1

Управління освіти і наукиЛуганської обласної державної адміністрації

Луганський обласний інститутпіслядипломної педагогічної освіти

ПІСЛЯДИПЛОМНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА:

професійний розвитокучителів фізичної культури

Навчальний посібник для самостійної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації

Луганськ2012

2

Укладачі: О.П. Бабешко — методист вищої категорії кафедри педагогіки та

психології ЛОІППО;Т.Т. Ротерс — доктор педагогічних наук, професор, зав. кафедри

теорії і методики фізичного виховання Інституту фізичного вихо-вання і спорту Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Друкується за рішенням Вченої ради Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

(протокол №6 від 22 червня 2012 року)

Рекомендовано Управлінням освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації

Післядипломна педагогічна освіта: професійний розвиток учителів фізичної культури: Навчальний посібник для самостій-ної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації / О.П. Бабешко, Т.Т. Ротерс. — Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2012. — 152 с.

У посібнику подано матеріали для організації самостійної роботи вчителів фізичного виховання, що проходять курси підвищення кваліфікації, проаналізовані програми з фізичного виховання, традиційні та інноваційні форми проведення уроків фізичної культури.

© Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2012

© СПД Рєзніков В.С., 2012

3

ВСТУПФізичне виховання відіграє значну роль у підготовці все-

бічно розвиненої молодої людини. Тому завдання школи є не тільки підготовка високоосвіченої особистості, а й створення необхідних передумов для її всебічного фізичного розвитку. Практика доводить, що розв’язати цю проблему лише медич-ними засобами неможливо — потрібні засоби педагогічні. З огляду на це основний тягар її розв’язання лягає на школу, адже саме тут формується світогляд дитини. Її моральні іде-али, тут серед своїх однолітків вона визначає своє ставлення до життя й здоров’я. Тож, щоб зберегти здоров’я молодого по-коління, вчитель фізичної культури має створити в школі се-редовище, сприятливе для здоров’я, навчити своїх вихованців піклуватися і дбати про нього.

В реалізації сучасної системи неперервної освіти фахівця в галузі фізичної культури і спорту є проблема, пов’язана, на наш погляд, із забезпеченням взаємозв’язку предмета про-фесійної діяльності з потребою в постійному вдосконаленні педагогічної майстерності. Такий взаємозв’язок може бути досягнутий в результаті забезпечення подальшого розвитку у фахівця таких якостей самоорганізації, як виявлення іні-ціативи, пізнавальної активності, високого рівня працездат-ності, прагнення до самовдосконалення, а також виховання внутрішніх мотивів, що безпосередньо пов’язані з професій-ною діяльністю вчителя. Насамперед це: а) інтерес до процесу навчання і виховання учнів; б) пошук найбільш ефективних засобів вирішення педагогічних завдань на основі вивчення індивідуальних особливостей учнів; в) бажання і прагнення до оволодіння глибокими теоретичними знаннями, передовим педагогічним досвідом вчителів-новаторів; г) зацікавленість результатами своєї діяльності та потреба в їх апробації.

Мотивацію вважають одним із найважливіших компонен-тів функціональної системи психічної діяльності людини, так як вона є результатом інтегрованого стану мозку, формує мету дії і програму її досягнення. Цей факт має принципове значен-ня, оскільки пов’язаний зі збігом домінуючої мотивації та під-кріплення.

4

Кожне заняття (урок фізичної культури, спортивне тре-нування) повинно мати виражену спрямованість на форму-вання кумулятивного ефекту у становленні педагогічної май-стерності та реалізовувати дидактичні умови навчання через соціальне підкріплення. Вчитель фізичної культури вміти перетворити оцінку здібностей в дійсну мету мотиву. Таке перетворення повинно досягатися шляхом об’єктивної самоо-цінки як з власних позицій, так і з огляду на соціальні норми. Це положення, на наш погляд, не викликає сумніву і підтвер-джується висновком про те, що реальні уявлення педагога про свої здібності знаходяться у функціональному зв’язку з моти-вом вирішальної зміни в регулюванні самооцінки. Треба за-значити, що соціальне підкріплення дозволяє формувати так званий «конструктор уяви про свої здібності», на основі якого можливе більш успішне здійснення професійної діяльності.

Професійна діяльність вчителя фізичної культури є бага-тобічним і достатньо складним психолого-педагогічним про-цесом, який ставить певні вимоги до особистісних параметрів як педагога, так і учня. У викладеному аспекті принципово-го значення набуває природа мотивів, що спонукають нас до вибору видів діяльності, пов’язаних із задоволенням потреб в наукових дослідженнях, формуванні професійного мислення педагога.

Одна із найважливіших потреб учнів пов’язана з проявом доброзичливої поваги і чуйності до людей і з їх подібним став-ленням до себе. Встановлено, що вчителі фізичної культури, які домоглися значних результатів у професійній діяльності, ніколи не приховують своєї щирої поваги, дружнього ставлен-ня до своїх випускників. 55,5 % з них висловлювали глибо-ке задоволення від зустрічей, можливості підтримувати добрі стосунки. У викладеному аспекті особливого значення набу-ває важливість виявлення емпатії (співпереживання), тобто уміння поставити себе на місце іншого, здатність педагога до емоційної чуйності.

Як відомо, співпереживання — це сприйняття почуттів так, якби вони були нашими власними. Принципове значення в професійній діяльності педагога має факт, що емпатія спри-яє збалансованості міжособистісних відносин у системі вчи-

5

тель — учень — вчитель. Рівень розвитку і виявлення емпатії може розглядатися як одна із найважливіших професійних якостей педагога. Це положення тісно узгоджується із твер-дженнями В.О. Сухомлинського, що педагогу треба починати свою діяльність з елементарного, але разом з тим і найсклад-нішого — з формування здібностей відчувати душевний стан іншої людини, вміння ставити себе на місце іншої людини у самих різних ситуаціях, інакше, глухий до своїх учнів зали-шиться глухим до самого себе, а результат — професійна не-спроможність. Вчителю стає недоступним найголовніше в са-мовихованні — емоційна оцінка власних вчинків.

Наразі, підвищення ефективності праці вчителів фізичної культури передбачає вирішення таких завдань:

• визначення структури фахової діяльності вчителя фізич-ного виховання, який працює творчо;

• визначення змісту післядипломної підготовки фахівців фізичної культури;

• розробка методичного забезпечення підвищення педаго-гічної майстерності вчителів;

• наукове обґрунтування та впровадження навчальних планів та програм підвищення кваліфікації вчителів фі-зичного виховання у відповідних інститутах України.

Теоретико-методичні підходи до аналізу чинників підви-щення ефективності праці вчителів фізичної культури до-зволили визначити три групи провідних умінь: діагностичні, дидактичні і модифікаційні. Кожна з цих груп включає певні показники.

Посібник має на меті сприяти підвищенню фахової майстер-ності вчителів фізичної культури в курсовий і міжкурсовий періоди глибинному розумінню завдань фізичного виховання в загальноосвітній школі, вдосконаленню предметно-наукової та методичної підготовки.

6

Предметно-наукова підготовка

Тема 1. Теоретико-методологічні основи розвитку почуття ритму у взаємозв’язку фізичного і естетичного виховання

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ: 1. Що поєднує в собі ритміка?2. Охарактеризуйте основний педагогічний орієнтир гума-

нізації фізкультурної освіти школи?3. Визначте сутність поняття ритму.4. Охарактеризуйте здатність відчувати ритм та методики

його вдосконалення

ЛІТЕРАТУРА 1. Лях В.И. Критерии оценки успеваемости учащихся и эф-

фективности деятельности учителя физической культу-ры / В.И. Лях — М.: ФиС, 1992. — 24с.

2. Ротерс Т.Т. Ритмическое развитие личности школьника (анализ взаимодействия физического и эстетического вос-питания) / Т.Т. Ротерс – Луганск: Знание, 1998. –170 с.

3. Ротерс Т.Т. Технологія ритмічного розвитку школярів у процесі взаємодії фізичного виховання з естетичним / Т.Т. Ротерс //Освіта Донбасу. — 2001. №2. — С.63–67.

4. Ротерс Т.Т. Уроки ритмики в школе / Т.Т. Ротерс. — Лу-ганск: Знание, 2003. — 212 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИРитм — це складне багатофункціональне явище приро-

ди, людства і суспільства. Питання ритму та його впливу на людину завжди цікавило педагогів, психологів, філософів та представників інших наук. На наявність ритміки всюди — від атомів до галактик — вказували В.І. Вернадський, А.І. Чи-жевський, В.Н. Ягодинський.

7

Ритм є природною властивістю людини. Поза ритмом не існує ніякий життєвий процес. На підставі аналізу наукових досліджень ми визначили важливість ритму для трудової ді-яльності людини, біологічного функціонування організму, стану здоров’я і працездатності. У процесі життєдіяльності людини ритм виступає як соціальна необхідність гармонійно-го розвитку. Велике значення має ритм у руховій діяльності і мистецтві, входячи як складова частина в національну куль-туру людства.

Ритми людського організму розподіляються на біологічні та рухові. Біологічні ритми (фізичний, емоційний, інтелекту-альний) є мимовільними, рухові — найвищий ступінь органі-зації функціональної активності, яка притаманна лише люди-ні. Саме ці ритми цілеспрямовано впливають на психологічні функції особистості через почуття ритму.

Було з’ясовано, що з огляду на психологію в ритмі існує єд-ність фізичного та психічного, а саме: він є одним із виразних засобів у музиці, пластиці, поезії, відбиваючи емоційну сторо-ну цих видів діяльності. Це зближує сприйняття ритму з емо-ційними процесами. Переживати ритм можна тільки активно за допомогою моторики. Людина тільки тоді переживає ритм, коли вона його супроводжує рухами. Таким чином, ритм з позицій психології визначається як засіб емоційно-рухового впливу, який пов’язується з естетичною насолодою особисто-сті у разі правильного, доцільного, економічного виконання рухів.

Психологи С.Л. Рубінштейн і А.Н. Леонтьєв встановили, що людина до своєї особистості включає і своє тіло. Саме че-рез тілесні рухи в певному просторі та часі людина зовнішньо виявляє свої внутрішні почуття, емоції, прагнення. Чим вищі почуття особистості стосовно положень свого тіла у просторі та часі, тим вищі оцінка та самооцінка нею своїх особистісних можливостей. При цьому комплексною характеристикою ті-лесних рухів, яка відображає закономірний характер розта-шування м’язових зусиль у просторі та часі, виступає ритм.

Спираючись на наукові дослідження в галузі естетики (А. Шопенгауер, Г. Гегель, Ф. Шеллінг та ін.), встановлено, що ритм є першоосновою природного почуття краси, висту-

8

паючи естетичною категорією. Саме через ритм як форму су-спільної свідомості відбувається естетичне опанування видів рухової діяльності.

У теорії фізичного виховання ритм є комплексною характе-ристикою рухів, яка виражає пропорційність їх елементів при-кладеним зусиллям у часі та просторі. Це певна узгодженість у тривалості виконання всіх фаз і елементів, взаємопов’язаних робочих циклів, а також окремих багаторазово виконуваних рухів. Тобто, ритм рухів в основному характеризується вигід-ним групуванням і розподілом у часі та просторі розумно ак-центованих зусиль і моментів відпочинку. Ритм — найбільш інтегральна характеристика техніки фізичних вправ. Кожній руховій дії притаманний певний ритм.

На підставі теоретичних узагальнень визначено, що ритм є складовою частиною як фізичного, так і естетичного вихо-вання. Педагогічний зміст взаємодії фізичного та естетичного виховання полягає передусім у тих нових духовних властиво-стях особистості, які виявляються саме як наслідок взаємодії фізичного й естетичного виховання і відбиваються в ритмі. За допомогою останнього відбувається відображення духовного світу в рухових діях, «живій» тілесності, виразності почуттів та емоцій, красі й культурі рухів на основі музично-ритмічної діяльності.

Основними засобами такої діяльності виступають музика та рухи. Музика як галузь мистецтва є складовою естетичного виховання, а рухи, фізичні вправи — частиною фізичного ви-ховання. Музика — це емоції, ритм, а ритм — це такий компо-нент, що найбільш природно відбивається в русі. Ритм рухів тісно пов’язаний із ритмом музики. Насолода ритмом як рухо-вим, так і музичним залежить від почуття ритму.

Аналіз вікових особливостей розвитку почуття ритму дає змогу стверджувати, що почуття ритму — природна особли-вість людського організму, яка присутня з перших днів його життя. У дошкільному віці естетичне почуття ритму дістає стійку форму і діти стають здатними вирішувати образно-ви-разні завдання, застосовуючи ритм як засіб вираження ду-шевних переживань і почуттів (Л.І. Гусєва, Т.Г. Козакова, М.М. Кольцова, А.В. Бакушинський). Розвиток почуття рит-

9

му у дітей шкільного віку проходить безперервно і поряд з цим нерівномірно. За даними В.С. Фарфеля, В.А. Кручініна, Г.А. Ільіної, Н.А. Самойлової, С.І. Гальперіна та інших, най-більш інтенсивно почуття ритму розвивається в молодшому шкільному віці, менш вираженими темпами його розвиток проходить у середньому і деяке погіршення почуття ритму спостерігається в старшому шкільному віці. Дослідження вікових періодів розвитку дитячого організму показали, що ритмічна діяльність відбиває загальні особливості розвитку організму в онтогенезі.

Естетичне почуття ритму у дітей являє собою продукт вихо-вання, культури. Анатомо-фізіологічно воно тісно пов’язано з органами почуттів людини і корою головного мозку як місцем аналізу та синтезу.

Теорія взаємодії фізичного та естетичного виховання базуєть-ся на тому, що насолода ритмом залежить від почуття рухового ритму. Звуковий ритм впливає на психічну сферу людини своєю музикальністю. Поєднання ритмів рухів та музики дає велике емоційне та м’язове задоволення. Це пояснюється тим, що ру-хова дія, як і музика, розподіляється у часі. Просторовий ритм пластичних рухів співвідноситься з часовим ритмом музики. Музика підказує рухи та обмежує їх у часі, просторі відповідно до м’язових зусиль, а рух, у свою чергу, допомагає краще вира-зити та зрозуміти музику через створення музично-ритмічного образу. Для цього рухи мають бути емоційно виразними та му-зично ритмічними. Саме у таких рухах зливаються тіло і дух .

У фізичному вихованні почуття ритму залежить від відчут-тів простору, часу, точності м’язових зусиль (М.Е. Бурцева, Н.Г. Збруєва, Д.Д. Донський, Е.Д. Далькроз, Н.Г. Алексан-дрова). Почуття музичного ритму ґрунтується на відчутті звуків різної тривалості та визначенні їх тривалості в рухах (С.Е. Максимов, І.В. Способнін, О.А. Ростовський та ін.). З цього приводу Б.М. Теплов стверджує, що схоплювати та ре-продукувати музичний ритм можливо тільки на підставі по-чуття ритму, тобто на основі музичного критерію, який опи-рається на моторику.

Почуття ритму можливо виховати у цілеспрямованому процесі ритмічного розвитку особистості. Теоретичний аналіз

10

дав змогу розробити модель ритмічного розвитку особистості у взаємодії фізичного та естетичного виховання, згідно з якою ритмічний розвиток відбувається в єдиному процесі фізично-го та естетичного виховання, де цілеспрямовано виховується через руховий ритм почуття простору, часу, точності м’язових зусиль, а через музичний — краса та культура рухів, емоцій-ність, виразність, натхненність, чуттєвість.

Результат ритмічного розвитку особистості у взаємодії фі-зичного та естетичного виховання визначається уміннями виразно та красиво розташовувати свої зусилля у просторі та часі, раціонально рухатись у ритмі, темпі музики, використо-вуючи її характер при створенні та творчому втіленні музич-но-ритмічного образу, демонструючи при цьому високу рухо-ву культуру та координаційну якість — ритмічність.

Найефективнішим засобом ритмічного розвитку особи-стості є музично-ритмічні заняття, які поєднують у собі еле-менти ритміки, ритмічної гімнастики та аеробіки. В останні роки музично-ритмічні заняття стали досить популярними серед різних категорій учнівської молоді. Притягаючи своєю емоційністю та схожістю з сучасними танцями, музично-рит-мічні заняття дають змогу позбавитися монотонності у вико-нанні вправ і водночас сприяють розвитку фізичних якостей, зміцненню здоров’я, підвищенню функціональних можливо-стей організму. Завдяки таким заняттям учні позбавляються незграбності, вайлуватості, надмірної сором’язливості, у них формується красива постава, зміцнюється м’язова система. До того ж розвинені в процесі музично-ритмічних занять ру-хові якості дозволяють успішно оволодіти іншими видами фі-зичних вправ, у тому числі й прикладними. Ритмічні вправи можна з успіхом виконувати на уроках фізичної культури, під час проведення фізкультурно-оздоровчих заходів у режи-мі дня школи, у вільний від навчання час, у домашніх умовах. Проте це можливо за умови професійної підготовки вчителів фізичного виховання.

11

ТЕМА 2. Мета і зміст оздоровчої функції освіти

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Основні шляхи реалізації оздоровчої функції освіти.2. Функції і мета фізичної культури в школі.3. Фактори підвищення ефективності системи фізичного

виховання в школі.4. Характеристика основних форм фізичного виховання.5. Формування культури здоров’я дітей та підлітків —

основна мета в процесі реалізації оздоровчої функції освіти.

ЛІТЕРАТУРА1. Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических иссле-

дований в физическом воспитании / Б.А. Ашмарин — М.: Физкультура и спорт, 1998. — 224 с.

2. Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая актив-ность человека /В.К.Бальсевич, В.А. Запорожанов— К.: Здоров’я, 1997. — 224 с.

3. Дубровский В.И. Гигиена физического воспитания и спор-та: Учеб. Для студ. высш. учеб. заведений /В.И. Дубровч-кий — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. —512 с.

4. Отравенко О.В. Формування духовного здоровя учнів основної школи у процессі фізичного виховання:ме-тодичні рекомендації для вчителів фізичної культу-ри /О.В. Отравенко. — Луганськ:СПД Резніков В.С., 2008. — 128 с.

5. Сердюковская Г.Н., Сухарев А.Г., Белостоцкая Е.М. Ги-гиена детей и подростков / Г.Н. Сердюковская, А.Г., Су-харев, Е.М. Белостоцкая— М., 1986.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИВідтворення, збереження, формування здоров’я — є найго-

стрішими педагогічними проблемами сьогодення. Загально-освітня школа — це той суспільний інститут, де вирішуються проблеми здоров’я дітей та підлітків.

12

Формування культури здоров’я не може бути локалізоване в якійсь одній сфері виховної чи навчальної діяльності. Оздо-ровчі аспекти так чи інакше присутні у всіх сферах вихован-ня: фізичному, естетичному, художньому, морально-етично-му, національному, громадянському тощо. У кожній сфері виховної діяльності, у межах будь-якого предмету обов’язко-во присутні «зони», в яких можуть реалізовуватися ті чи інші аспекти формування культури здоров’я.

Перед однією із складових освіти — фізкультурною — На-ціональна доктрина розвитку освіти поставила таке завдання: в усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання а фізкультурно-оздоровчої роботи за-кладати основи для забезпечення й розвитку фізичного, пси-хічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена су-спільства.

Оздоровчі функції освіти (ОФО) мають два смислових рівні: у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це забезпечення здоров’я учнів в єдності усіх чотирьох аспек-тів, а у вузькому значенні — це вирішення проблем фізичного здоров’я з допомогою предметів, які творять освітню галузь «Основи здоров’я і фізична культура».

Уся система фізичного виховання в школі забезпечує тіль-ки 50% активності в початковій школі та 30% у старих кла-сах. Тобто, наші діти живуть в умовах гіподинамії, зниженої рухової активності.

Характерними ознаками є:• знижена загальна неспецифічна резисцентність організму;• швидка втомлюваність при виконанні фізичних наван-

тажень;• низькі можливості вегетативної нервової системи в роз-

витку рухових якостей;• зміни у фізичному розвитку;• зайва вага;• дисгармонійний рівень фізичного розвитку.Рухова активність має кількісну і якісну характеристику.

Вимірюється в локомоціях (кількість кроків, зроблених за добу). Кількісна характеристика має: мін. — оптимум і мах. Оптимум, який дорівнює 15–20 тис. локомоцій за добу для

13

дітей початкових класів, дає позитивний ефект і забезпечує нормальний рівень стану здоров’я. У старших класах її опти-мум відповідає 25–30 тис. локомоцій. Якісна характеристика рухової активності полягає в тому, що комплекси фізичних вправ повинні включати вправи, спрямовані на розвиток усіх рухових якостей, тільки їх комплексний розвиток забезпечує необхідний рівень здоров’я.

У шкільному віці рухова активність — соціально обумовлена.Профілактика гіподинамії здійснюється шляхом:• чіткого дотримання гігієнічних рекомендацій стосовно

режиму дня;• скорочення статичного і збільшення динамічного компо-

ненту в процесі навчальних занять;• запровадження позаурочних форм фізичного виховання;• залучення до спортивно-масової роботи як найбільшої

кількості учнів;• пропагуванням здорового способу життя. Підвищення

системи фізичного виховання в школі буде сприяти реа-лізації оздоровчої функції здоров’я. Факторами цього є:

• комплексне використання організованих форм фізично-го виховання;

• регулярний медико-педагогічний контроль у процесі занять фізичною культурою з урахуванням фізичного розвитку дітей, їхнього стану здоров’я, функціональних можливостей і рівня розвитку фізичних якостей;

• раціональна побудова методики занять з фізичної куль-тури, підвищення його загальної і моторної щільності, оптимізація фізичного навантаження, використання найбільш ефективного способу організації, сумлінна під-готовка вчителя до уроку;

• проведення занять фізичними вправами на відкритому повітрі з використанням елементів спорту, змагань;

• використання музичного супроводу.Часто, у силу певних причин, у школах використовуються

не всі форми фізичного виховання, що природно знижує час рухового компоненту в школі. На сьогодні необхідно знахо-дити можливість уведення третього уроку фізичної культури (необов’язково футболу).

14

Регулярний медико-педагогічний контроль повинен здійс-нюватися директором чи завучем спільно з медичним персо-налом. Це дає можливість визначити адекватність фізичного навантаження можливостям організму, стану здоров’я і рів-ню фізичного розвитку дітей та підлітків. Екрани тестування рівня фізичної підготовленості, «карти здоров’я» дітей дадуть можливість здійснювати моніторинг динаміки показників здоров’я, оцінити раціональність методів організації і мето-дики проведення різних форм фізичного виховання.

Заняття на відкритому повітрі формують пристосувальні захисні реакції організму щодо впливу мінливих умов оточу-ючого середовища, підвищують опір організму зовнішньому впливу. Процес загартування дає більш ефективний резуль-тат у сукупності з виконанням фізичних вправ.

Використання музичного супроводу при проведенні різно-манітних форм фізичного виховання буде сприяти розвиток музикальності, почуття ритму, пластичність вміння розрізня-ти свої рухи в часі, у просторі й за витраченими м’язовими зу-силлями, формуванню координації рухів, швидкості реакції та інших життєво важливих якостей. Створюють позитивний емоціональний фон, який буде сприяти творенню мотивації до занять фізичною культурою.

Особливої уваги потребує процес фізичного виховання ді-тей, зарахованих до спеціальної медичної групи. Оскільки ці діти займаються на уроці в основній масі, це перешкоджає процесу контролю і диференційованого підходу.

У даний час, час реформування і профілізації школи, шля-хом реалізації ОФО буде створюватися профільні класи чи гру-пи, так як у Концепції профільного навчання передбачається спортивний профіль, участь у роботі за проектом розширення «європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю».

Усі перераховані напрями реалізації ОФО через підвищен-ня системи фізичного виховання передбачаюсь застосуван-ня здоров’язберігаючих технологій, сутність яких полягає у своєчасному діагностуванні та призупиненні деструктивних тенденцій в організмі дитини і забезпеченні його стабільного стану.

15

Тема 3. Інноваційні підходи до організації та проведення позакласної та позашкільної роботи

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Що таке некласифікаційні змагання та яка їхня роль у

фізичному вихованні школярів?2. Які змагання можна проводити з відхиленням від дію-

чих правил?

ЛІТЕРАТУРА1. Дємерков С.В., Отравенко О.В., Коробко В.І. Домашні

завдання з фізичної культури / С.В. Дємерков, О.В. От-равенко,В.І. Коробко // Науково-методичне видання «Освіта Донбасу», 2001. — № 3 — с.76–79.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів. Частина 2. / Б.М. Шиян–Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2003. — 248 с.

3. Уроки здоров’я. Методичний посібник для вчителів./ Автор-упорядник С.В. Кириленко.-Х.: «Скорпіон», 2004 — 88 с.

4. Формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків /За заг. ред. В.Г .Панка. — К., 2001. — с.4–5.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИДля позакласних занять фізичними вправами характер-

на спортивна спрямованість. Якщо заняття в розпорядку на-вчального дня об’єднують учнів переважно одного класу, то позакласні заняття охоплюють дітей із різних класів.

Використання елементів змагань у навчальній діяльності та позакласній, позашкільній роботі відкриває широкі можливо-сті для підвищення емоційного тонусу й активності учнів.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спор-тивною класифікацією і правилами змагань, вимагають три-валої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу)

16

бере незначна частина учнів і практично не беруть участі мо-лодші школярі. У зв’язку з цим у багатьох школах проводить-ся так звані некласифікаційні змагання.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених розмірів, зі скороченням часу, використанням не-стандартного інвентаря, зміненою кількістю гравців, із дозво-леним частковим порушення правил тощо.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких зма-гань складається вчителем і повинна сприяти розв’язанню за-вдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретно-му етапі засвоєння матеріалу шкільної програми.

Вона передбачає завдання:• із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивча-

ється; • на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по во-

ротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо);• на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування зги-

нання і розгинання рук в упорі лежачи та ін.) і обов’яз-ково комплексні естафети.

Будь-які змагання повинні створювати таку атмосферу, щоб і глядачі хотіли взяти в них участь разом зі своїми друзя-ми, сім’ями. Обов’язковими умовами цього процесу є яскраве оформлення місць проведення змагань; виставлення стендів, фотографій, спортивної атрибутики; проведення лотерей, кон-курсів, вікторин. Змагання можуть бути класифікаційними (згідно зі спортивною класифікацією), некласифікаційними (міні-ігри, конкурси та інші), змагання за шкільною програ-мою (із техніки виконань, теоретичного матеріалу).

«Веселі старти», ігри — ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в ко-лективах шкіл, у таборах літнього відпочинку і за місцем про-живання. Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентарю та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дощок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо). Програма «Веселих стар-тів» може передбачати ігри для змішаних команд, а також для хлопчиків і дівчат окремо. Якщо у змаганнях беруть участь команди дітей різного віку, треба зрівняти їхні шанси на пере-

17

могу шляхом диференціації довжини дистанцій, складності перешкод, розмірів і ваги предметів та приладів. Щоби уник-нути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендуємо показати одному-двом учасникам способи передачі предметів, подолання перешкод та ін. Після пояснення і показу необ-хідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо техніки і правил гри). Для визначення переможців у кожній грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює числу команд, за друге — на одне менше і т.д. Після всіх ігор і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що набрала найбільше очок. Можна визначити переможця і за найменшою сумою очок. У такому випадку нарахування йде у зворотному порядку. Нагороджуючи, доцільно заохочувати всі команди.

Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджу-ються; тому необхідно вжити заходів, щоб уникнути можли-вих травм. Через це не рекомендуємо включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускан-ня з каната на швидкість та інші подібні вправи. Для заспоко-єння збуджених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу. Підбираючи ігри й естафети, завжди чітко визначайте завдання, які хочете вирішити. В одних ви-падках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей, в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з діями партнерів. Так, для виховання почуття колективізму, товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх ви-конання яких залежить від узгодженості дій учасників, їх-ньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і творче мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір найбільш раціональних способів виконання рухових дій. Щоб естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно фіксуйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень. Обов’язковою умовою чіткої організації естафет та ігор є до-бре продумана підготовка місць їхнього проведення (розміт-ка, установка орієнтирів, обмежувачів, підготовка інвентарю та обладнання).

18

Свята проводяться для відзначення видатних подій, знамен-них історичних дат у житті людей. Свято не має чітко визначе-ної форми, вона може змінюватися залежно від бажань учас-ників, самодіяльність яких не тільки не регламентується, а й заохочується. Водночас, свято має певні обряди, які додають йому стабільності. Тому кожне свято повинно мати свою, ха-рактерну обрядову структуру, яка надає йому оригінальності та неповторності. Свято не тільки акумулює традиційні обря-ди, але й виступає своєрідною структурою духовного і фізич-ного життя людей. Обряди — це соціальне явище, що являє со-бою комплекс символічних, традиційно закріплених умовних дій, спрямованих на оформлення певний подій у житті людей, держави, приурочених окремим етапам трудової діяльності та відзначенню певних календарних дат. Мета обряду — за допомогою символів і символічних дій висловити, передати, закріпити традиційні для суспільства (соціальної групи) ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати в його учасників адекватні почуття, настрої, переживання. Створити у процесі проведення свята морально-психологічну атмосферу, яка б сприяла засвоєнню соціального досвіду, що передається певним обрядом.

Фізкультурно-художнє свято рекомендуємо розпочинати урочистими церемоніями (підняття українського державного національного або олімпійського прапора, привітання гостей і представників місцевої влади, тощо), характер яких залежа-тиме від того, чому вони присвячені: історичним датам, поді-ям із життя школи, спортивним форумам. Це позначається на програмі та характері проведення свята, змісті ігор, конкур-сів, вікторин, масових виступів, репертуарі художніх колек-тивів. До організації свята, складання програми і сценарію, підготовки його окремих фрагментів треба залучати фізкуль-турний актив школи, спортсменів - активістів та окремих вчи-телів-прикметників, педагога-організатора, батьків.

У фізкультурно-художніх святах можуть брати участь пра-цівники культових і громадських організацій, закладів куль-тури. Програмою передбачаються фрагменти не тільки для школярів, а й для дітей дошкільного віку і навіть дорослих та спільні заходи (класами, сім’ями). Виняткове місце у програ-

19

мі свята, котре переважно, триває два дні (субота і неділя), по-сідають чисто спортивні заходи, а саме: змагання, народні ігри та розваги, товариські зустрічі та показові виступи, «Веселі старти» й естафети, козацькі розваги, конкурси і вікторини. У нашій школі традиційним стало фізкультурно - художнє свя-то «Сила, грація, краса», присвячене анти пропаганді СНІДу. Яскраві показові виступи, цікава програма змагань, участь провідних спортсменів і тренерів привабила багато глядачів та гостей. Також треба висвітлювати події заходів у засобах масової інформації. На нашу думку, спортивно-художні свята певною мірою дають змогу реалізувати прагнення дітей, моло-ді гармонійно поєднати цікавість до спорту і мистецтва.

Спортивно-художні вечори можуть присвячуватися різним подіям у житті колективу фізичної культури. Це може бути, наприклад, «Вечір спортивної слави», присвячений підбиттю підсумків фізкультурної і спортивної роботи школи за рік. Ве-чори можуть присвячуватися високим досягненням команди або окремих спортсменів школи, проводитися за типом спор-тивно-художніх КВК, «Нумо, хлопці», «Нумо, дівчата», «Не перевелись на Україні козаки» тощо. Завдання вечора — за-охочення фізкультурників і спортсменів школи, пропаганда їхніх досягнень і розумного способу життя та залучення до систематичних занять фізичною культурою нових поколінь школярів. Проведенню вечора передує велика підготовча ро-бота організаційного комітету, очолюваного одним із керів-ників школи та вчителем фізкультури. Ця підготовча робота полягає, по-перше, в складанні програми і сценарію вечора, виготовленні запрошень; по-друге, підготовці призів, пода-рунків; по-третє, у доборі членів журі та суддівських бригад.

Радимо урочисто оформити місце проведення спортивно-художнього вечора. Оформлення місця повинно мати інфор-мативний характер. Фотомонтажі, епіграми, дружні шаржі та плакати, вирізки з газет, кубки і вимпели розкажуть про успі-хи та прогалини колективу в розвитку фізичної культури. Ви-ставки творчих робіт (малюнки, різьба, вишивка, інкрустація та ін.) виявлять різноманітність захоплень учасників вечора. Усе оформлення вечора повинно відповідати завданням та ідеї вечора. Так, якщо вечір проводиться за типом «Нумо, хлоп-

20

ці», то можна запросити військових. Якщо це КВК, то бажа-но запросити висококваліфікованого суддю і залучити його до роботи в журі. На вечорі спортивної слави кращим гостем буде відомий спортсмен або група спортсменів. У всіх випадках ба-жано, щоби це були люди, яких знають учасники вечора. На таких вечорах варто уникати тривалих доповідей і виступів. Усю інформацію, яка має бути оголошена на вечорі, доцільно об’єднати зі словами привітання і поздоровлення, рапортами і спеціальним наказом по школі, можна передбачити її в тек-сті ведучих вечора та в інтерв’ю. На вечорах виділяється час для вручення значків і посвідчень спортсменам-розрядникам, грамот активістам тощо.

Найбільш повного практичного втілення ідеї комплексно-го використання засобів та ідеї гармонії тіла і розуму можна досягти, проводячи у школі дні здоров’я. Дні здоров’я - ком-плексні заходи, які потребують координації зусиль усього педагогічного колективу школи, батьків; вони проводяться у природних умовах складом усієї школи і насичені елемента-ми романтики (при цьому розв’язуються питання влаштуван-ня побуту і безпеки); у цих заходах об’єднуються майже всі форми фізичного виховання (туризм, змагання, ранкова гім-настика тощо). Розглянемо особливості змісту та організації днів здоров’я у школі. Ініціативна група, очолювана вчителем фізичної культури, вносить цей захід у шкільний план роботи і розробляє його зміст та програму. Виходячи з потреб реалі-зації програми, схваленої педагогічним колективом, створю-ється і затверджується штаб проведення дня здоров’я, в який можуть входити: вчитель фізичної культури, вчителі тих пред-метів, які мають відношення до дня здоров’я, особи, котрі за своїми службовими і громадськими обов’язками відповідають за виховання, а також завгосп, медпрацівник школи, голова батьківського комітету та ін. Штаб очолює директор школи. На першому засіданні штабу ще раз розглядають і уточнюють програму, визначають склад учасників. Для чіткої організа-ції та дотримання порядку складають детальний графік робо-ти табору, яким зумовлено зміст і час роботи кожного класу протягом дня. Також треба продумати питання харчування, нічлігу. Якщо школа виходить на день здоров’я з нічлігом, то

21

кількість учасників не повинна перевищувати 400 осіб, а вік дітей повинен бути від 10 років і старше. Обов’язково треба запрошувати батьків до участі у Днях здоров’я. Проведення такого заходу навіть один раз на рік потребує від колективу школи великих зусиль і організаторської роботи вчителів, батьків.

Самостійна навчальна робота учня — є найбільш бажаним наслідком його правильно організованої роботи на уроках, яка мотивує її самостійне розширення, поглиблення і впровад-ження у вільний час. Самостійна навчальна діяльність повин-на бути усвідомлена учнем як вільна за вибором внутрішньо мотивована діяльність. Істинно самостійна навчальна діяль-ність учня можлива тоді, коли в учня виникає потреба діз-натись або засвоїти щось нове, невідоме, важливе для себе, а задовольнити таку потребу в навчальному процесі немає мож-ливості. Наприклад, засвоїти вид рухової діяльності, який не передбачений шкільною програмою з фізичного виховання. При цьому в самостійній навчальній діяльності привабливим є саме оволодіння новим матеріалом, а не тільки форма орга-нізації, захоплююча праця школяра.

Проблема диференційованого індивідуального підходу до учнів на уроках фізичної культури і самостійних заняттях була і залишається ведучою. Педагогічна аксіома: немає двох однакових учнів повинна бути ведучою вимогою в розробці диференційованого підходу до учнів. Дійти до кожного учня таку перспективу намітили ми для себе у своїй школі. Прово-дячи роботу по впровадженню занять фізичними вправами у побут учнів, потрібно брати до уваги відношення кожної ди-тини до фізкультури, а також враховувати індивідуальні здіб-ності кожного учня. Постійна зацікавленість вчителя в успіху кожного учня дає відповідну реакцію. Тягнуться, не бажаючи відставати від інших однолітків, школярі ослаблені і ті, хто в силу яких-небудь недоліків був звільнений від виконання окремих вправ.

Ми практикуємо поряд з обов’язковим виконанням, віль-ний вибір додаткових вправ. А також поділ учнів на відділен-ня (сильне і слабке), де в кожнім відділенні є свої командири і їхні помічники. Діти прагнуть зі слабкого відділення швидше

22

перейти в сильне, тому багато працюють. А сильне відділення працює у більш складній програмі, тому школярам дуже ціка-во. Та й в добавок вони можуть придумувати свої композиції і вправи (на заняттях гімнастикою), де розвивається їх інди-відуальність і творчість. Якщо вчитель фізичної культури на-вчив учнів працювати на уроках фізкультури самостійно, то він буде також добре працювати за індивідуальним планом на самостійних заняттях. Вибір предмета самостійних занять визначається індивідуальними інтересами, здібностями, кон-кретною ситуацією у фізкультурному русі, умовами життя та «модою» на ті чи інші фізкультурні захоплення. Завдання вчителя - тактовно формувати індивідуальні інтереси і праг-нення. Однією з най поширених форм самостійних занять є ранкова гімнастична зарядка. ЇЇ головне призначення — опти-мізувати перехід від тривалого відпочинку (сну) до повсякден-ної життєдіяльності. Тому, привчивши школярів постійно виконувати ранкову зарядку, ми виконаємо перший крок до здорового способу життя.

Виховання звички до систематичних занять фізкультурою і спортом тісно пов’язано з самовихованням. В.А. Сухомлинсь-кий відмічав органічний взаємозв’язок між пізнанням дити-ною самої себе і самовихованням. «Якщо в дитинстві, писав він, — людина пережила задоволення від того, що йому вдало-ся подолати свої слабості, він починає критично відноситься до себе. А з цього І починається те пізнаним самого себе, без якого не може бути ні самовиховання, ні самодисципліни».

Важливою умовою здійснення самовиховання є плануван-ня своєї діяльності протягом дня і виконання запланованого. Нарівні з уроками фізичної культури й фізкультурно-оздо-ровчими заходами у режимі учбового дня важливу роль у фор-муванні в школярів звички до систематичних занять фізич-ними вправами покликана грати позакласна спортивно-масова робота, її задачі полягають в тому, щоб сприяти всебічному фі-зичному розвитку та зміцненню здоров’я учнів, заглиблювати й розширювати знання і уміння, придбані школярами на уроках фізкультури, формувати в учнів організаторські навички.

Пріоритетним завданням держави в загальноосвітніх та по-зашкільних навчальних закладах залишається інформаційно-

23

просвітницька робота з дітьми та молоддю. Сьогодні на рівні держави діє близько десяти національних програм, головним завданням яких є пропаганда здорового способу життя дітей і молоді, через проведення науково-методичних конференцій, семінарів-тренінгів, круглих столів, лекцій, практичних за-нять для педагогічних працівників, психологів.

Агітаційно-пропагандистська робота серед дітей та підлітків у школах повинна сприяти більш широкому залученню школя-рів до занять фізичною культурою та спортом. Спортивно-масо-ві заходи, фізкультурні свята з залученням батьків, провідних спортсменів та тренерів, змагання з різних видів спорту пропа-гандують фізичну культуру і спорт, здоровий спосіб життя, тому треба більше висвітлювати їх через засоби масової інформації. Треба за допомогою пропаганди втілювати в практику і передо-вий досвід. До найбільш поширених форм пропаганди фізичної культури та масового спорту з молоддю є усна, наглядна, друко-вана пропаганда. Треба більше проводити бесід, лекцій з дітьми та батьками по здоровому способу життя, запрошувати до спів роботи відомих спортсменів та тренерів, які б могли поділитись своїм досвідом, медичних працівників. Треба також проводити виставки спортивних стендів, стінгазет, плакатів, спортивних журналів, книг, брошур та інших друкованих матеріалів. На всі шкільні та позашкільні заходи треба залучати батьків, випуск-ників школи, організовувати показові виступи та свята. Необ-хідно впроваджувати нові форми роботи з пропаганди масового спорту. Треба підняти рівень мотивації здорового способу життя, агітаційно-просвітницької роботи з питань фізичної культури і фізичного виховання населення за допомогою місцевих засобів масової інформації. Принципово новим у навчально-виховному процесі має стати організація консультативно-методичної до-помоги всім учасникам педагогічного процесу, просвітницько-пропагандистська робота з підвищення культури здоров’я учнів загальноосвітніх та вихованців позашкільних навчальних за-кладів.

Фізичне виховання учнів за межами школи здійснюється сім’єю, позашкільними установами, ДСТ. ДЮСШ, дитячими екскурсійно-туристичними станціями та іншими культурно-просвітницькими установами та організаціями.

24

Тема 4. Теоретичні та методичні основи оцінки діяльності учнів на уроках фізичної культури

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Охарактеризуйте основні завдання сучасної системи фі-

зичного виховання2. Обґрунтуйте критерії диференційованого підходу в оці-

нюванні рухової діяльності школярів як складової си-стеми управління їх фізичним станом

ЛІТЕРАТУРА1. Гасюк І. Оцінка рухової підготовленості школярів у кон-

тексті сучасних завдань фізичного виховання / І. Га-сюк // Теорія і методика фізичного виховання і спор-ту. — 2002. № 4. — С. 30–33.

2. Державний стандарт освітньої галузі «Фізична куль-тура і здоров’я» //Фізичне виховання в школі. — 2000. № 3–4. — С. 3–5.

3. Круцевич Т.Ю. Оцінка як один із факторів підвищення мотивації учнів до фізичної активності / Т.Ю. Круцевич // Фізичне виховання в школі. — 1999. №1. — С. 47–50.

4. Круцевич Т.Ю. Методи дослідження індивідуального здо-ров’я дітей та підлітків у процесі фізичного виховання / Т.Ю. Круцевич — К.: Олімпійська література, 1999.

5. Круцевич Т.Ю. та ін. Збірник завдань для державної під-сумкової атестації (у формі контрольних робіт) з фізич-ної культури / Т.Ю. Круцевич — К-П.: Аксіома, 2010.

6. Наказ Міністерства освіти України «Критерії оцінюван-ня навчальних досягнень учнів з фізичної культури» від 5.05.2008 року № 371.

7. Наказ Міністерства освіти України «Щодо особливостей застосування контрольних навчальних нормативів і ви-мог з фізичної культури у загальноосвітніх навчальних закладах» від 20.03.09 № 1/9-182.

25

8. Лях В.И. Теория тестов й тестирование физической под-готовлености учащихся / В.И. Лях //Физическая куль-тура в школе. — 2007. — № 6. — С. 2–7.

9. Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації з фізичної культури для учнів 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів від 13.03.10 року № 1/9-174.

10. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей шко-лярів /Л.П. Сергієнко — К.: Олімпійська література, 2001. — 440 с.

11. Фізична культура в школі: методичний посібник /за заг. ред. С. М. Дятленка. — К.: Література ЛТД, 2009.

12. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-ного виховання і спорту). — Ч.II /Б.М.Шиян — Терно-піль:Навчальна книга: Богдан, 2002. — 247 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИОстаннім часом фахівці стурбовані розмовами з приводу не-

обхідності і високого ступеня ймовірності скасування оціню-вання досягнень учнів з фізичної культури в загальноосвітній школі. За таких обставин ініціатори ідеї пропонують успіш-ність з фізичної культури визначати «перебуванням школярів на свіжому повітрі». Вважаємо таку позицію необдуманою, оскільки замінити фізичні вправи - основний засіб фізично-го виховання - фізичною бездіяльністю школярів, навіть на свіжому повітрі, неможливо, що зумовлено загальновідоми-ми науковими фактами про оптимальні пульсові режими під впливом фізичних навантажень, які забезпечують оздоровчий ефект рухової активності дітей.

Стурбовують фахівців фізичного виховання і саркастичні висловлювання можновладців про вчителя фізичної культури із секундоміром в руках на фініші 100-метрівки. Відомо, що рівень розвитку фізичних якостей школярів має середній та високий ступені кореляції зі станом здоров’я учнів. Тому для оцінювання розвитку фізичних якостей у фізичному вихован-ні використовується педагогічне тестування, що є специфікою уроків фізичної культури, оскільки левову частку впливу у

26

розв’язанні оздоровчих завдань займають саме фізичні якості школярів. В історії «реформ» фізичного виховання школярів зовсім недавно вже була спроба вилучення з навчальної про-грами кросової підготовки з паралельними рекомендаціями ширшого впровадження спортивних ігор, для яких, до речі, характерним є змішаний, а подекуди і анаеробний режими ро-боти з біляграничними показниками ЧСС, які до того ж, важ-ко регулювати, бо інтенсивність роботи школяра в кожний момент визначається ігровою ситуацією, а не педагогічним контролем.

Спроба розглядати фізичну культуру лише як спосіб від-починку після розумових навантажень та засіб релаксації, а не навчальну дисципліну з обов’язковим її компонентом - оці-нюванням діяльності учнів - на наш погляд, є хибною. Школа повинна сформувати потребу учнів у систематичних заняттях фізичними вправами та озброїти методичними компетенція-ми з їх застосування у щоденній фізкультурній самостійній ді-яльності протягом усього життя. Навчити школярів способів самоконтролю за власним фізичним станом; правил складан-ня комплексів ранкової гігієнічної гімнастики та методики її проведення й розвитку фізичних якостей; організації і прове-дення оздоровчого тренування та правил і норм ведення лю-диною здорового способу життя. Все це має стати основою змі-сту предмета «Фізична культура», його теоретичного розділу. Нова навчальна програма орієнтована, принаймні, у теоретич-ній її частині (яка, на жаль, часто ігнорується вчителями), на «спортизацію» навчального процесу з питаннями на кшталт «Олімпійські ігри у Стародавній Греції», «Відродження Олім-пійських ігор сучасності», «Основні цінності олімпізму». До того ж інструктивні уроки фізичної культури презентуються не як норма організації процесу фізичного виховання, а його інновація. Оскільки більшість населення України не мають змоги займатися фізичними вправами в тренажерних залах з індивідуальними тренерами під наглядом лікарів, тому, оче-видно, перегляду потребує не питання доцільності оцінюван-ня діяльності учнів на уроках фізичної культури, а методичні та організаційні його аспекти, критерії оцінювання ефектив-ності уроку, критерії оцінювання педагогічної діяльності

27

вчителя фізичної культури, збільшення тижневої кратності занять фізичними вправами в межах обов’язкових її форм та відповідальності професійної кваліфікації педагога та інспек-туючих працівників вимогам часу. Паралельного негайного розв’язання потребують проблеми, що визначають низький рівень здоров’я дітей, який виявляється під час фізичних на-вантажень на уроках фізичної культури. Серед них найважли-вішою є недостатня рухова активність дітей, її низька інтен-сивність, що на тлі сьогоднішньої якості харчування, питної води; поширення шкідливих звичок школярів, екологічної ситуації, розумового перевантаження в школі призводить до таких нещасних випадків, які на превеликий жаль мають міс-це в школах України.

Під час вирішення будь-якої проблеми найпростіше лікві-дувати саму проблемну ситуацію, не зазирнувши у ЇЇ корінь. Втім такий спосіб її розв’язання сприятиме лише загостренню та поглибленню самої проблеми.

Ми вкотре хочемо підкреслити значення оцінювання діяль-ності учнів на уроках фізичної культури та пропонуємо аналіз діючої її системи з метою залучення до дискусії фахівців на сторінках фахового журналу щодо її удосконалення, а не ска-сування. Хочеться вірити, що позиції широкого кола практи-куючих учителів та науковців будуть почуті й враховані при прийнятті остаточних рішень.

Оцінювання діяльності учнів на уроках є одним із важли-вих компонентів педагогічної діяльності вчителя фізичної культури, значення якої важко перебільшити. Воно виявляє фізичні, функціональні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та їх працю для досягнення результату, а отже є важли-вою умовою високої результативності роботи учнів на уроках, стимулювання їхньої ініціативи й активності.

Стимулюючим чинником для школярів може бути як пози-тивна оцінка педагога, так і його незадоволення результатами діяльності учнів. Використання вчителем кожної з них, міра та форма їх застосування, час і місце оцінювання у кожному окремому випадку є ознакою педагогічної майстерності вчите-ля. Оцінювання досягнень учнів на уроках фізичної культури виявляє ставлення вчителя до їхньої діяльності, успіхів, не-

28

вдач, поведінки. Невдоволення, обурення, осуд авторитетним учителем дій учня, висловлене ним очікування результатив-ної діяльності стимулює школярів до праці.

Водночас успіхи учнів, виражені в оцінці, віддзеркалюють якість педагогічної праці, результати діяльності вчителя, його уміння висувати завдання, застосовувати відповідні за-соби і методи організації фізичного виховання. Тому аналіз учителем успішності та якості навчання учнів є підставою для подальшого професійного самовдосконалення. Показни-ки успішної діяльності учнів у процесі фізичного виховання можуть і повинні змінюватися відповідно до розвитку науки та вимог часу. Втім завжди результативна діяльність школя-рів була і залишається наслідком їхньої спільної діяльності з педагогом.

Оцінка з фізичної культури — дуже тонкий інструмент, який впливає на психічний стан і соціальний статус учня. Відзначення авторитетним учителем досягнень учня у проце-сі фізичного виховання є підставою для його визнання одно-літками. Визнання школярами переваг свого колеги дає йому змогу посісти лідерську позицію в учнівському колективі. Зрештою такий факт є приводом для підвищення самооцінки і самоповаги. І навпаки, недооцінка вчителем досягнень учнів, необ’єктивність оцінки пригнічують учня та сприяють форму-ванню психологічних комплексів.

Демократичним суспільством висуваються особливі вимо-ги до організації навчально-виховного процесу загалом і оці-нювання вчителем досягнень учнів зокрема. У зв’язку з цим основним принципом оцінювання дітей має бути принцип вза-ємоповаги і співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба інколи досягати роками. Шлях до неї лежить через упевне-ність учителя у можливості досягти певного успіху кожною дитиною. Тому спілкування з дітьми слід починати словами «Ти завжди...», «Ти ніколи...», «Ти взагалі...». Слід заборо-нити як марні, навіть шкідливі фрази «Ти - ледар», «Попере-джую тебе останній раз», «Як тобі не соромно» та ін.

Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохочен-нями, нетерплячий в очікуванні результатів, який не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, - такий учитель вкрай не-

29

безпечний для школи, він може назавжди відбити бажання дитини займатися фізичними вправами.

Під час оцінювання завжди треба керуватися міркуванням: якщо, виконуючи вправи, діти припускаються помилок, — в чомусь помилився вчитель, а отже, він має знайти відповід-ний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато, ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдан-ня. Дитячі лінощі — це захист від невміння, некомпетентно-сті вчителя. Вчитель повинен пишатися не сильними учнями, а слабкими, котрі під його керівництвом стали сильними.

Тому лейтмотивом кожного уроку мають стати оптимістич-ні заклики типу: «Ви — молодці!», «У вас все вийде!», «Ви скоро навчитесь!», «Ще трішки зусиль, і ви станете сильни-ми, спритними!». Такий лейтмотив обов’язковий від першо-го до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уро-ку, настрою вчителя. Діти мають знати і вірити, що вчителя радують їхні успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і смуток треба виражати не тільки словами, а й більшою мірою усмішкою, поглядом, мімікою, реплікою.

Легко любити дитину, коли вона слухняна, хоче і може добре вчитися, акуратна, виконавча. Втім, педагогічна май-стерність учителя оцінюється його ставленням до будь-якої дитини: інтелектуально обмеженої, фізично нездатної, ліни-вої, злої, грубої, непокірної, нечепурної тощо. Любов до дити-ни — дар Божий, втім вихованість учителя, його принципи, цінності й воля допоможуть не ображати дитину, бути толе-рантним. Право школярів на недоторканість їхньої людської гідності вважається порушеним, коли дитина сама оцінює по-водження з нею, як приниження її гідності. У разі втрати вза-ємоповаги між учителем і учнем про ефективність навчання, розвиток та виховання не може бути і мови.

Практична діяльність учителя фізичної культури завж-ди починається з висунення перед учнями певних вимог, що віддзеркалюють мету і завдання фізичного виховання. Щоб оцінка відігравала активізуючу роль, школярі мають знати і прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх з першого уро-ку фізичної культури. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою авторитарність, вона стає для них усвідомленою

30

необхідністю та основою співпраці. Наведемо один з можли-вих варіантів таких вимог до учнів:

• мати міцні знання, передбачені програмою, і вміти їх за-стосовувати в процесі самостійних занять;

• опанувати техніку виконання фізичних вправ, що вив-чаються на уроках;

• прагнути до досягнення можливого для свого віку і здіб-ностей розвитку сили, витривалості,прудкості, спритно-сті, гнучкості;

• використовувати набуті знання, вміння і навички у що-денній праці і побуті;

• вміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

• бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти творчість та ініціативу;

• швидко реагувати на команди і розпорядження вчителя і фізкультурних активістів;

• самостійно виконувати фізичні вправи для самовдоско-налення;

• брати активну участь у всіх формах фізичного вихован-ня в школі і за місцем проживання;

• мати належну спортивну форму.У ході занять пряма вимога підкреслюється опосередкова-

ними у формі: поради, прохання, довіри, натяку, заохочень. Жодна з них не є універсальною, і тривале шаблонне викори-стання будь-якої призводить до зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і має використовуватися учи-телем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст вимог має періодично змінюватися залежно від постановки фізичного виховання в школі, рівня підготовленості учнів, орієнтації на фізичне виховання педко-лективу і батьків. Тому бажано обговорити ці вимоги в колек-тиві (при активній участі дітей і батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформлені, їх слід помістити на видному, доступному місці (в кутку фізкультури, біля входу до спортзали, у залі).

Систематичне висунення вимог сприяє формуванню певної традиції в школі, яка допоможе їх сприйманню наступними поколіннями учнів.

31

Такі вимоги - це своєрідна угода між учителем і учнем в їх-ніх спільних діях, тому їх зміст не повинен містити питань, розв’язання яких сьогодні в школі є проблематичним або й зовсім нереальним. В іншому разі виховний, стимулюючий вплив таких вимог можна поставити під сумнів.

Особливістю оцінювання досягнень учнів на уроках фі-зичної культури сьогодні є комплексний підхід. Комплек-сна оцінка навчальних досягнень з предмета «Фізична культура» складається з таких компонентів, як техніка виконання фізичних вправ, нормативні показники, теоре-тико-методичні знання. Важливість реалізації принципу комплексності в оцінюванні учнів відображено у критері-ях оцінювання навчальних досягнень учнів, затверджених МОНмолодьспорту України.

Ґрунтуючись на загальнопедагогічних принципах і поло-женнях, оцінювання діяльності учнів на уроці фізичної куль-тури має свою специфіку.

Оцінка має відповідати індивідуальним можливостям ви-хованців і віддзеркалювати ту працю, яку дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а індивідуаль-но можливого результату. Так, невиконання кількісних по-казників з незалежних від учня причин (непропорційний фі-зичний розвиток, тривалі пропуски з поважних причин) при позитивних оцінках за техніку та знання не є підставою для зниження оцінки.

Реалізація принципу індивідуалізації в оцінюванні успіхів учнів може відбуватися багатьма шляхами. Одним з них є оці-нювання результатів діяльності школярів не за абсолютною ве-личиною, передбаченою нормативом, а динамікою їх приросту. Так, під час оцінювання фізичної підготовленості школярів ре-комендуємо вчителям враховувати реальні можливості кожно-го учня на основі попереднього тестування й оцінювати динамі-ку результатів. Наближення результату учня від вихідного до запланованого на 50 % можна оцінювати як «задовільно», не менш, як на 70 % — «добре», не менш, як на 90 % — «відмінно». При цьому планування майбутніх результатів слід здійснювати на основі вихідного тестування спільно вчителем і учнем. Думка учнів при цьому має бути провідною.

32

Особистісно-зорієнтоване оцінювання результатів діяльно-сті школярів досягається також через нараховування «бонус-них» балів. Застосування системи бонусів дає змогу оцінити багатовекторну діяльність учнів у процесі фізичного вихован-ня, яка виходить далеко за межі урочної форми занять. Вико-нання функцій судді у шкільних змаганнях, проведення гім-настики перед заняттями з молодшими школярами, участь у змаганнях як членів команди, допомога в оформленні кутка фізичної культури, випуск стіннівок тощо є видами діяльно-сті школярів, що підвищують рівень їхньої фізичної культу-ри та мають враховуватися у процесі оцінювання. Система бонусних балів розробляється педагогом з урахуванням сфор-мованої ним системи використання різних форм фізичного виховання, традицій школи, діяльності фізкультурного акти-ву тощо. Під час формування системи бонусів важливо чітко визначити повний перелік видів діяльності учнів, які будуть оцінюватися додатковими балами, та критерії їх оцінювання. Лише за таких умов вона набуде рис об’єктивності.

Оцінювання результатів діяльності учнів має будуватися на принципах гласності та відкритості. Учня треба своєчасно інформувати про оцінку. Виставляння оцінки варто комен-тувати, щоб уникнути можливої дитячої підозри в суб’єкти-візмі вчителя. Критерії нарахування бонусних балів, система оцінювання досягнень учнів за динамікою та інші вимоги до фізичної культури школярів мають бути завчасно донесені до відома учнів і їхніх батьків.

Крім цифрового виразу, вчителі широко використовують словесні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки. Вербальні і невербальні підкріплення цифрового ви-разу оцінки сприяють активізації учнів. Продумано викори-стані словесні схвалення («добре», «так», «правильно», «чу-дово», «молодець» тощо), невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочу-вальні жести тощо допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати труднощі й невдачі.

Поруч з оцінкою педагогом, варто використовувати й інші її види. Велике виховне значення надається колективним оцін-кам (оплески, поздоровлення, подарунки, нагороди, призи).

33

Взаємооцінка і самооцінка сприяють ефективному формуван-ню рухових умінь і навичок у їх виконавців.

Сьогодні оцінювання навчальних досягнень учнів на уроках фізич-ної культури може здійснюватися за такими видами діяльності:

1. Виконання навчальних завдань під час проведення уроку.2. Засвоєння теоретико-методичних знань.3. Засвоєння техніки виконання вправи, рухової дії.4. Виконання навчального нормативу.Під час оцінювання навчальних досягнень з фізичної куль-

тури також враховуються особисті досягнення школярів про-тягом навчального року; ступінь активності учнів на уроках; залучення учнів до занять фізичною культурою в позаурочний час; участь у спортивних змаганнях усіх рівнів. На основі за-значених показників учителі можуть застосовувати різнома-нітні системи нарахування «бонусних» балів.

Виконання навчального нормативу. Навчальними нормати-вами передбачено оцінювання рівня розвитку фізичних якостей та засвоєння техніко-тактичних елементів певного модуля на-вчальної програми. Контрольні навчальні нормативи мають орі-єнтовний характер. При цьому оцінка за виконання нормативу не є домінуючою у здійсненні тематичного, семестрового чи річ-ного оцінювання. Порядок проведення контрольних нормативів визначає учитель відповідно до календарно-тематичного плану-вання. Кількісні показники навчальних нормативів розроблено з урахуванням року вивчення певного модуля (розділу) навчаль-ної програми і статевими особливостями школярів. За показни-ком навчального нормативу визначають рівень компетентності конкретного школяра, який може характеризуватися як низь-кий, середній, достатній, високий.

Під час застосування навчальних нормативів з фізичної підготовленості потрібно дотримуватися таких вимог.

1. Контрольні навчальні нормативи складають учні основ-ної медичної групи, які на момент прийняття нормати-ву не скаржаться на погане самопочуття і стан здоров’я. Кожній заліковій вправі передує спеціальна фізична під-готовка (не менш як на двох заняттях).

2. Перед складанням нормативу вчитель проводить роз-минку, а після — відновлювальні вправи.

34

3. Учні можуть перескласти норматив на визначеному вчителем занятті.4. Учитель зобов’язаний забезпечити безумовне дотриман-

ня правил і виконання вимог щодо безпеки під час здачі нормативів.

Оцінку рівня розвитку фізичних якостей рекомендується проводити на початку року, перед початком та наприкінці вивчення кожного модуля (розділу, серії уроків) навчальної програми і в кінці року. Існує точка зору, що частота тестуван-ня має визначатися темпами розвитку конкретних фізичних якостей: так, щоб досягнути суттєвого приросту прудкості, сили, витривалості, треба кілька місяців регулярних занять, а для достовірного приросту гнучкості та окремих координа-ційних здібностей достатньо 4–12 тренувань.

Тестові перевірки мають забезпечити мінімальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай, один-два тести, які органічно вписуються у зміст уроку. Проводять тести у вигля-ді змагань, заохочуючи кожного учасника тестування до до-сягнення максимального результату. Для обробки результа-тів тестування можна використовувати мікрокалькулятори та комп’ютерні програми. При цьому слід мати на увазі, що ознайомлюючисьз результатами тестування, дитина може сприймати їх для себе фатальним чином. Для усунення мож-ливості негативного впливу на дитячу психіку тестування має супроводжуватися роз’яснювальною бесідою про відносність його результатів і, головне, про вирішальну роль людської волі до самовдосконалення. В цьому разі учень за допомогою тестів зуміє виявити свої слабкі та сильні риси, зрозуміти схильно-сті та потреби і разом з педагогом накреслити реальні шляхи до самотворення. Кожне тестування для кожного учня стане цікавою сторінкою в книзі власних спостережень і досягнень, а отримані результати нададуть впевненості у власних силах. Самопізнання допомагає виявленню власних потреб, і водно-час, актуалізує необхідність подальшого розвитку.

У період з 01.09 до 01.10 кожного навчального року з метою адап-тації учнів до навантажень на уроках фізичної культури прийом навчальних нормативів не здійснюється, а заняття повинні мати рекреаційно-оздоровчий характер з помірними навантаженнями.

35

Визначення рівня компетентності після засвоєння техніко-тактичних елементів певного модуля відбуваються за орієнтов-ними навчальними нормативами, передбаченими навчальною програмою. Наприклад, шість передач з місця на точність пар-тнеру одним із вивчених способів з відстані 7 м (футбол), в’язан-ня вузлів «вісімка», «ткацький» (туризм), передача м’яча двома руками зверху через сітку в парах (волейбол). При комплексно-му оцінюванні досягнень учнів саме рівень компетентності після засвоєння техніко-тактичних елементів є відправним положен-ням при модульному (тематичному) оцінюванні досягнень шко-лярів, бо виконання нормативу опосередковано свідчить про знання техніки фізичної вправи та умінь її якісного виконання.

Знання учнів оцінюються через: рівень засвоєння техніки фізичних вправ, результати самостійних занять та власне від-творення інформації шляхом наведення прикладів, пояснен-ня та характеристики положень, передбачених змістом на-вчальної програми.

Оцінювання якості (техніки) виконання вправ. На уроках фі-зичної культури вчитель оцінює техніку виконання не лише тих вправ, які кваліфікуються як «навчальні нормативи» при ком-плексному оцінюванні досягнень учнів, а й вправ спеціальної фі-зичної та техніко-тактичної підготовки, передбачених кожним варіативним модулем та загальної фізичної підготовки в інварі-антному модулі навчальної програми як «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів».

У зв’язку з оцінюванням техніки часто виникає питан-ня про умови перевірки. Наприклад, на якій висоті має бути планка під час оцінювання техніки стрибка у висоту, тобто створювати полегшенні умови для демонстрації техніки чи оцінювати її на висотах, рівних нормативним Перед початком розучування кожної вправи учням докладно пояснюють ви-моги щодо якості її виконання. На основі цих критеріїв діти зможуть об’єктивно оцінювати хід засвоювання розучуваної рухової дії і досягнення товаришів. Навчити дітей самооцінки і взаємооцінки — важлива умова їхньої підготовки до само-стійних занять.

Під час оцінювання техніки виконання фізичних вправ вік учнів не враховується, тобто передбачені програмою вправи

36

для кожного класу мають виконуватися відповідно з ідеаль-ним уявленням щодо їх якості. Оцінюючи техніку виконання вправ учитель керується вимогами до аналогічних вправ у від-повідних видах спорту. Відхилення у виконанні вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовно поділяють на три групи: незначні, значні й грубі.

Незначні помилки - відхилення від правильного виконан-ня, що не порушує структури рухової дії і практично не зни-жує кількісні показники.

Значні помилки — відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії, але знижує кількісні показники. Наприклад, недостатній мах ногою в стрибках у довжину.

Грубі помилки — відхилення від правильного виконання, що порушує структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Виконання навчальних завдань під час проведення уроку оцінюється шляхом виконання учнями різноманітних функ-цій і дій у процесі уроку. Такими можуть бути, наприклад:

• складання і демонстрація різноманітних комплексів вправ і програм розв’язання конкретних завдань фізич-ного виховання;

• підготовка місця занять, потрібного інвентарю і облад-нання;

• виявлення і виправлення власних помилок і помилок то-варишів;

• оцінювання стану свого організму і рівня фізичної підго-товленості;

• проведення окремих частин або цілого заняття фізични-ми вправами.

Підсумкова семестрова оцінка виводиться з урахуванням усіх вище розглянутих критеріїв, а у видах, де немає кількісних по-казників, вона визначається за знаннями і технікою (стройові і танцювальні вправи, акробатика, спуск з гірки на лижах і т. ін.). Річна оцінка виставляється на підставі семестрових.

Предмет «Фізична культура» введено до переліку дисци-плін для державної підсумкової атестації вії класі загальноос-вітніх навчальних закладів за вибором. Державна підсумкова атестація з фізичної культури має на меті виявити рівень фі-

37

зичної підготовленості випускників, перевірити знання щодо фізкультурно-спортивної діяльності та вміння використову-вати їх для збереження та вдосконалення свого здоров’я. До складання державної підсумкової атестації з фізичної культу-ри допускаються учні основної медичної групи, які не мають медичних протипоказань. Списки учнів, які планують скла-дати атестацію з фізичної культури, має письмово погодити медичний працівник, який обслуговує заклад освіти.

Підходи щодо формування змісту білетів зазнавали змін. Спочатку функція розробки змісту білетів була визначена для вчителя фізичної культури, який, дотримуючись методичних рекомендацій, формував не менш як 20 білетів, орієнтуючись на навчальну програму. Змінені умови проведення державної підсумкової атестації передбачають добір учителем завдань з посібника. Включення до змісту підсумкових випробувань до-даткових завдань не допускається.

З одного боку, стандартизований підхід до організації дер-жавної підсумкової атестації з фізичної культури дає змогу об’єктивно порівнювати досягнення школярів у межах Укра-їни. Втім, цей позитив має лише гіпотетичний характер через дію суб’єктивного чинника при оцінюванні. З іншого боку - використання готових завдань в процесі проведення держав-ної підсумкової атестації обмежує простір для творчості вчи-теля, нівелює регіональні та шкільні особливості фізичного виховання школярів і є образливим натяком на неспромож-ність педагогів виконувати таку функцію.

Комплект завдань містить теоретичну та практичну скла-дові. До теоретичної складової входять два завдання. На вико-нання теоретичної складової відводиться один урок. Відпові-ді учнів мають бути підкріплені прикладами, на основі яких вони демонструють уміння використовувати набуті знання на практиці. Оцінювання кожного теоретичного завдання здійс-нюється відповідно до критеріїв оцінювання навчальних до-сягнень учнів з фізичної культури максимум трьома балами.

Після перерви, потрібної для переодягання в спортивну форму та розминки, яку проводить вчитель, учні виконують практичну складову підсумкового випробування. Практична частина складається з двох залікових вправ, які вчитель до-

38

бирає зі збірника для хлопців та дівчат окремо. При розминці та виконанні фізичних вправ має бути присутній медичний працівник. Особливу увагу при цьому слід звернути на дотри-мання правил безпеки.

Оцінювання залікових вправ здійснюється за рівнями до-сягнень: середній рівень, достатній і високий. Бали за кожне завдання відповідають рівню досягнень. Отже, виконання чо-тирьох завдань може бути оцінено максимум у 12 балів.

Результати державної підсумкової атестації з фізичної куль-тури заносять до протоколу, класного журналу і атестату.

На завершення звертаємося до молодих педагогів. Оціню-ючи дітей, їхню діяльність і поведінку, завжди думайте про подальший розвиток своїх вихованців. Педагогічні знання і вміння, досвід та інтуїція в поєднанні з педагогічною пози-цією - почуттям відповідальності перед суспільством і підро-стаючим поколінням, чуйністю, тактом, людським теплом, професійною етикою, оптимістичним ставленням до можли-востей розвитку кожної дитини - допоможуть вам приймати здебільшого правильні рішення.

Викладене дає змогу зробити такі висновки:1. Урок фізичної культури є і має залишитися навчальною

дисципліною, що передбачає оцінювання діяльності школярів.

2. Оцінювання діяльності учнів на уроках фізичної куль-тури стимулює учнів до рухової активності, сприяє ви-хованню особистості учня та є показником ефективності педагогічної діяльності вчителя фізичної культури.

3. Методичні надбання провідних науковців та вчителів фізич-ної культури останніх років потрібно поєднувати із сучасни-ми розробками оцінювання діяльності школярів, продикто-ваними особливостями фізичного виховання сьогодення.

4. Декларований державою принцип демократії у сучасній освіті має реалізовуватись через нормативно-правову основу, яка б забезпечувала вчителю фізичної культури організаційні умови для реалізації власної креативності під час оцінювання досягнень учнів на уроках фізичної культури, що підвищуватиме ефективність процесу фі-зичного виховання.

39

Тема 5. Теоретичні основи планування навчально-виховного процесу та складання документації з фізичної культури і спорту

Питання для обговорення:1. Визначіть сутність закономірностей планування процес-

су фізичного виховання.2. Охарактеризуйте основні принципи складання плану-

графіка з розподілу варіативних модулів.

ЛІТЕРАТУРА1. Круцевич Т. Модельно-целевые характеристики физи-

ческого состояния в системе программирования физ-культурно-оздоровительных занятий с подростками / Круцевич Т.Ю. // Наука в олимпийском спорте. — 2002. — № 1. — С. 23–29.

2. Круцевич Т.Ю. Научные исследования в массовой фи-зической культуре / Круцевич Т. Ю. — К.: Здоров’я, 1985. — 116 с.

3. Фізична культура в школі: методичний посібник /за заг. ред. С. М. Дятленка. — К.: Література ЛТД, 2009.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-ного виховання і спорту). — Ч.2 /Б.М. Шиян. — Терно-піль:Навчальна книга: Богдан, 2003. — 248 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИУрок фізичної культури як одна з основних форм шкіль-

ного фізичного виховання повинен відповідати як загально дидактичним вимогам організації навчального процесу, так і відрізнятися від уроків з інших навчальних предметів певною специфікою. Згідно з теоретичними наробками I. Зоріної та І.Журавльова про класифікацію навчальних предметів урок фізичної культури відноситься до другого типу з провідним

40

компонентом «способи діяльності практичного характеру». Тобто специфічним змістом є рухова діяльність, а теоретико-методичні знання і способи діяльності інтелектуального ха-рактеру обслуговують провідний компонент.

Наукове і методичне обґрунтування організації та прове-дення уроків фізичної культури вимагає вираховування ряду головних умов. До таких умов слід віднести: якісне плануван-ня навчального процесу; ефективне використання матеріаль-но-технічної бази з додержанням санітарно-гігієнічних вимог до занять; теоретично обґрунтований добір і конструювання змісту навчального матеріалу; вибір оптимальних методів і форм організації навчальної діяльності учнів; систематичне визначення рівня навчальних досягнень учнів за допомогою навчальних і контрольних нормативів, орієнтовного й обов’яз-кового комплексного тесту.

Якісне планування є однією із провідних умов організації і проведення навчального процесу Здійснити це можливо лише тоді, коли вчитель обґрунтовано сплановує проходження ма-теріалу програми, враховуючи певні цілі й завдання уроку, регіональні кліматичні умови, оснащеність матеріально-тех-нічної бази, підготовленість учнів, власний досвід тощо.

Згідно з навчальною програмою вчитель фізичної культури має скласти для кожного класу план-графік розподілу варі-ативних модулів, встановивши кількість годин для кожного модуля, робочий план реалізації модулів програми на рік або півріччя та план-конспект на групу чи систему уроків із мето-дики навчання рухових дій, де як головне виділити організа-ційно-методичні вказівки.

Програма характеризується спрямованістю на реалізацію принципу варіативності, який передбачає планування на-вчального матеріалу відповідно до віково-статевих особливо-стей учнів, їх інтересів, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу (спортивний зал, спортивні пришкільні майданчики, стадіон, басейн тощо), кадрового забезпечення.

Навчальна програма побудована за модульною системою. Вона складається з двох інваріантних, або обов’язкових мо-дулів: теоретико-методичні знання та загальна фізична підго-товка і декількох варіативних модулів. Практично кожен вид

41

спорту може бути представлений у вигляді варіативного моду-ля. Фахівці фізичної культури можуть розробляти свої варіа-тивні модулі до цієї програми. Програми варіативних модулів мають пройти експертизу, отримати гриф Міністерства освіти і науки України та бути оприлюдненими для загального ко-ристування. Отже, кількість варіативних модулів з часом має зростати.

Змістове наповнення предмета «Фізична культура» на-вчальний заклад формує самостійно з варіативних модулів. При цьому обов’язковим є включення засобів теоретичної і загально фізичної підготовки, передбачених програмою для даного класу до кожного варіативного модуля. У 5–6 класах учні мають опанувати 4–6 варіативних модулів, у 7–8 кла-сах — 3–5, у 9 класі — 3–4 модулі. На опанування всіх моду-лів відводиться приблизно однакова кількість годин. Так, у 5-му класі з обраними шістьма модулями і 105 годинами фі-зичної культури на рік на один модуль відводиться близько 18 навчальних годин. Однак не виключається можливість мо-тивованого збільшення чи зменшення кількості годин на вив-чення окремих модулів.

Програми варіативних модулів розроблено на п’ять років. Вони містять пояснювальну записку, зміст навчального мате-ріалу, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, орієнтовні навчальні нормативи та перелік обладнання, необхідного для освоєння модуля.

Перед початком навчального року протоколом шкільного методичного об’єднання затверджується план-графік розпо-ділу варіативних модулів вивчення фізичної культури у кож-ному класі. У плані-графіку зазначаються варіативні модулі, які опановуватимуть учні, рік їх вивчення та кількість відве-дених на вивчення годин. Відлік року вивчення варіативного модуля за цією програмою розпочинається з 5-го класу.

Критеріями відбору варіативних модулів є: наявність ма-теріально-технічної бази, регіональні спортивні традиції, кадрове забезпечення та бажання учнів. Бажання учнів виз-начається обов’язковим письмовим опитуванням наприкінці навчального року. Результати опитування додаються до про-токолу шкільного методичного об’єднання.

42

Варіативні модулі протягом навчання у різних класах мо-жуть змінюватися.

Наприклад, учні вивчають: у 5 класі — футбол (1 рік вивчення), волейбол (1 рік вивчен-

ня), легку атлетику (1 рік вивчення), плавання (1 рік вивчен-ня) та лижну підготовку (1 рік вивчення);

у 6 класі — футбол (2 рік вивчення), волейбол (2 рік вивчен-ня), плавання (2 рік вивчення), легку атлетику (2 рік вивчен-ня) та бадмінтон (1 рік вивчення);

у 7 класі — футбол (3 рік вивчення), легку атлетику (3 рік вивчення), плавання (3 рік вивчення) та бадмінтон (2 рік вив-чення);

у 8 класі — футбол (4 рік вивчення), настільний теніс (1 рік вивчення), гімнастику (1 рік вивчення) та баскетбол (1 рік вивчення);

у 9 класі — футбол (5 рік вивчення), гімнастику (2 рік вив-чення) та баскетбол (2 рік вивчення).

За потреби у 6–9 класах у межах одного варіативного моду-ля можна освоїти навчальний матеріал, передбачений на два роки вивчення.

У разі освоєння двох варіативних модулів протягом одного навчального року та у випадку, коли вивчення модуля розпочи-нається не з 5-го класу, учитель повинен скоригувати змістове наповнення варіативного модуля та нормативи оцінювання.

Домашні завдання для самостійного виконання фізичних вправ учні отримують на уроках фізичної культури. Вони ма-ють бути спрямовані на підвищення рухового режиму у віль-ний час, досягнення рекреаційно-оздоровчого ефекту. У разі відставання в розвитку фізичних якостей учитель (а у 8-му і 9-му класах разом з учнем) складає індивідуальну програму фізкультурно-оздоровчих занять, де вказується завдання за-нять, фізичні вправи, послідовність їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку, засоби самоконтролю, від-мітки про виконання завдання. Самостійні заняття за інди-відуальною програмою надають учневі додаткові бонуси при оцінюванні навчальних досягнень.

При складанні розкладу навчальних занять не рекоменду-ється здвоювати уроки фізичної культури або проводити їх

43

два дні поспіль. Більшість уроків фізичної культури доцільно проводити на відкритому повітрі за умови, що температура по-вітря не нижча від — 8 градусів С. Рішення про неможливість проведення занять із фізичної культури на відкритому пові-трі у зв’язку з несприятливими погодними умовами виносять учителі фізичної культури (наказ МОН України від 01.06.10 №521 «Про затвердження Правил життєдіяльності під час проведення занять із фізичної культури і спорту в загальноос-вітніх навчальних закладах», зареєстрований Міністерством Юстиції України 9.08.10 за № 651/17946.

44

Тема 6. Гігієнічні основи фізичного виховання школярівПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:1. Визначить гігієнічні вимоги щодо розвитку, навчання та

фізичного виховання дітей і підлітків.2. Охарактеризуйте, яке гігієнічне значення має раціо-

нальний режим дітей та підлітків

ЛІТЕРАТУРА1. Дубровский В.И. Гигиена физического воспитания и

спорта / В.И. Дубровский — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. — 512 с.

2. Пушкар М.П. Основи гігієни / М.П.Пушкар–К.: Олім-пійська література, 204. — 128 с.

3. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-ного виховання і спорту). — Ч.2 /Б.М.Шиян — Терно-піль: Навчальна книга: Богдан, 2003. — 248 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИГігієнічні вимоги щодо розвитку, навчання та фізичного ви-

ховання дітей і підлітків мають свою специфіку. Найважливі-шими особливостями дитячого організму є висока інтенсивність процесів обміну, безперервний ріст та розвиток функціональних систем. Ці процеси відбуваються одночасно у взаємодії з навко-лишнім середовищем і регулюються центральною нервовою си-стемою. У дітей 7–10 років (молодший шкільний вік) спостері-гається висока рухливість нервових процесів. Причому процеси збудження переважають над процесами гальмування. Це при-зводить до швидкої стомлюваності, підвищеного збудження, ко-роткочасності періоду активної уваги.

Гігієнічні заходи у цей період спрямовують на: охорону дітей від шкідливого впливу зовнішніх чинників; створення сприятливого психічного мікроклімату; достатню рухову ак-тивність; раціональне харчування.

45

Класні приміщення мають бути шириною не більше ніж 6 м, довжиною — до 8 м, щоб учні добре бачили написане на дошці та чули голос учителя.

Температура повітря залежно від кліматичних умов у клас-ній кімнаті повинна підтримуватись на рівні 17–24 °С; віднос-на вологість — 30–60 %; швидкість руху повітря — 0,15–0,-25 м/с. Приміщення повинні достатньо вентилюватись (до 16 м3/год на одного учня, що сприятиме достатньому обміну повітря) та освітлюватись (не менше 150 лк на робочих сто-лах).

Конструкція шкільних парт має відповідати Державному стандарту — змінна висота стола та сидіння, нахил кришки.

Для запобігання швидкій утомі, погіршенню зору і викрив-ленню хребта багато уваги приділяють контролю за правиль-ною посадкою. Правильна посадка має бути глибокою, ту-луб — прямий, голова трохи нахилена вперед, між тулубом та партою відстань 3–4 см, ноги зігнуті у кульшових та колінних суглобах під прямим кутом, ступні спираються на підлогу, передпліччя вільно лежать на столі.

У 13–17 років (середній шкільний та підлітковий вік) ще інтенсивніше розвивається функція кори великих півкуль мозку та збільшуються функціональні можливості централь-ної нервової системи. Все це створює сприятливі умови для удосконалення рухових здатностей, які у цей період активно розвиваються.

Гігієнічна освіта в цей період складається з вивчення основ анатомії, гігієни, фізіології, фізичної культури, суспільно ко-рисної праці тощо. При цьому важливе значення надається правильному чергуванню навчання та відпочинку, раціональ-ному руховому режиму та харчуванню, вихованню правиль-ної постави та гармонійної статури.

Останнім часом спостерігається процес прискореного розвит-ку дітей та підлітків (акселерація). Це виявляється у прискорен-ні біологічних процесів, збільшенні антропометричних показни-ків, ранній статевій та інтелектуальній зрілості молоді.

Вкрай недостатньо наукових даних про позитивний та нега-тивний вплив акселерації на здоров’я дітей та підлітків. Є спо-стереження позитивного впливу на фізичний розвиток, більш

46

легкого перебігу деяких захворювань, покращення окремих психічних якостей.

Одночасно спостерігаються і випадки, що свідчать про по-рушення гармонійного розвитку організму при помітній аксе-лерації. Зріст тіла випереджає розвиток внутрішніх органів і, найперше, серцево-судинну систему. Це негативно впливає на стан здоров’я та працездатність. Інколи спостерігається від-ставання окремих психічних функцій.

У деяких підлітків спостерігаються уповільнені темпи фі-зичного розвитку (ретарданти). Ці явища слід враховувати при гігієнічному вихованні молоді. Особливо важливо пра-вильно організувати фізичне виховання.

З урахуванням вікових і статевих особливостей, стану здо-ров’я, ступеню фізичного розвитку та рівня фізичної підготовки, дітей та підлітків поділяють на три медичні групи для занять фі-зичними вправами — основну, підготовчу та спеціальну.

Фізичне виховання дітей та підлітків складається з уроків фізичної культури як основної форми; факультативних занять фізичною культурою і спортом; гігієнічної гімнастики (заряд-ки); фізкультурних хвилинок; фізкультурних пауз; рухливих ігор та фізичних вправ на перервах; прогулянок, екскурсій, походів; процедур, які загартовують.

Для фізичного виховання у школі передбачають відповідну спортивну зону та навчально-спортивні приміщення.

Спортивна зона має бути віддалена не менш ніж на 10 м від вікон. її розміри — 5000–10 000 м2.

У школах усіх типів слід передбачати легкоатлетичні, гім-настичні та спортивні ігрові майданчики. Останнім часом у се-редніх школах будуються криті плавальні басейни.

Навчально-спортивні приміщення — це спортивні зали, роздягальні, душові, туалети, кімнати для зберігання спор-тивних приладів та інвентарю.

Залежно від типу школи передбачають такі розміри спор-тивних залів: у школах на 192–624 учні — 9x18x5,4 м; на 784–1176 учнів — 12x24x6 м; на 1586–1960 учнів передбача-ють по два зали — 12x12x3 і 15x30x6 м.

Основні гігієнічні вимоги до навчально-виховного процесу включають раціональну організацію навчальної роботи, пра-

47

вильне чергування розумової та фізичної праці, систематичне фізичне виховання.

При складанні розкладу уроків на тиждень беруть до уваги, що найвища працездатність відмічається у вівторок та середу. Максимум працездатності спостерігається на другому та тре-тьому уроках, а мінімум — на п’ятому та шостому.

З метою запобігання втоми уроки з фізичної культури та праці раціонально призначати для І– ІV класів на третіх уро-ках, а для учнів V–XI — на третіх або четвертих.

Важливе гігієнічне значення має раціональний режим ді-тей та підлітків, який передбачає: різні види діяльності у від-повідні проміжки часу: чергування діяльності і відпочинку, у тому числі на свіжому повітрі; якісне регулярне харчування, повноцінний сон.

На добовий режим молоді впливає вік, побут та інші чинни-ки, але деяких умов слід дотримуватись.

Так, прокидатися, виконувати ранкову гігієнічну гімнасти-ку, приймати їжу та лягати спати бажано в одні й ті самі години. Через кожні 45 хв занять слід робити 5–10-хвилинні перерви.

У режимі дня повинно передбачатися раціональне викори-стання часу для допомоги рідним та відпочинку. Час перегляду телевізійних передач має бути обмеженим — 1–2 год на день.

Спортивні споруди — спеціально збудовані та відповідно обладнані споруди, у яких проводять навчально-тренувальні заняття та спортивні змагання. Вони мають відповідати гігіє-нічним вимогам, що сприяє підвищенню працездатності, зміц-ненню здоров’я та покращенню фізичного розвитку. З цих по-зицій встановлено гігієнічні норми щодо місць розташування, планування, освітлення, вентиляції, опалення спортивних споруд, а також їх обладнання та режиму роботи.

Будувати спортивні споруди бажано у приміській зоні, по-близу парків, серед зелених насаджень. Загальна площа озеле-нення відкритих спортивних споруд має становити не менше ніж 30 % площі всієї земельної ділянки. У районі спортивної споруди слід ураховувати розу вітрів.

При проектуванні спортивних споруд враховують кліма-тичні умови. Так, у південних районах країни тренувальні зали та допоміжні приміщення обладнують в окремих паві-

48

льйонах, що можуть забезпечити достатнє провітрювання протягом.

У північних районах спортивні споруди бажано з’єднувати теплими переходами з громадськими центрами та приміщен-нями для проживання спортсменів.

Основні приміщення спортивних споруд повинні забезпе-чувати одноразову пропускну спроможність за зміну й мати відповідну площу у переліку на одну особу.

Залежно від пропускної спроможності спортивних споруд, розраховують допоміжні приміщення та їх санітарне облад-нання. Так, у душових розраховують сітку на 7 осіб, що одно-часно займаються спортом, а при роздягальнях залів плаваль-них басейнів — 1 сітка на 3 особи. Норми санітарних вузлів при жіночих роздягальнях — І унітаз на 30 осіб у зміну, а при чоловічих — 1 унітаз і 1 пісуар на 50 осіб у зміну.

Для спортивних залів, плавальних басейнів, критих ковза-нок зі штучним льодом, павільйонів на старті та фініші трас лижних гонок необхідне пряме природне освітлення. Якщо воно є недостатнім, передбачають додаткові джерела штучно-го освітлення.

У гігієнічній практиці існують два способи нормування природного освітлення — геометричний та світлотехнічний. Щоб визначити достатність природного світла, вираховують коефіцієнт площі світлових прорізів, тобто відношення за-скленої поверхні до площі підлоги. У табл. 8.1 наведено зна-чення цього коефіцієнта для окремих спортивних споруд.

Щоб визначити необхідну величину світлового прорізу, слід коефіцієнт помножити на площу підлоги даної спортив-ної споруди.

Крім цього показника нормують мінімальний кут падіння світ-лових променів на поверхню підлоги — (не менше 27° для найвідда-ленішої від вікна точки) та мінімальний кут отвору небосхилу, яку видно зі світлового прорізу точки (не менше ніж 5°).

Реальні умови природного освітлення визначаються за до-помогою коефіцієнта природного освітлення (КПО). КПО — це відношення освітлюваності (у люксах) у потрібній точці при-міщення до одночасної зовнішньої освітлюваності в умовах розсіяного світла, виражене у процентах. В основних спортив-

49

них спорудах КПО повинен бути не менше ніж 1%. Освітле-ність вимірюється за допомогою люксметра.

Природне освітлення залежить не тільки від розмірів та розміщення світлових прорізів, але й від якості та чистоти шибок, від їх забруднення та промерзання, що може призве-сти до затримки 50 % світла.

Для штучного освітлення відкритих спортивних споруд ви-користовують газорозрядні лампи, а для закритих спортивних споруд — люмінесцентні, що більш економічні за звичайні.

Освітлюваність спортивних споруд звичайно вимірюють у го-ризонтальній площині, але для тих видів спорту, що потребують освітлення повітряного середовища, де переміщується м’яч чи спортсмен, її вимірюють також і у вертикальній площині.

Існують окремі гігієнічні норми освітлюваності для залів закритих спортивних споруд, а також для майданчиків і по-лів, де проводять спортивні ігри.

На відкритих спорудах для спортивних ігор (крім городків та настільного тенісу) передбачають верхньобічне освітлення. Освітлювальні прилади слід розташовувати на висоті не мен-ше ніж 10 м.

На відкритому повітрі умови для тренувань та спортивних змагань повністю залежать від погоди. Враховуючи це, затвер-джено граничні умови, за яких можливе проведення зимових спортивних заходів.

Створення комфортних мікрокліматичних умов у закритих спортивних спорудах забезпечують опалюванням та вентиля-цією (або кондиціонуванням) повітря.

Залежно від пори року, характеру спортивних занять та контин-генту осіб, що тренуються чи змагаються, для різних приміщень розраховано відповідні температури. За відсутності місць для гля-дачів розрахункова температура для спортивних залів має бути 15 °С, для закритих ковзанок — 14 °С, для закритих стрілецьких тирів — 18 °С, для залів плавальних басейнів — на 1–2° вище, ніж температура води у басейні. Для санітарно-побутових приміщень спортивних споруд температура повітря у перехідний та холодний періоди року має бути не менше ніж 25 °С.

Відносна вологість повітря у спортивних приміщеннях у перехід-ний та холодний періоди року має бути 40–45, а у теплий — 50–55 %.

50

Швидкість руху повітря у зонах перебування спортсменів допускається не більше ніж 0,2 м/с — у залах закритих басей-нів; 0,3 — у спортивних залах для боротьби, настільного тені-су та в критих ковзанках; 0,5 — в решті спортивних залів.

Для достатнього забезпечення спортивних залів чистим по-вітрям встановлюють гігієнічні норми об’єму повітря у пере-рахунку на одного спортсмена (так званий повітряний куб), а також кількість свіжого повітря на одного спортсмена в годи-ну (об’єм вентиляції).

Повітряний куб для закритих спортивних приміщень має становити не менше 30 м3, а об’єм вентиляції — 90 м3, тобто кратність обміну повітря має дорівнювати 3. Це означає, що повітря протягом години має змінитися 3 рази. За таких умов забезпечується доступ чистого повітря у приміщення та вида-лення забрудненого повітря.

Гігієнічний стан повітря спортивних залів оцінюють за граничною величиною місткості в ньому діоксиду вуглецю (С0

2), що не може перебільшувати 1 % складу повітря.

Природна вентиляція, тобто інфільтрація повітря, внаслі-док різниці температур зовні та у приміщенні здатна забез-печити лише 0,5-кратний обмін повітря за годину. Певною мірою бажаний обмін повітря досягається провітрюванням через віконні кватирки та фрамуги. Їх можна тримати відкри-тими під час тренувальних занять та змагань навіть при тем-пературі зовнішнього повітря від 0 до — 10 °С. У спортивних приміщеннях площа фрамуг повинна бути не менше ніж 1/50 площі підлоги.

Для посилення природної вентиляції на внутрішніх стінах будівель передбачають витяжні канали, отвори яких виводять у приміщення та на покрівлю. У холодний період року ці ка-нали можуть забезпечити 1,5-кратний обмін повітря.

Якщо природна вентиляція є недостатньою, то застосову-ють штучну вентиляцію — систему зміни повітря за допомо-гою вентиляторів.

У спортивних залах обладнують приточно-витяжну штуч-ну вентиляцію з деяким переважанням притоку, а у санітар-но-побутових приміщеннях — лише витяжну, що здатна за-безпечити 10-кратний обмін повітря.

51

Спортивний одяг та взуття мають забезпечувати сприятливі умови функціонування організму під час інтенсивних занять фі-зичними вправами за різних метеорологічних умов з урахуван-ням специфічних особливостей виду спорту та правил змагань.

Спортивний одяг призначений підтримувати оптимальну теплову рівновагу організму під час занять фізичними вправа-ми, забезпечувати ефективну спортивну діяльність та захист від травм і механічних ушкоджень. Тканини, з яких його ви-готовляють, повинні відповідати гігієнічним вимогам щодо теплозахисних та інших властивостей.

Високі теплозахисні властивості мають бавовняні та шер-стяні тканини, сукно, а також вироби з лавсану, нітрону та по-лівінілхлориду.

Необхідну вентиляцію підодягового простору забезпечує одяг, що виготовлений із тканин з високою проникністю по-вітря та вологи. Таким якостям відповідають шерсть, сукно, трикотаж, лавсан. Для захисту від вітру та дощу використо-вують одяг, виготовлений з тканин, яким притаманна низька повітропроникність (бавовна, льон, капрон тощо).

Високу здатність віддавати вологу шляхом випаровування ма-ють гладкі бавовняні тканини. Цю властивість враховують при спортивних навантаженнях за умов високої температури повітря.

Для забезпечення нормального теплообміну спортивний одяг виготовляють із тканин, що мають високу гігроскопіч-ність, тобто добре адсорбують на своїй поверхні вологу з на-вколишнього повітря та піт із поверхні шкіри. Найвищу гі-гроскопічність мають шерстяні та трикотажні вироби.

Для видів спорту з посиленим зустрічним повітряним пото-ком передню частину одягу виготовляють із матеріалів з вели-кою теплозахисною і вітрозахисною здатністю, а на спині — з великою теплопроникністю.

Спортивне взуття повинно бути зручним, міцним та ела-стичним, з урахуванням кліматичних умов та особливостей окремих видів спорту, мати достатню водостійкість та забез-печувати оптимальний мікроклімат навколо ніг (температу-ру — 20—33 °С, вологість — 60—70 %). Невідповідність цим вимогам може спричинити розлад функцій потових залоз, пе-регрівання ніг (влітку) або переохолодження (взимку).

52

Конструкція спортивного взуття має сприяти зняттю за-рядів статичної електрики та має забезпечувати максимальну свободу рухів. Взуття не повинно здавлювати м’які тканини ступень, спричиняти біль, обмежувати рух у суглобах.

Вимоги до спортивного взуття такі: мати мінімальну масу, добрі амортизуючи властивості підошов для захисту від уда-рів. Невідповідність цим вимогам призводить до великого на-вантаження під час тренування, зниження стійкості, розладу кровообігу в нижніх кінцівках, ушкодження зв’язкового апа-рату та суглобів, хронічного стомлення м’язів тощо.

При конструюванні спортивного взуття для кожного виду спорту передбачають спеціальні захисні накладки, проклад-ки, щитки, ребристі підошви, шипи.

Найкращим матеріалом для верхньої частини спортивного взуття є натуральна шкіра. Вона міцна, м’яка та еластична, надійно захищає від механічних ушкоджень та надмірної вог-кості, забезпечує достатнє випаровування поту, зберігає фор-му та розміри після висушування. Для підошов, прокладок, щитків та інших конструкцій широко використовують різні синтетичні матеріали, яким притаманні міцність, термопла-стичність, м’якість. Добре себе зарекомендували полівінілх-лорид, поліуретан, капрон, поролон, латекс та ін.

Гігієнічні вимоги щодо спорядження, одягу та взуття ви-сококваліфікованих спортсменів та фізкультурників мають бути диференційовані. Для спортсменів спорядження повин-но бути більш спеціалізоване, а масова спортивно-фізкультур-на форма — більш уніфікована.

Важливе гігієнічне значення має правильна експлуатація спортивного спорядження та догляд за ним. Забруднення спор-тивного спорядження може негативно позначитися на власти-востях матеріалів: погіршується поруватість та повітропроник-ність, збільшується їх маса. Все це може призвести до розладу терморегуляції, подразнення та інфікування шкіри.

Одяг із синтетичних матеріалів легко всмоктує жирові ре-човини, а тому його слід часто прати.

Спортивне взуття добре зберігається після старанної про-питки риб’ячим жиром або спеціальними кремами.

53

Методична підготовка

Тема 1. Сучасні методичні основи організації уроку фізичної культури

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:1. Загальні освітні завдання основної частини уроку фізич-

ної культури.2. Які види діяльності учнів оцінюються на уроках фізич-

ної культури.3. Етапи навчання руховим діям на уроках фізичної куль-

тури?4. Функції оцінювання на уроках фізичної культури.

ЛІТЕРАТУРА1. Критерії оцінювання навчальних досягнень у систем за-

гальної освіти // Освіта України. — 2000. — №3,2. 12-бальна шкала оцінювання навчальних досягнень уч-

нів з фізичної культури // Директор школи. — 2001. — №11.

3. Круцевич Т.Ю. Научные исследования в массовой фи-зической культуре / Круцевич Т.Ю. — К.: Здоров’я, 1985. — 116 с.

4. Фізична культура в школі: методичний посібник /за заг. ред. С. М. Дятленка. — К.: Література ЛТД, 2009.

5. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-ного виховання і спорту). — Ч.2 /Б.М. Шиян — Терно-піль:Навчальна книга: Богдан, 2003. — 248 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИПроблемою визначення вимог до уроку займалися вчені,

починаючи з Я. Коменського. Найбільший внесок у вирішен-ня цієї проблеми зробили Б. Єсіпов, М. Данилов, М. Скаткін, І. Лернер, Ю. Бабанський, Н. Онищук, і з сучасних дидак-

54

тів — П. Москаленко. Кожен із них обґрунтував свої підходи та критерії визначення провідних вимог до сучасного уроку, але більшість із них не врахували того факту, що вимоги слід розглядати з різних аспектів, а. саме: педагогічних, психоло-гічних та фізіологічних і не ставити їх у єдиний ряд, У біль-шості програм спостереження за ходом навчально-виховного процесу, де названі основні вимоги до уроку, ми зустрічаємо перелік запитань, який має хаотичний, безсистемний харак-тер. Спираючись на теоретичні дослідження в галузі дидак-тики, ми дійшли висновку, що визначення основних вимог до уроку фізичної культури може здійснюватися тільки на основі врахування закономірностей навчання (з урахуванням зазначених аспектів, загально дидактичних та спеціальних предметних принципів).

Належний рівень навчального процесу спостерігається тільки тоді, коли вчитель керується відповідними йому (про-цесу) закономірностями. До основних закономірностей вчені-дидакти відносять ті, що властиві процесу навчання згідно з його сутністю, мають прояв обов’язково при будь-якому на-вчанні, в якій формі воно б не здійснювалося.

Загалом, закономірності навчання визначають як стійкі, педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій учителя, учнів та засобів навчання і є теоретич-ною основою принципів навчання. Г. Лернер поділяє законо-мірності на структурні, системні, еволюційні, функціональні та історичні. Усі зазначені види (окрім еволюційних та істо-ричних) закономірностей мають прояв у шкільній практиці, але їх загальновизнаної класифікації поки що немає. Тому ми виділяємо, на наш погляд, основні, які безпосередньо вплива-ють на рівень навчально-виховного процесу, що здійснюється на уроках фізичної культури.

1. Взаємозалежність процесів освіти, виховання та роз-витку учнів. Реалізація кожного з основних компонен-тів навчання (цілі, зміст, методи, організаційні форми), а також кожний акт викладання має на учнів той чи інший виховний вплив, сприяє інтелектуальному або фізичному розвитку. Від якості процесу навчання зале-жить рівень освіти учнів, вихованість і розвиток.

55

2. Відповідність цілей викладання та учіння. Процес на-вчання відбувається тільки при наявності відповідності (нетотожності) цілей учнів і цілей учителів в умовах, коли діяльність педагога відповідає способам і прийомам засвоєння змісту.

Взаємозалежність основних компонентів процесу на-вчання. За допомогою дидактичної моделі процесу на-вчання (див. рис), визначення її структури, зв’язків ми виявили певну функціональну залежність між цілями навчання, змістом, методами, організаційними форма-ми і реальним результатом навчання Прояв даної зако-номірності залежить в основному від педагога, від його фахового рівня, від того, як він усвідомлює повноту ці-лей і навчання та реалізує відповідний цілям зміст, ме-тоди та форми організації діяльності учнів.

Умовні позначення: ЦУ — цілі уроку; ЗНМ — зміст навчального матеріалу;

МН — методи навчання; ФО — форми організації діяльності учнів; РР — реаль-

ний результат навчання4. Взаємодія вчителя, учнів та змісту освіти. Кожне на-

вчання (на відміну від учіння) реалізується тільки при ці-леспрямованій взаємодії навчаючих і учнів, а також змісту освіти, який учні повинні засвоїти і який на конкретному уроці подається у вигляді навчального матеріалу.

56

5. Єдність активної діяльності учнів і педагогічного керів-ництва вчителя. Навчання реалізується тільки за умови активної пізнавальної або практичної діяльності учнів і відповідає їх потребам та нахилам Чим більш інтенсивна та різноманітна активна діяльність учнів із предметом засвоєння забезпечується вчителем, тим вищою є якість навчання. Рівень засвоєння залежить від характеру ор-ганізованої діяльності — репродуктивної або творчої, Іноді цю закономірність формулюють як єдність педаго-гічного керівництва і самостійної діяльності учнів.

6. Включення учня в навчальну діяльність. Цілеспрямова-не навчання учня якій-небудь діяльності (пізнавальної або практичної) досягається тільки при включенні його до цієї діяльності.

7. Взаємозв’язок і взаємозалежність навчальних і реаль-них пізнавальних та фізичних можливостей учнів. Ця закономірність відіграє провідну роль в організації про-цесу навчання, особливо на уроках фізичної культури. Учителю обов’язково слід враховувати можливості уч-нів при доборі рухових вправ, визначень! навантаження, темпу та ритму виховання рухів.

Під принципом навчання (термін латинського походження, означає «основа», «початок», «провідна ідея», «основне прави-ло», «основна вимога» та ін.) розуміють одну з провідних вимог до процесу навчання, яка витікає із закономірностей його ефек-тивної організації. Більшість авторів підручників із педагогіки принципи навчання називають дидактичними принципами і ро-зуміють їх як певну систему вихідних основних дидактичних ви-мог до процесу навчання, реалізація яких забезпечує його необ-хідну ефективність. Принципи навчання являють собою загальні положення, які використовуються при навчанні з усіх предметів і на всіх ступенях навчання. Дидактичні принципи тісно пов’я-зані з цілями і закономірностями навчання. Вони історично кон-кретні та відбивають суспільні потреби у сфері освіти. У сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної номенклатури принципів навчання не існує, і всього різними авторами тільки до загально дидактичних віднесено принципів більше п’ятдесяти. У поданій роботі ми не розкриватимемо зміст основних загально дидактич-

57

них принципів, а тільки наведемо ті, якими слід керуватися на уроках фізичної культури.

Дослідження в галузі дидактики і передовий педагогічний досвід шкіл переконують, що при аналізі сучасних уроків слід виходити з критеріїв оптимальності використання на них основних дидактичних принципів, які орієнтують учителів на пошук у кожному конкретному випадку найбільш раціональ-них шляхів вирішення завдань освіти, виховання та розвитку школярів в органічній поєднаності. Ці принципи потребують, щоб зміст кожного уроку був науковим і одночасно доступ-ним учням даного класу, щоб він засвоювався в логічній по-слідовності і певній системі, в тісному зв’язку з практикою виховання, життя, щоб він сприяв розумовому, моральному, естетичному і фізичному вихованню, Принципи навчання по-требують забезпечення на кожному уроці активної навчальної діяльності школярів на основі формування у них пізнавальних інтересів, потреб у знаннях, рухових уміннях, відповідаль-ного ставлення до навчання, навичок раціональної організа-ції навчальної роботи. Здійснення наведених принципів стає можливим лише при створенні належних морально-психоло-гічних, навчально-матеріальних і гігієнічних умов. Принци-пи навчання потребують також аналізувати хід і результати навчально-виховного процесу з точки зору усвідомленості, міцності знань, умінь та навичок, усього комплексу виховно-го і розвиваючого впливу навчальних занять.

Безумовно, учителям фізичної культури слід керуватися загально дидактичними принципами під час організації та здійснення навчально-виховного процесу, але враховуючи специфіку предмета, де провідним компонентом є способи ді-яльності (різноманітні рухові вправи), їм слід знати, що існу-ють і власне предметні принципи, і у зв’язку з цим Л. Матвєєв цілком справедливо відзначає необхідність використання у фізичному вихованні як загально дидактичних (дидактич-них), так і спеціальних принципів, які окреслюють ряд спе-цифічних закономірностей фізичного виховання.

Серед принципів, що відбивають функціональні закономір-ності побудови системи занять у фізичному вихованні, один із найважливіших — принцип неперервності, який зобов’язує

58

гарантувати в їх загальній послідовності перманентну наступ-ність ефекту занять, не допускати між ними перерв, що пору-шують цей ефект.

Принцип неперервності узагальнено відбиває закономірно-сті розгортання фізичної підготовки як цілісного процесу, всі ланки якого мають бути пов’язані в єдине ціле. Із цим прин-ципом пов’язаний принцип системного чергування наванта-ження та відпочинку, який витікає з необхідності замінювати підвищену активність відпочинком і обумовлює певний поря-док їх чергування.

Ефективність уроків фізичної культури залежить також від змісту та параметрів функціональних навантажень. Необхід-ність їх урахування і ефективного використання обґрунтову-ють принципи поступового зростання розвиваючо-тренуючого впливу і адаптивного збалансування їх динаміки.

Принцип поступового зростання розвиваючо-тренуючого впливу обумовлює забезпечення ефективності занять на осно-ві послідовної реалізації все складніших рухових завдань, по-ступового підвищення рухової активності, збільшення обсягу та інтенсивності навантаження у міру зростання функціональ-них можливостей організму під впливом різних факторів.

Сутність принципу адаптивного збалансування динаміки навантаження розкривається у таких положеннях:

• сумарне навантаження на уроці необхідно регламенту-вати стосовно рівня тренованості учнів із урахуванням конкретних показників адаптації їх організму до вико-ристовуваного навантаження;

• ступінь збільшення предметів навантаження може бути тим вищим, чим вищий досягнутий рівень загальної фі-зичної підготовки та спеціальної тренованості;

• залежно від рівня адаптації до сумарного навантаження динаміка може бути тимчасово стабілізована або зни-жена. Про це можна судити з окремих функціональних показників реакції систем організму на подане наванта-ження і зміни працездатності в цілому.

Окрім наведених принципів, у шкільній фізичній культурі слід також керуватися принципом циклічної будови системи занять і принципом вікової адекватності напрямків багаторіч-

59

ного процесу фізичного виховання. Особливу увагу слід звер-нути на останній принцип, який зобов’язує послідовно зміню-вати домінуючу спрямованість процесу фізичної підготовки і фізичного виховання на цілому в різних стадіях відповідно до тенденції вікового розвитку учнів, тобто згідно з природними змінами періодів онтогенезу

Спираючись на закономірності навчання та об’єктивно від-биваючи дидактичні принципи, нами були визначені основні вимоги до організації та проведення уроків фізичної культури. Серед комплексу аспектів аналізу уроків (дидактичний, психо-логічний, фізіологічний та ін.) ми звертаємо основну увагу на вимоги дидактичного характеру. Важливо пам’ятати, що ви-моги розглядатимуться як у процесуально-методичному, так і в результативному плані. Під час аналізу слід не тільки виявити оптимальність поставлених завдань, раціональність змісту, що використовується, методів та організаційних форм навчання, не-обхідно визначити результативність засобів, які застосовуються у навчанні. До загально дидактичних вимог ми відносимо:

1. Комплексне планування найбільш важливих завдань освіти, виховання та розвитку учнів. Комплексний під-хід, який є загальним методологічним принципом кожної діяльності, виступає у ролі провідного і в навчально-ви-ховному процесі. Він потребує з боку вчителя планува-ти вирішення не тільки освітніх (дидактичних) завдань, які пов’язані із засвоєнням учнями теоретичних знань та практичних умінь і навичок, а і завдань виховання та розвитку школярів. Ця вимога відповідає і глобальній меті, яка поставлена суспільством перед школою,— все-бічному розвитку особистості.

У виховному плані процес навчання повинен забезпечити засвоєння принципів морального, трудового, естетично-го виховання. У плані розвитку особистості навчальний процес повинен розвивати науковий світогляд, інтелект, емоційну сферу, формувати мотиви та потреби учіння, пізнавальні інтереси, вольову сферу, творчі можливості.

Конкретизація дидактичних завдань залежить від типу уроку і його місця в системі уроків певного розділу окре-мої теми, що вивчається.

60

2. Забезпечення належних матеріально-технічних та са-нітарно-гігієнічних умов проведення уроку. Обов’язко-вість додержання санітарно-гігієнічних вимог не потре-бує коментування. А матеріально-технічне забезпечення (підготовка спортивного майданчика, спортивного залу, обладнання, інвентарю та ін.) має відповідати тим ці-лям, які визначені вчителем для даного уроку. Напри-клад, якщо вивчається техніка метання малого м’ячика, то на кожну пару учнів повинен бути хоча б один м’ячик, а не два м’ячики на весь клас.

3. Добір оптимального змісту навчального матеріалу з урахуванням визначених дидактичних завдань, матері-ального забезпечення, з урахуванням принципів доступ-ності, науковості, зв’язку з життям, а також різноманіт-ності засобів, що використовуються.

4. Додержання дидактично обґрунтованої структури уроку, де передбачається не тільки наявність підготов-чої, основної та заключної частини (макроструктури), а і час, що витрачається на кожну з цих частин. У кожній окремій частині повинні бути реалізовані елементи мі-кроструктури, що властиві тільки даній частині (підго-товчий, заключний).

5. Використання раціональних методів та організацій-них форм, які відповідають визначеним цілям, змісту та структурі уроку. Мається на увазі оптимальне ви-користання словесних (вербальних), наочних, прак-тичних методів, методів стимулювання та контролю, а також фронтальних, групових, індивідуальних форм організації діяльності учнів із обов’язковим викори-станням диференційованого та індивідуального підхо-ду.

6. Досягнення високого рівня морально-психологічного та емоційного клімату протягом усього уроку, Кожен урок має характеризуватися високим рівнем спілкування вчителя та учнів, суворим додержанням норм педагогіч-ної етики, сприятливим емоційним настроєм.

7. Якісне вирішення поставлених освітніх, виховних та розвиваючих завдань.

61

До вимог, які мають специфічний для уроків фізичної куль-тури характер, слід віднести:

• урахування вікових, статевих, анатомо-фізіологічних особливостей учнів, їх фізичної та технічної підготовки;

• постійний контроль за реакцією організму дітей на різ-ні фізичні вправи, навантаження, ритм і темп виконан-ня вправ; спостереження за самопочуттям учнів під час функціональної спроби (визначення реакції роботи сер-цево-судинної системи за допомогою пульсометрів);

• досягнення належного рівня загальної та моторної (рухо-вої) щільності. Вчителю необхідно забезпечувати макси-мальну зайнятість усіх учнів на уроці. Час слід викори-стовувати доцільно, не допускати вимушених простоїв;

• дотримання відповідних правил техніки безпеки. Обов’язковою умовою правильної організації уроків фізичної культури є створення систем профілактичної роботи щодо запобігання травмам і пошкодженням при виконанні різноманітних фізичних вправ. Основними засобами такої роботи слід вважати: озброєння учнів не-обхідними теоретичними знаннями, використання стра-ховки та самостраховки.

62

Тема 2. Сучасна методика організації занять з гімнастики

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Охарактеризуйте основні форми організації занять з гім-

настики у загальноосвітній школі2. Визначте важливість знання характеру кожної гімна-

стичної вправи3. Особливості термінології під час проведення занять з

гімнастики

ЛІТЕРАТУРА1. Бузин О.І. Гімнастика в школі: Навчально-методичний

посібник / О.І. Бузин — Луцьк : Надстир’я, 1995. — 68 с.

2. Гімнастика / Під ред. А.М. Жалія. — К. : Вища шк.., 1995. — С.53–77, 89–92.

3. Харін І. План-конспект уроку гімнастики /І. Харін //Фі-зичне виховання в школі. — 2002. — № 2. — С. 26.

4. Янків І.Т. Українська спортивна термінологія: автореф. дис. канд.. педагогічних наук: спец. 24.00.01 «Олім-пійський та професійний спорт» / І.Т. Янків — Луцьк, 2000. — 21с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИСучасні форми організації занять з гімнастики у загально-

освітній школі відрізняються одна від одної цільовою спрямо-ваністю та завданнями (табл..1)

Таблиця 1Форми занять гімнастики

№ пор.

Форма Основні завдання

1.Ранкова гімнастика Гігієнічний вплав на орга-

нізм, підвищення фізичного та емоціонального тонусу

63

2.Гімнастика до занять. Фіз-культурні хвилинки, фіз-культурні паузи. Мікропаузи

Профілактика захворювань і боротьба з втомою; підви-щення продуктивності праці

3.

Урок основної гімнастики (у тому числі й ритмічної)

Розвиток фізичних якостей; набуття гімнастичних на-вичок; підвищення функці-онального стану організму і підтримання його на певному рівні; виховання правильної постави

4.

Урок атлетичної гімнастики Розвиток фізичних якостей (переважно силових); підви-щення функціонального ста-ну організму

5.Уроки лікувальної гімнастики Відновлення функцій орга-

нізму, профілактика захво-рювань

У загальноосвітній школі заняття з гімнастики мають освіт-нє значення. Виконуючи їх, учні навчаються розчленовувати складні дії на окремі самостійні рухи з одночасним синтезом цих рухів у нових сполученнях. Ці вправи розвивають відчут-тя рівноваги, окомір, ритм, рухову пам’ять; швидкість, на-прямок рухів, м’язові зусилля.

Рекреаційна спрямованість гімнастики передбачає викори-стання їх з метою ефективного відпочинку, відновлення сил, витрачених у процесі праці. Особливості праці учнів поляга-ють у тому, що їх навчання вимагає значного нервово-емоцій-ного напруження і мінімальних м’язових затрат. Це призво-дить до зниження у них нервово-м’язового тонусу, слабкості м’язів черевного преса, спини, ніг, а в робочій позі — до осла-блення функції органів дихання, кровообігу, травлення та ін-ших негативних змін. Включення в режим дня учня ранкової гімнастики та фізкультурних пауз позитивно впливає не тіль-ки на зміцнення здоров’я, а й поліпшує його тренованість і за-гальний фізичний стан.

Виконуючи нові вправи, треба вимагати від учнів уважного ставлення не тільки до правильного виконання вихідних по-

64

ложень і кінцевих рухів, а й до процесу рухів. Не можна до-пускати, щоб учні будь-як виконували вправи, тому що це призводить до помилок, які, повторюючись закріплюються і викорінити їх пізніше буде дуже важко.

Свідоме й активне ставлення учнів до занять гімнастикою, дотримання порядку виконання вправ сприяє вихованню в них організованості, акуратності; виробленню правильної по-стави, красивої ходи; дотриманню правил гігієни.

Грамотне використання різноманітних вправ гімнастики з учнями в загальноосвітній школі, на думку багатьох учених, передбачає:

• володіння великою кількістю конкретних вправ (уміння показати, термінологічно назвати);

• знання характеру кожної вправи, її спрямованість;• вміння складати комплекси вправ залежно від завдань;• володіння методами організації занять гімнастикою;• уміння дозувати навантаження у зв’язку зі станом тих,

хто займається, і відповідно до завдань, які потрібно ви-рішити.

У сучасних умовах завдяки різноманітності форм організа-ції занять гімнастикою в школі та професійній майстерності вчителя можливе широке використання їх для різних вікових груп учнів.

65

Тема 3. Методика організації занять та вивчення основних рухових дій з баскетболу та футболу

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ: 1. Охарактеризуйте баскетбол як основу фізичного вихо-

вання молоді2. Визначте інтегральний показник ігрової діяльності ба-

скетболіста3. Що слід розуміти під техніко-тактичною підготовку фут-

болістів?4. Що є тактична організованість футбольної команди?

ЛІТЕРАТУРА1. Державний стандарт освітньої галузі «Фізична культу-

ра і здоров’я» // Фізичне виховання в школі. — 2000. № 3–4. — С. 3–5.

2. Круцевич Т.Ю. Оцінка як один із факторів підвищення мотивації учнів до фізичної активності / Т.Ю. Круцевич // Фізичне виховання в школі. — 1999. № 1. — С. 47–50.

3. Лях В.И. Критерии оценки успеваемости учащихся и эф-фективности деятельности учителя физической культу-ры / В.И. Лях. — М.: ФиС, 1992. — 24 с.

4. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школя-рів / Л.П. Сергієнко. — К.: Олімпійська література, 2001. — 440 с.

5. Подготовка футболистов. /Под общ. Ред. П.М. Козако-ва. — М.: ФиС, 1997. — 171 с.

6. Цирик Б.Я., Лукашин Ю.С. Футбол / Б.Я. Цирик, Ю.С. Лукашин — М.: ФтС, 2005. — 208 с.

7. Шерстюк А.А. Баскетбол: Учебное пособие / А.А. Шер-стюк — Омск, ГИФК, 2001. — 60 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИСпортивні ігри, до яких належать баскетбол і футбол, скла-

дають основу фізичного виховання учнівської молоді. Для

66

школи це майже ідеальні ігри, що пристосовані як для залу, так і для занять на свіжому повітрі.

Для цих спортивних ігор характерні деякі специфічні якості:1. Перевага колективістських мотивів над бажаннями ін-

дивідуалістичного характеру.2. Перевага вольових якостей, що мобілізують спортсмена,

над тривожністю та невірою в себе. 3. Перевага психічної рівноваги та самоконтролю над емо-

ційною збудливістю.Баскетбол. У вивченні проблем формування рухових дій

учнів, що займаються баскетболом, є ще багато недослідже-них питань, які стосуються розвитку просторово-часових ха-рактеристик ігрової діяльності. Щоб створити злагоджену систему навчання, треба вивчити не лише вікові особливості розвитку просторово-часової точності ігрових дій і динаміку функціональних характеристик, а й визначити вплив цих по-казників на ефективність ігрової діяльності. Це дасть змогу виявити особливості формування рухового апарату, а також найсприятливіший час розвитку тих або інших функціональ-них показників і просторово-часових характеристик техніч-них прийомів, що може не тільки поліпшити процес навчання і вдосконалення юних баскетболістів, а й підвищити ефектив-ність ігрової діяльності.

Основна частина навчання грі в баскетбол проходить у розучуванні технічних прийомів передачі, ведення і кидки м’яча в кошик), а потім починається тренувальна гра, у якій кожен гравець вільно виявляє свою ініціативу і кмітливість у застосуванні технічних прийомів для подолання суперника. Це значить, що гравець сам у процесі гри вчиться вирішувати практичні завдання нападу.

На початку навчання головну увагу варто приділити захи-сту, зокрема засвоєнню техніки і тактики захисту, і тільки після цього потрібно навчити грі в нападі. Насамперед потріб-но засвоїти особистий захист, тому що він вимагає від гравця особистої відповідальності, активної діяльності

Інтегральний показник ігрової діяльності складається з по-казників ведення передач і кидків м’яча в кільце. Визначен-ня тестових характеристик швидкості і точності технічних

67

прийомів включає в себе: час і точність передач, показник швидкості і точності передач, швидкострільність передач, час ведення м’яча, точність штрафних кидків, час і точність дис-танційних кидків, показник швидкості і точності кидків.

Футбол. Однією з найактуальніших проблем спортивного тренування юних футболістів є проблема вдосконалення тех-ніко-тактичної підготовленості. За умови рівності сил команд в усіх інших компонентах гри, саме вдало обрана тактика ра-зом із високою виконавською майстерністю, надасть перева-гу команді, яка добре підготовлена в плані техніко-тактичної підготовки.

Якщо розглядати питання взаємозв’язку оволодіння тех-ніко-тактичними діями і розвитку якостей, котрі визначають ефективність техніко-тактичних дій виникає проблема тех-ніко-тактичного тренування або в більш широкому значен-ні — техніко-тактичної підготовки.

В теоретичному аспекті техніко-тактична діяльність юних футболістів — це вирішення оперативних задач, які виника-ють в процесі взаємодій з партнерами і протидій суперникам. При цьому дуже важливого значення набуває вміння прийма-ти рішення, які б дозволили найбільш раціонально застосову-вати доступну гравцям сукупність дій.

В техніко-тактичну підготовку необхідно включати основ-ний арсенал техніко-тактичних дій, оволодіння якими дозво-лило юним футболістам максимально використати у грі свою технічну оснащеність, спеціальні якості і здібності, тактичну майстерність і теоретичні знання.

Під технічною оснащеністю необхідно розуміти викори-стання спортсменами у грі доцільної кількості різноманітних технічних прийомів, які б сприяли вирішенню завдань, що виникли в конкретному ігровому епізоді.

Зі спеціальних якостей, які необхідні юним футболістам у грі, виділяють витривалість, бистрість, спритність, силу, гнуч-кість. Треба підкреслити, що вплив зазначених якостей на до-сягнення високого спортивного результату дуже неоднорідними і залежить від багатьох факторів, зокрема, від амплуа гравця.

Тактичну майстерність можна уявити як систему застосу-вання доцільних тактичних дій. Тактичні дії повинна буду-

68

ватися у відповідності з тактичними знаннями і технічними навичками рівнем розвитку фізичних здібностей і технічними навичками з рівнем розвитку фізичних здібностей і психоло-гічних якостей.

Тактична підготовленість спортсмена має свій внутрішній образ у вигляді системи застосування доцільних тактичних дій яка спрямована на оптимальний успіх повинна будува-тися у відповідності з тактичними знаннями технічними на-вичками, рівним розвитку можливостей вольових якостей швидкостей реакції та іншими компонентами.

Тактична організованість у діях команди досягається за рахунок чіткого розподілу функцій (ігрова спеціалізація — воротар крайні та центральні захисники гравці середньої лінії крайні і центральні нападники) між окремими футбо-лістами та поєднанням ігрових спеціалізацій в певний ряд у певну систему. Під системою у футболі необхідно розуміти таке розташування гравців яке могло забезпечити можливість оптимального маневру в захисті та нападі у відповідності з ін-дивідуальними особливостями гравців.

Серйозну увагу необхідно надавати і теорії адже високій рі-вень тактичної майстерності гравців залежить і від теоретич-них знань. Метою теоретичного навчання тактиці є засвоєння певної суми знань які б заключали сучасні тенденції розвитку футболу тактичні знання вміння навички і відповідний рі-вень тактичного розуміння гри.

Отже техніко-тактична підготовка — складний педагогіч-ний процес спрямований на досягнення ефективного застосу-вання технічних прийомів на фоні постійних змін ситуації за допомогою тактичних дій як раціональної форми організації діяльності юних футболістів для здобуття перемоги над супер-ником.

69

ТЕМА 4. Особливості гендерного підходу в процесі фізичного виховання школярів

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Дайте визначення поняття «гендер».2. Що ви розумієте під «гендерним індексом людського роз-

витку».3. Що таке «гендерна демократія», «гендерна рівність»,

«гендерна стратегія» ?4. Назвіть основні чинники реалізації гендерного підходу в

процесі фізичного виховання школярів

ЛІТЕРАТУРА1. Голованова Т.П. Цілі, завдання та зміст педагогіки тендера //

Проблеми освіти: наук.-метод, зб. / Кол. авт. — К.: Наук.-ме-тод центр вищої освіти, 2002. — Вип.27. — С. 88–95.

2. Психолого-педагогічні аспекти гендерного виховання в умовах навчального закладу: Тези доповідей на Всеукра-їнській науково-практичній конференції 17–18 квітня 2002 р. — Вінниця, 2002. — 84 с.

3. Francis, P., Poliner, J., Buono, M., and Francis L. « Effects of choreography, step height, fatigue and gender on meta-bolic cost of step training. «Medicine and Science in Sport and Exercise, 24(5): (Abstract) 69, 1992.

4. Olson, M., Williford, H., Blessing, D., andGreathouse, R.» Cardiorespiratory response to ‘aerobic’ bech stepping exer-cise in females. « Medicine and Science in Sport and Exerc-ise, 23 (4): (Abstract) 159, 1991.

5. Stanforth, D., Velesquesz, K., and Stanforth, P. «Theeffect of bench height and stepping on the metabolic cost of bench stepping. «Medicine and Science in Sport and Exercise, 23 (4): (Abstract)855, 1991.

6. Pilates for everybody: strengthen, lengthen, and tone — with this complete 3 week body makeover / By Denise Austin. Dist-ributed to the book trade by St. Martin’s Press, 2002.

70

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:Вихід України до європейського освітнього простору як

складової інтегрованої конкурентоспроможної європейської економіки, заснованої на знаннях передбачає необхідність по-силення уваги до можливостей конструктивного підходу у ви-рішенні нагальних проблем фізичного виховання.

Особливої уваги в умовах гуманізації процесу фізичного виховання як сфери інтеграції «людино-творчого потенціалу» освіти, фізичної культури і спорту вимагає розробки основ тендерного підходу в процесі фізичного виховання.

Сучасний рівень розвитку гендерних досліджень у світі і в Україні дозволяє, безумовно, говорити про гендерний підхід як про особливий теоретичний напрямок у соціальних нау-ках, який орієнтований на формування і ствердження політи-ки рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в різних сферах соціального життя. У контексті даної теми звернемо увагу саме на цю особливість побудови освіт-ньої політики, яка передбачає важливість надбання адекват-ної фізичної підготовленості дівчат, оскільки вони пов’язані в більшій мірі з трансляцією фізичних (тілесних) цінностей новому поколінню. Варто також підкреслити, що зміни, які відбуваються у сучасній Україні, іноді призводять до неперед-бачених соціальних наслідків, які зумовлені фізичною та пси-хічною непідготовленістю жіночої молоді до цих перетворень, до нових умов існування та соціальних відносин.

Аналіз документів, спостереження, матеріали опитувань дають змогу стверджувати, що сучасний стан фізичної куль-тури демонструє суперечливу картину в області гендерної рівності у фізичному вихованні в системі освіти України: з одного боку, високий відсоток контингенту дівчат у складі загальноосвітніх навчальних закладів, а з іншого підпоряд-кованість стандартно-нормативним відносинам, залежність від результатів виконання нормативів, зростання негативних емоцій, згасання інтересу до занять фізичними вправами. Це, звичайно, не може не чинити негативний, деформуючий вплив на усю систему формування фізичної культури, визна-чення ролі та місця жінок у суспільстві, тому дуже важливо

71

визначити конкретні чинники, під впливом яких формуються процес фізичного вдосконалення сучасних старшокласниць, їх підготовка до самостійного життя.

Дослідження й розв’язання всіх зазначених проблем — дуже складне завдання. Складність його полягає ще і в тому, що сьогодення існує серйозна проблема невідповідності типо-вих для вчителів фізичної культури командно-авторитарних методів педагогічного керівництва (і нерідко деструктивних форм взаємодії із учнями) потребам сучасної гуманістично орієнтованої системи фізичного виховання.

Тому постає нагальна потреба в нових методичних підходах і способах розв’язання тендерних проблем на шляху створен-ня ефективної системи виховання фізичної культури. Якщо методологія тендеру базується на принципі симетричного кон-ституювання чоловічого і жіночого в культурі, то здавалося б необхідна така ж симетрія і в галузі фізичної культури. Проте останні дослідження в галузі медицини, психології, соціології дають підставу стверджувати, що чоловіки і жінки відрізня-ються один від одного. Вони живуть у різних мирах, для них пріоритетні різні цінності, вони виконують дії, користуючись різними життєвими правилами. Ми не однакові. Тому чоло-вікам і жінкам повинні бути представлені рівні права щодо повної реалізації свого потенціалу, але безумовно, з врахуван-ням їх різних природжених здібностей. Досягнення гендерної рівноваги передбачає необхідність використання у навчаль-ному процесі з фізичного виховання спеціальних технологій, які б враховували специфіку жіночої фізіології й психології і, зрозуміло, передбачили створення механізмів, які б полегши-ли допуск жінок до тих спеціальностей, які поки що є пере-важно чоловічими.

Виходячи зі сказаного, вважаємо, що робота щодо визна-чення тендерної стратегії в процесі фізичного виховання шко-лярів повинна знаходитись у полі зору фахівців, незважаючи на відсутність у спеціальній літературі інформації, присвяче-ній цьому питанню. Таким чином, розробка даної проблеми залишається актуальною.

Гендерний індекс людського розвитку — це встановлені Організацією Об’єднаних націй показники, що відображають

72

становище в країні чоловіка і жінки і таких базових напря-мах людського розвитку, як можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити. Про зміну ставлення школярів до занять з фізичного виховання, про підвищення тендерного індексу можна з упевненістю судити за рівнем сформованих цінніс-них орієнтацій і мотивацій в сфері даної діяльності. На підста-ві аналізу своїх спостережень, ми визначили, що найбільше вираженими були мотиви: зміцнення здоров’я; необхідність оптимізувати вагу, поліпшити статуру; виховувати культури рухів; підвищити фізичну підготовленість; виховувати волю, характер; раціонально використовувати вільний час; можли-вість зняти втому, підвищити працездатність; одержати гарну оцінку з предмету фізичне виховання.

На наш погляд, важливе методологічне значення для до-слідження тендерної стратегії має з’ясування чинників, які зумовлюють негативне ставлення старшокласниць до ак-тивних занять фізичними вправами. В процесі дослідження ми дійшли до висновку, що однією з причин, за якою дівча-та відмовляються від занять фізичною культурою і спортом, пов’язана з неправильним сприйняттям ними понять «фізич-на культура» і « спорт ».

Доречно зазначити, що значною мірою неприязнь багатьох старшокласниць до занять фізичними вправами пов’язана з іміджем спорту, як агресивної або чоловічої діяльності, із побоюванням, що ці заняття зроблять їх непривабливими, мускулистими, чоловікоподібними (хоча американськими дослідниками доведено, що у жінок значно менший рівень те-стостерону та практично відсутні андрогенні гормони (і серед-ня жінка не може розвинути занадто великі м’язи, звичайно, якщо не буде вживати анаболічні стероїди). Отримані нами в дослідженні дані дозволяють також зробити висновок про те, що до розвитку м’язів тіла дівчата мають двоїсте відношення, яке особливо підсилюється, якщо в основі фізичної підготов-ки лежить силове тренування. Так тільки 17% респондентам такі слова, як «тренування» й «фізична підготовка», сприя-ють формуванню позитивного відношення до систематичних занять фізичною культурою і спортом, разом з тим, ці ж слова лякають чи відштовхують від занять 83% опитуваних. За до-

73

помогою кореляційного аналізу і побудови таблиць спряжено-сті нам вдалося знайти взаємозв’язки, що дозволяють розгля-нути деякі чинники, котрі формують негативне відношення дівчат до систематичних занять фізичною культурою. Серед цих причин крім вже наведених вище, назвемо соціальне й матеріальне положення, вік, хвороби, недостачу часу, відсут-ність поблизу дому спортивних споруд, боязнь мати мускули-сте тіло, небажання близьких в родині, відсутність гідного за ціною спортивного одягу, взуття і цікавих спортивно-оздоров-чих програм, високу вартість занять і просто відсутність вся-ких мотивів, лінощі і т.п.

Все викладена логічно приводить до думки, що заняття з фізичного виховання не повинні бути гендерно-нейтральни-ми. Слід також підкреслити, що на тендерну спрямованість впливають стиль викладання та спілкування під час прове-дення занять. Власне сама організація навчального процесу з фізичного виховання повинна передбачати відкритість та гнучкість, можливість альтернативних рішень в процесі фі-зичного вдосконалення дівчат поряд з традиційними формами і засобами фізичного виховання.

Гендерна рівність передбачає наявність рівного ступеня безпеки учасників навчального процесу з фізичного вихован-ня, ось саме в цьому, на нашу думку, криється принципова відмінність і специфіка розв’язання проблем фізичного вдо-сконалення дівчат. Зважаючи на обмеженість статті ми зупи-нимось тільки на декотрих особливостях виконання окремих фізичних вправ, які дуже травмонебезпечні для дівчат.

Наприклад, глибоке присідання, коли кульшовий суглоб опускається нижче колінного суглоба приводить, як показу-ють проведені дослідження П. Френсісом та його колегами з університету Сан-Дієго, до защемлення у дівчат органів мало-го тазу. Слід також підкреслити, що такі глибокі присідання сприяють завороту стопи усередину, що зумовлює розвиток плоскостопості. Абсолютним протипоказанням є нахил голо-ви назад під час якого ущемляється внутрішня сонна артерія. На підставі своїх спостережень та аналізу інших досліджень ми визначили, що найбільш раціонально для дівчат викону-вати згинання та розгинання рук в упорі лежачі на колінах.

74

Оскільки відомо, що природна слабкість м’язів тулуба у дів-чат, переважно спини і черевного преса, сприяє неоднаковому натягу м’язів й неправильному утриманню тіла, що може при-звести до деформації кісткової тканини хребців або стійким порушенням їх взаємного розташування. Гадаємо, що саме цьому, дівчата при здачі державних тестів фізичної підготов-леності у згинанні і розгинанні рук в упорі лежачі отримують дуже погані результати, оскільки це вихідне положення ство-рює дискомфортні відчуття при їх виконанні й спрацьовує рефлекс самозбереження. На нашу думку, саме зараз прина-гідно зазначити: незадовільне виконання старшокласницями на протязі багатьох років державних тестів оцінки фізичної підготовленості населення України, дає підставу вважати про вимушену підгонку особистості під якісь усередненні як пра-вило, спущені зверху нормативи, без урахування тендерного аспекту, що явно суперечить ідеї свободи особистості та гума-нізації принципів виховання й аж ніяк не сприяє прилученню школярів до сфери фізичного вдосконалення.

Нами також встановлено, що до числа причин, які збіль-шують фізичний ризик у рамках шкільної фізкультури, можна також віднести формальне відношення вчителів до інструктування дітей з питань безпеки, ігнорування на-лежної страховки під час виконання вправ, використання обладнання яке не пройшло іспити або непридатне до ек-сплуатації, порушення вимог безпеки і санітарії в містах проведення навчального процесу (використання непридат-них будівельних матеріалів, недостатнє центральне опален-ня й вентиляція спортивних залів, їх мала площа і т.п.). Звичайно, що при такому підході процес фізичного вихо-вання втрачає тендерну спрямованість.

Сучасність вимагає пошуку шляхів удосконалення на-вчально-виховного процесу з фізичного виховання, розроблен-ню нових педагогічних підходів до фізичного виховання укра-їнського жіноцтва, які б поєднували систему нових принципів і категорій, які забезпечать тендерну політику в галузі фізич-ного виховання. Ключовими позиціями тендерного оновлення змісту фізичного виховання повинні стати демократизація і гуманізація його основних положень, розвиток соціокультур-

75

них і національних аспектів, посилення освітньої спрямова-ності й творче засвоєння цінностей фізичної культури.

Неодмінною гарантією гендерного підходу в процесі фізич-ного виховання й розв’язання розглянутих та інших протиріч є, на наш погляд, кардинальна зміна змісту фізичного вихо-вання, створення нової системи уявлень про мету і завдання, форми і методи зміцнення здоров’я учнівської молоді та шля-хи їх фізичного вдосконалення.

Виходячи з цього, ми пропонуємо специфічний процес фі-зичного виховання дівчат, що дозволив би формувати загаль-нолюдські, моральні, духовні цінності та норми поведінки, і виділяємо такі основні принципи:

• визначення системи позитивних мотивів, що спонука-ють дівчат до активної фізкультурної діяльності;

• організацію навчально-виховної діяльності з фізичного виховання, яка б забезпечила достатній рівень гуманізу-ючих й культуроутворюючих функцій, співвідношення духовного і тілесного, фізичного і психічного у станов-ленні особистості старшокласниць;

• формування емоційно-виховної сфери, здатної сприяти успішному перебігу процесу виховання фізичної культу-ри дітей та учнівської молоді.

Підбиваючи підсумки сказаного про актуальність тендер-ного підходу в процесі фізичного виховання, а саме дівчат, слід зазначити, що для досягнення найбільш ефективних ре-зультатів у здійсненні даного процесу, на нашу думку, варто прислухатися до таких рекомендацій:

• зібрати й узагальнити повний банк даних про травмоне-безпечні вправи в процесі фізичного виховання дівчат;

• створити систему заходів спрямованих на те щоб кожний вчитель оволодів технікою культивування задоволення від успіхів, насолоди, радості (а це неодмінна умова ефектив-ного процесу) під час занять фізичними вправами;

• розробити навчальні програми, які враховували б при-родний віковий розвиток дівчат та забезпечували широ-ке застосування форм і засобів фізичного виховання, що впливають на їхню емоційну сферу;

• постійний контроль і різні види заохочень тощо.

76

Виходячи з такого розуміння проблеми, пропонуємо спря-мувати зусилля на модернізацію змісту фізичного виховання, яку необхідно починати не з переформулювання мети, не з ма-кіяжу технологій, а з широкого впровадження в навчальний процес з інноваційних технологій, ритмопластичних форм, методів і засобів фізичного виховання, які мають механізми впливу на внутрішню сутність школярів, їх духовність, ви-разність, емоційність.

З огляду на те, що гендерна політика розглядається як важ-ливий показник демократизації суспільства, умовами успіш-ної її реалізації повинна з’явитися нова система виховання фізичної культури юнаків і дівчат. І ми робимо перші кроки в цьому напрямку, що дозволить підвищити розуміння вчи-телів фізичної культури сутності гендерних проблем, цілей, принципів і завдань, сприятиме формуванню адекватної ген-дерновиваженої системи фізичного виховання школярів.

77

Тема 5. Методика використання ігор різної спрямованості на уроках фізичної культури

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. За якими ознаками можна класифікувати рухливі ігри?2. Охарактеризуйте основні завдання вчителя під час про-

ведення гри.

ЛІТЕРАТУРА1. Рибалко В.О. Організація та методика проведення

рухливих ігор на уроках фізичної культури / В.О. Ри-балко // Фізичне виховання в школі. — 2008. № 3. — С. 29–35.

2. Круцевич Т.Ю. Оцінка як один із факторів підвищення мо-тивації учнів до фізичної активності / Т.Ю. Круцевич // Фізичне виховання в школі. — 1999. № 1. — С. 47–50.

3. Фізична культура в школі: методичний посібник /за заг. ред. С. М. Дятленка. — К.: Література ЛТД, 2009.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-ного виховання і спорту). — Ч.1 /Б.М.Шиян — Терно-піль:Навчальна книга: Богдан, 2003. — 272 с.

5. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-ного виховання і спорту). — Ч.2 /Б.М. Шиян — Терно-піль:Навчальна книга: Богдан, 2003. — 248 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИГра здавна була невід’ємною частиною життя людини, ви-

користовувалася з метою виховання й фізичного розвитку пі-дростаючого покоління. Особлива цінність рухових ігор поля-гає в можливості одночасного впливу на моторну й психічну сфери особистості школяра.

Ігри сприяють і моральному вихованню. Повага до супер-ника почуття товариськості, чесність у спортивній боротьбі,

78

прагнення до вдосконалення — усі ці якості можуть успішно формуватися під впливом рухливих ігор.

У педагогічній практиці розподіл рухливих ігор на групи за певними ознаками полегшує підбір ігрового матеріалу для вирішення простих чи складних завдань.

Рухливі ігри, що рекомендуються програмою, припуска-ють різний принцип взаємовідносин учасників і пов’язану з цим структуру. Їх можна умовно поділяти на групи, кожна з яких має свої особливості й призначення.

До першої групи можна віднести ігри, де учасники вступа-ють в активне єдиноборство. У процесі таких ігор відбувається безпосередній контакт із суперником.

До другої групи можна віднести ігри без зіткнення учас-ників однієї команди з командою суперника, коли учасники кожної команди діють погоджено між собою, нерідко застосо-вують різні варіанти тактики, але не можуть виявити безпосе-реднього (прямого) впливу на дії гравців іншої команди.

Третя група ігор — ігрові естафети. У яких дії кожного учасника мають однакову спрямованість, пов’язані з пере-міщенням на майданчику й виконанням певних завдань. Дії виконуються по черзі і якомога з найбільшою майстерністю (точністю й швидкістю).

Практика роботи зі школярами підтверджує, що під час вивчення спортивних ігор не слід поспішати з двосторонньою грою. Треба частіше пропонувати учням ігрову форму вико-нання вправ із м’ячем, різні рухливі ігри. Поступово усклад-нюючи ігри, учитель вносить у них елемент протиборства, таким чином привчаючи тих, хто займається. Подібні ігри не тільки закріплюють потрібну навичку, а й удосконалюють її в умовах наближених до змагань.

79

Тема 6. Методика організації і умови проведення фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України «Козацький гарт», фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів «Нащадки козацької слави»

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. З яких частин складається фізкультурно-оздоровчого

комплексу школярів України «Козацький гарт» ?2. Визначте основні завдання фізкультурно-оздоровчого

комплексу школярів України «Козацький гарт»?3. Охарактеризуйте основні принципи складання графік

розподілу і проходження програмного матеріалу

ЛІТЕРАТУРА1. Наказ про впровадження фізкультурно-оздоровчого патріо-

тичного комплексу школярів України «Козацький гарт» // Фізичне виховання в школі. — 2005. № 6. — С. 10.

2. Положення про організацію фізичного виховання і ма-сового спорту в дошкільних, загальноосвітніх навчаль-них закладах України // Фізичне виховання в школі. — 2005. № 6. — С. 2–9.

3. Умови проведення фізкультурно-оздоровчого комплексу школярів України «Козацький гарт» // Фізичне вихо-вання в школі. — 2005. № 6. — С. 11–14.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів. Ч. 2 /Б.М. Шиян. — Тернопіль: Навчальна кни-га — Богдан, 2003. — 248 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИОднією із важливих складових на шляху практичного вирі-

шення зазначених напрямів модернізації системи фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах є запро-

80

вадження нового фізкультурно-оздоровчого комплексу шко-лярів України «Козацький гарт», який складається з двох ча-стин:

• перша — комплекс тестування школярів «Крок здо-ров’я»;

• друга — фізкультурно-оздоровчий патріотичний фести-валь «Нащадки козацької слави».

Для реалізації завдань комплексу в загальноосвітніх на-вчальних закладах та з метою підготовки учнів до виконання визначених випробувань доцільно використовувати протягом навчального року різні форми фізичного виховання учнів:

• уроки фізичної культури;• фізкультурні хвилинки та паузи;• заняття в спортивних секціях та гуртках фізкультурно-

спортивної спрямованості;• самостійні заняття;• участь у фізкультурно-оздоровчих заходах тощо.Основними завданнями комплексу є:• визначення і контроль рівня особистого фізичного роз-

витку та здоров’я школярів;• оцінка фізичного здоров’я кожного школяра, виявлення

його відстаючих показників для подальшої розробки ін-дивідуальних програм для їх поліпшення;

• виховання у школярів відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності;

• формування у дітей та учнівської молоді навичок здоро-вого способу життя

• створення умов для об’єктивної самооцінки і самовдо-сконалення;

• збільшення рухової активності школярів.

81

ТЕМА 7. Медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Які документи регламентують організацію і зміст меди-

ко-педагогічного контролю в навчальних закладах?2. Охарактеризуйте основні положення Інструкції про розподіл

учнів на групи для занять на уроках фізичної культури.3. Визначіть основну мету медико-педагогічного контролю?4. Назвіть основні форми медико-педагогічного контролю?5. Визначите способи і зміст занять з учнями, які віднесені

за станом здоров’я до спеціальної медичної фізкультур-ної групи.

6. Охарактеризуйте методологічну спрямованість роботи з учнями, які віднесені за станом здоров’я до спеціальної медичної фізкультурної групи.

7. Дайте методичні рекомендації щодо отримання фізично-го навантаження для основних нозологічних груп захво-рювань

ЛІТЕРАТУРА1. Блогур В. Досвід інтеграції навчальних предметів «Фі-

зична культура» і «Валеологія» шляхом освіти нової ге-нерації фахівців / В.Блогур // Теорія і методика фізич-ного виховання і спорту. — 2001. № 4. — С. 37–39.

2. Горащук В.П. Курс лекций по валеологии: Учебное посо-бие для студентов высших учебных заведений / В.П. Го-ращук. — Луганск: Знание, 2008. — 161 с.

3. Лубушева Л.И. Концепции физкультурного воспитания студентов /Л.И. Лубушева //Теория и методика физиче-ской культуры . — 1993. № 5–6. — С.15–18.

4. Лубушева Л.И. Концепция формирования физической культуры человека / Л.И. Лубушева — М :ГЦОЛИФК, 2001. — 120 с.

82

5. Приходько В.В. Концепция здравостроительства как ре-ализационное направление валеологии / В.В. Приходь-ко //Физическая культура, спорт и здоровье учащейся молодежи. Сб. науч. тр. — Днепропетровск, 2000. — С. 20–28.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИВідповідно до частини десятої статті 19 Закону України

«Про охорону дитинства», на виконання рішення колегій Мі-ністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, моло-ді та спорту від 11 листопада 2008 року № 13/1-2/10/11/1 та з метою впорядкування питання щодо медико-педагогічного контролю за фізичним вихованням дітей у загальноосвітніх навчальних закладах України наказом Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства освіти і науки України від 20.07.2009 р. № 518/674 «Про забезпечення медико-педа-гогічного контролю за фізичним вихованням учнів у загально-освітніх навчальних закладах» затверджено Положення про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах (додається), Інструк-цію про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури (додається).

ПОЛОЖЕННЯпро медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням

у загальноосвітніх навчальних закладах

1. Загальні положення1.1. Медико-педагогічний контроль за фізичним вихо-

ванням — невід’ємна частина навчального процесу та медичного обслуговування учнів у загальноос-вітньому навчальному закладі (далі — навчальний заклад), що включає заходи, спрямовані на оптимі-зацію, безпеку ти ефективність фізичної культури.

1.2. Медико-педагогічний контроль є необхідним ком-понентом педагогічного процесу, що забезпечує своєчасне визначення рівня функціональних мож-ливостей організму учнів, адекватність фізичних

83

навантажень та раннє виявлення ознак хвороб і ушкоджень.

1.3. Організація і зміст медико-педагогічного контролю в навчальних закладах, незалежно від підпорядку-вання та форм власності, регламентуються закона-ми України «Про охорону дитинства», «Про осві-ту», «Про загальну середню освіту», «Про фізичну культуру і спорт», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Основа-ми законодавства України про охорону здоров’я, цим Положенням та іншими нормативно-правови-ми актами.

1.4. Медико-педагогічний контроль здійснюється ме-дичним персоналом лікувально-профілактичних закладів, медичними та педагогічними працівни-ками навчального закладу.

1.5. Оздоровчий ефект занять фізичною культурою за-безпечується за умови повної відповідності фізич-ного навантаження функціональним можливостям організму. Натомість функціональний стан орга-нізму характеризує ефективність і раціональність організації фізичного виховання в навчальному за-кладі.

2. Мета й завдання медико-педагогічного контролю2.1. Метою медико-педагогічного контролю є: визначення стану здоров’я, фізичного розвитку й

функціонального стану організму учнів, які займа-ються фізичною культурою; оптимізація рухової активності учнів; розв’язання питань щодо відпо-відності фізичних навантажень стану здоров’я та функціональним можливостям учнів навчальних закладів.

2.2. Завдання медико-педагогічного контролю: визна-чення рівня фізичного розвитку, стану здоров’я, функціональних можливостей організму та рівня розвитку рухових навичок учня з метою диферен-ціації засобів і форм фізичного виховання та до-зування фізичного навантаження; систематичне

84

спостереження за динамікою показників фізичного розвитку, стану здоров’я та розвитку локомоторної функції учня під впливом фізичних вправ, загарту-вання та інших засобів біокорекції для оцінювання їх оздоровчого ефекту; виявлення функціональних відхилень і ранніх симптомів хвороб, що виника-ють під час занять фізичною культурою; профілак-тика шкільного, зокрема спортивного, травматиз-му; проведення санітарно-просвітницької роботи та гігієнічного виховання учнів.

3. Організація медико-педагогічного контролю за фізич-ним вихованням учнів та порядок проведення медико-педагогічного спостереження на заняттях із фізичного виховання

3.1 Організацію медико-педагогічного контролю в на-вчальному закладі забезпечує його керівник.

3.2. Оцінювання стану здоров’я учнів із подальшим по ділом їх на групи для занять фізичною культурою здійснює медичний працівник навчального закла-ду за результатами:

обов’язкових медичних профілактичних оглядів (рівень та гармонійність фізичного розвитку, наяв-ність захворювань чи вад розвитку, травм, гострих хронічних захворювань, частота та тривалість за-хворювань, патологічна враженість);

функціональних проб із дозованим фізичним на-вантаженням (визначення рівня функціонального стану організму);

медико-педагогічних спостережень за різними фор-мами фізичного виховання в навчальному закладі.

3.3. Основними формами медико-педагогічного контро-лю є:

медико-педагогічні спостереження під час уроків фізичного виховання, динамічної перерви, занять спортивних секцій, змагань та інших форм фізич-ного виховання;

диспансерний облік учнів, які за станом здоров’я займаються в підготовчій та спеціальній групах;

85

оцінювання санітарно-гігієнічного стану місць про-ведення уроків та інших форм фізичного виховання;

медико-педагогічні консультації з питань фізично-го виховання;

медичний супровід змагань, туристичних походів тощо;

профілактика шкільного, зокрема спортивного, травматизму;

санітарно-просвітницька робота; контроль за ефективністю організації фізичного

виховання у навчальних закладах.3.4. Обов’язки педагогічних працівників щодо фізично-

го виховання учнів у навчальних закладах визна-чено нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України.

3.5. Загальне керування організацією медичного кон-тролю за станом здоров’я дітей у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюють місцеві органи охорони здоров’я та освіти ї науки відповідно до чинного законодавства України.

3.6. Медико-педагогічний контроль належить до обов’язкових функцій медичних і педагогічних працівників навчального закладу. Медико-педаго-гічне спостереження здійснюється згідно з кратністю проведення спеціалістами медико-педагогічного спо-стереження за уроками фізично го виховання у 1–12-х класах загальноосвітнього навчального закладу та спеціалістами, визначеними в додатку 1.

3.7. Медико-педагогічне спостереження проводиться ме-дичним працівником (лікарем, медсестрою) разом із учителем безпосередньо під час уроків з фізичного ви-ховання, динамічної перерви, занять спортивних сек-цій, змагань та інших форм фізичного виховання.

3.8. Під час медико-педагогічного спостереження розв’язуються такі завдання:

ознайомлення з навчально-методичною докумен-тацією (класний журнал, календарно-тематичний план, конспект уроку);

86

• контроль за навантаженням учнів, які за ста-ном здоров’я належать до основної, підготовчої та спеціальної груп, під час проведення уроків із фізичної культури;

• оцінювання методики проведення уроків із фі-зичної культури та фізкультурно-оздоровчих заходів, матеріально-технічного забезпечення, відповідність нормативам щодо забезпечення об-ладнанням та інвентарем, їх справність;

• оцінювання гігієнічних умов місць проведення уроків із фізичної культури (температура та во-логість повітря, ефективність вентиляції, рівень освітлення, якість і своєчасність вологого при-бирання приміщень, дотримання правил техні-ки безпеки, наявність засобів першої медичної допомоги тощо);

• контроль за відповідністю одягу та взуття умо-вам проведення занять;

• контроль за відповідністю фізичного наванта-ження статі учнів;

• вивчення реакції організму дітей на фізичне на-вантаження, хронометраж уроку.

3.9. Під час проведення уроку беруться до уваги основні зовнішні ознаки втоми: колір шкіри обличчя, піт-ливість, характер дихання і рухів, міміка, увага і самопочуття учнів за схемою візуального визначен-ня втоми учнів під час фізичного навантаження (до-даток 2).

ЗЛО. Для оцінювання ефективності уроку вико-ристовуються хронометражні спостереження, які дають змогу обчислити моторну щільність (далі — МЩ), загальну щільність уроку (далі — ЗЩУ) за розрахунком, визначеним у додатку 3.

Відповідно до гігієнічних вимог, величина ЗЩУ має становити не менш ніж 80–90%.

3.11. Графічним зображенням реакції серцево-судин-ної системи (пульсу) у відповідь на фізичне наван-таження є фізіологічна крива оцінювання реакції

87

учня на фізичне навантаження (додаток 4).3.12. За результатами медико-педагогічного спосте-

реження у разі необхідності проводиться корекція планування процесу фізичного виховання та дозу-вання фізичних навантажень учнів.

ІНСТРУКЦІЯпро розподіл учнів на групи для занять

на уроках фізичної культури

1. Медичне обстеження учнів у загальноосвітніх навчаль-них закладах (далі — навчальний заклад) проводиться в установленому законодавством порядку.

2. Медичний працівник навчального закладу на підставі довідки про стан здоров’я, у якій визначається група для занять на уроках фізичної культури, здійснює розподіл усіх учнів на групи для занять фізичною культурою (до-даток 1).

3. Учні, які не пройшли медичного обстеження (рекомен-дованого додаткового обстеження), до навантажень на уроках фізичної культури не допускаються, про що по-винні бути поінформовані їхні батьки.

4. Наказом директора навчального закладу списки учнів, які належать до підготовчої та спеціальної груп, затверджу-ються на поточний рік і доводяться до відома вчителів (ви-кладачів) фізичної культури, класних керівників.

5. На підставі наказу класний керівник за участю медич-ного працівника навчального закладу оформлює Листок здоров’я, який зберігається в журналі обліку навчаль-них занять (додаток 2).

6. У разі необхідності зміни щодо групи заносяться в Листок здоров’я класу з обов’язковим підписом класного керівни-ка або медичного працівника навчального закладу.

7. Визначення гармонійності та рівня фізичного розвитку учнів проводиться з використанням стандартів фізично-го розвитку.

8. Функціонально-резервні можливості серцево-судинної системи дітей визначаються в амбулаторно-поліклініч-них закладах медичним працівником, результати проби

88

вносяться до амбулаторної карти та довідки про дозвіл відвідування навчального закладу з визначенням групи для занять на уроках фізичної культури.

9. Визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи проводиться за пробою Руфьє (додаток 3).

10. Показання для проведення проби Руфьє після перенесе-ного гострого захворювання визначає лікар-педіатр або сімейний лікар залежно від особливостей індивідуально-го розвитку та перебігу хвороби.

11. У разі визначення зниження рівня функціональних можливостей серцево-судинної системи за відсутності клінічних виявів хвороби проводиться додаткове обсте-ження відповідного спеціаліста зі зміною групи для за-нять на уроках фізичної культури.

12. До спеціальної групи також належать учні, які мають дефекти опорно-рухового апарату і не можуть займатися за загальною програмою.

13. Після перенесення гострих захворювань, оперативного втручання чи травмування на період реабілітації учні тимчасово зараховуються за призначенням лікаря до підготовчої групи, оскільки повне звільнення від фіз-культури призводить до явищ гіпокінезії з несприятли-вими для організму наслідками.

Оцінювання у цей період проводиться згідно з навчаль-ними програмами груп.

14. За місяць до закінчення терміну перебування учня в спе-ціальній або підготовчій групі класний керівник пись-мово повідомляє учня та його батьків про необхідність проходження повторного медичного огляду з метою виз-начення групи для занять фізичною культурою. Перші визначення групи для занять на уроках фізичної куль-тури проводяться при поглибленому обстеженні дитини перед вступом до навчального закладу. Терміни віднов-лення допуску учнів до фізичних навантажень після пе-ренесених захворювань і травм зазначені у додатку 4.

89

Додаток 1

до Інструкції про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури

Характеристики груп для занять на уроках фізичної культури та особливості організації

занять з учнями в навчальних закладах

Назва медичної

групи

Критерії віднесення учнів

до груп

Характеристика фізичного наван-

таженняПримітка

Основна група

Здорові діти та діти, які мають гармонійний, ви-сокий або середній рівень фізичного розвитку з висо-ким або вищим за середній рівнем функціонально-резервних можли-востей серцево-су-динної системи

Фізична підготов-ка проводиться в повному обсязі згідно з навчаль-ними програмами з урахуванням ін-дивідуальних осо-бливостей розвит-ку дитини

Дозвіл лікаря щодо за-нять, які супроводжують-ся підвищеними фізич-ними навантаженнями (заняття в спортивних секціях, танці, хореогра-фія тощо), надається тільки після погли-бленого обстеження

Підготовча група

Діти в реабіліта-ційному періоді після гострих за-хворювань, що не потребують курсу лікуваль-ної фізкультури, з середнім рівнем функціонально-резервних можли-востей серцево-су-динної системи

Поступове збіль-шення наванта-ження без здаван-ня нормативів

Заборонено заняття в спортивних секціях, але рекомендовано додаткові заняття у групах загальної фізичної підготовки або в домашніх умовах із метою І ліквідації недоліків у фізичній підготовці (за індивідуальними ком-плекс-завданнями вправ, спрямованими на підви-щення рівня функціональ-них (можливостей серцево-судинної системи та системи дихання, на зміцнення певної групи м’язів, на оволодіння певними руховими навич-ками або для підвищення рівня їх виконання)

90

Спеціальна група

Значні відхилення постійного чи тим-часового характе-ру в стані здоров’я, що не перешкод-жають навчаннюв школі, але про-типоказані для за-нятьфізичною культу-рою за навчальноюпрограмою.Рівень функціо-нально-резервнихм о ж л и в о с т е й : низький або ниж-чий за середній

Фізична підготов-ка проводиться заспеціальнимипрограмамиз урахуванням ха-рактерута ступеня відхи-лень

Заняття проводить учи-тель фізичної культури з наданням індивідуальних завдань безпосередньо на уроках

Додаток 2

до інструкції про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури

Листок здоров’я

Прізвище, ім’я,

по батькові

Дата народження

Група з фізкультури

Терміндії

Зміна групи з

фізкультури

Терміндії Примітка

Додаток 3

до Інструкції про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури

Методи діагностики функціонального стану серцево-судинної системи дітей шкільного віку.

Методика проведення функціональної проби РуфьєУчень повинен виконати 30 присідань із витягнутими впе-

ред руками впродовж 45 с. Учневі пропонують самостійно й голосно проводити рахунок («один», «два» і т.д.), що дає змо-гу уникнути затримки дихання.

Після 3–5 хв відпочинку, у положенні сидячи, в обстежу-ваного підраховують пульс кожні 15 с, аж поки буде отримано

91

2–3 однакові цифри. Отримані дані записують до протоколу і пропонують учневі виконати навантаження.

Під час виконання проби необхідно стежити за збережен-ням стандартних умов виконання навантаження, за зовнішні-ми ознаками втоми дитини.

Після закінчення присідань учень сідає і проводиться пі-драхунок пульсу за перші 15 с першої хвилин и відновлення та за останні 15 с першої хвилини відновлення.

Оцінювання функціональних можливостей серцево-судин-ної системи проводять за індексом Руфьє (IP), що розрахову-ється за такою формулою:

4 х (ЧСС1+ ЧСС

2 + ЧСС

3 – 200

ІР = -------------------------------------------------------------- 10де: ЧСС

1 — пульс за 15 с у стані спокою; ЧСС

2 — пульс за

перші 15 с першої хвилини відновлення; ЧСС3 — пульс за

останні 15 с першої хвилини відновлення.Рівні функціонального резерву серця визначаються з ура-

хуванням п’яти градацій:менш ніж 3 — високий рівень;4–6 — вищий за середній (добрий);7–9 — середній;10–14 — нижчий за середній (задовільний);більш ніж 15 — низький;ЧСС — частота серцевих скорочень.

Додаток 4

до Положення про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

Фізіологічна крива оцінювання реакції учня на фізичне на-вантаження

Одночасно з хронометражем складових частин уроку фі-зичного виховання у 2—3-х учнів різної статі, які обираються объектами спостереження за критеріями достатньої активно-сті, дисциплінованості та середньої фізичної підготовленості, проводять пульсометрію. За стандартом підрахунок проводять

92

упродовж 10 с. Обов’язковим є вимірювання пульсу до уроку та після його закінчення.

Пульс вимірюють до початку занять, після основної части-ни уроку, після проведення загальних вправ, після рухової гри, після заключної частини уроку та через 3–5 хв. після за-кінчення уроку.

Графічне зображення кривої фізичного навантаження крес-литься з дотриманням таких умов: по осі абсцис (по горизон-талі) від вихідної точки відкладають час уроку із зазначенням його частин, по осі ординат (по вертикалі) — пульс за хв., по-чинаючи шкалу осі із вихідної точки «60».

За умови правильної організації уроку фізіологічна крива повинна мати двовершинну (або одновершинну) па-раболічну форму, інтенсивність фізичного навантаження (ЧСС> уд./хв.) до 140 уд./хв. — легке фізичне навантажен-ня; 141–160 уд./хв. — середнє фізичне навантаження; менше ніж 160 уд./хв. — значне фізичне навантажен-ня; ЧСС — частота серцевих скорочень.

Структура уроку (залежить від навчальної програми й теми уроку):

3–5 хв. — ввідна частина;35 хв. — основна частина (розминка, навчання основ ним

рухам, рухові ігри);3–5 хв. — заключна частина.

Методика організації занять з учнями спеціальних медич-них груп

93

Учні, які за результатами медичного огляду тимчасово відне-сені до спеціальної медичної групи, відвідують обов’язкові уро-ки, але виконують корегувальні вправи і вправи для загального фізичного розвитку, які їм не протипоказані. Таким учням мож-на виставляти поточну оцінку за знання і техніку виконання ко-регувальних вправ (за сприятливих для учня умов), а наприкін-ці навчального року ставиться «Зараховано».

Окрім того, для учнів спеціальних медичних груп органі-зовуються два додаткових заняття за програмами «Фізична культура» для спеціальних медичних груп загальноосвітніх на-вчальних закладів. 1–4 класи (авт. Майєр В.І., Деревянко В.В.) та програмами «Фізична культура» для спеціальних медич-них груп загальноосвітніх навчальних закладів. 5–9 класи (авт. Майєр В.І., Деревянко В.В.).

Для учнів спеціальних медичних груп, які навчаються за новими програмами, здійснюється оцінювання навчальних досягнень за вміщеними в них критеріями.

Фізичне виховання учнів, які за станом здоров’я віднесе-ні до спеціальної медичної фізкультурної групи, спрямовано на:

• поступове та послідовне зміцнення здоров’я, загартуван-ня організму й підвищення рівня фізичної працездатно-сті;

• усунення функціональних відхилень та недоліків у фі-зичному розвитку, ліквідацію остаточних явищ після захворювань, розвиток компенсаторних функцій, підви-щення неспецифічної стійкості організму до несприят-ливого впливу навколишнього середовища;

• виховання, у межах можливого, основних фізичних якостей (витривалість, швидкість, сила, спритність), на-вчання руховим навичкам та правилам суддівства зма-гань під час проведення занять з фізичної культури;

• надбання необхідних професійно-прикладних рухових навичок;

• виховання свідомої необхідності до постійних занять фі-зичними вправами, надбання знань та навичок з основ гігієни й самоконтролю під час занять фізичною культу-рою.

94

Згідно з вимогами програми учні, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної групи, не повинні бути від-ділені від загального навчально-виховного процесу. Більш того, необхідно спеціально працювати над зміцненням їх вза-ємозв’язку з усім колективом. Це один з головних факторів успішного прищеплювання учням, які мають відхилення у стані здоров’я, звички до систематичних занять фізичними вправами. Саме тому, учні, що мають відхилення у стані здо-ров’я, повинні брати участь в усіх фізкультурних заходах, а загальний обов’язковий урок — залишається ведучою формою організації занять для учнів, які віднесені за станом здоров’я, до любої групи.

Основним критерієм для включення учнів до спеціальної медичної групи є встановлення діагнозу з обов’язковим вра-хуванням ступеня порушень функцій організму.

При враженнях функцій опорно-рухового апарату (паралі-чі, порози та ін.), а також при більш значних порушеннях здо-ров’я необхідні заняття з лікувальної фізичної культури.

На підставі поданих медичних документів (довідка ліку-вальної консультативної комісії, форма №4) на початку кож-ного навчального року лікарем (медичною сестрою) склада-ється наказ про розподіл учнів за станом здоров’я до медичних груп (див. зразок).

Існують різні точки зору про питання комплектування на-вчальних груп з числа учнів, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної фізкультурної групи. Згідно з пер-шим варіантом за основу беруть діагноз захворювання, дру-гим — функціональний стан організму, третього — фізичну підготовленість учнів. Але, де є можливість комплектувати повноцінні (по 8–12 осіб) групи із учнів бажано, формувати спеціальні медичні фізкультурні групи з більш - менш одно-рідними діагнозами.

95

ЗразокНАКАЗ

____ вересня 2011 р. м. Луганськ №

Про розподіл учнівза станом здоров’я домедичних груп З метою належної організації занять з фізичної культури із

врахуванням стану здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості учнів, на підставі поданих медичних доку-ментів наказую:

1. Віднести до підготовчої медичної фізкультурної групи:

№Прізвище, ім’я

по батьковідіагноз клас

1. Іваненко С.І. Міопія сл. ст. 5а2.3.

2. Віднести до спеціальної медичної фізкультурної групи:

№Прізвище, ім’я

по батьковідіагноз клас

1. Сергієнко О.М. Хр.пієлонефріт 7б2.3.

3. Звільнити від занять з фізичної культури:

№Прізвище, ім’я

по батьковідіагноз клас

1. Шевченко Н.О. Сах. діабет 10в2.3.

М.П. Директор школи: /підпис

96

Методичні рекомендації щодо отримання фізичного навантаження для основних груп захворювань

Захворювання серцево-судинної системи

За частотою захворювань, що зустрічаються у школярів, на першому місці стоять серцево-судинні захворювання, а серед останніх — ревматичні порушення клапанів та серцевого м’я-за. Фізичні вправи відіграють велике значення в оздоровленні серцево-судинної системи, відновлювальні можливості якої до-статньо великі. Тому необхідно проводити якнайбільше занять фізичними вправами, не допускаючи при цьому перевантажень. Ознаками перевантаження серцево-судинної системи можуть бути: погіршення загального стану, зниження працездатності, підвищення пульсу, зниження чи збільшення кров’яного тиску в стані спокою, аритмія, несприятлива реакція на навантаження під час занять (суб’єктивні скарги, задишка, збліднення і т.п.).

Для осіб цієї групи захворювань сприятливими будуть три-валі за часом та помірні за інтенсивністю навантаження на ви-тривалість, що знімають емоційне пере навантаження.

Хвороби органів диханняСеред студентів, які віднесені за станом здоров’я до спеці-

альної медичної групи, зустрічаються чимало осіб, яким по-ставлено діагноз: хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, аст-матичний бронхіт, бронхіальна астма та ін.

Студенти, які мають вищеназвану патологію, на перших ета-пах занять фізичною культурою в спеціальній медичній групі легше переносять короткострокові навантаження швидкісно-силового характеру з достатніми перервами для відпочинку, ніж циклічні вправи на витривалість. При стійких та вираже-них змінах у легенях фізичні вправи компенсують порушену вентиляцію та різко знижену еластичність тканини легень, а також сприяють зміцненню дихальної мускулатури.

Захворювання органів травленняНайбільш розповсюдженим захворюванням шлунково-

кишкового тракту є хронічні гастрити. За походженням вони розподіляються на дві групи: 1 — на самому початку захво-рювання виникають структурні зміни стінок шлунку; 2 —

97

спочатку спостерігаються функціональні порушення, які в майбутньому приводять до структурних змін. Найчастіше причиною захворювання є нерегулярне харчування з багато-часовими перервами й наступною ситною їжею.

Заняття з учнями в спеціальній медичній фізкультурній групі показані після закінчення лікування і при відсутності жалоб на білі у шлунку, нудоту, печію. Поряд з регулярними заняттями фізичною підготовкою учням необхідно дотриму-ватися сурового режиму харчування та відпочинку.

Фізичні вправи сприятливо впливають на перебіг хронічних захворювань кишечнику. У першу чергу нормалізуючи моторну функцію, поліпшуючи процес переварювання їжі та усмокту-вання. Учням з такими захворюваннями більш показані загаль-но розвиваючі вправи, особливо лежачи, які поліпшують крово-постачання черевної порожнини, та вправи для м’язів черевного преса. На перших етапах занять слід виключити вправи з вели-ким напруженням, тривалі циклічні вправи.

Захворювання статевої системиПієлонефрит — захворювання, під час якого одночасно з

запаленням ниркових балій відбувається поразка самої тка-нини нирок. Серед гінекологічних захворювань у дівчат одне з перших місць займає запалення придатків матки — аднексіт.

На заняттях з фізичного виховання з учнями цієї групи за-хворювань, а також з тими у кого порушення менструально-го циклу, слід більше виконувати вправ у положенні лежачи, що сприятиме поліпшенню кровообігу органів малого таза (ці вправи не можна виконувати лежачи на холодній підлозі).

Захворювання ендокринної системи.Базедова хвороба — це хвороба, яка супроводжується змі-

нами в щитовидній залозі та інтоксикацією організму. Під-вищення частоти серцевих скорочень є одним із ранніх та по-стійних симптомів захворювання.

Порушення функції підшлункової залози, що виражається в недостачі продукування інсуліну, провокує підвищення цу-кру в крові. Дане захворювання — цукровий діабет — у шко-лярів нерідко розвивається в результаті психічної чи фізичної травми, неправильного харчування, зайвого споживання ву-глеводів, різноманітних інфекцій.

98

Ожиріння — різновидність порушення жирового обміну, що найчастіше часто зустрічається у школярів. Розрізняють дві форми ожиріння: екзогенну та ендогенну. Екзогенне ожи-ріння є наслідком зайвого харчування та обмежень фізичної діяльності. Ендогенне ожиріння обумовлено порушеннями функцій залоз внутрішньої секреції.

Найбільш ефективними для цієї групи захворювань є за-няття фізичними вправами які спрямовані на компенсацію стану органів кровообігу та дихання. Таким учням особливо показані вправи на витривалість, спортивні ігри.

Захворювання та травми нервової системи Неврози відносяться до функціональних захворювань не-

рвової системи, виникненню та розвитку яких сприяє розумо-ве та фізичне перенавантаження, перенесені інфекції, інток-сикації, травми та інші захворювання. У спеціальну медичну фізкультурну групу найчастіше направляються учні з різко вираженим неврозом.

Серед учнів, що займаються у спеціальній медичні фіз-культурній групі, зустрічаються особи з захворюваннями пе-риферичних нервів — ішіасом й радикулітом. В останні роки невропатологи прийшли до висновку, що походження ради-кулітів пов’язано не з інфекцією чи переохолодженням, а з дегенеративно-дистрофічними процесами в тканинах хребта.

У школярів радикуліти виникають перш за все під час от-римання різноманітних травм та переохолодження, а також в результаті сидіння. Тому після усунення больового синдро-му необхідно приділяти увагу вправам, які зміцнюють «м’язо-вий корсет». Показані циклічні вправи на витривалість, які не викликають больових відчуттів.

Після закритих черепно-мозкових пошкоджень учні мо-жуть займатися фізичними вправами тільки при відсутності виражених залишкових явищ та не раніш ніж 0,5-1,5 р.

Порушення рефракції ока.Міопія ( короткозорість)- один з недоліків рефракції ока, в

результаті якого особи, що страждають від цього захворюван-ня, погано бачать окремі предмети. У разі далекозорості за-дній фокус при відсутності акомодації лежить поза сітчаткою. Для корекції короткозорості ока використовують лінзу, що

99

розсіює або збирає (далекозорість). Відрізняють короткозо-рість (це ж відноситься й до далекозорості): слабку — очки до 3.0 діоптрів, середню — від 3.0 до 6.0 діоптрів, високу — від 6.0 діоптрів та вище.

Учні з високим ступенем міопії без патологічних змін в очному дні виконують майже всі вправи з типової програми з фізичної культури, але кількість стрибкових вправ, різких нахилів та рухів слід значно обмежувати.

Захворювання та ушкодження опорно-рухового апаратуПід час різноманітних відхилень у стані опорно-рухового

апарату (сколіози виражені порушення постави, різноманітні вроджені й придбані деформації), що пов’язані з відставанням фізичного розвитку, школярі нерідко ухиляються від занять фізичною культурою, що заважає їх повному одужанню, спо-вільнює їх фізичну реабілітацію.

Як правило, лицям з порушеннями опорно-рухового апара-ту необхідно обмежувати, а інколи й зовсім виключати бігові та стрибкові вправи, але не слід припиняти заняття з фізично-го виховання. Переважно передбачаються загальнорозвиваль-ні вправи та спеціальні, спрямовані на зміцнення різноманіт-них м’язових груп.

100

Тема 8. Методика формування організаційних та методичних здібностей з фізичної культури в процесі навчальних занять

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:1. Що є вузловою основою для формування організаційних

і методичних здібностей?2. Розкажіть про особливості визначення обсягу і система-

тизації знань?

ЛІТЕРАТУРА1. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ

столітті. — К.:Шкільний світ, 2001.2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-

лярів. Ч. 1 / Б.М. Шиян. — Тернопіль: Навчальна кни-га — Богдан, 2003. — 272 с.

3. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-лярів. Ч. 2 / Б.М. Шиян. — Тернопіль: Навчальна кни-га — Богдан, 2003. — 248 с.

4. Уроки здоров’я. Методичний посібник для вчителів /Автор -упорядник С.В. Кириленко. — Х.: «Скорпіон», 2004. — 88 с.

5. Формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків /За заг. ред. В.Г. Панка. — К., 2001. — С.4–5.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИОсновою для формування організаційних і методичних здіб-

ностей з фізичної культури є знання про значення занять для всебічного розвитку, підвищення фізичної і розумової працез-датності, виховання морально-вольових якостей.

Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання в дітей справжньої особистісної фізичної культури з широким розумінням її суті та закономірностей. Саме на основі набутих школярами знань досягається усвідомлене опанування рухо-вих дій і навпаки, неусвідомлене виконання вправ — одна з основних причин, що не дає змоги зробити фізичну культуру

101

супутником життя, сформувати звичку до щоденної рухової діяльності. На думку Д. Уолфа, механічне навчання в півто-ра — два рази менш ефективне, ніж вербальне (усвідомлене).

Для формування організаційних і методичних здібностей з фізичного виховання в процесі занять фізичною культурою учитель самостійно визначає обсяг знань і систематизує їх так, щоби:

• сформувати таку систему, котра б відповідала духові часу;

• конкретизувати тематики, відповідно до освітніх за-вдань і вікових особливостей учнів;

• враховувати можливість реалізації теоретичного і мето-дичного матеріалу (обсяг, складність) в умовах шкільно-го уроку та під час самостійних занять фізичними впра-вами;

• передбачати способи поетапного контролю і повторення теоретичного і методичного матеріалу, що підлягає за-своєнню.

Отже, під час формування організаційних і методичних здібностей з фізичного виховання знання набувають приклад-ного характеру, і це одна з їх особливостей в процесі фізично-го виховання. Якщо на уроках фізичної культури в учнів не формується вміння формувати організаційні і методичні здіб-ності, використовувати отримані знання на практиці, то вони стають не чим іншим, як набором відомостей і фактів та швид-ко забуваються.

102

ТЕМА 9. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології у фізичному вихованні школярів

Питання до обговорення:1. Науково-педагогічні дослідження в системі фізичної

культури.2. Методичні інновації у викладанні фізичної культури.3. Інноваційні технології в школі.4. Уроки фізичної культури нового типу.5. Проведення уроків фізичного виховання з використан-

ням стретчинга, калланетики, пілатеса, степ-аеробіки.

ЛІТЕРАТУРА1. Бабешко О.П. Основи запровадження інноваційних тех-

нологій в навчальний процес з фізичного виховання / О.П. Бабешко— Луганськ, 2001. — 193 с.

2. Бабешко О.П., Завадич В.М. Уроки степ-аеробіки у шко-лі /О.П. Бабешко , В.М.Завадич // Фізичне виховання в школі. — 2007. — №2. — С. 42–48.

3. Бабешко О.П., Завадич В.М. Уроки степ-аеробіки у шко-лі /О.П. Бабешко , В.М.Завадич // Фізичне виховання в школі. — 2007. — №3. — С. 35–39.

4. Бабешко О.П., Деревянко В.В. Нові підходи до вихован-ня рухових якостей школярів / О.П. Бабешко , В.В. Де-ревянко // Фізичне виховання в школі. — 2007. — №4. — С.25–27.

5. Гільова І.С. Впровадження інноваційних технологій та їх елементів на уроках фізичної культури / І.С. Гільова // Фізичне виховання в школі. — 2007. — №2. — С.22 – 25.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИВихід України до європейського освітнього простору як

складової інтегрованої конкурентоспроможної європейської економіки, заснованої на знаннях передбачає необхідність по-силення уваги до можливостей конструктивного підходу у ви-

103

рішенні нагальних проблем фізичного виховання. Запорукою в цьому виступає те тло світових і європейських змін, що тор-кається насамперед насичення навчальних планів і програм з фізичного виховання здоров’я формуючими та здоров’язбе-рігаючими технологіями, що забезпечить удосконалення як самого викладання предмету «Фізична культура», так і освіт-нього процесу в цілому, бо інакше ми опинимося не просто на узбіччі сьогодення, а за межами здорового глузду.

Кафедрою педагогіки та психології Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ведеться напо-леглива робота щодо озброєння вчителів фізичної культури регіону сучасними оздоровчими технологіями.

Зазначенні технології мають велике відновлювальне та рекреаційне значення, спрямовані на поліпшення здоров’я, зовнішнього вигляду школярів, вони передбачають широке представництво загально філософських, загальнокультурних аспектів, що у кінцевому підсумку приведе до поступового пе-реростання процесу фізичного виховання в процес виховання фізичної культури учнів.

На нашу думку, запровадження заходів спрямованих на ре-формування системи фізичного виховання учнів у навчальних закладах України, дозволить пройти шлях від фізичного вихо-вання, від механістичного розуміння цього процесу як «форму-вання тіла» до фізичної культури особистості. Протиріччя, які виникають між старими формами і методами фізичного вихо-вання та передовою практикою, інноваційними педагогічними технологіями, створюють передумови для кардинальних змін стану фізичного виховання учнівської молоді.

Ми впевнені, що вчителеві важливо розуміти сутність та специфіку названих методичних напрямків в галузі фізично-го виховання і бути готовим до успішної реалізації їхніх ви-мог. При цьому особливої важливості набуває здатність учи-теля враховувати інтереси своїх учнів, їхні погляди, потреби, захоплення під час фізичного вдосконалення.

104

УРОК СТЕП-АЕРОБІКИСеред широкого розмаїття інноваційних засобів фізичного

виховання привертає увагу степ-аеробіка, яка доступна різно-манітним віковим категоріям і дуже популярна серед учнівсь-кої молоді.

Теоретичний аналіз, узагальнення літературних даних та власні дослідження переконливо показали, що впровадження в навчальний процес уроку степ-аеробіки істотно вплинуло на зміну тих чи інших функцій школярів. Слід також зазначи-ти, що за нашими спостереженнями, ці заняття мають у своїй основі механізми впливу на внутрішню сутність школярів, їх духовність, емоційність, виразність.

Характерною рисою проведення занять із степ-аеробіки є використання степ-платформи. Звичайно, краще всього прид-бати фірмові стандартні степ-платформи, але маючи на увазі скрутне матеріальне та фінансове забезпечення більшості на-вчальних закладів, степ-платформи можна зробити з 30–40 міліметрової дошки, або деревостружкової плити. Висота степ-платформи від 10 до 30 см, довжина — 82.5 см, шири-на — 35 см.

Зупинимось на деяких особливостях комплексів степ-аеро-біки, які дозволили їм стати в один ряд з іншими випробува-ними ритмопластичними засобами фізичного виховання шко-лярів.

По-перше, в комплекси степ-аеробіки включають об’єднан-ні серії кроків, які у свою чергу поділяються на основні — з однієї ведучої ноги і поперемінні — з постійним чергування ведучої ноги. Крім того, в комплекси степ-аеробіки включа-ють різноманітні підскоки, повороти, рухи руками. Такі за-провадження значно підвищують навантаження та сприяють вихованню витривалості.

По-друге, ці комплекси виконуються під музичне супро-водження, головною різницею якого є - чіткий ритм. Яскраво виражені акцентовані звуки, з одного боку, спрощують вико-нання вправ, а з іншого — виховують почуття ритму.

По-третє, збудлива музика є одночасно і мотивувальним чинником у ході степ-аеробного тренування та здійснює базо-ву структуру при підборі комплексів вправ.

105

Враховуючи це, в процесі побудови уроку степ-аеробіки вчи-тель фізичної культури має продумати елементи його змісту. Основою для проектування уроку степ-аеробіки є визначення мети, спрямованості та добір змісту занять на різні чверті, се-местри, навчальний рік. Як і у будь-якому виді рухової актив-ності на уроках степ-аеробіки вирішуються три основних типи педагогічних завдань (виховні, оздоровчі й освітні). Обсяг за-собів (зміст і види рухів), які використовуються у конкретних уроках для рішення цих завдань, залежить від основної мети занять і контингенту школярів.

Як свідчить аналіз спеціальної літератури з проблеми, тех-нологія конструювання уроку степ-аеробіки містить ряд послідовних дій:

• вибір виду комплексу вправ та їхньої послідовності із урахуванням інтересів учнів та їхньої підготовленості;

• підбор музики з певним числом музикальних акцентів на хвилину для кожної вправи;

• запис фонограми для всього уроку (без перерв у звучанні музики);

• конструювання вправ і крокових з’єднань для різних ча-стин уроку;

• розподіл в уроці різних по навантаженню вправ і з’єд-нань;

• розучування вчителем розробленої програми (самотре-нування);

• навчання школярів оздоровчій програмі;• керування навантаженням у наступних заняттях і т.д.Варто одразу ж підкреслити одну важливу особливість. Як

свідчить педагогічна практика і дослідження останніх років для діяльності вчителя характерні два типи конструювання програм і проведення уроків степ-аеробіки - вільний і струк-турний.

У вільному методі конструювання програм відбувається під час проведення уроку, при цьому підбор вправ відбуваєть-ся спонтанно, широко використається імпровізація в рухах і комбінаціях найпростіших кроків, що повторюються під час певного степ-аеробного фрагмента. При застосуванні вільного метода музичний супровід, зміст вправ і частин уроку, а та-

106

кож методів навчання й проведення вправ, використовуваних у кожному наступному уроці, можуть розрізнятися.

У структурному методі конструювання програм здійс-нюється заздалегідь, при цьому використаються спеціально підготовлені музичні фонограми й розроблені комбінації, що складаються зі сполучень різних степ-аеробних кроків, які по-вторюються в з’єднанні вправ у певному порядку, із заданою частотою, кількістю рухів й у точній відповідності з музич-ним супроводом. Такі стандартизовані програми повторюють-ся протягом певного циклу занять, достатнього для рішення конкретних завдань.

Але слід зауважити, що при визначенні переваг одного мето-ду складання програм перед іншим фахівці розходяться в думці. Деякі спеціалісти вважають, що спонтанність вільного методу, визначає вибір для уроку найбільш простих рухів, що приводить до його одноманітності, монотонності. Крім того, учні на такому уроці перебувають у постійному очікуванні наступної незнайо-мої вправи й виконують варіанти рухів, що задає вчитель, а не вже відому їхню послідовність, що знижує ефективність таких дій. На наш погляд, це твердження не є безперечним, тому що існує й інша думка про доцільність використання вільного ме-тоду конструювання оздоровчих програм і проведення уроку степ-аеробіки. Елемент несподіванки, характерний для вільного методу, є привабливим для добре фізично підготовлених учнів з високим рівнем координації. Але варто зазначити, що введення творчого компонента в урок із застосуванням імпровізації на за-дану рухову тему вимагає високого рівня кваліфікації, музичної й рухової підготовки вчителя фізичної культури.

І все-таки, безперечно, що уроки степ-аеробіки, проведені на основі структурної програми, можуть бути більше складни-ми й ефективними для різних вікових груп школярів. Перева-гою цього підходу є те, що після розучування вправ учні більш упевнено виконують степ-аеробні комбінації в різних сполу-ченнях, можуть у процесі уроку переходити на різну техніку і інтенсивність рухів. Завважмо, що цей варіант проведення занять найбільш привабливий для багатьох школярів, тому що вони одержують можливість оцінити свої досягнення й підвищити рівень тренованості.

107

На підставі своїх спостережень та аналізу інших досліджень ми також визначили, що розробка й проведення структурної програми вимагає більше поглибленої попередньої підготовки вчителя.

Ми також з’ясували, що незважаючи на різні підходи до складання оздоровчих програм, всі фахівці визнають необ-хідність обліку фізіологічних змін в організмі учнів, що від-буваються під час занять (див. поняття «фізіологічна крива» уроку).

Загальновизнаної є урочна форма, у якій виділяють три частини: підготовчу, основну й заключну. У кожній із частин уроку степ-аеробіки можна виділити деякі характерні для да-ного напрямку оздоровчих занять фрагменти, що дозволяють вирішувати певні приватні завдання.

У підготовчій частині уроку використаються вправи, що забезпечують:

1. Поступове підвищення частоти серцевих скорочень.2. Збільшення температури тіла.3. Підготовку опорно-рухового апарату до наступного на-

вантаження й посилення припливу крові до м’язів.4. Збільшення рухливості в суглобах.

В основній частині уроку необхідно домогтися:1. Збільшення частоти серцевих скорочень до рівня «цільо-

вої зони».2. Підвищення функціональних можливостей різних си-

стем організму (серцево-судинної, дихальної, м’язової).3. Підвищення витрати калорій при виконанні спеціальних

вправ.

В заключній частині уроку використовуються вправи які дозволяють:

1. Поступово знизити обмінні процеси в організмі.2. Понизити частоту серцевих скорочень до рівня близько-

го норми. На підставі викладеного найбільш типову схему уроку

степ-аеробіки можна уявити так:

108

Спрямованість і тривалість

частини уроку

Зона впливу і спрямованість

вправОсновні вправи Методичні

вказівки

1. Підготовча частина (8–10 хв.)

1. Розминка

1.1.Розігрівання організму (5–7 хв.)

1.2. Попереднє роз-тягування. Стрет-чінг — вправи на гнучкість ( 2–3 хв.)

1.1.1. Локальні (ізольовані) рухи різними частина-ми тіла

1.1.2. Сполучення, рухи для різнома-нітних м’язових груп

1.2.1.Ізольовані рухи для м’язів стегна і гомілки

Пересування, по-вороти, виставлен-ня ноги на п’яту, носок, перехресні кроки

Випади, рухи ту-лубом, варіанти кроків на місці та з переміщенням у поєднання з руха-ми руками

Р о з т я г у в а н н я м’язів гомілки, пе-редньої і задньої, зовнішньої і вну-трішньої поверхні стегна, попереку

Використовува-ти степ-платфор-му в підготовчій частині уроку не рекомендується Використовувати низький чи серед-ній темп рухів, з невеликою амплі-тудою

Вправи на коорди-націю і посилення кровотоку викону-вати в середньому темпі збільшуючи амплітуду

Зміну вихідних положень викону-вати повільно і в середньому темпі, з опорою руками на стегно. Статичні по-ложення фіксувати від 10 до 20 сек.

ІІ. Основна частина (30 хв.)

1. Аеробне степ-тре-нування(до 20 хв.)

1.1. Аеробна фаза (15–18 хв.)

1.2.Степ-аеробна заминка (2–5хв.)

1.1.1. Степ-аеробна розминка (–5хв.)

1.1.2. «Степ-аероб-ний пік» (12–15 хв.)

Базові елементи та ускладнення ру-хів, варіанти різ-новидів ходьби з рухами руками

Комбінації степ-аеробних кроків та їх варіанти, по-вороти, стрибки з рухами руками

Розучування кро-кових з’єднань в середньому темпі на місці і з пере-суванням у різних напрямках Виконання сполу-чень — «блоків» на місці та пере-суванням у різно-манітних напрям-ках, збільшення навантаження за рахунок координа-ційної складності, амплітуди і інтен-сивності рухів

109

1.2.1. Ізольовані рухи на різнома-нітні м’язові гру-пи, вправи стрет-чінгу

Базові вправи, варіанти із змен-шенням ампліту-ди рухів руками, розтягування м’я-зів гомілки, стег-на, шиї, рук

Зменшення амплі-туди пересувань, темпу рухів

Відновлення ди-хання

2. Ізольована ро-бота (до 10 хв.)

2.1. Вправи для м’язів тулуба

2.2. Вправи для м’язів грудної клі-тини

2.1.1.Вправи для розвитку м’язів черева і спини

2.2.1. Вправи для розвитку м’язів верхньої, нижньої, зовнішньої та вну-трішньої поверхні великої грудної м’язи

У вихідному поло-ження лежачі на силу та силову ви-тривалість м’язів черевної стінки та спини

У вихідному по-ложення лежачи на спині на силу та силову витрива-лість

Виконувати від 1 до 3 серій по 8-16 повторень рухів. Методи виконан-ня вправ та три-валість пауз між серіями залежать від рівня підготов-леності учнів

Використовувати вправи з обтяжен-ням, амортизато-ри, тренажери

ІІІ. Заключна частина ( 3–5 хв.)

1.Заключне розтя-гування1.1.Глибокий стрет-чінг

1.1.1. Вправи на розвиток гнучко-сті, «загальна за-минка »

Розтягування м’я-зів передньої, зад-ньої, зовнішньої та внутрішньої поверхні стегна та гомілки, м’язів грудної клітини, рук та плечового поясу.

Відновлення ди-хання в різнома-нітних вихідних положеннях, по-вільно, з фіксацією пози та наступним розслабленням

Аналіз літературних даних і наші педагогічні спостережен-ня вказують на те, що представлена загальна структура уроку степ-аеробіки може мати різні варіанти за змістом та тривалі-стю, як окремих частин, так і всього уроку. В окремих типах уроків може бути відсутня силова серія вправ і за рахунок її подовжуватиметься степ-аеробна частина. Для початківців рекомендують подовжувати розминку й силову (партерну) частина уроку, при цьому зменшуючи степ-аеробну («степ-ае-робний пік»).

110

Система фізичних вправ стретчінгуНайбільш ефективним методом прискорення відновлення

організму після інтенсивних фізичних навантажень та роз-витку гнучкості є спеціальна система вправ на розтягування, яка отримала назву «Стретчінг».

Під час виконання фізичних вправ стретчінгу, які основа-ні на рефлекторних процесах спинномозкового рівня, з метою розслаблення м’язів свідомо використовується нейрофізіоло-гічний механізм, який полегшує процес розтягування. При цьому використовується як постізометричне гальмування — процес розслаблення м’язів після їх статичного напруження, так і реципрокне гальмування антагоністів — процес рефлек-торного розслаблення м’яза під час скорочення її антагоніста.

Кожна м’яза має чутливі структури — рецептори, які реє-струють ступінь її розтягування і знаходяться в нервово-м’я-зових волокнах. Під час розтягування м’язи вони посилають імпульси до спинного мозку. Після переходу через синапси імпульси повертаються до м’язи, збуджують її, що приводить до негайного скорочення останньої.

Інформація від м’язових рецепторів спрямовується не тіль-ки на альфа-мотонейрони відповідної м’язи, але й одночасно через нервові клітини на альфа-мотонейрони м’язи — анта-гоніста, відбувається реципрокна блокада антагоніста. Цей ефект використовується під час активного статичного розтя-гування, де м’яза приводиться у положення розтягування ак-тивно, тобто шляхом скорочення свого антагоніста.

Якщо під час виконання руху за рахунок власної м’язової сили використовується тільки антагоніст, цей рух відповідає методу активного статичного розтягування, яке виконується наступним чином:

• прийняти вихідне положення;• повільно напрягти м’язу-антагоніст — напруження по-

силиться.Коли одна м’яза напружена, інша — становиться на шлях реф-

лекторного розслаблення. Це природна умова виконання руху в суглобі. Таким чином, під час скорочення згинача розслабляєть-ся відповідний розгинач і навпаки. Розслаблення м’язів буде тим сильніше, чим сильніше буде скорочення її антагоніста.

111

Під час виконування вправ на розтягування необхідно за-побігати різкі рухи. Допускається легке потягування в м’язах які розтягуються, дихання рівне та спокійне. Необхідно спро-бувати заспокоїтись та максимально розслабитися, знижуючи тим самим активність гамма-нейронів.

Суть переваги занять вправами стретчінгу:• Стретчінг є складовим елементом динамічного тренування• Оптимальне тренування м’язів• Збільшення амплітуди рухів у суглобах• Профілактика остеохондрозів • Запобігання травм• Терапія при виникненні проблем опорно-рухового апарату• Позитивний вплив на емоційну сферуСтретчінг може виступати як самостійна дисципліна роз-

витку гнучкості, а також входити як невід’ємна складова ча-стина у різні модулі (розділи) програми з фізичної культури

Вправи стретчінгу необхідно обов’язково вносити в заключ-ну частину уроку, оскільки старанно дозовані вправи на розтя-гування служать регенерації м’язів. Мета цих вправ розтягти стомлені м’язи до певного, нормального стану. Вправи стретчін-гу надають багато фізичних і психічних переваг, серед яких не можна не згадати про виникнення почуття задоволення. Вправи на розтягування «освіжають» організм підлітка, викликаючи у нього приємні почуття. Крім цього, вони є простим засобом до-сягнення розслаблення та відновлювання енергії.

Суперечності у поглядах на проблему розтягування. Хоча зазвичай вважається, що гнучкість знижує імовірність отри-мання травм, багато вчених і фахівців стверджують зворот-не. Щоб зрозуміти цю точку зору, необхідно уявити гнучкість як континуум (сукупність усіх дій). З одного боку відсутність гнучкості або рухів, як при анкілозі. На протилежному боці континууму — надмірна гнучкість або нестабільність, тобто підвивих або зміщення. Між цими екстремальними точками знаходиться оптимальний рівень гнучкості, який забезпечує ефективне виконання рухів та знижує ризик отримання виз-начених видів травм.

Вправи на розтягування та розвиток гнучкості не слід роз-глядати як панацею для поліпшення фізичної діяльності або

112

зниження ризику травм в спорті. Нема сумнівів в тому, що виконання будь-якої фізичної вправи несе в собі відповідну ступінь ризику. У працях вітчизняних та західних науковців висвітлено, що можливість отримання травми залежить від різноманітних перемінних, включаючи ступінь тренованості, вік, попередні травми, структурні аномалії, стомлення, не-адекватну техніку.

Нижче ми розглянемо вісім вправ, які теоретично вважа-ються потенціально небезпечними. Разом з тим багато з них є обов’язковим елементом фізичної підготовки гімнастів, бор-ців, спортсменів, які займаються бойовими видами мистецтв тощо.

«Розтягування бар’єриста». Ця вправа на розтягування — одна із найбільш розповсюдже-них, вона дозволяє розтягнути підколінне сухожилля ноги, яка випрямлена і в той же час може ушкодити зігнуте коліно в результаті розтягування пе-редніх зв’язок колінного сугло-ба, змішення в бік наколінка та вдавлення тильної частини меніску. Вправа виконується на підлозі, одна нога витягнута вперед (коліно випрямити, куль-шовий суглоб зігнути), друга — відведена, зігнута й вивернута всередину в кульшовому суглобі, коліно повністю зігнуто так, щоб п’ятка залишилися у сідниць.

Багато фахівців стверджують, що незграбне положення коліна у зігнутій нозі створює навантаження в медіальному відділі коліна. Положення посилюється під час зовнішнього обертання коліна, що може привести до скручування медіаль-них колатеральних зв’язок. Таким чином, ця вправа може дестабілізувати медіальну частину колінного суглоба. Існує три проблеми, пов’язані з виконанням цієї вправи. Вона роз-тягує коленні суглоби, що може спричинити «закручування» та сковзання наколінника, а також стискає задню частину ла-терального меніску. Другий недолік заклечається в тому, що у більшості людей з туго рухомими м’язами-згиначами куль-

113

шового суглоба це положення викликає незначне піднімання тазу і неправильне розтягування. При правильному виконан-ні маса тіла рівномірно розподіляється на обидві сідничні бу-гристості і обидва клубопоперокових гребінця залишаються паралельними підлозі. І нарешті, ця вправа може спричинити почуття дискомфорту в кульшовому суглобі. При неправиль-ному виконанні вправи підвищується імовірність виникнення больових почуттів або травми в області попереку.

Інвертироване (переверну-те) розтягування бар’єриста. Ця вправа — друга, яка вва-жається потенціально небез-печною. Виконання цієї вправи спричиняє надмірне розтягу-вання декотрих тканин, при-водить до здавлювання інших, ущемлення нервів та защем-лення суглобів. Її використову-ють головним чином для розтягування чотириголової м’язи стегна. Разом з тим воно може також забезпечувати потужне розтягування передніх структур нижньої частини ноги.

Аналізуючи попередні висновки можна зазначити, що ця вправа приводить до надмірного навантаження колінного су-глоба і, отже, знижує стабільність суглобів, викликає пере розтягування зв’язок, «скручуючи» і стискаючи наколінник і здавлює меніски.

Сильне згинання ніг в колі-нах (або глибоке присідання) є вправою, яка сприяє збільшен-ню гнучкості підколінних сухо-жиль, м’язів паху, гомілки та ахіллесового сухожилля. Крім цього, воно сприяє збільшенню м’язової сили ніг і особливо чо-тириголової м’язи стегна. Про-те при неправильному виконан-ні вправа є потенціально небезпечною. Головними факторами у виникненні травм швидкість присідань та положення ніг.

114

Ризик травми значно підвищується при використанні обтя-ження. Виконання цієї вправи може привести до ущемлення нижньої порожнистої вени, защемленню органів малого тазу, значному навантаженню на капсулу і зв’язки, стисненню на-колінка та вдавленню меніску.

Водночас результати аналізу наукових джерел та вивчен-ня практики фізичного виховання свідчать про те, що під час сильного згинання ніг, коли центр ваги (кульшовий суглоб) опускається нижче колінного суглоба долається місце утри-мання рівноваги тіла і контролю маси тіла. В результаті зв’яз-ки колін витримують форсовану масу тіла. До того ж, надмір-не згинання при спрямованої вниз силі, яка діє на передню частини стегна, — типовий механізм розриву задньої хресто-подібної зв’язки. Глибоке присідання сприяє скручуванню стопи всередину, що провокую розвиток плоскостопості. Од-нією з можливостей зниження ступеню ризику при виконанні цієї вправи замикається у виконані менш низького присідан-ня. Відповідно до консервативного підходу допускається при-сідання, при якому ноги в колінному суглобі згинаються до кута 90 градусів. І нарешті, ре-комендується стежити за тим, щоб коліна залишалися над до-вгою віссю стопи.

Нахил, торкання пальців ніг в положенні стоячи, ноги прямі. Це одне з найбільш роз-повсюджених вправ на розтягу-вання. Мета вправи — розтягу-вання підколінних сухожиль, м’язів — розгиначів спини, а також зміцнення м’язів живо-та. Виконання цієї вправи не рекомендується людям з про-блемами в області спини. Тео-ретично ця вправа може робить небажане навантаження на ди-ски і зв’язки попереку, а також на сідничний нерв. Може мати

115

місце надмірне випрямлення ніг у колінних суглобах, що веде до постійної деформації. Крім цього, є думка, що вона може негативно впливати на меніски. Під час аналізу лі-тературних джерел виникає питання: чи достатньо обґрун-товане це ствердження. Багато відомих спеціалістів приводять діаметрально протилежні дані. Окремі вважають цю вправу небезпечною та не рекомендують її виконувати.

Інші, попереджуючи про потенційну небезпеку цієї вправи, пропонують виконувати більш облегшені її варіанти. Нарешті, протилежна точка зору — вправу можна виконувати без будь-якого ризику.

Існує ряд способів звести ризик пов’язаний з виконанням цієї вправи до мінімуму. Насамперед, необхідно відмітити, що чим вище рівень гнучкості і сили, тим нижче імовірність травми. Отже, запроваджувати цю вправу можна для учнів з адекватними рівнями гнучкості і сили.

Однією із стратегій зниження ризику травм може бути по-вільне та послідовне оволодіння цією вправою. Починаючи з більш легких нахилів тобто згинаючи ноги, поступово перехо-дячи до більш скиданих, багато учнів зможуть поступово до-сягти необхідного рівня гнучкості та сили, щоб без особливого ризику приступити до виконання цієї вправи. Ще один засіб зниження ризику травм замикається у використанні правиль-ної техніки. Так, під час фази опускання тулуба рекоменду-ється тримати спину прямою.

Дуга і мостик — дві в впра-ви, які виконуються головним чином для розвитку гнучкості хребетного стовпа і пліч. Їх та-кож можна використовувати для збільшення м’язової сили різноманітних частин тіла. Кінцевий результат залежить

116

від ступеню прогину і метода досягнення заключного поло-ження. Ці вправи вважаються фундаментальними компонен-тами гімнастики, боротьби та йоги.

На думку багатьох фахівців, різноманітні види цих вправ можуть коливатися від потен-ціально небезпечних до погро-зи життю. На думку багатьох фахівців, гіпервипрямління попереку може привести до травми внаслідок надмірного стиснення дисків хребта та не-рвових волокон, які утворюють сідничний нерв. За результата-ми дослідження Дж. Алтера, виконання цих вправ з часом приведе до появи больових відчуттів та хронічному пошкод-женню, тобто розвитку спондильозу або болів в області по-переку. Для зниження ступеню ризику ці вправи необхідно виконувати після достатньої розвитку гнучкості та визначе-ної силової підготовки. Виконувати ці вправи бажано з допо-могою партнера.

Повороти тулуба в поло-женні стоячи. Потенціальна небезпека пов’язана з непра-вильним виконанням поворо-тів тулуба в положенні стоячи, полягає в тому, що його момент може перевищити абсорбуючу здатність тканин, які розтягу-ються. Іншими потенціальни-ми ланками ризику, які підля-гають травмам, є м’язи, зв’язки і м’які тканини хребтового стовпа. Ступінь ризику цієї вправи зменшується, якщо під час його виконання руки знаходяться на талії. Подібне вихід-

117

не положення приводить до зниження моменту інерції і, отже, вимагає меншої м’язової активності для повороту тулуба і під час зупинення цього руху. Цю вправ можна виконувати у ви-хідному положення сидячи, в цьому випадку на колінні сугло-би діє менший момент скручування і навантаження.

Стійка на лопатках і «плуг». Ці дві вправи характеризу-ються найбільш суперечним відношенням до них фахівців, так як вважаються потенціаль-но небезпечними для ділянки шиї. Стійка на лопатках вико-нуються з опорою на лопатки, потилицю, лікті і руки підтри-мують тулуб під спину, допо-магаючи зберегти вертикаль-не положення, внаслідок чого маса тіла приходиться на тиль-ну частину голови, шиї і пліч. «Плуг» відрізняється тим, що ноги переносяться за голову і пальці ніг торкаються підло-ги. Ці дві вправи вважаються потенціально небезпечними по ряду причин. Перша проблема пов’язана з положенням голо-ви. Маса тіла створює значну силу розтягування, включаючи згинання верхнього торакальної дільниці, яка нерідко опи-няється у зігнутому положенні в наслідок неправильної пози. Другий момент, на який звертають увагу фахівці, полягає в тому, що перевернуте вихідне положення викликає стиснення легенів та серця. Саме це знижує ефективність їх роботи, по-рушуючи дихання і кровообіг.

Нахил голови назад. Це одне з найбільш розповсюджених вправ на розтягування м’язів шиї. Мета вправи — розтягуван-ня грудинно-ключично-соскового м’яза. Виконання цієї впра-ви не рекомендується людям з проблемами в області шийних хребців. Теоретично ця вправа може привести до небажаного стискування внутрішньої сонної артерії, що може привести

118

до порушення кровообігу. Пониження кровообігу приводить до нестачі кисню та необхідних живильних речовин півкуль го-ловного мозку, що викликає головні болі, запаморочення тощо.

Активний стретчінг — це гімнастика, яка призначена головним чином для того, щоб підтримувати рухливість тіла на відповідному рівні і навіть збільшувати її. Ця техніка зветь-ся активною, тому що включає вихідні положення основні на статичних скороченнях усіх м’язів тіла. Такі скорочення під-вищують ефективність розтягування необхідної групи м’язів. Даний тип стретчінгу спрямований на тренування гнучкості, а також на м’яке та глибоке зміцнення м’язів.

Вправи поділено на шість груп. До першої групи ввійшли вправи, спрямовані на розвиток рухомості шийного відділу, до другої — вправи для м’язів плечей, спини, груди, до тре-тьої — вправи для м’язів живота, нижньої частини тулуба, до четвертої — вправи для м’язів кульшової зони, до п’ятої — вправи для м’язів стегна і гомілки, до шостої — вправи для м’язів гомілки і стопи.

Стретчінг. Вправи для м’язів шиїВиконуючи вправи на розтягування, вчителі фізичної

культури рідко згадують про м’язи шиї, доки не побачать, що їх учні відчувають закріпачення м’язів даної зони. Зазвичай вважається, причиною цього може бути любий вид фізичної активності, особливо той, при якому голова повинна зберіга-ти фіксоване положення. Таким чином, тугорухомість області шиї може негативно сказатися на заняттях тими видами спор-ту, в яких дуже важливо правильно тримати голову або вико-нувати бистрі рухи головою для спостереження за пересуван-ням об’єкта. Тугорухомість та закріпачення м’язів зазвичай виникають в результаті тривалого збереження фіксованого положення, а також після інтенсивних тренувань. Запропоно-вані у даних методичних рекомендаціях вправи допоможуть зберегти гнучкість м’язів шиї навіть після посилених занять спортом і тривалого перебування у незручній позі. Оскіль-ки усі основні м’язи шиї приймають участь у поворотах, то їх розтягування не уявляє особливих труднощів. Вибираючи конкретні вправи, в першу чергу необхідно визначити, що вам складніше виковувати — згинання чи розгинання.

119

Всі вправи виконуються шляхом розтягування найсиль-ніших м’язів шиї: грудино-ключино-соскового, драбинча-стого м’язів (передній, задній, середній), довгого м’яза шиї, ремінного м’яза голови. Для виконання вправ необхідно по-вільно прийняти положення, у якому м’язи розтягуються і зафіксувати його на 10–15 секунд. При цьому виникає від-чуття приємного розтягування м’язів. Значні больові від-чуття не допускаються. Вихідне положення для цих вправ стоячи або сидячи.

Розтягування м’язів, які розгинають шию1. В.П. — стійка ноги наріз-

но, руки за голову Нахил голови, торкаючись

підборіддям груднини. 2. В.П. — стійка ноги наріз-

но, руки на поясі. Нахил голови, торкаю-

чись підборіддям грудни-ни. Зафіксувати 10–15 с.

Ефект Ця вправа розтягує довгий м’яз шиї, ремінний м’яз голови Основні моменти М’язи живота напружені, не піднімайте плечі, спина пряма.

Розтягування м’язів, які згинають шию3. В.П. — стійка ноги наріз-

но, руки на голову Нахил голови назад Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує гру-

динно-ключично-соковий м’яз шиї

• Основні моменти Під час нахилу голову

сильно не відкидати. М’язи живота напружені, не підні-майте плечі, спина пряма.

120

Розтягування м’язів, що повертають шию

4. В.П. — стійка ноги наріз-но, праву руки на поясі

Нахил голови вправо5. В.П. — стійка ноги наріз-

но, праву руку на голову Допомагаючи рукою, на-

хил голови вліво Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує дра-

бинчасті м’язи шиї • Основні моменти Під час нахилу голову

тримати точно в бік. Не піднімайте плечі, спи-

на пряма • Те саме, в іншу сторону6. В.П. — стійка ноги нарізно, праву руки на поясі Поворот голови вправо Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує верхній пучок трапецієподібного

м’яза, задній драбинчастий м’яз • Основні моменти Під час повороту голову тримати точно в бік, трохи при

підняти підборіддя. Не піднімайте плечі, спина пряма • Те саме, в іншу сторону

Розтягування м’язів, що роз-гинають та повертають шию

7. В.П. — стійка ноги наріз-но, праву руки на поясі

Нахилити голову та повер-нути вліво

Зафіксувати 10–15 с.

121

• Ефект Ця вправа розтягує верхній пучок трапецієвидної м’язи,

лівий грудинно-ключично-соковий м’яз шиї. У меншому ступені довгий м’яз голови і шиї, ремінний м’яз голови

• Основні моменти Під час нахилу намагатися підборіддям торкнутися ліво-

го плеча. Не піднімайте плечі, спина пряма • Те саме, в іншу сторону

Стретчінг. Вправи для м’язів плечей, спини, грудиУ плечовому суглобі можна виконати п’ять основних пар

рухів: згинання і розгинання руки у плечовому суглобі, приведення і відведення, підйом та опускання плечового су-глоба, зведення та розведення плечових суглобів, обертання руки назовні та всередину. Плечовий суглоб утворюється головкою плечової кістки та суглобною впадиною лопатки. Основне завдання верхнього відділу м’язів спини та грудей полягає у тому, щоб забезпечити надійне з’єднання лопат-ки і ключиці як друг з другом, так із хребетним стовпом і грудиною клітиною, створюючи тим самим стабільну опору для рухів руками і плечами. Із згаданих тут п’яти пар рухів підйом і опускання, зведення та розведення плечових сугло-бів, зазвичай відносять до стабілізаційних дій. Більшість м’я-зів, які участують у рухах та стабілізації плеча, розташовані зі сторони спини. До задньої групи відноситься підостьовий, надостьовий та підлопатковий м’язи, великий та малий кру-глий м’язи, м’яза, яка підіймає лопатку, дельтоподібний та триголовий м’язи плеча, підключична м’яза найширша м’яза спини, трапецієподібний та ромбоподібний м’язи. До перед-ньої групи м’язів відносяться великий та малий грудний м’я-зи, передній зубчатий м’яз, дельтоподібний, двоголовий м’яз плеча та дзьобо-плечовий м’яз.

М’язові спазми та болі в області шиї (середній та верхній пучки трапецієподібної м’язи), плечей (трапецієподібний, дельтоподібний, надостьовий м’язи), верхнього відділу спини (ромбоподібний м’яз і м’яза, яка підіймає лопатку) та грудей, як не дивно, зазвичай є результатом закріпачення м’язів — антагоністів. Іншими словами, закріпачення м’язів верхнього

122

відділу грудей викликає болі верхнього відділу спини. Напру-ження м’язів грудей (наприклад, великої грудної м’язи) ви-кликає постійне легке розтягування м’язів верхнього відділу спини. Щоб не допустити цього, краще всього проробляти м’я-зи передні пучки груди і пліч. У зв’язку з цим перед тренуван-ням визначеної групи м’язів і одразу після неї рекомендується провести розтягування м’язів — антагоністів. Роблячи це на кожному уроці фізичної культури, ви підвищите еластичність м’язів та зможете наростити їх силу.

Розтягування м’язів, що приводять руку, піднімають та зводять плечові суглоб

1. В.П. — стійка ноги наріз-но, ліва рука вгору, взяти-ся зігнутою правою рукою за лівий лікоть.

Потягти ліву за голову.2. В.П. — стійка ноги наріз-

но, ліва рука вгору, взяти-ся зігнутою правою рукою за лівий лікоть.

Потягти ліву за голову. Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує триго-

лову, задній пучок дельто-видної м’язи

• Основні моменти М’язи живота напружені,

не піднімайте плечі, спи-на пряма

• Те саме, іншою рукою Розтягування м’язів, що зги-

бають руку, плечові суглоби3. В.П. — стійка ноги наріз-

но, права рука вперед, до-

123

лонь лівої на праву. Потягти праву долонь на себе. Зафік-сувати 10–15 с.

• Ефект Ця вправа розтягує двоголову м’язу плеча, передній пучок

дельтовидної м’язи У меншому ступені трапецієподібний, дзьобо-плечовий м’яз, надостьовий м’яз

• Основні моменти М’язи живота напружені, не піднімайте плечі, спина пряма • Те саме, іншою рукою

Розтягування м’язів, що приводять руку, зводять та піднімають плечові суглоби

4. В.П. — стійка ноги наріз-но, згинаючи праву руку взятися лівою за лікоть правої руки. Потягти лі-коть донизу і вліво.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує задній

пучок дельтовидної м’язи, права найширша м’яза спини, правий трицепс, нижній та середній пучки правої трапецієподібної м’язи.

У меншому ступені великий і малий круглий м’язи, пра-вий надостний м’яз, права м’яза, яка піднімає лопатку, права ромбоподібна м’яза.

• Основні моменти Не піднімайте плечі, хребетний стовп повинен зберігати

природні згини. • Те саме, іншою рукою

Розтягування м’язів, що згинають руку в плечовому суглобі

5. В.П. — стійка ноги на-різно, відвести ліву руку назад за спину і зігнути її у лікті. Згинаючи праву

124

руку взятися за середину передпліччя лівої руки. Потяг-ти лікоть вправо і вгору.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує ліву велику грудину м’язу, передній

і середній задній пучки дельтовидної м’язи, У меншому ступені ліва м’яза, яка піднімає лопатку,

мала грудина м’яза, передня зубчата, ліва надостна і дзьобо-плечовий м’яз.

• Основні моменти Руку легше тягнути у горизонтальному напряму, але

найбільшого ефекту можна досягнути, якщо підтягу-вати її ще і вгору. Лікоть лівої. повинен бути жорстко зафіксованим під кутом 90 градусів. Зміни положення спини також впливають на ступень розтяжки. Якщо не вдається утримувати спину рівно, злегка нахиліть тулуб вперед.

• Те саме, іншою рукою Розтягування м’язів, що розгинають пальці6. В.П. — стійка ноги наріз-

но, згинаючи ліву руку під кутом 90 градусів. Долонь повернута вгору. Зігніть руку у промене-во-зап’ясному суглобі під кутом 90 градусів, а потім направте пальці у сторону ліктя.

Положить праву долонь на тильну частину пальців і надавіть на них убік перед-пліччя.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лівий короткий та довгий промене-

вий розгинач кисті, лівий ліктьовий розгинач кисті, У меншому ступені лівий короткий та довгий розгинач

великого пальця.

125

• Основні моменти Щоб підвищити ефек-

тивність вправи, стисніть пальці в кулак. Лікоть не обов’язково повинен буту зігнутим під кутом 90 гра-дусів. Виберіть для себе саме зручне положення. Дехто може виконувати цю впра-ву, повністю зігнувши руку в лікті. В цьому разі необхідно давити на пальці вниз.

• Те саме, іншою рукою

Розтягування м’язів, що згинають пальці7. В.П. — стійка ноги нарізно, згинаючи праву руку під ку-

том 90 градусів, підніміть долонь вгору.

Лівою рукою надавити на пальці правої убік ліктя.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пра-

вий променевий і ліктьо-вий згинач кисті, правий глибокий та поверхневий згинач пальців.

У меншому ступені правий довгий згинач великого паль-ця кисті.

• Основні моменти Лікоть не обов’язково по-

винен буту зігнутим під ку-том 90 градусів. Виберіть для себе саме зручне поло-ження. Дехто може вико-нувати цю вправу, повні-стю зігнувши руку в лікті. В цьому разі необхідно да-вити на пальці вниз.

• Те саме, іншою рукою

126

8. В.П. — сід або стійка ноги нарізно, прямі руки мак-симально відвести назад-вгору, долоні всередину.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує м’яз,

який підіймає лопатку, дельтоподібний та триголо-вий м’язи плеча, найшир-ша м’яза спини, трапеціє-подібний та ромбоподібний м’язи. До передньої групи м’язів відносяться, дельто-подібний, двоголовий м’яз плеча та дзьобо-плечовий м’яз.

У меншому ступені ве-ликий та малий грудний м’язи, передній зубчатий м’яз підключичний м’яз.

• Рекомендації Щоб підвищити ефек-

тивність вправи, зігніть ноги, нахилить тулуб впе-ред, м’язи шиї розслабте, дихання довільне.

Стретчінг. Вправи для м’язів живота, нижньої частини тулуба

М’язи живота (прямий м’яз, зовнішній і внутрішній косий м’язи, поперечний м’яз) і квадратний м’яз попереку згинають тулуб, дозволяючи виконати нахил. Розгинання тулуба здійс-нюється за рахунок м’язів, що випрямляють спину (м’яз, що випрямляє спину, який поділяється на остистий, найдовший та клубово-реберний м’язи; клубово-поперековий м’яз).

Занадто різке розгинання і згинання тулуба в області по-переку приховує у собі потенціальну загрозу, особливо якщо

127

слабі м’язи живота, стегон та сідниць. Перекид назад і пере-кати на спині можуть стати причиною травми шийного відді-лу хребта. З огляду на це, під час виконання перекидів і пере-катів основне навантаження повинно приходитися на лопатки і плечі, а не на шию.

Пам’ятайте, що занадто сильне розтягування м’язів прино-сить більше шкоди, чим користі. Тому треба починати з роз-тягування менш закріпачених м’язів і переходити до інших лише після відповідного тренування, коли туго рухомість конкретної області більш не спостерігається.

Тут варто зазначити, що розтягувати необхідно як агоністи (м’язи, які виконують якісь рухи), так і антагоністи ( м’язи, які здійснюють протилежні рухи). Пам’ятайте, що, якщо на-віть закріпачення м’язів спостерігається тільки з одного боку, необхідно розтягувати обидва боки, щоб зберегти баланс.

Розтягування м’язів, що згинають тулуб у положенні ле-жачі на спині

1. В.П. — лежачі на спині, руки вгору. Щільно при-туляючи поперек до під-логи, потягти руки вгору, ноги в інший бік, відчути розтягнутість попереку.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пря-

му м’язу живота, зовнішній косий та внутрішній косий м’яз живота.

У меншому ступені квадратний м’яз попереку, попереч-ний м’яз живота.

• Рекомендації Ця вправа відмінно підходить учням зі слабими м’язами

живота, а також тим, у кого часто виникають проблеми з попереком.

Верхня частина спини, лопатки і сідниці повинні щіль-но притулятися до підлоги. Знизити напруження на по-перекову область допоможе також напруження сідниць.

128

2. В.П. — лежачі на спині, руки вздовж тулуба. Спи-раючись на п’яти , плечі і затилок відірвати таз від підлоги.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пряму

м’язу живота, зовнішній косий та внутрішній ко-сий м’яз живота.

У меншому ступені поперечний м’яз живота. • Рекомендації Ця вправа відмінно підходить тим учням у кого часто

виникають проблеми з попереком. Знизити напруження на поперекову область допоможе також напруження сід-ниць.

Розтягування м’язів, що згинають тулуб, у положенні лежачі на животі

3. В.П. — упор лежачі на зіг-нутих руках. Напрягти м’язи сідниці і повільно прогинаючи спину, відір-вати від підлоги голову, плечі, груднину, а потім живіт.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пряму

м’язу живота, зовнішній косий та внутрішній ко-сий м’яз живота.

У меншому ступені ква-дратний м’яз попереку, поперечний м’яз живота.

• Рекомендації Пам’ятайте, що, проги-

наючи спину у попереку,

129

можна отримати травму, якщо слабі м’язи живота. Ре-зультатом цієї розтяжки може стати компресія хребців та здавлювання спинномозкових нервів у поперековій зоні. Тому цю вправу рекомендується виконувати в разі сильного закріпачення м’язів. Старатися прогинатися не дуже сильно. Це знизить навантаження на нижні від-діли хребетного стовпа.

Розтягування м’язів, що розгинають тулуб, у положен-ні сидячи

4. В.П. –сидячи підлозі (степ-платформі), ноги на-різно, руки за голову. По-вільно нахилитися, нама-гаючись опустити голову і живіт між ногами нижче лінії стегон.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує клу-

бово-реберний м’яз У меншому ступені між

остисті м’язи попереку • Рекомендації Пам’ятайте, що занад-

то сильне розтягування може привести до травм хребта. Виконуйте цю вправу повільно і не випрямляйте спину. Сідниці повин-ні бути щільно притиснуті до стільця, інакше ефект розтягування буде зведе-но до мінімуму.

Розтягування м’язів, що розгинають тулуб, у поло-женні сидячи

5. В.П. — сидячи, ноги на-різно, руки за голову. По-

130

вільно нахилитися, намагаючись опустити голову і жи-віт до правого коліна. Продовжити повільно опускати голову нижче рівня колінного суглоба.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує ліву клубово-реберну м’язу, лівий

зовнішній і внутрішній косий м’яз живота. У меншому ступені ліву між остисту м’язу попереку,

між поперечну м’язу, ліву квадратну м’язу попереку. • Рекомендації Пам’ятайте, що занадто сильне розтягування може при-

вести до травм хребта. Виконуйте цю вправу повільно і не випрямляйте спину. Сідниці повинні бути щільно притиснуті до стільця, інакше ефект розтягування буде зведено до мінімуму.

• Те саме, до лівого коліна

Розтягування м’язів, що розгинають тулуб, у положен-ні лежачі

6. В.П. — лежачі на спині, зігнути ноги, максималь-но наблизити коліна до грудей, стопи навхрест. Якомога ширше розвести коліна, взятися за стегна і потягти вниз до грудей.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує клубово-реберну м’язу. У меншому ступені міжостисту м’язу попереку, остисту

м’язу. • Рекомендації Пам’ятайте, що занадто сильне розтягування може при-

вести до травм хребта. Виконуйте цю вправу повільно і не випрямляйте спину. Дозвольте хребту вільно скручу-ватися і відірвіть сідниці від підлоги.

131

Розтягування м’язів, що згинають тулуб, у положенні стоячі

7. В.П. — широка стійка ноги нарізно, руки на задню по-верхню стегон. Повільно прогнутися назад, напряг-ти сідниці та винести стег-на вперед. Продовжуючи прогинатися, відхилити голову назад, а руками сковзати вниз по стегнам.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пряму м’язу живота, зовнішню і

внутрішню косу м’язу живота. У меншому ступені квадратну м’язу попереку, велику

поперекову м’язу. • Рекомендації Ця вправа може стати причиною травми, якщо у тих, хто

займається, слабі м’язи живота. Вона може посилити на-явні проблеми у попереку і викликати компресію хреб-ців та здавлювання спинномозкових нервів у попереко-вій зоні. Тому дану вправу рекомендується виконувати тільки при сильному закріпаченні м’язів. Крім цього, цю вправу можна виконувати у тому разі, якщо інші вправи на розтягування розгиначів нижньої частини спини не дали ніякого ефекту. Не забувайте напружувати сідниці. Це зменшить навантаження на нижні відділи хребта.

Розтягування бокових м’я-зів, що згинають тулуб, у по-ложенні стоячі

8. В.П. — широка стійка ноги нарізно, праву ногу вперед. Руки на праве стегно. Повільно прогну-тися назад, напрягти сід-

132

ниці та винести стегна вперед. Продовжуючи прогинати-ся, повернути тулуб за стрілкою годинника та нахилити голову назад і вправо. Руки при цьому повинні сковзати вниз по правій нозі.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пряму м’язу живота, ліву зовнішню

і внутрішню косу м’язу живота. У меншому ступені ліву квадратну м’язу попереку, ліву

велику поперекову м’язу, ліву між поперечну м’язу. • Рекомендації Ця вправа може стати причиною травми, якщо у тих, хто

займається, слабі м’язи живота. Вона може посилити на-явні проблеми у попереку і викликати компресію хреб-ців та здавлювання спинномозкових нервів у попереко-вій зоні. Тому дану вправу рекомендується виконувати тільки при сильному закріпаченні м’язів. Крім цього, цю вправу можна виконувати у тому разі, якщо інші вправи на розтягування розгиначів нижньої частини спини не дали ніякого ефекту. Не забувайте напружувати сідни-ці. Це зменшить навантаження на нижні відділи хребта. Підчас виконання цієї вправи можна втратити рівнова-гу, тому будьте обережні.

• Те саме, в іншу сторону

9. В.П. — стоячи на колінах, руки вгору. Повільно про-гнутися назад, напрягти сідниці та винести стегна, таз вперед-вгору. Продо-вжуючи прогинатися, від-хилити голову назад.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пряму м’язу живота, зовнішню і

внутрішню косу м’язу живота. У меншому ступені квадратну м’язу попереку, велику

поперекову м’язу.

133

• Рекомендації Ця вправа може стати причиною травми, якщо у тих, хто

займається, слабі м’язи живота. Вона може посилити на-явні проблеми у попереку і викликати компресію хреб-ців та здавлювання спинномозкових нервів у попереко-вій зоні. Тому дану вправу рекомендується виконувати тільки при сильному закріпаченні м’язів. Крім цього, цю вправу можна виконувати у тому разі, якщо інші вправи на розтягування розгиначів нижньої частини спини не дали ніякого ефекту. Не забувайте напружувати сідниці. Це зменшить навантаження на нижні відділи хребта.

10. В.П. — сід на п’ятах, з на-хилом. Максимально ви-тягти тулуб і руки вперед.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує клубо-

во-реберний м’яз попере-ку, багато роздільні м’язи.

У меншому ступені між остисті м’язи попереку, остиста м’яза грудини.

• Рекомендації Пам’ятайте, що занадто сильне розтягування може при-

вести до травм хребта. Виконуйте цю вправу повільно максимально витягуючи спину і руки вперед. Сідниці повинні бути щільно притиснуті до п’ят, інакше ефект розтягування буде зведено до мінімуму.

11. В.П. — упор стоячи на ко-лінах. Максимально виг-нути спину.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує ости-

стий, найдовший, клубо-во-реберний м’язи; клубо-во-поперековий м’яз.

134

У меншому ступені міжостисті м’язи попереку. • Рекомендації Пам’ятайте, що занадто сильне розтягування може при-

вести до травм хребта. Виконуйте цю вправу повільно максимально округляючи спину.

12. В.П. — сід, ліва нога зіг-нута, стопа упирається у внутрішню поверхню пра-вого стегна якомога ближ-че до тазу, права руку на стегно лівої, ліву вгору.

Тулуб максимально нахи-лити вправо, таз трохи по-дати вперед.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лівий зовнішній та внутрішній ко-

сий м’яз живота. У меншому ступені лівий середній та малий сідничний

м’яз, правий грушоподібний, камбалоподібний м’яз і м’язи стопи підошвової групи.

• Рекомендації Праву ногу намагатися не згинати. Виконувати нахил

необхідно від кульшового суглоба. Те саме, в іншу сторону

13. В.П. — лежачи на спині, зіг-нуті ноги вліво, руки в сторо-ни, повернути голову вправо.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лівий

зовнішній та внутрішній косий м’яз живота.

У меншому ступені лівий середній та малий сідничний м’яз, правий грушоподібний, камбалоподібний м’яз і м’язи стопи підошвової групи.

135

• Рекомендації Праву ногу намагатися не згинати. Виконувати нахил

необхідно від кульшового суглоба.. Те саме, в іншу сторону

14. В.П. — сід ноги нарізно. Повільно нахилитися до лівого коліна, намагаю-чись притиснути голову до коліна.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лівий

м’яз, який випрямляє хребет, нижній пучок найширшої м’язи спини, лівий півсухожильний і напівперетинчастий м’яз, лівий дво-головий м’яз стегна, лівий великий сідничний м’яз, лі-вий литковий м’яз.

У меншому ступені між остисті м’язи попереку • Рекомендації Пам’ятайте, що занадто сильне розтягування може при-

вести до травм хребта. Виконуйте цю вправу повільно. Сідниці повинні бути щільно притиснуті до підлоги, інакше ефект розтягування буде зведено до мінімуму

• Те саме, в іншу сторону

15. В.П. — Стійка ноги нарізно, права рука зігнута, долонь лівої на лікоть правої. По-вільно нахилитися вліво.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лівий

зовнішній та внутрішній косий м’яз живота.

У меншому ступені лівий середній та малий сідничний м’яз, правий грушоподібний, камбалоподібний м’яз і м’язи стопи підошвової групи.

136

• Рекомендації Виконувати нахил необхідно від кульшового суглоба. • Те саме, в іншу сторону

16. В.П. — Стоячи на нижній рейці правим боком до гімнастичної стінки, хват руками за головою. По-вільно нахилитися впра-во.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лівий

зовнішній та внутрішній косий м’яз живота. У меншому ступені лівий середній та малий сідничний

м’яз, правий грушоподібний, камбалоподібний м’яз і м’язи стопи підошвової групи.

• Рекомендації Виконувати нахил необхідно від кульшового суглоба. • Те саме, в іншу сторону

17. В.П. — Стоячи обличчя до гімнастичної стінки. Повільно нахилитися, за-хопити руками рейку на рівні поясу.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує лі-

вий м’яз, який випрям-ляє хребет, нижній пучок найширшої м’язи спини, лівий півсухожильний і напів-перетинчастий м’яз, лівий двоголовий м’яз стегна, лівий великий сідничний м’яз, лівий литковий м’яз.

У меншому ступені лівий середній та малий сідничний м’яз, правий грушоподібний, камбалоподібний м’яз.

• Рекомендації Виконувати нахил необхідно від кульшового суглоба.

137

18. В.П. –сід, ноги зігнуті в колінах, схрещені. З ак-тивним втягуванням жи-вота, потягти руки вгору, відчути розтягнутість по-переку.

Зафіксувати 10–15 с. • Ефект Ця вправа розтягує пряму

м’язу живота, зовнішній косий та внутрішній косий м’яз живота.

У меншому ступені квадратний м’яз попереку, попереч-ний м’яз живота.

• Рекомендації Ця вправа відмінно підходить учням зі слабими м’язами

живота, а також тим, у кого часто виникають проблеми з попереком. Сідниці повинні щільно притулятися до під-логи. Знизити напруження на поперекову область допо-може також напруження сідниць.

РезюмеТаким чином, гнучкість уявляє собою допустимий діапа-

зон рухів у суглобах. Виконання вправ стретчінгу забезпечує якісні та кількісні переваги: зняття стресу і напруження, м’я-зове розслаблення (релаксація), розвиток самодисципліни, покращення рівнів фізичної підготовленості, осанки і симе-тричності, позбавлення м’язових судорог, больових відчуттів у м’язах, зниження ризику травм у нижній частині спини та зменшення больових відчуттів у цій області. Оптимальний рівень гнучкості забезпечує ефективність рухів. Вправи на розтягування є відмінним засобом як для фізичного, так і для духовного вдосконалення. Програма вправ стретчінгу забез-печує інтервали для роздумів, медитації або самооцінки. В ці періоди учні можуть «прислухатися» до свого організму, що більшість із них робить крайнє рідко.

138

Тема 10. Організаційно-методичні основи фізичної реабілітації та невідкладна швидка долікарська допомога під час спортивних травм

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:1. Основні поняття і завдання фізичної реабілітації.2. Принципи фізичної реабілітації.3. Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації.4. Складання реабілітаційних програм.5. Основні причини травматизму під час занять з фізичної

культури.6. Основні етапи організації травматологічної допомоги.7. Клінічні ознаки забою, розтягування м’яких тканин.8. Основні ознаки артеріальної, венозної та капілярної кровотечі.9. Невідкладна допомога під час відкритого перелому плеча.

10. Невідкладна допомога під час закритого перелому стегна.11. Особливості надання невідкладної допомоги під час че-

репно-мозкової травми.12. Невідкладна допомога під час перелому ребер.13. Транспортна іммобілізація під час перелому ключиці.14. Невідкладна допомога при відкритому та клапанному

пневмотораксі.15. Перша допомога під час переломів хребта і тазу.16. Профілактика дитячого травматизму під час занять фі-

зичною культурою.

ЛІТЕРАТУРА1. Величенко В.М. Первая доврачебная помощь / В.М. Ве-

личенко — М.: Медицина, 1990. — 272 с.2. Кіт О.М., Ковальчук О.Л. Медсестринсво в хірургії /

О.М. Кіт, О.Л. Ковальчук. —Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 494 с.

3. Ковальчук О.Л. Сабадешин Р.О. Медсестринство в хірургії: посібник з практичних навичок /О.Л. Ковальчук, Р.О. Са-бадешин. — Тернопіль: Укрмедкнига,2002. — 480 с.

139

3. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров’я / В.П. Мурза. — К.: Здоров’я, 1991. — 253 с.

4. Нетяженко В.З. Загальний догляд за хворими /В.З. Не-тяженко. — К.: Здоров’я, 1993. — 304 с.

5. Неготский В.А. Основи реаніматології /В.А. Негот-ский. —М.: Медицина, 1981. — 326 с.

7. Физическая реабилитация: Учебник для академии и институтов физической культуры / Под общей редак-цией проф. С.Н.Попова. — Ростов н/Д: изд-во Феникс, 1999. — 608 с.

8. Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и под-ростков с ослабленным здоровьем /В.С. Язловецкий — К.: Здоровья, 1991. — 232 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ Реабілітація — це відновлення здоров’я, функціонального ста-

ну та працездатності, порушених хворобами, травмами або неспри-ятливими фізичними, хімічними та соціальними факторами.

Мета фізичної реабілітації — ефективне та раннє повернен-ня хворих та інвалідів до побутових й трудових процесів, в су-спільство; відновлювання особистісних якостей людини.

На думку ВОЗ реабілітація є процесом, спрямованим на все-бічну допомогу хворим та інвалідам з метою досягнення ними максимально можливої при даному захворюванні фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцін-ності. Таким чином випливає, що реабілітацію необхідно роз-глядати як складну соціальну-медичну проблему, яку можна підрозділити на декілька видів чи аспектів: медичну. Фізич-ну, психологічну, професійну та соціально-економічну.

Перший і основний напрямок реабілітації (як медичної, так і фізичної) — це відновлювання здоров’я хворого за допомогою комплексного використання різноманітних засобів, спрямова-них на максимальне відновлювання порушених фізіологічних функцій організму, а в разі неможливості досягнення цього — розвиток компенсаторних й замісних пристосувань.

Фізична реабілітація — це складова частина медичної та соціально-трудової реабілітації, що використовує засоби і ме-тоди фізичної культури, масаж й інші фізичні фактори.

140

Фізичну реабілітацію необхідно розглядати як лікувально-педагогічний та виховний процес, або як освітній процес. Основ-ними засобами фізичної реабілітації є фізичні вправи та елемен-ти спорту, а застосування їх — це завжди педагогічний, освітній процес. Якість його залежить від того, наскільки педагог ово-лодів педагогічною майстерністю та знаннями. Тому всі закони і знання педагогіки, теорії та методики фізичної культури над-звичайно важливі в діяльності вчителя фізичної культури. Він зобов’язаний вміти визначати, які методи й засоби зроблять за-гальний вплив на організм, а які — місцевий, локальний, специ-фічний вплив, повинен диференціювати навантаження в залеж-ності від виду патології і стану здоров’я учнів.

Ушкодженням або травмою називається одномоментна раптова дія на організм зовнішнього чинника, який викликає в органах і тканинах анатомічні і фізіологічні зміни, що су-проводжується місцевою і загальною реакцією організму. На-ука про ушкодження людини називається травматологією (від грецького trauma — пошкодження і logos — наука).

За прийнятою класифікацією розрізняють такі види травм. І. Залежно від умов, що спричинили травму: 1) травми не-

виробничого характеру: а) транспортні; б) при пішохід-ному русі; в) побутові; г) спортивні та ін. 2) травми ви-робничого характеру; 3) травми сумісні.

ІІ. За характером ушкоджувального чинника: 1) механічні; 2) термічні; 3) хімічні; 4)операційні; 5) променеві та ін.

ІІІ. За характером пошкодження: 1) закриті (без пошкодження шкіри та слизових оболонок); 2) відкриті (пошкоджені шкіра та слизові оболонки); 3) проникаючі в порожнини з пошкодженням очеревини,

плеври, синовіальної оболонки тощо); 4) непроникаючі в порожнини; 5) поодинокі (пошкодження тільки одного органа, однієї

ділянки); 6) множенні;7) поєднані; 9 пошкодження декількох ділянок);

10) комбіновані ( поєднання механічних ушкоджень з хіміч-ними та ін.).

141

ІV. За місцем прикладання травмуючої сили:1) прямі (пошкодження в зоні прикладання сили); 2) непрямі (пошкодження в ділянці, віддаленій від зони

прикладання сили).V. За часом дії:

1) гострі (виникають відразу після впливу травмуючого чинника);

2) хронічні (виникають внаслідок тривалої або багатора-зової дії травмуючого чинника).

Група або комплекс ушкоджень. Викликаних і пов’язаних між собою різними видами діяльності людини, називається травматизмом.

Організація травматологічної допомоги складається з трьох етапів:

1. Надання першої допомоги на місці травми:а) припинення дії травмуючого фактора;б) тимчасова зупинка кровотечі і накладання асептичної

пов’язки;в) транспортна іммобілізація;г) введення засобів та препаратів, що покращують діяль-

ність дихальної і серцево-судинної систем.2. Евакуація в лікувальний спеціалізований заклад.3. Надання кваліфікованої або відразу ж спеціалізованої

допомоги.

142

Тема 11. Безпека життєдіяльності під час занять фізичними вправами та при проведенні спортивно-масових заходів в загальноосвітніх навчальних закладах

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:1. Визначіть основні причини травматизму під час занять

фізичними вправами та при проведенні спортивно-масо-вих заходів в загальноосвітніх навчальних закладах?

2. Які заходи забезпечують попередження травматизму під час занять фізичної культури?

3. Назвіть документи з безпеки життєдіяльності у спортив-ному залі?

ЛІТЕРАТУРА 1. Волинець Ю.Й. Нижник М.В. Методичні рекомендації з

питань безпеки життєдіяльності під час занять фізични-ми вправами та при проведенні спортивно-масових захо-дів в загальноосвітніх навчальних закладах / Ю.Й. Во-линець, М.В. Нижник — Харків: СПД Співак Т.К., 2006. — 90с.

2. Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року.

3. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Затверджене наказом Державного комітету України з нагляду за охо-роною праці № 15 від 26.01.2005 р. Зареєстроване в міні-стерстві юстиції України № 231/10511 від 15.02.2005 р.

4. Положення про організацію роботи з охорони праці учас-ників навчально-виховного процесу в установах і закла-дах освіти № 563 від 01.08.2001 р.

5. Положення про розробку інструкцій з охорони праці № 9 від 29 січня 1998 р.

6. Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачов Л.С. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності /

143

М.В. Васильчук, М.К. Медвідь, Л.С. Сачов — К.: «Фе-нікс», 2000. — 896 с.

МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИУ 2008–2011роках сталося декілька нещасних випадків з

смертельними наслідками на уроках фізичної культури. Для попередження таких ситуацій у майбутньому слід дотримува-тись вимог безпеки під час проведення занять, а особливо, при складанні контрольних навчальних нормативів, коли учні ви-конують вправи з максимальним навантаженням. При цьому потрібно дотримуватись таких вимог.

1. Контрольні навчальні нормативи складають учні основ-ної медичної групи, які на момент прийняття нормативу не скаржаться на погане самопочуття та стан здоров’я.

2. Кожній заліковій вправі передує спеціальна підготовка (не менше як на двох заняттях).

3. Перед складанням нормативу вчитель проводить розмин-ку, а після — відновлювальні вправи.

4. Учні мають можливість перескласти норматив на визна-ченому вчителем занятті.

5. Учитель зобов’язаний забезпечити безумовне дотриман-ня правил і виконання вимог щодо безпеки під час здачі нормативів.

Зазвичай основними причинами травматизму є:• неправильна організація занять;• низький рівень кваліфікації вчителя;• недоліки у проведенні змагань;• незадовільний стан місць для проведення занять;• незадовільний стан спортивного обладнання, інвентаря,

одягу та взуття учнів;• порушення правил лікарського контролю;• заняття фізичними вправами, коли нездужається; • порушення поведінки учнями.Попередження травматизму під час занять фізичної куль-

тури забезпечують:• повноцінна розминка (покращується стан ЦНС, провід-

ність нервових імпульсів, розігріваються м’язи і суглоби);

144

• дотримання санітарно-гігієнічних вимог (температура в спортивному залі, вологість, освітлення, вентиляція, підбір і налаштування спортивного інвентаря);

• дотримання методичних принципів (від простого до складного, від відомого до невідомого, систематичності занять, поступове збільшення навантаження, врахуван-ня підготовленості і стану здоров’я);

• перевірка місця занять (необхідна відстань між спортив-ним обладнанням, рівне і неслизьке покриття);

• перевірка інвентаря і обладнання (весь інвентар і облад-нання має бути повністю справним та мати надійне крі-плення);

• правильний підбір вправ (не використовувати для роз-витку фізичних якостей погано засвоєних вправ, не ви-конувати їх у неналежних умовах);

• контроль за правильним виконанням вправ (наприклад, при стрибках не можна приземлятися на прямі ноги) ;

• здійснення заходів щодо всебічного забезпечення рухо-вої активності учнів на перервах, в урочний та позауроч-ний час;

• посилення контролю за проходженням щорічного ме-дичного догляду школярів, їх розподілом за групами (основна, підготовча, спеціальна медична) відповідно до стану здоров’я та внесення цих даних до класного жур-налу. При необхідності, забезпечити здійснення повтор-ного медичного огляду учнів;

• обов’язкове дотримування вимог безпеки дітьми під час проведення уроків з фізичної культури, позакласної роботи, спортивно-масових заходів, акцентуючи увагу фахівців на специфіку виконання тестів та нормативів, пов’язаних з випробуваннями на швидкість та витрива-лість;

• використання спортивної споруди в навчальний та поза-урочний час лише за призначенням з оптимальним на-вантаженням і чітким дотриманням техніки безпеки.

Відповідно до Державних санітарних правил і норм влаш-тування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, Державних санітар-

145

них правил і норм ДсанПіН 5.5.2.008-01, у спортивному залі площею до 288 м2 допускаються одночасні заняття не більше ніж з одним класом.

Перелік документівз безпеки життєдіяльності у спортивному залі

1. Акт — дозвіл.2. Посадові інструкції:

• голови методичного об’єднання вчителів фізичної культури;

• учителя фізичної культури.3. Інструкція (№1) з безпеки під час проведення навчаль-

них занять у спортивному залі та на спортивному май-данчику.

4. Інструкції з охорони праці:• під час занять легкою атлетикою №2;• під час занять спортивними іграми №3;• під час занять гімнастикою №4;• під час занять лижною підготовкою (ковзанами) №5;• під час занять плаванням №6;•при проведенні спортивно-масових заходів №7.

5. Правила надання першої допомоги при одержанні травм.

6. Правила рятування та надання допомоги потопаючому.7. Витяг із Закону України «Про охорону праці».8. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу для

учнів.9. Журнал випробувань на надійність встановлення та крі-

плення спортобладнання.10. Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охо-

рони праці.11. Журнал реєстрації інструктажів із питань охорони пра-

ці для учнів.12. Журнал обліку проведення адміністративно-громадсь-

кого контролю.13. Положення про адміністративно-громадський контроль.14. Граничні норми піднімання і переміщення важких ре-

чей неповнолітніми.

146

15. Оптимальні розміри основного інвентаря для учнів різ-них вікових груп.

16. Правила дотримання техніки безпеки та поведінки на воді при навчанні дітей плавання.

17. Методика навчання дітей плавання.18. Правила безпеки під час проведення занять із фізичної куль-

тури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах.

147

ЗМІСТ

ВІСТУП..................................................................3

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКАТЕМА1. Теоретико-методологічні основи розвитку почуття ритму у взаємозв’язку фізичного й естетичного виховання............................6

ТЕМА 2. Мета і зміст оздоровчої функції освіти.........11

ТЕМА 3. Інноваційні підходи до організації та проведення позакласної та позашкільної роботи................................15

ТЕМА4. Теоретичні та методичні основи оцінки діяльності учнів на уроках фізичної культури....................................24

ТЕМА5. Теоретичні основи планування

навчально-виховного процесу та складання документації з фізичної культури і спорту...39

ТЕМА 6. Гігієнічні основи фізичного виховання школярів................................................44

МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКАТЕМА1. Сучасні методичні основи організації уроку фізичної культури...........................53

ТЕМА 2. Сучасна методика організації занять з гімнастики............................................62

ТЕМА 3. Методика організації занять та вивчення основних рухових дій з баскетболу та футболу...............................65

ТЕМА 4. Особливості тендерного підходу в процесі фізичного виховання школярів..................69

ТЕМА 5. Методика використання ігор різної спрямованості на уроках фізичної культури....................................77

148

ТЕМА 6. Методика організації і умови проведення фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України «Козацький гарт», фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів «Нащадки козацької слави»......................79

ТЕМА 7. Медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах......81

ТЕМА 8. Методика формування організаційних та методичних здібностей з фізичної культури в процесі навчальних занять.......100

ТЕМА 9. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології у фізичному вихованні школярів..............102

ТЕМА 10. Організаційно-методичні основи фізичної реабілітації та невідкладна швидка долікарська допомога під час спортивних травм...................................138

ТЕМА 11. Безпека життєдіяльності під час занять фізичними вправами та при проведенні спортивно-масових заходів в загальноосвітніх навчальних закладах......142

149

150

151

152

Науково-методичне видання

Ротерс Тетяна Тихонівна Бабешко Олександр Петрович

Післядипломна педагогічна освіта: професійний розвиток учителів фізичної культури:

Навчальний посібник для самостійної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації

(українською мовою)

Технічний редактор – М.Є. Куценко

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справиДК № 1692 від 17.02.2004.

Здано на виробництво 06.09.12. Підписано до друку 17.09.12. Формат 60x84/16.Папір офсетний. Друк RIZO. Гарнітура SchoolBookC. Ум. друк. арк. 8,83.

Зам. № 09/12.

Видавець: СПД Рєзніков В.С.91055, м. Луганськ, вул. Луначарського, 58.

Тел.: (0642) 52-50-67, 71-76-93.

е-mаіl: r_vlad@ukr.net.