Embed Size (px)
DESCRIPTION
Учнівська презентація про голодомор 1932-1933 років.
Citation preview
Підготовлено за матеріалами інтернет-сайтів
Одним із найжахливіших періодів в історії українського народу стали роки масової колективізації та штучного голоду 1932 - 1933 років, викликаного тоталітарною системою і сталінським режимом. Це був злочин проти власного народу, його майбутнього. За своїми страхітливими наслідками його можна віднести до найтрагічніших подій, які взагалі знала історія людства. Голодомор забрав кожного п'ятого жителя України. Мільйони селян були кинуті у смертний вир голоду. Це була жорстока дійсність: люди з голоду збирали мерзлі буряки в полі, розривали мишачі гнізда, аби добути зерняток дрібку, вигрібали пророщений горох із засіяної ниви. Селяни таємно вибирали із колгоспних кагатів овочі, вночі стригли колоски на колгоспних ланах. Невблаганний час поглинає все, але не може він поглинути пам'ять народу. В пам'ять про жертви голодомору в Україні зведено пам'ятники та меморіали.
Територія України, яка постраждала від голодомору
Причини і передумовиГОЛОДОМОРУ
Одним із найжорстокіших зло чинів сталінізму проти українського народу був організований ним голод 1932-1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти колгоспну систему з початку колективізації. Протягом січня-листопада 1930 р. в Україні було заго товлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період
1931 р. державні заготівлі становили 380 млн. пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично
ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно
трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. І все ж не природні чинники були причиною трагедії
українського селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926—1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.
Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський письменник, активний учасник громадянської війни на боці більшовиків Мате
Залка, перебуваючи влітку 1932 р. в Україні, залишив такий запис у щоденнику, датований 11—13 червня: “Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод... Це -
трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали
«перукарями»: вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як повноправні господарі. Незабаром явище набуло масового характеру”.
Лікарні не могли допомогти всім
А хліба було доволі багато
Державна політика в селі за голодоморуІнформація про голод, що над ходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому
керівництву партії й держави. Але за мість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзвичайні
комісії ЦК ВКП(б). В Україні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаготівель, згідно з
постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932р., конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися репресії.
Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л.Каганович, він привіз директиву Й.Сталіна про здачу - в разі невиконання плану хлібозаготівель - насіннєвих фондів. Обласне керівництво одержало
телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найстисліші строки «ліквідувати саботаж».
У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніпропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець
И.Сталіна - П.Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрархії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким залишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які
не знаходили в собі сил для ролі катів власного народу. Протягом року, починаючи з 1933 р., із КП(б)У виключили 100 тис. чол. Вони були розстріляні або вислані.
ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників, суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу
діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та інших
продовольчих запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Голод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства — Україну, Північний Кавказ і Кубань, Поволжя, Північний Казахстан. Найбільших
масштабів голод набрав в Україні.
"То, что голодание не научило еще очень многих колхозников уму-разуму, показывает неудовлетворительная подготовка к севу как раз в наиболее
неблагополучных районах"С. Косіор (1933)
В эти страшные годы на Украине погибло как минимум 4 500 000 человек
Жертва голодомору
Люди не могли нагодувати своїх дітей
Трупы были повсюду
Мертвих не було сил поховати
Від голоду страждали всі
Діти часів голодомору
Закордонні журналісти вивозили знімки трагедії, ризикуючи власним життям
Навіть свійські тварини страждали від голоду
Публікації в закордонній пресі
Импровизированные кладбища тянулись на городских окраинах десятками километров
Малюнок Тараса Шевченка
Символ страждаючою України
«Из"ять из сельсоветов книги смертей за 1933 год по всем без исключения сельсоветам, а за 1932 г. по списку, сообщенному У[правлением]
Н[ародно-]Х[озяйственного] У[чета]. Из"ятые от сельсоветов книги передать на хранение в секретном порядке при райисполкомах».
Таємна директива Одеського виконкому до міських рад та районних виконкомів Одеської області, 13 квітня 1934 р
"Обратите серьезнейшее внимание на Украину […] примите все меры к тому, чтобы […] изолировать плаксивых и гнилых дипломатов и обеспечить
подлинно-большевистские решения […]"Й. Сталін - Кагановичу, Молотову (1932)
"Дела на Украине из рук вон плохи. […] Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной
республике, как Украина […] Мы можем потерять Украину".Сталин - Кагановичу (1932)
"[...] крестьянство представляет основную армию национального движения, [...] без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения.
Это именно и имеют в виду, когда говорят, что национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский".
Й. Сталін (1925
"Такий темп зменшення зайвини населення за такий доволі великий час, як 5 років, не можна визнати достатнім"
"Більшовик України" (1928)
"[…] Є великі помилки […] тов. Скрипника по національному питанню, по культурному будівництву то в його керівництві Наркомосвіти. Всі ці питання мають найбільше просте та безпосереднє відношення до провалення
постачання збіжа на Україні в минулому році. […] Діяльність шкідницьких контрреволюційних елементів на ріжних відтинках соціялістичного будівництва та
організація безпосереднього саботажу постачання збіжа петлюрівськими, махновськими, білогвардійськими елементами […] - це […] головна причина
зірвання постачання збіжа у минулім році […]"П. Постишев (1933)
З історії[...] "Більшовики не рахуються зовсім з людністю, поводяться, як з окупованою місцевістю в повному розумінні цього слова. «Наплювать, що
голодують, хай вимре 75% людності, а не вимре, - розстріляємо, - виказував предо мною свою провідну думку Голова Комячейки "Рабоче-Крестьянской
инспекции І Конной Армии", комуніст Латипов, - тоді 25% стане покірною. Нам потрібна сама Україна, людність не потрібна". Про це саме говорив Раковський у
вересні в Житомирі на таємному зібранні комуністів». З таємного рапорту хорунжого Степана Львівського до начальника Військової
ліквідаційної комісії, 30 грудня 1920 р.
Впродовж багатьох років про страшну трагедію винищення українського народу голодомором "Советска Власть" забороняла говорити. За 17 місяців мордування українців голодом в Україні загинули мільйони людей. Від голодомору постраждали всі регіони України і Росії в яких проживали Українці. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). Західна Україна залишилася в осторонні цих жахливих подій. Сьогодні ми Українці не маємо морального права забувати страждання наших предків, адже ми ті хто вижив в холодну зиму 32-33рр.
Страждання людей не піддавалися ніяким описам
А країна салютувала про хлібозаготовки
Демографічні втратиГолодомор 1932-1933 рр. спричинив величезну смертність населення,
особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села
обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже
немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.
Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших
зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з
травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському селянству.
“Ми виграли війну!” - підбивав підсумки голодомору секретар ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвич
Колгоспний стрій навіки входив в життя України
Нікому не було діла до страждань селян
Встановлено кількість жертв голоду 1932-1933 рр. Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особливо з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселилося 21,9 тис. господарств — близько 117,1 тис. чоловік.Голодомор 1932—1933 рр. належить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932—1933 рр. остаточно зламала їхній опір колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди.
Влада забирала все
У серпні селяни почули про реакцію на це Й.Сталіна, названого офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серп ня він власноруч написав закон
про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл з конфіскацією майна або
позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасники називали цей закон «законом про п'ять колосків».
Незважаючи на небачену раніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдалося. На 1 листопада було заготовлено лише 195 млн. пудів. У дея ких районах місцеве керівництво, усвідомлюючи масштаби голоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхівського району Дніпропетровської області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ними жорстоку
розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п'ятеро керівників і спеціалістів — до 10 років концтаборів, інші п'ятеро - до 8,
двоє - до 5 років
Сталінське керівництво заборонило згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно гинули десятки тисяч селян, Сталін на об'єднаному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади. Дослідження голодомору 1932— 1933 рр. в Україні розпочалося наприкінці 80-хроків. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться - від 3,0 до 4,5 млн. чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій українського народу.
Вимирає виключно українське населення […]. Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська […]. Вони матеріяльно
забезпечені тому, що купують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни."
Анонімний втікач Н. Н. з Київщини (1933)
Багато українців залишили рідні місця
Згідно з Указом колишнього Президента України Леоніда Кучми остання субота листопада визначена як скорбний День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій.
Вшанування пам’яті загиблих
Поминальні свічки
ЮНЕСКО приняла резолюцию о голодоморе в советской Украине в 1932-1933 годах, в которой почтила память миллионов жертв трагедии. Геноцидом украинского народа, на чем настаивала украинская сторона, голодомор в документе не называется.
Признание массового голода в Украине геноцидом, т.е. международным преступлением, могло бы иметь последствия для России, считающей себя правопреемником СССР. В России подчеркивают, что жертвами были как жители Украины, так и жители Поволжья и других территорий Советского Союза, сообщает NEWSru.
Как утверждают специалисты, если бы Украина не пережила голодоморы, ее население на сегодня было вдвое больше — до 100 млн. человек. В Украине высказывается мнение, что голод возник в результате намеренных действий московских властей.
Резолюцию "О почтении памяти жертв голодомора на Украине" Генеральная конференция Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры (ЮНЕСКО) приняла 1 ноября на 34-й сессии. Ее подписали все 193 страны, входящие в ЮНЕСКО.
Как сообщает пресс-служба МИД Украины, в тексте резолюции генконференция ЮНЕСКО "почтила память погибших и высказала соболезнование жертвам голодомора 1932-33 годов на Украине и жертвам голода, который также имел место в России, Казахстане и других частях бывшего СССР".
Кроме того, генконференция обратились к странам-членам ЮНЕСКО с призывом распространять информацию о голодоморе путем включения ее в просветительские и научно-исследовательские программы, передает РИА "Новости".
Ранее украинские правые из БЮТ заявляли, что без слова "геноцид" резолюция окажется "пустой бумажкой". Коммунисты, напротив, поддержали это решение. По мнению лидера КПУ Петра Симоненко, в Европе понимают, что поддержка такой резолюции может стать "миной замедленного действия в дальнейших взаимоотношениях с Россией", поэтому и относятся к документу с опаской.
Руководство Украины в настоящее время активно поднимает вопрос о голодоморе, призывая международное сообщество признать голод 1932-33 годов фактом геноцида украинского народа. Закон о признании голодомора геноцидом парламент Украины признал в ноябре 2006 года. Эту позицию официально разделили 12 стран.
День пам’яті жертв голодомору
Ми не вправі забути!!!
24 листопада роковини однієї з
найстрашніших трагедій, яка закарбувалася в історії нашого народу жовто-чорними кольорами страждань, безсилля, виснаження, відчаю, страху, голодної смерті. Смерті безжалісно довгої та безпорадної, смерті мільйонів через амбіції одиниць. Смерті з нахабним обличчям комунізму, яке безжалісно зціпивши зуби душила наш народ витискаючи останні життєві соки. Кому це було потрібно? Хто прагнув таким чином поневолити Україну, підкорити, знесилити її як морально, так і фізично? Свого ворога знали тоді, знаємо його й тепер, знаємо в обличчя. Ось він, кат та безжальний вбивця, який прагнучи побудувати свою імперію, клав у її фундамент безсиле тіло нашого народу. Саме ми, землероби та шанобливі господарі перетворилися на вбогих та безталанних куркулів, котрі “роззоряли советский народ” не віддаючи катові землі, що власними потом і кров’ю зрошували з діда прадіда вкладаючи в неї волю, працю та любов. Саме ті, хто оберігали свій добробут не підкоряючись режимові відплатили занадто дорогою ціною – ціною власного життя. В чому була їх вина. Цього пояснити не в змозі навіть сам кат. Що ж залишилося нам? Ми ж отримали того безжально холодного, блідого, безликого та німого “ жовтого князя”.
Залишивши після себе морок, плач, спустошення та опухлі людські тіла. Він сіяв страх, біль, розпач та безвихідь, огортаючи своїми путами як дітей так і старих, як жінок так і чоловіків – нікого не жаліючи. Голодомор 32-33 рр. це не просто голод, це справжній геноцид проти українського народу, це чорна діра в українській історії, про яку говорить ввесь світ. Це голод був штучно створений, в той час як з України вивозили, приховували тисячі тон збіжжя. Лише служивці “того” режиму “обжералися ”, розкошували забираючи останню крихту у малої дитини та втрачаючи останні крихти сумління та жалю.Ніхто не має права про це забувати, ніхто немає права змиритися з цим чи бути осторонь цієї жахливої трагедії, а винуватці мають розплатитися за жорстоку смерть наших предків. Часи минають, але пам’ять в нас житиме вічно. Отож, вшануємо пам’ять мільйонам загиблих, засвітивши свічку на своєму вікні та хвилиною мовчання, що відбудеться кожен рік 24 листопада.
