№3 1

ПередПлатний індекс

газета виходить з 1960 року

газета виходить з 1960 року

13.01.2010

№3(4993)

сторінки 6-7

•новий статусУманський державний аграрний університет став національним

сторінка 2

•заповідник розширюєтьсяЗгідно з указом Президента землі канівського природного заповідника збільшаться на кілька тисяч гектарів

сторінка 4

•вшановуючи поетаУ Черкасах відзначили 75-ту річницю з дня народження Василя симоненка

сторінка 6

•ялинка замість МеланкиЯк наші предки зустрічали новорічні свята

сторінка 9

•мистецтво керамікиколеги людмили Шалімової-Ганзенко називають її художником-філософом

сторінка 12

каналів телепрограми46

фот

окол

аж Р

оман

а Ки

Рея

«Нації не буває без культури»

Черкащину минулого тижня з робочим візитом відвідав Президент України

Віктор Ющенко:

сторінка 3

13 січня 20102Ці дні в історії Черкащини•

Імена в подіях13 січня, 1897 рік

У смілі народився семен Морочковський, учений-міколог. Після закінчення вчительської семінарії у Черкасах вступив до київського університету на агробіологічний факультет. Упродовж 1939-1962 років очолював відділ мікології інституту ботаніки ан Украї-ни. Під час післявоєнного голоду постало питання активного вживання в їжу

диких рослин, зокрема грибів. разом із колегами семен Филимонович проводив активну роботу зі складання реєстрів грибів, які ростуть на території України. Ці дослідження стали основою для ук-ладання п’ятитомного видання „Визначник грибів України”, яке побачило світ у 1967-1979 роках і було відзначене державною премією Урср.

15 січня, 1871 рікнародився агатангел крим-ський, видатний учений-сходознавець, етнограф, поет, письменник. У 1871 році його батько, Юхим кримський, переїхав до Звенигородки, де вчителю-вав. Біля батька агатангел швидко опанував більшість європейських мов, загалом знав їх більше п’ятдесяти. далі навчався у Московсько-му інституті сходознавства. За часів гетьманату Павла скоропадського агатангел кримський секретарю-вав у щойно заснованій Українській академії наук. незадовго до Великої Вітчизняної війни очолював кафедру Української мови у київському універ-ситеті. Попри те, що був нагороджений орденом трудового Червоного Прапора за видатні заслуги у розвитку філологічних наук, усе ж потрапив у поле зору нкВс. У липні 1941 року зі Звениго-родки був вивезений у кустанайський концтабір за звинуваченням у пропаганді українського націоналізму, де й помер 25 січня 1942 року. Пос-мертно реабілітований у травні 1957 року. У грудні 2009 року в Черкаській Ода була презентована книга агатангела кримського „Звенигородщина. Шевченкова батьківщина. З погляду етногра-фічного і діалектичного”, єдиний примірник якої майже 80 років зберігається у фондах Звениго-родського краєзнавчого музею.

15 січня, 1914 ріктрагічно обірвалося життя першої жінки-лікаря Черкаського повіту катерини ниточаєвої, яка прибула сюди через два роки після закінчення Одеського університету. У 1913 році вона практич-но оселилася у В’язівку: селі, де під час епідемії сипний тиф лютував найдужче. „ні білизни, ні ковдр. Я зверталася у Городищенську земську лікарню як найближчу – немає. Хворих привозять, і доводиться класти їх у барак у своїй білизні, зі своїми подушками, і укриваються вони своїми кожухами. Все це заражене і є для медичного персоналу дуже заразливим”, – писала молода лікарка ниточаєва у своєму щоденнику. Вона зупинила епідемію у В’язівку, та контакт з одним із останніх пацієнтів став для катерини Микитівни фатальним. Вона померла 15 січня 1914 року від тифу у віці 37 років.

16 січня, 1899 рікУ Чигирині народилася леся (Олександра) кривицька, актриса, народна артис-тка Урср. Від 1918 року навчалась у театральній школі в києві і одночасно працювала в театрі садовсь-кого. З 1921 року мешкала у львові, виступала у складі мандрівних труп, драма-тичного театру ім. Франка, „Українському театрі” стадника, театрі ім. тобіле-вича. З 1940 року – актриса

львівського українського театру ім. лесі Українки. З 1944 по 1970 – львівського українського дра-матичного театру ім. Марії Заньковецької. Основні ролі: Ольга („три сестри”), наталія семенівна („доки сонце зійде, роса очі виїсть”), матір („Вій, вітерець!”). Померла 7 листопада 1983 року.

наші новини

пильність•

Кому чекати ревізорів КРУ

на новому рівні•

Уманському аграрному підвищили статус

право голосу•

і зимно, і мокро•

Черкащина знову в морозних лещатахТо снігопад, то відлига – вже майже місяць так грається природа із черкащанами. А це завдає чимало клопоту.Напевно, люди надовго запам’ятають цьогорічний Свят-вечір, адже сильні снігові замети зіпсували святкові плани багатьом. Увечері 6 січня виїхати з Черкас до районів було просто неможливо. Сніг засипав дороги так, що близь-ко п’ятої вечора на автостанціях було скасовано 36 рейсів. Загалом по Україні того дня не курсувало 218 автобусів.

Як повідомили у ДАІ ГУ МВС Ук-раїни у Черкаській області, 6 січня через снігові замети в області тра-пилося 14 ДТП. Складана ситуація була на дамбі через Дніпро: там в одному ДТП зіткнулося три автівки, а в іншому – вісім. Тому на дорозі утворився довжелезний затор.

– Висота снігу, що випав на Різдвяні свята, сягала 30-40 сантиметрів, лише на Чигиринщині сніговий пок-рив був тонший – до 8 сантиметрів. – Як для січня, то норма переви-щена у три-п’ять разів, – коментує завідувачка сектору гідрометео­забезпечення Черкаського об­ласного гідрометеоцентру Ірина Джулай. – Нині товщина снігового покриву зменшилася вдвічі. Така часта зміна сніговіїв та відлиг спри-чинена Атлантичним циклоном.

Синоптики застерігають: уже до кінця тижня температура знову на-бере мінусових обертів і опустить-ся нижче позначки 10-12 градусів. Така погода триматиметься і на Водохреще. А із 23 січня очікується чергова відлига.

Наталія ЗАЇКА

рекл

ама

Вибори без відкріпних талонівБлизько половини черкащан прийдуть на вибори Президента України 17 січня. Такі прогнози роблять у Черкаській обласній організації Комітету виборців України.– Хоча явка може бути й нижчою, – припускає за­ступник голови правління Черкаської обласної ор­ганізації Комітету виборців України Сергій Пасічник. – Чи прийдуть на дільницю виборці, залежатиме навіть від погодних умов. Якщо по-года видасться така, як нині, то навряд чи явка буде висо-кою. Хоча, як свідчать спос-тереження, зацікавленість

населення виборами доволі висока. Звісно, що така тен-денція спостерігається на-самперед у містах. Зокрема, в Черкасах, Умані, Смілі, Ка-неві. У віддалених районах люди менш активні.

Як відомо, на виборах Президента не діятимуть відкріпні талони. Щоб не втратити можливість воле-виявлення, тим, хто живе в одному місті, а приписаний в іншому, необхідно було до 14 січня звернутися в місцеві органи державної реєстрації та написати відповідну за-яву. Тому той, хто не встиг, навряд чи вже зможе прого-лосувати.

Євгенія ВЯТКІНА

Протягом 2009 року праців-ники контрольно-ревізійно-го управління (КРУ) Чер-каської області перевірили 559 суб’єктів господарюван-ня. У 539 підприємствах, установах і організаціях виявлено фінансових по-рушень на загальну суму 155,7 млн. гривень.Виконуючи доручення ГоловкрУ України, працівники управління незабаром пла-нують ревізії фінансово-господарської діяльності установ та організацій, що на-лежать до сфери управління Міністерс-тва освіти і науки України та до сфери управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

також ревізії будуть проведені у му-зеях, установах охорони здоров’я, Чер-

каському регіональному відділенні аг-рарного фонду. не оминуть перевірки і такі підприємства, як Черкаський відділ комплексного проектування дП «Ук-раїнський державний інститут з проекту-вання об’єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор», кП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» та інші. крім того, на комунальне підприємство «дирекція парків» та Черкаський держав-ний завод хімічних реактивів у і кварталі 2010 року чекає фінансовий аудит. Буде проаналізовано аудиторами і ефектив-ність використання коштів державного бюджету на розвиток селекції у тварин-ництві та птахівництві на підприємствах агропромислового комплексу.

не залишаться поза увагою ревізорів і місцеві бюджети. Зокрема, бюджети кам’янського району та Придніпровсько-го району Черкас.

М.Ч.

Віднині Умансь-кий державний аграрний уні-верситет матиме статус національ-ного. Відповідне розпорядження підписав Пре-зидент України, вручивши його 10 січня на зустрічі з уманчанами рек-торові вищого нав-чального закладу Андрію Головчуку.

Заклад заснований у 1844 році в Одесі як Головне училище садівництва, за-вданням якого було готу-вати висококваліфікованих садівників і досвідчених науковців у галузі садів-ництва. на той час це був єдиний у країні вищий навчальний заклад такого напрямку. тепер заклад но-ситиме назву «Уманський національний університет садівництва».

– Це дає нам нові нау-кові перспективи, ми – най-старіший навчальний заклад садівничого спрямування на

теренах України, першим у нас був факультет плодо-овочівництва та лісівництва, – каже ректор андрій Голо-вчук. Ми і надалі розвивати-мемо цей та інші напрямки підготовки спеціалістів. Маємо 1008 га землі, і її тре-ба освоювати.

на згадку про візит до Умані Вікторові Ющенку вру-чили видання про здобутки аграрного університету, за-пашний коровай, кошик яб-лук та картину з краєвидом парку «софіївка».

Дзвенислава КАРПЛЮК

Чи зацікавлене населення у виборах

покаже 17 січня

№3 3наші новини

Президент України Віктор Ющенко минулої неділі, 10 січня, відвідав Чер-кащину з робочим візитом. Спочатку глава держави завітав на Уманщину, де зустрівся з громадськістю району. Потім Віктор Ющенко взяв участь у творчому звіті Черкаської області «Тії слави коза-цької повік не забудем», який відбувся в Палаці культури «Дружба народів» обласного центру.

Вагомі зрушення– Останні чотири роки – найкращі за 18 років ук-раїнської незалежності, – зазначив Віктор Ющен-ко на зустрічі з уманчанами. – У нас були найвищі темпи економічного розвитку. Порівняйте: станом на 1 січня 2005 року інвестиції населення склада-ли 47 млрд. гривень, сьогодні – 215 млрд. гривень. Іноземні інвестиції також збільшились з 8 млрд. до-ларів до 39 млрд. доларів. І це тільки початок. Цей процес триває не місяць і не рік. Але у нас є значні результати. Згадайте, якою держава була при Крав-чукові й Кучмі. П’ять років тому на офіційному рівні до України приїжджали тільки Президенти Білорусі, Казахстану та Росії. Сьогодні ж Україна є тією дер-жавою, яку відвідують не тільки президенти інших іноземних держав, а й велика кількість іноземних ту-ристів. Можна сказати, що за п’ять років змінилися підвалини соціально-економічного та національно-го життя держави. За ці роки ми дійшли до вищо-го рівня співпраці з Європейським Союзом – угоди про асоціацію. За кілька місяців відбудуться чергові переговори між Україною та Європейським Союзом щодо угоди про загальний авіаційний простір. Про-тягом 2009 року було досягнуто значного прогресу у переговорному процесі щодо підписання цієї угоди.

Віктор Ющенко розповів, що саме його ініціативи зі стимулювання народжуваності підняли демогра-фічний рівень у державі. Серед них — підвищення розміру допомоги при народженні першої дитини, а також збільшення виплат при народженні наступ-них дітей.

– Ми були на 16 місці серед країн, де вимирає на-ція, – розповів Віктор Ющенко. – Сьогодні, завдяки стимулюванню народжуваності, ми вже на 6 місці. Також грошову допомогу отримують і ті сім’ї, в яких дітей усиновили або взяли під опіку. Я хочу, щоб ді-тей, які живуть в інтернатах, ставало дедалі менше. Дитині потрібна родина. Сьогодні 1600 сімей шука-ють дітей, щоб усиновити.

– А яка була агресія у самих людей? – згадує Президент. – Коли приїздив у Донецьк, мене зуст-річали пікетами, протестували. Тепер ми стали інші. Ми шануємо одне одного. Для прикладу, у самому Львові портретів Януковича не менше, ніж портретів Тимошенко. Це все заслуга п’яти років праці. Ми жи-вемо в державі зі свободою слова. Бо вибір, який ми робимо, завжди залежить від свободи слова.

– Нація – це спільнота, єдність. Мова – ознака нації. Треба знати інші мови, але українцями нас робить українська мова, – заявив Віктор Ющенко. – Потрібно пам’ятати власну історію, нації не буває без культури. Я розумію, що питання єдиної поміс-ної церкви та геноциду балів мені не принесе. Але мені болить: де буде країна, де житимуть ваші діти й онуки. Нам треба об’єднатися і великою спільно-тою думати за нашу державу, чи буде вона неза-лежною, чи знову стане залежною від інших.

Ющенко підкреслив, що на сьогодні одним із до-сягнень України є свобода слова. Він констатував, що в Україні є вільна журналістика. Президент по-обіцяв, що це завоювання української демократії буде збережено, але за умови розвитку демокра-тичних процесів, а також інтеграції в європейський простір, де сповідуються демократичні цінності. Саме інтеграція в європейський простір є третьою головною тезою Віктора Ющенка. Президент за-кликав українців звернути увагу на процес євро-пейської інтеграції та назвав Європу “долею”, куди прагнули національні герої України. Також Віктор

Ющенко зазначив, що Європейська інтеграція Ук-раїни не може проходити без реформування:

– Коли я кажу «європейська інтеграція», це, бе-зумовно, політика реформ. Європейський Союз ви-магає десятки сотень реформ.

Президент вважає, що подолати парламентську кризу в Україні без реформи Конституції і вибор-чого законодавства неможливо. Ющенко вважає, що подолати корупцію і побороти криміналізацію влади можна лише шляхом унесення змін до Кон-ституції. Ними серед іншого, слід передбачити ска-сування депутатської недоторканності, скорочення депутатського корпусу. Зміни мають збалансувати повноваження різних гілок влади, в тому числі і щодо призначення керівників силових відомств.

Газове питанняВідповідаючи на запитання щодо газового дого-вору з Росією, Віктор Андрійович заявив, що коли Україна й надалі платитиме за газ із національних валютних резервів, то за півроку її можна буде ого-лошувати банкрутом. За словами Віктора Ющен-ка, Україна заплатила за спожитий у грудні газ за рахунок валютних резервів Національного банку. Як зазначив Президент України, він був змушений звернутись із проханням до правління НБУ:

– Такого не було в нашій історії, щоб валютні ре-зерви було використано на розрахунки за газ – це трагедія. Бо так ми можемо прожити на валютні запаси півроку, і тоді можна оголошувати країну банкрутом. Це втрата наших національних інтере-сів. У Європі будь-яка компанія (хоч національна, хоч транснаціональна) відмовилася б здійснювати транзит газу за 1,7 долара за тисячу кубометрів. Натомість Україна поставлена у ситуацію, коли ці умови були прийняті, і сьогодні держава здійснює збитковий транзит. Це плата за політичні поступ-ки. Україна не має гарантованих об’ємів транзиту російського газу на 2010 рік, але має гарантії на закупівлю 40 мільярдів кубометрів російського газу за принципом “бери або плати”. Уже в цьому році 8,5 мільярда за неспожитий газ не знаємо, як виплатити. Такі парадоксальні помилки неприйнят-ні у жодній країні, окрім України. Я не кажу вже про формулу ціни. Чому вона для нас удвічі вища, ніж для Німеччини, чому в нас стоїть вся хімічна про-мисловість? Тому що за 420 доларів за тисячу кубів газу жоден завод в Європі не працює. Це тяжка розплата за некомпетентні домовленості. Чи бачи-ли ви на будь-якому континенті газову чи нафтову компанію, яка була б збитковою? – запитав Віктор Ющенко. – «Газпром» збитковий? Чи в Польщі на-фтогазова компанія збиткова? Чи у Венесуелі, на Барбадосі, в Норвегії чи Австрії? Ви побачите лише одну збиткову нафтогазову компанію – це компанія НАК «Нафтогаз». Ось вам відповідь, коли політика визначає національні інтереси. Як можна таку полі-тику вітати?

Дзвенислава КАРПЛЮК

Мистецький звіт з високим гостемЗа творчим звітом нашої області «Тої слави козацької повік не забудем» у рамках заключного етапу Фестивалю мистецтв України, який проходив у Чер-касах, спостерігав і Президент України Віктор Ющенко.Традиційно такі творчі звіти областей відбувають-ся у Києві, але цього разу Черкащині пощастило, адже нам не тільки до столиці їхати не довелося, а ще й високі гості самі на свято до нас завітали.

– Цей проект був задуманий два роки тому. Голов-на ідея фестивалю в тому, щоб згадати, що ми – українці, і за нами стоїть тисячолітня нація, – від-криваючи звіт, наголосив Віктор Ющенко. – Давай-те пригадаємо наші пісню, танець, художнє слово. Якщо оглянутися на політичну історію, то ми, оче-видно, не знайдемо прикладу, де була б національ-на держава, але не було б національної культури.

Окрім того, Віктор Ющенко вручив працівникам культури державні нагороди. Орденом «За заслу-ги» III ступеня відзначено керівника дитячого зраз-кового ансамблю гармоністів Жашківського району Івана Сухого, балетмейстера-постановника балет-ної групи Черкаської обласної філармонії Петра Лаврова та художника декоративно-прикладного мистецтва Миколу Теліженка. Орденом княгині Ольги III ступеня нагороджено керівника гуртка зразкового ансамблю народного танцю «Веселка» Аду Дацковську. Відзнаку Президента України – Хрест Івана Мазепи, отримав керівник та головний диригент капели бандуристів об’єднання художніх колективів Черкаської обласної ради Володимир Желудов. Ряд черкащан удостоїлося звання за-служених артистів, майстрів народної творчості, працівників культури та художників.

Глава держави подякував організаторам та учасни-кам черкаського звіту. А особливі слова вдячності звучали на адресу аматорських колективів.

До Києва – з хлібомГлава держави не тільки дивився виступи черка-щан. В антракті Віктор Ющенко милувався виро-бами умільців та смакував черкаськими хлібами, виставка яких проходила паралельно із творчим звітом.

Щоб здивувати Президента, кожен район випікав смачні пироги та булочки за власними оригінальни-ми рецептами. І, звісно, глава держави не залишив-ся без подарунків та покупок. До Києва він поїхав із чималою «колекцією» хлібобулочних виробів.

– Віктор Ющенко дуже зацікавився технологією ви-пікання нашого весільного пирога, – розповідають канівчани. – Тому ми подарували йому цей виріб. А ще розповіли, як правильно краяти такий коровай.

Із асортименту виробів Звенигородського району Вікторові Ющенку припали до душі обрядова ви-пічка, зокрема пташки, які печуть до дня Сорока святих, та мандрики, які заведено виготовляти на свято Петра.

Задоволеними залишилися як майстри пекарської справи, так і народні умільці, адже у них Президент придбав чимало робіт. Зокрема, вишиванку, хуст-ку, ляльку.

Наталія ЗАЇКА

«Нації не буває без культури»Віктор Ющенко:

З хлібом-сіллю на Уманщині вітали Президента України

Вироби черкаських умільців не залишились

поза увагою Віктора Ющенка

фот

о Ол

екса

ндра

Шиб

інсь

КОгО

фот

о Ро

ман

а Ки

Рея

13 січня 20104 ситуація

ЗВЕРНЕННЯ ДО ВКЛАДНИКІВ КРЕДИТНИХ СПІЛОК УКРАЇНИУ вівторок 5 січня 2010 року відбулася зустріч Голови Вер-ховної Ради України та кандидата у Президенти України Володимира Михайловича Литвина з головою Черкаської обласної громадської організації вкладників кредитних спі-лок Геннадієм Петровичем Мельниченком і заступником голови Черкаської обласної ГО вкладників кредитних спі-лок, головою ініціативних груп вкладників кредитних спілок Черкаської області Віктором Миколайовичем Пилипенком.

Голова Верховної Ради України Володимир Литвин із сердечною увагою сприйняв біль 24 тисяч вкладників КС Черкаської області та 2,5 мільйона вкладників кредитних спілок України, які втратили свої кошти в сумі 4-ох мільяр-дів гривень.

В той час, коли інші високопосадовці нашої держави, Президент України, підвідомчий йому голова Держфін-послуг, голова НБУ в своїх заявах відмовилися допома-гати 2,5 мільйонам вкладників КС, громадянам України, Голова Верховної Ради України, кандидат у Президенти України Володимир Михайлович Литвин уже наступного дня, 6 січня 2010 року, зробив офіційну заяву на сайті Вер-ховної Ради України та всіх ЗМІ держави щодо створення спеціальної комісії для перевірки діяльності Держфінпос-луг України та керівників кредитних спілок України. Також Голова Верховної Ради України планує заслухати Кабінет Міністрів України та Національний банк України з даного питання, розробити механізм повернення державою кош-тів вкладникам кредитних спілок, передбачити на ці цілі в державному бюджеті України кошти в розмірі 4-ох мільяр-дів гривень.

Такими рішучими діями Голова Верховної Ради Украї-ни, лідер Народної Партії України Володимир Михайлович Литвин не словом, а ділом довів 2,5 мільйонам вкладників КС України, що він завжди з народом України.

Г. МЕЛЬНИЧЕНКО, ГОЛОВА ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВКЛАДНИКІВ

КС ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ В. ПИЛИПЕНКО, ГОЛОВА ІНІЦІАТИВНИХ ГРУП КС

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ГО

газова драма•

Небезпечний балонконфлікт•

Як на Уманщині дільничні інспектори з селянами «не порозумілися»

додаткові гектари•

Канівський природний заповідник розростетьсяПрезидент України Віктор Ющенко на початку року своїм указом розширив територію Канівського природного заповідника. Його землі збільшаться на 6,600 тисяч гектарів. Наразі це територія тро-хи за два гектари.– Це один із найменших заповідників в Україні, – розповідає директор Канівського природного заповідника Микола Чорний. – Збільшення відбуватиметься переважно за рахунок канівських земель, а також 1200 гектарів відійде із угідь Золотоніського

району. Відтак заповідник стане комплексним.

На оформлення документації знадобиться рік, а то й два, але праців-ників заповідника робота не лякає.

– Головне – не зволікати з цим, – кажуть фахівці.

А Микола Чорний нарікає, що не завадило б до заповідника додати ще 1202 прилеглі гектари між селами Софіївкою Черкаського та Ми-хайлівкою Канівського районів. Тут ростуть столітні дуби, водяться занесені до Червоної книги птахи.

– На цій місцевості тривають природні процеси, і ймовірно, що вже через сорок-п’ятдесят років матимемо на ній унікальні ліси, – оптиміс-тично припускає директор. – До того ж, якби територія заповідника налічувала понад десять тисяч гектарів, то можна було б звертатися у ЮНЕСКО щодо присвоєння заповідникові статусу міжнародного.

Наталія ЗАЇКА

на Черзі•

Найдешевший проїзд подорожчаєУ Черкасах слідом за підняттям цін на проїзд у маршрутках зросте і вар-тість проїзду в міських тролейбусах. Як повідомляє директор КП «Черка-сиелектротранс» Олександр Іщук, тролейбусне управління вже подало документи на погодження у Міністерство економіки та Міністерство жит-лово-комунального господарства України. В цих документах керівництво комунального підприємства обгрунтовує підвищення тарифу.– Заплановано збільшити ціну на проїзд із 80 копійок (як зараз) до однієї гривні, – розповідає «Молодіжці» Олександр Іщук. – У січні ще не встигнемо ввести нові ціни на проїзд, а от із лютого черкащани, напевне, вже сплачуватимуть за новим тарифом.

Нагадаємо, що КП «Черка-сиелектротранс» останні роки працює зі збитками, а за підсумками роботи 2009 року воно стало найбіль-шим боржником Головного управління Пенсійного фон-ду України в Черкаській області.

Олена БЕРЕСТЕНКО

У селі Паланці поблизу Умані між представниками правоохоронних органів та місцевими жителями трапився конфлікт. Селяни впевнені: дії правоохорон-ців були протиправними, у міліції ж запевняють, що все відбувалося в рамках закону.

Селяни розповідають, що причи-ною конфлікту стало зникнення будматеріалів на ділянці одного із сусідів їхнього односельця Олек-сія, до якого й навідалися діль-ничний інспектор із чоловіком у цивільному, який не представився. Як стверджує батько потерпілого, його сина почали тягти до автомо-біля. Той пручався, а за це «гості» нібито почали його бити. Почувши крики, на допомогу Олексію при-йшла сусідка. Вона зателефону-вала батькові Олексія. Той побіг рятувати сина. Ось як глава сім’ї змальовує ті події:

– Олексій без верхнього одягу, в капцях, а міліціонери в цивільному штовхають в авто. Хоч я інвалід (у мене немає правої руки), почав обороняти сина, та до мене поста-вились як до якогось злочинця.

– Я прибігла: дивлюся, а батька

тримають якісь чоловіки, – роз-повідає дочка Наталя.

Сім’я почала телефонувати до міліції, аби хтось приїхав і захис-тив їх від «правоохоронців». Але там відповіли, що треба скаржи-тися до прокуратури. А Олексія наступного дня забрали на 15 діб, за непокору працівникам міліції. Микола, батько затриманого, не зволікаючи, поїхав до лікарні та задокументував побої, написав заяву про неправомірні дії праців-ників міліції в районну міліцію та районну прокуратуру.

У райвідділі міліції та прокура-турі, куди кореспондент звернувся по роз’яснення, коментарі короткі:

– Дільничні інспектори виїха-ли перевірити інформацію щодо викрадення будматеріалів. Олек-сій почав ображати нецензурною лайкою інспекторів при виконанні службових обов’язків, – пояснює заступник начальника Умансь­кого райвідділу міліції громад­ської безпеки Дмитро Жмуд. – Ніхто нікого не бив.

Між тим, триває службова пере-вірка обставин справи Уманським райвідділом міліції та районною прокуратурою. І лише після неї бу-дуть зроблені висновки.

Дзвенислава КАРПЛЮК

Після Нового року в Умані в одному з приватних будинків мало не трапилася непоправ-на трагедія. Після вибуху побутово-го газового балона одна людина потрапила в лікарню, а будинок виявився напівзруй-нованим.На другий день 2010 року Віталій Моложанов на од-ній з АГНКС міста запра-вив газовий балон ємніс-тю 5 л газом. Чоловік заніс балон у кухню і залишив біля дверей. Увечері дру-жина Інна на кухні готува-ла вечерю, а чоловік у цей час перебував у кімнаті разом із малолітніми донь-ками 4 років і 8 місяців. Попоравшись, жінка при-несла кашу старшій дочці і повернулась на кухню накривати на стіл. За кіль-

ка хвилин звідти вирвався потужний спалах полум’я.

Приїхавши на місце події, рятувальники побачили жахливу картину – вікна та двері вибиті, а сам бу-динок – напівзруйнований. Жінку зі значними опіками спини, рук, ніг та обличчя доправили в травматоло-гічне відділення Уманської міської лікарні.

– Ми погасили пожежу в домі. Але, незважаючи на малу ємність балона, збит-ки, завдані вибухом, знач-ні, – констатує інспектор Уманського РУ ГУМНС України в Черкаській об­ласті Євгеній Кравченко. –Якби вибухнув балон 40

кг, то важко уявити, які б наслідки могли бути.

Головний інженер ВАТ «Умань­газ» Микола Шевчук розповів, що при-чиною вибуху бало-на стало те, що він був переповнений газом. На морозі газ має властивість стискатися, а в теплі розширяти-

ся. Тому, заправившись газом на автозаправній станції, де не перевіряють вагу балона, його власник і накликав біду. Природний газ майже удвічі легший за повітря і при витоку з приладів чи газопроводів піднімається, скупчуючись у верхніх ділянках при-міщень.

Взагалі, останніми рока-ми почастішали випадки вибу хання газу. І практич-но в кожному страждають люди. На думку фахівців, найпоширенішою причи-ною аварій стає безтур-ботність при користуванні газом.

Дзвенислава КАРПЛЮК

гроші•

№3 5

– Знаю Олександра Олександровича з 1991 року. Вже з першої зустрічі вразив мене неймовірною щи-рістю, якимсь аж гірким власним болем за чужий біль. І у цих почуттях сенс душі цієї великої людини, – ділиться думками про лідера Соціалістичної партії України секретар політради СПУ Олексій Малинов­ський. – А ще Сан Санич – тонкий ерудит. І складаєть-ся враження, що ерудиція його – як лава з вулкану. Та повернуся до добросердя. Воно у людині живе для того, щоб сильніший допомагав слабшому. А найшкід-ливіше у політиці, на переконання Мороза, привчати народ до «гідного» бідування, замість того щоб вести його до гідного життя, – вибачається Олексій Петро-вич за «крен» у політику. – А зіграйте з ним у шахи! Шість разів розпочинав з ним партію, маючи єдине ба-жання – перемогти. А дзуськи! За більярдний кий я й не беруся, спостерігав за грою – то це високий клас!

А ось дещо з «підводки» радіопередачі «Від першої особи» радіо «Ера»: «цінує товариськість, відчуття людського гурту, вважає, що політик має виважувати кожне слово і не любить тих політиків, які забувають свої обіцянки, втрачають почуття реальності. Розду-муючи над сенсом буття, часто звертається до Біблії, а рядок із неї «Ми, сильні, мусимо нести немочі без-силих, а не собі догоджати» – один із його життєвих орієнтирів».

І далі: «Кожна людина – згусток вражень, почуттів, устремлінь. Їх діапазон величезний – від спопеляючої любові до такої ж ненависті. Мені здається, в поезії їх легше висловити. У будь-якому разі, я намагаюсь. І тоді мені стає легше».

Справді, творчо живе Олександр Мороз. На його ра-хунку десяток виданих книг – у яких життя, любов.

Під час останнього візиту лідера Соцпартії до Черкас у концерті з нагоди 65-ої річниці звільнення обласного центру від німецько-фашистських загарбників у вико-нанні Черкаського українського народного заслужено-го хору прозвучали дві пісні на слова високого гостя.

– Це тільки маленька частинка нашого спільного творчого доробку, – розповідає директор Черкаської обласної філармонії Антанас Петраускас. – Худож­ній керівник хору Леонід Трофименко, диригент Ми­кола Плашкевич написали музику на вірші Олександ-ра Мороза на цілу концертну програму хору. Виїздили з нею у рідне село автора – Буду Таращанського району Київської області. Земляки захоплено прийняли кожен твір. Бо у ньому – саме життя, музика життя.

Запрошую до розмови самого Олександра Мороза.– Поезія Олександра Мороза ще й слугує розбу­

дові Соціалістичної партії.– А було й таке, – пригадує співрозмовник історію,

яка трапилася у Рівному. – Професор Острозької ака-демії, скульптор прочитав мої вірші і підійшов до пер-шого секретаря Рівненського обкому партії та й каже: вступаю у партію – ця людина не може брехати. Такі оцінки і хвилюють, і виправдовують, і зобов’язують.

Розмовляємо далі. Олександр Олександрович наго-лошує, що до поезії можна ставитись по-різному. Про свої власні книги Мороз не поширюється. Мовляв, хай люди скажуть. Він більше розповідає про збірник «На левадах шовкових», яка має підзаголовок «Поезія сільських обріїв». Ідея її видання не в популяризації «найпоетичнішої» поезії – сільської, – зазначає лідер соціалістичної партії України, – а в порятуванні села – нашого українського села, яке нині однією ногою стоїть над прірвою в потойбіччя. Це дзвін на сполох, звернутий до всіх небайдужих. Рятувати село слід не-гайно. Всіма шляхами: економічно, кинувши необхідні фінансові засоби на підтримку сільськогосподарсько-го виробництва, сільського укладу життя, забезпечен-ня будівництва житла, доріг – усього соціально-еконо-мічного комплексу, розвитку сільськогосподарської науки тощо. І духовно: підтримуючи і підживляючи

народні звичаї. Культуру, релігію зокрема (віру – особ-ливо). Тобто оголосивши культ села, як соціально-ду-ховного ядра народу. Інакше воно просто загине, цим винісши останній вирок і самій нації. Чому мова про такий суворий висновок? Та тому, що наше село за-вжди було акумулятивним центром національної ідеї. Воно мало особливу силу самооборони, здатність до самовиживання, які таїлися в його відокремленості від центру, від держави, і йому майже без втрат удава-лося перенести всі «централізовані» атаки космополі-тизму на нашу культуру, всі замахи на нашу мову з боку імперіальних систем, усіляку пошесть безбатчен-ківства, прищеплену своїм чужими, всю продажність тих, кого доля поставила на сторожі нашого народу, нашої духовності, зокрема культури і мови. У той час, коли наша мова ополячувалася, поросійчувалася, онімечувалася чи офранцузювалася доморощени-ми папугами у Львові, Києві, Миколаєві чи Харкові, в селі наша українська мати «не в моду, а в природу» співала колискової своїй дитині і молилася за її долю рідною мовою. І вона, дитина, всмоктувала своє – і піс-ні, і молитву, разом із материнським молоком. Коли грізно навалювалися на українську землю королівські чи царські щедроти, оформлені в циркуляри чи укази, які забороняли українську мову, книгу, сцену, науку, церкву – ті циркуляри й укази також осідали в містах, і місто перетирало те «не позвалям» чи «запретить» на тирсу, іноді ламаючи зуби й собі. Тим часом село жило своїм життям. Так от, упродовж століть, ламаючи хре-бет українському духові в місті, ніякі завойовники не досягли задуманого стосовно всього народу. Бо із села, з духовних джерел, колиски нації постійно, без-перервно з’являлися нові й нові духовні богатирі, вони вносили «поправку» в національний код великих лю-дей, якщо не нівелюючи, то букеруючи силу чужинсь-ких векторів на національну свідомість. І хай не всім їм удалося вистояти, хай їх багатьох було зламано, але й самі поневолювачі при тому надірвалися. Скажете, що це було колись? А погляньмо на сьогоднішнє село – воно зубожіле й налякане. Молодше розбіглося, не осіявшись дітьми (кому ж тут співати й шепотіти мо-литву?). На тлі руїн колишніх ферм, привидів колишніх вітряків, чорних вікон спорожнілих хат і дикого гуляй-поля необроблених земель вимирає старше, всіма ки-нуте покоління. З лиця землі зникають хутори і села, чорними димарями, як обвугленим перстом, показую-чи в небо, німо кричучи: куди ж дивиться наш Бог?!

І сатанинським духом самовдоволення із нашої сто-лиці віє на ці пустелі, в яких з останніх сил тримається український селянин. Особливо, коли сперечаються – продавати землю чи не продавати? Про людей уже й не згадують.

Тут не до розкошування в поезії! Але достеменно відомо, що відродити село можна і словом. Для цього «Народна бібліотека» Соціалістичної партії України і видає збірку «На левадах шовкових».

– Для цього і живе і діє поет Олександр Мороз? – Саме для цього! – Цікаво довідатися, відколи почали писати вір­

ші?– Вірші пишу давно, з дитинства, вони народжува-

лися в атмосфері надзвичайно мальовничої природи рідного села, і так сталося, що супроводжують мене впродовж усього життя. Деякі з них позначені на по-лях рукописів ще 60-ми роками. На жаль, уже минуло століття. Ніколи не писав з принуки чи на замовлення, чи з нагоди. Записував рядки лише тоді, коли вони самі просилися на папір. Траплялося це в найнеочіку-ваніші моменти: в тісняві тролейбуса чи в потязі, під час нарад, дискусій.

– І все ж таки, який ваш вибір у житті? – У цьому питанні я визначився давно й перекона-

ний: за будь-яких обставин, де б не був, маєш носити

у серці той край, де ти вперше побачив небо над голо-вою. Виповнити його сподіванням своїх співвітчизни-ків, тоді зрадити їх – означатиме зрадити самого себе. Ось про це дорогі мені рядки:

У мене доля перекотиполемІ не була, і бути не могла,Бо серцем,Бо за правду щирим болемВона до України проросла.

Писати серцем не кожному дано, для цього треба, щоб воно визріло до Митця й Громадянина водночас. І це просто неминуче, якщо любов до «Калинівки і Вербів-ки і Буди…», до всього краю по вінця наповнена болем. Саме так сталося з Олександром Морозом, політиком і митцем, поезія якого ніжна й тривожна водночас, а книгами своїми він переконливо довів, що спільне між поезією та політикою – не тільки дві початкові літери в написанні. Головне – духовна наповненість того й ін-шого. Поезія без усвідомлення найглибших людських чеснот, які джереляться з душі народної, неможлива. Коли це збагне й вітчизняний політикум, люд наш ста-не воістину Народом, а не в обіцянках і деклараціях його керманичів. Для цього і живе Олександр Мороз за принципом: душа зобов’язана трудитись і день, і ніч, і день, і ніч.

А на завершення від Олександра Мороза вірш, який народився 4 січня.

Ти думав: кинеш бюлетень – і квити!Ти не сказав, коли потрібно: «Ні!»Тепер живеш, скоріше, мусиш житиВ країні і злодійства, і брехні!

Вона тобі чужа – така держава.І ти для неї –муха на лайні,Бо то примара: громадянське правоВ країні і злодійства, і брехні!

Тебе купили, бо хотів продатись,Розжитись чи ковтнути «на дурні».Ти прохмелився? Мусиш прокидатисьВ країні і злодійства, і брехні!

До тебе знову йдуть пани пихатіІ пані – на украденім коні.Дивись, не залишись у «крайній хаті»В країні і злодійства, і брехні!

Леонід ТУМЕНКО

Олександр Мороз:

відверто

«Душа зобов’язана трудитися і день, і ніч, і день, і ніч»

13 січня 20106 об’єктив

(Фінал. Початок у №№ 50-52)

Світ очима мераПочаток 2009 року для міста виявив-ся характерний тим, що черкаський голова розпорядився встановити біля кожного лікувального закладу та ко-мунального підприємства держав-ний прапор і прапор міста. Ще однією подією стало відкриття в одному з будівельних супермаркетів міста персональної фотовиставки сергія Одарича під назвою «краєвиди країн світу очима мера». Завдяки їй горо-дяни довідалися, що за порівняно не-великий термін міський голова устиг побувати в італії, норвегії, Єгипті, ту-реччині, Чехії та інших країнах.

«Темна» смугаОднак невдовзі для голови настала

«темна» смуга. невідомими особами був підірваний автомобіль журналіста черкаської медіа-групи Валерія Во-ротніка – затятого опонента мера. У пресу потрапив цілий масив інформа-ції про те, що це справа рук черкась-кої влади на чолі із сергієм Одаричем, яка, будучи незадоволена критични-ми виступами медіа-групи, вирішила помститися їй у такий спосіб. Вису-нуті звинувачення змусили міського голову давати публічну відповідь. «Подібні заяви могли народитися лише у хворобливій уяві деяких гро-мадських діячів, – резюмував мер. – У своїй діяльності вони здебільшого ке-руються методом створення прово-кацій і перекручування фактів». Як і очікувалось, розслідування зайшло у глухий кут, понівечений вибухом ав-томобіль заступили інші події, в яких меру судилося відігравати далеко не останню роль.

Звіти перед черкащанамий досі залишається загадкою, чому у розпал весняного наведення порядку черкаський мер узяв неоплачувану відпустку і відбув із міста. Хтось із недоброзичливців поширив чутку, що ця відпустка пов’язана із підготовкою до вступу мера в один із провідних вищих навчальних закладів. так це було чи ні, але на роботі сергій Ода-рич з’явився посвіжілим і бадьорим. і відразу ж узявся за виконання од-нієї з ключових статей Закону Украї-ни «Про місцеве самоврядування в Україні», яка зобов’язувала міських голів звітувати перед громадянами про зроблене протягом календарно-

го року. Загалом мерських «походів у народ» було заплановано 16. По-чаток звітної епопеї поклала зустріч сергія Одарича з виборцями у Центрі підвищення кваліфікації держслуж-бовців. на неї прийшло дуже мало жителів обласного центру – близько 50 осіб. Однак після завершення за-ходу міський голова заявив, що «такі зустрічі є корисними», уклавши у свої слова лише одному йому відомий зміст. Хтозна, можливо, унаслідок ігнорування більшістю населення Черкас згаданих звітів сергій Одарич дещо тверезіше почав оцінювати свої заслуги. на одній із сесій він навіть зізнався, що за два роки виконав свою передвиборчу програму лише на 10 відсотків, і попросив депутатів приберегти її до кінця його каденції – він обов’язково по ній прозвітує.

РЕУргарнізаціяЗа ініціативи сергія Одарича, вре-шті-решт було прийнято статут те-риторіальної громади міста Черкаси. Без нього місто примудрялося жити цілі вісімнадцять років, наражаючись на різні правові колізії. Якщо ця подія залишилася для мешканців майже непоміченою, то для Одарича і його команди вона виявилася на часі. Згаданий документ розв’язував руки у ході так званої зачистки усієї міської території від «не тих» структур і ор-ганізацій. Піонерами у цій справі ви-явилися створені ще за царя Гороха ремонтно-експлуатаційні управління. ліквідувати реУ, враховуючи їхнє місце в інфраструктурі міста, стало не такою простою справою. тому за основу був узятий традиційний

метод – виявлення у цих структурах зловживань. навряд чи знайшовся б у всій Україні хоч один Жек, де була б «в ажурі» господарська діяльність, відтак черкаські реУ теж виявилися, щодо порушень і зловживань, далеко не бездоганними, більше того – таких тут було виявлено на мільйони гри-вень, що, зрозуміло, змусило місь-кого голову вдатися до радикальних заходів. Звертало на себе увагу, що «залучений» мером депутатський корпус не відразу погодився на ре-організацію системи комунального господарства. Потрібна була уже традиційна у подібних випадках така собі перерва у пленарному засідан-ні, після якої депутати благословили кончину реУ.

А як же без рад?незважаючи на гіркий досвід двох попередніх мерів – Володимира Олій-ника і анатолія Волошина, – Одарич теж свідомо вирішив піти на лікві-дацію соснівської і Придніпровської районних рад. і хоч відповідне рі-шення Черкаської міської ради поки що призупинене судом, можна не сумніватися, що Одарич сповнений рішучості довести розпочату справу до кінця.

Крок «уперед» – два назадЯкщо в історії з ліквідацією реУ та районних рад наш герой міг знайти більш-менш дохідливу і зрозумілу аргументацію, то грудневе рішення передати у приватні руки кП «Черка-ситеплокомуненерго» виявилося для

міської громади громом серед ясного неба. Переважна більшість черкащан сприйняла його вкрай негативно, вважаючи те, що сталося, невдалим передноворічним подарунком мера. Подейкують, що сам того не очікую-чи, Одарич опустив свій імідж нижче плінтуса, і це тоді, коли на носі вибо-ри міських голів.

Шанс завжди є...Чи є у нині чинного міського голови шанси зайняти крісло вдруге? Без-перечно, є. За великим рахунком, сьогодні він бачиться найбільш ре-альним претендентом на цю посаду. Хоч може трапитися всяке. тим паче, що від наміру скласти Одаричу кон-куренцію не відмовляться той же Ва-лерій Пащенко чи анатолій калинчук, Віктор Білоусов. Ходять чутки, що зі своїх київських апартаментів дедалі частіше поглядає у бік Черкас Воло-димир Олійник. За різними оцінками, пошуковувачами мерської булави знову буде не менше 20 осіб. не сек-рет, що вже сьогодні Одарич прокру-чує стратегію майбутніх виборів місь-кого голови Черкас і постарається, обійшовши усіх відомих і невідомих суперників, залишити їх позаду. Утім, його ахілесовою п’ятою, як і раніше, залишається київська реєстрація. Якщо буде прийнята поправка до за-кону, згідно з якою право балотува-тися у міські голови матимуть лише особи, які постійно проживають на даній території, то Одарич буде зму-шений або змінити свій столичний статус, або знімати кандидатуру з перегонів.

Петро ГЛИНЯНИЙ

Покладанням квітів на могилу відомого лірика та журналіс-та й установленням меморіальної дошки біля місця його першої роботи в обласному центрі минулого тиж-ня відзначили 75-ту річницю з дня народ-ження Василя Симо-ненка.

Хоча він народився у селі Біївці на Полтавщині, його по праву вважають черкась-ким поетом і діячем. Саме у нашому обласному центрі минули найпродуктивніші робочі будні молодого пое-та.

Після направлення на практику зі столичного уні-верситету, де Василь здобу-вав освіту, майбутній жур-наліст приїхав працювати

у Черкаси. Свої перші ма-теріали він написав, працю-ючи у відділі листів обласної газети «Черкаська правда» (зараз “Черкаський край”), на приміщенні якої і вста-новлено меморіальну дош-ку. З 1960 року по 1963-ій Василь Симоненко працю-вав уже в газеті «Молодь Черкащини», куди його за-просили старші колеги по цеху.

У відзначенні 75-их ро-ковин із дня народження поета взяли участь його ко-лишні однокурсники, друзі та колеги. Серед них відо-мий філолог та історик Ми-хайло Наєнко, письменник Борис Олійник, поет Микола Сом та інші. Серед гостей, які відкривали меморіаль-ну дошку, була і онука Си-моненка Мирослава. Нині дівчина живе в Черкасах. Минулі роки вона мешкала у Києві та Харкові. Зараз дів-чина виховує семимісячного

сина Гордія, який теж носить прізвище Симоненка.

– Я з дитинства знаю напам’ять усі дідові вірші, – розповідає «Молодіжці» онука Мирослава. – Най-

більше мені подобається любовна лірика дідуся. Ми, до речі, щороку восьмого січня збираємося за родин-ним столом відзначати річ-ницю його народження.

Олена БЕРЕСТЕНКО, фото автора

у продовження теми•

Сергій ОДАРИЧ: СПРОБА ПОЛІТИЧНОГО ПОРТРЕТА

Цитата•Михайло Бродський про пам’ятник Василю Симо-ненку:

– У Черкасах біль-ше десяти років політичні партії тільки ведуть роз-мови про патріотизм і не можуть зібрати кошти, щоб поставити пам’ятник самобутній особистості, якою був Василь Симоненко. Тому я вирішив сам профінансувати спорудження пам’ятника Симонен-ку в Черкасах. Недавно ми розмов-ляли на цю тему з мером Черкас Сергієм Одаричем. Повірте, це абсолютно не пов’язано з вибора-ми, і мені байдуже, хто там виграє тендер на архітектурний проект. Я готовий вкласти в цю справу гро-ші. Можливо, півмільйона гривень чи більше – з єдиною умовою: щоб на пам’ятнику викарбували вірш «Ти знаєш, що ти – людина?»

(Із інтерв’ю «Михайло Брод­ський: «Серед вісімнадцяти кандидатів уже зараз є багато таких, хто добре розуміє, що Президентом України він не стане». Роман Назаренко)

подія•

У пам’ять про Василя Симоненка

Зліва направо: Михайло наєнко, Микола Томенко,

борис Олійник

Онука Василя симоненка Мирослава

фот

о Ро

ман

а Ки

Рея

№3 7брейн-ринг

– Володимире Михайловичу, доз­вольте розпочати розмову з ком­пліменту: ваша зустріч з виборця­ми­черкащанами пройшла в теплій і щирій обстановці. Люди на деякий час забули, що ви Голова Верховної Ради України, і спілкувалися як зі звичайним громадянином.

– Дякую. Ви, напевне, звернули увагу, що понад 90 відсотків залу – вихідці із села. Із нього і я, там, на Житомирщині, і досі живуть мої батьки. А народився я, можна сказати, в яслах на фермі.

– Ого! Розмовляємо напередод­ні світлого Різдва Христового, який прийшов у наш світ теж через ясла. Чи не натяк це на богоподібне по­ходження?

– Боже збав! Це означає тільки те, що мої батьки тяжко трудилися і крім ферми тваринницької, майже нічого у ті роки не бачили.

– Тому Литвин і стає на захист знедоленого селянина?

– Саме тому. Корені зобов’язують. Із них живимося. Маємо їх зміцнювати.

– Та й ресурс у вас неабиякий – як­не­як, Голова Верховної Ради.

– Отут-то і заковика. Ви правильно підкреслили, що люди «забули», що перед ними спікер парламенту. Адже у них до нього дуже багато претен-зій. І саме ці претензії не дають мені ні спокійно спати, ні спокійно дихати. Люди зневірилися у владі. Ми живемо у якійсь дикій країні – обираємо ту владу і чи не на другий день розпочинаємо її злісно ненавидіти. Парадокс та й годі! А чому? Бо закриті списки привели у Верховну Раду батька і сина, матір і дочку, начальника і його водія, боса і його охоронця, шефа і його масажис-тку. От вони і засідають у парламенті від імені народу. А народ за таке «за-сідання» готовий розіпнути. І чи не в першу чергу – Голову Верховної Ради. Адже я таки в одвіті за все. Людям байдужа арифметика – 175 партійних «багнетів» одного, 156 – однієї, 72 – ін-шого. От ця армія і робить усе те, що добре для їхнього клану. Найлегше – блокувати роботу.

– Пане Голово! На одному із полі­тичних шоу мене схвилювали ваші слова, що дехто (а вони дуже відо­мі) хочуть поцупити останнє – владу. Вірніше, ви назвали це культурніше – “приватизувати”. У ваших очах, у ва­шому серці (я це відчув своїм серцем) кипів біль за Україну, за її народ.

– А ви звернули увагу на те, що публіка не сприймала той мій біль? Слово чомусь втратило вагу. А якщо слово промовляється від імені Совісті, то тим паче. Нещодавно придбав ро-зумну книжку «Психология лжи». Так от, там наводяться такі дані – політика це найвищий вимір цинізму. Західний

політик зі сказаного третину збрехав. Український же політик із десяти ви-голошених слів дев’ять збрехав. Але, як не дивно, такому діячеві вірять, за таким готові йти. Такого вони оберуть і будуть обирати.

– Зачекайте. Вашу совість народ бачить і відчуває. Вас люблять, то чому ж чинять інакше?

– Поділюся власним життєвим до-свідом. Та ви з ним і погодитесь. Кого дуже люблять, на тому не завжди же-няться.

– А воно так і є! А якщо можна ще щось із власного досвіду.

– Охоче. Чи не помітили ви: що дурні-ший хтось, то на вищий щабель влади він вилазить, чи його підштовхують?

– Доводиться і це констатувати. Та пек їм! Поговорімо про совісних і ро­зумних. Насамперед, народ апелює до них, нагадуючи про своє щастя. Наприклад, у наших вухах ще й досі лунає пісня: «Он сказал, что на Зем­ле мы построим людям счастье…» – мені здається, що щастя не будуєть­ся, це щось таке, це щось таке…

– Я вам скажу, що це таке – це внут-рішній спокій людини. А покажіть мені такого українця, який був би спокій-ний.

– Ну, хоча б Фірташа, Коломойсь­кого…

– От і не вгадали! – Хочете підтвердити словами пі­

сеньки Володі Ульянова «Богачу­дураку и с казной не спится. Бедняк гол, как сокол – поет­веселится».

– Що ж, юному генію вдалося зазир-нути глибоко в минуле і далеко в май-бутнє.

– А от на нас наче мару яку навели. Ми ніяк не можемо дати оцінку тому, що відбувається на наших очах, як товчуться по наших душах, як і спині попадає. Правду про те, що коїть­ся нині, вже дізнаються наші діти. І вони на весь голос говоритимуть про те, що в 90­их роках ХХ століття український народ піддався якійсь ваучерній приватизації, що в нього її засобом украли заводи і фабрики, і з’явилися так звані олігархи, які, не копнувши лопатою, не вдаривши молотком, стали над народом.

– Слушно сказати таке. Я звернувся із депутатським запитом: скажіть мені, будь ласка, кому в Україні належать нафтові та газові свердловини? Лит-вин не вірить, та, мабуть, і ви, що влас-ники цих споруд і лопатою копнули, і молотком вдарили, щоб збудувати ці важливі об’єкти. А мають їх у власності. Відповіді й досі немає. Зате мене так лагідно перепитують: хочете націоналі-зувати, хочете повернути у державу? А таки хочу! Бо тоді зникла б тема про газ, про Росію, про війни й перемир’я,

і народ мав би той газ за народною ці-ною. І, якщо хочете, став би внутрішньо спокійнішим, тобто щасливішим.

– Володимира Литвина називають захисником української землі.

– Радий такій високій оцінці. У Лон-доні мав розмову із тамтешнім не на-родним депутатом. Він мені повідав, що в оренді в Україні має 100 тисяч га орної землі. 30 тисяч га засівають ріпа-ком та засаджують соняшником, а 70 000 га у полоні бур’янів.

– І що це означає?– А те, що закордонний так зва-

ний інвестор уже в позиції низького старту: дай команду – і та засіяна та забур’янена земля дуже швидко стане його власністю. Отоді він уже розвер-неться на повну силу на тій землі.

– А наш селянин зігнеться на ній у повну силу!

– Інший приклад реальних зазіхань на українську землю. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко під час візиту у Лівій-ську Джамахірію віддала теж 100 ти-сяч гектарів в оренду. А чи не краще не пустити лівійців орати та сіяти, а просто продати їм українське борош-но. І продавати його за справжньою ціною усьому світові, не тільки Лівії. А віддавати не завжди важко. Принагід-но анекдот про виховання почуття пат-ріотизму в українського селянина:

– Микито, а чи віддаси ти заради процвітання неньки України корову?

– Віддам! – А бичка? – Віддам! – А жеребця? – Віддам! – А поросятко? – Оце вже ні! – А чому? – Бо воно у мене є! – А що, і справді у нас є?– Що у вас – не знаю, а от те, що 50

сімей володіють половиною національ-но багатства, – це знаю. А от ще такі цифри: 5 відсотків населення володіє 65% багатства, а 65 відсотків населен-ня володіє 5 відсотками багатства. Отут і подивіться, де ви, ваші друзі, ваші сусіди.

– А там…– От Володимир Литвин і не хоче,

щоб ви «там» залишалися. Стежка до добробуту кожного українця дуже проста: він повинен мати певну робо-ту. І за неї – гідну зарплату. Приміром, середня зарплата черкащанина ста-новить 1560 гривень на місяць. Має ж вона бути принаймні втричі більшою. Тоді пересічний українець ще на крок наблизиться до внутрішнього спокою – тобто до щастя. Іншими цифрами – у справедливому суспільстві відсо-ток зарплатні у собівартості продукції становить 30, у нас же – лишень 8.

Отут саме треба йти до Європи. І при-пинити нарешті мавпування тієї Євро-пи. Тільки мова заходить про Совість, про Мораль, про освіту – називають це європейськими цінностями. Та це за-гальнолюдські цінності!

– У кожного ті цінності свої. Кому мільйон доларів – ніщо, а кому і гривня дорога.

– А вам не боляче, що по суцільній бідності їздять автомобілі захмарної ціни? Не боляче, коли оті 5 відсотків жирують за рахунок 95-ти?

– Запитання риторичне. Але про­довжу про цінності конкретної верстви черкащан. До вас від імені 24­ох тисяч обдурених кредитними спілками громадян звернувся вете­ран розвідки, полковник Олександр Пилипенко. Він сказав, що всі у цій державі відвернулися від проблем ошуканих.

– Я не відвертаюся. Якщо держава давала ліцензію, дозволи, реєструва-ла всіляку документацію на створення цих пірамід, то я обіцяю, що негайно буде створена слідча комісія, яка роз-береться: хто стояв біля витоків цих кредитних спілок, хто благословляв їхню діяльність, хто допомагав руй-нувати ці структури, хто по суті крав гроші у людей? Прізвища мають бути конкретними. А держава, саме держа-ва, повинна закласти у бюджет суми, які обов’язково необхідно повернути вкладникам.

– Ще одне пече черкащанам – пе­редача в оренду «Черкаситеплоко­муненерго».

– Отут уже пахне криміналом. Має-мо дізнатися, хто і скільки дав міським депутатам, щоб відбулася така обо-рудка. І хто скільки взяв. Дуже добре, що депутати фракції Народної Партії у цій ганьбі участі не брали.

– З радістю підтверджу, що об­ласна регіональна партійна органі­зація Народної Партії, яку очолює народний депутат України Сергій Терещук, – ініціаторка тільки добрих починань. І черкаська команда Во­лодимира Литвина робить усе для того, щоб час Литвина настав. Знає­мо з історії – виганяли князя, а тоді з поклоном приходили: повернися!

– Я тут, мені виїжджати нікуди, хіба – до батьків. А батько просив купити йому пару бичків та парку поросят. Я йому: «Хіба не привезу я вам м’ясця?» – «Та я ж сіна заготовив!» Отаким би людям ще 50 років тому земельку дати! А так – очі хочуть, а руки не мо-жуть робити.

– Бажаємо вам, щоб хотілось і моглося!

– Дякую за людські побажання. До людських побажань – ще й людського б життя… Все буде добре!

У ліво му ку ті Ле о нід ТУ МеН КО,

1947 р. н., жур на ліст

У правому кутіВолодимир ЛиТВиН,1956 року народження,Київський державний університет імені Тараса Шевченка, голова Народної Партії, Голова Верховної Ради України

Найбільша цінність – любов, але не завжди женяться на тих, кого люблять

13 січня 20108

Тридцать первого позвонила Лиля. Она долго говорила о разных пустяках. Я терпеливо слушал, понимая, что у неё не хватает духу задать самый главный вопрос: с кем я буду встречать Новый год? На то, что я проведу праздник с нею, она не надеялась. Это как-то само собой разумелось. Косвенными вопро-сами она пыталась выяснить – буду ли я проводить его с женщиной, и если да, то с какой именно?

Лилечка была натуральная почти блондинка, с добродушным курносым носиком и детскими ямочками на щёч-ках. Вся она – вымытая, чистенькая, на-глаженная – появлялась без трёх минут восемь так чётко, что по ней можно было сверять часы. И сразу всем становилось теплее и уютнее, словно ясное солнышко выглянуло из-за тучи! Все знали о её без-ответной любви ко мне, сочувствовали и упорно надеялись погулять на нашей свадьбе. И ещё всем было известно, что между нами ничего не было, кроме вза-имной симпатии. Как мужчина с опытом, я понимал, что Лиля не для однодневно-го романа, что для неё это всё слишком серьёзно. Мне Лиля была тоже симпатич-на. Я старался в неё влюбиться изо всех сил, так же как она в меня, но увы, это не получалось... Наверное, потому, что я тоже был добряк и вследствие этого, под-чиняясь закону единства и борьбы про-тивоположностей, гордые, надменные, даже злые женщины имели для меня неодолимо притягательную силу. А Лиля – добрая, хлопотливая – лишена была той таинственной романтики...

Вот и сегодня я сказал ей заранее подготовленный обман... Что ко мне приезжает школьный товарищ Саня, с которым я просидел за одной партой де-сять лет и столько же не виделся после окончания школы. Что бедняга женат на мегере, которая вымотала ему все не-рвы до такой степени, что он стал жено-ненавистником! После очередной жес-токой ссоры с женой он хочет сбежать ко мне на Новый год. При этом он просил, чтобы не было женщин.

Говорил я так убедительно, что не по-верить было невозможно, тем более что ей хотелось в это верить... Знала бы она, какая причина была на самом деле...

А причиной была Инга. Всё было как в романе: случайная встреча, увлече-ние, внезапно вспыхнувшая страсть. Её гордое, чуть надменное лицо, с чертами,

будто вылитыми из бронзы. Полуулыбка краешком губ... когда я изо всех сил пы-тался её рассмешить самыми убойными анекдотами. И, наконец, та встреча у меня на квартире, куда она пришла как бы нехотя, делая мне одолжение. Ах, этот вечер! Есть какаято особая сладость для мужчин держать в объятиях женщину, ко-торая не бывает твоей до конца. И я... я влюбился, влип. И потерял голову! Я хо-тел ей не звонить денька два, выдержать характер, но уже на второй день дрожа-щей рукой набрал номер.

– Позвонишь позже, – я сейчас заня-та, – сказала она холодно, почти с до-садой, как-будто вчера ничего не было, как-будто мы вообще едва знакомы.

Я позвонил позже, ее мобильный был отключён. Я звонил ещё и ещё. Иногда мне удавалось добиться до неё. Она го-ворила пару слов, потом зевала:

– Ну, пока, звони. Только не часто...Я выдерживал, сколько мог. Сутки —

которые казались мне бесконечностью, и снова:

– А, это ты... позвони позже!А позже мобильный был отключён. Я

грыз свой телефон, ронял на него голо-ву, колотил об стол кулаками... Самое главное, что я о ней не знал ничего: ни где работает, ни где живёт, ни как её най-ти, как увидеть хоть издалека, подойти, взять за руку, посмотреть в эти зелёные глаза... Что-то мне подсказывало, что она свободна. Хотя, конечно, странно, чтобы такая женщина была одинока. Скорее всего, была замужем, а теперь разошлась. Бросила мужа и ушла.

И вдруг Инга пришла сама, постучала. Я открыл дверь и окаменел.

– Извини, я без звонка, может, не вре-мя. Ты не один, я помешала?

Я парализовано застыл в дверях и ло-вил ртом воздух.

– Ну, тогда приглашай...Инга прошла, села на диван и смотре-

ла, как я лихорадочно заметался по ком-нате, пытаясь навести хоть какой-нибудь порядок. Потом я помчался в гастроном, закрыл её на ключ из страха, что она ис-чезнет.

Мы пили испанское вино, она оста-лась, и снова всё повторилось...

Утром она запретила себя прово-жать и при этом намекнула, что тер-петь не может назойливых мужчин. Надвигался Новый год и я осторожно намекнул Инге, что мы могли бы встре-

тить его вместе. – Я подумаю... – сказала она серьёз-

но, – и позвоню сама. И вот позвонила вчера, сказав, что не

против, если не помешает одно обсто-ятельство. Также она дала понять, что не собирается праздновать у меня на квартире, хорошо бы заказать столик в ресторане.

Мы договорились, что если от неё не будет больше звонка, значит, я должен её ждать ровно в одиннадцать возле памят-ника Горькому. И вот я стою уже семнад-цать минут с огромным букетом гвоздик, стоимостью в пол-моей зарплаты.

В двадцать три девятнадцать Инга позвонила и сказала, что, к сожалению, то ее обстоятельство помешает нам провести праздник вместе, и пожелала мне счастливого Нового года. Если бы я был женщиной — я бы зарыдал, швыр-нул цветы в урну и помчался бы куда глаза глядят! Через сорок одну минуту в небо полетят петарды и пробки от шам-панского. Люди будут хохотать, есть, пить, обниматься и танцевать! А я стою с идиотским букетом, который некуда деть и жаль выбросить. Куда идти?! До-мой идти невыносимо! К Лиле... В таком состоянии?! И тут я случайно вспомнил, что заказал столик в ресторане. Как это хорошо! В моём состоянии самое умное – пойти в ресторан и тупо напиться. Де-нег у меня предостаточно (я же рассчи-тывал на двоих и на возможные капризы Инги). Мрачно забрёл в ресторан, сбро-сил на руки швейцару пальто и букет, воткнув ему в жилетный карман такую купюру, что он провожал меня до самого столика. Я рухнул за стол, сразу налил себе полный фужер коньяку, который уже стоял в графинчике на столе, и зал-пом выпил! 3акусил салатом, но больше пить не стал. Впереди была вся ночь, да и для меня — непьющего человека, та-кая доза была на грани риска...

Ресторан постепенно наполнялся людьми: шумные компании, хлопотли-вые семейные пары, тихие влюблён-ные... Оркестр негромко заиграл зна-комую грустную мелодию. Она была так созвучна моему настроению, что из глаза по моей щеке покатилась уже не очень трезвая слеза. Вдруг чуть сзади я услышал звук женских шагов.

– А вот и наш столик, – сказал Её го-лос.

Я вздрогнул, как от удара плетью, и,

резко обернувшись, хотел вскочить и вскрикнуть: «Я здесь! Вот наш столик!», но так и застыл с беззвучно раскры-тым ртом!.. Спиной ко мне усаживалась Инга, а напротив неё, лицом ко мне, стоял высокий темноволосый мужчина, разглядывая зал со снисходительной по-луулыбкой...

Я смотрел на него с проницательнос-тью влюблённого и понял сразу всё. Пе-редо мною и было то самое обстоятель-ство, которое снисходительно позволяло Инге за собой ухаживать.

На каждого хищника есть своя жерт-ва. Это был профессиональный альфонс Эрик. Он жил на содержании зрелых дам и, естественно, поскольку Новый год – семейный праздник, его патро-несса просто обязана проводить его с семьёй, и таким образом Эрик оказался свободным в Новогодний вечер.

Вот они – девятнадцать минут того му-чительного ожидания с букетом гвоздик!

А ведь сегодня я собирался сделать Инге предложение! И теперь я был уве-рен, что она бы его приняла. Сейчас, в эту секунду, я понял, что всё её поведение было хорошо продуманным сценарием. Она всё взвесила – и то, что у меня нет детей, значит нет алиментов, и моя квар-тира в центре города, и дядя бизнесмен... Моя дальнейшая жизнь с нею представ-лялась предельно ясно, как в зеркале. Она дарила бы мне свои ласки нечасто и строго дозировано, и за каждый мил-лиграмм подаренной нежности я был бы обязан вознаграждать её всё новыми и новыми благами. И на моём содержании неплохо жили бы Эрики, существование которых она бы особенно и не прятала. А не нравишься – пошёл вон!

И лет через десять я встретил бы Ли-лечку, которая была бы счастлива заму-жем — такие женщины всегда бывают счастливы в браке, потому что как же их не любить? У неё было бы уже двое детей, у таких женщин всегда двое или трое деток... И я — растерзанный, заму-ченный, с тоской бы думал о том, что это могли бы быть мои дети, что я прошёл мимо своего счастья в погоне за минут-ной страстью. Идиот! Как же я этого не понимал?! Я ешё смогу успеть! Только бы Лиля была одна! Ведь она с отчаянья могла пригласить Олега, который давно ухаживал за ней. Дрожащей рукой я на-брал номер женщины, которая вмиг для меня стала самой притягательной, са-мой романтичной, самой желанной...

– Алло? Кто это?– сонным голосом спросила Лиля.

– Лилечка, солнышко, ты спишь? Это я — Максим! Так получилось, что Саня не приехал, помирился с женой и только что позвонил. Так что если ты не возра-жаешь, мы могли бы провести Новый год вместе, если ты конечно одна, – послед-ние слова я произнёс с замиранием...

– Я? С кем же я могла быть? Конечно, приезжай, только я же не готовилась... У меня ничего такого нет...

– Солнышко, – радостно сказал я, – главное, что ты есть, всё остальное я захвачу с собой. Через пятнадцать ми-нут буду!

Я рванулся со столика, спокойно про-шёл мимо Инги. Зелёные искры сверк-нули из-под ресниц, но уже не обожгли меня. Она быстро отвернулась и загово-рила о чём-то с Эриком, видимо, испу-гавшись, что я устрою сцену. Наверное, ей стало понятно, что мне понятно... Я схватил у швейцара пальто и бережно взял букет.

– С Новым годом! – радостно сказал я, похлопывая его по плечу, и воткнул ещё одну купюру в его карман. Была по-ловина двенадцатого. Через пятнадцать минут я обниму своё счастье.

Віктор НИЗИК

людина і світ

ПРОЗ

РЕНИ

Е

№3 9історичний об’єктив

Серед парадоксів нашої країни найневиннішим видається той, що Но-вий рік ми зустрічаємо до Різдва. Та, як сказав політичний класик: „маємо те, що маємо”. Тож, щоб не образити долю, гідно вшановує-мо усі сили небесні та земні: і на європейсь-кий кшталт, і на наш, слов’янський. Як за новим стилем, так і за старим – у кого здоров’я залишилось.А започаткували цю маячню більшовики, коли відповідним декретом Раднаркому „з ме-тою встановлення однакового майже зі всіма культурними народами обчислення часу” було запроваджено „новий стиль” – григоріанський ка-лендар, відмінний від старо-го на 13 днів (відповідно до декрету, після 31 січня 1918 року відразу настало 14 лю-того). Це ще добре, що в 1699 році „поперед ню роботу” про-вів Петро І, а то святкувати б нам 7518-ий... Однак, не слід вважати, що нашим прадіду-сям-прабабусям було солод-ко. Близько століття тому їм довелося пережити неписану реформу, власне самого но-ворічного обряду, коли спо-конвічну Меланку – недолугу, але симпатичну, потіснив кра-сивий, але незрозумілий жи-вий фетиш: ялинка. Тож і свят-кування розполовинилося: у будинках центральних вулиць Черкас водили хороводи, а на самих вулицях водили козу. Так і водимо: від 31 грудня до 14 січня...

По-модньомуЗвичай прикрашати ялинки з’явився у заможних черкась-ких родинах у 80-их роках ХІХ століття. Таких налічувалося кілька десятків на майже соро-катисячне місто, тож на почат-ку минулого століття новорічна красуня у помешканні все ще була неабиякою дивовижею. Попри те, що купецтво могло дозволити собі чимало, свої вибагливі смаки доводилося задовольняти іграшками – на-солодами „домашнього вироб-ництва”: шишками і буруль-ками, зайчиками і білочками, яких випікали з пісочного тіста й загортали у золоту, срібну або кольорову фольгу, цукер-ками, бубликами та іншим. Згодом із Києва сюди почали

привозити вироби тамтешніх кустарів: ялинкові прикраси, виготовлені з паперу, тканини, вати, пап’є-маше. Найбільшим шиком заможників вважала-ся наявність на деревці бодай однієї скляної іграшки. На той час усі вони були німецького виробництва і коштували кіль-ка рублів за штуку (чоловічі чоботи, наприклад, продава-ли за 4-5 рублів). Тільки після Першої світової війни у Росії почали відкриватися місцеві підприємства з виробництва скляних прикрас.

На початку ХХ століття се-ред черкащан поширилася „поголовна” мода на поздо-ровлення одне одного новоріч-ними (саме новорічними, а не різдвяними) листівками. Така форма вітань дозволяла міща-нам середньої руки і навіть біднякам бути причетними до новомоднього свята, надто не витрачаючись на подарунки. За кілька років, коли росій-ські підприємці-поліграфісти відчули перспективність дру-кування новорічної поштової атрибутики, у сім’ях уже на-збиралося по кілька десятків листівок-поздоровлень. Сьо-годні вони – цінні предмети колекціонування.

Як серед селян, так і у сере-довищі багатіїв вечір напере-додні Нового року називали Щедрим. Великий святковий стіл символізував майбутню заможність господаря дому та його родини: саме таке трактування було запозиче-не у німців і голландців ще за часів Петра І. Вважалося, що на столі має знайти своє міс-це все, що мусить „водитися” у господарстві. В його цент-рі неодмінно ставили велику тацю із дво-тритижневим по-росям, засмаженим на вер-телі. Водночас вважалося, що будь-яка дичина „у чистому вигляді” може забрати з дому щастя, яке „відлетить” чи „вте-че” разом із куріпкою чи зай-цем. Якщо вже й мисливські трофеї – то лише як складова того ж таки поросяти. Рецепт такої недешевої страви був приблизно таким: спочатку у м’ясисті оливки замість кіс-точок вкладали шматочки анчоусів. Оливки, у свою чер-гу, ставали начинкою для ви-патраних жайворонків, а тих складали у жирну куріпку, а її – у фазана. Останньою обо-лонкою для всього слугувало порося. Втім, таку новорічну „матрьошку” могли собі доз-волити одиниці. Зазвичай, на-

віть „батьки міста” обходилися звичною гречаною кашею, якою найчастіше фарширу-вали свійську живність. Зага-лом, сто років тому кухня була нескладною: навіть у будинках знаті на новорічному столі були у наявності солоні огірки й гри-би, салат із редьки і капусти, квашені кавуни та інші різно-соли. Усе це частування, на думку господарів, гармонійно поєднувалося із французьки-ми іспанськими та італійськи-ми винами, морозивом і навіть фруктами, які вирощували в петербурзьких, московських та київських оранжереях. Ще до початку минулого століття міська еліта скуштувала анчо-уси, омари, сардини. Проте ім-портні морепродукти в наших краях шанси мали невеликі: Дніпро давав місту стільки риби, що „рибні ряди”, частина яких збереглася й до наших днів у дворах вулиці Лазарєва, були виокремлені в спеціалі-зоване торжище. А що може бути кращим від карасів у

сметані, фаршированої щуки чи самодостатніх у кулінарно-му сенсі линів?!

Але як би не намагалися багаті міщани копіювати сто-личні манери, відсотків 90 населення зустрічали Новий рік по-старому: з Меланкою, рядженими, щедруванням-за-сіванням...

Меланкувати – не ялинку наряджатиА тепер – гайда на міські око-лиці, кудись на Кривалівку чи старий Казбет, мазанки і сад-ки яких лише територіально вписувалися у межі міста. Тут – свій Новий рік, архаїчний і патріархальний, де „що перше свято – то Різдво, друге – свя-тий Василій, а третє – сам Іван Хреститель”. 13 січня жінки тут готували смачну вечерю, і на цьому їхня святкова місія вважалася виконаною: боронь Боже, до обіду 14-го носа з хати висунути. У ці дні навіть до криниці зранку ходив стар-

ший у роду чоловік: ця вода використовувалася для при-готування „святкових” страв: каші та борщу. Потім уже йде господиня і, занурюючи відра, вітає ріку чи криницю: „Добри-день тобі, водо Уляно, і земле Тетяно! Поздоровляю тебе з цим празником, з Новим годом і Василям! Прийшла до вас води брати і Бога на поміч при-зивати. Господи, благослови твоїм духом святим і преспори на всякі времена”. На Новий рік жінкам забороняли заходити у чужі хати до відвідин церкви або принаймні до приходу по-сипальників, інакше господарів тих хат можна занапастити на хвороби чи бідність. Зате у чо-ловіків клопоту було – за увесь рік! Ще до засівальників треба було обсіяти господу і хлів: зве-чора у сінях чекала спеціальна велика рукавиця зі збіжжям – житом, пшеницею, ячменем, просом, гречкою, коноплями і насінням. Заходячи в хату, господар примовляв: „На щас-тя, на здоров’я, на нове літо! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю! Здрастуйте! З Новим годом, з Василям, будь-те здорові!” Перехрестившись на образи, чоловік випивав чарку і виходив на подвір’я, де з-за тину на нього чатува-ли хлопчаки-посівальники. Їх приймали, як найбажаніших гостей: запрошували сісти до столу, „щоб добре все сідало”, або „щоб свати сідали”. Нерід-ко хлопчаки наслідували квок-тання курей, а їх, жартуючи, смикали за чуба або за вухо, „щоб курчата були чубаті”. По-декуди першого засівальника „за п’ятак грошей” запрошува-ли обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва.

Особливістю передноворіч-ної кухні було те, що усі страви до святкового столу мали го-туватися у переддень свята, а у ті, де це передбачено рецеп-турою, господиня клала по три шматки м’яса. Повернувшись з церкви, господар запалював свічку, і все сімейство сідало за святковий стіл, на якому духмянів борщ зі свининою, переливалася золотом риба і височіли гіркою солонощі. Після обіду господар дякував Богу „за хліб-сіль”, і невдовзі після цього на порозі часто з’являлася Маланка (Мелан-ка) зі свитою. За традицією, її роль грав парубок, пере-вдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі теж викону-вали хлопці і лише подекуди меланкували дівчата. Після „вистави” усі учасники дійства сідали за стіл. Зі Старим Но-вим роком вас!

Максим МАЙСТРЕНКО

Коли Новий рік ще не був старим...

У наші дні Меланка "хазяйнує" не лише у селах,

але й у містах

Звичай прикрашати ялинки з’явився у заможних

черкаських родинах у 80-их роках ХіХ століття

на початку ХХ століття новорічне вітання листівкою було модним

13 січня 201010 слухається справаОзброєний та знервованийІз 43-ох років, прожитих на білому світі, Юрій 14 років провів за гратами та за колючим дротом. Тому, вийшовши на волю, він став дуже обережним, а то й лякливим. Щоб убезпе-чити себе від злочинних нападів, він на перехресті вулиць Чайковського та Рози Люксембург у Чер-касах знайшов металевий предмет – кастет. І долучив його до раніше знайденого на вул. Різдвяній самороб-ного ножа.Ось екіпірований цими засобами захисту він і гуляв собі Черкасами. Аж тут до нього по вул. Енгельса підійшли працівники міліції, які пред’явили свої службові посвід-чення. Юрій ні з того ні з цього занервував, почав хвилюватися. Сержанти сказали йому, що він поводиться підозріло, і попросили відійти убік. На місці затриман-ня запропонували зробити осо-бистий огляд у присутності двох понятих. Нічого не залишалося робити, як погодитися. Придніп-ровський районний суд забезпе-чив «спокій» підсудному… на 6 місяців арешту.

Рік служби в армії – на рік обмеження воліПризовник Олександр, придатний до служби у Збройних силах України, не прибув до призовного пункту. Хоча у розписці «явку для відправлення одержав» поставив свій підпис. Соснівський суд дії підсудного оцінив як ухилення від призову на строкову військову службу. А якщо так – то покарання у вигляді 1 року обмеження волі з іспито-вим терміном на 1 рік.

«Почитатель» Кримінального кодексу

Шукач пригодНавіщо матір на руках носити, краще кулаками в спинуМикола так любив матір, так любив, що гото-вий був… На порозі кухні в ході раптово виник-лого на грунті особистих неприязних стосунків конфлікту розвернув рідну матір спиною до себе та навмисно штовхнув. Бідолаха впала на підлогу з гострим болем у ділянці стегнової кістки правої ноги. Згодом експертиза оцінить ці тілесні ушкодження – середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

Як не каявся в Придніпровському суді син, за «любов» до матері призначено йому покаран-ня 1,5 року обмеження волі з іспитовим термі-ном 1 рік. Також із підсудного стягнуто 3146 грн. (у рахунок відшкодування затрат на ліку-вання у третій міській лікарні). А ще 5000 грн. – матері.

Заступник директора “нагрів” свою фірму на 110 500грн.Що може заступник директора при-ватного підприємства? Мало чого! – вигукне несвідомий читач. Справ-ді, це стосується порядного керівни-ка. А от Ігор Петрович зумів багато. Фірма взялася перекрити дах на будівлях ін-шого підприємства. І нічого тут злочинного не-має. Але згадуваний Ігор Петрович переказав 110 500 грн. на рахунок субпідрядника приват-ного підприємця У., який робіт по покрівлі не виконував. От і завдав рідному підприємству збитків на чималеньку суму. Воно і попроси-ло Соснівський районний суд по-справжньому оцінити такі дії заступника директора. Щире каяття, зізнання не звільнили від покарання за зловживання службовим становищем – 3 роки позбавлення волі з іспитовим терміном на 2 роки.

Віктору було про що роз-повісти Смілянському міськрайонному суду. Але спочатку він із захопленням слухав, що 22 квітня 1997 року за статтею 140 КК Ук-раїни він був позбавлений волі на 2 роки з відстроч-кою виконання вироку на 2 роки; 30 квітня 1999 року за статтею 102 КК України – на 5 років позбавлення волі; 18 квітня 2005 року за статтею 185 КК України – на 4 роки позбавлення волі.

Тепер розповідь. Потяг №217 сполу-ченням «Москва-Знам’янка», вагон №10. Пасажири розповідають жит-тєві історії. Всі налаштовані мирно. Але Віктор не стільки слухає, як роззирається на різні боки. Його погляд надибав документи необач-ного пасажира і спритник таємно викрав паспорт громадянина Украї-ни та паспорт для виїзду за кордон. Прихопив також і посвідчення водія громадянина Лісуна.

Ці документи були йому зовсім не потрібні, коли 1 березня мину-лого року на вул. Кременчуцькій у Смілі у невстановленої слідством особи незаконно придбав однора-

зовий медичний шприц місткістю 1,8 сантиметра кубічного рідини, яка містила у своєму складі особли-во небезпечний наркотичний засіб – ацетильований опій, а ще шприц із 2 кубиками такого ж опію. Мета – збут. Другого ж дня наш герой швендяв по Дахнівці Черкаського району, де з метою подальшого збуту придбав ще пару шприців. Із вдалою покупкою прибув до Смі-ли, де на пероні північного вокзалу станції ім. Т.Г. Шевченка незаконно продав певній особі 1,385 грама наркотичного засобу – смоли кан-набісу. За 20 хвилин він незаконно збув 1,8 кубічного сантиметра опію. Оборудка вийшла б успішною і гро-шовитою, якби покупцями не були ті, хто здійснював оперативну за-купівлю. А тому вже о 13 годині на пероні південного вокзалу Віктора затримали оперативники у міліцей-ській формі, які й вилучили ті два шприци.

За таку комерційну діяльність “почитатель” Кримінального кодек-су отримав 5 років і 2 місяці позбав-лення волі з конфіскацією половини належного йому майна. Тепер є можливість не тільки читати Кримі-нальний кодекс України, а й вивчи-ти його напам’ять.

Народна приказка гла-сить: не шукай пригоди – вона сама тебе знайде. А якщо вийшов на пошуки при-ключок, ще й п’яним, то знай-деш собі клопотів на всю голо-ву. Черкасець Олексій ніколи не цікавився приказками, та й філософствувати не бажав. Горілка та вино були кращи-ми супутниками його життя. Перша пригода розпочалася на вул. Різдвяній. Виступаючи у ролі гостя, Олексій шляхом вільного доступу, таємно, умис-но, з корисливих мотивів (це рядки з вироку Придніпровсь-кого районного суду) викрав мобільний телефон «Samsung E840» та «Nokia» на суму 1429 грн. 67 коп..

Мобільники є. Тепер би за-володіти чужим транспортним засобом, щоб покататися. Зла-мав замок «Жигулів», які були припарковані на вул. Чехова

в Черкасах, відкотив його на кілька метрів від стоянки. Але свій злочинний намір до кінця не довів з причин, що не за-лежали від його волі, і на місці злочину був затриманий влас-ником автомобіля.

Цих пригод було замало. Тому біля магазину «Spar» під приводом необхідності зателе-фонувати, завідомо не маючи наміру повертати викраде-не майно, взяв у довірливого громадянина К. мобільний те-лефон «Nokia» вартістю 1331 грн.

За сукупністю злочинів суд відміряв 5 років позбавлен-ня волі з випробуванням на 3 роки.

Із пістолетом і «Спортохота» не страшнаЧеркасець Максим мав неабияку пристрасть до зброї. Спробував придбати одного разу – не вдало-ся. Але штраф у 680 гривень не зупинив. Так, рівно рік тому на територій центрального базару придбав стартовий пістолет «ZORAKI», який переніс до свого домоволодіння і незаконно переробив на вогнепаль-ну зброю. І тихесенько носив пістолет при собі. Але у квітні посеред ночі на території розважального ком-плексу «Спортохота» працівниками міліції у нього було виявлено та вилучено цю зброю.

А трапилося це тому, що наш Максим, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, грубо порушуючи гро-мадський порядок, з явної неповаги до суспільства та з особливою зухвалістю, безпричинно висловлю-вався нецензурною лайкою, агресивно поводився, викликавши своєю поведінкою побоювання в обслу-говуючого персоналу розважального комплексу та відпочивальників, порушуючи їхній спокій (так Чер-каський районний суд кваліфікує «гулянку» озброє-ного і дуже небезпечного). За такі дії 3 роки позбав-лення волі з випробувальним терміном на 2 роки.

Сто

рін

ку

під

готу

ва

в Л

ео

нід

ТУ

МЕ

НК

О

№3 11черкаси-спорт

Сто

рін

ку

під

готу

ва

в О

лег

КУ

КС

А

Поєдинки III туру в черкась-кій підгрупі вищого дивізіону «Златогор-Ліги» відбулися в трьох містах Черкащини. Один із них приймала Кам’янка, два – Золотоноша, а три матчі пройшли в обласному центрі.

У Кам’янці амбіційний “Інтербудтехсер-віс” із рахунком 3:0 переграв черкаську команду “Коло друзів”. За словами оче-видців та учасників гри, рахунок не відоб-ражає реального співвідношення сил на майданчику. Перемога в усіх трьох пар-тіях далася господарям нелегко.

Ще важче довелося на власному майданчику одному з фаворитів зма-гань золотоніському “Златогору”, який зустрів упертий опір київського клубу “Укрспецтехніка”. Підопічні Анатолія Адаменка перемогли з рахунком 3:2, хоча цілком могли й програти. Госпо-дарі легко виграли стартовий сет, але потім втратили ініціативу в зустрічі, й поступившись у двох наступних пар-тіях, змушені були наздоганяти. Та все

ж завдяки досвіду, зіграності, а також підтримці рідних стін волейболісти Зо-лотоноші зуміли схилити шальки те-резів на свій бік.

У другій грі в Золотоноші молода прогресуюча команда Кіровограда під-твердила свої претензії на високі місця в турнірі, завдавши дещо несподіваної поразки зовсім не слабкому київсько-му “Анталу” з рахунком 3:1. Щоправда, цього разу кияни змушені були грати без свого зв’язуючого Богдана Середи, який має досвід виступів в українській суперлізі. І тепер, після трьох зіграних турів, ситуація в підгрупі №1 стала більш заплутаною.

У спортивному залі Черкаського політехнічного технікуму срібні призе-ри минулого чемпіонату області волей-болісти команди “Три-чотири” як могли билися проти потужних суперників із Полтави, але в підсумку все-таки пос-тупилися з рахунком 1:3.

А ось чинний чемпіон області чер-каський “Сокіл” у спортзалі школи №21 упевнено, на класі переграв у трьох партіях земляків з “Азоту”.

Глядачі, які зібралися в Палаці спор-ту «Фотоприлад», стали свідками над-звичайно напруженого і драматичного двобою між черкаськими командами «Трансгаз» і «777». Поєдинок активніше почали волейболісти “777”. Довгий час у першому сеті вони досить упевнено вигравали, але в кінцівці, у “двадцятих” м’ячах “Трансгазу” вдалося перехопи-ти ініціативу і вирівняти спочатку гру, а потім і рахунок на табло. Однак на-прикінці стартової партії «сімкам» уда-лося дотиснути суперника і перемогти – 25:22.

Проте вже в наступному сеті транс-газівці зуміли відігратися – 25:19. У дебюті третьої партії блискуче на блоці діяв Денис Андрієнко. Здобуту завдя-ки вдалим діям Дениса перевагу “777” відстояли до кінця сету і виграли його з рахунком 25:20. А ось IV партія пройш-ла за більш ніж відчутної переваги «Трансгазу». Потужно провів кінцівку матчу новачок “Трансгазу” цього сезо-ну Володимир Афанасьєв. На початку четвертого сету він видав фантастич-ну серію силових подач. М’яч після гар-матних ударів новачка “Трансгазу” або наскрізь прошивав захисні побудови “сімок”, або від рук приймаючих летів у стелю. Впіймавши кураж, транс-газівці просто розтрощили суперника – 25:11.

Усе вирішувала п’ята партія. І вона стала найкрасивішою в матчі. Початок партії був схожим на початок усього матчу – “сімки” вийшли вперед (5:2). Але вже через кілька хвилин після власних помилок і чудових подач того ж таки Афанасьєва “777” вже поступа-лися (5:6). Далі суперники по черзі ви-ходять уперед. Наприкінці тай-брейку волейболісти «Трансгазу» перебували за крок до перемоги, але зробити його не змогли. Власні помилки і кілька вда-лих атак «сімок» зафіксували рахунок на табло – 17:15 на користь дворазо-вих чемпіонів «Златогор-Ліги» – ко-манди «777».

Четвертий тур у черкаській підгрупі вищого дивізіону запланований на 24 січня.

підсумки•

Лауреати спортивного рокуТрадиційно наприкінці кожного року на Черкащині визначають найкращих спорт-сменів, тренерів та фахівців за підсум-ками сезону. У 2009-му переможцями у своїх номінаціях стали:

найкращий спортсмен Черкаської областіАндрій Мартинюк (легка атлетика)

найкраща тренер рокуАнатолій Тихомиров (легка атлетика)

найкраща команда рокуСК «Круг» (волейбол)

найкращий спортсменка рокуАнна Калашник (спортивна гімнастика)

разом з олімпійцямиІгор Приходько

сильні духом Григорій Вовчинський

найкращий спортивний організаторКінноспортивний клуб «Сван»

Меценат спортивного рокуПриватний підприємець Андрій Більда

найкращий спортсмен ветеранського рухуАнатолій Дудник

найкращий спортивний оглядачВ’ячеслав Лопушанський

признаЧення•

Смілянин – головний тренер збірноїКонтракт на 2010 рік із Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту України підписав тренер зі Сміли Сергій Баєв. Відтепер він є головним тренером збір-ної держави з важкої атлетики. Свого часу Сергій Баєв виховав відому нині спортсменку, свою доньку Дарину, яка у 2009 році на дорослому чемпіонаті Європи посіла шосте місце і виконала норматив майстра спорту міжнарод-ного класу. А 20-річний Артур Губанов (вага до 69 кг) на чемпіонаті України у Харкові у змаганнях з окремих видів посів I місце у поштовху штанги (179 кг) та III місце у ривку (139 кг). Юнака зараховано до складу збірної України.

Юрій ЗІМЕНКОВ

волейбол. Чоловіки•

Розділили очки з лідеромУ VII турі чемпіонату України черкась-кий «ІмпексагроСпорт» на майданчи-ку Палацу спорту «Будівельник» про-тистояв лідерові змагань «Кримсоді» з Красноперекопська.

В обох поєдинках суперникам довело-ся зіграти максимальну кількість пар-тій. Першого дня сильнішою виявилася «Кримсода» – 3:2, а в другому матчі господарі взяли реванш із таким же результатом. Перший поєдинок краще розпочали гості, які виграли стартову партію. Однак потім ініціатива перейш-ла до рук підопічних Юрія Мельничука. У наступних двох партіях вони діяли більш злагоджено і це принесло свої плоди – наші земляки повели у рахун-ку. До загальної перемоги залишався один крок, але господарі зробити його не змогли. Черкаські волейболісти про-валили IV партію, а в нервовому вирі-шальному сеті фортуна посміхнулася команді Красноперекопська (20:18).

Наступного дня черкасці двічі опиня-лися в ролі тих, хто наздоганяє. Вони досить легко віддали суперникам I і III партії, у важкій боротьбі вирвали пере-могу в другій і доволі впевнено розібра-лися з кримчанами у четвертому сеті. А на тай-брейку гості фактично не чини-ли опору, і гравці «ІмпексагроСпорту» без проблем довели партію (15:6), а з нею і поєдинок до перемоги.

Наступні матчі волейболісти Черкас зіграють 23-24 січня. У ці дні вони прий-матимуть команду Вінниці.

Ювілей•

Володимирові Фощію – 6012 січня відзначив своє 60-річчя голова Федерації футболу Черкаської області , почесний працівник фі-зичної культури і спорту України Володимир Фощій.Уродженець Чигиринщини, він свого часу стояв біля витоків роз-витку футболу в цьому краї, працював головою районної ради ФСТ «Колос», а потім очолював районний спорткомітет, який посів III місце в огляді спортивно-масової роботи серед сільських районів України. У 1981 році команда «Трактор» (Чигирин) під керівниц-твом Володимира Фощія стала чемпіоном області з футболу.

У 1990-их роках Володимир Григорович був одним з ініціаторів створення Обласної федерації футболу, фактично керував нею, а 2007-го очолив цю організацію. Нині ФФЧО є однією з найкращих в Україні. Плідна робота Володимира Фощія відзначена медаллю і Почесною грамотою Федерації футболу України.

Волейбол. Чоловіки. суперліга

М Команда I В П С/П О

1 локомотив Харків 12 9 3 31:13 282 кримсода 12 9 3 32:15 273 Будівельник-динамо 12 10 2 31:17 274 імпексагроспорт 12 7 5 26:19 215 Юракадемія 12 5 7 21:24 166 сдЮсШ-ВдаУ 12 2 10 11:30 77 Факел 12 0 12 2:36 0

Vіі тур (26-27 грудня)імпексагроспорт – кримсода 2:3,3:2 Факел – локомотив Харків 1:3,0:3 Юракадемія – Будівельник-динамо 1:3,1:3

Волейбол. Жінки. суперліга

М Команда I В П С/П О

1 Галичанка 18 17 1 53:12 512 сєверодончанка 16 13 3 43:16 383 джінестра 18 11 7 38:26 334 Круг 18 10 8 35:29 305 Волинь 16 9 7 33:32 266 Хімік 18 7 11 25:37 207 Орбіта 18 3 15 19:50 108 іскра 18 0 18 10:54 2

іХ тур (9-10 січня)джінестра – Орбіта 3:0,3:0Круг – сєверодончанка 1:3,2:3

Фот

о Ро

ман

а Ки

Рея

Фот

о з

сайт

у w

ww

.ffu.

org.

ua

волейбол. «златогор-ліга»•

Ніхто не хотів поступатися

У своєму третьому поєдинку волейболісти "Златогора" відчули впертий опір з боку гостей зі столиці України

13 січня 201012

Якщо хтось із ваших рідних, знайомих, сусідів має унікальний талант або володіє незвичайними здібностями, які втілює у виготовленні

цікавих предметів і приладів, телефонуйте і пишіть до редакції.

18002, м.Черкаси, бул.шевченка, 266/1, к.108-111molodchercass@uch.net32-25-85 або067 472-28-12

а вам слабо?

Місцеві майстри розповіли «Молодіжці» про уподобання та забаганки черкащан, які захоплюються декоратив-ним дерев’яним оздобленням своїх помешкань.

Кераміка, що змушує думатиЧеркаська художниця-керамістка створює філософію власними руками

Художник декоративно-прикладного мистецтва, член Національної спіл-ки художників України, учасник всеукраїнських та закордонних виставок, міжнародних симпозіумів із кераміки, викладач, а ще мати та дружина. Все це – про тендітну жінку Люд-милу Шалімову-Ганзенко.

Родинна справа – мистецтвоПані людмила встигає все: і обіди смачні готувати, і з керамікою працювати. так і виходить, що в одну хвилину вона по-рається на кухні, а вже в іншу – чаклує над керамікою. а ще й студентів навчає та на різних виставках буває. Знайомі дивуються: і де вона на все сили бере?! а людмила жартує, що робота з кера-мікою та на кухні дуже схожа, особливо, коли ліпиш щось із тіста.

– Головне не сплутати сировину, – жар-тує жінка. Якщо ж серйозно, то захоплення керамікою в мене від батька, – зізнається жінка. – а я його лише успадкувала. З од-ного боку, кераміка – це складна техноло-гія, а з іншого – легка, бо у сШа – це улюб-лена справа домогосподарок!

людмила зізнається, що ліпити вироби з кераміки не проблема, набагато склад-ніший процес випалювання та робота над забарвленням.

– Зазвичай керамічні барвники проявля-ють себе після випалу, тому, щоб знайти необхідний колір, доводиться робити бага-то проб, – розкриває керамічну кухню жін-ка. – насправді це тривалий процес і зале-жить він від розміру виробу та від власного уміння. Головне у такому випадку постійно працювати, а не чекати натхнення, бо інко-ли можеш і недочекатися.

Між іншим, у родині людмили всі творчі та талановиті люди, і не лише по батьковій лінії. людмилині чоловік, свекруха та све-кор також мистецькі люди.

– Чоловік – спеціаліст з інтер’єрів. све-кор, анатолій Шалімов, був скульптором, свекруха, Олена Шалімова, у 1978-88 роках очолювала Черкаську організацію спілки художників, – розповідає про свою творчу родину людмила Шалімова-Ганзенко.

У такій оригінальній сім’ї не занудьгуєш. Швидше, навпаки – це додаткова творча складова. тому не даремно людмила ра-зом із чоловіком створюють спільні творчі проекти.

– Я емоційна, люблю колір. Він більше працює з простором та об’ємами. тому якщо на виставках необхідно створити експозицію, чоловік постійно вносить свої ідеї, бо краще відчуває простір.

серед виставок, якими пишається роди-на людмили, виставки керамічних ляльок під назвою «рятуйте ляльку», «Мала пла-нета Україна», «демографічна катастрофа для пташок світу». Всі ці керамічні роботи змушують глядачів не просто споглядати виставку, а думати над нею. не даремно колеги людмили називають її художни-ком-філософом.

– Якщо чесно, то я люблю створювати роботи, які примушують думати, – пояснює жінка. – Може, люди не завжди все відразу розуміють, а усвідомлюють сенс виставки вже десь із другого разу.

Як підтвердження цього спільна робота людмили з чоловіком «Мала планета Ук-раїна». У цій виставці подружжя прагнуло показати багатогранність світу, де, згідно з баченням Григорія сковороди, одна зі

складових – особистість.Може, через філософське бачення та

його утілення в кераміці нині рівних люд-милі у цій роботі просто-таки немає.

Містична родинна плутанинаале мало хто знає, що насправді кераміст-ка народилася на львівщині.

– Мій батько родом із Годорищенського району Черкаської області. але так трапи-лося, що йому довелося поїхати до львова та й затримався там надовго. Планував по-вернутися, а замість нього на Черкащину приїхала я. Ось таке містичне переселення. а нині дива продовжуються, бо тепер мої діти поїхали до львова.

– скажу навіть більше, що вже в Чер-касах я спершу познайомилася зі своєю свекрухою, а вже потім із чоловіком, – про-довжує людмила.

Жінка приїхала до Черкас, але до льво-ва необхідно було відвезти документи, які б засвідчували, що людмила працюватиме у нашій області.

– для цього мені необхідно було зверну-тися до Олени Шалімової. саме був обід, а часу в мене обмаль, тому я зухвало пода-лася прямісінько до неї додому. і ще тоді в мене закралася думка, а чи немає в цієї жінки сина, – посміхається пані Шалімова.

Згодом людмила познайомилася з од-ним хлопчиною і просто була шокована, коли її коханий справді виявився сином черкаської майстрині Олени Шалімової.

але на цьому родинна містика не завер-шилася. Як виявилося згодом, людмилин татусь був знайомий із батьком її чоловіка. Ось така доленосна плутанина із творчими людьми.

Наталія ЗАЇКА

утоЧнення•Бали до тесту «Яка Ви жінка», опублікованому у минулому номері на сторінці 7, слід підрахову-вати за такою схемою:№ А В с1 0 10 202 20 10 03 0 10 204 20 10 05 0 20 106 0 20 107 10 20 08 0 20 109 10 0 2010 20 10 0

Черкащани переробляють горища на корабельні палуби

Хочу назад у Африку!– куди тільки не спрямовані мрії та ба-жання черкащан, які подорожували, – розповідає майстер декоративного оз-доблення деревом Костянтин ніколенко (на знімку). – і частинку африки хочуть у своєму домі залишити, і піратськими історіями захоплюються, і елементи ін-дійської культури намагаються додати до домашнього інтер’єру.

клієнтами студії дерева найчасті-ше стають власники будинків, які хо-чуть, щоб їхнє помешкання дизайном та матеріалом відрізнялося від інших. коштує зазвичай таке задоволення недешево, та й оздоблювальні роботи кімнати можуть тривати й до півроку. Однак справжні поціновувачі знають – воно того варте.

– найгірше, коли клієнт уже на завер-шальній стадії робіт починає вносити корективи, – розповідає костянтин ні-коленко. – Проте я намагаюсь ставитися до всього по-філософськи, адже знаю – люди хочуть, щоб їх дивували.

Як розповідає майстер, найчастіше черкащани обшивають деревом ман-сардні поверхи, більярдні, кухні, кабі-нети, дитячі кімнати та домашні сауни. дерев’яними шедеврами оздоблюють і прибудинкові території – ставлять аль-танки, лавочки, садові меблі.

для робіт майстер найчастіше вико-ристовує липу, адже вважає, що це вда-лий матеріал. липа стійка до води, во-логи та зміни температур. Окрім липи, майстер використовує і дуб та сосну, а також різні екзотичні породи – мербау, сукупиру.

– досить часто ми робимо на замов-лення і меблі, зокрема світильники у сауну, підголовники додає костянтин ніколенко. – Виготовляємо і дитячі ліжечка. наші вироби замовляють не лише черкащани, а й жителі інших міст України – дніпропетровська, києва, Харкова, Одеси.

А екзотики-то хочетьсяробити домашні сауни, виявляється, досить модно та поширено серед черка-щан. Їх пану костянтинові замовляють найчастіше. різних розмірів та конфі-гурацій, різних кольорів, із різних ма-теріалів, зі світильниками та без…

Окрім саун, замовляють і бані.– Взагалі, зараз не лише власники

будинків намагаються внести якусь родзинку до інтер’єру своїх осель, – за-

уважує пан ніко-ленко. – У квартири теж додають певні дерев’яні декорації.

За словами майстра, черкаща-ни, які подорожу-вали світом, най-більш вибагливі у плані оформлення домашніх кімнат.

ті, хто відвідав свого часу, скажі-мо, китай, індію, африку чи інші екзотичні країни, хочуть обладнати вдома свій «екзо-тичний» куточок.

– Якщо це аф-рика, то до дерев’яного оздоблення у нашому виконанні ми ще додаємо еле-менти африканського стилю – списи, статуетки з бамбука, маски, – додає костянтин. – Був замовник, який по-бажав зробити піратське горище, ми там встановили дерев’яний штурвал та інші корабельні елементи. В результаті вийшла така стильна чи то корабельна палуба, чи то каюта!

незважаючи на те, що у власному домі пан костянтин ще не оздоблював кімнати деревом, у його найближчих планах це є.

– За фахом я, взагалі-то, автослю-сар, – зауважує майстер. – Життя, як-то кажуть, змусило взятися за «дерев’яну справу». до кожного свого виробу, не-залежно від ескізу, замовника та ціни, я ставлюсь як до власного дітища.

Олена БЕРЕСТЕНКО, фото з архіву героя публікації

Майстер за роботою

Одна з "корабельних" робіт

фот

о на

талі

ї ЗАЇ

Ки

ніхто й не повірить, що ця лялька з кераміки

№3 13неймовірнефакти•

Нейнечуваніші події 2009 рокуРік, що минув, був багатий на події та цікаві новини. Газета The Daіly Telegraph склала рейтинг найбільш незвичайних новин. Серед них повідомлення про літаючих пінгвінів, людину-дерево і найменшу у світі дівчину.

Людина-деревоВперше інформація про рибалку з острова Ява, тіло якого покрилося наростами, схожими на кору дерева, з’явилася в 2007 році. Однак 2009-го лікарі дали чоловікові надію на нормальне життя, видаливши з його тіла частину наростів. тепер діді може самостійно ходити і тримати ручку. Він дуже сподівається, що незабаром зустріне даму серця і створить родину.

Найменша у світі дівчина15-річна йоті амге живе в індії. Зріст дівчини всього 33 см, а важить вона 5 кг. За словами медиків, більше йоті не виросте, але сама вона не впадає у відчай. Більше того, дів-чина не вважає себе якоюсь особливою – ходить у звичайну школу і розважається з однолітками.

Леопард убив крокодилаВеликий інтерес торік викликали фотографії, на яких зафіксовано поєдинок леопарда і крокодила. Фотографи зняли, як леопард накинувся на крокодила і після ефектної сутички зумів задушити його.

Найдратівливіші фразиВ Оксфордському університеті вирішили з’ясувати, які фрази викликають роздратування у людей. дослідники опитали близько трьох тисяч британців і склали список 10 висловлювань, які найбільш неприємні жителям туманного альбіону. Перше місце в рейтингу посіла фраза “зрештою”, на другому і третьому – безграмотні фрази “досить унікаль-ний” і “особисто я”.

Літаючі пінгвіниФеноменальний успіх мала фотосесія видання, яка зобра-жала літаючих пінгвінів. Читачі могли побачити не тільки, як пінгвіни залишають антарктиду, але і як пролітають тисячі миль до амазонського зимового сонця.

Пластична операція за допомогою оліїнесподіваний резонанс у суспільстві викликала історія кореянки, схибленої на пластичних операціях. коли у дівчини закінчилися гроші на ін’єкції ботоксу, вона почала накачувати собі під шкіру олію. Чи варто говорити, який був результат? Обличчя бідолашної роздуло так, що вона взагалі перестала бути схожою на людину. Після того, як дівчину показали по корейському телебаченню, тисячі лю-дей пожертвували гроші, щоб хоч якось допомогти дівчині.

Число Пі в чистому поліМинулого літа у графстві Уілтшир на ячмінному полі було виявлено незвичайне коло діаметром близько 45 метрів. Учені довго ламали голову, що ж це таке і звідки взялося. Пізніше виявилося, що хтось у такий спосіб закодував перші десять цифр числа Пі – 3,141592654.

Продам незайманість. Дорогоіталійська фотомодель вирішила, що втрачати незайманість з почуття кохання нині немодно, та й геть невигідно. Помізкувавши, учасниця місцевого реаліті-шоу заявила, що віддасться кожному, хто за це добре заплатить. Гроші модель вирішила вкласти в нерухомість та освіту – дів-чина заявила, що купить будинок у римі і піде на курси акторської майстерності.

Справжній автолюбительХтось любить блондинок, хтось брюнеток, а от 57-річний едвард сміт віддає перевагу не дівчатам, а машинам. Чо-ловік хвалиться, що жодна з його сталевих пасій йому не відмовила, і він займався сексом з тисячею машин. ниніш-ня “подружка” сміта – “Фольксваген-жук”. За словами едварда, найбільш незвичайним його враженням був секс із вертольотом, а от із жінками він не займався коханням уже 12 років.

знамениті пророки•

Вольф Мессінг і його дар

Вольф Мессінг – польсь-кий гіпнотизер, телепат, фахівець із читання думок. Він народився 10 вересня 1899 року в Росії, точніше, на території Російської ім-перії, у крихітному єврей-ському містечку Гора-Ка-леварія поблизу Варшави.Родина Мессінга була глибоко релігійною. Усі постулати релігії виконувалися неухильно. Бог в уявленні батьків Мессінга, які не спускали ні найменшої провини, був суворим, вимогливим, але чесним і справедливим.

Коли хлопчику виповнилося шість років, його віддали в хедер – школу при синагозі. Основним предметом, який там виклада-ли, був Талмуд, молитви з якого сторінка за сторінкою учні вчили напам’ять...

У Вольфа була чудова пам’ять, і в цьому таки безглуздому занятті – зубрінню Талмуда – він процві-тав. Його хвалили, ставили за приклад. Саме ця його здатність і стала причиною зустрічі із Шо-лом-Алейхемом... Відзначивши побожність Вольфа і його здат-ність до навчання, рабин вирішив послати хлопчика в спеціальний заклад, який готував духовних служителів, – ієшиву. Але малий не хотів бути священнослужите-лем. І тут трапилося перше диво в його житті.

Якось батько послав Вольфа в крамницю по пачку цигарок. Час був вечірній, сонце зайшло, і настали сутінки. До ґанку свого будинку він підійшов уже в цілко-витій темряві. І раптом на сходин-ках виросла гігантська фігура в білому одязі. Вольф роздивлявся величезну бороду, широке вили-цювате обличчя, очі, які незвичай-но блищали... Здійнявши руки в широких рукавах до неба, вісник вимовив:

– Сину мій! Я посланий до тебе згори напророкувати майбутнє

твоє у служіння Богу. Йди в ієши-ву! Буде бажана Богу твоя молит-ва...

Неважко уявити собі враження, які справили ці слова, сказані гро-моподібним голосом, на нервово-го, екзальтованого хлопчика. Він упав на землю і знепритомнів... Вражений тим, що сталося, він не мав сил пручатися і погодився з волею наставників.

Доля розпорядилася так, що у своєму житті Мессінг зазнав бага-тьох поневірянь; він жив у Німеччині, Польщі, а під час фашистського вторгнення в Польщу втік до СРСР. Вольф Мессінг на той час був відо-мим віщуном. Він був запрошений у Кремль до Сталіна за умови, якщо зуміє пройти через усі пости, не ма-ючи перепустки. Він зробив це. Всі охоронці НКВС, що стояли на його шляху, на допитах стверджували, що нікого не бачили.

Пророкування МессінгаПророцтво Вольфа Мессінга в залі клубу НКВС узимку 1940 року про перемогу радянських військ над фашистською Німеччиною пролу-нало за кілька місяців до нападу Німеччини на Радянський Союз... Виступ Мессінга наближався кін-ця, він відповідав на записки без підписів.

Серед інших промайнула запис-ка: “Що ви думаєте про радянсь-ко-німецький пакт?”. Щойно він прочитав питання, як у нього, за свідченнями деяких сенситивів-сучасників, “пішла картинка”. Тоді і пролунала відома фраза: “Я бачу танки з червоними зірками на ву-лицях Берліна!”

У той час діяв пакт Молотова-Ріббентропа про дружбу і ненапад між двома країнами. Уся радянсь-ка преса і всі засоби масової ін-формації перебували в ейфорії з приводу укладеного пакту і всіля-ко славили радянсько-німецьку дружбу та мудрого Сталіна, який уберіг свій народ від війни.

Розповідають, у залі стало тихо, дуже тихо... Це пророцтво Вольфа Мессінга злякало публі-ку. Щоб зрозуміти, як пролунали і що означали ці слова, потрібно було жити в той час. Треба уя-вити собі й тих, хто сидів у залі. Це були слідчі, майстри масових страт і розправ. І тих, хто казав

або принаймні слухав таке, відра-зу відправляли в концтабір чи на розстріл. Хто сидів ближче до дверей, навшпиньки по одному стали крастися до виходу, мо-вляв: “Мене там не було!”.

Випадок цей мав продовження, однак не те, якого очікували при-сутні. Хтозна, яким чином епізод став відомий німецькій стороні. З цього приводу посольством було зроблене представлення, і радянському Міністерству закор-донних справ довелося пояснюва-ти, що висловлювання приватної особи не виражає точки зору Ра-дянського уряду. Про всяк випа-док був висловлений жаль із при-воду інциденту.

Випадок цей влада постаралася забути, а заодно забути і самого Мессінга, що було для нього дале-ко не гіршим результатом. Афіші з його ім’ям зникли, і про нього са-мого поповзли темні, але цілком правдоподібні чутки. На щастя, вони виявилися помилковими. Наказ не чіпати його походив ні-бито від самого Сталіна.

Про Вольфа Мессінга і його пророкування, втім, незабаром згадали – почалася війна. Він став знову виступати, роз’їжджаючи різними містами. Тисячі людей пи-сали йому, намагалися зустрітися після сеансу, сподіваючись дові-датися щось про своїх близьких, які перебували в цей час на фрон-ті. Мессінг навідріз відмовлявся робити це:

– Я не можу зробити щасливою одну родину і позбавляти надії де-сять інших.

Але от у самий розпал війни, у 1943 році, він виступав у Но-восибірську в оперному театрі. На сцену прийшла записка, яку передали йому: “Коли скінчиться війна?”. Відбулося те ж, що тра-пилося кілька років тому у клубі НКВС. Як тільки Вольф Мессінг прочитав ці рядки, він уже знав дату – 8 травня. І він назвав її. Року він не бачив, але 8 травня – це було чітко.

Про це пророкування стало ві-домо Сталіну. У будь-якому разі, коли капітуляція Німеччини була підписана, Сталін, за словами Мессінга, надіслав йому теле-граму з поздоровленням. Війна закінчилася, як відомо, 9 травня. Помилився Вольф Мессінг усього на один день.

Сто

рін

ку

під

готу

ва

в В

ол

од

им

ир

ЦІК

АВ

ИЙ

13 січня 201014 кримінальне чтиво

Смерть у лісіЧеркасця Михайла д. з львів’янами Ярославом Г. та Юрієм О. познайоми-ла і зблизила зона, на якій вони ра-зом «конали» строк. Пізніше до трій-ки приєднався білорус Петро л., який нелегально перетнув кордон України, рятуючись від кримінального пере-слідування у себе на батьківщині. на гроші останнього вчорашні «зеки» провели у києві кілька незабутніх днів. Однак свято для них відразу за-кінчилося, як тільки з’ясувалося, що у «сябра» спорожніли кишені. Остання обставина змусила компанію шукати якийсь вихід, однак нічого цікавого жоден із них запропонувати не зміг. і тоді Михайло згадав про свої дотю-ремні зв’язки на чорному автомобіль-ному ринку. – думаю, там нічого за ці роки не змінилося, і крадені іномар-ки та запчастини до них, як завжди, у ціні, – сказав він дружбанам.

Їхати на Черкащину Ярослав і Юрій категорично відмовлялися, і Михай-ло насилу зумів їх уговорити. на від-міну від львів’ян, громадянин іншої держави Петро згодний був їхати хоч на край світу, аби тільки подалі від Білорусі, де на нього чекав прокурор і тюремні нари.

скористатись громадським транс-портом у їхні плани не входило. Ми-хайло, який перебрав на себе роль неформального лідера, заявив, що до нього додому вони обов’язково повинні приїхати на викраденій «та-чці», інакше задуману ними справу краще не розпочинати. Відтак усі четверо вдарили по руках. на виїзді з Харківського масиву їм потрапила на очі новенька «Шкода» з черкаськими номерами. Її господар вийшов із су-пермаркету з цілою купою пакунків.

– Шефе, чотирьох пасажирів до Черкас не забереш? – запитав його Михайло. – Заплатимо по стольнику з брата.

– За такі «бабки», звичайно, за-беру, – відповів той, не підозрюючи лихого.

до Борисполя автомобіль мчав на крайній швидкості. У салоні відомий шансоньє круг співав свої «Золоті куполи». Останній куплет прозвучав якраз на повороті на Переяслав-Хмель-ницький. Пасажири, а з ними й водій, повернули обличчя у бік собору з чер-воної цегли, на якому був точнісінько такий же купол, як у пісні, що лилася з динаміків. Біля поста даі в Переяславі-Хмельницькому черговий міліціонер з погонами сержанта зупинив «Шкоду», перевірив у її власника водійські права і побажав йому щасливої дороги. аби даішник знав, що станеться з його співрозмовником через півтори-дві години, то ні про яку щасливу дорогу не згадував. але то тільки настрадамус умів бачити набагато вперед і застері-гати від біди, звичайного ж сержанта цим даром Господь обділив.

При в’їзді у софіївку водій заявив пасажирам, що хоче випити кави. «Шкода» зупинилася біля ресто-рану з вітряком і двома гарматами часів Богдана Хмельницького. Поки

господар вийшов, між Михайлом та його напарниками відбувся діалог, суть якого полягала у тому, де краще відібрати у нього автомобіль – прямо зараз чи опісля.

– Забрати у хлопця ключ від запа-лення – діло нехитре, але він зараз здійме такий хай, що нам мало не буде. Чи не краще дістатися до лісу і порозмовляти з ним там? – мовив львів’янин Ярослав.

– Хороша ідея, у лісі ми візьмемо його без шуму і пилу, – погодився Михайло, вклавши у фразу героя кінофільму «діамантова рука» той же зміст, що й у екранного льоліка. З тією лише різницею, що у фільмі вона прозвучала з гумором, а вуста-ми лідера угруповання – зловісно.

ліс у районі Чапаївки здався їм найбільш підходящим місцем для нападу. Показавши переляканому господарю ножа, злочинці наказали йому з’їхати з траси. той особливо не пручався і виконав наказ, біль-ше того, сам вийшов з автомобіля і мовчки став чекати розвитку подій. сердега уявити не міг, що поки він пив каву і роздивлявся вивішені на стінах зразки козацької зброї, його пасажири винесли йому вирок.

Першим завдав удару ножем Ми-хайло, за ним усі інші по черзі. коли господар «Шкоди» перестав диха-ти, вбивці кинулися до автомобіля і знайшли у багажнику щось схоже на саперну лопатку. нею вони вирили неглибоку яму і поклали до неї тіло вбитого. серед пакунків, які покій-ний господар виніс із супермаркету в києві, бандити знайшли м’ясні копче-ності і кілька пляшок коньяку. тепер, до всього іншого, вони вирішили ще й перекусити, дарма, що за кілька метрів від «Шкоди» виднівся свіжий пагорбок із піску…

Авто на запчастинитихого літнього ранку в одній із чер-каських квартир задзвонив телефон. Чоловік у білій майці, на грудях якого синів витатуюваний герб радянсько-го союзу, підняв трубку і невдоволе-но запитав:

– Чого треба?– Привіт, Валете. Мені потрібний

інструмент, – почулося на тому кінці дроту.

– а, це ти, Міхо… Вже вийшов? Хочеш знову взятись за старе?

– Помовч, Валете, не зли мене…– Заспокойся, віддам тобі інстру-

мент, він мені більше не потрібен, з вашим ремеслом я зав’язав.

не важко було здогадатись, що співрозмовником чоловіка у майці був Михайло д. Вже минув мі сяць, як він із подільниками вигідно «спла-вив» на запчастини «Шкоду» і встиг покласти око на «ауді-100», яку ви-падково побачив припаркованою коло Черкаського планетарію. Як і всі круті іномарки, автомобіль був оснащений надійною притиугон-ною системою, і відкрити його без

спеціального інструменту було не-можливо. саме про цей інструмент і відбувалася розмова лідера новоспе-ченої банди викрадачів із колишнім авторитетом на прізвисько Валет. Усе інше у них вже було: куплена за виручені від «Шкоди» гроші вживана «Мазда», кілька порожніх гаражів у віддалених від Черкас селах, надійні скупники запчастин у автокооперати-вах та стО.

Обзавівшить спецінструментом, бандити, між тим, вирішили залиши-ти «ауді-100» на потім, позаяк «кан-дидатами» на викрадення вже були «Фольксваген-пасат» у смілі і ВаЗ-2110 у корсуні-Шевченківському. За вказаними адресами зграя і вируши-ла. Викрадення автомобілів пройш-ло без ускладнень. Обидві машини крадії відігнали у село Майданівку Звенигородського району – там меш-кав Михайлів рідний дядько. Гараж, де мали перебувати на «відстої» викрадені автомобілі, знаходився у недобудованому будинку через доро-гу. начепивши на двері міцні замки, злочинці взяли курс на Черкаси – до-мовлятися з баригами.

тим часом рано-вранці сільський голова Майданівки ще здалеку поба-чив біля приміщення із синьо-жовтим прапором на даху чиюсь постать.

– тобі чого у таку рань не сидиться вдома? – запитав він літнього чолові-ка у старій куртці й розтоптаних че-ревиках, які бозна-коли бачили щітку з кремом.

– Хіба всидиш, коли чужі люди се-лом посеред ночі вештаються, сусідів гараж то відчинять, то зачинять – і це, коли чоловіка вдома немає. Чує моє серце, щось недобре у нашому селі затівається.

– а ми зараз подзвонимо у міліцію і разом із нею все з’ясуємо, – відповів сільський голова, рішуче попряму-вавши до телефону.

У пастціОтримане з Майданівки повідом-лення працівники Звенигородського райвідділу внутрішніх справ пере-дали в Черкаси, де відразу зробили висновок, що у сільському гаражі можуть бути крадені автомобілі. У складі оперативної групи у Майданів-ку приїхав спеціаліст із відмикання замків надскладних систем. «Пово-роживши» з півгодини над начепле-ними на гараж замками, він елеган-тно відімкнув двері. Оперативники не помилилися: всередині знаходилися «Фольксваген-пасат» і ВаЗ-2110, інформація про викрадення яких напередодні була передана на всі міліцейські пости області. З усього побаченого випливало, що на Чер-кащині об’явилася добре організо-вана група викрадачів транспортних засобів, яка вже встигла поставити свою злочинну справу на потік. Від-так оперативникам нічого не зали-шалося, як діждатися, коли злочинці знову прибудуть у Майданівку заби-рати крадені автомобілі. Засідку було

вирішено зробити за усіма вимога-ми міліцейської науки. У радіусі 500 метрів цілодобову вахту несли понад два десятки озброєних людей, вдень у напрямку гаража були спрямовані біноклі, вночі – прилади нічного ба-чення. але бандити не з’явилися ні першого , ні другого, ні третього дня. Це не могло не викликати у міліцей-ських рядах деяку знервованість. на четвертий день біля сільського ставу, який розкинувся неподалік, розпоча-лися приготування до якогось свята. Міліціонерам було добре видно, як на березі виросла концертна сцена, з’явилися споруди для ігор, мангали під шашлики.

– Що б це могло означати? – за-питав міліцейський майор у своїх підлеглих.

– а нічого… Просто люди свято івана купала готуються відзначати, – відповіли йому.

– Он як. Значить, бандити прибу-дуть саме цієї ночі.

Майор як у воду дивився: коли свя-то досягло апогею і майже все село зібралося подивитись, як дівчата спускають на воду вінки зі свічками, до гаража підійшло двоє чоловіків. кілька хвилин вони обстежували з

допомогою кишенькових ліхтариків двері та замки, очевидно, щоб пе-реконатися, чи немає на них подря-пин чи якихось інших слідів. Відтак, переконавшись, що ніхто сторонній біля гаража не з’являвся, нічні гості зайшли всередину. Це були Ярослав Г. і Юрій О. Їх у гараж послав Михай-ло, який у цей час сидів у «Мазді» і разом з усіма майданівчанами спос-терігав за дійством на ставу. своїм подільникам він наказав забрати з гаража лише ВаЗ-2110 – її вже чекав покупець у Черкасах.

– ти побудь надворі, поки я виїду, – неголосно сказав Ярослав своєму земляку.

Він лише встиг повернути ключ за-палення, як у гучномовець пролунала команда: «не рухатись! Ви оточені! Пропоную добровільно здатися!» Опісля чого з усіх боків до гаража побігли люди в камуфляжній фор-мі. не марнуючи ні секунди, Ярослав вискочив з автомобіля, але відразу був збитий з ніг і притиснутий до бе-тонної підлоги.

на відміну від Ярослава, Юрію мілі-цейська метушня виявилася на руку – через якусь мить він був на ставу.

– линяємо, шефе… Біля гара-жа купа ментів, зараз будуть тут… – крикнув він Михайлові. «Мазда» миттю рвонула з місця і швидко зникла у темряві.

Кінець злочинної зграїЯрослав почав «колотися» на першо-му ж допиті. розповів про все: як за-володіли «Шкодою» і відправили на той світ її господаря, як «промишля-ли» потім автомобільним «бізнесом» у Черкасах та райцентрах області, як збували викрадені автомобілі. Єди-не, чого він не міг сказати, це точне місце дислокації бандитського угру-повання. Як пояснив затриманий, він зі своїми подільниками часто «кан-тувався» на якійсь дачі поблизу ко-робівки, але показати її він навряд чи зможе, оскільки однакових будинків у тому районі хоч греблю гати. Про те, що Ярослав не виляє хвостом, було ясно як Божий день, розташовані у лісовому масиві бази відпочинку він дійсно міг не запам’ятати. але й ор-ганізовувати тотальну перевірку бу-диночків було нереально: відчувши, що відбувається «шмон», бандити відразу ж вдадуться до втечі.

– а може, зашлемо у коробівку “троянського коня”? – запропонував котрийсь з «оперів».

– Що ти маєш на увазі? – запитали його колеги.

– Хтось із наших працівників з’явиться на узбережжі начебто у по-шуках будиночка для себе і друзів на вихідні і у такий спосіб виявить зло-чинців.

– Мудра ідея, але небезпечна, бандити можуть вирахувати нашого брата і «посадити на перо», адже їм після всього втрачати нічого.

– а що, коли послати нашу та-нечку, старший лейтенант тільки-но повернулася з відпустки, засмага ще не зійшла, так що злочинці нічого не запідозрять…

– добре, викликаємо таню.спекотної обідньої пори у двері бу-

диночка майже біля самої води тихо постукали. люди всередині нього злякано принишкли. Якими ж здиво-ваними виявилися їхні обличчя, коли на порозі з’явилася вродлива брю-нетка років двадцяти восьми.

– Привіт, хлопчики! – привіталася. – Я тут із подругою Яною хазу підшу-кую. не підкажете, де знайти дирек-тора бази?

– навіщо вам той директор? – озвався білорус Петро. – У нас по-рожня одна кімната, поселяйтесь, не пошкодуєте …

– Якщо так, то я зараз покличу Яну…

…Група захоплення прибула на місце у лічені хвилини.

Володимир УШАНОВ

бандитський котел: лиХі 2000-• ні

АВТОМОБІЛЬНИЙ БІЗНЕС НА КРОВІ

рекл

ама

№3 15зворотний зв’язок

Приватні оголошення некомерційного характеру та оголошення про пошук вакантних місць або наявність вільних вакансій публікуються беЗКОШТОВнО.

Всі інші оголошення – ПлАТні (до 15 слів – 10 грн.): • юридичних осіб • надання послуг • про втрату доку-ментів • про недійсність статутних документів • банкрутство • розпродаж майна в зв’язку з банкрутством .

Від

повід

ал

ьн

ість

за д

осто

вір

ніс

ть ін

фор

мац

ії н

есе

ре

кл

ам

од

аве

ць.

Ого

лош

ен

ня п

ри

йм

аю

ться л

иш

е н

а к

уп

он

ах

наш

ої га

зе

ти.

оголошення приймаються за адресою редакції

оголошеннякупон

(не більше 15 слів)

телефон/адреса:

дані для редакції (вгазетіне

друкуються)

ПІБадресател.:дата/підпис

4Продам земельний пай 2,20 га у Шполянському районі. Ціна договірна. ( 067 772-72-70.

4Послуги з охорони об’єктів з підключен-ням на пульт централізованого нагляду. Відеонагляд, охоронно-пожежна сиг-налізація. Електромонтажні роботи. ( 38-21-22, 63-49-09.

4Продам насіння люцерки. Невелика партія. ( 067 772-72-70.

не хворіємо

рубрика •

Шановні наші читачі!Особливістю рубрики «Зво-ротний зв’язок» є те, що у ній, на цілій сторінці, друкуються листи читачів. У запропоно-ваних нами розділах у вас є можливість стисло розповісти про ту чи іншу подію, проблему, висловити свою думку, пропо-зицію, поділитися особистим досвідом або просто надіслати замітку, фотознімок чи спогади (в листі обов’язково вказуйте вік і професію).

Листи пропонуємо надсилати у такі підрозділи:

«вітаємо» – скористайтесь нагодою безкош-товно привітати рідних, близьких, знайомих із днем народження, ювілеєм, будь-яким святом;

«мозаїка» – думки про поточні події в нашій області (не більше 5 рядків);

«Чому?» – у цьому розділі експерти відпові-датимуть читачам на запитання з охорони здоров’я, освіти, економіки, щодо пошуків роботи, а також консультуватимуть стосовно житлових та інших проблем. (Запитання читачів та відповіді експертів публікуватимуть-ся без посилання на конкретних авторів чи офіційних осіб);

«не може бути» – про незвичайні історії з вашого життя; або розповіді про цікаві си-туації, у які потрапляли рідні, сусіди, знайомі, знайомі знайомих;

«дякуЮ» – можна висловити вдячність близьким, друзям і просто стороннім людям, які чимось допомогли: перемогти хворобу, повернути втрачений гаманець або надали допомогу на місці нещасного випадку;

«Чи можете ви допомогти?» – різ-ні прохання: знайти якусь книгу або загублену улюблену тваринку, нагадати назву фільму двадцятирічної давнини, знайти «загублених» однокласників або родичів;

«альбом» – сюди можна надсилати фото-знімки з весіль, днів народження, святкувань з приводу виходу на пенсію тощо;

«гумор» – гуморески та карикатури, веселі історії з життя;

«втеЧа з міста» – рекомендації читачів газети, за якими маршрутами у вихідні можна провести цікаву подорож по Черкащині (мож-ливо, ви живете там, де є маловідомі пам’ятки історії чи культури або гарні краєвиди);

«розпорядок дня» – запрошення взяти участь у неофіційних заходах, наприклад, у роботі клубу або місцевих святкуваннях;

«перевірено на собі» – тут можна поділитися своїм досвідом у швидкому приго-туванні їжі, як кажуть, «з топора», ефективному використанні старих і непотрібних речей. або розповісти про знайомих вам людей із «золо-тими руками» та їхні винаходи, також про те, як можна «виживати» в скрутний економічний час.

Чому?•

оголошення•чЕРКАсЬКИЙ ПОЛіТЕХнічнИЙ ТЕХніКУМвищий навчальний заклад і рівня акредитаціїоголошує набір на підготовчі курси:– учнів 11 класів та випускників шкіл минулих років з підготовки до зовнішнього незалежного оцінюваннянавчальних досягнень з метою вступу до вищих навчальних закладів у 2010 році (українська мова і література, математика);– учнів 9, 10 класів з підготовки до вступних випробувань у технікумі з української мови та математики.Початок роботи курсів 30 січня 2010 р. термін навчання: 3 місяці (щосуботи).Попередній запис на курси за адресою: м.Черкаси, вул. ільїна, 226 (приймальня директора)або за телефонами: 36-07-28, 36-07-29.технікум готує фахівців за спеціальностями:

“Монтаж, обслуговування та ремонт електротехнічних установок в агропромисловому комплексі”; “Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд”;“розробка програмного забезпечення”;“економіка підприємства”; “Оціночна діяльність”;

“Обслуговування верстатів з програмним управлінням і робототехнічних комплексів”; “технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях”;“Обслуговування і ремонт електроустаткування автомобілів і тракторів”;“Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів”.

детальна інформація на сайті http://polytechnic.ск.ua. E-mail: ck-chpt@uch.netліцензії МОнУ серія аВ № 482964 від 12.10.2009.

Благодарим за отзывчивость и профессионализм14 сентября 2009 года случилась большая беда в нашей семье.

Старшая дочь Лиза Гириченко, кото-рой на тот момент исполнилось 2,9 года, вместе со своим папой попали в автомобильную аварию, в которой ребёнок получил очень серьёзную травму.

Ребёнок жив только благодаря опера-тивным, профессиональным действи-ям врачей Больницы скорой помощи №3.

Мы встречали «скорую помощь» воз-ле приёмного отделения больницы, на входе стояло около шести-семи врачей и сестёр с каталкой. Мы не могли даже подумать что все они ждут нашего ребёнка, я не видел ещё, чтобы так оперативно приняли и об-следовали больного. Все процедуры (рентген, УЗИ, всевозможные анали-зы, компьютерная томография) были проведены в течение каких-то 30-40 минут. Параллельно с этим дежурный врач, нейрохирург Станислав Нови-ков, обзванивал и собирал для сроч-ной операции других нейрохирургов, которые прибыли в больницу к концу обследования и немедля приступили к операции.

Только благодаря такой оперативнос-ти, профессионализму, слаженности в работе наш ребёнок был спасён.

От всего сердца хочется поблагода-рить врачей и сестёр Третьей город-ской больницы скорой помощи за их профессионализм, чуткость и пони-мание при лечении нашей малышки. Особо хотим поблагодарить молодого нейрохирурга Станислава Новикова, лечащего врача Лизы, после перево-да в другую больницу он не забыл о ней и ежедневно обменивался инфор-мацией с врачами и родителями, в свободное от работы время проведы-вал её в других больницах, беспокоил-ся о её состоянии. Низкий поклон вам, Станислав Олегович!

Безмерная благодарность зав.отде-лением нейрохирургии Сергею Алек-сееву – за профессионально прове-денную операцию, которая спасла жизнь малышке. Большая благодар-ность врачам и медсёстрам анесте-зиолого-реанимационного отделения, нейрохирургического отделения Тре-тьей больницы.

Также большая благодарность врачам и медсестрам областной детской ре-анимации, отделению нейрохирургии областной больницы, отделению па-тологии центральной нервной систе-мы при детской больнице.

Спасибо вам всем. Мы безмерно рады, что даже в такие трудные вре-мена мы можем видеть Врачей с боль-шой буквы.

С Новым годом и Рождеством вас!С уважением и безмерной благодарностью,

семья Гириченко и Усенко

Які документи потрібні на стягнення аліментівЯ отримала рішення суду про стяг-нення аліментів із чоловіка на не-повнолітню дитину. Які документи треба подати до виконавчої служби для відкриття виконавчого провад-ження?

Згідно з Законом «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606, підставою для відкриття виконавчо-го провадження є відповідна заява стягувача та виконавчий документ (виконавчий лист, який суд видає на підставі винесеного рішення). Вико-навчі листи про стягнення алімен-тів пред’являються до відповідного відділу державної виконавчої служби за місцем роботи або проживання боржника. У разі якщо виконавчий до-кумент відповідає вимогам, зазначеним у ст.19 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження з при-мусового виконан-ня рішення суду та вживає заходів при-мусового виконання.

За місцем роботи боржни-ка державний виконавець направляє до підприємства, установи чи організації роз-порядження, в якому пропо-нується проводити щомісяч-ні утримання у визначеному розмірі із заробітку боржни-ка, а також указується строк, протягом якого необхідно їх проводити.

У разі заборгованості з

виплати аліментів вказується необхід-ність їх стягнення. Розмір заборгова-ності визначається державним вико-навцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не про-водилося.

Якщо боржник у цей період не пра-цював, заборгованість визначається, виходячи із середньої зарплати для певної місцевості. Державний вико-навець у разі надходження виконав-чого документа повинен підрахувати розмір заборгованості з алі-ментів і повідомити про неї стягувача і боржни-

ка.

Допомога до 18 роківЯ взяв опіку над онуком. З якого часу призначається допомога опікуну і з якого віку?

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, згідно з постановою Кабінету Міністрів від 27.12.2001 №1751, призначається в розмірі двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. У разі виплати призначених у встановленому порядку аліментів, стипендії, пенсії розмір допомоги на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначається як різ-ниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповід-ного віку та розміром пенсії, аліментів, стипендії.

Допомога призначається з місяця, в якому подано заяву, з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця до досягнення дитиною 18-річного віку.

13 січня 201016 на диванІ

Будьте уважні! наша газета – «Молодь Черкащини» (пере-дплатний індекс 61072), яка виходить з 1960 року, не має ніякого відношення до газети «нова молодь Черкащини».

наша передплатане закінчується ніколи

триває сезон передплати на газету «Молодь Черкащини» на 2010 рік. Газета на 16 сторінках формат а3 з телепрограмою на 16 сторінках (а3)

Передплату на 2010 рік

можна оформити у будь-якому поштовому відділенні

Черкаської області до 20 числа кожного місяця.

ihдекс 61072

1 місяць – 6,50 грн3 місяці – 19,50 грн6 місяців – 39,00 грнВ

ар

тіс

ть ціни вказані

без вартості приймання передплати «Укрпоштою»

Якщо вам не по-щастило з дружиною – пам’ятайте, що є інші жінки.

Якщо вам пощастило з дру-жиною – пам’ятайте, що є інші чоловіки.

Павука запитали, у чому сенс життя. Наплів такої нісенітниці...

– Зятю, ти не міг би відвезти мене на пошту?

– З радістю, мамо! Куди вас відправити?

Наближалися іспити. На одній із лекцій з мате-матичного аналізу студен-ти поцікавилися змістом майбутньої письмової екза-менаційної роботи. Лектор відповів:

– Задачі будуть цікаві. Одну з них зараз розв’язує вся кафедра. Якщо розв’яже, ми цю задачу включимо в екзаменаційну роботу.

– А в тобі є родзинка!– О! В мені маса родзинок! Я

практично кекс!

70-річний дідусь проходить медогляд. Лікар каже:

– Ви в чудовій формі як на ваш вік. У якому віці помер ваш батько?

– А хто вам сказав, що він помер? Йому 92 роки і він чудово почувається.

– Нічого собі! А в якому віці помер ваш дід?

– А хто вам сказав, що він помер? Йому 115 років і наступного тижня він одру-жується.

– З глузду з’їхати! А чому це йому захотілося одружува-тися в 115 років?

– А хто вам сказав, що йому захотілося? Його подружка вагітна.

Йде мужик берегом озера, бачить: якийсь хло-пець черпає рукою воду з озера і п’є. Мужик кричить:

– Навіщо ти п’єш цю бруд-ну воду, сюди всі сміття кидають, заводи відходи зливають!

– What dіd you say?– Та я кажу: двома руками

черпай!

У магазині:– У вас фанера є?

– Вам для госпо-дарства?– Ні, над Парижем політати!

– Ти чого такий сумний?– У мене кошеня блискавкою вбило.– Це ж як?!– Та я куртку застібав, а воно голову прибрати не встигло.

Із записки самогубця:“Прошу в моїй смерті нікого

не звинувачувати. Все одно всіх не перелічиш...”.

– Ну, і що графолог сказав про твій почерк?

– Сказав, що я злий і агре-сивний.

– Ну, а ти?– А я як дав йому в пику за

брехню!

Чоловік – дружині:– Люба, цей твій новий

капелюшок мені зовсім не до смаку!

– Ну що ж робити, коханий, не можу ж я натягнути на голову ящик горілки...

Хворий приходить після здачі аналізів до лікаря:

– Лікарю, щось хороше ска-жете?

– Звичайно, скажу: для мис-ливців за органами ви вже не цікаві.

– Давай, як психолог психологу, порадь, що мені робити: чоловік не любить мого собаку!

– У тебе є вихід – отруїти.– Кого?– Ну, в тебе є вибір...

Один хлопець вечо-рами дивився в бінокль на дівчину, яка живе навпро-ти. Вранці у нього лунає дзвінок, і жіночий голос запитує:

– Ти не бачив, куди я вчора колготки поклала?

Сталін і Жуков. Сталін:– Ну... А що скаже товариш

Жуков?А той:– А що скаже товариш

Сталін?І так до ранку...

Мужик пролітає на машині на червоний. Його відразу зупиняє жінка-мент. Мужик опускає скло і запитує:

– Скільки?– Дві тисячі!– Добре, сідай.

– Любить, не любить, любить, не любить...

– На ромашці ворожиш?– Ні, за кроликами спостері-

гаю.

– Прокидайся! Обідня перерва!

– Йдіть без мене, я сьогодні без обіду працюю.

– Чому це ти вирішив шкарпетки випрати?

– Та спати заважають: ноча-ми світитися почали.

Летять у літаку Путін, Зюганов і Жириновський. Раптом загоряється двигун, і літак починає падати. Усі троє шукають рятувальні засоби, але виявляється, що є тільки один парашут на трьох.

Путін каже:– Давайте влаштуємо таємне

голосування. Хто перемо-же, той і стрибає з парашу-том. У нас же демократія...

Зюганов і Жириновський погодилися.

Виграв Путін, узяв парашут і вистрибнув.

Літак продовжує падати...Зюганов (приречено): – Ну, що ж ... демократія, так

демократія.Жириновський: – Я, звичайно, розумію, що

демократія, але як він нас на дві тисячі голосів обійшов?

Розмова в автосервісі:– Ну, і що там з моєю маши-

ною?– Якби вона була конем, я б

порадив вам її застрелити.

– Учора вирішив кину-ти пити.

– Ну, і ...– Сьогодні я зрозумів, що

недокинув.

– Чому вино жовто-го кольору називається білим?

– Тому, що його роблять із зеленого винограду.

– Ох, і молодь пішла! Дочка в 16 років вештаєть-ся всю ніч по дискотеках, хтозна чим займається, а маму з 30-річчям привітати забула!

ПП «Видавництво «Прессбол-2008» 18002, м. Черкаси, бул. Шевченка, 266/1, к.108­111. molodchercass@uch.net,molod­108@uch.net (рекламний відділ)32­25­85 (журналісти), 32­25­84 (реклама).

«Видавничо-поліграфічний комплекс редакції газети «Вісті...»

м. Бровари, вул. Красовського, 16.

Газета віддрукована в друкарні

Засновник і видавець:Адреса редакції:

Газета виходить щосереди. Верстка та оформлення є інтелектуальною власністю редакції.

Передрук та використання матеріалів газети «Молодь Черкащини» без згоди редакції заборонені.

редакція не несе відповідальності за достовірність та зміст рекламної інформації.

редакція має право друкувати матеріали, не поділяючи точку зору автора.Матеріали з позначкою , в рубриках «Погляд», «Позиція»

та «Політика» публікуються на правах політичної реклами, а в рубриках «наша марка» і «Знак якості» – на правах реклами.

рукописи та фотоматеріали рецензуванню і поверненню не підлягають.листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети.

Віктор Яременко Роман КирейОлег Кукса

Головний редактор:Заступник редактора:

Відповідальний секретар:

ЧС №608Реєстраційне свідоцтво:

e-mail:

тел./факс:

Замовлення № 027-03 Зага

льни

й ти

раж

– 1

4 60

0