Міністерство освіти і науки, молоді та спорту УкраїниУправління освіти, молоді та спорту Жовківської РДА

Річківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Обласна експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина - Україна»

Напрямок:« Козацькому роду нема переводу»

Козацька зброя

Річки 2013

Зміст

1. Вступ 12. Розділ І. Холодна зброя 2-4 3. Розділ ІІ. Вогнепальна зброя 5-8 4. Висновки 95. Список використаних джерел 106. Додатки 11-14

ВСТУП

Цього року наша сім’я відвідала

фестиваль «Зашків – земля героїв». Там я

вперше зустрів живого козака - старого,

загорілого діда в широких шароварах,

натільним дерев’яним хрестиком і

козацькою шаблею за поясом. Як

виявилось, він служить на чайці

«Отаман», яка наразі плаває на зашківському озері, але готується до спуску на

річку Дніпро. Він розповів нам багато цікавого про українських козаків, які у

численних походах і боях створили самобутнє військове мистецтво, виявили

високий вишкіл як на суходолі, так і на воді. Також він дав мені можливість

витягнути з піхов і потримати свою шаблю. Приїхавши додому, я вирішив

більше дізнатись про озброєння славних козаків.

Козацтво стало тією силою, яка надовго припинила татарсько-

турецьку агресію на Україну, не останню роль у цьому зіграла і зброя, якою

користувалися запорожці.  Як відомо, запорозькі козаки були хоробрими і

досвідченими воїнами, про які знали далеко за межами Східної Європи, а своїм

озброєнням запорізькі козаки переважали навіть Західну Європу.

Козаки були озброєні рушницями або мушкетами, пістолями,

шаблями, списами, застосовували луки, добре стріляли з гармат. До цього

озброєння запорізьких козаків слід ще додати ятагани, кинджали, ножі й

панцері, котрі також були у вжитку запорізьких козаків, хоча й не становили

їхнього, так би мовити, національного озброєння.

В цій роботі описана і проілюстрована холодна і вогнепальна зброя

козаків.

Розділ І. Холодна зброя

Шабля до половини ХVIII в була в козаків майже поширена як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою «ненькою рідненькою, панночкою молоденькою». Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду й походження, то пізніше витворився український тип «козацької» шаблі. Найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, вказує на те, що «шаблі вживали не особливо криві і не особливо довгі, середньої

довжини 5 чвертей» (цебто 1.30 м.). Зразки шабель, які бачимо на ілюстраціях, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, піхви прикрашені різьбою. Шаблі використовували не надто криві й не дуже довгі, середньою довжиною в п'ять четвертей, зате дуже гострі: «як рубоне кого, то так надвоє й розсіче, — одна половина голови сюди, а друга туди». Леза шабель вкладали у дерев'яні обшиті шкірою чи обкладені металом піхви (від слова «пхати»), часто прикрашені на кінці, біля руків'я, якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах часто робили золоті насічки. Шаблі носили при лівому боці й прив'язували за два кільця, одне вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем за пояс. Шабля була настільки необхідною запорізьким козакам, що в їхніх піснях завжди називалася «шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою».Як справжній «лицар», запорожець віддавав шаблі перевагу перед усілякою іншою зброєю, особливо кулею, і називав її «чесною зброєю»; використовувати її слід було лише проти чесних воїнів, а проти такого, наприклад, «бусурманського народу», як татари, треба було діяти «не шаблями, а нагаями». Келеп (або келевець) бере свій початок від бойових молотків, він мав вузький дзьобоподібний гострий кінець, а на протилежному боці - обушок. Первинне призначення - пробивання панцирів (лат, кірас, тощо). Зазвичай келепи насаджувалися на довге руків`я і або носилися за поясом, або возилися, прив`язаними до луки сідла.

У вправних руках такій "інструмент" міг наробити чималої біди. За невеликої (1-1,5 кг.) ваги, келеп завдяки дуже малій площі удару пробивав практично всі облаунки та щити й застрягав у тілі. Добре підходив також для відбивання ударів супротивника. В українському фольклорі збереглися згадки про цю козацьку зброю:

А козак козачий звичай знає, Келепом по ребрах торкає...

Багато келепів було знайдено під час археологічних розкопок на місці битви під Берестечком, тож стара українська пісня була абсолютно слушна:Козак ляшка здоганяє, Келепом межи плечі наганяє... Окрім зброї

та належної амуніції, кожен повинен був мати сокиру, косу, лопату тощо, щоб насипати вали та будувати укріплення. Часник - простий і ефективний загороджувальний засіб. Використовувався як проти піхоти, так і проти кавалерії. Їх призначенням було поранення

кінських копит, тому запорожці розкидали їх у степу перед ворожою кіннотою, щоб сповільнити її просування; як його не покладеш, один ріжок якірця все одно буде стирчати вгору й неодмінно встромиться у копито коня.Навіть європейська, кована кіннота серйозно страждала через таку "дрібничку", що вже казати про

татарську, яка своїх коней майже ніколи не підковувала Інша назва цієї зброї - якірці та рогульки. Конструкція часника (якірців) була такою, що як би їх не кидали, один гострий кінець завжди був спрямований вгору. Приємного мало наступити на такий шпичак завдовшки 1,5-2 дюйми... Сагайдак — від татарського «сагайдак» чи «саадак» — дикий козел або його шкіра для обшивання лука й навіть сам лук, — використовували запорізькі козаки, як і татари, для збереження у ньому стріл і носили на ремені за плечима; сагайдаки запорожці здобували переважно у татар.Запорізькі козаки володіли своєю зброєю із вражаючою майстерністю, так, що, за словами українського літописця, і «найлучшій польскій гусарин и рейтарин примірен им быти не может». Стріли запорізькі козаки використовували, мабуть, у дуже ранній період їхнього історичного існування, запозичивши у татар і турків; відомий запорізький кошовий і гетьман українських козаків 1605—1622 рр. Петро Конашевич-Сагайдачний на старій гравюрі XVII ст. зображений верхи на коні з булавою у руці, сагайдаком при боці й стрілами в ньому за спиною". Віце-адмірал К. Крюйс 1699 р. писав про запорізьких козаків, що вони використовували луки й стріли, котрими дуже влучно стріляли. Нарешті, у літописця Самійла Величка є розповідь, як козаки супроводжували Хмельницького з Січі: за ним їхали кінні добровольці «мушкетери» і «сайдакери». У козацьких віршах, що дійшли до нашого часу на старих лубкових картинах із зображенням запорізьких гайдамаків, сказано:

«Як натягну лук я, брязну тятивою, То мусить утікати хан кримський з ордою».

На Запорожжі лук тримався був іще до половини XVIII ст., й запорожці славилися як чудові стрільці-лучники. Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628 р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою «сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути». У повстанні 1637-1638 р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табір був «рогатинами добре обострожений». У XVIII в. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого й легкого дерева, 3.5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному

кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не входило за далеко в тіло пробитого ворога. Деякі списи робили з вістрями на обох кінцях, ними можна було класти ворогів і сюди й туди. Списи часто служили запорожцям замість мостів при переході через болота: дійшовши до грузького місця, вони відразу кладуть один за одним два ряди списів — в кожному ряду спис і вздовж та впоперек, — і переходять по них; коли перейдуть через один ряд, відразу стають на другий, а перший знімуть і з нього мостять третій, та так і перебираються. 

Розділ ІІ. Вогнепальна зброя

Козацький "кулемет". Ця зброя називалася ожига і використовувалася переважно під час

оборонних дій, а також з "Чайок" в морських битвах. Одна з перших у світі установок залпового вогню. Ожиги були більшого та меншого калібру, деякі, більш важкі, встановлювалися на дерев`яні коліщата.

Ручна вогнепальна зброя мала спочатку в нас назву пищаль. Вперше згадуються пищалі 1471 р. в замку в Винниці було дві пищалі, так само в замку в Чуднові.Пищалі були двоякі: ручниці й гаківниці. Ручниці (пізніше рушниці) названі так тому, що були лекші, й їх можна було тримати в руках і так стріляти. Гаківниця – довга і важка рушниця великого калібру, яка

використовувалася передусім при обороні фортець та залог. Під час стрільби кріпилася до стіни, борту судна або брустверу спеціальним гаком, який було розташовано на прикладі. Гаківниці мали різну довжину ствола в діапазоні від 1 до 2,5 м і за цією ознакою класифікувалися як півгак, гак, подвійний гак, великі гаківниці називалися козами. Уражала

ціль на відстані до 300 кроків Віддача у такого монстра була настільки велика, що плече під приклад ніхто не підставляв - його клали на плече, притулившись щокою для прицілювання. Багато гаківниць козаки захоплювали під час нападу на турецькі фортеці та військові кораблі. Гаківниці важили більше (до 10 кґ.) та їх треба було на щось сперти; звичайно з них стріляли тільки з мурів. Щоб забезпечитися перед ударом в плече , під дулом недалеко верхнього кінця, приміщували гак, котрим зброю спирали на мур, — звідси назва гаківниці. Дуже часто гаківниці лежали в окремих ложах, так як пушки. В початках XVI в. стрічаємо ще окремий рід гаківниць, т. зв.кози, більшого розміру, щось посереднє між рушницею й пушкою.В половині XVI в. появилася у нас нова ручна зброя — аркебузи (італійська назва) — їх звали теж гаркабузами. Вони теж мали гаки, але були коротші, яких і через те зручніші. Кулі їх мали калібер 16-18 мм. Деколи називали їх півгаківницями. У тому самому часі почали також на інший спосіб запалювати порох у ручній зброї. Конопляний ґніт показався невигідний і його перестали вживати. Зате в замок давали кусень кременю (т. зв. кріс) і висушену губку; відповідно сконструованнй курок ударяв у кремінь, добував іскру, губка починала тліти і від неї запалювався порох. Такі рушниці з губками звали губчастими або бородатими. У половині XVII в. поширилися на Україні мушкети. Це були рушниці на 1.60 м. завдовжки, з калібром 20 мм., сильно вироблені. Мушкет був великий і важкий, тому при стрілянні спирали його на т. зв. форкету. Це був дрючок, вдолині загострений, щоб можна було його вбити в землю, вгорі роздвоєний у вильця. Набиваючи мушкет, стрілець завішував форкету на ліве плече; стріляючи, вбивав її в землю, притримував лівою рукою і спирав на вилках

рушницю. З мушкетів вистріл був сильніший і дальший, ніж із інших рушниць, — куля йшла навіть на 250 м. Які роди ручної вогнепальної зброї вживали в різних часах, про це дізнаємося з описів замків ХV-ХVІІ. в. Так для прикладу у Львові на Високому Замку різними роками була така ручна зброя: 1495 р. — 5 гаківниць, з них дві залізні і 3 спижеві, 6 залізних стемплів до виробу гаківниць, 14 ручниць.; 1509 р. — 29 кіз, 6 гаківниць; 1537 р. — 6 гаківниць, 6 кіз; 1558. р. — 13 гаківниць, 10 кіз, 5 губчастих рушниць; 1570 р. — 6 гаківниць, 7 півгаківниць, «котрі ховає шмигівниця», коза, 6 рушниць. Ручна вогнепальна зброя в тих часах була важка і займала багато місця. Повний комплект мушкетера в XVII в. виглядав так: мушкет, форкета, порохівниця на два фунти пороху, стемпель, яким прибивали порох, крайцар, що ним прочищували цівку мушкету, три звисні пушки або деревяні ладівниці з покришками, мішок із трицятьма кулями і ґнотом на 15 сажнів завдовжки.нці на Поділлі замкові криниці мають по 36 м. глибини.Рушницякозаки використовували рушниці різного походження: турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва.Більш легкі рушниці (порівняно з мушкетами) набули значного поширення. Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї – ледь замочували стволи у розсолі, тоді втрачався блиск зброї.Завдяки легкості рушниці, з’явилась можливість вести бій у різноманітному положенні, у тому числі і сидячи на коні.Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише

найвлучнішими стрілками. Найважнішою козацькою зброєю

була безперечно рушниця. Під Хотином 1621 р. «було 30.000

рушничних козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали».

В 1651 р. під Берестечком: «шабля рідка, самопал у кожного». Тому козаків називали й

«рушничним військом». Ще більше — сучасники стверджують, що козаки в поході мали часто і по дві

рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. З інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638 р.). В 1720-х рр. «чудові» яничарки вироблювали, в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. У XVIII в. часто стрічаються   пістолі, які були чудово прикрашені сріблом. Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи  порох у звичайному розі або в порошниці.

У XVII-XVIII в.в. серед українського

козацтва велике поширення одержує ручне короткоствольна вогнепальна зброя (для стрільби з однієї руки) - ПІСТОЛЕТИ. Вже багато років між дослідниками триває дискусія щодо походження назви пістолетів. Деякі вважають, що слово «пістолет» походить від італійського міста Пістоля, де Камілем Ветеллі та ін зброярами XVI в ймовірно виготовлялися одні з перших пістолетів. Проте інші зброє знавці сумніваються в цьому і приводять інші варіанти, які можна звести до трьох основних. Перший: назва «пістолет» походить від іспанської золотої монети - «пістоль». Інший: «пістолет» йде від італійського слова «пісталло»-гудзик, прикраса, головка передньої луки сідла, до якої колись кріпилося особисту зброю. Третій: назва пістолетів трансформувалося від чеського слова «піштала»- сопілка пастухів.

У Гетьманщині XVII-XVIII ст пістолетами часто були озброєні представники козацької старшини і не тільки у репрезентативних цілях, але і під час боївЩо до пістолетів поширених серед запорожців, то у них у вживанні були, в основному, східні пістолети. Ручна вогнепальна зброя - це невід'ємна і дуже

важлива складова нашої матеріальної культури, яка відображає не тільки науково-технічний рівень держави. Воно є також цінним джерелом для вивчення історії та культури запорізького козацтва та українського народу в цілому. За козацької доби були поширені як колісні, так і кремневі замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу. Запорожці, як правило, носили за поясом по 2 пістолі і ще 2 пістолі — у кобурах на сідлі. Така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з пістоля виконували переважно з однієї руки у різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду. Гармати, які використовували запорожці як правило були малокаліберними. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати.  Перші гармати були дуже короткі, на 1 метра завдовжки, зате ж мали дуже широке дуло. Таку пушку робили зі скованих залізних штаб. Кулі були дуже великі, найчастіше кам’яні, обковані залізними обручами. У нас перші гармати появилися у Львові 1394 р. А саме з наказу Ягайла пушкар Зброжек привіз до міста кілька пушок і шість бочок пороху. В 1468 р. заснували у Львові міську людвисарню, де відливали гармати.Фалькон або сокіл — польова пушка калібру 10 цм.Фальконет — менший фалькон, калібру яких 7 цм.Малокаліберна гармата, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, Запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх

дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника. На озброєнні в козаків перебували гармати, що були захоплені в татарських та турецьких містах.Інші потрапили до козаків після захоплення фортець, а деякі надавалися правителями таких держав, які бажали залучити запорожців на свою службу.Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20–30 штук. 

На козацьких чайках також використовувалась невеличка гармата (козаки часто називали їх армата), що встановлювалася на носу та кормі разом з гаківницями була справжнім лихом для ворожих кораблів. Завдяки високим морехідним якостям і досконалій тактиці на морі запорожці перемагали набагато більш потужні турецькі кораблі. Був навіть успішний досвід використання "чайок" проти одного з найсильніших у свій час флотів Європи - шведського.

Особливістю гармати на "чайці" було те, що вона крутилася на 360 градусів, а також мала великий вертикальний кут стрільби..

ВИСНОВКИ

В час коли Галицько-Волинська держава доживала своїх останніх

років, на заході Європи починалася нова епоха у воєнному мистецтві —

поширився порох і нова зброя. Це був переворот, що приніс вирішальні зміни

у способах ведення війни та організації війська. Але на Україну ці переміни

приходили дуже повільно й минуло більш ніж століття, поки порох остаточно

скрізь поширився. Довгі часи трималася давня зброя, яка не тільки втрималась,

але й далі розвивалася. На Запоріжжі «мушкет не виключав списа, котрий

замінював собою багнет, а в Західній Європі мушкетери були відокремлені від

пікінерів, з чого в бою виникала дуже суттєва незручність, оскільки воїн мав

або лише наступальну зброю, або лише оборонну». Козаки вдало поєднували

переваги холодної і вогнепальної зброї і стали неперевершеними воїнами свого

часу. Про що свідчить, той факт , що козаків наймали на службу європейські

королі, а турецький султан не міг спокійно спати, коли знав, що козаки

вирушили в похід

Усупереч загальноприйнятій думці про те, що козак без шаблі – не

козак - найважливішою козацькою зброєю була, безперечно, рушниця. Так

один з хроністів стверджує , що під Хотином 1621 р. «було 30.000 рушничних

козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали». В 1651 р. під

Берестечком: «шабля рідка, самопал у кожного». Тому козаків часто називали

«рушничним військом».

Я думаю, що без козацтва не було б і сучасної України. Тому ми повинні

гордитись нашими славними предками і виховувати в собі козацький дух.

Список використаної літератури та інтернет-ресурсів.

1. Кащенко Адріан. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове.

http://exlibris.org.ua

2. Крипякевич Іван ЗАПОРОЗЬКЕ ВІЙСЬКО http://exlibris.org.ua

3. Шерер Жан-Бенуа. Літопис Малоросії або історія війни козаків-

запорожців та козаків України, або Малоросії. К. Український

письменник, 1994.

4. Яворницький Дмитро . Історія запорізьких козаків. http://exlibris.org.ua

5. http://bodyguards.com.ua

6. http://exlibris.org.ua

7. http://m.io.ua8. http://img.tyzhden.ua

9. http://www.istpravda.com.ua

10.http://www.lnu.edu.ua

11.http://www.sich.in.ua/

12.http://weaponland.ru/

13.http://ukrcossacks.at.ua

ДОДАТКИ

.