solonrmo-vihovn.at.ua · Web viewПроблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія

1

КОМУНАЛЬНА УСТАНОВА«СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

СОЛОНЯНСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

МОНІТОРИНГВИЗНАЧЕННЯ СХИЛЬНОСТІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

СОЛОНЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Солоне, 2014

2

ЗМІСТ

Передмова……………………………………………………………………………….3

I. Загальна характеристика дослідження………………………………………….4

II. Аналіз результатів моніторингу…………………………………………………6

III. Методичні рекомендації щодо удосконалення профілактичної роботи з учнівською молоддю, схильною до девіантної поведінки ………………………… 11

Література ……………………………………………………………………………….19

Додатки

Типи класифікацій відхилень у поведінці……………………………………………..21

Анкета для підлітків від 14-ти років «Методика визначення схильності до девіантної поведінки» (за М.Горською)………………………………………………………….. 22

3

ПЕРЕДМОВА

Проблема девіантної поведінки та її корекції була однією з найважливіших у педагогіці, але сьогодні вона носить масовий характер та потребує особливої уваги. Для працівників освітньої галузі першочерговими завданнями є попередження проявів девіантної поведінки серед учнівської молоді. Їх виконання, насамперед, потребує володіння достовірною інформацією про масштаби цих явищ та їх причини. Моніторинг виявлення схильності учнів до девіантної поведінки був проведений у жовтні - листопаді 2013 року серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів Солонянського району від 14-ти років.

Під час аналізу порівнювалися показники таких груп респондентів як хлопці, дівчата; учні сільських шкіл та тих, які розташовані у селищах міського типу. Отримані дані свідчать про те, що існуюча у загальноосвітніх навчальних закладах система превентивної роботи досить ефективною, але потрібно вживати психодіагностичні, психокорекційні методи та методи психологічного консультування в роботі з учнями, що потребують посиленої уваги.

Найбільш помітні тенденції та закономірності, виявлені у ході моніторингу, знайшли своє відображення у запропонованих автором методичних рекомендаціях. Сподіваємося, що наведені у таблицях другого розділу статистичні дані спонукатимуть педагогічних працівників до власного аналізу означеної проблеми, допоможуть їм знайти відповіді на власні запитання та сприятимуть у визначенні шляхів удосконалення профілактичної роботи у школі.

Також цей звіт адресований учням, батьківській громадськості, практичним психологам, представникам правоохоронних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, усім, небайдужим до майбутнього України та здоров’я її громадян.

4

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Визначення понять. Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм [18].

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Проблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія Сохань, Микола Рижков, Євген Павлютенков, Василь Крижко, Тетяна Титаренко та інші.

Характерною рисою девіантних підлітків є недостатня сформованість у них навичок спілкування, а саме

замкнутість; нездатність одержувати інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати зворотний зв'язок, тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання додаткової інформації; нездатність звернутися по допомогу і прийняти її; нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при виконанні спільного завдання.

Як ми бачимо, такі характерні риси являють собою критерії наявності відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності.

Предмет дослідження: схильність учнівської молоді загальноосвітніх навчальних закладів Солонянського району до девіантної поведінки.

Мета дослідження полягає у вимірюванні тривожності, фрустрації, агресії, ригідності в учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Основні завдання моніторингу:1. Отримати достовірну інформацію про кількість учнів ЗНЗ, схильних до девіантної поведінки; рівень поінформованості та обізнаності педагогів з даної проблеми; ставлення родин учнів до проявів девіантної поведінки.

5

2. Визначити та проаналізувати особливості схильності до девіантної поведінки для різних за віком, статтю (хлопці, дівчата) та місцем проживання (село, селище міського типу) груп респондентів.3. Посилити інформаційне забезпечення діяльності освітянських організацій щодо профілактики девіантних проявів серед учнівської молоді.

Основні етапи роботи:Визначення порядку проведення анкетування та формування вибірки учасників дослідження.Розробка анкети для учнів ЗНЗ від 14 років «Методика визначення схильності до девіантної поведінки» (за М.Горською) (див. додаток).Проведення анкетування у визначених класах та навчальних закладах Солонянського району.Обробка та узагальнення первинних даних.Аналіз результатів, формулювання на їх основі методичних рекомендацій педагогічним працівникам.Оформлення аналітичного звіту, оприлюднення та поширення результатів моніторингу.

Цільовою групою дослідження є учні віком від 14 років загальноосвітніх навчальних закладів Солонянського району. Виходячи з цього анкетування проводилося у 7-11-х класах.

Тест виявляє схильність індивіда до девіантної поведінки.

Особливості вибіркової сукупності за гендерною, віковою ознаками, місцем проживання

Таблиця 1

№ Вікова категорія учнів Стать Всьогохлопці дівчата село СМТ

1. Підлітки від 14 років

осіб 400 373 463 310% 52 48 59 41

Метод збору інформації: обстеження і виявлення школярів, схильних до агресії і девіантної поведінки за методикою Горської, яка має чотири шкали та визначає рівень тривожності, фрустрації, агресії та ригідності учня. Анкети заповнювалися респондентами у присутності психолога чи педагога. Опитування носило цілком добровільний характер. Згідно зі звітами відповідальних за опитування анкета в цілому викликала в учнів досить високий рівень зацікавленості. Більшість учнів відповідали на запитання уважно і відповідально.

6

Від участі в анкетування ніхто не відмовився.

ІІ. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ МОНІТОРИНГУВ опитуванні за методикою М.Горської взяли участь підлітки від 14 років 32-

х навчальних закладів Солонянськогорайону. Проведений аналіз результатів анкет виявив, що у 12 закладах освіти не виявлено учнів з високим рівнем схильності до девіантної поведінки. Це стосується Дзержинівської СШ, Криничанської СШ, Микільської на Дніпрі СШ, Новопокровської СШ, Письмечівської СШ, Тритузнянського НВК, Аполонівської НСШ, Калинівської НСШ, Котлярівської НСШ, Малозахаринської НСШ, Новомарївської НСШ, Промінської НСШ.

Для дослідження схильності підлітків до девіантної поведінки визначено такі індикатори:

• Шкала тривожності; • Шкала ригідності;• Шкала агресії;• Шкала фрустрації.

Шкала тривожності визначає рівень здатності індивіда до відчуття тривоги та свідчить про неврівноважений стан дитини. Вона весь час чогось боїться, боїться зробити щось не так.

Шкала фрустрації виявляє ступінь розчарування, яке виникає через реальні або уявні перешкоди, що заважають досягненню мети. Учні, яким притаманна фрустрація, як правило бояться невдач, бояться бути обманутими, і тому вони не рішучі в своїх діях.

Шкала агресії виявляє підвищену психологічну активність, прагнення до лідерства через застосування сили до інших людей. Для суїцидентів допускається зниження агресивності.

7

Шкала ригідності виявляє ускладнення у зміні визначеної суб’єктом діяльності за умов, що така перебудова справді потрібна. Підліткам важко пристосуватися до ситуації, яку диктує дійсність, вони не можуть перебудовуватися в будь-якій ситуації. Такі діти не підготовлені до будь-яких змін в тих чи інших обставинах.

Розподіл загальної кількості опитаних учнів (таблиця 2)Таблиця 2

Визначення показника схильності до девіантної поведінки, %

№№ п/п

Показник схильності до девіантної поведінки

Підлітки від 14 років

Відсотки

1. Низький рівень (0-38 балів) 553 722. Рівень, що потребує уваги до

підлітка (39-45 балів)134 17

3. Високий рівень, потрібна корекційна робота (46 балів і вище)

86 11

a.Всього 773 100

Рейтинг опитаних респондентів має такий вигляд: І місце – низький рівень (72 %); ІІ місце – середній рівень, що потребує уваги до підлітка (17 %); ІІІ місце - високий рівень, при якому потрібна корекційна робота (11 %).

Розподіл загальної кількості учнів за шкалою тривожності (таблиця 3)Таблиця 3

Шкала тривожності, %

8

№№ п/п



Відсотки

1. Низький рівень (0-7 балів) 473 612. Середній рівень (8-11 балів) 226 293. Високий рівень (12-16 балів) 66 94. Дуже високий рівень (17 балів і

вище)8 1


Шкала тривожності визначає рівень здатності індивіда до відчуття тривоги та свідчить про неврівноважений стан дитини. Вона весь час чогось боїться, боїться зробити щось не так. По першій шкалі (тривожність) опитувані показали такий результат:

низький рівень мають 473 учня, що становить 61%,середній рівень мають 226 учнів, що становлять 29%,високий рівень – мають 66 учнів, що становить 9%,дуже високий рівень мають 8 учнів, що становить 1% опитуваних.Висновки:Необхідне проведення психодіагностики загальної тривожності опитаних

учнів, індивідуальна корекційна робота в ігровій формі для зменшення її рівня.

Розподіл загальної кількості учнів за шкалою фрустрації (таблиця 4)Таблиця 4

Шкала фрустрації, %№

№ п/п

Показник схильностідо девіантної поведінки


Відсотки


вище)9 1


Шкала фрустрації виявляє ступінь розчарування, яке виникає через реальні або уявні перешкоди, що заважають досягненню мети. Учні, яким притаманна

9

фрустрація, як правило бояться невдач, бояться бути обманутими, і тому вони не рішучі в своїх діях.

По шкалі фрустрація маємо такі результати: переважна більшість (499) учнів мають рівень нижче середнього (65%), середній рівень – 141 учень (це 18%) і високий та дуже високий – 124 учня ЗНЗ району (це 16%).

Висновки:Необхідно додатково застосувати тести на самооцінку, діагностику

міжособистісних стосунків та соціометрію, а також індивідуальну корекцію невпевненості, відчаю та узагальнення конфліктів особистості з оточуючими, будуть застосовуватися методи психологічного консультування (інтерпретація та ідентифікація).

Розподіл загальної кількості учнів за шкалою агресії (таблиця 5)Таблиця 5

Шкала агресії, %№

№ п/п



Відсотки


вище)22 3


10

Шкала агресії виявляє підвищену психологічну активність, прагнення до лідерства через застосування сили до інших людей. Для суїцидентів допускається зниження агресивності.

По третій шкалі (агресія) були виявлені такі чинники:Низький рівень – 503 учня (65%),середній рівень – 142 учня (18%),високий рівень – 106 учнів (це 14%),дуже високий – 22 учня (це 3%).

Висновок:Для більш детального з'ясовування виду агресії та її направленості слід

застосувати додаткову діагностику опитуваних (Босса - Дарки) та індивідуальну і групову корекцію рівня агресії школярів.

Розподіл загальної кількості учнів за шкалою ригідності (таблиця 6)Таблиця 6

Шкала ригідності, %№ п/п

Показник схильностідо девіантної поведінки


Відсотки


вище)17 2

Всього 773 100

Шкала ригідності виявляє ускладнення у зміні визначеної суб’єктом діяльності за умов, що така перебудова справді потрібна. Підліткам важко пристосуватися до ситуації, яку диктує дійсність, вони не можуть перебудовуватися в будь-якій ситуації. Такі діти не підготовлені до будь-яких змін в тих чи інших обставинах. Для осіб з суїцидальною поведінкою – 13 балів і вище.

Шкала ригідності показала результати:Низький рівень – у 447 учнів (це 58%),середній рівень – у 171 учнів (це 22 %),високий – у 138 учнів (це 18% учнів),дуже високий – у 17 учнів, що становить 2% опитаних.

11

Висновок:Результати по вивченню складності або нездатності перебудовуватись при

виконанні завдань, якщо цього потребують обставини, у підлітків вимагають проведення методики Кеттела, обстеження ригідності особистостей опитуваних, індивідуальних консультацій, бесід, корекції в ігровій формі.

Проаналізувавши результат анкетування визначені напрямки подальшої роботи, що передбачає такі методи:

- психодіагностичні, додаткові (тести, анкети, соціометрія);- психокорекцій ні (арттерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-

психологічний тренінг);- методи психологічного консультування (інтерпритація, ідентифікація).

12

ІІІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ З ПРОБЛЕМИ СХИЛЬНОСТІ ДО

ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Методи ранньої превенції девіантної поведінки

Методи формування досвіду поведінки [17]:1. Вимога – педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх

до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків вихованців, якщо вони мають негативний характер. Наприклад, звернення класного керівника чи вихователя припинити негативну поведінку окремими учнями, виконати поставлене завдання.

2. Громадська думка як вимога до колективу полягає в оцінці громадою дій і вчинків з метою спонукання учнів до зміни на краще в його поглядах, навиках і звичках поведінки; може бути виражена самою учнівською спільнотою, органами самоврядування, педагогами. Наприклад, формування ставлення до колективу, неформальних об’єднань у межах групи й поза ним, до моральних норм та проявів поведінки учнів.

3. Доручення – учням дають завдання, виконання якого вимагає відповідних позитивних дій і вчинків. Наприклад, здійснювати навчальну опіку над учнями, яким важко дається виконання пізнавальних і практичних задач.

Методи стимулювання діяльності і поведінки:

1. Творче суперництво – виникає як бажання підлітків до самоутвердження. Наприклад, поділивши групу учнів на підгрупи згідно їх неформального поділу, зорієнтувати їх навчальну й поза навчальну діяльність на досягнення позитивних, суспільно значущих цілей.

2. Заохочення – діяльність колективу оцінюється позитивно і це стає стимулом до її самоорганізації й вдосконалення діяльності. Наприклад, відмічення позитивних досягнень колективу в ставленні до інших учнівських груп, до окремих учнів.

3. Покарання як педагогічний метод має місце з метою припинити або попередити негативну діяльність колективу. Наприклад, за негативну поведінку щодо окремих учнів, позитивне сприйняття колективом негативних дій підлітків чи неформальних об’єднань у межах колективу чи поза ним.

4. Превентивне прогнозування й планування. Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається

прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення

13

можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).

Мета превентивного прогнозування – вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.

В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи: а) екстраполяція – проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних

дій в минулому і теперішньому; б) експертна оцінка – врахування думки наукових і практичних

працівників; в) моделювання – розроблення математичних моделей функціонування

яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об’єктами.

Превентивне планування (програмування) – розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).

Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом та практичним психологом з профілактичною

метою:Методи соціальної роботи: - методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне

опитування, експертна оцінка, біографічний метод); - методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна

терапія, група підтримки); - методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія). Психологічні методи: - психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія); - психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція,

соціально-психологічний тренінг); - методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація); - методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія,

сімейна психотерапія). Соціально-педагогічні методи: - методи як елемент соціального виховання (метод мотивації,

репродукування); - методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);

14

- методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).

Педагогічні методи: - організаційні (педагогічний експеримент); - педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний

експеримент); - навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація,

демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна ситуація);

- виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).

Пам'ятаймо, що особлива чутливість духовного світу вихованців вимагає,

на думку В. Сухомлинського, високої педагогічної культури педагога, тонкості засобів виховного впливу, прояву взаємоповаги, доброзичливості, взаємної довіри.

Ним були виділені дві групи засобів упливу, якими має користуватися педагог: засоби підтримки, засоби захисту та стимулювання внутрішніх духовних сил дитини та засоби підкорення.

До першої групи В. Сухомлинський відносив повчання, переконування й спонукання, похвалу, заохочування й вияв довіри. Це, у свою чергу, висуває певні вимоги до особистості вчителя: дотримання почуття міри; стимулювання діяльності школяра таким чином, щоб добро робилося безкорисливо; уміння знаходити хороше, гідне схвалення в кожній дитині. Водночас він наголошував на неприпустимості заохочення "кращих серед гірших".

До засобів підкорення педагог відносив примушення й покарання. Аналіз його праць дозволяє виділити чотири форми морального покарання: вираження недовіри, догана, засудження, несхвалення. Особливо наголошував В. Сухомлинський на необхідності володіння вчителем усіма тонкощами цього досить небезпечного засобу впливу на духовний світ дитини. Застосовуючи покарання, учителеві слід емоційно правильно застосовувати догану й засудження; особливого значення набуває здатність педагога не фіксувати окремі учнівські вчинки; психологічно обґрунтована догана ніколи не повинна висловлюватись у знущальній для дитини формі, у ній завжди має бути відтінок здивування; для вчителя важливо суто індивідуально застосовувати покарання.

Безперечно, що шлях до встановлення взаєморозуміння зі своїми учнями досить тернистий, непростий.

15

Рекомендації педагогам та батькам по роботі з дітьми, схильними до девіантної поведінки та труднощами у навчанні.

Що може зробити педагог:

Виявлення у підлітків якостей, здібностей, умінь, які можуть отримати позитивну оцінку в колективі, і їх розвиток.

Залучати підлітка до колективної роботи, періодична звітність його перед колективом і оцінка колективом його успіхів.

Надання допомоги підлітку для відновлення його дружніх відносин в школі та поза нею.

Систематичне заохочення за успіхи. Поступове привчання до правильного відношення до критики. Доручення підлітку не завжди цікавих справ для нього, але необхідних

для колективу. Естетичне виховання при особливій увазі до естетики одягу та поведінки. Навчання правильній самооцінці особистості та вчинків, здійснення

допомоги при самовихованні. Поступове залучення підлітка до керівництва колективною роботою. Систематичне здійснення допомоги підлітку в навчальній та іншій роботі,

в спілкуванні з ровесниками. Залучення підлітка до участі в добрих справах по відношенню до

ровесників, молодших, хворих та людей похилого віку. Направлення на психоневрологічне обстеження, лікування нервових,

психічних, соматичних відхилень.

Як розмовляти з «важким» підлітком?

Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону (а так само всі поточні справи й особисті проблеми) і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

Поважати співрозмовника; Говорити з ним як з рівним; Аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти

її або заперечувати; Показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник; Дотримуватись кодексу честі; Учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає

таке саме право за підлітком; Розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в

душу», надати йому право на мовчання;

16

Бути готовим вислухати шокуючи подробиці життя підлітка й підтримати його;

Делегувати підлітку відповідальність з а власну поведінку й ухвалення рішень;

Дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди; бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.

Про що розмовляти з «важким» підлітком?

1. Навчання – улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії, здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

3. Взаємини з однолітками: перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів («душа компанії», «переслідуваний», «ізгой», «незалежний одинак» тощо), причини вибору приятелів з певними особистими якостями, за спільністю захоплень тощо.

4. Захоплення сьогодні й у минулому (під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто та ін..).

5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини (хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини. Причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з’ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією.

7. Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись у минулому суїцидних думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми (спочатку підлітку треба пояснити, що вчителя ці питання цікавлять не самі по собі, а з метою з’ясувати можливе переживання із цього приводу й одержати більш повне уявлення про його характер; необхідно попередити, що всі повідомлювані учнем відомості без його згоди нікому з рідних, знайомих не будуть передані):

Перша закоханість і пов’язані із цим психічні травми; Самооцінка своєї привабливості;

17

Початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Пам’ятка вчителям «Робота із учнями, що слабо встигають»

I. Під час опитування1. Учневі пропонується приблизний план відповіді.2. Дозволяється користуватись планом, складеним удома.3. Відводиться більше часу для підготовки до відповіді біля дошки.4. Можна робити попередні записи.5. Користуватись наочністю.6. Створювати ситуацію успіху.7. Періодично перевіряти засвоєння матеріалу за темами.8. Виробляти позитивне ставлення.II. Під час вивчення нового матеріалу1. Концентрувати увагу на найбільш важливих і складних розділах.2. Частіше звертатись із запитаннями.3. Залучати учнів як помічників.4. Стимулювати питаннями, підтримкою у разі виникнення труднощів. III. У ході самостійної роботи1. Давати завдання, спрямовані на усунення помилок, допущених під час

відповідей чи письмових робіт.2. Зазначати позитивні моменти для стимулювання.3. Допомагати під час усунення типових помилок поясненнями.4. Допомагати частково.IV. Під час організації домашньої роботи1. Підбирати завдання щодо усвідомлення та виправлення.2. Проводити попередній інструктаж про порядок виконання домашньої

роботи, про можливі ускладнення.3. Розподілити навантаження, аби уникнути перевантаження школярів.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей схильних

до девіантної поведінки.

Ви повинні знати:

З ким приятелює ваша дитина. Де проводить вільний час. Чи не пропускає занять в школі. В якому вигляді або стані повертається додому.

18

Ви зобов’язані помітити і відреагувати, коли:

В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони). В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може

свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами). В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось

вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).

В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).

В домі надто часто чути запах виробів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).

Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

Не дозволяйте дітям та підліткам:

Йти з дому на довгий час. Ночувати у малознайомих для вас осіб. Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий

час вашої відпустки. Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати

жертвою насильницьких дій дорослих. Носити чужий одяг. Зберігати чужі речі.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків:

Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки. Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. кращий спосіб

виховання дітей – єдність їхніх дій. Не застосовувати фізичні покарання. Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток

позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки. Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості

підлітка. Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в

самовираженні й самоствердженні. Обмежувати перегляд відеофільмів та комп’ютерних ігор зі сценами

насильства.

19

Спрямувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

ЛІТЕРАТУРА

20

1. Бэрон Р., Ригардсон Д. Агрессия. - СПб: "Питер", 1999 – 352 с. 2. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. – М.: Педагогика", 1991. 3. Вайзман И. Реабилитационная педагогика. – М.: "Наука", 1996. – С. 140-

141. 4. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. "Социальная педагогика". – М.:

"Академия", 1999. 5. Демичева А.В. "Девиантное поведение в современном украинском

обществе" - 1999. - № 2. – С. 94-98. 6. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. –М.:

Педагогика, 1989. 7. Зинкевич-Евстигнеева Т., Пестовская И., Пискунов А. Рождение

личности. // Школьный психолог. – №4, 2000 г., / – 175 с.8. История социальной педагогики: Хрестоматия – учеб.: Учеб.пособие/ Под

ред.М.А.Галагузовой.- М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 2000 9. Калошин В.Ф. Позитивне мислення: щастя, здоров’я,успіх. – Вид. група

«Основа», 2008. – 256 с.10. Кондратьев Н.Ю. "Психолого-педагогическая работа со школьниками

девиантами" //Психологическая наука и образование. – 1999. - № 3-4. - С. 46-65.

11. Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. - 2001. - № 1. - С. 107.

12. Майерс Д. Социальная психология. - СПб: Издательство "Питер", 1999. - С. 483-532.

13. Маліхіна Т. Психолого - педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків // Рідна школа. - 1999. - № 9. - С.50-53.

14. Манушин Э.А. // Педагогика. – 1996. – №1.С. 125) 15. Нагаев В.В., Толстых В.Г. "Основные направления социально-

психологической, терапевтической и правовой реабилитации подростков девитантов" //Вестник психоциальной работы. - 2001. - № 3. - С. 40 - 47.

16. Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/Навчально-методичний посібник.-К.,1996.

17. Павлютенков Є.М.. Орієнтуватися на життєву компетентність людини. Школа життєтворчості особистості: Науково-методичний збірник / Ред.кол. В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст.голови), І.Г.Єрмаков (наук.ред.) та ін. – К.: ІСДО, 1995.– 480с.

18. Превентивная педагогика: Учебное пособие КондрашоваЛ.В.. – К.: Вища школа, 2005.

21

19. Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. - 1996. - №5. - С. 3-18.

20. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: издательство ВЛАДОС, 2000. - Кн. 1 - 384 с.

21. Саранулова С. "Неординарна та девіантна поведінка дітей" //Світло. - 2001. - №1. - С. 43-45.

22. Семенюк Л.М. "Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции". – М.-Воронеж: НПО "Модэк" 1996. - 96с.

23. Столяренко А. Д. Основы психологии: Практикум. - Ростов: изд. "Феникс", 2000. - 576с.

24. Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудними подростками.- Педагогическое общество России, 2003

25. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості та детермінанти його побудови // Мистецтво життєтворчості особистості: У 2 ч. Ч.1. Теорія і технологія життєтворчості: Наук.-метод. Посібник. – К, 1997. – С, 206-227.

26. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: структурно-генетичний підхід: Автореф. дис... д-ра психол. наук. – К.,1 994.

27. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.-Тернопіль, 1999.

ДОДАТКИ.

Додаток 1. Типи класифікацій відхилень у поведінці

22

1. Класифікація І.Кона

2. Класифікація В.Кондрашенко

Додаток 2.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ СХИЛЬНОСТІ

Девіантна

поведінка

Адиктивна поведінка

Злочинна

Проституція

Делінквентна

Агресивна, аутоагресивна

Порушення поведінки (дисморезій)

Девіантна поведінка

- непатологінчі форми типові реакції поведінки;-особливості характеру;- соціально-педагогічна

занедбаність

- патологічні формі типові реакції поведінки;

- можливі форми інтелектуальної

неповноційнності

Порушення поведінки при психічних захворюваннях

(моресопатії)

23

ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

(М. Горська)

Мета: виявлення схильності індивіда до девіантної поведінки.

Форма проведення: індивідуальна чи групова.

Час: 30-45 хв.

Вік: із 14 років.

Інструкція досліджуваному. Зараз вам зачитають твердження, навпроти кожного з них ставте оцінку за таким принципом: якщо твердження вам підходить - то 2, якщо не зовсім підходить - 1, якщо зовсім не підходить — 0.

Бланк опитувальника

1. Я часто невпевнений у своїх силах.2. Нерідко мені здається безвихідним становище, з якого можна було б знайти вихід.3. Я часто залишаю за собою останнє слово.4. Мені важко змінювати свої звички.5. Я часто червонію через дрібниці.6. Неприємності мене часто засмучують, і я впадаю у розпач.7. Нерідко в розмові я перериваю співрозмовника.8. Мені важко переключитися з однієї справи на іншу.9. Я часто прокидаюся вночі.10. При великих неприємностях я беру провину на себе.11. Мене легко роздратувати.12. Я дуже обережний у зміні свого життя.13. Я легко впадаю у розпач.14. Нещастя і невдачі нічого мене не вчать.15. Мені доводиться часто робити зауваження іншим.16. У суперечці мене важко переконати.17. Я переймаюся навіть через уявні неприємності.18. Я часто відмовляюся від боротьби тому, що вважаю її марною.19. Я хочу бути авторитетом для оточення.20. Нерідко не полишають думки, яких слід було б позбутися.21. Мене лякають труднощі, з якими зіткнуся в житті.22. Нерідко почуваюся беззахисним.23. У будь-якій справі я не задовольняюся малим, а хочу досягти максимального успіху.24. Я легко зближуюся з людьми.

24

25. Я часто звертаю увагу на свої недоліки.26. Інколи у мене буває пригнічений настрій.27. Мені важко стримувати себе, коли я гніваюсь.28. Я дуже хвилююсь, якщо в моєму житті несподівано щось змінюється.29. Мене легко переконати.30. Я відчуваю розгубленість, коли у мене виникають труднощі.31. Мені більше подобається керувати, а не підкорятися.32. Нерідко я виявляю упертість.33. Мене хвилює стан мого здоров'я.34. У скрутні хвилини я іноді поводжуся, як дитина.35. У мене різка жестикуляція.36. Я неохоче йду на ризик.37. Я важко витримую очікування чогось.38. Я думаю, що ніколи не зможу виправити своїх недоліків.39. Я - мстивий.40. Мене засмучують навіть незначні порушення моїх планів.Обробка результатів

I. Шкала тривожності: 1, 5, 9, 13, 17, 21, 25, 29, 33, 37.

II. Шкала фрустрації: 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26, 30, 34, 38.

ІІІ Шкала агресії: 3, 7, 11, 15, 19, 23, 37, 31, 35, 39.

ІV Шкала ригідності: 4, 8, 12, 16, 20, 24, 28, 32, 26, 40.

Інтерпретація результатів

Для кожної групи можлива кількість балів від 0 до 20, де «0» визначається як невиявлений прояв цієї характеристики.

І. Шкала тривожності - визначає рівень здатності індивіда до відчуття тривоги:

0-7 балів - низький рівень тривожності;

8-11 балів - середній рівень тривожності;

12-16 балів - високий рівень тривожності;

17 балів і більше - дуже високий рівень тривожності.

II. Шкала фрустрації — виявляє ступінь розчарування, яке виникає через реальні або уявні перешкоди, що заважають досягненню мети:

25

0-7 балів - низький рівень фрустрації; 8-9 балів - середній рівень фрустрації; 10-15 балів - високий рівень фрустрації;

16 балів і більше - дуже високий рівень фрустрації.

III.Шкала агресії — виявляє підвищену психологічну активність, прагнення до лідерства через застосування сили до інших людей. Для суїцидентів допускається зниження агресивності

від 10 до 0:

0—10 балів — низький рівень агресивності; 11—12 балів — середній рівень агресивності; 13—16 балів — високий рівень агресивності;

17 і більше — дуже високий рівень агресивності.

IV. Шкала ригідності - ускладнення у зміні визначеної суб'єктом діяльності за умов, що така перебудова справді потрібна. Для осіб із суїцидальною поведінкою — 13 балів і вище:

0-10 балів — низький рівень ригідності;

11-12 балів — середній рівень ригідності;

13-16 балів — високий рівень ригідності;

17 балів і більше — дуже високий рівень ригідності.

Психолог додає всі бали за 4 шкалами і визначає показник схильності до суїцидальної поведінки:

0-38 балів — рівень схильності до суїцидальної поведінки низький;

39-45 балів — рівень схильності до суїцидальної поведінки потребує уваги до підлітка;

46 балів і більше — рівень схильності до суїцидальної поведінки високий, потрібна корекційна робота.

26

Documents

solonrmo-vihovn.at.ua · Web viewПроблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія