Download doc - Курсова вся

Transcript

Методологічне та прикладне значення вказаної проблеми зумовило вибір теми

курсової роботи, її цільову спрямованість та методи дослідження.

Основна мета роботи полягає в застосуванні економіко-математичних методів до

аналізу та моделювання інфляційних процесів. Для досягнення цієї мети нами було

послідовно виконано наступні завдання:

- узагальнено класичні та сучасні теоретичні концепції, що досліджують

механізм виникнення інфляції;

- проаналізовано передумови, динаміку, характер та соціально-економічні

наслідки інфляційних процесів на Україні;

- визначено основні фактори, що мають найбільший вплив на зростання

цін;

- досліджено та узагальнено методологічні принципи, методи та сучасний

вітчизняний та зарубіжний досвід моделювання інфляційних процесів;

- побудовано економіко-математичну модель динаміки інфляції в Україні,

досліджено основні параметри та властивості цієї моделі;

- проаналізовано результати моделювання та запропоновано на цій основі

практичні рекомендації щодо регулювання інфляційних процесів.

Предметом дослідження є методологія та практичний інструментарій аналізу

та моделювання інфляційних процесів. Об’єктом дослідження є процеси інфляції в

Україні.

Методологічною основою для проведення дослідження виступали з одного боку

підходи, що базуються на застосуванні економічної теорії, а з іншого – економіко-

математичні методи. При вирішенні поставлених в роботі завдань використовувались

комплексні методи дослідження, зокрема, методи аналізу часових рядів, методи

економетричного моделювання, які дозволяють дослідити різні аспекти інфляційних

процесів в Україні та виявити ступінь впливу окремих факторів на цінову динаміку.

4

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МОДЕЛЕЙ ІНФЛЯЦІЙНИХ

ПРОЦЕСІВ

1.1. Суть, види, причини виникнення інфляції та її макроекономічні

наслідки

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в

умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей.

Невипадково термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки ХІХ ст. стосовно до

грошового обігу в Північній америці, переповненого паперовими знаками, які

випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у

наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого

стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх

епох -- докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди,

коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг

асигнатів періода французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн,

обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку ХІХ ст. та ін.)[5].

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового

механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей,

коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів

обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції

виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових

грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу

посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її

номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо [3].

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв'язок грошових

знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного

процесу.

5

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків

відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння

купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного

характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни

та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення

національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження

валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Під інфляцією розуміють диспропорції між різноманітними сферами

народного господарства (нагромадженням та споживанням, попитом та

пропозицією, доходами та витратами держави, грошовою масою в обігу та

потребами господарства в грошах і т. ін.), які проявляються в загальному зростанні

цін. Інфляція виникає тоді, коли створюється такий тиск на підвищення загального

рівня цін, що гроші знецінюються [2].

Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював кількісне

рівняння обміну:

МV=РY,

де М - кількість грошей в економіці; V- швидкість обігу грошей; Р - рівень

цін; Y - обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої

швидкості обігу грошей кількість грошей в економіці визначатиме рівень цін Р, бо

обсяг виробленої продукції К визначають фактори виробництва і виробнича

функція. Інакше кажучи, з кількісної теорії грошей випливає, що рівень інфляції в

країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу [11].

Як правило, сучасні економісти розглядають інфляцію як багатофакторний

процес, тобто причини інфляції різноманітні. До найважливіших причин інфляції

можна віднести наступні:

Непродумана політика центрального банку: якщо

центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко

збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція

попиту.

6

Незбалансованість державних видатків і прибутку

призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за

допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту.

Кредитна експансія - надмірне розширення кредиту веде до емісії

грошей в безгрошовій формі.

Інфляційне небезпечні інвестиції (військові витрати,

утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для

покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Переважання в ринкових структурах олігопольнихринків

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням

відкритості економіки й втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи

іншої країни.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції

самопідтримуючого характеру.

Неекономічні чинники - революції, війни, політична

нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.

Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти

різні види інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

- відкрита інфляція відбувається годі, коли макроекономічна нерівноваїа

проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на

споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється

явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати;

- приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді

ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами

продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших товарів, що веде до

перепродажу продукції за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для

СРСР [11].

2. За місцем розповсюдження:

- локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;

7

- світова інфляція охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

3. З погляду передбачення:

- очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати її рівень

заздалегідь, готуватись до неї;

- неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляції для даного періоду.

4. За темпами підвищення цін:

- помірна, коли ціни ростуть менше 10% за рік;

- галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 200% в рік;

- гіперінфляція, коли ціни зростають на 2-3% щоденно, а за рік темп інфляції

може становити десятки тисяч відсотків.

5. За причинами:

- інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з

боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи

населення та підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів.

Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень

(наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в

умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих

потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання

заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок

цього виникає надлишок грошей відносно кількості товарів, підвищуються ціни.

Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли

виробники не можуть реагувати на зростання попиту;

- інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення виїраг

виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, інфляція пропозиції, в основі якої

знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в

економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін.

Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика

ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на

сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.і. Вона

може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

8

- інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача.

Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-

які товари в запас, тому що завтра їх може і взагалі не бути.

Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, не

створює серйозних проблем для економіки. Останні виникають, коли інфляція

висока й одночасно мінлива.

Для виявлення інтенсивності інфляційних процесів використовують ряд

показників.Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є

вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %).

Найбільш поширеним показником є зміна індекса споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI —

commodity price index) — споживча інфляція, індекса цін виробників (ІЦВ) та

дефлятора ВВП. Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні

досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики України

використовує споживчий кошик з 296 компонентів) та висока частота оновлення

даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП,

який однак охоплює більшу кількість товарів, доступні лише щоквартально [4].

Індекс цін (I) — це відношення ціни в період t (Pt) до ціни базового періоду

(Pb), тобто:

(1.1)

Розрізняють наступні основні види індекса цін:

індекс споживчих цін ,

індекс цін виробників ,

дефлятор ВВП .

Темп інфляції визначається як відношення різниці індекса цін поточного

періоду та індекса цін попереднього поріоду до індекса цін попереднього періода:

(1.2)

Річні темпи інфляції (або ж для кращого вирізнення їх в окремий показник —

рівень інфляції) відображають зміну інфляції за рік (в тому числі, досить часто

використовують поняття «плинного року», тобто за останні 12 місяців). Річний

9

рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки за

виразом, що отримав назву формула Фішера:

i = r + n (1.3)

де:

n — рівень інфляції,

r — реальна процентна ставка,

i — номінальна процентна ставка.

Знаючи майбутню грошову суму і відсоткову ставку щорічного доходу, можна

розрахувати сьогоднішню вартість цієї грошової суми, виходячи із формули

компаудинга:

(1.4)

де С — майбутня сума з приростом, Р — першопочаткова інвестована сума,

h — відсоткова ставка, n — кількість періодів, за які проводиться сумування доходу.

Такий фінансовий еквівалент майбутньої грошової суми стає тим нижче чим

більший строк її отримання, і чим вища норма доходності.

Падіння купівельної спроможності грошей характеризується за допомогою

такого індексу:

Jm = 1 / Jp (1.5)

де Jm — індекс купівельної спроможності грошей, Jp — індекс цін.

Даний метод розрахунку купівельної спроможності грошей є найбільш

ефективним, оскільки він показує взаємозалежність між купівельною спроможністю

грошей та цінами на товари та послуги.

Соціально-економічні наслідки інфляції проявляються у наступному [4]:

1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які

отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій,

пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшуються. І навпаки,

реальні доходи збільшуються в таких осіб, у яких номінальна заробітна плата

зростає швидше, ніж рівень інфляції.

Стосовно перших можна стверджувати, що вони обкладають інфляційним

податком; інші, навпаки, отримують інфляційну субсидію.

10

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню

реальну вартість. У цьому випадку скорочується також і реальні доходи, що їх

отримують власники таких фінансових активів. Наприклад, облігації.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами.

Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори

(позикодавці). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї

купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої. Найбільшу

загрозу для кредитних відносин має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію

можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть

індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому, що прибуток, який очікують

отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво

зменшитися в реальному вимірі.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на

товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому домашні господарства і

підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-

матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають “гарячими”, від них

намагаються якнайшвидше звільнитися.

6. Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В умовах неповної зайнятості

інфляція може виконувати й позитивну функцію, якщо вона набуває вигляду

інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною

помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва і зменшення безробіття.

Але помірна інфляція попиту може також самопримножуватися, якщо стає

затяжною. За цих умов до неї звикають продавці і тому автоматично наперед

підвищують ціни на свої товари та послуги. До неї звикають і покупці, тому

намагаються робити закупки заздалегідь, що збільшує попит і породжує нову хвилю

інфляції. Робітники теж вимагають врахувати майбутню інфляцію у своїй заробітній

платі, що породжує інфляцію витрат. Остання становить особливу загрозу для

11

економіки країни. Така інфляція свідчить про зростання цін на виробничі ресурси,

що при незмінній кількості ресурсів скорочує виробництво і збільшує безробіття.

7. Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення

внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації доходів

негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової діяльності. Це

пов’язано з великою диференціацією міжгалузевої заробітної плати, розривом у

рівні оплати праці в державному і недержавному секторах економіки, великим

відставанням мінімальної заробітної плати від середньої, значною різницею у

співвідношенні низько- і високооплачуваних категорій працівників у межах окремих

галузей та ін. Зрозуміло, що вплив заробітної плати на зміну цін та інфляційні

процеси не можна заперечувати. Разом з тим нинішня заробітна плата, питома вага

якої в структурі витрат на виробництво продукції промисловості є не дуже великою,

не може бути головним чинником інфляції.

8. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. В ринковій економіці

держава використовує в основному економічні важелі регулювання. Зрозуміло, що

таке регулювання може дати бажані результати лише за умови, коли грошова

система досить стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує

ефективність економічних регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє

застосування, підштовхує державу до використання інших, адміністративних

методів впливу. Інакше кажучи, інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему

регулювання економіки. Те, що нині в українській економіці відбувається

бурхливий стихійний розвиток бартерних відносин, інфляційне походження яких є

безсумнівним, демонструє це з усією очевидністю.

Фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції.

1. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати

обсяг національного виробництва у фазі піднесення.

2. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної

зарплати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції, знижуючи,

отже, реальну зарплату.

12

3. Ще одна група економістів стверджує, чим вища інфляція, тим нижча

природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічного

зростання. Однак очевидно є те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає

суспільству значних втрат, які в період гіперінфляції стають гігантських масштабів.

1.2. Пояснюючі теорії та моделі інфляції

Значні розбіжності в економічній теорії існують відносно причин інфляції. За

цим критерієм виділяються такі теорії інфляції:

- надмірного попиту;

- грошових витрат виробництва ;

- теорія інфляції, як багатофакторного явища.

Теорія «інфляції попиту». Започаткував цю теорію Дж. Кейнс. Він розглядав

інфляційні процеси як невід’ємну складову елементів макроекономічної системи. В

кейсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є

надмірний попит відносно товарної пропозиції. Перевищення попиту над

пропозицією Дж. Кейнс назвав “інфляційним розривом”. При цьому чинники

інфляції можуть бути як на стороні пропозиції, так і попиту. Дж. Кейнс відмічав:

«...якщо пропозиція грошей в порівнянні з пропозицією товарів для купівлі

збільшується, має місце інфляція». Він доказував, що пропозиція грошей не може

безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції

підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти)

падає. Сукупний попит буде збільшуватись помірковано, оскільки зниження

процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних затрат [6].

Теорія «інфляції витрат». Ця теорія виникла внаслідок подальшого розвитку

кейсіанської ідеї “негрошового” механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в

США інфляція розвивалася при відсутності надмірного попиту і повної зайнятості,

тобто всупереч теорії “інфляційного розриву”. Це дало підстави стверджувати, що в

умовах високої монополізації виробництва і ролі профспілок на ринку праці

підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки - заробітну плату за своєю

13

ініціативою, навіть при незмінності попиту. Подібна ініціатива виступає імпульсом

інфляційного процесу. Вся відповідальність за інфляцію покладається на

підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в

міру зростання виробничих витрат. Прихильники цієї теорії з усіх виробничих

витрат виділили заробітну плату, оскільки вона найбільш тісно пов’язана з

інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва

[6].

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської

теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної

теорії, а вони стають її найважливішою складовою частиною. М. Фрідмен,

засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання

цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього

продукту. Монетаристи стверджують, що саме зміни в грошовій масі є основним

чинником формування економічного циклу та інфляції. Їх погляди на природу

інфляції викладені у хрестоматійному вислові М. Фрідмена: «Інфляція завжди і

всюди є грошовим феноменом». Дане положення трактує про пряму залежність

зростання цін від збільшення грошової маси, і що причини інфляцій знаходяться у

сфері обігу[5].

Проте, досвід країн де відбувався інфляційний процес свідчить, що позиція

монетаристів в певній мірі є правильною відносно довгострокової перспективи, а

також у тих випадках, коли зростання грошової маси сягає великих масштабів.

Однак в короткостроковій перспективі зв’язок між грошима та інфляцією

залишається невизначеним. Грошова маса хоч і є головним чинником інфляції, але

далеко не єдиним.

З середини 60-х років 20 ст. у економічній теорії формується новий напрям у

дослідженні інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері

грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Представники

сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції.

Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне

переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього

14

випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке

підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки.

Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина

зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих , чи інших

чинників інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової

маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення

нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за

рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і

знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді

[3].

Моделі інфляції

Основні моделі для визначення інфляції, які можна знайти в літературі, можна

представити у вигляді трьох класів. Перший клас представляє інфляцію як вартісний

феномен в контексті довгострокової постійної націнки над собівартістю. Другий

погляд розглядає інфляцію в основному як монетарний феномен і пов‘язує зміни в

монетарних показниках із ціновими процесами. І насамкінець, третій клас моделей

досліджує інфляцію як наслідок дії реальних факторів, зокрема дисбалансу між

сукупним попитом і сукупною пропозицію. Огляд емпіричних робіт показує, що

перший тип моделей найчастіше застосовується для країн з економіками, що

розвивається, тоді як другий та третій підхід в основному, хоча і не ексклюзивно, - в

розвинутих країнах.

Моделі націнки

Робота Гудфренда надає всеохоплюючий огляд теоретичних основ моделей

націнки. Моделі цього типу, в яких рівень цін визначається собівартістю та

націнкою, приймають наступну форму [21]:

(1.6)

де Р, μ, W, E, P* позначають внутрішній рівень цін, націнку, заробітну плату,

номінальний обмінний курс і рівень іноземних цін відповідно. Якщо виразити всі

змінні в логарифмах, то внутрішні ціни дорівнюють зваженому середньому

номінальної заробітної плати та іноземних цін (виражених у національній валюті):

15

(1.7)

де малі літери позначають змінні у логарифмічній формі, наприклад,

(1.8)

Рівняння (1.7) є основою для оцінки довгострокового зв‘язку між цінами,

заробітною платою та іноземними цінами за припущення щодо постійного рівня

націнки або випадкового коливання відносно даного довгострокового значення.

Однак, в короткостроковому і середньостроковому періоді можуть бути значні

постійні коливання націнки, що залежать від швидкості пристосування

ціновстановлювачів до змін у заробітній платі або у іноземних цінах. Як результат,

важливо враховувати більш комплексну динаміку при моделюванні місячних чи

квартальних рівнів інфляції у наступній формі:

(1.9)

де авторегресійний член відображає інертність інфляційного процесу,

одночасні зміни в заробітній платі та іноземних цінах включені для відображення

миттєвих пристосувань.

Насамкінець, наведене вище рівняння включає компоненту корекції похибок

для врахування довгострокового зв‘язку між змінними у формі рівняння (1.7).

Монетарні моделі

Монетарні моделі базуються на припущенні, що інфляція є виключно

монетарним феноменом. Монетаристський аналіз стверджує, що монетарний

дисбаланс виникає, коли кількість грошей в економіці вища за необхідну

суспільству. За такої ситуації монетарні моделі доводять, що ціни зростатимуть для

відновлення рівноваги між попитом і пропозицією на гроші. Як наслідок,

надлишкова пропозиція грошей може призводити до інфляційного тиску таким же

чином як і надлишковий попит на товари. Монетарний дисбаланс зазвичай

описується за допомогою розриву грошей – різницею між фактичною пропозицією

грошей і оціненим довгостроковим попитом на гроші.

16

Специфікація розриву грошей в літературі наводиться у двох різних

напрямках. У випадку країн із стабільним попитом на гроші використовується

наступна структура часткового пристосування:

(1.10)

(1.11)

В цих рівняннях і є логарифмами попиту і пропозиції грошей,

відповідно, – логарифм реального ВВП та – номінальна процентна ставки. У

випадку аналізу країни, де стабільна функція попиту на гроші на існує, зміна

розриву грошей отримується із наступного виразу:

(1.12)

де розрив грошей визначається як відхилення фактичної пропозиції грошей від

їхнього трендового значення. На основі розрахованого показника розриву грошей

оцінюється наступна модель:

(1.13)

де ключовою змінною є розрив грошей. Метою моделі (1.13) є врахування

впливу монетарного дисбалансу на динаміку цінових процесів. Необхідно

відзначити, що включення до рівняння обмінного курсу як додаткового фактору не є

коректною ідеєю з точки зору макроекономіки, оскільки надлишкова пропозиція

грошей може перетворюватися у вищий попит на товари, створюючи тиск на

внутрішні ціни, а також у вищий попит на інші активи, такі як іноземна валюта, що

веде до депреціації національної валюти. У результаті, теоретично консистентна

модель з розривом грошей має пояснювати зміни цін як товарів, що торгуються, і

товарів, що не торгуються.

Крива Філліпса

Розвиток сучасної теорії інфляції було значною мірою обумовлено розробкою

моделі кривої Філліпса [22]. Початкові висновки Філліпса на основі емпіричних

спостережень для Великобританії, полягали у стабільній негативній кореляції між

17

рівнем змін у номінальній заробітній платі та рівнем безробіття. Згодом, крива

Філліпса була модифікована [22].

Рис.1.1. Рання крива Філліпса

Наприклад, рівень безробіття був замінений розривом безробіття/випуску як

апроксимацією надлишкового попиту. Більш того, Фрідмен вказав на роль

очікувань у формуванні заробітної плати, і в результаті в криву Філліпса були

введені інфляційні очікування. І насамкінець, крива Філліпса була перетворена з

рівняння заробітної плати у рівняння інфляції.

В цій роботі використовується специфікація кривої Філліпса, що пов‘язує

інфляцію з інфляційними очікуваннями, деякою мірою дисбалансу між попитом і

пропозицією і змінною, що відображає зміни у імпортних цінах, оскільки Україна є

відносно відкритою економікою. За припущень щодо адаптивності очікувань і

лінійності зв‘язків між змінними, можна використовувати лагові значення інфляції в

якості апроксимації інфляційних очікувань і отримати наступну специфікацію:

(1.14)

де Δ – рівень інфляції, L – лаговий оператор, – розрив випуску, і –

номінальний обмінний курс.

18

1.3. Огляд літератури з моделювання інфляційних процесів в Україні

В українській економічній літературі було декілька спроб дослідження

окремих аспектів інфляції. Загалом, більшість наявних досліджень фокусують увагу

скоріше на приведеній формі опису залежностей даних, ніж на структурному

підході.

Серед структурних моделей можна виділити хіба що роботу Болгаріна,

Махадеви і Стерна [1], що розробили структурну модель монетарного

трансмісійного механізму в Україні (модель складається з окремих відкаліброваних

рівнянь: попиту на гроші, кривої Філліпса, IS-кривої, грошового мультиплікатора,

умови непокритого паритету процентних ставок з адаптивними очікуваннями,

рівняння реального ВВП). Петрик і Половньов розробили економетричну модель

для прогнозування інфляції на основі дезагрегації ІСЦ на окремі компоненти на

основі різноманітних факторів, зокрема зростання грошової маси, обмінного курсу,

випуску агропромислової продукції [7].

Найперші емпіричні роботи використання моделей у приведеній формі були

сконцентровані на вивченні причин гіперінфляції в Україні в першій половині 90-х

років. Майже всі дослідники визначають грошову експансію для фінансування

дефіциту державного бюджету як головну причину гіперінфляції. Відповідно,

Банаян, Болгарін, де Меніл, в одній з найперших робіт, що базувались на VEC

методології [12], знаходять інфляцію 1993-1996 років грошовим феноменом. В іншій

роботі, Шевчук, [10] також використовуючи VECM, підтвердив довгостроковий

зв’язок між приростом грошей та інфляцією. Функції відповіді на імпульс

показують суттєвий вплив грошової маси на інфляцію, в той же час декомпозиція

дисперсії похибок прогнозу пояснює варіацію інфляції в Україні монетарними

причинами в довгостроковому періоді (від 70%), хоча також були знайдені і

короткострокові немонетарні компоненти. Цей результат був також підтверджений

19

Тиркало та ін. [9]. Висновком їхнього дослідження став стійкий зв'язок змін

широких грошей і змін споживчих цін.

Більш пізні дослідження показали, що вплив зміни грошей на інфляцію значно

зменшується і стає незначущим у довгостроковому періоді, залишаючись важливим

фактором у короткостроковому. Подібні результати були одержані також

Ліссоволіком на основі моделей націнки і моделей грошового ринку. Ними було

показано, що коінтеграція між широкими грошима (грошовий агрегат М3) і

індексом споживчих цін (ІСЦ) була статистично значущою в період з 1993 по 2002

роки і для ранніх під-періодів, але не в під-період з 1996 по 2002 роки, який автор

характеризує як період сильної ремонетизації. Не зважаючи на це, широкі гроші

залишаються одним з короткострокових визначальних факторів інфляції [18].

Ліхейда погоджується з цими висновками: монетарні шоки відображають

більш гнучку позицію, але не мають будь-якого впливу на цінову стабільність, за

виключенням короткострокових ефектів [17].

Білан і Сіліверстовс за допомогою аналізу функцій відповіді на імпульси та

декомпозиції дисперсії прогнозних похибок на основі VAR моделей без накладання

теоретичних специфікацій дійшли висновку, що ефект зростання монетарної

пропозиції на цінову динаміку є найслабшим серед всіх досліджуваних факторів

[13]. Думка вчених щодо впливу обмінного курсу на інфляцію є не такою

однозначною.

Більшість дослідників погоджуються з тим, що обмінний курс впливає на

рівень інфляції принаймні у короткостроковому періоді. Ліссоволік дійшов до

висновку про важливість впливу обмінного курсу (долару США) на ціни як в

довгостроковому, так і в короткостроковому періоді [18]. Так само, Ліхейда вважає,

що обмінний курс є важливим довго- і короткостроковим джерелом інфляційних

процесів у всіх моделях.

Імпульс від короткострокових рухів обмінного курсу до інфляції є дуже

швидким. Даний істотний вплив обмінного курсу на інфляцію як в коротко-, так і в

довгостроковому періоді веде до того, що обмінний курс виглядає важливим

фактором монетарної політики. Таким чином, помірна інфляція в останні роки може

20

бути пов’язана із стабільністю обмінного курсу і низькою іноземною інфляцією.

Новоселецька і Михайличенко погоджуються з висновком про те, що номінальна

стабільність обмінного курсу сприяла помірній інфляції протягом останніх

декількох років. Крім того, результати їхнього дослідження підтверджують сильний

короткостроковий вплив реального обмінного курсу (реального ефективного

обмінного курсу) на рівень інфляції в країні [19].

В роботі Білан і Сіліверстовса важливим фактором інфляції є девальваційні

очікування [13]. З іншого боку, Піонтківський та ін. у своєму емпіричному аналізі

фіскального дефіциту, грошей та інфляції в Україні з використанням VAR підходу

визначають вплив на ціни обмінного курсу та грошової маси як дуже низький в

середньостроковій перспективі [20]. Автори пояснюють це тим, що зміна обмінного

курсу має надзвичайно високий інфляційний тиск протягом перших 3 місяців після

шоку, але пізніше компенсується.

Модель націнки Ліссоволіка при аналізі даних 1996-2002 років показала

велику роль адміністративних цін на ІСЦ [18]. У довгостроковому періоді важливим

фактором інфляції виступає зростання заробітної плати, що також підтверджує і

робота Білан і Сіліверстовса [13].

Важливим фактором інфляції також виступають інертність інфляційних

процесів, що підтверджується в роботах Білан і Сіліверстовса [13].

21

РОЗДІЛ 2

МОДЕЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

2.1. Оцінка вихідних даних

Інфляційний процес є одним із індикаторів макроекономічної нестабільності

розвитку як економіки України, так і економіки інших країн. Збереження низьких,

неруйнівних для національного ринку темпів інфляції є важливим державним

завданням, від вирішення якого залежить економічне зростання, монетарна та

валютно-курсова політика, прибутковість підприємств, рівень життя населення.

У роботі для оцінки моделей використано щомісячні дані з січня 2005 по

серпень 2010 року. В якості міри загального рівня цін в роботі використовується

індекс споживчих цін ІСЦ, що був побудований на основі щомісячних даних

Держкомстату [23].

Проведений аналіз свідчить, що протягом даного періоду суттєво змінювались

характер і динаміка інфляційних процесів (Рис.2.1.).

22

Рис.2.1. Темпи приросту ІСЦ до попереднього місяця (ланцюгові індекси,

12.2004=100%) споживчих та оптових промислових цін протягом 2005-2010 рр в

Україні

Основні причини, що сприяли розвитку інфляційних процесів та визначали

динаміку цін на Україні протягом 2005-2010 років, були обумовлені наступними

факторами: значним розміром бюджетного дефіциту, який фінансувався або

емісійним шляхом (що провокувало інфляцію попиту), або за рахунок зростання

державного боргу; високими процентними ставками по внутрішніх та зовнішніх

позиках; девальвацією національної грошової одиниці [25].

Особливо значною інфляція в Україні була в грудні 2008 року, яка, за даними

Державного комітету статистики, склала 2,1 % а всього з початку року ціни зросли

на 22,3 %. Найбільше у 2008 році подорожчали освітні послуги (на 29 %), квартирна

плата, вода, електроенергія, газ та інші види палива (28,2 %, причому лише у грудні

- на 7,5 %), продукти харчування (24,2 %), транспорт (22,5 %).

Динаміка рівня цін в короткостроковому періоді має певну інерційність. Під

інерційністю в даному випадку розуміється наявність стійкої залежності поточної

інфляції від попередніх значень темпів приросту.

Між валютним курсом та інфляцією є певний взаємозв'язок, який досліджують

зарубіжні та вітчизняні науковці. Один із найважливіших напрямів дослідження

пов'язаний із теорією "ефекту переносу" - вплив зміни курсу національної валюти на

рівень цін у країні.

Сутність теорії "ефекту переносу" полягає в тому, що зміна курсу

національної валюти через різні механізми впливає на ціни в країні, причому на ціни

не лише імпортних, а й усіх інших товарів, включаючи експортні й такі, якими не

торгують на світових ринках [26].

На мою думку, включення до ряду факторів обмінного курсу гривні щодо

долара США зумовлюється до того ж переважанням розрахунків у доларах.

Рівень обмінного курсу української валюти та тенденції його динаміки

визначаються особливостями національної економіки (Рис.2.2.). На сучасному етапі

23

поточний валютний курс гривні залежить, перш за все, від стану співвідношення

попиту і пропозиції на валютному ринку.

Рис.2.2. Динаміка курсу гривні до долара США та сальдо бюджету України за

2005 -2010 роки в Україні

Відповідно до графіка динаміки курсу гривні до долара можна стверджувати,

що протягом 2005-2007 років гривня зберігала стабільність, тоді як з 2008 року

відбулася стрімка девальвація національної валюти. Проте цей процес мав два

етапи. На прикінці 2008 року вартість долара зросла на 1, 58 грн, або 26 %. Такий

рівень зберігався до вересня 2009 року, коли долар виріс у ціні до 8 грн за 1

дол.США, тобто у відносному вираженні це зростання становить 2,9 %.

Значна частина обговорень про причини інфляції зосереджена на ролі

фіскальної політики, а зокрема ефект бюджетного дефіциту на інфляцію. Тому для

своєї моделі я обрала серед набору даних таку змінну як сальдо державного

бюджету України. Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних

витрат на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів за

підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається

кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання

внутрішнього боргу держави.

Дефіцитність бюджету характерна для кризового періоду української

економіки . Сальдо бюджету в своїй динаміці відображає низхідні тенденції у 2009

році (Рис.2.2.).

24

Інший механізм опосередкованого впливу на інфляційні коливання можна

виявити через аналіз динаміки зовнішнього боргу держави. Ціни в країні набувають

високих темпів, коли держава отримує зовнішні фінансові вливання. Проте ефект

реакції цін на зовнішні грошові потоки потрібно оцінювати зі сторони

раціонального використання даних коштів. Більшість отриманих закордонних позик

на рівні держави вливаються у сферу соціального забезпечення.

В оцінці динаміки індексу споживчих цін потрібно врахувати тенденції у

динаміці номінальної заробітної плати. Особливо гострою є проблема реакції цін на

ріст номінальної заробітної плати.

Важливим фактором в умовах зростання дефіциту бюджету виступає

збільшення грошової маси, яке було спричинено тим, що монетарна політика НБУ в

зазначений період була емісійною.

Отже, загальні тенденції у розвитку як інфляційних процесів так і основних

факторів демонструють наступну динаміку:

- зростання темпів інфляції;

- девальвація національної валюти;

- зростання дефіциту Державного бюджету;

- зростання зовнішнього боргу;

- збільшення грошової маси.

2.2. Опис моделі динамічного аналізу інфляційних процесів в

Україні

На основі проаналізованих тенденцій розвитку макроекономічних процесів в

Україні було відібрано ряд факторів впливу на інфляційні коливання [ДОДАТОК

А].

Побудова моделі базується на використанні таких екзогенних факторів:

- М2 – маса грошей в економіці України (грошовий агрегат, що

включає готівку в обігу, розрахункові рахунки і поточні депозити у

національній валюті, а також строкові депозити та валютні кошти),

25

млн..грн. Вона є високоліквідною, тому цей параметр грошової маси

тісніше пов’язаний зі швидкістю грошової маси, реальним

національним продуктом і цінами;

- UAH/USD – курс гривні до долара США (грн/дол.США);

- B – сальдо бюджету України (млрд.грн.);

- ND –валовий зовнішній борг (млн..дол.США);

- INW – індекс зростання номінальної заробітної плати (%).

Ендогенною змінною, що включеною в модель, була CPI з лагом в один

період (місяць).

Під час специфікації моделі було здійснено ряд комбінацій лагів. В

остаточному варіанті моделі окремі фактори виступали як лаговані змінні.

В якості показника інфляції в першій моделі було використано базисний ІСЦ

(CPIt), а в якості пояснюючих змінних було включено наступні: масу грошей (),

курс гривні щодо долара ( ), сальдо бюджету (B) та ІСЦ з лагом в один період

( ), ND – валовий зовнішній борг України, а також

– індекс зростання номінальної заробітної плати з лагом у один

період.

Вибір факторів ґрунтувався з одного боку на економічній теорії, а з іншого, на

кореляційному аналізі та тесті причинності Грейнджера (Granger Causality Test).

Відповідно до кореляційного аналізу між ІСЦ та обраними факторами існує

тісний зв'язок в даному підборі факторів (Табл.2.1).

Таблиця 2.1

Кореляційна матриця

 

CPI CPI (t-1) lnM2 (t-6)

ln ND ln UAH/USD

(t-1)

ln B INW(t-1)

CPI 1,000            CPI (t-1) 0,999 1,000          lnM2 (t-6) 0,960 0,155 1,000        ln ND 0,699 -0,193 -0,111 1,000      ln UAH/USD (t-1) 0,847 0,526 0,027 -0,036 1,000    

26

ln B 0,956 0,214 0,156 -0,179 0,069 1,000  INW(t-1) 0,807 -0,207 -0,304 0,200 -0,222 -0,073 1,000

Щодо мультиколінеарності, то за даними однієї лише кореляційної матриці не

можливо однозначно стверджувати про її наявність чи відсутність. Для цього

використовують VIF (variance inflation factor ). Цей показник відображає ступінь

залежності між факторними змінними. Його розрахунок проводиться для кожної

факторної змінної за формулою:

де - коефіцієнт детермінації у регресії кожної факторної змінної на решту

факторів.

Критичне значення даного показника становить 5. Для даних обраних мною

VIF має наступні значення (Табл.2.2):

Таблиця 2.2

Фактичні значення VIF-фактора

 Змінні VIFCPI (t-1) 3,276lnM2 (t-6) 2,290ln ND 1,312ln UAH/USD (t-1) 4,124ln B 1,866INW(t-1) 3,985

Відповідно до розрахунків даного показника можна стверджувати, що

мультиколінеарність не є загрозою.

Таблиця 2.3

Результати тесту на причинністьGranger Causality Test

  t-статистикаCPI (t-1) -3,400lnM2 (t-6) 2,300ln ND 2,670ln UAH/USD (t-1) 3,142ln B 2,240INW(t-1) 3,020

27

Оскільки всі часові ряди за ADF тестом виявилися нестаціонарними, але

стають стаціонарними після взяття перших різниць ( - оператор першої різниці), то

їх було включено до моделі у перших різницях. Індекси при змінних показують

глибину лагу.

RESET- тест показав, що додавання нелінійних функцій не покращує

пояснювальні характеристики, тому можна стверджувати, що модель специфікована

вірно.

Отже, модель має вигляд:

Дану модель оцінено за МНК , а оцінки коефіцієнтів регресії мають наступні

значення [ДОДАТОК Б]:

Всі оцінки, крім коефіцієнта при та виявилися значимими при

відповідних рівнях значимості.

Коефіцієнт детермінації відображає яку частку коливань результуючої

величини описує дана модель. Тож, коефіцієнт детермінації становить , а

скоригований на кількість факторів коефіцієнт детермінації має наступне значення

. Для оцінки достовірності даного показника я використала F-статистику.

Так як F фактичне (12,77) більше за F критичне (3,38), то отримані «пояснення»

поведінки величини кращі, ніж ті які можна було отримати випадково.

Отже, 54 % коливань ІСЦ описуються даною моделлю.

Наступним кроком у моделюванні інфляційних процесів є перевірка моделі на

гетероскидасичність та автокореляцію.

Перевірка на гетероскидастичність була проведена з двома методами. Перший

метод, який був застосований – Goldfeld-Quandt test. Оскільки фактичне значення

обрахованої статистики виявилися меншими від критичного (

), то при рівні значимості 1 % нульова гіпотеза про

відсутність гетероскидастичності не відхиляється, тому можна стверджувати про

наявність гомоскидастичності.

28

Аналогічні результати були продемонстровані і наступним тестом – Breush-

Pagan test.

Дана модель має свою специфіку перевірки на автокореляцію, зокрема щодо

тесту Дарбіна-Уотсона. Тест Дарбіна-Уотсона не доцільно застосовувати у даному

випадку, адже в модель включена лагована залежна змінна, і в наслідок цього d

статистика випадку відхиляється в сторону 2 і збільшуючи можливість допущення

помилки другого роду. Тому як альтернативний варіант я використала h-статистику

Дарбіна.

Дана статистика використовується при нульовій гіпотезі про відсутність

автокореляції . Так як фактичне значення h-статистики (1,32) менше 1,96, то

нульова гіпотеза не відхиляється при 5 % рівні значимості.

Іншим варіантом перевірки моделі на наявніст автокореляції є LM-test.

Припускалася автокореляції першого порядку. Проте значення статистики були

менші від критичних значень, тому при 5 % рівні значимості гіпотеза про

відсутність кореляції між залишками не відхиляється, адже:

Отже, побудована модель має вірну специфікацію і не страждає на наявність

гетероскидастичності чи автокореляції. Тому, на основі даної моделі можна зробити

справедливі висновки.

2.3. Опис результатів моделювання

Використовуючи лінійну багатофакторну модель з лагованими змінними

можна стверджувати, що з числа обраних факторів тільки сальдо державного

бюджету не мало впливу на інфляційну динаміку, а решта факторів мали певний

вплив на розвиток інфляційних процесів у динаміці.

Зокрема вплив темпу інфляції у минулому місяці на поточний темп є значним.

Зокрема, зростання ІСЦ в попередньому періоді на 1% призводить до зростання

ІСЦ в поточному періоді на 0,64 % при рівні значимості 1 % за всіх інших рівних

умов. Отже розвиток інфляційного процесу в Україні є яскравим прикладом

інерційності інфляції.

29

Прямо пропорційна залежність між ІСЦ та масою грошей свідчить про те, що

збільшення/зменшення маси грошей в економіці України на 1 % викликає

відповідне збільшення/зменшення ІСЦ на 0,098 % при 5 %-му рівні значимості за

всіх інших рівних умов. Реакція цін на зміну грошової маси відбувається із

затримкою у 7 місяців.

Реагування індексу інфляції на зміни у валютному курсі має прямолінійний

характер. Зміна валютного курсу на 1 % призводить до відповідної зміни індексу

інфляції на 0,093 % при всіх інших рівних умовах.

Виявлений зв'язок між зростанням індексу номінальної заробітної плати та

індексом споживчих цін на рівні значимості 10 % демонструє ситуацію, коли за всіх

інших рівних умов приріст індексу номінальної заробітної плати зумовлює приріст

ІСЦ на 0,001 %.

Отже, на висхідну динаміку індексу інфляції прямий вплив мають як і

попередні його значення, а також зростання маси грошей та девальвація

національної грошової одиниці. Прямого впливу дефіциту бюджету та державного

боргу мною в даній моделі не виявлено.

30

РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА ПРАКТИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ

ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ

ЕМПІРИЧИХ РЕЗУЛЬТАТІВ МОДЕЛЮВАННЯ

3.1. Порівняння емпіричних результатів моделювання з теоретичними

припущеннями

Під час побудови та оцінки моделі використовувались теоретичні моделі та

припущення щодо того, під впливом яких факторів і яким чином розвивається

інфляційна динаміка в Україні. На даному етапі важливим є визначення

справедливості припущень щодо впливу певних чинників на інфляційні процеси.

З точки зору припущень, що були висунуті при побудові монетарних моделей,

то спираючись на результати здійсненого моделювання можна стверджувати, що

зміна грошової маси є одним з найменш впливових факторів. Причиною інфляції

спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того,

грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що

в інфляції можуть бути різні причини.

В той же час, вплив обмінного курсу гривні є одним з визначальних, що

підтверджує висновки Ліссоволіка про важливість впливу обмінного курсу (долару

США) на ціни як в довгостроковому, так і в короткостроковому періоді. В

українській економіці немає підстав для пропаганди переваг “слабкої” гривні.

Всупереч неформальним передбаченням, девальвація гривні не забезпечує бажаного

зниження реального обмінного курсу, не поліпшує торговельний баланс і не

пожвавлює динаміку промислового виробництва, але відчутно прискорює інфляцію

[10].

31

У довгостроковому періоді важливим фактором, що живить інфляцію витрат, -

це зростання номінальної заробітної плати, що також підтверджує результати

роботи Білан і Сіліверстовса .

Найбільш яскраво дана модель підтверджує твердження вчених про

інертність інфляції. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх

зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

3.2. Розробка практичних рекомендацій щодо регулювання інфляційних

процесів в Україні

Після розгляду результатів емпіричного дослідження, я повертаюсь до їх

практичного значення для проведення економічної політики. Щодо управління

сукупним попитом, одержані висновки заслуговують на увагу для монетарної

політики й для політики щодо обмінного курсу. Оскільки монетарні чинники

безпосередньо впливають на рівень інфляції, НБУ має можливість знизити рівень

інфляції, обмежуючи зростання пропозиції грошей. Це підтверджує необхідність і

надалі проводити жорстку монетарну політику. Водночас цей довгостроковий

напрямок роботи не виключає збільшення ліквідності банківського сектору в

короткостроковому періоді з метою забезпечення стабільності фінансової системи в

умовах міжнародної фінансової кризи.

Важливим здобутком емпіричного дослідження стало встановлення

коінтеграційного зв’язку між обмінним курсом та ІСЦ. Таким чином, проста

прив’язка курсу гривні до долара робить економіку України чутливішою до шоків,

вплив яких за інших рівних умов можна нівелювати до того як вони вразять

реальний сектор. Також важливим висновком є той факт, що існування зв’язку між

внутрішніми цінами та обмінним курсом вказує на необхідність уникнення тривалої

і великої девальвації національної валюти.

Під стабільністю грошової одиниці як мети державного регулювання інфляції

необхідно розуміти стабільність цін, яка відображає стабільність купівельної

спроможності грошової одиниці. При цьому валютний курс та відсоткова ставка

32

впливають на стабільність грошової одиниці лише тією мірою, в якій їх зміни

відображаються на цінах на товари і послуги, що купує населення. У свою чергу,

цінова стабільність не означає абсолютну незмінність цін або нульову інфляцію, під

нею слід розуміти підтримання інфляції на мінімально необхідному або

оптимальному рівні. Оптимальний рівень інфляції – це таке зростання цін, яке

забезпечує досягнення максимальних темпів приросту ВВП на умовах мінімізації

граничної інфляційності ВВП.

Рекомендації щодо фіскальної політики не є такими однозначними. Не

вдалося встановити значні залежності, які відображають вплив фіскальної політики

на інфляційні процеси, незважаючи на використання таких незалежних змінних як

валовий зовнішній борг та баланс зведеного бюджету.

Міжнародний досвід свідчить, що інфляційне таргетування (ІТ) є

найуспішнішою монетарною стратегією забезпечення цінової стабільності.

Кількість країн, в яких застосовується ІТ, постійно зростає. За 19 років існування

цього режиму більше 25-ти країн світу перейшли до ІТ і досягли успіхів у

забезпеченні низької та стабільної інфляції.

З огляду на те, що Україна є державою з недостатньо розвиненою економікою,

з високою та нестабільною інфляцією, а досвід країн, які запроваджували ІТ у таких

умовах, свідчить, що повноцінному ІТ передував так званий перехідний період,

протягом якого проводились економічні реформи і поступово знижувались темпи

інфляції, запропоновано запроваджувати ІТ в Україні у два етапи: І – етап

дезінфляції, спрямований на зниження граничної інфляційності ВВП та оптимізацію

на цій основі рівня інфляції; ІІ – етап цінової стабільності, метою якого є

підтримання інфляції на оптимальному рівні. Для кожного етапу визначено основні

елементи ІТ, серед яких: об’єкт ІТ, форма цільового показника, можливість

відхилення від встановленої цілі, горизонт ІТ, органи державної влади,

відповідальні за досягнення цілі, та валютний режим.

Аргументовано, що встановлювати інфляційну ціль та відповідати за її

досягнення мають Національний банк спільно з Урядом у межах своїх повноважень.

Зокрема до сфери контролю Національного банку належать монетарні чинники

33

інфляції, а також валютний курс. Уряд зі свого боку має здійснювати фіскальну

політику, яка буде підтримувати монетарну політику у досягненні інфляційної цілі;

у разі економічної доцільності підвищувати адміністративно-регульовані ціни

обґрунтовано та узгоджено з інфляційними цілями; створювати передумови для

зниження впливу витратних чинників на рівень цін у довгостроковій перспективі.

Другий напрям антиінфляційної політики — політика доходів — передбачає

державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може

зводитися до фіксації зарплати на певному рівні «заморожування»), або

встановлення темпів її зростання в певних межах. Першим негативним наслідком

цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить у скрутне

становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює

соціальне напруження.

Отже, найбільш ефективним в контексті результатів дослідження, на мою

думку, будуть такі кроки:

- здійснити стерилізацію надлишку грошей через інструменти НБ і

уряду;

- перейти до монетарної політики під заплановану інфляцію

(таргетування).

- обмежити зовнішні запозичення уряду і надати перевагу

внутрішньому ринку.

34

ВИСНОВКИ

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною

проблемою в тих країнах, що розвиваються. Інфляція – це знецінення паперових

грошей, якке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживі

товари і послуги.

Причинами її виникнення може бути: незбалансованість державних витрат і

доходів, мілітаризація економіки, використання „друкарського верстата” для

фінансування інвестицій, зростання „відкритості” економіки тієї чи іншої країни, все

більшим втягуванням її в миро господарські зв’язки і т.д. В економічній науці

розрізняють такі форми інфляції: інфляція попиту, інфляція витрат та структурна

інфляція.

Поряд з формами виділяють такі типи інфляції: відкрита та затамована

інфляція. Інфляція має також різні ступені тяжкості: помірна, галопуюча та

гіперінфляція. Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.

Інфляція майже завжди приводить до важких наслідків. Головні з них:

перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через

податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на

капітал, падіння рівня життя народу.

Щодо моделювання інфляційної динаміки, то виділяють такі теорії інфляції

як інфляція надмірного попиту, грошових витрат виробництва , теорія інфляції, як

багатофакторного явища. Основні моделі для визначення інфляції, які можна знайти

в літературі, можна представити у вигляді трьох класів. Перший клас представляє

інфляцію як вартісний феномен. Другий погляд розглядає інфляцію в основному як

монетарний феномен і пов‘язує зміни в монетарних показниках із ціновими

процесами. Третій клас моделей досліджує інфляцію як наслідок дії реальних

факторів.

На основі розглянутих теоретичних моделей мною було побудовано власну

лінійну багатофакторну модель динамічного аналізу інфляції. Ця модель свідчить

про визначальний вплив на динаміку цін має обсяг грошової маси, ріст номінальної

заробітної плати та обмінного валютного курсу. Проте ціни реагують на зміни

35

вказаних факторів з певним відставанням, що є важливою умовою планування і

прогнозування як динаміки цін, так розвитку економічної системи в цілому.

В цілому висновки, зроблені на основі аналізу даної моделі не суперечать

висновкам, здійсненим відповідно до існуючих теоретичних моделей.

Для недопущення розвитку інфляції у майбутньому уряд розробляє

антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна

політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної

економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

Ефективна монетарна політика передбачає, що щорічні прирости грошової

маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростання національного продукту.

Конструктивну антиінфляційну монетарну політику може проводити лише не

залежний від виконавчої влади центральний банк, який спирається на добре

розвинуту банківську систему.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних

фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної

ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини

державного бюджету. Інакше кажучи, продумана фіскальна політика, яка усуває

бюджетні дефіцити, що індукують інфляцію, відіграє важливу роль в

антиінфляційній стратегії.

Раціональна монетарна і фіскальна політика допомагає усувати з економіки

інфляцію попиту. Водночас уряд і центральний банк повинні проводити

конструктивну валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної

валюти і не стимулювала зростання імпорту. Отже, ефективна антиінфляційна

стратегія повинна бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на

національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів.

36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Болгарін І.В., Махадева Л., Штерн Г. Деякі методологічні аспекти побудови та

використання моделі механізму монетарної трансмісії в Україні. // Вісник НБУ. –

2004. –№11. Стор. 4-6.

2. Загальна економічна теорія / За ред. І.В.Буян, П.Д. Гуменюк та ін. –Тернопіль:

Лідер.– 2000. – 379с.

3. Ковальчук В.М. Макроекономіка: теоретичний аспект. – Підручник.

Тернопіль: Астон. – 2006. – 260с.

4. Кравченко С., Теленик С. Інфляція в ринковій економіці:сутність, причини і

взаємозв’язок з макроекономічними показниками // Економіка, фінанси, право. –

2002. - №7. - с.9-12

5. Макроекономіка / За редакцією А.Г. Савченка. Підручник. – Київ: Либідь. –

2005. – 207с.

6. Макроекономіка. Політична економія: принципи, проблеми і політика /

Кемпбелл Р., Макконел і ін. – Львів: Просвіта. –2007. -671с.

7. Петрик О., Половньов Ю. Аналіз факторів та прогнозування інфляції в

Україні. //Економіка та прогнозування. – 2002. – №4.

8. Половньов Ю., Ніколайчук С. Оцінка циклу ділової активності української

економіки //Вісник НБУ. – 2005. – №8. Стор. 4-8.

9. Тиркало Р., Адамик Б. Передавальний механізм монетарної політики та його

значення для ефективної діяльності НБУ. // Вісник НБУ. – 1999. – №7. Стор. 6-11.

10. Шевчук В. Вплив монетарної політики на промислове виробництво, інфляцію

та реальний обмінний курс в Україні в 1994-2000 роках. // Вісник НБУ. – 2001. –

№1. Стор. 6-11.

11. Экономическая теория : Политэкономия : Учебник / Под ред. В.И. Видякина. –

М.: Издательство Русской экономической академии. – 2007. – 592с.

12. Banaian K., Bolgarin I.V., de Menil G. Inflation and Money in Ukraine. // DELTA,

Centre National De La Recherche Scientifique, Ecole Normale Superieure (E.N.S.). –

1998 (06).

37

13. Bilan O., Siliverstovs B. Inflation Dynamics in the Transition Economy of

Ukraine. // IERPC Working Paper No. 28. – 2005.

14. Dickey D.A, Fuller W.A. Likelihood Ratio Statistics for Autoregressive Time Series

with a Unit Root // Econometrica. – 1981. – №49. Pp. 1057-1072.

15. Engle R.F., Granger C.W.J. Co-integration and Error Correction: Representation,

Estimation and Testing // Econometrica. – 1987. – №55. P. 251-276.

16. Granger C.W.J. Developments in the Study of Cointegrated Economic Variables //

Oxford Bulletin of Economics and Statistics. – 1986. – №48. Pр. 213-228.

17. Leheyda N. Determinants of Inflation in Ukraine: a Cointegration Approach. //

CDSEM, University of Mannheim. – 2004.

18. Lissovolik B. Determinants of Inflation in a Transition Economy: The Case of

Ukraine. // IMF Working Paper 03/126. – 2003.

19. Novoseletska O., Mykhaylychenko M. Ukrainian Money Market (Mechanisms of

Monetary Policy Influence on the Economy). // CASE. – 2004.

20. Piontkovsky R. Impact of Monetary Aggregate Developments on Inflationary

Process in Ukraine over 2001-2002. – 2002.

21. Goodfriend M. A Framework for the Analysis of Moderate Inflations // Journal of

Monetary Economics. – 1997. – Vol. 39(1). Pp. 45-66.

22. Phillips A.W. The Relationship Between Unemployment and the Rate of Change of

Money Wages in the United Kingdom, 1861-1957. // Economica. – 1958. – Vol 25. Pp.

283-299.

23. http://ukrstat.gov.ua

24. http://bank.gov.ua

25. http://www.nbuv.gov.ua

26. http://www.stat.psu.edu

27. http://www.me.gov.ua

38