходящее (лучше, непроходящее,

вечное) чувство родственной любви к брату. Он,

старший, был для младшего не только другом, но

всегдашним «огоньком добра и веры», и теперь

данная роль тоже – его братское наследие. Кульми-

нацией в данном лирическом сюжете оборачива-

ется мольба «ты мне хоть приснись оттуда!» Вос-

клицание звучит не надрывно-патетически, но про-

никновенно-естественно («по-домашнему») в этом

послании, принимая во внимание его очень интим-

ный характер. Поэт Майданов и здесь следует поэ-

тической традиции. Традиции, идущей из древно-

сти, от Пушкина, Баратынского, Есенина, Федорова

и т.д.

Заключение. Стиль дружеских посланий, со-

зданных русскими поэтами, весьма разнообразен. В

1810-е-1820-е гг. для многих из них этот жанр прак-

тически являлся своеобразной лабораторией стиха.

Вот, например, одно из посланий тех времен «Чаа-

даеву» (приведено не полностью – Г.К.):

Но Дружбы нет со мной. Печальный вижу я

Лазурь чужих небес, полдневные края;

Ни музы, ни труды, ни радости досуга –

Ничто не заменит единственного друга.

Ты был целителем моих душевных сил;

О, неизменный друг, тебе я посвятил

И краткий век, уже испытанный Судьбою,

И чувства – может быть спасенные тобою!

Ты сердце знал мое во цвете юных дней;

Ты видел, как потом в волнении страстей

Я тайно изнывал, страдалец утомленный;

В минуту гибели над бездной потаенной

Ты поддержал меня недремлющей рукой;

Ты другу заменил надежду и покой;

Во глубину души вникая строгим взором,

Ты оживлял ее советом иль укором;

Твой жар воспламенял к высокому любовь…

[6, с. 101]

Это строки из стихотворения А.С. Пушкина «В

стране, где я забыл тревоги прежних лет…». Читая

их, в очередной раз убеждаешься в том, что Д. Май-

данов в своей работе над текстом песни опирался

на классическую традицию.

Поэты в своих посланиях могли обращаться

как к друзьям либо просто конкретным лицам, так

и к неодушевленным предметам, к животным («Со-

баке Качалова» у С. Есенина, например), а также к

героям, богам, историческим деятелям прошлого.

Хотя некоторые литературоведческие источники

утверждают, что он уже прекратил свое существо-

вание, этот жанр – дружеского стихотворного по-

слания, – по-видимому, не изжил себя до настоя-

щего времени. Поэт Денис Майданов манифести-

рует стихотворением «Брат» данный факт и, в

очередной раз, – собственную приверженность веч-

ным человеческим ценностям: дружба, семья, лю-

бовь, духовное родство… и так далее.


1. Денис Майданов Текст песни (слова) //

[Электронный ресурс] / Режим доступа:

https://www.gl5.ru/denis_maidanov_brat.html

2. Державин Г.Р. Стихотворения [Текст]. –

М.: Художественная литература, 1968. – 288 с.

3. Квятковский А. Поэтический словарь

[Текст]. – М.: Художественная литература, 1966.

4. Козубовская Г.П. Русская литература: миф

и мифопоэтика; монография [Текст]. – Барнаул:

БГПУ, 2006. – 324 с.

5. Парандовский Ян Алхимия слова.

Петрарка. Король жизни [Текст]: Пер. с польского.

– М.: Правда, 1990. – 656 с.

6. Пушкин А.С. Избранные сочинения

[Текст]. – М.: Художественная литература, 1990. –

654 с. (Б-ка учителя).

7. Спиркин А.Г. Философия: Учебник

[Текст]. – М.: Гардарики, 2001. – 736 с.

https://www.gl5.ru/denis_maidanov_brat.html


TRANSITION FROM XX CENTURY CONCRETE POETRY TO XXI CENTURY DIGITAL POETRY

AS A NEW STEP OF GENRE EVOLUTION

Lukianets T.

National University of Ukraine on Physical Education and Sports, Kyiv, Ukraine,

Ph.D. in Philology, Assistant Professor, Department of Ukrainian and Foreign Languages

Abstract

This paper examines a poetic literary genre regarding its subsequent transformation from concrete poetry to

digital and/or video poetry. Poems of this genre have been studied from in historical perspective to prove that

concrete poetry comes from a shaped poetry, arranging letters or/and words into a symbolic form. Later it develops

into visual poetry, in which visual component prevails over verbal as in fine arts. The emergence of IT leads to

creation of digital poetry as multimodal texts that are presented in electronic format combining visual, auditory

and other plates of aesthetic expression on the screen, making it flexible, moveable and vague. Moreover, digital

poetry violates the idea of a single author, involving not only software, but also its readers/viewers into creative

process.

Given the distinctive features of this poetic genre, we have outlined its three main functions, such as artistic

expression, communication and teaching purposes. Thus, it has been proven that new progressive way of creating

this poetry has revealed its great functional potential.

Keywords: concrete poetry, visual poetry, digital and/or video poetry, genre evolution.

Introduction

Poetry has always been the most vivid form of lit-

erary presentation aiming at aesthetic expression of

poet’s thoughts and emotions evoking the same in re-

sponse. With time passing century by century this

rhythmic form of literature has been changing signifi-

cantly moving from conventional forms created with

the help of classical stylistic devices of assonance, al-

literation and rhythm to new ambiguous non-traditional

forms that reject established structure of poem yet pre-

serving full diversity of aesthetic expression.

Phenomenon of visual poetry, often referred to as

concrete poetry [10, p. 15] that originated as early as in

few centuries BC and has revived again and again

through subsequent epochs, is especially of great value

for this linguistic research not only due to its prominent

content, but also because of its inspirational visual

form. The latter has served as a transitional means of

implementing XX – XXI century technological innova-

tions in conventions of poetic language. These artistic

experiments with new forms and modes of literary

presentation have led to the emergence of digital po-

etry, known as e-poetry [7, p. 35] or web-poetry as well.

It seems to be the logical outcome, as genres tend to

evolve over time; however, what creates special interest

to the above-described change is that multimodal for-

mat of its creation has led to an interactive mode of its

functioning.

This paper is devoted to the study of poetic trans-

formations that have taken place within the genre as

well as defining its functional potential to be used for

artistic expression, communication and teaching pur-

poses. The above-mentioned purpose of this article is

involves completion of the following tasks: 1) outlin-

ing genre specificity of concrete, visual and digital

and/or video poetry as successive modifications of con-

temporary poetry; 2) providing vivid examples of po-

ems with their further lingual and aesthetic analysis; 3)

establishing functional value of the studied literary

forms.

Poetry Genre Progression

Visual poetry of both XX and XXI century has un-

dergone significant modifications in its form and mode

of existence that resulted in the emergence of a new

genre – digital poetry.

Concrete poetry is currently used as an umbrella

term to refer to poems with unique typographic ar-

rangement of the letters, words or sentences in the cho-

sen shape or pattern [10]. It generates specific meaning

via overlapping of its visual and verbal components,

creating visual message with hidden words or letters in

it. Historically, concrete poetry comes from a shaped

poetry in ancient Greek tradition that experienced its

post-Classical revival during the Renaissance. How-

ever, it was XX century when poets of Germany, Swe-

den and Brazil simultaneously relaunched this genre

using not only typographic mechanisms of text layout

on the page, but also applying artistic techniques to put

textual and visual modes together. It is necessary to

mention influence of artistic avant-garde movements of

Futurism, Dadaism and Surrealism in making emphasis

on structure more than on content.

The popularity of this genre reached its peak in the

50-ies of XX century, when the term "concrete poetry"

was coined in São Paulo, inspired by Carlos Drum-

mond de Andrade. Then in the 60-ies new forms of con-

crete poetry appeared, interpreting sounds within the

poem or exploring possible misinterpretations of visual

and verbal elements when being discovered in isolation

or clapped with each other [5, p. 37]. Despite syn-

chronic blurring of boundaries between verbal and vis-

ual modes of perception within this literary form, image

still prevails over text, emphasising structural construc-

tion of poem over its content. Take for example, Mary

Ellen Solt’s "FORSYTHIA" (Fig. 1), which depicts the

plant of forsythia with the letters of this word forming

the swinging branches and overall shape of this flower.

The background yellow colour corresponds to the nat-

ural tint of the plant thus adding one more visual char-

acteristic to minimal verbal description.


Figure 1. Mary Ellen Solt’s "FORSYTHIA",1966

Therefore, concrete poetry gains features of visual

poetry, used by Dick Higgins [2] in its broad meaning

as the "intermedium" between visual and literary art.

Contrary to concrete poetry as the letter-based kind of

poetic form, visual poetry turns words into a piece of

art, integrating them in visual plate. Visual design is

likely to obtain graphic features which are explicit for

interpretation, while text should be reinterpreted in re-

lation to dominant graphic form. Visual poetry is cre-

ated for viewing pleasure rather than reading or listen-

ing. It provides a true challenge of interpretation due to

necessity of semiotic decoding of colour, shape, objects

and words arrangement that can change meaning of the

poem.

The effect of incorporating the text into painting is

evident in Ruth Bavetta’s "The End and the Aim" (Fig.

2), which is in fact a colourful copy of a book page

transformed into a picture of star sky. While the entire

page is darkened with dark-blue colour of night sky,

three lines are left legible. They state the aim of travel-

ling as "looking out into the dark…dimly lit with infre-

quent lamp", thus, evoking diversity of interpretations

of both textual and visual components of this poem.

However, it is worth mentioning that form and content

are united here by the notion of light ("lit", "lamp" on

verbal plate and shapes of stars in yellow colour on vis-

ual plate), forming matrix of symbols from overlapping

signs on the page.

Figure 2. Ruth Bavetta’s "The End and the Aim", 2008

The ambiguity of visual poetry that is seen as nei-

ther conventional poetry nor art leads to multiple critics

of this subgenre, as far as literary experts call this hy-

brid poetic form to have "ephemeral nature" and thus,

be "self-destructive"[2].

Contrary to the above-mentioned opinion, we be-

lieve that visual poetry was and remains an interesting

artistic experiment of combining different signs in one

literary or rather artistic text aimed at creating new tex-

tual meaning and giving opportunity for readers/view-

ers to have unique experience of poetic interpretation.

What is more, it has served as a linking element in the

system of new emerging poetic genres, in particular,

digital poetry.

Digital poetry, also known as cyber poetry, elec-

tronic or e-poetry for short [3, p. 12] is a relatively new

genre of contemporary poetry that has appeared thanks

to technological inventions in the sphere of human

communication. As soon as digital media have become

available for use by everyone and everywhere, visual

reality has provided a new plane for artistic expression.

The time has come to talk about new vague poetic form,


created as a result of overlaps between art and litera-

ture, cinematography, music, poetry, etc. In this re-

spect, the doubts concerning appropriateness of the

term "poetry" are evident, though the aesthetic value of

digital poems makes it a right name to denote this liter-

ary genre as it is.

The main distinctive feature of digital poetry is in-

novative way of its creation, i.e. a fully digital process

of poem formation conducted on an electronic device

to express semantic richness of multimodal text [1, p.

10]. Such a poem often turns to be a hypertext in its

broad meaning, when links allow the author to avoid

fixed order of poem layout, generating multiple set of

poetic meanings when the reader/user clicks them in

certain order. This transforms visual poetry of XX cen-

tury into digital one, because the aspect of interaction

between the text and recipient is added [9, p. 60]. The

further development of this feature is related to social

media emergence, namely Facebook, Twitter, Insta-

gram and YouTube platform, which all together let

reader not only interact with the poem, but also partici-

pate in its creation, influence the artistic work and ex-

perience of author via likes, comments or sharing it

with others. Here is an example of this phenomenon

(Fig. 3), which reveals two other options for creativity.

On the one hand, it is rendering or rewriting of classical

poetry with the same rhythmic patterns, but completely

different sense; on the other hand, it is usage of IT, par-

ticularly, programming rather than personal writing

skills for generation of a new poem.

Figure 3. Ranjit Bhatnagar et al’s "Pentametron", 2016

The poem given above is actually created by a

Twitter bot Pentametron, which in its turn is a software

product by Ranjit Bhatnagar. It automatically retweets

lines with the same rhythm and rhyme to form a couplet

that resembles Shakespeare’s sonnets. So, it is evident

that digital poetry appears to be a completely new genre

of artistic expression, striving to reinterpret conven-

tional art via random virtual communication.

A separate sub-genre of digital poetry is video po-

etry, also known video-visual poetry, moving or media

poetry [6, p. 32]. As is evident from its name it is pre-

sented in video format with application of various cin-

ematographic techniques of montage and voicing.

When implemented in poetic text structure these tech-

niques are likely to create a multi-facet poetic image as

a result of juxtaposition of both visual and auditory

components.

Thus, the genre of digital poetry as the successor

of concrete and visual poetry always requires applica-

tion of a multiple set of artistic techniques and methods

to be created and to exist over time.

Functional Potential of Digital Poetry

Digital poetry is likely to perform several distinc-

tive functions both at the stage of its creation and over

its "shelf life", as it is used namely for artistic expres-

sion, communication and teaching purposes.

It is obvious that experimental nature of this genre

presupposes usage of various multimedia, applying

programming, animation, etc. Therefore, dealing with

technical language of programming is prior to for-

mation of the ready poem as a piece of art. Authors’

work at computer aims at shaping or configuring let-

ters, words, images and sounds in such a way that will

allow to reflect their artistic vision of the world. Digital

and electronic environment of digital poetry provides

poets with a wide range of multimedia tools to either

make a completely new poem or reinterpret the existing

one. The latter is another opportunity for revealing their

creative potential when prototypical components of a

particular literary form and constitutive rules of certain

genres are combined in a new way or according to a

new pattern.

When such a compilation is done automatically by

software as in Ranjit Bhatnagar et al’s "Pentametron"

(see Fig. 3), random Internet users can be involved in

poem creation. They unintentionally do part of creative

work as the piece of their text later merges with other

abstracts to make up a new verse. Their contribution

may not be noticeable at all, although it can be probably

traced if necessary. Anyway it reveals their aesthetic

values, beliefs and interests; moreover, it influences

both content and rhyme of the poem, turning Internet

users into co-authors. Regardless of participation in in-

itial creative process readers/viewers of digital poetry

may also be involved in further poem transformation,

interpretation, analysis or discussion via posting or re-

posting it in social media, adding comments and likes,

forwarding it through other computer tools.

https://www.altsalt.com/wp-content/uploads/2016/10/pentametron1.png


Thus, the genre of digital poetry is unique regard-

ing its authors, as far as it intertwines IT and human

creativity and forms the chain of co-authors, including

software, poet(s), Internet users and/or readers [4].

While human beings present their thoughts and reveal

emotions, IT makes it possible to mixture random

pieces into one solid piece of art.

The interactive capabilities of digital poetry in-

crease to such an extent that it becomes the reason for

outlining its communicative function. Collaborative or

more often collective work on its creation leads to

emergence of personal interest to the authors, which in

its turn results in organizing international e-poetry fes-

tivals (e.g., in Paris, 2007) and conferences (e.g., on

Rhode Island, the USA, Norway, 2010). Meetings of

artists, involved in various kinds of art, are primarily

aimed at making personal contribution to the self-or-

ganization of digital poetry as a new genre, but what

seems to be more important is emergence of new artis-

tic community. Face to face communication and virtual

interaction among members of this community allow

creating hybrid poetry, when initially literary text is ac-

companied with music or video, turning it into a collab-

orative or team project. This is so-called cyberculture

art [2, p. 41], representatives of which explore new di-

mensions of their creativity together.

The phenomenon of intermedia interaction that is

the basement of digital poetry appearance ad existence

finds other forms of its practical application. In partic-

ular, it is widely used in Western European educational

system for teaching purposes. Literature classes aim at

evoking emotional response among students to the po-

ems they analyse and study. However, personal en-

gagement in these literary forms has been found to be

obtained easier if the emphasis is done on the technical

aspect of the poem first. Outlining not only classical

stylistic devices of assonance, alliteration and rhythm

that form the verse, but also defining key principles of

automatic software compilation in similar or derivative

poems enhances students’ interest in both conventional

and contemporary literary genres. The above-analysed

"Pentametron"’s resemblance to Shakespeare’s poems

can positively affect children’s desire to further study

Middle-English poetry (see Fig. 3). What is more, com-

prehension of digital poetry during Creative Writing

classes gives students a great opportunity to develop

their writing, drawing or other artistic skills, as well as

IT literacy of users and developers [8, p. 23]. Remark-

ably, it often happens so that advanced computer skills

lead to improving their creative skills that is the aims of

this discipline.

All three functions that digital poetry performs are

interconnected in such a way that artistic expression be-

comes possible due to interpersonal Internet or face to

face communication and vice versa, making it a useful

teaching tool in high school setting.

Conclusion

Evolution of poetic literary genre that has under-

gone numerous artistic changes throughout centuries

eventually resulted in emergence of concrete poetry. It

is a revolutionary literary form that emphasises not only

content of aesthetic expression, but also its shape that

possesses additional meaning and artistic value. Tech-

nological advancement of previous and current centu-

ries, spread of IT has contributed to further develop-

ment of poetry, turning it first into visual and then dig-

ital and/or video poetry. These new sub-genres are

characterised by multimodal format of their creation

and existence, when verbal, auditory and visual compo-

nents are interlaced in electronic or digital environ-

ment. It makes digital poetry a multifaceted piece of art

that embodies best practices of literature, fine arts, mu-

sic, cinematography and programming.

Due to its non-rigid, often very changeable and

transformative shape, digital poetry is likely to create

plenty of interpretations involving in its comprehension

many readers/viewers simultaneously. The manner of

its creation and analysis encourages its target audience

to communication, resulting in formation of a particular

artistic community. Moreover, it obtains many more

functions, apart from its aesthetic and communicative

value it serves as a teaching method, thus can be applied

for educational purposes.

References

1. Belekhova, L.I. (2005). Linguistic-cognitive

mechanisms of new Images creation (based on the ma-

terial of modern American poetry). Bulletin of Kharkiv

National University Named after. V.N. Karazin, 649,

9–12 [in Russian].

2. Bohn, W. (2001). Modern visual poetry. New-

ark: University of Delaware Press.

3. Chaume, V.F. (2003). Models of Research in

Audiovisual Translation. Babel. 48/1, 1–13.

4. Eco, U (2004). The role of reader. Research on

semiotics. Lviv: Literature [in Russian].

5. Freeman, M. (2005). Poetry as power: the dy-

namics of cognitive poetics as a scientific and literary

paradigm. In Veivo, H., Petterson, B. and Polvinen, M.

(eds.) Cognition and Literary Interpretation in Practice.

Helsinki: Helsinki University Press.

6. Gibbons, A. (2012). Multimodality, cognition,

and experimental literature. L.: Routledge.

7. Greene, R. 2012. The new Princeton encyclo-

pedia of poetry and poetics. Greene, R. and Cushman,

S. (eds). Princeton, New Jersey: Princeton University

Press.

8. Hirine, Clara. (1926). Teaching Poetry in High

School. English Journal, 15.1, 23–35. Re-issued on

May 19, 2014.

9. Nørgaard, N. (2010). Key terms in stylistics.

London; New York: Continuum.

10. Solt, Mary-Ellen. (1970). Concrete poetry: a

world view. Bloomington: Indiana University Press.


ISSUE OF GENDER CONFLICT COMMUNICATION DEFINITION

Lukianets M.

Kyiv National Linguistic University,

Associate Professor of Department of Foreign Languages,

PhD

Abstract Gender conflict communication has several general characteristics. It arises because of people’s miscommu-

nication and develops in accordance with the speakers’ goals and objectives. There exist numerous differences in

gender conflict communication, which are revealed in male and female attitude towards conflict, the peculiarities

of their speech styles and behavior. The traditional social roles and different occupations of men and women, their

family status and psychological self-identification also determine these differences.

Keywords: conflict communication, communicative style, gender, male style of communication, female

style of communication.

The primary data on gender peculiarities on con-

flict communication comes from two general sources

social psychology studies and a linguistic research of

conflict discourse. In social psychology studies this is-

sue was explored by Allahverdova O.V., Andreev V.I.,

Antsupov F.Ya., Boulding K., Malyshev A.A., Isard

K.E., Karmin A.S. and so on. Among linguists who re-

searched conflict discourse were Cumming S., Ganova

O.V., Ryabtsev N.K., Pocheptsov G.G., Zernetskiy

P.V. and others.

Conflict develops for a multitude of reasons and

takes a variety of forms. It can arise due to individuals’

different needs, attitudes, or beliefs. Conflict tests each

relationship which person shares with another individ-

ual and that in so doing helps measure each relationship

effectiveness. Thus, conflicts have the ability to pro-

duce both highly constructive and highly destructive re-

lational consequences.

The major argument is that the general approach

recently developed for the study of difficulties in cross-

gender conflict communication [3, p. 3-5] can be ap-

plied to cross-gender communication overall. It is pref-

erable to think of the difficulties cross-gender commu-

nication as examples of gender differences in commu-

nication.

Conflict between people is an unpleasant fact –

and it is not necessarily a bad thing. In fact, a relation-

ship with frequent conflict may be healthier than one

with no observable conflict. David Johnson notes, “A

conflict-free relationship is a sign that you really have

no relationship at all, not that you have a good relation-

ship.” [8, p. 83]. Thus, to say there should be no conflict

is akin to saying people should have no relationships. If

a relationship is healthy, conflicts will occur regularly

and will be handled effectively.

It is sharing of conversational strategies that create

a feeling of satisfaction that accompanies a successful

conversation: the sense of being understood, being on

the same wavelength. Conversely, the lack of congruity

in conversational strategies creates an opposite feeling:

of dissonance, of not being understood.

It is widely recognized that conversational control

processes operate on the automatic level [2, p. 107-

120]. However, it is far from certain that awareness of

the existence of differences in communicative strate-

gies makes them less troublesome, since their operation

remains unconscious and habitual.

Sometimes people avoid conflicts, and the reasons

for this are numerous. They may feel that their under-

lying anger may go out of control if they open the door

to conflict. Thus, they may see conflict as an all-or-

nothing situation (either they avoid it altogether or they

end up in an all-out combative mode, regardless of the

real severity of the conflict), or they may find it difficult

to face conflict because they feel inadequate in general

or in the particular relationship. They may have diffi-

culty in positively asserting their views and feelings.

Children who grow up surrounded by destructive con-

flict may, as adults, determine never to participate in

discord. In this situation, the person may never have

learned that there are effective, adaptive ways to com-

municate in the face of conflict.

In the recent years, the issue of conflict gender

communication has been an area of study of many so-

ciolinguists. Among them are D. Tannen, W. Labov, J.

Coats, J. Pfeiffer, G. Delahunty, T. Gamble, S. Hybels

and others.

Different scientists consider the problem from dif-

ferent points of view.

Linguistic research of the late 70-s Arnovick L.K.,

Burress L., Ryabtsev N.K., was concerned with the fact

that interpretation of utterances in conversation often

differs radically from the meaning that would be de-

rived from the sentences in isolation. It can be often ob-

served that sociocultural goals, broadly called polite-

ness lead people to express opinions and preferences in

widely varying linguistic forms so that characteristic

choices with respect to indirectness give rise to the in-

dividual style of a person, and that an individual’s style

is a mixture of strategies that shift in response to shift-

ing situations. The forms of utterances in actual inter-

action can be seen as linguistic means of satisfying the

coexisting and often conflicting needs for negative face

(the need to be left alone) and positive face (the need to

be approved of by others) [1, p. 337-356]. As a result,

people often prefer to express their wants and opinions

off-record – that is, indirectly. This is natural, since in-

dividuals develop their patterns of behavior based on

innumerable influences, such as where they grew up,

ethnic background, religious or cultural affiliation,

class and the vast reservoir of personal experience and

genetic inheritance that makes each person's life and

personality unique. Nevertheless, seeing a pattern


against which to evaluate individual differences pro-

vides a starting point to develop not only self-under-

standing but also flexibility – the freedom to try doing

things differently if automatic ways of doing them do

not have entirely successful results.

According to Deborah Tannen, men and women

have almost completely different communicative

styles. In fact, she maintains that their languages are so

different that they might as well come from different

worlds [13, p.43]. In her book, You Just Don’t Under-

stand Tannen examines the conversational styles of

both genderes. She comes to conclusion that when

women have conversations, their goal is the language

of rapport- talk. This language is designed to lead to

intimacy with others, to match experiences, and to es-

tablish relationships. Men, however, speak report- talk.

In this type of speech the speaker’s goal is to maintain

status, to demonstrate knowledge and skills, and to

keep the centre- stage position [12, p.76].

In the book, That’s Not What I Meant! Deborah

Tannen has investigated the influence of the linguistic

differences of men and women on the relationships be-

tween genders. She has found that different expecta-

tions which men and women bring to interactions to-

gether with different conversational styles of males and

females cause misunderstanding and miscommunica-

tion between genders. “When styles differ, misunder-

standings are always rife. But if you know about lan-

guage differences, you can accept that there are differ-

ences in habits and assumptions about how to have

conversation, show interest, be considerate, and so on.

You may not always correctly interpret your partner’s

intentions. But the important thing is to know that what

seem like bad intentions may really be good intentions

expressed in a different conversational style” [12,

p.143].

Professor Labov W. in The Study of Language in

its Social Context looks at the differences in the lan-

guage forms both genders use. He has found that in

careful speech, women use fewer vernacular forms than

men use, and are more sensitive than men to the pres-

tige forms. He has also mentioned, “In case after case,

we find that women use the most advanced forms and

more of the newer linguistic forms than men do in their

casual speech” [11, p. 30-31]. In the end he comes to

conclusion that the gender differentiation of speakers is

a product of a positional state which is socially more

appropriate for one gender or the other [11, p.30-81].

Sociolinguist Hybels focused attention on the

structural differences of male and female language.

“Sometimes the gender of communicators affects not

only the meaning we give to their utterances but also

the very structure of those utterances”, he mentioned in

one of his works [7, p.84]. Hybels maintains that

women use more tentative phrases or qualifiers in their

speech than men do. “Women also tend to turn state-

ments into questions more often. They use more dis-

claimers and more tag questions”, he says.

John Pfeiffer agrees with Hybels adding that such

tendencies reveal women’s lack of confidence in their

own opinions, that they continually need approval, and

that they allow themselves to be bullied by men in con-

versations [7, p. 39]. Pfeiffer has also found that men

are in the lead of interrupting and prefer to play domi-

nant roles in conversations. He sums up, “Such patterns

could be changed; although the forces working to main-

tain gender roles are as diverse as they are powerful”

[7, p.39].

Sociolinguists Delahunty, Hybels and others ex-

plain the origin of the linguistic differences between

men and women. They say the differences start very

early in life. “Children learn to speak male or female

not long after learning to be male or female”, says De-

lahunty [6, p. 42-50]. “Children learn to speak gender –

specific language from the media and literature, from

their parents and peers”, adds Hybels [7, p.50].

Indirectness is a necessary means for serving the

needs for rapport and defensiveness, associated respec-

tively with Brown and Levinson's positive and negative

face. Rapport is the lovely satisfaction of being under-

stood without explaining oneself, of getting what one

wants without asking for it. Defensiveness is the need

to be able to save face by revoking in case one's con-

versational contribution is not received well – the abil-

ity to say, perhaps sincerely, I never said that, or that

isn't what I meant. [4, p. 56-289]. The goals of rapport

and defensiveness correspond to Lakoff's politeness

rules Maintain camaraderie and Don't impose [10, p.

35].

An individual learns conversational strategies in

previous interactive experience, but chooses certain

and rejects other strategies as inappropriate in a partic-

ular communicative situation. In other words, the range

of strategies familiar to the speaker is socially and cul-

turally determined, but any individual's set of habitual

strategies is unique within that range.

Coates’ research of the linguistic differences of

men and women seems to be the most comprehensive.

In her work Women, Men and Language the scientist

examines not only the different varieties of English

used by males and females. She explains why the gen-

der – specific language exists and where it comes from.

Coates has also demonstrated the significance of the

linguistic differences between men and women for both

genders.” Neither style is better in any absolute sense

than the other. Each style can be effective in specific

situations”, declares the researcher [5, p.65- 67].

Thus, the qualitative analyses of the sociolinguis-

tic literature together with our own observation prove

the importance of the issue under research. It is a topi-

cal problem nowadays as it concerns the process of

communication.

It is very important to know about the linguistic

differences between men and women and to study them

because it helps to communicate avoiding unnecessary

misunderstanding between communicators. It also ena-

bles the speakers to use the gender – specific language

to their favour and helps them feel comfortable about

speaking either male or female.

In the February 1979 issue of Sex Roles magazine

it was noted that how people express themselves in con-

flict situations is frequently more important than what

they disagree about. Sex Roles asked female readers

how they were most likely to behave when displeased

with their husbands and how their husbands were most

likely to behave when displeased with them. Readers


were queried as to whether they were most apt to “say

nothing, brood about it, hint they were unhappy, ex-

press their feelings, or start an argument.” They were

also questioned regarding the ways they handled

themselves when they did argue with their spouses. For

instance, were they most likely to leave the room, sulk,

sit in silence, swear, shout, hit out, cry or break things?

Survey results indicated that the most happily married

wives were those who responded that both they and

their husbands were able to reveal when they were dis-

pleased with each other, discuss it, and try to resolve

the problem in a calm and rational manner. They also

noted that they rarely, if ever, felt compelled to resort

to active aggressive fighting (swearing, shouting, hit-

ting out, crying, or breaking things) or to passive ag-

gressive fighting (leaving the room, sulking, or keeping

silent). Thus, it appears that avoiding conflicts, trying

to settle them prematurely, or prohibiting the discussion

of differences can lead to serious relationship problems

[9, p. 51-62].

Of the strategies available, only discussion, or lev-

eling can break impasses and solve difficulties. Thus,

the fate of any conflict is related to the employed com-

munication strategies. Conflict forces individuals to se-

lect from available response patterns in order to forge

an effective network of communication. An individual

can choose either disruptive or constructive responses.

To sum it up, conflict communication between gen-

ders is inherent to all societies and arises when two or

more interlocutors pursue incompatible objectives. A

dynamic process can lead to positive or negative

changes. Certain forms of conflict are essential for de-

velopmental changes, such as trying to resolve the

problem in a calm and rational manner.

References

1. Анцупов Ф.Я., Малышев А.А. Введение в

конфликтологию. Как предупреждать и разрешать

межличностные конфликты. Киев: «МАУП», 1996.

– 103с.

2. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика. –

Тамбов: «Изд-во ТГУ», 2000. – 123с.

3. Ейгер Г.В., Тарасова Е.В. Интенсифика-

торы высказываний // Вестник международного

славянского университета. Серия Фиология. – 2001.

– Т.4. – № 6. – С. 3-5.

4. Brown P. & Levinson, S. Universal in Lan-

guage Use: Politeness Phenomena. Questions and Po-

liteness: Strategies in Social Interaction. – New York,

Cambridge University, 1978. – P. 56-289.

5. Coates J. Women, Men and Language: A So-

ciolinguistic Account of Gender Differences in Lan-

guage. New York: «Addison Wesley Publishing Com-

pany», 2004. – 113p.

6. Delahunty J. Legal Arguments for Avoiding

the Jurisdiction. Minnecota: «University of St.

Thomas», 2004. – P.42-50.

7. Hybels S. Communicating Effectively. New

York: «McGraw-Hill», 1998. – P.39-84.

8. Johnson D.E., Postal P.M. Arc Pair Grammar.

Princeton: «Princeton University Press», 1980. – 195p.

9. Geise A. The Female Role in Middle Class

Women's Magazines // Sex Roles. Springer Nether-

lands // Sex Roles. – 1979. – Vol. 5. – №1. – P. 51-62.

10. Lakoff G., Johnson M., Philosophy in the

Flesh. The Embodied Mind and Its Challenge to the

Western Thought. New York: «Basic Books», 1999. –

624p.

11. Lakoff G. Language and Women’s Place. New

York: «Harper & Row», 1975. – 83p.

12. Tannen D. That’s Not What I Meant! How

Conversational Style Makes or Breaks Relationships.

Los Angeles: «N. Pico Blvd.», 1987. – 224p.

13. Tannen D. You Just Don’t Understand. New

York: «Univ. of California», 1995. – 118p.

MULTIPLE SEMANTICS OF BLACK AND WHITE IN ONLINE FASHION DISCOURSE (BASED ON

CHANEL FASHION STORIES)

Lukianets H.

PhD, Associate Professor

National University of Food Technologies, Kyiv, Ukraine

Abstract

The article presents multiple semantics of color terms black and white in Chanel online fashion discourse,

including wide range of meanings, namely colorless, monochromatic, dark vs light, contextual and gray shades.

Connection between color terms semantics and creation of brand image is established.

Keywords: color terms, contextual meaning, colorless, monochrome referential meaning

Color as one of the basic distinctive features of hu-

mans' visual perception of objects in the real world,

alone with texture, shape and size, provides people with

massive information about properties of things. Words

for naming colors in a language are usually called color

terms [4, p. 610] or color names [6, p. 129] and at pre-

sent are used both to refer to color as optical phenome-

non and nominate social categories associated with

color.

Despite numerous linguistic studies connected

with psychological [1, p. 134], cultural [9], political [5,

p.371], etc. perspectives of color terms use, multiple se-

mantics of black and white opposition in contemporary

online fashion discourse has not been studied yet. Con-

sequently, current research on the use of color terms in

online discourse of modern fashion industry seems to

be essential, as far as color itself and the words used to

nominate it in the fashion industry discourse often go


far beyond visual presentation of color as part of spec-

trum, and often acquire additional contextual meanings

or bear specially assigned message which speaks for a

brand. In other words, the terms for naming colors as

well as collocations of basic color terms with adjacent

adjectives start to convey special meaning and are im-

portant to study for understanding how semantics un-

dergoes changes in the language, depending on where

words are used and in what context or discourse. Thus

this article focuses on the meaning and role of basic

color terms, derived color names and collocations with

color terms which nominate black, white and their

shades and are used in online fashion discourse. The

aim is to identify contextual meanings of black and

white and group them in accordance with their func-

tions in discourse.

Methodology. We co-use two semantic theories –

reference and contextual – to identify semantics of

black and white in online fashion discourse.

Sematic reference theory [7] makes solid back-

ground for study of color terms. According to it, a word

is used to refer to an object or idea [ibid] so that there

is strict correlation between words and notions. It is

well-established belief that basic color terms, i.e. uni-

versal colors terms, which in English are represented by

a set of eleven words, namely black, white, gray, red,

yellow, green, blue, orange, purple, pink and brown

[ibid], initially had a lot to do with reference, as green

used to and still now represents grass, blue stands for

sky and red for blood. For example, collocation green

grass below describes color of lawn: The business mo-

gul shared a snap on Instagram standing in front of sky-

high blades of green grass in her native land (British

Vogue, December 09, 2019).

However, nowadays basic color terms go far be-

yond the idea of reference, as reference itself may differ

when uttered by different speakers in different situa-

tions [3, p. 481-563]. That is to say new meanings of

basic color terms appear as a result of sematic extension

especially when basic color terms collocate with nouns

or adjectives which modify them. For instance, canary-

yellow and grass-green in the following Vogue maga-

zine extract name bright hues of yellow and green

gems, based on their metaphoric similarity to a bird and

grass, An elegantly restrained bracelet is transformed

by a sweet-shop selection of canary-yellow and grass-

green tourmalines […] (British Vogue, July 22, 2019).

On the ground of reference and contextual semantic

theories we differentiate referential meaning of color

terms, when color terms are used without modifier and

name optical hue perceived physiologically by human

eyes, and contextual meaning, when under influence of

noun or adjective modifiers in discourse color terms de-

velop new semantics.

Let us now turn to black and white semantics in

Chanel fashion discourse. When conducting research,

we have analyzed online articles regarding winter-fall

2020 Chanel collection called “NOIR ET BLANC”,

and Métiers d’Art show “Paris-31 rue Cambon”, as

well as online description of cosmetic product range on

official website, in which we allocated black and white

usage and then studied their near context and meaning

they acquire in it. Consequently, color terms black and

white semantics thereinafter could be divided into five

groups, namely absence of color, monochrome, oppo-

sition of dark and light as implementation of referential

semantics, contextual semantics when combined with

adjectives, meaning of gray.

Colorless. One of Gabrielle Chanel famous quote

says “Women think of all colors except the absence of

color. I have said that black has it all. White too. Their

beauty is absolute. It is the perfect harmony” [8, p. 37].

These words prove that the designer related to black

and white as colors having no hue. If we take a step

back to look at basic color terminology, which helps to

define physical, i.e. optical properties of colors, four

key terms could be separated, namely hue (color), tint,

tone, shade. Hue represents specific color family and a

part of visual specter, such as green or red or blue; tint

describes addition of white to a hue, for example, light

yellow or whitish-blue; tone presents addition of gray to

basic hue, for instance, grayish-blue, while shade de-

notes mixture of hue with black, for example, dark-red

or intense-green. Regarding the above mentioned four

properties of color, even though black might be charac-

terized from the point of view of tint and tone, and

white can have tone or shade, both of them lack crucial

characteristic of a hue, so neither black or white can be

considered as a color. This is proved by lexeme color-

less in the following article extract: Chanel Beauty‘s

Fall 2019 “NOIR ET BLANC” makeup collection is

proof that monochrome tones don’t need to be boring.

Created with the symbolic black and white shades of

the Chanel logo in mind, the range features essential

colorless, yet glamorous pieces (Hyperbae,

29.07.2019). Accordingly, black and white dichotomy

stands aside from all other colors as they have no spe-

cific hue, thus in the world of fashion are often treated

as basic and colorless feature that is contrary to hue-

specified qualities of red, blue or green.

Monochrome. In addition to being colorless,

black and white are said to be monochrome, that is rep-

resenting different shades of a single color, not two [5,

p. 125]. Monochromatic semantics of black and white

in fashion discourse rises from the time of black-and-

white photography and cinematography technologies,

when camera sensors captured only shades of black on

the film, followed by post-processed images showing

perceived brightness (whiteness in case of black-and-

white photography) of objects on fashion illustrations.

Thus, color names black and white convey the meaning

of essential and fundamental, and a result symbolic and

not boring (see Hyperbae citation above).

The importance of monochromic feature for Cha-

nel brand image was additionally proved by “2009

Monochrome White Haute Couture” collection, which

was described by Karl Lagerfeld as “a linear and time-

less graphic interpretation. It’s like a starting point

for the story of this new era, […] This monochrome

collection is first and foremost a “game of lines and

shapes, […] Underneath the geometry and purity of

the cuts” (Chanel Official Website, 27.01.2009). The

color name white in articles related to this collection

convey universal for many languages semantics of

white as something new (starting point), eternal (time-

less) and clear (linear, purity). In other words, meaning

https://hypebae.com/tags/chanel-beauty

https://hypebae.com/tags/makeup

https://hypebae.com/tags/chanel


of color term white for Chanel in Monochrome White

Collection is grounded on psychological and archetyp-

ical associations with cleanliness, simplicity and eter-

nal goodness [8, p. 236]. Semantics of white as a new

beginning in this article is additionally proven by paper

theme of the collection, as paper, which is normally as-

sociated by present-day fashion discourse readers with

white color, is place to write new ideas: “That is why I

chose paper as the theme for the couture collection

this season. […] Everything begins on paper. Without

paper I would be lost!” (Chanel Official Website,

27.01.2009). Lexeme paper in this extract may be re-

garded as metonymic presentation of white color.

Dark vs light. Visual perception and differentia-

tion of monochromic black and white colors is often

correlated to semantic categories of darkness and light-

ness. It is no doubt that the most obvious sematic refer-

ences of color names black and white are night and day,

which serve as universal human prototypes of these two

colors respectively [2, p. 126].

However, in fashion discourse, especially Chanel

brand image, color name black is used without adjec-

tival or nominal modifiers denoting night, consequently

semantics of darkness is only implied and perceived so,

when contrasting with blight, the latter being nomi-

nated by color term white: STYLO YEUX

WATERPROOF eye pencils are included in contrasting

black and white colorways as well (Hyperbae,

29.07.2019). Color black and lexeme black respec-

tively, in Chanel stands for elegance: The journey be-

gins with black, a colour that up until 1926 was only

worn by servants and those in mourning before Coco

Chanel deemed it the colour of elegance. It accentuates

essential details or, as Coco would say, “reveals a

woman’s radiance” (Chanel Online Brand Book). Un-

like traditional understanding of black as color of serv-

ants’ clothes and mourning garment, semantics of black

in Chanel brand changes dramatically. Instead of nega-

tive connotation of sadness and poverty, the lexeme’s

black meaning shifts to the positive aspect, denoting

beauty and elegance, and is used to underline important

details (accentuates essential details). Surprisingly,

even though color name black has nothing to do with

light and usually represents darkness, in Chanel color

portfolio color term black acquires oxymoronic seman-

tics of illumination, i.e. light, as it assists to “reveals a

woman’s radiance”. One probable explanation of such

semantic deviation is illusion of brightness and lightens

created as a result if contrast between black garments

and white skin and accessories.

White color which is nominated by basic color

term white in online Chanel fashion discourse repre-

sents light, cleanliness and purity, similar to its mono-

chrome semantics, described above: Then comes white,

a colour that captures light, illuminates the face and

enhances beauty. A colour that signifies purity, as in

the beginning there was only white (Chanel Online

Brand Book). Reference to light in this discourse is ex-

pressed directly by noun light and verb illuminate, so

the importance of light which is embodied in white

color proves to be huge for brand image. What is more,

color name white possesses meaning of an initial and

only color, which gave rise to other shades.

Contextual semantics. In Chanel online fashion

discourse color names black and white often collocate

with adjectives, denoting brand’s interpretation of the

colors, thus are used not only to provide understanding

of these colors as brand ones to the readers, but also

give the vision of the brand itself and create its image.

Color terms black and white in this way acquire contex-

tual semantics, as the adjectives modifying them add

much to meaning of these color lexemes in the fashion

discourse, resulting in five semantic subgroups. The

first semantic shift is related to time, when adjectives

modern, classic and timeless characterize color terms

black and white relating to their durability and part of

brand’s history, meaning that these colors are there to

stay: Chanel captures this feature effectively on its

website's homepage, which opens with the Chanel dou-

ble C logo in the brand's classic black and white col-

ours (Online review, Luxury Fashion Branding:

Trends, Tactics, Techniques, 2016). The second group

of contextual meanings of color names black and white

stands for Chanel unique identity, as adjectives iconic,

symbolic, legendary, exclusive indicate uniqueness of

the brand: Chanel Beauty’s Fall 2019 “NOIR ET

BLANC” makeup collection […] Created with the sym-

bolic black and white shades of the Chanel logo in

mind, the range features essential colorless (Hyperbae,

29.07.2019). The third semantic group is connected

with brand’s ideality, when adjectives minimalistic,

absolute and nominal collocation perfect harmony

combined with color names black and white appeal to

the perfect quality, taste and style of the goods: Black

and white are the absolutes of CHANEL (Chanel Offi-

cial Website). The fourth contextual meaning added to

color terms black and white is beauty or brand’s esthet-

ics, when the color terms collocate with adjectives

glamorous, elegant, beautiful or related nouns: The

journey begins with black, […] Coco Chanel deemed it

the colour of elegance (Chanel Official Website). The

last but not the least contextual meaning of color names

black and white is connected with supernatural, as ad-

jectives mysterious, divine, innocent imply a might

connection with god: “Black and white are the abso-

lutes of CHANEL. There is something both deep and

mysterious yet divine and innocent about each”, said

Kristen Stewart (Fashion Gone Rogue, 15.08.2019).

To summarize, contextual semantics of color terms

black and white appears as a result of their collocation

of adjectives, which denote Chanel brand qualities and

unique features of its image.

Gray and silver. In addition to color names black

and white monochromatic Chanel pallet is represented

by shades of gray, which lie in between the two ex-

tremes, and are nominated by basic color name gray

and derived word silver: this collection explores the

two opposites and the nuances in-between them:

greys, browns and deep burgundies (Chanel Official

Website, Make-up section). Color terms gray and sil-

ver, being a part of black and white color range, pos-

sess the meaning of certain amount of light in online

fashion discourse and in the articles can collocated with

basic color names as well as with modifiers cooler

tones, sparkling: “Noir Suprême” palette […] is made

up of cooler tones of silver, white and matte black

https://hypebae.com/tags/chanel-beauty

https://hypebae.com/tags/makeup

https://hypebae.com/tags/chanel


(ibid). Color name gray in Chanel online fashion dis-

course is predominantly used for description of make-

up features, whereas garments are mostly black and

white.

All things considered, color names black and

white, paired with gray and silver, are used in Chanel

online fashion discourse with multiple semantics.

Meaning of these color terms range from colorless, to

monochrome, to separate colors when black and white

are used without modifiers. Yet additional meanings of

brand image appear when the color terms collocate with

opinion adjectives, presenting brand’s values and its

unique qualities.

References

1. Biggam, C.P., Kay, Ch. & Pitchford, N.

(2006). Progress in Colour Studies: Psychological as-

pects. John Benjamins Publishing Company, 237.

2. Goddard, C. (1998). Semantic Analysis: A

Practical Introduction. New York: Oxford University

Press, 921-927.

3. Kaplan, D. (1989). Demonstratives, in

Themes from Kaplan, New York: Oxford University

Press, 481–563.

4. Kay, P. & McDaniel, K. (1978). The Linguis-

tic Significance of the Meanings of Basic Color Terms.

Language, 54(3): 610–646.

5. Paulsen, G., Uusküla, M. & Brindle, J. (2016).

Color Language and Color Categorization, Cambridge

Scholars Publishing, 446.

6. Plumacher, M. & Holz, P. (2007) Speaking of

Colors and Odors. John Benjamins Publishing Com-

pany, 113-140.

7. Soames, S. (1988). Direct Reference, Proposi-

tional Attitudes, and Semantic Content, in Propositions

and Attitudes, Oxford: Oxford University Press, 197–

239.

8. Springer, K. (2019). I Am My Brand: How to

Build Your Brand Without Apology. Bloomsbury Pub-

lishing, 304.

9. Stanlaw, J. (2018). Language, Culture, and

Society: An Introduction to Linguistic Anthropology,

Routledge, 466.

ЛИЧНЫЕ РУССКИЕ ИМЕНА: СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ

Макрянская Ю.А.

Студент

ФГБОУ ВО

«Российский государственный

социальный университет»

Россия, г. Москва

PERSONAL RUSSIAN NAMES: MODERN TRENDS

Makryanskaya Yu.

Student

FGBOU VO

Russian State

Social University

Russia, Moscow

Аннотация

В статье представлен анализ современных личных имен на материале русского языка. Механизм вы-

бора личного имени связан с рядом тенденций.

Abstract

The article presents an analysis of modern personal names based on the material of the Russian language. The

mechanism for choosing a personal name is associated with a number of trends.

Ключевые слова: личные имена, антропонимы, антропонимика, тенденция.

Keywords: personal names, anthroponyms, anthroponymy, trend.

Логика развития науки о языке определила

сферу интереса современных лингвистов, посте-

пенно нарастающий крен в сторону антропоцен-

тризма вывел на первый план языковые феномены,

связанные с человеком. Одним из таких феноменов

является личное имя. Личные имена - антропонимы

представляют собой область ономастики. Известно,

что антропонимы «представляют собой систему,

для которой характерна повышенная нестабиль-

ность» [Сальмон, 2002]. Самой нестабильной, на

наш взгляд, является именно область личных имён

со всеми их формами и модификациями, поскольку

наборы онимов, собранные в разные исторические

срезы, на разных территориях, в разных социумах и

возрастных группах, существенно отличаются на

коннотативном уровне (коннотации оценочности,

нормативности, эмоциональности, экспрессивно-

сти, а также документальности, разговорности,

жаргоничности, архаичности, заимствованности,

социальности, популярности, национально-куль-

турной окрашенности и т. д.). Недаром формы лич-

ных имён, их образование и функционирование в

разных социальных группах привлекали внимание

многих учёных [Ганжина, 2009].

Н. И. Формановская отмечает, что личное имя

несет несколько понятийных опор для того, чтобы


приписать ему элементы значения, свойственные

полноценному слову. Это предметность, отдель-

ность /индивид/, одушевленность, личность /чело-

век/, пол /мужчина, женщина — для большинства

русских имен/, возможно, возраст — для некоторых

форм имени /Танюша, скорее, не для старого; Пет-

ровна не для ребенка/ [Формановская 2007, с. 219].

«Имена собственные – это всегда специфиче-

ские реалии, относящиеся к фоновой лексике. Оно-

мастические реалии – особая знаковая подсистема,

динамично реализующаяся в различных лингвоэс-

тетических и лингвостилистических подсистемах.

Основным параметром этой подсистемы является

бóльшая (по сравнению с нарицательной лексикой)

зависимость от социокультурных обстоятельств.

Ономастика соотносится с системой культурно

маркированных ценностей и представлений, усваи-

ваемых в процессе приобщения к соответствующей

лингвокультуре» [Ражина, 2007].

Рассматривая систему выбора имени на совре-

менном этапе, мы прослеживаем определенную

тенденцию, которая заключается в популярности

или непопулярности определенных личных имен.

Своеобразная мода на имена является специфиче-

ской реалией, объединяющей в себе элементы оно-

мастической семиотической подсистемы, представ-

ленной в первую очередь популярными личными

именами.

Популярные личные имена как языковые

знаки, неотделимые от соответствующей лингво-

культуры и процессов коммуникации, приобретают

прагматическую значимость, выражающуюся в

способности передавать различные типы оценок.

«Новые единицы из сферы искусственной онома-

стики под влиянием экстралингвистических усло-

вий, в том числе под воздействием таких категорий,

как «мода» и «престиж», быстро минуют стадию

агнонимов и превращаются в прагмемы» [там же].

Если до XX века выбор имен определялся спе-

циальными списками имен, узаконенных религией,

то позже, когда церковь была отделена от государ-

ства, выбор имен стал определяться только желани-

ями и вкусами граждан. Во время Октябрьской Ре-

волюции 1917 года появились такие синтетические

имена, как Ким (сокращение: Коммунистический

интернационал молодежи), Октябрина, Владлен (от

Владимир Ленин), Даздраперма (Да здравствует

Первое Мая). Особо патриотичные родители могли

назвать близнецов Рево и Люцией. Таким образом

граждане при выборе имен старались передать зна-

чимость и эпохальность событий 1917 года.

В художественной литературе также приво-

дятся примеры того, как родители называют детей,

следуя модным тенденциям и используя модные

понятия: «Все знали, что такое индекс Доу-

Джонса, а одна семья из Калифорнии, когда у них

родились двойняшки, назвала мальчика Доу-Джон-

сом, а девочку – Индекс» [Вишневский, 2011].

В современном обществе при выборе имен

наметилось ряд тенденций: следование массовой

моде на имена (Полина); предпочтение редкому

имени, что позволяет выйти за рамки общепризнан-

ных правил (Устин); выбор имени, связанный с се-

мейными традициями (отметим случаи, когда в се-

мье все мальчики носили имя Александр); нарече-

ние ребенка согласно церковному календарю (Ни-

колай, Ольга); учет значения имени (Татьяна -

устроительница). Что касается редких имен, то по-

лагаем, данная тенденция связана со статусностью

– чем выше родители намерены позиционировать

себя и своего ребенка, тем изысканнее подбирают

ему имя собственное. С помощью метода количе-

ственного анализа, мы определили, что в России

наиболее популярными именами в 2018 году счита-

ются: А) женские имена: Полина, Ксения, Аида,

Эмма, Арина, Анастасия, Аделина, Есения, Анже-

лика, Надежда, Валерия, Виолетта, Софья, Мария,

Елизавета, Дарья, Лиана, Ульяна; Б) мужские

имена: Ярослав, Радомир, Ростислав, Роман, Иван,

Дмитрий, Никита, Елисей, Мирослав, Михаил, Ан-

дрей.

С позиции ономастики выделяют имена массо-

вого и ограниченного распространения, которые

ономасты называют именами высокой и низкой ча-

стотности. Со временем они мигрируют из одной

группы в другую. Например, в России употребле-

ние имени Настя до 1966 года было не частотно, к

1976 году так называли уже по 24 девочки из каж-

дой тысячи, в 1983-м — 43девочки, а в 1988-м —

52. Популярные (высокочастотные) когда-то имена

(Настя, Максим, Артем) сегодня воспринимаются

родителями как традиционные русские имена, а не

заимствованные антропонимы из греческой, рим-

ской и персидской культур. При рассмотрении воз-

действия имен высокой частотности на сознание

слушателя стимул-реакция как правило нейтраль-

ные, немаркированные: «Про него говорили – «хо-

роший парень». При этом никто не мог вспомнить,

чем же он хорош. Вроде нормальный, как все. У

него было все, как у всех. Обычный менеджер сред-

него звена. Со среднестатистическими знаниями.

В фирме средней руки. С зарплатой среднего

класса. Даже имя у него было среднеобыватель-

ское – Сергей Иванов. Хотя оно ему подходил – он

был среднего роста, без особых примет. Никто и

не помнил, как он выглядит. И имя не сразу вспоми-

налось. Все помнили, что-то распространенное –

Сережа, Саша…» [Трауб, 2008].

Лингвисты отмечают, что имя может вызывать

ряд ассоциативных связей, например, с представи-

телями генеалогического древа семьи, с извест-

ными историческими деятелями, с людьми, пречис-

ленными к лику святых. Фактически в ряде случаев

имя выступает в качестве прецендентого имени,

выбор которого может определяться географиче-

ским фактором, например, Одиссей, если человек

родился и живет в Одессе; Борис и Глеб – имена

святых; а если на протяжении нескольких поколе-

ний в семье мужчины по имени Николай занима-

лись столярным делом, то это имя для семьи будет

связано с такими словосочетаниями как «вытачи-

вать изделия из дерева» и «исторические русские

корни».

Приведем точку зрения М. В.Горбаневского,

согласно которой имена детям даются, исходя из

http://www.polezno.com/name/13




















вкусов родителей, на которые во многом влияет об-

разование [Горбаневский, 1987]. Представители та-

ких типов личности, как фамильярно-разговорный,

просторечный и народно-речевой в процессе вы-

бора имен отдают предпочтение именам героев те-

левизионных сериалов, популярных фильмов и те-

лепередач, в то время как представители элитар-

ного, среднелитературного и литературно-

разговорного типов предпочитает имена героев

классической и современной литературы. С другой

стороны, отсутствие у имени шлейфа излишней по-

пулярности может также стать причиной «взлета»

каких-то имен в наши дни. Имя София, не имевшее

такого массового распространения в России, как

связанные с ним Вера, Надежда и Любовь, вышло

на пик моды, когда людям захотелось покоя. Быто-

вая форма этого имени — Соня — предполагает

спокойный нрав ее владелицы. В европейских стра-

нах наоборот, нами не обнаружено имен, тожде-

ственных русским Вера, Надежда, Любовь, в том

время как имена София и Софи широко распростра-

нены.

В России появилась тенденция нарекать ново-

рожденных двойными именами, с дефисом или без.

Здесь нужно отдельно отметить полюбившуюся в

России Анну-Марию и Юлианну. Анализ русских

антропонимов в диахроническом аспекте показал,

что традиции имянаречения у славян предполагали

2 этапа. При рождении ребенка, ему давалось имя

согласно принятым традициям и влияния на тот мо-

мент природных сил. А при достижении возраста

10-12 лет, т.е. в период инициации, ему давалось

взрослое имя, исходя из предрасположенностей к

формированию будущей жизни и от склонностей,

которые в нём развивались

[http://www.semarglfire.com/sections/178]. В обиход-

ном представлении детей нарекали двумя именами:

одно имя было мирским, а другое - «для домаш-

них». Это было связано с религиозными обычаями:

наделением человека несколькими ангелами-хра-

нителями. В советское время в силу ряда идеологи-

ческих факторов ЗАГСы сопротивлялись таким

именам как Анна-Мария, даже появившимся в ин-

тернациональных браках. Существуют имена, ко-

торые выстапуют в форме двойных имен, но при де-

тальном рассмотрении являются единым полным

именем: Анналена, Анкристин. Тем не менее двой-

ные имена в России до сих пор не получили широ-

кое распространение. Они плохо сочетаются с рус-

скими отчествами и фамилиями, не имеют потенци-

ала к образованию уменьшительно-ласкательных

форм. Они необычны для русского массового со-

знания, но в европейских странах двойные имена

достаточно популярны.

Таким образом, мы установили, что личное

имя является областью изучения антропонимики.

Имянаречение определяется рядом факторов, среди

которых выделяются: следование массовой моде на

имена; предпочтение редкому имени, что позволяет

выйти за рамки общепризнанных правил; выбор

имени, связанный с семейными традициями; наре-

чение ребенка согласно церковному календарю;

учет значения имени.


1. Сальмон Л. Личное имя в русском языке:

Семиотика, прагматика перевода. -М.: Индрик,

2002. С. 7.

2. Ганжина И.М. Функционирование личных

имен и их форм в речевой культуре современных

школьников // Вестник славянских культур.

Москва, 2009. – №4. С. 53 – 58.

3. Формановская Н.И. Избранные статьи раз-

ных лет (юбилейный сборник). — Москва, 2007.

332 с.

4. Ражина В.А. Ономастические реалии:

лингвокультурологический и праг-матический ас-

пекты: автореф. дис. … канд. филол. наук. Красно-

дар, 2007. 24 с

5. Ружина В.А. Ономастические реалии:

лингвокультурологический и Вишневский Я.Л. Би-

кини. - АСТ, Астрель, 2009. 544 с.

6. Трауб М. Оно того стоило / Истории

любви: [сб]. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. – 348.

7. Горбаневский М.В. В мире имен и назва-

ний. 2е изд., пераб. и доп. - М.: Знание, 1987. – 208

с.

8. Имянаречение по-славянски // Братство

круга хранителей древних знаний священного Се-

маргла. [Электронный ресурс]. URL:

http://www.semarglfire.com/sections/178 (дата обра-

щения: 04.04.2019).


ADAPTIVE TESTING MODEL BASED ON IRT TECHNIQUES

Maslova О.,

Candidate of philosophical sciences, Docent of the Department of Foreign Languages for Technical Spe-

cialties, Reshetnev Siberian State University of Science and Technology

Kuklina A.

Senior lecturer of the Department of Foreign Languages for Technical Specialties, Reshetnev Siberian State

University of Science and Technology

Abstract

The paper presents a model of adaptive testing. The model can improve the accuracy of testing the students’

knowledge of foreign languages due to different degrees of its difficulty. That allows more accurate assessment of

subject knowledge during the procedure of computer-based testing. The article describes the algorithm of testing.

Conclusions on test parameters are made. The model can be widely applied when testing students’ knowledge of

foreign languages.

Keywords: adaptive testing model, level of knowledge, algorithm of testing,

Currently, various new approaches to studying

foreign languages are increasingly being used in the ed-

ucational process. As these approaches show great effi-

ciency in practice, they deserve attention. At the same

time, teaching methods that are as close as possible to

the internal needs of the learners, to their usual way of

interacting with the outside world become more and

more popular. Modern students are computer literate,

so it would be a mistake not to take this fact into ac-

count. Most areas of human activity are computerized;

information and telecommunication technologies are

widely spread in everyday reality. The use of such tech-

nologies and various technical teaching aids in the pro-

cess of teaching foreign languages allows for the inten-

sification of the process, its optimization and restruc-

turing for significant savings and more rational use of

teaching time. The teaching process itself is changing

as well: it becomes more diverse, vibrant, saturated;

motivation increases and the students’ interest in stud-

ying the subject grows as the modern generation of stu-

dents gets acquainted with computer and computer

technologies quite early. Teachers of foreign language

departments should take this state of affairs into ac-

count. In this regard, the development of teaching ma-

terials, planning classes and the organization of educa-

tional and non-educational activities of students taking

into account these peculiar characteristics of today's

students is an urgent task.

Such computer technology as testing is most fre-

quently used in modern practice of teaching a foreign

language. When testing is carried out regularly it per-

forms both a teaching function and a monitoring one.

But, unfortunately, this method has a significant draw-

back - the loss of an individual approach to each stu-

dent, as a teacher is not able to objectively assess the

degree and quality of assimilation of the material being

tested.

Models of adaptive testing in which the tasks dif-

ficulty varies depending on the correctness of students’

answers are progressive and most interesting for re-

search. They can help to eliminate the problem men-

tioned above.

This paper presents an adaptive testing model us-

ing the IRT apparatus (Item Response Theory, known

as the mathematical theory of pedagogical measure-

ments in Russian literature). This model can help de-

velopers of testing systems and teachers who actively

use testing technologies in training.

The IRT apparatus, in particular, the one-parame-

ter Rush model (Rasch Measurement Model) [1] is used

to assess the difficulty of tasks and the level of students’

knowledge. The IRT model has several advantages

over the classical theory of tests. Firstly, the model uses

quantitative methods for assessing the students’

knowledge and the difficulty of tasks. Secondly, the

model is linear, which allows the use of mathematical

statistics to analyze the results. Thirdly, the assessment

of the tasks difficulty does not depend on the students’

level of knowledge, just as the assessment of the level

of students’ knowledge does not depend on the choice

of test tasks. Fourth, it is possible to obtain an assess-

ment of the level of students’ knowledge on a sample

of test items, and not on the full set, which allows the

use of IRT in adaptive testing.

The main variables of the one-parameter Rush

model are the level of students’ knowledge Θ and the

difficulty of task β. The argument of the student’s suc-

cess function in response to the test task is the differ-

ence Θ-β. According to the Rush model, the function

connecting the student’s success with the level of their

preparedness and difficulty of the task has the follow-

ing form:

)(

)(

1)|()|(

e

ePP (1)

The higher the students’ level of knowledge Θ is,

the higher the likelihood of success in a given task is.

At points Θ = β, the probability of a correct answer is

0.5. That is, if the difficulty of the task is equal to the

level of students’ knowledge, then they are equally

likely to cope or not cope with this task.

Next, we consider an algorithm for obtaining the

values of Θ and β. Let Q be the individual score of a

student (the number of correct answers), M is the total

number of answers given by a student, R is the number

of correct answers given by a group of students to the

test, and N is the total number of answers given to the

test. Then the initial values of the students’ level of

knowledge and the level of difficulty of the tasks are

calculated by the following formulas:


QM

Q

ln0 (2)

RN

R

ln0 (3)

Then the values of Θ0 and β0 are transferred to a

single interval scale of standard estimates. For this, it is

necessary to calculate the average and unbiased estima-

tion of variance over the sets Θ0 and β0. Let V be an

unbiased estimate of variance in the set Θ0, and U be an

unbiased estimate of variance in the set β0. and

are mathematical expectations of Θ and β, respectively.

Correction factors are determined by the following for-

mulas [2]:

35,81

89,21

UV

U

CQ

(4)

35,81

89,21

UV

V

C

(5)

Θ and β in a single interval scale are calculated by

the following formulas:

0 QC (6)

0 C (7)

Let us consider an example of calculating the pa-

rameters Θ and β for a group of eight students (N = 8)

based on the results of the answer to 10 test tasks (M =

10). The initial response matrix is presented in a binary

form (table 1), i.e. 1 corresponds to a successful com-

pletion of the task by students, 0 - to an unsuccessful

one.

Table 1

The matrix of calculating the values of Θ and β

№ surname 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Q Θ0 Θ

1. Volkov 1 1 0 0 1 0 0 0 1 1 5 0 0.051

2. Gusev 0 0 1 0 1 1 0 0 0 1 4 -0.405 -0.387

3. Popov 0 1 1 0 1 1 1 0 0 1 6 0.405 0.489

4. Isaev 1 0 1 1 0 0 0 0 1 0 4 -0.405 -0.387

5. Kulikov 1 1 0 1 0 1 1 1 0 0 6 0.405 0.489

6. Lebedev 1 0 0 1 0 0 0 1 1 0 4 -0.405 -0.387

7. Orlov 1 0 0 0 1 1 0 0 0 1 4 -0.405 -0.387

8. Sopov 1 0 1 1 1 1 1 0 1 1 8 1.386 1.548

R 6 3 4 4 5 5 3 2 4 5

β0

1.0

99

-0.5

11

0

0

0.5

11

0.5

11

- 0

.51

1

-1.0

99

0

0.5

11

β

1.2

58

-0.4

79

0.0

72

0.0

72

0.6

23

0.6

23

-0.4

79

-1.1

14

0.0

72

0.6

23

We can distinguish a number of statements about

the values of Θ and β:

for Θ > β, the probability that the student will

cope with the current task is higher than ½ (the greater

the difference between Θ and β is, the closer the prob-

ability is to 1);

for Θ < β, the probability that the student will

cope with the current task is lower than ½ (the greater

the difference between Θ and β is, the closer the prob-

ability is to 0);

for Θ = β, the probability that the student will

cope with the current task is 0.5.

To apply the one-parameter Rush model for adap-

tive testing, it is necessary to carry out initial training

of the system. For this, a group of students with a dif-

ferent level of knowledge in the study area, presumably

10 people, is selected to achieve a sufficient level of

differentiation of test tasks according to difficulty (M =

10). Let us consider the main stages of the initial train-

ing procedure of the system.

1. A scale for assessing the knowledge of a student

is selected. Since the testing model is being developed

to test the student’s knowledge of a foreign language, a

five-point rating scale is recommended (unsatisfactory,

satisfactory, good, and excellent). Thus, we get 4

groups of test tasks according to difficulty level.

2. After selecting a rating scale, a base of questions

is compiled for the study area, and students are invited

to take the test. According to the results of the passage,

the difficulty estimate of each task βj is calculated.

3. It is recommended to adjust the base of ques-

tions, namely:

to exclude tasks that not a single student could

do, and tasks that all students did (these tasks carry little

information about the students’ level of knowledge in

the study area);

with a sufficiently large deviation of the aver-

age value of the difficulty level of the tasks from 0,

it is necessary to add questions to the database; at


0 it is necessary to add “difficult” questions, and

at 0 it is necessary to add “easy” questions.

When is close to 0, the set of test tasks is considered

balanced.

4. Then, using the obtained estimate of the diffi-

culty of the test tasks β, it is necessary to divide the

tasks into 4 groups of difficulty. In this case, the divi-

sion is performed in one of two ways:

the interval is divided into 4 equal sub-inter-

vals;

the interval is divided so that in each group

there is an equal number of questions.

Each difficulty group is characterized by the min-

imum and maximum value of the task difficulty within

the given group.

If the first method of division is used, it is desira-

ble that each group have a sufficient number of ques-

tions to assess the knowledge of the students.

Let us consider now the testing algorithm that is

offered to the students. We introduce the notation: X is

the number of tasks issued; Y is the number of correct

answers given by the students; Θ is the current level of

preparation of the students; i is the number of the cur-

rent step; R is assessment of the student (unsatisfactory,

satisfactory, good or excellent); G is a group of diffi-

culty, g is a test question. Also, to describe the algo-

rithm, it is necessary to introduce the concept of the

critical number of questions Xcrit - the number of ques-

tions for the difficulty group to which the subject must

answer (without changing the difficulty group) in order

to rate him R. The value of Xcrit depends on the total

number of questions in the database and in each diffi-

culty group and on the time of testing; at the initial stage

it is determined by the teacher. In order to avoid con-

stant changes in difficulty levels when alternating cor-

rect and erroneous answers of the students, we intro-

duce the variable η - the coefficient of correct answers

to maintain the level of difficulty (varies from 0 to 1),

also determined by the teacher. It is recommended at

the initial stage to use the value η = 1/3.

Initial data of the algorithm: i = 0; 0 = ; Y0

= 0; X0 = 0. The initial difficulty group G0 = G ( 0) is

the set of questions included in the difficulty group con-

taining the value 0.

The procedure for assessing the level of students’

preparation:

1. The task is selected from the current group of

difficulty of questions gi Gi and is offered to a student

to answer.

2. With a successful response of a student, the

number of correct answers increases.

3. The number of tasks given increases, the task

given is excluded from the set of tasks for this student.

4. A new level of preparation of test i is calcu-

lated according to the Rush model as previously de-

scribed.

5. The group of difficulty is calculated depending

on the value of i. Belonging of i to the difficulty

group is determined by comparing the value of i with

the maximum and minimum values of the difficulty of

the tasks for each difficulty group. If i>= βmin(Gk)

and i i< βmax(Gk), then Gi = Gk (k is the enumeration

index for all difficulty groups, k varies from 1 to 4).

6. If the difficulty group has changed, the number

of tasks given exceeds the ηth part of Xcrit and the new

difficulty group is greater than the maximum (grade 5)

or less than the minimum (grade 2), then the grade is

given in accordance with the difficulty group in the pre-

vious step (5 or 2 )

If the difficulty group has changed, the number of

tasks given exceeds the ηth part of Xcrit and the new

group of difficulty is not more than the maximum

(grade 5) and not less than the minimum (grade 2), then

the number of questions and correct answers is reset to

zero and we return to step 1.

8. If the difficulty group has changed, and the

number of tasks given does not exceed the ηth part of

Xcrit, then the difficulty group returns to the previous

value (changes are not accepted).

9. If the difficulty group has not changed, the num-

ber of critical questions has not been exceeded and the

current difficulty group contains at least 1 more ques-

tion, then we return to step 1.

10. If the difficulty group has not changed, but the

number of critical questions has been exceeded, or all

questions of the current difficulty group have already

been given to the tested student earlier, then a grade is

given in accordance with the current difficulty group.

After the students answer the current question, the

results should be stored in the database for calculating

i.

The Rush model also allows changing the diffi-

culty level of tasks depending on the results of the test.

It is recommended to save the results of the answers of

each student, and after the whole group passes the test,

calculate the new difficulty levels of tasks β for all

questions that were given to one or more students.

After adjusting the β values, it is necessary to cal-

culate the average level of preparation of the students

again. Then groups of difficulty are re-formed. It is pos-

sible that some tasks will change the difficulty group.

There is also the possibility of adding new questions to

the database, preferably in small groups. Otherwise, it

will be necessary to perform the system retraining pro-

cedure to balance the level of difficulty of the tasks. In

case of single additions, new added questions are as-

signed an average level of difficulty.

Thus, the adaptive testing procedure based on the

IRT model which is proposed in the work is aimed at

solving the problem of losing an “individual approach”

when conducting automated testing of students in a for-

eign language. The total number of questions in as-

sessing the knowledge of students as a whole will de-

crease, the students will be offered tasks with decreas-

ing or increasing difficulty, depending on the answers

received. Moreover, if the students’ answers are unsta-

ble, then the number of questions asked within one

level of difficulty will be higher than the average one,

which will provide a more accurate picture of their level

of knowledge of a foreign language, which, in its turn,

will improve the quality of training.


References

1. Devterova Z.R. [Novye informacionnye

tehnologii v prepodavanii inostrannogo jazyka v

VUZe]. Vestnik Adygejskogo gosudarstvennogo uni-

versiteta. 2006, no. 4, pp. 157-159. (In Russ.)

2. Shermatov Sh. M., Gaforova M. S.

[Ispol'zovanie komp'juternyh tehnologij I metodov

obuchenija v prepodavanii gumanitarnyh disciplin].

Vestnik TGUPBP. 2012, vol. 51, no. 3, pp. 262-267. (In

Russ.)

3. Maslova O.V., Medvedeva T.E., Pjatkov A.G.

[Trudnosti ispol'zovanija online-testirovanija kak

formy kontrolja znanij]. Gdan'sk, Sbornik «Tendencii,

narabotki, innovacii, praktika v nauke», 2014, pp. 124-

128. (In Russ.)

4. Avensov V.S. [Item Response Theory: Osnov-

nye ponjatija I polozhenija]. Pedagogicheskie izmeren-

ija, no. 2, 2007. pp. 3-28. (In Russ.)

5. Avensov V.S. Osnovny eponjatija i polozhenija

matematicheskoj teorii izmerenij (Item Response The-

ory) [Main definitions and conception of mathematical

measurement theory (Item Response Theory)]. (In

Russ.) Available at: http://testolog.narod.ru/The-

ory60.html (accessed 01.09.14)

6. Management site [Ispol'zovaniemodeliRasha v

perescheteballovEGJe]. Available at: http://ba-

guzin.ru/wp/?p=3370 (accessed 27.08.14)

7. Kim V.S. Testirovanie uchebny hdostizhenij

[Testing of educational progress]. Ussurijsk, Iz-

datel'stvo UGPI, 2007, 214 p.

8. Official site of Rasch analysis method. What is

Rasch Analysis. Available at: http://www.rasch-analy-

sis.com/rasch-analysis.htm (accessed 27.08.14)

9. Nordin A.R., Ahmad Z.K, Lei M.T., Examining

Quality of Mathematics Test Items Using Rasch

Model: Preliminary Analysis // International Confer-

ence on Education & Educational Psychology

(ICEEPSY 2012), Vol. 69, 24 December 2012. –

P.2205-2214.

10. Malcolm J.R. Estimating Item Characteristic

Curves. Applied psychological measurement, vol. 3,

no. 3, 1979, pp. 371-385.

11. Dodeen H. The relationship between item pa-

rameters and item fit. Journal of Educational Measure-

ment, vol. 41, 2014, pp. 261-270.

12. Wright B.N., Masters G.N. Rating Scale Anal-

ysis: Rasch Measurement. USA, Ill, Chicago, MESA

Press, 1982, 206 p.

13. Chelyshkova M.B. Teorija I praktika kon-

struirovanija pedagogicheskih testov [Theory and prac-

tice of educational test construction] Moscow, Logos,

2002, 432 р.

14. Wagner-Menghin M., Preusche I., Schmidts

M. The Effects of Reusing Written Test Items: A Study

Using the Rasch Model. International Scholarly Re-

search Notices, vol. 2013, 2013, pp.7-

15. Lukman N., Ibrahim N., Utaberta N., Has-

sanpour B. Rasch Modeling Analysis in Assessing Stu-

dent’s Ability and Questions Reliability inArchitecture

Environmental Science Examination. Journal of Ap-

plied Sciences Research, vol. 8(3), 2012. pp. 1797-

1801.


ТРАДИЦІЙНЕ І МОДЕРНІСТСЬКЕ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ МАЛОЇ ПРОЗИ РОМАНА

ІВАНИЧУКА

Колядич Ю.В.


кафедри методики навчання іноземних мов



Поляруш Н.С.

кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри української літератури



Ткаченко В.І.





Хоцянівська І.В.


кафедри історії та культури України



ROMAN IVANYCHUK’S SHORT STORY GENRE: TRADITIONAL AND MODERN

PECULIARITIES OF THE ARTISTIC LANGUAGE

Koliadych Y.,

the candidate of philology sciences, senior teacher,

the chair of foreign languages teaching methods


Poliarush N.,


head of the departmen of Ukrainian Literature Chair


Tkachenko V.,

the candidate of philological sciences, the associate professor

of the Ukrainian Literature Chair


Khotsianivska I.


of the Ukrainian Culture and History Chair


Анотація

У статті з’ясовано особливості художньої мови малої прози Романа Іваничука. Визначено роль та зна-

чення у художніх текстах архаїзмів, історизмів, проаналізовано лексичний склад новел та оповідань, фо-

ніку творів.

Abstract

The artistic language peculiarities of Roman Ivanychuk’s short stories are defined in the article. The role and

definition of archaisms and historicism are also revealed. The lexis of novels, short stories and composition’s

phonics are analyzed there.

Ключові слова: мала проза, новела, історизми, метафори, епітети, порівняння.

Keywords: short stories, novel, historicism, metaphors, epithets, comparisons.

Творчість Романа Іваничука – автора історич-

них романів «Мальви», «Журавлинний крик», «Че-

твертий вимір», «Шрами на скалі», «Орда» посідає

чільне місце в історії української літератури ХХ

століття. Дослідження витоків романної творчості

вимагає ретельного вивчення його малої прози,

якою автор розпочинав своє життя в літературі. Ак-

туальність нашого дослідження вбачається із то-

чки зору формування особливостей ідіостилю про-

заїка на початковому етапі його творчості, і у

зв’язку з самодостатністю малої прози автора як ці-

кавої сторінки української новелістики. Зберігаючи

вірність літературній традиції, Р. Іваничук-новеліст

майстерно поєднав її з оригінальністю власного

творчого голосу.


Як відомо, його мала проза гармонійно впліта-

ється в естетичне поле, де перебувають новелісти-

чні шедеври Гр. Тютютнника, В. Шевчука, Є. Гу-

цала, Н. Бічуї. На перші новели Р. Іваничука схва-

льно відгукнулися М. Рильський, І. Вільде, М.

Яцків, його колеги по перу, зокрема, Н. Бічуя, Є.

Гуцало. Новелістику Р. Іваничука ретельно дослі-

джували відомі літературні критики М. Ільницький,

М. Слабошпицький та ін. Дослідження поетики ху-

дожньої мови письменника – предмет окремої мо-

нографії.

Мета статті зводиться до аналізу художнього

мовлення Р. Іваничука-новеліста з погляду лексич-

ного складу, тропів, стилістичних фігур, фоніки і

ритму, що відіграють важливу роль у поліфонічній

поляризованій багатоголосій картині малої прози Р.

Іваничука.

Диференціюючи лексику художнього мов-

лення, І. Качуровський застосував до неї три ви-

міри: темпоральний, територіальний і соціально-

культуральний [7, с. 233]. У першому випадку мова

йде про архаїзми, історизму та неологізми; у дру-

гому – про діалектизми; у третьому мовиться про

соціолекти. Ці три виміри актуалізуються на мов-

ному матеріалі малої прози Р. Іваничука.

Закономірно, що значна частина архаїзмів та

історизмів міститься в історичній белетристиці пи-

сьменника. Історичні оповідання Р. Іваничука по-

будовані на історичному матеріалі з історії України

та Росії ХVІІІ ст. часів Катерини другої. По-перше,

вживання цієї яскраво стилістично забарвленої ле-

ксики зумовлено тематично; по-друге, оприявнення

тієї, а не іншої її групи диктується розвитком сю-

жету. Дія оповідань розгортається переважно в по-

коях царських вельмож, відомих літераторів, іноді

– на полі битви, в дорозі, в шинку чи на сільській

вулиці, але в кожному разі в фокусі уваги особи

дворянського стану чи ґрунтовної освіти. Найбі-

льшу групу історизмів складає лексика на озна-

чення військових і придворних звань Російської ім-

перії (прем’єр-майор, генерал-аншеф, підпоручик,

поручик, обер-аудитор, фельдмаршал, поліцмейс-

тер, капрал, джура, вахмістр, фельд’єгер, паж,

статс-секретар), транспортних засобів або візничих

(ридван, диліжанс, фаетон, машталір, кибитка). Чи-

сельно досить велику і частотно вагому групу утво-

рюють історизми на позначення одягу: каптан, епо-

лети, ліврея, сурдут, опанча, жабо, каптур, корсе-

тка. Чисельно меншу групу становлять архаїзми:

верста, спудей, вакації і рекреації (старовинна назва

канікул в українських студентів ХVІІІ ст.), армата,

цидула, пашпорт. Історизми та архаїзми зустріча-

ються як у мові персонажів, так і в мові автора. Ха-

рактерно, що частота архаїзмів зростає в оформле-

ній під документ мові того часу або у віршованих

цитатах: «Я, нарицаємий Семен Пахомович Треш-

ковський, гербовий дворянин і поміщик сіл Чапли-

нки і прочих, підписую сію цидулу й присягаю не

признаватися ніколи й нікому в тім, що незнайомі

мужики до крові висікли мене різками, моченими в

солі, які я приготував для своїх підданих» [3, с.

169]. Архаїзми вживаються для увиразнення мов-

них партій представників певного соціального

стану, скажімо, студентів академії: «Людіє добрі, аз

єсьм префект великої конгрегації Києво-Могилян-

ської академії, а се спудеї, і пашпорти суть у нас, а

послані ми від академічної корпорації з білою кни-

гою просити подаяння від охотнодателів на спору-

дження конгрегаційної Благовіщенської церкви» [3,

с. 152].

Історизми та архаїзми трапляються, але рідше,

і в творах неісторичної тематики. Наприклад, в но-

велі «Чужий онук» знаходимо слово «капрал», авс-

трійське військове звання, історизм для українців

західних регіонів.

Майже всі твори Р. Іваничука на селянську те-

матику стосуються західноукраїнського селянства,

тому ці тексти насичені діалектизмами, що зустрі-

чаються як мові автора, так і мові персонажів. При-

чому автор вживає лексичні діалектизми південно-

західного діалекту української мови, переважно гу-

цульські, а мовні партії персонажів містять також

граматичні діалектизми. Густота такого роду слів і

конструкцій в новелістиці Р. Іваничука незрівнянно

менша, ніж у творах В. Стефаника чи Марка Чере-

мшини. Письменник використовує діалектизми для

надання художньому мовленню місцевого коло-

риту, реалістичної достовірності діалогу. При

цьому вживається лексика досить різноманітна за

семантикою: постерунок, бесажина, ухналь, фір-

ман, простибі, бакун, дєдя, фоса, черес, ватра, бу-

зьок, флояра, файно, мой, гейби, бербенички, боко-

раш, талба, дараба, рискаль тощо.

Новелістика Р. Іваничука з мовного погляду

дає підстави твердити про співвідношення у ній

двох мовленнєвих стилів: традиціоналістської, ха-

рактерної – це для української літератури ХІХ сто-

ліття і нового модерністського. Як відомо, Р. Івани-

чук неодноразово називав себе модерністом, який

ніколи не позбавляв себе традиціоналістських під-

валин.

З погляду функціональної ролі діалектизмів

особливо цікавою є новела «Несподіване…». В

цьому творі діалектні слова використовуються не

тільки для творення колориту, вони виконують ха-

рактеротвірну і сюжетотвірну роль. Головна геро-

їня твору – випускниця університету, сільська вчи-

телька, молодий філолог, яка мріє стати вченим-ді-

алектологом. Тому місцевий колорит мови селян

постійно фіксується її свідомістю: «Як автобус

прийде, – відказала з віконця чорнява дівоча го-

лівка, і по тому м’якому «прийде», що добре лови-

лося слухом, а записати фонетичною транскрип-

цією під час діалектологічної практики було дуже

важко (прийдє, прийд’є, прийдйє), Оксана остато-

чно впевнилась, що вона вже на етнічній території

Гуцульщини …» [3, с. 45]. Оксана творчо сприймає

мову гуцулів, вдається до наукових, а в даному ви-

падку ще й іронічних узагальнень: «… Люди вже

атакують віконечко каси, ніби від тієї дівчини з чо-

рнявою голівкою у цю мить усе на світі залежить –

галасують жінки і навіть Сатана забула про свій

всесильний отченаш, найдужче за всіх обурюється

на транспортні непорядки:

– Бо то вп’ється, ади, залізе під капот і свічки в

радіаторі шукає.


«Збагачення говірки сучасною лексикою», –

констатує в думках Оксана» [3, с. 48]. Ідейно-худо-

жнім задумом цей твір дещо нагадує новелу «Родо-

дендри». «Ходіння в народ» для головного героя за-

кінчується непередбаченими наслідками. Вивчати

життя і мову народу збоку неможливо, треба ними

жити. У зв’язку з цим описується кумедний випа-

док з життя Г. Хоткевича: письменника з записни-

ком у руці селяни прийняли за вивідувача і сторо-

нилися його. Оксана ж збагнула, що вивчати гові-

рку без проникнення в душу її носіїв, простих

людей, без розуміння їхніх прагнень і звичаїв було

б дещо механічно, навіть аморально, десь так, як

фонетист, професор Хіггінс ставиться до квіткарки

Елізи з комедії Дж. Б. Шоу «Пігмаліон». Як і в но-

велі «За простибі», там, де бабуся коментує донь-

чин лист, кожен слово і фраза гуцулів тут обростає

особистими конотаціями, іронічним смислом, дво-

значностями, асоціаціями, без яких не зрозуміти

душу цього краю і красу, силу його слова: «Що таке

явірниця, дядьку! А лунчак? – Конче тобі треба

знати? А во, – показав мельник на бутель порічко-

вого вина, що стояв на підвіконні. – А лунчак – то

ти сам. Бичок нежонатий, казати» [3, с. 51].

З-поміж новел Р. Іваничука за своєрідним лек-

сичним складом окремо стоїть група творів малої

прози, дія яких відбувається в Середній Азії:

«Айна», «Кинджал», «Погоня за Пегасом», «Сліди

життя». Іншомовну, переважно азербайджанську

лексику цих текстів, етранжизми, можна поділити

на три групи. Насамперед слід відзначити найчас-

тотнішу групу іншомовних власних назв, імен Ха-

мракул, Айна, Рашид, Сейткамал, Загра, Еміне, Ха-

тим, Юлдуз тощо; географічних назв Гянджа, Ял-

кишлак, Самухи, Рашид-Даг, Ахчаїльськ, Кошкор-

чай, Дашкесан, Кура, Машкалан та ін. До другої

групи належать слова, що давно відомі, зокрема з

оповідань М. Коцюбинського, носіям української

мови: мулла, кишлак, зурна, кинджал, шайтан

тощо. Третю групу складають найбільш колоритні

слова і вислови, відомі лише знавцям тамтешньої

мови, однак зрозумілі з контексту або авторських

пояснень: ейлаги (полонини), бір манат (один кар-

бованець), рахмат (спасибі), ханум (дівчина). Ці

слова можуть виконувати роль поетизмів, ліризу-

ють прозовий твір, а вислів «бір манат» входить до

складу антитези. Айна просить у солдата за свій то-

вар один карбованець, а закоханий боєць ладен по-

дарувати їй цілий світ.

Новеліст Р. Іваничук створив достатньо розша-

рований соціально художній світ. Його персона-

жами, і це далеко не повний перелік, є селяни, вчи-

телі, священики, геологи, царські сановники, гене-

рали, мистецька інтелігенція, моряки. Отже,

існують передумови для соціального і професій-

ного розшарування лексики художніх текстів. Од-

нак доводиться констатувати, що лексичний склад

малої прози Р. Іваничука не містить значного ма-

сиву професійно-виробничої лексики чи професіо-

налізмів. Диференціація відбувається не стільки го-

ризонтально, скільки по соціальній вертикалі: мов-

лення соціального низу, насичене побутовою

лексикою, діалектизмами, просторічними, усно-ро-

змовними інтонаціями, і рафінована літературна

мова, якою в Р. Іваничука розмовляє інтелігенція. Р.

Іваничук – прихильник класичної прозорості фрази.

Слова, які були б незрозумілі широкому читачеві,

вживаються прозаїком дуже ощадливо. Можна

було б сподіватися, що цикл невеличких новел під

назвою «Морські етюди» має в лексичному складі

значну кількість професійно-виробничих слів з

життя і побуту моряків, але натомість їх зовсім не-

багато: бак, кіль, форштевень, брашпіль, рубка, ста-

рпом, док, боцман. Прозаїк не мав на меті заглиб-

люватись у професійно-виробничу сферу, так би

мовити, описувати зовнішній бік життя моряків,

його цікавили їхні стосунки і духовний світ.

Починаючи з 80-х рр., письменник майже не

звертається до жанрів малої прози. Найновіша кни-

жка його новел «Одна хлібина на двох. Новели про

кохання» (2004) складається з творів, надрукованих

раніше, і кількох самодостатніх фрагментів мемуа-

рного плану. З початком 90-х рр. одна за одною ви-

ходять книги мемуарів Р. Іваничука. Звісно, новела,

на відміну від історичного роману, може мати авто-

біографічну основу. А книги Романичука-мемуари-

ста рясніють вставними автобіографічними нове-

лами. Тому можна сказати, що новелістична твор-

чість прозаїка розвивається зараз в річищі

мемуарного жанру, якщо раніше, до слова сказати,

пробивалась в рамках історичного чи соціально-

психологічного роману (наприклад, вставна новела

про гімназіальні часи автора і перше прикре зна-

йомство з творчістю В. Стефаника в романі про І.

Франка «Шрами на скалі»). Отже, є підстави дослі-

джувати еволюцію малої прози Р. Іваничука на ма-

теріалі художньої частини його мемуаристики.

Останнім часом, незважаючи на критику пост-

модернізму, прозаїк частіше вдається до раніше та-

буйованих тем, до легкої еротики (опрацьовуючи

по-новому свій старий сюжет про Айну), до пікан-

тних епізодів (розповідь в «Нещоденному щоден-

нику» про здешевлення горілки після утвердження

радянської влади в Галичині і про змагання між

п’яними мужиками у спусканні повітря). Все це

веде до зростання відсотку лексики, близької до ву-

льгаризмів, наприклад, такий уривок з першої

книги «Нещоденного щоденника»: «… коли корова

тицькалася й бігла у шкоду, я розстібав розпірку на

штанцях і пісяв – тоді моя Мінка верталася зі найс-

мачнішої шкоди й вилизувала солону траву аж до

грунту: ті сліди надовго залишалися на землі, й ба-

тько, коли косив отаву, сварив мене за те, що я зіп-

сував вигляд гладко виголеного покосу…» [4, с.

38].

Застосовуючи тропи, Р. Іваничук надає пере-

вагу тому чи іншому їхньому різновиду, від твору

до твору змінюється співвідношення тропів фольк-

лорних, поширених, усно-розмовних та індивідуа-

льно-авторських. Очевидно, насиченість тексту

тропами залежить від багатьох чинників, від жан-

рової природи твору, індивідуального стилю тощо;

скажімо, в пейзажах чи ліричних відступах їх бі-

льше. Варто довести або спробувати цю закономір-

ність аналізом текстів.


З-поміж тропів Іваничук-новеліст найчастіше

вживає порівняння. Зазвичай зустрічаються порів-

няльні конструкції з порівняльними частками як,

мов, немов, наче, менше з пропущеним предикатом,

наприклад: «Тонконогі, високі, головки – зірочками

…» (новела «Бузьків вогонь»), у формі орудного

відмінка: «зорі …впали золотим дощем на землю»

(новела «Не рубайте ясенів!..») чи з описовим зво-

ротом: «… так добрий фірман спересердя конячину

не вдарить» (новела «Побий мене!»). В новелах

«Дім на горі», «Побий мене!», «Юра Фірман» з ге-

теродієгетичним внутрішньо фокалізованим прихо-

ваним наратором з селянського середовища перева-

жають загальновживані, усно-народні порівняння:

«тихо, як у замкненій церкві», «роки біжать, мов бо-

рзі коні», «дув на неї, як на ікону», «стрепенулась,

мов підрубана осика», «мовчав лісничий, як закля-

тий», «Юра знає всіх забігальщиків, як своїх п’ять

пальців і шосту долоню …» Досить часто в новелах

Р. Іваничука трапляються колоритні, індивідуа-

льно-авторські порівняльні конструкції, літерату-

рні поетизми: «куталась вона в свою самоту, мов

ранішні гори в білі опинки», «дивилася своїми ве-

ликими, як в олениці, очима» («Побий мене!»),

«крізь розпорену завісу куряви, наче крізь дим на

згарищах», «хати сліпо дивились йому вслід запи-

люженими вікнами, мов більмами», «Бойканюк, не-

мов виссані недокурки, кидає слово за словом»

(«Смерть Довбуша»).

Художнє мовлення малої прози Р. Іваничука

характеризується демократизмом, прозорістю ви-

кладу, різноманітністю художніх засобів. Щопра-

вда, рецензенти перших новел прозаїка закидали

йому деяку велемовність. Здається, не помилимось,

коли скажемо, що вона іноді є зворотним боком

уважного ставлення до мелодики і ритму фрази,

свідченням старанного добору слів. Співвідно-

шення усно-народного мовлення, з одного боку, та

літературно-книжного або індивідуально-автор-

ського, з другого, в різні періоди творчості пись-

менника було неоднаковим, але з незмінною літе-

ратурно-книжною домінантою.

Тому в новелах Р. Іваничука індивідуально-ав-

торські метафори, метонімії, епітети гармонійно

співіснують із загальновживаними, розмовними.

Відсоток метафор, метонімій, епітетів законо-

мірно зростає в суто описових чи ліризованих фра-

гментах прози Р. Іваничука, особливо в пейзажних

замальовках (приміром, вражає густота епітетів у

пейзажі-заспіві до твору «Дзвін і тиша»). Серед ме-

тафор зустрічаються такі досить цікаві й колоритні,

як «темна шапка дерев», «шпиця колодязного жу-

равля» («Дім на горі»), «розпорена завіса куряви»

(«Смерть Довбуша»), «імунітет власного досвіду»

(«Несподіване…»), «лиховістям війнуло по селу»

(«По живлющу воду»), «облизаний хвилями небо-

звід» («Мить краси»), «намет неба» («Дзвін і

тиша»), «життя чорне пахло йому весь час суни-

цями» («Бузьки на Семеновій хаті»), «розохочені

молодиці ласо позирають на парубка і підкидають

словечка, а він не минає нікого, щоб не пришити

латки, налиті топленим свинцем очі зухвало побли-

скують …» («В дорозі»), метафора розірваних на-

двоє ночей («Сива ніч») і уподібнення червоних

джонатанів до жарин, що обпікають долоні («Спо-

відь»); водночас не менше бачимо метафор загаль-

новживаних і фольклорних: «дороги пізнання» (но-

вела «Мить краси»), «нетрі, де пішому один дим та

й нитка» («Юра Фірман»), «стіна туману» («За сті-

ною туману»), «промінь добра», «сиві кудла ту-

ману» («Побий мене!») тощо. Серед метафор пере-

важають, за термінологією І. Качуровського, семі-

метафори (напівметафори). Індивідуально-

авторські та загальновживані тропи Р. Іваничуком

не протиставляються, через те їх іноді важко виріз-

нити.

Письменником вживаються всі основні різно-

види метафори. За термінологією А. Ткаченка, це

може бути людське самоозначення («імунітет влас-

ного досвіду»), міжречове означення («намет

неба»), оживлення («ніяковіло море»), оречевлення

(«дороги пізнання»).

Метафора і порівняння можуть виконувати ва-

жливу характеротвірну і композиційну роль. В но-

велі «Смерть Довбуша» вони уподібнють голов-

ного персонажа не тільки до відомого опришка, а й

до Христа, смерть – до розп’яття. Вище вже мови-

лось про спорідненість євангельського епізоду ви-

гнання міняйлів з храму зі словами Гомика у театрі.

Завдяки метафорі простежуються ще одна біблійна

паралель: розірвана завіса в єрусалимському храмі

і розпорена завіса куряви: «… раптом я побачив, як

крізь розпорену завісу куряви, наче крізь дим на

згарищах, ступав кремезний чоловік з опущеними

руками й пониклою головою» [1, с. 89]. З погляду

композиції вказана метафора пов’язує біблійними

алюзіями два епізоди, що нагадують дії трагедії.

На початку новели «В дорозі» у збірці «Дім на

горі» (1969) є складний троп, де поєднуються мето-

німія і порівняння: «… голоси людей мнуться на ре-

сорах, мов горстки льони на терлицях …» Цитоване

вставне речення в редакції цього твору за 1981р. у

збірці «На перевалі» відсутнє.

Епітет відноситься до найбільш уживаних тро-

пів Іваничука-новеліста. Соціальний статус викона-

вця мовної партії визначає властивості епітета.

Склад епітетів малої прози Р. Іваничука є досить рі-

зноманітним, від постійних і загальновживаних:

«люди добрі» («Дзвін і тиша»), «свіжа новина»,

«файна дівчина», «великий світ» («Побий мене!»),

до складних, книжних: «молочно-білий» («За про-

стибі»), «нудно-сентиментальний» («За стіною ту-

ману»), «набридливо-ніжна» («Зима не вічна»).

Трапляються також епітети синкретичні: «барвиста

тиша» («Дзвін і тиша»), «залізний шум» («Зелений

шум»).

Згідно з О. Лосєвим, символ не належить до

тропів [6, с. 156], оскільки може виконувати поза-

художні функції. Натомість А. Ткаченко розглядає

цей художній засіб серед тропів [7, с. 265]. Однак

Лосєв обґрунтовував надзвичайну сприйнятливість

символа до контактування з метафорою, типом,

алегорією, міфом тощо, більше того «чиста худо-

жня образність, вільна від всілякої символіки, оче-

видно, навіть і зовсім неможлива» [6, с. 144].


Остання обставина дає підстави розглянути символ

в одному ряду з тропами. Власне символи О. Лосєв

називав символами другого ступеня. Їхніми консти-

тутивними ознаками є ідейно-художня узагальне-

ність і здатність бути моделлю для безкінечного

ряду подій, осіб, явищ, предметів, ідей (багатознач-

ність): «Справжня символіка це вже вихід за суто

художні рамки твору. Необхідно, щоб художній

твір в цілому конструювався і переживався як вка-

зівка на деякого роду інородну перспективу, на без-

кінечний ряд можливих своїх перевтілень» [6, с.

145]. Російський вчений зазначав, що використання

символіки не є прерогативою символіста. Різниця

тільки в тому, що письменник-реаліст символізує

реальність, дану йому у відчуттях чи перетворену в

мислі, а символіст вживає символ як вказівку на ре-

альність трансцендентну.

Іваничук-новеліст досить часто використову-

вав символіку. Враховуючи багатозначність і внут-

рішню суперечливість символу, можна сказати, що

він здатен творити ефект смислової поліфонії чи ко-

нтрапункту. Образи зі значним смисловим потенці-

алом Р. Іваничук виносить у заголовок твору: бузь-

ків вогонь, бузьки на Семеновій хаті, стара хата,

Байкал, тиша, зелений гомін, порвана фотокартка,

плюшевий ведмедик, кинджал, дім на горі тощо.

Всі вони виступають символами. Символізуються

птахи, дерева, будівлі, предмети, географічні назви,

явища природи, процеси, слова. Багато з них одно-

часно можуть виступати іншими художніми засо-

бами, здебільшого художньою деталлю.

Стара хата з однойменного твору постає сим-

волом староукраїнського патріархального світу,

традицій, звичаїв, життєвих доль. Символічного

значення в інтер’єрі та екстер’єрі хати набуває бук-

вально кожна річ: мисники, лави, піч, ліжник, «на

якому родилось не одне покоління Фарбаїв», сон-

ник, капшук із старим тютюном, ікони, фотографії,

чавунні горшки, плетений димар тощо. В опозиції

до означеної символіки стоїть зовнішній і внутріш-

ній вигляд нової хати, протилежна група символів:

ясенові шафи, радіоприймач, дерев’яна підлога –

знаки нового часу.

На окрему увагу заслуговує афористика нове-

ліста, зокрема співвідношення парадоксальних сен-

тенцій і дидактичних максим. Мала проза Р. Івани-

чука не особливо багата на афоризми. Іваничук-но-

веліст, особливо у 50 – 60-х рр., майже не вдається

до розмислів. Афоризми зустрічаються переважно

в мовленні персонажів. Тип усезнаючого наратора

трапляється рідко. Прозаїк дотримується естетич-

них засад модернізму (неореалізм, імпресіонізм).

Тому авторська ідеологічна позиція безпосередньо

не виявляється. Незважаючи на засилля соціалісти-

чного реалізму і пильну критику, радянські пись-

менники були творцями «химерної прози». Справ-

жній митець не міг залишатись в рамках соціаліс-

тичного реалізму, і тоді використовувся термін

«реалізм без берегів». І все ж іноді в новелах з до-

мішкою дидактизму трапляються афоризми від

імені автора, наприклад: «Життя не їздить тією са-

мою дорогою вдруге» [1, с. 12]. Інтелектуалізм Р.

Іваничука заснований головним чином на мора-

льно-етичній проблематиці, тому серед афоризмів

переважають максими, часом досить тривіальні:

«Кожен має право на щастя» («Злочин»), «Справж-

нім є стан людини в момент небезпеки» («За стіною

туману») або такого ж роду сентенція «Життя – то

дивна річ: і в своїй поетичності, і в буденності»

(«Байкал»). Щоправда, Іваничукові максими мо-

жуть бути і парадоксальними, і багатозначними:

«Що ж є справжнім? Мабуть, мужність перемагати

слабкості або хоч признаватися про них» («За сті-

ною туману»), «Блазень може в нас стати дворяни-

ном, але дворянин, якого виписали з книг, хіба

лише серед посмітюхів пристанівок собі знайде»

(«По живлющу воду»). До того ж у цьому випадку

афоризм наділено історичним колоритом і локаль-

ним смислом, локальність якого можна подолати,

якщо розуміти історичні реалії і осучаснити семан-

тику назв осіб. Класична максима в малій прозі Р.

Іваничука забарвлюється художньою образністю:

«Щоб витримати бурю, треба бути потрібним ко-

мусь у біді» («На перевалі»). Іноді парадоксаль-

ність сентенції чи максими увиразнюється тільки в

контексті твору, приміром, парадоксальність твер-

дження «І на старість є свої радощі» стає зрозумі-

лою, якщо взяти до уваги попередню фразу «Старі-

стю і в раю не будеш радіти» («Чужий онук»). Так

само вислів «Люди ніколи не готуються до винят-

кових ситуацій» обростає додатковими смисло-

вими нюансами у зв’язку з попереднім парадокса-

льним твердженням «Ситуації усі виняткові» («За

стіною туману»). Афоризм часто виступає складо-

вою висловлювання, речення, як-от у новелі «Тра-

мвайна зупинка «Базар»: «Я слухаю, посміхаюсь і

потім кажу їй, що хто не любить людей, той не знає

їх ні в селі, ні в місті» [5, с. 101]. Найбільш афорис-

тичними є художні тексти Р. Іваничука, де дійо-

вими особами виступають інтелектуали, а панівний

тип ситуації – дискусія, як у новелістичній повісті

«На перевалі». У цьому творі знаходимо афоризми,

що виходять за межі суто морально-етичної про-

блематики, натомість мають відношення до інтеле-

ктуально-мистецької сфери: «Справжнє це незнай-

дене. …Знайдене в першу ж мить своєї появи уже

вимагає вдосконалення» [3, с. 62]. Афористика Іва-

ничука-новеліста здебільшого має книжне похо-

дження, і лише незначна її частина виступає одно-

часно фразеологізмами (вище цитувалися такого

роду афоризми з новели «Чужий онук»).

З мемуарів відомо, яку велику роль Р. Іваничук

надає мелодійності фрази. На його думку, глибина

мислі мусить відповідати її структурній досконало-

сті і зовнішній красі словесного вираження. Мело-

дика фрази малої прози Р. Іваничука аналізується

нами з погляду ритму фрази і коефіцієнту прозоро-

сті кількох фрагментів, різних за рівнем освіченості

персонажів, в уста яких ці висловлювання вкла-

дено, селянина і городянина, простолюдина та інте-

лігента. Про уважне ставлення автора до ритмоме-

лодики свідчить роздум з мемуарів: «Фраза мусить

танцювати під музику автора, вона мусить набрати


властиву для його сприйняття амплітуду коли-

вання, інакше він не почує її звучання – так само, як

не сприймає людський слух ультразвуків.

Автор повинен відточити синтагматичність

фрази: поділити її на певну кількість словесних су-

купностей, які можна вимовити за одним подихом

або ж – промовчати їх при одному затамуванні ди-

хання. Синтагма для кожного автора має свій інди-

відуальний вимір: хтось може перебути під водою

хвилину, а інший і п’яти секунд не витримає.

Я, наприклад, не можу сприйняти своїм слу-

хом довготу фрази Євгена Пашковського, і закоро-

тка для мого слуху амплітуда поетичного подиху

Емми Андієвської. Найдоступніша мені прозова

музика Валерія Шевчука і Ніни Бічуї.

Над своєю власною фразою я працюю доти,

доки вона гранично щільно не ляже на мої нотні лі-

нії, – у формі довгого чи короткого періоду. Тому

так багато разів переписую текст, аж доки він не за-

звучить сприйнятливою для мене мелодією – тоді

читачеві здаватиметься, що я ту фразу писав тільки

один раз» [2, с. 74–75].

Перший, вибраний нами з метою аналізу ури-

вок, належить оповідачеві з новели «Побий мене!»:

«Коли почало розвиднятися і над Жонкою закури-

лися сивими кудлами тумани, прибився Штефан

додому – сіно на Затинці пантрував – і зупинився

на воротях, по коліна вкопаний у землю. З стодоли

по-злодійськи скрадаючись, вийшов Карпо Гану-

ляк, смикнув через тин і похрускотів лопухами» [1,

с. 54].

Друге висловлювання вкладено до вуст інтелі-

гентної жінки: «Вдома, у кабінеті мого чоловіка, ча-

сто збиралися на каву його товариші, я подавала на

стіл і слухала дискусії з питань палеонтології, їхні

розмови були справді цікаві, але я існувала поза

ними, наче в кіно, коли сприймаєш чужий світ, ро-

зумієш його, а участі в ньому не береш» [5, с. 105].

Третій фрагмент – це роздум працівника майс-

терні електропобутових приладів: «Я не вперше

нині задумався над проблемою зменшення руху,

штовханини, скреготу в місті, вона мене весь час

турбує, і я іноді приходжу до зовсім нісенітних ви-

сновків, наприклад, розселити б людей за місцями

їх праці!» [5, с. 99].

Коефіцієнт прозорості представлених фрагме-

нтів дуже високий і посутньо не залежить від тема-

тики мовлення, від соціального і освітнього статусу

його носія. Коефіцієнт прозорості першого фрагме-

нта складає 42,92%, другого – 50,66%, третього –

40,90%. Цікаво, що найбільшу кількість голосних,

незважаючи на наявність іншомовних слів, якраз

спостерігаємо у мовленні інтелігента, мешканця мі-

ста. Художнє мовлення Р. Іваничука за співвідно-

шенням голосних і приголосних не відбігає від се-

редньостатистичного стандарту української літера-

турної мови. Милозвучність – одна з постійних

характеристик його художніх текстів. Автор сві-

домо турбується про музичність фрази, що може

свідчити про новелістичний спосіб його мислення,

адже в невеликому за обсягом творі важить кожне

речення, про важливість ліричного первня.

Отже, елементи поетики рівня художнього мо-

влення у архітектоці новел Р. Іваничука мають кон-

цептуальне значення, вони виконують різноманітні

функції. Так, діалектизми, метафори, метонімії, по-

рівняння, тощо можуть мати характеротвірну і ком-

позиційну роль. Початкова синекдоха може зада-

вати смислову, поліфонічну перспективу твору. Си-

мвол взаємодіє з міфом і сакральним

часопростором. Усебічному аналізу ритмомело-

дики прози Р. Іваничука можна присвятити окрему

студію


1. Іваничук Р. Дім на горі: Новели. Львів: Ка-

меняр, 1969. 107 с.

2. Іваничук Р. На маргінесі: Спогади // Бере-

зіль, 1997. Вип. 11–12. С. 28–110.

3. Іваничук Р. На перевалі: Новели. Київ: Мо-

лодь, 1981. 214 с.

4. Іваничук Р. Нещоденний щоденник. Книга

перша // Дзвін. 2004. № 2. С. 27–60.

5. Іваничук Р. Одна хлібина на двох: Новели

про любов. Львів: Срібне слово, 2004. 159 с.

6. Лосев А. Проблема символа и реалистиче-

ское искусство. Москва: Искусство, 1976. 367 с.

7. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до лі-

тературознавства. Київ : Правда Ярославичів, 1998.

448 с.


БАЛЛАДА ЛЕРМОНТОВА “ТРИ ПАЛЬМЫ” В АРМЯНСКИХ ПЕРЕВОДАХ

Татевосян Р.В.

АГПУ им. Хачатура Абовяна,

зав. кафедрой зарубежной литературы,

доктор филологических наук, профессор

LERMONTOV’S POEM “THREE PALMS” IN THE ARMENIAN TRANSLATIONS

Tadevosyan R.

Doctor of Philology, Professor,

Head of the Department of Foreign Literature

Armenian State Pedagogical University

after Kh. Abovyan

Аннотация В статье рассматриваются три перевода баллады Лермонтова “Три пальмы” – Р.Патканяна (1889),

С.Вауни (1941) и Ф.Киракосяна (2007). В переводе Р.Патканяна, неоднократно включавшемся в хрестома-

тии для армянских школ и бесспорно удачном, немало устаревших словоформ. Р.Патканян и Ф.Киракосян

перевели десятисложником, С.Вауни – четырнадцатисложником. В переводах сохранена смежная риф-

мовка оригинала. “Растянутость” строк в переводе Вауни, позволяя вместить, пересказать больше черт

оригинала, предполагает внесение дополнений, добавочных штрихов, отдаляющих от звучания и образно-

сти баллады. В переводе больше эпитетов, чаще встречается подчинительная связь. В статье отмечаются

некоторые неточности, промахи и в то же время удачные решения переводчиков.

Все три перевода, отражающие переводческие подходы своего времени, представляют интересные

переводческие интерпретации трагического стихотворения Лермонтова.

Abstract

The article discusses three translations of Lermontov’s ballad “Three Palms” done by R. Patkanyan (1889),

S. Vauni (1941) and F. Kirakosyan (2007). There are not a few obsolete word forms in Patkanyan’s translation,

which was repeatedly included in the anthology for Armenian schools and is undeniably successful. R.Patkanyan

and F.Kirakosyan translated using ten-syllabled line, S.Vauni - by fourteen-syllabled line. The translations pre-

served the adjacent rhyme of the original. The “stretching” of the lines in Vauni’s translation, allowing to contain,

retell more features of the original, supposes to involve the attributives, additional traits that distance from the

sound and imagery of the ballad. There are more epithets in the translation, a subordinate clause is used more

frequently. The article notes some inaccuracies, blunders and, at the same time, the lucks of the translators.

All three translations, reflecting the translation approaches of their time, represent interesting translation in-

terpretations of Lermontov’s tragic poem.

Ключевые слова: перевод, восточная тема, рифмовка, арменизация текста, живописные детали, цве-

товые эпитеты.

Keywords: translation, oriental theme, rhyming, armenization of the text, picturesque details, colorful epi-

thets.

Прочитав “Три пальмы”, Белинский писал

Н.Станкевичу о появлении на Руси “нового могу-

чего дарования”: “Какая образность! — так все и

видишь перед собою, а увидев раз, никогда уж не

забудешь! Дивная картина — так и блестит всею

яркостию восточных красок! Какая живописность,

музыкальность, сила и крепость в каждом стихе, от-

дельно взятом!” [3, 255]. Живость красок и музы-

кальность слова не могли не отозваться в живописи

и музыке: было создано множество иллюстраций и

музыкальных произведений. Отметим два факта ар-

мянской культуры, в которой присутствие Лермон-

това ощущалось с 40-ых годов XIX века. В.Сурень-

янц создал более двадцати иллюстраций к произве-

дениям Лермонтова, в числе которых и

иллюстрацию к “Трем пальмам”. Известный армян-

ский композитор А.Спендиарян написал симфони-

ческую картину “Три пальмы” (1905), на основе ко-

торой в 1913 году в Берлине был поставлен балет

(“Семь дочерей короля джинов”). А.Спендиаряну

принадлежит тонкое замечание о “философично-

сти” трактовки Лермонтовым восточных тем.

Мы выделили для рассмотрения три перевода

баллады Лермонтова – Р.Патканяна, С.Вауни и

Ф.Киракосяна. Следует отметить, что в разное

время к этому стихотворению обращались также

часто переводившие Лермонтова Ов.Пальян [2,

295-296] и В.Норенц [4]. В отдельных случаях мы

обращаемся и к этим переводам.

Перевод Р.Патканяна впервые был опублико-

ван в 1889 году [1, 21-22]. В собрании сочинений

писателя указывается, что перевод был осуществ-

лен в 1884 году. Известный армянский писатель от-

мечал, что еще в юношеские годы он вместе с ми-

ровой и армянской классикой прочел также произ-

ведения Лермонтова, Тургенева, Гоголя, “поверил

в святость их чувств и следовал их манере письма”

[10,156]. Изучение русской литературы продолжи-

лось в Москве, в Лазаревском институте под руко-

водством видного деятеля армянской культуры,

тонкого ценителя русской литературы М.Эмина.


“...С произведениями Пушкина и Лермонтова, –

вспоминал впоследствии Р.Патканян, – нас впервые

познакомил он (М.Эмин – Р.Т.); часто прямо на

своих уроках он брал в руки их произведения и чи-

тал нам, вселяя в нас любовь и вкус к этим авторам”

[10,163].

Р.Патканян не перевел подзаголовок “Трех

пальм” (восточное предание). Он избрал десяти-

сложник (у Лермонтова чередуются одиннадцати-

сложные и двенадцатисложные строки) и сохранил

смежную рифмовку оригинала. Бесспорно удачный

перевод не мог избежать неизбежного устаревания,

свойственного всем переводам без исключения. В

переводе немало устаревших словоформ (նոցա,

գլորվեցան, աղբերակ и др.) Перевод Р.Патканяна

неоднократно включался в хрестоматии для армян-

ских школ.

В двухтомное [5, 27-29], трехтомное [6, 215-

217] собрания сочинений Лермонтова, в однотом-

ник избранных произведений [7, 50-52] включен

перевод С.Вауни. В комментариях первых двух

названных изданий указывается, что первым пере-

водчиком был Р.Патканян, а в комментариях двух-

томника его перевод приводится полностью.

С.Вауни перевел четырнадцатисложником, со-

хранив смежную рифмовку оригинала.

Перевод Ф.Киракосяна опубликован уже в

нашем веке в сборнике “Одинокий парус” [8,36-38].

В нем избран десятисложник и передана смежная

рифмовка оригинала. Киракосян, как и Патканян,

не перевел подзаговок (восточное предание).

Приведем первую строфу в трех переводах:

В песчаных степях аравийской земли

Три гордые пальмы высоко росли.

Родник между ними из почвы бесплодной,

Журча, пробивался волною холодной,

Хранимый, под сенью зеленых листов,

От знойных лучей и летучих песков.

Перевод Р.Патканяна:

Ավազուտ դաշտում Արաբիային

Արմավի երեք գոռոզ ծառ կային,

Ու նոցա տակի գետնից աղբերակ

Կարկաչեցնում էր ջուրն իր սառնորակ,

Ստվերախիտ սաղարթ հովանի էր վրան,

Տոթից, ավազից էր պատսպարան:

Перевод С.Вауни:

Արաբական աշխարհում ավազուտի մեջ

անծայր

Հպարտ ու ձիգ աճեցին արմավենու երեք

ծառ:

Ու դուրս գալով նրանց տակ, ամուլ գետնի

խոռոչում,

Իր սառնորակ ջրերով մի աղբյուր էր

կարկաչում,

Որ գեղեցիկ ու կանաչ տերևների հովանում

Թաքչում էր տապ շողերից ու ավազից

պաշտպանվում:

Перевод Ф.Киракосяна:

Անապատում Արաբստանի

Աճեցին երեք սեգ արմավենի:

Նրանց տակ աղբյուրն ավազից տոչոր

Բխում էր սառը, անուշ խոխոջով,

Պահվում ծառերի ստվերում հազիվ

Շողից հրացոլ, թռչող ավազից:

Сразу бросается в глаза растянутость строки в

переводе Вауни, что, позволяя вместить больше

черт оригинала, не уберегает от дополнений, доба-

вочных штрихов, вносимых в перевод и тем самым

тоже отдаляющих от звучания и образности лер-

монтовского стихотворения. В целом же – это три

интересных переводческих решения.

В первой же строке (“В песчаных степях ара-

вийском земли”), сжато переданных Р.Патканяном

(“Ավազուտ դաշտում Արաբիային”) и Ф.Кирако-

сяном (“Անապատում Արաբստանի”), Вауни вно-

сит эпитет “бескрайний” (“Արաբական

աշխարհում ավազուտի մեջ անծայր”). В следую-

щей строке подобраны разные эпитеты к слову

“гордые” – “գոռոզ” (Патканян), “սեգ” (Киракосян),

“հպարտ ու ձիգ” (Вауни). Два эпитета в переводе

Вауни позволяют передать и высоту пальм (ձիգ). В

третьей строке цвета (“зеленые листы”) нет в пере-

водах Патканяна и Киракосяна. В переводе Вауни

он есть и даже дополнен этипетом “գեղեցիկ” (кра-

сивые и зеленые). В этой строке появляется подчи-

нительная связь (ее нет ни в оригинале, ни в двух

других переводах) – “Որ գեղեցիկ ու կանաչ

տերևների հովանում”.

И последняя строка, завершающая перенос

(“Хранимый под сенью зеленых листов/От знойных

лучей и летучих песков”), в переводе Вауни утяже-

ляется двумя глаголами, не передан и перенос:

“Թաքչում էր տապ շողերից և ավազից

պաշտպանվում”. Нет переноса и в переводе

Р.Патканяна, но сохранена сжатость строки.

Ф.Киракосян передает и перенос, и точность

эпитета (летучий песок), которого нет в других пе-

реводах: “Պահվում ծառերի ստվերում

հազիվ/Շողից հրացոլ, թռչող ավազից”.

Во второй и третьей строфе Патканян употре-

бил слово пандухт (в оригинале – “странник”, “ни-

чей”). В переводе Вауни – ոչ մի հողածին, ոչ ոքի,

у Киракосяна – անցորդ, այլոց հայացքով: Нет

этого вносящего армянскую акцентировку слова

“пандухт” и в переводах Пальяна (“...օտար երկրէ

յօգնած ուղևոր”), Норенца (“...օտար աշխարհից և

ոչ մի հոգնած մարդ”).

В переводе Вауни больше слов, больше добав-

лений. Так, строку “И многие годы неслышно про-

шли” он перевел: “Եվ շատ ու շատ տարիներ

եկան, անհետ գնացին” (И многие и многие годы

наступили, бесследно прошли). У Патканяна –

“Շատ-շատ տարիներ անհայտ գլորվեցան”, в пе-

реводе Киракосяна – “Ու շատ տարիներ անցան

աննկատ”.

Последние строки этой строфы:


И стали уж сохнуть от знойных лучей

Роскошные листья и звучный ручей,

в переводе Патканяна лишаются эпитетов

(знойные, роскошные, звучный), сохраняется крат-

кость строки:

Ցամքեցնում էին շողք արեգակին

Ծառերի սաղարթն ու ջուրն այն ակին:

В переводе Вауни эпитеты переданы, от “зной-

ных лучей” он перевел – от зноя и огненной духоты:

Եվ սկսեցին չորանալ տապ ու տոթից

հրաշող

Տերևներ այն փարթամ և աղբյուրը

կարկաչող:

Перевод Патканяна:

Ցամքեցնում էին շողք արեգակին

Ծառերի սաղարթն և ջուրն այն ակին:

(Сушили лучи солнца

Деревьев листву и воду того родника)

Киракосян, как и Патканян, меняет залог,

находя интересный вариант:

Տաք շողերն էին անխնա վառում

Տերևը շքեղ, զրնգուն առուն:

(Теплые лучи жгли нещадно

Листву роскошную, звучный ручей).

В переводе Вауни передано движение времени

(“стали уж сохнуть”) – “Եվ սկսեցին չորանալ”. У

Патканяна и Киракосяна изменяется залог, и воссо-

здается сама знойная картина, а не изменение ее во

времени.

“Ничей благосклонный не радуя взор” Вауни

переводит, пересказывая, растягивая строку:

“Ուրախ չարինք ոչ ոքի և մարդիկ մեզ չտեսան”

(Никого не обрадовали, и люди нас не увидели).

У Патканяна и Киракосяна передан смысл, но

нет дословной, буквальной точности. Перевод

Патканяна: “Ոչ մի պանդխտի չեղանք

ապաստան” (Не стали пристанищем ни для одного

пандухта).

Перевод Киракосяна: “Ու չենք տեսել մեզ

այլոց հայացքով” (И не увидели себя другим взгля-

дом).

В третьей строфе, передающей ропот пальм,

есть подчинительная связь (“На то ль мы родились,

чтоб здесь увядать?”). В переводе Р.Патканяна ее

нет: “Մի՞թե խամրելու աշխարհ ենք եկել”

(Неужели для увядания появились на свет). В пере-

воде Вауни есть подчинительная связь: “Նրա

համար աճեցինք. որ չորանանք այստեղ մենք”. В

переводе Киракосяна она также передана. В нем

сильнее звучит ропот пальм, обращенный к богу.

Появляется богоборческий пафос в их словах, в

том, что и “увядание” выделено словом “беспри-

зорно”: “Մեզ ծնեցիր, որ թառամենք անտեր” (Нас

породил, чтоб увяли беспризорно).

В переводе Вауни чаще появляется подчини-

тельная связь, и в бессоюзные предложения он вно-

сит союзные слова.

И только замолкни – в дали голубой

Столбом уж крутился песок золотой,

Вауни переводит:

Հազիվ էին դեռ լռել, երբ հեռանիստ

կապույտում

Դեղին ավազն էր արդեն սյունանման

պտտվում

(Только они замолкли, когда в далекой голу-

бизне

Желтый песок уже столбом крутился.)

Интонационно точнее звучание у Патканяна,

но нет эпитетов, излюбленного Лермонтовым соче-

тания голубого с золотым:

Հազիվ լռեցան, ահա՛ հեռվից

Փոշին դեպի վեր բարրձրացավ գետնից.

В переводе Киракосяна, как и у Вауни, есть со-

юзное слово “когда” и переданы краски этих строк:

Նոր էին լռել, երբ կապույտ հեռվում

Ոսկե ավազը ելավ որտես սյուն.

Перенос в последних строках строфы:

И шел, колыхаясь, как в море челнок,

Верблюд за верблюдом, взрывая песок,

передaющий медленное движение каравана, не

воссоздан в переводах Патканяна и Киракосяна. У

Патканяна: “Ինչպես ծովի մեջ պատահած

նավակ/Շարք-շարք գալիս էր ուղտի երամակ”.

Перевод Киракосяна: “Ու օրորվելով, ոնց նավը

ծովում./Մոտեցող ուղտերն էին երևում”.

Вауни меняет местами строки, но передает пе-

ренос: “Եվ ուղտ ուղտի հետևից, ինչպես նավակն

օվկիանում,/Օրորվելով հողմածեծ միշտ առաջ

էր ընթանում”.

Живописная деталь,

Мотаясь, висели меж твердых горбов

Узорные полы походных шатров,

неточно передана в переводе Вауни:

Ծածանվելով ուղտերի սապատների

վերևում,

Վրանների գեղազարդ փեշերն էին երևում.

“Узорные полы” висели меж горбов, а не над

ними.

У Патканяна эта деталь точна:

Սապատողներեն դեպ վար կախված

Շերտավոր ու խայտ վրանների քղանց.

Верно и у Киракосяна:

Կոշտ սապատներից կախվել էին ցած

Նախշուն վրանի փեշերը փռված.

Приближение каравана Лермонтов отмечает

пестротой красок (яркие ковры, смуглые ручки,

сверкание черных глаз, белая одежда, вороной


конь), обилием звуков (нестройное звучание звон-

ков, крик, свист араба), разнообразием движений и

жестов (идут верблюды, ручки приподнимают полу

шатров, стремительно несется конь). Эпитет “не-

стройные” есть только в переводе Вауни

(“Ղողանջեցին բոժոժները աններդաշնակ

զնգոցով”). Ярко и динамично представлена игра

араба с копьем:

И с криком и свистом несясь по песку,

Бросал и ловил он копье на скаку.


Ու որոտաձայն աղաղակներով

Զենքը խաղցնում ուժգին, չափ տալով:

В переводе Вауни исчезают стремительность,

быстрота движений.

Եվ աղաղակ սուլուցով, արշավելով

ստեպում,

Իր նիզակն էր նա նետում, առնում՝ նորից

շպրտում:

Неточно переданы движения и в переводе Но-

ренца: араб бросает копье и поднимает его с земли

(“Իր տեգը վար նետում ու գետնից վերցընում”).

Удачным могло быть решение Киракосяна,

если бы не странная замена “копья” на “стрелу”,

разрушающая всю картину, делающая ее непред-

ставимой с точки зрения демонстрации силы и бое-

вых умений.

Ճիչով, սուլուցով թռչում ավազում

Նետում էր նետն իր, սլացքին որսում:

Длиннотность, растяжение, замедленность

строк в переводе Вауни проявляются не только в

динамичных картинах. Вот, к примеру, строфа о

“гостеприимстве” пальм:

Вот к пальмам подходит, шумя, караван:

В тени их веселый раскинулся стан.

Кувшины звуча налилися водою,

И, гордо кивая махровой главою,

Приветствуют пальмы нежданных гостей,

И щедро их поит студеный ручей.

Перевод Вауни (дополнения подчеркнуты):

Եվ աղմուկով ծառերին քարավանն էր

մոտենում

Ու բացվեցին վրաններ ահա նրանց

հովանում:

Զնգուն կժերն են լցված, իսկ ծառերը

գեղեցիկ,

Հպարտորեն շարժելով կատարները

երկնաձիգ,

Ողջունում են խնդալով անակնկալ

հյուրերին,

Նրանց ծարավն է մարում շռայլ աղբյուրն

անլռին:

Внесена противительная связь, больше союзов

(и, а), слово “поит” переведено “утоляет жажду” и

т.д.

Перевод Патканяна точнее, поэтичнее:

Այսպես աղմըկով հասավ քարավանն,

Ծառերի ներքև հարվեցավ վըրան,

Դատարկ անոթներ լըցվեցան ջըրով,

Եվ արմավինիք թավ գագաթներով՝

Նորեկ հյուրերին բարև են տալիս,

Աղբյուրն էլ նոցա իր ջուրն է տալիս:

Удачен и перевод Киракосяна:

Քարավանն ուրախ հասավ ծառերին,

Փռվեց ճամբարը նրանց ստվերին,

Զնգուն կժերը լցվեցին ջրով,

Ու ծառերն իրենց գլուխը սիրով

Լուռ խոնարհեցին հյուրերի առաջ,

Ջուր տվեց սառը աղբյուրը առատ:

За тень, воду, отдых в тени пальм люди платят

жестокостью: они срубают вековые деревья. В этой

строфе важны антропоморфические детали (одежда

пальм, их изрубленные тела):

И пали без жизни питомцы столетий!

Одежду их сорвали малые дети,

Изрублены были тела их потом,

И медленно жгли их до утра огнем.

В переводе Патканяна:

Եկավորք ծառերը վայր կործանեցին,

Ըստահակ տըղերք կաշին քերթեցին,

Փայտը մանրեցավ սուր-սուր դանակով,

Խարույկ դիզեցավ, այրեցավ կրակով,

появляются оценочные слова, которых нет в

оригинале: негодные мальчишки содрали кожу де-

ревьев. Слово “одежда” Патканян переводит

“кожа”, но нет в его переводе “тел” изрубленных:

острым ножом измельчается дерево.

Вауни передает эти детали, но вносит и допол-

нительные штрихи (одежда пышная, изрубили пи-

лой-топором):

Եվ ծառերը դարավոր տապալվեցին

անկենդան,

Մանուկները պոկեցին նրանց հագուստը

փարթան,

Մարմինները կտրեցին հետո կացին-

ուրագով

Եվ մինչև լույս այրեցին խարույկների

կրակով:

В переводе Киракосяна “малые дети” заме-

нены на “люди”, что является отклонением от ори-

гинала, в котором даже дети, еще малые дети при-

частны к жестокости:

Եվ հարյուրամյա ծառերն ընկան ցած,

Մարդիկ կտրեցին ճյուղերը նրանց.

Հատեցին ապա մարմիններն անհույս

Ու խարույկի մեջ վառեցին մինչ լույս:

Нет здесь и “одежды” деревьев: люди срезают

ветви. Так в переводе уменьшается трагичность со-

деянного.


Наутро караван отправляется в путь, как будто

ничего и не произошло:

Когда же на запад умчался туман,

Урочный свой путь совершал караван.


Երբ որ արևմուտք մեգը մեկնեցավ,

Քարավանը իսկույն տեղեն շարժեցավ.

Перевод Вауни:

Իսկ երբ անցավ արևմուտք մառախուղը

վաղորդյան՝

Քարավանը զնգոցավ շարունակեց իմ

ճամփան.

Здесь “туман” определен как “утренний”, дви-

жению каравана добавлена звучность (со звоном),

но нет здесь, как и у Патканяна, “урочности”, обыч-

ности случившегося. В переводе Киракосяна она

отчасти выражена словом “беззаботно” (беззаботно

отправился):

Իսկ երբ որ ցնդեց խավարը անբառ,

Քարավանն անհոգ բռնեց իր ճամփան.

В развитии метафоры следа в творчестве Лер-

монтова важны эпитеты, определения. Ничтожные

следы уничтожаются временем, сглаживаются им,

смываются и исчезают. И есть бессмертные следы,

не подвластные времени. “Печальный” и “холод-

ный” след, оставшийся от погибших трех пальм,

время безжалостно стирает [9,308].

И следом печальным на почве бесплодной

Виднелся лишь пепел седой и холодный;

И солнце остатки сухие дожгло,

А ветром их в степи потом разнесло.

В переводе Патканяна этот след – серый и лег-

кий пепел:

Նորա հետևից չոր գետնի վըրան,

Գորշ թեթև մոխիր եկավ երևան.

Մնացորդն արևի շողք ցամքեցուցին,

Հովերն էլ ասդին-անդին ցըրվեցին:

У Вауни есть слово “след” с эпитетами “пе-

чальный”, уже остывший, “белый”:

Եվ որպես հետք տխրալի անբարեբեր այն

վայրում

Արդեն սառած, սպիտակ մոխիրն էր լոկ

երևում.

Մնացորդներն էլ արևի ճառագայթներն

այրեցին,

Իսկ քամիներն՝ առնելով, ավազուտում

ցրեցին:

В переводе Киракосяна – “не осталось другого

следа”, только пепел белый и холодный. Такое ре-

шение не вписывается в контекст развития образно-

сти “следа” в поэзии Лермонтова. Нет и важного

эпитета “печальный”:

Ամայի հողին այլ հետք չմնաց,

Մոխիրն էր միայն ճերմակ ու սառած,

Ինչ մնացել էր՝ արևը վառեց,

Եվ քամին տարավ, աշխարհին ցրեց:

Последняя строфа стихотворения представ-

ляет горестный итог, опустевший край:

И ныне все дико и пусто кругом –

Не шепчутся листья с гремучим ключом:

Напрасно пророка о тени он просит –

Его лишь песок раскаленный заносит

Да коршун хохлатый, степной нелюдим,

Добычу терзает и щиплет над ним.


Ու խոպանացավ վայրըն այն զվարթ,

Էլ չեն շըշնջում աղբյուր ու սաղարթ,

Խեղճ ակին ոչ ոք չի պատըսպարում,

Ավազն էլ նորան է միշտ տոչորում.

Գիշատիչ անգղը այնտեղ է գալի՝

Ծըվատել-լափել որսն իր նողկալի:

Нет в оригинале, в этих строках, воспоминания

о том, что было (в переводе же этот край был весе-

лым – զվարթ), нет сожаления, сочувствия (в пере-

воде родник назван бедным – խեղճ), нет и опреде-

ления к слову добыча (в переводе – отвратительная,

նողկալի). В оригинале нет оценочных слов, есть

только сухая констатация. Пустынность и одиноче-

ство отзываются и в определении коршуна как

“степного нелюдима”, в переводе Патканяна кор-

шун определяется только как “хищник”.

Перевод Вауни:

Եվ ավազուտը հիմա ամայի է և լռին,

Չեն շշնջում տերևներն կարկաչահոս

աղբյուրին.

Իզուր է նա աղերսում մարգարեից շուք ու

զով,

Նա ծածկվում է հիմա սոսկ արևախանձ

ավազով,

Իսկ ուրուրն էլ դաշտային, միշտ

մարդախույս ու տրտում,

Նրա գլխին կռինչով իրեն որսն է ծվատում:

Коршун здесь назван “печальным”, что не впи-

сывается в контекст жесткой констатации. В пере-

водах слово “коршун” переведено по-разному:

անգղ, ուրուր, ցին.

Перевод Киракосяна:

Հիմա ամայի, լուռ է ամեն ինչ,

Չի խոսում տերևն աղբյուրի հետ ջինջ,

Նա մարգարեին զուր է աղոթում,

Ստվեր չկա, ու ավազն է խեղդում,

Ու մել էլ ցինն է մենակ, անուրախ

Որսն իր ծվատում աղբյուրի վրա:

Коршун здесь назван одиноким и безрадост-

ным.

Отмечая связь “Трех пальм” Лермонтова с

“Подражаниями Корану” Пушкина, исследователи


подчеркивали коренное отличие концовки [11, 112]

. Стихотворение Пушкина заканчивается проис-

шедшим в пустыне чудом: “Минувшее в прежней

красе оживилось”. У Лермонтова нет возможности

возрождения красоты, гармонии. Люди убили кра-

соту.


1. “Ардзаганк”, 1889, № 41, с. 21-22.

2. “Базмавеп”, 1904, № 7, с. 295-296.

3. Белинский В.Г. Собр. сочинений в девяти

томах, т.9, М., “Художественная литература”, 1982,

с. 255.

4. “Гракан терт”, 1934, № 19

5. Лермонтов М.Ю. Избранные произведе-

ния, т. 1, Ереван Айпетрат, 1941, с. 27-29 (на армян-

ском языке).

6. Лермонтов М.Ю. Собрание сочинений в

трех томах, т. 1, Ереван, “Айастан”, 1965, с. 215-217

(на армянском языке).

7. Лермонтов М.Ю. Избранные произведе-

ния, Ереван, “Советакан грох”, Ереван, 1982, с. 50-

52.

8. Лермонтов М.Ю. Одинокий парус, Ереван,

“Иравунк”, 2007, с. 36-38.

9. См.: Лермонтовская энциклопедия, М.,

“Сов. энциклопедия”, 1981, с. 308.

10. Патканян Р.Г. Собрание сочинений, т. 5,

Ереван, Изд-во АН Арм ССР, 1968, с. 156.

11. См.: Эйхенбаум Б.М. Статьи о Лермонтове,

М.-Л., 1981, с. 112.


PSYCHOLOGICAL SCIENCES

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ РАЗВИТИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ КОМПЕТЕНЦИИ

БУДУЩИХ ПСИХОЛОГОВ

Баженова Э.Д.

Доктор PhD, старший преподаватель кафедры педагогики и психологии,

ЖГУ им. И. Жансугурова

Махметова Д.Т. преподаватель кафедры педагогики и психологии,

ЖГУ им. И. Жансугурова

PSYCHOLOGICAL CONDITIONS FOR THE DEVELOPMENT OF PROFESSIONAL

COMPETENCE OF FUTURE PSYCHOLOGISTS

Bazhenova E.,

PhD, senior lecturer of the Department of pedagogy and psychology,

ZhSU named after I. Zhansugurov

Makhmetova D.

teacher of the Department of pedagogy and psychology,

ZhSU named after I. Zhansugurov

Аннотация

В данной статье рассматриваются особенности психологических условий, необходимых для развития

профессиональной компетенции будущи педагогов-псиологов. Рассмотрены различные подходы к

профессионального обучения, также проанализированны возможности внедрения различны

компетентностных технологий обучения направленных для развития широкого педагогического кругозора

будущих специалистов. Также представлен перспективный план уровненого развития практически

навыков развития психолого-педагогической деятельности.

Аbstract

This article discusses the features of psychological conditions necessary for the development of professional

competence of future teachers-psychologists. Various approaches to professional training are considered, as well

as the possibilities of implementing various competence-based training technologies aimed at developing a broad

pedagogical Outlook of future specialists are analyzed. Also presented is a long-term plan for the level develop-

ment of practical skills for the development of psychological and pedagogical activities.

Ключевые слова: психологические условия, профессионализм, компетентностный подход,

интегрированность обучения, ценностные ориентиры, профессиональная подготовка.

Keywords: psychological conditions, professionalism, competence approach, integration of training, value

orientations, professional training.

Приоритеты современного высшего педагоги-

ческого образования направлены на подготовку вы-

сококвалифицированных специалистов, способных

к изменениям, как в личностной сфере, так и в про-

фессиональной деятельности. Отечественный и

международный опыт показывает, что выпускники

педагогических вузов испытывают множество

сложностей в практической работе, поскольку тео-

ретические знания представляют собой идеализи-

рованную модель структурированно выстроенных

действий специалистов. В том, числе деятельность

педагогов-психологов имеет ряд трудностей, в том

числе в сфере оказания разноплановой деятельно-

сти. Данные проблемы возникают, поскольку в про-

цессе обучения не были сформированы практиче-

ские коммуникативные и профессиональные

навыки работы. Рассматривая аспект работ педа-

гога-психолога, также следует отметить отсутствие

практических навыков деятельности. В связи с

наличием данных проблем, возникает необходи-

мость модернизации устаревших технологий под-

готовки специалистов осуществляющих деятель-

ность в сфере «человек-человек», также разработка

инновационных программ для подготовки будущих

педагогов-психологов в области оказания ком-

плексной психолого-педагогической помощи, поз-

волит повысить качество, как в образовательной

сфере, так и в сфере поддержания психологиче-

ского здоровья общества. Это обусловлено перехо-

дом к новой философии образования. Приоритет-

ный вектор данной философии всеобщего образо-

вания нацелен на потребности общества, то есть

степень удовлетворенности общественности, поз-

волит определить качество предоставляемых обра-

зовательных услуг.

Различные научные труды отмечают, что

наблюдается некоторый разрыв вузовской подго-

товки и запросов практики. Свидетельством этого

является и низкий процент трудоустроившихся по

специальности выпускников вузов, и низкий уро-

вень их удовлетворенности полученной профес-

сией, и то, что характеристики выпускников вузов


не удовлетворяют современных требований рабо-

тодателей. Традиционная система высшего профес-

сионального образования, ориентированная в ос-

новном на передачу профессионально важных зна-

ний, а не на развитие личности специалиста,

оказывается не полностью отвечающей запросам

современных условий и требует обновления.

Вступление Казахстана в Болонский процесс

обозначило переход к новой системе оценки каче-

ства выпускников вузов, основанной на компетент-

ностном подходе. По мнению А.К. Марковой [1],

проект государственных стандартов нового образца

в качестве более полного, «личностно и социально

интегрированного результата подготовки специа-

листа» выступает понятие «компетенция»: «выс-

шее профессиональное образование должно ориен-

тироваться не на сумму знаний по отдельным дис-

циплинам, а на формирование общих и

профессиональных компетенций выпускников».

Таким образом, результатом профессионального

образования должен стать компетентный специа-

лист, овладевший в процессе обучения этими об-

щими и профессиональными компетенциями.

Проблема поиска новых методов, технологий

развития профессиональной компетентности буду-

щих специалистов, а также проблема разработки

компетентностной модели специалиста, основан-

ной на единстве профессиональных знаний, уме-

ний, опыта, личностных качеств и ценностных ори-

ентаций имеет большую социальную значимость.

Проблеме изучения компетентностного под-

хода в образовании и профессиональной компе-

тентности специалиста посвящены работы Л.М.

Ахмедзяновой [2], Л.М.Митиной [3], А.Г. Бер-

муса[4], А.А.Вербицкого[5], Н.В. Кузьминой[6],

В.С. Леднева[7], А.И. Субетто[8] и др. Эти исследо-

вания значительно обогатили представления о про-

цессе становления профессиональной компетент-

ности и отдельных ее компонентов. Однако целост-

ной теории развития профессиональной

компетентности студента в период его профессио-

нального обучения не разработано. Недостаточно

изучены и описаны конкретные пути, методы фор-

мирования и развития профессиональной компе-

тентности будущих специалистов как целостного

явления. Новые тенденции в развитии образования

коснулись и психологического образования и обо-

значили необходимость усовершенствования про-

цесса профессиональной подготовки психологов в

соответствии с новыми требованиями современно-

сти и принципами компетентностного подхода.

Проблемы профессиональной подготовки сту-

дентов-психологов обсуждаются во многих психо-

лого-педагогических исследованиях. В труде

Е.Ю.Коржовой[9], были рассмотрены вопросы раз-

вития личностного самоопределения, самоидентич-

ности, профессионального самосознания, а также

мотивы выбора профессии, динамика успеваемости

студентов-психологов. Развитие профессиональ-

ной компетентности психолога как интегрального

явления в период его профессиональной подго-

товки, особенности и динамика этого процесса не-

достаточно изучены.

Рассматривая аспект осуществления профес-

сиональной подготовки кадров, следует отметить,

что Министерством образования и науки Респуб-

лики Казахстан разработаны и рекомендованы ква-

лификационные характеристики будущих специа-

листов с учетом специализации. Представлены тре-

бования, которые основаны на содержании,

условиях и процессе профессиональной подго-

товки. По мнению Л.М. Митиной[10], изначально в

процессе организации подготовительной деятель-

ности, должна быть определена система требова-

ний к будущему специалисту. Выдвигаются требо-

вания к особенностям профессиональной мотива-

ции и способности к адаптации к возникающим

трудностям. Также рассматривается вопрос готов-

ности студентов к профессиональной деятельности

в целом.

Неэффективность современной психологиче-

ской подготовки учителей кроется, по мнению Е.И.

Исаева[11], в особенностях традиционной педаго-

гической практики. В центре образовательного

процесса и в средней, и в высшей школе стоит учеб-

ный предмет как особая проекция научного пред-

мета. Предметно-центрированный процесс жестко

детерминирован учебными планами, программами,

принятыми учебниками, схемой занятий, обеспечи-

вающими относительно успешную трансляцию со-

ответствующих знаний. Поэтому востребованность

и возможность использования психологических

знаний в таком процессе всегда были минималь-

ными.

Учитывая анализ литературных источников по

вопросу подготовки педагога-психологов, следует

отметить ученых, которые рассматривали те или

иные аспекты целостного процесса. Таким образом,

основы коммуникативной компетентности рас-

сматривали О.А. Леонтович[12]. Воспитательные

системы формирования личности рассматривали

Б.Б.Битинас[13]. Рассматривая аспект подготовки

будущих педагогов-психолого, следует отметить

три основных блока которые составляют психо-

лого-педагогическую компетентность: во-первых,

наличие теоретических знаний в профессиональной

сфере; во-вторых, умения, которые дают возмож-

ность применять имеющиеся теоретические знания

в профессиональной деятельности; в-третьих, про-

фессионально-личностные качества человека, кото-

рые отражают направленность личности и характе-

ризуют, как специалиста, а также как личность.

Фундаментальным компонентом становления бу-

дущих педагогов-психологов, как высококвалифи-

цированных специалистов, является знание мето-

дологических основ психологии и педагогики, вла-

дение мыслительными операциями, способность

адаптироваться к нестандартным ситуациям, а

также мотивация к постоянному профессиональ-

ному развитию. При этом основным критерием го-

товности будущего педагога-психолога будет яв-

ляться умение самостоятельно решать возникаю-

щие трудности. Важным аспектом психолого-

педагогического процесса выступает взаимодей-

ствие с людьми на основе свободного общения.


Именно коммуникативные аспект позволяет харак-

теризовать успешность организации того или иного

процесса, так как через общение осуществляется

информационный обмен и воздействие на собесед-

ника. Кроме этого, педагог-психолог должен вла-

деть способностью к рефлексии (рефлексия харак-

теризуется, как обращение на самого себя, к своим

собственным действиям, то есть анализ своих по-

ступков и т.д.). Из всего следует, что интеллекту-

альная, коммуникативная и рефлексивные способ-

ности являются составляющими готовности педа-

гога-психолога к психолого-педагогической

деятельности.

Основываясь на научную работу С.Х. Асадул-

лина[14], в процессе формирования психолого-пе-

дагогической компетентности важным компонен-

том являются личностные качества будущего спе-

циалиста. К значимым качествам относятся:

креативность мышления, коммуникативные спо-

собности, гибкость психики, эмоциональная устой-

чивость и др. Таким образом, личностные свойства

являются важным системообразующим компонен-

том профессионального становления будущего спе-

циалиста.

В психолого-педагогическом аспекте развития

компетентности у будущих педагогов-психологов,

следует отметить основные компоненты професси-

ональной готовности, которые должны быть сфор-

мированы:

- гуманистическая позиция;

- объективное восприятие педагогической дей-

ствительности;

- системные действия в профессиональной де-

ятельности;

- умение применения и трансформации дея-

тельности в соответствии с педагогическими техно-

логиями;

По мнению М.И.Станкина[15], в процессе раз-

вития профессиональной компетенции следует вы-

делить особенности соотношения профессиональ-

ных закономерностей педагога-психолога с законо-

мерностями педагогического образования, которое

отражается в следующих корреляциях:

- социально-экономический уровень государ-

ства и образовательные возможности подготовки

будущих педагогов-психологов;

- уровень теоретической подготовки будущих

педагогов-психологов и характером направления

на формирование практического опыта;

- степень осознанности принятия решений и

уровень владения технологиями осуществления

профессиональной деятельности;

Необходимо отметить, что готовность буду-

щих педагогов-психологов также характеризуется

уровнем сформированности социальной компе-

тентности, которая характеризуется следующими

компонентами:

- владение механизмом эмпатии в процессе об-

щения;

- знание этических норм поведения в процессе

общения;

- понимание специфических аспектов социо-

культурного уровня людей, которые обращаются за

специализированной помощью к педагогу-психо-

логу;

- владение техникой понимания невербальных

(жесты, мимика, пантомимика) проявлений людей;

- знание основных тактик разрешения критиче-

ских ситуаций;

Учитывая психологическую возрастную пери-

одизацию, нами были учтены все индивидуальные

особенности для эффективного профессионального

самоопределения учащихся. По мнению И.Н.Але-

шиной[16], необходимо делать основной акцент на

развитие умений и навыков самоорганизации своей

деятельности, также осуществляется мотивация на

формирование и усвоение, а также умение исполь-

зовать профессиональный инструментарий. Фор-

мирование этих качеств будет способствовать кор-

ректировке поведения, а также способствует разви-

тию личностно-значимых свойств.

Сформированность готовности будущих педаго-

гов-психологов к самоконтролю, самоорганизации,

самообразованию позволяет прогнозировать

успешность осуществления психолого-педагогиче-

ской деятельности, с учетом закономерностей це-

лостного специфического процесса.

Для более детального рассмотрения особенно-

стей развития профессиональной компетентности у

будущих педагогов-психологов, мы представляем

перспективный план, в рамках которого раскрыва-

ется уровневое развитие специфических професси-

ональных навыков и умений.


Таблица 1.

Структурно-функциональная модель развития профессиональной компетенции будущих педаго-

гов-психологов

Уровни развития профес-

сиональной компетенции

педагога-психолога

Структура профессиональной компетенции будущего педагога-психолога

Мотивационно-лич-

ностный компонент

Деятельностный ком-

понент

Рефлексивно-оценочный

компонент

Высокий

Преобладание профес-

сиональной направлен-

ности личности; нали-

чие профессионально-

личностного целепола-

гания. Наличие про-

фессионально значи-

мых ценностных ори-

ентаций.

Развитая система

учебно-познаватель-

ных и учебно-профес-

сиональных действий,

основанных на си-

стеме интегративных

профессиональных

знаний.

Глубокое осознание про-

фессионально-личностной

концепции профессио-

нальной деятельности («Я

– в профессии»). Развитая

потребность в профессио-

нальном самопознании и

самосовершенствовании.

Средний

Фрагментарное (ситуа-

тивное) проявление

профессиональной мо-

тивации; преобладание

стремления проявить

себя и утвердиться в

профессии.

Преобладание учебно-

познавательных дей-

ствий; ситуативное

проявление учебно-

профессиональных

действий; хорошее

владение предмет-

ными знаниями, но

трудности в осознании

актуальных професси-

онально значимых ин-

тегративных знаний и

действий.

Наличие ситуативных

компонентов профессио-

нальной «Я-концепции» -

шаблонизация собствен-

ного «портрета» профес-

сиональной деятельности.

Низкий

Преобладание соци-

альной профессио-

нальной мотивации,

отсутствие осознания

значимости педагоги-

ческого труда.

Ситуативные проявле-

ния учебно-познава-

тельных действий.

Низкий уровень учеб-

ной деятельности сту-

дентов по всем ее ком-

понентам.

Отсутствие осознания

необходимости наличия

собственной концепции

профессиональной дея-

тельности.

Реализация вышеперечисленных требований

способствует успешному овладению учащимися

базовыми знаниями, умениями, навыками, форми-

рованию у них соответствующих социальных, по-

знавательных, профессиональных мотивов, являю-

щихся стержнем профессиональной направленно-

сти личности, личностного опыта, что может

явиться важным условием успешной профессио-

нальной деятельности

Значимость изучения специфики и сущности

психологической составляющей профессиональ-

ной компетенции современного учителя очевидна,

однако такое исследование не может осуществ-

ляться в отрыве от других составляющих професси-

ональной деятельности педагога. На наш взгляд,

важнейшим психологическим условием развития

профессиональной компетенции будущего педа-

гога в период обучения в вузе является профессио-

нализация его психологической подготовки, вслед-

ствие чего изменяются направленность и содержа-

ние учебной деятельности студентов:

приоритетными становятся цели профессиональ-

ного развития и саморазвития, а средством дости-

жения этой цели – предметная подготовка. Однако

в реальной практике психолого-педагогическая и

предметная вузовская подготовка будущего учи-

теля не согласованы. Поиск возможных путей и

средств изменения содержания вузовского обуче-

ния с целью продуктивного развития профессио-

нальной компетенции будущего учителя представ-

ляет проблему нашего исследования.


1. Маркова А.К. Психология профессиона-

лизма/ А.К. Маркова. - М., 1996. - 308с.

2. Ахмедзянова Л.М. Педагогическое призва-

ние и динамика его развития у студентов: Автореф.

дисс. канд. пед. наук. Л., 1972. -19 с.

3. Митина Л.М. Личностно-профессиональ-

ное развитие учителя: стратегии, ресурсы, риски. —

М.; СПб.: Нестор-История, 2018. — 456 с.

4. Бермус А.Г. Введение в педагогическую

деятельность: учебник - Москва: Директ-Медиа,

2013

5. А.А. Вербицкий, О.Г. Ларионова Личност-

ный и компетентностный подходы в образовании:

проблемы интеграции. Логос, 2017 г.

http://biblioclub.ru/index.php?page=book_red&id=209242




6. Кузьмина, Н.В. Акмеология качества про-

фессиональной деятельности специалиста: моно-

графия / Н.В. Кузьмина, С.Д. Пожарский, Л.Е. Пау-

това. – Санкт-Петербург: Евразийский открытый

институт, 2008. – 376 с.

7. Леднев В.С. Л394 Научное образование:

развитие способностей к научному творчеству. Из-

дание второе, исправленное – М.: МГАУ, 2002. –

120 с.

8. А.И. Субетто Теория фундаментализации

образования и универсальные компетенции. Изд.:

Астерион, 1995

9. Коржова Е.Ю. Психология адаптации пе-

дагогов к профессиональной деятельности: Моно-

графия. СПб., 1996.

10. Митина Л.М. Психология профессиональ-

ного развития учителя.- М., 1998.

11. Е.И. Исаев. Основы психологической ан-

тропологии. Логос, 2013 г.

12. О. Леонтович «Введение в межкультурную

коммуникацию». Изд.: Гнозис, 2007

13. Б. Битинас.Многомерный анализ в педаго-

гике и педагогической психологии / Б. Битинас. –

Вильнюс: НИИ школ МП Литовской ССР, 1971. –

348 с.

14. Асадуллина С.X. Влияние самооценки на

формирование профессионально-педагогической

направленности личности будущего учителя: Канд.

дисс. психол. наук. М., 1986. -169 с.

15. Станкин, М.И. Профессиональные способ-

ности педагога: Акмеология воспитания и обуче-

ния/ М.И. Станкин. - М.: МПСИ, Флинта, 1998. -

368 с.

16. Алешина И.Н. Психологические особенно-

сти влияния социальных ожиданий на формирова-

ние профессиональной направленности студента

педагогического института: Автореф. дисс. канд.

психол. наук. М., 1988. - 20 с.

http://lib.mgppu.ru/opacunicode/app/webroot/index.php?url=/auteurs/view/3720/source:default





http://lib.mgppu.ru/OpacUnicode/app/webroot/index.php?url=/auteurs/view/5373/source:default

http://lib.mgppu.ru/OpacUnicode/app/webroot/index.php?url=/auteurs/view/5373/source:default


SOCIAL SCIENCES

МЕСТО И РОЛЬ СИСТЕМЫ КАДРОВ В РЕАЛИЗАЦИИ НАЦИОНАЛЬНОГО ПРОЕКТА

«ОБРАЗОВАНИЕ»

Долгих А.А.

Российская академия народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской

Федерации, магистрант факультета международного регионоведения и регионального управления

THE PLACE AND THE ROLE OF THE PERSONNEL SYSTEM IN THE IMPLEMENTATION OF

THE NATIONAL PROJECT «EDUCATION»

Dolgikh A.

The Russian Presidential Academy of National Economy and Public Service, Master student of the faculty

of international regional studies and regional management

Аннотация

Качественное образование, рассчитанное на перспективу, решает стоящую перед страной и

регионами проблему вхождения в экономику, основанную на инновациях. В статье рассматривается место

и роль системы педагогических кадров в рамках реализации национального проекта «Образование», обоб-

щаются ожидаемые результаты федеральных проектов для научно-педагогических работников.

Abstract

Designed for the future qualitative education solves the problem facing the state and regions of entering the

economy based on innovation. The article considers the place and role of the system of pedagogical personnel in

the implementation of the national project "Education", summarizes the expected results of Federal projects for

scientific and pedagogical workers.

Ключевые слова: государство, государственное управление, проектный подход, федеральный про-

ект, национальный проект, система, образование, кадры, учителя, школа.

Keywords: state, public administration, project approach, federal project, national project, system, education,

personnel, teachers, school.

Современный этап развития государственного

управления характеризуется комплексным воздей-

ствием внутренних и внешних факторов, обуслов-

ливающих потребность поиска оптимальных и

наиболее эффективных моделей управления.

Возникновение нового формата общественных

отношений требует внедрения новых, адекватных

современным условиям, жизненных стандартов и

целей. В то же время сложившиеся экономические

условия, в которых оказалась Российская Федера-

ция, диктуют необходимость внедрения инноваци-

онных методов государственного управления, раз-

вития территорий. В числе таких инструментов гос-

ударственного и муниципального управления

выступает проектный подход, нашедший свою реа-

лизацию в форме приоритетных национальных

проектов.

Существует несколько определений понятия

«проектный подход» в современной литературе,

рассмотрим некоторые из них. Так, Е. М. Авра-

амова определяет проектный подход как: «подход к

управлению, предполагающий образование проек-

тов как способ решения наиболее значимых для

предприятия задач»1.

1 Авраамова, Е. М. Развитие дополнительного професси-

онального образования в новой экономической ситуации

/ Е. М. Авраамова, Д. М. Логинов // Социологическая

наука. – 2016. - №3. – С.97

М. Д. Изгияева предлагает следующее опреде-

ление: «проектный подход – это методология дея-

тельности, в основе которого лежит создание или

преобразование объекта, обладающего новыми,

уникальными свойствами»2.

Рассматриваемое определение необходимо

сформулировать следующим образом: проектный

подход - возможная система организации работы

для решения конкретных проблем в условиях огра-

ничения различных ресурсов (времени, финансов и

т.д.).

В России практику применения проектного

подхода в управлении государством можно считать

накопленной. Управление, основанное на феде-

ральных целевых программах находило свое при-

менение еще в 90-х годах XX в. На сегодняшний

день использование проектного подхода на феде-

ральном уровне получило более динамичное разви-

тие.

На современном этапе развития государство

ставит перед обществом серьезные задачи – задачи

инновационного развития экономики.

Необходимым элементом формирования

инновационной экономики является модернизация

системы образования. В связи с этим, особо

2 Изгияева, М. Д. Государственное управление приори-

тетными национальными проектами / М. Д. Изгияева //

Вестник Российского экономического университета им.

Г. В. Плеханова. Вступление. Путь в науку. – 2017. – № 1

(17). - С. 23


«острой» стала проблема развития образования в

Российской Федерации.

Система образования - необходимый

инструмент вертикальной мобильности, которое

общество использует для определения своего места

в профессиональной деятельности, подъема по

статусной лестнице, достижения материального

благосостояния. Можно утверждать, что все эти

факторы определяют важность и необходимость

качественного образования, образовательной

политики, рассчитанных на перспективу. Такая

совокупность позволяет решать стоящую перед

страной и регионами проблему вхождения в

экономику, основанную на инновациях.

Сегодня российское образование нуждается в

поддержке, в первую очередь, со стороны государ-

ства. 5–6 июля 2018 года в г. Сочи прошло Всерос-

сийское совещание руководителей органов испол-

нительной власти субъектов РФ, осуществляющих

государственное управление в сфере образования,

где были впервые представлены основные направ-

ления национального проекта (программы) в сфере

образования на 2018–2024 гг. Национальный про-

ект (программа) разработан Министерством про-

свещения РФ совместно с экспертным профессио-

нальным сообществом согласно майскому (2018

года) Указу Президента России В.В. Путина. Наци-

ональный проект «Образование» был утвержден

президиумом Совета при Президенте РФ по страте-

гическому развитию и национальным проектам

(протокол от 24.12.2018 г. № 16)3.

Подготовлен национальный проект «Образо-

вание», включающий в себя 10 федеральных проек-

тов: Современная школа, Учитель будущего, Моло-

дые профессионалы (Повышение конкурентоспо-

собности профессионального образования), Успех

каждого ребенка, Поддержка семей, имеющих де-

тей, Цифровая образовательная среда, Новые воз-

можности для каждого, Социальная активность,

Экспорт образования, Социальные лифты для каж-

дого. В федеральных проектах отражены конкрет-

ные задачи, определенные указом Президента.

Ожидаемые результаты федерального проекта

«Учитель будущего» следующие. Не менее 70%

учителей в возрасте до 35 лет в первые три года

своей деятельности будут вовлечены в различные

формы поддержки и наставничества. Также в пла-

нах внедрение национальной системы учитель-

ского роста педагогических работников и системы

аттестации руководителей образовательных учре-

ждений общего образования, смоделированных

унифицированных оценочных требований и стан-

дартов для оценки компетенций педагогических ра-

ботников общего, дополнительного и профессио-

нального образования.

В рамках данного федерального проекта будет

осуществляться поддержка на конкурсной основе

3 Указ Президента Российской Федерации от 7 мая 2018

года № 204 «О национальных целях и стратегических

задачах развития Российской Федерации на период до

лучших учителей и школ, внедряющих инноваци-

онные программы. В первую очередь, данные ком-

поненты национального проекта содействуют по-

вышению открытости образовательной системы, ее

восприимчивости к запросам общества.

Так, заявку на участие в конкурсе подает орган

государственно-общественного управления школы

или профессиональное сообщество учителей. Это,

в частности, расширит практику внедрения в шко-

лах попечительских, управляющих и иных советов.

Вместе с тем, институты гражданского обще-

ства принимают участие в экспертизе, оценке школ

и преподавателей. Это приводит к таким иннова-

циям, как формирование и становление нового,

сформулированного обществом видения о качестве

образования. А также - к развитию новых форм его

оценки: оценки открытой, прозрачной, критериаль-

ной, внешней (а не внутриведомственной), с уча-

стием общественности.

В результате победы в конкурсе рекоменду-

ется присваивать и продлевать учителям высшую

категорию, тем самым задавая и новые подходы в

аттестации педагогических кадров. Сказанное мо-

жет касаться также аттестации образовательных

программ школ.

В процессе конкурсного отбора будет поддер-

жана практика создания ресурсных центров и опор-

ных школ, предоставляющих качественное образо-

вание возможно более широкому кругу учащихся и

выполняющих функции методической помощи пе-

дагогам, способствуя повышению их квалифика-

ции.

Далее будет применяться механизм выделения

по регионам квот на поддержку учителей и школ -

пропорционально количеству городских и сельских

школьников с удвоением квоты для учащихся в

сельской местности. Направление ассигнований

непосредственно в школы для реализации про-

грамм развития способствует становлению их фи-

нансово-хозяйственной самостоятельности.

Еще одно важное институциональное измене-

ние стимулируют данные конкурсы: внедрение но-

вой системы оплаты труда учителей. Фактически на

уровне страны создается фонд стимулирования за

качество и результативность педагогической ра-

боты, распределяемый с участием общественных

институтов. Это должно повлечь создание подоб-

ных фондов и процедур на всех ступенях управле-

ния - от регионального уровня до школы.

Возвращаясь к учителям, новой системе

оплаты их труда. На это системное изменение рабо-

тает и вводимое в рамках национального проекта

вознаграждение за классное руководство. Принцип

установления размеров доплат (по 1000 рублей за

руководство классом численностью 25 человек в

городской школе и 14 человек - в сельской, а в клас-

сах меньшей наполняемостью - пропорционально

2024 года» // СПС КонсультантПлюс [Электронный ре-

сурс]. – URL:

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_29743

2/ – (Дата обращения: 10.01.2020 г.).

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_297432/



числу учащихся) опять же стимулирует развитие

подушевого финансирования в образовании.

К результатам федерального проекта «Новые

возможности для каждого» относят: в 2019 – 2020

годы повышение квалификации пройдут не менее

30 тыс. научно-педагогических работников; вклю-

чение не менее 20% научно-педагогических работ-

ников высшего образования в реализацию про-

грамм непрерывного образования; обучение в орга-

низациях высшего образование не менее 3 млн

граждан по программам непрерывного образова-

ния.

Всего для финансирования национального

проекта выделяется 747 млрд 612,43 млн руб., в том

числе из федерального бюджета – 688 млрд 182,27

млн, консолидированных бюджетов субъектов Рос-

сийской Федерации – 44 млрд 028,56 млн, внебюд-

жетные источники - 15 млрд 401,6 млн. Два феде-

ральных проекта финансируются только за счет

средств федерального бюджета, 4 - федерального

бюджета и консолидированных бюджетов субъек-

тов Российской Федерации, 1 - федерального бюд-

жета и внебюджетных источников, 3 - федераль-

ного бюджета, консолидированных бюджетов

субъектов Российской Федерации и внебюджетных

источников. Предусмотрено выделить около 15

млрд – подготовку и переподготовку учителей. Фи-

нансирование проекта «Билет в будущее», ориенти-

рованного на учащихся 6 – 11 классов для оказания

им помощи в выборе будущей профессии, составит

1 млрд в год. Проект ежегодно будет охватывать не

менее 100 тыс. детей.

Таким образом, национальный проект «Обра-

зование» открывает широкие возможности для со-

вершенствования педагогической деятельности,

стимулируя внедрение инновационных программ и

оказывая поддержку школам, учителям и руководи-

телям общеобразовательных учреждений.


1. Указ Президента Российской Федерации от

7 мая 2018 года № 204 «О национальных целях и

стратегических задачах развития Российской Феде-

рации на период до 2024 года» // СПС Консультант-

Плюс [Электронный ресурс]. – URL:

http://www.consultant.ru/docu-

ment/cons_doc_LAW_297432/ – (Дата обращения:

10.01.2020 г.).

2. "Паспорт национального проекта "Образо-

вание" (утв. президиумом Совета при Президенте

РФ по стратегическому развитию и национальным

проектам, протокол от 24.12.2018 N 16) // СПС Кон-

сультантПлюс [Электронный ресурс]. – URL:

http://www.consultant.ru/docu-

ment/cons_doc_LAW_319308/ – (Дата обращения:

16.01.2020 г.).

3. Авраамова, Е.М. Развитие дополнительного

профессионального образо-вания в новой экономи-

ческой ситуации / Е.М. Авраамова, Д.М. Логинов //

Социологическая наука. – 2016. - №3. – С.97-116.

4. Изгияева, М.Д. Государственное управление

приоритетными националь-ными проектами / М.Д.

Изгияева // Вестник Российского экономического

университета им. Г.В. Плеханова. Вступление.

Путь в науку. – 2017. – № 1 (17). - С. 23-30.





No 43 (2020)

Р.5 The scientific heritage

(Budapest, Hungary)

The journal is registered and published in Hungary.

The journal publishes scientific studies, reports and reports about achievements in different scientific

fields. Journal is published in English, Hungarian, Polish, Russian, Ukrainian, German and French.

Articles are accepted each month. Frequency: 12 issues per year.

Format - A4 ISSN 9215 — 0365

All articles are reviewed

Free access to the electronic version of journal

Edition of journal does not carry responsibility for the materials published in a journal. Sending the

article to the editorial the author confirms it’s uniqueness and takes full responsibility for

possible consequences for breaking copyright laws

Chief editor: Biro Krisztian

Managing editor: Khavash Bernat

Gridchina Olga - Ph.D., Head of the Department of Industrial Management and Logistics

(Moscow, Russian Federation)

Singula Aleksandra - Professor, Department of Organization and Management at the University

of Zagreb (Zagreb, Croatia)

Bogdanov Dmitrij - Ph.D., candidate of pedagogical sciences, managing the laboratory

(Kiev, Ukraine)

Chukurov Valeriy - Doctor of Biological Sciences, Head of the Department of Biochemistry of

the Faculty of Physics, Mathematics and Natural Sciences (Minsk, Republic of Belarus)

Torok Dezso - Doctor of Chemistry, professor, Head of the Department of Organic Chemistry

(Budapest, Hungary)

Filipiak Pawel - doctor of political sciences, pro-rector on a management by a property complex

and to the public relations (Gdansk, Poland)

Flater Karl - Doctor of legal sciences, managing the department of theory and history of the state

and legal (Koln, Germany)

Yakushev Vasiliy - Candidate of engineering sciences, associate professor of department of

higher mathematics (Moscow, Russian Federation)

Bence Orban - Doctor of sociological sciences, professor of department of philosophy of religion

and religious studies (Miskolc, Hungary)

Feld Ella - Doctor of historical sciences, managing the department of historical informatics,

scientific leader of Center of economic history historical faculty (Dresden, Germany)

Owczarek Zbigniew - Doctor of philological sciences (Warsaw, Poland)

Shashkov Oleg - Сandidate of economic sciences, associate professor of department (St. Peters-

burg, Russian Federation)

«The scientific heritage»

Editorial board address: Budapest, Kossuth Lajos utca 84,1204

E-mail: [email protected]

Web: www.tsh-journal.com

Documents

No 43 (2020) Рtsh-journal.com/wp-content/uploads/2020/02/VOL-5-No-43-43-2020.pdf · цией (школа, колледж, техникум или вуз), по усло-виям