Дійові особи:

ВОВК.

ЛИСИЦЯ.

ВОРОНА.

СІРКО.

ЗАЄЦЬ.

ГУСОЧКА.

ВІЛ.

ОВЕЧКА.

ЧУМАК.

ПАСТУШОК.

ДІВЧИНА.

Дія перша

Діялося це в ті далекі часи, коли ще звірі і говорили, і співали, а люди їх

за рівних мали і щодень про них нові казки складали...

Картина 1

Ніч. Засніжений ліс. Місяць уповні. Чути тупіт, вигуки, постріли, вовче

виття. З’являється, кульгаючи, Вовк у пошматованому дівочому кожусі й

барвистій хустці.

ВОВК (зацьковано озирається). Якби не Місяць, не сніг, прошмигнув

би повз них тінню. А так... Невже попався?

ВОРОНА (вигулькує з темряви). Тут він. Сюди! Сюди!

З’являються Чумак з рушницею, Віл з перебинтованою шиєю, Дівчина зі

смолоскипом, Пастушок з двома батогами, Сірко з залізним ланцюгом. На

грудях у Сірка металева бляха — знак його старшинства над собаками. Біля

нього — Овечка з дзвіночком. Позаду неї Заєць з бубном. На голові у Зайця

малинова шапка з соболевою оторочкою. Віл реве, Сірко гавкає, Овечка

дзвонить, Заєць бубнить.

ВОВК . Попався. (Падає навколішки, затуляє голову лапами).

ЧУМАК (до присутніх). Відступіть назад! Стрілятиму!

СІРКО . Я протестую! Треба спершу вислухати свідків і винести

присуд!

ВІЛ (хрипко, натужно). Свідчу, що саме цей шкуролуп скалічив мене!

ЗАЄЦЬ (піднімає лапу). Свідчу, що він погубив моє зайченя!

ЧУМАК . Свідчу, що цей паливода пограбував мене і моїх

побратимів — чумаків!

ДІВЧИНА . Свідчу, що цей вовчище гнався за мною і я, щоб,

врятуватися, кинула йому хустку й кожушок!

ПАСТУШОК . Свідчу, що вчора він заліз у кошару...

ОВЕЧКА . І, прикинувшись собакою, підмовляв мене піти з ним на

вечорниці!

СІРКО . Смерть вовцюганові!

ВСІ. Смерть! Смерть!

Розступаються. Чумак прицілюється.

ВОВК (підхоплюється). Постривайте! А останнє слово?

СІРКО . Говори!

ВОВК (знімає кожушок, хустку, кидає на сніг). Каюся! І присягаюсь:

якщо помилуєте мене, довіку не їстиму м’яса!

ВСІ. О-о-о!

ВОВК . Буду зайцеві кумом!

ВСІ. Ого!

ВОВК . Пастушкові — помічником! Чумакам — приятелем!

Дівчатам — братом! Ще й охоронятиму і ліс, і село від будь-яких напасників.

Німа сцена.

ЧУМАК (до присутніх). Ну, що скажете?

ПАСТУШОК . Раз до мене у помічники набивається...

ДІВЧИНА . А до мене — у брати...

ОВЕЧКА . Хай живе!

ЗАЄЦЬ . І нехай буде лісовим старостою!

СІРКО . Хто?! Цей шкуролуп?!

ЗАЄЦЬ (до Чумака). Ну, який з мене староста, якщо я сам себе не можу

захистити! (Знімає малинову шапку, подає її ошелешеному Вовкові). На —

старостуй!!

ЧУМАК . Якщо справно охоронятимеш, ми будемо тобі данину

приносити.

ДІВЧИНА . Овочі і фрукти!

СІРКО . Я протестую!!! (Іде геть).

ВІЛ. І я протестую. (Теж іде геть).

ВОВК (дуже розгублений). Дякую... Всім дякую! Будьте певні: вмру, а

слова не зламаю! (Надіває шапку).

ВОРОНА . Слава! Слава старості!

ВСІ. Слава!!!

Заєць бубнить, Овечка дзвонить. Пастушок виймає з-за пазухи сопілку,

грає.

ЧУМАК . Вірю, буде з нього толк!

ДІВЧИНА . Не одурить братик-Вовк!

Картина 2

Рання осінь. На затишній галявині стоїть мурований будинок Вовка.

Справа — дровітня, зліва — квітник, на якому доцвітають жоржини. Вовк (у

чепурному кожушку й червоній шапці) поливає квіти, стиха наспівуючи.

Колись давно, давно, давно-о-о

І се було, і те було-о-о.

І пал, і лють... Хіба ж забу-у-уть,

Яким я був мисливцем

Відчайдушним!

Мене боявся тут уся-яак...

І віл, і дядько, і слима-а-ак...

Невже бу-у-уло?

З’являється Ворона. На голові в неї — дрантива хустинка, на шиї —

шворка, на якій висить осколок скла, на крилі — латана торбина.

ВОРОНА (кружляє над Вовком). Що, старосто? Тужиш за своєю

розбійницькою славою?

ВОВК . Чого прилетіла?

ВОРОНА . Пообідати у славного, щедрого лісового старости.

ВОВК . Киш! Сам третій день на сухарях...

ВОРОНА . Яка робота — така й нагорода!

ВОВК (кидає в неї грудкою). Киш-ша!!

Ворона, обурено каркаючи, ховається...

З лісу виходить Заєць. Він тягне чималий кошик, накритий вишиваним

рушником.

ЗАЄЦЬ (ставить кошика на землю). Здоров будь, старосто!

ВОВК . Здоров, куме!

ЗАЄЦЬ . Ось тобі данина від лісової братії: морква, ягідки, горішки.

ВОВК . Дякую! Щиро дякую!

ЗАЄЦЬ . Це ми тобі дякуємо за те, що ти прогнав розбишак, які гнізда

наші розоряли, зайченят і білочок ловили.

ВОВК . На те я і лісовий староста. (Бере морковину і з насолодою гризе).

Ну, як там поживають мої хрещеники?

ЗАЄЦЬ (з гордістю). Ростуть шибеники! Лишень устигай їм моркву

носити й личаки плести.

ВОВК . Усе забуваю, скільки їх у тебе?

ЗАЄЦЬ . Дванадцять розбійників й одна дівонька. Це вона тобі рушник

вишила.

ВОВК (розчулено). От розумниця! (Зриває жоржину і подає її Зайцеві).

А це їй... від мене.

ВОРОНА (до Зайця). Ну й дурко ж ти! Знову моркву припер! А кум

тужить за минулим! Кумові зайчатинки хочеться!

ВОВК (до Зайця). Не вір їй!

ЗАЄЦЬ . Чого б це я їй вірив?

ВОВК . Так і перекажи лісовій братії.

ЗАЄЦЬ . Перекажу. Ну, бувай здоров!

ВОВК . Бувай, куме!

Заєць зникає у лісі.

(Сам до себе). Клята каркотуха! От кого варто було б упіймати й з’їсти.

Сідає на пеньок і, визивно зиркаючи на Ворону, співає:

Біля хати — дід горбатий,

А під мостиком — бобер!

Ще ніколи не жилося,

Братці, краще, ніж тепер!

ВОРОНА . Брешеш!

На стежці, що веде до Вовчої хатки, з’являється Сірко. Він теж тягне

чималий кошик.

СІРКО (знехотя). Здоров, заячий куме!

ВОВК (неприємно вражений). Здоров, собачий воєводо!

СІРКО . Не собачий, а над собаками. (Показує на кошик). Приймай

данину від села: тут молоко, сир, крупа!

ВОВК (бере кошика). Дякую.

СІРКО . Чи правду пастушок казав, що ти вчора відігнав від череди

чужого вовка?

ВОВК . Не вовка, а дикого пса. Вовки сюди не полізуть. Ці добре

знають, хто тут старостою!

СІРКО (тусає його лапою в груди). Молодець, сироїде!

ВОВК . Дякую, костогризе! (Тягне кошик до хатки).

ВОРОНА (підлітає ближче). Дай сиру! Дай, бо я Сіркові розкажу...

ВОВК (кидає кошик на землю). Геть!!!

ВОРОНА (до Сірка). Йому баранини хочеться, а не молока! Курятини,

а не сиру!

ВОВК (хапає довгу палицю). Уб’ю!

ВОРОНА (ховається за Сірка). Скоро за старе візьметься! Скоро!

ВОВК (кидає палицю до Сірка). Та мені й на думку не спадало...

ВОРОНА . Бреше!

ВОВК (аж затинається від обурення). Я вам не собака, щоб брехати! Я

з діда-прадіда — Вовк!

СІРКО . А собаки, виходить, брехуни? Ну, бувай! (Іде геть).

ВОВК (злякано). Бувай... (Наздоганяє його). Ти того... перекажи всім,

що я ні-ні!.. І таке інше.

Сірко, й вухом не повівши, зникає в лісі. Вовк піднімає палицю і мчить

до Ворони. Раптом згори лунає пронизливе: «А-а-а-а!!»

ВОРОНА . Сонце падає!

Вовк несамохіть підставляє лапи. З неба прямо йому в лапи падає якийсь

рудий клубок і збиває його з ніг. Вовк котиться ліворуч. А клубок —

праворуч.

(Підлітає до клубка). Лисиця?! Вовцюгу вбила і сама відкинула лапи...

(Підкрадається до кошика з сиром). Таки є на світі справедливість...

ВОВК (підхоплюється). Киш!

Ворона летить геть. Вовк шкутильгає до непорушної Лисиці. На ній

стара парчева сукня.

Лиско! (Нахиляється над нею).Ти жива чи ні?

ЛИСИЦЯ (розплющує очі). Де я?

ВОВК . На землі. В Чорнолісі.

ЛИСИЦЯ . Ой, як далеко! А це твоя хата?

ВОВК . Моя. (Показує вгору). А що ти там робила?

ЛИСИЦЯ . Вчилася літати.

ВОВК . Хто ж тебе в небо підняв?

ЛИСИЦЯ . Журавель. Я його всю весну й літо вчила танцювати, а він

пообіцяв, що навчить мене літати. Підняв аж у захмар’я й каже: «Ну, а тепер

лети сама. Я втомився».

ВОВК . От безсоромник!

ЛИСИЦЯ . Не те слово! Заніс мене за сім гір, сім лісів... (Пробує

встати й, зойкнувши, падає). Як же я до свого дому дістануся?

ВОВК . Не журися! Я накажу бобрам, щоб вони тобі візок змайстрували,

в людей бичка випрошу, і поїдеш собі потихеньку.

ЛИСИЦЯ . Дякую тобі, вовчику! Тільки ж чи вони тебе послухаються?

ВОВК . Послухаються!

Ворона глузливо каркає.

ЛИСИЦЯ . Чи не знайдеться в тебе, братику, м’ясця? Страх як хочеться

їсти.

ВОВК . Ні, сестрице. Капуста є, морква, каша. Хочеш каші?

ЛИСИЦЯ . Хочу.

ВОРОНА . У нього сир є!

ВОВК . Хочеш сиру?

ЛИСИЦЯ . Так, але я, мабуть, не дошкутильгаю до хати.

ВОВК . Не біда. Кашу я тобі принесу, а сир — у кошику, що біля тебе.

(Біжить у хату).

ЛИСИЦЯ (бере сир). Який у вас добрий Вовк!

ВОРОНА . Не добрий, а дурний!

ЛИСИЦЯ . Чому, голубко, чому?

ВОРОНА . Даси сиру — скажу!

ЛИСИЦЯ (відламує шматок). На! Їж на здоров’я!

Ворона підлітає, хапає сир, ховає в торбу і сідає біля Лисиці.

ВОРОНА . Він у нас... прибитий. Три роки тому заліз у кошару... (Щось

нашіптує Лисиці).

ЛИСИЦЯ . Який жах!

ВОРОНА . І я так кажу!

ЛИСИЦЯ . І він ні разу?..

ВОРОНА . Ні!

ЛИСИЦЯ . Невже і зайців не...

ВОРОНА . Кажу тобі — прибитий...

ЛИСИЦЯ . А ти, я бачу, розумна пташка... Все бачиш, все знаєш...

ВОРОНА . Все, Лисонько! Все чисто і бачу, і знаю!

ЛИСИЦЯ (відламує їй ще шматок сиру). На, їж!

ВОРОНА (ховає сир у торбину). Не їдь нікуди! Хата у Вовка простора,

село багате... І зайців у лісі до лиха...

ЛИСИЦЯ . Мені здається, голубко, що й ми з тобою заприятелюємо.

ВОРОНА . І мені так здається.

З хати виходить Вовк з мискою каші. Лисиця кладе в кошик рештки

сиру, Ворона відлітає.

ВОВК (подає Лисиці миску). На, їж.

Лисиця тягнеться лапами до миски й, зненацька зойкнувши, падає.

Лежи, лежи! Я тебе сам погодую. (Годує Лисицю).

ЛИСИЦЯ (ковтає дві-три ложки каші). А ти одинцем живеш?

ВОВК . Одинцем.

ЛИСИЦЯ . Бідолаха! Жаль, що мені треба повертатися. Я б тобі піч

натопила, каші наварила, кожух червоними нитками розшила.

Вовк мовчить.

А ввечері ми б удвох співали.

ВОВК . Ти теж любиш співати?

ЛИСИЦЯ . Над усе на світі!

ВОВК . То, може, залишишся? До весни...

ЛИСИЦЯ . Ой, не знаю, що й сказати. І додому хочеться, й тобі

годиться віддячитись... (Пауза). Залишуся!

ВОВК . Дякую, лисичко-сестричко!

Зненацька Лисичка починає дрібно труситися.

Що з тобою?

ЛИСИЦЯ . Простудилася, мабуть, у небі... Якщо твоя ласка, братику,

віднеси мене на піч.

ВОВК (підхоплює її). Залюбки! (Несе її в хату). Там кожух. Укривайся

й спи. А я піду в ліс і пошукаю тобі цілющої травки.

Картина 3

Та ж місцина. Тільки листя на деревах стало мідним. А подвір’я —

неохайним. Десь далеко собака гавкає. Через якусь мить на подвір’я вбігає

Лисиця з кружалом сиру під пахвою. Поверх її сукні — кожух Вовка, на

голові стара шапка.

Слідом за нею летить Ворона.

ЛИСИЦЯ (падає на моріжок). Ху... Ну й собак у вашому селі!

ВОРОНА . І всі безнюхі! Побачили тебе й у крик: «Во-о-овк!!»

ЛИСИЦЯ . А що, хіба ні? (Хизується). Чим я не Вовк?

ВОРОНА (придивляється, вражено). Карр!

ЛИСИЦЯ . Отож-бо! Вдруге не лови ґав. Кричи першою: «Во-о-овк!»

ВОРОНА . Першою? Та вони ж із нього шкуру злуплять!

ЛИСИЦЯ . Тобі шкода його шкури? Мало він тебе ганяв?

ВОРОНА . Ну, ганяв... Зате минулої зими, коли я, заклякнувши, з

дерева впала, він мене в хату заніс. Відволав.

ЛИСИЦЯ (відламує півкружала сиру). На!

ВОРОНА . Так багато? За що?

ЛИСИЦЯ . За порядність! (Ласкаво). Невже ти подумала, що я хочу

погубити свого рятівника?

ВОРОНА . А навіщо ж ти казала: «Кричи!»?

ЛИСИЦЯ . Щоб його порятувати! Він же Вовк! А вони його гідності

позбавили! На собаку обернули! Ні, гірше! На зайця! Морквою годують. А

від моркви вовки дохнуть!

ВОРОНА . Невже?

ЛИСИЦЯ . Морква, капуста — це найперша вовча отрута!

ВОРОНА . Ой! Чому ж ти йому цього не скажеш?

ЛИСИЦЯ . Я казала? Але ж ти знаєш, який він гордий. «Я краще вмру,

ніж зламаю вовче слово!» Тож я подумала: хай вони самі від нього

відсахнуться. Отоді йому не сором буде зламати присягу. Правда ж?

ВОРОНА . Правда!

ЛИСИЦЯ . Та й нам з тобою треба якось жити. Ми ж теж не зайці,

правда?

ВОРОНА . Правда!

ЛИСИЦЯ . Розумниця ти моя! Тепер кричатимеш: «Во-о-овк!»?

ВОРОНА . Скрізь і всюди! (Наполохано). Во-о-овк!

Лисиця шугає в кущі, а через якусь мить вигулькує звідти вже без сиру й

хустки й падає на моріжок. На стежці з’являється Вовк у самій сорочці.

Починає сутеніти.

ВОВК . Ну, як тобі хазяйнувалося?

ЛИСИЦЯ (стогне). І не питай... Хотіла піч натопити. Підняла полінце і

впала мов підкошена. (Вдає, начебто хоче встати).

ВОВК (важко зітхає). Лежи, я сам... (Складає поліна). У селі був. Хотів

до тебе знахарку привести. Йду повз колодязь, а там баби... Кричать, що

хтось учора дві курки поцупив, а нині — кружало сиру. Хотів розпитатися,

як це було, а Сірко так розгавкався, а за ним уся його братія, що я затулив

вуха й гайда геть. (Пауза). І чого це вони на мене напалися?

ВОРОНА . А того, що ти собак брехунами назвав!

ВОВК . От воно що! А я, було, подумав, що це ти, Лиско, в село

забігала.

ЛИСИЦЯ . Я? (Схлипує). Та я з боку на бік перекотитися не можу!

ВОРОНА . Не може! Увесь день лежить і слізьми вмивається.

ВОВК (підходить до Лисиці). Вибачай! (Виймає з кишені шматочок

сала). На, поїж. Це мене пастушок пригостив.

ЛИСИЦЯ . Ні, ні! їж сам.

ВОВК . Бери!

ЛИСИЦЯ . Ні! Ти й так через мене впроголодь живеш.

ВОВК . Пусте... Аби лиш ти швидше одужала, а то мені дуже хочеться

поспівати з тобою.

ЛИСИЦЯ . І мені.

ВОВК . А зможеш?

ЛИСИЦЯ . Спробую. Підведи мене й прихили до пенька.

Вовк підводить її, зручно вмощує біля пенька. Тим часом в лісі зовсім

темніє.

Вовчику, засвіти ліхтарик.

ВОВК . Уже свічу! (Біжить у хату).

ЛИСИЦЯ (до Ворони). Ти що, заснула?

ВОРОНА (наполохано). Карр?!

ЛИСИЦЯ . У кого в селі найжирніші гуси?

ВОРОНА . В молодиці, що біля ставка живе.

ЛИСИЦЯ . Проведеш мене до них?

ВОРОНА (позіхає). Проведу!

ЛИСИЦЯ . Ну, а тепер лети, голубко! Лети!

ВОРОНА . Куди?

ЛИСИЦЯ . В розвідку!

ВОРОНА . Вже лечу!

Летить геть. З’являється Вовк з ліхтарем.

ЛИСИЦЯ . Ху... Як мені набридло її каркання!

ВОВК . Усім набридло, та що вдієш? І мати її була такою, і баба. (Сідає

на пеньок). Ну що, заспіваємо?

ЛИСИЦЯ . А якої?

ВОВК . Моєї улюбленої. (Співає).

Кажуть нянечки малятам:

«Бродить лісом вовк кудлатий.

Не ходіть, малята, в ліс,

Бо вас сірий вовчик з’їсть».

І як їм не соромно лякати діток,

Що вовчик впіймає й укине в мішок.

Тільки в нього клопотів, тільки й турбот,

Що збирати в лісі цей дрібний народ.

Лисиця позіхає.

А ти чому не співаєш?

ЛИСИЦЯ . Хіба це пісня? Давай краще заспіваємо нашої мисливської.

(Підхоплюється й, кружляючи довкола Вовка, хрипко співає).

Я — мисливець! Шерсть моя кров’ю пахне,

Й пахнути буде, допоки живу!

Очі мої, наче зорі, палають,

Здобич свою пазурами залізними рву!

Ууууу!

Очі Вовка зловісно спалахують. Він теж підхоплюється й починає

співати, грізно клацаючи зубами.

Ніч мені стежки таємні відкриє!

Вітер-шаленець на слід наведе!

І полечу я, мов камінь із пращі,

Саме туди, де мій ворог, ще дишучи, йде!

Ууууу’

Несамовито виючи, танцюють на галявині.

Раптом десь поруч заревів Віл.

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС . Вовки! Тут їх ціла зграя!

ЛИСИЦЯ . Хто це?

ВОВК (квапливо гасить ліхтар). Чумаки. Рибу везуть.

ЛИСИЦЯ (штовхає його). Ну, біжи!

ВОВК . Куди?

ЛИСИЦЯ . До них! Розжени їх! Стрибни Волові на шию!

Вовк кидається до дороги, але, отямившись, повертається.

ВОВК . Ні. Я слово дав. А вовче слово...

ЛИСИЦЯ (приховує роздратування). Це не собачий брех! Молодець! Я

теж така. Що задумаю, неодмінно зроблю.

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС . Запаліть смолоскипи!

ВОВК . Ховаймося!

Ховаються. З’являється Чумак із смолоскипом в руці.

ЧУМАК . Невже знову за старе взявся? Треба людей попередити, щоб

уночі без рушниці цією дорогою не ходили... (Комусь за сценою). Рушаймо!

Вовки вже розбіглися...

Ще якийсь час чути скрип коліс.

ЛИСИЦЯ (до Вовка). Правда ж, ми славно поспівали? Я наче одужала.

ВОВК . Умгу... Тільки давай краще забудемо цю пісню.

ЛИСИЦЯ . Чому?

ВОВК . Всі від нас відсахнуться.

ЛИСИЦЯ . Подумаєш! Ти як хочеш, а я не буду співати колискові для

зайчиків!

Йде в хату. Вовк плентається слідом.

Картина 4

Те саме подвір’я, вкрите опалим листям. Голі дерева оповиті туманом.

Десь зовсім близько ґелґочуть гуси, несамовито гавкає собака. На подвір’я,

волочачи Гусочку, вбігає захекана Лисиця.

ГУСОЧКА (виривається). Ґвалт!

Лисиця хапає її за дзьоб.

ВОРОНА (влітає на подвір’я, до Лисиці). Ховайся! Сірко слід узяв!

ЛИСИЦЯ (до Гусочки). Ні пари з дзьоба, бо задушу! (Кидає Гусочку

між дерев, у ту май, до Ворони). Веди на просіку, там Вовк! (Біжить у

хату).

На подвір’я вбігає Сірко.

СІРКО (стукає в двері). Ану, відчини, розбійнику!

ВОРОНА . Він у ліс побіг! У ліс!

СІРКО (сам до себе). Знову вислизнув! Тепер спробуй доказати, що це

він грабує. (До Ворони). А гуска де?

ВОРОНА . Не знаю. Не бачила.

ГУСОЧКА (визирає з туману). Тут я!

СІРКО . Жива! (Сам до себе). Ось він, живий доказ! (До Гуски). Ану,

розказуй, як воно було!

Гуска мовчить.

Хто тебе вкрав?

Гуска не озивається.

Тобі що, заціпило?

Гуска гугукає щось нерозбірливе.

ВОРОНА . Во-о-овк!

СІРКО (принюхується). А смердить лисом. І листя, й дрова. І ця

дурепа...

Бере слід. Слід веде його до хати.

ВОРОНА . Во-о-овк!

СІРКО . Де?!

ВОРОНА (показує). Он там прошмигнув!

Сірко біжить у ліс.

ГУСОЧКА (стиха). Чому Вовк? Мене лиска вкрала!

ВОРОНА . А ти кричи: «Вовк!» А якщо покажеш на лиску, вона тебе й

у запічку знайде й голівку скрутить!

ГУСОЧКА . Ооох! (Падає на землю).

ВОРОНА (собі під носа). А може, не треба було кричати: «Во-о-овк!»?

Хай би собі жив, як... (Пауза). Як хто? (Пауза). Ні! Треба кричати, бо він уже

ледве ходить.

З лісу, тримаючи в лапах сокиру, виходить Вовк у супроводі Сірка.

СІРКО . Ану, кинь сокиру!

ВОВК . Чого це ти на мене гарчиш, га? Я — лісовий староста! А ти

всього лиш собачий!

СІРКО . Розбійник ти, а не староста!

ВОВК . Я сьогодні й з лісу не виходив! Увесь день візок майстрував!

СІРКО . Та-ак? (До Гуски). Ану, кажи, хто тебе поцупив?

ГУСОЧКА (ледь чутно). Во-о-овк...

СІРКО (до ошелешеного Вовка). Так хто бреше: собаки чи вовки?

ВОВК . Ти її підмовив!

СІРКО . Я?! Гей, Вороно! Ану, кажи, підмовляв я її чи ні?

ВОРОНА . Ні.

ВОВК . Востаннє кажу: не крав я!

СІРКО . А хто ж краде? Хто?

ВОВК . Не знаю. Бігаю довкола села з ранку до ночі з думкою, що,

може, якийсь чужак унадився. Нікого не занюхав.

Над комином Вовчої хати заверетенився димок.

СІРКО . Хто це там у тебе?

ВОВК . Так, одна лисичка-калічка.

СІРКО (сам до себе). Ось чому весь ліс лисом пропах! (До Вовка). Хто

така? Звідкіля припленталася?

ВОВК . З неба впала. Прямо мені в лапи.

СІРКО (глузливо). З неба? І що вона там робила?

ВОВК . Вчилася літати.

СІРКО . Ну, годі мені баки забивати! Виклич надвір свою небесну

калічку!

ВОВК (підходить до дверей). Лисичко-сестричко, вийди на подвір’я.

ЛИСИЦЯ (визирає у вікно). Я боюся...

ВОВК . Не бійся! Виходь!

Лисиця виходить на ґанок.

ЛИСИЦЯ (злякано). Добридень.

Гусочка, забачивши її, закриває крилами очі.

Я на печі спала. Почула ґвалт і ледве злізла.

СІРКО (підступає до неї). Гускою пахне! З ніг до голови! (До Лисиці).

Ану, злодійко, ходімо в село!

ЛИСИЦЯ (кидається до Вовка). Оборони мене, Вовчику!

ВОВК . Не кривдь її! Вона не здужає й відерця з водою підняти, не те

що отакенну гуску!

СІРКО (до Гусочки). Так хто ж тебе украв, дурепо?

ГУСОЧКА (ледь чутно). Во-о-овк!

ВОВК . Ну, чому ти брешеш? Чому?!

ЗАЄЦЬ (виходить з-за дерева). Не бреше вона! Ні! Недарма кажуть:

«Скільки вовка не годуй...»

ВОВК . А ти чого? Чим я тебе скривдив?

ЗАЄЦЬ (до Сірка, тужно). Зайченя моє, найменшеньке, хрещеницю

свою, вчора викрав... (Замахується на Вовка). А я ж так тобі вірив!

ВОВК . Це не я!

ЗАЄЦЬ . Віддай шапку! Віднині ти нам не староста!

СІРКО . Давно б так!

ЗАЄЦЬ , СІРКО , ГУСОЧКА , ВОРОНА . Шапку! Шапку!

СІРКО (кидається до Вовка). Віддай!

ЛИСИЦЯ (до Вовка стиха). Дай же йому! І іншим теж! Всім дай!

ВОВК (щосили штовхає Сірка). На!

Сірко падає. Лиска втікає в хату.

(Лупцює Сірка). Ось тобі шапка! (Штовхає Зайця). А тобі кепка... (Копає

гуску). А тобі — капелюшок!

СІРКО . А Вовкові — ганьба!

Хапає палицю й збиває з голови у Вовка шапку. Заєць підхоплює її й

мчить геть. Гусочка — за ним. Ошалілий Вовк нападає на Сірка і, шматуючи

його кожух, виштовхує з подвір’я.

ВОВК . Ну, от і все... Відстаростував я.

ЛИСИЦЯ (виходить з хати). Зате знову ходитимеш на полювання,

ласуватимеш м’ясцем!

ВОРОНА . Страх на них наганятимеш!

ВОВК (підбадьорюється). І ходитиму! І наганятиму!

ЛИСИЦЯ . Хай знають, що ти Вовк, а не якесь щеня!

ВОВК . Завтра ж добуду собі теплий кожух і заячу шапку!

ЛИСИЦЯ . І мені! Кожух, чобітки, хустку і намисто!

ВОРОНА (й собі підлітає до Вовка). І мені теж!

ВОВК . Обом добуду! Все, що попросите!

ВОРОНА (до Лисиці). Він врятований! Врятований!

ВОВК . А хто ж зайченя украв? Га?

ВОРОНА . Шуліка!

ЛИСИЦЯ . Або куниця.

ВОВК . А на мене звернули. (Пауза). Хто ж підкинув мені гуску?

ВОРОНА . А хто тебе в кошарі пристеріг?

ВОВК . Сірко... Куди не повернись — Сірко!

ЛИСИЦЯ . Забудь про них! Давай краще поспіваємо!

Затемнення. В глибокій пітьмі на два голоси лунає жахна пісня, в яку

вряди-годи вклинюється вороняче каркання.

Дія друга

Картина 1

Те ж подвір’я, дерева, кущі вкриті памороззю. З комина Вовчої хати

валить дим. З лісу виходить Заєць із саморобним луком, піднімає грудку й

кидає її у вікно. З хати вибігає Лисиця. Побачивши її, Заєць шмигає в кущі.

ЛИСИЦЯ (побачивши, що кущ хитається, голосно). Це ти, Вовчику!

(Принюхується). Мабуть, якась необачна пташка об шибку вдарилася.

(Виходить на подвір’я). Брр, яка холоднеча! Хочеш не хочеш, танцюй!

(Шпарко танцює і співає).

Осідлаю журавля, журавля,

Та й полечу за моря, за моря, за моря.

Посади мене за спину

Й лети низом, журавлино.

У теплі краї! В багаті краї!

Дотанцювавши до того місця, де зачаївся Заєць, стрибає в кущі й витягує

з них бідолаху. Раптом бачить лук і кричить.

Сюди! Всі сюди! Заєць хотів мене підстрелити!

ЗАЄЦЬ (пручається). Не тебе, а Вовка!

ЛИСИЦЯ . Вовка? Хотів погубити мого добродійника?!

ЗАЄЦЬ . Не погубити, а помститися!

ЛИСИЦЯ (тягне його за вуха в хату). Він от-от повернеться і

розбереться з тобою. Ох і лихий він на вас! А особливо на тебе!

ЗАЄЦЬ . Відпусти мене, Лисичко.

ЛИСИЦЯ . Я б відпустила, але, на жаль, це тебе не врятує.

ЗАЄЦЬ . Чому?

ЛИСИЦЯ . Бо Вовк сказав: «Повернуся з ярмарку і на Зайця піду.

Зроблю з нього шапку, а його нору розорю».

ЗАЄЦЬ . Розорить?! Що ж мені робити, Лисичко?

ЛИСИЦЯ . Помиритися з ним. А ні — він спершу тебе з’їсть, а потім і

весь твій виводок.

ЗАЄЦЬ (через силу). Гаразд. Помиримося.

ЛИСИЦЯ . Принеси йому зайчат. Я його вмовлю, щоб узяв, помирю

вас.

ЗАЄЦЬ . Зайчат? Нізащо!

ЛИСИЦЯ . Не принесеш — сам візьме. І тебе розірве! Ну, йди, йди!

Думай!

Заєць неквапливо бреде геть.

(Сама до себе). Де ж це вони? Напевно, впіймався Вовцюга на гарячому

разом з Вороною. От якби і її прибили! (Пауза). Ні! Хай спершу допоможе

мені стати старостою. А вже потім...

На стежці з’являється Вовк. Він у своєму кожушку, на голові в нього —

червона хустинка Лисички.

(Кидається до нього). Живий?! А я так хвилювалася, так хвилювалася! Ну,

показуй, що роздобув.

Вовк мовчки кладе мішок на землю.

(Розв’язує мішок). Що це?

ВОВК (не дивиться на неї). Картопля.

ЛИСИЦЯ . І все?!

ВОВК . Усе.

ЛИСИЦЯ . А кожушок, чобітки, хустинка?

ВОВК . Не було! Ніде не було!!! (Йде в хату).

ЛИСИЦЯ (сама до себе). Що це з ним? Невже здогадався? А може,

Ворона щось каркнула?

На подвір’я влітає Ворона й, важко хекаючи, падає біля Лисиці.

ВОРОНА . Драстуй!

ЛИСИЦЯ . Умгу... (Зловісно). Ану, розказуй, голубко, як вам

ярмаркувалося?

ВОРОНА . Гарно! А я у баби книш украла. А в цигана — наперсток.

ЛИСИЦЯ . А Вовк забігав на ярмарок?

ВОРОНА . Еге! Забіг, а собаки — на нього... І люди — на нього. Навіть

поросята повистрибували з мішків і побігли за людьми, щоб подивитися, як

Вовка битимуть. (Гордо). А я тим часом книш украла. І наперсточок.

ЛИСИЦЯ (смикає її за крило). А потім? Що було потім?!

ВОРОНА . Вовк у кущах засів, щоб кожухи нам добути. Ой, скільки тих

кожухів пройшло повз нього! І білих, і чорних, і старих, а він так і не

вискочив...

ЛИСИЦЯ . Тепер ти бачиш, що вони з нього зробили?!

ВОРОНА . Карр...

ЛИСИЦЯ . А далі що?..

ВОРОНА . У поле помчав і довго скородив лапами землю. Картоплю з-

під землі видобував. На борщ!

ЛИСИЦЯ . Яка ганьба!

З хати виходить Вовк. В лапах у нього миска з паруючою стравою.

ВОВК . Дякую тобі, Лисичко, за смачну юшку!

ЛИСИЦЯ . І я тобі дякую! (Хапає поліно і б’є ним Вовка). За кожух! За

чоботи! За хустку! За мерзлу картоплю! Дармоїде, ледацюго, нікчемо!

ВОВК . Ти що, сказилася?

ЛИСИЦЯ . Це ти сказився! Ти! Зима не за горами, а я боса й гола...

ВОРОНА . І я! І я!

ВОВК . Не можу я красти... Розучився...

ЛИСИЦЯ (до Ворони). Чуєш?! Полювати розучився, а юшку

хлебтати — ні! (Іде з двору). Я сама прогодуюся! Сама одягнуся!

ВОРОНА . І я! І я!

ВОВК (наздоганяє їх). Схаменіться! Сірко впіймає — загризе!

ЛИСИЦЯ (відштовхує його). Ще побачимо, «зайцю», хто кого!

Вовк бреде назад на подвір’я і, сівши на пеньок, починає тужно вити.

Картина 2

Дорога. Край дороги, між кущами, повалене дерево.

ЛИСИЦЯ (побачивши дерево). Є! (Підважує його, до Ворони). Лягай!

Ворона лягає. Лисиця кладе дерево їй на лапи.

ВОРОНА (від болю). Каррр!

ЛИСИЦЯ . Тсс... Тримайся, голубко!

За якусь мить на дорозі з’являється Дівчина з чималим клунком на руці.

ДІВЧИНА (весело наспівує).

Продай, таточку, теля

Й купи мені кожуха.

За рябеньке теля

Теплого кожуха.

Продай, тату, сиві бички

Й купи мені черевички.

За бичечки старі —

Черевички нові.

Продай, тату, білу гуску

Й купи мені лепську хустку.

За біленьку гуску

З торочками хустку.

Продай миски й рогачі

Й купи мені дукачі.

За мисчини й рогачі

Купи срібні дукачі.

ВОРОНА . Карр! Карр! Витягни мене!

ДІВЧИНА (підходить до неї, намагається відкотити дерево однією

рукою). Не можу. Важке дуже.

ВОРОНА . А ти клунок на землю поклади й підніми його.

Дівчина кладе клунок на землю, піднімає дерево, визволяє Ворону. А

Лисиця тим часом — хап клунок! — і в кущі.

ВОРОНА . Во-о-овк!

ДІВЧИНА . Де?

ВОРОНА (злітає на дерево). Вхопив клунок і в ліс шугнув! Он він!

Он!

ДІВЧИНА (плаче). Ой, горе! В тому клунку — увесь наш скарб! (До

Ворони). Що ж мені робити, Вороно?

ВОРОНА . Втікай! І чимдуж! Бо він і тебе вкраде!

ДІВЧИНА . Чому? За що?

ВОРОНА . З горя! Заприсягся, що мститиме всім людям за те, що в

нього шапку відняли!

Дівчина, зойкнувши, біжить геть. Лисиця і Ворона регочуть.

Картина 3

Те саме подвір’я. Вовк висмикує засохлі квіти. На стежці з’являється

Лисиця в кожушку, чобітках, барвистій хустці, намисті. Над нею кружляє

Ворона в пуховій хустці, видзвонюючи дукачами, що висять у неї на шиї.

Вовк зачудовано дивиться на них.

ЛИСИЦЯ (красується). Ось так, Вовче!

ВОРОНА . Ось так!

ВОВК(з жахом). Кого ж це ви обдерли?

ЛИСИЦЯ (до Ворони, сміючись). Обдерли! Ми — обдерли? (До

Вовка). Я, Вовче, підійшла до дівчини, вклонилася, похвалила її вроду, і вона

мене за це обдарувала.

ВОВК (хапає її за полу). Ану, зніми!

ЛИСИЦЯ . Що?!

ВОВК . Усе зніми й віднеси туди, де взяла! А ні, сам зніму!

ЛИСИЦЯ . Не віриш, що по-доброму дали?

ВОВК . Ні!

ЛИСИЦЯ . А хочеш, я при тобі попрошу в пастушка овечку і він мені

дасть?

ВОВК . Хочу.

ЛИСИЦЯ . Біжи на вигін. А ми з Вороною вхопимо по картоплині й

наздоженемо тебе.

Вовк виходить.

(До Ворони). Давай пиріжки!

ВОРОНА . Які?

ЛИСИЦЯ . Ті, що з ярмарку принесла. Ну!

ВОРОНА . Обидва?..

ЛИСИЦЯ . Не кривися! Я тобі за них баранини дам.

Ворона віддає їй пиріжки.

А тепер лети в село і скажи Сіркові, що Вовк збирається овечку вкрасти.

ВОРОНА . Не хочу. Набридло.

ЛИСИЦЯ (хапає її за крило). А сир їсти не набридло? А в дукачах

красуватися не набридло?

ВОРОНА . Лечу!!!

ЛИСИЦЯ (відпускає її). Лети, голубко! (Сама до себе). Недовго тобі

вже літати!

Ворона відлітає.

(Надкушує спершу один пиріжок, потім другий). Мачок виїм, а розумом

начиню. (Рве траву і «начиняє» нею пиріжки).

З лісу виходить Заєць.

ЗАЄЦЬ (понуро). Добридень.

ЛИСИЦЯ . Умгу... А зайчата де?

ЗАЄЦЬ . Не дам! Жодного не дам! І будь-що-будє!

ЛИСИЦЯ . Молодець! От кому слід було Вовком народитися! (Стиха).

Я теж його, катюгу, ненавиджу, тож спробую вас порятувати.

ЗАЄЦЬ . Як?

ЛИСИЦЯ . Оберіть мене лісовим старостою, і я упіймаю вам Вовка.

ЗАЄЦЬ (радісно). Оберемо! Залюбки оберемо!

ЛИСИЦЯ . Ну, біжи, скликай громаду!

Заєць біжить у ліс, а Лисиця, глузливо посміюючись, вискакує з лісу.

Картина 4

Вигін. Чути мекання овець. На пеньку сидить Пастушок і грає на

сопілці. Овечка танцює біля нього. З‘являються Вовк з Лисицею.

ЛИСИЦЯ (до Вовка). Сховайся за стіжок.

Вовк ховається, а Лисиця прямує до Пастушка.

Добридень, соколе!

ПАСТУШОК . Добридень, Лисичко!

ЛИСИЦЯ . Чи не покажеш мені дорогу до сусіднього села?

ПАСТУШОК (показує). Он тією стежкою біжи.

ОВЕЧКА (до Лисиці). Яка ти гарна!

ПАСТУШОК . Я й не знав, що в нашому лісі живе така лиска!

ЛИСИЦЯ . Бо я, серденько, не з вашого лісу, а з небесного.

ПАСТУШОК . Овва! Хіба на небі є ліс?

ЛИСИЦЯ . Є! Тільки дерева там не зелені, а сині, рожеві, бузкові.

ПАСТУШОК . А чого ти на землю спустилася?

ЛИСИЦЯ (показує пиріжок). Щоб подарувати хлопчикові Омельку з

сусіднього села цей пиріжок.

ПАСТУШОК (показує свій пиріжок). І в мене такий є.

ЛИСИЦЯ . Ні, не такий. Твій з маком, а мій — з небесним розумом.

ПАСТУШОК . Небесним?

ЛИСИЦЯ . Хто цей пиріжок з’їсть, той стане мудрим-премудрим і

зможе щодня гуляти небесним лісом.

ПАСТУШОК . До того Омелька ще йти і йти... Краще дай його мені.

ЛИСИЦЯ . Не дам, бо хлопчик Омелько обіцяв мені за нього овечку.

(Вклоняється). Прощавай, соколе!

ПАСТУШОК . Постривай! (До Овечки). Гей, Сніжко! Хочеш небом

гуляти, на хмарах спати, блакитну травку скубти?

ОВЕЧКА (тулиться до Лисиці). Хочу!

ПАСТУШОК . Давай пиріжок!

ЛИСИЦЯ (дає йому пиріжок). На! Але перш ніж їсти, заплющ очі й

дванадцять разів прокажи: «Пиріжок — на зубок, розум — у голівку».

ПАСТУШОК . Прокажу!

ЛИСИЦЯ . Але знай: якщо в цю мить поруч тебе з’явиться Вовк, розум

на сміття обернеться.

ПАСТУШОК . Наш Вовк не з’явиться. Він Сірка боїться. (Заплющує

очі й стиха мимрить: «Пиріжок — на зубок...»).

Лисиця бере Овечку за стрічку і йде до здивованого Вовка. Овечка,

побачивши його, злякано мекає.

ВОВК (до Овечки). Не бійся. Я не кусаюся.

ЛИСИЦЯ . Ну, бачив?

ВОВК . Що ти йому дала?

ЛИСИЦЯ (показує другий пиріжок). Пиріжок. Я йому — пиріжок, а

він мені — цю кралечку.

ВОВК (сам до себе). За пиріжок? (До Лисиці). Дай мені пиріжок!

ЛИСИЦЯ . Навіщо?

ВОВК . Я за нього баранця виміняю.

ЛИСИЦЯ . На! (Дає йому пиріжок і прудкенько біжить геть).

Тим часом Пастушок починає їсти і спльовує.

ПАСТУШОК . Сміття! Чому? Адже поруч нікого...

ВОВК (підходить до нього). Добридень, соколе!

ПАСТУШОК (підхоплюється). Во-о-овк!

ВОВК (озирається). Тсс... Я ж не красти прийшов, а мінятися. Я тобі

дам пиріжок, а ти мені баранця.

ПАСТУШОК (утікає). Рятуйте! Вовк овечку вкрав, а тепер по

баранця прибіг!

Чути собачий гавкіт. Вовк, зацьковано озираючись, тікає з вигону.

Картина 5

Подвір’я Вовка. На ґаночку стоїть Лисичка й ласує шинкою. На пеньку

сидить Вовк і годує сіном Овечку.

ОВЕЧКА (вередливо). Ну, коли ми вже полетимо на небо? Я не хочу

простого, хочу небесного сіна!

ЛИСИЦЯ . Скоро, кралечко, скоро.

ВОВК (ковтає слину, до Лисиці). Дай хоч кістку.

ЛИСИЦЯ (кидає йому кістку). Ууу, жеброта!

З’являється Ворона.

ВОРОНА . І мені! Ти ж обіцяла!

ЛИСИЦЯ (багатозначно). Ти теж багато чого обіцяла.

ВОРОНА (стиха). Я не бачила Сірка... Мабуть, десь спить.

ЛИСИЦЯ (кидає їй крихітний шматок). Набридли ви мені. Ось

випрошу в людей бичка та й поїду додому.

ВОВК . І чого воно так: ти попросиш — дають, а я попрошу — б’ють?

ЛИСИЦЯ . Бо тобі личить не просити, а брати!

Чути ревіння волів, скрип коліс.

Хто це?

ВОВК . Чумаки додому повертаються.

ЛИСИЦЯ . Ой, як хочеться рибки! (Підбігає до Вовка). Ану принеси

мені риби! (Штовхає його). Ну!

Вовк біжить до дороги.

ЛИСИЦЯ (до Ворони). За мною!

Ворона, невдоволено каркаючи, летить слідом.

Картина 6

Дорогою поволі бреде Віл. В кущах зачаївся Вовк. Зачувши Вовка, Віл

зупиняється й якось дивно реве.

ЧУМАК (роздратовано). Що, притомився? Нічого не вдієш. Треба

поквапитися, бо от-от випаде сніг. (Підстьобує Вола). Гаття! Гаття!

Віл рушає й тривожно реве.

(До Ворони, що гойдається на гілці). От горе... Після того, як Вовк його

покусав, мій Волик голос утратив. Спершу ще трохи балакав, а зараз — ні гу-

гу... Ні з ким словом перемовитися.

ВОРОНА (глузливо). З Вовком перемовся.

ЧУМАК . А де він?

ВОВК (вигулькує з кущів). Тут... (Тупає лапою, нерішуче). Дай риби, бо

Вола розшматую!

Віл реве.

ЧУМАК . Якої тобі дати: дуже солоної чи не дуже?

ВОВК . І дуже, і не дуже!

ЧУМАК (сортує рибу). А ікри хочеш?

ВОВК . Хочу.

ЧУМАК . Гарячої чи холодної?

ВОВК . Гарячої!

ЧУМАК (вихоплює рушницю й стріляє у Вовка). Ось тобі, зраднику!

Вовк, завивши, втікає в ліс.

Бач, як знахабнів, розбишака! Серед білого дня на людей кидається.

В цей час Лисиця вишмигує з кущів і падає на дорогу. Віл, дивлячись на

неї, здивовано реве.

(Помічає Лисицю). От тобі раз! Цілив у Вовка, а попав у Лиску. (Піднімає її й

кидає на віз). Славний буде з неї комір. (До Вола). Ну, гаття, гаття!

Але Віл не зрушує з місця, стоїть і щось намагається йому пояснити.

Що, що?

Віл щось бубонить.

Я тебе не розумію! Хоч убий, не розумію!

Лисиця тим часом кидає з воза рибу, а Ворона підхоплює її і носить в

кущі.

ВІЛ. Н-не лов-ви ґа-ав!..

ЧУМАК (обіймає його). Заговорив! Озвався до господаря. Та я ж тобі

за це...

Віл знову щось йому каже.

Що?

ВІЛ. Лисиця...

ЧУМАК (озирається). Нема!

ВОРОНА (розчаровано). Во-о-овк украв.

ЧУМАК . Ну, годі! Мав рацію Сірко...

ВІЛ. І я мав рацію!

ЧУМАК . І ти, радість моя! (Сам до себе). Пора виправити помилку!

Картина 7

Вовче подвір’я. Вовк з перев’язаною лапою тупцює на ґанку, не зводячи

очей з Лисиці, яка навмисне повільно сортує рибу. Біля неї стрибає Ворона, з

торби якої стримить риб’ячий хвіст.

ЛИСИЦЯ . Малосольна... Солона... Дуже солона.. Малосольна...

Солона... Дуже солона...

ВОВК . Лисичко, дай одну. Хоч дуже, хоч не дуже...

ЛИСИЦЯ . Піди на ставок і налови.

ВОВК . В мене вудки нема. Та й лапа болить.

ЛИСИЦЯ . Дарма! Взимку можна і без вудки наловити.

ВОВК . Як?

ЛИСИЦЯ . Навчити?

ВОВК . Навчи-и-и...

ЛИСИЦЯ (стрибає йому на спину). Ну, тоді гайда до ставка! (До

Ворони). Лети за нами!

Вовк, важко сопучи, бреде стежкою. Ворона, невдоволено каркнувши,

летить за ними.

(Співає).

Нащо мені той візок,

Коли в мене є вовчок!

Я лисичка бувала,

Я у небі літала.

З журавля упала —

Вовка осідлала.

Нащо мені ті бички?

Мене возять вовчики!

Я лисичка бувала,

Я у небі літала.

З журавля упала —

Вовка осідлала.

Дядько оре волами,

А я орю вовками!

Я лисичка бувала,

Я у небі літала.

З журавля упала —

Вовка осідлала.

Картина 8

Ставок. Вовк задньою лапою пробиває ополонку. Лисиця

перешіптується з Вороною.

ВОРОНА (до Лисиці). Кажу — не бачила! Сірко, коли холодно, в

повітку ховається.

ЛИСИЦЯ . Гаразд! На цей раз я сама його приведу, а ти замовляй

Вовкові зуби, щоб не втік.

ВОВК (пробиває ополонку). Готово!

ЛИСИЦЯ . Сядь на край, опусти хвіст у воду...

Вовк сідає.

І кажи: «Ловися, рибко, велика й маленька!»

ВОВК . Ло-о-вися, ри-и-бко, вели-и-ка й мале-е-нька!

ЛИСИЦЯ . Молодець! (До Ворони). А ти слідкуй, вчепилася риба чи ні.

(Йде геть).

ВОВК . А ти чого в село-о-о-о йдеш?

ЛИСИЦЯ . Саночки попросити. (Зникає за деревами).

ВОВК . Ло-о-вися, ри-и-бко, вели-и-ка й вели-и-ка!

ВОРОНА . Велика й маленька.

ВОВК . Мені маленької не треба, бо я страх як хочу їсти. (Тягне далі).

Лови-и-ися, рибко, вели-и-и-ка й вели-и-ка...

ВОРОНА . Вовче!

ВОВК . Що?

ВОРОНА (стиха). А чому б тобі знову не стати мисливцем?

ВОВК . Я не можу... Мені щоночі зайченя сниться. Махає отак лапкою

(показує): «Гляди, Вовче... Ти ж обіцяв...»

Пауза.

ВОРОНА . Вставай і біжи додому.

ВОВК . Чому?

ВОРОНА . Лисиця по Сірка побігла.

ВОВК (байдуже). Хай... Ловися, рибко, велика й дуже велика.

ВОРОНА . Біжи, бо вони з хвилини на хвилину будуть тут.

ВОВК . Ну й нехай будуть! Ло-о-овися, рибко, велика і страх яка велика.

Чіпляйся дурному Вовкові на хвіст.

Десь поблизу гавкає собака.

ВОРОНА . Втікай!

На березі з’являються Сірко, Чумак з рушницею, Дівчина з рогачем,

Пастушок із палицею, Лисиця, Віл, Гуска.

ЛИСИЦЯ . Он він! (Швидко тікає).

Чумак цілиться у Вовка.

ВОРОНА (підлітає до Чумака). Не стріляй! Не стріляй! Це не він крав!

СІРКО . А хто ж?

ВОРОНА . Лисиця!

СІРКО . Чому ж ти кричала: «Во-о-овк!»?

ВОРОНА . Бо Лисиця казала, що вовки від моркви дохнуть.

ЧУМАК . Ну й дурна ж ти!

ВОРОНА . А ви дуже мудрі?!

Всі знічуються, вмовкають.

СІРКО (до Вовка). Чого ж ти мовчав? Прийшов би й сказав: так і так...

ВОВК . Я каза-а-а-ав.

СІРКО (подає йому лапу). Вставай!

ЧУМАК . Ну й лисиця!

СІРКО . За хвіст її — та в суд!

ВОВК . Не впіймати вам її. Хата в мене, мов фортеця. А під нею лаз, що

тягнеться аж до сусіднього лісу.

До гурту підбігає Заєць.

ЗАЄЦЬ (до Вовка). Не дивися на мене, катюго! Не дивись, бо не

заступлюся! (Вклоняється усім іншим). Шановні сільчани! Мене прислали до

вас звірі по малинову шапку, бо ми хочемо обрати собі лісового старосту.

ВОВК . Кого?

ЗАЄЦЬ . Лисицю, що впала з неба.

Всі сміються.

(Розгублено). Чому смієтеся? Вона ж така сердечна, така...

ЧУМАК (до зали). Ну, що ж! Піднесемо їй шапку! За гарну науку!

Картина 9

Вовкова хата. Овечка в брудному кожушку понуро тупцює біля кілка, до

якого її прив’язано. З хати виходить Лисиця. В лапах у неї ніж.

ЛИСИЦЯ (нашорошує вуха). Тихо як... Ні галасу, ні пострілів... ні

Ворони... Не подобається мені ця тиша. Ох, як не подобається!

ОВЕЧКА (побачивши ніж, злякано). А мені оте... гостре не

подобається.

ЛИСИЦЯ . Дурненька! Я переріжу ним шнурок, і ми з тобою,

обнявшись, полетимо...

ОВЕЧКА . Не хочу!

ЛИСИЦЯ . Чому, кралечко?

ОВЕЧКА . Я тебе розлюбила!

ЛИСИЦЯ . О, горе! Своїми жорстокими словами ти зовсім розбила моє

серце! За це я тут же...

На подвір’я влітає Ворона.

ВОРОНА . Чепурися, Лиско! І люди до тебе йдуть, і звірі! Шапочку

тобі малинову несуть!

ЛИСИЦЯ . Справді? А що з Вовком?

ВОРОНА . Прибили й укинули в ополонку.

ЛИСИЦЯ (сама до себе). Щось не віриться... (До Ворони). Що ж мені

надягти?

ВОРОНА . Парчеву сукню!

Лисиця біжить у хату, тягнучи за собою Овечку.

ОВЕЧКА (до Ворони). Прощавай!

На подвір’ї з’являються Чумак і Заєць. В лапах у Зайця — шапка.

ЗАЄЦЬ . Гей, Лисичко, де ти?

ЛИСИЦЯ (визирає з вікна). Тут...

ЗАЄЦЬ . Вийди до нас.

ЧУМАК . Ми порадилися, Лисонько, і вирішили обрати тебе лісовим

старостою!

ЛИСИЦЯ . О! Дякую вам за честь!

ЧУМАК . Отже, згода?

ЛИСИЦЯ . Еге...

ЧУМАК . Тоді прийми від нас цю шапку і носи її собі на радість!

ЛИСИЦЯ . Не можу вийти. Ногу підвернула. Нехай Заєць принесе її в

хату. (Зачиняє вікно).

ЧУМАК . Е, ні. Мені наказано, щоб я тобі її надягнув і присягу з тебе

взяв.

Пауза.

(До Зайця). Обманув ти нас, Зайче! Не хоче Лиска старостувати!

(Повертається і йде геть). Доведеться обрати Ведмедя.

Заєць іде за ним. З хати вибігає Лисиця.

ЛИСИЦЯ (підбігає до Чумака). Ні, ні, я хочу! Хочу!

В цей час з лісу вибігають Вовк, Сірко, Дівчина, Пастушок, Гусочка.

Лисиця кидається до хати, але на порозі з’являється Овечка з кочергою.

ПАСТУШОК . Моя Біляночка!..

ДІВЧИНА (хапає Лисицю за кожух). Мій кожух! Мої коралі!

ВОРОНА (скидає з шиї дукачі). І дукачі твої.

ЧУМАК . Ведіть у село розбійницю!

ВОВК . Ох, Лисичко, Лисичко...

ЛИСИЦЯ . Не охкай! Якщо я, впавши з неба, не загинула, то на землі

таки не пропаду!

Я — лисичка бувала,

Я у небі літала.

З журавля упала,

Всіх вас ошукала!

ВОРОНА . Іди, йди, «розумнице»!

Чумак, Пастушок, Дівчина ведуть Лисицю.

ЗАЄЦЬ (віддає Вовкові шапку). Вибач, куме...

СІРКО (штовхає його в груди). Гей, старосто, приходь увечері в село!

ВОВК . Навіщо?

СІРКО . Побалакаємо про се про те... Поспіваємо при місяці.

Завіса