МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА

На правах рукопису

КОРИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК: 614.2:001.8:616-053.2-083.98

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ

СИСТЕМИ ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ МЕДИЧНОЇ

ДОПОМОГИ ДІТЯМ

14.02.03 – соціальна медицина

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Науковий консультант –

Гойда Ніна Григорівна

доктор медичних наук, професор

Київ –2016

2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 5

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗАЦІЇ

МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ (аналітичний огляд літератури)

16

1.1 Організація медичної допомоги дітям в країнах Європи та

Північної Америки

16

1.2 Організаційні моделі педіатричної служби в Прибалтійських

країнах та країнах СНД

40

1.3 Основи організації педіатричної допомоги в Україні за роки

незалежності

58

РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМА, МАТЕРІАЛИ, МЕТОДИ ТА ОБСЯГИ

ДОСЛІДЖЕННЯ

70

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

80

3.1 Захворюваність, поширеність та структура хвороб дітей різних

вікових груп

82

3.2 Рівень та структура дитячої інвалідності 104

3.3 Дитяча смертність як інтегральний показник медико-соціальної

допомоги дітям

111

РОЗДІЛ 4. ОЦІНКА РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКЛАДІВ

ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, В ЯКИХ НАДАЄТЬСЯ МЕДИЧНА

ДОПОМОГА ДІТЯМ

124

4.1 Мережа, структура та потужність закладів педіатричної

служби

124

4.2 Характеристика матеріально-технічного забезпечення закладів,

де надається медична допомога дітям

128

3

4.3 Аналіз потенціалу медичних кадрів 135

4.4 Стан фінансового забезпечення медичної допомоги дітям 156

4.5 Обгрунтування потреби дитячого населення у

високоспеціалізованій хірургічній та неонатальній допомозі

167

РОЗДІЛ 5. ОЦІНКА ЗАДОВОЛЕНОСТІ БАТЬКІВ МЕДИЧНОЮ

ДОПОМОГОЮ ДІТЯМ, ЛІКАРІВ-ПЕДІАТРІВ ТА КЕРІВНИКІВ

ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я – СТАНОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ (СОЦІОЛОГІЧНЕ

ДОСЛІДЖЕННЯ)

177

5.1 Аналіз результатів соціологічного дослідження серед батьків 179

5.2 Ставлення керівників – організаторів охорони здоров’я до нових

організаційних технологій надання педіатричної допомоги

185

5.3 Оцінка задоволеності лікарів-педіатрів організацією медичної

допомоги дітям

187

РОЗДІЛ 6. ОБҐРУНТУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ОПТИМІЗАЦІЇ

СИСТЕМИ ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ

НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

193

6.1 Обґрунтування парадигми розвитку педіатричної служби регіону

та умов для її оптимізації.

193

6.2 Концептуальні напрямки оптимізації системи

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям.

200

6.3 Обгрунтування функціонально-організаційної моделі обласної

дитячої клінічної лікарні.

210

РОЗДІЛ 7. КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА РОЗРОБКА

ПЕРСПЕКТИВНОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ

МОДЕЛІ ОБЛАСНОГО ДИТЯЧОГО КЛІНІЧНОГО ЦЕНТРУ

ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ

219

7.1 Особливості моделювання регіонального центру

високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню

220

4

7.2 Методологія оптимізації управління регіональним центром

високоспеціалізованої клінічної допомоги третинного рівня

243

7.3 Концептуальні напрямки оптимізації системи фінансування

педіатричної служби області.

248

7.4 Експертна оцінка перспективної функціонально-організаційної

моделі центру високоспеціалізованої допомоги дітям

254

УЗАГАЛЬНЕННЯ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ 264

ВИСНОВКИ 281

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 285

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 286

ДОДАТКИ 335

5

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АЗПСМ – амбулаторія загальної практики - сімейної медицини

ДЛ – дільнична лікарня

ДЦП – дитячий церебральний параліч

ЗВУР – затримка внутрішньоутробного розвитку

ЗОЗ – заклад охорони здоров'я

КЕКВ – код економічної класифікації видатків

КДЦ – консультативно-діагностичний центр

КУТОР «ТОДКЛ» – комунальна установа Тернопільської обласної ради

«Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня»

КТ – комп’ютерна томографія

МДЛ – міська дитяча лікарня

МРТ – магніто-резонансна томографія

ОДКЦ – обласний дитячий клінічний центр

ОКЛ – обласна клінічна лікарня

ООД – обласний онкологічний диспансер

ЦПМСД – центр первинної медико-санітарної допомоги

ЦРЛ – центральна районна лікарня

УЗД – ультразвукова діагностика

ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт

SWOT – аналіз – метод стратегічного аналізу

6

ВСТУП

Актуальність теми. Охорона здоров'я дітей як світова проблема

знаходить своє відображення у національних та зарубіжних публікаціях, а

також в офіційних документах ВООЗ. Європейська політика щодо

збереження здоров'я дитячого населення у XXI столітті визначає стратегію й

тактику розбудови регіональних систем, передбачає зниження

захворюваності, поширеності хвороб, інвалідності та смертності дитячого

населення.

Оцінка основних показників стану здоров’я дітей в Україні свідчить

про його погіршення, що викликає стурбованість на загальнодержавному

рівні (Н.Г. Гойда, 2009; Н.В. Медведовська, 2010). Так, впродовж останнього

десятиріччя рівень загальної захворюваності дітей в Україні зріс в 1,2 рази, а

поширеності хвороб – в 1,3 рази, спостерігається негативна тенденція щодо

динаміки інвалідності внаслідок захворювань (Р.О. Моісеєнко, Л.В.

Квашніна, В.В. Залеська, 2009; М.В. Голубчиков, 2011; І.Д. Шкробанець,

2012). В структурі захворюваності дітей хвороби нервової системи

становлять 1,5%, а в структурі поширеності – 3,14% (В.М. Лехан, 2006; Р.О.

Моісеєнко, 2010). У зв’язку з погіршенням стану здоров’я дітей, науковцями

значна увага приділяється вивченню факторів ризику (соціально-біологічних,

соціально-гігієнічних, поведінкових) в ранньому та старшому віці, зокрема,

харчуванню, фізичній активності, стану довкілля, несприятливій спадковості,

біологічному анамнезу, курінню, вживанню алкоголю й наркотиків, умовам

життя (Н.В. Медведовська, Н.О. Кульчицька, 2008; W.J. Gauderman, E. Avol,

F. Lurmann, 2005; M. Jerrett, M. Finkelstein, 2005).

Згідно з чинними нормативно-правовими документами, суспільство й

держава відповідальні за рівень здоров’я дітей, підлітків та забезпечують для

них поліпшення умов навчання, побуту, дозвілля, вирішення екологічних

7

проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового

способу життя (Р.О. Моісеєнко, Я.І. Соколовська, Т.К. Кульчицька, 2010).

Одним із шляхів удосконалення системи медичної допомоги дітям, є її

оптимізація, спрямована на забезпечення доступності та якості медичної

допомоги, відповідності її обсягів і видів потребам дитячого населення (Р.О.

Моісеєнко, 2010; Н.М. Орлова, 2012; В.В. Горачук, 2015).

Недостатня ефективність медичної допомоги щодо збереження та

поліпшення здоров’я населення, зумовлює необхідність реформування сфери

охорони здоров’я, зокрема педіатричної служби, оптимізації медичної

допомоги дітям на всіх рівнях її надання (Ю. Г. Антипкін, 2007; В. М. Лехан,

Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко, 2009).

Проблемі оптимізації системи медичної допомоги в Україні присвячено

цілий ряд наукових робіт, серед яких слід відмітити дослідження, які

стосуються комплексної оцінки стану організації та діяльності служб, їх

ресурсного та матеріально-технічного забезпечення, визначення сучасної

стратегії розвитку, у першу чергу, первинної медичної допомоги, шляхом

запровадження сімейної медицини (В.М. Лехан, 2010; Н.П. Кризина, 2010;

Ю.В. Вороненко, 2010; Н.Г. Гойда, 2010; Л.Ф. Матюха, 2011). Однак

системні дослідження проблеми оптимізації високоспеціалізованої допомоги

дитячому населенню із врахуванням територіальних особливостей здоров’я

дітей не посіли серед них належного місця.

Актуальність дослідження значною мірою посилюється необхідністю

виконання першочергових завдань, спрямованих на реалізацію політики

децентралізації державного управління, які полягають у оптимізації мережі

закладів охорони здоров’я, зокрема високоспеціалізованої медичної

допомоги, з урахуванням територіальних особливостей потреб населення у

медичній допомозі.

Відсутність комплексних досліджень з проблеми невідповідності

існуючої системи регіональної високоспеціалізованої медичної допомоги

8

сучасним світовим вимогам та рекомендаціям, регіональним особливостям

потреб у ній дитячого населення, обумовили актуальність даного

дослідження, визначили його мету і завдання.

Мета дослідження: науково обґрунтувати, розробити та впровадити

оптимізовану систему високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні.

Досягнення поставленої мети передбачало виконання наступних

завдань:

1. Провести системно-історичний аналіз вітчизняних і зарубіжних

наукових джерел з проблеми організації високоспеціалізованої

медичної допомоги дітям у світових системах охорони здоров’я.

2. Встановити основні закономірності динаміки стану здоров’я дитячого

населення (на прикладі Тернопільської області).

3. Проаналізувати стан ресурсного забезпечення та динаміку показників

діяльності закладів охорони здоров’я, які надають медичну допомогу

дитячому населенню Тернопільської області, з обгрунтуванням

потреби у високоспеціалізованій хірургічній та неонатальній медичній

допомозі.

4. Оцінити задоволеність батьків наданням медичної допомоги дітям та

лікарів-педіатрів, організаторів охорони здоров'я – станом організації

надання медичної допомоги дітям.

5. Науково обґрунтувати концепцію оптимізації системи надання

високоспеціалізованої допомоги дітям на регіональному рівні.

6. Обґрунтувати та розробити перспективну функціонально-організаційну

модель обласного дитячого клінічного центру високоспеціалізованої

медичної допомоги з урахуванням сучасних світових вимог,

регіональних особливостей потреб населення, з оцінкою ефективності

впровадження її елементів на регіональному рівні.

9

Об'єкт дослідження: система охорони здоров'я дитячого населення в

Україні.

Предмет дослідження: здоров’я дитячого населення Тернопільської

області, заклади охорони здоров’я, їх кадровий та матеріально-технічний

потенціал; організація високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні.

Наукова база дослідження: Комунальна установа Тернопільської

обласної ради (КУТОР) «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня»

(1 од.), міська дитяча клінічна лікарня м. Тернополя (1 од.), міська дитяча

поліклініка м. Тернополя (1 од.), педіатричні відділення ЦРЛ (17 од.), дитячі

консультації ЦРЛ (17 од.), центри первинної медико-санітарної допомоги

(16 од.), місцеві дитячі санаторії (4 од.).

Методи дослідження:

• системного підходу та системного аналізу - для дослідження медико-

соціальних закономірностей формування регіональних особливостей

стану здоров’я дитячого населення, кадрового, матеріально-технічного

потенціалу закладів охорони здоров’я Тернопільського регіону,

обґрунтування концептуальних напрямів та методичних підходів до

оптимізації високоспеціалізованої допомоги дітям на регіональному

рівні відповідно до сучасних світових вимог з орієнтацією на

регіональні особливості потреб у ній дитячого населення;

• бібліосемантичний - для вивчення даних літератури з організації та

розбудови регіональних систем високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям, удосконалення допомоги дитячому населенню у

країнах Європи та в Україні;

• медико-статистичний - для збору, обробки та аналізу статистичних

показників стану здоров’я дитячого населення, ресурсів та діяльності

педіатричної служби Тернопільського регіону, визначення обсягу

10

спостережень у соціологічних, експертних дослідженнях, а також

оцінки вірогідності їх результатів;

• SWOT – аналізу - для оцінки сильних і слабких сторін діяльності

педіатричних закладів з метою визначення основних напрямків їх

подальшого розвитку та потенційних загроз;

• соціологічний (анкетного опитування) - для вивчення точки зору батьків

пацієнтів, лікарів та організаторів охорони здоров’я стосовно стану,

проблем та шляхів удосконалення системи високоспеціалізованої

медичної допомоги дітям;

• концептуального моделювання - для розробки перспективної

функціонально-організаційної моделі обласного дитячого клінічного

центру, обгрунтування концепції оптимізації системи

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному

рівні;

• експертних оцінок - для отримання незалежної оцінки та визначення

доцільності запроваджених запропонованих концептуальних підходів

та елементів перспективної функціонально-організаційної моделі

обласного дитячого клінічного центру.

Дослідження проводилось впродовж 2003-2013 років.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше

в Україні:

• науково обґрунтована концепція оптимізації системи

високоспеціалізованої медичної допомоги дитячому населенню на

регіональному рівні за нормативно - правовим, адміністративно -

організаційним, економічним та інформаційним напрямами;

• обгрунтовано методологічні підходи до оптимізації регіональної

системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, яка базується

на системній функціонально-організаційній інтеграції підрозділів

обласної дитячої лікарні у спеціалізовані центри;

11

• науково обґрунтована перспективна функціонально-організаційна

модель обласного дитячого клінічного центру (ОДКЦ) – центрального

елементу оптимізованої системи високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям на регіональному рівні, основними відмінностями

якого є концентрація її надання в спеціалізованих центрах за профілем

органної патології;

• удосконалено підходи до оптимізації функціонально-організаційної

структури та принципів фінансування обласної дитячої лікарні;

• отримали подальший розвиток методичні підходи до управління

закладом охорони здоров’я третинного рівня медичної допомоги дітям.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у суттєвому

доповненні теорії соціальної медицини в частині управління охороною

здоров’я населення, зокрема, організації надання високоспеціалізованої

медичної допомоги дітям.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в

тому, що вони стали підставою для:

• розробки перспективної функціонально-організаційної моделі

обласного дитячого клінічного центру високоспеціалізованої медичної

допомоги (ОДКЦ);

• впровадження окремих елементів перспективної функціонально-

організаційної моделі в практику діяльності педіатричної служби

Тернопільської області;

• визначення потреби дитячого населення у високоспеціалізованій

хірургічній та неонатальній медичній допомозі;

• встановлення рівня задоволеності медичною допомогою дітям серед

батьків, та її організацією серед лікарів – педіатрів та організаторів

охорони здоров’я.

12

Впровадження результатів дослідження здійснено:

а) на державному рівні: при підготовці проекту Закону України «Про

заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування».

б) на галузевому рівні:

- при підготовці проектів наказів МОЗ:

• «Про Концепцію медико-соціальної реабілітації дітей»;

• «Про подальший розвиток центрів медико-соціальної реабілітації

дітей»;

• «Про затвердження переліку захворювань та патологічних станів, що

дають право на встановлення інвалідності дітям».

- при підготовці інформаційного листа «Оптимізація функціонально-

організаційної структури обласної дитячої лікарні», №6. – 2015.

Укрпатентінформ;

- у навчальному процесі кафедри управління охороною здоров’я

Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика;

кафедри соціальної медицини, організації охорони здоров’я і медичного

правознавства Івано-Франківського національного медичного університету;

кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров'я

Львівського національного медичного університету імені Данила

Галицького; кафедри соціальної гігієни Тернопільського державного

медичного університету ім. І. Я. Горбачевського; кафедри соціальної

медицини, організації охорони здоров’я та економіки охорони здоров’я

Харківського національного медичного університету;

- в роботі дитячих лікарень Івано-Франківської, Житомирської,

Закарпатської і Хмельницької областей при їх реформуванні.

в) на регіональному рівні при розробці:

- Концепції «Про розвиток та структуризацію надання педіатричної

допомоги» в Тернопільській області, від 10. 08. 2010 р.;

13

- Положення про структуру КУТОР «Тернопільська обласна дитяча

клінічна лікарня» від 05. 09. 2014 р.;

- Положення про заклад охорони здоров’я та структуру КУТОР

«Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» від 05. 09. 2014 р.;

г) на рівні закладу охорони здоров’я при підготовці:

- наказів головного лікаря Тернопільської обласної дитячої клінічної

лікарні від 31.03.14 р. №76/01 «Про внесення змін в штатному розписі щодо

створення центру неонатологічної служби» та від 25.04.14 р. №92/02 «Про

внесення змін в штатному розписі щодо створення центру дитячої хірургії»

та примірних положень про спеціалізовані центри КУТОР «Тернопільська

обласна дитяча клінічна лікарня».

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно

виконаною науковою роботою автора. Автором особисто визначені мета і

завдання дослідження, розроблена його програма, вибрані методи та обсяги

дослідження, проведено збір матеріалу. Проаналізовані та узагальнені дані

сучасних джерел вітчизняної та світової наукової літератури з проблеми.

Особисто проведені соціологічні дослідження. Проведено оцінку системи

надання медичної допомоги дітям залежно від її рівня. Дисертантом

обґрунтовано концепцію оптимізації регіональної системи охорони здоров'я

дітей та розроблено перспективну функціонально-організаційну модель

обласного дитячого клінічного центру високоспеціалізованої медичної

допомоги; впроваджено результати дослідження у практику; здійснено

апробацію з оцінкою ефективності запроваджених окремих елементів

оптимізованої моделі. Здобувачем проведено статистичну обробку

отриманих даних та їх аналіз з використанням комп’ютерних програм

Статистика 6.0 та MS Excel. Самостійно сформульовані висновки та

практичні рекомендації.

Автором одноосібно підготовано та опубліковано 11 наукових праць у

фахових виданнях України та 2 в іноземних фахових виданнях. В роботах,

14

виконаних у співавторстві внесок автора є визначальним і полягає у

безпосередній участі у формуванні інформаційної бази даних, мети та

завдань, обговоренні результатів та підготовці висновків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати

дисертаційного дослідження викладені в доповідях та тезах доповідей,

представлених автором на міжнародному рівні:

- неонатальний симпозіум з міжнародною участю «Сучасні аспекти

неонатології» (м. Тернопіль, 15–16 травня 2001 р.); ІV Конгрес неонатологів

України «Актуальні питання неонатології» (м. Київ, 16–17 травня 2006 р.);

науково-практична конференція з міжнародною участю «Фізіологія і

патологія новонароджених» (м. Київ, 15–16 березня 2007 р.); науково-

практична конференція з міжнародною участю. Галицькі анестезіологічні

читання: «Актуальні питання анестезіології та інтенсивної терапії»

(м. Тернопіль, 19–20 травня 2011 р.); Конгрес педіатрів країн СНД «Ребенок

и общество: проблемы здоровья, развития и питания» (м. Львів, 25–26 квітня

2012 р.); науковий симпозіум з міжнародною участю «Проблемні питання

медичної допомоги дітям та підліткам» (м. Київ, 20–21 березня 2014 р.).

- на національному рівні: науково-практична конференція «Ендогенна

інтоксикація та її корекція в педіатрії» (м. Тернопіль, 18–19 вересня 2001 р.);

науково-практична конференція «Актуальні питання патології органів

травлення у дітей» присвячена 75-річчю з дня народження член-

кореспондента АМН України, професора І.С.Сміяна (м. Тернопіль, 13–14

січня 2004 р.); Всеукраїнський симпозіум педіатрів «Вплив екопатологічних

чинників на стан здоров’я дітей» (м. Тернопіль, 30–31 березня 2004 р.);

науково-практична конференція «Організація та управління охороною

здоров’я – проблеми та перспективи» (м. Львів, 23 вересня 2005 р.); І з’їзд

неонатологів України (м. Одеса, 24–25 жовтня 2007 р.); Всеукраїнська

науково-практична конференція «Патологія сполучної та кісткової тканини у

дітей різного віку» (м. Тернопіль, 11–12 вересня 2008 р.); Всеукраїнська

15

науково-практична конференція «Актуальні питання педіатрії, акушерства та

гінекології» (м. Тернопіль, 8–10 листопада 2010 р.); науково-практична

конференція «Проблемні аспекти надання медичної допомоги екстремально

недоношеним новонародженим з критичною життєдіяльністю»

(м. Тернопіль, 29 грудня 2010 р.); засідання Регіонального комітету з

економічних реформ (м. Тернопіль, 10 серпня 2010 р.); VІІІ Конгрес педіатрів

України «Актуальні проблеми педіатрії» (м. Київ, 9–11 жовтня 2012 р.).

- на регіональному рівні: науково-практичні конференції «Медико-

соціальні проблеми дитячого віку» (м. Тернопіль, 12–13 квітня 2007 р., 17–18

березня 2011 р., 11–12 квітня 2013 р., 27–28 березня 2014 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковані у 42

наукових працях, які відображають основні наукові результати, зокрема, 24

статті у фахових виданнях (з них 4 статті – в іноземних виданнях), 18 праць –

у матеріалах конференцій, симпозіумів, конгресів, з’їздів, семінарів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 370 сторінках

друкованого тексту, основний – на 285 сторінках, і складається з вступу, 7

розділів власних досліджень, висновків та рекомендацій, списку

використаних джерел, який що містить 400 найменувань (318 – вітчизняних

авторів, 82 – іноземних), 15 додатків. Дисертація ілюстрована 76 таблицями,

45 рисунками.

16

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ

ДОПОМОГИ ДІТЯМ (аналітичний огляд літератури)

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає охорону

материнства і дитинства однією з основних стратегій у політиці досягнення

здоров’я для всіх у Європейському регіоні, що інтегрально закріплено в її

програмному документі «Здоров’я-21 — здоров’я для всіх у 21-му столітті».

1.1 Організація медичної допомоги дітям в країнах Європи та

Північної Америки

Одними з найважливіших демографічних показників, які визначають

стан здоров’я населення будь-якої країни, є народжуваність, дитяча

смертність та природній приріст. На сьогодні у більшості країн Євросоюзу

спостерігається від’ємний приріст населення та різке зниження рівня

народжуваності, що розпочалося ще з кінця 60-х років минулого століття

[19, 82, 83, 103, 179, 288].

Варто відзначити, що для оцінювання демографічної ситуації найбільш

широко використовується коефіцієнт фертильності, який показує умовну

кількість дітей на одну жінку віком від 15 до 49 років. У всіх країнах Європи

коефіцієнт фертильності є меншим від рівня, достатнього для відтворення

населення, і становить 2,1 [27, 71, 368, 383].

Несприятливі демографічні зміни у суспільстві привели до зростання

вимог до систем охорони здоров'я у багатьох країнах Європи. Перед ними

сьогодні стоять серйозніші проблеми і труднощі ніж ті, що були за багато

попередніх десятиліть [211, 243, 296].

Зростання державних витрат на охорону здоров’я викликає

17

необхідність прийняття стратегічних рішень зі зміцнення систем, що

опікуються громадським здоров’ям, пропаганди здорового способу життя та

стимулювання подальшого зростання продуктивності праці.

Уряди країн вимушені шукати шляхи поліпшення діяльності та

підвищення ефективності систем охорони здоров'я, а також способи

стимулювання населення до прояву більшої турботи про своє здоров'я. Як

наслідок, більшість країн, усвідомивши необхідність спеціальної державної

політики з питань соціального захисту матерів і дітей та стимулювання

народжуваності, дотримуються мінімальних вимог щодо захисту прав матері,

встановлених Конвенцією Міжнародної Організації Праці від 2000 р. «Про

охорону материнства» (№ 183) [166, 186, 298].

Зокрема, такі європейські держави як Данія, Норвегія, Швеція,

Фінляндія, Ісландія ведуть найактивнішу соціальну політику у сфері захисту

материнства, про що свідчить розвинута мережа закладів безкоштовної

медичної допомоги та опіки над дітьми, грошові виплати сім’ям із дітьми,

різноманітність і універсальність гарантій допомоги цим родинам.

Важливість захисту материнства в цих країнах підтверджується великим

обсягом грошових коштів, які спрямовуються на проведення політики

стимулювання народжуваності [263, 296].

Здоров’я дитячого населення є одним із найважливіших елементів

економічного, соціального та культурного розвитку будь-якої країни. На

сучасному етапі система захисту материнства і дитинства відрізняється у

різних європейських державах та на американському континенті, однак,

спільним є те, що первинна лікарська допомога дітям здійснюється саме

педіатрами [25, 40, 69, 197, 318].

На сьогодні в більшості європейських держав з багатолітньою історією

системи лікарів загальної практики почали орієнтуватися на первинну пе-

діатричну допомогу, і як результат, в Європі з’явився дефіцит лікарів-

18

педіатрів, з наступними, відповідно прийнятими, заходами щодо збільшення

їх підготовки [179, 318, 366].

Так, на початку нового століття у 34 європейських державах було 158

мільйонів дітей і 167 444 педіатрів (близько 943 дитини на одного лікаря); а

залежно від регіональних особливостей організації служби охорони здоров’я

на 1 педіатра приходилось від 401 до 2094 дитини.

У 12 країнах Європи вже почали функціонувати системи з первинною

педіатричною допомогою, в яких діти лікувались тільки у педіатрів, в 6

державах обслуговувались лікарями загальної практики або сімейними

лікарями, і поєднане, за вибором сім’ї, спостереження за хворими дітьми – у

16 країнах [322, 369].

Порівняльний аналіз основних показників смертності та

захворюваності дітей в різних країнах переконливо показав достовірну

різницю на користь тих держав, де працює педіатрична служба. В 14 країнах

Європи створено вузькі педіатричні служби – педіатри первинної допомоги,

спеціалісти контролю розвитку дітей, спеціалісти щодо спостереження за

здоровими дітьми, шкільні педіатри тощо [77, 343, 378, 382].

В Швеції центральним урядовим органом охорони здоров'я є

Національна рада з охорони здоров'я та соціального забезпечення, головною

функцією якої є спостереження за діяльністю закладів охорони здоров'я та

оцінка відповідності наданої ними медичної допомоги. Окружні ради

відповідальні власне за організацію медичної допомоги, приймають рішення

про розподіл ресурсів у системі охорони здоров'я. Їм належать лікарні,

медичні центри та інші установи [321].

В останні роки зростає ступінь приватизації в галузі охорони здоров'я

на госпітальному рівні, особливо в його первинній ланці. Кожен житель

Швеції має право вибору лікаря первинної ланки чи сімейного лікаря.

Первинна медична допомога надається в центрах здоров'я, а також

забезпечується приватними лікарями, фізіотерапевтами, окружними

19

сестринськими клініками, центрами материнства і дитинства.

З метою покращання якості та економічної ефективності надання

медичної допомоги дітям у Швеції проведено скорочення фрагментації

(роздрібнення) медичних центрів та витрат шляхом об’єднання невеликих

лікарень, розроблено заходи для забезпечення інтеграції первинної та

спеціалізованої медичної допомоги.

Первинний огляд та деяка амбулаторна допомога дітям здійснюється

лікарями загальної практики, які підготовлені в питаннях педіатрії у тісній

співпраці з педіатрами та дитячими медсестрами в місцевих медичних

центрах. Така кооперативна модель щодо спільного розміщення лікарів

загальної практики і педіатрів в медичних центрах захищає традиційні

цінності сімейної медицини та, водночас, поліпшує надання первинної

медичної допомоги дитячому населенню, координує міждисциплінарну медичну

допомогу дітям, які потребують довготривалого лікування [169, 189, 321].

У педіатричних клініках безкоштовно проводяться огляди та

вакцинації, консультації та деякі види лікування всім дітям до 7 років, а в

клініках акушерства і гінекології – огляди вагітних. Відповідні служби

надають медичну допомогу на виробництві і в учбових закладах, зокрема,

стоматологічну допомогу, яка безкоштовна для всіх громадян країни віком до

I9 років.

В останні роки зросла взаємодія між первинною медичною допомогою

та соціальними службами. Головним принципом шведської соціальної

політики захисту материнства є універсальність – охоплення усіх верств

населення без спрямованості на захист населення з низькими доходами. У

Швеції приділяють велику увагу допомозі матері по догляду за дітьми і

дитячій освіті, поєднуючи її з виплатами протягом тривалих відпусток з

приводу вагітності.

Догляд за дітьми віком до 12 років забезпечується системою

спеціальних Центрів догляду, послугами яких користується близько 75 %

20

дітей цього віку. Плата за користування такими центрами не перевищує 1–3

% від доходу батьків. Допомога батькам від держави не припиняється з

досягненням дитиною шкільного віку.

Велика увага приділяється здоров’ю матері та дитини. Вони мають

безкоштовний доступ до медичної допомоги. Через створення спеціальних

консультативних центрів забезпечується освіта населення, зокрема молоді, у

сфері планування сім’ї та міжстатевих стосунків. Завдяки цьому заходу у

Швеції утримується надзвичайно низький рівень абортів – всього 7 абортів

на 100 пологів при показнику 70 абортів на 100 пологів в Україні [178, 387].

У Швеції заохочується участь батька у вихованні дитини через надання двох

місяців відпустки у зв’язку з народженням дитини, яку може використати

тільки він.

У Великобританії переважає державна служба охорони здоров'я і, як

доповнення до неї, функціонує добровільне страхування і платна медична

допомога. Це перша капіталістична країна, яка створила національну службу

охорони здоров'я, яка поєднує усі державні медичні установи, контролює й

оплачує діяльність багатьох приватних медичних інститутів, що взяли на

себе зобов'язання дотримуватися її правил [354].

Створення і розвиток національної служби охорони здоров'я

полегшило доступ до медичної допомоги для багатьох категорій населення і

забезпечило державі контроль за діяльністю медичних установ, що дозволило

дещо стримувати ріст вартості лікування.

Однак, незважаючи на формально вільний доступ населення до

медичних установ, у Великобританії існують досить серйозні фінансові і не

фінансові бар'єри для одержання необхідного лікування [326, 360]. Відчутна

частина медичного обслуговування надається за плату, іноді дуже велику.

З особистого бюджету пацієнта покриваються деякі послуги в лікарнях, що

виходять за рамки «загальноприйнятих», передбачається плата за харчування

в стаціонарі, за виписку рецептів на медикаменти й окуляри. Придбання ліків

21

по рецептах обходиться набагато дешевше, ніж без них.

Лікування у стоматолога та офтальмолога оплачується самим

населенням, за винятком деяких його категорій (діти до 16 років, вагітні

жінки і матері, що годують).

В охороні здоров'я Великобританії виділяють наступні служби:

суспільного здоров'я, загальної практики і госпітальну [389, 394].

У службі суспільної охорони здоров'я працює тільки середній

медичний персонал: акушерки, патронажні і медичні сестри, соціальні

працівники. Основним завданням їх є проведення профілактичних заходів,

догляд і виходжування хворих, здійснення медичних призначень лікарів, при

необхідності прийом неускладнених пологів удома [355, 361].

До служби загальної практики (позалікарняної) відносяться лікарі

загальної практики, стоматологи, офтальмологи і фармацевти. Амбулаторне

обслуговування побудоване, в основному, на комерційній основі і

здійснюється через інститут приватної медичної практики. Основна частина

населення Великобританії реєструється у приватнопрактикуючих лікарів

загального профілю.

Лікар загальної практики безкоштовно приймає всіх пацієнтів,

незалежно від статі, віку і наявної патології. Він надає медичну допомогу в

межах своєї компетенції, займається профілактикою, направляє пацієнтів до

приватнопрактикуючих лікарів вузького профілю в лікарні.

У госпітальній службі зайняті лікарі вузького профілю. Працюючи за

дільничним принципом, вони ведуть амбулаторний прийом за своєю

спеціальністю, а також надають медичну допомогу стаціонарним хворим.

Медичний персонал складають наймані робітники, що одержують заробітну

плату. Надходження до лікарняного бюджету з індивідуальних коштів, що

покривають платну частину медичного обслуговування, серед медичного

персоналу не розподіляються, а передаються в загальний бюджет

національної Служби охорони здоров'я.

22

Великобританія є єдиною капіталістичною країною, де переважна

частина (95 %) лікарень належить державі [343, 352, 367, 384, 392, 397]..

Доступ до державної служби охорони здоров'я у Великобританії є на

високому рівні порівняно з іншими державами, однак робота педіатричної

служби має свої особливості й труднощі [360, 371].

Дитяче населення складає близько 25 % від загальної кількості людей,

які обслуговуються лікарями загальної практики, при чому до 40 % обсягу

роботи припадає на дітей раннього віку [353, 382].

У порівнянні з іншими європейськими державами, медична служба

Великобританії має істотно менше лікарів (на душу населення) для

спостереження та догляду за дітьми, відповідно, потребує поліпшення

системи охорони здоров'я дитячого населення, зокрема, система первинного

огляду та планового догляду за дітьми [353, 382].

Ще одна проблема пов’язана з віковими особливостями фахівців

загальної практики, де переважають старші за віком лікарі з великим

досвідом, при цьому зменшився притік молоді, яка б вдосконалювалися в

питаннях педіатрії, що відображається забезпеченістю в деяких частинах

країни лише на 40-50 % [382].

На сьогодні в системі медичної служби Великобританії немає взаємної

узгодженої роботи між первинною і вторинною ланками медичної допомоги.

Існуючі труднощі в доступі до невідкладної допомоги призвели до утворення

безлічі закладів перших медичних послуг, багато з яких не мають ресурсів

для надання безпечної невідкладної допомоги дітям.

Водночас, знижується і кваліфікаційний рівень фахівців, оскільки

нещодавні дослідження показали безпідставність 36 % звернень до педіатрів,

зростання числа дітей з незначними проблемами, що частково відображає

відсутність досвіду щодо рідкісних, але серйозних захворювань у дітей, знань

і впевненості лікарів загальної практики [352, 355, 361, 371].

Більшість батьків звертаються за допомогою безпосередньо у

23

відділення невідкладної допомоги, де одна дитина з трьох госпіталізується на

першому році життя, 67 % дітей – на короткотривале перебування, з них

39 % – з приводу незначних інфекцій, які не потребують лікування у

відділеннях невідкладної допомоги.

Лікарі, які працюють в лікарні, перевантажені роботою з незначними

захворюваннями і гострими станами. Тому дітям з хронічними проблемами

занадто часто доводиться мати справу з недостатньою медичною допомогою,

що надається в закладах для невідкладних станів [329].

Відмічається недостатня координація та комунікація між фахівцями.

Спроби об'єднати зв’язки між первинною і вторинною ланками надання

медичної допомоги дітям утруднюються через організаційні, управлінські та

фінансові обмеження, в основі яких часто лежать проблеми планування в

системі охорони здоров’я, визначення трудових ресурсів, їх розподіл,

введення в експлуатацію медичного обслуговування.

Крім того, неправильні (несправедливі) стимули, такі як оплата за

системою результатів, сприяє конкуренції організаційним та професійним

самоінтересам, а не співпраці і взаємодії. Це посилюється практичною

відсутністю стимулів для забезпечення високої якості медичної допомоги для

дітей в договірних структурах щодо винагород, таких як «Quality and

Outcomes Framework» [334, 382].

Для зближення та кооперації первинної і вторинної ланки надання

медичної допомоги у Великобританії та зосередження більшої уваги на

потребах дитини, існує необхідність формування нових моделей

міжпрофесійних зв’язків, перегляду підготовки всіх лікарів по догляду за

дітьми, підвищення кваліфікації фахівців загальної практики з широким

впровадженням професійних педіатричних навичок.

Всесвітня організація охорони здоров’я, проаналізувавши систему

медичного обслуговування 191 країни, віддала першість Франції (табл. 1.1).

24

Таблиця 1.1

Рейтинг системи охорони здоров’я в різних країнах, за даними The

World Health Report 2000, Geneva: WHO, 2000.

Країни Місце в рейтингу Франція 1 Італія 2 Сан-Маріно 3 Андорра 4 Мальта 5 Сінгапур 6 Іспанія 7 Оман 8 Австрія 9 Японія 10 Норвегія 11 Португалія 12 Монако 13 Греція 14 Ісландія 15 Люксембург 16 Нідерланди 17 Великобританія 18 Ірландія 19 Швейцарія 20 Бельгія 21 Колумбія 22 Швеція 23 Кіпр 24 Німеччина 25 Саудівска Аравія 26 Об’єднані Арабські Емиіати 27 Ізраїль 28 Марокко 29

При цьому враховувалися такі критерії, як доступність, ефективність,

відповідність потребам населення.

З’ясувалося, що саме в цій країні найкращі лікарні, найкомпетентніші

медики, сучасне обладнання, до того ж, до всіх цих медичних благ мають

25

доступ практично будь-які соціальні прошарки населення [329, 348, 380].

На сьогодні французька система охорони здоров'я забезпечує загальне

медичне страхування і дозволяє уникати багатьох тих проблем, з якими

стикається державна служба охорони здоров'я в інших країнах [329, 348,

380].

Обов'язкове медичне страхування охоплює всі верстви населення, воно

поділяється на три основні гілки: до загальної – відносяться працівники

промисловості та сфери послуг разом зі своїми сім'ями (87 % населення),

друга – охоплює сільськогосподарських працівників з їхніми сім'ями (6 %),

до третьої – представники сфери мистецтва, юристи, ремісники (5 %), або ті,

які працюють на себе.

Більш дрібні фонди охоплюють співробітників держапарату, студентів,

військових, шахтарів, залізничників, священиків та інших.

В цілому, страхові фонди забезпечують покриття стаціонарного та

амбулаторного лікування, послуг лікарів загальної практики і фахівців,

діагностичні обстеження, ліки, що відпускаються за рецептами, і допомоги

на дому.

Оплата за обслуговування проводиться через страхові компанії. У

кожного працюючого жителя країни відраховується певний відсоток із

заробітної плати, щоб у майбутньому можна було заплатити за медичне

обслуговування та отримати кошти на закупівлю ліків. Це так зване

«соціальне страхування».

Якщо людина захворіє і потребуватиме стаціонарного лікування, перші

33 дні перебування в лікарні оплачуватиме страхова компанія. Далі хворий

мусить платити із власної кишені. Однак, якщо людина хворіє довше ніж 60

днів, її переводять у безкоштовну лікарню. Якщо ж цей стан триває три роки,

можна отримати інвалідність.

У Франції існують лише дві групи інвалідності: перша, коли людина не

може обслуговувати себе сама, та друга – охоплює всі інші випадки [3].

26

В середньому обов'язкове страхування покриває пацієнту 75 % вартості

медичних послуг. Покриття, що залишилися, у 25 % він може отримати,

оформивши приватне добровільне страхування. Процедура виглядає таким

чином: пацієнт сам платить за візит до лікаря, після чого отримує

рефінансування від фонду обов'язкового і добровільного страхування. Таким

чином, покриття вартості медичних послуг відбувається за фактом їх

здійснення.

Фундаментальна відмінність від пострадянської системи охорони

здоров'я тут полягає у відсутності певного річного бюджету та лімітів – у гру

вступає прогнозування, гнучкі механізми контролю та управління [324, 332,

345].

Список медичних послуг, вартість яких підлягає рефінансуванню,

знаходиться в так званих позитивних реєстрах процедур, ліків і предметів.

Базові ліки, процедури та операції рефінансуються в необмеженій кількості,

на більш дорогі введені обмеження – наприклад, повністю рефінансується

вартість 4 спроб штучного запліднення. Позитивні реєстри рефінансування

затверджуються на центральному рівні, місцеві фонди повинні їх

дотримуватися [324].

В цілому рівень рефінансування з фонду обов'язкового страхування

виглядає так: покривається 80 % вартості стаціонарної допомоги (при цьому

тяжкі оперативні втручання, госпіталізація довше 31 дня, опіка для вагітних і

породіль покривається в 100 % обсязі) – це становить близько 42,5% всіх

видатків фондів страхування, амбулаторна і стоматологічна допомога

рефінансується в обсязі 70 % (30 % всіх витрат фондів страхування);

додаткові оперативні втручання, лабораторні дослідження – 60 %; ліки (16 %

всіх витрат фондів страхування), як правило, 65 % (деякі – 35 %), але

специфічні і дорогі ліки можуть рефінансуватися на 100 %, а ліки зі слабкою

доказовою базою на 15 % [324, 332, 345].

27

В рамках профілактики дітям виконується тільки три щеплення: проти

правця, дифтерії і поліомієліту, крім того особам із груп ризику

рефінансуються щеплення проти краснухи, папіломавірусу і грипу.

Медична допомога населенню Франції представляється на 2-х рівнях:

позалікарняна і лікарняна допомога. У позалікарняному обслуговуванні

населення основна роль належить приватно-практикуючому лікарю

загального профілю, що уклав угоду з органами соціального страхування

[337, 370].

Останнім часом лікарі частіше займаються груповою практикою. У ці

групи можуть входити лікарі як однієї, так і різних спеціальностей.

Позалікарняну допомогу населенню надають також поліклінічні відділення

(кабінети) при громадських лікарнях загального типу і багатопрофільні

центри здоров'я.

Пацієнт може не декларувати вибору певного лікаря, але якщо він

цього не зробив або якщо звернувся до лікаря-фахівця без направлення

сімейного лікаря, то фонд обов'язкового страхування рефінансує тільки 30 %

вартості консультації.

Спеціалізовану допомогу населенню надають також державні

диспансери, що мають, як правило, угоди з органами соціального

страхування (протитуберкульозні, венерологічні, психоневрологічні,

протиракові).

Лікарняна допомога у Франції забезпечується державними та

приватними (некомерційними, комерційними) лікарнями. Державні лікарні

підрозділяються на 3 категорії: місцеві чи сільські з числом ліжок не більш

40, загальні лікарні – з широким діапазоном медичних служб, розраховані на

1000 ліжок, клінічні лікарні з навчальною і науково-дослідною базою.

Найбільший університетський госпіталь Парижа має близько 1300 ліжок.

Державна лікарняна служба забезпечує населення усіма видами

стаціонарної допомоги, сприяє підготовці й удосконаленню лікарів, бере

28

участь у наукових дослідженнях в області медицини та фармакології. У

приватних лікарнях розгорнуто 30 % загального ліжкового фонду (23 %

спеціалізованих і 7 % неспеціалізованих ліжок).

Приватний сектор розрахований на платну родопоміч, платні хірургічні

втручання, що дозволяє госпіталізувати лише деяких хворих. При цьому

державним лікарням залишаються самі «важкі» хворі, лікування яких

вимагає дорогого устаткування та медикаментів.

Позалікарняна медична допомога дітям у Франції надається педіатрами

та сімейними лікарями, при достатньо розвинутій стаціонарній допомозі

[324, 332, 345].

Однією з особливостей педіатричної служби є заохочення для

реєстрації до лікарів загальної практики, але при цьому для дітей молодшого

віку батьки можуть вибирати фахівця між педіатрами та лікарями загальної

практики, в старшому дитинстві – звертатися до лікарів загальної практики.

Діти, що потребують довготривалого лікування (як правило, з хронічними

захворюваннями), зазвичай, звертаються до лікаря-педіатра, який координує

свою роботу з мережею спеціалістів [345, 380].

Характерною особливістю соціальної політики Франції, яка діє в

системі захисту материнства, є принцип «соціальної справедливості», який

передбачає встановлення вищого розміру пільг і виплат родинам з низьким

рівнем доходу. Наприклад, до досягнення дитиною 20-річного віку

здійснюються виплати, розмір яких залежить від рівня доходів родини.

Діють численні соціальні програми: допомога багатодітним та

неповним сім’ям, допомога при сплаті комунальних платежів родинам з

низькими доходами. Важливе значення має гнучка система податкових пільг,

яка заохочує народження дітей [28, 345, 380].

Національна система охорони здоров'я Італії, за результатами рейтингу

систем охорони здоров’я різних держав ВООЗ, посідає друге місце за якістю

29

надання медичної допомоги [348, 379]. Державна медицина у цій країні

доступна для всіх громадян.

Систему охорони здоров'я Італії умовно поділяють на три рівні:

національний, до якого відноситься Міністерство охорони здоров'я,

регіональний; місцевий, які виконують різні функції: Міністерство охорони

здоров'я сплачує вартість медичних послуг; регіональні та місцеві структури

здійснюють управління переважно за рахунок контролюючої функції. Однак

відмінною рисою італійської системи охорони здоров'я є її

децентралізованість [325].

Система надання медичної допомоги населенню організована в Італії

таким чином: кожен громадянин країни зареєстрований у лікаря загальної

практики (Generalpractitioner), діти до 6 років реєструються в педіатра.

Пацієнти мають право на вільний вибір лікуючого лікаря в межах місцевого

управління охорони здоров’я, але реєструватися у лікаря з іншого місцевого

управління охорони здоров’я не мають права.

За існуючою схемою надання медичної допомоги, після первинного

огляду лікар направляє пацієнта на обстеження або стаціонарне лікування.

Крім випадків невідкладної допомоги, для будь-якого діагностичного

обстеження, госпіталізації чи звернення до фахівця, необхідним є

направлення від «свого» лікаря загальної практики.

Екстрена медична допомога надається терміново, а планова може бути

відкладена на кілька тижнів. Італійські лікарі державних медичних закладів

часто практикують приватно або надають допомогу в приватних лікарнях

[328].

Первинна медико-санітарна допомога та лікування у стаціонарі

здійснюються безкоштовно за місцем надання. Однак, оплата діагностичних

процедур, послуг фахівців, ліків, які відпускаються за рецептами,

проводиться при дольовій участі пацієнтів. Ступінь цієї пайової участі

30

протягом останнього десятиліття поступово збільшувалася, і сьогодні на

деякі види послуг сягає 30 %.

Водночас, майже 40 % населення – діти, вагітні жінки, громадяни

похилого віку – звільнені від пайової участі [344, 372].

Державне медичне обслуговування передбачає безкоштовне

забезпечення рецептурними лікарськими засобами. Проте, встановлюється

плата за виписування рецепта (prescription charges), яку має сплатити пацієнт.

Безкоштовно рецепти виписуються для осіб похилого віку, інвалідів та

малозабезпечених громадян.

Ціни на лікарські засоби та розмір максимальних торгових надбавок

контролює Міжнародний комітет цін.

Крім державної медичної допомоги, в Італії функціонує мережа

приватних лікувальних закладів. Вони надають широкий спектр медичних

послуг для громадян із високими доходами. Також в Італії існують медичні

страхові фонди, які здійснюють добровільне медичне страхування [345, 357,

368, 379].

Умови в державних лікарнях, особливо на півдні країни, не зовсім

відповідають світовим стандартам – спостерігається дефіцит не тільки

сучасного устаткування, але й елементарних матеріалів та послуг; часто ці

лікарні переповнені. У приватних лікарнях ситуація виглядає набагато краще,

і в багатьох регіонах влада укладає з ними контракти на прийом пацієнтів,

що мають державну медичну страховку.

Дитяче населення Італії (0-14 років) складає 13,8 % від усього

населення, а число підлітків, віком від 10 до 19 років – 10,3 %. Важливими

індикаторами рівня соціально-економічного розвитку країни є показники

смертності дітей до 18 років та дітей віком до 1 року.

Основні демографічні показники за 2012 рік (показник народжуваності

– 9,06 народжених живими / 1000 населення, смертності – 9,93 смертей / 1000

населення, малюкової смертності – 3,36 смертей / 1000 народжених живими)

31

свідчать про ефективність системи охорони здоров’я та якісне надання

медичної допомоги [320].

В Італії медична допомога дітям надається лікарями первинної ланки та

спеціалістами-педіатрами, однак існує проблема щодо їх координації, зв’язку

між первинною та вторинною ланками медичної допомоги, оскільки

працюють вони у різних організаціях. Первинна медико-санітарна допомога

здійснюється в основному лікарями загальної практики, педіатрами і

лікарями за викликом, які надають допомогу та послуги в позаробочий час

[325, 334, 348, 375].

На етапі первинної медичної допомоги нозологіями, які найчастіше

зустрічаються, є інфекції верхніх дихальних шляхів, захворювання опорно-

рухового апарату, больові синдроми, ожиріння, розлади харчової поведінки,

дерматологічні проблеми, розлади настрою та соматоформні розлади, проблеми

психічного здоров'я і хронічна втома. Багато з цих нозологій вимагають подальших

скоординованих дій та міждисциплінарного підходу до їх лікування.

Хронічна захворюваність у країні становить 8 %. Найчастішими

причинами смерті серед дітей-підлітків є смерть внаслідок дорожньо-

транспортних пригод, більше половини з яких пов'язані з вживанням

наркотиків або алкоголю, а також онкопатологія, самогубства [332].

З метою покращення якості надання медичної допомоги та сприяння

здоров'ю дітей і підлітків для педіатрів та лікарів загальної практики,

організовують навчальні курси, які охоплюють систему надання медичної

допомоги дітям та підліткам.

Незважаючи на те, що національна система охорони здоров’я Італії у

рейтингу ВООЗ займає перші позиції, однак більш ретельне вивчення виявляє певні

труднощі, зокрема, бюрократизм, безгосподарність, безлад, нестримне

зростання витрат та довгі черги на медичну допомогу [344, 350, 367].

Соціальна політика Італії спрямована на збільшення тривалості

відпустки у зв’язку з материнством та підвищення рівня фінансових виплат

32

матерям. В Італії не створено системи соціальних послуг, які б допомагали

матері у вихованні дитини, давали б змогу одночасно працювати на

високооплачуваній роботі.

Високим рівнем виплат вагітним та матерям їх заохочують залишитись

вдома протягом трьох років оплачуваної відпустки. Як наслідок, багато жінок

через прагматичні цілі вибирає для себе кар’єру, а не материнство, і рівень

народжуваності залишається невисоким. Фінансова допомога також

опосередковано впливає на рівень народжуваності, як один з вагомих важелів

захисту материнства, компенсуючи витрати, пов’язані з вихованням дитини.

Так, зниження частки витрат на пільги дітям у соціальній частині

бюджету в Італії від 13,3 % у 1970 р. до 3,9 % в 1992 р., супроводжувалось

різким зниженням рівня народжуваності впродовж цього періоду [344, 372].

Сполучені Штати Америки володіють найдорожчою системою охорони

здоров'я в світі, витрачаючи на неї більше, ніж будь-яка інша країна, як в

абсолютних цифрах, так і в співвідношенні з валовим внутрішнім продуктом

(ВВП) на душу населення (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Сукупні витрати на охорону здоров'я в деяких країнах світу, у % від ВВП

(Джерело: OECD Health Data 2007: Statistics and Indicators for 30 Countries. Paris: OECD,

2007).

0 2 4 6 8 10 12 14 16

ЯпоніяВеликобританія

Іспанія

ІталіяНідерланди

Греція

НорвегіяПортугалія

КанадаНімеччина

Франція

ШвейцаріяСША

33

Так, тільки в 2007 р. США витратили на охорону здоров'я 2,26

трильйона доларів, що становить 7439 доларів на одну людину, за останніми

оцінками витрачається близько 16 % ВВП. Очікується, що частка ВВП, що

виділяється на охорону здоров'я в США, буде збільшуватися, і до 2017 р.

складатиме 19,5 % [325, 334, 348, 351, 362, 375].

Водночас, за даними Інституту медицини Національної академії наук

США, Сполучені Штати – єдина в світі розвинена індустріальна країна, яка

не має універсальної системи охорони здоров'я. У США близько 84 %

громадян мають медичну страховку, 64 % з них страховка надана

роботодавцем, 9 % – придбали її самостійно, 27 % громадян страховка

надається в рамках державних програм. Певні державні програми дозволяють

отримати медичну допомогу дітям, інвалідам, особам похилого віку,

ветеранам, малозабезпеченим людям, а також забезпечують невідкладну

допомогу всім жителям країни незалежно від їх здатності її оплатити. Більше

45 % витрат країни в системі охорони здоров'я йде на фінансування подібних

державних програм, таким чином, уряд США є найбільшим страховиком

нації [333, 346, 362, 363].

У 2000 р. ВООЗ, проаналізувавши системи охорони здоров'я 191 країни

світу, ставить США на 1-е місце в рейтингу найбільш стабільних систем,

здатних до швидкого реагування при змінних умовах, акцентуючи на такі

параметри, як задоволення потреб пацієнтів у плані вибору лікаря або

медичного закладу, шанобливе ставлення, своєчасність надання допомоги та

конфіденційність.

Водночас, США зайняли 1-е місце серед найбільш витратних систем

охорони здоров'я, лише 37-е місце за рівнем надання медичної допомоги та

72-е – за загальним рівнем здоров'я [367, 384, 386, 392, 395, 397].

34

Американська система охорони здоров'я має багато сильних сторін,

серед яких – успіхи в області медичних досліджень, створенні ліків,

виробництві медичного обладнання, наявність сучасних і розвинених

науково-дослідних медичних центрів, оснащених найновішим обладнанням,

де працює висококваліфікований медичний персонал.

Якщо порівняти результативність заходів охорони здоров'я щодо

конкретних хвороб, з'ясовується що Сполучені Штати значно випереджають

інші країни. Хворі на рак, СНІД, серцеві захворювання мають більше шансів

вижити в США, ніж в іншій державі. Так, за результатами одного з

досліджень, опублікованого в британському медичному журналі Lancet,

Америка займає 1-е місце в світі за відсотком тих, хто вижив при

захворюванні на рак [377].

Такий індикатор якості надання медичної допомоги, як рівень дитячої

смертності, також засвідчує надійність систем охорони здоров᾽я США, де

новонароджених з аномально низькою масою частіше вдається виходити

завдяки сучасним новітнім технологіям.

Показник малюкової смертності в Сполучених Штатах складає 6,4 на

тисячу новонароджених, що суттєво відрізняється від інших розвинених

країн (2,8 – у Швеції, 3,2 – в Японії, 3,5 – у Фінляндії, 4,2 – у Франції), і

пов'язаний з стараннями щодо виходжування немовлят з екстремально малою

масою тіла. В той час, у багатьох країнах «проблемна» вагітність усувається

за рахунок абортів. Так, низька дитяча смертність відзначається на Кубі, але

саме тут один з найвищих у світі рівень абортів, а це означає, що багато

хворих немовлят, які могли б померти незабаром після пологів, взагалі не

з'являються на світ [281, 333].

Варто відзначити, що десятки тисяч пацієнтів з різних кінців світу

щорічно приїжджають на лікування до Сполучених Штатів [281, 333]. Так,

одна з американських лікарень (клініка Майо) щорічно надає допомогу

35

приблизно 7200 іноземцям, медичний центр при Університеті ім. Джонса

Хопкінса приймає до 6000 таких пацієнтів на рік, Клівлендська клініка –

більше 5000 [346].

США за багатьма напрямами є світовим лідером інновацій та

досліджень в галузі охорони здоров'я: 18 з 25 останніх лауреатів Нобелівської

премії з медицини – або американські громадяни, або вчені з інших країн, які

працюють у Сполучених Штатах [282, 373].

Половина всіх нових препаратів, розроблених у світі за останні 20

років, припадає на частку американських фармацевтичних компаній [376].

Фактично американці внесли істотний внесок у 80 % найважливіших

винаходів в області медицини за останні три десятки років [323, 335].

Передові медичні технології, зокрема, МРТ та КТ-дослідження, в США

використовуються набагато ширше, ніж майже у всіх інших країнах світу

(рис. 1.2) [358, 383].

Незважаючи на те, що американська система охорони здоров'я здатна

забезпечити найвищу в світі якість медичної допомоги, однак, вона має свої

проблеми – витрати ростуть, а розподілення нерівномірне, оскільки люди

часто не можуть собі дозволити тих медичних послуг, яких потребують;

багато американців не мають медичних страховок і не можуть отримати

медичну допомогу, відповідну клінічним стандартам.

За оцінкою Інституту медицини, до 90 тисяч американців щорічно гине

в результаті лікарських помилок [374], трохи більше половини пацієнтів в

американських лікарнях отримує допомогу, відповідну клінічним стандартам

[390], виявлено серйозні проблеми з якістю медичної допомоги, яку

отримують в США діти [303, 391].

36

Рис. 1.2. Кількість апаратів для МРТ та КТ на мільйон жителів у різних

країнах світу, за G. Anderson, 2003. (джерело: OECD Health Data 2007: Paris:

OECD, July 2007.)

Понад 8 млн. американських дітей живуть у сім'ях, де дорослі не мають

страхування [325, 334, 348, 375]. У 2005 р. 9 % дітей з бідних та незаможних

сімей не отримували звичайної медичної допомоги.

Діти старшого віку частіше, ніж молодші, обділені увагою медичних

закладів [351]. Так, у 2004 р. 11,8 % дітей віком до 18 років жодного разу не

були у лікаря (не отримувати медичну допомогу, в тому числі

стоматологічну).

У Сполучених Штатах не існує єдиної національної системи медичного

страхування. Уряд в основному покладається на підприємців, що повинні

добровільно забезпечити медичну страховку своїм працюючим та

утриманцям. Однак, тільки 75 % працюючих забезпечені медичним

страхуванням своїми роботодавцями.

В США для дітей з незаможних родин діють дві державні програми

0 5 10 15 20 25 30 35 40 45

Нідерланди

Великобританія

Франція

Канада

Іспанія

Німеччина

Швейцарія

Португалія

Греція

Італія

Японія

США

МРТ КТ

37

медичного страхування: «Medicaid» та «Програма штатного медичного

страхування дітей» [303, 356, 381].

Право на отримання державної допомоги визначається рівнем доходу

сім'ї відповідно до встановленої федеральної межі бідності. Кожен штат має

свою програму медичного страхування дітей.

Всі діти, охоплені «Медікейд» та Програмою штатного медичного

страхування, одержують відносно повний пакет медичних послуг, що

включають профілактичну та первинну медичну допомогу, стаціонарне та

амбулаторне лікування, лабораторні послуги і рентгенівське дослідження,

призначення ліків і щеплення. Вони мають право на послуги стоматолога,

психіатричну допомогу.

Цією програмою охоплено 33% новонароджених, 25% дітей всіх

вікових груп, 40 % хворих на ВІЛ. Незважаючи на те, все ще мільйони дітей

(8,1 млн. дітей віком до 18 років, або 11 % від усіх дітей) в США

залишаються без медичної страховки [303].

Приватна медична страховка передбачає менш повний пакет медичних

послуг порівняно з державною («Медікейд»), оскільки не включає допомогу

отоларинголога, стоматолога та окуліста, іноді навіть виписку ліків та

профілактичне лікування [323, 356, 396].

Відсутність страхування не означає, що діти не отримують медичної

допомоги. Мова йде про якість життя: якщо немає страхування, то

збільшується можливість «відкладеного лікування», а запізніла медична

допомога загрожує ще більшими фінансовими труднощами для матеріально

нестійких родин.

Система охорони здоров'я США представлена незалежними службами

на трьох основних рівнях – сімейна медицина, госпітальна допомога і

суспільна охорона здоров'я. Медичні послуги в США надаються приватними

особами та юридичними установами. Різні комерційні, благодійні та державні

організації пропонують пацієнтам як амбулаторні, так і стаціонарні послуги.

38

Сімейна медицина – досить розвинена структура в США. Сімейні

лікарі оглядають і наглядають пацієнтів і при необхідності направляють їх до

вузьких спеціалістів або в стаціонар. Як правило, сімейний лікар має свій

власний офіс або кооперується з іншими фахівцями.

Лікарні або госпіталі – найбільша складова частина медичних послуг

США. Стаціонарне лікування є найбільш дорогим і важливим компонентом

індустрії охорони здоров'я цієї країни.

Останнім часом відбуваються помітні зрушення в бік інших установ,

переважно поліклінік, пунктів швидкої допомоги та будинків пристарілих.

Амбулаторні послуги повільно, але впевнено замінюють стаціонарне

лікування, а допомога на дому – перебування в будинку для престарілих.

У США функціонує два типи госпіталів: мають право власності, часто

керовані великими приватними корпораціями, і неприбуткові госпіталі, які

знаходяться в управлінні окружних адміністративних органів та органів

державної влади, релігійних громад або незалежних громадських організацій.

У госпіталях надають певний обсяг амбулаторної допомоги у

відділеннях швидкої медичної допомоги та спеціалізованих клініках, але в

основному вони призначені для надання госпітальної допомоги. Найбільша

увага приділяється відділенню невідкладної медичної допомоги.

У відділеннях швидкої медичної допомоги й центрах невідкладної

терапії надають допомогу, сфокусовану на проблемі. Хірургічний центр –

приклад спеціалізованої клініки.

Крім того, у США широко розвинена мережа хоспісів для термінальних

хворих з очікуваною тривалістю життя шість місяців і менш, які, як правило,

субсидуються благодійними організаціями та урядом.

Амбулаторна допомога включає надання медичних послуг без

госпіталізації пацієнта, що складає більшу частку надання медичної

допомоги населенню.

39

Лікування на дому в основному здійснюється за рахунок сестринських

організацій і зазвичай замовляється лікарями. Приватний сектор

амбулаторної медичної допомоги представлений лікарями – фахівцями з

внутрішньої та сімейної медицини, педіатрами, вузькими спеціалістами

(гастроентерологами, кардіологами, дитячими ендокринологами), а також

медсестрами та іншим медичним персоналом.

США багато років стоять перед дилемою: як витрачати менше коштів,

але з великим соціальним ефектом. Адже країна витрачає на охорону

здоров'я більше за всіх у світі, проте поступається іншим розвиненим країнам

за багатьма важливими критеріями.

Існують різні види страхового медичного забезпечення: від

роботодавців, влади різного рівня, соціальних служб, при цьому значна

частина населення залишається без страхування здоров’я, серед яких багато

молоді, осіб, які працюють на малих підприємствах, членів їх сімей тощо.

Надання медичної допомоги в лікарні чи в іншій установі, відділенні швидкої

невідкладної допомоги пацієнтам без медичного полісу, занадто дорого

обходиться платникам податків.

Ахіллесовою п'ятою американської системи охорони здоров'я є

фундаментальна невирішеність форм взаємодії державного і приватного

секторів економіки. В результаті держава в особі федерального уряду,

виділяючи колосальні кошти для фінансування федеральних програм

охорони здоров'я, не має дієвих важелів контролю та регулювання витрат, цін

на ринку медичних послуг, фармацевтичних препаратів.

Вартість медичного обслуговування стрімко та необґрунтовано зростає,

що утруднює своєчасне страхування.

Особливістю системи соціальної політики США є мінімізація витрат у

сфері захисту материнства, відсутність державних пільг та програм щодо

підтримки материнства, переважання ринкових стосунків [221, 327, 351].

40

1.2 Організаційні моделі педіатричної служби в Прибалтійських

країнах та країнах СНД

Ефективне функціонування системи охорони здоров'я визначається

важливими взаємопов’язаними факторами – вдосконаленням організаційної

системи, що дозволяє забезпечити формування здорового способу життя та

надання якісної безкоштовної медичної допомоги всім громадянам;

розвитком інфраструктури та ресурсного забезпечення охорони здоров'я, що

включає фінансове, матеріально-технічне та технологічне оснащення

лікувально-профілактичних установ на основі інноваційних підходів та

принципу стандартизації; наявністю достатньої кількості підготовлених

медичних кадрів, здатних вирішувати завдання, поставлені перед охороною

здоров'я [129, 289, 386].

Модернізація охорони здоров'я в цілому вимагає гармонійного

розвитку кожної з її складових [1, 38, 39, 96, 132 – 137, 159].

Результати діяльності будь-якої системи охорони здоров’я оцінюються

показниками здоров’я населення та демографічними показниками [80, 82, 83,

154, 331]. В найпотужнішій з країн СНД за економічним розвитком

Російській Федерації демографічна ситуація в залишається несприятливою,

оскільки скорочення чисельності населення, яке почалося з кінця ХХ

століття, ще триває [27, 76, 77, 197, 274, 343] (табл. 1.2).

Однак, темпи зменшення чисельності населення в останні роки істотно

знижуються, зокрема, з 700 тис. осіб щорічно в період 2000-2005 років до 213

тис. осіб – у 2007-2008 роках. Зниження темпів скорочення чисельності

населення обумовлено збільшенням народжуваності та зменшенням

смертності.

У період з 2008 по 2010 рр. величина коефіцієнту смертності практично

не змінювалась: у 2008 р. – 14,6, у 2009 р. – 14,2, 2010 р – 14,2, що пов'язано з

41

економічною кризою та стагнацією реального, очищеного від інфляції

державного фінансування охорони здоров'я в цей період.

Таблиця 1.2

Демографічні показники Російської Федерації у 1995-2009 рр.

(Джерело:World Bank, 2010c; ЄРБВООЗ, 2010) Показник Роки

1995 2000 2005 2009 Загальна чисельність населення, млн. осіб 148,10 146,30 143,20 141,90

Питома вага населення у віці 0-14 років (%) 21,40 18,20 15,10 14,80

Питома вага населення у віці 65 років і старше (%) 11,90 12,40 13,80 13,10 Щорічний приріст населення (%) 0,13 0,00 0,49 0,07

Загальний коефіцієнт народжуваності (число живо- народжених на 1000 населення)

9,30

8,70

10,20

12,40

Загальний коефіцієнт смертності (число померлих на 1000 населення)

15,00

15,40

16,10

14,20

Однак з 2011 року, завдяки збільшенню на 14 % державних витрат на

охорону здоров'я, смертність населення у 2011 р. порівняно з 2010 р. скоротилася

на 100 тисяч осіб, коефіцієнт смертності знизився на 5 % – з14,2 до 13,5.

Незважаючи на це, тривалість життя в Росії залишається нижчою, ніж у

країнах ЄС, на 8-12 років. Водночас, в Росії продовжує знижуватися

показник дитячої смертності, складаючи 7,3 на 1000 народжених живими

(2011р.), і в 23 регіонах країни цей показник співставимий з рівнем дитячої

смертності у країнах ЄС.

За даними Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (UNICEF),

рівень дитячої смертності у Російській Федерації в 2008 році складав 12

смертей на 1000 живонароджених, а рівень смертності дітей віком до 5 років

- 27 на 1000 живонароджених, при цьому офіційні російські показники були,

відповідно, 8,5 і 10,8 [27, 76, 77, 92, 197, 247, 384]. Проте, і офіційні російські

дані, і оцінка ЮНІСЕФ демонструють тенденцію до зниження показників

малюкової смертності (табл.1.3).

У структурі причин дитячої смертності превалюють окремі стани, що

виникли в перинатальному періоді, природжені вади та захворювання органів

42

дихання. Збільшується кількість дітей, які народилися хворими або захворіли

в період новонародженості, сягаючи 40 % від загального числа дітей,

народжених живими [181, 289, 290].

Таблиця 1.3

Динаміка смертності і очікуваної тривалості життя при народженні у

Російській Федерації у 2000-2009 рр.

(Джерело: Федеральна служба державної статистики, 2010)

Показник Роки 2000 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009

Очікувана тривалість життя при народженні, загальна (років)

65,3

64,8

65,3

65,3

66,6

6 7, 5

6 7,9

68,7

Малюкова смертність (на 1000 живонароджених)

15,3

12,4

11,6

11,0

10,2

9,4

8,5

8,1

Дитяча смертність у віці до 5 років (на 1000 дітей віком до 5 років)

19,3

15,7

14,5

13,9

13,0

11,8

10,8

10,2

Інвалідність в Російській Федерації впродовж останніх десяти років не

зменшується; всього інвалідів нараховується14 млн. чоловік, з них дітей –

523 тисячі, що свідчить про невисоку якість медичної допомоги, неадекватну

соціальну реабілітацію.

Серед захворювань, які спричинили розвиток інвалідності у дітей,

чільне місце займають вроджені аномалії та порушення обміну речовин,

психічні розлади, хвороби нервової системи [181, 262, 289, 290].

Охорона здоров'я дітей належить до однієї з актуальних і найбільш

значущих проблем охорони здоров'я, держави й суспільства, оскільки

здоров'я дитячого населення це не лише інтегральний показник якості

здоров'я дітей [58, 59, 149, 290], але й фундаментальна основа формування

потенціалу здоров'я дорослих членів суспільства.

Майбутнє дитини, суспільства і людства перебуває в прямій

залежності від стану здоров’я малюка. Тому збереження та підтримка

здоров'я дітей є ключовим завданням та важливою умовою успішного

43

економічного розвитку держави [75, 100, 306].

Діти раннього віку є найбільш вразливими, оскільки саме в цій віковій

групі спостерігається більш високий рівень захворюваності й смертності,

чисельними є медико-соціальні фактори ризику, які формують негативні

показники здоров'я, починаючи з антенатального періоду [11, 13 – 15, 92,

106, 232, 274].

Серед країн СНД в першу чергу вивчалася модель педіатричної служби

в Росії, де реалізується Національний проект «Здоров'я», спрямований на

створення умов для збереження та зміцнення здоров'я дитячого населення.

Однак, на сьогодні цей проект потребує доповнень з урахуванням сучасних

особливостей в системі дитячої охорони здоров'я [13 – 15, 297]. Зокрема,

доцільно розширити спектр досліджень щодо удосконалення організації

медичної допомоги дітям, підвищення її якості, пошуку оптимальних

організаційних форм з впровадженням сучасних лікувально-оздоровчих та

профілактичних технологій на всіх рівнях надання дітям медичної допомоги

[42, 149, 248, 251, 252, 280, 299].

В Росії реалізується дворівневий принцип побудови системи медичної

допомоги населенню, представлений окремими, мало інтегрованими між

собою структурами: амбулаторно-поліклінічної, швидкої та стаціонарної.

Стосовно педіатричної служби, на сьогодні за міністерським наказом «Про

порядок надання педіатричної допомоги», медична педіатрична допомога

надається у вигляді первинної медико-санітарної допомоги, швидкої

медичної допомоги, спеціалізованої медичної допомоги із застосуванням її

високотехнологічних видів [78, 111, 233, 306].

Первинна медико-санітарна допомога включає первинну долікарську,

лікарську та спеціалізовану медико-санітарну допомогу, яка надається в

амбулаторних та стаціонарних умовах, і передбачає заходи з профілактики,

діагностики, лікування захворювань, медичної реабілітації, формування

44

здорового способу життя та санітарно-гігієнічної освіти дитячого населення

[184, 297, 298].

Первинна ланка педіатричної допомоги забезпечується лікарями-

педіатрами дільничними, лікарями загальної практики (сімейними лікарями),

лікарями-спеціалістами та середнім медичним персоналом.

Лікар-педіатр здійснює первинний патронаж новонародженого,

профілактичні огляди дітей та їх оздоровлення, забезпечує динамічне

спостереження за фізичним і нервово-психічним розвитком дитини, за дітьми

з хронічними захворюваннями, які знаходяться під диспансерним наглядом,

складає план їхнього оздоровлення, займається проведенням

імунопрофілактики та раннього виявлення у дітей гепатиту B і C, ВІЛ-

інфекції, туберкульозу, а також проведенням організації санітарно-

гігієнічного виховання та санітарно-освітньої роботи з дітьми та їх батьками

з питань профілактики дитячих хвороб та формування здорового способу

життя. При наявності медичних показань дільничні лікарі-педіатри, сімейні

лікарі, медичний персонал освітніх установ направляють дітей на консультації до

лікарів-спеціалістів та на стаціонарне лікування [75, 131, 172, 247].

У випадку необхідності швидкої медичної допомоги при

захворюваннях, патологічних станах, які вимагають термінового медичного

втручання, допомога дітям надається фельдшерськими та лікарськими

виїзними бригадами швидкої медичної допомоги.

Бригада швидкої медичної допомоги доставляє дітей в медичні заклади

з відділенням анестезіології-реанімації чи блок (палату) реанімації та

інтенсивної терапії, які забезпечують цілодобове медичне спостереження та

лікування дітей.

Після усунення загрозливих для життя станів, дитина переводиться до

педіатричного відділення, а при його відсутності – до терапевтичного

відділення лікувального закладу для надання дитині медичної допомоги [301,

302].

45

Спеціалізована, у тому числі, високотехнологічна медична допомога

дітям надається лікарями-педіатрами та лікарями-спеціалістами і вимагає

використання спеціальних методів, складних медичних технологій [11].

Діяльність системи охорони здоров'я Російської Федерації сприяє

поліпшенню стану здоров'я громадян, про що свідчить значний прогрес у

галузі охорони здоров'я матері та дитини, контроль над інфекційними

хворобами. Зниження показників материнської та малюкової смертності

підтверджують досягнення в секторі охорони здоров'я, здійснені за рахунок

створення центрів перинатальної допомоги та впровадженню програми

антенатальної допомоги в рамках НП «Здоров'я». У 2006-2009 роках рівень

перинатальної смертності знизився на 18%, досягнувши показника 7,8 на

1000 живо- та мертвонароджених [58, 59, 131].

Одним з основних чинників створення системи якісної і доступної

медичної допомоги є наявність єдиних для всієї території Російської

Федерації порядків і стандартів надання медичної допомоги при найбільш

поширених і соціально-значущих захворюваннях і патологічних станах.

Створення стандартів медичної допомоги дозволяє розрахувати

реальну вартість медичних послуг, визначити витрати на реалізацію

державних і територіальних програм медичної допомоги населенню,

розрахувати необхідне медикаментозне забезпечення цих програм,

обґрунтувати нормативи фінансування та оптимізувати варіанти проведення

реструктуризації мережі закладів охорони здоров'я.

Впровадження порядків надання медичної допомоги дозволяє

оптимізувати її етапність, використовувати правильний алгоритм взаємодії

закладів охорони здоров'я та соціального забезпечення, забезпечити

наступність у веденні хворого на всіх етапах, що значно підвищує якість

медичної допомоги населенню [5, 246, 251, 262].

Одним з головних елементів забезпечення якості медичної допомоги

розглядається розробка професійними співтовариствами (асоціаціями)

46

клінічних рекомендацій, які включають інформацію з профілактики,

діагностики, лікування конкретних захворювань і служитимуть основою для

розробки стандартів медичної допомоги, індикаторів якості лікувально-

діагностичного процесу.

Такий підхід до формування алгоритму ведення хворих допомагає

лікуючим лікарям планувати лікувально-діагностичний процес з

урахуванням реальних можливостей лікувального закладу. Керівники

медичних установ зможуть оцінювати якість медичної допомоги за

критеріями повноти виконання обов'язкових лікувально-діагностичних

заходів, порівнювати якість роботи окремих підрозділів та впроваджувати

диференційовану оплату праці [164].

Разом з тим, на сьогодні в Російській Федерації залишаються

невирішеними проблеми охорони здоров'я, що перешкоджають підвищенню

якості медичної допомоги, збільшенню її доступності, покращенню здоров'я

населення [13, 14, 58, 59, 232].

Найбільш важливими серед них є недофінансування державної системи

охорони здоров'я як мінімум в 1,5 рази, а це, відповідно, недостатня оплата

праці медперсоналу, забезпечення безкоштовними ліками, відсутність

сучасних стандартів лікування, сучасного обладнання.

Ще однією важливою проблемою є дефіцит та неоптимальна структура

медичних кадрів у поєднання з їх незадовільною кваліфікацією, і, як

наслідок, низька якість медичної допомоги.

Водночас, відставання нормативів обсягу медичної допомоги реальним

потребам населення Російської Федерації за програмою державних гарантій

спричинює проблеми з доступністю лікарських засобів, високотехнологічної

медичної допомоги, підтверджуючи невідповідність між рівнем

захворюваності, який щороку зростає, та обсягом медичної допомоги, який

впродовж двох десятиліть не змінюється, та за деякими видами допомоги –

зменшується [112, 246, 251, 291].

47

Реалізація програми модернізації охорони здоров'я Росії включає

роботу за такими пріоритетними напрямками: профілактика хвороб і

здоровий спосіб життя, якість і доступність медичної допомоги, інноваційні

технології та збереження кадрів у муніципальних і державних закладах

охорони здоров'я.

Основним завданням модернізації педіатричної служби є

вдосконалення системи охорони здоров'я дитячого населення на основі

інноваційних медико-організаційних технологій. Модернізація передбачає

процес удосконалення та оновлення об'єктів охорони здоров'я, приведення їх

у відповідність з новими вимогами, нормами, технічними умовами,

показниками якості та підвищення рівня професіоналізму медичних

працівників, що представлено на прикладі одного з районів Російської

Федерації [112, 233, 248, 291].

Вдосконаленню системи охорони здоров'я дітей передує аудит

ефективності використання ресурсів, за допомогою якого виявлено істотні

резерви, пов'язані з якістю лікарняного менеджменту, обмеженням

інформаційних ресурсів, слабкою матеріально-технічною базою та

приладовим оснащенням лікувально-профілактичних установ, кадровим

дефіцитом.

Розрив у показниках здоров'я дітей (захворюваність, інвалідність і

смертність), які проживають у великих, малих містах і сільських районах,

свідчить про проблеми, пов'язані з доступністю та якістю медичної

допомоги, кваліфікацією медичного персоналу. Зважаючи на це, основні

напрямки модернізації спрямована на: концентрацію внутрішньо-системних

ресурсів охорони здоров'я (фінансових, матеріально-технічних,

інформаційних, кадрових), що забезпечують просування сучасних медичних

технологій, враховуючи жителів сільських районів; формування моделі

організації медичної допомоги, заснованій на відповідальності

територіальних центрів високих медичних технологій, етапності її надання,

48

приватно-державному партнерстві, що дозволяє максимально

використовувати кадровий потенціал [127, 163].

Організаційно-методичним центром надання педіатричної допомоги

слугувала одна з республіканських клінік Росії – обласна дитяча клінічна

лікарня на 748 ліжок, з реконструйованими та капітально відремонтованими

лікувальними корпусами, заміною діагностичних ресурсів, введенням

новітнього медичного устаткування й техніки.

Реконструкція приймально-діагностичного відділення лікарні включала

формування нової логістики руху пацієнтів, розгортання реанімаційних

ліжок, операційних, додаткових оглядових кабінетів, установку

діагностичного обладнання – комп'ютерного та магнітно-резонансного

томографів, що дозволяє розпочати надання екстреної допомоги вже в

приймальному відділенні [112, 291, 301, 302].

Наступним кроком модернізації було впровадження в лікарні

інформаційних технологій, які дозволили координувати дитячу реанімаційну

службу і здійснювати цілодобове дистанційне моніторування тяжкохворих.

Фахівці реанімаційно-консультативного центру дитячої обласної клінічної

лікарні здійснюють дистанційні консультації, виїзди мобільних

реанімаційних бригад у райони краю. Електронний запис на консультацію,

лікування доступний для жителів найвіддаленіших районів. Усі медичні

заклади регіону мають доступ до мережі інтернет за допомогою державної

інтегрованої системи телекомунікацій, забезпечені операційною системою,

офісними та іншими програмами. У системі електронного запису здійснюється

документообіг – рахунки-реєстри, форми статистичної звітності.

Впровадження стандартів, алгоритму надання екстреної та

невідкладної медичної допомоги дозволили збільшити пропускну здатність

лікарні, впровадити сучасні методи хірургічної корекції, освоїти складні

методики оперативних втручань за кардіохірургічним, нейрохірургічним

напрямками та щелепно-лицевої хірургії.

49

Одночасно з модернізацією стаціонарної допомоги вдосконалювались

амбулаторно-поліклінічні заклади, що дозволило поліпшити доступність

педіатричної медичної допомоги, зокрема, відсутність будь-яких

географічних і фінансових бар'єрів щодо отримання первинної допомоги

дитячому населенню; можливість дистанційного консультування пацієнтів на

дому; дотримання принципу наступності в наданні допомоги; індивідуальні

стосунки між дитиною, сім'єю та медичним працівником; відсутність

проблем в управлінні потоків пацієнтів.

Розвиток електронних ресурсів охорони здоров'я розширює можливість

запису на прийом до лікаря, наявність електронної амбулаторної картки

полегшує спостереження за дітьми з хронічною патологією, розширює

доступ до діагностичних процедур, фахівців вузького профілю [241, 246].

Одним з індикаторів ефективності запроваджених інновацій служить

моніторування статистичних даних про запобігання смертності серед

підлітків від травм, отруєнь та суїцидів. Медико-соціальним індикатором

здоров'я малюків перших трьох років життя стала програма щодо

забезпечення безплатного харчування для сімей з низьким прожитковим

мінімумом і дітей, які страждають хронічними захворюваннями [32].

Таким чином, на прикладі одного з регіонів Російської Федерації

показано пріоритети модернізації педіатричної служби, реалізація якої

залежить від внутрішньо-системних і позасистемних особливостей охорони

здоров'я. В процесі модернізації необхідно об’єднати зусилля для створення

моделі організації медичної допомоги з центрами високих медичних

технологій, що дозволить впровадити нові алгоритми надання невідкладної і

планової медичної допомоги, поліпшити умови і скоротити кількість днів

перебування пацієнтів у стаціонарах, максимально використовувати

кадровий потенціал, сконцентрувати ресурси, забезпечити доступність

сучасних технологій для жителів сільських районів.

50

Естонія – одна з країн Прибалтики, в якій за минуле десятиліття

реалізовані кардинальні реформи системи охорони здоров'я з переглядом і

коригуванням більшості компонентів – від фінансування до дотримання прав

пацієнтів та надання послуг.

За результатами одного з проведених у країні опитувань населення, 69

% пацієнтів висловили задоволеність якістю надання медичних послуг [76,

339, 341, 359]. Такі заходи, як формування стабільного збалансованого

бюджету, встановлення чітких і прозорих механізмів роботи, забезпечення

широкої участі приватного сектора і введення оплати конкретних видів

медичних послуг на договірній основі, привели до створення

високоефективної системи охорони здоров'я з раціональним використанням

фінансових коштів та вкрай низьким рівнем корупції [27, 182, 197, 305, 336,

338, 342] (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Демографічні показники Естонії, Литви та Російської Федерації, 2010-

2011 рр., за даними European Health for All database (HFA-DB) Показник Країна

Естонія Литва Росія Кількість населення у віці 0-14 років (%) 15 15 15 Кількість населення у віці 65+ років (%) 17 16 13 Загальний коефіцієнт смертності (на 1000 нас.) 11 13 14 Малюкова смертність (на 1000 живонароджених) (ВООЗ і ЮНІСЕФ)

3 5 10

Очікувана тривалість життя (ВООЗ) 76 74 69 Очікувана тривалість життя при народженні (роки) 77 74 69 Дитяча смертність (на 1000 народжених живими) 2 4 8 Захворюваність на туберкульоз (на 100000 нас.) 22 54 79

Можна визначити чотири ключових напрямки перспективного

розвитку політики в області охорони здоров'я, як для Естонії, так і для всіх

європейських країн. По-перше, це пропаганда здорового способу життя та

зниження факторів ризику для здоров'я, пов'язаних з поведінкою людей. Стан

51

здоров'я та очікувана тривалість здорового життя багато в чому залежать від

системи цінностей, які переважають у суспільстві. Люди ще не звикли

уважно ставитися до свого здоров'я і піклуватися про нього повсякденно.

Необхідні рішучі стратегічні заходи, спрямовані на поліпшення якості життя,

збільшення тривалості здорового життя та підвищення працездатності.

По-друге, це ефективна та прозора система управління, яка

забезпечуватиме стійке фінансування охорони здоров'я. В Естонії у 1990

роках введено фінансування медичної допомоги за рахунок соціального

медичного страхування та здійснена децентралізація, переглянуто стратегію

управління охороною здоров'я з метою формування незалежної системи, що

працює на основі оплати за результатами діяльності.

При запровадженні системи соціального медичного страхування

використовувалися принципи залучення інвестицій з різних джерел та

сталого фінансування.

На початку 2000 року створено єдиний незалежний державний орган –

Фонд медичного страхування. В обов'язки Фонду входять: укладання

договорів з виробниками медичних послуг, оплата медичних послуг, оплата

пільгових лікарських засобів, виплати допомог за лікарняним листком,

вагітності та пологах. Ці реформи привели до зміцнення державного сектора,

підвищення ефективності функціонування, до більшої громадської

підзвітності системи охорони здоров'я.

Третій пріоритетний напрямок політики - це високоякісна первинна

допомога і профілактика хвороб. Без надання якісних послуг неможлива

діагностика та лікування онкологічних, серцево-судинних захворювань на

ранніх стадіях [338, 384].

Первинна та спеціалізована медична допомога регулюється різними

правовими нормами та надається у різних медичних установах. В Естонії в

систему первинної медико-санітарної допомоги була впроваджена модель

сімейної медицини. За цією моделлю, сімейний лікар здійснює

52

диспетчерську функцію, регулюючи направлення пацієнтів до вторинних та

високоспеціалізованих ланок надання допомоги.

Пацієнт отримує первинну медичну допомогу, яку надають лікарі

загальної практики - сімейної медицини. У кожного сімейного лікаря є

список постійних, закріплених за ним пацієнтів, які в будь-який час можуть

змінити сімейного лікаря. Мінімальна кількість осіб у списку – 1200,

максимальна – 2000.

Була розроблена система оплати праці сімейних лікарів на основі

оцінки результатів їх діяльності, яка є фінансовим стимулом в наданні

більшого обсягу діагностичних та лікувальних послуг на місцях і компенсує

фінансові ризики, пов'язані з обслуговуванням осіб похилого віку та роботою

у віддалених районах.

До основних послуг, які надаються сімейними лікарями, відносяться:

діагностичні процедури, лікування загальних захворювань, консультування з

питань здоров'я, зміцнення здоров'я та профілактики захворювань.

Сімейні лікарі регулюють доступ до більшості фахівців. Для

госпіталізації у стаціонарне відділення (крім випадків невідкладної

допомоги) необхідно мати направлення від сімейного лікаря. Без відповідної

рекомендації можна звертатися до офтальмолога, дерматовенеролога,

гінеколога, психіатра, стоматолога, у випадку травми, до травматолога,

хірурга.

Спеціалізоване медичне обслуговування підрозділяється на два рівні:

амбулаторний та стаціонарний. Амбулаторну спеціалізовану допомогу

надають поліклініки, медичні центри, поліклінічні відділення лікарень,

незалежні лікарі-фахівці, частина з яких, в першу чергу, стоматологи,

гінекологи, урологи, офтальмологи, отоларингологи займаються приватною

практикою, але більшість лікарів інших спеціальностей працюють в

поліклінічних відділеннях лікарень.

53

Послуги стаціонарної спеціалізованої допомоги надають лікарні,

перетворені в акціонерні компанії, некомерційні організації. Серед основних

лікувальних установ необхідно назвати дві регіональні лікарні, які надають

спеціалізовану та високоспеціалізовану допомогу, кожна з яких обслуговує

територію з населенням близько 500 тис. людей. Одна з них – клініка

Тартуського університету, яка забезпечує повний спектр спеціалізованих

медичних послуг для жителів південної частини країни. Північ Естонії

обслуговує Талінська регіональна лікарня; чотири центральні лікарні

обслуговують решту держави – територію з населенням близько 200 тис. осіб

кожна.

Четвертим пріоритетом є впровадження та активне використання

комп'ютеризованих інформаційних систем охорони здоров'я. У 2005 р. в

Естонії було розпочато впровадження комплексної програми розвитку нових

інформаційних технологій, яка полягає у створенні комп'ютерних баз даних

про стан здоров'я пацієнта, забезпеченні доступу до них лікарів і пацієнтів

[305, 384, 386, 392, 395, 398].

В Естонії охорона здоров'я фінансується переважно за рахунок

податків - цільовий податок з заробітної плати, державне фінансування.

З кінця 2006 року понад 95% населення охоплені обов'язковим

страхуванням від хвороб. Особи, які застраховані в Фонді, поділяться на

чотири категорії: громадяни, які самі платять податок на медичне

страхування; ті, за кого платить держава; ті, хто має право на безкоштовне

страхування, і застраховані за міжнародними угодами. Держава платить

страхові внески за тих, хто перебуває у відпустці по догляду за дитиною, за

зареєстрованих безробітних (не більше 9 міс.), а також за людей, які

доглядають за інвалідами.

Інші групи населення, включаючи дітей, пенсіонерів, осіб, які

отримують пенсію по інвалідності, та студентів, прирівнюються до

застрахованих, хоча внески за них не платять ні вони самі, ні держава.

54

Наймані працівники платять внески до Фонду у вигляді цільового податку на

заробітну плату. Це соціальний податок, який включає внески на соціальне

медичне страхування та до пенсійного фонду.

У разі добровільного страхування страховий внесок становить 13% від

середньої заробітної плати. Програма соціального медичного страхування

передбачає два види пільг: грошові допомоги (виплати за лікарняним

листком, на стоматологічні послуги, додаткове відшкодування вартості

рецептурних пільгових ліків, витрати на транспортування хворого до

медичного закладу) і власне медичні послуги [340, 359].

Таким чином, за останні два десятки років Естонії вдалося впровадити

обов'язкове медичне страхування, підвищити якість медичних послуг та

поліпшити соціально-демографічні характеристики (тривалість життя, дитяча

смертність). Система охорони здоров’я Естонії характеризується

профілактичною спрямованістю, високим професіоналізмом та сучасним

технічним оснащенням.

За висновками експертів із організації Health Consumer Powerhouse

(HCP), які проаналізували стан медичної допомоги в 27 країнах Євросоюзу, а

також у Швейцарії, Норвегії, Хорватії та Македонії, система охорони

здоров'я Естонії належить до числа найкращих у Європі. Так , в 6 категоріях,

які охоплюють 34 показника, Естонія набрала 669 балів з 1000 можливих,

опинившись на 10 місці в рейтингу, а в категорії Bang for the Buck (краще

співвідношення ціни та якості з урахуванням ВВП) держава стала

переможцем. При цьому Естонія більш ніж на 200 балів випередила Латвію, і

на 150 балів – Литву [182, 339, 341 – 343, 388].

У Литві з 1991 р. розпочалися реформи, спрямовані на

переформатування системи охорони здоров'я з державної на страхову основу,

а вже з 1997 р. вступило в дію обов'язкове медичне страхування з

централізованими системами державних лікарняних кас.

55

Внески на охорону здоров'я встановлені як частина прибуткового

податку з особи (30 %) і три процентних пункти тарифу соціального

страхування. Так, внески за дітей, пенсіонерів, безробітних, інших соціально

незахищених осіб платить держава з бюджету. Медичні послуги оплачуються

за договорами, укладеними між лікувальними установами та лікарняними

касами.

Однак, розцінки послуг встановлює міністерство охорони здоров’я,

вартість їх не висока. Договір з лікарняними касами можуть укладати і

приватні лікувальні установи, однак ціни їх послуг регулюються (вони не

можуть перевищувати державні більше, ніж на 60 %). Зростає кількість

приватних медичних установ, що пропонують надання допомоги дуже

високої якості.

Застраховані можуть вибирати лікувальний заклад і лікаря, їм

надаються всі медичні послуги без додаткової оплати. Незастраховані

отримують тільки невідкладну допомогу. Фонд страхування здоров'я

компенсує пацієнтам вартість медикаментів, частково санаторне та

реабілітаційне лікування. У Литві з населенням 3,4 млн. громадян на 1000

жителів припадає близько 40 лікарів та 100 ліжок у лікарнях. Загалом

державна охорона здоров'я фінансується недостатньо, загальні витрати на

охорону здоров'я в Литві складають 5,9 % від ВВП.

Варто відзначити, що в країні катастрофічно впала народжуваність,

збільшилася кількість людей пенсійного віку. Податків, які платить

працездатна частина населення, не вистачає на утримання всього населення.

При цьому підраховано, що 80% фінансових коштів, виділених на

охорону здоров'я Литви, йде на два останні роки життя людини. Водночас,

навіть при недостатньому фінансуванні охорони здоров'я з бюджету держави,

систему охорони здоров'я Литви вважають однією з кращих в Європі,

зокрема, за щорічним даними Шведського інституту досліджень, Литва

знаходиться на 4 місці в ЄС щодо якості й ціни медичних послуг [398].

56

У Латвії медицина фінансується за залишковим принципом: не бюджет

формується під обсяг необхідних послуг, а послуги надаються відповідно

виділеного фінансування. Незважаючи на відносно високий серед країн

Прибалтики показник загальних витрат – 6,4 % на охорону здоров'я щодо

ВВП, фактично бюджет охорони здоров'я поступово скорочується. З 2009 р. у

Латвії 3 % внесок обов'язкового страхування здоров'я оплачує роботодавець,

6 % внесок – сам працівник, тому значна частина населення відмовляється

від необхідної медичної допомоги через надмірно високі внески.

Особливостями охорони здоров'я Латвії стали нестача фінансування,

обмежений обсяг оплачуваних державою послуг, дефіцит кадрів, зокрема

недостатність сімейних лікарів, щоб надати послуги всім пацієнтам. Занадто

висока вартість стаціонарного лікування змушує від нього відмовлятися. До

цього ще додаються соціальні фактори (позиція роботодавця, відсутність

часу на лікування, недостатня увага до свого здоров'я) [384, 398].

Таким чином, охорона здоров'я в країнах СНГ на сьогодні

реформується з метою інтегрування служб формування здорового способу

життя, профілактики та контролю захворювань. У первинній ланці послуги в

основному надаються груповими практиками сімейних лікарів, центрами

сімейної медицини та обмеженим числом центрів лікарів загальної практики.

У невеликих селах й віддалених районах з населенням 500-2000 осіб медичні

послуги надаються фельдшерсько-акушерськими пунктами.

Заклади первинної ланки на рівні ФАПів, сімейних лікарів – є

установами першого контакту і виконують роль «диспетчера», скеровуючи

пацієнта на отримання спеціалізованої медичної допомоги.

Групи сімейних лікарів – структура, утворена в останні роки на базі

існуючих лікувально-профілактичних закладів (ФАП, сільські амбулаторії,

сільські дільничні лікарні). Групи сімейних лікарів обслуговують населені

пункти з населенням понад 2000 осіб, складаються з лікарів трьох

спеціальностей (терапія, педіатрія, акушерство-гінекологія), що дозволяє

57

надавати комплексну, безперервну, інтегровану первинну допомогу всій

родині.

Медична допомога на рівні сімейного лікаря чи на ФАПі надається

безкоштовно всім громадянам. У випадку потреби більш спеціалізованої

допомоги, пацієнт скеровується до фахівців у центри сімейної медицини, що

є амбулаторними діагностичними підрозділами лікарень.

Центри сімейної медицини - установи амбулаторно-поліклінічної

служби з штатом до 20 фахівців, надають первинну медичну та

спеціалізовану амбулаторно-діагностичну допомогу, включаючи

інструментальну діагностику (рентгенологічне, ультразвукове дослідження),

а також забезпечують медичною допомогою дитяче населення, здійснюють

малу хірургію, відновне лікування, консультації з планування сім'ї,

акушерську й перинатальну допомогу, першу медичну допомогу.

Відповідно до програми державних гарантій, консультації, прості

лабораторні та діагностичні обстеження, дослідження надаються

безкоштовно. Однак понад базові лабораторно-інструментальні дослідження

потребують оплати зі сторони пацієнта, відповідно за прейскурантом,

розробленим міністерством охорони здоров’я.

Вторинна медична допомога здійснюється у спеціалізованих

амбулаторних установах та стаціонарах. Спеціалізована амбулаторна

допомога надається в центрах сімейної медицини, амбулаторних відділеннях

лікарень. Стаціонарна допомога надається у територіальних, дитячих,

об'єднаних обласних лікарнях та пологових будинках.

Лікарняний сектор був реструктуризований, скорочений. Планова

стаціонарна допомога надається за наявності направлення на госпіталізацію

від сімейного лікаря, вузького фахівця центру сімейної медицини, відомчої

медичної служби, військово-лікарської комісії. Програмою державних

гарантій визначено контингент пільговиків щодо оплати стаціонарного

лікування.

58

При виникненні невідкладних станів, які вимагають стаціонарного

лікування, пацієнт госпіталізується бригадою швидкої медичної допомоги

або може самостійно прибути до стаціонару для подальшої госпіталізації,

при цьому допомога в лікарні надається безкоштовно. Заходи щодо

зміцнення служб швидкої допомоги включають аналіз місцезнаходження

станцій швидкої допомоги та перехід відділень швидкої допомоги з

стаціонарних установ у центри сімейної медицини.

Третинна допомога надається організаціями республіканського

підпорядкування – вузькоспеціалізованими лікарнями, центрами, науково-

дослідними інститутами, спеціалізованими диспансерами, які забезпечують

спеціалізовану амбулаторну та стаціонарну допомогу за такими

спеціальностями – кардіологія, туберкульоз, онкологія й радіологія,

акушерство та педіатрія, психіатрія, лікування інфекційних захворювань.

1.3 Основи організації педіатричної допомоги в Україні за роки

незалежності

Україна є другою за чисельністю населення країною в Європі, однак

демографічна ситуація в країні непроста, показники значно відрізняються від

європейських [176, 239, 384, 386, 392, 395, 398].

У 2009 році чисельність населення України складала 46,0 млн. осіб, що

на 12 % менше порівняно з 1991 роком, а вже у 2011 році – 44,9 млн. осіб

(табл. 1.5, 1.6). Причинами скорочення населення є висока смертність

порівняно з народжуваністю. В Україні останніми роками в 1,5 рази

помирало людей більше, ніж народжувалося [63, 76, 239, 313, 314]. Нинішній

рівень народжуваності не забезпечує зміни покоління батьків поколінням

дітей навіть наполовину [7, 144 – 146, 148, 199, 200].

59

Таблиця 1.5

Демографічні показники, Україна, 1995-2009 рр. (Державний комітет

статистики України, 2010; Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2012) Показник Роки

1995 2000 2005 2007 2008 2009 2011 Загальна чисельність населення, млн.. осіб 51,7 49,4 47,3 46,6 46,2 46,0 44,9

Питома вага населення у віці 0-14 років (%) 20,5 17,9 14,8 14,2 14,1 14,1 14,0

Питома вага населення у віці 65 і старше років (%) 13,6 13,9 15,9 16,4 16,2 15,9 15,0

Щорічний приріст населення (%) 0,0 -0,9 -0,9 -0,6 -0,9 -0,4 - Загальний коефіцієнт народжуваності (число живо- народжених на 1000 населення)

9,6 7,8 9,0 10,2 11,0 - 11,0

Загальний коефіцієнт смертності (на 1000 населення) 15,4 15,4 16,6 16,4 16,3 - 15,0

Рівень народжуваності низький, при чому найнижчий рівень

спостерігався у 2000 році – 7,8, і в 2008-2011 рр. становив 11,0

живонароджених на 1000 населення [10, 188, 315].

За прогнозами Інституту демографії НАН України, якщо нинішня

тенденція збережеться, то до 2026 р. чисельність населення України

складатиме близько 36 млн. осіб за умов різкого зменшення кількості

працездатних громадян, а до 2050 р. в Україні залишиться не більше 25 млн.

осіб, з них працездатного населення – всього п’ята частина [33, 103, 153, 155,

166, 208].

Загальний коефіцієнт смертності в Україні залишається на високому

рівні, при цьому головною причиною смертності виступають серцево-

судинні захворювання, на частку яких припадає понад 60 % загальної

смертності, онкологічні захворювання – 12 %, а також смертність від

зовнішніх причин, включаючи нещасні випадки та отруєння – 9,7 %, що

зумовлює понад 80 % всіх смертей в країні [25, 27, 43, 60, 76, 77, 197,

279, 384].

60

Таблиця 1.6

Показники здоров’я населення України

(Європейська база даних «Здоров'я для всіх», World Bank, 2012) Показник Рік Рівень

Загальний коефіцієнт смертності (на 1000 населення) 2010 15 Оцінка малюкової смертності (на 1000 живонароджених, ВООЗ, ЮНІСЕФ)

2011 9

Оцінка очікуваної тривалості життя, роки (ВООЗ) 2011 71 Дитяча смертність (на 1000 народжених живими) 2010 9 Очікувана тривалість життя при народженні (роки) 2010 71 Кількість народжених (на 1000 населення) 2011 11 Захворюваність на туберкульоз (на 100000 населення) 2011 75

За даними Європейської бази даних «Здоров'я для всіх», більш високі,

ніж в Україні, стандартизовані коефіцієнти смертності реєструються тільки в

Росії, Казахстані й Молдові. Предметом серйозного занепокоєння стали

інфекційні хвороби – 1,6 % населення хворіють на ВІЛ/СНІД, 1,4 % – на

туберкульоз, що свідчить про відсутність ознак подолання епідемій

туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, при цьому захворюваність на туберкульоз

перевищує показники в ЄС у 5,3 рази, а смертність від цієї причини – майже

у 20 разів; захворюваність на СНІД – у 7,1, на ВІЛ – у 5 разів [25, 27, 76, 77,

197, 365, 384, 399].

В Україні вдалося досягнути певних успіхів в охороні здоров’я матерів

та дітей, про що свідчить зниження показників малюкової смертності

впродовж останніх десяти років на третину [10, 224, 270, 273].

З метою захисту репродуктивних прав жінок і створення умов для

безпечного материнства державою надається необхідна медична допомога

під час вагітності, пологів, у післяпологовому періоді. За підсумками 2012

року рівень смертності немовлят, померлих дітей віком до одного року на

1000 народжених живими в Україні становив 8,7 %. Це на 9,1 % краще за

очікуваний показник, закладений в Цілях Розвитку Тисячоліття на 2015 рік.

Йдеться про цільові орієнтири, закладені у Декларації Тисячоліття, документ

про досягнення яких Україна підписала у 2000 році, взявши на себе

61

зобов`язання досягти Цілей Розвитку Тисячоліття, серед яких, зокрема,

скорочення дитячої смертності [4, 33, 45 – 49, 228, 231, 288]. Однак,

показники малюкової смертності залишаються вищими порівняно з країнами

Європи [4, 45 – 49, 107, 188, 228, 315].

Одним із прогресивних кроків в системі охорони здоров’я вперед стало

запровадження в Україні міжнародних критеріїв звітності. Так, у 2007 році

Україна офіційно перейшла на міжнародні стандарти щодо реєстрації

живонародження, за рекомендаціями ВООЗ.

Дослідження, проведені МОЗ та Національним інститутом стратегічних

досліджень, показали, що у 2006-2007 рр. кількість немовлят з масою тіла

при народженні від 500 до 999 г, зменшилась удвічі. Водночас, коефіцієнт

виживання серед цієї категорії немовлят суттєво збільшився (з 36,4 до 50,3 на

1000 живонароджених) [188, 229, 316, 317]. Однак, зважаючи на недостатнє

оснащення технічними засобами, особливо поза великими містами, це

питання потребує доопрацювання.

За даними Світового банку, комісії Всесвітньої організації охорони

здоров’я, «здоров’я населення є одним із найважливіших факторів економіки

будь-якої країни та добробуту населення», тому сучасна система охорони

здоров'я повинна забезпечувати доступність медичних послуг для тих, хто їх

найбільше потребує, характеризуватися високою якістю й безпечністю

медичних послуг та забезпечувати максимально можливі результати для

здоров'я на популяційному рівні [74, 91, 123, 133, 194, 198, 304].

За останні півстоліття здатність системи охорони здоров’я впливати на

здоров’я населення збільшилася в декілька разів.

Сьогодні система охорони здоров’я за умови її ефективної організації

може забезпечити зменшення загальної смертності у віці до 75 років на 23 %

у чоловіків і на 32 % у жінок, смертності від ішемічної хвороби серця – на 40-

50 % [2, 25, 27, 76, 77, 168 – 171, 197, 216, 230, 264, 384].

62

Світовий банк відмічає неефективність системи охорони здоров’я в

Україні, відсутність її впливу на здоров’я населення та демографічну

ситуацію, підкреслюючи при цьому, що її потенційні можливості можуть

досягти 20% [25, 27, 76, 77, 132 – 137, 192, 197, 198, 265 – 268, 304, 343].

Результати широкомасштабного дослідження запобігання смертності в

Україні, проведеного ГО «Українським центром соціальних реформ»,

показали, що за період 1995–2006 років смертність від причин, яких можна

запобігти діями системи охорони здоров’я, не змінилася або навіть зросла

[44, 55, 66, 132 – 137, 167, 191, 192, 198, 260].

Отже, сучасний стан здоров’я населення України характеризується

несприятливою демографічною ситуацією, високими показниками

смертності осіб працездатного віку, скороченням середньої тривалості життя,

що свідчить про необхідність покращення системи організації охорони

здоров’я [6, 9, 10, 53, 55, 56, 61, 196, 240, 255].

До недавнього часу в Україні, як у більшості країн пострадянського

простору, медична допомога забезпечувалась через поліклініки (первинна

допомога) лікарями-терапевтами та лікарями-спеціалістами, а також у

лікарнях (вторинна допомога) міського, районного та обласного рівнів [119,

170, 215, 219].

Первинну медичну допомогу в сільських районах забезпечували

лікарі сільських лікарських амбулаторій та фельдшери фельдшерсько-

акушерських пунктів [4, 45, 50, 109, 120, 126, 152, 186, 228, 260, 261, 263,

265, 266, 268].

На сьогодні охорона здоров’я України має суттєві недоліки: відсутність

чіткого розмежування завдань первинного, вторинного та третинного рівнів

медико-санітарної допомоги і, як наслідок, невиправдане дублювання

функцій і завдань; недостатнє забезпечення надання невідкладної медичної

допомоги; неадекватно організована швидка медична допомога;

нескоординоване управління рівнями медичної допомоги; недостатньо

63

розвинута первинна медико-санітарна допомога; невиправдано сформовані і

неефективно працюючі стаціонари, орієнтовані на виконання плану ліжко-

днів; недостатнє забезпечення медичних закладів діагностичною і

лікувальною апаратурою та обладнанням; розпорошеністю медичних кадрів,

що часто призводить до недостатньої кваліфікації; недостатнє та

неефективно розподілене фінансування [53, 57, 62, 109, 132, 134, 136, 137,

192, 198, 209].

Чисельність стаціонарів більше ніж вдвічі перевищує аналогічний

показник країн Європи, що призводить до розпорошення ресурсів та низької

якості надання медичних послуг [54, 126, 187, 222 – 224]. Частка

малопотужних лікарень до 50 ліжок у загальній чисельності всіх лікарень

становить 12 %.

Загальна забезпеченість ліжками на 10 000 населення (незважаючи на

те, що в Україні відбулося скорочення ліжкового фонду майже на третину)

залишається досить високою – 9,73 за даними Держкомстату, що в 1,7 рази

перевищує аналогічні показники в країнах ЄС та в 1,4 рази – в

Європейському регіоні в цілому [16, 54, 218, 244, 265, 267, 268].

Реформування системи охорони здоров’я України пов’язане з

нездатністю старої системи (моделі Семашка) окупити себе через перехід на

ринкову економіку. Прогресивна радянська модель системи охорони

здоров’я була централізованою (централізація допомагала, наприклад, добре

справлятись з масовими епідемічними ситуаціями), розрахована на планову

економіку [35, 41, 65, 89, 90, 102, 104, 115, 116, 212, 213].

Для виходу із цієї ситуації, одним із перших кроків була Постанова від

20 червня 2000 р. № 989 «Про комплексні заходи щодо впровадження

сімейної медицини в системі охорони здоров'я», видана Кабінетом Міністрів

України, що ознаменувало перехід на нову модель надання первинної

медико-санітарної допомоги, засновану на принципах сімейної медицини і

загальної лікарської практики [36, 98, 121, 220, 225, 242].

64

Основною метою її визначено підвищення якості послуг первинної

медико-санітарної допомоги, а також передбачалась стратегія зменшення

витрат, оскільки лікарі загальної практики / сімейні лікарі виконуватимуть

функцію контролю у питаннях доступу населення до послуг спеціалізованої

та стаціонарної допомоги, зменшивши навантаження на службу швидкої

допомоги.

У регіонах розпочалося формування інфраструктури первинної ланки,

заснованої на засадах сімейної медицини – організовувались клініки сімейної

медицини та загальної лікарської практики (переважно у сільській місцевості

– сільських амбулаторіях, сільських лікарнях, великих ФАПах) [31, 101, 183,

202, 206, 217, 283, 284, 319].

Курс реформувань первинної ланки, процес створення клінік сімейної

медицини та загальної лікарської практики відбувався у регіонах країни

нерівномірно, що пов’язано з необхідним фінансовий та адміністративним

ресурсом [2, 80, 105, 162, 168, 169, 171, 175, 180, 190, 207].

Як продовження цього напрямку з 2010 року в Україні впроваджено

загальнонаціональний проект програми «Здоров’я-2020. Український вимір»,

метою якого є створення мережі надання первинної медичної допомоги на

засадах загальної практики – сімейної медицини, і який на сьогодні

реалізовується у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях.

Закінчення реформування галузі заплановано на 2020 рік [51, 52, 54, 79, 85,

117, 118, 120, 121, 217, 226, 314, 317].

Основними завданнями проекту стали: створення сучасної ефективної

системи екстреної та швидкої допомоги з впровадженням системи GPS-

навігації на автомобілях швидкої допомоги, удосконалення системи

первинної медичної допомоги з стовідсотковим запровадженням принципів

загальної практики/сімейної медицини; раннє виявлення захворювань та

впровадження культури профілактики захворювань; створення електронної

бази пацієнтів (електронні картки) та системи планування відвідувань

65

профільних спеціалістів; організація багатопрофільних лікарень інтенсивної

терапії з кваліфікованим медичним персоналом та сучасним обладнанням

[211, 220, 228, 231].

З 2011 року прийнято закон «Про внесення змін до основ законодавства

України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної

допомоги», який дозволить систематизувати законодавство про охорону

здоров’я, визначити пріоритети діяльності галузі [86, 108, 227].

На фоні зазначених змін надзвичайно важливим є питання про

подальше вдосконалення системи охорони здоров’я дитячого населення

України з конкретними заходами, спрямованими на збереження здоров’я

дітей. За останні роки ситуація зі здоров'ям дітей наблизилась до критичної.

Результати проведених спеціальних клініко-лабораторних і функціональних

досліджень переконливо свідчать про значну поширеність хронічної

патології у дітей, та погіршання стану здоров'я дитячого населення [146, 148,

195, 270, 272, 273].

З'ясувалося, що на кожну тисячу обстежених дітей лише 11 практично

здорові, тобто до 15 років виявилися здоровими лише 1,1% дітей. При цьому,

за даними офіційної статистики, понад 30% дітей є практично здоровими. У

середньому на 1 дитину припадає 2,5 захворювання. При цьому 17,8 %

обстежених дітей мають чотири захворювання, а п’ять і більше – 14,6 %

дітей, тобто особливістю сучасної патології дитячого віку є зростання

поширеності хронічних соматичних захворювань [10, 145, 146, 148, 195,

271, 300].

Окрім того, занепокоєння викликає зниження темпів вакцинації дітей.

За даними ВООЗ, в даний час щепленнями проти дифтерії, правцю,

туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, кору охоплено більше 80% дитячого

населення світу, що складає майже 130 млн. дітей, через що щороку

рятується більше 3 млн. життів і мінімум 750 тис. дітей уникають сліпоти,

розумової відсталості та інших причин інвалідності [138, 270, 276, 278, 279].

66

В Україні охоплення щепленнями від поліомієліту, дифтерії-правця-

кашлюку і кору знизились у 2009 р. до 90,6, 90,5 і 94,6 % відповідно, що

пов’язано, у першу чергу, з невпевненістю батьків у безпеці вакцин,

викликаних низкою публікацій у засобах масової інформації [25, 27, 76, 77,

197, 294, 343].

Державна програма імунізації на період 2009-2015 рр., затверджена

законом № 1658-УІ від 21 жовтня 2009 р., спрямована на підвищення рівнів

охоплення дитячого населення вакцинацією, ревакцинацією з метою

формування поствакцинального імунітету, який дозволить стримати

поширення епідемій.

Ще однією з важливих інфекційних проблем є поширеність ВІЛ-

інфекції серед вагітних в Україні, яка одна з найвищих у Європі. Число дітей,

народжених ВІЛ-інфікованими матерями, продовжує зростати, і в 2006 р.

досягло рекордного рівня в 2736 немовлят. Однак, Україні вдалося домогтися

певних успіхів у галузі боротьби з передачею ВІЛ- інфекції від матері дитині.

Так, в 2006 р. 93,4 % всіх ВІЛ-інфікованих вагітних отримували

антиретровірусну терапію з метою попередження передачі інфекції; в

результаті показник передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини впродовж

п’яти років знизився в 4 рази (з 28 до 7 %). Проте близько 10 % ВІЛ-

інфікованих вагітних не знаходяться на обліку в жіночих консультаціях, не

обстежуються, тому не отримують своєчасного лікування. Оптимального

показника – менше 1% передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини можна

досягти тільки за умови своєчасного тестування під час вагітності та

отримання ВІЛ-позитивними вагітними компонентної антиретровірусної

терапії [98, 156, 222, 269].

Аналіз організаційних систем педіатричної допомоги у країнах Європи

засвідчив наявність існування трьох моделей організації надання медичної

допомоги дітям, зокрема, перша модель – це лікар-педіатр як первинна ланка

надання медичної допомоги дітям; друга модель – це лікар загальної

67

практики виконує функції первинної ланки, а лікар-педіатр є консультантом;

третя - комбінована система, що яка поєднує в собі особливості першої та

другої моделей [12, 145, 146, 148, 267, 272, 281].

Так, у 12 країнах Європи – Іспанія, Греція, Чехія, Словаччина, Болгарія,

Кіпр, Словенія, Литва тощо, систему первинної медичної допомоги дітям

організовано як педіатричну, тобто лікарем первинного контакту є лікар-

педіатр (І модель).

У 16 країнах Європи – Франція, Португалія, Німеччина, Швейцарія,

Бельгія, Польща, Угорщина, Італія, Туреччина, Латвія, Естонія, Швеція,

Австрія тощо, функціонує комбінована система (ІІІ модель) надання

медичної допомоги дітям.

І лише у 6 країнах Європи – Великобританія, Ірландія, Данія,

Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, первинну медичну допомогу дітям надають

лікарі загальної практики (ІІ модель). Варто зазначити, що в більшої

половини країн Європи первинну медичну допомогу дітям, віком до 2 років,

надають лікарі-педіатри [23, 25, 27, 77, 197, 211, 343].

Водночас, існує дві моделі підготовки фахівця – лікаря-педіатра

залежно від системи організації медичної допомоги:система додипломної

підготовки з наступною післядипломною підготовкою лікарів-педіатрів та

спеціалізацією «вузьких» спеціальностей (дитяча кардіологія,

гастроентерологія тощо) та додипломна підготовка лікаря загальної

практики, післядипломна підготовка лікаря-педіатра загальної практики

(pediatric generalist) у резидентурі та наступна спеціалізація (fellowship) з

педіатричних субспеціальностей (pediatric subspecialitіеs), наприклад дитячої

кардіології, нефрології, гастроентерології тощо.

Перша модель підготовки лікарів-педіатрів та «вузьких» спеціалістів

педіатричного профілю характерна для країн СНД, Словаччини, Чехії,

Іспанії, Болгарії , а друга модель – для розвинених країн світу – США,

Франція, Велика Британія, Японія, Німеччина, оскільки вона потребує

68

більших матеріальних та фінансових витрат на підготовку фахівців

[205].

Детальна оцінка різних систем педіатричної служби та підготовки

фахівців дає можливість визначитись у виборі української моделі організації

надання медичної допомоги дітям [4, 17, 18, 24, 34, 35, 46, 47, 49, 97, 228,

288].

Висновки до розділу 1

Системи охорони здоров'я майже у всіх країнах світу стикаються з

проблемами зростання витрат і недоступності медичної допомоги для

частини населення - універсальної моделі організації охорони здоров'я,

прийнятної для всіх, на сьогодні, не існує. Кожна країна адаптує прогресивні

елементи систем охорони здоров’я інших країн до умов національної системи

з урхуванням соціально-економічного розвитку наявного матеріально-

технічного, фінансового і кадрового забезпечення.

В країнах з державною системою охорони здоров'я є певні проблеми –

зростання витрат, нормування послуг, дефіцит сучасних медичних

технологій, низька ефективність, а тому одним із шляхів її удосконалення – є

оптимізація організації надання медичної допомоги населенню.

Проблема оптимізації системи медичної допомоги в Україні частково

висвітлена у науковій літературі, здійснено комплексну оцінку стану

організації та діяльності служб, їх ресурсного та матеріально-технічного

забезпечення, визначені сучасні стратегії розвитку, у першу чергу, первинної

медичної допомоги, шляхом впровадження сімейної медицини.

Однак, залишаються недостатньо вивченими питання удосконалення

організації медичної допомоги населенню, зокрема, дитячому населенню, на

всіх рівнях, в тому числі, і високоспеціалізованої, що забезпечує доступність

69

та якість медичної допомоги, відповідність її обсягів, видів потребам

дитячого населення.

На сьогодні відсутні системні дослідження проблеми оптимізації

високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню із врахуванням

територіальних особливостей, матеріально-технічного забезпечення,

структури захворюваності дітей певного регіону.

Це і стало підставою до наукового обгрунтування оптимізації

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні.

За результатами даного розділу досліджень опубліковано:

1. Корицький Г. І. Дитяча смертність як інтегральний показник медико-

соціальної допомоги дітям / Г. І. Корицький // Здобутки клінічної і

експериментальної медицини. 2012. № 2 (17). С. 62 65.

2. Корицький Г. І. Медико-соціальні та екологічні проблеми дітей

Тернопільської області / Г. І. Корицький // Вісник наукових досліджень.

2012. № 3. С. 135 137.

3. Корицький Г. І. Показник дитячої інвалідності як індикатор стану

здоров’я дитячого населення в Тернопільській області / Г. І. Корицький //

Педіатрія, акушерство і гінекологія. 2012. № 5. С. 41 44.

4. Корицький Г.І. Соціальна реабілітація як невід’ємна складова

відновного лікування дітей з перинатальною патологією / Г. А. Павлишин,

Г. І. Корицький, А. О. Сковронська, Н. М. Свірська // Неонатологія, хірургія

та перинатальна медицина». 2012. Т. ІІ, № 2 (4). С. 14 16.

70

РОЗДІЛ 2

ПРОГРАМА, МАТЕРІАЛИ, МЕТОДИ ТА ОБСЯГИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Досягнення головної мети дослідження потребувало розробки

спеціальної, розробленої на підставі системного підходу, програми (рис. 2.1),

яка передбачала його виконання у сім етапів із врахуванням адекватних

методів, що забезпечило можливість отримання достатньо повної інформації

для оцінки стану об’єкту дослідження. Така багаторівнева структуризація

дослідження забезпечувала його системність, оскільки результати попередніх

етапів ставали логічною основою як для наступних етапів, так і для

узагальнення одержаних результатів та наукового обґрунтування висновків.

Перший етап присвячувався вивченню досвіду економічно розвинених

країн та України щодо організації надання медичної допомоги дітям,

запровадження передових технологій у лікувально-діагностичний процес та

аналізу його кінцевих результатів, оцінки якості медичних послуг у закладах

педіатричної мережі з визначенням проблемних питань для охорони здоров’я

України.

У першому розділі «Аналіз існуючих систем організації медичної

допомоги дітям (аналітичний огляд літератури)» представлені результати

аналітичного огляду наукової літератури щодо організації надання

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям. Отримані дані

підтверджують актуальність дослідження, зумовлену необхідністю

виконання рекомендацій міжнародних стратегічних документів щодо

охорони здоров’я матерів та дітей з їх адаптацією в Україні в умовах

реформування національної системи охорони здоров’я, формування

негативних тенденцій стану здоров’я дітей при недосконалій існуючій

системі надання високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні.

71

Мета дослідження Науково обґрунтувати, розробити та впровадити оптимізовану систему високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні

І етап Аналіз існуючих систем організації медичної допомоги дітям Методи системного підходу і систем- ного аналізу, бібліосемантичний

Джерела наукова літератури (усього джерел – 400, з них 82 – іноземних авторів, Інтернет-мережі Medline, Pubmed, Medscape тощо)

ІІ етап Вибір напрямку дослідження, формування мети, завдань, обґрунтування методів та обсягів дослідження

Обгрунтування методів дослідження

Реєстраційні карти для проведення інвентаризації педіатричних закладів

Анкети для пацієнтів та їх батьків, лікарів, керівників закладів

Збір та обробка інформації ІІІ етап Оцінка стану здоров’я дітей Тернопільської області

Статистична звітність МОЗ України та Департаменту охорони здоров’я області, звітні форми (2002-2013 рр.): ф.№20 «Звіт лікувально-профілактичного закладу», 1254 од; ф.№19 «Звіт про дітей-інвалідів віком до 18 років, які проживають у районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу, будинку дитини / інтернатному закладі», 1124 од.; ф.№31«Звіт про медичну допомогу дітям», 1432 од.; ф.№49«Звіт про надання медико-генетичної допомоги», 112 од.

Методи системного підходу та системного аналізу, медико-статистичний

ІV етап Оцінка ресурсного забезпечення (матеріально-технічного, кадрового, фінансового) закладів педіатричної служби Тернопільської області

Методи системного підходу та системного аналізу, медико-статистичний

Статистична звітність, форми (2003-2013 рр.): ф.№20 “Звіт лікувально-профілактичного закладу”, 1254од.; ф.№19 “Звіт про дітей-інвалідів віком до 18 років, які проживають у районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу, будинку дитини або інтернатному закладі” (1124 од.); ф.№31 “Звіт про медичну допомогу дітям” (1432 од.) ф.№17 “Звіт про медичні кадри”, 1112 од.; ф.№6-ПВ “Звіт про надходження та використання коштів загального фонду (форма 2д, №2м), 897 од.; баланс (форма №1) “Звіт про надходження і використання коштів, отриманих за іншими джерелами власних надходжень (форма №4-2д, №4-2м), 879 од.

V етап Оцінка задоволеності медичною допомогою батьків пацієнтів, педіатрів та керівників закладів охорони здоров’я – станом організації медичної допомоги

Соціологічне дослідження; аналіз даних анкетних опитувальників: батьків пацієнтів (368 од.), педіатрів (133 од.), керівників (62 од.)

Методи системного підходу та системного аналізу, медико-статистичний, соціологічного (анкетного) опитування

VІ етап Наукове обґрунтування концепції оптимізації системи надання високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні

Методи системного підходу та системного аналізу наукових праць (400 од.), результатів власного дослідження; концептуального моделювання

Теоретичне обґрунтування концептуальних підходів до створення нової системи Наукове обґрунтування якісно нової системи організації надання медичної допомоги дітям

VІI етап Наукове обґрунтування, розробка і впровадження окремих елементів функціонально-організаційної моделі обласного дитячого клінічного центру

високоспеціалізованої допомоги дітям Методи системного підходу та системного аналізу наукових праць (400 од.), результатів власного дослідження; концептуального моделювання, експертних оцінок

Наукове обґрунтування та розробка принципово нової функціонально-організаційної моделі обласного дитячого клінічного центру високоспеціалізованої медичної допомоги Оцінка ефективності запроваджених окремих елементів запропонованої моделі

Впровадження 1. Пропозиції змін до нормативно-правових документів галузевого та

обласного рівня щодо організації педіатричної служби; 2. Інформаційний лист «Оптимізація функціонально-організаційної структури

обласної дитячої лікарні». 3. Концепція «Про розвиток та структуризацію надання педіатричної

допомоги», 2010 р. 4. Положення про структуру КУТОР «Тернопільська обласна дитяча клінічна

лікарня», 2014 р. 5. Положення про заклад охорони здоров’я та структуру КУТОР

«Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня», 2014 р. 6. Накази «Про внесення змін в штатному розписі» №76/01 від 31.03.14 р. та

№92/02 від 25.04.14 р. (Про організацію роботи неонатального центру, центру дитячої хірургії та примірні положення про спеціалізовані центри КУТОР “Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня”)

7. Статті у фахових виданнях України – 20 од., іноземних – 4 од., тези і доповіді у матеріалах 38 наукових форумів

Оцінка ефективності моделі: Показники роботи функціонуючих медичних центрів; Анкети соціологічного опитування лікарів-педіатрів – 133; Анкети соціологічного опитування керівників закладів охорони здоров'я, в яких надається медична допомога дітям – 62;

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Використані методи Етапи дослідження Використані методи Етапи дослідження

Системного підходу та аналізу Бібліосемантичний Соціологічний SWOT - аналізу

I–VII I

V-VI IV, VI

Медико-статистичний Концептуального моделювання Експертних оцінок

III-VI

VI, VII VII

Рис. 2.1. Програма, матеріали, обсяг і методи дослідження.

72

Показано, що в країнах далекого і ближнього зарубіжжя існують різні

моделі надання високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, але

зустрічаються лише поодинокі наукові дослідження щодо напрямків їх

удосконалення з побудовою відповідних сучасних організаційних структур.

Результати даного розділу лягли в основу формування мети та завдань,

визначення об’єкту та предмету дослідження, а також вибору наукової бази

дослідження.

У другому розділі «Програма, матеріали, методи та обсяги дослідження»

представлена спеціальна програма, побудована на принципах логічної

етапності з використанням методу системного підходу, що забезпечило

отримання достатньо повної, достовірної інформації для оцінки стану об’єкта

та предметів, що вивчалися.

Дослідження складалось з семи послідовних етапів. Така багаторівнева

структуризація процесу дослідження забезпечувала системність, оскільки

результати попередніх етапів ставали логічною основою як для наступних

етапів, так і для узагальнення одержаних результатів та наукового

обґрунтування висновків.

Перший етап присвячувався вивченню досвіду ряду країн світу та

України щодо організації надання медичної допомоги дітям, в тому числі і

високоспеціалізованої, запровадження сучасних організаційних технологій у

лікувально-діагностичний процес, аналізу його кінцевих результатів та

оцінки якості медичних послуг у закладах педіатричної мережі з визначенням

проблемних питань у вітчизняній охороні здоров’я дитячого населення.

Виконання поставленого завдання здійснювалося за допомогою методів

системного підходу, системного аналізу та бібліосемантичного з

використанням 400 джерел наукової літератури, з яких 82 – іноземних

авторів, а також Інтернет-мережі Medline, Pubmed, Medscape тощо.

Другий етап включав формування мети, вибір напряму дослідження,

його об’єкту та предмету, визначення завдань, обґрунтування методів та

73

обсягу дослідження, представлених у програмі. На даному етапі

обґрунтовано вибір наукової бази для проведення дослідження на

регіональному рівні – у Тернопільській області, який зумовлювався

поставленою метою. Дослідження було проведено на базі Комунальної

установи Тернопільської обласної ради (КУТОР) «Тернопільська обласна

дитяча клінічна лікарня», міської дитячої клінічної лікарні м. Тернополя,

міської дитячої поліклініки м. Тернополя, семи педіатричних відділень ЦРЛ,

17-ти дитячих консультацій ЦРЛ, 16-ти центрів первинної медико-санітарної

допомоги, 4-х місцевих дитячих санаторіїв. Збір даних і створення

інформаційної бази власного дослідження потребував розробки спеціальної

реєстраційної карти, до якої вносились отримані результати інвентаризації

медичного обладнання педіатричних закладів, а також розробки анкет

соціологічного опитування для батьків пацієнтів (368 од.), педіатрів (133 од.),

керівників закладів охорони здоров’я, де надається медична допомога

дитячому населенню (62 од.).

Розрахунок необхідної кількості анкетних опитувальників для

проведення дослідження вибірковим методом здійснювався на основі даних

про відповідні генеральні сукупності і проводився за формулою:

,

де n – обсяг вибіркової сукупності;

t – коефіцієнт унормованого відхилення, або довірчий коефіцієнт (t =2);

p – ймовірність наявної ознаки (p =0,5);

q – ймовірність відсутності ознаки (q=1-р);

N – обсяг генеральної сукупності;

∆ – гранично припустима помилка у медико-соціологічних дослідженнях

(максимальна величина припустимої помилки становить ± 5%, або 0,05)

[177; 232].

74

Метою третього етапу стало проведення системного аналізу

динамічних змін стану здоров’я дітей Тернопільської області, для чого

використовувались дані Державного комітету статистики України, Центру

медичної статистики МОЗ України, Департаменту охорони здоров’я

Тернопільської обласної держадміністрації за період 2003 -2013 роки.

Застосування медико-статистичного методу дозволило провести реєстрацію,

групування і статистичну обробку даних. Обсяг використаних матеріалів

становив: ф.№20 «Звіт лікувально-профілактичного закладу» - 1254 од;

ф.№19 «Звіт про дітей-інвалідів віком до 18 років, які проживають у районі

обслуговування лікувально-профілактичного закладу, будинку дитини /

інтернатному закладі» - 1124 од.; ф.№31 «Звіт про медичну допомогу дітям»

- 1432 од.; ф.№49 «Звіт про надання медико-генетичної допомоги» - 112 од.

Результати аналізу дозволили встановити закономірності формування

здоров’я як усього дитячого населення Тернопільської області у порівнянні з

середньоукраїнськими показниками, так і його окремих вікових груп з

урахуванням відмінностей за адміністративними територіями. Вивчались:

демографічні показники населення області за період дослідження

(чисельність дитячого населення, народжуваність, смертність, природний

рух, смертність немовлят – рівні та структура за причинами); динаміка рівнів

захворюваності та поширеності хвороб серед дитячого населення, їх

нозологічна структура; рівень та структура дитячої інвалідності. Отримані

дані дозволили ретроспективно оцінити ефективність функціонування

системи охорони здоров’я, зокрема, педіатричної служби області.

Враховуючи проведення оптимізації системи надання медичної

допомоги населенню в пілотних регіонах України та необхідність підготовки

до даного процесу усіх регіонів України, отримані дані щодо стану здоров’я

дітей розглядались як підґрунтя для подальшого розвитку педіатричної

служби Тернопільської області.

75

На четвертому етапі дослідження вивчався рівень ресурсного

забезпечення закладів педіатричної служби регіону (мережа, матеріально-

технічне, кадрове, фінансове). Дані отримувались з офіційних форм медичної

статистичної звітності за 2003 – 2013 рр.: ф.№20 “Звіт лікувально-

профілактичного закладу”, 1254 од.; ф.№31 “Звіт про медичну допомогу

дітям” (1432 од.); ф.№19 “Звіт про дітей-інвалідів віком до 18 років, які

проживають у районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу,

будинку дитини або інтернатному закладі” (1124 од.); ф.№17 “Звіт про

медичні кадри”, 1112 од.; ф.№6-ПВ “Звіт про надходження та використання

коштів загального фонду (форма 2д, №2м), 897 од.; баланс (форма №1), “Звіт

про надходження і використання коштів, отриманих за іншими джерелами

власних надходжень (форма №4-2д, №4-2м), 879 од.

Проведено системний аналіз мережі та структури педіатричної служби

Тернопільської області з урахуванням видів і рівнів медичної допомоги,

зокрема, потужності стаціонарних закладів і структури ліжкового фонду та

його використання для забезпечення надання медичної допомоги дитячому

населенню області. Проведена оцінка діяльності педіатричної служби в

лікувально-профілактичних закладах (обласна дитяча клінічна лікарня,

дитяча поліклініка м. Тернополя, педіатричні відділення та дитячі

консультації центральних районних лікарень, центри первинної медико-

санітарної допомоги, місцеві дитячі санаторії), встановлювались зв’язки між

різними рівнями надання медичної допомоги дітям.

На даному етапі дослідження здійснено детальний аналіз матеріально-

технічного забезпечення закладів педіатричної служби усіх рівнів медичної

допомоги з застосуванням, в якості еталону, табелю оснащення закладів

охорони здоров'я, затвердженого наказом МОЗ України від 31.12.2009 р. №

1084. Результати аналізу вносились у розроблену карту для збору інформації

про наявну діагностичну та лікувальну медичну апаратуру.

76

Аналіз матеріально-технічного забезпечення закладів педіатричної

служби здійснювався у наступній послідовності:

1) інвентаризація наявного медичного обладнання у лікувально-

профілактичних закладах, які надають медичну допомогу дитячому

населенню;

2) визначення потреби у медичному обладнанні шляхом

встановлення відповідності наявного обладнання Примірному табелю

матеріально-технічного оснащення у лікувально-профілактичних закладах

різних рівнів;

3) розрахунок дефіциту медичного обладнання як різницю між

необхідним, що регламентовано Табелями оснащення, і наявним

обладнанням;

4) розрахунок потреби в медичному обладнанні і фінансових

ресурсах, які необхідні для покриття його дефіциту.

Розрахунок потреби у фінансових ресурсах на покриття дефіциту

медичного обладнання здійснювався за формулою 2.1:

Пфр = ( ПТо - Нмо ) х Цм , (2.1.)

де Пфр – потреба у фінансових ресурсах для придбання конкретного

найменування медичного обладнання, грн.

ПТо – потреба в конкретному медичному обладнанні, од.

Нмо – наявне медичне обладнання, од.

Цм – мінімальна ціна у гривнях за даними Державного українського

об’єднання «ПОЛІТЕХМЕД».

В рамках даного етапу дисертаційного дослідження також вивчалось та

аналізувалось кадрове забезпечення педіатричної служби в закладах охорони

здоров’я різних рівнів медичної допомоги та адміністративних територій:

укомплектованість лікарями та молодшим медичним персоналом з медичною

освітою; їх кваліфікаційний рівень; вікова структура. Особлива увага

приділялась вивченню зазначених характеристик за лікарськими

77

спеціальностями: лікарів загальної практики/сімейної медицини, лікарів-

педіатрів, лікарів-спеціалістів. Окремо аналізувались дані кадрового

потенціалу обласної дитячої лікарні.

Оцінка фінансового забезпечення педіатричної служби в області

здійснювалась в масштабах області та по окремих закладах різного рівня

надання медичної допомоги. Визначався рівень бюджетного фінансування на

одного мешканця за період дослідження, вартість одного ліжко-дня за

критеріями медикаментозного забезпечення та харчування за 2011- 2012

роки.

Для оцінки можливостей надання високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям детально проаналізовано стан бюджетного фінансування

обласної дитячої лікарні за період 2003 - 2012 років.

На цьому ж етапі проведено обгрунтування потреби дитячого

населення в спеціалізованій хірургічній і неонатальній допомозі. Розрахунок

потреби в хірургічних ліжках та в ліжках патології новонароджених,

недоношених для обгрунтування потреби ліжкового фонду госпіталізації

хворих на третинному (високоспеціалізованому) рівні на базі Тернопільської

обласної лікарні відбувався згідно затверджених МОЗ України підходів

(наказ МОЗ України від 15.07.2011 р. № 420) за формулами 2.2. та 2.3.

Р = (Р1-П)+ Р2)х 100 , де (2.2.) Н

Р – кількість пролікованих хворих із розрахунку на 100 мешканців

(рівень госпіталізації);

Р1 – кількість фактично пролікованих хворих;

Р2 – кількість хворих, які потребували госпіталізації, але не були

госпіталізовані (незадоволена госпіталізація) – 0;

П – кількість необґрунтованих госпіталізацій – 0;

Н – чисельність населення.

К = Р х Н х П , де (2.3.) Дх100

78

К – потреба в ліжках;

Р – рівень госпіталізації;

Н – чисельність населення;

П – середній термін перебування хворого на ліжку;

Д – число днів роботи ліжка в рік.

Розрахунки проводилися окремо для 2012 р., 2013 р. та 2014 р. з

урахуванням регіональних особливостей об’ємів оперативних втручань та

обсягів наданої медичної допомоги дітям.

П’ятий етап присвячувався вивченню задоволеності медичною

допомогою батьків пацієнтів, та лікарів, керівників закладів охорони

здоров’я – станом організації медичної допомоги дитячому населенню в

умовах існуючої педіатричної служби. В якості інструменту соціологічного

дослідження використовувались анкетні опитувальники, розроблені, як вище

зазначено, на другому етапі дослідження.

Результати дослідження на попередніх етапах слугували основою для

концептуального наукового обґрунтування системи організації високоспеціа-

лізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні, що здійснено на

шостому етапі дослідження.

На заключному сьомому етапі на основі теорії системного підходу та з

застосуванням методу концептуального моделювання науково обґрунтована,

розроблена і частково впроваджена оптимізована система організації надання

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на рівні області,

центральним елементом якої визначена перспективна функціонально-

організаційна модель обласного дитячого клінічного центру (ОДКЦ).

Методичною основою теорії системи є системна методологія, складовими

якої є системний підхід і системний аналіз. Системний аналіз застосовувався

під час виконання роботи на усіх етапах дослідження для вирішення

прикладних, практичних завдань і розглядався як метод системного підходу.

79

Системний підхід розглядався в ході проведення дослідження, як метод і

процес дослідження.

Формування основних компонентів дослідження у відповідності до

поставленої мети включало використання шести аспектів системного

підходу, як методичної основи:

1.Системно-компонентного (визначення й формування елементного

складу);

2.Системно-функціонального (визначення взаємодії між

компонентами);

3.Системно-структурного (встановлення взаємозв’язку між

компонентами);

4.Системно-інтеграційного (використання нових методів, методик,

технологій, тощо);

5.Системно-комунікаційного (розробка правових основ зовнішньої

взаємодії);

6.Системно-історичного (вивчення попереднього досвіду, знання

теперішнього становища та перспективи розвитку).

На основі зазначеного механізму з використанням системного підходу

та аналізу було науково обґрунтовано концептуальні підходи до оптимізації

системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному

рівні (на прикладі Тернопільської області) з обгрунтуванням та

впровадженням в практику охорони здоров’я перспективної функціонально-

організаційної моделі клінічного центру для надання високоспеціалізованої

медичної допомоги дітям. З застосуванням класичних методів соціальної

медицини, а саме експертних оцінок та соціологічного, була вивчена (на 5

етапі) точка зору учасників процесу надання медичної допомоги дітям

(батьків, лікарів-педіатрів та керівників закладів охорони здоров’я, в яких

надається медична допомога дитячому населенню) щодо проблем та шляхів

удосконалення системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям.

80

Отримана незалежна оцінка та визначена доцільність запровадження

науково-обгрунтованих концептуальних підходів та елементів перспективної

функціонально-організаційної моделі обласного дитячого клінічного центру

із визначенням узгодженості думок експертів (за десятибальною шкалою) із

визначенням коефіцієнту варіації (CV).

Таким чином, розроблена програма дослідження, обраний методичний

інструментарій та обсяги досліджень забезпечили вирішення поставлених

завдань, отримання достовірних результатів, покладених в основу наукового

обґрунтування оптимізації системи високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям на регіональному рівні.

Висновки до розділу 2

1. Проведення дослідження здійснювалось у відповідності до

програми, розробленої з застосуванням методу системного підходу, в якій

представлена методологія дослідження з визначенням мети, об’єкту та

предмету дослідження, завдань, методів, матеріалів і обсягу дослідження.

2. Програмою передбачалось проведення дослідження у сім

послідовних етапів, що дозволило використати проміжні результати кожного

етапу для постановки завдань наступних етапів і таким чином забезпечити

логічний підхід до узагальнення результатів і представлення висновків по

завершенні роботи.

3. Відповідно до програми, проведення дослідження здійснювалось

з застосуванням традиційних для медико-соціальних досліджень методів

дослідження, відповідних паспорту спеціальності 14.02.03 – соціальна

медицина: системного підходу і системного аналізу на усіх етапах

дослідження, бібліосемантичного, медико-статистичного, соціологічного

(анкетного опитування), концептуального моделювання, експертних оцінок.

81

4. Інформаційною базою дослідження слугували численні джерела

наукової, довідкової, директивної інформації та отримані дані власного

дослідження, репрезентативність і достовірність яких підтверджена медико-

статистичними розрахунками.

5. Таким чином, програма та представлена в ній методологія і

методика дослідження спрямовувались на вирішення поставлених завдань і

отримання достовірних результатів, які стали основою медико-соціального

обґрунтування оптимізації системи високоспеціалізованої медичної

допомоги дитячому населенню на регіональному рівні.

82

РОЗДІЛ 3

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

За визначенням ВООЗ, «здоров’я – це стан повного фізичного,

духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і

фізичних вад». Комплекс біологічних (спадкових і набутих), соціальних та

психологічних факторів є важливими чинниками як у підтримці стану

здоров’я, так і в розвитку захворювання. На біологічному рівні здоров’я

характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його

організації, фізіологічним перебігом біохімічних процесів, які сприяють

вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов

існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються

(адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища.

Здоров’я є важливим показником соціально-економічного, екологічного,

демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя держави, чутливим

індикатором суспільного прогресу [30; 64; 68; 400].

Здоров'я дітей можна охарактеризувати як стан їх життєдіяльності, що

відповідає біологічному віку, гармонійній єдності фізичних та інтелек-

туальних характеристик, а також адекватному формуванню адаптаційних та

компенсаторних можливостей дитячого організму в процесі його росту [84;

96; 395]. Забезпечення умов для належного формування і розвитку дитячого

організму передбачає постійний контроль за показниками здоров'я дітей з

метою визначення пріоритетних проблем, виявлення особливостей і

тенденцій стану здоров'я [73; 196; 317].

Здоров’ю дітей на державному рівні надається важливе значення, що

задекларовано у програмі ЄРБ ВООЗ «Здоров’я для всіх у 21-му столітті», в

Україні – у міжгалузевій комплексній програмі «Здоров’я нації на 2002-

83

2011рр.», державних програмах «Репродуктивне здоров’я нації» на період до

2015р., «Дитяча онкологія» на 2006-2010 рр., «Здорова дитина» на 2008-

2012 рр. тощо. В них наголошується на пріоритетності збереження здоров’я

підростаючого покоління. Суспільство й держава відповідальні за рівень

здоров’я дітей і підлітків та забезпечують для них поліпшення умов

навчання, побуту, дозвілля, вирішення екологічних проблем, удосконалення

медичної допомоги і запровадження здорового способу життя [7; 130;

171;227; 231; 393].

Стратегічно важливим пріоритетним завданням держави у галузі

охорони здоров’я є збереження життя та здоров’я матерів та дітей. Основою

зазначеного спрямування є народжуваність, здоров’я новонароджених дітей,

безпечність пологів, попередження материнської та малюкової смертності та

безперечно – здоров’я дитячого населення країни, в цілому зниження рівня їх

захворюваності та інвалідності [93; 204; 230; 285; 293; 307; 308; 309].

Основними чинниками, які впливають на стан здоров’я дітей шкільного

віку є особливості харчування, низька фізична активність, некоректна статева

поведінка, куріння, вживання алкоголю, наркотиків, умови життя, які

склалися в найближчому соціальному оточенні. Доведено, що з віком

змінюється співвідношення чинників, які впливають на здоров’я. так, в

ранньому віці переважають соціально-біологічні чинники, у старшому –

соціально-гігієнічні, поведінкові. Захворюваність і поширеність хвороб поряд

з фізичним і нервово-психічним розвитком дітей є найбільш важливими

критеріями, що характеризують стан здоров’я у всіх вікових періодах [153;

256; 308; 349].

Забезпечення умов для належного формування і розвитку дітей

передбачає постійний моніторинг показників їхнього здоров’я, виявлення

особливостей і тенденцій стану здоров’я з метою визначення пріоритетних

проблем, планування, організації і контролю за здійсненням заходів щодо

збереження здоров’я [235; 249; 253; 276]. Світовий досвід показує, що

84

запорукою успішного виконання програм є використання при їх плануванні і

впровадженні даних про стан здоров’я [244; 245; 254; 256; 277].

У своєму дослідженні, виконуючи одне із завдань, ми проаналізували

показники стану здоров’я дітей в Тернопільській області.

3.1 Захворюваність, поширеність та структура хвороб дітей різних

вікових груп

Аналіз динаміки показників стану здоров’я дитячого населення (0-17

років) у Тернопільської області за період 2003-2013 років засвідчив

тенденцію до зростання захворюваності та поширеності хвороб (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Динаміка показників захворюваності та поширеності хвороб у дітей

різних вікових груп за період 2003-2013 рр. (на 1000 дітей відповідного віку)

Показник Роки Динаміка 2003/2013 2003 2007 2011 2013

Поширеність 0-17 р. 1421,2 1656,7 1838,18 1811,85 +27,48 % (+390,6)

Захворюваність 0-17 р. 934,5 1151,92 1302,97 1286,50 +37,66 % (+352,0)

Поширеність 0-14 р. 1466,4 1696,3 1839,95 1808,66 +23,34 % (+342,2)

Захворюваність 0-14 р. 1031,5 1253,4 1366,55 1343,12 +30,21 % (+311,6)

Поширеність 15-17 р. 1253,2 1510,9 1830,9 1825,35 +45,66 % (+572,2)

Захворюваність 15-17 р. 568,8 774,7 1041,9 1047,27 +45,68 % (+478,4)

Так, показники поширеності захворювань серед усього дитячого

населення (0-17 років) зросли з 1421,2 у 2003 р. до 1811,85 – у 2013 р. на

кожну тисячу відповідного населення, або на 27,4%.

85

Показники захворюваності зросли відповідно з 934,58 у 2003 р. до

1286,5 – у 2013 р. на кожну тисячу дитячого населення, або на 37,7%

(рис. 3.1).

Відповідно спостерігалося зростання показників поширеності і

захворюваності у вікових групах дітей 0-14 та 15-17 років. Зокрема, у віковій

групі 0-14 років поширеність захворювань впродовж десятиріччя зросла з

1466,4 у 2003 р. до 1808,66 у 2013 р., або на 23,3 %, а захворюваність – з

1031,5 у 2003 р. до 1343,12 у 2013 р., або на 30,2%.

1286,51302,971151,92

934,5

1811,851838,2

1656,7

1421,2

0

200

400

600

800

1000

1200

1400

1600

1800

2000

2003 2007 2011 2013

Захворюваність Поширеність

Рис 3.1. Динаміка показників поширеності і захворюваності серед дітей

0-17 років у Тернопільському регіоні за 2003-2013 рр.

Особливо значне зростання показників захворюваності за цей час

спостерігалося серед дітей підліткового віку – 15-17 років, яка зросла з 568,8

у 2003 р. до 1047,27у 2013 р., або на 84,1 %, поширеність відповідно – з

1253,2 до 1825,35 на тисячу дитячого населення даного віку, або на 45,7 %.

Аналіз захворюваності дітей за класами хвороб показав, що за останні

10 років спостерігалось зростання захворюваності майже по усіх класах

86

хвороб та відносна стабілізація показників по класах хвороб крові,

інфекційних та паразитарних захворювань.

За даними державної статистичної звітності встановлено, що у

структурі захворюваності дитячого населення переважали хвороби органів

дихання (61,3 %), шкіри та підшкірної клітковини (7,1 %), хвороби органів

травлення (4,3 %), хвороби ока та його придаткового апарату (4,6 %).

Сумарна частка цих хвороб становила 77,3 %. Усі інші хвороби займали

лише 22,7 % у структурі (рис. 3.2).

42

61,3

7,1

4,3

4,6

22,7

Хвороби органів дихання

Хвороби шкіри тапідшкірної клітковини

Хвороби органів травлення

Хвороби ока та йогопридаткового апарату

Інші хвороби

Рис. 3.2. Структура захворюваності дітей 0-17 років в 2013 р. (у %). Структуру поширеності хвороб серед дітей 0-17 років формували

переважно хвороби органів дихання (48,5 %), травлення (7,3 %), ока та його

придаткового апарату (6,6 %), ендокринні хвороби, розлади харчування та

порушення обміну речовин (5,6 %), хвороби шкіри та підшкірної клітковини

(5,8 %), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (6,3 %) (рис. 3.3).

Сумарна частка вказаних хвороб у структурі поширеності становила 80,1%.

87

48,5

7,36,6

5,6

5,8

6,3

19,9

Хвороби органів дихання

Хвороби органів травлення

Хвороби ока та придатковогоапарату

Ендокринні хвороби, розладихарчування та порушення обмінуречовинХвороби шкіри та підшкірноїклітковини

Хвороби кістково-мязовоїсистеми та сполучної тканини

Інші хвороби

Рис.3.3. Структура поширеності хвороб серед дітей 0-17 років у 2013 р.

(в %).

Варто відзначити, що у самій віковій групі дітей 0-17 років є певні

особливості, зокрема, за деякими захворюваннями показники здоров’я

значно відрізняються у різних вікових категоріях. Так, у школярів порівняно

з дошкільнятами поширеність короткозорості, хвороб органів травлення,

ожиріння є значно вищою[236; 237; 238].

Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, його розвиток та

перебудова у пубертатному періоді, обумовлюють наявність у цього

контингенту більш високих рівнів захворюваності, зокрема, хвороб органів

травлення, хвороб кістково-м’язової системи (вдвічі), хвороб ендокринної

системи, хвороб нервової системи, хвороб системи кровообігу (втричі),

розладів психіки і поведінки, травм та отруєнь (табл. 3.2) в порівнянні з

показниками дітей 0-14 років.

Найбільш поширеною патологією серед дітей є хвороби органів

дихання. Вони посідають перше рангове місце у структурі захворюваності і

поширеності. Хвороби органів дихання у дітей та підлітків почастішали

88

впродовж останніх років (2010-2013 рр.), і викликають велике занепокоєння

у пульмонологів області, що пов’язано з високим рівнем захворюваності,

поширеності (табл. 3.3), а також інвалідизацією й смертністю, як це

відмічають ряд вчених [10; 139; 141; 148; 154; 167; 270] і в цілому по Україні.

Таблиця 3.2

Структура поширеності захворювань за основними класами хвороб

у дітей віком 0-14 та 15-17 років

Клас хвороб Діти 0-14 років Діти-підлітки 15-17 років

Кількість випадків

Питома вага (%)

Кількість випадків

Питома вага (%)

Хвороби органів дихання 158122 50,6 25200 33,3

Хвороби органів травлення 21454 6,9 6676 8,8

Хвороби кістково-м’язової системи

16690 5,3 7670 10,1

Хвороби ендокринної системи 15698 5,0 6205 8,2

Хвороби ока та його придаткового апарату

19656 6,3 5770 7,6

Хвороби нервової системи 8025 2,6 3329 4,4

Хвороби сечостатевої системи 9211 3,0 3508 4,6

Хвороби шкіри і підшкірної клітковини

18041 5,8 4395 5,8

Травми та отруєння 5978 1,9 1940 2,6

Хвороби системи кровообігу 3976 1,3 3133 4,1

Деякі інфекційні та паразитарні хвороби

8482 2,7 1568 2,1

Розлади психіки та поведінки 5108 1,6 2165 2,9

Хвороби вуха та соскоподібного відростка

8737 2,8 1968 2,6

Уроджені аномалії 4420 1,4 875 1,2 Хвороби крові та кровотворних органів

6131 2,0 753 1

Новоутворення 992 0,3 371 0,5

Усі хвороби 312506 100 75737 100

89

Хвороби органів травлення займають друге місце у структурі

поширеності захворювань серед дітей з питомою вагою 7,3 % і ІV місце у

структурі захворюваності з питомою вагою 4,3%. На сьогодні переростає у

медико-соціальну проблему гастроентерологічна патологія у дітей, оскільки

в структурі захворюваності значну питому вагу займає патологія

гастродуоденальної та гепатобіліарної зони, їх поєднання, порушення

моторики, з формуванням в подальшому ранньої інвалідизації та збільшення

в послідуючому віці контингенту непрацездатних серед дорослого населення

[20; 124; 147; 283; 295].

Таблиця 3.3

Захворюваність та поширеність хвороб органів дихання у дітей

0 - 17 років в Тернопільській області (за період 2010-2013 рр.)

Показник Роки 2010 2011 2013

Кіль-кість

випадків

Показник на 1000

дитячого населення

Кіль-кість

випадків

Показник на 1000

дитячого населення

Кіль-кість

випадків

Показник на 1000

дитячого населення

Поширеність 192532 894,98 183322 867,96 184953 887,68

Захворюваність 179028 832,2 168604 798,28 170245 817,09

Показник захворюваності патологією органів травлення в Україні

коливається в межах 52,65-53,22, поширеність гастроентерологічних

захворювань – 144,92-146,73 на 1000 дитячого населення, поступаючись

лише респіраторній інфекційній патології в структурі захворюваності [22;

114]. В Тернопільському регіоні впродовж 2010-2013 років спостерігалася

відносна стабільність показників захворюваності та поширеності патології

органів травлення (табл. 3.4).

Так, у 2013 році в області зареєстровано 26 757 пацієнтів від 0 до 17

років із захворюваннями органів травлення, що становило 128,42 на 1000

90

дитячого населення. Рівень захворюваності знизився, порівняно з таким за

2011 рік і становив 53,16 проти 55,75.

Таблиця 3.4

Динаміка захворюваності і поширеності хвороб органів травлення

серед дітей Тернопільської області за період 2010-2013 рр. в розрізі районів

(на 1000 дітей)

Райони

Роки/показники 2010 2011 2013

пошире- ність

захворю-ваність

пошире- ність

захворю- ваність

пошире- ність

захворю- ваність

Тернопільська область

127,92 52,90 133,18 55,75 128,42 53,16

Бережанський 135,39 74,72 144,91 88,08 148,76 89,85 Борщівський 103,22 58,39 123,32 80,78 130,08 87,99 Бучацький 127,48 62,51 131,14 64,97 133,44 65,17 Гусятинський 98,25 40,54 99,89 42,88 91,47 36,93 Заліщицький 129,83 61,86 123,47 59,52 135,56 63,21 Збаразький 99,62 40,51 133,69 71,87 117,19 53,16 Зборівський 136,54 60,71 137,60 59,35 138,92 60,98 Козівський 155,72 72,72 143,56 59,63 133,11 59,13 Кременецький 118,19 51,76 108,71 49,92 95,79 39,08 Ланівецький 159,40 86,50 163,41 87,64 141,22 68,98 Монастириський 122,45 70,73 115,13 61,27 134,08 79,82 Підволочиський 237,80 157,83 258,54 133,84 195,86 114,58 Підгаєцький 105,71 44,78 110,87 51,77 118,09 56,80 Теребовлянський 128,04 45,56 136,17 56,51 161,43 80,75 Тернопільський 141,25 45,97 137,07 41,85 139,96 42,81 Чортківський 141,37 32,17 153,40 43,62 147,98 40,89 Шумський 143,31 88,07 124,33 76,05 119,80 65,13

Проведений аналіз поширеності і захворюваності за окремими

нозологіями підтверджує стабільність основних показників, та значну

91

кількість дітей, які знаходяться на диспансерному обліку і потребують

високоспеціалізованої медичної допомоги (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Динаміка показників поширеності та первинної захворюваності,

диспансеризації пацієнтів (дітей) з хворобами органів травлення

(за період 2010-2013 рр.)

Функціо-

нальні розлади шлунку

Групи хворих за

віком

Зареєстровано всього хвороб

Зареєстровано з діагнозом,

встановленим вперше в житті

Перебу-вають на

«Д» обліку (2013) 2010 2011 2013 2010 2011 2013

0-14 р. Кількість 1923 1959 1910 1742 1779 1758 165

На 10000 дітей

113,2 115,3 113,4 102,6 104,7 104,3 9,8

15-17р.

Кількість 323 326 317 258 260 269 23

на 10000дітей

78,1 78,8 79,5 62,4 62,9 67,5 5,8

Всього 0-17р.

Кількість 2246 2285 2227 2000 2039 2027 188

на 10000 дітей

106,3 108,2 106,9 94,7 96,5 97,3 9,0

Хронічний гастрит і дуоденіт

0-14р. Кількість На 10000

дітей

3314

195,1

3305

194,6

3356

199,2

1431

84,3

1442

84,9

1357

80,5

1812

107,6 15-17р.

Кількість 1643 1610 1500 435 409 327 1017

на 10000 діт

397,2 389,2 376,1 105,2 98,9 82,0 255,0

Всього 0-17р.

Кількість 4957 4915 4856 1866 1851 1684 2829

на 10000 дітей

234,7 232,7 233,1 88,3 87,6 80,8 135,8

Виразкова хвороба шлунку і 12-ти п.к.

0-14р. Кількість 28 44 72 10 18 34 35

на 10000дітей

2,6 2,6 4,3 0,6 1,1 2,0 2,1

15-17р.

Кількість 105 93 88 43 28 17 53

на 10000 дітей

25,4 22,5 22,1 10,4 6,8 4,3 13,3

Всього 0-17р.

Кількість 133 137 160 53 46 51 88

на 10000дітей

6,2 6,5 7,7 2,5 2,2 2,4 4,2

92

Продовження табл. 3.5

Хронічний холецис-

тит

0-14р. Кількість 3314 2887 2728 520 494 453 1949

на 10000 дітей

195,1 170,0 161,9 30,6 29,1 26,9 115,7

15-17р.

Кількість 1388 1098 955 89 153 161 622

на 10000 дітей

335,5 265,4 239,5 21,5 37,0 40,4 156,0

Всього 0-17р.

Кількість 4702 3985 3683 609 647 614 2571

на 10000 дітей

222,6 188,7 176,8 28,8 30,6 29,5 123,4

Жовчно-кам’яна Хвороба

0-14р. Кількість 8 22 18 5 8 2 14

на 10000 дітей

0,5 1,3 1,1 0,3 0,5 0,1 0,8

15-17р.

Кількість 13 15 36 3 6 24 9

на 10000 дітей

3,1 3,6 9,0 0,7 1,5 6,0 2,3

Всього 0-17р.

Кількість 21 37 54 8 14 26 23

на 10000 дітей

1,0 1,8 2,6 0,4 0,7 1,2 1,1

Хвороби підшлун-

кової залози

0-14р. Кількість 226 251 267 69 86 86 167

на 10000дітей

13,3 14,8 15,8 4,1 5,1 5,1 9,9

15-17р.

Кількість 56 61 36 7 13 3 24

на 10000 дітей

13,5 14,7 9,0 1,7 3,1 0,8 6,0

Всього 0-17р.

Кількість 282 312 303 76 99 89 191

на 10000 дітей

13,4 14,8 14,5 3,6 4,7 4,3 9,2

У 2013 р. серед усього дитячого населення зареєстровано 160 хворих з

виразковою хворобою (7,7 на 10 тис. дит. нас.), яка підтверджена при

езофагогастродуоденальному дослідженні, вперше виявлено 51 хворий (2,4

на 10 тис. дит. нас.). Поширеність хронічного гастродуоденіту склала 23,31, а

захворюваність – 8,08 на 10 тис. нас., функціональних розладів шлунку –

відповідно 10,69 та 9,73. Зазначені показники залишались стабільними за

період дослідження.

93

Стабільними залишались і показники при патології підшлункової

залози – поширеність – 1,45, захворюваність – 0,43 на 10 тис. нас. При

хронічному гепатиті спостерігалась тенденція до зменшення поширеності – з

0,21 до 0,17, а захворюваності – з 0,08 до 0,02; дещо знизилася поширеність

хронічного холециститу – з 18,87 до 17,68, стабільними залишалися

показники захворюваності – 3,06 – 2,95.

Серед підлітків рівень поширеності патології органів травлення

становив 1564,7 на 10000 дітей, а захворюваності – 425,8. На кінець року на

диспансерному («Д») обліку перебувало 3827 осіб, що становило 959 на

10000 дітей відповідного віку.

За нозологічною структурою поширеність виразкової хвороби

знизилась і становила 22,1 на 10000 осіб відповідного віку, а захворюваність

– 4,3. На кінець року на диспансерному обліку знаходилося 53 дитини-

підлітка, що становило 13,3 на кожні 10000 осіб.

При зниженні поширеності хронічного холециститу захворюваність на

нього зросла і становила у 2013 р. 40,4 на 10 тис. дітей підліткового віку при

поширеності 239,5. На кінець року під диспансерним спостереженням

знаходилось 622 особи, або 156,0 на кожні 10 тис. дітей даної вікової

категорії з зазначеним захворюванням.

Функціональні розлади шлунку поширювались у статистичних

показниках у 79,5 на 10 тис. дитячого населення, а вперше виявлених хвороб

даного класу реєструвалось 67,5 на 10 тис. дитячого населення, дані

показники щороку зростали. На диспансерному обліку на кінець 2013 р.

перебувало 9,0 на 10 тис. дитячого населення.

Збільшення показників вперше виявленої патології органів травлення,

на нашу думку, свідчить про покращання методів діагностики основних

гастроентерологічних нозологій. Зокрема, в області працюють ендоскопічні

кабінети з повним обсягом обстежень шлунку та кишківника з проведенням

біопсії слизової, рН-метрії; діагностикою дисфункції біліарного тракту за

94

допомогою ультразвукового дослідження з пробним сніданком; іригографією

та іригоскопією на цифровому рентген-апараті, колоноскопією з біопсією

слизової та цитологічним дослідженням, що забезпечує верифікацію

неспецифічного виразкового коліту.

З 2007 року на базі обласної дитячої клінічної лікарні відкрито

лабораторію імунологічного дослідження з можливістю проведення

імуноферментного аналізу, полімеразної ланцюгової реакції, що створило

умови для обстеження пацієнтів з інфекційною (TORCH-інфекція, маркери

гепатитів В, С, антитіла до токсокарозу), генетичною патологією

(ферментопатія, целіакія, лактазна недостатність, муковісцидоз).

На сьогодні проблема ендокринних захворювань розцінюється як

пандемія серед неінфекційної патології, зважаючи на її тенденцію до

зростання та суттєвий вплив на соціальні та економічні показники [91; 201].

Статистичні дані ВООЗ також підтверджують зростання ендокринологічної

захворюваності серед населення більшості країн світу, яка займає після

серцево-судинних та онкологічних хвороб третє місце за поширеністю та

серед причин смертності населення. Рівень захворюваності за цим класом

хвороб формується переважно за рахунок патології щитоподібної залози,

цукрового діабету та порушення обміну речовин.

Впродовж останніх трьох років (2011-2013 рр.) в Тернопільській області,

спостерігалась тенденція до зростання поширеності та захворюваності

ендокринних хвороб серед дітей віком від 0 до 17 років за рахунок

порушення вуглеводневого обміну, ожиріння, гіпофункції щитоподібної

залози з одночасним зниженням показників щодо дифузного зобу І-ІІ ст.,

вузлового нетоксичного зобу (в тому числі ендемічного) .

У структурі всіх зареєстрованих хвороб ендокринної системи

(поширеність), як і в попередні роки, перше місце належить дифузному зобу І

ступеня (466,6 на 10000 дитячого населення), друге – ожирінню (190,3 на

10000 дитячого населення), третє – дифузному зобу ІІ ступеня (43,1 на 10000

95

дитячого населення). Інші хвороби щитоподібної залози (гіпотиреоз – 3,3 на

10000 дитячого населення, вузловий нетоксичний зоб – 2,7, тиреотоксикоз,

включаючи дифузний токсичний зоб, вузловий токсичний зоб – 0,8,

післяопераційний гіпотиреоз – 0,1 на 10000 дитячого населення)

реєструються відносно рідше (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Поширеність, захворюваність та диспансеризація пацієнтів

з хворобами ендокринної системи

Нозологія Групи хворих за

віком

Зареєстровано всього хвороб

Зареєстровано вперше в житті

Перебу-вало на

„Д” обліку 2011 2012 2013 2011 2012 2013

1 2 3 4 5 6 7 8 9 Цукровий

діабет 0-14р. Кількість 123 130 140 22 25 23 124

на10000дітей 7,2 7.7 8,3 1,3 1,5 1,4 7,4 15-17р.

Кількість 79 79 71 5 8 2 51 на10000дітей 18,3 19,1 17,8 1,2 1,9 0,5 12,8

Всього 0-17р.

Кількість 202 209 211 27 33 25 175 на10000дітей 9,4 9,9 10,1 1,3 1,6 1,2 8,4

Дифузний зоб І ст.

0-14р. Кількість 6829 7198 6871 2705 3082 2937 952 на10000дітей 397,7 423,8 407,9 157,4 181,4 174,3 56,5

15-17р.

Кількість 2885 2915 2850 1118 1137 266 487 на10000дітей 666,8 704,7 714,6 258,4 274,8 66,7 122,1

Всього 0-17р.

Кількість 9714 10113 9721 3823 4219 3998 1439 на10000дітей 312,1 478, 8 466,6 177,7 199,7 191,9 69,1

Дифузний зоб ІІ ст.

0-14р. Кількість 506 460 415 124 108 88 327 на10000дітей 29,8 27,1 24.6 7,2 6,4 5.2 19.4

15-17р.

Абс. числа 527 497 482 95 72 369 369 на10000дітей 121.8 120,1 120.9 21,9 17,4 12.5 92.5

Всього 0-17р.

Кількість 1033 957 897 219 180 156 696 на10000дітей 48,0 45,3 43.1 10,2 8,5 7.5 33.4

Вузловий

нетоксичний зоб (у т.ч.

ендемічний)

0-14р. Кількість 19 20 18 9 6 3 9 на10000дітей 0,7 1,2 1,1 0,5 0,4 0,2 0,5

15-17р.

Кількість 50 43 38 10 6 6 28 на10000дітей 11,6 10,4 9,5 2,3 1,5 1,5 7,0

Всього 0-17р.

Кількість 69 63 56 19 12 9 37 на10000дітей 3,2 3,0 2,7 0,9 0,6 0,4 1,8

96

Продовження табл. 3.6

1 2 3 4 5 6 7 8 9 Тирео-

токсикоз (дифузний токсичний

зоб, вузловий

токсичний зоб)

0-14р. Кількість 8 8 8 3 2 2 6 на10000дітей 0,5 0,5 0,5 0,2 0,1 0,1 0,4

15-17р.

Кількість 8 7 9 2 2 3 6 на10000дітей 1,8 1,7 2,2 0,5 0,5 0,7 1,5

Всього 0-17р.

Абс. числа 16 15 17 5 4 5 12 на10000дітей

0,7 0,7 0,8 0,2 0,2 0,2 0,6

Гіпотиреоз 0-14р. Кількість 35 40 47 4 9 14 42 на10000дітей 2,0 2,4 2,8 0,2 0,5 0,8 2,5

15-17р.

Кількість 17 21 22 4 4 2 22 на10000дітей 3,9 5,1 5,5 0,9 1,0 0,5 5,5

Всього 0-17р.

Кількість 52 61 69 8 13 16 64 на10000дітей 2,4 2,9 3,3 0,4 0,6 0,8 3,1`

Ожиріння 0-14р. Кількість 2847 3240 3167 768 877 697 2288 на10000дітей 165,7 190,8 188,0 44,7 51,6 41,4 135,8

15-17р.

Кількість 661 704 799 160 175 190 482 на10000дітей 152,8 170,2 38,3 37,0 42,3 47,6 120,9

Всього 0-17р.

Кількість 3508 3944 3966 928 1052 887 2770 на10000дітей 163,1 186,7 190,3 43,1 49,8 42,6 132,9

За даними проведеного аналізу можна стверджувати, що у структурі

хвороб ендокринної системи, зареєстрованих вперше в житті, перше місце

належало дифузному зобу І ступеня (191,9 на 10000 дитячого населення),

друге – ожирінню (42,6) третє – дифузному зобу ІІ–ІІІ ступеня (7,5 на 1000

дитячого населення), а четверте місце посідав цукровий діабет (1, 2 на 10 000

дитячого населення).

У світі щорічно зростає захворюваність населення на цукровий діабет,

складаючи 5-10% та охоплюючи в європейських країнах близько 5%. В

Україні це лише 2% населення. Такий низький рівень захворюваності на

цукровий діабет в Україні свідчить, перш за все, про низький рівень

виявлення ранніх та доклінічних форм діабету, про відсутність достатнього

рівня освітньої роботи щодо раціонального способу життя, гігієнічно

збалансованого харчування, фізичного навантаження.

97

В області впродовж трьох останніх років зростала поширеність

цукрового діабету, особливо серед вікової категорії дітей 0-14 років. Так, у

2013 році було зареєстровано 211 дітей віком 0-17 років, хворих на цукровий

діабет, що становило 10,1 на 10000 відповідного населення, порівняно з 9,4 –

у 2011 році. Варто зазначити, що найбільш швидкими темпами зростала

поширеність цукрового діабету серед дітей віком до 14 років – від 123 (7,2 на

10 тис. відповідного віку) у 2011 році до 140 (8,3 на 10 тис. дітей) у 2013 році.

Однією з найпоширеніших ендокринних патологій в області виявились

хвороби щитоподібної залози – впродовж трьох років спостерігалась

невпинна тенденція до збільшення поширеності й захворюваності на

дифузний зоб І ст. (2011 р. – 312,1; 2013 р. – 466,6 на 10000 дитячого

населення), гіпотиреоз (2011 р. – 2,4; 2013 р. – 3,3 на 10000 дитячого

населення), аутоімунной тиреоідит. Рівень поширеності дифузного зобу

серед дітей усіх вікових груп є своєрідним індикатором якості роботи

лікарів-педіатрів, дитячих ендокринологів щодо виявлення тиреопатології в

ендемічних регіонах, відповідно критеріїв ВООЗ. Збільшення кількості дітей

з дифузним зобом може свідчити не лише про територіальні особливості

області, але й про деякі проблеми щодо сучасної діагностики зобу (без

врахування оцінки нормальних індивідуальних для кожної дитини розмірів

щитоподібної залози відповідно площі поверхні тіла).

На сьогодні в розвинутих країнах світу 25% підлітків мають надлишкову

масу тіла, а 15% – ожиріння. В Україні щорічно фіксують 18-20 тис. нових

випадків ожиріння серед дітей та підлітків. Ожиріння – одне з найбільш

поширених захворювань у світі, є сприятливим фоном для розвитку

цукрового діабету 2 типу та серцево-судинних захворювань. Аналіз частоти

поширеності та захворюваності на ожиріння у всіх вікових категоріях дітей

Тернопільського регіону засвідчило про надзвичайно швидкі темпи

зростання цієї патології та відсутність належної уваги до неї серед педіатрів

та сімейних лікарів. Так, поширеність ожиріння серед дітей 0-17 років у

98

регіоні в 2011 році складала 163,1 на 10000 дітей відповідного віку, у 2013 р.

– 190,3, перевищуючи загальнодержавні показники (141,1 на 10000 дітей). Як

видно з показників поширеності ожиріння, їх значний зріст реєструвався у

підлітковому віці.

Аналіз показників роботи ендокринологічної служби в області засвідчив

недостатню діагностику патології росту та статевого розвитку, що пов’язано

з відсутністю уваги педіатрів, сімейних лікарів до цієї проблеми (не

проводяться, не реєструються необхідні антропометричні показники росту,

маси тіла дитини, їх інтерпретація, динаміка статевого розвитку). Все це

сприяє пізній діагностиці гіпофізарного нанізму, синдрому Шерешевського-

Тернера, а відповідно, і не ефективному лікуванню.

Надзвичайно важливими є дані про захворюваність дітей на

новоутворення [94; 113]. За даними аналізу, протягом останніх п’яти років

спостерігався зріст поширеності новоутворень на 18 %, а захворюваності на

32 %.

З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони

здоров’я дітей щодо надання високоякісної медико-соціальної допомоги

дітям із злоякісними новоутвореннями, збільшення кількості дітей, що

одужують; зниження рівня інвалідності та смертності дітей з онкологічними

захворюваннями функціонувала Державна програма «Дитяча онкологія» на

2006-2010р., регіональна програма «Онкологія» на 2007-2011рр.

Впродовж останніх років спостерігалася тенденція до зниження

показників поширеності та незначний зріст захворюваності психічними

розладами в дитячому віці. Спеціальні дослідження, проведені у

Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця щодо

виникнення порушень психічного здоров’я у дітей залежно від впливу

факторів фізичного (соматичного) здоров’я, свідчать про виникнення

психічних розладів, найбільш ймовірно при спадкових психічних

захворюваннях, епісиндромі, неврологічних, ЛОР-захворюваннях, хворобах

99

опорно-рухового апарату, спадкових соматичних захворюваннях, пологових

травмах [110]. Серед чинників, які підвищують ризик виникнення нервово-

психічних розладів та порушень форм поведінки, у дітей та підлітків значну

питому вагу мають конфлікти в родині,неблагополучні та неповні сім’ї

(розлучення батьків, відсутність одного з батьків), алкоголізм, наркоманія

батьків.

Важливою характеристикою здоров’я дітей і підлітків є захворюваність

на хвороби нервової системи. Хвороби цього класу здебільшого представлені

вегето-судинної дистонією, хворобами периферичної нервової системи.

Постійна емоційна напруга, участь дітей та підлітків у сімейних конфліктах

викликають порушення регуляції основних фізіологічних функцій, у тому

числі судинного тонусу. Це підтверджується зростанням кількості випадків

судинних дистоній протягом останнього десятиріччя. Протягом останніх

п’яти років в області спостерігається ріст хвороб нервової системи на 15,7% –

з 46,48 у 2009 р. до 53,76 у 2013 р.

Впродовж останніх років серед дитячого населення почастішали

хвороби ока та його придаткового апарату, які посідають третє місце у

структурі поширеності хвороб серед дітей. Протягом останнього п’ятиріччя

спостерігається зріст поширеності захворювань ока на 20%, захворюваності –

на 29%. Така ж тенденція властива хворобам вуха та соскоподібного

відростка. У період 2011-2013 рр. поширеність захворювань на зазначені

хвороби зросла на 11%, а захворюваність – на 12%.

Хвороби системи кровообігу у дитячому та підлітковому віці постійно

зростають, що пояснюється збільшенням в умовах цивілізації певної

генетичної обтяженості, зміною способу життя населення, низкою

екологічних та техногенних катастроф [87]. Впродовж останнього п’ятиріччя

поширеність захворювань хворобами системи кровообігу в Україні зросла на

25%, захворюваність на 21%. Смертність дітей від захворювань системи

кровообігу становить 0,21 на 10 000 дітей [21; 37; 145; 146].

100

В Тернопільському регіоні впродовж 2011-2013 років спостерігалася

значна тенденція до зростання захворюваності та поширеності хвороб

системи кровообігу серед дітей віком 0-17 років на фоні зменшення загальної

чисельності дитячого населення. Зокрема, серед дітей віком від 0 до 14 років

показники поширеності хвороб системи кровообігу зросли з 21,74 у 2011 р.

до 25,91 у 2013 р. на 1000 дитячого населення (табл. 3.7).

Таблиця 3.7

Поширеність хвороб системи кровообігу серед дітей Тернопільської області

віком 0-14 років

Класи хвороб, нозологічні форми

Роки Перебу-вають під

«Д» наглядом (кількість)

2011 2012 2013 Кіль-кість

на 1000 дит. нас.

Кіль-кість

на 1000 дит. нас.

Кіль-кість

на 1000 дит. нас.

Хвороби системи кровообігу 100-199

3736

21,74

3976

23,41

4366

25,91

3085

З них гостра ревматична гарячка100-102

20 0,12 9 0,05 8 0,05 1

В тому числі без ураження серця 100

4

0,02

6

0,04

5

0,03

1

Хрон.ревматичні хвороби серця 105-109

66

0,38

56

0,33

40

0,24

34

Есенціальна гіпертензія 110

26

0,15

8

0,05

12

0,07

10

Ревматоїдний артритМ08.0

57

0,33

41

0,24

44

0,26

34

Системний червоний вовчак М32

1

0,01

2

0,01

2

0,01

2

Вродж аномалії с-ми кровообігуQ20-Q28

835

4,86

829

4,88

861

5,4

761

101

Водночас у віковій групі дітей від 15 до 17 років поширеність даного

класу хвороб зросла з 63,16 на 1000 дитячого населення у 2011 р. до 79,54 у

2013 р. (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Поширеність хвороб системи кровообігу серед дітей Тернопільської області

віком 15-17 років

Класи хвороб, нозологічні форми

Роки Перебу-вають під

«Д» наглядом

(кількість)

2011 2012 2013 Кіль кість

на 1000 дит. нас.

Кіль кість

на 1000 дит. нас.

Кіль кість

на 1000 дит. нас.

Хвороби системи кровообігу 100-199

2733

63,16

3133

75,74

3172

79,54

2011

З них гостра ревматична гарячка 100-101

1

0,02

1

0,02

2

0,5

2

У тому числі без ураження серця 100

0

0

0

0

0

0

0

Хронічні ревматичні хвороби серця 105-109

59

1,36

54

1,31

44

1,1

27

Інші хвор. серця І27-І31, І35-І38, І40, І42, І50,І51

1756

40,58

2001

48,37

1970

49,40

1498

Есенціальна гіпертензія 110

22

0,51

21

0,51

35

0,8

29

Запальні поліартропатії М05-М06, М08, М10-М13

44

1,02

41

0,99

37

0,9

23

З них ревматоїдний артрит М.08.0

22

0,51

15

0,36

14

0,35

11

Системний червоний вовчак М32

2

0,05

1

0.02

1,0

0,03

1

Вроджені аномалії Q20-Q28

121

0,28

113

2,73

121

3,03

89

102

За даними кардіоревматологічної служби в області, впродовж 2011-

2013 рр. спостерігалось підвищення і показника захворюваності на хвороби

системи кровообігу у дітей віком 0-17 років. Зокрема, на першому році життя

показники зростали з 1,7 у 2011 р. до 2,67 у 2013 р. на 1000 дитячого

населення, в тому числі, вроджені вади розвитку системи кровообігу (3,8 – у

2011 р., 4,6 – у 2013 р. на 1000 дитячого населення) (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Захворюваність на хвороби системи кровообігу серед дітей

першого року життя Тернопільської області

Класи хвороб, нозологічні форми

Роки Перебу-вають під

«Д» наглядом

2011 2012 2013 Кіль-кість

на 1000 дит. нас.

Кіль-кість

на 1000 дит. нас.

Кіль-кість

на 1000 дит. нас.

Хвороби системи

кровообігу 100-199

21

1,7

26

2,3

32

2,67

29

Вроджені вади розвитку системи кровообігу Q20-Q28

46

3,8

49

4,3

55

4,6

61

Збільшення показника захворюваності дітей на хвороби системи

кровообігу, очевидно, пов’язано з декількома факторами. Перш за все, з

покращанням якості діагностики, впровадженням сучасного

високоінформативного діагностичного обладнання (в області 2 ультразвукові

апарати – Медісон 8000 та ACUSON 300, з різними параметрами датчиків,

кольоровим та імпульсним доплерами, холтерівський монітор DX-AKM-03

ArNika, 2 ЕКГ-апарати «Юкард»-200, «Старт»-100), що, відповідно, сприяє

ранньому та своєчасному виявленню низки патологічних станів, які в

минулому практично не діагностувались. Разом з тим, має місце і достовірне

103

зростання патології по причині негативного впливу зовнішніх факторів та

спадковості.

Хвороби шкіри та підшкірної клітковини займають у структурі

захворюваності друге місце з питомою вагою 7,1% і ІV місце – у структурі

поширеності з питомою вагою 5,8%.

Впродовж п’ятирічного періоду відбулося збільшення захворюваності

на хвороби сечостатевої системи на 14%. Серед дітей України продовжують

зростати природжені вади розвитку. Темп приросту захворюваності за

п’ятирічний період становить 16%. Важливою проблемою є ріст рівня травм і

отруєнь на 7%.

Таким чином, в Тернопільському регіоні здоров’я дітей та молоді в

останні роки погіршується, а зусилля держави і громадськості у напрямку

запобігання цієї тенденції поки що недостатньо адекватні гостроті проблеми.

Виявлені зміни частоти та структури захворюваності та поширеності хвороб

серед дитячого населення Тернопілля свідчать про зростання частоти ряду

захворювань – органів дихання, травлення, ендокринної системи, системи

кровообігу, новоутворень, травм та отруєнь. Поряд з тим, аналіз

захворюваності свідчить, що за характером складності патології практично в

кожному класі захворювань була значна частка, тих, що потребували

високоспеціалізованої допомоги.

Одним із резервів зниження дитячої та підліткової захворюваності є

структурна перебудова системи надання медичної допомоги дітям,

акцентування на своєчасне виявлення та лікування, а також переорієнтація на

профілактичний напрямок [159; 192; 193].

Сучасний стан надання медичної допомоги дітям різного віку, що

проживають в регіоні потребує невідкладного вдосконалення – здійснення

заходів, спрямованих на регіоналізацію медичної допомоги та

реструктуризацію регіональної системи високоспеціалізованої медичної

допомоги.

104

А тому однією з актуальних проблем сьогодення є поліпшення якості

медичної допомоги, шляхом реформування галузі та створення нової системи

охорони здоров'я з якісною медичною допомогою, якісним медичним

обслуговування.

3.2 Рівень та структура дитячої інвалідності

Як важливий показник якості медичної допомоги дітям, рівня

своєчасної діагностики захворювання, лікування та реабілітації ми вивчали

показники дитячої інвалідності. Дитяча інвалідність є однією з найбільш

актуальних проблем не тільки в педіатрії, але й в соціальній програмі

суспільства. Економічні та соціальні негаразди, несприятливі екологічні

чинники, зокрема, пов’язані з наслідками Чорнобильської катастрофи,

привели до значного росту інвалідизуючих захворювань [199; 203; 234; 275].

Інвалідність, поряд із показниками захворюваності, фізичного розвитку,

групою медико-демографічних критеріїв, є важливим індикатором стану

здоров’я дитячого населення [26; 29; 48; 97; 158; 258; 272; 300].

До 11 найбільш пріоритетних медичних заходів, визначених ВООЗ і

спрямованих на збереження здоров’я для всіх в Європейському регіоні,

включено профілактику неінфекційних хвороб та інвалідності (ВООЗ

“Здоров’я –XXI”, “Здоровий початок життя”). В Конвенції ООН про права

дитини передбачено, що кожна дитина, в тому числі, і з функціональними

обмеженнями, “повинна вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують

гідність, сприяють впевненості в собі і полегшують адекватну участь у житті

суспільства” [166; 174; 189; 231].

В Україні спостерігається несприятлива динаміка дитячої інвалідності,

що зумовлено підвищенням частоти вроджених і спадкових захворювань,

високою питомою вагою дітей, які народилися глибоко недоношеними, з

травмами й патологією центральної нервової системи, прогресуючим ростом

105

хронічної патології та хвороб алергічного ґенезу, збільшенням частоти

ускладнень вірусних і паразитарних захворювань [7; 33; 70; 151; 165; 150; ].

За даними UNISEF, у країнах Центральної та Східної Європи частка

дітей-інвалідів становить 2,5%, з них – 1% – це діти з тяжкою інвалідністю.

Відсоток дітей-інвалідів від загальної кількості дитячого населення в різних

країнах складає 2-3-4% (США – 4%, Великобританія – 2,5%, КНР – 4,9%,

Україна – 2-3%). Близько 10-20% дітей і підлітків мають обмежені

можливості здоров'я, потребують постійного медико-педагогічного

супроводу. За даними експертів ВООЗ, у всьому світі спостерігається

тенденція до збільшення кількості дітей-інвалідів [47; 52; 67; 107].

За даними центру медичної статистики МОЗ України, показник дитячої

інвалідності в Україні має стійку тенденцію до зростання (рис. 3.4).

Поширеність дитячої інвалідності збільшується, темпи її приросту за останні

десятиліття складають понад 62% в області та більше 26% в Україні.

163,6 168,9 170,4 177,6191 196,4 199,6 202 204,3 207,6

0

50

100

150

200

250

2003 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2012

Інвалідність (на 10 000 дитячого населення)

Рис. 3.4. Динаміка дитячої інвалідності в Україні (2003-2012 рр.) На кінець 2013 р. показник дитячої інвалідності в області досяг 220,3 на

10000 населення (табл. 3.10).

106

Як видно з табл. 3.10, впродовж останніх 10 років відбувалось

зростання абсолютної кількості дітей-інвалідів та утримувались високі рівні

дитячої інвалідності в Тернопільській області.

В структурі дитячої інвалідності (рис. 3.5), як і в цілому в Україні, так і

в області, чільне місце займають вроджені вади розвитку, рівень яких з року

в рік неухильно зростав. Так, за останні десять років їх питома вага зросла

більше ніж у двічі – з 30,4 на 10 тис. дитячого населення у 2003 р. до 68,8 – у

2013 р.

30,4

52,4

68,8

28,3

38,740,6

22

26,4 21,6

0

10

20

30

40

50

60

70

80

2003 2007 2013

Вроджені вади розвиткуХвороби нервової системиРозлади психіки і поведінки

Рис. 3.5. Динаміка показників дитячої інвалідності за окремими

класами хвороб ( 2003-2013 рр.).

107

Таблиця 3.10

Основні показники дитячої інвалідності в Тернопільській області

Показник Роки

2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 Динаміка

2002/ 2013 рр.

Абсоютне число

дітей-інвалідів 3073 3097 3161 4071 4400 4550 4688 4656 4572 4578 4490 4555

+48,2 %

(+1482)

Показники дитячої

інвалідності (на 10

тис. дит. нас.)

133,1 134,1 136,2 168,0 187,0 198,5 209,6 212,4 212,5 216,8 215,5 220,3 +65,5 %

Кількість дітей,

які вперше стали

інвалідами

399 403 474 737 651 641 593 491 504 509 454 486 +21,8 %

(+87)

Показник перв. інвал.

(на 10 тис. дит. нас.) 17,3 17,4 20,4 30,4 27,7 28,0 26,5 22,4 23,4 24,1 21,8 23,5 +35,84 %

108

Друге місце - займають хвороби нервової системи, які впродовж

останнього десятиріччя мали чітку тенденцію до зростання з 28,3 на 10 тис.

дитячого населення у 2003 р. до 40,6 у 2012 р., зокрема така нозологія як

ДЦП у 2003 р. складала 16,5, у 2012 р. – 22,1.

Третє місце займають розлади психіки і поведінки з тенденцією до

зменшення їх питомої ваги у структурі дитячої інвалідності, зокрема, у 2003

році – 22,0, у 2012р. – 21,6 на 10 тис. дитячого населення.

Аналіз показників дитячої інвалідності в області за окремими класами

хвороб показав, що перші рангові місця займали множинні вроджені

аномалії, рівень яких підвищився за період дослідження з 30,4 до 68,8 на 10

тис. дит. нас., в тому числі вроджені вади серця, складні вроджені вади

розвитку шлунково-кишкового тракту у новонароджених, яким необхідно

проводити оперативні втручання з метою корекції.

Хвороби нервової системи стійко утримували другу рангову позицію в

структурі дитячої інвалідності, їх рівень зріс з 28,3 до 40,6 на 10 тис. дит. нас.

Розлади психіки та поведінки знаходились на третьому місці в

структурі , їх рівень за досліджуваний період майже не змінився (22, 0 у

2003 р., 21,6 – у 2013 р.), але коливався від 23,7 у 2009 р. до 27,4 у 2005 р.

На високих рівнях у 2013 р. утримувались показники інвалідності

внаслідок хвороб ендокринної системи (14,6), вуха та соскоподібного

відростка (13, 0), хвороб органів дихання (12,8) (табл. 3.11).

Серед дітей-інвалідів переважали жителі села (57 – 58 %), міські жителі

становили 42 – 43 %.

Сучасний рівень розвитку медицини дозволяє зберегти життя

глибоконедоношеним дітям, з вродженими вадами розвитку, травмованим в

пологах або з перенесеною важкою асфіксією, які згодом стають основним

контингентом формування дитячої інвалідності [70; 93; 188]. За результатами

багатофакторного аналізу, провідними причинами, які визначають дитячу

інвалідність, є тяжкість патології, характер перебігу захворювання,

109

відсутність медичної реабілітації, ранній вік виникнення хвороби [72;

151; 185].

Таблиця 3.11

Показники дитячої інвалідності за окремими класами хвороб

в Тернопільській області за 2003-2013 рр.

Класи хвороб, нозологічні форми

Роки / рівень (на 10 тис. дит. нас.) 2003 2005 2007 2009 2013

Новоутворення 4,1 5,3 5,7 5,9 5,7 Хвороби ендокринної с-ми 8,0 11,1 13,2 14,3 14,6 з них цукровий діабет 4,3 6,6 7,4 7,6 8,2 Хвороби крові, органів кровотворення 1,6 1,5 1,5 1,8 1,5 Розлад психіки і поведінки 22,0 27,4 26,4 23,7 21,6 Хвороби нервової системи 28,3 33,2 38,7 40,7 40,6 з них ДЦП 16,5 19,6 21,5 21,8 22,1 Хвороби очей 9,1 9,3 10,5 9,9 10,5 Хвороби вух 8,1 10,8 12,9 13,4 13,0 Хвороби органів кровообігу 0,8 1,9 2,3 3,2 3,3 Хвороби органів дихання 6,5 9,3 11,9 12,9 12,7 Хвороби органів травлення 2,8 2,7 3,5 4,1 3,3 Хвороби сечо-статевої системи 1,8 2,3 3,1 3,1 4,0 Хвороби кістково-мязової системи 7,3 7,8 10,4 10,1 9,8 Вроджені аномалії 30,4 40,9 52,4 61,7 68,8 Травми, отруєння 1,7 3,2 4,5 5,6 5,1 Всього в області 133,1 168,1 198,5 212,4 216,8

Аналіз причин дитячої інвалідності дозволив стверджувати, що високі

показники зумовлювалися цілим комплексом соціально-економічних причин,

зокрема недосконалістю існуючої системи медичного забезпечення,

недостатньо якісною пренатальною діагностикою, що призводить до

збільшення числа дітей з недіагностованими або пізно діагностованими

вродженими вадами розвитку, водночас, недостатньою укомплектованістю

110

посад дитячих спеціалістів вторинної ланки (неонатологів, дитячих

неврологів, дитячих ортопедів, дитячих окулістів), що також спричинює

несвоєчасне виявлення та лікування вроджених вад розвитку, хромосомних

аномалій. Велике значення мав перехід на реєстрацію глибоко недоношених

дітей (з екстремально і дуже малою тіла) з недостатнім забезпеченням умов

виходжування цієї категорії дітей, починаючи з пологових будинків районів

області (другого рівня надання допомоги).

Встановлено, що показник первинної дитячої інвалідності, починаючи

з 2005 р., коливався і мав тенденцію до зниження, що пов’язано з

впровадженням профілактичних програм в амбулаторно-поліклінічну ланку

охорони здоров'я. Кількість дітей-інвалідів, вперше оформлених на

отримання соціальної допомоги, з 2005року зменшувалось.

В структурі первинної дитячої інвалідності в Тернопільському регіоні

за період дослідження чільне місце займають вроджені аномалії розвитку –

2003 р. – 5,2, 2013 р. – 7,8; на ІІ місці – хвороби нервової системи – 2003 р.

– 2,9, 2013 р. – 2,7; на ІІІ – розлади психіки та поведінки – 2003 р. – 2,3,

2013 р. – 2,1 та хвороби ендокринної системи – 2003 р. – 1,0; 2013 р. – 2,1

(рис. 3.6).

2,1

7,8

5,2

9,3

2,9

4,4

2,7

2,3

2,1

1 1,6 2,1

0123456789

10

2003 2007 2013

Вроджені аномаліїрозвитку

Хвороби нервовоїсистеми

Розлади психіки іповедінки

Хворобиендокринноїсистеми

Рис. 3.6. Динаміка показників первинної інвалідності за окремими

класами хвороб в Тернопільській області (на 10 тис. дитячого населення)

111

Таким чином, дитяча інвалідність впродовж 2003-2013 рр. у

Тернопільській області мала тенденцію до зростання, що пов’язано з

негативним впливом на здоров'я дітей біологічних, медико-соціальних та

екологічних факторів, а також виявилась свідченням недосконалості

методів первинної профілактики інвалідності. За результатами дослідження

встановлено, що в причинній структурі дитячої інвалідності переважали

вроджені вади розвитку, хвороби нервової системи, розлади психіки й

поведінки, що вказує на недоліки в медичному обслуговуванні дітей,

зокрема, це стосується своєчасного виявлення й діагностики, повноцінного

й адекватного лікування та диспансеризації дітей з такими

захворюваннями.

Зростання в структурі первинної дитячої інвалідності хвороб

ендокринної системи (від 1,0 на 10 тис.дит.нас. в 2003 році до 2,1 на 10

тис.дит.нас. у 2013 році) свідчило про доцільність акцентування уваги

медичних працівників щодо спостереження за дітьми групи ризику з

ендокринної патології.

Зазначене надало підстави розглядати питання стосовно нових

підходів до попередження інвалідності, збереження й покращання здоров’я

дітей-інвалідів шляхом поліпшення якості медичного обслуговування,

впровадження сучасних високотехнологічних методик реабілітації дітей,

системи психолого-педагогічної підтримки цієї категорії пацієнтів [95; 258;

307; 310; 311].

3.3 Дитяча смертність як інтегральний показник медико-соціальної

допомоги дітям

Одними з важливих демографічних показників, які визначають стан

здоров’я суспільства, є народжуваність, дитяча смертність та природній

приріст. На сьогодні у більшості розвинутих країн Європи спостерігається

112

від’ємний приріст населення [19; 103]. Водночас, кризова демографічна

ситуація, зумовлена різноманітними причинами, склалася і в Україні [61;

115; 158; 288].

За даними Державного комітету статистики України, значення

сумарного коефіцієнта народжуваності, який визнається найбільш коректним

індикатором результатів дітородної активності населення, свідчать про те, що

відтворення поколінь в Україні вже десятиліттями не забезпечується

(рис. 3.7).

11,4

11,0

10,8

11,1

11,0

10,2

9,8

9,0

8,19,0

8,5

7,7

15,0

14,8

15,1

12,7

9,6

7,8

14,5

14,5

15,2

15,3

16,3

16,4

16,2

16,6

16,1

16,0

15,6

15,2

10,0

11,4

12,112,1

15,3

15,4

5

10

15

20

1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Народжуваність Смертність

Рис. 3.7. Природний рух населення України (за даними Державного

комітету статистики України, на 1000 нас.).

Коефіцієнт народжуваності в Україні в 1,39 є одним з найнижчих у

світі. У 2012 році було 11,4 народжень на 1000 осіб і 14,5 смертей на 1000 осіб [ 45; 364]. Внаслідок від’ємного приросту з 1992 р., коли загальна чисельність населення складала 52,056 млн. осіб, до 2010 р. при загальній чисельності 45,778 млн., втрачено понад 12 % населення [8; 83; 88].

Основними індикаторами рівня соціально-економічного розвитку та ефективності діяльності системи охорони здоров’я, якості надання медичної допомоги є показники смертності дітей до 18 років та дітей віком до 1 року.

113

Дитяча смертність в Україні з 1980 р. по 2000 р. знизилась майже вдвічі, але рівень смертності залишається значно вищим порівняно з країнами ЄС.

З 2000 р. по 2012 р. рівень смертності серед дітей до 14 років майже не змінився [288], що засвідчило про необхідність пошуків резервів для зниження цього інтегрального показника [96].

Смертність дітей віком до 1 року є одним із найчутливіших індикаторів як ступеня соціально-економічного розвитку суспільства, так і якості надання медичної допомоги. За даними МОЗ України, починаючи з 1997 р., спостерігається стійка тенденція до зниження смертності цієї вікової категорії. З січня 2007 р., за рекомендаціями ВООЗ, Україна перейшла на європейські критерії обліку дитячої смертності, що, очевидно, стало однією з причин різкого збільшення числа зареєстрованих смертей – до 11,0 у 2007 р., 10,0 – у 2008 р. на кожну 1000 народжених живими. У 2010 р. рівень смертності дітей у віці до 1 року склав – 9,04, у 2012 р. – 8,7, у 2013р. – 7,96 (рис. 3.8).

10,39,6 9,5 10 9,8

11

109,4

99,4

8,77,96

0

2

4

6

8

10

12

2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Рис. 3.8. Динаміка смертності дітей віком до 1 року в Україні (на 1000 народжених живими).

114

Порівнюючи показники смертності дітей першого року життя в

Тернопільській області щодо загальнодержавних, спостерігалось поступове

їх зниження – від 13,6 (1995 р.) до 6,7 (2013 р.) (рис. 3.9).

13,612,5

9,7

8,4 8,19 8,03 7,97

6,7

14,7

9,811

9,1 9,48,7

7,96

12

7,4

8,9

11,8

9,1

10,9 10,8610,3

9,41011,3

9,6

10,3

14

11,9

9,5 10

0

2

4

6

8

10

12

14

16

1995 1997 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Тернопільська область Україна

Рис. 3.9. Динаміка показників смертності дітей першого року життя в

Україні та Тернопільській області (на 1000 народжених живими)

Тенденція до зниження показників дитячої смертності в Тернопільській

області супроводжувалась збільшенням питомої вага померлих в періоді

новонародженості, як в ранньому неонатальному (2003 р. – 36,8%; 2013 р. –

42,7%), так і в неонатальному (2003 р. – 53,7%; 2013 р. – 69,1%) періодах.

У віковій структурі дитячої смертності основну частку займали діти,

які померли в ранньому неонатальному періоді (0-6 діб) та неонатальному

періоді (0-27 діб) (табл. 3.12). Ризик смерті немовлят залишався найбільш

високим у перші 28 діб життя.

На першому місяці життя помирало біля 60% дітей, причиною смерті

яких виявлені переважно перинатальні чинники (нежиттєздатність плоду,

115

пов’язана зі станом здоров’я матері, патологічним перебігом вагітності та

пологів, вадами розвитку плоду, несумісними з життям тощо).

Таблиця 3.12

Вікова структура померлих у ранньому неонатальному та неонатальному

періодах у Тернопільській області (2003 – 2013 рр.)

Роки Періоди життя та кількість померлих 0-6 діб 0-27 діб

Кількість % Кількість % 2003 35 36,8 51 53,7 2004 45 38,1 74 62,7 2005 44 44,9 69 70,4 2006 51 46,8 70 64,2 2007 52 53,1 63 64,3 2008 68 56,2 81 66,9 2009 49 52,7 59 63,4 2011 49 50,0 64 65,3 2013 41 42,7 69 69,1

В структурі причин дитячої смертності за 2003-2013 рр., перше місце

займали перинатальні причини, рівень яких мав тенденцію до скорочення: у

2003р. – 48,8 на 10000 народжених, у 2013 р. – 30,9 на 10000 народжених

(рис. 3.10).

На другому місці в структурі причин дитячої смертності за період

дослідження (2003-2013 рр.) стабільно знаходились вроджені вади розвитку:

у 2003 р. рівень – 26,8, у 2013р. – 27,6 на 10000 народжених.

Третє та четверте місця в структурі дитячої смертності у 2013 р.

займали нещасні випадки (2,5 на 10 000 народжених) та хвороби органів

дихання (1,7 на 10 000 народжених).

Рівень дитячої смертності від захворювань органів дихання

знижується: 2003р. – 9,6 на 10000 народжених, а в 2013р. – 1,7 на 10000

народжених (різниця складає більше, ніж у 5 разів). Значний відсоток в

116

структурі дитячої смертності займають зовнішні причини – нещасні випадки:

2003р. – 7,6 на 10000 народжених, у 2013р. – 2,5 на 10000 народжених,

показники яких теж мають тенденцію до зниження (різниця складає більше,

ніж у 3 рази).

48,8

42

30,9

26,8

28,9

27,6

9,6

1,7 1,77,6

7,72,5

0

10

20

30

40

50

60

2003 2007 2013

Стани, що виникли в перинатальному періодіВроджені вади розвиткуХвороби органів диханняНещасні випадки

Рис. 3.10. Динаміка окремих причин малюкової смертності в

Тернопільській області (на 10 000 народжених).

Аналіз структури малюкової смертності за причинами в розрізі районів

області за останні десять років показав, що в структурі малюкової смертності

також переважає перинатальна патологія, вроджені аномалії, при цьому

понад 80 % померлих – мешканці сільської місцевості. В окремих районах –

Борщівському, Бучацькому, Кременецькому, Монастириському,

Теребовлянському – рівень дитячої смертності перевищував обласні

показники, зокрема, найбільш високі показники смертності від перинатальної

патології спостерігались у Бучацькому, Теребовлянському, Збаразькому,

Шумському районах, що свідчило про необхідність реорганізації

117

перинатальної служби, концентрації таких пацієнтів на третинному рівні

надання медичної допомоги (табл. 3.13).

Таблиця 3.13

Рівень дитячої смертності в розрізі районів області за 2003-2013 роки

(на 10 тис. народжених)

Райони

. 2003 2005 2007 р. 2013

кіль- кість

на 10 тис

кіль- кість

на 10 тис

кіль- кість

на 10 тис

кіль- кість

на 10 тис

Бережанський 2 52,2 1 24,5 5 119,6 10 - Борщівський 9 136,0 13 205,0 5 77,04 6 137,2 Бучацький 8 104,4 9 113,2 3 37,02 8 69,0 Гусятинський 3 53,7 5 84,9 5 73,7 3 109,7 Заліщицький 1 21,1 4 96,4 3 66,8 4 61,9 Збаразький 10 187,3 1 18,0 2 34,9 2 62,4 Зборівський 4 100,5 3 68,0 5 122,5 5 37,2 Козівський 2 59,5 1 28,6 1 27,6 5 147,1 Кременецький 8 99,3 6 70,9 9 96,2 4 50,8 Ланівецький 4 128,6 3 101,7 2 68,2 1 110,5 Монастириський 4 134,2 1 40,3 2 68,7 5 35,7 Підволочиський 6 155,4 2 50,9 9 211,3 1 116,8 Підгаєцький 3 133,3 1 51,8 1 58,8 7 50,8 Теребовлянський 3 48,2 5 76,6 3 48,0 4 101,3 Тернопільський 6 125,0 6 106,6 3 50,8 5 53,3 Чортківський 9 135,3 9 130,0 6 83,0 3 68,1 Шумський 3 77,3 2 49,8 3 70,4 12 72,5 м.Тернопіль 19 88,4 18 70,4 21 87,3 97 46,2

По області 112 107,2 98 88,8 98 85,7 79,5

118

Аналіз рівня малюкової смертності вдома за період дослідження

показав зменшення рівня позалікарняної смерті дітей з 19,0 у 2003 р. до 8,2

на 10 тис. народжених у 2013 році. Серед померлих вдома переважали (понад

70 %) мешканці села. Основними причинами смертності дітей вдома виявлені

вроджені аномалії, синдром раптової смерті, а у віковому аспекті переважали

діти першого року життя.

В структурі смертності дітей від 1 до 18 років за причинами переважну

більшість складали нещасні випадки та вроджені аномалії.

Водночас, проведений аналіз підкреслив і наявні проблеми, зокрема,

високий показник смерті дітей вдома без надання медичної допомоги в

окремих районах області – Борщівському (78,9-59,0-42,0 на 10000 дитячого

населення), Бучацькому (38,8-108,0 на 10тис. дитячого населення),

Підгаєцькому (59,5-93,9 на 10000 дитячого населення), Підволочиському

(51,7-47,9 на 10 тис. дитячого населення), що, за даними експертизи кожного

випадку, пов’язано як з медичними аспектами – недостатнім спостереженням

первинною медико-санітарною службою за дітьми груп ризику,

неадекватним забезпеченням й організацією надання невідкладної медичної

допомоги, недостатнім оснащенням медичних закладів сучасною

високотехнологічною діагностично-лікувальною апаратурою, так і з

особливостями територіальними (віддалені сільські райони),

індивідуальними, включаючи етнічно-традиційні, релігійні переконання в

меншинах, які проживають в районі (табл. 3.14).

Це зумовлює необхідність здійснення заходів, спрямованих на

регіоналізацію медичної допомоги, термінового вирішення питання щодо

скорочення дефіциту кадрів, оснащення сучасним обладнанням закладів

охорони здоров’я, де надається медична допомога матерям і дітям, створення

умов для транспортування дітей, які знаходяться в критичному стані, шляхом

забезпечення спеціальним санітарним транспортом, тощо [74].

Таблиця 3.14 Рівень малюкової смертності, що наступила вдома (2003-2013 рр.)

Райони Роки / кількість померлих і показники на 10 тис. дит. нас

2003 2005 2007 2009 2011 2013 кіль- кість

на 10 тис

кіль- кість

на 10 тис кіль- кість

на 10 тис

кіль- кість

на 10 тис кіль- кість

на 10 тис кіль- кість

на 10 тис

Бережанський 1 30,3 - - - - - - 1 24,8 - - Борщівський 2 30,1 5 78,9 1 15,0 2 30,0 1 15,3 2 27,4 Бучацький 1 13,3 3 37,7 - - 2 22,0 - - - - Гусятинський - - 1 17,0 1 15,0 - - 3 44,9 - - Заліщицький - - 2 48,2 1 22,0 1 20,0 - - - - Збаразький 3 52,1 - - 1 18,0 2 31,0 1 16,5 - - Зборівський 1 26,3 - - - - - - - - - - Козівський 1 34,2 - - 1 28,0 1 25,0 1 28,3 1 29,4 Кременецький 2 25,7 1 11,8 2 21,0 - - 3 32,4 - - Ланівецький 2 81,0 - - 1 34,0 - - - - - - Монастириський - - - - - - - - 1 35,6 - - Підволочиський 1 25,7 1 25,5 - - 2 48,0 - - 2 46,7 Підгаєцький 1 59,5 - - - - 1 43,0 - - - - Теребовлянський 1 16,4 - - - - 1 13,0 1 14,2 1 14,5 Тернопільський - - - - 1 17,0 - - - - 1 13,3

Чортківський 1 14,5 2 28,9 - - - - - - 1 13,6 Шумський 1 25,8 - - 1 24,0 - - - - - - м.Тернопіль - - 1 3,9 2 10,0 2 7,0 3 11,1 2 7,7 По області 20 19,0 16 15,0 12 11,0 14 11,0 16 13,4 10 8,2

120

Крім медичних чинників, на смертність дітей впливають і соціально-

економічні фактори. Смертність дітей є чутливим показником нерівності та

бідності. На формування показника смертності впливає і рівень освіти та

санітарної культури батьків. За даними ВООЗ, смертність серед дітей може в

3-5 разів бути вищою у сім’ях з низьким рівнем освіти [].

Висновки до розділу 3

1. За результатами проведеного системного аналізу основних

показників стану здоров’я дітей Тернопільської області в розрізі районів за

період 2003-2013 роки виявлено значне зростання захворюваності (з 934,58 у

2003 р. до 1286,5 у 2013 р., або на 37,7 %) та поширеності (з 1421,2 у 2003 р.

до 1811,85 на 1000 дитячого населення у 2013 р., або на 27,5 %) хвороб серед

населення 0-17 років, яке відбулося на фоні зниження його чисельності при

збереженні від’ємних показників природного відтворення населення (-2,5‰ в

2012 р.) в області.

В структурі захворюваності дитячого населення Тернопільської області за

класами хвороб в 2013 р. левову частку (77,3 %) складали, посявши

відповідно перші рангові місця, хвороби органів дихання (61,3 %), шкіри та

підшкірної клітковини (7,1 %), хвороби ока та його придаткового апарату

(4,6 %) та хвороби органів травлення (4,3 %).

2. Найбільшу питому вагу (сумарно 80,1 %) в структурі

поширеності хвороб серед дітей (0-17 років) Тернопільської області мали

хвороби органів дихання (48,5 %), органів травлення (7,3 %), ока та його

придаткового апарату (6,6 %), кістково-м’язової системи та сполучної

тканини (6,3 %), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5,8 %), ендокринні

хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин (5,6 %).

3. Аналіз показників дитячої інвалідності в області за класами

хвороб засвідчив, що перші рангові місця займали: множинні вроджені вади

121

та аномалії, рівень яких зріс за період дослідження з 30,4 до 68,8 на 10 тисяч

дитячого населення; хвороби нервової системи, рівень яких зріс з 28,3 до 40,6

на 10 тис. дитячого населення; розлади психіки та поведінки, рівень яких за

досліджуваний період майже не змінився. Високими в 2013 р. продовжували

утримуватися показники інвалідності дітей внаслідок хвороб ендокринної

системи (14,6), хвороб органів дихання (12,8 на 10 тис. дитячого населення).

4. Аналіз динаміки показників дитячої смертності та її структури за

причинами в Тернопільській області за останні десять років засвідчив

позитивну тенденцію до її зниження, що зумовлено низкою наступних

заходів – покращанням якості надання допомоги, впровадженням сучасних

медичних технологій, запровадженням клінічних протоколів лікування

найпоширеніших захворювань у дітей, здійсненням інтегрованого навчання

лікарів (неонатологів, анестезіологів, хірургів, педіатрів).

5. Ретроспективна оцінка основних показників функціонування

системи охорони здоров’я, а саме: дитячої смертності, захворюваності,

поширеності захворювань, динаміки чисельності дитячого населення, які

водночас є індикаторами стану та соціально-економічного розвитку регіону й

держави в цілому, показала позитивні результати роботи педіатричної

служби області, яка оптимізується, вжито комплекс заходів, реалізація яких

сприяла зниженню показника дитячої смертності, не дивлячись на

погіршення стану здоров’я дітей та молоді в Тернопільському регіоні. Однак,

залишаються актуальними і не до кінця вирішеними питання ефективності та

якості лікувально-діагностичних заходів, які мають бути сплановані на всіх

рівнях надання медичної допомоги з урахуванням структури причин

смертності, інвалідності, поширеності та захворюваності серед дитячого

населення регіону. Низький рівень доступності до якісної первинної медико-

санітарної та спеціалізованої медичної допомоги негативно впливає на раннє

виявлення та адекватне лікування захворювань у дітей Тернопільської

області, оскільки переважна їх більшість проживає у сільській місцевості,

122

можливо саме тому серед дітей-інвалідів переважають жителі села (57,0 –

58,0 %).

6. Виявлені регіональні особливості стану здоров’я дитячого

населення формують регіональні особливості потреб у медичній допомозі та

спонукають до вдосконалення надання медичної допомоги дітям різного віку,

особливо тих, які проживають в сільській місцевості.

Необхідним є здійснення заходів, спрямованих на регіоналізацію

медичної допомоги з забезпеченням раціонального використання ліжкового

фонду педіатричних відділень та переоснащенням дитячих закладів охорони

здоров’я, інформаційним підгрунтям для якого мають стати виявлені

особливості стану здоров’я населення Тернопільської області.

За матеріалами, викладеними в даному розділі, опубліковано:

1. Корицький Г.І. Показник дитячої інвалідності як індикатор стану

здоров’я дитячого населення в Тернопільській області // Педіатрія,

акушерство і гінекологія. — 2012. — № 5. — С. 41 — 44.

2. Корицький Г.І. Дитяча смертність як інтегральний показник

медико-соціальної допомоги дітям / Г.І.Корицький // Здобутки клінічної і

експериментальної медицини. — 2012. — №2 (17) — С. 62 — 65.

3. Коряцький Г.І. Частота та структура захворюваності дітей у

Тернопільській області та шляхи їх зниження / Г.І.Корицький // Ліки

України. — 2012. — 3 — 4 (1). — С. 4 — 7.

4. Корицький Г.І. Состояние проблем детской инвалидности в

Тернопольской области Украины / Г.І.Корицький // Экспериментальная и

клиническая медицина. Грузия. Тбилиси. — 2013 — №1 — 2013. — №1. —

С. 18 — 24.

5. Корицький Г.І. Аналіз роботи кардіоревматологічної служби на

Тернопіллі / Г.І.Корицький // Ліки України. — 2013. — №1 (14). —

С.59 — 63.

123

6. Корицький Г.І. Організація гастроентерологічної служби в

Тернопільській області : реалії та перспективи / Г.І.Корицький // Здобутки

клінічної і експериментальної медицини. — 2013. — №1. — С.21 — 25.

7. Корицький Г.І. Сучасний стан ендокринологічної служби на

Тернопіллі / Г.І.Корицький // Здобутки клінічної і експериментальної

медицини. — 2013. — №2 (19). — С. 106 — 109.

124

РОЗДІЛ 4

ОЦІНКА РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я,

В ЯКИХ НАДАЄТЬСЯ МЕДИЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ

Відомо, що якість медичної допомоги як дорослим, так і дітям

забезпечують цілий ряд факторів, але одним з найважливіших є матеріально-

технічне, кадрове та фінансове забезпечення, проведення оцінки якого

визначено одним із завдань дисертаційного дослідження.

4.1 Мережа, структура та потужність закладів педіатричної служби

Аналіз структури педіатричної служби Тернопільської області показав,

що стаціонарна медична допомога дітям надається в педіатричних та

інфекційних відділеннях закладів вторинного рівня - центральних районних

та районних і міських дитячих лікарнях, а також на третинному рівні - у

спеціалізованих відділеннях обласних закладів охорони здоров'я.

Потужність стаціонарних закладів для забезпечення медичної

допомоги дитячому населенню області на початок проведення дослідження

(2003 р.) складала 1275 ліжок, або 61,2 на 10 тис. дитячого населення 0-17 р.,

показник виявився нижчим нормативного показника (64,5), визначеним

наказом МОЗ України від 24.03.1998 р. № 74.

Аналіз структури ліжкового фонду за профілем ліжок засвідчив, що

педіатричних соматичних ліжок по області функціонувало 575, або 27,6 на 10

тис. дитячого населення при нормативному показникові 26,1, а дитячих

інфекційних ліжок нараховувалось 250, або 12,0 на 10 тис. дитячого

населення при нормативі 18,5 (табл. 4.1).

125

Таблиця 4.1

Забезпеченість соматичними педіатричними ліжками в розрізі

адміністративних територій

Адміністративна територія

(міста, райони)

Наявні ліжка Нормативна

кількість ліжок (абс.)

Відхилення від

нормативу Кількість на 10 000 населення

Тернопільська область 575 27,6 544 +31 Обласні заклади 60 - - - Обласні заклади м.Тернополя

60 - - -

м. Тернопіль 90 21,9 107 + 17 Райони 425 25,4 437 + 26 Бережанський 25 32,1 20 -5 Борщівський 30 23,7 44 + 14 Бучацький 40 27,0 39 - 1 Гусятинський 30 25,9 30 0 Заліщицький 25 27,9 23 - 2 Збаразький 20 18,0 29 + 9 Зборівський 20 23,2 23 + 3 Козівський 20 28,8 18 - 2 Кременецький 40 26,0 40 0 Ланівецький 15 25,7 16 + 1 Монастириський - - 14 + 14 Підволочиський 30 36,3 22 - 8 Підгаєцький 12 29,9 10 + 2 Теребовлянський 50 38,9 34 - 16 Тернопільський р-н 25 21,2 31 + 6 Чортківський 18 12,9 36 + 18 Шумський 25 34,0 19 - 6

Крім того, працювали:

- спеціалізовані ліжка ТОДКЛ (без новонароджених та інфекційно-

боксованих) у кількості 320 од.,

126

- туберкульозні для дітей – 15 (в обласному тубдиспансері);

- психіатричні для дітей – 50 (в обласній психоневрологічній

лікарні);

- гематологічні для дітей в МДЛ – 30;

- фізіотерапевтичні – 40, або 1,9 на 10 тис. дитячого населення

(обласні дитячі санаторії).

Всього кількість спеціалізованих ліжок дорівнювала 410 од., або 19,7

на 10 тис. дитячого населення.

Кількість соматичних педіатричних ліжок перевищувала нормативний

показник, зокрема в таких районах, як Бережанський – на 5 ліжок, Бучацький

– на 1, Заліщицький – на 2, Підволочиський – на 8, Теребовлянський – на 16,

Шумський – на 6 ліжок.

Забезпеченість дитячими інфекційними ліжками виявилась значно

нижчою від нормативного показника (18,5) і складала лише 12,0 на 10 тис.

дитячого населення. В абсолютних даних загальна кількість ліжок

інфекційного профілю, яких не вистачало згідно нормативних розрахунків,

складала 135 од.

Виявились відсутніми дитячі інфекційні ліжка у Бучацькому,

Козівському, Теребовлянському, Тернопільському і Шумському районах при

надлишкових педіатричних ліжках, що вказувало на доцільність

перепрофілювання в них ліжкового фонду (табл. 4.2). Надлишок інфекційних

ліжок мав місце лише у м. Тернополі – 4 ліжка, у Монастириському – 5 ліжок

та у Чортківському районах – 1.

Таким чином, порівняльна оцінка забезпеченості соматичними та

інфекційними педіатричними ліжками в розмірі адміністративних територій

свідчить про їх невідповідність встановленим нормативам та дисбаланс

структури ліжкового фонду, зокрема, при недостатній загальній кількості

ліжок виявились у надлишку педіатричні ліжка, при цьому недостатня

127

кількість ліжок для надання медичної допомоги дітям з інфекційними

захворюваннями.

Таблиця 4.2

Забезпеченість дитячими інфекційними ліжками в розрізі

адміністративних територій

Адміністративна територія (місто, райони)

Наявні ліжка Нормативна

кількість ліжок (абс.)

Відхи-лення від

нормативу Кіль-кість

на 10 000 населення

Тернопільська область 250 12,0 385 +135 Обласні заклади 25 - - - Обласні заклади м.Тернополя 25 - - -

м. Тернопіль 80 19,5 76 -4 Райони 145 8,7 308 +163 Бережанський 5 6,4 14 +9 Борщівський 15 11,9 23 +8 Бучацький - - 27 +27 Гусятинський 5 4,3 22 +17 Заліщицький 13 16,7 17 +2 Збаразький 20 18,0 21 +1 Зборівський 10 11,6 16 +6 Козівський - - 13 +13 Кременецький 15 9,8 28 +13 Ланівецький 5 8,6 11 +6 Монастириський 15 27,6 10 -5 Підволочиський 10 12,1 15 +5 Підгаєцький 3 7,5 7 +4 Теребовлянський - - 24 +24 Тернопільський р-н - - 22 +22 Чортківський 27 19,4 26 -1 Шумський - - 14 +14

128

4.2 Характеристика матеріально-технічного забезпечення закладів, де

надається медична допомога дітям

Аналіз матеріально-технічного забезпечення закладів педіатричної

служби здійснювався шляхом встановлення відповідності наявного

обладнання табелю оснащення закладів охорони здоров'я усіх рівнів,

затвердженого наказом МОЗ України від 31.12.2009 р. № 1084, а також

відділень анестезіології – інтенсивної терапії та відділень інтенсивної терапії

загального профілю дитячих лікарень, неонатальних відділень, дитячих

лікарень, затвердженого наказом МОЗ України від 13.05.2009 р. № 334.

Результати дослідження вносились у розроблену карту для збору

інформації про наявну діагностичну та лікувальну медичну апаратуру

В основу зазначених карт покладався інвентаризаційний опис основних

засобів, який слугує додатком до інструкції з інвентаризаційних

матеріальних цінностей розрахунків та інших статей балансу бюджетних

установ.

Аналіз матеріально-технічного забезпечення ЦРЛ та РЛ, де

функціонують педіатричні відділення підтверджує вкрай недостатню їх

забезпеченість як діагностичною, так і лікувальною апаратурою, порівняно з

обласною дитячою клінічною лікарнею (табл.4.3).

Зокрема, у Борщівському, Бучацькому, Зборівському, Лановецькому

районах рентгенівська апаратура застаріла, оскільки використовується понад

40 років. Лише у Заліщицькому, Підволочиському, Теребовлянському,

Тернопільському районах апаратуру поновлено у 2000-2010 роках, що

дозволяє зменшити «рентгенівське» навантаження як на пацієнтів, так і на

персонал за рахунок сучасних засобів захисту від опромінювання.

На оснащенні закладів вторинного рівня знаходиться 43 апарати УЗ-

діагностики, однак для їх раціонального використання, збільшення обсягу

досліджень необхідно доукомплектувати їх кардіологічними датчиками

129

потужністю 3,5 мгц у Бережанському, Борщівському, Бучацькому,

Козівському, Монастириському, Шумському районах.

Таблиця 4.3

Ресурсне забезпечення закладів охорони здоров’я Тернопільської області, які

надають педіатричну допомогу (основні види та кількість діагностичної

апаратури), 2013 р.

Найменування медичної апаратури,

устаткування Райони м. Тернопіль КУТОР

«ТОДКЛ»

Рентген-апарати 56 (1цифровий)

2 4 (1 цифровий, 1 портативний)

УЗД-апарати 35 3 (2 з кардіолог.

датчиками)

5 (2 з кардіолог.

датчиками) Апарати ШВЛ 19 3 15

Ендоскопи 22 - 6

МРТ-апарати - - 1

Результати аналізу забезпечення ендоскопічним обладнанням

встановили, що весь парк апаратури призначений лише для обстеження

дорослого населення, понад 50 % апаратури (9 апаратів з 19) перебуває в

експлуатації більше 15 років. Водночас, у районних лікарнях виявлено

проблеми із забезпеченням медичною апаратурою для новонароджених,

зокрема, з 19 наявних апаратів ШВЛ у закладах охорони здоров’я вторинного

рівня придатний для тривалої вентиляції, забезпечення зволоження, підігріву

лише один апарат у Заліщицькій ЦРЛ. У п’яти районах - Борщівському,

Козівському, Підгаєцькому, Тернопільському, Шумському – відсутні апарати

для проведення вентиляційної підтримки новонароджених.

У районах області використовується 47 пульсоксиметрів, однак, їх

кількість є вкрай недостатньою, а тому можливості використання у

педіатричній практиці обмежені.

130

Пологові стаціонари в регіоні розгорнуто у 20 закладах вторинного

рівня (16 центральних районних лікарнях і 4 номерних районних лікарнях).

При цьому, забезпеченість кювезами вкрай нерівномірна: загалом їх

нараховується 33 одиниці. Так, у Заліщицькій ЦРЛ функціонують нові 3

кювези, а у Борщівському, Бучацькому, Гусятинському, Підгаєцькому

районах експлуатуються кювези більше 20-25 років, які не придатні для

догляду за недоношеними новонародженими (без можливості контролю

вологості, концентрації кисню). Щодо реанімаційних столиків ситуація не

краща, зокрема, при їх загальній кількості 18 одиниць, у 6 акушерських

стаціонарах вони відсутні – Борщівській, Кременецькій, Лановецькій,

Підволочиській ЦРЛ, Мельниці-Подільській НРЛ, Вишнівецькій НРЛ, в

Гусятинській ЦРЛ на обліку знаходиться реанімаційний столик з 1969 року

випуску.

Таким чином, забезпеченість лікувально-діагностичною апаратурою

педіатричної служби закладів ІІ рівня надання медичної допомоги дитячого

населення Тернопільської області є вкрай недостатньою. Виявлене

обладнання, здебільшого, є застарілим, оскільки використовується понад 25-

30 років. У стаціонарах районних лікарень відсутні можливості для тривалої

вентиляційної підтримки дітей. Кювези не спроможні забезпечити контроль

концентрації кисню, вологості, температури новонародженого.

Зважаючи на це, можливості педіатричної служби вторинного рівня

надання медичної допомоги є обмеженими, що є об’єктивною підставою для

госпіталізації дітей з цілою низкою захворювань на третинний рівень – в

обласну дитячу клінічну лікарню.

Шляхи скеровування хворих дітей до обласної дитячої лікарні

представлені у табл. 4.4.

Проведений аналіз показав, що найбільше число хворих – 35 %

поступало до обласної дитячої лікарні за направленнями педіатра дитячої

консультації, 10,6 % пацієнтів направлялись сімейним лікарем; 11,0 % дітей –

131

доставлені виїзною неонатологічною бригадою обласної дитячої лікарні із

пологових відділень, 8 % хворих направлялись поліклінічним відділенням

обласної дитячої лікарні; 3,0 % пацієнтів доставлялись машиною швидкої

допомоги. Разом з тим, близько третини - 27,4 % хворих надходили без

направлення, за самозверненнями. Отже, отримані результати засвідчили

недостатню взаємодію і наступність у лікуванні хворих закладів охорони

здоров'я різних етапів і рівнів медичної допомоги.

Таблиця 4.4.

Аналіз шляхів скеровування хворих дітей до обласної дитячої лікарні

Назва лікувальної установи, що направляє хворого

Питома вага направлених хворих від загального числа, %

Амбулаторія сімейного лікаря 10,6 Дитяча консультація 35,0 Стаціонар центральної районної лікарні 2,0 Швидка медична допомога 3,0 Виїзна неонатологічна бригада обласної дитячої лікарні

11,0

Виїзна педіатрична бригада обласної дитячої лікарні

1,0

Травматологічний пункт обласної дитячої лікарні

2,0

Поліклінічне відділення обласної дитячої лікарні

8,0

Без направлення 27,4

Оцінка ресурсних можливостей на третинному рівні, проведена

шляхом інвентаризації, була наступним завданням нашого дослідження.

Аналіз ресурсних можливостей обласної дитячої клінічної лікарні показав,

що у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених та анестезіології з

палатами інтенсивної терапії даного закладу наявні 17 апаратів ШВЛ, у т.ч., 1

(пересувний), що дозволяє транспортувати дітей з одночасним наданням їм

необхідної допомоги з районів області. Ці апарати мають можливість

132

вентиляції легень у дітей різних вікових груп і різної маси тіла. Наявні

апарати фірми «Сіменс» (отримані як гуманітарна допомога)

використовуються як резервні у відділенні анестезіології з палатами

інтенсивної терапії.

Сучасне програмне забезпечення допомагає лікарям вибрати

оптимальні параметри штучної вентиляції легень, сприяє процесу відлучення

пацієнта від апарату і поліпшує роботу лікаря. За допомогою цифрових і

графічних даних лікар отримує одразу всю важливу інформацію про стан

пацієнта. Обладнання для неонатології поєднує основні функції створення

мікроклімату для новонароджених, доступності і мобільності сучасних

систем виходжування.

Встановлено, що у лікарні наявні 18 інкубаторів, в основному, це

сучасні установки, які забезпечують застосування передових технологій

терморегуляції, підтримують стабільний мікроклімат, мінімізують вплив

зовнішніх подразників, зокрема, процедур і маніпуляцій на недоношеного

новонародженого, забезпечують стабільність мікроклімату під час доступу

до новонародженого. В інкубаторі "Caleo" є можливість розмістити двійню,

а надсучасний апарат "АТОМ 100" дозволяє на високому рівні проводити

інтенсивну терапію, догляд за недоношеними новонародженими у

післяопераційному періоді.

Вісім багатофункціональних реанімаційних столиків використовуються

для ефективної теплової терапії з компонентами, необхідними у критичних

ситуаціях і для реанімації. Пульсоксиметри забезпечують систему медичного

моніторингу пацієнтів, всестороній збір і обробку інформації про їх стан як в

стаціонарі, так і при транспортуванні хворих.

На базі обласної дитячої клінічної лікарні у рентгенологічному

відділенні функціонують 4 рентгенівські апарати: 3 стаціонарних, 1

портативний. При наявності трьох апаратів вітчизняного виробництва,

цифровий стаціонарний апарат F-52-8 с-2005 року випуску дозволяє

133

досконало провести рентгенологічне обстеження дітей різних вікових груп

при мінімальному променевому навантаженні на організм дитини. Апаратура

для ультразвукової діагностики представлена 5 апаратами: 3 стаціонарними і

2 пересувними. Два апарати (у поліклінічному відділенні і стаціонарі)

обладнані кардіологічними датчиками.

На принципах державно-приватного партнерства працює цілодобово

кабінет магнітно-резонансної терапії.

Клініко-діагностична лабораторія на третинному рівні надання

допомоги включає наступні структурні підрозділи: клінічний, біохімічний,

бактеріологічний, імунологічний, ургентний, лабораторії відділення

інтенсивної терапії новонароджених, ДНК–діагностики, медико-генетичної

консультації та експрес-діагностичну лабораторію з відповідним сучасним

оснащенням (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Оснащення клініко-діагностичної лабораторії обласної дитячої лікарні

Перелік медичного обладнання Кількість одиниць

обладнання 1 2

CLOVER – А1с. 1 Humalyzer Primus 1 МБА – 540 1 Комплект для проведення ДНК-діагностики 1 LABLINE-040 інкубатор-шейкер 1 Іонометр 1 Аквадистилятор 4 Аналізатор елекролітів біологічних рідин організму 1 Аналізатор біохімічний ВЗ 1 Аналізатор біохімічний ВЗ -88 1 Аналізатор гематолог.ХГ 9030 1 Аналізатор сечі Aution Mini АМ-4290 1 Експрес аналізатор сечі 1 Гігрометр 2 Дозатор мех.8-канальний перм. 1

134

Продовження табл. 4.5

1 2 Дозатор мех.фікс.об"єму 20-200 1 Дозатор мех.фікс.об"му 5-50 1 Дозатор мех.фікс.об"єму 100-1000 1 Дозатор меж.фікс.об"єму 2-20 1 Дозатор лабораторний 2 Дозатор піпеточний механічний 2 Колориметр фотоелектричний концентраційний 4 Цифровий фотоелектроколориметр 1 Мікроскоп "біолан" 2 Мікроскоп 11 Микроскоп бінокулярний 1 Об"єктив ахромат 100х 1 Прилад для визначення рівня глюкози 1 Стерилізатор паровий 1 Стерелізатор сухоповітряний ВК-75 1 Стерелізатор сухоповітряний ГП-40 1 Стерелізатор сухоповітряний ГП-80 1 Термостат сухоповітряний 8 Термостат водяний 1 Термостат для гемокоагуляції 3 Тонометр 1 Фотометр фотоелектричний 5 Центрифуга лабораторна 12 рН- метр –мілівольметр 1

Отримані дані підтвердили наявність сучасного лабораторного

обладнання в Тернопільській обласній дитячій клінічній лікарні, яке складає

95% відповідно до табеля оснащення, що надає можливість скеровувати дітей

із складними захворюваннями із вторинного рівня на вищий - третинний

рівень надання медичної допомоги, яким є обласна дитяча лікарня, для

забезпечення доступності та якості високоспеціалізованої педіатричної

допомоги.

135

4.3 Аналіз потенціалу медичних кадрів

Медичні кадри є однією з найважливіших складових ресурсів охорони

здоров’я будь-якої країни, які забезпечують ефективність діяльності

медичної сфери в цілому, що робить трудовий потенціал пріоритетом у

функціонуванні охорони здоров’я як системи, де кадрова стратегія будується

з урахуванням національних потреб, оптимальних заходів управління

персоналом, світового досвіду.

Кадрове забезпечення педіатричної служби будується на принципах

задоволення потреби у кваліфікованих і досвідчених кадрах з урахуванням

досягнень медичної науки, пропорційному розподілі за територіальним

принципом та залежно від типу закладу і рівня надання медичної допомоги.

Виходячи з зазначеного, в рамках дисертаційного дослідження

вивчалось та аналізувалось кадрове забезпечення педіатричної служби в

закладах охорони здоров’я різних рівнів медичної допомоги. Так,

дослідження стану кадрового забезпечення амбулаторій загальної практики –

сімейної медицини засвідчило, що зміни кадрової структури за період 2002-

2012 року відбувались відповідно до зміни структури закладів охорони

здоров’я сільської місцевості: внаслідок реорганізації ФАПів зменшилась їх

кількість та збільшилось відповідно число амбулаторій загальної практики-

сімейної медицини (табл. 4.6), що обумовило зменшення числа педіатрів.

Як бачимо з даних таблиці 4.6, в структурі мережі закладів охорони

здоров’я області за 10 років спостерігалось зростання чисельності

амбулаторій загальної практики/сімейної медицини більш, ніж у 2 рази, що

відповідало основним принципам реформування первинної ланки. Разом з

тим, при високих показниках забезпеченості та укомплектованості

медичними кадрами закладів охорони здоров'я Тернопільської області,

забезпеченість та укомплектованість посад лікарів загальної

практики/сімейних лікарів залишалась недостатньою (табл. 4.7).

136

Таблиця 4.6

Динаміка змін мережі закладів охорони здоров’я Тернопільської області за

період 2003-2013 рр.

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 Всього лікарняних закладів

74 71 68 68 67 67 66 65 64 63 60

ЦРЛ 17 17 17 17 17 17 17 17 17 17 17

Райлікарні 12 12 12 13 12 12 12 12 12 12 12

ДЛ 18 16 13 13 12 12 10 12 11 10 7

СЛА 44 37 20 4 - - - - - - -

АЗПСМ - 80 102 121 136 140 143 146 149 154 162

ФАПи 780 772 776 774 762 759 757 756 754 747 741

В області зареєстровано у 2013 році 558,0 штатних посад лікарів загальної практики - сімейних лікарів, укомплектовано фізичними особами-сімейними лікарями 478 посад, що складало 85,66%; для порівняння, у 2012 р. зареєстровано посад 552,75 од., було зайнято – 464,0, або 83,94%. У 2013 р. зареєстровано штатних посад сімейних лікарів на 5,25 більше в порівнянні з 2012 роком, а показник забезпеченості лікарями загальної практики-сімейними лікарями збільшився на 1,72%.

Вказані дані різняться по районах області. Так, найгірше укомплектовані лікарями загальної практики-сімейними лікарями амбулаторії у Кременецькому (63,57 %), Підгаєцькому (64,86 %) та Лановецькому (66,48 %) районах. Краще укомплектовані лікарськими кадрами амбулаторії загальної практики-сімейної медицини у Чортківському (93,12 %), Зборівському (91,30 %), Збаразькому (90,90 %) районах та м. Тернополі (95,02 %).

Професійний рівень підготовки лікарів загальної практики-сімейних лікарів має надзвичайно важливе значення при виконанні ними великого обсягу роботи при наданні медичної допомоги і спостереженні за станом здоров’я пацієнтів, особливо дітей.

137

Таблиця 4.7 Забезпеченість та укомплектованість Тернопільської області лікарями амбулаторій загальної практики-сімейної

медицини 2012-2013 рр. Найменування

адміністративних територій (міста,

райони)

Штатні посади сімейних лікарів 2012р\ 2013р. (+\-)

Фізичні особи сімейні лікарі

Укомплектова ність (%)

2012 2013 2012 2013 2012 2013 Абс.

число На

10 тис. нас.

Абс. число

На 10 тис.

нас.

Абс. число

На 10 тис.

нас.

Абс. число

На 10 тис.

нас. Бережанський 32,0 7,62 32,0 7,67 - 30 7,14 31 7,43 93,75 96,87 Борщівський 33,0 4,73 33,0 4,48 - 29 4,16 29 4,19 87,87 87,87 Бучацький 26,75 4,18 27,25 4,25 +0,5 24 3,75 24 3,74 89,71 88,07 Гусятинський 28,5 4,56 29,0 4,66 +0,5 26 4,16 26 4,18 91,22 89,65 Заліщицький 33,75 6,98 33,75 7,05 - 26 5,37 26 5,43 77,03 77,03 Збаразький 33,0 5,60 33,0 5,62 - 27 4,58 30 5,11 81,81 90,90 Зборівський 23,0 5,25 23,0 5,29 - 21 4,79 21 4,83 91,30 91,30 Козівський 19,5 4,93 16,5 4,20 -3 14 3,54 14 3,56 71,79 84,84 Кременецький 35,75 5,16 37,75 5,46 +2 20 2,89 24 3,47 55,94 63,57 Ланівецький 18,5 6,04 18,5 6,09 - 12 3,92 12 3,95 64,86 66,48 Монастириський 21,25 6,96 21,0 6,97 -0,25 14 4,59 15 4,98 65,88 71,42 Підволочиський 20,0 4,57 20,5 4,70 +0,5 16 3,65 18 4,13 80,00 87,80 Підгаєцький 9,25 4,65 9,25 4,71 - 6 3,01 6 3,05 64,86 64,86 Теребовлянський 38,5 5,74 38,5 5,76 - 34 5,07 32 4,79 88,31 83,11 Тернопільський 33,5 5,21 33,5 5,17 - 29 4,51 30 4,63 86,56 89,55 Чортківський 48,25 6,32 47,25 6,21 -1 41 5,37 44 5,78 84,97 93,12 Шумський 13,75 4,02 13,75 4,03 - 9 2,63 10 2,93 65,45 72,72 м.Тернопіль 84,5 3,91 9,05 4,19 +6 86 3,98 86 3,98 101,77 95,02 Область 552,75 5,11 558,0 5,16 +5,25 464 4,29 478 4,44 83,94 85,86

138

Вищий за середньообласний (71,9%) відсоток атестованих лікарів

загальної практики-сімейних лікарів виявлено у Тернопільському – 90,0 %,

Козівському – 88,9 %, Зборівському – 85,7 %, Ланівецькому та Підгаєцькому

районах (по 83,3 %). Нижчий від середньообласного рівень атестації лікарів

загальної практики-сімейної медицини встановлений у Кременецькому –

50,0%, Бережанському – 57,1%, Чортківському - 59,1%, Монастириському –

62,5 % районах.

Аналіз вікової структури лікарів загальної практики-сімейної медицини

(рис. 4.1) дозволив стверджувати, що 49,1 % від загального числа даного

контингенту складали лікарі пенсійного і передпенсійного віку, що вказувало

на отримання спеціальності "загальна практика / сімейна медицина" особами,

які працювали тривалий час на інших лікарських посадах і за іншими

спеціальностями. В той же час відмічався низький відсоток (12, 6 %) молодих

спеціалістів, особливо у сільських районах.

1

11,6

15,8

21,2

37,5

11,6

0

5

10

15

20

25

30

35

40

до 25 р. 26-30 р. 31-40 р. 41-50 р. 51-60 р. 61 р. істарші

%

Вік

Рис. 4.1. Вікова структура опитаних лікарів загальної практики -

сімейних лікарів (%).

139

На нашу думку, така вікова структура свідчить про необхідність

безперервного професійного розвитку з питань педіатрії, особливо за стажем

роботи і віковими групами лікарів.

Відповідно до програми дослідження, з метою оцінки рівня знань

педіатрів і сімейних лікарів з питань медичного догляду та лікування хвороб

дитячого віку в рамках дослідження проведено анонімне анкетування

визначених контингентів фахівців.

Участь в анкетуванні взяли 133 лікарів педіатрів та 118 лікарів

загальної практики / сімейних лікарів. На початку заповнення анкет всі лікарі

були ознайомлені з метою дослідження під час проведення підсумкових

нарад і лікарських конференцій. За даними аналізу анкетних відповідей

встановлено, що 52 (39,1%) лікарів-педіатрів працювали у стаціонарі, 41

(30,8 %) - у поліклініці, 31(23,3%) - у дитячій консультації, 9 (6,8 %) - у

амбулаторії. З групи сімейних лікарів 52 (44,1% ) працювали в поліклініці, а

66 (55,9 %) - в амбулаторіях.

За стажем роботи учасники опитування розподілились наступним

чином (рис. 4.2). Більшість педіатрів - 62,4 % мали стаж роботи понад 20

років, в той же час сімейні лікарі з таким же стажем складали всього 14,4 %.

Водночас із стажем роботи до 5 років працює 6,8 % педіатрів і 30,5% -

лікарів загальної практики - сімейних лікарів, відповідно із стажем роботи 5-

10 років працює 6,8 % педіатри і 28,8 % лікарів загальної практики -

сімейних лікарів зі стажем 10-20 років працює 24,1 % педіатри та 26,3 %

лікарів загальної практики - сімейних лікарів.

Наступним кроком було вивчення досвіду, стажу роботи лікарів

загальної практики - сімейних лікарів та педіатрів, а саме їх кваліфікаційних

категорій (рис. 4. 3). На вищу кваліфікаційну категорію атестовано 47,4 %

лікарів - педіатрів, першу – 27,8 %, тобто лікарі-педіатри першої і вищої

кваліфікаційної категорії склали 75 % всіх опитаних лікарів-педіатрів.

140

Відповідно лікарів- педіатрів, атестованих на другу категорію працює 16,5 %

і не атестованих через малий стаж роботи на кваліфікаційну категорію 8,3 %.

6,8%

30,5%

6,8%

28,8%24,1%26,3%

62,4%

14,4%

0

10

20

30

40

50

60

70

до 5 років 5 - 10 років 10 - 20 років більше 20 років

лікарі педіатри сімейні лікарі

Рис. 4.2. Розподіл респондентів за стажем роботи - лікарів педіатрів та

сімейних лікарів, (%).

8,3%

16,5%

27,8%

47,4%

вища категорія перша категоріядруга категорія немає категорії

Рис.4.3 Розподіл лікарів педіатрів за кваліфікаційними категоріями

Серед лікарів загальної практики-сімейних лікарів вищу і першу

кваліфікаційні категорії мають 21,2 % та 27,1 % фахівців, в той же час 20,3 %

Вік

141

- другу категорію і немає категорії у 31,4% лікарів. Лікарі-педіатри

складають 75 %, в той час як лікарі загальної практики-сімейні лікарі з

першою (27,1 %), вищою категорією (21,2 %) складають всього 48,2 %

(рис. 4.4).

31,4%

20,3%

27,1%

21,2%

вища категорія перша категоріядруга категорія немає категорії

Рис. 4.4. Розподіл респондентів лікарів загальної практики-сімейних

лікарів за кваліфікаційними категоріями.

Далі ми проаналізували відповіді та пропозиції лікарів-педіатрів і

лікарів загальної практики-сімейних лікарів щодо забезпечення медичного

догляду та лікування хвороб дитячого віку (табл. 4.8).

Аналіз анкетування лікарів-педіатрів та сімейних лікарів свідчить, що

всі респонденти підтверджують необхідність підвищення відповідальності

батьків за здоров’я дітей. Про необхідність поліпшити матеріально-технічну

базу лікувальних закладів, які надають медичну допомогу дітям і покращити

їх медикаментозне забезпечення висловились 98,5% педіатрів і, відповідно,

83,9 % і 81,4 % лікарів загальної практики-сімейних лікарів. Про

необхідність підвищувати якість підготовки медичних працівників

142

висловились 85,7% лікарів-педіатрів, проте серед них 4 лікаря-педіатра, що

склало 3 % від всіх опитаних, не вважають підвищення якості підготовки

медичних працівників дієвим заходом забезпечення медичного догляду та

лікування хвороб дитячого віку.

Таблиця 4.8

Оцінка лікарями-педіатрами та лікарями загальної практики-сімейними

лікарями заходів щодо забезпечення медичного догляду та лікування хвороб

дитячого віку

Назва заходу Відповіді педіатрів (133 – 100%)

Відповіді лікарів загальної практики / сімейних

лікарів (118-100%)

Так Ні Не визн.

Так Ні Не визн.

Підвищити якість підготовки медичних працівників

114 (85,7%)

4 (3,0%)

- 85 (72%) 10 (8,5%)

23 (19,5%)

Поліпшити матеріально-технічну базу дитячих стаціонарів, кабінетів (поліклінік)

1319 (98,5%)

2 (1,5%)

- 99 (83,9%)

- 19 (16,1%)

Покращити медикаментозне забезпечення закладів що надають медичну допомогу дітям

131 (98,5%)

2 (1,5%)

- 96 (81,4%)

- 22 (18,6%)

Підвищити відповідальність батьків за здоров’я дітей

133 (100%)

- - 118 (100%)

- -

Серед лікарів загальної практики-сімейних лікарів 72,0 % вважають за

доцільне підвищувати якість підготовки медичних працівників для

143

забезпечення медичного догляду та лікування дітей, 10 з них, що склало

8,5 % серед всіх опитаних лікарів загальної практики-сімейних лікарів не

вважають, що якість підготовки медичних працівників може вплинути на

процес надання медичної допомоги дітям, ще 23 лікаря загальної практики-

сімейних лікаря, що склало 19,5 % опитаних сімейних лікарів, не змогли

визначитися з відповіддю на це запитання.

Результати даного опитування були враховані при проведенні

оптимізації медичної допомоги дітям.

Важливу роль в роботі закладів первинної ланки відіграють молодші

спеціалісти з медичною освітою, особливо це стосується профілактичного

напрямку. За даними укомплектованості посад молодших спеціалістів з

медичною освітою у закладах первинної ланки (амбулаторіях загальної

практики-сімейної медицини, дільничних лікарнях, фельдшерських та

фельдшерсько-акушерський пунктах (за спеціальностями: акушерська

справа, лікувальна справа, сестринська справа) Тернопільської області

станом на 01.01.2013 р. встановлено, що протягом останніх років відбулося

зменшення кількості посад молодших спеціалістів з медичною освітою з

1688,0 у 2010 році до 1637, 25 у 2013 році, тобто на 50,75 штатних посад

(табл. 4.9). Персонал молодших спеціалістів з медичною освітою у закладах

первинного рівня представлений по трьох спеціальностях – «акушерська

справа», «лікувальна справа» та «сестринська справа». За період дослідження

встановлено зміну кількості посад молодших спеціалістів з медичною

освітою за спеціальностями, а саме зменшення: чисельності посад акушерок

з 345,25 у 2011 році до 327,75 у 2013 році; посад фельдшерів (лікувальна

справа) з 705,75 у 2011 році до 688,75 у 2013 році, тобто на 17 посад. Також

зменшилась кількість штатних посад за спеціальністю сестринська справа з

637, 00 у 2011 році до 620,75 у 2013 році, тобто на 16,25 посади.

144

Таблиця 4. 9

Динаміка показників укомплектованості штатних посад молодших спеціалістів з медичною освітою у закладах

первинної медичної допомоги Тернопільської області за період 2011-2013 рр.

Назва Спеціальність Штатних посад всього

Зайнятих посад

(з декр.)

Вакантних посад

(гр..3-гр.4)

Вакантних посад

повних

Фізичних осіб (з

декрет.)

Дефіцит фіз. осіб

(абс.) (гр..3-гр.7)

Відсоток укомплектованості

(гр..7\гр3*100)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 2011 рік

Група- райони (УОЗ)

1688,0 1622,50 65,50 35 1840 -152 109,00

Акушерська справа

345,25 317,75 27,50 16 379 -33 109,77

Лікувальна справа

705,75 691,25 14,50 8 759 -53 107,54

Сестринська справа

637,00 613,50 23,50 11 702 -65 110,20

145

Продовження табл. 4.9

1 2 3 4 5 6 7 8 9 2012 рік

Група- райони (УОЗ)

1655,75 1616,00 39,75 19 1847 -191 111,55

Акушерська справа

340,50 329,75 10,75 6 391 -50 114,83

Лікувальна справа

691,75 676,75 15,00 10 765 -73 110,59

Сестринська справа

623,50 609,50 14,00 3 691 -67 110,82

2013 рік Група- райони (УОЗ)

1637,25 1605,00 32,25 11 1869 -231 114,15

Акушерська справа

327,75 320,25 7,50 2 376 -48 114,72

Лікувальна справа

688,75 677,50 11,25 5 783 -94 113,68

Сестринська справа

620,75 607,25 13,50 4 710 -89 114,38

146

Разом з тим, встановлено, що при наявності вакантних посад молодших

спеціалістів з медичною освітою, в окремих закладах первинного рівня

Тернопільської області (у 2010 р. – у 35, у 2013 р. – у 11) залишався високим

відсоток укомплектованості, зокрема, у 2010 р. - 109,0 %, тобто, на 1688

штатних посадах працевлаштовано 1840 фізичних осіб, а у 2013 р. на 1637, 25

штатних посадах перебувало 1869 фізичних осіб, відсоток укомплектованості

складав 114,1 %.

Додатково нами вивчався рівень професійної підготовки молодших

спеціалістів з медичною освітою у закладах охорони здоров’я, які надають

первинну медичну допомогу дітям (табл. 4.10). Кількість атестованих на

категорію з року в рік зростала з 647 (35,0 %) у 2011 році, 898 (49,0 %) у 2012

році і 968 (52,0 %) у 2013 році. Найвищий відсоток атестованих протягом

трьох років відмічено у спеціалістів із сестринської справи: 37,0 % – у 2011

році, 54,0 % – у 2012 році та 58,0 % – у 2013 році. Нижчим залишався рівень

атестованого у персоналу з акушерської та лікувальної справи. Загалом

протягом трьох років, з 2011 по 2013 рік, мало місце зростання кількості

спеціалістів з вищою кваліфікаційною категорією з 47,0 % у 2011 році до

54,0 % у 2013 році, тоді як кількість спеціалістів з І та ІІ категоріями була

значно нижчою. Отже, у закладах охорони здоров’я сільської місцевості

залишаються вакантними посади молодших спеціалістів з медичною освітою.

Диспропорція по показниках укомплектованості кадрами в закладах

первинної ланки у районах області та їх професійна підготовка залежить від

рівня управлінських рішень, розумінням та керованістю кадровою ситуацією

на місцях.

Поступово в області масштабного розвитку набуває сімейна медицина,

але забезпеченість лікарями загальної практики-сімейними лікарями

залишалася низькою із крайніми значеннями від 2,93 у Шумському районі до

7,43 - у Бережанському, середній показник по області дорівнював 4,44 на 10

тис. населення.

147

При дослідженні співвідношення лікарі - середній медичний персонал

цей показник у закладах первинної ланки складав від 3 до 4 медсестер на 1

лікаря і залишався високим за весь період дослідження, що слід вважати

позитивним явищем.

Відповідно до програми дослідження, вивчалась забезпеченість,

укомплектованість та питома вага атестованих педіатрів за даними ф.20 та

ф. 17 протягом періоду дослідження - з 2003 р. по 2013 р. (табл. 4.11). В

медичних закладах області в 2003 р. було зареєстровано 367,5 посад

педіатрів, з них 120,75 посад - у місті Тернополі і 238,25 посад - у районах

області, що складало 3,23 на 10 тис. дитячого населення. Укомплектованість

фізичними особами складала 82,2%, а питома вага атестованих педіатрів у

2003 році складала 69,6 %.

Щодо міста Тернополя, то забезпеченість педіатрами дорівнювала 5,34

на 10 тис. населення, на посадах працювало 116 педіатрів, або 5,13 на 10 тис.

населення. Укомплектованість фізичними особами штатних посад складала

96,1%. Питома вага атестованих педіатрів у м. Тернополі склала 78,3%.

Значно гірша забезпеченість і укомплектованість лікарями педіатрами

у 2003 році була у районах області. На 238,25 посадах працювало 177

фізичних осіб (що склало 5,13 на 10 тис. населення), при укомплектованості

штатних посад фізичними особами 74,3 %. Питома вага атестованих

педіатрів у 2003 році у районах області склала 68,9 %. Нижчою від середньо

обласного показника була забезпеченість педіатрами у 2003 році у всіх

районах області.

У 2013 р. відповідно з подіями, пов'язаними з реорганізацією первинної

ланки медичної допомоги і розвитком сімейної медицини, зменшилась

кількість посад лікарів-педіатрів в області з 367, 5 до 250,0 з відповідним

зниженням забезпеченості на 10 тис. дитячого населення з 3,23 до 2,32,

зниженням числа фізичних осіб з 302 до 222. Разом з тим, зросла

укомплектованість штатних посад фізичними особами з 82,2 % до 88,8 %.

148

Таблиця 4.10 Атестація молодших спеціалістів з медичною освітою у закладах первинної медичної допомоги Тернопільської

області за період 2011-2013 рр. Назва Спеціальність Фізичних

осіб Атестовано на категорію

Всього у т.ч. Вища І ІІ

Абс. %(гр..4/ гр3*100)

Абс. %(гр..6/ гр4*100)

Абс. % (гр..8/ гр4*100)

Абс. % (гр.10/ гр4*100)

2011 рік Група- райони

(УОЗ) 1840 647 35 304 47 186 29 157 24

Акушерська справа 379 129 34 57 44 38 29 34 26 Лікувальна справа 759 255 24 156 61 52 20 47 18 Сестринська справа 702 263 37 91 35 96 37 76 29

2012 рік Група- райони

(УОЗ) 1847 898 49 468 52 213 24 217 24

Акушерська справа 391 171 44 83 49 41 24 47 27 Лікувальна справа 765 354 46 227 64 49 14 78 22 Сестринська справа 691 373 54 158 42 123 33 92 25

2013 рік Група- райони

(УОЗ) 1869 968 52 523 54 220 23 225 23

Акушерська справа 376 177 47 90 51 45 25 42 24 Лікувальна справа 783 376 48 237 63 57 15 82 22 Сестринська справа 710 415 58 196 47 118 28 101 24

149

Таблиця 4.11 Забезпеченість, укомплектованість та питома вага атестованих педіатрів Тернопільської області (2003 і 2013 рр.)

2003 рік 2013 рік Штат-

ні На 10 тис. нас

Фізичні

особи

На 10 тис.нас

Укомпл. ф\о і шт.

Пит. вага

атест. (%)

Штатні На 10 тис.нас

Фізичні особи

На 10 тис.нас

Укомпл. ф\о і шт.

Пит.вага атест. (%)

Область 367,5 3,23 302 2,65 82,2 69,6 250,0 2,32 222 2,06 88,8 76,8 Обл.заклади 8,5 - 9 - 105,9 57,1 8,25 - 9 - 109,09 75,3 м.Тернопіль 120,75 5,34 116 5,13 96,1 78,3 104,25 4,83 104 4,82 99,76 78,3 Райони 238,25 2,61 177 1,94 74,3 68,9 137,5 1,60 109 1,27 79,27 76,3

Бережанський 11,0 2,47 9 2,02 81,8 88,9 4,0 0,96 3 0,72 75,0 75,0 Борщівський 16,5 2,19 10 1,33 60,6 81,8 9,75 1,41 7 1,01 71,79 85,7 Бучацький 19,75 3,03 18 2,77 91,1 38,9 11,75 1,83 8 1,25 68,09 75,0 Гусятинський 19,25 2,88 16 2,40 83,1 75,0 10,0 1,61 11 1,77 110,0 81,8 Заліщицький 14,25 2,69 10 1,89 70,2 70,0 9,75 2,04 8 1,67 82,05 55,6 Збаразький 16,0 2,65 15 2,49 93,8 68,4 9,5 1,62 9 1,53 94,74 77,8 Зборівський 14,0 2,98 10 2,13 71,4 81,8 9,5 2,19 6 1,38 63,16 66,7 Козівський 11,0 2,63 7 1,67 63,6 85,7 3,0 0,76 2 0,51 66,67 100,0 Кременецький 17,5 2,39 11 1,50 62,9 78,6 12,25 1,77 11 1,59 89,80 76,9 Лановецький 9,75 2,93 7 2,10 71,8 50,0 5,75 1,89 4 1,32 69,57 100,0 Монастириський 7,75 2,24 7 2,03 90,3 57,1 4,25 1,41 4 1,33 94,12 100,0 Підволочиський 8,5 1,84 8 1,73 94,1 77,8 6,25 1,43 6 1,38 96,0 100,0 Підгаєцький 5,5 2,4 4 1,75 72,7 40,0 3,5 1,78 3 1,53 85,71 66,7 Теребовлянський 21,0 2,99 10 1,42 47,6 75,0 13,0 1,95 8 1,20 61,54 75,0 Тернопільський 14,0 2,30 11 1,81 78,6 50,0 6,25 0,97 3 0,46 48,0 33,3 Чортківський 23,0 2,84 20 2,47 87,0 81,0 12,75 1,67 12 1,58 94,12 84,6 Шумський 9,5 2,60 4 1,10 42,1 50,0 6,25 1,83 4 1,17 64,0 25,0

150

Відповідні зміни відбулися і в районах області. Недостатньо виявились

забезпеченими педіатрами у 2013 р. Тернопільський (0,46 на 10 тис.

населення), Козівський (0,51 на 10 тис. населення), Бережанський (0,72 на 10

тис. населення) райони.

У таблиці 4.12 представлені дані про кількість фізичних осіб лікарів-

педіатрів в Тернопільській області за 2003-2013 рр. За отриманими даними,

спостерігалось скорочення кількості фізичних осіб педіатричних кадрів за

досліджуваний період на 94 посади, у т. ч., дільничних педіатрів – на 79

посад, педіатрів міських дільниць – на 33 посади, що відповідало основним

принципам реформування, первинної ланки, розширення мережі закладів

охорони здоров’я сімейної медицини, коли частина педіатрів

перекваліфіковується на лікарів загальної практики – сімейної медицини.

Таблиця 4.12

Кількість лікарів-педіатрів Тернопільської області у 2003-2013 рр.

(фізичні особи)

Педіатри Роки Всього

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

316 302 294 271 255 249 247 246 238 227 222

з них дільничні

210 187 182 172 157 155 151 149 150 136 131

міські дільниц

158 132 132 123 121 122 124 118 128 127 125

Водночас, нами вивчався стан кадрового забезпечення педіатричної

служби іншими спеціалістами, які надають медичну допомогу дитячому

населенню у районах Тернопільської області. Встановлено, що лікарі

хірургічного профілю - хірурги, ортопеди-травматологи, урологи,

офтальмологи, отоларингологи - працювали на посадах дитячих спеціалістів

на 0,25-0,5 ставки по сумісництву, мали відповідну підготовку, атестувались

по основній спеціальності. Така ж сама ситуація з дитячими неврологами та

151

анестезіологами, які пройшли курси інформації і стажування на базі обласної

дитячої лікарні. Тільки у Чортківській районній лікарні зареєстровано повну

1 посаду дитячого анестезіолога.

Крім того, на базі міської дитячої лікарні розташовані три відділення,

де надається допомога дітям з районів області: відділення дитячої

гематології, де виділено 4 посади дитячих гематологів, які укомплектовані

фізичними особами - атестованими лікарями з вищою (1 особа) та першою (3

особи) категоріями; інфекційне дитяче відділення, в якому на 7,5 посадах

працює 9 лікарів, з них вищу категорію мають 3 лікаря, першу - 2, другу - 2,

без категорії працюють 2 лікаря; відділення інтенсивної терапії з 5 посадами

дитячих анестезіологів, з них з вищою категорією - 3 особи, з першою - 1

лікар, з другою - 1 особа, без категорії - 1.

В перинатальному центрі зареєстровано 5,5 посад дитячих

анестезіологів, укомплектованих фізичними особами, з них з вищою

категорією – 1 лікар; без категорії – 4 спеціаліста.

Важливим етапом дисертаційного дослідження було вивчення

чисельності та кваліфікаційної характеристики кадрового потенціалу

Тернопільської обласної дитячої лікарні. Заклад станом на 01.01.2013 року

достатньо укомплектований фізичними особами спеціалістів, оскільки на

157,50 фізичних посад працівників працює 160 лікарів (додаток А).

Однак мала місце недоукомплектованість лікарями-лаборантами у

лабораторних підрозділах лікарні, у зв’язку із чим посади зайняті 4

лаборантами з вищою освітою – випускниками ВНЗ за спеціальностями

біологія, хімія та біохімія, посади яких уведені замість посад лікарів,

відповідно до наказу МОЗ України від 12.03.2008 р. №122 та наказу МОЗ

України від 12.08.2009 р. № 588.

Рівень атестації лікарів складає 76,3% (рис. 4.5), на вищу атестаційну

категорію атестовано 77 (48,1%) спеціалістів, на першу – 28 (17,5%), на другу

– 17 ( 10,6%), не атестованими – 38 (23,7%).

152

23,7%

10,6%

17,5%

48,1%

вища перша друга не атестовано

Рис. 4.5. Структура кваліфікаційних категорій лікарів Тернопільської

обласної дитячої лікарні.

Розподіл лікарів-спеціалістів за віком показав, що у віковій структурі

відсутні спеціалісти віком до 25 років (рис. 4.6).

0

10

33,12

28,75

17,5

10,62

0

5

10

15

20

25

30

35

до 25 р. 26-30 р. 31-40 р. 41-50 р. 51-60 р. 61 р. істарші

%

Вік

Рис. 4.6. Розподіл лікарів Тернопільської обласної дитячої лікарні за

віком, станом на 2013 рік, (%).

153

Як видно з рис. 4.6, вікову групу 26-30 років складають 10,0% лікарів. Найчисельніша вікова група 31-40 років - забезпечується 33,12% лікарів, а вікова група 41-50 років – 28,75% спеціалістів. У віці 51-60 р. працює лише 17,5% лікарів та 10,6% - у віці 61 року і старше. Із загальної кількості лікарів осіб пенсійного віку 27 осіб. Загалом рівень атестації лікарів відповідає їх віковій характеристиці, а 2/3 (61%) – це лікарі найбільш творчого віку – 31-50 років.

Для більш повного аналізу кадрового потенціалу лікарні досліджувались чисельність, кваліфікаційні характеристики та вікова структура молодших спеціалістів з медичною освітою.

Встановлено, що станом на 01.01.2013 року згідно штатного розпису в лікарні зареєстровано 325,75 посад молодших спеціалістів з медичною освітою (середнього медичного персоналу), які укомплектовані 327 фізичними особами.

Рівень атестації молодших спеціалістів з медичною освітою складав 63,6 %. Розподіл молодших спеціалістів з медичною освітою за кваліфікаційними категоріями представлено на рис. 4.7.

36,4%

13,8% 13,4%

36,4%

вища перша друга не атестовано

Рис. 4.7. Розподіл молодших спеціалістів з медичною освітою

Тернопільської обласної дитячої лікарні за кваліфікаційними категоріями, станом на 2013 рік (%).

154

Рівень атестації молодших спеціалістів з медичною освітою складав

63,6%, у тому числі, з вищою категорію нараховувалось 119 осіб, або 36,4%,

з першою - 44 особи, або 13,4%, з другою 45 осіб, або 13,8%, не атестованих-

119 осіб, що складало 36,4%.

Дослідження вікових характеристик працюючих в лікарні молодших

спеціалістів з медичною освітою надало змогу засвідчити, що основна група

молодших спеціалістів з медичною освітою представлена у віковій категорії

31-40 років – 30,89 % та 41-50 років – 19,27 %, що відповідало рівню їх

кваліфікаційної характеристики (атестації). Із загальної кількості молодших

спеціалістів з медичною освітою осіб пенсійного віку нараховувалось 25 -

7,64 % (рис. 4.8).

18,9616,51

30,89

19,27

8,87

5,5

0

5

10

15

20

25

30

35

до 25 р. 26-30 р. 31-40 р. 41-50 р. 51-60 р. 61 р. істарші

%

Вік

Рис. 4.8. Розподіл молодших спеціалістів з медичною освітою

Тернопільської обласної дитячої лікарні за віком (в %).

У процесі виконання дисертаційної роботи проводився порівняльний

аналіз кваліфікаційного рівня лікарів-педіатрів та лікарів загальної практики /

сімейних лікарів протягом 2003-2012 рр. (рис. 4.9).

155

59,5

60

59,4

68,6

70,8

71,3

68

71,6

72,3

71,9

69,6

71,1

74

77,6

78,2

78,1

73

74,1

74,6

76,8

0 10 20 30 40 50 60 70 80 90

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

лікарі загальної практики / сімейної медицини педіатри

Роки

%

Рис. 4.9. Динаміка рівнів атестації лікарів-педіатрів та лікарів загальної

практики / сімейних лікарів за період 2003-2012 рр. (в %).

Як видно з даних рис. 4.9, питома вага атестованих лікарів педіатрів і

лікарів загальної практики / сімейних лікарів виявилась достатньо високою і

складала 76,8 % серед педіатрів та 71,9 % серед лікарів загальної практики

сімейних лікарів.

В той же час слід зазначити, що порівняно із 2003 роком, питома вага

атестованих педіатрів у 2012 р. виросла на 5,2 %, а лікарів загальної практики

сімейних лікарів – на 12,4 %. Встановлено, що у регіоні працюють 138

лікарів загальної практики / сімейних лікарів та 72 лікаря - педіатра, які мали

статус молодого спеціаліста, з причини чого не підлягали атестації.

156

4.4. Стан фінансового забезпечення педіатричної служби

Для більш глибокого аналізу економічного стану закладів та

підрозділів педіатричної служби, нами було проаналізовано фінансування в

цілому та по окремих закладах різного рівня надання медичної допомоги.

Для цього використовувалась офіційна бухгалтерська звітність загального

фонду (статистична форма №2) та спеціального фонду (статистична форма

4.1), а також дані соціологічного дослідження по спеціально розроблених

анкетах для головних лікарів та для населення, батьків.

Фінансування педіатричної служби в районах області по звітних

формах окремо не виділено.

Бюджетне фінансування на 1-го жителя в районах області за 2011-

2012 рр. подано в табл. 4.13. Як видно з таблиці, бюджетне фінансування на

одного мешканця є досить різним як по районах, так і по роках. Краще

забезпечувались мешканці м. Тернополя відповідно 2011 р. – 502,4 грн. і

2012 р. – 609,3 грн., Заліщицького (2011 р. – 498,5 грн. і 2012 р. – 642,7 грн.)

та Лановецького (2011 р. – 480,3 грн. і 2012 р. – 632,7 грн.) районів, гірше

фінансування було у Теребовлянському (2011 р. – 446,0 грн. і 2012 р. – 533,6

грн.) та Бучацькому (2011 р. – 442,1 грн., і 2012 р. – 533,6 грн.) районах.

Таблиця 4.13

Бюджетне фінансування на 1-го жителя Тернопільської області

за 2011-2012 рр.

Найменування адміністративної території (міста, райони)

Профінансовано з розрахунку на одного жителя (грн.)

2011 рік 2012 рік 1 2 3

Бережанський 450,3 606,9 Борщівський 443,4 551,8 Бучацький 442,1 536,6 Гусятинський 482,2 560,7

157

Продовження табл. 4.13 1 2 3

Збаразький 449,1 555,5 Зборівський 448,1 573,3 Козівський 475,8 572,9 Кременецький 457,6 554,7 Заліщицький 498,5 642,7 Лановецький 480,3 632,7 Монастирський 455,8 588,7 Підгаєцький 494,4 619,8 Підволочиський 469,0 612,6 Тернопільський 420,3 551,0 Теребрвлянський 446,0 533,6 Шумський 463,3 607,2 Чортківський 455,5 569,3 м. Тернопіль 502,4 609,3 Область 714,0 873,6

В структурі вартості одного ліжко-дня витрати на медикаменти у

лікувальних закладах області є різними: Теребовлянському, Зборівському,

Заліщицькому районах складає 7-9 грн., у лікувальних закладах

Борщівського, Монастириського, Кременецького, Підгаєцького районів - від

3 до 5 грн. (табл. 4.14).

Важливу роль у лікуванні стаціонарних хворих відіграє харчування.

Однак, аналіз вартості ліжко-дня по харчуванню за 2011- 2012 роки показує

низьку фінансову забезпеченість для придбання продуктів харчування у

лікувальних закладах Козівського, Лановецького, Борщівського,

Підгаєцького районів до 3-4 грн. і дещо кращу – по Гусятинському і

Шумському районах до 10-11 грн. (табл. 4.15).

158

Таблиця 4.14

Витрати на медикаментозне забезпечення в закладах охорони здоров’я, які

надають стаціонарну медичну допомогу дітям в районах Тернопільської

області за 2011 – 2012 рр.

Найменування адміністративної

території (міста, райони)

Видатки на медикаментозне забезпечення Фактичні видатки

(тис. грн) На один ліжко-день

(грн) 2011 рік 2012 рік 2011 рік 2012 рік

Бережанський 691,8 420,3 8,66 5,67 Борщівський 628,3 383,6 5,31 3,22 Бучацький 942,3 664,5 8,01 5,70 Гусятинський 609,3 614,4 5,85 7,17 Заліщицький 584,3 680,1 6,51 7,57 Збаразький 385,3 473,2 3,94 4,93 Зборівськи 612,0 615,8 7,36 7,58 Козівський 224,8 298,4 3,01 4,01 Кременецький 440,6 450,1 3,32 3,45 Лановецький 253,8 309,0 4,55 5,82 Монастириський 321,7 164,9 5,81 3,27 Підволочиський 397,1 450,4 4,94 6,11 Підгаєцький 119,0 144,6 2,78 3,53 Теребрвлянський 631,9 805,8 7,42 9,48 Тернопільський 549,6 491,1 7,43 6,52 Шумський 279,2 429,4 3,34 6,14 Чортківський 1052,5 534,4 7,38 3,98 м. Тернопіль 8334,5 4933,2 23,27 14,48 Область 48247,3 33797,0 14,61 10,65

А враховуючи рівень інфляції в країні, зменшення видатків на

харчування пацієнтів (дітей) в 2012 р., порівняно з 2011 р., незалежно від

регіональних коливань, змушує батьків брати на себе витрати на

забезпечення продуктами харчування своїх діти в лікарнях в індивідуальному

порядку.

159

Таблиця 4.15

Видатки на харчування в закладах охорони здоров’я, які надають стаціонарну

медичну допомогу дітям в районах Тернопільської області за 2011 – 2012 рр.

Найменування адміністративної

території (міста, райони)

Фактичні видатки (тис. грн)

На один ліжко-день (грн)

2011 2012 2011 2012

1 2 3 4 5 Бережанський 184,5 138,5 5,24 3,75 Бучацький 535,3 435,9 5,91 4,87 Борщівський 464,1 345,9 4,63 3,52 Заліщицький 350,5 358,7 4,93 5,29 Збаразький 490,8 426,5 6,45 5,49 Зборівський 269,8 295,8 6,09 5,04 Гусятинський 1189,8 925,2 11,20 10,60 Козівський 205,1 174,1 3,31 2,94 Кременецький 420,8 439,0 4,68 5,75 Лановецький 225,5 190,0 3,87 3,43 Монастириський 219,5 155,5 6,20 4,87 Підволочиський 279,4 231,0 4,41 4,08 Підгаєцький 117,7 100,0 4,14 3,73 Тернопільський 264,8 376,1 6,01 8,37 Теребовлянський 663,0 702,4 7,60 8,12 Чортківський 1122,6 590,3 7,45 4,17 Шумський 362,2 347,0 7,91 10,32 м. Тернопіль 2008,6 1971,2 6,20 6,26 Область 22646,3 20725,1 8,09 7,70

Фінансування обласної дитячої лікарні відбувається за рахунок

бюджетних коштів та позабюджетних джерел. Основним джерелом

фінансування є обласний бюджет. Для оцінки можливостей надання

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям детально проаналізовано

стан бюджетного фінансування обласної дитячої лікарні за період 2003-2012

роки (табл. 4. 16).

160

За даними таблиці 4. 16, обсяги бюджетних асигнувань по загальному

фонду з року в рік зростали. Так, у 2003 році ця сума складала 5511,4

тис.грн., у 2012 році це 34329,9 тис.грн, тобто збільшилась у 6,2 рази

(рис. 4.10).

5511,46551,1

9192,1

13049,8

17037,7

22022,623316,1

29090,928392,1

34329,9

0

5000

10000

15000

20000

25000

30000

35000

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Обсяги коштів тис. грн.

Роки

Рис 4.10. Обсяги фінансування обласної дитячої лікарні (місцевий

бюджет – загальний фонд) в динаміці за 2003-2012 рр.

Зростання видатків відбулось і по всіх інших статтях економічної

класифікації. Звертає на себе увагу «мізерна» сума на придбання обладнання

та капітальний ремонт. Так, на придбання обладнання в тому числі і

медичної апаратури у 2003 році було передбачено всього 468,0 тис. гривень.

В наступні роки ця сума поступово збільшувалась і у 2006 році досягла

1144,6 тис.гривень. Надалі видатки знову зменшувались, а в 2011 і 2012

роках взагалі не планувались, що негативно вплинуло на оновлення парку

медичної апаратури, навіть маловартісної, це ж стосується видатків і для

проведення капітальних ремонтів.

161

Таблиця 4.16

Обсяги та структура видатків обласної дитячої лікарні (місцевий бюджет, загальний фонд) в динаміці за 2003-2012 рр.

Найменування видів видатків

2003 рік 2004 рік 2005 рік 2006 рік

2007 рік

2008 рік

2009 рік

2010рік

2011 рік

2012 рік

Місцевий бюджет-загальний фонд

5511,4 6551,1 9192,7 13049,8 17037,7 22022,6 23316,1 29090,9 28392,1 34329,9

Видатки на заробітну плату

3369,5 4312,9 6378,2 7846,4 9953,1 14133,2 15641,5 19551,6 21551,6 26283,7

Видатки на медикаменти 376,2 295,0 504,3 1212,8 1572,2 1613,8 1948,2 2808,9 1528,5 1879,7

Видатки на харчування 247,9 260,7 322,9 648,0 690,8 749,5 897,6 1163,6 823,0 926,0

Оплата комунальних послуг та енергоносіїв

576,0 626,0 751,2 1034,3 1606,7 2044,2 2810,0 3233,1 3587,1 4234,1

Капітальні видатки

539,0 633,0 705,0 1514,6 2235,0 2350,0 1000,0 1000,0 - -

Придбання обладнання 468,0 295,0 340,0 1144,6 550,0 929,2 516,7 267,2 - -

Капітальний ремонт 71,0 338,0 365,0 370,0 1685,0 1420,8 483,3 732,8 - - Інші видатки 402,8 603,5 531,1 793,7 979,9 1131,9 1018,8 1333,7 901,9 1006,4

162

Все це негативно впливає на розвиток інфраструктури лікарні. В

лікувальних закладах області проводиться значна робота по залученню

позабюджетних коштів, що покликано в деякій мірі компенсувати недостатнє

бюджетне фінансування (табл. 4.17).

Таблиця 4.17

Надходження позабюджетних коштів за 2011-2012 рр.

Найменування адміністративної

території (міста, райони)

Всього (тис. грн) В розрахунку на одного

жителя

2011 2012 2011 2012

Бережанський 356,7 353,0 8,43 8,46 Бучацький 772,8 1045,4 12,10 16,30 Борщівський 537,8 1121,1 7,72 16,19 Гусятинський 1028,1 1666,0 16,38 26,77 Заліщицький 995,2 2234,6 20,35 45,69 Збаразький 1173,7 787,5 19,96 13,41 Зборівський 338,1 612,0 7,72 14,08 Козівський 801,9 1214,2 20,30 30,91 Кременецький 900,0 1051,7 12,96 15,22 Лановецький 439,2 581,4 14,39 19,13 Монастириський 174,6 260,6 5,72 8,65 Підволочиський 823,2 838,6 18,85 19,24 Підгаєцький 195,2 240,0 9,79 12,21 Тернопільський 1781,5 1902,5 27,64 29,39 Теребовлянський 377,8 820,2 5,57 12,28 Чортківський 1276,6 1657,9 16,71 21,78 Шумський 592,3 620,9 17,28 18,20 м. Тернопіль 7937,7 8715,5 36,50 40,38 Область 20502,4 25723,1 15,46 20,46

Так, в розрахунку на одного жителя позабюджетних коштів в цілому

більше було залучено коштів у лікарнях Заліщицького, Козівського,

163

Тернопільського районів 20-30 грн. з розрахунку на одного жителя, гірше

Бережанському, Монастириському (6-8 грн.).

Важливим для керівника закладу, особливо в питаннях перспективного

планування є аналіз структури видатків. Нами проведено аналіз щодо

видатків загального фонду обласної дитячої клінічної лікарні (рис. 4.11).

61 7 4,5 10,5 10 7

65 4,5 3,5 9,5 9,5 8

69 5 4 8 8 6

60 9 5 8 12 6

59 9 4 9 13 6

64 7 4 9 11 5

67 8 4 12 4 5

67 10 4 11 3 5

76 5 3 13 3

77 5 3 12 3

0% 10% 20% 30% 40% 50% 60% 70% 80% 90% 100%

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

зарплата з нарахуванням медикаментипродукти харчування електроносії та комунальні послугикапітальні видатки інші витрати

Роки

Рис. 4.11. Структура видатків загального фонду місцевого бюджету

обласної дитячої лікарні впродовж 2003-2012 рр., %.

Найбільшу питому вагу серед видатків як в 2003 році, так і в 2012 році

займає заробітна плата з нарахуваннями відповідно 61 % та 77 %. Водночас,

видатки на медикаменти збільшились з 376,2 тис.грн. (2003 р.) до

1879,7 тис. грн. (2012 р.), тобто у 5 разів.

164

Однак, у структурі видатків це складало у 2012 р. лише 5 %, що вкрай

недостатньо, враховуючи постійне зростання вартості ліків та структуру

госпіталізованих. В закладі 3-го рівня концентруються хворі з найтяжчою

патологією. В Україні аналогічний показник – 3,5 %, в той час як у інший

країнах значно вищий: Молдова – 3,6 %, Польща – 6,1 %, Чехія – 7,4 %,

Угорщина – 7,8 %, Литва – 5,75 %.

Разом з тим, загальновизнано, що саме медикаменти є необхідною

складовою в забезпеченні якісного технологічного процесу лікування хворих.

В структурі видатків на харчування хворих виділяється лише 3-4%, що є

також недостатнім. Недостатнє за обсягами фінансування та його

нераціональна структура видатків спонукає до пошуку додаткових джерел

фінансування, які не заборонені законодавством України (табл. 4.18).

Зокрема, це надходження від плати за послуги, що надаються

бюджетними установами, згідно із законодавством; інші джерела власних

надходжень бюджетних установ (кошти від отримання благодійних внесків,

грантів та дарунків; коштів від підприємств, організацій, фізичних осіб та від

інших установ для виконання цільових заходів (в грошових одиницях).

Кошти, надані як допомога на виконання окремих доручень

використовуються на придбання медичного обладнання (табл. 4.19).

Все це дало змогу підвищити видатки на 1 ліжко/день, на медикаменти:

у 2010 р. на 5,8 %, у 2011 р. - на 6,2 %, у 2012 р. - на 4 %. Водночас, виникла

можливість придбати ряд позицій вкрай необхідної медичної апаратури, а

саме: апарат УЗД «Siemens» , інкубатор АТОМ-100, пульсоксиметри, лампу

фототерапії, електрокардіограф, що зміцнило матеріально-технічну базу,

сприяло впровадженню сучасних медичних технологій, а також провести

поточні та капітальні ремонти (завершено реконструкцію та капітальний

ремонт травматологічного пункту, 2011 р.).

165

Таблиця 4.18 Структура видатків спеціального фонду обласної дитячої лікарні (2003-2013 рр.)

Найменування видів

видатків

2003 2004 2005 2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012 2013

Місцевий бюджет (тис.грн)

707,3 1130,8 89,4 191,1 3759,7 533,4 570,9 916,5 590,9 882,7 +175,4

Видатки на заробітну плату

- - - - - - - - - - -

Видатки на медикаменти

24,9 78,8 30,5 84,0 121,9 102,7 190,4 128,0 116,3 51,8 +26,9

Видатки на харчування 2,3 10,8 0,3 5,6 4,2 73,6 36,6 5,6 4,9 2,9 +0,6

Видатки на відрядження 1,2 - - - 3,0 - - - - - -

Оплата за теплопостачання

- 2,4 3,8 5,0 14,0 - - 0,8 - 0,1 +0,1

Оплатаза водопостачання

- 1,5 1,2 - - - - - - - -

Оплата за електроенергію

- 3,6 5,9 5,9 7,6 - 0,8 0,2 - 0,4 +0,4

Оплата інших комунальних послуг

- - - - - - - 1,1 - 7,6 +7,6

Придбання обладнання 660,8 791,0 7,5 28,0 3522,8 231,6 250,0 505,5 286,7 591,1 -69,7

Капітальний ремонт - - 5,7 14,3 - - 1,2 1,3 9,1 - -

Інші видатки 18,1 242,7 34,5 48,3 86,2 125,5 91,9 274,0 173,9 228,8 +210,7

166

Таблиця 4.19

Медичне обладнання, придбане за кошти з додаткових джерел фінансування

Назва обладнання Кількість Сума 2010 рік

Педіатричний авторефрактор Plusopti XA 09 1 116191 Фундус – лінза Гольдмана 1 2520 Лінза оглядова для сітківки 1 4104 Лінза оглядова 1 3096 Пересувна бормашина 1 1300 Компресор 1 1000 Фотополімерна лампа 1 1000 Опромінювач фототерапевтичний 1 9500 Шприцевий дозатор 1 10000 Комплекс холтерівського моніторингу «Кардіосенс» 1 48630 Мікроскоп бінокулярний 1 9950

2011 рік Спіроаналізатор 1 36000 Інгалятор компресорний 1 2000 Пульсоксиметр Radikal-7 3 82599 Шприцевий інфузійний насос 1 24090 Стерилізатор сухо повітряний 1 5700 Комплекс для ехоенцефалогічних та доплеровських обстежень

1 34870

Щипці для видалення сторонніх тіл 2 9700 Ендоскопічна діаметрична петля 1 4800 Алкотестер „Алконт” 1 2200 Система газопостачання реанімаційна 1 32520

2012 рік Аквадистилятор 1 3600 Апарат „Потік” 1 1150 Лампа операційна РАХ 1 3000 Інкубатор для новонароджених Атом 1 257456 Пульсоксиметр 1 23601 Апарат УЗД 1 170775 Інгалятор 1 1680 Фотодерматоскоп 1 34560 Фотометр 1 10700 Дозатор лабораторний 3 5850 Напівавтоматичний фотометр 1 44700 Відсмоктувач медичний 1 2300

167

Так, у 2010 році за кошти спеціального фонду закуплено обладнання на

суму 505,5 тис. гривень, у 2011 році – 286,7 тис грн., у 2012 році – 591,1 тис.

гривень.

Однак, сувора регламентація видатків за кодами економічної

класифікації є суттєвою перешкодою для розвитку закладів та потребує нової

законодавчої та нормативної бази для впровадження нових принципів

фінансування закладів, зокрема за принципом «глобального бюджету». Ці

пропозиції ми виклали в розділі дисертації «Практичні рекомендації».

4.5. Обгрунтування потреби дитячого населення у

високоспеціалізованій хірургічній і неонатальній допомозі.

Відповідно до програми дослідження та методики наведеної в другому

розділі дисертаційного дослідження нами вивчалася потреба дитячого

населення у високоспеціалізованій хірургічній та неонатальній допомозі з

обгрунтуванням потужності ліжкового фонду для госпіталізації згідно потреб

населення регіону.

Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня (ТОДКЛ) є єдиним в

області лікувально-діагностичним центром, потужністю у 405 стаціонарних

ліжок, який надає високоспеціалізовану медичну допомогу 204 тисячам

дитячого населення Тернопільської області, половина з яких є мешканцями

сільської місцевості.

У 2014 р. в Тернопільську обласну дитячу клінічну лікарню (ТОДКЛ)

поступило на лікування 14 859 дітей, серед яких 7 468 є сільськими

мешканцями. У відділеннях хірургічного профілю було прооперовано 3 268

хворих, яким проведено 3 642 оперативних втручання. Кількість операцій та

хірургічна активність в розрізі відділень хірургічного профілю за 2009-2014

рр. представлена в табл. 4.20.

168

Таблиця 4.20

Кількість операцій та хірургічна активність в розрізі відділень хірургічного профілю за період 2009-2014 рр.

Ро

ки /

пока

зник

и

Вс

ього

по

ліка

рні

Хірургічний відділ, в тому числі:

Піс

ляоп

ерац

ійна

ле

таль

ніст

ь

Хір

ургі

чний

ві

дділ

Хір

ургі

я

Уро

логі

я

Ней

рохі

рург

ія

Орт

опед

ія

Офт

альм

олог

ія

ЛО

Р

Сто

мато

логі

я

2009

абс. 2989 1308 900 397 11 437 246 998 229 3,0

х/ акт.

47,8 60,1 68,8 69,4 3,7 23,5 22,4 89,4 108,5 0,1

2010

абс. 3142 1438 1015 399 24 441 264 999 273 5,0

х/ акт.

47,6 60,0 68,0 65,3 7,8 24,8 22,0 82,5 120,3 0,16

2011

абс. 3179 1331 899 411 21 428 229 1191 265 12,0

х/ акт.

44,9 55,7 67,5 66,5 7,8 23,7 17,7 74,8 88,0 0,38

2012

абс. 3062 1295 907 338 50 384 219 1164 241 6,0

х/ акт.

44,9 55,4 59,2 64,3 18,0 22,3 17,1 78,4 86,1 0,2

2013

абс. 3217 1316 857 391 68 357 236 1308 291 4,0

х/ а

45,3 54,3 54,9 66,8 22,7 20,2 19,1 78,1 87,1 0,12

2014

абс. 3268 1247 800 364 83 362 254 1404 261 5,0

х/ акт.

47,5 54,5 56,4 68,8 24,6 22,9 20,7 78,4 87,9 0,15

Потреба у ліжках хірургічного профілю (згідно наказу МОЗ України

від 15.07.2011 р. №420) розраховувалася з урахуванням зменшення

чисельності дитячого населення Тернопільської області (у 2012 р. – 206 749

осіб; в 2013 р. – 204 523 особи; в 2014 р. – 203 034 особи), кількості фактично

пролікованих хворих загальнохірургічного профілю допомоги (в 2012 р. –

169

1749 осіб; в 2013 р. – 1779 осіб; в 2014 р. – 1708 осіб) та рівнів госпіталізації

(в 2012 р. – 0845; в 2013 р. – 0,869; в 2014 р. – 0,841 на 100 мешканців).

Методика розрахунку рівнів госпіталізації відповідає описаним в 2-му

розділі підходам.

Так, в 2012 р. розрахунки проведені таким чином:

Р = (Р1-П)+ Р2)х 100 = (1749+0) + 0) х 100 = 0,845

Н 206749

За проведеними таким чином розрахунками в 2013 р. рівень

госпіталізації склав 0,869, в 2014 р. – 0,841 на 100 дітей.

Потреба в загально-хірургічних ліжках за роками складала:

В 2012 р.: К= 0,845 х 206749 х 8,1 = 43,7

323,8х100

В 2013 р.: К= 0,869 х 204523 х 8,3 = 43,0

343,1х100

В 2014 р.: К= 0,841 х 203034 х 8,2 = 43,8

319,8х100

Потреба в ліжках гнійної хірургії за роками складала:

В 2012 р. К= 0,17 х 206749 х 9,7 = 9,97

342,0х100

В 2013 р.: К= 0,158 х 204523 х 9,8 = 8,97

352,9х100

В 2014 р.: К= 0,174 х 203034 х 9,5 = 10,0

335,3х100

Потреба в онкологічних ліжках за роками складала:

В 2012 р. К= 0,099 х 206749 х 7,8 = 4,97

321,0х100

В 2013 р. К= 0,104 х 204523 х 7,4 = 4,98

316,2х100

170

В 2014 р. К= 0,087 х 203034 х 7,6 = 4,97

270,2х100

Потреба в ліжках торакальної хірургії за роками складала:

В 2012 р. К= 0,06 х 206749 х 9,7 = 3,89

309,5х100

В 2013 р. К= 0,075 х 204523 х 11,5 = 4,99

353,8х100

В 2014 р. К= 0,056 х 203034 х 12,4 = 4,9

285,8х100

Потреба в гінекологічних ліжках за роками складала:

В 2012 р. К= 0,049 х 206749 х 7,0 = 3,0

239,3х100

В 2013 р. К= 0,06 х 204523 х 7,7 = 2,95

320,0х100

В 2014 р. К= 0,055 х 203034 х 8,0 = 2,97

300,7х100

Потреба в нейрохірургічних ліжках за роками складала:

В 2012 р. К= 0,142 х 206749 х 7,1 = 6,99

298,1х100

В 2013 р. К= 0,144 х 204523 х 6,8 = 5,7

350,8х100

В 2014 р. К= 0,165 х 203034 х 7,1 = 6,96

341,8х100

Потреба в урологічних ліжках за роками складала:

В 2012 р. К= 0,265 х 206749 х 8,4 = 15,1

305,3х100

171

В 2013 р. К= 0,304 х 204523 х 8,4 = 15,0

347,9х100

В 2014 р. К= 0,271 х 203034 х 8,5 = 13,9

335,4х100

Потреба в ліжках щелепно-лицевої хірургії за роками складала:

В 2012 р. К= 0,140 х 206749 х 6,0 = 5,0

346,2х100

В 2013 р. К= 0,165 х 204523 х 5,4 = 5,0

363,8х100

В 2014 р. К= 0,161 х 203034 х 5,3 = 5,0

345,2х100

Потреба у ліжках ВАІТ за роками складала (не враховано хворих

післяопераційних).

В 2012 р. К= 0,114 х 206749 х 2,5 = 3,8

154,2х100

В 2013 р. К= 0,156 х 204523 х 2,4 = 4,57

167,7х100

В 2014 р. К= 0,147 х 203034 х 2,2 = 4,5

141,1х100

Проведені таким чином розрахунки обґрунтовують необхідну кількість

лікарняних ліжок хірургічного профілю з підрозділами загальної, чистої,

гнійної, торакальної, онкологічної, нейрохірургічної, гінекологічної дитячої

хірургії, з урахуванням особливостей стану здоров’я населення та виявленої

регіональної тенденції до зростання кількості дітей з вродженими вадами

розвитку, які потребують хірургічної корекції в перші години після

172

народження, що в свою чергу зумовлює активне впровадження в практику

сучасних перинатальних технологій та ефективних методів виходжування

новонароджених післяопераційних хворих.

За результатами проведеного дослідження з’ясовано, що у 2012 р. та

2013 р. спеціалізованих відділеннях для новонароджених протягом останніх

років перебувало на лікуванні від 1160 до 1180 новонароджених дітей із

складною перинатальної патологією, в тому числі недоношених – відповідно

285 та 307, що склало близько 70 % від усіх дітей, народжених в області

недоношеними.

Розрахунок потреби в ліжках для надання високоспеціалізованої

медичної допомоги новонародженим дітям виконувався таким чином:

Потреба в ліжках патології новонароджених в 2012-2014 рр. складала:

В 2012 р. К= 0,392 х 206749 х 9,7 = 28,1 280,0х100 В 2013 р. К= 0,423 х 204523 х 10,0 = 30,1 287,8х100 В 2014 р. К= 0,409 х 203034 х 9,7 = 27,8 289,4х100

Потреба в ліжках для недоношених новонароджених в 2012-2014 рр.

складала:

В 2012 р. К= 0,148 х 206749 х 23,1 = 24,9 284,3х100

В 2013 р. К= 0,150 х 204523 х 26,4 = 29,0

279,7х100 В 2014 р. К= 0,143 х 203034 х 26,9 = 26,96

279,7х100

Потреба в ліжках для ВІТН в 2012-2014 рр. складала:

В 2012 р. К= 0,105 х 206749 х 9,1 = 8,1 243,4х100

173

В 2013 р. К= 0,097 х 204523 х 9,1 = 7,5

240,3х100 В 2014 р. К= 0,088 х 203034 х 8,8 = 7,68

240,3х100

Таким чином, за результатами проведених розрахунків для

забезпечення потреб дитячого населення у неонатологічній і хірургічній

високоспеціалізованій медичній допомозі ліжковий фонд треба утримувати в

кількості 60 ліжок патології новонароджених та недоношених, 60 ліжок

хірургічного відділення (з них 15-дитяча хірургія, 10-гнійно-септична дитяча

хірургія, 15-дитяча урологія, 5-дитяча онкологія, 5-торакальна хірургія, 7-

дитяча нейрохірургія, 3-дитяча гінекологія) та 9-12 ліжок відділення

інтенсивної терапії новонароджених з виїзною неонатологічною бригадою

невідкладної допомоги для забезпечення транспортування хворих

новонароджених та недоношених новонароджених з пологових стаціонарів

області на третинний (високоспеціалізований) рівень згідно транспортних

протоколів.

Висновки до розділу 4

Аналіз ресурсного забезпечення закладів педіатричної служби в області

впродовж 2002-2013 років показав проблеми та можливі шляхи їх вирішення

щодо кадрового потенціалу, фахового рівня спеціалістів, покращання

матеріально-технічної бази. Зокрема, аналіз кадрового потенціалу

педіатричної служби Тернопільської області свідчить, що медичні кадри є

однією з найважливіших складових ресурсів охорони здоров’я, які

забезпечують ефективність діяльності галузі в цілому.

Встановлено, що кадрове забезпечення педіатричної служби

первинного і вторинного рівнів в Тернопільській області є недостатнім.

174

Укомплектованість посад лікарів загальної практики-сімейних лікарів в

сільській місцевості склала 83,85 %, а лікарів-педіатрів центральних

районних лікарень лише 79,27 %. Внаслідок реорганізації ФАПів зменшилася

їх кількість та збільшилося відповідно число амбулаторій загальної практики-

сімейної медицини, що також обумовило зменшення числа педіатрів. До

штатного розкладу центральних районних лікарень взагалі не введено посад

лікарів-спеціалістів дитячого віку, чого не дозволяють існуючі штатні

нормативи.

Реальний обсяг підготовлених медичними вузами фахівців не

відображає фактичної потреби (за кількісною, якісною характеристиками) в

трудових ресурсах лікувальної мережі. Проведений аналіз підтверджує

диспропорцію забезпеченості та укомплектованості медичними кадрами

лікувальних закладів області, зокрема, традиційно високій в обласному

центрі та в районах області. Виявлені диспропорції кадрових ресурсів в

регіоні за рахунок неукомплектованості посад медичних працівників,

особливо лікарів. Основна частка не укомплектованих (вакантних) посад

медичних спеціалістів, особливо лікарів, - це вакантні посади в закладах

охорони здоров’я сільської місцевості. Незадовільні соціально-побутові

умови для медичних працівників, особливо у сільській місцевості, зокрема

забезпеченість житлом, впливають на плинність медичних кадрів.

Диспропорція по показниках укомплектованості кадрами у районах області

залежить від рівня управлінських рішень, розуміння та керованості кадрової

ситуації на місцях.

Аналіз основних показників діяльності педіатричних відділень ЦРЛ

засвідчив нераціональність використання ліжкового фонду за рахунок

низького рівня зайнятості ліжок у більшості районів. В той же час, аналіз

показників використання ліжкового фонду обласної дитячої лікарні засвідчив

зростання кількості днів роботи ліжка з 324,7 у 2003 р. до 331,4 у 2013 р. при

скороченні середньої тривалості перебування хворого на ліжку (з 12,4 до 9,2

175

дні) та зростанні показника обігу ліжка (з 26,2 до 35,2 рази) при одночасному

зменшенні показників лікарняної летальності з 0,65 % у 2003 р. до 0,29 % у

2013 р.

Детальний аналіз забезпеченості лікувально-діагностичною апаратурою

педіатричної служби в області свідчить про обмежені можливості вторинного

рівня надання допомоги, недостатнє їх оснащення, що спричинює

госпіталізацію дітей із складними захворюваннями на вищий третинний

рівень, яким є обласна дитяча лікарня.

Оцінка фінансового забезпечення педіатричної служби в області

свідчить про недостатнє за обсягами фінансування, нераціональну структура

видатків, що тим самим спонукує до пошуку додаткових джерел

надходження коштів, які дозволені українським законодавством.

Зважаючи на виявлені обмежені лікувально-діагностичні можливості

педіатричної служби регіону первинного і вторинного рівнів, пацієнти

скеровуються до Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні, де оцінка

кадрового потенціалу показала наявність повного переліку посад лікарів-

спеціалістів педіатричного профілю, а проведена нами інвентаризація

матеріально-технічної бази засвідчила вищий рівень забезпечення сучасною

апаратурою та устаткуванням структурних підрозділів (відділень, клінічної

лабораторії), що надає їй можливість забезпечити якісну

високоспеціалізовану медичну допомогу дітям.

Виявлено, що понад дві третини пацієнтів були направлені для надання

високоспеціалізованої медичної допомоги поза поліклінікою обласної

дитячої лікарні, де повинні були б визначатись аргументовані показання для

госпіталізації пацієнтів з тією чи іншою патологією. Зроблено висновок, що

існуюча ситуація в насупності надання медичної допомоги дитячому

населенню в Тернопільській області суперечить стандартам етапності, що

потребує усунення з дотриманням затверджених медико-організаційних

технологій.

176

Проведені розрахунки потреб у високоспеціалізованій хірургічній та

неонатальній медичній допомозі дітям області, за результатами яких

ліжковий фонд необхідно утримувати в кількості 60 ліжок відділень патології

новонароджених (30) та недоношених (30), 60 ліжок хірургічного відділення

(з них 15 – дитяча хірургія, 10 – гнійно-септична дитяча хірургія, 15 – дитяча

урологія, 5 – дитяча онкологія, 5 – торакальна хірургія, 7 – дитяча

нейрохірургія, 3 – дитяча гінекологія) та 9-12 ліжок відділення інтенсивної

терапії новонароджених з виїзною неонатологічною бригадою невідкладної

допомоги.

За матеріалами, викладеними в даному розділі опубліковано:

1. Корицький Г.І. Аналіз надання медичної допомоги дітям за роки

незалежності // Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології. —

2013. — № 2 (12). — С. 68 — 71.

2. Корицький Г. І. Стан здоров’я дітей Тернопільщини, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи / Г. І. Корицький //

Журнал клінічних та експериментальних медичних досліджень. — 2013. —

Т. 1, № 2. — С. 169 — 175.

3. Гойда Н.Г. Обласна дитяча лікарня на етапі реформування /

Н.Г.Гойда, Г.І.Корицький // Ліки України Плюс. — 2014. — №3 (20). —

С. 5 — 8.

177

РОЗДІЛ 5

ОЦІНКА ЗАДОВОЛЕНОСТІ БАТЬКІВ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ

ДІТЯМ, ЛІКАРІВ-ПЕДІАТРІВ ТА КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ

ЗДОРОВ’Я – СТАНОМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ

ДОПОМОГИ (СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

У відповідності до програми дослідження, за вказаною у другому

розділі методикою та представленими анкетами проводилось соціологічне

опитування серед батьків хворих дітей (пацієнтів), лікарів-педіатрів та

керівників закладів охорони здоров’я з метою оцінки їх задоволеності

респондентів організацією медичної допомоги дітям та врахування

отриманих даних для розробки заходів з покращення педіатричної допомоги

в цілому та високоспеціалізованої зокрема (Додаток Б.1 – Б. 3).

З метою об’єктивної оцінки стану фінансового забезпечення

педіатричної служби різних рівнів та з’ясування задоволеності змінами в

наданні допомоги в області проведено опитування-анкетування: керівників

лікувальних закладів, батьків хворих дітей – 368; в лікувальних установах

області. Зокрема, основна кількість опитаних – головні лікарі лікувально-

профілактичних закладів – 28 (45,2 %), їх заступники – 34 (54,8 %) з стажем

роботи до 10 років – 11,3 %; 10-20 років – 27,4 %, більше 20 років – 62,3 %, та

з кваліфікаційною категорією – вищою – 83,9 %, першою – 16,1 %.

Аналіз результатів анонімного анкетування керівників лікувальних

закладів щодо вивчення задоволеності змінами у наданні педіатричної

(неонатологічної) допомоги показав, що 93,5% респондентів ознайомлені з

новими організаційно-методичними педіатричними технологіями, зокрема,

принципами грудного вигодовування – 41,9%, сумісним перебуванням матері

та дитини – 75,8%, лікарні доброзичливої до дитини – 67,7%, ранньою

реабілітацією новонароджених з ураженням нервової системи – 38,7 %,

178

принципами мінімального втручання до новонароджених – 22,6 %. Оплату

праці вважають недостатньою – 77,4 % респондентів, задовільною – 2,6 %.

Впровадження сучасних технологій згідно відповідей керівників

підпорядкованих (71 %) лікувально-профілактичних закладах дало змогу

покращити їх показники роботи, задоволеність батьків наданням медичних

послуг у 78,1 % випадків, а також задоволеність медичних працівників –

77,4 %, поліпшення їх умов праці – 77,4 % за рахунок зменшення громіздких

процесів.

Зважаючи на результати опитування, побажаннями щодо організації

медичної допомоги дітям за умов реформування, системного переходу є:

підвищення фахового рівня лікарів загальної практики-сімейних лікарів;

розширення для них програми підготовки з педіатрії, неонатології;

покращення оснащення відділень інтенсивної терапії новонароджених та

відділень дитячої анестезіології з палатами інтенсивної терапії лікувально-

діагностичною апаратурою, медикаментами, розробка стандартів надання

медичної допомоги на різних рівнях.

Анонімне опитування було проведено серед батьків, які знаходяться по

догляду за дитиною у соматичних відділеннях обласної дитячої клінічної

лікарні. Опитано 368 матерів, віком 19-30 років, з вищою та незакінченою

вищою освітою – 43,2 %, з середньою та неповною середньою освітою –

25,5%. Переважна більшість батьків – 57,6% проживають у селі, 42,4% -

міські жителі. Серед опитаних, 56% респондентів звертались за допомогою

до лікаря загальної практики-сімейного лікаря, і залишилися задоволені його

рекомендаціями – у 83 % випадків. Доступною за місцем проживання

вважають медичну допомогу – 52,2% респонденти, недоступною – 26,9%

опитаних. Причинами недоступності медичної допомоги вважають

відсутність необхідної діагностично-лікувальної апаратури – 32,9%,

відсутність необхідних лікарських засобів – 68%.

179

Оцінку роботи лікаря в обласній дитячій лікарні як задовільну

підтвердили 99,5 % респондентів, середнього медичного працівника – 98,0 %,

молодшого медперсоналу – 96,5 %.

Переважна більшість опитаних батьків (62,2 %) вважають, що

фінансування закладів охорони здоров’я повинно бути державним, приватну

медицину підтримують 32,8 % батьків, при цьому визнають важливість

надання медичної допомоги дітям, як державної справи – 74,5 %

респондентів. На сьогодні медикаментозне забезпечення пацієнтів

здійснюється як за рахунок коштів лікарні – у 2,2 % випадків, так і за рахунок

батьків – у 70 %. Щодо харчування пацієнтів, переважна більшість

задоволені лікарняним харчуванням – 85,5 %, однак, 12,2 % батьків –

залишаються незадоволеними.

З метою більш детального та всебічного вивчення роботи закладів, які

надають медичну допомогу дітям в анкеті соціологічного дослідження для

керівників закладів та населення (батьків) пацієнтів включено питання

фінансового забезпечення педіатричної служби. Результати дослідження

показали низький рівень фінансування педіатричної служби, зокрема щодо

медикаментозного забезпечення, продуктів харчування та на капітальні

видатки. Для забезпечення належного рівня медичної допомоги дітям

необхідне залучення позабюджетних коштів, співпраці з Міжнародними

благодійними фондами, державно-приватне партнерство.

5.1 Аналіз результатів соціологічного дослідження серед батьків

В проведенні соціологічного дослідження прийняло участь загалом 368

батьків та інших родичів хворих дітей, які перебували по догляду за

пацієнтами у різних відділеннях Тернопільської обласної дитячої лікарні.

За віком респонденти розподілились наступним чином (рис. 5.1):

180

%

21

185

131

31

020406080

100120140160180200

16-18 років 19-30 років 30-40 років 40-50 років

Рис. 5.1. Розподіл респондентів за віком.

Як видно із даних рис. 5.1, переважну більшість респондентів складали

батьки у віці 19-30 років – 50 %, частка опитаних у віці 30-40 років

дорівнювала 36 %, а у віці 16-18 років – 6 %.

З числа опитаних - 58 % були мешканцями сільської місцевості, а

42% - міськими жителями. 90% сімей, де виховувались діти-пацієнти лікарні,

були повними.

Як видно з даних рис. 5.2, найбільший відсоток респондентів складали

особи з вищою – 30% та середньою спеціальною – 31% – освітою, а з

середньою загальною – 19%.

За родом занять у 49% пацієнтів батьки були працевлаштовані, у 13% -

навчалися.

Результати опитування засвідчили, що у 56% випадків батьки з

приводу захворювання дитини звертались за допомогою до сімейного лікаря,

з них 171 (83%) були задоволені рекомендаціями лікаря загальної практики

сімейного лікаря.

181

25

69

115

49

110

0 20 40 60 80 100 120

неповна середня

середня загальна

середня спеціальна

вища незакінчена

вища

Рис. 5.2. Розподіл респондентів за рівнем отриманої освіти.

Дані про доступність медичної допомоги за місцем проживання, за

відповідями респондентів, представлена на рис. 5.3.

21%

27%

52%

Доступна Не доступна Не визначена

Рис. 5.3. Доступність медичної допомоги дітям за місцем проживання.

182

Отже, доступною медичну допомогу вважали лише 52% опитаних, 27%

мали протилежну думку, а 21 % не могли визначитись з відповіддю.

За даними відповідей нами був здійснений аналіз причин

недоступності медичної допомоги дітям за місцем проживання. Як видно із

даних, представлених в табл. 5.1, низький рівень доступності медичної

допомоги обумовлювався слабкою матеріально-технічною базою

лікувальних закладів, невідповідним потребам пацієнтів рівнем забезпечення

лікарськими препаратами, відсутність відповідної медичної апаратури, не

адекватним відношенням лікаря до пацієнтів.

Таблиця 5.1.

Причини низької доступності якісної медичної допомоги дітям в

закладах первинного і вторинного рівня медичної допомоги

(за результатами соціологічного опитування)

Причина

Стверджувальні відповіді

(Р ± m %) (n = 368) Відсутній медичний працівник 4,3±1,1 Низька кваліфікація медичного працівника 13,3±1,8 Відсутня необхідна діагностична та лікувальна апаратура

32,3±2,4

Відсутні необхідні лікарські засоби 18,5±2,0 Велика відстань до медичного закладу 7,6±1,4 Відсутність транспортного сполучення 6,0±1,2 Необхідність оплати медичних послуг 5,4±1,2 Черги на прийом до лікаря 8,2±1,4 Черги на госпіталізацію для планового оздоровлення

4,3±1,1

В якості причини незадоволеності близько 8% респондентів вказали на

значну відстань до закладу охорони здоров'я та великі черги на прийом до

лікаря, 6% - на відсутність транспортного сполучення, 5% - на необхідність

183

внесення оплати за медичні послуги, а 4% – на відсутність медичного

працівника.

За допомогою опитування було також вивчено загальну задоволеність

батьків лікуванням в обласній дитячій лікарні. Аналіз відповідей

респондентів дозволив стверджувати, що 98% опитаних задоволені

ввічливістю і доброзичливістю персоналу, майже 100% батьків вважали

роботу лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою (медичних

сестер) та санітарок задовільною.

За свідченнями 92,0 % респондентів, хворі до лікарні госпіталізовані у

день звернення, і лише 8,0% - у наступні 1-2 дні.

Майже усі опитані - 96,0 % - висловили задоволеність санітарно-

гігієнічним режимом у стаціонарних відділеннях лікарні.

У 68,0% випадків рівень обстеження і лікування дітей задовільняв

респондентів, 28,0% опитаних влаштовував частково, і лише 4,0% опитаних

він не влаштовував, але іншого вибору, за їх відповідями, вони не мали.

Опитані висловили побажання для покращення роботи лікарні, як це

було передбачено окремим пунктом анкети:

- зробити заміну ліжок на функціональні;

- збільшити кількість маломістних палат.

Питання анкет передбачали виявлення задоволеності батьків медичною

допомогою дітям у дитячих консультаціях (поліклініках) та встановлення

причин незадоволеності (табл. 5.2).

Як видно із представлених у табл. 5.2 даних, найчастішими причинами

незадоволеності наданням медичної допомоги дітям у дитячих консультаціях

і поліклініках є: великі черги та відсутність умов для очікування – 76%;

висока вартість препаратів – 37,0%; відсутність очікування необхідного

обладнання – 14.0%; необхідність приїзду до лікаря декілька разів – 12,0% та

недостатня інформація лікаря про стан дитини – 11,0%.

184

Таблиця 5.2 Причини незадоволеності наданою медичною допомогою дітям в

дитячих консультаціях (поліклініках) Тернопільської області

Причини незадоволеності Питома вага відповідей респондентів,

(у %) Так Ні

Великі черги та відсутність умов для очікування 76,0 24 Незручний для графік роботи лікаря 7,0 33,0 Грубість персоналу 7,0 32,0 Не одержано необхідної консультації 4,0 36,0 Відсутність необхідного обладнання 14,0 24,0 Висока вартість препаратів 37,0 12,0 Необхідність приїзду до лікаря декілька разів 12,0 24,0 Низькі санітарні умови 3,0 36,0 Недостатнє інформування лікарем про стан здоров’я дитини

11,0 31,0

Учасниками опитування були надані пропозиції щодо покращення

організації медичної допомоги дітям (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

Пропозиції батьків хворих дітей щодо покращення організації медичної

допомоги дітям в обласній дитячій лікарні

Найменування пропозицій Результати відповідей (у %)

Так Ні не визначились

Забезпечення кабінетів і відділень медичною апаратурою

64,0

2,0

4,0

Наближення допомоги до сільського населення (розвивати виїзні форми роботи)

48,0 2,0 8,0

Покращення просвітницької роботи серед населення

44,0 2,0 7,0

185

Продовження табл. 5.3

Збільшення кількості наглядних і роздаткових освітньо-інформаційних матеріалів

39,0 3,0 10,0

Підвищення культури медичних працівників 27,0 8,0 8,0

Підвищення відповідальності батьків за здоров’я своїх дітей

47,0 2,0 6,0

Із даних, наведених у табл. 5.3, видно, що переважна більшість

опитаних вважає за необхідне для покращення медичної допомоги дітям:

- поліпшення матеріально-технічної бази лікувальних закладів - на

думку 64% респондентів, та культури медичних працівників (27%);

- наближення медичної допомоги до мешканців сільської місцевості

(48% відповідей).

Отримані під час соціологічного дослідження результати використані

при обґрунтуванні якісно нової системи організації медичної допомоги дітям.

5.2 Ставлення керівників – організаторів охорони здоров’я до нових

організаційних технологій надання педіатричної допомоги

Відповідно до програми дослідження та згідно з анкетними

запитаннями проводилось вивчення думок керівників закладів охорони

здоров’я з питань задоволеності змінами в наданні педіатричної допомоги в

Тернопільській області з метою визначення оптимальних шляхів її

покращення.

В дослідженні прийняли участь 28 головних лікаря лікувально-

профілактичних закладів області та 34 заступники головних лікарів, загалом

62 особи (100%).

По стажу роботи респонденти розподілились наступним чином:

до 5 років – 11,3% осіб;

186

10 – 20 років – 27,4%

більше 20 років – 62,3 %.

З них з вищою категорією за фахом "Організація і управління

охороною здоров'я" нараховувалось 83,9% опитаних, з першою – 16,1%

головних лікарів.

Дані опитування щодо ставлення організаторів охорони здоров’я до

впровадження нових організаційно-медичних технологій представлені у

табл. 5.4.

Переважно позитивне ставлення опитаних до більшості нових

технологій не означало їх широкого впровадження: за відповідями лише 71%

респондентів засвідчили, що у підпорядкованих їм лікувально-

профілактичних закладах впроваджуються інноваційні організаційно-

методичні технології.

Таблиця 5.4

Ставлення організаторів охорони здоров’я до впровадження нових

організаційно-методичних технологій.

Характеристика технологій Результати відповідей (%)

Відношення щодо доцільності забезпечення високотехнологічною допомогою (спеціалізовані центри)

93,5

Нові принципи грудного вигодовування 41,9 Сумісне перебування матері та дитини 75,8 Лікарня доброзичлива до дитини 67,7 Рання реабілітація новонароджених дітей з ураженням нервової системи та недоношених дітей

38,7

Принципи мінімального втручання до новонароджених

22,6

Причинами обмежень, за даними відповідей, були:

187

- необхідність реконструкції приміщень, відсутність достатньої

кількості приміщень, за твердженнями 45,2 % респондентів;

- недостатня кількість коштів, як зазначили 7,8% керівників.

В той же час, впровадження інноваційних організаційно-методичних

технологій дало змогу покращити показники роботи закладів і задоволеність

наданими послугами батьків хворих дітей за відповідями 78,1% опитаних,

покращити задоволеність медичних працівників професійною діяльністю, що

зазначено у 50,0% відповідей, та поліпшити умови праці персоналу - у

77,4 %.

Респонденти висловили побажання щодо необхідних заходів з

організації медичної допомоги дітям в умовах реформування галузі:

- впровадження високотехнологічної допомоги на третинному рівні;

- покращення показників якості медичної допомоги;

- розробка обсягів та стандартів надання медичної допомоги на

первинному і вторинному рівнях;

- збільшення фінансування закладу за всіма економічними кодами

видатків;

- покращення санаторно-курортної реабілітації дітей в місцевих

санаторних закладах.

5.3 Оцінка задоволеності лікарів-педіатрів організацією медичної

допомоги дітям

Відповідно до програми дослідження, методом соціологічного

опитування проведено вивчення задоволеності лікарів-педіатрів організацією

надання медичної допомоги дітям. В анкетуванні прийняло участь 133

лікаря-педіатра (100%).

Як видно із даних, представлених у табл. 5.5, значна частина лікарів-

педіатрів – 45,9 % – мали негативне ставлення до реформування галузі,

188

особливо первинної ланки медичної допомоги, де впроваджуються засади

сімейної медицини, підтримували реформи лише 31,6 % опитаних, при тому,

що не визначились з відповіддю ще 22,5 % респондентів.

Таблиця 5.5

Результати опитування лікарів-педіатрів щодо задоволеності

організацією медичної допомоги дітям

Зміст запитань Результати відповідей ( %) позитив. негативне не визнач.

Ваше ставлення до реформування галузі

32,0 46,0 22,0

Розширити програму підготовки лікарів загальної практики – сімейних лікарів з педіатрії та неонатології

86,0

3,0

11,0

Зберегти у медичних університетах педіатричні факультети

86,0

3,0

11,0

Покращити забезпечення відділень інтенсивної терапії новонароджених та відділень анестезіології з палатами інтенсивної терапії лікувально-діагностичною апаратурою

100,0

-

-

Організація медичної допомоги дітям в створених спеціалізованих центрах

100,0

Забезпечити обласну дитячу лікарню сучасною діагностичною апаратурою (КТ,МРТ), та клініко-діагностичні лабораторії

100,0

-

-

Покращити медичну реабілітацію дітей раннього віку

81,0

-

19,0

Поліпшення умов перебування родичів з дітьми у дитячих стаціонарах

100,0

-

-

189

За розширення програми підготовки лікарів загальної практики -

сімейних лікарів з педіатрії та неонатології висловились 85,7 % опитаних;

3,0 % висловились проти, і 11,3 % осіб не визначились з відповідями.

За збереження у медичних університетах педіатричних факультетів

позитивно висловились 85,7 % лікарів, а не визначились лише 11,3 %.

За покращення забезпечення відділень інтенсивної терапії

новонароджених та відділень анестезіології з палатами інтенсивної терапії

лікувально-діагностичною апаратурою, а обласної дитячої лікарні - сучасною

діагностичною апаратурою (КТ, МРТ), сучасним оснащенням клініко-

діагностичних лабораторій та за поліпшення умов перебування з дітьми у

дитячих стаціонарах позитивно висловились усі опитані - 100% осіб.

Покращення заходів медичної реабілітації дітей раннього віку

підтримували 81,0% опитаних, не визначились з відповідями лише 19% осіб.

Виявлені системні недоліки на попередніх етапах дослідження

обумовили проведення поглибленого порівняльного аналізу діяльності

закладів охорони здоров’я Тернопільської області, що надають медичну

допомогу дітям, з використанням SWOT – аналізу, який вказав на сильні та

слабкі сторони їх діяльності та надав можливість визначити основні

напрямки вдосконалення і розвитку (табл. 5.6).

Результати даного соціологічного дослідження були використані при

обґрунтуванні шляхів оптимізації моделі організації медичної допомоги

дітям на всіх рівнях її надання.

Оцінка стану організації педіатричної допомоги на регіональному рівні,

результати діяльності закладів, дефіцит ресурсного, кадрового, фінансового

забезпечення закладів охорони здоров’я всіх рівнів, зумовили необхідність

змін у системі медичної допомоги дітям, спрямованих на підвищення її

доступності та якості.

190

Таблиця 5.6

Результати SWOT - аналізу діяльності закладів охорони здоров’я

Тернопільської області, що надають медичну допомогу дитячому населенню Сильні сторони

Слабкі сторони

Сприятливі можливості

Загрози

Вагоме соціальне значення педіатричної допомоги.

Наявність кваліфікова- них лікарів-педіатрів.

Досвід організації педіатричної служби.

Надання допомоги в рамках програми добровільного медичного страхування (ДМС).

Наявність медичного ВУЗу в м. Тернополі та консульта- тивної допомоги його кафедр.

Відсутність чіткого розмежування завдань первинного, вторинного та третинного рівнів медичної допомоги і, як наслідок, невиправдане дублювання функцій; недостатнє забезпечення надання невідкладної медичної допомоги; нечітко організована екстрена медична допомога; нескоординоване управління рівнями медичної допомоги; недостатньо розвинута первинна медична допомога; невиправдано сформовані і неефективно працюючі стаціонари; недостатнє забезпечення медичних закладів діагностичною і лікувальною апаратурою та обладнанням; незадовільній стан матеріально - технічного, кадрового та фінансового забезпечення ЗОЗ вторинного рівня.

Залучення приватних внесків для зміцнення матеріально-технічної бази дитячих ЗОЗ.

Готовність до запроваджен-ня нових економічних механізмів для регулювання економічної діяльності, удоскона- лення нормативно - правової бази.

Не адаптованість ЗОЗ до роботи у ринкових умовах.

Відсутність науково обґрунтованого переліку методик, обладнання, інструментарію за рівнями педіатричної допомоги.

Низький рівень оплати праці та відсутність економічної мотивації у медичного персоналу.

Низька санітарна культура населення.

Низький рівень доходів та платоспроможності населення.

Висновки до розділу 5.

1. За результатами опитування батьків пацієнтів (дітей), більшість

яких (57,6 %) проживають у сільській місцевості, вони зверталися з приводу

191

захворювання дитини до закладів охорони здоров’я первинного і вторинного

рівнів. Більшість батьків (56,0 % респондентів) зверталися за допомогою на

первинний рівень до лікаря загальної практики-сімейного лікаря та в

переважній більшості (83,0 % випадків) залишилися задоволеними наданою

медичною допомогою.

2. Встановлено, що доступною медичну допомогу дітям вважали

лише 52,0 % опитаних батьків, 27,0 % мали протилежну думку, а ще 21,0 %

не могли визначитися з відповіддю. Найбільш вагомими причинами низької

доступності медичної допомоги дітям за результатами опитування

виявилися: відсутність необхідної лікувально-діагностичної апаратури

(32,3±2,4 %); лікарських засобів (18,5±2,0 %); значна відстань до медичного

закладу (7,6±1,4 %), черги на прийом до лікаря (8,2±1,4 %).

3. За результатами опитування керівників закладів охорони

здоров’я, які надають медичну допомогу дітям з’ясовано, що більшість з них

(93,5 %) ознайомлені з новими організаційно-методичними технологіями у

наданні педіатричної (неонатальної) допомоги, а саме: сучасні підходи та

принципи грудного вигодовування (41,9 %); сумісне перебування матері та

дитини (75,8 %); створення лікарень доброзичливих до дитини (67,7 %);

доцільність ранньої реабілітації новонароджених з ураженням нервової

системи (38,7 %), принципи мінімального втручання до новонароджених

(22,6 %). Впровадження вищенаведених технологій на думку керівників

(71,0 %) дало змогу покращити показники роботи закладів, які надають

медичну допомогу дітям, збільшити задоволеність медичних працівників

(77,4 %), поліпшити умови їх праці (77,4 %). Результати проведеного

анкетування виявили резерви підвищення якості надання медичної допомоги

дітям, та обгрунтувало доцільність створення навчально-тренінгового центру

для медичного персоналу на базі Тернопільської обласної дитячої лікарні.

4. За результатами SWOT - аналізу діяльності закладів охорони

здоров’я, які надають медичну допомогу дитячому населенню

192

Тернопільської області, крім сильних та слабких сторін, визначені загрози,

сприятливі можливості та основні напрямки вдосконалення і розвитку

педіатричної служби регіону. До слабких сторін віднесені: відсутність

чіткого розмежування завдань первинного, вторинного і третинного рівнів

медичної допомоги дітям, наслідком чого стає невиправдане дублювання

функцій, нескоординоване управління рівнями, недостатнє забезпечення

надання невідкладної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги,

невиправдано сформовані та неефективно працюючі стаціонари, недостатнє

забезпечення медичною апаратурою та обладнанням, незадовільних стан

матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення закладів

охорони здоров’я вторинного рівня надання медичної допомоги дітям.

За матеріалами, викладеними в даному розділі, опубліковано:

1. Корицький Г. І. Організація надання медичної допомоги

новонародженим в Тернопільський області / Г. І. Корицький // Педіатрія,

акушерство і гінекологія. — 2012. — № 6. — С. 34 — 38.

2. Корицький Г. І. Медико-соціальні та екологічні проблеми дітей

Тернопільської області / Г. І. Корицький // Вісник наукових досліджень. —

2012. — №3. — С. 135 — 137.

3. Гойда Н. Г. Концепція реформування педіатричної служби в

Тернопільській області / Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький // Український

медичний часопис — 2013. — №4 (96). — С.135 — 138.

193

РОЗДІЛ 6

ОБҐРУНТУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ

ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ

НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Концепція розвитку системи надання високоспеціалізованої

педіатричної допомоги у Тернопільському регіоні сформована на основі

узагальнення передового міжнародного досвіду, рекомендацій ВООЗ,

відповідно до Закону України від 7.07.2011 № 3611-VI "Про внесення змін до

Основ законодавства України про охорону здоров'я удосконалення надання

медичної допомоги", нормативно-правових документів Кабінету Міністрів

України та МОЗ України, проекту "Концепції реформування охорони

здоров'я Тернопільської області", затвердженого рішенням міжвідомчої

комісії обласної ради з реформування, структуризації медичної галузі та

вироблення концепції розвитку охорони здоров'я в Тернопільській області

від 04.07. 2012 р., а також результатів власних досліджень, з урахуванням

методології системного підходу і принципів фінансової та господарської

самостійності закладу в нових економічних умовах.

6.1 Обґрунтування парадигми розвитку педіатричної служби регіону та

умов для її оптимізації

Сучасна адміністративно-територіальна одиниця - «регіон», з позицій

системного підходу, становить складну, багаторівневу, просторово

неоднорідну систему, елементи якої мають специфіку діяльності, особливості

зв'язків та механізмів їх взаємодії при наявності спільної мети і базових

принципів.

194

У процесі дослідження з метою обґрунтування концепції

реструктуризації системи комунальної педіатричної допомоги регіону та

організації нової моделі педіатричного закладу третинного рівня медичної

допомоги, був проведений аналіз діючої системи педіатричної допомоги та

проаналізовано чинники, які впливають на діяльність комунальних

педіатричних ЗОЗ Тернопільського регіону.

У дослідженні було відзначено, що ідеологія чинної системи

педіатричної допомоги у нових економічних умовах не відповідає принципам

ВООЗ щодо охорони здоров'я дитячого населення [126; 134].

Діючі комунальні педіатричні ЗОЗ є невиробничими установами, вони

освоюють державні кошти та табельне нормативне майно, утримуються за

рахунок державних і комунальних коштів, надають переважно нормативну

медичну допомогу; їх діяльність не сприяє досягненню економічної,

соціальної та медичної ефективності та конституційного права дитячого

населення на якісну медичну допомогу[135; 137; 140] .

У педіатричних ЗОЗ існує проблема використання бюджетних та

позабюджетних коштів для фінансування системи охорони здоров'я дитячого

населення, не працює механізм розміщення бюджетних коштів у

зобов’язаннях, що обумовлює їх нерентабельність [149; 156].

Слід відмітити, що господарсько-правова форма діючих педіатричних

лікувальних установ була створена в інших економічних умовах і на сьогодні

є економічно невигідною: у сучасних економічних умовах у них немає

належних юридичних і господарських прав, у персоналу відсутня ініціатива

та зацікавленість у результатах роботи. До того ж педіатричні ЗОЗ,

працюючи в умовах ринку, суттєвого дефіциту бюджетного фінансування,

серйозної конкуренції з боку приватного сектора, зростання вибагливості

пацієнтів до якості лікувально-профілактичної допомоги, відчувають

серйозні проблеми в організації роботи [2,16,23,38, 42, 62, 128, 142, 195, 217].

195

Основні проблеми педіатричних ЗОЗ обумовлені низьким рівнем їх фінансування та розвитку матеріально-технічної бази, які обумовлюють відсутність високотехнологічних сучасних методик і кадрів, які володіють ними [136; 143]. Як приклад, наводимо аналіз стану фінансування центру високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню Тернопільського регіону за три роки (табл. 6.1.).

З таблиці 6.1 видно, що обсяг бюджетного фінансування зріс за три роки з 36650,1 до 44865,9 тис. грн. Але впродовж всіх років становив 62-67 % від обрахованої установою потреби (дефіцит фінансування у 2013 році становив 22280,9 тис. грн., у 2015 - 24048,9 тис. грн.). Крім того слід враховувати щорічну інфляцію - підвищення рівня цін на товари та послуги. Впродовж трьох років не виділялись бюджетні кошти на придбання обладнання і предметів довгострокового користування. А без придбання сучасного обладнання неможливо запроваджувати сучасні технології і в результаті страждає стан здоров'я дітей.

Також на стан здоров'я дитячого населення впливає забезпеченість лікарями педіатричного профілю, низький рівень життя населення і рівень його гігієнічної культури [126; 138; 155; 157; 239].

Сьогодні жодна цільова програма бюджетних інвестицій у педіатричну допомогу не зможе забезпечити створення умов для ефективного функціонування педіатричної мережі, так як в даний час стан матеріальної бази педіатричних закладів вимагає інвестицій на суму не менше 1 мільярда гривень [56; 144].

Крім того, бюджетна медицина з одним джерелом фінансування все більше відповідає підприємству, а не установі, бо змушена підробляти платними послугами (бюджетне фінансування мізерне), і все більше займатися підприємницькою та іншою діяльністю, яка приносить дохід. Органи державного управління в особі своїх представників диктують форми і методи організації лікувального процесу, визначають цінову політику, напрями інвестицій з державних джерел, визначають матеріальну зацікавленість співробітників.

196

Таблиця 6.1. Фінансування закладу у 2013 -2015 роках (у тис. грн)

№ з/п

Назва Видатків

Асигнування на 2013 рік Асигнування на 2014 рік Асигнування на 2015 рік Бюджетний

запит (кошторис)

Відхилення до обрахованого

установою + ; -

Бюджетний запит

(кошторис)

Відхилення до обрахованого

установою + ; -

Бюджетний запит

(кошторис)

Відхилення до обрахован. установою

+ ; - 1 Оплата праці працівників 21092,4 - 2693,6 22850,0 - 22483,8 - 596,8 2 Нарахування на заробітну плату 7509,0 -1054,0 8158,0 - 8070,0 -216,6 3 Предмети, матеріали,

обладнання і інвентар 484,4 -485,6 408,6 -33,0 452,0 -1154,0

4 Медикаменти та перев’язу вальні засоби

1482,9 -5325,1 1482,9 -5422,0 6833,7 -2922,5

5 Продукти харчування 892,0 -2246,0 968,5 -2084,0 1048,9 -3137,3 6 Оплата послуг, крім

комунальних 460,4 -226,6 429,0 -98,0 520,1 -90,9

7 Видатки на відрядження 46,8 -19,2 36,0 - 36,0 -12,0 8 Оплата тепло-постачання 3301,6 -329,2 3000,9 -489,9 3437,4 -1428,6 9 Оплата водопостачання і

водовід-ведення 221,0 -54,5 280,0 - 310,0 -10,0

10 Оплата електроенергії 1023,0 -98,7 1090,6 - 1500,0 -30,0 11 Виплата пенсій і допомог -5,0 242,5 - 170,0 -46,0 12 Інші поточні видатки 136,6 -63,4 15,0 - 2,0 - 13 Придбання обладнання і предме-

тів довгострокового користування - -4080,0 - -5804,0 - -6804,2

14 Капітальний ремонт - -5600,0 - -4500,0 - -7600,0 Разом 36650,1 -22280,9 38962,0 -18430,9 44865,9 -24048,9

197

І все це розглядається під призмою цільового або нецільового

використання доходів лікувального закладу. Будь-яке відхилення від

кошторисних витрат трактується як порушення. Таким чином, хочемо ми

цього, чи не хочемо - система охорони здоров'я в країні є державною

корпорацією індустріального типу [69; 130; 160].

До того ж, Закон України «Про місцеве самоврядування», яким

передбачено автономію відповідальності органів місцевого самоврядування,

не дозволяє втручатися директивним чином у процеси регулювання власності

територіальних громад. На рівні органів місцевого самоврядування

приймаються рішення про рівень тарифів на послугу, інвестування, дозволу

або заборони платних послуг, затверджуються тарифи на платні послуги.

За таких умов виробники педіатричних послуг не можуть реагувати на

мінливий ринок пропозицій за ціною та асортиментом витратних матеріалів,

інструментарію, обладнання, проводити інноваційну політику у підготовці

кадрів.

Створені умови діяльності не враховують, що керівникам комунальних

педіатричних установ потрібно постійно відслідковувати безліч

різноманітних параметрів, динамічно визначати пріоритети: сьогодні

врегулювати відносини з бюджетом, завтра приступити до створення нової

послуги, а післязавтра надихнути персонал і гідно відповісти на брак

фінансування. Настав час, коли керівникові ЗОЗ потрібно вміти рахувати, що

дає підприємству кожен сегмент ринку, окремий клієнт, товар, канал збуту -

щоб зосередити зусилля на найбільш вигідних і соціально вагомих напрямках

- це може характеризуватися одним поняттям «Ефективність». Класичне

значення терміну «Ефективність» - це відношення результату до витрат.

Соціалістична формула «ми вас утримуємо, а ви працюйте» вже не

відповідає часу, зовнішнім чинникам і внутрішньому змісту ринку медичних

послуг в сьогоднішній Україні.

198

За останні десятиліття виріс і сформувався сегмент приватних ЗОЗ з

платними послугами для дитячого населення, які надаються в системі

приватних медичних структур у вигляді сімейних [152]. Слід відмітити, що

витрати громадян на отримання педіатричної допомоги в приватних

структурах є достатньо високими.

У ході нашого дослідження встановлено, що недостатня увага держави

до проблеми реформування організації педіатричної допомоги мала такі

наслідки:

- збереження педіатричних організацій у формі державних та

комунальних закладів охорони здоров'я;

- поєднання політичних та економічних інтересів у галузі охорони

здоров'я;

- поєднання протилежних і роз'єднання односторонніх інтересів у

механізмі оплати медичних послуг;

- збереження відомчої інфраструктури педіатрії, відсутність

економічної діяльності в товарних відносинах із засновниками.

Таким чином, держава позиціонується на стороні закладів охорони

здоров'я, які їй належать, а не на боці пацієнта. По суті держава платить

громадянам наданням медичних послуг в установах охорони здоров'я, які

належать державі [109,162; 238].

Ідеологія сучасної вітчизняної системи охорони здоров'я дітей з

дев'яностих років минулого століття будувалась на державності охорони

здоров'я, а саме:

- утримання педіатричних закладів охорони здоров'я та оплата їх

діяльності державою;

- об'єднання органів управління охороною здоров'я та установ охорони

здоров'я за майновою належністю (державна і комунальна (муніципальна)

системи охорони здоров'я);

199

- здійснення державної відомчої нормотворчості, непридатної для

застосування стосовно медичних організацій в умовах ринку.

В результаті експлуатації даної ідеології держава опинилась перед

наступним фактом: з одного боку, система охорона здоров'я має низький

рівень ефективності, але вимагає все більшого фінансування; з іншого боку,

адекватної альтернативи політичним, економічним та юридичним реаліям

існуючої ідеології не розроблено [142; 153; 163;].

Перераховані фактори дають досить повну і об'єктивну інформацію про

діяльність діючих педіатричних закладів, дана інформація є основою для

прийняття зважених управлінських рішень, спрямованих на підвищення

ефективності роботи системи педіатричних ЗОЗ, формування напрямів їх

вдосконалення у нових економічних умовах [161; 168].

Концептуальний аналіз діючої системи педіатричних ЗОЗ показав, що в

умовах ринку дана система повинна бути реструктурована і напрямок її

реструктуризації ми бачимо у визначенні трьох територіальних рівнів

педіатричної допомоги, які мають виконати наступні функції:

- задовольняти потреби громадського сектору, запозичуючи ресурси

територіальних адміністративних утворень;

- підтримувати державні повноваження, функції і гарантії, маючи

можливість надавати послуги за договорами-замовленнями.

Таким чином, одним з основних напрямів поліпшення роботи системи

надання медичної допомоги дітям є реструктуризація організації

педіатричної служби області, зміцнення матеріальної бази вторинного та

модернізація третинного рівнів надання медичної допомоги дітям,

структуризація дитячого ліжкового фонду, забезпечення його раціонального

використання, запровадження новітніх організаційних та медичних

технологій, з наявністю сучасного обладнання, що дозволить розширити

можливості педіатричної служби регіону. Все це зможе забезпечити

200

багаторівнева реструктуризація надання медичної допомоги, схема якої

представлена на рис. 6.1.

Заклади охорони здоров’я І рівня

допомоги

Зборівська КЦРЛБережанська КЦРЛКозівська КЦРЛЗбаразька КЦРЛПідволочиська КЦРЛТеребовлянська КЦРЛЧортківська КЦРЛГусятинська КЦРЛМонастириське РТМРОБучацька КЦРЛЗаліщицька КЦРЛ

Заклади охорони здоров’я ІІ рівня

допомоги

Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня

Тернопільський обласний

перинатальний центр «Мати і

дитина»

Тернопільська обласна клінічна

лікарня

ЦПМСДАЗПСЛ

ФАП

Заклади охорони здоров’я ІІІ рівня

допомоги

Борщівська КЦРЛПідгаєцька КЦРЛКопичинецька КЦРЛКременецька КЦРЛШумська КЦРЛЛанівецька КЦРЛПочаївська КРЛВишнівецька КРЛЗолотопотіцька КРЛТернопільське РТМО

Рис.6.1. Схема реструктуризації медичної допомоги у Тернопільському

регіоні.

У нових економічних умовах, для успішного функціонування

педіатричних установ регіону, необхідно науково обґрунтувати концепцію

реструктуризації системи педіатричних ЗОЗ, орієнтовану на надання послуг

на професійному та високому сервісному рівні. Реструктуризація системи

педіатричних ЗОЗ регіону в сучасних умовах повинна ґрунтуватися на

методології розвитку, яка відповідає політичним, економічним та юридичним

реаліям і має науково обґрунтовану перспективу.

6.2. Концептуальні напрямки оптимізації системи

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям

Концептуально, система оптимізації педіатричної допомоги нового

типу покликана вирішувати соціальні завдання охорони здоров'я дитячого

населення, дотримуючись інтересів:

201

- держави і місцевих громад - у забезпеченні задовільного рівня

здоров'я дитячого населення; в керованості служби на основі доступності

педіатричної допомоги; соціальної та економічної прийнятності (для держави

і населення) форм надання педіатричної допомоги;

- населення - в доступності педіатричної допомоги; в соціальній і

економічній прийнятності та привабливості отримання наданої допомоги,

можливості вибору педіатричного закладу і лікаря – загальної практики

(сімейного) чи педіатра;

- медичного персоналу - в частині гідного рівня оплати праці;

професійної та соціальної захищеності; незалежності вибору (в межах

закону) форми, місця роботи, професійної поведінки; можливості

регулярного підвищення кваліфікації.

Концептуально, оптимізація системи в умовах ринку повинна

забезпечити надійний соціальний захист дитячого населення, задоволення

його запитів і потреб у медичних послугах.

Актуальність проблеми оптимізації регіональної системи педіатричної

допомоги пов'язана з необхідністю переходу від екстенсивної моделі охорони

здоров'я на прогресивні медико-організаційні форми надання допомоги з

метою підвищення ефективності використання обмеженого матеріального,

фінансового та кадрового потенціалу галузі.

Метою оптимізації та реструктуризації є зростання ефективності

використання наявних ресурсів для забезпечення підвищення якості наданої

педіатричної допомоги.

Для цього необхідно у кожному районі створити багаторівневу мережу

медичної допомоги, самостійні господарсько-юридичні структури: центр

первинної медико-санітарної допомоги, консультативно-діагностичний

центр, лікарні планового та реабілітаційного лікування.

Виходячи з територіального устрою та чисельності населення області,

доцільно створити чотири госпітальних округи медичної допомоги -

202

Кременецький, Тернопільський, Чортківський і у м. Тернопіль. У даних

округах створюються і оснащуються багатопрофільні лікарні інтенсивного

лікування, потім проводиться диференціація в наданні медичної допомоги на

вторинному рівні, зокрема потік пацієнтів, які потребують інтенсивного

лікування переводиться до багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування,

а центральні районні лікарні перепрофілюються у лікарні для надання

планової стаціонарної, реабілітаційної допомоги населенню території

обслуговування. У таких лікарнях повинна надаватись стаціонарна допомога

хворим з хронічними захворюваннями, здійснюватись проведення повторних

курсів протирецидивної терапії і доліковування пацієнтів із використанням

стандартних схем лікування.

Етапи проведення реструктуризації:

1. Формування підрозділів центрів первинної медико-санітарної

допомоги дітям у районах області та м. Тернополі у складі існуючих

медичних закладів (юридичних осіб): лікарняних амбулаторій; амбулаторій

загальної практики – сімейної медицини; медичних пунктів; фельдшерських

пунктів; фельдшерсько-акушерських пунктів; сімейних лікарів; центрів

реабілітації та медичної допомоги людям похилого віку.

2. Формування підрозділів сучасної екстреної медичної допомоги в

складі існуючих медичних закладів, медичних об’єднань або відокремлених в

окремі юридичні особи: станції екстреної медичної допомоги; пункти

екстреної медичної допомоги постійного базування; пункти екстреної

медичної допомоги тимчасового базування.

3. Створення консультативно-діагностичних центрів у районах на базі

існуючих районних поліклінік; в м. Тернополі – на базі існуючих лікувально-

профілактичних закладів.

4. Реструктуризація та оптимізація ліжкового фонду обласної дитячої

лікарні, з організацією на її базі інтегрованого центру високоспеціалізованої

допомоги.

203

Реалізація запропонованої концепції реформування охорони здоров'я в

Тернопільському регіоні дозволить:

- домогтися підвищення доступності надання медичної допомоги;

- поліпшити якість надання медичної допомоги;

- структурно розмежувати первинний, вторинний і третинний рівні

медичної допомоги шляхом створення центрів первинної медико-санітарної

допомоги, госпітальних округів, високоспеціалізованих консультативно-

діагностичних центрів, їх ресурсного забезпечення;

- поліпшити матеріально-технічне забезпечення закладів первинного,

вторинного і третинного рівнів;

- провести перерозподіл коштів, які витрачаються на охорону здоров'я,

відповідно до потреб населення у медичній допомозі.

Реструктуризація повинна сприяти створенню на третьому рівні

медичної допомоги моделі установи високоспеціалізованої педіатричної

допомоги, адаптованої до сучасних нормативно-правових, економічних,

інформаційних та адміністративно-організаційних умов, які реально

забезпечать фінансову стійкість діяльності моделі, досягнення оптимальної

структури установи третинного рівня медичної допомоги дітям, як суб'єкта

педіатричної діяльності, що має господарчу та юридичну самостійність і

знаходиться під контролем держави [5; 16; 30;125].

З цією метою на третинному рівні медичної допомоги регіону

здійснюється функціонально-організаційна реструктуризація обласної

дитячої лікарні, з організацією на її базі інтегрованого центру

високоспеціалізованої допомоги, з структурною реорганізацією її відділень і

трансформацією ліжкового фонду відділень у спеціалізовані центри.

Перераховані організаційні заходи забезпечать підвищення

ефективності та якість високоспеціалізованої медичної допомоги дітям,

зниження рівня дитячої та підліткової захворюваності, зниження показників

дитячої інвалідності, дитячої, неонатальної смертності у регіоні.

204

З економічних позицій обґрунтування концепції реструктуризації

необхідно проводити у відповідності до принципів розвитку комунальної

педіатричної служби регіону та її переходу від бюджетних та

госпрозрахункових ЗОЗ до системи укладення територіальними

адміністраціями договорів замовлень на той чи інший вид діяльності з

лікувальними педіатричними установами. Медична допомога дітям - процес

надання пацієнтам медичних послуг, спрямованих на забезпечення

профілактики, діагностики, лікування хвороб, травм і отруєнь, догляду та

реабілітації у зв'язку з цими станами, має надаватися педіатричними

установами на підставі оплати за договорами замовленнями лікувального

закладу з територіальними адміністраціями. Це сприятиме оптимізації всіх

ресурсів педіатричних ЗОЗ (фінансових, матеріальних, трудових,

технологічних, інформаційних).

Реструктуризація також повинна включати: вдосконалення системи

управління ресурсами, персоналом, оптимізацію оплати праці, розвиток

фінансово-економічної політики, його операційної діяльності, системи

маркетингу надання послуг [34, 42, 112, 214, 273, 293, 301].

На підставі проведеного нами дослідження з реформування системи

охорони здоров'я дітей Тернопільського регіону та існуючих тенденцій в

охороні здоров'я України можна констатувати, що в процесі реструктуризації

педіатричних установ регіону потрібна організація сильного рівня третинної

медичної допомоги дітям.

На основі проведеного системного аналізу та з урахуванням багатьох

факторів нами була розроблена методологія - система способів, методів і

засобів, на базі яких можна провести реструктуризацію системи комунальних

педіатричних установ та розробити модель регіональної третинної

педіатричної допомоги, яка б відповідала науково-обгрунтованій концепції

оптимізації системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні.

205

Методологія сформована нами за окремими напрямками.

Нормативно-правовий напрямок

Прийняття законодавчої бази для розвитку регіональної системи

педіатричної допомоги:

- законодавче врегулювання майнових відносин у сфері обігу

державної та комунальної нерухомості в охороні здоров'я та закріплення

пріоритету та захисту юридично і господарсько самостійних комунальних

педіатричних ЗОЗ;

- розробка правових та нормативних актів, які регулюють

організаційні, майнові відносини у новій системі педіатричних установ та

узгодження їх з нормами адміністративного, трудового, екологічного,

кримінального, цивільного права України;

- законодавче визначення і затвердження переліку державних

соціальних стандартів у педіатричній допомозі, які реалізуються за рахунок

бюджетного фінансування;

- законодавче визначення та розробка гарантованої базової

територіальної програми педіатричних послуг, можливих державних гарантій

щодо отримання безоплатної медичної допомоги для дитячого населення;

- законодавче закріплення джерел фінансування нової моделі регіо-

нального педіатричного центру високоспеціалізованої допомоги третього

рівня (бюджет держави і місцевих органів управління за договорами-

контрактами з урахуванням обсягів базових програм педіатричної допомоги,

страхові та благодійні фонди, внески роботодавців, громад, громадян);

- розробка нормативів, які визначають види і обсяг педіатричної

допомоги, що фінансується за кошти місцевого бюджету.

Економічний напрямок:

- обґрунтування статуту нової моделі регіонального педіатричного

центру високоспеціалізованої допомоги третього рівня, яка працюватиме на

засадах юридично самостійного суб'єкта з інтеграцією у його складі

206

основних центрів високоспеціалізованої педіатричної допомоги, які мають

інтегровану систему фінансування і орієнтовані на інтенсивні методи роботи;

- розробка і обґрунтування зразка адекватного договору з фінансування

комунального (муніципального) замовлення на педіатричні послуги з

урахуванням показників обсягу та собівартості послуг і необхідного рівня

якості;

- створення інструментів розрахунку вартості соціальних і платних

програм у лікувально-профілактичній практиці нової моделі регіонального

педіатричного центру високоспеціалізованої допомоги і розробка системи

оцінки її ефективності, як у соціальному, так і економічному аспектах;

- запровадження медико-економічних стандартів у новій моделі

регіонального педіатричного центру високоспеціалізованої допомоги

третього рівня;

- здійснення розрахунку необхідних витрат, розробка оптимальної

цінової політики у системі комунальних (муніципальних) педіатричних

установ.

Адміністративно-організаційний напрямок:

- розробка стратегічного планування діяльності нової системи

комунальних педіатричних установ (кадри, обладнання, технології),

впровадження економічно доцільних організаційних форм обслуговування;

- розробка організаційних основ формування сучасних регіональних

педіатричних центрів високоспеціалізованої допомоги третього рівня,

(договірна система надання послуг, тарифи вартості послуг, норми оплата

праці персоналу тощо);

- добір і призначення кадрів на основі кадрового менеджменту,

психології, соціології та права. Запровадження прогнозування кадрового

ресурсу за категоріями медичного персоналу у відповідності зі стратегічним

плануванням;

207

- забезпечення високого рівня знань лікарів-педіатрів та лікарів вузьких

спеціальностей, середнього медичного персоналу, а також консалтинг

(консультування) - керівників, управлінців з широкого кола питань у сфері

фінансової, юридичної, технологічної, технічної, експертної діяльності;

- переорієнтація першого рівня педіатричної допомоги на масову

первинну профілактику та високоякісну своєчасну невідкладну допомогу;

- постійний моніторинг об'ємних показників попиту і пропозицій

педіатричних послуг;

- стандартизація всіх видів педіатричних послуг за рівнями допомоги;

- запровадження єдиної галузевої системи обліку узагальнення та

аналізу медико-статистичної інформації для здійснення моніторингу здоров'я

дитячого населення та виконання державних програм профілактики.

Інформаційний напрямок:

- інтенсивне використання найбільш ефективних автоматизованих

систем та комп'ютерних технологій управління, систематичне впровадження

нових методів організації та управління педіатричної допомогою;

- створення постійно діючого системного моніторування ефективності

функціонування нової моделі і соціально-гігієнічного моніторингу стану

здоров'я дитячого населення на основі сучасних комп'ютерних технологій;

- впровадження автоматизованої системи управлінського обліку;

- використання комп'ютерної техніки в регулюванні потоків пацієнтів,

в інформаційному забезпеченні фінансових і матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, запропонована методологія формування напрямків

реструктуризації регіональної системи педіатричних установ є

концептуальною програмою змін системи педіатричної допомоги у регіоні та

адаптує її до сучасних економічних умов за всіма перерахованими

напрямками.

Законодавчо-правова база повинна чітко визначити роль і місце

державної системи управління у діяльності юридично самостійних

208

комунальних педіатричних установ, які працюють на сучасних економічних

засадах. Законодавче та нормативне врегулювання майнових відносини у

сфері обігу державної і комунальної нерухомості повинно закріпити

пріоритет і захист педіатричних організацій.

Що стосується державної політики у сфері комунальної педіатрії, то

необхідно, спираючись на наявні напрацювання, передбачити розвиток

правових напрямів у сфері договірного права, стандартизації послуг,

нормування праці персоналу, розробки посадових інструкцій лікарів-

педіатрів і лікарів вузьких спеціальностей для нової організаційної форми

ЗОЗ. А також на впровадження державних і комунальних актів, програм,

спрямованих на адаптацію діяльності ЗОЗ до нових економічних умов [15,

19, 26, 44, 66, 128, 289].

Реструктуризація регіональної системи педіатричних установ повинна

сприяти створенню системи регіональної педіатрії, адаптованої до сучасних

нормативно-правових, економічних, інформаційних, адміністративно-

організаційних умов, які реально забезпечать фінансову стійкість діяльності

системи, досягнення оптимальної структури регіональних педіатричних

установ, як суб'єкта педіатричної діяльності, що має господарську та

юридичну самостійність і знаходиться під контролем держави.

Процес реструктуризації охоплює найважливіші напрями діяльності

системи регіональної педіатричної допомоги, які й визначають:

- пріоритети у розвитку педіатричної допомоги у регіоні і баланс між

рівнями споживання населенням ресурсів системи і наявними обмеженими

економічними можливостями;

- оптимальні пропорції між видами і рівнями педіатричної допомоги;

- нормативні обсяги надання педіатричної допомоги за видами і

рівнями її надання;

- формування в перспективі регіонального центру надання

високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню в одній установі;

209

- доступність і підвищення ефективності послуг, відповідність їх

обсягів, видів і якості рівню захворюваності та потребам населення і

передовим досягненням медичної науки.

Реструктуризація регіональної педіатричної допомоги, розглядається як

трансформація існуючої системи педіатрії та перехід її з невиробничої сфери

у виробничу, через формування нового господарського механізму, який

повинен забезпечити підвищення соціальної та економічної ефективності

ЗОЗ, доступність гарантованих обсягів медичних послуг всьому дитячому

населенню.

Основними цілями оптимізації системи педіатричної служби в регіоні

є:

‒ визначення потреби у високоспеціалізованій медичній допомозі

дитячому населенню на прикладі хірургічної і неонатальної медичної

допомоги;

‒ зміна організаційної структури ОДКЛ шляхом створення високо-

спеціалізованих центрів, які об’єднують монопрофільні відділення за

нозологічним принципом. (Додаток В.1 – В.3);

‒ формування на базі ОДКЛ регіональної перспективної функціонально-

організаційної моделі обласного дитячого клінічного центру

високоспеціалізованої медичної допомоги;

‒ удосконалення кадрового, матеріально-технічного і фінансового

забезпечення центру на основі переходу на сучасну фінансово-економічну

модель та системи управління центром.

Таким чином, реструктуризація сприяє заміні діючої організаційної

структури регіональної педіатричної служби на сучасну модель системи

регіональної педіатричної допомоги, яка працює на основі нового

господарського механізму і сучасних економічних принципів.

Крім того, необхідна модернізація системи охорони здоров'я, яка

повинна забезпечити перегрупування ресурсів всередині та між ланками,

210

етапами і рівнями медичної допомоги з метою використання найкращих і

менш витратних рішень з урахуванням наявної потреби у медичних послугах.

Має відбутись перерозподіл фінансових ресурсів з загальнодержавних

установ, які надають сьогодні високотехнологічну медичну допомогу, в

установи, які надають спеціалізовану медичну допомогу безпосередньо у

регіонах.

6.3 Обгрунтування функціонально-організаційної моделі обласної

дитячої клінічної лікарні

При розробці нової функціонально-організаційної моделі ОДКЛ, як

перспективного регіонального центру високоспеціалізованої допомоги дітям

необхідно виконати умови:

- забезпечити адаптацію її економічної та правової стратегії розвитку

до нових економічних умов;

- створити умови (зовнішні і внутрішні), необхідні для успішного

вдосконалення структури нової моделі;

- створити нову функціонально-організаційну структуру регіонального

центру високоспеціалізованої допомоги дітям з новим господарським

механізмом - як суб'єкта самоврядування, господарсько і юридично

самостійної організації, що працює на нових економічних засадах;

- залишити новий суб'єкт господарської діяльності під контролем

держави;

- забезпечити підтримку держави новому суб'єкту господарської

діяльності: передати йому в оренду об'єкт охорони здоров'я, тобто

приміщення та обладнання комунальної ОДКЛ на правах власності та

передбачити на перший час, компенсацію орендних платежів та податкові

пільги з державного бюджету;

211

- розробити структуру управління - на основі балансу між інтересами

різних учасників лікувально-профілактичного процесу: пацієнтів і

менеджерів шляхом реалізації персоналом певних стандартів лікування,

етичних норм поведінки, прийнятих у медичному співтоваристві;

- посилити організаційно-методичне керівництво через регулярний

аналіз діяльності та впорядкування медико-статистичної звітності.

Поетапне виконання зазначених умов дало підстави запропонувати

оптимізацію високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на прикладі

Тернопільської області та розробити її модель (рис. 6.2)

Основним типом третинної медичної допомоги дітям у регіоні в

перспективі стане дитячий регіональний інтегрований центр

високоспеціалізованої допомоги, який працює на нових економічних засадах,

на основі договорів - замовлень. У таких закладах формується принципово

новий тип суспільних відносин у сфері охорони здоров'я, її суб'єктами стають

замовник і виконавець. Замовник - це держава в особі місцевої адміністрації,

а виконавець – регіональний центр, заклад високоспеціалізованої допомоги

дітям.

Регіональна інтегрована модель центру високоспеціалізованої

допомоги дітям (третинний рівень), як система, обгрунтовано впроваджена

нами у складі з п'яти центрів (підсистем) різних видів педіатричної допомоги.

Тактичним напрямком впровадження запропонованих змін є

функціонально-організаційна реструктуризація обласної дитячої лікарні,

структурна реорганізація педіатричних відділень з трансформацією

ліжкового фонду відділень багатопрофільної обласної дитячої клінічної

лікарні в спеціалізовані центри з метою підвищення ефективності та якості

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, що веде до зниження рівня

дитячої та підліткової захворюваності, показників дитячої інвалідності,

дитячої та неонатальної смертності в області.

212

− Моніторинг медико-демографічної ситуації, причини та ризики захворюваності дітей

− Удосконалення організації та управлінняОЗ

− Розробка регіональної комплексноїпрограми по збереженню здоров’я дітей

− Забезпечення якості медичної допомоги наоснові її стандартизації

− Рівність у забезпеченні доступної медичноїдопомоги

− Пріоритетний розвиток ПМСД та поетапнамодернізація мережі закладів

− Кадрове, матеріально-технічне тафінансове забезпечення

Блок наукового регулювання- інформація про зовнішнє

оточення;- наукова та директивна

інформація;- база даних про результати

діяльності оптимізованоїсистеми

Медичні коледжі

Науковийсупровідзниженнязахворю-ваності

Консульта-тивна,

лікувальнадіяльність

Про-світ-

ницькаробота

Організаційно-методичний відділ

Інформаційно-аналітичний відділ

Розробка спеціальних програмдля засобів масової інформації

ВНМЗ IV рівня акредитаціїТернопільський державний

медичний університетім. І.Я.Горбачевського

Консультативно-

діагностичний центр«Клініка

дружня домолоді»

Навчально-тренінговий центрз підготовки лікарів та середніх

медичних працівників

Департаментохорони здоров’я

СУБ’ЄКТУПРАВЛІННЯ

ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ

Координація, контроль, оцінка

Обласна дитяча лікарня

С т а ц і о н а р

Спеціалізований центрмедичної реабілітації

Спеціалізований центрдитячої хірургії

Підготовка кадрів

Спеціалізований центрклінічної (соматичної) педіатрії та неонатології

- Існуючі елементи і функції - Частково змінені - Нові

ОКЛООД

Завідувачівідділення-ми, головніпозаштатніспеціалісти

− Скринінговіпрограми

− Розвитокпрофілактикита здоров’язберігаючихтехнологій

Дотри-мання

обґрунто-ваного

клінічногомаршрутупацієнта

Спеціалізовані відділення, якіне ввійшли до складу центру

I рівень

II рівень

III рів

ень

ЦПМСД АЗПСМ ФАП

ЦРЛ МДЛ КДЦ

Консультативнаполіклініка

ОДКЦ

Спеціалізованийцентр організа-

ційно-методичної таінформаційно-

аналітичноЇ роботи

Спеціалізований центрконсультативноїамбулаторно-поліклі-нічної допомоги

Рис. 6.2. Функціонально-організаційна модель оптимізованої системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні

Для подальшого запровадження пропонується функціональна

організація внутрішніх центрів з об'єднанням вузькоспеціалізованих

відділень за профілем органної патології, що дозволить концентрувати сили і

засоби, ефективно впроваджувати в практику досягнення медичної науки і

техніки для реалізації кінцевої мети – поліпшення методів профілактики,

діагностики та лікування захворювань.

Таким чином, в контексті запропонованого проекту реформування

педіатричної служби регіону, планується реорганізація

педіатричних відділень багатопрофільної обласної дитячої клінічної

лікарні в спеціалізовані центри. У своєму складі регіональний

інтегрований центр високоспеціалізованої допомоги дітям, концептуально,

повинен мати:

1. Центр клінічної (соматичної) педіатрії та неонатології: неонатальний

центр для новонароджених дітей з інтенсивною терапією та виїзною

неонатологічною бригадою невідкладної допомоги;

2. Центр дитячої хірургії;

3. Центр медичної реабілітації - для дітей з патологією нервової

системи і народжених з екстремально низькою масою тіла;

4. Центр консультативної амбулаторно - поліклінічної допомоги;

5. Центр організаційно-методичної та інформаційно-аналітичної

роботи.

Надзвичайно важливим моментом в організації центру є безперервне

навчання та підвищення рівня професійної підготовки кадрів в

спеціалізованих лікувальних закладах МОЗ України, в ДУ "НДІ Педіатрії,

акушерства та гінекології НАМН України", в НМАПО імені П.Л. Шупика, за

кордоном, а також безпосередньо в закладі на базі навчально-тренінгового

центру, який є структурою ОДКЛ.

Стратегічним напрямом обґрунтованої концепції регіонального

інтегрованого центру високоспеціалізованої допомоги дітям і його

функціонально-організаційної схеми є збереження та поліпшення здоров'я

214

дитячого населення області через реалізацію заходів управлінського та

організаційного характеру.

Кадрове забезпечення системи педіатричної допомоги регіону

Необхідно планувати роботу з кадрами за напрямками:

- укомплектування відділень лікарями високої кваліфікації. При

організації центру їм створюються умови для підготовки за фахом;

- укомплектування центру висококваліфікованими управлінцями –

менеджерами;

- широке впровадження контрактної системи прийому на роботу;

- забезпечення безперервного професійного зростання.

На завершення розділу необхідно зазначити, що актуальність проблеми

удосконалення педіатричної допомоги у регіоні економічно і соціально

назріла давно і пов'язана, у першу чергу, з необхідністю підвищення

ефективності використання обмеженого матеріального, фінансового та

кадрового потенціалу галузі.

Висновки до розділу 6

Концептуальні напрями оптимізації системи високоспеціалізованої

медичної допомоги дітям у Тернопільському регіоні сформовані на основі

науково-методичного забезпечення у вигляді сукупності сучасних

управлінських, економічних і організаційно-технологічних принципів, які

реально забезпечують у регіоні (на території області) вдосконалення

діяльності педіатричної служби в цілому.

Формування цілей розвитку регіональної системи охорони здоров'я

дитячого населення ґрунтується на регіональних особливостях формування

педіатричних ЗОЗ, виявленні провідних чинників розвитку і обґрунтуванні

медико-соціальних заходів щодо структуризації ліжкового фонду.

215

Концептуальні напрями розвитку педіатричної допомоги орієнтовані на

вдосконалення внутрішніх можливостей регіональної системи охорони

здоров'я дитячого населення і передбачають:

- розробку стратегії розвитку системи охорони здоров'я регіону,

з урахуванням особливостей соціально-економічної ситуації у

регіоні, стану здоров'я населення, забезпеченості системи охорони

здоров'я ресурсами, стійкості фінансування діяльності лікувально-

профілактичних установ та інших чинників, які впливають на формування

здоров'я населення;

- оптимізацію педіатричної служби із створенням самостійних

(юридично і фінансово) організаційно-господарських форм:

• організацію центрів первинної медичної допомоги дітям;

• перепрофілювання центральних районних лікарень в лікарні для

надання планової стаціонарної, реабілітаційної допомоги населенню

території обслуговування;

• організацію госпітальних округів, в яких створюються

багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування;

• організацію регіонального центру високоспеціалізованої

допомоги дітям на базі ОДКЛ;

- регіональний підхід до управління системою охорони здоров'я регіону, для

забезпечення якого розробляється регіональна структура, яка забезпечує

розробку політики і стратегії розвитку системи охорони здоров'я регіону;

- перехід від принципу бюджетного утримання медичних установ до

принципу оплати конкретних обсягів медичної допомоги за договорами.

Трансформація амбулаторно-поліклінічних установ у комунальні

некомерційні організаційно-правові форми;

- вдосконалення організації підготовки лікарів для забезпечення

роботи нової моделі амбулаторно-поліклінічної допомоги.

216

Для реорганізації системи педіатричної допомоги у регіоні необхідно

створити теоретико-методологічну основу інноваційного процесу,

обґрунтувати концепцію розвитку, що у даному розділі і було представлено у

вигляді:

- принципів, які формують концептуальні напрями системи

комунальної педіатричної допомоги у нових економічних умовах;

- методології формування концептуальних напрямів реструктуризації

регіональної педіатричної допомоги;

- політики фінансування, формування та накопичення грошових

доходів в системі;

- концепції оптимізації системи високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям на регіональному рівні, яка працює на нових економічних

засадах і є соціально прийнятною у сучасних соціально-економічних умовах

держави.

Наукове обґрунтування пріоритетних соціально-орієнтованих напрямів

розвитку третинного (високоспеціалізованого) рівня педіатричної допомоги у

сучасних економічних умовах на регіональному рівні стало методичною

основою для написання наступного розділу дисертаційного дослідження.

За матеріалами, викладеними в даному розділі, опубліковано:

1. Корицький Г. І. Організація надання медичної допомоги

новонародженим в Тернопільський області / Г. І. Корицький // Педіатрія,

акушерство і гінекологія. — 2012. — № 6. — С. 34 — 38.

2. Корицький Г. І. Состояние проблем детской инвалидности в

Тернопольской области Украины / Г. І. Корицький // Экспериментальная и

клиническая медицина. Грузия. Тбилиси. — 2013. — № 1. — С. 18 — 24.

3. Корицкий Г. И. Результаты анамнеза эффективности психо-

логопедической составной комплексной медико-социальной реабилитации

детей с перинатальным поражением нервної системы / Г. И. Корицкий //

217

Журнал Гродненского государственного медицинского универстета.

Беларусь. Гродно. — 2013. — №1 (41) — С.85 — 87.

4. Корицький Г. І. Аналіз роботи кардіоревматологічної служби на

Тернопіллі / Г. І. Корицький // Ліки України. — 2013. — №1 (14). —

С.59 — 63.

5. Павлишин Г. А. Эффективность реабилитации детей с поражением

нервной системы в Тернопольском областном центре реабилитации / Г. А.

Павлишин, Г. И. Корицкий, А. О. Сковронская // Известия национальной

академии наук Беларуси. — Минск. — 2013. — С.66 — 69.

6. Корицький Г. І. Стан здоров’я дітей Тернопільщини, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи / Г. І. Корицький //

Журнал клінічних та експериментальних медичних досліджень. — 2013. —

Т. 1, № 2. — С. 169 — 175.

7. Корицький Г. І. Організація гастроентерологічної служби в

Тернопільській області : реалії та перспективи / Г. І. Корицький // Здобутки

клінічної і експериментальної медицини. — 2013. — №1. — С.21 — 25.

8. Корицький Г. І. Сучасний стан ендокринологічної служби на

Тернопіллі / Г. І. Корицький // Здобутки клінічної і експериментальної

медицини. — 2013. — №2 (19). — С. 106 — 109.

9. Павлишин Г. А. Аналіз работи неонатологической транспортной

бригады отделения интенсивной терапии в Тернопольском регионе /

Г. А. Павлишин, Г. И. Корицкий, Н. В. Пасяка // Вопросы теоретической и

клинической медицины. Ереван. (Армения). — 2013. — Т.16, № 7 (83). —

С.30 — 33.

10. Організація хірургічної допомоги новонародженим на Тернопіллі /

Г. А.Павлишин, Г. І. Корицький, В. Л. Боднарчук, В. В. Білинський //

Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. — 2013. — Т. ІІІ, №3 (9).

— С.67 — 71.

218

11. Гойда Н. Г. Сучасна екологічна ситуація та стан здоров’я дітей з

радіактивно забруднених територій Тернопілля / Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький

// Ліки України. — 2014. — №2 (19). — С.6 — 9.

12. Гойда Н. Г. Обласна дитяча лікарня на етапі реформування /

Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький // Ліки України Плюс. — 2014. — № 3. —

С.5 — 8.

219

РОЗДІЛ 7

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА РОЗРОБКА

ПЕРСПЕКТИВНОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ

ОБЛАСНОГО ДИТЯЧОГО КЛІНІЧНОГО ЦЕНТРУ

ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ

У даному розділі перед нами стояло конкретне завдання обґрунтувати

основні шляхи удосконалення (оптимізації) високоспеціалізованої

педіатричної допомоги (допомоги третинного рівня) дитячому населенню

регіону з метою забезпечення доступності та якості роботи служби,

раціонального використання ресурсів (медичних кадрів, фінансових витрат,

оснащення медичним обладнанням), а також підкріпити розробку

механізмом управління системою і концептуальними прогнозами роботи

фінансово-економічного механізму системи.

Планування системи медичної допомоги третинного рівня дитячому

населенню регіону здійснено у відповідності до демографічного складу і

захворюваності дитячого населення, результатів економічного аналізу,

SWOT - аналізу, інтенсифікації робочого процесу в медико-організаційних

структурах моделі на базі правового, економічного, нормативного та

організаційного забезпечення.

Основними цілями оптимізації були:

- визначення раціональних обсягів надання дитячому населенню

медичної допомоги третинного рівня;

- реорганізація установи ОДКЛ в обласний дитячий клінічний центр

інтегрованої високоспеціалізованої допомоги (ОДКЦ), який об'єднує у собі

спеціалізовані лікувально-діагностичні центри третинного рівня;

220

- формування в перспективі на базі ОДКЛ регіональної функціонально

- організаційної моделі інтегрованого центру високоспеціалізованої

педіатричної допомоги третинного рівня із реорганізацією лікувально-

діагностичних відділень ОДКЛ у спеціалізовані лікувально-діагностичні

центри за профілями (підрозділи);

- реорганізація ресурсного і фінансового забезпечення центру на основі

переходу на сучасну фінансово-економічну модель;

- оптимізація використання в роботі трудового потенціалу центру;

- прогнозування ресурсного забезпечення регіональної моделі центру;

- удосконалення управління моделлю регіонального центру.

Загальні принципи оптимізації системи медичної допомоги дитячому

населенню регіону на третинному рівні вимагали урахування регіональних

особливостей території, зокрема, чисельності та складу, характеру

розселення населення, рівня соціально-економічного розвитку та

транспортної інфраструктури.

7.1 Особливості моделювання обласного дитячого клінічного центру

високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню

Основними принципами моделювання регіональної системи

педіатричної допомоги третинного рівня були:

- розробка сучасної функціонально-організаційної економічно

ефективної моделі регіонального центру високоспеціалізованої медичної

допомоги дитячому населенню на основі структурного моделювання,

функціональної інтеграції підрозділів центру у спеціалізовані медичні центри

за нозологічним принципом з організацією і формуванням у них єдиних

цілей;

221

- спрямування діяльності регіонального центру високоспеціалізованої

допомоги дитячому населенню на споживачів та задоволення їх потреб;

- зосередження функціонування сучасної організаційної моделі

центру на вдосконаленні технологічних процесів, ресурсів та забезпечення

доступності гарантованих обсягів послуг дитячому населенню регіону;

- прийняття рішень про структуру моделі на основі наукового

підходу, який базується на постійному зборі та аналізі об'єктивних даних (у

вигляді кількісних показників);

- використання технології адресного планування підрозділів,

потужності поліклініки, ліжкового фонду на основі аналізу даних

специфічних для конкретного регіону.

На підставі перерахованих принципів були здійснені наступні кроки

реструктуризації:

- моделювання інтегрованої моделі регіонального центру

високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню, яка базується на

структурній диференціації, виділенні в центрі самостійних модулів -

лікувально-діагностичних центрів, нових функціональних структур, які

функціонують у складі регіонального центру;

- розрахунок обсягів надання дитячому населенню

високоспеціалізованої допомоги за її видами;

- розрахунок потужності підрозділів центру з урахуванням його

ефективності;

- оптимізація ресурсного забезпечення на основі переходу на сучасну

диференційовану систему медичного забезпечення.

У процесі дослідження, плануючи організаційні заходи щодо

оптимізації системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, ми

виходили з необхідності змінити самі принципи функціонування ОДКЛ,

переорієнтувати потоки пацієнтів на надання в умовах центру переважно

222

консультативної та лікувальної високоспеціалізованої педіатричної допомоги

на основі самих передових, безальтернативних в умовах регіону технологій.

Необхідно було вжити організаційні заходи для того, щоб регіональний

центр третинної (високоспеціалізованої) допомоги дітям Тернопільського

регіону відрізнявся від діючої обласної дитячої лікарні. Він повинен був

реалізувати лікувально-профілактичну програму відповідно до вимог

державного нормативу МОЗ України до дитячої обласної лікарні і додатково

перевищувати ці стандарти в напрямку якості, доступності та обсягів

високоспеціалізованої консультативної та лікувальної допомоги дітям

регіону

Регіональний центр повинен буде забезпечувати:

• інтенсивний рівень лікування;

• застосування сучасних технологій та якісне лікування;

• індивідуальний підхід;

• зведення до мінімуму медичних ризиків;

• наявність стабільного і висококваліфікованого персоналу,

налагоджений стиль роботи.

У процесі дослідження обґрунтовано, що в сучасних умовах

оптимальною організаційно-правовою формою закладу медичної допомоги

третинного рівня регіону є модель обласного дитячого клінічного центру

(ОДКЦ).

Основними функціями обласного дитячого клінічного центру були

визначені наступні:

‒ підвищення якості високоспеціалізованої та висококваліфікованої

консультативної та лікувально-діагностичної допомоги дитячому населення

області;

‒ організація та надання виїзної планової і екстреної медичної допомоги

дітям в закладах охорони здоров’я області;

223

‒ координація лікувально-профілактичної та організаційно-методичної

роботи на всіх рівнях надання педіатричної допомоги;

‒ організація роботи постійно діючої мобільної бригади спеціалістів з

набором необхідної лікувально-діагностичної апаратури;

‒ моніторинг здоров’я дитячого населення та показників діяльності

медичних закладів з метою корекції видів і обсягів медичної допомоги.

- допомога педіатричним ЗОЗ регіону у підвищенні якості лікувально-

профілактичної роботи на місцях, узагальнення передового досвіду та

вдосконалення форм і методів медичної діяльності;

- систематичний аналіз стану здоров'я дитячого населення регіону та

діяльності ЗОЗ, розробка спільно з головними спеціалістами обласного

управління охорони здоров'я необхідних заходів щодо зниження

захворюваності та підвищення якості медичного обслуговування.

Формування центру відбувалося поступово, спочатку був

організований спеціалізований центр реабілітації та спеціалізований центр

консультативної амбулаторно-поліклінічної допомоги – у 2002 році, у 2010

році - спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та неонатології,

у 2011 році - спеціалізований центр дитячої хірургії, у 2012 - спеціалізований

центр організаційно-методичної, інформаційно-аналітичної роботи і

організації консультативної допомоги дітям регіону. Таким чином, до складу

нової моделі ОДКЦ увійшло п'ять підрозділів (рис. 7.1):

- спеціалізований центр консультативної амбулаторно-поліклінічної

допомоги;

- спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та

неонатології;

- спеціалізований центр дитячої хірургії;

- спеціалізований центр реабілітації;

- спеціалізований центр організаційно-методичної, інформаційно-

аналітичної роботи і організації консультативної допомоги дітям регіону.

224

Рис. 7.1. Перспективна функціонально-організаційна модель обласного

дитячого клінічного центру інтегрованої високоспеціалізованої медичної

допомоги (ОДКЦ).

Перераховані підрозділи регіонального центру створюються за наказом

головного лікаря та затверджуються Департаментом охорони здоров'я.

У процесі реорганізації регіональний центр високоспеціалізованої

допомоги дітям був забезпечений сучасним діагностичним обладнанням, яке

відсутнє у звичайних лікарнях; штат укомплектований

висококваліфікованими фахівцями, які надають допомогу, здійснюють

Спеціалізований центр консультативної амбулаторно-поліклінічної допомоги

Обласний дитячий клінічний центр інтегрованої високоспеціалізованої допомоги

Функція центру: надання дітям регіону високоспеціалізованої допомоги третинного рівня з використанням сучасних технології та якісного забезпечення процесу лікування

Спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та неонатології

Спеціалізований центр дитячої хірургії

Спеціалізований центр медичної реабілітації

Спеціалізований центр організаційно-методичної та інформаційно-аналітичної роботи

225

лікування, що не можливо забезпечити на рівні закладів вторинної

(спеціалізованої) допомоги.

Велике значення було надано навчанню кадрового складу центру:

дитячих хірургів, інтенсивістів, анестезіологів, неврологів, фахівців

ультразвукової діагностики, середнього медичного персоналу, яке

проводилось не тільки на базі вітчизняних навчальних закладів, а й на базі

провідних зарубіжних медичних центрів Європи (Польщі, Австрії,

Німеччини) та США.

У даний час у центрі працюють: - 1 член-кореспондент НАМН України,

5 докторів медичних наук, 39 кандидатів медичних наук, 66% лікарів мають

вищу та першу кваліфікаційні категорії, 3 лікарям присуджено звання

"Заслужений лікар України", 22 – нагороджені почесними грамотами МОЗ

України.

У центр щорічно госпіталізується понад 17000 дітей. У рік

здійснюється близько 5000 операцій, 56000 дітей отримує

високоспеціалізовану амбулаторно-консультативну допомогу.

Наукова діяльність центру здійснюється за основними напрямками

сучасної педіатрії і він є базою трьох кафедр медичного факультету

Тернопільського державного університету та медичного коледжу. Щорічно

на його базі проводяться конференції з різних проблем педіатрії. Значна

кількість співробітників лікарні є викладачами та співробітниками медичного

факультету Тернопільського державного університету та медичного коледжу.

Спеціалізований центр консультативної амбулаторно - поліклінічної

допомоги є структурним підрозділом ОДКЦ і виконує такі функції: по-перше,

надає консультативну лікувально-діагностичну допомогу дітям області (у

центрі за мінімально короткий час і з максимальною якістю обстежуються

діти Тернопільської області); по-друге, є організаційно-методичним центром

для лікарів педіатричного профілю області.

Лікарі спеціалізованого центру консультативної амбулаторно -

226

поліклінічної допомоги також здійснюють диспансерне спостереження за

дітьми області з найважчою хронічною соматичною та хірургічною

патологією.

Спеціалізований центр консультативної амбулаторно - поліклінічної

допомоги найбільш відвідуваний підрозділ регіонального центру

високоспеціалізованої клінічної допомоги дітям. За останні роки фахівцями

центру, з урахуванням виїздів в райони області, щорічно надається більше 50

тисяч консультацій, з них понад 80% - сільським жителям.

Консультативний прийом ведуть тридцять лікарів за 26 лікарськими

спеціальностями. Зокрема, за такими як: дитяча пульмонологія, дитяча

кардіоревматологія, дитяча гастроентерологія, дитяча ендокринологія, дитяча

алергологія, дитяча гематологія, дитяча хірургія, дитяча ортопедія-

травматологія, дитяча урологія, дитяча стоматологія, дитяча гінекологія,

дитяча офтальмологія, дитяча отоларингологія, сурдологія, дитяча

неврологія, дитяча нефрологія, дитяча психіатрія, дитяча

дерматовенерологія, дитяча імунологія, педіатрія, підліткова терапія,

ультразвукова діагностика, клінічна лабораторна діагностика, генетика

лабораторна, лабораторна імунологія.

Спеціалізований центр консультативної амбулаторно - поліклінічної

допомоги розрахований на 240 відвідувань у зміну, щорічна кількість

відвідувань з року в рік зростає (2011 р. – 52930; 2013 р. – 57782) (табл. 7.1).

У складі спеціалізованого центру консультативної амбулаторно-

поліклінічної допомоги функціонують кабінети: реєстратура, кабінет

долікарського огляду, логопедичний кабінет, сурдологічний,

офтальмологічний, плеопто-ортоптичний, педіатричний, хірургічний,

імунологічний, пульмологічний, гастроентерологічний, ревмокардіологічний,

неврологічний, гематологічний, отоларингологічний, урологічний,

стоматологічний, дерматологічний, ендокринологічний, ортопедичний,

алергологічний, гінекологічний, кабінет підліткового терапевта, психіатра,

227

кабінет УЗ-діагностики, клінічна лабораторія, лабораторія імунологічна та

ДНК-діагностики.

Таблиця 7.1

Кількість відвідувань до спеціалізованого центру консультативної

амбулаторно-поліклінічної допомоги ( 2011-2013 роки)

Спеціалісти 2011 2012 2013 Педіатр 2104 1824 1649 Підлітковий терапевт 1710 1496 1801 Хірург 3391 2878 3055 Торакальний хірург 89 61 57 Нейрохірург 60 73 131 Щелепно-лицьовий хірург 239 286 290 Онколог 115 117 224 Ортопед 3611 3926 4268 Офтальмолог 3478 4542 4194 Оптометрист 1936 2799 2767 Отоларинголог 3402 4269 4246 Сурдолог 1049 1602 1993 Уролог 2905 2888 2732 Невролог 4456 4541 4315 Психоневролог 2416 2235 2105 Генетик 3131 3573 3681 Гінеколог 2445 2390 1791 Пульмонолог 1143 1176 1124 Алерголог 2361 2406 2581 Нефролог 480 728 1190 Гастроентеролог 2882 2938 2418 Ревматолог 1885 2569 2575 Гематолог 1848 2178 1704 Дерматолог 2110 2365 2811 Імунолог 1208 1340 1361 Ендокринолог 2476 2734 2719 Всього 52930 57934 57782

На базі спеціалізованого центру консультативної амбулаторно - поліклінічної допомоги функціонує медико-генетична консультація з цитогенетичною та біохімічною лабораторіями та центр медичної реабілітації дітей з органічним ураженням ЦНС, вродженими вадами

228

розвитку. У 2010 році створено кабінет «Клініка, дружня до молоді», який надає медико-соціальну допомогу підліткам та молоді, акредитований комісією МОЗ України (рішення Координаційної ради МОЗ України від 25.09.2012 р.).

Спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та неонатології (рис. 7.2) є структурним підрозділом регіонального центру високоспеціалізованої клінічної допомоги дітям і виконує такі функції.

Рис. 7.2. Схема спеціалізованого центру клінічної (соматичної)

педіатрії та неонатології.

І педіатричне відділення зі спеціалізованими ліжками: нефрологічними, кардіологічними.

Функція центру: надання стаціонарної спеціалізованої та невідкладної допомоги з клінічної педіатрії, неонатології

Управління центром: заступник головного лікаря з лікувальної роботи

ІІІ педіатричне відділення зі спеціалізованими ліжками: пульмонологічними, алергологічними.

ІІ педіатричне відділення зі спеціалізованими ліжками: ендокринологічними, гастроентерологічними, гематологічними.

Неонатальний центр: - Відділення інтенсивної терапії та дитячої анестезіології з

виїзною бригадою та експрес лабораторією - Відділення патології новонароджених (кабінет підтримки

грудного вигодовування та катамнестичного спостереження) - Відділення для недоношених новонароджених

Інфекційно-боксоване відділення

Спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та неонатології

229

Функції неонатального центру:

– надання високоспеціалізованої медичної допомоги новонародженим

(доношеним, передчасно народженим) Тернопільського регіону впродовж

неонатального періоду;

- консультативно-діагностична медична допомога та транспортування

новонароджених з лікувальних закладів І-ІІІ рівня;

- розробка та впровадження нових сучасних технологій неонатального

догляду, діагностики та лікування, профілактичних програм покращення

здоров’я новонароджених; апробація та впровадження в практику нових

ефективних лікувально-діагностичних технологій профілактики, діагностики

та лікування;

- аналіз структури смертності, захворюваності новонароджених в

Тернопільському регіоні та розробка й впровадження локальних протоколів

ранньої діагностики та лікування новонароджених;

- взаємодія з вищими навчальними установами, планування наукових

досліджень, активне впровадження наукових результатів у медичну

практику;

- підготовка фахівців (лікарів, середнього медперсоналу) для роботи у

неонатальних відділеннях, співпраця з фахівцями інших центрів, провідних

клінік України та за кордоном;

- безперервна освіта персоналу неонатального центру, організація

науково-профілактичних конференцій, семінарів для лікарів та середніх

медпрацівників з актуальних питань охорони здоров'я матері і дитини;

розробка методичних матеріалів для неонатологів, педіатрів області;

- організація інформаційних заходів для населення, освіта матерів та

членів їх родин з питань фізіології та патології періоду новонародженості,

вигодовування немовлят, профілактики інфекційних захворювань у

новонароджених;

230

- надання медико-психологічної та соціально-правової допомоги

матерям, батькам, діти яких знаходяться на лікуванні у неонатальному

центрі.

Спеціалізований центр дитячої хірургії (рис. 7.3.) є структурним

підрозділом регіонального центру високоспеціалізованої клінічної допомоги

дітям.

Рис. 7.3. Схема спеціалізованого центру дитячої хірургії.

Відділення хірургії чистої, гнійної. Ліжка дитячі урологічні, нейрохірургічні, торакальні, онкологічні, гінекологічні

Функція центру: надання стаціонарної та невідкладної допомоги з хірургії і вузьких хірургічних спеціальностей

Управління центром:

заступник головного лікаря з хірургічної роботи

ЛОР – відділення з ліжками ЛОР та щелепно-лицьової хірургії

Ортопедо-травматологічне відділення з ліжками: дитячими ортопедичними, травматологічними

ВАПІТ з виїзною педіатричною бригадою

Офтальмологічне відділення

Спеціалізований центр дитячої хірургії

Операційне відділення

Бронхоскопічний кабінет

231

У центрі дитячої хірургії створено сучасне операційне відділення

європейського зразка з операційною для новонароджених, де проводиться

хірургічна корекція вроджених вад розвитку (верхніх дихальних шляхів,

шлунково-кишкового тракту, черевної стінки, нервової трубки),

впроваджуються сучасні методики лікування та виходжування

новонароджених з хірургічною патологією різного терміну гестації. За час

функціонування центру знизились показники післяопераційної летальності

(2011р – 0,9%, 2012р – 0,2%), покращилось виживання даної категорії

пацієнтів, що свідчить про надання висококваліфікованої медичної допомоги

дітям, та підтверджує ефективність запропонованого проекту реформування

педіатричних відділень та створення спеціалізованих центрів.

Спеціалізований центр медичної реабілітації є структурним

підрозділом регіонального центру високоспеціалізованої медичної допомоги

дітям (рис. 7. 4) і виконує наступні функції: забезпечує відновлення

практичних, фізичних навичок у дітей з ураженням нервової системи за

допомогою комплексу реабілітаційних заходів – масажу, рефлексотерапії,

водолікування, індивідуальних занять лікувальною фізкультурою,

використання тренажерів та успішного впровадження програми «Тандем»,

яка передбачає співпрацю лікарів, батьків та соціальних педагогів. Пріоритет

надається роботі з дітьми першого року життя, що значно покращує

показники функціонального стану їх центральної та периферичної нервової

системи, і відповідно, виходжування, соціальну адаптацію, відновлення

порушених функцій. Основними принципами відновного лікування у центрі є

ранній початок, індивідуальність, комплексність та наступність, що дозволяє

досягти позитивних зрушень, зокрема, зменшити прошарок соціально-

дезадаптованих дітей та дітей з обмеженими можливостями, у яких

інвалідність пов’язана з патологією нервової системи.

232

Рис. 7.4. Схема спеціалізованого центру медичної реабілітації

Спеціалізований центр організаційно-методичної та інформаційно-

аналітичної роботи (рис. 7.5) є структурним підрозділом регіонального

центру високоспеціалізованої медичної допомоги дітям і створюється з

метою забезпечення апарату центру статистичною, нормативною, науковою

інформацією та інформацією щодо передового досвіду, а також для

підвищення ефективності управлінської та лікувально-діагностичної

діяльності центру, для здійснення організаційно - методичної та

консультативної допомоги у регіоні.

Основні завдання центру:

- організаційно-методична та консультативна допомога педіатричним

установам і підрозділам регіону;

- реалізація заходів, передбачених планами організаційно-методичної

роботи;

Фізіотерапевтич- не відділення

Функція центру: проведення реабілітаційних медичних заходів

Басейн

Ванне відділення

Кабінет масажу

Зал ЛФК

Спеціалізований центр медичної реабілітації

Кабінет рефлексотерапії

Управління центром: заступник головного лікаря з лікувальної роботи

233

- планування та аналіз діяльності підрозділів центру в цілому;

- впровадження сучасних медичних стандартів, клінічних протоколів та

клінічних рекомендацій у діяльність підрозділів центру;

- забезпечення методичного керівництва з організації діяльності

підрозділів центру.

Центр, відповідно до покладених на нього завдань, виконує наступні

функції:

- організація виїзної та кураторської роботи з педіатричними

установами регіону;

- моніторинг надання педіатричної допомоги дитячому населенню

регіону;

- організація стажування для вдосконалення професійних знань і

навичок лікарів центру та сімейних лікарів, педіатрів регіону;

- організація поточного і перспективного планування роботи

підрозділів в цілому по центру;

- здійснення планування, контролю та звітності з питань впровадження

в практику результатів наукових досліджень у педіатрії;

- підготовка матеріалів для прийняття управлінських рішень (проектів

наказів, розпоряджень, інформаційних листів, планів роботи, мережевих

графіків);

- розробка, редагування та видання методичних рекомендацій,

посібників для лікарів, а також матеріалів конференцій педіатрів регіону;

- участь у підготовці та проведенні науково-практичних конференцій,

нарад, тематичних виставок та круглих столів, робота із засобами масової

інформації;

- доведення до відома співробітників інструктивних і методичних

матеріалів (листи, накази, законодавчо-нормативні акти, методичні

рекомендації) по їх мірі надходження.

234

Рис. 7.5. Схема спеціалізованого центру організаційно-методичної та

інформаційно-аналітичної роботи.

У своїй діяльності центр організаційно-методичної та інформаційно-

аналітичної роботи керується нормативними документами державних органів

влади, управління (департаменту) охорони здоров’я та наказами головного

лікаря.

Керівництво комплексною службою інформації здійснює головний

лікар.

Методичне керівництво діяльністю центру здійснює заступник

головного лікаря з організаційно-методичної роботи.

Функціональні групи

Функція центру: організаційно - методична, навчальна робота з лікарями ЗОЗ регіону і керівниками спеціалізованих центрів ОДКЦ, статистичний облік та аналіз стану здоров'я, ресурсів, діяльності ОДКЦ та діяльності педіатричної служби у регіоні

Управління центром:

заступник головного лікаря з оргметод роботи

Група норма-тивної роботи

Оперативний центр

Кабінет обліку та медичної статистики

Група наукової медичної інформації

Група статис-тичної нформа-ції

Спеціалізований центр організаційно-методичної та інформаційно-аналітичної роботи

235

У складі центру передбачається організація потоків інформації за її

видами – нормативної, наукової і передового досвіду, статистичної, як

самостійних систем інформаційного забезпечення.

Контроль потоками інформації забезпечують:

нормативної – головний лікар;

наукової і передового досвіду – заступники головного лікаря з

лікувальної та хірургічної роботи;

статистичної – заступник головного лікаря з організаційно-методичної

роботи.

Головний лікар організує підвищення кваліфікації співробітників

центру з метою впровадження досягнень науки і передового досвіду в роботу

з інформацією.

Головним лікарем здійснюється:

- експертна оцінка якості використання всіх видів інформації в процесі

управління центром;

- оцінка рівня організації служби інформації та консультативної

допомоги;

- розробка перспектив розвитку центру, відповідно до потреб системи

управління.

Оптимізація структурно-функціональної моделі обласної дитячої

клінічної лікарні відбувалася і відбувається поетапно по мірі наукового

обґрунтування необхідності організації того чи іншого профільного

спеціалізованого медичного центру за нозологічним принципом.

На сьогодні повноцінно функціонують: спеціалізований центр клінічної

(соматичної) педіатрії та неонатології (з окремим неонатальним центром у

його складі), центр дитячої хірургії, центр медичної реабілітації дітей.

Аналіз роботи неонатального центру засвідчує зниження показників

неонатальної (2010 р. – 5,4; 2013 р. – 4,7 на 1000 народжених живими) та

ранньої неонатальної (2010 р. – 4,1; 2013 р. – 3,3 на 1000 народжених

236

живими) смертності в регіоні. Показник летальності у відділенні інтенсивної

терапії новонароджених за 2008 – 2013 рр. знизився майже вдвічі – з 14,0%

до 7,6 % (рис. 7.6), що в значній мірі зумовлено як відповідними

організаційними змінами в наданні медичної допомоги новонародженим,

забезпеченням ефективної роботи виїзної транспортної неонатальної

бригади, так і покращенням матеріально-технічного оснащення

неонатального центру.

14,011,3

10,09,9 7,9 7,6

0

3

6

9

12

15

2008 2009 2010 2011 2012 2013Р о к и

%

Рис. 7.6. Динаміка летальності у відділенні інтенсивної терапії

неонатального центру за період 2008 – 2013 рр., в %.

Тому саме створення неонатального центру суттєво вплинуло і на

рівень смертності дітей першого року життя, який знизився в області на

26,4% (2003 р. – 9,1о/оо, 2013 р. – 6,7о/оо).

У центрі дитячої хірургії, також знизились показники післяопераційної

летальності (2011 р. – 0,9%, 2012 р, – 0,2%, 2013 р. - 0,1%), покращилось

виживання новонароджених різного терміну гестації з хірургічною

патологією, що свідчить про надання адекватної високоспеціалізованої

медичної допомоги, підтверджує ефективність запропонованого проекту

237

реформування педіатричних відділень та створення спеціалізованих центрів.

Зростання професійної та удосконалення хірургічної майстерності

спеціалістів в поєднанні із наявністю сучасного операційного обладнання в

центрі дитячої хірургії дозволило розширити спектр хірургічних втручань,

розпочати корекцію вроджених вад розвитку (верхніх дихальних шляхів,

шлунково-кишкового тракту, передньої черевної стінки, нервової трубки),

виходжування новонароджених різного терміну гестації з хірургічною

патологією. Крім того, зросла хірургічна активність (з 44,9% - у 2012 р. до

45,3% - у 2013 р.) при зменшенні загальної кількості оперативних втручань в

центральних районних лікарнях, що пов’язано із важкістю патології,

складністю хірургічних операцій, зростанням професійного рівня

спеціалістів з відповідним анестезіологічним забезпеченням в обласній

дитячій лікарні, а також розробкою чітких маршрутів пацієнтів.

На базі ОДКЛ продовжує функціонувати центр медичної реабілітації.

У 2013 році у ньому пройшли реабілітацію 745 дітей, з них дітей – інвалідів

337. Первинні звернення склали 146 (або 19,6%), повторні – 595 або 81,4%.

Аналіз результатів реабілітації засвідчив, що 30% дітей виписані з

одужанням; 45% - з покращенням і 25% – без змін, це діти з важкою

патологією, проте їх батьки отримали відповідну психологічну підтримку.

Пріоритет в функціонуванні зазначеного центру надається роботі з дітьми

першого року життя, що значно покращує показники функціонального стану

центральної та периферичної нервової системи, і відповідно, виходжування,

соціальну адаптацію, відновлення порушених функцій. Основними

принципами відновного лікування у центрі є ранній початок,

індивідуальність, комплексність та наступність, що дозволяє досягти

позитивних зрушень, зокрема, зменшити прошарок соціально-

дезадаптованих дітей та дітей з обмеженими можливостями здоров’я, у яких

інвалідність пов’язана з патологією нервової системи. Функціонування

центру реабілітації сприяло тому, що показники інвалідності з приводу

238

дитячого церебрального паралічу в області стабільно знижуються. Це

вплинуло і на динаміку показника первинної інвалідності за період 2008 –

2013 років (зниження на 17,73%, 2008 р – 26,4, 2011 р. – 24,1, 2013 р. – 21,8

на 10 тис. дитячого населення), та відповідно зменшення кількості дітей-

інвалідів, яким інвалідність встановлена вперше.

Клінічна ефективність роботи спеціалізованих центрів вплинула і в

цілому на основні показники діяльності ОДКЛ (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Діяльність ОДКЛ у динаміці за 2004-2013 рр.

Рік Робота ліжка (днів)

Обіг ліжка

Середня тривалість перебування

хворого на ліжку (днів)

Кількістьпроліко-

ваних

Летальність (%)

2004 333,9 29,0 11,5 11695 0,47 2005 335,4 30,3 11,1 12168 0,45 2006 333,4 31,1 10,7 12525 0,43 2007 350,4 34,0 10,3 13619 0,33 2008 342,6 33,2 10,3 13384 0,45 2009 324,0 32,7 9,9 13124 0,32 2010 342,0 34,5 9,9 13952 0,34 2011 344,7 36,2 9,5 14308 0,36 2012 331,4 35,2 9,4 13905 0,29 2013 346,2 37,4 9,3 14797 0,24

Аналіз основних показників роботи закладу за період з 2004 до 2013

року свідчить про радикальні зрушення в діяльності стаціонару – обіг ліжка

зріс майже вдвічі, середня тривалість лікування скоротилась на 59,8 %.

Зросло число днів роботи ліжка з 333,9 (2004 р.) до 346,2 (2013 р.);

зменшилась середня тривалість перебування хворого на ліжку за цей же

період з 11,5 до 9,3 днів; що дозволило збільшити обіг ліжка з 29,0 (2004 р.)

до 37,4 (2013 р.), а відповідно збільшити кількість пролікованих дітей (у 1,4

рази).

239

Суттєвим показником покращення якості медичної допомоги,

зростання медичної ефективності є зниження, майже у 2 рази, лікарняної

летальності: 2004 р. – 0,47 %, 2013 р. – 0,24 % (p<0,05).

Так, у порівнянні з 2009 р. у 2013 р. кількість дітей госпіталізованих до

ОДКЛ зросла на 33%, при чому з переважання (понад 50 %) сільських

жителів. Кількість померлих дітей суттєво знизилась впродовж десяти

останніх років (табл.7.3).

Таблиця 7.3

Динаміка показників госпіталізації хворих та летальності

за 2009-2013 роки

Показник 2009 2010 2011 2012 2013 Динаміка

Госпіталізо-вано 13384 13124 13952 14308 13905 +3,9%

(+521)

Виписано 13295 13085 13900 14225 13800 +3,8 % (+505)

Померло 60 42 47 51 40 -33,3% (-20)

У віковій структурі госпіталізованих хворих найбільший відсоток

складали хворі вікової групи 7-14 років (2009 р. – 53,4%, 2013 р. – 39,5% ).

На ІІ місці – пацієнти вікової групи 3-6 років (2009 р. – 19,4%, 2013р. –

20,8%). Діти у віці до року стабільно займають ІІІ місце (2009 р. – 15,8%,

2013 р. – 17,3%), при чому щороку збільшувалась частка даної вікової групи

серед госпіталізованих, у тому числі дітей раннього неонатального періоду –

0-6 діб (2009 р.– 4,6%, 2013 р. – 5,2%). Все це обумовило необхідність

адаптувати структуру відділень до патології характерної для окремих вікових

груп.

Аналіз складу виписаних хворих за результатами лікування засвідчив,

що третина пацієнтів на момент виписки із стаціонару одужувала (2009 р. –

35,1%, 2013 р. – 33,8 %), а переважна більшість виписувались з покращенням

стану (2009 р. – 57,9 %, 2013 р. – 60,3 %). Кількість померлих дітей за період

240

2009-2013 рр. зменшилась, а рівень летальності знизився з 0,69 % у 2009 р.,

до 0,29% у 2013 р. (p<0,05).

Таким чином, аналіз результатів діяльності ОДКЛ впродовж 2009-2013

років показав шляхи вирішення проблем щодо покращання лікувально-

діагностичної роботи, підвищення фахового рівня лікарів, удосконалення

матеріально-технічної бази закладу.

Для цілеспрямованого моніторингу та управління якістю медичної

допомоги у центрі використовуються розроблені нами індикатори якості, які

включають як статистичні показники, так і показники експертної оцінки. У

таблиці 7.4. представлені індикатори якості надання медичної допомоги

дитячому населенню, які впроваджені у ОДКЛ і допомагають об'єктивно

оцінювати, моніторувати та з’ясовувати й визначати проблеми забезпечення

якості медичної допомоги.

Таблиця 7.4 Індикатори якості надання медичної допомоги у ОДКЛ

Індикатор Порогове

значення Методика вимірювання

(обчислення) Значення 1 2 3 4

Укомплектованість кадрами: - лікарями

80 % і більше

Кількість лікарів (основних працівників) ×100/загальну кількість штатних посад лікарів

2010р. - 100% 2011р. – 100% 2012р. – 100%

- середнім медичним персоналом 98 % і

більше

Кількість середніх медичних працівників (основних працівників) ×100/загальну кількість штатних посад середнього медичного персоналу

2010р. - 100% 2011р. – 100% 2012р. - 100%

Питома вага атестованих працівників: - лікарі;

95 % і більше

Кількість лікарів, що мають атестаційні категорії ×100/загальну кількість лікарів, що підлягають атестації

2010р. – 80,1 2011р. – 77,3 2012р. – 78,7

- середній медичний персонал 90 % і

більше

Кількість середніх медичних працівників, що мають атестаційні категорії ×100/загальну кількість середніх медичних працівників, що підлягають атестації

2010р. – 70,3 2011р. – 69,3 2012р. – 63,6

241

Продовження табл. 7.4

1 2 3 4 Питома вага реанімаційних місць оснащених сучасною ліку-вально-діагнос-тичною апаратурою

95 % і більше

Кількість реанімаційних місць, оснащених згідно табелю оснащення ×100/загальну кількість реанімаційних місць

95%

Наявність сучасного лабораторного обладнання

95 % і більше

Загальна кількість лабора-торного обладнання ×100/загальну кількість лабораторного облад-нання згідно табелю оснащення

95%

Кількість спеці-альностей, за якими надається медична допомога: - стаціонарна

30 і більше

Кількість спеціальностей

Спеціальностей

– 37

- амбулаторна 21 Кількість спеціалізованих

прийомів 26

Кількість спеціалізованих відділень і ліжок

24 Кількість спеціалізованих відділень (ліжок)

25

Наявність стату-су «Лікарня, доброзичлива до дитини»

Надано статус у 2009р.

Підтверджено в 2012р.

Функція (обіг ліжка) 35 і

більше

Кількість виписаних пацієнтів кількість ліжок

2010р. - 34,5 2011р. – 36,2 2012р. – 35,2

Використання діагностичної апаратури: - ультразвукових апаратів;

8 000 і більше

Кількість проведених ультразвукових досліджень/кількість діючих ультразвукових апаратів

2010р. – 32325 - 8081

2011р. – 32221 - 8055

2012р. – 36378 - 9094

- ендоскопів

2 000

Кількість проведених ен-доскопічних досліджень /кількість діючих ендоскопічних апаратів

2010р. - 772 2011р. – 932 2012р. – 916

242

Продовження табл. 7.4

1 2 3 4 Питома вага оперативних втручань з лапароскопічним доступом 70 % і

більше

Кількість оперативних втручань на органи груд-ної клітини та черевної порожнини лапароскопіч-ним доступом ×100/загальну кількість оперативних втручань на органи грудної клітини та черевної порожнини

Відсутність

лапароскопічної апаратури

Рівень госпіталізації сільських жителів

60,0 – 95,0 %

Кількість госпіталі-зованих дітей сільських місцевостей ×100/загальну кількість дітей сільських місцевостей

2010р. – 50,8 2011р. – 50,4 2012р. – 50,4

Доля дітей, прооперованих в ОДКЛ

40 % і більше

Кількість прооперованих дітей ×100/загальну кількість прооперованих в області дітей

2010р. – 44,0 2011р. – 46,5 2012р. – 48,4

Післяопераційна летальність 0,01 % і

менше

Кількість померлих під час та після операцій дітей ×100/загальну кількість прооперованих дітей

2010р. – 0,16 2011р. – 0,38 2012р. – 0,22

Доля померлих в ОДКЛ дітей у віці: - до 1 року

35 % і більше

Кількість померлих в ОДКЛ дітей до 1 року ×100/загальну кількість померлих в області дітей до 1 року

2010р. – 39,8 2011р. – 36,5 2012р. – 35,1

- 0 – 17 років

25 % і більше

Кількість померлих в ОДКЛ дітей 0 – 17 років ×100/загальну кількість померлих в області дітей 0 – 17 років

2010р. – 31,3 2011р. – 31,7 2012р. – 26,3

Розходження патологоанатомічного та клінічного діагнозів

15 % і менше

Кількість розходжень патологоанатомічного та клінічного діагнозів (за основним діагнозом) ×100/загальну кількість патологоанатомічних розтинів

2010р. – 12,8 2011р. – 12,2 2012р. – 11,7

243

7.2 Методологія оптимізації управління регіональним центром

високоспеціалізованої клінічної допомоги третинного рівня

При розробці методології оптимізації управління регіональним

центром високоспеціалізованої медичної допомоги третинного рівня ми

відштовхувалися від її головної мети, будуючи логічну структуру цілей, які

забезпечать виконання.

Система управління діяльністю ОДКЦ базувалась на моделі управління

оптимізованою функціонально-організаційною структурою обласної дитячої

клінічної лікарні (рис. 7.7).

Методологічне забезпечення оптимізації управління базувалось на

загальнонаукових методах, до яких відносяться:

- системний підхід - комплексне вивчення високоспеціалізованої

медичної допомоги за індикаторами її підготовленості до обслуговування

пацієнтів регіону, як єдиного цілого з позицій системного аналізу;

- метод аналізу причинних зв'язків з використанням даних про минуле і

виявлення глибинних закономірностей розвитку системи, у тому числі із

застосуванням економіко-математичних розрахунків;

- метод моделювання та аналізу цілеспрямованих дій і об'єктивної

кількісної порівняльної оцінки цих дій для пошуку альтернатив поставленій

меті при раціональному моделюванні управління.

Використання зазначених методів дозволило нам оцінити діючу

систему управління та обґрунтувати необхідність розробки інноваційної

моделі управління регіональною системою педіатричної допомоги.

При формуванні нової моделі управління високоспеціалізованої

педіатричної служби регіону був застосований системний підхід. У процесі

дослідження ОДКЛ була розглянута як система механізмів управління, через

систему індикаторів готовності діючої системи лікарняної допомоги дітям

регіону, що дозволило виявити причини назрілих проблем, переглянути

244

функції, структуру та організацію її діяльності, а головне - намітити шляхи

вирішення управлінських завдань. А також розглянути нормативно-правові,

структурні, технологічні, економічні, ресурсні механізми управління

системою на регіональному рівні.

Існуючі елементи Нові елементи Частково змінені

Рис. 7.7. Схема оптимізації управління Тернопільською обласною дитячою клінічною лікарнею

Суб’єкт управління

Об’єкт управління

Керівник ОДКЛ Спеціалізований центр консультативної

амбулаторно-поліклінічної допомоги

Спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та неонатології

Спеціалізований центр дитячої хірургії

Спеціалізований центр медичної реабілітації

Спеціалізований центр організаційно-методичної та інформаційно-аналітичної роботи

Керівники спеціалізованих центрів

Медична рада

Процес управлінської діяльності

Блок наукового регулювання економічних,

організаційно-правових, структурно-технологічних,

та ресурсних механізмів управління

Цілі

Стратегії

Функції

Планування та моніторинг

Блок процесних

індикаторів якості

Блок результативних

індикаторів якості

Наглядова рада

Спеціалізовані центри

245

За перерахованими параметрами проаналізована територіальна система

педіатричної допомоги та отримана об'єктивна інформація, яка виступила

науковим підґрунтям для розробки заходів щодо підвищення ефективності

управління центром.

У відповідності до цілей і завдань оптимізації управління регіональним

центром високоспеціалізованої клінічної допомоги третинного рівня у

сучасних умовах нами сформульована методологія оптимізації управління

даною системою. Методологія заснована на оцінці підготовленості

регіонального центру високоспеціалізованої клінічної допомоги дітям та

підготовленості медичного персоналу до обслуговування пацієнтів. З цією

метою застосовувались індикатори у вигляді блокової система управлінських

принципів (табл. 7.5).

Таблиця 7.5

Оцінка готовності регіонального центру до роботи Процесні

індикатори Зміст блоків управлінських принципів

1 2 Технологічний Технологічна готовності системи та персоналу до роботи у

нових умовах. Аналіз медичних технологій при наданні амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної високоспеціалізованої допомоги

Системний Системна обґрунтованість діяльності структури. Врахування усіх взаємозв'язків та взаємодій між її підрозділами, Досягнення необхідної обґрунтованості та виваженості у визначенні цілей. Оптимізація функціонування підрозділів, забезпечення узгодженості дій органів управління та учасників медико - виробничих процесів, спрямованих на цілі оптимізації

Правової регламентації

Медико - організаційне та економіко-правове регулювання діяльності системи для зниження суб'єктивізму в управлінні

246

Продовження табл. 7.5

1 2 Методичний Ставлення до діяльності центру як до організації, яка

розвивається (в сукупності до оснащення технікою, обладнанням, медичними технологіями, прийомам збору та обробки статистичних даних, тощо)

Ресурсний

Удосконалення матеріально-технічного забезпечення, оснащення центру сучасною експрес-діагностичною апаратурою. Удосконалення кадрового забезпечення, визначення правового статусу лікарів з розкриттям потенціалу їх прав, обов'язків, відповідальності, мотивації, соціальної захищеності. Перехід від фінансування моделі за нормативами до фінансування за договорами – замовленнями.

Медико-соціальний

Орієнтування системи на попередження захворювань у здорових і практично здорових дітей

Психологічний

Психологічні аспекти у доборі кадрів та роботі з батьками

Інформаційний

Орієнтування системи на інформаційно - аналітичні методи спостереження, оцінки і прогнозування тенденцій у стані здоров'я дитячого населення (соціально-гігієнічний моніторинг) та соціологічні методи (анкетування, інтерв'ю) - з метою оперативного отримання інформації про фактори і групи ризику, зміни у стані здоров'ї дитячого населення, для медико-соціального аналізу.

Розроблена система індикаторів сприяє ефективному здійсненню

моніторингу та об'єктивній оцінці процесу надання медичної допомоги і

вирішенню проблем у діяльності центру.

Обґрунтована методологія процесного управління системою допомоги

дитячому населенню регіону, яка розглядає діяльність центру як деякий

головний процес (поліпшення стану здоров'я пацієнтів) і сукупність процесів,

які забезпечують головний процес (діагностика, лабораторні дослідження,

лікування в спеціалізованих відділеннях, харчування, медикаментозне

247

забезпечення, матеріально-технічне забезпечення та ін.) і передбачає, що ці

процеси можна змінювати за допомогою певних керуючих впливів. У

виробничому процесі запропонована модель управління може досить

ефективно (адекватно) реагувати на зміни зовнішніх умов і параметрів

шляхом перепрофілювання своїх робочих процесів (реструктурувати

ліжковий фонд у зв'язку зі зміною обсягів та джерел фінансування, зміною

ендемічності території).

Таким чином, перехід до виробничого типу управління можна

розглядати як один з потенційних і найперспективніших напрямів

оптимізації діяльності центру, який формується у ринкових умов

функціонування [122].

Запровадження методології управління регіональною системою

медичної допомоги дитячому населенню через процесне управління, у першу

чергу, передбачає визначення та регламентацію процесів роботи системи,

зокрема:

- здійснюється розподіл відповідальності за результати роботи

між підрозділами, які входять до складу системи;

- визначається система взаємодії лікувально-профілактичних

процесів у центрі, а також і з зовнішніми замовниками медичних послуг та

споживачами;

- визначається перелік документації, необхідної для

забезпечення основних процесів (інструкції, положення, методики тощо);

- складається графік розробки і запровадження цієї документації;

- встановлюються показники діяльності системи медичної

допомоги, способи і форми збору інформації та порядок звітності перед

керівниками;

- визначаються нормативи та стандарти якості, які

характеризують нормальний перебіг лікувально - профілактичного процесу у

системі.

248

Таким чином, процесний підхід дозволяє побачити заради чого

здійснюються всі дії у регіональному центрі високоспеціалізованої медичної

допомоги дитячому населенню та який внесок окремих структур в результати

діяльності всієї системи.

7.3 Концептуальні напрямки оптимізації системи фінансування

педіатричної служби регіону

Фінансове планування установ педіатричної служби регіону є

складовою частиною управління і становить сукупність методів і засобів, що

дозволяють вибрати оптимальний варіант розвитку системи, який забезпечує

ефективне використання ресурсів.

Основним принципом фінансового планування у системі охорони

здоров'я є забезпечення відповідності між обсягами медичної допомоги, яка

надається населенню, та розмірами ресурсів, необхідних для виконання цих

обсягів.

Фінансове планування визначає забезпеченість ЗОЗ фінансовими

ресурсами для досягнення заданих показників і, як наслідок, фінансове

становище ЗОЗ. Воно реалізується через аналіз і розрахунок показників

виробничо-господарської діяльності, бюджетування, складання фінансових

планів і вибору облікової політики.

Враховуючи, що планування у системі охорони здоров'я впродовж

останніх десятиліть здійснюється в умовах обмежених ресурсів, формування

програм, які визначають найбільш оптимальні технології організації та

надання медичної допомоги дітям, є практично не можливим.

Цілями стратегічного фінансового планування системи педіатричної

служби регіону повинно бути:

- збереження та зміцнення здоров'я дітей;

249

- скорочення прямих і непрямих втрат суспільства за рахунок зниження

захворюваності та смертності.

Стратегічне фінансове планування системи охорони здоров'я дітей на

регіональному рівні має сприяти досягненню пріоритетних цілей розвитку їх

охорони здоров'я через розробку:

- стратегічних показників стану здоров'я дитячого населення та

діяльності педіатричної служби регіону;

- територіальної програми гарантій надання дітям регіону безкоштовної

медичної допомоги;

- територіальних норм і нормативів, соціальних стандартів, які

застосовуються при плануванні системи охорони здоров'я дітей;

- методики їх адаптації до умов регіону;

- методології розрахунку територіальних нормативів обсягів медичної

допомоги дітям та їх нормативного фінансового забезпечення.

Територіальні цільові програми у галузі охорони здоров'я дітей повинні

забезпечувати:

- розвиток правової бази служби охорони здоров'я дітей регіону;

- вдосконалення управління та фінансування системи охорони здоров'я

дітей регіону;

- розробку та впровадження нових організаційних і медичних

технологій, які підвищують ефективність системи охорони здоров'я;

- розробку подушних нормативів фінансування системи охорони

здоров'я.

Для забезпечення фінансової стійкості установ педіатричної служби

регіону необхідна переорієнтація пріоритетів їх розвитку на користь

самостійних (юридично і фінансово) організаційно-господарських форм.

На підставі аналізу фінансово-економічної складової системи

високоспеціалізованої допомоги дітям регіону, встановлено, що найбільш

250

прийнятною організаційно-правовою формою на перехідний період для

розробленої моделі ОДКЦ, яка дозволяє використовувати різні джерела

фінансування, є комунальне унітарне підприємство.

З цією метою ми глибоко проаналізували ряд законодавчих актів.

Так, у розділі 8. Господарського кодексу України, введеного в дію з 1

січня 2004 року Законом України від 16 січня 2003 року № 436-IV у статті 73

визначається поняття "державне унітарне підприємство".

Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства

1. Державне унітарне підприємство організується компетентним

органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої

частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до

сфери його управління.

2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить

підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах,

визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній

власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського

ведення чи праві оперативного управління.

4. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити

слова "державне підприємство".

5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за

зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно

входить.

6. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник

підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого

входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

251

7. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника

державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену

відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

8. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні

підприємства або казенні підприємства.

Стаття 78 «Комунальні унітарні підприємства» Господарського кодексу

визначає правовий статус комунального унітарного підприємства і виділяє

комунальне некомерційне підприємство. У державній (комунальній) мережі

системи охорони здоров'я лікарні, поліклініки мають статус юридичних осіб,

які фактично існують в організаційно-правовій формі державних

(комунальних) закладів, а не державних (комунальних) підприємств. В якості

основної мети діяльності таких закладів охорони здоров'я слід розглядати

надання доступної медичної допомоги на безоплатній для населення основі.

У той же час дані заклади можуть надавати платні послуги. Відповідно до

статті 78, такі підприємства створюються за рішенням органу місцевого

самоврядування.

2. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне

підприємство, є представником власника - відповідної територіальної

громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та

іншими законодавчими актами.

3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у

комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві

оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства

утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації

його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного капіталу

комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною

місцевою радою.

252

5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно

містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого

самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальність за

зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери

управління якого воно входить.

7. Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства,

який призначається органом, до сфери управління якого входить

підприємство, і є підзвітним цьому органові.

8. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок

виконання рішень органів державної влади або органів місцевого

самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами

добровільно або за рішенням суду.

Таким чином, враховуючи викладене, при реорганізації системи

високоспеціалізованої допомоги дітям регіону до джерел додаткового

фінансування комунального платежу за замовлення медичних послуг для

дитячого населення з муніципального бюджету для структур позалікарняної

допомоги можна використовувати:

цільові кошти комунального бюджету;

резервні кошти комунального бюджету;

добровільні внески населення;

позики спеціалізованих кредитних організацій;

кошти, отримані за надані платні послуги.

Після прийняття проектів ряду законодавчих актів: «Про саморегулівні

організації»; «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування»

ОДКЦ може набути статусу такої правової форми, як саморегулівної

організації.

253

Під саморегулюванням розуміють самостійну та ініціативну діяльність,

яка здійснюється суб'єктами підприємницької або професійної діяльності і

змістом якої є розробка і встановлення стандартів і правил зазначеної

діяльності, а також контроль за дотриманням вимог зазначених стандартів і

правил.

Реалізація механізму саморегулювання здійснюється за допомогою:

- розробки правил і стандартів професійної діяльності, які виходять не

від держави, а від самих професіоналів і ними ж затверджуються;

- забезпечення належного контролю з боку професійних об'єднань за

діяльністю своїх членів;

- захист інтересів учасників саморегулівної організації перед третіми

особами.

У саморегулівних організацій є й така важлива функція, як розгляд

скарг споживачів та позасудове вирішення конфліктів, які виникають між

учасниками саморегулювання та споживачами. А високий ступінь

захищеності пацієнта і лікаря у разі виникнення конфліктних ситуацій

досягається не стільки за рахунок роботи судових органів, скільки завдяки

активної діяльності різних громадських (позасудових) інститутів, що

володіють широкими повноваженнями в силу їх легітимності.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що розробка і

встановлення стандартів і правил медичної діяльності саморегулівної

організації з урахуванням ліцензійних вимог і умов, які, по суті, є правилами

здійснення медичної діяльності, є незаперечними перевагами і одним з

концептуальних напрямів оптимізації розвитку та фінансування системи

педіатричної служби регіону.

254

7.4 Експертна оцінка перспективної функціонально-організаційної

моделі центру високоспеціалізованої допомоги дітям

Одним із завдань даної роботи було здійснення експертної оцінки

розробленої моделі ОДКЦ. Експертна оцінка проведена керівниками

медичних установ, вченими фахівцями з соціальної медицини (всього 30

експертів, з них 4 доктори, 16 кандидатів медичних наук, 10 організаторів

охорони здоров'я, з вищою кваліфікаційною категорією за фахом

«організація і управління охороною здоров'я). Експертна оцінка проводилась

за спеціально розробленою програмою експертизи, яка містила перелік

основних параметрів розробленої моделі ОДКЦ. Експертна оцінка

здійснювалась у кілька етапів. Спочатку був складений перелік основних

параметрів моделі, які підлягали оцінці та проведена їх експертна оцінка за

методом Дельфі. Потім у три етапи здійснювалася сама експертна оцінка. На

першому етапі кожен з 30-ти експертів виставляв незалежні оцінки (за

десятибальною шкалою) за кожним параметром із затвердженого переліку.

На другому і третьому етапах експерти порівнювали свою думку з

результатами колективної оцінки всієї експертної групи та могли змінити або

скорегувати свою позицію (табл. 7.6).

Таблиця 7.6

Результати експертної оцінки функціонально-організаційної моделі ОДКЦ

(W=0,81)

Основні переваги моделі Середній

бал CV

(у %) 1. Наукове обґрунтування методичних принципів моделювання, сучасної моделі регіонального центру педіатричної допомоги

9,42±0,09 7,8

2. Самоврядність моделі ОДКЦ її юридична та господарська самостійність створена на базі договорів - замовлень

9,50±0,09 6,4

255

Продовження табл. 7.6.

3. Інтеграція у моделі п'яти різнопланових функціонально-організаційних структур, які забезпечують дитяче населення безкоштовною високоспеціалізованою допомогою у гарантованих територіальних обсягах

9,83±0,08

8,1

4. Розробка системного процесного управління моделлю з оцінкою соціальної та медико-економічної ефективності діяльності у динаміці

9,43±0,14

8,2

5. Забезпечення медико-соціальної ефективності моделі за рахунок: 5.1. - самоврядності моделі, господарської та юридичної самостійності як суб'єкта медичної діяльності; 5.2. - надання населенню гарантованих обсягів безкоштовних послуг; 5.3. - забезпечення сучасною медичною технікою та сучасними технологіями; 5.4. - підвищення професіоналізму кадрів

9,07±0,05

9,63±0,08 9,23±0,13

9,40±0,12

2,8

4,6 5,0

5,2

6. Забезпечення економічної ефективності моделі за рахунок: 6.1. - організації моделі як самоврядного суб'єкта на базі ОДКЛ, замість принципу утримання підвідомчих об'єктів територіальними органами охорони здоров'я; 6.2. - формування господарського механізму моделі, основу якого складають економічні методи управління: багатоканальність фінансування, технологія формування попиту населення на послуги, технологія формування ресурсів, системність планування послуг, підвищення якості педіатричної допомоги, оптимізація штатної чисельності моделі, маркетинг і кадровий менеджмент

9,70±0,09

9,77±0,09

7,8

7,9

За результатами третього етапу експертної оцінки, розраховані середні

значення кожного показника у балах, а також коефіцієнти варіації (CV), за

256

допомогою яких визначався ступінь узгодженості думок експертів по

кожному параметру оцінки (табл. 7.6).

Аналіз результатів експертних оцінок дозволив виділити основні

переваги моделі, які засвідчують відповідність розробленої моделі сучасним

вимогам науки і практики. Перелік переваг моделі ОДКЦ, які отримали

найбільшу кількість балів за результатами експертної оцінки, підтверджують

прогнозну ефективність розробленої моделі та доцільність її використання

для надання високоспеціалізованої допомоги дитячому населенню у регіонах

України.

Оцінка ефективності запропонованої моделі ОДКЦ проводилась не

тільки на основі експертних оцінок, а й на підставі порівняльної

характеристики показників здоров’я дітей Тернопільської області та

діяльності ОДКЛ у динаміці за період 2012-2014 рр., коли основні елементи

запропонованої моделі перспективного клінічного центру, у тому числі

концентрація високоспеціалізованої допомоги вже були апробовані в

умовах оптимізації функціонально-організаційної моделі ОДКЛ.

Запровадження запропонованої моделі ОДКЛ у Тернопільській області

довело її медико-соціальну ефективність. Так, у 2014 р., порівняно із 2012

роком (табл. 7.7), завдяки реорганізації структури закладу, підвищенню

якості медичної допомоги, запровадження нових технологій лікування та

зростанню рівня кваліфікації лікарів летальність у ОДКЛ знизилась на 9,4 %

(p<0,05), летальність дітей у віці 0-6 діб життя - на 12,5 % (p<0,05),

летальність у відділенні інтенсивної терапії новонароджених – на 29,5 %

(p<0,05), післяопераційна летальність – на 25,0 % (p<0,05). Зростання

інтенсивності лікувального процесу призвело до скорочення середньої

тривалості перебування хворого у стаціонарі на 1,3 дні (12,5 %, p<0,05).

Структурні зміни та запровадження нових медико-організаційних технологій

сприяли підвищенню ефективності реабілітації: питома вага дітей, виписаних

із реабілітаційного центру із одужанням зросла на 18,5 % (p<0,05).

257

Таблиця 7.7

Показники медико-соціальної ефективності впровадження оптимізованої

функціонально-організаційної моделі ОДКЛ у Тернопільській області

Назва показника 2012 2014 Темп

приросту, 2014/2012

(%) p

Смертність дітей у віці до 1 року (на 1000 живонароджених) 8,0 7,6 -5,0 <0,05

Рання неонатальна смертність (на 1000 живонароджених) 3,9 3,4 -12,8 <0,05

Первинна інвалідність дитячого населення (на 10 000 дитячого населення) 21,8 21,4 -1,8 <0,05

Первинна інвалідність дитячого населення внаслідок хвороб нервової системи (на 10 000 дитячого населення)

3,3 2,6 -21,2 <0,05

Летальність у ОДКЦ (у %) 0,32 0,29 -9,4 <0,05 Летальність у ОДКЦ дітей у 0-6 діб життя (у %) 1,6 1,4 -12,5 <0,05 Летальність у відділенні інтенсивної терапії новонароджених ОДКЦ(у %)

10,5 7,4 -29,5 <0,05

Післяопераційна летальність у ОДКЦ (у %) 0,2 0,15 -25,0 <0,05 Середня тривалість лікування хворого у ОДКЦ (у дн)

10,4 9,1 -12,5 <0,05

% дітей виписаних із реабілітаційного центру ОДКЦ із одужанням 27 32 +18,5 <0,05

Реорганізація системи високоспеціалізованої медичної допомоги у

регіоні позитивно вплинула на показники здоров’я дитячого населення і в

цілому по Тернопільській області. Зокрема у 2014 р., порівняно із 2012 р.,

смертність дітей у віці до 1-го року знизилась на 5 % (p<0,05), у

неонатальному періоді – на 12,8 % (p<0,05); первинна інвалідність дитячого

населення – на 1,8 %(p<0,05), а первинна інвалідність дитячого населення

внаслідок хвороб нервової системи – на 21,2 % (p<0,05).

258

Економічна ефективність запропонованої моделі лише за рахунок

скорочення протягом 2013-2014 рр. середньої тривалості лікування в

стаціонарі склала – 492 936 гривень.

Впровадження в перспективі функціонально-організаційної моделі

ОДКЦ буде сприяти оптимізації технологічних потоків, співвіднесенню

потреб у високоспеціалізованій педіатричній допомозі дитячому населенню

регіону з ресурсами та економічними можливостями регіону. Медична та

економічна ефективність розробленої моделі забезпечується за рахунок

спеціалізації організованих структур, інтеграції різнопланових технологічних

функцій в одній установі.

Важливою особливістю розробленої моделі ОДКЦ є її передбачувана

юридична самостійність як суб'єкта господарювання, організація роботи її

відділень на основі договорів «субпідряду» на реалізацію територіальних

замовлень на надання високоспеціалізованої допомоги, відповідно до

Програми територіальних гарантій. На майбутнє планується прийом на

роботу медичного персоналу за контрактною системою. Контракти

передбачають диференційовану оплату праці та виплати стимулюючого

характеру на основі оцінки кількісних і якісних показників роботи лікарів.

Узагальнюючи можна констатувати, що запропонована методологія

реструктуризації комунальної системи високоспеціалізованої допомоги

дитячому населенню регіону і розроблена модель ОДКЦ, спрямовані на

формування раціональної, економічно ефективної високоспеціалізованої

медичної допомоги у регіоні.

Висновки до розділу 7.

Розробка перспективної функціонально-організаційної моделі

регіонального (обласного) дитячого клінічного центру високоспеціалізованої

медичної допомоги в Тернопільській області стала важливим етапом в історії

259

розвитку спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної

медичної допомоги дітям в Україні, так як забезпечила можливість надання

консультативно-діагностичної та лікувальної допомоги дітям на основі нових

медичних та організаційних ресурсозберігаючих технологій.

Структурною основою зазначеної моделі ОДКЦ залишились профільні

відділення стаціонару обласної дитячої лікарні, які поетапно групувались і

трансформувались у профільні спеціалізовані центри та блок діагностичних

підрозділів.

Основними функціями ОДКЦ визначені:

- підвищення якості високоспеціалізованої та висококваліфікованої

консультативної та лікувально-діагностичної допомоги дитячому населенню

області;

- організація та надання виїзної планової і екстреної медичної

допомоги дітям в закладах охорони здоров’я області;

- координація лікувально-профілактичної та організаційно-

методичної роботи на всіх рівнях надання педіатричної допомоги;

- організація роботи постійно діючої мобільної бригади

спеціалістів з набором необхідної лікувально-діагностичної апаратури;

- моніторинг здоров’я дитячого населення та показників діяльності

медичних закладів з метою корекції видів і обсягів медичної допомоги;

- розробка, впровадження та координація спільно з головними

спеціалістами обласного управління охорони здоров’я необхідних заходів

щодо зниження захворюваності та підвищенн якості медичного

обслуговуванняз урахуванням та відповідно до потреб дитячого населення

області.

Функціональна інтеграція підрозділів та визначення раціональних

обсягів надання дитячому населенню медичної допомоги третинного рівня

базувалась на системному підході, що дозволило:

260

1. Забезпечити структурне моделювання ОДКЦ, який функціонально

інтегрує п'ять підрозділів (лікувально - діагностичних центрів):

- спеціалізований центр консультативної амбулаторно - поліклінічної

допомоги розрахований на 240 відвідувань у зміну, в якому ведуть

консультативний прийом тридцять лікарів за 26-ми лікарськими

спеціальностями;

- спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та

неонатології, який забезпечує надання високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям від новонароджених до підлітків, надає консультативну

медичну допомогу дітям регіону та здійснює транспортування з лікувальних

закладів регіону в ОДКЦ;

- спеціалізований центр дитячої хірургії з операційним відділенням

європейського зразка та операційною для новонароджених, у якому

здійснюється близько 5000 операцій за рік;

- спеціалізований центр медичної реабілітації, у складі якого є всі

необхідні підрозділи. Основними принципами відновного лікування у центрі

є ранній початок, індивідуальність, комплексність та наступність, що

дозволяє досягти позитивних зрушень, зокрема зменшити прошарок

соціально - дезадаптованих дітей та дітей з обмеженими можливостями

здоров’я, у яких інвалідність пов’язана з патологією нервової системи;

- спеціалізований центр організаційно-методичної та інформаційно-

аналітичної роботи, який створений з метою забезпечення апарату

управління ОДКЦ - статистичною, нормативною, науковою інформацією та

інформацією щодо передового досвіду з метою ефективного здійснення

управлінської та лікувально-діагностичної діяльності центру, а також

організаційно - методичної та консультативної допомоги педіатрам ЗОЗ

регіону.

2. Оцінити діючу систему управління та обґрунтувати методологію

оптимізації управління через призму процесного управління, як сукупності

261

пов'язаних між собою лікувально-профілактичних процесів, а не розрізнених

закладів зі своїми функціями.

3. Розробити концептуальні напрями оптимізації фінансування ОДКЦ -

як функціональної моделі на основі договорів - замовлень («субпідряду») на

реалізацію територіальних замовлень на надання медичної допомоги у

відповідності до Програми територіальних гарантій; а також зміни

організаційно-правової форми ОДКЦ на "саморегулівну організацію", як

найбільш прийнятну для розробленої моделі;

4. Провести експертну оцінку розробленої функціонально-

організаційної моделі центру високоспеціалізованої допомоги дітям.

Аналіз результатів діяльності створених спеціалізованих центрів

обласної дитячої лікарні довів ефективність їх функціонування, доцільність

створення та соціально-економічні переваги.

Експертна оцінка розробленої перспективної функціонально-

організаційної моделі ОДКЦ, проведена за участю керівників медичних

установ, науковців та фахівців за спеціальністю «соціальна медицина» та

керівників закладів охорони здоров’я з вищою кваліфікаційною категорією за

фахом «організація і управління охороною здоров’я» (всього 30 експертів),

проведена в три етапи, засвідчила її дієздатність, а саме: самоврядність

моделі ОДКЦ, її юридичну та господарську самостійність (9,5±0,09; CV =

6,4 %); забезпечення медико-соціальної ефективності моделі за рахунок

надання населенню гарантованих обсягів безкоштовних послуг (9,63±0,08;

CV = 4,6 %); забезпечення сучасними технологіями та медичною технікою

(9,23±0,13; CV = 5,0 %); підвищення професіоналізму кадрів (9,4±0,12; CV =

5,2 %); забезпечення економічної ефективності моделі з формуванням її

господарського механізму (9,77±0,09; CV = 7,9 %).

262

За матеріалами, викладеними в даному розділі, опубліковано:

1. Корицький Г. І. Частота та структура захворюваності дітей у

Тернопільській області та шляхи їх зниження / Г. І. Корицький // Ліки

України. — 2012. — № 3 — 4 (1). — С. 4 — 7.

2. Корицький Г. І. Організація надання медичної допомоги

новонародженим в Тернопільський області / Г. І. Корицький // Педіатрія,

акушерство і гінекологія. — 2012. — № 6. — С. 34 — 38.

3. Корицький Г. І. Аналіз надання медичної допомоги дітям на

Тернопіллі за роки незалежності / Г. І. Корицький // Актуальні питання

педіатрії, акушерства та гінекології. — 2013. — № 2(12). — С. 68 — 71.

4. Корицький Г. І. Стан здоров’я дітей Тернопільщини, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи / Г. І. Корицький //

Журнал клінічних та експериментальних медичних досліджень. — 2013. —

Т. 1, № 2. — С. 169 — 175.

5. Гойда Н. Г. Концепція реформування педіатричної служби в

Тернопільській області / Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький // Український

медичний часопис — 2013. — №4 (96). — С.135 — 138.

6. Корицький Г. І. Сучасний стан щодо надання допомоги дітям з

особливими потребами в Тернопільському регіоні / Г. І. Корицький // Ліки

України. — 2013. — №3 (169). — С. 71 — 74.

7. Корицький Г. І. Сучасний стан ендокринологічної служби на

Тернопіллі / Г. І. Корицький // Здобутки клінічної і експериментальної

медицини. — 2013. — №2 (19). — С. 106 — 109.

8. Аналіз роботи медико- генетичної служби на Тернопіллі /

Г. А. Павлишин, Г. І. Корицький, Л. Б. Гарбуз, Ю. А. Гарбуз // Педіатрія,

акушерство і гінекологія. — 2013. — № 3 (457). — С. 39 — 42.

9. Організація хірургічної допомоги новонародженим на Тернопіллі /

Г. А. Павлишин, Г. І. Корицький, В. Л. Боднарчук, В. В. Білинський //

263

Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. — 2013. — Т. ІІІ, №3 (9).

— С.67 — 71.

10. Гойда Н. Г. Сучасна екологічна ситуація та стан здоров’я дітей з

радіактивно забруднених територій Тернопілля / Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький

// Ліки України. — 1014. — № 2 (19). — С.6 — 9.

11. Корицький Г. І. Сучасні реалії та перспективи неонатальної

хірургічної служби на Тернопільщині / Г. І. Корицький, О. М. Горбатюк //

Сучасна педіатрія. — 2014. — № 3 (59). — С. 44 — 47.

12. Гойда Н. Г. Обласна дитяча лікарня на етапі реформування /

Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький // Ліки УкраїниПлюс — 2014. — № 3. —

С. 5 — 8.

13. Інформаційний лист „Оптимізація функціонально-організаційної

структури обласної дитячої лікарні” / Н. Г. Гойда, Г. І. Корицький. –– Київ,

2015.

264

УЗАГАЛЬНЕННЯ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

На сьогодні в Україні простежуються негативні тенденції в стані

здоров’я населення, зокрема матерів та дітей, з одночасним скороченням

чисельності дитячого населення, що підкреслює важливість впливу галузі

охорони здоров’я на збереження та зміцнення здоров’я дітей, в умовах

реформування сфери охорони здоров’я, зокрема педіатричної служби,

результатом якої має стати оптимізація надання медичної допомоги дітям на

всіх рівнях [6; 7; 33; 37; 46].

Здоров’ю дітей надається важливе значення у програмі ЄРБ ВООЗ

«Здоров’я для всіх у 21-му столітті», воно визнано пріоритетом державної

політики в Україні, що відображено у міжгалузевій комплексній програмі

«Здоров’я нації на 2002-2011рр.», Державних програмах України

«Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015р., «Дитяча онкологія» на

2006-2010рр., «Здорова дитина» на 2008-2012рр. тощо. В них наголошується

на пріоритетність збереження та поліпшення здоров’я підростаючого

покоління шляхом реформування системи надання медичної допомоги [63;

76; 239; 313; 314].

Ретроспективна оцінка важливих показників діяльності системи

охорони здоров’я як в Україні, так і в Тернопільській області – дитячої

смертності, захворюваності, поширеності захворювань, динаміки чисельності

дитячого населення, які, водночас, є індикаторами стану та соціально-

економічного розвитку регіону, показала важливі й не до кінця вирішені

питання ефективності та якості лікувально-діагностичних заходів на всіх

рівнях надання медичної допомоги дітям у Тернопільському регіоні, і,

відповідно, зумовила потребу наукового обґрунтування пропозицій щодо

оптимізації системи організації високоспеціалізованої медичної допомоги

265

дітям на етапі реформування сфери охорони здоров'я, визначила актуальність

даного дослідження, його мету та завдання.

Метою роботи стало наукове обґрунтування, розробка та впровадження

оптимізованої системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні.

Дослідженням охоплено всі заклади та підрозділи охорони здоров'я

Тернопільської області, що надають медичну допомогу дітям, їх кадровий та

матеріально-технічний потенціал; захворюваність, інвалідність та смертність

дітей (статистичні та епідеміологічні дані про їх рівень та структуру),

стандарти надання медичної допомоги.

Науковою базою дослідження стали: Комунальна установа

Тернопільської обласної ради (КУТОР) «Тернопільська обласна дитяча

клінічна лікарня» (1 од.), міська дитяча клінічна лікарня м. Тернополя (1 од.),

міська дитяча поліклініка м. Тернополя (1 од.), педіатричні відділення ЦРЛ

(17 од.), дитячі консультації ЦРЛ (17 од.), центри первинної медико-

санітарної допомоги (16 од.), місцеві дитячі санаторії (4 од.).

У дослідженнях безпосередньо та в різних комбінаціях використані

сучасні методи дослідження: системний підхід та системний аналіз (для

дослідження медико-соціальних закономірностей формування регіональних

особливостей стану здоров’я дитячого населення, кадрового, матеріально-

технічного потенціалу закладів охорони здоров’я Тернопільського регіону,

обґрунтування концептуальних напрямів та методичних підходів до

оптимізації високоспеціалізованої допомоги дітям на регіональному рівні

відповідно до сучасних світових вимог з орієнтацією на регіональні

особливості потреб у ній дитячого населення), бібліосемантичний (для

вивчення даних літератури з організації та розбудови регіональних систем

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, удосконалення надання

медичної допомоги дитячому населенню у країнах Європи та в Україні,

266

соціологічний (анкетного опитування) (для вивчення точки зору батьків

пацієнтів, лікарів та організаторів охорони здоров’я стосовно стану, проблем

та шляхів удосконалення системи високоспеціалізованої медичної допомоги

дітям), медико-статистичний (для збору, обробки та аналізу статистичних

показників стану здоров’я дитячого населення, ресурсів та діяльності

педіатричної служби Тернопільського регіону, визначення обсягу

спостережень у соціологічних, експертних дослідженнях, а також оцінки

вірогідності їх результатів), SWOT-аналізу (для оцінки сильних і слабих

сторін діяльності педіатричних закладів з метою визначення основних

напрямків їх подальшого розвитку та потенційних загроз), концептуального

моделювання (для розробки перспективної функціонально-організаційної

моделі обласного дитячого клінічного центру, обгрунтування концепції

оптимізації системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні), експертних оцінок (для отримання незалежної оцінки

та визначення доцільності запровадження запропонованих концептуальних

підходів та елементів перспективної функціонально-організаційної моделі

обласного дитячого клінічного центру).

Дослідження проводилось впродовж 2003-2013 років.

Дослідження складалось з семи етапів, кожен з яких включав конкретні

завдання другого порядку. Така багаторівнева структуризація завдань

забезпечувала системність, оскільки результати попередніх етапів ставали

логічною основою як для наступних етапів, так і для узагальнення

результатів досліджень та наукового обґрунтування висновків.

Перший етап присвячувався вивченню досвіду економічно розвинених

країн та України щодо організації надання високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям у світових системах охорони здоров’я, запровадження

сучасних організаційних медичних технологій у лікувально-діагностичний

процес, аналізу його кінцевих результатів та оцінки якості медичних послуг у

267

закладах педіатричної служби з визначенням проблемних для охорони

здоров’я України питань.

Другий етап включав вибір напряму дослідження, формування мети,

визначення завдань, його об’єкту та предмету, обґрунтування методів та

обсягу дослідження. Збір інформації і створення бази даних про педіатричну

службу регіону потребували розробки спеціальної реєстраційної карти для

проведення інвентаризації медичного обладнання педіатричних закладів та

розробки анкет соціологічного опитування для пацієнтів та їх батьків,

лікарів-педіатрів, керівників лікувально-профілактичних закладів, де

надається медична допомога дитячому населенню.

Метою третього і четвертого етапів стало проведення системного

аналізу змін стану здоров’я дітей Тернопільської області, ресурсного

забезпечення (матеріально-технічне, кадрове, фінансове) закладів

педіатричної служби регіону.

Результатом виконання 3-го етапу дослідження стали встановлені

закономірності формування здоров’я дитячого населення в порівнянні з

середньо українськими тенденціями та показниками в розрізі окремих

основних адміністративних територій та вікових груп.

Інформаційною базою вказаного етапу дослідження формували основні

демографічні показники (народжуваність, смертність, природний рух,

чисельність дитячого населення, смертність немовлят), їх рівні та структура

за причинами; показники захворюваності та поширеності хвороб серед

дитячого населення, їх нозологічна структура; рівень та структура дитячої

інвалідності. Період дослідження складав 2003-2013 рр., що достатньо для

ретроспективного вивчення динаміки, регіональних аспектів та тенденцій

вищевказаних показників з точки зору на них, як на індикатори формування

потреби в медичній допомозі дитячого населення та ефективності

функціонування педіатричної служби Тернопільської області.

268

Четвертий етап присвячувався оцінці діяльності педіатричної служби в

лікувально-профілактичних закладах (обласна дитяча клінічна лікарня,

дитяча поліклініка м. Тернополя, педіатричні відділення та дитячі

консультації центральних районних лікарень, центри первинної медико-

санітарної допомоги, місцеві дитячі санаторії), виявлення зв’язку між

різними рівнями надання медичної допомоги дітям та основними

статистичними показниками (захворюваність, інвалідність, смертність), а

також вивченню задоволеності населення і лікарів станом медичної допомоги

дитячому населенню в умовах існуючої системи організації педіатричної

допомоги. Інформаційна база дослідження формувалась з матеріалів звітності

педіатричної служби області за десять років (2003–2013 рр.) та за даними

спеціальних форм звітності, отриманих з ЛПЗ у паперовому та електронному

варіантах.

Ресурсне забезпечення закладів педіатричної служби вивчалися з

урахуванням видів і рівнів медичної допомоги, зокрема, потужності

ліжкового фонду та показників його використання, з аналізом встановлених

зв’язків між різними рівнями надання медичної допомоги дітям.

В якості еталону матеріально-технічного забезпечення закладів

охорони здоров’я застосовувався табель оснащення, затверджений наказом

МОЗ України від 31. 12. 2009 р. № 1084, результати про відповідність якому

заносилися у розроблену реєстраційну карту для збору інформації про наявну

діагностичну та лікувальну медичну апаратуру.

При вивченні кадрового забезпечення педіатричної служби в розрізі

регіонів вивчалися показники укомплектованості лікарями та молодшими

спеціалістами з медичною освітою (середнім медичним персоналом), їх

кваліфікаційний рівень, зокрема за лікарськими спеціальностями: лікар

загальної практики-сімейний лікар, лікар-педіатр, лікар-спеціаліст.

269

На цьому ж етапі вивчався рівень фінансування в розрахунку на одного

мешканця, вартість одного ліжко-дня за критеріями медикаментозного

забезпечення та харчування. Аналіз фінансових витрат відбувався за період

2011-2012 рр. Для оцінки можливостей надання високоспеціалізованої

медичної допомоги дітям проаналізовано стан бюджетного фінансування

обласної дитячої лікарні за період 2003-2012 рр.

До позитивних зрушень показників діяльності обласної лікарні

віднесені: збільшення кількості пролікованих пацієнтів; скорочення кількості

ліжок з приведенням їх у відповідність до визначених потреб дитячого

населення області у високоспеціалізованій медичній допомозі.

Інформаційну базу третього та четвертого етапів доповнювали дані

офіційної статистичної звітності за формами № 20, 19, 31, 49, 17,

баланс (форма №1), №6-ПВ, форма № 4 - 2 д, № 4 - 2 м.

Задоволеність наданою медичною допомогою дітям вивчалася на

п’ятому етапі дослідження шляхом проведення соціологічного дослідження

(анкетування) батьків пацієнтів (пролікованих дітей). Також вивчалася

задоволеність станом організації медичної допомоги дітям лікарів-педіатрів

та організаторів охорони здоров’я. Анкети для проведення соціологічного

дослідження розроблені на попередніх етапах.

Результати дослідження на попередніх етапах слугували основою

наукового обґрунтування концепції оптимізації регіональної системи

високоспеціалізованої допомоги дітям та функціонально-організаційної

моделі регіонального центру високоспеціалізованої допомоги дітям. що

здійснено на шостому та сьомому етапі дослідження.

Таким чином, розроблена програма дослідження, обраний методичний

інструментарій та обсяги забезпечили вирішення поставлених завдань,

отримання достовірних результатів, покладених в основу наукового

270

обґрунтування оптимізації системи високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям.

В структурі захворюваності дітей переважали хвороби органів дихання

(61,3 %), шкіри та підшкірної клітковини (7,1 %), хвороби органів травлення

(4,3 %), хвороби ока та його придаткового апарату (4,6 %). Сумарна частка

цих хвороб становила 77,3% .

Структуру поширеності хвороб серед дітей 0-17 років формували

переважно хвороби органів дихання (48,5 %), органів травлення (7,3 %), ока

та його придаткового апарату (6,6 %), ендокринні хвороби, розлади

харчування та порушення обміну речовин (5,6 %), хвороби шкіри та

підшкірної клітковини (5,8 %), кістково-м’язової системи та сполучної

тканини (6,3 %). Сумарна частка вказаних хвороб у структурі поширеності

становить 80,1% .

Одним із резервів зниження дитячої та підліткової захворюваності

може слугувати структурна перебудова системи надання медичної допомоги

дітям на відповідних рівнях, включаючи реорганізацію педіатричної

допомоги, переорієнтацію роботи первинної ланки щодо профілактики

захворювань, розширення мережі реабілітаційних центрів [33; 52; 128].

Одним з важливих демографічних показників стану здоров’я

суспільства та індикатором ефективності діяльності системи охорони

здоров’я є дитяча смертність у різних вікових групах – дітей віком до 1 року

життя та дітей до 18 років. Смертність дітей віком до 1 року є одним із

найчутливіших індикаторів як ступеня соціально-економічного розвитку

суспільства, так і якості надання медичної допомоги. Не дивлячись на її

зниження як в Україні (7,96 – 2013 р.), так і в області (6,7 – 2013 р.), показник

залишається у 2-2,5 рази вищим, ніж у більшості країн Євросоюзу, що

свідчить про необхідність пошуків резервів для зниження цього

інтегрального показника. В структурі причин дитячої смертності перше місце

271

займають перинатальні причини, рівень яких має тенденцію до зниження:

2003 р. – 48,8 на 10000 народжених; 2013 р. –33,6 на 10000 народжених.

На ІІ місці стабільно – вроджені вади розвитку, при чому показник

дитячої смертності від даної причини впродовж 10 років не зазнає значних

коливань: 2003 р. – 26,8 на 10000 народжених; 2013 р. – 28,7 на 10000

народжених. На ІІІ місці – інфекційні захворювання та хвороби органів

травлення – 3,3 на 10000 народжених (2013 р.).

Зниження показників дитячої смертності в Тернопільській області

супроводжується збільшенням питомої ваги померлих в періоді

новонародженості, близько 2/3 дітей помирають на першому місяці життя,

причиною яких є переважно перинатальні чинники (патологічний перебіг

вагітності, пологів, нежиттєздатність плоду, пов’язана зі станом здоров’я

матері, вади розвитку, несумісні з життям тощо).

Серед важливих індикаторів стану здоров’я дитячого населення є

дитяча інвалідність. На сьогодні спостерігається несприятлива динаміка

цього показника – зростання загального числа інвалідів, що зумовлено

підвищенням частоти вроджених і спадкових захворювань, високою

питомою вагою дітей, які народилися глибоко недоношеними, з травмами й

патологією центральної нервової системи, прогресуючим ростом хронічної

патології та хвороб алергічного ґенезу, збільшенням частоти ускладнень

вірусних і паразитарних захворювань. Аналіз рівня дитячої інвалідності в

Тернопільській області впродовж останніх 10 років засвідчив її високі рівні

та зростання в динаміці. Так, впродовж 2003-2013 років спостерігається ріст

абсолютної кількості дітей-інвалідів на 46,1 %, зростання показника дитячої

інвалідності на 61,9 %, показника первинної інвалідності на 10 тис. дитячого

населення – на 26,01 %.

В структурі дитячої інвалідності, як і в цілому в Україні, так і в регіоні

І місце займають вроджені вади розвитку, які з року в рік неухильно

272

зростають. Друге місце у структурі дитячої інвалідності посідають хвороби

нервової системи, третє – розлади психіки і поведінки з тенденцією до

зменшення їх питомої ваги у структурі дитячої інвалідності. Переважання в

причинній структурі дитячої інвалідності вроджених вад, хвороб нервової

системи та розлади психіки й поведінки, свідчить про недоліки повноцінного

медичного обслуговування дітей, зокрема, своєчасне виявлення й

діагностику, повноцінне й адекватне лікування та диспансеризацію дітей з

такими захворюваннями.

Високий показник дитячої інвалідності зумовлюється цілим

комплексом соціально-економічних причин, зокрема недосконалістю

існуючої системи медичного забезпечення, недостатньо якісною

пренатальною діагностикою, оскільки збільшується кількість дітей з

недіагностованими вродженими вадами розвитку, водночас, недостатньою

укомплектованістю посад дитячих спеціалістів (неонатологів, дитячих

неврологів, дитячих ортопедів, дитячих окулістів), що також спричинює

несвоєчасне виявлення та лікування вроджених вад, хромосомних аномалій, а

також немаловажне значення має перехід на реєстрацію глибоко

недоношених дітей з недостатнім забезпеченням умов виходжування цієї

категорії дітей. Все це дає підстави розглядати питання стосовно нових

підходів до попередження інвалідності, збереження й покращання здоров’я

дітей-інвалідів та її профілактики шляхом створення реабілітаційного центру

та поліпшення якості медичного обслуговування, впровадження сучасних

методик реабілітації дітей, системи психолого-педагогічної підтримки цієї

категорії пацієнтів [52].

Одними з найважливіших чинників якісного надання медичної

допомоги дитячому населенню є матеріально-технічне, кадрове та фінансове

забезпечення. Аналіз стану ресурсного забезпечення педіатричної служби

Тернопільської області підтвердив вкрай недостатнє оснащення медичною

273

апаратурою закладів вторинного рівня надання допомоги відповідно табелю

оснащення медичних закладів. Зважаючи на обмежені можливості

педіатричної служби ІІ рівня надання медичної допомоги, таких пацієнтів

для проведення діагностично-лікувальних заходів, слід переводити на ІІІ

рівень, яким є обласна дитяча клінічна лікарня з можливостями надання

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям.

Кадровий потенціал є найважливішим ресурсом системи охорони

здоров’я, і визначається задоволенням потреб у кваліфікованих і досвідчених

кадрах з урахуванням досягнень медичної науки, пропорційного розподілу за

територією та рівнем надання медичної допомоги. За даними нашого

дослідження, кадрове забезпечення педіатричної служби на рівні ЦРЛ є

недостатнім, оскільки штатний розклад включає лише лікарів-педіатрів,

сімейних лікарів, без жодної посади лікаря-спеціаліста дитячого віку.

Виявлена недоукомплектованість посад медичних спеціалістів, особливо

лікарів, яка спостерігається у закладах охорони здоров’я сільської місцевості,

при цьому традиційно високою є забезпеченість й укомплектованість

медичними кадрами міських лікувальних закладів області, особливо м.

Тернополя, що свідчить про диспропорцію кадрових ресурсів в регіоні. При

цьому, кадровий склад обласної дитячої лікарні включає повний перелік

посад лікарів-спеціалістів педіатричного профілю, що свідчить про адекватну

забезпеченість, укомплектованість та можливість надання якісної медичної

допомоги третинного рівня.

Аналіз основних показників діяльності педіатричних відділень ЦРЛ

засвідчив нераціональність використання ліжкового фонду за рахунок

низького рівня зайнятості ліжок у більшості районів. По області цей

показник складав 328 днів з коливаннями від 280,9 (Чортківський район) до

388,8 (Підволочиський район). Середня тривалість лікування коливається від

8,01 у Підгаєцькому районі до 11,35 – у Шумському; у закладах обласного

274

підпорядкування середній термін перебування хворого на ліжку становить

15,13 днів. Нерівномірністю характеризується показник використання

інфекційного ліжка в педіатричній мережі області, так зайнятість ліжка в

області коливається від 199,0 (м. Тернопіль) до 400,0 (Чортківський район), а

середній термін перебування на інфекційних ліжках – від 4,95 (в закладах

обласного підпорядкування) до 9,96 (у Зборівському районі).

Водночас, показники використання ліжкового фонду обласної дитячої

лікарні відрізнялись стабільним покращенням: робота ліжка зросла впродовж

2003-2013 роки (з 324,7 до 331,4 днів), середня тривалість перебування на

ліжку скоротилась (з 12,4 до 9,2 днів), показник обігу ліжка зріс

(з 26,2 до 35,2), зменшилась лікарняна летальність (з 0,69 до 0,29). Позитивні

зрушення показників діяльності обласної дитячої лікарні відбувалися на фоні

збільшення кількості пацієнтів – з 6 792 до 14 797 осіб, за умови зменшення

числа ліжок (з 460 до 405), що відповідає потребам дитячого населення

області у високоспеціалізованій медичній допомозі.

Проведені розрахунки потреб у високоспеціалізованій (хірургічній і

неонатологічній) медичній допомозі дітям Тернопільської області, за

результатами яких обґрунтована оптимізація ліжкового фонду ОДКЛ,

зокрема обґрунтована доцільність утримання 60 ліжок відділень патології

новонароджених (30) та недоношених (30), 60 ліжок хірургічного відділення

та 9-12 ліжок відділення інтенсивної терапії новонароджених з виїзною

неонатологічною бригадою невідкладної допомоги.

Для обґрунтування подальших кроків щодо поліпшення організації

медичної допомоги дітям в Тернопільській області було проведено медико-

соціальне дослідження з вивчення думки надавачів та отримувачів медичної

допомоги дітям стосовно питань її оптимізації. За результатами опитувань

керівників закладів охорони здоров’я та їх заступників, виявлено резерви

275

щодо підвищення її якості, а саме інформаційно-освітнього забезпечення з

питань організації та впровадження нових перинатальних технологій.

Результати опитування батьків пацієнтів, переважна частина яких –

56,0 % - лікувались у закладах охорони здоров’я первинного і вторинного

рівнів, засвідчили, що найбільш вагомими причинами низької доступності

медичної допомоги дітям, на їх думку, є: відсутність необхідної лікувально-

діагностичної апаратури, лікарських засобів, значна відстань до медичного

закладу та черги на прийом до лікаря.

Має місце відсутність чіткого дотримання маршрутів пацієнтів. Так, за

результатами опитування, близько третини пацієнтів – 27,0 % -

госпіталізовані до обласної дитячої лікарні за самозверненнями без

направлення з попередніх рівнів медичної допомоги. Педіатрами дитячих

консультацій скеровувались 38,0 %, а сімейним лікарем – лише 10,0 %

пацієнтів.

Оцінка результатів опитування лікарів-педіатрів підтвердила

необхідність покращити: забезпечення відділень інтенсивної терапії

новонароджених та відділень анестезіології з палатами інтенсивної терапії

лікувально-діагностичною апаратурою; забезпечення лабораторії

діагностичним обладнанням; умови перебування дітей в стаціонарах;

медичну реабілітацію дітей раннього віку. У своїх відповідях лікарі також

вказали на необхідність розширення програми підготовки лікарів загальної

практики – сімейних лікарів з педіатрії та неонатології.

За результатами опитування батьків, більшість (57,6 %) яких

проживають в сільській місцевості, встановлено, що доступною медичну

допомогу дітям вважають лише 52,0 % опитаних батьків, кожен третій

(27,0 %) має абсолютно протилежну думку. Найбільш вагомими причинами

низької доступності медичної допомоги названі: відсутність необхідної

276

лікувально-діагностичної апаратури, лікарських засобів, значна відстань

медичного закладу та наявність черги на прийом до лікаря.

Результати опитування керівників закладів охорони здоров’я, які

надають медичну допомогу дітям виявили резерви підвищення якості

надання медичної допомоги дітям з подальшим впровадженням новітніх

організаційних медичних технологій надання педіатричної (неонатологічної)

допомоги.

Вивчення стану організації педіатричної допомоги на регіональному

рівні, її результативність, дефіцит ресурсного, кадрового, фінансового

забезпечення закладів охорони здоров’я первинного й вторинного рівнів,

підтвердили необхідність змін системи медичної допомоги дітям з якісним

обслуговування на регіональному рівні. Одним із напрямків покращання

якості надання медичної допомоги є реформування педіатричної служби

області з акцентуванням уваги на модернізації третинного рівнів надання

медичної допомоги дітям, реструктуризації дитячого ліжкового фонду,

забезпеченні його раціонального використання, впровадженні новітніх

технологій, з розширенням діагностично-лікувальних можливостей,

переоснащенні дитячих закладів охорони здоров’я сучасним обладнанням.

Тактичним напрямком впровадження змін є функціонально-

організаційна реструктуризація обласної дитячої лікарні з трансформацією

ліжкового фонду відділень у спеціалізовані центри з метою підвищення

ефективності та якості високоспеціалізованої медичної допомоги дітям,

зниження рівня дитячої та підліткової захворюваності, дитячої інвалідності,

малюкової та неонатальної смертності у регіоні.

Спеціалізовані центри – це об’єднання вузькоспеціалізованих відділень

за профілем органної патології, інструмент концентрації якісної

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, шлях до більш ефективного

впровадження у практику досягнень медичної науки і техніки. Об’єднання

277

відділень та служб у спеціалізовані центри сприяє підвищенню

координуючої і контролюючої роботи управління, забезпеченню мобільності

та оперативності у прийнятті рішень.

За результатами дослідження у складі ОДКЦ обгрунтовано доцільність

створення п'яти спеціалізованих центрів, які і запропоновані у розробленій

перспективній функціонально-організаційній моделі ОДКЦ. На сьогодні

організовані та успішно функціонують наступні центри:

- спеціалізований центр консультативної амбулаторно-поліклінічної

допомоги;

- спеціалізований центр клінічної (соматичної) педіатрії та

неонатології;

- спеціалізований центр дитячої хірургії;

- спеціалізований центр медичної реабілітації;

- спеціалізований центр організаційно-методичної та інформаційно-

аналітичної роботи.

Структурними підрозділами спеціалізованого центру клінічної

(соматичної) педіатрії та неонатології став неонатальний центр з відділенням

патології новонароджених, для недоношених дітей, інтенсивної терапії

новонароджених з виїзною неонатологічною бригадою та експрес-

лабораторією. Центр медичної реабілітації включає діагностичний підрозділ

– з електронейроміографією, реєстрацією викликаних зорових та слухових

потенціалів, доплерографією судин головного мозку,

електроенцефалографією; лікувальний – забезпечують лікар невролог, лікар

лікувальної фізкультури, лікар педіатр; логопедично-педагогічної корекції –

за допомогою спеціалістів (логопед, педагог-дефектолог, психолог);

гідрокінезіотерапії (басейн, гідромасаж, бульбашкові ванни), масажний

кабінет, зал ЛФК (кінезіотерапія), кабінет фізіотерапії, кімната сенсорної

інтеграції.

278

В структуру центру дитячої хірургії ввійшли підрозділи абдомінальної

й торакальної хірургії, хірургії новонароджених, урології, онкології,

нейрохірургії, комбустіології, підліткової гінекології, а також центр

інтенсивної терапії та дитячої анестезіології з виїзною бригадою та експрес-

лабораторією.

Аналіз результатів спеціалізованіх центрив ОДКЦ підтверджує їх

ефективність, доцільність та соціально-економічні переваги.

Так, оцінюючи діяльність центру дитячої хірургії, спостерігається

збільшення хірургічної активності на ІІІ рівні надання медичної допомоги

(з 44,9 % – у 2012 р. до 45,3 % – у 2013 р.) при зменшенні загальної кількості

оперативних втручань в регіоні, що пов’язано із важкістю патології,

складністю хірургічних операцій, зростанням професійної та удосконаленням

хірургічної майстерності спеціалістів з відповідним анестезіологічним

забезпеченням. Водночас, протягом функціонування центру знизились

показники післяопераційної летальності (2011 р. – 0,9 %, 2012 р. – 0,2 %,

2013 р. – 0,1 %), покращилось виживання новонароджених з хірургічною

патологією різного терміну гестації, що свідчить про надання

висококваліфікованої медичної допомоги, підтверджує ефективність

запропонованого проекту реформування педіатричних відділень та створення

спеціалізованих центрів. Зростання професійної та удосконалення хірургічної

майстерності спеціалістів в поєднанні із забезпеченням сучасного

операційного обладнання в центрі дитячої хірургії дозволило розширити

спектр хірургічних втручань – корекція вроджених вад розвитку (верхніх

дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, черевної стінки, нервової

трубки), виходжування новонароджених з хірургічною патологією різного

терміну гестації.

Аналіз роботи неонатологічного центру засвідчує зниження показників

неонатальної (2010 р. – 5,4; 2013 р. – 4,7 на 1000 народжених) та ранньої

279

неонатальної (2010 р. – 4,1; 2013 р. – 3,3 на 1000 народжених) смертності в

регіоні з динамікою зниження показника летальності у відділенні інтенсивної

терапії новонароджених за 5 років (2008-2013 рр.) майже вдвічі – з 14,0 % до

7,6 %, що зумовлено як відповідними організаційними змінами в наданні

медичної допомоги новонароджених, так і покращенням матеріально-

технічного обладнання неонатологічного центру, забезпечення ефективної

роботи виїзних транспортних неонатологічних бригад.

Функціонування центру медичної реабілітації, зокрема дітей з

ураженням нервової системи, забезпечує відновлення практичних, фізичних

навиків у цієї категорії пацієнтів за допомогою комплексу реабілітаційних

заходів – масаж, рефлексотерапія, водолікування, індивідуальні заняття

лікувальної фізкультури, використання тренажерів та успішного

впровадження програми «Тандем»–співпраця лікаря, батьків та соціальних

педагогів. Пріоритет надається роботі з дітьми першого року життя, що

значно покращує показники функціонального стану центральної та

периферичної нервової системи, і відповідно, виходжування, соціальну

адаптацію, відновлення порушених функцій. Основними принципами

відновного лікування у центрі є ранній початок, індивідуальність,

комплексність та наступність, що дозволяє досягти позитивних зрушень,

зокрема зменшити прошарок соціально-дезадаптованих та дітей з

обмеженими можливостями здоров’я, у яких інвалідність пов’язана з

патологією нервової системи. Зважаючи на активне функціонування центру

реабілітації в останні роки показник інвалідності з приводу дитячого

церебрального параліча стабільно знижується, що сприяло можливості

зниження показника первинної інвалідності на 17,73 %.

Результати роботи функціонуючих спеціалізованих центрів

підтверджують доцільність їх створення та функціонування, підвищення

ефективності та якості лікувально-діагностичних заходів з надання

280

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям, соціально-економічні

переваги.

Зміна функціонально-організаційної структури ОДКЛ

супроводжувалася також позитивним економічним ефектом. Так, лише за

рахунок скорочення тривалості лікування в 2013 р. порівняно з 2012 р. на 0,2

дні і збільшення обігу ліжка в 1,5 рази, стало можливим у 2013 р.

пролікувати на 192 хвори більше без збільшення кошторису, що еквівалентно

економії бюджетних коштів в розмірі 242,9 тис. грн.

Експертна оцінка розробленої моделі ОДКЦ, проведена за участю 30

експертів засвідчила одностайність їх думки (W=0,81, р < 0,05) щодо

дієздатності запропонованих в моделі підходів.

Таким чином, обґрунтована оптимізована система

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні,

центральним інноваційним елементом якої стала перспективна

функціонально-організаційна модель обласного дитячого клінічного центру

високоспеціалізованої медичної допомоги, за умови необхідного

законодавчого і нормативно-правового забезпечення може бути

рекомендована до впровадження в інших областях України.

281

ВИСНОВКИ

Комплексним медико-соціальним дослідженням встановлено

недосконалість системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на

регіональному рівні, невідповідність її міжнародній і вітчизняній стратегії

щодо охорони здоров’я дітей і підлітків, обмеженість ресурсних

можливостей для забезпечення доступної і якісної медичної допомоги дітям,

що потребувало наукового обґрунтування її оптимізації на основі сучасних

організаційних і медичних технологій, які при впровадженні довели свою

медичну, соціальну та економічну ефективність.

1. Показано, що модель системи високоспеціалізованої медичної

допомоги дітям, яка історично склалася в Україні містить значні

диспропорції, що призводять до обмеження доступності

високоспеціалізованої допомоги дітям на регіональному рівні.

2. Виявлено, що стан здоров’я дитячого населення Тернопільської

області за 2003 – 2013 рр. погіршився, що віддзеркалювало загальну

ситуацію в Україні: рівні первинної захворюваності дітей в регіоні зросли на

37,66 %, поширеності - на 27,48 %; дитячої інвалідності – на 61,9 % з 133,1 до

215,5 на 10 тис. дитячого населення; залишався високим рівень смертності

дітей до 1 року життя (6,7о/оо).

3. Встановлено, що у структурі причин смертності дітей першого року

життя 51,6 % складають стани, які виникли у перинатальному періоді, а

24,2 % - вроджені аномалії; 60,3 % малюків, які не доживають до віку 1 року,

помирають на першому місяці життя (0 - 28 днів); хвороби нервової системи і

вроджені аномалії визначено провідними причинами дитячої інвалідності

(відповідно 31,6 % та 32,6 % в структурі).

4. Доведено, що особливостями структури захворюваності та

інвалідності дітей є значна питома вага патологічних станів, які

282

характеризуються тяжким перебігом, та часто стають її причинами: вроджена

та спадкова патологія (32,6 %), хвороби нервової системи (18,66 %), що

потребувало оптимізації високоспеціалізованої медичної допомоги та зміни

функціонально-організаційної взаємодії всіх рівнів медичної допомоги

дитячому населенню.

5. Встановлено низький рівень ресурсного забезпечення закладів

охорони здоров’я вторинного рівня, його невідповідність табелю

матеріально-технічного оснащення зазначених закладів: рентгенологічна

апаратура в більшості ЦРЛ вичерпала свій ресурс і морально застаріла, лише

в одному закладі є цифровий рентген-апарат, 33 апарати УЗД, більшість з

яких не мають кардіологічних датчиків, немає жодного дитячого

ендоскопічного апарату, і лише 1 апарат штучної вентиляції легень в одній

ЦРЛ, який може забезпечити пролангований її режим у хворих

новонароджених дітей. Показано недостатнє кадрове забезпечення

педіатричної служби регіону первинного і вторинного рівнів

(укомплектованість посад лікарів загальної практики-сімейних лікарів в

сільській місцевості склала 83,85 %, а лікарів-педіатрів центральних

районних лікарень лише 79,27 %) та диспропорції за рахунок

неукомплектованості посад медичних працівників, особливо лікарів в

сільській місцевості.

6. Обгрунтовано та визначено потребу дитячого населення у

високоспеціалізованій хірургічній та неонатальній медичній допомозі, яка

склала відповідно 60 ліжок відділень патології новонароджених (30) та

недоношених (30), 60 ліжок хірургічного відділення та 9-12 ліжок відділення

інтенсивної терапії новонароджених з виїзною неонатологічною бригадою

невідкладної допомоги, що лягло в основу формування потужності

хірургічного і неонатального (соматичного) спеціалізованих центрів.

7. Виявлені причини низької доступності та якості медичної допомоги

дітям (за даними соціологічного опитування), серед яких домінує відсутність

283

необхідної діагностичної і лікувальної апаратури (32,3±2,7 %) та лікарських

засобів (18,5±2,0 %), недостатня кваліфікація медичних працівників

(13,3±1,8 %), відстань до медичного закладу та недостатнє транспортне

сполучення (13,6±1,2 %). Встановлена відсутність чітких маршрутів

пацієнтів для отримання необхідної високоспеціалізованої допомоги, про що

свідчить 27,4 % госпіталізованих до обласної дитячої лікарні за

самозверненнями, 35,0 % направлених безпосередньо з дитячих консультацій

ЦРЛ, а 10,6 % сімейними лікарями поза консультативною поліклінікою

обласної дитячої лікарні.

8. Науково обґрунтована, розроблена та запроваджена оптимізована

система високоспеціалізованої допомоги дітям на регіональному рівні,

центральним елементом якої є нова функціонально-організаційна модель

обласної дитячої лікарні, яка базується на сукупності управлінських,

економічних і організаційно-технологічних принципів її діяльності, і в

перспективі, за умови необхідного законодавчого і нормативно-правового

забезпечення, може бути трансформована в обласний дитячий клінічний

центр. Основними відмінностями моделі є її спеціалізовані центри, які

концентрують високоспеціалізовану допомогу за профілем органної

патології, ефективно реструктуризують ліжковий фонд, адаптовані до

надання якісної, доступної, високоспеціалізованої медичної допомоги

дитячому населенню регіону.

9. Запровадження запропонованої моделі ОДКЛ довело її медико-

соціальну ефективність. Так, у 2014 р., порівняно із 2012 роком, летальність у

закладі знизилась на 9,4 % (p<0,05), летальність у відділенні інтенсивної

терапії новонароджених – на 29,5 % (p<0,05), післяопераційна летальність –

на 25,0 %(p<0,05); питома вага дітей, виписаних із реабілітаційного центру із

одужанням зросла на 18,5 % (p<0,05). Економічна ефективність

запропонованої моделі лише за рахунок скорочення протягом 2013-2014 рр.

середньої тривалості лікування в стаціонарі ОДКЛ склала – 492 936 гривень.

284

10. Оптимізація системи високоспеціалізованої медичної допомоги

позитивно вплинула на показники здоров’я дитячого населення у

Тернопільській області. Зокрема, у 2014 р., порівняно із 2012 р., смертність

дітей у віці до 1-го року знизилась на 5 % (p<0,05), у неонатальному періоді –

на 12,8 % (p<0,05); первинна інвалідність дитячого населення внаслідок

хвороб нервової системи – на 21,2 % (p<0,05).

11. Запропонована і впроваджена оптимізована модель

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям на регіональному рівні

позитивно оцінена експертами на рівні 9,85±0,15 за десятибальною шкалою,

що підтверджує її дієздатність при високій узгодженості експертів у своєму

рішенні (W = 0,81, p <0,05), дозволяє рекомендувати її до впровадження в

інших областях України.

285

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З метою вдосконалення організації регіональної системи

високоспеціалізованої медичної допомоги дітям рекомендується:

Департаменту охорони здоров’я

1. Проводити реструктуризацію ліжкового фонду регіональних ОДКБ, з

концентрацією його у спеціалізованих центрах за профілем органної

патології і адаптацією до надання якісної, доступної, високоспеціалізованої

медичної допомоги дитячому населенню регіону.

2. При вирішенні завдання удосконалення регіональної структури

мережі високоспеціалізованої допомоги:

- враховувати особливості медико - демографічної ситуації, тенденцій

захворюваності, вікової структури дитячого населення, специфіки його

розселення, ефективності використання ресурсів;

- проводити регулярні опитування пацієнтів і медичних працівників з

метою оцінки задоволеності роботою дитячих обласних закладів охорони

здоров'я, а також моніторування їх за розробленою в дослідженні системою

індикаторів.

3. У ході формування ОДКЦ передбачити заходи щодо удосконалення

фінансово-економічних засад діяльності закладу з урахуванням змін

нормативно-правової бази та економічних умов в державі.

286

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко Н. В. Удосконалення системи державного

регулювання в галузі охорони здоров’я / Н. В. Авраменко // Держава та

регіони. Серія: державне управління. 2010. № 1. С. 175 180.

2. Адміністративні та функціональні реформи в системі охорони

здоров’я : аналіт. огляд / Ред. В. Ф. Москаленко. Тернопіль : Укрмедкнига,

2000. 55 c.

3. Алексєєв В. О. Система охорони здоровя Франції / В. О. Алексєєв,

К. М. Борисов, О. Л. Задворна, І. С. Шурандіна // Управління закладом

охорони здоров’я. 2010. № 5. С. 105 112.

4. Аналіз діяльності мережі закладів первинної медико-санітарної

допомоги у сільській місцевості / Л. Ф. Матюха, Н. Г. Гойда, М. П. Жданова

[та ін.] // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України.

2008. № 4. С. 31 37.

5. Анализ деятельности и экономической эффективности лечебно-

профилактических учреждений: методические указания / П. Е. Чесноков,

A. B. Данилов, Г. В. Сыч, В. П. Косолапов. Воронеж, 2009. 28 с.

6. Анализ состояния здоровья детского населения / Л. И. Засыпка,

Н. Д. Вегержинская, Ю. А. Максименко [и др.] // Здоровье женщины.

2009. № 8 (44). С. 156 158.

7. Аналіз та тенденції захворюваності дитячого населення України /

Р. О. Мойсеєнко, Я. І. Соколовська, Т. К. Кульчицька [та ін.] // Современная

педиатрия. 2010. № 3 (31). С. 13 17.

8. Аналіз якості надання медико-генетичної допомоги населенню

Київської області / А. М. Сердюк, В. В. Єлагін, О. И. Тимченко [та ін.] //

287

Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я. 2004. № 2.

С. 48 52.

9. Ангелов А. В. Общественные советы в здравоохранении Украины –

правовые аспекты и первый опыт / А. В. Ангелов // Участие общественности

в принятии решений, влияющих на работу системы здравоохранения:

состояние, позиции, идеи. К. : Дизайн в полиграфия, 2007. С. 74 81.

10. Антипкін Ю. Г. Вплив факторів навколишнього середовища на стан

здоров’я дітей раннього віку / Ю. Г. Антипкін, Ю. Г. Резниченко,

М. О. Ярцева // Перинатология и педиатрия. 2012. № 1 (49).

С. 48 51.

11. Артюхов И. П. Здоровье, вопросы организации здоавоохранения //

И.П. Артюхов, Н.А. Ильенкова, А.В. Шульмин // Сибирский медицинский

журнал. 2010. – № 5. С. 100 102.

12. Банчук М. В. Інформаційне середовище як складова державного

управління галуззю охорони здоров’я / М. В. Банчук // Економіка та держава.

2011. № 10. С. 86 87.

13. Баранов A. A. Актуальные вопросы законодательного обеспечения

охраны здоровья детей в Российской Федерации / A. A. Баранов,

Ю. Е. Лапин, Т. В. Яковлева. М., 2005. 71 с.

14. Баранов A. A. Социальные и организационные проблемы

педиатрии. Избранные очерки / A. A. Баранов, В. Ю. Альбицкий. М., 2003.

511 с.

15. Баранов А. А. Смертность детского населения России / А. А.

Баранов, В. Ю. Альбицкий. М. : Литтерра, 2007. 328 с.

16. Баранова Т. Ф. Фінансовий та економічний стан охорони здоров'я

України в умовах реформування галузі / Т. Ф. Баранова // Вісник соціальної

гігієни та організації охорони здоров'я України. 2000. № 3.

C. 80 82.

288

17. Бичков В. В. Методологічні підходи до оцінки ефективності

медичних програм / В. В. Бичков // Вісник соціальної гігієни та організації

охорони здоров’я України 2009. № 1. С. 36 39.

18. Бідний В. Г. Роль та місце медичного страхування в

реформуванні охорони здоров'я м. Києва : метод. рек. / В. Г. Бідний, Р. М.

Макомела ; Голов. упр. охорони здоров’я та мед. забезпечення м. Києва.

К., 2004. 53 c.

19. Башлачев В. А. Демография: русский прорыв / А. В. Башлачев //

Независимое исследование. – Серия «Национальная безопасность». Вып. 4.

М. : Белые альвы, 2006. 192 с.

20. Белоусов Ю. В. Педиатрическая гастроэнтерология: Новейший

справочник / Ю. В. Бєлоусов. М. : Эксмо, 2006. 704 с.

21. Бережний В. В. Стан надання кардіоревматологічної допомоги

дітям України (за матеріалами діяльності кардіоревматологічної служби у

2009 році) / В. В. Бережний, Т. В. Марушко, І. В. Романкевич // Современная

педиатрия. 2010. № 5 (33). С. 14 17.

22. Бєлоусов Ю. В. Гастроентерологія дитячого віку / Ю. В.

Бєлоусов. К. : СПД Коляда О.П., 2007. 440 с.

23. Блажевська Н. Розвиток національного ринку соціально-

медичних послуг / Н. Блажевська // Соціально-економічні проблеми

сучасного періоду України. Серія: Регіональна конвергенція та прикордонні

ринки. 2011. Вип. 5. С. 310 318.

24. Богомаз В. М. Кадровий компонент забезпечення якості медичної

допомоги дітям / В. М. Богомаз, Г. В. Бекетова // Педіатрія, акушерство та

гінекологія. 2008. № 3. С. 66 67.

25. Бойчак М. П. Формування єдиного медичного простору як

важливої складової реформування охорони здоров'я України / М. П. Бойчак,

Л. А. Голик, Я. Ф. Радиш // Охорона здоров'я України : наук.-практ. журн. /

289

МОЗ, Укр. Центр наук.-мед. інформації та патентно-ліценз. роботи. К.,

2001. № 3. C. 39 44.

26. Бондарь В. И. Региональные особенности детской инвалидности:

предмет для дискуссии / В. И. Бондарь // Рос. педиатрич. журн. 2005.

№ 5. С. 58 61.

27. Борьба с основными болезнями в Европе – актуальные проблемы

и пути их решения. Факты и цифры / ЕРБ ВОЗ/ОЗ/06. Копенгаген : ЕРБ

ВОЗ, 2006. 7 с.

28. Брісе К. Малюкова смертність у західноєвропейській країні

Франція // К. Брісе // Сучасна педіатрія. 2007. № 4 (17). С. 26 28.

29. Бронников В. А. Влияние перинатальных факторов риска на

тяжесть спастических форм детских церебральных параличей / В. А.

Бронников // Рос. вестн. перинатол. и педиатрии. 2005. № 3. С. 42.

30. Буравльов Л. О. Шляхи реструктуризації спеціалізованої

медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров'я / Л. О.

Буравльов // Україна. Здоров'я нації. 2008. № 3/4. С. 243 248.

31. Бухановська Т. М. Функціонально-організаційна модель

збереження та поліпшення здоров’я школярів великого промислового міста /

Т. М. Бухановська, Л. О. Мальцева, В. М. Якимець // Україна. Здоров’я нації.

2011. № 2 (18). С. 108 112.

32. Вафин А. Ю. В основе стратегии управления отраслью –

концентрация ресурсов и их более эффективное использование / А. Ю.

Вафин, Р. Ш. Сунгатов, Р. И. Туишев // Healthy Nation дайджест. Октябрь,

2012. С. 34 39.

33. Вороненко Ю. В. Cучасні аспекти розвитку системи медико-

соціальних послуг для уразливих груп дітей в Україні [Електронний ресурс] /

Ю. В. Вороненко, Н. Г. Гойда, Р. О. Мойсеєнко // Український медичний

290

часопис. 2015. № 1 (105). Режим доступу до журн. :

http://www.umj.com.ua/article/83917.

34. Виноградов О. В. Медичне страхування – основа структурного

реформування системи охорони здоров'я / О. В. Виноградов // Медицина

транспорту України : наук.- практ. журн. 2007. № 2. C. 83 86.

35. Виноградов О. В. Роль сімейної медицини в стратегії державного

управління реформуванням системи охорони здоров’я / О. В. Виноградов //

Главный врач : Всеукраинский медицинский журнал для руководителей и

организаторов здравоохранения. 2007. № 8. C. 62.

36. Виступ Міністра охорони здоров'я України Василя Князевича на

парламентських слуханнях "Шляхи реформування охорони здоров'я та

медичне страхування в Україні" // Главный врач : Специализир. информ. изд.

/ ООО "Практика". –Днепропетровск, 2009. – № 5. – C. 30–34.

37. Волосовець О. П. Сучасні досягнення та проблеми дитячої

кардіоревматологічної служби України [Електронний ресурс] / О. П.

Волосовець // Здоровье ребенка. 2006. № 1 (1). Режим доступу до

журн. : http://www.mif-ua.com/archive/article/218

38. Волос Б. Е. Проблемы качества и эффективность медицинской

помощи / Б. Е. Волос, И. И. Мавров // Международный медицинский журнал.

2006. Т. 12, № 1. С. 128 132.

39. Воробьев П. О стандартах медицинской помощи / П. Воробьев,

Д. Лукьянцева, М. Авксентьева // Врач. 2005. № 4. С. 81 89.

40. Гайдаєв Ю. О. Державна політика у галузі охорони здоров'я /

Ю. О. Гайдаєв // Український медичний часопис. 2007. № 4. С. 4 8.

41. Галайда В. Економічні аспекти в реформуванні системи охорони

здоров’я України / В. Галайда // Нова медицина. К., 2002. № 4.

C. 12 13.

291

42. Гасанов А. Н. Мнение городского населения об организации и

качестве диспансеризации детей / А. Н. Гасанов, О. С. Абдулагаджиева //

Вопросы современной педиатрии. 2009. Т. 8, № 4. С. 5 9.

43. Генетична складова як чинник формування здоров’я населення

України / О. І. Тимченко, С. С. Карташова, О. В. Линчак [та ін.] // Екологія

довкілля та безпека життєдіяльності. 2005. № 1. С. 5 12.

44. Гінекологічна та екстрагенітальна патологія як індикатор

репродуктивного здоров’я дівчат Буковини / О. А. Андрієць, О. І. Боднарюк,

І. Д. Шкробанець, О. Р. Знак, А. В. Андрієць // Таврический медико-

биологический вестник. 2011. № 3 (ч. 2). С. 17 21.

45. Гойда Н. Г. Актуальність створення перинатальних центрів в

Україні / Н. Г. Гойда, В. Є. Донець // Здоровье женщины. 2012. — № 4. —

С. 14—16.

46. Гойда Н. Г. Аналіз стану здоров’я дітей та жінок в Україні /

Н. Г. Гойда // Мистецтво лікування. — 2005. — № 10 (26). — С. 14—15.

47. Гойда Н. Г. Методика аналізу дитячої інвалідності : метод.

рекоменд. / Н. Г. Гойда, В. І. Чебан. — Чернівці, 2003. — 14 с.

48. Гойда Н. Г. Проблеми інвалідизації дитячого населення та шляхи

їх вирішення / Н. Г. Гойда // Охорона здоров’я України. — 2003. — № 1. —

С. 36 — 40.

49. Гойда Н. Г. Історичні аспекти реформування первинної медико-

санітарної допомоги на засадах сімейної медицини в цивілізованих країнах

світу / Н. Г. Гойда, Л. Ф. Матюха // Охорона здоров'я України : наук.-практ.

журн. — К., 2005. — № 3/4. — C. 90 — 95.

50. Головчанська С. Є. Формування нової ідеології правовідносин у

сільській охороні здоров’я як важлива складова соціальної мегакатегорії

реформування галузі та поліпшення медико-технологічної культури / С. Є.

Головчанська, Г. В. Бесполудіна, А. В. Жила // Вісник соціальної гігієни та

організації охорони здоров'я України. — 2005. — № 4. — C. 80 — 83.

292

51. Голубчиков М. В. Аналіз обсягів стоматологічної допомоги

дитячому населенню м. Києва у 2006-2010 рр. / М. В. Голубчиков,

О. В. Савчук // Україна. Здоров'я нації. . 2011. № 3. С. 43 45.

52. Голяченко А. О. Наукове обгрунтування оптимізації системи

медичної реабілітації в умовах реформування охорони здоров'я в Україні :

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра мед. наук : спец. 14.02.03

"Соціальна медицина" / А. О. Голяченко. — К., 2008. — 32 c.

53. Голяченко О.М. Реформа охорони здоров’я в Україні : як вийти з

кризи. — К.: ВСВ «Медицина», 2010. — 80 с. — (Бібліотечка товариства

«Знання»; 2010, №3).

54. Голяченко О. М. Нові підходи до реформування стаціонарної

допомоги / О. М. Голяченко, Н. Я. Панчишин, В. Л. Смірнова // Вісник

соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2010. — № 1.

— C. 34 — 37.

55. Горачук В. В. Підходи до проблеми управління якістю

профілактичної допомоги / В. В. Горачук, Н. М. Орлова // Український

медичний часопис. — 2010. — № 5. — С. 45 — 47.

56. Горачук В. В. Медико-соціальне обгунтування моделі системи

управління якістью медичної допомоги : дис. на здобуття наук. ступеня докт.

мед. наук. : спец. 14.02.03 "Соціальна медицина" — К. 2014. — 391с.

57. Гутор Т. Г. Система моніторингу здоров'я населення на рівні

первинної медико-санітарної допомоги : автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. мед. наук. : спец. 14.02.03 "Соціальна медицина" / Гутор Тарас

Григорович. — К., 2010. — 22 с.

58. Грачева А. Г. Врач-педиатр и проблемы первичной медико-

санитарной помощи детям / А. Г. Грачева // Российский педиатрический

журнал. — 2005. — № 3. — С. 54 — 58.

59. Грачева А. Г. Проблемы поликлинической педиатрии и

возможности их решения через систему подготовки детских врачей / А. Г.

293

Грачева // Российский педиатрический журнал. — 2005. — № 1. —

С. 53 — 58.

60. Грузєва Т. С. Фактори ризику у формуванні здоров’я населення /

Т. С. Грузєва // Вісн. соц. гігієни і організації охорони здоров’я України. —

2003. — № 2. — С. 9 — 15.

61. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки,

складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред.

В. Стешенко. — К., 2001. — 560 с.

62. Дем'янишин В. Г. Модель системи фінансування охорони

здоров'я: концептуальні засади й альтернативи / В. Г. Дем'янишин, Т. Д.

Сіташ // Фінанси України. — 2011. — № 6. — С. 45 — 53.

63. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. —

К., 2010. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

64. Державне управління охороною здоров'я в умовах реформування

галузі: аналіз світового досвіду та шляхи використання в Україні / Б. Пліш, Л.

Волошенко, В. Жук [та ін.] // Вісник Української Академії державного

управління при Президентові України. — 2002. — № 1. — C. 161 — 168.

65. Деякі правові питання реформування галузі охорони здоров’я

населення України / М. С. Пономаренко, І. М. Алєксєєва // Запорож. мед.

журн. — 2007. — № 1. — С. 155 — 157.

66. Деякі територіальні особливості структурних перетворень в

охороні здоров'я України / Н. М. Орлова, В. Л. Корецький // Україна.

Здоров’я нації. — 2010. — № 3. — С. 24 — 28.

67. Дитячі церебральні паралічі: профілактика й ефективність за

методом Козявкіна / В. І. Козявкін, Г. П. Лунь, М. О. Бабадагли, О. О. Качмар

// Соціальна педіатрія і реабілітологія : зб. наук. праць. — К. : Інтермед, 2005.

— Вип. 3. — С. 31 — 35.

294

68. Дітковська М. Ю. Формування сучасного інформаційного

середовища в закладах охорони здоров’я / М. Ю. Дітковська // Теорія та

практика державного управління. — 2011. — Вип. 2. — С. 42 — 47.

69. Дзяк Г. В. Стандарти якості медичної допомоги - актуальна

проблема реформування охорони здоров’я / Г. В. Дзяк, В. Й. Василишин //

Главный врач. — Днепропетровск, 2006. — № 11. — C. 85 — 87.

70. Добрянський Д. О. Проблемні аспекти надання медичної

допомоги екстремально недоношеним новонародженим з критичною

життєздатністю / Д. О. Добрянський // Здоровье женщины. — 2008. —

№ 1(33). — С. 148 — 154.

71. Долот В. Д. Державне регулювання керованої медичної допомоги

: (за матеріалами літ. джерел) / В. Д. Долот, В. В. Дудка, Л. А. Ляховченко //

Економіка та держава. — 2012. — № 4. — С. 110 — 112.

72. Доценко В. І. Современные немедикаментозные методы

восстановительного лечения в нейрореабилитации детей / В. І. Доценко, А. Л.

Куренков, В. Д. Шевченкова // Рос. педиатрический журнал. — 2008. — № 3.

— С. 43 — 47.

73. Дудіна О. О. Переорієнтація педіатричної служби на науково

обґрунтовану практику / О. О. Дудіна, О. А. Валієв // Підвищення якості

медичної допомоги: наукові засади та практичні результати : Всеукр. наук-

практ. конф., 22 жовт. 2010 р. : матеріали конф. — К., 2010. — С. 36 — 37.

74. Дудіна О. О. Стан впровадження клінічних протоколів у роботу

закладів педіатричної служби / О. О. Дудіна, С. І. Осташко,

Т. М. Бухановська // Медичні перспективи. — 2010. — Т. XV, № 1. —

С. 43 — 46.

75. Духанина И. В. Проблемы оценки результативности медицинской

помощи / И. В. Духанина, М. В. Духанина // Проблемы социальной гигиены,

здравоохранения и истории медицины. — 2006. — № 3. — С. 36 — 40.

295

76. Европейская база данных «Здоровье для всех» [Электронный

ресурс]. — Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ, 2012. —

Режим доступа : http://data.euro.who.int/hfadb/shell_ru.html.

77. Европейское региональное бюро ВОЗ (2010a). Европейская база

данных «Здоровье для всех» (HFA-DB) [Электронный ресурс]. —

Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ, 2011. — Режим доступа :

http://www.euro.who.int/hfadb.

78. Елманов Т. В. Новые подходы к оказанию первичной медико-

санитарной помощи врачом общей практики / Т. В. Елманов // СВОП. —

2009. — № 8. — С. 7 — 9.

79. Жупанов О. Б. Стан охорони здоров’я Вінницької області та

можлива модель реформування галузі / О. Б. Жупанов // Главный врач :

специализир. информ. изд. / ООО "Практика". — Днепропетровск, 2009. —

№3. — C. 37 — 40.

80. Журавель В. Соціально-економічна політика як напрямок

реформування системи охорони здоров'я / В. Журавель, В. Мегедь,

Т. Гаврилова // Главный врач. — Днепропетровск, 2003. — № 8. —

C. 72 — 74.

81. Завдання служби медико-соціальної експертизи україни з

галузевого реформування / В. В. Марунич, О. В. Сергієні, В. П. Топка [та ін.]

// Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 1999.

— № 2. — C. 65 — 67.

82. Загородній В. В. Прикладні та теоретичні аспекти державного

управління реформуванням у системі охорони здоров’я / В. В. Загородній, О.

С. Коваленко // Охорона здоров’я України : наук.-практ. журн. / МОЗ, Укр.

Центр наук.-мед. інформації та патентно-ліценз. роботи. — К., 2001. — № 1.

— C. 13 — 16.

83. Загородній В. В. Аналіз сучасної демографічної ситуації в

Україні / В. В. Загородній // Демографічна та медична статистика України у

296

ХХІ столітті. Медичні інформаційні системи у статистиці : наук-практ. конф.,

4-5 листопада 2004 р. : матеріали конф. — Київ, 2004. — С. 17 — 20.

84. Загребной В.М. Про деякі аспекти реформування системи

охорони здоров’я в Україні. Проблеми та перспективи / В. М. Загребной //

Главный врач. — Днепропетровск, 2004. — № 3. — C. 44 — 46.

85. Закон України від 07.07.2011 № 3612-VI "Про порядок

проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій,

Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві".

86. Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства

України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної

допомоги» від 07.07.2011 № 3611—VI [Електронний ресурс]. — Режим

доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3611-17.

87. Закон України № 796-XII «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від

28.02.1991 (редакція станом на 01.01.2013) [Електронний ресурс]. — Режим

доступу до інф. : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12.

88. Здоров’я населення України: вплив генетичних процесів / А. М.

Сердюк, О. І. Тимченко, В. В. Єлагін [та ін.] // Журнал АМН України. —

2007. — Т. 13, № 1. — С. 78 — 92.

89. Зіменковський А. Б. Системний підхід до оцінки якості медичної

допомоги в період реформування охорони здоров’я в Україні // Вісник

соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2003. — № 2.

— C. 42 — 45.

90. Зіменковський А. Б. Системний підхід до оцінки якості медичної

допомоги в період реформування охорони здоров’я в Україні / А. Б.

Зіменковський // Главный врач. — Днепропетровск, 2006. — № 12. — C. 87

91. Зелінська Н. Б. Стан надання спеціалізованої допомоги дітям з

ендокринною патологією в Україні у 2010 році [Електронний ресурс] / Н. Б.

Зелінська, С. І. Осташко, Н. Г. Руденко // Международный

297

эндокринологический журнал. — 2011. — № 3 (35). — Режим доступу до

журн. : http://www.mif-ua.com/archive/article/17758.

92. Землянова Е. В. Политика в области охраны здоровья и снижения

смертности в России / Е. В. Землянова // Развитие человеческого потенциала

в России сквозь призму здоровья населения ; под. ред. В. И. Стародубова, А.

Е. Ивановой. — М. : Литтерра, 2012. — С. 326 — 344.

93. Знаменская Т. К. Приоритетные направления развития

перинатальной службы в Украине / Т. К. Знаменская // Неонатологія, хірургія

та перинатальна медицина. — 2011. — Т. I, № 2. — С. 6 — 11.

94. Зюков О. Л. Ефективність впровадження програми управління

якістю медичної допомоги хворим з онкологічними захворюваннями / О. Л.

Зюков // Лікарська справа. — 2008. — № 1/2. — С. 119 — 123.

95. Иванова Л. В. Актуальные проблемы санаторно-курортного

лечения детей-инвалидов / Л. В. Иванова, М. А. Хан // Вопр. курортол.

физиотерапии и лечеб. физкультуры. — 2003. — № 3. — С. 43 — 45.

96. Индикаторы качества оказания медицинской помощи / Р. У.

Хабриев, П. А. Воробьев, А. С. Юрьев [и др.] // Проблемы стандартизации в

здравоохранении. — 2005. — № 10. — С. 54 — 63.

97. Індикатори якості медичної допомоги та їх роль в управлінні

охороною здоров’я / В. М. Богомаз, Є. Л. Горох, О. М. Ліщишина [та ін.] //

Укр. мед. часопис. — 2010. — № 1 (75). — С. 7 — 13.

98. Інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань

на тему "Шляхи реформування охорони здоров’я та медичне страхування в

Україні" (аналітична довідка МОЗ України) // Главный врач : специализир.

информ. изд. / ООО "Практика". — Днепропетровск, 2009. — № 5. —

C. 34—42

99. Інформація про соціально-економічну ситуацію в галузі охорони

здоров’я у 2010 році [Електронний ресурс] / Професійна спілка працівників

охорони здоров’я України. — Режим доступу : http://medprof.org.ua/socialno-

298

ekonomichnii-zakhist/informacija-pro-socialno-ekonomichnu-informaciju-v-

galuzi-okhoroni-zdorovja/.

100. Калева Н. Г. Качество медицинской помощи в амбулаторно-

поликлинической службе в условиях роста финансирования здравоохранения

/ Н. Г. Калева // Проблемы управления здравоохранением. — 2008. — № 1. —

С. 20 — 24.

101. Карамишев Д. В. Концепція інноваційних перетворень:

міжгалузевий підхід до реформування системи охорони здоров’я : Держ.-

управл. аспекти / Д. В. Карамишев ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові

України, Харк. регіон. ін-т. — Х. : Магістр, 2004. — 303 c.

102. Кардаш В. Е. Шляхи реформування вітчизняної системи охорони

здоров’я / В. Е. Кардаш, А. П. Зубович // Буковинський медичний вісник. —

Чернівці, 2003. — № 4. — C. 9 — 12.

103. Квіташвілі О. Національна стратегія реформування системи

охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років [Електронний ресурс]

/ О. Квіташвілі. — Режим доступу : http://healthsag.org.ua/wp-

content/uploads/2014/11/Strategiya_UKR.pdf.

104. Кінах А. Реформування системи охорони здоров’я - пріоритет

роботи уряду / А. Кінах // Нова медицина. — К., 2002. — № 5. — C. 4.

105. Кірова М. О. Окремі питання фінансування системи охорони

здоров’я в Україні в умовах реформування галузі / М. О. Кірова // Держава та

регіони. — 2012. — № 2. — С. 212 — 214.

106. Клименко Г. Я. Медико-биологические и социально-

гигиенические факторы риска перинатальной и младенческой смертности /

Г. Я Клименко, В. П. Косолапов, О. Н. Чопоров // Проблемы управления

здравоохранением. — 2003. — № 2. — С. 78 — 81.

107. Клінічні рекомендації до стандартів діагностики, лікування та

реабілітації новонароджених (недоношених, доношених) з ураженням

нервової системи / В. В. Бережний, Є. Є. Шунько, В. Ю. Мартинюк [та ін.] //

299

Соціальна педіатрія і реабілітологія : зб. наук. праць. — К. : Інтермед, 2007.

— Вип. 4. — С. 27 — 33.

108. Князюк Н. Ф. Оценка эффективности внедрения системы

менеджмента качества медицинской помощи / Н. Ф. Князюк, И. С. Кицул //

Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. —

2008. — № 4. — С. 34 — 38.

109. Ковальчук Л. Я. Концепція реформування охорони здоров’я

Тернопільської області / Л. Я. Ковальчук, М. М. Буртняк, А. Г. Шульгай. —

Тернопіль : ТДМУ «Укрмедкнига», 2012. — 3 с.

110. Коляденко Н. В. Взаємозв’язок між психічними станами та

захворюваннями шкіри з позиції функціонального діагнозу / Н. В. Коляденко

// Український журнал дерматології, венерології, косметології. — 2008. —

№ 3. — С. 58 — 62.

111. Комаров Ю. М. Первичная медико-санитарная помощь: какой она

должна быть? / Ю. М. Комаров // Здравоохранение. — 2008. — № 5. —

С. 19—28.

112. Компьютерная технология ведения регистра лиц, имеющих право

на безвозмездное обеспечение лекарственными средствами и изделиями

медицинского назначения / А. З. Фаррахов, Ф. Ф. Яркаева, В. Г.

Шерпутовский, А. А. Бабко // Общественное здоровье и здравоохранение. —

2013. — № 3. — С. 58 — 59.

113. Концепція створення етапної реабілітації дітей з онкологічними

захворюваннями / Р. О. Мойсеенко, К. Д. Бабов, В. О. Поберська [та ін.] //

Современная педиатрия. — 2009. — № 6 (28). — С. 25 — 28.

114. Конь И. Я. Диетотерапия функциональных нарушений органов

ЖКТ у детей первого года жизни / И. Я. Конь, Т. Н. Сорвачева // Лечащий

врач. — 2004. — № 2. — С. 29 — 31.

115. Корнацький В. М. Проблеми здоров’я суспільства та

продовження життя / В. М. Корнацький. — К., 2006. — 136 с.

300

116. Корнацький В. М. Реформування охорони здоров’я.

Десятирічний досвід / В. М. Корнацький // Медичні перспективи. —

Дніпропетровськ, 2001. — Т. 6, № 2. — C. 109 — 113.

117. Корнійчук О. П. Шляхи ефективного проведення реформування

системи охорони здоров’я, у першу чергу у Вінницькій, Донецькій,

Дніпропетровській областях та м. Києві / О. П. Корнійчук // Вісник

соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2011. — № 3.

— С. 78 — 85.

118. Корнійчук О. П. Інституційне забезпечення реформування

системи охорони здоров’я у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській

областях та місті Київ / О. П. Корнійчук // Національне господарство України

: теорія та практика управління. — 2012. — Щорічник. — С. 143 — 148.

119. Корнійчук О. П. Соціально-економічні підвалини розвитку

первинної медико-санітарної допомоги в Україні на засадах сімейного лікаря

/ О. П. Корнійчук // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я

України. — 2012. — № 2. — С. 69 — 81.

120. Корнійчук О. П. Стан первинної медико-санітарної допомоги на

засадах сімейної медицини в Україні / О. П. Корнійчук // Український

медичний часопис. — 2012. — № 2. — С. 146 — 150.

121. Корнійчук О. П. Удосконалення економічного механізму

розвитку первинної медико-санітарної допомоги в Україні / О. П. Корнійчук

// Український медичний часопис. — 2012. — № 3. — С. 127 — 133.

122. Корнійчук О. П. Соціальні складові структури індикаторів якості

надання медичної допомоги / О. П. Корнійчук // Ліки України. — 2013. — №

2 (15). — С. 50 — 56.

123. Короленко В. В. Парламентські слухання "Шляхи реформування

охорони здоров’я та медичного страхування в Україні" / В. В. Короленко //

Український науково-медичний молодіжний журнал. — 2009. — № 2. —

C. 13 — 14.

301

124. Корниенко Е. А. Боли в животе у детей. Дифференциальный

диагноз и алгоритм лечения / Е. А. Корниенко // Детская гастроэнтерол. и

нутрициол. — 2005. — Т. 13, № 18. — С. 1197 — 1201.

125. Кравченко Ж. Д. Державне регулювання системи первинної

медико-санітарної допомоги при вищих навчальних закладах : (на прикладі

м. Харкова) / Ж. Д. Кравченко // Актуальні проблеми державного управління.

— 2011. — № 2. — С. 195 — 202.

126. Кризина Н. П. Стан та проблеми стаціонарної допомоги

населенню в Україні та інших країнах світу / Н. П. Кризина, В. Г. Слабкий //

Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки,

практики : наук.-практ.конф. з міжнародною участю, 27 травня 2011 р.

матеріали конф. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, С. В.

Загароднюка. — К. : НАДУ, 2011. — Т. 1. — С. 203 — 2011.

127. Кулакова Е. В. Практическая реализация и перспективы развития

государственно-частного партнерства в здравоохранении / Е. В. Кулакова //

Здравоохранение. — 2013. — № 9. — С. 48 — 53.

128. Кульчицька Т. К. Стан здоров'я дітей: регіональний аспект / Т. К.

Кульчицька // Лікарня в ХХІ столітті: управління та організація медичної

допомоги : матеріали Всеукр. наук-практ. конф. — К., 2008. — С. 90 — 91.

129. Кучеренко В. З. Концептуальные подходы к определению затрат

на качество медицинской помощи: международная практика / В. З.

Кучеренко, С. А. Мартынчик, В. А. Полесский // Вестник Рос. АМН. — 2007.

— № 6. — С. 21— 28.

130. Корецький В. Л. До проблеми безпеки харчування та моніторингу

якості життя населення України / В. Л. Корецький, Н. М. Орлова // Проблеми

харчування. — 2006. — № 1. — С. 42 — 44.

131. Лаврищева Г. А. Реализация приоритетного национального

проекта «Здоровье» в первичном звене здравоохранения / Г. А. Лаврищева,

Е. И. Черниенко // Здравоохранение. — 2011. — № 3.— С. 163 — 172.

302

132. Лехан В. М. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я:

український вимір [Електронний ресурс] / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий //

Новости медицины и фармации. — 2010. — № 5 (311). — Режим доступу до

журн. : // http://www.mif-ua.com/archive/article/20562

133. Лехан В. М. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я:

український вимір / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко. — К. :

Цифра, 2009. — 50 с.

134. Лехан В. Н. Реформа системи здравоохранения в Украине:

результати и перспективи / В. Н. Лехан // Медикус Апикус. — 2003. — № 3.

— С. 8 — 9.

135. Лехан В. Система финансирования здравоохранения в Украине и

пути ее реформирования / В. Лехан, В. Рудый, С. Шишкин. — Копенгаген :

Всемирная организация здравоохранения, 2007. — 34 с.

136. Лехан В. Реформування охорони здоров’я: стратегія, тактика,

ризики / В. Лехан // Український медичний часопис. — К., 2010. — № 5. —

C. 7 — 9.

137. Лехан В. М. Коментар щодо проектів нормативно-правових та

законодавчих актів по реформуванню системи охорони здоров’я в Україні /

В. М. Лехан // Главный врач. — Днепропетровск, 2006. — № 3. — C. 71.

138. Лікарі про потребу реформування охорони здоров’я України та

запровадження системи обов’язкового медичного страхування (за даними

медико-соціологічного дослідження) / В. В. Рудень // Вісник соціальної

гігієни та організації охорони здоров’я України. — 1999. — № 1. —

C. 74 —79.

139. Лібанова Е. М. Смертність населення України у трудоактивному

віці (монографія) / Е. М. Лібанова. — К. : Інститут демографії та соціальних

досліджень НАН України, 2007. — 211 с.

303

140. Лободіна З. М. Удосконалення національної моделі фінансування

охорони здоров’я / З. М. Лободіна // Фінанси України. — 2010. — № 4. —

С. 88 — 97.

141. Лукьянова Е. М. Гастроэнтерология детского возраста –

проблемы и перспективы / Е. М. Лукьянова, Ю. В. Белоусов, М. Ф. Денисова

// Проблеми медичної науки та освіти. — 2002. — № 3. — С. 5 — 7.

142. Лучанинов С. Нормирование труда: просто о серьезном /

С. Лучанинов // Менеджер по персоналу. — 2011. — № 10. — С. 71 — 78.

143. Лучшева Н. Фінансування та управління в сфері охорони

здоров’я. Люди покладають надії на реформування системи охорони

здоров’я: (За результатами соціологічного дослідження) / Н. Лучшева,

Л. Батіг // Главный врач. — Днепропетровск, 2004. — № 11. — C. 60 — 61.

144. Любінець О. В. Медичний кодекс як основа в реформуванні

охорони здоров’я України / О. В. Любінець, І. Я. Сенюта // Український

медичний часопис. — 2006. — № 3. — C. 5 — 10.

145. Майданник В. Г. Артеріальна гіпертензія у дітей: діагностика та

лікування [Електронний ресурс] / В. Г. Майданник, М. В. Хайтович //

Семейная медицина. Терапия. — 2008. — № 3 (9). — Режим доступу :

http://www.mif-ua.com/archive/article/4672.

146. Майданник В. Г. Распространенность артериальной гипертензии

среди детей и подростков / В. Г. Майданник, М. В. Хайтович, В. В. Бычков //

Актуальные проблемы педиатрии : XII Конгресс педиатров России, 19 - 22

февраля 2008 г. : сб. материалов конгр. — М., 2008. — С. 202.

147. Майданник В. Г. Римські критерії III (2006) діагностики

функціональних гастроінтестінальних розладів у дітей / В. Г. Майданник //

Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2007. — № 3. — С. 5 — 13.

148. Майданник В. Г. Сучасні проблеми та перспективи розвитку

педіатрії в Україні [Електронний ресурс] / В. Г. Майданник // Здоров’я

304

України. — 2006. — № 19 (1). — Режим доступу : www.health-

ua.org/archives/1406.html.

149. Мальцев С. В. Пути совершенствования деятельности детских

поликлиник в условиях реализации национального проекта «Здоровье» /

С. В. Мальцев, Г. М. Хузиева, М. М. Садыков // Практическая медицина. —

2007. — № 24. — С. 37 — 39.

150. Мартинюк В. Ю. Концепція «Тандем» в основі розвитку функціо-

нальних систем у дітей з органічними ураженнями нервової системи /

В. Ю. Мартинюк, С. М. Зінченко, О. А. Майструк // Соціальна педіатрія.

Розділ “Медико-соціальні аспекти реабілітації дітей з органічними

ураженнями нервової системи”. — К., 2001. — Вип. І. — С. 390 — 395.

151. Мартинюк В. Ю. Соціальна педіатрія в Україні: концепція,

завдання, перспективи / В. Ю. Мартинюк // Соціальна педіатрія. — 2011. —

№ 1. — С. 17 — 23.

152. Матюха Л. Ф. Підходи до визначення ефективності надання

первинної медико-санітарної допомоги в Україні / Л. Ф. Матюха // Вісник

соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2011. — № 2.

— С. 45 — 52.

153. Мегедь В. П. Підвищення якості медичної допомоги – стратегія

охорони здоров’я України (аналіз джерел літератури) / В. П. Мегедь //

Лікарська справа. — 2005. — № 4. — С. 97 — 102.

154. Медведовська Н. В. Заходи профілактичного спрямування щодо

зниження захворюваності та поширеності хвороб / Н. В. Медведовська, Н. О.

Кульчицька // Україна. Здоров’я нації. — 2008. — № 1 (5). — С. 58 — 61.

155. Медведовська Н. В. Сучасний стан здоров’я підлітків України /

Н. В. Медведовська // Современная педиатрия. — 2010. — № 6 (34). —

С. 14 — 16.

156. Медико-демографічна ситуація та організація медичної допомоги

населенню у 2010 році: підсумки діяльності системи охорони здоров'я та

305

реалізація Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне

суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". — К. :

МОЗ України, 2011. — 104 с.

157. Медико-соціальне обгрунтування оптимізації системи надання

первинної медико-санітарної допомоги (на прикладі Львівської області) :

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра мед. наук : спец. 14.02.03

"Соціальна медицина" / М. К. Хобзей. — К., 2010. — 31 с.

158. Месле Ф. Довгострокова динаміка середньої тривалості життя і

наслідки великих катастроф минулого / Ф. Месле, С. Пирожков, Ж. Валлен //

Смертність та причини смерті в Україні у ХХ столітті. Вступ до першої

частини. — М. : Стилос, 2008. — С. 29 — 35.

159. Методические подходы к реформированию актуальных

индикаторов качества медицинской помощи / А. С. Юрьев, М. В.

Авксентьева, П. А. Воробьев, С. Н. Горбунов // Проблемы стандартизации в

здравоохранении. — 2005. — № 11. — С. 149 — 150.

160. Методические рекомендации по организации нормирования

труда в здравоохранении / В. М. Шипова, С. А. Елдашева, 3. М. Абаев, Н. Ю.

Логина ; РАМН, ГУЦНИИОЗ. — М., 2004. — 152 с.

161. Методика визначення норм навантаження лікарів стаціонарних

відділень лікарень інтенсивного лікування (ЛІЛ) / МОЗ України; Укр. центр

наук. мед. інформації і патентно-ліцензійної роботи. — К., 2013. — 43 с.

162. Михайленко С. Фінансове забезпечення закладів охорони

здоров’я та напрями його модернізації / С. Михайленко // Економіст. — 2008.

— № 11. — С. 58 — 59.

163. Моделирование конечных результатов в системе управления

качеством медицинской помощи / В. В. Павлов, С. А. Суслин, Р. А. Галкин,

С. В. Шешунова // Менеджер здравоохранения. — 2013. — № 10. —

С. 18 — 22.

306

164. Модестов А. А. Актуальные проблемы социальной педиатрии

(избранные очерки) / А. А. Модестов, В. Ю. Альбицкий. — М. : Союз

педиатров России, 2012. — С. 208 — 230.

165. Моісеєнко Р. О. Аналіз та тенденції захворюваності дитячого

населення України / Р. О. Моісеєнко, Я. І. Соколовська, Т. К. Кульчицька,

Т. М. Бухановська // Современная педиатрия. — 2010. — № 3 (31). — С. 13

— 17.

166. Мокрецов С. Є. Світовий та вітчизняний досвід державної

політики соціальних гарантій захисту материнства та дитинства / С. Є.

Мокрецов // Економіка та держава. — 2012. — № 2. — С. 111 — 113.

167. Моніторингова оцінка здоров’я дитячого населення та заходи

щодо його збереження / В. А. Весельський, Н. В. Медведовська, Т. К.

Кульчицька, І. М. Матвієнко // Вісник соціальної гігієни та організації

охорони здоров’я. — 2006. — № 2. — С. 5 — 10.

168. Москаленко В. Ф. Концепція розвитку охорони здоров’я —

стратегія реформування галузі / В. Ф. Москаленко, В. М. Пономаренко //

Лікарська справа. — 2001. — № 1. — C. 3 — 9.

169. Москаленко В. Ф. Реформування систем охорони здоров’я:

сучасний погляд / В. Ф. Москаленко // Главный врач : специализир. информ.

изд. / ООО "Практика". —Днепропетровск, 2008. — № 11. — C. 37 — 38.

170. Москаленко В. Ф. Реформування систем охорони здоров’я:

сучасний погляд / В. Ф. Москаленко // Головна медична сестра :

спеціалізоване інформаційне видання. — Дніпропетровськ : ТОВ "Практика".

— 2008. — № 12. — C. 22 — 30.

171. Москаленко В. Ф. Право на охорону здоров'я у нормативно-

правових актах міжнародного та європейського рівня / В. Ф. Москаленко,

Т. С. Грузєва, Г. В. Іншакова. — Х. : Контраст, 2006. — 295 с.

172. Мыльникова Л. А. Реструктуризация первичного звена

здравоохранения как реализация общих принципов организации местного

307

самоуправления в Российской Федерации / Л. А. Мыльникова // Проблемы

социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. — 2006. — № 2.

— С. 38 — 41.

173. Надута Г. М. Роль громадських організацій у реформуванні

охорони здоров’я міста / Г. М. Надута // Главный врач. — Днепропетровск,

2004. — № 6. — C. 48 — 51.

174. Наказ МОЗ України від 15.02.2013 № 127 «Про моніторинг

надання медичної допомоги дітям, хворим на ендокринологічні

захворювання» [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20130215_0127.html.

175. Наказ Про затвердження Положення про центр первинної

медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи //

Офіційний вісник України. — 2011. — № 101. — С. 101 — 105.

176. Населення України, 2007 рік. Демографічний щорічник /

Державний комітет статистики України. — К., 2008. — 570 с.

177. Новіков В. Діагностичне самооцінювання як невід’ємний елемент

сучасної системи управління / В. Новіков // Стандартизація. Сертифікація.

Якість. — 2011. — №2 — С. 38 — 40.

178. Ні абортам [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.noabort.org.ua/ 2006/11/28/v.

179. Немец І. Чеська система охорони здоров’я й уроки її

реформування / І. Немец // Главный врач. — Днепропетровск, 2004. — № 11.

— C. 65 — 69.

180. Нові технології управління реформуванням галузі охорони

здоров’я: регіональний аспект / Л. І. Жаліло, І. М. Солоненко, О. В.

Кунгурцев [та ін.] // Главный врач. — Днепропетровск, 2003. — № 11. —

C. 77 — 79.

308

181. Новые направления работы центров здоровья в Российской

Федерации / К. В. Лядов, В. Н. Преображенский, Т. В. Беганова [и др.] //

Клиническая медицина. — 2010. — Т. 88, № 6. — С. 73 — 74.

182. Нооркыйв К. Основные демографические тенденции 2010 года по

мнению аналитиков Департамента статистики [Электронный ресурс] /

К. Нооркыйв, М. Плакк, Я. Рахно. — 2011. — Режим доступа :

http://rup.ee/rus/novosti/obshchestvo/osnovnye-demograficheskie-tendentcii-2010-

goda.

183. Нормативні документи з організації первинної медико-санітарної

допомоги // Сімейна медицина. — 2005. — № 4. — С. 3 — 5.

184. Нормирование труда врачей амбулаторного приема при оказании

первичной медицинской помощи [Електронний ресурс] / И. М. Сон, В. М.

Шипова, М. А. Иванова [и др.] // Журнал "Здравоохранение". — 2014. —

№ 7. — Режим доступу : http://www.zdrav.ru/articles/practice/

detail.php/ID=94827].

185. Огнєв В. А. Сучасні правові та історичні концепції дитячої

інвалідності / В. А. Огнєв, О. М. Міщенко // Укр. морфол. альманах. — 2007.

— № 3. — С. 59 — 61.

186. Обгрунтування реформування галузі охорони здоров’я за даними

України та зарубіжних країн у контексті політики Всесвітньої організації

охорони здоров’я / Н. П. Кризина // Україна. Здоров’я нації. — 2008. — № 1.

— С. 80 — 86.

187. Оптимізація стаціонарної допомоги — пріоритетний напрямок

реформування охорони здоров’я // Главный врач : специализир. информ. изд.

/ ООО "Практика". — Днепропетровск, 2009. — № 12. — C. 78 — 92.

188. Організація надання медичної допомоги новонародженим в

Україні — проблеми та перспективи / Є. Є. Шунько, О. Г. Суліма,

Н. М. Пясецька, Т. В. Кончаковська // Современная педиатрия. — 2008. — №

2 (19). — С. 20 — 25.

309

189. Організація системи якості медичної допомоги дитячому

населенню в межах педіатричного об’єднання / Л. О. Мальцева,

Г. К. Северин, Т. М. Бухановська // Современная педиатрия. — 2004. — № 1

(2). — С. 13 — 16.

190. Організаційно-методичні аспекти підготовки лікаря загальної

практики - сімейної медицини в умовах реформування охорони здоров’я

України / Л. В. Глушко, Т. Ю. Гавриш, Н. З. Позур, Н. В. Чаплинська //

Галицький лікарський вісник. — 2010. — Т. 17, № 4. — C. 99 — 100.

191. Орлова Н. М. Медико-соціальне обґрунтування реструктуризації

мережі амбулаторно-поліклінічних закладів із врахуванням медико-

демографічних особливостей регіонів України : дис. на здобуття наук.

ступеня докт. мед. наук. : спец. 14.02.03 "Соціальна медицина" / Н. М.

Орлова. — К. 2011. — 396 с.

192. Основні шляхи подальшого розвитку системи охорони здоров’я в

Україні / [за заг. ред. В. М. Лехан, В. М. Рудого]. — К. : Вид-во Раєвського,

2005. — 30 с.

193. Основні проблеми реформування системи охорони здоров’я

України / В. М. Пономаренко // Вісник соціальної гігієни та організації

охорони здоров’я України. —1999. — № 1. — C. 7 — 10.

194. Осташко С. Охорона здоров’я України: стан та шляхи

реформування / С. Осташко, С. Майборода // Вісн. Укр. Акад. держ.

управління при Президентові України : Наук. журн. — К., 2003. — № 2. —

C. 213 — 217.

195. Островерхова М. М. Індикатори якості в системі моніторингу

результативності роботи педіатричної служби / М. М. Островерхова, В. Г.

Майданник, А. П. Гук // Педіатрія акушерство та гінекологія. — 2010. — Т.

72, № 4. — С. 116.

310

196. Охорона здоров’я України: стан, проблеми, перспективи /

В. М. Князевич, В. В. Лазоришинець, І. В. Яковенко [та ін.]. — К. : Полімед,

2009. — 437 с.

197. Охрана здоровья в условиях экономического кризиса: задачи,

стоящие перед Европейским регионом ВОЗ : Отчет о совещании

[Електронний ресурс]. — Осло, 2009. — Режим доступу :

http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0011/132959/Oslo_report_rus.pdf?

ua=1.

198. Охорона здоров'я в Україні — проблеми та напрямки розвитку /

В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко [та ін.] // Вісник соц. гігієни та

орг. охорони здоров'я України. — 2011. — № 4 (20). — С. 5 — 19.

199. Паламар І. В. Чинники дитячої інвалідності від хвороб нервової

системи, що зумовлюють її характер / І. В. Паламар // Вісн. соц. гігієни і

організації охорони здоров'я України. — 2004. — № 4. — С. 36 — 39.

200. Паламар Б. І. Стан фінансування галузі охорони здоров’я в

Україні. Шляхи реформування / Б. І. Паламар // Хірургія України. — 2006. —

№ 1. — C. 107 — 110.

201. Паньків В. І. Стан ендокринологічної служби України та

перспективи розвитку медичної допомоги хворим з ендокринною патологією

[Електронний ресурс] / В. І. Паньків // Здоров’я України. — 2006. — № 14

(1). — Режим доступу до журн. : http://health-ua.com/articles/1342.html.

202. Парамонов З. М. Про хід реформування охорони здоров’я

Житомирської області / З. М. Парамонов, В. Й. Шатило, В. І. Хренов //

Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2000.

— № 1. — C. 37 — 39.

203. Парламентські слухання «Сучасний стан та актуальні завдання

подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» [Електронний ресурс]. —

Режим доступу до інф. : http://www.moz.gov.ua

311

204. Пархоменко Г. Я. Организационные аспекты деятельности

службы охраны здоровья матери и ребенка в Украине / Г. Я. Пархоменко,

Е. А. Дудина // Перинатология и педиатрия. — 2011. — № 4 (48). — С. 3 — 7.

205. Педорець О. П. Реформування вищої медичної освіти, чи все так

однозначно? / О. П. Педорець, Р. Ю. Хоружа, А. Г. Піляєв // Вісник

соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2006. — № 4.

— C. 96 — 99.

206. Педченко Т. Шляхи реформування системи фінансування

охорони здоров’я та його законодавче забезпечення / Т. Педченко // Вісн.

Укр. Акад. держ. управління при Президентові України : наук. журн. — К.,

2003. — № 1. — C. 215 — 220.

207. Перегуда Є. В. Щодо проектів реформування охорони здоров’я та

фінансового її забезпечення / Є. В. Перегуда, С. Д. Місержи // Держава і

право. — 2009. — Вип. 45. — С. 582 — 592.

208. Пирожков С. І. Демографічний фактор у глобальній стратегії

розвитку України / С. І. Пирожков // Демографія та соціальна економіка. —

2004. — № 1 — 2. — С. 5 — 20.

209. Підвищення якості медичної допомоги: наукові засади та

практичні результати : Всеукраїнська наук.-практ. конференція, 22 жовтня

2010 р. : матеріали конф. / За ред. О. М. Орди, Д. Д. Дячука, М. Ю.

Коломойця. — К., 2010. — 169 с.

210. Підходи до підготовки сімейних лікарів в Україні та країнах

Європи /[Електронний ресурс] / Ю. В. Вороненко, О. Г Шекера, В. І.

Ткаченко [та ін.] // Український медичний часопис. — 2014. — № 3 (101). —

Режим доступу до журн. : http://www.umj.com.ua/article/75706/pidxodi-do-

pidgotovki-simejnix-likariv-v-ukraini.

211. План реформування охорони здоров’я в Україні до 2012 року //

Здоров’я України. — 2006. — № 3. — C. 47.

312

212. Пліш Б. Децентралізація державного управління охороною

здоров’я — шлях реформування галузі: досвід європейських країн / Б. Пліш //

Вісн. Укр. Акад. держ. управління при Президентові України : наук. журн. —

К., 2003. — № 2. — C. 217 — 224.

213. Пономаренко В. М. Методологічні підходи до визначення

індикаторів оцінки якості діяльності системи охорони здоров’я / В. М.

Пономаренко, А. Б. Зіменковський // Вісник соціальної гігієни та організації

охорони здоров’я України. — 2006. — № 2. — C. 31 — 34.

214. Пономаренко В. М. Актуальність проблеми якості медичної

допомоги на сучасному етапі реформування охорони здоров"я України /

В. М. Пономаренко, А. Б. Зіменковський // Вісник соціальної гігієни та

організації охорони здоров’я України. — 2005. — № 1. — C. 44 — 48.

215. Пономаренко М. С. Деякі правові питання реформування галузі

охорони здоров’я населення України / М. С. Пономаренко, І. М. Алексєєва //

Запорожский медицинский журнал. — 2007. — № 1. — C. 155 — 157.

216. Попандопуло П. М. Реформування системи охорони здоров’я

населення України / П. М. Попандопуло // Вісник Асоціації психіатрів

України. — 2001. — № 1/2. — С. 162 — 163.

217. Попов О. Медико-соціальний аудит як передумова реформування

системи охорони здоров’я: досвід міста Комсомольська / О. Попов // Главный

врач. — Днепропетровск, 2003. — № 3. — C. 59 — 61.

218. Попченко Т. П. Реформування системи охорони здоров’я в

Україні: організаційне, нормативно-правове та фінансово-економічне

забезпечення / Т. П. Попченко. — К. : НІСД, 2011. — 41 с.

219. Порохняк-Гановська Л. Хто і як здійснюватиме реформування

охорони здоров’я в Україні? / Л. Порохняк-Гановська // Нова медицина. —

К., 2004. — № 4. — C. 10.

220. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. №

989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в

313

систему охорони здоров'я» [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/989-2000-%D0%BF.

221. Практический опыт проведения оценки деятельности систем

здравоохранения. Многолетний процесс в европейском регионе. —

Copenhagen : Denmark, 2010. — С. 36 — 46.

222. Про затвердження примірних етапів реформування первинного та

вторинного рівнів надання медичної допомоги: наказ МОЗ України №735 від

30.08.2010 // Управління закладом охорони здоров’я. — К., 2010. — № 9. —

C. 109 — 111.

223. Про затвердження примірних етапів реформування первинного та

вторинного рівнів надання медичної допомоги : наказ МОЗ України від

03.08.2010 № 735 // Збірник нормативно-директивних документів з охорони

здоров’я. — К., 2010. — № 10. — C. 80 — 82.

224. Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони

здоров’я населення: Указ Президента України № 1694/2005 від 6 груд.

2005 р. // Медицина неотложных состояний. — Донецк, 2006. — № 1. —

C. 12 — 13.

225. Про утворення Ради з питань реформування системи охорони

здоров’я: постанова КМ України від 25.11.2009 р. № 1242 // Збірник

нормативно-директивних документів з охорони здоров’я. — 2010. — № 1. —

C. 11 — 16.

226. Про порядок проведення реформування системи охорони

здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві:

Закон України від 07.07.2011 р. № 3612—VI [Електронний ресурс]. —

Режим доступу до інф. : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3612-17.

227. Про затвердження Державної цільової соціальної програми

«Молодь України» на 2009-2015 роки : постанова КМУ № 14 від

28.01.2009 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу до інф. :

http://www.zakon1.ra_da.gov.ua/cgi_bin/laws/main.cgi.

314

228. Про табель оснащення підрозділів закладів охорони здоров’я, що

надають первинну медичну допомогу / Н. Г. Гойда, М. П. Жданова, В. М.

Лєхан [та ін.] // Сімейна медицина. — 2007. — № 3. — С. 13 — 15.

229. Проблеми та перспективи організації медичної допомоги

новонародженим у м. Чернівцях / І. В. Незборецький, Л. В. Мельничук, Ю. Д.

Годованець, С. М. Сторожук // Неонатологія, хірургія та перинатальна

медицина. — 2012. — Т. ІI, № 1 (3). — С. 11—14.

230. Проданчук М. Г. Проблеми і перспективи розвитку системи

медичної допомоги / М. Г. Проданчук, В. Л. Корецький // Вісник соціальної

гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2009. — № 2. —

С. 59—62.

231. Проект Закону про затвердження Загальнодержавної програми

"Здоров'я - 2020: український вимір" № 3748 від 11.12.2013 [Електронний

ресурс]. — Режим доступу : http://moz.gov.ua/ua/portal/Pro_20120316_

1.html#2.

232. Прикладная медицинская статистика / В. М. Зайцев, В. Г.

Лифляндский, В. И. Маринкин. — СПб. : Фолиант, 2006. — 432 с.

233. Рагозин А. В. Эффективность национальной системы

здравоохранения: соответствует ли используемая модель финансирования

здравоохранения объективным условиям страны / А. В. Рагозин, Н. А.

Кравченко, В. Б. Розанов // Здравоохранение Российской Федерации. — 2013.

— № 5. — С. 3 — 9.

234. Радіологічні та медичні наслідки Чорнобильської катастрофи /

В. Г. Бебешко, Д. А. Базика, А. Ю. Романенко, К. М. Логановський // Журнал

НАМН України. — 2011. — Т. 17, № 2. — С. 132 — 138.

235. Радиш Я. Ф. Державне управління охороною здоров’я в Україні:

генезис, проблеми та шляхи реформування / Я. Ф. Радиш ; Укр. Акад. Держ.

упр. при Президентові України. — К., 2001. — 358 c.

315

236. Радиш Я. Ф. Кадрове забезпечення охорони здоров’я України:

сутність понять / Я. Ф. Радиш, О. В. Поживілова, Н. О. Васюк // Економіка та

держава. — 2012. — № 1. — С. 97 — 101.

237. Риков С. О. Вплив реформування амбулаторної ланки

офтальмологічної служби України протягом 1992—2001 років на

поширеність захворювань органа зору та на доступність первинної

спеціалізованої допомоги / С. О. Риков // Вісник соціальної гігієни та

організації охорони здоров’я України. — 2003. — № 3. — C. 53 — 56.

238. Риков С. О. Організація медичної допомоги та медико-соціальної

реабілітації сліпим та слабкозорим дітям: проблеми та шляхи їх вирішення /

С. О. Риков, Т. А. Аліфанова // Укр. мед. часопис. — 2003. — № 3 (35). —

С. 67—72.

239. Рівень життя населення України / НАН України. Інститут

демографії та соціальних досліджень, Державний комітет статистики

України; за ред. Л. М. Черенько. — К. : ТОВ «Видавництво Консультант»,

2006. — 28 с.

240. Реорганізація первинної медико-санітарної допомоги: пропозиції

до реформування та економічні розрахунки / І. В. Яковенко, М. Г. Вовк, О. І.

Левицький [та ін.] // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я

України. — 2009. — № 3. — С. 56 — 61.

241. Репьев А. П. Стандартизация оказания медицинской помощи в

Российской Федерации: правовые аспекты / А. П. Репьев // Журнал

неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. — 2013. — Т. 113, № 9, вып.

2. — С. 58 — 62.

242. Реформування системи охорони здоров’я м. Комсомольська 1997-

2003 р.р. // Главный врач. — Днепропетровск, 2004. — № 1. — C. 47—56.

243. Реформування системи охорони здоров’я в країнах Східної та

Центральної Європи // Нова медицина. — К., 2002. — № 2. — C. 10 — 12.

316

244. Реформування сфери охорони здоров’я в Україні: організаційне,

нормативно-правове та фінансово-економічне забезпечення : аналіт. доповідь

/ авт. Т. П. Попченко ; Нац. ін-т стратегічних досліджень. — К. : НІСД, 2012.

— 96 с.

245. Реформування системи охорони здоров’я на муніципальному

рівні : навч. посіб. для слухачів закл. післядиплом. освіти та підвищ.

кваліфікації за спец. "Держ. упр." та "Суспіл. розвиток" / За ред. І. М.

Солоненка [та ін.] ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — К.,

2007. — 211 c.

246. Романовский Г. Б. Правовое регулирование организации

профилактики заболеваний и формирования здорового образа жизни / Г. Б.

Романовский // Правовые вопросы в здравоохранении. — 2013. — № 9. —

С. 12 — 23.

247. Российская Федерация. Обзор системы здравоохранения /

Л. Попович, О. Потапчик, С. Шишкин [и др.] // Системы здравоохранения:

время перемен. — 2011. — Т. 13, № 7. — С. 1 — 190.

248. Рубин А. Д. Научно-организационные основы оптимизации

профилактической работы с детьми в условиях европейского севера России :

автореф. дисс. на соискание ученой степени д-ра. мед. наук : спец. 14.00.33

«Общественное здоровье и здравоохранение» / А. Д. Рубин. — С-Пб. 2009. —

35 с.

249. Рудзський С. Л. Визначення пріоритетів у реформуванні системи

охорони здоров’я України / С. Л. Рудзський // Ліки України : спеціаліз.

інформ. видання. — К., 2005. — Спец. випуск. — C. 77.

250. Рудий В. М. Роль органів місцевого самоврядування та місцевих

державних адміністрацій у забезпеченні реформ системи медичного

обслуговування населення в Україні [Електронний ресурс] / В. М. Рудий. —

2009. — Режим доступу : http://www.eu-shc.com.ua/catalogs/4/13/79/412/4_

VR_Local_Authorities_VR_Apr_May_2009_updated_090409.pdf.

317

251. Садыков М. М. Оптимизация амбулаторно-поликлинической

помощи детям мегаполиса / М. М. Садыков. — Казань : Медицина, 2010. —

198 с.

252. Садыков М. М. Проблемы и пути совершенствования первичной

медицинской помощи детям / М. М. Садыков // Нижнекамский медицинский

журнал. — 2007. — № 1(3). — С. 27.

253. Салюта М. Ю. Охорона здоров’я України у перехідному періоді:

стан і шляхи реформування / М. Ю. Салюта // Зб. наук. праць співробітників

КМАПО ім. П. Л. Шупика. —К., 2001. — Вип. 10, кн. 2. — C. 433 — 445.

254. Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності

окремих видів медичної до помоги у 2009 році [Електронний ресурс]. —

Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.

255. Самохін В. М. Із досвіду реформування охорони здоров’я на

Волині / В. М. Самохін // Охорона здоров’я України : наук.-практ. журн. /

МОЗ, Укр. Центр наук.-мед. інформації та патентно-ліценз. роботи. — К.,

2001. — № 1. — C. 21 — 23.

256. Самоходський В. М. Наш варіант реформування охорони

здоров’я на регіональному рівні / В. М. Самоходський // Вісник соціальної

гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2006. — № 2. —

C. 81—85.

257. Серія семінарів на тему "Сучасні методи управління охороною

здоров’я та можлива модель реформування галузі" // Управління закладом

охорони здоров’я: для головного лікаря, його заступника та головної

медсестри. — К : ТОВ "Міднародний центр фінансово-економічного

розвитку — Україна", 2009. — № 3. — C. 82 — 83.

258. Система интенсивной нейрофизиологической реабилитации -

Метод Козявкина : Пособие реабилитолога / В. И. Козявкин, М. О.

Бабадаглы, Г. П. Лунь [и др.]. — Львов : Изд-во "Дизайн-студия" Папуга ",

2012. — 240 с.

318

259. Ситенко Є. Р. Удосконалення статистики охорони здоров’я як

невід’ємна складова процесу реформування галузі / Є. Р. Ситенко // Вісник

соціальної гігієни та організації охорони здоров"я України. — 1999. — № 1.

— C. 171 — 175.

260. Сімейна медицина України на сучасному етапі реформування

охорони здоров’я / Н. П. Кризина, В. Л. Весельський, Н. Ю. Кондратюк, О. В.

Кризина // Україна. Здоров’я нації. — 2009. — № 1/2. — C. 62 — 65.

261. Сірик В. О. Оцінка і необхідність реформування первинної

медичної допомоги в Україні / В. О. Сірик // Галицький лікарський вісник. —

2012. — Т. 19, № 4. — С. 134 — 136.

262. Скворцова В. И. Развитие здравоохранения России / В. И.

Скворцова // Healthy Nation. — 2012. — № 3. — С. 1 — 11.

263. Скляр С. І. Реформування системи охорони здоров’я: світовий

досвід та Україна (огляд літератури) / С. І. Скляр, Н. Ю. Кондратюк //

Україна. Здоров’я нації. — К., 2008. — № 2. — C. 82 — 87.

264. Скороход А. В. Шляхи реформування системи фінансування

охорони здоров’я в Україні / А. В. Скороход // Вісник соціальної гігієни та

організації охорони здоров’я України. — 2010. — № 4. — C. 31 — 34.

265. Слабкий Г. О. До питання соціальної ефективності стаціонарної

медичної допомоги міському населенню / Г. О. Слабкий, В. Л. Подоляка //

Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2004.

— № 4. — С. 58 — 62.

266. Слабкий Г. О. Методологія розрахунку потреби населення у

медичній допомозі різних рівнів / Г. О. Слабкий, К. О. Надутий,

Л. Ф. Матюха // Практика управл. мед. закладом. — 2011. — № 7. —

С. 10 — 15.

267. Слабкий Г. А. К вопросу о реформировании системы

здравоохранения : международный опыт / Г. А. Слабкий, Г. Я. Пархоменко //

Український медичний часопис. — 2012. — № 3. — С. 26 — 29.

319

268. Слабкий Г. О. Первинна медико-санітарна допомога : стан

розвитку / Г. О. Слабкий, Н. П. Кризина // Вісник соціальної гігієни та

організації охорони здоров’я України. — 2008. — № 3. — С. 55 — 64.

269. Слабкий Г. О. Щодо результатів оперативного моніторингу місця

смерті ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД / Г. О. Слабкий, М. О. Крисько,

В. М. Якимець // Україна. Здоров'я нації. — 2012. — № 4. — С. 141—146.

270. Сміян І. С. Лекції з педіатрії : Навч. посібник для студентів вищ.

мед. закладів освіти III-IV рівнів акредитації / І. С. Сміян. — Тернопіль :

Підруч. і посібники, 2006. — 767 с.

271. Сміянов В. А. Визначення якості медичної допомоги та концепції

її розвитку / В. А. Сміянов // Вісник соціальної гігієни та організації охорони

здоров'я України. — 2011. — № 1. — С. 86—95.

272. Стан первинної та загальної інвалідності серед дитячого

населення м. Києва та заходи щодо її попередження / В. Г. Майданник, Р. М.

Макомела, Л. В. Ковінько, Л. В. Романенко // Актуальні проблеми педіатрії

на сучасному етапі : 11 з’їзд педіатрів України, 7-10 грудня 2004 р. :

матеріали з’їзду. — К., 2004. — С. 24.

273. Стан фізичного здоров’я дітей шкільного віку та шляхи його

підвищення / В. П. Неділько, Т. М. Камінська, С. А. Руденко [та ін.] //

Перинатология и педиатрия. — 2009. — № 2 (38). — С. 72 — 74.

274. Стародубов В. И. Репродуктивные проблемы демографического

развития России / В. И. Стародубов, Л. П. Суханова. — М. : ИД «Менеджер

здравоохранения», 2012. — 320 с.

275. Статистичний довідник «Показники здоров’я та надання

медичної допомоги потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС за

2011 рік» / за ред. Голубченкова М. В. — К., 2010. — 81 с.

276. Стратегія та пріоритетність у реформуванні системи охорони

здоров’я України / В. Рудень, О. Когут, О. Заремба, Н. Лабінський // Вісник

320

соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2000. — № 3.

— C. 11—16.

277. Столяров Г. С. Статистика охорони здоров’я : підручник /

Г. С. Столяров, Ю. В. Вороненко, М. В. Голубчиков. — К. : КНЕУ, 2002. —

230 с.

278. Стратегія розвитку профілактики в охороні здоров’я в Україні /

А. М. Сердюк, Ю. І. Кундієв, А. М. Нагорна, В. П. Широбоков // Журнал

НАМН України. — 2012. — Т. 18, № 3. — С. 358 — 371.

279. Сучасні особливості стану здоров’я дітей молодшого та

середнього шкільного віку м. Києва / О. В. Тяжка, Л. М. Казакова, О. А.

Строй [та ін.] // Здоровье ребенка. — 2011. — № 4 (31). — С. 41 — 44.

280. Тайницкая Э. В. Рейтинговая оценка деятельности врача-

педиатра участкового в системе управления качеством медицинской

организации / Э. В. Тайницкая // Заместитель главного врача. — 2011. —

№ 8. — С. 58 — 66.

281. Теннер М. Сравнительный анализ систем здравоохранения в

разных странах [Електронний ресурс] / М. Теннер // In Liberty. — 2009. —

Режим доступу : http://www.inliberty.ru/library/study/1392.

282. Тлуста Г. Ю. Медичне страхування в США: теорія і практика

функціонування / Г. Ю. Тлуста // Вісник Київського національного

університету імені Тараса Шевченка. Економіка. — 2011. — № 126. —

С. 35 — 39.

283. Толстанов О. К. Організаційна модель створення гепатологічного

центру як перспективний напрямок реформування охорони здоров’я на

регіональному рівні / О. К. Толстанов // Україна. Здоров’я нації. — 2009. —

№ 1/2. — C. 172 — 175.

284. Толстанов О. К. Реформування охорони здоров’я на

Житомирщині. Досвід, проблеми, перспективи / О. К. Толстанов, В. Д. Парій.

— Житомир, 2006. — 198 c.

321

285. Томей А. І. Аналітична оцінка динаміки розвитку ендокринних

захворювань у дітей міста Ужгород / А. І. Томей, О. А. Передрій, С. Ю.

Шеверя // Проблеми клінічної педіатрії. — 2011. — № 3 (13). — С. 61 — 66.

286. Указ Президента України № 1694/2005 Про невідкладні заходи

щодо реформування системи охорони здоров’я населення // Клиническая

информатика и телемедицина. — Харьков, 2006. — № 4. — C. 106 — 107.

287. Указ Президента України від 06.12.2005 № 1694/2005 «Про

невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я

населення» [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1694/2005?pass=4%2FUMfPEGznhh.sZ.Zif

KoNDvHI4rgs80msh8Ie6.

288. Україна в Європейському контексті: смертність від головних

причин / В. П. Войтенко, А. В. Писарук, Н. М. Кошель, М. Г. Ахаладзе //

Проблемы старения и долголетия. — 2012. — Т. 21, № 2. — С. 191 — 210.

289. Улумбекова Г. Э. Cистема здравоохранения Российской

Федерации: итоги, проблемы, вызовы и пути решения / Г. Э. Улумбекова //

Вестник росздравнадзора. — 2012. — № 2. — С. 33 — 38.

290. Улумбекова Г. Э. Здравоохранение России. Что надо делать:

научное обоснование Стратегии развития здравоохранения РФ до 2020 года /

Г. Э. Улумбекова. — М. : ГЭОТАР-Медиа, 2010. — 592 с.

291. Фаррахов А. З. Модернизация детского здравоохранения в

республике Татарстан: первые результаты / А. З. Фаррахов // Казанский

медицинский журнал. — 2013. — № 2. — С. 145—151.

292. Фойгт Н. А. Правові та організаційні механізми забезпечення

охорони здоров’я населення похилого віку в Україні : проблеми та шляхи

вирішення / Н. А. Фойгт // Актуальні проблеми державного управління. —

2011. — № 2. — С. 273 — 279.

293. Функциональное состояние щитовидной железы и эффективность

тиреоидной терапии при аутоиммунном тиреоидите у детей / Ю. Л.

322

Скородок, Е. В. Плотникова, Н. В. Казаченко [и др.] // Педиатрия. — 2009. —

Т. 88, № 6. — С. 27 — 31.

294. Характеристика здоров’я дитячого населення України / Г. О.

Слабкий, Т. К. Кульчицька, В. В. Лазоришинець, Н. С. Бедій // Современная

педиатрия. — 2009. — № 6 (28). — С. 35 — 40.

295. Хвіст В. Демографічне становище сучасної України / В. Хвіст //

Соціально-економічні перетворення в сучасній Україні. — К., 2001. — 173 с.

296. Ціборовський О. М. Основні тенденції реформування систем

медичної допомоги в економічно розвинених зарубіжних країнах/ О. М.

Ціборовський, Л. І. Галієнко // Вісник соціальної гігієни та організації

охорони здоров’я України. — 2000. — № 1. — C. 40 — 44.

297. Чвырева Н. В. К вопросу доступности амбулаторно-

поликлинической помощи детям / Н. В. Чвырева // Российский медико-

биологический вестник им. академика И. П. Павлова. — 2010. — № 2. —

С. 106 — 111.

298. Чернова Ж. Семейная политика в Европе и России: гендерный

анализ / Ж. Чернова. — СПб. : Норма, 2008. — 367 с.

299. Чичерин Л. П. Специфика развития амбулаторного этапа

педиатрической службы России / Л. П. Чичерин // Вестник Ивановской

медицинской академии. — 2006. — Т. 11, № 1 — 2. — С. 65 — 73.

300. Чумаченко М. М. Проблеми дитячої інвалідності та перспективні

напрямки реформування медико-соціальної експертної допомоги дітям на

регіональному рівні / М. М. Чумаченко, Р. О. Чернова // Охорона здоров’я

України : наук.-практ. журн. / МОЗ, Укр. Центр наук.-мед. інформації та

патентно-ліценз. роботи. — К., 2002. — № 1. — C. 65 — 68.

301. Шавалиев Р. Ф. Дать ребёнку здоровое будущее / Р. Ф. Шавалиев

// Медицинская газета. — № 97 от 12.12.2012. — C. 5.

302. Шавалиев Р. Ф. Организация работы Центра здоровья для детей

на базе многопрофильного детского лечебного учреждения / Р. Ф.Шавалиев,

323

Г. Р. Яруллина // Заместитель главного врача: лечебная работа и медицинская

экспертиза. — 2012. — № 6. — С. 19 — 26.

303. Шведова Н. А. Охрана здоровья матери и ребёнка в США / Н. А.

Шведова // США - Канада. Экономика - политика - культура. — 2008. — № 3.

— С. 111 — 118.

304. Шевченко М. В. Основні напрями реформування системи

охорони здоров’я / М. В. Шевченко // Баланс-бюджет (Спецвипуск.

Реформуванню медичної галузі – фінансове підґрунтя). — 2011. — № 25

(332). — С. 29 — 31.

305. Шейман И. М. Опыт реформирования здравоохранения Эстонии /

И. М. Шейман // Управління закладом охорони здоров’я. — 2011. — № 9. —

С. 63 — 67.

306. Шипунов Д. А. Управление качеством оказания медицинской

помощи / Д. А. Шипунов // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения

и истории медицины. — 2008. — № 2. — С. 41 — 42.

307. Шкробанець І. Д. Аналіз показників дитячої неврологічної

патології у просторовому та часовому вимірах / І. Д. Шкробанець, Ю. М.

Нечитайло // Вісник наукових досліджень. — 2010. — № 4. — С. 43 — 46.

308. Шкробанець І. Д. Медико-демографічні аспекти здоров’я

дитячого населення Чернівецької області / І. Д. Шкробанець // Буковинський

мед. вісник. — 2010. — № 2. — С. 148 — 149.

309. Шкробанець І. Д. Медико-соціальні аспекти недоношеності:

Проблеми на сучасному етапі / І. Д. Шкробанець, Ю. М. Нечитайло, С. Є.

Фокіна // Одеський медичний журнал. — 2010. — № 1. — С. 4 — 6.

310. Шкробанець І. Д. Оптимізація та наступність медико-соціальної

реабілітації дітей з неврологічною патологією / І. Д. Шкробанець, Г. О.

Слабкий, Ю. М. Нечитайло // Буковинський медичний вісник. — 2011. —

№ 1. — С. 174 — 177.

324

311. Шкробанець І. Д. Удосконалення структури та підвищення

ефективності реабілітаційних заходів для дітей з хронічною неврологічною

патологією / І. Д. Шкробанець, Ю. М. Нечитайло, Г. О. Слабкий // Україна.

Здоров’я нації. — 2011. — № 1. — С. 27 — 30.

312. Шлімкевич І. В. Епідеміологія, номенклатура та механізми

розвитку артеріальної гіпертензії у дітей та підлітків / І. В. Шлімкевич //

Галицький лікарський вісник. — 2011. — Т. 18, № 1. — С. 163 — 166.

313. Шляхи реформування медичної допомоги на засадах громадської

системи охорони здоров’я на муніципальному рівні / З. Т. Гузар, Б. Б.

Лемішко, А. Л. Федущак [та ін.] // Практична медицина. — 1999. — № 7/8. —

C. 3 — 7.

314. Шляхи реформування охорони здоров’я в Україні / О. М.

Голяченко, А. Г. Шульгай, Н. Я. Панчишин [та ін.] // Україна. Здоров’я нації.

— 2008. — № 3/4. — С. 151 — 154.

315. Шунько Є. Є. Впровадження концепції подальшого розвитку

перинатальної допомоги в Україні / Є. Є. Шунько // Неонатологія, хірургія та

перинатальна медицина. — 2011. — Т. I, № 1. — С. 10 — 16.

316. Щорічна доповідь про результати діяльності системи охорони

здоров’я в Україні. 2008 рік. — К., 2009. — 384 с.

317. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-

епідемічну ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я

України. 2012 рік / за ред. Р. В. Богатирьової. — К., 2013. — 464 с.

318. Юргова Є. Досвід реформування системи охорони здоров’я

Словацької Республіки / Є. Юргова // Вісник соціальної гігієни та організації

охорони здоров’я України. — 2005. — № 3. — C. 75 — 78.

319. Якимець В. М. Перспективи застосування муніципальних систем

охорони здоров’я в умовах України / В. М. Якимець, С. М. Іващенко, Т. В.

Лобода // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України.

— 2012. — № 1. — С. 82 — 85.

325

320. Adolescent health care in Italy: a mini-review / V. De Sanctis,

G. Filati, B. Fiscina [et al.] // Georgian Medical News. — 2012. — № 210. —

Р. 8 — 12.

321. Åhgren B. Chain of care development in Sweden: results of a national

study / B. Åhgren // Int. J. of Integr. Care. — 2003. — Vol. 3. — Р. 1 — 8.

322. Ageing and health // The Europian Health Report. — 2002. — WHO,

Eur.—Ser. — № 97. — P. 61 — 64.

323. America's Children: Key National Indicators of Well-Being

[Електронний ресурс] / Federal Interagency Forum on Child and Family

Statistics. - Washington, DC: U.S. Government Printing Office, 2007. — Режим

доступу : http://calswec.berkeley.edu/files/uploads/pdf/pdf/ac2007/ac_07.pdf.

324. Bellanger M. The Health Benefit Package in France / M. Bellanger, V.

Cherilova, V. Paris // European Journal of Health Economics. — 2005. — Vol. 6,

suppl. 1. — Р. 24 — 29.

325. Bibbee A. Economic Survey of Italy, 2007 [Електронний ресурс] /

A. Bibbee, B. Bellone. — Paris : OECD, 2007. — Режим доступу :

http://browse.oecdbookshop.org/oecd/pdfs/free/1007121e4.pdf.

326. Boyle S. United Kingdom (England): Health system review / S. Boyle

// Health Systems in Transition. — 2011. — Vol. 13, № 1. — Р. 1 — 486.

327. Brase T. WHO's Hidden Agenda [Електронний ресурс] / T. Brase //

The freeman. — December 01, 2000. — Режим доступу :

http://www.fee.org/the_freeman/detail/whos-hidden-agenda.

328. Callahan D. Medicine and the Market: Equity v. Choice / D.

Callahan, A. А. Wasunna. — Baltimore : Johns Hopkins University Press, 2006.

— 320 р.

329. Caring for people with chronic conditions: a health system perspective

/ Ed. by E. Nolte, M. McKee. — Open University Press, 2008. — 256 р.

326

330. Country Brief 2010-Ukraine [Электронний ресурс] // World Bank.

— 2010. — Режим доступу : http://web.worldbank.org/wbsite/external/countries/

ecaext/ukraineextn/аccessed.

331. Comparative performance of private and public healthcare systems in

low- and middle-income countries: a systematic review / S. Basu, J. Andrews, S.

Kishore [et al.] // PLoS Med. –– 2012. –– Vol. 9, № 6. –– Р. e1001244.

332. David A. Italian Police Units Inspect Hospitals [Електронний

ресурс] / A. David // Associated Press. — 2007. — January 8. — Режим доступу

: http://archive.tobacco.org/news/239900.html

333. DePalma A. SiCKO, Castro, and the 120 Year Club [Електронний

ресурс] / A. DePalma // New York Times. — May 27, 2007. — Режим доступу :

http://www.nytimes.com/2007/05/27/weekinreview/27depalma.html.

334. Docteur E. Health-Care Systems: Lessons from the Reform

Experience [Электронный ресурс] / E. Docteur, H. Oxley // OECD Health

Working Papers. — 2003. — № 9. — Режим доступу :

http://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1329305.

335. Economic Report of the President. — Washington : Government

Printing Office, 2004. — Р. 192.

336. Efficiency and sustainability of using resources

in Estonianprimary health care / K. Meiesaar, M. Lember // Croat Med. J. ––

2004. –– Vol. 45, № 5. –– Р. 573 ––577.

337. Eco-Santé 2001. Paris, France: Centre de Recherche, d’Étude et de

Documentation en Economie de la Santé (CREDES) [Електронний ресурс]. ––

2001. –– Режим доступу :

http://www.irdes.fr/EcoSante/DownLoad/EcoSanteInfo4.pdf.

338. ERAL: Lastele suunatud reklaam, Soovituslik juhend (Estonian

Association of Advertising Agencies: advertising directed at children, suggested

guide) [Електронний ресурс]. — Tallinn : Estonian Consumer Protection Board,

327

2010. — Режим доступу : http://www.tarbijakaitseamet.ee/public/Lastele_

suunatud_reklaam_Eesti_Reklaami_Agentuuri_Liit.pdf.

339. Estonia health system performance assessment: 2009 snapshot

[Електронний ресурс]. — Copenhagen : WHO Regional Office for Europe, 2010.

— Режим доступу : http://ee.euro.who.int/E93979.pdf.

340. Estonia: Health system review / A. Kappel, K. Kahur, P. Saar [et al.] //

Health System in transition. — 2008. — Vol. 10, №1. — P. 63 — 78.

341. Estonian Health Insurance Fund [Електронний ресурс]. — Tallinn,

Estonian Health Insurance Fund, 2012. — Режим доступу :

http://www.haigekassa.ee/eng/ehif.

342. Estonian health system: analysis of the strengths, weaknesses,

opportunities and threats [Електронний ресурс] / R. A. Atun, E. Ohov, T. Arro [et

al.]. — Copenhagen, WHO Regional Office for Europe, 2005. — Режим доступу:

http://rahvatervis.ut.ee/bitstream/1/1361/1/Atun2005.pdf.

343. European health for all database [Електронний ресурс] // WHO

Regional Office for Europe. — 2010. — Режим доступу : http://www.euro.

who.int/en/data-and-evidence/archive/european-health-for-all-database-hfa-db.

344. France G. The Italian Health-Care System / G. France, F. Taroni, A.

Donatini // Health Economics.— 2005. — Vol. 14. — Р. S187 — S202.

345. French government eyes ‘le baby boom’ [Електронний ресурс] //

BBC News. — 2006. — Режим доступу : http://news.bbc.co.uk/2

/hi/europe/4856992.stm.

346. Goodman J. Moore's SiCKO Could Put Lives at Risk [Електронний

ресурс] / J. Goodman // National Center for Policy Analysis. — July 16, 2007. —

Режим доступу : http://sicko.ncpa.org/moores-sicko-could-put-lives-at-risk.

347. Health care in Central Asia [Електронний ресурс] / Ed. by M.

McKee, J. Healy, J. Falkingham. — Buckingham, Philadelphia, 2002 — Режим

доступу : http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0007/98386/E74484.pdf.

328

348. Health Care Quality Indicators Project / S. Mattke, E. Kelley, P.

Scherer [et al.] // OECD Health Working Papers. — 2006. — № 22. — 153 р.

349. Health Systems: Improving Performance : The World Health Report

[Електронний ресурс]. –– 2000. –– Режим доступу :

http://www.who.int/entity/whr/2000/en/ whr00_en.pdf.

350. Health Care Systems in Transition: Italy / A. Donatini, A. Rico, M. G.

D’Ambrosio [et al.]. — Copenhagen : European Observatory on Health Systems

and Policies, 2001. — 140 р.

351. Health Spending Projections through 2015: Changes on the Horizon /

C. Borger, S. Smith, C. Truffer [et al.] // Health Affairs. — 2006. — Vol. 25, № 2.

— Р. w61—w73.

352. Healthcare Commission. Improving services for children in hospital :

Improvement review [Електронний ресурс]. — London, 2007. — 55 р. —

Режим доступу : http://www.ehealthnurses.org.uk/pdf/ChildrenReportFeb07.pdf.

353. Hippisley-Cox J. Trends in consultation rates in general practice 1995

to 2006: analysis of the QRESEARCH database : Final Report to the Information

Centre and Department of Health [Електронний ресурс] / J. Hippisley-Cox,

J. Fenty, M. Heaps. — 2007. — 29 р. — Режим доступу :

http://www.qresearch.org/Public_Documents/Trends%20in%20consultation%20rat

es%20in%20general%20practice%201995%20to%202006.pdf .

354. How health insurance design affects access to care and costs, by

income, in eleven countries / C. Schoen, R. Osborn, D. Squires [et al.] // Health

Aff. (Milwood). — 2010. — Vol. 29, № 12. — Р. 2323 — 2334.

355. Increasing short-stay emergency hospital admissions among children

in England; trend trends analysis / S. Saxena, A. Bottle, R. Gilbert, M. Sharland //

PLoS ONE. — 2009. — Vol. 4. — Р. e7484.

356. Insuring America's Health: Principles and Recommendations

[Електронний ресурс] // Institute of Medicine. — January 2004. — Режим

329

доступу : http://www.iom.edu/Reports/2004/Insuring-Americas-Health-Principles-

and-Recommendations.aspx.

357. Italy Hit by Double Strike [Електронний ресурс] // BBC News. —

2004. — February 9. — Режим доступу : http://news.bbc.co.uk/2/hi/

europe/3472243.stm.

358. It's the Prices Stupid: Why the United States Is So Different from

Other Countries / G. Anderson, U. E. Reinhardt, P. S. Hussey, V. Petrosyan //

Health Affairs. — 2003. — Vol. 22, № 3. — Р. 99.

359. Jesse M. Governance of the health system, health insurance fund and

hospital in Estonia — Opportunities to improve performance / M. Jesse. — WHO,

2008. — P.5

360. Jewkes F. Prehospital management of the acutely ill child / F. Jewkes

// Arch. Dis. Child. — 2006. — Vol. 91, № 6. — Р. 462 — 464.

361. Kennedy I. Getting it right for children and young people: overcoming

cultural barriers in the NHS so as to meet their needs [Електронний ресурс] / I.

Kennedy. — Department of Health, 2010. — 125 р. — Режим доступу :

http://dera.ioe.ac.uk/881/1/dh_119446.pdf.

362. Krugman P. The Health Care Crisis and What to Do about It

[Електронний ресурс] / P. Krugman, R. Wells // New York Review of Books. —

March 23. — 2006. — Режим доступу : http://www.nybooks.com/articles/

archives/2006/mar/23/the-health-care-crisis-and-what-to-do-about-it/.

363. Krugman P. The Waiting Game [Електронний ресурс] / P. Krugman

// New York Times. — July 16, 2007. — Режим доступу :

http://economistsview.typepad.com/economistsview/2007/07/paul-krugman-

th.html.

364. Menon R. An Avoidable Tragedy : Combating Ukraine’s Health

Crisis, Lessons from Europe. World Bank. Human Development Sector Unit,

Europe and Central Asia Unit [Электронный ресурс] / R. Menon, S. Poniakina,

330

B. Frogner, I. Oliynyk. — 2009. –– Режим доступу: http:// web.worldbank.org/

WBSITE/EXTERNAL/COUNTRIES/ECAEXT.

365. Lekhan V. Ukraine: Health system review / V. Lekhan, V. Rudiy,

E. Richardson // Health Systems in Transition. — 2010. — Vol. 12, № 8. — Р. 1

— 183.

366. Length and content of family practice residency training / M. Duanc,

L. A. Green, S. Dovey [et al.] // J. Am. Board Fam. Pract. — 2002. — Vol. 15,

№ 3. — Р. 201— 208.

367. Maio V. The Italian Health Care System: WHO Ranking versus

Public Perception / V. Maio, L. Manzoli // PloS Medicine. — 2002. — Vol. 6. —

Р. 301 — 303.

368. Map: Parenthood policies in Europe [Електронний ресурс] // BBC

NEWS. — 2006. — Режим доступу : http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/

4837422stm.

369. Maternity benefits — European study Shows Wide Variation

[Електронний ресурс]. — London, 2006. — Режим доступу :

http://www.mercerhr.сom.

370. Murray C. World Health Report 2000: a step towards evidence-based

health policy / C. Murray, J. Frenk // Lancet. –– 2001. –– Vol. 357. –– Р. 1698–

1700.

371. Milne C. Learning from analysis of general practitioner referrals to a

general paediatric department / C. Milne, L. Forrest, T. Charles // Arch. Dis. Child.

— 2010. — Vol. 95 (Suppl. 1). — Р. A71.

372. Mingardi A. A Drug Price Path to Avoid [Електронний ресурс] / A.

Mingardi // Washington Post. — 2006. — November 12. — Режим доступу :

http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2006/11/10/AR2006111

001489.html.

331

373. Nobel Prize in Physiology or Medicine Winners 2007-1901

[Електронний ресурс] // The Nobel Prize Internet Archive. — Режим доступу :

http://almaz.com/nobel/medicine/medicine.html.

374. Nordenberg T. Make No Mistake: Medical Errors Can Be Serious / T.

Nordenberg // FDA Consumer Magazine. — 2000. — Vol. 34, № 5. —

Р. 13 — 18.

375. OECD Health Data 2007: Statistics and Indicators for 30 Countries.

— Paris : Organization for Economic Cooperation and Development, 2007.

376. Pharmaceutical Research and Manufacturing of America

[Електронний ресурс]. — 2011. — Режим доступу : http://www.sourcewatch.

org/index.php/Pharmaceutical_Research_and_Manufacturers_of_America.

377. Recent Cancer Survival in Europe: A 2000-02 Period Analysis of

EUROCARE-4 Data / A. Verdeccia, S. Francisci, Н. Brenner [et al.] // The Lancet

Oncology. — 2007. — Vol. 8, № 9. — Р. 784 — 796.

378. Regional data-set on health [Електронний ресурс] // Istat.it. — 2009.

— Режим доступу : http://en.istat.it/sanita/sociosan/index.html.

379. Reviglio F. Health Care and Its Financing in Italy: Issues and Reform

Options / F. Reviglio // IMF Working Paper 00-166. — 2000. — 28 р.

380. Rodwin V. The Health Care System under French National Health

Insurance: Lessons for Health Reform in the United States / V. Rodwin //

American Journal of Public Health. — 2003. — Vol. 93, № 1. — Р. 34.

381. Rowland D. The Impact of Health Insurance Coverage on Health

Disparities in the United States [Електронний ресурс] / D. Rowland, C. Hoffman

// Human Development Report, UNDP. — 2005. — Режим доступу :

http://hdr.undp.org/sites/default/files/hdr2005_rowland_diane_and_catherine_hoff

man_34.pdf.

382. Royal College of Paediatrics and Child Health [Електронний

ресурс]. — 2007. — Режим доступу : http://www.rcpch.ac.uk/what-we-do/rcpch-

publications/publications-list-date/publications-list-date

332

383. Second European Quality of Life Survey [Електронний ресурс] / R.

Anderson, B. Mikulic, G. Vermeylen [et al.] // European Foundation for the

Improvement of Living and Working Conditions. — Luxembourg : Office for

Official Publications of the European Communities, 2009. — Режим доступу :

www.eurofound.europa.eu/pubdocs/2009/02/en/2/EF0902EN.pdf.

384. Social determinants of health and well-being among young people:

Health Behaviour in School-aged Children (HBSC) study: international report

from the 2009/2010 survey [Електронний ресурс] / C. Currie, C. Zanotti, A.

Morgan [et al.], eds. — Copenhagen : WHO Regional Office for Europe, 2012

(Health Policy for Children and Adolescents, № 6). — Режим доступу :

http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0003/163857/Social-determinants-

of-health-and-well-being-among-young-people.pdf.

385. Staebler S. Regionalized systems of perinatal care: health policy

considerations / S. Staebler // Adv. Neonatal Care. 2011. — Vol. 11, № 1. —

Р. 37 — 42.

386. Suhrcke M. Инвестиции в здоровье: ключевое условие успешного

экономического развития стран Восточной Европы и Центральной Азии

[Електронний ресурс] / M. Suhrcke, M. McKee, L. Rocco ; Всемирная

организация здравоохранения 2008 г., от имени Европейской обсерватории

по системам и политике здравоохранения, 2008 г. — Режим доступу :

http://www.euro.who.int/pubrequest.

387. The Clearinghouse on International Developments in Child, Youth

and Family. 2008. - Policies at Columbia University [Електронний ресурс]. —

Режим доступу : http://www.childpolicyintl.org/.

388. The Consumer Protection Board has finished work on a reference

guide for corporations that contains issues regarding the sales and marketing of

energy drinks to children [Електронний ресурс]. — Tallinn : Consumer

Protection Board, 2009. — Режим доступу :

http://www.tarbijakaitseamet.ee/index.php?id=12503.

333

389. The Netherlands: health system review / W. Schäfer, M. Kroneman,

W. Boerma [et al.] // Health Syst. Transit. — 2010. — Vol. 12, № 1 (v-xxvii). —

Р. 1—228.

390. The Quality of Health Care Delivered to Adults in the United States /

E. McGlynn, S. M. Asch, J. Adams [et al.] // New England Journal of Medicine. —

2003. — Vol. 348, № 26. — Р. 2635—26345.

391. The Quality of Health Care Delivered to Children in the United States

/ R. Mangione-Smith, A. H. DeCristofaro, C. M. Setodji [et al.] // New England

Journal of Medicine. — 2007. — Vol. 357, № 15. — Р. 1515—15123.

392. The World Health Report 2000 — Health systems: improving

performance [Електронний ресурс]. — Geneva : WHO 2000. — Режим доступу

: http://www.who.int/whr/2000/en/

393. Ukraine — Country Economic Memorandum : Strategic Choices to

Accelerate and Sustain Growth [Електронний ресурс] // Documents & Reports.

— 2010. — Report No. 55895-UA. — Режим доступу :

http://documents.worldbank.org/curated/en/2010/08/12806057/ukraine-country-

economic-memorandum-strategic-choices-accelerate-sustain-growth.

394. Van der Linden B. Integration of care in the Netherlands: the

development of transmural care since 1994 / B. Van der Linden, C. Spreewenberg,

A. J. P. Schrijvers // Health Policy. — 2001. — Vol. 55, № 2. — Р. 111 — 120.

395. Wanless D. Securing good health for the whole population: Final

report / D. Wanless. — London : H. M. Stationery Office, 2004. — 214 р.

396. Washington ProFile, 01.09.2007 [Електронний ресурс]. — Режим

доступу : http://www.washprofile.org.

397. Whitman G. WHO Do You Think You're Fooling: The World Health

Organization's Problematic Ranking of Health Care Systems [Електронний

ресурс] / G. Whitman // Cato Institute Briefing Paper, February 28. — 2008. —

Режим доступу : http://www.cato.org/publications/briefing-paper/whos-fooling-

who-world-health-organizations-problematic-ranking-health-care-systems

334

398. WHO Global Health Observatory Data Repository [Електронний

ресурс]. — Geneva, World Health Organization, 2013. — Режим доступу :

http://apps.who.int/gho/data/view.main.

399. WHO Regional Office for Europe. Tobacco control database

[Електронний ресурс]. — Copenhagen : WHO Regional Office for Europe, 2010.

— Режим доступу : http://data.euro.who.int/tobacco.

400. Wright R. A. Community-oriented primary health care: The

cornerstone of health care reform / R. A. Wright // J. Am. Med. Assoc. — 1993. —

Vol. 269, № 19. — P. 2544 — 2547.

335

Додаток А

Штати Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні станом на кінець звітного року

21.12.2012

Найменування посад Номер рядка

Кількість посад у цілому в закладі

у тому числі в поліклініці

(амбулаторії), диспансері, консультації

Кількість фізичних

осіб основних

працівників у цілому в закладі на зайнятих посадах

штат- них

зайня- тих

штат- них

зайня- тих

А Б 1 2 3 4 5 Лікарі, усього 1 157,50 156,50 25,00 25,00 160 у тому числі: керівники закладів та їх заступники 2 5,00 5,00 0,00 0,00 5

терапевти, усього 3 0,50 0,50 0,00 0,00 1 у тому числі: дільничні 4 0,00 0,00 0,00 0,00 0 цехової лікарської дільниці 5 0,00 0,00 0,00 0,00 0 терапевти підліткові 6 1,00 1,00 1,00 1,00 1 загальної практики - сімейні лікарі 7 0,00 0,00 0,00 0,00 0 пульмонологи 8 2,50 2,50 0,50 0,50 3 у тому числі дитячі 9 2,50 2,50 0,50 0,50 3 ревматологи 10 0,00 0,00 0,00 0,00 0 кардіоревматологи дитячі 11 2,00 2,00 0,50 0,50 2 кардіологи 12 0,00 0,00 0,00 0,00 0 гастроентерологи 13 4,00 4,00 1,00 1,00 4 у тому числі дитячі 14 4,00 4,00 1,00 1,00 4 дієтологи 15 1,00 1,00 0,00 0,00 1 нефрологи 16 2,00 2,00 0,50 0,50 2 у тому числі дитячі 17 2,00 2,00 0,50 0,50 2 ендокринологи 18 2,25 2,25 1,00 1,00 3 у тому числі дитячі 19 2,25 2,25 1,00 1,00 3 алергологи 20 2,00 2,00 1,00 1,00 2 у тому числі дитячі 21 2,00 2,00 1,00 1,00 2 гематологи 22 1,00 1,00 1,00 1,00 1 у тому числі дитячі 23 1,00 1,00 1,00 1,00 1 інфекціоністи 24 0,00 0,00 0,00 0,00 0 у тому числі дитячі 25 0,00 0,00 0,00 0,00 0 фізіотерапевти 26 2,50 2,50 0,00 0,00 3 лікарі з лікувальної фізкультури 27 1,50 1,50 0,00 0,00 1 лікарі зі спортивної медицини 28 0,00 0,00 0,00 0,00 0 лікарі з функціональної діагностики 29 1,00 1,00 0,00 0,00 1 хірурги 30 11,00 11,00 1,00 1,00 11 у тому числі дитячі 31 11,00 11,00 1,00 1,00 11 хірурги серцево-судинні 32 0,00 0,00 0,00 0,00 0 хірурги торакальні 33 0,50 0,50 0,00 0,00 1

А Б 1 2 3 4 5

336

хірурги-проктологи 34 0,00 0,00 0,00 0,00 0 ортопеди-травматологи 35 9,00 9,00 1,00 1,00 10 у тому числі дитячі 36 9,00 9,00 1,00 1,00 10 урологи 37 2,00 2,00 1,00 1,00 2 у тому числі дитячі 38 2,00 2,00 1,00 1,00 2 нейрохірурги 39 0,75 0,75 0,00 0,00 1 у тому числі дитячі 40 0,75 0,75 0,00 0,00 1 анестезіологи 41 31,00 31,00 0,00 0,00 31 у тому числі дитячі 42 31,00 31,00 0,00 0,00 31 ендоскопісти 43 1,00 1,00 0,00 0,00 1 онкологи 44 0,25 0,25 0,00 0,00 0 у тому числі дитячі 45 0,25 0,25 0,00 0,00 0 радіологи 46 0,00 0,00 0,00 0,00 0 стоматологи 47 2,00 2,00 1,50 1,50 2 у тому числі дитячі 48 2,00 2,00 1,50 1,50 2 акушери-гінекологи 49 1,00 1,00 0,75 0,75 1 у тому числі гінекологи дитячого та підліткового віку 50 1,00 1,00 0,75 0,75 1

педіатри, усього 51 6,50 6,50 1,00 1,00 8 у тому числі: дільничні 52 0,00 0,00 0,00 0,00 0 з них міських дільниць 53 0,00 0,00 0,00 0,00 0 педіатри-неонатологи 54 8,50 8,50 0,00 0,00 9 офтальмологи 55 4,25 4,25 1,50 1,50 4 у тому числі дитячі 56 4,25 4,25 1,50 1,50 4 отоларингологи 57 5,75 5,75 1,75 1,75 6 у тому числі дитячі 58 5,75 5,75 1,75 1,75 6 фтизіатри 59 0,00 0,00 0,00 0,00 0 у тому числі дитячі 60 0,00 0,00 0,00 0,00 0 невропатологи 61 6,00 6,00 1,00 1,00 6 у тому числі неврологи дитячі 62 6,00 6,00 1,00 1,00 6 рефлексотерапевти 63 0,50 0,50 0,00 0,00 1 психіатри 64 1,00 1,00 1,00 1,00 1 у тому числі дитячі 65 1,00 1,00 1,00 1,00 1 наркологи 66 0,00 0,00 0,00 0,00 0 психотерапевти 67 0,00 0,00 0,00 0,00 0 лікарі-психологи 68 0,00 0,00 0,00 0,00 0 сексопатологи 69 0,00 0,00 0,00 0,00 0 дерматовенерологи 70 1,00 1,00 1,00 1,00 1 у тому числі дитячі 71 1,00 1,00 1,00 1,00 1 патологоанатоми 72 0,00 0,00 0,00 0,00 0 у тому числі дитячі 73 0,00 0,00 0,00 0,00 0 бактеріологи 74 1,50 1,50 0,00 0,00 1 лікарі-епідеміологи 75 0,25 0,25 0,00 0,00 0 токсикологи 76 0,00 0,00 0,00 0,00 0 лікарі-лаборанти 77 12,25 12,25 2,00 2,00 9 у тому числі лаборанти-генетики 78 2,00 2,00 2,00 2,00 2 генетики 79 1,00 1,00 1,00 1,00 1 лікарі-імунологи 80 1,25 1,25 1,00 1,00 2 у тому числі дитячі 81 1,25 1,25 1,00 1,00 2 лікарі з ультразвукової діагностики 82 4,00 4,00 2,00 2,00 4

А Б 1 2 3 4 5

337

рентгенологи 83 2,00 2,00 0,00 0,00 2 лікарі приймального відділення 84 5,50 5,50 0,00 0,00 7 загальні 85 0,00 0,00 0,00 0,00 0 санологи 86 0,00 0,00 0,00 0,00 0 судово-психіатричні експерти 87 0,00 0,00 0,00 0,00 0 статистики 88 1,00 1,00 0,00 0,00 1 методисти 89 0,50 0,50 0,00 0,00 0 інтерни 90 8,00 7,00 0,00 0,00 7 інші 91 0,00 0,00 0,00 0,00 0 Спеціалісти з вищою немедичною освітою 92 0,00 0,00 0,00 0,00 0

Зубні лікарі 93 0,00 0,00 0,00 0,00 0 Середній медперсонал, усього 94 325,75 325,75 23,00 23,00 327 у тому числі за спеціальностями: медичні сестри 95 262,25 262,25 20,00 20,00 262

акушерки 96 0,00 0,00 0,00 0,00 0 фельдшери 97 1,00 1,00 0,00 0,00 1 фельдшери-наркологи 98 0,00 0,00 0,00 0,00 0 зубні техніки 99 0,00 0,00 0,00 0,00 0 лаборанти клінічних лабораторій 100 20,00 20,00 3,00 3,00 19 лаборанти патолого-анатомічного відділення 101 0,00 0,00 0,00 0,00 0

рентгенолаборанти 102 9,00 9,00 0,00 0,00 9 медичні сестри фізіотерапевтичних кабінетів 103 18,50 18,50 0,00 0,00 20

медичні статистики 104 3,00 3,00 0,00 0,00 3 інший медичний персонал 105 12,00 12,00 0,00 0,00 13 Провізори 106 0,00 0,00 0,00 0,00 0 Фармацевти 107 0,00 0,00 0,00 0,00 0 Молодший медперсонал 108 186,50 186,50 7,00 7,00 186 Інший персонал 109 161,75 161,75 5,00 5,00 149 Усього посад (підсумок рядків 1, 92-94, 106-109) 110 831,50 830,50 60,00 60,00 822

338

Додаток Б.1 А Н К Е Т А

по вивченню задоволеності змінами у наданні

медичної допомоги дітям від народження до 18 років

ШАНОВНІ БАТЬКИ !

Проводиться вивчення Вашої думки щодо задоволеності змінами в

наданні педіатричної допомоги в Тернопільській області.

Звертаємося до Вас з проханням відповісти на запропоновані питання

анкети.

Ваші відповіді допоможуть визначити найбільш оптимальні шляхи

покращення педіатричної допомоги Анкета анонімна, тому на Вас посилань

не буде, а одержані дані використовуватимуться виключно в наукових цілях.

Звертаємо Вашу увагу на якість відповідей. Дякуємо за участь в анкетуванні.

1. Ваш вік 16-18 □, 19-30 □, 30-40 □, 40-50 □. 2. Склад сім’ї: повна□, неповна □.

3. Освіта неповна середня □, середня загальна □, середня спеціальна □,

вища незакінчена □, вища □. 4. Заняття: працюю □, домогосподарка □, навчаюсь □, інше □.

5. Житель: села □, міста □. 6. Чи звертались за допомогою до лікаря загальної практики – сімейної

медицини ? так, □ ні □. 7. Чи задоволені Ви рекомендаціями лікаря загальної практики та сімейної

медицини : так, □ ні □. 8. Як Ви вважаєте медична допомога за місцем проживання доступна:

так □ , ні □ , не визначились □. 9. Якщо не доступна, то чому ?

339

Причини низької доступності якісної медичної допомоги дітям

так ні

Відсутній медичний працівник Відсутня необхідна діагностична апаратура Відсутня необхідна лікувальна апаратура Відсутні небхідні лікарські засоби Велика відстань до медичного закладу Вартість доїзду Відсутність транспортного сполучення Необхідність оплати за медичні послуги Черги на прийом до лікаря Черги на госпіталізацію для планового оздоровлення

10. Чи задоволені Ви роботою лікувальних закладів в районі

так, □ ні □. 11. Чи задоволені Ви наданням медичної допомоги Вашій дитині за місцем проживання:

амбулаторної так □, ні □, стаціонарної так □, ні □. 12. В яких медичних закладах Вам доводилось лікувати Вашу дитину:

- фельдерсько-акушерськай пункт;

- лікарська амбулаторія;

- амбулаторія сімейної медицини;

- дільнича лікарня;

- районна або центральна районна лікарня

- міська дитяча лікарня;

- обласна дитяча лікарня. 13. Ким направлені в обласну дитячу лікарню:

- сімейним лікарем □ ,

- педіатром з дитячої консультації □,

- переведені із стаціонару Центральної районної лікарні □,

- швидкою допомогою □, - доставлені виїзною неонатологічною бригадою обласної дитячої лікарні із

340

пологового відділенння □,

- доставлені виїзною педіатричною бригадою обласної дитячої лікарні □,

- направлені травматологічним пунктом обласної дитячої лікарні □,

- направлені з поліклінічного відділення обласної дитячої лікарні □,

- без направлення □, - інше ____________________________________________________________

(вписати)

14. Як Вас зустріли в стаціонарі обласної дитячої лікарні ?

- ввічливо і доброзичливо □

- грубо і неуважно □

15. Скільки часу Ви чекали на госпіталізацію в стаціонар ?

- 1-2 дні □

- тиждень □

- госпіталізовано в той же день □

16.Ваша оцінка роботи медперсоналу обласної дитячої лікарні:

лікаря - задовільна, □ незадовільна □,

медичної сестри - задовільна, □ незадовільна □ санітарки – задовільна, □ незадовільна . □ інше (вписати)____________________________________________________

17. Ваша думка щодо дотримання санітарно-гігієнічного режиму в стаціонарах:

а) дотримується повністю □, б) частково ______________________________________________ (вказати що не дотримується)

в) не дотримується □.

341

18. Як часто прибирають в палатах ?

- один раз на день □, два рази □, три рази і більше □. 19. Чи проводиться дезинфекція приміщення (палат, коридорів, вбиралень)?

так; □, ні □.

20. Чи задоволені Ви харчуванням ? так □, ні □, частково □. 21. При госпіталізації в стаціонар :

Призначили обстеження, лікування:

- в день поступлення□, на другий день□

- прийшлось просити лікаря; □ - інше (вписати) _________________

22. Забезпечення лікування Вашої дитини :

- медикаменти отримали в лікарні □,

- дали список медикаментів, які необхідно придбати □,

- частково забезпечили ліками □ 23. Який на Вашу думку повинен бути принцип фінансування медицини ?

- державний (з державного бюджету, який існує в даний час); □ - страховий від підприємств, чи організацій та страхові внески

працюючих); □

- платний (за рахунок пацієнтів); □

- не знаю; □ - вписати Ваші пропозиції. ___________________________________

24. Як Ви відноситесь до приватної медицини ?

схвалюю□, не схвалюю □, не знаю □ . 25.Медична допомога дітям повинна фінансуватись :

державою □, батьками □, частково батьками □. 26. Чи влаштовує Вас рівень медичної допомоги в даній лікувальній ї установі ?

повністю влаштовує □, частково влаштовує □,

не влаштовує, але не має вибору □, - вписати __________________________________________________ ____________________________________________________________

342

27.Ваші побажання і пропозиції по покращенню роботи лікувальної установи в питаннях, які не передбачені анкетою. ____________________________________________________________________________________________________________________________________

Причини незадоволеності Чи задоволені Ви медичною допомогою в дитячих консультаціях (поліклініках)

так

ні

Великі черги Незручний для Вас графік роботи Грубість персоналу Низька кваліфікація персоналу Не одержано необхідної консультації Відсутність необхідного обладнання Халатність обстеження Висока вартість препаратів Необхідність приїзду до лікаря декілька разів Відсутність умов для очікування Антисанітарні умови Недостатня інформація лікарем про стан здоров’я дитини

Що необхідно зробити для покращення організації медичної допомоги

так ні не визна- чились

Якісна підготовка медичних працівників Забезпеченння кабінетів і відділень апаратурою

Наблизити допомогу до сільського населення (розвивати виїзні форми роботи)

Покращити просвітницьку роботу серед населення

Збільшити кількість наглядних і роздаткових матеріалів

Підвищити культуру медичних працівників Підвищити відповідальність батьків за здоров’я своїх дітей

БАЖАЄМО ВАШИМ ДІТЯМ МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я !

343

Додаток Б.2 А Н К Е Т А

по вивченню задоволеності змінами у наданні

медичної допомоги дітям від народження до 18 років

ШАНОВНІ МЕДИЧНІ ПРАЦІВНИКИ !

Проводиться вивчення Вашої думки щодо задоволеності змінами в

наданні педіатричної допомоги в Тернопільській області.

Звертаємося до Вас з проханням відповісти на запропоновані питання

анкети.

Ваші відповіді допоможуть визначити найбільш оптимальні шляхи

покращення педіатричної допомоги Анкета анонімна, тому на Вас посилань

не буде, а одержані дані використовуватимуться виключно в наукових цілях.

Звертаємо Вашу увагу на якість відповідей. Дякуємо за участь в анкетуванні.

1. Хто Ви за фахом ?

- лікар-педіатр □, медична сестра □,

сімейний лікар □, лікар ___________________________________ ( вписати)

2. Ви працюєте: в стаціонарі □, в поліклініці □,

дитячій консультації □, амбулаторії □; 3. Ваш стаж роботи:

до 5 років □, 5-10 років □, 10-20 років □, більше 20 років □. 4. Ваша кваліфікаційна категорія:

вища □, перша □, друга □, немаю категорії □. 5. Ваше ставлення до реформування галузі охорони здоров’я:

позитивне □, негативне □, не визначились□ . 6. В своїй практиці Ви вважаєте доцільним :

344

ЗМІСТ ЗАПИТАНЬ Так Ні Не визна-

чились 1) Ваше ставлення до реформування галузі 2) Поліпшити матеріально-технічну базу дитячих стаціонарів, кабінетів, (поліклінік). 3) Покращити медикаментозне забезпечення закладів що надають медичну допомогу дітям 4) Розширити програму підготовки лікарів загальної практики сімейної медицини з педіатрії та неонатології. 5) Зберегти у медичних університетах педіатричні факультети. 6) Покращити забезпечення відділень інтенсивної терапії новонароджених та відділень дитячої анестезіології з палатами інтенсивної терапії лікувально-діагностичною апаратурою, медикаментами. 7) Забезепечити обласні дитячі лікарні сучасною діагностичною апаратурою (КТ, МРТ), клініко-діагностичні лабораторії. 8) Покращити медичну реабілітацію дітей раннього віку. 9) Поліпшити умови перебування родичів з дітьми у дитячих стаціонарах. 10).Підвищити відповідальність батьків за здоров’я своїх дітей.

Ваші побажання ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ __________________________________________________________

БАЖАЄМО ВАМ МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я !

345

Додаток Б.3

А Н К Е Т А по вивченню задоволеності змінами у наданні педіатричної

(неонатологічної) допомоги спеціалістами по організації та управління охороною здоров’я

ШАНОВНІ КЕРІВНИКИ ЗАКЛАДІВ !

Проводиться вивчення Вашої думки щодо задоволеності змінами в

наданні педіатричної допомоги в Тернопільській області.

Звертаємося до Вас з проханням відповісти на запропоновані питання

анкети. Ваші відповіді допоможуть визначити найбільш оптимальні шляхи

покращення педіатричної допомоги.

Анкета анонімна, тому на Вас посилань не буде, а одержані дані

використовуватимуться виключно в наукових цілях. Звертаємо Вашу увагу

на якість відповідей. Дякуємо за участь в анкетуванні.

1. Хто Ви за фахом ?

головний лікар □, заступник головного лікаря □, працівник управління охорони здоров’я □.

2. Ваш стаж роботи : до 5 років □, 5-10 років □,

10-20 років □, більше 20 років □. 3. Ваша кваліфікаційна категорія :

вища □, перша □, друга □, не маю категорії □ . 4. Ви ознайомлені з новими педіатричними (неонатальними) технологіями:

так □, ні □. 5. Якщо так, то вкажіть з якими:

- нові принципи грудного вигодовування □;

- сумісне перебування матері та дитини □ ;

346

- лікарня доброзичлива до дитини □ ;

- рання реабілітація новонароджених дітей з ураженням нервової системи

та недоношених дітей □;

- принципи мінімального втручання до новонароджених□ .

6. Фінінсово-економічний блок: (фінансування закладу) КЕКВ

1111 - заробітна плата □ ,

1132 - медикаменти □, 1133 - продукти харчування □,

1140 - видатки на відрядження □,

1160 - комунальні послуги □,

2000 – капітальні видатки □,

- благодійні фонди □. 7. Оплата праці :

- оптимальна □,

- задовільна □,

- недостатня □. 8. У підпорядкованому Вам закладі впроваджені інноваційні технології : так

□, ні □.

9. Якщо так, то які :

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

______________________ ____ ______________________________________

10. Якщо інноваційні технології не впроваджені, то з якої причини :

- не підготовлений медичний персонал □,

- не проведено реконструкцію приміщень □,

347

- немає достатньої кількості приміщень □,

- не виділяються кошти □,

- недостатня кількість коштів □,

- не вважаєте за потрібне □. 11. Впровадження інноваційних технологій дало змогу покращити

показники роботи закладу :

так □, ні □. 12. Впровадження інноваційних технологій дало змогу покращити

задоволеність наданими послугами батьків хворих дітей :

так □, ні □. 13. Впровадження інноваційних технологій дало змогу покращити

задоволеність медичних працівників :

так □, ні □. 14. Впровадежння інноваційних технологій дало змогу покращити умови

роботи медичних працівників:

так □, ні □. 15. Ваші побажання:

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

БАЖАЄМО ВАМ МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я !

348

Додаток В.1

про заклад охорони здоров’я:

комунальна установа Тернопільської обласної ради

«Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня»

1. Загальні положення 1.1 Відповідно до наказу МОЗ України від 08.06.2001 №222 „Про затвердження примірних положень про роботу обласної дитячої лікарні” затверджено це Положення. 1.2 Згідно наказу МОЗ України від 05.06.1997 № 174 „Про затвердження Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров’я” комунальній установі Тернопільської обласної ради „Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня” надано статус клінічного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров’я. 1.3. Комунальна установа Тернопільської обласної ради «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» (далі – обласна дитяча лікарня) є: самостійним спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом, що забезпечує висококваліфіковану стаціонарну і консультативну медичну допомогу дитячому населенню області, центром організаційно-медичної допомоги дитячим лікувально-профілактичним закладам (відділенням), розташованим на території області, базою тематичного удосконалення і підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу. 1.4. Лікарня знаходиться у галузевому підпорядкуванні департаменту охорони здоров'я обласної державної адміністрації. 1.5. Лікарня має статус юридичної особи, свій баланс, рахунки в установах банку, штампи і печатки, бланки із своїм найменуванням.

349

1.6. Лікарня має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді і арбітражному суді. 1.7. Лікарня веде облік і подає звіт про свою діяльність за відповідними формами та у встановлені терміни. 1.8. Лікарня інформує відповідні органи охорони здоров'я про випадки внутрішньолікарняної інфекції, нещасні випадки і надзвичайні події відповідно до наказів МОЗ України. 1.9. Лікарня має правила внутрішнього трудового розпорядку для медпрацівників, розроблені права та обов’язки для хворих дітей, матерів госпіталізованих по догляду за дітьми і відвідувачів. 2. Основні завдання лікарні: 2.1. Забезпечення безкоштовною, в повному обсязі (при наявності фінансування), високоспеціалізованою стаціонарною і консультативною медичною допомогою дитячого населення області віком від 0 до 18 років за профілем відповідно до спеціалізації ліжкового фонду і консультативного прийому за направленням лікарів районних, міських та інших лікувальних закладів з метою уточнення діагнозу і надання високоспеціалізованої медичної допомоги. 2.2. Надання екстреної невідкладної медичної допомоги при гострих і раптових станах, незалежно від місця проживання і віку дитини. 2.3. Організація і надання кваліфікованої екстреної і анестезіолого-реанімаційної медичної допомоги дітям, які перебувають в стаціонарах області, із залученням дитячих лікарів-спеціалістів всіх профілів. 2.4. Проведення планово-консультативних виїздів бригад спеціалістів лікарні з метою надання консультативної допомоги дитячому населенню районів області, в першу чергу дітям, мешканцям сільської місцевості. 2.5. Планування і надання організаційно-методичної допомоги лікарям загальної практики сімейної медицини, педіатрам, дитячим спеціалістам районів області з питань організації надання медичної допомоги дитячому населенню. 2.6. Контроль за постановкою і рівнем статистичного обліку і статистичної звітності у підвідомчих лікувально-профілактичних закладах (відділеннях) області, які надають медичну допомогу дитячому населенню. 2.7. Прийом річних статистичних звітів по організації надання медичної допомоги дитячому населенню області, формування зведених статистичних форм, подання в МОЗ України. 2.8. Проведення аналізу якісних показників стану медичної допомоги дітям за результатами річних, піврічних, поквартальних статистичних звітів,

350

доведення їх до керівництва департаменту охорони здоров’я обласної державної адміністрації та керівництва районів області. 2.9. Розробка заходів, спрямованих на підвищення рівня і покращення якості медичної допомоги дитячому населенню на підставі аналізу показників захворюваності, інвалідності, дитячої смертності в області. 2.10.Надання лікувально-профілактичним закладам організаційно-методичної і практичної допомоги з метою реалізації розроблених заходів. 2.11.Розробка пропозицій щодо раціонального використання ліжкового фонду, призначеного для лікування дітей в різних типах лікувально-профілактичних закладів області і здійснення статистичного контролю за використанням ліжок. 2.12. Вивчення, узагальнення і поширення досвіду роботи кращих лікувально-профілактичних закладів з метою організації медичної допомоги дітям. 2.13. Впровадження в практику роботи закладів охорони здоров’я, які надають допомогу дітям, сучасних методів діагностики та лікування, згідно вимог Протоколів і стандартів затверджених наказами МОЗ України. 2.14. Підготовка і вдосконалення на курсах інформації і стажування на базі спеціалізованих відділень лікарні педіатрів, дитячих спеціалістів, середнього медичного персоналу лікувально-профілактичних закладів області, які надають медичну допомогу дитячому населенню. 2.15. Організація роботи лікарської консультативної комісії з метою вирішення складних і конфліктних питань експертизи оформлення дітей на допомогу по інвалідності, перевірка правильності проведеного обстеження, лікування, обґрунтування діагнозу і показів для оформлення на інвалідність, рекомендації проведення реабілітації, обґрунтування показів до видачі лікарняного листа по догляду за хворою дитиною в стаціонарі. 2.16. Забезпечення роботи клініко-експертної комісії для здійснення оперативного контролю за якістю лікувально-діагностичного процесу у відділеннях лікарні згідно розроблених Протоколів та стандартів якості, затверджених наказами МОЗ України, виконання моделей кінцевих результатів. 2.17. Організація і проведення санітарно-просвітньої роботи зав. відділеннями та головними позаштатними дитячими спеціалістами в засобах масової інформації, проведення круглих столів згідно наказів та планів департаменту охорони здоров’я обласної державної адміністрації. 2.18. Організація роботи санаторно-курортної відбіркової комісії для раціонального використання путівок МОЗ України та місцевих дитячих санаторіїв і реабілітаційних закладів.

351

3. Діяльність поліклінічного відділення лікарні 3.1. Поліклінічне відділення обласної дитячої лікарні працює під керівництвом головного лікаря, очолює її заступник головного лікаря з поліклінічної роботи. Відділення є консультативно-діагностичним центром, обладнаним медичною апаратурою, що дозволяє в короткі терміни провести повне та якісне обстеження дитини. 3.2. Поліклінічне відділення надає висококваліфіковану консультативну медичну допомогу хворим дітям, яких направляють спеціалісти лікувально-профілактичних закладів області для встановлення або уточнення діагнозу, корекції в лікуванні та вирішення питання подальшого обстеження і лікування, надання консультативно-діагностичної допомоги та проведення реабілітаційних заходів хворим зі складною патологією, а також дітям, мешканцям районів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. 3.3. Штати поліклінічного відділення встановлюються головним лікарем відповідно до діючих нормативів та наказів, а також з урахуванням необхідності консультативної допомоги дітям області. Лікарі поліклінічного відділення працюють згідно з затвердженими посадовими інструкціями. 3.4. Поліклінічне відділення залучає до консультацій хворих дітей висококваліфікованих спеціалістів лікарні та інших закладів охорони здоров'я. 3.5. Проводить лабораторні та інструментальні дослідження направленим на консультацію дітям, які не проводяться в дитячих лікувально-профілактичних закладах області. Обсяг консультативної допомоги хворому визначає лікувально-профілактичний заклад, який направляє хворого на консультацію та лікар-консультант. 3.6. Видає медичні висновки на хворих, в яких зазначається встановлений в поліклінічному відділенні діагноз, проведене обстеження та лікування і рекомендації про подальше лікування, спостереження і реабілітацію за місцем проживання. 3.7. Розробляє пропозиції про порядок і показання для направлення хворих дітей до поліклінічного відділення із районів області. 3.8. Систематично аналізує випадки розбіжності клінічних діагнозів (між лікувально-профілактичним закладом, який направив хворого на консультацію, і встановленим в поліклінічному відділенні), а також помилки, допущені лікарями лікувально-профілактичних закладів при обстеженні та лікуванні хворих перед направленням їх до поліклінічного відділення обласної дитячої лікарні. 3.9. Вивчає наступність при обстеженні і лікуванні хворих між поліклінічним відділенням і закладом, який направив хворого. Вивчає та аналізує динаміку захворюваності по регіонах, з яких направляються хворі діти.

352

3.10. На підставі аналізу розходження діагнозів і допущених помилок при обстеженні та лікуванні хворих дітей лікарями лікувально-профілактичних закладів районів, щоквартально надається інформація на підсумкових нарадах райпедіатрам з оцінкою стану і рівня лікувально-діагностичної роботи в районах області. 3.11. Вдосконалює організаційні форми і методи як своєї роботи, так і роботи дитячих консультацій міста та районів області. 3.12. Проводить мікродиспансерний нагляд за хворими зі складною патологією. 3.13. Надає методичну допомогу педіатрам та дитячим спеціалістам районів області з питань удосконалення диспансерного спостереження за дітьми, проведення профілактичних оглядів, організацію реабілітаційних заходів дітям-інвалідам. 3.14. Координує роботу по диспансеризації дітей, сімей, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, проводить облік та диспансерне спостереження за дітьми-інвалідами, інвалідність яких пов’язана з аварією на ЧАЕС. 3.15. Проводить відбір дітей на госпіталізацію в спеціалізовані відділення обласної дитячої лікарні. 3.16. Організовує засідання обласної санаторно-відбіркової комісії.

4. Діяльність організаційно-методичного відділу лікарні 4.1. Організаційно-методичний відділ працює під керівництвом головного лікаря, очолює його заступник головного лікаря з організаційно-методичної роботи і виконує роботу щодо подальшого удосконалення методичної допомоги дітям області. 4.2. Є опорною базою для розробки питань медичного обслуговування дітей області. На цій базі працюють за затвердженим графіком штатні і головні позаштатні дитячі спеціалісти, які планують свою роботу спільно з організаційно-методичним відділом обласної дитячої лікарні. Спільна робота починається з корекції планів роботи дитячих спеціалістів міста та районів області, прийому річних статистичних звітів від дитячих лікувально-профілактичних закладів. 4.3. За матеріалами статистичних звітів, перевірок і аналізів роботи лікувально-профілактичних закладів організаційно-методичний відділ вивчає стан медичного обслуговування дитячого населення області, аналізує основні показники діяльності лікувально-профілактичних закладів області, які надають медичну допомогу дитячому населенню. 4.4. Розробляє на основі аналізу діяльності дитячих лікувально-профілактичних закладів, відділів обласної дитячої клінічної лікарні

353

пропозиції по усуненню виявлених недоліків, практичні заходи щодо підвищення якості медичного обслуговування дитячого населення. 4.5. Планує і координує планово-консультативні виїзди дитячих спеціалістів обласної дитячої лікарні для надання консультативної допомоги дітям районів області та інспекторські виїзди для комплексної перевірки діяльності дитячих лікувально-профілактичних закладів з подальшим проведенням виїзних медичних рад та оперативних нарад. 4.6. Розробляє спільно з головними позаштатними дитячими спеціалістами плани підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу обласної дитячої лікарні та дитячих лікувально-профілактичних закладів області. 4.7. Розробляє організаційно-методичні матеріали по розділах з питань основної роботи дитячих лікувально-профілактичних закладів (організація диспансерної роботи, проведення профілактичних оглядів дітей) та доводить їх до відома і керівництва лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я області. 4.8. Бере участь у підготовці та проведенні науково-практичних конференцій, переривчастих курсів, засідань, Асоціацій педіатрів, неонатологів, семінарів-тренінгів, підсумкових нарад. 4.9. Здійснює методичну допомогу лікарям загальної практики сімейної медицини, педіатрам, дитячим спеціалістам закладів охорони здоров’я з питань організації роботи дитячих лікувально-профілактичних закладів, відділень і служб обласної дитячої лікарні та підвищення якості медичного обслуговування дитячого населення. 4.10. Спільно з головними штатними і позаштатними дитячими спеціалістами департаменту охорони здоров’я обласної державної адміністрації аналізує якісні показники роботи дитячих лікувально-профілактичних закладів. Готує і направляє в департамент охорони здоров’я обласної державної адміністрації та в МОЗ України аналізи роботи дитячих спеціалізованих служб. 4.11. Аналізує сумісно з головними позаштатними дитячими спеціалістами лікарні медичну документацію на померлих в лікувально-профілактичних закладах області дітей, випадки пізньої госпіталізації, розбіжності клінічних і патолого-анатомічних діагнозів і на підставі цих даних розробляє відповідні практичні заходи. 4.12. Організаційно-методичний відділ обласної дитячої лікарні забезпечує департамент охорони здоров’я обласної державної адміністрації, заклади охорони здоров’я області показниками діяльності педіатричної служби, комплексною інформацією про стан здоров'я дітей області. 4.13. Як структурний підрозділ до складу організаційно-методичного відділу обласної дитячої лікарні входить кабінет обліку і медичної статистики.

354

4.14. Спільно з КУТОР „Інформаційно-аналітичний центр медичної статистики” бере участь у проведенні нарад та семінарів з питань порядку ведення статистичного обліку і складання державних статистичних звітів. 4.15. Проводить оперативний контроль за випадками дитячої смертності, щодекадно інформує департамент охорони здоров’я обласної державної адміністрації та МОЗ України, контролює облік летальності хворих в медичних закладах області, надає допомогу органам державної статистики при розробці даних про причини смерті дітей, готує матеріали на засідання Координаційної ради департаменту охорони здоров’я. 4.16. Проводить аналіз демографічних показників, показників народжуваності, дитячої смертності, її причини. Щомісячно надає інформацію в МОЗ України по реєстраційних талонах на випадки мертвонародження та дитячої смертності. 4.17. Бере участь у прийомі державних статистичних звітів від центральних районних лікарень, окремих медичних закладів, а також у складанні зведених звітів по області, опрацьовує і аналізує їх. 4.18. Проводить за завданням органів охорони здоров'я або вищестоящих центрів з медичної статистики спеціальні статистичні дослідження захворюваності дітей, госпітальної захворюваності, віддалених результатів лікування та інших показників, які характеризують діяльність медичних закладів і стан здоров'я дітей. 4.19. Складає за даними річних звітів статистичні довідники про діяльність дитячих медичних закладів (відділень), матеріали надає в департамент охорони здоров’я обласної державної адміністрації. 4.20. Несе відповідальність за якість організації та проведення статистичного обліку і звітності в обласній дитячій лікарні.

5. Структура КУТОР «Тернопільська обласна

дитяча клінічна лікарня»

5.1. Адміністрація закладу: адміністративне приміщення (кабінет головного лікаря, заступників головного лікаря, організаційно-методичний відділ з кабінетом обліку і медичної статистики, медичний архів).

5.2. Стаціонарні відділення: центр дитячої хірургії, операційне відділення з центральною стерилізаційною, відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії і виїзною консультативною педіатричною бригадою невідкладної допомоги, ортопедо-травматологічне відділення з травматологічним пунктом, отоларингологічне відділення, офтальмологічне відділення, перше педіатричне відділення, друге педіатричне відділення,

355

відділення для дітей з ураженням нервової системи та порушенням психіки, пульмонологічне відділення, неонатологічний центр з відділенням патології новонароджених дітей, педіатричним відділенням для недоношених дітей, відділенням інтенсивної терапії новонароджених дітей з виїзною неонатологічною бригадою, інфекційно-боксоване відділення.

Структура ліжкового фонду лікарні

(потужність 405 ліжок).

- Інфекційно-боксоване відділення на 30 ліжок. - І педіатричне відділення на 35 ліжок, з них: Кардіоревматологічні дитячі - 20 Нефрологічні дитячі – 15. - ІІ педіатричне відділення на 40 ліжок, з них: Гастроентерологічні дитячі – 20 Ендокринологічні дитячі – 15 Імунологічні дитячі – 5. - Пульмонологічне відділення на 30 ліжок, з них: Пульмонологічні дитячі – 20 Алергологічні дитячі - 10. - Центр дитячої хірургії на 60 ліжок із спеціалізованими ліжками: Урологічні дитячі – 15 Ліжка хірургії чистої – 10 Ліжка хірургії гнійної – 10 Ліжка нейрохірургічні дитячі – 5 Ліжка торакальні дитячі – 5 Онкологічні дитячі – 7 Гінекологічні дитячі – 3 Хірургічні для новонароджених – 5. - Ортопедо-травматологічне відділення з травматологічним пунктом на 60 ліжок, з них: Ортопедичні дитячі – 30 Травматологічні дитячі – 30. - Анестезіологічне відділення з палатами інтенсивної терапії на 9 ліжок з виїзною консультативно-педіатричною бригадою невідкладної допомоги. Неонатологічний центр: - Відділення інтенсивної терапії новонароджених на 9 ліжок з виїзною неонатологічною бригадою невідкладної допомоги.

356

- Відділення для недоношених дітей – 30 ліжок. - Відділення патології новонароджених дітей з кабінетом підтримки лактації і грудного вигодовування „Джерело життя” та кабінетом катамнестичного спостереження – 30 ліжок. - Відділення для дітей з ураженням ЦНС та порушенням психіки на 30 ліжок. - Отоларингологічне відділення на 30 ліжок, в т.ч. отоларингологічні дитячі – 25, щелепно-лицевої хірургії дитячі – 5. - Офтальмологічне відділення на 30 ліжок.

5.3. Параклінічні відділення : - приймальне відділення з кімнатою невідкладної медичної допомоги та оглядовими боксами. - відділення УЗД і функціональної діагностики. - клініко-діагностична лабораторія з підрозділами: клінічною, біохімічною, бактеріологічною, імунологічною, лабораторією ДНК-діагностики, експрес-лабораторією екстреної допомоги. - фізіотерапевтичне відділення. - рентгенологічне відділення. - операційний блок з 6 операційними залами, в т.ч. операційною для новонароджених дітей.

5.4. Поліклінічне відділення з кабінетами. Поліклінічне відділення на 240 відвідувань в зміну, ведеться прийом з 26 спеціальностей. Функціонують кабінети: реєстратура, кабінет долікарського огляду, логопедичний кабінет, сурдологічний кабінет, офтальмологічний кабінет, плеопто-ортоптичний кабінет, педіатричний кабінет, хірургічний кабінет, імунологічний кабінет, отоларингологічний кабінет, ревмокардіологічний кабінет, пульмологічний кабінет, гематологічний кабінет, гастроентерологічний кабінет, кабінет УЗ-діагностики, неврологічний кабінет, урологічний кабінет, кабінет психіатра, стоматологічний кабінет, дерматологічний кабінет, ендокринологічний кабінет, ортопедичний кабінет, алергологічний кабінет, кабінет підліткового терапевта з кабінетом « Клініка дружня до молоді», гінекологічний кабінет.

357

5.5. Медико-генетична консультація. 5.6. Центр медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. 5.7. Адміністративно-господарський підрозділ: бухгалтерія, відділ кадрів, служба з організації дієтичного харчування, служба з ремонту і обслуговування будівель та споруд, служба з обслуговування пошиття і ремонту білизни та спец одягу, служба з обслуговування та експлуатації автотранспорту.

6. Майно лікарні:

6.1. Обласна дитяча лікарня є самостійним лікувально-профілактичним закладом і має в своєму розпорядженні приміщення з відповідною територією, відповідне медичне обладнання і апаратуру, господарський інвентар та ін. майно.

6.2. Майно лікарні становлять основні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі.

6.3. Майно лікарні є комунальною власністю і належить їй на правах оперативного управління.

Лікарня володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею майном за погодженням з Тернопільською обласною радою, вчиняючи, щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Положенню.

6.4. Лікарня має право продавати морально та технічно застаріле обладнання, прилади, апаратуру використовуючи кошти, отримані від реалізації на придбання необхідного устаткування, за погодженням з Тернопільською обласною радою.

6.5. Лікарня має право здавати в оренду іншим підприємствам, установам та організаціям допоміжні приміщення застаріле обладнання, а також списувати їх з балансу у встановленому порядку, за погодженням з Тернопільською обласною радою.

6.6. Джерелами фінансування лікарні є:

• асигнування з місцевого бюджету;

• кошти, отримані від господарської діяльності;

358

• благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, установ і громадян;

• інші джерела не заборонені законодавчими актами України.

7. Управління лікарнею

7.1. Керівництво діяльністю лікарні здійснює на основі єдиноначальності головний лікар, який призначається і звільняється у встановленому законом порядку. 7.2. Оперативне керівництво діяльністю обласної дитячої клінічної лікарні здійснює апарат управління лікарні. 7.3. Відповідно до потужності лікарні головний лікар має шість заступників згідно із затвердженим штатним розписом. 7.4. Головний лікар самостійно вирішує питання діяльності лікарні за винятком тих, що віднесені до компетенції обласної ради, департаменту охорони здоров'я обласної державної адміністрації і трудового колективу. 7.5. Повноваження трудового колективу реалізуються загальними зборами. Рішення загальних зборів приймається простою більшістю голосів. Загальні збори визнаються такими, що відбулися при наявності 3/4 кількості працівників лікарні. 7.6. Трудовий колектив лікарні: • затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку; • укладає колективний договір; • бере участь у моральному і матеріальному стимулюванні працівників. 7.7. При лікарні організується: медична рада, рада медичних сестер, громадські ради, секції наукових медичних товариств, що діють на підставі спеціальних Положень, затверджених МОЗ України.

8. Господарська, економічна і соціальна діяльність лікарні 8.1. Лікарня розробляє структуру відповідно до основних напрямків діяльності і завдань та подає на затвердження в департамент охорони здоров'я обласної державної адміністрації. 8.2. Штатний розпис лікарня розробляє відповідно до діючих нормативів та в межах фонду оплати праці. 8.3. Лікарня встановлює форми і систему оплати праці, доплати і надбавки до заробітної плати, інші види матеріального заохочення працівників відповідно до чинного законодавства. 8.4. Застосовує у встановленому порядку колективну, бригадну та інші форми організації і оплати праці.

359

8.5. Відносини лікарні з іншими установами, організаціями, підприємствами незалежно від форм власності, а також з громадянами здійснюються на основі договорів. 8.6. У своїй діяльності лікарня співпрацює з лікувально-профілактичними закладами, які надають медичну допомогу дітям та іншими організаціями, закладами та установами. 8.7. Контроль за господарською діяльністю обласної дитячої лікарні здійснює Тернопільська обласна рада, а за лікувально-профілактичною роботою – департамент охорони здоров’я обласної державної адміністрації. 8.8. Ревізія, перевірка та контроль за фінансово-господарською діяльністю обласної дитячої лікарні проводяться відповідними фінансовими і податковими органами згідно з чинним законодавством України.

9. Ліквідація і реорганізація лікарні 9.1. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, відділення), припинення діяльності лікарні проводиться рішенням обласної ради. 9.2. При реорганізації та ліквідації лікарні - працівникам, які звільняються, гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Головний лікар КУТОР «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня»

360

Додаток В.2

КУТОР „ ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА ДИТЯЧА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ”

Н А К А З № 76/01

31 березня 2014 р. м. Тернопіль

“Про внесення змін в штатному розписі“

З метою підвищення рівня надання медичної допомоги дитячому населенню нашої області НАКАЗУЮ: 1.Створити центр неонатологічної служби в складі діючих відділень лікарні:

1.1 ВІДДІЛЕННЯ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ НОВОНАРОДЖЕНИХ на 9 ліжок, з виїзною неонатологічною бригадою невідкладної допомоги Завідувач відділення, Лікар анестезіолог дитячий 1,0 Лікар анестезіолог дитячий 13,0 Старша сестра медична 1,0 Сестра медична 15,5 Сестра медична (маніпуляційна) 5,0 Молодша сестра медична 4,5 Сестра господиня 1,0 Інженер з ремонту медобладнання 1,0 ВИЇЗНА НЕОНАТОЛОГІЧНА БРИГАДА НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ Сестра медична 5,0 Молодша сестра медична 4,5 Водій 4,5 РАЗОМ 56,0 В тому числі Лікарі 14,0 Середній медичний персонал 26,5 Молодший медичний персонал 9,0 Інший персонал 6,5 1.2 ВІДДІЛЕННЯ ПАТОЛОГІЇ НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ на 30 ліжок з кабінетом підтримки лактації і грудного вигодовування „Джерело життя” Завідувач відділенням, Лікар педіатр -неонатолог 1,0 Лікар педіатр -неонатолог 3,0 Лікар інтерн 1,0 Старша сестра медична 1,0

361

Сестра медична процедурного кабінету 2,0 Сестра медична 14,0 Молодша сестра медична 8,0 Молодша сестра медична (буфетниця ) 2,0 Сестра- господиня 1,0 РАЗОМ 33,0 В тому числі Лікарі 5,0 Середній медичний персонал 17,0 Молодший медичний персонал 10,0 Інший персонал 1,0 1.3 ПЕДІАТРИЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ ДЛЯ НЕДОНОШЕНИХ ДІТЕЙ На 30 ліжок Завідувач відділенням, Лікар педіатр - неонатолог 1,0 Лікар педіатр - неонатолог 3,0 Старша сестра медична 1,0 Сестра медична процедурного кабінету 2,0 Сестра медична 25,0 Молодша сестра медична 11,5 Молодша сестра медична (буфетниця) 2,0 Сестра - господиня 1,5 РАЗОМ 47,0 В тому числі Лікарі 4,0 Середній медичний персонал 28,0 Молодший медичний персонал 13,5 Інший персонал 1,5

2. Загальне керівництво центром неонатологічної служби покласти на обласного лікаря – неонатолога департаменту охорони здоров”я , завідувача відділення інтенсивної терапії новонароджених Пасяку Н.В. 3. Координатором центру неонатологічної служби призначити завідувача кафедри Тернопільського медичного університету ім.. Горбачовського професора, доктора медичних наук Павлишин Г.А.(за погодженням) 4. Внести зміни в штатний розпис лікарні з 01 квітня 2014 року 5. Відділу кадрів повідомити працівників про внесені зміни до штатного розпису у відповідності до чинного законодавства. 6. Бухгалтерії зробити відповідні зміни в штатному розписі .

362

Додаток В.3

КУТОР „ ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА ДИТЯЧА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ”

Н А К А З № 92/02

«25» квітня 2014 р. м. Тернопіль

“Про внесення змін в штатному розписі“

З метою підвищення рівня надання медичної допомоги дитячому населенню нашої області НАКАЗУЮ: 1.Створити центр дитячої хірургії на базі діючого хірургічного відділення лікарні на 60 ліжок в тому числі – 15 загальної дитячої хірургії, 10 гнійно-септичної дитячої хірургії, 15 дитячої урології, 5 дитячої онкології, 5 торакальної хірургії, 7 дитячої нейрохірургії, 3 дитячої гінекології.

Завідувач відділення, лікар хірург дитячий 1,0 Лікар хірург дитячий 8,0 Лікар хірург торакальний 0,5 Лікар уролог дитячий 1,0 Лікар нейрохірург дитячий 0,75 Лікар онколог дитячий 0,25 Лікар гінеколог дитячий 0,25 Старша сестра медична 1,0 Сестра медична 14,5 Сестра медична процедурного кабінету 2,0 Сестра медична перев’язу вальна 2,0 Молодша сестра медична 11,5 Молодша сестра медична перев’язу вальна 2,0 Молодша сестра медична буфетниця 3,0 Сестра господиня 1,5 Вихователь 1,0 РАЗОМ 50,25 в тому числі: Лікарі 11,75 Середній медичний персонал 19,5 Молодший медичний персонал 16,5 Педагогічний персонал 1,0 Інший персонал 1,5

2. Внести зміни в штатний розпис лікарні з 01 травня 2014 року 3. Контроль за виконанням даного наказу покласти на заступника головного лікаря з оргметодроботи Тхорик І.О. і заступника головного лікаря з хірургічної роботи Білинського В.В.

363

Додаток Д

"ЗАТВЕРДЖУЮ" ННачальник управління охорони здоров'я Закарпатської

жадміністрації

\Х Скрип В.В.

05 2014 р.

Головний лікар Закарпатської обласної дитячої лікарні

Біров С.І.

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

1. Пропозиції для впровадження: „Медико-соціальнс обгрунтування системи високоспсціалізованої медичної допомоги дітям”.

2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної

освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони

здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І.

3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації.

4. Базова установа, яка проводить впровадження: Закарпатська обласна

дитяча лікарня (м.Мукачево)

5. Терміни впровадження: лютий - червень 2014 року.

6. Форма впровадження: Організація роботи центру реабілітації дітей з органічними ураженнями.

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

*

Головний лікар Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні

Марченко В.Ф.

364

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

Директор Департаменту охорони здоров’я

1. Пропозиції для впровадження: „Медико-соціальне обгрунтування системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям”.

2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної

освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони

здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І.

3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації.

4. Базова установа, яка проводить впровадження: Житомирська обласна

дитяча клінічна лікарня . 5. Терміни впровадження: січень-вересень 2013-2014 року. 6. Форма впровадження: Організація роботи центру медичної реабілітації

дітей .

365

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

/^ІЙ€ЛЬЙИЦЬКОЇ обласної Головний лікар

Заступник головного лікаря з лікувальної роботи

В.П.Вернидуб

1. Пропозиції для впровадження: «Медико-соціальне обгрунтування

системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям».

2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної

освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони

здоров’я, к.мед.н. Коряцький Г.І.

3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації.

4. Базова установа, яка проводить впровадження: Хмельницька

обласна дитяча лікарня

5. Терміни впровадження: лютий - червень 2014 року.

6. Форма впровадження: Організація роботи центру медичної реабілітації

дітей.

366

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

Директор департаменту

охорони здоров’я

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Мельник Р.М.

2014 р.

1. Пропозиції для впровадження: „Медико-соціальне обґрунтування

системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям”.

2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної

освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони

здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І.

3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації.

4. Базова установа, яка проводить впровадження: Івано-Франківська

обласна дитяча клінічна лікарня.

5. Терміни впровадження: січень-вересень 2013-2014 року.

6. Форма впровадження: Організація роботи центру медичної реабілітації

дітей.

Головний лікар Івано-Франківської дитячої клінічної лік

Р.И.Котурбаш

367

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

1. Пропозиції для впровадження: „Медико-соціальне обґрунтування

системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям”.

2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної

освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони

здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І.

3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації.

4. Базова установа, яка проводить впровадження: ДВНЗ "Тернопільський

державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України",

кафедра соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з

медичною статистикою.

5. Терміни впровадження: лютий - червень 2014 року.

6. Форма впровадження: у навчальний процес - в матеріали лекцій та

практичних занять, у наукову роботу кафедри.

Завідувач кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою кандидат медичних наук, доцент Сатурська Г.С.

"ЗАТВЕРДЖУЮ" Проректор з науково-педагогічної роботи ДВНЗ "Тернопільський

368

"ЗАТВЕРДЖУЮ”

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

1. Пропозиції для впровадження: «Медико-соціальне обґрунтування системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям”. 2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І. 3. Джерело інформації: Гойда Н.Г., Корицький Г.І. Обласна дитяча лікарня на етапі реформування /Ліки України плюс. - 2014. -№ 3. - С.5-8; Концепція реформування педіатричної служби в Тернопільській області / Гойда Н.Г., Корицький Г.І.// Український медичний часопис - 2013. - № 4 (96). - С. 135 - 138. 4. Базова установа, яка проводить впровадження: Харківський національний медичний університет, кафедра соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я. 5. Терміни впровадження: січень-червень 2014 року. 6. Форма впровадження: у навчальний процес - в матеріали лекцій та практичних занять, у наукову роботу кафедри.

Проректор з науково-педагогічної роботи

с - Огнєв В. А.

Завідувач кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я Харківського національного медичного університету доктор медичних наук, професор

369

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

Проректор з наукової роботи ДВНЗ "Івано-Франківський національний медичний

Вакалюк І.П.

_____ 2014 р.

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

1. Пропозиції для впровадження: „Медико-соціальне обґрунтування

системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям”.

2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної

освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони

здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І.

3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації.

4. Базова установа, яка проводить впровадження: ДВНЗ "Івано-

Франківський національний медичний університет МОЗ України", кафедра

соціальної медицини, організації охорони здоров’я і медичного

правознавства.

5. Терміни впровадження: лютий - червень 2014 року.

6. Форма впровадження: у навчальний процес - в матеріали лекцій та

практичних занять, у наукову роботу кафедри.

Завідувач кафедри соціальної медицини, організації охорони здоров’я і медичного правознавства доктор медичних наук, професор Децик О.З.

370

Перший проректор з науково- педагогічної роботи Львівського національного

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

медичного університету імені Данила Галицького

2014 р.

Любінець О.В.

АКТ ВПРОВАДЖЕННЯ

1. Пропозиції для впровадження: „Медико-соціальне обгрунтування системи високоспеціалізованої медичної допомоги дітям”. 2. Установа-розробник: Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України, кафедра управління охорони здоров’я, к.мед.н. Корицький Г.І. 3. Джерело інформації: матеріали докторської дисертації. 4. Базова установа, яка проводить впровадження: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, кафедра організації і управління охороною здоров’я ФПДО. 5. Терміни впровадження: лютий - червень 2014 року. 6. Форма впровадження: у навчальний процес - в матеріали лекцій та практичних занять, у наукову роботу кафедри. Завідувач кафедри організації і управління охороною здоров’я ФПДО доктор медичних наук, профессор