газета виходить з 1960 року

ПередПлатний індекс

газета виходить з 1960 року

03.02.2010

№7(4997)

влучний погляд на сучасне життя

За плечима 50!«Хто не знає свого ми-нулого, той не вартий свого майбутнього».

М.Рильський

Григорій СуховершкоЛілія ШитоваВасиль СимоненкоНіна ЧернякЛюдмила СвердловськаЖанна БіличенкоЛюдмила ЯковлєваВіктор ОнойкоМикола СніжкоАнатолій ПоліщукЮхим ПопадюкАнатолій МакаренкоГалина ТереховськаФрідріх ПустовітГенріх РомановськийВіктор ТолокінТетяна ЛитвинСтаніслав Буряченко

Ігор ОсадчийМикола ЄщенкоПетро ЖукМикола ЄременкоМикола ДашківськийІван ЛебідьОлександр НайденІван УшетаОлена ЗадорожняКость ГолубєвАркадій ТігайАнатолій НовицькийАнтоніна ВеретикЗінаїда Касич-ПилипенкоОлексій ЛищенкоВолодимир МислюкАліна Благодатова-МислюкВасиль Захарченко

Віктор СироватськийІгор ГрушецькийПавло РубанЛяля РубанПетро ЛиновицькийМикола ОзірськийВолодимир ОлійникЮрій КрикливийВолодимир БайдакОлександр МарченкоВладислав КирейНаталя ПанченкоНаталя РощахівськаСергій РощахівськийВікторія КузьмінаКатерина КовальКостянтин МартиненкоМикола КоломієцьМикола Ткаченко

Станіслав ЖурилоОлександр ТретяковНаталя ВіргушНаталя КолісниченкоТетяна ДрибасІван ЗаболотнийЮрій ЗіменковОлег СтогнієнкоВіталій КоркоценкоЛідія ЛихачТетяна ШолоховаВіталій ТелятникСвітлана ПонєважВолодимир РоговийОлександр МеженовЮлія СакунІгор СакунВалентина МозговаПавло Жук

Володимир ЄрьоменкоМаріанна КалашниковаСергій ПідлужнийВолодимир ЛимаренкоТетяна ВоронцоваВалерій ВоротникМикола КрамарВіктор ПономаренкоРостислав СупруновМикола РакшановЛілія ДорошинаСергій ХалупінськийСергій ТоміленкоАнатолій КоропенкоТаїсія ШаповалЮрій ДубраваОксана ПрядкоВолодимир БезуглийСергій КосенкоВасиль Давиденко

За півстолітню історію «Молодіжки» у її штаті працювали:Родом із «Молоді Черкащини»

Восени 2008 року газетний ри-нок Черкас і області сколихнула резонансна подія – черговий номер «Молоді Черкащини» несподівано для багатьох підготував і випу-стив у світ новий склад редакції, а крісло редактора зайняв уже екс-кореспондент «Вечірніх Черкас» Віктор Яременко.

– Вікторе Юрійовичу, крім зміни формату, дизайну і внутрішньої наповненості газети, найбільше здиву-вання викликало те, що в «Молодіжці» повністю було змінено штат. «Старим» кадрам місця не знайшлося. Що ж усе-таки сталося?

– Ті «кадри», про які ви говорите, ще у 2005 році продали газету «Молодь Черка-щини». На яких умовах вони ще три роки потому випускали газету, я не знаю, але у штаті нового власника – «Видавницт-ва «Молодь Черкащини» – їх не було. Відповідно, коли у 2008 році «Видавницт-во «Молодь Черкащини» вирішило про-дати газету, то черговий власник не був

зобов’язаний займатися працевлашту-ванням людей, які мали якесь відношення до «Молодіжки».

– Виходить, старий склад редакції виніс собі вирок ще 5 років тому?

– Мабуть, що так.– А що ж то за скандал був на всю

Україну, що їх, ніби, було звільнено за гостру публікацію в бік обласної вла-ди?

– Задовго до тієї публікації мною було прийняте рішення, що газету, яка повинна бути конкурентоспроможною, робитиму з новими людьми. І то був лише збіг обста-вин, що після виходу статті їм оголосили, що в газети з’явився новий власник.

– Якби почали свою роботу раніше, то і не було б ніякого скандалу?

– Раніше не могли, бо ретельно готу-валися до старту. Було повне розуміння відповідальності того, під брендом якої газети працюватимемо. Я пройшов «університети» газети «Вечірні Чер-каси» і знав, що «якось буде» у цьому специфічному газетному бізнесі не про-ходить. Для того, щоб одночасно запра-

цювали чотири «Р» – редакція, реклама, розповсюдження, розкрутка, – потрібно було деякий час підучитися. Чим я й зай-мався, хоча цей процес навчання триває і зараз.

– Газета розглядалася як колек-тивний пропагандист, агітатор та організатор мас?

– І не перше, і не друге, і не третє. Це бізнес, який має бути спрямований на самоокупність.

– Про що ще чітко знав новий редак-тор?

– Що потрібно як мінімум 18 місяців потерпіти, поки читач почне зви-кати до нового стилю і формату газети. Ще знав, що паралельно з нами буде виходити газета «Нова молодь Черкащини», зареєстрована на початку 2000 року. Але, як би там не було, лише ми є правонаступниками тієї «Молоді Черкащини», пер-ший номер якої вийшов 3 люто-го 1960 року.

Леонід ТУМенко

До успіху – через чотири «Р»

Із жовтня 2008 р. головний редактор Віктор Яременко

3 лютого 20102 наша історія

1960 – 1963 р. р. (редактор Григорій Суховершко)

Як не дивно, але якби не звичайні кролі, то не було б і «Молоді Черкащини». З та-кого несподіваного висновку перший її редактор Григорій Суховершко розпочав свою розповідь про історію створен-ня нашої газети.

«Не підібрав редактора, то керуй сам!»

П’ятдесяті роки минулого століття ознаменувалися для Черкащини небу-валим бумом розвитку кролівництва. Ці пухнасті тварини розмножували-ся і набирали вагу чи не в кожному обійсті й колгоспі, в кожній школі. Та-ким чином, кролі привернули увагу до нашої області Центральних комітетів КПРС, ВЛКСМ. Звідти і прозвучала пропозиція, що треба Черкаському обкомові комсомолу мати свою газету. Звісно, була і серйозніша підстава – на той час на Черкащині в лавах ВЛКСМ налічувалося 100 000 комсомольців. То як їм та без газети?

Спочатку очолити газету запропону-вали Миколі негоді, але він, не вагаю-чись, відмовився. Наступним кандида-том на посаду був висунутий другий секретар обкому ЛКСМУ Василь Че-редниченко. ЦК ЛКСМУ швидко дав згоду. Але Москва, в особі двох ЦК, відхилила кандидатуру. А тоді Москві завжди було видніше. Про свій вер-дикт телефонним дзвінком повідомили тодішньому першому секретареві Чер-каського обкому Компартії України Борису Вольтовському. Мовляв, треба було дивитися на освіту пре-тендента. А Василь Чередниченко мав сільськогосподарську освіту. Тоді партійний очільник через першу прий-мальню покликав на килим інструктора обкому партії по пресі Григорія Сухо-вершка. Вольтовський розповів усе, що він думає з цього приводу, і ска-зав:

– Не підібрав редактора, то керуй сам! І ніяких заперечень!

Як зізнається Григорій Суховершко, йому не страшно було йти на таку по-саду. До того він уже працював редак-тором драбівської та городищенської районних газет, інструктором по пресі обкому Компартії України. Його кандидатура пройшла погодження в Києві, а згодом у Москві. Зі столиці він із тріумфом повернувся редак-тором газети «Молодь Черкащини». До речі, Григорій Суховершко вия-вився не набагато старшим за своїх співробітників. Однак він був учасни-ком Великої Вітчизняної війни, куди сімнадцятирічним, ще не закінчивши й дев’яти класів, напросився доброволь-цем.

Перший номер газети хотіли випу-стити в липні 1959 року. Але редактор заперечив: «Хто засновує газету серед року? Спочатку треба організувати пе-редплату!». Були побоювання – а як же люди передплачуватимуть газету, яку ще ніхто і ніколи не бачив? Проте, на-

род тоді був слух-няний. Сказали з обкому – зробили. І жодних тобі обу-рень. Щоправда, на одні циркуляри не сподівалися. Були створені і н і ц і а т и в н і агітбригади, вида-ли листівку: нова газета буде боро-тися, домагати-ся, висвітлювати, радіти трудо-вим перемогам. Уже на поча-ток 1960 року налічувалося 35 000 передплатників «Молоді Черкащини». Але самої газети ще не існувало.

Ставка на молодих і амбітних

При формуванні редакції було зро-блено ставку на молодих і амбіційних журналістів із досвідом роботи. Ба-гато хто з них трудився в поті чола у «районках» Черкаської області: Жан-на Біличенко — у Каневі, Людмила Яковлева — у Городищі, Лілія Ши-това — у Шполі, Володимир Руден-ко — у черкаській районній газеті. Віктор онойко і Петро Жук прийшли на керівні посади з «Черкаської прав-ди». Звідти ж умовили перейти і Васи-ля Симоненка на посаду завідувача відділу пропаганди. Аматор об’єктиву, або, як сказали б сьогодні, — фото-художник Ігор осадчий, три Миколи — Єременко, Дашківський і Сніжко — десь самостійно віднайшлися за жагучим «власним бажанням» зроби-ти свій внесок у розбудову молодіжної преси.

І вся та вкрай небайдужа когорта сміливо, як пише у своїх спогадах Во-лодимир Руденко, з пристрастю наки-нулася на найгостріші проблеми того-дення. Якихось обмежень, а тим паче табу для них тоді не існувало. Певною мірою цьому сприяла відома хрущовсь-ка відлига, а ще більше — відсутність у той час будь-якого усталеного статусу «молодіжки». Адже доти таких газет в областях по суті не існувало, і ніхто не знав, що їм можна, а до чого — зась. Редактор натомість зберігав повний нейтралітет, утримуючись від будь-яких напучувань і вказівок. Тому чима-ло виступів «МЧ» викликали неабиякий резонанс із відповідними дзвінками-скаргами не лише їхнім безпосереднім комсомольським начальникам, але часто-густо і в обком партії.

Гостре пероВолодимир Руденко згадує, як одно-

го разу Петро Жук під час чергового відрядження виявив кричущі недоліки у справі розведення кроликів (модна тоді тема) і написав статтю «Як кролі атакували Смілу». Після виходу газе-ти зчинився, як потім виявилося, жах-ливий лемент на рівні райкому партії з виходом на відповідні структури в області. Григорій Суховершко, взяв-ши під пахву тоненьку папочку для паперів, почимчикував перевальцем (відомою «морською» ходою) в обком,

— добре, що ця установа містилася по-руч з редакцією. Яка і з ким там була розмова про кролів, ніхто з редакції так і не дізнався, але згодом надійшла відповідь, що виступ газети обговоре-но на бюро, критику визнано справед-ливою і негайно вживаються певні за-ходи для виправлення становища.

Подібна історія супроводжувала критичну кореспонденцію Василя Си-моненка зі Шполянського району, де з десяток голів колгоспів жили собі у Шполі, у своїх розкішних приватних особняках, а господарствами керували на відстані, наїздами. І знову редактор поставив «дах» над журналістом. Мов-ляв, давайте з’ясуємо все спокійно, дайте газеті письмову відповідь: що саме у статті написано неправдиво? Ніхто, ясна річ, жодних спростувань, а тим паче — у письмовому вигляді, газеті не надіслав. З тієї простої причи-ни, що Симоненко написав, як кажуть, святу правду. Отож обласна влада, перевіривши наведені факти, зверну-ла увагу на неприпустимість подібного вирішення «квартирного питання» в інших районах.

Після статті Володимира Руденка «Хто довбе Богданову гору» — про варварів, які розгорнули на Богдановій горі у Чигирині кар’єр для добування каменю та жорстви, редакторові теж довелося втихомирювати високопо-ставлених чиновників. Невдовзі нару-гу над горою було припинено.

Віддаючи належне класичному вис-лову, що велике можна побачити з відстані, варто зауважити: під «дахом» такого редактора всі тоді почувалися, як у Бога за пазухою.

У потрібному місці, в потрібний час

Виникали в житті редакції і нестандартні ситуації, коли шефа не було на місці, а рішення потрібно прий-мати негайно. Згадує Микола Сніжко:

– Так сталося, що моїй дружині Наталі надокучило, що я три вечори поспіль приходив додому «під мухою» – то премія, то день народження, то просто добрий вечір. От вона вирішила піти поскаржитися редакторові на сякого-такого. Мені пощастило – на той момент Григорія Суховершка в редакції не було. Тому натрапила на мого безпосереднього начальника Ва-силя Симоненка. Як він обурився (наче не разом вживали ту оковиту). А вже мені, походжаючи по кабінету, поку-рюючи: «Я не можу не прислухатися до тривожного сигналу, тому замість

святкування свого першого 25-річного ювілею матимеш товариський суд, виїзний – у вас удома. Слідство ве-стиме Миколайський трибунал (крім мене, у редакції працювали ще три Миколи), а головним суддею буду я – Васисуалісимус. Адвокатів не буде – захищайся сам. А поки вестиметься слідство – зганяй додому, помирися зі своїм Супернатом, бо з ним жарти погані. І готуй приміщення для судово-го засідання». Моє Супернато звістку про товариський суд зустріло з вели-ким «ентузізізмом». А про можливий суворий вирок – вигнати з роботи – із сумом. За що – дивувалася. За пору-шення «Морального кодексу молодого будівника комунізму». А якщо ми суд-дям поставимо могорича, то дивись, і помилують. Моя Наточка, звісно, не хотіла, щоб я вибився з лав будівників комунізму, тому почала спішно готува-ти зал для товариського суду і могорич. Опис того історичного товариського суду вартий обсягу хоча б оповідання. Але я коротко. Васисуалісимус запро-понував провести судову експертизу: наливаємо цієї зелено-зміїної капості в чарки і п’ємо. Всі наливають і п’ють (крім мене). Випило й моє Супернато, скривилося. «От бачиш, каже Василь – а ти думала, що Ніколо Поганіні (це я) на прес-конференціях мед п’є? Що показала експериза?» – «Гірко!». – «Тож цілуйтеся, молодята. Любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси. Хай любов ніколи не вмирає. Це, по-перше. Другим пара-графом вироку буде таке: для спокуту-вання свої вини відповідачу і позивачці (обоє рябоє) з’їсти три пуди солі». Після цих слів судді хлопці-судвиконавці притягли у «судову залу» вличезного мішка з сіллю: «Оце той не один пуд солі, який вам доведеться з’їсти. Ви-рок суду остаточний і оскарженню не підлягає».

Вимушена перерва

Тоді, коли газета була на злеті, била рекорди з читабельності, стала са-моокупною та ще й прибуток давала, надійшла вказівка зверху: ліквідувати обласні «молодіжки» і створити більш потужні видання на кілька областей, по зонах, хто пам’ятає, раднаргоспів. Це було навесні 1963 року. Колеги з жалем розлучалися зі своїм улю-бленим друкованим дітищем. Ко-жен шукав свій подальший шлях у журналістиці, адже попереду було ще ціле життя...

М.Ч.

Перші кроки

новосілля в редакції «Молоді Черкащини». на знімку другий праворуч – Григорій Суховершко

№7 3наша історія«А ти читай не по діагоналі, а все підряд та й з олівцем»

Із теплими спогадами

1967 – 1970 р. р. (редактор Петро Жук)

На зональні молодіжні видання також чекала невтішна доля. Щоправда, як розповідає вже наступний головний редактор «Молодіжки» Петро Жук, розпочиналося для них усе досить оптимістично.

Відчувши волю, смак незалежності, журналісти показа-ли на що вони здатні. Це відразу відчули як «верхи», так і «низи». Зокрема, вінницька зональна газета опублікувала надто гострий матеріал про Чернівецький обком партії. Це обурило партійних чиновників. Вони надіслали зневажли-ву відповідь, мовляв – ви порушуєте субординацію. Тоді з редакційною статтею «Голоблею по струнах» виступив ре-дактор Ілля Бердник, який надто гостро розвінчав пихатість партократів.

Непокірного редактора було негайно звільнено ухва-лою не ЦК комсомолу , а ЦК КП(б)У. Не встигли вщухнути пристрасті по Вінниці, як київська газета «Молода гвардія» опублікувала серію репортажів про «метеликів» київських вулиць. Це викликало неабиякий резонанс і серед читачів, і серед чиновників. Як це так? Проституція – це породжен-ня аморального буржуазного світу. А при соціалізмі цьо-го явища немає і бути не може. Отож на четвертому році існування зональні напівнезалежні молодіжки були фактич-но розігнані, і директивні органи вирішили повернутися до старої, випробуваної часом системи молодіжних газет.

Про відновлення обласної молодіжки велась мова ще на початку літа 1966 року. Тоді ж, фактично, були і підібрані ка-дри газетярів. Кілька місяців у кулуарах обкому партії обго-ворювалося питання, кому доручити очолити цей колектив. Зрештою, десь наприкінці жовтня мене запросив до себе перший секретар обкому партії олександр Андреєв. І без-будь-яких прелюдій сказав:

– Із 1 січня 1967 року буде виходити «Молодь Черкащи-ни». Вже виділено приміщення, зроблено в ньому ремонт. Фактично сформовано колектив редакції. Ми рекомендуємо вас редактором. Завтра виїжджаєте в Київ для співбесіди, а звідти в Москву. Після затвердження відразу приступаєте до роботи.

– Я хотів було заперечити – що, мовляв, уже не комсо-мольського віку, і мене вже запрошує на роботу Микола Іщенко – редактор газети «Колгоспне село». Але Олек-сандр Микитович не слухав.

– Бажаю успіху... А через помічника, Леодора Гайворонського, попере-

див, щоб я їхав не у вишиванці, а обов’язково у білій сорочці з краваткою. Річ у тім, що я недолюблював краватки, а хо-див переважно у вишиванці, яка на той час була набагато дешевшою від нейлонових сорочок. Після Києва і Москви – 1 грудня 1966 року наш колектив узявся до роботи. Ска-жу відверто, колектив був надзвичайно талановитий. З ним було працювати нелегко, бо кожен мав свої нахили, свої ідеї,

свої погляди. І ні в якому разі не збирався поступатися влас-ними принципами. Отже, найперше треба було згуртувати цих надзвичайно талановитих журналістів, зробити так, щоб ідеї кожного вкладалися в рамки загальної ідеї редакції, щоб ліві чи праві «заскоки» не мали небажаних наслідків. Тим більше, що кожен номер детально аналізувався не лише в обкомі комсомолу (від якого ми зовсім не залежали), а на-самперед у відділі пропаганди обкому партії.

Після виходу чергового номера мені завжди телефонував завідувач відділу пропаганди і агітації обкому партії Вілен Коваленко. Як правило, він починав із запитання:

– Ти читаєш свою газету?– Так, читаю, по діагоналі, – відповідав я йому, а в думках

гадав, до чого цього разу він причепиться.– А ти читай не по діагоналі, а все підряд та й з олівцем.

Ну, от скажи, як розуміти ось цю фразу у вірші Анатолія Сірика: «Сонце, мов висушена грушка»? А вірші Линовиць-кого – це вже відвертий націоналізм! Прошу і попереджаю – уважніше читай свою газету.

Подякувавши в черговий раз йому за цінні вказівки, я, як редактор, на «літучці» переказував розмову. Всі присутні кивали головами на знак згоди з критикою «верхів» і знову продовжували публікувати матеріали згідно зі своїми пере-конаннями.

Правда, пізніше ці публікації привернули увагу працівників «контори глибокого буріння». І після мого переходу на роботу власкора газети «Радянська Україна» дехто із журналістів був вигнаний з роботи, а Василь Захарченко

одержав 5 років мордовських таборів. Беручись випуска-ти газету «Молодь Черкащини», наш колектив розробив майже п’ятирічний план висвітлення основних тем. Це Симоненківська тематика (незважаючи на те, що ім’я Симо-ненка було напівзаборонене, при редакції діяла студія ім. Ва-силя Симоненка). Майже щотижня під профілем Симонен-ка друкувалися матеріали про роботу студії. Двічі на місяць виходила тематична сторінка «Вишиванка», матеріали якої розповідали про українські звичаї та обряди. Особливого розголосу набула серія матеріалів Вадима Мицика про про-води до армії за козацькими звичаями та Івана Лебідя – про традиційні весілля в селі Жовнине Чорнобаївського району. «Говорять люди з легенд» – на цих тематичних полосах ре-гулярно виступали неординарні постаті часів громадянської і Вітчизняної воєн. Під рубрикою «З архіву рідної землі» та «Люби свій рідний край» ми публікували матеріали з історії Шевченкового краю, висвітлювали життя і діяльність невідомих досі знатних уродженців Черкащини. Щоб залу-чити широкий актив районних газетярів до участі у роботі редакції за рахунок залучених коштів від колгоспів, різних організацій і установ (в тому числі від міліції і прокурату-ри), редакція спільно із керівниками цих організацій уста-новили солідні премії за кращі нарис, замальовку, статтю. Так, скажімо, три премії ім. Близнюка за висвітлення поезії хліборобської праці становили від 15 до 250 карбованців. На той час це були великі гроші. А таких залучених коштів було більше 4000 карбованців. І як наслідок, ми не відчували нестачі у пречудових матеріалах. У результаті тираж газе-ти зріс із 25 тисяч до 100 тисяч примірників. Незважаючи на майже щоденні дзвінки і «ЦУ» – влада всіляко сприя-ла роботі наших журналістів. Достатньо сказати, що за ці три роки для колективу редакції було виділено обл- і міськвиконкомом більше десяти квартир.

За цей час на шпальтах республіканських та союзних ви-дань 13 разів відзначалися публікації нашої газети, а комісія з питань радянської обрядовості при Президії Верховної Ради УРСР рекомендувала до широкого впровадження звичаїв і обрядів, змальованих Вадимом Мициком та Іваном Лебідем. Та і журналісти «Молодіжки» надовго не затриму-валися в редакції, їх запрошували на роботу в солідні видан-ня. Зокрема, на роботу в Київ були запрошені олександр найден, Іван Ушета, олена Задорожня, кость Голубєв, у Ленінград – Аркадій Тігай, у «Черкаську правду» на посаду завідувачів – Анатолій новицький, Тоня Веретик, Мико-ла Дашківський, редактором канівської газети – касич-Пилипенко, в обком комсомолу перейшов працювати олексій Лищенко, в обком партії – Володимир Мислюк. Саме в «Молодіжці» розквітне талант письменника Василя Захарченка, художника Павла Рубана.

Скажу відверто – я надзвичайно щасливий, що мені довелося працювати поруч таких чудових, талановитих журналістів.

Петро ЖУк

1970 – 1980 р. р. (редактор Володимир Грибенко)

На думку Анатолія Чабана, який у 70-их роках очолю-вав обласну комсомольську організацію, «Молодь Чер-кащини» – один з найкра-щих періодів провела під керівництвом Володимира Гри-бенка. Ось що згадує про тре-тього редактора «Молодіжки», якого з нами немає майже 20 років, Анатолій Чабан.

Особливою сторінкою мого життя стала для мене робота у Черкаському обкомі комсомолу, в час, коли мені дове-лося очолювати обласну комсомольську

організацію. Саме тоді доля звела мене із такими унікальними, творчо обдаро-ваними особистостями, якими були і залишаються Борис Олійник, Віталій Коротич, Володимир Забаштанський, Ігор Лубченко, Петро Жук, Володимир Грибенко, Петро Линовицький, Антоніна Веретик, Ніна Черняк, Наталія Віргуш, Сергій Рощахівський, Володимир Олійник, Іван Лебідь та багато інших.

Кияни і черкащани – всі вони пройшли через комсомол, через комсомольську пресу, де стали, як кажуть, „на крило”. З одними я спілкувався з відстані столиця-провінція, з іншими – надзвичайно тісно та плідно. І це природно, адже ми жили і трудилися в одній організації, а з працівниками часопису „Молодь Чер-кащини” практично в одному колективі,

оскільки і працівники газети і обкому комсомолу перебували в спільних ком-сомольському та партійному осеред-ках.

Проте з деякими із них мені поща-стило зріднитися назавжди. До таких я відношу Володимира Івановича Гри-бенка. Нас пов’язувала тісна співпраця, майже щоденне спілкування більше 10 років і тоді, коли Володимир Іванович працював редактором газети „Молодь Черкащини”, і коли перейшов на робо-ту в обласне управління культури.

Всі, хто знав Володимира Івановича, відзначали його глибоку порядність, високий фаховий рівень, талант публіциста. Його перу належить і пре-красна поезія, і глибокопатріотичні та філігранні фантастичні твори. Зокрема,

до антології української фантастики на-лежать його фантастико-пригодницькі повісті „Фабрика геніїв”(1973 р.), „Шлях Мардука” (1974 р.), „Спадкоємець Без-смертного” (1978 р.).

(Закінчення на 4-ій стор.)

Петро Жук

Володимир Грибенко

3 лютого 20104 наша історіяУміла і тверда рука

Безсумнівно, Володимир Грибенко – людина надзвичайного таланту. І насам-перед йому був притаманний високий організаторський хист. З-поміж інших редакторів газети «Молодь Черкащи-ни» він працював найдовше – майже 10 років. Я хотів би відзначити, що Во-лодимир Іванович був надзвичайно скромною та стриманою людиною, яка ні за яких обставин не дозволяла собі підвищувати голос. Навпаки, своїми тихими, проникливими словами він міг переконати будь-кого у правильності своїх суджень. Однак умілою і твердою рукою він спрямовував редакційний ко-лектив на вирішення досить складних і відповідальних завдань.

Хочу зазначити, що у своїй професійній діяльності Володимир Іванович мав фе-номенальну підтримку з боку родини. Його дружина, Наталія Федорівна, та його чудові діти завжди були його опо-рою та гордістю.

А ще Володимир Грибенко – знаний поет. Так, один із його віршів «Батьку мій, лебедю білий» покладено на музику народним артистом України Олексан-дром Івановичем Стадником. Цей твір, по суті, став народною піснею:

Батьку мій, лебедю білий,Ось воно – вічності суть,Десь лебедята на крилахЗнов твою юність несуть.Та все ж найбільш повно його талант

розкрився на посаді редактора газети „Молодь Черкащини”, де особливо проя-вився його організаторський та творчий характер. Скільки дискусій та розмов ми провели разом, аби належним чином за-звучали наші видатні сучасники, які нині широко відомі в Україні, зокрема кате-рина Полатайло – Герой Соціалістичної праці; двічі Герой Соціалістичної праці – буряковод омелян Парубок; Герой Соціалістичної праці – кукурудзовод Микола Пріхно; будівельник Петро Ла-зебник; птахівниця Марія Гвоздь. Усі вони вихованці комсомолу області, а їхні справи зазвучали на всю Україну, на весь Радянський Союз, і зокрема завдя-чуючи талановитому слову Володимира Грибенка.

Ми робили все, аби журналіст «Молоді Черкащини» особливо шанувався у молодіжному середовищі, аби кожен помітний виступ знаходив вдячно-го читача. Під особливим контролем була реакція на публікації молодіжки. Тому важливі матеріали, і особливо критичні, мали широкий резонанс се-ред молодіжної аудиторії, залишалися на постійному контролі комсомольських комітетів, і насамперед обкому ком-сомолу. Як результат, наклад „Молоді Черкащини” сягав більше 100 тисяч примірників, що, безперечно, свідчило про її впливовість та популярність у читачів.

На той час ми ініціювали проведення літературно-мистецьких свят „Поетичний жовтень”, коли до нас приїздили видатні письменники, лауреати комсомольських премій зі столиці та зустрічалися із мо-лоддю в містах та селах. Якнайповніше їхнє слово звучало на шпальтах нашої газети. Плідно працювала літературна студія ім. Василя Симоненка при редакції „Молоді Черкащини”.

Спільна роботаСлід відзначити проведення спільно

газетою та обкомом комсомолу цікавих молодіжних акцій, як „Джерело”, метою якої був захист малих річок та інших вод-них ресурсів нашого краю. Винятковою була акція „Сумка Гайдара”, яка широко висвітлювалася в газеті та завершилася проведенням в області трьох Всесоюз-них зльотів тимурівців.

Особливо значущою, цікавою та не-ординарною стала акція під назвою „Останній лист”, присвячена 30-ій річниці перемоги над фашистами. Приводом до її появи послугувало звернення матері Героя Радянського Союзу Сте-пана Яковича Устименка із с. Крутьки Чорнобаївського району, яка показала останній лист від сина, що надійшов уже після похоронки. У ньому містилося зворушливе звернення до матері та усіх близьких. Тож ми вирішили відшукати такі „останні листи” та розмістити їх у газеті. В результаті, спільно з обкомом комсо-молу та молодіжними організаціями нам удалося опублікували значну кількість листів, зберігши таким чином ці священні

пам’ятки для нащадків.Центральними темами тодішніх

випусків газети ставали добрі справи комсомольців та молоді області, здобут-ки молодіжних колективів, студентських будівельних загонів, а також ударних бригад, які вирушали на спорудження шахт Донбасу.

В ті часи думки про необхідність шу-

кати й запроваджувати якісь темники, про які, до речі, в той час ніхто й не знав, самі собою відпадали. Головною на той час була лише одна справа – формувати підростаюче покоління.

«Росава» і Грибенко

Ансамбль „Росава” був створений за ініціативи В. І. Грибенка для заслуженої артистки України Раїси Кириченко. В той час вона вийшла зі складу Черкась-кого народного хору та була солісткою ансамблю естрадної пісні. І от Воло-димир Іванович, якось зустрівшись зі мною, запропонував зробити для Раїси Опанасівни спеціальний колектив. Та-ким чином виникла ідея зростити на теренах Черкащини другу українську Зикіну. Завдяки увазі та підтримці І. К. Лутака цей колектив справді відбувся, а згодом Раїса Кириченко стала на-

родною артисткою України, берегинею української пісні.

Проте тісна співпраця із Володимиром Грибенком цим далеко не обмежува-лася. Були ідеї щодо створення театру молодіжної естрадної пісні, пісенного поля в Черкасах, містечка майстрів тощо. Однак, на жаль, цим ідеям не до-велося здійснитися. На заваді стала тяжка хвороба Володимира Івановича. Обов’язки ж редактора було покладе-но на відповідального секретаря Петра Линовицького. Це була ще одна талано-вита людина, за якого газета не лише не втратила, але й набула ще більшої популярності та змогла досягти нових висот у своїй діяльності. В цьому проя-вилася іще одна грань особистості Во-лодимира Грищенка – вміння підібрати соратників-однодумців.

Цього року Володимиру Івановичу ви-повнилося б 75 років. Сьогодні я відчуваю борг перед ним. Адже ми згадуємо бага-тьох гідних діячів тієї епохи, проте цього, воістину видатного сучасника, на преве-ликий жаль, лишаємо поза увагою.

І вшановуючи 50-річчя „Молоді Черка-щини”, хочеться ще раз наголосити, що десять одних із найкращих років газета жила, працювала саме під керівництвом Володимира Івановича Грибенка.

Анатолій ЧАБАн,доктор історичних наук, професор,

заступник голови облдержадміністрації

«Найлегше – робити газету, найважче – робити її цікавою і потрібною людям»

У проведеному опитуванні головних редакторів «Молодіжки», присвяченому 30-річчю виходу першого номера, Володимир Грибенко на запитання, що було найлегшим і найважчим на цій посаді, відповів:

– Найлегше – робити газету, найважче – робити її цікавою і потрібною людям.

А от чи доводилось страждати за кри-тику, – Володимир Грибенко сказав, що помірно. І додав, що 1990 рік у цьому сенсі відзначається значним прогресом.

М.Ч.

І знову спогадами про один із етапів історії «Молодіжки» ділиться комсомольський лі-дер. На жаль, сліди редактора Юрія Крикливого загубилися в життєвій круговерті.

Спогад із тогочасся щодо спільної роботи обкому комсомолу й творчого колективу газети “Молодь Черкащи-ни” є світлим.

Звісно, мені можуть дорікнути, мов-ляв, це ностальгія за юністю. Можли-во...

Дійсно, то була пора найчистіших людських стосунків, коли ти за будь-яких обставин відчував плече одно-думця.

І ми разом, обком комсомолу й редакція газети, всіляко сприяли, щоб молода людина якнайшвидше віднаходила своє місце в суспільстві, щоб її життя і праця ставали єдиним цілим.

Аби робота щодо пошуку себе

була не абстрактною, кожна га-лузь економіки краю мала визначені молодіжні патріотичні рухи, зокрема для сільської молоді: “За 50 центнерів білого цукру з гектара”, “4000 кілограмів молока від корови”, “Куку-рудза – культура молодіжна”, “Виро-щуванню нетелей – комсомольське шефство” тощо.

Молодіжні рухи стали невід’ємною частиною творчого життя кож-ного журналіста газети. Творчих працівників майже щодня можна було бачити серед молоді, на виробництві... І понині на Черкащині пам’ятають і люблять Петра Жука, Лілію Шитову, Володимира Грибенка, Ігоря Осадчо-го, Миколу Ткаченка, Віктора Сиро-ватського, Антоніну Веретик, Наталію Віргуш, Сергія Рощахівського, Наталію Панченко, Станіслава Журила, Павла Жука...

Різножанрові публікації газети до-зволяли очищати роботу з молоддю від нашарування формалізму. Практи-ка життя приводила в рух великі гру-пи молодих людей, які об’єднувалися задля загальної справи.

А ще то була перевірка молоді на справжню роботу. І за результатами цієї справжньої роботи з молодіжного середовища виростали відомі в державі люди. Саме з ланкового молодіжної ланки із Жашківщини виріс двічі Герой Соціалістичної Праці Омелян Никонович Пару-бок; із молодої доярки, завідувачки молодіжної ферми із Чорнобаївщини – Герой Соціалістичної Праці Катери-на Олексіївна Полатайло...

Пишу про все це – і ніби збираю бу-кет. Із літ юності. Щоб ці квіти зі щи-рою сердечною вдячністю за спільну роботу вручити творчому колективу газети “Молодь Черкащини”. Бо як би ми не ставилися до минувшини, не треба все ганити.

В тогочассі в певній мірі була не лише свобода творчого слова журналіста, а й свобода конкретних справ, які формували молоду людину, її світогляд.

Григорій ДІхТЯРенко, 1979 – 1985р.р. – перший

секретар Черкаського обкому комсомолу

1980 – 1982 р. р. (редактор Юрій Крикливий)

Згадує Владислав Кирей:

– Юрій Крикливий приїхав до Черкас із Тального. Із журналістським досвідом, з бажанням «і рости, і діяти». Працювали ми злагоджено, творчо і якось тихо. Якщо перефразовувати, то за Юрія Крикливо-го криків ніде не чулося. Його відносини з обкомом комсомолу складалися рівно. Професіоналів він цінував, правити, аби правити матеріал – не правив. Стосунки в колективі були теплими і людськими.

Пора найчистіших стосунків

Анатолій Чабан

№7 5наша історіяНезручний для Черкаського обкому ЛКСМУ

1982 – 1990 р. р. (редактор Микола Ткаченко)

На третьому десятку існування «Молодіжка» відзначилась публікаціями матеріалів місцевого і всеукраїнського значення, які викликали у комсо-мольських керівників велике незадоволення. Про ті події ділиться Микола Ткаченко.

– Попереднє покоління читачів, тобто комсомольці, було поінформоване, що редактор «Молодіжки» Ми-кола Ткаченко чужий та незручний для Черкаського обкому ЛкСМУ. Підтверджуєте цей факт?

– Не буду давати оцінку своїй особі. Пропоную вашим читачам протокол №30, який писався чомусь російською мовою під грифом

«СЕКРЕТНО»ПРОТОКОЛ №30 заседания бюро Черкаського обкома

комсомола от 26.12.1988г.секретарь н.косарева

«Про доповідну записку т.Швагера В.Ю. по факту опублікування в газеті «Молодь Черкащини» матеріалів «Пікет під Чигирином і після нього...»

1. В целом одобрить систему работы областной молодежной газе-ты по вопросам охраны окружающей среды, экологического воспи-тания молодежи.

2. Считать неправомерными действия редакции по факту тенден-циозного подбора откликов на материал «Пікет під Чигирином і після нього...», опубликованного в газете «Молодь Черкащини», №46, а так-же отметить, что фотография В.Воронина, опубликованная в №49, служит разжиганию страстей, появлению различных слухов, что не содействует повышению авторитета областной молодежной газеты.

3. За серьезные недостатки в руководстве редакционной колле-гией газеты, выразившиеся в опубликовании недостаточно зрелых материалов, порождающих слухи, редактору газеты «Молодь Черка-щини» т.Ткаченко Н.М. обьявить выговор.

4. Строго указать т. Пилявской А.М. на незрелые заявления и по-спешные выводы, которые привели к конфликту между районным комитетом комсомола и редакцией газеты «Молодь Черкащини».

– Прошу прокоментувати.– Охоче. Цю статтю, опубліковану у листопаді 1988

року, до друку готувала кореспондент Валентина Мозгова. Члени черкаського товариства «Екологія» (Сергій Силкін) висловлюють свій протест проти будівництва у м. Чигирині АЕС. Згодом відбувся «круглий стіл» учасників акції у редакції, на який прибула знімальна група Укркінохроніки. Завершилась дискусія діловою угодою про нові зустрічі за участі спеціалістів, науковців. Конфлікт між членами това-риства «Екологія» і працівниками Чигиринського райкому комсомолу виник лише через брак культури спілкування. РК і товариство «Екологія» опинилися по різні боки бари-кади. Це не було підбурюванням. Але надійшла вказівка згори... і питання винесли на бюро обкому комсомолу, ого-лосили мені догану, а по закінченні засідання бюро Наталія Косарєва попросила не ображатися, мовляв, так треба було відреагувати.

– «Відреаговували» не на один виступ «Молоді Чер-кащини». на бюро ви ходили, як на молебень до хра-му.

– Ось ще приклад. У 2009 році Служба Безпеки України розсекретила архівні матеріали про голодомор на Україні у 1932-33 роках. Президент України Віктор Ющенко підписав Закон, яким передбачається притягувати до кримінальної

відповідальності всіх, хто не визнає Голодомор... Та першими практич-но в усій Україні були ми, журналісти «Молоді Черкащини». Спочатку в липні 1988 року я на-

полегливо переконую цензорів дати добро і підписую до друку на сторінках газети статтю Василя Пахаренка (мо-лодого вчителя з Червоної Слободи Черкаського району, нині кандидата філологічних наук, доцента Черкаського національного університету) «Голодний 33-ій», в якій автор намагається вивчити цю трагічну сторінку життя нашого народу з допомогою живих свідків, запрошує читачів вис-ловитися з приводу порушеної проблеми. У серпні 1988 газета друкує розворот листів-відгуків про цю «білу пляму» нашої історії з коментарем асистента кафедри історії КПРС Черкаського педінституту В.Масненка (нині професор). Наші публікації передруковують республіканські газети і журнали.

– І яка за це дяка?– Знову потягли на бюро. А згодом, по суті за серію цих

публікацій та про екологію, редколегія республіканської га-зети «Комсомольское знамя» присвоює мені премію «Ре-дактор року» із врученням грошової винагороди у розмірі 1 тисячі карбованців. Про це я дізнаюся з публікації «КЗ» за 1 січня 1990 року. Це для мене було як грім серед ясного неба, бо у грудні 1988 р. бюро обкому комсомолу оголосило мені догану за публікації щодо будівництва Чигиринської АЕС.

– Ще чим запам’яталися ті роки?– У жовтні 1988 року «МЧ» вміщує прізвища воїнів-

нтернаціоналістів, які не повернулися з Афганістану. Впер-ше із публікацій нашої газети люди дізналися про забуті імена славних черкащан. Цим ми не лише допомогли науковцю, а згодом професору Володимирові Поліщуку, який готував ці статті, а й відкрили ще одну забуту сторінку славної історії людей Черкащини.

– Тепер я вам допоможу. У пам’ятку огляд «Молоді Черкащини» журналістки Луїзи Білозьорової у газеті «Правда Украины”:

«Если положить рядом два любых номера «Молоді Черкащини» – один начала нынешнего года, другой сегодняшний, на первый взгляд покажется, что это экземпляры совершенно разных изда-ний. Более старый похож на районку среднезахолустного уровня. «Молодь Черкащини» середины и продолжения 1988 года – это все-таки газета молодежная. Что же случилось? Отчего вдруг помолодела? Ответить будто-бы просто: изменила внешность – стала еженедельником, перешла на другой стиль. Преобрази-лась верстка. Даже не столько верстка, сколько художественное оформление… Раскрепостилась, расковалась форма – и повлекла за собой обновление содержания. Действительно, раз-

ве возможно писать по-старому, отглажено и поучающее (и пугаю-ще скучно!)».

– Дякую за приємні спогади. І нинішній «Молоді Чер-кащини» бажаю щономера ставати розкріпаченішою, розкутішою. Тоді вас чекатимуть тільки збільшені тиражі, любов і повага читачів.

– Заради цього варто працювати.P.S. Тих, хто тоді зі мною працював, репрезентую на

фотознімку із власного архіву. Леонід ТУМенко

Зліва направо: наталя Рощахівська (Рів’єра), катерина коваль, Станіслав Журило, Микола Ткаченко, олександр Третяков, наталя Віргуш, наталя

колісниченко, наталя Панченко, олег Стогнієнко, Лідія Лихач.

Знання редакторсь-ких секретів дозво-

ляло Мартиненку з легкістю вести

«Прес-бульвар» на «Студії-2»

Демократія завітала і в редакціюП’ятого редактора нашої газети впер-

ше було не призначено, а обрано. Костянтин Нилович Мартиненко народився

20 серпня 1960 року в селищі Верховцеве на Дніпропетровщині в робітничій сім’ї. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету (1986). На газетній роботі з 1986

року – кореспондент обласної газети «Молодежь Севера» (Комі АРСР, Росія), з 1988 року – редак-тор багатотиражної газети «Ротор» (Черкаси), з 1990 року – редактор відділу Черкаського облас-ного комітету по телебаченню і радіомовленню, з 1998 року – в системі Укртелерадіо (Київ).

М.Ч.

«І якщо впадеш ти на чужому полі…»

За час роботи у «Молодіжці» було всього – і яскравих моментів, і таких, про які не варто згадувати. але… але… Чомусь зараз зринає в пам’яті рік 1988, як і номер нашої га-зети, датований 9 жовтня. Я ризикнув. Уперше в радянсь-кому союзі за рік до виведен-ня військ з афганістану наша «Молодіжка» надала список воїнів Черкащини, котрі загину-ли в тій війні. Щоб вийшов цей матеріал, довелося службовою «Волгою» їхати до києва і брати «добро» у головного цензора – полковника київського військового округу Міноборони срср.

Втім, там «добро» дали. Ми не знали, що буквально через півроку наше видання стане, згідно з рішенням національної спілки журналістів України, переможцем конкурсу на патріотичну темати-ку серед усіх ЗМі України.

Ще один нюанс. не хотілося б себе хвалити, проте разом із колишнім завідувачем відділу спорту та молоді Черкаського міського відділу комсомолу Миколою Басаєм та ветераном аф-гану (а нині керівником обласної ветеранської організації) Во-лодимиром Веретільником у вже далекому 1988 році ми, їдучи в Уманський район, домовилися про пам’ятник воїнам-афганцям (який нині стоїть у центрі Черкас), що, до речі, був першим на теренах радянського союзу та України. на відкритті монумен-та в 1989 році були присутні колишній командувач 40-ої армії генерал-полковник Борис Громов та інші відомі особи.

Юрій ЗІМенкоВ, 1987-1991 р.р. – заввідділу комсомольського

життя та економіки «Молоді Черкащини»

1990 – 1991 р.р. (редактор Костянтин Мартиненко)

Юрій Зіменков

Микола Ткаченко

3 лютого 20106 наша історія

Іванові Заболотному в редакторському кріслі довелося сидіти чи не в один із найскладніших періодів історії газети.

У 1977 році Заболотний закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шев-ченка. Деканом тоді був відомий на всю Українську РСР журналіст Дмитро Прилюк. За призначенням опинився у Лисянській районній газеті «Червоний Жовтень» на посаді завідувача відділу сільського господарства. І вже з пер-ших днів дуже здивував і редактора, і колег – з дипломом найпрестижнішого університету вступив до Тальнівського радгоспу-технікуму.

– А воно ж було не смішно, – згадує пан Іван, – бо, напри-клад, мав написати про формування густоти рослин цукро-вих буряків, а я в цьому ні бе ні ме…

– Іване олексійовичу, та це ж проривання, після якого на погонному метрі мали залишитися 6-7 рослин.

– І про це, і про багато що інше дізнався у технікумі, у колгоспах, у людей. Але тут надійшла пропозиція від парт-кому «Черкаспромбуду» стати редактором багатотиражки «Будівельник».

– І знову вступати до інженерно-будівельного інституту?

– Цього разу обійшлося! Робота була до душі, все було як пісня. Встиг освоїти будівельну термінологію, аж тут надійшла пропозиція – іди до нас, у «Молодь Черкащини».

– не відмовився?– Ні, і не шкодую з цього приводу.– Ви ж, Іване олексійовичу, і дорогі нам цим періодом

свого життя.– Спочатку був відділ комсомольського життя, згодом

призначили заступником редактора, а потім виріс до редак-тора – постановою бюро Черкаського обкому комсомолу Заболотного посвятили на цю посаду.

– А це вже не фунт родзинок!

– Але й не по-дарунок долі. Бо я ніколи не прагнув бути «начальни-ком».

– Але ж така можливість по-керувати, попра-вити.

– Дуже не пра-вив, бо недолу-гих авторів серед нас не було. Та і заступниці Юлії Сакун довіряв. Бо сам я більше спілкувався із бухгалтером редакції.

– Таким скру т ним було фі нансове становище?– А то! Прийняв газету, можна сказати, з нулем

прибутків.– Але ж вижили!– Не тільки з Божою допомогою. Сам наклад газети не

забезпечував гідного життя. Та тут – нам поталанило, саме у ці роки у телевізійному просторі вигулькнула перша при-ватна телекомпанія «ВІККА».

– То й що з того?– А багато! Ця структура нікому, вірніше, жодній редакції

газети не давала своєї телепрограми. А мені вдалося укла-сти угоду, що цей продукт буде друкувати лише «Молодь Черкащини». Тоді й почав виходити у світ додаток до га-зети – «На черкаській хвилі». Отак оці сторіночки і почали давати прибуток редакції. Отже, творчим працівникам була можливість проявляти свою творчість. Я з гордістю називаю імена Валентини Мозгової, вже згадуваної Юлії Сакун, Юрія Зіменкова, Наталії Колісниченко, Віталія Коркоценка, якого ми називали корнетом.

– До речі, з цим корнетом пов’язаний вихід у світ першої на Черкащині незалежної, сміливої, сердитої га-зети «кур’єр Придніпров’я». Її народили на світ тодішні метри журналістики Ігор Сакун, Станіслав Журило, олег Стогнієнко.

– Пригадую, як вони по всій Україні шукали друкарню, де пустити у світ своє дитя. Особливо казав «ніззя» тодішній представник Президента в Черкаській області. Тому вийш-ло лише кілька номерів.

– Писати правду, пане Іване, це все одно, що виколю-вати очі, бо таки ж правда коле очі.

– Намагався правду одягти в біленьку одіж. Але ж одного разу таки потрапили в халепу. Прийшов до мене такий не-завидний молодик, відрекомендувавшись представником Комітету державної безпеки, і віддав листа. У якому дуже правдоподібно розписувався зять, у котрого теща сяка-така тягала товар із-за кордону і перепродувала. Повірили, на-друкували. І вперше пішли на судове засідання. П’ять ти-сяч карбованців моральної шкоди – така ціна «співпраці» з кедебістом.

– А пішли з посади за допомогою мітли?– Зовсім ні. Ігор Сакун запропонував стати заступником

директора поліграфічного підприємства, а кермо редакції передати Олегові Стогнієнку. Що я й зробив, і зовсім че-рез це не каюся. З вашого дозволу ще раз умотивую, що журналіст має досконало знати предмет того, що пише. На все життя запам’ятав приїзд у село Босівку Лисянського району кореспондента газети «Сільські Вісті» Івана Калити. Якраз закінчилося обіднє доїння корів. Журналіст сів до ко-рови і власноруч видоїв ще склянку молока. І сказав, що саме воно найжирніше. Бажаю нинішній «Молоді Черкащи-ни» вникати у сенс життя і виникати у потрібному місці і в потрібний час!

– Дякуємо за побажання. Леонід ТУМенко

Основний принцип – писати тільки правду квітень 1991 – червень 1992 р. р.

(редактор Іван Заболотний)

1992-1998 р.р. (редактор Олег Стогнієнко)

Згадує Валентина Мозгова, тодішня відповідальний секретар.

– отже, Валентино олександрівно, при-йшов уже згадуваний Ігор Сакун і сказав Івану Заболотному: іди до мене заступ-ником, а редактором поставимо олега Стогнієнка.

– А я була категорично проти кандидатури Олега на цю посаду!

– А чим же це було викликано?– Спочатку інтуїцією, яка згодом

підтвердилася суворою правдою життя.– Заінтригували.– Інтриги супроводжують нашу долю завж-

ди. Але попервах Олег Іванович не викликав суттєвої тривоги. Мені, наприклад, навіть імпонувало те, що після «Доброго ранку!» Олег риторично запитував: «Чим ми сьогодні дивуватимемо читача?».

– І мені імпонує.– Але були такі новації, з якими я як

відповідальний секретар не погоджувалася. Ось, приміром, така новація – у ті роки виплив на поверхню інформаційного простору такий собі Микола Озимов. Прославився спочатку як великий анархіст, порівняно з яким і Бакунін був маленьким. Про ці політичні погляди і я із задоволенням писала. А тут приходить Олег і каже: треба подати Озимова як сексуального цілителя.

– Пам’ятаю розповіді, як Микола Михай-лович темної ночі вивозив чергову свою

відвідувачку на цвинтар, обов’язково прихо-пивши із собою чорну курку, і маніпулював птицею по оголеному животу «хворої».

– Не хотілося мені писати саме про цей аспект. Але робота є робота (а Мозгова завж-ди нею жила), і під псевдонімом писала.

– Згодом Станіслав Журило у телециклі показував великого мага, який поглядом міг підпалити бензин.

– Було-було. Той же Станіслав і мені пропо-нував поставити сексуальний матеріал на пер-шу сторінку.

– Читачі того покоління пам’ятають публікацію Журила про так званих «пле-чових». Тоді ще мало хто знав, що це жінки, які надавали сексуальні послуги на певному відрізку автотраси. У пам’ятку і походеньки Станіслава Журила та олега Стогнієнка підсобками магазинів, у яких копчений лящ чекав свого високопостав-леного клієнта.

– Приємно згадати.– Микола Ткаченко у своїх спогадах

описує засідання бюро обкому комсомо-лу, на якому його шпетили як редактора «Молодіжки».

– А я була автором того матеріалу. І Миколі загрожувала лише догана, а мене хотіли зовсім витурити. Перший секретар Наталя Косарєва так і сказала: «Среди нас есть люди, которые думают не так, как комсомольцы!». Малася на увазі тільки я. Мені ставили у провину, що я не тільки написала матеріал про пікет проти будівництва атомної станції під Чигирином, а

й телефонувала у штаб будівництва, вибиваючи їх із ро-бочого ритму. Я ж, наївна, – в атаку: «Приміром, ви, то-варишко Косарєва, взяли у гардеробі чужу шубку. Будете про це телефону-вати в усі усюди?». Ех, вона: «Невже перший секретар обкому комсомолу візьме чужу шубку в гардеробі?!». Функціонерка у прямому сенсі сприйняла мої слова, навіть не допустивши, що я висловилась образно. Полетіла б я да-леко без імені та спогадів про мене, якби не Сергій Червонописький, який був на той час членом бюро обкому комсомолу: «Товариші, Чорнобильська АЕС, рівно як і Чигиринська, – велике лихо не тільки для України, а й для всього світу». Отак я і залишилася.

– Тоді успіх газети і багатотисячні тиражі багато хто пов’язував і з керівником найбільшого поліграфічного підприємства області Ігорем Сакуном.

– Так. Це завдяки Ігореві Сакуну тираж досягав майже ста тисяч. Але невблаганна смерть у 1994 році забрала цього таланови-того вже тоді бізнесмена. А Олегу Стогнієнку все впало з неба, тобто у спадок від Ігоря. Він відразу перевтілився – сам собі повірив,

що великий і всемогутній. Хоча як до творчої особистості претензій до Оле-

га я не мала. Ми таки дивували читача, і доволі часто. Але те, що Стогнієнко ставав дедалі самовдоленішим і самозакоханішим – лякало.

– Але, незважаючи ні на що, тодішня «Молодіжка» була університетом жур-налістської майстерності.

– І довго жив у нас дух – один за всіх, і всі за одного. Але коли цей дух почав псувати-ся, я вирішила кинути межи очі свою частку співзасновниці. Може, совість у когось проки-неться. А вона заснула зовсім. Після необхідних процедур відмови від частки, попросила з’їздити у дитсадок за дітьми. Але мені сказа-ли «зась». Та згодом завдяки внутрішньому конфліктові між певними особами моїм дітям видали путівку до болгарської Варни. Шкода, що велику справу Ігоря Сакуна помаленьку за-губили. Та попри все, ті роки мені дорогі.

Леонід ТУМенко

«І довго жив у нас дух – один за всіх, і всі за одного»

Іван Заболотний

Валентина Мозгова

олег Стогнієнко

№7 7наша історіяВелика відповідальність

на тендітні плечі

1998 – 2008 р.р. (редактор Юлія Сакун)

За всю історію «Молоді Черка-щини» єдиною жінкою-редактором протягом десяти років була Юлія Сакун.

– Пані Юліє, а як би трішки заглянути у минуле, припідняти завісу, за якою «комсомольськая юність моя»?

– Не дуже б хотілося, бо якось водночас шкода, що не повернуться ті літа, і радісно на душі – кращої пори за юність таки не буває.

– І справді, не стали ж ви відразу та-кою поважною, солідною редактрисою газети «Молодь Черкащини», а були перші кроки.

– Перший журналістський хліб я дійсно заробляла кроками – була кур’єром у редакції газети «Серп і Молот» (нині «Сільські обрії»). Згодом трішки наблизи-лась до журналістської кухні – тут же стала коректором.

– Завидне стремління до мети.– І ось мрія здійснилася! Я – кореспон-

дент газети «Молодь Черкащини».– Зважаючи на ті часи, висота неа-

бияка. нагадаємо читачам, що у вже далекі 80-ті роки в Черкасах виходили у світ лише дві обласні газети – «Чер-каська правда» та «Молодь Черкащи-ни», які були не суто засобами масової інформації, а органами. Перша – обкому комуністичної партії України, а наша – обкому комсомолу. Як кого, а мене завжди коробило те слово «орган». Так і

хотілося похохмити – який…– А воно так і є: кажучи, що га-

зета це сила, це воля, журналісти розуміли, що вони підневільні, хоча «Молодіжка» завжди намагала-ся вирватися з-під опіки, наголо-шуючи про свою норовливість. А демонстрували це гострим пером, усвідомлюючи, що обком ЛКСМУ обов’язково відреагує. Чи доганою, чи розширеним засіданням бюро обкому і редакції газети.

– Але ж догану кореспонденту «вліпити» просто не можна, бо вона йому до… лампочки.

– Звісно, віддувався редактор, найбільше діставалося на горіхи тодішньому – Миколі Ткаченку. За нашу писанину він приймав бли-скавки і громи на себе. А гостро писати ми вміли, а головне – хотіли. І робили це навіть з якимось кура-жем.

– хоча б про один такий кураж…– У газету я прийшла разом зі Станіславом

Журилом. Так от, редакція отримала сигнал, що в Уманському сільськогосподарському інституті студентів використовують як ро-боче тягло. Не мордують їх заняттями, семінарами, колоквіумами, а «люблять» їхні руки. Зранку до ночі юнаки і дівчата знемагали у трудах чорних. От ми про це і написали.

– І цей матеріал був надрукований?– Обов’язково! Тут зупинимося на

мікрокліматі, який панував у колективі редакції. Кожен з авторів готовий був пере-гризти все, що можна, за те, щоб його опус обов’язково був надрукований.

– Аж не віриться, це ж були часи мракобісся.

– У нас цього «бісся» не було. Всі були максималістами, талановитими, мали свою позицію.

– Так за цю ж позицію треба було і відповідати.

– І відповідали. У першу чергу – редак-тор. Той же Микола Ткаченко.

– Це було з 1982 по 1990 рік.– Справді, ми робили тоді неймовірне.

Але ось настали часи, коли колос на глиня-них ногах – Комуністична партія та її вірний помічник і резерв комсомол – захиталися.

– А згодом і зовсім упали!– Повинна зазначити, що падав Черкась-

кий обком комсомолу м’яко, без зайвого лементу. Досить сказати, що тодішній пер-ший секретар Сергій нестеров міг просто сказати: ідіть ви до біса, нам би свої пробле-

ми вирішити. Так ні, зустрівся з трудовим колективом і порадив перебрати заснов-ництво газети на себе і навіть на додачу пе-редав бувалу у редакційних відрядженнях «Волгу». Так це її згодом Валерій Ворот-ник у газеті «Антенна» назвав фешене-бельною. І до того ж повідомив сенсацію: обком комсомолу таємно передав «Молоді Черкащини» мільйон доларів США.

– Та це ж байка!– Але ж у людей тоді ще жив стерео-

тип: що написано в газеті, обов’язково є правдою. От кілька місяців і жили ми під куполом цієї брехні, яку дехто подавав як істину. До речі, Валерій Леонідович – як і всі (ну, майже всі) редактори обласних газет, обов’язково теж пройшов школу «Молоді Черкащини».

– Давайте загинати пальці: Лілія Ши-това – «Черкаська правда», Ростислав Супрунов – «Факти», Сергій Томіленко – «нова Доба», Сергій халупінський – «Черкаський край», Микола крамар – «Земля Черкаська», Юрій Зіменков – «Спортарена», Станіслав Журило – «Вечірні Черкаси», Владислав ки-рей – «Черкаси», Микола Дашківський – «Серп і Молот», Лідія Лихач – жур-нал «Родовід». кого не назвали – виба-чайте. Додамо успішного продюсера і тележурналіста зі «Студії-2» олексан-дра Марченка.

– Але мені болить одна деталь. За ра-дянських часів у «Черкаську правду» із «Молоді Черкащини» брали журналістів, які здобули тут гарт. І їх згадаємо: Віктор онойко, наталя Віргуш, катерина ко-валь, той же Владислав кирей. А в нас виросла і Тетяна Дрибас, і моя мама Люд-мила Свердловська... Брали чинно, бла-городно, як підвищення. І згодом цей про-цес тривав, але з іншим відтінком. Та про це згодом.

– Це вже коли ви стали редакторкою.– Так. Але повернемося до обкому ком-

сомолу. Він дав нам можливість називати себе, відчувати себе дітьми із пробірки «Свобода». Правда, робив це орган ви-мушено. Комсомол валився, Централь-ний комітет не радив обкому входити в конфлікт із редакцією підвідомчої газети. Адже надворі – гласність, перебудова. Але і ми не зловживали цією свободою. Правда, могли відмовитися виконувати завдання редактора, якщо воно суперечило переко-нанню журналіста.

– А чи не занадто це вже вільно-любно?

– Може, й так! Але це ж висока ознака

демократії. А коли обком дозволив нам вільно обирати редактора – то нашому захопленню не було меж! І цей дух жив у редакції 20 років.

– не важко було вам підтримувати його вже на посаді?

– Зовсім ні! Кращого у роботі журналіста і бажати не треба. Ми були однією сім’єю, в якій – усі талановиті.

– А тепер повернемося до іншого відтінку витоку кадрів із «Молодіжки».

– Згодна. Наприклад, прийшли в газету молоді, в яких за плечима – ніякого досвіду. Навчилися, поавторитетнішали. Першим приходить Ростислав Супрунов: іду в нову газету і беру із собою колег. Не попередив-ши, не залишивши, як у нас кажуть, запасу. Підучили інших. Приходить тепер Сергій Томіленко: мене беруть редактором газети «Нова Доба», а я беру із собою того й того.

– Але ж радості від цього – спочатку як заступникові редактора, а потім го-ловному редактору – Юлії Сакун було мало.

– А коли вона була, та радість? Свого часу газета мала тираж 80 тисяч.

– Це коли на всі заставки клювали ко-стянтина Ястреба?

– Тоді!– І представник Президента завдяки

цьому клюванню перестав ним бути.– Ми ж домовилися нікого не ображати.– Більше не буду.– Коли ж я прийняла газету, тираж упав

уже до 15 тисяч примірників. Підтримки ні з якого боку – виживайте, як хочете. Хочемо, але як? Добре, що те, що надбали раніше – не забули. Маю на увазі – розповсюдження газети хлопчиками-бігунцями (цей досвід перейняла не одна редакція).

– А як вам було вижити, коли не вила-зили із судів.

– Справді, можна було «заспокоїтися», не чіпати можновладців й існувати собі, приспівуючи. Та не могли ми співати оди тим, кого критикували. Критикували не для свого задоволення. Ми хотіли, щоб суспільство стало чистішим, вільнішим. Адже ми вже вхопили повітря свободи. І дихати хотілося вільно, на повні груди.

– Юлія Сакун, мабуть, має завдячу-вати рокам праці у «Молоді Черкащи-ни». Вона відома, вона заслужений журналіст України, вона…

– Дякую за високу оцінку, однак, не ба-луйте мене дифірамбами.

– Але ви, пані Юліє, на це заслуговуєте.

Леонід ТУМенко

Юлія Сакун

ФотоФакт•

1995 рік.Святкування 35-річчя газети «Молодь Черкащини»

3 лютого 2010№78 об‘єктив

Продавати газети – справжнє мистецтво. У цьому впевнена реалізаторка періодики

надія Баранник. Уже багато років вона мало не щоденно продає пресу. І власну родину до цього залучає. А започаткувала справу Надіїна све-круха.

Свекруха Наді – одна з небага-тьох, хто п'ятнадцять років тому ризикнув вийти на вулиці Черкас, щоб продавати газети.

– На невеликому ящику вона розклада-ла «Молодь Черкащини» і пропонувала її перехожим, – пригадує Надя. – А через те, що свекруха була вже старенька, ми з дітьми постійно їй допомагали – вино-сили газети. Конкуренції між газетами та продавцями тоді не було, тож нашій мамі вдавалося за тиждень продавати по 500-600 «Молодіжок».

Така робота родині подобалася, тому Надя й незчулася, як сама

взялася продавати газети. По-первах думала, що згодом

поміняє роботу, але потім зрозуміла, що така спра-

ва їй подобається.– Отак уже я сама влас-

норуч десть років продаю газе-ти, – розповідає жінка. – І хоча нині

періодики дуже багато, мені таки вдало-ся зберегти свекрушину традицію – бути серед лідерів з реалізації газети «Мо-лодь Черкащини». І навіть, незважаючи на те, що моя торгова точка знаходиться у досить непримітному місці – на ринку Сєдова, поблизу магазину «Добросвіт»

Проте, саме біля цього газетного пун-кту частенько утворюються черги – осо-бливо, по середах, коли виходить у світ

черговий номер більшості черкаських газет. Надія з гордістю може констатува-ти, що дуже часто читачі запитують про кольорову «Молодь Черкащини».

– Можливо, це пояснюється тим, що я сама люблю цю газету і постійно її чи-таю, – припускає Надя.

– Дуже багато постійних клієнтів. Я їх в обличчя впізнаю і вже навіть не запи-тую, яку їм газету дати. І без того певна – вони прийшли по «Молодіжку», – каже Надія. – З деякими читачами просто обмінюємося поглядами, інших – на ім’я знаю. Ось, наприклад, Євген Пугачов. Він щотижня приходить по «Молодь Чер-кащини».

Хоча жінка зізнається: після того як у газети змінився дизайн, деякі читачі по-ставилися до цього з насторогою. І зна-добився час, щоб їхня довіра до видання знову відновилася.

– Одним читачам подобається, що га-зета кольорова, інші – шукають улюблені рубрики, треті – цінують газету за про-граму та кросворди. Але головне, що ко-жен покупець може знайти у «Молодіжці» щось для себе, – досвідчено зауважує реалізаторка.

наталія ЗАЇкА

Майже п’ятдесятирічна дружба пов’язує місцеву пенсіонерку з газетою «Мо-лодь Черкащини».

Перше знайомство ольги ходаковської (на знімку) з «Молодіжкою» відбулось у 1964 році (відразу після переїзду в Черкаси на постійне місце про-живання з Київщини). Тоді мо-лода Ольга приїхала в облас-ний центр разом із чоловіком Михайлом. Через деякий час її старший син Віктор приніс зі школи газету, яку йому дав переглянути хтось із учителів. Так родина Ходаковських і по-знайомилась з «Молоддю Чер-кащини».

Пізніше син Віктор теж пішов працювати у сферу журналістики і навіть посів по-саду кореспондента київського видання «Передовик».

– Я не збираю стоси газет, просто уважно перечитую і віддаю сусідкам та знайо-

мим, щоб вони теж почитали «Молодіжку», – розповідає наша постійна читачка. – Ваша газета дуже цікава. Спочатку я цікавилася здебільшого новин-ними сторінками, потім дійшла висновку, що усі рубрики змістовні. Зараз найбільше чи-таю «Не хворіємо», «Відверто» та «Об’єктив». А ще у газеті дуже якісні знімки, та і взагалі її приємно брати до рук.

Пенсіонерка давно вважає «Молодіжку» частиною свого життя. Саме це видання, за словами Ольги Ходаковської, нагадує їй про одружен-ня, переїзд, перше знайом-ство з Черкасами... Життя пенсіонерки теж чимось схоже на сюжет із фільму чи тему газетної публікації: свого часу вона пережила голодомор, під час якого помер батько. Пізніше поховала сина і чоловіка. Під час Другої світової війни п’ять разів утікала з німецького по-лону...

Хвостатий читач– Зараз кажуть, що жити

погано, – говорить Ольга Ходаковська. – Я багато складних моментів пере-жила, але однак сприймаю життя з оптимізмом. Зі мною мешкає кіт Мурчик, йому невдовзі вже дев’ять років. Мій котик – особливий, він поводиться, як маленька ди-тина. Я зазвичай читаю га-зету від А до Я, захоплююсь так, що лягаю десь о другій ночі. А Мурчик не лягає, до-поки я читаю. Так ми удвох і лежимо. Я читаю газету, а він умощується мені на руки і мурчить, заглядаючи у сторінки «Молодіжки».

Сусідки Ольги Ходаковської знають: якщо хочеться нови-ни дізнатись чи свіженький примірник «Молодіжки» пере-глянути, слід іти до неї. Окрім читання та перегляду теле-програм, пенсіонерка часто продивляється фотоальбоми

зі світлинами рідних.– Я виховала трьох синів,

усі вони такі розумники, – розповідає жінка. – Я вже маю аж сімох правнуків, наймен-

шенькому з них три роки. Пи-шаюсь своєю сім’єю, спогади про неї – найцінніше з усього, що в мене є.

олена БеРеСТенко

скромні герої•

Понад 10 років із «Молодіжкою» в руках

З улюбленою газетою через півстоліття

фот

о Ол

ени

БЕРЕ

СТЕН

КО

фот

о Ро

ман

а КИ

РЕЯ

надя не лише продає, а й читає «Молодіжку»

Разом із Мурчиком бабуся читає до другої ночі

Облагробуд

ву

л.

Ле

нін

а

Шевченка, 266

18002, Черкаси, бул. Шевченка, 266/1оф. 108-111

наша адреса•

бульвар шевченка

Де нас знайти

Будьте уважні! наша газета – «Молодь Черкащини» (перед-платний індекс 61072), яка виходить з 1960 року, не має

ніякого відношення до газети «нова молодь Черкащини».

наша передплатане закінчується ніколи

триває сезон передплати на газету «Молодь Черкащини» на 2010 рік. Газета на 16 сторінках формат а3 з телепрограмою на 16 сторінках (а3)

Передплату на 2010 рік

можна оформити у будь-якому поштовому відділенні

Черкаської області до 20 числа кожного місяця.

ihдекс 61072

1 місяць – 6,50 грн3 місяці – 19,50 грн6 місяців – 39,00 грнВ

артіс

ть ціни вказані

без вартості приймання передплати «Укрпоштою»

ПП «Видавництво «Прессбол-2008» 18002, м. Черкаси, бул. Шевченка, 266/1, к.108-111. molodchercass@uch.net,molod-108@uch.net (рекламний відділ)32-25-85 (журналісти), 32-25-84 (реклама).

ПП Журило С.С.м. Черкаси, вул. Вербовецького, 1А

Газета віддрукована в друкарні

Засновник і видавець:Адреса редакції:

Газета виходить щосереди. Верстка та оформлення є інтелектуальною власністю редакції.

Передрук та використання матеріалів газети «Молодь Черкащини» без згоди редакції заборонені.

редакція не несе відповідальності за достовірність та зміст рекламної інформації.

редакція має право друкувати матеріали, не поділяючи точку зору автора.Матеріали з позначкою , в рубриках «Погляд», «Позиція»

та «Політика» публікуються на правах політичної реклами, а в рубриках «наша марка» і «Знак якості» – на правах реклами.

рукописи та фотоматеріали рецензуванню і поверненню не підлягають.листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети.

Віктор Яременко Роман КирейОлег Кукса

Головний редактор:Заступник редактора:

Відповідальний секретар:

ЧС №608Реєстраційне свідоцтво:

e-mail:

тел./факс:

Замовлення № Зага

льни

й ти

раж

– 1

4 60

0