1

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………………….. …2

1. Сімейне виховання як основна ланка формування поведінки особистості:

1.1. Сім’я як основа виховання дітей та молоді……………………………….3

1.1.1. Сім’я – соціальна група……………………………………………...3

1.1.2. Напрями сімейного виховання…………………….………………..5

1.1.3. Класифікація сімей з важковиховуваними дітьми………………...9

     1.2. В.О. Сухомлинський про сімейне виховання …….……………………11

2. Особливості сімейного виховання. …………………………………………...13

     2.1. Роль родинних традицій у сімейному вихованні……………………….24

     2.2. Вплив сімейних відносин на емоційний розвиток особистості……......25

     2.3. Функції сім’ї у формуванні дитини……………………………………...26

3. Висновки………………………………………………………………………..28

4. Резюме…………………………………………………………………………..29

5. Список використаної літератури……………………………………………...31

2

Вступ:

Вже з самого раннього дитинства малюка виховує все те, що

знаходиться в його оточенні: люди, речі, природа і суспільні явища. Але у всі

вікові періоди дитинства і юності, незважаючи на зовнішні впливи,

найвідповідальнішою у вихованні є роль батьків.

«Хоч би яка у вас відповідальна та складна, творча робота була б на

виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша,

ще тонша робота – виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим

працівником – від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А

справжнього батька не замінить ніхто!»1

Найсильнішим впливом варто вважати якраз батьків, тому що бачення

сімейного життя справляє важливе враження на дитячу душу. Вадою у

сімейному вихованні є слабке знання природи дитини, через що і виникають

проблеми непорозуміння. Найпершим завданням як батьків, так і вихователів

є знання про дитину, щоб її свідомо і цілеспрямовано виховувати. Виховання

дітей – не особиста справа матері і батька. Це велика турбота в якій поєднані

впливи різних соціальних джерел та закладів, але, все ж таки, найважливіше

виховання відбувається саме в сім’ї, серед особливого мікроклімату взаємин

дорослих і дітей, де батьки стають прикладом для своїх нащадків.

За умови правильної організації взаємодії сім’я-школа, дитина,

знаходячись вдома у сприятливому внутрішньо-сімейному кліматі та

демократичному стилі сімейного виховання (певна річ в розумних межах

задля контролю), має більш успішне навчання і видиме поліпшення у

поведінці, які спостерігаються в сучасних загальноосвітніх навчальних

закладах.

1 В.О. Сухомлинський «Батьківська педагогіка»

3

1. Сімейне виховання як основна ланка формування поведінки

особистості.

1.1. Сім’я як основа виховання дітей та молоді.

У кожному суспільстві формуються певні типи соціальних взаємодій, які

узгоджено діють за певними правилами, притаманними саме цьому соціуму, і

є обов'язковими для соціальних спільнот. Такими є суспільні інститути —

історично складені у певній сфері життєдіяльності суспільства, відносно

стійкі моделі поведінки людей і організацій (тобто інститути охоплюють

певну сукупність людей, установ, закладів, які покликані вирішувати важливі

суспільні завдання певної ланки, до якої себе відносять).

Наприклад, інститут виховання реалізується в місії формування

досконалої поведінки особистості через сім'ю, різноманітні дитячі або

молодіжні організації, через школу, ВУЗ, позашкільні установи. Сім'я – це

середовище первинної соціалізації дитини, джерело її матеріальної й

емоційної підтримки, засіб збереження і передавання культурних цінностей

від покоління до покоління.

Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент

сім'ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності

чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов'язку виховання

нащадків, повазі й любові до батьків і материнського покликання жінки.

1.1.1. Сім’я – це соціальна група

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі

розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом

чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи,

пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

4

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини,

джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і

передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя

та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну

організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших

поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній

належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент

сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові

до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні

жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища,

забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього

життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе

інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до

розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи

співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять-

ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких

умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий

громадянин країни.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться

до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки

уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та

позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви-

являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак

це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські

обов'язки. Дитині потрібні як ті, так й інші. Сімейне виховання повноцінне

5

лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків

та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему,

як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку.

Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне-

важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них

іншої поведінки в майбутньому.

1.1.2. Напрями сімейного виховання.

Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями — моральне, розумове,

трудове, естетичне, фізичне та інші, спрямовуючись на досягнення всебічно-

гармонійного розвитку тіла, душі, розуму дитини.

Моральне виховання, яке є тісно пов’язане з духовним, передбачає

формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої

уваги потребує виховання любові до батьків, близьких, або просто

оточуючих, до рідної мови, до держави. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати

людей, піклуватися про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до

тих, хто переживає горе, радіти разом з тими, кому весело, подавати руку

допомоги, коли це комусь потрібно. Сім'я має виховати в юній особистості

шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого

народу, патріотизму. Це потребує злагоджених зусиль сім'ї з усіма

виховними закладами.

У своїй роботі «Сто порад вчителю» Сухомлинський підняв таке

питання: хто і що виховує дитину? І був стовідсотково правий, назвавши усіх

вихователів особистості – скульпторами. Так, я повністю згодна, що дитина в

руках соціуму – це глиба мармуру, до якої одночасно пришли з своїми

різцями декілька скульпторів і задалися метою створити скульптуру,

одухотворити її, утілити в ній людський ідеал.2

2 В.О. Сухомлинський «Сто порад вчителю» Порада №51. Хто і що виховує дитину?

Що у вихованні залежить від вас, педагога, і що – від інших вихователів?

6

Особливе місце в родинному вихованні належить матері. Саме вона має

найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері морального та духовного

виховання. Відсутність материнського тепла і ласки може погано сказатись

на дитині: є вірогідність, що вона виросте похмурою, замкненою, злостивою,

впертою особливо до оточуючих незнайомців та схильною до поганих

вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо

коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні

функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко3, звертаючись до батьків, —

вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею

розмовляєте або повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент

вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви

розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте,

як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все

це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або

відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви

їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще

гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви

вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й

методи вам не допоможуть».

Звідси висновок, що духовність виховується духовністю, мораль –

моральністю, честь — честю, гідність — гідністю. Тобто, що посієш то

пожнеш. ©

Правильно впорядковане та структуроване розумове виховання в сім'ї

має вірогідність не лише нагромадити знання, а й сформувати науковий

світогляд, оволодіти основними розумовими операціями, такими як аналізом,

синтезом, порівнянням. Батьки мають готувати дітей до розумової діяльності

найрізноманітнішими способами: навчити дітей слухати, висловлювати свої

3 А.С. Макаренко «Про батьківський авторитет»

7

думки як усно, так і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером

сприймати та аналізувати прочитане, тощо.

Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті і трудовій

діяльності сім'ї, тому трудове та економічне виховання повністю пов’язані з

родинно-державним вихованням. Успіх родинного виховання значною мірою

залежить від домашнього побуту та його організації. Оскільки кожна річ і

кожен предмет має своє призначення, своє місце у побуті, не повинно бути

нічого зайвого та відволікаючого, тому все повинно бути добре та доцільно

організоване. Затишна домашня обстановка облагороджує дітей, виявляє в

них позитивні якості. Наявність тільки потрібних предметів привчить до

акуратності, ощадливості та бережливості речей.

Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в

житті, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей вже в

процесі ознайомлення з яскравими іграшками, цікавими народними казками,

музикою (навіть колискові, які наспівує мати, малюк вже відчуває по першим

мотивам). Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням

музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання

формуються естетичні поняття і уявлення, а потім власні смаки та переваги.

Велику роль відіграє естетика побуту в умовах сім’ї: кімната, в якій живе

дитина, речі, що її оточують, одяг, в який її одягають. Усе це має бути

простим у використанні, зручним, гігієнічним, але в той самий час і

привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого

настрою (на що, до речі, дуже впливає кольоровий спектр кімнати, тому дуже

важливо правильно підбирати в один тон якомога більше речей, які оточують

дитину в її особистому просторі).

У сімейному вихованні використовуються різноманітні засоби для

виховання в дитині певних стійких правил, таких як сімейні традиції,

організація режиму дня, обов'язки та вимоги; піклування про її навчальну

діяльність, організацію вільного часу дітей.

8

Повноцінне сімейне виховання є можливим у повноцінній здоровій сім'ї.

Якщо, за певних обставин, сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних,

стабільних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей.

Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватнй підхід

до дитини в залежності від її віку, або незнання методів виховання,

неузгодженість виховного впливу на дітей.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-

економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у

суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви-

робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення

домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження

людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мік-

роклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і

макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою,

мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй

соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить

від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових

норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод-

шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут

формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне

ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забез-

печеності, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання,

ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних

сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування.

Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить,

яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї

поділяють на благополучні та неблагополучні.

9

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної мо-

ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та

взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні

причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають

несприятливі умови для виховання дитини.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система

регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо

вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі

формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

1.1.3. Класифікація сімей з важковиховуваними дітьми.

Сім'ї, в яких ростуть, так звані, важковиховувані діти, з точки зору

педагогіки, поділяють на педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні й

антипедагогічні:

педагогічно неспроможні сім'ї характеризуються спробами батьків

виявити активність у вихованні дітей, але роблячи це невміло та не

професіонально, їх виховний вплив виглядає непослідовним та педагогічно

необґрунтованим. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який

здобули від своїх батьків (до речі, лише способом споглядання, або

пригадування їхньої поведінки до себе в дитинстві; тобто без

комунікативного повчання). У таких сім'ях панує авторитарний стиль,

обмеження свободи, погрози і покарання або ж навпаки: вседозволеність,

потурання дитячим примхам. Це зумовлює необхідність надання педагогічної

допомоги таким батькам.

педагогічно пасивні сім'ї виявляють пасивність у вихованні власних

дітей. Через об'єктивні причини, такі як хвороба, зайнятість, відрядження або

через суб'єктивні: відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між

батьками, конфліктність, вони не можуть належно виховувати дітей. У таких

сім'ях стосунки між батьками досить напружені. Переключаючись повністю

10

на сімейні негаразди, вони не знаходять часу на виховання власних дітей,

цим самим втрачаючи над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи

з такими сім'ями слід спрямовувати на спроби пробудження відповідальності

батьків за виховання дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї,

усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.

антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами

виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, тому що

самі є прикладом непедагогічної, нерідко й аморальної поведінки. У таких

сім'ях панує неповага до моральних правил та норм законів. Створюючи у

сім'ї антипедагогічну обстановку, причиною якої можуть бути пияцтво,

злодійство батьків, вони намагаються виправдати відхилення від норм

поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила

і звички. Впливати на них можна через батьківську громадськість,

виробничий колектив, а нерідко і через спеціальні служби – Службу у

справах неповнолітніх.

В сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої

уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони

забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на

виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу-

вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не

дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів

лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у

сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну.

Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-

психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона

забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від

проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

11

1.2. Думки про сімейне виховання класика педагогіки.

В системі виховання стосунків між особою і колективом, яку створив

В.О. Сухомлинський, важливе місце займає спільна діяльність сім'ї та школи.

В одній із своїх праць Василь Олександрович зазначав:

«Найбільш повноцінне суспільне виховання — це, як відомо, шкільно-

сімейне. Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками — перша школа

інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько,

мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся — перші вихователі дітей у

дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи.

Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя —

найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в

дитячому садку, і в школі.»4

Це значить, що незважаючи на те, що дитина йде до 1 класу в 6-7 років,

вона повинна вже з п'ятирічного віку перебувати у сфері виховного впливу

школи. Оскільки в перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль

відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю

людських відносин, педагогічний колектив школи, якою керував

Сухомлинський, надавав великого значення моральній, інтелектуальній,

естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком від двох до семи років.

Сухомлинський вважав, що шкільно-сімейне виховання не тільки дає

змогу добре виховати молоде покоління, з й одночасно дуже важливе у

вдосконалюванні морального обличчя сім'ї. Особисто мені сподобалось те,

що цей великий педагог запропонував одне з найважливіших завдань школи

— давати батькам елементарні знання з педагогіки, адже в багатьох ВУЗах

такий предмет, як педагогіка навіть не згадується, а психологія вивчається

тільки поверхнево, без важливої майбутнім батькам вікової періодизації.

Окрім того, школа має бути тісно пов'язана з батьківською громадськістю, її

представники мають брати безпосередню участь у навчально-виховному

4 В.О. Сухомлинський «Павлиська середня школа»

12

процесі як члени педагогічної ради, як учасники обговорення питань

навчання і виховання.

Василь Олександрович також торкався питань виховання взаємин між

особою і колективом за сприяння сім'ї та школи. Удосконалення,

поглиблення суспільного характеру виховання означає не применшення, а

посилення ролі сім'ї.

«Гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два

вихователі — школа і сім'я — не тільки діють одностайно, ставлячи перед

дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання,

завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень

ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання.»5

Вчений наголошував, що проблема ця також належить до

найскладніших і найважчих, оскільки взаємозалежності педагогічних явиш у

наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває життя перед школою,

стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього

суспільства і насамперед сім'ї зусилля вчителів, якими б значними вони не

були, виявляться недостатньо ефективними. Всі шкільні проблеми стоять і

перед сім'єю, всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного

виховання, вкорінюються у сім'ю.

В.Сухомлинський вважає напрочуд важливим завданням сім'ї і школи

формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства.

Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини.

Програма постійного підвищення педагогічної культури батьків і

матерів — це по суті наша спільна з ними робота — тонка й важка,

кінцевою метою якої є ідеал всебічно розвиненої гармонійної людини.6

5 В. О. Сухомлинський «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості»6 В.О. Сухомлинський «Павлиська середня школа»

13

За словами Сухомлинського, найважче полягає в тому, щоб батько й

мати розуміли духовний світ своєї дитини, вміли розібратися в причинах і

наслідках, осмислити виховання як цілеспрямовану працю.

Аналіз творів В.О. Сухомлинського переконливо доводить, що сім'я є

першого ланкою виховання взаємин між особою і колективом і за допомогою

тісного співробітництва зі школою, спроможна створити той ідеал людини,

який є необхідним нашому суспільству.

2. Особливості сімейного виховання.

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває

необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної

діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу

дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні

можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Універсальний, всеохоплюючий, постійний виховний вплив сім'ї на

особистість є наслідком дії таких чинників:

Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює

атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і

дорослих у сім'ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що

формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і

життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.

Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки.

Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах

діяльності.

Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті

дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.

Насичена великою кількістю ролей структура сімейного колективу,

забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей

14

вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших

життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.

Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання

негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного

ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості,

відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-

яких обставин.

Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку,

внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут

розуміння, підтримку і захист.

У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання

непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові,

необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні

почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт7,

«таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій

розгортатися, робити все самій». Тому дорослі повинні «завжди ставитись до

дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її

особистості...».

Характерною особливістю виховного впливу сім'ї є його первинність.

Йдеться про те, що сім'я є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж.

Руссо, кожен наступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж

попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш природним, ніж у

виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини

бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш

зарегламентованою.

Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних

об'єктивних і суб'єктивних умов.

До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать:

7 Пётр Лесгафт «Семейное воспитание ребенка и его значение»

15

рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання

доходів, матеріальні умови життєдіяльності);

забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами,

закладами охорони здоров'я;

кількість і склад (структура) сім'ї.

Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є:

громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути

авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;

загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні

цінності сім'ї;

місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її

очах;

педагогічна культура батьків.

Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою

формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої

гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої

специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й

наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна

стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і

сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї.

За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми

міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях

на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва

практика її батьків і найближчих родичів.

Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на

соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний

песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників

буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей.

Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства,

батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї.

16

Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за

традиційним розподілом гендерних ролей відповідальний за це. Нерідко

зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком

тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені

шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям

проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків

соціальної поведінки.

За твердженням психологів, неповна сім'я є одним із найпотужніших

джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних

реакцій, ситуативне обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей

розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до

дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування,

задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища.

Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким

вона залишилася.

Відчуття дошкільником неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може

позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної

майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без

батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною

цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої

поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна,

створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає

малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого

життя чоловічих (маскулінних) якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми

формування його дітей.

Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях,

що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю

учасників подружжя. Збідненим, нерозвиненим є їх розуміння своєї ролі в житті

дитини, відповідальності за ЇЇ виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього

17

наштовхуються на відсутність життєвого досвіду, знань, уміння терпляче,

послідовно і наполегливо дорослішати разом із своєю дитиною. 

Труднощі виховання дітей у молодих сім'ях полягають у:

нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його

значення для формування особистості дитини;

не сформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння

аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини

педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо;

орієнтації на виховання з дитини «генія», намагання реалізувати в

дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними

життєві шанси.

Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають

покарання найефективнішим виховним засобом, пред'являють суперечливі

вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють ЇЇ дії, що

породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.

Взаємини, тактику виховання дітей у сім'ї можна віднести до одного з таких

типів:

диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки

дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як

правило, у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть,

наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;

опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити

дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї,

задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги

формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості,

об'єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано

працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей,

різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм

задоволення своїх потреб;

18

мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику

характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини,

абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами,

мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти,

не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для

їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у

ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у

сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за

байдужість до себе;

співробітництво. Така тактика взаємин у сім'ї, виховання дітей є

найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є

відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає

необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче

експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це

покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до

вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості,

здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх

соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка

часто є орієнтиром їхнього розвитку. 

Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків.

Розрізняють такі види авторитету:

формальний, що визначається особливостями соціальної ролі;

функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід;

особистий, що залежить від особистісних якостей.

Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною;

інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань,

що турбують дитину; активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.

Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко8 дійшов висновку:

багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді

8 А.С. Макаренко «Книга для батьків»

19

поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Наведемо

основні його види.

Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими,

безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство.

Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є

зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають

хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки.

Авторитет підкупу, коли слухняність дитини «купується» подарунками,

обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись,

пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.

Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в

поєднанні з високою вимогливістю до неї.

Сімейна соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії дитини і

батьків. Так, ефект ідентифікації може нейтралізуватись механізмом рольової

взаємодоповнюваності (наприклад, у сім'ї працьовитих батьків незважаючи на

добрий взірець дитина може й не бути працьовитою, якщо сім'я не мала потреби

виявляти цю якість).

Важливим є також механізм психологічної протидії, коли дитина, волю якої

жорстко обмежували, може виявляти підвищений потяг до самостійності, а

дитина, якій усе дозволяли, може вирости несамостійною.

І хоча неможливо однозначно виявити залежність конкретних властивостей

особистості дитини від властивостей її батьків або ж від методів їхнього

виховання, проте така залежність існує. При цьому різні сфери розвитку дитини

пов'язані з різними проявами сімейних взаємин. Так, дослідники Ф. Кован і К.

Кован9 виявили, що когнітивний розвиток дитини найсильніше корелює з

особливостями її навчання у процесі спілкування в підсистемі «батько —

дитина», а поведінкова сфера найбільшою мірою пов'язана з поведінкою батьків

один щодо одного при спільній сімейній взаємодії.

9 Кован Ф. А. , Кован К. П. «Взаимоотношения в супружеской паре, стиль родительского поведения и развитие трехлетнего ребенка»

20

Ці самі дослідники виявили тендерні залежності особистісних

характеристик, стилю поведінки батьків і рівня розвитку дитини. Так, практично

неможливо спрогнозувати ставлення батька до сина залежно від задоволеності

батька шлюбом. Разом з тим незадоволеність батька шлюбом призводить до

менших проявів ним позитивних емоцій до доньки. Задоволеність матері

шлюбом, вірогідно, пов'язана з характером взаємодії як із синами, так із

доньками.

Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які

визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття

(ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і терпимість (самостійність,

воля) — стримування (контроль), що визначають переважаючий у сім'ї тип

контролю і дисципліни.

За віссю "прийняття — неприйняття" в першому випадку основними

засобами виховання є увага і заохочення; батьки орієнтовані насамперед на

виокремлення позитивних якостей дитини, задоволені спілкуванню з нею,

сприймають її такою, якою вона є. У другому випадку основними засобами

виховання є суворість і покарання; батьки не сприймають своїх дітей

(виокремлюють у них насамперед негативні Риси), не дістають задоволення від

спілкування з ними, часом виявляючи ворожість.

Численними дослідженнями доведено перевагу першого підходу до

виховання дітей.

Дитина, яка позбавлена любові, має менше можливостей для досягнення

високої самоповаги, створення стійкого, позитивного Я-образу, побудови теплих

стосунків з іншими людьми. Вивчення особистості людей, які страждають на

невротичні розлади, відчувають труднощі у спілкуванні та професійній

діяльності, свідчить про те, що всі ці явища набагато частіше виявляються в

людей, яким у дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла.

Недоброзичливість або неуважність, мало того, жорстоке поводження

батьків із дітьми викликає в останніх неусвідомлювану ворожість, що

спрямовується зовні (наприклад, трансформується в агресивні дії не тільки проти

21

батьків, а й проти сторонніх людей) або всередину і виявляється в почутті

провини, тривоги, низькій самоповазі тощо.

За віссю "тривожність — стримування" в першому випадку батьки

впливають на дитину через похвалу, пояснення їй наслідків її дій, обґрунтовують

свої вимоги. У другому випадку тактика стримування припускає застосування

батьківської влади через наказ, насильство, фізичне покарання, батьківський

контроль над бажаннями дитини.

Психолог Д. Баумрінд10 виявила три моделі поведінки дітей залежно від

особливостей поведінки батьків:

модель І — діти з високим рівнем незалежності, зрілості, упевненості

в собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості, які вміють

розбиратися в оточенні;

модель ІІ — діти, недостатньо впевнені в собі, замкнені й недовірливі;

модель III — діти, не впевнені в собі, не виявляють допитливості

і не вміють стримуватись.

Здійснивши дослідження, Д. Баумрінд вирізнила чотири показники

поведінки батьків, що впливають на формування у дітей певних рис:

контроль — високий бал за цим показником означає істотний вплив

батьків на діяльність дітей, послідовність у висуванні до них вимог;

вимога зрілості — високий бал за цим показником свідчить про те, що

батьки висувають вимоги, що сприяють формуванню у дітей зрілості,

незалежності, самостійності, високого рівня здібностей в інтелектуальній,

соціальній та емоційній сферах;

спілкування — високий бал за цим показником означає, що батьки

орієнтовані на переконання дитини, обґрунтування своїх вимог, готовність

вислухати думку дитини;

доброзичливість — високий бал за цим показником свідчить про

зацікавленість батьків у розвитку дитини (похвала, радість від успіхів дитини),

тепле ставлення до дитини (любов, турбота).

10 Диана Баумринд «Стили семейного воспитания»

22

Отже, виокремлено три моделі поведінки батьків, пов'язані з фактором

контролю, що відповідають моделям поведінки дітей:

модель авторитетного батьківського контролю — відповідає моделі І

поведінки дітей;

авторитарна модель — відповідає моделі II;

поблажлива модель — відповідає моделі III.

При цьому адекватний контроль з боку батьків, що відповідає моделі І,

припускає поєднання емоційного сприйняття з великою кількістю вимог, що

висуваються до дитини, їх зрозумілістю, несуперечливістю і послідовністю.

Для дітей батьків, які застосовують адекватний контроль, характерні добра

адаптованість до оточення і спілкування з однолітками; ці діти активні,

незалежні, ініціативні, доброзичливі.

Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини,

сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею

утворюють стиль сімейного виховання.

Оптимальним для практики сімейного виховання вважається

демократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального

спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних

проблем; урахуванням їхньої думки; готовністю батьків у разі потреби прийти на

допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність,

адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік

авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи надмірної концентрації на дитині

спричинює відповідні деформації її особистості.

Так, В. Гарбузов11 вирізняє три типи неправильного виховання, що

практикуються батьками дітей, хворих на неврози:

А (неприйняття, емоційне відторгнення) — неприйняття

індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контро¬лем,

регламентацією життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду

батьків) типу поведінки; поряд із жор¬стким контролем цей тип може

11 В.Н. Гарбузов «Нервные и трудные дети»

23

поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим

потуранням;

Б (гіперсоціалізація) — тривожно-недовірлива концентрація батьків

на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі, очіку¬ванні успіхів часто з

недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;

В ("кумир сім'ї") — концентрація батьків на дитині, потурання її

примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім'ї.

Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за

типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації — "поблажлива гіперпротекція") і

"емоційне відторгнення" існування таких стилів виховання (особливо

несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини,

брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток

дитини, невключеність у її життя);

домінуюча гіперпротекція (поєднання загостреної уваги до дитини з

великою кількістю обмежень і заборон, що призводить до формування

нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції

емансипації);

підвищена моральна відповідальність (покладання відповідальності на

дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає віку й реальним

можливостям дитини; очікування від дитини великих досягнень у житті на тлі

ігнорування її потреб та інтересів).

Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль

виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес

виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє

дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжую¬чи в неї підвищену

тривожність. 

Щодо цього важливе узгодження виховних впливів на дитину представників

різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки

повноцінно проживали своє дитинство, батьки здебільшого розглядають

24

дошкільний вік своїх дітей як підготовку до успіхів у дорослому житті,

намагаючись урізноманітнити її заняттями іноземними мовами, спортом,

музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток,

становлення дитини, вона має найбільше шансів повноцінно сформуватися як

гармонійна особистість.

2.1. Роль родинних традицій у сімейному вихованні

Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дитини відіграють

родинні традиції і звичаї. 

Традиція — історично складені порядки, способи, правила поведінки, що

передаються від покоління до покоління. Сімейні традиції регламентують

створення сім'ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення

домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам'яті предків.

Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв'язків як механізму

передачі таких особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність,

доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні заняття певними

видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів,

нагород, пам'ятних речей), складання родовідного дерева тощо. 

Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що

відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь.

Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування

предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок на добраніч, побажання

доброго ранку тощо) форм поведінки.

Традиції та звичаї є взаємопов'язаними у реальному житті. Традиції є більш

динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони

створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми

взаємин у сім'ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні,

як традиції. Здебільшого звичаї можуть бути формою вияву традицій.

Щирі стосунки між членами сім'ї, безпосередність почуттів одне до одного є

25

джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також

збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.

2.2. Вплив сімейних відношень на емоційний розвиток особистості

Формування підростаючої особистості й особливо її моральне становлення

визначається гармонійним розвитком всієї психічної сфери дитини.

Центральним моментом у цьому процесі виступають переживання дитини або за

Л. С. Виготським12 її «афективне ставлення до середовища», характер якого дає

змогу встановити, яким чином це середовище зумовлює хід її розвитку. Тому

вивчення емоційної сфери дитини є важливим і необхідним для розуміння

тенденцій формування її особистості й керування цим процесом. Емоції,

виконуючи оцінювальну, спонукальну, коригуючу функції в поведінці й

діяльності людини, відіграють значну роль у психологічному структуруванні цієї

Діяльності, зокрема в утворенні її мотивів, виділенні цілей, виборі способів

їхньої реалізації.

Емоційний відгук дитини на різноманітні ситуації життя сім'ї, особливо

пов'язаних з відносинами у колі рідних, є передумовою виховання гуманістичної

скерованості її особистості. За даними психологічних досліджень, емоції є

результатом співвідношення актуальних потреб і можливостей їхнього

задоволення. Тому розвиток емоційної сфери дітей в умовах сім'ї залежить від

характеру і способів задоволення батьками найважливіших потреб дитини,

чільне місце серед яких посідають потреби в довірливому спілкуванні й

позитивному емоційному контакті. Із вступом дитини до школи змінюється

механізм розвитку її почуттів: насамперед ускладнюється спілкування з

батьками, значне місце у якому посідають проблеми навчання, успіхи й невдачі в

ньому, дитина вступає у нові для неї стосунки з учителем, однокласниками,

збагачується й диференціюється її емоційна сфера, створюються нові умови для

формування морально-емоційних рис, розширюється коло емоційних зв'язків

дитини.

12 Л.С. Виготский «Розвиток психічних функцій»

26

Ефективність виховних впливів батьків значною мірою залежить від того,

які ці зв'язки і які емоції й почуття вони стимулюють. Великої уваги з боку

батьків вимагає подальше формування у дитини адекватних морально-етичним

нормам способів вираження емоційного ставлення до інших людей. Уся система

життєвих відносин дитини формується через ставлення дорослих до інших

людей і до неї самої, найближчими з яких і найвпливовішими для неї є батьки.

Особливості батьківсько-дитячих взаємин, характер задоволення емоційних

потреб дитини в сім'ї тісно пов'язаний з тим, в якому напрямі розвиватимуться

морально-емоційні риси її особистості.

Якщо в дитини розвинута така якість, як емоційна сприйнятність, то вона

знаходить свої прояви у адекватному морально-етичній ситуації емоційному

відгуку па емоційний стан іншої людини, її думки й почуття. Ми припустили, що

розвиток здатності до емоційного відгуку залежить від характеру ставлення

батьків до дітей і міри задоволення потреби дитини в емоційному контакті з

близькими особами; якщо розвиток емоційної комунікації йде нормально, —

співпереживання і співчуття знаходять свій вираз у реальній співдії з іншими

дорослими і ровесниками.

2.3.  Функції сім’ї у формуванні дитини

Сім'я – це соціальне утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту,

взаємною моральної відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я – це своєрідний

соціальний феномен, суспільство в суспільстві, де існують свої правила і

обов’язки. 

До найголовніших функцій сім'ї можна віднести такі як: репродуктивну

(продовження роду); виховну функцію; організація і використання вільного часу;

взаємне піклування і взаємодопомога членів сім'ї.

Сім'я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних

ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім'ї і через сім’ю формуються первинні

ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати і

27

про те, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує

орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини. 

Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються

з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними

засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка

формується.

У цьому розрізі стає зрозумілим уся складність і трагічність наявності в

суспільстві неповних сімей, які так чи інакше впливають на суспільно-політичне

життя держави. 

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне і через негативні зміни всередині

сім'ї: зниження її стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі

батька, трудова зайнятість жінки та ін.

Сім'я виступає складним соціальним феноменом. Держава повинна

створювати умови для повноцінного розвитку сімей. В сучасних умовах охорона

благополуччя сім'ї повинна вводитися в ранг державної політики і, насамперед –

через гарантоване право на працю кожної людини, кожної сім'ї, впровадження в

життя програм, пов’язаних з підтримкою молодих сімей тощо.

28

Висновки:

У даній роботі було продемонстровані особливості, функції та

важливість виховання. Робота була виконана відповідно до поставлених

завдань, а саме:

– опрацювати роботи класиків педагогіки з проблеми дослідження;

– розкрити психолого-педагогічні основи виховання дитини;

– продемонструвати роль традицій в межах сучасного виховання;

– визначити проблеми та показати можливі варіанти їх вирішення або

уникнення, щодо помилкового підходу в процесі виховання;

– класифікувати типи відносин дітей та батьків.

Процес виховання – досить кропітка робота і виконувати її повинні

досвідчені метри, але так як не кожен з батьків має педагогічну освіту,

постають проблеми у непорозумінні між дітьми та їх батьками. Наше

завдання полягає у висвітленні не того, як подолати вже виниклу дилему, а

не допустити її, запобігти її виникненню.

Завжди з’являються все нові й нові методи виховання, з бігом часу,

але все вже вивчено до нас. Не потрібно вигадувати щось нове, нам

залишається тільки модернізувати, підлаштувати під сучасність вже

написані, перевірені часом та поколіннями праці великих педагогів, які

колись заклали фундамент цієї теми, і кожного разу хтось новий у цій галузі

кладе на фундамент свою цеглинку, свій досвід, розвиваючи науку

виховання.

29

Резюме:

У розвитку дитини актуальною проблемою є формування її поведінки за

допомогою виховання. Особливе місце тут посідають батьки, як найближче

оточення, та соціум, найрізноманітніші чинники, які неодноразово впливають на

цей розвиток. Правильна організація всіх ланок та їх співпраця сприяють

правильному формуванню поглядів на майбутнє, підвищенню моральності,

зацікавленість у традиціях та всебічному розвитку дитини.

Дана робота складається зі вступу та ще двох частин. Загальна кількість

сторінок – 31, список використаної літератури складається з 18 джерел. В

першому розділі розкривається сутність сім’ї, виокремлюються її напрямки та

класифікуються сім’ї, які мають проблеми з вихованням дітей. Також згадуються

роботи класика педагогіки В.О. Сухомлинського, як фундаментальність до

пояснень поведінки дитини.

Другий розділ присвячений розкриттю тем про особливості у сімейному

вихованні: їх роль, вплив та функції.

Ця робота буде цікавою знахідкою для майбутніх батьків, а також для

молодих дослідників як у галузі педагогіки, так і в психології.

30

Resumen :

Un problema actual del desarrollo del niño es la formación de su comportamiento

a través de la educación. Un lugar especial lo ocupan los padres, como el círculo

inmediato, y la sociedad, como variedad de factores que suelen influir mucho en este

desarrollo. Una adecuada organización de todos estos vínculos y su cooperación

contribuyen considerablemente a la formación de la opinión correcta sobre el futuro,

costumbres, tradiciones e interés para el desarrollo integral del niño.

Esa investigación presente consiste de una introducción y dos partes básicas. La

cantidad total de las páginas es 31, la bibliografía contiene 18 fuentes. En primer

capítulo se revela la esencia de la familia, están marcados sus direcciones y se

clasifican las familias que tienen problemas con la educación de los niños. También

están mencionados los trabajos del clásico en pedagogía V.O. Sukhomlynsky, que

representan el fundamentalismo en la explicación del comportamiento del niño.

El segundo capítulo está dedicado a la detalización de las peculiaridades de la

educación en familia: su papel, impacto y funciones.

Este trabajo resultará interesante para los futuros padres, o también para los

investigadores jóvenes, tanto en pedagogía, como psicología.

31

Список використаної літератури:

1. Бех І.Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової

методології // Педагогіка та психологія. – №3. стр. 20 - 30

2. Бондарчук О.І. Сім’я як осередок соціалізації дитини // Проблеми

соціальної захищеності дітей в ринкових умовах – стр. 95.

3. Возрастная и педагогическая психология / ред. А.В. Петровского – стр.

259.

4. Кован Ф. А. , Кован К. П. «Взаимоотношения в супружеской паре, стиль

родительского поведения и развитие трехлетнего ребенка» с.110

5. Макаренко А.С. Книга для батьків.

6. Макаренко А.С. Про батьківський авторитет.

7. Макаренко А.С. «Из лекций о воспитании детей. Семейное воспитание»,

Педагогические соч. т. 4.— стр. 80-86.

8. Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих

педагогічних закладів освіти – стр. 350.

9. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство,

отрочество: Учебник. – стр. 456.

10.Подласий И.П. Педагогика. Новий курс. Учебник для студентов педвузов.

11.Постовий В.Г. та ін. Сім’я і родинне виховання: Концепція. № 11-12.

12.Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста – стр. 656.

13.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка/ Том 5.

14.Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа

15.Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої

особистості

16.Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю. №51

17.Токарева С.Н. Социальные и психологические аспекты семейного

воспитания – стр. 402.

18.Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих

педагогічних закладів освіти. – стр. 542.