66

66

Інформаційний вісник містить у собі літературно-мистецький та народний календарі, сценарії масових заходів, літературні надбання працівників та користувачів бібліотек ЦБС, висвітлює заходи бібліотек Галицької ЦБС за ІV квартал 2015 р.

Комп’ютерний набір та естетичне оформлення : Кіндрат З.В. – зав. відділу

інформаційних технологій (Інтернет-центр).

Відповідальна за випуск : Сорочинська-Городецька І.В. – директор Галицької ЦБС .

66

66

Жовтень

1 жовтня – Міжнародний день музики.Міжнародний день людей похилого віку.2 жовтня– 150років від дня народження Дениса Січинського,

українського композитора, диригента, педагога.11 жовтня– 130 років від дня народження Франсуа Моріака,

французького письменника, лауреата Нобелівської премії.12 жовтня – 80 років від дня народження Лучано Паваротті,

італійського оперного співака.22 жовтня – 80 років від дня народження Бориса Ілліча Олійника,

українського поета, громадського діяча.Листопад

6 листопада – 160 років від дня народження Дмитра Яворницького, українського історика, археолога, фольклориста, етнографа, письменника.

8 листопада – 115роківвідднянародженняМаргаретМітчелл, американської письменниці.

9листопада – День української писемності та мови.День працівників культури та майстрів народного мистецтва.17 листопада-45 років від дня народження Андрія Кокотюхи,

сучасного українського письменника.20 листопада – День Свободи та Гідності в Україні.28 листопада – 135 років від дня народження Григорія Чупринки,

українського поета.28 листопада – 125 років від дня народження Зінаїди Тулуб,

української письменниці.

Літературно – мистецький календарIV квартал

66

30 листопада – 180 років від дня народження Марка Твена, американського письменника.

80 років від дня народження Дмитра Чередниченка, українського поета, перекладача.

Грудень

1 грудня – 85 років від дня народження Романа Федоріва, українського письменника.

110 років від дня народження Олексія Полторацького, українського письменника, критика.

5 грудня – 60 років від дня народження Михайла Андрусяка, українського письменника, публіциста, перекладача.

7 грудня – 115 років від дня народження Катерини Білокур, української художниці.

14 грудня – 175 років від дня народження Михайла Старицького, українського письменника, режисера, актора, театрального і громадсько-культурного діяча.

17 грудня – 245 років від дня народження Людвіга Ван Бетховена, німецького композитора, піаніста, диригента.

19 грудня – 95 років від дня народження Миколи Руденка, українського письменника, філософа, правозахисника.

25 грудня – 120 років від дня народження Григорія Верьовки, українського композитора, публіциста, перекладача.

Рубрику підготувала головний бібліограф Галицької ЦБ

Оксана Мединська

Панорама життя бібліотек

66

Брати грому, вогню і просторів (творчість М. Андрусяка )

16 грудня в Галицькій центральній районній бібліотеці відбувся читацький діалог на тему:  «Грані таланту Михайла Андрусяка» (до 60-річчя від дня народження письменника), в якому взяли участь бібліотечні працівники Богдана Кривоніс, Леся Мельницька, Галина Петраш, Надія Королевич, Марія Венгрин, наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Марія Костик, Любов Бойко, Іван Драбчук, активні читачі бібліотеки Галина Лаврова, Марія Сохан, Мар’ян Грінер, учасники літературно-мистецького об’єднання «Нащадки Митуси» Марія Букавин, Семен Возняк, ОмеПрисутні ознайомилися з біографією Михайла Андрусяка, обговорили твори письменника, послухали вірші галицьких авторів про любов до України, трагічні події сьогодення.

Народився Михайло Миколайович Андрусяк 5 грудня 1955 року в с. Вербівці Городенківського району. Після закінчення сільської восьмирічки продовжив навчання в Коломийському технікумі механічної обробки деревини. Потім була морехідна школа в м. Пярну (Естонія). У 1985 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка.  Працював вчителем, займався просвітницькою діяльністю. Причетний до створення в Коломиї видавництва «Вік», а з 1993 року є директором Коломийської друкарні ім. Шухевича.

Події 40-50-х років ХХ ст. – національно-визвольні змагання нашого народу під проводом ОУН-УПА проти німецько-фашистських і комуно-більшовицькихокупантів – описані в багатьох книгах нашого земляка. Михайло Андрусяк є автором оповідань, художньо-документальних повістей «Студені милі», «Ув’язнена скрипка», «Криваві роси сорокових» та ін. У 2010 р. удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка за документально-художню трилогію про воїнів УПА «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів». Михайло Андрусяк – літописець боротьби

66

за волю України. Його твори повинні бути настільними книгами при вивченні історії рідного краю.

                                                                          Любов Бойко.

Урок здоров’я «ВІЛ/СНІД – дорогою болю і боротьби»

Скільки б про СНІД не писали і не говорили, чомусь кожен з нас вважає, що ця хвороба існує деінде, тільки не поруч – не в моєму місті, не в моїй області, не в моїй країні, врешті-решт. Проте статистика – річ уперта, а ми з вами маємо нині страшні цифри: кожен 100-й мешканець України – ВІЛ-інфікований.

З 1988 року 1 грудня вся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку страшну загрозу для життя людей несе ця глобальна проблема.

Чума 21-го століття, як часто сьогодні називають СНІД, була офіційно відкрита 5 червня 1981 року в Центрі контролю захворювань Сполучених Штатів Америки. Синдром набутого імунодефіциту в останні десятиліття поширюється зі швидкістю епідемії.

Сьогодні зусилля багатьох держав спрямовані на профілактику запобігання цьому захворюванню.

15 грудня в приміщенні читального залу Галицької ЦБ працівниками відділу обслуговування та відділу інформаційних технологій (Інтернет-центр) було проведено урок здоров’я «ВІЛ/СНІД – дорогою болю і боротьби». На захід були запрошені учні дев’ятого класу Галицької ЗОШ № 2 (кл. керівник Ладовська Світлана Богданівна ). Під час заходу учням було запропоновано до перегляду слайд-шоу «ВІЛ/СНІД – дорогою болю і боротьби», а перевірити свої знання на цю тему вони змогли за допомогою вікторини «Що ми знаємо про ВІЛ/СНІД?».

66

Наталія Сєдовабібліотекар кафедри «Юнацтво»

Про права людини говорили за «круглим столом»

4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН було засновано Міжнародний день прав людини, який світ відзначає 10 грудня.   Двома роками раніше ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка стала першим міжнародним документом, в якому були чітко сформульовані положення про права людини.

Головна мета цього свята — торжество в усьому світі понять свободи, безпеки й чесності людей по відношенню одне до одного. У цей день зазвичай згадують про механізми досягнення безпеки в суспільстві й зусиллях світового співтовариства щодо виховання підростаючих поколінь у дусі дотримання прав людини.

З нагоди Міжнародного дня прав людини Центральною районною бібліотекою та науково-освітнім відділом національного заповідника «Давній Галич» було організовано засідання «круглого столу», до участі в якому долучилися заступник начальника районного управління юстиції з питань реєстрації Мар’ян Криса, юрист управління праці та соціального захисту населення галицької районної державної адміністрації Галина Блаженко, вчитель історії і правознавства Галицької гімназії Оксана Крет, разом із своїми вихованцями Лідією Теслюк та Олександрою Цибух, працівники центральної районної бібліотеки.

Учасники засідання зосередились в основному на проблемах українського суспільства, яке  сьогодні є поки далеким від реального втілення високих ідеалів Декларації прав людини. На превеликий жаль велика кількість наших  громадян до цього часу не забезпечена мінімальними правами, передбаченими цим Документом. Адже кожна

66

людина має право на життя, особисту недоторканність, рівність перед законом, право на працю та справедливу винагороду за неї, яка забезпечувала б гідні людини та її сім’ї умови існування, захист від безробіття, задовільний життєвий рівень, невтручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла, свободу думки, справедливий і неупереджений суд. Без дотримання цих прав неможливе нормальне існування та розвиток людини в суспільстві.

Головний бібліотекар читального залу бібліотеки Галина Петраш познайомила присутніх з правовою літературою представленою на тематичній виставці, наголосивши при тому, що на превеликий жаль вже кілька років поспіль жодних книжкових новинок на тему правознавства до бібліотеки не надходить.

В ході засідання присутні отримали фахову інформацію від юристів, щодо реєстрації підприємницької діяльності в районі та надання житлових субсидій і соціальних пільг

мешканцям району.Модератор

проектузавідувач

науково-освітнім відділом

Національного заповідника

«Давній Галич»Ярослав

Поташник

Талант і доля Романа ФедоріваПід такою назвою в Галицькій районній бібліотеці

відбулося засідання «Літературної вітальні», присвячене 85-річчю від Дня народження видатного українського письменника, в якому взяли участь бібліотечні працівники та наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич».

Насамперед бібліотекар відділу обслуговування Галицької ЦБС Надія Королевич розповіла про життєвий і творчий шлях нашого земляка.

Народився Роман Миколайович Федорів 1 грудня 1930 р. в с. Братківці Тисменицького району в селянській родині. Малим залишився сиротою, але ніколи не забував маминої пісні і татової любові. У десятирічному віці  написав своє перше оповідання з власного життя «Сиротина». Після сільської школи здобув освіту в Івано-Франківському педагогічному

66

училищі. Пізніше закінчив філологічний факультет Львівського університету, працював у місцевій та республіканській пресі. Журналістська праця давала змогу багато їздити, мандрувати, зустрічатися з цікавими людьми. Слухав і записував народні пісні, казки, легенди, які знайшли втілення на сторінках його творів. З 1967 р. і до останнього дня свого життя Р. Федорів – головний редактор журналу «Жовтень» («Дзвін»). Автор оповідань, повістей, нарисів. За твір «Єрусалим на горах» (1993) удостоєний Шевченківської премії. Завдяки зусиллям письменника були відновлені видавництво «Червона Калина» й часопис «Літопис Червоної Калини». Він започаткував у «Дзвоні» рубрику про призабутих письменників та літераторів з української діаспори. Помер 14 березня 2001 р., похований на Личаківському цвинтарі.

Головний бібліотекар читального залу Галина Петраш та  завідувач відділу обслуговування Марія Венгрин проаналізували ранні твори письменника, зокрема повість «Танець Чугайстра», збірку оповідань «Євшан-зілля» тощо. Бібліотечні працівники Галицької ЦБС Леся Мельницька, Богдана Кривоніс зупинили свою увагу на творах «Скрипка, що грає тисячу літ», «Жбан вина» та ін. Наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Галина Величко, Любов Бойко розповіли про свої враження від прочитаного, – повісті «Чудо святого Георгія о зміє» та роману «Єрусалим на

горах».  У творах видатного прозаїка сучасності Р. Федоріва присутня висока духовність, національна свідомість і гідність, історична пам’ять народу. Письменник роздумує над тим, заради чого живе

людина, підкреслює нерозривний зв’язок між минулим, сьогоденням і майбуттям.

                                                                                         Любов Бойко

«Барви життя і творчості Зінаїди Тулуб».28  листопада ми будемо святкувати 125-ліття від дня

народження поетеси, перекладача, прозаїка, кіносценариста Зінаїди Павлівни Тулуб.

66

Впродовж десятиліть її ім’я залишалося в сутінках історії. Доля весь час випробовувала мужність, стійкість і доброту цієї жінки. Не здолавши її в життєвій круговерті, прирекла на вічні муки словом.

Зінаїда Тулуб є авторкою кінодрами «Гайдамаки», «Сагайдачний», «До великої мети», та інші, а також романів «Піфагорці», «Ілля Муромець», « В степу безкраїм за Уралом» та інші.

Але найвизначнішим твором письменниці є історична дилогія «Людолови». Щоб написати цей роман, Зінаїда Павлівна об’їздила Україну і Крим, вивчала татарські й турецькі історичні документи, перечитувала архіви. Вона об’їздила всі історичні місця, де відбувалися події, описані в романі, прочитала дев’яносто дві тисячі книжкових сторінок на десятку мов, вивчила близько шести тисяч архівних та музейних документів і пам’ятників.

Цікавим є ще один факт. Серед десяти книг, представлених Україною на Всесвітній виставці у Парижі 1937 року, двотомник «Людолови» українською мовою посів особливе місце.

Та доля письменниці виявилася невблаганною – її звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації, заарештували , як і тисячі представників «Розстріляного Відродження» і винесли смертний вирок, який згодом замінили засланням на Близький Схід. Там вона перебувала до травня 1956 року. Але навіть у нелюдських умовах заслання письменниця продовжувала творити. Саме там вона написала біографічний роман « В степу безкраїм за Уралом» - про період заслання українського генія Тараса Шевченка.

Після смерті ката народів Йосипа Сталіна письменниця тричі зверталася з проханням переглянути її справу і повернути чесне ім’я, однак її не удостоювали відповіді, а згодом – надіслали відмову.  У відкритому листі до Микити Хрущова 12 травня 1956 року Зінаїда Тулуб писала: «19 років тому викинута я з життя, позбавлена права на улюблену працю, в якій був весь смисл мого життя. Це майже вдвоє більше терміну, даного мені за судовим вироком».

Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 року і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за ново виявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

Активну участь у громадській реабілітації письменниці

66

взяли побратими по перу – Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда.

Повернувшись до Києва, письменниця доживала віку в гіркій самотності й померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості.

З нагоди вшанування творчості письменниці в читальному залі Галицької центральної бібліотеки відбулося чергове засідання літературної вітальні «Джерело» під назвою «Барви життя і творчості Зінаїди Тулуб». На заході були присутні Марія Костик ( завідувач відділу національного заповідника Давній Галич), Галина Величко (старший науковий співробітник науково-освітнього відділу національно заповідника Давній Галич), Марія Сохан  (педагог за фахом,   краєзнавець), Олеся Мельницька ( заступник директораГалицької ЦБ по роботі з дітьми),  та працівники відділу обслуговуванняГалицької ЦБ Марія Венгрин , Галина Петраш, Наталія Сєдова, які представили нове бачення незаслужено забутих творів письменниці.

Про нелегкий життєвий та творчий шлях Зінаїди Тулуб присутнім розповіла бібліотекар відділу обслуговування Галицької ЦБ Надія Королевич, яка зауважила, що твори, які сьогодні є на полицях публічних бібліотек це тільки частина творчого доробку письменниці. Є ще твори, які вже понад півсторіччя існують у вигляді неопублікованих музейних експонатів –  це повість «Чарівний клубочок», оповідання «Заважалочка-допомагалочка», нарис «Дід Олександр Данилович», мемуари «Моє життя». Їх украй необхідно видати – з глибокої поваги до видатної українки– подолянки Зінаїди Павлівни Тулуб.

 Галина Петраш,

головний бібліотекар читальногозалу Галицької ЦБ

«Про децентралізацію в цілому та об′єднання громад зокрема»

«Про децентралізацію в цілому та об′єднання громад зокрема» під такою назвою, 11 листопада у читальному залі Галицької ЦБ пройшов тренінг , під час якого було

66

розглянуто наступні питання:• Що таке об’єднана територіальна громада?• Чому необхідна децентралізація ?• Які переваги має добровільне об′єднання громадян?• Яка законодавча база передує добровільному об′єднанню громадян?• Якими повноваженнями в результаті процесу децентралізації будуть наділені органи місцевого самоврядування ?• Які принципи добровільного об′єднання територіальних громад?• Хто є суб’єктами добровільного об′єднання територіальних громад?• Якими повноваженнями будуть наділені новостворені територіальні громадські об′єднання?• Які недоліки має процес децентралізації, та інші.         Тренінг провів кандидат філософських наук, експерт офісу реформ в Івано-Франківській області, доцент інституту державного управління та місцевого самоврядування Національного технічного університету нафти і газу Ярослав Арабчук.         На заході були присутні працівники закладів культури, охорони здоров’я, представники державних служб ( державної податкової інспекції, управління соціального захисту населення, управління пенсійного фонду України в Галицькому районі).   Представила гостей аудиторії директор Галицької ЦБС Іванна Сорочинська-Городецька.          Зі вступним словом виступила директор ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій.            В процесі тренінгу учасники мали змогу отримати кваліфіковану відповідь на запитання та переглянули відеоролик на задану тему.            Завершив зустріч Ярослав Арабчук такими словами:«Об′єднання громад – це шлях до сильної, успішної країни, до впевненого майбутнього для себе та своїх нащадків!        Прийшов час робити зміни! Об′єднуватись і співпрацювати! Прийшов час творити нову Україну!»

Галина Петраш,головний бібілотекар читального залу

  

66

Історчний екскурс «Своїх синів пам′ятає село»       4 листопада

2015 року у Залуквянській бібліотеці-філії було проведено історичний екскурс «Своїх синів пам′ятає село». Цей захід присвячений Івану Мирону, нашому земляку, уродженцю  с. Залуква, який відіграв важливу роль 1918-1921 рр.,

бувши на посаді міністра шляхів , пошти і телеграфу.          Свято відкрили учасники Народного аматорського драматичного колективу учні Залуквянської ЗОШ І-ІІІ ст. під керівництвом Іванни Сорочинської-Городецької. Цікаво і змістовно розповів про Івана Мирона , про його не просте життя і ще складнішу боротьбу за утвердження державності на західноукраїнських землях ІванДрабчук – автор книги «Іван Мирон – міністр ЗУНР».       Вчителька тієї ж школи Майструк Лідія Степанівна поділилася враженнями від поїздки у 2008 році в с. Дору , де проживав Іван Мирон.         Свої патріотичні вірші прочитала поетеса Візнович Ольга Михайлівна , яка була присутня на заході.     На завершення теплі слова вдячності всім тим хто прилучився до проведення заходу висловив сільський голова Михайло Залецький і сказав, що такі заходи є потрібні для підростаючого покоління, щоби знати свою історію, тому що без минулого немає майбутнього.

Товста Марія Ярослававна

«Рідна мова – життя духовного основа»Мова – це великий дар. І в кожного народу вона своя. Наш

український народ створював свою мову віками. Вона нам рідна як мама і тато, як земля, на якій зростаємо. І ми пишаємося з того, що маємо таку солов’їну мову.

9 листопада – День української писемності та мови. Цій даті був присвячений літературний конкурс в центральній дитячій бібліотеці м. Галича між гімназистами 2 –А та 2- Б (6)

66

класів Галицької гімназії під назвою «І сонцем слово засіяло». Учасникам змагання пропонувалися конкурси: «Розминка», «Словник ерудита» та «Народна мудрість»; гімназисти зупинялися на літературних зупинках «Загадкова», «5 Хвилинка» та «Далі, далі, далі». Між собою змагалися і капітани команд.

За підрахунками балів журі, в складі вчителів Галицької гімназії Лесі Василівни Геви та Надії Богданівни Фурти і бібліотекаря дитячої бібліотеки Тетяни Миколаївни Гусак, «Знавцями рідної мови» стали гімназисти 2 – Б класу, а гімназисти 2-А класу стали  «Любителями рідної мови».

Конкурсантам, на згадку про цей захід, було подаровано «Кобзар» Т. Г. Шевченка .

Мова – це показник нашої культури. Ми повинні спільно з усіма інституціями держави плекати наше рідне слово. Хочу нагадати слова відомого українського педагога Василя Сухомлинського: «Мова – це віконця, через які людина бачить світ. Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – велика моральна культура. Убогість слова – це убогість думки, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості ».

О. Мельницька,заступник директора Галицької ЦБС

по роботі з дітьми  

Творча зустріч з поетом, прозаїком, журналістом, галичанином Ярославом Ткачівським

6.11.2015р.  в Галицькій ЦБ напередодні святкування Дня працівників культури та аматорів народного мистецтва, а також з нагоди відзначення Дня української писемності та мови  відбулася творча зустріч з нашим краянином, поетом, прозаїком, журналістом, членом Національної спілки письменників України, головним редактором часопису «Перевал», лауреатом літературних премій  імені Івана Франка, Василя Стефаника, Тараса  Мельничука та Миколи  Лукаша Ярославом Ткачівським. Він презентував перед присутніми новий випуск журналу «Перевал»  героїко-патріотичної тематики.

Поетичний колаж за творами поета підготували учні Галицької гімназії, гуртківці літературної світлиці Галицького районного центру дитячої та юнацької творчості: Владислав та Вероніка Заворотні, Наталія Фурман, Ярина Квасній, Анастасія Кушнірюк, а також їхній керівник Ніна Дмитрівна Сегін.

66

Щирі слова  подяки за плідну творчу співпрацю висловили Ярославу Ткачівському директор обласної бібліотеки для юнацтва Світлана Шаган та начальник відділу культури Галицької РДА  Марія Іваськів.

На завершення зустрічі автор  прочитав свої ще неопубліковані вірші.

 Богдана Кривоніс,

бібліотекар краєзнавчого секторуГалицької ЦБ

Річниця Листопадового чинуУ Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся захід,

присвячений черговій річниці утворення Західно-Української Народної Республіки, в якому взяли участь наукові співробітники установи та працівники Галицької центральної районної бібліотеки.

ЗУНР постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. 18 жовтня 1918 р. у Львові була створена Українська Національна Рада, яку очолив Євген Петрушевич. Наступного дня вона оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття) в єдину Українську державу. Рішучими супротивниками цих планів виступили польські державні кола.

Завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Ярослав Поташник розповів, що в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. частини Українських Січових Стрільців, очолювані сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові. На будинку ратуші вивісили національне знамено. В Галичі 1 листопада місцева громада та мешканці с. Залукви під орудою вчительки і громадської діячки Іванни Блажкевич також підняли синьо-жовтий прапор.

Присутні переглянули фільм, створений у 1993 р. колективом Національної студії «Київнаукфільм».

Кінострічка, зокрема розповідає і про подальші події, що відбувалися на наших теренах. 11 листопада 1918 p. у Львові Українська Національна Рада утворила виконавчий орган влади (уряд) – Державний секретаріат. Його головою став Кость Левицький. 13 листопада був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого визначалися кордони, герб і прапор Західно-Української Народної Республіки. Президентом ЗУНР було обрано Євгена Петрушевича. Центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення. В умовах конфлікту з польськими військами життєво

66

важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік. Була затверджена державність української мови, але національним меншинам гарантувалося право на користування своїми мовами.

Західно-Українська Народна Республіка проіснувала всього 257 днів, проте вона увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

                                                                                                                                            Любов Бойко

Рубрику підготувала зав. відділом інформаційних технологій

Зоряна Кіндрат

ЖОВТЕНЬ2жовтня-150років від дня народження Дениса Січинського (1865-

1909р.р.) Видатного українського композитора і видатного диригента,першого професора музики в Галичині,музично-громадського діяча, педагога.

Закінчивши консерваторію стає на шлях музиканта-професіонала. У 1902році заснував у Станіславові першу музичну школу.

У творчій спадщині Д.Січинського кантата, опера, музика до театральних п′єс, 20 хорових творів, 20 солоспівів, обробка народних пісень.

Особливі заслуги Дениса Січинського перед національною музичною культурою пов′язані зі створенням першого в Західній Україні твору оперного жанру патріотичної народно-музичної драми «Роксоляни». Мабуть, немає такої людини в Україні, котра б не чула пісні композитора «Чом, чом земле моя, так люба ти мені…», написаної на слова Констянтини Малицької.

Ні злидні, ні смертельна хвороба неспроможні були задушити в ньому гарячої любові до музики, потреби творити, які були для нього найбільшим щастям та єдиною втіхою.

Веде історія свій лік

66

10жовтня - 65 років виповнюється Анатолію Грицану (1950р.), культурно-освітньому діячеві, кандидату історичних наук, професору, заслуженому діячеві мистецтв України, директору Інституту мистецтв ПНУ ім. Василя Стефаника, автору книг «Просвітня зоря Прикарпаття», «Виховання режисера…», «Психофізичний та інтелектуальний тренінг».

Листопад

1-го листопада – День державності на Західно-українських землях. 97 років від дня проголошення ЗУНР.

Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала протягом 1818-1919р.р., формально до 1923 року на території Західної України зі столицею у Львові. Повстала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію - Галичину, Буковину і Закарпаття.

Президентом ЗУНР став голова Української Національної Ради Євген Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) - Кость Левицький.

Основний закон затвердив герб нової держави - зображення золотого лева на синьо-жовтому тлі та синьо-жовтий прапор. Було створено жандармерію і УГА (Українську галицьку армію) особливу увагу приділялося подоланню глибокої кризи економіки, активно відбудовувався залізничний транспорт. Було введено власну валюту -гривню. Розпочато перебудову систему народної освіти.

Українські державотворці обіцяли:- забезпечити демократичні права всім громадянам;- провести аграрну реформу;- запровадити восьмигодинний робочий день і охорону праці.1-го листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі. У

ході українсько-польської війни 18 липня 1919 року ЗУНР була окупована. Анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15-го березня 1923 року уряд Західноукраїнської Народної Республіки перебував в еміграції.

Поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Досвід її підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верст і політичних сил нації.

Західноукраїнська Народна Республіка увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

66

26 листопада – 90 років від дня народження Опанаса Заливахи (1925-2007р.р.) українського художника, дисидента. З 1962 року жив в місті Івано-Франківську.

ОсіньОсінь 1150 р. - 865 років з часу походження Волинського князя

Ізяслава Мстиславича в союзі з Угорським королем Гезою на Галичину. Галицький князь Володимирко Володаревич дипломатично відвернув цей похід.

Грудень1 грудня – 85 років від дня народження Романа Федорова (1930-

2001р.р.) українського письменника, лауреата Шевченківської премії 1995 року за твір «Єрусалим на горах», премії родини Антоновичів, імені А. Головка.

Народився 1 грудня 1930 року в селі Братківці Тисменницького району на Івано-Франківщині в селянській родині. Рано залишився сиротою. Після закінчення сільської школи вступає до Івано-Франківського педагогічного училища. А далі заочно на філологічний факультет Львівського державного університету. Більше 10 років віддав журналістиці, а потім кореспондентській праці. 32 роки був незмінним редактором літературного журналу «Дзвін». Письменник відновив видавництво «Червона калина» та часопис «Літопис Червоної калини». Автор трилогії «Кам′яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», романів «Жбан вина», «Танець чугайстра», «Отчий світильник», «Єрусалим на горах», «Чудо святого Георгія о зміє», «Лисиці брешуть на щити» та ін. Уже після смерті побачила світ повість «Кларнет із лісу на піщаних горбах». Його творчість переплітається з його життям «Єрусалим на горах» і «Палиця для прокажених» особливо. У героях і подіях він відтворив усе, що ним було пережите у житті».

5 грудня - 60 років Михайлу Миколайовичу Андрусяку.Український письменник, прозаїк, публіцист, перекладач. Член

національної спілки журналістів України з 1991року, член національної спілки письменників України з 1995 року. Лауреат обласної премії імені Василя Стефаника (2002р.), премія імені Леся Мартовича (2006р.), Коломийської міської літературної премії імені Тараса Миколайчука (2006р.). За документально-художню трилогію «Брати грому» (2002р.), «Брати вогню (2004р.), «Брати просторів» (2007р.) присуджено національну премію України імені Тараса Шевченка.

Народився 5 грудня 1955 року в селі Вербівці Городенківського району Івано-Франківської області. Опісля сільської восьмирічки, яку закінчив у 1971 році продовжив навчання в Коломийському технікумі механічної обробки деревини (1971-1975р.р.). У 1985 році закінчив Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка. Працював, вчителював, займався просвітницькою діяльністю. Доклав рук до

66

створення видавництва «Вік», голова правління ВАТ «Коломийська друкарня імені Шухевича».

Крім просвітницько-видавничої діяльності Михайло Андрусяк присвятив себе літературі - особливо її дослідницькій ниві. Переймається та досліджує тему національно-визвольних змагань українського народу і пише про це свої публіцистичні та прозові твори. Пробував себе в поезії, на перекладацькій ниві та журналістиці.

Автор творів «Ув′язнена скрипка», «На зустріч сонцю», «Хрест», «Криваві роси сорокових», «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів», «Смерековий біль», «Біла душа», «Христос Воскрес», «Останній з когорти «залізних»», «Покоління крицевих», «Щит Архистратига» та ін.

ЗимаЗима 1955-56р.р. – 760 років з часу походу короля Данила

Галицького у Литву. Підписання миру з Литвою.

З хронології історії Галицьких земель1375р. – 640 років з часу створення Галицької католицької

митрополії. 1490 р.(525р.) – Галич здобули повсталі загони під проводом Мухи.

Цього року виповнюється510 років від дня народження Роксолани (Насті Лісовської) (1505-

1561р.р.) - української дівчини, дружини Сулеймана ІІ, яка відіграла значну роль у політичному житті Османської імперії 1520-1560 р.р.

Настя Лісовська народилася 1505 року в сім′ї священика з Рогатина. У 1516 році під час набігу на Прикарпаття кримські татари захопили її в полон, а згодом продали в султанський гарем. Красива, розумна, здібна і вольова Роксолана мала значний вплив на свого чоловіка, а через нього й на політику Османської імперії. Їй навіть вдалося посадити на турецькій престол свого сина Селіма.

Роксолана цікавилася дипломатичними справами, підтримувала зв′язки з тодішніми володарями Польщі та Угорщини, стримувала турецьких і татарських завойовників від походів на Україну.

Доля Роксолани лягла в основу історичних романів П. Загребельного, О. Назарука, С. Плачинди, Л. Лазорського, опери Д. Січинського, Л. Старицької-Черняхівської, О. Лаврівського, Т. Якимовича.

Її образ надихав багатьох художників і кіно митців. У 1999р. у Рогатині було відкрито памятник Роксолані.′

Рубрику підготувала бібліотекар краєзнавчого сектору

Богдана Кривоніс

66

Сценарійтеатралізованого свята Миколая

«Наш Святитель». Звучить казкова музика. На фоні текст

Диктора:

Вед: Ми зібралися сьогодніВ нашім гарнім, добрім колі,В нашій радісній родині,Бо велике свято нині.Вед: Ніч таємна повна чарівЗаглядає з-поміж хмар.У цю ніч – без лиха й чарів –

З творчого доробку бібліотекарів

66

Прийде Святий Миколай.Вед: Світить місяць, сяють зорі,Повіває вітерець,А сніжинки, мов пушинки,Подалися у танець!

Вибігають Сніжинки, танцюють. Сніж: Ми сніжиночки м’якенькі,Ми крилаті і біленькі,Ми раненько встали вранці,Закрутилися у танці.Сніж.: Нас багато, не злічити,Не спіймати, не спинити,Все навколо – місто ціле,Буде чисте, сніжно-біле.Сніж: В нашого народу чудові традиції:Колядки, щедрівки, є і вечорниці.Ось настав чудовий день,Повний радості, пісень,Сніж: Показати хочем нині, як у нас на УкраїніМи святкуєм Миколая.Снігова Царівна: Як тут гарно! Чудове місце зустрічі зі

святим Миколаєм. Сніжиночки, гляньте навколо причепуріть ялинки свіжим снігом і вистеліть шлях для Святого Отця, щоб йому було зручно їхати.

Вед: Закружляли скрізь сніжинки,Як метелики прудкі,Прилетіли до ялинки, почепились на гілки.Вед: Голі кущики прикрили, притрусили моріжок, І доріжку побілили, зовсім іншим став лісок.

66

Всі сходять, виходять Діти.

Дів.: Надходить свято Святого Миколая. Хто знає, коли це станеться?

Дів.: 19 грудня.Дів.: Правильно! А це вже недалеко, і вже пора нам

готуватися. Почнемо писати листи до св. Миколая. Тільки на будьте захланними, не просіть забагато. Просіть щось невеличке, корисне для вас, а також попросіть доброго здоров’я для тата, мами й усіх рідних. Роздає папір та олівці.

Хл.: Надійко, що ти попросиш?Дів.: Не скажу.Дів.: Скажи мені на вушко, що ти для себе просиш?Дів.: Комп’ютер.Хл.: Справжній?Дів.: А який, за гривень?Дів.: А я попрошу для себе багато цукерок.Миколка: А чи можна просити у св. Миколая щось не для

себе а для когось іншого.Дів.: Звичайно, можна, але ти чемний хлопчик, що й для

себе можеш щось попросити, він, напевно, не відмовить.Миколка: Ні, ні, те, що я прошу, таке велике, що для

мене самого вже місця нема. Я тільки хочу, щоб моя матуся видужала, і про це я проситиму св. Миколая.

Дів.: Як гарно сьогодні! Як чисто і тихо! Звірі ще сплять, ніхто нам не заважає молитися.

Хл.: Святителю, отче Миколаю, будь завжди нам великим помічником та захисником перед Богом.

Дів.: Звірі вже прокинулися і я чую, що хтось сюди прямує. Це, мабуть, ведмідь.

66

Дів.: У-у-у! Як тут страшно.Хл.: Які ви страхопуди. Святитель Миколай завжди з

нами і він нас охоронить від всякої біди. І взагалі, де ж би тут ведмідь взявся? Він тут не живе, - десь, може, на Півночі...

Дів.: але, якщо це не ведмідь, то, може, вовк? Він часом забігає і сюди.

Хл.: І не вовк! Щось мале, куце...Дів.: Зайчик! Аж два! На сцену вибігають Зайчики.

Діти сходять.

Зайчик 1: Ой, хто це? Я тебе боюся!Зай.2: А я тебе! Зай.1: Не бійся, я тебе не з’їм.Зай.2: Як добре, що ми зустрілися. Тепер нам ніхто не

страшний, бо, як каже наша заяча приказка, вдвох і боятися легше.

Зай.1: Ні, не так: удвох і вовка завоювати можна.Зай.2: Ти так думаєш? Ну, то дай лапку, ми тепер будемо

завжди і скрізь удвох ходити, як брати.Зай.1: Ми маленькі зайченята,Під сосною наша хата.Тільки в лісі гілка хрустить,Я уже кричу: «Боюсь!»Зай.2: А тепер нас буде двоє,Хоч маленькі ми обоє,Та як поруч братик мій,Навіть вовк нам не страшний.Зай.1: Ой-ой-ой! Вовк за нами біжить! Утікаймо!

66

Втікають. На сцену вибігають Вовк та Лисиця.

Вовк: Ох, який я голодний! З’їм першого, хто мені попадеться.

Лисиця: О, це ти, куме! Куди так рано зібрався?Вовк: Куди, куди! На кудикову гору. Я так їсти хочу, що й

тебе проковтнув би, якби ти не була моя кума. Що там у тебе в кошику? Може мене пригостиш?

Лисиця: Маю свіжу рибу, але це не для вовка. А ще маю щось дуже смачне. Діти це називають морозивом.

Вовк: Не такий я дурний, щоб сніг їсти. Давай мені те, що в тебе в кошику.

Лисиця: Вовче, Вовче, не дури! Переїдання – це гріх.Вовк: А я знаю, що хитрість, лукавство, крадіжка і обман

– теж великі гріхи. А вони з твоєї душі аж пруть. От, рижа, знай, в пеклі чортів не обдуриш, будеш в смолі кипіти.

Лисиця (з хитрістю): Ой, яка смачна риба, та не для вовка. Зав’язуй із злістю та переїданням, може, і я чесною стану.

Сходять. Виходять Ангели.

1-й: Слава Богу!2-й: Добрий вечір!1-й: Чи немає тут малечі, яка спати не лягає,Бо святителя чекає?2-й: Ми до вас посланці з неба, є у нас така потреба:Хочем достеменно знати, чи побожні іти в хаті?1-й: Чи слухняні і ретельні, до роботи завжди пильні?А чи старших поважать? І чи церкву не минають?2-й? Бо сьогодні день не звичний, ходить світом гість

величний.

66

Там, де в душах спокій, рай, завітає Миколай.1-й: А хати, де злість нуртує і Антипко там панує,Чудотворець пише в книгу, він розтопить в серці кригу. З’являється Антипко.

Антипко: Тут святому нічого робити,З цими дітьми буду я дружити!Я навчу бешкетувати, битися, брехати.Як малята вередують, я від радощів танцюю.Скачу гопки, гоп-ца-ца,Гляньте, тут паную я!2-й: Ні, антипку, постривай,На дітей не зазіхай,Чисті душі дітлахівУтікають від гріхів!Тут зібрались діти чемні,І слова твої даремні,Забирайся звідсіля,Пропади потворо зла!Антипко: Чемні кажете, безгрішні? Ось тільки

послухайте, я всі їх діла у свою книжку записав. Відкрив

ає книжку, читає.

Великий збиточник Василь – розсипав для мами сіль,А Ігор ніколи не йде до школи, бо йому в боці коле,А Богдан ходить, як пан. А наша Настася попеклася,Одинадцятикласник Сашко розлив сусідці молоко.А Маринка била Вадимка, ну а п’ятикласник МиколаНе любить ходити до школи,Вчора Софійка дразнила Марійку, неуважна Іванка

зіпсувала фіранку...

66

Та ще багато я можу шкоди нарахувати!1-й: Це ти не про наших дітей говориш. Геть іди звідси!Антипко: Так, чую, сюди прийде святий Миколай? Ні, не

хочу чемним бути! Побіжу до іншої школи, може, там з кимось поб’юся.

Вибігає. Виходять Ангели.

1-й: Ох, я втомився. Ця книжка така товста, що сили мене залишають. Доведеться везти вертольотом. А попереду ще багато праці.

2-й: Так, деякі діти до останнього дня посилали святому Миколаєві листи і, навіть, телеграми. Всі пишуть, що чемні, але чи це справді так? Ми ходимо поміж вами і перевіряємо, чи ви справді були чемні. І все записуємо до книжки.

1-й: До однієї книжки – чемних, а до другої – збиточників.2-й: В одній книжці - добрі справи (показує свою тоненьку

книжку), а в цій –гріхи, грішки й усякі збитки (показує на книжку першого посланця).

1-й: То це я гріхи ношу? Не може бути, щоб наші діти були такі нечемні. Ану, прочитаю: «Реєстр для чемних дітей». А покажи твою! (читає) «Реєстр збиточників». Щось ти наплутав! Дивись, скільки в нас добрих дітей – ось вони сидять, усміхаються, чекають на гостинець Святителя Миколая. А нечемних зовсім мало, а й тих ми ще перевіримо й, може, викреслимо з поганої книжки.

2-й: Як же це я переплутав!1-й: Ну гаразд, йдемо на пошук добрих дітей. Я думаю, в

цьому залі ми багато їх знайдемо. А за те, що переплутав, мусиш нести оцю товсту книжку.

Передає свою книжку, виходять.

Заходять Вовки.

66

1-й вовк: Як тут холодно. Я заздрю лисиці й навіть зайцеві, бо в них такі пухнасті кожухи. А нас сама шкіра та кості.

2-й: Я радий трохи побігати по світу.1-й: Не забувай, що ми сюди послані у важливій справі.

Ми повинні наловити якнайбільше грішників.2-й: Я вже зголоднів. Треба щось поїсти. Одягнувся якось

я у школярську форму, пішов в школу і попросив їсти у Івасика, а він дав мені шматок гуми, я нею ледь не вдавився. І як діти таке паскудство їдять? Як воно їм зуби не повириває?

1-й: Тихо, тихо! Ось діти йдуть до школи. Може, серед них є нечемні? На кожного нечемного ми приготуємо різку в подарунок.

Вовки ховаються, заходять Діти.

1-й: Сьогодні до нас Святитель Миколай прийде!2-й: Еге ж. Він чемним дітям подарунки принесе.3-й: А ти був чемний?4-й: Так! А ти? Вовки стають позаду дітей.

1-й: Так, і буду чемний аж до самого Різдва, а потім – побачимо.

Вовки підстрибують від радощів.

2-й: А я намагаюся увесь час бути добрим і любити всіх. Мене назвали на честь Святителя Миколая, і тому я мушу весь час бути чемним.

1-й вовк: (підштовхуючи хлопця 1-го) Скажи йому щось нечемне!

1-й: Тільки нікчема може бути вічно чемним!2-й: Що ти кажеш? То виходить - я нікчема?

66

1-й вовк: (підштовхує 1-го): Покажи йому язика. Хл. показує язика, 2-й вовк

підкрадається до Миколки)

2-й вовк: Бачиш, який він! Чого ти стоїш? Бий його! Миколка: О ні, ми з ним друзі, битися не можна, та ще й

у такий гарний день. (обертається). А це хто? Ти часом не вовцюга. Бабуся казали, що вовки бояться вогню. Ось зараз я тобі вогонь розпалю.

Вови: Ой не роби цього! Ой-ой-ой!!! (втікають).

Виходять ангели.

1-й: Ось скільки листів написали діти до св. Миколая.2-й: Ану почитай вголос! Що там наші діти пишуть?3-й: Ось лист від Наталі.2-й: Знаю таку. Що ж пише Наталя?1-й: А пише вона таке:Дорогий Отче Миколаю! Я тебе прошу і благаю: принеси

для мене, Наталі, до вбрання українського червоні коралі!2-й: А чи чемна була Наталя?4-й: Зараз подивимось у книжку: вчилась в школі лише

на «відмінно», мамі допомагала і до всіх була мила й привітна.

2-й: Ну, то знайди найгарніші в світі коралі та ще й гарну ляльку в додаток.

3-й: а ось лист від Івася.2-й: А котрий Івась? Чи не той, що цілий день сидить на

ганку та на машини дивиться.3-й: так за ним таке водиться.2-й: А чи він шанує тата, маму, бабусю?3-й: Я саме був біля його хати й чув, що він до них часом

неввічливо промовляє, а замість того, щоб купити бабусі

66

ліки, він машинку купив. А ось в моїй книзі записано, що Іван спізнився до школи п’ять разів, а коли дзвони до церкви кликали, він дивився телевізор. Не молився, показував язика 25 раз.

2-й: Ну, рекорди не найкращі. Йому св. Миколай все-таки передав авто, але отаке велике (кладе руки на ширині, звужує до

мінімуму). На другий рік виправиться і отримає щось краще.4-й: Тут лист від Миколки. Він просить, щоб його мама

видужала.2-й: Зателефонуйте до найкращого лікаря, і скажіть

йому щоб він вилікував маму Миколки.4-й: А ще є лист від Оксанки. Вона зовсім нічого не

згадує про подарунки, а тільки вітає св. Миколая.2-й: Яка мила дівчинка. Придумай їй спеціальний

подарунок.1-й: Ну що ж, швидко перечитуймо листи, перевіряймо

по книгах, хто як поводився, та йдемо пакувати дарунки, як хто заслужив.

4-й: І не забудьте про різочки для нечемних. Ангели виходять. Вибігають Вовки.

1-й: До вас я сьогодні мало не спізнився, прокинувся пізно і, навіть не мився. Хотів до вас скоріше, чимшвидше примчати, щоб дітям різок в дарунок роздати.

2-й: Для діток нечемних я різочки маю, про них я сув, та й сам добре знаю! Це ті, що не хочуть щоденно молитись, це ті, що не хочуть ні вчитись, ні митись. Вони неслухняні, нечемні, ліниві, недобрі, нечесні і дуже сварливі.

Входить Снігова Царівна.

66

Сн. Царівна: Кого я тут бачу, це ви, вовчиська! Беріть свої різки і швидко втікайте, бо зараз прийде святий Миколай.

Вовк: І хоч я, вовчисько, втікати вже маю, але лихим дітям різки залишаю.

Залишають різки, втікають.

Снігова Царівна: Тепер усе гаразд. Святий Миколай вже незабаром приїде. А ви сніжиночки, летіть до лісу і покличте всіх звірят, постукайте у віконця та позбирайте всіх дітей.

Ангелята вже дарунки всім зібрали,В святкові мішки поскладали,Тож наказую коней скликати,В срібнії сани їх запрягати,Бо на землю нічка спадає,Свято велике до нас поспішає.О, де ви, любі, милі сніжинки,Летіть на землю, скиньте пушинки,Щоб на землиці було все біло,Бо щедре свято уже поспіло. Вибігають Сніжинки, танцюють, виходять звірята, діти.

Снігова царівна: Ось ви, нарешті! Ходіть сюди Вовчики, станьте біля Зайчиків. І не робіть дурниць, нікого не кривдіть. Сьогодні день Св. Миколая, і в цей день між усіма мусить бути мир.

Дзвонять дзвіночки, виходить Миколай з Ангелами.

1: Святий Миколаю, ми тебе просимо, для тебе пісні, вірші возносимо.

2: Спасибі, що духом з нами в це свято, спасибі, що гостинців приносиш багато.

66

3: Ми тебе молим Святий Миколаю, благослови всіх дітей я благаю.

4: Поблагослови нас на щастя, добро, щоб до нас йшла радість, а втікало зло.

5: Святий Чудотворче – джерело благодаті, тебе всі шанують, в кожнісінькій хаті.

6: Святий отче Миколаю,Просим тебе щиро:Єдність дай у ріднім краю,Злагоди і миру!Св. Миколай. Мир Цьому дому й усім, хто в ньому!Витайте, діти мої любенькі,З вас слава буде Богу святому,Радість, утіха для батька, ненькиКористь для Церкви, для України,Як так зростати дальше будетеУ щирій вірі, в добрі, без зміни,То до мети так певно дійдете.Тішуся дуже, радію сильно,Як дітей бачу добрих, слухняних,Згідних, побожних, в науці пильних –На них ласкаво Господь все гляне!А тепер, діти, приступіть до мене,Кожний дарунок дістане від мене,

Миколай роздає дарунки.

Св. Миколай. Ви взяли дарунки, та все пам'ятайте,Що треба добрим усе життя бути.Тепер прощайте, за рік знов прибуду.Ну, прощайте! Час втікає, А хаток іще багато,За рік знову завітаюЗ архангелом в хату вашу.

Миколай сходить разом з ангелами.

66

Сценарій підготувала керівник НА драматичного колективу НД с. Залуква

І. Сорочинська.

Сценарійтематичного вечора, присвяченого 73-й річниці

створення УПА«Згадаймо, всіх героїв нині».

Звучать позивні свята. Виходять Ведучі1. Ось і знову ступила на наш поріг золотокоса осінь.

Свічками запалахкотіли берези, вбралися в золоті шати красені-клени, а осокори вже скинули своє золотисте вбрання. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні.

2. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею – сине, чисте бездонне небо. І, здається, вже вкотре, прийшла до нас Діва Марія, і знову розкинула над нами свій небесно-синій омофор-покров, щоб захистити, змусити замислитися над цінностями життя.

3. І ввібрала ця осінь всю красу, всю непорочність, все щастя і горе Тієї, що віддала Сина свого на поталу людям, Тієї, що стояла біля Його хреста і кров’ю вмивалося її серце, Тієї, яка не зважаючи на все заподіяне їй людьми лихо, стала

66

їх найпершою захисницею, Тією, до кого ми звертаємось у своїх молитвах.

Звучить в записі «Аwe Maria», на сцену

виходять Діти-читці, в руках білі лілії.

1: Пречиста Діво, — о наша Мати! Всі ми приходим Тебе вітати, Бо нині свято в нашій родині: У кожнім домі, у кожній хатині!2: І ми приходим — вкраїнські діти, Поклін глибокий Тобі зложити. О, Мати наша! О, райська роже, — Що ж Тобі дати дитина може?.. 3: Будемо вчитись Тебе шукати — Молитись, вчитись і працювати! О дай нам, дітям, правді служити, Рости у правді і в згоді жити.4: Дай нам для себе щастя здобути — Твою опіку усюди чути. Щоб всі росли ми розумні й дужі, Щоб ясні й чисті були в нас душі Щоб ласка Твоя на нас спливала — Щоб Україна користь з нас мала.5: Народу нашого Княгине - Богородице Діво! Свята Покрово України,Дай нам, щоб ми були щасливі,Здорові духом здорові тілом!6: В сіру осінь чи зимоюДо осель наших прилинь!Стань нам літом чи весною,Обмий чистою росою,Пригорни нас до грудей, —І ніколи не покинь!7: О, Мати Божа! Ми - твої діти. Тобі сьогодні приносим квіти. Тебе благаєм, уклінно просим, До Тебе в небо ми руки зносим. 8: Прийми нас, Мати, під свій Покров,

66

Тобі даруєм серце й любов, Від нужд і горя нас збережи, В лихій годині нам поможи. 9: За все сьогодні впаду ниць Перед Тобою, о Небесна Пані. За всю красу Господніх таємниць, Що світові такі чужі й незнані. 10: Я дякую за те, що під хрестом Колись за мене Ти молила Бога. Тоді перед зневаженим Христом Кровавилась Твоя Душа убога. 11: За все минуле і майбутнє теж Схиляю розум, серце і коліна. Своїм бажанням не поставлю меж Лиш через те, що я Твоя дитина.12: Свята Заступнице! Пречиста Діво! Ти оповий нас Покровом білим, І під опіку візьми Вкраїну, Не дай їй впасти знов на коліна.13: Народ наш просить захисту в Тебе, Бо Ти - Цариця Землі і Неба, Прийми нас ще раз під свій Покров, Вкотре благаєм Тебе ми знов.14: Ти захисти нам Матір-Вкраїну, Не дай зробити з неї руїну, З колін підвестись нам поможи, Вкраїну вільну нам збережи.15: Благослови, Пречиста Діво,Царице неба і землі,Тисячолітню Україну,Скріпи її духовну силу.Ми Щиро молимось Тобі.16: Діво Пресвятая - Матір матерів, Пригорни до серця всіх своїх синів. Освіти їх душі світлом золотим, Наповни любов'ю неспокійний дім,

17: Научи, як землю вберегти від зла, Розумом, діянням і крилом тепла.

66

Зоря-зоряниця, сонце доброти, Землю України щастям освіти!

Звучить в записі «Аwe Maria», на сцену Виходить Дівчина в образі Діви

Марії:Діва Марія: Вірте Вашому Господеві, він Всесильний, і я,

взявши усіх вас під свій Покров, захищу від нападу чужинців. Всі сходять. Пісня «Молитва». Виходять Ведучі.14 жовтня в Україні відзначається одне з найбільших

шанованих свят – Покрова Пресвятої Богородиці. Цього дня ми з вдячністю і вірою приймаємо заступництво і клопотання за нас перед Богом Пресвятої Діви Марії, згадуємо історичні події далекої Візантійської епохи, з якої походить коріння національного українського свята.

У 910 році, коли сарацини обступили Константинополь, Андрій Юродивий та його учень Епіфаній, під час всеношної, побачили чудесне явлення Пресвятої Діви Богородиці. Вся осяяна сонячним світлом, Вона молилася за грішників і покрила християн своїм омофором.

Радісна звістка про з’явлення заступниці облетіла храм, а далі і місто, і ввірували люди в диво, і відступив ворог, бо щезло місто з-перед його очей, сховане під святим Покровом Богородиці.

На Запоріжжі була церква святої Покрови, а запорожці вважали Діву Марію своєю покровителькою, і після руйнування москалями Запорізької Січі, козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою образ Пресвятої Покрови.

Захистила Божа Матір і Почаївський монастир від польських загарбників. Обрали собі Покрову за день Зброї бійці Української Повстанської Армії. Віддавшись під опіку святої Матері Богородиці.

Покрова для України є дуже великим святом, бо святкується не тільки як релігійне, але як і національне свято. Свято пам’яті борців за волю і незалежність.

Звучить пісня «Про Діву Марію». По завершенні виходять

Ведучі.

Розселив Господь людей по всьому світу і кожному народові дав землю. Богом дана земля є святою і рідною,

66

тому її захист – це найперший обов’язок народів. Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров’ю сотень поколінь, їхніх працелюбних і героїчних предків. Задаймо, героїчну історію нашого великого народу.

Повстанська Армія – єдина збройна сила, яка в період Другої світової війни стала на захист гнобленого українського народу і вела завзяту боротьбу проти німецьких та московських окупантів.

Ряди Української Повстанської Армії поповнювали люди з усі земель України, з різних суспільних верств, професій та політичних переконань. Їх єднала одна ідея – гаряча любов до України.

Перший відділ УПА організовано на Волині 14 жовтня 1942 року Сергієм Качинським (Остапом), він був сином православного священика, колишній старшина польської армії.

Організація Українських націоналістів, керована Степаном Бандерою, була єдиним організатором і керівником УПА.

Українська Повстанська армія боролася за Українську Самостійну Соборну державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній державі.Пісня «Десь там, далеко, на Волині».В записі звучить марш УПА, виходять хлопці-читці у формі вояків УПА.

Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед великим народом українським, перед святою землею українською, перед пролитою кров’ю усіх найкращих синів України та перед найвищим Політичним Проводом Народу Українського.

Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників, та здобути Українську Самостійну Соборну державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя, буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду виконувати всі накази зверхників, суворо зберігатиму військову і державну таємницю. Буду гідним побратимом в бою та в бойовому життю, всім своїм товаришам по зброї. Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної революції і впаде на мене зневага українського народу.

Звучить марш, хлопці сходять, виходять ведучі.

66

Скільки їх, отак клялись, молодих, життєрадісних, сповнених мрій, полягло в жорстокій, нерівній боротьбі.

І не погладять їх більше теплі ласкаві материнські руки, не почують доброго мудрого батьківського слова, не прийде, не поцілує кохана дівчина. Ворожі кулі обірвуть їхні життя.

Повстанська пісня «Спіть хлопці,

спіть». Звучить духовна музика, виходять читці з портретами Героїв у руках.Згадаймо тих, що були організаторами боротьби і їх

подвиги вписалися золотими літерами в історію Української повстанської Армії.

Тарас Чупринка (Роман Шухевич) – головний командир УПА, генерал-хорунжий. Народився Шухевич в 1907 році у Львові, а виростав у містечку Краковець Яворівського повіту в Галичині. Закінчив Українську Академічну гімназію у Львові, потім навчався у Львівському політехнічному інституті. Людина багатогранна і талановита, чудовий спортсмен. У 1938-39 роках бере участь в організації і керівництві Збройних Сил Карпатської України «Карпатська Січ». В 1941 році на чолі батальйону «Нахтігаль» вступає до Львова і стає віце-міністром військових справ у проголошеній 30 червня Українській державі. З 1943 року він – голова проводу ОУН і головний командир УПА аж до своєї трагічної смерті 5 березня 1950 року в селі Білогорща під Львовом.

Штаб Української Повстанської Армії очолював генерал-хорунжий Перебийніс. Його справжнє прізвище Дмитро Грицай. Народився 1907 року у с. Дорожів Самбірського повіту. По закінченні у 1928 році Дрогобицької гімназії вступає до Львівського університету. Служить в польській армії, з відзнакою закінчує польську офіцерську школу. З 1933 року Д. Грицай – керівник Військової Референтури Крайової Екзекутики ОУН. В 1934-36 роках – в’язень концтабору «Береза Картузька». З липня 1941 року активний учасник партизанської оборони проти гітлерівців. Навесні 1943 року арештований гестапо. Визволений з тюрми бойовиками ОУН. У серпні 1945 року призначений на пост начальника штабу УПА. Загинув восени 1945 року в Празі, виконуючи важливу місію.

Групою війсь «УПА-Північ» командував Клим Савур (Роман Клячківський). Народився у Станіславі. В ОУН вступив ще юнаком. У 1939-41 роках був одним із керівників підпільної мережі ОУН в Галичині. У 1941 році

66

заарештований чекістами у Львові й у відомому процесі п’ятдесяти дев’яти засуджений до розстрілу. Коли почалася війна втікає із Бердичівської в’язниці, де кати НКВС мали над ним виконувати вирок. Взимку 1941-42 роках зайняв пост Провідника ОУН на Північно-Західний Українських землях. На цьому пості він відіграв важливу роль в організації перших відділів УПА та створення УПА на Поліссі й Ватині і став першим командиром «УПА-Північ», як полковник Клим Савур. 12 листопада 1944 року Роман Клячківський, командир УПА-Північ полковник Клим Савур загинув геройською смертю в бою з більшовицькими окупантами.

Командир УПА-Захід полковник Шелест-Вишитий (Василь Сидор) народився в 1911 році на Сокальщині. Вчився у Львівському університеті, який не закінчив через переслідування польської поліції. Активний член ОУН ще з гімназійної лави. З 1938 по 1941 роки – один з керівників Львівщини. В 1943 році командир «УПА-Захід». Одночасно Генеральний суддя ОУН та крайовий Провідник ОУН на Карпатських землях. Загинув Василь Сидор – полковник Шелест – 17 квітня 1949 року в бою з більшовиками.

Однією з найяскравіших знакових постатей в нескінченному ряді подвижників українського національно-визвольного руху є Степан Бандера – провідник ОУН, організатор і символ героїчної боротьби українців за власну державність і свободу. Виріс у сім’ї священика, де панувала атмосфера українського патріотизму й національно-культурних традицій, навчався на агрономічному факультеті Львівської вищої політехнічної школи. Після створення ОУН відразу ж вступив до неї, а в 1933 році його призначили крайовим провідником ОУН на території Західної України. С. Бандера дійшов висновку, що вибороти незалежну Україну мирними способами неможливо, бо жодна імперія добровільно не захоче повернути українські землі українському народу. Тому необхідно покладатися лише на військову силу. Він почав створювати партизанські загони ОУН для боротьби проти чужинців. Разом з німцями він увійшов у Львів і 30 червня 1941 р. ним було проголошено Акт відновлення української держави. Фашистам це не сподобалось і 5 липня 1941 р. вони заарештували С. Бандеру. Його вивезли до Берліна, а потім кинули до концтабору Заксенхаузен, де він перебував аж до грудня 1944 р. По закінченні війни він, голова проводу ОУН із центром у Німеччині, Степан Бандера – автор багатьох праць із питань політики та ідеології. 15 жовтня 1959 р. по

66

вказівці Кремля його було вбито у Мюнхені Богданом Сташинським.

Повстанська пісня «Коли ви вмирали».

1. Не можна не згадати і одного з визначних ідеологів українського націоналізму Юрія Липу – державно-політичного і громадського діяча, лікаря, письменника, поета, поборника самостійності України. Народився в Одесі, але останні роки свого недовгого життя провів на Яворівщині. Гнаний з Польщі за активну українську патріотичну позицію на початку літа 1943 року Ю. Липа з дружиною і двома маленькими донечками переїздить до села Вільшаниця Яворівського району.

2. У серпні він перебирається до Яворова, де відкриває приватну медичну практику. На початку липня 1944 року під наступом Червоної Армії Ю. Липа разом з родиною переселяється в село Бунів Яворівського району, а на початку серпня – до присілку Бунова Іваників. Тут він допомагає пораненим воякам сотні Української Повстанської Армії командира Петренка, пише підручник з фітотерапії для медичної служби УПА “Ліки під ногами”. Відкриває медичні курси для підготовки молоді з надання невідкладної медичної допомоги. На цих курсах набували практичних навичок санітари й санітарки зі збройних формувань УПА.

3. Врешті встановлює контакт із референтурою пропаганди Крайового Проводу ОУН, веде постійне листування, подає цінні пропозиції у вигляді коротких записок стосовно політико-ідеологічних питань.

Напередодні вступу червоних військ Ю. Липі ще раз пропонували емігрувати. Але він категорично відмовився. Пишуть, що письменник свідомо йшов назустріч неминучій смерті. .

1. 19 серпня 1944 року до будинку, де мешкав Ю. Липа, під`їхала бричка із чотирма офіцерами НКВД. Липа був у яблуневому саду зі своїми дітьми. Лікарю було сказано: “Собирайтесь, вы нам нужны”. А також наказано взяти свій медичний інструмент. Дружина Липи Галина запитала, куди його забирають. Жінку було запевнено, що чоловік невдовзі повернеться. Офіцер сказав: “Даю вам честное слово

66

советского офицера, что через час-два ваш муж будет дома”. Однак він більше не повернувся…

2. Два дні шукала дружина Юрія, розпитувала в Яворові, Краківці, але скрізь чула одне: “Не знаем”. 22 серпня 1944 року тіло Юрія Липи, запорпане в сміття, було знайдене селянами на місці колишнього польського постерунку в селі Шутовім за чотири кілометри від останньої оселі письменника. Їх очам відкрилась жахлива картина: тіло Ю. Липи було поколоте багнетами, руки і голова потрощені кольбами рушниць, його було кастровано власними хірургічними інструментами…

3. Вночі з пересторогами за християнським звичаєм, лише без церковних дзвонів, люди поховали видатного українського лікаря, письменника і теоретика державності Юрія Липу на цвинтарі села Бунів. Домовину несли жінки, за нею йшло небагато людей, переважно теж жінки. Панахиди не було. Ховали з острахом. Дружина сама вибрала місце для могили – під черешнею на краю цвинтаря. Вночі на його могилі було встановлено березовий хрест.

Пісня «Ой там попід лісом».

1. Усенародний характер визвольної боротьби українських постанців підтверджується також масовою участю в ній жіноцтва. Українські жінки були першими серед тих, хто надавав підтримку воякам УПА, забезпечуючи їх харчами, одягом, притулком. За таку допомогу сотні тисяч українок були заарештовані як «бандпособники», депеортовані чи навіть убиті.

2. Проте участь жіноцтва не обмежувалася зовнішньою підтримкою визвольного руху – багато з них були активними його членами. Протягом 1943-1944 років у загальній мережі навіть існувала окрема жіноча сітка, ліквідована з приходом більшовиків. Окремі ділянки повстанської діяльності трималися передовсім на жінках - вони були чудовоми курєрами та звязковими, становили більшість медичного персоналу, що опікувався пораненими, були незамінними працівниками в підпільних друкарнях, вдало виконували функції розвідниць та інформаторів Служби безпеки ОУН. Чи не найяскравіше виявили себе жінки в пропагандистській

66

роботі підпілля. Деякі жінки займали високі посади в підпіллі.

1. Калина Лукань-«Галина» була провідником Косівського надрайонного проводу ОУН.

2. Ірина Тимочко-«Христя» керувала надрайоном «Верховина» на Лемківщині.

3. Дарія Ребет була членом найвищого керівництва ОУН - проводу цієї організації-та членом Президії підпільного парламенту-Української Головної Визвольної Ради.

4. Богдана Світлик була членом Головного осередку пропаганди і відомою авторкою художніх творів про життя повстанців.

5. Знаною підпільною писменницею була Людмила Фоя, редактор видання «Юні друзі», учасниця контррозвідувальної операції проти НКВД.

6. Любов Гайовська керувала референтурою пропаганди Львівського краю.

Жінки-учасниці визвольного руху розділяли з чоловіками всі труднощі повстанського життя й показали справжній приклад любові до своєї землі.

Пісня «Послухай, кохана дівчино».

Вед.: УПА налічувало 40 тисяч бойовиків і 60 тисяч допоміжних структур. Масовий збройний опір не давав можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору.

Вед.: Післявоєнний розподіл кордонів приніс Україні ще одну біду. Москва продала комуністичній Польщі 19 тис. кв. км. Споконвічної української території з півторамільйонним населенням. Почалось насильне вивезення українців з рідних земель.

Вед.: В оборону Закерзоння стали 5 тис. воїнів УПА, які чинили такий опір, що Росія, Польща і Чехія у 1947 році виставила проти них понад 20 тис. війська з танками і літаками. Навіть поляки почали у пресі відзначати неймовірний героїзм бійців Української Повстанської Армії і унікальне мистецтво ведення бою.

66

Вед.: Бачачи, що місцеве населення активно підтримує УПА, більшовики пішли на страшну підлість. Підготували 156 спецгруп лжебандерівців, у кількості 1763 чоловік. Ці озвірілі бандити в жахливий спосіб грабували, мордували і вбивали невинних людей, видаючи себе за воїнів УПА.

Вед.: Людина повинна боротися за правду і волю, за своє щастя та думати, що залишить після себе для майбутніх поколінь. Тисячі воїнів УПА йшли на боротьбу з однією думкою – здобудеш Україну або загинеш в боротьбі за неї. Ось що описує Валентина Миронцова, ветеран війни і праці з села Октябрське Тульської області Російської Федерації.

Звучить лірична мелодія, виходить Дівчина-Читець

Чит.: Перебуваючи у відрядженні в Рівному, я стала випадковим свідком, коли привезли на автомашині групу бійців УПА і повісили на моїх очах. Усі вони мужньо зустріли смерть, я б сказала героїчно. Жоден з них не просив помилування. І що мене особливо вразило – всі вони вмирали, приймаючи мученицьку смерть, зі словами: «Слава Україні». Блискавично сяйнула думка: хіба можуть так мужньо вмирати «бандити», як їх називала комуністична пропаганда? Так ідуть на ешафот лише хлопці, які палко люблять свою землю, свій народ, прагнуть звільнити свою землю від окупантів. І я подумала: то хто ж бандити – ті, що вмирають за вільну Україну, чи ті, що прийшли на цю землю і творять злодійства? Я схиляю свою голову перед тими молодими мучениками, які віддали своє життя за незалежну, вільну Україну.

«Світить сонце» повстанська пісня.

Вед.: Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. В Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську Українську Повстанську Армію.

Звучить лірична мелодія, виходить Дівчина-Читець

Чит.: Те, що я сьогодні живу, я завдячую лише Богові та

66

УПА. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів. Виконуючи особливе завдання, попала більшовикам в руки. Мене довго катували і, нічого не дізнавшись, засудили до смертної кари. Воїни УПА напали на тюрму і звільнили мене. Після запеклих боїв у жовтні 1946 року я дісталась до Австрії, а згодом до Палестини. Я звертаюсь до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого миру в світі.

Пісня «Ми йдемо в бій».

Вед: День сьогоднішній нерозривно пов’язаний з учорашнім. І кожен слід на землі… І нинішня радість, і небо безхмарне, і наш достаток, і щасливе вільне життя – то слід на землі, переможців визвольних змагань. Спасибі ж вам, за збережене життя, наші славні вояки.

Вед.: Після війни почалися масові репресії проти українського населення в Західній Україні. І знову на його захист стала УПА. 20-21 жовтня 1947 року був запланований вивіз у Сибір і Казахстан 800 тисяч українців. І саме тому, що націоналістичне підпілля мало докладні дані про терміни вивозу і списки людей, таким чином вдалося 500 тисяч українців зберегти від депортації.

Вед.: Останній військовий обов'язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року коли сміливо боролися на кордоні з Угорщиною, щоб допомогти Угорському анти-комуністичному повстанню. Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом.

Звучить марш, виходять хлопці-читці у формі воїнів УПА.

1 чит.: Звертаюсь до вас, нащадки, від імені тих, кого більше немає. Звертаюсь в ім’я добра і процвітання свого

66

народу. Бережіть Україну, збагачуйте її, доглядайте забуті могили.

2 чит.: Ми назавжди залишимось молодими. Тож звертаємось до молодих: 3 3 чит.: «Ви – майбутнє України тож прошу вас, нехай воно буде світлим і надійним. Нехай Покров Діви Марії береже вас від ока ненаситних і захланних ворогів, утверджуйтесь і волю бережіть».

Вед.: Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни.

Вед.: Не забуваймо воїнів і нашого села. Вклонімося священним могилам героїв, які віддали за нас молодече життя.

Вед.: Вони у битві чесно поляглиА іншого ні вибору, ні змогиВони загинули, але перемогли,Бо віддали життя для перемогиВед.: За ниви хлібні й ранки солов’їніЗа вітру шум і лагідні світанняУсіх загиблих пошануймо ниніСкорботною хвилиною мовчання.

Звучить метроном. Хвилина мовчання. Покладання квітів.

1: Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,2: Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.3: Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-4: Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.5: Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,6: Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.7: Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –8: Хай відомими стануть всі герої безвісні.9: На крові тих, що впали на полі бою в обороні рідних

хат, сімей і населення, 1: В наступі на гестапівські та енкаведистські загони. 2: В індивідуальному двобою в час конспіративної

підпільної роботи 3: На крові тих, що замучені по тюрмах і таборах.

66

4: Виросла безсмертна легенда воюючої поневоленої нації.

5: Що вогненним смолоскипом горить у серцях і душах народу й освічує шлях у майбутнє.

6: Україна живе й бореться та силою здобуває перемогу. 7: Хай же вічна буде слава героям, що поклали своє

життя на жертовник нації.

Разом: Слава Україні! Героям слава!Сценарій підготувала керівник НА драматичного колективу НД с.

Залуква І. Сорочинська.

Година спілкування «Складне поняття толерантність»…Плекаючи в собі толерантність,

людина з подрібнених, розрізнених уламків розколотого ненавистю і

спотвореного неправдою світутворить єдину, цілісну, чисту

картину, в якій є місце для всіх народів, усіх релігій,

усіх особистостей…

Ведучий 1. Добрий день, шановні друзі, ми зібралися сьогодні для того, щоб ще раз нагадати про те, як важливо бути толерантними один до одного.

Ведучий 2. Майже все наше життя проходить серед людей. Кожного дня ми виходимо у десятки, сотні різноманітних контактів у сім’ї, на роботі чи в школі, на вулиці. Й від цих контактів значною мірою залежить наш настрій, наші успіхи, наше самопочуття. Нам щоденно доводиться спілкуватися не тільки з тими, кого ми добре знаємо або любим, але з багатьма незнайомими або навіть неприємними нам людьми. Як навчитися поважати думки іншої людини? Чи прагнути, щоб опонент сприйняв ваші погляди? Проявляти нетерпимість чи бути толерантним?

Ведучий 1. Терпимість, розуміння – це поняття, які повинні супроводжувати почуття любові. Любові до ближнього, до Батьківщини, до матінки-планети Земля, і, навіть, до самого себе. Як казав Г.Сковорода: «Любов починається з любові, якщо я хочу, щоб мене любили, я починаю любити першим».

Ведуча 2. 16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей день був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою у 1995 році на Генеральній конференції ЮНЕСКО. У Декларації зазначено: «з метою мобілізації громадськості,

66

звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно». Цього дня за традицією в різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.

Ведучий 1. Терпимість і доброта – синоніми слова «толерантність»,що означає здатність визнати відмінність ідеї інших людей.

Іспанською мовою слово «толерантність» означає здатність визнавати відмінність ідеї інших людей.

Французькою – відношення, при якому допустиме те, що інші можуть мислити або діяти інакше, ніж ти сам.

Англійською – готовність бути терплячим.Китайською мовою – дозволяти, приймати, бути по відношенню до

інших великодушним.Арабською мовою – прощення, м’кість, милосердя, співучасть,

терпіння, відкрита душа для інших.Українською мовою – здатність, терпіти щось або когось, бути

стриманим, стійким.Ведучий 2. . У ХІ столітті в Римській імперії правив імператор

МаркАврелій. Він постійно вів війни і разом з тим був філософом. Вважав, що перед обличчя світового закону всі люди рівні – вільні і раби, греки і варвари, чоловіки і жінки. Марко Аврелію належить ряд висловлювань. Наприклад: «Гідність людини полягає в тому, щоб любити тих, хто її ображає», «Найкращий спосіб помсти не відповідати злом на зло».

Читець 1.Не говори про доброту,Коли ти нею сам не сяєш,Коли у радощах вітаєш,Забувши про чужу біду.Бо доброта не тільки те,Що обіймає тепле слово.В цім почутті така основа,Яка з глибин душі росте.Коли її не маєш ти,То раниш людяне в людиніНемає вищої святині,Ніж чисте сяйво доброти.О. ДовгийВедучий 1. Тож потрібно,виявляти толерантність до чужих думок,

поведінки, окремих вчинків, виважено, критично підходити до кожного конкретного випадку. Інакше толерантність може перетворитися у байдужість, ухилення від відповідальності, пристосуванство.

Ведучий 2. Сьогодні лікарів турбує зростання серцево-судинних захворювань, які нерідко закінчуються інфарктом. Ними ж установлено, що

66

однією з найголовніших причин, які призводять до інфарктів, є стресові стани, породжені хамством, грубістю, приниженням людської гідності. Підраховано, що у 18% випадків стресові стани, виникають у чергах. Майже п’ята частина їх породжується бюрократизмом. Ще більше – нездоровими стосунками у колективах, де процвітають заздрість, недоброзичливість, образи. Саме у колективах – навчальних чи трудових – ми, люди, змушені проводити значну частину свого часу, свого життя. Тому міжособистісні стосунки у колективі, його психологічний клімат мають надзвичайно важливе значення. Від того, як складаються стосунки між членами колективу, залежить і успіх цієї спільної справи, якою у ньому займаються, і щастя і не щастя його членів. Тож будьмо толерантні в стосунках з оточуючими.

Читець 2.Кажімо більше ніжних слівЗнайомим друзям і коханим.Нехай комусь тепліше станеВід зливи наших почуттів, нехай тих слів солодких медЧиюсь гірку загоїть рану(Чи перший біль, чи то останній,-Коли б то знали наперед).Кажімо більше ніжних слів,Комусь всміхаймось ненароком,То не життя людське жорстоке,Жорстокі в нас слова черстві…Кажімо більше ніжних слів! Ірина ВовкВедучий 1. Є люди, які немов би від природи наділені даром

спілкування. Вони інтуїтивно вгадують,як треба поводити себе в різних ситуаціях і з різними людьми, щоб справити на них приємне враження й викликати симпатію до себе, зачаровують присутніх і своєю зовнішністю, і своїм голосом, і манерою поведінки, і своєю ерудицією.

Ведучий 2. Стосунки з сусідами, із знайомими, приятелями вимагають взаємоповаги, якщо не любові, то симпатії. Тому якщо ми хочемо щасливого життя, встановлення між людьми добрих стосунків, ми повинні вчитися їх налагоджувати й підтримувати, ми повинні бути терпимими до думок та вчинків інших людей.

Наприклад. Для того щоб привернути людей до себе, Карнегі пропонує шість правил:

виявляйте щирий інтерес до інших; усміхайтеся; пам’ятайте, що для людини звук її імені – найсолодший і

найважливіший звук у людській мові;

66

будьте уважним слухачем, заохочуйте інших до розповіді про себе;

проводьте розмові у колі інтересів вашого співбесідника; давайте людям можливість відчувати їхню значимість і робіть це

щиро.Ведучий 1. Як правило, за нетолерантністю, несприйняттям права

іншої людини на відмінність, власний погляд криються три причини: страх до всього невідомого, бо воно може ховати у собі загрозу; упевненість у своїй правоті; обмеженість знань. (Проводиться тест «Наскільки ви толерантні»)

Ведучий 2. А чи потрібна толерантність для сучасної людини?- У нашій державі починає формуватися громадське суспільство,

тобто таке суспільство, в якому права і свободи людини визначаються найвищою цінністю, в якому суспільство стоїть над державою, існує різноманітність думок та поглядів.

- Громадське суспільство не повинно входити в суперечність з державою як регулюючою системою. Державна влада в умовах громадського суспільства перебуває під постійним контролем людей,який здійснюється за допомогою виборів,свободи слова тощо.

Ведучий 1. На планеті - мільярди людей. Усі вони рівні між собою, мають однакові права і свободи. Але всі вони різні, зі своїми характерами, ідеалами. Тому потрібно проявляти терпимість до навколишніх. Ми повинні поважити права та гідність інших людей, у тому числі і своїх однолітків, а також повинні відповідати за свою поведінку, щоб не шкодити іншим членам суспільства. Закінчити захід я хочу словами відомої української поетеси Ліни Костенко;

І в житті, як на полі мінному,Я просила в цьому сторіччіХоч би той магазинний мінімум:- Люди будьте взаємно ввічливі!І якби на те моя воля, Написала б я скрізь курси вами:- Так багато на світі горя,Люди, будьте взаємно красивими! Ліна Костенко

Сценарій підготувала бібліотекар кафедри «Юнацтво»Н. Сєдова.

66

Цей твір став останнім в циклі з п'яти робіт лауреата Нобелівської премії 2015 р. в галузі літератури білоруської письменниці українського походження Світлани Алексієвич під загальною назвою «Червоний чоловік. (Голоси утопії)». Монологи, що потрапили в книгу, автор записувала протягом останнього десятиліття, подорожуючи по всьому Радянському Союзу.«Час секонд-хенд» – це мій діагноз нам, діагноз того, що ми зробили за 20 років, нашому злочинному романтизму і, як я зараз вважаю, нашого мовчання, нашому нинішньому безмовності і мовчанню еліти. Ми поступилися місцем бандитам. Я навіть не знаю, як їх назвати. Це вже навіть не політики, а такий орден тих, хто має доступ до російського пирога – пише письменниця в передмові до твору.

Документально-художня повість Михайла Андрусяка розкриває письменницький погляд на події, які відбувалися на київському Майдані. В її основу лягли події, пережиті автором, розповіді учасників Української революції гідності, відеоматеріали. Часовий проміжок описаних подій - від 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Це 94 дні з Майданом.   Книга присвячена бійцям Небесної сотні, їхнім родинам і всім майданівцям.

Бібліотерапія на сьогодні

66

Нова повість Василя Базіва «Армагеддон на Майдані» – цікава спроба письменника, дипломата й політика передати свою версію подій на Євромайдані в Києві. Прототипом головного героя став активіст Євромайдану Юрій Вербицький, викрадений 21 січня і вбитий після катувань. Зі сторінок твору перед читачем також постають маріонеткові персонажі, керовані Кремлем, дрібні пігмеї, які дорвалися до влади в найдраматичніший період історії України.

Це своєрідна поема-трилогія про випробування українців історією й сучасністю, про справжнє і вкрадене первородство «братів», молодший з яких «готує знов чечевицю», хоча: «Ще як перша жаба учила «ква» на безлюдній річці, що звуть Москва, в Києві вже сотнями чинні храми транслювали Віру з небес хрестами».  Це книжка про те, як «людству з Україною повезло», про презирство до смерті на Майдані і за межами майдану, де народжувалася «мрія на руїнах», викривалася зрада й шпигунство, де «билося серце Європи», де рідні брати ставали ворогами, а вчорашні вороги – однодумцями й соратниками, серед яких і окремі олігархи, що своєю самосвідомістю й діями дозріли до звання справжнього захисника людської й державницької Гідності. Твір висунуто на здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

66

Події нового роману Юрія Винничука "Аптекар" відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у Венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в правду і вигадку , де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Фантазійні описи звучать як реальні, авторська фантазія відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Юрія Винничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканого літературного стилю. Автор знову дивує тим, що новий роман не схожий на жоден попередній. Хоча окремі натяки й поєднують його з "Тангом смерті".

Роман цей доповнює наші знання про війну і про українців на війні й породжує знання, що страждання минуть, а українці і Україна будуть…» так характеризує прозовий твір Галини Вдовиченко «Маріупольський процес» військовий журналіст Андрій Куліков. Й справді героям цього твору Роману й Ользі судилися не найкращі часи для зустрічі. Полонений укр і сепаратистка — чи може бути ще гостріша суперечність? Але любов перемагає все…

Книга Надії Гуменюк «Вересові меди» - переможець конкурсу «Коронація слова» 2015 року

Україна. Перша світова. Посеред дороги, що веде від волинського села до лісу, подружжя знаходить немовля... Минули роки. Сільська красуня Богдана Ясницька мріє про театральну сцену. Кинувши все, утікши навіть із власного весілля, талановита дівчина вирушає до першого українського театру на Волині — та назустріч своїй долі... Попереду — довге й бурхливе ХХ століття, сповнене карколомних подій та історичних зламів. І складне, напружене й яскраве життя сміливої і пристрасної жінки, у

66

якому будуть справжня дружба й людська заздрість, болісні втрати та дивовижні знайдення, перемоги, поразки, таємниці, кохання... І медовий смак щастя… - така основна сюжетна лінія роману.

Нова збірка поезій Надії Дички під назвою «Війна без приводу війни» присвячена бійцям, які загинули в зоні АТО і всім тим, хто продовжує боротися за Україну . Ця книжка є своєрідним продовженням попередньої книжки «Знакове світло Майдану». Назву збірці дав однойменний вірш з глибокою філософією: сьогодні в Україні війна ніби є і ніби її нема, а люди гинуть. Сама авторка так характеризує свої вірші :… творити літопис країни та достукуватися до сердець можна і поезією. Найперше це книжка для тих, чиї батьки, чоловіки, сини і кохані захищають Україну, а також для всіх українських вояків».

Нова книжка лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця - про життя як безцінний дар; про духовні вершини Афону і маленькі карпатські верховини; про те, що робить людську істоту вільною і безсмертною; про вічні істини і про вічний пошук щоденних крихт радості; про особисте і вселюдське; про земне і небесне...

66

В паризькому аеропорту сталася жахлива катастрофа. Літак, що впав, був розроблений і зібраний в Україні. Дочка авіаконструктора намагається розібратися в причинах аварії. Вона будь-що хоче дізнатися правду, незважаючи на те, до яких наслідків це може призвести, – такий сюжет нової книжки Максима Кідрука.

Ця книга Андрія Куркова не має нічого спільного з документом. Твір написаний як особистий щоденник, котрий день за днем описує життя в Києві і в країні під час Євромайдану, окупації Криму та подальшу долю України. «Щоденник Майдану» був виданий англійською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами, але тільки для українського видання він доповнений репортажами про події, що відбуваються в Україні до початку листопаду 2014 року, написаними для норвезької газети «Даг ог Тід».

Три жінки, три нелегкі долі, три шляхи до кохання... У найстаршої героїні було дивне ім`я і дивовижна доля. Даза, дочка радянського чиновника, у 30-х роках пройшла пекло дитбудинку, а після війни опинилася на Волині у вирі повстанської боротьби. Її донька Віталія, витончена естетка, покохала кримінального авторитета. А онука Олеся, у життя якої увірвався Євромайдан, зазнала смаку гіркої ніжності, який дарує справжнє кохання...

Це авторський дебют. Події, що про них розповідає Василь Махно у збірці короткої

66

прози, відбуваються за різних часів і на різних континентах, проте хай у чиї вуста вкладено історію – чоловіка за п’ятдесят, літньої вдови чи малого хлопчиська, – їм віриш. Адже оповідання позбавлені будь-яких авторських узагальнень, висновків чи повчань. Це безсторонні розповіді про долі цілком різних людей, чесні й позбавлені пафосу. Але саме чесність і простота вирізняє цю прозу, звичні на перший погляд і невибагливі деталі додають таємничості і не відпускають читача від першої і до останньої сторінки.

Книга визнана кращою книгою 2015 року за версією Ві-Ві-Сі у Великобританії.

В основі нового роману Галини Пагутяк — найзагадковішої і наймістичнішої сучасної української письменниці — химерна доля українського гуманіста початку ХVІІ століття, дипломата, поета, публіциста, видавця Яна Щасного Гербурта з Добромиля, побачена очима приблудного волинського шляхтича, який уміє бачити майбутнє, однак лише власне. Письменниця прагне зазирнути за межу людської свідомості, осмислюючи пограничний стан людського буття.

За цю книгу письменниця отримала літературну премію ім. Валерія Шевчука 2015 року.

Книга Степана Процюка «Під крилами великої Матері. Ментальний майдан» складається з 75-ти розділів. В центрі твору – історія внутрішньої боротьби героя, який через фізичну хворобу не може знаходитись на Майдані під час Революції Гідності, але щиро цього прагне. Це жорстка чоловіча проза, пронизана правдою життя і алегоріями, і обов’язковою любовною лінією.

Роман висуното на здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2016р.

66

Герой повісті молодого письменника Марка Рудневича чимось нагадує селінджерівського Голдена Колфілда. 19-річний студент Макс зі Сміли легко й відверто оповідає про своє життя — про навчання, однокурсників, родину, про свою кохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на навчання до Франції... Але стається Майдан, і Макс зі своїм другом-однолітком їде до Києва.Зрештою, це повість про три вирішальні доби на Майдані. Ви пригадайте все, ви ще раз переживете ті тривожні лютневі дні, і ще довго не забудете простого хлопця зі щирою душею — Макса зі Сміли...

Книга Героя України Надії Савченко розповідає про події під час Євромайдану, початок антитерористичної операції та неоголошеної війни на Сході України, операцію з її викрадення, умови утримання у полоні, голодування. Крім того, волелюбна сильна жінка з доленосним ім’ям знайомить читача з історією власного життя.

Чоловік середнього віку на ім’я Натан, ветеран гарячих точок, приїжджає до одного санаторію, в одну досить мальовничу місцину. Проте сталося так, що через великий наплив відпочивальників у центральній садибі для нього не знайшлося місця, і адміністраторка санаторію «спровадила його у закапелок (добряче таки віддалений – 15 хв. їзди на швидкій), де він почувався так, «як мав би почуватися чоловік, що випадково втрапив до жіночої консультації», бо корпус заселяли не просто

66

жінки, а мами з дітьми, які цілими виводками ганялися по території». Так розпочинаються химерно-кумедні пригоди головного героя нового роману Василя Слапчука. Проте є ще одна значно важливіша сюжетна лінія роману. Вона проходять через пам'ять чоловіка, який пережив війну. Війну без жодної мети, невиправдану нічим. Таким чином, основна дія роману насправді відбувається у свідомості героя, який блукає життям у пошуках самого себе.Ця книга – захопливий бойовик про звенигородських повстанців 1917-1921 рр. Десятки епізодів шалених боїв козацької кінноти з російськими окупантами. В тому числі, славетні і маловідомі: на станції Бобринська (Сміла), де Звенигородський кіш Юрка Тютюнника до ноги вирубав восьмитисячну російську армію Муравйова – того самого, який вбивав хлопців під Крутами. І який перед тим затопив кров’ю Київ, розмалювавши броньовики надписами: «Смерть украинцам!». Ще одна сюжетна лінія про те , як сучасний хлопець шукає спогади про свого діда-отамана, і – про кохання та Батьківщину, які сильніші за смерть!

У документальних нарисах відтворені драматичні долі розвідників доби Української революції 1917-1921 років та періоду діяльності національних спецслужб в умовах еміграції. Авторські розповіді грунтуються на розсекречених документах з архівів Служби зовнішньої розвідки України і Служби безпеки України, наукових, мемуарних та інших джерелах.

66

Це двотомне видання автора, у якому зібрані невидані новели та оповідання. Перша книга — «Жовте світло вікон» складається з текстів, написаних упродовж 1960–1964 років. Друга книга — «Халабуда для коханки» складається з текстів, написаних упродовж 1965–2006 ро-ків. Видання проілюстроване світлинами й документами із родинного архіву автора.

Рубрику підготувала головний бібліотекар читальної зали

Галина Петраш

66

Жовтень

14 жовтня - день Покрови Пресвятої Богородиці. Це велике християнське свято з’явлення пресвятої Покрови, що відзначається щорічно 14жовтня. За церковними переказами, це з’явлення відбулося в середині Х століття у Влахернському храмі (місто Константинополь). Саме в цьому храмі зберігалася риза Божої Матері, а також її головна покрова та частина пояса, які в V столітті були принесені з Палестини. Правив тоді Лев Премудрий. Сарацини-загарбники з великими силами напали на місто й загрожували зруйнувати його дощенту. Не знаючи, як зарадити такій страшній біді, греки йшли до Влахнерського храму для молитви.

А жив у тому місті юродивий чоловік на ім’я Андрій, який ще молодим хлопцем потрапив у полон і був проданий у рабство жителю Константинополя. Так от, Андрій приблизно о четвертій годині ночі підняв очі до неба й побачив Пресвяту Богородицю, яка в цю мить йшла небом у місячному світлі, супроводжувана святими та янголами. Діва Марія почала зі сльозами на очах молитися за весь християнський люд. Вона просила Ісуса Христа прийняти молитви всіх тих людей, які звертаються до неї, сподіваючись на заступництво. Закінчивши молитву, Богородиця зняла з голови покрову та простерла її над тими християнами, які молилися в цю мить у храмі. Таким чином Богородиця наче захищала людей від усіх видимих і невидимих ворогів. Покрова Божої Матері сяяла сильніше за сонце. А по завершенні всіх цих дій Богородиця зникла. Зникла і її покрова, але, ще довго християни відчували ту благодать, що осінила святий храм. На згадку про це чудесне з’явлення людям Божої Матері зараз і святкується Покрова Пресвятої Богородиці.

Народні прикмети:- Якщо лелеки до цього дня вже відлетять до вирію,

значить, зима буде холодна й рання.

Народознавча світлиця

66

- Якщо береза й дуб до цього дня залишаться без листя, то це віщує теплу зиму й легкий рік.

- Якщо цього дня вітер дме в різних напрямках, то зима буде мінлива.

- Якщо вітер дме з півночі, то зима буде холодною, сніжною, відповідно, якщо дме з півдня, то буде тепло протягом зими.

Листопад

8 листопада - День святого великомученика Дмитрія. Люди поминають померлих родичів у церкві та обідом удома.

У народі кажуть,що святий Дмитро приносить зиму.Народні прикмети:- Якщо погода цього дня тепла, значить, зима буде мрячна.- Якщо випав сніг, то весна буде пізня.

21 листопада - день святого Михайла.Друга половина листопада відзначається особливим для

України святом – Собором святого Архангела Михаїла й усіх ангелів. Свято Михайла особливе. Ангели в людському житті - це поводирі та захисники, святі посланники Бога, які ставали явними лише у випадках надзвичайних, особливих. Коли, зрадивши Бога, диявол оголосив Творцеві війну, на захист Бога, правди та добра піднялися ангели, які не підкорилися злу. Очолив небесне воїнство архистратиг Михаїл. Він та інші ангели з вигуками «Хто як Бог!» кинулися проти злих ангелів і скинули їх у безодню, де ті утворили свою державу й поклялися вічно руйнувати все те добро, яке творить Бог.

Днем святого Михайла скорочено називають Собор святого архистратига Михаїла, що відзначається 21 листопада. Давній герб столиці України прикрашений образом архистратига Михаїла з мечем,якого український народ вважає хранителем Києва. Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами.

Народні прикмети:- Якщо цього дня випав іній, значить, узимку буде багато

снігу.- Якщо день почнеться туманом, то це віщує відлигу.

66

Грудень4-го грудня - Введення (третя Пречиста).4 грудня віруючі люди святкують Введення до храму

Пресвятої Діви Марії. Батьки Діви Марії довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю присвятити народжену дитину служінню Богу. І народилася в них донечка Марія. Коли дівчині виповнилося три роки, її одягли в найкращий одяг і привели до Єрусалимського храму. Первосвященик зустрів її в храмі та повів у святая святих, у те приміщення, до якого з усіх людей лише сам ходив з очисною жертовною кров’ю. Від цього дня дитина жила в храмі, присвячуючи свій час богоугодними справами: рукоділлю, молитвам і читанню Святого Письма.

Дуже важливо, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки, відповідно до народних вірувань, «перший полазник» приносить у дім свою енергетику – на щастя або нещастя. Отже, якщо «перший полазник» - молодий, здоровий, та ще й грошовитий чоловік - найкраща ознака, це віщує здоров’я та добробут усій родині. Відповідно, якщо «перший полазник» - хворий дідусь, то значить, цю родину чекають хвороби й нестатки протягом наступного року. Найгіршою вважається ситуація, коли «першим показником» стає літня жінка, та ще й недоброї вдачі. Саме тому старі люди цього дня старалися сидіти вдома, до чужої домівки не заходити – негараздів не віщувати.

Якщо цього дня хтось сторонній захоче позичити щось - недобрий знак.

Народні прикмети:- Скільки на Введення води, стільки ж на Юрія трави.- Якщо Введення мостить мости, а Микола забиває цвяхи, то

зима буде люта.- Якщо є на Введення вода, то буде в мисці молоко.

7 грудня – День великомучениці Катерини.Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише

представницями слабкої статі, найзнаменнішим є свято святої великомучениці Катерини.

66

Життя Катерини припало на кінець ІІ І- початок ІVст. - період найтяжчих гонінь на християнин за часів імператора Максиміана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Олександрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським вченням, яке справило на неї надзвичайне враження. Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина навернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі. Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як ви запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене в благородстві, в красі, в багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене». Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини, і вирішив схилити її до «пізнання Христа, Царя Небесного». Ось що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе у всіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його – це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне». Образ цього юнака, так велично змальований старцем, схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною. Благочестивим життям та молитвами Катерини досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку та сказав їй: «З цього дня приймаю тебе в

66

наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха земного».

Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав сам імператор Максиміан – язичник, який приїхав до Олександрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перевагах віри язичників. Всі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Катерину. Через кілька років християни знайшли останки мучениці й поховали їх. Місце страти Катерини й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення Св. Великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави.

В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Отже, невипадково свято Катерини називали святом дівочої долі. Наші пращури свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй долю – добру чи лиху.

Найчастіше до своєї долі зверталися дівчата, щоб вона порадила й ощедрила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не зладнався родинний затишок.

Дівчата ворожать, закликають свою долю, а парубки на передодні цього дня повинні постувати – тоді доля пошле їм гарну дружину.

Народні прикмети- Як Катерина по воді, то Різдво по льоді.- Як на Катерину холодно, то буде голодно.- На святу Катерину ховайся під перину.

13 грудня - День святого Андрія Первозванного. Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата – святого апостола Петра. Із братом раніше Андрій займався рибальством. І відправився святий Андрій із проповіддю святого слова у східні країни, до Дніпра.

66

Давня легенда розповідає, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнську віру на узбережжі Чорного моря й у Києві. Літопис, який датується ХІІІ століттям, містить переказ про заснування Києва Андрієм Первозванним: «На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто…»

Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із найтаємніших, найцікавіших, цього дня відбуваються закликання й угадування майбутнього, ритуали з калитою та інші ворожіння.

Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом.

Одним із найпоширеніших способів ворожіння є випікання балабушок (маленькі тістечка круглої форми з білого борошна). Для балабушок треба носити воду… ротом. Хлопці теж не гають часу – до їхніх святкових «обов’язків» уходить якомога більше смішити дівчат, щоб вони воду не донесли до місця призначення. Нарешті, балабушки спеклися й охололи. Тепер кожна дівчина позначає своє тістечко (можна папірцем, ниткою або ще якимось – хай уява підкаже); на підлогу стелять чистий рушник, на нього розкладають балабушки. Потім до дому пускають голодного собаку та слідкують, чию балабушку та яким чином пес з’їсть першою. Першою вийде заміж та дівчина, чия балабушка буде з’їдена першою. Якщо пес віднесе тістечко з рушника вбік, значить, хазяйці цієї балабушки судилася доля далеко від рідних країв. Дуже погано, якщо собака не з’їсть балабушку, а лише надкусить.

Із кусання калити розпочинається Андрієвський вечір. Уся молодь - і парубки, і дівчата - сходяться разом. Кусання калити – один із важливих обрядів цього свята. Калита – це великий солодкий, з медом і фруктами борошняний корж, зверху оздоблений сухими вишнями чи родзинками, щоб гарна була калита. Печуть у печі й запікають так, щоб вгризти її було трудно – на сухар. Посередині калити слід зробити дірку. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калиту тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один

66

кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути - тоді калита підстрибне вгору.

Слід пам’ятати, що калиту повинні випікати всі дівчата разом. Обов’язково кожна повинна взяти участь у приготуванні страви, зокрема місити тісто по черзі. Кожна має місити свій маленький шматочок калити, замовляючи його на коханого хлопця.

А ще у ніч на Андрія хлопці бешкетують. Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку на цілу ніч гуляти або каже: «Не ходи з ним, ледарем!»), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і… хлопці гуляють! Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але… «хлопці, як чорта, не встережеш».

І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці плавають, а в іншого господаря – він дуже вже дошкулив парубкам – геть плота розібрали, і кілка не знайдеш.

І нікому не вільно на парубків ображатися, адже це єдиний на рік вечір, коли хлопцям дозволялося «викидати штуки» (звісно, не злі).

Народні прикмети:- Якщо вода тиха, значить зима буде така сама – спокійна,

тиха, гарна.- Якщо ж вода шумить, значить матінка-природа

попереджає про хуртовини й морози.17 грудня - День Варвари Великомучениці. Батько святої Варвари був дуже багатою та знатною

людиною. Він рано втратив дружину (вона померла), тому всю свою любов віддавав доньці. Але навіть ця несамовита любов не врятувала непокірну доньку від страшної батьківської кари. Він був язичником, а вона – християнкою. Тому він віддав її правителю міста на тортури душевні та тілесні. Дівчина не зреклася своєї віри. Загинула вона від рук власного батька: він відрубав їй голову.

За народною легендою, свята Варвара Великомучениця вишивала так красиво,що самому Ісусу Христу вишила ризу.

19 грудня - День святого Миколая.

66

Дуже давно в місті Мірра (Італія) жив хлопець на ім’я Миколай. Він був єдиною дитиною в дуже багатій родині, але батьки померли рано. Тому Миколай став відлюдником, мрійником, звернувся до вивчення наук. Легенда розповідає, що одного разу Миколай дізнався, що на околиці міста живе бідна дівчина, яка не може вийти заміж тільки тому, що не має посагу. Хлопець вирішив зарадити біді дівчини. Уночі він прийшов у її дім і непомітно підкинув пакунок із необхідною сумою грошей їй у вікно. Ясна річ, бідна дівчина вирішила, що це втручання неземних сил, і містом поширилася чутка, що янгол спустився з неба й допоміг закоханим. Це була найщасливіша подія в житті Миколая, він зрозумів, що його призначення – робити добро. Ще багато добрих справ зробив Миколай, і весь час він ховався, не виказував свого імені, а місто дивувалося все більше. Але люди дуже цікаві, тому й вистежили хлопця. Коли вони дізналися, хто насправді цей добродій, то зробили його своїм єпископом. По смерті він був канонізований. За переказами, навіть його святі останки мають надзвичайні властивості: вони зберігаються нетлінними й виробляють чудесне миро, від якого багато людей зцілилося.

Напередодні 19 грудня (а саме цього дня святкуємо День святого Миколая) до дітей України має завітати святий Миколай і покласти під подушку або в чобітки миколайчики – приємні подарунки від доброго святого за гарну поведінку протягом року.

Як і на Введення, велике значення має «перший полазник». Першою до господи має ввійти людина добра, здорова, хазяйновита – це гарний знак для сім’ї. Дбайливі господарі цього дня вітають свою худобу зі святом.

Народні прикмети

- Скільки цього дня випаде снігу, стільки влітку трави буде.

Рубрику підготувала головний бібліограф Галицької ЦБ

Оксана Мединська

66

Агресори кремляЯ знов запитую тебе, мій краю,Коли закінчиться кривава ця війна?Ідуть бої, брат брата убиває,Невинною страждає рідна сторона.

Здригається від болю схід України,Здригається Шевченкова свята земля…О будьте прокляті за смерть невиннихБратів моїх, корсари-кати кремля!

Кому потрібно горя на планеті,Страждань людських і варварських страшних руїн?Земля спинитись може в своїм летіІ зникнути життя народів і тварин.

Притягне сонце бідну сиротинуІ у жаровні печих жаром спопелить…Не буде вже земля кружлять, загинеІ вже на світ білому нежить.

Навіщо дав Творець нам рай Господній,Коли між нами вічні чвари і гризня?

Вірші письменників-краян, присвячені трагічним події

на сході України

66

Тривожний світ, теракти ще сьогодніВбивають нас, мов у кошарі вовк ягня…

Життя – це боротьба, зі школи ,Ще у слабких затьмарений в грядуще шлях,Мети в житті вони не досягають,Хоч мріють всі про щастя в зарлених серцях.

Страшний ще світ жорстокий і пихатий,Сира земля його лиш може змити гріх…Помирить всіх і бідних і багатих,Хто ступить на її останній вже поріг.

Возняк С.Є.

Похід славнийЗахотілось москалям тим Підкорить Вкраїну.Та не вдасться їм проклятимНас загнать в руїну.

Приспів:Уставай, любий мій синочку,Вставай, рідний брате.Ми підемо в похід славнийЗ москалями воювати.

Шизофренік Янукович, Путін дурнуватий.Захотіли Україну,Русифікувати.

Приспів:Уставай же, любий сину,Вставай, рідний брате.Ми підемо в похід славнийРідну мову захищати.

України мова мила,Мова солов’їна. Має волю, має силу – Не стане на коліна.

Приспів:Вставай, любий мій синочку,Вставай, рідний брате.Волю неньки України

66

Будемо захищати.

Хай пізнають нашу силу,Вільного народу.Як уміє народ вільнийЗахищать свободу.

Приспів:Уставай же, любий сину,Вставай, рідний брате.Ми підемо в похід славнийУкраїну захищати.О. Ліуш

Пам’яті Небесної сотні «Пливе кача…» Мати плаче – Син загинув за Вкраїну.Не лаяла, а плекала,Усю душу в сина вклала.Виріс гарний, чесний, дужий.До столиці рвався дуже.Не пускала, умовляла – Серце лихо відчувало.Не послухав… 20 років…Від Майдану кілька кроків…Щит фанерний, каска, берці…Вцілив снайпер – майстер смерті.Затремтіло юне тіло,На бруківку опустилось.З горя небо посивіло,А душа увись злетіла.

Любов Бойко

*** Україно моя…Море сліз і печаль.Наче в повінь Дністер, розливається жаль.Молоді, юнакиПолягли у борні.Були мирні роки – Й Україна в огні.Ось палає Майдан…Вибухає Донбас…І війна у злий танЗатягла усіх нас.Де ті мрії ясні?

66

Сподівань далина?Наче падаєм в сні…До землі… Чи до дна?

Любов Бойко

*** Очі героїв уперті,Погляд героїв твердий.Вони не бояться смерті,Безстрашно ідуть у бій…

Боронять вони УкраїнуВід ворога, як сарани.Готові стоять до загину – Боронять Вітчизну вони.

А в дома на них чекаютьДружини і матері.І плачуть, і виглядають…І скапує ніч до зорі.

І моляться ревно Богу,Щоб він їх героїв беріг,Щасливу щоб дав дорогу,Вернутись на рідний поріг.

Любов Бойко

***Шина палала …Ворожа навала…Двадцять перший рік.Дивується чоловік.Англієць чи німець(Не українець) – У повну простраціюВпала цивілізація.Вічна руїна – Моя Україна.Гоблін – месія…Бідна Росія.

Любов Бойко

*** Лицарі світла,Вогню охоронціЧесть захищають

66

В рідній сторонці.Право на гідністьМає людина – Істина давня, Правда єдина.Темряви сили Вкрили ВкраїнуҐвалт учинили – Морок і міни.Ніби із пеклаСили ворожі…Ми їх здолаєм – Бог допоможе. Любов Бойко*** Вітром полину на схід України – По жилах тече мій жаль.Сумом сповиті сьогоднішні миті…А завтра? Майбутнього даль?Якими думками себе заспокою?Де сили в собі знайду?Що сталося з нами в країні застоюІ як зупинити біду?

Любов Бойко*** Іловайський котел…Сотні прикрих смертей…Проковтнула війнаУкраїни дітей.Залишились у нихПосивілі батьки.Пов’язали дружини Чорні хустки.Скільки їх, молодих,Полягло в тім котлі?Обірвалося в митьЇх життя на землі.Тільки страдна душа,Що дола висоту,Із небес споглядаНа цю землю святу.

Любов Бойко

*** Захисникам Донецького аеропортуУ терміналах вітер гуляє,Не літаки – лише кулі літають.

66

Ворог боїться, смерть обминає – «Кіборги» аеропорт захищають.

Братство і дружба – вічна порука,Захист товариша – перша наука.Ворог програє в запеклому герці,Бо Україна – в хоробрих у серці.

Любов Бойко

*** Діти пишуть солдатам листи,Обереги малюють на захист.Волонтери на блокпостиПривезуть їх, як щастя птахи.

На папері – невміло ще – Кілька слів, щирі побажання.«Лист удачу вам принесе», - Запевняє автор послання.

Намальоване серце тут, Є калинове гроно червоне,Довгі коси в верби ростуть,Прапорець синьо-жовтий онде…

І листок той, неначе живий,Затремтів у руках солдата…Вдома також школярик малийЗачекався на свого тата.

Любов Бойко

*** Ви лише повертайтесь живими, Вас чекають у дома дружини,Вас чекають заплакані мами,Діти хочуть побавитись з вами.

Ви не маєте права померти – В порох ворога мусить стерти.Перемогу принесе додомуЙ не віддати Вітчизну нікому.

Ваші роки потрібні у хаті,Ви розумні й душею багаті.Ви – опора сім’ї і державиІ на щастя ви маєте право.

66

Любов Бойко

*** Серце моє, не плач.В тузі немає сили.Впала долів імла,Сльози лице зросили.

Стукає в шибку птах, Вісті несе недобрі…Сум в багатьох хатах – Гинуть сили хоробрі.

Вчора – звичайний люд,Нині – звитяжні вої,Що від продажних іудКрай боронити готові.

Вірю: мине зимаІ на веснянім поліБуйно зросте яринаЩасної долі й волі.

Любов Бойко

*** Ми ще не звикли до своєї ролі,А в нас вона , немов зоря висока.Ми є народ, творець своєї долі,Ми підняли, мов стяг слова Пророка.

Оцей Майдан з’єднав усіх нас Духом,Він, свідок Божого знамення.Там не було нікого з слабодухихІ світ почув святе Вкраїни ймення.

Нікому нашу волю не приспати,Берімось разом будувати державуВкладем у сьогодення плідну працю,А від минулого візьмем звитяжну славу.І Богові вклонитись не забудьмо, Це він підняв нас і поміг у всьому.Скажімо разом, українці: «Будьмо!Господарями у своєму домі».

Іван Драбчук

66

Посланіє до російських «братів»Ні по духу, а ні по кровіВи нам рідними не були,Хоч у братній клялись любовіДо України як до сестри.Себе охрестивши старшимиНібито дбали про нас.Навіщо своїми танкамиТепер сунетесь на Донбас?Навіщо ви нас обступили Колонами лютих убивць?Ми не здамось вам на милість,В ноги не впадемо ниць.В наших жилах гаряча Кров тече, не вода.Ми теж умієм стріляти – Начувайся Москва!Ми безстрашні в боях за волю, Градами нас не злякаєшНавіщо прийшли ви з війноюПутінські яничари?Антихристове поріддя,Маріонетки псевдо-царяМи не були і не будемо рідними Геть забирайтесь від нас.

М. Букавин

66

Зміст

1. Літературно-мистецький календар……………..………………42. Панорама життя бібліотек……………………….….……….……63. Веде історія свій лік………………………………….……….……174. З творчого доробку бібліотекарів……………………………….215. Бібліотерапія на сьогодні………………………………………… 496. Народознавча світлиця …………………………………………. 587. Вірші письменників-краян, присвячені трагічним події на сході України. ….…………………………………………………………..66