ВСТУП

У вихованні органічно зливається суспільне й

інтимне.

У цьому злитті, на мій погляд, і

полягає гармонія людського щастя…

Тільки разом з батьками, спільними зусиллями,

вчителі можуть дати дітям велике людське щастя.

В.О. Сухомлинський

Взаємодія школи, сім`ї і громадськості - один з головних принципів

організації освіти. Він ґрунтується на спільності інтересів держави, народу, на

єдності виховних завдань та ідеалів кожної сім`ї й суспільства в цілому.

Педагогічний союз учителя і батьків – це могутня сила виховання.

Організація повноцінної взаємодії педагогів і батьків є сьогодні одним з

головних завдань, що стоять перед колективом школи. Оцінка спілкування

педагогів і батьків може вчасно звернути увагу адміністрації школи на

необхідність проведення корекції, підвищення рівня професійної майстерності

вчителів у співробітництві з родиною. Сучасним педагогам у стратегії співпраці

з батьками необхідно передбачити проблеми, які є актуальними для окремих

вікових груп школярів. Робота з батькаим повинна мати випереджальний

характер, готувати батьків до розуміння дітей та їхніх проблем.

Пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної освіти

батьків, організація та проведення заходів, спрямованих на опанування

батьками педагогічних знань, - це головне завдання школи у роботі з батьками.

Формальні, нецікаві класні та загальношкільні збори, виклики батьків до

школи з метою не стільки об`єднати зусилля, скільки полаяти батьків,

пригрозити їм – усе це позбавляє їх бажання бувати у школі. Вміння в кожному

учневі побачити його «Я», щось позитивне, помітити успіх, довести про це

батькам, залучити батьків до загальношкільних справ – усе це сприяє

збільшенню авторитету школи.

Велику роль у данному напрямку роботи відіграють співпраця з родиною:

залучення батьків до участі у житті школи, узгодженість дій у вихованні

дитини, надання кваліфікованої допомоги та підтримки у складних

педагогічних та сімейних ситуаціях тощо.

Творче співробітництво педагогів та батьків у досягненні виховних

цілей

Правильно організовувати та проводити роботу з батьками педагогам

допомагають:

1. Заступник директора з виховної роботи складає шкільний план виховної

роботи, допомагає у складанні планів роботи класних керівників з даного

напряму, здійснює контроль їх виконання; проводить тематичні

педагогічні ради, метою яких є підвищення педагогічної майстерності та

культури класних керівників, батьківські всеобучі, здійснює

профорієнтаційну роботу серед учнів разом з міським центром зайнятості

населення.

2. Психолог допомагає в дослідженні соціального тла родини, визначенні

типу родини, дає рекомендації у складанні плану роботи з кожною

родиною індивідуально, проводить корекційну роботу з дітьми та їхніми

батьками.

3. Соціальний педагог веде облік і здійснює корекційну роботу з

неблагополучними родинами; взаємодіє з міськими організаціями, що

працюють у цьому напрямі, - органами опіки та піклування, кімнатою

міліції зі справ дитини, службою у справах дітей, центром соціальних

служб у справах дітей.

4. Шкільний бібліотекар підбирає наявну методичну літературу з даного

напряму, взаємодіє з міською бібліотекою.

5. Класні керівники регулярно проводять батьківські збори та застосовують

інші форми роботи з батьками.

Основні напрями спільної діяльності педагогів і батьків:

- Підтримка фізичного здоров'я учнів.

- Спілкування й формування особистісних орієнтацій учнів: ставлення

до життя, людини, культури, що сприяють розумінню

загальнолюдських цінностей.

- Пізнавальна сфера життя учнів (робота з учителями-предметниками) з

урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Захист не учня, а

людини в ньому.

- Робота з родиною - вплив на виховний потенціал родини; об'єктом

уваги є не сама родина, а сімейне виховання. Тут необхідно таке:

вивчення сімейної атмосфери, що оточує учня, його

стосунків із членами родини;

психолого-педагогічна освіта батьків через систему

батьківських зборів, консультацій, бесід (додатки);

організація спільного проведення вільного часу дітей і

батьків;

захист інтересів і прав дитини в так званих важких родинах,

які потрапили у складні життєві обставини.

Таким чином, школою реалізуються функції батьківської освіти

(відомості про виховну концепцію школи, педагогічну позицію класного

керівника, про методику виховання, про цілі й задачі особистісного розвитку

школярів на даний період, про хід духовного розвитку дитини, про особливості

шкільної діяльності учня, про взаємини у класі, про виявлені здібності й

поточні успіхи тощо) та корегтуються принципи сімейного виховання - саме

тієї сторони, що стосується дитини (мистецтво любити дітей), режиму життя та

діяльності дитини, що забезпечують і корекцію особистості батьків.

Список використаних джерел

1. Павленко О. Сучасна робота класної дами [Текст] // Шкільний світ – 2011.

- № 11. – С. 1-6.

2. Повалій Л. Організація батьківської просвіти з опорою на християнські

традиції виховання дітей [Текст] // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24.– С.

2-13.

3. Про типологію сучасного виховання в родині [Текст] // Виховна робота в

школі. – 2006. – № 9. – С.48-49.

4. Процько І. Творча співпраця педагогічного колективу, учнів та батьків

[Текст]: матеріали засідання педради // Директор школи. – 2006. – № 23-

24. – С.36-46.

5. Рибальченко І.М. Взаємодія з батьками [Текст] – Х.: вид. група «Основа»,

2007. – 208 с.

6. Робочий щоденник класного керівника [Текст] / упрояд. С. Мельник. – 2-

ге вид., стереотипне. – К.: Вид. дім «Шкільний світ»: Вид. Л. Галіцина,

2006. – С. 88 – 94.

7. Шуліпа Н. Школа і сім’я – грані співробітництва [Текст] // Директор

школи. – 2008. – № 46. – С.28-29.

Додаток 1

«Довкілля для здоров’я»

Керуючись головним чином розумом, людина перестала прислухатися до

своїх інстинктів та інтуіції, тому вони, порівняно з інтелектом, стали слабшими.

Сучасна людина неуважна до себе, до свого внутрішнього світу. Вона не шукає

відповідей на запитання «Хто я в цьому світі ? Для чого прийшла на Землю?»

Отже, внутрішня дисгармонія людини є головною причиною відсутності

гармонії у співіснуванні з суспільством та з природою.

Порушення гармонії у її співіснуванні із суспільством вочевидь

виявляється на кожному кроці, наприклад, у непорозуміннях між членами сім’ї

та зростанні кількості розлучень. У нашій школі 87 сімей мають статус

розлучених, в них 90 дітей. Головною причиною цих явищ є намагання однієї зі

сторін привласнити, підкорити собі іншу сторону. Це прагнення набуло

найбільш агресивних, жорстоких проявів стосовно дітей.

Сучасне суспільство - техногенне - не може називатися цивілізацією,

оскільки досягло певного науково-технічного прогесу та значно відстає за

рівнем розвитку внутрішнього світу.

Природа існувала задовго до появи людини, людство ж з’явилось як її

складова і може перебувати тільки в такій якості.

Щоби повніше використовувати власні духовні та фізичні резерви, слід не

впадати в розпач через тимчасові слабості. Чим більш багата людина фізично й

духовно, тим легше і природніше врівноважуються прояви її людської сутності.

У родині діти одержують перші навички здорового способу життя. Але

лише здорова не тільки у фізичному , а й у соціально-моральному сенсі родина

зможе виростити та виховати здорову в усіх відношеннях людину. В основі

родини лежить любов усіх членів родини один до одного. Але є дві особливі

людини, які дають початок родині, ростять нас. Це батько й мати - перші

зразки мужності жіночності.

Діти та підлітки всмоктують у свою свідомість у першу чергу не

наставляння, умовляння чи погрози, а ту атмосферу, яку створюють батьки,

спілкуючись між собою та з оточуючими. Якими принципами керується родина,

такі з них покладаються в основу ставлення до життя дітей.

Якщо родина веде здоровий спосіб життя, і панує доброзичливе ставлення

один до одного, якщо в батьків немає шкідливих звичок і долучаються

здорового способу життя.

Як позначити для учнів рамки шкідливих звичок? Чому б не залучати

курящих дітей до, які палять "трудової терапії"? Буде цілком закономірно, якщо

курці винесуть після уроків сміття або підметуть недокурки. Є підозра, що в

багатьох пропаде бажання курити біля школя.

Є закон та адміністративна відповідальність за його порушення.

Мова цифр. Згідно з даними моніторингу серед учнів 5-11кл.

спостерігається інтенсивне залучення до куріння, особливо дівчат. Серед дітей і

молоді курять 49,5%. При цьому на долю дівчат - 40 % загального обігу

цигарок, які викурює молодь. Тютюнові вироби діти починають вживати в

середньому в 11,5 років, причому дівчатка починають робити це раніше

хлопчиків.

Бути здоровим - це природне прагнення людини. Здоров’я означає не

відсутність хвороб, а й фізичне, психічне, соціальне благополуччя.

Активна та здорова людина надовго зберігає молодість, продовжуючи

творчу діяльність, не дозволяючи "душі лінуватися".

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

ЩОДО АКТИВНОЇ УЧАСТІ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ

● Організовуйте спільну діяльність із дитиною.

● Беріть участь у масових спортивних заходах разом з дітьми.

● Створюйте умови для проведення дозвілля з дитиною та її друзями.

● Розповідайте дитині про профілактику шкідливих звичок та їх згубний

вплив на організм.

● Розповідайте дитині про себе цікаві історії, які з вами відбувалися у

дитинстві.

● Організовуйте вільний час дитини.

● Цікавтесь її друзями, про те, як вона провела день.

● Обговорюйте разом книгу, телевізійну телепередачу.

● Відвідуйте спільно кінотеатр, музей, парк.

● Формуйте поняття про правові обов’язки та відповідальність.

Побажання на прощання

Яка б у вас відповідальна, складна, творча праця не була на роботі, знайте,

що вдома на вас чекає така ж відповідальна, така ж складна, така ж тонка робота

- виховання власної дитини.

Скрізь вас можна замінити іншими працівниками - від сторожа до

президента. Справжнього батька ніхто не замінить.

Список інформаційної літератури

1. Буринська Н. Досвід формування екологічної свідомості в учнів [Текст] /

Н. Буринська // Біологія і хімія в школі. – 2008. – № 1. – С. 43-44.

2. Вороніна Л. Взаємодія школи й сім’ї в екологічному вихованні [Текст] /

Л. Вороніна // Шкільний світ. – 2005. – № 18-19. – С. 3-25.

3. Гуз К. Я і Україна. Довкілля – цілісний курс [Текст] / К. Гуз // Початкова

школа. – 2004. – № 2. – С. 28-30.

4. Дідик Л. Довкілля і ми [Текст] / Л. Дідик // Все для вчителя. – 2005. – №

23-24. – С. 46-48.

5. Єрух О.В. Збережемо красу Землі [Текст] [Екологія] / О.В. Єрух //

Позакласний час. – 2004. – № 3-4. – С. 72-74.

6. Колбаснікова Г.В. До совісті і розуму людського [Текст]: Екологічна

експедиція 5-9 кл. / Г.В. Колбаснікова // Все для вчителя. – 2002. – № 21.

– С. 63-65.

7. Котик Л. Ім’я зла і добра одне – людина [Текст]: сценарій

театралізованого виступу екологічної бригади / Л. Котик // Шкільний

світ. – 2009. – № 34. – С. 20-21.

8. Куроченко І. Екологами не народжуються – ними стають [Текст] /

І. Куроченко // Шкільний світ. – 2005. – № 48. – С. 19-20.

9. Манякіна Л.П. Лицарі екологічного захисту [Текст]: екологічний турнір /

Л.П. Манякіна // Хімія. – 2005. – № 4. – С. 30-31.

10.Набат [Текст] [Екологія] // Позакласний час. – 2004. – № 3-4. – С. 70-71.

11.Платонов О.І. Подорож до лісу [Текст]: виховна година / О.І. Платонов //

Позакласний час. – 2004. – № 5-6. – Березень. – С. 51-53.

12.Плукар Г. Виховувати природою, виховувати красою [Текст] / Г.

Плукар // Початкова школа. – 2004. – № 1. – С. 1-2.

13.Рудищін С. Пізнавальні задачі з екології [Текст] / С. Рудищін // Біологія і

хімія в школі. – 2008. – № 5-6. – С. 57-59.

14.Симонян Н.Г. Экологическая акция «Как прекрасен этот мир» [Текст] /

Н.Г. Симонян // Біологія. – 2006. – № 32. – С. 32-34.

15.Степанець П. Екологічне навчання і виховання учнів та його значення

[Текст] / П. Степанець // Фізика та астрономія в школі. – 2008. – № 1. – С.

37-40, 55.

16.Толлиачева Л. Бережи свою планету [Текст]: сценарій уроку-гри

екологічних знань / Л. Толлиачева // Шкільний світ. – 2004. – № 13. – С.

16-17.

17. Усенко О. Використання народних традицій в екологічному вихованні

молоді [Текст] / О. Усенко // Шкільна бібліотека. – 2009. – № 7. – С. 70.

18.Человек есть тайна [Текст]: урок екології // Все для вчителя. – 2002. – №

22. – С. 79-81.

19.Шелестова Л. Чисте довкілля для Землі [Текст] / Л. Шелестова //

Шкільний світ. – 2003. – № 8. – С. 9.

Додаток 2

«Як зберегти здоров`я дитини?»

Проблема здоров’я належить до глобальних проблем, вирішення яких

зумовлює подальший розвиток держави. За дослідженням лікарів, психологів,

педагогів у дітей зростає агресивність, невдоволеність, почуття заниженої

самооцінки. Половина дітей, які мають проблеми з фізичним і психічним

здоров’ям, схильні до негативних проявів поведінки. Як результат, кожен

п’ятий важко засвоює навчальний матеріал. Такі діти втричі частіше, порівняно

з іншими, прилучаються до алкоголю, нікотину, наркотиків, виявляють ознаки

важковиховуваності.

За оцінками медиків, практично здоровими закінчують школу лише 5-7 %

учнів. Серед об’єктивних причин стрімкого зниження рівня здоров’я – глибока

соціально-економічна криза, глобальні, передусім екологічні проблеми, слабка

матеріально-технічна база і недосконала система охорони здоров’я в нашій

країні. Важливе місце серед цих причин посідають санітарно-гігієнічне

невігластво значної частини населення України, відсутність у багатьох людей

пріоритету здоров’я та мотивації до здорового способу життя як провідного

чинника збереження та зміцнення здоров’я.

Українська народна оздоровча система будується на сповідуванні п’яти

стихій природи: земля – вода - дерево – сонце – вогонь. Людина – це частина

природи, і всі процеси, що відбуваються в довкіллі, неодмінно і паралельно

відбуваються в людському організмі. Тож для того, щоб стати сильним, як

природа, треба жити в єдності з нею, підкорятися її законам. Природне

оздоровлення є передумовою формування здорового способу життя.

Одним із важливих завдань педагогів є виховання свідомої особистості з

певною системою поглядів і ціннісних орієнтацій, формування розуміння

учнями цінності здоров’я, потреби в здоровому способі життя.

Здоровий спосіб життя – спосіб життя окремої людини, спрямований на

профілактику хвороб, зміцнення здоров’я.

Головні чинники, що впливають на стан здоров’я людини такі: стан

здоров’я на 20 % залежить від спадкових факторів, на 20 % - від умов

оточуючого середовища, 10 % - від діяльності системи медицини і 50 % від

самої людини, від того, який спосіб життя вона веде.

Східна медицина відносить до чинників, що забезпечують здоров’я:

спосіб мислення – 70 %, спосіб життя – 20 %, спосіб харчування – 10 %.

Основні складові здорового способу життя:

фізкультура - це біг, ранкова зарядка і різноманітні види спорту;

здорове харчування;

особиста гігієна, правильний режим навчання та відпочинку;

загартовування.

Чинники поведінки, які псують здоров’я:

вживання алкоголю,

тютюнокуріння,

вживання наркотиків.

Раціональне харчування – запорука здоров’я

Харчування – один з постулатів довголіття. Їжа – це джерело сили і

енергії організму.

Забезпечити нормальну життєдіяльність організму можна за допомогою

правильного (раціонального) харчування. Адже, розумно поєднуючи в раціоні

білки, жири і вуглеводи, можна стати здоровим.

Принципи раціонального харчування

Перший принцип – не переїдати.

Другий принцип – у раціоні повинні бути всі необхідні організму

речовини.

Третій принцип – харчуватися регулярно.

Корисні поради:

Їжу треба ретельно пережовувати. Фахівці рекомендують 15 –

30 разів стискати зуби під час пережовування кожної порції їжі, що

потрапляє до рота.

Якщо ви не бажаєте набрати зайвої ваги, в стравах повинні

гармонійно поєднуватися всі чотири смаки: гіркий, солоний, солодкий,

кислий.

Для попередження порушень в організмі слід вживати

достатню кількість рідини (5 % від маси тіла, що у дорослої людини

становить 2-3 л). Рідину можна вживати у вигляді питної води,

свіжовичавлених соків, компотів із свіжих ягід, фруктів чи

сухофруктів.

Дуже добре, якщо їжа містить клітковину. По-перше, з нею

надходять потрібні вітаміни й мікроелементи, по-друге, вона вбирає і

виводить токсини з організму, по-третє, на ній живуть корисні

бактерії, що синтезують деякі вітаміни. Головними постачальниками

клітковини є овочі і фрукти, не шліфовані крупи, хліб із борошна

грубого помелу.

Вживання натуральних продуктів.

Рідину краще пити за 15 – 20 хв. до їжі або через дві години

після їжі.

Їжа, яка з’їдається за один прийом, повинна бути

одноманітною. При такому способі харчування насичення

відбувається швидше, а їжа краще засвоюється.

Покращити смак страв можна не пересолюванням, а

додаванням спецій. Пересолені продукти небезпечні тим, що сіль

утримує в тканинах організму рідину.

Усім відома користь часнику, цибулі, лимона, їх ефективність

у профілактиці грипу становить 10-15 %. Реальну допомогу організму

в протистоянні вірусам можна надати, повністю виключивши з

раціону продукти, що складаються із високорафінованих вуглеводів.

Це цукор, цукерки, шоколад, варення, білий хліб.

Для поліпшення пам’яті треба їсти рибні страви. Овочі і ягоди

корисні для зміцнення пам’яті. Найбільш корисна журавлина, на

другому - чорниця, потім ідуть буряк, капуста. Четверте місце

належить шпинату.

Найкраще жагу знижує зелений чай без цукру. Бажано також

вживати негазовану мінеральну воду, чорний чай, квас, компоти з

сухофруктів, морси, натуральні не солодкі соки. Від солодкої газованої

води треба відмовитися. Вона жагу не зніме. Не варто вживати напої,

що містять кофеїн: він, як і алкоголь, пришвидшує зневоднення.

Основні складові самоконтролю за самопочуттям

Сон – один з показників здоров’я. Він створює умови для відновлення

працездатності та є найкращим відпочинком.

Нормальним є глибокий, спокійний сон, що настає швидко і після

пробудження надає організмові бадьорості. Систематичне недосипання,

безсоння, часті пробудження, бентежні сновидіння, сонливість після сну

можуть бути наслідком перевтоми нервової системи, перетренованості.

При безсонні насамперед спробуйте з’ясувати його причину. З безсонням

радимо боротися так:

Рахувати слоненят.

Прийняти теплу ванну.

Прогулятися перед сном на свіжому повітрі.

Відчинити кватирку.

Заварити чашку чаю. Найкраще, якщо це буде трав’яний чай

(ромашка, меліса).

Не слід переїдати перед сном. Потрібно їсти за 2-3 години

перед сном. Краще, якщо це легкий салат, йогурт, рис з овочами.

Згадати народні рецепти (тепле молоко з медом та корицею,

тощо).

Не забувати про вітамін Е. Нестача віт. Е в організмі

призводить до хронічної перевтоми, депресії, як наслідок, безсоння.

Варто додати до свого раціону продути, у складі яких міститься

рослинна олія.

Тренування вчасно.

Засинати краще на правому боці, дещо зігнувши коліна. Ця поза

вважається найбільш сприятливою для сну: м’язи не напружуються, а роботу

серця ніщо не ускладнює.

Сколіоз: маленьке неподобство чи великі проблеми?

Сколіозом називається бічне викривлення хребта.

У Росії ХІХ ст. сколіоз було виявлено в кожній третього школяра Москви.

Уже в той час причиною сколіозу називали неправильну конструкцію шкільної

парти. Саме тоді для профілактики сколіозу була введена парта, відкидна

кришка якої мала нахил.

Найпоширеніша причина виникнення сколіозу – тривале сидіння за

столом. Саме люди, чия професія пов’язана із сидінням за столом, найчастіше

скаржаться на болі й дискомфорт у попереку. Звичайні навантаження, не

пов’язані з підніманням тягарів, високою рухливістю або хоча б із тривалим

стоянням, вибивають із колії хребет учнів, вчителів, водіїв, працівників офісу.

«Сидячий» спосіб життя – це величезне навантаження на хребет.

Основний чинник ризику сколіозу при сидінні – це необхідність нахилятися.

Нахил уперед особливо шкідливий для хребта, оскільки вірогідність утиску

міжхребцевих дисків у такій позі зростає у кілька разів. Адже часто домашній

спосіб життя так само шкідливий для хребта, як робочий чи навчальний:

багатогодинне сидіння за письмовим або коп`ютерним столом дуже характерне

для середнього класу, студентства і призводить до сколіозу.

Найчастіше сколіоз діагностують у підлітків. У дорослих основною

причиною появи сколіозу є дегенеративно-дистрофічні зміни у хребті.

Лікування сколіозу займаються лікарі – ортопеди.

Лікування сколіозу починається з правильної організації сну: жорстке

ліжко. До спільних рекомендацій належить організація правильного

харчування, прогулянок, робочого місця, що не дозволяє порушувати поставу.

Куріння та його наслідки

Як відомо, вартість куріння для курця складається спочатку з витрат на

покупку сигарет, потім із розходів на відновлення власного здоров’я та

здоров’я членів родин (пасивних курців).

Останнім часом практично в усіх розвинених країнах відмічається

тенденція: зростання виробництва тютюнових виробів при деякому зниженні

їхнього споживання. Однак це споживання торкнулося тільки чоловіків. А

головна реклама тютюнової промисловості провідних держав орієнтована на

нові об’єкти – жінки і діти, надлишки ж тютюнової продукції відправляються в

країни, що розвиваються.

У Варшаві Інститутом гігієни було проведено вивчення куріння на

працездатність. У результаті виявилося, що курці хворіють у 3,5 рази частіше

некурящих. Найпоширенішими хворобами були респіраторні захворювання,

астма, хронічний бронхіт, серцево-судинні захворювання, хронічний гастрит,

виразкова хвороба. За наявності цих захворювань курці в п’ять разів частіше не

приходили на роботу.

У некурящих виявлена в 1,5 рази вища опірність організму до простудних

захворювань. Серед курців у 2 рази частіше відзначалися нещасні випадки, що

пояснювалося курінням у заборонених місцях.

Тютюн – це речовина, яка міститься у тютюновій рослині. При палінні

нікотин із сигарет вживається із димом, який потім проникає крізь оболонку

клітин дихального тракту та швидко потрапляє до мозку та крові.

Паління призводить до звуження кров’яних судин та прискорення

серцевого ритму. Той, хто випалює пачку сигарет на день, має у два рази вищу

ймовірність серцевого нападу, ніж той, хто ніколи не палить. Чим раніше ви

почнете палити, тим вищий ризик виникнення серцевого нападу.

Сигарети містять липку речовину, що зветься смолою. Вона схожа на

смолу, яку використовують для асфальтування вулиць. Це вона призводить до

появи плям на зубах та пальцях. Навіть, якщо в сигаретах є фільтр, він не

здатний затримувати всю смолу. Сигарети не бувають безпечними. Сигарети із

низьким вмістом смоли та нікотину теж шкідливі, а також підвищують ризик

виникнення захворювань.

Сигаретний дим містить близько 4 тис. хімічних речовин. Багато з них –

отруйні, більш 40 – канцерогенні. Ваші шанси захворіти на рак легенів у 10

разів вищі, ніж у тих, хто не палить. Паління тісно пов’язане із виникненням

емфіземи легенів та хронічного бронхіту. Той, хто палить, часто кашляє,

намагаючись звільнити організм від диму та отруйних речовин. Сигаретний

дим шкідливий для всіх, хто його вдихає, в тому числі і для некурців, які

знаходяться в прокуреному приміщенні.

Стреси: дитячі причини дорослих проблем

Справа у тому, що стійкість до стресів закладається ще в дитинстві.

Шляхом наслідування, копіювання поведінки оточуючих дитина засвоює

способи вираження своїх почуттів і розрядки негативних емоцій. На жаль, ні в

школі, ні вдома не прийнято спеціально навчати дітей правильному

поводженню з власними почуттями. Тому різні способи емоційного реагування

на стрес у дитини складаються поволі, стихійно, як би самі по собі. Ці дитячі

реакції, що зберігаються надалі на все життя, називаються психологічним

захистом. Перелічимо коротенько її різновиди.

Прагнення людини перекласти на інших провину й відповідальність за

свої власні помилки.

Спроба знайти втішливе пояснення прикрим подіям, що відбулися.

Іншими словами, спроба людини переконати саму себе, що відбулося саме те,

що все одно повинно було відбутися – причому саме з нею й саме подібним

чином.

Примірювання на себе чужої ролі, гра в когось, більш сильного,

привабливішого, щасливішого…

Зганяння свого невдоволення не на справжньому винуватці, а на комусь

іншому, більш слабому або вразливому.

Огульне заперечення всього, що не збігається з власною думкою.

Фантазування – найбільш необразливий і в той же час найбільш

«дитячий» варіант захисту.

Неважко помітити, що всі перераховані психологічні захисти являють

собою своєрідні «дитячі ігри»дорослих людей, які зазвичай не тільки не здатні

розв’язати, а навпаки, збільшують її.

Кілька правил поведінки у стресових ситуаціях:

1. При виникненні складної, стресової ситуації треба

відсунути її на периферію свідомості, віддалити; сказати собі – ця

ситуація пішла, вона далеко.

2. Треба вирвати себе з контексту подій; від тебе чекають

реакції, а тебе немає, і нехай вони роблять, що хочуть.

3. Необхідно усвідомити, що ситуація – це мить, твоє

життя давно розписане до неї й після неї.

4. Шок, як правило, виникає через те, що подія сталася

зненацька.

5. Якщо вам не вдалося уникнути стресової ситуації, не

можна емоційно переживати її, «пропускати» через себе, намагатися

її змінити, відповідати на виклик. Треба усміхнутися, пожартувати,

можливо, розсміятися, «піти вбік».

6. Усі події не рівні собі теперішнім, люди протилежні

собі нинішнім, своїм словам і вчинкам. Через певний час

відкривається зворотній бік людей, подій.

7. Знизити напругу емоцій; озирнутися, глянути на

навколишній світ: хмари, дощ, вогні машин…

8. Роздрібнити її, зронити її, як вазу, на підлогу, щоб

розлетілася на шматочки.

9. Увесь час тримати думку, що дана ситуація через мить

зникне.

10. Змиритися.

Жодного дня без фізичної культури і спорту

Неухильне зростання ролі людини в розвитку виробництва тісно

пов’язане з підвищенням рівня освіченості, культури. Чудові наукові ідеї не

несуть віддачі, якщо людина недостатньо технічно освічена, морально

розвинута, соціально активна. Особливе місце в сучасних умовах відведено

фізичній культурі і спорту, протидії шкідливим звичкам. Без фізичної

загартованості складно бути здоровим, працездатним.

У результаті дослідження з’ясовано, учні, які систематично займалися

фізичними вправами, набагато швидше включаються в повсякденні справи, їм

властивий оптимістичний настрій, упевненість у собі. Скарги на головний біль,

нездужання, стомленість до середини дня в таких учнів спостерігається рідше,

ніж у тих, хто займається фізичною підготовкою тільки в обсязі навчальної

програми.

Доведено: коли людина прокидається, її нервові центри загальмовані,

організм потребує 2-3 години, щоб привести себе в робочий стан.

Ранкова зарядка може «прогнати» безсоння, підвищення артеріального

тиску, радикуліт, налагодити роботу серця і легень. Обливання допомагає

периферичному кровообігу, оскільки усуває застій в окремих ділянках

організму. Дуже важливо, щоб із самого ранку ваш організм дістав імпульси у

вигляді думок, які б протягом дня позитивно впливали на внутрішній настрій,

творчу активність.

Учні недооцінюють роль зарядки: одні кажуть, що на ранкову зарядку не

вистачає часу, інші вважають її непотрібною справою, треті правдиво

зазначають, що робити вправи лінь.

Ранкова зарядка не зробить вас атлетом, але вона зміцнить ваше тіло і

весь організм, і зрештою, вашу волю. Повітряні ванни під час вправ, водні

процедури – це чудовий спосіб загартовування.

У середньому навчальне навантаження учня складає 7 – 10 годин на день.

Щоб продуктивно працювати на заняттях, потрібно бути фізично здоровим і

вміти проводити активний відпочинок. М’язова діяльність має «розсіюватися»

по всьому апарату людини, щоб сприяти розумовим здібностям людини.

Отже, прокинулися. Лежачи в ліжку, зробіть кілька вправ, які

допоможуть вам налаштуватися на трудовий день.

1. Потягніться спочатку правою ногою, взявши носок на себе, потім

лівою – витягуйте ноги до знемоги. (4-6 разів.)

2. Стисніть пальці ніг повільно, відчуйте силу стиснення. (10-12 разів.)

3. З силою стисніть пальці рук повільно, з силою їх розтуліть

максимально. (10-12 разів.)

4. Розітріть правою рукою ліву, а потім навпаки. Рухи виконуйте в

середньому темпі від кисті до плеча. (20-25 разів.)

5. Розітріть ліву ногу двома руками від стопи до стегна. (20-25 разів.)

6. Те саме повторіть правою ногою.

7. Зробіть легкі поглажування голови, починаючи від скронь до

потилиці. З’єднайте руки на потилиці і, випрямляючи їх, потягніться. (4-6

разів.)

8. Покладіть долоні на лоб – зробіть поглажування від скронь до

потилиці. (4-6 разів.)

9. Подивіться очима вліво, не повертаючи голови, потім переведіть

погляд управо. Поступово прискорюйте рухи очей вліво – вправо. (10-12 разів.)

10.Виконайте кілька колових рухів очима вправо, а потім уліво. Розслабте

очі, злегка заплющіть їх, зробіть кілька поглажувань руками навколо очей,

знімаючи з них утому. (4-6 разів.)

Увесь цей комплекс вправ потребує 5-7 хвилин. Не пошкодуйте їх для

свого здоров’я, для того, щоб день почався з бадьорого і доброго настрою.

Лікувальна фізкультура за плоскостопості

Вихiдне положення для перших п'яти вправ однакове: станьте прямо, ноги на

ширинi плечей, руки опустіть вздовж тулуба.

1. Колiна зведіть разом, носки стоп також поверніть досередини, п'ятки

розведіть назовнi, руки - на пояс. Пiднiмайтеся навшпиньки, потiм опускайтеся.

Вправу повторюйте 5-6 разiв.

2. Присiдайте та одночасно пiднiмайте руки вперед - зробіть видих,

повертайтесь у вихiдне положення - вдих. Вправу повторіть 10 разiв.

3. Руки покладіть на пояс. Нахиляйте тулуб вперед, потім вниз, дiстаньте

руками до нiг - зробіть видих, поверніться у вихiдне положення - вдих. Нахили

робіть 10 разiв.

4. Візьміть гiмнастичну або звичайну дерев'яну палицю і закладіть її за спину

так, щоб вона перебувала на рiвнi лiктів. Одночасно перекочуйте стопи з п'яток

на носки. Вправу повторіть 5-6 разiв.

5. Сядьте на край стiльця. Перекочуйте стопою предмети округлої форми (м'яч,

гiмнастичну палицю). Вправу повторюйте 5-6 разiв кожною ногою.

6. Ляжте на спину, руки вздовж тулуба. Згинайте i розгинайте носки нiг.

7. Вихiдне положення таке ж, як i в попереднiй вправi. Пiднiмайте випрямленi

ноги, потiм згинайте їх у колiнах i пiдтягуйте до живота. Зафiксуйте ноги в

такому положеннi за допомогою рук на кiлька секунд. Стопи під час виконання

вправи мають бути пiд кутом 90 градусiв відносно нiг. Вправу повторюйте 3-4

рази.

8. Станьте прямо, ноги на ширинi плечей, руки опустіть вздовж тулуба.

Зiгнутими пальцями нiг захоплюйте носовичок, олiвець або будь-якi iншi дрiбнi

предмети. Вправу виконуйте 3-4 рази кожною ногою.

9. Станьте прямо, ноги на ширинi плечей, руки покладіть на пояс. Виконуйте

ходьбу на мiсцi: почергово ставте стопи рівно, згодом - повернувши носки

досередини, опираючись тiльки на зовнiшнi, потім на внутрішні краї стоп.

Основні оздоровчі заходи в режимі дня

1. Після того як ви прокинулися – виконайте самомасаж у ліжку.

2. Після підйому випийте півсклянки кип’яченої води кімнатної

температури.

3. Ранкова зарядка.

4. До школи пройдіть 2-3 км пішки спокійною ходою, ритмічно дихаючи.

5. У перерві між заняттями виконуйте вправи на розтягування, дихальні,

для очей.

6. Після занять пройдіть 2-3 км пішки, ритмічно дихаючи, 2-3 рази на

тиждень тренуйтеся в повільному бігові 20-30 хв., робіть гімнастичні вправи і

вправи для розвитку фізичних якостей.

7. Увечері, мінімум за годину до сну, слід припинити напружену

розумову роботу, не їсти смаженого, гострого. За 30 хв. до сну варто

прогулятися 10-20 хв. у заспокійливому темпі, ритмічно дихаючи.

Біоритми і здоров’я

Усі процеси в організмі відбуваються в чіткій послідовності. Порушення

біоритму людини може призвести до хвороби. Особливо негативно воно

відбивається на організмі дітей і підлітків. Існують оптимальні години

засинання і спання. Найкращий час для відпочинку під час сну – з 2200. З 2200 до

200 ночі в мозку найінтенсивніше відбуваються процеси відновлення,

накопичення енергетичних запасів нервових клітин.

Найкраща фізична працездатність з 1500 до 1600. Найсильніші наші м’язи о

1300. Найкраще обідати о 1300 (найбільше соку виділяється в шлунку). Легені

найбільш інтенсивно дихають між 1600 і 1800. У людей найчутливіший смак,

нюх, слух від 1700 до 1900. Шкіра найменш чутлива до уколів з 900 до 1000. До

інфекції організм найстійкіший о 2200.

Протягом доби змінюються й ефективність розумової праці. Найвища

точність у розв’язуванні логічних завдань спостерігається зранку. Найбільша

швидкість відповідей з 1100 до 1300. Після обіду розумова працездатність

підвищується з 1600 до 1800.

Існують також індивідуальні біоритми. Є люди «сови» - краща працюють

увечері і «жайворонки» - працездатність мають зранку.

Замість висновків

«Здоров’я – це нічого, але без здоров’я все – ніщо». Такий афоризм

дійшов до нас із давніх часів і коментарів не потребує.

Список інформаційної літератури

1. Акімова І.М. Утвердження здорового способу життя серед учнів

початкових класів [Текст] / І.М. Акімова // Початкове навчання та

виховання. – 2009. – № 31. – С. 2-14.

2. Біоритми і здоров’я [Текст] // Завуч. – 2006. – № 23-24. – С. 63.

3. Борщов С. До проблеми про формування культури здоров’я та здорового

способу життя школярів-підлітків [Текст] / С. Борщов, І. Остополець //

Фізичне виховання в школі. – 2010. – № 3. – С. 37-39.

4. Ваврик Г.Д. Вплив корекційних вправ на відновлення зору [Текст]:

розробка практичного заняття / Г.Д. Ваврик // Розкажіть онуку. – 2003. –

№ 14-15. – С. 18-19.

5. Ігри, естафети, фізкультурні забави влітку [Текст] // Завуч. – 2006. – №

23-24. – С. 39-46.

6. Калачев Г. Біологічний інтелект, навчальні навантаження й здоров’я

учнів [Текст] / Г. Калачев, В. Муравлев // Відкритий урок. – 2004. – № 13-

16. – С.145-147.

7. Квітка Д. Сколіоз: маленьке неподобство чи великі проблеми? [Текст] /

Д. Квітка // Відкритий урок. – 2008. – № 3. – С.90.

8. Лапко В.О. Здоров’я учнів сьогодні – здорова нація завтра [Текст] /

В.О. Лапко // Початкове навчання та виховання. – 2009. – № 31. – С. 15-

17.

9. Леонов О. Основні складові самоконтролю за станом здоров’я [Текст] / О.

Леонов // Фізичне виховання в школі. – 2008. – № 1. – С. 52-56.

10.Леонов О. Раціональне харчування – запорука здоров’я [Текст] / О.

Леонов // Фізичне виховання в школі. – 2009. – № 1. – С. 42-46.

11.Леонов О. Раціональний питний режим як складова власного здоров’я

[Текст] / О. Леонов // Фізичне виховання в школі. – 2010. – № 1. – С. 45-

48.

12.Нудьга Н. Твоє здоров’я – в твоїх руках [Текст]: проект Дитячої

психологічної служби «Давайте обговоримо» Чернігівського обласного

педагогічного ліцею / Н. Нудьга // Завуч. – 2006. – № 23-24. – С. 37-39.

13.Практичні поради здорового способу життя [Текст] // Шкільний світ. –

2009. – № 45. – С. 38-40.

14.Савкіна Т. Хочу бути здоровим [Текст]: виховання потреби в здоровому

способі життя / Т. Савкіна // Шкільний світ. – 2009. – № 34. – С. 10-12.

15.Сандомирський М. Стреси: дитячі причини дорослих проблем [Текст] /

М. Сандомирський // Відкритий урок. – 2004. – № 13-16. – С. 147-148.

16.Світлична О.Ф. Здоров’я через освіту [Текст] / О.Ф. Світлична //

Управління школою. – 2006. – № 29. – С. 2-24.

17.Сироватко О. Система забезпечення психологічного здоров’я [Текст]:

вивчення складових здорового способу життя / О. Сироватко // Психолог.

– 2006. – № 47. – С. 5-11.

18.Ткачук Л. Здорове харчування [Текст]: матеріали до заняття з курсу

фізіології людини / Л. Ткачук // Завуч. – 2006. – № 23-24. – С. 55-56.

19.Устименко О. Здоровий спосіб життя та соціалізація дітей і підлітків

[Текст] / О. Устименко // Директор школи. – 2009. – № 46. – С. 3-6.

20.Час обирати здоров’я [Текст] // Шкільний світ. – 2009. – № 5. –

Спецвипуск.

21.Чернишова Л. Я хочу бути здоровим [Текст] / Л. Чернишова // Завуч. –

2008. – № 25. – С. 38-39.

22.Шубко І. Здоров’я – це нічого, але без здоров’я – ніщо [Текст]:

концептуальна програма збереження здоров’я учнів / І. Шубко, О.

Боутенок // Директор школи. – 2009. – № 46. – С. 9-11.

23.Шульга Є.І. Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова

становлення особистості у підлітковому віці [Текст] / Є.І. Шульга //

Управління школою. – 2006. – № 29. – С. 25-31.

24.Шульга С. Оздоровчі технології [Текст]: школа сприяння здоров’ю /

С. Шульга // Директор школи. – 2008. – № 9. – С. 17-25.

25.Як впливає стрес на ваше здоров’я [Текст] // Завуч. – 2006. – № 30. – С.

19.

26.Як впливає стрес на ваше здоров’я [Текст] // Завуч. – 2006. – № 33. – С. 8.

Додаток 3

«Культура поведінки підлітка. Як її виховувати?»

Великий педагог В. Сухомлинський у свій час зауважив: «Я вважаю:

найважливійшим законом виховання є те, що у школі й сім'ї панував дух

відповідальності за благо, щастя, радощі, долю й життя іншої людини. Щоб уже

маленька дитина розуміла й серцем відчувала: кожен її крок, кожний вчинок

відбувається, відлунюється в духовному житті того, хто поруч із нею, -

товариша, батька, матері, наставника».

Усі ми розуміємо, що першоосновою основою розвитку дитини як

особистості є виховання в сім'ї. Ст. 59 Закону України «Про освіту» покладає

на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей,

створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей. На жаль,

реалії сучасності стверджують, що батьки всю відповідальність за виховання і

розвиток своїх дітей намагаються перекласти на школу.

Батькам дуже часто не до вподоби те, що виростає з їхньої дитини. Вони

постійно перебувають у процесі вдосконалення свого витвору. Тоді

підтримкою батькам буде визнання вчителем того гарного, що вже є в дитині.

Батьки і вчителі будують те саме і мають розуміти одне одного, співпрацювати.

У підлітковому періоді особливо гостро виявляються проблеми стосунків

між батьками та дітьми. Підлітковий період - це той відрізок часу, коли вже

можна збирати «плоди» виховання. Важливість цього періоду розуміє кожний,

але на жаль, по-своєму, не дослухаючись до почуттів, думок іншої сторони.

Тож часто безцінна любов непомітно зникає або замінюється псевдолюбов`ю. У

цьому віці актуальною проблемою стає розвиток самосвідомості, підліток

починає замислюватися над проблемами сенсу життя. Також підліток

виокремлює для себе наступні проблеми: - взаємин із друзями, батьками,

учителями;

- самореалізації, самовизначення;

- пов’язані із психосексуальними інтересами, коханням;

- осмислення особистостої індивідуальності;

- формування настанов на самостійне життя;

- невідповідності власних ідеалів реальності.

Для батьків у цей період проблеми їхніх дітей виглядають інакше:

- шкільні прогули підлітків;

- «ступор» у навчанні;

- агресивна поведінка;

- сумнівні приятелі;

- утечі з дому;

- зловживання алкогольними напоями, тютюнокуріння

- психічні розклади;

- суїцидні тенденції.

У стосунках підлітків із дорослими актуальною постає проблема свободи

та відповідальності за неї. Батьки, що надміру піклуються про дитину,

вимагають від підлітка, щоб він був самостійним, відповідальним і водночас

постійно керують дитиною, обмежують її можливості. Батьки часто не

помічають власні парадоксальні команди, приміром, «Будь самостійним», «Ти

вже дорослий» і т.д. – і водночас - «Туди не йди», «Ти ще малий». Такі команди

створюють у підлітка відчуття глухого кута й часто призводять до крайнощів.

Підлітки багато часу проводять із ровесниками. Здавалося б, значення

дорослих суттєво зменшується, але це не зовсім так. Підліткові необхідне

спілкування з дорослими – це зумовлено насамперед проблемами

перспективного життєвого самовизначення.

Підліток, який із різних причин не отримує необхідного у спілкуванні із

членами своєї родини, намагається компенсувати це на вулиці. Дорослі не

завжди приділяють достатньо часу своїм дітям. Спілкування між батьками і

дітьми є важливим чинником, дефіцит якого призводить до сімейних проблем, а

нерідко, й до підліткових суїцидів.

Підліткам з неадекватною самооцінкою складно самостійно аналізувати

та оцінювати ровесників і дорослих, результатом чого часто буває

нерозбірливість у контактах, приєднання до асоціальних угрупувань. Такі

підлітки не вміють і не хочуть жити самостійно, нести відповідальність за свої

дії, у їхній поведінці виявляється недовіра, байдужість до всього. Однією з

головних умов успішного «проходження» всієї сім'ї через кризу підліткового

віку є прийняття підлітка таким, яким він є ( без гніву і осуду).

Стежте, щоб ваші бажання і вимоги не розходилися з діями, це надасть

вашій дитині почуття впевненості і сприятиме зміцненню довіри між вами.

Спробуйте не контролювати свою дитину, а взаємодіяти з нею, допомагати

розвивати самоконтроль, надавати підтримку при визначенні життєвих цілей.

Зрозумійте: чим більше ви чіпляється за нього, тим сильніше він прагне

відкинути вашу руку. Спалахи підліткової агресивносивності – це результат

надмірної батьківської опіки.

Довіра до дитини – запорука успіху формування близьких стосунків.

Батькам немає необхідності відмовлятися од себе, позаяк цілком імовірно, що

на ваш докір: «Я віддав тобі все життя, а ти…» - дитина відповість: «А хто тебе

просив?» Їй потрібне не ваше життя, а ваша любов.

Особливу роль у стосунках поведінки підлітків відіграє емоційно-

мотиваційний компонент. Підлітки часто йдуть за тими нормами, які прийняті в

їх середовищі, особливо якщо моральні вимоги того чи іншого колективу не

співпадають з вимогами дорослих. Підлітковий вік є тим періодом, коли у дітей

виникають переконання щодо прийняття чи неприйняття певних правил

поведінки. Прийняття етичних норм може виходити із бажання завоювати

добре ставлення чи уникнути осуду тощо.

Якщо мотивом поведінки підлітка є бажання командувати ровесниками,

прагнення протиставити себе колективу, невміння завоювати прихильність

товаришів позитивними якостями породжує негативізм у поведінці підлітка.

Проте самоствердження може бути пов’язане із бажанням підлітка завоювати

повагу оточуючих, довести їм свою самостійність. Таке самоствердження не

веде до негативних наслідків і пов’язане з громадською спрямованістю

особистості.

Не менш значущий мотив – прагнення уникнути критики ровесників і

наявність у них боязні бути «невизнаним».

Претендуючи на дорослість, молодші підлітки із поведінки дорослих

засвоюють те, що становить зовнішні прояви: паління, вживання алкоголю,

специфічний лексикон, одяг, спосіб відпочинку тощо. Особистою цінністю для

підлітків є прагнення зайняти своє місце в колективі, бути визнаним. Серед

дітей є «зірки» - лідер і «не визнані». У намаганнях самоствердитись

«невизнані» досить часто набувають негативних форм спілкування, манери

одягатись.

Саме під впливом сім'ї у підлітків складаються перші уявлення про

культуру поведінки.

Ви бажаєте, щоб ваші діти були кращі за вас, так не виховуйте собі

подібних, не тупцюйте на місці, діти – це глина, потрібні вмілі руки майстра,

тож будьте майстрами.

Список інформаційної літератури

1. Абрамова В. Як побудувати взаємодію родини та школи? [Текст] / В.

Абрамова, О. Денисова // Відкритий урок. – 2008. – № 1. – С.74-75.

2. Алексеєнко Т. Учитель – батьки – діти: пошук шляхів порозуміння

[Текст] / Т. Алексеєнко // Шкільний світ. – 2005. – № 1. – С. 1-12.

3. Бабич В. Батькам про особливості морально-статевого виховання дітей

підліткового віку [Текст] / В. Бабич // Директор школи. – 2005. – № 3. – С.

21-23.

4. Бобир О. Вітання [Текст] / О. Бобир // Початкова школа. – 2004. – № 2. – С.

4-9.

5. Бобир О. Етикет і культура мовлення під час звертання [Текст] / О. Бобир //

Початкова школа. – 2004. – № 5. – С. 40-43.

6. Божик Л. Вчиться володіти собою [Текст] / Л. Божик // Директор школи. –

2007. – № 25-26. – С. 52-58.

7. Васильева М.С. Роскошь и нищета общения [Текст]: классный час в 11

классе / М.С. Васильева // Последний звонок. – 2004. – № 9. – С. 8-9.

8. Виховання у підлітків почуття власної гідності [Текст] // Шкільний світ. –

2009. – № 37. – Спецвипуск.

9. Горева О. Я приймаю гостей [Текст]: рольова гра для учнів 7-го класу / О.

Горева // Шкільний світ. – 2006. – № 1. – С. 20-21.

10.Довга Т. Моральні знання як основа формування етичної культури

школярів [Текст] / Т. Довга // Початкова школа. – 1998. – № 7. – С. 47-50.

11.Докуніна О.М. Підготовка батьків до морального виховання дітей [Текст]:

Ми і наші діти / О.М. Докуніна // Початкова школа. – 1990. – № 3. – С. 53-

55.

12.Дорошенко К. Самовиховання – дієвий засіб становлення гуманістичного

ідеалу [Текст] / К. Дорошенко // Шкільний світ. – 2003. – № 18. – С. 1-3.

13.Євтушенко Н.В. Культура поведінки [Текст] / Н.В. Євтушенко //

Позакласний час. – 2004. – № 7-8. – С. 58-60.

14.Карпенчук С. У громадянських місцях, побуті [Текст]: метод. поради / С.

Карпенчук, В. Працюк // Шкільний світ. – 2005. – № 4. – С. 5-6.

15.Кодола Л. Заповіді батькам [Текст] / Л. Кодола // Шкільна бібліотека. –

2006. – № 7. – С. 99-100.

16.Конфликты в нашей жизни [Текст]: практикум по культуре общения // Все

для вчителя. – 2004. – № 13-14. – С. 101-103.

17.Культура привітання [Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 15-16. – С. 57-

58.

18.Лопухівська А.В. Про виховання почуття відповідальності [Текст]: Ми і

наші діти / А.В. Лопухівська // Початкова школа. – 1998. – № 10. – С. 49-53.

19.Марчук М. Чи вважаєш ти себе культурною людиною? [Текст] / М. Марчук

// Шкільний світ. – 2004. – № 17. – С. 23-24.

20.Мацієнко Ж. Духовність людини та природне довкілля [Текст]:

психологічні механізми взаємозв’язку / Ж. Мацієнко // Завуч. – 2004. – №

5. – С.18-19.

21.Мацієнко Ж. Духовність людини та природне довкілля [Текст]:

психологічні механізми взаємозв’язку / Ж. Мацієнко // Завуч. – 2004. – №

6. – С.17-18.

22.Мірошниченко Ю. Взаємодія школи і сім’ї у формуванні особистості

дитини [Текст] / Ю. Мірошниченко // Психолог. – 2009. – № 14. – С. 14-15.

23.Навчись поважати людей [Текст]: бесіда // Позакласний час. – 2004. – № 7-

8. – С. 49-50.

24.Нефедова Т.И. Человек среди людей [Текст]: классный час в 9 классе / Т.И.

Нефедова // Последний звонок. – 2004. – № 9. – С. 6-7.

25.Нравственно-этическая культура школьника [Текст]: етикет // Позакласний

час. – 2001. – № 26. – С. 32-39.

26.Одиниченко І. Ставлення людини до людини [Текст]: етична бесіда для

старшокласників / І. Одиниченко // Шкільний світ. – 2006. – № 5. – С. 16-

17.

27.Основні завдання і зміст сімейного виховання дітей в сучасних умовах

[Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 1-2. – С. 24-30-32.

28.Пам’ятка батькам від дитини. 27 дитячих прохань [Текст] // Директор

школи. – 2004. – № 12. – С. 15.

29.Повалій Л. Виховання у молодших підлітків поваги до старших [Текст] / Л.

Повалій // Шкільний світ. – 2004. – № 13. – С. 6-7.

30.Процько І. Творча співпраця педагогічного колективу, учнів та батьків

[Текст]: матеріали засідання педради / І. Процько // Директор школи. –

2006. – № 23-24. – С. 36-46.

31.Репенко В.І. Найвищі моральні цінності людини: сенс життя і щастя

[Текст] / В.І. Репенко // Позакласний час. – 2003. – № 7. – С. 14-17.

32.Романовська Д. Батьківський всеобуч [Текст] / Д. Романовська, Собкова

С. // Психолог. – 2005. – № 43. – С. 27-31.

33.Романовська Д. Профілактична робота і просвіта батьків [Текст] / Д.

Романовська, Собкова С. // Психолог. – 2005. – № 44. – С. 27-30.

34.Сербіна Р. Допомогти батькам – допомогти дитині [Текст] / Р. Сербіна //

Психолог. – 2009. – № 11-12. – С. 59-61.

35.Смішко Л.В. Добротою себе виміряй [Текст]: класна година / Л.В.

Смішко // Позакласний час. – 2002. – № 19. – С. 5-8.

36.Чирва Н.Й. Спільно з учителем-предметником [Текст]: формуємо естетичні

смаки / Н.Й. Чирва // Шкільна бібліотека. – 2009. – № 10. – С. 69-70.

37.Шелестова Л. Коли жінка першою подає руку [Текст] / Л. Шелестова //

Шкільний світ. – 2009. – № 15. – Вкладка.

38.Шовкова О.В. Добро і зло в житті людини [Текст]: позакласний захід / О.В.

Шовкова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. – № 36. – С.

29-31.

39.Шуліпа Н. Школа і сім’я – грані співробітництва [Текст] / Н. Шуліпа //

Директор школи. – 2008. – № 46. – С. 28-29.

Додаток 4

«Агресія: причини і наслідки»

Шо таке агресія? Це всяка поведінка, яка містить погрозу чи завдає

шкоди іншим. Нинішнє життя сповнене агресії:

• у шкільному дворі старшокласник перестріває молодшого школяра

і вимагає у нього гроші,

• портфель нової учениці діти перекидають у класі з парти на парту,

не даючи їй змоги мати своє робоче місце та заприятелювати з кимось із

дітей,

• учитель відповідає другокласниці: "Не знаєш, бо два тижні хворіла?

Це твої проблеми. Не напишеш контрольну — отримаєш два бали!",

• батько лає і б'є сина за неуспішність у школі,

• кіногерой шматує тіло жертви, яка стікає кров'ю.

У психологічній науці агресія найчастіше розглядається не як емоція,

мотив чи установка, а як модель п о в е д і н к и . Прояви агресії у людей дуже

різноманітні. На думку відомого дослідника Басса, агресію можна описати,

використовуючи три основні шкали:

фізична агресія — вербальна,

активна агресія — пасивна,

пряма агресія — непряма.

Їх комбінації дають вісім можливих категорій, у рамках яких і

відбувається більшість агресивних дій.

Тип агресії ПрикладиФізична — активна — пряма Підлітки б'ють ногами людину, яка лежить

на асфальті.

Фізична — активна — непряма Старшокласники закладають, замаскувавши,

петарди в туалеті початкової школи.

Фізична — пасивна — пряма Учні оголошують бойкот однокласнику-

відміннику.

Фізична — пасивна — непряма Учні відмовляються виконати

розпорядження класного керівника про

прибирання території школи.

Вербальна — активна — пряма Учень насміхається і принижує іншомовну

ученицю.

Вербальна — активна — непряма Дівчинка зводить наклеп на однокласницю.

Вербальна — пасивна — пряма Група дівчаток розпускає плітки про свою

однокласницю.

Вербальна — пасивна — непряма Учні класу знають, хто зробив шкоду, проте

мовчать, коли вчитель несправедливо

звинувачує їхнього однокласника.Як ілюструє таблиця, агресія — це не лише пряме насильство над

особистістю і спричинення фізичного страждання. Вона має місце й тоді, коли

хтось когось хоче підставити чи виставити на посміх. Поведінка, спрямована

на позбавлення людини заслуженої похвали, поваги, приниження її гідності —

також аїресія.

Схоже, що мало не кожна ситуація, якої ми торкаємось у кризовому

соціумі, містить той чи інший тип агресії. Такий дотик є болючим, він

загострює почуття несправедливості, травмує, викликає зневіру й тривожність

навіть у сильних і психологічно зрілих особистостей. А у дітей? У дітей, котрі

лише вибудовують уявлення про людей, довколишній світ і себе у ньому,

агресивність соціуму може спричинити до не зворотних наслідків.

Агресивність є одним із відхилень, яке найчастіше зустрічається в

поведінці дітей і підлітків. Зростання агресивності дітей — одна з

найактуальніших проблем сьогодення.

Школярів практично ніхто не навчає вміння формувати в себе настанову

на емоційні контакти з іншими людьми, розвивати здатність коригувати свої

емоційні реакції на зовнішні та внутрішні впливи. Причини появи агресії в

дітей можуть бути найрізноманітнішими. Виникненню агресії сприяють деякі

соматичні захворювання чи захворювання головного мозку. Величезну роль

відіграє виховання в родині з перших днів життя дитини.

Агресивність зазвичай супроводжують неадекватна самооцінка

(занижена або, частіше навпаки, завищена), неадекватний рівень вимог;

підвищена емоційна напруженість і тривожність; низький рівень

сформованості комунікативних навичок тощо.

Нерідко діти потрапляють у проблемні ситуації та виявляють агресію

через те, що не мають базових соціальних умінь. Вони не знають, як відповісти

на провокацію інших та не втягуватись у бійку; як висловити своє

невдоволення, не пускаючи в хід грубі слова чи кулаки; як діяти, коли хороші

наміри постійно наштовхуються на негативну реакцію оточуючих. Діти з

проявами агресії у поведінці найчастіше не вміють прийняти точку зору інших

дітей, байдужі до їх емоційного стану.

Як виникає агресія?

Дослідники цього явища сформулювали три теорії, за допомогою яких

намагаються відповісти на запитання про походження агресії й причини її

виникнення. Кожна з них пояснює якийсь важливий аспект і провадить до

висновків, що мають серйозне значення для шкільної системи протидії агресії,

реагування на неї й розв'язання відповідних проблем.

Відповідно до цього підходу вважається, що люди мають вроджену

схильність до агресивної поведінки, що проявляється в таких реакціях, як

рефлекторне застосування фізичної сили з метою здобуття переваги й керівної

ролі в групі або в боротьбі за життєвий простір чи володіння певними

предметами. В інтенсивності проявів схильності до агресії існують розбіжності,

обумовлені не тільки статевою відмінністю, але й індивідуальними

особливостями людей. Ця теорія не пояснює природи всіх проявів агресивної

поведінки, проте її основне твердження має для шкільної системи суттєве

значення: якщо ця схильність є вродженою, то ми маємо право зробити

висновок про те, що повністю ліквідувати агресивну поведінку в дітей

неможливо і що прояви такої поведінки можуть траплятися навіть тоді, коли

виховне середовище школи наближене до ідеалу. Беручи це до уваги, важливо

знайти в житті школи такі сфери активності, які б заспокоювали дітей, давали

їм змогу звільнитися від негативних емоцій, не завдаючи нікому шкоди.

Слід пам'ятати, що завдати комусь кривду не є самоціллю для дитини:

вона вдається до агресії, щоб досягти бажаних цілей. Учити дітей досягати

своєї суспільної мети неагресивними методами — це одна зі складових

системи профілактики агресії й тренування мирної поведінки в занадто

агресивних дітей.

Агресія як результат наслідування соціальних зразків

Які особи і які групи мають вирішальний вплив на формування

поведінки молоді? Звичайно, на першому місті стоять батьки. Щодо цього

ніхто сумнівів не має. Проте відразу після батьків роль «учителя» переймають

інші важливі в нашому житті люди: у дитячому садку й у молодшій школі —

учителі й технічний персонал; вплив ровесників стає дуже важливим у період

статевого дозрівання, і тоді вже підліток учиться агресивно себе поводити на

прикладі групи своїх друзів.

У яких умовах ризик засвоїти агресивні зразки поведінки від оточення є

найбільшим? До таких умов відносять:

• агресивну поведінку осіб, які користуються авторитетом у дитини;

• спостереження за ефективністю агресивної поведінки;

• досвід одержання користі від неї;

• перевагу такої поведінки в конкретному сімейному чи шкільному

оточенні.

Біологічні фактори

Розрізняють кілька біологічних факторів, які можуть бути пов'язані з

рівнем агресії. До них належать:

• фактор темпераменту (дитина, яка має сильний темперамент,

більше схильна до засвоєння зразків агресивної поведінки),

• високий рівень гормонів, зокрема тестостерону в хлопців,

• порушення динаміки протікання нервових процесів, яка

проявляється у вигляді надмірної психічно-рухливої збудженості, що також

має зв'язок із посиленою активністю дитини й проблемами здійснення нею

контролю за своєю поведінкою,

Описані фактори можуть сприяти посиленню агресії, проте їх не треба

розглядати як основні причини агресивної поведінки в дітей.

Вплив сімейного середовища

Науковці вбачають багато причин агресії дитини в її первинному

виховному середовищі, тобто в сім'ї. Найчастіше в агресивній поведінці дітей

звинувачують безпосередньо їхніх батьків.

Дослідження вказують на те, що негативний вплив мають такі три

сімейні фактори:

• жорстоке ставлення, байдужість, брак тісного контакту з дитиною,

особливо в перші роки її життя,

• терпиме сприйняття будь-якої поведінки дитини, вседозволеність,

особливо тоді, коли дитина агресивна по відношенню до інших, відсутність

чітких правил, допустимість застосування агресії,

• груба, агресивна поведінка когось із батьків.

До форм шкільної агресії та насильства належать:

фізичне насильство — коли б'ють, штовхають, смикають, відбирають

гроші, забирають чи псують речі. Фізичне насильство може

застосовуватися безпосередньо (коли людина сама це робить) або

посередньо (коли намовляє інших це робити),

словесне і безслівне насильство — докучання, передражнювання,

глузування, висміювання, ображання, осоромлення, погрожування,

розповсюдження пліток і наклепів (особисто чи в мережі Інтернет),

демонстрація непорядних жестів. Цей вид агресії та насильства також

може мати посередню форму, наприклад, коли людина намовляє

інших скривдити, висміяти або виключити когось із числа своєї групи.

Вплив групи однолітків

Надзвичайно важливим є вплив на молодих людей середовища

однолітків. Сприяють формуванню зразків агресивної поведінки такі фактори:

• наслідування авторитетних чи привабливих для дітей

осіб, наприклад, старших учнів;

• можливість зменшення особистої відповідальності за агресивну

поведінку шляхом розподілення її на більшу кількість осіб (аргумент - «усі це

роблять»).

Особливості вияву агресії

Вияви люті з елементами агресивної поведінки вперше спостерігаються

тоді, коли бажання дитини з якихось причин не виконується. Перешкодою до

виконання часто є заборона або обмеження з боку дорослого. Дитина хоче

отримати іграшку або стрибнути з гірки чи шафи — різноманітність таких

бажань не має меж. Тільки незначна їх частина може бути втілена без

неприємних наслідків для самої дитини та дорослих. У решті випадків її вимоги

доводиться обмежувати. І ось з'являється реальна загроза для виникнення

конфлікту. Як правильно поводитися в такій ситуації? Бажано перевести

активність дитини в інший напрям. Запропонуйте їй якусь гру або спробуйте

відвернути її увагу від предмета бажання, і ви переконаєтеся, що уникнути

конфлікту не тільки можна, а й треба.

Нерідко трапляються такі ситуації, коли агресивність дитини є реакцією

протесту проти дій дорослих, що спонукають її до чогось.

Щоб досягти успіху у спілкуванні з агресивними дітьми, слід

дотримуватися таких порад:

• пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу — найменш ефективні

способи подолання агресії. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки й

усунувши їх, ви можете сподіватися, що випадки вияву агресії з боку вашої

дитини стануть поодинокими;

• дайте можливість дитині виплеснути свою агресію, вилити її на інші

об'єкти. Дозвольте побити подушку або розірвати портрет її ворога, і ви

побачите, що в реальному житті агресивність зменшиться;

• показуйте дитині власний приклад ефективної поведінки. Не допускайте у

її присутності вияву гніву або поганих висловлювань про своїх друзів чи колег,

складання планів помсти;

• нехай ваша дитина відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не

соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти, вона має бачити, що

потрібна і важлива для вас.

Здатність робити добро чи зло не властива дитині від природи — вона

виробляється у процесі життя. Це основа людської культури, що починає

формуватися від моменту народження протягом семи років дитинства.

Виховання юної душі — справжнє мистецтво, яке має ґрунтуватися передусім

на ідеї добра. Добро має увійти в голову і серце дитини з першими

проблисками свідомості, з першими уявленнями і думками про навколишній

світ. Малюк уже на початку свого життя усвідомлює, що в світі є добро і зло.

Ми звикли до гасла: «Усе найкраще дітям», до порад виховувати їх на

позитивних прикладах, оберігати від горя тощо. Але це не означає, що дитина

до певного рівня розвитку свідомості є лише споживачем добра. Треба вчити

бачити добро у повсякденному житті й виробляти відповідне ставлення до

нього, схвально оцінювати тих, хто його робить, викликати позитивні емоції на

добрий вчинок і прищеплювати звичку дарувати добро рідним, друзям,

знайомим, просто людям.

Ідея добра має стати часточкою душі кожної дитини. Саме тоді вона увійде

у думки, погляди, переконання, буде тією міркою, за якою оцінюватимуться

людські стосунки. Для того щоб людина стала поганою, не треба докладати

зусиль, а ось зробити її хорошою — це складна, кропітка і тонка праця. Не слід

сподіватися, що дитина сама навчиться добра, якщо живе в культурній сім'ї.

Реалізація здатності робити добро потребує певних вольових зусиль. Саме

воля, душевне напруження допомагають боротися зі злом. Ми здебільшого

говоримо про нього тоді, коли воно вже скоїлося, і забуваємо, з чого зло

народжується: з бездіяльності, пасивності, невтручання. Маємо вчити дитину

відчувати і палко переживати зло, яке коїться на її очах. Не гасити, а поділяти і

підтримувати обурення, сприяти доведенню його до кінця. Достатньо кілька

разів загальмувати таке поривання душі, й можна не помітити, як дитяче серце

стане байдужим.

Гуманні почуття у дітей формуються і розвиваються у реальних стосунках

з дорослими та однолітками. У дошкільників цей процес починається зі

ставлення до дорослих. Найкращий вихователь — багатство людських взаємин

у сім'ї, яке дорослі використовують для навчання дитини, наповнення її душі

чуйністю до рідних.

Агресивні дії дитини можна спостерігати уже в ранньому віці. У перші

роки життя агресія виражається в імпульсивних нападах упертості,

супроводжується спалахами злості або люті, кусанням, криком, спричиненими

станом дискомфорту, безпорадності. Агресивною таку поведінку можна

назвати умовно, адже у дітей немає наміру завдати комусь шкоди.

У період кризи трьох років відбувається роздвоєння: дитина провокує

конфлікти, може кричати на матір, ламати іграшки зі злості тощо. Як наслідок

— батьки сваряться з дитиною і один з одним через її виховання. В атмосфері

постійних сварок, бійок, непорозумінь у неї дедалі більшою мірою виявляються

невміння стримувати безпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність.

Заражаючись дратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче

оточення — однолітків.

З часом дитина вчиться контролювати свої агресивні імпульси. Ознаки

агресивності в цьому віці залежать переважно від реакції батьків на ті чи інші

форми поведінки. За їхнього нетерпимого ставлення до відкритої агресії

можуть з'являтися символічні форми (впертість, скиглення та інші види опору).

З трьох років ознаки агресивності пов' язані з процесами статево-рольової

ідентифікації дитини. Хлопчики виявляють свою агресивність у бійці, а дівчата

— у вереску. Якщо в перші роки життя немає різниці у частоті й тривалості

негативних емоційних реакцій у хлопчиків та дівчаток, то з віком у хлопчиків

вони зростають, а в дівчаток зменшуються. До того ж вважається, що дівчатка,

маючи такі самі агресивні тенденції, як і хлопчики, бояться їх виявляти через

страх бути покараними, в той час як до агресивності хлопчиків дорослі

ставляться поблажливіше.

На першій стадії підліткового періоду (10—11 років) дитину характеризує

дуже критичне ставлення до себе. Близько 34 % хлопчиків і 26 % дівчаток

дають собі негативні характеристики. При цьому в них переважає фізична і

найменше виражена непряма агресія.

Ситуативно негативне ставлення до себе, зумовлене оцінками як дорослих,

так і ровесників, зберігається і на другій стадії розвитку (12—13 років). У

цьому віці більш вираженим стає негативізм. Спостерігається зростання

фізичної та вербальної агресії, тоді як непряма спадає.

На третій стадії підліткового віку (14— 15 років) підліток зіставляє свої

особисті риси, форми поведінки з певними нормами, прийнятими у

референтних групах. При цьому на перший план виходить вербальна

агресивність.

Причини, які зумовлюють розлад поведінки:

1. Непослідовне виховання із суворими покараннями.

2. Гіпоопіка.

3. Фізичне знущання над дитиною в сім'ї.

4. Часта зміна вихователів.

5. Виховання у малозабезпеченій багатодітній сім'ї.

6. Відсутність батька.

7. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм

поведінки.

«Лялька «Бобо»

Ви, напевно, помічали, що агресія в дитини поступово накопичується, але

коли вдається вихлюпнути, вона знову стає спокійною та її врівноваженою.

Отже, якщо дати дитині можливість спрямувати агресію на якийсь об'єкт,

частину проблем, пов'язаних з її поведінкою, буде розв'язано. Для цього

використовують спеціальну ляльку «Бобо». Вона не продається, але її досить

легко виготовити самим, наприклад, з подушки. Таку ляльку дитина може бити

і штовхати, виливаючи на неї накопичені за день негативні почуття. Безболісно

вихлюпнувши свою агресію, вона стає спокійнішою у повсякденному житті.

Також великий вплив мають групи ровесників, що стихійно об'єднують

підлітків, близьких за рівнем розвитку та інтересами. Група закріплює і

культивує девіантні цінності та способи поведінки, впливає на розвиток

підлітків, стаючи регулятором їхньої поведінки. Часто дітей у таких групах

вирізняють негативне ставлення до навчання, погана успішність, невиконання

обов'язків. Для них характерне невміння змістовно проводити свій час.

Більшість не має будь-яких захоплень, мало читає. Беззмістовний вільний час

штовхає підлітків на пошуки «гострих відчуттів». Алкоголь і наркотики тісно

вплітаються в структуру девіантного способу життя. Часто розпиванням

спиртного підлітки відмічають свої «заслуги»: хуліганські вчинки, бійки, дрібні

крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, вони мають неправильне уявлення

про моральність, справедливість, сміливість.

Поєднання неблагополучних біологічних, психологічних, сімейних та

інших чинників позначається на способі життя підлітків. Характерним для них

стає порушення емоційних стосунків з людьми, які їх оточують. Вони

піддаються впливу підліткової групи, що часто формує асоціальну шкалу

життєвих цінностей. Сам стиль життя і коло спілкування сприяють розвитку й

закріпленню девіантної поведінки. Негативний мікроклімат у багатьох сім'ях

породжує виникнення відчуженості, грубості, неприязні, намагання робити все

наперекір волі дорослих, що створює об'єктивні передумови для появи

демонстраційної поведінки, агресивності та руйнівних дій.

ПАМ'ЯТКА «КОНСТРУКТИВНІ СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ

АГРЕСИВНОСТІ»

• Виконувати фізичні вправи (біг, гімнастика, аеробіка).

• Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).

• Тяжка фізична праця.

• Виливати злість на неживі об'єкти (побити подушку, диван, боксерську

грушу).

• Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.

• Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об'єкт роздратування.

Поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас

людиною.

• Висловити уявному об'єкту своє невдоволення.

• Написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його.

• Зміна виду діяльності на ту, яка допоможе відволіктися від проблеми.

• Комунікативна техніка «Я»-повідомлення — висловлення своєї думки

співрозмовникові щодо ситуації, яка вас дратує.

• Асоціативне «Я»-повідомлення — злий, як тигр.

• Релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю

позбутися фізичного або психологічного напруження.

• Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження

на одному об'єкті й усунення всіх інших зовнішніх (світло, звук) та внутрішніх

(фізичний, емоційний стан) факторів.

Список інформаційної літератури

1. Аналіз ситуацій, що містять агресію [Текст]: тренінг для вчителя //

Шкільний світ. – 2006. – № 9. – С. 17-20.

2. Баранова Н. Психокорекція агресивності та конфліктності у підлітків

[Текст] / Н. Баранова // Психолог. – 2005. – № 36. – С. 17-18.

3. Білоус Т. Запобігання та обмеження проявів агресивної поведінки

молодших підлітків [Текст] / Т. Білоус // Психолог. – 2008. – № 30-32. –

С. 30-43.

4. Валентик Н. Разом зі світом проти насилля й агресії [Текст] / Н. Валентик

// Директор школи. – 2010. – № 3. – С. 22-23.

5. Давидчук І. Молодь проти насильства [Текст]: година спілкування / І.

Давидчук // Шкільний світ. – 2009. – № 16. – С. 16-17.

6. Ігнатенко В. Захист прав дитини від усіх форм насилля [Текст]: круглий

стіл для учнів 8-х класів та їхніх батьків / В. Ігнатенко // Психолог. –

2009. – № 9. – С. 26-28.

7. Константинова Л. Пізнай себе і ти побачиш – світ прекрасний [Текст]:

програма тренінгових занять для підлітків 14-15 років з корекції

агресивної поведінки / Л. Константинова // Психолог. – 2008. – № 30-

32. – С. 44-77.

8. Лящук Л. Агресивна дитина [Текст] / Л. Лящук // Психолог. – 2008. – №

30-32. – С. 3-16.

9. Лящук Л. Програма курсу корекційних занять зі зниження агресій у дітей

[Текст] / Л. Лящук // Психолог. – 2008. – № 30-32. – С. 17-29.

10.Навчання дітей способів вияву гніву в соціально прийнятих формах

[Текст]: тренінг для дітей // Шкільний світ. – 2006. – № 9. – С. 13-17.

11.Носок Н. Профілактика агресивної та жорстокої поведінки серед

неповнолітніх [Текст] / Н. Носок, Т. Шугай // Психолог. – 2009. – № 19. –

С. 8-17.

12.Охримчук Р. Багатолика агресія [Текст] / Р. Охримчук // Початкова

школа. – 2003. – № 6. – С. 4-7.

13.Пархоменко Г. Профілактика насильства в учнівському середовищі

[Текст] / Г. Пархоменко // Освіта України. – 2007. – № 29. – С. 4.

14.Робота з батьками дитини, що має прояви агресивної поведінки [Текст] //

Шкільний світ. – 2006. – № 9. – С. 21-24.

15.Розкажіть батькам як виховувати без покарань [Текст] // Завуч. – 2004. –

№ 7. – С. 30-35.

16.Северенчук Н. Дитячі крадіжки [Текст] / Н. Северенчук // Психолог. –

2008. – № 30-32. – С. 87-91.

17.Сербіна Р. Допомогти батькам – допомогти дитини [Текст] / Р. Сербіна //

Психолог. – 2009. – № 11-12. – С. 59-61.

18.Суперечлива реальність соціального середовища і проблема агресії дітей

[Текст] // Шкільний світ. – 2006. – № 9. – С. 3-5.

19.Федорчук О. Агресивна поведінка: спроба корекції [Текст] / О.

Федорчук // Шкільний світ. – 2004. – № 37. – С. 14-16.

20.Чемеровська-Коруба Є. Запобігання агресії та насильству [Текст] /

Є. Чемеровська-Коруба // Директор школи. – 2010. – № 3. – С. 24-28.

21.Чемеровська-Коруба Є. Запобігання агресії та насильству [Текст] /

Казімєж, Коруба, Є. Чемеровська-Коруба // Директор школи. – 2010. – №

7. – С. 16-19.

22.Чемеровська-Коруба Є. Запобігання агресії та насильству [Текст] /

Є. Чемеровська-Коруба // Директор школи. – 2010. – № 9. – С. 19-22.

23.Чередниченко О. Допомогти дружити [Текст]: семінар-тренінг для

класних керівників / О. Чередниченко, В. Сільченко // Психолог. – 2008. –

№ 30-32. – С. 78-81.

24.Шкодіна О. Всі ми – з дитинства [Текст]: проект психологічної допомоги

батькам / О. Шкодіна // Психолог. – 2008. – № 30-32. – С. 82-86.

25.Як допомогти дитині впоратися з агресією [Текст]: технологія

індивідуального підходу // Шкільний світ. – 2006. – № 9. – С. 6-12.

Додаток 5

«Книга в житті людини»

Книга вчить, як на світі жити.

Народна мудрість

У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки,

вірші, оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти

друковане слово.

Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для

нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що

спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом

винайшли папір і почали друкувати книги.

Перші книги були рукописними, їх створення займало чимало часу і сил.

Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі.

Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу

знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід

укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він

«Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов'ян, про утворення

держав, про перших руських князів. Рукописною книгою є також одна з

найдавніших пам'яток української писемності — «Слово о полку Ігоревім».

Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними

могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх

почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина,

Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб,

а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої

якості.

Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам

здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших

людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.

Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди

збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка

міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні

зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють».

Бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише

наших сучасників, а й представників минулих поколінь.

Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так.

Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще

розуміти сьогодення.

Шляхи формування читацьких інтересів у молодших школярів

Сучасне інформаційне суспільство рухається шляхом розвитку творчого

мислення людини. Творча людина може успішно адаптуватися в суспільстві,

протистояти негативним обставинам, знаходити позитивні виходи зі складних

життєвих ситуацій, вона здатна до самореалізації своїх можливостей,

саморозвитку. Але суспільна потреба у вихованні людини, яка творчо мислить,

не знаходить повного відображення у шкільній практиці. Тому виховання

творчої особистості, людини з творчим мисленням має особливу актуальність і

є одним із головних завдань системи освіти.

Завдання сучасної української освіти полягає, насамперед, у формуванні

особистості з гнучким розумом, із швидкою реакцією на все нове, з

повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії,

з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.

Духовне відродження українського народу неможливо уявити без впливу

художньої літератури на формування національної свідомості, бо саме

література є одним із активних чинників суспільного виховання ─ совісті,

моралі, загальнолюдських цінностей. Зміни в усіх сферах нашого життя

безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів, адже література ─

це відображення в художньому стилі життя людини та суспільства з усіма

складнощами і проблемами. Однак, щоб література здійснювала свою виховну

роль, треба виробити у людини вміння читати художні твори, належним чином

сприймати дійсність, відображену в художній формі, сформувати прагнення

брати приклад з позитивних героїв. Сьогодні стоїть завдання побудувати

навчально ─ виховний процес таким чином, щоб розвивати в учнів

пізнавальний інтерес, вміння самостійно поповнювати свої знання,

орієнтуватися в потоці наукової та політичної інформації.

У наш час місце книги в житті підростаючого покоління змінюється,

оскільки на їх використання впливають як інформаційні технології, так і

телебачення. Найчастіше як джерело інформації замість книг учні

використовують персональний комп’ютер. Але всім давно відомо, що знання,

фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння логічно й

образно розмірковувати виховуються лише читанням. Уміти читати, бути

читачем ─ це високе мистецтво, йому треба наполегливо вчитися. Дитяча

художня книга ─ це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і

серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в життя дитини якомога раніше,

тому що вона є незамінною у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні

душевності, моральності тощо. В.О.Сухомлинський писав, що «Читання як

джерело духовного багатства не зводиться до вміння читати, з цього вміння

воно тільки починається. Дитина може читати вільно, безпомилково, але

книжка не стала для неї тією стежкою, що веде до вершини розумового,

морального, естетичного розвитку».

Від початкової школи значною мірою залежить, чи полюблять діти

читання, чи можливо залишаться байдужими до літератури. Саме у молодших

школярів треба сформувати читацькі інтереси та закласти міцний фундамент

етичної культури особистості. Навичка читання ─ це основа, яка в майбутньому

дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості.

Щоб душа дитини відгукнулась на художній твір, задзвеніла чарівною

музикою, треба, як зазначив В.О. Сухомлинський, «зуміти торкнутися її струн».

Сучасні діти ─ це діти нового середовища, і вони не розуміють мови

старих ідеалів високої моралі. Їх життя треба наповнити живим і дієвим сенсом,

багатством емоцій.

Якщо комплексно підходити до вирішення цих завдань, то у справі

формування справжнього читача можна досягнути бажаних успіхів. На

успішність учнів впливає значна кількість різноманітних факторів. Але одним

із найважливіших є вміння свідомо, правильно, виразно та швидко читати. У

дитини, яка не вміє добре читати, виникають певні труднощі під час виконання

домашніх завдань, їй не цікаво на уроках, вона приречена на розумову

обмеженість і зубріння. Такий учень не буде активним читачем бібліотеки, не

відчуватиме потреби спілкування з книгою, тому що читання приносить йому

не задоволення, а муку. Читання являє собою процес, який базується на

використанні розумової діяльності, певних способах кодування інформації, що

надходить під час її обробки в мозок. І тому, якщо ставиться завдання

підвищити ефективність читання, його продуктивність, якомога повніше

потрібно враховувати можливості кожної дитини, допомогти їй в організації

цілеспрямованої діяльності щодо формування і розвитку навички читання.

Ігрова діяльність ─ один із ефективних засобів підвищення якості

сприймання молодшими школярами художніх творів на уроці читання. У

структурі уроку читання ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової

ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Гра активізує психічні процеси

діяльності молодшого школяра (відчуття, сприймання, мислення, уяву, пам’ять,

увагу, волю, мову), які призводять до позитивних зрушень у розвитку дитини.

ті. Головним засобом виразного читання є інтонація. Інтонацією голосу вчитель

звертає увагу на найважливіше, що дає дітям можливість краще осмислити

окремі фрази, пережити певну ситуацію. Читати педагог повинен всюди, де

трапляється нагода, щоб діти звикли до пізнання нового, незвіданого в процесі

постійного спілкування з книгою. Творчо використовуючи пораду

В.Сухомлинського можна розвивати читацькі інтереси на "Уроках мислення

серед природи". Саме спілкування з навколишнім дивосвітом вчить дітей

висловлювати почуття через казки, оповідання, вірші, які вони складають про

все, що бачать. На таких уроках діти пригадують знайомі їм книги, вчаться

мислити, вільно висловлюватись, опановувати образну літературну мову.

Таким чином, тільки постійним знайомством і вправляннями з книжкою

можна, з однієї сторони викликати в дитини інтерес до книги, а з іншої ─

навчити усвідомлено і виразно читати. Однак, ніяк не можна змушувати дитину

читати більше, ніж вона може і бажає, бо надмірна вимогливість тільки

відбиває бажання вчитися.

Читання вголос ─ це не тільки метод розвитку в учнів пізнавальної

активності, але чи не єдиний метод, який допомагає викликати у дітей глибокі

переживання, збудити потребу у духовному спілкуванні з іншими. Воно

розкриває вміння прислухатись до тексту і запам’ятовувати його, осмислювати

зміст прочитаного, образно уявити описувані картини, збагачує мислення і

мову дітей. Трохи пізніше більше уваги треба приділяти мовчазному читанню,

бо саме воно має стати головним видом читання в майбутньому.

Список інформаційних джерел

1. За матеріалами Intenet http://teacher.at.ua/

2. Клокун С. Тато, мама, я – читацька сім’я [Текст]: сценарій //

Початкова освіта. – 2006. – № 38. – Вкладка.

Додаток 6

«Вплив родинного виховання на здоров`я дитини»

Серед важливих чинників, які впливають на соціальний розвиток

підростаючої особистості, одне з пріоритетних місць належить сім`ї, її виховній

функції. Науково доведено, що будь-які інші, навіть найдосконаліші форми

суспільного виховання, можна розглядати лише як такі, що діють паралельно,

адже вони не можуть повною мірою замінити сімейне мікросередовище. Це

зумовлено тим, що до певного віку контакт з батьками є необхідною умовою

психічного, емоційного та морального розвитку дитини.

Відстороненість батьків від контактів з дитиною часто стає джерелом

непорозумінь, недовіри, конфліктів у міру її дорослішання. До 10 % дітей

старшого віку зазначають, що в їхній сім`ї ніколи не обговорються проблеми і

новини, у кожній третій родині батьки і діти не проводять спільно дозвілля,

близько 4 % старшокласників визнають, що ніколи не вечеряли з батьками.

Не секрет, що невдоволеність дитини взаєминами з батьками штовхає її

до самоствердження за межами сім`ї. Підтвердженням цього може бути той

факт, що майже 55 % юнаків і дівчат, у яких наявне повне порозуміння з

батьками, ніколи не вживали алкогольних напоїв. У конфліктних сім`ях такі

показники охоплюють лише 27 % молодих людей. Кількість юнаків і дівчат,

котрі мають досвід уживання наркотиків, істотно зростає у родинах, для яких

характерним є середній і низький рівень міжособистісної взаємодії їхніх членів,

причому матеріальний стан сім`ї не має однозначного впливу на початок цієї

шкідливої звички.

Низку цих сумних фактів ще можна продовжувати. Однак сама лише

констатація негараздів не забезпечить її подолання. Необхідні цілеспрямовані,

педагогічно обгрунтовані дії, які допомогли б батькам у розв`язанні ситуації,

що склалася або може виникнути. Одним із напрямків реалізації таких дій

убачається у роботі з підвищення педагогічної культури сім`ї.

У психологічній літературі виокремлюють такі стилі сімейного

виховання: потуральний, змагальний, розважливий, запобігливий,

контролюючий, співчутливий, гармонійний.

Потуральний стиль сімейного виховання. Головний метод виховання в

такій родині – батіг і пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що

мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з

оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі

та підлабузництво. З раннього дитинства характерові цих дітей притаманно

обіцяти, але не виконувати свої обіцянки; вимогливо ставитися до інших, але

не до себе. Школярі з таких сімей зовсім не налаштовані на навчальну

діяльність, їх цікавить лише кінцевий результат – оцінка.

Змагальний стиль сімейного виховання. Батьки з раннього віку

вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне; постійно порівнюють

своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на їх

користь. Намагаючись розкрити таланти дитини, батьки наполягають на

багатобічному і не завжди виправданому розвитку. Врешті-решт це призводить

до того, що дитина стає переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Під

час виховання батьки використовують методи як заохочення, так і покарання.

Однак, якщо поведінка дитини порушує норму, то покарання буде суворим,

навіть несправедливо жорстоким. У будь-якій діяльності такі діти беруть участь

аби їх помітили, але якщо цього нема, то вони можуть проявити агресивність.

Розважливий стиль вихованя дає можливість набувати розвитку

шляхом особистого досвіду, виключаючи будь-яку примусовість, фізичні

покарання. У таких сім`ях складаються теплі, добрі, відверті взаємини. Діти

разом з батьками беруть участь у сімейних радах, розв`янні сімейних ситуацій.

Батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого

колективу, в якому пербуває їхня дитина. В такій сім`ї покарання не завжди

миттєво супроводжує поганий вчинок – батьки дають можливість дитині

обміркувати вчинене, усвідомити свої помилки та провину.

Запобігливий стиль виховання можуть спричини як патологічна

хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. Дитина у такій

родині практично позбавлена активної дяльності, лише батьки визначають коло

її інтересів. Дуже часто в таких сім`ях заведено задовольняти найменшу примху

дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати

матеріальне стимулювання для того, щоб вона не виходила з покори та була

слухняною. Несвідомо виховуючи в дитині інфантилізм, її батьки роблять усе

можливе і навіть неможливе, щоб вона уникнула будь-яких труднощів.

Вихованню моральних цінностей ці батьки приділяють занадто мало уваги, у

дітей формується ситуативна мораль. Такі діти найчастіше байдужі, здатні

обмовити або зрадити друга заради вигоди.

Контролюючий стиль сімейного виховання. Батьки досить активно

застосовують методи покарання; регламентують все: як одягатися, з ким

дружити, визначають режим дня. Молодші школярі переносять це спокійно, але

більш старші – протестують. Батьки не зважають на думку своєї дитини.

Співчутливий стиль виховання існує за умови недостатнього статку

сім`ї, поганих побутових умов, відсутності духовної спорідненості членів

родини. У таких сім`ях дитина змалку залишається без належного нагляду.

Потреби дітей у таких родинах задовольняються залежно від можливостей

сім`ї. Дитина рано починає доросле життя та трудову дяльність. Нема потреби

використовувати методи заочення або покарання. Такі діти замкнуті, не

люблять збіговиськ, приховують власні переживання.

Гармонійний стиль передбачає народження дитини, виховання її у

дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій,

звичок родини. Дитина в такій родині виявляє розважливість, вміння

мотивувати власні вчинки. Характерною рисою цих дітей є правдивість, а якщо

вони мають таємницю, то ніколи не викажуть. У них розвинена адекватна

самооцінка.

Сподіваємось, що знання стилів виховання може допомогти ситуації

успіху для дитини і ров`язати проблеми розвитку деяких дітей.

Рекомендації

Для того, щоб максимізувати позитивне і звести до мінімуму негативний

вплив родини на виховання дитини необхідно пам’ятати психологічні фактори,

які мають виховне значення.

1. Брати активну участь в житті дитини.

2. Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною.

3. Цікавитися проблемами дитини, допомагаючи тим самим

самостійно приймати рішення.

4. Поважати право дитини на власну думку.

5. З повагою ставиться до бажань інших членів родини робити кар’єру

і самовдосконалюватися.

Список інформаційної літератури

1. Концепція державної сімейної політики: затверджено постановою

Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. № 1063 [Текст] //

Позакласний час. – 2004. – № 5-6. – С.7-10.

2. Бабенко К. У якій сім’ї ми живемо [Текст] // Психолог. – 2004. – № 3-4. –

С.34-37.

3. Бабич В. Батькам – педагогічні знання [Текст] // Директор школи. – 2003.

– № 1. – С.7-9.

4. Баніт О. Батьківська педагогіка за Сухомлинським [Текст] // Шкільний

світ. – 2002. – № 39. – С.2.

5. Виноградова Т.В. Співпраця сім’ї та школи на сучасному етапі [Текст] //

Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.2-26.

6. Гаврилюк І. Формування компетентності батьків та дітей у професійній

орієнтації [Текст] // Психолог. – 2009. – № 11-12. – С.70-72.

7. Говоруха В. Круїз щасливих родин [Текст]: сценарій // Шкільний світ. –

2006. – № 23-24. – С.30-32.

8. Гороховська Н. Сімейні традиції, обряди та родинні ритуали в Україні

[Текст]: усний журнал. 5-й клас // Шкільний світ. – 2005. – № 15.– С. 23-

24.

9. Дідович І. У колі нашої родини [Текст]: сценарій // Шкільний світ. – 2006.

– № 23-24. – С.24-26.

10.Зайченко А. Батьки і діти, або подорож у світ дитини і сім’ї [Текст] //

Шкільний світ. – 2003. – № 34. – С.1-2.

11.Золотарьова І.М. Свято нашого роду [Текст]: сценарій // Виховна робота в

школі. – 2006. – № 2. – С.32-33.

12.Кодола Л. Заповіді батькам [Текст] // Шкільна бібліотека. – 2006. – № 7.

– С.99-100.

13.Копчан Т.В. Запрошуємо на родинне свято [Текст]: сценарій // Виховна

робота в школі. – 2006. – № 2. – С.30-31.

14.Лазарчук А. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського [Текст]:

аксіологічний ракурс проблеми // Початкова школа. – 2004. – № 5. – С.3-

5.

15.Ліщинська О. Вплив деструктивних тоталітарних організацій на сучасну

сім’ю [Текст] // Психолог. – 2005. – № 47. – С.26-29.

16.Микитюк І.І. Батьківський збір-конкурс «Слухай, рахуй, відгадуй»

[Текст]: сценарій // Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.34.

17.Мірошниченко Ю. Взаємодія школи і сім’ї у формуванні особистості

дитини [Текст] // Психолог. – 2009. – № 14. – С.14-15.

18.Мітленко Л. Таланти моєї родини [Текст]: сценарій // Шкільний світ. –

2005. – № 1. – С.16-19.

19.Олійник І.А. Родинне-сімейне виховання [Текст] // Виховна робота в

школі. – 2006. – № 1. – С.2-13.

20.Основні завдання і зміст сімейного виховання дітей в сучасних умовах

[Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 1-2. – С.24-30-32.

21.Пам’ятка батькам від дитини. 27 дитячих прохань [Текст] // Директор

школи. – 2004. – № 12. – С.15.

22.Петриченко С. Є в нас родина – вся наша Україна [Текст]: родинне

свято // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24.– С.44-47.

23.Печерська Т. Тато, мама, я – дружна сім’я [Текст]: родинне свято //

Шкільний світ. – 2006. – № 23-24.– С.36-37; 38-41.

24.Платиця О.В. Сімейне виховання [Текст] // Управління школою. – 2004. –

№ 8. – С.12-14.

25.15 травня – Всеукраїнський день сім’ї [Текст] // Позакласний час. – 2004.

– № 7-8. – С.115-117.

26.Романовська Д. Батьківський всеобуч [Текст] / Д. Романовська, С.

Собкова // Психолог. – 2005. – № 43. – С.27-31.

27.Романовська Д. Профілактична робота і просвіта батьків [Текст] / Д.

Романовська, С. Собкова // Психолог. – 2005. – № 44. – С.27-30.

28.Руденко Л. Шануй батька й матір своїх [Текст]: родинне свято //

Шкільний світ. – 2005. – № 15. – С.16-22.

29.Сербіна Р. Допомогти батькам – допомогти дитині [Текст] // Психолог. –

2009. – № 11-12. – С.59-61.

30.Ситник С. Шануй батька й неньку [Текст]: сценарій // Початкова освіта. –

2006. – № 38. – Вкладка.

31.Страшний В. Методика вивчення рівня вихованості на родинних

традиціях українського народу [Текст] // Початкова школа. – 2004. – № 4.

– С.39-41.

32.Сценарій ділової гри з батьками «Уміння виховувати – це талант» [Текст]

// Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.27-29.

33.Тарбінська Т. Батьки і діти: конфлікт чи взаєморозуміння [Текст] // Завуч.

– 2004. – № 22. – С.69-73.

34.Толстокорова А. Проблеми сімейного виховання [Текст]: гендерний

аспект // Психолог. – 2003. – № 10-11. – С.45-48.

35.Тютюнник Г. Тато, мама і я – спритна сім’я [Текст]: сценарій //

Початкова освіта. – 2006. – № 38. – Вкладка.

36.Тягунова В. Усьому початок є любов! [Текст]: свято родини // Шкільний

світ. – 2006. – № 23-24.– С.33-35.

37.Хромова О. Робота з батьками проблемних підлітків [Текст] // Шкільний

світ. – 2004. – № 19. – С.9-10.

38.Чижова Н. Погано без тата, погано без мами [Текст]: сценарій //

Шкільний світ. – 2006. – № 23-24. – С.26-29.

39.Чижова Н. Хай разом родинне б’ється Серце [Текст]: сценарій //

Шкільний світ. – 2005. – № 1. – С.20-22.

40.Шпір Б. Шанувати і бути шанованим [Текст]: родинно-сімейне виховання

// Психолог. – 2005. – № 47. – С.23-25.

Додаток 7

«Взаємодія поколінь у родині. Проблему батьків та дітей можна

розв’язати. Вибір професії – крок у доросле життя.»

Основи взаємодії педагогів з батьками сформульовані В. Сухомлинським:

«Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для

лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про

небезпеку, «якщо й далі так буде продовжуватись», - і якомога більше такого

спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам.

Як створити партнерську взаємодію між батьками та дітьми

У сімейному вихованні дитини, в постійних контактах із нею батькам

необхідно прагнути до виникнення між ними почуття довіри, до безболісного

подолання різних непорозумінь, до педагогічної доцільності у створенні умов

виховання. Як це досягається? У різних ситуація - по-різному, але є й свої

закономірності та універсальні підходи.

Ефективним засобом усунення суперечності між станом залежності і

почуттям провини є гра. Вона формує розуміння спільності деяких проблем

дітей і дорослих, а розв'язання їх у грі допомагає дітям краще засвоювати

соціальні норми і ролі, які відповідають їхній статі і соціальному статусу.

Дитяча гра - це єдина природна праця дитини, до якої вона береться без

примусу і зовнішнього впливу.

Мала дитина, як було помічено ще К. Д. Ушинським, "...безперервно

потребує діяльності і стомлюється не від неї, а від її одноманітності..." Навіть

поєднання різних видів діяльності не викликає різкої зміни динамічних

стереотипів, не порушує духовної рівноваги дитини, а стає послідовним

фрагментом її життя, який розгортається безпосередньо. Головне - не допускати

(особливо у віці до 3-х років) різкого, швидкого переходу з одного виду

діяльності на інший, який не має з попереднім ніякого логічного зв'язку, тим

більше, якщо він мало відомий або зовсім невідомий дитині. Це викликає

протест, небажання, навіть хворобливий страх перед тим новим, що

пропонують. Ось чому діти болісно реагують на те, що їх відволікають від

іграшки або гри, яка їх цілковито захоплює.

Безапеляційно втручаючись у світ дитячої гри, дорослі руйнують світ

фантазій, травмують психіку дитини, деформують її уяву або, зрештою, дають

хибні зразки поводження з почуттями інших та ставлення до продуктів їхньої

праці. Тому так важливо бути тактовними з дітьми, зайнятими іграми та

іграшками. Не поспішайте їх зупиняти, навіть якщо у вас є свої плани -

навпаки, знайдіть час, поцікавитися, якою грою захоплена ваша дитина і в чому

її зміст; ненав‘язливо приєднайтесь - підіграйте, і ви відчуєте особливу

вдячність дитини, її зацікавленість вами. Завдяки ігровій ситуації ви зможете

навчити дитину чогось пізнавального та корисного. Як засвідчують

спостереження, дошкільники дуже люблять гратися в такі ігри, як "Дочки -

матері", "Дім", "У гостях" та інші. Їх сюжети батьки завжди можуть спрямувати

на засвоєння певних правил співжиття у сім‘ї, виконання обов‘язків і

дотримання етики поведінки та взаємин.

Керуючись народною мудрістю про те, що "дітей легше виховувати, аніж

перевиховувати" та "розпочинати виховувати потрібно тоді, коли дитятко ще

поперек ліжка лежить", потрібно завжди опікуватися тим, що, як і з ким робить

ваша дитина. А щоб спрямовувати її на позитивні думки і гарні вчинки,

доцільно велику увагу приділяти іграм морального змісту: вони можуть бути як

рухливими, скажімо, вдень, так і досить спокійними - перед сном.

Позитивний виховний ефект мають такі ігри, як "Чарівне слово" (коли

кожне прохання і дію необхідно супроводжувати належним добором і

вживанням ввічливих, приємних слів); "Магазин однієї покупки" (коли дитина

уявно потрапляє в ситуацію вибору, за якої з великої пропозиції різних

можливих бажань має право обрати тільки одне. До речі, подібну ситуацію «у

магазині» можна використовувати для того, щоб діти орієнтувалися в

можливостях сімейного бюджету, у корисності чи зайвині окремих речей;

вчилися робити усвідомлений вибір, за який їм самим доведеться відповідати в

разі невдачі); "Добре - погано" (коли в ігровій ситуації дитині розкриває

сутність доброго та поганого, і в неї формується система уявлень про

причиново-наслідкові зв‘язки різних дій, вчинків і поведінки загалом) тощо.

Подібні ігри завжди сприятимуть формуванню уявлень дитини про ввічливість,

про першочерговість бажань та потреб, про можливості їх задоволення і

розвиватимуть та збагачуватимуть її мову, навіть якщо ви й не будете чітко

означувати перед собою подібну мету виховання.

Не менш важливою для дитини будь-якого віку є можливість побути

наодинці зі своїми думками. Адже численні життєві враження потребують

усвідомлення і закріплення. Тому не тривожте дитину нетерміновим до неї

звертанням - краще поспостерігайте за нею, за виразом її обличчя, поглядом,

рухами. Спробуйте вгадати її настрій, зрозуміти його причину, відзначити про

себе, наскільки адекватно до ситуації вона виявляє емоції. Такі спостереження

дозволять батькам глибше і краще зрозуміти свою дитину, налагодити з нею

довірливі стосунки, а при потребі навчати її адекватного вияву емоцій.

Дитина, яка в ранньому віці потребувала насамперед суто фізичного

контакту, по мірі дорослішання шукає вже зовсім інші форми уваги до себе з

боку дорослих: вона прагне співчуття, усмішки, спілкування.

Проте не варто чекати швидких результатів - обопільне розуміння, яке

лежить в основі партнерства між батьками й дітьми, не завжди складається

легко, просто і швидко. Йому дуже шкодить моралізування, менторський тон.

Тож потрібне терпіння та розуміння того, що воно досягається значно

складніше, коли не приділяти цьому належної уваги або коли праця і домашні

клопоти вкрай обмежують спілкування з дітьми. За тими хатніми клопотами

можна втратити і дитину. То ж саме її особистість має бути на першому місці. З

роками така доброзичливість і увага дитини буде повернута до вас.

Взагалі спілкування можна вважати універсальним методом виховання.

Завдяки йому людина утверджується в житті, впливає на когось і сама

перебуває під впливом інших, отримує інформацію про зміст довкілля і

захищає себе.

У психології процес спілкування ділиться на три основних види:

-соціально-орієнтоване (спрямоване на суспільну думку, на те «що

прийнято і не прийнято»; що скажуть інші);

-предметно-орієнтоване (на світ речей, який оточує нас);

-особистісно орієнтоване (на конкретних людей).

Кожний із цих видів передбачає пізнання людиною, зокрема дитиною,

довкілля, самої себе та свого місця у соціумі. Всі вони представлені в

сімейному спілкуванні, і не може навіть стояти питання про те, яке з них

важливіше для становлення дитини як особистості. Пріоритети визначаються

конкретними обставинами, віком дитини, її потребами вчасного розвитку та

індивідуальними особливостями. Спілкування може відбуватися як з ініціативи

батьків, так і з ініціативи дітей. Однак довірливе спілкування не може бути

нав'язливим, воно має виникнути з природного бажання іншої сторони.

Процес контактування проходить у своєму розвитку певні етапи (стадії).

Затримка того чи іншого або спроба якийсь із них пропустити, "перескочити"

можуть зруйнувати взаємодію.

Успіх процесу взаємодії значною мірою залежить від послідовності його

розвитку та здійснення переходу на іншу стадію тільки за наявності певних

ознак контакту. Такими умовними етапами (стадіями) контактної взаємодії

можна вважати:

• виникнення бажання;

• пошук спільних інтересів;

• реалізацію способів індивідуального впливу і взаємної адаптації через

погоджену взаємодію.

Забезпечувати спілкування також можна на різних рівнях:

• вербальному (словесному);

• безслівному;

• підсвідомому.

До компонентів (складових) спілкування між батьками і дітьми

насамперед відносяться:

• зворотній зв'язок;

• взаємна повага;

• уважне слухання;

• активне слухання;

• відвертість;

• розуміння;

• обов'язки;

• різноманітність;

• запобігання припущенню;

• виразність.

Особливості стосунків батьків і дітей, пов'язані з рівнем їх

взаєморозуміння, формують і специфічний стиль спілкування між ними. Деякі

батьки будують стосунки з дітьми на довірі й повазі. Інші вважають, що не

обов'язково переконувати дітей у правомірності своїх вимог. У першому

випадку формується дружній стиль спілкування, який ґрунтується на проханні,

пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні, тобто такий, який сприяє

формуванню в дітей почуття власної гідності, розвиває максимальну

самостійність і доброзичливість; у другому - складається наказовий

(командний) стиль спілкування, який проявляється в безапеляційному тоні,

вимогах безумовної слухняності, в надмірній різкості, залякуванні тощо. Він

формує скритність, безініціативність, озлобленість, жорстокість, низький рівень

людської самоцінності, звичку до сліпої підкори.

Кожний із цих способів спілкування впливає на емоційний стан дітей.

Якщо доброзичливість і делікатність між батьками й дітьми створюють

хороший настрій, приплив енергії, то командний стиль викликає образи,

роздратування, зниження загального життєвого тонусу, пригнічений настрій.

Від стилю спілкування залежать і виховні можливості сім'ї. Позитивні емоційні

контакти батьків із дітьми полегшують виховний вплив на них, негативні -

ускладнюють. А загалом спілкування між батьками й дітьми здебільшого має

педагогічні засади і ґрунтується на духовному контакті. Без душевної

спорідненості, як правило, виховання не буває. В основі духовного контакту

лежить спільність прагнень: батьки (як і діти) хочуть, щоб їх любили.

Зв'язок поколінь - батьки і діти…

Важливим моментом у налагодженні сімейних стосунків є розуміння

дорослими того, що права та обов'язки дітей і батьків у сім'ї взаємно

доповнюють одне одного, але не збігаються. Ось чому мати з батьком мають

обережно й тактовно застосовувати свій авторитет, поступово переходячи від

прямого впливу на дитину до формування в неї з її дорослішанням дедалі

більшої незалежності й самостійності.

Співвідношення обопільних інтересів і прав слід розглядати як величину,

що змінюється залежно від рівня розвитку дитини, а також від обраної

дорослими форми або норми взаємин, до якої діти повинні пристосуватися. На

жаль, щодня спілкуючись із дитиною, батьки не завжди вчасно помічають

ознаки її дорослішання, те, що вона розумнішає і змінюється внутрішньо.

Нерідко вони продовжують дотримуватися тих форм і методів виховання, які

вже не відповідають ані її розвиткові, ані її вікові. Звідси непорозуміння і

конфлікти. До найпоширеніших помилок батьків можна також віднести штучне

звуження етапних завдань виховання дитини, недооцінку дитячої діяльності,

недостатнє розуміння батьками ролі свого авторитету й особистого прикладу,

небажання підвищувати рівень своєї педагогічної культури, постійно

аналізувати власну виховну діяльність, робити вчасні висновки.

Засвоєні в дитинстві норми співжиття становлять підґрунтя особистої

поведінки людини та її стосунків з іншими. Отже, первинна соціалізація, яка

відбувається в родинному колі, полишає слід на все життя. Якщо ж діти не

отримують правильних орієнтирів, не привчаються турбуватися про інших,

зокрема про своїх батьків, які дали їм життя, виростили і виховали, тоді

виникає ще одна педагогічна проблема сім'ї - байдужість і навіть неприязнь

дітей до своїх батьків.

Перешкодою на шляху батьківських помилок можуть бути постійний

аналіз виховних ситуацій та врахування їх досвіду в подальшому, критичне

ставлення до особистої виховної діяльності, розв'язування педагогічних задач.

Виховні елементи й аспекти різнобічної людської діяльності та її результатів

можна регулювати і спрямовувати. Прикладом може бути певна виховна

ситуація, яка виникає в сім'ї. Така обставина завжди передбачає об'єкт і

предмет виховання. Основою виховної ситуації є педагогічна дія (або дії), яка

визначається виховними цілями і мотивами. Їм відповідає суть педагогічних

рішень і способи їх досягнення. Педагогічні дії передбачають виховну

інформацію. Якщо педагогічну дію виконують, скажімо, батьки, то на неї

реагують діти. Але в сімейному вихованні, як правило, не батьки творять дітей,

а діти творять батьків. Тому, впливаючи на дітей, батьки теж змінюються.

На поведінку дітей та рівень їхнього морального виховання дозволяє

оптимально впливати рівень інформованості батьків про дітей, їхніх друзів, про

їхні справи, інтереси, смаки, настрої тощо. Тим часом, спостереження доводять,

що високий рівень інформованості не виключає байдужості або негативної

спрямованості у стосунках. Це підводить до думки, що бажання знати про

дитину якнайбільше повинне мати коректні форми, а дитина, як повноцінна і

самоцінна особистість, має бути захищеною від грубого втручання в її

внутрішній світ.

Діти, до речі, також краще сприймають виховний вплив батьків, коли

вони інформовані про їхні настрої, вподобання, особистісні особливості тощо.

Як бачимо, реагування дитини на слова, дії дорослих може бути різним:

як вираженим зовні, так і внутрішнім. В чому ж сутність внутрішнього

реагування? Розглянемо його варіанти в названому порядку на рівні визначення

самих понять. Знаючи і розуміючи їх сутність, до них неважко дібрати

конкретні приклади із життя.

1. Конструктивне реагування передбачає органічне сприйняття певної

виховної інформації, вимог тощо до відома та включення її в зміст

своїх переконань і стосунків.

2. Реконструктивне - таке реагування дитини, коли їй доводиться

змінювати свої переконання, зміст своєї діяльності.

3. Конформістське - це пасивне сприймання на рівні запам'ятовування

без змін в особистій позиції.

4. Індиферентне - відсутність реакції дитини на рівні як

запам'ятовування, так і знання.

5. Конфліктне - несприймання виховної інформації як такої, що

суперечить позиції особистості.

Батьки повинні допомогти своїм дітям сформувати почуття причетності

до справ суспільства, держави і відповідальності за них в сфері спільних турбот

про сім’ю, хворих і старих людей, рідну школу тощо, тобто в будь-якій сфері,

де діти знайдуть справу, що викликає у них задоволення і значення якої вони

розуміють.

Розвиток почуття громадянської відповідальності шляхом залучення до

„дорослих” справ морально зміцнює особистість проти негативних впливів,

формує здатність змінити, якщо це необхідно, негативну обстановку навколо

себе.

Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно

зважати, що вихованість наших дітей, підлітків - результати копіткої щоденної

роботи, а ще більш - результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які

включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона

залишається усі наступні роки.

Основними завданнями виховання є:

- виховання фізично і морально здорової особистості, забезпечення

необхідних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини,

повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок

здорового способу життя;

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові,

взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку

почуттів;

- засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій,

етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні,

виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших і

немічних;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій,

сімейних реліквій, вивчення родоводу, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання

в них національної свідомості, самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток

громадянської і соціальної відповідальності;

- залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і

вчителя, розвиток прагнення до освіти і творчого самовдосконалення;

- включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис

творчої, працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок

господарювання;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і

потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої

діяльності дітей;

- статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки,

почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення

навичок виховання дітей у сім’ї;

- розвиток внутрішньої свободи, здатності до об’єктивної самооцінки і

саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе,

відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Формуючи у дитини сумлінність, совісність, батьки мають не тільки

контролювати виконання нею своїх обов’язків, доручень, а й допомагати

віднаходити найраціональніші засоби дій у кожному конкретному випадку.

Великий педагог К.Д. Ушинський писав, що слід зробити неможливим

таке проводження часу, коли людина залишається без роботи в руках, без

думок в голові, оскільки саме в цей час псується голова, серце, моральність.

Потреба у здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий

всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу -

ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім’ї і школи. Принципи і

підходи, які повинні працювати на очікуваний результат, реалізуються в школі,

але необхідно, щоб все в житті учня (виховуюче і розвиваюче) будувалося на

одній основі та в стінах навчального закладу і дому.

Характерною для рідні є циклічність. Так, в науці більш-менш чітко

сформульовані такі три можливі платформи зв'язку між батьками та дітьми:

- дорослі не здатні до змін - схемою є життя батьків для своїх дітей;

- середовище визначає процеси формування людини, особа

прислуховується до порад досвідченіших, старших;

- батьки вчаться у дітей, таким чином зберігається зв'язок поколінь,

бажання зберегти себе без змін.

Риси, що розкривають спільність діяльності конкретної родини, на

прикладі великої української актриси Марії Костянтинівни Заньковецької, дали

поштовх відбутися цій важливій постаті не лише в родинному колі, а й у

всесвітовому масштабі. Так, батько Марії, обдарований від природи, мав

гарний баритон, добре грав на скрипці, гітарі, фортепіано, організував хор

кріпаків. Пристрасть до музичного мистецтва передав доньці. Вони часто

влаштовували для гостей сімейні концерти. І це зумовило те, що як актриса

Заньковецька повноцінно реалізувалася саме у співочих ролях на початку свого

творчого злету - у водевілях і комедіях. І заслуживши світове визнання, Марія

Заньковецька ніколи не забувала рідної землі, багато зробивши для становлення

і розвитку театрального мистецтва Чернігівщини. У 1883 році вона

тріумфально виступила у складі трупи М. Кропивницького на гастролях у

Чернігові.

Натомість інший приклад, як самостійно, без родинної "професійної"

допомоги можна виховати себе, як особистість. Мова йде про Романа

Черкашина - педагога, одного із наймолодших учнів режисера Леся Курбаса

(який, до речі, народився у родині акторів галицького театру Степана та Ванди

Курбасів (поза сценою - Яновичі)). Хоча родина Черкашиних була освіченою та

інтелігентною, однак до театру відношення не мала. Театром Роман захопився в

драмгуртку містечка Красилів. В цьому випадку навколо Черкашина

сформувалося альтернативне родинному середовище, яке виступило

стимулятором його справи життя. Проте, гортаючи далі сторінки сім'ї

Черкашиних, бачимо, що дочка Романа, знаний музикознавець Марина

Романівна Черкашина-Губаренко, продовжила справу батька.

Обираємо професію за правилами

В дитинстві головною метою є навчитися вибирати з коробки цукерки з

найсмачнішою начинкою. Це зовсім не складно. Просто, потрібно уважно

придивитися. І спробувати якомога більше цукерок з тієї ж коробки. Так само і

з вибором професії: чим більше спробуєш, тим легше обрати.

Як ми обираємо свою майбутню професію?

Так само, як і шкарпетки або теплий шарф для поїздки в гори. А це в

корені не правильно. У принципі, професію можна змінити, як і шарф, який не

до вподоби. Але це досить складний процес.

Вважається, що кожна людина має здібності до певної діяльності. Тому

було б логічно припустити, що саме вони й визначають вибір майбутньої

професії. Але не все так просто. Гадаю, що не буде зайвим сказати, що, ніхто з

тих, хто живе не знає повною мірою всіх своїх здібностей.

Не всі вміють застосувати навіть ті здібності, які мають і знають.

Не слід забувати, що досить часто при виборі життєвого шляху здібності

враховуються в останню чергу, а вирішальний вплив мають інші чинники,

наприклад, думка батьків, іноді друзів і подруг.

Позиція старших членів сім'ї, які вважають, що несуть пряму

відповідальність за Ваше благополуччя і тому прагнуть нав'язати свою думку.

До речі це не так вже й погано, коли хто-небудь за Вас переживає і хоче

допомогти, але все таки це Ваше майбутнє. Залиште за собою остаточний вибір.

І навіть право на помилку!

Позиція друзів і подруг. Дружні відносини в юнацькому віці часто досить

міцні і можуть серйозно впливати на вибір професії. Але постарайтеся ухвалити

незалежне рішення, знову-таки це Ваше майбутнє. Для цього слід

дотримуватися правила - ухвалене рішення повинне відповідати Вашим

інтересам, і нічиїм більше!

Позиція вчителів, шкільних педагогів. Спостерігаючи за поведінкою,

навчальною діяльністю і діяльністю за межами навчальної установи,

досвідчений педагог може знати багато такого, що приховане від

непрофесійних очей. Тому, якщо у Вас виникли проблеми з вибором професії,

запитайте у вчителя. Природно, у того, якому Ви довіряєте. І знову-таки,

стежте, щоб остаточне рішення відповідало Вашим інтересам.

Особисті плани і уявлення про майбутню роботу. У тому числі і уявлення

про передбачуваний рівень доходів. Щоб ці уявлення не були занадто

відірваними від реальності, потрібно постаратися дізнатися якомога більше про

свою майбутню професію. Не соромтеся запитати, знайомтеся з людьми,

дізнайтеся про все досконально. Краще витратити небагато часу сьогодні, ніж

плакати після закінчення вузу.

Здібності. Визначайте їх не тільки за успіхами в навчанні, але й за

досягненнями в різноманітних видах діяльності. Не забувайте також і про

можливість звернутися по допомогу до психолога, пройти тестування,

скористатися порадою досвідченого педагога.

Рівень вимог на суспільне визнання. Як би складно це не звучало, суть

приблизно така: кожна людина прагне визнання, воно винятково важливе для

особистості. І тим паче не кожен стане знаменитим співаком, видатним

політиком або лауреатом Нобелівської премії. Плануючи свій трудовий шлях,

замисліться над реалістичністю вимог. Адже розчарування дорого коштує.

Інформованість. Подумайте про те, щоб одержана про професію

інформація не виявилися спотвореною, неповною, односторонньою. Якщо

професія Вам сподобалася тому, що в кіно це виглядає класно, дізнайтеся, які

справи насправді. Як? Можна влаштуватися учнем або асистентом до

професіонала. Нехай спочатку Вам дістанеться лише нецікава робота: купувати

для нього каву, виносити сміття або ввічливо усміхатися клієнтам, нічого.

Тільки так Ви за короткий строк дізнаєтесь, що відбувається насправді.

Прочитавши уважно цей список, Ви зрозумієте, що здібності і таланти

людини під час вибору майбутньої роботи враховуються в останню чергу. Чи

правильно це? Відповідь очевидна що, ні! Постарайтеся звернути увагу на

важливий компонент вибору, який допоможе досягти успіху в житті, це власні

таланти і здібності.

Найбільш правильним під час вибору професії є використання наукового

підходу. Для чогось же цю психологію вигадали? Один з найсучасніших і

модних напрямів психології - нейролінгвістичне програмування (НЛП), яке у

тому числі використовується і для вибору професії.

Як зробити вибір?

Складіть список професій, які найбільше Вам підходять, тобто ті, які:

подобаються;

здаються цікавими і перспективними;

підходять для реалізації життєвих планів;

в яких Ви могли б проявити себе завдяки своїм здібностям;

є актуальними на ринку.

В даному випадку можна скористатися формулою "Хочу - Можу -

Потрібно". Для цього потрібно скласти три списки професій:

ті, які здаються привабливими, подобаються;

відповідають Вашим здібностям, талантам і можливостям;

на які існує попит.

Якщо у всіх трьох списках опиняться однакові професії, вибір зроблений!

Оцініть так звану конфліктну зону. Чи не суперечить обрана професія в з

Вашими переконаннями, життєвими цінностями, наскільки реальні можливості

працевлаштування за спеціальністю, який рівень професійної підготовки

необхідний, чи задовольняють Вас зміст, характер і умови праці.

До речі, не всі знають, що кожна професія має певні показання і

протипоказання за станом здоров'я. Адже не враховувати таку важливу

складову процесу вибору було б безрозсудно. Тому не забудьте відвідати лікаря

і між іншим дізнатися у нього, наскільки ваше Здоров'я відповідає обраній

професії.

Як доказ того, що здоров'я людини може вплинути на її трудову

діяльність, наведу всього один приклад як позитивного, так і негативного

впливу стану здоров'я на вибір професії.

Зір, наприклад, вводить певні обмеження для можливого вибору

професій: дальтонік ніколи не одержитьь права на управління автомобілем, а

значить, така людина не зможе стати шофером. Більшість лікарських професій

вимагає хорошого зору і здатності тонко розрізняти кольори.

Але! Навіть повна відсутність зору не перешкодить працювати

масажистом, люди без зору серед масажистів цінуються якнайбільше, оскільки,

втративши одне відчуття, людина має здатність "бачити" руками і руки у неї

стають воістину цілющими.

Помилки під час вибору професії

Рано або пізно всі зіштовхуються з вибором професії. Без перебільшення

можна сказати, що вибір професії - це вибір свого майбутнього, і часом ми

думаємо, що це майбутнє одним лише рішенням можна зробити щасливим і

повноцінним, або, навпаки, перетворити його в прожите чуже життя. Особливо

це актуально для вчорашніх школярів...

Проаналізуйте ситуацію на ринку праці. Зверніть увагу на те, що з

кожним роком з'являються все нові професії. Будьте готові до того, що

доведеться регулярно підвищувати кваліфікацію, освоювати суміжні

спеціальності. Не бійтеся того, що в 9 - 11 класі вибір професії значним чином

визначить всю Вашу долю. Зміна вибору, освоєння нової спеціальності зробить

Вас цінним фахівцем, потрібним у міждисциплінарних областях діяльності.

Перша професія, навіть якщо Ви потім передумаєте і знайдете щось

привабливіше, стане в нагоді в досить несподіваних ситуаціях. Наприклад,

перша освіта мистецтвознавця допоможе юристу розібратися у складних

запитаннях передачі у спадок антикварних цінностей.

Думки про престижність професії

Забобони, які стосуються професії, виявляються в тому, що деякі важливі

для суспільства професії вважаються негідними, непривабливими, наприклад,

сміттяр.

Економіст або психолог нітрохи не більш корисні для суспільства, аніж

хімік або слюсар. Престижність професії повинна враховуватися, але після

врахування Ваших інтересів і здібностей. Інакше матимете "модну"

спеціальність, яка не приноситиме задоволення. Або, чого доброго, Ви будете

нездатні до виконання основних робочих функцій.

Вибір професії під впливом товаришів або за компанію

Професію ми обираємо за своїм "смаком" і "розумом" так само, як одяг і

взуття.

Відчуття групи, орієнтація на однолітків досить характерні для хлопців

твого віку. Вони потрібні для засвоєння норм поведінки у суспільстві,

формування особистого "Я" і самооцінки. Тому озирайся на інших, порівнюючи

себе з друзями, а не сліпо повторюючи. Прагни побачити, чим ти відрізняєшся

від товаришів і в чому ви схожі. Це допоможе зрозуміти, що, якщо Вася йде на

пожежника, а він ризикована людина, тобі ця професія може не сподобатися -

ти ж досить обережний і розсудливий.

Ототожнення відношення до людини, представника тієї або іншої

професії, з самою професією

Під час вибору професії, перш за все, потрібно враховувати особливості

обраного виду діяльності, а не обирати професію тільки тому, що тобі

подобається або не подобається людина, яка займається цією діяльністю.

Особливо небезпечна зачарованість викладачем. Якщо тебе захоплює

доброта фізика - це не означає, що тобі подобається фізика як така. Крім того,

часто хлопці чинять помилку, прагнучи здобути професію кумира - спортсмена,

політика, журналіста, артиста. Спортсмени не всі однакові.

Захоплення тільки зовнішнім боком професії

За легкістю, з якою актор створює на сцені образ, стоїть напружена,

буденна праця. А журналісти не завжди виступають у телепередачах. Частіше

вони переглядають масу інформації, архівів, розмовляють з десятками людей,

перш, ніж підготувати 10-хвилинне повідомлення, яке, до того ж, озвучить

інший, наприклад, диктор на телебаченні.

Ототожнення шкільного навчального предмету з професією або не вміння

розрізнти ці поняття

Існує такий предмет, як іноземна мова, а професій, де потрібно мати

здібність до мови багато: перекладач, екскурсовод, телефоніст міжнародного

зв'язку та ін. Тому під час вибору професії необхідно враховувати, що

насправді передбачає обрана спеціальність.

Поради батькам

У батьків із школою стосунки нерідко бувають складні... За одинадцять

років багато з них так і не можуть переступити через страх відвідування

батьківських зборів, "індивідуальних консультацій", на які періодично

запрошують вчителі. Але будь-хто з батьків розуміє: роз'єднаність із школою

викликає непривабливі наслідки для обох сторін, не кажучи про дитину, яка, як

і в давні часи, залишається яблуком розбрату двох соціальних інститутів – сім'ї

та школи.

Школа не завжди може задовольнити всі запити батьків. Як ми

будуємо наші взаємостосунки зі школою? Не є таємницею те, що

школа – це величезний "полігон" для конфліктів, які часом

провокуються нами, батьками. Змінити устрій шкільної системи нам

не під силу, але, можливо, можна змінити щось у собі?..

Не вимагайте від школи більше, ніж вона може дати. Школа – це

частина життя дитини. У першокласників – більша, у випускників –

менша. Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина жила цікавим життям і

поза школою, тоді можливі шкільні поразки і невдачі не будуть

настільки руйнівними для її особистості.

Учителі, як і всі інші люди, різні. Не узагальнюйте і не переносьте своє

невдоволення на весь колектив школи. Напевне, серед педагогів

знайдуться ті, з ким ви можете знайти спільну мову та розуміння.

При виникненні неприємної ситуації, пов'язаної з вашою дитиною,

пам'ятайте, будь ласка, що ви – єдина людина, здатна надати їй

моральну підтримку при загальному "розборі". Ваше завдання в школі

– прояснити становище, а от усі "заходи" краще застосовувати вдома

після ретельного спільного обговорення із сином чи донькою.

Приходячи до школи, обов'язково просіть вести діалог на основі

конкретних фактів, а не на основі особистих вражень учителів.

Враження бувають інколи дуже суб'єктивними, і не варто опиратися

лише на них. Намагайтеся зібрати різноманітну інформацію про життя

дитини і проаналізуйте її самостійно.

Спробуйте також зрозуміти не тільки особливості поведінки вашої

дитини в класі (школі), але й загальну атмосферу навчального закладу.

Будь-які вчинки дітей пов'язані із соціальним контекстом, в якому

вони розвиваються. Не кваптеся робити поспішні висновки, не

зрозумівши справжньої причини саме такої поведінки дитини.

Не приймайте вчительську правоту на віру. Звичайно, не слід

обговорювати з дитиною тільки негативні якості (вчинки) учителів.

Спробуйте в кожному явищі знайти ту краплю корисного, яка

неодмінно присутня в ньому. Вчіть цьому дитину.

Намагайтеся регулярно приходити на батьківські збори. По

можливості просіть класного керівника повідомити порядок денний та

тривалість зборів.

На самих зборах піднімайте питання загального характеру, важливі

для всіх. Усі проблеми, пов'язані саме з вашою дитиною, доцільно

розглянути в індивідуальній розмові з учителем. Однак, краще для

такої розмови вибрати спеціальний час, оскільки після загальних

зборів повноцінна розмова може не відбутися, певні нюанси

залишаться нез'ясованими.

Подумайте, чим саме ви можете допомогти школі чи конкретному

вчителеві. Не завжди ця допомога повинна проявлятися у матеріальній

підтримці. Може статися, що ви володієте якоюсь корисною для

школи інформацією чи можете надати консультації, пов'язані з вашою

професійною діяльністю або здатні допомогти школі у тиражуванні

навчальних матеріалів, забезпеченні комп'ютерними програмами

тощо.

Ваша активна участь у житті школи сприятиме позитивному впливові

не тільки на вашу дитину, але й на весь освітній простір, в якому вона

знаходиться.

І останнє. Для того, щоб навчити дитину дотримуватися соціальних

норм, батьки повинні не тільки розповідати про них людині, котра

дорослішає, але й демонструвати це на практиці. Подумайте, будь

ласка, якими бачить дитина ваші ділові та особисті стосунки з

учителями? Чи згодні ви, щоб ваші син чи донька будували свої

взаємостосунки з людьми, користуючись саме вашим прикладом?

Якщо так – вас можна тільки привітати. Якщо ні – ви маєте час, щоби

щось змінити.

ОДИН ДЕНЬ – БЕЗ НОТАЦІЙ (поради батькам)

1. Будіть дитину спокійно; коли вона прокинеться, мусить побачити вашу

усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по

дрібницях, не дорікайте за помилки і через необачність, навіть якщо "вчора

попереджали ".

2. Не квапте, вміння розрахувати час – ваше завдання, і якщо це вам

погано вдається, то провини дитини в цьому немає.

3. Не виряджайте дитину до школи без сніданку, їй потрібно багато

попрацювати.

4. Не прощайтесь, попереджаючи та наставляючи: "Дивись, не пустуй",

"Поводь себе добре", "Щоб сьогодні не було поганих оцінок" т.п. Побажайте

успіху, знайдіть декілька ласкавих слів. У дитини попереду важкий день.

5. Забудьте фразу "Що ти сьогодні одержав?" Зустрічайте дитину після

школи спокійно, не обрушуйте на неї тисячу питань, дайте розслабитись

(пригадайте, як ви самі почуваєтесь після важкого робочого дня,

багатогодинного спілкування з людьми). Якщо ж дитина занадто збуджена,

якщо бажає поділитися чимось, не відмахуйтесь, не відкладайте на потім,

вислухайте, це не забере багато часу.

6. Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не допитуйтесь, нехай

заспокоїться, тоді і розповість усе сама.

7. Вислухайте зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати допит і

постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини.

8. Після школи не поспішайте посадити виконувати уроки, необхідно 2-3

години відпочинку (а в першому класі добре було б години півтори поспати )

для відновлення сил. Найоптимальніший час для приготування уроків від 15до

17 год. Заняття вечорами некорисні, завтра прийдеться все починати спочатку.

9. Не примушуйте виконувати всі уроки за раз, після 15-20 хв. занять

необхідні 10-15 хвилинні "перерви".

10. У спілкуванні з дитиною намагайтесь уникати умов: "Якщо ти

зробиш, то..." Інколи умови стають нездійсненними і не залежать від дитини, і

ви можете опинитися в дуже складній ситуації.

11. Під час приготування уроків не сидіть "над душею", дайте можливість

працювати самій, але якщо ж потрібна ваша допомога, наберіться терпіння.

Спокійний тон, підтримка ("не хвилюйся все вийде", "давай розберемося

разом", "я тобі допоможу"), похвала (навіть якщо не дуже виходить) необхідні.

Не акцентуйте увагу на оцінках.

12. Знайдіть (постарайтеся знайти) протягом дня хоча б півгодини, коли

ви будете належати тільки дитині, не відволікаючись на домашні справи,

телевізор, спілкування з іншими членами родини. В цей момент найважливіше

справи дитини, радості, невдачі, турботи.

13. Віднайдіть єдину тактику спілкування усіх дорослих у сім'ї з дитиною,

свої суперечності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без неї. Якщо щось

не виходить, порадьтеся з учителем, лікарем, психологом, не вважайте зайвою

літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Будьте уважними до скарг дитини на головний біль, втому, поганий

стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, складності навчання.

15. Запам'ятайте, що навіть "зовсім великі" діти (ми часто говоримо "Ти

вже великий" 7 – 8 – річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і

ласкавий дотик. Це все заспокоює їх, допомагає зняти напругу, яка

накопичувалась за день, і спокійно заснути. Намагайтесь не згадувати перед

сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати контрольну

роботу, що буде завтра.

Завтра новий день, і ми повинні зробити все можливе, щоб він був

спокійним, добрим і радісним.

Тест «Чи достатньо Ви контактні з дітьми?» (для визначення рівня

контактності батьків у спілкуванні з дітьми)

1. Як Ви вважаєте, чи є у Вашій сім’ї взаєморозуміння?

2. Чи радяться з Вами діти з особистих питань, чи спілкуються душа в

душу?

3. Чи цікавляться діти Вашою роботою?

4. Чи знаєте Ви друзів Ваших дітей?

5. Чи бувають вони у Вас вдома?

6. Чи беруть участь у господарських справах Ваші діти разом з Вами?

7. Чи перевіряєте Ви, як діти виконують уроки?

8. Чи є у Вас спільні з дітьми захоплення і заняття?

9. Чи беруть діти участь у підготовці до свят?

10. Чи віддаєте Ви перевагу проведенню відпустки разом з дітьми?

Обробка результатів тесту

Стверджувальна відповідь оцінюється двома балами. Відповідь, виражена

словами «іноді», «часом» – одним балом, «ніколи» – «0».

А тепер підрахуйте:

Якщо Ви набрали 20 балів, Ваші стосунки з дітьми можна вважати

благополучними.

Від 10 до 20 балів – задовільними, проте недостатньо багатогранними.

Подумайте, в чому саме вони мають бути доповненими, більш поглибленими.

Якщо менше 10 балів – Ваші контакти з дітьми перебувають у

недостатній мірі. Варто подумати, як їх поліпшити.

Батьки і діти ! Діти і батьки !

Нерозділиме і одвічне коло.

Ми засіваємо житейське поле

І не на день майбутній – на віки !

Між нас не ляжуть вирвами роки,

Бо наша кров пульсує в нашій долі

Батьки і діти… Діти і батьки,

Нам нічого ділить на спільнім полі.

Шановні батьки, пам’ятайте, що дитина – дзеркало вашого життя. Як у

краплині води відбивається сонце, так і в дітях відбивається вся організація

життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й

батька. Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб Дитинство і

Майбутнє Ваших дітей були чарівними і прекрасними.

Список інформаційних джерел

1. Гаврилюк І. Формування компетентності батьків та дітей у професійній

орієнтації [Текст] / І. Гаврилюк // Психолог. – 2009. – № 11-12. – С. 10-

72.

2. Єлисєєва Н. Родина та толерантність підлітка [Текст] / Н. Єлисєєва //

Відкритий урок. – 2008. – № 5. – С. 69-71.

3. Єлисєєва Т. Родина і школа [Текст]: програма роботи з батьками учнів 5-7

кл. / Т. Єлисєєва // Відкритий урок. – 2008. – № 2. – С. 69-72.

4. Родина – серце суспільства й батьківщина дитини [Текст]: спільний

позакласний захід // Відкритий урок. – 2008. – № 3. – С. 34-35.

5. Романовська Д. Батьківський всеобуч [Текст] / Д. Романовська, С.

Собкова // Психолог. – 2005. – № 43. – С. 27-31.

6. Сербіна Р. Допомогти батькам – допомогти дитині [Текст] / Р. Сербіна //

Психолог. – 2009. – № 11-12. – С. 59-61.

7. Олійник І.А. Родинно-сімейне виховання [Текст] / І.А. Олійник //

Виховна робота в школі. – 2006. – № 1. – С. 2-13.

8. Повалій Л. Виховання у молодших підлітків поваги до старших [Текст] /

Л. Повалій // Шкільний світ. – 2004. – № 13. – С. 6-7.

9. За матеріалами: Освіта.ua,

10.За матеріалами http://argo1.com.ua/

11.За матеріалами http://prof.osvita.org.ua/

12.За матеріалами http://dokuchaevsk-edu.org.ua/

Додаток 8

«Коли ростуть діти»

1 вересня дозвілля школяра різко змінюється. Не виходить спати до обіду,

ганяти на велосипеді по дачних вулицях, загоряти на пляжі і тому подібне.

Відпочинок стає дискретним - лише у вихідні, і пару годин перед телевізором в

будні.

Активний відпочинок школяра

Для дітей будь-яка подорож - радість. У вихідні дні, поки що вересень -

золота пора, треба обов'язково вибиратися з дітьми на повітря. Це можуть бути

парки, але краще поїхати подалі.

Трохи пізніше, коли настане осіння сльота, "виїзний" пізнавальний туризм

стає скрутним. Залишається два варіанти - розваги під дахом або закордонний

туризм. Друге - багатьом не по кишені, тому концентруватимемося на розвагах

в критих приміщеннях.

1. Окрім театрів, про які багато чого написано, є досить незвичайні місця.

Наприклад, роллердроми, де можна покататися на узятих в оренду або

своїх власних роликах.

2. Ігрові приставки і кишенькові ігри. До уваги батьків: хіба ви не знаєте,

що дітям першого вересня треба робити подарунки - зводити в кіно, в

дитячий клуб, подарувати що-небудь? Тут чим-небудь від дитини не

відкупишся, потурбуйтеся заздалегідь про подарунок і вихід в "дитячий

світ".

3. Комп'ютер + принтер - нехай скачують реферати, то хіба ви не знаєте, що

більшість дітей давно не пишуть шкільні вигадування самі? Навіщо свою

дитину ображати, нехай буде як у всіх!

4. Бінокль. Замість того, щоб дивитися чергове шоу "За склом", хай чадо

звикається до вуайеризму, підглядаючи у вікна. Жарт. Насправді я

показала доньці за допомогою цього простенького оптичного приладу її

зодіакальне сузір'я... Забавно, що всі думають, що Козерог, Діва, Лев - це

багато-багато зірок. Не спокушайтеся, лише два-три сузір'я наших душ

можна розгледіти на небосхилі. Бінокль згодиться і для навчання

орієнтуванню на місцевості, і при поході в цирк або театр.

5. Фотоапарат (щоб відображав братів-школярів - на довгу світлу пам'ять). І

відразу до нього - фотоплівки.

Відпочинок школяра за кордоном

Є три різновиди практичних закордонних поїздок школяра - поїздка для

мовного стажування, поїздка школярів групою на чолі з вчителькою, або

традиційна поїздка дітей з батьками.

Вільний час — одна з важливих, хоча й не чітко визначених категорій

соціального часу. Часто у ці прості слова — «вільний час» — вкладається

зовсім різний зміст. Суб’єктивне сприйняття вільного часу викликає

різноманітні його визначення. Одностайності в цьому питанні немає навіть

серед спеціалістів. Головна причина цього полягає в тому, що вільний час

вивчають суспільні науки, кожна з яких має свою точку зору. Щоправда,

останнім часом помітною стала тенденція до об’єднання зусиль учених різних

дисциплін у вивченні суті вільного часу.

Змістом вільного часу є всебічний розвиток особистості, формою цього

процесу служить така структура вільного часу, яка сприяє більш ефективному

його використанню, що означає передусім розвиток різноманітної творчої

діяльності.

Незважаючи на те, що вільний час є головною сферою життєдіяльності

людини, в якій відбувається її фізичне і духовне формування і становлення,

найменше йому приділено уваги в педагогіці. Домінуюча роль переважно

відводиться навчальній діяльності, у процесі якої, відповідно до теорії

педагогіки, здійснюється виховання. Вся інша діяльність розглядається як

позашкільна або, згідно термінології більш сучасного періоду, культурно-

дозвіллєва діяльність.

Раціональне використання вільного часу сприяє формуванню духовності,

фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб людини у спілкуванні,

творчому саморозвитку.

Дозвілля — це не просто розваги заради розваг. Це діяльність самоцінна,

у певній мірі пов’язана з процесом передачі інформації від суб’єкта до об’єкта

виховного впливу.

Дозвіллєва діяльність школярів має подвійну природу: з одного боку —

це вільна творча діяльність, невимушена, спонтанна, з іншого — діяльність

культуроформуюча, багатоаспектно розвиваюча і виховна, якій сприяють

зусилля педагогів.

Насильство в сім 'ї

Насильство особливо торкнулося сімейних правовідносин. Як казав

Аристотель, «кожна сім' я – частина держави». Але насильство в сім` ї набуло

таких масштабів і глибин, що вже занадто загрожують безпеці особи,

суспільства та держави загалом.

Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження і зневажання

дітей: фізичне насильство (побиття старшокласниками учнів молодших класів,

фізичне знущання виховного колективу), сексуальне насильство або

розбещення (зґвалтування або розбещення учнями старших класів, сексуальне

розбещення з боку педагогів), психічне (емоційний тиск учителя або одного

учня на іншого, приниження учнів виховним колективом, погрози з боку учнів

старших класів або педагогів), зневажання основних потреб дитини (відмова

виховного колективу у здійсненні потреб дитини першої необхідності).

Насильство в сім'ї – явище не специфічно українське, а загальне,

можливо, навіть світове.

Жорстоке поводження із дітьми в сім' ї не така вже й рідкість. Часто

плутаючи методи виховання із звичайним насильством, батьки намагаються

бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення,

малюки не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе

винними навіть не намагаються захиститись. Але в суспільстві не прийнято

казати про такі речі. Дуже часто один з батьків просто спостерігає за

знущанням над своєю дитиною. Та насправді ця форма насильства існує у

побуті дуже давно і поширена серед представників різних національностей,

різного соціального та фінансового статусу, у сім’ях з різними світоглядами,

світосприйняттям, релігійними вбачаннями.

За даними статистичного центру, у 2006 році в Україні від різноманітних

протиправних дій дорослих постраждало 7 тисяч дітей. Найбільше страждають

від домашнього насильства діти у віці до 10 років. Причому кожен третій з них

не вчився у школі – чи батьки не пускали, примушуючи просити милостиню, чи

то немає можливості відвідувати заняття (відсутність одягу та ін.).

Однією з причин загострення проблеми домашнього насильства над

дітьми є соціально-економічна нестабільність у суспільстві. Дуже часто

жорстоке поводження з дітьми - результат того, що самі батьки страждали від

насильства у дитинстві. Намагаючись виправити свої помилки, вони

використовують своїх дітей; іноді батьки не знають інших шляхів «виховання»,

бо у своїй родині бачили тільки це. Найжахливіше те, що це може

повторюватися багато поколінь.

Інша причина – раннє батьківство. У деяких батьків ще не сформувалося

почуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з

дитиною в різних ситуаціях, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує

одним способом - образами чи побиттям. Такі батьки часто не сприймають

всерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати

свої істинні почуття, їм важко поважати свої дітей як окремих особистостей зі

своєю власною свободою. Вважаючи дітей причиною своїх проблем, вони їх

б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють,

зневажають. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб

задоволення власних егоїстичних потреб, не усвідомлюючи при цьому, якої

шкоди завдають своїм дітям. Такі діти страждають від психологічних травм.

Часто батьки впевнені в тому, що такий стиль виховання корисний для

дитини, для їх же добра. Вони або не хочуть зіпсувати дитину, або

виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе

виховання.

Незважаючи на велику кількість норм, призначених регулювати

правовідносини між батьками та дітьми, дуже часто виникають ситуації, при

яких порушуються права дітей. Найчастіше насильством та порушенням прав

дитини ми вважаємо тільки фізичну розправу. Але насильством над дітьми є

випадки, коли батьки:

- знущаються над дитиною,

- б’ють її,

- завдають шкоди здоров’ю дитині,

- залякують дитину, використовуючи при цьому різні суспільні установи

(міліцію, церкву, спецшколу, колонію, психіатричну лікарню),

- порушують її статеву недоторканість,

- навіюють страх за допомогою тестів, поглядів,

- перебивають дитину під час розмови,

- ізолюють її,

- контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими,

родичами, одним із батьків,

- використовують образливі прізвиська,

- соромлять дитину,

- використовують її як передавача інформації під час конфлікту у сім`ї,

- контролюють поведінку дитини за допомогою грошей,

- ігнорують її,

- не задовольняють її основні потреби,

- використовують її , як засіб економічного торгу під час розлучення,

- погрожують її залишити,

- погрожують фізичною розправою,

- поводяться з дитиною, як з прислугою,

- відмовляються повідомляти про важливі рішення, що безпосередньо

стосуються її долі.

Зневажання людських прав дитини, приниження її гідності сприяють

виникненню дитячої психологічної травми, яка деформує особистість, порушує

природний психологічний та фізіологічний розвиток дитини.

Насиллям в школі є: побиття старшокласниками молодших учнів,

побиття вчителями учнів (вчителі дають під затильники, тягнуть за вуха, б’ють

по голові та пальцях лінійками, указками, книжками тощо), сексуальне

(порушення її статевої недоторканості й статевої свободи, розбещення),

приниження (вчителі перекручують прізвища, розголошують особисту

інформацію про учнів, крик на учнів, неприємні прізвиська, образи),

зневажання фізіологічних потреб учня (вчителі не випускають учнів в туалет

під час уроків, ігнорують погане самопочуття учнів), затримання на перервах,

залякування і шантаж.

Щоб такого не було (рекомендації учнів своїм одноліткам):

звертайся до працівників школи (адміністрація школи, класний

керівник, психолог, соціальний педагог, інші вчителі, охоронець тощо),

старшокласники, що вивчають правознавство, можуть надати тобі

корисні поради і допомогу, можуть проводити для учнів молодших учнів

бесіди з роз’яснення прав та обов’язків,

активно використовуй і захищай свої права, беручи участь в

шкільних правових гуртках, молодіжних та дитячих громадських

організаціях, спеціальних акціях («Захист прав дитини», «Дитина – надія

майбутнього суспільства» та інші),

не соромся звертатися за допомогою до кваліфікованих

спеціалістів, правоохоронців, до соціальних служб школи, міста (2-09-11,

3-01-80)

намагайся регулярно спілкуватися із батьками про своє шкільне

життя - вони твої офіційні представники й надійні захисники,

якщо ти став свідком порушень прав інших учнів, не будь

байдужим, використай свої знання, та надай їм допомогу, адже в такій

ситуації можеш опинитися й ти.

Насиллям на вулиці щодо дітей є:

1. Фізичне насилля: грабіж, розбій, побиття, проституція, примусова

праця (збирання і здача металобрухту, макулатури, порожні пляшки, миття

машин, праця вантажниками).

2. Моральне насилля: образи, приниження честі та гідності.

3. Злочини проти власності: грабіж, вимагання.

4. Сексуальне насилля: проституція, зґвалтування, розбещення.

Шляхи подолання (Як себе поводити):

· не ходити самому по вулицях в вечірній та нічний час,

· не спілкуватися із незнайомими особами,

· не виставляти на показ коштовні речі (прикраси, мобільні телефони,

гроші),

· не вживати алкогольні, наркотичні засоби (це призводить до втрати

самоконтролю),

· не провокувати своєю поведінкою інших (викликаючі одяг та

поведінка),

· у випадку працевлаштування, вимагай від працедавців дотримання

норм трудового законодавства щодо неповнолітніх ( укладення трудового

договору у письмовій формі із зазначенням умов праці),

· якщо на твоїх очах відбувається правопорушення, дуже важливо не

бути втягнутим у нього щоб не стати жертвою або співучасником,

· якщо ти став свідком правопорушення, варто обов’язково звернутись до

правоохоронних органів і надати їм інформацію про це. Таким чином ти

убережеш себе й інших людей від того, щоб не стати жертвою.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

Одним з особистих немайнових прав дитини, є право дитини вільно

виражати свою думку. Це право дитини закріплено в загальній формі в ст.12

Конвенції про права дитини та в ст.171 СК. Ст.171 СК встановлює, що «дитина

має право бути вислуханою з питань, що стосуються її особисто, а також з

питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, повинна бути

вислуханою при вирішенні між батьками, іншими особами суперечок про

виховання, місце проживання, в тому числі суперечок про позбавлення

батьківських прав, відновлення в батьківських правах, а також суперечок про

управління майном».

Одним з особистих немайнових прав та обов’язків батьків є також право

та обов’язок батьків на представництво та захист прав та інтересів своїх дітей.

Як було підкреслено, особисті правовідносини між батьками та дітьми мають

строковий характер. З досягненням дітьми повноліття або з набуттям дітьми

повної цивільної та сімейної дієздатності вони, як правило, зупиняються.

Необхідно розрізняти виконання батьками прав та обов’язків на

представництво та захист прав та інтересів своїх дітей в галузі цивільного

матеріального права та в галузі цивільного процесуального права. В галузі

матеріального права, як було показано, батьки є законними представниками

тільки свої малолітніх дітей. В галузі ж цивільного процесуального права

батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Як і будь-які інші права, батьківські права мають свої межі та мету

виконання. При здійсненні батьківських прав та виконанні обов’язків, у тому

числі й права на представництво та захист прав та інтересів дітей, батьки

повинні виходити з меж та мети здійснення прав та виконання обов’язків,

передбачених ст.155 СК, а також з загальних принципів регулювання сімейних

відносин, у тому числі, з правил чч.7 і 8 ст.7 СК.

Частина 1 ст.155 СК встановлює загальні положення відносно здійснення

батьківських прав та виконання обов’язків, згідно з якими «батьки повинні

поважати права дитини та його людську гідність».

Слід також зазначити, що поряд з інтересами дитини, інтереси батьків

також мають право на захист. Вони не можуть просто ігноруватися або

приноситися в жертву інтересам дітей. Це, насамперед, не гуманно по

відношенню до батьків та недоцільно з виховної точки зору, оскільки може

негативно відобразитися на дитині, сприяючи розвитку його егоїзму. Саме тому

діюче законодавство зорієнтоване на знаходження балансу між інтересами

батьків та інтересами дитини. І тільки у тому разі, коли протиріччя між ними

настільки серйозне, що пошуки компромісу опиняються безрезультатними,

перевага віддається інтересам дитини.

Що таке “здоровий спосіб життя” молоді

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що

інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну

(розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від

одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан

здоров`я людини.

До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні

особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму

в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного

розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості

психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість,

емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб,

інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне

здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці

складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на

однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема

складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії,

моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація,

ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у

контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного

здоров`я індивіда.

Соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками

індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими

створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист,

охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки,

вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень

матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на

здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної

захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини.

У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем

розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі -

економічної, політичної, соціальної, духовної.

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна,

духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає

стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.

Поняття передумов здоров`я. До основних передумов здоров`я

зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальна справедливість,

освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси. Ті з

передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково

можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні

індикатори.

Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в

державі. Очевидно, що відсутність дружных стосунків в сім`ї, конфлікти з

ближнім оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів в

громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво

зашкоджують усім складовим здоров`я - фізичній, психічній, духовній,

соціальній.

Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність

будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових

правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості

у майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів

природного або суспільного походження. Важливим є рівень розвитку

соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та

її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).

Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих

передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до

послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права,

неможливість обмежень законних прав й інтересів людини з боку будь-яких

сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини

відчуття захищеності та впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в

межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і

здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових,

національних, релігійних, майнових, статевих, вікових визначників. І

незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними

особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві справляє позитивний вплив

на стан індивідуального і громадського здоров`я.

Виховання здорового способу життя

Цілісність людської особистості проявляється насамперед у взаємозв’язку

та взаємодії психічних і фізичних сил організму. Гармонія психофізичних сил

підвищує резерви здоров’я, створює умови для творчого самовираження в

різних сферах нашого життя. Активна та здорова людина надовго зберігає

молодість, продовжуючи творчу діяльність, не дозволяючи «душі лінуватись».

Щоби повніше використовувати власні духовні та фізичні резерви, слід не

впадати в розпач через тимчасові слабості, а вірити в захисні сили своєї натури

й учитись управляти ними. Чим більш багата людина фізично й духовно, тим

легше і природніше врівноважуються прояви її людської сутності.

Правильно підібрані фізичні навантаження допомагають зняти психічну

напругу, викликану виробничими чи особистими проблемами. Окрім того,

систематичні фізичні вправи - ефективна профілактика різних захворювань.

«Гімнастика, фізичні вправи, ходьба повинні міцно ввійти в

повсякденний побут кожного, хто хоче зберегти працездатність, здоров’я,

повноцінне та радісне життя,» - висловлювання Гіппократа є актуальним.

Любов і турботу про дітей дорослі мають виявляти, граючи, бігаючи та

плаваючи з ними, купуючи їм замість тортів і булочок м’ячі, ракетки чи лижі.

Підтримувати прагнення дитини до стрункої фігури та спортивних успіхів,

обмежити в меню солодощі, використовувати кожну можливість для занять

фізичними вправами вдома й на вулиці й самим регулярно займатися спортом -

такі задачі дорослих.

Рух поряд із харчуванням і сном є основною життєвою потребою

кожного, тому що забезпечує ріст і розвиток органів, позитивно впливає на

кровообіг і дихання, стимулює діяльність мозку. Постійне переїдання так само

несприятливе, як і чергування жорстких короткочасних дієт і не обмеженого

харчування.

У родині діти одержують перші навички здорового способу життя. Але

лише здорова не тільки у фізичному, а й у соціально-моральному сенсі родина

зможе виростити та виховати здорову в усіх відношеннях людину. В основі

родини лежить любов усіх членів сім'ї родини один до одного. Але є дві

особливі людини, які дають початок родині, ростять нас. Це батько й мати -

перші зразки мужності та жіночності.

Не всі стають великими спортсменами, але любов до спорту, до

самостійних щоденних занять фізичними вправами допомагає кожній людині

впевнено крокувати по життю.

Учні можуть постійно спізнюватись на уроки фізкультури, приходити без

спортивної форми, лінуватись виконувати вправи. Але коли у школі пройшов

День родини, і батьки брали участь разом з учнями у змаганнях, із дітьми

відбулась метаморфоза.

Батьки часто-густо дають до школи довідки про обмеження фізичного

навантаження. А коли клас із батьками вирушає в похід, а батьки виявляють

кмітливість і спритність у поході, ось тут уже діти зовсім змінюються й активно

займаються фізкультурою.

Формування свідомого та відповідального ставлення до здоров’я має

починатись з раннього дитинства, поступово входити до системи світогляду,

ставати складовою частиною загальної культури, духовного світу людини.

Саме рівень загальної культури обумовлює поведінку, стиль життя і, в решті

решт, стан здоров’я людини. Починати зміни ніколи не пізно, адже відновні

можливості організму людини невичерпні.

Наша земля багата на лікарські рослини, які можуть захистити від

багатьох недуг. Зараз у мешканців міста є свої ділянки землі, де окрім садовини

та городини, мають обов’язково культивуватись лікарські рослини: алтея,

материнка, чебрець, родовик, м’ята, калина, аґрус, смородина тощо. Лікарські

рослини в змозі зв’язувати та виводити з організму людини радіонукліди, солі

важких металів, пестициди та інші техногенні забруднення. Багато природних

сорбентів міститься у фруктах, овочах, зернових культурах. Бажано, щоб

родини мали на столі, в залежності від сезону, буряки, цибулю, часник, гарбуз,

капусту, кукурудзу, моркву, огірки, кабачки, яблука, айву, сливи, аґрус, суниці,

брусницю, смородину. Такі знані рослини як насіння льону, лист подорожника,

суцвіття липи, плоди шипшини, квітки ромашки, полин здавна

використовуються народною медициною для збереження молодості та

бадьорості. Необхідно, щоб дівчатка знали, як зварити смачні борщ та кашу,

потішити родину варениками та узваром.

Загартування є важливим питанням, яке має входити до програми

валеологічної освіти. Могутнім оздоровчим фактором є холодна вода. Ще на

початку 20 сторіччя фізіологи відкрили стимулюючу дію холодної води на

функцію щитовидної залози. Тому купання у відкритих водоймах, щоденний

холодний душ зміцнюють організм, мобілізують для роботи. Починають з

умивання холодною водою, поступово збільшуючи холодове навантаження.

Регулярне провітрювання жилих та робочих приміщень, сон з відкритими

вікнами, біг за будь-якої погоди легко одягненим буде запорукою своєрідного

тренування організму дитини, захисту від інфекційних хвороб.

Дослідження Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України

показали, що третина учнів молодших класів, половина середніх та старших

класів не дотримуються режиму праці і відпочинку. Діти не досипають, дуже

мало бувають на свіжому повітрі, понад 2 години проводять перед екранами. Це

призводить до зниження працездатності, головного болю, емоційної

лабільності. Роз’яснення впливу режиму дня на здоров’я відіграє величезну

роль в збереженні здоров’я. Обов’язковими є 10-хвилинні перерви в роботі

через кожні 45 хвилин, переключення з одного виду діяльності на інший,

фізичної і розумової праці, сон не менше 8 годин на добу, обов’язково в нічні

години, освоєння методик релаксації, аутотренінгу, самомасажу, дихальних

вправ.

Багато уваги приділяється зараз подоланню в суспільстві алкоголізму та

наркоманії. Слід передавати дітям, що ніколи українці не спивались, хоча

традиції вживання алкогольних напоїв мають глибокі. Пісні і перекази

зберігають пам’ять про те, що українці пили не просто спиртне, а мед-

горілочку, калганівку, вишнівку. Пили їх тільки дорослі на святах, на поминках,

при закінченні тяжких польових робіт. Рецепти цілющіх алкогольних напоїв на

травах, фруктових соках і обов’язково медах реконструював в своїх трудах

відомий український лікар-травознай Євген Товстуха і вже сорок років успішно

використовує їх в комплексному лікуванні різних недуг.

10 кроків, щоб стати кращими батьками

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять

з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі

й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем,

що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити

аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка —

приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину.

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних

для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно.

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ

бажаєте.

Висувайте реальні вимоги.

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації,

в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та

хворих дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням.

Обирайте виховання без побиття та крику.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю

і поваги до інших.

Факти, що можуть Вас здивувати...

Діти часто не розуміють, чому їх покарано.

Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям

незрозумілими. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто

сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і

чому її покарано.

Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір.

Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення.

Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що

одягатися чи що їсти.

Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не

дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

Діти мають право на позитивне ставлення до себе.

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних

передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов

допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття

власної гідності.

2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся

тим, що вона робить і відчуває.

3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й

довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити

ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-

яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто

це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш

безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними

обмежень.

4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки

бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість

батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі

сміх при кожній нагоді.

5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її

почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким

незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили

несправедливо.

6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина

поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього.

Хваліть її за зразкову поведінку.

7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте

дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що

стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені

сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали

б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по

відношенню до дитини.

8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш

безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними у їх

дотриманні, намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо

дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути

введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого –

відміняється.

10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто

нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння,

приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам

задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою

і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її,

залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і

заспокойтеся.

Чому дитина бреше?

Мала брехня є прийнятною поведінкою для цивілізованого суспільства.

Досвід показує, що іноді незначна брехня твориться на благо людині. Десь в

Африці проживає плем'я, у якому завжди кажуть лише правду. У них немає

потреби щось приховувати чи брехати. Однак це все-таки плем'я...

Дитина змалечку звикає до того, що хитрощі та невелика брехня є в

житті. На цьому побудована значна частина казок. Однак питання в тому,

скільки тієї брехні іде від дитини. Якщо це буває інколи і вона малозначуща, на

цьому особливо не слід зациклюватися. І батькам не треба дуже карати дитину.

Краще розібратися в цій ситуації і мирно порозмовляти з дитиною. Тут треба

враховувати, що діти "пробують на смак" різні життєві ситуації. Вони

пропускають усе, що бачать, через себе. В тому числі й брехню, випробовуючи,

як на це зреагують дорослі, зійде це їм з рук чи ні.

У жодному разі не слід відповідати дитині на брехню недовір'ям. Краще

бути зайвий раз обманутим дитиною, аніж безпідставно їй не довіряти і

намагатися зловити на неправді.

Про навмисне приховування правди, обдурювання, введення в оману

присутнє вже у дітей молодшого шкільного віку (6-11 років). Складніші

механізми має брехня в підлітковому віці (11-15 років). Зі статевим дозріванням

психіка підлітка стає нестабільною. Тому, з одного боку, вони можуть бути

вразливими, з іншого - агресивними. У дітей підліткового віку брехня нерідко є

формою бунту проти педагогів чи батьків, світу дорослих загалом.

Однак в обох вікових категоріях це здебільшого обумовлено вихованням

у сім'ї. Найчастіше обдурює та дитина, у чиїй сім'ї панує директивний стиль

спілкування. У ній думка дитини практично не враховується. Батьки

спілкуються з дитиною авторитарно, мовою наказів та покарань. Звісно, дитина

намагається уникнути покарання, тому й вдається до приховування правди за

ширмою брехні. До того ж у цьому віці психіка дитини ще дуже вразлива, і їй

боляче слухати довгі нотації. У такому разі брехня є захисною реакцією

дитини, способом подолати свій страх перед покаранням та визнанням своєї

невдачі. Так дитина захищає повноцінність своєї особистості. Тому батькам

слід знати, що брехня - це наслідок неправильного виховання. І передусім саме

батькам слід переглянути своє ставлення до дитини.

«Привчити» дітей до брехні можуть і самі батьки, навіть не помічаючи

цього. Вкрай знайома ситуація, коли матері дитини хтось телефонує, а вона

просить повідомити, що її немає вдома. Або інша ситуація - батьки обдурюють

дитину, обіцяючи їй щось купити і не виконують цього. З часом у неї

формується стереотип, що обдурювати - це нормально. І вона починає чинити

аналогічно.

Список інформаційної літератури

1. Беляєва О. Як навчити дитину відпочивати? [Текст] / О. Беляєва //

Психолог. – 2009. – № 1. – С. 29.

2. Коляда О. Робота з батьками [Текст] / О. Коляда // Початкова школа. –

2004. – № 3. – С. 59.

3. Корнієнко С. Ваша дитина стала школярем [Текст] / С. Корнієнко //

Початкова школа. – 2006. – № 9. – С. 52-57.

4. Корнієнко С. Батьківські збори «Гарна постава – запорука краси і

здоров’я людини» [Текст] / С. Корнієнко // Початкова школа. – 2007. –

№ 9. – С. 45-47.

5. Корнієнко С. Батьківські збори «Режим для молодшого школяра»

[Текст] / С. Корнієнко // Початкова школа. – 2007. – № 3. – С. 58-

60.

6. Корнієнко С. Рухливий спосіб життя – запорука здоров’я» [Текст] / С.

Корнієнко // Початкова школа. – 2007. – № 11. – С. 45-46.

7. Мартиненко С. Особливості співпраці вчителя початкових класів з

родинами учнів [Текст] / С. Мартиненко // Початкова школа. – 2010. –

№ 3. – С. 59-61.

8. Мартиненко С. Педагогічна взаємодія вчителя початкових класів і

батьків першокласників [Текст]: у запитаннях і відповідях / С.

Мартиненко // Початкова школа. – 2010. – № 1. – С. 20-22.

9. Ніколаєва О.М. Вічна проблема – батьки і діти [Текст]: тренінг / О.М.

Ніколаєва // Виховна робота в школі. – 2010. – № 1. – С. 50-51.

10. Нуреєєва О.С. Школа і сім’я. Як поєднати дві сторони однієї медалі?

[Текст] / О.С. Нуреєєва, О. Скворчевська // Початкове навчання і

виховання. – 2010. – № 6. – С. 34.

11. Охримчук А. Багатолика агресія [Текст] / А. Охримчук // Початкова

школа. – 2003. – № 6. – С. 4-7.

12. Педагогічний всеобуч батьків [Текст]: конспекти лекцій //

Позакласний час. – 2002. – С. 2-17.

13. Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми [Текст]:

наказ МОН України № 59 від 01.02.2010 // Інформаційний збірник

МОН України. – 2010. – № 7-8. – С. 55-57.

14. Свириденко С. Формування основ культури харчування як складової

здорового способу життя [Текст] / С. Свириденко та ін. // Початкова

школа. – 2010. – № 2. – С. 54-56.

15. Сіданич І. Виховання у дітей культури взаємин із батьками у

навчально-виховному процесі [Текст] / І. Сіданич // Початкова школа.

– 2005. – № 6. – С. 41-45.

16. Содель Т. Дозволено до 22-ї… Правила внутрішнього розпорядку для

учнів [Текст] / Т. Содель // Шкільний світ. – 2009. – № 33. – С. 15.

17. Удод О.А. З любов’ю та повагою до дитини [Текст] / О.А. Удод //

Позакласний час. – 2010. – № 1. – С. 18.

18. Федорчук О. Агресивна поведінка: спроба корекції [Текст] / О.

Федорчук // Шкільний світ. – 2004. – № 37. – С. 14-16.

19. Немеровська-Коруба Є. Запобігання агресії та насильству [Текст] /

Є. Немеровська-Коруба // Директор школи. – 2010. – № 3. – С. 24-28.

20. Човбан В. За здоровий спосіб життя [Текст] / В. Човбан // Шкільний

світ. – 2009. – № 45. – Спецвипуск.

21. Чорна І. Виховуймо разом! Про систему роботи з батьками як

запоруку ефективного виховання учнів [Текст] / І. Чорна // Завуч. –

2010. – № 5. – С. 8-10.