Тарас ШевченкоЦікаві факти з життя

Під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко завжди був бадьорий, веселий і спокійний. Перед допитом якийсь офіцер-жандарм мовив до нього:— Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдаєтесь, і отоді-то залунає ваша муза.— Та який же чорт усіх нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! — відповів поет.

Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш?Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.

З народних переказів

Сидів якось Шевченко над самісіньким Дніпром та й думав глибоку-глибоку думку, як ось, гуляючи, йдуть пан з панею таки тут, понад Дніпром. Підійшов пан ото до Шевченка, подивився на нього поверх окулярів та й каже:- А що б я думав одинокий? Живи та хліб їж, ніякісіньких тобі клопотів, не те, що в мене. За тим багатством і вгору ніколи глянути. Подивись, у тебе вже голова посивіла та й лиса стала. Ось я скільки маю кріпаків, за всіх думаю, а голова чорна та кучерява. Я не натужусь думать про когось.Шевченко йому на це одрізав:- Отож правду говорять, що дурні голови не лисіють, не сивіють. А що вам, пане, ніколи і вгору глянути, то це правда - свиня теж угору не дивиться.

Свого часу відомий художник Карл Брюллов охрестив пана Енгельгардта-молодшого «найбільшою свинею в торжковскіх туфлях». Вступивши в спадкові права, молодий пан намагався

відповідати "татонькові"-аристократу: керуючому було наказано з кріпаків дітей набрати дюжину хлопчаків,

придатних до роботи кухаря, лакея, кучера, форейтора, домашнього живописця. Так 14-річний Тарас потрапив в

кухарчуки. У його обов'язки входила вся "чорна" робота по кухні: він повинен був виливати помиї, носити дрова, чистити

каструлі. Потім приїхав панич та перевів Тараса на посаду козачка і забрав його з собою у Вільно. Правда, перед цим він

відправив хлопчика у Вільшани - на навчання до відомого місцевого художника-самоука.

У Шевченка є дві могили: адже спочатку його поховали в Петербурзі, на Смоленському

кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки через два місяці труну з тілом

покійного перевезли на батьківщину, до Канева.

До кінця життя Тарас Григорович писав страшенно безграмотно. Ось витяги з одного його листа,

відправленого братові: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і

поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. - Та

тілько не по московському а то й читати не буду - Кланяйся йому. Залишайся здорова - Твій брат тарас'

Шевченко ».

Два роки навчання в церковно-парафіяльній школі - це основна освіта Тараса. Багатьма знаннями

майбутня гордість української літератури Шевченко був зобов'язаний першій віленській

красуні, баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна пані вчила козачка говорити польською і французькою. Але основні знання Тарас отримав

від тамтешніх лакеїв..

ПаFм'ятник ТараFсові ШевчеFнку у Львові — пам'ятник українському поету Тарасові Шевченку у Львові, що знаходиться на проспекті Свободи в центрі міста. Ліворуч фігури поета стоїть «Хвиля

національного відродження» — 12-метрова символічна стела з фігурними

барельєфами.Висота постаті становить 4,45 м. Пам'ятник відкрито 24 серпня 1992 року. Усі

роботи щодо спорудження завершено 1996 року.

У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала

якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На

запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду,

більшість відповіла: "Кобзар" Шевченка.

Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці і кожусі. В кінці 50-х років

ХІХ століття українська діаспора Петербургу "пустила" моду на народний одяг. Багаті

поміщики вважали "шиком" прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд поета - данина

тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.

Ликера Полусмакова, колишня наречена Шевченка, прожила ще довге життя. В 90-х роках ХІХ століття вона жила в Києві, але до кінця свого життя не розуміла ролі Шевченка в житті України.

Але згадувала про нього з пошаною, а згодом переселилася до Канева і жила там до смерті,

доглядаючи могилу Кобзаря.

У 1845 році Шевченко продав свої твори видавцю за 1500 карбованців – фантастична на той час сума (для порівняння – в 1843 він працював у

археологічній комісії за 150 крб. на рік, а самого Шевченка викупили з кріпацтва за 2500 і такої

суми не було ні в кого з друзів, довелося влаштовувати лотерею. А власне творів було не

так багато: "Кобзар" 1840 містив 8 віршів, додалися поема "Гайдамаки" та кілька поезій.

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а він сам був чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято. При арешті був присутній

київський губернатор Фундуклей, який особисто знав Шевченка.

На одній з поштових станцій наглядач, записуючи подорожню, в якій значився поліцейський чиновник Гришков з арештованим, і дивуючись бадьорому настроєві Шевченка, промовив:- З вигляду важко пізнати, хто з вас арештований, а хто везе його.

Приятель Шевченка О. Чужбинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково одягати фрак.- А не хочеться мені натягать отого фрака, щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо.

Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану і попросив грати йому безперестанку арії з опер Верді (Костомаров жив за стіною ресторану). Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити музику.Та Шевченко не здавався й вигукував:- Ні, ні, шкварте з "Трубадура", "Ріголетто", "Травіати", я це дуже люблю!

Він не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели його до фортеці, співав і в самій фортеці.

Дякуємо за увагу!