«Дні Тараса Шевченка» у Сату Маре

Вшанування пам’яті наших буковинських письменників

Комюніке Президії СУРу: ХТо ПаПлюжиТь СУР?

ІХ-ий Міжнародний симпозіум«Румунсько-українські відносини.Історія і сучасність

Пам’яті юрія Ракочі

Куток гумориста

На сцені хор «Ронянські голоси»Березень у Негостині

v

v

v

v

v

v

v

v

ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXVI. № 5-6 (березень) 2019

Пpoчитaйте:

Вінки квітів до погруддяТараса Шевченка

у Сату Маре

2 Ukraînsykãc VISNÃK

Організаційне і функціональне зміц-нення СОЮЗУ УКРАЇНЦІВ РУМУНІЇ, зро-стання його престижу у стосунках згромадськістю і державними інститу-ціями, очевидні для кожної добросовіс-ної людини, породжують дедалі більшузлобу з боку небагатьох наших супро-тивників – відомих і невідомих.

Всупереч правді, честі, нормальномусоціо-моральному клімату, автори на -падів на СУР вдаються до дедалі підлі-ших засобів, до все брудніших і отруйні-ших методів. Для нас, синів гордої нації,яка протягом історії пройшла черезважкі випробування, сумна та річ, щоіндивіди, які вдаються до таких напа-дів, ганьблять гордість називатисяукраїнцем і намагаються підірвати на -шу здатність здійснювати наші пра ва ісвободи в демократичній державі.

Безтямні і дедалі брудніші нападивиникли після невдалих спроб підірватиюридично стабільність і безперевністьСУРу, після жалюгідного намаганнязаснувати вірогідну паралельну органі-зацію. Ці індивіди вдаються до новихнападів, до наклепницьких доносів, ней-мовірних апеляцій, приголомшливихколпортацій. Їх нахабство виходить засферу аморальності, переходячи усферу безумності. Озброєні брехнею,вигадками, підробками, вони очорню-ють СУР, надіючись чогось добитися,надіючись, що знайдуться наївні, які їмповірять.

Провід Союзу українців Румунії запев-няє всіх своїх членів і симпатизантів,що чутки, які ходять – це плід злоби і

брехні. СУР діє законно, його провід легі-тимний, а певні інадекватності фор-мального порядку не вплинули на про-довження діяльності Союзу, вони почи-нають належати минулому; мандатдепутата легітимний і незаперечний.Провід Союзу переконаний, що жодналю ди на з тверезим розумом та елемен-тарною совістю не може повіритивигад кам.

Однак ми повинні були пильнимищодо прихованого смислу цих наклепів.Вони стали надто настійливими і неживляться тільки гарячковістю і по -жадливістю однієї особи. Щоденні реа-лії на всіх меридіанах засвідчують, щосучасний світ заражений брехнею,фальшивістю, вигадками, закуліснимимахінаціями, що набули помпезної назвигі брид ної війни. Віль ний доступ доінформації захаращений явищем FAKENEWS. А вільний доступ до правосуддястає приводом до зачіпок. Все це вхо-дить до арсеналу великих зіткнень,включно до кофронтацій геополітично-го характеру.

СУР означає дуже багате, майже вседля здійснення фундаметральних правукраїнців Румунії, але він може видава-тися незначним на рівні державних,регіональних або геополітичних ігор. Івсе ж таки, коли конфлікти загострю-ються, кожен чинник і кожна позиція мо -жуть набути стратегічної ваги.

Проявляючи тверезість і стрима-ність, не можемо ігнорувати той факт,що в теперішній період етнічна бать-ківщина втягнута у тривалий збройний

конфлікт з глобальними наслідками, щов Україні загострюється електоральнаконфронтація, що відносини між краї-ною, громадянами якої ми є, та етніч-ною батьківщиною – не найкращі. Мипильнуємо наші чесні і почесні завдання.Та чи немає і таких супротивників, якіможуть бути зацікавлені у підпоряку-ванні нашої організації за допомогоюбезсовісних індивідів і втягненню її укомбінації, якi нам чужі і мусять залиша-тися чужими?

Президія СУPy запевняє всю українсь-ку громаду Румунії у послідовності інепохитності бути її легітимним пред-ставником. Юридичний тиск на СУРіснував і буде існувати, а це означає, щоми не допускаємо компромісів. Припотребі звернемося і до юстиції. Голов -не уважно слідкувати за нападами, їхавторами, викривати тих, що діютьпроти нас з тіні, залишатися коректни-ми і активними як українці, так і грома-дяни Румунії.

ПРЕЗИДІЯ СУРу

ПОСОЛЬСТВО УКРАїНИ В РУМУНІї

Голові Союзу Українців Румунії Пану ММ ИИ КК ООЛЛ ІІ -- ММ ИИ РР ОО ССЛЛ АА ВВУУ

ПП ЕЕ ТТ РР ЕЕ ЦЦ ЬЬ КК ОО ММ УУБухарест

Шановний пане Петрецький,

Дозвольте від імені Посольства України в Румуніїта учасників міжнародного соціального проекту«Книга Добра» висловити щиру подяку за участьСоюзу Українців Румунії в організації поїздки доРумунії групи українських дітей, які постраждали відзбройної агресії Російської Федерації проти України.

Ми високо цінуємо Ваші особисті зусилля, спря-мовані на забезпечення належних умов перебуванняучасників вищезазначеного проекту у Буха ресті, атакож Вашу разом з представниками української гро-мади Румунії участь в організованих Посольствомзаходах.

Впевнений, це сприятиме зміцненню зв'язків міжукраїнцями поза межами кордонів, а також консолі-дації дружніх відносин між Україною та Румунією.

Користуючись цією нагодою, дозвольте поновитизапевнення у своїй високій до Вас повазі.

З найкращими побажаннями

Олександр БАНЬКОВ

Міністерство освіти і науки України

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧАIV рівень акредитації

Філологічний факультет

Голові Союзу українців Румунії, депутатові Парламенту Румунії п. ПЕТРЕЦЬКОМУ М.-М.

Генеральному секретареві Союзу українців Румунії п. ГОРВАТ І.-Л.

Вельмишановний пане Миколо-Мирославе Петрецький! Вельмишановна паніІрино-Любо Горват!

Від імені чернівецької делегації – Алли та Володимира Антофійчуків, Олексан -дра Добржанського, Сергія Гак мана, Наталії Нечаєвої-Юрійчук, Миколи Ярмистого іТадея Яценюка – висловлюю щиру подяку за високу організацію і проведення IXМіжнародного симпозіуму «Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність»,який, як і попередні, відкрив нові цікаві сторінки взаємин двох сусідніх народів.Важливо, що матеріали цих симпозіумів видаються окремими томами, завдякичому забезпечується їх широкий міжнародний резонанс.

Особливістю цьогорічного наукового форуму стало те, що він проходив під зна-ком 205-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка. З цієї нагоди високопо-важні гості та учасники симпозіуму поклали квіти до пам’ятника великому поетовіу місті Сату Mape, виголосили промови та наукові доповіді, а місцеві аматори таспіваки з України дали святковий концерт.Переконаний, що такі наукові і культурні події сприятимуть зміцненню дружніхзв’язків між Румунією та Україною, служитимуть справі добросусідства між двоманародами.

З глибокою повагою і надією на подальшу співпрацюпрофесор Чернівецького та Сучавського університетів

Володимир АНТОФІЙЧУК

ХТО ПАПЛЮЖИТЬ СУР?

Сучава – ДарманештиЗагальнопризнана істина, що без підва-

лин цінностей минувшини неможливо оціни-ти правильно сучасне та забезпечити ціннемайбутнє, переконливо і незаперечно пере-віряється у вимірі часу.

На Буковині, у громаді Дарманешти та вприміщенні Сучавської повітової організаціїСоюзу Українців Руму нії, вже четвертий рікпідряд вшановується пам’ять усопших вБозі буковинських українських письменни-ків, подія, що має всі умови стати важливимтрадиційним заходом, якщо розширитьсяколо учасників фахівцями по перу, головнотими, котрі безпосередньо знали вшанова-них, та ліцеїстами і студентами класу/відді-лу української мови та літератури, існуючихна Сучавщині.

Заснований з ініціативи голови повітовоїсурівської організації Іллі Савчука та пре-подобного отця, пароха церкви «СвятогоІллі» громади Дарманешти, МихайлаКобзюка, захід відбувається у рамках двохважливих моментів: Панахиди, відслуженоїотцем вищезазначеної церкви та короткимипредставленнями цінних фрагментів ізтворчості відійшовших у вічність письмен-ників чи цікавих моментів з їхнього життя,моменти, котрі вказують світлу дорогу моло-дому поколінню у плеканні рідної культури.Цього року, з певних причин, обидва момен-ти відбулися у Дарма нештській церкві.

Під час богослужіння отець Ми хайлоКобзюк молив Всевиш нього затримати вНебесному царстві письменників та куль-турних діячів: Ольгу Кобилян ську, Силь -вестра Яричев ського, Де ниса Онищука,Юрія Ракочу, Миро славу Шандро, Сте -пана Ткачука, Корнелія Регуша, ЮріяЛукана, Васи ля Цаповця, Івана Негрюка,В. Соколюка, Стеліяна Груї, Тео філаРебошапку, Євгена Михайчука, Вік то раКозарюка, Івана Боднарюка, Вікен тіяНико лайчука, Івана Непо году, ВасиляКлима, Ілля Кожокаря, Павла Шовка -люка, Іона Козмея, Миколи Крамаря,Юрія Чигу, Миколу Гапен чука, Ва силяМанже ловського.

Були запрошені багато із членів родинусопших майстрів українського пера, а їхніслова подяки організаторам цього вшану-вання глибоко схвилювали присутніх.

Після відправлення панахиди о -тець Михайло Кобзюк наголосив натому, що вшановані письменники такультурні діячі заслужили нашої віч-ної пам’яті, бо вони жили і творилине для себе і для тодішнього часу, аголовно для майбуття, бо вони сіялидобре зерно культури, науки і освіти.Християнське повчання підказує так:Якщо вшановуємо тих, що твориликультуру, то ця духовна цінність ви -тає поміж нами, одягає нас у нашіпрекрасні народні строї, переконує

затримувати і збагачувати рідні традиції таобряди, плекати рідну мову, жити у злагодіта взаємоповазі з ближніми.

Запрошений до слова, Ілля Савчук під-креслив те, що вагомість такого заходу вип-ливає саме з вагомості духовних цінностейїхньої творчості, а ця культурна спадщинанашого етносу, і не тільки, є найбільшимскарбом українського творчого потенціалу.Голова Сучавської повітової організаціїСУРу передав цьо му особливому заходу,його організаторам та учасникам щиревітання Миколи Миро слава Петрецького,голови СУРу та депутата української мен-шини в Пар ламенті Румунії.

Наш славний гуцульський учитель і куль-турний діяч Михайло Ґеорґій прочитав двавірші, перший присвячений Степану Тка -чуку, а другий – Юрію Чизі.

Мало кому не відомий Коля Кури люк,бойовий культурний діяч села Марицеї,залучує вперше до когорти буковинськихпоетів українського походження свого одно-сельчанина Василя Манжеловського, кот-рий писав румунською мовою, та лейтмоти-вом його ліричної спадщини є ріднаБуковина, а літературна спадщина налічує10 томів – 1.736 віршів. Один із віршів бувпрочитаний перед зібранням.

Автор цих рядків за пропонував визначи-ти віхову роль красного слова у формуванніправильного світосприйняття, по-перше,молоді, звідки випливає і потреба такогозаходу: Якщо взяти до уваги слова Єван -гелії св. Йоана «Спо конвіку було Слово, і зБогом було Слово, і Слово було – Бог»(Йоан:1-1) та біблійне твердження «Слово –це божа Правда», то напрошується запи-тання: Пись менник є творцем слова? Відпо -відаємо коротко і чітко: Ні! Пись менник єтільки людина, облагороджена Вер ховноюМудрістю здібністю виділяти з Божого слов-никового скарбу слова, що відповідаютьйого світосприйняттю і поєднувати їх у влас-ні синтагми з метою відтворювати Правду іКрасу людського життя-буття, незалежновід вимірів простору або часу. В свою чергу,Правда і Краса творять Добро, а навпаки,Крив да і По творне породжують Зло. Якщовважаємо, що Всевишній закінчував кожнийдень земного сотворіння словами «що вонодобре!», то і людина була сотворена задляДобра. Але Добро, Правда і Краса отри-муються «В тяжкім труді... і в поті чола»!...

Літературні персонажі, якого походженняне були б, символізують комплексністьлюдської душі та невпинність людськогодуху і бувають завжди посередниками піз -нання читачем самого себе та свого ближ -нього у постійному зусиллі створювати всекращий і кращий світ.

Радник Префекта Сучави у справах укра-їнської меншини Михайло Міха єску-Анюк,голова Серетської організацій СУРу, прига-дує з неприхованою гордістю те, що Буко -вина подарувала духовному світу і зокремаУкраїні, Петра Могилу, котрий продовжував,через двісті років після Григорія Цам блака,

духовенські та духовні відносини міжнашими народами.

Голова Сучавської міської філіїСУРу Лучія Мігок висловила своєпереконання, що всі наші письменни-ки та культурні діячі, пам’ять котрихвшановується, бажають, щоб ми гово-рили частіше рідною українськоюмовою. Я вклоняюсь перед їхньоюлітературною спадщиною – сказала

3Ukraînsykãc VISNÃK

Євсебій ФРАСИНЮК Фото автора

(Закінчення на 4 cтop.)

Вшанування пам’яті наших буковинських письменників

Нещодавно ще одним святом по -повнився наш календар: День рідноїукраїнської мови, який відзначали 2березня.

Ініціаторами події були Марамо роськафілія СуР на чолі з головою МирославомПетрецьким в партнерстві з Інспекто -ратом Освіти /представник Інспекторатупрофесорка по спеціяльності СімонаМаляр чук/, з Педагогічним Ліцеєм іменіТараса Шевченка /директор ВасильКуре ляк/, з директорами шкіл, в яких вив-чається українська мова.

Учні Верхньої Рони, Вишавської Доли -ни, Бистрого, Реміт, Луга над Тисою, Кри чунова,Сігету, Полян, Кривого, Кра сного виступили зартистичними моментами на сцені ліцею. Такожз чудовими репертуарами приєдналися до нихартистичні ансамблі з Верхньої Рони, ВеликогоБичкова, Полян та Кривого.

На цьому особливому святі депутат МиколаМирослав Петрець кий у своєму слові підкресливзначну дату 20 лютого 2019 р., коли виступив напленарному засіданні Парламенту Румунії зполітичною заявою щодо перспектив рідноїмови в сучасному політичному кліматі.

Мова – це велике досягнення людства. Вонау кожного народу своя. І дуже важливо для люд -ського спілкування добре знати мови іншихнародів, але найперше потрібно знати своюрідну мову.

Українська мова дуже мелодійна, багата, якземля, веселкова і чарівна, як пісня соло в’їна. Адля нас вона найкраща, бо рідна нам від самоїколиски.

«Ну щоб, здавалося, слова ...Слова та голос – більш нічого.А серце б’ється-ожива,Як їх почує!..»

(Т. Шевченко )

Великий Кобзар на сторожі людської гідності,честі поставив слово ...

«Добре, ведіть, показуйте,Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. За науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того бог карає,

Того діти цураються, В хату не пускають.»

Поезія Лесі Українки також була чиста іміцна, мов криця:

« Я не на те, слова, ховала васі напоїла кров’ю свого серця,Щоб ви лилися, як отрута млява,і посідали душі, мов іржа.»

Мова – це душа народу, неоціненна спадщина,з нею ми не розлучаємося протягом усього життя.

Один мудрець сказав: «Людина, байдужа дорідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдуж-ність до мови пояснюється повною байдужністюдо минулого, сучасного, майбутнього свогонароду.»

Володимир Сосюра:

«Я знаю силу слова –воно гостріш штикаі швидше навіть кулі, не тільке літака.Воно проміння швидше,в нім – думка й почуття.Воно іде в народи

для вічного життя...О зброє щастя, слово,я жить з тобою звик!Ти- квітка у любові,в ненависті ти – штик.»

Любім і шануймо рідну мову!

Ярослава ШТЕЛЯК,кореспондент

Фото авторки

4 Ukraînsykãc VISNÃK

ДеНь РІДНОЇ МОВи НА МАРАМОРОЩиНІ

вона – бо їхні повчання діють сьогодніплідно на формування молодого поколін-ня. Хай Бог забезпечить їм ЦарствоНебесне, а нас облагородить силою збері-гати рідну мову, збагачувати її та переда-вати дітям і внукам як найсвятішу річ.

Син відомого буковинського письмен-ника Дениса Онищука, який розгортавсвою творчу діяльність у між і після воєн-них часів, в нелегких умовах пересліду-вання то з одного, то з іншого «боку»,Ярема Они щук уклінно дякує організато-рам цього заходу, тому що відчуває, якоживають повчальні слова спочилих уБозі письменників, а це свідчить, що їхняпраця, їхні зусилля, їхні часті жертвуван-ня не без корисних наслідків. Якщо сьо-годні маємо рідну мову, рідну культуру,законні умови збагачувати її і продовжу-вати з покоління в покоління, то хоча б цечастково завдячується їм – закінчив він.

*Інша загальновизнана істина твердить

також незаперечно, що письменник гово-рить в часі своїм читачам власною творчі-стю. Потрібно зважити з щирою відпові-дальністю організаторам умови та рольтакого заходу, перенести наголошення наавдиторію, якій конструктивно потрібнийбезпосередній контакт з текстами пись-менників, залучувати відповідних посе-редників красного слова до дисемінаціїрідної літератури і таким чином будуватидуховно майбутні творчі потенціали нашоїмолоді, потенціали, виклик яких потрібнопостійно пробуджувати.

Вже близько час, коли культурні заходирозгортатимуться на основі проектів, абудь-котрий проект містить обов’язковопункт фід-беку (feed-back), тобто очікува-ного результату/ефекту. В оптимістичномудусі можна сказати так: якщо яблуняродить яблука, а грушка – груші, то куль-турні заходи повинні обов’язково родитидуховні фрукти! А я непоправний опти-міст...

Вшанування пам’яті наших буковинських письменників

(Продовження з 3 cтop.)

Нам нерідко дорікають, що полюбляємоминувщину, ідеалізуємо давнину, порпаємось упроминулих літах з ностальгійною самозре -ченістю, загороджуючись від суворих реалій сьо-годення заборолом хитких тіней прадавньої істо-рії. Що ж, прецінь, частка істини в цьому є, однакчи можна прозирнути крізь майбутні віки, не охо-пивши гострим позиром тисячоліття,що пронеслися над нашою землею йзоставили міцні карби та зарубки угенетичній пам'яті народу?..

От і зараз чую невдоволений голос(слава Богу, поодинокий!) скептика(йому все погане й зле у нинішній добі):що, знову минуле?! нащо кликати тіні йдухів, хай спочивають собі. І яка такаКар патська Україна?! Далебі – кожномусвоє. Не пом'янути добрим словом зювілейної нагоди Карпатську Україну таїї президента Ав густина Воло шина –означає зрадити тисячі лицарів-січовиків, які від-дали своє життя за ни нішню нашу незалежність,розірвати тривке ог ниво з суцільного ланцюга,котрим зв'язані минувщина і сьогодення, упослі-дити себе до га строномічно обивательськогопримітивізму, що, на жаль, мов чортополох, пус-кає міцні корінці...

НАЧе феНІКС З ПОПеЛУ

Вже холодним позапристрасним голосом мов-лено фразу, що сколихнула всю Європу: «НадІспанією – безхмарне небо»; вже у чорних зака-пелках маніакальної душі сатанинського небожаАдольфа Гітлера зароджувались фантасмаго-ричні плани переділу Європи, котрим судилисяблискучий початок і безславний кінець; вжемалювалися карти бліцкригів й плелися диплома-тичні інтриги; вже коричневий Берлін й червоно-коричнева Москва тисли одне одному руки в надіїбезроздільно владарювати не лишень континен-том, а й, чого там дріб’язкувати! – світом; вжепахло в повітрі громовицею найбільшої за всіроки цивілізації війні, що взяла собі назву другоїсвітової війни, аж тут...

У центрі Європи зародилася, постала, заяви-ла про себе на увесь світ зовсім юна держава –Карпатська Україна. Постала, мов фенікс з попе-лу, щоб устами свого першого президентаАвгустина Волошина мовити: «Від національноїзагибелі врятувала нас наша глибока віра унаше наше національне воскресіння. Почавшивід ХІІ віку, безупинно вів наш народ боротьбу засвої права із завойовниками, і вже здавалося,що наші вороги зітруть нас з лиця землі. Та хочяк нас переслідували, дух, ідею не можна в кай-дани закувати».

15 березня 1939 року у закарпатському містіХусті була проголошена Карпатська Україна.Невелика за площею й населенням державаспричинила такий шквал політичних пристрастейв Європі, мовби йшлося про остаточний переділвсього світу. Берлін, Будапешт, Прага, Варшава,Москва, Буха рест, Рим – кожен по-своєму відгук-нувся на цю нечувану подію, усі по-різному, алеодностайно: не дозволимо, нема місця дляУкраїни, хай і куцої Карпатської, під голубимнебом!

За всіма ознаками жанру високої геополітикиКарпатській Україні не було місця серед європей-ських держав, та ж ні, перший її Сойм звістивподивованому світові: «По тисячолітній неволінаша Земля стає вільною, незалежною та прого-лошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче

бути УКРАЇНСЬКА. І хоча б навіть нашій молодійдержаві не суджено було довго жити, та наш Крайзалишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бонема такої сили, яка могла б знищити душу, силь-ну волю нашого українського народу». І як вислідсвоєї роботи Сойм задекларував: «Розгорнуласьзавзята і лицарська збройна боротьба найкра-

щих синів українського народу з усіх українськихземель, яка закінчається постанням САМОСТІЙ-НОЇ І СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ!».

Це вже, на думку головних кравців політичноїкарти Європи, було занадто. На XVIII з’їзді ВКП (б)Сталін одверто глузував з «так званої» Кар -патської України, до якої німці нібито мали намірприєднати Радянську Україну. Гітлер, що вже готу-вався завоювати світ, висловився про Закарпаттятак: «Нам найбільше відповідала б автономнаРутен ська область з орієнтацією на Прагу».

УСІ – ПРОТи НАС

Проти молодої держави особливо неприми-ренно виступили Ма дярщина і Польща, прохо-лодні відносини між якими після розвалу Чехо-Словаччини набрали обрисів гарячої зацікавле-ності у встановленні єдиного мадярсько-пол-ьського кордону. Не вгамувались польські полі-тики й преса, бо «коли сьогодні українці вису-вають домагання на самовизначення Русі, коливони говорять про незалежність чи хоча б проавтономію, – хоч ці вимоги зі становища україн-ців логічні, то польський інтерес мусить тутпоставити тверде ні!» (газета «Вєк нови»). УПольщі добре розуміли, що Карпатська державаможе стати П’ємонтом для Великої України, їїдержавності, що вона сколихне галичан, покличе

їх до боротьби за свої права. Так і сталося, Львіввідгукнувся протипольською і протимадярськоюдемонстрацією, Роман Шухевич за кликав боро-нити українське Закар паття, сотні добровольцівперейшли кордон й взяли до рук зброю.

З вулиць і майданів політичні пристрасті вих-люпнули на найвищий урядовий рівень, пол-

ьський сейм устами свого голови у грудні1938 року твердив, що метою польськоїзакордонної політики є допомогти Мадяр -щині здобути Карпатську Україну, ство-ривши в такий спосіб спільний кордон.Лідер української опозиції, віце-маршалсейму В. Мудрий рішуче запротестував:«Не треба забувати, що українськийнарод через спорідненість крови, спільноїтрадиції, спільний національний дух тво-рить одну, нероздільну єдність, незалеж-но від того, в якій державі й під якою вла-дою він живе». Тим часом Мадяр щина й

Польща засилали на територію Кар патськоїУкраїни терористичні банди, щоб залякати місце-ве населення, змусити його відмовитись віднаціонально-визвольних змагань.

Молода держава плутала карти Гітлера іСталіна, які вже ділили Європу на сфери впливу,проте майбутнього у цьому переділі для Кар -патської України не було. Мадяр щина буквальномарила Закарпаттям, тому готова була платитибудь-яку ціну. Гітлер визначив: Ма дярщинаповинна стати васалом Німеч чини, відстоюватиїї політику в Лізі Націй, у разі війни воювати на їїбоці. У березні 1939 року Гітлер дав добро назахоплення Карпатської України.

ПІД ЗВУКИ КАНОНАДИ

Перший Сойм молодої держави засідав підзвуки канонади. Чехо-Словаччина слухняносклала зброю перед фашистською армадою,зате закарпатці вирішили боронити свою дер-жавність до кінця. «Не дамо ані п’яді рідної землі– ані полякам, ані мадярам, ані румунам. Хочемобути на своїй українській землі самі господаря-ми, вповні незалежними і вільними», – ці словаСтепана Росохи були суголосні настроям закар-патців, що зі зброєю в руках боронили своюнезалежність. Як свідчить Юліан Химинець успогадах про ті грозові роки, не знали меж звірст-ва мадярських гонведів, незламною була стій-кість карпатських січовиків. У хустській в’язниціна стіні кров’ю виведено напис: «Я, ОлександрБлистів, 23-річний, з Хусту, іду на смерть за те,що люблю свою рідну Україну». Понад десятьтисяч українців було загнано в тюрми і концтабо-ри, близько п’яти тисяч з них загинуло. Навітьнеприхильна до нас польська преса змушенабула визнати: «Ми виступали з цілою безоглядні-стю проти Закарпатської України. Мусимо, одна-че, чесно сказати, що в обличчі останніх подіймаємо більшу пошану до українців, ніж до чехів ісловаків. Які б там не були оті січовики, а все-таки ті люди не скавуліли, не склали зброї, алеборонилися в найтяжчих політичних і стратегіч-них умовинах... Якщо б я стояв на чолі сотнімадярської піхоти, я на власну відповідальністьнаказав би віддати почесну сальву над трунамиполеглих українців («Меркуріюш польскі»).

/далі буде/

Олександр МАСЛЯНИКЗаслужений журналіст України

5Ukraînsykãc VISNÃK

ЛиЦАРІ ВОЛІ

НЕСКОРЕНІ ВЕРХОВИНИ КАРПАТСЬКОї УКРАїНИ (І)

Хор «Ронянські голоси» із Вишньої Рони – це один із 12 укра-їнських хорів Мараморощини до Революції. Він не перервавсвою хорову діяльність, виступаючи уже 30 років післяРеволюції на сценах Мараморощини і всієї Румунії та за кор -доном.

Основу хору «Ронянських голосів» складають особливопедкадри, котрі люблять українську пісню і своє село. Хор про-довжує культурну діяльність завдяки підтримці СоюзуУкраїнців Румунії.

Деякі із бувших хористів перейшли жити у інші місцевостікраїни, інші відійшли у вічність, а деякі уже старші і не можутьбрати участь у хорі. Хочу поздоровити старших співаків, котрістановлять основу хору і тепер. Це сім’я Марія і Елек Опрішанй бувші диригенти хору; Іляна Дан і Гафія Дзябенюк, НаталіяСеменюк, Марія та Іван Добра, Марія Попадюк, Емілія Грещук імолодші Николай Фрасин, Анна Аліна Гріжак, ВасильБоднарюк, Аліна Боднарюк, Анна Семенюк. Донедавна спі-вала у хорі і сім’я Марія і Микола Арделяни /бувший дири-гент/. Диригент хору і інструктор гуртків «Соколи» і«Соколики» Джета Петрецька; Проф. Мирослав Петрець -кий, хорист і соліст ансамблю «Червона калина», Лариса іМирослав Петрецькі, бувшітанцюристи і хористи, – отже,вся сім’я Петрецьких.

До хору наша диригентказалучує періодично й учнівукраїнського ліцею та студен-тів. Але якщо їх десь зустріча-ється більше, та вони тежстворюють хор. Так сталося ізнашими танцюристами і хо -ристами, студентами у Клу жі.Радісно, що частина хори стів,яка переселилась до Сігету,співає у хорі Україн ської Пра -вославної Церкви – диригинтучителька Марга рета Лав -рюк, бувший член мандоліно-вого оркестру із Рони. Уже кілька років наш хор доповнюєгрупа хористів із Полян.

Перша культурна подія, в якій брав участь мішаний хор«Ронянські голоси» у 2019 році – це Фестиваль українськихколядок та зимових обрядів, ХХVІ-ий випуск, який відбувся 12січня у Сігету Марамацієй. Цей захід, фінансований СУРом,організований головою Марамороської філії МирославомПетрецьким.

Друга цьогорічна культурна подія з участю хору «Ронянськіголоси» це «Міжнародний день рідної мови», організованаМарамо роською філією СУРу у місті Сігеті 2 березня у партнер-стві із Пові товим шкільним інспекторатом. Подія відбулася уПедаго гічному ліцеї ім. Тараса Шевченка. Були присутні пред-

ставники СУРу, Шкільного повітового інспекторату, директориукраїнських шкіл Мараморощини, учителі, учні, родичі.

Подія почалася виставкою ручних робіт і малюнків, про якуговорили проф. др. Василь Куреляк, новий директор педагогіч-ного ліцею. Сімона Малярчук, інспектор з української і росій-ської мови, голова Марамороської філії СУРу МирославПетрецький. Він зауважив, що у залі знаходяться три генерації

українців: учителі-пенсіонери, члени хору «Ронян ські голоси»,які закінчили українську педагогічну школу у Сігеті; друга гене-рація – учителі української мови, які закінчили педагогічнийліцей ім. Тараса Шевченка у ’90-2000 роках, і теперішні учніцього ліцею із українських сіл. Відчуття було величне. Тугастарших за пройдені роки перетворилася у радість зустрічі ізмолоддю, яка понесе далі українську мову, українські пісні і

танці.Присутній на цій події депу-

тат, голова СУРу Микола Миро -слав Петрецький говорив прозначення цього дня для україн-ців, висловив радість зустріти-ся із учнями і викладачамиукраїнської мови. У своїм словіпроф. др. В. Куреляк підкрес-лив красу і музичність україн-ської мови і разом із інспектор-кою Сімоною Малярчук запро-сили учнів VІІІ-их класів про-довжити навчання в україн-ському ліцеї.

Почався прекрасний спек-такль під проводом пані Сімони

Малярчук. Першим вийшов на сцену хор «Ронянські голоси»,який під проводом проф. Джети Петрецької проспівав «Реве тастогне», на слова Тараса Шевченка. Учні І-го класу українськоїсекції школи з Вишньої Рівни, підготовлені Ларисою Петрець -кою, насолоджували присутніх своїми піснями, віршами і тан-цями. Також гарні пісні виконав і гурт VІІІ-го класу школи зВишньої Рівні – керівник проф. Джета Петрецька.

А потім кілька годин на сцені педагогічного ліцею ім. ТарасаШевченка звучали прекрасні українські вірші, пісні і танці усупроводі музики, представлені учнями із українських шкіл іліцею.

Текст і фото Іляни ДАН

Ukraînsykãc VISNÃK6

На сцені хор «Ронянські голоси»

7Ukraînsykãc VISNÃK

8-10 березня 2019 року у м. Сату Маре відбувся IX-й Міжнародний сим-позіум «Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність», а такожурочисте відзначення 205-ї річниці від дня народження ТарасаГригоровича Шевченка.

Організатором цих важливих заходів був Союз українців Румунії на чоліз головою Союзу українців Румунії, депутатом Парламенту Румунії паномМиколою Мирославом Петрецьким і Сатумарська філія Союзу українцівРумунії на чолі з пані Любою Горват.

Ці заходи були проведені на високому організаційному і фаховому рівні.Про це свідчить участь у цих заходах понад 70 відомих вчених з України,Румунії і Словаччини, посла України в Румунії пана Олександра Банькова,вищих посадових осіб повіту Сату Маре, міста Сату Маре, Закарпатської,Чернівецької та Івано-Франківських областей, голів повітових філій Союзуукраїнців Румунії, посадових осіб Департаменту міжетнічних відносинРумунії, Міністерства освіти Румунії, Міністерства культури Румунії, пред-ставників засобів масової інформації та ін.

Під час пленарних і секційних засідань обговорювались економічні, по -літичні, соціальні, екологічні та інші питання румунсько-українських відно-

син. Враховуючи важливість міждержавних румунсько-українських відно-син у контексті євроінтеграції України, під час виступів науковців обговорю-вались сучасні еколого-економічні проблеми щодо реалізації концепціїсталого розвитку України і Румунії на національному та транскордонномурівнях.

9 березня з нагоди 205-ї річниці від дня народження Тараса Гри -горовича Шевченка відбулося покладання квітів до пам’ятника ТарасаГригоровича Шевченка у м. Сату Маре.

Оскільки важливий акцент румунсько-українських відносин спрямова-ний на перспективи розвитку України і Румунії, пропоную опублікуватирезультати міжнародного симпозіуму у збірнику наукових праць під назвою«Румунсько-українські відносини: історія, сучасність та перспективи».

Іван ДУБОВИЧ,завідувач кафедри екологічної економіки

Національного лісотехнічного університету України, м. Львів.

Сатумарська філія Союзу українців Румуніїорганізувала ІХ-й Міжнародний симпозіум «Ру -мунсько-українські відносини. Історія та сучас-ність», який відбувся у Повіто вому музеї містаСату Маре. У рамках симпозіуму відбулося та -кож відзначення 205 річниці від дня народженняТараса Шевченка. Партенерами цього надзви-чайного заходу були: Посольство України вРумунії, Повітовий музей Сату Маре, Повітоварада Сату Маре, Філологічний факультет Клузь -кого університету ім. Бабеша-Бойяї, Ужгород -ський національний університет, Черні вецькийнаціональний університет ім. Юрія Федьковича,Чернівецький благодійний фонд «Суспільні ресу -рси та ініціативи», Марамороська повітова біб-ліотека ім. Петре Дулфу, Національ не румун ськетелебачення, Всесвітня служба Радіо-Румунія,Сатумарське місцеве телебачення та Сату -марський часопис «Північно-західна газета».

Варто зазначити, що минув 21 рік від прове-дення першого наукового міжнародного симпо-зіуму, який відбувся в аудиторіях ПовітовогоМузею Сату Маре 26-29 листопада 1998 року, анаступного року, як зазначає доктор історичних

наук, професор Ужгородського національногоуніверситету Микола Вегеш: «... побачив світперший збірник наукових праць, який редагувалиВіорел Чубота і Василь Марина.»

Починаючи з 2010 року, Союз українців Руму -нії повністю підтримує організування симпозіумуі видання збірника наукових праць симпозіуму«Румунськоукраїнські відносини. Історія та су -часність». Цього року, окрім робочих секцій«Археологія, джерелознавство, історія», «Полі -тологія, етнологія, державне управління» та«Мовознавство, літературознавство, освіта імистецтво», відбулося пленарне засідання висо-кого рівня, яке відкрив депутат РумунськогоПарла менту, Голова Союзу українців Румунії

Микола Мирослав Петрецький, який підкреслив,що історія румунсько-українських відносин, почи-наючи з XVI століття, є довгою і різноманітною.Були й ретроспективи, а, що найголовніше, пер-спективи. Окрім голови СУР, у пленарному засі-данні взяли участь: Посол України в РумуніїОлександр Баньков, державний секретар Депар -таменту з питань міжетнічних відносин ЕнікеКаталін Лаціко, народний депутат України ЮрійСоловей, префект повіту Сату Маре Даріус Філіпінші представники обласних державних адмініст-рацій України, національних університетів тадержавних інституцій, громадських організаційУкра їни та Румунії.

З боку Союзу українців Румунії у робочих сек-ція виступили: голова Су чавської філії СУР ІлляСавчук з доповідю «Культурно-просвітницькадіяльність українців повіту Сучава», головаКомісії з питань культури СУР Михайло Трайстаз доповіддю «Руси ни – фальшива прикраса наполітичний сцені Східної Європи», голова Комісіїз питань книговидання СУР доктор лектор ІванГербіл з доповіддю «Українські прізвища та прі-звиська українців Руму нії», працівник часопису«Вільне сло во» Роман Петрашук з доповіддю«Відображення румунської тематики у творчостіукраїнського письменника Юрія Федьковича»,голова Сучав ської організації СУР Лучія Мігок здоповіддю «Румунсько-українське співробітницт-во між містами Сучава та Чернівці в галузі осві-ти», радник міністерства освіти Елвіра Кодря здоповіддю «Українська освіта в Руму нії» та гене-ральний секретар СУР – головний організаторсимпозіуму Ірина Люба Горват з доповіддю«Історичні, соціально-антропологічні та етногра-фічні аспекти української меншини Сату Маре».Окрім доповідей на тему румунсько-українськихвідносин, цікаві літературні теми було придстав-лено на літературній секції, теми, які стосуютьсяукраїнських письменників Румунії. Їх представи-

ли кандидати філологічних наук, доценти та вик-ладачі кафедри української мови Ужгородськогонаціонального університету, Олександра Ігнато -вич: «Художній світ оповідання „Ложечка” Кор -нелія Регуша»; Оксана Лавер: «Інформа ційнийпотенціял літературно-художніх антропонімів утворах Михай ла Михайлюка»; Оксана Тала -бірчук: «Поетика оповідання „Нуця” Івана Кова -ча»; Анастасія Вегеш: «Народний гумор у літера-турно-художніх антропонімах сатиричних творівМихайла Трайсти» та доповіді чернівецьких нау-ковців Алли Агафонової «Інтимізація епістоляр-ного спілкування (на матеріалі листів ІванаДощівника до Дениса Онищука» та ВолодимираАнтофійчука «Українсько-румунські та румунсь-ко-українські відносини у світлі журналу „Ба -тава”».

У суботу 9 березня СУР зорганізував урочи-стий захід «Дні Тараса Шевченка» з покладан-ням квітів до пам’ятника-погруддя Кобзарю наплощі біля Сатумарського музею та урочистогоконцерту.

Кожен з учасників симпозіуму отримав науко-вий збірник, до якого ввійшли доповіді VIII-го між-

народного симпозіуму «Румунсько-українські від-носини. Історія та сучасність», який проходив 26-28 жовтня 2017 року в місті Тишнад. У підсумкахбуло відзначено, що українсько-румунські відно-сини можуть і повинні вийти на якісно новийрівень, а членство Румунії в НАТО та Європей -ському Союзі і намагання України увійти до євро-пейської та євроатлантичної спільноти повиннісприяти вирішенню спільних питань між двомакраїнами, стимулювати формування в цьомубагатонаціональному регіоні Європи зони добро-сусідства, взаємоповаги і партнерства.

Михайло ТРАЙСТАФото автора

ІХ-ий МІжНаРоДНиЙ СиМПоЗІУМ «РУМУНСьКо-УКРаЇНСьКІ ВІДНоСиНи. ІСТоРІЯ Та СУЧаСНІСТь»

Міжнародний симпозіум і відзначення річниці народження Тараса Шевченка

«Мені ж, мій Боже, на земліПодай любов, сердечний рай!І більш нічого не давай!

(Т.Шевченко: «Молитва»)

Під егідою Союзу Українців Румунії,головні організатори Міжнародного симпо-зіуму «Румунсько-українські відносини. Істо -рія та сучасність» (8-10 березня) МиколаМирослав Петрецький, депутат відукраїнської меншини у ПарламентіРумунії та голова СУРу і Люба ІринаГорват, голова Сатумарської повітовоїфілії та генеральний секретар СУРузуміли обрати дату, яка об’єднує кар-динальні числа земної подорожіВели кого Сина українського роду –вічноподорожуючого Кобзаря (9-10березня), Міжна родний Жіночий День(8 березня) і дев’ятий випуск вищеза-значеного науково-освітнього заходу.

Розшифрувати таїну трійки цихподій вдається тільки учаснику, а меніпощастило отримати цю почесть, защо вельми щиро дякую шановниморганізаторам. В стислій формі таїну можнавідгадати-пояснити так: В житті і творчостіШевченка жіноча постать – це свята людсь-ка буттєва частина, до котрої він прагнувціле життя всім своїм єством, а вона появля-лась постійно йому в образах матері, се -стри, коханої, подруги, сільської дівчини,графині, актриси чи бажаної дружини. Праг -нути і не сягнути вповні мрії – це чи не най-комплексніше людське почуття, на тлі якогопотужно, часто геніально творчо, горитьлюдський дух. На такому жертовнику горів івічно палає дух Шевченка.

Окремою складовою цього значного захо-ду становило свято-шана «Дні Тараса

Шевченка», організоване Союзом УкраїнцівРумунії у Сату Маре, діяння котрого запро -ектоване було розгортатися трьома важли-вими моментами: 1. Доповіді про життя ітворчість великого українського поета іхудожника Тараса Шевченка; 2. Покла -дання квітів до пам’ятника-погруддяукраїнському митцю; 3. Концерт, при-свячений невмирущому Кобзарю.

Представлення доповідей відбувалося у

конференц-залі Повітового Музею СатуМаре, у присутності всіх учасників цього за -ходу, де «було видно, було чути» як духШевченка об’єднує всіх шанувальників йоговічно живого і правдотворчого слова. Годи -лося б зазначити теми та імена всіх допові-дачів, але тому що це поя виться у збірникуробіт даного Міжна род ного симпозіуму,обмежусь вживанням сакральної цифри«три» і наведу тему професора-др. Во -

лодимира Антофійчука «Мотив людинолю-бія у творчості Шев ченка», Ва лентиниБарчан «Про блема національного манкурст-ва у поемі «Гайда маки» Тара са Шев ченка»та, з відповідною скромністю, автора цихрядків «Мотив розіп’яття слова Правди упоемі Шевченка Неофі ти».

Наступний момент вша нування українсь-кого Праве дного відбувся біля погруддя, спо-рудженого йому у надзвичайно гарномусквері парку Площі «Васіле Лука чу» в муні-ципію Сату Маре. Очільником урочистостейбула пані Люба Ірина Горват, котрій відгук-нулись на запрошення авторитети ПовітовоїРади та Префектури Сату Маре, Надзви -

чайний і ПовноважнийПосол України в Румунії,Його Ексцелен ція Олек -сандр Баньков, головиповітових організацій СУРу,гості з України, гості з іншихповітів Руму нії, науковці,викладачі, культурні діячі,місцева публіка.

Ведуча церемонії дякуєщиро і не без хвилюваннявсім присутнім, дякує всімтим, котрі надали поміч ворганізуванні цього вшану-вання, дякує за повну підт-римку голові СУРу МиколіМиро славу Петрець ко му,

відсутність котрого, з об’єктивних причин, єтільки фізична, бо ду шею і духом він зав ждипоряд з українцями де і звідки б вони небули, головно в діян нях вшанування у -країнської культурної спадщини, зокремаТараса Шев ченка. Переда ючи вітання пред-ставника українства в Парламенті Руму нії,Люба Гор ват наголошує на переконливісподівання пана Миколи М. Петрецького,що Шевченкове слово діє неперестанно для

душевного і духовного єднання українців,веде їх до Правди, а це означає до справ -жньої свободи.

Запрошується до вітального слова най-поважніший представник Посольства Украї -ни в Румунії, Посол Олександр Баньков:

– Bună ziua! Доброго дня вельмишанов-ним учасникам цієї особливої урочистості!Для мене надзвичайна честь, водночас iприємність бути сьогодні тут, серед такої

чисельної присутності. Дев’яте бе -резня для українського роду – ниніш -нього року це 205-а ро ковина віддня народження геніального укра-їнського поета Тараса Шев ченка. Вінне тільки надзвичайно великий поет іхудожник, він співець українськоїнації, творець долі української мови.Оцінити творчість Тараса Шев ченкаважко, бо велич його незмірима.Сьогодні його творчість є надто акту-альною, тому що український народпродовжує боротися за правду, засвободу, за самовизначення.

Особливо є важливим те, що укра-їнський народ дотримується заповіту

Шевченка і продовжує свято споминати його«незлим, тихим словом». Він, насправді, євеличезна духовна особистість українськогонароду і для справжнього єднання всіх укра-їнців нам так потрібен.

Дякую ще раз пані Любі Горват за запро-шення, за бездоганно зорганізований захід,за все те, що робить для затримання і пле-кання рідної української культури. Дякуюміським авторитетам, політичним та гро-мадським особистостям, культурним діячам,викладачам, усім чинникам, які сприяли роз-гортанню цього заходу. Бажаю всім Вам міц-ного здоров’я, творчої сили нести українськеслово, творити рідну культуру та допомагатиУкраїні стати такою, якою всі ми хочемо їїбачити. Щиро дякую за увагу!

Має слово представник Префектури пові-ту Сату Маре.

Даріус Філіп: Доброго дня! Мені дужеприємно бути поруч з Вами з нагоди такоїважливої духовної події для українців звіду-сіль. Українська спільнота повіту Сату Мареє чисельною і гідною особливої поваги, а цеспонукує мене завжди відгукнутись назапрошення і залучитись до Ваших діянь.

За останні два роки, протягом котрих ви -коную почесть префекта, я був поруч самедля того, щоб підкреслити цю повагу.Сьогоднішній день почався дощем але, ось,появилось сонце і створило прекрасні умовибути і нам поруч з українцями та вшануватиразом пам’ять Шевченка.

Дякую всім представникам українськоїспільноти за все те, що вони роблять длязбереження і плекання рідної культури тазапевняю їх, що в установі Префектури две -рі постійно відчинені для подальшої співпра-ці. Дякую за увагу!

Євсебій ФРАСИНЮКФото автора

8 Ukraînsykãc VISNÃK

«ДНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»До 205-ої роковини від дня

Запрошується до слова представникМерії муніципію Сату Маре.

Дойна Фергеш: Доброго дня, пані і пано-ве! Хочу, в першу чергу, подякувати проводуукраїнської організації за запрошення і, при-знаюся з радістю, що я завжди люблю бутипоруч з вами, головно на подіях, якімобілізують українців всього світу, авшанування Тараса Шевченка єтакою подією-святом. Великий Коб -зар є для українського народу і дляукраїнців звідусіль духовною опорою,натхненником їхньої єдності і мичасто вважаємо, що румунський поетМіхай Емінеску є такою ж особисті-стю для румунського народу.

Я беру участь у всіх ваших куль-турних заходах і поважаю вас за те,що ви робите для розквіту українсь-кої духовності. Ви є важливою спіль-нотою в нашому повіті і я високо оці-нюю ваш культурний внесок. Як сказав і панпрефект, і я повторяю: для вирішення вашихсправ двері Мерії постійно відчинені. Дякуюза увагу!

Запрошується до слова представникПовітової Ради Сату Маре.

Шербан Кошарка: Вельмишановні пані іпанове! Вельмиповажна асистенціє! У по -чеснім чині директора кабінету ГоловиПовітової Ради Сату Маре, з самого початкухочу наголосити, як і минулого року, на ваго-мість вшанування попередників, які внеслив культурну скарбницю свого народу ціннідуховні надбання. Це повинність честі кож-ного покоління. Представники ПовітовоїРади беруть участь у діяннях Міжнародногосимпозіуму «Румунсько-українські відноси-ни. Історія та сучасність», тому що вважа -ють міждержавні взаємини, основані на пра-вах та свободі людини, визначальними длядуховного розвитку кожної складової того чиіншого народу.

Відзначення століття від Великого Об’єд -нання в Румунії показало позитивний розви-ток як в політичному напрямку, так і в сус-пільному, в Конституції Румунії передбаченівсі права для визначення історичної, куль-турної та релігійної ідентичності меншин,факт що відповідає вповні демократичнимзасадам, на основі яких будуємо разом

наше спільне майбуття. Бажаю Вам прове-сти свято Шевченка та симпозіум на високо-му рівні, затримуйте живою вашу національ-ну свідомість, дружні відносини між нашиминародами хай постійно розвиваються.Дякую за увагу!

Запрошується до слова представник Ви -ноградівської районної держадміністрації,Закарпатська область, Україна.

Наталія Костелеба-Веремчук: Доброгодня, шановна громадо! Урочистості, присвя -чені Дням Шевченка, завжди і повсюди зогрі-вають таємним теплом душу українців де бвони не були. Вже десять років підряд нашаделегація з Виноградівського району кори-стується привілеєм бути запрошеною ізалучуватись тут, у Сату Маре, до возвели-чення духовної спадщини Тараса Шевченка,за що Вам щиро дякуємо. Це важливо нетільки для нас, сьогоднішніх учасників, аголовно для подальшого просування куль-турних взаємин між нашими регіонами, міжнашими народами.

В історії цивілізації важко знайти особи-стість, яка б поєднала в собі і поета, і худож-ника, і борця за свободу, і людину непороч-ної душі. Це зумів створити Шевченко. Дляукраїнського народу він не тільки унікальний

митець, його духовнаспадщина діє постій-ним чинником суспіль-ного та культурного єд -нання українців.

Для нас особливарадість бачити, що вСату Маре існує па -м’ятник Шевченку, мищиро дякуємо румун -ському народу, автори-тетам, які сприяли вті-ленню цього символуукраїнської духовності,за те, що маємо мож-ливість схилити го лову

перед на шим невмирущим Коб зарем. Дякуюза увагу!

Запрошується до вітального слова голо-ва Виноградівської Ра йонної ради.

Віталій Любка: Доброго дня, високопо-важні присутні! Сьогодні відмічаємо 205-іроковини від дня народження Тараса Шев -ченка, не тільки унікального поета і худож-

ника, але і людини, яка зуміла духовно стри-вожити замкнутий і всепригноблюючий цар -ський устрій українським словом Правди.

Його життя є взірцем шляху боротьби досвободи, до Правди, до доброї долі. Всятворчість Шевченка просякнута любов’ю до

рідної землі, до рідного народу, долюдини взагалі. Його вірші вира-жають у ліричній формі все те, щовідчуває в житті народ, де б він незнаходився, і тому творча спадщинаШевченка ввійшла в історію культурине тільки українського народу, але йвсього світу.

Я вельми радий, що люд, захопле-ний його творчістю, більшає, бо цезабезпечує будь-якому народу прав-дивий шлях до мирного майбуття.Дякую щиро пані Любі Горват за цейособливий захід, за запрошення бутиразом у вшануваннях українського

духовного світоча. Благодаті всім Вам,щастя, здоров’я, творчої наснаги та світлихдуховних надбань! Дякую за увагу!

*На завершення цього моменту, перепов-

неного глибокими духовними емоціями, вкотрому кожний речник зумів своєрідновисвітлити одну із сторін багатогранноїдуховної спадщини Тараса Шевченка, лек-тор-др. українського відділу в Університеті«Бабеш Бойой» м. Клуж-Напоки, головавидавничої комісії СУРу Іван Гербіл продек-ламував «Заповіт» Шевченка, а відома спі-вачка з Вінничини Олена Пантилеєва заспі-вала сильно хвилюючу пісню «Бандуристе,орле сизий». Обидва ліричні шедеври булиоцінені довгими оплесками добірногозібрання.

*Завершальний момент заходу «Дні Тара -

са Шевченка» – концерт, присвячений вели-кому Кобзарю, який відбувся в залі Пові -тового Музею Сату Маре, розпочато учнівсь-ким гуртом «Мікулянка», який приємно вра-зив публіку українськими піснями в ангель-ському звучанні дитячих голосів. Заслуженіартисти української пісні, співачки ОленаПантилеєва та Зоя Тим ченко, виконали чу -дову сюїту українських народних та автор -ських пісень, а також пісень на слова ТарасаШевченка. Україн ський мелос охоплювавтаємним теплом і світлом душу слухачів, якінеодноразово ставали великим хором,наслідуючи притишено слова та лінію мело-дики відомих пісень.

Публіка віддячувалась дітям і чарівнимспівачкам щирими та довгими оплесками.

* Промені березневого сонця закликають

природу обновитись черговим циклом жит -тя. Духовні промені Шевченкової поезіїзакликають природу кожного українця обно-витись черговим циклом пізнання...

В САТУ МАРЕ – 9 БЕРЕЗНЯ

9Ukraînsykãc VISNÃK

народження Великого Нобзаря

Знову настав березень, й знову треба згадатидобрими словами пана Юрія Ракочу.

Написавши слово пан, пригадав, що коли хтосьзвертався до викладача Юрія Ракочі «добрий день,пане професор», він казав: не пане, а товаришу, боя не «пан»!

Ось вже 28 років як пан професор і поет відій-шов у вічність. Народився у березні /14.03.1908/, уберезні /7.03.1991/, покинув цей світ...

Я дуже добре пам’ятаю уроки української мови,а саме ті моменти, коли Юрій Ракоча ставив учнямзапитання на уроках у так званий момент «10 або4». Хто відповідав правильно, одержував оцінку 10,а хто помилково – четвірку.

Через «диктон» «10 або 4» я постраджав, колибув у війську в 1971 році.

Сталося це так: пан Ракоча вислав мені пакунокз книгами: «Народні співанки», «Крапля в морі»/Іван Непогода/ та «На самоті» /Марія Балан/. ПанРакоча записав поміж рядками на всіх книгах всіля-кі вірші, спогади тощо. В одній із тих трьох книгнаписав: «Ти пам’ятаєш про «10 або 4»?

Коли приходили посилки, то їх розкривали, щоб зробити «цен-зуру». Той, хто розкрив пакунок, побачивши, що там є книги, напи-сані іншою мовою, а не по-румунськи, поніс їх до полковника зконтррозвідки. Він мене викликав і грізно запитав, що означаютьті цифри. Подумав, що це було щось секретне.

Я сказав, що ці книги вийшли у видавництві «Критеріон» вБухаресті, так що все в порядку.

Він сказав, що вишле книги до Бухаресту, щоб там зробилипереклад, й після цього ще зустрінемося. Десь там за 2-3 тижні вінзнову мене викликав, віддав мені книги та сказав, щоб я їх сховаву чемодан і не показував нікому.

Думаєте, що на цім усе закінчилося? Ні! Коли яповернувся із війська до Пергівців, де викладавматематику і мій господар, в якого я жив, сказавмені, що міліціонер цікавився чи до мене прихо-дить чоловік з вусом та лисий?

Ще щось про пана Ракочу. Коли приходив домене у гості чи то до Марицеї, чи до Марицейки,сидів кілька хвилин і казав: «Я прийшов незапро-шений, та йду небитий, так що йду у ліс слухатита чути Бога»!

Ніколи не хотів курити у хаті, а коли я запиту-вав чому, то він казав: «Миколо, у хаті є образи!»

Пан Ракоча започаткував у центрі селаМарицеї тому майже шість десятиріч прекраснийпарк. Під одними із дерев були закопані слоїки звсілякими журналами та записами.

Перед будинком культури ріс дуб пана Ракочі.Може, злі люди не зрубають його. На жаль, части-на парку була вирубана і там будується дитячийсадок ...

На однім фото пан Ракоча із першим випускомМарицейської десятирічки, 1971 рік, на іншій дуб

пана Ракочі, а на третій ще не вирубана частина парку.Як мені хочеться, щоб вернулися ті часи, коли ми з паном каза-

ли «Отче наш», а після цього пан Ракоча витягав пляшку з-підлавиці, у якій була горілка із всіляким зіллям. Ми випивали почарці, а після цього багато балакали...

Маю на пам’ять, між іншими книгами, від пана Ракочі «Анто -логію української поезії» /три томи/.

Микола КУРИЛЮК,бувший учень Юрія Ракочі

Фото автора

10 Ukraînsykãc VISNÃK

Шановна редакцієНедавно я відвідала мою улюблену прия-

тельку Аспазію Регуш, котра тепер пересели-лася до міста Брашов. Там вона проживаєразом з сином та невісткою, а до того маєможливість майже щоденно зустрічатися і зстаршою сестрою Марією. То ж мала я тодіщасливу нагоду навідати й Марію. Така рід-кісна зустріч принесла нам чимало радості.Обидві сестри виглядають гарно як фізично,так і душевно. Того року Марії сповнилося 80років, і вона пишається своїм віком. Післявечері відбувся, за давнім звичаєм, наш такзваний літературний момент. Майже при кож-ній такій зустрічі сестри люблять співати по-українськи або декламувати вірші. На цейраз мені пощастило почути народну баладу,якої Марія навчилася ще від своєї бабусі. Ябула дуже вражена, особливо її драматичнимсюжетом. Я ніколи ще не чула такий текст.Тому і запросила подругу, щоб повторила,аби я змогла записати її своїм телефоном.

Цими днями я спробувала знайти поінтернету такий варіант, але це мені не вда-

лося. А якщо він таки рідкісний у нас, вРумунії?!

Так з'явилася думка подарувати баладувам.

Спочатку мала намір вислати ще й теле-фонний запис, але згодом передумала.Може, текст балада вам уже знайомий... Утакому випадку прошу пробачення.

Валерія ШОВКАЛЮК

БАЛАДА

Заложився ворон з конем:– Чи ти збіжиш? Чи я злечу?Ворон летить, трава горить...Коник біжить, земля дрижить...У чистім полі козак лежить:На купині головою,Закрив лице муравою.– Ой, не стій, коню, наді мною,Та й іди ти додомою!Та не скажи моїй мамці, Що я си убив, Але скажи моїй мамці, Що я си оженив.

Та взяв собі молодицю,Як на небі одну зірницю,Та взяв собі два бояри, Як на небі чорні хмари.Та взяв собі два дружбочки,Як у полі два дубочки.Прийшов коник під воротаТа й заїржав по щироти:Вийшла його рідна мати,Стала коня си питати:– Ой, конику вороненький,Де мій синок молоденький?– Твій синок си не убив, Твій синок си оженив.Та взяв собі молодицю,Як на небі одну зірницю,Та взяв собі два бояри, Як на небі чорні хмари.Та взяв собі два дружбочки,Як у полі два дубочки.Візьми, мамо, піску жменюТа посій його по кременю!Коли тот пісочок зійде, Тогди твій синочок прийде.

(Брашов, 10.12.2019 р.)

Ïàì’ÿò³ Þð³ÿ Ðàêî÷³ /1908-1991/

11Ukraînsykãc VISNÃK

Промайнув уже рік, відколи наш дорогий другЮрій Чига покинув цей світ, у якому прожив 72роки і залишив за собою дуже глибокі сліди!

Цей рік після його смерті був наповненийсмутком, жалем і тугою за втраченю людиноювисокого гатунку, прекрасним українцем-гуцу-лом! А вістка про його смерть 26 лютого минуло-

го року, як грім загриміла, бо ніхто не знав йогохворим чи у якійсь великій недузі (розмовляв зімною 2 дні перед смертю і був наповнений опти-мізмом!). Правда, інколи признавався, що унього зі здоров’ям не все гаразд. Але він ще буву повному творчому розквіті, на його робочомустолі стояло багато матеріалів недовершених,він мріяв ще багато чого цікавого написати івидати!...

Юрій Чига в останні роки свого життя бувактивним і плідним та брав участь у майже всіхбуковинських культурних заходах. Виглядалоінколи, що ніби боявся, що не встигне здійснитивсі наміри. Писав багато різних статей-розвідок,у більшості про гуцулів. І навіть у одній із статей,надрукованій в «Українському віснику» під наз -вою «Чому пишу про гуцулів» він якби виправдо-вувався за це.

Протягом свого життя йому вдалося видатидва важливі збірники пісень і балад: «Ой, багатаГуцулія» та «Люблю тебе, Гуцуліє», а також моно-графію свого рідного села: «Ульма – село гуцуль-ського субетносу». Появилась також книжечка-альбом «Мирослава Шандро – педагог, етнографі народний митець». Він кокетував і з поезією наукраїнській та румунській мовах і навіть видавневеличку збірку релігійних віршів румунськоюмовою, яку мені подарував. На превеликий жаль,залишилась недописаною праця, яку він дужебажав, щоб побачила світ – «Істо рія, традиції,звичаї та обряди гуцулів»! Дуже шкода, що невстиг її довершити, щоб могла бути, як підтвер-див її редактор, готовою до друку!

Для тих, хто не знав Юрія Чигу із села НісіпітуСучавського повіту, хочу уточнити, що він бувдостойним учителем у цьому селі, де завідував

довгий час посадою директора, працював і якзаступник голови сільради в Ульмі, був директо-ром сільського будинку культури, до останньогочасу був головою місцевої організації СУРу.

Як людина, яка народилася і жила між буко-винськими гуцулами, він був добре обізнаний ізїхнім життям, традиціями, фольклором, про що ізнаснагою писав, зокрема до газети «Українськийвісник». Але він постійно подавав свої твори і доінших видань СУРу, до літературного журналу«Наш голос», до газети «Вільне слово», а такождо румунської газети „Curierul ucrainean”.

Як писали минулого року у некролозі просмерть Юрія Чиги голова Всеукраїнського това-риства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк і голов-ний редактор журналу «Гражда» ОлександрМасляник – «гуцули в Україні втратили глибокогодослідника гуцульських традицій і старовіччини,постійного автора статей у журналі «Ґражда» (і,додаю я, щорічного «Гуцульського календаря»,який часто містив і його цікаві статті про гуцулівРумунії). За цю плідну співпрацю зі всіма гуцула-ми світу він удостоївся звання «ПочесногоГуцула», яким особливо гордився.

А що нас, по суті, єднало із паном ЮріємЧигою, в чому полягала наша постійна дружба іспівпраця? Якраз ця велика любов до Гуцулії!Він – гуцул із Буковини, я – гуцулка із Мара -морощини, маючи спільний ідеал: щоб пам’ятьпро славних наших гуцулів-попередників не про-пала! І я, працюючи радником у Міністерствікультури Румунії, допомагала йому провести рядцікавих заходів, як «Симпозіум про Лук’яна Коби -лицю – 160 років від смерті» (2011 р.), Гуцуль -ський фестиваль «Ільмові листя» в Ульмі, пана-хиду за подружжям Шандро з Нісіпіту та презен-тація альбому Мирослави Шандро «Гуцульськівишиванки», для якого я мала можливість по -сприяти у його надрукуванні у видавництві«Букрек», та багато різних подій. Рік перед йогосмертю ми їздили із ним на Міжнародний гуцуль-ський фестиваль і Наукову конференцію доКоло миї, де виступали на різні пекучі теми,пов’язані із гуцулами Румунії (2 роки перед тимми поїхали також з делегацією поклонитися домогили Тараса Шевченка у Канів). Пана Юрія ямала приємність прийняти із делегацією писан-карок і з гуртом «Поло нинка» у Бухаресті, де мивідкрили Гуцуль ську хату і обійстя, привезених ізсела Бряза Сучавського повіту до Музею Села«Дімітріє Ґусті». Тоді ми також зорганізували іміжетнічне свято «Симфонія весни», де він такконфортно і мило почував себе, що не забувавніколи про це мені нагадати. Приїзджав він і догуцулів Мараморешу, відвідував принагідно дім-садибу поета Гаврила Климпуша у моєму ріднмуселі, і досить часто наші дороги перепліталися!Я мала приємність побувати кілька разів, будучиприсутня на різних гуцульських буковинськихсвятах або на Фестивалі «Спів життя», до якогомала причетність, у домі славної сім’ї Чигів, дейого гостиприємна дружина Олена усіх насдружньо приймала і «чистувала» (як частоповторював пан Чига пословицю: «то він не п’є,а чистує...»). І так я мала нагоду пізнатися і збли-зитися із шановною пані Оленою Чигою, яка, хочі румунського походження, вивчила мову свогочоловіка!

А зараз вона гірко плаче і тужить, бо втратилаголову й опікуна родини, з яким мала троє дітейі з яким їй вдалося так багато чого доброгоздійснити! Вона постійно його нагадує, як надви-чайного чоловіка, який розумів її і підтримував вусьому (пам’ятаю, коли вона прихворіла, як вінвболівав за її здоров’я!). А зараз, коли його ужене має, ніби й гори-полонини, ріки і долини пла-чуть за ним.

Як мені передала по телефону пані Олена,разом зі своєю сім’єю і друзями українцямиБуковини вона уже провела парастас за помер-лим чоловіком у їхній церкві і всі його тепло спо-минали «незлим тихим словом». Ще нагадалавона, що у півроку від його смерті буковинський

СУР з нагоди проведення фестивалю «Ільмовілистя» провів поминальну службу і Круглий стіл,присвячені його пам’яті. Слід підкреслити, щоЮрій Чига був дуже доброю людиною, спокійноюі щирою до всіх, а усмішка майже ніколи не зга-сала на його обличчі! Він був оточений друзями,яких радісно запрошував до своєї хати, угощавсмачною «афінатою», голубив до душі і знаходивзавжди для всіх добре, щире слово... До речі,десь за два роки до смерті, приїзджала до ньогоделегація гуцулів-науковців з України на чолі ізОл. Масля ником, які були в Бухаресті на «Річ ниціІвана Франка». І вони не могли не загостити досвого друга у Нісіпіті. І потім, як я дізналась, всіповернулися із надзвичайними враженнями відйого особистості і від мальовничого карпатськогокраю.

Часто чуєш такі твердження, що нібито вжитті: «ніхто не є незамінимий» (особливо, колийдеться про осіб, які відзначилися у своїй праці ікудись відійшли). У нашому випадку, коли нашпрацелюбний Юрій Чига відійшов у вічність,можу сказати, що він абсолютно незамінимий!Те, що він зробив для культури українців гуцуль-ського субетносу Буковини, для передачі йогонадбань, «світ науки і знань», тобто загальних

гуцульських досліджень, ніхто не зробив і не зро-бить! Тому що, на жаль, крім нього, немає такихлюдей, які б так віддано працювали на благоукраїнського народу (із гуцульською етнографіч-ною закраскою), і щоб вболівали за його продов-ження! У певній мірі, родина вчителів Артемізії таМихайла Ґеорґія із Бродини подібно проявляласвоїх гуцулів і писала про них, за що їм можемобути вдячні. Так само, і буковинець Ярема Они -щук описує у своїх статтях деякі цікаві явища прогуцулів Буковини. Але це замало!

Бажаю, щоб була вічною пам’ять про нашоговідомого гуцулознавця і культурного діяча ЮріяЧигу і щоб слава про нього ніколи не погасла, бовін заслужив назавжди людську любов і повагу!

Ярослава-Орися КОЛОТИЛО,Голова бухарестської філії СУР

ВЖЕ РІК БЕЗ ЮРІЯ ЧИГИ

1

н Б ь ч п м ш у з ( Д Л в в п л к с п о К З б й в Г с ж г

в н у м п

Ö²ÖÜΫХодить Мурчик тихо –буде мишкам лихо».

Та лихо було не малим прудким гризунам, з хвостиком, як шило.Лихо було голубам сусіда Колюцька, бо внадився коцур Ціцьо,улюбленець однієї з моїх сестер, голуб’ячим м’ясцем ласувати.

Хоч бодай раз на тиждень прибігає до нас Колюцько і лаєтьсястрашенно, погрожує, бо знову котисько Ціцьо голуба у ньогозцапав. Та не будь-якого, а саме «турмана» з чубком на голівці ішироким, як у павича, хвостом.

«Зафричте коцура, бо як злапаю, то, бігме, хвоста відрубаюсокирою на ковбоку, або запхаю у мішок і – з моста у воду!» –пригрожує.

Я байдуже здвигаю плечима, бо і мені той Ціцьо у печінки в’ївся– такий злодюга, що лиш обернешся, а він м’ясо з тарілки хап – інавтьоки. Потім лише смачно облизується.

А сестра голосить: «Ціцику мій дорогенький, біда на нашуголову! Хіба я тебе не милую, не годую? Від свого рота відриваюі тобі даю: м’ясця, молочка, сметанки. Не пхайся більше до тихголубів, бо яким вигляда тимеш без хвостика пухнастого?»

Ціцьо не розуміє йойкання своєї господині, заспокійливовуркоче, ластиться, не кіт – а золотко!

А Ціцьо таки красень: чорний, як сажа, на грудях біла манішка,та і кінчики передніх лапок білі, а хвіст – як пухнасте віяло.

Та ледве мине кілька днів, як Ціцьо знову у шкоду...Одного дня вертається котисько зі своїх похо деньок. Та не

хвацько, з підстрибом, а ледве волочить ноги і жалібно нявчить. Язирк, а в Ціця замість розкішного хвоста закривавлений обрубокстирчить.

Таки дотримався слова клятий Колюцько.Відтоді Ціцьо обминав сусідських голубів десятою дорогою і

почав полювати на горобців. Є м’ясце, та вже без шкоди.

ÎËÅÍÜ ² ÏÈÂÎЯк той олень-рогач прибився у село і чому уна дився до

корчми, де йому почало смакувати гальбове пиво, – ніхто зпевністю сказати не може. Лише коваль Тодось, коли вихилитьуже п’яту гальбу пива, зі сльозами в очах клянеться, що всесталося в ту передвесняну ніч, коли він, ідучи раненько докузні, побачив на припорошеній сніжком дорозі дивні сліди:

– Іду я, мой хлопці, ще трішки затемки, вулицею, вночі випавсніжок, десь, може, на три пальці, морозець щипає за ніс, хочуже кінець марта, до весни буком кинути, вже і до кузнінедалеко, думаю, розпалю вугілля у горні і візьмуся за роботу,бо знову прийде отой в’їдливий Панько і горлатиме, що до йогодрантивого плуга леміш ще не готовий, а він, як завтра, оратигород мусить. Навіщо, питаю, тобі плуг, коли можна тракторомвиорати? А він, латка, репетує, що від трактора барабуля будемоторином смердіти. Іду, значить...

– Та дійди вже, або стань і скажи, що ти на дорозі вздрів, –охолоджують розпаленого коваля чоловіки, що цмулять пиво ізалюбки слухають вкотре вже химерну розповідь.

Тодось осікається на слові, зиркає на порожню гальбу,хапає повну, бо за мовляє щоразу по дві, відпиває ковток і ведедалі:

– Іду, значить, аж зирк – з бічної вулички у напрямку кузнівервечка якихось чудернацьких слідів на сніжку. Приклякаю іштудерую: не кінські, не коров’ячі, бо замалі, не вовчі чисобачі, бо завеликі, – якась чудасія. І прямо до кузні ведуть.Думав вернутися додому, сусіда розбудити, та, міркую, може,то звірина пройшла і пішла собі, а я ґвавт здіймаю собі на

сором. Підходжу до кузні, а біля плота під деревом щось чорнестоїть, гейби теля величеньке, та ще й рогате-рогате. Увиділомене, опустило голову до землі, а роги в нього великі і гіллясті,як ті, що у фештера на стіні у ґанку прибиті. Зметикував я, щото олень-рогач, та що він біля кузні шу кає? Може, підкуватисяхоче? – регоче коваль і осушує ще одну гальбу.

– А в сподні ти не наклав, коли вздрів таке велике і рогате?– кепкують чоловіки, наперед смакуючи відповідь.

– Ех ви, лапайдухи, – зневажливо кидає коваль Тодось. – Тая не оленю, а волові можу скрутити в’язи чи роги, – хизуєтьсявін, бо таки справді в нього могутні плечі і силища в руках відроботи у кузні.

– Най буде по-твоєму, – погоджуються чоловіки, – але ти нампоясни, як і чому на другий день олень прийшов до корчми, ане до кузні?

їм дошкуляє саме цей момент, бо ніяк не можутьдокмітитися, де у роз повіді коваля кінчається правда, а депочинається вигадка. Крім того, чоловіки знають, що Тодосевів’їлася у печінки їх недовіра.

– За пивом, мой люди, мацьорники кримінарські, за пивом, –лютує Тодось, аж захлинається від обу рення. – У вас що –голови на плечах, чи гарбузи дурні?

– А навіщо оленеві здалося пиво, що, у лісі є шинок і тамнавчився пити? – знову кидає дошкуль но хтось із чоловіків. –Та й звідки йому було знати, що воно є у корчмі?

Тодось аж реве від обурення:– Мой, гаспиде, невірнику, ти ж знаєш, що в мене в кузні

завжди є бочівка з пивом. Сам не раз хлебтав, аж захлинався,бо дармове пиво не гірке, а солодке, як мед. Ще й питаєш?

– А що тому оленю було до пива? – кидає невинно інший.Тодось не може вже стримуватися. Хапає першого-ліпшого

за барки так, що той аж синіє, і шипить в обличчя:– Мой, слизняку паршивий, чому пиво мало би смакувати

тобі, а оленю ні? Шо, звірина не може забагти того, чогозабагаєш і ти?

Махнувши зневажливо рукою, То дось збирається йти геть зкорчми. Але він тільки прикидається, бо у розповіді настаєнаймиліший йому момент.

– Докажи, Тодосю, – умовляють, як завжди, чоловіки.Коваль чекає цього прохання, мовби спасіння, обличчя його

лагідніє, він увесь сіяє, аж і світиться.– Мой, тумани, послідний раз вам кажу. Від завтра можете на

коліна падати, але й кліщами слова у мене не вирвете. Значить,відчиняю двері кузні, прихиляю їх за собою – і пря мо добочівки з пивом, бо від того трафунку у горлі пересохло, і начекоти там деруться. Націджую великого кухля, підношу до ротаі раптом то ропію: олень відчинив рогом двері і прямо – добочівки. Принюхався і, не повірите, великим, як праник, язикомлиже те пиво, що вихлюпнулося, коли я наливав у кухоль. Таскілько там то го лизання! Обернувся до мене і рик нув такжалібно, так жалібно! А я не дурний, – ставлю повний кухольперед ним на долівку. А він, як приклався до того пива, – замент вицідив. Потім знову рикнув, але вже весело, махнувзадом, вибіг з кузні і пострибав до лісу...

– Хай буде по-твоєму, але скажи, як потім олень до корчмипотрафив...

– За нюхом, люди добрі, за нюхом, як той пес, хіба штукавгадати? – мовить зневажливо коваль. – Мене шукав, бо зновузабаглося йому пива. Таж я весь просякнутий ним від головидо ніг, від мене відгонить пивом аж на третю вулицю. Я такміркую: вернувся рогач у село на другий день, направився докузні. Мене там не було, але раптом він відчув нюхом, що мійслід, тобто свіжий запах пива, веде сюди, до корчми. От вам івся штука. А в корчмі до кого підійшов? Звісно, до мене, бознав, що я не скупар і не пошкодую для нього гальби. Тепервам ясно, тумани темні?

Михайло МИХАЙЛЮК

12 Ukraînsykãc VISNÃK

* Трафунки * Tрафунки * Трафунки * Трафунки * Трафунки * Трафунки

13Ukraînsykãc VISNÃK

– «До-р-р-р-огі нянь-ку та ма-мко!Пер-р-р-ші р-р-раз вам са укланяюсла-ва Ісусу Хр-р-р-ис-ту... і бу-дужда-ти сла-ва на-ві-ки Бо-гу Сято -му!» – читав по складах грізним го -лосом старий Іван Клим листа,якого отримав його сусідВасиль Буранюк з військавід свого сина Василька.

Неписьменний Буранюксидів біля стола і, почер-вонівши від сорому, як тойрак, м’яв капелюха в руках.

«З якою радістю я біг доКлима з письмом аби про-читав мені. Ах, як хоті-лось почути што моємуВа силькові добре там, укатуньох, ах, як хотілось...Господи, як я переживаю заним, кільки разів крадько-ма, щоб не побачила Анна,я витераю рукавом сльозиз очей, коли здогадаюся занього, а він... «До-р-р-р-огі нянь-кута ма-мко!». Чому це він так розкри-чався на нас відразу?.. Хіба провини-ли ми чим-небудь перед ним?.. Ікуфер* новенький, політерований**,із смерекових дощок у Пейтера наКоштели йому замовили, і гостину змузиками йому справили, і до Сиго -та на поїзд виправили, і... Зро биливсе, як тому слід – по-християнськи,а він... Дивись, забув все і кричить нанас, мов на останніх наймитів, а щей «дорогими» називає, та вже міг бивикричатися і без того «До-р-р-р-огінянь-ку та ма-мко!». ех знав би янаперед, що Василько так розкри-читься на нас в письмі, то не топ-тав би стежину до Клима, а кинув бите письмо прямо у вогонь, або по -рвав був його на шматки і пустивбув за вітром з Іванкового Берега, чидолу водою Потоком Стижерет -ським. Але що пороблю?.. Раз при-йшло терпіти ганьбу через рідногосина, то вже перетерплю, бо хточув таке, аби ґаздівський син такрозмовляв з батьками: «До-р-р-р-огінянь-ку та ма-мко!» А такий поряд-ний був... такий порядний та чем-ний, що нема што й говорити!Слово ні разу не відмовив, а все «йоняньку!» та «йо мамко!». До церквиходив, Богу ся молив, Святе Писан -ня читав, а тепер дивись!.. Всіх укатуньох вчать розуму, а від нього

гейби відібрали. Сором, ой сором,так з батьками, та ще передКлимом. Що ж не говори, а КлимКлимом – мудра людина, на фронтіписьма навчився! Ой, облупив тимені, Васильку, лиця! Урвав мені

честі перед Климом, ой урвав!» –важко зітхнув Буранюк.

Іван Клим, незважаючи на важкезітхання свого сусіда, читав далітим самим грізним голосом:

– «Ме-ні д-д-д-у-же тя-жко! Муш-тр-р-ра важ-ка, їж-ж-жа сла-ба, пр-р-риш-літь ми гр-р-ро-шей!»

«Дивись як наказує!.. Наче слугам.О Господи, який встид! Що тепер по -думає Клим про мене, про нас зАнною?.. Подумає, што ми не умілидати єдукації*** дитині, а ми йоготак...»

Далі Василь Буранюк не слухавКлима, тільки коли той закінчивчитати листа, важко зітхнув і про-мовив хриплим голосом:

– Слухайте, Іване, може б ви...нікому...

– Що!? – витріщив на нього очіКлим.

– Я прошу вас, Іване, як ГосподаБога, не кажіть нікому...

– Про що? – Та про лист.– А мені яке діло? – визвірився

Клим.«Ніяких грошей не вишлю! Тяжко

йому, не тяжко, а грошей не вишлю,хай навчиться розуму як з батькамирозмовляти! Хай муштрують йогооціфірі****, хай учать, коби ще й на -били, бо хто не слухає отця й ма -тку, той слухає палицю гладку! Анні

не скажу ні словечка, як він з нами...навіщо мучити їй душу, а до тоговона ще й грошей би йому тайкомвислала, ба матір матір’ю» – мірку-вав, повертаючись додому, ВасильБура нюк.

Цілих два тижні ходив Буранюкхмурий і мовчазний. Анна зажурила-ся, що захворів і настоювала, щобішов до лікаря:

– Піди, Васи, до Кермешя на Кош -тіль, най тя увізітерує,може, якісь пірольки дасть,а то так ізсохнеш на ногах.

– Пусте, мине! – махаврукою Василь.

«Не має Кермешь такихпіроль, аби мою душу вилі-кували, ой не має!», – думавВасиль.

Через два тижні надійшовінший лист від Василька.

Спочатку Буранюк хотівйого спалити, але душа нелишала.

«Ну, що тепер робити?..До Клима не піду, бо доситьнабрався сорому...»

Довго міркував Василь ідо кінця вирішив піти дяка Благого.Вони ще й якась рідня. Перед старимне буде так соромно, якщо Василькознову розкричиться на них.

Старенький дяк тремтячими ру -ками відкрив конверт і лагідним,теплим голосом, почав читати:

– «Дорогі няньку та мамко! Пер -ший раз вам са укланяю слава ІсусуХристу і буду ждати слава навікиБогу Сятому...»

Нібито Господня рука погладилаБура нюкове серце. Відразу сталосвітло і весело на душі. Зморщеніброви і насуплені вуста почали пере-творятися у радісну веселу усмішку.

– «...вже писав вам у минуломуписьмі, як мені тут тяжко, їжа сла -ба, вишліть мені трохи грошей...», –читав потихоньку дяк.

«Вишлю, синку, вишлю! Таки зав-тра вишлю. Цілу сотню, та щосотню?.. Дві, або ліпше три! – радів,наче мала дитина, Буранюк, – ех, яквін гарно з нами : «Дорогі няньку тамамко!», бач, вже не кричить – бого-боязлива дитина, та ж ми з Анноюйому ще з малого, ми йому єдука-цію...»

* Куфер – дерев’яна рекрутська валіза** Політерований – лакований*** Єдукація – виховання**** Оціфірі – офіцери

* Куток гумориста * Куток гумориста * Куток гумориста *Михайло Гафія ТРАЙСТА

ЛИСТ З ВІЙСЬКА

Ірина МАЦКО

Жив собі хлопчик Андрійко. Чудовийхлопчик, розумний, але зовсім не шанувавсвоїх рідних.

«А що? – думав він. – Коли я народився,батьки вже були, Отже, вони так і будуть. Тай є вони лише для того, щоб мене догляда-ти, мені догоджати…»

І так був переконаний у цьому, що почавговорити погані слова до мами, а одногоразу навіть ударив її.

Побачивши це, мамин ангел-охоронець,який завжди сидів на плечі й терпів усі виб-рики малого Андрійка, розуміючи, що цедитина, яка займає майже все мамине сер-денько, не стримався.

– Отак, Андрійку! – скрикнув він просебе. – Не знаєш ти, що таке серце мамине!От зачекай, перетворю я його на тонкийкришталь, і тепер від кожного поганогослова на серці буде тріщинка, а з часомвоно може розбитися…

Як сказав, так і зробив. Коли наступногоранку Андрійко прокинувся, біля його ліжкастояло у розкішній вазі незвичайної красикришталеве серце. А всередині він побачивсвоє фото – велике-велике, майже на всесерце, і багато інших речей. «Напевне, ценова прикраса для дому» – подумавАндрійко.

– Синку, до школи пора збиратись, одя-гайся, прошу тебе. Ти ж запізнишся, – вкот-ре просила мама.

– Не хочу в школу! Ти мені вже набридлаз тою школою!

– Андрійку, та ж усім треба вчитися.Збирайсь, я вже їсти тобі приготувала, –продовжувала просити мама.

– Фу, не люблю я такого їсти, воно недоб-ре! Що за мама така? Кажу ж, не хочу!Відчепися від мене!

Раптом почулося легеньке «хрусь». Накришталевому серці з’явилася тріщина.«Чого б це?» – подумав Андрійко. – «Аджені хто його не зачіпав». Але за мить ужезабув про це.

Викрикуючи різні нечемні слова, Андрій -ко таки зібравсь у школу.

– Сину, простудишся! – мама протягнулаАндрійкові шарфик.

– Та ну тебе! – вдаривши кулачком мамупо руці, хлопчик вибіг із дому.

Дуже боліло мамине сердечко, облива-лося кров’ю, а потріскане від попередніхзлих та не добрих слів кришталеве серцевід цього удару сина розкололося намаленькі шматочки.

Коли Андрійко повернувся зі школи,мами вдома не було. Якась чужа жінкаходила по кімнатах, переставляла меблі,поралася на кухні.

– А мама де? – запитав злякано хлопчик.– Мама? А хто така мама? Тепер госпо-

диня тут – я, – холодно, наче робот, відпові-ла вона.

– Мама… Мама – це… «Як же їй поясни-ти, хто така мама?».

– Мама мене дуже любить, вона мененародила і …

– І що? Досить базікати. Швидко митируки – і на кухню! – скомандувала жінкакрижаним голосом.

Андрійко попрямував мити руки, зіжахом думаючи, що ж трапилося, де мама і

хто ця жінка. «Напевно, мама ще на роботі.От прийде додому, і все буде добре. А цяжінка тут, поки мами нема».

Після обіду Андрійко почав, як завжди,гратися. Знав, що мама раз у раз нагадува-ла йому робити уроки відразу після школи,а не відкладати на вечір. Але ж навіщо?Мама прийде, знову попросить, він зновутрошки покапризує… Так весело, колимама просить, а ти не слухаєш, вона такадоросла і велика, а просить малого. «Отякий я сильний! Що там!» – думав хлопчик.

Настав час вечері. Сумно, самотньо.Чужа жінка продовжувала, пораючись,ходити по хаті, батько у відрядженні, амама… мами чомусь довго нема. Андрійковже почав хвилюватися, прислухаючись докроків на сходах. То до вікна підбіжить, тона телефон по гляне. Та ні, тихо, нема ніко-го. Нарешті почув кроки. «От, іде вже. Заразя знову щось вигадаю. Як весело, колимама щось довго-довго просить. Цікава гра!Що ж придумати? А кроки вже ближче іближче. Скажу, що живіт болить, тому урокине буду робити. От!»

Так вирішив Андрійко. Але раптом почув,що кроки минули їхню квартиру і піднялисявище поверхом. Озвався дверний дзвінок.«Хто там?» «Мама, відчиніть».

– Мама… А моя мама? Де ж вона? –ледь не плакав, ходячи кімнатою. Раптомщось різонуло хлопчину в ступню. Гля -нувши вниз, побачив ущент розбите криш-талеве серце і свою фотографію, що випа-ла з нього.

– Ай! – скрикнув він. – Хто ж це розбивсерце?

– Подивися на фото, – почув Андрійкоголос. Це ангелик вирішив усе розповісти. –Його розбила людина, зображена на світли-ні. Її дуже любила твоя мама.

– Та це ж я! Але я не зачіпав його!– Усі твої погані слова робили на серці

тріщинки, а коли ти ще й ударив свою маму,воно розбилось. І ота жінка тепер буде житипоруч із тобою. Вона вміло куховарить,прибирає. Зробить усе це, як належить,тільки любити не вміє. А мамине серденькоти розбив.

/кінець у наступному номері/

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi сторінкиМАМИНЕ

СЕРДЕНЬКО

КросвордТ.Г. Шевченко

1. «Вітер з гаєм розмовляє, ... з осокою».2. «Поплив човен в синє ...».3. «Пливе човен по Дунаю один за ...».4. «Пливе ... води повен»5. «Садок ... коло хати».6. «Сім’я вечеря коло хати, ... зіронька встає».7. «А мати хоче научати, так ... не дає».8. «Поклала мати коло хати маленьких ... своїх».

Ключове слово – прізвище автора даних віршованих рядків. (Відповіді на 15 стор.)

2

34

5

6

7

8

1

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШEНДPoЮ

/Продовження з попередньогочисла/

ЛИПЕНЬ

Зважує усе докладно,Щоб не прогадати.Аби людям урожай Рясний передати.

Сонечком він цілу днину Землю нагріває І дощем з небесних хмарЩедро поливає.

Аби росли буйні трави,Жито і пшениця.Аби хліба достигалиТа й до косовиці.

СЕРПЕНЬ

Серпень місяць – то господар, Він добре ґаздує.Дивиться він пильним окомЩо і де хибує.

Ось косарі косять трави,В копиці складають.А вівчарі в полонинахОвець випасають.

Як у лісі гриби ростуть,Афини, чорниці,Їх у кошики збирають Пишні молодиці.

За всім треба наглядати,Все допильнувати,Бо літечко проминає –Все треба зібрати.

ВЕРЕСЕНЬ

Вересень – місяць осінній, Та ще не суворий.Плоди він землі збирає, Завозить в комори.

Він пильнує, би картопля На зиму стояла,Аби до весни худобаДосить паші мала.

Аби діти йшли до школи,Про науку дбали,А вдома на господарстві Батькам помагали.

Опустіли полонини,Десь сопілка грає.Темні хмари небо вкрили –Осінь наступає...

ЖОВТЕНЬ

Місяць жовтень – то багач, Все в коморі має.Бо він часу не марнує –За всім доглядає.

Треба тільки дровець з лісуНа зиму придбати,Аби можна в теплій хатіПерезимувати.

Вже сумують полонини,Пташки не співають.Відлетіли вони в вирій –Там весни чекають.

ЛИСТОПАД

Не журиться листопад, Навіть не сумує.Бо дерев пожовкле листяЙого не турбує.

Незабаром вітри буйніЛистя обірвали.Лишилися гілки голіТа й засумували.

ГРУДЕНЬ

Тут і грудень білим пухомХоче всіх накрити,Наче просить він природуТрохи відпочити.

Спи спокійно, не журися,Бо ся натрудила.А цей тихий відпочинокЧесно заслужила.

Старший брат над місяцями Заставив все спати,Господу він помолився,Щоб весни діждати.

Артемізія ҐЕОРҐІЙ

Степан ОЛІйНиК

НАШІ МАМи

Пам’ятаймо, милі діти,Пам’ятаймо завжди з вами,Що для нас в усьому світі,Найдорожчі – наші мами!Нам маленьким і дорослим –Все дають вони з любов’ю:Ніжне серце, світлий розум,Сили нашому здоров’ю.Як ставали ми на ноги,Перший крок наш був – до мами!Радість маєм чи тривогу –Серце мами завжди з нами.Де сини її та дочки –Завжди там вона думками.Пишем в класі ми на дошціНаше перше слово – мама!Найдорожчі мамі діти,Дітям мама їх – так само.Треба вчитись і робитиТак, щоб радувати маму!А як вивчитесь з літами,Вдячні мамі за турботу,І поїдете від мамиВ інший край десь на роботу –Хай усі запам’ятають:І листи, і телеграмиШліть туди, де їх чекають,Виглядають ваші мами!

Ірина жиЛеНКО

ВеСНА І МАМА

Березень. Подув ласкавий вітер.Засиніли оченята квітів.Котики муркочуть на вербичці,І не спиться під снігами річці.

І ведмедик вже не хоче спатиТам, під снігом, у ведмежій хаті.Він штовхає маму волохату:– Вже весна, мамуню. Можна встати?

І малому проліску не спиться.Поспішає пролісок родиться:– Ой, матусю, кучугура тане.Вже весна. Хутчіше проростаймо!

І листочку в брунечці обридло,З бруньки ж нічогісінько не видно.Він товчеться в бруньці і бурмоче,Він на волю, непосида, хоче.

Знову закрутились каруселі.Засурмили слончики веселі.Розчихався коник кольоровий,А Весна сказала: – Будь здоровий!

Якось я спитала у Весни:– Ти чому приходиш, поясни?І Весна мені сказала прямо:– Поспішаю я на Свято Мами!

Поспішають квіти проростати,Поспішають журавлі вертати,Поспішає сонечко теплішать,Поспішають діти розумнішать.

В Африці далекій, пам’ятаю,Говорив мені Премудрий Слон,Що якби на світі мам не стало,То й Весни на світі б не було!

Ще сказав: – Ви помічали, може, –Кожна Мама із Весною схожа? –І відкрив мені він таємницю,Що Весна із Мамою – сестриці…

Роман ЗАВАДОВиЧ

КАЗОЧКА ВІД МАМи

Як настане вечір, тихо і злегенька,українську казку каже мені ненька.Я тоді до неньки тілом всім тулюся –бо цікаво слухати і боюся…Ось князівна-краля у неволі в змія,лицар побиває змія-чародія.Ось і чарівниця, згорблена бабуся –ох, цікаво слухати і боюся…Як настане вечір, тихо і злегенька,українську казку каже мені ненька,каже мені казку рідними словами –ох, яка то люба-мила казочка від мами!

1. Шепче.2. Море.З. Водою.4. Човен.5. Вишневий.

6. Вечірня .7. Соловейко.

Ключове слово –ШеВЧеНКО.

КРОСВОРД – (Відповіді з 14 стор.)

МІСЯЦІ РОКУ

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРАїНСЬКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХАЙЛО МИХАЙЛЮК

Редактор – Тереза ШЕНДРОЮТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

Бюст Тараса Шевченка стоїть передкультурним домом в Негостині. Українаподарувала його нам в 1999 р. Щороку йогосвяткують і обкладають квітами негостинці

і українці з повіту Сучави. До Негостинизавжди прибувають гості, делегації зУкраїни, Бухаресту та інших міст. Говорятьпро рідну мову, про українські звичаї, проукраїнську культуру, співають, декламуютьвірші, презентують книги українських пись-менників. Учні Негостинської школи прихо-дять до погруддя, покладають квіти, декла-мують вірші, співають пісні. Є і такі люди,що як минають попри бюст, знімають шапкуз голови і хрестяться як перед ІсусомХристом і дякують Богові, що у Негостиністоїть Тарас Шевченко і охороняє всіхукраїнців Буковини.

Український вокальний гурток «Него -стинські голоси» співає пісні на словаШевченка, пан Михайло Волощук з Него -стини написав вірш про Шевченка і поста-

вив на ноти.Тараса Шевченка дуже лю -

бив і покійний професор МиколаКрамар, котрий був керівникомнашого гуртка і відійшов від насу місяця січні минулого року. Миходили до Сучави до його моги-ли, коли сповнився рік, постави-ли квіти, заспівали молитву«Отче наш» по-українськи іпісню про Шевченка. Потім зіб-ралися у приміщенні СУРу і від-правив панахиду отець, котрий

сповідав і законив його останній раз. У ційсправі нам допоміг інж. Борислав Петра -шук, а ми йому гарно дякуємо. Разом знами була і його сім’я, дочки, внуки М.Крамаря і немало українців. Багато з нихпригадали, як Микола Крамар любив музи-ку, як любив людей, як любив дітей. З сльо-зами в очах гурток за співав пісні церковні:«За все тобі я дякую», «О Маріє МатиБожа» потім заспівали «Думи мої, думимоїї» і одну колядку. Внуки його, обдарованіталантом до музики, заграли дві гарнімелодії.

Тарас Шевченко народився і помер міся-ця березня, а я пригадала і про могопрофесора української мови Юрія Ра -кочу, котрий також народився і помермісяця березня. Він дуже любив ТарасаШевченка, любив українську мову іборовся за неї. Написав і багато поезій,зібраних в книзі «Доробок літ». Любиврозповідати учням про українських ге -роїв – Довбуша, Богдана Хмельниць когоі про генія України Тараса Шев ченка.Дуже любив природу, ходив щоденно вліс, котрий був близько його хати. Брав

стільчик, сідав в лісі і розмовляв з буками, зпташками, з квітами, а потім приходив дошколи і розповідав учнням як треба любитиі охороняти природу.

8 Березня святкуємо Жіночий день,материнський день, а я хочу побажати всімздоров’я, щоб прожили літ багато в мирі і вдружбі. Щастя, мирного неба, благополуч-чя та всього світлого у житті. Нехай завждисупроводять всіх у житті віра, надія і любов.

Фелічія ГРИГОРАШФото авторки

На Буковині у рідному країБук опадає, сохне трава.В бідній хатині батько вмирає –Мати голосить, чути слова:

«Сину, дитино, чуєш, мій сину,Батькове серце скоро згорить.Сину, вертайся на Буковину!Батькові очі треба закрить».

Свічка сльозою на пальці стікає,Мати як місяць стала бліда.Мати у безвість ночі гукає:«Сину, вертайся! В нас вдома біда.»

На Буковині у рідному країБук опадає, сохне трава.А в бідній хатині батько вмирає –Мати зіниці йому закрива...

Михайло ҐеОРҐІйБродина

БЕРЕЗЕНЬ у НЕгостиНІ

СиНУ, ВеРТаЙСЯ На БУКоВиНУ!

Михайло Крамар