ПОЛІТИЧНА

ДУМКА

СТАРОДАВНЬОЇ

ГРЕЦІЇ

Доба античності

У Стародавній Греції державність виникла на початк І тисячоліття до н. е. у формі полісів — окремих міст-держав, до складу яких, крім міської території, входили також прилеглі сільські поселення. Перехід від первіснообщинного ладу до ранньокласового і політичної форми організації суспільного життя супроводжувався у Греції поглибленням процесу соціальної диференціації населення на родову знать і збіднілих общинників, багатих і бідних, вільних і рабів і посиленням боротьби між ними за владу. У центрі цієї боротьби було питання встановлення тієї чи іншої форми державною правління: аристократа (влади знаті, привілейованих, «кращих»), олігархії (влади небагатьох, багатих) або демократії (влади народу, усіх дорослих і вільних членів-полісу).

Розвиток політико-правової думки в Древній Греції можна розділити на три етапи:1. Ранній період (IX - VI століття до нашої ери) пов'язаний з виникненням давньогрецької державності. У цей період спостерігається помітна раціоналізація політико-правових уявлень і формується філософський підхід до проблем держави і права;2. Період розквіту (V - перша половина IV століття до нашої ери) - це час розквіту старогрецької філософської та політико-правової думки;3. Період еллінізму (друга половина IV - II століття до нашої ери) - час почався занепаду давньогрецької державності, попадання грецьких полісів під владу Македонії та Риму.

РАННІЙ ПЕРІОД ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

У ці часи політичні та правові погляди ще не відокремилися в самостійну область і являють собою складову частину цілісного міфологічного світогляду. У міфі панує уявлення про божественне походження існуючих відносин влади та порядку.У законах цього часу тісно переплетені міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні моменти, і законодавство в цілому зводиться до божественного першоджерела. Закони приписуються або прямо богам, або їх ставленикам - правителям.

Стародавні міфи втрачають свій сакральний характер і починають піддаватися етичній політико-правовій інтерпретації. Солон, Клеобул і Хілон у своїх коротких висловах сформулювали вже цілком раціональні і світські за своїм духом етичні і політичні сентенції. Мудреці наполегливо підкреслювали основоположне значення панування справедливих законів. Багато хто з них самі були активними учасниками політичних подій, правителями або законодавцями і доклали чимало зусиль для практичної реалізації своїх політико-правових ідеалів. Дотримання законів, на їхню думку, - суттєва відмінна риса упорядкованого полісу.

Геракліт, критикуючи демократію, обгрунтовував аристократичні ідеали правління "кращих" - розумової та моральної еліти. На думку Геракліта для формування та прийняття закону зовсім необов'язково загальне схвалення на народних зборах: головне в законі – його відповідність загальному логосу, розуміння чого одному доступніше, ніж багатьом.

2. ПЕРІОД РОЗКВІТУ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Розвитку політико-правової думки в V столітті значною мірою сприяло поглиблення філософського і соціального аналізу проблем суспільства, держави, політики і права. У державі, за Демокрітом, представлені загальне благо ісправедливість. Для збереження державної єдності потрібно єднання громадян, їх взаємодопомога і братерство. Закони, за Демокрітом, покликані забезпечити життя людей в полісі, але щоб дійсно досягти цих результатів, необхідні відповідні зусилля і з боку самих людей, їх покору закону.

В умовах зміцнення і розквіту античної демократії політико - правова тема широко обговорювалася і пов'язувалася з іменами софістів. Софісти не складали якоїсь єдиної школи і розвивали різніфілософські, політичні та правові погляди. Розрізняли два покоління софістів: старших (Протагор, Горгій, Продік, Гіппій та ін) і молодших (Фрасімах, Каллікл, Лікофрон та ін.) Багато хто з старших софістів дотримувалися в цілому демократичних поглядів. Серед молодших софістів поряд з прихильниками демократії зустрічаються прихильники інших форм правління (аристократії, тиранії).Вершиною давньогрецької філософської і політичної думки є вчення Сократа, Платона та Арістотеля.

Політичні ідеї СократаСОКРАТ (469 - 399 pp. до н. є.)

З ученням Сократа пов'язані початок переходу політичної думки з дотеоретичного на теоретичний рівень і створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічно-понятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права. Розробку морально-політичної проблематики Сократ підніс на рівень понять і визначень, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень.

Сократ був принциповим прибічником законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам. Владу, засновану на волі народу й державних законах, Сократ вважав царством, а владу, засновану на свавіллі правителя і спрямовану проти народу, — тиранією.

Правління тих, хто дотримується законів, він називав аристократією, правління найбагатших — плутократією, а правління всіх — демократією. При цьому мислитель негативно ставився до участі в управлінні державою більшості народу (на його думку, грубих і некомпетентних людей). Управлінню державою Сократ приділяв особливу увагу, стверджуючи, що правити мають компетентні особи. Сократівський ідеал правління заперечував принципи не лише демократії, а й родової аристократії, олігархії, а особливо тиранії.

Політичні ідеї ПлатонаПЛАТОН (427-347 pp. до н. є.) — учень Сократа — є одним із найвидатніших мислителів в історії філософської і політичної думки. Своє політичне вчення він виклав головним чином у трактатах-діалогах «Держава», «Політик» і «Закони». Учення Платона про державу ґрунтується на його філософських поглядах. Будучи представником ідеалістичного напряму у філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явищ.

Наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави, яку Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) у державі аналогічні три схожих начала — дорадче, захисне й ділове, а останнім відповідають три суспільних стани — правителів, воїнів і виробників. Ідеальна держава Платона — це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Останнє може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один — найдостойніший), або аристократією — владою декількох кращих.

Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління — тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Виродження ідеальної аристократії призводить до появи приватної власності, поділу людей на багатих і бідних, вільних і рабів. Замість розумного начала в державі починає панувати вольове. Це — тимократія, тобто правління, де панують честолюбство й сила.

Війни і розбрат, накопичення значного багатства в окремих осіб призводять до переродження тимократії в ще гіршу форму правління — олігархію. Це влада небагатьох — жадібних і багатих. Подальше зростання майнової нерівності, обурення бідних проти багатих призводять до повстання. Коли воно закінчується перемогою бідняків, ті знищують або проганяють багатіїв і встановлюють владу народу — демократію, яка є ще гіршою формою правління, ніж олігархія. Демократію Платон розцінював як лад приємний і різноманітний, але такий, що не має належного управління. Справді, основною формою демократії в ті часи були народні збори, тобто збори вільних громадян полісу. На них верховодили вожді народу — демагоги, не було належної організованості, компетентності й виваженості у прийнятті політичних рішень.

У діалозі «Політик» Платон високо оцінює роль політики в житті суспільства. Він вважає політику царським мистецтвом, яке вимагає знань і вміння управляти людьми. Платон вирізняє три види правління: владу одного, небагатьох і більшості, кожен із яких може виступати в законній і незаконній формах. Законна влада одного — це царство, монархія, незаконна — тиранія. Законна влада небагатьох — це аристократія, незаконна — олігархія. Демократія також може бути владою із законами і без них. Серед законних форм правління вона є найгіршою формою, серед незаконних — найкращою.

Політичні ідеї АрістотеляАРІСТОТЕЛЬ (384-322 pp. до н. е.) Його політичні погляди викладені головним чином у працях «Політика» та «Афінська політія». Він зробив вагомий внесок у всебічну розробку науки про політику як окремої, самостійної галузі знань. У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності й форми держави. Він вважав, що держава виникла природно-історичним шляхом — з родини і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.

Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, небагатьох і більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні й неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних — лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними — тиранія, олігархія і демократія.

Монархія є першою і найдавнішою формою правління. Оскільки держава виникає як завершення еволюції сім'ї, де влада належить її главі, то і в монархії влада належить одній особі. В аристократії влада належить небагатьом, наділеним особистими достоїнствами. Ця форма правління краща за монархію, але можлива лише там, де є шановані народом благородні й достойні. Найкращою формою правління, за Арістотелем, є політія, у якій влада належить більшості й спрямовується на спільне благо. Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах.

Арістотель розрізняє крайню демократію, у якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону. Першу він різко засуджує, другу підтримує. Політія втілює в собі кращі риси олігархії і демократії (об'єднує, багатих і бідних, багатство і свободу), але вільна від їхніх недоліків і крайнощів.

Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є численнішим і сильнішим від обох соціальних крайнощів — багатих і бідних разом узятих, або хоча б однієї з них.

3. ПЕРІОД ЕЛЛІНІЗМУ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Криза давньогрецької державності виразно проявився у вченнях про державу елліністичного періоду. В останній третині IV століття до нашої ери грецькі поліси втрачають свою незалежність і потрапляють спочатку під владу Македонії, а потім Риму. Навчання Епікура, стоїків і Полібія були відображенням політико - правовової думки цього періоду. Головна мета державної влади і підстави політичного спілкування, за Епікура, полягають у забезпеченні взаємної безпеки людей, подолання ними взаємного страху, неспричинення ними один одному шкоди. Справжня безпека досягається лише завдяки тихому життю і відстані від натовпу. Виходячи з цього держава і закон трактуються Епікуром, як результат договору людей між собою про їхню загальну користь та безпеку.

В основі громадянського співжиття лежить, на думку стоїків, природопритяжіння людей один до одного, їх природний зв'язок між собою. Держава, отже, виступає як природне об'єднання, а не штучне, умовне, договірне утворення. Відштовхуючись від універсального характеру природного закону, стоїки обгрунтовували уявлення про те, що всі люди - громадяни єдиної світової ержави і що людина - громадянин всесвіту.

Для Полібія характерний державницький погляд на події що відбуваються, згідно з яким той або інший пристрій держави відіграє визначальну роль у всіх людських відносинах.Полібій пише: «Хоча кожна влада має повну можливість і шкодити іншій, і допомагати, проте у всіх положеннях вона виявляють належну одностайність, і тому неможна було вказати кращого державного пристроїю». Історію виникнення державності і наступної зміни державних форм Полібій зображує як природний процес, який здійснюється за "законами природи". Всього є шість основних форм держави, які в порядку їхнього природного виникнення і зміни займають наступне місце в рамках повного циклу: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія.

Отже, ми бачимо, що вже в Древній Греції були створені соціально - політичні теорії, які багато в чому визначили подальший розвиток соціально-політичної думки. Величезний вплив на подальший розвиток політико – правової ідеології зробило вчення Платона. Під його впливом складалися філософські та соціально-політичні погляди Арістотеля, стоїків, Цицероната та інших представників античної політичної думки. Висунуті Платоном ідеї «правління філософів» і «мудрих законів» були сприйняті багатьма мислителями епохи античності. Далеко за межі античності вийшов вплив політико-правових ідей Арістотеля. Широкого поширення, в подальшому розвитку політичної думки, одержало запропоноване ним визначення держави, як об'єднання громадян заради спільного блага.

Висновки

У минулому і нині представники різних теоретичних та ідейно-політичних напрямків, шкіл і рухів постійно черпали і продовжують черпати з історії давньогрецької філософської і політико-правової думки різноманітні відомості, знання і аргументи для обгрунтування обстоюваних ними позицій, критики на адресу своїх супротивників.

Список використаної літератури:

1. Водоспад Вернал Ж.П. Походження давньогрецької думки. М.: Наука, 1988.

2. Історія політичних і правових вчень. Підручник під ред. О.Е.Лейста. М.: Зеркало, 1999.

3. Історія політичних і правових вчень. Підручник під ред. В.С.Нерсесянц. М.: Инфра-М, 1996.

4. Історія політичних і правових вчень. Хрестоматия под ред. О.Е.Лейста. М.: Городець, 2000.

5. Нерсесянц В.С. Політичні вчення Стародавньої Греції. М.: Наука, 1979.

6. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002.

Підготувала студентка факультету

початкової освітиIV курсу 2 групи

Савчук Анна

2012 р.