VS 04 2016 - UUR%-!1$,92017 . • Ibo IER=FHXG= (1 жовтня 1940 р.) – відомого літературного критика, поета, прозаїка і головного

X X VX X V I I II I I - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 1 9 - 2 0 / - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 1 9 - 2 0 / Ж О В Т Е Н ЬЖ О В Т Е Н Ь 2 0 1 7 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .2 0 1 7 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

• Зустріч делегацій двох Парламентів

• Стосовно Закону України «Про освіту»

• Міжнародний гуцульський фестиваль

• Турбота про бажання йти вперед

• Два заходи – одна тема

• «Розхристаний лягав на скрипку сніг...»

• Зустріч з Послом України в Румунії

• Президент України на «Параді військ»

• На захист рідної мови і культури

• «Система шкільництва укр. діаспори»

• В руслі предвіщеної «Царівни»

• Банатці в пошуках свого коріння

• Золота осінь загостила до нас!

• Наша Елісабета Оленюк-Липа

• Національна нарада наших педкадрів

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

стор. 3

стор. 2

стор. 4

стор. 5

стор. 6

стор. 7

стор. 8

стор. 9

стор. 15

стор. 10

стор. 11

стор. 12

стор. 13

стор. 14

стор. 16

Рече та мова, у якійживу, немов в добротній хаті, – як добре, що не у палатіпраосінь жде її в м'якій

росі, проманюючи пліднестиглий, спраглий, удовиний,якому ліжко-домовинаназладкує вечірній слід...

Земля ж бо, зорана вже пріч,

виблискує до неба мови

і прорістю, й зерном уроднім,

яке упало в скибки віч

любов'ю, що в захватній змові

прорветься золотом Господнім...

У номері:

Іван КОВАЧ

ПРАОСІНЬ В НЕБІ МОВИ

ЖОВТЕНЬ 2017 р.2

• Михайла МИХАЙЛЮКА (1 жовтня 1940 р.) – відомоголітературного критика, поета, прозаїка і головного редактора«Українського вісника», члена Спілки письменників Румунії,уродженця мальовничої Буковини, випускника Серетського укра-їнського ліцею та Факультету української мови і літературиБухарестського університету, члена видавничої комісії. За 2015 р.нагороджений премією ім. Ольги Кобилянської. Все своє життяпан Михайлюк присвятив українській мові в Румунії, працюючиз самого початку в єдиній україномовній газеті Румунії «Новийвік», теперішнє «Вільне слово», яке покинув, щоб створити приСП Румунії 1990 р., а потім при СУР «Наш голос»; через деякийчас переходить на керівництво «Українського вісника», де й посьогодні працює.

• Лауру-Марію ПРЕДЕСКУ (7 жовтня 1993 р.) – бухгалтерапри Союзі українців Румунії. Народилась Лаура в Бухаресті всім’ї економістів.

• Ананія ІВАНОВА (14 жовтня 1946 р.) – колишнього депута-та Парламенту Румунії, вихідця задунайських козаків, одного із

співзасновників філії СУР в Добруджі, керівника дитячого гурту«Дунавецькі козачки».

• Степана БУЧУТУ (23 жовтня 1944 р.) – уродженця найбіль-шого українського марамороського с. Русь-Поляна в багатодітнійукраїнській сім'ї.

Випускник Сігетського українського ліцею, Інституту електро-механіки та Бухарестського юридичного факультету приЕкологічному Університеті.

З 2005 р. по 2012 р.– депутат Румунського парламенту, як пред-ставник української меншини та голова СУР за останні 10 років.

Пан Степан Бучута – автор двох книг публіцистики. На VІІ з'їзді став почесним головою СУР.

З РОСИ-ВОДИ!ХАЙ НИНІШНЯ ОСІНЬ ПРИМНОЖИТЬ ВАМ ЛІТА!НА МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

Голова Комітету у закордоннихсправах Ганна Гопко, заступ-ник голови Комітету у закор-донних справах Борис Та -

расюк, голова підкомітету з питань євро-атлантичного співробітництва та євроін-теграції Світлана Заліщук та членКомітету у закордонних справах СергійЛарін 12 жовтня провели зустріч із деле-гацією парламенту Румунії на чолі з сек-ретарем Палати депутатів ДжеорджіаномПопом.

У зустрічі взяли участь депутати пар-ламенту Румунії Іоан Балан, КонстантінКодрян, Матей-Адріан Добровіє, ЕрікаБенко, Микола-Мирослав Петрецький,Іон Хадирке, Верджінел Іодарке, а такожНадзвичайний і Повноважний ПосолРумунії в Україні Крістіан-Леон Цур -кану.

Під час зустрічі сторони обго-ворили актуальні питання укра-їнсько-румунського співробіт-ництва у різних сферах.

В ході зустрічі українська сто-рона висловила подяку румун-ській стороні за послідовну зов-нішньополітичну позицію Ру му -нії та її Парламенту щодо під-тримки суверенітету, незалежнос-ті та територіальної цілісностіУкраїни та її євроінтеграційнихпрагнень.

Окрему увагу під час бесідибуло приділено питанню ЗаконуУкраїни «Про освіту», що нещо-давно набув чинності.

В ході дискусії румунська сторонависловила стурбованість щодо перспек-тив подальшої реалізації представника-

ми румунської меншини вУкраїні права на здобуття освітирідною мовою та поінформувалапро позицію, висловлену парла-ментом Румунії в заяві з приводунового закону України «Про осві-ту».

Українська сторона в своючергу висловила переконання,що передбачені законом «Проосвіту» заходи з утвердженняукраїнської мови в освітній галу-зі не перешкоджають представни-кам румунської меншини вивча-ти рідну мову та здобувати освітурідною мовою, відповідають між-народним угодам, ратифікованим

Україною, та європейській практиці, атакож спрямовані на створення рівнихможливостей на ринку праці й освітніхпослуг для всіх громадян України, неза-лежно від етнічного походження.

Українські депутати звернули увагуна значну державну підтримку, шо нада-ється румунській мові і румунській мен-шині в Україні, зокрема, в галузі освіти, ізакликали румунську сторону до пари-тетної підтримки українській мові і осві-ти українською мовою в Румунії.

На завершення зустрічі обидві сторонидійшли згоди щодо необхідності продов-ження конструктивного діалогу післяотримання висновків стосовно ЗаконуЄвропейської комісії задля Демократіїчерез Право (Венеціанська комісія) РадиЄвропи з метою їх подальшого розглядуВерховною Радою України.

ВІТАЄМО ЮВІЛЯРІВ СУР

Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Члени Комітету у закордонних справах провелизустріч із делегацією Парламенту Румунії

ЖОВТЕНЬ 2017 р. 3

ăâîşţ

t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t

Минуло вже три роки від ча су,коли ми отримали за про -шення, щоб взяти участь вЕкуменічному пе регляді па -

ралітургічної пісні, відкриття якого відбу-лося у вересні 2015 р. в місті Сяноці(Польща).

Мабуть, проведіння Боже було нам вдопомозі відповісти на запрошення на цейЕкуменічний перегляд, який відбувся внеділю 24-го вересня ц.р. Маючи на увазі,що так чудово і прекрасно ми відчувалисебе від початку до кінця, не дозволяю собіне спогадати основне, а саме: НашаАсоціація Церковного Хору «Хвалім Гос -пода» прибула у місто Сянок 23-го вересняпісля обіду і в резиденції Правос лавноїЄпископії церковний хор з Польщі зустрівнас з прекрасними піснями, присвяченимизустрічі, та співами з побажанням успі-хів многоліття.

У своєму слові головаорганізаційної комісії міт-рофорний протоієрей от.Іоан Антонович, настоя-тель парафії «Свя тої Про -щі» м. Сянока, привітав насщирими євангельськимисловами, а художній дирек-тор фестивалю та секре-тар Кола Правос лавногоБратства Св. Кири ла іМефодія пані добродійкаМар’яна Яра також висту-пила з чудовими привіталь-ними словами, присвячени-ми нашому церковному хору – як гостю зРумунії.

У неділю вранці майже всі церковніхори як з Польщі, так і з України, взялиучасть у Святій Божественній Літургії.Так що через цю присутність всіх хорис-тів на службі можна було відмітити, щонасправді панує живий та автентичнийекуменізм між всіма церковними колек-

тивами та православнимихристиянами. Вже післяобіду розпочався ТретійЕкуменічний перегляд пара-літургічної пісні прямо вприміщенні Сяноцької Цер -кви. Після прекрасних при-вітальних слів організато-рів виступили колективихорів з Польщі та з Укра -їни, а між ними мав честьвиступити і наш колектив– Церковний хор – з різнимипіснями, присвяченими Гос -поду Богу та Пресвятій

Діві Марії і всім святим.Наприкінці всі церковні колективи

отримали від організаторів Похвальніграмоти, а щоб показати насправді прав-дивий екуменізм, всі церковні колективихорів зібралися докупи і під проводом панідобродійки Мар'яни Яри проспівали разомпісню «Пливи світами, пісне любові!».

Пісня любові залунала і на спільнійвечері, організованій господарями у ресто-рані, і на цьому закінчився цей чудовийМіжнародний фестиваль. Насправді, буловажко прощатися нам, тому що ми від-чували один одного близькими. Так щоніяким способом не можна було намвід'їжджати, а лише в понеділок – 25-говересня на обіді. Організатори побажалинам щасливої дороги, та з надією, що зБожою допомогою ми знову зустрінемосяі наступного року на таких заходах,також на високому рівні.

Симона ЛЕВА

ТРЕТІЙ ЕКУМЕНІЧНИЙ ПЕРЕГЛЯД ПАРАЛІТУРГІЧНОЇ ПІСНІ

tУкраїнська держава всебічно зацікавлената докладатиме всіх зусиль для забезпеченнярозвитку системи освітніх закладів моваминаціональних меншин в Україні;

tРозширення викладання державноюмовою жодним чином не звужуватиме рівеньволодіння і використання мов національнихменшин, а спрямоване на забезпечення рівнихможливостей для всіх громадян України наздобуття вищої освіти, доступу до держслуж-би, професійного розвитку тощо. Обов’язкомдержави є забезпечити рівні права і можли-вості для всіх громадян України. Такимчином, новий Закон не тільки не звужує праванацменшин і відповідає статті 22 КонституціїУкраїни, адже гарантує вивчення національ-них мов, а навпаки - розширює можливостігромадян України через володіння державноїмови. Це також повністю відповідає положен-ням статті Конституції 24 про заборону дис-кримінації на етнічній та мовній основі.Навпаки, коли представники національнихменшин у школах фактично були позбавленіможливостей вивчати українську мову, якраз істворювалися передумови для такої дискримі-нації та звуження прав, беручи до уваги, щовипускники таких шкіл де факто позбавляли-ся рівного з іншими права на навчання увищих навчальних закладах на всій територіїкраїни.

tЗУ “Про освіту” також передбачає підви-щення рівня володіння англ. мовою, як мовиміжнародного спілкування та міжнародноївищої освіти і науки.

tПрийняття ЗУ не призведе до ліквідаціїосвітніх закладів (садочків, шкіл, університе-тів, факультетів) національних меншин, тимбільше до звільнення вчителів. Навпаки, зарахунок Української держави буде проведенододаткові навчання та підвищення кваліфіка-цїї тих вчителів, які вже викладають відповід-ні предмети мовою національної меншини зтим, щоб вони мали змогу викладати цейпредмет державною мовою. В процесі запро-вадження сучасної концепції двомовноговикладання основних навчальних дисциплін -ці вчителі є надзвичайно цінним надбанням іважливим ресурсом як для держави, так і длянаціональних меншин. Міносвіти плануєдодатковий фінансовий ресурс для заохоченнятаких вчителів до підвищення кваліфікації тарозбудови системи двомовного навчання.

tВ бюджеті 2018 МОН вже закладенокошти на створення термінологічних словни-ків для школярів.

tЗакон в жодному разі не передбачаєзакриття угорського факультету в Ужго -родському національному університеті, будь-яких приватних ВНЗ. Закон, ВЗАГАЛІ, нерегулює діяльність приватних навчальних

закладів в Україні. Розвиток мережи приват-них освітніх закладів будь-якими мовамивикладання - вітається та підтримується!

tЗапроваджується перехідний етап реалі-зації положень Закону, який, зокрема передба-чатиме, поступове впровадження україноз-навчого циклу.

tДержавна мова буде посилено викладати-ся, поряд з мовами національних меншин, зпочаткової школи, що дасть можливістьучням бути підготовленими до навчання дер-жавною мовою у середній школі;

tНавчання у середній школі буде невиключно українською мовою, а включатимезначний компонент предметів мовою націо-нальних меншин. Зокрема, це включає: мовута літературу національної меншини (пп. 6,п.1 статті 7 Закону), один або декілька пред-метів мовою ЄС (де-факто – мовою націо-нальної меншини, п. 4 статті 7 Закону). Уматематико-природничому циклі будуть дода-ні словники мовою меншини, для паралельно-го вивчення термінів двома мовами

tСпецифічні моменти імплементації цієїконцепції передбачає інший Закон - Просередню освіту, робота над яким завершуєть-ся. Але вже на цьому етапі, практична реалі-зація прийнятого Закону про освіту передба-чає визначення Міносвіти “верхньої та ниж-ньої межи” кількості предметів, які виклада-тимуться державною мовою, та відповідномовами національних меншин.

Стосовно ст. 7 Закону України «Про освіту»

(Закінчення на 5 стор.)


(Продовження. Поч. на 2 стор.)

Підписувач цих рядків представив таку тему: «УкраїнціРумунської Гуцульщини. Як сприйняті гуцули румун-ською мас-медіа». Доповідачсказав, що існує великий

інтерес з румунських телеканалів та різ-них журналів показати історію гуцулів,звичаї та їх обряди, а також соціальне таекономічне життя цього суб'єкту, якщоредактори майже зовсім не знають про цісправи, іноді контактують особи, котрі, івони, не знають нічого про історію гуцу-лів. Тому в одних журналах і по телеба-ченнях про гуцулів Румунії подаютьнеправильні інформації. Доповідач ЮрійЧиґа сказав, що завжди тестує редакторів,які просять допомоги в здійсненні репор-тажів, і дізнався, що редактори маютьдуже обмежений горизонт зі знань прогуцулів. Не знають, бо не читають. Недокументуються про цей субетнос. Требапризнати, що на румунській мові не маєджерел для здобуття правильних інформа-цій головно з українських робіт на тему.Слава Богу, що в Румунії існують серйозніперекладачі, котрі можуть перекласти нависокому рівні з української на румунську.Ніхто не має претензій перекласти п'яти-томну працю Шухевича «Гуцуль щина»,але є декілька наукових статей щодо гуцу-лів, котрі вийшли в «Гуцульському кален-дарі» з Косова у львівському журналі«Ґражда» О. Масляника та інших. Осьчому, в першу чергу, треба дійти до укра-їнських джерел, а це дорога – через пере-клад.

Я впевнений, що моя пропозиція, моєбажання сповниться, бо лише так можнадійти до правди всіх інформацій.

Другого дня на Коломийському стадіо-ні в селі Королівка відбулося урочистевідкриття «ХХІV Міжнародного гуцуль-ського фестивалю», де всі райони Гу -цульщини, Буковини, Івано-Франків щинита Закарпаття пройшли перед офіційноютрибуною, зупинялися 2-3 хвилини, вико-нуючи маленьку артистичну програму, зякою прибули до Коломиї на Гуцульськийфестиваль.

Перед фотографування великої колонифестивалю мене зупинила учителька біо-логії М. Хромей, котра відповідала заколону артистів-аматорів Путильськогорайону, а на моє запитання пані Хромеймені сказала, що путиляни прибули доКоломиї двома автобусами, всього 65 осіб.Одні райони займали більше місць.

Артистичні програми були розсудливоподілені по концертних залах міста, люк-совими ресторанами і також на львівсько-му стадіоні у с. Королівка.

Скрізь зали та стадіон були переповне-ні. Можу сказати, що довкруж стадіонадля людей було десятки кйосків із пивом,їжею, всілякими алькогольними і неалько-гольними напоями, продуктами, солодо-щами, і багато кйосків із натуральниммедом із цілком доступними цінами тагарантією, що то справжній, натуральниймед.

Скрізь весело, приємно, люди, а голов-

но жінки, гарно одягнені, що ніколи не дається вірити, що Україна,через російсько-українську війну на Сході, знаходиться в глибокійекономічній кризі.

Фестиваль урочисто закінчився в неділю, 13 серпня. Артис -тичним керівником, активістом Всеукра -їнської Асоціації «Гу цульщина», діячамгуцульського мистецтва, музики, пись-менникам та іншим важливим особамГолова Всеукраїнського товариства«Гуцульщина» пан Дмитро Стеф’юк вру-чив почесні грамоти.

На закінчення фестивалю прапорВсеукраїнського товариства було переда-но керівникам м. Яремча, де відбудетьсянаступний фестиваль.

Союз українців Румунії має гарні сто-сунки із Всеукраїнським товариством«Гуцульщина». Існує співпраця не лишена ниві культури, але й в економічнихсправах. Обидві сторони стараються в реа-білітації дороги із Галичини до Полян таВишавської Долини.

На фестивалі були присутні делегаціїукраїнців з Польщі, Придністров'я, Ка -захстану, Балтійських республік, та ру -мунська була найчисленніша.

Наша делегація була в опіці паніЯрослави Ткачук, доктора історії, генераль-ного директора Національного музею„Гуцульщина та Покуття“. Все було чудово!

Повернувшись додому, з ким я зустрі-чався, розказував, як член делегації, якбуло на фестивалі. Мене запитували, дезнаходиться Коломия, чи далеко відЧернівців, чи велике місто, як прожива-ють там люди і т.д.

Тому хочу подати кілька інформаційпро місто Коломию.

Адміністративно Коломия належитьІвано-Франківській області. До містаКоломия можна добратися автобусом тапоїздом із Чернівців. Відстань – 70 км. За60 гр. – це 2 євро – квиток авто, півторагодини – поїздка автобусом від Чернівцівдо м. Коломиї.

Поїзд та автобус, котрі їздять до Івано-Франківська, проходить через містоКоломия, де існує велика залізнична стан-ція та просторий автовокзал.

Коломия – стародавнє місто. Першалітописна згадка про Коломию належить1241 року, хоча вік міста значно більший.Навіть розгадку походження міста – у гли-бині періоду індоєвропейської єдності.

Археологи підтверджують, що Коло -мия починалася з військової фортеці, збу-дованої в середині ХІІ ст. Ця фортеця булазбудована на високому лівому березі річкиЧорний Потік. Це був першим укріпленимцентром первісної Коломиї. Він охоронявголовний сухопутній шлях, Барладськудорогу, що вела з Європи через Галич,Нижній Дунай, де опиралася в тодішнікордони Галицької держави.

ХІІІ ст. під час монгольсько-татарськоїнавали майже всі давньоруські міста пере-стали існувати. Тоді ж, у 1259 р., колимонгольський наступ зажадав від ДанилаГалицького, щоб зруйнував всі галицькізакріплення, де була спалена і Коло -мийська фортеця.

ХХІV МІЖНАРОДНИЙ ГУЦУЛЬСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ(Продовження. Поч. у попередньому числі)

(Далі буде)Юрій ЧИҐА


(Продовження на 6 стор.)

Олександр-Іван ГРЕЧЕНЮК,м. Клуж-Напока

Міністр закордонних справ Ураїни Павло Клімкінзаявив про "позитивний діалог" із румунськимколегою Теодором Мелешкану щодо закону проосвіту. Про це глава українського зовнішньополі-

тичного відомства написав на своїй сторінці у Twitter."Позитивний діалог з румунським колегою. Відчувається тур-

бота про громаду і бажання йти вперед", – написав він.За словами Клімкіна, сторони домовилися про продовження

конструктивної співпраці у сфері освіти, у т.ч. з урахуванням реко-мендацій Венеційської комісії.

"Нам вкрай важливо наполегливо працювати з етнічними гро-мадами, щоб довести правильність освітньої реформи і пояснитишлях вперед", – наголосив глава МЗС України.

Водночас у прес-центрі МЗС додають, що Клімкін під час свогоробочого візиту до Бухареста 13 жовтня провів також переговориз міністром з питань румунів звідусіль пані Андреєю Пестирнак,делегацією Парламенту Румунії з питань ініціювання діалогу зукраїнськими інституціями для забезпечення захисту прав грома-дян, які належать до румунської меншини в Україні.

"Павло Клімкін поінформував представників румунської сторо-ни щодо Закону України про освіту, наголосивши, що метою стат-ті 7 є розширення можливостей для самореалізації представниківнаціональних меншин. Повідомлено про готовність до діалогу зпредставниками румунської національної меншини в Україні таспівпраці з Румунією, спільних дій щодо імплементації Закону"Про освіту" в рамках підготовки закону про середню освіту танавчальних програм з урахуванням висновків ВенеціанськоїКомісії", – зазначають у МЗС.

Наголошується, що під час зустрічі з Мелешкану було такожобговорено широкий спектр питань двостороннього порядку ден-ного, які становлять стратегічний інтерес для двох країн, продов-ження економічної співпраці, у тому числі в рамках реалізаціїдомовленостей другого засідання Українсько-Румунської СпільноїКомісії з питань економічного, промислового, наукового та техніч-ного співробітництва.

Були обговорені питання транскордонного співробітництва,розширення інфраструктури на пунктах пропуску через спільнийукраїнсько-румунський кордон та співпраця у забезпеченні освіт-ніх потреб обох національних меншин.

Зазначається, що міністр закордонних справ Румунії підтвердивнезмінну позицію Румунії у питаннях суверенітету та територі-альної цілісності України, продовження санкційного режиму сто-совно Російської Федерації, підтримки євроінтеграційних праг-нень України, зокрема під час 5-го саміту "Східного партнерства".

За результатами проведених переговорів глави зовнішньополі-

тичних відомств України та Румунії дали спільну прес-конферен-цію для румунських засобів масової інформації.

Також Клімкін дав інтерв’ю провідним румунським ЗМІ: кана-лу новин "РеалітатяТВ" і газеті "Лібертатя".

Нагадаємо, що президент Петро Порошенко підписав законУкраїни № 2145-VIII "Про освіту", ухвалений Верховною РадоюУкраїни 5 вересня 2017 року. Застереження проти нього вислови-ли Угорщина, Румунія, Болгарія, Росія та Молдова. Крім того,Угорщина заявила про намір блокувати зближення України зЄвросоюзом.

12 жовтня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) підчас дебатів ухвалила резолюцію щодо українського закону "Проосвіту". Українську владу, зокрема, закликали прислухатися дозауважень Венеційської комісії, а також продумати "більш гнучкумодель" двомовної освіти з урахуванням інтересів тих, хто нале-жить до корінних народів та національних меншин.

Під час дебатів у ПАРЄ багато делегатів звинуватили Україну втому, що вона не зробила цього раніше, ще до ухвалення докумен-та. Насправді до закону було багато питань. Доповідач естонськоїделегації в ПАРЄ назвав закон "Про освіту" нереалістичним, ачлен молдовської делегації висловив думку, що закон відмовляє відентичності понад 250 тис. молдаван в Україні. З боку Угорщинибула заява, що таким чином Україна сама ж дестабілізує обстанов-ку в своїй країні.

«ВідчуВається турбота про громаду і бажання йти Вперед»

Павло Клімкін і Теодор Мелешкану

Перелік предметів визначатиметься затвердженим Міносвітоюстандартом, який формується з урахуванням результатів консуль-тацій із зацікавленими іноземними країнами.

tОкрім того, перехід викладання на державну мову іншихпредметів здійснюватимуть ті самі вчителі, які зараз викладають ціпредмети мовами національних меншин після відповідної переква-ліфікації.

tДля імплементації Закону будуть розроблені окремі навчальніпрограми, які розроблятимуться з урахуванням мовних особливос-тей кожної з національних меншин в консультаціях з громадами танашими закордонними партнерами.

tНа даному етапі розвитку нашої країни, важливо розвиватиукраїнську мову та слідувати приписам усіх наших міжнароднихзобов’язань, де йдеться про те, що будь-які кроки на підтримку мовнаціональних меншин не мають нести шкоди державній мові.

tРедакція статті 7 Закону України «Про освіту» відповідаєКонституції України, усім взятим на себе міжнародним зобов’язан-

ням враховує Гаазькі рекомендації щодо прав національних мен-шин на освіту, а також положення міжнародних двосторонніхдокументів щодо забезпечення освіти рідною мовою. Забезпеченняумов для належного засвоєння державної мови відповідає поло-женням внутріншніх і міжнародних законодавчих актів щодо того,що гарантування прав національних меншин не може здійснюва-тися на шкоду державній мові.

tВраховуючи міжнародний резонанс українська сторона пере-дасть згаданий закон на експертизу до Ради Європи та готова допроведення окремих консультацій з представниками зацікавленихдержав для спільного вироблення механізму імплементації новогоЗакону України «Про освіту».

tУкраїна вважає, що національні меншини слугують місткомдружби та тісної співпраці з країнами, які ці меншини представля-ють. Проте, роль містка буде неповноцінною без належного воло-діння національними меншинами державної мови.

tПрезидент України підписав зазначений закон 25 вересня 2017року. Водночас, Глава держави підкреслив важливість неухильно-го дотримання при здобутті освіти гуманітарних прав національ-них меншин, які проживають на території України та звернувся доМіністерства закордонних справ та Міністерства освіти – провес-ти необхідні консультації з європейськими партнерами, в томучислі з Радою Європи.

(Закінчення. Поч. на 3 стор.)

Стосовно ст. 7 Закону України «Про освіту»


ăâîşţ

Так би можна назвати сьоголітні художні події, яківідбулися на банатській землі і мають ту ж самумету. Мова йде про подію з 22-го липня ц.р., яка від-булася у відомому центрі української культури селі

Копашиль Караш-Северінського повіту на тему: «Переселеннязакарпатських українців на початку ХХ-го століття у півден-но-західну частину Банату», а 13-го серпня у відомому селіЩука Тіміського повіту відбулася подвійна подія, а саме – 230років від створення села Ебендорф німецькими колоністами та50 років від переселення марамороських українців у селоЩука (Ебендорф) Тіміського повіту.

Треба уточнити, що село Щука – це колишнє село Ебендорф,яке було засноване німецькими колоністами на розпорядженняімператора Йосифа Другого, тому що банатські краї не булидостатньо заселені.

50 років тому жителі німецького походження переселилися вНімеччину, а значне число українців із марамороського селаПоляни закупили хати і землі, ставши жителями села Щука.

Такими дорогами ходили керівники Караш-Северіну іТімішу для того, щоб влаштувати дві історичні події, які сто-суються змісту банатських українців, що почали свою ман-дрівку наприкінці 19-ого і на початку 20-го століть.

Що стосується першої події, від-бутій у селі Копашиль, треба під-креслити присутність голови СУР,депутата пана Миколи-МирославаПетрецького разом із дружиною.

У своїм слові пан Петрецькийпідкреслив значну роль художніхколективів у вихованні людей, вза-галі, а естетичну роль, зокрема.Тому широкий досвід доказує, що ізкультурною людиною набагатолегше працювати.

На згаданім святі, де панувалатема переселення, відповідні фахів-ці, як, наприклад, проф. ПетроКимпяну та Михайло Бобик, розпо-віли публіці про роль згаданих пере-селенців, у створенні нової націо-нальної меншини на територіїБанату поряд з іншими меншинами,які раніше поселилися на територіїБанату.

Треба визначити, що до цієї групиналежать й інші українці, які пересе-лилися до Банату, починаючи з кінцяпершого 50-річчя, особливо у Тімісь -кий та Арадські краї.

В другій частині Копашильськогозаходу пройшли художні виступиколективів, які приїхали з далекихкраїв, і місцевих колективів.

Приємний спогад останеться від виступу жіночого колекти-ву села Луг над Тисою під керівництвом умілих рук пані АнниСамбор, яка у своїй праці з колективом настоює на ясномувираженні музичних складів, на приємній мелодійності і наскорості пісні, яка лишається в пам'яті глядачів. Пані Самборробить це, щоб співачки вільно співали, не насилу, щоб пере-дати і слухачам хочби частину мелодій, коли не всю пісню.

Гарний, приємний склад має пісенний колектив, який ідешляхом культури посіяного щілими поколіннями, у складякого входили учителі Василь Мешко, Д-тро Горничар, ІванШмуляк (інженер), Микола Павлюк, Мануляки, священикІван Хортик та багато інших.

Iнший колектив, який візначився, це мішаний хор «ГолосНегостини», керований проф. Миколою Крамарем. Хор скла-дається з жінок та мужчин, надарованих чудовими голосами.Поступово праця з цими чудовими голосами принесла задово-лення не лише значним числом пісенного репертуару, але йчистим виразом музичних звуків, інтонацією та переживаннямкожного звуку.

Такий виступ хору, у якому всі як один, праця диригента іхору заслуговує найвищу оцінку.

Колектив «Тріо Грінь» – це музичне диво не лише вдома, алей на сцені, де не лиш Микола, але й Анна та Ніколета відчува-ють себе у «царстві квітів», не знаючи котрі вибирати.

Підлегла чотириструнна Ніколитина скрипка мусить гратитак, як хоче її мати. Микола своїми «сопільчатами» завойовуєсвіт і з допомогою Анни, яка виражає: «Доспіють черешні», авін все не прийде, але треба надіятися, що є, й розвиєтьсялистя...

Корнуцильські «Барвіночки» стараються осягнути найкра-щі результати так, як це лишили їм старші «Барвінки».Помаленьку і полегеньку доб'ються і вони свого.

Хоча надворі вибухла велика буря, яка повалила дерева,дахи та інші шкоди наробила, концерт не переставав іти у про-довженні. У цей напрям ведучий концерту проф. МихайлоБобик повідомляє про картину, подаровану професором ІваномБоднарем Карашсеверінській організації СУР, про книжкуДениса Онищука, подаровану його сином.

На закінченні виступив хор «Голос українців», виконавшинизку українських авторських пісень і обробок: «0й зацвілаліщинонька», «Ішло дівча лучками» та сильно бажану сюїту

копашильських народних пісень«Тече вода з-за города».

Потім публіка почула недавновідроджену пісню «3 високої поло-нини», яку копашильські легіникизавжди співали, особливо опівночі,коли ішли із вечорниць, підкрес-люючи, що мила «зчарувала» легі-ника так, що ні найліпші лікарі непоможуть.

Але й жінки борються за «про-даж» чоловіків, та до кінця переко-нує їх життя, що чоловік дужекорисний у господарстві:

«Ой стала я, подумала –З кіньми треба возиться,А з грошима треба носиться,А мій милий чорнобривий,До роботи не лінивий,Він до мене та й добився».Концерт кінчається, дякуючи за

присутність глядачам, за виступгостей, за виступи далеких художніхколективів.

Художнім колективам були вру-чені відзнаки і дипломи після вико-нання пісні «До побачення».

Друга подія відбулася набагатопізніше, а саме 13-го серпня ц.р., уБудинку культури села ЩукаТіміського повіту.

Захід відбувся у двох великих розділах:1. Круглий стіл.2. Художньо-артистичні виступи.Круглий стіл складався із значних особистостей країни і

повітів.Голова Союзу Українців Румунії і депутат Микола-

Мирослав Петрецький, примар села Щука, два повітові рад-ники, голова СУР Тімішу Юра Глеба, голова СУР Караш-Северіну Іван Лібер, протоієрей свящ. Ілля Албічук та іншіведучі особи.

Тут було обговорене село Щука – від його формування підназвою Ебендорф іще від імператора Йосифа ІІ-го, життянімецьких колоністів протягом 230-ох років, після чого жителісела німецької національності почали покидати рідне село іпереходити до Німеччини, а замість них почали прибувати новіжителі – українці із марамороського села Поляни.

ДВА ЗАХОДИ – ОДНА ТЕМА


Іван ЛІБЕР


*****А скрипка закохалась в перший сніг,а скрипка цілувала білі губи;а сніг валив, летів, ліпив навскіс,лушпарив, товк, аж коні рвали упряж;а сніг сопів, засліплював і лип,чіплявся, ліз, нав’язувався мокрий, а скрипка мліла, марила, коливін кружеляв замріяний, безмовний;а скрипка непритомніла всі дні,як падав сніг, німіла, задихалась;а музика ходила по воді,а музика шукала шлях до храму;а світ стояв у білому рядні,слова на струнах мокли непотрібні,розхристаний лягав на скрипку снігі помирав у неї на колінах…

*****Шинкар стоїть, як стиглий сонях,мов розпорядчик грішних доль,і живить горла пересохлі,як землю виорану дощ;в захожих – лиця борознисті,з чарчиною – уся́к блажен; і цигарковий дим із ніздрівлетить, як білий цвіт з вишень;прощення тут шукають винні,і милосердя кожен варт;а пазухи в дівчат, як хвилі,що вітром здійняті до хмар;німує храм золотоглавий…

в корчмі приблудні з Богом – квит,бо стільки лих позаливали,що можна б світ весь утопить…

*****Дзвоник у корови зателенькав ,тупнув грім ногою і затих;і запахло листя молоденькесолодко, неначе перший сніг;збільшується день лопухуватий,набрякають морди в конюшин;ця Весна самотня, як буваютьіноді самотніми жінки;сонце розляглось, мов кіт на дровах,явориться бджоляна гульба,де горить свічками «за здоров’я»в землю стос наштрихнутих кульбаб;косу розплела Весна біля́ва,їсть голодна вимокле груддя́;яблунево плечі виставляє,пазуху оголює в садах;пнеться лабузинням норовистим,спить в корчах, бундюч́иться усім:горобцями, що в калюжах киснуть,вітром, що в траву упав без сил;під ногами вицвіт, наче мармур,спогади розмелені на дерть,ця Весна, як жінка, що все має,лиш своїх не матиме дітей…Цідилася світань з вербових перс,де цвіркуни в тумані миють лапки,я Вами марив, як дощами персть;

як пролісок волошкою, заслабнув;а Ви були, як липа, чарівні,в якій джмелі пасуться над водою,а я томився, мов на сонці сніпнеобмолочений, накритий толем;зронив пелю́стку заячий крівець,коли моє серцебиття підслухав;із перерізаних блакиттю вентече любов і гусне поцілунком…

*****Я йду розхристаний і п’яний,рівної ходи у хмарок вчусь,вітерець гарячими рукамирозкуйовджує мій вигорілий чуб;не кажіть, що розбишака, неук,ліпше заздріть – я ще молодий,бо чомусь так дихається легко,мов Господь гріхи всі відпустив;на бордюр присів спочити трошки,сиплеться під ноги білий цвіт,широко всміхаюсь перехожим,а вони відводять очі вбік;горобці дзеленькають, мов дзвони,сонце, як розбитий з медом глек,я стирчу, мов крихта на долоні,помежи скляних, бетонних скель;підбігає дворовий собака,вилинялий весь, але міцнийі здійнявши раптом задню лапуна мою брудну штанину сцить;а мені так добре і так любо!я дощу сліпого рідний син!підведіть, за руку взявши, люди!бо не можу встоять від весни…

Щиро вітаю "Вільне слово", і, насамперед, тебе, мій друже Іване!

У мене все гаразд - як це може бути у пенсіонера...Вирішив потурбувати з такого питання. У місті Біла Церква, що на Київщині, є вельми самобутній і талано-

витий поет Костянтин Мордатенко. Він здебільшого друкує (майже щодня!) свої твори у Фейсбуку.Знаю, що "Вільне слово" часто друкує українських авторів. Хочу запро-

понувати на твій розгляд лише кілька поезій цього автора. Якщо буде довподоби - можемо говорити з ним про друкування його творів у "Вільномуслові".

Низький уклін твоїй дружині! З повагою та доброю пам"яттю - Віорел Котик

Костянтин МОРДАТЕНКО

«Розхристаний лягав на скрипку сніг і помирав у неї на колінах…»

Тут було виражене задоволення мешканців села щодоїхнього життя, місця праці, можливість учитися усільській школі, розгортати художньо-культурну

діяльність, молитися у церквах, до яких належить кожнийжитель села.

Була відзначена співпраця і порозуміння між жителями іміж різними організаціями села для створення дедалі кращогожиття всіх його жителів.

Значне число присутніх на зібранні підкреслили, що селоЩука знаходиться на високому рівні з господарчого боку, щозавдячується не лише доброму господарюванню сільськоїради, але й жителям, які свідомо працюють і гарно утримуютьсвої господарства. Було підкреслено, що багато майстрів селаЩука працюють у всій країні, доказуючи свою майстерність,за що мають і добрий заробок.

У місцевій школі вчаться понад 300 школярів і дошкільнят.Багато аспектів із с. Щука було обговорено до і після засі-

дання, але час минав непомалу, дещо примушувало переходи-ти на установлений порядок, бо саме слідувала кінцева части-на – концерт, представлений місцевими художніми колектива-ми та гостями.

На концерті виступив місцевий молодіжний колектив, якийгарно виконав свої місцеві українські пісні та пісні з репертуа-ру відомої співачки Василини Бойчук.

Виступив і гурт співаків середнього віку, які не знали кінцярадощів на сцені, вони виконавши низку місцевих народнихпісень.

Карашсеверінські голоси не осталися позаду, виконавшинайкращі пісні із свого репертуару: «Тече вода з-за города»,«Ой Дунайчику», «Марамориш», «Посадив я черешенькуузимі».

Довго ще тривав концерт, звідки глядачі мали нагоду висло-вити власне оцінення різних виступів.

Концерт закінчився пізно, та деякі глядачі бажали слухативиступаючих ще і ще та бачити їх виступи на сцені!

ДВА ЗАХОДИ...(Закінчення. Поч. на 6 стор.)

рік народження 4 липня 1975


Вцентральному приміщенні Союзу українців Румуніїв Бухаресті 17 жовтня ц.р. пройшла перша зустрічукраїнців-сурівців Бухареста з новим ПосломУкраїни в Румунії Його Ексцеленцією паном

Олександром Баньковим. Зустріч відбулася з участю і за спри-яння голови СУР, депутата Румунського Парламенту від укра-їнської меншини в Румунії пана Миколи-МирославаПетрецького та засновників Союзу в 1989 р., головних редак-торів українських часописів, голови Бухарестської організації

СУР. Зустріч пройш-ла в теплій, щирійатмосфері. Були обго-ворені питання, щостосуються освітиукраїнською мовою вРумунії, українськоїправославної церквив Бухаресті, дальшої

співпраці Союзу українців Румунії таПосольства України в Румунії і питання,що пов'язані з добросусідськими відно-синами між Румунією та Україною.

Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧФото: Ірина МОЙСЕЙ

20жовтня 2017 р. керівниц-тво педагогічного ліцеюразом із СУР організува-ли святкування 20-ї річ-

ниці від відновлення Педагогічноголіцею ім. Тараса Шевченка в Сігеті. Цеєдиний україномовний ліцей в Румунії.

Урочисті заходи було відкрито круг-лим столом на тему „Актуальні питаннянавчання рідною мовою“. Були присутнідиректор ліцею Касіян Піцура, мер містаХорія-Васіле Скублі, депутат Парла -менту Румунії та голова СУР Микола-Мирослав Петрецький, представникПосольства України в Румунії Євген

Левицький, радник у Міністерстві націо-нального виховання Румунії ЕльвіраКодря, голова Української всесвітньоїкоординаційної ради Михайло Ратуш -ний, представники МЗC Румунії, Това -риства Україна-Світ, Шкільного повіто-вого Інспекторату та інші.

Після круглого столу учасники відві-дали ліцей. У ліцеї побачили українськікультурні традиції (вечорниці, виготов-лення релігійних ікон, виставки творчихробіт по малюванню та традиційнихукраїнських стравах), організовані вик -ладачами та учнями ліцею.

Завершив урочистий день святковийконцерт. На концерті були присутніартистичні колективи педкадрів таучнів, а також ансамбль „Козачок“ із с.Балківці Сучавського повіту та вокальнігурти з України. Святковий концерт бувзаписаний для трансляції по Першомунаціональному телеканалу Україна 1відомим телеведучим Мар'яном Га -денком.

Щодо історії цього ліцею, слід згадати,що він був заснований 1944 р. в м. Сігету-Мармацієй, пізніше, за кілька років,набуває педагогічного профілю, а в 1960році переходить на румуномовне навчан-ня. В 1997 р. був відновлиний україно-мовний ліцей, який розпочав свою діяль-ність з урочистою церемонією, на якійбули присутні Президент Румунії ЕмілКонстантінеску та міністр освіти ВірджілПетреску. З 1997 року директорами ліцеюбули викладачі Федір Попович (1997 –2006 рр.), Михайло Кучіча (2006 – 2012рр.), Мар'ян Гербіль (2012-2013 рр.), а з2014 р. – Касіян Піцура.

Роман ПЕТРАШУК

перша зустріч українців-сурівців Бухареста з новим послом україни в румунії

Відзначення 20-річчя відновлення Педагогічного ліцею ім. Тараса Шевченка в Сігеті


Ваша святосте! Ваші блаженства, всечесні отці!Шановне українське воїнство!Високоповажні іноземні гості!

Дорогі співвітчизники і українцівсього світу!

Сьогодні начебто і не кругла дата. Неювілей. Але двадцять шостий рікНезалежності все ж таки став особливим.Він виявився щедрим на кілька позитивнихподій. Вони залишать свій слід в нашійісторії і вплинуть на наше майбутнє.

На двадцять шостому році Незалежностіми успішно завершили боротьбу за ратифі-кацію Угоди про асоціацію з ЄвропейськимСоюзом. Щоб заблокувати цей процес,Москва доклала ще більших зусиль, ніжсвого часу до зриву підписання самогодоговору.

Є така приказка: «Собаки брешуть, вітервіє, а караван, наш український караван, –іде». Першого вересня, через тиждень,Угода набирає чинності і стає для насдорожньою картою реформ. А дорога у насодна – широкий євроатлантичний автобан,який веде до членства в ЄвропейськомуСоюзі та НАТО.

На двадцять шостому році Незалежностіна цьому шляху ми зруйнували візову заві-су. Громадяни України отримали заслуженеправо вільно подорожувати до країнЄвросоюзу. Угода про асоціацію і безвіз –це те, що є переконливим свідоцтвом пронаш остаточний – де-факто і де-юре – роз-рив з імперією. З тією, яку Рональд Рейганназвав «імперією зла». Сподіваюся, присут-ній тут міністр оборони США ДжеймсМеттіс підтвердить коректність цитати. Аот за точність визначення ручаємось вжеми, українці, – бо відчули його на власномудосвіді.

На двадцять шостому році Незалежностіми, нарешті, вийшли із глибокого шоку,болю і випробувань, які спричинила дляукраїнської економіки російська гібриднаагресія. Відновили зростання ВВП, іподальші прогнози – позитивні. Це ство-рює можливості до поступового відновлен-ня рівня життя українців.

Про те, що найгірше, найважче, найбо-лісніше вже позаду, можна говорити доволівпевнено. З одним лише застереженням.Ми не знаємо, що в голові у «того, хтосидить за порєбріком» і посилає до нас тих,про яких сам каже «их там нет».

Найменше, чого хоче Росія, так цеуспішної України. Наче вона взагалі ніякоїУкраїни не сприймає. І тому в кремлівських«лабораторіях» то Новоросію видумують…То, як-от зовсім нещодавно, проголосилиМалоросію.

Ну, що на це скажеш? «Нехай собі, як знають, божеволіють,

конають, - а нам своє робить!».І хоча це рядок вже радянізованого

Павла Тичини, він цілком годиться як нашавідповідь росіянам.

У нас нема жодних сумнівів, що попри

всі труднощі,Україна будеуспішною. Іукраїнці будутьу с п і ш н и м и .Н е з а л е ж н і с т ьдала нам шанс,якого ми неможемо змарну-вати. Дивимосяв майбутнє ійдемо вперед!

Погляньте нацей Майдан. Нена трибуну, а наплац. Тут, передвами – справжняеліта українсько-го суспільства,наші захисники і гаранти Незалежності.Дозвольте повторити те, що я вчора тут наМайдані казав, відкриваючи виставку зброїта військової техніки. Це навмисно, до речі,так задумано, щоб вона не промайнула тапоїхала, а стояла. Щоб її можна було уваж-но роздивитися у всій красі та у всій силі.

Так от: найміцніше «залізо» в нашійармії – це те, з якого зроблені наші воїни.

Це – 42 Героя України! Зараз я можуназвати імена сорок третього та сорок чет-вертого. Двадцятитрьохрічний лейтенантВасиль Тарасюк, мужній оборонецьАвдіївської промзони – однієї із самих гаря-чих точок на теперішній лінії зіткнення.

І капітан Євген Лоскот, який в чотирнад-цятому році зупинив рух колони російськихвійськ в бік Щастя. Потрапивши в оточен-ня, останньою гранатою він підірвав себе,вигукнувши при цьому «Слава Україні!».

Укази про присвоєння їм найпочеснішо-го звання підписані мною сьогодні. Двістіучасників параду ще раніше відзначені дер-жавними нагородами за фронтову звитягу.

Двісті тисяч пройшли через шість хвильмобілізації. Вже близько ста тисяч – зараздобровольцями пішли служити за контрак-том. 130 тисяч воїнів із бойовим досвідомзараховані до мобілізаційного резерву. І уразі загострення ситуації – готові швидкоповернутися до строю.

Це – армія, яку підтримує весь українсь-кий народ. Це по-справжньому народнаармія!

Шановні співвітчизники!

Ми схиляємо голови перед пам'яттюгероїв, які віддали свої життя за мирне май-бутнє України. Вклонімося кожній укра-їнській родині, яка втратила чоловіка чисина, матір чи доньку.

З особливим болем саме в ці дні згадує-мо героїв Іловайська. Їх підступно атакува-ли регулярні підрозділи російської армії,які вдерлися на нашу землю – без оголо-шення війни, як колись Гітлер.

Вічна пам'ять воїнам, які полягли в бояхза вільну, незалежну Україну.

Вічна їм слава!

І прошу вшанувати хвилиною мовчанняукраїнських воїнів і мирних громадянУкраїни, які загинули у війні, що їїрозв'язав російський агресор. Загалом,понад десять тисяч українських життів – насовісті Кремля. Повік не забудемо, і не про-бачимо ніколи. І нікому!

Дорогі українці!

Це вже не вперше, коли Москва намага-ється придушити українську Незалежність.Про це нагадують знамена, які з хвилини нахвилину відкриють парад. І прапориПершого Українського полку імені БогданаХмельницького та Третьої Залізної дивізіїАрмії Української Народної Республіки. Зросійсько-більшовицькою ордою вонибилися ще на початку минулого століття.

Є три головних висновки з літописуУкраїнської національної революції мину-лого століття, які варто знати кожному. Мимаємо бути сильними і приділяти належнуувагу своїй армії для того, щоб не годуватичужу. Сто років тому це зрозуміли надтопізно.

Ми маємо бути єдиними. Навіть найміц-ніші мури впадуть, якщо всередині фортеціпанує внутрішній розбрат. Сто років томусаме він став причиною втрати державно-сті. Але ще давні мудреці казали:«Мужність творить переможців, єдністьтворить непереможених».

Маємо шукати і триматися за союзників.Сто років тому залишилися сам-на-сам зРосією, а вижили тільки ті нові держави,які мали належну зовнішню підтримку.

Тепер все інакше. І я впевнений у нашійармії. Вона є в найкращій формі, ніж будь-коли, – і це, до речі, оцінка європейськиханалітичних центрів. Але попереду щебагато роботи із її зміцнення та модерніза-ції, набуття нею повної сумісності зі стан-дартами НАТО. Ми шукаємо і знаходимоасиметричні та ефективніші рішення, щоб втривалій історичній перспективі стримува-ти російську армію, – найбільшу в Європі ітретю в світі.

Виступ Президента під час урочистогозаходу «Парад військ» з нагоди 26-ої

річниці Незалежності України



17жовтня 1937 р. став днем навічно вписаним вукраїнську історію Закарпаття. Саме тоді вУжгороді відбувся величний Всепросвітянськийз’їзд на підтримку рідної мови і культури. Ця

неординарна подія, широкомасштабна народна акція яскравозасвідчила вікові прагнення закарпатців до волі, до культурноїі політичної єдності з українцями інших українських земель,стала іспитом на їхню національну зрілість. Великий просві-тянський здвиг за своєю масовістю, імпозантністю (15 тисячучасників з понад 300 сіл і міст Закарпаття, 12 духових оркес-трів, 25 греко-католицьких священиків та кілька десятківотців Василіян на чолі походу, 190 таблиць з написами сіл, 128синьо-жовтих прапорів і кілька тисяч малих синьо-жовтих пра-порців) та значущістю щодо утвердження і поширення у країукраїнської національної ідеї, за винятком кількох місяців тво-рення у 1938–1939 рр. Карпатської України та велелюднихнародних віче 1989–1991 рр., коли розхитувалися підвалинитоталітарної большевицької імперії і виборювалась незалеж-ність України, аналогів в історії Закарпаття немає.

Нині, коли різної масті українофоби й «автономісти» кри-чать на всі лади, що українська ідея чужа закарпатцям, щовона насильно занесена у наш край штиками Червоної армії ізалізною рукою Сталіна, не завадить познайомитись з доку-ментальними матеріалами про з’їзд «Просвіти» 1937 р. вУжгороді, який став великим днем української правди, україн-ської єдності.

Прологом до з’їзду був «Маніфест до українського народуПідкарпаття» (з підзаголовком «В мові живе народ») 1 жовтня1937 р., підписаний від імені 24 українських громадських, куль-турних і політичних організацій Закарпаття їх провідниками –Авґустином Волошином, Юлієм Бращайком, МихайломБращайком, Миколою Долинаєм, Юлієм Реваєм, ФедоромРеваєм, Авґустином Штефаном, Василем Свереняком, ІриноюНевицькою, Марією Долинай, Василем Ґренджою-Донським,Василем Гаджеґою, Іваном Ґриґою, Степаном Клочураком,Віктором Желтваєм, Олександром Маркушем, ВолодимиромБірчаком, Юлієм Гуснаєм, Дмитром Німчуком, МиколоюВайдою та іншими. В маніфесті зазначалося: «Кожний нарідлише доти жиє, поки захоронить свою мову, свою народну куль-туру, свої традиції, звичаї, обряди. Підкарпатський україн-ський нарід довгі віки жив у народній неволі, але в його душі невгасала іскра народного духу, світила йому в темних часахлихоліття та підтримувала віру у кращу будучність. І нарід нашзберіг та передав нам, своїм нащадкам, чарівну пісню, нашіпрекрасні народні звичаї і незіпсуту народну милозвучну ріднумову, яку цілий науковий світ називає українською».

Далі в маніфесті констатувалося, що з відродженням у 20-іроки мови і культури закарпатських українців знайшлисявороги, які усілякими способами намагаються перешкодити їхнаціонально-культурному розвитку, завести повсюдно москов-ську мову, зробити з них окремий «карпаторусскій народ» ітаким чином довести до повної асиміляції. «На таку підлу, руїн-ницьку роботу, на таке святотацьке посягання на наш найдо-рожчий скарб, на наші народні святощі, на нашу рідну мову ікультуру – говорилося в маніфесті – ми, свідомі сини свогонароду, без огляду на свою релігійну й партійну приналежність,без огляду на те, чи то інтелігент, чи то селянин чи робітник, неможемо дивитися з заложеними руками. Ми є вірними грома-дянами нашої демократичної держави, але в мовних і культур-них справах ми були й будемо частиною великого 50 міліоново-го українського народу і цеї нашої народньої та культурноїєдности ніколи нізащо не зречемося. Для заманіфестуваннянашої української свідомости, сили й єдности, для установлен-ня плану дальшої нашої праці і боротьби за нашу мову, культу-ру та кращу долю скликаємо на 17 жовтня (октобра) 1937Всепросвітянський з’їзд в Ужгороді».

17 жовтня з самого ранку поїздами, автобусами, автомобіля-ми, возами, пішки прибували до Ужгорода на Всепрос -вітянський з’їзд люди, йшли до кафедрального собору, деСлужбу Божу з великими урочистостями провів єпископОлександр Стойка. Гарну проповідь національно-релігійногозмісту виголосив просвітянин проф. о. Людвик Міньо. Людистояли біля переповненого храму з десятками синьо-жовтихпрапорів. О 10 годині 15 хвилин розпочався урочистий похід.Попереду йшла кінна бандерія на чолі з Василем Климпушем з

Ясіня та Йосипом Данком з Баранинців.Шиї коней були оздоблені синьо-жовтимистрічками. За бандерією їхали велосипе-дисти з прикрашеними синьо-жовтимистрічками колесами, далі йшли пластуни іпластунки з Ужгорода, Мукачева, Бере -гова, Хуста, веречанський оркестр, двігуцулки з великим лавровим вінком, про-світяни з таблицею «Всепросвітянськийз’їзд», слідом за ними – почесні гості, втому числі голова львівської «Просвіти» д-р Іван Брик і головна рада «Просвіти», заними – оркестр із села Руське у Сло -ваччині, просвітяни із сіл Руське і Снина,учні учительської семінарії, просвітяни зЙоврі, Оноковець, Буківцьової, жіночаучительська семінарія, Хустський театр«Нова сцена», далі Пряшів, Кошіце,Бардіїв, Михайлівці, Крайна Поляна,Крайна Бистра, Бодружаль, Чорна,чисельна делегація з Кальника на Му -качівщині…

80 років тому 15 тисяч закарпатських українців стали на захист рідної мови і культури

До 80-річчя Всепросвітянського з’їзду в Ужгороді

(Далі буде)

Павло ФЕДАКА


9

Українська Всесвітня Координаційна Рада провела у Києві21 серпня 2017 року Міжнародну науково-практичнуКонференцію «Система шкільництва української діаспо-ри». На Конференцію від Союзу українців Румунії були

запрошені голова Микола-Мирослав Петрецький, член ПрезидіїУВКР, та почесний голова СУР, член Контрольної Комісії УВКР Ст.Бучута.

Українська Всесвітня Координаційна Рада – незалежна міжнарод-на, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує українськіорганізації в Україні та з-за кордону, згідно з рішенням УстановчихЗборів. Основне завдання УВКР є забезпечення та захист національ-но-культурних, мовних, освітніх, економічних, інформаційних, профе-сійних, соціальних та інших інтересів українських громад в Україніта поза її межами.

Члени УВКР можуть бути громадські організації України та укра-їнського зарубіжжя, які визнають мету, завдання і напрями діяльнос-ті УВКР, її Статут, сплачують членські внески, вносять кошти наздійснення окремих проектів і програм УВКР і беруть активну участьу виконанні статутних завдань організації.

Метою УВКР є утвердження інтересів світового українства у всіхсферах шляхом координації діяльності громадських організацій і дія-чів в Україні і українському зарубіжжі та співпраці з вітчизнянимиурядовими, підприємськими, громадськими структурами, сприяннязбереженню національної ідентичності українців, зміцненню й розбу-дові національної, незалежної, соборної, демократичної Українськоїдержави, формуванню і розвитку засад громадського суспільства вУкраїні.

Між іншими завданнями УВКР є й: – координація дій всіх організацій-членів УВКР, спрямованих на

збереження національної ідентичності й задоволення національно-культурних потреб українців у країнах поселення, на розвиток спів-праці України із закордонним українством.

Союз українців Румунії як громадська організація українськогозарубіжжя є членом Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Членами УВКР є українські громади та організації Європи,Австралії, Нової Зеландії, Південної Америки, Північної Америки,Східної діаспори, України та Японії.

Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради – МихайлоРатушний (Україна).

Міжнародна науково-практична конференція «Система шкільниц-тва української діаспори» проводилася у залі Вченої Ради КиївськогоНаціонального Університету ім. Тараса Шевченка.

Відкриття Конференції та вступне слово мав голова УВКР

Михайло Ратушний. Від імені Міністра культури України ЄвгенаНищука вітання учасників Конференції передав голова УВКР, а відімені Міністра освіти і науки України Лелії Гриневич передав заступ-ник міністра О.М. Рошкевич.

Після вітання учасників Конференції слідувала головна подія:нагородження переможців ІІІ міжнародного конкурсу на звання«Кращий учитель української мови за кордоном».

Делегат Моністерства освіти і науки представив «Наказ» Н-р 860від 14.06.2017 р. про підсумки ІІІ Міжнародного конкурсу«Найкращий учитель української мови за кордоном» у 2016/2017навчальному році. А також й Затвердження Наказу Міністра освіти інауки України разом із Списком лауреатів і дипломантів ІІІМіжнародного конкурсу «Найкращий учитель української мови закордоном» у 2016/2017 навчальному році:

І. Номінація «Учитель початкової школи;ІІ. Номінація «Учитель загальної середньої школи».Після нагородження слідували доповіді учасників Конференції:– Микола-Мирослав Петрецький, голова СУР, депутат румунсько-

го Парламенту;– Богдан Глайко – директор Національного науково-дослідного

інституту українознавства;– Катерина Осперовська – професор доктор психологічних наук

Львівського Національного Університету ім. Івана Франка;– Філіпчук Георгій Георгійович, академік Національної Академії

педагогічних наук України;– Наталія Іванівна Гавдира, доцент Тернопільського Націо -

нального Технічного Університету ім. Івана Пулюя, кандидат філоло-гічних наук;

– Людмила Мельник, директор, керівник Української школи вМоскві.

Творчий колектив Всеукраїнської українознавчої гри «Соняшник»звернувся до учасників до співпраці. Гра «Соняшник» існує в Українівже впродовж восьми років. Головною метою гри «Соняшник» є заці-кавлення учнів і учениць україністикою, формування щирого й ста-лого інтересу до національної мови, літератури, історії, звернення доглибинних духовних надбань українського народу.

Всі учасники в своїх промовах визначили велику роль у вивченніукраїнської мови та в забезпеченні української мови та в забезпечен-ні підручників...

На жаль, учителі української мови з румунських шкіл не постара-лися взяти участь в цьому змаганні.

Степан БУЧУТА

Першим кроком до здійснення мрії було заснування«Товариства руських жінок» у 1884 році. Це товарис-тво повинно було стежити за найновішими літератур-ними напрямами, якнайскоріше передати їх народу,

аби виробляти ясне розуміння становища жінок та ознайомити їх зпровідними ідеями емансипації у світі.

8 грудня 1884 року «Товариство руських жінок» скликало своїперші загальні збори у м. Станіславі (сучасний Івано-Франківськ).Ці перші жіночі збори були тріумфом нових ідей, які, будучи пере-конливо подані, захопили уми й серця зібраного жіноцтва.

На збори прибуло понад 100 жінок з усієї Галичини. Н.Кобринська була головою зборів та мотором товариства.Письменниця Олена Кисілевська так згадувала цю подію: «...Зусього в пам’яті залишився один образ: на естраді говорить поваж-на, висока, шляхетна пані. Вся в чорному. Чорна буйна чуприна.Бліде обличчя. Слова її, як ритм бойової музики, вливаються вдушу. Я почуваюся немов молодий доброволець, що стає в рядивояків. Гаряча промова Наталі Кобринської зачарувала присутніх.Особливо для молодших душ, спраглих небуденства й нових доріг,вона була п’янким нектаром».

«Смутна історія нашого народу йсмутна доля єго жіноцтва» – так почи-нає Н. Кобринська свою статтю «Руськежіноцтво в Галичині в наших часах».Письменниця аналізує у названій працінестерпно важке становище жінки вродині, а також в суспільстві, та прагнeпідкреслити причини, які довели жіноцтво до цього важкого ста-новища. Вона вважає, що основна причина, що призводить дотакого стану речей, криється в недоліках суспільного ладу – «в роз-ділі між мужчиною i жінкою, як способом заняття, так і відповід-ним до того вихованєм, котрий нігде так виразно не проявляєся, якв середній верстві. Тут жінка майже вповні залежить від зарібкумужчини, і для того-то кожда родина поперед всего і головне ста-раєся дати хлопцеві через науку кусник хліба і спосіб до утриманяна будуще цілої родини. Він уже змалу знає, що він хлопець, що вінмає бути розумний і з того хліб їсти, що єго сестри ніколи не будутьуміти того, що він, так само як і мати їх не має о тім понятя».

Перші феміністичні нюанси на Західноукраїнських землях

В КИЄВІ – МІЖНАРОДНАНАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «СИСТЕМА

ШКІЛЬНИЦТВА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ»

(Далі буде)

Беатріса ПОПОВИЧ

(Продовження з 13-14 числа 2017 р.)


За короткий час я мав нагоду читати українською мовоютворчі початки Ольги Кобилянської, і насолода була не малоюколи відкриваєш у початках сімнадцятилітньої авторки таківдалі жіночі постататі як Гортенза, Стефанія, Ядвіга, Агнеса,Олена, тощо, постійно шліфованих від твору до твору длядруку, які зростали комлексністю душевного аналізу освітлен-ням таїнств їхнього серця, подібно до прози німкині, румунсь-кого походження Марліт, якою укріплювала і відроджувала,,пригнічену жіночу душу’’, признавалась О. Кобилянська уЩоденнику з 27 липня 1884 р. (Там само, с.792). Нарис,,Гортенза…”, як і слідуючі німецькомовні твори, основуютьсяздебільшого на записах свогo Щоденника, в якому авторказаписувала різні події з власного життя, і тому, поруч творчоїфантазії, що охоплювала письменницю цілими ночами, порт-рети і характери зростали зі спільних життєвих подій героїв тагероїнь, зокремa, між якими впізнаємо власні життєві турботидвійника авторки Гортензи з Кимполунгу, що любила їздити наконі Діадар, нераз, як стріла, з друзями по сусідніх лісах тагорах. З журналу і листів Гортензи впізнаємо глибінь дівочоїдуші у поривах любові до розумних і приємних мужчин, домузики, співу й фортепіaно, досвоїх двоюрідних сестер та доподруг, до свого ідеальногостремління в любові, що неразкепкує і може подарувати тобінесподіваного і небажаногопрофесора Лордена замістьШторфера, якого любила двароки.

Це – на перший погляд –cімейний праобраз аристократ-ки, що виповниться технікоюжурналу у шедеврі ,,Царів на’’(1896), де образ Наталії Верко -вич ускладнюється потіхою йгорем завзятою боротьбою заздійснення життєвих ідеалів –вільного і рівноправного життяна підставі освіти, любові безграниць i творчої спроможностілюдини. Без ва гань можна ска-зати, що самий образ Царівни став творчим ідеалом всієїранньої творчості Ольги Кобилянської – початковий німецько-мовний період (1880-1887рр.) та період українських синтез ішедеврів (1887-1897 рр.). Не те ж обличчя у героїні ЯдвігиКлайн (,,Доля чи воля‘’), польки, сироти по батьку, яка зматір’ю служать у старого, грубого і скупого дядька, що при-гнічує душу своїх опікунок, які важко працювали на науку йогосина. Ядвіга не зазнала жодних розваг, крім рокової зустрічі здалеким братом та науки – читання і гри на роялі. Коли у віcім-надцять років мама вивела вперше дівчину на бал, ніхто на неїне дивився, бо ,,була негарна і чорна’’ думала дівчина сама просебе, переконанa, що й ніколи не віддасться. Мати боїться, щогіркої долі не уникнути убогим людям і, зокрема жінкам, алеЯдвіга вирішує боротися за кращу долю через освіту. Вона здо-буде її з допомогою брата та свого дядька, якогo обіцяє дозира-ти як майбутня лікарка. Випросивши ледве-неледве 80 гульде-нів від дядька, бере уроки у професора і зростає ще більше внауці, як доказує близьким знайомим в її помислах про життя,про долю та волю, про емансипацію жінок. На жаль, матитяжко захворіє і помре, а Ядвіга прямо падає у відчай і дужеважко прийде до себе. Здавалось, що життя не принесе жодноїпотіхи, поки не пробудилась знову воля і рішення боротися засвій професійний ідеал, тим більше, що була сиротою. Перейдежити до брата, де в атмосфері поваги й любові продовжуватимеуспішно освіту на лікарку. Несподівану насолоду, але й біль,принесе їй візит до близьких друзів Ірми та Айхена, де вонарадітиме їхніми дітьми, а найбільше щирістю Айхена, бувшогокоханого, що жалів давні суперечки на різні наукові теми і

дякував Ядвізі, що навчився від неї любити й поважатиближнього, зокрема Ірму, бути терплячим та не скаржитисянікому ні в чому. Радий зустрічі, Айхен, на пораду Ірми, прибі-гає розважати ,,мрійливу вчену’’ і пояснює її, що вона ,,дуже-дуже розумна, дуже цілюща, розсудлива, однак із серцем, щозасохло від ,,мудрих переконань’’, судження, які розчарувалиЯдвігу, що поважала чоловіків, але за таку ,,похвалу з дога-ною’’ призналася йому, що помилилася. Айхен відказує на осві-ту, якою Ядвіга придушує любов (див. „Доля чи воля’’, Т.3, с.606), тому що наука не годиться з почуттями любовi. Ядвіга зга-дує першу любов, якою розбудила кам’яне серце Айхена ізапримічує, що в них поняття – різні: вона думає, що першалюбов кормиться з власного життя і стражданням ,,розпа-люється та полум’яніє’’, пускає в душу ,,глибоке коріння’’, єправдива, але й остання, виснажлива (Там само, с.607), а вінпризнає, що так буває, коли додержуєшся першої любові і, хочпоступив інакше в житті, оцінює Ядвігу за її здатність загляда-ти ,,на дно душі’’, яка навчає правди. Айхен зрозумів силу їїдуші і гадає, що вона і горе придушує розумом та приховуєборотьбою за жіночі права своїм ораторським даром і красно-мовністю, те, що Ядвіга заперечує, бо вона ж не лицемірна і

боротьбою захищає „придавленепочуття волі’’ (Там само, с 608).Лицемірною вона могла б відда-тись і вдавати любов до чоловіказа принципом Макіа веллі: „Ме -та виправдовує засоби’’. Відчу -ваючи натяку, Айхен обурюєтьсяза її постійні повчання, за її заро-зумілість у всьому, які ведуть догордості, зневаги та розчаруван-ня. За таке ставлення Ядвігавважає Айхена самолюбцем таегоїстом, примхи, які Ірма-пер-вачка приховує в ньому, те, щоосвічена жінка не терпить.Розгніваний Айхен навіть передІрмою не терпить і вагаєтьсянад благородним покликомЯдвіги до клініки та насміхаєть-ся з її любові ,,списування папе-ру плодом фантазії і літератур-

ної праці’’(Там само, с.615), знущання, яке дівчина не витер-пить колишньому коханому i втече зперед них, обриваючи свійвізит, хоч Ірма та Айхен умоляли її. У брата Ядвіга закінчитьостанні курси та іспити, стане справді благородною лікаркою іне жалітиме свого поступу не нав’язуати свою волю чоловікам,хоч залицялись до неї. Cкільки подібностей між Ядвігою іавторкою, для якої ідеалом життя не була клініка, а література,хоч через домашнє горе не було грошей навіть на улюбленікнижки, далебі на освіту і на життєві потреби сім’ї: ,,Життясправді жалюгідний фарс, повний горя і всілякого безглуздя.Генця невиліковно хвора, знову ніс. Стефко боїться війни.Макс бідує, бабуся лежить уже при смерті. Сясько вчиться,гірше нікуди, вдома немає грошей! Чи мені сміятися, чи плака-ти? Я смертельно поранена і хотіла б поринути у довгий сон“(Щоденник, 21 грудня 1886 р.). Запримічуємо, що оця соціаль-но-філософська хроніка з життя Ядвіги про силу долі і воліпереповнена автобіографічними елементами, що становлятьоснову майбутньої Царівни, яка, всупереч нещасливої доліосвітою та силою волі, підніметься в ряди українських класи-ків.

Третя новела ,,Картина із життя Буковини’’ просвітлює дій-сність чудовими рефлексіями-мотто Шекспіра, що в ,,пилі сто-літь’’ ,,істина сховалась би під нами’’ та біблійною мудрістювисловленою Персієм Біші Шеллі, що ,,Природа щедро… наді-лила вcіх розумом і волею, щоб людина володіла землею і щоброзумом служила людині’’( О. К., Т. 3, с. 679).

ІІІ. ТВОРЧІ ПОЧАТКИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ ЗЛИВАЮТЬСЯ В РУСЛО ПРЕДВІЩЕНОЇ ,,ЦАРІВНИ”

З КИМПОЛУНГУ ПОЧИНАЮТЬСЯ ШЕДЕВРИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ(Слідами життя і творчості української Царівни на Південній Буковині)

(Далі буде)

Іван КІДЕЩУК

(Продовження з попереднього числа)


Щоб дізнатись, звідки прибули українці доБанату та про причини їх міграції в кінці ХІХ– початку ХХ стт., потрібно прочитати моног-рафію про українські села Банатського краю,

зокрема про село Копашиль Карашсеверінського повіту, що їїнаписали історики проф. Петро Кімпан та проф. Іван Кімпанпід заголовком «З високої Верховини – до Зеленої ліщини»,виданої 2008 р. СУР і редакторами часопису «Вільне слово».

На цю тему голова організації повіту Тіміш Юрій Глебазапланував сформувати колектив українців з п. Тіміш, якийвідвідав би Закарпаття слідами своїх предків.

План здійснився в цьому році з допомогою голови і депутатаСУР Миколи-Мирослава Петрецького. Таким чином, 26-говересня група з 20-ох осіб, внуків та правнуків переселенців зБанату вирушили в екскурсію з м. Тімішоари до Сату-Маре, денас зустріла п. Ірина-Люба Горват – голова Сатумарської орга-нізації і генеральний секретар СУР, яка уточнила, що вонапунктуально розповіла, як сусідка із Закарпаттям, про те, яксаме пройде наша екскурсія, прийняття і т.д. в Україні.

Після переходу кордону в українській стороні нас зустріла п.Жанна Миколаївна Микитюк – Велятинський сільський голо-ва Хусту, був забазпечений готель; 27 вересня після сніданку ікороткого відвідання міста Хуст на нас чекала поїздка з Хустадо Міжгір'я. Переїхали села: Вучково, Нижній Бистрий,Пилипець та інші села. Цікаво було для всіх, де зупинились, дещось запитали, всі відповідали словами: говірка, як в україн-ців із Банату. Одні дивувались, кажучи: ми тут у Копашелі, уЗоріле, Корнуцелі. Після обіду ми добилися до Міжгір'я, роз-міщені в готелі «Жива Вода». Трохи погуляли в центрі міста.Вечором о 9-ій годині була приємна зустріч із молодим етног-рафом і заступником голови Міжгірської райради МихайломБуришином, познайомились, згадав, що має родину свого дідав Банаті, розповів про історію закарпатських українців, – якзбереглися традиції, як почали міграцію групи гуцулів, лемків,бойків. Цікава була вся інформація, наші туристи питали прородину, назву сім'ї, а п. Михайло, знаючи, в котрих селах вонипроживають, пояснив все; цікава була розмова наша, а при-кінці ми заспівали разом українські пісні, народні, а п.Михайло і сам проспівав кілька улюблених пісень. На другийдень наша група продовжила свою дорогу в шуканнях родин,сіл Сойми, Дубове, Торунь, Нижній Студений. Одні знайшлисвою родину, зустрілись на 2-3 години, а частина групи тимчасом відвідала Туристичну зону Шепіт, цікаву в горахВодоспад. Слідували – Колочава, Лази, Синевирська Поляна іСиневир. Колочава – велике селище, багато в ньому сіл; тамвідвідали Музей-комплекс «Старе Село» під відкритим небом– найцікавіший для гостей, зона стародавньої Верховини, істо-рія місцевих жителів.

Комплекс заміщує аж 10 музеїв. Інтересно! Але часи бігли,скоро вечорілось, перейшли Синевирську Поляну, Синевір.Раптом там – чудовий природний парк, гірське озеро, яке зна-ходиться між високими горами, його ще називають «Синімоком Карпат». Розказував нам наш етнограф п. Михайло і продавні легенди, про це гірське озеро...

Ми дивувались, питаючи, коли ті смереки виросли, таківисокі, що й неба не видно. Такі гори високі, швидкі ріки, дже-рела мінеральних вод, а до того, ще і тваринний світ – 49 видівтварин, 88 видів птах, багато рибин різного роду. Хто має наго-ду подорожувати горами та долинами парку Синевир, тойзабуде всі турботи і загальні проблеми, бо таку зону рідкоможна зустріти. Шкода, що день ставав дедалі коротшим, щобми змогли побачити все, а до того, і дороги не найкращі.

Повернулися вечором з чудової туристичної зони в Міжгір'я,в готель, а після вечері була інша зустріч з молодим меромселища Міжгір'я Віталієм Цімботою – теж цікаві дискусії –,обговорили минулий, теперішній період, думки, ідеї, життя

молодого покоління і багато, пов'язаного з нашими українця-ми. На другий день ранком група туристів покинулаМіжгірський район і направилась до м. Львів. Там ждав нагрупу керівник–ґід п. Олександр Саша, і разом ми відвідалистаре місто Львова. Наш ґід розповів все значне про цей істо-ричний центр, старовинні будівлі, старий центр історії і куль-тури, – багато туристів проходять тими вуличками. Відпочиливечором у готелі. Та дорогою дня знову рушили в дорогу і гарнадорога довела нас до Берегова, – зупинились кілька годин, від-відали центр міста, зробили покупки, далі був автобуз, якиймчав безперестанку аж до кордону. Ми швидко перейшли кор-дон і направились до м. Сату-Маре. Був вечір, ми відпочили,проночували, а після сніданку в неділю наш мікробуз попря-мував до Тімішоари.

Залишили ми Україну, Закарпатську область, районМіжгірський, там, де наше коріння, рідна мова, пісня єдина,гори, береги, безкінечні ліси, озера, (а ще, до того, нам всі гово-рили нашою материнською мовою), велику родину з думкою,що ще стрінемось і пізнаємо тих, котрих не змогли всі пізнати.Мета подорожі була така; на жаль, з різних причин ми не змог-ли цього. Одним це вдалося – знайшли родину, були щасливі таобіцяли тримати зв'язки. Шкода, що не всім. Може, іншимразом буде краще.

На закінчення, про згадану вище екскурсію щиро дякуємоорганізаторам з боку нашого СУР, всім, хто нам допоміг унашій поїздці на прадідівську землю.

Фото і текст:Анна БЕРЕГІЙ

ПОДОРОЖ В ПОШУКАХ НАШОГО КОРІННЯ – З БАНАТУ ДО ЗАКАРПАТТЯ


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

Перші згадки про Чорне море зустрічаються вдокументах, що відносяться до V століття донашої ери. Саме по Чорному морю Ясон іаргонавти йшли до Колхіди за золотим

руном.1. Давньогрецька назва моря – Понт Аксинський (грец.

Πόντος Ἄξενος), що означає «Негостинне море».Можливо, що море було названо так через труднощі знавігацією. Пізніше, після вдалого освоєння берегівгрецькими колоністами, море стало називатися ПонтомЕвксинським (грец. Πόντος Εὔξενος, «Гостинне море»).По-румунськи Чорне море називається Marea Neagră.

2. Характерною особливістю Чорного моря є повна (завинятком деяких бактерій) відсутність життя на глибинахпонад 150-200 м. Справа в тому, що глибинні шари Чор -ного моря насичені сірководнем.

3. У схемі течій Чорного моря виділяються два вели-чезних замкнутих кругообіги з довжиною хвилі 350-400км. На честь океанолога Миколи Кніповича, який першим

описав цю схему, її назвали «Окулярами Кніповича».4. Єдиний великий півострів Чорного моря –

Кримський.5. У Чорному морі мешкає 2500 видів тварин. Це дуже

мало (для порівняння, в Середземному живе близько9000 видів). На дні Чорного моря мешкають мідії, устри-ці і молюски – хижак рапана, занесений кораблями зДалекого Сходу.

6. Серед планктонних водоростей, що мешкають вЧорному морі, є дуже незвичайний вид – ночесветка.Вона володіє можливістю світитися, і саме через неї всерпні Чорне море іноді світиться.

7. Ссавці представлені в Чорному морі двома видамидельфінів, морською свинею і білочеревим тюленем.Деякі види тварин заносяться в Чорне море через прото-ки Босфор і Дарданелли течією.

8. Єдина масова акула, що мешкає в Чорному морі, – цеколюча акула катран. Вона боїться людей і рідко підхо-дить до берега. Єдину небезпеку для людини становлятьспинні плавники катрана, які забезпечені великимиотруйними шипами.

9. Найнебезпечніша риба Чорного моря – це морськийдракончик. Колючки його спинного плавника і зябровихкришок містять сильну отруту. Також небезпечні чорно-морські скорпени і скат-хвостокол з отруйними шипамина хвості. Його називають рибою-котом.

10. Гори навколо Чорного моря постійно ростуть, асаме море збільшується. І, якщо гори підростають всьогона кілька сантиметрів в сторіччя, то море зростає зішвидкістю 20-25 сантиметрів за 100 років. Стародавніміста Тамані вже опинилися на дні морському.

Н. ЗАМРІЯ

ЧАКЛУНКА

Осінуь фарби готувала,У відерця наливала.Змішувала, чаклувала,Потім все розфарбувала.Придивіться, все довколаСтало різнокольоровим!

КОРОЛЕВА ОСІНЬ

Королева ОсіньВсіх до столу просить.Всіх без винятку частуєЙ для Зими запас готує.

ЗАГАДКАНа городі восениЛежать жовті кабани,Прив'язані за хвости,Щоб не здумали втекти. (гарбузи)

Л. ПОВХ

ЖАБКА

Журилась під осінь Малесенька жабка: Уже потемніла У соняха шапка І жовтими стали Листочки у клена, А я іще й досі Зелена-зелена!..

золота осінЬ заГостила До нас!

31 жовтня – ДЕНЬ ЧОРНОГО МОРЯ


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

19

tФараон ніколи не показувавсвого волосся – він повинен бувзавжди носити особливий голов-ний убір під назвою немес. Яквиглядав цей головний убір, мизнаємо завдяки золотій масціфараона Тутанхамона.

tДля того, щоб мухи не докучали фараонові Пепі ІІ,біля нього завжди знаходилися кілька рабів, обмазанихмедом, які «відволікали» на себе настирливих комах.

tЄгипетські жінки і чоловіки носили макіяж зеленогокольору (зроблений з міді) і чорного (свинцевий).

Ввжалося, що такий макіяж має цілющу силу.Спочатку макіяж використовували не для краси, а длязахисту від палючих променів Сонця.

tЩе одним цікавим фактом про Єгипет тих років є те,що у той час деякі люди спали на подушках, які булинаповнені камінням.

tВсесвітньовідома румунська спортсменка україн-ського походження.

tНайкращий весляр світу ХХ-го століття!tПерший весляр, який завоював коли-небудь 6

Олімпійських медалей;tПерший весляр, який завоював коли-недудь 7

Олімпійських медалей;tПерший весляр, який завоював коли-небудь 8

Олімпійських медалей;tПерша жінка, яка стала генералом в Румунії;tНайстарша веслярка, яка завоювала Олімпійське

золото віком в 35 років;tНайстарша веслярка, яка завоювала Олімпійське

золото в 39 років;tВона завойовниця-рекордсменка, яка завоювала 2

золоті Олімпійські медалі!tЕлісабета Оленюк-Липа з 2009 року – Доктор

фізичного виховання та спорту.

tГолова Румунської Олім -пійської Федерації з веслу-вання.

tЗаймала посаду Мініс -тра Фізичного виховання таСпорту!

...Народилась Пані Елісабе -

та в селі Киндешти, Бото -шанський повіт, 26 жовтня1964 р. в українській сім'їОленюків! Про це по румун-ському телебаченню TVR1 впрограмі, приділеній менши-нам, «СПІВЖИТТЯ», говорила Пані Елісабета Оле -нюк-Липа. Було радісно і гордо слухати, що такої осо-бистості ЛЮДИНА так гарно, з любов'ю говорила просвоє дитинство. Про звичаї зи мові, про різні дитячі

пригоди. Про те, що і син ПаніЕлісабети теж до бабусі хи -литься, бо там виростав, там ївнайсмачніші українські страви,любив і лю бить тамтешні зви-чаї! І коли йому забракне всьогоцього, спішить до бабусі!

Побажаймо Пані ЕлісабетіОленюк-Липі багато подальшихуспіхів у праці та домашньогощастя і любові!

І.П.-К.

Красивими і водночас дуже сумними є легендипро походження квітів, особливо осінніх.Одними з найпоширеніших у нас є айстри, хочародом вони з Північної Америки. Їх забарвлення

надзвичайно різноманітне, а тоненькі пелюстки зазвичайасоціюються із зіркою. Тож, не дивно, що в більшості легендайстри ведуть своє походження від зірок.

Колись індіанці Північної Америки розповідали, що одинмолодий мисливець, безтямно закоханий у найвродливішудівчину племені, пообіцяв подарувати їй зірку з неба, якщовона погодиться одружитися з ним. Ввечері, коли на небіспалахнули зорі, всі чоловіки племені зібралися подивитися,

як хвалькуватий наречений виконає обіцянку. Юнак піднявлук і вистрілив. А через мить високо в небі розсипалася напалаючі іскри сріблиста зірка. Розгнівався Бог на смертного,що насмілився збивати з неба зірки, адже якщо всі насліду-ватимуть його приклад, на небі нічого не залишиться! Інаслав Бог на землю страшну бурю. А коли вона стихла, смі-ливця, який збив з неба зірку, вже не знайшли. Тільки схилинавколишніх пагорбів густо рясніли красивими променисти-ми квітами. Відтоді індіанці називають їх айстрами або „зір-ками, що падають”.

В легендах інших народів айстри також вважаються час-тинами зірок і символом смутку за втраченим раєм, занеможливістю піднестися в небо.

Знай і шануй своїх!

ЕЛІСАБЕТА ОЛЕНЮК-ЛИПА

Цікаво знати...

Сторінки склала Ірина петрецька-коваЧ

Легенди про осінні квіти

(Далі буде)

З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н ЯЗ А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я= За достовірність фактів, цитат, власних імен та інших

відомостей відповідають автори підписаних матеріалів.= Редакція може не поділяти точки зору авторів.= Надіслані до редакції матеріали не рецензуються

і не повертаються.= Редакція залишає за собою право скорочувати

і редагувати надіслані матеріали, непорушуючи їхнього основного змісту.

= З юридичної точки зору за зміст матеріалів відповідають їх автори.

16 ЖОВТЕНЬ 2017 р.

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ

Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУККомп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti, ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737

E-mail: [email protected]

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців РумуніїРЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ; Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУК

Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ, Техноредагування – Роман ПЕТРАШУК

Друкарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti,

ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737 E-mail: [email protected]

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

13– 14 жовтня ц. р. комісія з навчання Союзу україн-ців Румунії разом із Міністерством НаціональногоВиховання та Клузьким Університетом ім.Бабеша-Бойоя організували в приміщенні залу

засідань ім. Міхая Емінеску Клузького університету конференціюпедагогічних працівників. За участю організаторів, радника уМіністерстві Національного Виховання Ельвіри Кодрі, головиКлузької організації СУР лектора д-ра Івана Гербіля та лекторад-ра Михаєли Гербіль з Університету ім. Бабеша-Бойоя конферен-ція пройшла в конструктивних умовах.

На заході були запрошені депутат Парламенту Румунії таголова СУР Микола-Мирослав Петрецький, продекан Клузь -кого університету проф. д-р Дорін-Іоан Кіра, унів. проф. д-риКрістіан Стан та Гораціу Каталано з факультету психології,

голови повітових організаціїв СУР Мирослав Петрецький,Люба-Ірина Хорват та викладачі університетів: ВолодимирАнтофійчук, Анамарія Гавріл, Анджела Робу, РоманПетрашук.

Під час конференції Ельвіра Кодря акцентуала на увазіучасників конференції щодо пріорититних напрямків розвит-ку в 2017-2018 навчальному році (регламенті, спецефічнійметодології, шкільних програмах з української мови, музики,історії та традицій нацменшин для шостих та сьомих класів).Також були висвітлені викладачами пропозиції для покращен-ня процесу навчання рідної мови (обладнання шкільних кабі-нетів, забезпечення транспорту учнів на різні виховні заходи,видання спільних навчальних університетських програм, заякими викладається українська мова, опублікування пред-

ставлиних доповідей на різних науко-вих конференціях, необхідності під-ручників, організації курсів для під-вищення кваліфікації педкадрів таін.).

На закінченні конференції педкадрівпан Микола-Мирослав Петрецький,депутат та голова СУР, вручив усімучасникам грамоти і побажав при-сутнім викладачам успіхів в нав -чальному 2017-2018 році.

Роман ПЕТРАШУКРоман ПЕТРАШУК

Відбулася Національна конференція педкадрів української меншини

Україна готова дати жорстку військову відсіч агресору в йогоспробі піти у наступ. Але все ж таки ми виходимо із пріоритет-ності мирного, дипломатичного, політико-правового шляхуповернення Донбасу та Криму.

Я впевнений у наших союзниках. І для нас є надзвичайно символічноюучасть зараз, в цьому параді, керівників оборонних відомств і військово-службовців Збройних Сил Великої Британії, Грузії, Естонії, Канади, Латвії,Литви, Молдови, Польщі, Румунії і Сполучених Штатів Америки.

Нарешті, я впевнений і в тому, що нам вистачить розуму і сил, щоби полі-тичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стан-дартів цивілізованих стосунків влади та опозиції. Щоби ворог не зміг підір-вати нас із середини. Щоби «п'ята колона» і не думала підняти голови. Щобиотаманщина не руйнувала основ державності. Словом, щоби в політичномупротистоянні ми самі себе не знищили.

Що додає оптимізму? Російська агресія згуртувала нас в єдину політичнунацію. Традиційні українські хутори, - де що не хата, то обов’язково з краю!- об’єдналися в єдину патріотичну родину, яка б відстояла свій спільний дім.

Постало громадянське суспільство небайдужих, патріотично налаштова-них людей, яке є ключовим моїм союзником в проведенні реформ.

Ми пізнали реальну ціну справжньої свободи! Наша Незалежністьнародом омріяна, на референдумі узаконена. І народом захищена від зазі-хань з боку Росії!

Саме через те, що сьогодні такий великий день, розмову про наші старіпроблеми і нові виклики, свідомо залишаю на будні. Вона обов'язково від-будеться найближчим часом.

Але про моральний орієнтир хочу сказати прямо зараз. КардиналЛюбомир Гузар закликав ставитися до України згідно заповіді Божої«шануй отця і матір». «Україна, - вчив Владика, - в широкому значеннінаціональна родина, іншої в нас нема. Треба сказати собі, що я народивсяукраїнцем, так Бог дав, і я маю обов’язок дбати про свій народ».

Це настанова не лише для влади, а для всього суспільства, бо Його бла-женство також наголошував: «Якою буде наша рідна Україна, залежить віднас, від кожного з нас. Україна буде такою, якою ми її зробимо… Усі мина служінні правди, добра і краси».

Незалежність – в надійних руках нашого покоління.З 26 річницею Незалежності України!Слава українському війську!Слава Збройним Силам України!Слава українському народові!Україні – слава!

Виступ Президента під час урочистогозаходу «Парад військ»...

(Закінчення. Поч. на 9 стор.)

Documents

VS 04 2016 - UUR%-!1$,92017 . • Ibo IER=FHXG= (1 жовтня 1940 р.) – відомого літературного критика, поета, прозаїка і головного