Розділ 7. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Тема 1. РОЗВИТОК ОСВІТИ ТА НАУКИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ.

Тема 2. ЛІТЕРАТУРА, ДРАМАТУРГІЯ ТА ТЕАТР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Тема 3. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА.

Тема 4. ТРАДИЦІЙНО-ПОБУТОВА КУЛЬТУРА ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ.

Тема 1. Розвиток освіти та науки на українських землях.

Основні дати розділу

1859 р. – відкриття першої недільної школи у Києві1860 р. – відкриття жіночих гімназій в Полтаві й Харкові

1862 р. – закриття недільних шкіл царським урядом1864 р. – початок діяльності першої української професійної театральної трупи у Львові –

«Руська бесіда»

1865 р. – відкриття Новоросійського університету в Одесі1868 р. – створення «Просвіти» у Львові1869 р. – впровадження обов’язкової початкової освіти на всій території Західної України1875 р. – відкриття Чернівецького університету1877 р. – відкриття Львівського політехнічного університету1878 р. – в Києві відкрито Жіночі курси – вищий навчальний заклад для дівчат1882 р. – створення першої професійної театральної трупи в Наддніпрянській Україні1887 р. – вихід циркуляру «Про кухарчиних дітей», який забороняв вступ до гімназій дітям з

малозабезпечених сімей1891 р. – в Києві був організований перший постійний російський театр1894 р. – відкриття кафедри історії України при Львівському університеті1896 р. – В.Хвойко відкрив поселення трипільської культури на Київщині1897 р. – відкриття Львівської академії ветеринарної медицини1898 р. – заснування у Галичині спортивного товариства «Сокіл»1899 р. – В.Хвойко відкрив пам’ятки зарубинецької культури

1. Освіта.

У ІІ половині ХІХ ст. українська культура розвивалася в дуже складних умовах. Російський та айстро-угорські уряди продовжували проводити колонізаторську політику денаціоналізації та асиміляції українського населення. Однак, завдяки зусиллям передової національно-свідомої інтелігенції українська культура зуміла досягти помітних успіхів.

а) початкова освіта. Велике значення для піднесення культурного рівня українців мала освіта. Створювалися недільні школи, у яких безоплатно навчалися неписьменні дорослих та дітей робітників й селян. Перша така школа була відкрита в Києві у 1859 р., а всього у місті їх було п’ять. Згодом такі школи з’явилися в Одесі, Харкові, Полтаві та інших містах. До 1862 р. їх налічувалося по всій Україні вже 110. У недільних школах викладала українська інтелігенція, студенти, вчителі, гімназисти. Навчання велося українською мовою. Розвитку системи недільних шкіл багато сприяли Х.Алчевська, В.Антонович, М.Драгоманов, О.Кониський, П.Чубинський та багато інших. У недільних школах навчання тривало 1-3 години у 2-х групах – для неписьменних, і тих, хто вже знав грамоту. Учні вивчали Закон Божий, граматику, арифметику, малювання, знайомилися з історією та культурою

Інтерпретація зображення1. Хто ці люди, які зображені на фото (картині, малюнку)?2. Який факт на ньому відбито?3. Що відбувається? Які події передували?4. Хто автор зображення (якщо відомо) і, для кого або чого воно

призначалося?

Недільна школа у Харкові 1880 р.

України. У 1862 р. царський уряд закрив недільні школи, а деякі їх організатори зазнали переслідувань. Свою діяльність недільні школи почали відновлювати в 70-х рр. ХІХ ст.

За освітньою реформою 1864 р. всі початкові школи Наддніпрянщини були перейменовані на початкові народні училища. Було встановлено два типи початкових народних училищ: однокласні – з навчанням протягом трьох років, і двокласні – з навчанням протягом п’яти років. Усі школи підпорядковувались Міністерству народної освіти. Навчання велося російською мовою, українська мова була заборонена.

Велике значення мала діяльність земств. У 70-х рр. вони відкрили багато початкових народних шкіл, а повітові училища перетворили на шестирічні міські училища . Емський указ 1876 р. помітно загальмував розвиток освіти. Внаслідок цього наприкінці ХІХ ст. у Наддніпрянщині існувало тільки близько 17 тис. початкових шкіл, яка охоплювала лише третину українських дітей.

Дещо кращою була ситуація з введенням української мови в освіту в західноукраїнських землях, де австрійський уряд чинив менше перепон навчанню рідною мовою. У 1869 р. уряд Австро-Угорщини оголосив про впровадження обов’язкової початкової освіти на всій території Західної України для всіх дітей до 14 років. Але реально це було важко здійснити: не вистачало викладачів і коштів. До кінця ХІХ ст. дві третини селян залишалися неписьменними. Навчання проводилося українською мовою, але все-таки в багатьох школах використовували польську, німецьку, угорську мови. Складною була ситуація у віддалених гірських районах, де шкіл було дуже мало.

В організації шкіл для українських дітей активну участь брало товариство «Просвіта», яке також видавало підручники українською мовою. Члени «Просвіти» активно співпрацювали з «Російським педагогічним товариством», яке діяло з 1881 р.

б) середня освіта. Сталися зміни й в системі середньої освіти. Статутом 1864 р. гімназії були поділені на 3 типи: класичні з викладанням двох давніх мов (латинської і давньогрецької), класичні з викладанням латинської мови і реальні без викладання давніх мов, але з природознавством у великому обсязі й фізикою. З 1871 р. реальні школи реорганізовані в реальні училища. Вихованці класичних гімназій могли вступати до університетів, вихованці реальних – тільки у вищі технічні навчальні заклади. У гімназіях навчалися діти привілейованих верств населення, хоча формально право вступу до них мали всі. Навчання велося російською мовою і було платним. Царський уряд всіляко намагався перешкодити отриманню освіти дітей селян та робітників. У 1887 р. вийшов так званий циркуляр «Про кухарчиних дітей», який забороняв вступ до гімназій дітям з малозабезпечених сімей.

Можливість навчатись у гімназіях отримали й жінки. В 60-х рр. ХІХ ст. були засновані жіночі гімназії. У 1860 р. жіночі гімназії відкрито в Полтаві й Харкові. Державні жіночі гімназії були по всіх губернських містах, але крім того відкривалось багато приватних жіночих гімназій. Виникали й училища професійної освіти: ремісничі, технічні,

комерційні та ін. Для підготовки офіцерських кадрів армії створені кадетські корпуси з 7-річним терміном навчання. На кінець ХІХ ст. в Україні існувало 129 гімназій та 19 реальних училищ.Гострою була проблема середньої освіти в Західній Україні. У

Галичині діяло 6 українських гімназій та 29 польських; на Буковині – 2 німецько-українські гімназії, де українську мову вивчали як окремий предмет; у Закарпатті – 3 гімназії, де українська мова не вивчалася зовсім.

в) вища освіта. Протягом ІІ половини ХІХ ст. розширилася мережа вищих навчальних закладів, у яких здебільшого навчалися представники

панівних класів. Продовжували діяти Харківський, Київський, Львівський університети. Відкриваються й нові вищі навчальні заклади, такі як, Новоросійський університет в Одесі у 1865 р., Чернівецький університет у

Гімназисти

Київський політехнічний інститут

Чернівецький університет

Новоросійський університет в Одесі

1875 р., Львівський політехнічний інститут – 1877 р., Львівська академія ветеринарної медицини – 1897 р. та кілька інститутів у Києві, Харкові, Ніжині. У 1894 р. у Львівському університеті було відкрито кафедру історії України та засновано медичний факультет . Це було серйозним кроком у розвитку національної історичної науки і сприяло поширенню патріотичних настроїв серед галицької молоді.

Змінився соціальний склад студентів: якщо в І половині ХІХ ст. серед них переважали діти дворян, то в ІІ половині ХІХ ст. різко зросла чисельність студентів-різночинців.

У 1878 р. в Києві було відкрито Жіночі курси – вищий навчальний заклад для дівчат. Викладання в університетах Наддніпрянської України та Західної України проводилося відповідно на російській та німецькій мовах.

Документи та матеріали.Зі статуту гімназій і прогімназій. 19 листопада 1864 р.

I. Загальні положення§ 1. Гімназії мають метою доставити юнацтву, що виховується в них, загальну освіту, і разом з

тим служать підготовчими закладами для вступу до університету та інших вищих спеціальних училищ.§ 2. По відмінності предметів, сприяючих загальній освіті, і по відмінності цілей гімназичного

навчання, гімназії розділяються на класичні і реальні.§ 3. В гімназії вважається сім класів з річним курсом для кожного класу.§ 5. Окрім гімназій там, де представиться потреба і можливість, а також і в місцях, що не мають

гімназій, можуть бути засновані прогімназії, що складаються тільки з чотирьох нижчих класів гімназії і що розділяються також на класичні і реальні...

§ 8. Гімназії і прогімназії містяться або на рахунок уряду, або на рахунок суспільних станів і приватних осіб...

III. Учбова частина§ 39. Учбовий курс класичних гімназій складають наступні предмети: 1) Закон божий, 2)

Російська мова з церковнослов’янським і словесність, 3) і 4) Латинська і грецька мови, 5) Математика, 6) і 7) Фізика і космографія, 8) Історія, 9) Географія, 10) Природна історія (коротке наочне пояснення трьох царств природи), 11) і 12) Німецька і французька мови і 13) Чистописання, малювання і креслення...Примітка 2. До учбових предметів належить гімнастика і спів для охочих.

§ 40. В реальних гімназіях викладаються: а) у однаковому об'ємі з класичними: 1) Закон божий, 2) Російська мова з церковнослов’янським і словесність, 3) Історія, 4) Географія і 5) Чистописання; б) у більшому об'ємі порівняно з класичними: 6) Математика, 7) Природна історія з приєднанням до неї хімії, 8 і 9) Фізика і космографія, 10) і 11) Німецька і французька мови (обидва обов'язково) і 12) Малювання і креслення; у) зовсім не викладаються: латинська і грецька мови...

§ 44. За бажанням батьків і за особливу платню в гімназії і прогімназії вихованці можуть навчатися також музиці і танцюванню...

§ 51. Кожна гімназія повинна мати: 1) бібліотеку в якій є наявність : а) з книг, що можуть сприяти збагаченню вчителів пізнаннями, і б) з книг, що призначаються для вживання учнями; 2) фізичний кабінет; 3) необхідні посібники з історії; 4) достатня кількість географічних карт і глобусів, креслень, малюнків і моделей для малювання; 5) гімнастичні снаряди і 6) музичні ноти. При реальній гімназії, понад це, повинна знаходитися хімічна лабораторія. Прогімназії повинні бути забезпечені тими ж учбовими посібниками, за винятком фізичного кабінету і хімічної лабораторій...

IV. Учні.§ 53. В гімназії і прогімназії навчаються діти всіх станів, без відмінності звання і

віросповідання...§ 61. Бідним учням, що відрізняються успіхами і поведінкою, можуть бути призначені, за

визначенням Педагогічної Ради, матеріальні допомоги і щорічні стипендії, із спеціальних засобів закладу...

§ 63. Учні, два роки, що пробули, в одному класі і що не надали задовільних успіхів, звільняються із закладу...

Завдання:1) Прочитайте документ.

2) З якою метою створювались гімназії?3) На які види поділялися гімназії? Скільки років в них складав термін навчання?4) Які предмети вивчалися в гімназіях і прогімназіях?5) Хто повинен був утримувати гімназії?6) Який необхідний для навчання інвентар повинні були мати навчальні заклади?7) Яким чином гімназії повинні були допомагати талановитим дітям з бідних сімей.8) Чи були якісь обмеження щодо вступу в гімназії дітям з різних станів? 9) Яким відомим вам циркуляром заборонявся вступ до гімназій дітей з нижчих станів? 10) Як, на вашу думку, можна пояснити таку розбіжність цих двох документів?

2. Наука.Незважаючи на тотальну русифікацію, в ІІ половині ХІХ ст. стрімко розвивається наука.

Наукові дослідження в основному проводилися в університетах. а) природничі та технічні науки. Фізика. Відомим в галузі фізики та електротехніки був західноукраїнський вчений Іван Пулюй

(1845-1918), який удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, за його участі запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині. Ряд дослідників вважає його першим винахідником «рентгенівської трубки», відкриття якої він здійснив на 12 років раніше В.К. Рентгена – у 1883 р. Крім того І.Полюй був знавцем стародавніх мов і у співпраці з П.Кулішем та І.Нечуєм-Левицьким переклав з давньоєврейської мови Псалтир та з грецької – Євангеліє.

Засновником наукової школи молекулярної фізики є Михайло Авенаріус (1835-1895), академік Олександр Ляпунов

(1857-1918), що працював при Харківському університеті розробив загальну теорію сталості і руху. Засновником київської школи теоретичної фізики був Микола Умов (1846-1915).

Хімія. Першим у світі, працюючи у Харківському університеті, став викладати курс фізичної хімії Микола Бекетов (1827-1911), крім того першим у Російській імперії почав відкривати термохімічні лабораторії.

Біологія. Професор Новоросійського університету Ілля Мечников (1845-1916) та Микола Гамалія (1859-1949) заснували в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію; започаткували успішне лікування таких хвороб як, чума, холера, тиф, туберкульоз. І.Мечников створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних, заклав основи вчення про фагоцитоз і захисні особливості організму. За розвиток імунології Ілля Мечников був удостоєний Нобелівської премії.

Медицина. Поряд з різними природничими науками в ХІХ ст. особливого розвитку набирає медицина. Видатними

вченими-медиками були: Ілля Буяльський, Єфрем Мухін, Павло Наранович. Так, Ілля Буяльський (1789-1866) видав оригінальний атлас з оперативної хірургії «Анатомико- хирургические таблицы», які були перекладені на ряд іноземних мов. Також ним уперше в межах Росії був застосований хлороформний наркоз.

Чимало зробив для розвитку хірургії в Україні Микола Іванович Пирогов (1810-1881). У 1856 р. М.І.Пирогова призначили на посаду опікуна Одеського навчального

округу, де він порушив питання про відкриття університету в Одесі. У 1858 р. отримавши посаду опікуна

Київського навчального округу, він сприяв розвитку і демократизації освіти. Пирогов працював майже в усіх ділянках хірургії, але особливо прославився у галузі кістково-пластичних операцій, воєнно-польової хірургії, десмургії.

Видатним хірургом був Микола Васильович Скліфосовський (1836-1904), професор Київського університету, завкафедрою Московського

Іван Пулюй

Михайло Авенаріус

Микола Бекетов

Ілля Мечников

Микола Пирогов

МиколаСкліфосовський

університету,одним із перших почав впроваджувати в оперативну практику асептику і антисептику. Часто приїздив в Україну і оперував хворих у Полтавській міській лікарні, мав симпатії до українського національного руху.

Одним з перших професорів хірургії, які починали читати лекції українською мовою, був декан медичного факультету Харківського університету Павло Михайлович Шумлянський. Його наукові праці присвячені лікуванню вивихів. Талановитим хірургом, основоположником вільної пересадки шкіри в Україні був Олександр Степанович Яценко.

Після ліквідації кріпацтва почався розвиток земської медицини. Напрям її розвитку йшов від роз’їзної до стаціонарної медицини з улаштуванням амбулаторій, збільшенням кількості лікарських дільниць. Відкривались земські акушерські і фельдшерські школи. Займались науковою працею й лікарі провінційних лікарень, лікарських управ, міських та військових лікарень. Наукові розвідки та популярні медичні праці писали видатні громадські діячі-лікарі Модест Левицький, Іван Липа та Євген Озаркевич, засновник та директор «Народної лічниці» у Львові.

Астрономія. Теорію походження метеоритних потоків з комет розробив академік Федір Бредіхін (1831-1904).

б) гуманітарні науки.Мовознавство. У галузі мовознавства величезний внесок належить Олександру Потебні, який

у багатьох свої працях розробляв питання української мови. Він є творцем лінгвістичної поетики, досліджував психологію словесно-художньої творчості, писав праці з фольклору та етнографії. Іще одним відомим не тільки своєю громадсько-політичною, але й науковою діяльністю є Павло Житецький, який писав праці з українського мовознавства, літератури, фольклору: «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876) та ін. Навіть в умовах переслідування української мови, українське мовознавство в ІІ половині ХІХ ст. досягло значних успіхів. Праці таких мовознавців як, П.Чубинський, К.Михальчук увійшли до золотого фонду вітчизняної лінгвістики. З 80-х рр., у цій галузі плідно працював Б.Грінченко.

Історична наука. В історичній науці в ІІ половині ХІХ ст. крім відомих нам М.Костомарова, М.Максимовича та ін., з’являються нові прізвища такі як, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій, Дмитро Яворницький, Володимир Антонович, Михайло Грушевський та багато інших.

Микола Костомаров, продовжив свою роботу у досліджуванні історії України періоду Руїни і Гетьманщини. Опублікував праці «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького» та ін.

Вивченням козацтва та гайдамацького руху займався Володимир Антонович (1834-1908) «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Уманський сотник Іван Гонта» (1882) та ін.

Автором праць з історії Запорізької Січі та козацтва, дослідженням в археології, етнографії, фольклору був Дмитро

Яворницький (1855-1940). Його відомими працями є фундаментальна «Історія запорізьких козаків» у трьох томах (1892-1897), «Очерки по истории запорожских Козаков и Новороссийского края» (1889), «По следам запорожцев» (1898) та багато інших.

Визначним українським істориком, архівознавцем, автором ґрунтовних праць присвячених історії Харкова і Харківського університету був професор Дмитро Багалій (1857-1932) – «Історія Северської землі до половини XIV

Дмитро Багалій

Дмитро Яворницький

Модест Левицький

ст.» (1882), науковий твір «Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства» (1887), праці присвячені життєвому та творчому шляху Г.Сковороди та В.Каразіна та ін.

Першою жінкою в Російській імперії, якій присвоєно вчений ступінь почесного доктора історії була Олександра Єфименко (1848-1918) український історик та етнограф. Її роботи присвячені дослідженням минулого українського народу, історії правових установ, економіки й статистики. В своїх працях доводила окремий розвиток українського народу від російського.

Відомий український історик Олександр Лазаревський (1834-1902), займався вивченням історії Лівобережної України. Написав більше 400 праць, серед них, «Щоденник М.Ханенка» (1884), «Сулимівський архів» (1884), «Замітки про Мазепу» (1878), «Павло Полуботок» (1880) та ін.У ІІ половині ХІХ ст. розпочинає свою творчу роботу український антрополог, етнограф та археолог Федір Вовк (1847-1918). Разом з В.Антоновичем брав участь у розкопках на Київщині й Волині. Як учасник Київської громади зазнав переслідувань з боку царського уряду і змушений був емігрувати до Франції. Там опублікував працю «Шлюбний ритуал та обряди на Україні» (1876). Більшість його робіт антропологічні та етнографічні дослідження.

Вагомий внесок у розвиток української археології належить Вікентію Хвойко (1850-1914), який з 90-х рр. ХІХ ст. почав займатися археологічними розкопками. Досліджував Кирилівську стоянку, у 1896 р. відкрив перші поселення трипільської культури на Київщині, у 1899 р. відкрив пам’ятки зарубинецької культури.

Величезне значення мала робота українського історика Михайла Грушевського, наукова спадщина якого надзвичайно велика і різноманітна. Грушевський автор майже 2 тис. праць у галузі української і світової історії,

історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології, спеціальних історичних дисциплін, що збагатили європейську і національну науку. Фундаментальною є

«Історія України-Руси» у 10 томах, перший том якої вийшов у Львові у 1898 р. (більше про діяльність Грушевського див. § 30).

Поряд з політичними організаціями та партіями виникають культурно-освітні, спортивні, господарські. У 1868 р. у Львові зусиллями народовців створилося товариство «Просвіта» (див. § 29), яке видавало книги на українській мові, допомагало самоосвіті селян. У 1898 р. виникає спортивне товариство «Сокіл», яке у майбутньому стане основою українського війська. Активно працює Наукове товариство ім. Т.Шевченка (1892). В Наддніпрянській Україні громадівці заснували Історичне товариство Нестора Літописця у 1873 р. В цьому ж році відкрите Південно-Західне відділення Російського географічного товариства, що займалося науково-дослідницькою роботою (див. §27). Відбуваються археологічні з’їзди вчених. Представники майже кожної галузі науки відкривали свої товариства для наукової роботи.

Висновки.Попри утиски й переслідування процес консолідації української нації ставав дедалі

відчутнішим. Об'єктивні соціально-економічні зрушення, пов'язані з перебудовою суспільства на ринкових засадах, ставили на порядок денний реформування й інших сфер тогочасного суспільства. Це були вимушені кроки з боку офіційної влади, що мали обмежений характер, але вони певною мірою сприяли розвиткові культури українського народу.

У 1864 р. була здійснена реформа освіти. Усі типи початкових шкіл дістали назву початкових народних училищ. На терені освіти чимало корисного робили земства. Наприкінці XIX ст. в Україні працювало вже 129 гімназій та 19 училищ. Було засновано кілька вищих навчальних закладів — Новоросійський університет (1865 р., м. Одеса), Чернівецький університет (1875 р.), Харківський, Київський та Львівський політехнічні інститути тощо.

В Україні того часу працювали такі видатні вчені, як хімік М. Бекетов, математик Ф. Бредіхін, фізіолог І. Сєченов, медики М. Гамалія, М. Скліфосовський, біолог І. Мечников та ін. Вагомий внесок у розвиток української освіти та науки зробило Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові. Відомі вчені М. Костомаров, О. Лазаревський та інші багато зробили для формування концепції української історії. Плідно працювали в цьому напрямі й представники молодої генерації істориків —

Федір Вовк

Олександра Єфименко

Вікентій Хвойко

О. Єфименко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський. Попри переслідування української мови після появи Валуєвського циркуляра 1863 р. та Емського указу 1876 р. українське мовознавство продовжувало розвиватися. Чимала заслуга в цьому належала П. Житецькому, О. Потебні, П. Чубинському, Б. Грінченку.

Питання для самоконтролю1). Історичний тренінг.1. Чи збільшилась кількість початкових шкіл у Наддніпрянщині в пореформений період?

2. Загальне обов’язкове навчання для дітей віком до 14 років було запроваджено у Наддніпрянщині чи на західноукраїнських землях?

3. При якому вищому навчальному закладі Західної України відкрито медичну кафедру?4. Перерахуйте відомих вам лікарів-науковців.5. Назвіть видатних вчених-істориків ІІ половини ХІХ ст.6. Кому належить тритомна «Історія запорізьких козаків»?7. Хто і коли відкрив трипільську культуру?8. Скільки гімназій нараховувалося в Наддніпрянщині на кінець століття?9. На якій території України, імперській уряд чинив менше перешкод щодо викладання

української мови?10. Які нові вищі навчальні заклади були відкриті у ІІ половині ХІХ ст.?

2). Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні ІІ половини ХІХ ст.3). Яким чином імперські уряди намагались обмежити отримання освіти дітей з нижчих

верств населення?4). Схарактеризуйте наукову творчість українських істориків ІІ половини ХІХ ст.5). Заповніть таблицю «Розвиток науки ІІ половини ХІХ ст.»

6). Робота з картою.Опрацюйте карту № 16 «Розвиток української культури в другій половині ХІХ ст.» та вкажіть:

а) міста де були засновані нові вищі навчальні заклади, які саме?б) які наукові товариства діяли в Україні в ІІ половині ХІХ ст., в яких містах?в) які культурно-освітні товариства були відкриті в Україні, яка мета їхньої діяльності

(пригадайте з попередніх тем)?

Віконце допитливих.Христина Данилівна Алчевська (1841-1920), відомий український педагог-просвітитель. У 1862 р. відкрила в Харкові безплатну жіночу

недільну школу. При її сприянні недільні школи виникли в багатьох містах України і Росії. Написала тритомну бібліографічну працю «Що читати народові?», яку схвально зустріла прогресивна громадськість. Христина Данилівна є основоположником методики навчання грамоти дорослих. Її педагогічний досвід був відмічений найвищими нагородами на виставках у Москві, Нижньому Новгороді, Парижі, Антверпені. У 1890 р. її обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

Карта № 16

Вчений Галузь діяльності Наукові дослідження

Висновки.Попри утиски й переслідування процес консолідації української нації ставав дедалі

відчутнішим. Об'єктивні соціально-економічні зрушення, пов'язані з перебудовою суспільства на ринкових засадах, ставили на порядок денний реформування й інших сфер тогочасного суспільства. Це були вимушені кроки з боку офіційної влади, що мали обмежений характер, але вони певною мірою сприяли розвиткові культури українського народу.

У 1864 р. була здійснена реформа освіти. Усі типи початкових шкіл дістали назву початкових народних училищ. На терені освіти чимало корисного робили земства. Наприкінці XIX ст. в Україні працювало вже 129 гімназій та 19 училищ. Було засновано кілька вищих навчальних закладів — Новоросійський університет (1865 р., м. Одеса), Чернівецький університет (1875 р.), Харківський, Київський та Львівський політехнічні інститути тощо.

В Україні того часу працювали такі видатні вчені, як хімік М. Бекетов, математик Ф. Бредіхін, фізіолог І. Сєченов, медики М. Гамалія, М. Скліфосовський, біолог І. Мечников та ін. Вагомий внесок у розвиток української освіти та науки зробило Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові. Відомі вчені М. Костомаров, О. Лазаревський та інші багато зробили для формування концепції української історії. Плідно працювали в цьому напрямі й представники молодої генерації істориків — О. Єфименко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський. Попри переслідування української мови після появи Валуєвського циркуляра 1863 р. та Емського указу 1876 р. українське мовознавство продовжувало розвиватися. Чимала заслуга в цьому належала П. Житецькому, О. Потебні, П. Чубинському, Б. Грінченку.

Виконайте:1). Історичний тренінг.1. Чи збільшилась кількість початкових шкіл у Наддніпрянщині в пореформений період?

2. Загальне обов’язкове навчання для дітей віком до 14 років було запроваджено у Наддніпрянщині чи на західноукраїнських землях?

3. При якому вищому навчальному закладі Західної України відкрито медичну кафедру?4. Перерахуйте відомих вам лікарів-науковців.5. Назвіть видатних вчених-істориків ІІ половини ХІХ ст.6. Кому належить тритомна «Історія запорізьких козаків»?7. Хто і коли відкрив трипільську культуру?8. Скільки гімназій нараховувалося в Наддніпрянщині на кінець століття?9. На якій території України, імперській уряд чинив менше перешкод щодо викладання

української мови?10. Які нові вищі навчальні заклади були відкриті у ІІ половині ХІХ ст.?2). Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні ІІ половини ХІХ ст.3). Яким чином імперські уряди намагались обмежити отримання освіти дітей з нижчих

верств населення?4). Схарактеризуйте наукову творчість українських істориків ІІ половини ХІХ ст.5). Заповніть таблицю «Розвиток науки ІІ половини ХІХ ст.»

6). Робота з картою.Опрацюйте карту № 16 «Розвиток української культури в другій половині ХІХ ст.» та вкажіть:

а) міста де були засновані нові вищі навчальні заклади, які саме?б) які наукові товариства діяли в Україні в ІІ половині ХІХ ст., в яких містах?в) які культурно-освітні товариства були відкриті в Україні, яка мета їхньої діяльності

(пригадайте з попередніх тем)?

Тема 2. Література, драматургія та театр другої половини ХІХ ст.

1. Розвиток літератури.Під впливом творчості Т.Шевченка сформувалася плеяда молодих авторів, які прагнули чесно й об’єктивно розповісти про проблеми сучасного їм суспільства, особливо про важке життя українського селянства. Літературні твори цього періоду написані в різноманітних художніх напрямках – романтизм, реалізм, натуралізм. Їм притаманна й наявність індивідуальних стилів – аналітично-психологічні, соціально-філософські.

Реалізм став головним творчим методом видатних прозаїків таких як, Марко Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Панаса Мирного та ін. Історичне минуле України знайшло відображення в романах Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка. Поетичні традиції І.Котляревського і Т.Шевченка розвивалися у творчості великих українських поетів Івана Франка і Лесі Українки. Наприкінці ХІХ ст. в різних жанрах працюють Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко.

Після смерті Т.Шевченка провідне місце в українській літературі займає Пантелеймон Куліш (1819-1897). У поезії «До братів на Україну» він сказав характеристичні слова:

Ой, мовчав я, браття, Словом не озвався,

Вчений Галузь діяльності Наукові дослідження

Поки батько українськийПіснею впивався.

Хоч мовчав устами,Співав я душею,Та боявся з ним різнитиКобзою своєю…

Пантелеймон Куліш належить до ряду найвизначніших українських письменників. Своєю думкою, своїм незвичайним поглядом, гострим словом болюче вражав українське суспільство. У своїх творах осмислює проблеми творчості та історичної долі українського народу, його культури. Його перу належать збірка «Хуторна поезія» (1882), «Дзвін» (1893), «Позичена кобза» (1897). Куліш залишив також деякі драматичні твори – «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай».

З-поміж письменників 60-х рр. силою свого таланту поруч з П.Кулішем стоять Марко Вовчок і Юрій Федькович. Під псевдонімом Марка Вовчка заховалася Марія Вілінська (1834-1907), автор славнозвісних «Народних оповідань» (1857), у яких продовжила тему творчості Т.Шевченка, присвячену становищу закріпаченого селянства. Кріпацтво також дало Марку Вовчку тему до інших оповідань, таких як «Ледащиця», «Викуп», «Горпина», в яких письменниця усім серцем співчуває людській недолі, сумує над горюванням нещасних кріпаків, радіє їхнім радощам. Першою українською соціальною повістю є «Інститутка» (1859), яку Вовчок присвятила Т.Шевченкові. Її належить ряд творів про історичне минуле українського народу – повість-казка «Кармелюк», оповідання «Невільничка», повість «Маруся».

Силою та оригінальністю свого таланту вражає Юрій Федькович (1834-1888) – уродженець буковинської землі. Федькович належить до найвизначніших українських ліриків. У перших його ліричних поезіях головним змістом є жовнірське життя: туга новобранців за рідною стороною, за горами, - туга, що змушує жовніра кидати зброю і тікати додому. Такий момент описав поет у поезії «Дезертир».

І схопився, як полумінь,Полетів, як птах,А вітер му не йде вдогін,Бо годі му так.

Бо він летить до матонькиСтарої домів,Дрівець її врубатоньки, Щоб хатку нагрів.

Красу гуцульських гір, палкі почуття їхніх мешканців, усю «криваву гуцульську славу» оспівав Ю.Федькович у своїх оповіданнях та баладах «Люба-згуба», «Три, як рідні брати», «Довбуш», «Опришок» та ін.. Юрій Федькович – великий мрійник у житті й у поезії – займає в українській літературі місце одного з «Буковинської трійці» разом з братами Воробкевичами.

Давні часи, давній побут, красу природи оспівував у своїх поезіях Яків Щоголів (1824-1898), якого називають «спізненим романтиком». У 1883 р. видав збірку поезій «Ворскло», у 1898 р., в день його похорон, з’явилася збірка «Слобожанщина». Своїми поезіями, в яких ідеалізує козачину, зближається з Шевченком, «Золота бандура», «Хортиця». В деяких, як наприклад «Ткач», «Кравець», «Мірошник», Щоголів ідеалізує ремісницький побут та ремісницьку працю.

Марко Вовчок

Юрій Федькович

Життя селян після ліквідації кріпацтва, взаємини сільської інтелігенції й простого народу, її національні зриви висвітлив із глибоким знанням народного побуту Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Образ селянського та робітничого життя дають повісті «Гориславська ніч», «Микола Джеря»,

«Кайдашева сім’я», «Бурлачка». Національне та соціальне поневолення українського народу розкривають драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках». Нечуй-Левицький є творцем української побутової повісті. Він

охопив народне життя з різних боків і дав широкий, всебічний малюнок українського побуту. Поруч Нечуя-Левицького другим визначним повістярем є Панас Мирний (1849-1920), справжнє прізвище Рудченко. Писав поезії, оповідання, повісті й драми. Соціальна неправда, конфлікт між панами-багачами – з одного боку, та кріпаками, що все життя й усі сили

віддавали на чужу користь, - із другого є головним змістом і головною темою його творів. Його герої шукають правди й борються з насиллям, з кривдниками.

З-поміж повістей Мирного, найбільший розголос здобула собі повість «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», відома також під заголовком «Пропаща сила». Вона вийшла друком у Женеві у 1879 р. Великий епічний талант Панаса Мирного виявився в ряді інших його оповідань та повістей, які захоплюють образами, повними жахливої життєвої правди. Такими є «Лихі люди», «Лихий попутав», «Повія», «Голодна воля». Він є автором й комедії «Перемудрив» і драми «Лимерівна».

На галицькому ґрунті, з життя української інтелігенції в Галичині дав низку цікавих образів Володимир Барвінський (1850-1883) у повісті «Скошений цвіт». У своїй повісті Барвінський вступається за права жінок. Повість «Скошений цвіт» є ілюстрацією думок і поглядів

української інтелігенції 60-х рр. ХІХ ст. і як така має ціну цікавого історичного документу.Подібні постаті захоплених ідейних працівників на національному полі, як у повісті «Скошений

цвіт», дав Борис Грінченко (1863-1910) в повістях «Соняшний промінь» і «На розпутті». В поетичних творах він взиває до праці й до любові рідного краю. Головна сила його таланту як письменника, проявилась в невеличких оповіданнях «Каторжна», «Нелюб», «Дядько Тимоха», «Ксеня». З-поміж драматичних творів Грінченка «Арсен Яворенко», «Серед бурі», «Ясні зорі» та ін. в яких він описує цікаві образи народного побуту.

Коли Грінченко у своїх поезіях закликав сучасників до праці для загального добра, клич до єднання, до згоди кинув поет Володимир Самійленко (1864-1925) відомий в українській літературі також під псевдонімом Сивенький:

Гей, хто хоче всім свободи,Поєднаймось, як брати,Сонцем правди, світлом згоди,Боже, шлях нам освіти.Уже перші поезії Самійленка виявили його поетичний талант. Зібрані в збірці «Україні», вони

виказують силу поетичного слова, в деяких проявляються щирий гумор, гостра сатира, їдкий сарказм, інші вирізняються гарною легкою формою та красою мови. Відомими творами Самійленка, що здобули собі слави є сатира «На печі», яку поет присвятив 100-річчю нової української літератури та поема

«Герострат». Відомим байкописцем був Леонід Глібов

(1827-1893). Літературна діяльність Глібова складається з чотирьох окремих жанрів: лірики, байок, повістей для дітей, драматичного твору «До мирового». Головним полем літературної діяльності Леоніда Глібова є лірика й байка. В його ліричних поезіях настрій сумний, елегійний. Поет лине згадками до тихих хвилин минулого щастя («Вечір»), іншим разом сумує за безповоротною молодістю. Ніжним почуванням,

Яків Щоголів

Іван Нечуй-Левицький

Панас Мирний

Леонід Глібов

сердешним ліричним настроєм навіяні також байки Глібова. Хоч теми брав здебільшого в інших поетів (Крилова), вмів їх актуалізувати до сучасних йому обставин українського життя й надати їм своєрідного українського забарвлення. Байки Глібова лагідні, вміючи вибачати людям їхні вади, недоліки. Він тільки з любові до них докоряє їм за неробство «Бджола і мухи», за насилля над ближніми «Вовк та ягня», за хабарництво «Лисиця і ховрах», за гордість «Жаба і віл», за наклепництво «Прохожі та собаки» .

Силу глибокого ніжного почуття та поруч з тим бистрий дотеп та щирий гумор вложив у свої поетичні твори Степан Руданський (1833-1873). Загальновідомий Руданський як автор «співомовок», коротких жартів, дотепів, приказок, сміховинок про панів, поляків, москалів, що їх черпав він по більшій часті з народних уст. Всі вони відзначаються бистрим, гнучким дотепом та щирим гумором. Такі цікаві історії, як, наприклад, про того мужика, що не став дяком, бо не купив окулярів («Окуляри»), чи про того цигана, що їв хрін тому, бо за нього заплатив гроші («Циган із хроном»), чи про того батька, що казав синові в церкві свистіти («Чи голосна церква»), чи про того запорожця, що ставав із рабином до дискусії, - ніколи не втратять своєї принади.

Крім веселих «співомовок», писав Руданський і ліричні поезії, повні тонких почувань, глибокої туги, гнітючого смутку, торкаючись в них не тільки своїх власних переживань, але також і суспільного й громадського життя «Студент», «Голе моє поле», «Наука». Був він також автором великих історичних поем «Мазепа», «Полуботок», «Віщий Олег», «Апостол» та ін. Пробував пера і на полі драматичної творчості й написав драму «Чумаки». За життя Руданського мало його творів виходило друком. Лише після його смерті пощастило Олені Пчілці, Іванові Франкові, Василю Лукичеві та ін. зібрати його розсипані перлини.Після смерті Т.Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшого імені на всіх просторах України та за її межами, як Іван Франко (1856-1916). Політика й поезія, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, повість і історія, драма й етнографія, комедія й соціологія, література перекладів і редагування часописів – все те одночасно стало полем його творчої діяльності та глибоких дослідів.

Силу свого оригінального творчого таланту Франко виявив у ряді оповідань та повістей. Намічаючи впродовж свого життя різні типи й характери, автор дав у своїх оповіданнях і повістях цікаві, вірні образи, в першу чергу з життя тих, хто «в поті чола», працює на життя. Побут сільського й міського пролетаріату зобразив письменник у таких своїх творах як, «Ріпник», «На роботі», «Навернений грішник» та ін. Соціальний склад має повість «Борислав сміється», де Франко зобразив два ворожі світи – багатих та бідних (робітників нафтових заводів). Конфлікт між цими світами, вибухає в кінці широким полум’ям, яке охоплює весь Борислав.

Документи та матеріали. Відомий український історик Іван Крип’якевич про

діяльність Івана Франка.Франко був тим, хто серед найдикіших хащів пробивав шляхи для інших, був тим

каменярем, який довгі літа лупав скалу безідейності, байдужості, тим ковалем, що клепав серця й сумління свого громадянства, був тим ідейним провідником, котрий вів народ в обітовану країну народного щастя і впав на тім шляху. Був у першу чергу громадянином. Розбуджував серед суспільності думки, кидав між неї нові кличі, вказував нові шляхи в політичним та суспільним житті. Громадянську службу перед усім мав на оці, коли працював на полі української журналістики, коли ознайомлював українську суспільність із перекладами найвизначніших творів людського духа, коли інформував чужинців у польських, німецьких та російських видавництвах про життя свого народу. Громадянську службу передусім мав на оці, коли кидався на поле науки й літератури та збагачував ці ділянки творами першорядної ціни.

Завдання:1) Прочитайте документ.2) Як характеризує І.Франка Іван Крип’якевич?

Степан Руданський

Іван Франко

3) Яким родом діяльності окрім літературної займався Франко? (Доведіть цитатами з документу)

4) Що ви можете пригадати про громадсько-політичну діяльність Франка з попередніх тем?

У своїх поетичних творах поет висловлював не тільки власні переживання, але й переживання народу, «Смерть Каїна», «Мойсей». Вмів він звернутися й до дитячих сердець в своїх творах «Лис Микита», «Пригоди Дон-Кіхота». Поезії Франка зібрані в збірках «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Із днів журби», «Давнє і нове», «Зів’яле листя» та ін. Франко залишив також ряд великих повістей, «Захар Беркут», «Великий шум», «Лель і Полель», «Перехресні стежки», та драм «Украдене щастя», «Сон князя Святослава».

Поруч Шевченка та Франка стоїть на вершині поетичної творчості Леся Українка (1871-1913) – Лариса Косач-Квітка. Вона дуже рано виступила зі своїми ліричними поезіями. Її перша поезія «Ні волі, ні долі у мене нема, лишилася тільки надія сама» створена нею на дванадцятому році життя. У 1892 р. з’явилася перша її лірична збірка «На крилах пісень», де оспівувала красу природи, дзвеніли сильні акорди патріотичної громадянської лірики. З цієї пори Леся Українка стала в центрі українського літературного життя. У 1899 р. вийшла її збірка «Думи і мрії», у 1902 – «Відгуки».

Живо цікавило Лесю Українку питання, якою є роль поета серед громадськості та в чому є сила поетичного слова, і цьому питанню вона присвятила багато своїх поезій, як наприклад, «Давня казка». Із найбільшою силою, виразністю та глибиною виявився талант Лесі Українки у творах, що написані у формі драматичної поеми та віршованої драми: «Русалка», «Подорож до моря», «Роберт Брюс», «Місячна легенда» та ін. Глибиною морально-філософського осягнення життя відзначаються драматичні поеми «Одержима», «У пущі», «Бояриня», «Лісова пісня».

Наприкінці ХІХ ст. на літературній ниві постають і такі письменники як, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Марко Черемшина, Тимотей Бордуляк, Богдан Лепкий та ряд інших, що проявлять свій талант на рубежі двох століть.

2. Драматургія.Організація театру в Україні викликала потребу збагатити театральний репертуар, і ця

потреба видвинула нові драматичні таланти, а саме Михайла Старицького, Марка Кропивницького та Івана Тобілевича.

Літературну діяльність Михайло Старицький (1840-1904), розпочав під псевдонімом Гетьманець, перекладами з російської мови. Ці переклади – творів Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича, Байрона й сербських народних пісень становлять велику частку його літературної спадщини. З власними оригінальними творами вперше виступив у львівській «Правді» у 1868 р. його ліричні поезії відзначаються розумінням народних потреб. Драматичну творчість розпочав у 70-х рр. комедіями «Різдвяна ніч», «Як ковбаса та чарка …», «Чорноморці». Крім того, збагатив сценічний репертуар драматичними творами «Не ходи, Грицю,

на вечорниці», «Циганка Аза», «За двома зайцями». У драмі «Не судилося» порушив важливу й болючу на той час тему взаємин між інтелігенцією

та простолюддям. Його історичні драми «Богдан Хмельницький», «Облога Буші», «Остання ніч», «Маруся Богуславка» стали широко відомими та популярними.

Леся Українка

Драматург Михайло Старицький

Велика заслуга Старицького й в тому, що він вложив багато зусиль, працюючи над виробленням української літературної мови. Багато його неологізмів, якими він в свій час дразнив сучасників, здобули собі місце у скарбниці української літературної мови, бо в їх творенні Старицький йшов за духом народної мови.

Поруч Старицького другим визначним українським драматургом був Марко Кропивницький (1841-1910). У 1873 р. виставив свій перший твір – «Дай серцю волю, заведе в неволю». Як автор драм, Кропивницький є найпомітнішим представником так званої «етнографічної драми». Його драматичні твори «Дві сім’ї», «Глитай», «Олеся», «Невільники»,

«Титарівна», «По ревізії», «Доки сонце не зійде … » захоплюють не так драматичною побудовою, як живим і точним зображенням села й життя в ньому.

На новий шлях українську драматургію вивів Іван Тобілевич (1845-1907), відомий в українській літературі під ім’ям Карпенка-Карого. Поруч із Лесею Українкою він займає одне з перших місць між українськими драматичними письменниками ХІХ ст. Він є творцем української соціальної драми. З 1883 р. починають з’являтися його драми, в яких з великим реальним зображенням картини він торкнувся важливих соціальних, економічних та побутових відносин в українському житті. Слідом за «Бурлакою», де він відобразив понуру панораму соціального лиха та повного безправ’я в царській Росії,

пішла «Бондарівна», потім комедія «Розумний і дурень», драма «Наймичка», комедія «Мартин Боруля», в якій автор із великим гумором зобразив українську шляхту, що різними способами старалася втиснутися в ряди російського дворянства. За ним пішли нові драми – «Безталанна», «Батькова казка», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», «Паливода» та історичні драми «Сербин», «Що було, те мохом поросло», «Ґандзя», «Понад Дніпром», «Сава Чалий».

Українське село в сірому, буденному вбранні, погоня за грішми, за землею, за наживою, насильство над селянами, самолюбство, - ось улюблені теми драм та комедій Карпенка-Карого. Дуже часто він проводить думку, що на безталанні одного спирається щастя другого.

Драматичні твори Старицького, Кропивницького та Тобілевича поклали основи для розвитку українського театру й захопили інших письменників попробувати щастя в цій галузі літературної творчості: Лесю Українку, Івана Франка, Панаса Мирного, Бориса Грінченка та ін.

3. ТеатрНезважаючи на урядові перепони та заборони український театр продовжував розвиватись. Продовжують діяти аматорські театри. Так, в Єлисаветграді у 1864 р.

аматори (поміщики) дають вистави «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці» та ін. Ці вистави мали незвичайний успіх. Можливість потрапити у такі театри мали всі верстви населення завдяки дешевим цінам на них.

У 1864 р. розпочала свою діяльність перша українська професійна трупа у Львові на чолі з Омеляном Бачинським – «Руська бесіда». Першою виставою яку дав цей театр була мелодрама «Маруся» за повістю Квітки-Основ’яненка. Вистава перевищила всі сподівання. Гра акторів була на високому рівні. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. В першій виставі окрім Т.Бачинської брали участь О.Бачинський, Ю.Нижанківський, Юрчакевич та ін.

Драматург Марко Кропивницький

Драматург та письменник Іван Карпенко-Карий

Українські письменники та драматурги ІІ половини ХІХ ст.

Очільник першої професійної трупи Омелян Бачинський

Афіша львівського театру (1864 р.)

Львівський театр розпочинає давати вистави й в інших містах Західної України. У репертуарі театру було велике розмаїття вистав за творами Т.Шевченка - «Назар Стодоля», Й.Коженьовського - «Верховинці», А.Вельсовського - «Бувальщина» та багато інших.

У Наддніпрянській Україні перша професійна трупа була створена у 1882 р. М.Кропивницьким та М.Старицьким у Єлисаветграді. Відомими акторами цієї театральної трупи були М.Заньковецька, І.Бурлака, М.Садовський, Н.Жаркова, А.Максимович та ін. Наприкінці ХІХ ст. виникли театральні трупи М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого. У 80-90-х рр. ХІХ ст. в

Україні діяло кілька десятків українсько-російських труп. У 1891 р. в Києві був організований перший постійний російський театр М.Соловцова.

Розвиток українського театру, безсумнівно, пов’язаний з ім’ям Михайла Старицького. Саме за його ініціативою та за участю трьох талановитих артистів – трьох братів Тобілевичів (Карпенка-Карого, Садовського та Саксаганського) й артисток Марії Заньковецької та Ганни Затиркевич у Наддніпрянщині виникла перша професійна театральна трупа. У 1883 р. вона отримала дозвіл давати українські вистави, але за умови, щоб кожна українська вистава йшла в парі з виставою російської п’єси. Спочатку їй було заборонено давати вистави у Києві, тому трупа

розпочала свої вистави в Москві та Петербурзі.

Марко Кропивницький, відомий драматург та засновник театральної трупи, також розпочинав свою діяльність як актор. Ще у 1871 р. він працював в одеському театрі Маркових. Вже у першому своєму виступі в ролі Стецька в комедії «Сватання на Гончарівці» здобув собі великий успіх. У 80-х рр. брав активну участь у театральній трупі Ашкаренка. А згодом, заснував свою власну, що мала величезний успіх та з тріумфом виступала у різних містах. Репертуар театру був багатий й на нові

твори, як «Глитай», «Невільник», «За двома зайцями», «Не так склалося, як гадалося» та ряд інших.

У 1885 р. ця артистична трупа розпалася на М.Старицьким. Такий розпад жодним чином не сказався на популярності та професійності акторів. На чолі двох нових театрів стояли корифеї української сцени, знамениті актори й режисери. Вже у 1888 р. таких театральних трупи було чотири: перша – театр М.Садовського, де були такі відомі актори як,

Заньковецька, Затиркевич, Максимович, Науменко та ін.;

друга – театр Саксаганського, де грали Карпенко-Карий, Ліницька, Виріна, Грицай, Суслова та ін.; третя – театр Старицького з Боярською, Орлик, Маньком, Касяненком і четверта – театр Кропивницького, під керівництвом якого починали робити свої перші кроки всі молоді артисти.

Кухула, Осуховська, Біберович і Моленцький у "Верховинцях"

Панас Саксаганський

Микола Садовський

Висновки.

Українська література ІІ половини ХІХ ст. багата на імена великих письменників. На цей період припадає творчість П.Мирного. Його твори «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Лимерівна», «Лихі люди». Особливо відомим письменником, громадським діячам Східної Галичини у 70-90-ті рр. ХІХ ст. був Іван Франко. Його літературний внесок у скарбницю української літератури налічує 5 тисяч творів, серед яких «Борислав сміється», «Смерть Каїна», «Мойсей», збірки віршів, як наприклад, «Зів’яле листя».

Відомою українською поетесою цього періоду є Леся Українка. Основним завданням її творчості було служіння справі визволення свого народу. Творчою спадщиною Лесі Українки є такі твори як, «Досвітні вогні», «Сім струн», «Сльози-перли» та ін.

Це час відзначився розвитком української драматургії. М.Старицький написав 25 п’єс, серед яких «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці», «У темряві», «Не судилося». У своїй творчості Старицький описував життя українського села, боровся з його недоліками. Відомі його історичні п’єси «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші».

Визначним явищем у драматургії стала творчість М.Кропивницького. Великої популярності набули його драми «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Невільники», «Дві сім’ї» та ін. Творцем соціальної драми і комедії увійшов в історію української драматургії Іван Карпенко-Карий. Його драми «Наймичка», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля» та ін. стали класикою української літератури та драматургії.

У 1864 р. був заснований професійний театр у Львові, який очолив О.Бачинський. У Єлисаветграді М.Кропивницький у 1882 р. створив першу професійну українську театральну трупу. До неї увійшли відомі на той час актори М.Старицький, М.Садовський, М.Заньковецька, І.Бурлака та ін..

Марія Заньковецька у п’єсі "Поки сонце зійде, роса очі виїсть"

Марія Заньковецька

Ганна Затиркевич

Питання для самоконтролю1) Назвіть найвідоміші твори Івана Нечуя-Левицького.2) Хто є автором творів «Мартин Боруля», «Наймичка», «Сто тисяч»?

3) Хто був автором першої української соціальної повісті «Інститутка»?4) Які серед наведених творів належать перу Панаса Мирного?

«Наймичка», «Лимерівна», «Степовий гість», «Микола Джеря», «Голодна воля», «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

5) Визначте зайве у переліку та скажіть чому?«Каменяр», «Вічний революціонер», «Повія», «Марійка».

6) Назвіть найвідоміші п’єси М.Старицького. 7) Правильно співвіднесіть письменників з назвами їхніх творів.а) П.Куліш, б) М.Вовчок, в) Ю.Федькович, г) І.Нечуй-Левицький, д) П.Мирний1) «Повія», 2) «Кайдашева сім’я», 3) «Позичена кобза», 4) «Дезертир», 5) «До братів на Україну», 6) «Народні оповідання», 7) «Довбуш», 8) «Микола Джеря», 9) «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»,10) «Інститутка».

8) Встановіть відповідність між назвами творів та їх авторами:а) «Жаба і віл», 1) І.Франко,б) «Окуляри», 2) Л.Глібов,в) «Роберт Брюс», 3) С.Руданський,г) «Пригоди Дон-Кіхота», 4) Л.Українка,

5) В.Самійленко.

9) Заповніть схему:

назви творів назви творів

назви творів10) Розгляньте карту № 16 «Українська культура другої половини ХІХ ст.» та вкажіть:

а) у яких містах у другій половині ХІХ ст. діють театри;б) яка направленість цих театральних труп.

Словник термінів.Натуралізм – напрям у літературі, що виник у ІІ половині ХІХ ст., представники якого намагалися копіювати дійсність.Неологізми – нові слова, які тільки входять у мову і ще не стали загальновживаними.

Романтизм – напрям у літературі й мистецтві кінця XVIII – початку ХІХ ст., для якого характерне прикрашене, ідеальне зображення дійсності.

Українські драматургиІІ половини ХІХ ст.

Віконце допитливих.Заборони щодо використання української мови під час культурних заходів.

Українську мову забороняв вживати російський уряд як в повсякденному так і в культурному житті. Забороняли нашу рідну пісню, виганяли її зі школи, виганяли з життя. З 1876 р. було заборонено ставити текст української пісні під нотами, - можна було друкувати тільки одні ноти. І тільки через п’ять років скасували цей сміхотворний наказ.

Забороняли співати рідною мовою, і коли українці бажали прилюдно проспівати рідну пісню, губернатори вимагали (інколи) співати її по-французьки або по-російськи. Так було в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати: «Ой, не хади, Гришка, да и на пикник».

Проте громада слухала і такі викрутаси, і повернувшись додому з таких «пикників», тихо тягла собі «Ще не вмерла Україна»…

Забороняли український театр. Довгий час наш театр був вигнаний з київського генерал-губернаторства, тобто з Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської та Полтавської губерній. І примушений був довгі роки мотатися по російських містах.

А коли дозволили й театр, то тільки з умовою, щоб поруч української вистави йшла і російська. Забороняли такі п’єси, де мова була б про інтелігенцію, - аби не вийшло, що ніби то «мужицькою» мовою може розмовляти і освічена людина.

Тема 3. Розвиток українського мистецтва.

1. Музика.Основою нової музичної культури України, що витворилась у ІІ

половині ХІХ ст., стала народна пісенна творчість. Тривало збирання пісень та укладання збірок з нотами: записи Т.Шевченка, «Исторические песни малорусского народа» М.Драгоманова і В.Антоновича, «Чумацкие народные песни» І.Рудченка та ін. Українські народні мелодії використовували в своїх творах російські композитори М.Глінка, М.Мусоргський, П.Чайковський, М.Римський-Корсаков та ін. На їх основі була створена перша українська національна за змістом опера «Запорожець за Дунаєм» (1862) С.Гулака-Артемовського (1813-1873), яка стала фундаментом класичного українського мистецтва. Вперше вона була поставлена 1863 р. в Петербурзі. Характерними рисами опери є життєвість і правдивість образів, виразність музики, що ґрунтується на народнопісенних інтонаціях та барвистому українському національному колориті.

Зробили спробу вивести українську музику на широку дорогу європейського поступу, сприяли поширенню музичної культури серед молоді, популяризували українську пісню П.Сокальський, П.Ніщинський, М.Аркас.

Петро Сокальський (1832-1887), відомий український композитор та фольклорист. В його творчому доробку – опери «Мазепа» (1859), «Майська ніч» (1876) та «Облога Дубна» (1878), кантата «Бенкет Петра Великого» (1859),

Трупа М.Кропивницького, 90-ті рр. ХІХ ст.

Семен Гулак-Артемовський

фортепіанні п’єси, романси, обробки українських, російських та білоруських народних пісень. Крім того Сокальський діяв і як громадський діяч. У 1864 р. брав участь в організації Товариства аматорів музики в Одесі та створенні при ньому музичної школи у 1866 р.

Петро Ніщинський (1832-1896) не тільки композитор, а й ще поет-перекладач. З 1860 р. працював в Одесі, а з 1875 р. – в м. Ананьєві. Викладав російську і грецьку мови і літературу, а паралельно збирав українські народні пісні: «Байда», «Козак Софрон»,

«Ой, гук, мати, гук». Відомими стали його власні пісні-романси: «Порада», «У діброві чорна галка». Одним з найкращих творів П.Ніщинського є музична картина «Вечорниці», написаного до п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля».

До української оперної класики відноситься й опера «Катерина», на слова Т.Шевченка, лібрето і музику якої написав Микола Аркас (1852-1909), актор і композитор, історик і

публіцист. Починаючи з студентських років він старанно записував народні пісні, захоплювався кобзарським мистецтвом. Кобзарів і бандуристів запрошував до Миколаєва з усієї України; поселяв їх у своєму домі. Ці записи й лягли в основу опери «Катерина».

До поширення українського музичного мистецтва спричинилися численні аматорські трупи, при яких діяли хори та оркестри. Існували хори в Києві – під керівництвом М.Лисенка та О.Кошиця, Харкові, Полтаві, у містах Галичини і Буковини – товариство «Боян».

Цілу епоху в розвитку української музичної культури складає творчість Миколи Лисенка (1842-1912), талановитого композитора, піаніста, диригента,

музикознавця, педагога та громадського діяча, творця національного напрямку української музики, який вивів її у коло світового музичного мистецтва. У 70-90-ті рр. Лисенко створює найбільш відомі опери «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Пан Коцький», «Коза-дереза» та ін., пройняті духом народні пісні. Велику шану композитору принесли його вокальні твори під загальною назвою «Музика до «Кобзаря» Шевченка», збірки народних пісень, романси на слова І.Франка, Лесі Українки, М.Старицького.

Активно продовжують працювати композитори Західної України: Михайло Вербицький (1815-1870) музика до п’єс «Панщина», «Гриць Мазниця», «Галя», сучасний український гімн «Ще не вмерла Україна» на слова П.Чубинського; Іван Лаврівський (1822-1873) хори «Осінь», «Чом, річенько»; Анатоль Вахнянин (1841-1908) – засновник Вищого Музичного інституту ім. Лисенка й організатора музичного життя у Львові, автора хорів «Хор варягів», «Живем-живем», «Шалійте», особливо популярна незакінчена опера «Купайло»; Сидор Воробкевич (1836-1903) – представник «буковинської трійці», автор хорів «Над Прутом», «Сині очі», «Вечір», опери «Убога Марта», «Молода з Боснії»; Віктор Матюх (1852-1912), автор дуже популярної пісні «Веснівка», хори – «Чом так скрито», «До руської пісні», оперети «Капрал Тимко»,

«Нещасна любов», «Інвалід» та ін. – представники так званої «перемишльської школи», в творах яких оживає церковна музика.

З молодших представників музичного життя в Галичині 80-х рр. ХІХ ст. треба назвати Остапа Нижанківського (1862-1919) – організатора музичного життя в Галичині, феноменального диригента, автора дуже популярних хорових творів «Гуляли», «З окрушків» та солових пісень «Минули літа», «Не видавай мене заміж», «І молилася я» та ін. ; Дениса Січинського (1865-1909) – першого в Галичині професійного музиканта, автора поширених в Галичині солоспівів «Бабине літо», «Як почуєш вночі» й ін.

2. Живопис.

Петро Ніщинський

Микола Аркас

Микола Лисенко

Віктор Матюх

Остап Нижанківський

В творчості західноукраїнських художників, які здобували освіту у Відні, Кракові, Мюнхені та інших культурних центрах Європи, виразним був вплив європейських художніх шкіл. Однак вони пов’язували творчість з життям свого народу. До них належать К.Устиянович, Т.Копистинський, І.Труш, на Буковині – Ю.Пігуляк та М.Івасюк. У 1899 р. Івасюк організував у Чернівцях першу художню школу. Живописець Г.Рошкович виконав багато розписів церков у Закарпатті.

Художником та письменником ІІ половини ХІХ ст. в Західній Україні, що не був визнаний за життя, був Корнило Устиянович (1839-1903), який створив картини та монументальні розписи на історичні теми: «Василь Теребовельський», «Козацька битва», «Літописець Нестор» та ін., портрети. У жанрових картинах він один з перших у Західній Україні змалював життя селян: «Бойківська пара», «Гуцул».

Сучасником К.Устияновича був «Гуцулка», «Гуцул з Липовиці», цикл

картин-ілюстрацій, як «Галшка з Острога» та ін. Українським живописцем і

громадським діячем цього періоду був Іван Труш (1869-1941). У 1897 р. очолив перше об’єднання художників Галичини «Товариство для розвою руської штуки», яке відіграло велику роль у популяризації та пропаганді українського мистецтва. Своєю творчістю Труш розпочав відродження галицького малярства. Поступово утвердився як художник-реаліст, прекрасний пейзажист, майстер психологічного портрета та побутового жанру. Великою заслугою І.Труша є створення галереї портретів його сучасників – І.Франка, В.Стефаника, М.Драгоманова, Лесі Українки та ін.

Розвиток українського національного образотворчого мистецтва в Наддніпрянщині ІІ половини ХІХ ст. зосереджувався в трьох мистецьких центрах – Одесі, Києві й Харкові. Випускники одеської школи, заснованої ще в 1865 р. членами Товариства красних митців, мали право продовжувати навчання у Петербурзькій Академії мистецтв без вступних іспитів. З 1875 р. в Києві діяла заснована М.Мурашком рисувальна школа, учнями якої були відомі згодом майстри українського живопису М.Пимоненко, С.Костенко, І.Їжакевич, а також російські художники М.Врубель, В.Сєров.

Академік Микола Пимоненко (1862-1912) працював у побутовому

жанрі. Його цікавило життя та побут українських селян, що він

зображував на своїх полотнах. Високою живописною майстерністю відзначаються його картини «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Свати» та ін.

Корнило Устиянович

"Бойківська пара",худ. К. Устиянович

Іван Труш

У 1870 р. було утворено Товариство передвижних художніх виставок. Члени цього товариства звернулись до

зображення повсякденного життя та історії народу, зображенню природи, соціальних конфліктів. Художники, що входили до складу Товариства називалися передвижниками. Серед українських художників «передвижником» був Кость Трутовський (1826-1893) , його картини черпали найбільше з народного побуту «Бандурист», «Український ярмарок», «Дівчата біля

криниці». До передвижників належали

Микола Ге (1831-1894), його роботи - «Петро І і царевич Олексій», «Христос перед Пілатом», «Розп’яття» - вражають своїм натуралізмом; Олександр Литовченко (1835-1890) – картини «Стрілецький бунт», «Сокольничий» -

здобули йому титул академіка живопису. Талановитим представником «ідейного реалізму» 70-х років був талановитий Микола Ярошенко (1846-1893). У художньому доробку цього митця знайшлося кілька добрих портретів та кілька з великим почуттям написаних картин, як «В’язень», «Невський проспект», «Скрізь життя», «Курсистка».

Портрет Миколи Ге,худ. М.Ярошенко

"Петро І і царевич Олексій", худ. М.Ге

Микола Пимоненко

К.Трутовський, ілюстрація до повісті М.Гоголя "Страшна помста"

"Святочне ворожіння" худ. М.Пимоненко

"Біля криниці" худ. К.Трутовський

Наймогутнішим представником передвижницького руху був уродженець Чугуєва Ілля Рєпін (1844-1928). Живучи у Петербурзі, Рєпін був у постійному зв’язку з рідною Україною, куди приїздив малювати рідну природу, схоплював типи старожилів, студіював минуле України. Своїх славних

«Запорожців, що пишуть лист до турецького султана», Рєпін малював довго, дбайливо підшукуючи моделі і вживаючись у психологію своїх буйних

персонажів. Славу здобули й такі роботи, як «Банкрут», «Боягуз», «Не чекали», «Мотря Кочубеївна». Окрім них створена ціла низка жанрових та історичних картин і етюдів з українською тематикою, як «Вечорниці», «Козацькі типи», «Козацькі могили» та зворушливий портрет матері – старої української бабусі.З початком 80-х рр. ХІХ ст. виступив ряд митців – українців не тільки по крові, але й по своїй глибокій свідомості. З’являється трійця художників – Васильківський, Сластіон, Мартинович.

Сергій Васильківський (1854- 1917) був перш за все свідомим українцем, а вже потім митцем. Він належав до «старшого покоління» національних праведників, котрі зневірившись в успішності будь-якого силового виступу проти влади, віддали всі свої духовні сили й матеріальні засоби на підготовчу працю над пристосуванням грунту для відродження української мистецької культури. «Козача левада», «Весна на Україні», «Козак у дорозі», «Ярмарок у Полтаві», «Біля корчми» та ін. Картини Васильківського не вражають ні своєю експресивною силою, ані оригінальністю, але внесок його в національно-культурний розвиток України величезний.

Серед відомих художників, які не були українцями, але любили Україну, любили її природу, побут і зображували її в своїх картинах, був грек за походженням Архип Куїнджі (1841-1910), який народився під Маріуполем у сім’я чоботаря. Картинами які принесли йому звання

«класного художника першого ступеня» були – «Чумацький тракт в Маріуполі», «Українська ніч», «Степ». Окрім них була ще «Ніч на Дніпрі», яка справила незабутнє враження на сучасників.

"Скрізь життя",худ. М.Ярошенко

"Запорожці, пишуть листа турецькому султану" худ. І.Рєпін

Художник Микола Ярошенко

Художник Сергій Васильківський "Весняний день на Україні", худ. С.Васильківський

Художник Ілля Рєпін

С.Васильківський "На варті"

3. Архітектура та скульптура.

Художник Архип Куїнджі

А.Куїнджі "Вечір на Україні""Ніч на Дніпрі", худ. А.Куїнджі

Робимо опис зображення1. Хто зображений на картині?2. У яких відносинах один з одним знаходяться зображені на картині люди і природа / предмети,

що їх оточують (у гармонії чи протидії)?3. Який простір картини? Форми і лінії.4. Композиція картини. На чому зосереджено зображення?

Микола Ге "Христос і Пілат"

Розвиток капіталізму в Україні спричинив потребу в будівництві нових архітектурних споруд – заводських корпусів, банків, бірж, готелів, навчальних закладів, театрів і музеїв. У цей період у містобудуванні змішуються різноманітні стилі відповідно до фінансових можливостей і смаків замовників, що призвело до

еклектизму (поєднання органічно несумісних елементів). Водночас архітектори

спромоглися створити в українських містах низку чудових споруд.Архітектура Західної України перебувала під впливом європейської і відображала розвиток

будівельної техніки та нових конструкцій, використовувала нові матеріали. В містах Галичини та Буковини з’явилося чимало примітних споруд: у Львові – будівлі політехнічного інституту – архітектор Ю. Захаревич, Львівський театр (суч. Театр ім. Крушельницької) – архітектор З. Горголевський (1897), Галицького крайового сейму – архітектор Ю.Гохбергер, у Чернівцях – будинок-резиденція митрополита Буковини – архітектор Й.Главка, на Закарпатті – мисливський палац графів Шенборнів, будинок Ужгородської синагоги та ін.

Архітектура Наддніпрянської України у ІІ половині ХІХ ст. продовжує відчувати на собі сильний вплив російської та європейської шкіл. На зміну ампіру приходить еклектизм, особливо поширився

віденський ренесанс. З орієнтацією на віденську моду побудовані найбільш репрезентативні тогочасні споруди у Києві, Одесі, Харкові, Чернігові. Архітектори, підкоряючись моді, відмовлялися від архітектурних ансамблів і всю свою увагу спрямували на створення окремих будинків, які виділялись своєю пишністю завдяки перенасиченню їх різьбленням, ліпленням, позолотою, але втрачали стрункість форм, красу й завершеність.

Серед численних споруд цього періоду виділяються більшою мистецькою вдалістю Одесі (1887) – архітектори Ф.Фельнер і Г.Гельмер, Києві (1897)

– архітектор В.Шребер, будинки Нової біржі в Одесі (1894-1899)та залізничного вокзалу(1880) – архітектор О.Бернардацці та ін.

Унікальною спорудою цього періоду є Одеський оперний театр. Будівля театру виконана в стилі віденського «бароко». Зовні будівля

структурно складається з трьох поверхів. Перший (цокольний) і

Будинок-резиденція митрополита Буковини, арх.

Театр ім. С.Крушельницької у Львові, арх. З.Горголевський

(суч.вигляд)

Одеський оперний театр, арх. Ф.Фельнер і Г.Гельмер (суч.вигляд)

Залізничний вокзал в Одесі

Скульптурне зображення Терпсихори на Одеському

оперному театрі

Пам’ятник Б.Хмельницькому, арх. М.Мікешин (фото ХІХ ст.)

другий поверхи, скромно прикрашені тільки колонами тосканського ордеру в лоджіях, утворюють одне ціле і виглядають громіздко і фундаментально, надаючи будівлі вигляду статичності, стійкості «на століття». Третій поверх — легший, ажурний, з витонченою обробкою деталей з арочними лоджіями, колонами та пілястрами іонічного ордеру — приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості. Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. В результаті будівля як би «парить» над землею. Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображає одну з муз, — покровительку мистецтва Мельпомену. Вона сидить в колісниці, запряженою чотирма розлюченими пантерами, які підкорені нею. Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети із стародавньої міфології. Зліва — Орфей грає на кіфарі для кентавра; справа — Терпсіхора (сестра Мельпомени і муза танцю) танцює з дівчинкою. На фронтоні портика римськими цифрами вказано декілька дат.

Значних успіхів на рубежі ХІХ – ХХ ст. досягли українські скульптори. Серед них особливе місце посідає Л.Позен – автор ряду скульптурних груп, портретів і статуеток – «Кобзар», «Запорожець у розвідці», «Жебрак». Помітну роль відіграли також скульптори П.Забіла – автор бюстів Т.Шевченка та М.Гоголя, Б. Едуардс – погруддя О.Пушкіна, пам’ятник О.Суворову в Очакові. З творів монументальної скульптури цього часу найвидатнішим є пам’ятник Богданові Хмельницькому в Києві, створений М.Мікешиним у 1888 р.

Висновки.Українська музика була представлена творчістю композиторів Семена Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), Петра Сокальського, Миколи Лисенка

(«Тарас Бульба», «Енеїда»). У творчості Лисенка особливо глибоко відображені українські мотиви. Український живопис ІІ половини ХІХ ст. представлений іменами великих художників, які

розвивали реалістичні традиції. Роботи Миколи Пимоненка («Брід», «Ярмарок») та Кость Трутовського («Бандурист», «Український ярмарок» та ін.) присвячені різним сферам побуту українського народу. Пейзажі Архипа Куїнджі («Місячна ніч на Дніпрі», «Вечір в Україні» та ін.) вражають багатством палітри і використанням художніх деталей. Видатним пейзажистом був Сергій Васильківський («У степу», «Ранок»). Українська тематика пронизує багато творів Іллі Рєпіна («Запорожці, пишуть листа турецькому султану») та Корнила Устияновича («Бойківська пара», «Козацька битва»), соціальні проблеми відбиті у творах Миколи Ярошенка («Усюди життя»). Прекрасним пейзажистом та портретистом цього періоду був Іван Труш, пензлю якого належать портрети багатьох українських письменників.

Для живопису того часу велике значення мають різні товариства художників. 1870р. створено Товариство пересувних художніх виставок, в якому було багато українських художників . В Одесі, Києві, Харкові діють малювальні школи. В Одесі створене Товариство південноросійських художників, в Києві – Товариство художніх виставок, у Львові – Товариство для розвитку руської науки та ін.

Видатним українським скульптором був Леонід Позен. 1888 р. у Києві було відкрито пам’ятник Богданові Хмельницькому, автором якого був Михайло Мікешин. Продовжує розвиватись архітектура. Цей період відомий такими архітектурними спорудами, як Одеський оперний театр (1887) – архітектори Ф.Фельнер і Г.Гельмер, театр у Києві (1897) – архітектор В.Шребер, будинки Нової біржі в Одесі (1894-1899) та залізничного вокзалу(1880) – архітектор О.Бернардацці, у Львові – будівлі політехнічного інституту – архітектор Ю. Захаревич, Львівський театр (суч. Театр ім. Крушельницької) – архітектор З. Горголевський (1897), Галицького крайового сейму – архітектор Ю.Гохбергер, у Чернівцях – будинок-резиденція митрополита Буковини – архітектор Й.Главка.

Питання для самоконтролю1) Якій твір С.Гулака-Артемовського започаткував українську оперу?2) Назвіть автора опер «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена».

3) Які опери П.Сокальського були створені на історичну тематику?4) Вставте пропущене:«Музику до вірша П.Чубинського «…» створив композитор …. ».5) Назвіть художників ІІ половини ХІХ ст. яким притаманний побутовий жанр.

6) Які товариства художників були створені у ІІ половині ХІХ ст.?7) Яких архітекторів того часу ви знаєте?8) Заповніть таблицю: «Розвиток живопису ІІ половини ХІХ ст.»

9) Назвіть найвідоміші скульптурні композиції Леоніда Позена.10) Заповніть схему: « Архітектура України ІІ половини ХІХ ст.»

Архітектурні споруди Автори

11) Дайте характеристику розвитку українського мистецтва другої половини ХІХ ст.12) Визначте особливості розвитку української культури в ІІ половині ХІХ ст.

Словник термінів.Еклектика – стиль у мистецтві, в якому механічно поєднуються стилі різних епох та напрямів, несумісні елементи; змішуються заперечливі деталі, ідеї, теорії.Лібрето - (італ. libretto, букв. — книжечка), літературний текст опери, оперети, рідше ораторії. Спочатку публікувався у вигляді окремої книжечки (звідси назва).

Передвижники - художники, що входили в російське художнє об'єднання - Товариство пересувних художніх виставок, утворене в 1870. Звернулися до зображення повсякденного життя і історії народів Росії, її природи, соціальних конфліктів, викриття громадських порядків.

Віконце допитливих.Пригоди пам’ятника Богдану Хмельницькому.Думку про вшанування Б.Хмельницького перший подав М.Юзефович, що ззамолоду був

щирим українцем. В цій справі він звернувся до відомого художника Михайла Мікешина, автора монументів «Тисячоліття Росії» та імператриці Катерини ІІ; той з великим бажанням у 1868 р. приїхав до Києва. У 1870 р. цар Олександр ІІ звелів зібрати кошти на побудову пам’ятника по всій Росії. Довго думали де встановити пам’ятник. Спочатку вирішили запроторити його на Бесарабку, але після довгих суперечок у 1881 р. почали копати фундамент під пам’ятник на Софійській площі.

Однак, несподівано, з Петербургу прийшло розпорядження припинити роботи. Виявилося, що київське духовенство поскаржилося в Синод з того приводу, що пам’ятник буде закривати вид на собор з боку Хрещатика та Михайлівського монастиря, до того ж, всякий, хто буде підходити до собору з цієї сторони буде бачити не стіна собору, а задня частина коня.

Незважаючи на це, було вирішено, після довгих суперечок, все ж таки встановити пам’ятник на Софійській площі. Довго тяглася ця справа, бо зовсім не було грошей, аби закінчити будівництво пам’ятника. У 1886 р. з казни було видано 12000 рублів і пам’ятник нарешті закінчили. П’єдестал будував архітектор В.Ніколаєв. Нарешті 11 липня 1888 року пам’ятник Богданові Хмельницькому був посвячений.

Тема 4. Традиційно-побутова культура та церковне життя в Україні другої половини ХІХ ст.

1. Церква в Україні у ХІХ ст.

Архітектура

Художник Його твори Жанр

Ліквідація українських установ та другої Малоросійської колегії у 1781 році і перетворення України на намісництво Російської імперії тяжко відбилися на становищі

Української церкви. Українська православна церква, потрапивши в залежність від уряду, не могла обстоювати інтереси національної культури. Перебуваючи під юрисдикцією російської патріархії, вона фактично стала помічником тих шовіністично настроєних кіл Росії, які жадали зникнення українців як нації. Оборонцем національних інтересів виступила лише греко-католицька церква, але й тут консерватизм церковних кіл позначався на культурному поступі.

Уніатська церква продовжувала і в другій половині XIX ст.

відігравати значну роль у громадському житті. Особливо у Галичині. Характерною рисою її розвитку в ці роки була боротьба з католиками, які продовжували намагання окатоличити (латинізувати) громадськість. Уніатство твердо стояло в обороні незалежного національного та культурного процесу, а собор святого Юра, де знаходився уніатський митрополит Галичини, був

символом української самостійності в духовному житті. Всі намагання поляків підкорити уніатського митрополита польському єпископу скінчилися поразкою.

У другій половині XIX ст. серед духовенства виділялося кілька груп, що висловлювали суперечливі погляди з питань проведення обрядів та ін. Та попри все церква брала активну участь в житті суспільства. В 70-80-х роках вона вела широку пропаганду тверезості, впливала на піднесення освітнього рівня населення. Таким уніатство було до початку XX ст., коли його очолив Андрій Шептицький, що значно зміцнив єдність церкви, її роль в культурних та суспільно-політичних процесах Галичини.

Буковинська православна церква указом цісаря Австрії була передана до складу Сербської православної церкви. Однак у 1873 р. австрійський уряд створив Буковинську митрополію. Після цього значну частину книг для релігійних відправлень і підручників для релігійних закладів було видано українською мовою.

В цей же час уніатська церква Закарпаття намагалася зберегти незалежність та самостійність, захищаючись від спроб угорців окатоличити її. Однак тиск посилювався. В середовищі закарпатського духовенства, як і всієї інтелігенції, стався розкол. Частина мадяризувалася, дехто все

більше схилявся до москвофільства. На Закарпатті ширилося православ’я. У відповідь починаючи з 70-х років уряд призначав

на посади єпископів лише «мадяронів». Як наслідок, уніатська церква стала провідником мадярського впливу в краї. Страшні злидні народу, мадяризація шкіл, церкви, всієї культури привели

закарпатський край до надзвичайного духовного занепаду.

Завдяки росту міст та їхній багато національності, особливо на Півдні України,

в Україні розповсюджуються лютеранство, іудаїзм та ін. Особливо різноманітною в цьому відношенні була Одеса де вживались релігії різних напрямків.

2. Народна архітектура.

Православний собор

Лютеранська церква

Синагога

Католицький костьол

Основним типом традиційного житла в Україні і в ІІ половині ХІХ ст. залишалась хата. В середині століття набуло поширення двокамерне (одне житлове приміщення та сіни) та трикамерне житлове приміщення (власне хата, сіни та комора). Трикамерне житло стало основою для створення будинків з двома житловими приміщеннями (одне з них було основною кімнатою, друге

використовувалось як святкове). Велику увагу приділяли громадським будівлям. Найбільш багатим та

найцікавішим видом народної архітектури є церковна архітектура. Українська церква відзначається вишуканістю форм, неповторними пропорціями, оригінальністю, а водночас і простотою конструкційного рішення, при якому всі зовнішні форми відповідають внутрішньому простору, помітний нестримний «лет» верхів угору. Триверхий храм – типовий стиль церковного будівництва. Іноді будували п’ятизрубну церкву, рідше – дев’ятизрубну. Зовні церкви завжди обшивалися дошками, що є відмінною ознакою українських церков. Двері церкви завжди знаходилися на виду, ніяких прибудовок не було, тому на їх художнє оформлення завжди звертали особливу увагу. Різнилися двері

й за формою (багатокутні, чотирикутні). У церковному будівництві виявлялись й регіональні особливості.

Біля церков завжди ставили дзвіниці. Каплиці ставили на роздоріжжях та узбіччях шляхів. У них обладнували невеличкі іконостаси, ставили свічки. Школи у давні часи не мали своїх власних приміщень. Навчання відбувалось у хаті дяка. У більших і багатіших селах у середині ХІХ ст. розпочалося спорудження окремих будівель для шкіл. спочатку вони нічим не відрізнялись від звичайних хат: у приміщеннях, де навчалися, були традиційні великі печі, ліжка. У ІІ половині ХІХ ст. школи будувались уже за стандартними планами: довгий коридор шириною на всю будівлю; з одного боку був один, а в більших спорудах – два класи, з другого – житло вчителя. Шкільні будинки, як і місцеві хати, споруджувались з місцевих матеріалів. Цікавою архітектурною деталлю школи в Галичині була будка з дзвінком, яка піднімалась над гребенем даху або ганком.

Шпиталі були тільки у великих селах. У них жили убогі старці, каліки, іноді сироти. Опікувалися ними монастирі, церковні братства, цехи, окремі багаті люди, земства та сільські громади. Мешканці шпиталю інколи виконували різні роботи для громади і церков, сторожуючи посіви, церковні будівлі. Шпитальні будинки мало чим відрізнялися від селянських хат, хіба що тим, що були більші за розмірами.

У ІІ половині ХІХ ст. в Україні почали виникати народні доми. При них були бібліотеки, читальні, зали для виступів народних театрів і хорів, приміщення для роботи різних гуртків (хліборобства, пасічництва, садівництва). Ці заклади символізували культурно-освітнє пробудження нашого народу. Провідна роль в появі таких народних домів належала «Просвіті». Багато уваги приділялось й архітектурно-художньому вигляду, зручності планування приміщень будинків такого типу.

3. Промисли та ремесла.

Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це «минуле в сучасному». Лише завдяки повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління в покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної форми. В ІІ половні ХІХ ст. переважна більшість українських промислів та ремесел поступово занепадає, їх витісняють фабрично-заводські вироби.

Українська церква ХІХ ст.

Народний дім (Львівська обл.)

Так, наприклад, ткацтво – один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу з середини ХІХ ст. почали витісняти промислові тканини. Тому

наприкінці ХІХ ст. робилися спроби активізувати розвиток народного ткацтва. В центральних та східних областях України при губернських земствах організовано зразкові ткацькі майстерні та школи. На Поділлі, Волині, Галичині та Буковині засновано ткацькі товариства, при яких теж існували школи та майстерні. Вони відігравали прогресивну роль у збереженні та примноженні місцевих традицій,

але не здатні були вплинути на загальний стан занепаду народного ткацтва.Така ж сама ситуація спостерігалась і з килимовою продукцією, де поряд з місцевою з’явилися

значно дешеві килими фабричного виробництва, які поступово стали витісняти з ужитку домоткані вироби. У зв’язку з широким

розповсюдженням народного килимарства та утрудненням збуту ручнотканих виробів з-поміж ткачів виділилися найбільш спритні, які скуповували у виробників килими та вигідно перепродували їх споживачам. Діяльність таких комерсантів-посередників негативно позначилася на стані килимарського промислу, а згодом призвела до його занепаду. Так само земства намагались врятувати килимарство та сприяли заснуванню килимарських майстерень у Дігтярах (1898), Кролевці (1895) та ін. Заходів щодо збереження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині – «Стала комісія для промислових справ». Однак і вони не змогли оберегти народні промисли від міщанських впливів.Позитивні зміни сталися у деревообробних промислах. Провідними регіонами художньої деревообробки в Україні у ХІХ ст. були Подніпров’я, Полісся, Поділля, Карпати. У багатьох місцевостях оздоблювали різьбленням дерев’яні деталі архітектури, виготовляли транспортні засоби та знаряддя праці, прикрашені різьбленням або розписом, продавали на ярмарках предмети хатнього вжитку.

З середини ХІХ до першої третини ХХ ст. у Полтаві працювали родина майстрів Юхименків – Іван, Федот, Прокіп – батько, син, онук. Вони виготовляли іконостаси, меблі, побутові предмети, вміло використовуючи мотиви народного орнаменту. У ІІ половині ХІХ ст. почалась творча діяльність Юрія Шкрібляка (1822-1885) та його синів Василя, Миколи і Федора, що вважаються засновниками сучасної школи гуцульського художнього деревообробництва.

Гуцульщина дала й відомих майстрів гончарного мистецтва, осередками якого стали у ХІХ ст. Косів і Пістинь. Косовська кераміка здобула славу завдяки самобутній творчості Олекси Бахметюка, вона відзначається оригінальним розписом посуду і кахлю. Його орнаментика – багатопелюсткові квіти, трикутне листя, грона винограду, пташки на гілках, коні, кози, олені.

З пістинським осередком гончарства пов’язана праця відомих гончарних родин: Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски,

тарелі й дзбани.

4. Доля української жінки ХІХ ст.Становище українки в традиційному суспільстві ХІХ ст. у

загальних рисах було таким самим, як і в інших європейських християнських державах, але водночас мало етнічні особливості, які виробилися впродовж віків.

Стереотип української жінки Одарки, яку побоюється її чоловік – козак, досить поширений і досі. У художній та науковій літературі можна віднайти два погляди на становище жінки в традиційній культурі минулих століть. Один засвідчує принизливе ставлення, безправне, важке життя одруженої жінки. Інший – мовить про те, що жінка-українка була повноправною в сім’ї, вона вирішувала свою долю при одруженні й могла чемно відмовити нелюбові.

Українська вишивка

Гуцульський різьбар Василь Шкрібляк

Ще з давніх-давен звичаєва культура нашого народу надавала жінці повноправні можливості, аж до керування державою (пригадайте княгиню Ольгу). Давньоруське право зрівняло жінку у правах з чоловіком. Вони мали право навчатися, отримувати спадок. За часів Литовсько-Руської держави українські жінки вищих суспільних станів мали широку свободу і правову незалежність, майже не поступаючись у повноті своїх прав чоловікам. Теж саме бачимо в козацький період, жінка була повноправною учасницею громадського життя, міщанка і навіть селянка мали право брати участь у громадському суді.

Але вже середина ХVІІ – ХVІІІ ст. стали періодом обмеження й поступового позбавлення українських жінок значної кількості

власницько-майнових, сімейних та суспільних прав. Ставлення до жінки як до рівноправного члена суспільства змінюється у ХІХ ст., що було пов’язано із розвитком капіталістичних відносин.

Життя сільської жінки майже не змінилося. Як і раніше на жінку був покладений насамперед хатній побут усієї родини: приготування їжі, прання, виховання дітей, прикрашання житла, виготовлення одягу та багато іншої повсякденної праці.

Змінилося життя жінок що мешкали у містах. На рівні з чоловіками жінки мусили працювати на фабриках і заводах, або шукати поденних заробітків, щоб мати можливість утримувати сім’ю. За майже однакову працю жіноча праця оцінювалася значно менше. Окрім тяжкої праці на підприємствах, додавалась й повсякденна домашня праця.

Тим не менш, можливість працювати давала жінці деякі переваги, вона мала власний заробіток, наявність якого зменшувала її майнову нерівність з чоловіком.

Роль жінки у суспільстві зросла з появою можливості отримати освіту, в тому числі й вищу. Відкриття жіночих гімназій та можливість отримати університетську освіту (не зважаючи на намагання уряду перешкодити функціонуванню таких закладів) сприяло появі українок-вчених таких як, Олександра Єфименко (історик), Пелагея Литвинова-Бартош (народознавець), Наталія Полонська-Василенко (історик), Софія Русова (педагог, громадський діяч) та українок-письменниць – Марко Вовчок, Леся Українка, Ольга Кобилянська та ін.

Неможливо оминути й меценатську та наукову діяльність Христини Алчевської, яка сприяла поширенню недільних шкіл для жінок, бібліотек, проведенню свят для учнів, відвідуванню ними театрів. Неодноразово Христина Алчевська виступала як ініціатор та співорганізатор освітянських виставок, у тому числі й міжнародних.

Понад півстоліття (57 років) Харківська приватна жіноча недільна школа заснована Х.Алчевською, де здобуло освіту понад 17 тис. жінок, була не лише зразковим навчальним закладом, а й своєрідною дослідницькою науково-педагогічною лабораторією, яка, розгорнувши широку діяльність, перетворилася на широку мережу недільних шкіл.

Висновки. В ІІ половині ХІХ ст. українські народні традиції продовжують зберігатись у будівництві

житла. Набуває поширення дво- та трикамерне житло. Велику уваги приділяли будівництву церков. З середини століття серед різноманітних громадських будівель з’являються школи, шпиталі та народні доми. За своєю будівлею вони нагадували звичайні українські хати тільки більших розмірів.

Розквіт капіталізму негативно позначився на українських народних промислах та ремеслах, що в середині – наприкінці ХІХ ст. майже занепадають. Лише завдяки зусиллям українських земств та окремих заможних прихильників народних промислів вдалося відродити та зберегти деякі народні ремесла. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Галичині засновуються товариства, школи та майстерні які сприяють розвиткові народних ремесел.

Капіталізм вплинув й на життя українських жінок. Якщо життя сільської жінки майже не змінилося, то життя горожа нок зазнає суттєвих змін. На рівні з чоловіками вони можуть працювати, отримувати освіту, займатися громадською діяльністю.

Питання для самоконтролю 1) Назвіть напрямки віросповідань, що існували в Україні у ІІ половині ХІХ ст. 2) Які проблеми постали перед українською православною церквою у зазначений період?

3) Яку роль у громадському житті відігравала уніатська церква?

У родинному колі (фото)

Христина Алчевська

4) Заповніть схему: «Народна архітектура»

5) Які заходи застосовувало українське земство, щоб зберегти народні ремесла та промисли?6) Навіть відомих народних майстрів різьбарів та гончарів ІІ половини ХІХ ст.7) Як змінилося життя жінок у ІІ половині ХІХ ст.?8) Чим уславилася Христина Алчевська? Яке значення для поширення освіти мало відкриття нею

недільної школи?9) Попрацюйте з документом.

Документи та матеріали.Український історик Наталія Полонська-Василенко про становище православної церкви в Україні у ХІХ ст.

У ХІХ ст. російська церква вела вперту боротьбу з виявами української національної самобутності: заборонено будувати церкви в українському стилі, вживати при малюванні ікон український стиль, прикрашати церкви статуями (у цьому Синод бачив католицькі впливи), додержуватись звичаїв, які відрізняли українське богослужіння від московського.

Призначення консисторіями священників, замість обрання їх селянами, вносило розкол та охолодження між духовенством та громадами. До призначених священників громади ставилися як до чужих, та й самим священикам тяжко було ввійти в життя своїх парафіян.

Те, що міцний зв’язок, який був колись між духовенством і парафіянами, слабшав, відкривало можливість ширитися в Україні різним релігійним сектам. Найбільшою була секта штундистів (баптистів).

Одночасно ширилися в Україні містичні секти, серед них найбільше значення мала заснована в кінці ХІХ ст. на Київщині селянином Мальованим… Секта «шалопутів» на Катеринославщині…

Охолодження до церкви відчувалося й серед інтелігенції… Наприкінці ХІХ ст. стало «модним» безвір’я…

Завдання:1) Прочитайте документ.2) Як російський уряд ставився до проявів національної самобутності в церковному житті? 3) Чому, на вашу думку, саме такою була політика російського уряду по відношенню до

української церкви?4) Як антиукраїнська церковна політика позначилась на релігійному житті українців?10) Робота з картою. Розгляньте карту № 16 та вкажіть:а) осередки єпархій православної та греко-католицької церков в Україні у ІІ половині ХІХ ст.б) порівняйте, використовуючи діаграму карти, кількісне співвідношення населення українських

земель у різноманітних напрямках віросповідання.

Віконце допитливихУкраїнські меценати.

Традиції благодійництва та меценатства започатковані ще князями доби Київської Русі продовжували відігравати значну роль й у ІІ половні ХІХ ст. Продовжують свою благородну діяльність родини Симиренків, Харитоненків, Терещенків, Тарновських та ін. Особливої уваги заслуговує діяльність Євгена Чикаленка, який домігся великого багатства за рахунок власних талантів як практик сільського господарства.

Євген Чикаленко

Народна архітектура

З кінця ХІХ ст. він став надавати систематичну фінансову допомогу українським громадським і науковим організаціям, діячам науки і культури. Саме він фінансував газети «Громадська думка», «Рада», створив фонд допомоги українським письменникам при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка, заснував Академічний дім (гуртожиток для українських студентів) у Львові.

Чимало українських письменників, насамперед В.Винниченко, завдячують йому виходом у світ своїх творів. Усіляко підтримував Є.Чикаленко й українські політичні сили, які прагнули домогтися самостійної Української держави, а тому у 1919 р. мусив емігрувати.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ: ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

І. Історичний тренінг.1. Які картини належать пензлю Корнила Устияновича?2. Назвіть українських підприємців-благодійників.3. Які картини належать Миколі Пимоненко?4. Що об’єднує Марка Кропивницького, Марію Заньковецьку, Миколу Садовського?5. Архип Куїнджі уславився як майстер пейзажного чи побутового жанру?6. Хто є автором пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві?7. Яке освітнє товариство займалося шкільними справами у Галичині з 1881 р.?8. Коли в Наддніпрянській Україні було започатковано вищу жіночу освіту?9. Назвіть видатних вчених-природознавців, які працювали в Україні в ІІ половині ХІХ ст.10. Під якими псевдонімами відомі троє братів Тобілевичів?11. Коли і де було створено першу на українських землях бактеріологічну станцію?12. Назвіть прізвище художника, автора картини «Запорожці, пишуть листа турецькому

султану». ІІ. Тестові завдання. 1. Позначте назву міста, в якому у 1865 р. було відкрито Новоросійський університет:а) Новоросійськ, б) Одеса, в) Сімферополь, г) Херсон.

2. Позначте прізвище вченого, який у 1908 р. став першим Нобелівським лауреатом з України:а) М.Гамалія, б) О.Ляпунов, в) І.Мечников, г) І.Пулюй.

3. Вкажіть назву міста, в якому у 1875 р. було відкрито другий у Західній Україні університет:а) Станіслав, б) Тернопіль, в) Ужгород, д) Чернівці.

4. На портреті зображений історик, автор праці:1) М.Грушевський,2) Д.Багалій,3) Д.Яворницький,4) В.Антонович.

а) «Історія запорізьких козаків»б) «Історія України-Руси»в) «Про походження козацтва»г) «Історія Северської землі до половини ХІV ст.»

5. Позначте прізвище автора перших дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький» та ін.:а) М.Вербицький, б) С.Гулак-Артемовський, в) М.Лисенко, г) П.Сокальський.

6. Позначте прізвище гетьмана, якому скульптор М.Мікешин створив пам’ятник, установлений у 1888 році:а) Д.Апостол, б) І.Мазепа, в) П.Сагайдачний, г) Б.Хмельницький.

7. Позначте назву жанру живопису, в якому проявив свій талант С.Васильківський:а) батальний живопис, б) натюрморт, в) пейзаж, г) портрет.

8. Позначте прізвище підприємця, громадського діяча, мецената, якого називали «королем садівництва»:а) Л.Симиренко, б) М.Терещенко, в) І.Харитоненко, г) Є.Чикаленко.

9. Позначте псевдоніми братів Тобілевичів (3 правильні відповіді):а) Г.Деркач, б) І.Карпенко-Карий, в) П.Мирний, г) М.Садовський,д) П.Саксаганський, е) М.Старицький.

10. Позначте прізвище відомого українського фізика, який відзначився дослідженням високочастотного випромінювання:а) О.Ляпунов, б) М.Гамалія, в) М.Бекетов, г) І.Пулюй.

11. Позначте прізвище художника, автора картини «Вечір на Україні»:а) А.Куїнджі, б) С.Васильківський, в) І.Рєпін, г) М.Ге.

12. Позначте термін, що йому відповідає визначення: поєднання органічно несумісних елементів:а) класицизм, б) еклектизм, в) романтизм, г) модернізм.

13. Установіть послідовність подій:а) відкриття кафедри української літератури у Львівському університеті,б) відкриття в Одесі бактеріологічної станції,в) відкриття перших Жіночих гімназій,г) відкриття університету в Чернівцях,д) шкільна реформа на західноукраїнських землях.

14. Установіть відповідність між письменниками і їх творами:а) М.Вовчок, 1) «Кайдашева сім’я»,б) П.Куліш, 2) «Каменярі»,в) І.Нечуй-Левицький, 3) «Народні оповідання»,г) П.Мирний, 4) «Хіба ревуть воли, як ясла повні»,д) І.Франко, 5) «Чорна рада».

15. Прочитайте факти біографії культурного діяча і напишіть його прізвище:«Роки життя – 1862-1912. Народився у Києві в родині іконописця, навчався у Петербурзькій Академії мистецтв. Один із найяскравіших майстрів побутового жанру. У своїй творчості він майже не відходив від тем сільського життя. Маляр досяг високої майстерності у відтворенні сонячних барв природи України і народного побуту. Деякі картини мають гостросоціальне звучання».

16. Прочитайте уривок і напишіть рік, коли відбулася описана подія.«На західноукраїнських землях стан початкової освіти визначався шкільною реформою. Встановлювалося загальне обов’язкове початкове навчання дітей віком від 6-ти до 14-ти років. Усі школи передавалися з відання церкви під державницьку».

17. Прочитайте уривок і напишіть ініціатора створення театральної трупи:«У 1882 р. у Єлисаветграді почала працювати українська професійна трупа – Товариство українських акторів, до складу якої входили талановиті актори такі, як Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті та ін.».

18. Прочитайте уривок та вкажіть назву документа про який йде мова.«У 1887 р. російським урядом видано документ, котрий зобов’язував директорів гімназій утримуватися від прийому до їхніх закладів дітей прислуги, крамарів тощо».

19. Вкажіть авторів картин

1 2 3 4 5АБВГД

1 2 3 4 5АБВГД

1. 2. 3.

Автор картини № 1 «Кочегар» був представником «ідейного реалізму» 70-х рр. У художньому доробку цього митця кілька портретів та кілька картин написаних з великим почуттям «Курсистка», «В’язень», «Скрізь життя».

Автор картини № 2 «Суперниці» цікавився життям та побутом українських селян. Відомими його картинами є «Святочне ворожіння», «Свати» та ін.

Автор фрагменту картини № 3 «Весільний викуп» один з українських передвижників. Його картини черпали найбільше з народного побуту «Бандурист», «Український ярмарок», «Дівчата біля криниці».

20. Правильно підпишіть імена та прізвища відомих українських діячів науки та культури та галузь в якій вони стали відомими.

1. ___________ 2. ____________ 3. ____________ 4. ____________ 5. ___________

6. ____________ 7. ____________ 8. ____________ 9. ____________ 10. ___________

ІІІ. Вгадай – хто Я?

1. Український драматург, актор. Один із засновників українського реалістичного театру. Народився в родині управителя поміщицького маєтку. Закінчив Бобринецьке повітове училище. У 1861-1871 рр. служив у повітовому суді. З 1871 р. виступав у провінційних театрах. Організував у 1882 р. першу професійну українську театральну трупу. Написав понад 40 драм, комедій, водевілів. Добре знав побут і вдачу різних прошарків сучасного йому суспільства. Найбільший успіх мали драми про життя післяреформеного українського села.

2. Народився в Гримайлові на Тернопільщині в релігійній греко-католицькій родині. З відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію. 1864 р. вступає на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. Замість сану священика обирає звання студента філософського факультету Віденського університету. 1875 р. в Страсбурзькому університеті вивчає електротехніку, з відзнакою захищає дисертацію і здобуває ступінь доктора філософії цього ж університету. ). 1902 р. — перший декан першого в Європі електротехнічного факультету. Цісар Франц-Йосиф іменував його Радником Двору, нагородив Лицарським Хрестом.

3. Автор цієї картини під назвою «Ідилія», відомий український художник, академік Петербурзької Академії мистецтва з 1904 р. Народився в Києві в сім’ї іконописного майстра. Здобув освіту у Київській малювальній школі (1878-1882) та петербурзькій Академії мистецтв. Згодом викладав у Київській малювальній школі. В численних жанрових картинах показав життя та побут українського села, рідну природу.

4. Автор портрету Лесі Українки, відомий український живописець і художній критик. Народився в селянській сім’ї. В 1891-1897 рр. вчився в Академії красних мистецтв у Кракові. Художник широкого діапазону, виступав як пейзажист-лірик, автор жанрових картин, портретів сучасників. Він був одним із організаторів прогресивних художніх об’єднань у Львові, зокрема «Товариства прихильників української літератури, науки та штуки».

5.

Буковині. Вчився в німецькій нижчій реальній школі в Чернівцях. Понад десять років пробув на службі в австрійській армії. З 1863 р. жив і працював у рідному селі. В історію української літератури ввійшов за висловом І.Франка, як «буковинський Кобзар». В своїх творах порушував актуальні проблеми життя народу, його боротьби за соціальне і національне визволення.

6. Акторка, громадський діяч. Народилася у с. Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у 1854 р. З 10 років почала навчання в приватному пансіоні. Коли їй виповнилося 16 років, постало питання про подальше серйозне навчання. Вона прагнула вступити до консерваторії, щоб професійно навчитися співати. У 17 років стала дружиною артилерійського офіцера й опинилася в Бессарабії. Зустріч з М.Тобілевичем різко змінила її життя. Пристрасть до театральної сцени змусила її порвати з родиною і присвятити себе сцені.

ІV. Термінологічна розминка.

1. Еклектика.2. Лібрето.3. Натуралізм.4. Неологізми.5. Передвижники.

V. Хто зайвий і чому?

1. а) В.Хвойко, 2. а) М.Вовчок, б) Ф.Вовк, б) М.Заньковецька, в) Д.Багалій, в) Л.Українка, г) М.Бекетов. г) О.Кобилянська.

3. а) Л.Глібов, 4. а) І.Мечников, б) Ю.Федькович, б) М.Левицький, в) В.Матюх, в) Є.Чикаленко, г) С.Руданський. г) І.Пулюй

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Багалій Д. Нариси історії України. – К., 1994.2. Грицак Я. Нарис історії України: формування модернової української нації ХІХ – ХХ ст. – К.,

2000.3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Левада, 1997.4. Дорошенко Д. Нарис історії України. У двох томах. – К.: Глобус, 1992. – Т.2.5. Енциклопедія історії України від А до Я. – К., 2005.6. Історія Русів. – К.: Радянський письменник, 1991.7. Крип’якевич І. Історія української культури. – К.: Либідь, 1994.8. Крип’якевич І. Історія України. – К.: Либідь, 1994.9. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2010 10. Новий довідник: історія України. – К., 2006.11. Огієнко І. Українська культура. – Репринтне видання 1918 р. – К.: Абрис, 1991 12. Полонська-Василенко Н. Історія України. У двох томах. – К.: Либідь, 1993. – Т.2.13. Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1994.14. Українки в історії. / за ред.. проф.. Борисенко В. – К.: Либідь, 200615. Українські традиції і звички. / упор. Скляренко В.М., Шуклінова А.С. – Х.: Фоліо, 200716. Херлихи П. Одесса. История 1794-1914. – О., 2007

5. а) Х.Алчевська б) Л.Українка, в) Л.Симиренко г) Є.Чикаленко.

ЗмістРозділ 1. Формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики першої половини

ХІХ ст.Тема 1. Історична пам’ять – найсуттєвіший чинник формування національної свідомості.Тема 2. Мобілізація української нації в умовах модернізації.Узагальнення до розділу.

Розділ 2. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці ХVІІІ – у першій третині ХІХ ст.Тема 1. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій.Тема 2. Наддніпрянська Україна під час російсько-турецьких війн І половини ХІХ ст.Тема 3. Україна в російсько-французькій війні 1812 року.Тема 4. Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні.Тема 5. Пробудження національного життя у Західній Україні.Тема 6. Соціально-політичні рухи в Наддніпрянській Україні на початку ХІХ ст.Узагальнення до розділу.

Розділ 3. Соціально-економічне життя народу та український національний рух у першій половині ХІХ ст.Тема 1. Розвиток сільського господарства та аграрних відносин у І половині ХІХ ст.Тема 2. Початок промислового перевороту.Тема 3. Зростання міст. Розвиток торгівлі.Тема 4. Антикріпосницька боротьба в Україні.Тема 5. Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України

в І половині ХІХ ст.Тема 6. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в І половині ХІХ ст.Узагальнення до розділу.

Розділ 4. Духовне життя в українських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.Тема 1. Розвиток освіти та науки на українських землях.Тема 2. Нова українська література і театр.Тема 3. Розвиток українського мистецтва.Тема 4. Традиційно-побутова культура у селі та місті.Узагальнення до розділу.

Розділ 5. Модернізація українського суспільства в середині – у другій половині ХІХ ст.

Тема 1. Наддніпрянська Україна напередодні реформи 1861 року.Тема 2. Селянська реформа 1861 року в Наддніпрянській Україні.Тема 3. Розвиток сільського господарства України у ІІ половині ХІХ ст.Тема 4. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років ХІХ ст. у Наддніпрянщині.Тема 5. Економічний розвиток України в ІІ половині ХІХ ст.Тема 6. Розвиток міст і торгівлі в Україні ІІ половини ХІХ ст.Узагальнення до розділу.

Розділ 6. Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині ХІХ ст.Тема 1. Суспільно-політичний та національний рух в Наддніпрянській Україні у 50-60-х рр. ХІХ ст.Тема 2. Суспільно-політичний та національний рух в Наддніпрянській Україні у 70-90-х рр. ХІХ ст.Тема 3. Загальноросійський визвольний рух у Наддніпрянській Україні в ІІ половині ХІХ ст.Тема 4. Український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 60-х – першій

половині 70-х років ХІХ ст.Тема 5. Політичний рух в Західній Україні в середині 70-х – в 90-х роках ХІХ ст.Тема 6. Формування політичних партій в західноукраїнських землях наприкінці ХІХ ст.Узагальнення до розділу.

Розділ 7. Духовне життя України в другій половині ХІХ ст.Тема 1. Розвиток освіти та науки на українських землях.Тема 2. Література, драматургія та театр другої половини ХІХ ст.Тема 3. Розвиток українського мистецтва.Тема 4. Традиційно-побутова культура та церковне життя в Україні другої половини ХІХ ст.Узагальнення до розділу.