Читайте в журналі:

Часопис Об’єднання церков ЄХБ Волині

видається на добровільні пожертвування з 1.01.96 р.,

щоквартально, при підтримці видавництва подружжям

Фелікса та Галини Каплунів

Головний редакторВолодимир ЧАЙКА

Відповідальний редакторТетяна ДЕНИСЮК

Художник-дизайнерВіталій ЮРЧЕНКО

Технічний редакторЛеонід БАНДУРА

Літературний редакторМикола ПИРОЖКО

РЕДАКЦІЙНА РАДАМикола Крикота, Павло Карпук,

Ярослав Троць, Антон Назаревич, Павло Миронюк,

Сергій Мельничук, Роман Кравчук.

© “Волинь християнська”, 2011 р.

Адреса редакції:вул. Караїмська, 17A,

м. Луцьк, 43016Тел. (0332) 724028

volyncba@gmail.com

www.baptistvolyn.org

Свідоцтво про державнуреєстрацію:

серія ВЛ, № 080від 17. 04. 96 р.

Видання благодійнеНаклад 2000 примірників

Надруковано: Релігійне товариство

«Місійна книжкова фабрика«ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ»

43006, м. Луцьк, вул. Стуса, 3Тел. (0332) 710912

Редакція залишає за собою право редагування та скорочення матеріалів.

Не завжди поділяє думку авторів.

3’11 (63)

Слово до читача

Не віддай МОЛОХОВІ! (Ігор ЯРЕМЧУК)

Для кого слава? (Анатолій МАТВІЙЧУК)

Уроки батьківства (Олександр ПАХАЙ)

Небесний дотик (Леонід БАНДУРА)

В краю Яна Гуса (Людмила ГАПОНЮК)

4-й підлітковий фестиваль (Любов МИХАЛЬЧУК)

Посвячення комплексу церкви “Фіміам”

(Валерія ГЕРАСИМОВИЧ)

Історія пісні (Леонід БАНДУРА)

Поетична сторінка

Служіння в ім’я Бога (Лідія ГЛИНСЬКА)

Новини

Хочу знати (Микола ПИРОЖКО)

Християнська родина Величків (Микола ПИРОЖКО)

Переконався (Тетяна ДЕНИСЮК)

Літній табір у Тарасово (Жанна ДЕМЯНЧУК)

90-річний ювілей (Микола ПИРОЖКО)

Дорога на Голгофу через Полісся (В’ячеслав СИВИЙ)Пам’ять

1

2 13 20

26 39

2 8

10 13 16 18

22 24 26 28 31 32 36 39 40 47 49

40

Ваші пожертвування можете надсилати на розрахунковий

рахунок Волинського ООЦ ЄХБ:26004010001190 в Філії

УніКредитБанку ТзОВ у м. Києві, МФО 300744,

код ЄДРПОУ 13364502з поміткою

На “Волинь християнську”

20

cлово до читача

ННевгамовно летить час і ось нарешті ви маєте нагоду отримати черговий ви-пуск «Волині християнської». Дякуємо за ваші листи та відгуки. Ми творимо

наш журнал разом з вами. Запрошуємо і надалі активно брати участь у цьому служінні, ділитися своїми проповідями, поезією, свідченнями, роз-думами... Цим ми послужимо спільному духовному збудуванню і прославленню Господа.

Вже відшуміли дні жнив, зібраний врожай. Як читаємо в Біблії: «Земля врожай свій дала, Бог по-благословив нас, наш Бог!» (Пс.66:7). Це властиво для землі, таке її призначення – приносити плоди.

А як же ми, люди? Чи приносимо ми плоди для Бога? Адже Він створив нас за Своєю подо-бою, саме для того, щоб ми принесли «достойний плід покаяння», плоди вдячності наших сердець та уст. В осінню пору ми звикли дякувати Небесно-му Батькові за плоди землі.Однак пам’ятати про вдячність треба не тільки в День подяки, а щодня, впродовж усього життя. І не лише за врожай, а за все, що Бог посилає для нас, що проводить життє-вими дорогами. Плід подяки, хвали і прославлення приємний нашому Госпоу. Це ж Він посилає врожай-ні часи і дарує радість нашим серцям.

Матеріли, помічені таким значком, мають продовження на

Матеріли, помічені таким значком, мають продовження на

DVD, який буде випущений з четвертим номером журналу.

DVD, який буде випущений з четвертим номером журналу.

Дорогі друзі!Дорогі друзі!Чи не найбільшою радістю є народжен-

ня діток. Проте людство не тільки не дякує за це Творцеві, але й позбавляє немовлят життя. Господь подарував нам привілей виховувати їх, але ми часто не маємо часу для цього і тим подаємо негативні уроки батьківства.

В пошуках матеріального забезпечення і через бажання піднятися сходинками кар’єри ми не бачимо, як Господь торкається нас і зупиняє різними способами.

Біблія закликає віддавати хвалу Спасителю, а нам хочеться привласнити всю славу собі, своїм талантам, кмітливості, своєму авторитету...

Втім попри всі негативні риси нашого ха-рактеру, милість Божа ще продовжується. Його Слово проповідується надалі. Через Свою Церкву Ісус кличе до спасіння. Він дає натхнення служити ближнім ділами віри та любові.

«Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидай-мо збору свого, як то звичай у деяких, але заохо-чуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр.10:23-25).

Нехай цей номер журналу додасть кожному з вас духовного зміцнення та зростання.

РедакціяРедакція

2

дух

овн

а с

тат

тя Відвідавши Волинь, а

зокрема церкву в м. Ківерці, я помітив, що тут багато і плідно пра-

цюють з дітками. Це власне і комплекс Сиротинець-школа. Справді, діти потребують осо-бливого ставлення.

Прочитаємо Слово Боже із книги Левит 20: 1-5: «І Господь

промовляв до Мойсея, гово-

рячи: І скажеш до Ізраїлевих

синів: Кожен чоловік із Ізра-

їлевих синів та з приходька,

що мешкає в Ізраїлі, який

дасть із насіння свого

Молохові, буде конче

забитий, народ краю за-

кидає його камінням. А Я

зверну лице Своє про-

ти того чоловіка, і ви-

нищу його з-поміж на-

роду його, бо з насіння

свого дав він Молохо-

ві, щоб занечистити

святиню Мою, збезчестити

Моє святе Ймення. А якщо

справді люди того краю схо-

вають свої очі від того чоло-

віка, коли він дасть із насіння

свого Молохові, щоб не за-

бити його, то Я зверну Своє

лице проти того чоловіка та

проти родини його, і винищу

його й усіх, що блудять за

ним, блудячи за Молохом,

з-посеред народу його».

Ці слова Господь сказав Мойсеєві приблизно 4000 років тому в пустелі, коли ізраїльтяни уже вийшли із рабства в Єгипті, але ще не ввійшли до обіцяної Богом землі. Думаю, що люди здивувалися, почувши ці Божі слова, які в точності передав їм Мойсей. Вони видалися для них дивними і незрозумілими. Чому Бог їм це говорить? Адже Ізраїль ще знаходиться в пусте-лі, у них ще немає своїх земель, вони ще не поселилися в ново-му краї, не одружували своїх синів та дочок із представни-ками народів, які їх оточували.

І, звичайно, вони зовсім не мали наміру віддавати своїх дітей по-ганському божку Молоху. Проте Господь знає, що серце людини лукаве і постійно думає про зле. Бог знає, що «лихі товариства завжди псують добрі звичаї». І тому Господь передбачив, що, коли ізраїльтяни будуть жити в обіцяному Богом краї, вони бу-дуть брати для своїх синів дру-жин у чужоземців, а своїх дочок віддаватимуть заміж поганським народам. І ось ті чужоземні дру-жини принесуть в ці сім’ї своїх

божків-ідолів, свої традиції, релігію, ритуали, прихилять серця своїх чоловіків поклоня-тися бовванам. З часом дійде

до того, що вони стануть при-носити своїх дітей в жертву Молохові.

Так як це є гидота в очах Божих, Він попереджає про

це завчасно – ще там, у пустині вони вже знали волю Божу, розу-міли, що буде з тією сім’єю, яка віддасть своїх дітей Молохові. І ось, поряд з першою заповід-дю, яка забороняє поклонятися і приносити жертву будь-кому окрім Бога, Господь дає суворе і важливе попередження, щоби батьки за будь-яких обставин не віддавали своїх дітей в жертву Молохові.

Бог повідомляє: коли батьки віддадуть у жертву Молохові своє дитя і ніхто з народу не зверне на це уваги, ніяк не відреагує, то Він, Бог, особисто втрутиться і вигубить таку людину та родину її з-поміж народу Божого. Тому що Господь дуже любить малих діток. Правда, батьки часто ду-мають, що так, як вони люблять своїх дітей, ніхто їх так не лю-бить. Але це неправда! Господь їх любить набагато більше. Його любов набагато сильніша любові матері. У наш час багато матерів відмовляються, залишають або й викидають своїх дітей. Не так давно в німецькій газеті було

3 3/20113/2011

Не віддай Молохові!оголошення: «Обміняю 12-річну дочку на малолітражний авто-мобіль». Це писала мама. Гос-подь питає: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс. 49:15). Він не за-буде ніколи, за жодних обставин і умов.

Читаючи Святе Писання, ми бачимо, що саме так і сталося з ізраїльтянами. Вони ввійшли в обіцяну землю, завоювали її, поселилися там і комфортно розмістилися. Не минуло бага-то часу, як почали поклонятися ідолам і приносити своїх дітей в жертву Молохові.

Хто є Молох? Історія по-відомляє, що це верховний по-ганський божок вогню. Люди ви-готовляли цього ідола із бронзи або заліза, іноді із золота. Він мав вигляд людського тіла з головою бика і з простягнутими руками. В череві цього бога був отвір, в який накладали дрова, розпалю-вали, як в печі. А коли ідол розжа-рювався до червоного кольору, то батьки, тато й мама, брали своє немовля і кидали на роз-жарені ручища цього чудовиська. Запах паленого м’яса переби-вали спеціальними ароматними травами, які теж кидали у вогонь. А гучною музикою і ритуальними танцями заглушували роздира-ючий серце і душу крик малятка. Отаке робили батьки. Хтось може подумати і сказати, що все це – жахи минулого. Нині ніхто не по-клоняється ідолам, яких можна знайти лише в музеях. І звичайно, ніхто сьогодні не приносить дітей в жертву Молохові.

Але це неправда! Тому що диявол не змінився! Він не став добрішим, його мета є та ж сама: вкрасти, вбити і загубити душі. Біблія пише, що «він ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти». Він є душогуб від по-чатку.

Нещодавно я побував в Індії і дізнався, що нині там існує 38 тисяч богів. Кожен з цих богів, втілений у певний образ – ідол. І в наш час 1 млрд. індусів покло-няються цим ідолам. Додайте до цього ще країни Азії, Африки і ви зрозумієте, що сьогодні майже половина населення нашої пла-нети поклоняється і молиться ідолам. Тому можна сміливо сказати, що нині люди набагато більше служать ідолам, ніж це було в древності. Більше того, багато ідолів просто змінили свої назви, вони мають більш сучас-ний вигляд.

Якось представники Армії спасіння провели в Англії ви-ставку ідолів. Відвідувачі з ве-ликою цікавістю прийшли на цю виставку, очікуючи побачити там древніх дерев’яних, кам’яних, залізних чи золотих божків, яких розкопали археологи і звезли їх в одне приміщення. Проте вони були дуже здивовані побаченим. На виставці розмістили на під-ставках велике дзеркало, набір для манікюру, дорогий одяг, но-вий шикарний автомобіль, перед яким в недільний день люди час-то стоять на колінах з гайковим ключем у руках. Ще багато всього іншого можна було побачити на цій виставці. Виявляється, що навіть звичайні побутові речі мо-жуть стати ідолом, якщо людина тратить на них час, гроші, приді-ляє їм надмір уваги, якщо ці речі дуже дорогі для людини, а коли їх втрачають, це приносить глибо-кий сум. Серце було прив’язане до цих речей, тому вони й стали для людини ідолом. Але сьогодні я не буду говорити про ідолів 21 століття.

Звернемо конкретно увагу на одного з них – кровожерного Молоха. В перекладі це слово означає «Цар». Слово Боже від-криває нам, що царем, князем віку цього є диявол. І тому цей божок Молох є втіленням само-

го диявола. Ось саме йому люди приносили в жертву своїх дітей – найдорожче, що вони мали.

Читаючи Біблію, можна по-мітити, що в різних народах цьо-го ідола по-різному називали: Мелхом, Малхолом, Ваалом. Але сутність цього ідола і поклоніння йому були однаковими. Сатана спеціально побуджував людей йти на цей жахливий крок, щоб вони свідомо противилися Слову Божому. Можна сказати, що нині ніхто не приносить в жертву своїх дітей. Але це неправда, тому що в наш час приносять дітей в жертву Молохові більше, ніж будь-коли в древності. Сьогодні за один день приносять в жертву Молохові більше дітей, як колись за 100 років. Тисячі матерів що-дня вбивають своїх немовлят через аборт і тим самим, іноді не розуміючи, віддають їх в жертву Молохові.

Якось одній жінці, яка стала християнкою, наснився сон, що вона висить над прірвою. Її руки ось-ось розімкнуться, пальці за-терпли, вона відчуває, що сили покидають її, ще мить і вона по-летить у прірву й розіб’ється на смерть об гостре каміння. Але в останній момент вона відчула, як хтось потягнув її за край одягу і допоміг вибратися наверх. Коли вона встала, то побачила перед собою хлопчика, який був в біло-сніжному одязі і весь сяяв. Її сер-це наповнилося великою радістю і вона сказала: «Хлопчику, скажи, як звати твою маму? Я буду все життя дякувати їй за те, що ти врятував моє життя». Хлопчик подивився на неї й каже: «Ти моя мама. Ти вбила мене і викинула, коли мені було 3 місяці».

О, скільки мам сьогодні приносять в жертву своїх дітей цьому кровожерному Молохові?! Багато більше, ніж у давнину. Хтось скаже, що це його не сто-сується, бо він (чи вона) ніколи цього не робив і не має наміру

4

дух

овн

а с

тат

тя

робити. Але не обов’язково по-трібно вбивати дітей, щоб при-нести їх у жертву Молохові. Коли дитя загине немовлям, то воно іде до Бога, вічність його буде з Творцем, бо написано: «Таких бо Царство небесне». А для диявола погубити душу важливіше, ніж тіло. Бо, коли він загубить душу, загине й тіло, та ще й навіки. На жаль, дуже часто віруючі люди, самі цього не усвідомлюючи, від-дають душі своїх дітей в жертву Молохові.

Мені хочеться разом з

вами розглянути випадки,

коли віруючі можуть віддава-

ти душі своїх дітей Молохові. Один із перших випадків – коли люди дуже зайняті. Якщо бать-ки не мають часу й можливості виховувати своїх дітей, то їх вихованням починає займатися Молох. Чому? Бо батькам ніколи, вони надто зайняті.

До першої катего-рії зайнятості належить матеріальна зайнятість: батьки зайняті збагачен-ням, здобуванням і нако-

пиченням матеріальних благ. Вони працюють в поті чола, з ранку до вечора. Вони це роблять ніби то через те, що турбуються про своїх дітей, щоб дітям було добре – мали що їсти, мали одяг і нові іграшки, щоб діти ні в чому не мали нужди. І тому батьки впродовж свого життя важко працюють – вони зайняті! У них немає часу для дітей.

Один синок підійшов до свого батька, який сидів за комп’ютером і каже: «Тату!» Батько підняв голову і питає: «Що тобі треба? Ти не бачиш, що я зайнятий? Ти не бачиш, що я пра-цюю? Йди звідси, займися свої-ми справами і не заважай мені!» Хлопчик пішов, але через деякий час повертається і каже: «Тату, скажи будь ласка, скільки ти за-робляєш за один день?» Батько спохмурнів і каже: «Для чого тобі це потрібно?» А син просить: «Тату, будь ласка, скажи». Батько

подумав і сказав: «Приблизно 200 грн. в день». Хлопчик знову пішов, а незабаром повернувся з радісним обличчям і повідомив: «Тату, я розбив свою скарбничку! В ній було 100 грн. Візьми їх, я купляю тебе на півдня!»

Батьки зайняті, у них немає часу для своїх дітей. Виникає питання: якщо у них немає часу для дітей – для чого вони їх на-роджували? Пройдуть роки, ці діти виростуть. Вони будуть ситі, одягнені, все матимуть, ні в чому не матимуть потреби. І в спасінні також. І тоді ці батьки будуть ри-дати, будуть кричати, звертатися до неба, підносити молитви до Бога, просити. Вони будуть го-тові віддати все своє багатство, все, що заробили, задля того, аби спасти якось своїх дітей. Але буде пізно, бо їх вихованням за-ймався Молох.

Є інша зайнятість – духовна, коли батьки за-йняті духовною працею. Вони мають багато слу-жіння в церкві, все своє життя присвятили лю-дям. Батьки займаються спасінням інших, але їх власні діти йдуть до за-гибелі тому, що у батьків для них немає часу – вони зайняті.

Читаючи Біблію, ми знахо-димо розповідь про дуже хоро-шого священика на ім’я Ілій. У нього було два сини. Слово Боже каже, що ці сини були люди не-гідні. І Господь покарав їх смертю. Напевно, Ілій був дуже зайнятий, у нього було постійно багато людей. Він вирішував проблеми і потреби інших, а його власні діти загинули.

Якось зібралися віруючі для спілкування. Зустріч була дуже цікавою і затягнулася допізна. І ось один брат встає і каже: «Друзі, вибачте, але я мушу йти додому, бо там залишилися самі

5 3/20113/2011

все життя. Ці дві жінки постійно ворогували і сперечалися одна з одною, а крайнім, винним за-вжди був Яків. Коли дивимося на сімейне життя Якова, то його можна охарактеризувати одним словом – «жах».

Минув час і померла одна дружина, потім – друга, постарів Яків. Здається, уже все пройшло, все забулося, можна вже заспо-коїтися на схилі днів. Але все не так просто. Від подвійного шлюбу в Якова було дванадцять синів і дочка. І ось ці сини зне-навиділи його улюбленого сина Йосипа. Вони вирішили позбу-тися його і продали в рабство. А потім вбили козенятко, кров’ю якого забруднили одяг Йосипа. Пам’ятаєте, коли Яків обманю-вав свого батька, там теж було козеня? Через 80 років це козля «випливло» на поверхню, тільки вже не на користь Якова. Скільки він страждав, як тяжко пережив

Не віддай Молохові!діти». А друзі йому кажуть: «Поче-кай, нам же так добре. Ще трохи поспілкуємося, а зараз давай помолимося і вручимо твоїх дітей в руки Божі. Господь потурбуєть-ся про них». А брат відповідає: «Друзі, ви не зрозуміли. Справа в тому, що Бог вручив моїх дітей в мої руки. Він бажає, щоб я про них турбувався, а не перепоручав їх назад Йому».

Якщо у нас немає часу для наших дітей, то у Молоха зна-йдеться його дуже багато і що-дня. Якщо у нас немає терпіння для дітей, то у Молоха дуже багато терпіння і навіть довго-терпіння. Якщо у нас немає часу виховувати наших дітей, то Мо-лох знайде час, щоб виховати їх і виростити справжніми синами і дочками пекла і віддати їх у по-гибель вічну.

Гріхи батьків є ще од-нією причиною, через яку вони можуть приносити дітей в жертву Молохові. Не тільки зайнятість, але й гріхи. Читаючи Біблію, ми знаходимо історію про те, як одного разу Яків обманув свого батька Ісака. Він видав себе за свого старшого брата. Для цього син з матір’ю використали шкіри козенятка, приготували їжу неначе з дикої звірини, щоб обманути старого батька, який уже не міг бачити. Обманувши Ісака, Яків отримав благословення. Він думав, що отримав благословення, одна-че, насправді те благословення стало для нього прокляттям. Знаєте чому? Тому, що він посіяв гріх, а Писання говорить: «що посієш, те пожнеш». І пожнеш набагато більше, аніж посіяв. І саме це сталося в житті Якова. Він втікає з дому батька, бо брат хоче вбити його, за те що вкрав його,Ісавове, благословення. Яків утік до свого дядька Лавана. Там він зустрів прекрасну дівчину Рахіль, дочку Лавана, полюбив її і вирішив одружитися. Лаван

повідомив про місцевий звичай, згідно якого майбутній зять має відпрацювати сім років за свою наречену. Написано, що для Яко-ва ці роки пролетіли як дні, тому що він сильно кохав Рахіль. І ось пройшов день весілля. Вранці Яків прокидається і бачить поруч не кохану Рахіль, а Лію, яку не міг терпіти.

Тоді розгніваний Яків біжить до Лавана і питає: «Чому ти так зі мною вчинив?» А Лаван йому каже: «Ой, я зовсім забув тобі сказати. У нас тут діє ще один звичай – спочатку повинна ви-йти заміж старша сестра, а потім молодша. Але ти не хвилюйся, від-працюй ще 7 років

і ця теж буде твоя». Ми бачимо, що Якова обманули. Але коли прослідкувати за ходом подій, то помітно, що все сталося так само, як і у нього з батьком. Пам’ятаєте, Яків, обманюючи свого батька, видав себе за рід-ного брата Ісава? Він був обма-нутий таким же чином – замість бажаної коханої отримав іншу, нелюбиму. Коли Яків обманював Ісака, то скористався тим, що той не міг бачити, бо був старий. А коли Якова обманули, то теж, за звичаєм Сходу, підвели до нього наречену в паранджі, тому він не міг побачити, хто перед ним. Та й чи думав він, що тут може про-явитися такий підступ? Думаю, що ні.

Коли Яків обманув батька, це принесло смуток Ісаку, але це тривало, можливо, декілька тижнів. А коли обманули Якова, то його смуток і печаль тривали

6

духо

вна

стат

тя

смерть свого любого сина Йо-сипа! І все це були жнива того обману, який він посіяв давно, у далекій юності.

Коли батьки дратуються на своїх дітей, або на їх присутність, дух злості та роздратування переходить на них. Коли батьки обманюють своїх дітей, дух об-ману переходить на їхніх дітей. Якщо батьки непокірні, неслухня-ні Господу Богу, дух непокори та неслухняності входить у їх дітей. Якщо батьки чинять гріх, то вони сіють його у своїх дітей і пожи-натимуть, як це стається дуже часто, через своїх дітей. Бо коли батьки грішать, то цим вони осла-блюють і руйнують свій зв’язок з Богом і, як результат, слабне за-хист над їх сім’єю, зокрема над їх дітьми і до них приступає Молох.

Як сумно, коли батьки втра-чають авторитет у своїх дітей – тоді вулиця стає для них авто-ритетом. А хто займається з ними на вулиці? Молох.

У Біблії ми знаходимо роз-повідь про великого мужа Божого Давида, який одного разу згрі-шив із Вірсавією. Одним махом

він порушив відразу три заповіді: не чини перелюбу, не пожадай жони ближнього твого, не вбий! Коли Давид покаявся, Бог про-стив йому гріх, але наслідки зали-шилися. Те, що він посіяв, мусив жати, а потім їсти. Бог сказав до Давида, що у нього народиться син, який скоро помре, а інший його син повстане проти нього. Те, що цар Давид зробив таємно, син зробить явно. Так і сталося. Народилося немовля, яке було любе серцю Давида, але минає декілька днів і дитя помирає на очах царя. Давид ридає. Він оплакує не тільки смерть сина, а й свій гріховний вчинок, бо ро-зуміє, що це він, а точніше, його гріх убив це дитя.

Минає певний час і син Аве-салом піднімає повстання проти Давида. Авесалом осоромив батька перед народом, бо шукав його душі. За це Господь вкарав непокірного сина смертю. І ось цар Давид знову стоїть над тру-пом ще однієї своєї дитини. Він оплакує не лише цю гірку втрату сина, але плаче і над собою, бо добре розуміє, що це він убив і цього сина, що і ця смерть – ре-зультат його гріхопадіння.

Дорогі друзі! Поки у нас ще

малі діти чи у когось із вас вони незабаром народяться, Господь навчає нас, як ми маємо по-водитися з ними. Огорнімо їх турботою, любов’ю, приділяймо їм нашу увагу, щодня знаходьмо час, щоб поспілкуватися з ними, вислухати їх, переймаймося їхніми проблемами. Виховуймо своїх дітей, поки вони з нами, навчаймо їх правді, звіщаймо нашим дітям Біблійні істини. Не даваймо місця і часу дияволу, Молоху виховувати їх. Бо коли батьки зайняті, коли не мають часу на те, щоб поговорити з дитиною, помолитися з нею, по-читати, навчити її робити щось добре та ще й ду-мають, що все роблять заради дітей, а тому не мають на них часу – вони жорстоко і глибоко поми-ляються.

Подивіться на бджіл. Скіль-ки вони працюють – з раннього ранку до пізнього вечора. Тільки-но зійшло сонце, бджоли уже в роботі, за день пролітають сотні кілометрів, збираючи нектар. Потім несуть його у вулик, а там виготовляють соти і наповнюють їх медом, щоб потім запечатати. Дуже багато праці виконує кожна бджола, у кожної своя роль, своє завдання і призначення. Всю цю титанічну працю вони звершають заради своєї сім’ї, своїх дітей. Але якби відкрилися їхні очі й вони дізналися, що насправді вони працюють на людину, що насправді люди обкрадають їх, а вони лише думають, що пра-цюють для своєї сім’ї, то вони, мабуть, ніколи цього не робили б.

Ось так подібно й батьки, які трудяться, переживають, здобу-вають, накопичують і думають, що все заради сім’ї, ради дітей, або все це заради Господа, чи заради діла Божого. Вони працю-ють зранку до вечора і не мають

7 3/20113/2011

ІгорЯРЕМЧУК: ректор Ірпіньської біблійної семінарії, доктор служіння

Не віддай Молохові!Не віддай Молохові!часу для дітей і думають, що все це для сім’ї. Насправді, ді-тям потрібне не нажите нами добро чи багатство, дітям потрібні ми. Якщо поруч не будемо ми, то замість нас поруч з нашими дітьми буде Молох.

Дорогі друзі, якщо ваші діти уже виросли і, можливо, не слу-жать Богові, може, хтось із них став жертвою Молоха, то Господь дає нам пораду на сторінках Святого Письма. Одного разу до Христа прийшла жінка хананеян-ка. Вона не мала жодної надії, що Бог почує її молитву, бо вона не була єврейка, але звернулася до Господа. Її слова сильно торкну-лися серця Христа. Вона сказала: «Господи, помилуй мене, дочка моя біснується». Вона не сказа-ла: «Помилуй мою дочку, бо вона біснується». Але її звертання до Христа мало такий зміст: «Гос-поди, помилуй мене, тому що це я така, це через мене, це мої проблеми, що сьогодні моя до-чка біснується. Це мої помилки і недопрацювання, це мої гріхи привели сьогодні мою дочку в такий стан, що вона біснується».

Коли Господь Ісус з важким хрестом піднімався на гору Гол-гофу, щоб там померти за наші провини, жінки плакали за Ним. Ісус же сказав їм: «Не плачте про мене, але плачте про себе і про дітей ваших». Зауважте – спо-чатку про себе, а потім про дітей своїх. Тільки тоді, коли ми будемо плакати про себе, а потім про ді-тей наших, Господь вийде нам на-зустріч і замінить сльози горя на сльози радості. Тоді ми зможемо сказати, як сказав Ісус Христос в Євангелії Ів. 17:12: «тих, що дав Ти Мені, Я зберіг». І я зберіг для вічності, для Твоєї слави. Зі свого боку Господь зробив все: зали-шив нам Слово Боже, яке навчає, наставляє, докоряє, напоумляє і, як меч обосічний, проникає до поділу душі та духа, послав у цей

світ Сина Свого Ісуса Христа, Який приніс Себе в жертву ради нас і наших дітей, взявши на Себе гріхи наші і помер замість нас на голгофському хресті. Господь зробив для нас усе.

Дуже важливо, щоб ми при-йняли правильне рішення – зро-били все, що залежить від нас. Зазирнімо в свою душу, переві-рмо своє серце, проекзаменуй-мо себе і запитаймо: «В якому я стані знаходжуся перед Богом?» Важливо не запізнитися це зро-бити. Тисячі людей щодня гинуть на Землі під колесами автомо-білів, тому що задумалися, не помітили транспорту, думали про те, що робитимуть завтра. А Господь каже: «сьогодні час благоприємний, сьогодні день спасіння». Для багатьох людей «завтра» ніколи не настало. Ми не знаємо, що з нами буде завтра. Ми не можемо змінити «вчора». Бог подарував нам «сьогодні» і каже: «Прийдіть до Мене всі стру-джені і зморені і Я заспокою вас». Він кличе: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє», «Прийдіть до мене всі кінці землі», «Ось сьогодні я про-поную тобі зло і добро, смерть та життя, але ти вибери життя, щоб ти жив і насліддя твоє». Зі свого боку Господь зробив усе. Вибір за нами. Тепер нам необхідно прийняти рішення. Де і з ким ми та наші діти перебуватимемо у вічності?

Заповіді для Заповіді для батькабатька

1.1. Будь таким, якими Будь таким, якими

бажаєш бачити своїх бажаєш бачити своїх

дітей.дітей.

2. Виховуй не тільки 2. Виховуй не тільки

дітей, але й себе.дітей, але й себе.

3. Навчай дітей 3. Навчай дітей

особистим прикладом, особистим прикладом,

особистим життям.особистим життям.

4. Тебе повинні не 4. Тебе повинні не

боятися, а любити і боятися, а любити і

поважати.поважати.

5. Хай твоє ставлення до 5. Хай твоє ставлення до

дружини буде добрим дружини буде добрим

прикладом для сина.прикладом для сина.

6. Хай діти не 6. Хай діти не

запам’ятають запам’ятають

тебе сварливим, тебе сварливим,

дріб’язковим, злим.дріб’язковим, злим.

7. Будь правдивий з 7. Будь правдивий з

дітьми, виконуй свої дітьми, виконуй свої

обіцянки.обіцянки.

8. Будь суворим, але не 8. Будь суворим, але не

гнівливим, інакше діти гнівливим, інакше діти

швидко зрозуміють, що швидко зрозуміють, що

правила в домі залежать правила в домі залежать

від настрою батька.від настрою батька.

9. Пам’ятай: ніколи 9. Пам’ятай: ніколи

не роби того, що не роби того, що

забороняєш робити забороняєш робити

дітям.дітям.

10. Пам’ятай головне. 10. Пам’ятай головне.

Що слухняніший ти Що слухняніший ти

будеш Небесному Отцю, будеш Небесному Отцю,

то все більш слухняними то все більш слухняними

будуть твої діти.будуть твої діти.

Переклад Лілії СинюкПереклад Лілії Синюк

8

проп

овід

ь

ООстанніх два десятки років дуже часто можна по-чути: «Слава Україні!», а у відповідь: «Героям

слава!» Ці гасла, звичайно, но-сять патріотичне забарвлення. А

ще згадуються минулі часи, коли масово звучали і всюди, де тіль-ки можна, були розміщені інші лозунги: «Слава КПРС!», «Слава праці!», «Слава переможцям!» і т.д. Ще й нині, проїжджаючи міс-тами та селами, можна побачити ті колишні заклики, увічнені за ра-дянських часів у бетоні чи металі.

Напевно, в історії людства в усі часи можна було спосте-рігати потяг смертних до слави і присвоєння її собі чи комусь. Для того, щоб досягнути слави і стати відомим, люди здатні на все: не шкодують часу, здоров’я, фінансів аби здобути і досягнути слави. Переважна більшість шу-каючих слави людей отримують її нечесним, брудним шляхом і немалий відсоток таких не дуже довго тримаються на її вершині.

Незалежно від того, вірять у Бога чи ні, усім людям при-таманно хоч трошки присвоїти собі славу. Що означає це слово? «Слава» з єврейської – «кавод»,

з грецької – «дока», часто пере-водяться як «честь» (словник Брокгауза).

У Біблії є історія, в якій роз-повідається про випадок із життя великого мужа Божого, який теж спокусився на присвоєння слави. Давайте прочитаємо уривок з книги Числа 20:10-11: «І зібрали Мойсей та Аарон громаду пе-ред тією скелею. І сказав він до них: «Послухайте ж, неслухняні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?» І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два рази, і вийшло бага-то води! І пила громада та їхня худоба».

Дії Мойсея в пустині – пре-красний урок для всіх людей і для керівників зокрема.

У 8-му вірші читаємо, що Бог наказав Мойсею говорити до скелі і чекати, що Він вчинить велике чудо перед натовпом. Але Мойсей все-таки вдарив по скелі й промовив: «Чи ж з цієї скелі ми виведемо для вас воду?»

На перший погляд може видатися, що помилка Мойсея полягала в тому, що він вдарив по скелі, яка є символом Хрис-та (1Кор. 10:4), замість того, щоб повторити вголос Божий наказ,проте, на мою думку, ко-рінь проблеми лежить значно глибше. Подивіться, як Мойсей присвоює собі славу від цього чуда замість того, щоб зробити так, як Бог повелів і тим самим віддати славу Богові й просто подякувати Йому. Вважаю, що тим самим вождь народу Із-раїльського применшив в очах євреїв могутність Божу. Ніби не

9 3/20113/2011

Для кого слава?Для кого слава?спеціально, але вся увага була зосереджена на Мойсеєві, бо ось він має вирішити проблему народу з водою. А Господь за-лишився на другому плані, в тіні, так би мовити. Своїм вчинком він перевів на себе славу, вдячність і пошану, що належали Творцеві.

Людині так хочеться отри-мати насолоду від вигуків слави, від проголошення честі та по-шани. І християни в наш час теж переживають такі спокуси – до-сягнути вершини слави через здобуття успіхів у служінні, через прояви талантів і здібностей.

Зараз мені хочеться дещо у вас запитати. Завдяки кому досягається перемога в цьому світі? Завдяки кому отримуємо позитивні результати? Від кого ми черпаємо силу? Не поспішай-те відповідати! Звісно, ви скаже-те, що все це походить від Бога, Він все це дає нам. Але питання поставлені не для того, аби до-вести, що ви знаєте відповідь, а для того, аби допомогти вам за-мислитися над власним життям.

Щоранку відкриваючи очі на світанку, ми відразу занурю-ємося в щоденні клопоти, дехто поспішає на роботу, інші на на-вчання. Ми будемо прикладати максимум старання, щоб добре поводитися серед людей, але не відводимо часу, щоб побути наодинці з Богом. Коли ми турбу-ємося лише про себе, або про те, як ми виглядаємо перед людьми, це не служить для Його слави. То лише підсумок моїх зусиль – моя власна праведність. Але, як говорив пророк Ісая, наша праведність перед Господом, як заплямована одіж (Іс. 64:6).

Лише тоді наші успіхи і пере-моги служать Божій славі, коли ми кожну хвилину власного життя живемо у повній залежності від Нього. Ісус Христос є хорошим прикладом того, як віддавати славу Своєму Небесному Отцю. Його земне життя, служіння лю-

дям, всі чуда, які Він творив – все було для слави Бога Отця.

Щоб Гедеон не присвоїв собі славу перемоги над мідіа-нітянами, з тридцяти двох тисяч люду Бог залишив лише триста. Таким чином Бог дав перемогу Гедеону лише з трьома сотнями мужів, довівши цим той факт, що не кількістю і силою здобувається перемога, а з Божою допомогою.

Чи зауважили ви, що біль-шість людей, які шукали Ісуса під час Його життя на землі, були невдахами? Прокажені, сліпі, розбиті паралічем, злодії, блуд-ниці – усі вони були простими, зневаженими людьми. Це люди, котрим не вистачало власних сил для того, аби жити правильно з точки зору моралі, і саме це спонукало їх шукати Ісуса. Вони не мали слави, скоріше – ганьбу. А своїм приходом до Господа засвідчили, що визнають свій грі-ховний стан і потребу в Господі. Покаяння людини приносить ра-дість ангелам (Лк. 15:7), а також славу, приємність Богові. Багато разів Слово Боже закликає лю-дей: «Дайте Господу, роди наро-дів, дайте Господу славу та силу» (1Хр.16:28), «Дайте Господу,

Божі сини, дайте Господу славу та силу!» (Пс.28:1), а також інші уривки – Пс.95:7-8, Єр.13:16.

Напевно, першим кроком для принесення слави Богові є визнання себе грішним, а Бога – Святим. Наступне – праведне життя і слухняність Господу і по-кладання на Нього, а не на власні заслуги, авторитет, розум. Тож яка наша праведність? Кому належить слава успіхів, яких ми досягаємо у своєму житті? Може, ви віддаєте славу праці, талантам чи людям, які є для вас кумира-ми? Для кого підноситься слава?

Нехай всі ваші досягнення

надихають вас віддати славу і

честь Творцеві. Не соромтеся

устами висловлювати пошану

і хвалу Богові: «Отож, завжди

приносьмо Богові жертву хва-

ли, цебто, плід уст, що Ім’я

Його славлять» (Євр.13:15).

Нехай все ваше життя і ваші

гасла приносять славу Господу

Богу.

АнатолійМАТВІЙЧУК: диякон церкви ЄХБ «Віфлеєм» м. Ківерці

10

бат

ьки

і діт

и

ЧЧи відомо вам, скільки часу проводить зі сво-їми дітьми, наприклад, середньостатистичний

батько-американець? Лише три хвилини в день. Як результат інститут сім’ї в США знаходиться під загрозою цілковитої руйнації, на межі краху його існування. Прикро, що немає таких статис-тичних даних щодо батьків-укра-їнців, однак, питання батьківства вкрай актуальне і для України.

Біблія дає людям цінні по-ради щодо їх поведінки у різних сферах життя. І все це – на кон-кретних прикладах біблійних пер-сонажів. У цій книзі серед великої кількості повчальних історій ми можемо прочитати оповідання про життя трьох батьків. Ілій, Елкана та Самуїл жили в одно-му проміжку часу, в одній країні. Спостерігаючи їхні стосунки з дітьми, для прикладу візьмемо як позитивні, так і негативні уроки, які застережуть нас від власних помилок та руйнівних наслідків.

Після виходу євреїв з єги-петського полону розпочався період, коли народом керували судді. Храму в той час ще не було, тому ковчег заповіту, святиня із-

раїльського народу, знаходився у скинії (шатрі), при якій священик постійно приносив жертви Бого-ві. У цей період жив священик Ілій. У цьому чоловікові ми може-мо побачити якості, гідні наслі-дування, що тісно переплелися з великою кількістю втрачених можливостей. Як священик, Ілій був посвяченою на своє служіння людиною. Він постійно перебу-вав при скинії, слідкував за по-рядком, а коли люди приходили для жертвоприношення, Ілій з радістю виконував своє служін-ня і щиро благословляв народ (1Сам. 1:17, 2:20).

Ілій був батьком двох синів – Гофні та Пінхаса, які «були свяще-никами для Господа» (1Сам.1:3). Коли чуєш слово «священик», то в уяві спливає образ людини з довгою бородою, спокійної, смиренної, врівноваженої, в якій відображається Бог, її слова спо-внені мудрості та сили, адже це – людина Божа, людина, яка слу-жить Господу. « І сказав Господь до Мойсея: «Говори до свяще-ників, Ааронових синів, і скажеш їм… Не зроблять вони лисини на голові своїй, і краю бороди своєї не підстрижуть, а на тілі своїм не наріжуть надрізів. Святі вони будуть для Бога свого, і не збез-честять вони Ймення Бога свого, бо вони приносять огняні Божі жертви, хліб свого Бога. І будуть вони святі» (Лев. 21:5-6).

«А сини Ілія були люди не-

гідні, вони не знали Господа» (1Сам 2:12). Стоп!!! Можливо, це сини іншого Ілія? Може, автор по-милився? Як таке може бути, щоб діти священика були негідними людьми, які не знають Господа і

фактично є безбожниками? Свя-щеники-атеїсти – парадоксаль-но, але такою була реальність. Чому? Як могло статися, що в посвяченого, щирого служителя були діти, далекі від Бога?

«А сини Ілія були люди негідні, вони не знали Госпо-да, ані звичаю священичого з народом»(1Сам 2:12,13). Як таке могло статися? Чому Гофні та Пінхас не знали, як священик має поводитися з народом? «Коли хто приносив жертву, то, як вари-лося м’ясо, приходив священиків слуга, а в його руці тризубе ви-дельце. І він із грюкотом стром-ляв до мідниці, або до котла, або до горшка, або до горняти, і все, що витягне видельце, священик собі брав. Так вони робили всьо-му Ізраїлеві, що приходив туди до Шіло. Також поки палили лій, то приходив священиків слуга, та й говорив до чоловіка, що прино-сив жертву: «Дай м’яса на печеню для священика, бо він не візьме від тебе м’яса вареного, а тільки сире!» А як той чоловік відповідав йому: «Нехай перше спалять і той лій, а ти потім візьми собі, скільки буде жадати душа твоя!» А той говорив: «Ні, таки зараз давай! А коли ні, візьму силою!» І був гріх тих юнаків дуже великий перед Господнім лицем, бо ті люди безчестили Господню жертву» (1 Сам.2:13-17).

Якось мені до рук потрапила книга В. Матвіїва «Священнодії», в якій автор дає поради щодо того, як звершувати похорони, весілля, хрещення та інші цер-ковні священнодії. Це хороша «шпаргалка» для пресвітера сьогодення. У часи Гофні та Пін-

11 3/20113/2011

2

1

Уроки батьківстваУроки батьківствахаса не було подібної книги, яка могла б навчити священика ізраїльського народу правиль-ній поведінці. Був єдиний шлях передачі знань та інформації – через особистий приклад. Бать-ко-священик служить, а малюк десь бігає поміж людьми. Згодом дитя допомагає татові щось по-тримати чи піднести. Він пильно спостерігає за кожним словом та дією свого батька. Минає час, а син поруч. І ось дивишся, вже син звершує служіння священика під пильним наглядом свого батька. І коли Біблія пише, що сини Ілія не знали звичаю священицько-го, то єдиним поясненням є те, що Ілій не брав їх із собою на служіння. Завжди знаходилися причини, чому синочкам краще було лишитися дома. То дуже рано, то спека, то дощ, то діти прихворіли… Причин було безліч, а коли діти виросли, їх одягнули в священицький одяг і… Диво не трапилося – одяг не зробив їх священиками. Вони не знали Господа і не знали, як священик повинен поводитися з народом.

Сьогодні в християнських церквах ми можемо бачити не-гативну тенденцію збайдужіння до богослужінь. Власне батьки втрачають бажання відвідувати зібрання і відповідно їх діти теж залишаються дома з ними (у кращому випадку). Це небез-печно? – Дуже!!! Подивіться на Гофні та Пінхаса, їх убоге духовне життя вело до того, що народ Господній відхилявся від Закону (1Сам.2:24), а вкінці вони загину-ли за присудом Божим.

Перший урок Ілієвого

батьківства – іди на служіння і

веди за собою своїх дітей. Ця істина підтверджується життям іншого чоловіка – Елкани, який щороку разом із своєю сім’єю хо-див на поклоніння Богові в Шіло (1 Сам.1:1-5). Коли було палюче сонце чи йшов дощ, Ілій, шкоду-ючи своїх синів, лишав їх дома,

а Елкана збирав усю сім’ю і з ді-тьми йшов на поклоніння Богові. Після цього Елкана влаштовував родинне свято (1Сам.1:4-5), святковий обід з подарунками. Я переконаний, що діти не раз питали батька: «А коли ми знову підемо в Шіло на поклоніння Бо-гові?» Чудова ідея – зробити не-дільний день родинним святом, коли відвідування богослужіння стає урочистим і святковим, а сім’я присвячує день спілкуван-ню і прославленню Бога. О, як не вистачає сучасним церквам та-ких Елкан, які б запалювали сер-ця своїх дітей щирою любов’ю до Господа!

Божий чоловік у розмові з Ілієм виявляє іншу причину без-божного життя Гофні та Пінхаса. «І ти вшанував синів своїх більш, як Мене, щоб ви потовстіли від найкращих частин усякого Ізра-їлевого дару перед лицем Моїм» (1Сам 2:29). Батько намагався дати найкраще для своїх дітей: найкраща їжа, найкращі іграшки чи книги. Проводячи паралелі з сучасністю, цей список можна продовжити: найкраща освіта, комп’ютер, телефон чи відпо-чинок. Гофні та Пінхас мали все найкраще, що було досяжним у той час, але чи це пішло їм на користь? Чи стали вони від цього кращими, освіченішими, вихованішими, інтелігентнішими, здатними бути священиками з великої літери?

Напередодні Нового Року в дитячому садочку відбувалися новорічні ранки. Готуючись до по-чатку новорічної ялинки, батьки переодягали своїх дітей. Одні батьки купили для своєї доне-чки неймовірний костюм, який вражав красою і довершеністю. Було помітно, що батьки не по-жалкували грошей на вбрання своїй дитині – вона виглядала, як справжня Попелюшка із казки. В цей час із класу вийшли четве-ро дівчаток, які бути одягнені в

гарні білі платтячка. Вони ото-чили Попелюшку і з особливим захопленням дивилися на неї. Варто було побачити ці дитячі оченята в ту мить. Увечері моя дитина сказала дивну фразу: «А з нею ніхто не хоче дружити!» Чому? Тому що батьки, нама-гаючись дати найкраще своїм дітям, часто викрадають у них дитинство. «Доцю, не бігай, бо у тебе зачіска за 100 гривень!», «Не грайся в піску – ти в дуже дорогому платті!», «Не стрибай, в тебе чоботи ще дорожчі, ніж мої!» І дитину в 4-5 років позбавляють щасливого дитинства, дружби і безтурботності.

Наступний, другий урок Ілі-

євого батьківства: найкраще

матеріальне часто шкодить

дитині, а справжнє найкраще

– духовне.Останнім часом у засобах

масової інформації все частіше з’являється інформація про ди-тяче насильство. Одні отримують все найкраще, втрачаючи від-чуття задоволеності, в пошуках особливого екстріму знущаються з інших дітей, нижчих за своїм ма-теріальним статусом… Інші, все життя живучи в злиднях, хочуть і собі мати коштовний одяг чи су-часні телефони, знову вдаються

12

3бат

ьки

і діт

и

до насильства чи крадіжок. Це замкнуте коло, виходом з якого є усвідомлення істини найкраще для дитини – це змалку прищепи-ти їй любов до Бога і Його Слова. А що стосується матеріальних благ, то я переконаний, що дітей потрібно навчати цінувати гроші, щоб вони знали ціну праці.

Останній, третій урок бать-

ківства подає нам Самуїл:

фундамент батьківства фор-

мується ще в дитинстві. Самуїл був сином Елкани – чоловіка, який любив Бога і з усією сім’єю поклонявся Богові в Шіло. Але змалечку він був відданий Ілію на виховання для служіння в скинії. З раннього дитинства саме Ілій мав величезний вплив на форму-вання світогляду Самуїла, адже з Ілієм Самуїл бачився щодня, а з батьком – лише один раз на рік. Самуїл виріс, став дорослим, створив свою сім’ю, у нього були свої сини. Опис життєдіяльності Самуїла вкладається в коротку фразу, записану в 1Сам 7:15,16: він «судив Ізраїля всі дні життя

свого. І ходив він рік-річно, і об-ходив Бет-Ел, і Ґілґал, і Міцпу, і судив Ізраїля по всіх тих місцях». Чи були його діти поруч з ним? Думаю, ні! «А сини його не йшли його дорогою, і вхилялися до зиску, і брали підкупа, і ламали Закона» (1Сам 8:3). Не дивно, що саме модель батьківського виховання Ілія стала звичною і знайомою для Самуїла, і він пе-рейняв від свого учителя особли-ву посвяту щодо служіння, проте, на превеликий жаль, за цієї ціл-ковитої посвяти цей великий муж не приділяв належної уваги своїм дітям, не виділяв час і місце для виховання власних дітей. Сини не були навчені справедливості, тому що дуже мало проводили часу з батьком. Самуїл весь час був у служінні, і його ніколи не було поруч із дітьми. Не було по-руч, коли вони раділи і сумували, коли робили перші кроки, коли вперше закохалися. Дивлячись на батьківство Самуїла, ми бачи-мо, що базові навики батьківства формуються в сім’ї, коли дитина спостерігає за батьківством своїх батьків.

Якогось дня Микола Вод-нєвський – відомий християн-ський письменник, узяв свого де-сятирічного сина і відправився з ним на рибалку. Прибувши на бе-рег річки, хлопчина відразу побіг рибалити, а батько, озброївшись Біблією, зошитом та олівцем, за-лишився в автомобілі для того, щоб закінчити черговий твір. Він з головою поринув у спогади, та раптом його думки обірвав го-лос сина: «Тату, подивись, якого коропа я впіймав!» «Ого-го, і як ти витягнув таке «телятко?» – з великим подивом сказав батько і знову поринув у спогади. Піз-ніше, стоячи біля могили свого сина, батько згадав розмову, яка відбулася приблизно за рік до його смерті. Якось син сказав йому: «Тату, тебе ніколи не було поруч. Ти завжди був потрібен

людям, і ти спішив до них, але ти не спішив до мене, хоч був дуже потрібний мені, тебе ніколи не було поруч. Навіть тоді, коли вперше взяв мене на рибалку, ти був настільки захоплений своєю працею, що не помітив, як я впіймав великого коропа, доречі, першого у своєму житті». Цю історію Микола Воднєвський написав з бажанням застерегти батьків від таких помилок.

«Господи, я дякую Тобі, що всі мої діти є Твоїми дітьми, усі вони – в церкві, усі вони є Твої-ми служителями!» Саме такими словами молився старенький пресвітер, батько десятьох ді-тей після того, як ми розважали над вищезгаданою темою у їх церкві. Це чудовий приклад для наслідування, коли ти як батько, керований Божим словом, в кінці свого життя можеш сказати такі чудові слова: «Я дякую Тобі, що всі мої діти є Твоїми дітьми!»

Хочеш, щоб твої діти були

хорошими батьками? Сам

стань хорошим татом! Почни

приділяти час власним дітям,

але не три хвилини на день,

а набагато, набагато більше.

Дай їм найкраще – любов до

Бога і Божого слова. Тоді,

будучи хорошим татом, ти

покладеш правильний фун-

дамент для їх майбутнього

власного батьківства.

ОлександрПАХАЙ: диякон церкви ЄХБм. Дубно.

13 3/20113/2011

IСТОРІЯ ВОДІЯ З УКРАЇНИ

Востанні роки однією з престижних спеці-альностей для багатьох молодих людей стала професія водія міжнародних пере-везень. Тут і романтика, і пристойна за-

робітна плата. Розмірено і тихо гуркотить мотор, дорога стрічкою біжить назустріч колесам авто-мобіля, захоплюючи дух водія. Щомиті за вікном змінюються краєвиди. Дорога пролягає через різні країни. Приємним і неодмінним доповненням є автомобільний радіоприймач. Вибирай на смак будь-яку радіопрограму, інформаційну або музич-ну, слухай, насолоджуйся, навчайся...

Один молодий водій, Микола, розповідає, що він особливо любив у вечірній час о 21 годині слу-хати радіостанцію «Німецька хвиля» (СХ, частота 999 кГц). Тут різнобічна інформація: останні нови-ни, цікавинки з побуту або історії Німеччини, уроки німецької мови і т. п. Він їхав і насоло-джувався, вбираючи інформацію. Швидко пролітала одна година – час звучання «Німецької хвилі». А о 22.00 на цій же хвилі в ефір вривалися позивні Транссвітового радіо. Щоразу цей сигнал викликав невдоволення молодого чоловіка, і він завжди вимикав свій раді-оприймач, почувши ці позивні. «Це не для мене», – говорив. – Релігія – явище застаріле і зникаюче. І як ці люди сміють в наш час засмічувати ефір» ...

Якось влітку, слухаючи «Німецьку хвилю», по-чув незвичні звуки в роботі автомобіля. З кожним новим кілометром пробігу вони посилювалися. Він зрозумів, що далі продовжувати рух не можна, по-трібна зупинка. Сталася якась поломка в коробці передач. Зупинився на найближчій стоянці. Добре, що вона була поруч. Взяв ключі, поліз під машину і почав роботу. «Німецька хвиля» звучить, він сприт-

1. Історію надіслав Степан Пекун, Транссвітове радіо, Білорусь

но працює ключами, поспішає, аби до темряви виправити поломку.

І раптом в ефір вриваються позивні дзвони Транссвітового радіо. Він спробував було вилізти з-під машини, щоб вимкнути радіоприймач, але коробка придавила його. Чоловік розумів: що якщо відпустить її, то сам не зможе підняти. Він змирився, але з гнівом у серці продовжив ремонт. Працював ключами, а Господь цілу годину говорив до його серця через програму Транссвітового радіо. До кінця передачі тихий сум наповнив його серце. Християнська радіопрограма зворушила його. Вперше він по-справжньому задумався про Бога і про сенс життя ...

Через деякий час Микола закінчив ремонт і по-ї х а в далі. У своєму листі він повідомив,

що наступ-ного дня не в и м к н у в Транссвіто-

ве радіо. Не зробив він цього і третього, і четвертого дня... Він став постійним

слухачем цієї програми. «Цей лист пишу Вам, – написав він, – щоб Ви знали, як Господь знайшов мене. Тепер я знайшов свою церкву, і живу з Гос-подом»1.

«НЕ БУВ СУПРОТИВНИЙ ВИДІННЮ» Почувши цю історію, в якій молодий водій від-

чув дотик Божий, я згадав випадок із життя апос-тола Павла. Пропоную звернути увагу на слова із Дії 26:19: «Через це я, о царю Агріппо, не був супро-тивний видінню небесному». Це невеликий уривок із його промови перед царем. А до того моменту Павло ревно переслідував віруючих в Ісуса. Саме з цією метою він ішов до Дамаску. Про це читаємо в контексті цього розділу.

Саме цей похід був вирішальним для борця з послідовниками Учителя з Назарету. Опівдні Павло побачив дуже яскраве, ясне світло із неба. Потім

роздуми на темуроздуми на тему

14

роз

дум

и н

а т

ему

була власне розмова з Христом. Савл, як тоді його ще звали, осліп після цього видіння, але прийняв тверде рішення: «не противитися видінню небесно-му». Думаю, він добре знав історію вождів рідного йому єврейського народу, а зокрема Мойсея, ко-трий теж бачив дивне видіння від Бога, проте, доки довірився Йому, то всіляко противився поклику Божому і цим гнівив Господа. Павло ж каже, що він «не був супротивний видінню небесному». І Господь повернув йому зір, а також мудро використав для поширення Доброї звістки.

ДОТИКУ БОЖОМУ ОДНІ ЛЮДИ ПРОТИ-ВЛЯТЬСЯ, ІНШІ ПРИЙМАЮТЬ ЙОГО ІСТИНУ

Пізніше, під час місіонерської діяльності, Пав-ло не раз був учасником подій, в яких Бог надпри-родним способом торкався сердець інших людей. Лука у Дії апостолів 13:6-12 описує випадок на острові Пафа, де Варнава і Павло звіщали місцевій владі Євангеліє. Проте знайшовся єврей-ворож-бит, який дуже противився і опирався проповіді. Він також намагався відвернути від віри проконсула на цьому острові. В один із таких моментів через Павла лунають слова застереження до ворожбита Еліми. Виконується на ньому покарання Господнє за його противлення істині – він вмить осліп.

Інший чоловік в цій ситуації, власне проконсул, як побачив, що сталося, то увірував і дивувався на-уці Господній. Ось така різна реакція або відповідь людей в аналогічних ситуаціях. Один із них проти-вився, почувши вістку про Христа, і був покараний. Інший, побачивши все, що відбувається, відгукнув-

ся вірою.1997 року я мав

нагоду поспілкувати-ся безпосередньо з багатьма жителями села Олешковичі. Тоді для журналу «Волинь християнська» готу-валася історія церкви у цьому селі. Розпи-туючи одну старшу жінку з переселенців-голандців про історію села і власне церкви, я переглядав її альбом. Між старими аркуша-ми збереглося багато цікавих фотографій. На одній із них я поба-чив молитовний буди-нок-кірху із куполом, дзвоном і хрестом, хоча тепер цього не-має. Страшну історію почув, як сільські мо-лодики, спонукувані

атеїстичною владою, заходилися скидати дзвін і купол, бо планували зробити там клуб. Односель-чани просили і застерігали, нагадуючи про Боже покарання, проте, дзвін скинули, хрест поламали і таки зробили клуб. Страшно те, що пізніше ці люди проводили жахливе життя: хтось із них втратив в молодому віці здоров’я, дехто підірвався на ви-бухівці після війни, пасучи худобу в лісі. Думаю, це непоодинокі випадки в нашій країні за часів ко-мунізму, коли люди проявляли противлення Божій істині, Божому дотику.

ВІРНЕ ЗАПИТАННЯ – ВІРНЕ РІШЕННЯКолись були і зараз є люди, які противляться

проявленню Божої сили у їх житті. Але є й ті, хто прийняв вірне рішення. Ще один яскравий приклад такого прояву мав місце у житті апостола Павла. Потрапивши у в’язницю після проповіді, він мо-литься. Побиті, у ранах, закуті в кайдани зі своїм соратником Силою підносять голос до неба. Під час їх молитви опівночі стався великий землетрус! У Дії апостолів 16:26 описується, що навіть ланцюги і кайдани поспадали з усіх в’язнів. Коли це побачив сторож в’язниці, злякався і хотів себе вбити, бо на ньому була відповідальність за в’язницю. Гучно скрикнувши, Павло вберіг його від самогубства.

І тоді сторож ставить вірне запитання: «що мені робити, щоб спастися?»

Чудовий приклад людини, яка відчуває дотик Божий! Ця людина усвідомлює і, подібно Павлові, питає: «Що мені робити?» Друже, коли ти відчуваєш дії Бога, бачиш небесний дотик в житті інших людей чи безпосередньо в твоєму житті, як ти реагуєш? Чи ти запитуєш: «Що мені робити?» А можливо проти-вишся, кажучи: «Чому це сталося саме зі мною?»

Головний в’язничний у цій історії зробив ві-рно – повірив в Ісуса! Він прийняв Істину, відчувши Божий дотик до свого життя. Це вірна реакція! Це правильна відповідь!

Звичайно, можна ще згадати реакцію пророка Валаама на обставити з ослицею, яка не слухалася його, бо бачила Божого ангола – це було видіння з неба! Або історію небесного дотику до апостола Петра на даху, коли Господь через видіння показав йому важливість проповіді не тільки для євреїв а й для поган. Є звичайно ще багато-багато інших іс-торій. Але головне в усіх подібних історіях – якою була реакція людей. Хтось із них противився, а інші запитували: «Що мені робити?», або «Що я маю поправити у моєму житті?» Одні відкидали Божий дотик і були покарані, а тих, хто не був супротивний, Господь щедро благословляв і використовував для справи Царства Божого.

ЧИ БОГ ТОРКАЄТЬСЯ ЛЮДЕЙ В СУЧАСНО-МУ ЖИТТІ?

У Старому Заповіті Бог діяв через видіння. Торкався людей небесними і надприродними про-явами і в апостольські часи. Чи можна спостерігати

15 3/20113/2011

2. Конференція для сімейних пар з усієї України,що відбулася у м. Ворзель Київської області.

щось подібне у наш супертехнічний час? Можна! Тільки чи готові ми на правильну реакцію?

Молода сім’я пережила Божий дотик і при-йняла правильне рішення. Цю історію розповіли Михайло і Надія Тєлєпови з м. Самара (Росія) 2001 року на сімейній конференції від місії «Україна для Христа» в м. Києві2. Міша на ту пору був міліціоне-ром, його дружина – викладачем англійської мови в університеті. Разом прийшли до Бога. Активно влилися у служіння в церкві. І ось одного вечора напередодні Різдва потрібно було написати вітальні імейли для друзів-американців. Так як інтернет в ті роки був дуже дорогий, то дружина спочатку окремо готувала листи, щоб потім відразу всі від-правити. На це потратила чимало часу. Під час цієї роботи діти декілька разів приходили і казали батькам: «Тату, мамо, а ми ще сьогодні не читали Біблію і не молилися, а вже хочеться спатки». Мама відповідала: «Ще трохи» і продовжувала працювати далі, бо хотіла швидше закінчити, щоб відіслати вітання. Останній лист був написаний майже опів-ночі. Діти поснули. Але ж потрібно ще відправити листи. Ось момент з’єднання з Інтернетом, але раптово зникла електроенергія всього на декілька хвилин. Коли знов увімкнули комп’ютер – всі листи зникли, нічого не збереглося!

– Це був явний дотик Бога до нас, – ділилися на конференції власним досвідом гості з Росії, – ми зрозуміли, що відставили сімейну молитву і читання Біблії фактично заради роботи. Ми дали дітям поганий приклад невірного ставлення до цього важливого моменту. Ми просили пробачення у Бога і дякували, що Він торкнувся і зупинив нас.

НЕ БУДЬ СУПРОТИВНИЙ НЕБЕСНОМУ ДОТИКУ

Вони це побачили! Побачив це проконсул Сергій, Павло на острові Пафа, побачив Божу дію в’язничний сторож. Друже, а ти бачиш небесний дотик у своєму житті?

Можливо, ти був свідком автокатастрофи або особисто був її учасником? Якою була твоя реакція на цю подію? «Чому це сталося зі мною? Чим я гірший від інших?» – думав ти. А може, ти запитував себе: «Що мені робити, щоб поправити життя?» Побачивши небесний дотик в своєму житті, апостол Павло і в’язничний сторож, запитали: «Що мені робити?».

Бог може використати будь-яку ситуацію, щоб доторкнутися до людини. Як написано у книзі Йова 33:14-15: «Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: у сні, у видінні нічному, коли міцний сон на людей нападає, в дрімотах на ложі».

Проповідь в церкві може стати небесним зна-ком, як це сталося для молодого чоловіка з Луцька. Він внутрішньо противився, коли пастор показував

у світлі Біблії важливість віддавати Богові десяти-ну. Він противився цій істині, противився пастору. Але роздуми не покидали його і, повернувшись додому, він порахував свої кредитні платежі. Ви-явилося, що лише відсотки цих платежів становлять більшу суму, як десятина з сімейних прибутків. Він побачив, що це Бог доторкнувся до нього через проповідь. «Я не став більше противитися, – за-свідчив пізніше цей брат, – а щиро попросив у Бога прощення і вирішив поправити це у своєму житті, віддаючи Богові те, що Йому належить». З часом цей християнин з радістю засвідчив, що Бог рясно благословляє за таку реакцію на Божий дотик.

ЧИ ГОТОВИЙ ТИ ПОПРАВИТИ СВОЄ ЖИТ-

ТЯ, ВІДНОВИТИ СВОЇ СТОСУНКИ З БОГОМ? Ти бачиш надприродні прояви у світі, дивні випадки в чиємусь або в своєму житті, але продовжуєш сприймати це як випадковість? Ти противишся Богові!

Будь уважний до дій Божих у своєму житті. Прийми правильне рішення, як це зробив Павло, проконсул, сторож в’язниці та багато інших людей.

Чи готовий ти бути використаний Богом, щоб допомогти іншим людям побачити дотик неба? Чи говориш ти людям, що потрібно зробити, коли вони переживають потрясіння?

Якщо твої друзі чи знайомі у складних життє-вих випадках не бачать або не розуміють дії Бога, не усвідомлюють, що це дотик неба, то ти не соромся направити їх до істини, до Господа. Це Господь дає тобі можливість говорити до їхнього серця. Не втрачай ці можливості. Павло не пропускав їх, а сміливо докоряв людям, які противилися Богові. Іншим же ревно проповідував істину Євангелія і цим допомагав прийняти правильне рішення – до-вірятися, а не противитися Господу.

ЛеонідБАНДУРА технічний редактор «ВХ»

Небесний дотикНебесний дотик

16

дале

ке і

бли

зьке

ББагато років тому (1868 р.) на заклик царя Олександра ІІ освоювати українські землі відгукнулися народи Чехії. В нашому, Во-линському краї вони населяли цілі села,

так звані чеські колонії, де, відповідно, мали і свої церкви. Баптистські родини чехів проживали у різних Волинських селах, зокрема в Олешковичах та Човниці, де народився брат Вітеслав Моравець та його брати.

Ще малим хлопцем Вітеслав босоніж бігав до човницького Дому молитви на зібрання, не пропускав жодної конференції та інших заходів, що того часу відбувалися там. Юнаком прийняв хрещення та став членом громади села Човниця. Співав у хорі, плекав особливу любов до пісні, мав надзвичайний дар спілкування як зі старими, так і з дітьми. Пісні, які чув і співав, з раннього дитинства глибоко закарбувалися в його пам’яті, пам’ятає їх до сьогоднішнього дня.

1941 року був покликаний Армією Свободи на фронт, а по закінченню воєнних дій залишився у чеській столиці. 1946 року став членом церкви

Вікіжовіце, де проживає донині. Громада у Вікіжо-віце утворена 1925 року першими переселенцями, що повернулися з Волині, пізніше поповнювалася іншими сім’ями, що поверталися на свою землю до 1946 року.

Майже 30 років минуло з того часу, як ми познайомилися з братом Вітеславом Моравцем. Ще до переселення з Волині він був знайомий з нашими батьками. Брат завжди з особливою приємністю згадує той час, коли вони з родиною ходили до церкви, пам’ятає навіть, які псалми того часу розучували хором.

У серпні 2011 року на запрошення церкви, в котрій живуть і трудяться багато волинських чехів та їх нащадків, до Чехії поїхала група хористів луцьких баптистських церков, відвідала наших колишніх земляків. Нас усіх об’єднала любов Христова. Ба-жання прославити Бога і послужити один одному

17 3/20113/2011

В наступних журналах

читайте проповідь “Сто-

роже, яка пора ночі?”

брата Андрія, а також

історію, як знайшла

Господа сестра Галина.

В краю Яна ГусаВ краю Яна Гуса

ЛюдмилаГАПОНЮК: церква ЄХБ «Нове жит-тя» м. Луцьк.

з поштової скриньки

втілилося у співі величних християнських пісень. Виконувалися як класичні твори, так і твори сучас-них християнських композиторів. Із захопленням та особливими почуттями слухали пісні Проханова. Декотрі з них виконували чеською мовою.

Поїздка була досить цікава та насичена по-діями. У місцевій церкві провели два недільних зібрання. В місті Шумперк у костелі екумени відбувся концерт християнської музики та пісні. В невеликому містечку Пуста Рибна під час поді-бного євангелізаційного заходу для загального співу була запропонована пісня «Великий Бог». Євангельський костел був наповнений слухачами. Співали всі, хто як уміє. У багатьох присутніх сльози котилися по щоках – радість спасіння наповнювала серця, піднімала дух і в єдиному величному гімні хвали підносила до Творця.

У неділю після обіду провели зібрання в Празі, в російськомовній церкві, в якій живуть і працюють наші брати й сестри з України та країн колишнього СРСР.

Крім усіх служінь, звичайно, мали чудову можливість подивитися та насолоджуватися кра-сою прекрасного краю, горами та долами, що їх

створив Господь. Він послав нам дуже сприятливу погоду. В усьому відчувалося Його благословення.

Не зважаючи на те, що старше покоління потроху відходить в обіця-ний Богом край, в Небесну Вітчизну, приємно бачити й відчувати, що до-брозичливі, гарні стосунки єднають наступні покоління. А згуртовує нас любов до Господа, до праці на Божій ниві та прагнення служити Йому тим даром, який отримали згори.

Вітаю Вас мої брати і сестри у Христі, трудівники на Божій ниві. Дуже люблю читати ваш журнал «Волинь християнська». Тут я знаходжу дійсно духовне збудування. В селі, де я проживаю немає помісної церкви, в Ратно їздити при теперішньому безробітті складно, пішки ходити здоров’я не дозволяє. А так можна вдома прочитати проповіді братів. З Біблією я теж не розлучаюсь, читаю щодня. Це мене дуже підтримує, наставляє, навчає. І за це дякую Богові.

Галина Недзельська, с. Поступель***

Я постійно читаю часопис «Волинь хрис-тиянську». Хочу поділитися своїми роздумами. Буду дуже радий, якщо надрукуєте їх. Нехай Вас Бог благословить.

З любов’ю в Христі брат Андрій Ковч, с. Самари.

18

мол

одіж

не

служ

інн

я

44-й підлітковий фестиваль Волині – це відпо-відь на молитви через 2 роки. Адже між 3-ім і 4-им була перерва. Чим ближче ставало до літа, тим більше було сумнівів, але зростала

віра завдяки чисельним дзвінкам підлітків, молитвам лідерів підліткового служіння. У травні розіслали інформацію, затвердили дати.

Настало літо, гаряча пора таборів. А в ЗМІ раз-по-раз з’являється інформація про закриття дитячих таборів, про масові отруєння, а потім з’явилася постанова Президента України В.Ф. Януковича про заборону наметових таборів. З тривогою в душі, з повною довірою Богові ми готувалися до проведення фестивалю. По декілька разів на тиждень збиралася лідерська команда для планування та спільної мо-литви про фестиваль.

І ось цей день настав. 25 липня в парку села Тростянець розмістилося наметове містечко,в якому оселилося 229 підлітків з Волині. «Загублені» – таку назву мав фестиваль. Вона відповідала його ідеї: всі люди на Землі загублені, розпорошені та приречені на загибель, проте Бог настільки полюбив нас, що вирішив врятувати, пославши на Землю Свого Сина Ісуса Христа, Який став Спасителем усіх загублених. Ключовим віршем підліткового фестивалю були слова із Луки 19:10. На цій цитаті зі Святого Письма

базувалася проповідь В.Г. Чайки.«Господь є добрий Пастир мій,» – щоденно

співали підлітки, розпочинаючи день. Добрий Пас-тир провадив по зелених пасовиськах, щоденно ми роздумували про біблійних героїв, життя яких змінювалося після зустрічі з Богом. Біблійні уроки, вечірні програми показували, як приємно бути серед «знайдених».

Кожен фестиваль є чимось особливим. Цей фестиваль, напевно, найбільше запам’ятається грозою і сильним дощем у вівторок. Наше наметове містечко перетворилося в острів. Деякі намети буря зовсім знесла, в інших стояла вода. Вечір, кругом хмари, гуркоче грім, в багатьох була тривога, але наш Добрий Пастир ніколи не запізнюється. Нам надали місце для ночівлі в місцевій школі, Будинку культури. Підлітки реально бачили, як Бог опікувався нами.

«Щоденно ми отримували безліч благословень і відчували Божий захист,» – саме так написано в од-ному з відгуків про фестиваль. Для багатьох підлітків цей фестиваль дійсно був особливий. Адже саме тут вони стали знайденими для Бога. Два останні вечори молоді люди вирішували, з ким вони підуть по життю завтра. Слово Боже до молоді промовляли пастори

19 3/20113/2011

4-й Підлітковий фестиваль4-й Підлітковий фестиваль

Ярослав Троць та Олександр Савич. Дух Святий торкався сердець і спонукав до покаяння. Один за одним вони виходили наперед, слізно молилися, просячи про-щення у Бога. 98 молодих людей стали знайденими для Бога. Дивлячись на їхні щасливі обличчя, наші лідери витирали сльози радості, бо кожен розумів, що праця не була марною, хоча стояти в проломі за молоде покоління є нелегко.

Щиро дякуємо всім, хто постійно молиться і допомагає у служінні, підтримує фінансами. Ви зробили великий вклад у майбутнє Царства Не-бесного.

Любов МИХАЛЬЧУКвідповідальна за дитяче служіння на Волині

Я твердо переконаний в тому, що християнство – це насамперед гарні, щирі стосунки. Ісус Христос не для того прийшов у світ, щоб принести доктрини, правила, обряди…

Коли Син Бога помер на хресті, Він Собою від-новив втрачені стосунки між людиною і Богом та між людьми.

Фестивалі, табори, якщо вони християнські – хороший інструмент для того, щоб побудувати гарні стосунки. Можливо, підлітки від 4 Підлітково-го фестивалю очікували добротного шоу, яскравої програми, а насправді отримали набагато більше – зміцнення існуючих стосунків (через труднощі: ми пережили справжню бурю і шторм; через командні ігри) і побудову нових, пошук нових друзів, нові зна-йомства. Чи потрібні подібні фестивалі? Так, звісно.

Рома Харчук, м. Камінь-Каширський

20

жит

тя

цер

ков

ССаме для того, щоб славити та поклонятися Господу, зростати у посвяті Йому, збільшуватись у своїй чи-

сельності, ширитись у служіннях та здійснювати максимальний вплив на мешканців району, де знахо-диться церква, усі члени церкви «Фіміам» протягом останніх п’яти

років мріяли та молились про бу-дівництво нового храму. І ось це сталося. Храм збудовано.

Цим великим благословенням Бог поклав на серце служителям церкви поділитися з іншими – за-просити друзів та гостей. Святкова програма, що тривала протягом двох днів, була надзвичайно цікавою, спонукала до досягнення спільності та єдності.

25 вересня, у неділю, відбулося святкове богослужіння, приурочене відкриттю благодійного церковного

«Ось я будую храм для Ймення Господа, Бога «Ось я будую храм для Ймення Господа, Бога

мого, щоб присвятити Йому» (2 Хр. 2:3-5)мого, щоб присвятити Йому» (2 Хр. 2:3-5)

комплексу "Фіміам". Також церква святкувала День подяки. Про це свідчили гарно прикрашені різно-манітними Божими дарами (квіта-ми, овочами, фруктами, колоссям) подвір’я та зал церкви. Урочиста і по-особливому піднесена атмос-фера Божої присутності панувала в церкві того дня.

У супроводі чудового звучання інструментального квартету ведучі пастор Роман Бричук та Олена Пи-сарська розпочали святкову програ-му з привітання та виконання усіма разом загальновідомого християн-ського гімну «Великий Бог».

21 3/20113/2011

На початку єпископ Володи-мир Георгійович Чайка підкреслив, що Христова церква складається з живих каменів, якими є щирі хрис-тияни. Потім пастори почергово зачитали слова з Писання (2 Книга Хронік, 6 розділ), де розповідається про посвяту Єрусалимського храму на служіння Господу. Пролунала з вуст служителів молитва посвяти з підняттям рук. Благословляли церкву і весь комплекс як місце, де на прак-тиці буде здійснюватися служіння Богу, виявляючи тим самим Божу милість та милосердя до людей.

Церква «Фіміам» приймала багато гостей. Серед них були пас-тори: церкви у с. Звірів Володимир Кузьмич Савич, церкви «Голгофа» Олександр Савич, церкви «Спасіння»

Олександр Астаф’єв, церкви «Благо-дать» (м. Володимир – Волинський) Олександр Подловкін, Веніамин Євгенович Рубаха, а також Григорій Олександрович Пустовіт – секретар Луцької міської Ради. Завітав до нас Олег Майовський – поет, композитор

та виконавець багатьох пісень. Були представники преси та телебачення. Особливо тішить нас присутність людей, які в пошуках дороги до Бога.

Під час богослужіння служителі почергово, історія за історією, роз-повіли гостям про те, як Бог керував процесом будівництва храму. А також про приклади жертовності та кроки віри, які доводилося робити

читав лист від Домініка Манкузо, людини, яка справді стала Божим чудом та благословенням для нашої церкви, адже сума його фінансової підтримки склала понад 90% від за-гальної суми витрат на будівництво. У листі Домінік розповідав про те, яким чином Бог побудив його серце вкласти у будівництво благодійно-го комплексу «Фіміам» такі значні кошти.

Виступали гості, котрі завітали до нас. Звучали свідчення людей, які, завдяки вірі в Бога, позбулися алко-гольної та наркотичної залежностей і змогли повернутися до повноцінного життя.

Н а п р и к і н ц і б о г о с л у ж і н н я роздумами над Словом Божим (Прип. Сол. 29:18, 16:4) ділився старший пастор церкви Павло Миро-

нюк. Разом ми задалися питаннями: Які цілі та мета у Бога для кожного з нас та для нашої церкви в цілому? Для чого Господь дав нам це при-міщення? Розглядали бачення в перспективі на 10 років.

Після богослужіння кожен ба-

та про благословення, якими Бог нагороджував за довіру Йому. Пе-реглядали фото-презентацію будів-ництва храму – від часу, коли було вирито котлован та аж до дня, яким є храм тепер.

Пастор Павло Миронюк за-

Посвячення комплексу церкви «Фіміам»Посвячення комплексу церкви «Фіміам»

22

жит

тя

цер

ков

ВалеріяГЕРАСИМОВИЧ: м. Луцьк, кореспондент церкви ЄХБ «Фіміам»

жаючий мав можливість пригоститися домашньою випічкою сестер з церковного кафе, а також смачним кулішем. Благодійні внески, зібрані зі свята, мали цільо-вий напрям – початок проведення роботи з бездомними людьми.

На завершення святкування відбувся концерт за участю Олега Майовського. Також демонструвалися фільми «Блудний син» та «Ідентифікація».

Нехай цей храм буде місцем, де люди пізнавати-муть Господа, зростатимуть у посвяті Йому та, як на-слідок, приноситимуть гідні плоди перед Його лицем.

Довідка: Релігійна громада церкви «Фіміам» за-реєстрована 27.02.1997 року, щонеділі її богослужіння відвідує понад 500 людей. Служителі церкви утворили благодійний фонд «Переображення», спільно з яким реалізовують соціальні та благодійні проекти, що ор-

ННедільний ранок спомину страждань Іс-уса Христа. Вся церква благоговійно по-клоняється Богові. За кілька хвилин до

молитви над хлібом та чашею у виконанні хору звучить псалом «Я хреста не забуду ніколи». Слова пісні разом із гармонією акордів про-никають і в розум, і в серце. На очі набігають сльози. Величності виконанню цієї пісні додає авторське диригування.

Ніхто не знає миті, коли в душі компози-тора вперше звучать акорди, які пізніше ви-ливаються в новий твір…

Безперечно, хочеться почути з вуст влас-не поета, музиканта, диригента, як з’явився цей твір. Історію народження цієї пісні роз-повідає брат Петро Боско, який є автором ще кількох християнських пісень.

Петро Боско: Петро Боско: – Мене постійно наповнює трепет, коли у

церкві відбувається спомин страждань Ісуса Христа, а особливо у страсний четвер. Роз-думи про великий подвиг Спасителя, про Його муки на Голгофському хресті за нас грішних

надихнули мене 2005 року на створення вірша, однак, серцем відчував, що не вистачає йому якоїсь довершеності. Хотілося збагатити цю поезію і ще яскравіше передати важливість надзвичайно цінного моменту жертви Христа.

Таким чином пізніше народилася пісня, мелодію якої я поспішив записати на папір, а потім поспілкувався із племінником Павлом Боском, який порадив мені, що варто змінити і допоміг вдосконалити гармонійність звучан-ня цього твору. Щиро дякую Господу, що Він дає натхнення служити Йому і молюся, щоб слова «Я хреста не за-буду ніколи» завжди направляли мій погляд на Спасителя. Нехай звучить ця пісня для слави нашого Господа Христа.

«Я хреста не забуду ніколи».«Я хреста не забуду ніколи».

ганізовують програми для дітей, підлітків, молоді, по-дружніх пар, алко-, наркозалежних, неповносправних, ув’язнених та бездомних. В приміщенні благодійного комплексу відбувається підготовка дошкільнят до навчання у Маленькій школі «Зірочка», з 2011-2012 навчального року розпочала роботу луцька приватна спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів «Скарбниця мудрості», а на прилеглій території, за спри-яння релігійної громади, збудовано сучасний спортивно-ігровий комплекс «ДоброДІЙ».

історія пісніісторія пісні

Підготував Леонід БАНДУРА

23 3/20113/2011

24

НА СВЯТО ЖНИВЦілу весну ми садили,Сіяли, орали.Щедро нива уродила –Вже й врожай зібрали.

Тут і жито, і пшеницяЗібрані в комори.Будуть гарні паляниці –Їжі всім доволі.

Є і морква, і картопля,Капуста і дині.Все до смаку, все до столуУ кожну родину.

Знає Бог наші потреби,Надбання і втрати.Будем Йому ми служитиІ не нарікати.

Чує Бог наші молитви,Нас благословляє:Хліб у нас є і достаток,І мир в нашім краї.

Будем Господа хвалити,Тішитись, радіти:Дав Бог сонце, дав Бог дощикІ врожайне літо.

Ще сьогодні Бог бажаєВсім спасіння дати.Завтра може вже скінчитись Літо благодаті.

Будем, друзі, поспішатиПро Спаса звіщати,І за все Христу ІсусуГімн хвали складати.

Надія МАХУН, м. Ковель

ЗОЛОТА ОСІНЬОсінь золотая, повна різних див:Урожай на полі щедро уродив,Жито у коморі, ягоди й гриби –Що вродила осінь, позбирали ми.

Може, не збираєш? Може, не садив?Може, ціле літо ти безпечно жив –Богу не молився і гріху служив?

Золотая осінь – підсумок весни:Що ти, друже, сіяв, збереш восени.Чи ти сіяв моркву, жито й буряки?Чи на твоїй ниві – кукіль, будяки?

Друже, ти до Бога поспіши з весни.Він тобі поможе все перенести,І пожнеш на ниві щедрий урожай.Тож працюй для Бога і не знемагай! Надія МАХУН, м. Ковель

ЦЕРКВА ІСУСАЯ люблю нашу церкву: сестер і братів,Заповітну духовну родину,І я вдячна Христу, що мене Він привівВ Свою Церкву соборну, єдину.

Тут є старші й середні, також молоді,Є тут юні й дитячі сердечка,Поспішаємо радо в цей затишний дім,Бо усі ми – Господні овечки.

І такі ось громади великі й малі –То є вибрана Церква Ісуса,Наречена, яку Він знайшов на земліСеред горя, гріха і спокуси.

Наречена, зодягнена в світлий вісон,Увійде в небеса неозорі,Й ми – відкуплених душ тріумфуючий сонм – Всі засяєм яскраво, мов зорі.

Будем славу і велич Творця розділять,Та втішатись, бо діти ми Божі,Вже готові і небо нове, і земля,І ніщо нехай нас не тривожить.

А сьогодні у церкві місцевій своїй Наша свічечка – зброя й окраса,То ж ставаймо скоріш в гедеонівський стрійІ з любов’ю ідімо за Спасом. Любов ОМЕЛЬЧУК, м. Луцьк

поет

ичн

а с

тор

інка

25 3/20113/2011

«Люби Бога і ближнього свого» –В цьому весь і закон, і пророки.І життя приклад Бога святогоПодає нам любові уроки.

Всі ми це розумієм чудово,Добрі приклади є з кого брати:Христа приклад дає Боже слово,Що собі – того й ближнім бажати.

«Хто мій ближній? – законник питає, –Те, що Бога любити – я знаю.Хто твій ближній, тебе я питаю?Чути правду від тебе бажаю».

«Хто мій ближній, питаєш? Я знаю,Бо сиджу з ним на лаві одній.В зібранні більш ні з ким не сідаю,Він не ближній мені, а чужий.

Після зібрання радо вітаюсьПоцілунком із ближнім своїм,А хто далі сидить – відвертаюсь,Бо вітатись не буду я з ним.

І підсунутись місцем не можу Бо моє оце місце давно.І до іншого я не підходжу,Хто сидить там – мені все одно.

Зайняла собі місце я скраю,Більш такого немає ніде.Хто всередину йде – пропускаю,А не хоче – нехай обійде».

Але скромна сестричка не смієЗаставляти підсунутись вас.Між рядами іде й червоніє –В ній любові вогонь не погас.

Місць достатньо у Божому домі!Тож їх вистачить ще багатьом.Нам слова Іісуса відомі:«Хоч буть першим, то будь ти рабом».

Подивись, хто іде біля тебе:Може, немічний стука кийком –Поможи, посади біля себе…Хай вам буде приємно обом.

Хто себе у цім вірші побачить,То пробачте, що скривдила вас.Гордих серцем Христос не пробачить –Зупиніться ще поки є час!

А коли на машині брат їде,Сам-один собі їде, спішить.Бачить він – правди діти вже ніде –На зупинці брат, ближній стоїть.

Переключить він швидкість відразу ж: Брат постоїть, бо він не спішить.

І від ближнього брат дає газу –Голова його цим не болить.

Довго терпить Господь і не зразуЗа любов таку карає нас.Тож скидаймо гріховну проказу –Бог покаятись нам дає час.

А як святимо ми слово Боже?Євангеліє крутимо в трубку…Цього зовсім робити не можна,Коли ні на чім вішати сумку.

Чи ти знаєш, о сестро і брате,Щодня пишеться книга життя,Що за приклад з Ісуса узяте –Там не буде уже каяття.

Що ти скажеш за чисті сторінки,Що білітимуть в книзі твоїй?Добрих справ лиш маленькі крупинки…Чим поможеш гордині своїй?

Від землі хочем всі ми до неба.Дар великий його благодаті!Та для царства трудитися треба,Щоб не чути «Ідіть геть, прокляті».

Всі ми хочем почути від Бога:«В радістьПана свого увійдіть.Вас вела сюди вузька дорога –У родині спасенних живіть.

Цього вам і собі я бажаю:В царстві Божім з Христом проживати.Не в земнім, а в небесному раюВсім разом нам Христа прославляти.

Марія МАТВІЙЧУК, м. Луцьк

поетична сторінкапоетична сторінка

26

муз

ичн

е сл

ужін

ня

Подібно до того, як релігій-ний живопис називають богослов’ям у фарбах, так само і духовну му-

зику можна назвати богослов’ям у звуках. Протестантська духовна му-зика – надзвичайно цінна складова культури людства. А просвітницька діяльність та служіння в ім’я Бога, які провадить другий хор церкви «Дім Євангелія», також пов’язані з пропагуванням і вивченням духо-вних музичних шедеврів, особливо тих, про які давно забули та вилучи-ли з духовної спадщини людства.

Хор і сьогодні тішить прекрас-ним співом і музичним супроводом. Він був створений у листопаді 1991 р. і налічував 80 співаків. На різдвяні свята 1992 колектив брав участь у святкових богослужіннях у церкві «Дім молитви». На святковому зі-бранні в день урочистого відкриття «Дому Євангелія» цей хор прослав-ляв Господа співом.

Перед нами було завдання щиро через спів і музику відобрази-ти народження, життя, страждання та воскресіння Ісуса Христа, від-даючи Йому славу та честь. Спів хористів злився у єдиний акорд прославлення Бога. Багато хористів освоювали нотну грамоту та основи вокалу, створили невеликий музич-ний колектив для симфонічного супроводу класичного репертуару. Досить важливим було закладення

правильних основ духовного ре-пертуару хору, який розпочинався з простої євангельської пісні, гімну, знаменитих розспівів, церковних літургій, творів української та ро-сійської класики, поступово пере-ходячи до складного – ораторій, кантат, духовних класичних творів Д. Бортнянського, О. Архангель-ського. Вперше серед церковних хорів України Другий хор з симфо-нічним оркестром виконав 4 сольні арії («Життя світу розпинають», «Агнець Божий», «Це чоловік», «Десь близько дев’ятої години») та чотири хори з ораторії французько-го композитора Е.Ж.Шеве «Смерть та воскресіння Ісуса Христа». Також майстерно виконувалися 3 час-тини ораторії «Месія» німецького композитора Г.Генделя, 2 частини «Реквієму» В.А.Моцарта. Стерж-нем духовного репертуару була й залишається проста куплетна пісенна форма, що переходить в концертну багаточастинну форму протестантської класики. Це твори таких відомих композиторів як І. С. Проханов, Г. Драненко, Кеше, Скирда, Д.Воєвода, Є.Гончаренко, В.Крейман, М.Висоцький, Кіркпа-трик та інші.

Після п’яти років клопіткої пра-ці хор разом із оркестром провели багато євангелізаційних богослу-жінь у драмтеатрі Луцька, будинку

культури, на стадіоні, у районних і сільських БК Волині. Саме тоді було багато посіяно зерна Божого слова і багато людських сердець слухаючи спів і слово, каялись у гріхах та при-свячували своє життя Богові. Такі зібрання відбулися в БК Камінь-Ка-ширська, Ратного, Іванич, Ківерець, Ковеля, Мирного,Нововолинська, Поромова,Скобелки, Звірова, Віль-хівки, Колок, Рожищ. Проводили зі-брання у тюрмах Маневич і Луцька. Три великі євангелізаційні служіння з об’єднаним хором церков Луцька, Рівного та Дубно відбулися на луць-кому стадіоні «Авангард». Участь у них брали служителі Я.М. Крав-ченко, Г.І. Комендант, євангеліст Дон Бетс та українець з діаспори у Канаді – пастор Олександр П’ятоха.

Другий хор був учасником баптистських конгресів в Україні та Росії. Був учасником величезного євангелізаційного зібрання, що від-булося біля Камянець-Подільської фортеці. Місійна група хору виїж-джала на євангелізацію у Татарстан (завод «Камаз») із пресвітерами А.Жовніром і Л.Троцем.

Ми мали нагоду відвідувати церкви Житомира, Хмельницька, Кишинева, Бєльців і Бреста. Вели-ким благословенням були виїзди хору в Чехію. Приємно згадати й поїздки до Польщі, зокрема зустрічі з президентом польського братства

27 3/20113/2011

Служіння в ім’я БогаСлужіння в ім’я БогаЄХБ Костянтином В’язовським та його дружиною Ядвігою і пастором церкви у Варшаві Мареком Будзин-ським, який організовував для нас духовні концерти по всій Польщі. Цікаво, на високому рівні були про-ведені музичні зустрічі-виступи у Німеччині. Мелодії співу хору торка-лися людських сердець, викликали у них живе прагнення до пошуків істини, добра та самого Бога. Усі виступи на культурно-мистецьких заходах пори політичних реформ користувалися незмінним успіхом і були оцінені як самостійні культурні події у містах України. Хор відзна-чався державними нагородами. Завдяки співу Другого хору церкви «Дім Євангелія» Божа звістка про-никала у духовно спрагнені людські серця.

Найбільше служіння хор про-вадить у рідній церкві, де майже всі члени його колективу духовно народилися. За весь період діяль-ності довелося пройти через різні випробування, але Господь був із

Лідія ГЛИНСЬКАдиригент Другого хору,

керівник Християнського центру музичної освіти та

мистецтва

нами, тому що Саме Він заклав духовний фундамент у будову хору, збудовує та охороняє його донині. Слава Йому за це! Хористи постійно зміцняються у вірі та відповідаль-ності перед Богом і людьми. Це додає їм духовних сил, мистецької наснаги. Посвята і вірність Господу багатьох членів хору була прикла-дом для наслідування для інших і славою для Бога. Минали роки, хор постійно поповнювався молодими голосами, новими талантами. У період еміграції чимало таланови-тих хористів емігрували за кордон,

вони служать Господу і там. Під час моїх закордонних відряджень хор продовжував провадити служін-ня. Гідною заміною була команда диригентів: Микола Ткачук, Віктор Гапонюк, Володимир Троць, Наталія Солонінко, Наталія Головата, Тетяна

Муха, Людмила Гринчук. Вони твор-чо і відповідально, як здібні фахівці, присвятили себе служінню.

Сьогодні хор живе і служить, як бджілки у вулику. Саме взаємо-розуміння і посвята – секрет нашого успіху. Велика слава належить за це нашому Господу!

Запорукою успішного служін-ня є духовний осередок хору, що складається із одного з пресвіте-рів та семи дияконів, що своїми голосами прославляють Господа. Великим благословенням для на-шого хору є досвідчений диригент і талановитий співак М. В. Ткачук.

Відчутна опіка і турбота старости А. Ф. Борща.

Вдячна Господу за свою сім’ю, за вірну підтримку мого служіння у хорі. Найбільша подяка належить Богові, що хор церкви «Дім Єван-гелія» духовно зростає в посвяті, жертовності і виконавчості. Щиро служить Господу і Його Церкві, до-носить Благу вістку жителям Волині. Адже євангельська музика та спів в поєднанні з добрими справами ма-ють силу впливати на серця людей і стають зрозумілими. Таке благо-словенне служіння відкриває людям шлях до Неба, а ті, хто прославля-ють Господа, є Його знаряддям, що довподоби Богові.

нов

ини

28

ППід могутніми кронами міського парку 28 серп-ня в Ківерцях відбулася

святкова зустріч. Церква ЄХБ «Віфлеєм» закликала батьків та дітей разом молитися за благословення на навчальний рік. Перший заступник голови міської ради Олександр Зінюк та директор КЕШ Світлана Свиновей побажали успіхів та наснаги дітям під час навчання.

Великої праці в оформленні території доклали директор ЦДТЮТ Леся Кулі-ба та її творчий колектив.

У першій частині свята вчителі

Молитва в паркуМолитва в парку

з недільної школи та клубу «Авана підготували різноманітні цікаві ігри та конкурси. Найрухливіші школярі вивільняли свою енергію на пруж-

ному батуті. А згодом ведучий свята, пастор Олександр Троцюк, розмір-ковував про необхідніть освіти для кожного. Він наголосив на важливос-ті спільної участі вчителів та батьків у нелегкому процесі навчання та виховання. Впродовж зустрічі лунали християнська поезія та пісні.

Голова волинського об’єднання ЄХБ, єпископ Володимир Чайка під-креслив необхідність Божого благо-словення. Він запросив присутніх спільно звернутися в молитві до Ісуса Христа. З уст дорослих та дітей ли-нула в небо молитва «Отче наш». На закінчення кожному першокласнику вручили в подарунок Біблію для ді-тей. Підготував Леонід БАНДУРА

ННік Вуджісік (Вуйчич), христи-янин без рук і ніг, який став відомий своїм вражаючим свід-

ченням, оголосив, що він заручений. Про це він написав у Facebook.

«Найбільшим благословенням мого життя, після можливості жити,

ніби підвів риску свого життя і по-думав: я ніколи не одружуся, у мене ніколи не буде роботи, у мене ніколи не буде життя, повного сенсу. Яким же чоловіком я можу стати, якщо я навіть не можу тримати свою дру-жину за руку! ..

Але сьогодні я ділюся з вами життєвим досвідом – як мені вдалося впоратися з побутовими трудноща-ми і як я зрозумів життя в новій пер-спективі: бути вдячним, сміливо мрі-яти, і, головне, ніколи не здаватися!

Це гарно бути терплячим. Зна-єте, це найскладніша штуковина. І я розумію, що у мене немає рук, щоб тримати за руки дружину ...

Але коли настане час, я буду здатний зберігати її серце. Повірте, тоді мені не будуть потрібні руки, щоб тримати її серце ».

І ось, кілька років потому, 29-річний Нік опублікував на своїй сторінці Facebook повідомлення про свої заручини.

Поки невідомо, на яку дату при-значено весілля.

(www.tbnnews.org/)

бути врятованим і мати спілкування з Богом є мої заручини з Кані», – пише він, коментуючи фотографію зі сво-єю обраницею.

Нік Вуджісік народився 4 грудня 1982 року в Мельбурні (Австралія) в сім'ї сербських емігрантів-християн. Його батько Борис Вуджісік - пастор, мама Душка Вуджісік – медсестра.

Нік народився абсолютно здо-ровим хлопчиком ментально за винятком того факту, що у нього не було жодної з чотирьох кінцівок. Незважаючи на це, вже в сьомому класі Нік став старостою класу, брав участь у кампаніях по збору коштів на благодійність.

У 2005 році Нік Вуджісік був номінований на премію «Молодий Австралієць Року».

Нік об'їздив понад 26 країн, в тому числі Україну, виступаючи в школах, університетах та інших ор-ганізаціях.

У своєму знаменитому моти-ваційному відео No arms, no legs, no worries Нік каже:

«Коли мені було вісім років, я

NickNick заручився! заручився!

29 3/20113/2011

УУальовниче Закарпаття при-ймало від 3 до 7 жовтня мо-лодих пасторів разом з їхніми

дружинами на конференції служи-телів.

Організаторами були Заступ-ник голови союзу ВСЦ ЄХБ д-р Іван Романюк та Українська місія в Окла-хомі, представником якої є брат Гас Даунінг.

Разом з Гасом приїхала його дружина Ворса, яка проводила се-мінари для жінок. Гас і пастор Кевін Кларксон проводили семінари для служителів. Було запропоновано три семінари: адміністрування, ду-шеопікунство та шлюб. Останній був загальним для всіх.

На конференцію у с. Поляна приїхало 40 молодих сімей служи-телів з 15 областей України. Це був благословенний Богом і корисний

новининовини

У центрі ЄвропиУ центрі Європи

Гас ДаунінгПавло Харан

пастор Кевін Кларксон

УУ м. Києві 17 жовтня 2011 р. в церкві «Дім Євангелія" відбу-лося святкування 20-річного

ювілею Ірпіньської Біблійної Семі-нарії. В’ячеслав Нестерук, Голова Всеукраїнського Союзу ЄХБ приві-тав присутніх словами з 2 Сол. 3:16, закликаючи усіх до боротьби з грі-хом, а «Господь буде з усіма вами». Директор ІБС доктор Ігор Яремчук розповів історію створення семіна-рії, мета якої – зберегти Церкву від проникнення у неї лжевчень. «Якщо у людини немає часу для Бога, – сказав він, – то чому Бог повинен знаходити час для людини? А тому моліться до Бога, не поспішаючи». На свято прибув пастор-учитель Джон Мак-Артур, який звернувся до

для духовного зростання час. Всі висловили сподівання, що наступ-ного року знову буде подібна кон-ференція.

Ось декілька відгуків від

учасників:

Дорогий брате Гас! Для мене особливим благословенням було дивитися на вашу сім’ю. За цей тиж-день ми бачили, що ви живете так, як і говорите. Нехай вас Бог благосло-вить. Олександр Астаф’єв, церква

«Спасіння» м. Луцьк.

Ворза, ваш приїзд в Україну після такої складної операції, яку ви перенесли є яскравим прикладом жертовності в ім’я Господнє. Щиро дякую, ви нагодували і зміцнили мою душу. Хочемо і віримо, що Бог дасть

можливість зустрічі в наступному році. Cестра Аня, м. Краматорськ.

Ми здружиною приїхали з м. Вінниці. Сердечно дякуємо пастору Кевіну, також Гасу і його дружині за відверттість і братерську простоту. Ми отримали хороше духовне збуду-вання.

Переконуюсь, що коли дові-ряєш Богові, Він все влаштовує. За три дні до початку конференції по-телефонував єпископ Волині і запро-понував поїхати. Для нас це було приємним сюрпризом і подарунком від Бога. Хоч я давно в служінні і бу-вав на різних конференціях – ця від-різняється від інших. Щиро і відверто говорили про сучасні проблеми і як варто їх вирішувати. Ваша любов до України, бажання допомогти і засте-регти від поширених помилок моло-дих служителів, поділитися досвідом свідчать про глибоку посвяту для Господа. Тільки сильні християни можуть говорити про свої помилки та проблеми – ви цього не боялися. Щиро дякуємо вам. Леонід Крищук,

церква «Нове життя» м. Луцьк.

Скажу, що я не завжди опти-містично сприймаю проповідників з Америки – бо не завжди вони якісно навчають. Але за цих чотири дні я зрозумів, що то є одна з найкращих зустрічей, на яких я бував. Не пам’ятаю чи ще десь була така хоро-ша сімейна атмосфера і духовне піднесення, як тут. Щиро дякуємо за досвід яким ви поділились. Богдан

Луць, м. Львів.

Джон МакАртур Ірпіньській Ірпіньській

семінарії - 20семінарії - 20

присутніх з чотирма збудовуючими проповідями, закликав присутніх глибше вивчати Писання, розділив

радість зустрічі більше 700 випус-кників різних років, семінаристів та гостей із різних країн світу.

Підготував Леонід БАНДУРА

нов

ини

30

ССвяткування 20-річчя ІБС співпа-ло з Конференцією Євро-Азі-атської Федерації союзів ЄХБ

«20 років опісля. Погляд у майбутнє», в якій узяли участь більше 1000 делегатів з усіх колишніх республік СРСР. В рамках конференції пред-ставники країн СНГ провели прес-конференцію з метою підсумувати результати служіння за останні 20 років. ЄАФ був створений у далекому 1992-у для підтримки маленьких Со-юзів ЄХБ. Як зазначив Г.Комендант, «ми й досі підтримуємо один одного, живучи у різних країнах і виконуючи доручення Бога». Для Євангелія немає кордонів – ні політичних, ні економічних. А тому ЄАФ підтримує зв’язки з багатьма іншими країнами, ділиться досвідом служіння, про-являє готовність допомагати іншим країнам особливо в питаннях хрис-тиянської освіти та проповіді Доброї Новини.

ЛИСТОПАД10-13 четвер-неділя – Всеукраїнський фестиваль молодіжних хорів – м. Луцьк, церква «Дім Євангелія»17-18 четвер-п’ятниця – Всеукраїнська пасторська конференція – м. Київ, церква «Дім Євангелія»26 субота – Обласна жіноча конференція – м. Луцьк, церква «Дім Євангелія»26 субота – Обласний молодіжний конгрес – м. Луцьк, церква «Фіміам»

ГРУДЕНЬ3 субота – Обласна місіонерська конференція – м. Луцьк, церква «Дім Євангелія»24 субота – Обласна пасторська конференція – м. Луцьк, церква «Дім Євангелія»

3 і100 113до уваги!до уваги!

ММіністерство освіти і на-уки, молоді

та спорту Укра-їни створило робочу групу з вивчення питання визнання дипломів і наукових сту-пенів випускників вищих духовних навчальних закладів. Про це йдеться у Наказі МОНМС від 21 жовтня 2011 року № 1210 за підписом Тимчасо-во виконуючого обов'язки Міністра Євгена Суліми, повідомляє Інститут релігійної свободи.

У коментарі для ІРС народний депутат Володимир Марущенко, голова Громадської ради з питань співпраці з церквами і релігійними організаціями при МОНМС України, висловив позитивну оцінку рішення про створення робочої групи. На думку парламентаря, це свідчить про розуміння керівництвом Мініс-терства актуальності питання про визнання дипломів духовних на-

вчальних закладів, адже українські Церкви порушують його вже не один рік.

“Дана ситуація дісталась у спадок від радянського часу, коли, незважаючи на якість освіти у духо-вних навчальних закладах, їх ди-пломи досі не визнаються в Україні. Проте за кордоном випускники цих закладів знаходять можливість про-довжувати навчання, оскільки рівень їх освіти визнається високим”, – за-явив член Робочої групи Юрій Ре-шетніков. www.irs.in.ua

20 років опісля. 20 років опісля.

Погляд у майбутнєПогляд у майбутнє

ННовий закон про релігійну ді-

яльність обмежив свободу

віросповідання в Казахстані.

Він вводить заборону на моли-товні кімнати в державних установах, у військових частинах, об'єктах осві-ти та охорони здоров'я.

Міжнародна правозахисна організація Freedom House заявила, що проект Закону про релігійну ді-яльності порушує право казахстанців на свободу віросповідання і в своїй заяві просила Сенат відхилити за-конопроект.

"Місцеве об'єднання можуть утворити в межах однієї області не менше 50 віруючих, регіональне об'єднання в межах двох і більше областей – не менше 500 віруючих, республіканське (на всій території країни) – не менше 5000 громадян Казахстану, які сповідують одне ві-ровчення.

При цьому не допускається здійснення богослужінь, релігійних обрядів і зборів на території і в бу-дівлях державних органів, установ збройних сил, судових і правоохо-ронних органів, а також організацій освіти – за винятком духовних на-вчальних закладів (п. 3 статті 7 За-кону). Крім того, Сенат Казахстану прийняв супутній законопроект, який встановлює адміністративну відпо-відальність за порушення норм за-конодавства про релігійну діяльність і релігійні об'єднання.

Таким чином цей Закон на-правляється на підпис Главі держави Нурсултану Назарбаєву.

Інститут релігійної свободи,

www.irs.in.ua

31 3/20113/2011

хочу знатихочу знати

ЧИ БУДУТЬ СПАСЕННІ ЧИ БУДУТЬ СПАСЕННІ

«ТЕПЛІ» ХРИСТИЯНИ?«ТЕПЛІ» ХРИСТИЯНИ?Мене цікавить, чи будуть Мене цікавить, чи будуть

спасенні «теплі» християни? В спасенні «теплі» християни? В Об’явленні 3:16 написано, що Об’явленні 3:16 написано, що таких людей Христос виплюне таких людей Христос виплюне зі Своїх уст. Чи означає це, що зі Своїх уст. Чи означає це, що такий християнин втрачає спа-такий християнин втрачає спа-сіння, якщо він не зміниться? Я сіння, якщо він не зміниться? Я чула, що такі номінальні хрис-чула, що такі номінальні хрис-тияни будуть залишені на дні тияни будуть залишені на дні Великої скорботи, які стануть для Великої скорботи, які стануть для них випробувальним терміном і них випробувальним терміном і шансом щиро покаятися на шля-шансом щиро покаятися на шля-ху важких випробувань.ху важких випробувань.

Лідія ЗадорожнаЛідія Задорожна

м.Луцькм.Луцьк

На це непросте запитан-На це непросте запитан-

ня, яке цікавить багатьох на-ня, яке цікавить багатьох на-

ших читачів, відповідає пас-ших читачів, відповідає пас-

тор, відомий радіопроповід-тор, відомий радіопроповід-

ник Павло ТУПЧИК:ник Павло ТУПЧИК:

– Я думаю, що питання спа-– Я думаю, що питання спа-сіння ми повинні розглядати не сіння ми повинні розглядати не тільки в зв’язку з Другим при-тільки в зв’язку з Другим при-ходом Христа. Для багатьох лю-ходом Христа. Для багатьох лю-дей зустріч із Богом відбудеться дей зустріч із Богом відбудеться раніше – через смерть.раніше – через смерть.

Щоб відповісти на питання Щоб відповісти на питання «Чи будуть спасенні «теплі» хрис-«Чи будуть спасенні «теплі» хрис-тияни?», нам потрібно з’ясувати, тияни?», нам потрібно з’ясувати, хто взагалі буде спасенний і яких хто взагалі буде спасенний і яких християн Слово Боже називає християн Слово Боже називає «теплими». Давайте прочита-«теплими». Давайте прочита-

ємо деякі тексти Писання, які ємо деякі тексти Писання, які говорять про спасіння. У 16-ому говорять про спасіння. У 16-ому розділі Євангелія від Марка розділі Євангелія від Марка написано: «Хто увірує й охрис-написано: «Хто увірує й охрис-титься, буде спасений, а хто не титься, буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде» (16 ввірує – засуджений буде» (16 вірш). Тут мається на увазі не вірш). Тут мається на увазі не номінальна віра, не належність номінальна віра, не належність до якогось віровчення, а жива до якогось віровчення, а жива віра в Ісуса Христа, яка змінює віра в Ісуса Христа, яка змінює життя людини.життя людини.

У 3-му розділі Євангелія У 3-му розділі Євангелія від Івана сказано: «Коли хто не від Івана сказано: «Коли хто не

народиться згори, то не народиться згори, то не

може побачити Божого Царства» може побачити Божого Царства» (3 вірш). Народження згори – це (3 вірш). Народження згори – це зміна серця, яку здійснює Дух зміна серця, яку здійснює Дух Святий у людині, котра покаяла-Святий у людині, котра покаяла-ся. ся.

Ще один текст – із 8 розді-Ще один текст – із 8 розді-лу Послання апостола Павла до лу Послання апостола Павла до римлян: «А ви не в тілі, але в дусі, римлян: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність» дух живий через праведність» (вірші 9-10). Присутність Духа (вірші 9-10). Присутність Духа Святого в людині є запорукою Святого в людині є запорукою її спасіння. А дізнатися, чи живе її спасіння. А дізнатися, чи живе Дух Святий у людині, можна че-Дух Святий у людині, можна че-рез присутність в її житті плодів рез присутність в її житті плодів Духа, перерахованих у 5-ому Духа, перерахованих у 5-ому розділі Послання до галатів: розділі Послання до галатів: «Плід духа: любов, радість, мир, «Плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, мило-довготерпіння, добрість, мило-сердя, віра, здержливість, лагід-сердя, віра, здержливість, лагід-ність» (вірші 22-23). ність» (вірші 22-23).

Про «теплих» християн ми Про «теплих» християн ми читаємо в третьому розділі книги читаємо в третьому розділі книги Об’явлення. І суть тут не просто в Об’явлення. І суть тут не просто в назві «теплий», «душевний» і т. д., назві «теплий», «душевний» і т. д., а в тому, які саме риси характе-а в тому, які саме риси характе-ризують цю «теплість», хто вони, ризують цю «теплість», хто вони, які вони ці християни. Їх стан які вони ці християни. Їх стан описаний у 17-ому вірші: «… ти описаний у 17-ому вірші: «… ти нужденний, і мізерний, і вбогий, нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» Ці люди пере-і сліпий, і голий!» Ці люди пере-можені гріхом, не мають миру і можені гріхом, не мають миру і радості Духа Святого в серцях, радості Духа Святого в серцях,

не мають пізнання волі Божої, не мають пізнання волі Божої, не можуть відрізнити правди від не можуть відрізнити правди від брехні, у них немає плодів пра-брехні, у них немає плодів пра-ведності. Можливо, деякі з них ведності. Можливо, деякі з них були невідродженими людьми. були невідродженими людьми. Але – найімовірніше – вони духо-Але – найімовірніше – вони духо-вно заснули чи померли, будучи вно заснули чи померли, будучи переможеними гріхом. Такі люди переможеними гріхом. Такі люди не мають надії на спасіння, якщо не мають надії на спасіння, якщо не покаються. «Розігріти» те-не покаються. «Розігріти» те-плого християнина може тільки плого християнина може тільки вогонь Святого Духа.вогонь Святого Духа.

Ще хочу сказати кілька слів Ще хочу сказати кілька слів про очищення в період Великої про очищення в період Великої скорботи. Я чув, як деякі хрис-скорботи. Я чув, як деякі хрис-

тияни, які не мають сили пере-тияни, які не мають сили пере-могти гріх, говорили: «Мені могти гріх, говорили: «Мені залишається тільки Велика залишається тільки Велика

скорбота». Під цим вони розу-скорбота». Під цим вони розу-міли, що не приймуть знамено міли, що не приймуть знамено антихриста, будуть умертвлені антихриста, будуть умертвлені й через це спасуться. З приводу й через це спасуться. З приводу цього є декілька серйозних запе-цього є декілька серйозних запе-речень. По-перше, що буде, коли речень. По-перше, що буде, коли вони не доживуть до Пришестя вони не доживуть до Пришестя Христа і Великої скорботи? Де Христа і Великої скорботи? Де опиняться їхні душі, якщо смерть опиняться їхні душі, якщо смерть настане миттєво? По-друге, настане миттєво? По-друге, якщо вони не можуть перемогти якщо вони не можуть перемогти спокуси в благоприємний час, спокуси в благоприємний час, коли на землі діє Дух Святий, то коли на землі діє Дух Святий, то чи вистачить у них сили проявити чи вистачить у них сили проявити вірність перед загрозою жорсто-вірність перед загрозою жорсто-кої смерті?кої смерті?

По-третє, у притчі про де-По-третє, у притчі про де-сять дів (Євангеліє від Матвія сять дів (Євангеліє від Матвія 25:1-13) не говориться про те, 25:1-13) не говориться про те, що немудрим дівам було надано що немудрим дівам було надано ще один шанс. Вони стукають у ще один шанс. Вони стукають у закриті двері і чують відповідь: закриті двері і чують відповідь: «Не знаю вас».«Не знаю вас».

Тому приготуватися до зу-Тому приготуватися до зу-стрічі з нашим Господом і Спа-стрічі з нашим Господом і Спа-сителем нам потрібно сьогодні, сителем нам потрібно сьогодні, зараз. зараз.

Підготував Микола ПИРОЖКО

32

спог

оди

Присяга перед Богом

Випурхнули діти з батьків-ської хати, як ластів’ята з гнізда. Тільки троє залишилися у рідному селі, інших троє живуть у Ківерцях, ще троє – в Луцьку, а один син – у Києві. Щороку велика родина зби-рається вдома, приїжджають всі зі своїми сім’ями на дні народження батька та матері. Відзначали їм золоте весілля, а 18 квітня поза-минулого року – 85-річчя Івана Самійловича. Тоді, як ніколи, буйно цвіли вишні, з яких бджоли по-спішали зібрати перший нектар. У таку чудову весняну пору, або в розпал літа 3 липня – на іменини неньки – просторий батьківський дім і все подвір’я сповнюються гамором, дитячим сміхом і нага-дують вулик. Що й казати, добра нагода побачити один одного, поспілкуватися, спільною хвалою прославити Господа за Його ве-лику любов і милість.

Іван Самійлович радіє, що його діти та внуки повірили в Гос-пода Ісуса Христа, прийняли Його в своє серце і стали членами цер-ков євангельських християн-бап-тистів хто в третьому, а хто – уже в четвертому поколінні. Першим увірував його батько. У далеких тридцятих роках минулого сто-ліття, ще за панування польської влади, Самійло Сергійович най-митував у селах Борбин і Пісників сусідньої Рівненської області. Працював у багатших господарів

ХРИСТИЯНСЬКА ХРИСТИЯНСЬКА РОДИНА РОДИНА

ВЕЛИЧКІВВЕЛИЧКІВІван Самійлович і Ольга Сергіївна

Велички з села Рудники Маневицького

району виховали з Божою допомогою

десять синів та дочок. Тепер у них рос-

туть свої діти – дружню родину допо-

внили 42 внуки і 14 правнуків, які тішать

серця батьків, а також дідуся з бабусею

на жнивах і почув там Слово Боже. Самійло разом із дружиною уві-рували в Ісуса Христа, прихиляли до цього своїх дітей. Змалку Іванко навчався в недільній школі при місцевій баптистській громаді, підростав і відвідував богослужін-ня. Він зрозумів, як важливо не лише читати Святе Писання, але й постійно його дотримуватися на ділі, практикувати свою віру в що-денному житті. 1943 року пообіцяв вірно служити Господу, прийнявши водне хрещення.

А вже наступного 1944 року його мобілізували в армію, разом з іншими односельчанами опи-нився у місті Богодухів Харківської області. На одній із залізничних станцій їхній ешелон мало не потрапив під бомбардування, але Бог дивним чином усіх збе-ріг. Це ще більше зміцнило віру. Серед новобранців було багато віруючих і вони відмовилися від прийняття військової присяги з релігійних переконань, зокрема й 72 волинян. Одного дня їхню роту повним складом повели у поле. Прозвучала команда „Розібратися по двоє”. Тоді лейтенант виходить наперед і запитує: „Хто тут із вас євангеліст?” Спочатку мовчанка, далі піднялася одна рука, друга...

– Зголосився і я, стоячи сьо-мим, – пригадує Іван Величко. – „І ти віруючий?”, – спитав мене стар-ший. Я твердо відповів: „Так”. „Тоді пішли за мною”, – наказав лей-

тенант. Услід я почув співчутливі слова мого рідного брата Степана, який стояв трохи далі за мною: „Зараз нашого Івана застрелить”. Офіцер йде попереду, а я за ним і молюся: „Господи, дай мені сили, щоб встояти у вірі”. Трохи віддали-лися і він присів, мені також сказав сісти. Розпитав, як моє прізвище, звідки родом, коли став віруючим, а тоді говорить: „Ось війна закінчу-ється, ти потрапиш на фронт або й ні. Якщо підеш, то повернешся героєм”. І далі продовжував у та-кому ж агітаційному дусі, а потім дав слово мені. Я кажу, що Біблія забороняє вбивати людей, а також клястися і повторно давати прися-гу. Моя совість буде мене судити, що порушив свою обітницю перед Богом. Після такої відповіді обоє повернулися до строю. Більше ні-кого командир не розпитував і всіх привели назад у казарму.

Далі віруючих помістили в окреме приміщення і стали прово-дити слідство. Викликали кожного окремо вночі і, почувши відмову, оголошували про арешт. Поїздом привезли на станцію Сухобезвод-на Горьковської області. Уже на другий день повели на лісоповал, там десять днів працювали, а тоді мали вихідний. Спочатку віруючі були в одному загоні, підбадьорю-вали один одного Словом Божим, тихенько співали псалми, а тоді їх розпорошили між кримінальними злочинцями. Тільки через декілька

33 3/20113/2011

Християнська родина ВеличківХристиянська родина Величківмісяців повідомили, що нам прису-джено по десять років покарання. З Рудників були Семен Кушнірчук, Данило Величко і ще двоє. Ста-ралися працювати на совість, а годували супом із кропиви, рідко де плавала картоплинка. Потрібно було короткою пилкою – лучком зрізувати великі дерева, тяжко до-водилося. Молодий хлопець вдо-ма мав вагу 70 з лишнім кілограмів, а залишилося сорок.

Одного разу приїхали пред-ставники із сільгоспзагону і стали відбирати слабших до них на ро-боту. Начальник санчастини каже: „Давайте ще цього візьмемо – він такий слабенький”. Іван дякував Богу, що через цю людину засту-пився за нього. Там легше було працювати і краще харчували, інакше він, мабуть, не залишився б живим. Багато його земляків, зокрема і дядько дружини Захар Назарчук, не повернулися із Су-хобезводної.

15 лютого 1949 року Івана Величка відпустили на волю за ам-ністією. Почали з братом господа-рювати, згодом працював десять років у Лопатні від Волинського ліспромгоспу на розробці лісу. Так що пригодився гіркий досвід лісо-заготівель у Сухобезводній. У 60-х роках його обрали пресвітером і був ним 33 роки, більшість з яких припали на суворі атеїстичні часи. Влада залякувала, як тоді було прийнято говорити, сектантів, од-ного разу приїхав уповноважений у справах релігій і, стукаючи кулаком об стіл, погрожував: „Зараз повішу замка на молитовний будинок”. Нерідко штрафували за те, що діти з батьками приходили на бого-

служіння, зокрема, й їхнього су-сіда Володимира Горбача, котрий опікувався недільною школою при церкві.

– Якось викликали мене у Маневичі, – пригадує Іван Самій-лович. – На засіданні адмінкомісії розглядали протокол, складений сільськими активістами, всіляко докоряли, що навчаємо дітей Слову Божому. Я показав їм копію Міжнародної конвенції про дотри-мання свободи совісті, підписану і тодішнім радянським керівни-цтвом. У ній було зазначено, що країни-учасники зобов’язуються створювати умови своїм грома-дянам для задоволення релігійних потреб. Голова комісії дзвонить до прокурора району: „Тут Величко показує якийсь закон, ніби вони мають право виховувати дітей у християнському дусі – як нам бути?” Не знаю, що відповів про-курор, але агресивний настрій членів комісії зм’якшився. Вони переглянулися і тоді її голова каже до мене: „Знаєте що – робіть, що хочете, тільки так, щоб на вас не писали до району скарги”. На цьо-му і розійшлися.

З молитвою у серці

– У тривожному 1943 році, – ще ділиться спогадами Іван Самійлович, – до нашого села по-втікало багато жителів із Колок, Журавичів, Яромля, Домашового та інших місць з усієї округи. Там було вкрай небезпечно від сутичок між радянськими воїнами, німця-ми, постанцями, поляками і люди шукали в нас порятунку. В кожній хаті прийняли по дві-три сім’ї бі-женців. Один прибулий дивувався, що то за особливі Рудники? Адже

переховувалися жителі семи сіл і всі залишилися живими, і село не зазнало руйнувань та пожеж. Далі цей чоловік сам дав відповідь на своє запитання – тут є багато ві-руючих і Бог усіх нас захистив. Він і зараз вислуховує наші молитви, оберігаючи Україну від різних стихійних лих, які потрясають інші держави.

Велика християнська родина Величків постійно відчуває над собою Божу охорону і вдячна за втручання та допомогу. Діти вірять у силу батьківських і материнських молитов. Розповідають, як один із синів – Анатолій дуже страждав від задишки, радили звертатися до різних бабок, знахарок. Батьки забрали його до себе, просили до-помоги в Небесного лікаря, а матір три рази доїла корову, відпоюючи парним молоком. І хвороба його залишила. Іншого сина – Володю Бог зберіг в автомобільній аварії. А другого разу він ремонтував по-тужного „Кіровця”, підняв причепа, який через неполадки гідравліки „зірвався”. Добре, що на рамі лежав великий молоток і важкий кузов вперся в цю кувалду. Чоло-віка все ж таки притиснуло, але, в гіршому випадку, могло задушити на смерть.

Наприкінці минулого року Іван Самійлович пережив немалі хвилювання. У них ще з польських часів збереглося дерев’яне роз-кладне крісло, яке розхиталося від давнини літ. Вирішив його підремонтувати, але виявилося, що дерево уже поточив шашіль і воно не підлягає реставрації. По-дивився на нього і подумав – хіба я не зроблю такого? Вийшло добре і

34

спог

ади

вирішив кожному з дітей залишити на згадку таке саморобне крісло. Уже виготовив п’ять штук і ще на п’ять заготував деталі з ясена. Залишилося просвердлити отво-ри і скласти. Але на стругальному верстаті пошкодив руку. Довелося підшивати два пальці у Луцькій міській лікарні. Розуміючи, що могло бути гірше, пригадав слова з книги пророка Йова (5:17-18): „Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари: Бо Він рану завдасть – і перев’яже, Він ламає – й вигоюють руки Його!”

Старші покоління християн вимолили і вистраждали нинішню духовну свободу для українців та кращу долю своїм дітям і вну-кам. До слова, нині юнаки, котрі з релігійних мотивів не складають військової присяги, мають мож-ливість проходити альтернативну службу у вигляді громадських робіт.

– У радянські часи віруючих переслідували, – вступає в роз-мову дочка Катерина Іванівна, яка також проживає у Рудниках, – ді-тям не дозволяли відвідувати дім молитви, занижували оцінки. Час-то викликали до директора школи через те, що ми не хотіли носити піонерського галстука. А тепер у школі можна почути молитву „Отче наш”, співають християнські пісні. У нашій церкві Різдво Христове, Пасху і Трійцю відзначаємо по три дні підряд спільно з дітьми і що-дня проводяться урочисті бого-служіння.

А ось розповідь внучки Тані, яка навчається у 9 класі:

– У загальноосвітній школі викладають „християнську етику». Діти отримують уявлення про віру, біблійні заповіді, їм показують фільми про мужів віри – Авраама, Мойсея та інших. Я ходжу з батька-ми на богослужіння в молитовний будинок, відвідую недільну школу при церкві. Всього у ній навчається 20 діток, які розділені на молодшу і старшу групи. Цікаво проводить заняття з нами Ольга Іванівна Куш-нірчук за спеціальним підручником „Божий заповіт зі мною”. Викону-ємо домашні завдання, щодня ве-демо щоденника, записуючи свої

враження і роздуми над Словом Божим. До Різдвяних, Великодніх свят дітки готують окрему про-граму із співом, декламаціями про Спасителя Ісуса Христа.

Я запитав Таню, як ставлять-ся до неї вчителі загальноосвітньої школи. Адже колись дітям, батьки яких належали до євангельських церков, занижували оцінки, могли образити перед класом, хоча вони й відзначалися старанням у на-вчанні і доброю поведінкою. Таня відповіла, що до неї ставляться дуже добре як учителі, так і одно-літки. Що й казати, часи змінилися. Правда, окремі стереотипи до-лаються в навчальному процесі все ж таки важко. Приміром, у підручнику з біології тема про по-ходження людини висвітлюється через призму еволюції. Так само курс української літератури подає як „Біблійні легенди” розповіді про створення світу, хоча якраз леген-дами виглядають застарілі теорії, які досі намагаються зберегти в шкільних стінах. А от з перепи-суванням підручників з історії на догоду нинішній владі, навпаки, поспішають.

Діти – спадщина Господня

Понад три десятки років Іван Самійлович був пресвітером церк-ви, дотримуючись доброго прави-ла: як проповідував Слово Боже – так і жив, як жив – так і пропо-відував. Терпляче розсівав зерна Христової науки серед земляків і радіє, що згодом сходи дали пло-ди, зокрема, в серцях його дітей. Вони не здобули якихось високих посад, не прагнуть людської сла-ви. Увірувавши в живого спасаю-

чого Бога, стараються заслужити від Нього похвалу. А ще сини і до-чки унаслідували від батьків при-клад працьовитості, добропоряд-ності. Довгий час пастор чималої громади нарівні з усіма трудився в колгоспній будівельній бригаді. Він чоловік майстровий. Що поба-чить очима – може зробити своїми руками. Сільські теслі допомогли звести з дерева «коробку» хати, а все інше закінчував сам. Пригадує, як удень доводилося йти на працю в колгосп, а вночі вдома штукату-рити внутрішні стіни. Згодом дім оздобив зовні і виглядає тепер, як Великодня писанка. Сам викопав у дворі криницю, виготовив бетонні круги для її облаштування.

Його доброю помічницею завжди була дружина Ольга Сер-гіївна, котрій домашні клопоти, виховання дітей також доводилося поєднувати з працею в колгоспі. Вона розповідає: „ Володю на-родила перед Новим роком, а навесні пішла на роботу, бо треба було заробляти на прожиття. Тоді декретних відпусток не знали і таких виплат матерям, як тепер. Працювала на різних роботах, доглядала буряки, льон, декілька років була у городній бригаді. Сім’я велика, в шістдесяті роки складалося особливо важко, коли будувалися. Але не нарікали – Бог нас завжди благословляв і під-тримував, допоміг поставити дітей на ноги ”.

Всі вони заробляють на хліб сумлінною працею, більшість мають свої легкові та вантажні машини, різну сільськогосподар-ську техніку для обробітку городів. Хлопці – Анатолій, Володя, Олек-сандр, Петро і Льоня вивчилися на трактористів і шоферів, а Юра здобув професію столяра. Ми-кола і Володя із своїми друзями бурують замовникам свердловини для індивідуального водопроводу. Найстарший син Анатолій працю-вав на тракторі „Кіровець” у Луць-кій ПМК, займався меліорацією. Разом з іншими механізаторами його командирували у перші тижні аварії на Чорнобильську АЕС. Нині перебуває на пенсії як ліквідатор. Усі сини і дочки дружні, прихильні

Вишні біля батьківської хати зустріли велику родину рясним цвітом

35 3/20113/2011

Християнська родина ВеличківХристиянська родина Величків

Записав Микола ПИРОЖКО

до батьків і одне до одного, ділять спільно радості та труднощі. Як Петро одружував сина Андрія, то замовили „Ікаруса” і всі гуртом – десь сорок осіб – їздили до Києва. А перед тим декілька тижнів зби-рали вдома сир, сметану, масло, яйця і напекли солодощів на усе весілля. Тепер Микола взяв ділян-ку в Ківерцях, заклав фундамент під нову хату. Думають, як йому допомогти з будівництвом.

В їхніх синів і дочок також ве-ликі сім’ї. В сина Петра – дев’ятеро дітей, у дочки Віри семеро, у сина

Анатолія – шестеро, в Миколи, Юрія, дочок Катерини і Валенти-ни – по п’ятеро синів і дочок. Уже внуки створюють свої сім’ї і, як усіх разом порахувати, набереться у родині Величків до ста душ. Я по-цікавився у своїх співрозмовників: як їм живеться такими великими родинами у теперішні кризові часи? Бабуся Ольга Сергіївна від-повіла примовкою: „Під лежачий камінь вода не тече. Доводиться нелегко, але дають собі раду. Вну-ки у нас працьовиті, допомагають старшим. Торік заготовили багато ягід, грибів – вистачило на продаж і для себе».

– Старші діти піклуються про менших, – продовжує розмову до-чка Катерина Іванівна, – допомага-ють нам по господарству. Йдемо у поле і забираємо всіх дітей – чи

то сапати, копати картоплю, чи перевертати-громадити сіно. Зе-мельних паїв маємо три гектари і з цього переважно живемо. Ми-нулого року картопля була в ціні й допомогла поліщукам трохи заро-бити. Взимку трохи перепочинку і ось навесні знову до праці. Маємо свого трактора, картоплекопалку, косарки. Тепер селяни вручну мало що роблять, бо землі багато і всьому треба дати лад.

Справді, у багатодітних сім’ях діти, як правило, краще виховані та наставлені, ніж у малочисельних.

Вони змалку пізнають ціну за-робленого хліба, бо привчаються до праці та послуху, допомоги старшим. Це підтвердила невістка Світлана Іванівна, ділячись своїми радостями і печалями. У них з Миколою п’ятеро діток, ще малі – родилися одне за одним через півтора-два роки. Найстаршій Тані 14 років, найменший Русланчик навчається у третьому класі спе-ціалізованої школи в Луцьку, бо має вади слуху. Зараз краще себе почуває, веселий, швидкий у русі.

Світлана Іванівна продовжує:„Я сама родом з села Лопа-

тень Ківерцівського району, можна сказати, що виросла в лісі і дуже люблю там бувати, відпочиваючи душею. Навчила поводження в лісі дітей, Павлик сам бігає туди, добре в ньому орієнтується. Ми

своїх дітей не заставляємо, вони самі мають бажання збирати гриби та ягоди, одне перед одним стара-ються. Так що з дітьми є клопіт, але є і радість, допомога.

Тішаться своїми внуками і правнуками дідусь із бабусею. Іван Самійлович після травми з рукою, про що згадувалося вище, потрапив до лікарні в Луцьку. Там познайомився в палаті з одним лучанином на ім’я Вадим, спитав, скільки в них дітей? Каже, двоє, бо живемо в місті і важко утримувати велику сім’ю.

– Я йому відповідаю, – пере-повідає мені цю бесіду, – що це не може бути причиною і тим більше – оправданням для втрати дітей через аборти. Якраз зайшла мова про цей великий гріх і я наголо-сив, що діти – це подарунок від Бога і потрібно ними дорожити. Мудрий Соломон казав: «Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода». Справді, Господь по-силає нам насліддя і Він про нього по-батьківськи подбає. Напри-клад, наш найстарший син живе в Києві і дають раду дев’ятьом дітям, дочка в Луцьку виховує семеро і всього їм вистачає – на-годовані, одягнуті та доглянуті. Їхніх синів і дочок не відрізниш від інших, які ростуть одинаками і нерідко – егоїстами.

36

для

ды

тей

ЯЯ все одно не знаю, не розумію, як ви можете так впевнено заявляти, що Бог є… Ви ж Його не

бачили! До Нього не можна до-торкнутися. Та й розмовляти з Ним як, коли я Його не бачу? Не знаю, чи зможу я колись повіри-ти тому, що ви оце розповідаєте нам, але зараз поки що не вірю. Ваші докази мене аніскілечки не переконують.

– Нічого, Мишко, – добро-зичливо подивившись на підліт-ка, сказала вихователька Алла. – Це ти зараз говориш. Проте колись настане такий час, що ти особисто переконаєшся в іс-нуванні Доброго Бога. Можливо, це станеться дуже скоро, бо я мо-люся за усіх діток нашого табору. Та й не тільки я – за вас моляться всі вихователі, і церква місцева, і багато-багато інших віруючих людей. Зрозумів?

Мишко приїхав до табору разом з іншими дітьми-сирота-ми з міста N*. Хлопцеві 13 років. Живе він із батьком та бабусею, бо мама померла, а тата позба-вили батьківських прав як алко-голіка. За своє коротке життя він переніс дуже багато горя, терпів нестатки, жив постійно впрого-лодь, бо батько-п’яниця часто викрадав у матері (Мишкова ба-буся) її та синову пенсію.

Мишко змалечку привчений бабусею до праці. Це вона навчи-ла внука, що Бога немає, бо якби, бачте, Він був, то не допустив би, щоби безневинне дитя з триріч-ного віку поневірялося у світі без

мами. Хлопчик бачив, що ним все життя опікується старенька недужа бабуся, відчував і знав, що вона його любить і шкодує, а тому відповідав їй взаємністю, був дуже слухняний і бездумно довіряв усім словам, які вона го-ворила йому. Саме через це він так дивно поводився у школі та християнському таборі, в якому відпочивав на літніх канікулах: всіх слухав мовчки, однак, за-вжди мав власну думку, яку не спішив висвітлювати перед інши-ми, щоб, бува, не бути покараним або осміяним. Це свідчило про його обережність.

І тут, у таборі, він уважно слу-хав усе, що йому говорили, вико-нував прохання і вказівки вихова-телів, проте, на уроках недільної школи він виглядав, як колючий впертий їжачок: уголос ніколи не висловлював свого протесту, однак, вся його зовнішність, по-гляд і вираз обличчя виказували суцільний спротив Божій науці – не вмів хлопчина одягати маску на обличчя та й годі.

Як і про що говорив він із вихователькою зараз, якими словами вона викликала його на відверту розмову – невідомо, але закінчення цієї розмови почув ди-ректор дитячого християнського табору. Він підійшов до Али, коли Мишко побіг до дітей, і сказав:

– Сестричко, не хвилюйся. Ми ж молимося про цих дітей. Слово Боже говорить, що такі молитви – по волі нашого Бога. Саме тому ми не повинні скла-дати руки, а вірити й молитися далі. А Господь знає, коли і як по-кликати кожну дитину. Адже так?

Після обіду була запланова-на прогулянка до лісу, що шумів

верхівками високих дерев одразу за територією християнського табору. Це була не проста про-гулянка! Працівники задумали коротко розповісти дітям про по-дорож маленького Пілігрима до небесної країни саме у лісі. За-здалегідь усе було обговорено, підготували доступний для дітей текст, знайшли у лісі відповідні місця, де буде проводитися цей захід; а насамкінець мали пройти до озера, щоб покупатися. Саме

такому закінченню подорожі сприяла сонячна, тепла погода.

Діти знали про цю прогулян-ку зранку і з нетерпінням чекали, коли настане післяобідня пора. І ось головний вихователь зібрав усіх діток на подвір’ї табору. Піс-ля короткої молитви про успіх

37 3/20113/2011

Переконавсязаходу і прохання до Бога опіку-ватися групою дітей з 20 чоловік, усі злагоджено рушили в дорогу. Спеціально не брали усіх дітей відразу, щоб не розгубити їх по лісі. Ще кілька груп підуть до лісу в наступні дні. Діти поводилися так, як їх просили вихователі, старалися йти всі разом, а як зупинялися послухати коротку розповідь, то теж трималися куп-ки. Хлопці та дівчата, ровесники Мишка, охоче допомагали Аллі, Наталці та Нелі, які були вихова-телями цієї групи, справлятися з молодшими дітьми 6 -10 років.

Все було гарно до тих пір, поки не зіпсувалася погода. Ді-тки довідалися багато цікавого про життя маленького Пілігри-ма; дівчата-вихователі по черзі розповідали їм про різноманітні випадки із подорожі малого хрис-тиянина.

Вже оголосили про озеро,

навколо. Загуркотів грім. Дехто з дітей почав плакати, старші запропонували сховатися під могутнім старим дубом, мовляв, перечекаємо дощ і потім по-біжимо далі. Зірвався сильний вітер, який шарпав і рвав верхівки високих дерев, люто гнув їх до землі, а потім різко відпускав. Листя тривожно шелестіло угорі, стовбури слабших, тонших дерев не витримували натиску бурі й ламалися з голосним і різким тріском.

Мишко перший кинувся під крислате, розлоге дерево і при-тулився спиною до стовбура.

– Ой, тут так сухо, дощ не дістає зовсім, – загукав він до ін-ших, – гайда сюди, тут усім місця вистачить!

Підлітки кинулися до нього, але їх спинив суворий окрик На-талки:

– Стійте, туди не можна! Тікаймо з лісу!

Діти повернулися до гурту, а Неля вже була на півдорозі до розлогого дуба, щоб забрати звідти Мишка. Старші, міцніші хлопчаки вхопили малих – хто на оберемка перед собою, хто посадив собі дитину на плечі – і чимдуж кинулися бігти лісовою дорогою. Виховательки теж, взявши за руки більших діток, втікали з лісу.

А в небі клекотіло, блискало, гуркотіло. У верховітті щось вило, тріщало, ухкало. Неля тільки встигла схопити Мишка за руку і

шарпнула до себе:– Біжім! Швидко! В грозу, –

задихаючись, кричала дівчина, щоб перекричати гуркіт грому та тріск дерев, що ламалися, – в грозу не можна стояти під дере-вами. Блискавка вб’є!..

Тільки но вони вихопилися на лісову дорожину, як угорі над їхніми головами засяяло світло блискавки, сильно запахло в повітрі озоном і щось сильно затріщало – навіть не стало чути завивання вітру. Гримнув грім. Дуб, під яким ще півхвилини на-зад стояв Мишко, із страшним тріском розколовся зверху до-низу, стовбур вмить охопило слі-пуче полум’я і височенне могутнє дерево почало падати додолу, чіпляючись палаючим віттям за інші дерева.

Мишко й Неля щодуху мчали від страшного дерева. Обабіч буря рвала, трощила, нищила дерева, то ламаючи їх, як сірни-ки, то видираючи з коренем, як билинки і розкидаючи в усібіч. В очах Мишка застиг німий ви-раз жаху, мокрий від дощу одяг прилип до тіла, струмені холод-ної води стікали по потилиці за комір, за пазуху. Неля ж не злякалася так дуже, бо увесь час подумки волала про допомогу до Бога. І Він чув її прохання: жодне дерево, падаючи, не зачепило їх своїм гіллям.

діти радо загукали: «Ура, буде-мо купатися!», коли в лісі почало швидко темніти. Молодші пере-лякано тулилися до вихователів, старші тривожно поглядали то в небо, то на дорослих. Блискавка ламаною лінією розітнула небо, на якусь мить освітивши все

38

Наздогнали інших дітей і вихователів уже на узліссі. На-вколо трохи посвітлішало. Буря, наробивши шкоди, помчала далі. Дощові потоки з неба по-волі зменшувалися і враз зовсім припинилися. Лиш вдалині ще гуркотіли громи і блискавки роз-сікали темне небо далеко над невидимим за лісом сусіднім селом.

Захекані, мокрі до нитки, перелякані діти вибігли з лісу. Польовою доріжкою, взявшись за руки, вони подалися до табору. А назустріч їм уже бігли працівники цього закладу.

Швиденько всі прийняли душ, куховарки напоїли гаря-чим чаєм, а пізніше нагодували смачною, гарячою вечерею. За

столом весь час чути було вигуки: – Я так злякалася! – Який жах! – Я такого ще не бачив! – До смерті пам’ятатиму

все, що з нами трапилося сьо-годні.

А на спільній молитві всі дружно дякували Богові за охо-рону і допомогу під час бурі.

Мишко майже не їв. Він си-дів, опустивши голову, й весь час мовчав. Вночі хлопчина зовсім не спав, лиш без кінця крутився у те-плій, чистій постелі. Тільки но по-чало світати, як підліток тихенько підвівся, одягнувся, застелив своє ліжко і, крадучись, вийшов із приміщення, а потім і за межі табору. У вчорашніх «гонках», як назвала їхній біг вихователька Алла, Мишко загубив одного кеда. Він ніяк не міг збагнути, де саме став босим. Сьогодні хлопець біг по ранішній росі до лісу, сподіваючись знайти своє взуття. Пробиратися поміж по-валеними деревами було важко, але за якийсь час хлопець уже стояв на галявині біля розчахну-того, поваленого дуба. Навкруги дерева в радіусі метра, може, й більше зовсім випалена трава. Тільки тепер Мишко зрозумів, що це Господь врятував його від вірної загибелі. Його очі наповни-лися слізьми і він вперше в житті

ТетянаДЕНИСЮК: відповідальний редактор “Волині християнської”

сказав, як дорослий: «Господи, пробач мене грішного! Я дякую, що Ти врятував мене від смерті!» А руки м’яли сіренького тонкого кашкетика-бейсболку.

Назад Мишко повертався в зовсім іншому настрої, хоч так і не знайшов загубленого кеда. Нічого, він має ще якісь босоніж-ки, а зараз чимчикує до табору в стареньких туфлях. Хлопчина перестрибував через повале-ні стовбури, поспішав. Аякже, треба ще до сніданку сказати виховательці Нелі, що він уже переконався в існуванні Бога, Який не просто пасивно існує у просторах космосу. Ні, цей Бог Живий і вчора Він врятував його, Мишка, від смерті, ба, навіть босу ногу він не покалічив на лісових завалах. Хіба це не чудо – ні по-дряпини, ні ранки жодної!!. Та й у душі така радість, такий дивний мир і спокій, що підліток зупинив-ся серед поля, рвонув бейсболку з голови, підкинув її угору, підвів погляд до неба і стиха промовив:

– Ти тепер і мій Бог! І бабусі я теж розповім про Тебе, і татові.

Усміхнувся, підняв, нахилив-шись, бейсболу з трави і чимдуж помчав до табору розповісти все іншим.

для

ды

тей

39 3/20113/2011

дитяче служіннядитяче служіння

На віддалі кілометра від Луць-ка розкинулося мальовниче село Тарасове. Розкішні нові будинки приваблюють по-

гляди усіх, хто проїжджає дорогою, яка веде до Волинської обласної клінічної лікарні. Хтось заздрісно хи-тає головою, мовляв: «Ось як чудово живеться тут людям!» Та це зовніш-ній, фальшивий блиск. За високими новими будинками заховалися більш скромні помешкання тих, хто живе тут уже давно. У цих невеличких будиночках мешкають прості, неза-можні люди, які потерпають від ще більш відчутної духовної убогості.

У Тарасовому зовсім небагато тих, хто знає Бога – близько півто-ра десятка осіб. Всі вони – члени центральної Луцької церкви «Дім

Євангелія». Та Бог послав їм у сер-це бажання пра-цювати для Нього у своєму рідному селі. Зараз тут є невеличка церква «Вефіль», яка була зареєстрована 2003 р. З 2010 року відпо-відальним за служіння призначено Антона Антоновича На-заревича. Від 1998 р. функціонує недільна школа, у якій працюють сестри Жанна Дем’янчук, Світлана та Тетяна Мухи, Людмила Семенюк, брати Петро Ковч та Андрій Мед-ведюк. Недільну школу відвідують близько тридцяти дітей та підлітків. А починалося все так…

Сестра Жанна Дем’янчук (Ковч) довгий час провадила служіння у не-дільній школі, що при Луцькій церкві «Дім Євангелія». Весь цей час вона виношувала думку про те, що добре

було б організувати недільну школу і в Тарасовому. З Божою допомогою та за сприяння сестри Діни Скоп’юк у кінці травня 1998 року відбулася перша зустріч із дітьми, які мали бажання слухати про Господа. Про-тягом шести років заняття недільної школи проводили у будинку брата Володимира Ковча. Іноді бувало навіть тіснувато, адже на святкові

будинку. Того ж року відбувся перший євангелізаційний дитячий табір. Від-тоді щоліта група вчителів місцевої церкви та молодь із церкви «Дім Євангелія» проводять денні табори для дітей та підлітків.

З 10 до 14 серпня цього року відбувся уже дев’ятий за рахунком денний дитячий табір. Проводився він з молитовною та фінансовою підтримкою членів невеличкої міс-цевої громади. Відповідальною за його проведення була призначена сестра Любов Михальчук, котра активно працювала під час засну-вання недільної школи у Тарасовому. Цього року до служіння, окрім членів Тарасівської церкви, були залучені також молоді брати й сестри із «Дому

Євангелія»: Євгенія та Олексан-дра Савоші, Олександр та Тетяна Марчуки, Юлія Цибульська, Наталія Кушнірчук та інші. Господь поблаго-словив цей табір хорошою погодою, гарною, змістовною програмою, а найголовніше – двадцятьма вісьмо-ма дітками, котрі із притаманною їм цікавістю та спрагою сприймали

усе, що готували для них вчителі. Кожен із них мав можливість слухати цікаві Біблійні уроки, брати участь у спортивних іграх та змаганнях, виго-товляти своїми руками цінні сувеніри на згадку. У вечірню пору біля моли-товного будинку палало вогнище. Тут збиралися підлітки та молодь, щоб почути про Господа, поспілкуватися, поспівати християнських пісень.

Цьогорічний табір у Тарасовому був відповіддю на численні молитви, а тому – справжнім чудом Божим. Кожен із членів місцевої церкви «Вефіль» мав ще одну можливість переконатися у тому, що багато може ревна молитва, а тому потрібно довіряти Господу й не занепадати на дусі, служачи Йому й поширюючи Його царство на землі.

зустрічі збиралося більше 50 дітей.

Різдво 2003 р. недільна школа святкувала уже в но-вому приміщенні – щойно придбаному та відреставрова-ному молитовному

Підготувала Жанна ДЕМЯНЧУК

40

стор

інки

іст

орії ККічкарівська, 32 – цю не-

величку затишну, чимось схожу на сільську вуличку в районі Красного добре

знають декілька поколінь вірую-чих, бережуть про неї найсвітліші спогади. Адже в розташованому за цією адресою Домі молитви вони вперше почули Слово Боже, схилили свої коліна в молитві по-каяння, тут відбулося їхнє друге на-родження в Ісусі Христі і пам’ятна зустріч зі Спасителем. Ось уже 90 років горить цей світильник живої євангельської віри, вогнем якого до Господа запалюються все нові серця. Громада на Кічкарівській з повним правом вважається ма-теринською для баптистів міста Луцька, оскільки вона дала духо-вне життя іншим церквам і най-перше найбільшій – „Дому Єван-гелія” на вулиці Караїмській, 16.

Тож саме тут, у старо-винній кірсі, 10 липня відбулося урочисте богослужіння з нагоди 90-річ-ного ювілею, на яке при-були гості з усіх луцьких церков і бага-тьох куточків Волині. Його відкрив відпо-відальний пас-тор Ярослав Троць молитвою і проповіддю про високе

продовжує проповідувати Єван-геліє, виховує у віруючих людях бажання жити свято, зростаючи в Ісусі Христі, примножує в них любов і зміцнює єдність. І коли останній грішник ввійде в ковчег спасіння, тоді його двері закри-ються і ми матимемо можливість насолоджуватися присутністю з Господом. Там будуть представ-ники багатьох поколінь християн.

Під акорди духового оркестру на почесні місця у перших рядах у залі запросили сивочолих ветера-нів, які є членами церкви 50, а окре-мі й 70 років. Молодь привітала їх

квітами і вручила духовну християнську літера-

туру. Після хвилюю-чої пісні „Згадуйте наставників наших” від імені старшого покоління Віктор Ка-

сян та Антон Ткачук звершили молитву по-

дяки Богові за пройдений нашим братством непростий

шлях випробувань і перемог, Його батьківську охорону і ве-

ликі благо-словення. Ця ж думка

і щира подяка за великі милості Господні прозвучала у віршах, натхненно прочитаних сестрами Лідією Мельничук та Лією Ткачук.

Пастор Михайло Клекоць присвятив ювілею власного вірша і після цього нагадав історію заро-дження першої церкви євангель-ських християн-баптистів в облас-ному центрі. Почалося з того, що 1910 року молодий чоловік Василь

покликання церкви Христової, котра ще залишається тут, на землі, оскільки її місія до кінця не виконана.

– Господь провів нашу міс-цеву церкву, – зазначив пастор, – через духовну пустелю атеїзму, через великі гоніння і випробуван-ня, допоміг нашим батькам і дідам вистояти, зберегти віру. Церква

Ярослав Троць

Василь Ткачук, Антон Ткачук, Віктор Касян, Василь ФедороукВасиль Ткачук, Антон Ткачук, Віктор Касян, Василь Федороук

41 3/20113/2011

90-річний ювілей

Гібелінда поїхав до Ковеля шукати роботу. Але люблячий Господь послав йому тут не тільки працю, але й мир і спасіння душі. Одного недільного дня, потрапивши на євангелізаційне богослужіння він, із захопленням слухав глибокі, переконливі проповіді про Голгоф-ську жертву Ісуса Христа і відкрив для Нього своє спрагнене серце. Це було 15 травня 1911 року. Через деякий час він прийняв святе водне хрещення і, палаючи бажанням звіщати Слово Боже іншим людям, 1913 року повернувся до Луцька.

Проповідь Святого Писання розпочав із щирого свідоцтва сво-

їм рідним і сусідам. Цього ж року до Луцька приїхали дві сім’ї віруючих – Болсуновськиі та Клименки, котрі допомагали брату. Лучани навер-талися до Господа: читали Єван-геліє, співали гімни, молилися. Христос владно входив у їхнє життя і вони духовно відроджувалися, ставали новими людьми. Першими увірували сім’ї Іванчуків, Васюр, Куців, Ніколишиних, Домінчукових, Рихтовських, Янковських та багато інших. Був період, коли Гібелінда багато часу проводив у дорозі свід-куючи людям про живу віру в Ісуса Христа. З ним також працювали місіонерами Олександр і Федір Куци, інші брати по вірі. Транспор-ту, звичайно, тоді не було, тому навіть у віддалені поліські райони добиралися пішки – добре, якщо хтось підвезе підводою.

Василю Павловичу пощас-тило співпрацювати ще з одним відомим волинським місіонером Федором Каплуном. Коли той по-вернувся з Америки у рідні місця і побачив, що “ниви побілі-ли, а робіт-ників мало”, став активно проповідувати Слово Боже –

ходив від села до села, від міста до міста. Вирішив деякий час пожити у Луцьку. Затишну кімнатку брат Федір найняв на околиці, поруч з трасою Луцьк – Ковель, на вулиці Кічкарівській у просторому будинку власника на прізвище Ткач. Якраз у цій частині міста мешкав брат по вірі Василь Гібелінда, з яким по-

Федір Каплун Василь Гібелінда

42

стор

інки

іст

орії

знайомився і швидко здружився Федір Каплун. І вони разом багато працювали для Господа у Луцьку.

Недалеко від залізничної станції в одній кімнаті жив Григо-рій Бондарук. За царської Росії він десять років працював телеграфіс-том. Коли польська влада захопила Луцьк, Бондарук залишився без роботи. Він також відгукнувся на проповідь Євангелія та увірував у Христа. Поруч через вулицю, біля броваря Земана, в маленькій ха-тині знайшла собі притулок сім’я Дометія Болсуновського. Він ба-гато років прослужив на державній службі – комендантом поліції, а тепер, з приходом поляків, втра-тив роботу і на залізничній станції вивантажував вагони, носячи на

плечах мішки з борошном разом із колишнім офіцером Адамом Клименком. Це були перші “сим-патики”, котрі відкрили своє серце Богу, роз’яснювали іншим людям шлях спасіння через покаяння і обіцянку служити Богові в добрій і чистій совісті.

Луцька громада почала зрос-тати кількісно та якісно. На це-гельному заводі покаялася сім’я Станкевича, на електростанції – сім’я Палюха. Це були перші серед віруючих представники польської національності. Вогонь євангельського пробудження, за-палений першими благовісниками, переходив з одного місця на інше. У благоприємний час Господь все додавав і додавав спасенних до Своєї церкви. На той час моли-товного будинку ще не було, тому перші зібрання невеликими гру-пами проводилися почергово на квартирах. Біля залізничної станції жили батьки брата Васюри і там, зокрема, відбувалися служіння. Молодий Васюра мав чудовий голос, любив музику, добре знав

ноти і першим організував моло-діжний християнський хор.

Тривалий час збиралися віру-ючі в будинку Олександра Іванчука, який завдяки почутому Божому Слову одним із перших увірував і охрестився. Цей гарний дво-поверховий дім і тепер стоїть на вулиці Коперника, 17. Олександр Іванович, ставши віруючим, бачив, що ніде проводити богослужіння. І Господь побудив його відвести верхню частину нового помешкан-ня під молитовний зал, а самому із сім’єю поселитись у підвальному приміщенні. Зібрання у домі Іван-чуків проводилися від 1921-го і до вересня 1939 року – до приходу Червоної Армії. Коли приїхали чер-воноармійці, щоб забрати від Іван-чуків майно, то частину його – чаші для причастя, скатертини, крісла

Трохим Сахан із сім’єюПресвітер Олександр Агрипінін

з сім’єю (1924р.)

Віруючі Луцької церкви ЄХБ (1960-ті роки)

Обласна нарада служителів з участю братів з Москви –В. Глуховського, О. Бичкова, П. Шатрова (1963 р.)

43 3/20113/2011

все ж таки встигли передати у Дім молитви на вулицю Кічкарівську.

У двадцятих роках до Луцька приїжджав відомий професор Во-лодимир Филимонович Марцин-ковський, діяльність якого мала великий вплив на духовне про-будження в краї. Під час одного з приїздів Володимир Филимонович завітав до нашого міста, орендував театр на тисячу місць. Багато лю-дей після його свідчень щиро пока-ялися і склали заповіт із Христом. Це, зокрема, комендант поліції Цеховський із дружиною. Колишній помічник секретаря судді Агрипінін залишив свій високий пост, також покаявся і вірою визнав Ісуса Хрис-та як свого особистого Спасителя. Прийняли також Його в своє серце вчитель гімназії Шпаков, ринко-вий торговець Малахов та багато інших. У літній період відбувалося хрещення за хрещенням.

Як дізнаємося із спогадів ко-лишнього старшого пресвітера у Волинській області Олексія Авімо-вича Нестерука, 1921 року віруючі подали заяву польській владі про реєстрацію церковної громади, але їм відмовили, бо хотіли, щоб пресвітером був громадянин поль-ської національності. Тому обрали за старшого брата Яна Маньков-ського і влада зареєструвала гро-маду. Тоді віруючі найняли дім в одного єврея на вулиці Болеслава

Хороброго (тепер – проспект Волі) і там збиралися для поклоніння Господу. Власне, з реєстрації 1921 року і веде свій благословенний відлік часу перша баптистська церква аж до сьогоднішнього 90-річного ювілею.

З часом проводити богослу-жіння “на хатах” ставало все склад-ніше і виникла гостра потреба в побудові молитовного будинку. У західній частині міста, на вулиці Кічкарівській, купили ділянку землі під забудову. Старожили пригаду-ють, що тут було чисте поле. Через деякий час з Божою допомогою Дім молитви був споруджений і 1926 року в ньому розпочалися

богослужіння. Луцька церква зрос-тала і зміцнювалася в дусі. 1932 року вона нараховувала близько 600 членів і була багатонаціональ-ною за своїм складом, об’єднуючи 370 українців, 100 чехів, 6 росіян, 64 німці, 50 поляків, 10 білорусів. Служили Господу дружною хрис-тиянською сім’єю.

Господь благословляв і при-множував ряди Луцької церкви ЄХБ. Ось повідомлення з “Післанця Правди” №8 за 1932 рік: “19 червня на перший день Трійці відбулося велике та радісне торжество – свя-те по вірі хрещення. Вже з самого ранку почали збиратися брати, сестри та кандидати до хрещення. Чимало було й православних. На річці служили словом пресвітер Григорій Бондарук і проповідник Василь Бура. 35 душ вступили до води й один за одним визнали Ісу-са Христа особистим Спасителем. Було багато людей, які стояли спо-кійно та уважно слухали проповідь Слова Божого, але й не бракувало й таких, які палили цигарки та пе-решкоджали віруючим”.

Згадуваний вище О. А. Не-стерук пише, що 1928 року церква фактично розділилася на дві по-ловини: громада на вулиці Кічка-рівській обрала пресвітером Г.Є. Бондарука і ввійшла до складу Союзу “Товариство взаємної до-помоги євангельських християн” на чолі з братом Болеславом Геце.

90-річний ювілей

Хор, струнний і духовий оркестри Луцької церкви (1955 р.)

44

стор

інки

іст

орії

А община, яка збиралася на ву-лиці Коперника під керівництвом брата Сітажа, належала до Союзу євангельських християн у Польщі, очолюваного братом Людвігом Шендеровським. Духовний центр обох Союзів знаходився у Варшаві. Незважаючи на це, луцькі христия-ни і далі турбувалися про поширен-ня Святого Писання на волинській землі. 1930 року громада на вулиці Кічкарівській направила своїх до-свідчених братів для служіння в інші міста: Агрипініна в Горохів, Клименка – до Володимира-Во-линського, Болсуновського – до Холма.

Великим підбадьоренням для віруючих став приїзд до Луцька і проникливі проповіді відомих євангелістів І.С. Проханова та В.А. Фетлера. Останній у вересні 1934 і липні 1936 років провів у Луцьку два річних з’їзди Товариства вза-ємної допомоги євангельських християн, одним із керівників якого він був. На них прибули представ-ники євангельських і баптистських громад з різних куточків тодішньої Польщі, до якої належала і терито-рія Волині, а також відомі закор-донні проповідники Ф. Майльс, Ч. Філіпс і Дж. Стюарт із Англії, О. Сміт із Канади і М.Блестер з Америки.

Під час Великої Вітчизняної війни багатьох християн з Луцька за відмову від військової присяги було засуджено і заслано на сум-нозвісну станцію Сухобезводна. У молоді роки суворі випробування

на лісоповалах тодішньої Горьков-ської області витримали Михайло Власюк, Панас Бихнюк, Євген Сло-бодзян, зберігши вірність своєму Спасителеві.

Архівна довідка свідчить, що на початок 1946 року в Луцьку діяло дві баптистські церкви: на вул. Кічкарівській, 32 (пресвітер Олександр Артемович Агрипінін, диякон Антон Данилович Ніколи-шин) чисельністю 174 члени і на вул. 17 Вересня, 144 (пресвітер Йосип Петрович Поспєшил, дия-кон Яків Пантелеймонович Щур) чисельністю 57 членів.

Вогонь живої євангельської віри не згас у нашому місті і під час війни, і в період небувалої за роз-махом та жорстокістю атеїстичної кампанії. Віруючих штрафували,

звільняли з роботи, їхнім дітям закрили доступ до здобуття вищої освіти. Але вони все одно збирали-ся навколо Слова Божого, приво-дили на служіння своїх дітей. У цих скрутних умовах особливо виявля-лася братерська любов і взаєморо-зуміння. В будинку молитви на вул. Кічкарівській, 32 почергово прово-дили богослужіння представники трьох протестантських конфесій – баптисти, п’ятидесятники і ад-вентисти Сьомого дня.

На початок 1974 року громада на вул. Кічкарівській нараховувала 586 братів і сестер. У цей час її очо-лював невтомний трудівник на ниві Божій Трохим Наумович Сахан. Слід відзначити, що цьому щирому і посвяченому братові тричі довіря-ли керівництво церквою: перший раз – у 1939-1941 роках, другий – з 1945 до 1960 року і третій раз – протягом 1963-1984 років. Таким чином, Трохим Наумович був пре-світером загалом близько сорока років, проявивши вірність Господу і дорученій Ним справі.

Яскраві сторінки в історію церкви вписали також такі досвід-чені пресвітери як Василь Іларі-онович Кобись, Яків Михайлович Кравченко (поєднував це служіння з обов’язками старшого пресвіте-ра по Волинській області), Ананій Пилипович Жовнір, Олександр Володимирович Гринчак та інші. Кожен із них був покликаний Богом

Хрещення в Луцькій церкві звершує пресвітер Трохим Сахан (1974 р.)

Хрещення 1992 рік. В центрі пастори В.І. Кобись, Я.М. Кравченко

45 3/20113/2011

до нелегкої праці й „виявився у потрібний час у потрібному місці”, доклавши багато зусиль, відпові-дальності і навіть мужності, без якої не можливо було вести служіння у ці непрості часи.

Скажімо, недільну школу від-крили ще тоді, коли діяли суворі атеїстичні закони. Зібралося ба-жаючих дві групи дітей із віруючих сімей, заняття проводили в домів-ках віруючих. Ризикували їх госпо-дарі, самі вчителі недільної школи і, звичайно, керівники церкви. Хоча добиралися на уроки маленькими групками, щоб менше було поміт-но, але відповідні органи про це знали. Згодом вирішили відкрити недільну школу для дітей із неві-руючих родин. Пресвітер церкви Ананій Жовнір схвалив ці добрі наміри. Вирішили орендувати для занять тодішній будинок техніки у центрі міста. Але навіть його про-сторий зал не міг вмістити всіх ба-жаючих. Такою після багаторічних заборон була спрага до живого Божого слова.

Був період, коли церква на вул. Кічкарівській мала 40-45 своїх проповідників і окремі з них навіть нарікали, що довго доводиться чекати, коли дадуть слово за кафе-дрою. Пресвітер справді змушений був дотримуватися певної черги, щоб усі брати мали однакову мож-ливість поділитися роздумами.

Багато років невеликий Дім молитви ледь вміщав усіх бажаю-чих послухати проповідь Слова Бо-жого. І ось із початком перебудови у відповідь на настійливі прохання віруючих, зокрема, неодноразові звертання старшого пресвітера Якова Михайловича Кравченка, обласна і міська влади передали віруючим напівзруйноване при-міщення колишньої кірхи. Після її дбайливої реставрації – а це було три роки наполегливої праці – 1994 року відбулося урочисте відкриття. Спочатку всі брати і сестри пере-йшли в „Дім Євангелія”, але згодом частина з них, відчуваючи особли-вий потяг до своєї першої церкви і проживаючи в цій частині міста,

повернулися і відновили зібрання на вул. Кічкарівській.

Зерна правди Божої продо-вжують розсіватися в нових густо-населених кварталах. Так, 1995 року група з 16 молодих юнаків і дівчат із „Дому Євангелія” об’єдналися у молодіжний клуб, а через два роки відкрилася нова церква „Фіміам” у мікрорайоні підшипникового заво-ду. Вона веде плідне місіонерське і соціальне служіння серед різних категорій населення, і вже має свої дочірні церкви „Голгофа”, „Божий дизайн”, „Перлина”, «Спасіння» у різних частинах міста Луцька та „Благодать” у місті Володимирі-Во-линському. Духовний ланцюжок не переривається, а, навпаки, продо-вжується і зміцнюється. Наприклад, церква „Голгофа” започаткувала нову церкву „Джерело благодаті” у мікрорайоні „Там-Таму”. 2001 року від „Дому Євангелія” була створена церква „Нове життя”. Близько року група молоді проводить євангелі-заційну працю у районі кінотеатру „Промінь” – залізничної станції. Щораз більше людей відвідують зустрічі з вивчення Біблії, духовні спілкування і з Божою допомогою тут можливе заснування окремої церкви. Нині в Луцьку діє десять громад євангельських християн-баптистів, в яких перебуває на обліку близько двох тисяч наших братів і сестер.

Нині «Дім Євангелія» нарахо-

вує близько тисячі членів і є най-більшою церквою в області. За 15 років у стінах кірхи примирилися з Господом понад шістсот осіб. Особлива увага приділяється ді-тям та молоді. Одинадцять років при церкві працює недільна школа, яку відвідують 320 дітей, третина яких – з невіруючих сімей. Заняття в 18 учбових групах проводять 65 досвідчених вчителів, більшість з них мають духовну освіту. Добре налагоджено музично-хорове служіння, прославляють Господа п’ять хорів – два дорослих, два молодіжних і дитячий, а також ор-кестри духовий, симфонічний та народних інструментів, чоловічий квартет, кілька молодіжних груп.

У своїй проповіді пастор церк-ви «Дім Євангелія» Петро Крикота говорив про те, як важливо пізна-ти і зрозуміти глибину та ширину Божої любові, як вона торкнулася нашого життя і виявляти її в став-ленні до інших. Вістка про спасіння пройшла через тисячоліття і несе велику радість та надію у наші дні. Бог хоче, щоб через жертву Його Сина врятувався весь світ, і ми покликані цю величну правду донести до всіх людей. Про це та-кож говорили у своїх привітаннях з нагоди ювілею служителі інших церков – Юрій Михальчук, Леонід Крищук, Роман Гопанчук, Веніамін Рубаха, Володимир Савич, по-бажавши усім присутнім нових

Гості з Біблійного товаритства на святі Біблії в Луцьку (2010р).

90-річний ювілей

46

стор

інки

іст

орії

благословень та плідної праці на Божій ниві.

Цього пам’ятного дня на сла-ву Господу грав духовий оркестр, піднесено співав об’єднаний хор церкви „Дім Євангелія” під керів-ництвом Лідії Глинської та соліс-ти, представники трьох поколінь християн – Антон Ткачук, Микола

на досягнення великої мети, учили що Господь є живий, Він вірний і буде прославлений вашими ді-тьми та внуками. Піднімімо наші очі вгору, пам’ятаймо про Ісуса, ди-вімося на Нього і згідно послання до євреїв 12:1-3, як на Начальника і Виконавця віри, дорожімо тим, що всі ми є великою християнською

родиною, що кожного з нас Він спас, простив, оправдав і назвав Своїми синами й дочками, Своєю сім’єю. Для Його послідовників, для праведників сьогоднішніх днів не існує проблем, немає криз, бо ми маємо надію і своєчасну поміч від воскреслого і знову грядущого Христа, Який народив нас до но-вого життя і допоможе встояти у щоденній боротьбі із труднощами, спокусами, проявами маловірства тощо. Він сильний і нині, у період Його ласки, підтримувати живу віру сердець, тільки потрібно Йому довіряти за будь-яких умов і пере-шкод. Вірний Той, Хто покликав нас, Ісус учора, сьогодні і повіки Той самий.

Володимир Георгійович подякував Богові за пройдений першою баптистською церквою 90-річний шлях, за Його мудрий провід і охорону, побажав, щоб у часи великої релігійної свободи всі волиняни подбали про своє особисте освячення і спасіння. Він разом з усіма присутніми пасто-рами звершив щиру заступницьку молитву, благаючи Небесного Отця про благословення, вірність та єдність для всіх євангельських церков міста у прокладанні мостів любові поміж людьми, а також збереження миру і спокою у на-шому краї.

Велика церковна сім’я наповнилася новими членами (2011р.)

Подяка за врожай (2011р.)

Ткачук і Олександр Марчук.Заключну хвилюючу пропо-

відь виголосив голова обласного об’єднання церков ЄХБ Володи-мир Чайка. Він тепло подякував ветеранам, які пройшли через складні випробування долі, збе-регли віру та вірність покликанню служіння для Бога, назвавши їх дорогоцінними перлинами бап-тистського братства, дарованими нам Творцем.

– Ви передали нам, – сказав він, звертаючись до старших братів і сестер, – найбільший скарб – живу віру, націлили своїх послідовників

ПідготувавМикола ПИРОЖКОДуховий оркестр Луцької церкви “Дім Євангелія” (2011р.)

47 3/20113/2011

Дорога на ГолгофуДорога на Голгофу

Я не знаю, як це пояснити, але після цієї молитви я відчув полегшення. Дай Бог, щоб і далі той мир

Божий панував у моєму серці. Мені хочеться жити так, щоб Господь був задоволений моїм життям. Може, я щось не так кажу, то ви, Якове, по-ясніть нам, будьте добрі». «Так, Саво, ви з дочками молилися Богу, визнали себе грішниками і просили прощення своїх гріхів». Надешка сказала, що не пам’ятає добре, що саме читав дядько Яків: з Євангелія Івана чи з по-слання Івана. Я ж запам’ятав тільки, що це написано в 1 розділі 8 і 9 вірші. Перекажу вам тільки зміст, а ви вже самі знайдете, де це записано, бо ж вас добре навчили божественим наукам у тих бурсах. Так от, дядько Яків читав таке: коли ми свої гріхи визнаємо перед Богом, то Він, Ві-рний та Праведний, простить нас і очистить від усякої неправди. Оці останні слова звучать і в моїх вухах – ніби спеціально до мене сказані. Хто, хто, а саме я люблю прибрехати в кожному місці та в кожній розповіді. Може, я ще малий, а тому щось міг і переплутати, та одне я зрозумів: ми, люди, всі, як один, грішні, отже, й по-винні усі каятись.

Обидва священики перезирну-лися поміж собою і Любомир звер-нувся до Івасика:

– З твоєї мови виходить, що за-раз твоя черга каятися перед Богом, а тоді вже й ми будемо за тобою.

– Ось що я вам скажу, – про-мовив хлопчина і підняв догори вказівний палець, – думаю, що я від вас багато більш грішний. Ви обидва – священики, матушка Ганнуся – дру-

жина священика, а хто я? Простий сільський хлопець, та ще й сирота. А все ж скажу вам усім по секрету, що я сьогодні вже покаявся. Отак!

– Як так, Івасику? – здивовано запитала матушка.

– Дуже просто. Трапилася мені така нагода от я й покаявся. І тепер я розумію радість Сави Івановича та його дочок. Але те, що сталося сьогодні зі мною – це вже інша іс-торія. Але вже пізній час, мені пора додому, мама шукатимуть, дідусь хвилюватиметься…

– Давай, Івасю, розповідай свою другу історію, бо я хочу її по-чути. Я ж завтра від’їжджаю!.. Ну ж бо, хлопчику, починай, тільки прошу тебе – без усяких викрутасів.

– Я вас дуже шаную, пане Пе-тре, за ваш спів, але хочу сказати, що життя і розповідь без викрута-сів – це не цікаво. Розповідати – це як ковзатися на льоду: добре, коли зробиш крутий поворот і зостанешся на ногах, бо буває, що й носом іноді заореш – головне, щоб руки й ноги залишилися цілі… А в моїй мові осно-вне для мене тепер – розказувати правду. І тільки правду! Отже, слу-хайте. Прийшов до нас дід Захарко провідати свого хворого друга, а мого дідуся Маркіяна. А ці двоє, як зійдуться, то в них тільки й мови, що про смерть і про те, як потрапити до раю. А тут хоч круть, хоч верть – в рай хочеться, та гріхи не пускають.

От сидять вони та журяться, а тут заходить до хати дядько Денис Австріяка. Привітався, кошика з гостинцями віддав мамі й сів

біля дідусів. Я теж нашорошив вуха і примостився недалечко, дай, ду-маю і собі послухаю їхню мову. Що мій дідусь, а що дідусь Захарій – два чоботи пара. З тією ж таки бідою вони звернулися до дядька Дениса: що треба робити, аби після смерті потрапити до раю, а не до пекла? Запитував усе більше дід Захарко, бо мій дідусь сильно занедужав.

– Що робити? – відповів дядько Денис. – Вірити!

– Хіба ми не вірили? Усе життя віримо!

– Не зобижайтеся, діду Мар-кіяне, і ви, Захарію, але ми про це вже говорили біля млина. Думаю, не зайве буде нагадати вам про це ще раз. Скажіть, будьте ласкаві, в кого ви віруєте?

– Денисе, – знову дід Захар-ко, – ми віримо так, як і ти – в Бога Отця, Сина Його Ісуса Христа і Духа Святого.

– О, – усміхнувся дядько Ав-стріяка, – дуже добре! Це вже є Божа віра. Я ось зараз вам прочитаю, яку нагороду Бог дає за таку віру: «Хто вірує в Сина Божого, той має вічне життя».

Діди неграмотні, та й я мало що патюраю в тій грамоті, але моя мама трішки тямить читати. Дядько Денис показав мамі й вона помаленьку про-читала ті ж самі слова.

– Чуєте? – це вже знову Австрі-яка, – ви ж усі віруєте в Сина Божого і маєте право на вічне життя. Треба тільки помолитися вголос до Бога,

(продовження, поч. у ВХ 3’07–2’11)

48

проз

а

попросити прощення і будете мати доступ до раю.

– А чого треба молитися голо-сно, а не в думках? – запитав дід Захарій.

– Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса Христа Госпо-дом…» – прочитав дядько Денис.

– А далі я не запам’ятав. Там сказано про віру. Як хочете, то я ска-жу дядькові Денису, щоб він прийшов і вам прочитав.

– Дякую. Івасю, – усміхнувся Петро, – ми уміємо читати, а тепер будемо читати ще більше. І чим же все це скінчилося?

– Я думаю, – поважно промовив хлопчина, – я думаю, що закінчилося якраз усе дуже добре. Мій дідусь молився лежачи, дід Захарко скляк-нув біля його ложа на коліна. Якби ви могли чути його молитву! Я не дуже жалісливий і не завше заплачу, коли дідусь гострить свого паска об мою сідницю, а тут заплакав, бо дід Захарій так щиро просив у Бога про-щення. Потім і моя мама молилася. Вона теж визнала себе грішницею. А я думаю, що вона є свята й так.

– Чому? – водночас запитали обидва священики.

– Бо вона терпить і любить та-кого сина, як я. Але й вона просила в Бога прощення за те, що іноді на-кричить на дідуся, а тоді закликала Господа допомогти їй – бачте, вона, нічого ще не приготувала для своєї доньки, а моєї сестри; ми живемо бідно, а сестра вже майже доросла, ну і … Останнім молився я, бо раптом зрозумів, що маю теж розмовляти з Богом і сказати Йому правду. Я не краду, але у мене язик шкоду часом робить, а ще є дещо таке, про що я жалкую – от за це я й просив у Бога прощення.

– І що це дало тобі?– Я не знаю, що це дає іншим,

а мені принесло радість. Після мо-литви я просив пробачення в мами, дідуся та сестрички, бо ж я – грубіян і неслух. А дідусь Маркіян попросив, щоб я чимдуж біг до вас, батюшко Любомир. Він просить вас прийти до нього з причастям і соборувати його, бо він уже готовий до смерті. Дідусь просив передати вам, що він про-сить пробачити йому за його язик: були випадки, коли він біля зрізаної липи говорив нехороші слова про священиків. Дідусь обіцяв більше так

не робити. Він пояснив мені: якщо і є батюшки, варті поганого слова, то наш отець Любомир не такий. Ото й усе. Ой, ні, ще не все.

Хлопець дивився на Любомира, замовк на хвильку, а потім промовив із гарячим почуттям:

– Не соборуйте, будьте ласка-ві, мого дідуся. Він уже й померти готовий, а як же я і моя сестричка? Хто благословить її, коли йтиме вона заміж? Ось тут, зараз помоліться Богу щоб Він дав здоров’я моєму дідусеві. Я чув на початку літа, як ви молилися до Господа про дощ: у мене аж волос-ся стало дибки на голові, коли я по-чув вашу молитву. Отак само сильно попросіть у Господа життя і здоров’я для мого дідуся, а Він – я вірю – по-чує вашу молитву. Усі, хто тут зараз є, зробіть це.

– Івасю, – озвалася матушка Гануся, – я ніколи не думала, що ти вмієш так довіряти Богові.

– А я більше нікого не маю і не знаю, кому, крім Нього, можна дові-рятися. Хіба що таким людям, як ви, бо ви теж Йому вірите. Я знаю, що ви і такі, як ви ніколи не зроблять зла іншим. Ой, якби ви чули, що сьогодні розповідав у нашій хаті дядько Денис!

– Івасику, – попросила матуш-ка, – то розкажи хоч трішки. Якщо тобі буде лячно йти додому, то хтось тебе проведе.

Іванко усміхнувся на ті слова і попспішно промовив:

– Добре вже, розповім, слу-хайте, то дуже цікаво. Дід Захарій запитав: «Скажи, Денисе, якщо це не секрет, що змусило тебе залишити нашу віру та перейти до іншої? «Я ще нікому в селі, – поволі сказав дядько Денис, – нікому не розповідав про те, як це сталося. Коли я повернувся в рідне село, то звідусіль чув: «Денис приніс у село австрійську віру, якою заразився в полоні». Так, це справді відбулося саме у полоні. Мені й досі страшно згадувати ті важкі дні, про-ведені на чужинні.

Одних полоненних привозили машинами, інших (і я був серед них) – у товарних вагонах на залізничну станцію, а потім гнали чистим полем кілометрів із п’ять. То тут, то там ми помічали залишені бурячки, були го-лодні, а тому кожен із задоволенням схрумав би того буряка, але нам не дозволяли цього робити. Крок вліво, крок вправо – і охорона зі зброєю

стріляє. Через годину ми дісталися до тимчасового табору. Що це таке? Велика площа поля, обгородженна кількома рядками колючого дроту. Вздовж дротяної огорожі височіли сторожові дерев’яні вежі, на яких цілодобово сторожувала озброєна охорона. На території табору не було жодної будівлі. Полонені спали на со-ломі просто неба. Коли збільшувало-ся число полонених, то привозили ще солому. Небо часто заступали чорні хмари, але ми молили Бога вступити-ся за нас, і дощ не йшов. Але як жити без їжі? Австрійці нас не годували, бо ми полонені росіяни та українці. В Росії – революція, війна, боротьба за владу. Своїм ми теж не потрібні. А їсти дуже хотілося.

За перші три дні ми так пере-рили землю на території табору, що страшно було дивитися; щасливий був той, хто знайшов хоч який-не-будь паршивий корінець пирію. Потім стали підвозити до табору моркву. Полонені зраділи, але даремно, бо моркву закладали в кагати і охорона пильно стежила за тим, щоб голо-дним людям не перепала жодна морквина. Побачивши, що на одній із підвод свій чоловік зі станції, Іван, ми почали кричати до нього:

– Іване, кинь кілька морквин!.. Кинь...

На табірних вишках стояла охо-рона з гвинтівками і ми не надіялися на успіх цієї справи – а ну ж їздовий кине моркву, а охорона стрілятиме – побоїться Іван, не кине. Та він набрав обома руками скільки зміг тої моркви і кинув нам раз, вдруге і втретє. Не всі морквини перелетіли через ого-рожу, але до тих, що впали до нас, за колючий дріт кинулися полонені й умить розмели. Один чоловік упав на три морквини і, лежачи почав їсти. То був мій земляк із сусіднього села.

– Дай хоч малесенький шма-точок, – просили полонені, хоч по-смоктати дай...

Чоловіки оточили того заздре-ного полоненого і вражено дивилися як він старався швиденько впорати тую моркву. Я розумів, що він їсть свою смерть. «Чому смерть?», за-перечив дід Захарій. «Так, смерть, – проте не знав він, що після тижня голоду так різко з’їсти 3-4 моркви та ще не прожовувати добре – це вірна смерть.

(продовження в наступному числі)

ННародився 13 квітня 1928 року в селі Звози, Ківерців-

ського району. В сім’ї Сардачука Дениса було чотири сини і дочка. Двоє хлопців загину-ло пізніше на фронті. Дитинство проходило в часи праці Федора Каплуна – пресвітера Човницької церкви. В селі Звози жило багато віруючих людей, членів

Човницької громади, які їздили в молитовний будинок на зібрання до Човниці. Проте деякі служіння відбувалися у хатах віруючих. Так в брата Іванюка Михалка в Звозах відбувалися зібрання, які відвідували місіонери, а також працювала недільна школа. Мама Анна, яка увірувала найперше, водила туди своїх дітей. Там і зародилася жива євангельська віра в серці малого Сашка.

1943 року, під час окупації, на річці Конопелька в селі Звози відбулося хрещення, яке приймало 33 людини. Се-

Микола Олександрович ПирожкоОстанні роки і аж до останніх днів провадив слу-

жіння у Волинському об’єднанні церков ЄХБ керівником прес-служби. Очолюючи інформаційний відділ братства, він одночасно виконував працю літературного редак-тора часопису «Волинь християнська» і кореспондента «Христианской газеты».

З великою посвятою брат Микола працював у місії Гедеон і багато розповсюдив «Нових заповітів» у навчаль-них закладах та медичних установах Луцька.

Важка хвороба забрала багато сил та здоров’я в нашого брата. Але, попри страждання і труднощі, він підбадьорював багатьох своїми проповідями щовівторка на ранковому молитовному служінні в «Домі Євангелія».

Маючи характер наполегливого працівника, брат був сповнений любов’ю до своєї сім’ї, церкви і свого народу. Він переживав і молився до Господа за їх духо-вне пробудження і благословення. Матеріали з-під його пера, у яких він підіймав болючі теми сучасного суспіль-ства, регулярно друкувалися у періодичних виданнях «Діалог», «Волинь-нова» «Вісник» та інш.

Микола Пирожко як один із редакторів доклав ти-танічної праці, зібравши та опрацювавши матеріали для створення історичного альманаху «Євангельський рух на Волині у документах і долях людей». Брат ревно молився, щоб Господь продовжив йому життя – Бог відповів і він ще побачив надруковану книгу.

Активності брата, здається, вистачало у всіх на-прямках життя та служіння. Зустрічаючись із старшими служителями, з диктофоном і записником в руках він занотував історію пройденого нелегкого шляху братства у минулі роки.

Люблячий Господь подарував ще одну яскраву від-повідь на молитву Миколи Олександровича за спасіння своїх дітей. За три тижні до переходу у вічність, його син прийняв Ісуса Христа в своє серце.

Ми щиро вдячні Богові за брата Миколу, з яким мали можливість спільно служити для Царства Божого.

ВВі д і й ш о в у в і -чність 5 жовтня керівник прес-

служби Волинського об’єднання церков ЄХБ, член НСЖУ, літератур-ний редактор часопису “Волинь християнська” Микола Пирожко.

Микола Олексан-дрович народився 20 червня 1952 року в с. Мирне, Горохівського району, Волинської об-ласті. Закінчив місцеву

середню школу, а згодом навчався на факультеті журна-лістики Львівського державного університет ім. Франка. Після закінчення працював у газеті «Радянська Волинь». Тривалий час був завідуючим відділом сільського гос-подарства редакції, пізніше займав посаду помічника першого секретаря обкому партії.

З приходом незалежності України працював на-чальником відділу кадрів в «Укрсоцбанку» м. Луцька, а ще пізніше – в Головному управлінні статистики у Во-линській області.

Довгий час Господь через різні обставини життя стукав до серця Миколи Олександровича. Дружина Тамара Степанівна частіше відвідувала богослужіння в церкві «Дім Євангелія». В одну із неділь вона свідомо в покаянні прийняла Господа в своє серце, як Особистого Спасителя. Це стало великим поштовхом до роздумів про Бога, про Святе Писання, про гріх. Не міг погодитися Микола з рішенням дружини, душа шукала істину. Якось на богослужінні промінь слова Євангелія освітив його душу і Дух Святий побудив до покаяння. Господь знайшов його. Микола Пирожко запросив Ісуса Христа як Спаси-теля у своє життя. Через водне хрещення 5 липня 1998 року став членом церкви «Дім Євангелія» у м. Луцьку.

Олександр Денисович Сардачукред них був і Олександр Денисович. Хрещення звершував пресвітер Зіновій Терпелюк.

Одружився у важкий післявоєнний 1946 рік. Мав п’ятеро дітей, яких завжди направляв до Бога.

В церкві з молодих років проповідував Слово Боже. Пізніше був обраний церковним секретарем. З 1965 року був обраний церквою пресвітером. Майже 40 років провадив це служіння. Переніс усі труднощі безбожного режиму. Перед смертю засвідчував, що не зрадив нікого з Божих дітей для влади. Жив, проповідуючи Слово Боже, і підтверджував це на ділі, допомагаючи в сільському господарстві для потребуючих.

Останні дні життя через важкість хвороби втратив спілкування з ріднею, але на устах не змовкала молитва до Небесного Отця. 7 жовтня Господь покликав вірного служителя до вічності, і його молитва з землі перейшла у небесне прославлення свого Спасителя. Туди він праг-нув, там його справжня Батьківщина. Його смерть не застала ні його, ні родину зненацька. Він був готовий до переходу. Служителі, що знали Олександра Денисовича, пам’ятають його як добру, чуйну і відповідальну людину. Він був богобоязнивим і мудрим служителем.

пам’ятьпам’ять

ППродовжуємо Біблійну вікторину. Ві-римо, що дослідження Писання допо-магає кожному із нас більше пізнавати

Господа. Слово Боже навчає, докоряє, вихо-вує, зберігає наш розум і направляє у житті.

Дякуємо усім, хто мав можливіть взяти участь і надіслав свої відповіді. Отже серед них є: К.П. Жук (м. Ківерці), В.А. Гапонюк (м. Луцьк), В.С. Карпік (с. Вижично), А.О. Дар-мофал (с. Волиця), Л.В. Близнюк (м. Луцьк) .

ЗАПИТАННЯ ІІІ ТУРУ:

1. Хто засівав вітер і мав пожати бурю?2. Дві сестри з однаковим іменем?3. Від кого загине той, хто нарікає?4. Що йде після гордості?5. Що означає “Евен-Єзер”?6. Яка вартість людської думки в Божих очах?7. Які комахи виконували роль армії?8. Чия сила впливає на врожай?9. Яке створіння послужило коштами?10. Кого і коли льон врятував від загибелі?

Подаємо правильні відповіді.

1. Петро (означає: камінь, скеля – заплакав, як почув спів півня (Мт.16:16-18; Мт.26:74-75;

Мр.14:72; Лк. 22:60-61).

2. Авраам (Лк.16:22-31).3. Саул сказав про Давида (І Сам.23:22).

4. Птаху, що гніздо своє кинув (Пр.27:8).

5. Мойсей (Чис. 11:15), Ілля (І Цар.19:4), Йона (Йони 4:3).

6. За надію на воскресення мертвих (Дії 23:6).

7. Тричі (І-Мт.3:16-17, Мр. 1:10-11, Лк. 3:21-22; ІІ-Мт.

17:5, Мр. 9:7, Лк. 9:35; ІІІ-Ів. 12:28-30).

8. «…а земля із води та водою складена» (2Пет. 3:5).

9. Павло «... ніч і день я пробув у глибочині морській» (2Кор. 11:25).

10. Ахавовому (2Хр 21:5-12).

Чекаємо ваших листів до 15 грудня 2011 року.

Відповіді можете надсилати на електронну скриньку:

volyncba@gmail.com

4-й підлітковий фестиваль