1

Культурологічний підхід в управлінні навчальним закладом

Упорядник: Тарасова О.В., заступник директора науково-методичного центру

Рецензенти: Удовиченко О.О., директор науково-методичного центру,

Чайкіна Л.А., директор ЗОШ І-ІІІ ступенів №10

Відповідальна за випуск: О.О.Удовиченко, директорнауково-методичногоцентру

Затверджено науково-методичною радою НМЦуправління освіти Миколаївської міської ради, протокол № 2

від 12.11.08

Матеріали збірки розкривають суть культуротворчої місіїшколи; зміст, методи та форми реалізації культурологічногопідходу до управління загальноосвітнім навчальнимзакладом. Наведена анкета допоможе знайти шлях достворення соціокультурного середовища в навчальномузакладі.

Рекомендовано широкому колу педагогічних працівників.

2

Культурологічний підхід до управліннянавчальним закладом

Тарасова О.В., заступник директора НМЦ

Розглянемо питання «Культурологічний підхід доуправління навчальним закладом». У ході роботи зматеріалами теми вам знадобиться зошит, до якого ви будетезаписувати свої міркування, пропозиції, запитання. Такожспробуємо вдосконалити одну із складових управлінськоїкультури: культуру спілкування (через використаннятехнологій критичного мислення та активне читання). Спочатку пригадайте що таке культура, принципкультуровідповідності і перевірте себе за словничком.

Культура - 1. Сукупність матеріальних і духовнихцінностей, створених людством протягом його історії.

2. Освіченість, вихованість.3. Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі

господарської або розумової діяльності.Культурологія – галузь знання, пов’язана з вивченням

духовної культури суспільства.(Великий тлумачний словник сучасної української мови /

уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - // Київ; Ірпінь: ВТФ „Перун”,2001. – 1440 с.)

Культура (від лат. cultura – виховання, освіта,розвиток) – сукупність практичних, матеріальних і духовнихнадбань суспільства, які відображають історичнодосягнутий рівень розвитку суспільства й людини івтілюються в результатах продуктивної діяльності.

У вужчому розумінні К. – це сфера духовного життясуспільства, що охоплює насамперед систему виховання,освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а такожустанови й організації, що забезпечують їхнє функціонування(школи, вузи, клуби, музеї, театри, спілки, товариства

3

тощо). Водночас під К. Розуміють рівень освіченості,вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсьгалуззю знань або діяльності.

Культуровідповідності принцип – відповідністьвиховання вимогам середовища й часу. К.П. запропонувавФ. А. Дістервег, який вважав, що людину необхідноформувати відповідно до вимог сучасної їй передовоїкультури й науки, зокрема передової культури й науки їївітчизни.

(Гончаренко С. Український педагогічний словник. // К.,„Либідь”. – 1997).

Культурологічний підхід – сукупність методологічнихприйомів, які забезпечують аналіз любої сфери соціального іпсихологічного життя ( в тому числі сфери освіти іпедагогіки) через призму системоутворюючихкультурологічних понять, таких, як культура, культурнізразки, норми і цінності, уклад і спосіб життя, культурнадіяльність і інтереси і т.д. (Крылова Н.Б. Культурологияобразования. М., 2000. С. 65).

Культурне середовище школи – сукупністьматеріально-технічних, знаково-символічних, інформаційних іпсихолого-педагогічних умов, які впливають на культурнийрозвиток і саморозвиток дітей і дорослих в просторінавчального закладу (Крылова Н.Б. Культурологияобразования. М., 2000. С. 190). Епіграфом до нашої розмови я взяла слова Дістервега:«Школа повинна відповідати вимогам часу, рівного розвиткуокремої людини і тієї ступені культури, на якій знаходитьсянарод», в яких закладена суть культуровідповідної школи.

Ще Гіппократ казав, що людина є продуктом системивідношень, які склалися в навколишньому світі. Новесуспільство розвивається на основі нових потреб і категорійжиття. Сьогодні світ, який нас оточує, ставить передлюдиною підвищені вимоги. Нові умов і вимоги спрямовують

4

вектор шкільної освіти у площину особистісного розвитку –“освіта для людини”. Домінантою стає культуротворча,розвивальна місія школи.

Протягом останніх двох десятиліть ми стали свідкамиінтенсивної розробки широкого кола культурологічнихпроблем в освіті. Розроблені і використовуються програмиполікультурної освіти, створені концепції культурологічного,культуровідповідного виховання й навчання. Сформованінаукові школи, які працюють у даному напрямку.

Однак, практика свідчить: навчання і виховання вмасовій школі не набуло необхідного для розвиткуособистості культурного спрямування. Сьогоднікультурологічний підхід залишається тільки «підходом»,тобто сукупністю методологічних і методичних принципіввідносно до освіти з позиції культури. В цьому сенсі вінзаймає своє скромне місце поряд з діяльнісним, системним,компетентнісним. Чому «скромне»? Тому що, йоговикористання обмежується рамками конкретногозастосування. Проблема і в тому, що все ще не вдаєтьсяперебороти відношення педагогів до питання зв’язкукультури й освіти. Вони вважають, що: «Є математика,українська мова, є і світова художня культура. Ось івдосконалюйте свій культурний підхід в рамках світовоїхудожньої культури або історії» Однак культура – це недодаток до математики, біології або хімії. Це суть всієї освіти.

Друга складність – домінує урочна система надсамостійним навчанням дітей, яка націлює вчителів наперевірку запам’ятовування учнями інформації. В цей часвідсутні умови для індивідуалізації та багато іншого.

Також, далеко не повною мірою використовуютьсянавіть наявні ресурси середовища для культуровідповідноговиховання учнів.

Сьогодні в науці бракує глибоких дослідженьсоціокультурного середовища української школи. Вивчаються

5

лише окремі напрями впливу цього середовища на соціальнийрозвиток учнів. Частково досліджено управлінські аспективзаємодії соціокультурного середовища і виховного,соціалізаційного процесу в навчальному закладі.

У своїх працях кандидат педагогічних наук, старшийнауковий співробітник лабораторії управління освітнімизакладами Інституту педагогіки АПН України ВалентинаБолгаріна обґрунтовує необхідність приділення значної увагикультурологічному аспекту діяльності української школи.Культурологічний підхід розглядається як принцип-вимога,яким слід керуватися задля якісного виконання головноїфункції освіти. В її статтях висвітлено методологічніпроблеми дослідження соціокультурного середовищазагальноосвітньої школи як об'єкта управління.

Аналіз процесів, тенденцій в системі освіти, школисучасні дослідники все частіше здійснюють з позиційкультурології. Ця наука не лише вивчає культуру як ціліснеявище, а й створює методологію вивчення змісту, способівіснування соціокультурного досвіду людства. Анайважливішою соціальною функцією освіти, як відомо, єпередача культурних надбань наступним поколінням. Ікультурологічне спрямування навчально-виховного процесу єодним з найважливіших чинників якісного виконанняосновної функції освіти, мета якої: виховання «людиникультурної», а не «людини освіченої» (4, с.337).

Яку ж задачу перед нами сьогодні ставить суспільство?Мета освіти – залучення людини до культури суспільства,ефективна соціалізація, становлення людини повноціннимчленом суспільства, яка готова до індивідуальних зусиль,особистих гуманістично орієнтованих рішень, володієбагатофункціональною компетентністю, здатна розв’язуватисоціальні, професійні, особисті проблеми і бутивідповідальною за них.

6

Основними аспектами реалізації нової парадигми освітиобираються соціальні функції особистісно-орієнтованоїосвіти: гуманістична або людинотворча – відновлення,розвиток моральності, духовності особистості;культуротворча – виховання засобами освіти людиниКультури, а отже, і збереження та відтворення Культурисуспільства; соціалізаційна – розвиток особистістюнеобхідних рис своєї індивідуальності, набуття здатності дожиттєтворчості.

Розглянемо їх.Кожна людина, перш ніж вступити у світ дорослого

життя, проходить процес соціалізації. І здійснюється вінпередусім у школі. Саме тут молоде покоління формує своїцінності та смисложиттєві пріоритети, виробляє моделіповедінки та комунікації, вчиться цінувати чи зневажати,підтримувати чи протидіяти, створювати чи руйнувати. Весьспектр можливих способів діяльності, оцінки, реакції наситуації закладається в людині нашою школою. Якщо там дієлюдяність, гуманність – це продукує гуманістичний спосібжиття всього суспільства – і через перенесення цих відносинна сім’ю та навколишнє середовище, і через утвердженнялюдьми отриманих гуманістичних цінностей вже в доросломужитті. Осмислений до певного світоглядного рівня гуманізм ушколі породжує покоління хороших людей і, відповідно,досконале суспільство, яке з них складається.

Якою повинна бути гуманна, культурозорієнтованашкола? Пригадаємо зразки гуманістичної школи, які створилитакі педагоги як К. Вентцель (Дім свободної дитини),В. Сухомлинський (Школа радості), Ш. Амонашвілі (Школажиття). Головна їх ознака – цілісне культурне середовище, вякому охороняється й відтворюється світ дитинства,забезпечуються психологічний комфорт, духовно-моральнеблагополуччя і досягнення успіху в діяльності дітей, їх

7

успішний загальнокультурний та індивідуально-творчийрозвиток.

Демократичні зміни в Україні, які відбуваються останнімчасом, підкреслюють невідповідність вітчизняної школизавданню моделювання гуманістичних соціальнихвідносин. Попри всі гуманістичні реформи і нововведення,вітчизняна школа залишається авторитарною йантидемократичною, мало пов’язаною з реальними потребамилюдини і суспільства сьогоднішнього дня, з практичновідсутніми механізмами громадської саморегуляції,самоактуалізації особистості. Як першочергові зміни, ректорДніпропетровського обласного інституту післядипломноїпедагогічної освіти, доктор філософських наук, професорМихайло Романенко пропонує відносно нескладніорганізаційні реформи (ознайомтеся з ними, запишіть собі взошит, які ви вносите пропозиції):

1. Ввести принцип рівноправності у спілкуванні педагогівта учнів на рівні старшої школи.

2. Ввести особистісний вимір профільної спеціалізації,формування варіативності складової навчального плану.

3. Максимально зменшити роль зовнішньої оцінкинавчальних успіхів учнів з упровадженням практикисамооцінки та самотестування.

4. Переглянути методику проведення уроку в напрямізосередження зусиль на мобілізації механізмівсамостійної активності учнів з відповідними змінами воцінці діяльності педагогів.

5. Упровадити в школи реальне учнівське самоврядування зобов’язковою участю представників учнівськогоколективу у вирішенні всіх важливих проблем життяшколи.

6. Встановити рівновагу прав та обов’язків учнів іпедагогів.

8

7. Організувати реальне управління школою черезпіклувальні ради, що дозволить забезпечити громадськийконтроль за дотриманням прав учнів у школі.

8. Переглянути критерії оцінки діяльності освітніх закладівта педагогів з тим, щоб гуманістично-особистісні аспектинавчально-виховного процесу складали не менше двохтретин загального обсягу оцінювання (Романенко М.Соціальні орієнтири освітянських реформ. // Директоршколи, ліцею, гімназії. 2005. - №5,6. – С.12-14).Президент АПН України, академік НАН та АПН

України, доктор філософських наук, професор ВасильКремень підкреслює: “Необхідне формування у майбутньомугромадянина і професіонала сучасних ціннісних орієнтацій –це надзвичайно важлива і надзвичайно складна проблема.Складна, можливо, тому, що в самій Україні, враховуючи їїперехідний етап у розвиткові, ще не сформувалась узагальнонаціональному масштабі нова система цінностей, нестала такою, яка б утвердилася в свідомості дорослогонаселення, навпаки, дорослі дуже часто є носіями системицінностей, які були адекватними минулому часу і єнеадекватними й неправильно орієнтуючими в сучаснихумовах”.

Соціолого-педагогічні дослідження показують: якпедагоги, так і учні не повно уявляють, що таке культура. Занашими спостереженнями, навіть саме слово «культура» не єшироковживаним як у змісті навчальних занять, так і впозанавчальному середовищі. Здебільшого йому відводитьсяпевне місце у розділах планів роботи школи з організаціїдозвілля. Щодо культурознавчих дисциплін, використанняпотенційних соціокультурних можливостей методів навчаннята виховання — все це залишається поза увагою керівництва.Серед учнів уявлення про культурну людину як ідеал доситьпримітивне.

9

Процес освіти — це процес творення культури. Які жголовні показники культуровідповідної освіти? Це:

- єдність учбової і позакласної діяльності дітей, базових ідодаткових компонентів освіти;

- забезпечення широких прав дитини на вибір ісамовизначення в освітніх процесах і просторах;

- забезпечення самостійного навчання дитини в процесійого різноманітних культурних практик в міжпредметнихосвітніх областях;

- тісний взаємозв'язок сфер освіти і культури в регіоні, аждо злиття мережі культурних і освітніх установ (наприклад,«культурний центр-школа-музей» або «освітній центр-театр-студія).

Перша позиція нової школи – створеннякультуроорієнтованої моделі школи. Друга принциповапозиція – розуміння вчителя як носія педагогічної творчості.Він виступає першим активним суб’єктом педагогічноїпрактики, організує освітній простір школи і сам розвиваєтьсяв ньому. Третя позиція нової освітньої парадигми –організація освітнього (навчального) процесу в школі яксоціокультурного середовища. На відміну від традиційноїорганізації навчального процесу, який пред’являє дитині длязасвоєння фрагменти фундаментальних знань, в школікультуротворчого типу педагогічний акцент зміщується відповідомлення вчителем суми знань до їх конструюваннясамим учнем.

Думаю, всі погодяться з тим, що діяльність кожногоосвітнього закладу залежить не лише від облаштованостімакросередовища, культури конкретного суспільства, а й відвласного соціокультурного стану.

Зараз ви попрацюєте за технологією «Робимо позначку».Протягом 2 хв. ви читаєте текст і на полях робите позначки: З– закономірності, Ц – цілі.

Культура школи

10

Поняття «культура школи» вже тривалий час цікавитьнауковців. У багатьох сучасних джерелах культура школитрактується як складний для визначення феномен, існуванняякого є, однак, загальновизнаним та достатньо стабільнимфактором шкільного життя, що охоплює переконання,цінності, точки зору, позиції, норми, символи, ритуали,церемонії та способи поведінки.

Найбільш важливим є створення відповідногосоціокультурного середовища, в якому кожен членпедагогічного процесу почуватиметься особистістю,творцем, якого шанують, якому довіряють; де заохочуєтьсяпрагнення до розвитку духовних потреб людини,культивуються духовні цінності, де цілеспрямовано іпослідовно забезпечується цілісний процес фізичного,психічного, морального та духовного розвитку особистості.Адже тільки управління, орієнтоване на конкретні цілі,засноване на гуманістичних засадах, здатне реалізуватиконцепцію життєтворчості й забезпечити нові освітнізміни.

Важливою складовою соціокультурного середовищашколи і джерелом формування культури сучасної школи, нанаш погляд, є сповідувані на рівні переконань і практичних дійпедагогічні цінності, філософсько-світоглядні підходи донавчання, виховання, соціалізації школярів. Одним з основнихпоказників рівня культури школи є наявність у нійсприятливих умов для особистісного розвитку дітей, мож-ливість реалізації потенцій кожного суб'єкта вкультуротворчих процесах. А таким має бути все, щоскладає життєдіяльність колективу школи. В кожному разі,зусилля керівників шкіл варто сконцентрувати на створеніумов для підвищення рівня культури суб'єктів навчально-виховного процесу, насамперед для забезпечення культурноїкомпетентності педагогів.

11

Соціокультурне середовище школи ми розглядаємо яксукупність умов та предметних і людських елементів, зякими взаємодіють суб'єкти навчально-виховного процесу ізазнають їх впливу. Це складна мікросистема з певнимискладовими. Вони мають свою ієрархію за потенційнимиможливостями впливу на соціокультурний розвиток тих, хтоперебуває у цьому середовищі. І це стосується не лише учнів,а й інших учасників шкільного життя. Звичайно, вихованці необмежуються лише безпосереднім середовищем школи. Хочсаме у сфері останнього вони перебувають значну частинудитинства та юності. Це — реальність, у якій живе учень.Нам необхідно аналізувати, як вони оцінюють, сприймаютьцю реальність, ставляться до неї та почуваються в ній. Безтакої інформації неможливо оцінити ситуацію, а тимбільше управляти нею. Отже, соціокультурне середовищешколи — це система певних сфер: соціально-правової,інформаційної (освітньої, навчальної), виховної і ін. Тобтомаємо багатомірне явище, яке включає систему елементівлюдського та предметного середовища, умов, що впливаютьна культурний розвиток суб'єктів освітнього закладу ізазнають змін у результаті їхньої культуротворчоїдіяльності цих суб'єктів.

Специфіка соціокультурного середовища школи полягає втому, що воно є спеціально організованим і передбачаєцілеспрямоване засвоєння учнями соціокультурного досвіду.Отож педагогічний аспект наступний: соціокультурнесередовище школи безпосередньо впливає на результатинавчально-виховного процесу — соціалізацію, культурнийрозвиток особистості. Потенційні можливості цього впливупіддаються коригуванню з метою досягнення кращихпедагогічних результатів. Результати соціолого-педагогічного дослідження свідчать про те, що діти незавжди почуваються комфортно у шкільному середовищі.Менше половини старшокласників вважають, що створено

12

умови для їхньої самореалізації у навчально-виховномупроцесі, і лише близько 11% опитаних — для плідногоспівробітництва з педагогами.

Позитивним є те, що 98,8% вихованців висловилибажання стати культурними людьми. Ланцюг хочу - знаю -можу - вмію передбачає значні зусилля педагогів і самихучнів. Прагнення, що продемонстрували наші вихованці,може стати сильною мотивацією, певним ідеалом визначитивектор руху до духовності. Вихованці мають усвідомити, щобути культурним — цікаво, престижно і вигідно, А прагненнявисокої духовності варте стати сенсом життя. На нашудумку, дуже важливо, щоб молодь ставила перед собою метубути Людиною Культури. Фактором значного впливу на роз-виток вихованців є спосіб життя членів шкільного ко-лективу, культура школи. Це залежить не лише відмакросоціуму, а й значною мірою і від здатності самихучасників соціально-педагогічної системи до самоорганізації,саморозвитку.

Метою і практичним завданням шкільного колективумає стати створення умов, які спонукали б кожного діятикультурно.

Хочу звернути вашу увагу на таку важливу складовукультурного середовища, як шкільна бібліотека. Вона муситьбути осередком культурного простору школи. Культ книги, атепер уже й електронних носіїв інформації - це невід’ємнийатрибут культури школи. Поки що і фонди шкільнихбібліотек, і технічне оснащення у переважній більшості єзастарілим. Попри всі складнощі, в ЗОШ 3, І Українськійгімназії ім. М. Аркаса, економічному ліцеї №2, гімназії №3бібліотеки відповідають сучасним вимогам.

Школа не може постійно «транслювати», тобтонав'язувати дитині якісь вічні культурні істини, норми абоідеї, цінні з позиції педагогів, оскільки це — примушення дозасвоєння, в рамках якого навчання ніколи не стане

13

освоєнням. На ділі школа повинна створити умови длясамостійної культурної (продуктивної) діяльності дітей, впросторі якої і будуватиме їх самоосвіту. Тільки тодікультурні норми можуть бути привласнені дітьми як власніцінності, адекватні їх інтересам. Все це робиться на основівибору дітей.

Якщо школа ставить собі за мету «трансляціюкультурних норм» — то їй достатньо розширювати іуточнювати навчальні плани і програми, насичуючи їх новимкультурним змістом, а також зробити «культурнішим»освітнє середовище. Саме так і поступають в значній частинітрадиційних шкіл. У них домінують учбовий процес ідисциплінарне вивчення основ наук. Цей шлях легше длявчителя-предметника.

Якщо ж школа ставить мету створити освітній простір, дедитина реально діє на основі власного вибору і самостійноосвоюваних культурних норм, то «ключик вирішенняпроблеми» в розширенні не учбових планів і програм, курсів іфакультативів, а поля творчості, дослідницької і соціальноїпрактики. Така школа ставить мету забезпечити умови дляпривласнення дітьми культурних норм на основі широкоїкультурної діяльності. Для цього необхідна інтеграціяучбового і виховного процесів, щонайтісніший зв'язок(«злипання», взаємопроникнення) навчального і позакласногочасу, відкриті студійні форми роботи дітей і дорослих не врамках окремих предметів, а інтегрованих освітніх областей.Цей шлях важчий, але він-то і культуровідповідний.

Управління освітою розглядається як різновид соціальногоуправління, цілеспрямований вплив суб'єктів управління різнихрівнів на всі ланки освіти з метою гармонійного розвиткупідростаючого покоління, життєдіяльність якого забезпечуєзбереження і подальший розвиток соціального організму такультури суспільства (Єльникова Г. Управлінська

14

компетентність. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с. – (Б-ка„Шк. світу”).

Без сумніву, важливим елементом культури школи,складовою її соціокультурного середовища є управління.Управління школою (навчальним закладом, закладом освіти)полягає у забезпеченні необхідних умов для реалізаціїстратегічної мети — розвитку культурної особистості. Цей видуправління — багатоаспектний. У ньому інтегруютьсясоціальний, економічний, правовий, психологічний аспекти. Алепровідним залишається педагогічне управління, що, по-суті,означає управління навчально-виховним процесом і вирішенняпов'язаних із ним проблем.

Саме через цю функцію забезпечується взаємодія різнихкомпонентів соціально-педагогічної системи, здійснюєтьсянамічена стратегія. Існують перевірені практикою теоретичніоснови управління загальноосвітніми закладами. Однак, надумку сучасних дослідників (В.Гузєєв, Л.Даниленко,Л.Калініна, Н.Крилова, Н.Островерхова, Н.Побірченко,О.Савченко і ін.), гуманістична освіта, якої ми прагнемо,вносить значні корективи в стиль, технології управління.Планування, контроль мають набувати демократичногохарактеру, здійснюватись за безпосередньої участі суб'єктівшкільного життя. Гуманістична освіта передбачає іншукультуру управління, де першочергове значення мають нефункції перспективного планування і контролю завиконанням планів, а ситуативне управління, самоуправлінняі самоорганізація, не керівництво, перевірка і фіксаціярезультатів, а підтримка ініціативи. Самоуправління,самоорганізація, співробітництво за такого стану стають не-від'ємними атрибутами життєдіяльності шкільного колективу,важливими елементами його культури. Управління,відповідне культурі гуманної педагогіки, повинно стати непроявом маніпуляції й адміністрування, а інструментомспівпраці з педагогічною спільнотою. Одним із визначальних

15

критеріїв ефективності управління стає здатність суб'єктівзабезпечити культуровідповідне функціонування соціально-педагогічної системи на різних її рівнях. Формами такоїмоделі управління виступають діалог, взаємодія різних куль-тур, що сприяє узгодженості цінностей і інтересів членівколективу освітнього інституту, розвитку їхніхкультуротворчих потенцій. Це стає можливим завдякикультурологічному підходу до освітньо-виховної системи.

Розглянемо суттєву різницю між традиційним такультурологічним підходом до педагогічної діяльності, НВП.Стисло порівняємо їх основні елементи. Проаналізуйте таблицю.

Традиційний підхід до НВП Культурологічний підхід

Основна мета – засвоєннязнань з навчальних предметів

Основна мета - опануванняінтегрованим знанням прооточуючий світ такультурними зразкамидіяльності; розвиток стійкихпізнавальних інтересів,творчих здібностей(спрямованість накультурний розвитокособистості)

Формально-рольовівідносини учителя і учнів науроці

Співробітництво педагога йучня, спільний творчийпошук, культурна взаємодіяу добуванні інформації,потрібної для культурногорозвитку школяра;стимулювання саморозвитку

Навчальна діяльність Навчально-пошукова,творча діяльність

16

Культурологічний підхід до управління навчальнимзакладом на практиці означає:

1. Вся діяльність навчального закладу розглядається вконтексті культури і спрямовується на формуванняЛюдини Культури як стратегічної мети педагогічногопроцесу.

2. Зміст кожної навчальної дисципліни аналізується зметою ефективного використання не лише дляформування знань, але й визначення потенційнихможливостей загальнокультурної підготовки учнів.Зокрема , формування культури пізнавальноїдіяльності, мислення, етичних норм тощо.

3. Спрямованість на постійне підвищення педагогічноїкультури, майстерності вчителів у використанні такихметодів навчання і виховання, способів організаціїнавчально-виховного процесу, які дозволяютьякнайповніше реалізувати їх соціокультурні функції.Так, наприклад, використання діалогових методикдозволяє налагодити культурну взаємодію суб’єктівпедагогічного процесу. Її результатом стає формуваннявміння самореалізуватись, здатності толерантногоставлення, поваги до інакомислячих і навичок пошукукомпромісу в межах гуманістичного правового поля.

4. Послідовну націленість на формування культурногосередовища навчального закладу. Залучення до йогоформування всіх членів колективу (учнів, вчителів,батьків, обслуговуючого персоналу тощо).

5. Використання набутих та творення нових традицій.Вони мають вивірятись критеріями сучасного розвиткукультури, а отже – й педагогічної науки.

Водночас серед переглянутих записів відвідуванихуроків керівниками шкіл відсутній культурологічний аналізнавчально-виховного процесу. Серед проблемних тем, надякими працюють педагогічні колективи, рідко зустрічаються

17

теми, пов'язані з формуванням культури особистості, куль-тури школи тощо. Напрошується висновок, щокультурологічний підхід не посів чільного місця в ієрархіїцінностей нашої педагогіки.

Управлінська культура керівника загальноосвітньогонавчального закладу являє собою міру і спосіб творчоїсамореалізації особистості керівника у різноманітних видахуправлінської діяльності, спрямованої на освоєння, передачу тастворення цінностей і технологій в управлінні [Сластенин В.А.и др. Педагогика: Уч. пособие для студентов ВУЗов. – М:Академия, 2002. – 576 с.]. Це визначення В. А. Сластьоніндоповнює трьома компонентами управлінської культури —аксіологічним, технологічним і особистісно-творчим.Культурологічний підхід до управління навчально-виховнимпроцесом реалізується через усі названі компоненти. Українськадослідниця в галузі управління освітою Г. Єльнікова середскладових управлінської культури керівника називає політичну,культуру спілкування (мовну культуру), естетичну, правовутощо. Вона слушно зауважує, що управлінська культура можеіснувати лише за наявності загальнокультурної компетентностікерівника і є інтегрованим складником усіх видів та галузейкультури. Культура управління є одним з вирішальних факторівуспіху.

Важливим чинником формування культури навчальногозакладу є спосіб управління. Сучасна школа має опиратися натеорію і практику минулого, кращі традиції, але головнезавдання полягає в тому, щоб створити у навчальному закладітаке соціокультурне середовище, яке було б адекватнимпотребам сучасного суспільного розвитку, відповідати сучаснійкультурі і дещо випереджати її, забезпечуючи прогрес. В основікультури навчального закладу — цінності, які сповідують члениколективу. Основна ж цінність — це сама людина (учень,учитель і ін.). Як правило, високої ефективності у своїйдіяльності досягають ті керівники, у центрі уваги яких

18

знаходяться саме члени колективу, люди, а не організаційні,господарські та інші турботи. І тим більше, не інструкції таприписи, які іноді не враховують саме людського фактору.

Здебільшого ж керівники шкіл опікуються тим, щобзабезпечити певні умови для функціонування школи – датилад реалізації навчальних планів і програм (насамперед), отже– укомплектувати кадри, упорядкувати згідно нормативнихдокументів їх діяльність. А ще – контролювати якістьнавчання на рівні ЗУНів. Поточні справи забираютьпрактично весь робочий час. Діяльність же керівника,пов’язана з прогностико-аналітичною, а отже – стратегічноюсферою управління, обмежена як часом, так і іншимифакторами. Культура школи як цілісне явище, необхіднаумова якості сучасної освіти, розвитку особистості якнайвищої мети, залишається поза увагою. Це призводить донегативних результатів – низького рівня загальної культуризначної частини випускників, що, у свою чергу, негативновпливає на культуру суспільства у всіх сферах йогожиттєдіяльності.

Посилення культурологічної спрямованості навчально-виховного процесу, підвищення культури шкільної роботизагалом - проблема варта ключової ролі у стратегії управлінняосвітнім закладом. Потреба культурологічного підходу донавчально-виховного процесу у загальноосвітній школізумовлена тим, що загальна культура народу, націївизначається передусім культурою її особистості,становленням її духовності.

Розглянемо алгоритм запровадження культурологічногопідходу до управління навчально – виховним процесом, якийпередбачає етапи та методи, властиві будь – якому видудіяльності. Це - аналіз наявного стану, нормативно –правових аспектів, підготовка кадрів, визначенняневикористаних потенційних можливостей змісту навчальнихпредметів та методичного забезпечення посилення їх

19

культурологічної спрямованості тощо. Систематизуємо їх втаблиці.

Зміст, методи та форми реалізації культурологічногопідходу до управління ЗНЗ

Зміст Методи Форми

Ознайомленнякерівників таколективу з суттюкультурологічногопідходу до організаціїжиттєдіяльності ЗНЗ,особливостямиуправління навчально– виховним процесом

Аналіз станудослідженняпроблеми,наявностіпрактичногодосвіду,актуалізація знаньтощо

Самоосвіта,консультації знауковцями,одержанняінформації таколективнеобговоренняпитань: „Освоєннякультурнихцінностей як сенснавчально –виховногопроцесу”, „Людинакультури –стратегічна метаосвіти” (тематикаорієнтовна)

Колективнеприйняття ідеїкультурологічногопідходу, принципукультуровідповідностіосвіти

Переконання,генерація ідей,стимулювання

Обговорення зпедагогами,учнями, батьками,громадськимиструктурами.Інтерактивнізаняття, створеннябанку ідей тощо

20

Діагностика стануреалізаціїкультурологічногопідходу навчально –виховному процесі,рівня культуринавчального закладута наявності умов длязабезпеченнякультурного розвиткусуб’єктів шкільногожиття.Виявлення потреб,інтересів суб’єктів,особливостейучнівськоїсубкультури

Діалог, аналіз,опитування,тестування,експертні оцінки,спостереження

Аналіз шкільноїдокументації,відвідуванняуроків,позакласнихзаходів зкультурологічнихпозицій,проведенняучнівських творчихробіт та іншіформи навчально –виховноїдіяльності

Підвищеннякультурологічноїпідготовкипедагогічногоколективу

Просвітні

Організаціяпостійно діючихсемінарів зкультурології,культурологіїосвіти; заняття -тренінги

Визначення мети,завдань, технологійзапровадженнякультурологічногопідходу (підвищеннязагальної культурипедагогів, освітніхпроцесів, у ціломукультури школи,управління)

Проектні,програмно –цільові,моделювання

Створеннякультурнихмоделей розвиткушколи, цільовихпрограм посиленнякультурологічноїспрямованостідіяльностінавчальногозакладу, організації

21

сприятливогокультурногосередовища і т.д.

Виявлення основнихпроблем іпотенційнихможливостейнавчальнихдисциплін,різноманітних формпозакласної,позашкільної роботидля формуваннязагальнокультурноїкомпетенціївихованців. Внесеннянеобхідних змін допланів, навчальнихпрограм

Аналізнормативнихдокументів зпозиційкультурологічногопідходу, методтворчих груп,самоаналіз

Засіданняметодичнихоб’єднань(кафедр).Робота творчихгруп

Науково – досліднаробота Експеримент

Виробленняпрограми,вирішенняорганізаційнихпитань (визначеннякола дослідників,експериментальнихта контрольнихкласів).Підвищеннянауково –дослідноїкомпетентностіучасників дослідно– пошукової

22

роботи (семінари,майстер – класи)

Підведення підсумківнауково – дослідноїроботи, внесення зміндо шкільноїдокументації,проектування

Аналіз результатів

Створенняпідсумковихдокументів(аналітичноїдовідки,порівняльниххарактеристик,оновленої моделітощо.)

Звичайно, ці рекомендації носять орієнтований характер.Важливо врахувати культурні традиції, особливості якнаціональні, регіональні так і навчального закладу. Алесподіваємось, що вони допоможуть тим колективам, якіусвідомлюють гостроту проблеми здійснення найважливішоїсоціальної функції освіти – вирощування культурноїособистості.

Управління процесом культурологічного розвиткуособистості безпосередньо здійснює директор навчальногозакладу в тісній взаємодії з педагогічним колективом і радоюзакладу.

До процесу управління культурологічним розвиткомособистості залучаються фахівці різних спеціальностей: нау-ковці, педагоги, медичні працівники, соціальні педагоги.

Основне місце в цьому процесі посідає родина ви-хованця, за безпосередньою участю якої вибудовуютьсяособистісні програми з визначенням близької та пер-спективної зон розвитку.

Мета культурологічного розвитку особистості маєконкретизуватися в наступних завданнях: (вони у вас налистах)

23

· формування здатності особистості усвідомлювати свійвласний розвиток як невід'ємну складову національноїкультури, частку культури світової;

· формування світогляду особистості, естетичногоставлення до навколишнього середовища на основі їїактивної художньо-творчої діяльності;

· підвищення креативності, розвиток індивідуальнихособливостей засобами комплексного використаннярізних видів мистецтв у створеній полімодальній системіхудожнього виховання;

· виховання потреби особистості реалізувати власні творчіінтереси та здібності в галузі мистецтва, науки,виробничої діяльності;

· усвідомлення взаємозв'язку між неодмінністюзбереження й зміцнення власного здоров'я (морального йфізичного) із становленням загальної культурисуспільства; формування екологічної свідомості,визначення своєї власної значущості в збереженніприроди та рідної землі;

· формування правової культури та соціальної активності;уміння усвідомлювати свою роль у прогресивномурозвитку суспільства, уміння визначати рівень своєїучасті в житті суспільства;

· виховання етичного ставлення і поваги до оточуючих,формування толерантності у взаємозв'язках і взаємодіях зіншими людьми.Надзвичайно важливим для формування духовно та

інтелектуально збагаченого середовища шкільного колективує визначення складових аксіології виховання, орієнтація націнності, що сприяють задоволенню потреб особистостікожного суб’єкта освітнього процесу, є для нього вкрайзначущими.

Методологічною базою у вирішенні цих питань вШМіПР стала розроблена і впроваджена модель авторської

24

школи Ганни Матвєєвої. Головна її ідея полягає в тому, щострижневі освітні й виховні домінанти морально-духовногорозвитку особистості проектуються та реалізуються вкультуротворчому, поліхудожньому середовищі за умоворганізації активної художньої, творчої діяльності суб’єктівнавчально-виховного процесу, в якому відтворюєтьсявиховання особистості, здатної до самовизначення йсамоствердження в різних сферах життєдіяльності.Концептуальні засади діяльності Академії дитячої творчостівизначають стратегічні державні документи.

Навчально-виховна модель, яка функціонує на такихзасадах, пропонує учням освітнє середовище, де пануєсвобода вибору, де пріоритетними в навчально-виховномупроцесі стають розвиваючий і культуротворчий напрями.

Здійснення реформ у концепції авторської школи було бнеможливим без відповідної стратегії, вироблення новихтехнологій, нововведень у зміст освіти закладу.

За ці роки було розроблено величезну кількість методик іпрограм для викладання інтегрованих мистецьких предметів.

Колектив працює з великим натхненням над дальшимудосконаленням навчального й виховного процесу.

Чим пояснити той факт, що в одних і тих же типовихумовах макросередовища, схожих соціально – економічнихпроблемах у навчальних закладах існують різні способижиття, соціокультурні ситуації. Одні керівники, як вправнідиригенти, забезпечують гармонію життєдіяльності в усіхосновних сферах – інтелектуально – пізнавальній,спілкуванні, культурній взаємодії. Інші – зводять свої функціїдо контролю за якістю ЗУНів, заявляючи, що їм „не докультури”. Зустрічаються подекуди і ті, хто заперечує самуправомірність спрямованості навчально – виховного процесуна вирощування Людини Культури як такого, що не входять унормативну базу діяльності шкіл. І вони мають певні підставидля таких заяв. Звичайно, основні Закони України в галузі

25

середньої освіти („Про освіту”, „Про загальну середнюосвіту”, „Положення про загальноосвітній навчальнийзаклад”) передбачають культурологічну спрямованістьпедагогічної діяльності. Але, по – перше, далеко не всівиконуються. Крім того, норми цих законів не завждипослідовно втілюються у так званих підзаконних актах(інструкціях, наказах тощо).

Примітивне розуміння культури навчального закладу накшталт сучасного оформлення інтер'єру та організаціїдозвілля спостерігається на різних рівнях управлінськоїланки. Про це свідчать результати досліджень.

Прикладом може слугувати виданий у лютому 2005 р.наказ МОН України за №99 «Про затвердження орієнтовнихкритеріїв оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальнихзакладів». Про оцінювання рівня загальнокультурногорозвитку учнів та вчителів, як і загалом культури школи, тутне йдеться. Лише у розділі «Організація навчально-виховногопроцесу» передбачено такий показник, як «зовнішняестетична культура загальноосвітнього навчального закладу».На жаль, зміст його зведено до стану шкільної та пришкільноїтериторії. Ніхто не заперечуватиме, що це один з показниківкультури школи, але далеко не основний...

Отже, кожному колективу необхідно творчо обдумати істворити оптимальний педагогічний проект для конкретнихумов саме цієї школи. Тобто з урахуванням особливостейсвого мікросоціуму, контингенту учнів, професійногопотенціалу вчителів, стану навчально-матеріальної базишколи тощо.

Ми глибоко переконанні: успіх запровадженнякультурологічного підходу до управління загальноосвітніминавчальними закладами визначальною мірою залежить відрівня культури керівників.

Ознайомтеся з критеріями культурологічної підготовкикерівників ЗНЗ та їх показниками:

26

1. Загальна культурологічна підготовка:- знання про культуру як суспільне явище; розуміння

культурологічних закономірностей;- володіння базовими цінностями і нормами культури;- рівень усвідомлення необхідності оволодіння

культурологією, як складовою його педагогічноїуправлінської культури;

- розуміння різноманітності культур, наявність знаньпро характер взаємодії між різними її типами;

- усвідомлення значення культури для становленнявідкритого демократичного суспільства,громадянських якостей.

2. Володіння національною культурою:- знання основних складових елементів національної

культури;- усвідомлення значення рідної мови, як основного

елемента національної культури;- розуміння ролі і місця національної культури серед

інших світових культур;- наявність певних знань про особливості єтнокультур

у соціокультурному середовищі;- уявлення про спільне та відмінне між різними

культурами полікультурного соціуму.3. Ступінь володіння культурологією освіти:

- наявність позитивної мотивації опануваннякультурологією освіти;

- володіння основами культурологією освіти;- вміння та навички здійснення культурологічного

підходу до управління та організації життєдіяльностіНЗ.)

Мовби про нашу сьогоднішню ситуацію йдеться вафоризмі І.П. Павлова – у нас прекрасні вчителі, але завласним свідченням 70% з них, вони не відповідаютьвикликам сьогодення.

27

Склалося так, що значна частина педагогічних кадрів невивчала культурологічного курсу. Певним чином знання прокультуру формувались у процесі вивчення гуманітарнихдисциплін — філософії, літературознавства, етики тощо. Алеінтегрованих знань про культуру педагоги не засвоїли. Майже70% опитаних учителів загальноосвітніх шкіл маютьфрагментарне уявлення про культуру.

У процесі дослідження помічено зв'язок між глибиноюуявлень педагогів про суть культури і потребами їївдосконалення. Чим вужче розуміння культури, тим меншапотреба її удосконалювати і, як це не парадоксально, тимвища самооцінка. Встановлено і таку взаємозалежність: чимглибше вчитель розуміє суть культури, тим успішнішереалізує культурологічні можливості свого навчальногопредмета у педагогічному процесі.

Тому зміст педагогічної освіти, конструйований зпозицій культурологічного підходу, невідворотно передбачаєзалучення педагогів до культури й загальнолюдськихцінностей на основі духовності, моралі та законності;створення в них цілісного образу професійної культури;розвиток гуманітарного мислення й гуманістичної позиції;пошук особистісних і культурних смислів педагогічноїдіяльності; залучення до різних видів творчої діяльності йрефлексію власного особистісно-професійного розвитку.Розв’язання кардинальних завдань передбачає переглянутимету і завдання методичної роботи з педагогічними кадрами,розробку принципів добору змісту культуротворчоїпедагогічної освіти. Все це вимагає кардинальних змін упіслядипломній освіті вчителя. Зокрема, доцільно подолатитрадиційний бар’єр науково-методичного забезпеченняавторитарної педагогіки та спрямувати професійні орієнтиривчителя на культурно-творчу діяльність у проблемному поліінноваційного, гуманного типу освіти.

28

У перекладі з латині “школа” – це драбина, щаблями якоїпіднімається учень до вершини знань. Впевнена, щопрофесійні якості і досвід учителя-наставника станутьнадійною підтримкою юній людині в цій подорожі.

Чи стане вчитель життєдайним джерелом пізнання дляучня, чи буде цікавим не тільки як фахівець, а й як людина –це важливі питання сьогоденної освіти. Звичайно, потрібномати педагогічний талант, володіти вмінням оцінити роботуколеги, бути здатним поділитися досвідом і щиро радітичужим успіхам. Зрештою, ідеться про високий рівеньвнутрішньої культури кожного педагога. Важливим проявомкультури педагога виступає його вміння спілкуватися зучнями. Через це культуротворча діяльність вчителя та учнівсьогодні реалізується насамперед в діалозі. Таке педагогічнеспілкування не тільки зумовлює спільну діяльність, вонотакож виступає як важливий засіб виховання, сприяєрозширенню світогляду, розвитку інтелекту, виробленнюпозитивних загальнолюдських якостей, знань і навичок уформуванні особистості учня.

Пряме відношення до розглядуваної нами проблеми маєморальна мотивація вчителів до свого професійного розвитку.Спроби змінити вчителів, як зазначає Ф. Ньюменн, вимагаютьбільшого, ніж просто нової інформації щодо змісту, методівта організації викладання. Будь-яка фундаментальна реформаповинна передбачати дискусію вчителів та адміністраціїстосовно цінностей, на яких будується навчальний процес.Без чіткого розуміння моральної мети персонал не бачитьсенсу у професійному розвитку, втрачає до нього інтерес.Отже, в основі подолання ціннісного бар’єру розвиткукультури школи лежить «зміна суб’єктивних реалій»педагогів (за М. Фулланом), що досягається їх об’єднаннямнавколо спільних цілей та спільної діяльності.

Хочу порушити ще одну досить складну проблему, якадискутується в педагогічній науці. Ідеться про визнання

29

педагогами так званого принципу локалізації педагогічноївідповідальності. Суть цього принципу в тому, що педагог неповинен нав’язувати вихованцю той чи інший світогляд, аджевибір світогляду – справа самого вихованця. Завданняпедагога – створити вихованцю таке педагогічне середовище,яке відкривало б йому можливість і спонукало догуманістичного вибору ціннісних орієнтацій, давало прикладиістинно гуманної поведінки і відкривало б можливістьреалізовувати себе як проект.

Під цим кутом зору роль учителя здобуває нову якість.Він не тільки залучає дітей до наукових надбань. А й стаєносієм культури, вселюдських цінностей, ідеїдержавотворення і демократичних змін. Таким чином,учитель не обмежується викладанням власного предмета, а йвиконує міжрольові зв’язки у контексті соціокультурногопростору.

Право вибору, партнерство у стосунках педагогів таучнів - один із вимірів європейськості освіти, що так непросто і вкрай повільно входить в наше шкільне життя.Пригадаймо пораду Василя Сухомлинського: духспівробітництва між учителем і учнем оберігає директоршколи. Метою його діяльності є налагоджування системипартнерства між учнями та педагогічним колективом, в основіякого лежать потреби розвитку учнів і включення педагогів ужиття дітей. Створення системи неформальної комунікації, вякій учні та вчителі спілкуються як особистості, а неформальні функції, є основою організації конкретногонавчально-виховного процесу. Керівник навчального закладу– педагог і господар, що будує свої стосунки з учителем надовірі і великій пошані до його надзвичайно складної праці,знає і сповідує важливу істину: не нівечити індивідуальностівчителя, а налагоджувати з ним суб’єкт-суб’єктні стосунки.Він надзвичайно тонко відчуває взаємозалежність,взаємовплив, своєрідне дублювання методів і прийомів у

30

системі директор – учитель – учень, яка має бути органічною,цілісною, самодостатньою. Директор мусить турбуватися проморальний мікроклімат серед учителів, адже для нього єцілком очевидним: діти добре сприймають спокійного,врівноваженого педагога-оптиміста. Врешті, директор-особистість не повинен остерігатися іншої сильної,талановитої особистості в очолюваному ним колективі.Більше того, він має розвивати у своїх підлеглих почуттявласної гідності, вміння обстоювати власну думку, прагненнябути свідомим своїх прав.

Нам конче необхідно сформувати нову культуру взаємину шкільних колективах, засновану на гуманізмі, демократизмі,моральних, етичних засадах. Зазвичай результатом станезростання якості культури на особистісному рівні не лишеучнів, а й вчителів. А це прямо впливає на рівень культуринавчального закладу, освіти загалом.

Сьогодні вивчення предметів художньо-естетичногоциклу в системі загальної середньої освіти є важливимчинником безперервного духовного розвитку, естетичної ізагальної культури учнівської молоді, гуманізації тагуманітаризації навчально-виховного процесу. З метоюпосилення практичної спрямованості НВП доцільноактивізувати та вдосконалити інтеграцію навчальноїдіяльності в позакласну та позашкільну творчу діяльністьучнів, організовувати відвідування музичних театрів,філармоній, концертних залів, літературних та художніхмузеїв, вивчення і відтворення елементів народних обрядовихсвят із урахуванням регіональних особливостей, умов тамісцевих традицій.

Всім відома істина: в інноваціях – сила суспільногорозвитку. Разом із тим сила без духовної основи приречена напровал. Інноваційне рішення набуває більшої життєвоїспроможності на духовних засадах. В яких НЗ міста

31

інноваційні процеси забезпечують організаційний простір длявиявлення творчих тенденцій у духовній сфері?

В новій системі освіти закон „знання – сила” не повиненбути самоціллю. Знання – лише засіб розвитку особистості.Другий засіб – художньо-естетичне виховання. Якимиповинні бути умови естетичного розвитку кожного учня? Вшколах нашого міста є досвід вирішення цієї проблеми. Так,педагогічні колективи І Української гімназії ім. М. Аркаса,ММК займаються науково-дослідною експериментальноюроботою з проблеми „...”

Педагоги І Української гімназії ім. М. Аркаса добрерозуміють, що виховання культурної людини – це не тількизасвоєння певних знань, а й розвиток в учня здатностісприймати художній текст на інтуїтивному, чуттєвому рівні,пробудження в ньому задатків поціновувача краси і талантутворця. Тому цілком закономірним бачиться поява новихформ творчих пошуків гімназистів І Української гімназії ім.М. Аркаса, коли результатом навчальних проектів стаєсамостійна оригінальна творчість (поезії, літературно-критичні твори, науково-пошукові роботи для МАН).Особливості навчального закладу: запроваджено викладаннякурсів..., розроблено програми, методичні рекомендаціївикладання цих предметів, авторські посібники та програми зцього напрямку.

Яскравим прикладом урахування особливостей учнівськоїсубкультури в управлінні процесом розвитку та гармонізаціїкультурних потреб і інтересів у шкільному колективі можеслугувати робота педколективу ММК.

У духовному відродженні українського суспільствачільне місце посідають народні традиції. У ММК вони єодним із важливих чинників виховання. Традиційними сталисвята: Різдва Христового, Великодня, Покрови ПресвятоїБогородиці, Святого Миколая, свято Покрови. Авториексперименту ММК, розбудовуючи духовно та

32

інтелектуально збагачене середовище навчального закладу,усвідомлюють, що гармонізація стосунків між основнимисуб’єктами освітньо-виховного процесу – учнями, вчителями,батьками є одним із найважливіших засобів вихованняособистості. Адже діти цінують те, що сповідують дорослі,авторитетні для них люди – батьки, вчителі, старші друзі.Культивуючи гуманістичні цінності в шкільному середовищі,залучаючи до їх освоєння членів сім’ї, можна сподіватися назакорінення гуманістичних цінностей в самому суспільстві.Педагоги школи впевнені, що культурні традиціїпредставляють багатий і поки недостатньо засвоєне джерелогармонійного розвитку людини нового тисячоліття, вонитільки частина змісту освіти в культуровідповідній школі.

По всіх загальноосвітніх школах прокотилася хвиля«моди» на створення українських світлиць, етнографічнихкуточків тощо. Це дуже добре, що учні мають змогуознайомитись з давніми українськими традиціями, одягом іт.д. Але пізнавальні орієнтири вихованців мають бутиспрямовані і на засвоєння сучасної української культури, аособливо – на участь у культуротворенні її, розуміннібагатоетнічності культур в Україні і різноманітних культур усвіті. Адже ментальність – це не лише застиглі психологічністереотипи. До речі, саме поняття ментальності належить доосновних категорій культурології. Творення системицінностей означає і творення менталітету.

Щоб пізнати народи, треба пізнати їх культуру. Тож полікультурність – елемент загальної культури. Ядром їївиступають знання особливостей культур народів світу,вміння сприймати найкраще в них і цим збагачувати власнукультуру. Потенційні можливості для цього закладені майжеу всіх навчальних дисциплінах, насамперед, гуманітарногопрофілю. Особлива роль належить історії, літературі таіноземним мовам, якщо їх вивченню надати справжньоїкультурологічної спрямованості. У багатьох навчальних

33

закладах нового типу запроваджуються спеціальні курси, щосприяють культурному розвитку учнів.

З метою пізнання культури інших народів НЗ містаспівпрацюють із ДНЗ і школами Болгарії (№16), Росії(гімназія №4, спеціалізована школа мистецтв і прикладнихремесел, управління освіти – фестивалі дитячої творчості«Слов’янська мозаїка», «Золотий лелека»), Польщі (гімназія№3, ЗОШ №45), Німеччини (ЗОШ №1, спеціалізована школамистецтв і прикладних ремесел), Молдови (спеціалізованашкола мистецтв і прикладних ремесел). Випускники ЗОШ№16 навчаються у ВУЗах Болгарії. Наші діти, вчителі,директори мають можливість вчитися і працювати в Америці.

Миколаїв – багатонаціональне місто. І ми повинні вчитидітей толерантно ставитись один до одного. Миколаївськаобласна державна адміністрація видала розпорядження від12.05.08 №208-р «Про введення в програму навчання внавчальних закладах області курсу «Національне розмаїттяМиколаївщини». Управління освіти пропонує викладанняданого курсу через тематику виховних годин. На задоволенняпотреб національних меншин в школі №16 введено спецкурсз болгарської мови, на базі ЗОШ№45 працює армянськанедільна школа.

Що змінилося в освіті за більш ніж півтораста років, якіпройшли з часу появи статті Дістервега? Що нового в школі іпедагогіці, які, як то кажуть, повинні відповідати принципамприродовідповідності і культуровідповідності? Відповідьнапрошується одна: школа формою змінилася трохи, оскількиїї основа — класно-урочне навчання і вчитель-транслятор —домінує в колишньому вигляді, трохи розширивсявіртуальний зміст шкільного навчання, але воно розвиваєтьсязначно повільніше, ніж в просторі Інтернету.

Це свідчить про те, що, не дивлячись на заявленумодернізацію, школа катастрофічно відстає від «вимог часу».Однак, сьогодні зроблено інший акцент у визначенні

34

культуровідповідної школи. Це школа, яка створена і діє наоснові культурних норм, що адекватні дитині, яка росте ірозвивається.

На сьогодні розроблена доцентом, к.п.н., докторантомЛПУ ім. Т.Г. Шевченка, головним редакторомвсеукраїнського науково-практичного журналу „Директоршколи, ліцею, гімназії” Ольгою Виготською Концепціялюдини. Коротко суть розробленої концепції може виглядатитак: „Людиною – індивідуальністю народжуються.Особистістю стають. Людини-вершини досягають!” У ційфразі – суть шкільної програми розвитку дитини, головнепризначення педагогічної діяльності.

Подумаємо над питанням: „Чому в дійсності ситуація неє такою, якою вона повинна бути? В чому причини?

Сьогодні руйнується старе і відтворюється нове мислення.З поглибленням економічної кризи погіршуються умовижиття, зростає кількість неблагополучних сімей,погіршуються й умови виховання. Особливо непокоїть нас,педагогів, розгубленість суспільства, втрата ідеалів,неоптимістичне сприйняття життя, руйнування духовних іморальних цінностей молоді та більшості дорослих.

Значною перешкодою у процесі виховання за всіх часівбула невідповідність між закликами педагога та йогоособистим життям, переконаннями. Діти чутливі до фальші.Їх здатність розпізнавати внутрішній світ дорослихзумовлюють необхідність високого рівня не тількипрофесійних, а й моральних, духовних якостей педагога.

Що необхідно зробити, щоб усунути причини?Головне: перейти від репродуктивної моделі освіти, яка

працює на відтворення наявних соціальних відносин, допродуктивної, культуроорієнтованої моделі. Її головнавідмінність – в принципово іншому розумінні людини. Вонарозглядається як цілісний суб’єкт культури, який знаходитьсяв постійному становленні. Звідси і мета школи – створити

35

умови для такого (подібного) становлення людини зрефлексивною свідомістю, який може оцінити себе і своюдіяльність і буде здатен до творчості, продуктивного діалогу зприродою і соціумом.

Для того, щоб школа не просто «давала знання» («завсяку ціну» набивала однаковою інформацією різні голови), азабезпечувала умови для культурного розвитку ісаморозвитку (допомагала становленню серця і душі,тренувала руки і тіло), потрібно дві основні умови:

такий культурний устрій, такий внутрішній устрій життяшколи, які дали б можливість і дітям, і дорослим реалізуватиїх потенціал, інтереси і творчі задуми;

такий мікроклімат взаємин дітей і дорослих, який бистворював їх органічне співтовариство (а не просто роз'єднаніколективи — «педагогічний» і «дитячий», — що живуть своїмінтересами).

Необхідно створити нову модель школи:культурологічну.

Побудувати освітній процес як соціокультурний простір.Посилити спрямованість навчально – виховного процесу,

як одного з чинників якісного виконання основної функціїосвіти.

Створити соціокультурне середовище.Доцільно подолати традиційний бар’єр науково-

методичного забезпечення авторитарної педагогіки таспрямувати професійні орієнтири вчителя на культурно-творчу діяльність у проблемному полі інноваційного,гуманного типу освіти.

Необхідно підвищити культуру шкільної та науково-методичної роботи. Переглянути мету і задачі методичноїроботи з педкадрами. В. Болгаріна пропонує орієнтовнупрограму з основ культурології освіти (В. Болгаріна. Шкільнаосвіта у контексті культури. // Освіта і управління. 2005. -Т.8.- №3-4. - С.95-96).

36

Які ресурси ми маємо, щоб реалізувати ці пропозиції?Запишіть в свій зошит перспективи вдосконалення, які вибачите для свого навчального закладу.

Можемо змінити відношення до:- учня як суб’єкта життя;- педагога як посередника між школяром і культурою;- освіти як до культурного процесу;- НЗ як до цілісного культурно-освітнього простору.

Можемо: працювати над формуванням педагогічноїкультури і культури вчителя; оволодіти новими формами,методами, прийомами навчання і виховання учнів,відроджувати національну культуру, вивчати надбаннясвітової культури.

Протягом 2 хв. попрацюйте з анкетою.

АНКЕТА1. Яке місце Ви відводите проблемі аналізу культурологічного

аспекту навчально-виховного процесу у своїй управлінськійдіяльності?

1.1. Пріоритетне (стратегічне).1.2. Важливе.1.3. Вважаю цей аспект другорядним.1.4. Не задумувався (лась) над цим.1.5. Інше________________________________________

2. Якщо аналіз культурологічного аспекту НВП не знаходитьвідображення у вашій управлінській діяльності, вкажіть,будь ласка причини.

2.1. Не вважаю це важливим.2.2. Вважаю важливою дану проблему, але потребую

більш глибокого ознайомлення з нею.2.3. Немає належного науково-методичного

забезпечення вирішення даної проблеми.

37

2.4. Культурологічні аспекти НВП не відображеніналежним чином у нормативних документахосвітянської галузі.

2.5. Проблемі формування культури особистостіприділяється мало уваги як в процесі навчання упедагогічному ВНЗ, так і в системі післядипломноїосвіти.

3. Які, на вашу думку, необхідні зміни в освіті длявдосконалення процесу входження вихованців у світКультури? (Виберіть із запропонованих 3-4найважливіших).

3.1. Поглибити культурологічну та культурознавчунасиченість змісту навчання і виховання.

3.2. Створити сприятливі умови у соціокультурномусередовищі школи.

3.3. Підняти культурний рівень педагогів.3.4. Визначити вирощування Людини Культури

стратегічною метою НВП (на нормативному рівні) істворити необхідну науково-методичну базу.

3.5. Створити необхідні соціально-економічні умови вкраїні на державному рівні.

3.6. Підняти культуру управління в освіті.3.7. Зміцнити зв'язок і взаємодію культурно-освітніх та

навчальних закладів.3.8. «Окультурити» засоби масової інформації.3.9. Знайомити керівників НЗ з основами культурології,

зокрема, культурології освіти.3.10. Інше_________________________________________

Думаю, що відповіді на запитання вказали вам шлях додії.

Отже, на моє тверде переконання, очевидною стаєнеобхідність усвідомити мету освіти у сучасномунавчальному закладі, яка передбачає підтримку, розвиток,

38

плекання активного суб’єкта Культури. Всі напрямиуправлінської діяльності, на мій погляд, мають базуватись накультурологічному підході. І якщо в змісті діяльностінавчального закладу домінують соціокультурні цінності, авідносини суб’єктів мають характер культурної взаємодії вкультурно організованому середовищі, то можемо говоритипро наявність культурологічного підходу. А ключовоюланкою в цьому процесі, на мою думку, є директорнавчального закладу. Я бажаю кожному з вас зробити своюшколу цікавою, змістовною, культуровідповідною,захопливою, щоб діти казали: “Я хочу вчитися тільки в ційшколі, я хочу, щоб тільки ця людина була її директором”.

Література:

• Болгаріна В. Культурологічний підхід як імперативуправління школою // Освіта і управління – 2003. - №3 с. 29-34• Мармаза О. Культура навчального закладу: управлінськийаспект // Завуч (Шк. св.) – 2004. №30. - с. 2-3• Болгаріна В. Управління розвитком культурногосередовища ЗНЗ: теоретико-прикладна модель // Управлінняосвітою – 2007. - №17 – с. 2-6• Дахин А.Н. Содержание образования каккультуросообразная модель жизнедеятельности // Пед.Технологи. – 2004. - №2. – с. 3-14• Болгаріна В. Шкільна освіта у контексті культури // Освіта іуправління – 2005. - №3-4. – с. 92-99• Куревина О.А. Культуросообразная модельобразовательного учреждения // Нач. школа +. – 2007. - №1. –с. 3-6• Гонтаровська Н.В. Культурологічний розвиток особистості// ДШ (Шк. св.). – 2007.- №39. - с.14-17

39

• Болгаріна В.С. Культурологічний підхід до управлінняосвітою – Харків, 2006. – 112 С.• Крылова Н.Б. Культурология образования – М., 2000. – 272С.• Культуросообразная школа М., 2002 – 192 С.• Єршова В. Реалізація культурологічного підходу донавчально-виховного процесу (З досвіду роботи) // Освіта іуправління - 2006. -№3-4. – с. 173-179• Операйло С.І. Зміст інтеграктивно- культурологічногоосвітнього процесу // Шлях освіти. -2006. -№3.-с. 35-37• Крылова Н.Б. Культуросообразность образования всовременных условиях // Школьные технологии. - 2006. - №2.- с. 3-13