1814 - 2014...ЖИВА,

ЖИВА ДУША ПОЕТОВА СВЯТАЯ,ЖИВА В СВЯТИХ

ЙОГО РІЧАХ,І МИ, ЧИТАЯ, ОЖИВАЄМ

І ЧУЄМ БОГА В НЕБЕСАХ.

Щовесни, коли тануть сніги,

і на рясті просяє веселка,

повні сил і живої снаги,

ми вшануємо пам'ять Шевченка.

Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері Сумними рядами?...

Чом вас вітер не розвіявВ степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?...

.Грає кобзар, виспівує,

Вимовля словами,Як москалі, орда, ляхи

Бились з козаками…

Минають дні, минають ночі,Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,Заснули думи, серце спить,

І все заснуло…

Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,Нащо літа молодії,

Веселі, дівочі?Літа мої молодії

Марно пропадаютьОчі плачуть, чорні

бровиОд вітру линяють.

Серце в’яне, нудить світом,

Як пташка без волі.Нащо ж мені краса

моя,Коли нема долі?

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в степу на чужині –

Однаковісінько мені.

Гомоніла Україна, довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.І день, і ніч ґвалт,

гармати;Земля стогне

гнеться;Сумно, страшно, а

згадаєш Серце усміхнеться.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

А

А братія мовчить собі,Витріщивши очі!

Як ягнята: «Нехай, - каже,Може, так і треба».

Так і треба! бо немає Господа на небі!

По діброві вітер виє,Гуляє по полю,

Край дороги гне тополюДо самого долу.

Стан високий, лист широкий —Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те мореШироке, синіє.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, - Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.Благословить дітей

своїхТвердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година, І оживе добра слава,

Слава України,І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє..Обніміте ж, брати

мої,Молю вас, благаю!

У неділю вранці-рано

поле крилося туманом;

у тумані, на могилі,

як тополя, похилилась молодиця молодая.Щось до

лона пригортає

та з туманом

розмовляє…

Нащо мене бог поставив

Цвітом на сім світі?

«За що мене, як росла я,

Люде не любили?За що мене, як

виросла,Молодую вбили?»

«Подивіться на рай тихий,

На свою країну!Полюбіте щирим

серцемВелику руїну!Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краюНе шукайте, не

питайтетого, що немає

І на небі, а не тількиНа чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.»

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Як умру, то поховайтеМене на могилі,

Серед степу широкого,На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, Як реве ревучий.