“Економіка підприємства”

Мета:

Розуміти основні поняття теми. Навчитись застосовувати новий матеріал на практиці для

вирішення ситуаційних задач. Ознайомитись з прикладами, що приведені в лекції.

Питання що розглядаються:

• Поняття основних фондів підприємства, їхній склад і структура

• Показники ефективності використання основних фондів

• Облік і оцінка основних фондів

• Знос основних фондів

• Поняття і суть амортизації основних фондів і нематеріальних активів. Амортизація в

податковому і бухгалтерському обліку

Речовинні фактори, якими володіє промисловість називаються фондами.

В залежності від характеру функціонування фонди:

• Виробничі

• Невиробничі

Основні фонди становлять собою частину засобів виробництва, переважно засобів праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, не змінюють при цьому свою речовинну форму і поступово, по міру зносу, переносять свою вартість на продукцію, що випускається (за допомогою амортизації).

Для бухгалтерського обліку основні засоби поділяються відповідно до положення (стандарту) 7 «Основні засоби» на наступні 9 груп:

• земельні ділянки;

• капітальні витрати на поліпшення земель;

• будівлі, споруди і передавальні пристрої;

• машини й устаткування;

• інструменти, прилади й інвентар (меблі);

• транспортні засоби;

• робоча і продуктивна худоба;

• багаторічні насадження;

• інші основні фонди.

Крім того, у бухгалтерському обліку виділяють необоротні матеріальні активи:

• бібліотечні фонди;

• малоцінні необоротні матеріальні активи;

• тимчасові спорудження;

• природні ресурси;

• інвентарна тара;

• предмети прокату;

• інші необоротні матеріальні активи.

У промисловості традиційно застосовується така класифікація основних фондів:

• Будівлі

• Споруди

• Передавальні пристрої

• Машини й устаткування

• Транспортні засоби

• Інструмент

• Виробничий інвентар і приналежності

• Господарський інвентар

Ефективність використання основних фондів значною мірою визначає ефективність

усього виробництва.

Показники ефективності використання основних фондів (показники використання):

• часткові

o екстенсивного

o інтенсивного використання основних фондів

• загальні.

Показником екстенсивного використання основних фондів у загальному виді є коефіцієнт

екстенсивного використання :

де , – відповідно фактичний і плановий фонди часу роботи основних фондів.

Ця величина повинна прагнути до одиниці. Чим більше Тф, тим більше час роботи устаткування і

більше продукції випускається підприємством. Якщо вона має збут, то збільшується прибуток.

Як показник екстенсивного використання найчастіше застосовується коефіцієнт

змінності устаткування.

де n1, n2, n3 – це кількість станко-змін, відпрацьованих обладнанням у першу, другу та третю зміни;;

n0 – загальне число одиниць устаткування, встановленого в розглянутому підрозділі;

ap – кількість робочих днів у періоді.

де T1, T2, T3 – час, відпрацьований у першу, другу та третю зміни.

Тм – максимальний час, чи час роботи в найбільшу зміну.

Відпрацьований час розраховується так:

де ti – час роботи одиниці устаткування i-го виду за зміну;

ni – кількість одиниць устаткування i-го виду;

ap – кількість робочих днів у періоді.

Коефіцієнт змінності наближено може бути визначений по кількості робітників, які в

середньому з’являлись на роботу за добу (N):

Основними напрямками підвищення є:

підвищення ;

збільшення частки діючого устаткування за рахунок зниження кількості невстановленого устаткування

і більш швидкого освоєння устаткування;

зниження величини простоїв устаткування в ремонті за рахунок його спеціалізації і раціональної

організації.

У свою чергу, Кзм можна збільшити за рахунок:

підвищення рівня спеціалізації і кооперування, що забезпечить ріст серійності і завантаження

устаткування;

підвищення ритмічності роботи;

зниження простоїв, пов'язаних з поганим обслуговуванням і постачанням робочих місць;

ліквідація устаткування, що недостатньо використовується.

Показником інтенсивного використання устаткування є коефіцієнт інтенсивності

використання ( ):

де , – фактична і максимальна продуктивність устаткування.

Кі повинен мати максимально можливе значення. Основними шляхами росту є:

застосування сучасної технології, машин і устаткування, впровадження швидкісних режимів роботи;

раціональне розташування устаткування, що дозволяє підвищити його кількість на тих же площах;

оптимізація виробничої програми відповідно до складу парку устаткування;

застосування заготовок, які максимально наближаються по конфігурації до готових деталей.

Інтегральний коефіцієнт знаходиться як добуток коефіцієнтів екстенсивного і

інтенсивного використання основних фондів:

Найбільш важливим і застосовуваним показником є фондовіддача (F0):

де – обсяг продукції, що випускається (товарної, валової або чистої);

- середньорічна вартість основних виробничих фондів. Вона розраховується як:

де

Фп - вартість основних фондів на початок року;

∑Фвв - сумарна вартість фондів, що вводяться. Знак Σ означає, що фонди можуть вводитися чи

вибувати в кілька етапів;

Т1 - час роботи основних фондів, що вводяться;

Фвб - вартість основних фондів, що вибувають;

Т2 - час бездіяльності фондів, що вибувають.

Фондовіддача може розраховуватися і по загальній вартості виробничих фондів.

Вартість основних фондів на початок року 18 млн. грн. З 1.03 введено цех вартістю 1,2

млн. грн. З 1.09 введена технологічна лінія вартістю 0,3 млн. грн. 1.04 списано

обладнання на суму 0,4 млн. грн. , з 1.10 ліквідований склад вартістю 0,5 млн. грн. Тоді:

Фондовіддача показує об’єм випуску продукції на одну гривню вартості основних фондів.

Фондовіддача є одним з найважливіших показників використання основних фондів. У більшості

випадків вона повинна мати більше значення. Однак слід мати на увазі, що цей показник характеризує

ефективність використання тільки однієї частини ресурсів – основних фондів. Тобто можуть бути

випадки коли більше значення ефективності використання усіх ресурсів забезпечується при меншому

значенні Fо. В останні десятиріччя мало місце постійне зниження фондовіддачі. Це пов’язано з

випередженням темпів зростання вартості основних фондів у порівнянні з темпами росту їх

продуктивності.

Фондомісткість ( ) це величина зворотна до фондовіддачі:

Вона показує витрати основних фондів на одну гривню продукції, що випускається.

Фондоозброєність ( ) розраховується як:

де N – чисельність робітників або промислового-виробничого персоналу

Фондоозброєність зростає з розвитком НТП.

Підставляючи у формулу для визначення фондовіддачі значення Ф з останньої формули

одержимо:

де В – показник продуктивності праці (виробіток).

Фондовіддача може підвищуватись при умові, що зростання продуктивності праці

випереджає ріст фондоозброєності.

В розвинутих країнах величина Fв досягає 50-70 тисяч доларів США.

Коефіцієнт оновлення основних фондів (Kо):

де Фвв – вартість основних фондів, що вводяться в розглянутому періоді;

Фо – середньорічна вартість основних фондів.

Ефективність використання виробничих фондів підприємства оцінюється також

показником рентабельності виробництва (Рв):

де П – балансовий прибуток підприємства;

Фосн – середньорічна вартість нормованих оборотних засобів.

Важливим для об'єктивної оцінки фондів є їх правильна вартісна оцінка.

Використовують такі основні види вартісної оцінки основних фондів:

• Оцінка по повній первісній вартості (Фо=Цоп+Зтмн+Зрс+Звп+Знп+Зср ).

• Оцінка по повній відновлюваній вартості (Фв=Цопн+Зтмнн+Зрсн+Звпн+Знпн+Зсрн).

• Оцінка по повній первісній вартості з урахуванням зносу (Фоз=Фо(1-Кз)).

Визначити об'єктивно величину Кз складно, тому Фоз знаходять так:

Фоз = Фо - Ар+Зк,

де Ар - амортизація на реновацію, нарахована за термін експлуатації, як:

Ар = Арр * Тф,

де Тф – фактичний термін експлуатації;

Арр – величина амортизації за рік.

Зк – витрати на ремонти, модернізацію, реконструкцію та інщі види поліпшення основних фондів за той же період.

Зк=Зкр * Тф,

• Оцінка по повній відновлюваній вартості з урахуванням зносу (Фвз = Фв (1-Кз))

На практиці Фвз знаходиться аналогічно Фо як:

Фвз=Фв - Ар+Зк

Існують різні методи оцінки фізичного і морального зносу. Фізичний знос визначається по

терміну служби, по виробленій продукції.

При рівномірному зносі фізичний знос першого виду визначається коефіцієнтом Кф1:

де Тф, Тн – фактичний і нормативний строк служби.

Якщо нормативне значення строку служби невідоме, то Кф1 визначається так:

де Тз - залишковий термін служби (визначається експертами).

Моральний знос першого виду можна визначити коефіцієнтом Км1:

де Фо, Фв – первісна і відновлювана вартість основних фондів.

Слід підкреслити, що визначення об’єктивної кількісної оцінки фізичного і морального

зносу фондів є складною задачею.

Амортизація – це процес відшкодування зносу основних фондів шляхом перенесення їхньої вартості

на продукцію, що випускається.

У вітчизняній практиці розрізняли два види амортизації:

1)амортизація на реновацію. Тобто амортизація на повне відшкодування вартості основних

фондів по закінченню їхнього строку служби;

2)амортизація на капітальні ремонти. Амортизація на проведення капітальних, частини

середніх ремонтів, модернізації і реконструкції фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються по нормах амортизації (На).

На - це відсотки щорічних, щоквартальних чи щомісячних відрахувань від повної первісної чи

залишкової вартості основних фондів на продукцію, що випускається.

Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову (фактично залишкову) вартість

основних фондів. Ця вартість у кварталі а визначається так:

Ба = Фо - (Ба - 1+ Па - 1 - Ва - 1 - Аа - 1) · Iа - 1, де Ба – 1 – балансова (залишкова) вартість у попередньому (а - 1) кварталі;

Па - 1 - вартість основних фондів, що придбані в попередньому кварталі;

Ва - 1 – вартість основних фондів, що вибули в попередньому кварталі;

Аа - 1 - амортизаційні відрахування за попередній квартал;

Iа - 1 - індекс інфляції попереднього кварталу, що визначається:

де Иа-1 – інфляції в попередньому кварталі.

Якщо інфляція Иа-1 не більше 2,5%, то основні фонди не індексуються. Амортизація

знаходиться так:

В бухгалтерському обліку передбачено п’ять методів амортизації:

• Прямолінійний метод

норма амортизації за місяць знаходиться як:

• Метод зменшення залишкової вартості

де т - число років корисного використання об'єкта.

Для початку нарахування амортизації її річна величина (Ар) знаходиться як:

Для наступних років експлуатації нарахування ведеться по залишковій вартості:

• Метод прискореного зменшення залишкової вартості:

• Кумулятивний метод:

Якщо, наприклад, термін корисного використання верстата 5 років, то сума Тквр= 1+2+3+4+5=15

• Виробничий метод:

де Ов – величина обсягу випуску; Нав – виробнича ставка амортизації.

Нав – визначається так: Де - сумарний обсяг продукції, що випускається,

за очікуваний період використання об'єкта. Цей метод використовується, наприклад, на автотранспорті,

в гірничовидобувній промисловості.

Для визначення процесу розподілу вартості довгострокових активів протягом облікових

періодів, у яких експлуатація приносить доход, в закордонній науковій літературі і

практиці використовуються три терміни:

• знос (депресіація);

• витрачання;

• амортизація.

У США використовуються 4 основних методи нарахування зносу:

рівномірний(прямолінійний);

• пропорційно випуску продукції;

• пропорційно сумі цифр числа років експлуатації активів;

• метод зменшення залишку.