Беззуб Юрій Віленович, викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та вихованняІнституту післядипломної педагогічної освітиКиївського університету імені Бориса Грінченка

Борис Грінченко іХристина Алчевська:

громадські та особистівзаємини

Христина Данилівна Алчевська 1875 р. (Алчевская Х.Д. Полувековой юбилей

(1862-1912). – М.: Типогр. Т-ва Сытина, 1912. – С.15)

Борис Дмитрович Грінченко –народний учитель. 1883 р.

Родина Алчевських(Алчевская Х.Д. Полувековой юбилей (1862-1912). – М.: Типогр. Т-ва Сытина, 1912. – С.11)

Родина Алчевських відіграла помітну роль в історії української культури і залишила помітний слід в історичному минулому Харківщини. Глава сім’ї О.К. Алчевський започаткував тут товариство взаємного кредиту, Торговий і Земельний банки; його дружина відкрила недільну школу. Також за сприяння Христини Данилівни було організовано товариство грамотності, громадську бібліотеку.

Подружжя Алчевських приїхало до Харкова в 1862 р., одразу після вінчання і невдовзі увійшли в коло прогресивної частини міського суспільства.

З часом сім’я стала великою – народилися чотири сини і дві доньки...

Олексій і Христина Алчевські

Сім’я Алчевських

Голова родини, Олексій Кирилович, народився в Сумах у 1835 році в сім’ї небагатого купця. Він деякий час торгував чаєм у Харкові, а згодом розбагатів і став на чолі Донецько-Юр’ївського металургійного товариства та правління Земельного і Купецького банків.

На початку дев’яностих років родина придбала ділянку землі на Мироносицькому провулку, де чоловік першої дочки Ганни – архітектор О.М.Бекетов – збудував гарний будинок.

Незабаром у Росії почалася економічна криза. Щоб уникнути банкрутства, Олексій Кирилович поїхав до Петербурга просити у міністра фінансів позичку. Одержаної суми було недостатньо, аби налагодити справу. У відчаї Алчевський покінчив життя самогубством (1901 р.).

О.К. Алчевський був енергійною і гуманною людиною. Його ім’ям названо місто Алчевськ (Луганської обл).

Учениці Харківської приватної школи 1870 р. (Алчевская Х.Д. Полувековой юбилей (1862-1912). – М.: Типогр. Т-ва Сытина, 1912. – С.17)

• У 1862 р. Х. Алчевська заснувала приватну школу. Перший період - з 1862 до 1870 р. - школа існувала напівлегально, заняття відбувалися в будинку Алчевських.

• Потім школа користувалась приміщенням початкового училища, а 1896 р. за проектом А.Н.Бєкєтова, який він виконав безкоштовно, для неї збудували власну споруду в Мироносицькому провулку.

• Школа працювала до 1919 р., після чого в її приміщенні було відкрито було вечірню школу робітничої молоді. Зараз в ньому розташовано виставковий зал Художнього музею.

Поряд з освітньою, Алчевська займається літературною і науково-педагогічною, бібліографічною діяльністю.

З ініціативи Алчевської та під її керівництвом видано тритомний рекомендаційний покажчик книг «Что читать народу?» (1884–1906), який на виставках в Антверпені, Чикаго і Парижі отримав найвищі нагороди.

У ньому понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів (учителів, викладачів, професорів і просто читачів) на твори зарубіжної, російської та української літератури та видань з різних галузей знань. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Цей покажчик був високо оцінений Л.Толстим, А.Чеховим, І.Франком, М.Горьким, Лесею Українкою та ін.

Авторський колектив на чолі з нею підготував також тритомний посібник «Книга взрослых» (1899–1900), що протягом 1899–1917 рр. витримав 40 видань.

У 1900 році в школі навчалося 619 учнів і працювало 82 вчителя.

Педагогічна діяльність Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889).

Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом, вона удостоєна найвищих нагород – золотих та срібних медалей Московського й Петербурзького товариств поширення в народі писемності, почесних дипломів.

Что читать народу?: Крит. указ. кн. для народ. и дет. чтения / Сост. Х.Д. Алчевская, Е.Д. Гордеева, А.П. Грищенко и др. – СПб.:

Типография Т-ва “Обществ. польза”, 1884. – 857 с.

Х.Д. Алчевська шанувала ім'я Т.Г. Шевченка й приділяла увагу вивченню його біографії та творів, а школу назвала ім’ям поета.

Популяризації творчості Шевченка сприяли і шкільні свята, на яких читали його вірші, співали пісні, ставили п’єси.

 До 85-ї річниці з дня народження Т.Г.Шевченка на замовлення родини Алчевських академік В.Беклемішев виготовив мармурове погруддя поета. Його встановили на подвір’ї будинку Алчевських.

Біля решітчастої огорожі збирались шанувальники поета. Ці збори і читання не подобалися міській владі, яка добилася зняття пам’ятника. Це вдалося зробити в 1901 р.

Перший пам’ятник Т.Г. Шевченку в Харкові,в саду Алчевських

Х. Алчевська була знайома й листувалася з багатьма письменниками, зокрема, І.Франком, В. Короленком, Ф.Достоєвським, І.Тургенєвим, Л.Толстим, Г.Успенським та ін. діячами культури.

Освітня і педагогічна діяльність Алчевської здобули високу оцінку її видатних сучасників – Л.Українки, М.Лисенка, О.Кобилянської, А.Чехова і багатьох інших.

За час існування школи освіту в ній здобули близько 20 (за іншими даними – 17) тис. жінок.

Х.Алчевська – ініціатор видання «Хроніки недільних шкіл», яку друкував журнал «Русская школа» з 1897 по 1907 р.

Х. Алчевська була членом багатьох освітніх товариств і одержала золоті медалі Московського та Петербурзького комітетів грамотності.

Христина Данилівна Алчевська

Урок читання в Харківській приватній жіночій недільній школі проводить Х. Д. Алчевська. Початок XX ст.

29 грудня 1879 р. 16-річного Бориса Грінченка було заарештовано за «чтение и распространение» забороненої книжки С. Подолинського «Парова машина». Як наслідок, йому було заборонено навчатися у вищих навчальних закладах.

 Після року заслання на батьківському хуторі Б. Грінченко повертається до Харкова в пошуках роботи. У скрутних матеріальних умовах, заробляючи репетиторством, він наполегливо працює над собою, готуючись до екстернату в Харківському університеті.

 У 1881 р. Б. Грінченко успішно склав екзамен. Народницькі ідеї полонили душу юного поета і педагога, і він із запалом кинувся у вир громадських справ, продовжуючи вперто вдосконалювати свої знання з історії рідного краю, мови, культури.

 Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання. Але дійсність внесла свої корективи.

Молодого вчителя посилають на роботу у відстале село, в якому живуть російські переселенці. Ця школа у Введенському запам'яталась назавжди, але не розчарувала його віри у значення учителя в суспільстві.

У Змієві на вчительських курсах Б. Грінченко познайомився з молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою.

У 1883 р., після літніх курсів учителів Б. Грінченко одержав посаду в селі Олексіївці Зміївського повіту.

Щирі задушевні розмови, спільні інтереси, листування зблизило їх так що вони називали одне одного лише по-родинному: «Сестро Марусю», «Брате Борисе».

На початку 1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом – письменницею й перекладачем.

Дружина Б.Д. ГрінченкаМарія Миколаївна Гладиліна (Загірня)

Б.Д. Грінченко

У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївки Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області), де відома освітня діячка і письменниця Х.Д.Алчевська 1879 р. відкрила народну школу в маєтку свого чоловіка (вона була незадоволена існуючим навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти).

У Харкові М. Лободовський і В. Мова порадили їй запросити в школу Бориса Дмитровича.

Завдяки старанням Алчевських в Олексіївці був створений затишний куточок, в якому влітку любила відпочивати не тільки родина Алчевських, а й гості.

Грінченки повністю присвятили себе навчально-виховній роботі в «земській школі Алчевської».

Б. Грінченко і М. Загірня

Спочатку Х. Алчевська була задоволена самовідданими вчителями: «її школа» була однією з кращих в окрузі.

Б. Грінченку і М. Загірній подобалося, що опікунка Олексіївської школи не втручалася в навчально-виховний процес.

Шість років перебування на Луганщині стали дуже плідними для подружжя Грінченків.

Разом з тим, це був час суворих випробувань і остаточного становлення особистості Б. Грінченка.

Однак, пізніше (1893 р.) дійшло до конфлікту між Б. Грінченком і Х.Алчевською та остаточного розриву стосунків.

Причиною стало негативне ставлення Б. Грінченка до ідеї та практики освіти українських дітей російською мовою, - напряму, якого дотримувалася Х. Алчевська.

Б. Грінченко, як у своїх тогочасних працях, так і в практичній педагогічній діяльності, принципово й безкомпромісно стояв на ґрунті необхідності освіти рідною (українською) мовою, а в Олексіївці різноманітними шляхами, нелегально впроваджував українську мову і книжки в навчання дітей.

1893 р. Б. Грінченко залишає своє дітище в Олексіївці й незабаром переїздить до Чернігова.

Х.Д. Алчевська з селянами с. Олексіївки Михайлівської волості Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії. Початок XX ст.