МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

БОНДАРЕНКО ОЛЕНА ЄВГЕНІВНА

УДК 811.161.2'367.332:070(043.5)

ДИСЕРТАЦІЯ

ФУНКЦIОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У МОВІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ

МАС-МЕДІА

Спеціальність 10.02.01 – українська мова (035 Філологія)

Галузь знань 03 Гуманітарні науки

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

______________ О. Є. Бондаренко

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

Олексенко Володимир Павлович

Дніпро – 2019

2

АНОТАЦІЯ

Бондаренко О. Є. Функцiонально-комунікативний потенціал односкладних

речень у мові сучасних українських мас-медіа. – Кваліфікаційна наукова праця

на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

(доктора філософії) за спеціальністю 10.02.01 – українська мова (035 Філологія). –

Сумський державний університет; Дніпровський національний університет

імені Олеся Гончара, Суми – Дніпро, 2019.

Дисертаційна робота присвячена вивченню структурно-синтаксичних,

семантико-синтаксичних, комунікативно-прагматичних властивостей

односкладних речень у мові сучасних українських мас-медіа, що дає змогу

сформувати цілісне уявлення про функціонально-комунікативний потенціал

односкладних синтаксичних одиниць у медіадискурсі початку ХХІ ст.

Теоретико-методологійна концепція дисертаційної роботи ґрунтується

на взаємозв’язку й взаємозумовленості формально-граматичної, семантико-

синтаксичної, комунікативної організації структури односкладних речень та

прагматики медіамовлення. Функціонально-комунікативний потенціал

односкладних речень окреслено як єдність його структурно-синтаксичних,

семантико-синтаксичних, комунікативно-прагматичних властивостей, що

реалізують інтенції мовців у ситуаціях реальної комунікації.

Розроблено комплексну методику дослідження функцiонально-

комунікативного потенціалу односкладних речень на засадах функціонально-

комунікативного підходу, який дозволив інтегрувати денотативний, семантичний,

комунікативний, синтаксичний рівні організації речення з погляду їх

комунікативно-прагматичної реалізації в мовленні; розглянути функціонально-

семантичні й комунікативно-модальні варіанти типової моделі речення;

визначити вплив семантики предиката й роль релятивно-ситуативних

особливостей суб’єктних синтаксем у формуванні семантичних моделей

3

односкладних речень; описати персональний дейксис односкладних дієслівних

речень та форми репрезентації функціонально-комунікативної категорії

імперсональності в медіадискурсі.

З’ясовано, що функціонування односкладних особових речень

у медіатекстах сприяє персоніфікації / деперсоніфікації відправника

медіамовлення, розширенню персонального комунікативного простору

об’єктивовано-особового суб’єкта.

У медіадискурсі домінують односкладні означено-особові речення, які

мають високий ступінь персоналізації семантичного об’єктивовано-особового

суб’єкта висловлювання. Вони мають найбільший функціонально-комунікативний

потенціал і реалізують такі типи комунікативної прагматики: директивну,

комісивну, декларативну, експресивну, квесетивну, репрезентативну. Неозначено-

особові речення деконкретизують комунікаторів, мають низький ступінь

персоналізації об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання, виявляють

репрезентативну й квесетивну прагматику. Особові речення з узагальненим

значенням мають середній ступінь персоналізації об’єктивовано-особового

суб’єкта висловлювання, реалізовані в двох прагматичних типах висловлювань –

директивах, квесетивах.

Функціонально-семантичну парадигму односкладних безособових речень,

що функціонують у тестах друкованих мас-медіа, змодельовано як

функціонально-семантичне поле безособовості моноцентричного типу. Його

будову визначено з урахуванням як формально-граматичних, так і семантичних

властивостей синтаксичних одиниць: наявності / відсутності логічного суб’єкта

в семантичній структурі речення та способу вираження суб’єктного компонента.

Відповідно до прагматичних інтенцій інфінітивні речення об’єднано

за типом комунікативного регістру мовлення: реактивно-оцінні, волюнтивні,

генеративні, інформативно-описові, репродуктивно-описові. Модально-

комунікативна амплітуда інфінітивних речень охоплює: 1) речення зі значенням

4

об’єктивної зумовленості; 2) речення зі значенням суб’єктивної зумовленості;

3) речення зі значенням суб’єктивної оцінки.

Функціонально-комунікативний потенціал номінативних речень у текстах

друкованих мас-медіа схарактеризовано з урахуванням взаємодії їхньої форми й

значення, що дозволяє первинною функцією вважати констатувальну, яка є

найбільш поширеною й найповніше виявляється в репрезентативних реченнях.

Головний член репрезентативних речень поєднує номінативне значення

з граматичним значенням буттєвості, теперішнього часу й реальної модальності.

Усі інші значення номінативного речення є наслідком ускладнення структури або

виникають під упливом синтаксичного оточення як функціональні: експресивні,

директивні, квеситивні.

Функціонально-комунікативна продуктивність ґенітивних речень

визначається не частотністю їх уживання в мові преси, а семантичними

варіантами структурної моделі: 1) стверджувальні: а) ґенітивно-квантитативні

з експліцитним квантитативним компонентом (Quantit + Ngen // Ngen + Quantit) із

числівниковим, прислівниковим, іменниковим, займенниковим квантитативним

компонентом; б) ґенітивно-квантитативні з імпліцитною квантитативною ознакою

(Ngen); 2) ґенітивно-заперечні; і комунікативно-модальними різновидами:

констатувальні (власне констатувальні, емоційно-констатувальні); спонукальні

(наказової модальності та бажальної модальності), питальні речення.

Установлено, що найбільший функціональний потенціал у комунікативній

структурі медіатексту з-поміж односкладних іменних речень виявили вокативні

речення, що виступають засобом розгортання діалогічності журналістського

тексту, уводячи в широкий контекст комунікативної ситуації категорію

адресатності. Комунікативно-прагматичні групи вокативних речень об’єднують

такі семантичні моделі: 1) етикетні речення; 2) речення-класифікації; 3) речення-

характеристики. Вокативним реченням однаковою мірою властиві апелятивна,

5

етикетна, імперативна, ідентифікаційна, емотивна функції із незначним

послабленням вагомості фатичної функції.

Ключові слова: односкладне речення, функціонально-комунікативний

потенціал, функціонально-семантична парадигма, функціонально-семантична

модель речення, комунікативна прагматика, категорія

персональності / імперсональності, персональний дейксис медіависловлювання.

Список публікацій здобувача

1. Бондаренко О. Є. Ґенітивні речення в мові друкованих медіа:

структурно-семантичний і комунікативно-модальний аспекти // Журналістська

освіта в Україні: світові професійні стандарти: збірник матеріалів XIІІ

Всеукраїнської науково-практичної конференції / уклад.: О. Г. Ткаченко. – Суми:

Сумський державний університет, 2017. – С. 118–122.

2. Бондаренко О. Є. Лінгвістичний статус ґенітивних речень: семантичний,

структурний, функційно-комунікативний аспекти / О. Є. Бондаренко // World

Science / Warsaw: RS Global Sp. z O.O. Варшава, 2018. – Т. 6. – № 1 (29). – С. 70 –

76.

3. Бондаренко О. Є. Номінативні односкладні речення в мові друкованих

мас-медіа: функційний, комунікативний, семантичний аспекти / О. Є. Бондаренко

// Філологічні трактати: наук. журнал. – Суми: СумДУ, – Т. 9, № 3, 2017. – С. 23–

29.

4. Бондаренко О. Є. Односкладні речення як наукова проблема //

Журналістська освіта на Сумщині: світові професійні стандарти: збірник

матеріалів XI міжнародної науково-практичної конф. / [наук. ред.

В. О. Садівничий, О. Г. Ткаченко]. – Суми: СумДУ, 2015. – С. 152–155.

5. Бондаренко О. Є. Означено-особові речення: суб’єктивізація

комунікативного простору медіа повідомлення / О. Є. Бондаренко // Science

Review / Warsaw: RS Global Sp. z O.O. Варшава, 2018. – Т. 2. – № 6 (13). –

6

С. 12 – 17.

6. Бондаренко О. Є. Проблема класифікації односкладних речень у

сучасному мовознавстві / О. Є. Бондаренко // Філологічні трактати: наук. журнал.

– Суми: СумДУ, 2016. – Т. 8, № 2. – С. 88–93.

7. Бондаренко О. Є. Семантико-синтаксичнi особливостi безособових

речень з предикатом – словом категорiї стану // Журналістська освіта в Україні:

світові професійні стандарти: Матеріали XIV Всеукраїнської науково-практичної

конференції / уклад.: О. Г. Ткаченко. – Суми: Сумський державний університет,

2018. – С. 120–124.

8. Бондаренко О. Є. Функційно-семантичні особливості односкладного

безособового речення з особовим дієсловом у безособовому значенні (на прикладі

газет «День», «ГУ», «ЛУ») // Соціально-гуманітарні аспекти розвитку сучасного

суспільства: матеріали V Всеукраїнської наукової конференції студентів,

аспірантів, викладачів та співробітників. – Суми: Сумський державний

університет, 2018. – С. 427–429.

9. Бондаренко О. Є. Функційно-стилістичний потенціал односкладних

речень / О. Є. Бондаренко // Філологічні трактати: наук. журнал. – Суми: СумДУ, –

Т. 9, № 2, 2017. – С. 20–29.

SUMMARY

Bondarenko O. E. Functional Communicative Potential of One-member Sentences

in the Language of Contemporary Ukrainian Mass Media. – Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philological Sciences (Doctor of Philosophy):

speciality 10.02.01 – Ukrainian language (035 Philology) – Sumy State University; Oles

Honchar Dnipro National University, Sumy – Dnipro, 2019.

The thesis deals with the study of structural-syntactic, semantic-syntactic,

communicative-pragmatic peculiarities of one-member sentences in the language of

7

contemporary Ukrainian mass media, that makes it possible to form an integral view of

the functional-communicative potential of one-member syntactic units in the media

discourse of the early XXI century.

The theoretical methodological concept of the thesis is based on the

interconnection and interdependence of the formal-grammatical, semantic-syntactic,

communicative organization of the structure of one-member sentences and the

pragmatics of media speech. The functional-communicative potential of the one-member

sentences is outlined as the unity of its structural-syntactic, semantic-syntactic,

communicative-pragmatic peculiarities, that implement the intentions of speakers in the

situations of real communication.

The complex methodology of research of the functional-communicative potential

of one-member sentences on the basis of the functional and communicative approach is

developed, which allowed to integrate the denotative, semantic, communicative,

syntactic levels of organization of the sentences from the point of view of their

communicative-pragmatic implementation in the speech; to consider the functional-

semantic and communicative-modal variants of the typical model of a sentence; to

determine the influence of the semantics of the predicate and the role of the relational-

situational features of the subjective syntaxes in the formation of the semantic models of

one-member sentences; to describe the personal deixis of one-member verb sentences

and the forms of the representation of the functional-communicative category of

impersonality in the media discourse.

It was found out that the functioning of the one-member personal sentences in

media texts facilitates the personification / depersonification of the sender of media

speech, the expansion of the personal communicative space of the objectively-personal

entity.

The one-member definite personal sentences are dominated in the media

discourse, they have a high degree of personalization of the semantic objectively-

personal subject of the utterance. They have the greatest functional-communicative

8

potential and realize the following types of communicative pragmatics: directive,

commissive, declarative, expressive, interrogative and representative. The indefinite

personal sentences deconstruct the communicators, have a low degree of personalization

of the objectively-personal entity of the utterance and reveal a representative and

interrogative pragmatics. The personal sentences with the generalized meanings have an

average degree of personalization of the objectively-personal entity of the utterance, are

realized in two pragmatic types of statements – directive and interrogative.

The functional-semantic paradigm of the one-member impersonal sentences, that

function in the tests of printed mass media, is modeled as a function-semantic field of

the impersonal monocentric type. Its structure is determined taking into account both

formal-grammatical and semantic peculiarities of the syntactic units: the presence or

absence of a logical subject in the semantic sentence structure and the way of expressing

of the subject component.

In accordance with the pragmatic intentions, the infinitive sentences are united by

the type of the communicative speech register: reactive-estimating, voluntarily, generic,

informative-descriptive, reproductive-descriptive. The modal-communicative amplitude

of the infinitive sentences covers: 1) sentences with the meaning of objective

conditionality; 2) sentences with the meaning of subjective conditionality; 3) sentences

with the meaning of subjective assessment.

The functional-communicative potential of nominative sentences in the texts of

the printed mass media is characterized taking into account the interaction of their form

and meaning that allows considering the statement function to be the primary one, which

is the most widespread and is fully revealed in the representative sentences. The

principal part of the representative sentences combines a nominative meaning with the

grammatical meaning of existence, present time and real modality. All other meanings

of the nominative sentence are the result of a complication of the structure or they

appear under the influence of the syntactic environment as functional ones: expressive,

directive, and interrogative.

9

The functional-communicative productivity of the genitive sentences is

determined not by the frequency of their use in the language of press, but by the

semantic variants of the structural model: 1) affirmative: a) genitive quantitative with the

explicit quantitative component (Quantit + Ngen // Ngen + Quantit) with the numeral,

adverbial, noun, pronoun quantitative component; b) genitive quantitative with implicit

quantitative feature (Ngen); 2) genitive-negative; and communicative-modal varieties:

statement sentences (the actual statement sentences, emotional statement sentences);

imperative (imperative modality and desirable modality), interrogative sentences.

It has been determined that the greatest functional potential in the communicative

structure of media texts from among the one-member nominal sentences was found in

the vocative sentences, which serve as means of developing of the dialogic speech of the

journalistic text, bringing into the broad context of the communicative situation the

category of addressing. The communicative-pragmatic groups of vocative sentences

combine the following semantic models: 1) etiquette sentences; 2) sentences-

classification; 3) sentences-characteristics. The vocative sentence is equally

characterized by an appealing, etiquette, imperative, identifying and emotive function

with a slight weakening of the importance of the factual function.

Key words: one-member sentence, functional-communicative potential,

functional-semantic paradigm, functional-semantic model of the sentence,

communicative pragmatics, category of personality / impersonality, personal deixis of

the media utterance.

10

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………………….. 12

ВСТУП……………………………………………………………………………. 13

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-

КОМУНІКАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОДНОСКЛАДНИХ

РЕЧЕНЬ

1.1. Односкладні речення. Історіографія питання ………………………….. 20

1.2. Актуальні питання синтаксису односкладного речення ……………… 31

1.2.1. Лінгвістичний статус ґенітивних речень…………………………………. 31

1.2.2. Номінативне речення: кореляція логіко-синтаксичних типів семантики,

способів вираження предикативної ознаки та комунікативної природи

синтаксичної одиниці………………………………………………………

41

1.2.3.Категорія імперсональності: структурно-синтаксична та

функціонально-комунікативна реалізація в односкладному реченні…...

45

1.3. Методика розгляду односкладних речень у функціонально-

комунікативному аспекті ….………………………………………….........

48

Висновки до першого розділу……………………………………………………. 59

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ Й КОМУНІКАТИВНО-

ПРАГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОДНОСКЛАДНИХ

ДІЄСЛІВНИХ РЕЧЕНЬ

2.1. Односкладні особові речення: семантико-прагматична репрезентація

функціонально-семантичної категорії персональності в

медіаповідомленні……………………………………………………

62

2.1.1. Означено-особові речення: суб’єктивізація комунікативного простору

медіаповідомлення …………………………………………………………

64

2.1.2. Неозначено-особові речення: деперсоналізація суб’єкта

медіаповідомлення та його семантична інтерпретація…………………..

73

11

2.1.3. Комунікативна прагматика односкладних особових речень……………. 84

2.2. Функціонально-семантична парадигма односкладного безособового

речення в сучасному медіадискурсі ………………………………………

112

2.3. Інфінітивні односкладні речення в комунікативній площині

медіатексту ………………………………………………………………….

148

2.3.1. Персональний дейксис інфінітивних речень: комунікативно-

прагматичний аспект……………………………………………………….

149

2.3.2. Модально-прагматичні різновиди інфінітивних речень ………………… 163

Висновки до другого розділу…………………………………………………….. 169

РОЗДІЛ 3. КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ВИМІРИ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ОДНОСКЛАДНИХ ІМЕННИХ

РЕЧЕНЬ У МОВІ МАС-МЕДІА

3.1. Комунікативно-прагматичні властивості номінативних речень у

текстах друкованих мас-медіа……………………………………………..

178

3.2. Семантико-синтаксичні моделі й комунікативно-модальні різновиди

ґенітивних речень у мові мас-медіа ………………………………………

181

3.3. Вокативні речення: семантико-синтаксичні й комунікативні

властивості ………………………………………………………………….

186

3.3.1. Соціально-комунікативні типи адресації медіаповідомлення ………… 188

3.3.2. Прагматичні функції вокативних речень ………………………………… 193

Висновки до третього розділу …………………………………………………... 200

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. 203

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 208

ДОДАТКИ

12

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Д - щоденна всеукраїнська газета «День»

ГУ - газета Верховної Ради України «Голос України»

УК - щоденне видання центральних органів виконавчої влади України

«Урядовий кур’єр»

ЛУ - газета письменників України «Літературна Україна»

ЯРМ - Сумська обласна щотижнева незалежна газета «Ярмарок»

ГП - Недригайлівська районна газета «Голос Посулля»

13

ВСТУП

Вивчення мовної реальності на засадах антропоцентризму активізувало

наукові дослідження, що виходять за межі формально-граматичної парадигми.

Об’єктом наукових студій обрано людину як суб’єкт породження й інтерпретації

мовлення, чиї комунікативні потреби й наміри визначають зміст і прагматику

вербального продукту. Це дало змогу переосмислити й істотно розширити

концептуальні підходи до вивчення граматичних явищ: розглядати їх у сфері

функціональної реалізації, у процесі комунікації.

Глобалізація інформаційного суспільства окреслила нові вектори

лінгвістичних досліджень, зокрема вивчення закономірностей функціонування

мовних одиниць в умовах медіакомунікації. Комунікативну прагматику

медіатексту визначає його багатоаспектна природа: соціально-регулятивне

спрямування, інституційність, іделогійність, ціннісне орієнтування. У зв’язку

із цим на часі є дослідження, присвячені вивченню функціонального потенціалу

мовних одиниць у реалізації впливу на сприйняття соціальної дійсності масовим

адресатом та зміну його моделі світу відповідно до комунікативних інтенцій

автора медіаповідомлення.

Функціональність як один з основних критеріїв ідентифікації граматичної

одиниці зумовлює не лише з’ясування її лінгвістичного статусу за формальними

ознаками, але й виявлення потенційних функцій з погляду комунікативно-

прагматичної реалізації в конкретному мовленнєвому акті. У такому разі термін

«функціональний» корелює з «комунікативний», що визначає опис загальних

закономірностей організації мовленнєвого спілкування, а саме взаємодії

семантичної й синтаксичної структури висловлювання, співвідношення

прагматичних цілей і структури синтаксичних одиниць, розгляд мовних одиниць

у реальних мовленнєвих актах і контекстах з урахуванням умов, видів і форм

комунікації, ролей суб’єктів мовлення.

14

Односкладне речення, незважаючи на вагомі здобутки в його вивченні

мовознавцями ХІХ–ХХ ст. (О. Потебня, Л. Булаховський, Д. Овсянико-

Куликовський, О. Шахматов, О. Пєшковський, Є. Галкіна-Федорук, В. Бабайцева,

В. Горпинич, І. Вихованець, К. Городенська, В. Городецька, П. Дудик, І. Слинько,

Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, Е. Осипова, П. Лекант, Н. Шведова та ін.),

на початку ХХІ ст. залишається предметом наукових зацікавлень, що зумовлено

широкою вживаністю таких синтаксичних одиниць, значними стилістичними

можливостями, розмаїтістю структурно-семантичних різновидів, комунікативно-

прагматичним потенціалом. Динаміка підходів до вивчення односкладних речень

відбиває тенденції розвитку сучасної лінгвістичної думки, є багатовекторною й

різноаспектною.

Дослідженню односкладних речень в українській мові присвячено низку

дисертаційних праць. Систему кореляцій формально-синтаксичних і семантико-

синтаксичних ознак головного компонента односкладних речень розкрила

Л. Коваль. Моделі семантичного суб’єкта в структурі односкладного речення та

засоби його мовленнєвої репрезентації описала Л. Близнюк. Комунікативний

потенціал односкладних речень у науковому тексті дослідила В. Кухарєва.

Комунікативні властивості й структурно-семантичні варіанти ґенітивних речень

визначила Л. Рабанюк. Структурно-семантичні особливості буттєвих речень

схарактеризувала Л. Лонська. Структурно-семантичний і комунікативно-

прагматичний аспекти речень узагальненого змісту опрацювала Т. Юрчишин.

Реалізації суб’єктно-модальних значень у структурі безособово-інфінітивних

речень присвятила науковий доробок І. Шкіцька. Структурно-функціональні

різновиди номінативних речень стали предметом наукового зацікавлення

І. Сушинської. Окремі питання односкладних речень у функціонально-

семантичному аспекті з’ясовували С. Харченко, Г. Чорнобай, А. Загнітко,

у структурно-семантичному – Г. Арполенко, О. Куц, О. Леута, В. Маркітанова,

О. Межов, М. Калениченко, О. Семенюк, М. Скаб, у комунікативному –

15

М. Вінтонів, К. Городенська, Н. Гуйванюк, у прагмастилістичному – І. Завальнюк.

Функціональний потенціал односкладних речень у мові текстів різної стильової

належності досліджували С. Бузько, Л. Голоюх, В. Ковтун, М. Кокора, З. Коржак,

Н. Мартьянова, Н. Свистун та ін.

Водночас наявне коло питань, не до кінця вирішених, пов’язаних із кореляцією

формально-граматичного, семантико-синтаксичного й комунікативного рівнів

односкладного речення, зі встановленням семантико-синтаксичних і

функціонально-комунікативних меж окремих типів речень у загальній

класифікації односкладних синтаксичних структур.

Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена відсутністю цілісного

дослідження функціонально-комунікативного потенціалу односкладних речень

у мові друкованих медіа; визначена загальною тенденцією сучасної лінгвістики

до антропоцентричного підходу у вивченні мови медіадискурсу, а також інтересом

до вивчення синтаксичних одиниць з погляду їхньої комунікативно-прагматичної

реалізації в мовленні та потребою системно-інтегрувального опису

на функціонально-комунікативній основі синтаксичних, семантичних і

прагматичних властивостей односкладних речень у текстах сучасних українських

мас-медіа.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію

виконано в межах наукової проблематики кафедри журналістики та філології

Сумського державного університету «Особливості формування національного

інформаційного простору України: від радянської системи ЗМІ до демократичної

моделі» – ДР № 0115U001713; УДК 070.13 (477)(09).

Тему дисертації затвердила вчена рада Сумського державного університету

(протокол № 6 від 18 грудня 2014 року).

Мета дисертаційної роботи – визначити функціонально-комунікативний

потенціал односкладних речень у мові сучасних українських мас-медіа.

Поставлена мета зумовила потребу виконати такі завдання:

16

- обґрунтувати теоретико-методологійні засади вивчення функціонально-

комунікативного потенціалу односкладних речень усіх типів у мові мас-медіа;

уточнити лінгвістичний статус ґенітивних речень, комунікативну природу

номінативного речення, засоби реалізації функціонально-семантичної категорії

імперсональності в односкладному реченні;

- розробити на засадах функціонально-комунікативного підходу комплексну

методику вивчення функціонально-комунікативного потенціалу односкладних

речень у текстах сучасних українських мас-медіа;

- простежити кореляцію семантико-синтаксичних і комунікативно-

прагматичних властивостей односкладних означено-особових, неозначено-

особових, узагальнено-особових речень у контексті персоналізації /

деперсоналізації комунікативної площини медіадискурсу;

- побудувати функціонально-семантичну парадигму односкладного

безособового речення в сучасному медіадискурсі;

- розкрити комунікативно-прагматичний аспект реалізації персонального

дейксису інфінітивних речень та описати їхні модально-прагматичні різновиди;

- з’ясувати комунікативно-прагматичні властивості номінативних речень

у текстах друкованих мас-медіа;

- описати семантико-синтаксичні моделі й комунікативно-модальні

різновиди ґенітивних речень у мові мас-медіа;

- схарактеризувати семантико-синтаксичні моделі й комунікативно-

прагматичні властивості вокативних речень.

Об’єктом дослідження є односкладні речення в мові сучасних українських

мас-медіа.

Предмет аналізу – структурно-синтаксичні, семантико-синтаксичні,

комунікативно-прагматичні властивості односкладних речень у мові сучасних

українських мас-медіа.

17

Матеріалом нашого дослідження є односкладні речення, що функціонують

у мові сучасних українських мас-медіа, дібрані суцільним вибиранням з текстів

друкованих засобів масової комунікації початку ХХІ ст. Зокрема джерелами

досліджуваного матеріалу стали такі всеукраїнські газети: «День», «Голос

України», «Урядовий кур’єр», «Літературна Україна», Сумська місцева газета

«Ярмарок», Недригайлівська районна газета «Голос Посулля». Авторська

картотека налічує понад 3000 одиниць.

Методи дослідження. Мета й завдання роботи зумовили використання

комплексної методики вивчення функціонально-комунікативного потенціалу

односкладних речень у текстах сучасних українських мас-медіа, побудованої

на засадах функціонально-комунікативного підходу, який охоплює описовий

метод, що дав змогу схарактеризувати формально-синтаксичні й семантико-

синтаксичні властивості односкладних речень; за допомогою структурно-

семантичного методу виявлено типове значення та комунікативно-семантичні

варіанти односкладних речень на основі аналізу значень предикатних і суб’єктних

синтаксем; метод моделювання уможливив побудову функціонально-

семантичного поля імперсональності безособового речення, розроблення

структурно-семантичних схем та комунікативно-семантичних моделей

односкладних речень; комунікативно-прагматичний метод дав змогу визначити

прагматичні типи речень відповідно до класифікації мовленнєвих актів та

комунікативних інтенцій автора медіаповідомлення; процедури кількісних

підрахунків використано для забезпечення об’єктивності й достовірності

здобутих результатів.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше

в українському мовознавстві на матеріалі текстів друкованих ЗМІ проведено

комплексне дослідження функціонально-комунікативного потенціалу

односкладних речень у мові сучасних українських мас-медіа; простежено

кореляцію семантико-синтаксичних і комунікативно-прагматичних властивостей

18

односкладних особових речень у контексті персоналізації / деперсоналізації

комунікативної прагматики медіадискурсу; розроблено типові функціонально-

семантичні моделі односкладних речень та їхні комунікативні варіанти на основі

контекстуальної інтерпретації семантики предикатних і суб’єктних синтаксем;

змодельовано функціонально-семантичну парадигму безособових речень

з урахуванням семантики, граматичних властивостей і комунікативного

потенціалу засобів вираження функціонально-семантичної категорії

імперсональності; описано комунікативну прагматику односкладних речень,

зважаючи на функціонально-комунікативну класифікацію, предикативне

значення, диктумно-модусну організацію та контекстуальну інтерпретацію змісту

висловлювання; уточнено лінгвістичний статус ґенітивних речень, їх структурно-

семантичну типологію; з’ясовано лінгво-комунікативну сутність номінативного

речення на основі кореляції логіко-синтаксичних типів семантики, способів

вираження предикативної ознаки та комунікативної природи; удосконалено

методику вивчення односкладних речень у контекстуально-дискурсивній площині

друкованих мас-медіа на засадах функціонально-комунікативного підходу;

визначено класифікацію односкладних речень відповідно до їхньої формально-

граматичної, семантико-синтаксичної структури та комунікативної прагматики.

Подальшого розвитку набули теоретичні положення функціонально-

комунікативного синтаксису щодо єдності форми, значення й функції

синтаксичних одиниць, взаємозумовленості денотативного, семантичного,

синтаксичного та комунікативного рівнів речення.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні комплексного

вивчення формально-граматичних, семантико-синтаксичних, комунікативно-

прагматичних властивостей односкладних речень у текстах друкованих медіа, що

дає змогу сформувати цілісне уявлення про функціонально-комунікативний

потенціал односкладних синтаксичних одиниць у медіадискурсі початку ХХІ ст.

19

Висновки й узагальнення збагачують теорію функціонального синтаксису,

комунікативної лінгвістики, лінгвопрагматики.

Практична значущість отриманих результатів зумовлена можливістю їх

використання в теорії й практиці викладання мовознавчих курсів: синтаксису

сучасної української мови, медіариторики, медіалінгвістики, мови ЗМІ.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної праці

висвітлено в доповідях на XI Міжнародній науково-практичній конференції

«Журналістська освіта на Сумщині: світові професійні стандарти» (Суми, 2015 р.);

на 9 всеукраїнських конференціях: Творча постать Ліни Костенко: сучасне

прочитання (Херсон, 2015 р.); Прикладні та фундаментальні аспекти досліджень

в соціальних комунікаціях (Івано-Франківськ, 2015 р.); Міфосвіт української

поезії: ґенеза прочитання (Херсон, 2015 р.); Антропоцентрична скерованість

сучасної наукової лінгвістичної парадигми (Миколаїв, 2016 р.); Актуальні

проблеми сучасного мас-медійного простору (Херсон, 2016 р.); Сучасні орієнтири

філологічної науки (Херсон, 2016); Журналістська освіта в Україні: світові

професійні стандарти (Суми, 2017 р.; 2018 р.); Соціально-гуманітарні аспекти

розвитку сучасного суспільства (Суми, 2018 р.); на Міжвузівській науковій

конференції молодих учених і студентів «Художній світ Емми Андієвської»

(Херсон, 2016 р.).

Публікації. Проблематику й основні положення дослідження викладено в 9

наукових публікаціях, з-поміж яких 3 опубліковано у фахових виданнях,

затверджених МОН України, 2 – у зарубіжних виданнях, 4 – у збірниках тез

міжнародних та всеукраїнських конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів

з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної

літератури (240 позицій) і додатків. Загальний обсяг дисертаційної праці – 239

сторінок машинопису, основний текст складає 232 сторінки.

20

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-

КОМУНІКАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

1.1. Односкладні речення. Історіографія питання

В українській мові односкладні речення є нормативними, функціонально

детермінованими комунікативними одиницями. Односкладними вважають такі

синтаксичні структури, «граматичну основу яких становить один головний член …

і для вияву повноти й своєрідного характеру свого змісту вони не потребують

другого головного члена» [58, с. 163-164]; у яких вираження предикативності

ґрунтується на функціонуванні єдиного поширеного або не поширеного залежними

компонентами головного члена [209, с. 428]. Проте такий формально-граматичний

підхід не розкриває логіко-семантичної, семантико-синтаксичної й комунікативної

сутності односкладного речення як самостійної синтаксичної одиниці.

Історія вивчення односкладних речень в українському й зарубіжному

мовознавстві засвідчує еволюцію поглядів на їхній лінгвістичний статус відповідно

до зміни концептуальних домінант у вивченні синтаксичних явищ.

Початок наукового осмислення односкладного речення як окремої

граматичної категорії синтаксису пов’язують із працями російського мовознавця

О. Шахматова, який започаткував учення про односкладність і двоскладність

простих речень за їхньою формальною структурою. Науковець звернув увагу

на те, що члени комунікації та члени судження не є тотожними поняттями. Тому

всі речення він поділяє на два різновиди: до першого зараховує ті, у яких суб’єкт і

предикат об’єднуються в одному члені речення (це односкладні речення); до

другого належать речення, у яких суб’єкт і предикат виражені різними членами

21

речення (це двоскладні речення) [215]. Такі погляди заперечували обов’язковість

двочленної структури речення як граматичної форми втілення логічної структури

судження, на підставі чого представники логіко-граматичного напряму

(Ф. Буслаєв [37], М. Греч [66], О. Востоков [53]) визначали односкладні речення

як неповні. Це пояснювалося тим, що речення як синтаксична одиниця повинна

мати двочленну структуру, а пропуск одного з головних членів речення є

припустимим. Розглядаючи речення й судження (суб’єкт – зв’язка – предикат) як

тотожні одиниці, науковці припускали, що їхній центр становить присудок. Відтак

і синтаксичні конструкції, у складі яких був лише присудок, учені вважали

неповними реченнями, а наявність номінативних (безприсудкових) односкладних

речень-суджень заперечували. О. Потебня основною ознакою односкладного

речення називав дієслівність, а дієслово ототожнював із присудком [171].

Аналогійно й головний член односкладного речення у формі називного відмінка

іменника сприймався як присудок (О. Потебня [171], П. Фортунатов [210]).

О. Шахматов суттєво звузив поняття «неповне речення», назвавши

неповними тільки ті речення, формальна повнота яких відновлюється на основі

синтагматичних відношень його компонентів, тобто речення неповні за формою

й за змістом. Учений увів у науковий обіг поняття «головний член односкладного

речення», що відповідно до логіко-психологічної основи речення як одиниці

комунікації відповідав своїм значенням нерозчленованому сполученню суб’єкта й

предиката. На його думку, предикація односкладного речення реалізована одним

головним членом, формально ототожнюваним або з підметом, або з присудком,

«причому, звичайно, не слід забувати, що такий «присудок» відрізняється

від присудка двоскладного речення тим, що викликає уяву і про предикат, і про

суб’єкт, а присудок двоскладного речення відповідає тільки суб’єкту» [216, с. 30].

Становлення формально-граматичного, структурно-семантичного й

комунікативного напрямів дослідження сприяло уточненню поняття

односкладності й розвитку синтаксичної теорії односкладного речення.

22

Формально-граматичний аспект синтаксису (Л. Булаховський [35], Д. Овсянико-

Куликовський [156], П. Фортунатов [210] та ін..) – це рівень структури речення,

синтаксичних форм його компонентів (членів речення), синтаксичних зв’язків

між ними. Підвищена увага до морфологічних властивостей головного

компонента односкладних речень сприяла розробленню диференційованої

класифікації цих синтаксичних структур, відмежуванню від односкладних слів-

речень. Проте формально-граматичний акцент на синтаксичних функціях

головних і другорядних членів речення усував, наприклад, із логічної структури

речення семантичний суб’єкт на тій підставі, що другорядний поширювач або

детермінант унаслідок своєї морфологічної форми (непрямий відмінок) не має

синтаксичного узгодження із предикатом, а відтак позбавлений суб’єктної

семантики.

Семантико-синтаксичний аспект вивчення односкладного речення

ґрунтується на денотативній концепції (Н. Арутюнова [6], В. Гак [55; 56],

І. Вихованець [43; 44; 45; 46; 47; 48; 49], А. Загнітко [82; 83; 84; 85; 86; 87; 88; 89],

М. Мірченко [151], І. Сусов [199; 200; 201] та ін.), за якою формальне вираження

думки залежить від ступеня достатності відображеної в ньому інформації, або

пропозиції, чим визначається відбір і розподіл мовних одиниць (передусім

предикатної й предметної лексики) у функції предиката, суб’єкта й об’єкта й

зумовлює необхідну форму актантів речення. На семантико-синтаксичному рівні

(І. Вихованець, К. Городенська, Н. Гуйванюк [48] та ін.) простежуються

особливості семантичного наповнення словоформи в реченні й окреслюються

закономірності співвідношення форми й змісту. Семантико-синтаксичну

структуру речення визначає узагальнений типовий зміст речення, у якому

виявляється модусно-смислова інтерпретація дійсності через семантику

синтаксем, порядок слів, інтонацію. У семантико-синтаксичному аспекті

синтаксична односкладність зумовлена не формальною відсутністю одного

із головних членів речення, що властиво й для неповних речень, а специфікою

23

висловленої думки, зокрема її однокомпонентністю: в односкладних реченнях

«предикативність втілюється у єдиному вербалізованому головному члені, який

сам по собі, без допомоги другорядних членів, може формувати відносно

закінчену думку, основний зміст якої складається із вербалізованого предиката і

чуттєво сприйманого невербалізованого суб’єкта, який усвідомлюється

неозначено, дуже загально або й зовсім не уявляється в ролі виконувача дії»

(П. Дудик [72, с. 65]). Функціональний потенціал односкладних речень

визначається їхньою специфічною семантико-синтаксичною структурою, зокрема

розмаїттям способів вираження предикатної й суб’єктної систем. Ґрунтовно

питання функціонування суб’єктної синтаксеми висвітлено в дисертаційній праці

«Односкладні речення із семантичним суб’єктом (на матеріалі поетичних текстів

50-60-х рр. ХХ ст.)» Л. Близнюк (2007) [16].

Комунікативний аспект (І. Вихованець [43; 44; 45; 46; 47; 48; 49],

К. Городенська [61, 62], Н. Гуйванюк [68], І. Слинько [195, 196], Г. Золотова [93;

94; 95; 96; 97; 98; 99; 100] та ін.) спрямований на з’ясування специфіки вияву

співвідношення речення із ситуативно-актуалізованими завданнями мовлення та

реалізації в ньому уже відомого й нового [87]. Односкладне речення

в комунікативному аспекті позначено особливостями реалізації актуального (тема-

ремного) членування та способів актуалізації реми. У дієслівних односкладних

реченнях ступінь актуалізації реми залежить від ступеня її абстрагованості

від діяча: що більш абстрагованою є дія, то більше вона актуалізується

(підкреслюється, посилюється). При цьому ступінь актуалізації реми посилюється

відповідно до такої послідовності: означено-особові, неозначено-особові,

узагальнено-особові, безособові, інфінітивні. У номінативних реченнях

актуалізуються предмети й явища; специфічна роль називного уявлення

в комунікативному акті – актуалізація предмета думки адресата мовлення.

Дискусійними для мовознавців стали питання типології односкладних

речень. У 1931 році О. Синявський здійснив спробу ідентифікації та класифікації

24

односкладних речень. Зокрема науковець виділяв безпідметові речення, речення з

відносною безпідметовістю (неозначено-особові й узагальнено-особові) і

безприсудкові речення (називні) [189]. У безпідметових реченнях, як наголошує

науковець, не називаючи суб’єкта, висувається на перший план процес (дія, подія).

Мовознавець виокремлював такі їх види: безпідметове речення на –но, –то, –ло;

–ся; безпідметові речення прислівникові й діє-іменникові. Речення з відносною

безпідметовістю, за визначенням О. Синявського, – це речення з такими формами

дієслів, де особа ясно виступає в закінченнях, хоч вона й невизначена, наприклад,

Що посієш, те й збереш. До безприсудкових (називних) науковець відносив

речення тільки з підметом (другорядні члени можуть бути) [190].

О. Шахматов у праці «Очерк современного русского литературного языка»

(1941) описує означено-особові, безособові та ґенітивні речення. Означено-особове

речення вказує на особову (персональну) означеність цих синтаксичних одиниць,

окремий формально-граматичний, семантичний та комунікативний тип яких має

спеціальне граматичне забезпечення – наявність форми з цілком нейтралізованою

персональною ознакою. До ґенітивних речень науковець відносив односкладні

підметові. Безособові речення О. Шахматов поділяв на відмінювально-дієслівні,

інфінітивні, прислівникові, дієприкметникові та вигукові [216].

Ю. Шерех у «Нарисі сучасної української літературної мови» (1951)

розрізняє з-поміж односкладних речень безособові, відносно-безособові й називні.

А відносно-безособові речення поділяє на узагальнено-особові та неозначено-

особові односкладні речення [218, с. 95]. У «Підвищеному курсі української мови»

(1931) за редакцією Л. Булаховського йдеться про безпідметові (безособові)

речення та еквіваленти речень – називні речення [36], однак згодом у «Курсі

сучасної української літературної мови» (1951) учений запропонував таку

класифікацію: безособові (разом з інфінітивними), відносно-безособові,

узагальнено-особові, неозначено-особові, називні [35].

25

У 1954 році П. Дудик у дисертації «Неповні та еліптичні речення в сучасній

українській літературній мові» [71] фундаментально досліджує природу неповних

та односкладних речень. Більшість речень з одним головним членом він відносить

до двоскладних неповних, що суперечить традиційній класифікації,

запропонованій О. Шахматовим, та ставить під сумнів дослідження попередників.

У 1956 році суттєві напрацювання з теорії односкладності презентує

О. Пєшковський у праці «Русский синтаксис в научном освещении». Науковець

висуває власну теорію односкладності, суттєво доповнює зміст терміна «неповне

речення» та звужує поняття «односкладне речення». За морфологічним

вираженням головного члена О. Пєшковський виділяє дієслівні безособові,

дієслівні неозначено-особові, номінативні та інфінітивні речення. З його ім’ям

пов’язано виокремлення інфінітивних речень в окремий різновид односкладних

синтаксичних конструкцій. Інфінітивними О. Пєшковський називав речення,

головним членом яких є незалежний інфінітив [168]. Цим терміном пізніше стали

користуватися такі мовознавці: Г. Арполенко (1982) [5], І. Білодід (1972) [203],

Л. Булаховський (1952) [35], І. Вихованець, К. Городенська та А. Грищенко (1982)

[43], М. Каранська (1995) [106].

У 1966 році О. Мельничук довів, що односкладні речення існують давно,

у слов’янські мови вони, за дослідженнями науковців, прийшли ще

з індоєвропейської мови. Формування їх як окремого типу синтаксичних

конструкцій відбувалося паралельно з двоскладними реченнями. Мовознавець

наголосив, що односкладні речення є спеціальною формальною категорією, яка

з’явилася одночасно з категорією двоскладних речень у результаті розвитку й

формальної диференціації первісних, граматично не оформлених речень [148,

с. 144], що суперечило поглядам представників логічного напряму в мовознавстві.

У 1972 у курсі «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис»

за редакцією І. Білодіда [203] виокремлено такі види односкладних речень:

означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні

26

(без частки би (б), із часткою би (б), інфінітивно-називні та інфінітивно-

безособові), номінативні (буттєві номінативні, вказівні номінативні, оцінні

номінативні, називні, спонукальні номінативні, «називний уявлення») речення.

У 80-х рр. ХХ століття з’явилася монографічна праця В. Горяного

«Синтаксис односкладних речень», у якій він класифікує односкладні речення як

особові та безособові [64, с. 47]. Односкладні особові речення за формами

вираження головного члена (суб’єкта) В. Горяний поділяє на речення з означеним

суб’єктом (означено-особові), речення з неозначеним суб’єктом (неозначено-

особові), речення з узагальненим суб’єктом (узагальнено-особові). Безособові

речення з погляду наявності / відсутності в них суб’єкта як носія предикативної

ознаки у свою чергу поділяються на речення з нульовим суб’єктом, речення

з непрямим суб’єктом, речення з синкретичним суб’єктом. Варто зазначити, що

наведена класифікація не набула поширення в українському мовознавстві.

Н. Шведова (1980) узагалі відмовилася від традиційних термінів і

серед однокомпонентних схем виділила відмінювано-дієслівні (неозначено-

дієслівні й частину безособових) та невідмінювано-дієслівні (іменні, інфінітивні,

прислівникові). Означено-особові та узагальнено-особові речення вона кваліфікує

як неповні реалізації підметово-присудкових речень [180].

У 1982 році опубліковано «Граматику української мови» І. Вихованця,

К. Городенської, А. Грищенка. За сукупністю структурних і семантичних ознак

учені виділяють такі основні типи односкладних речень: означено-особові,

неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні,

вокативні (речення-звертання). Автори граматики значну увагу приділили

розгляду вокативних речень. Вокативним вони називають речення, яке

складається тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мовлення,

передає почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону, оклик тощо.

Характерними особливостями вокативних речень є: 1) уживання тільки назви осіб

у кличній формі або у формі називного відмінка; 2) переважно власні імена або

27

іменники, що означають осіб за сімейними стосунками [43]. У «Граматиці

української мови. Синтаксис» (1993) І. Вихованець класифікує односкладні

речення відповідно до морфологічної форми головного члена речення: 1) дієслівні

речення (безособові); 2) інфінітивні речення; 3) іменникові речення;

4) прислівникові речення. Односкладні особові речення розглянуто як неповні, а

саме як «формально неповні, але семантично повні конструкції» [44, с. 104]. Такі

погляди підтримуються і в сучасному мовознавстві. В. Коломийцева (2009)

підкреслює, що теоретичною засадою виокремлення означено-, неозначено- та

узагальнено-особових речень як різновидів односкладних традиційно вважають

суто кількісний чинник – наявність одного головного члена. Водночас комплексне

застосування формально-синтаксичного, семантичного та комунікативного

підходів, на думку вченої, дозволяє кваліфікувати їх як двоскладні неповні

із імпліцитною формою суб’єкта-підмета [117]. З-поміж іменникових речень

І. Вихованець виокремлює: а) речення з простим головним членом, вираженим

формою називного відмінка іменника; б) речення зі складеним головним членом,

вираженим кількісно-іменниковою сполукою; в) вокативні речення з простим

головним членом, вираженим формою кличного відмінка іменника. Вокативні

речення мовознавець трактує як вокативи, у яких конденсується суб’єктно-

предикатна структура думки, почуття, волевиявлення [44].

М. Каранська в «Синтаксисі сучасної української мови» (1995) [106]

дотримується усталеної в українському мовознавстві класифікації, розглядає

односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові,

безособові, інфінітивні, номінативні речення.

Немає одностайної думки серед учених і щодо назви досліджуваних

конструкцій. Так, у сучасному українському синтаксисі функціонує термін

«одноядерні речення», запропонований у колективній праці І. Слинька,

Н. Гуйванюк і М. Кобилянської (1994) [196]. «Одноядерні речення» поділяють

на одноядерно-однокомпонентні, одноядерно-двокомпонентні та квантитативно-

28

ґенітивні / ґенітивні заперечні одноядерні речення. Водночас, як наголошують

науковці, серед одноядерних речень значну кількість становлять двокомпонентні

інфінітивні варіанти модального типу з дієсловами, предикативними

прислівниками або із самостійними інфінітивами, поряд із ними розташовуються

однокомпонентні варіанти іменного типу, що можуть бути й двокомпонентними.

Л. Рабанюк (1998) [179] уперше в українському мовознавстві здійснила

системний опис ґенітивних речень із застосуванням комплексного підходу до їх

аналізу з урахуванням структурних, семантичних та комунікативних

особливостей. Ґенітивні речення становлять окремий тип односкладних іменних

структур, граматичним значенням яких є буттєвість, а формою – незалежний

родовий відмінок в позиції предикативного центру.

У синтаксичних дослідженнях ХХІ ст. наявні спроби удосконалити

традиційну класифікацію односкладних речень. І. Сушинська (2000) [205]

серед загального фонду номінативних конструкцій за ступенем виявлення

властивих номінативним реченням диференційних ознак виділяє ядерні (буттєві,

вказівні номінативні речення), напівпериферійні (називні речення) та периферійні

реалізації (називний теми, називний уявлення). Крім того, до різновидів

номінативних одиниць вона відносить ще таке граматичне утворення як

«лекторський номінатив», що використовується в особливому різновиді усного

наукового мовлення – науково-навчальному монолозі й охоплює називний теми,

називний уявлення, номінативні речення ядерного вияву (буттєві, вказівні),

номінативні речення напівпериферійного вияву [204]. К. Шульжук (2004) [219]

поділяє номінативні речення на буттєві, вказівні, оцінні номінативні речення,

власне називні речення та «називний уявлення».

О. Куц (2001) [129], спираючись на дослідження К. Городенської,

А. Грищенка, М. Жовтобрюха, В. Русанівського (1986), за способом вираження

предикативного центру, виділяє такі модифікації безособових речень: 1) речення

з головним членом, вираженим дієсловом; 2) речення з головним членом,

29

вираженим адвербіальними та іменними предикативами; 3) речення з головним

членом, вираженим поєднанням інфінітива з предикативом; 4) речення

з головним членом, вираженим формою на -но, -то. Н. Кавера (2008) наголошує

на тому, що граматичний центр односкладних безособових речень формують

одновалентні предикати, пов’язані з суб’єктом всеохопного стану [104].

А. Загнітко (2009) [91] виділяє односкладні дієслівні та іменні речення.

Розмежування дієслівних та іменних односкладних речень на підставі

формального вираження предикативності аргументовано «нерівнорядністю

формально-граматичної і семантико-синтаксичної площин реченнєвої структури»

[82, c. 339]. Серед односкладних дієслівних науковець називає означено-особові,

неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові та інфінітивні речення.

До односкладних іменних речень дослідник відносить номінативні та ґенітивні

речення, серед номінативних виділяючи такі: буттєві номінативні, вказівні

номінативні, оцінні номінативні, власне-називні, спонукально-бажальні

номінативні, номінативний теми та субстантивно-якісно-оцінні речення.

Н. Вітрук (2011), продовжуючи наукові пошуки К. Шульжука, виокремлює

такі види номінативних речень: буттєві номінативні речення, вказівні

номінативні речення, оцінні номінативні речення, власне називні речення та

«називний уявлення». На думку дослідниці, «є достатньо підстав вважати буттєві

синтаксичні одиниці сфери репрезентації повноцінними граматичними

утвореннями, що можуть функціонувати на рівні безособових, інформативно дуже

схожих, та двоскладних, не входячи до їх складу, – по-перше, через значення

буттєвості як предикативності, по-друге, завдяки констатувальній інтонації, яка

підсилює семантичну самостійність конструкцій» [51, с. 156]. Н. Вітрук,

опираючись на дослідження Н. Валгіної, С. Вяткіної, П. Дудика, А. Загнітка,

В. Каразіна, виділяє оцінно-буттєві односкладні речення, «які не тільки

називають явище, предмет чи особу, а й оцінюють їх» [51, с. 157]. Як паралельні

використано такі назви оцінних та оцінно-буттєвих речень: речення з емоційною

30

оцінкою сприйняття буття, окличні номінативні речення, емоційно забарвлені

окличні речення, номінативно емоційно-оцінні речення або номінативні оцінно-

емоційні та напівпредикативні номінативні конструкції. До окремої групи

номінативних синтаксичних конструкцій зараховано побажально-буттєві,

спонукальні або спонукально-бажальні речення. «За структурою – це лексично

обмежений, проте часто вживаний тип граматичних одиниць, до складу яких

зараховано усталені вислови – різні накази, команди (військові, спортивні),

вимоги, розпорядження, рекомендації, попередження тощо, а також форми

привітань та побажань» [51, с. 158]. Таким чином дослідниця до традиційної

класифікації уводить прагматичний критерій.

Відсутність однозначного потрактування терміну «безособові речення»

М. Калениченко (2012) пов’язує з тим, що «категоріальні вісі «особовість /

безособовість» перетинаються із «суб’єктністю / безсуб’єктністю»,

«односкладністю / двоскладністю», «активністю / пасивністю» [105, с. 70].

У сучасному мовознавстві продовжуються дослідження щодо вивчення

односкладних буттєвих речень. Зокрема предметом наукових досліджень М. Баган

(2014) [9] є односкладні буттєві заперечні речення. Дослідниця зазначає, що

завдяки особливій структурі такі речення виражають узагальнене заперечне

буттєве значення, яке зумовлює специфіку їх уживання. Буттєве односкладне

речення, на переконання вченої, інтерпретує стан як об’єктивний, не залежний

від волі суб’єкта, тоді як посесивна двоскладна конструкція більшою мірою

узалежнює його від бажання та намірів суб’єкта.

Сьогодні особливу увагу науковці звертають на інфінітивні речення.

Більшість із них розглядають ці речення як окремий вид односкладних структур

(А. Загнітко (2005) [90], Т. Замкова (2008) [92], Н. Іваницька (2000) [102],

О. Межов (2013) [146], О. Сєнічева (2005) [188], С. Скомаровська (2010) [194],

Х. Чернова (2013) [213], В. Шабуніна (2011) [214] та ін. Водночас В. Маркітантова

(2009) [143] та О. Митрофанова (2011) [149] розглядають їх як безособові,

31

оскільки у них немає прямої вказівки на особу. Відтак проблема ідентифікації

інфінітивних речень у мовознавстві залишається відкритою й суперечливою.

У сучасному синтаксисі усталилася загальна класифікація односкладних

речень, за якою виділяють означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-

особові, безособові, інфінітивні, номінативні й ґенітивні речення [209, с. 428].

Незважаючи на формальну стрункість, вона містить окремі суперечливі моменти.

Зокрема у цій класифікації односкладні речення диференціюються за способом

вираження головного члена й за граматичною семантикою. Особові й безособові

речення протиставляються за ознакою зв’язку із діячем або носієм стану.

В особових односкладних реченнях дія пов’язана з її витворювачем, у безособових

дія і стан не залежать від діяча / носія стану. Безособові й інфінітивні речення

протиставлені за семантикою суб'єктних детермінантів. В інфінітивних реченнях

вони виражають активного діяча, в безособових – можливий тільки пасивний

виконавець / носій стану або взагалі неможливий. Номінативні речення

протиставлені всім іншим за способом морфологічного вираження головного

члена, а відтак неоднозначним є питання виокремлення ґенітивних речень

в окремий синтаксичний тип поза межами номінативних одиниць (на нашу думку,

їх доцільно об’єднати в один клас – іменні / субстантивні речення). Як засвідчив

огляд праць із теорії односкладного речення, класифікація є відкритою для

рівневої диференціації з урахуванням формально-граматичної, семантико-

синтаксичної структури та комунікативної прагматики, що визначає напрями

подальших досліджень.

1.2. Актуальні питання синтаксису односкладного речення

1.2.1. Лінгвістичний статус ґенітивних речень. Мовознавчі

32

дослідження українського синтаксису в діахронному аспекті засвідчили факт

існування в староукраїнських пам’ятках односкладних речень, функціонально

споріднених із номінативними й утворених на основі незалежного родового

відмінка, – ґенітивних речень стверджувальних і заперечних [148; 195; 103].

Початок наукового осмислення граматичної й комунікативно-семантичної

природи ґенітивних речень традиційно пов’язують із роботами О. Шахматова та

О. Пєшковського. О. Шахматов розглядав ґенітивні речення як самостійні

односкладні синтаксичні одиниці в межах безприсудково-підметових: «Зважаючи

на те, що поєднання числівника або кількісного прислівника з родовим відмінком

становить таке неподільне, нерозкладне синтаксичне поєднання, яке може бути

тільки підметом або прямим додатком, зараховую до підметових і ті односкладні

речення,… у яких головний член виражений родовим відмінком» [215, с. 53].

Такий підхід ураховує, з одного боку, комунікативну сутність речення, зокрема

поєднання уявлень про суб’єкт і предикат, які синкретично виражаються одним

головним членом, а з іншого – формально-граматичну природу семантичного ядра

речення. Відтак граматичні варіанти синтаксичних конструкцій із родовим

відмінком у ролі головного члена зумовили виокремлення вченим таких

структурно-семантичних різновидів іменних речень: 1) кількісно-іменні: головний

член виражений поєднанням числівника з родовим відмінком іменника; 2) іменні

ґенітивні: родовий однини чи множини з кількісним значенням; 3) займенникові

ґенітивні: нерозкладні поєднання займенників що, нічого з родовим прикметника

(Нічого доброго). О. Пєшковський описав за формально-граматичними ознаками

ґенітивні синтаксеми в структурі безособових односкладних речень у контексті

вивчення умов формування безособовості дієслівних односкладних речень,

зокрема наявності заперечних елементів (не було, немає та особливо частки ні)

при залежному іменнику в родовому відмінку. Мовознавець зараховує їх не до

іменних, що, за його спостереженнями, також можуть бути заперечними [167,

с. 378], а до дієслівних на тій підставі, що в разі усунення заперечення, вони

33

перетворюються на двоскладні [167, с. 366] – лексеми немає, ні співвідносяться

з особовими дієсловами є, був, буде у відповідних родових, особових та числових

формах.

У сучасному синтаксисі ґенітивні структури стали предметом досліджень

В. Бабайцевої [7], Л. Булаховського [35], А. Грищенка [103], В. Горпинича [63],

П. Дудика [72], А. Загнітка [87], Т. Ломтєва [140], П. Леканта [134] та ін.

Дослідники визначили, зокрема, місце ґенітивних синтаксем у структурі простого

й складного речень, запропонували класифікацію односкладних ґенітивних

речень, з’ясували способи вираження головного члена квантитативно-ґенітивних

та ґенітивно-заперечних речень. Найбільш повно, з урахуванням структурних,

семантичних та комунікативних особливостей в українському мовознавстві

описала ґенітивні речення Л. Рабанюк (1998) [179].

У сучасному лінгвістичному дискурсі, незважаючи на значні теоретичні

напрацювання, проблемним залишається питання класифікації ґенітивних речень,

представлених різноманітними структурно-граматичними й функціональними

(комунікативно-семантичними) моделями. Їх розглядають на різних теоретичних

засадах, а тому кваліфікують як безособові (І. Вихованець [44], Н. Попович [170],

Л. Коваль [114]), іменні (А. Грищенко [67], А. Загнітко [89; 91], О. Синявський

[191], С. Єрмоленко [76], Л. Рабанюк [179]); неповні двоскладні (Л. Булаховський

[35], Г. Золотова [94]). Дискусія виникає і внаслідок неоднозначного розуміння

комунікативної функції ґенітивних синтаксем у структурі односкладного й

двоскладного речень, способу вираження предикативності, а також семантики й

граматичного значення заперечного предикатива немає та негаційної партикули ні

в заперечних синтаксичних конструкціях. У зв’язку з цим актуальним є питання

визначення місця ґенітивних речень у синтаксичній системі, опису їх структурно-

семантичних різновидів та обґрунтування самостійного лінгвістичного статусу

ґенітивного речення як різновиду односкладних субстанційних синтаксичних

одиниць.

34

У словнику лінгвістичних термінів (1985) ґенітивні речення трактують як

односкладні, головний член яких виражений родовим відмінком іменника (або

займенника), що передає не тільки значення наявності предмета, а й указує

на його кількісну ознаку, частіше – на велику кількість [58, с. 46]. Таке доволі

широке розуміння означеної синтаксичної одиниці дозволяє вважати різні типи

речень із головним членом, представленим конструкцією з родовим відмінком,

ґенітивними. Наприклад, з погляду структурно-семантичної організації речення

семантичний суб’єкт розглядається як «носій предикативної ознаки» (А. Бондарко

[30]), що входить до предикативного мінімуму речення і, на відміну від підмета,

не має канонічно закріпленого частиномовного вираження, і тому,

за Г. Золотовою, може бути представлений будь-яким непрямим відмінком [99].

При цьому суб’єкт не залежить від дієслова-предиката, а поєднується з ним

граматичним зв’язком координації, чим відрізняється від другорядних членів

аналогійних граматичних форм. Специфіка односкладних речень, на думку

П. Дудика, виявляється в тому, що семантичний суб’єкт не має вербального

вираження й «виступає у вигляді чуттєвого образу» [72, с. 64], сформованого

під впливом вражень від навколишнього світу, а предикативність

сконцентровується в семантичних і граматичних властивостях головного члена.

Л. Близнюк у дисертаційній роботі, присвяченій вивченню семантичного суб’єкта

односкладних речень, акцентує на тому, що найбільш продуктивними й

національно специфічними в семантичній структурі односкладних речень є

конструкції з родовим і давальним суб’єкта [16]. Дослідниця описала моделі

граматичного оформлення суб’єкта, з-поміж яких виведено два класи родового

суб’єкта: 1) за кількісною ознакою, що схематично виражений конструкціями: N2

– F non/V quant (родовий відмінок + недієслівна форма з кількісним значенням);

N2 – Interj (родовий суб’єкта в конструкціях із вигуками); N2 – Adv (родовий

суб’єкта – прислівник); N2 – Sub (сполучення родового суб’єкта з іменником

у називному відмінку, який має кількісне значення); N2 – Num (сполучення

35

родового суб’єкта з числівником у називному відмінку); 2) за формою вираження

заперечення, що схематично представлено такими конструкціями: N2 – немає;

Ні (ані)/N2 (сполучення з частками ні (ані) із родовим суб’єкта); N2 не / Vf 3p sing

reft (конструкція з родовим суб’єкта й зворотною формою дієслова в сполученні

з часткою не); N2 – Part „О” (родовий суб’єкта із заперечною формою дієслова

на -но, -то). Отже, родовий суб’єкта може функціонувати в різних типах

односкладних речень, і в такому випадку доцільним є використання

узагальнювальної дефініції «ґенітивна конструкція» – синтаксична структура,

у якій першим компонентом є числівник або іменник із кількісним значенням,

а другим – форма родового відмінка іменника або займенника, а також незалежна

форма родового відмінка з кількісним значенням, часто в поєднанні із негаційним

компонентом. Такі конструкції, за спостереженнями Г. Жуковської [78, c. 7-8],

можуть виконувати функції додатків, бути іменною частиною присудка, входити

в структуру складного речення як предикативна частина, становити парцельовані

конструкції, а також реалізувати модель ґенітивного речення.

Терміном «ґенітивне речення» позначаються односкладні бездієслівні

речення, граматичним значенням яких, на думку Л. Рабанюк, є буттєвість, а

формальним показником – незалежний родовий відмінок у позиції головного

компонента [179]. Семантика буттєвості співвідносить ґенітивні речення

із номінативними односкладними – екзистенційними, описовими – «з єдиним

головним членом у формі називного відмінка імені або кількісно-іменною

будовою, що стверджують буття предмета або явища, яке може ускладнюватися

значенням вказівки, емоційної оцінки, волевияву» [91, с. 46]. Різновидом

номінативних уважають ґенітивні речення О. Синявський [191, c. 230], І. Слинько

[195, с. 290] на тій підставі, що вони повідомляють про наявність / відсутність

предмета або явища чи процесу. Проте родовий відмінок як формальний виразник

предикативного ядра є найвагомішою ідентифікаційною ознакою, що виокремлює

ґенітивні речення в системі односкладних синтаксичних одиниць і відмежовує їх

36

від номінативних не тільки формально, але й семантично – значення буттєвості

ускладнюється кількісною оцінкою або інтенсивністю вияву явища, які

виражаються конструктивно, тобто самою граматичною формою головного члена,

незалежно від його лексичного наповнення. Специфічний виразник

предикативності зумовлює суперечливі погляди на те, які синтаксичні структури

вважати ґенітивними реченнями. Зокрема, це стосується заперечних конструкцій.

А. Загнітко називає ґенітивними (заперечними) речення з предикативним словом

нема (немає), що становить єдиний головний член речення, із обов’язковим

непрямим додатком у родовому відмінку, що позначає особу або предмет,

відсутність якого стверджується, а також речення із заперечною часткою ні (ані),

що набуває ознак предикативності [91, с. 45-47]. Зауважимо, що за такого підходу

не витримується формальна ознака – незалежність ґенітива, крім того, заперечний

предикатив немає – дієслівного походження (староукраїнське не мае), і тому

речення з ним у ролі головного члена, як підкреслює І. Слинько, є дієслівними

односкладними – безособовими [195, с. 290]. Неоднозначно трактується й

синтаксична функція частки ні як засобу експлікації заперечення в аналізованих

реченнях. Етимологічний словник української мови фіксує походження частки ні

від старослов’янського нѣ – частка в заперечній відповіді, що виникла внаслідок

стягнення з ne je(stь) – «не є» [75, Т. 4, с. 94], водночас є (давньоруське есть

зі старослов’янського єсть) – це форма теперішнього часу всіх осіб однини й

множини дієслова бути [75, Т. 2, с. 175]. У зв’язку із цим логічним видається, що

односкладні речення, семантика яких фіксує відсутність предмета

через заперечення в безособовій формі в поєднанні з родовим відмінком,

Н. Валгіна [39], Є. Локтєв [139] уважають різновидом безособових, а саме

безособово-ґенітивними. М. Баган, дослідивши засоби експлікації заперечення,

зазначає, що український паремійний фонд засвідчує похідність конструкцій

зразка ні + іменник у родовому відмінку від буттєвих заперечних речень

із предикативом немає, на підставі чого називає їх еліптичними буттєвими

37

реченнями [10, с. 90], або «ні-ґенітивним варіантом нема-ґенітивних модифікацій

речень буття» [196, с. 277]. Спроби синтаксистів (І. Слинько, Н. Гуйванюк та ін.)

зарахувати односкладні речення з негаційним родовим суб’єкта (із заперечною

часткою ні, що функціонально співвідносна із предикативом немає) до ґенітивних

на підставі таких диференційних ознак, як: 1) своєрідна модальність;

2) специфічна предикативність; 3) власна структурна схема, А. Загнітко вважає

«не вельми переконливими, оскільки подібні утворення є мовленнєвими виявами

безособових конструкцій» [83, с. 535]. Подібну думку висловлювали російські

граматисти: дотримуючись поглядів О. Пєшковського, односкладні речення

з ґенітивом у ролі головного члена з препозитивною часткою ні вважають

особливим різновидом безособових речень, мотивуючи це тим, що таке речення

містить цілковите заперечення того, що назване іменником у родовому відмінку й

реалізує значення теперішнього часу [65].

Неоднозначність поглядів на місце таких речень у системі односкладних

пов’язана з різним трактуванням поняття буттєвості, зокрема засобів її

синтаксичної експлікації. Традиційно буттєвими називають речення, семантико-

синтаксичний план яких реалізується як констатація існування, реальної наявності

в навколишній дійсності взагалі або ж в окремих її фрагментах позначуваних

предметів або явищ дійсності [209, с. 417; с. 513]. Буттєву семантику можуть

передавати односкладні речення з екзистенційними дієсловами, заперечним

предикативом немає в ролі головного члена, негатором ні в поєднанні з ґенітивом

як формою вираження семантичного суб’єкта предикативної ознаки, а також

двоскладні речення, буттєве значення яких вербально репрезентовано

предикатами існування – експліцитно та імпліцитно. Формальною ознакою

буттєвого речення є форма теперішнього часу дієслова бути (О. Пєшковський

[167; 168], О. Падучева [160; 161; 162]), у зв’язку із чим проблемними є питання

повноти та еліптичності ґенітивних речень – як стверджувальних, так і

заперечних; функцій синтаксичного нуля і, як наслідок, двоскладності /

38

односкладності; комунікативної розчленованості / нерозчленованості; поширення

структурної схеми детермінантами; належності до речень номінативного типу.

Теорія синтаксичного нуля (Ш. Баллі [11, с. 179]; Н. Хомський [226];

І. Мельчук [232]) сприяла розгляду ґенітивних речень як двоскладних. Такий

підхід обґрунтовується властивістю нульового знака вступати в синонімійні

відношення з матеріальним елементом, тобто синтагму із синтаксичним нулем

можна замінити іншою синтагмою такого ж виду, але в якій знак має експліцитну

форму. Відтак ідея нульової синтаксеми – нульового підмета й нульового

присудка – покладена російськими граматистами М. Пановим [163],

Є. Седельниковим [182], Н. Шведовою [65] та французьким ученим-славістом

М. Гіро-Вебером [59] в основу кваліфікації всіх речень як двоскладних за їхньою

синтаксичною формою. Тезу про «принципову двоскладність речень» (Г. Золотова

[93]), у яких предикативний центр представлений одним головним членом, можна

обґрунтувати з позицій комунікативної граматики, актуального членування

речення зокрема, на тій підставі, що мовленнєво-мисленнєвий акт, що

перетворюється на речення, полягає в предикативному (у плані модальності, часу

й особи) співвіднесені предмета і його предикативної ознаки. За Г. Золотовою,

такий атрибут структури речення як наявність / відсутність імені в називному

відмінку, не визначає сутності двоскладності/односкладності, оскільки засвідчує

відрив форми речення від змісту предикативно-мовленнєвого акту. Певно,

у такому випадку доречним є використання термінів одночленність / двочленність,

які належать до сфери семантико-комунікативного розгляду синтаксичних

одиниць. Із погляду синтагматичної організації структури абсолютна

двоскладність є сумнівною. Наприклад, згідно з теорією синтаксичного нуля,

у номінативному реченні предикативність виражається іменником та нульовою

формою повнозначного дієслова бути. При цьому форма присудка не опущена, а

наявна (Н. Арутюнова [6], М. Панов [163]), і вона передає значення теперішнього

часу дійсного способу. Саме предикативність, виражена за допомогою

39

синтаксичного нуля, забезпечує комунікативну функцію, а не лише номінативну.

Отже, прихильники цієї теорії вважають номінативні речення повними

двоскладними. Речення на зразок Ніч, на їхню думку, є початковим членом

синтаксичної парадигми: Ніч – Була ніч – Буде ніч – Була б ніч – Хай буде ніч.

Проте ми не поділяємо таких поглядів, а притримуємося традиційного,

запропонованого О. Шахматовим, визначення синтаксичного статусу

номінативного речення як односкладного, зважаючи на те, що для повноти

значення не вимагається підстановки 3-ї особи однини дієслова є, оскільки сама

граматична форма цих речень, наголос, супроводжувана емфазою вимова роблять

зайвим їх розчленування й відокремлюють від двоскладних [216, с. 51].

З. Коржак переконливо доводить, що відсутність дієслова в іменних

буттєвих конструкціях, різновидом яких є ґенітивні речення, є виразником

теперішнього часу, і тому немає потреби в присудкових часових значеннях,

оскільки семантика моменту мовлення, моменту комунікації виконує самостійні

граматичні функції, виступаючи як антропоцентричний (неспіввідносний,

теперішній моменту мовлення, спілкування) теперішній – це не об’єктивний час

існування предмета або фрагмента дійсності, а суб’єктивний час сприйняття

(актуалізації у свідомості) образу цього предмета. Саме тому значення буттєвості

постає як граматичне значення констатації реальності в момент спілкування.

На цій підставі дослідниця робить висновок про те, що «змістова структура

номінативних речень не ідентична змістовій структурі співвідносних

за референтом двоскладних речень: однаковий фрагмент дійсності по-різному

означений у різних за семантичною схемою комунікативних ситуаціях» [119,

с. 161]. Отже, відсутність граматичного часу в ґенітивних реченнях засвідчує

специфічно асиметричне співвідношення їхньої форми та функціонально-

семантичних характеристик, що пояснюється семантикою буттєвості й

антропоцетричним часом суб’єктивного сприйняття позначуваного родовим

відмінком фрагменту реальності, що є одним із вагомих показників для розгляду

40

таких речень як окремого самостійного різновиду односкладних. Такі висновки

стосуються й ґенітивних заперечних речень. Експліцитним показником

заперечення в ґенітивних реченнях є партикула ні в препозиції до головного

компонента. А. Паславська підкреслює, що типовою формою реалізації

заперечення в природних мовах є предикатне заперечення [164, с. 197].

У зв’язку із цим, на думку Л. Коваль, заперечна частка ні, як обов’язковий елемент

структури речень із непрямим додатком у формі родового відмінка, набуває ознак

предикативності як синонім до заперечного предикатива немає [164, с. 13] –

субдієслова в складі морфологічної парадигми дієслова бути в його негаційній

підпарадигмі [127, с. 11]. Можливість зіставлення ґенітивних і безособових

речень, порівняймо: Ні крихти – Немає ні крихти; Ні слова – Не вихопилося ні

слова, не може бути підставою, щоб уважати їх безособовими. На нашу думку,

у заперечних ґенітивних реченнях, яким, як і стверджувальним, властивий

антропоцентричний час, частка ні не має предикативних властивостей, а лише є

експлікатором заперечення, оскільки в таких реченнях заперечується,

за В. Борщевим та Б. Харті, не буття предмета загалом, а його буття в певному

місці, і тому заперечення буття речей у місці не суперечить їхньому існуванню

поза місцем ситуації, описуваної в цих реченнях, тобто існуванню у світі

[32, с. 11], порівняймо: Крику! Шуму! Радості! – Ні крику! Ні шуму! Ні радості!.

Тобто «заперечення не нівелює загалом буттєвий характер» ґенітивної

конструкції, а лише «зміщує буття суб’єкта чи об’єкта відносно певного місця»

[9, с. 5]. Детермінанти в структурі ґенітивних речень, аналогійно до номінативних,

обмежують, конкретизують загальне буттєвє значення головного члена. Ґенітивні

речення з детермінантами є розчленованими: «Зима попереду, а деінде ні тепла, ні

світла» (Д, 08.10.1998), «Тут стільки відкриттів!» (Д, 20.05.2017), а

без детермінантів – нерозчленованими: «Без гриму і світла прожекторів»

(Д, 24.03.2017); «Скільки номінацій – стільки досягнень, скільки номінацій –

стільки і проблем» (Д, 30.03.2004).

41

Отже, формально-граматичні, семантичні, функціонально-комунікативні

властивості ґенітивного речення дозволяють розглядати його як самостійний

різновид субстантивних односкладних речень.

1.2.2. Номінативне речення: кореляція логіко -синтаксичних

типів семантики, способів вираження предикативної ознаки та

комунікативної природи синтаксичної одиниці. Вивчення номінативних

речень має давню традицію у вітчизняному мовознавстві (О. Шахматов [215; 216],

Л. Булаховський [35; 36], І. Вихованець [43; 44; 45; 46; 47; 48; 49], П. Дудик [70;

71; 72; 73], А. Загнітко [82; 83; 84; 85; 86; 87; 88; 89; 90; 91], І. Слинько [195; 196],

Н. Гуйванюк [68] та ін.). Учені визначили місце означених синтаксичних одиниць

у системі простого односкладного речення, з’ясували їхню формально-граматичну

структуру, загальну семантику, комунікативні типи й стилістичний потенціал.

Незважаючи на значний корпус теоретичних напрацювань, питання лінгво-

комунікативної сутності односкладного номінативного речення є дискусійним

у сучасній синтаксичній теорії. Ключовими аспектами, навколо яких

розгортається науковий дискурс, є проблема односкладності/двоскладності

номінативних синтаксичних одиниць; особливості реалізації логіко-синтаксичних

типів семантики простого речення – буттєвості й номінації; способи вираження

предикативної ознаки (В. Бабайцева [7; 8], Н. Вітрук [51], Н. Валгіна [38; 39],

Г. Золотова [93; 94; 95; 96; 97; 98; 99; 100], З. Коржак [119], Л. Лонська [141; 142],

О. Мокроусова [152], І. Сушинська [204; 205] та ін.).

Традиційно номінативними називають такі односкладні речення, головний

член яких виражений іменником, зрідка особовим займенником, числівником

у називному відмінку, субстантивованими словами або кількісно-іменним

сполученням із стрижневим словом у формі називного відмінка. Загальне

значення номінативних речень інтерпретують як існування, наявність предмета

або предметно представленого явища, дії, стану (І. Вихованець [43; 44; 45; 46; 47;

48; 49], А. Грищенко [67], К. Городенська [61; 62], М. Каранська [106], О. Леута

42

[136], К. Шульжук [219] та ін.), що реалізуються в логіко-синтаксичній семантиці

буттєвості простого речення. Основними формальними засобами вираження

буттєвої семантики є номінатив, ґенітив, буттєві дієслова й зв’язки, безособові

дієслова зі значенням стану й слова категорії стану. Відтак до буттєвих можна

віднести як двоскладні, так й односкладні типи речень. Особливий інтерес

у мовознавців викликає дієслово бути, яке виражає значення буття й

розглядається у двох аспектах: 1) як делексикалізована граматична форма –

зв’язка, що висловлює в безактантному реченні тільки компоненти предикації

(модальність, час), а в актантних – ще й узгоджувальні категорії (числа, роду,

особи підмета); 2) як повнозначне дієслово лексико-семантичної групи буття

(існування, екзистенції), що виражає в реченні предикативне значення. Залежно

від інтерпретації семантики й граматичних властивостей дієслова бути, способів

його вираження (експліцитний, імпліцитний) визначаються й структурно-

семантичні ознаки речень, зокрема номінативних із нерозчленованою й

розчленованою семантичною структурою. У зв’язку із цим номінативні речення

кваліфікують як односкладні (О. Шахматов [215; 216], В. Виноградов [41; 42],

В. Бабайцева [7; 8], П. Дудик [70; 71; 72; 73], А. Загнітко [82; 83; 84; 85; 86; 87; 88;

89; 90; 91], М. Каранська [106], П. Лекант [132; 133; 134], І. Сушинська [204; 205],

та ін.), як двоскладні (О. Попов, І. Попова, Є. Ширяєв, Є. Галкіна-Федорук), як

двоскладні неповні (О. Потебня [171], І. Слинько [195; 196]), двоскладні буттєві

речення з невербалізованим предикатом (Л. Лонська) [141; 142].

Буттєвість як функціонально-граматична категорія визначає специфіку

граматичного оформлення предикативності односкладного номінативного

речення, є логіко-семантичною основою граматичного вираження синтаксичної

модальності й часу. Для номінативного речення характерний особливий тип

предикативності, що передає відношення головного члена до суб’єкта, що є або

предметною, реальною ситуацією, або ситуацією, зумовленою попереднім або

подальшим контекстом. На відміну від дієслівного, у номінативному

43

(субстантивному, за Г. Золотовою) реченні предикативність імпліцитна, згорнута

в межах сполучуваності слів, оскільки немає потреби в предикативному

розчленуванні, адже субстантивні моделі не можуть бути відповіддю на питання

про те, що робить суб’єкт. Вони повідомляють, як сприймається мовцем дійсність

– звуки, стани, наявні предмети – і характеризують позначувані однією

з локативних форм місце або не названий, але очевидний для адресата простір

[93, с. 166]. Морфологічно фіксація предметів і явищ у певному просторовому

фрагменті забезпечується субстантивом, а синтаксично – номінативною формою

в незалежній позиції. Таке граматичне оформлення імітує процес сприйняття,

за якого об’єкт виокремлюється на певному лінгвістичному тлі й поняттєво

визначається за основними інтегральними ознаками. Субстантивні речення, у яких

семантизується навколишня дійсність, належать до репродуктивного типу

мовлення й тому пов’язані із хронотопом спостерігача – мовця й адресата.

Показником теперішнього часу у випадку предметно-ситуативної номінації, що

реалізується односкладною структурою, є відсутність дієслова. Перенесення

в план минулого / майбутнього часу за допомогою дієслова-зв’язки «відбиває

ніби переміщення пункту спостереження паралельно тому, що відбувається»

[93, с. 167]. Подібну думку висловлював В. Виноградов, називаючи номінативні

речення зі зв’язкою бути в минулому часі такими ж одночленними, які і без неї,

оскільки в таких реченнях наявна проста констатація явища в минулому [42]. При

цьому комунікативна модель субстантивного речення не змінюється, а

делексикалізована зв’язка бути в одній із часових форм зумовлює її модифікацію,

що виражається в предикативному значенні часу й способу. Час у номінативних

реченнях є категорією не самостійною, а контекстуальною, що дозволяє досягти

ефекту безпосереднього сприймання об’єктів у момент дії, яка відбувається

в попередньому або наступному реченні, тобто теперішній час маркує «точку

перетину буття предмета й сприймання його в «даний момент» спостерігачем»

[96, с. 89]. Отже, час є антропоцентричною, суб’єктивною категорією. Такий

44

«теперішній антропоцентричний» (В. Проничев [178]) виражає не об’єктивний час

існування предмета або явища, а суб’єктивний час сприймання (або актуалізації

у свідомості) образу цього предмета. Значення моменту мовлення виконує

самостійні граматичні функції, локалізує в часі нерозчленовану предметну

ситуацію, що безпосередньо відображається у свідомості мовця й адресата

мовлення, відтак антропоцетричний теперішній не утворює парадигматичних

протиставлень теперішній – минулий – майбутній і не потребує формальних

показників [119, с. 161; 205, с. 8]. Отже, номінативні речення не мають часової

парадигми.

Специфіка елементарного номінативного речення виявляється в тому, що

в одному головному члені синкретично представлено суб’єкт і предикат, що дає

підстави кваліфікувати його як двокомпонентне, двочленне в плані логіко-

психологічної організації судження та його актуального, тема-ремного,

членування (Г. Золотова [94]). Нерозчленованими (одночленними), за П. Лекантом

[134], уважаємо номінативні речення, структурно оформлені лише головним

членом (словом, синтаксично неподільним словосполученням) або

з препозитивним прислівним поширювачем, а розчленованими (двочленними) –

з детермінантними поширювачами. А. Загнітко зауважує, що в поширеному

номінативному реченні функціонують лише препозитивні / постпозитивні

узгоджені / неузгоджені означення [91, с. 46]. Його думка співвідносна із позицією

Л. Лонської, яка номінативні речення з локативною або локативно-об’єктною

синтаксемою кваліфікує як двоскладні неповні буттєві речення з невербалізованим

предикатом [142]. Проте, припускаємо, наявність детермінантів у номінативному

реченні не є підставою вважати його двоскладним за формально-граматичною

структурою, оскільки основною властивістю детермінантів є їхня автономність,

вони не утворюють підрядного словосполучення з головним членом, не

поширюють іменник як лексико-граматичну одиницю, а належать до структурної

основи речення загалом і є самостійними поширювачами речення.

45

Комунікативні потреби мовців реалізуються в певній синтаксичній схемі

речення, що наповнюється лексично. Отже, виникає питання про кореляцію

номінативного й комунікативного в площині мовленнєвої діяльності. Г. Золотова

слабкість номінативної концепції вбачає в тому, що вона «розмиває межі між

двома різними видами мовленнєвої діяльності – між номінацією і комунікацією»

[94, с. 47] і такими їхніми продуктами як номінативне (Випуск науково-популярної

книжки «Боже милий! Як хочеться жити...» до ювілею Кобзаря видавництвом

«Либідь») й дієслівне, двоскладне зокрема, речення (До ювілею Кобзаря

видавництво «Либідь» випустило науково-популярну книжку «Боже милий! Як

хочеться жити...» (Д, 07.08.2013), кожне з яких є номінацією ситуації або події.

Проте перше з них є власне найменуванням події, а друге – повідомленням

про подію, що дозволяє вважати його комунікативною одиницею, якій притаманна

ознака предикативності. У номінативному реченні референтне значення слова-

лексеми є основою для перетворення його на синтаксичну одиницю – слово-

синтаксему, основними ознаками якої є категоріально-семантичне значення,

відповідна йому морфологічна форма й здатність синтаксично реалізуватися

у відповідних позиціях [94, с. 51]. Будь-яка субстантивна синтаксема в певному

контексті може набувати моделі ситуативного номінанта, що поєднує у своєму

вживанні два функціональних плани – номінативний і комунікативний.

У зв’язку з цим слушною є думка І. Сушинської про органічний зв’язок предикації

та комунікативної функції номінативних речень: «…вони є дифузними

висловленнями: іменник – головний член називного речення одночасно стверджує

буття певного предмета чи явища і реалізує комунікативну функцію» [205, с. 5].

1.2.3. Категорія імперсональності: структурно -синтаксична та

функціонально-комунікативна реалізація в односкладному реченні.

Лінгвісти розглядають безособовість, або імперсональність, як функціонально-

семантичну категорію, що є партикулярним виявом загальної функціонально-

семантичної категорії особовості/безособовості, яка, у свою чергу, указує на те, чи

46

є в реченні «головний учасник (протагоніст) повідомлення, що називається іменем

у граматичній формі підмета» [132, с. 321] і формує уявлення

про «наявність/відсутність особи-діяча» [165, с. 18] або «можливість /

неможливість» такого [157, с. 83]. Інтерпретативна актуалізація категорії

особовості / безособовості відбувається на основі функціонального

протиставлення дієслівних предикатів за «ознакою віднесення дії до учасника /

неучасника комунікативного акту» (Г. Золотова [99, с. 158]) та за «способом

репрезентації суб’єкта дії (витворювача, джерела дії)» (А. Загнітко) [84, с. 347].

Відтак морфологічна категорія безособовості, властива дієслову, зумовлює таку

синтаксичну функцію присудка, що не корелює із підметом, однак не заперечує

наявності суб’єкта дії, стану чи ознаки, на чому акцентує Г. Золотова:

«Семантична, або смислова, структура речення тримається на узгодженні

предикативної ознаки з іменем її носія» [97, с. 104]. На переконання дослідниці,

«лексико-морфологічна ознака безособовості дієслів обертається на синтаксичну

ознаку особовості» [97, с. 104]. Проте, зауважимо, граматично безособова форма

дієслова третьої особи, що не співвідноситься із суб’єктом, стає семантично

особовою тільки у випадку, коли суб’єкт є визначеним або передбачається,

мається на увазі. У зв’язку із цим дискусійним є питання визначення категорії

безособовості.

Категорія безособовості як периферійний компонент семантичної категорії

персональності, що характеризує учасників позначуваної ситуації у відношенні

до учасників ситуації мовлення, зокрема мовця (О. Бондарко [28]), позначена

семантико-граматичною й комунікативно-функціональною самостійністю. Вона

співвідноситься із відображенням процесу з невідомим виконавцем

(В. Виноградов [42]), суб’єктом (Г. Золотова [97]), із дією у відриві від діяча,

із стихійним явищем (В. Бабайцева [8]). А. Петров [165, с. 4] підкреслює, що

категорійний статус безособовості ґрунтується на інваріантному значенні

граматичної безсуб’єктності, що проявляється у взаємодії семантичних і

47

граматичних ознак і реалізується в спеціалізованих безособових моделях речення.

Семантичне ядро безособовості, як часткового вияву категорії персональності,

доводить С. Недобух [155], утворюють значення, властиві предикату і його

предметним змінним – суб’єкту й об’єкту, які передають відношення між членами

тріади «суб’єкт/об’єкт речення – партиципант описуваної ситуації – учасник

комунікативного акту». О. Бондарко [28] наголошує на тому, що за своєю

сутністю безособовість – це структурно-синтаксичне явище, для якого властива

безпідметовість, проте не завжди безсуб’єктність у сенсі відсутності семантичного

суб’єкта. Г. Золотова [97, с. 160] вважає, що безособовість притаманна лише тим

реченням, які повідомляють про певні явища природи, що сприймаються мовною

свідомістю як безсуб’єктний стан, не пов’язаний із жодним носієм. На кореляції

особовості–безособовості в комунікативному аспекті й водночас опозиції її

в синтаксичному плані наголошує Е. Осипова, мотивуючи це тим, що в процесі

комунікації мовець може подати деагенсивним суб’єктом означену, неозначену й

узагальнену особу мовлення [157, с. 85]. Попри те, що названа категорія є

достатньо суперечливою, її семантика, на нашу думку, є засадничою у визначенні

функціонально-семантичної парадигми безособових речень, що ґрунтується

на взаємодії лексико-семантичних, морфологічних, синтаксичних і

контекстуальних засобах вираження імперсональності.

Узагальнюючи погляди О. Бондарка [28], А. Загнітка [83, с. 533-535],

Г. Золотової [97], Е. Осипової [157], безособовість (імперсональність) визначаємо

як функціонально-семантичну категорію, сутність якої полягає у відсутності,

неможливості або усуненні особи-діяча (семантичного суб’єкта) у семантичній

структурі речення, у відсутності в синтаксичній структурі речення граматичного

суб’єкта, що засвідчує незалежність предикованої ознаки від волі її носія –

суб’єкта деагенсивного, пасивного. Граматичним вираженням категорії

безособовості є односкладні безособові речення, комунікативна функція яких

полягає в тому, щоб передати недіяльнісний характер ситуації: закцентувати

48

на процесі без його джерела, на явищі мимовільному, на стихійних, нереальних,

невизначених силах природи. Ураховуємо також і те, що функціонально-

семантична категорія безособовості може бути виражена, на думку М. Кочергана

[122], як структурно-граматичними ознаками односкладного речення, так і

контекстними показниками, синтагматикою тексту.

1.3. Методика розгляду односкладних речень у функціонально-

комунікативному аспекті

Вивчення мови як динамічної діяльності і, відповідно, властивих їй мотивів

й умов породження, спрямованості на досягнення практичної мети дозволило

переосмислити й суттєво розширити концептуальні підходи до вивчення

граматичних явищ, зокрема розглядати їх у сфері функціональної реалізації,

у процесі комунікації. Комплексну методику дослідження односкладних речень

у мові друкованих мас-медіа розроблено на засадах функціонально-

комунікативного підходу, який ґрунтується на тому, що одиниці синтаксису – це

єдність форм, значень і функцій (О. Бондарко [27; 28; 29; 30; 31], І. Вихованець

[43; 44; 45; 46; 47; 48; 49], М. Всеволодова [54], А. Загнітко [82; 83; 84; 85; 86; 87;

88; 89; 90; 91], Г. Золотова [93; 94; 95; 96; 97; 98; 99; 100], О. Мельничук [147;

148], А. Мустайокі [153]), що дозволило організувати дослідження в напрямку

від значення, функції, комунікативних цілей і намірів до наявних мовних засобів,

до формальних показників.

Теоретичним підґрунтям пропонованої методики стало розуміння функції

в лінгвістиці. У мовознавстві розрізняють поняття «функція мови» як «здатність

мови до виконання того чи іншого призначення, використання потенційних

можливостей або властивостей мови з різною метою» [58, с. 327]) і «функція

49

мовної одиниці», тобто «роль, яку виконують мовні одиниці при їх відтворюванні

в мовленні» [58, с. 327]), що зумовлює різні підходи до інтерпретації явища

функціональності. У сфері функціональної граматики розглядається специфіка

різнорівневих одиниць мовної системи та їхня реалізація в мовленні,

у комунікативних ситуаціях, що узгоджується із потрактуванням функції як

«детермінованої відповідності (залежності) одиниць однієї множини одиницям

іншої множини» [138, с. 685] і визначає комплексний, системно-інтегрувальний

підхід до вивчення взаємодії мовних одиниць на функціональній основі. Функція

мовної одиниці – це, за О. Бондарком, властива їй у мовній системі здатність

до виконання певного призначення й до відповідного функціонування в мовленні,

а також – результат функціонування, тобто досягнута в мовленні мета [29, с. 8].

За такого підходу наголошено на двох функціональних аспектах мовних одиниць:

потенційному й результативному (цільовому, прагматичному). Перший із них

стосується сфери мови, оскільки концентрує властивості одиниці, узагальнені

в мовній системі, і вказує на «потенціал функціонування певної одиниці,

сукупність правил функціонування, що є складником функціональної

характеристики одиниці» [46, с. 16], а другий – сфери мовлення й відбиває

процеси «перетворення функцій-потенцій у функції, що являють собою досягнуту

мету» [46, с. 16], тобто актуалізацію потенційних функцій у конкретному

мовленнєвому акті. Відповідно, функціональність у граматиці розглядається як

«вивчення функціональних властивостей у межах мовної системи; опис системної

організації мовних засобів різних рівнів, об’єднаних для спільної семантичної

функції» [107, с. 5], вивчення граматичних форм, значень і категорій із погляду

їхньої комунікативно-прагматичної реалізації в мовленні [231, с. 316; 227, с. 9],

інтеграція синтаксичного, семантичного й прагматичного опису мовних одиниць

[233, с. 10], а також опис від «семантичних структур до мовних засобів»

[153, с. 110]. З огляду на потрактування мовної функції як «призначення мови

у співіснуванні її носіїв, у суспільстві, житті етносу, культурі» [185, с. 647], що

50

охоплює цілий комплекс функцій, зокрема комунікативну, когнітивну, емоційну,

оцінну та інші, з-поміж яких домінує комунікативна, постає потреба вивчати

граматичний лад у зв’язку з екстралінгвальними чинниками, через динамічний

процес мовленнєвої діяльності: «Функціонування мовних одиниць – зумовлена

структурою мови й актуалізована в мовленні взаємодія різнорівневих елементів

мовної системи й екстралінгвальних чинників – контексту й мовленнєвої ситуації»

(О. Бондарко [28, с. 10]). Отже, функціонування мовних одиниць безпосередньо

залежить від цілей комунікативного акту. У такому випадку термін

«функціональний» визначено як еквівалент «комунікативний», на підставі чого

опис односкладних речень здійснено з урахуванням загальних закономірностей

організації мовленнєвої комунікації, а саме взаємодії семантичної й синтаксичної

структури висловлювання, співвідношення прагматичних цілей і структури

синтаксичних одиниць, розгляд синтаксичних одиниць здійснено в реальних

мовленнєвих актах і контекстах, що враховують умови, види й форми комунікації,

ролі суб’єктів мовлення.

Комунікативність, на думку Г. Золотової [99], виявляється

через взаємозумовлену сукупність таких ознак: системності – взаємної організації

мовних засобів; функціональності – мовні засоби реалізуються в мовленні з метою

здійснення комунікації; семантичності – мовні засоби передають певний зміст,

позначений певною комунікативною прагматикою. Власне, актуалізація

у функціональній лінгвістиці категорії комунікативності, як стверджує

А. Левицький [131], спричинила досліджування висловлювань у різних

комунікативних ситуаціях і виникнення функціонального синтаксису.

У функціонально-комунікативному синтаксисі (М. Всеволодова [54])

речення розглядається як чотирирівнева структура, яка поєднує: 1) денотативний

рівень, що визначається співвіднесеністю з позамовною дійсністю;

2) комунікативний рівень, що проявляється в лінійно-інтонаційній структурі

речення; 3) семантичний рівень як типове значення моделі речення;

51

4) синтаксичний рівень, що відповідає формально-граматичній моделі речення,

у якій члени речення поєднуються за певною схемою. Така структура стала

основою комплексного й багатоаспектного вивчення односкладного речення.

Основними аспектами аналізу обрано структурний, логічний, семантичний і

комунікативний, оскільки формування речення починається «з бажання мовця

щось сказати реальному або потенційному співрозмовникові, повідомити йому

якусь думку. Мовець обирає для цього потрібну структурну схему, наповнює її

відповідною лексикою й актуалізує той або інший структурно-семантичний

компонент речення» [177, с. 6]. Перспективним за будь-якого аспекту визначено

структурно-семантичний опис, оскільки аналіз змістовного боку речення

здійснюється з опертям на засоби вираження: структурні показники, у свою чергу,

роблять доступними для спостережень семантичні властивості. На інтегральних

властивостях синтаксичної організації, що визначає системний підхід до розгляду

речення з урахуванням його рівневої будови, акцентуав Г. Колшанський. На його

думку, «синтаксична організація для кожного речення єдина й тому не залишає

жодних можливостей для розшарування висловлювання на різні рівні, … окремо

синтаксичний і логіко-граматичний» [118, с. 51-52], граматично оформленим є

таке речення, що відповідає його комунікативному завданню. У реченні, як

основній синтаксичній одиниці-конструкції, – наголошує І. Вихованець, –

«втілюються три структури: формально-синтаксична, семантико-синтаксична й

власне комунікативна» [46, с. 19]. Аналіз комунікативного змісту речення,

за І. Сусовим [201, с. 64-67], ураховує такі його аспекти: модальний,

стверджування/заперечення, персональний, темпоральний, цільової настанови,

емоційний / експресивно-емоційний.

Узагальнення поглядів лінгвістів на єдність і взаємозумовленість

формально-граматичного, логіко-семантичного, семантико-синтаксичного й

комунікативного рівнів речення дозволило вибудувати на засадах функціонально-

комунікативного підходу комплексну методику вивчення односкладних речень,

52

що передбачає виявлення в умовах реальної комунікації їхніх функціональних

потенцій, що актуалізуються в медіадискурсі.

Функціональний опис односкладних речень інтегрує підходи «від семантики

до її формального вираження» / «від функцій до засобів», що є основним, та «від

форми до семантики» / «від засобів до функцій» (О. Бондарко [27; 28; 29; 30; 31],

І. Вихованець [43; 44; 45; 46; 47; 48; 49], М. Всеволодова [54], Г. Золотова [93; 94;

95; 96; 97; 98; 99; 100]). Семантичний аспект передбачає вивчення речення

з погляду відображення в ньому позамовних ситуацій й охоплює три суміжні

явища: денотативну семантику речення, логіко-семантичний зміст реченнєвих

побудов та семантико-синтаксичну структуру речення. Денотативний план

речення асоціюється із поняттєвою схемою судження (S–Р), що становить

семантичне ядро як основу логічного змісту висловлювання. На позначення

семантичного ядра висловлювання, що являє собою елементарний зміст речення,

співвідносний із позамовною дійсністю, і відбиває «зображувану ситуацію

в просторі поза чітко визначеним часом» (А. Загнітко [87, с. 71]),

використовується термін «пропозиція», що дозволяє відокремити семантичне ядро

висловлювання від його конкретних модифікацій у процесі комунікації.

Пропозиційні зв’язки характеризують логіко-семантичні відношення

між предметами й явищами, їхні просторові й часові властивості, модальність,

тема-ремне членування та ілокутивну мету висловлювання. Логіко-семантичні

зв’язки виражають передусім суб’єктно-предикатні відношення: речення

становить «суб’єктно-предикатну структуру з широким діапазоном вираження як

логічного суб’єкта, так і логічного предиката» [118, с. 54]. У мовленні

денотативно-пропозиційний рівень речення, утілений у «логіко-семантичному

предикаті» (М. Лещенко [137]), репрезентується відповідними лексико-

морфологічними засобами, що утворюють семантико-синтаксичну структуру

висловлювання, яка корелює із відповідною формально-синтаксичною моделлю

речення.

53

Модель речення розглянуто як його структурно-семантичний інваріант, що

складається з мінімуму взаємозумовлених синтаксем (суб’єктного й предикатного

компонентів у єдності їх морфологічних, синтаксичних і семантичних

характеристик), що утворюють комунікативну одиницю з певним типовим

значенням. Типове значення речення – це узагальнений смисловий результат

(семантична структура) предикативного зв’язку суб’єктного й предикатного

компонента речення. Модель речення є тим абстрагованим зразком (структурно-

семантичною схемою), за яким може бути побудовано необмежену кількість

речень однакової структури зі спільною ментальною схемою узагальненої

екстралінгвальної ситуації. Сукупність речень з однією пропозицією утворюють

єдину «семантико-комунікативну парадигму» [123, с. 197].

Одиницею аналізу семантико-синтаксичної структури речення обрано

синтаксему – елементарну функціональну синтаксичну одиницю, виділювану

на основі взаємодії морфологічних, семантичних і функціональних ознак.

Семантико-синтаксичну структуру речення формують предикатні та субстанційні

синтаксеми. Оскільки граматичну основу односкладного речення утворює один

головний член, що є формально самодостатнім носієм категорії предикативності,

яка «найбільше або й цілком сконцентровується в семантичних і граматичних

властивостях головного члена» [72, с. 65], то предикатну синтаксему

інтерпретовано в логіко-семантичному аспекті: як приписувану суб’єктові ознаку

та частину речення, що відповідає предикату судження. Предикативність

у потрактуванні А. Загнітка – це «сполучення суб’єкта з предикатом

в актуалізованому щодо модальності й темпоральності вимірі» [83, с. 421]. Отже,

предикатна синтаксема односкладного речення – це центральний компонент

семантико-синтаксичної структури речення, що є виразником категорії

предикативності як відношення повідомлюваного до дійсності, нерозчленовано

виражений одним головним членом: «на формальному рівні відношення

предикативності втілюються синтетично: в головному членові односкладного

54

речення, що предикує ситуацію» [117, с. 195]. Предикатні синтаксеми

односкладних дієслівних речень морфологічно виражені дієслівними формами,

словами категорії стану, предикатними прислівниками. Предикатними

синтаксемами іменних односкладних речень є відмінкові форми іменників або

субстантивованих частин мови. Урахування семантики та валентності

предикатних синтаксем дозволило описати функціонально-семантичні властивості

односкладних речень, що функціонують у друкованих медіатекстах.

Основними компонентами моделі речення є суб’єкт і предикат, а також інші

компоненти, що беруть участь у вираженні типового значення, забезпечують

структурно-семантичну єдність певного типу речення. У реалізації типової моделі

речення визначальна роль належить предикатній синтаксемі, що «своєю

семантико-синтаксичною валентністю зумовлює кількісний та якісний склад

субстанційних синтаксем» [219, с. 193], «указує на їхні семантичні функції та

відношення між ними» [198, с. 101]. З-поміж субстанційних синтаксем –

суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної, локативної – у дослідженні

фунціонального потенціалу односкладних речень особливої ваги набуває розгляд

суб’єктних синтаксем – семантико-синтаксичних засобів реалізації

функціонально-семантичної категорії персональності. Крім власне суб’єктної

семантико-синтаксичної функції в реченні, суб’єктним синтаксемам, на думку

О. Межова, властива сполучуваність із семантичними типами предикатів,

найширша семантична диференціація, найбільша кількість морфологічних

варіантів, типова формально-синтаксична позиція підмета [145, с. 5].

З урахуванням семантики предиката розглянуто роль релятивно-

ситуативних особливостей суб’єктних синтаксем на позначення суб’єктів дії,

процесу, стану, якісної ознаки, локативного стану, кількісної ознаки у формуванні

семантичних моделей односкладних речень. Категорія предикатності реалізується

синтаксемами дії, стану й якості, процесу, володіння, сприйняття, локалізації,

кваліфікації [3; 44]. У процесі опису семантичних моделей ураховано

55

варіативність предикатних синтаксем, що реалізується в їхніх фазових

модифікаціях (утворюються шляхом поєднання неповнозначних фазових дієслів

з основним дієсловом) та модально-волюнтивних модифікаціях, що виражають

додаткове значення можливості, бажаності, необхідності тощо. Регулярні

модифікації моделі, додаткові смисли, пов’язані з особливостями суб’єктного

компонента. У процесі аналізу враховано форми вираження суб’єкта: «латентно-

експліцитний суб’єкт, експліцитний суб’єкт, імпліцитний суб’єкт» [113, с. 229].

Із формально-граматичного погляду типова формально-синтаксична позиція

підмета суб’єктної синтаксеми, вираженої інваріантною морфологічною формою –

називного відмінка, в односкладному реченні, не має умов для реалізації.

Експліцитний суб’єкт наявний у семантико-синтаксичній структурі безособових

та інфінітивних речень. У структурних схемах семантичних моделей розглянуто

варіантні способи морфологічного вираження суб’єкта: давальний суб’єкта,

знахідний суб’єкта, орудний суб’єкта (інструментальний суб’єкта), місцевий

суб’єкта. Зауважимо, що семантичні суб’єкти, представлені кожною із варіативних

форм, можуть мати імпліцитне вираження: значення їх не нейтралізується

остаточно, і конкретна особа встановлюється контекстуально або ситуативно.

Предикатна синтаксема вокативного речення, представлена предикатно-

непредикатними іменниковими лексемами у формі кличного відмінка, що виконує

функцію «адресата вольової дії мовця – потенційного суб’єкта дії» [47, с. 78], є

«складною адресатно-суб’єктною синтаксемою» [112, с. 56], експлікує

семантичний суб’єкт цієї семантико-синтаксичної моделі речення. В особових

односкладних дієслівних реченнях суб’єкт виражений латентно-експліцитно –

морфологічно флексіями особових дієслівних форм, які виразно вказують

на особу-агенса й виражають комунікативні відношення адресантності–

адресатності, у різних жанрових формах медіакомунікації зокрема. З урахуванням

семантики імпліцитного суб’єкта – персоналізований конкретизований,

персоналізований деконкретизований, деперсоналізований, деперсоналізований

56

деконкретизований – проаналізовано семантичні моделі означено-особових,

означено-особових із узагальненим значенням, неозначено-особових, неозначено-

особових із узагальненим значенням.

Імпліцитно суб’єкт виражено в номінативних та ґенітивних односкладних

реченнях, що зумовлено специфікою граматичного оформлення функціональної

категорії буттєвості – логіко-семантичною основою реалізації синтаксичної

модальності й часу. Семантика буттєво-ситуативних речень, наприклад, може

репрезентувати предметно виражену дію суб’єкта, стан суб’єкта, локалізований

стан суб’єкта; реченням-експресивам властива семантика суб’єктивного

сприймання й емоційної оцінки тощо. У субстанційних реченнях предикативний

зв’язок між дією і її агенсом імплікований, згорнутий у межах сполучуваності

слів, що «відбивають присутність у спостережуваному просторі особи, що його

сприймає» [93, с. 167]. Такі речення є дезагенсними – у них не виражено дії і,

відповідно, немає вказівки на її виконавця. Суб’єкт у таких реченнях кваліфікують

як суб’єкт-реципієнс (суб’єкт стану) або суб’єкт-посесор (суб’єкт-власник).

У комунікативному аспекті об’єктом розгляду є така одиниця, що охоплює

дві необхідні для реалізації комунікації ознаки: бути носієм повноцінної

інформації й мати певну структурну організацію. Такою одиницею визнано

висловлювання – «первинна повноцінна комунікативна одиниця», яка «поєднує

в собі граматичні, змістові й прагматичні ознаки, набуваючи у будь-якому відрізку

повідомлення відносну однозначність у єдності всіх названих аспектів»

(Г. Колшанський [118, с. 85]). Отже, речення в комунікативному аспекті дорівнює

висловлюванню – «актуалізованому реченню, ужитому в реальній мовленнєвій

ситуації» [123, с. 192]. Термін речення доцільно вживати в процесі аналізу

односкладного речення за формально-граматичними показниками реалізації

логічної структури, суб’єктно-предикатних відношень та функціонально-

семантичних властивостей синтаксем, що реалізують ці відношення. Коли йдеться

про прагматичні чинники організації комунікативного акту – термін

57

висловлювання. Дві назви однієї одиниці корелюють у різних аспектах її

вивчення: одиницю мови називаємо реченням, одиницю мовлення й комунікації

називаємо висловлюванням.

Із метою визначення й опису способів вербалізації засобами односкладного

речення інтенцій мовця застосовано комунікативно-прагматичний метод, що має

на меті вивчення мовних засобів, які використовуються мовцем у процесі

комунікації в єдності з прагматичними властивостями мовних одиниць

у зв’язку із ситуацією спілкування, для досягнення успішності комунікації.

Інтенцію, або комунікативну мету, комунікативний намір, розглянуто як

мисленнєве передбачення комунікантом бажаного результату комунікації, що

реалізується в ілокутивному акті. Медіадискурс обов’язково передбачає двох

комунікантів – «автора з власною соціально-прагматичною позицією й реципієнта

з відповідним рівнем розвитку свідомості, мовної компетенції, знань про світ та

емоційним рівнем сприйняття довкілля» [85, с. 190]. Односкладні речення

розглянуто як засоби вербалізації (експлікації / імплікації) авторської ілокуції, а

субстанційні й предикатні синтаксеми – як засоби актуалізації авторських інтенцій

у семантико-синтаксичній структурі речення.

Комунікативно-прагматичний метод дозволив визначити прагматичну

типологію висловлювань відповідно до класифікації мовленнєвих актів (Дж. Остін

[159], Дж. Сьорл [187], А. Вежбицька [40], В. Гак [55], Г. Почепцов [172; 175]) та

ілокутивних функцій в умовах комунікативного контексту: 1) фактуально-

інформативні мовленнєві акти репрезентовано такими прагматичними

різновидами односкладних речень: репрезентативи (асертиви, констативи),

комісиви (промісиви та менасиви), директиви, декларативи, квесетиви

(інтеррогативи); 2) фактуально-неінформативні мовленнєві акти представлено

такими різновидами: експресиви та фатичні речення.

Прагматику односкладних речень описано з урахуванням: 1) функціонально-

комунікативної класифікації речень, що ґрунтується на принципі їх цільового

58

змісту: розповідні, питальні, спонукальні та відповідні перехідні їхні типи;

2) класифікації речень за характером предикативних відношень: стверджувальні й

заперечні; засобів вираження заперечення; 3) диктумно-модусної організації

речення, що визначає об’єктивний та суб’єктивний смисл речення й реалізується

через функціонально-семантичну категорію модальності в її різновидах:

об’єктивна, об’єктивно-ситуативна (із додатковими значеннями можливості,

необхідності, бажаності), суб’єктивна модальність. Модусна сфера семантико-

синтаксичної структури речення «містить інтерпретацію суб’єктом думки

об’єктивного змісту речення, різноманітні оцінки мовця, його почуття й

волевиявлення” [46, с. 117]. Відтак категорію оцінності розглянуто як складник

категорії суб’єктивної модальності, так само як емоційність та експресивність;

4) контекстуального смислу висловлювання.

59

Висновки до першого розділу

Історія вивчення односкладних речень засвідчує еволюцію підходів

щодо їхнього лінгвістичного статусу відповідно до зміни концептуальних домінант

у вивченні синтаксичних явищ. Односкладне речення у формально-граматичному

аспекті розглядається як таке, предикативний центр якого представлений одним

головним членом, що формально співвідноситься з підметом або присудком

двоскладного речення. У семантико-синтаксичному аспекті синтаксична

односкладність зумовлена не формальною відсутністю одного з головних членів

речення, що властиво й для неповних речень, а специфікою висловленої думки,

зокрема її однокомпонентністю: в односкладних реченнях предикативність

утілюється в єдиному вербалізованому головному члені, який сам по собі,

без допомоги другорядних членів, може формувати відносно закінчену думку,

основний зміст якої складається із вербалізованого предиката й чуттєво

сприйманого невербалізованого суб’єкта, який усвідомлюється неозначено, дуже

загально або й зовсім не уявляється в ролі виконувача дії. Односкладне речення

в комунікативному аспекті позначено особливостями реалізації актуального (тема-

ремного) членування та способів актуалізації реми. У дієслівних односкладних

реченнях ступінь актуалізації реми залежить від ступеня абстрагованості дії

від діяча. У номінативних реченнях актуалізуються предмети й явища.

У сучасному синтаксисі усталилася загальна класифікація односкладних

речень: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові,

інфінітивні, номінативні, ґенітивні, вокативні. Незважаючи на суперечливі

моменти щодо критеріїв поділу речень на групи, їм властива формально-

граматична стрункість, відкритість для рівневої диференціації з урахуванням

формально-граматичної, семантико-синтаксичної структури та комунікативної

прагматики, що визначає напрями подальших досліджень.

60

Актуальними в сучасному синтаксисі односкладного речення визначено

питання лінгвістичного статусу й класифікації ґенітивних речень; кореляції

логіко-синтаксичних типів семантики, способів вираження предикативної ознаки

та комунікативної природи номінативних речень; структурно-синтаксичної та

функціонально-комунікативної реалізації категорії імперсональності

в односкладному реченні.

На основі формально-граматичних, семантичних, функціонально-

комунікативних властивостей ґенітивного речення доведено його самостійний

статус як різновиду субстантивних односкладних речень. Основними ознаками

ґенітивного речення є: 1) структурна асиметричність – основу структури

ґенітивних односкладних речень становить головний член, виражений

незалежною формою родового відмінка іменника – спеціальна мінімальна

структурна схема – Ngen / NegNgen; 2) субстанційність, що полягає у відсутності

дієслівних форм – формально виражених і нульових, неможливість їх підстановки

з урахуванням міжфразових семантичних відношень; часова константність;

3) загальне граматичне значення буттєвості (екзистенційності); на відміну

від номінативних речень ґенітивні буттєві речення реалізуються двома

функціональними типами: стверджувальними й заперечними структурами;

4) семантика квантитативності, виражена граматичною формою головного

компонента – форма родового відмінка аналогійна залежній формі родового

в кількісно-іменних словосполученнях; 5) нетиповість актуального членування:

наявність детермінантів або зміна порядку компонентів призводить до тема-

ремної розчленованості – розчленованими (двочленними) є речення

з детермінантами чи поширювачами обставинного типу.

Номінативні речення буттєвої семантики, головний член яких виражений

субстантивом, за формально-граматичними й структурно-семантичними ознаками

розглядаємо як односкладні, а за логіко-психологічною структурою

висловлювання – як двочленні, у яких суб’єкт і предикат синкретично

61

представлені одним головним членом; наявність детермінантних поширювачів, які

пояснюють буттєве значення головного члена, не змінює загальної комунікативної

схеми речення, а визначає специфіку його тема-ремного членування.

Імперсональність (безособовість) розглянуто як функціонально-семантичну

категорію, сутність якої полягає у відсутності, неможливості або усуненні особи-

діяча (семантичного суб’єкта) у семантичній структурі речення, у відсутності

в синтаксичній структурі речення граматичного суб’єкта, що засвідчує

незалежність предикованої ознаки від волі її носія – суб’єкта деагенсивного,

пасивного. Граматичним вираженням категорії безособовості є односкладні

безособові речення, комунікативна функція яких полягає в тому, щоб передати

недіяльнісний характер ситуації: закцентувати на процесі без його джерела,

на явищі мимовільному, на стихійних, нереальних, невизначених силах природи.

Узагальнення поглядів лінгвістів на єдність і взаємозумовленість

формально-граматичного, логіко-семантичного, семантико-синтаксичного і

комунікативного рівнів речення дозволило вибудувати на засадах функціонально-

комунікативного підходу комплексну методику вивчення односкладних речень,

яка передбачає виявлення в умовах реальної комунікації їхніх функціональних

потенцій, що актуалізуються в медіадискурсі.

62

РОЗДІЛ 2

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ Й КОМУНІКАТИВНО-

ПРАГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОДНОСКЛАДНИХ ДІЄСЛІВНИХ

РЕЧЕНЬ

2.1. Односкладні особові речення: семантико-прагматична

репрезентація функціонально-семантичної категорії персональності в медіа-

повідомленні

Функціонально-семантична категорія персональності виражає

співвіднесеність висловлення з мовцем. Понятійну основу персональності як

текстоутворювальної категорії медіаповідомлення визначає система ознак

семантичного суб’єкта, що граматично функціонує як категорія особи, яка

визначає три базові компоненти персонального комунікативного простору:

учасників комунікації (адресанта й адресата) і того, хто не бере участі в акті

спілкування. Мовні засоби вираження персональної семантики неоднорідні:

номінативні, особові субстантиви зокрема, що позначають сферу семантики

«третіх осіб», конкретизують та ідентифікують особу в тексті, й комунікативні –

це передусім особові займенники, що позначають особу в мовленнєвому акті, та

особові дієслівні форми, що передають співвіднесеність дії або стану із суб’єктом

мовленнєвої ситуації. Функціонально-семантична категорія персональності

зумовлюється комунікативно-стильовими, жанрово-композиційними

властивостями медіатексту, його проблемно-тематичним контентом і

безпосередньо відображає ступінь персоніфікації комунікатора (автора, суб’єкта

висловлювання) у публіцистичному тексті, що, на відміну від «образа автора»

в художній комунікації, є активною дійовою особою.

63

Автор журналістського твору, відображаючи факти навколишнього світу,

може реалізуватися в тексті або як безпристрасний, відчужений дослідник, або як

особа, здатна аналізувати, порівнювати, інтерпретувати, висловлювати власну

позицію й давати оцінку актуальним, соціально значущим фактам.

Залежно від ступеня присутності автора в тексті Є. Щелкунова виокремила три

типи комунікатора: персоніфікований, узагальнений і деперсоніфікований

[221, с. 136]. Автор у медіатексті не лише персоніфікується, але й

персоналізується, що дозволяє говорити про розширення простору суб’єкта

висловлювання. Авторська суб’єктність виявляється в особових займенниках та

особових формах дієслова, водночас «знеособлена форма подання інформації –

втілення колективного автора» [221, с. 145]. Граматичним засобом персоналізації

комунікатора в медіаповідомленні є категорія особи, яка, будучи базовим

компонентом предикативності, пов’язує зміст речення з особою мовця, зокрема

вказує на те, що зміст висловленого приписується мовцю або від його імені другій

або третій особі – «предикативна особа (ширше персональність) є спеціалізованим

виразником позиції відправника мовлення» [211, с. 83]. На синтаксичному рівні

функціонально-семантична категорія персональності реалізується через

«обов’язковий або можливий зв’язок фінітної форми дієслова зі словом, що вказує

на суб’єкт» [56, с. 73], який визначається як «об’єктивовано-особовий суб’єкт»

(Е. Осипова [158]), що морфологічно експлікується флексіями особових

дієслівних форм: Скажу тільки про найреальніше зі своїх планів…(ЛУ, 2012, №1);

Тепер пожинаємо гіркі, криваві плоди (Д, 16.06. 2017); Але коли виїздиш із Києва

на поодинокі свята, то потрапляєш у цілковите божевілля. Так і цього разу

(ЛУ, 2012, №2); Поділіться з нами своїми творчими планами…(ЛУ, 2012, №1);

Хай собі живуть на здоров’я. Ласкаво просимо (УК, 09.06.2017).

Об’єктивованість особового суб’єкта підкреслюється відсутністю особових

займенників, які, утім, легко підказуються ситуацією мовлення. Семантика

означеності / неозначеності визначає семантико-прагматичне спрямування

64

односкладного речення, у яких, за Т. Ломтєвим [140], семантико-значеннєвою

домінантою є дія, але не особа, як у двоскладних конструкцій. Персоніфікований

комунікатор як суб’єкт медіа повідомлення реалізується

в конкретному / конкретно-особовому персональному дейксисі, узагальнений –

в узагальнено-особовому й деперсоніфікований, відповідно, – у неозначено-

особовому. Односкладні особові речення репрезентують семантичний суб’єкт

під впливом контексту та комунікативно-прагматичних умов ситуації спілкування

у функціонально-семантичних категоріях означено-особовості, неозначено-

особовості, узагальнено-особовості.

2 .1 .1 . Означено -особові речення: суб’єктивізація

комунікативного простору медіаповідомлення. Головними суб’єктами

медіакомунікацій є автор й адресат. Специфіка означено-особових речень полягає

в здатності виражати функціонально-семантичну категорію персональності одним

головним членом, вираженим дієслівною формою 1-ї особи (мовець/автор): Тож

скажу насамперед про написане й задумане (ЛУ, 2012, №1); Практикуємо

також симфорок, симфоджаз (Д, 21.06.2017) або 2-ї особи

(адресат/співрозмовник, слухач): Прощавай, АТО? (Д, 21.06.2017); Моліться,

працюйте і боріться за збереження християнської душі, кожної людини

українського роду і за весь український нарід (Д, 21.06.2017 ). Особові закінчення

дієслів експлікують семантичний суб’єкт, співвідносний із особовими

займенниками я, ми, ти, ви. Такі речення не потрібують граматичного суб’єкта –

підмета, оскільки дієслівна форма містить виразну вказівку на дійову особу.

Функціонально-синтаксичні властивості дієслівних форм 1-ї та 2-ї особи

визначають семантику й прагматику означено-особових речень у межах

медіатексту.

Фінітні форми 1-ї та 2-ї особи вказують на те, що особою-агенсом є або

автор, або адресат мовлення. В означено-особових реченнях не лише міститься

вказівка на співвіднесеність дії та особи-діяча, але й визначається діяч як

65

безпосередня особа мовлення. Означено-особові речення з предикатною

синтаксемою, вираженою дієсловом 1-ї особи однини, передають дії мовця –

автора повідомлення: Найбільше ціную зустріч у «Дні» з Богданом Гаврилишиним;

Умовно називаю ці процеси «неправославним православ’ям» (Д, 16.06.2017); Хочу

відзначити інтернет-проект, а також і паперову книжку Джошуа Слокама

«Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» (ЛУ, 2012, №2); Зараз

допрацьовую п’єсу «Спомин про майбутнє», написану в рамках проекту Центру

Курбаса (ЛУ, 2012, №1). Дієслівні форми 1-ї особи однини, як предикатні

синтаксеми односкладних речень, є засобом суб’єктивізації медіаповідомлення,

унаслідок чого реципієнт отримує не об’єктивну інформацію, а оцінювальну

реакцію журналіста на неї: Вважаю, що українській стороні потрібно

намагатися активізувати групу українсько-французької дружби (Д, 07.09.2017);

Також знаю, що студенти будуть подаватися на Літню школу журналістики

«Дня» (Д, 07.09.2017); Гадаю, немає потреби перераховувати всіх нечисленних

представників мігрантів у першому або другому поколінні (УК, 09.06.2017).

Означено-особові речення з головним членом-дієсловом 1-ї особи множини

виражають дію групи осіб, об’єднуваних особою-комунікатором – мовець та інші

особи («ми»): Виступаємо у свята на вулиці задля популяризації мистецтва

(Д, 21.06.2017); У результаті – сподіваємося підвищити

конкурентоспроможність медіа, в першу чергу на звільнених територіях

Донецької й Луганської областей, та покращити якість контенту

(Д, 16.06.2017); Нині святкуємо ще один ювілей — 100-річчя УНР, Української

революції, чому, власне, присвячений «Мамай-fest» (Д, 16.06. 2017); Вітаємо

переможців! (ЛУ, 2012, №2).

Форми 1-ї особи множини в односкладних означено-особових реченнях

репрезентують автора медіатексту як персоніфікованого колективного суб’єкта

журналістської діяльності: Так прискіпливо наводимо заяви з датами відкриття

ОХМАТДИТу не просто так. Адже на цю подію українці чекають ще з 2011 року

66

(Д, 14.06.2017); Можемо згадати перформанс сербської артистки Марини

Абрамович (Д, 16.06.2017); Заходимо на офіційні сайти лідерів (УК, 27.05.2017);

Нагадаємо, що у вересні минулого року МКП «Херсонелектротранс» провело

тендер закупівлю 12 тролейбусів, які були у використанні в країнах ЄС

(Д, 07.09.2017); Перед виходом, правда, не відмовляємося від запропонованих пані

Валентиною пари гумових чобіт, хоча попередній досвід переконує, що у разі

негоди в горах жодна одіж чи взуття не допоможе залишитися сухим

(Д, 07.09.2017). У таких реченнях формою 1-ї особи множини дієслова автор

репрезентує передусім себе, але не підкреслює власного «я», не відокремлює себе

від своїх однодумців, від авторського колективу, дотримуючись редакційної

політики ЗМІ, і водночас прагне долучити до висловленої думки читачів:

Згадаймо: Голодомор за президентства Віктора Ющенка було визнано на

законодавчому рівні геноцидом (Д, 07.09.2017); Почнемо з того, що сама «яма»

нагадує тут не так бордель, як міфічний лабіринт Мінотавра (сценографія Віти

Шаповаленко) (Д, 21.06. 2017 ); Почнемо із самого початку (Д, 16.06.2017).

Суб’єкт дії (автор медіаповідомлення) може виступати ретранслятором

корпоративних інтересів: «У соціально орієнтованому спілкуванні комунікатор

завжди висловлює, репрезентує думки, переконання, інформацію соціального

колективу» (О. Леонтьєв) [135, с. 250]: Нагадаємо: Літня школа журналістики

«Дня» –2017 проходитиме за підтримки Центру інформації та документації

НАТО (Д, 16.06.2017); Запрошуємо читачів «Дня» переконатися у цьому!

(Д, 16.06.2017).

Дейктична категорія особи зорієнтована передусім на повноцінну

мовленнєву ситуацію, у якій адресант і адресат є конкретними, індивідуальними,

пов’язаними єдністю часу й місця, комунікаторами. Наративний аспект

медіакомунікації передбачає семантичну модифікацію мовних засобів, що

безпосередньо впливають на ситуацію мовлення, категорію особи зокрема.

Уважається [162, с. 210], що найбільш активній трансформації підлягає семантика

67

2-ї особи. Означено-особові речення з головним членом-дієсловом 2-ї особи

однини виражають дію, що притаманна адресатові – співрозмовнику, слухачеві,

читачеві – або стосується його. Прагматичними модифікаціями речень такої

моделі є:

1) мовлення, звернене до конкретного адресата. У масових комунікаціях

адресата визнано винятковою цінністю, його роль не менш важлива, ніж інтенції

адресанта. Тому природно, що в сучасній масовій комунікації спостерігається

тенденція до встановлення персональності, одиничності комунікантів,

до конкретизації особистості комунікантів, зменшення дистанції між автором і

адресатом.

Типовою мовленнєвою ситуацією функціонування означено-особових

речень з 2-ю особою є репліки в діалогах медіатекстів. Унікальність

висловлювань, що стосуються 2-ї особи, визначається тим, що з трьох традиційно

визначених типів мовленнєвих актів – розповідних, питальних і спонукальних –

з 2-ю особою найбільш природно узгоджується спонукання, яке може стосуватися

безпосереднього тільки адресата: «Не лайся!» – зупиняють його хлопці

(Д, 19.02.2016); Прости, Серьожо. І пробач… (ЛУ, 2017, №30); Шановний

читачу! Не лякайся. Це не вірш, написаний на злобу дня після оголошення ЦВК

попередніх результатів парламентських виборів в Україні (Д, 08.06.2007).

Односкладна структура спонукальних речень, за О. Мельничуком, зумовлена тим,

що «при безпосередньому звертанні зі спонуканням до певної особи чи групи осіб

як до суб’єкта бажаної дії чи стану спеціальне позначення суб’єкта у вигляді

підмета речення виявляється, як правило, зайвим, більше того, відповідне

суб’єктне значення знаходить свій вираз в особових закінченнях наказової форми»

[148, с. 146]. Своєрідне спонукання міститься і в реченнях питальної модальності,

адресованих особі, від якої вимагають повідомити про те, що становить інтерес

для мовця:

68

Михайло, судячи з усього, користується в них авторитетом. Подальше

спілкування відбувається в умовах, наближених до бойових.

– Чим ти у звичайному, так скажемо, житті зайнятий? Працюєш?

Вчишся?

– Ні, не вчуся. (Д, 05.05.2006).

Зустрічаючись із журналістом-розслідувачем, ставиш стандартне питання:

«Над чим зараз працюєш?» (Д, 21.11.2014).

– А що зараз пишеш?

– Зараз пишу два романи – і трохи дратуюся. Бо хочу сконденсуватися на

одному (Д, 22.10.2010).

Як живеш, українське село? (ГУ, 29.12.2005)

Де живеш? У Корчмі (ГУ, 01.02.2007)

Репрезентативна модальність означено-особових речень із головним членом

у формі 2-ї особи однини є можливою за таких комунікативних умов, коли

адресант упевнений у тому, що хоча б частина інформації, що міститься

в повідомленні, невідома реципієнтові. Отже, адресатові в репрезентативному

висловлюванні цієї синтаксичної моделі повідомляють про нього те, чого він сам

про себе не знає. Відтак з метою власне інформування таку модель речення

використовують не часто, у медіаповідомленні зокрема: … працюєш зі звичайним

планшетом, дивишся тільки на монітор і не бачиш руху руки (Д, 23.09.2011);

Поки працюєш двірником – безкоштовно живеш у хорошій квартирі

(Д, 03.02.2005).

Таким висловлюванням із формами 2-ї особи з адресатним значенням

властива зміна ілокутивної функції індикатива. Вони використовуються

комунікаторами з метою інтерпретації або оцінки вчинків адресата: А навіщо?

Живеш собі потихеньку, спиш – їси – ходиш – їздиш, телевізор дивишся...

Працюєш (якщо працюєш) потроху. Зарплату дають якусь або там пенсію яку-

ніяку (якщо дають). Щось купуєш. Хліб, молоко, газету «День» або квиток у

69

міському транспорті (якщо купуєш) (Д, 16.09.2011); спонуки до дії: Чи живеш зі

мною, чи дітей більше не побачиш! (ГУ, 12.10.2006);

2) мовлення, у якому суб’єктом є адресант. У такому випадку

спостерігаємо інверсію комунікативних ролей: комунікатор звертається до самого

себе як до адресата, використовуючи форми 2-ї особи, що чергуються з формами

1-ї особи на позначенням адресанта: Хоч убий, не збагну, що поможе. Думаєш,

думаєш. Рветься терпець... Може – краватка і ковнірець? А може, й справжній

кінець (Д, 08.06.2007); Із власного досвіду знаю, що коли кажеш письменникові

навіть якісь не дуже приємні для нього речі, але звертаєшся до нього

з відчуттям співучасті, прагненням зрозуміти і прояснити його сильні й слабкі

сторони, — то, зрештою, він прийме твою точку зору. Потрібне співдумання

з автором, про якого пишеш (Д, 18.02.2011); Для мене газета «День» і вся

команда, що її створює, на чолі з Ларисою Олексіївною – це приклад і доказ того,

що якщо працюєш, твориш, пишеш якісно – обов’язково прийдуть зміни, успіх

і головне – з’являться тисячі однодумців, з якими сам масштаб змін уже буде

грандіозним (Д, 24.12.2013); Згадуєш людей, яких з усіх сил намагався забути.

Причому згадуєш лише приємне, позитивне – так, ніби лише воно й було

(Д, 03.10.2014). Заміна 1-ї особи формою 2-ї особи пояснюється можливістю

співбесіди мовця із самим собою: «Мовець, проявляючи свою особистість,

говорить у 1-ій особі, але заглиблюючись у себе, у свої спомини, передаючи свої

внутрішні переживання, природно звертається до 2-ї особи, перетворюючи себе на

об’єкт власного мовлення» [216, с. 73]

Персоніфікований автор у медіатексті у формі внутрішніх монологів

висловлює роздуми про свої вчинки, здійснені або можливі: Хороше завжди, в

принципі є, бо працюєш з людьми і це приємно: нові друзі, нові знайомства, щось

нове дізнаєшся (Д, 01.04.2016); Десять років – це проміжок часу, по закінченні

якого вже можна й треба підбивати підсумки. Особливо якщо працюєш з такою

непростою темою, як свобода слова в Україні (Д, 23.09.2011); Коли пишеш

70

комусь і кажеш що в тебе стартап – це одна історія. А коли пишеш і кажеш,

що твій проект визнано кращим в категорії smart home на CES — це вже

сприймають зовсім по-іншому (Д, 20.01.2016); Дивлячись в наші телеекрани,

мимоволі згадуєш слова з «Еклезіаста» (у староєврейському оригіналі —

«Когелет»): «Що було, те й буде, що робилося, те й робитиметься, й немає

нічого нового під сонцем (Д, 01.09.2017); І від цього русска-укрАинскава разгуляю,

від цієї штучності на стелю хочеш лізти, хочеться замкнутися у своїй

самотності (ЛУ, 2012, №2);

3) оповідь у формі 2-ї особи. Побудований від 2-ї особи «ТИ»-текст

репрезентує невідповідність фактичного витворювача мовлення й самого суб’єкта

мовлення, оскільки висловлення належать Я (1-й особі). Унаслідок тісного

координування «ТИ» і «Я» в смисловій площині тексту реципієнт сприймає

приховане «Я» автора повідомлення, а форми 2-ї особи стосуються уявного

читача, який сприймає висловлене: Працюєш не працюєш, а воно співає й

говорить. Це твій співрозмовник. До ефірного ж радіо треба мати прихильність,

потрібно знати, на якій хвилі яка програма. А тут, якщо зацікавить якась тема,

то нашорошиш вуха і будеш слухати. Складається враження, що у хаті ще

хтось присутній (Д, 10.07.2002); Для автора важливим є відчуття міри. Коли

пишеш власну колонку, легко перейти межу (Д, 17.08.2012);

4) узагальнення особистого досвіду. Для вираження узагальненого

особистого досвіду використовують такі односкладні дієслівні речення з формами

2-ї особи, у яких подаються конкретні події, що відбувалися із мовцем

у минулому, але можуть повторитися: Та коли знижуєш дефіцит бюджету, то не

можеш використовувати для розвитку економіки бюджетні стимули… Та якщо

знижуєш обсяг дефіциту, то все одно продовжуєш виплати за держборгом, і він

мав би знижуватись (Д, 16.06.2017).

Означено-особові речення з предикатом-дієсловом 2-ї особи множини

виражають дію групи адресатів: Теми незалежності у віршах Стуса не знайдете,

71

або Вечір у бібліотеці Крупської (ГУ, 12.03.2005); «Лаванду» знайдете у

Моршині. Таку назву має один із найкращих санаторіїв відомого в Україні

моршинського курорту на Львівщині (ГУ, 09.09.2008); І житимете довго і

щасливо (ГУ, 17.10.2008); Правильною дорогою йдете, «лугарики»!

(ГУ, 04.11.2004); Пригадуєте фінал, коли мертве тіло Івана Палійчука

стрясається від рухів соплеменників на похороні?(Д, 16.06.2017).

Реченням із дієслівними формами наказового способу властива специфічна

комунікативна організація й прагматична спрямованість – безпосередня

адресатність, що визначає специфіку модального значення, яке реалізується

в діалогічному мовленні: Знайомтеся: Фаворитка, Астарта, Хуртовина...

(Д, 07.09.2017); Страждаєте на депресію? Перевірте печінку та подбайте про

екологію…(ГУ, 29.01.2010).

Речення з дієслівними формами 2-ї особи множини можуть уживатися

на позначення дії однієї особи. У таких реченнях спостерігається прагматика

шанобливого ставлення до співрозмовника: Чи підвищуєте ціни на квитки?

(Д, 21.06.2017 ); Яким ви пам’ятаєте директора своєї школи? Доки згадуєте,

можна пофантазувати, яким би його хотіли бачити на цій посаді:

господарником, управлінцем чи обдарованим педагогом? (Д, 24.10.2015);

Симпатична дівчина у кав’ярні звертається до клієнта: «Замовляйте, будь

ласка!» (ЛУ, 2017, №30); Судіть самі (ЛУ, 2017, №30); Поділіться з нами своїми

творчими планами…(ЛУ, 2012, №1).

Орієнтованість на масового адресата, інформаційна глобальність і

всеохопність, «здійснення інформаційного диктату» й «когнітивної обробки

соціуму й індивіда» [124, с. 12] – такі ознаки медіатексту визначають особливості

мовної реалізації його комунікативної прагматики, що відповідає прагненню

комунікатора вплинути на світоглядні установки та ціннісні орієнтири масової

аудиторії через узагальнення й типізацію соціально значущих фактів.

Узагальнювати означає «відбирати й об’єднувати однакові характерні риси,

72

особливості, сприймати їх як загальні й поширювати на інші явища, створювати

на їх основі що-небудь загальне, типове; робити висновки у формі загальних

положень» [197, Т. 10, с. 403]. Відтак означено-особові речення можуть виражати

узагальнене значення: дію, властиву всім так, як вона властива мовцю або його

співрозмовнику в певних умовах. Тобто комунікатор узагальнює власний досвід,

поширює його на всіх, хто опиниться в подібній ситуації: Ніяк не можу

визначитися, ким саме хочу стати… (УК, 27.05.2017); – Звертаюся до вас не з

добра, – йдеться у листі до редакції 86-річного інваліда війни ІІ групи

зі Знам’янки Івана Васильовича Деркача. – … Маю право користуватися

законними пільгами (ГУ, 23.10.2013); Хай собі живуть на здоров’я. Ласкаво

просимо (УК, 09.06.2017); Згадаймо одвічну апеляцію радянського марксизму до

«науковості» (Д, 16.06.2017).

Оскільки дієслівні форми 1-ї особи у функціонально-граматичному аспекті

найменше здатні до прагматичної полісемії й «не акцентують на тому, що думка

може стосуватися всіх і кожного» [42, с. 364], то типовою формою предикатної

синтаксеми в означено-особових реченнях є 2-га особа дієслів, які позначають

дію, що приписується мовцям як факт, притаманний у подібній ситуації будь-якій

особі. Такий семантичний перехід ґрунтується на «деконкретизації адресата»

[109, с. 140]: Шукайте правди в своїй громаді (Д, 14.06.2017); Роби велике, не

обіцяючи великого (ЛУ, 2017, №30); Будьте доброзичливими – доживете до ста

літ (ГУ, 04.08.2010); Про корупцію розкажете вдома (ГУ, 24.03.2005); Не те

говорите, панове (ГУ, 08.05.2009); Хочете жити добре, беріть справу до своїх

рук! (Д, 16.06.2017); Якщо холодно – викликайте комісію (УК, 14.03.2012 );

… половину життя працюєш на ім’я, потім ім’я працює на тебе (Д, 29.11.2008);

«Поважай людей, для яких працюєш – і вони відповідатимуть тобі тим самим»,

– заявив Володимир Миколаєнко (Д, 27.11.2015); На чужій стороні кланяйся й

вороні (ЛУ, 2017, №30); Руйнуйте національні та релігійні традиції

(ЛУ, 2017, №30).

73

Узагальненого значення набувають також означено-особові речення, у яких

виражається дія, властива в певних умовах передусім авторові висловлювання:

Коли розумієш, приймаєш усе з подякою (ГУ, 10.11.2011); Є така сторона в цій

роботі – працюєш неначе чаклун, ілюзіоніст (Д, 15.12.2010); За умов несвободи

знову повертаєшся до книжки (ЛУ, 2012, №1). Дія, репрезентована такими

реченнями, є повторюваною, типовою для мовця, однак це не означає, що вона

властива для іншої особи, яка потрапить у подібну ситуацію.

Функціонування односкладних означено-особових речень у медіатексті

зумовлено прагматичними чинниками: прагненням адресанта певним чином

розставити акценти, висловити своє ставлення до того, що повідомляється й

до співрозмовника, а також вплинути на сприйняття реципієнтом повідомлення.

Водночас вибір певної структури односкладного означено-особового речення

позначений ситуацією спілкування.

2 .1 .2 . Неозначено -особові речення: деперсоналізація суб’єкта

медіаповідомлення та його семантична інтерпретація . Статус

суб’єктів мовлення в медіатексті змінюється залежно від мети повідомлення,

особистості адресата, ситуації спілкування. Міжіндивідуальність та єдність мовної

свідомості в конкретному мовному використанні визначає різний ступінь

присутності суб’єкта: думка комунікатора, позиція особистості, авторська оцінка,

авторське бачення проблеми тощо. Прагнення до об’єктивності, неупередженості

зумовлює деперсоналізацію, знеособлення мовлення, що реалізується

в неозначеному дейксисі комунікативного простору медіатексту. Категорія

дейксису безпосередньо пов’язана із вказівкою на мовця й слухача

в комунікативному процесі. Неозначений особовий дейксис, репрезентований

неозначено-особовими реченнями, зокрема часовими й способовими формами 3-ї

особи множини дієслова, яскраво демонструє, що функціонально-семантична

категорія персональності – явище інтерпретаційне, тому розглядається

з урахуванням комунікативно-прагматичного аспекту мовлення. Від оцінки

74

мовцем ситуації спілкування залежить, чи буде названий конкретний суб’єкт, або

він отримає невизначену номінацію, або буде усунений. Неозначено-особові

речення використовуються в медіамовленні як комунікативний прийом

неназивання суб’єкта дії або стану, про який повідомляє предикат – «імпліцитний

персонал», який вимагає «підмета-особи, але не синтаксично приєднуваного

до присудка, а передбачуваного» (О. Падучева [161, с. 37]). Причиною елімінації

суб’єкта можуть бути:

1) незнання мовцем суб’єкта: Малюють щось незрозуміле, фотографують

щось абсурдне (Д, 21.06.2017); В Україні цей проект уже охрестили «планом

Маршалла» (ГУ, 09.11.2017); Тут знімали рекламні ролики, короткометражки, а

ще епізоди художніх фільмів авторства японських та індійських режисерів. Тим

часом цьогоріч на сході Китаю відкрили романтичне місце, яке також назвали

Тунелем кохання (Д, 21.06. 2017); В мене мама була вчителькою, святкувати

Різдво забороняли, могли і роботи позбавити (ЛУ, №1, 2012); … у цьому

парадному пограбували п’ять квартир, два замки виламали, – каже Олександр

(Д, 17.11.2017); Проект спеціально для Дніпра розробили в українській компанії…

(Д, 16.06.2017);

2) сприймання мовцем суб’єкта як невідомого реципієнтові, а відтак його

називання є несуттєвим: Путінську Росію останнім часом часто-густо

порівнюють з гітлерівською Німеччиною (Д, 16.06.2017 ); …сьогодні в Нацполіції

чекають на прийняття закону України «Про запобігання та протидію

домашньому насильству» (Д, 14.06.2017); Сьогодні в країні нелегально

виловлюють близько 60% риби (Д, 16.06.2017); На конференції Viva Technology

в Парижі представили соціального QTrobotа (Д, 21.06.2017); Набагато

креативнішу схему розробили на столичній митниці (Д, 21.06.2017);

3) небажання мовця з різних причин назвати суб’єкт:

а) повідомлюваний факт не приємний мовцеві: Коли пропонують зробити

виставку, зазвичай ідеться про якісь комерційні проекти, як, наприклад,

75

на фестивалі Книжковий Арсенал (Д, 21.06.2017); Тим не менш, у висновку

відзначають, що зразки не відповідають сертифікатам (Д, 21.06.2017);

б) суб’єкт дії – органи влади: Зараз і в Україні, і в Росії багато говорять

про реінтеграцію Донбасу (Д, 21.06.2017);

в) не називаючи суб’єкта, мовець приписує йому відчутної вагомості й

важливості для співрозмовника: «Тканину з люрексом в Україні не знайдете.

Надіслали мені в пакетику», – пояснює двірник (Д, 17.11.2017);

г) мовець не хоче надавати повної інформації про суб’єкт, оскільки його дії

стали причиною неприємних подій і спогадів: Хоч не раз його лаяли і дорікали

за деякі моменти, все ж кращого режисера від нього ми тепер не маємо

(Д, 16.06.2017); Через це на якийсь час мене навіть відлучили від ефіру. Вішали

ярлики (Д, 16.06.2017);

4) виконання дії мовцем (самостійно або разом із кимось), але небажання

наголошувати на цьому: Насамперед обирали важку ракету-носій; Тоді вирішили

робити ракету-носій «Сункар» (УК, 15.06.2017); Понад те ще й кришку закрили,

цвяхами прицмокали і в могилу опустили; Ще й кількома лопатами земельки

зверху притрусили; Витягли труну з могили, віддерли цвяхи. Іван лежав блідий,

яко крейда. Питаю в нього: «Ну, Іване, ще дублик?» (Д, 16.06.2017).

Наведені приклади показують, що неозначено-особові речення, у яких

суб’єктний компонент має низький комунікативний статус, дають змогу

комунікатору-адресанту приховувати суб’єкт дії або стану за невизначеністю

(третя група речень) та узагальненістю (друга група речень). З погляду

співвідношення мовця та діючих осіб такі речення з неозначеним суб’єктом

характеризуються тим, що мовець не належить до кола можливих суб’єктів дії.

У процесі дискурсивного аналізу медіатекстів з’ясовано, що суб’єкт

медіаповідомлення вдається до різних варіантів самопозиціонування: від відкритої

експлікації особистого «Я» до повної деперсоналізації. Деперсоналізації суб’єктів

мовлення в медіадискурсі сприяє використання неозначено-особових речень.

76

Таким чином адресант декларує особисту непричетність до висловлення,

прагнення уникнути відповідальності за сказане: – Чи заважає Молдові проблема

з Придністров’ям у справі європейської інтеграції? – Спочатку вважали, що це

буде серйозною перепоною. Але в ЄС розуміють, що справа Придністров’я не

одного дня (Д, 13.01.2015); Сказали, що наступного тижня надішлють графік

цих перевірок, щоб громадськість і правоохоронні органи теж долучились

до такої роботи (Д, 16.06.2017); У парку замінять лавки, на нових буде герб

міста, а старі перенесуть у мікрорайони (Д, 14.06.2017); Цьогоріч із міського

бюджету надали вже 20 млн гривень, але придбати вирішили виключно нові

тролейбуси (Д, 07.09.2017). Семантична сутність таких речень полягає в тому, що

на перший план виноситься власне факт дії без потреби називання конкретного її

суб’єкта.

Основне правило комунікативної поведінки адресанта – це «ієрархізація

інформації, що ґрунтується на думці мовця про ступінь обізнаності слухача або

читача щодо комунікативного наміру мовця» [125, с. 21]. Семантика 3-ї особи

множини дієслів, що експлікують неучасників комунікації, виражає наявність

додаткових відомостей про референт, які визначаються попереднім емоційно-

пізнавальним досвідом реципієнтів: У Луцьку хочуть правити богослужіння

(Д, 21.06.2017) – або контекстом висловлювання: Опитування та фокус-групи

показали, що люди чітко відмежовують роботу патрульної поліції та інших

підрозділів, зокрема слідчих. Роботу патрульної поліції оцінюють вище, ніж

роботу слідчих (Д, 14.06.2017); Нагадаємо, що на початку 2017 року прем’єр-

міністр Володимир Гройсман обіцяв, що 1 червня буде завершена перша черга

будівництва лікувально-діагностичного центру. А тепер цей етап відкладають

на листопад-грудень 2017 року (Д, 14.06.2017); Підйомник вимикають

за несприятливих погодних умов (лижники користуються іншим) (Д, 07.09.2017).

У наведених реченнях неназваний суб’єкт не відновлюється із попереднього

контексту, проте адресат може визначити його референтне значення: хочуть

77

правити богослужіння – особи, наближені до церкви; роботу патрульної поліції

оцінюють – учасники опитування; зазначають, що зменшилася кількість учнів –

представники центру оцінювання якості освіти; підйомник вимикають – технічні

працівники лижної бази. Порушення згадуваного вище правила призводить

до нерозуміння адресатом висловленого мовцем, є причиною комунікативної

невдачі, недосягнення суб’єктом мовлення прагматичних установок:

Приголомшений Гордон запитав: «Отже, й нашого Президента й прем’єра

слухають?» (Д, 16.06.2017 ); Це – велика геополітична гра. Тому Придністров’я,

на мій погляд, не може виступати самостійним чинником якоїсь агресії. Його

можуть використовувати, але тільки за умови, якщо буде реальна можливість

(Д, 13.01.2015); В лютому цього року навіть легалізували ці війська. Наразі

готують законодавство, щоб за необхідності мобілізовано залучати айтішників

(Д, 14.06.2017); Однак під час останнього візиту прем’єра Володимира Гройсмана

до Ізраїлю йому вказали на певні недоліки в процедурі з вибору постачальника

(Д, 14.06.2017 ); Ще три роки тому, після Євромайдану і російської агресії, в

Україні вже висловлювалися з цього приводу (Д, 07.09.2017). У наведених

реченнях однозначно інтерпретувати семантику імпліцитного діяча адресат не має

можливості через дистанціювання суб’єкта мовлення від суб’єкта дії.

Установити референтне значення неназваного суб’єкта в неозначено-

особових реченнях дозволяє семантика локативів, виражених прийменниково-

відмінковими сполуками, які можуть метонімічно позначати неозначено-групових

суб’єктів. Такий різновид неозначено-особової модифікації Г. Золотова називає

«суб’єктно-локативною формою, що містить вказівку не певну множину осіб за їх

територіальною, адміністративною, соціальною належністю» [93, с. 115].

Комунікатор за допомогою локатива вказує на виконавця дії, таким чином

закладаючи в зміст речення референте значення неназваного суб’єкта. Наприклад,

у реченні Швачок навчатимуть у Рубіжненському професійному хіміко-

технологічному ліцеї (УК, 07.06.2017) називання суб’єкта виконання дії є

78

семантично надлишковим, оскільки локатив компенсує відсутність суб’єктного

компонента, адже його семантика дозволяє орієнтовно визначити, що навчатимуть

викладачі та майстри, як того вимагає навчальний процес освітнього закладу.

Подібно референтне значення суб’єкта визначається в реченнях: Останній

випадок захворювання на ботулізм зареєстрували в Полтавській області

(Д, 14.06.2017) – зареєстрували представники органів контролю.

В абсолютній більшості проаналізованих випадків локатив стоїть на початку

речення, це зокрема назви міст, що метонімічно позначають владну, офіційну

інстанцію: В Ірпені встановлять пам’ятник Кобзарю (Д, 16.06.2017); У Львові

хочуть збудувати сміттєпереробний комплекс на території ТЕЦ-2

(Д, 21.06.2017); У Херсоні хочуть перейменувати школу на честь Романа

Набєгова (Д, 16.06.2017); У Херсоні провели дослідження громадської безпеки

(Д, 14.06.2017); У Дніпрі запустили європейську систему управління

світлофорами (Д, 16.06.2017); У Львові видали «Дитячий Кобзар» (Д, 21.09.2012);

У Вільнюсі, у філії української галереї ЦЕХ, представляють кінетичну

генеративну арт-інсталяцію (Д, 16.06.2017); Але в ЄС розуміють, що справа

Придністров’я не одного дня (Д, 13.01.2015); У Білому домі повідомили, що

подорож матиме на меті підтвердити «непохитне зобов’язання Америки щодо

одного з найближчих європейських союзників» (Д, 14.06.2017); Але, напевно,

в міністерстві освіти вважають, що у нас надто багато медичних вузів –

потрібно їх об’єднати (Д, 16.06.2017); Вчора в Музеї грошей Національного

банку України представили пам’ятну монету номіналом дві гривні «Йосиф

Сліпий», присвячену пам’яті одного із найвизначніших мужів Вселенської Церкви

ХХ століття Блаженнішого Верховного Архієпископа Йосифа Сліпого (1892–

1984) (Д, 21.06.2017); В «Південному» розробили концептуальний проект

місячної промислово-дослідницької бази (УК, 15.06.2017).

Семантика предикатів у реченнях із суб’єктно-локативними синтаксемами

обмежена. Переважно це дієслова на позначення ментальних (вважають,

79

розробили, розуміють, згадують, не навчили, дискутуватимуть), мовленнєвих

(повідомили, представили, запитали, не говорили), соціальних (запустили, провели

дослідження, відзначають, зареєстрували) дій, дієслова бажання, наміру (хочуть

збудувати, хочуть перейменувати, хочуть відкрити, зможуть почути).

Локативи із суб’єктною семантикою в структурі неозначеного-особових

речень можуть модифікувати суб’єкт за кількісною ознакою:

1) на зменшену кількість суб’єктів вказують локативи із партитивною

семантикою: У Дубліні Блумсдей відзначають прогулянкою маршрутом Блума,

для чого по місту встановлені спеціальні позначки та пам’ятні таблички

(Д, 16.06.2017) – відзначають не всі, а лише охочі; Однак на офіційному рівні

про це фактично не говорили (принаймні інформації такої не було)

(Д, 07.09.2017) – говорили не всі, а лише певні, компетентні, особи; На Форумі

видавців у Львові мене запитали з тернопільського видавництва: «Як це так, ви

друкуєте нашого тернопільського автора?» (Д, 16.06.2017) – запитав представник

видавництва; Цими днями у світі згадують внесок колишнього канцлера

Німеччини Гельмута Коля в об’єднання ФРН і НДР у єдину Німеччину та

у встановлення європейської єдності (Д, 07.09.2017) – згадують зацікавлені особи;

2) локатив може розширювати клас суб’єктів, охоплених його просторовим

значенням, і вказувати на необмежену кількість виконавців дії: До кінця року

українську музику, новини та авторські програми зможуть почути у ще

чотирьох містах: Лисичанську (на частоті 88,6), Сватовому (105,5),

Широкому (106,5), Старобільську (107,6) (Д, 24.11.2016) – зможуть почути всі

зацікавлені й випадкові слухачі; На уроках сольфеджіо багато часу витрачають

на вивчення музичних інтервалів (Д, 16.06.2017) – на вивчення музичних

інтервалів витрачають багато часу всі, які вивчають, вивчали й вивчатимуть

сольфеджіо;

3) локатив може вказувати на всіх осіб, які присутні в названому просторі:

У Літній школі мене не навчали, як правильно записати інтерв’ю, зробити

80

репортаж чи замітку (Д, 16.06.2017); Про що дискутуватимуть на III Донбас

Медіа Форумі (Д, 16.06.2017).

Функціонально-семантична специфіка неозначено-особових речень

виявляється в тому, що форма 3-ї особи множини може виражати дію або однієї

неозначеної особи, або групи таких осіб. Неозначено-особові речення,

виокремлені в газетному дискурсі, об’єднано в групи за співвіднесеністю дії

із суб’єктами різного кількісного складу й різною характеристикою

за означеністю/ неозначеністю:

а) неозначений суб’єкт, відкрита множина: Без сумніву, в Польщі

святкують перемогу щодо оголошеного візиту Трампа до Варшави

(Д, 14.06.2017); Жартують, що дипломат — це чоловік, який здатен переконати

свою дружину, що шубка з норкового хутра зробить її товстішою

(Д, 07.09.2017); Гельмута Коля пам’ятають перш за все за те, що він став

канцлером, який об’єднав Східну і Західну Німеччину в єдину країну

(Д, 07.09.2017);

б) неозначений суб’єкт, закрита множина: Такі заходи в Дніпрі проводять

із 2007-го щодва роки під егідою Міжнародної академії астронавтики

з ініціативи генерального конструктора КБ, секретаря Українського відділення

Міжнародної академії астронавтики Олександра Дегтярьова (УК, 15.06.2017);

Там активно працюють над створенням суперважкого ракетоносія і двигунів,

готуються отримати зразки ґрунту з Місяця (УК, 15.06.2017); У Львові

демонструють емалі Олексія Коваля (Д, 07.09.2017); Вони в такому турі вперше.

Про Тунель кохання чули і знають (Д, 21.06.2017);

в) неозначений суб’єкт, одиничний: Однак під час останнього візиту

прем’єра Володимира Гройсмана до Ізраїлю йому вказали на певні недоліки

в процедурі з вибору постачальника (Д, 14.06.2017); В Українському центрі

оцінювання якості освіти зазначають, що цьогоріч зменшилася кількість учнів,

81

які надали перевагу тестам з фізики й хімії (УК, 27.05.2017); На українську

Маркса перекладали не з оригіналу, а з російської (Д, 16.06.2017);

г) означений суб’єкт, одиничний – виконавець: Окрім внутрішньої

тематики здебільше соціально-економічного характеру, а також деяких

зовнішніх аспектів, звичайно, Путіну не могли не організувати питання

з приводу України (Д, 16.06.2017); Нам дали карту з координатами і сказали

дістатися до місця призначення у чітко визначений час (Д, 16.06.2017); У Білому

домі повідомили, що подорож матиме на меті підтвердити «непохитне

зобов’язання Америки щодо одного з найближчих європейських союзників»

(Д, 14.06.2017); У дипломатичному відомстві України в Польщі розповіли «Дню»,

що «наразі цей візит Трампа рано коментувати (Д, 14.06.2017); Я знаю

блогосферу й був упевнений наперед, що обов’язково з’являться питання: а чому

не покликали того й чому покликали цього? (Д, 16.06.2017); Оскільки конфлікт

викликав величезну кількість біженців на територію України, то відповідальним

за вирішення цієї проблеми призначили віце-прем’єр-міністра України

Костянтина Масика (Д, 13.01.2015);

д) означений суб’єкт, одиничний, зображуваний у фокусі емпатії з погляду

героя: Поліція тільки зібрала свідчення, – каже Олександр. – Якось іду за водою і

бачу, як двоє людей вилазять із вікна на другому поверсі. Один побіг з рюкзаком,

за другим я погнався, кричу: «Хапай злодія!» Спіймали (Д, 17.11.2017). Фокус

емпатії в наведеному прикладі зосереджений на учаснику ситуації, від імені якого

вона описується. У неозначено-особових реченнях фокус емпатії може

проявлятися як референція учасників ситуації у відношенні їх до суб’єкта, що

перебуває у фокусі емпатії, тобто інформаційно-пропозитивному центрі уваги та

інтересів адресанта: Режисера разом із директором Кіностудії ім. О. Довженка

Василем Цвіркуновим викликали на саму гору, на Політбюро, й дали прочуханки

(сам Петро Шелест, тодішній партійний «президент») (Д, 16.06.2017). Фокус

емпатії, як актуальна тема висловлювання, може збігатися з підметом і визначати

82

референцію предиката неозначено-особового речення: Поцупили 800.000.000 грн.

на закупівлі південноафриканського вугілля, яке, за висновками прокуратури,

непридатне для наших ТЕЦ. Той, хто поцупив — під домашнім арештом, все і вся

— таємниця слідства, хто «кришував» підприємство під егідою «енергетичного

міністерства», чи має до цього стосунок нащадок Януковича — мовчання

(Д, 13.01.2015). Теми: той, хто поцупив, хто «кришував», нащадок Януковича –

дозволяють однозначно встановити референт дії, позначуваної дієсловом

поцупили.

Отже, ізольований розгляд неозначено-особових речень дає підстави

твердити, що їм властива структурно-семантична самостійність, яка проявляється

в тому, що його предикат позначає дію або стан неназваного особового суб’єкта,

який, на відміну від неповних речень, не відновлюється із попереднього речення.

Порівняймо: Доповідаю диспетчерові, але він нас не чує. І ми нікого не чуємо.

Сідаємо без дозволу. Притискаюся до лівого краю смуги... (Д, 04.07.2013).

Речення Сідаємо без дозволу є двоскладним неповним, оскільки неназваний

суб’єкт (ми) легко відтворюється із попереднього речення, у якому займенник

І особи множини функціонує як підмет. Водночас Доповідаю диспетчерові;

Притискаюся до лівого краю смуги... – речення структурно односкладні. Розгляд

неозначено-особових речень у медіатексті засвідчує їх взаємодію з контекстом –

неозначений суб’єкт набуває референтного значення внаслідок зв’язку

з означеним суб’єктом;

е) Я-суб’єкт (суб’єкт максимальної референтності). До цієї групи віднесено

неозначено-особові речення з предикатами минулого часу. Прагматика таких

синтаксичних одиниць полягає в тому, що вони передають погляди, відчуття, стан

самого адресанта, при цьому неназивання Я-суб’єкта інтимізує висловлювання,

переадресовує його самому мовцю: Але який уже сон? Скоро на метро... і в душ.

Підійшла жінка. Оксана. Розмовляли і про Голодомор, і про Киргизію, і про

колективізацію, і про жіночу красу (Д, 24.11.2016) – референтом неозначеного

83

суб’єкта є адресант і його співрозмовник; А стрічку почали з нульової позначки –

з іншим режисером, Леонідом Осикою (Д, 16.06.2017) – референт суб’єкта – автор,

режисер і всі, хто задіяний у зйомках; Спочатку з фотографом за знімком

із «Фейсбуку» визначили, де саме працює знаменитий двірник… Потім

вирахували житлово-будівельний кооператив, де він працює, шукали його

контакти. Промоніторили дописи про двірника в інтернеті, написали багатьом

людям – і зрештою отримали телефон Олександра (Д, 17.11.2017) – референтом

неозначеного суб’єкта є мовець (учасник події) та фотограф. На тій підставі, що

предикат позначає дію або стан суб’єкта, що відповідає ситуативному

персональному дейксису й може бути позначений займенником ми, О. Падучева,

наприклад, зараховує такі речення до неповних [161, с. 35]. Однак такі речення

належать до неозначено-особових, оскільки в них «зосереджується увага на дії

без потреби називати її виконавця», повідомляється «про яку-небудь типову

узагальнену ситуацію реалізації дії» (А. Грищенко [209, с. 406]). Транспозиція

особових форм зумовлює деперсоналізацію та елімінацію мовця й «введення

фіктивного, гіпотетичного адресата» [52, с. 139].

Неозначено-особові речення, у яких дія співвідноситься із будь-яким

особовим суб’єктом, з мовцем і адресатом зокрема, набувають узагальненого

значення, оскільки саме форма 3-ї особи множини дієслів здатна передавати

найбільший ступінь узагальнення, адже максимально абстрагується

від семантичної визначеності особи-діяча й співвідносить дію з будь-якою

особою: Зараз і в Україні, і в Росії багато говорять про реінтеграцію Донбасу

(Д, 21.06.2017); Вішали ярлики (Д, 16.06.2017); Усі кроки ретельно

прораховують (УК, 15.06.2017); Решту часу підробляють не за фахом

(УК, 27.05.2017); Після цього заговорили: овва! (Д, 16.06.2017); Найвідомішого

диктора вважали не лише еталоном українського мовлення (за унікальний голос і

чистоту вимови), а й законодавцем мод (Д, 16.06.2017); Але якщо зовсім вже

зневірилися в демократії, то встановіть у себе диктатуру, а там поговоримо..

84

(Д, 13.01.2015). Мовець приписує узагальнений факт не лише третім особам, а й

собі, своєму співрозмовнику, тобто багатьом / усім: Григорія Баглюка,

талановитого російськомовного шахтарського поета і не менш талановитого

прозаїка, знали не лише на Донеччині (ЛУ, 2012, №2); Колись всюдиходи, які

ласкаво називали «волинянками», були в багатьох волинських родинах

(Д, 07.09.2017); Так, завдяки закордонним майстрам, мене довгі роки вважали

законодавцем моди на телебаченні (Д, 16.06.2017). Наведені речення

демонструють, що в мовленнєвій практиці немає потреби вказувати

на співвіднесеність дії з діячем. У неозначено-особових реченнях дія мислиться

узагальнено: важливим є факт дії, а не її виконавець. Відтак семантично

неозначеною особою може бути як група діячів, так і один виконавець дії.

2.1 .3 . Комунікативна прагматика односкладних особових

речень. З погляду лінгвістичної прагматики медіадискурс є комунікативною

інтеракцією, спрямованою на досягнення цілей за допомогою відповідних

мовленнєвих актів, що відбуваються в певному контекстуальному оточенні.

Комунікативна інтенція автора медіадискурсу визначається метою повідомлення:

поінформувати про подію, соціальне явище чи факт, дати оцінку ситуації, що

склалася, висловити власні почуття й водночас спонукати реципієнта до певних

дій, викликати певну реакцію. Мовленнєві акти поділяються передусім

на інформативні та неінформативні. Основною функцією медіатекстів є

задоволення інформаційних потреб. Відтак у медіадискурсі переважають

інформативні мовленнєві акти – констатувальні, питальні, спонукальні,

декларативні. Неінформативні мовленнєві акти не містять безпосереднього

інформаційного запиту й не передають інформації: це переважно формули

соціального етикету, емоційно-оцінні вислови, що не містять нових фактів, але

висловлюють оцінку повідомлюваного.

З урахуванням комунікативних інтенцій автора медіаповідомлень, змісту

прагматичного компонента, семантики предикатних синтаксем односкладні

85

особові речення, що функціонують у текстах друкованих медіа, об’єднано в групи

відповідно до типів комунікативних актів, визначених у роботах Дж. Остіна [159],

Дж. Сьорла [187], А. Вежбицької [40], Г. Почепцова [174].

1. Речення – репрезентативи (ассертиви, констативи) містять певну

актуальну інформацію й фіксують відповідальність мовця щодо істинності

висловленого судження. Ілокутивна мета репрезентативів – у стверджувальній

формі повідомити про стан справ, констатувати факти, переконати реципієнтів

у правдивості висловлювання. У процесі дослідження встановлено, що до цієї

комунікативно-прагматичної групи належать всі розповідні речення

з предикатами особовими дієсловами дійсного способу, які містять:

- інформативні повідомлення: Як зазначив у доповіді міністр екології та

природних ресурсів, співробітників у новий орган набиратимуть через процедуру

відкритого конкурсу, можливість переатестації виключається. На другому етапі

оновлять законодавчу базу (Д, 14.06.2017); У селі Базар Народицького району

вшановували пам’ять полеглих героїв Армії Української Народної Республіки.

До цієї події тут з ініціативи голови ОДА Ігоря Гундича провели реконструкцію

меморіального (ГУ, 21.11.2017); У МАН представили віртуальний STEM-центр

(Д, 14.06.2017); Новий сервісний центр МВС у Києві відкрили 13 червня

на Петрівці у приміщенні торговельного центру METRO Cash & Carry Ukraine

(Д, 14.06.2017); Взаємний зв’язок мистецтва і філософії обговорили в рамках

конференції «Філософія. Нове покоління» (тема «Слово і невисловлюване»)

в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (Д, 16.06.2017);

У Кривому Розі вшанували пам’ять захисників України у війні проти російського

агресора (Д, 16.06.2017);

- констатації: … займаємо менш як 1% у всьому агропромисловому секторі

країни (Д, 16.06.2017); Збираємо повні зали (Д, 21.06.2017); За сніданком ділимося

з господинею та її чоловіком планами на день (Д, 07.09.2017); Колись в Україні,

86

перед розвалом Радянського Союзу, на гектар ріллі вносили по 10–12 тонн

органічних добрив (Д, 07.09.2017);

- описи: Через 500 метрів помічаємо дерев’яний триповерховий будиночок

– базу рятувальників (Д, 07.09.2017); Сідаємо біля бочки грітися. Згадуємо

дитинство (Д, 19.02.2016); Протираю долонею запарене віконце автомобіля:

краєвиди аскетичні, похнюплені, але дуже спокійні (Д, 07.09.2017); Рухаємося

уздовж струмка: хоча самого тепер не видно під сніговою покрівлею, його

близьку присутність почуваєш, час від часу по коліна провалюючись у вогкий,

ледь втоптаний сніг (Д, 07.09.2017); Годинник показує п’яту ранку. Сідаємо

біля бочки грітися. Згадуємо дитинство (Д, 19.02.2016); Спускаємося вниз,

до Драгобрату (Д, 07.09.2017); Споруджували бліндаж і криївку, у яких за

бажанням можна й переночувати, аби відчути дух тієї епохи, відновлювали

окопи, обшивали їх деревом, косять траву, розчищають чагарники

(Д, 16.06.2017);

- передбачення, плани, прогнози: …в найближчі 50 років плануємо

формувати у нас колекцію сучасного українського мистецтва (Д, 07.09.2017);

19 червня у Берліні спільно з литовськими друзями, парламентарями

просуватимемо план підтримки України (своєрідний план Маршалла)

(Д, 07.09.2017); У короткостроковій перспективі плануємо скоротити дефіцит

до 2% із 3% ВВП, — сказав міністр фінансів Олександр Данилюк, представляючи

документ на засіданні Кабміну в середу (Д, 16.06.2017); Також можемо взяти

участь і в проекті країн-партнерів з МКС щодо створення міжнародної місячної

орбітальної станції (УК, 15.06.2017); Мало того, його розглядають лише як

першу сходинку до Марса й інших планет Сонячної системи (УК, 15.06.2017); Тим

часом об’єкт планують розвивати — зокрема, облаштувати великий дитячий

майданчик, місця для відпочинку з барбекю-зоною, створити торгові ряди

для сувенірів, розширити паркінг і забезпечити безкоштовний Wі-Fі

87

(Д, 21.06.2017); Музей художниці Софії Караффи-Корбут відкриють у селі

Куткір на Львівщині (Д, 21.06.2017);

- осуд: Тепер пожинаємо гіркі, криваві плоди (Д, 16.06.2017); Тепер маємо

наслідки такої політики (УК, 09.06.2017); Досі в Києві майже не побачиш

монументальної пам’яті про генералів і офіцерів армії УНР, про українських

повстанських лідерів (Д, 16.06.2017); Та, відбираючи зразки, навмисне плутають

їхнє маркування (Д, 21.06.2017);

- зізнання: Але в тих умовах, вчишся дуже швидко (Д, 16.06.2017); Отут-

то й повертаєшся до питання про гарно роздягнених дівчат і погано одягнених

хлопців (Д, 21.06.2017); Спочатку завжди вважаю, що вийшло погано

(Д, 21.06.2017); Маю фах, який дуже ціную, тому диригую час до часу

(Д, 21.06.2017); І лише згодом починаєш підозрювати: якщо у цій виставі й є

співчуття, то зовсім не до дівчат (Д, 21.06.2017); Для майбутніх учасників

зізнаюся відразу: в Літній школі непросто (Д, 16.06.2017); Любив і люблю пісні

Ігоря Білозіра та його «Ватри» (Д, 16.06.2017); Так би мовити, звірили годинники

з партійними «тікалками» – і не зійшлося» (Д, 16.06.2017);

- жаль: … вдруге приїжджаю на Свидовець, вдруге Близницю лишаю

непідкореною. Ех (Д, 07.09.2017); Та що там казати – власний супутник «Січ 2-1»

ніяк не запустимо (УК, 15.06.2017);

- характеристики, кваліфікації: Чесно скажу: ці фото і є моїм знайомством

із виданням «День» (Д, 21.06.2017 ); Але коли виїздиш із Києва на поодинокі свята,

то потрапляєш у цілковите божевілля. Так і цього разу (ЛУ, 2012, №2); У випадку

з «Летючою мишею» відзначу брак чисто театральної майстерності, але

завдяки їхній віддачі, бажанню, а також ентузіазму, енергії молодої режисерки

Богдани Латчук усе виглядало досить пристойно (Д, 21.06.2017); Не можу не

згадати про розкішне, дуже тепле двотомне видання «Катерина Білокур»

(ЛУ, 2012, №2); Говорячи про книжки дитячі, не можу не назвати дуже місткої і

гарної антології поезії української діаспори для дітей «Журавлики»

88

(упорядкування Галини Кирпи й Дмитра Чередниченка) (ЛУ, 2012, №1); На светри

і теплу вітровку з капюшоном вдягаю клейончастий дощовик, кидаю рюкзак

із сухим змінним одягом (знаю, опісля він неодмінно знадобиться) десь

у відведеному спеціально під наші речі кутку колиби — і знову виходжу під сніг

(Д, 07.09.2017); Маршрут екскурсії розробили таким чином, щоб показати

найгарніші куточки Луцька (Д, 07.09.2017);

- звіти: За сприяння офісу Уповноваженого Президента з прав дитини

зараз в Україні вивчають досвід США (Д, 16.06.2017); У рамках наукового

проекту саджанці цього дерева висадили в зоні відчуження (Д, 21.06.2017);

У рамках наукового проекту на території зони відчуження завершили створення

експериментальних майданчиків і висадку саджанців для вирощування культур

павловнії (Paulownia Clone In vitro 112) (Д, 21.06.2017); На перший всеукраїнський

фестиваль блогерів запросили близько 40 інтернет-блогерів з усієї країни

(Д, 16.06.2017); Для жителів і гостей Дніпра підготували насичену програму:

протягом трьох днів понад 40 авторів з усієї України обговорять кілька гострих

тем на семи дискусійних панелях (Д, 16.06.2017); Розглянувши чотири пропозиції,

переможцем торгів визнали ТОВ «Торговий Дім «ЛІТАН», який запропонував

поставити 12 машин за 13 мільйонів 347 тисяч гривень (Д, 07.09.2017); До речі,

нещодавно у Києві презентували альбом української класичної музики Consolation

— першу збірку творів українських композиторів XIX—XXI ст., записану

європейськими музикантами (Д, 16.06.2017);

- відповіді на запитання: Цю цифру обговорюють і можуть зменшити

до 10-15 років (УК, 15.06.2017); Насамперед замінили лампочки розжарювання

в під’їздах (Д, 16.06.2017); Заохочували батьків, учнів, учителів міст і районів,

щоби вони підтримали цю ідею (Д, 21.06.2017);

- пояснення: Реформа Державної екологічної інспекції нагадує історію

з реформою патрульної поліції чи епопею зі змінами в системі охорони здоров’я.

Відмінність лише в тому, що за змінами у сфері екоконтролю стежить значно

89

вужче коло осіб. Але про цю реформу так само багато говорять, довго готують

концепцію змін і ніяк не впровадять (Д, 14.06.2017); Ліки, нагадаємо, видають

за рецептом лікаря по трьох нозологіях — серцево-судинні захворювання,

бронхіальна астма та діабет (Д, 21.06.2017); Вже більше місяця як відсіялися, і

тепер добре видно, що і як кидали в землю, бо колос, тугий та важкий чи млявий та

кволий, — то найкращий інформатор про хліборобську майстерність та її науково-

технічне забезпечення (Д, 07.09.2017); Проект спеціально для Дніпра розробили

в українській компанії, яка чверть століття займається виробництвом і

впровадженням подібного обладнання (Д, 16.06.2017).

Задля успішної реалізації комунікативної мети адресант повинен володіти

певним соціально-комунікативним досвідом, щоб інтерпретувати й розширити

отриману інформацію, представлену реченнями-репрезентативами: Нині Україна і

Молдова, особливо після підписання 27 червня 2014 р. Угоди про асоціацію з ЄС,

мають єдиний вектор зовнішньополітичного розвитку. В Росії це добре

розуміють, тому їм потрібно не стільки визнати Придністров’я, скільки

загальмувати західний вектор розвитку Молдови і України. Спочатку вважали,

що це буде серйозною перепоною. Але в ЄС розуміють, що справа Придністров’я

не одного дня. Тому Європа почала реально спілкуватися з Молдовою, яка, у свою

чергу, почала демонструвати реальні результати … Єдине, чого в них немає —

міжнародного визнання. Ніхто не збирається їх визнавати. Навіть коли

вирішували долю Абхазії і Південної Осетії, то дуже сподівалися, що під цим

прикриттям Придністров’я теж отримає незалежність (Д, 13.01.2015). Умовою

успішної комунікації є обізнаність реципієнта в ситуації, описаній в наведеному

повідомленні, а також здатність до контекстуальної інтерпретації семантики

предикатних синтаксем та локативів.

2. Речення-комісиви (промісиви та менасиви). Основна інтенція

мовленнєвої дії – переконати адресата в намірах мовця здійснити певну дію або не

здійснювати її. Змістом таких речень є обіцянка та зобов’язання адресанта, що

90

вербалізуються ілокутивними дієсловами, семантика яких виражає гарантування,

клятву, обітницю, наміри, плани, домовленості, угоди, послуги, погрози тощо.

Найяскравіше ілокутивна мета означено-особових речень-комісивів виявляється

в предикатних синтаксемах, виражених перформативними дієсловами

з «промісивною» семантикою: обіцяю – «давати обіцянку кому-небудь;

зобов’язуватися зробити щось, діяти певним чином» [197, Т. 5, с. 508]: Обіцяю

працювати віддано, чесно, відповідально, для громадських інтересів і добра

(Д, 18.05.2016); Багато не обіцяю, тільки те, що має полегшити життя людям

(Д, 10.11.2015); Обіцяю премію за меню (ГУ, 24.10.2003); клястися, присягати,

присягатися – «твердо обіцяти кому-небудь здійснити щось, підкріплюючи

обіцянку якою-небудь клятвою, клястися» [197, Т. 8, с. 55]: Клянусь захищати

рідну державу (ГУ, 19.12.2017); До мікрофона пройшов екс-генпрокурор

Святослав Піскун та одразу ж приголомшив публіку заявою: «Присягаюся

говорити народові України правду і лише правду!» (Д, 01.04.2011); Присягаю

обов’язки депутата виконувати чесно та сумлінно, в інтересах громади міста

Львова (Д, 24.11.2015). Прагматика наведених речень засвідчує відмінність

між обіцянкою й клятвою, присягою як у ступені емоційного переживання, так і

в цілях та мотивації мовленнєвого акту. Обіцяння означає особисту

відповідальність людини за свої зобов’язання, тоді як клятва й присяга

осмислюються як щось сакральне, «священне для того, хто обіцяє»

[197, Т. 8, с. 54], позначене певною ритуальністю. Семантика зобов’язання

в дієсловах-комісивах частково перетинається із семантикою погрози: мовленнєві

акти поєднує направленість дій у майбутнє, але різняться вони за значенням

інтенції мовця – створення емоційного комфорту або дискомфорту для адресата,

що дозволяє мовцю використовувати висловлювання з такими лексемами з метою

маніпулятивного впливу на реципієнта, у мас-медійному дискурсі зокрема.

Промісиви й менасиви, наприклад, використовуються з метою демонстрації

волевиявлення суб’єкта: Проведення діагностики та хірургічного втручання

91

безкоштовне! Конфіденційність гарантуємо! (Д, 25.01.2014) – промісив;

Бюрократичну тяганину і право на депортацію гарантуємо (Д, 14.06.2001) –

менасив – або для приховування ролі суб’єкта: Куплю твого чоловіка. Дорого. Не

пошкодуєш... (ГУ, 23.09.2010).

Логіко-ситуативний підхід, який поєднує логічне моделювання

комунікативної ситуації та семантичну інвентаризацію дієслів, що означають

мовленнєві дії, дозволив виявити такі прагматичні різновиди комісивів

у медіатекстах:

1) зобов’язання як проективна / цільова раціональна поведінка людини: Буду

виховувати й навчати дітлахів… жити (Д, 01.09.2017); Може, акторів із вас не

зроблю, а хороших людей — обов’язково!(Д, 19.11.2010);

2) кваліфікація проективної дії як обіцянка зробити щось: Напишу краще

про людей, які на те давно заслуговують (Д, 01.04.2014) – або не робити чогось:

Не напишу «Бритви», бо вже звикла: як бритва, то Gillette чи Оккама

(Д, 01.09.2017); До 20 років мріяла про написання симфоній. Вже не напишу

(Д, 30.05.2001); Тетяна ДЕМЧЕНКО: «Воювати з виконавчою владою не маю

наміру» (ГУ, 16.06.2006);

3) характеристика зобов’язання за часом дії його виконання –

короткотермінове: …у центральному парку Вінниці до дня міста цими ж

чорнобривцями напишуть, скільки років ювіляру (Д, 22.09.2005); До вечора 24

квітня виплатимо весь транш (Д, 25.04.2002); До кінця року заборгованість

виплатимо на 90% (Д, 30.11.2006); довготермінове: Невесело пишеться мій лист.

Сподіваюся, що колись напишу кращий (Д, 18.07.2014) – на довготривалий час

вказує семантика неозначеного прислівника колись – «у який-небудь час

у майбутньому» [197, Т. 4, с. 222]; Вони сказали: «Побудуємо собі місто і вежу…,

щоб нам не розсіятися по землі» (Д, 21.03.2001); «У цьому році ми також беремо

на себе зобов’язання по лікуванню і реабілітації 20 українських військових», –

сказав Шолтес (Д, 21.04.2017);

92

4) характеристика умов виконання зобов’язань і обіцянок: Через якісні

закони змінимо країну (ГУ, 29.11.2014); Службу закінчу, коли визволимо Донбас!

(ГУ, 21.10.2017); Коли закінчу ілюстрації, вийде книжка (Д, 23.09.2013);

5) зобов’язання, що є сумнівним щодо його виконання: Про Андрія Реку –

чому він непрохідна фігура, чому може зіграти на користь ПР – напишу якось

окремо (Д, 08.07.2012). У цьому реченні семантику сумніву щодо реалізації

обіцянки породжує неозначений прислівник якось, оскільки він «уживається

при вираженні непевності, невизначеності способу дії» [197, Т. 11, с. 641], а також

указує на непевний час виконання дії; «Прийде час, будівлю відремонтуємо, і тут

знову з’являться діти», – говорить Б. Жебровський (Д, 04.04.2003);

6) зобов’язання, пов’язане з погрозою для кого-небудь: Для початку зроблю

дещо для того, щоб ви не читали цієї статті (Д, 25.08.2016); Одиниці приймають

рішення, нехай спочатку неусвідомлене: піду далі, зроблю більше, стану першим

(Д, 01.02.2002); Судитися не будемо, але обіцяємо віддячити... (ГУ, 04.06.2004);

Побачимо, як це ви без мене воюватимете. Пошкодуєте, але буде запізно

(Д, 29.03.2012); Неодмінно! Інакше пошкодуєте… (Д, 28.01.2006);

7) ситуативне уточнення типових обставин:

- побутова обіцянка: Ми доїдемо, ми обов’язково доїдемо. Сухими теплими

шкарпетками клянуся (Д, 10.01.2015); А якість вам гарантую. Самі ж удома ці

продукти їмо (Д, 03.11.2009); Вважаю цікавою книгу «Корона, або Спадщина

Королівства Руського». Маю намір її придбати і прочитати (Д, 03.01.2018);

Гарантую: вам неодмінно стане тепло та весело (Д, 25.01.2006); Ідіть на виставку,

не пошкодуєте! (Д, 06.11.2014);

- урочиста обіцянка: Свої особисті зобов’язання щодо книги прагну

виконувати сумлінно: щось цікавішого прочитаю, а вже щось нуднішого — то

сам напишу (Д, 20.03.2007); Дякую, одначе ж власне я не полишаю Спілку, зроблю

все, аби допомогти Тарасу (Д, 26.10.2016); Усі зусилля і дії обіцяю спрямувати

на розвиток нашої академії, на добро академічної спільноти, на піднесення

93

духовності, освіченості…, – зазначив під час інавгурації новообраний ректор

ЛНАМ (Д, 18.05.2016); Усвідомлюючи обов’язки, покладені на мене, я даю слово

протягом усього життя нічим не затьмарювати свого звання. Обіцяю

допомагати стражденним і не вживати на свою користь їх довіри

(Д, 12.09.2013);

- ритуальні обіцяння: Присягаю дотримуватися Конституції України та

Законів України (Д, 24.11.2015); … перед цілим світом клянуся честю своєю

королівською … відродити землю Козацьку або Руську в первинний її стан

самостійний і ні від кого в світі не залежний (Д, 01.09.2007); І прапор наш

жовто-блакитний клянусь довіку боронить (Д, 18.08.2011); Присягаю народу!

(ГУ, 05.08.2015); Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто

присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно

дотримуватися Конституції України і законів ... (Д, 14.09.2005); Я, (ім’я і

прізвище), волею народу обраний Президентом України, вступаючи на цей

високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні (Д, 19.05.2000). Прототипом

ритуального комісива є клятва, присяга. Тому на перший план у комунікативному

акті виходить сакралізація вчинку, що посилюється супроводжуваними

ритуальними діями, на відміну від повсякденної обіцянки, для якої істотною

ознакою є співвідношення між даним словом і його виконанням – реальним,

обов’язковим чи сумнівним;

- інституційні – ділові, офіційні обіцяння з конкретизацією намірів:

У понеділок … зроблю заключну формальність – підпишу подання в Кабмін про

призначення Екатеріни Згуладзе – Першим замом міністра внутрішніх справ

(Д, 12.12.2014); Касовий успіх гарантую (Д, 22.08.2017); Для цього створюємо

Антикорупційне бюро, незалежні суди і гарантуємо в Україні верховенство

права», – сказав він (Д, 23.01.2015); Іван ТУРЧАК: «Маємо намір

запроваджувати на селі не лише звичні поштові, а й фінансові та онлайн-

послуги» (ГУ, 09.02.2017); «Гарантую результативність своєї роботи по Вашій

94

справі», – зазначає Мусієнко екс-прем’єру (Д, 12.07.2011). Наведені означено-

особові речення засвідчують, що в інституційному комісиві персоніфікується

суб’єкт мовлення через референцію його офіційного статусу;

- гарантійні – юридично вагомі обіцянки: Більше того гарантуємо

врахування пропозицій, які надійшли від Венеціанської комісії, – зауважує

дипломат (Д, 14.02.2018); Позичаючи 800 гривень, проценти не платите

(ГУ, 31.03.2011);

8) обіцянка-намір: По-перше, маю намір зробити до 200-річчя з дня

народження Тараса Шевченка не пафосний і не традиційний спектакль

(Д, 24.07.2013); Але маю намір створити спеціальний відділ благодійницької

діяльності, найiмовiрнiше, на базі Видубицького монастиря (Д, 16.04.2003); І маю

намір у найближчий же час відправитися до Нижніх Серогозів у Херсонській

області (Д, 20.07.2012); Виконаємо зобов’язання, пов’язані з підписанням Угоди

про асоціацію (ГУ, 10.09.2013); Зобов’язання перед зовнішніми кредиторами

виконаємо (ГУ, 25.01.2013).

Спостереження за функціонально-семантичними властивостями речень-

комісивів дозволило дійти висновку про те, що їм властивий високий ступінь

персоналізації суб’єкта мовлення. Предикатними синтаксемами в переважній

більшості (у 68% проаналізованих прикладів) виступають перформативні

дієслова: маю намір, гарантую, обіцяю, присягаю, клянуся тощо. Вони

експлікують дію, яку здійснює суб’єкт у момент мовлення. Отже, такі речення

фіксують дію, яка не може існувати поза суб’єктом і незалежно від мовленнєвого

акту, а граматична форма дієслова вказує на особу-діяча.

3. Речення-директиви мають на меті спонукати адресата робити щось /

не робити чогось і передбачають наявність у мовця відповідного бажання,

прагматика якого реалізується як наказ: Вважайте, що ви секретар правління,

приходьте на засідання секретаріату, працюйте (Д, 26.10.2016); просьба: Мамо,

95

купи мені морозиво! (ЛУ, 2017, №30) або заклик: Ніколи не здавайся

(Д, 28.05.2017).

Вихідним мовленнєвим наміром ініціатору спонукання є бажання

зобов’язати адресата, регулювати його поведінку, змусити виконати потрібні дії.

Директивна прагматика односкладних особових речень передбачає наявність

таких мовних засобів, які виражають волевиявлення мовця, що адекватно

розпізнаються реципієнтом як спонука до виконання певної дії. Засобом

експліцитної актуалізації спонукальної модальності є передусім форми наказового

способу дієслів: Щиро поздоровляю тебе з таким київським розмахом, а скажи,

як було в Парижі (ЛУ, 2017, №30); Читаймо книжки, любімо їх, торкаймося,

поринаючи в чарівні всесвіти, вміщені на звичайних паперових аркушах!

(Д, 28.09.2012). Імпліцитна актуалізація волевиявлення властива для непрямого

вираження інтенції мовця. Граматичними засобами в такому випадку є, зокрема,

дієслова дійсного способу майбутнього часу: Не будемо розкривати всіх

таємниць (Д, 26.10.2012); модальні дієслова: За них маємо помститися

(Д, 23.03.2015); питальні речення: Викликали мене якось у ЦК і питають: «Чого в

партію не йдете?» (Д, 22.09.2000); «Коли нас визволятимете?»

(ГУ, 21.02.2018). Маркерами директивної ілокуції є лексичні засоби: А на Веранду,

особливо коли все квітне й зеленіє, рекомендую сходити обов’язково. Не

пошкодуєте... (Д, 21.12.2012) – лексема рекомендую виражає значення «давати

поради, вказівки або настанови кому-небудь зробити щось; пропонувати»

[197, Т. 8, с. 495], обов’язково – «не можна нехтувати» [197, Т. 5, с. 547], отже

з боку адресанта висловлюється наполеглива рекомендація, що легко

розпізнається адресатом.

Семантико-прагматична інтерпретація директивних висловлювань

у медіадискурсі дозволила згрупувати їх за такими ознаками:

- директиви з високим ступенем обов’язковості приписуваної дії. До цієї

групи належать висловлювання, що містять наказ – високий ступінь

96

обов’язковості виконання дії зумовлюється авторитарним станом мовця:

Вважайте, що ви секретар правління, приходьте на засідання секретаріату,

працюйте (Д, 26.10.2016); вимога – мовець упевнений, що має право наполягати

на тому, щоб адресат виконав його волю: … не забудьте розрахуватися

за спожиту електричну і теплову енергію до 31 грудня (Д, 23.12.1999); Не знаєш

мови? Плати штраф! (Д, 23.01.2013); Не будь наперед слухняним. Захищай

інституції. Дбай про суди чи медії. Не говори про «наші інституції»… Пам’ятай

про професійну етику. Коли слухаєш політиків, зважай на деякі слова. Стеж, чи

«тероризм» і «екстремізм» не вживаються занадто часто, будь вразливим

на фатальні «виняток» і «стан загрози». Обурюйся зрадливим використанням

патріотичної лексики. Зберігай спокій, коли надходить те, що здається

неймовірним. Коли станеться теракт, пам’ятай, що це саме те, чого чекають всі

прихильники авторитаризму. Подумай про пожежу Рейхстаґу. Дбай за мову.

Уникай фраз, котрі всі повторюють. Придумуй власні, навіть якщо хочеш сказати

те, що багато хто думає. Не користуйся інтернетом перед сном. Заряджай свої

ґаджети поза спальнею, в ліжку читай: «Силу безсилих» Вацлава Гавела, «1984»

Джорджа Орвелла, «Поневолений розум» Чеслава Мілоша, «Бунтівну людину»

Альберта Камю, «Джерела тоталітаризму» Ганни Арендт або «Сюрреалістичне

серце» Пітера Померанцева. Вір у правду. Досліджуй. Присвячуй більше часу

довгим статтям. Підтримуй журналістику розслідувань, передплати паперову

газету. Вправляйся у тілесній політиці. Вийди назовні. Винеси своє тіло

в незнайомі місця до незнайомих людей. Заведи нову дружбу і крокуй з новими

друзями. Нав’язуй зоровий контакт і розмовляй про дрібні справи. Візьми на себе

відповідальність за вигляд світу. Звертай увагу на свастики та інші ненависні

символи. Не відводь очей. Не звикай. Усувай їх сам і давай приклад іншим.

Утруднюй побудову однопартійної держави. Поки ще можеш, голосуй

на місцевих і загальнодержавних виборах. Вибери доброчинну інституцію і

встанови автоматичні платежі для неї. Дбай про безпеку свого приватного

97

життя. Вчися від інших людей з інших країн. Підтримуй дружні стосунки

з людьми з-за кордону, зав’язуй нові. Вважай на парамілітарні організації. Будь

готовий сказати «ні». Будь настільки хоробрим, як зможеш. Будь патріотом.

Дай наступним поколінням добрий приклад того, що означає Америка

(Д, 23.11.2016).

Наявність заперечення в директивних реченнях породжує прагматику

заборони, смисл якої полягає в інтенції мовця попередити небажану дію або

зупинити дію, виконувану адресатом. У медіадискурсі, відповідно, зафіксовано

два типи заборони: а) заборона-превентив: Він тоді відповів: «Ніколи більше

такого не кажи. Ти не знаєш, скільки тут загинуло моїх побратимів. За них маємо

помститися» (Д, 23.03.2015); … не кажи гоп, поки не перескочиш (Д, 23.06.2006);

б) заборона-інгібітив (мовець вимагає зупинити дію): Кажу йому: «Євгене, не

кажи такого. Ти житимеш довго. І писатимеш» (Д, 02.11.2012); Не мовчіть, не

будьте колективно байдужими (Д, 16.07.2015);

- директиви з високим ступенем вірогідності виконання дії. До цієї групи

належать дозвіл – «згода, що дає право на здійснення чого-небудь»

[197, Т. 2, с. 347] – мовець спонукає до дії, передбачаючи, що вона не виконується

через певні обмеження або перепони, які він може усунити в силу своїх

компетентностей: І додати тут більше нічого, крім тривіального – підіть,

подивіться, не пожалкуєте (Д, 20.07.2005); Знайдіть час на такі маршрути –

не пошкодуєте. (Д, 14.04.2005); Якщо два роки тому навколо об’єднань були

гострі дискусії, то зараз уже багато людей кажуть: «Давайте, ухвалюйте рішення

— ми вже на все готові» (Д, 31.08.2017); інструкція – «керівна вказівка» [197, Т. 4,

с. 34], у виконанні якої зацікавлений автор повідомлення: Але це не були умови

капітуляції (читаймо згадану вже сцену зустрічі двох полководців у Льва

Диякона) (Д, 26.05.2016); Але, в першу чергу – викличте «швидку допомогу».

І потім уже починайте допомагати жертві (Д, 21.02.2014); Читаймо знову

Конституцію України: «Стаття 2. Україна є унітарною державою» (Д, 27.01.2000);

98

- директиви з високим ступенем мотивованості приписуваної дії. Просьба

містить спонуку задовольнити потреби і бажання адресанта, який зацікавлений

у виконанні дії адресатом, що не зобов’язаний виконувати її: Симпатична дівчина

у кав’ярні звертається до клієнта: «Замовляйте, будь ласка!» (ЛУ, 2017, №30).

Повчання має на меті «виховувати добрі навички» [197, Т. 5, с. 167] і через

поради спонукати адресанта дотримуватися їх повсякчасно в різних життєвих

сферах: «Не лінуйтесь до церкви ходити — і на ранішню службу, і на обідню, і

на вечірню. І в кімнатці, у келії своїй, спати хотячи, спочатку Богові

поклонитесь і тоді тільки у ліжко лягайте. У церкві стійте зі страхом Божим,

розмов не починайте... Майте любов до кожної людини, а найперше до братії

(Д, 19.06.2015);

- директиви, що містять спонуку до дії, яка є корисною для адресата.

Основними семантико-прагматичними інтерпретаціями цієї групи є порада,

застереження і рекомендація. У пораді мовець нав’язує свою думку, втручаючись

в особисту сферу співрозмовника і беручи на себе відповідальність за наслідки

своєї поради: Пустіть дитя до табору, не пожалкуєте (ГУ, 26.07.2007); Хочете

розуміти вічне? Починайте з квітів... (Д, 22.04.2010); Закінчу допис словами –

спробуйте відкрито, сам на сам, боротися з власними страхами…

(Д, 04.10.2016). На відміну від поради в ситуації рекомендації мовець є

компетентним у тих діях, що пропонує виконати адресатові: Загалом, добре

святкувати весілля в селі, запросять – не відмовляйтеся. Не пожалкуєте

(Д, 15.10.2004). Прагматика застереження виявляється в тому, що мовець спонукає

адресата-агенса відмовитися від виконання певних дій через можливі

несприятливі наслідки: Будьте насторожі: вами маніпулюють!.. (Д, 24.12.2005);

Застерігайте дітей від пустощів з електричним струмом (Д, 23.12.1999).

Застереження є «порадою із запереченням» і втілюється через «прохібітив –

імператив із запереченням» [101, с. 175]: Ніколи не починайте листів «шановний

такий-то», тільки «вельмишановний». Це двірникові я можу сказати: шановний

99

(Д, 29.01.2010); Не дивіться новини. Дивіться футбол (Д, 01.07.2014); Як бачите,

написано достатньо, а висновки – робіть самі. Тільки не дозволяйте, щоб хтось

робив це за вас і нав’язував вам свою думку. І не будьте байдужими

(Д, 28.09.2002); Тож будьте уважні та не поспішайте! Замість того, щоб бігти

по ожеледиці, краще повільно йти, милуючись казковим виглядом...

(Д, 10.12.2017); Дезінформація використовується з метою, щоб посіяти паніку

серед народу. Будьте уважні, але не піддавайтеся на провокації (Д, 30.11.2013);

Будьте обережні, користуючись електроенергією, не залишайте без нагляду

ввімкненими електропобутові прилади, електричні ялинкові прикраси

(Д, 23.12.1999); 5 лютого одна з кримських російських газет вийшла під шапкою:

«Татари! Не повторюйте колишніх помилок!» (Д, 11 .02.2004); Не знаючи

броду... не починай будівництво (Д, 03.04.2007); Тому будьмо терпелячими і

критичні до цих подій і не повторюймо помилок минулого (Д, 06.03.2001);

- інші директиви. Пропозиція передає інтенцію мовця спонукати адресанта

до виконання дії на вибір із можливих: Починайте змінювати світ навколо себе

з малого, зі свого будинку, а «Маршрут №1» стане вашим підручником!

(Д, 31.03.2017); Приїжджайте до нас сюди взимку – не пожалкуєте.

(Д, 21.12.2012); Приходьте, не пожалкуєте... (ГУ, 17.12.2005); Пишімо разом

радіокнигу про голодомори в Україні у ХХ столітті! (Д, 04.04.2008). Семантикою

заклику, що є емоційно забарвленим впливом на об’єкт мовлення, є «прохання,

вимога розгорнути яку-небудь діяльність, певним чином поводити»

через «звертання до певної групи людей, у якому в стислій формі висловлено

провідну ідею часу, політичну вимогу, завдання» [197, Т. 3, с. 147]: Не будьте

байдужими – це наш спільний світ. І ми можемо його змінити! (Д, 15.06.2012);

Тільки не тратьте, браття, віри (Д, 15.11.2002); Будьте воїнами!

(Д, 10.04.2014); Руйнуйте національні та релігійні традиції (ЛУ, 2017, №30);

Сашко Положинський: Не будь байдужим! (Д, 10.11.2005); Не мовчи, не

обманюй, не будь байдужим (Д, 26.09.2000); Роби велике, не обіцяючи великого

100

(ЛУ, 2017, №30); Починаймо публічний суд над Сталіним і сталінізмом

(Д, 05.10.2012); Починаймо викорчовувати баобаби й висмикувати із себе голки

(Д, 28.12.2016); Будьмо миротворцями у найбільш правдивий спосіб – творімо мир

(Д, 25.05.2012). Наведені заклики набувають узагальнено-особового значення,

вони звернені до широкого загалу, оскільки в їх основу закладено цінності, що

мотивують беззаперечну необхідність виконання дій, до яких спонукають

реципієнтів.

Формально-граматичне оформлення проаналізованих речень засвідчує, що

форми наказового способу дієслів 2-ї особи однини й множини є універсальним

засобом вираження директивної прагматики медіаповідомлення. Вони

вербалізують інтенцію викликати дієву реакцію певного колективного адресата

на заклики, рекомендації, пропозиції автора. Найбільш уживаними

в медіадискурсі є речення-директиви, у яких міститься вимога, заклик і

застереження.

4. Речення-декларативи. Ілокутивний акт декларації виявляє специфічний

зв’язок висловлювання й дійсності: декларуючи певний стан справ як такий, що

існує, мовець робить його існуючим у реальному світі. Характерною ознакою

декларативів, за Дж. Р. Сьорлем, є те, що вони «встановлюють відповідність

між пропозиційним змістом і реальністю», при цьому, наголошує науковець,

успішну комунікацію забезпечує «реальна відповідність пропозиційного змісту

дійсності» [187, с. 185]. Наприклад, речення «Б’юся об заклад, багато що з цього

сумного переліку може стати дійсністю, хоча щиро сподіваюся на виграш своїх

опонентів» (Д, 27.03.2005); «Що вони знають про Крим? Б’юся об заклад, що не

більше ніж самі кримчани знають про те, куди їх приєднали в терміновому

порядку» (Д, 04.04.2014) презентують акт суперечки, що відбувається в момент

мовлення.

Декларувати дії за допомогою слів може особа, наділена відповідними

повноваженнями. Відтак у медіадискурсі директивна ілокуція оформляється

101

переважно як цитата – аргументативна: «Цього недостатньо для прийняття

рішень. Тому оголошую вечірнє пленарне засідання Верховної Ради закритим», –

оголосив спікер (Д, 16.06.2016) або ілюстративна: «Підтверджую проведення

ексгумації у місті Бидгощ», – заявила Бялік. (Д, 28.09.2017). Тому, як

представник більш ліберальної течії в управлінні економікою, схвалюю дії

міністерства … (Д, 24.10.2012); У зв’язку з поширенням неправдивих заяв

офіційно повідомляю (Д, 21.12.2017). Суб’єкт у таких ілокутивних актах

виражений експліцитно як окрема персона – він вербалізований за допомогою

форми дієслова, що вказує на особу діяча. Відповідно, односкладні речення-

декларативи є означено-особовими із перформативним дієсловом 1-ї особи однини

теперішнього часу: Поранений був там і стверджую, до смерті

стверджуватиму, що так могли нас змусити переправлятися й воювати лише ті,

кому абсолютно начхати на чуже людське життя (Д, 29.04.2015). Спорадично

в медіадискурсі декларувати дії може колективний автор, що набуває

референтного значення в означено-особовому реченні з предикатною

синтаксемою у формі 1-ї особи множини дієслова: Протестуємо… Звертаємося

до совісті... (Д, 23.12.2014); … ухвалюємо закон, який дозволяє бійцям АТО

підписувати з працедавцем контракт від 1 до 5 років, щоб робоче місце

за ними залишалося (Д, 15.01.2015); …засвідчуємо свою готовність

до конструктивного діалогу з метою уникнення будь-яких конфліктів

(Д, 15.02.2016); Прощаємо, просимо прощення і залишаємося союзниками

(ГУ, 10.09.2016).

Структурно речення-декларативи є перформативними висловлюваннями. Їх

узагальнена мовленнєва структура містить експліцитно виражену перформативну

частину, що відповідає за передачу комунікативної інтенції, та пропозиційну

частину, що передає інформативну інтенцію: Схвалюю і підтримую

[перформативна частина = комунікативна інтенція] + пропозиції та ідеологеми,

висвітлені на сторінці «Дня» на тему «За що насправді воювали наші діди...»

102

[пропозиційна частина = інформативна інтенція] (Д, 27.02.2015). Дурний свій

розум [пропозиційна частина = інформативна інтенція] + проклинаю

[перформативна частина = комунікативна інтенція] (Д, 10.01.2014).

За спостереженнями щодо функціонування речень-декларативів у медіадискурсі

з’ясовано, що комунікативна інтенція може міститися в головній частині –

семантично неповній, а інформативна – в підрядній частині складного речення:

…повідомляю [комунікативна інтенція], що прибуду для допиту в Головне слідче

управління ГПУ за адресою, вказаною в повідомленні, 2 березня .... [інформативна

інтенція] (Д, 02.03.2016). Аналогійно, семантично неповною є перформативна

частина безособового речення з пояснювальними відношеннями, виражена

означено-особовим реченням: Володимире Івановичу, доповідаю [комунікативна

інтенція]: національний парк заробив уже з початку року більше 100 тис. грн., і

половина з них — від рекреації! [інформативна інтенція] (Д, 23.11.2007).

У реченнях-декларативах предикатна синтаксема, виражена перформативом,

називає дію, виконувану в момент мовлення, тому такі односкладні речення мають

високий ступінь персоналізації суб’єкта, що його експлікує граматична форма

дієслова й імпліцитно виражає зміст дії, що розкривається за рахунок

поширювачів простого речення, або підрядною з’ясувальною частиною

складнопідрядного речення чи частиною із з’ясувальним значенням складного

безособового. Зауважимо, що наявність пропозиційної частини в реченнях-

декларативах не є обов’язковою, на що вказують спорадичні випадки

функціонування таких речень лише з перформативною частиною: Прощаємо і

просимо прощення (ГУ, 13.07.2013); По-християнськи прощаємо...

(ГУ, 13.09.2016); На вироку комісар внутрішніх справ СРСР Берія написав:

«Стверджую» (Д, 27.01.2010); Протестуємо (Д, 23.12.2014).

Комунікативно-прагматичні різновиди декларативів визначено

з урахуванням семантики перформативних дієслів, що утворюють предикативний

центр односкладних дієслівних речень. Відповідно до мети, яку ставить мовець,

103

коли презентує відповідний ілокутивний акт, перформативні дієслова об’єднують

у дві групи [206, с. 352]: 1) дієслова, що «описують дійсність» (дієслова

твердження, оцінки, ставлення); 2) дієслова, що «змінюють дійсність» (дієслова,

що виражають умови, вимоги, пропозиції, зобов’язання, і дієслова легітимації).

Односкладні дієслівні речення-декларативи, що функціонують

у медіатекстах, відповідно до комунікативних інтенцій адресанта, репрезентовані

такими семантичними різновидами:

- декларативи-твердження. Комунікативний намір мовця визначається

ступенем упевненості в істинності пропозиції, зафіксованої цим реченням, і

полягає в тому, щоб визначити місце речення в мовленнєвому акті: Оголошую

дефолт (Д, 25.07.2016); Прихильникам міжнародного табору повідомляємо:

іноземні гості на фестивалі будуть! (Д, 25.07.2015); «Оголошую голодівку!»

(ГУ, 02.12.2005); Раку молочної залози оголошуємо війну (ГУ, 21.09.2002); Щиро

засвідчую свою повагу з далекого Чикаго (Д, 01.07.2016); Одразу засвідчу свою

щиру повагу до особистості шановного Левка Лук’яненка (Д, 27.05.2011);

…Щодо останніх – не заперечую: вони справдi необхідні (Д, 19.05.2000);

- декларативи-оцінювання. Комунікативний намір мовця полягає

у визначенні об’єктивної оцінки істинності пропозиції й підстав для цієї оцінки:

Не знаю, але засуджую (ГУ, 17.11.2010). Уживаючи дієслова оцінки, мовець

змушує реципієнта визнати мотивацію, на підставі якої він уважає пропозицію,

висловлену в реченні, відповідною об’єктивному відображенню дійсності.

Пропозиції в таких реченнях не стільки презентують дію, скільки констатують чи

оцінюють її: Засуджуємо «сигнали до розпалювання...» (ГУ, 01.06.2006); Хвалю

свою спрагу, свій голод юний (Д, 31.10.2009); Каюся: я недооцінив того, що

інтернет здатен не тільки інформувати, а й дезінформувати з величезною силою

(Д, 05.03.2010); Погоджуюся з думкою Ігоря Лосєва, що теза «яка різниця – якою

мовою розмовляти?» (Д, 27.12.2014) … остаточно застаріла (Д, 16.01.2015);

104

- декларативи-ставлення. Ілокутивний акт визначає ставлення мовця

до ситуації, що склалася як наслідок попередньої дії: А взагалі, повторюся, жінку

в військовій формі підтримую і схвалюю (Д, 01.06.2001). У дієсловах,

за допомогою яких описується дійсність, зафіксований намір переконати адресата

прийняти погляди мовця стосовно якої-небудь дії в минулому: Це випад проти

«скотськості» сьогоднішнього життя. Нікого в цьому не звинувачую, перш за все –

себе (Д, 22.12.2017); Не ставлю це в провину Міністерству культури, нікого не

звинувачую, але… (Д, 09.07.2015); І стверджую – в праці, тій заявці на останню

спробу, яка ще не є перемогою, але! – вже перемога над собою (Д, 27.01.2012); Не

стверджую, що Павленський завербований, але йому, вочевидь, дозволили все це

зробити (Д, 13.11.2015); Категорично стверджую, що з цієї точки зору

проведення допиту є незаконним (Д, 28.11.2016); Зізнаюся одразу: у школі

вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й

змусили завчити напам’ять його вірш (Д, 19.05.2017); З першою частиною

погоджуюся одноголосно. Друга частина мудрості іноді викликає сумнів...

(Д, 04.08.2004);

- декларативи-легітимації. Інтенція мовця виявляється в тому, щоб

повідомити про новий стан справ і надати пропозиції, зафіксованій у реченні,

певних прав: «Підтверджую цю інформацію. Так, таке рішення було

прийнято…» (Д, 06.11.2013); Спостерігаючи зараз натовпи американських,

німецьких, японських туристів у різних куточках Європи, підтверджую: голос

Марка Твена був почутий (Д, 11.07.2017); Підтверджуємо: на відкритті

виступатиме група Фрукти і діджей Манекен (Д, 25.07.2015); «Заперечую проти

заявленого клопотання про мій відвід» (Д, 29.03.2018);

- декларативи-умови. Ілокутивний акт визначає бажання мовця прийняти

факт, наявний у пропозиції, висловленій реченням: Розгледіти в усьому цьому

здоровий глузд – завдання не з легких (стверджую це як людина, якій довелося

бути в журі одного з попередніх конкурсів) (Д, 25.04.2003); Як Президент

105

гарантую, що вибори пройдуть чесно, демократично й прозоро (Д, 05.08.2015).

У таких реченнях, як і в декларативах оцінки, дієслова виражають більшою мірою

стан, ніж дію, на що вказує використання в структурі речення сполучника як.

Пропозиція таких речень не сприймається однозначно як істинна, а позначена

відтінком суб’єктивності у визначенні істинності.

5. Речення-експресиви, або «контактовстановлювальні мовленнєві акти»

[33], мають на меті висловити певний психологічний стан мовця як реакцію

на стан справ, визначений рамками пропозиції: Шановна Ларисо Олексіївно!

Висловлюємо вам свою щиру повагу та дякуємо за чудову фотовиставку «День»-

2017 «Фото-Синтез» (Д, 16.11.2017). Напрямок відповідності

між висловлюванням і дійсністю для речень-експресивів (висловлювання

відповідає дійсності чи дійсність відповідає висловлюванню) не є суттєвим,

оскільки реальний стан справ, що є приводом для експресиву, становить не

основний зміст речення, а тільки передумову такого мовленнєвого акту. Так

у реченні «Шановна пані Ларисо! Щиро дякуємо Вам і працівникам редакції

за подаровану книжкову серію «Бронебійна публіцистика», за організацію доброї

справи – розповсюдження цінних книжок» (Д, 16.11.2012) його пресупозицією є

«добра справа – розповсюдження цінних книжок». Пропозиційний зміст

експресиву приписує певний предикат суб’єкту, яким може бути як мовець:

Горджуся своїми товаришами (Д, 14.12.2015), так і адресат: Олег Ляшко –

вчителям: «Дякую за ваше серце, терпіння та нерви!» (ГУ, 30.09.2017); Дякую

батькам за їхню любов (ГУ, 02.03.2017). Наведені приклади засвідчують, що,

на відміну від декларативів, пропозиційна частина експресивів не передбачає

підрядної частини, що конкретизує зміст односкладного особового речення,

оскільки, за Дж. Сьорлем, «експресивам не притаманний напрям пристосування;

істинність судження, виражена експресивом, належить пресупозиції»

[237, с. 184]. Водночас пресупозицію еспресиву може формувати контекст: Олена

Підгрушна виборює бронзову нагороду у спринті на І етапі Кубка світу з біатлону

106

в Естерсунді!!!.. Пишаємося!!! (Д, 05.12.2015); Газета «День» працює цілих

20 років – і в хороші часи для вас, і погані. Весь цей час «День» стоїть на своїх

позиціях, завжди виступає за свободу преси, веде боротьбу за незалежність

України. Бажаю успіху вам і сил залишатися прикладом для інших!

(Д, 30.10.2017).

В односкладних реченнях, що функціонують у медіатекстах, експресивна

ілокуція може оформлятися специфічними фразеологізованими засобами –

мовними кліше: Дякуємо за розуміння (Д, 10.10.2016); Прости, Серьожо. І

пробач… (ЛУ, 2017, №30); Співчуваю усім рідним та близьким ... (Д, 20.07.2016);

Вітаємо з Днем незалежності! (ГУ, 23.08.2012); Пожежі переможено. Дякуємо за

допомогу (ГУ, 22.07.2017). Експресивна ілокуція в односкладних особових

реченнях може виражатися емоційно забарвленим дієсловом: Пишаємося нашим

спортсменом! Найкращий! (Д, 16.08.2016). У таких реченнях засобом вираження

експресії також є оклична інтонація, що відповідно на письмі позначається знаком

оклику. Таким чином автор експлікує певну емоцію, яку має відновити адресат,

пережити її разом з ним: Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок! (ЛУ, 2017,

№30).

Односкладні особові речення-експресиви, що функціонують у медіатекстах,

з урахуванням форми вираження та психологічного стану, який вони передають,

об’єднано у такі групи:

1) експресиви, що мають стандартизовану форму вираження експресії.

У переважній більшості в таких реченнях функціонують як предикативні

синтаксеми перформативні дієслова класу експресивів, що належать до соціативів,

за допомогою яких формується такі ілокутивні інтенції:

- подяка: «Дякую за можливість побачити світ іншими очима!»

(Д, 30.07.2017); Дякую за важливі деталі з життя моєї мами (Д, 06.07.2012);

Дякуємо за силу і мотивацію (Д, 20.02.2015); Шановна пані Ларисо! Дякую вам за

подаровану книгу «Wojny ta Pokuj» (Д, 27.05.2011); Дякую за турботу!

107

(ГУ, 14.02.2018); Ірина ГЕРАЩЕНКО: «Дякую за свідомий громадянський вибір»

(ГУ, 29.11.2016); Дякую за пам’ять про батька (ГУ, 11.11.2014); Дякую

за справедливу критику роботи «Укрпошти» (ГУ, 05.07.2013); Дякую

за безкоштовну лижню! (ГУ, 09.02.2010); Дякуємо нашій листоноші

(ГУ, 20.01.2016); Дев’ятирічку обстояли. Дякуємо! (ГУ, 31.12.2013); Дякуємо

за небайдужість до питань проведення ЗНО (ГУ, 29.03.2013);

- привітання: Вітаємо переможців медичного ралі (ГУ, 04.08.2015);

Анатолія Павловича Радзіховського щиро вітаємо з 70-річчям! (ГУ, 18.02.2012);

Вітаємо і радіємо! (ГУ, 04.09.2010); Щиро вітаю вас із Днем Конституції

України... (ГУ, 27.06.2017); Щиро вітаю всіх аграріїв із професійним святом –

Днем працівників сільського господарства України (ГУ, 19.11.2016); Щиро

поздоровляю тебе з таким київським розмахом?.. (ЛУ, 2017, №30);

- побажання: Спасибі вам за таку велику увагу. Благословляю вас від усього

серця, – йдеться у його повідомленні (Д, 12.12.2012); «…Бажаю успіху нашим

майбутнім поколінням», – прокоментував щасливий власник відзнаки Гузар своє

нагородження... (Д, 30.08.2016); Щиро бажаю вам щастя, успіхів у здійсненні

задумів та міцного здоров’я на довгі роки (Д, 15.01.2010);

2) експресиви без стандартизованої форми вираження – емотиви, у яких

крім об’єктивної інформації, наявна реакція мовця на повідомлення. Прагматика

таких речень полягає в «запланованій демонстрації емоцій, що мають певну

комунікативну установку» [130, с. 152]:

- задоволення, радість: Браво!!!! Молодці, хлопці!!!!! Пишаємося вами!

(Д, 20.08.2016); Горджуся своїми товаришами (Д, 14.12.2015); Пишаюся тим, що

народився в Канаді. Але ще більше горджуся тим, що я – українець, який

народився в Канаді (Д, 29.08.2012); Горджуся цим. Приємно відчувати, що я маю

якесь відношення до тих фільмів, які дійсно вдалися (Д, 19.01.2001); Радію за своїх

колег…(Д, 04.11.2016); Вітаємо і радіємо! (ГУ, 04.09.2010);

- подив: Ким пишаємося, браття? (Д, 17.02.2001);

108

- жаль: Дуже жалкую, що колись «пропустив» Першу симфонію

(Д, 02.11.2011); Дуже шкодуємо, що познайомилися з цим виданням лише

2009 року. Тож передплачуємо лише другий рік (Д, 11.11.2011);

- гнів, відраза: Не шкодуєте? Перше, я думаю що велика частина країни

шкодує. Бо я бачила цей реальний шанс для України. В мене на сторінці Facebook

розміщений фрагмент запису ночі виборів 99-го. Я написала, що результати

виборів 1999 року призведуть до того, що багато хто задумається про еміграцію.

(Д, 28.03.2018); Дякуємо за неувагу, клерки! (ГУ, 04.11.2011).

Зміст наведених речень та кількісний склад виокремлених груп речень-

експресивів дозволило зробити висновок про те, що автори медіаповідомлень

частіше використовують ілокутивні акти, що виражають позитивні емоції

задоволення й радості, що є формою демонстрації лояльності й доброзичливості,

менше – гніву, відрази, жалю. Прагматичний потенціал речень-експресивів

дозволяє автору медіаповідомлення висловити суб’єктивне ставлення до фактів

об’єктивної дійсності, активно втручатися в емоційно-вольову сферу адресата

з метою викликати в нього заплановану емоційну реакцію, а також свідомо

вплинути на поведінку реципієнта. Емоційність газетного тексту засвідчує значну

активізацію особистісного начала в пресі.

6. Речення-квесетиви (інтеррогативи). Комунікативна інтенція таких

речень – запит інформації, а відтак квесетиви належать до групи інформативних

комунікативних актів. Односкладні особові речення-квесетиви, що функціонують

у медіадискурсі, становлять незначну частку (4,5%) від загальної кількості речень,

прагматику яких проаналізовано. Питальні речення здатні реалізувати різні

ілокутивні акти. Типовою реалізацією питальних речень є інтеррогативні

висловлювання: Чому основним майданчиком вибрали музей? (Д, 16.06.2017); А

чим сіяти будемо? (Д, 07.09.2017); «А коли прийдете?», – запитала я

(Д, 16.06.2017). Основна функція питальних речень у текстах ЗМІ – це запит

невідомої інформації: – Що зараз іще новенького пишеш? Чи відчуваєш, куди

109

рухається твоя поетика? (Д, 05.12.2013); або уточнення її: Але пам’ятаєте, коли

у нас приймали Декларацію про незалежність? Чому тоді в Декларації вживали

слово «позаблоковий»? Щоб показати Заходу, що ми за межами Росії – як блок

Радянського Союзу (Д, 13.01.2015). Речення-квесетиви є основною

композиційною одиницею такого медійного жанру, як інтерв’ю: питання

передбачають обов’язкову відповідь (автокоментування) в діалозі у формі

повідомлення. При цьому запитання може спрямовуватися на з’ясування

інформації загалом або якого-небудь з її аспектів:

Є. М.: – А що можете сказати про роль ОБСЄ як інституції, порівнюючи її

поведінку на Донбасі?

С. П.: – Я працював із трьома главами Місії ОБСЄ в Молдові. Коли я

приїхав, там був американець О’Ніл, який добре знав російську мову .

– Які зв’язки з Японією підтримуєте сьогодні?

– У мене в Японії залишились друзі. У Канберрі ми маємо чудові стосунки

з послом Японії ... (Д, 06.07.2017);

– А що зараз пишеш?

– Зараз пишу два романи – і трохи дратуюся. Бо хочу сконденсуватися

на одному. Але все йде вперебій. Ще маю задум філософської книги, що

стосуватиметься деяких жахів мислення часів політичної модерності

(Д, 22.10.2010).

Інтент-аналіз односкладних особових питальних речень показав, що

інтеррогативне висловлювання може передавати й інші інтенції мовця. Наприклад,

іррогатив виконує роль опосередкованої форми реалізації директивного

висловлювання, пом’якшуючи його: Викликали мене якось у ЦК і питають: «Чого

в партію не йдете?» (Д, 22.09.2000); А прощаючись, він поклав переді мною

книжку: «Ось – щойно вийшла. Про Голодомор. Може, напишеш про неї?»

(Д, 16.08.2007). Адресант не прямо говорить про дію, яку потрібно виконати

співрозмовникові, а спонукає його за допомогою питання, що імпліцитно вказує

110

на можливість/неможливість виконання дії реципієнтом, тим самим знижуючи

ступінь облігаторності виконання дії.

Функціонування в газетному тексті питальних речень зумовлено, з одного

боку, відтермінованим характером комунікації, дистантним характером діалогу, а

з іншого – тим, що іррогативна комунікація прогнозує, передбачає реакцію

адресата, підтримує його увагу й зацікавленість в інформації. Речення-квесетиви

сприяють полемічному розгортанню теми повідомлення, у процесі якого автор

разом із читачем намагається знайти відповіді на актуальні питання, виокремити

найбільш важливу інформацію: Хочете розуміти вічне? Починайте з квітів...

(Д, 22.04.2010); За що карали Тараса Шевченка? (Д, 16.06.2017); Не знаєш мови?

Плати штраф! … або Чому в Латвії політика розвитку державної мови ефективна?

(Д, 23.01.2013). Якщо автор ставить за мету окреслити загальну проблему і

спонукати реципієнта до самостійних розмірковувань і висновків, то

автокоментаря (відповіді на запитання) може й не бути: Коли побачимо кандидата

на Голову НБУ? (ГУ, 18.05.2017).

Із-поміж квесетивів виділено такі, у яких крім питання, міститься

інформація, – квесетивно-асертивні речення: А що, збираються менше грошей

брати у МВФ чи зовсім не брати? (Д, 16.06.2017). У наведеному прикладі йдеться

про наміри владних структур отримати позику в МФВ, питання стосується

кількості коштів, а також мотивації вчинків. Коли зможемо відмовитися від

імпортного газу? (ГУ, 08.02.2018). У запитання автор фіксує наміри відмовитися

від імпортного газу, питання стосується часу цієї події. У таких питальних

реченнях автор медіаповідомлення демонструє свою обізнаність, достатню

поінформованість, дотичність до проблеми. Їх кваліфікують як питальні речення

«розширювальної» інформативності [57, с. 30].

Переконувально-питальні речення за граматичною структурою збігаються

із розповідними. Питальної прагматики вони набувають за допомогою

спеціального інтонування й логічного підкреслення певного слова у реченні, що

111

таким чином виражає запит інформації: Колишній Центральний гастроном

підпалили навмисно? (ГУ, 22.06.2017); …підвищуєте ціни на квитки?

(Д, 21.06.2017).

Використання мовцем імовірнісно-питальних речень свідчить про те, що

у нього склався певний стереотип щодо наявної інформації. Співрозмовник

повинен його підтвердити або ж спростувати: Ви гадаєте, що перебільшую? – Аж

ніяк (Д, 16.06.2017) Не знаєте, хто такий Гоголь? – запитував письменник

у журналіста (Д, 16.06.2017); Питаю: а закордонний паспорт маєш, на Кіпрі давно

був? (Д, 10.09.2014). У змісті таких квесетивів міститься потенційна відповідь, а

прагматика й сутність питання формується інтонаційно. На підтвердження

передбачуваної відповіді адресат використовує репліку так: Отже, й нашого

Президента й прем’єра слухають? (Д, 16.06.2017); у разі заперечення – заперечну

репліку ні, при цьому аргументуючи відповідь за допомогою односкладного

означено-особового речення, у якому дієслово експлікує суб’єкта-агенса: –

Працюєш? Вчишся?– Ні, не вчуся (Д, 05.05.2006); «Ти хочеш, як наші викладачі,

понаписувати книжок, а потім не ставити залік тим, хто не придбав їхньої

книженції?» — «Ні, хочу, щоб до мене приходили студенти й запитували, де

можна дістати вашу книжку» (Д, 19.02.2016). Імовірнісно-питальні речення

можуть бути препозицією директивних висловлювань, вказуючи на умову

виконання дії адресатом медіаповідомлення: Знаєш мову? Отримай премію!

(ГУ, 18.05.2013); Знаєш своє місто? Отримуй премію (ГУ, 06.02.2013)

Страждаєте на депресію? Перевірте печінку та подбайте про екологію…

(ГУ, 29.01.2010). Імовірнісно-питальні речення в медіатекстах можуть мати

контактовстановлювальну прагматику: Лебідь пішов на контакт. Вони тоді

створили в Придністров’ї щось на кшталт Служби безпеки. Пам’ятаєте епізод,

коли Ігор Смирнов був захоплений у Києві?; Знаєте, через який механізм тоді ще

хоч трохи підтримувалась українська присутність? Ми привезли

через міністерство освіти дуже багато книжок для шкіл. Це були 1994–1995 роки.

112

Пригадуєте фінал, коли мертве тіло Івана Палійчука стрясається від рухів

соплеменників на похороні? (Д, 16.06.2017)

Отже, функціонально-семантичні властивості односкладних речень

визначають їх комунікативно-прагматичний потенціал, що реалізується

у відповідних ілокутивних актах. Прагматичний критерій дозволив виокремити

в медіатекстах речення-репрезентативи, речення-комісиви, речення-директиви,

речення-декларативи, речення-експресиви, речення-квесетиви, які забезпечують

реалізацію функції повідомлення й впливу на масового адресата,

поєднуючи інформативно-фактологічне тло з емотивно-оцінним контекстом

медіаповідомлення.

2.2. Функціонально-семантична парадигма односкладного безособового

речення в сучасному медіадискурсі

Термін «безособове речення» охоплює односкладні предикативні

синтаксичні одиниці, у яких «форма присудка не виражає особи, тобто дія чи стан

не співвідноситься із суб’єктом чи активним діячем» [58, с. 26]; «виражається дія

або стан, що виникають та існують незалежно від витворювача дії та носія стану»

[91, с. 44]; специфіка головного члена «виключає наявність підмета як виразника

суб’єкта дії чи стану» [209, с. 45]. Традиційна парадигматика безособового

речення ґрунтується на формально-граматичних параметрах головного

компонента, для вираження якого в українській мові наявні такі морфологічні

форми, що є потенційними експлікантами категорії безособовості: безособові –

одноособові / моноособові (І. Вихованець, К. Городенська [49, с. 268], А. Загнітко

[86, с. 82]) – дієслова; особові дієслова, вжиті в безособовому значенні;

незмінювані предикативні форми на -но, -то; слова категорії стану; предикативи;

113

предикативне заперечне слово немає (Д. Ганич [58], К. Шульжук [219],

А. Загнітко [91]); сполуки інфінітива безособових (однособових) дієслів

з допоміжними фазовими (рідше модальними) дієсловами (І. Вихованець [44]) та

дієсловом бути (А. Загнітко [91]).

У зв’язку із тим, що безособові односкладні речення мають широку сферу

функціонування, значні виражальні можливості в текстах різної стильової

оформленості, у публіцистичному мовленні зокрема, і зважаючи на те, що

семантику безособовості виражають лексико-семантичні, граматичні й

контекстуальні засоби мови, ставимо за мету змоделювати функціонально-

семантичну парадигму безособових речень з урахуванням семантики, граматичних

властивостей і комунікативного потенціалу засобів вираження категорії

безособовості в односкладних реченнях.

У реченні втілюються три структури: формально-синтаксична, семантико-

синтаксична й власне комунікативна, що найтісніше пов’язана з функціонуванням

речення в тексті. Відтак функціонально-семантичну парадигму безособових

речень у медіадискурсі нами змодельовано з урахуванням семантичної природи й

синтаксичної сутності їх головних компонентів (предикатних синтаксем) та

комунікативного потенціалу речення. Такий підхід не суперечить широкому

потрактуванню парадигми [138, с. 449], що визначається як клас лінгвістичних

одиниць, протиставлених одна одній і водночас об’єднаних за спільною ознакою,

або таких, що викликають однакові асоціації. Парадигматичні відношення для

одиниць різних рівнів мови визначаються по-різному. Відповідно, термін

«парадигма» може набувати різного змісту. Синтаксична парадигма формується

на можливості поєднання синтагматичних і парадигматичних відношень, на чому

наголошував Є. Седельников: «У мові можуть бути (як у системі лінгвістичних

одиниць) і синтагматичні, і асоціативно-парадигматичні відношення» [182, с. 73].

П. Адамець [1], Д. Уорф [239] уважали, що у визначенні синтаксичної парадигми

114

необхідно враховувати не тільки структурну основу речення, але і його лексичне

наповнення.

Релевантними ознаками, за якими односкладні предикативні одиниці

можуть об’єднуватися в парадигми, на нашу думку, є формально-граматична

модель речення (предикативний мінімум), семантична модель структурної схеми,

лексико-семантичні засоби вираження категорії особовості/безособовості, що

формують типове значення безособового речення як «смисловий результат

предикативного поєднання структурно-смислових компонентів моделі речення»

(Г. Золотова [99, с. 25]), як загальне значення множини речень, що репрезентують

певну модель, і водночас як значення кількох синонімійних моделей, що

охоплюють рівнозначні, але по-різному оформлені компоненти, які об’єднуються

навколо вихідної структури речення. Отже, можна говорити про доцільність

застосування польового підходу у визначенні функціонально-семантичної

парадигми безособового речення, що, на нашу думку, може бути представлена як

функціонально-семантичне поле безособовості, що становить змістовно-

формальну єдність, утворену граматичними (морфологічними й синтаксичними),

лексико-граматичними, лексико-семантичними одиницями, яким притаманний

спільний категорійний зміст і які взаємодіють на основі спільної семантичної

функції. Основою для парадигматичного узагальнення функціонально-

семантичного поля безособовості є категорійна ситуація як функціональний

варіант категорії безособовості, утілений у певних комунікативно-прагматичних

моделях, за якими закріплені граматично безсуб’єктні синтаксичні структури.

Оскільки парадигма є сукупністю варіантів певного інваріанту, то

необхідно: 1) визначити інваріант, тотожність якого проявляється у його

варіантах; 2) систематизувати ознаки, за якими варіанти співвідносяться

з інваріантом і протиставляються один одному. Інваріантними ознаками

безособового речення як основного способу вираження функціонально-

семантичної категорії безособовості є: 1) на синтаксичному рівні безпідметовість,

115

тобто відсутність синтаксичної направленості предиката на суб’єкт дії і вказівки

на формально-граматичний суб’єкт у контексті; 2) на морфологічному рівні –

форма предикатної синтаксеми не вказує на особу; 3) на семантичному рівні –

незалежність дії від діяча або стану від його носія. Протиставлення безособових

речень відбувається за морфологічними формами та лексико-семантичним

наповненням предикатних синтаксем.

Інваріантна семантика безособовості визначається тим, що головний член

безособових речень, за О. Шахматовим [216, с. 87], співвідноситься з уявленням

про буття, існування. Такі речення мовознавець називає екзистенційними.

У зв’язку із цим категорійна семантика безособових структур трактується як

буття, існування, стан, явище, процес тощо. Денотативний план лексеми буття

передається семою «об’єктивна реальність, що існує незалежно від нашої

свідомості; матерія, природа» [197, Т. 1, с. 266]. Семантика лексеми існування –

«буття; наявність кого-, чого-небудь у дійсності» [197, Т. 4, с. 49]; лексеми стан –

«обставини, умови, в яких хто-, що-небудь перебуває, існує; ситуація, зумовлена

певними обставинами, умовами» [197, Т. 9, с. 644]; лексеми явище – «будь-який

вияв змін, реакцій, перетворень і т. ін., що відбуваються в навколишньому

природному середовищі» [197, Т. 11, с. 620]; лексеми процес – «послідовна зміна

станів або явищ» [197, Т. 8, с. 343]. Наведені потрактування засвідчують наявність

у цих слів спільної семи, що узагальнено мислиться як «незалежно від

свідомості», тобто підтверджує неагентивний, недіяльний характер суб’єкта. Але

якщо процес, стан, явище – це категорійні дієслівні значення, то буття та

існування – поняття більш абстрактні, що на рівні категорійної семантики дієслова

можуть бути репрезентовані будь-якими варіантами загальної лексико-

семантичної категорії буттєвості. Для вираження в мовленні категорії

безособовості в мові є певне коло лексичних засобів, що об’єднуються в такі

семантичні групи: стан природи й навколишнього світу; буття, існування,

наявність, відсутність; повноти, нестачі; фізіологічного й психологічного стану

116

людини; сприйняття зовнішніх явищ; неправдивого сприйняття дійсності;

схильності суб’єкта до дії; дії, виконані не названим виконавцем; самостійні,

мимовільні процеси тощо. Семантичний і комунікативний плани категорійної

ситуації зумовлюють вибір певної синтаксичної структури, щоб досягти мети

комунікації. Як варіантні розглядаємо такі мовленнєві реалізації моделі

безособового речення, у яких семантика загального категорійного значення

модифікується під упливом індивідуальних лексико-семантичних властивостей

предиката й визначається морфолого-синтаксичними способами вираження

логічного суб’єкта, що залежать від сигніфікативної ситуації, описуваної

в реченні. Наприклад, інформацію про стан природи як стихійне явище реалізує

модель безособового речення з предикатною синтаксемою, вираженою особовим

дієсловом у безособовому значенні: Львівську область замело (Д, 26.03.2017).

Факультативним компонентом предикативного ядра цієї структурно-семантичної

моделі може бути орудний суб’єкта, що виражаючи не самого діяча (агенса), а

діяння стихійної сили, знаряддям якої є певний предмет: Цієї неділі Київ замело

снігом (Д, 10.12.2017). Модальне значення бажання формується предикатною

синтаксемою, до складу якої входить безособове дієслово та інфінітив,

реалізується структурно-семантичною схемою Verbpas+ infinitive. Прагматична

актуалізація семантики дієслова хочеться [СУМ, Т. 11, с. 132] зумовлює

семантичну варіативність означеної моделі речення: Так хочеться додому,

в Мар’їнку... (ГУ, 30.12.2015) – неконтрольоване бажання; …постійно хочеться

якось їм допомогти... (Д, 24.08.2016) – потяг до здійснення чого-небудь:

Хочеться свободи і підтримки одночасно... (ГУ, 13.11.2015) – виявлення волі.

Односкладні безособові речення об’єднали за формально-граматичними,

семантичними й комунікативно-семантичними ознаками у мікрогрупи, що входять

до функціонально-семантичного поля безособовості.

1. Власне-безособові речення. Такі речення становлять ядро безособовості:

головний член виражений безособовим дієсловом, семантика якого вказує

117

на відсутність/неможливість як граматичного, так і семантичного суб’єкта.

Семантичні підгрупи таких речень визначено з урахуванням семантики

предикативної синтаксеми:

1) повідомлення про стан природи, зокрема вказівка на зміну дня і ночі:

Світає. Замість ранкових півнів каркають ворони… (Д, 17.11.2017); На дворі

лише світає, а вже пахне кавою і круасанами… Львів (Д, 18.12.2012); Село

Божиківці. Подвір’я Багріїв. Вечоріє... (Д, 10.11.2017); Вечоріє. Айстри-посестри

освітлюють стежку своїми зірками (Д, 07.12.2006); Смеркається, від чого цей

апокаліптичний мурашник набуває босхівської величі (Д, 31.12.2014); Смеркало.

Хмельницький, нічого не підозрюючи, їхав попереду свого війська в санях

(Д, 29.10.2010); … сутеніє до того часу, аж поки знову зійде сонце

(Д, 10.06.2011); …в Південній півкулі сутеніє дуже рано (Д, 15.10.2010); А коли

сутеніє, кожен відпускає свій кратонг у вільне плавання (Д, 14.11.2013); За вікном

здебільшого ще не розвиднялося, подвійний склопакет заважає розгледіти, що

там за погода намічається на сьогодні (Д, 05.11.2010); Коли розвиднялося, я

починав рахувати вбитих німців (Д, 05.01.2002); Вночі хочеться, щоб і не

розвиднялося (Д, 07.03.2001); стихійні атмосферно- метеорологічні явища: А я б

хотіла додати, що це не просто хмара, а та хмаринка, із якої мрячить дрібним

дощиком (Д, 29.01.2015); Мрячить ще з учорашнього вечора (Д, 04.10.2012) ;

…доводилося прикривати рукою диктофон, бо сильно сніжило (Д, 22.08.2014);

…за шибками сніжить (Д, 31.01.2007) І вночі гримить (Д, 02.12.2016); Замість

ранкових півнів каркають ворони, дощить (Д, 17.11.2017);

2) повідомлення про психофізичні процеси в організмі людини: Ось чому

вечорами нас морозить, болить голова, начебто, починається нежить, хочеться

закутатися в ковдру, випити гарячого чаю (Д, 26.09.2008); психо-емоційні стани:

… наші душі теж лихоманить і вивертає від смутку (Д, 03.10.2014); Особливо

перед виборами потенційний електорат лихоманить від декалітрів компромату,

яким політичні опоненти щедро поливають один одного (Д, 07.08.2005); …

118

із цього приводу не спиться, далі придумується (Д, 19.10.2012); фізіологічні

стани: Мені щоночі сниться, що ходжу! (Д, 16.06.2017); … ніде не спиться так

солодко (Д, 01.09.2012);

3) повідомлення про фізичні процеси в організмі людини як метафоричне

відображення соціальних процесів у навколишньому світі: Нехай країну

морозить, нехай міжнародний імідж України котиться в тартари, тільки б іще

на місяць продовжити своє політичне життя (Д, 07.06.2007); В України —

висока температура, її морозить (Д, 15.03.2008); Уже більше місяця

благополучну й стабільну в своїй адміністративній і фінансовій системах

Швейцарію щодня трусить через нові відомості про падіння акцій банку UBS

(Д, 06.03.2009); У зв’язку з відсутністю чіткого проекту трусить від економічної

лихоманки (Д, 09.09.2006); Ці ризики система вже відчуває, тому намагається

втримати владу. Але зробити цього не може, тому її трусить (Д, 22.12.2015).

У медіадискурсі як предикатна синтаксема безособового речення активно

функціонує власне безособове дієслово лихоманити (семантичний синонім

безособового дієслова трусити), денотативним значенням якого є ‘відчуття

нервового дрожу внаслідок надмірного хвилювання, страху’ [197, Т. 4, с. 498].

Контекстуальна актуалізація сем ‘хвилювання’, ‘страх’ зумовлює метафоричне

перенесення антропоцентричних ознак на соціально-політичні й економічні

процеси й дозволяє передати збуджений стан і схвильованість соціуму: Вже

більше двох років Україну лихоманить (Д, 24.06.2006); Ось вже кілька років

Україну лихоманить від важкої політичної кризи (Д, 28.08.2008); Тим часом,

регіони неабияк лихоманить (Д, 05.04.2012); порушення нормального ритму

роботи: … ринок скрапленого газу зараз конкурентний, хоча часом і його

лихоманить (Д, 10.03.2010); Українську банківську систему лихоманить уже

понад півтора року (Д, 24.02.2010); Уже кілька тижнів український сегмент

Інтернету лихоманить (Д, 29.05.2015); Лихоманить навіть великі комбінати,

що вважаються флагманами промисловості (Д, 07.10.2011); Українську

119

енергетику знову лихоманить (Д, 28.05.2005); … український законодавчий орган

лихоманить (Д, 05.09.2009); Чому ж тоді лихоманить курс? (Д, 13.08.2014);

стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний очікуванням чого-небудь

неприємного, небажаного: Перед виборами лихоманить тільки політиків

(Д, 23.05.2008); Що ближче день президентських виборів в Україні, то сильніше її

лихоманить (Д, 15.07.2004); … країну повсякчас лихоманить від протистояння

угруповань великих капіталістів (Д, 10.10.2008); Проте планету вже

«лихоманить» (Д, 02.02.2007).

Денотативне значення безособового дієслова нудить актуалізується

семантичним контекстом речення Вони рвуть коліна, їх забирають на ношах і їх

нудить після гри просто на полі, але вони обіграють господарів чемпіонату, яких

підтримує майже 100 тисяч уболівальників... (Д, 11.07.2016); метафоричне

перенесення фізіологічних процесів на інтелектуальну або емоційну сферу

дозволяє авторові медіаповідомлення передати почуття огиди й незадоволення,

викликані соціальними явищами, позначеними безглуздою одноманітністю й

бездіяльністю: Нас нудить від їхніх улюблених співаків, фільмів і телепередач

(Д, 06.11.2015); Мене нудить від ухвалення безглуздих законів про «тишу» і

переслідування пакетів молока за пропаганду гомосексуалізму (Д, 23.10.2012).

Проте речення означеної моделі може мати й позитивну конотацію, коли контекст

нейтралізує негативну денотативну семантику: …на сторінках газети немає того,

від чого вже «нудить» (Д, 01.03.2002). Незважаючи на те, що синтаксично носій

стану є деагенсивним – виражений об’єктною синтаксемою у формі родового

відмінка (експліцитно або імпліцитно), прагматика таких висловлювань передає

активне несприйняття описаної ситуації як автором повідомлення, так і його

реципієнтом.

4) модальні значення бажання/небажання, необхідності/можливості

зафіксовані в семантиці безособового дієслова, що разом із інфінітивом

на позначення конкретної дії утворюють предикатну синтаксему. До структурної

120

схеми таких речень входить семантичний суб’єкт зі значенням особи, якій

приписуються певні психічні стани, незалежні від її волі. Незаміщена позиція

суб’єкта в реченні зумовлює сприйняття стану чи модального відношення

узагальнено, чому сприяє уведення в речення локатива зі значенням місця, часу,

причини. Семантика безособового дієслова хочеться формує прагматику

неконтрольованого бажання: Так хочеться додому, в Мар’їнку... (ГУ, 30.12.2015);

Якщо дуже хочеться... (ГУ, 12.04.2011); … хочеться замкнутися у своїй

самотності (ЛУ, 2012, №2); як потяг до здійснення чого-небудь: Хочеться

по сім, а буде по п’ять?... (ГУ, 20.01.2017); … хочеться, і Росія не дозволяє...

(ГУ, 01.12.2016); По дорозі хочеться згадати свій особистий досвід

«євроінтеграції» (Д, 29.07.2005); Мені постійно хочеться якось їм допомогти —

але що ми, прості смертні люди, можемо?.. (Д, 24.08.2016); виявлення волі:

Хочеться свободи і підтримки одночасно... (ГУ, 13.11.2015); Усім хочеться

стабільності... (ГУ, 26.10.2010); оцінної прагматики висловлюванню надає

безособове дієслово кортить, денотативний зміст якого містить кількісну сему

‘дуже хотітися’, що інтенсифікує ступінь виявлення бажання: Нам кортить

попрацювати з Україною, реально змінити відносини ЄС — Україна

(Д, 17.02.2005); І тут кортить погратися в уявні сюжети, щоб побачити поета

з іншої перспективи, щоб гостріше відчути його опір оточенню (Д, 10.01.2014);

Всім кортить вирізнятися з-поміж інших своїми досягненнями (Д, 26.12.2008);

…кортить побачити житла, в яких зупинився час (Д, 29.04.2015);

інтенсифікатор дуже, крім прояву повноти, граничності стану, надає суб’єктивної

оцінки висловлюванню: Дуже кортить швидше опинитися всередині

(Д, 14.03.2013).

Вимушеність, обов’язковість виконуваної дії, її неминучий зв’язок

із певними обставинами передає безособове дієслово доводитися: … тож

довелося почекати ще кілька днів (Д, 28.12.2017); Через снігопад у Львові

виставку військового озброєння довелося закрити швидше (Д, 03.12.2017); Мені

121

довелося бути свідком зруйнування Мироносицької церкви (Д, 03.10.2013). У таких

реченнях суб’єктне значення повністю не нейтралізується, а сприймається як

завуальоване з відтінком невизначеності носія стану (однієї особи або групи осіб).

5) вказівка на успіх, удачу зі значенням випадковості міститься

в семантичних моделях безособових речень з предикатною синтаксемою,

вираженою безособовими дієсловами щастить, таланить, везе, що передають

стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення й безмежної

радості суб’єкта, вираженого об’єктною синтаксемою у формі давального

відмінка: Не кожному письменникові щастить мати за життя свого

бібліографа (Д, 22.07.2016); Знаєте, мені щастить (Д, 09.02.2008); підкреслюють

щасливий випадок: А новачкам, як відомо, везе (Д, 04.07.2015); І на роботі

щастить. (Д, 16.01.2001); Щасливчик. Не всім так везе. Так тільки Юлі повезло

ще. Від "страшной травми хребта", до я скачу на лабутенах, пройшло...

(Д, 24.09.2017, с.); Але комусь же і таланить зустріти ту єдину половину себе,

якої бракує більшості, і стати цілим (Д, 20.12.2002); позитивний наслідок роботи,

справи, значні досягнення: Та буває, інколи картинам і їхнім авторам таланить

(Д, 15.06.2000); Сучасним українським письменникам узагалі рідко таланить

на адекватні анотації… або більш менш фаховий аналіз і коментар

(Д, 15.05.2014); Таланить мені в чомусь – я насторожуюся, чекаю поганого

(Д, 25.05.2007).

Загальне предикатне заперечення, що формально експлікується часткою

не у препозиції до безособового дієслова, породжує прагматику неуспіху й невдачі,

що набуває синтаксично й контекстуально зумовлених відтінків, наприклад,

прикрості: Що не говори, а не щастить нашому видатному поетові Василю

Симоненку з однофамільцями (Д, 25.01.2008); досади: Не щастить місцевому

звіринцю і з іншими представниками породи котячих (Д, 21.04.2000); сарказму:

Не щастить нам з коментаторами... (Д, 27.05.2005, с.); Якось не везе нам

сьогодні з «чистими» релігіями (Д, 10.03.2000); розпачу: … знову по нас

122

бабахнули, що ж це нам так не везе! (Д, 21.11.2017); співчуття: Василю Будику

теж не таланить: він у полоні вже 71 день (Д, 15.07.2014); Не таланить

Україні, багато страждань і багато мученичества, але я все-таки вірю

у Божественне провидіння (Д, 25.03.2002).

6) вказівка на наявність/відсутність деяких кількісних змін, явищ чи

станів у навколишньому середовищі, виражених об’єктною синтаксемою у формі

родового відмінка. Такій моделі речення притаманна здебільшого прагматика

заперечення, що імпліцитно виражається лексемами зі значенням відсутності:

Чого Львову бракує? (Д, 03.10.2006); Сьогодні нам у Євросоюзі бракує лідера

(Д, 23.10.2015); На думку президента Єврокомісії, Європі бракує єдності.

Європейському Союзу бракує союзу (Д, 14.09.2016); До того, там, незалежно

від пори року чи часу дня, бракувало світла (Д, 28.12.2001); неіснування,

позбавлення: Чи у твоїх завалених одягом шафах бракує іншого?.. Ні, не бракує.

Іноді душі бракує чогось, що доповнює вишиванка (Д, 12.09.2016); невідповідності

нормам, потребам: Столиці бракує газонів, клумб і квітів на підвіконнях…

(Д, 07.05.2015); На телеканалах бракує об’єктивного аналізу ситуації,

збалансованого погляду, правильної «лінії поведінки» (Д, 23.01.2014); У наших

медіа бракує справжньої інформації, а в німецьких – і поготів (Д, 07.05.2015);

втрати інтенсивності, кількості: Солов’їв меншало (Д, 21.06.2017); Для ухвалення

рішення забракло одного голосу (Д, 21.06. 2017).

Формальним показником заперечення наявності, достатності є негаційна

частка не, що виражає контекстуально зумовлені відтінки незадоволення потреби

в чомусь: Країні не вистачає... телепрограм для виборців (Д, 25.11.2005);

кількісної неповноти ознаки: У держави не вистачає ресурсів на відновлення

зруйнованих будинків на Донбасі (Д, 23.06.2016); невідповідності встановленим

нормам: Українській армії не вистачає аптечок та броньованого медичного

транспорту (Д, 03.10.2014); …в Україні не вистачає 22% лікарів (Д, 05.08.2011);

Пенсійному фонду не вистачає 80 млрд грн на виплату пенсій (Д, 27.03.2015);

123

Наявність факту, що передає кількісні параметри об’єкта зафіксовано

в таких реченнях: Цих книжок вийшло до двох десятків (ЛУ, 2012, №2).

7) пасивне, неусвідомлене сприйняття суб’єктом навколишньої реальності:

За тиждень до трагедії Миколі серед білого дня привиділося: не знає, чи сон був,

чи мара (Д, 07.03.2001).

Комунікативне призначення власне безособових речень – передати

недіяльний характер ситуації, у якій дія відбувається мимовільно, не залежно

від волі суб’єкта, діють природні, стихійні, невідомі, нереальні сили, при цьому

стани суб’єкта несвідомі.

2. Безособові речення з особовим дієсловом у безособовому значенні.

У безособовому реченні з особовим дієсловом у безособовому значенні дієслівні

форми є продуктивними: вони заміняють повні особові форми, коли потрібно

надати виконавцеві дії завуальованого відтінку або відволікти увагу від діяча й

подати дію як таку, що відбувається сама по собі, або окреслити стихійні,

природні сили тощо. Семантична модель безособових односкладних конструкцій

з головним членом, вираженим дієсловом без постфікса -ся, виражає:

1) повідомлення про стихійні явища, що мають певні просторові межі:

На дорогах трясе «бувай здоров!» (Д, 12.03.2015); Київ замело, тож довелося

почекати ще кілька днів (Д, 28.12.2017); Фотосесія з нею була взимку, нас замело

тоді, дні три не могли виїхати з КП (Д, 03.08.2017); Імперсональність у таких

конструкціях реалізується шляхом усунення суб’єктного компонента:

не реалізований формально суб’єкт передає інформацію про стан природи як

стихійне явище або процес без вказівки на його джерело: Львівську область

замело (Д, 26.03.2017).

Як факультативний компонент предикативного ядра безособового речення

може виступати орудний суб’єкта, виражаючи не самого діяча (агенса), а діяння

стихійної сили, знаряддям якої є певний предмет: Цієї неділі Київ замело снігом

(Д, 10.12.2017); Снігом також замело дороги в Польщі, Чехії, Словаччині,

124

Угорщині, Австрії та Швейцарії (Д, 21.04.2017); Вже здаля прохолодою річковою

повіяло (Д, 01.12.2000);

2) фізичні та психічні процеси в організмі людини: Реакція була – жах,

похололо в серці (Д, 23.10.2014); Здушили так, що потемніло в очах

(Д, 27.01.2005); У Ірини потемніло в очах від несподіваного удару (Д, 30.10.2003);

Мені здавило у грудях (Д, 23.01.2014). Носієм предикативної ознаки в таких

випадках є предметні суб’єкти на означення частин людського тіла. Предикативна

ситуація набуває ознаки просторової локалізованості внаслідок посилення

пасивності носія процесу, вираженого синтаксемою у формі місцевого відмінка,

що поєднує суб’єктне і локативне значення;

3) природні процеси, реалізовані з допомогою якогось предмета; у таких

реченнях переважно наявний непрямий додаток в орудному відмінку. Орудний

суб’єкта при функціонально-безособовому дієслові позначає поширювача джерела

(причини) дії або стану: …пахне кавою і круасанами… Львів (Д, 18.12.2012);

у Львові смердить каналізацією (Д, 10.08.2012); Орудний суб’єкта є

альтернативним варіантом до форми називного відмінка, порівн.: пахне кава;

смердить каналізація. Нейтралізація суб’єкта формою орудного відмінка

зумовлює пасивізацію носія предикатної ознаки: Наприкінці минулого тижня

в Україні явно запахло... нехай не порохом, але зброєю точно (Д, 28.05.2013); І от

у цьому серці столиці мені запахло смердючим духом (Д, 19.09.2014); За словами

прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва, позиція України щодо газу "пахне

шахтажем" (Д, 16.06.2014);

4) ментальні процеси: Поки що нічого не зрозуміло (Д, 16.06.2017);

5) безособові речення, головний член яких виражений особовими дієсловами

минулого й майбутнього часу не було, не буде в безособовому значенні, що

виражають семантику відсутності предмета, події, явища, психо-емоційних станів.

Обов’язковим синтаксичним компонентом таких речень є додаток у формі

родового відмінка. Семантична модель речення реалізується в таких варіантах:

125

- відсутність особи/осіб у певному місці: Представників Росії

на цьогорічній конференції не було (УК, 15.06.2017); Їх більше не буде… Не буде

збіговиська хамів… Не буде іншої ультраправої мильної бульбашки,

ненависників мультикультуралізму, відвертих расистів (Д, 29.10.2014);

За даними сил АТО, за минулу добу в зоні бойових дій загиблих не було

(Д, 26.07.2015); Президент України Петро Порошенко запевняє, що влада робить

все, щоб в Україні “на вулицях не було людей зі зброєю” (Д, 10.04.2015); У каноні

прози ХХ ст. не було п’ятьох найвидатніших імен... (Д, 13.05.2016);

- відсутність фізичного об’єкта: «Гречки» більше не буде? (Д, 07.11.2017);

Перших людей перевозили, коли ще блокпостів не було (Д, 27.09.2017); Якби не

землячка, і комп’ютера б не було (Д, 11.05.2011);

- відсутність абстрактного явища: За плечима у нього не було ніякої

контрреволюції. (ЛУ, 2012, №2); Такого абсурду не було навіть за радянських

часів (Д, 01.12.2015); Ресурс, якого торік не було (Д, 10.01.2017); Корупції

немає. Не було. Й не буде (Д, 21.09.2005); Здавалося, що зовні в країні існує

порядок, створилися державні інститути, але зв’язку з суспільством не було

(Д, 14.12.2017); Такого рейтингу в Україні ще не було (Д, 15.12.2016 ); Ось

такого формату точно не було, щоб люди зустрічалися одразу з кількома

десятками блогерів з усієї країни (Д, 16.06.2017);

- відсутність / неможливість події, процесу, явища: Раніше не було

відомо, а тепер знаємо, що там є вода. (УК, 15.06.2017); Але справжню сутність

цієї події так і не було ретельно проаналізовано (Д, 16.06.2017); … в Україні не

буде стихійних лих в результаті весняних паводків (Д, 14.02.2012); Але ми ж

знаємо, що, як раніше, ніколи не буде (Д, 09.02.2017); Без відкритого і щирого

діалогу прогресу в українському питанні не буде (Д, 30.05.2017); Підвищення ціни

на газ не буде! (Д, 19.07.2017); «Ревізора» не буде... (Д, 23.03.2016); У Фінляндії не

було гострого аграрного питання (Д, 11.12.2017); У Європейському суді ніколи не

було часткових помилувань (Д, 22.10.2013); Дострокових виборів до Верховної

126

Ради у 2017 році не буде (Д, 03.01.2017); Безкоштовної медицини більше не буде

(Д, 05.06.2014); … скороченої процедури екстрадиції не буде (Д, 10.09.2016);

Про розмови, яких не було (Д, 04.12.2014);

- відсутність психоемоційного почуття: Не буде лиха, не буде горя, як 26

у нас поборе (Д, 30.09.2009); Чужого горя не буває (Д, 02.10.2016); Та навіть

котові … треба вклонитися, на весілля запросити, бо інакше, мовляв, щастя не

буде! (Д, 22.12.2000); Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і

дітям нашим ні на якій планеті (Д, 12.09.2014); Не було примх, невдоволення,

нерозуміння під час зйомок (Д, 17.11.2017);

- відсутність ментальних уявлень: Зрозуміло, що якщо не буде довіри

до влади, то навіть хороші плани можуть виявитися неефективними

(Д, 11.07.2012);

- абсолютна відсутність предметів або явищ в описаній реальності:

Про півострів у нашій доповіді нічого не буде (Д, 12.09.2016); Рубайте – і вам

нічого не буде... (ГУ, 26.09.2003); Але поки не буде правового суспільства, нічого

позитивного в Україні не буде (Д, 19.10.2017); Доки не прийде керманич, який

почне займатися справами саме держави, нічого не буде (Д, 03.08.2017);

А городина, то й годі говорити, там уже нічого не буде (Д, 06.11.2014).

Семантична модель безособових односкладних конструкцій з головним

членом, вираженим дієсловом із постфіксом -ся, передає не залежний від волі

суб’єкта стан, що визначається семантикою зворотного дієслова, якому

притаманне або безособово-інтенсивне значення – дієслова фізичного або

внутрішнього стану, коли суб’єкт виражений формою давального відмінка; або

зворотно-пасивне, властиве дієсловам, що передають пасивні сприйняття

суб’єкта. Варіантами означеної моделі є речення, у яких передано:

1) процеси сприймання буттєвих ситуацій: З’ясувалося, воно займає верхній

поверх цього великого будинку на вул. Петлюри (донедавна — Комінтерну)

неподалік столичного вокзалу (ЛУ, 2012, №1);

127

2) ментальні процеси: У цьому ж виданні розповідається про Норильське

та Кенгірське повстання, яке завдало вирішального удару по всій системі ГУЛАГу

(ЛУ, 2012, №1); Хоч загалом читалося рівно, без якогось запалу, але однозначно

вабила авторова майстерність без поквапу й ніби уривчасто вести оповідь

(ЛУ, 2012, №2); Чим пропонується замінити АТО? (Д, 07.09.2017); Йтиметься

також про нові кордони між Ірландією і Північною Ірландією (Д, 07.09.2017);

Стратегію представили громадськості. У ній ідеться про важливість

об’єднання і взаємодії різних мистецьких і культурних напрямків (Д, 07.09. 2017);

І пригадалося, як дивувалися ми останнім часом єдності і толерантності

української нації (Д, 27.01.2005); Чи йдеться про щось інше, більш важливе

(Д, 16.06.2017);

3) потенційну діяльність: Таким ішлося до свого покликання й

до самореалізації значно важче, аніж смирним і слухняним, які умудрялися, мов

оте телятко, всіх маток ссати (ЛУ, 2012, №2).

Давальний суб’єкта в семантичній структурі такого речення може виражати

особу, якій потенційно притаманна певна діяльність, що реалізується нею

в предикаті як стан, що залежить від готовності/неготовності суб’єкта до дії або

можливості/неможливості її виконання: Тому, власне, в газеті мені це вдалося

зробити (Д, 16.06.2017); Нам, школярам, доводилось перемикатися з однієї

теми на іншу, дописувати матеріал для наступного номера газети

(Д, 16.06.2017);

4) зовнішні обставини буття: Так і сталося (Д, 21.06.2017); Але не

склалося…(ЛУ, 2012, №1); … не вийшло того результату, якого хотілося

(Д, 19.10.2012).

4. Безособові конструкції з предикативом на -но, -то. Такі безособові

форми з «нейтралізованою пасивністю» [13, с. 158], у яких «уся сила вислову

зосереджена на присудкові» [126, с. 35], виражають «значення результативного

стану, що є наслідком виконаної дії» [49, с. 290], повідомляють про дію як

128

результат, а не процес. Ці речення належать до ядерних безособових структур,

оскільки в них яскраво вираженою постає формальна безособовість. Варіанти

загальної семантичної моделі таких конструкцій визначаються формально-

граматичними властивостями предикатної синтаксеми, зокрема здатністю

керувати відмінковою формою залежного іменника: знахідного або родового

прямого об’єкта, орудного знаряддя або засобу дії та давального суб’єкта.

Розгляд функціонально-семантичних властивостей безособових речень

із предикативними формами на –но, -то, що функціонують у мові друкованих

медіа, засвідчив, що абсолютна більшість із них фокусує увагу читача

на результативності дії без вказівки – формально-граматичної й структурно-

семантичної – на її виконавця. У таких реченнях, зокрема, акцентується:

- на події: Рішення засновників премії — членів клубу «Ярославів Вал»

про відзначення роману Ю. Щербака прийнято одноголосно (ЛУ, 2012, №1);

Нічого не втрачено (ЛУ, 2012, №30); Список ювілярів надано НСПУ (ЛУ, 2012,

№30); Вперше в програму чемпіонату Європи включено синхронні стрибки

у міксті з 3-метрового трампліна та 10-метрової платформи (Д, 07.09.2017);

Визначено наміри (Д, 16.06.2017);

- на факті, який відбувся: … у відкритий простір запущено майже 800

супутників (УК, 15.06.2017); «Повернення в Портленд» прекрасно видано

(ЛУ, 2012, №1); Нещодавно створено Експертну раду Міністерства культури

з питань етнополітики (УК, 09.06.2017); У Києві відкрито новий сервісний центр

МВС (Д, 14.06.2017); У Черкаській області отримано у виробничих умовах понад

13 тонн із гектара (Д, 07.09.2017); Наразі на програму «Доступні ліки»

використано 67,4 мільйона гривень (Д, 21.06.2017); Для учнів музичних шкіл і

студентів у нас розроблено систему абонементів (Д, 21.06.2017); Інформацію

про закупівлю опубліковано на порталі Prozorro (Д, 07.09.2017);

- на процесі, що завершився: Розроблено різні посадкові платформи,

місячні космічні апарати, які забезпечуватимуть зв’язок, навігацію на Місяці,

129

комбіновану енергоустановку із сонячними батареями (УК, 15.06.2017); Його

вишукане оформлення стилізовано під «ретро»… (ЛУ, 2012, №1); На той час

в Україні споруджено найбільшу в Європі Каховську зрошувальну систему

(Д, 14.06.2017).

Давальний суб’єкта в семантичній структурі безособового речення

з предикатом на -но, -то може експлікувати особу, у сфері сприйняття інтересів

якої відбувається дія або має місце певний стан, тобто суб’єкта стану або

сприйняття результату дії: Нині президенту США Трампу надано рекомендації

щодо комерційного використання місії на Місяці (УК, 15.06.2017); На Донеччині

з ініціативи місцевої громади відкрито пам’ятник сімом воїнам 24-ї окремої

механізованої бригади (Д, 21.06.2017); «Стороннім» вхід заборонено?

(Д, 14.06.2017).

Зважаючи на те, що логічний суб’єкт дії/стану є носієм інструментальної

функції: «орудний діючого предмета є орудний знаряддя» (О. Потебня [171,

с. 454]), то інструментальна функція орудного відмінка виражає «засіб реалізації

ролі суб’єкта» [150, c. 99]. Відтак орудний суб’єкта контекстуально вказує

на реалізатора як джерело дії чи стану: Застосування Збройних сил не передбачено

Законом «Про боротьбу з тероризмом» (Д, 21.06.2017).

Отже, комунікативний потенціал безособових форм на -но, -то виявляється

в тому, що за їх допомогою автор медіаповідомлення сконцентровує увагу читача

на події, що відбувалася чи відбудеться. Такі дієслівні форми умовно

дистанціюють предмет дії від виконавця, а отже нівелюють роль особи в події, що

описується в тексті. Логіко-семантичний суб’єкт є імпліцитним і необмеженим

у своїй невизначеності.

Часовий план атемпоральних конструкцій може конкретизуватися

допоміжним дієсловом бути в одній із часових форм. Найбільш частотними

в медіадискурсі є випадки перфектної семантики стану, що виникає в результаті

дії, реалізованої в минулому: Але коли нарешті абсолютно глухого до літератури,

130

зате суперпильного ідеологічно редактора було усунено з посади і коли стало

трохи більше кисню, Салига почав значно частіше публікуватися (ЛУ, 2012, №2);

Перший переклад російською було здійснено за царату, а другий 1991-го у Москві

(ЛУ, 2012, №30); За його словами, в Росії 2013 року Місяць було визначено

основною метою космічної програми (УК, 15.06.2017); Було визначено три

професії загальнодержавного значення: тракторист-машиніст

сільськогосподарських машин, монтажник сантехсистем і обладнання, швачка,

кравець, закрійник (УК, 07.06.2017); На той час в Україні було споруджено

найбільшу в Європі Каховську зрошувальну систему, Північно-Рогачинську,

Північно-Кримську та кілька інших зрошувальних систем (Д, 14.06.2017); Але

депортацію 1944 року кримськотатарського народу тоді геноцидом так і не було

визнано (Д, 07.09.2017); Її було ретельно досліджено, науково обґрунтовано і

обраховано (Д, 07.09.2017); До речі, всіх міністрів в уряді Макрона було

переобрано (Д, 07.09.2017); До того ж воєнний стан на сході України було

запроваджено де-факто (Д, 21.06.2017); Не було вжито належних заходів для

придушення російської агентури та діяльності «п’ятої колони» РФ в Україні

(Д, 21.06.2017); Усього було висаджено 100 саджанців Paulownia Сlonе in Vitro

112(r) на 4-х майданчиках з урахуванням стану радіаційного забруднення та

складу ґрунтів (Д, 21.06.2017); Про відбір волонтерів для участі в ньому було

оголошено завчасно (Д, 16.06.2017).

Перфектну семантику стану в майбутньому часі зафіксовано у таких

реченнях: Редакція «ЛУ» планує видати «Довідник „Літературної України“»,

у якому буде зібрано дані про всіх працівників газети за всю її історію (ЛУ, 2012,

№1); Буде представлено одразу дві книги одеситки Елли Леус – «Анти падіння»

та «Сфери» (ЛУ, 2012, №30); У ній буде вміщено широкий термінологічний

словник… (ЛУ, 2012, №30); Проектно-підготовчі роботи реконструкції

Бортницької станції аерації буде завершено цьогоріч у липні (УК, 20.06.2017);

131

А вже наступного року … буде проведено міжнародний конкурс та визначено

генпідрядника (УК, 20.06.2017).

Перфектна семантика стану, зумовлена дією в минулому, може мислитися

як така, що реалізується в майбутньому, під впливом семантики детермінантних

поширювачів мотиваційно-ситуаційного типу: 1) часу: А відкриття навчально-

практичного центру з навчання майбутніх трактористів заплановано

в 2018 році на базі Білокуракинського аграрного ліцею (УК, 07.06.2017); Також

у стратегії, зокрема, передбачено відкриття всіх площ до 2027 року

(Д, 07.09.2017); 2) мети: На реалізацію цього проекту передбачено певні кошти

(УК, 07.06.2017); а також власне семантики предиката: Цього року заплановано

ремонт даху (Д, 16.06.2017); заплановано – від запланувати – здійснити: ‘намір

зробити, виконати що-небудь’[197, Т. 6, с. 564].

5. Безособові речення з предикатом – словом категорії стану, що

вказують на перебування суб’єкта в певному стані, позбавленого чийого-небудь

безпосереднього впливу, протягом певного відтинку часу. Словам категорії стану

властива «часова дискретність (потенційна змінюваність), інактивність суб’єкта,

орієнтованість на суб’єкт та перцептивність» [144, c. 273]. Виразник стативної

предикатної властивості в такому варіанті безособового речення сприймається як

залежна субстанція, на яку спрямований предикат.

Семантико-синтаксична особливість предикативних слів виявляється

в тому, що вони можуть уживатися безсуб’єктно, з давальним суб’єкта, що є

структурно необхідним додатком, або з інфінітивом, що виражає приписувану

суб’єкту дію. Семантика такого типу речень визначається з урахуванням

функціонально-семантичних властивостей предикативної синтаксеми, що може

виражатися: 1) предикативами – атрибутивно-предикативними прислівниками;

2) предикативними невідмінювано-іменними словами; 3) предикативними

словами модальної семантики, що, поєднуючись з інфінітивом, «окрім значення

стану, виражають значення потенційної дії» [49, с. 294].

132

1) Речення з атрибутивно-предикативними прислівниками в ролі головного

члена. Семантика безособовості реалізується у таких синтаксичних моделях:

- авалентний безособовий предикат: Praedst. Носієм предикативної ознаки

в таких конструкціях є саме явище, суб’єкт відсутній: він «усунений не лише

з мовлення, але й і з думки» (О. Пєшковський [168, c. 316]). Атрибутивно-

прислівникові предикати в безсуб’єктних реченнях фіксують стан навколишнього

середовища (живої природи чи матерії), що, за О. Леутою, виступає суб’єктом

предикації [136, с. 147]. То холодно, то жарко (Д, 29.01.2014); … у перший день

«Смальти» з погодою пощастило: сонячно і не жарко (Д, 08.09.2015). Предикат

таких речень не потребує конкретизаторів, може функціонувати незалежно,

ізольовано від поширювачів, які не являють собою облігаторного компонента, не

розкривають змісту предиката, а лише характеризують часові або просторові межі

прояву стану. Структурно-семантичними варіантами основної моделі

із безсуб’єктними атрибутивно-прислівниковими предикатами є моделі

з факультативними поширювачами – локативними, темпоральними,

квалітативними, каузальними: Praedst – Advloc: Весна погана, скрізь непривітно й

похмуро (Д, 09.09.2016); І пічка, якщо на вулиці холодно, і кондиціонер, якщо

жарко (Д, 03.10.2007); Praedst – Advtemp: Любителів катання на лижах фахівці

можуть порадувати: цьогоріч буде сніжно (Д, 17.11.2007); Praedst – Advinten: Але

наразі все вже не так похмуро (Д, 07.12.2017); Praedst – Advcaus: У таких умовах

нічого не видно, дуже жарко і волого (Д, 19.02.2016).

Функціонально-семантичні варіанти стану визначено на основі семантики

предикатів: (а) стан довкілля за температурними показниками: Справді, про що

писати, ну про що, тим паче в такому лютому, як нині – коли ні холодно, ні

жарко (Д, 18.02.2009); Ні холодно, ні жарко. Плюс шістнадцять (Д, 01.04.2000);

В Ризі холодно (Д, 02.05.2017); Враження українця про Китай формують

китайські ресторанчики, в яких завжди чомусь жарко й повно відвідувачів

(Д, 19.07.2001); Влітку в СІЗО було дуже жарко, душно (Д, 15.09.2017);

133

У залізничному вагоні було холодно (Д, 23.01.2013); (б) атмосферний стан:

Сніжно. Я дуже люблю зиму (Д, 10.02.2007); При цьому на Волині дуже сніжно і

морозно (Д, 21.01.2014); За кілометрів два від Плотичі дуже сильний град падав і

дощ, а в нас було сухо, сонячно (Д, 13.05.2016); В ній завжди було холодно,

волого, брудно, безрадісно (Д, 28.12.2001); І так було холодно, сніжно, прекрасно

в цій Флоренції! (Д, 04.02.2011); (в) стан освітлення довкілля: Сьогодні не так

сонячно, як це було попереднього року (Д, 14.05.2017); І навіть тоді, коли за

вікном похмуро й сіро, а хочеться рипучого свіжого снігу і яскравого сонця

(Д, 01.01.2017); 19 січня ясно й холодно — на посушливе літо, похмуро й сніжно

— на рясний урожай (Д, 29.12.2000); Уявіть тогочасний палац: страшно,

похмуро, холодно (Д, 10.03.2017);

- безособовий предикат у значенні психофізичного стану особи + давальний

суб’єкта: Praedst – S(N3). Суб’єктне значення виражає словоформа давального

відмінка в деміпасивних конструкціях, що інформують про емоційний стан особи

або про певні модальні відношення. Суб’єкт у таких реченнях пасивний, він

підлягає впливу певних сил – як зовнішніх, так і внутрішніх: Хай він холодний,

нещадний і пекучий, проте лише він знає — коли їй холодно (Д, 30.09.2016);

Бачите, йому сумно і холодно (Д, 20.11.2017).

Дативно-суб’єктні конструкції, що функціонують у текстах друкованих мас-

медіа, вербалізують здебільшого психоемоційний стан особи й можуть виражати

ставлення суб’єкта до певної ситуації. Внутрішній психічний стан сорому

вербалізує атрибутивно-прислівниковий предикат соромно як почуття сильного

збентеження, зніяковіння суб’єкта, що реалізується в такому структурно-

семантичному варіанті S(N3) – Praedst – О(praep N4): «Мені соромно за нас», такі

були слова військового, який 27 липня здавав кров для постраждалих у трагедії

(ГУ, 31.07.2002); Мені соромно за країну, громадянином якої я є (ГУ, 20.06.2014);

почуття моральної відповідальності: Мені не соромно за своїх учнів

(ГУ, 27.08.2010). Давальний суб’єкта в таких реченнях є нефакультативним,

134

облігаторним компонентом: у разі його усунення речення набуває загально

безсуб’єктного характеру. Порівн.: Як вам не соромно одержувати скажені

гроші за неробство? та Соромно за країну! (ГУ, 22.06.2006).

Невеселий настрій, важкі почуття репрезентовано атрибутивно-

прислівниковим предикатом сумно: Що ви робите, коли вам сумно? – Сумно…

Мені часто буває сумно (Д, 12.01.2007). Стан хвилювання, тривоги, неспокою,

викликаний чеканням чого-небудь неприємного, небажаного експлікує

предикатив страшно: І всім смертельно страшно... Важче і найстрашніше

стареньким, у яких давно закінчилися гроші і ліки (Д, 14.09.2014). Піднесений

внутрішній стан суб’єкта, зумовлений почуттям задоволення, втіхи, радості

передає предикатив приємно: Я люблю рок-н-рол, мені приємно мати з ним тісні

стосунки. І приємно, що від цього приємно ще комусь, крім мене (Д, 01.08.2016).

Обтяжливий, сповнений труднощів стан експлікує предикатив сутужно: Украй

сутужно нині більшості українських учених, працівників науково- дослідних та

проектно-конструкторських установ (Д, 06.12.2000). Предикатив цікаво передає

інтелектуальний стан, як наслідок зацікавлення, виявлення інтересу задля

задоволення пізнавальних потреб суб’єкта: Мені було надзвичайно цікаво!

(Д, 06.03.2013); І мені цікаво, про що його думки сьогодні (Д, 06.03.2013).

Спорадично функціонують дативно-суб’єктні конструкції на позначення

внутрішнього фізичного стану особи: Холодно? А хлопцям на передовій?

(Д, 12.11.2014). Реформаторам ніколи не було легко (Д, 27.04.2015); Сонце

тремтить – Землі холодно (Д, 16.01.2007).

- безособовий оцінний предикатив з імпліцитним суб’єктом (Praedst –

Simpl), що формує експресивно-емоційну характеристику ситуації. Семантика

таких речень ґрунтується на взаємодії лексичної та граматичної семантики

предикативного компонента й облігаторного поширювача зі значенням суб’єкта і

передає безпосередні сприйняття зовнішнього спостерігача ситуації: Сумно, але

не соромно (ГУ, 29.05.2015); За гру і результат не соромно (ГУ, 04.10.2012);

135

За радянських часів стало сутужно по всій країні — і в дійсності, і в мистецтві

(Д, 22.01.2016); Страшно! Весело! Смішно! (Д, 29.09.2010); Повний казанок

голоду. Смішно. Жахливо. Сумно (Д, 24.03.2000); Лякають, а не страшно

(Д, 26.01.2011); Приходьте, буде цікаво (Д, 09.11.2016); Так солодко, що цукру

вже не треба (Д, 12.02.2014); Дуже сумно, що він помер (Д, 06.10.2011); Скільки

б салютів не лунало, а все одно – тоскно, одноманітно, нецікаво (ЛУ, 2012, №3).

Носій стану як атрибутивної характеристики ситуації в такій

функціонально-семантичній моделі безособового речення може передаватися

суб’єктною синтаксемою у формі місцевого відмінка Praedst – S(N6) : У «Лесинiй

вiтальнi» скромно і сумно (Д, 27.02.2013). Семантика суб’єкта формується

специфічною взаємодією лексичного значення й граматичної форми: в одній

синтаксемі поєднано суб’єктне й локативне значення. Ознака локальності може

приписуватися сукупності суб’єктів, об’єднаних однією метою, що зібралися в

одному місці, внаслідок метонімічного переносу назви приміщення на групу осіб:

Тут же в магазинчику знахідок і не жарко і не виснажливо (Д, 30.05.2014).

Орудний суб’єкта в межах аналізованої функціонально-семантичної моделі –

Praedst – S(N5) – сприяє тому, що предикатив передає не статуальну ознаку, а

ставлення суб’єкта до ситуації, виражає оцінку стану, центром якого є тематив:

З ними не страшно (Д, 05.09.2014); Проекти дали можливість придбати нові

експонати, адже сьогодні з цим доволі сутужно (Д, 17.05.2013).

- безособовий предикат із семантикою неозначеної кількості. Кількісні

відношення репрезентовано такими структурно-семантичними варіантами, як

Praedst: Смачненько! Проте мало (Д, 26.05.2000); …чи багато людей у нашій

багатостраждальній Україні читає поезію? Мізерно мало (Д, 01.02.2007); Усе,

що можу сказати, – мало!.. (Д, 25.11.2011); Не більше й не менше

(Д, 16.06.2017); Може, навіть і не слід продовжувати, достатньо так

(Д, 17.04.2005); S (N3) – Praedst: …в групі десять учнів, з них мали п'ятірки тільки

двоє, мені мало – чому не п’ятеро? (Д, 13.10.2006); S (N3) – Praedst – Оgen : РФ

136

збереже 40 мільярдів кубометрів транзиту через Україну. І цього, мовляв, вам

достатньо (Д, 26.02.2018); S (N3) – Praedst – Оgen : Поки що міжнародного тиску

на Росію вочевидь не достатньо (Д, 07.09.2017); Praedst – О(praep N5):

… в головлікаря з вільним часом сутужно (Д, 05.06.2007); З вакцинами для дітей

цього року в Чернівецькій області сутужно (Д, 16.07.2015);

- безособовий предикат із семантикою результативності, що може

реалізуватися як у поєднанні із локативом, що вказує на об’єкт інформації Praedst –

Оloc: На «Гуморині» було страшенно весело (Д, 03.04.2008), так і без нього: Коли

побачив там усю реальну картину, то мені стало страшно (Д, 13.04.2016);

Стояв я серед бур’янів, і соромно мені було... (ГУ, 28.07.2004). Результативність

у таких реченнях потенційна, вона безпосередньо не вербалізована, але

підказується контекстом: Усе це було б смiшно, якби не було так сумно

(Д, 11.10.2002); Сумно, але сьогодні школи акварелі в Україні немає

(Д, 19.10.2012); Абсолютно правильно (Д, 14.06.2017); А на практиці, швидше

за все, недосяжно (Д, 16.06.2017).

2) Речення з предикативними невідмінювано-іменними словами.

Функціонально-семантична категорія безособовості властива субстантивним

формам, омонімічним із іменниками називного відмінка однини, які втратили

предметне значення, зв’язок з парадигмою відмінювання й набули предикативних

властивостей позначати стан або оцінку, що наближає їх до ад’єктивних форм

безособовості.

У газетному дискурсі функціонують безособові речення зі субстантивними

предикатами емоційного стану, що формують структурно-семантичну модель N3 –

Praedst – N4 / praep N4. Денотативне значення предикатів жаль, шкода виражається

семою ‘співчуття до кого-, чого-небудь’[197, Т. 2, с. 507, Т. 11, с. 478] і зумовлює

значення емфатично-емоційного стану суб’єкта: Коли ллється відвертий

словесний бруд, то мені щиро жаль тих, хто цим займається (Д, 07.03.2012);

Мені шкода тебе, Росіє! (Д, 15.10.2009). У разі поєднання предикативного слова

137

шкода із інфінітивом актуалізується семантика ‘небажання втрачати, віддавати

що-небудь, позбуватися чогось’ [197, Т. 2, с. 507]: Дніпропетровським

депутатам шкода розлучатися з грішми (Д, 10.06.2009). Емоційний стан

‘зніяковіння, збентеження через недостойні вчинки’[197, Т. 9, с. 464] передає

безособово субстантивний предикат сором: Сором за ледь приховане і неприховане

насильство над убогим і малим. Сором за співжиття з людьми, яким

належалася б покута за злочин. Сором за нехлюйство, грубість і неповагу

до людини (Д, 09.06.2007); Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і

спимо під ними спокійно (Д, 17.02.2007).

Структурно-семантичні варіанти наведеної моделі ілюструють системно

закріплену сполучуваність безособово субстантивних предикатів з давальним

відмінком суб’єкта й знахідним об’єкта: За словами спортсменки, їй стало шкода

всіх загиблих співвітчизників на Донбасі (Д, 16.04.2015); Мені найбільше жаль

дитячого і навчального мовлення, у нас були «аси» в цій галузі (Д, 15.11.2002);

Мені жаль молодь, яка є нашим майбутнім, але зараз повинна віддавати своє

життя за Батьківщину (Д, 09.05.2015); Шкода, звичайно, господарів готелів на

лижних курортах, продавців високотехнологічної продукції «SALOMON» і

шипованих автопокришок (Д, 02.02.2007). На специфіці мовленнєвої реалізації

сполучуваності таких предикатів акцентував І. Вихованець [46, с. 100]: наявність

знахідного відмінка (або його функціонального еквівалента) об’єкта стану є

обов’язковим, а поєднання з давальним відмінком стану є необов’язковим – такі

речення є семантично згорнутими, неповними. Попри формальну перехідність

предиката, його семантика вказує на те, що стан зосереджений «передусім

у суб’єкті, його емоційній організації» [14, с. 107]. Структурно-семантичні схеми

аналізованих речень указують на те, що в газетному дискурсі наявні моделі, у яких

усунено обидва валентно зумовлені компоненти із функціями суб’єкта та об’єкта

стану: Шкода, але нам своє робить (Д, 24.06.2016); Україна – не Швейцарія, а

шкода... (Д, 29.04.2004); Шкода не тому, що цей образ створений сучасниками,

138

зовсім ні (Д, 16.12.2000); …вперше в житті шкода (Д, 16.12.2000); або відсутній

об’єкт стану: А мені що? Мені не жаль... (Д, 29.04.2004); І сором тим політикам,

котрі перед черговими виборами щоразу розігрують голоси електорату – вже

перевіреною мовною картою (Д, 12.11.2005).

Емоційний стан страждання, викликаний труднощами, несприятливими

важкими умовами й неприємностями, виражається предикатом біда у структурно-

семантичній моделі безособового речення Praedst – praep N3: Якщо вам

не до вподоби тексти, то біда не в них. Біда у читачеві. Поміняйте свій стан і –

читайте знову (Д, 21.03.2007); Біда в тому, що підприємство упродовж останніх

25 років повільно, але упевнено деградує, наближаючись до своєї смерті

(Д, 28.07.2015); Тобто біда навіть не тільки в тому, що український військовий

таким чином порушує права українця, а й у тому, що сам він сідає на гачок

у російських спецслужб, навіть спочатку не помічаючи цього (Д, 08.08.2015).

Структурно-семантичну модель безособового речення Praedst спорадично

реалізують речення з предикативним словом гріх: Не гріх заспівати

(ГУ, 30.03.2013); диво: Диво, але вдалося уникнути кривавого місива

(ГУ, 27.02.2016); Диво, що я не загинула в шестиметровій ямі (ГУ, 03.09.2011).

3) Безособові речення, головний член яких представлений предикативним

словом, що виражає модально-оцінну кваліфікацію певних процесів і подій, та

інфінітивом: Praed+Inf. Модальні дієслова в таких реченнях є носіями

неактивного ставлення суб’єкта до дії, вираженої інфінітивом. Семантика такої

моделі безособового речення передає ставлення деагентивного імпліцитного

суб’єкта, вираженого словоформою давального відмінка, до динамічних процесів,

у яких він бере участь або які в змозі здійснити, однак у момент мовлення вони не

відбуваються, але можуть реалізуватися. Обов’язковим компонентом позамовної

ситуації є людина, її сприйняття процесу, спрямованого на об’єкт. Семантика

предикативного слова в безособовому реченні може передавати модальну оцінку

процесу. У реченнях такої семантичної моделі безособово-предикативні слова

139

треба, потрібно, варто, слід, необхідно виражають необхідність виконання дії,

наказ, пораду, зобов’язання тощо, підкреслюють загострене почуття обов’язку

автора повідомлення. В умовах медіакомунікації адресант засобами безособових

речень такої семантичної моделі висловлює:

- необхідність процесу, що відбиває об’єктивний закономірний зв’язок

між фактами соціального життя й розкриває їхні суттєві риси: Треба рішуче

побороти корупціонерів, застосувавши найбільш жорстокі закони (ЛУ, 2017,

№30); Крім того, потрібно розвивати сферу нових озброєнь за стандартами

НАТО (Д, 07.09.2017);

- моральний обов’язок, виконання якого відповідає вимогам суспільства:

Нам треба виховувати вольовий індивідуалізм і відходити від совкових практик

колективізму (ЛУ, 2017, №30); У річницю Майдану треба нагадувати, що все

починається із нас самих (ГУ, 08.11.2017); Треба насамперед починати

з формування особистості (Д, 16.06.2017);

- заклик, у якому міститься провідна вимога часу: Треба ламати ці

уявлення і боротися за свої права (Д, 14.06.2017); Необхідно змінювати

ментальність (УК, 15.06.2017); Необхідно розробляти план міжнародної

допомоги Україні (Д, 07.09.2017); Не треба боятися ризиків реформування

системи охорони здоров’я в Україні, слід попереджати їх (Д, 14.06.2017);

- опис дії згідно із планом: Треба здійснювати перевірки усіх підприємств.

Ми прописали у концепції положення, що скасувати перевірки можна лише, коли є

моніторинг за роботою підприємства і немає шкідливого впливу на довкілля

від його діяльності (Д, 14.06.2017); із інструкцією: За роботу під час практики

учневі потрібно платити зарплату, тобто офіційно його працевлаштовувати

на мінімальну ставку — 3200 гривень. (УК, 07.06.2017): Треба прописувати

інструкції для інспекторів, долати корупцію, підвищувати зарплату

(Д, 14.06.2017); Необхідно насамперед створити ракету-носій, пілотований

140

корабель для 4 космонавтів, транспортні засоби для пересування на Місяці тощо

(УК, 15.06.2017);

- пропозицію: Тому треба видаляти з орбіт уже відпрацьовані супутники

(УК, 15.06.2017); З Великобританією необхідно говорити про прямий безпековий

військовий союз, особливо після «брекзіту» (Д, 14.09. 2017);

- рекомендацію: Завжди під час таких зустрічей потрібно обговорювати

головні міжнародні проблеми та міжнародні кризи (Д, 14.06.2017); В епоху

інформаційного буму потрібно ретельно підходити до перевірки інформації

(Д, 16.06.2017); Крім того, потрібно розвивати сферу нових озброєнь

за стандартами НАТО (Д, 07.09. 2017); Слід також дбати про спільно-політичну

живучість в умовах дії гібридних загроз (Д, 14.06.2017); наполегливу

рекомендацію: Навчальні програми треба адаптувати до викликів часу

(ЛУ, 2017, №30); Варто придивитися й до московського видання трактату

Костянтина Багрянородного (ЛУ, 2017, №30). Водночас варто звернути увагу

на той факт, що роздмухування міфу про поліетнічність населення України

розпочалося ще з початку утвердження радянської влади (УК, 09.06.2017);

З архонтами, пактіотами, склавинами, слов’янами необхідно розбиратися

науково, а не політично (ЛУ, 2017, №30); Необхідно задати імпульс

(Д, 14.06.2017);

- упевненість, переконання у правильності суджень і дій: Не треба

боятися ризиків реформування системи охорони здоров’я...»... (ГУ, 13.10.2017);

- намір, бажання щось зробити: Насамперед самим треба вигравати...

(ГУ, 22.11.2017); З листопада 2018-го на майданчику слід розпочати будівельні

роботи (УК, 20.06.2017);

- наказ, спонукання до дії: У космосі треба прибирати (УК, 15.06.2017);

«Керівникам цих навчальних закладів потрібно змінювати підхід до організації

самого навчального процесу», — впевнена Тетяна Поскрякова (УК, 07.06.2017);

141

Нам це треба змінити (Д, 16.06.2017); Це слід нам усім пам’ятати (ЛУ, 2017,

№30); Але й свої негативні вчинки слід помічати (ЛУ, 2017, №30);

- категоричну заборону через заперечення дії: Не треба знищувати

екологічний контроль (Д, 14.06.2017); Але й не потрібно їх зараховувати

до національних меншин з погляду недавньої осілості та мізерної кількості

(УК, 09.06.2017); Ні в якому разі не варто протиставляти (Д, 16.06.2017);

- застереження: Не варто Місяць ділити на країни (УК, 15.06.2017);

- закономірне припущення, можливість та ймовірність певної дії: Звичайно,

треба говорити про новий, або додатковий формат до «нормандського»

(Д, 16.06.2017); Вам за це треба присвоїти звання героя (Д, 16.06.2017); Тож чи

не слід пильніше контролювати всі дії московської орди в Україні? (ЛУ, 2017,

№30);

- висновки, зроблені на підставі проаналізованої інформації: Треба

відзначити, що цьогорічна акція не досягла скандального напруження 2016 року

(ЛУ, 2017, №30); З минулого треба робити висновки... (ГУ, 21.11.2017); Західною

фінансовою допомогою ще треба вміти скористатися... (ГУ, 09.11.2017); Нам

треба навчитися бачити свої перемоги... (ГУ, 08.11.2017); Треба мати на увазі й

той факт, що провідні європейські держави офіційно відмовилися

від мультикультурності, а сповідують тепер політику адаптації меншин і

мігрантів до народу, на території якого вони проживають (УК, 09.06.2017);

В епоху інформаційного буму потрібно ретельно підходити до перевірки

інформації (Д, 16.06.2017); Адже потрібно чимось обслуговувати поточний борг

(Д, 16.06.2017); Тут варто зазначити, що політична заангажованість частини

науковців призвела до великої плутанини у поняттях: етнос, нація, народ,

національна меншина, що потребує окремого висвітлення (УК, 09.06.2017).

Смислову основу суб’єктивної модальності, вираженої предикативним

словом можна, становить уявлення автора медіатексту про можливість факту, дії,

процесу, що пов’язуються з думкою про відсутність перешкод; про можливість як

142

специфічну вірогідність дії з відтінком упевненості/невпевненості, припущення,

подиву тощо. Семантичні варіанти моделі такого речення зумовлені

контекстуальною семантикою інфінітива. Зокрема в безособових реченнях

адресант висловлює:

- можливість дії, що є допустимою і дозволеною: Перерахувати кошти

на лікування можна на благодійний рахунок Олександра Сергійовича Сафонова …

(Д, 16.06.2017); Про все це в альбомі можна знайти відповідну інформацію і

світлини (ЛУ, 2017, №30); «Тож можна записуватися», – пожартував пан

Кушнарьов (УК, 15.06.2017);

- можливість дії, яку можна здійснити або виконати: У четвер в сусідній

Росії можна було спостерігати черговий спектакль (Д, 16.06.2017); До речі, цю

книгу можна буде знайти на львівському форумі видавців (ЛУ, 2017, №30); Іноді

це можна спостерігати лише на рівні обміну «люб’язностями» на адресу один

одного (Д, 14.06.2017); рекомендацію: Тепер переглянути найкращі фотографії

можна просто на площі Ринок під час прогулянки з горнятком львівської кави

(Д, 07.09.2017); Зараз слонів, песиків та інших героїв художниці можна

побачити на її виставці у просторі Orthodox у Києві (Д, 21.06.2017);

Ознайомитися з фотовиставкою «Дня» на головній площі Львова можна буде

ще протягом місяця (Д, 21.06.2017);

- заперечення можливості дії: Адже тягар боргу дуже важкий. І його

навіть не можна порівнювати з аналогічними показниками інших країн

(Д, 16.06.2017); За словами Алли Войціховської, не можна передавати функції

контролю держави на місцевий рівень (Д, 14.06.2017);

- застереження як повідомлення про щось небезпечне, небажане: А нові

можливості сучасних технологій можна використовувати не лише для добра, а

й для зла без твердої громадянської позиції (Д, 16.06.2017); як додаткове

зауваження, що роз’яснює або уточнює думку: Не можна не зважати

на підсумки вступної кампанії 2016-го (УК, 27.05.2017);

143

- упевненість, переконаність у правоті: Можна з певністю сказати, що

Михайло Наєнко… був та залишається одним із відомих творців новочасної

української літературознавчої науки та ініціатором нової концепції українського

літературного розвитку (ЛУ, 2012, №1); Можна без будь-якого перебільшення

стверджувати, що кожна книжка Григорія Гусейнова, споріднена з попередніми

документальною основою (всі вони мають ось оцю принципову установку

на документ), разюче відрізняється від них формально-стильовими

особливостями (ЛУ, 2012, №1); Те саме можна сказати також про стиль

Володимира Єрмоленка (Д, 16.06. 2017);

- вірогідність, що не викликає сумніву: Будівничих цього маяка можна

зустріти всюди – у трамваї, у крамниці, у супермаркеті, на дитячому

майданчику і на гомінкій велелюдній площі (ЛУ, 2017, №30); достовірність: Або

якими археологічними відкриттями можна підтвердити химерне? (ЛУ, 2017,

№30); Дефіцит бюджету можна скорочувати до будь-якого рівня

(Д, 16.06.2017);

- потенційну можливість, імовірність: На природному супутнику можна

видобувати корисні мінеральні ресурси і постачати звідти сонячну енергію

на Землю, а місячне паливо — на навколоземні орбіти (УК, 15.06.2017); Уже через

10 років можна побудувати відповідну структуру на Місяці, що дасть змогу

укладати контракти (УК, 15.06.2017);

- уникнення категоричності судження: Зухвалий антиконституційний крок

Порошенка можна тлумачити як акт відчаю і страху перед власним народом

(ЛУ, 2017, №30); «Прийшов, побачив, переміг!» Цим відомим афоризмом можна

описати участь наших земляків — Чернігівського театру імені Т. Шевченка —

у XIII Міжнародному фестивалі «Слов’янські театральні зустрічі» на базі

Гомельського обласного драматичного театру (Д, 14.06 2017);

- умовність дії: Ми прописали у концепції положення, що скасувати

перевірки можна лише, коли є моніторинг за роботою підприємства і немає

144

шкідливого впливу на довкілля від його діяльності (Д, 14.06 2017); Незалежно

від місця реєстрації тут можна швидко та комфортно замінити й отримати

посвідчення водія, зареєструвати та перереєструвати авто, отримати довідки

про несудимість та інші послуги сервісних центрів МВС (Д, 14.06 2017); Не

можна пояснити відмовою людей ходити на вибори …різкий сплеск

популярності нової політичної партії французького президента Еммануеля

Макрона «Вперед, Республіка!» (La Rйpublique en Marche!) (Д, 07.09.2017); Тоді

можна було б розвивати економіку і збирати більше податків (Д, 16.06. 2017);

- недовіру: Чи можна вважати філософію жанром літератури?

(Д, 16.06.2017);

- висновки як логічний підсумок, зроблений на основі спостережень,

міркувань або розгляду певних фактів: Можна ще раз підкреслити, що українці

довели свою толерантність і гостинність до представників різних народів

(УК, 09.06.2017); Тож можна проаналізувати, які спеціальності оберуть

абітурієнти (УК, 27.05.2017).

Безособово-предикативні слова в реченнях аналізованої семантичної моделі

в структурному аспекті є носіями граматичних властивостей предиката,

а в семантичному – виразниками інактивного ставлення імпліцитного

деагенсивного суб’єкта до дії, вираженої інфінітивом. Давальний суб’єкта у таких

реченнях може випускатися, проте значення особи не нейтралізується остаточно, і

конкретна особа встановлюється контекстуально або ситуативно.

6. Безособові конструкції з предикатом «немає / нема» належать

до заперечних буттєвих структур. Загальна семантична модель таких речень –

незалежний стан, зумовлений відсутністю чого- або кого-небудь – оформлена

формально-структурною схемою немає+N2. Варіанти цієї моделі визначаються

семантикою актанта, існування або наявність якого заперечується лексемою

немає:

145

- заперечні буттєві конструкції, що експлікують відсутність суб’єкта: Я все

переконуюся – немає „маленьких”, пересічних українців... Немає „простих

людей”(Д, 28.08.2007); Однак у рідному місті практично немає відвідувачів

виставки. (Д, 28.03.2001); Немає святих на землі (Д, 21.08.2017); Тут немає

лікаря, психолога, педагога (Д, 17.02.2004); Давно немає в живих бабусі

Єлизавети, немає моїх батьків і їхніх батьків. Немає однополчан мого батька,

багатьох з яких я знав. Власне, вже немає нікого, хто справді пройшов ту війну ...

(Д, 27.06.2013);

- заперечні буттєві конструкції, що експлікують відсутність об’єкта: Снігу

цього року також в Україні майже немає (ЛУ, 2012, №2); Добре, що в моїй

троєщинській висотці немає димарів (ЛУ, 2012, №2); Доки світ дивиться на

Марс, в українській державній космічній програмі … немає й Місяця

(УК, 15.06.2017); Державного замовлення на підготовку фахівців тепер немає…

(УК, 07.06.2017); Але в Україні такого немає (Д, 21.06.2017); Поки що роз’яснень

щодо цих питань немає (Д, 16.06.2017); Натомість українського перекладу досі

немає (ЛУ, 2017, №30);

- заперечні буттєві конструкції, що експлікують відсутність стану: Гадаю,

немає потреби перераховувати всіх нечисленних представників мігрантів

у першому або другому поколінні (УК, 09.06.2017);

- заперечні буттєві конструкції, з модальною семантикою неможливості,

відсутності дії, її причин: І нікому до цього нема діла! (ЛУ, 2017, №30); Однак

на це особливо часу немає (Д, 07.09.2017); Реальних мотивів окупації Криму та

Донбасу немає (ЛУ, 2017, №30). Речення з предикатом, вираженим лексемою

немає, такого функціонально-семантичного варіанта не просто констатують

відсутність певного явища, а характеризують стан, зумовлений такою відсутністю;

- заперечні буттєві конструкції, що експлікують характеристику суб’єкта:

Уже не перший десяток років у більшості частини випускників профтеху немає

плану подальшого працевлаштування (УК, 07.06.2017); об’єкта: Але в цьому

146

немає об’єктивної правди (Д, 16.06.2017); Тут немає штучності (Д, 21.06.2017);

Немає конкретної мети (ЛУ, 2012, №1); стану: Боятися нема чого (ЛУ, 2012,

№2); Душа моя в цвітінні, і немає. Нема цвітіння – більшого нема!

(Д, 28.05.2004); Відчуття дискомфорту, якого очікував на початку, немає

(Д, 17.02.2011).

Граматично безсуб’єктні односкладні синтаксичні структури, які

функціонують у тестах друкованих мас-медіа, утворюють функціонально-

семантичне поле безособовості моноцентричного типу. Його будову визначено

з урахуванням як формально-граматичних, так і семантичних властивостей

синтаксичних одиниць: наявності / відсутності логічного суб’єкта в семантичній

структурі речення та способу вираження суб’єктного компонента.

Ядро функціонально-семантичного поля безособовості становлять такі

безсуб’єктні односкладні безособові речення:

1) екзистенційні семантичні моделі, у яких функцію предиката виконують

власне безособові дієслова, семантика яких указує на відсутність/неможливість як

граматичного, так і семантичного суб’єкта. Семантичні сфери таких речень – це

стихійні природні явища, психофізичні процеси в організмі людини;

2) модель безособових односкладних конструкцій з головним членом –

зворотним дієсловом, що передає не залежний від волі суб’єкта стан: зовнішні

обставини буття, ментальні процеси;

3) безособові речення, головний член яких виражений особовими дієсловами

минулого і майбутнього часу не було, не буде в безособовому значенні, що

виражають семантику відсутності предмета, події, явища, психо-емоційних станів;

4) речення з предикативними формами на -но, -то, що фокусують увагу

на результативності дії без формально-граматичної й структурно-семантичної

вказівки на її виконавця;

5) безособові речення з безсуб’єктними авалентними атрибутивно-

прислівниковими предикатами. Носієм предикатної ознаки в таких конструкціях є

147

саме явище, суб’єкт відсутній. Семантичні сфери: стан довкілля

за температурними показниками; атмосферний стан; стан освітлення довкілля;

6) екзистенційно-заперечні моделі з предикатом немає на позначення

незалежного стану, зумовленого відсутністю чого- або кого-небудь: заперечні

буттєві конструкції, що експлікують відсутність об’єкта, відсутність стану,

заперечні буттєві конструкції, з модальною семантикою неможливості, відсутності

дії, її причин.

Приядерну зону функціонально-семантичного поля безособовості

формують:

1) моделі із власне безособовими дієсловами із факультативним суб’єктом-

реципієнтом, що експліцитно або імпліцитно репрезентується формою давального

суб’єкта. Такі речення виражають психоемоційні та фізіологічні стани; модальні

значення бажання/небажання, необхідності/можливості; містять вказівку на успіх,

удачу, на наявність/відсутність кількісних змін, явищ чи станів;

2) модель із предикатом – зворотним дієсловом, що передає потенційну

діяльність як стан, що залежить від готовності/неготовності суб’єкта, вираженого

давальним відмінком, до дії або можливості/неможливості її виконання;

3) моделі із предикатом – словом категорії стану: із безособовим оцінним

предикатом з імпліцитним суб’єктом; із безособовим предикатом із семантикою

неозначеної кількості; із безособовий предикатом із семантикою результативності;

4) суб’єктно-агентивні речення з факультативним орудним суб’єкта, у яких

предикат виражений особовим дієсловом у значенні безособового.

Ближню периферію функціонально-семантичного поля безособовості

утворюють такі односкладні речення:

1) непрямо-суб’єктні (деміпасивна модель): безособові речення з особовим

дієсловом у безособовому значенні, у яких суб’єктна синтаксема репрезентована

формою давального відмінка; дативно-суб’єктні конструкції з безособовим

148

предикатом у значенні психофізичного стану особи; речення з предикативними

невідмінювано-іменними словами;

2) суб’єктно-агентивні речення з орудним суб’єкта, що при функціонально-

безособовому дієслові позначає поширювача джерела (причини) дії або стану;

3) локативно-суб’єктні моделі, у яких носієм предикативної ознаки є

облігаторний локатив, що поєднує обставинне й суб’єктне значення.

Предикативна ситуація набуває ознаки просторової локалізованості внаслідок

посилення пасивності носія процесу;

4) модально-оцінні моделі з деагенсивним імпліцитним суб’єктом,

вираженим словоформою давального відмінка, та модальним словом, що передає

неактивне ставлення суб’єкта до дії, вираженої інфінітивом.

Дальню периферію фунціонально-семантичного поля безособовості

формують односкладні речення:

1) власне безособові речення, що містять повідомлення про фізичні процеси

в організмі людини як метафоричне відображення соціальних процесів:

збуджений стан і схвильованість соціуму, порушення нормального ритму роботи,

стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний очікуванням чого-небудь

неприємного, небажаного;

2) локативно-суб’єктні моделі з безособовим оцінним предикативом та

облігаторним локативом у формі місцевого відмінка, у якому внаслідок

семантико-синтаксичної метонімізації актуалізується суб’єктна семантика і

послаблюється обставинна місця.

2.3. Інфінітивні односкладні речення в комунікативній площині

медіатексту

149

2 .3 .1 . Персональний дейксис інфінітивних речень:

комунікативно -прагматичний аспект . Функціонально-семантичні

властивості незалежного інфінітива, зокрема його потенційна здатність не залежно

від лексичної семантики позначати дію/стан у взаємозв’язку із суб’єктом – носієм

предикативної ознаки, в односкладному інфінітивному реченні виявляються в

актуалізації відношень між дією і її суб’єктом. Залежно від ступеня участі в

описуваній ситуації суб’єкт сприймається як означений (окреслений контекстом),

неозначений та узагальнений, що у свою чергу визначає відношення

комунікативних категорій адресант – адресат у тестовій площині друкованих

медіа. Зважаючи на те, що «жодна дія не може відбуватися без діяча» (Г. Золотова

[98, с. 17]), а в інфінітивному реченні наявний, «як норма, член, що позначає

діяча» (О. Пєшковський [168, с. 381]), виражений іменем у давальному відмінку,

семантичний суб’єкт у структурній схемі інфінітивного речення представлений

препозитивним Nd: Nd + inf. Давальний суб’єкта є носієм – потенційним чи

реальним – дії або стану: Але не їм звинувачувати когось в жорстокості...

(Д, 28.03.2008). Експліцитне вираження носія предикативної ознаки формою

давального відмінка в позиції першого актанта вказує на високий ступінь участі

суб’єкта в описуваних подіях і співвідносить дію з означеною особою / множиною

осіб. У наведеному прикладі суб’єкт предикативної ознаки позначений особовим

займенником, що контекстуально конкретизується підметом у наступному

реченні. Речення з давальним і називним суб’єкта протиставляються, на думку

Г. Золотової, не за ознакою особовості/безособовості, а за ознакою

залежності/незалежності дії від волі суб’єкта: «при суб’єкті в називному відмінку

ознака незалежності від волі немаркована, при суб’єкті в давальному – маркована»

[98, с. 17]. Форма давального відмінка підкреслює неактивний характер суб’єкта,

незалежність предикативної ознаки від волі суб’єкта: «Начхати нам на

огіркового короля!» (Д, 27.06.2012). На поверхневому рівні, у синтаксичній

структурі речення, семантичний суб’єкт може бути як названим: Коли нам

150

святкувати? (ГУ, 06.01.2017), так і неназваним – у такому випадку він є

імпліцитним, але легко встановлюваним із контексту: Виконати – за три роки…

Львівські залізничники розробили стратегію розвитку (Д, 14.09.2016) або

із ситуації мовлення: Час виплачувати кредит по довірі (ГУ 19.03.2009) –

народним обранцям. Незаміщена позиція суб’єкта в такому випадку зберігається

як «позиція зумовленої синтаксеми», що разом із інфінітивом організує

предикативний мінімум інфінітивного речення [95, с. 156]. Імпліцитний

семантичний суб’єкт, референтний статус якого визначається або із широкого

контексту, або з попереднього / наступного речення засвідчує середній ступінь

участі суб’єкта в описуваних подіях.

Називання носія предикативної ознаки є комунікативно надлишковим, якщо

уявлення про суб’єкт дії імпліцитно міститься в лексичній семантиці інфінітива:

«Ухвалити законопроект 6202 та надати статус учасника бойових дій

медикам-волонтерам та добровольцям, які не увійшли до підрозділів ЗСУ», –

вимагає від парламенту лідер Руху “Справедливість” Валентин Наливайченко

(Д, 29.06.2017); Малювати по-японськи (мистецтво сумі-е) (Д, 30.05.2017).

Інфінітивним реченням властиве некатегорійне значення персональності:

співвіднесеність ситуації з конкретною особою встановлюється залежно від

контексту й зовнішніх умов мовлення. Репрезентант предикативної ознаки –

давальний суб’єкта, і в незаміщеній позиції зокрема, в інфінітивних конструкціях

може виконувати різні функції: 1) функцію адресата, на якого спрямований

модальний зміст висловлювання: Самим створити проблему і самим

заходитися її вирішувати (Д, 29.03.2013); Що втрачати, окрім ланцюгів?

(Д, 29.05.2015); Утриматись на рівні минулого року (Д, 29.05.2015); 2) функцію

адресанта – суб’єкта тієї дії, яку належить здійснити: Може, і собі прикупити?

(Д, 29.05. 2015); Головне – правильна послідовність дій. Поснідати, подивитися

Інтернет (підтверджують), одягти на себе купу пропахлого димом і потом

одягу, взяти каску з власноручним написом «преса», не забути респіратор,

151

окуляри для читання й окуляри для захисту очей, дати котам їсти. Нічого не

забув? ( Д, 31.01.14).

На основі співвіднесення учасників позначуваної інфінітивними реченнями

ситуації з учасниками мовленнєвого акту, з урахуванням відношень між дією,

позначуваної інфінітивом, та її суб’єктом, інфінітивні речення схарактеризовано

за типами персонального дейксиса. О. Бондарко, зважаючи на те, що «вираження

зв’язку з особою можливе й у висловлюваннях, що не містять дієслівних та

займенникових форм особи» [28, с. 7], виокремлює два типи персонального

дейксису: конкретний і неконкретний. Конкретний персональний дейксис містить

вказівку на означену особу (власне особовий, означено-особовий дейксис) або

предмет (предметний дейксис). Неконкретний персональний дейксис втілюється

у двох різновидах: неозначено-особовому та узагальнено-особовому. На здатність

інфінітивних речень реалізувати обидва типи персонального дейксису вказував

свого часу О. Шахматов: «Такі речення містять в головному члені інфінітив, що

викликає уявлення про ознаку, поєднувану з особою означеною і неозначеною»

[215, с. 81]. О. Пєшковський підкреслював, що узагальнено-особове значення

можна виявити в реченні залежно від контексту, від ситуації, у якій воно

вживається [168]. Отже, персональний дейксис має комунікативно-ситуативну

зумовленість.

З метою уникнення омонімічних дефініцій на позначення типів

односкладних особових речень і різновидів персонального дейксису інфінітивного

речення використано такі найменування його різновидів, як означений

персональний дейксис, неозначений персональний дейксис та узагальнений

персональний дейксис.

Означений персональний дейксис в інфінітивних реченнях зумовлений

семантико-граматичною структурою речення. Давальний суб’єкта співвідносить

предикативну ознаку висловлювання з конкретною особою. Зокрема віднесеність

до першої особи передається особовими займенниками 1-ї особи: А наді мною,

152

щоб тільки зірки й твоє обличчя, мій любий. І ніколи не забути мені цього

в житті, ніколи (Д, 19.03.2018); Ні, не розминулись вони, Ліна Костенко й

Олександр Довженко. І нам би не пройти мимо (Д, 19.03.2018). Відповідно,

на другу особу вказують займенники 2-ї особи: Не ви мені життя давали, не ви

власники моєї долі й не вам її вирішувати (Д, 04.03.2016). Віднесеність до третьої

особи виражається особовими займенниками третьої особи або іменниками: Їм

абсолютно плювати на своїх журналістів (Д, 04.03.2016); Як дітям зі сходу

здобути українську освіту? (ГУ, 23.01.2016); Сьогодні друкарська машинка, як і

раніше, в пошані, але писати їй майже ні про що (Д, 26.04.2000).

Незаміщена позиція давального агенсивного в структурі інфінітивного

речення може відновлюватися із контексту, що властиво, наприклад, для неповних

речень – підрядних частин складнопідрядних речень з підрядними мети: Опозиція

пропонує щотижня проводити сесії Ради, щоб встигнути ухвалити єврозакони

(Д, 21.10.2013); Щоб врятувати Всесвіт від сміттєвого колапсу, діти

випробують себе та здобудуть нові знання на шляху до звання Супергероя

(Д, 30.05.2017); Що б сталося, якби партнери Греції зупиняли дискусію і вимагали

тиждень часу, щоб дозволити її громадянам ухвалити рішення за них щоразу,

коли вони стикаються з рішенням, для якого їм бракує сміливості (Д, 09.07.2015);

Щоб пояснити свою думку, Людмила Кісельова звертається до уявлення

про тріадичну природу художнього стилю (Д, 16.06.2017); рідше – з підрядними

умови: Якщо говорити про історію скандинавських країн, то ми незрідка є

частиною одного королівства, яке охоплювало Швецію, Фінляндію і Данію

(Д, 16.06.2017); Якщо пригадувати наше з Вахтанґом Кебуладзе університетське

навчання в останні роки СРСР, то, по-перше, я маю сказати, що тоді вже ніхто

не заважав нам думати вільно (Д, 16.06.2017). Контекстуально актуалізований,

«анафоричний» (О. Бондарко [28, с. 8]), персональний дейксис інфінітивного

речення містить вказівку на учасників комунікативної ситуації, названих

у попередніх або наступних реченнях, які співвідносяться з третіми особами

153

мовленнєвої ситуації: …один з іноземних журналістів підняв камеру

над головою, а хтось із охорони йому закричав: «Зверху не знімати – ноги

переламаю!» (Д, 31.01.2014) – імпліцитним семантичним суб’єктом

в інфінітивному реченні є іноземні журналісти. Ситуативно актуалізований

персональний дейксис містить вказівку на учасників описуваної ситуації,

безпосередньо співвіднесених із ситуацією мовлення: Продати майно без згоди

дружини (ГУ, 07.07.2011) – незаміщена позиція давального суб’єкта підказується

ситуацією – чоловікові; Розпочати навчання 2 вересня, але прийти першого

(ГУ, 02.08.2013) – учням, учителям. Отже, в інфінітивних реченнях реалізується

структурно-семантичний і синтактико-контекстуальний способи вираження

функціонально-семантичної категорії персональності.

Неозначений персональний дейксис найбільш закономірно властивий

інфінітивному реченню: інфінітив виражає дію, незалежну від конкретного діяча,

а відтак використання його як предикатної синтаксеми «створює умови

для усунення семантичного суб’єкта і, відповідно, для вираження неозначено-

особового значення» [56, с. 79]. В інфінітивних реченнях з неозначеним

персональним дейксисом міститься вказівка на неозначену кількість осіб, що

можуть заміщати позицію давального суб’єкта, референтний статус якого не

актуалізується контекстом і не підказується ситуацією мовлення. У такому

випадку реалізується низький ступінь участі суб’єкта в описуваних подіях.

При інфінітиві з’являється вакансія для першого актанта, позиція якого

залишається незаміщеною: Прогулятися вуличками Дубліна... (Д, 16.06.2017).

Неозначений персональний дейксис може містити вказівку на неозначений

елемент означеної множини осіб, що беруть участь в описуваній події: Якщо

запитати, що конкретно зроблено урядом у минулому та в цьому році, щоб

добудувати ОХМАТДИТ, уряд каже, що затвердив проектно-кошторисну

документацію (Д, 14.06.2017); Не злічити, наскільки багато студентів,

викладачів, львів’ян, гостей міста переглянули фотоекспозицію «Дня»

154

у «Львівській Політехніці» (Д, 20.06.2017); … якщо подивитися на ситуацію

з історичної перспективи, то спершу мистецтво прагнуло імітувати життя…

(Д, 16.06.2017). Учасники комунікації акцентують на значенні дії, а не на її

виконавцеві. Предикативну ознаку, виражену інфінітивом і автор повідомлення, і

адресант сприймають як таку, що властива не конкретній особі, а невизначеній

множині осіб і, відповідно, позицію першого актанта заміщають неозначеними

займенниками: (кому-небудь) прогулятися; (будь-кому) запитати; (комусь) не

злічити; (будь-кому) подивитися.

Інфінітивні речення можуть містити вказівку на очевидного, обов’язкового

учасника події, але внаслідок такої обов’язковості суб’єкт дії залишається

неконкретизованим (неозначеним), що сприяє економії мовних ресурсів –

зрозумілий із ситуації мовлення діяч не згадується свідомо: Тож як платити за

комунальні послуги в такій ситуації, коли в одній кімнаті температура більш-

менш прийнятна, а в іншій зовсім зимно? (УК, 14.03.2012). За комунальні послуги

платять відповідальні квартиронаймачі, тому цей закономірний актант не потребує

особливого позначення в контексті.

Узагальнений персональний дейксис інфінітивного речення співвідносить

ситуацію, позбавлену конкретної референції, та її учасників з узагальненим

класом осіб, до якого належить автор повідомлення як носій власного досвіду або

як людина, що представляє або поділяє узагальнений досвід і думки певної

частини соціуму або спільноти загалом. Узагальнене значення інфінітивного

речення виявляється лише в семантичному плані, а не зумовлюється граматичною

структурою речення. Суб’єкт в інфінітивних реченнях з узагальненим

персональним дейксисом завжди неексплікований: Думати відчуттями,

відчувати розумом (Д, 22.06.2007); Читати, думати, вчитися (Д, 20.06.2017); Як

її (не) любити (Д, 21.06.2017); Більше знати про наші перемоги! (Д, 03.12.2015);

Говорити правду або не говорити нічого (ГУ, 06.10.2004). Оскільки дія/стан

представлена поза зв’язком із суб’єктом, то суб’єкт залишається на другому плані

155

й легко мислиться узагальнено в умовах часової нелокалізованості дії та за

відсутності суб’єктного додатка. Позицію першого актанта можна замістити

займенниками узагальненої семантики: всі, кожен, всякий, які відрізняються

ступенем узагальнено-особового значення та категоричності узагальнення.

Наприклад, відновлення реципієнтом незаміщеної позиції давального суб’єкта

займенником кожен, що представляє множину з виразно відокремленими

елементами, надає висловлюванню підкреслено-дистрибутивного значення й

акцентує на обов’язковості дії для кожного члена множини: [Кожному]вивчити

історію краю (ГУ, 19.03.2013). Інфінітивним конструкціям із займенником всі

властиве збірно-дистрибутивне значення, оскільки займенник всі «більш

колективний» [108, с. 165]. У таких висловлюваннях дія стосується більшості,

значної множини осіб, але не кожного без винятку: [Усім] говорити про добре і

позитивне (ГУ, 09.04.2010).

Семантика персональності інфінітивного речення може реалізуватися не

лише на рівні висловлювання, але й на рівні цілісного тексту. Мовлення від імені

конкретної означеної особи (адресанта) актуалізує персональний дейксис

узагальненого адресата-читача:

Жити в Росії

Переїхати до Москви в середині 1990-х у загальній лихоманці переміщення

людей і капіталів, що охопила колишню імперію.

Насолоджуватися плодами єльцинської керованої свободи, потім, дещо

поморщившись, путінської стабілізації. Посміюватися з комуністів і

американців.

Читати блискучі, іронічні, різноманітні столичні ЗМІ. Писати в них.

Пиячити на виставках патентованих постмодерністів, ходити

по прем’єрах, організованих із новокупецькими розмахом і несмаком.

Пробиватися крізь ажіотаж на гастролі напівзгаслих західних зірок. Підхопити

легку зверхність у судженнях.

156

Отримувати космічні за масштабами України гонорари. Купити

в багаторічний кредит «однушку» в межах Другого кільця.

Приїздити інколи на фестивалі або на канікули до Києва, розповідати,

який він класний і розслаблений і зелений і вільний і дім рідний та інші

банальності.

Там, де насправді тепер дім, сором’язливо уникати телевізора. Качати

головою від новин у Мережі. Обурюватися порядками, що настали, в кафе

на Чистих Прудах за пізнім капучино з колежанками. Героїчно дивитися «Дощ».

Інколи підписувати петиції та листи протесту. Бути раз чи два затриманим

на малолюдному пікеті. Втекти від ментів на Болотній. Скрушно зітхати «Що

ми можемо». Намагатися не пам’ятати про те, звідки беруться вже не дуже

космічні гонорари. Терпіти в друзях кількох відвертих шовіністів. Повертатися

до своєї резервації з іще блискучими, хоча й меншими числом ЗМІ, з балакучими й

безрезультатними угрупованнями в мистецтві, дачними посиденьками,

саркастичними коментарями з приводу, а частіше без нього.

Знати, що так і буде, і буде так.

Ощадливо споживати видану урядом порцію кисню.

Жити в Росії.

Дмитро Десятерик

(Д, 23.05.2018 р.)

Медіатекст – це своєрідний діалог журналіста з читачем-інтерпретатором

повідомлення. Позиція мовця щодо висловленої ним думки, змісту

повідомлюваного й адресата проявляється в комунікативній організації тексту,

зокрема в доборі мовних ресурсів, які безпосередньо впливають на прагматику

висловлювання. Комунікативні інтенції мовця, автора медіаповідомлення,

реалізуються в п’яти основних комунікативних типах (регістрах) мовлення:

репродуктивному, інформативному, генеритивному, волюнтивному, реактивному

157

(за Г. Золотовою [93, c. 33]), у кожному з яких реалізуються відповідні моделі

інфінітивних речень за способом вираження персональної семантики.

У репродуктивному типі мовлення адресант реалізує інтенцію відтворити те,

що він безпосередньо спостерігає, реально перебуваючи в хронотопі подій.

У зв’язку з тим, що інфінітив позначає дію як статичну ознаку, синтаксичні

структури з незалежним інфінітивом здатні формувати такий комунікативний тип

мовлення, що фіксує сенсорний тип сприймання дійсності. Отже, репродуктивно-

описовий регістр формується інфінітивними реченнями з означеним

персональним дейксисом, де функцію потенційного агенса виконує займенник

першої особи, у незміщені позиції зокрема: Спочатку [нам] вивчити – потім

допомогти (ГУ, 01.11.2006). Одиничність, одноактність, епізодичність дій

послідовно змінюють, витісняють одна одну в локативно-темпоральній площині

тексту: [Мені] Поснідати, подивитися Інтернет (підтверджують), одягти

на себе купу пропахлого димом і потом одягу, взяти каску з власноручним

написом «преса», не забути респіратор, окуляри для читання й окуляри

для захисту очей, дати котам їсти. Нічого не забув? (Д, 31.01.2014). Першу

особу суб’єкта-автора актуалізує лінгвістичний контекст питального речення,

зокрема форма чоловічого роду дієслова.

Комунікативний аналіз медіатекстів засвідчив, що в репродуктивному

регістрі інфінітивні речення є спорадичним явищем.

Повідомлення про факти, події, які перебувають поза сферою

безпосереднього спостереження автора медіаповідомлення, але є наслідком його

емпіричного досвіду, результатом логічних операцій, стають елементами

інформативно-описового типу мовлення, для якого властивий ментальний тип

сприймання дійсності: Організатори підібрали 10 причин, чому варто відвідати

Дитячий Форум. Діти … дізнаються, як побудувати ракету, створити робота,

змоделювати будь-яку деталь на 3D принтері та багато іншого. Змоделювати

супергероя, прибульця чи космічну зброю. Створити власний комікс. Підкорити

158

12-метрову скелю. Подарувати ведмедеві власноруч зроблену іграшку. Зробити

свій перший мультик. Доторкнутися до природи (Д, 30.05.2017); Куди податися

тяжкохворим? (ГУ, 26.10.2012); Як дітям зі сходу здобути українську освіту?

(ГУ, 23.01.2016); Не лише навчити, а й працевлаштувати… Таку нелегку ношу

добровільно взяв на себе Тернопільський національний економічний університет

(ГУ, 21.07.2007); Як працювати з Facebook? 12 порад редакторам новинних

видань (Д, 31.01.2013); Бути поряд чи стати частиною? Досвід Норвегії та

Польщі у відносинах iз ЄС (Д, 02.12.2005). У наведених реченнях

прослідковується конкретний персональний дейксис: особа потенційного суб’єкта

актуалізується або семантичним контекстом, або ситуативним.

В інформативно-описовому типі мовлення інфінітивні речення реалізують

семантику означеної персональності, набуваючи рефлексивного або оптативного

значення. Зміст таких речень пов’язаний із внутрішнім світом мовця, тому суб’єкт

(той, хто говорить) збігається із потенційним агенсом, вираженим давальним

суб’єкта, у незаміщеній позиції зокрема: Чому б не повчитися у старого

німецького майстра? (ГУ, 22.02.2013); Як тут не згадати знаменитий

савранський загін «Буревісник» (ГУ, 23.09.2003). Рефлексивні інфінітивні речення

відтворюють процес роздумів потенційного агенса щодо майбутніх подій,

альтернативних намірів, власних можливостей переважно у формі запитання:

Судити їх за щось? … Чого ж час марнувати? (Д, 29.05.2015); Що ж очікувати

цього року? Які висновки зроблено з попереднього? (Д, 29.05.2015); …що нам

робити з Кримом, Донбасом? … як поводитися на контрольованій частині сходу

і півдня? (Д, 18.12.2015). У наведених реченнях проявляється специфіка адресанта

медіатексту, що, з одного боку, постає як колективний автор і висловлює позицію

редакції видання щодо порушуваних у повідомленні питань, а з іншого – як особа,

яка репрезентує соціально значущу інформацію й формує думку широкого загалу.

У зв’язку з цим функціонально-семантичним засобом персоналізації комунікатора

в медіаповідомленні виступає давальний суб’єкта, який експлікується або

159

заміщається формою давального відмінка займенника 1-ї особи множини,

надаючи таким чином висловлюванню узагальненого значення в конкретному

персональному дейксисі інфінітивного речення.

Автор медіаповідомлення в оптативних інфінітивних реченнях висловлює

бажання, потребу у виконанні певної дії, часто таких, що суперечать його

можливостям або обставинам події: Говорити про добре і позитивне… Через свій

фах намагаюся бути спостережливішим, уважнішим до людей та спілкування

(ГУ, 09.04.2010); Служити людям! (Д, 17.11.2017); Працювати за кордоном, а

жити в Україні (Д, 26.10.2016); Нам би почати, а там воно піде (ГУ, 07.09.2016);

«Та мені, – говорив він, – зробити хоч би один епізод, коли труну Шевченкову

привозять до Києва» (Д, 16.06.2017); Розгадати б таємницю старовинних

майстрів (ГУ, 05.01.2007); І нам би не пройти мимо (Д, 19.03.2018). Умовна

частка би виражає усвідомлення мовцем нездійсненності свого прагнення,

втраченої можливості досягти мети або пом’якшує категоричність бажання.

У медіатексті оптативні інфінітивні речення з семантикою означеної

персональності часто функціонують як підрядні мети в складнопідрядних

реченнях. Вказівка на носія предикативної ознаки як бажаної дії міститься

в головній частині: Кілька днів тому він на двох позашляховиках, заповнених

подарунками, попрямував у зону АТО, щоб подарувати радість та тепло

захисникам України (Д, 19.12.2014); … особливістю акції є те, що її проводить

молодь, яка віддає свій час, щоб … дарувати іншим радість, щастя, усмішки та

просто творити добро (Д, 19.12.2014); Коли ми запитали волонтерів … , де на

території зараз є діти, щоби передати їм солодкий подарунок від головного

редактора «Дня»… (Д, 16.01.2015). Для того, щоб підкреслити негативний зміст

типового факту в медіаповідомленні, автор вдається до речень із семантикою

неозначеної персональності: Забрали доньку з будинку малюка, щоб... продати її

(ГУ, 09.01.2014); Усі надбавки познімали, щоб підвищити мінімалку

(Д, 20.06.2017).

160

У генеритивному регістрі автор медіаповідомлення узагальнює інформацію,

співвідносить її із універсальним знанням, підносить до рівня абстракції від часу й

місця подій. Семантичним суб’єктом цього комунікативного типу є узагальнений

образ носія предикативної ознаки. Інфінітивні речення в генеритивних

висловлюваннях набувають форми умовиводів (або їх частин): Щоб продати,

треба мати, що продавати (ГУ, 11.02.2004); Щоб розгадати план «наполеончика»

з білокам’яної палати, треба зрозуміти його мотивацію (ГУ, 14.05.2014); Щоб

працювати в школі, треба бути альтруїстом... (Д, 12.09.2003); афоризмів:

«Пробачити і просити про прощення» – це історичні слова з послання польських

єпископів 1965 року до німецьких католицьких єпископів (Д, 05.0.2009); Мудрий

Конфуцій колись висловив таку думку: «Краще одного разу запалити одну

маленьку свічку, ніж весь час проклинати темряву!» ( День, 10.06.2011);

сентенцій: Вивчити уроки історії, щоб не повторювати трагічних помилок (ГУ,

18.03.2017); Згадати минуле заради майбутнього (ГУ, 27.01.2015).

Незаміщена позиція давального суб’єкта зумовлює узагальнене референтне

значення генеритивних інфінітивних речень. Обсяг референцій імплікованого

суб’єкта потенційно безмежний, оскільки номінована ситуація має необмежену

кількість інтерпретацій. Мовець може проявляти себе як суб’єкт-аналітик, що

виводить із загальної сукупності конкретних ситуацій спільні риси, яким

притаманна позачасова сила: Прогресу не зупинити… Прогрес ми маємо

технічний, технологічний, генетичний (Д, 20.06.2017); Вітчизняна традиція:

говорити-забалакувати і посипати голову попелом (ГУ, 20.06.2006). Семантика

універсальності, гненеритивності дозволяє адресатові співвідносити себе і

з суб’єктом мовлення, і з узагальненим суб’єктом: Ось чому нам потрібно

об’єднуватися, щоб протидіяти цій загрозі (Д, 16.06.2017); Головне, щоб на цій

«голці» залишатися самим собою (Д, 16.06.2017). Отже, семантичний суб’єкт

дії/стану в генеритивному інфінітивному реченні розкриває своє значення

161

комплексно: автор висловлювання; читач / співрозмовник, що сприймається як

потенційний носій окресленої в реченні дії; узагальнений діяч.

Інтенція адресанта спонукати адресата до дії, дізнатися про щось

реалізується у волюнтивному типі мовлення. Зміст інфінітивних речень у такому

разі зорієнтований на потенційного виконавця дії й реалізується в питальних та

спонукальних реченнях. Власне волюнтивні речення спонукають адресата до дії.

Незаміщена позиція давального суб’єкта відновлюється підстановкою займенника

1-ї особи множини (нам), що надає персональному дейксису висловлювання

узагальненої семантики: Згадати всіх поіменно! (ГУ, 22.06.2007); Обговорити

на з’їзді (ГУ, 06.03.2009); Пам’ятати й говорити (ГУ, 26.11.2009); Про рабство

говорити вголос! (ГУ, 19.05.2017); Залагодити конфлікт (ГУ, 30.04.2003);

Налагодити діалог і розуміти спільну відповідальність (ГУ, 09.02.2010);

Налагодити співпрацю на рівні парламентів (ГУ, 01.07.2010); Менше споживати

й більше працювати (Д, 17.10.2012); Згадати, вшанувати, захистити...

(ГУ, 17.09.2016); Відволікти увагу на другорядне. Самим створити проблему і

самим заходитися її вирішувати. Привчати до негараздів поступово.

Відтермінувати виконання і подарувати надію. Звертатися до суспільства, як

до дітей. Породжувати емоції, але перешкоджати думкам. Тримати в неуцтві

й культивувати сірість. Захоплюватися посередністю. Підсилювати відчуття

власної провини. Знати про людей більше, ніж вони самі про себе знают

(Д, 29.03.2013); Передати військовим гуртожитки й довгобуди (ГУ, 16.03.2016);

Проект резолюції сенаторів: передати Києву оборонну летальну зброю

(ГУ, 30.03.2017); Припинити називати Збройні сили України «нашою» армією.

Ніколи більше не готувати матеріалів про подвиги та героїзм військових…

Звикнути до думки, що українські військові не захищають Україну… Показати

війну... війною. Довести журналістам та редакторам, що не можна

узагальнювати і звинувачувати всіх донеччан та луганчан у сепаратистських

настроях і колабораціонізмі (Д, 16.06.2017). Як свідчить зміст наведених речень,

162

власне волюнтивні речення синонімічні з реченнями імперативними, але

виражають крайню категоричність волевиявлення. На відміну від особових

імперативних речень, інфінітивні не поєднуються із лексико-синтаксичними

формулами ввічливості. Волюнтивний регістр інфінітивних речень переважає

в медіадискурсі.

Спонука до дії міститься в питальних інфінітивних реченнях, у яких мовець

некатегорично, делікатно висловлює пропозицію: Чому б не вислухати думку

іншої сторони? (ГУ, 08.12.2011); Чи давати слово «тій стороні»? (Д, 20.08.2017);

Для чого тоді приймати якийсь окремий закон? (Д, 21.06.2017).

У реактивно-оцінному типі мовлення реалізуються оцінні реакції мовця

на ситуацію повідомлення. Інфінітивні речення, що належать до цього

комунікативного регістру виконують контактну, апелятивну й оцінну функцію

у текстовій площині медіадискурсу й сприяють реалізації міжособистісного

спілкування комунікаторів. Специфічних синтаксичних засобів вираження оцінки

в інфінітивних реченнях, що функціонують у медіатексті, не виявлено. Оцінна

реакція мовця на описувану ситуацію виявляється в семантиці інфінітива й

підсилюється контекстом наступних або попередніх речень. Наприклад, у реченні

Залагодити конфлікт (ГУ, 30.04.2003) відчувається схвальна оцінка

повідомлюваного, що в семантичній структурі інфінітива передається семою

з позитивною конотацією «змінювати на краще, поліпшувати» [197, Т. 3, с. 179] і

нівелює негативну конотацію об’єктної синтаксеми конфлікт, що передається

семою «ускладнення в міжнародних відносинах, що може призвести до збройної

сутички» [197, Т. 4, с. 274]. У реченні Не Путіну визначати шлях і форму нашого

існування (Д, 16.06.2017) негативна оцінка формується негативною конотацією

ідеологеми Путін і посилюється заперечною часткою не.

Експресивно-реактивні інфінітивні речення в ЗМІ функціонують як

елементи заголовкового комплексу медіатекстів. На відміну від традиційної

комунікативної організації висловлювання, коли оцінка є реакцією

163

на повідомлюване, у медіатекстах наявна специфічна інверсія: спочатку подається

оцінка ситуації, а потім повідомлення про неї. Таким чином привертається увага

читачів, наприклад, іронічний зміст назви повідомлення «Аеропорт

законсервувати, плаци продати...» (ГУ, 14.05.2013) передає негативну оцінку

діям робочої групи, «яка протягом двох місяців розглядала результати

фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що

належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст

Тернопільської області…» (ГУ, 14.05.2013), подібну оцінну експресію висловлено

у таких реченнях-заголовках: Фармацевтам аби продати (ГУ, 09.02.2007);

Передати ґрунту добрива (ГУ, 19.05.2015); Скільки ще чекати дітям війни?

(ГУ, 10.02.2016); Куди податися тяжкохворим? (ГУ, 26.10.2012); Ковтати чи

думати? (Д, 13.04.2013). Позитивну реакцію на зміст виловлювання виявлено

у таких заголовках: Змінювати країну знизу (ГУ, 15.12.2015); Більше знати про

наші перемоги! (Д, 03.12.2015); Знати, пам’ятати, зберегти (Д, 20.10.2017).

Прагматика наведених речень показує, що, крім оцінної реакції, вони передають й

інші інтенції мовця, у чому виявляється варіативність комунікативних типів

мовлення, що зумовлює перехідні типи комунікативних регістрів

у медіаповідомленнях: реактивно-волюнтивний, реактивно-інформативний. Кожен

із них має чітко окреслені прагматичні відмінності, але водночас позначені

експресивною модальністю й виражають широкий спектр емоцій мовця,

викликаних мовленнєвою ситуацією.

2 .3 .2 . Модально -прагматичні р ізновиди інфінітивних речень.

Речення, предикативний центр яких представлений формою дієслова, не

ускладненою значеннями особи, числа й роду, є яскравим функціонально-

семантичним засобом експлікації модально-прагматичних значень можливості,

необхідності бажаності з додатковою семантикою емотивності та/або

волюнтативності.

164

З урахуванням лексико-семантичних особливостей інфінітива, його

контекстуального оточення, що визначає широку модально-смислову амплітуду

синтаксичних структур з незалежним інфінітивом, інфінітивні речення об’єднано

в групи за модально-прагматичним значенням. У запропонованій класифікації

інтегровано семантичний (І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська [196],

Н. Шведова [217]) та структурно-семантичний принципи (П. Дудик [70],

А. Загнітко [90]).

Речення, головний член яких виражений незалежним інфінітивом

без частки би, представлено такими модально-семантичними групами:

1. Інфінітивні речення зі значенням об’єктивної зумовленості виражають

значення об’єктивної модальності, що реалізується у таких семантичних

різновидах:

1) інфінітивні речення з модальним значенням невідворотності, неминучості

події, що зазвичай передається інфінітивом бути у ролі головного члена речення,

як от: Україні в Євросоюзі бути [авт.] – у текстах аналізованих видань не виявлені.

У реченні «Прогрес не зупинити», – відзначає він… (Д, 20.06.2017)

невідворотність стану передається заперечною часткою не, що заперечуючи

«переривання природного ходу, розвитку чого-небудь» [197, Т. 3, с. 730] посилює

зміни стану як «розвитку по висхідній лінії, удосконалення в цьому процесі» [197,

Т. 3, с. 730], експлікованого відповідно лексемами зупинити і прогрес. У реченнях:

Цю трагедію ніколи не забути... (ГУ, 03.11.2016); І ніколи не забути мені цього

в житті, ніколи (Д, 19.03.2018) – семантика неминучості посилюється внаслідок

заперечної семантики прислівника ніколи, що має значення «ні в який час, ні

за яких обставин» [197, Т. 5, с. 423]. Випадки вираження модального значення

об’єктивної невідворотності в медіадискурсі інфінітивними реченнями з іншими

дієсловами (не дієсловом бути) є спорадичними;

2) інфінітивні речення з модальним значенням необхідності, у змісті яких

виражено умови, які змушують до виконання дії або спричиняють певний стан, що

165

з потенційних перетворюються на актуальні: … об’єднуватися, щоб протидіяти

цій загрозі (Д, 16.06.2017). У межах цієї підгрупи виокремлено кілька семантичних

підтипів ситуацій, у яких необхідність виконати дію зумовлена; а) соціальним

статусом суб’єкта: Але це не вистачає, аби створити фракцію (Д, 20.06.2017);

б) його службовими обов’язками …створити тимчасову кримськотатарську

автономію на Херсонщині (Д, 20.06.2017); в) запланованими намірами суб’єкта:

Аби показувати цю колекцію, потрібно подбати про конкретні просторові рішення

(Д, 20.06.2017); г) духовними потребами суб’єкта: Змінювати країну знизу

(ГУ, 15.12.2015); ґ) Показати війну... війною (Д, 16.06.2017). Інтенція таких речень

виявляється в тому, щоб передати внутрішньо усвідомлену неексплікованим

суб’єктом потребу у безпосередньому виконанні дії;

3) інфінітивні речення з модальним значенням об’єктивної неможливості,

що виражається часткою не при інфінітиві з імпліцитним / експліцитним

давальним суб’єкта: За тиждень вальсу не навчити і сколіозу не виправити

(ГУ, 28.10.2009); Не пробачити, не забути (Д, 02.12.2005). Інфінітивних речень

зі значенням можливості в медіатекстах аналізованих видань не виявлено;

4) в інфінітивних реченнях значення відсутності потреби, неприпустимості

реалізується за допомогою заперечної частки не: У дитсадку не вчити, а

розвивати творчі здібності (ГУ, 02.06.2010); Удома про роботу не говорити

(ГУ, 06.11.2010); Не говорити високих слів, а допомогти конкретній людині

(ГУ, 28.10.2009); Не лише писати про новини, а й творити їх (Д, 24.06.201).

2. Інфінітивні речення зі значенням суб’єктивної зумовленості виражають

значення суб’єктивної модальності, що постає в таких модифікаціях

волевиявлення:

1) речення зі значенням волюнтивності, спрямованої на адресата,

з відкритою позицією суб’єктного детермінанта, що надає висловлюванню

директивного стилістичного забарвлення й додаткового модального значення

дебітивності: Проект резолюції сенаторів: передати Києву оборонну летальну

166

зброю (ГУ, 30.03.2017); Недобудови Конча-Заспи передати нужденним

(ГУ, 18.11.2016);

2) речення зі значенням суб’єктивно усвідомлюваної доцільності й

своєчасності дії, що вживаються як із суб’єктним детермінантом: … що нам

робити з Кримом, Донбасом (Д, 18.12.2015), так і без нього: Згадати всіх

поіменно! (ГУ, 22.06.2007); Працювати 24 години на добу (Д, 19.11.2015);

Вивчити уроки історії, щоб не повторювати трагічних помилок (ГУ, 18.03.2017);

Вчитися, щоб відповідати на різноманітні виклики (ГУ, 23.09.2015); Продати

батьківські паї, щоб відродити княжий монастир (ГУ, 08.12.2017); Пробачити і

просити про прощення (Д, 05.0.2009); Відмовилися від права на землю, щоб

передати бійцям АТО (ГУ, 06.12.2016); Передати військовим гуртожитки й

довгобуди (ГУ, 16.03.2016);

3) речення зі значенням суб’єктивної необхідності й бажаності із суб’єктним

детермінантом, що містить чітку вказівку на конкретну особу: Депутатам

вигідніше працювати у вихідні (ГУ, 19.12.2017). У медіатексті такий тип речень

представлений переважно питальними конструкціями: Як вижити хворим

старим? (ГУ, 24.10.2007); Куди податися тяжкохворим? (ГУ, 26.10.2012); Як

дітям зі сходу здобути українську освіту? (ГУ, 23.01.2016); Скільки ще чекати

дітям війни? (ГУ, 10.02.2016).

Формальним виразником значення бажаності виконання дії, що виражається

інфінітивом, є сполучник щоб у складнопідрядному реченні з підрядним мети:

Нічні засідання практикуються для того, щоб уникнути протестів під стінами

парламенту (ГУ, 19.12.2017); Так і в «Карбіді»: один із героїв рибалить на Тисі,

яка є українсько-угорським кордоном, і щоб зробити прикрість сусідам, закидає

спінінг подалі, на угорський бік течії, щоб ловити угорську рибу, свою ж

патріотично залишаючи живою (Д, 18.12.2015); Відмовилися від права на землю,

щоб передати бійцям АТО (ГУ, 06.12.2016); Кілька днів тому він на двох

позашляховиках, заповнених подарунками, попрямував у зону АТО, щоб

167

подарувати радість та тепло захисникам України (Д,19.12.2014). Наведені

речення експлікують умовно-бажальну модальність, якій притаманний відтінок

необхідності.

3. Інфінітивні речення зі значенням суб’єктивної оцінки. Інтенція таких

речень, що експлікується в оцінній реакції мовця на ситуацію, реалізується

в реактивно-оцінному регістрі мовлення, про що йдеться у п. 2.4.1.

Речення, головний член яких виражений незалежним інфінітивом з часткою

би, реалізують значення суб’єктивної зумовленості. Їх об’єднано в такі модально-

семантичні підгрупи:

1) речення зі значенням бажальності: а) інфінітивні речення зі значенням

здійсненного бажання: «Та мені, – говорив він, – зробити хоч би один епізод, коли

труну Шевченкову привозять до Києва» (Д, 16.06.2017); б) інфінітивні речення зі

значенням доцільності бажання: Розгадати б таємницю старовинних майстрів

(ГУ, 05.01.2007); Чим би зайняти дітей, поки вересневий дзвінок знову не покличе

їх у класи? (Д, 23.06.2005); в) інфінітивні речення зі значенням нездійсненного

бажання: Як би скинути мені так років зо 20 (Д, 19.07.2017). Частка би додає

наведеним реченням додаткового модального відтінку необхідності;

2) речення зі значенням волюнтивності, спрямованої на адресата: Чому б

вам разом із вашими дітьми не створити «дитячий» сад? (Д, 23.06.2005);

3) речення з оцінним значенням постійної або частої схильності суб’єкта

до певної дії-вчинку: Фармацевтам аби продати (ГУ, 09.02.2007).

Персональний дейксис медіаповідомлення формується інфінітивними

реченнями, яким притаманне некатегорійне значення персональності, що має

комунікативно-ситуативну зумовленість. Формально носієм предикативної ознаки

є давальний суб’єкта у функції адресата медіаповідомлення, на якого спрямовано

модальний зміст висловлювання, або адресанта – суб’єкта декларованої дії.

У медіатекстах переважають інфінітивні речення, що репрезентують узагальнений

персональний дейксис, реалізований у волюнтивному регістрі мовлення.

168

Комунікативний потенціал інфінітивних речень у медіатекстах експліковано

такими модально-семантичними групами: речення зі значенням об’єктивної

зумовленості; речення зі значенням суб’єктивної зумовленості; речення зі

значенням суб’єктивної оцінки.

169

Висновки до другого розділу

Функціонально-семантичним виразником позиції автора медіаповідомлення

є категорія предикативної особи, або персональності. Уживання односкладних

особових речень у медіатекстах сприяє персоніфікації / деперсоніфікації

відправника медіамовлення, розширенню персонального комунікативного

простору об’єктивовано-особового суб’єкта у функціонально-семантичних

категоріях означено-особовості, неозначено-особовості, узагальнено-особовості.

Означено-персональний дейксис, експліковний дієслівними формами 1-ї

особи, є засобом суб’єктивізації медіаповідомлення та вираження

персоніфікованого конкретного або колективного суб’єкта журналістської

діяльності. Означено-персональний дейксис, експлікований формами 2-ї особи

зі значенням безпосередньої адресатності, реалізується такими прагматичними

модифікаціями односкладного особового речення: 1) мовлення, звернене

до конкретного адресата; 2) мовлення, у якому суб’єктом є адресант; 3) оповідь

у формі 2-ї особи: «ТИ»-текст репрезентує невідповідність фактичного

витворювача й суб’єкта мовлення – висловлення належать 1-й особі, а форми 2-ї

особи стосуються уявного читача, який сприймає висловлене; 4) узагальнення

особистого досвіду.

Прагнення до об’єктивності, неупередженості медіаповідомлення зумовлює

деперсоналізацію мовлення, що виявляється в неозначеному дейксисі

комунікативного простору медіатексту. У неозначено-особових реченнях

імпліцитний суб’єктний компонент має низький комунікативний статус, що дає

змогу комунікатору-адресанту приховувати суб’єкт дії або стану у зв’язку з його

невизначеним або узагальненим статусом. Установити референтне значення

неназваного суб’єкта в неозначено-особових реченнях дозволяє семантика

локативів, які метонімічно позначають неозначено-групових суб’єктів.

Неозначено-особові речення, виокремлені в газетному дискурсі, об’єднано в групи

170

за співвіднесеністю дії із суб’єктами за кількісним складом і характеристикою

за означеністю/неозначеністю: а) неозначений суб’єкт – відкрита множина;

б) неозначений суб’єкт – закрита множина; в) неозначений суб’єкт одиничний;

г) означений суб’єкт, одиничний – виконавець; д) означений суб’єкт, одиничний,

е) Я-суб’єкт (суб’єкт максимальної референтності).

Означено-особові з узагальненим значенням речення виражають дію,

властиву всім так, як вона властива мовцю або його співрозмовнику в певних

умовах. Найбільший ступінь узагальнення здатна передавати форма 3-ї особи

множини дієслів у неозначено-особових реченнях, адже максимально

абстрагується від семантичної визначеності особи-діяча й співвідносить дію

з будь-якою особою, що дало підстави розглядати такі речення як неозначено-

особові узагальненого значення з деконкретизованим адресатом.

З урахуванням комунікативних інтенцій автора медіаповідомлень, змісту

прагматичного компонента, семантики предикатних синтаксем односкладні

особові речення, що функціонують у текстах друкованих медіа, об’єднано в групи

відповідно до типів комунікативних актів: 1. Речення – репрезентативи: розповідні

речення з предикатами особовими дієсловами дійсного способу – інформативні

повідомлення; констатації; описи; передбачення, плани, прогнози; зізнання;

характеристики, кваліфікації; звіти; відповіді на запитання; пояснення. 2. Речення-

комісиви (промісиви та менасиви). Логіко-ситуативний підхід, який поєднує

логічне моделювання комунікативної ситуації та семантичну інвентаризацію

дієслів, що означають мовленнєві дії, дозволив виявити такі прагматичні

різновиди комісивів у медіатекстах: 1) зобов’язання як проективна / цільова

раціональна поведінка людини; 2) кваліфікація проективної дії як обіцянка

зробити щось; 3) характеристика зобов’язання за часом дії його виконання

(короткотермінове / довготермінове); 4) характеристика умов виконання

зобов’язань і обіцянок; 5) зобов’язання, що є сумнівним щодо його виконання;

6) зобов’язання, пов’язане з погрозою для кого-небудь; 7) ситуативне уточнення

171

типових обставин: побутова, урочиста обіцянка, ритуальні, інституційні,

гарантійні обіцяння; 8) обіцянка-намір. Спостереження за функціонально-

семантичними властивостями речень-комісивів дозволило дійти висновку про те,

що їм властивий високий ступінь персоналізації суб’єкта мовлення. Предикатними

синтаксемами в переважній більшості (у 68% проаналізованих прикладів)

виступають перформативні дієслова. 3. Речення-директиви. Семантико-

прагматична інтерпретація директивних висловлювань у медіадискурсі дозволила

згрупувати їх за такими ознаками: 1) директиви з високим ступенем

обов’язковості приписуваної дії: наказ, вимога, заборона (заборона-превентив,

заборона-інгібітив); 2) директиви з високим ступенем вірогідності виконання дії:

дозвіл, інструкція; 3) директиви з високим ступенем мотивованості приписуваної

дії: просьба, повчання; 4) директиви, що містять спонуку до дії, яка є корисною

для адресата: порада; рекомендація; застереження; 5) інші директиви: пропозиція,

заклик. 4. Речення-декларативи. Комунікативно-прагматичні різновиди

декларативів визначено з урахуванням семантики перформативних дієслів, що

утворюють предикативний центр: декларативи-твердження; декларативи-

оцінювання; декларативи-ставлення; декларативи-легітимації; декларативи-умови.

5. Речення-експресиви з урахуванням форми вираження та психологічного стану,

який вони передають: 1) експресиви, що мають стандартизовану форму вираження

експресії: подяка, привітання, побажання; 2) експресиви без стандартизованої

форми вираження – емотиви, у яких, крім об’єктивної інформації, наявна реакція

мовця на повідомлення: задоволення, радість, подив, жаль, осуд, гнів, відраза.

6. Речення-квесетиви (інтеррогативи). За ступенем інформативності їх об’єднано в

такі групи: квесетивно-інтеррогативні; квесетивно-асертивні; переконувально-

питальні; імовірнісно-питальні.

Функціонально-комунікативний потенціал односкладних особових речень,

що визначається кореляцією їхніх семантико-синтаксичних і комунікативно-

прагматичних властивостей, які визначають ступінь персоніфікації автора та

172

персоналізації об’єктивовано-особового суб’єкта медіависловлювання,

схематично узагальнено в додатку А та статистично відтворено в рис. 2.1.

Рис. 2.1. Функціонально-комунікативний потенціал односкладних особових

речень в друкованих медіатекстах.

Статистичні дані вказують на те, що в медіадискурсі домінують односкладні

особові речення (74%), які актуалізують означено-персональний дейксис, є

засобом персоніфікації автора медіаповідомлення, мають високий ступінь

персоналізації семантичного об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання.

Означено-особові речення мають найбільший функціонально-комунікативний

потенціал, що дозволяє реалізувати усі типи комунікативних актів. Вони

конкретизують особу комунікатора в тексті, констатують присутність автора

(персоніфікованого й колективного), формують високий ступінь суб’єктивності

висловленої думки. Функціонально-комунікативний потенціал неозначено-

особових речень (19%), які деконкретизують комунікаторів, мають низький

ступінь персоналізації об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання,

констатують об’єктивність висловленої думки з боку деперсоніфікованого

колективного автора, реалізований у двох прагматичних типах висловлювань –

репрезентативах, квесетивах. Функціонально-комунікативний потенціал особових

речень з узагальненим значенням (7%), які мають середній ступінь персоналізації

об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання, констатують об’єктивність

висловленої думки з боку деперсоніфікованого колективного автора, реалізований

у двох прагматичних типах висловлювань – директивах, квесетивах.

0%

5%

10%

15%

20%

25%

Означено-особовий дейксис

Неозначено-особовий дейксис

Узагальнено-особовий дейксис

Репрезентативи

Квесетиви

Директиви

Комісиви

Декларативи

Експресиви

173

Аналіз взаємозв’язку семантичної, структурної й комунікативної організації

односкладних безособових речень засвідчив, що їхні функціонально-семантичні

властивості визначаються комунікативною інтенцією мовця акцентувати на дії або

стані-ознаці, що виникають та існують не залежно від витворювача дії та носія

стану-ознаки. Комунікативна прагматика односкладних безособових речень

представлена інваріантним значенням граматичної безсуб’єктності, що

проявляється у взаємодії семантичних і граматичних ознак і реалізується

у відповідних семантико-синтаксичних моделях. Функціонально-семантичну

парадигму односкладних безособових речень, що функціонують у тестах

друкованих мас-медіа, змодельовано як функціонально-семантичне поле

безособовості моноцентричного типу (див. додаток Б). Його будову визначено

з урахуванням як формально-граматичних, так і семантичних властивостей

синтаксичних одиниць: наявності / відсутності логічного суб’єкта в семантичній

структурі речення та способу вираження суб’єктного компонента.

Ядро функціонально-семантичного поля безособовості становлять моделі

безсуб’єктних односкладних речень, у яких предикативний центр виражений

власне безособовим дієсловом, зворотним дієсловом, особовими дієсловами не

було, не буде в безособовому значенні; предикативними формами на -но, -то;

предикатом немає; авалентними атрибутивно-прислівниковими предикатами.

Загальна семантика таких речень – не залежний від волі суб’єкта стан; стан

природи, психофізичні процеси, відсутність предмета, неможливості, відсутності

дії, її причин. Приядерну зону функціонально-семантичного поля безособовості

формують моделі, які актуалізують потенційну (факультативну) наявність /

можливість семантичного суб’єкта (реципієнта, агенса), експліцитно або

імпліцитно вираженого формою давального відмінка. Предикативний центр

представлено власне безособовим дієсловом, словом категорії стану, особовим

дієсловом у безособовому значенні. Загальна семантика – стан суб’єкта,

потенційна результативність дії, дія стихійної сили. Ближню периферію

174

утворюють речення, що актуалізують пасивність суб’єкта дії / носія стану-ознаки,

репрезентованого формами давального або орудного відмінка, а також

облігаторним локативом. Предикативний центр виражено особовим дієсловом

у безособовому значенні, безособовим дієсловом, предикативним невідмінювано-

іменним словом, модальним дієсловом + інфінітив. Дальню периферію утворюють

метафорично-метонімічні моделі з деагенсивним суб’єктом, вираженим об’єктною

синтаксемою у формі родового відмінка та локативом у формі місцевого відмінка.

Семантико-синтаксична метафоризація й метонімізація формує повідомлення

про фізичні процеси в організмі людини як відображення соціальних явищ,

виражає ставлення суб’єкта до ситуації, модальну оцінку ситуації.

Функціонально-семантичні властивості безособових речень у їх кількісному вияві

в медіатекстах узагальнено відображено у рис. 2.2.

Рис. 2.2. Функціонально-семантичні властивості безособових речень

у медіадискурсі.

Найбільш широкий спектр функціонально-комунікативних можливостей

властивий реченням ядерної зони – виокремлено 6 комунікативно-семантичних

моделей; функціонально-комунікативні можливості приядерної зони й ближньої

периферії репрезентовано чотирма моделями; функціонально-комунікативний

потенціал дальньої периферії обмежений двома моделями речень. Відмінності

визначаються не лише кількісними, але й якісними показниками: структурно-

семантичні типи моделей виражають різні типові значення, що визначають

комунікативно-прагматичні функції безособових речень. Безособові речення

0% 5% 10% 15% 20% 25% 30% 35% 40% 45%

Відсутність/неможливість семантичного суб’єкта

Потенційна наявність/можливість семантичного суб’єкта

Пасивність носія дії / стану

Метафорично-метонімічні позначення станів і процесів

175

функціонують у двох прагматичних типах висловлювань – репрезентативах (66%)

та експресивах (34%). Експресивні речення не належать до семантичного ядра

безособовості; вони забезпечують «присутність» автора в тексті й спонукають

адресата до суб’єктивної оцінки об’єктивної інформації.

Функціонально-семантичні властивості незалежного інфінітива, зокрема

його потенційна здатність не залежно від лексичної семантики позначати дію/стан

у взаємозв’язку із суб’єктом – носієм предикативної ознаки, в односкладному

інфінітивному реченні виявляються в актуалізації відношень між дією і її

суб’єктом. На основі співвіднесення учасників позначуваної інфінітивними

реченнями ситуації з учасниками мовленнєвого акту, з урахуванням відношень

між дією, позначуваною інфінітивом, та її суб’єктом інфінітивні речення

схарактеризовано за типами персонального дейксиса, що має комунікативно-

ситуативну зумовленість (див. рис. 2.3. )

Рис. 2.3. Комунікативно-ситуативні типи персонального дейксису

інфінітивних речень в медіатекстах.

У медіатекстах переважають інфінітивні речення з узагальненим

персональним дейксисом, що співвідносить ситуацію, позбавлену конкретної

референції, та її учасників з узагальненим класом осіб, до якого належить автор

повідомлення як носій власного досвіду або як людина, що представляє або

поділяє узагальнений досвід і думки певної частини соціуму або спільноти

загалом. Водночас неозначений персональний дейксис, найбільш властивий

інфінітивному реченню, у медіатекстах реалізований обмежено.

0% 10% 20% 30% 40% 50% 60% 70%

Конкретний означений персональний дейксис

Неконкретний неозначенй персональний дейксис

Неконкретний узагальнений персональний …

176

Відповідно до прагматичних інтенцій інфінітивні речення об’єднано

за типом комунікативного регістру мовлення, кількісний вияв речень узагальнено

в рисунку 2.4.

Рис. 2.4. Комунікативно-прагматичні типи інфінітивних речень.

У медіатекстах переважають: 1) інформативно-описові інфінітивні речення,

у яких зреалізовано семантику означеної персональності й суб’єкт збігається

із потенційним агенсом, вираженим давальним суб’єкта в незаміщеній позиції;

2) волюнтивні інфінітивні речення із семантикою узагальненої персональності,

зміст яких зорієнтований на потенційного виконавця дії й реалізується

в питальних та спонукальних реченнях. Такі речення реалізують загальну

комунікативну прагматику медіатексту – інформувати й впливати на адресата.

З урахуванням лексико-семантичних особливостей інфінітива, його

контекстуального оточення, що визначає широку модально-смислову амплітуду

синтаксичних структур з незалежним інфінітивом, інфінітивні речення об’єднано

в групи за модально-прагматичним значенням. Речення, головний член яких

виражений незалежним інфінітивом без частки би, представлено такими

модально-семантичними групами: 1. Речення зі значенням об’єктивної

зумовленості виражають значення об’єктивної модальності, що реалізується в

таких семантичних різновидах: 1) інфінітивні речення з модальним значенням

невідворотності, неминучості події, що зазвичай передається інфінітивом бути в

ролі головного члена речення; 2) інфінітивні речення з модальним значенням

необхідності, у змісті яких виражено умови, які змушують до виконання дії або

спричиняють певний стан, що з потенційних перетворюються на актуальні. У

0% 5% 10% 15% 20% 25% 30% 35% 40%

Репродуктивно-описові

Інформативно-описові

Генеритивні

Волюнтивні

Реактивно-оцінні

177

межах цієї підгрупи виокремлено кілька семантичних підтипів ситуацій, у яких

необхідність виконати дію зумовлена; а) соціальним статусом суб’єкта: б) його

службовими обов’язками; в) запланованими намірами суб’єкта; г) духовними

потребами суб’єкта; Інтенція таких речень виявляється в тому, щоб передати

внутрішньо усвідомлену неексплікованим суб’єктом потребу в безпосередньому

виконанні дії; 3) інфінітивні речення з модальним значенням об’єктивної

неможливості, що виражається часткою не при інфінітиві з імпліцитним /

експліцитним давальним суб’єкта; 4) в інфінітивних реченнях значення

відсутності потреби, неприпустимості реалізується за допомогою заперечної

частки не. 2. Інфінітивні речення зі значенням суб’єктивної зумовленості

виражають значення суб’єктивної модальності, що постає в таких модифікаціях

волевиявлення: 1) речення зі значенням волюнтативності, спрямованої на

адресата, з відкритою позицією суб’єктного детермінанта, що надає

висловлюванню директивного стилістичного забарвлення й додаткового

модального значення дебітивності; 2) речення зі значенням суб’єктивно

усвідомлюваної доцільності й своєчасності дії, що вживаються як із суб’єктним

детермінантом; 3) речення зі значенням суб’єктивної необхідності й бажаності із

суб’єктним детермінантом, що містить чітку вказівку на конкретну особу.

3. Інфінітивні речення зі значенням суб’єктивної оцінки.

Речення, головний член яких виражений незалежним інфінітивом з часткою

би, реалізують значення суб’єктивної зумовленості. Їх об’єднано в такі модально-

семантичні підгрупи: 1) речення зі значенням бажальності; 2) речення зі

значенням волюнтивності, спрямованої на адресата; 3) речення з оцінним

значенням постійної або частої схильності суб’єкта до певної дії-вчинку.

178

РОЗДІЛ 3

КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ВИМІРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ОДНОСКЛАДНИХ ІМЕННИХ РЕЧЕНЬ У МОВІ МАС-МЕДІА

3.1. Комунікативно-прагматичні властивості номінативних речень у

текстах друкованих мас-медіа

Комунікативно-прагматичні властивості номінативних речень у текстах

друкованих мас-медіа визначаються, з одного боку, здатністю в лаконічній формі

передавати семантику буття, експресивно-оцінною модальністю, а з іншого –

комунікативними інтенціями мовця. Номінативні речення з урахуванням їх

прагматичного навантаження об’єднано в такі групи: 1) репрезентативи;

2) експресиви; 3) квеситиви; 4) директиви.

До групи репрезентативних віднесено односкладні номінативні речення

за їхньою функціональною здатністю до описово-констатувальної предметно-

ситуативної номінації. Типова семантика буттєвого речення формується на основі

семантичних різновидів предиката і його поширювачів, що дозволяє виокремити

два семантичні підтипи:

- буттєво-предметні повідомляють адресатові інформацію про предмет

мовлення: Колоніалізм, постколоніалізм та екологічні кризи: досвід України

(Д, 14.06.17); Паради перемог (Д, 07.09.17); Шлях шведської корони: від історичної

величі до політичного прагматизму (Д, 16.06.17); Енергiя оптимізму і світла

(Д, 16.06.17); …стосик нових книжок... (Д, 16.06.17); Відтак патетика,

пластична і звуко-шумова випруженість (Д, 16.06.17); предмет опису: Театральне

«цунамі» (Д, 14.06.17); Вчасне видання (Д, 07.09.17); Коротка фотосесія

(Д, 07.09.17); Нащадки вікінгів та виклики часу (Д, 16.06.17); абстрактне поняття:

179

Iсторичний результат (Д, 07.09.17); Помста... митника (Д, 21.06.17); Активна

оборона (Д, 21.06.17); Питома європейськість козацької старшини (Д, 16.06.17);

зовнішній вигляд об’єкта: Сократівське чоло поета і сценариста (Д, 16.06.17).

Буттєво-предметні номінативні речення представлені в абсолютній

більшості комунікативно нерозчленованими конструкціями: як непоширеними:

Iсторія. Україна. Світ (Д, 07.09.17), так і з прислівними поширювачами –

препозитивними (Активна оборона (Д, 21.06.17) й постпозитивними (Форпост

Європи (Д, 07.09.17) означеннями. Спорадично функціонують комунікативно

розчленовані номінативні структури, як-от: Спроба друга, майже вдала

(Д, 07.09.17).

Загальне буттєве значення предметних номінативних речень може

уточнюватися, конкретизуватися, унаочнюватися для мовця й адресата

за допомогою вказівних часток ось, це. Такі вказівні буттєво-предметні речення

виконують функцію виокремлення предмета із сукупності подібних: Ось історія

дівчинки Рози, яка через невиліковну хворобу є заручницею власного тіла

(Д, 28.05.15); Це балет проти релігійного фанатизму (Д, 28.05.15); Це фільм

про суперництво двох дитячих оркестрів, де все як у дорослих – і любов, і

інтриги, і заздрість, і добро, яке перемагає зло (Д, 28.05.15);

- буттєво-ситуативні (речення існування) співвідносять референти

з компонентами предметно представленої події, ідентифікують референти

щодо внутрішніх компонентів ситуації або виділяють її окремі елементи. Отже,

такі речення описують предметно представлену подію: Похід на гори Жандарм і

Близниця (Д, 07.09.17); Відпочинок зі слоном (Д, 21.0617); Крок до вирішення

проблеми (Д, 07.09.17); просторово/часову віднесеність об’єкта: Справжня

федералізація, а можливо, навіть і конфедерація (Д, 16.06.17); Кримці та

перспективи Криму (Д, 07.09.17); стан об’єкта: Власне, не документ, а стилізація

під документ (ЛУ, 2012, №1); З автопортретами інша справа. На них – оголені

душі митців (Д, 30.01.15); стан суб’єкта: Враження від фотографій (Д, 21.06.17);

180

Макрон і постреволюційна ідея (Д, 07.09.17); стан навколишнього середовища:

Найбільше екологічне лихо і результат колоніального становища (Д, 14.06.17);

І третя глобальна проблема (Д, 15.01.15).

Буттєвим репрезентативним реченням ситуативної семантики властива тема-

ремна розчленована структура й, відповідно, локальна й темпоральна

детермінація. Локальні детермінанти конкретизують місце ситуації: Драгобрат.

Шлях у травневі сніги (Д, 07.09.17). Темпоральні – уточнюють час і обставини

ситуації: Тут історія взаємовідносин лейтенанта, який стояв по один бік

Майдану, та сотника, який був з другого (Д, 30.01.15); Сьогодні В. Писарєв

«скрізь і ніде» (Д, , 30.01.15); В експозиції – роботи 32 українських митців

(Д, 30.01.15).

Речення-експресиви містять емоційну оцінку буття. До загального значення

буттєвості в таких реченнях додається семантика суб’єктивного сприймання й

емоційної оцінки з елементами характеристики предмета, буття якого

стверджується в реченні. Функціонально-семантична природа емоційно-оцінної

модальності передбачає наявність об’єкта оцінки й зміст оцінки. У зв’язку з цим

речення-експресиви об’єднано в такі групи:

- номінативні оцінні речення, у яких вербально виражений тільки зміст

оцінки, але не її об’єкт: Міські солов’ї... (Д, 21.06.17); Сонячний Моцарт

(Д, 21.06.17); Великий німець і великий європеєць (Д, 07.09.17); ...I не «зрадофіли»,

і не «порохоботи» (Д, 16.06.17);

- номінативні оцінні речення, у яких виражений як об’єкт, так і зміст

оцінки: Божевільний автор (ЛУ, 2012, №2). Важлива подробиця (ЛУ, 2012, №1);

Елітний турнір (ГУ, 30.03.2017); Такі різні Габсбурги. Віденська імперська

династія та її вплив на долю України (Д, 10.09.2015); Iсторія, цікавіша за роман

(Д, 11.03.2011).

Експресивні речення виражають оцінку експліцитно: позитивне й негативне

емоційно-оцінне значення зафіксовано в семантичній структурі слів –

181

поширювальних компонентів речення: Це дуже позитивний сигнал (Д, 28.05.15.)

Це моторошне слово ‘Воркута!’ (ЛУ, 2012, №2 ), а також у поєднанні

з імпліцитними засобами, зокрема модально-оцінною інтонацією: Розкішна,

зворушлива, жива, захоплива історія малого хлопчика! (ЛУ, 2012, №2); Настрій:

часткове розчарування, однак і гордість: 1780 м — це ж вам теж не жарти!

(Д, 07.09.17).

Реченням-квеситивам властиве модальне значення питальності, що

виявляється в запиті на отримання або підтвердження інформації, з’ясування

певного істотного моменту певного фрагменту дійсності.

До загальної комунікативної інтенції мовця отримати відповідь на

поставлене запитання додаються семантико-прагматичні відтінки, наприклад,

припущення: Вимираючий релікт минулого чи складова наявної екосистеми?

(Д, 21.06.17); прагнення підтвердити власні припущення: Блискуча кар’єра, чи не

так? (Д, 16.06.17).

Спорадично в текстах друкованих мас-медіа реалізована директивна

прагматика номінативних речень. Їм властива спонукальна модальність, що

виявляється в намірах мовця вплинути на адресата з метою реалізувати план дій,

що відповідає його інтересам: Не непотріб, який завалявся вдома, а щось дійсно

вартісне. Це одна з головних умов нашої акції (Д, 01.30.15).

Функціонально-семантичні моделі номінативних речень визначають їхній

комунікативний потенціал. Описово-констатувальна, предметно-ситуативна

номінація притаманна реченням-репрезентативам; реченням-експресивам

властива додаткова семантика суб’єктивної оцінки предмета сприймання;

реченням-квесетивам – питальна модальність; директивам – спонукальна.

3.2. Семантико-синтаксичні моделі й комунікативно-модальні

різновиди ґенітивних речень у мові мас-медіа

182

Ґенітивним реченням властива стилістична продуктивність і специфічна

структурно-семантична парадигма. Ґенітивні речення в мові друкованих медіа

представлені обома функціональними типами: стверджувальними й заперечними

структурами, що визначаються з урахуванням предикативних відношень та

комунікативної модальності.

Із-поміж стверджувальних ґенітивних речень, у яких додаткова диктумна

пропозиція квантитативності накладається на пропозицію екзистенційності, більш

активно використовуються речення з експліцитним квантитативним компонентом

– ґенітивно-квантитативні Quantit + Ngen // Ngen + Quantit:

1) із числівниковим квантитативним компонентом: У Києва дев’ятсот

облич – і стільки ж характерів (Д, 06.03.2013); Чимало старання і прикрий

результат... (ГУ, 03.11.2016); Президент про уряд: терапії вже замало, потрібна

хірургія... (ГУ, 17.02.2016); Дискусія в ООН: багато шуму, мало конкретики...

(ГУ, 25.02.2015); Багато галасу даремно (Д, 11.02.2015);

2) із прислівниковим квантитативним компонентом: …трохи танго,

фокстроту чи чого ще душа забажає (Д, 09.07.2017); Подій багато, а

результатів негусто (ГУ, 08.11.2016);

3) із іменниковим (у тому числі й фразеологізованим) квантитативним

компонентом: «Роботи до чорта, а толку мало, — пізніше згадував Садовський.

— Із неуків треба було зробити акторів й сформувати театр (Д, 06.05.2015);

Причини відомі: брак екранних (не театральних) акторів (Д, 21.07.2017);

4) із займенниковим квантитативним компонентом: Скільки клавіш –

стільки й спонсорів... (ГУ, 02.03.2017); Скільки років гончарству, стільки й

років Україні (ГУ, 23.08.2016).

Менш уживаними в мовленні друкованих медіа є ґенітивні речення Ngen,

квантитативна ознака в яких виражена імпліцитно – власне семантикою родового

відмінка, а також за допомогою часток, вигуків та інтонації: У мене тепер стільки

синів... (ГУ, 07.03.2012); Тут стільки відкриттів! (Д, 20.05.2017); Вишивок

183

стільки, і вони настільки гарні, що вийшла виставка (Д, 24.03.2017); Там стільки

перцю (Д, 13.06.2013); Гріш ціна, а скільки шарму! (Д, 19.09.2014). Такі речення

мають загальну семантику надлишковості того, чиє існування стверджується.

Властива реченням такого типу емоційність та експресивність яскраво

виявляється через градацію сурядних рядів предикативних компонентів: Газонів,

квітників, декоративних дерев і кущів..! Тож довколишньому панству було чим

милуватися (ЯРМ, 17.11.1016); Стільки тем, героїв, сюжетів! (Д, 29.05.2015).

Ґенітивно-заперечні (NegNgen) речення у своїй структурі мають

щонайменше два компоненти – іменник у формі родового відмінка

з препозитивною заперечною партикулою ні (ані), головний компонент має

семантику екзистенційності, яка виражається не лексично, а граматично –

незалежною позицією іменника й повідомлювальною інтонацією, а частка ні є

формальним показником заперечення наявності предмета у теперішньому

(антропоцентричному, суб’єктивному) часі. Структура головного члена речень

цього типу має такі варіанти:

1) ні (ані) + Ngen. За такої структури головного члена, що охоплює лише

мінімально необхідні елементи, речення містить переважно не одне предикативне

ядро, оскільки у такому випадку воно буде комунікативно не завершеним, а

кілька: Ні історій хвороб, акуратно написаних крупних почерком, ні клопотань

хворих, ні прохання місцевих організацій, які бачили, що Василь Йосипович –

ніякий не шарлатан (ЯРМ, 09.03.2017); Ні телевізора, ні радіо. Щасливі люди!

(ГП, 03.01.2015); Ні гучних кіно-, теле- і театральних прем’єр, ні масштабних

виставок, ні авторитетних міжнародних конференцій (Д, 24.03.2017);

Тарутинський полігон: ні військових навчань, ні господарського маневру

(Д, 12.01.1999); Зима попереду, а деінде ні тепла, ні світла (Д, 08.10.1998); Чи

завтра починається новий бюджетний рік? Ні одне, ні друге, ні третє (21.12.2016);

Ні дня, ні ночі, ні вихідного, бо на її відповідальності було сім сіл (Д, 04.08.2010).

184

Елементарні ґенітивно-заперечні речення у своїй структурі можуть містити

подвійне заперечення: Але ні слова ні про протиправні дії Росії, що й викликали

цю війну, ні про злочини сепаратистів, ні про участь у війні «зелених чоловічків» і

цивільних добровольців з Росії, ні про моральне засудження російської агресії

(Д, 21.07.2017). Окрім негаційних партикул, експліцитним засобом заперечення

виступає прийменник без, що увиразнює й конкретизує кількісну семантику

головного компонента, указуючи на відсутність у нього певної ознаки: Ні кроку

без хабаря (ГУ, 09.10.2009); Ні кроку без сміття (ГУ, 22.07.2016); Ні дня без

сюрпризів (ГУ, 07.06.2008); Ні дня без «Дня» (Д, 01.11.2013); Гривня-долар: ні дня

без рекорду (ГУ, 19.12.2008); Ані дня без головної пісні (ГУ, 28.01.2015); Росія: ні

дня без вигоди для себе (Д, 10.03.2016);

2) жодний + Ngen. Повне заперечення існування предмета, вираженого

ґенітивом, передається займенником із квантитавною семантикою. Займенник

жодний реалізує два значення: 1) ні один: У справі проти Умерова жодного

доказу (Д, 27.09.2017); Жодного дня без сенсацій (ГУ, 15.10.2014); Жодного дня

без рядка... (ГУ, 10.09.2008); Жодного дня без сенсацій (ГУ, 05.05.2007); Україна –

ЄС: жодного дня без побачення (ГУ, 11.04.2006); 2) ніякий: Жодної підтримки

ворогам України (Д, 23.10.2014); Краще жодного договору, ніж поганий договір

(Д, 20.03.2017);

3) ні + один (єдиний) + Ngen. Структура головного члена, крім мінімально

необхідних компонентів, містить слово один (єдиний), яке у такій конструкції не

виражає поняття числа, а виконує функцію частки, що підсилює заперечення не

одного предмета – очікуваного або передбачуваного, а взагалі предметів такого

класу: Хіба він має плюси в теперішньому правлінні? Ні єдиного. Тільки мінуси та

мінуси без кінця (Д, 11.09.1999);

4) ніякий + Ngen. Семантика займенника ніякий виражає заперечення

якості, властивості, ознаки предмета: Ніякого феномену — лише щоденна

напружена робота (ГУ, 13.10.2009);

185

5) ні + Quantitgen + Ngen. Ґенітивно-квантитативних речень із головним

компонентом такої структури у текстах аналізованих медіа не виявлено.

З погляду комунікативної модальності ґенітивні речення представлені

такими типами:

1) констатувальні – основний тип ситуативної номінації:

- власне констатувальні: За будь-якого розкладу не може бути стійкої

більшості. Ні одного, ні другого кольору (Д, 06.12.2007); Багато сонця – багато

цукру (ГУ, 12.10.2016); Ні дня без лиха (ГУ, 08.10.2004); Ні дня без жертв

(ГУ, 22.09.2012); Багато міфів (ГУ, 27.09.2017);

- емоційно-констатувальні конструкції оцінного змісту мають спеціальні

синтаксичні засоби вираження оцінки – інтонація, частки, займенники у функції

часток: Як багато тут неба! (Д, 04.04.2014); Про креативність, інновації, й... ні

слова про Lady Gaga! (Д, 17.04.2014); Хоча трохи жалію, адже нині стільки

проблем, стільки нових цікавих імен у літературі! (Д, 22.07.2011); Стільки тем,

героїв, сюжетів! (Д, 29.05.2015); Гріш ціна, а скільки шарму! (Д, 19.09.2014);

І жодного слова про дівчат! (ГУ, 28.07.2012); Ні звуку! Ні шереху!.. Хати-пустки,

голі вулиці, чорне сонце (Д, 11.07.2008). Прагматика цих оцінних висловлювань,

виражених різними моделями ґенітивних конструкцій, виявляється в тому, щоб

вплинути на адресата, викликати його реакцію як згоду або незгоду із оцінкою

певного фрагмента дійсності.

2) ірреальна синтаксична модальність спонукальних ґенітивних речень

виражається за допомогою інтонації, часток, вигуків, що зумовлюють варіювання

відтінків модальності: 1) бажальна модальність: Удачі, радості, поваги, любові,

віри, доброти, взаємності і рівноваги, краси і чистості. Благополуччя,

довголіття, здоров’я, щастяі і тепла; Літ багато, радості, ні крихточки біди,

щоби життя для вас було як свято і дарувало посмішку завжди (ГП, 09.09. 2017);

2) наказова модальність: Ні кроку назад (Д, 01.09.2015) Ні кроку без згоди

громади! (ГУ, 02.11.2005); Жодного бартеру! (ГУ, 28.11.2013); І ні слова

186

про болячки! (Д, 08.01.2014); Ні дня без медалей!!! (Д, 16.06.2017); Ні дня без пісні

– саме такий девіз маленької Ілонки, якій пісня допомагає передавати весь спектр

своїх почуттів (Д, 21.09.2007); Інтерес трансформувався у девіз «Ні дня

без книжки!» (Д, 07.02.2013); Для багатьох великих композиторів був важливим

девіз: «Ні дня без рядка!» (Д, 08.12.2010); В Стокгольм, і ні кроку назад! Чуєте?!

(Д, 04.06.2014); Жодного шансу деградації! (Д, 27.01.2012)

3) питальні ґенітивні речення в мові друкованих ЗМІ представлені

спорадично. Питальна модальність оформлюється як інтонаційними засобами, так

і питальними частками: Чи в них кілька шлунків, щоб побільше їжі влізло, чи кілька

життів, щоб спожити все оте непомірне багатство? (ГП, 11.06.17); Ні дня

без аварій? (ГУ, 08.08.2007); ...І жодного шахрайства? (ГУ, 27.12.2007); На урок

географії – з трьома різними підручниками? Чи без жодного? (ГУ, 20.06.2009);

Професійно-технічні навчальні заклади: без жодного шансу на існування?

(ГУ, 15.07.2016).

Продуктивність ґенітивних речень виявляється у функціонально-

семантичних варіантах базової моделі з незалежним ґенітивом як носієм

предикативної ознаки. Функціонально-семантичні моделі ґенітивних речень, що

містять емоційно-оцінне забарвлення, посилюють експресію медіаповідомлення.

3.3. Вокативні речення: семантико-синтаксичні й комунікативні

властивості

Медіаповідомлення є ціннісно-смисловим комунікативним актом, зміст

якого формується з урахуванням імовірних реакцій передбачуваного адресата.

Сучасний медіатекст розрахований на інтерпретаційно-діалогічну позицію читача

187

в осмисленні повідомлюваної інформації: «у публіцистиці більшою мірою, ніж

в інших видах творчості, проявляється активна позиція адресата, що виконує роль

не лише інтерпретатора, але й співавтора тексту» [74, с. 117]. На формально-

синтаксичному рівні засобом розгортання діалогічності журналістського тексту

виступають вокативні речення, що вводять у широкий контекст комунікативної

ситуації категорію адресатності. А. Загнітко вважає, що вокативні речення не

містять інформації, унаслідок чого їм не притаманна суб’єктно-предикатна основа,

і тому зараховує їх до так званих квазі-речень [91, с. 20]. Водночас мовознавець

зауважує, що синтаксичні одиниці, яким притаманна якісно-оцінна семантика,

подають напівпредикативну характеристику адресата мовлення, мотивуючи це

тим, що «будь-які атрибутивні словосполучення легко трансформуються в

предикативні» [91, с. 63]. На предикативній функції єдиного члена вокативних

речень, морфологічно оформленого кличним відмінком, акцентує І. Вихованець,

підкреслюючи, що «кличному відмінку властива реченнєтвірна функція», оскільки

він виступає «конденсатом суб’єктно-предикатної структури, характеризується

певною синтаксичною автономністю» [46, с. 190]. Отже, первинна семантико-

синтаксична функція адресата – потенційного суб’єкта дії – зумовлює

функціонування вокатива як конститутивної синтаксеми односкладного

«звертання-речення» (П. Дудик), яке «приховано і нерозчленовано виражає певну

думку-почуття, якою супроводиться звертання до особи і яка розуміється

із ситуації або з контексту, а також зі спільної теми, яка розкривається

конситуацією» [72, с. 262]. Вокативним реченням властива семантико-граматична

ізольованість в тексті й внутрішня синтаксична самодостатність.

Комунікативна прагматика вокативних речень визначається функціонально-

семантичними властивостями предикатної синтаксеми, що «виступає конденсатом

вихідного речення й зближується з дієслівними формами наказового способу»

[46, с. 191]. Отже, основною комунікативною функцією вокативних речень є

спонукання, адресоване особі, до якої звертаються, що має специфічні

188

прагматичні прояви у відповідних соціально-комунікативних різновидах адресації

медіаповідомлень.

3.3.1. Соціально-комунікативні типи адресації медіаповідомлення.

Основною функцією вокативних речень у межах тексту є функція адресації. Вони

сприяють діалогічному розгортанню тексту, визначають його смислову

перспективу. Це дозволяє розглядати вокативні речення як синтаксичні одиниці

з багатими смисловими й прагматичними властивостями, що реалізуються

в контексті й визначаються ним. У медіатекстах повною мірою виявляється

семантико-синтаксичний синкретизм та вузький лексичний діапазон вокатива – як

предикатні синтаксеми зазвичай функціонують назви осіб: Шановні педагоги!

Дорогі студенти, школярі та батьки! Сердечно вітаю вас з початком нового

навчального року (ГУ 31.08.2013). Поширення адресатно-суб’єктної функції

на інші назви зумовлено явищами персоніфікації: Моя чудова, калинова, солов’їна,

мелодійна українська мово! (Д, 17.02.2006); Мово наша! (Д, 26.11.2010);

метафоризації: Ой, ти мій любий ведмедику! (УК, 04.09.2013) та метонімізації:

Шановна редакціє газети «День»! (Д, 04.02.2011); Шановна редакціє!

(ГУ, 16.02.2007); Шановний український Уряд! (УК, 07.09.2016).

Вокативні речення є основним засобом адресування повідомлюваного змісту

конкретній особі або широкому колу осіб. У медіатекстах переважає загальна

адресація, тобто спрямованість мовлення колективному, неозначеному або

узагальненому адресатові, що визначається залежно від лексико-семантичних і

морфологічних властивостей предикатної синтаксеми. Функціонування

у вокативних реченнях іменників-загальних назв у формі однини вказує

на узагальненого, недиференційованого, представленого певною масовою

аудиторією, адресата медіаповідомлення: (УК, 02.12.2016); Глибоко шановний

народ України! (УК, 04.12.2013); Перехожий! Зупинись! Зніми капелюха,

вклонись (УК, 04.04.2012); Дорогий український друже! Багато гідних людей

скорботно обурені негативними висловлюваннями на адресу росіян, що

189

почастішали… (Д, 31.03.2017). Наведені приклади ілюструють декларативно-

риторичне звернення до читача, особа якого безпосередньо не уточняється,

оскільки медіаповідомлення адресовано всім загалом і кожному зокрема. Такий

адресат, незважаючи на те, що експлікується назвами осіб, є не персоналізованим,

а збірним, що збігається із передбачуваним образом реципієнта. У певних

контекстуальних умовах узагальнений адресат є диференційованим, якщо мовець

звужує коло наперед невизначеної кількості осіб, адресуючи своє повідомлення не

всім, а лише частині імовірних адресатів, визначених, наприклад, за соціальними

ознаками: Шановний Герою! Ти живеш у надважкий час, у час змін. Ти твориш

історію, але поки ніхто не знає, яку саме… (Д, 11.07.2014); Десятикласниця

у листівці написала: «Любий воїне! В той час, коли ти щохвилини ризикуєш

життям, я ходжу до школи, зустрічаюся з друзями, радіючи життю. Цим

завдячую тобі. В ці важкі для країни дні ти став щитом між нами і війною»

(УК, 26.11.2014); Любий мій воїне! Пишу з величезною надією та безмежною

вдячністю за кожну хвилину твого життя, яке віддаєш за мене, за нас, за рідну

Україну (ГУ, 04.02.2015). Неозначений – деперсоналізований, без чітко виражених

ознак, які б могли предметно його ідентифікувати – адресат представлений

вокативними реченнями, у яких функціонують абстраговані назви, які позначають

будь-яку позатекстову адресатну аудиторію: Вибіг на вулицю і кричу: «Люди!

Слов’янські визволили!» (ГУ, 25.12.2010). Лексичними маркерами колективного

адресата у вокативних реченнях виступають іменники на позначення невизначеної

кількості осіб, що морфологічно виражається формою множини: Люди! Та невже

ви – люди! (ГУ, 25.12.2010); Любі друзі! (ГУ, 31.12.2010); Шановні вчителі,

викладачі та працівники закладів освіти!.. (ГУ, 30.09.2017); Шановні

співвітчизники! (ГУ, 13.10.2016); Шановні колеги! (ГУ, 16.09.2014). Вокативні

речення із колективним адресатом формують поліадресатні медіаповідомлення,

зміст яких спрямований одночасно багатьом, персонально означеним адресатам,

що найчастіше прослідковується в медіазверненнях посадових осіб: Дорогі

190

співвітчизники! Високоповажні іноземні гості! Шановні народні депутати!

(Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України

«Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році») (УК, 04.06.2015);

Дорогі ветерани, учасники бойових дій, трудівники фронту і тилу, солдатські

вдови, діти війни! (ГУ, 08.05.2010).

Конкретна адресація вокативних речень маркується іменниками, які

вказують на реального адресата авторського звернення, реального співрозмовника,

із яким він веде діалог. Конкретні адресати медіамовлення в його офіційно-

публіцистичному різновиді позначаються іменниками – власними назвами:

Шановна Ельзо Ліппманн! (УК, 09.01.2014); Шановна Анно Юріївно!

(УК, 03.12.2012); іменниками – загальними назвами на позначення соціального

статусу осіб: Шановний пане Голово! Шановний пане Прем’єр-міністр!

(УК, 08.09.2017). Етикетні штампи шановний, пане конкретизують адресацію

медіамовлення, указують на емоційну нейтральність та офіційний характер

комунікації.

У медіатекстах зафіксовано випадки умовної адресації. Умовним адресатом

вокативного речення виступає, зокрема, мова як персоніфікована форма духовного

життя людини, що надає медіаповідомленню ознак псевдокомунікації: «Мово

наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і

тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу!»

К. Мотрич (Д, 26.11.2010); Моя чудова, калинова, солов’їна, мелодійна українська

мово! (Д, 17.02.2006). Умовний адресат наявний у цитованому уривку

Т. Шевченка «Світе тихий, краю милий...» (ГУ, 07.03.2015); у ремінісценції

«Світе, дзеркальце...» (ГУ, 29.07.2004), використаних як назви

до медіаматеріалів.

З урахуванням семантики предикатних синтаксем та прагматики

висловлювання вокативні речення об’єднано в три комунікативно-прагматичні

групи: етикетні речення, речення-класифікації, речення-характеристики.

191

В етикетних вокативних реченнях функціонують лексеми, що відбивають

норми звернення до осіб, прийняті в певну культурно-історичну епоху, як-от:

Пане Юрію! (Д, 13.08.2010); Вельмишановна пані Ларисо! (Д, 06.08.2005);

Шановна редакціє! (Д, 30.06.2000); Шановний пане Голово! Шановний пане

Прем’єр-міністр і високодостойні члени українського уряду! (УК, 08.09.2017).

Аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що власні назви як предикатні синтаксеми

вокативних речень, відбивають норми мовленнєвої культури на основі уявлень

про соціальні ролі комунікантів та рівень офіційності спілкування. Вибір повного

або короткого варіанта імені вказує на соціальний статус і широту імовірних

обов’язків адресата. У медіатекстах переважають вокативні речення з офіційною

адресацією, на що вказують повні імена та по батькові (+етикетні формули),

прізвище: Шановний Вікторе Васильовичу! На підставі ваших розробок

пропонують ухвалити як мінімум дві постанови Кабміну… (УК, 10.11.2017);

соціальний статус адресатів підкреслюється найближчим контекстуальним

оточенням: Шановна Анно Юріївно! Від імені Уряду щиро вітаю Вас

із перемогою на Чемпіонаті світу з шахів серед жінок», – йдеться в урядовій

телеграмі (УК, 03.12.2012); Шановна Ельзо Ліппманн! Мій сумний обов’язок

повідомити вас, що Герберт Ліппманн загинув 20 грудня 1943 року…

(УК, 09.01.2014); Шановна пані Ларисо! Національна парламентська бібліотека

України вітає Вас і колектив газети … (Д, 29.01.2010). Поширені етикетними

прикметниками вокативні речення реалізують відповідні знаки мовленнєвого

етикету. Функціонування в медіадискурсі вокативних речень, у структурі яких

наявні власні назви – лише імена осіб, сприяють інтимізації мовлення: Любий

брате Густаве! (УК, 04.10.2014); Дорогий Ігорю! Я все життя писав з тобою пісні,

але ніколи не писав тобі листів (Д, 07.12.2001).

У вокативних реченнях-класифікаціях офіційної комунікації референтами

адресації виступають особи за належністю до певної соціальної сфери. У галузі

медіакомунікацій вибір необхідного засобу адресації є не лише комунікативно, але

192

й інформативно значущим чинником, оскільки ситуація мовленнєвого спілкування

визначається міжособистісними й соціальними смислами комунікації. Відтак

уживання конкретної адресатної номінації визначається соціальними чинниками,

оскільки мовець постає перед соціально значущим вибором – із кількох

найменувань вибрати те, що відбиває його об’єктивно-суб’єктивне ставлення

до співрозмовника / співрозмовників. Критерієм вокативних речень-класифікацій

визначено семантику предикатної синтаксеми (може конкретизуватися

контекстом), що дозволило виділити такі лексико-семантичні маркери соціальної

належності адресатів:

1) професія: Шановний Віталію Григоровичу! Звертаюся до Вас як

до чиновника… (УК, 05.04.2014); Шановний пане Комісаре! (УК, 14.10.2013);

Любий воїне! (УК, 26.11.2014); Шановні вчителі, викладачі та працівники закладів

освіти!.. (ГУ, 30.09.2017); Шановні колеги! … прес-служба апарату Верховної

Ради України проводитиме акредитацію журналістів, працівників засобів масової

інформації (ГУ, 16.09.2014); Шановні педагоги! (ГУ, 31.08.2013); Шановні

державні службовці, дорогі колеги! (ГУ, 22.06.2013); Дорогі будівельники!

Шановні ветерани галузі! (ГУ, 09.08.2010); Бійці українських військ!

(Д, 11.07.2014);

2) посада: Шановний пане голово..! (УК, 01.10.2015); Шановні народні

депутати! Шановний пане Прем’єр-міністр… (УК, 04.06.2015);

3) соціальна група: Шановні телеглядачі! (ГУ, 23.08.2017); Шановні читачі!

(ГУ, 21.01.2015); Шановні передплатники! (ГУ, 27.09.2013); Дорогі воїни!

(ГУ, 24.02.2009);

4) соціальні категорії: Дорогі ветерани, учасники бойових дій, трудівники

фронту і тилу, солдатські вдови, діти війни! (ГУ, 08.05.2010); Пенсіонери, дорогі

ви наші! (ГУ, 09.12.2009); Дорогі ветерани війни! (ГУ, 08.05.2009);

5) мешканці певної місцевості: Дорогі земляки (ГУ, 16.08.2017); Дорогі

кияни, гості столиці та всі співвітчизники! (ГУ, 31.12.2014); Дорогі мої земляки,

193

мешканці славної Чернігівщини! (ГУ, 04.12.2012); Дорогі мої кияни! Шановні гості

столиці! (ГУ, 28.12.2002);

6) вікові категорії: Дорогі юнаки та дівчата! (ГУ, 27.06.2013); Дорогі юні

друзі, учні, студенти! (ГУ, 01.09.2007).

У вокативних реченнях-класифікаціях неофіційної комунікації референтами

адресації виступають особи тематичної групи «сім’я»: Андрійчику, синку!

(Д, 14.05.2017); Пробачте, тату і мамо... (ГУ, 06.02.2003); Моя дитино!

(УК, 01.04.2011); Дитино! (УК, 04.04.2012); Любий брате Густаве!

(УК, 04.10.2014); Мої дорогі сестро та швагре! (УК, 04.10.2014); Дякую, мамо!

(УК, 28.04.2016); Мамо! (УК, 23.02.2017).

Вокативні речення-характеристики є виразниками оцінки адресата з боку

автора повідомлення. У таких реченнях крім ідентифікації співрозмовника

містяться елементи його суб’єктивної оцінки. Аналіз фактичного матеріалу

показав, що в медіаповідомленні подається позитивна, урочисто піднесена оцінка

адресата, що межує із етикетними формулами звертання до осіб в офіційній і

неофіційній комунікації. Найчастіше оцінними маркерами виступають

атрибутивні прислівні поширювачі, що експлікують почуття поваги, любові,

симпатії до співрозмовників: Любі друзі! (ГУ, 31.12.2010); Шановні українці!

(ГУ, 23.08.2016); Дорогі земляки (ГУ, 31.12.2014); Дорогі наші друзі!

(ГУ, 26.12.2002); Любий мій воїне! (ГУ, 04.02.2015).

3.3 .2 . Прагматичні функції вокативних речень.

Медіаповідомлення завжди розраховане на певного адресата – конкретного,

колективного, узагальненого, неозначеного. Вокативні речення є важливими

структурними й смисловими компонентами мовленнєвого акту, які дозволяють

встановити контакт з відповідними соціальними, віковими, гендерними,

професійними групами читацької аудиторії.

Апелятивна функція вокативних речень реалізується

в медіакомунікативних актах безпосередньої адресації, зокрема в інформаційних

194

жанрах. Вокативні речення є своєрідними жанровими маркерами листування,

містять вказівку на адресованість інформації конкретному референту або групі

референтів. Наприклад, вокативні речення, адресовані головному редакторові або

редакційному колективу, виокремлено в медіадискурсі газет «День» та «Голос

України»: Доброго дня, пані Івшина! (Д, 07.12.2007); Вельмишановна пані Ларисо!

Шановна редакціє газети «День»! (Д, 04.02.2011); Шановна редакціє!

(ГУ, 26.01.2017). Аналіз ілокутивного ефекту мовленнєвих актів, у яких

функціонують наведені вокативні речення, дозволив виявити певну

закономірність: звернення до колективного адресата, позначеного

метонімізованою назвою, визначають смислову структуру реквестивних

повідомлень, що є різновидом директивів, у яких у формі просьби міститься

спонука виконати адресантом певні дії в інтересах автора повідомлення: Шановна

редакціє! З невеличкого міста Олександрія, що на Кіровоградщині, до вас

із великим проханням звертається населення, яке провело автономне опалення

(ГУ, 16.02.2007); Шановна редакціє! Я дуже хотів би вам цього листа відіслати,

проте не знаю, куди. Передайте, будь ласка, вашу адресу в рекламі між

четвертим серіалом і третім бойовиком по другому каналу, я в цей час завжди

дивлюсь телевізор, тільки швидко, бо нам можуть відрізати світло

(Д, 30.06.2000). У наведених контекстах проявляється основна адресатно-

суб’єктна семантика вокативної синтаксеми, яка вихідну адресатну семантику

вокативного речення повідомлення доповнює семантикою потенційного суб’єкта

дії.

Вокативні речення на позначення конкретного адресата поєднують

апелятивну й етикетну функції, зокрема ілокутивний ефект виявляється в реакції

адресанта на певну подію у формі привітання, висловлення подяки. Вокативні

речення із сатисфактивною прагматикою відповідають соціально визначеним

умовам інтеракції і є завершальними в ланцюгу послідовних мовленнєвих дій:

Доброго дня, пані Івшина! Дякую за цікаву та повчальну розповідь про ваш візит

195

до Японії (Д, 07.12.2007); Дорога Ларисо Олексіївно! Від усієї університетської

спільноти щиро дякуємо за можливість долучитися до сучасного культурно-

мистецького формату через співпереживання, роздуми з авторами і героями

світлин фотовиставки газети «День» (Д, 14.02.2009); Шановна пані Ларисо!

Національна парламентська бібліотека України вітає Вас і колектив газети

з новорічними святами… (Д, 29.01.2010).

Вокативні речення, у яких редакція звертається до своїх читачів, визначають

інформативно-спонукальний характер, навіть за умов відсутності імперативних

дієслів у контекстуальному оточенні на формально-синтаксичному рівні: Шановні

передплатники! Державне підприємство з розповсюдження періодичних видань

«Преса» сповіщає вас про те, що 27 вересня розпочинається передплата

на українські періодичні видання на 2014 рік (ГУ, 27.09.2013); Шановні читачі!

Друкуємо оновлені контакти установ та служб, де вам зможуть допомогти…

(ГУ, 21.01.2015); Шановні телеглядачі! Програма телебачення на 29 серпня –

3 вересня вийде в наступному номері (ГУ, 23.08.2017).

Етикетна, або соціально-регулятивна, функція вокативних речень

виявляється в таких жанрах мовленнєвого етикету як привітання, вдячність,

вибачення, що маркують офіційну сферу спілкування. Як форми адресації

використовуються етикетні звертання в поєднанні із власними назвами та

загальними антропонімними найменуваннями зі словами тематичних груп

«професія», «соціальний статус» та інших, що визначають соціально-рольові

позиції комунікантів: Шановні співвітчизники! Від щирого серця вітаю вас

з Днем захисника України! (ГУ, 13.10.2016); Шановні вчителі, викладачі та

працівники закладів освіти! Хочеться низько вклонитися вашій благородній

праці (ГУ, 30.09.2017); Шановні українці! Вітаю вас з Днем Незалежності

України! (ГУ, 23.08.2016); Шановні державні службовці, дорогі колеги! Від імені

Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та

місцевого самоврядування і від себе особисто щиро вітаю Вас із професійним

196

святом – Днем державної служби! (ГУ, 22.06.2013); Шановні народні

депутати! Передусім від імені уряду я хочу принести вибачення за дії наших

правоохоронних органів на Майдані (УК, 04.12.2013); Вельмишановний Сергію

Анатолійовичу! Прийміть найщиріші вітання з нагоди нагородження Вас

орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (ГУ, 13.10.2006); Вельмишановні наукові

співробітники і працівники Національної академії наук України та пане

Президенте! Маю за честь від імені Комітету Верховної Ради з питань науки і

освіти та від себе особисто щиросердечно привітати Вас з нагоди 90-річчя з дня

заснування Академії (ГУ, 12.12.2008).

Соціально-мовленнєву ситуацію, у якій мовець висловлює почуття

вдячності за допомогу й повагу до адресата, передають вокативні речення, у яких

функціонують етикетні формули подяки: Пам’ятаю, як у мене не було фінансової

змоги відвідувати тренування, але моя мама завзято й наполегливо працювала

заради того, щоб я могла йти до своєї мети. Дякую, мамо! (УК, 28.04.2016).

Прагматика такого речення – підтримувати контакт із адресатом.

Інтенція встановлення контакту з метою підтримувати добрі стосунки

реалізується у вокативних реченнях з етикетними формулами привітання,

за допомогою яких мовець виказує пошану і повагу адресатові: Многії літа,

шановна Марфо Гаврилівно! (УК, 15.09.2012). Контактовстановлювальна

функція вокативних речень виявляється на стадії ініціації комунікації, коли

мовець має намір підготувати читача до сприймання інформації, привернути увагу

до змісту повідомлюваного, створити атмосферу довіри до інформації та її

джерела. Найяскравіше функція встановлення контакту проявляється

у вокативних реченнях з неозначеним або колективним адресатом: Шановні пані

та панове! Президент України і Уряд зробили, на мій погляд, все можливе, щоб

об’єднати українське суспільство навколо європейської інтеграції

(УК, 14.10.2013); Шановний пане Прем’єр-міністр, шановні члени Уряду!

Кожен з нас, хто уособлює сьогодні українську владу, рік тому чітко уявляв,

197

на що він йде... (УК, 04.06.2015); Панове й пані! Наше шампанське відрізняється

він французького, як східна жінка від західної (ГУ, 22.12.2004).

У комунікативному аспекті встановлення контакту адресант передбачає

певну реакцію адресата. Відтак вокативним реченням притаманна спонукальна

модальність, що об’єктивує його імперативні функції. Імперативну функцію

вокативних речень може виражати звертально-спонукальна інтонація: Мамо! Де

поділися ялинкові прикраси? – розгублено протягла сестра і насупилася

(УК, 30.12.2016); Моя дитино! В мене кохання не було (УК, 01.04.2011);

Андрійчику, синку! Давай я тобі все розкажу, так як було (Д, 14.05.2017).

У медіамовленні комунікативно-прагматичні властивості вокативних речень

актуалізуються контекстом. Імперативи в контекстуальному оточенні вокативних

речень підкреслюють адресатно-суб’єктні функції предикатної синтаксеми та

актуалізують у директивних ілокутивних актах модальні значення необхідності,

доцільності, невідворотності: Вчителю! Полюби свій предмет (ГУ, 23.12.2011);

Любий мій воїне! … Але пам’ятай: я поруч, я тримаю тебе, я думками і всім

серцем з тобою. Тільки іди вперед! Не зупиняючись, тільки борись без остраху,

тільки перемагай задля миру та майбутнього… (ГУ, 04.02.2015); Панове й пані!

Вдаримо по шампані! (ГУ, 22.12.2004). Директивна ілокуція контекстуального

оточення вокативних речень доповнює їхню вихідну адресатну семантику

семантикою потенційного суб’єкта дії. Вокативні речення в імперативних

висловлюваннях є одним із способів регулювання ілокутивної сили директива.

Вокативні речення містять ознаки субординації у звертанні до певної особи, що

впливає на комунікативне оформлення медіаповідомлення, унаслідок чого

ілокутивний зміст висловлення може розглядатися як наказ: Перехожий!

Зупинись! Зніми капелюха, вклонись (УК, 04.04.2012); просьба: – Дитино!

Дивись і пам’ятай: такою була й наша хата… (УК, 04.04.2012); Любий брате

Густаве! Ось я і прошу тебе, любий брате, ще раз дати мені відповідь і пораду,

198

з чого і як мені жити тепер? (УК, 04.10.2014); порада: Юначе! Спробуй щастя

у Московській консерваторії... (УК, 02.04.2011).

Ідентифікаційна функція вокативних речень виявляється в тому, що

вокатив називає адресата як особу, до якої звертається мовець, і який

у «семантико-синтаксичному плані виконує функцію акцентованого адресата і

відповідно нейтралізованого суб’єкта дії» [46, с. 188]: Шановний Вікторе

Васильовичу! На підставі ваших розробок пропонують ухвалити як мінімум дві

постанови Кабміну (УК, 10.11.2017); Шановний литовський народе! Дорогі

браття литовці! Від усього серця вітаю вас з 99-ю річницею відновлення

литовської державності (УК, 17.02.2017); Дорогі мої кияни! Шановні гості

столиці! Наближається чудова пора новорічних та різдвяних свят…

(ГУ, 28.12.2002).

Вокативним реченням, як самодостатнім комунікативним конструкціям

із звертальною функцією, притаманна особлива почуттєва емоційність, що

оформлюється особливою інтонацією, яка передає суб’єктивне ставлення мовця

до об’єкта адресації: «вокативні речення у вищій мірі експресивні конструкції»

(П. Дудик [72, с. 262]). Емотивна функція вокативних речень зумовлена

підкресленою емоційністю, образністю звертань і виявляється в тому, що мовець

характеризує особу, до якої звертається. Семантико-стилістичний аналіз

вокативних речень зумовив висновок про те, що автори медіаповідомлень надають

перевагу позитивній оцінці адресатів, що есплікується найменуваннями

з позитивною семантикою: Світе тихий, краю милий... (ГУ, 07.03.2015 ); Любий

мій воїне! (ГУ, 04.02.2015); Вельмишановний Український народе!

(ГУ, 22.01.2008); Дорогі мої земляки! (ГУ, 25.04.2009).

Вокативні речення з підсиленою емотивною модальністю межують

зі словами-реченнями й набувають вигукових функцій. Емотивна супровідна

семантика кличного відмінка послаблює адресатно-суб’єктне значення

предикатної синтаксеми: …І знову біжу на вулицю. А там свищіть та гуде! Мамо

199

рідна... У мене тепер від кожного гучного звуку все здригається…

(УК, 24.06.2016); У моєму розпорядженні десять хвилин. …Потрібно щось

робити. Намагатися… Боже! Яви диво! (Д, 04.08.2015); Боже, Боже! Що ж

робити? (Д, 04.08.2015); «Боже мій…» – подумав (УК, 25.06.2016).

Підкресленої експресії додають вокативним реченням вигуки. Емоційні

інтер’єктиви інтимізують розмовне мовлення. До суб’єктивної модальності

вокативних речень додається семантика здивування, радості: Ой, ти мій любий

ведмедику! (УК, 04.09.2013), суму: Ой, лишенько, – забили спогади сльози

(УК, 04.04.2012). Етикетні вигуки, що фіксують морально-етичні норми та

культурно-історичні традиції спілкування, посилюють контактовстановлювальну

функцію вокативних речень, що реалізується, зокрема, за допомогою етикетних

формул вітання: Здрастуй, солдате! Я певна, що ти мене не знаєш, але я про тебе

знаю майже все (Д, 11.07.2014); Доброго дня, пані Івшина! Дякую за цікаву та

повчальну розповідь про ваш візит до Японії (Д, 07.12.2007); Добридень,

вельмишановна пані Ларисо! Щиро дякуємо вам за надіслану передплату

примірника вашої газети на перше півріччя 2005 року (Д, 06.08.2005); Добрий

день, шановна редакціє «Дня»! (Д, 16.04.2010); вибачення, що забезпечують

продовження комунікативних контактів: Пробачте, тату і мамо...

(ГУ, 06.02.2003).

Комунікативна прагматика вокативних речень дозволяє авторові

медіаповідомлення встановити контакт із різними типами адресатів: масовим,

соціально недиференційованим, узагальненим; реальним, персонально означеним,

соціально диференційованим та уявним, метафорично персоніфікованим, що

сприяє розширенню діалогічності медіатексту.

200

Висновки до третього розділу

Номінативні речення буттєвої семантики, головний член яких виражений

субстантивом, за формально-граматичними й структурно-семантичними ознаками

розглядаємо як односкладні, а за логіко-психологічною структурою

висловлювання – як двочленні, у яких суб’єкт і предикат синкретично

представлені одним головним членом; наявність детермінантних поширювачів, які

пояснюють буттєве значення головного члена, не змінює загальної комунікативної

схеми речення, а визначає специфіку його тема-ремного членування.

Функціонально-комунікативний потенціал номінативних речень (див.

додаток Г) у текстах друкованих мас-медіа визначається специфікою взаємодії

їхньої форми й значення, що дозволяє первинною функцією вважати

констатувальну, яка є найбільш поширеною й найповніше виявляється

в репрезентативних реченнях. Головний член репрезентативних речень поєднує

номінативне значення з граматичним значенням буттєвості, теперішнього часу й

реальної модальності. Усі інші значення номінативного речення є наслідком

ускладнення структури або виникають під упливом синтаксичного оточення як

функціональні: експресивні, директивні, квеситивні. Статистичні дані засвідчують

домінування номінативних речень-репрезентативів, що формують інформативну

площину медіависловлювань (див. рис. 3.1).

Рис. 3.1. Комунікативно-прагматичні різновиди номінативних речень.

Продуктивність ґенітивних речень визначається не частотністю їх уживання

в мові преси (див рис. 3.2), а можливістю вираження головного члена різними

0% 10% 20% 30% 40% 50% 60% 70% 80%

Репрезентативи

Експресиви

Квесетиви

Директиви

201

структурними схемами. Моделі ґенітивних речень (див. додаток Д), основу яких

становлять нечленовані сполучення, реалізуються такими семантичними

варіантами: 1) стверджувальні: а) ґенітивно-квантитативні з експліцитним

квантитативним компонентом (Quantit + Ngen // Ngen + Quantit) із числівниковим,

прислівниковим, іменниковим, займенниковим квантитативним компонентом;

б) ґенітивно-квантитативні з імпліцитною квантитативною ознакою (Ngen);

2) ґенітивно-заперечні. Ґенітивні речення реалізують такі комунікативно-модальні

функції: констатувальні (власне констатувальні, емоційно-констатувальні);

спонукальні (наказової модальності та бажальної модальності), питальні речення.

Рис. 3.2. Кількісний вимір функціонування односкладних речень

у медіатекстах.

Найбільший функціональний потенціал у комунікативній площині

медіатексту з-поміж односкладних іменних речень виявили вокативні речення

(див. додаток Ж) як засіб розгортання діалогічності журналістського тексту,

уводячи в широкий контекст комунікативної ситуації категорію адресатності.

На основі функціональної семантики предикатної синтаксеми виявлено такі

соціально-комунікативні типи адресації медіаповідомлення: загальна адресація

(адресат масовий, узагальнений, соціально недиференційований); конкретна

адресація (адресат реальний, соціально диференційований, персонально

означений); умовна адресація (адресат уявний, метафорично персоніфікований).

У медіатекстах переважає загальна офіційна адресація.

0% 5% 10% 15% 20% 25% 30% 35% 40%

Особові речення

Безособові речення

Інфінітивні речення

Номінативні речення

Генітивні речення

Вокативні речення

202

З урахуванням семантики предикатних синтаксем та прагматики

висловлювання вокативні речення об’єднано в три комунікативно-прагматичні

групи: 1) етикетні речення відбивають норми мовленнєвої культури з урахуванням

соціальних ролей комунікаторів та рівня офіційності спілкування; 2) у реченнях-

класифікаціях референтами адресації є особи, ідентифіковані за належністю

до певної соціальної сфери; 3) речення-характеристики містять суб’єктивну оцінку

адресата – позитивну, урочисто піднесену, виражену в етикетних формулах

звертання до осіб в офіційній і неофіційній комунікації.

Комунікативними функціями вокативних речень в умовах медіакомунікації

визначено такі: 1) апелятивна – реалізується в актах безпосередньої адресації, які

містять вказівку на адресованість інформації конкретному референту або групі

референтів; 2) етикетна, або соціально-регулятивна, маркує офіційну сферу

спілкування; 3) фатична виявляється на стадії ініціації комунікації з метою

створити атмосферу довіри до інформації та її джерела; 4) імперативна доповнює

вихідну адресатну семантику вокативних речень семантикою потенційного

суб’єкта дії; 5) ідентифікаційна ототожнює особу з акцентованим адресатом як

нейтралізованим суб’єктом дії; 6) емотивна реалізує підкреслену емоційність,

образність оцінки адресата. Статистичні виміри засвідчили, що вокативним

реченням практично однаковою мірою властиві всі наведені функції із незначним

зменшенням фатичної, що зумовлено опосередкованою діалогічністю

медіадискурсу.

Рис. 3.3. Комунікативні функції вокативних речень у медіадискурсі.

0% 5% 10% 15% 20% 25%

Апелятивна

Етикетна

Фатична

Ідентифікаційна

Імперативна

Емотивна

203

ВИСНОВКИ

Результати комплексного вивчення функцiонально-комунікативного

потенціалу односкладних речень у мові сучасних українських мас-медіа

дозволяють зробити такі висновки:

1. Теоретико-методологійна концепція дисертаційної роботи ґрунтується

на взаємозв’язку й взаємозумовленості формально-граматичної, семантико-

синтаксичної, комунікативної організації структури односкладних речень і

прагматики медіамовлення. Функціонально-комунікативний потенціал

односкладних речень окреслено як єдність його структурно-синтаксичних,

семантико-синтаксичних, комунікативно-прагматичних властивостей, що

реалізують інтенції мовців у ситуаціях реальної комунікації.

2. На основі формально-граматичних, семантичних, функціонально-

комунікативних властивостей ґенітивного речення доведено його самостійний

статус як різновиду субстантивних односкладних речень. Основними ознаками

ґенітивного речення є структурна асиметричність, субстантивність, часова

константність; загальне граматичне значення буттєвості, реалізоване двома

функціональними типами: стверджувальним і заперечним; семантика

квантитивності головного компонента, нетипове актуальне членування.

Номінативні речення, головний член яких виражений субстантивом,

за формально-граматичними й структурно-семантичними ознаками розглянуто як

односкладні, а за логіко-психологічною структурою висловлювання – як

двочленні, у яких суб’єкт і предикат синкретично представлені одним головним

членом; наявність детермінантних поширювачів, які пояснюють буттєве значення

головного члена, не змінює загальної комунікативної схеми речення, а визначає

специфіку його тема-ремного членування.

Імперсональність розглянуто як функціонально-семантичну категорію,

сутність якої полягає у відсутності, неможливості або усуненні особи-діяча

204

(семантичного суб’єкта) у семантичній структурі речення, у відсутності

в синтаксичній структурі речення граматичного суб’єкта, що засвідчує

незалежність предикованої ознаки від волі її носія – суб’єкта деагенсивного,

пасивного.

3. Комплексна методика дослідження функцiонально-комунікативного

потенціалу односкладних речень побудована на засадах функціонально-

комунікативного підходу, який дозволив інтегрувати денотативний, семантичний,

комунікативний, синтаксичний рівні організації речення з погляду їх

комунікативно-прагматичної реалізації в мовленні; розглянути функціонально-

семантичні й комунікативно-модальні варіанти типової моделі речення;

визначити вплив семантики предиката й роль релятивно-ситуативних

особливостей суб’єктних синтаксем у формуванні семантичних моделей

односкладних речень; описати персональний дейксис односкладних дієслівних

речень та форми репрезентації функціонально-комунікативної категорії

імперсональності в медіадискурсі.

4. Функціонування односкладних особових речень у медіатекстах сприяє

персоніфікації / деперсоніфікації відправника медіамовлення, розширенню

персонального комунікативного простору об’єктивовано-особового суб’єкта

у функціонально-семантичних категоріях означено-особовості, неозначено-

особовості, узагальнено-особовості.

Статистичні дані вказують на те, що в медіадискурсі домінують односкладні

особові речення (74%), які актуалізують означено-персональний дейксис, є

засобом персоніфікації автора медіаповідомлення, мають високий ступінь

персоналізації семантичного об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання.

Означено-особові речення мають найбільший функціонально-комунікативний

потенціал, що дозволяє реалізувати всі типи комунікативної прагматики:

директивну, комісивну, декларативну, експресивну, квесетивну, репрезентативну.

Вони конкретизують особу комунікатора в тексті, констатують присутність автора

205

(персоніфікованого й колективного), формують високий ступінь суб’єктивності

висловленої думки. Функціонально-комунікативний потенціал неозначено-

особових речень (19%), які деконкретизують комунікаторів, мають низький

ступінь персоналізації об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання,

констатують об’єктивність висловленої думки з боку деперсоніфікованого

колективного автора, реалізований у двох прагматичних типах висловлювань –

репрезентативах, квесетивах. Функціонально-комунікативний потенціал особових

речень з узагальненим значенням (7%), які мають середній ступінь персоналізації

об’єктивовано-особового суб’єкта висловлювання, констатують об’єктивність

висловленої думки з боку деперсоніфікованого колективного автора, реалізований

у двох прагматичних типах висловлювань – директивах, квесетивах.

5. Функціонально-комунікативний потенціал односкладних безособових

речень визначається інваріантним значенням граматичної безсуб’єктності, що

реалізується семантико-синтаксичними моделями, які об’єднано у функціонально-

семантичне поле імперсональності моноцентричного типу. Його структуру

змодельовано з урахуванням семантики предикатної синтаксеми, наявності /

відсутності логічного суб’єкта в семантичній структурі речення, способу

вираження суб’єктного компонента. Найбільш широкий спектр функціонально-

комунікативних можливостей властивий реченням ядерної зони – виокремлено

6 безсуб’єктних комунікативно-семантичних моделей; функціонально-

комунікативні можливості приядерної зони й ближньої периферії репрезентовано

чотирма моделями відповідно, у яких актуалізовано семантичний суб’єкт

(реципієнт, агенс), виражений суб’єктними синтаксемами; функціонально-

комунікативний потенціал дальньої периферії обмежений двома моделями речень

із деагенсивним суб’єктом. Безособові речення функціонують у двох

прагматичних типах висловлювань – репрезентативах (66%) та експресивах (34%).

Експресиви не належать до семантичного ядра безособовості; вони забезпечують

206

«присутність» автора в тексті й спонукають адресата до суб’єктивної оцінки

об’єктивної інформації.

6. У медіатекстах переважають інфінітивні речення з узагальненим

персональним дейксисом, що співвідносить ситуацію, позбавлену конкретної

референції, та її учасників з узагальненим класом осіб, до якого належить автор

повідомлення як носій власного досвіду або як людина, що представляє або

поділяє узагальнений досвід і думки певної частини соціуму або спільноти

загалом. Водночас неозначений персональний дейксис, найбільш властивий

інфінітивному реченню, у медіатекстах реалізований обмежено.

Відповідно до прагматичних інтенцій інфінітивні речення об’єднано

за типом комунікативного регістру мовлення: реактивно-оцінні, волюнтивні,

генеритивні, інформативно-описові, репродуктивно-описові. Загальну

комунікативну прагматику медіатексту – інформувати й впливати – формують

інформативно-описові інфінітивні речення, у яких реалізовано семантику

означеної персональності й суб’єкт збігається із потенційним агенсом, вираженим

давальним суб’єкта в незаміщеній позиції; волюнтивні інфінітивні речення

із семантикою узагальненої персональності, зміст яких зорієнтований

на потенційного виконавця дії й реалізується в питальних та спонукальних

реченнях.

Модально-комунікативна амплітуда інфінітивних речень охоплює:

1) речення зі значенням об’єктивної зумовленості – із модальним значенням

невідворотності, неминучості, необхідності дії; 2) речення зі значенням

суб’єктивної зумовленості – із модальним значенням волюнтивності з відкритою

позицією суб’єктного детермінанта, що надає висловлюванню директивного

стилістичного забарвлення й додаткового модального значення дебітивності;

зі значенням суб’єктивної необхідності й бажаності із суб’єктним детермінантом,

що містить чітку вказівку на конкретну особу; 3) речення зі значенням

суб’єктивної оцінки.

207

7. Функціонально-комунікативний потенціал номінативних речень у текстах

друкованих мас-медіа визначається специфікою взаємодії їхньої форми й

значення, що дозволяє первинною функцією вважати констатувальну, яка є

найбільш поширеною й найповніше виявляється в репрезентативних реченнях.

Головний член репрезентативних речень поєднує номінативне значення

з граматичним значенням буттєвості, теперішнього часу й реальної модальності.

Усі інші значення номінативного речення є наслідком ускладнення структури або

виникають під упливом синтаксичного оточення як функціональні: експресивні,

директивні, квеситивні.

8. Функціонально-комунікативна продуктивність ґенітивних речень

визначається не частотністю їх уживання в мові преси, а семантичними

варіантами структурної моделі: 1) стверджувальні: а) ґенітивно-квантитативні

з експліцитним квантитативним компонентом (Quantit + Ngen // Ngen + Quantit)

із числівниковим, прислівниковим, іменниковим, займенниковим квантитативним

компонентом; б) ґенітивно-квантитативні з імпліцитною квантитативною ознакою

(Ngen); 2) ґенітивно-заперечні; і комунікативно-модальними різновидами:

констатувальні (власне констатувальні, емоційно-констатувальні), спонукальні

(наказової модальності та бажальної модальності), питальні речення.

9. Найбільший функціональний потенціал у комунікативній площині

медіатексту з-поміж односкладних іменних речень виявили вокативні речення, що

виступають засобом розгортання діалогічності журналістського тексту, уводячи

в широкий контекст комунікативної ситуації категорію адресатності.

Комунікативно-прагматичні групи вокативних речень об’єднують такі семантичні

моделі: 1) етикетні речення; 2) речення-класифікації; 3) речення-характеристики.

Статистичні виміри засвідчили, що вокативним реченням практично однаковою

мірою властиві апелятивна, етикетна, імперативна, ідентифікаційна, емотивна

функції із незначним послабленням вагомості фатичної функції, що зумовлено

опосередкованою діалогійністю медіадискурсу.

208

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамец П. К вопросу о синтаксической парадигматике // Československ·

rusistica, XI, 1966. – № 2. – С. 76–80

2. Алєксєєва О. О. Експресивний потенціал односкладних конструкцій

(на матеріалі оповідання Миколи Вінграновського «Гусенятко») / О. О. Алєксєєва

// Вісник Харківського національного університету імені В. Каразіна. Серія:

філологія. – 2013. – Вип. 67. – С. 39–44.

3. Арват Н. Н. Синтаксис простого предложения в современном русском

языке. – Ч. І / Н. Н. Арват. – Ніжин : Редакційно-видавничий відділ НДПУ

імені Миколи Гоголя, 2002. – 174 с.

4. Арполенко Г. П. Структурно-семантична будова речення в сучасній

українській мові / Г. П. Арполенко, В. П. Забєліна. – К. : Наукова думка, 1982. –

132 с.

5. Арполенко Г. П. Інфінітивні речення // Г. П. Арполенко, Н. О. Забєліна

Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. – К.: Наукова

думка, 1982. – С. 5–65.

6. Арутюнова Н. Д. Русское предложение. Бытийный тип: структура и

значение / Н. Д. Арутюнова, Е. Н. Ширяев. – М.: Русский язык, 1983. – 198 с.

7. Бабайцева В. В. Простое предложение // Современный русский язык.

Теория. Анализ языковых единиц : в 2 ч. [Ч. 2] : Морфология. Синтаксис / под ред.

Е. И. Дибровой. Москва : Академия, 2001. – 704 с.

8. Бабайцева В. В. Современный русский язык: В 3-х ч. Ч. 3: Синтаксис.

Пунктуация: Учебное пособие / В. В. Бабайцева, Л. Ю. Максимов. – М.:

Просвещение, 1981. – 271 с.

9. Баган М. Односкладні буттєві заперечні речення в сучасному

українському мовленні та фольклорній традиції / М. Баган // Проблеми

гуманітарних наук. Філологія. – 2014. – Вип. 34. – С. 4–16.

209

10. Баган М. П. Сполучникова експлікація заперечення в українській мові /

М. П. Баган // Мовознавчий вісник. – 2015. – Вип. 20. – С. 87–92.

11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш. Балли.

– М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. – 416 с.

12. Бацевич Ф. С. Очерки по функциональной лексикологии / Ф. С. Бацевич,

Т. А. Космеда. – Львов: Свит, 1997. – 392 с.

13. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник /

О. К. Безпояско, К. Г. Гродненська. В. М. Русанівський. – Київ: Либідь, 1993. –

336 с.

14. Березовська-Савчук Н. А. Дистрибутивні характеристики предикатів

стану в українській літературній мові : [монографія] / Н. А. Березовська-Савчук. –

Кривий Ріг : ФОП Маринченко С. В., 2016. – 157 с.

15. Близнюк Л. М. Односкладні речення із семантичним суб’єктом

(на матеріалі поетичних текстів 50-х–60-х рр. ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття

наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Леся

Миколаївна Близнюк ; Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди. – Харків, 2007. – 17 с.

16. Близнюк Л. М. Односкладні речення із семантичним суб’єктом

(на матеріалі поетичних текстів 50-х–60-х рр. ХХ ст.) : дис. на здобуття наук.

ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Леся Миколаївна

Близнюк; Харківський національний педагогічний університет імені

Г. С. Сковороди. – Харків, 2007. – 192 с.

17. Блумфилд Э. Язык / Э. Блумфилд. – М.: Прогресс, 1968. – 607 с.

18. Бондаренко О. Є. Ґенітивні речення в мові друкованих медіа:

структурно-семантичний і комунікативно-модальний аспекти // Журналістська

освіта в Україні: світові професійні стандарти: збірник матеріалів XIІІ

Всеукраїнської науково-практичної конференції / уклад.: О. Г. Ткаченко. – Суми:

Сумський державний університет, 2017. – С. 118–122.

210

19. Бондаренко О. Є. Лінгвістичний статус ґенітивних речень: семантичний,

структурний, функційно-комунікативний аспекти / О. Є. Бондаренко // World

Science / Warsaw: RS Global Sp. z O.O. Варшава, 2018. – Т. 6. – № 1 (29). – С. 70 –

76.

20. Бондаренко О. Є. Номінативні односкладні речення в мові друкованих

мас-медіа: функційний, комунікативний, семантичний аспекти / О. Є. Бондаренко

// Філологічні трактати: наук. журнал. – Суми: СумДУ, – Т. 9, № 3, 2017. – С. 23–

29.

21. Бондаренко О. Є. Односкладні речення як наукова проблема //

Журналістська освіта на Сумщині: світові професійні стандарти: збірник

матеріалів XI міжнародної науково-практичної конф. / [наук. ред.

В. О. Садівничий, О. Г. Ткаченко]. – Суми : СумДУ, 2015. – С. 152–155.

22. Бондаренко О. Є. Означено-особові речення: суб’єктивізація

комунікативного простору медіа повідомлення / О. Є. Бондаренко // Science

Review / Warsaw: RS Global Sp. z O.O. Варшава, 2018. – Т. 2. – № 6 (13). – С. 12 –

17.

23. Бондаренко О. Є. Проблема класифікації односкладних речень

у сучасному мовознавстві / О. Є. Бондаренко // Філологічні трактати: наук.

журнал. – Суми: СумДУ, 2016. – Т. 8, № 2. – С. 88–93.

24. Бондаренко О. Є. Семантико-синтаксичнi особливостi безособових

речень з предикатом – словом категорiї стану // Журналістська освіта в Україні:

світові професійні стандарти: Матеріали XIV Всеукраїнської науково-практичної

конференції / уклад. : О. Г. Ткаченко. – Суми : Сумський державний університет,

2018. – С. 120–124.

25. Бондаренко О. Є. Функційно-семантичні особливості односкладного

безособового речення з особовим дієсловом у безособовому значенні (на прикладі

газет «День», «ГУ», «ЛУ») // Соціально-гуманітарні аспекти розвитку сучасного

суспільства: матеріали V Всеукраїнської наукової конференції студентів,

211

аспірантів, викладачів та співробітників. – Суми : Сумський державний

університет, 2018. – С. 427–429.

26. Бондаренко О. Є. Функційно-стилістичний потенціал односкладних

речень / О. Є. Бондаренко // Філологічні трактати: наук. журнал. – Суми: СумДУ, –

Т. 9, № 2, 2017. – С. 20–29.

27. Бондарко А. В. Категоризация в системе грамматики / А. В. Бондарко. –

Москва: Языки славянских культур (А. Кошелев), 2011. – 483 с.

28. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики. Персональность.

Залоговость / А. В. Бондарко и др. – С-Пб: «Наука», 1991. – 371 с.

29. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики: Введение.

Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис, – Л.: Наука, 1987. – 347 с.

30. Бондарко А. В. Субъектно-предикатно-объектные ситуации // Теория

функциональной грамматики. Субъектность. Объектность. Коммуникативная

перспектива высказывания. Определенность / неопределенность. – С-Пб., 1992. –

348 с.

31. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики / А. В. Бондарко. –

СПб.: Изд-во С.-Пб. ун-та, 1999. – 256 с.

32. Борщев В. Бытийные и локативные предложения – что их различает?

Тема-рематическая структура или диатеза? [Електронний ресурс] / В. Борщев,

Barbara H. Partee // Семинар ИПИРАН, 23 марта 2007 г., 2007. – 14 с. – Режим

доступу: http://people.umass.edu/partee/docs/Handout_Borschev-Partee_IPIRAN.pdf. –

Дата звернення: 09.10.2017.

33. Бочкарев А. И. К вопросу о косвенных экспрессивах / А. И. Бочкарев //

Научное обозрение. Гуманитарные исследования. – 2012. – № 3. –С. 136 – 142.

34. Бузько С. А. Функціонування односкладних номінативних речень

у поетичному доробку Ліни Костенко / С. А. Бузько // Філологічні студії. – 2013. –

Вип. 9. – С. 488–491.

212

35. Булаховский Л. А. Курс русского литературного языка /

Л. А. Булаховский. – К. : Радянська школа, 1952. – Т. 1. – 478 с.

36. Булаховський Л. А. Підвищений курс української мови: посібник

для педвишів / Л. А. Булаховський. – К. : Радянська школа, 1931. – 341 с.

37. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка / сост.

Ф. И. Буслаев. – [Ч. 2] : Синтаксис. – М, 1881. – 394 с

38. Валгина Н. С. Активные процессы в синтаксисе / Н. С. Валгина //

Современный русский язык: хрестоматия. В 3 ч. Ч. 3 Синтаксис / сост.:

Е. Е. Долбик, В. Л. Леонтович, Л. Р. Супрун-Белевич. – Минск: БГУ, 2010. –

С. 217–271.

39. Валгина Н.С. Современный русский язык: Синтаксис / Н. С. Валгина. –

М., 2003. – 416 с.

40. Вежбицка Анна. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.

16: Теория речевых актов. Сборник: Пер. с разн. яз./ Сост. и вступ. ст.

Н. Д. Арутюновой и Е. В. Падучевой. Общ. ред. Е. В. Падучевой. – М.: Прогресс,

1985. – С. 251-275.

41. Виноградов В. В. «Синтаксис русского языка» акад. А. А. Шахматова /

В. В. Виноградов // Вопросы синтаксиса современного русского языка. – М.:

Учпедгиз, 1950. – С. 75–126.

42. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове /

В. В. Виноградов. – М., 1972. – 616 с.

43. Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець,

К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. : Радянська школа, 1982. – 209 с.

44. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.–

К., Либідь, 1993.– 368 с.

45. Вихованець І. Р. Навколо проблем предикативності, предикації і

предикатності [Текст] / І. Р. Вихованець // Українська мова. – 2002. – №1. – С. 25-

31.

213

46. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови

/ АН України. Ін-т української мови; Відп. ред. К. Г. Городенська. – К.: Наук.

думка, 1992. – 224 с.

47. Вихованець І. Р. Предикат [Текст] / І. Р. Вихованець // Українська мова :

енцикл. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Укр. енциклопедія»

імені М. П. Бажана, 2004. – С. 518-519.

48. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення /

І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська., В. М. Русанівський. – К.: Наук. думка, 1983. –

219 с.

49. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови : Академ.

граматика української мови [Текст] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К.:

Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

50. Вінтонів М. О. Актуальне членування речення і тексту: формальні та

функційні вияви : [монографія] / М. О. Вінтонів. – Донецьк : Донецький нац. ун-т,

2013. – 327 с.

51. Вітрук Н. Різновиди односкладних речень репрезентації у сучасній

українській літературній мові / Н. Вітрук // Лінгвістичні студії. – 2011. – Вип. 22. –

С. 155–161.

52. Воробйова О. П. Текстові категорії і фактор адресата / О. П. Воробйова.

– К. : Вища школа, 1993. – 171 с.

53. Востоков А. Х. Русская граматика / А. Х. Востоков. – С.-Пб., 1835. –

408 с.

54. Всеволодова М. В. Теория функционально-коммуникативного

синтаксиса: Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка

/ М. В. Всеволодова. – М. : Изд-во МГУ, 2000. – 502 с.

55. Гак В. Г. Прагматика, узус и грамматика речи / В. Г. Гак // Иностранные

языки в школе, 1982. − № 5 . – С .11−17.

214

56. Гак В. Г. Неопределенноличность в плане содержания и в плане

выражения / В. Г. Гак // Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики.

Персональность. Залоговость / А. В. Бондарко и др. – С.–Петербург: «Наука»,

1991. – С. 72–86.

57. Галицына Т. Н. Эпистемологическая классификация вопросительных

предложений / Т. Н. Галицына // Вестник ВГУ. Серия: Филология. Журналистика.

2007, № 1. – С. 29–31.

58. Ганич І.Д. Словник лінгвістичних термінів / І. Д. Ганич, І. С. Олійник. –

К.: Вища шк., 1985. – 360 с.

59. Гиро-Вебер М. К вопросу о классификации простого предложения

в современном русском языке // Вопросы языкознания. – 1979, № 6. – С. 63-75.

60. Голоюх Л. В. Односкладні речення в синтаксичній організації мови

роману П. Загребельного «Роксолана» / Л. В. Голоюх // Філологічні науки. Серія :

мовознавство. – 2010. – № 2. – С. 27–29.

61. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць / К. Г. Городенська –

К.: Наукова думка, 1991. – 192 с.

62. Городенська К. Г. Предикатно-валентна основа елементарного

односкладного речення / К. Г. Городенська // Українська мова. – 2001. − № 1. –

С. 69−73.

63. Горпинич В. Ґенітивні речення в українській мові / В. Горпинич //

Українська мова. – 2009. – № 3. – С. 3–9.

64. Горяний В. Д. Синтаксис односкладних речень / Валентин Давидович

Горяний. – Київ : Радянська школа, 1984 . – 128 с.

65. Грамматика русского языка. Т.II. Синтаксис. – М.: АН СССР, 1954. –

703 с.

66. Греч Н. И. Практическая русская грамматика / Н. И. Греч. – Изд. 2-е. –

С.-Пб., 1834. – 406 с.

215

67. Грищенко А. П. Односкладне речення / А. П. Грищенко // Українська

мова: Енциклопедія / Редкол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк

та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія», 2004. –

С. 495.

68. Гуйванюк Н. В. До поняття комунікативної парадигми речення [Текст] /

Н.В. Гуйванюк // Мовознавство. – 2005. – № 3–4. – С. 148–154.

69. Добросклонская Т. Г. Медиалингвистика: системный подход к изучению

языка СМИ / Т.Г.Добросклонская. – М.: Флинта, 2008. – 203 с.

70. Дудик П. С. Інфінітивні речення // Сучасна українська літературна мова :

синтаксис / за заг. ред. акад. АН УРСР І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. –

С. 254–257.

71. Дудик П. С. Неповні та еліптичні речення в сучасній українській

літературній мові : дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Петро Семенович Дудик. – К.,

1954. – 189 с.

72. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного мовлення

(просте речення: еквіваленти речення): Монорафія / П. С. Дудик. – К.: Наукова

думка, 1973. – 288 с.

73. Дудик П. С. Звертання-речення в сучасній українській мові / П. С. Дудик

// Укр. мова і літ. в шк. – 1971. – №5. – С. 37–43.

74. Дускаева Л. Р. Диалогичность речевых жанров в газетной публицистике/

Л. Р. Дускаева // Мир русского слова. – 2002. – № 5. – С. 117–118.

75. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол.:

О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1983 – 2006.

76. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика / С. Я. Єрмоленко. –

К.: Наукова думка, 1982. – 210 с.

77. Жовтобрюх М. А. Історична граматика української мови /

М. А. Жовтобрюх, С. П. Самійленко, О. Т. Волох, І. І. Слинько. – К.: Вища школа,

1980. – 320 с.

216

78. Жуковская Г. А. Генитивные конструкции в современном русском языке

: автореф. дис. канд. филол. наук : 10.02.01 / Г. А. Жуковская; ЛГУ

имени А. С. Пушкина. – Великий Новгород, 2005. – 26 с.

79. Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку

ХХІ ст.: структура та прагмастилістичні функції [Текст]: автореферат. д-ра філол.

наук, спец.: 10.02.01 - укр. мова / Завальнюк І. Я. – К. : Ін-т укр. мови, 2010. – 40 с.

80. Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку

ХХІ ст.: структура та прагмастилістичні функції [Текст] : автореферат. д-ра філол.

наук, спец.: 10.02.01 - укр. мова / І. Я. Завальнюк. – К.: Ін-т укр. мови, 2010. – 40 с.

81. Завальнюк І. Я. Спеціалізація синтаксичних одиниць в інформаційних

газетних жанрах / І. Я. Завальнюк // Культурологія. Філологія. Музикознавство. –

2013. – № 1. – С. 82–85.

82. Загнітко А. П. Проблема односкладного речення у сучасній лінгвістиці //

Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс.

Хрестоматія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=210 –

Дата звернення: 24.05.18.

83. Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови.

Морфологія. Синтаксис [Текст] : наук. видання / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ

«ВКФ «БАО», 2011. – 992 с.

84. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Морфологія /

А. П. Загнітко. – Донецьк: ДонДУ, 1996. – 437 с.

85. Загнітко А. П. Комунікативно-прагматичні аспекти сучасного

політичного газетного дискурсу/ А.П. Загнітко // Культура народов

Причерноморья. – 2007. – Т. 1, № 110. – С. 190-193.

86. Загнітко А. П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. – К.:

НМК ВО, 1990. –132 с.

217

87. Загнітко А.П. Синтаксис української мови. Теоретико-прикладний

аспект: монографія / А. Загнітко, Г. Миронова. – Brno: Masarykova univerzita,

2013. – 225 с.

88. Загнітко А.П. Сучасна синтаксична семантика: функційно-структурні

вияви / А. Загнітко, О. Павлович // Studia Ukrainica Posnaniensia, vol. I. – Adam

Mickiewicz University Press, PoznaĔ, 2013. – pp. 237-243.

89. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис:

Моноґрафія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

90. Загнітко А.П. Український інфінітив у структурі простого речення:

типологія функцій і семантика / Анатолій Загнітко // Вісник Львівського

університету. Серія філологічна. Вип. 34. – Ч.1. – Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2005. –

С. 3-10.

91. Загнітко А.П. Український синтаксис: теоретико-прикладний аспект /

А. Загнітко. – Донецьк, 2009. – 137 с.

92. Замкова Т. Односкладні речення як засіб репрезентації внутрішнього

мовлення у структурі поетичного тексту / Т. Замкова // Науковий вісник

Херсонського державного університету. Серія : Лінгвістика. – 2008. – Вип. 7. –

С. 86–89.

93. Золотова Г. А. Коммуникативная грамматика русского языка /

Г. А. Золотова, Н. К. Онипенко, М. Ю. Сидорова. – М.: Институт русского языка

им. В. В. Виноградова РАН, 2004. – 540 с.

94. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса /

Г. А. Золотова. – М.: Наук, 1982. – 369 с.

95. Золотова Г. А. К вопросу о функциональных типах синтаксем /

Г. А. Золотова // Russian Linguistics, 1989. Vol. 13. Nos. 2. P. 155–160.

96. Золотова Г. А. О взаимодействии лексики и грамматики в подклассах

имён существительных Текст. / Г. А. Золотова // Памяти академика Виктора

218

Владимировича Виноградова : сб. статей / отв. ред. В. Г. Костомаров. – М.: Изд-во

Московского ун-та, 1971. – С. 84-90.

97. Золотова Г. А. Понятие личности/безличности и его интерпретации /

Г. А. Золотова // Russian linguistics. International Journal for the Study of the Russian

Language. Volume 24, No 2, July 2000 (C. 103–115).

98. Золотова Г. А. О принципах классификации простого предложения /

Г. А. Золотова // Актуальные проблемы русского синтаксиса. – М., 1984. – С. 14–

36.

99. Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка /

Г. А. Золотова. – М.: Наука, 1973. – 351 с.

100. Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных

единиц русского синтаксиса. – М.: Наука, 1988. – 440 с.

101. Иосифова В. Е. Полевая природа русского императива / В.Е. Иосифова

// Język i metoda, 2016. – С. 171–179.

102. Іваницька Н. Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних

дієслів української мови : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог.

наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Наталія Борисівна Іваницька;

Національна академія наук України, Інститут української мови. – К., 2000. – 17 с.

103. Історія української мови. Синтаксис / А. П. Грищенко, В. В. Німчук,

В. М. Русанівський, Г. Х. Щербатюк. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 286-289.

104. Кавера Н. В. Семантична типологія предикатів стану [Текст] :

автореферат канд. філол. наук, спец.: 10.02.01 – українська мова / Н. В. Кавера. –

К. : Ін-т укр. мови, 2008. – 24 с.

105. Калениченко М. М. Безособові речення в історії слов’янського

синтаксису / М. М. Калениченко // Компаративні дослідження слов’янських мов і

літератур. – 2012. – Вип. 19. – С. 62–71.

106. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови /

М. У. Каранська. – К. : Либідь, 1995. – 312 с.

219

107. Кваскова Л. В. Основы функциональной грамматики: коммуникативно-

прагматический аспект [Текст] : монография / Л. В. Кваскова. – Москва : МПГУ,

2016. – 158 с.

108. Кирвесмяки А. Выражение обобщенно-личного значения в русском

языке / Арья Кирвесмяки. – Helsinki, 2010. – 338 с.

109. Князев Ю. П. Субъективизация: адресатное и обобщенно-личное

значения форм 2-го лица // Князев Ю. П. Грамматическая семантика: Русский язык

в типологической перспективе. – М.: Языки словянских культур, 2007. – С. 130–

144.

110. Коваль Л. М. Головний компонент односкладного речення

в між'ярусних співвідношеннях: автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.01 /

Людмила Михайлівна Коваль . – Київ, 2015 . – 34 с.

111. Коваль Л. М. Головний компонент односкладного речення

в між’ярусних співвідношеннях : дис. … доктора філолог. наук : 10.02.01 /

Людмила Михайлівна Коваль. – Вінниця, 2015. – 394 с.

112. Коваль Л. Семантико-синтаксична основа головного компонента

вокативного речення в українській мові/ Л. Коваль // Одеський лінгвістичний

вісник. – № 5. – Т. 2. – 2015. – С. 56–62.

113. Коваль Л. Синтаксичний статус головного компонента односкладного

речення української мови / Л. Коваль // Мовознавчий вісник. Збірник наукових

праць. Випуск 14–15. – 2016. – 226–231.

114. Коваль Л. Формально-граматичні параметри простого головного

компонента безособового речення української мови / Л. Коваль // Наукові записки

[Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла

Коцюбинського]. Серія : Філологія (мовознавство). – 2013. – Вип. 17. – С. 8–15.

115. Ковтун В. В. Односкладні речення в щоденникових записах

О. Довженка / В. В. Ковтун // Теоретичні та прикладні питання філології : ІІ

220

Міжнародна наукова конференція, 22–23 серпня 2011 р. : наукова стаття. –

Дніпрордзержинськ, 2011. – С. 47–53.

116. Кокора М. Безособові речення в поетичному мовленні В. Симоненка /

М. Кокора // Філологічні студії . – 2014 . – Вип. 5 . – С. 53–57.

117. Коломийцева В. Проблема синтаксичної кваліфікації означено-,

неозначено- та узагальнено-особових речень / В. В. Коломийцева // Studia

Linguistica. – 2009. – Вип. 2. – С. 195–200.

118. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. Изд.

3-е / Геннадий Владимирович Колшанский. – М.: Издательство ЛКИ, 2007. – 176 с.

119. Коржак З. З. Предикативність у номінативних реченнях сучасної

української мови / З. З. Коржак // Науковий вісник Дрогобицького державного

педагогічного університету імені Івана Франка. Сер. : Філологічні науки

(мовознавство). – 2016. – № 5(1). – С. 159–163.

120. Корпало О. Р. Семантико-граматична категорія особи в польській мові

[Текст] : автореферат... канд. філол. наук, спец.: 10.02.03 – слов'янські мови /

О. Р. Корпало. – Львів: Львівський нац. ун-т І. Франка, 2017. – 22 с.

121. Костусяк Н. М. Адресатна синтаксична одиниця на тлі міжрівневої

взаємодії / Н.М. Костусяк // Науковий вісник Волинського національного

університету ім. Л. Українки. Серія «Філологічні науки». Мовознавство : зб. наук.

пр. – 2011. – Вип. 1. – С. 63–67.

122. Кочерган М. П. Теорія функціонально-семантичного поля і її

застосування в зіставному мовознавстві [Текст] / М. П. Кочерган // Мовознавство.

– 2007. – № 4–5. – С. 13–19.

123. Кронгауз М. А. Семантика / М. А. Кронгауз. – М.:Academa, 2005. –

352 с.

124. Кузьмина Н. А. Современный медиатекст / Н. А. Кузьмина. – Омск,

2011. – 414 с.

221

125. Культура русской речи: Энциклопедический словарь-справочник

[Электронный ресурс] / под ред. Л. Ю. Иванова, А. П. Сковородникова,

Е. Н. Ширяева и др. – 3-е изд., стер. – М. : Флинта, 2011. – 840 с.

126. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило.

– Торонто : Видавництво «Нові дні», 1960. – 197 с.

127. Курмакаева Н. П. Закономерности заполнения позиции главного члена

безличных предложений в связи с действием принципа функциональной

эквивалентности [Текст] : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.02 / Н. П. Курмакаева;

Донецкий национальный университет. – Донецк, 2010. – 215 с.

128. Кухарєва В. І. Комунікативний потенціал односкладних речень

у науковому тексті (на матеріалі науково-технічної літератури) : автореф. дис.

На здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» /

Віталіна Іванівна Кухарєва ; Інститут української мови. – К., 2003. – 24 с.

129. Куц О. Безособові речення з предикативними формами на -но,-то в

українській мові / О. Куц // Наукові записки. Серія : Філологічні науки

(мовознавство) – 2001. – Вип. 31. – С. 174–177.

130. Ларина Т. В. Фатичесике эмотивы и их роль в комуникации /

Т. В. Ларина // Эмоции в языке и речи: сб. научных статей / под ред.

И. А. Шаронова. – М.: РГГУ, 2005. – С. 150–160.

131. Левицкий А. Э. Функциональный подход в современной лингвистике /

А. Э. Левицкий // Studia Linguistica / Київський унiверситет. – 2010. – № 4. – С. 31–

38.

132. Лекант П. А. Современный русский язык / П. А. Лекант, Е. И. Диброва,

Л. Л. Касаткин, Е. В. Клобуков. – М.: Дрофа, 2000. – 560 с.

133. Лекант П. А. Синтаксис простого предложения в современном русском

языке / П. А. Лекант. – 2-е изд. – М., 1986. – 175 с.

134. Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском

языке / П.А. Лекант. – 3-е изд., испр. и дополн. – М.: Высш. шк., 2004. – 247 с.

222

135. Леонтьев А. А. Психология общения. – 2-е изд., испр. и доп. – М.:

Смысл, 1997. – 365 с.

136. Леута О. І. Структура і семантика дієслівних речень в українській

літературній мові : [монографія] / Олександр Іванович Леута. – К. : Такі справи,

2008. – 208 c.

137. Лещенко М. И. Виртуальный и актуальный аспекты предложения /

М.И. Лещенко. – Минск: Вышэйшая шк., 1986. – 131 с.

138. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В. Н. Ярцева].

– М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.

139. Локтев Е. В. Безлично-генитивные предложения в современном

русском языке: аквтореф. дисс. … канд. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский

язык» / Е. В. Локтев. – Архангельск, 2017. – 21 с.

140. Ломтев Т. П. Структура предложения в современном русском языке /

Т. П. Ломтев. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 198 с.

141. Лонська Л. І. Структурно-семантичні особливості буттєвих речень

в українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук:

спец. 10.02.01 «Українська мова» / Людмила Іванівна Лонська ; Національний

педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – К., 2001. – 18 с.

142. Лонська Л. І. Буттєві речення з невербалізованим предикатом /

Л. І. Лонська // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова: збірник

наукових праць. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови.

Вип. 8. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – С. 157-161.

143. Маркітантова В. Ю. Дискусійні питання теорії інфінітивних речень

у сучасному мовознавстві / В. Ю. Маркітантова // Наукові праці Кам’янець-

Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : філологічні

науки. – 2009. – Вип. 18. – С. 14–16.

144. Матханова И. П. Категориальные ситуации с семантикой

нерезультативного состояния в русском языке / И. П. Матханова // Проблемы

223

функциональной грамматики. Категоризация семантики / По ред. А. В. Бондарко.

– С.-Пб., 2008. – С. 268-287.

145. Межов О. Г. Суб’єктні синтаксеми у структурі простого речення:

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 /

О. Г. Межов ; НАН України. Ін-т укр. мови. – К., 1998. – 19 с.

146. Межов О. Г. Специфіка семантико-синтаксичної організації

безособових та інфінітивних односкладних конструкцій / О. Г. Межов //

Філологічні студії. – 2013. – Вип. 9. – С. 284–291.

147. Мельничук А. С. Порядок слов и синтагматическое членение

предложений в славянских языках / А. С. Мельничук. – К.: Изд-во Акад. наук

УССР, 1958. – 64 с.

148. Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення /

О. С. Мельничук. – К., 1966. – 324 с. – С. 162.

149. Митрофанова О. Між’ярусна кореляція в структурі односкладних

речень із предикатами руху // Українське мовознавство. – 2011. – Вип. 41/1. –

С. 196–200.

150. Михайлов Н. (Mikhaylov, N.) 2012. Творительный падеж в русском

языке XVIII века. (With a Summary in English: The Instrumental Case in Eighteenth-

Century Russian.) Acta Universitatis Upsaliensis. Studia Slavica Upsaliensia 47. 296 pp.

Uppsala.

151. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій [Текст] : монографія

/ М. В. Мірченко. – Луцьк : Редакційно-видавничий відділ «Вежа» Волинського

державного університету імені Лесі Українки, 2001. – 340 с.

152. Мокроусова О. Ю. Синтаксическая структура описания и

повествования в номинативном предложении / О. Ю. Мокроусова // Вестник

МГУКИ. – 2014. – №6 (62). – С. 258-261.

224

153. Мустайоки А. Теория функционального синтаксиса: от семантических

структур к языковым средствам / А. Мустайоки. – М. : Языки славянской

культуры, 2006. – 511 с.

154. Назарець В. Різновиди внутрішньотекстових адресатів в адресованій

ліриці Івана Франка / В. Назарець // Українське літературознавство. – 2014. –

Вип. 78. – С. 169–178.

155. Недобух С. А. Когнитивно-коммуникативная категория

персональности : автореферат дис. ... кандидата филологических наук : 10.02.19 /

Недобух Сергей Андреевич. – Твер. гос. ун-т. – Тверь, 2002. – 19 с.

156. Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис русского языка

/ Д. Н. Овсянико-Куликовский. – СПб.: Издание Жуковского, 1902. – 312 с.

157. Осипова Э. Н. Русский синтаксис: односоставность предложения:

монография / Э.Н. Осипова; Поморский гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. –

Архангельск: Поморский университет, 2009. – 150 с.

158. Осипова Э. Н. Об особенностях функционирования односоставных

предложений с глаголом 2-го лица единственного числа в обобщенном значении

/ Э.Н. Осипова // Функционирование синтаксических категорий в тексте : Межвз.

сб. научн. тр. – Л. : Наука, 1981. – С. 72 – 78.

159. Остин Дж. Л. Слово как действие [Текст] / Дж. Л. Остин // Новое

в зарубежной лингвистике: Вып. 17. Теория речевых актов. Сборник: Пер. с англ.

/ Сост. и вступ. ст. И. М. Кобозевой и В. 3. Демьянкова. Общ. ред.

Б. Ю. Городецкого. – М.: Прогресс, 1986. – с. 22–129.

160. Падучева Е. В. Русское отрицательное предложение. – М.: Языки

славянской культуры, 2013. – 304 с.

161. Падучева Е.В. Неопределенно-личное предложение и его

подразумеваемый субъект / Е. В. Падучева // Вопросы языкознания, №1. – 2012. –

С. 27–41.

225

162. Падучева Е.В. Семантические исследования (Семантка времени и вида

в русском языке; Семантика нарратива) / Е. В. Падучева. – Москва: Языки русской

кльтуры, 1996. – 464 с.

163. Панов М.В. Русский язык / М. В. Панов //Языки народов СССР.

Т. I. Индоевропейские языки. – М., 1966. – 658 с. – С. 106-107

164. Паславська А. Заперечення в українській та німецькій мовах?

Лінгводидактичний аспект / А. Паславська // Теорія і практика викладання

української мови як іноземної. – 2010. – Вип. 5. – С. 193–202.

165. Петров А. В. Безличность как семантико-грамматическая категория

русского языка / Андрей Васильевич Петров. – Архангельск: Поморский ун-т,

2007. – 295 с.

166. Петров А. В. Семантика безличности / А. В. Петров // Филологические

науки. – 2009. – № 1. – С. 57–64.

167. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении

/А. М. Пешковский. – 8-е изд., доп. – М.: Языки славянской культуры, 2001.–

544 с.

168. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении /

А. М. Пешковский. – 7-е изд. – М. : Учпедгиз, 1956. – 511 с.

169. Плющ М. Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення /

М. Я. Плющ. – К. : Вища школа, 1986. – 175 с.

170. Попович Н. М. Синтаксична структура речень з числівниковим

компонентом у сучасній українській мові : дис. на здобуття наук. ступеня канд.

філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н. М. Попович. – Чернівці, 2002.

171. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике : в 4 т. /

А. А. Потебня. – М. : Просвещение, 1958. – Т. І–ІІ. – 536 с.

172. Почепцов Г.Г. Коммуникативные аспекты семантики: Монография /

Г.Г. Почепцов. – Киев: «Высшая школа», 1987. – 133 с.

226

173. Почепцов Г. Г. Прагматические типы предложений // Теоретическая

грамматика современного английского языка / И.П. Иванова, В. В. Бурлакова,

Г. Г. Почепцов. – М.: Высш. школа, 1981. – 285 с. – С. 271-275.

174. Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения /

О. Г. Почепцов. - Киев : Вища шк. : Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1986. – 115 с.

175. Почепцов Г. Г. Фатическая метакоммуникация / Г. Г. Почепцов //

Избранные труды по лингвистике : [монография] / [cост., общ. ред. и вступ. ст.

И. С. Шевченко]. – Харьков : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2009. – С. 444–448.

176. Предикат у структурі речення : [монографія] / за ред. акад. НАПН

України В. І. Кононенка. – К. ; Івано-Франківськ; Варшава, 2010. – 408 с.

177. Предложение как многоаспектная единица языка (русский язык):

Межвузовский сборник научных трудов / Под ред. В. В. Бабайцевой. – М.:

МГГОИ им. В. И. Ленина, 1983. – 134 с.

178. Проничев В. П. Функционирование именных односоставных

конструкций в тексте: Предметно-ситуативные номинации / В. П. Проничев. – Л.:

РГПУ, 1991. – 97 с.

179. Рабанюк Л. С. Ґенітивні речення в сучасній українській мові : автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.01 «Українська

мова» / Любов Степанівна Рабанюк ; Прикарпатський державний університет

імені В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 1998. – 23 с.

180. Русская грамматика : в 2-х т. / редкол. : Н. Ю. Шведова (гл. ред.) и др. –

М. : Наука, 1980. – Т. 2. : Синтаксис. – 1980. – 709 с.

181. Свистун Н. О. Структурно-семантична характеристика дієслівних

односкладних речень (на матеріалі повісті Марії Матіос «Солодка Даруся») /

Н. О. Свистун // Наукові записки. Серія «Філологічна». – 2013. – Вип. 35. – С. 314–

316.

227

182. Седельников Е.А. Структура простого предложения с точки зрения

синтагматических и парадигматических отношений // Филологические науки,

1961, № 3. – С. 66–77.

183. Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний

огляд) / О. О. Селіванова. – К.: Видавництво Українського фітосоціологічного

центру, 1999. – 148 с.

184. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми:

[підручник] [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К., 2008. – 712 с.

185. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія /

О. А. Селіванова. – Полтава: Довкілля. – К, 2006. – 716 с.

186. Семенюк О. А. Семантична структура речень із предикативами

емоційного стану в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Оксана Антонівна

Семенюк ; Прикарпатський державний університет імені В. Стефаника. – Івано-

Франківськ, 2005. – 22 с.

187. Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов / Дж. Р. Серль //

Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1986. Вып. 17. Теория речевых

актов. – С. 170-195.

188. Сєнічева О. А. Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому

тексті : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.15

«Загальне мовознавство» / Ольга Анатоліївна Сєнічева ; Донецький національний

університет. – Донецьк, 2005. – 21 с.

189. Синявський О. Коротка історія "Українського правопису"

/ О. Синявський // Культура українського слова. – Збірник І. – Харків – Київ, 1931.

– С. 93 – 112.

190. Синявський О. Норми української літературної мови / О. Синявський. –

Львів : Українське видавництво, 1941. – 363 с.

228

191. Синявський О. Синтакса // Синявський О. Норми української

літературної мови / Олекса Синявський. – Стейт Каледж, Па, 1967. – 363. – С. 185–

315.

192. Сікорська О. О. Конструкції з незалежним інфінітивом для вираження

значення необхідності / О. О. Сікорська // Наукові праці [Чорноморського

державного університету імені Петра Могили]. Сер.: Філологія. Мовознавство.

Випуск 92. Том 105. – 2009. – С. 113-116.

193. Скаб М.С. Вокативні речення сучасної української мови / М.С. Скаб

// Українська мова. – 2002. – №1. – С. 32–41.

194. Скомаровська С. В. Вербалізація бажальної модальності в українській

мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.01

«Українська мова» / Світлана Володимирівна Скомаровська; Національна

академія наук України, Інститут української мови. – К., 2010. – 22 с.

195. Слинько І. І. Іменні односкладні речення / І. І. Слинько // Історична

граматика української мови / М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Самійленко,

І. І. Слинько. - К. : Вища шк., 1980. – С. 289–290.

196. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української літературної мови:

Проблемні питання : навч. посібник / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М.

Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – 670 с.

197. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства;

за ред. І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970–1980.

198. Соловцова О. В. «Предикативність», «предикатність», «предикація»:

корелятивність/некорелятивність / О. В. Соловцова // Наукові записки. Серія

«Філологічна». – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька

академія». – Вип. 39. – 2013. – С. 101–104.

199. Сусов И. П. Интеграционный этап в развитии лингвистической теории

и сущность вклада когнитивной лингвистики / И. П. Сусов // Материалы Первой

229

международной школы-семинара по когнитивной лингвистике. 26-30 мая 1998 г.

Часть 1. – Тамбов: ТГУ, 1998. – С. 16–20.

200. Сусов И. П. Лингвистическая прагматика / И. П. Сусов. – Винница :

Нова Кныга, 2009. – 272 с.

201. Сусов И.П. Формальные и семантические аспекты предложения /

И. П. Сусов // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских

языков. – Л., 1975. – С. 61–67.

202. Сучасна українська літературна мова / заг. ред. І. К. Білодіда. – Кн. 2. :

Морфологія. − К. : Наук. думка, 1969. − 583 с.

203. Сучасна українська літературна мова : Синтаксис / за заг. ред. акад.

АН УРСР І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.

204. Сушинська І. М. Номінативні речення периферійного типу («називний

уявлення», «лекторський номінатив») / І. М. Сушинська // Функціонально-

когнітивні вияви граматичних структур : зб. наук. праць / ред. кол. : А. П. Загнітко

(наук. ред.) та ін. – К. : ІЗМН, 1998. – С. 62–67.

205. Сушинська І. М. Структурно-функціональні різновиди номінативних

речень у сучасній українській мові: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 /

І. М. Сушинська ; Дніпропетр. держ. ун-т. – Д., 2000. – 20 с.

206. Твердохліб Ю. Г. Перформативи в логіко-семантичному аспекті /

Ю. Г. Твердохліб // Предикат у структурі речення : монографія / за ред. акад.

НАПН України В. І. Кононенка. – Київ ; Івано-Франківськ ; Варшава, 2010. –

С. 347–364.

207. Тимченко Ε. К. Функціи генитива въ южнорусской языковой области /

Тимченко Ε. К. // Русский Филологический Вѣстник [Електронний ресурс]. –

Варшава: Типографія Варшавскаго Учебнаго Округа, 1913 – Режим доступу:

https://zbruc.eu/node/57974

208. Ткачук В. М. Категорія суб’єктивної модальності : автореф. дис.

На здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.15 «Загальне

230

мовознавство» / Вадим Миколайович Ткачук ; Донецький національний

університет. – Донецьк, 2002. – 17 с.

209. Українська мова : енциклопедія / Редкол. : В. М. Русанівський,

О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. – К. : Видавництво «Українська

енциклопедія», 2004. – 824 с.

210. Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды : в 2-х т. / Ф. Ф. Фортунатов. – М. :

Учпедгиз, 1956. – Т. 1. – 456 с.

211. Химик В. В. Категория субъективности и ее выражение в русском языке

/ В. В. Химик. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. – 180 с.

212. Циммерлинг А. В. Нулевые лексемы в синтаксисе: догматика и

типология / Циммерлинг А. В. // Acta linguistica Petropolitana IV, part 2. – Санкт-

Петербург, 2008, – с. 226–244.

213. Чернова Х. Використання односкладних речень в українському

художньому мовленні / Х. Чернова // Вісник наукового товариства

імені Т. Шевченка. Серія : мовознавство. – 2013. – Том 35. – С. 113–124.

214. Шабуніна В. В. Синтаксичні ресурси діалогічної організації науково-

навчальних текстів / В. В. Шабуніна // Філологічні студії. – 2011. – Вип. 6. –

С. 203–512.

215. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка /

А. А. Шахматов. – М. : Учпедгиз, 1941. – 286 с.

216. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка / А. А. Шахматов. – М.–Л.,

1941. – 623 с.

217. Шведова Н. Ю. Простое предложение. Инфинитивный класс // Русская

грамматика: В 2 т. – Т. 2. Синтаксис. – М.: Наука, 1980 .– С. 372–375.

218. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови / Юрій Шерех.

– Мюнхен: Молоде життя, 1951. – 396 с.

219. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови / К. Ф. Шульжук. Київ:

Академія, 2004. – 408 с.

231

220. Шхапцева М. Х. Функционально-коммуникативный принцип

исследования и изучения синтаксических единиц / М. Х. Шхапцева // «Вестник

АГУ». – Выпуск 4 (188). – 2016. – С. 123–130.

221. Щелкунова Е.С. Публицистический текст в системе массовой

коммуникации: специфика и функционирование. – Воронеж, 2004. – 194 с.

222. Щур Г. С. Теории поля в лингвистике / Г. С. Щур. – Москва: URSS:

Либроком, 2009. – 253 с.

223. Abbood Ad-Darraji H. H. et al. Offering as a Comissive and Directive

Speech Act : Consequence for Cross-Cultural Communication // International Journal of

Scientific and Research Publications, Vol. 2, Iss. 3, March 2012, pp. 1–9.

224. Babby L. 2002. Subjectlessness, External Subca-terization, and the

Projection Principle // Journal of Slavic Linguistics. 10: 341–88.

225. Branco A. U. Communication and Metacommunication in Human

Development / A. U. Branco, J. Valsiner. – New York : Age Publishing, 2004. – 318 p.

226. Chomsky N., Lasnik H. 1993. Syntax in generativen Grammatik // Syntax:

An International Handbook of Contemporary Research / J. Jacobs, A. Von Stechow, W.

Stermfeld, T. Venneman, eds. Berlin & New York, Walter de Gryuter, 506-569.

227. Ehrich, U. 1990, Bedeutungsanalyse in einem sprachverstehenden System

unter Berücksichtigung pragmatischer Faktoren. Tübingen.

228. Goffman E. Forms of Talk / E. Goffman. – Pennsylvania : University of

Pennsylvania Press, 1983. – 335 p.

229. Halliday M.A.K. An Introduction to Functional grammar / M.A.K. Halliday.

– L.: Edward Arnold, 1990. – 387 p.

230. Jaeggli O., Safir K. (eds.) 1989. The null subject parameter. 1989. Dordrecht,

Foris.

231. Lewandowski, T. 1984, Linguistische Wörterbuch. Bd. 1. Heidelberg.

232. Mel’čuk I. 1979. Syntactic, or Lexical Zero in Natural Language

//Proceedings of the Berkeley Linguistic Society. Berkeley: UCB, 224–260.

232

233. Peyer A. 1997, Satzverknüpfung — syntaktische und textgrammatische

Aspekte. Tübingen.

234. Rizzi L. 1986. Null subjects in Italian and the Theory of pro. L. 501–557.

235. Searle J. R., Vanderveken D. Foundations of Illocutionary Logic. Cambridge

: Cambridge University Press, 1985. – 227 p.

236. Searle J.R. How Performatives Work?/ J.R. Searle // Linguistics and

Philosophy. – Vol. 12. – 1989. – P. 535–558.

237. Searle John R. A classification of illocutionary acts. – «Language in So-

ciety», Cambridge University Press, London, 1976, № 5, p. 1–23.

238. Thomas J. Meaning in Interaction. An Introduction to Pragmatics [Text] /

J. Thomas. – Longman, 1995. – 430 p.

239. Worth D. The role of transformations in the definition of syntagmas in

Russian and Slavic languages // In: American contributions to the V International

congress of slavists, Sofia, 1963, the Hague.

240. Zimmerling A. 2007. Zero Lexemes and Derived Zimmerling A. Sentence

Patterns. Wiener Slawistischer Almanach, Sondetrband 69.

Додаток А

Функційно-комунікативний потенціал односкладних особових речень

Автор медіатексту Семантико-синтаксичні

властивості

(тип речень)

Комунікативно-прагматичні властивості

Прагматика висловлювання Ступінь

персоналізації

особового суб’єкта

Персоніфікований

конкретний /

колективний

Означено-персональний

дейксис

(означено-особові)

репрезентативи: описи, зізнання,

характеристики, кваліфікації

високий

комісиви: особисті зобов’язання;

інститутивні зобов’язання

високий

середній

декларативи високий

директиви:

наказ, вимога, просьба, застереження,

дозвіл, порада, рекомендація, пропозиція

високий

середній

експресиви високий

квесетиви-інтеррогативи, імовірнісно-

питальні

середній

Деперсоніфікований

колективний

Неозначено-

персональний дейксис

(неозначено-особові)

репрезентативи: інформативні

повідомлення, констатації,

передбачення, плани, прогнози,

засудження, звіти, відповіді на

запитання, пояснення

низький

квесетиви: квесетивно-асертивні,

переконувально-питальні речення

низький

Деперсоніфікований

колективний

Узагальнено-

персональний дейксис

(означено-особові,

неозначено-особові з

узагальненим значенням)

директиви: інструкція, повчання, заклик середній

квесетиви: імовірнісно-питальні середній

Додаток Б

Функційно-семантичне поле безособових речень

Семантична

зона

Структурно-семантична схема-

модель

Комунікативно-семантична

модель

Ядро

відсутність/не

можливість

семантичного

суб’єкта

екзистенційні семантичні моделі з

предикатом – власне безособовими

дієсловами

семантичні сфери: стан природи;

стихійні природні явища,

психофізичні процеси в організмі

людини

модель безособових односкладних

конструкцій з головним членом –

зворотним дієсловом

не залежний від волі суб’єкта стан:

зовнішні обставини буття,

ментальні процеси

предикат – особові дієслова минулого

і майбутнього часу не було, не буде в

безособовому значенні

семантика відсутності предмета,

особи, події, явища, психо-

емоційних станів

речення з предикативними формами

на -но, -то

результативність дії без вказівки на

її виконавця

безособові речення з безсуб’єктними

авалентними атрибутивно-

прислівниковим предикатами

семантичні сфери: стан довкілля за

температурними показниками;

атмосферний стан; стан освітлення

довкілля

екзистенційно-заперечні моделі з

предикатом немає

незалежний стан, зумовлений

відсутністю чого- або кого-небудь:

відсутність об’єкта, стану;

модальна семантика неможливості,

відсутності дії, її причин

Приядерна

зона

Потенційна

наявність /

можливість

семантичного

суб’єкта

моделі із власне безособовими

дієсловами із факультативним

суб’єктом-реципієнтом, що

експліцитно або імпліцитно

репрезентується формою давального

суб’єкта (Nd)

психо-емоційні та фізіологічні

стани; модальні значення

бажання/небажання,

необхідності/можливості; містять

вказівку на успіх, удачу, на

наявність/відсутність кількісних

змін, явищ чи станів

моделі із словом категорії стану: із

безособовим оцінним предикативом з

імпліцитним суб’єктом; із

безособовим предикатом із

семантикою неозначеної кількості; із

безособовим предикатом із

результативною семантикою

перебування суб’єкта у певному

стані, позбавленого чийого-небудь

безпосереднього впливу і який

триває протягом певного відрізку

часу;

кількісні відношення;

потенційна результативність дії

суб’єктно-агентивні речення з

факультативним орудним суб’єкта, у

яких предикат виражений особовим

дієсловом у значенні безособового

дія стихійної сили, знаряддям якої є

певний предмет

235

модель із предикатом – зворотним

дієсловом + суб’єкт (Nd)

потенційна діяльність як стан

залежить від готовності /

неготовності суб’єкта до дії або

можливості / неможливості її

виконання

Ближня

периферія

пасивність

носія дії /

стану

непрямо-суб’єктні (деміпасивна

модель): особове дієслово у

безособовому значенні + суб’єкт (Nd);

безособовий предикат + суб’єкт (Nd);

речення з предикативними

невідмінювано-іменними словами

психофізичний стан особи,

ментальні процеси,

емоційний стан особи,

фізичний стан,

оцінка стану

суб’єктно-агентивні речення з

орудним суб’єкта (Nin), що при

функційно-безособовому дієслові

позначає поширювача джерела

(причини) дії або стану

природні процеси, реалізовані з

допомогою якогось предмета

локативно-суб’єктні моделі, у яких

носієм предикативної ознаки є

облігаторний локатив, що поєднує

обставинне й суб’єктне значення

предикативна ситуація набуває

ознаки просторової локалізованості

внаслідок посилення пасивності

носія процесу

модальне дієслово + інфінітив +

деагенсивний імпліцитний суб’єкт

(Nd)

модально-оцінне ставлення

неактивного суб’єкта до дії

Дальня

периферія

метафорично-

метонімічні

позначення

станів і

процесів

метафоричні моделі з деагенсивним

суб’єктом, експліцитно або

імпліцитно виражений об’єктною

синтаксемою у формі родового

відмінка

повідомлення про фізичні процеси

в організмі людини як метафоричне

відображення соціальних процесів:

збуджений стан і схвильованість

соціуму, порушення нормального

ритму роботи, стан хвилювання,

тривоги, неспокою, викликаний

очікуванням чого-небудь

неприємного, небажаного

локативно-суб’єктні моделі з оцінним

предикативом та облігаторним

локативом у формі М. в., у якому

внаслідок семантико-синтаксичної

метонімізації актуалізується суб’єктна

семантика і послаблюється

обставинна місця

ставлення суб’єкта до ситуації,

оцінка стану

Додаток В

Функційно-комунікативний потенціал інфінітивних речень у медіатекстах

Комунікативний

регістр

Репродуктивно-описовий Інформативно-описовий Генеритивний Волюнтивний Реактивно-оцінний

Персональний

дейксис

Означений

давальний суб’єкта /

незаміщена позиція

давального суб’єкта

+ інфінітив

Структурно-

семантична

модель

Неозначений

перший актант у

незаміщеній позиції

(=неозначений

займенник) + інфінітив

Узагальнений

неексплікований суб’єкт

+ інфінітив /

перший актант у

незаміщеній позиції

(=займенник

узагальненої семантики)

+ інфінітив

Модально-комунікативний тип

без частки би з часткою би

значення об’єктивної зумовленості значення

бажальності значенням невідворотності, неминучості події, що зазвичай

передається інфінітивом бути у ролі головного члена речення

значенням необхідності – виражено умови, які змушують до

виконання дії або спричиняють певний стан, що з потенційних

перетворюються на актуальні

значення

волюнтивності,

спрямованої на

адресата значення об’єктивної неможливості, що виражається часткою не при

інфінітиві з імпліцитним / експліцитним давальним суб’єкта

значення відсутності потреби, неприпустимості реалізується за

допомогою заперечної частки не оцінне значення

постійної або

частої схильності

суб’єкта до певної

дії-вчинку

значення суб’єктивної зумовленості значення волюнтивності

значення суб’єктивно усвідомлюваної доцільності і своєчасності дії

значення суб’єктивної необхідності і бажаності

значення суб’єктивної оцінки

Додаток Г

Функційно-комунікативні властивості номінативних речень

у текстах мас-медіа

Комунікативна

прагматика

Семантика / модальність

речень

Семантичний варіант

предиката

Комунікативно-

синтаксична структура

Репрезентативи

Буттєво-предметні /

вказівні буттєво-предметні

предмет мовлення переважно нерозчленована

структура;

спорадичні вияви

розчленованих речень

предмет опису

абстрактне поняття

зовнішній вигляд об’єкта

Буттєво-ситуативні

предметно представлена подія

тема-ремна розчленована

структура з локальною й

темпоральною

детермінацією

просторово-часова

віднесеність об’єкта

стан об’єкта

стан суб’єкта

стан навколишнього

середовища

Експресиви

Буттєво-оцінні

зміст оцінки нерозчленована структура

об’єкт оцінки + зміст оцінки

Квесетиви

Питальні

власне питання нерозчленована структура

припущення

Директиви Спонукальні нерозчленована структура

Додаток Д

Функційно-семантична парадигма ґенітивних речень

Предикативна

семантика

Семантична

модель

Структурно-

семантична

схема

Граматичний варіант

предиката

Стверджувальні

речення

ґенітивно-

квантитативні з

експліцитним

квантитативним

компонентом

Quantit + Ngen

//

Ngen + Quantit

із числівниковим

квантитативним

компонентом

із прислівниковим

квантитативним

компонентом

із іменниковим

квантитативним

компонентом

із займенниковим

квантитативним

компонентом

ґенітивно-

квантитативні з

імпліцитною

квантитативною

ознакою

Ngen

Заперечні

речення

ґенітивно-

заперечні

Neg+Ngen

ні (ані) + Ngen

жодний + Ngen

ні + один (єдиний) + Ngen

ніякий + Ngen

Комунікативно-модальні різновиди ґенітивних речень

Комунікативна функція Модально-семантичний варіант

Констатувальні речення власне констатувальні

емоційно-констатувальні

Спонукальні речення бажальна модальність

наказова модальність

Питальні речення власне-питальні

239

Додаток Ж

Функційно-комунікативний потенціал

вокативних речень у медіатекстах

Семантичні функції

Типове значення Семантичний варіант типової моделі

Адресація медіаповідомлення

Конкретна адресація

Загальна адресація

Умовна адресація

Комунікативні функції

Типове значення Сфера комунікації Референти адресації

Етикетні речення Офіційна/інтимна Повний/короткий варіант

імені особи

Речення-класифікації

Офіційна

Маркери соціальної

приналежності адресатів:

професія, посада, соціальна

група; соціальна категорія;

мешканці певної місцевості;

вікова категорія

Неофіційна Особи тематичної групи

«сім’я»

Речення-

характеристики

Офіційна Узагальнено-масовий

реципієнт

Прагматичні функції

Типове значення Жанрова реалізація Тип повідомлення

Апелятивна

Привітання, подяка, просьба

Інформативний,

інформативно-

спонукальний

Етикетна (соціально-

регулятивна )

Привітання, вдячність,

вибачення

Інформативний

Фатична (контакто-

встановлювальна)

Звернення, повідомлення Інформативний

Директивна Наказ, порада Імперативний

Ідентифікаційна Привітання, повідомлення Інформативний

Емотивна Привітання, вибачення Оцінний