Право власності в Україні

Виконали:студенти 3-го курсу, 1-ої групикредитно-економічного факультетуІльченко Євгеній,Бутько Максим,Січкаренко Андрій

Зміст

1. Поняття та зміст права власності

2. Підстави набуття права власності

3. Підстави припинення права власності

4. Право спільної власності

5. Поняття та засоби захисту права власності

6. Висновки

7. Список використаних джерел

Поняття права власності Правом власності є право

особи на річ (майно), яке воназдійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Особливим видом права власності є право довірчоївласності, яке виникає внаслідок закону або договору управліннямайном. (Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законом N 980-IV(980-15) від 19.06.2003)

Зміст права власності Власникові належать права володіння,

користування тарозпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживаннявласника та місцезнаходження майна.

Володіння — фактична наявність речі в господарстві власника і його можливість впливати на неї безпосередньо.

Користування — це право вилучати з речей їх корисні властивості (наприклад, обробляти землю і отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг та взуття).

Розпорядження — це право визначати юридичну або фактичну частку майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

Законне (наприклад, наявність в особи речей на правах власності)

Незаконне (наприклад, володіння майном, добутим злочинним шляхом, привласнення знахідки)

Добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном)

Недобросовісне (коли особа знала або повинна була знати про те, що володіння незаконне)

Форми власності Власність українського народу — земля, її

надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони;

Приватна власність — майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого і виробничого призначення);

Комунальна власність — це майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування;

Державна власність — майно, у тому числі кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій (наприклад, єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв’язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

Суб’єкти права власності: Український народ, який являє собою єдине джерело

державної влади; фізичні особи, тобто громадяни України, іноземні

громадяни та особи без громадянства, які мають рівні майнові права, якщо інше не передбачено законодавчими актами України;

юридичні особи, до яких належать трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об’єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об’єднання, релігійні та інші організації;

Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава;

Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Підстави набуття права власності

Підстави набуття права власності — це передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником.

Згідно зі статтею 328 ЦК України:1. Право власності набувається на підставах, що не

заборонені законом, зокрема із правочинів.2. Право власності вважається набутим правомірно,

якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підстави набуття права власності

Первісні – це такі підстави, за яких право власності на річ виникає у суб'єкта вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

Похідні – це такі підстави, за яких право власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника

виготовлення або створення нової речі (виробництво);

переробка речі (специфікація)

привласнення загальнодоступних дарів природи;

знахідка,скарб;

бездоглядні домашні тварини;

набуття права власності на річ за набувальною давністю, тобто по закінченні певного часу, особою, яка відкрито, добросовісно і безперервно володіла чужою річчю.

купівля-продаж ;

поставка ;

контрактація ;

дарування ;

міна ;

інші договори із передачі майна у власність ;

спадкування за заповітом .

Момент набуття права власності за договором Момент виникнення права власності у набувача має

суто практичне значення. Саме з цього моменту власник має можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Саме власник несе відповідальність за збитки, якщо річ загинула без вини конкретної особи (повінь, землетрус, блискавка). З моменту виникнення права власності особа може захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними законом способами. З настанням цього факту пов'язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та ін.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає у набувача з моменту передачі йому речі. Сторони вправі змінити це положення, але вони не вправі змінити вимоги закону з цього приводу.

Переданням майна вважається передання майна з рук в руки фізичної особи. До передання "з рук в руки" прирівнюється передання набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

В договорі сторони можуть відійти від загального правила і визначити інший момент переходу права власності.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна. Випадкове знищення чи пошкодження речі — це загибель речі або її пошкодження за відсутності вини з боку будь-яких осіб. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК). Тобто всі невигідні наслідки в цьому випадку покладаються на власника незалежно від того, чи фактично володів він на цей момент тим чи іншим майном, перебувало воно в нього в користуванні чи ні.

Водночас ця норма має диспозитивний характер, тобто сторони мають право по-іншому визначити, на кого покладаються збитки у разі випадкової загибелі речі.

Підстави припинення права власності

Підстави припинення права власності можуть бути поділені на дві групи:

До першої належать випадки, коли припинення права власності у однієї особи передбачає водночас виникнення права власності у іншої, тобто виникає правонаступництво (наприклад, при продажу речі права продавця на річ переходять до покупця).

До другої групи можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що річ знищена чи використана власником.

Відповідно до ст. 346 ЦК право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна;2) відмови власника від права власності;3) припинення права власності на майно, яке за законом не

може належати цій особі;4) знищення майна;5) викупу пам'яток історії та культури;6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною

необхідністю;7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою

суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;9) реквізиції;10) конфіскації;11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Підстави припинення права власності можуть бути поділені на:

такі, що залежать від волі власника

такі, що не залежать від волі власника

правочини, укладені власником щодо відчуження свого майна (продаж, дарування, міна) ;

відмову власника від своєї власності ;

знищення майна власником та інші.

реквізиція ;

конфіскація ;

знищення майна власника іншою особою ;

загибель майна власника внаслідок стихійного лиха тощо.

Право спільної власності Власником майна зазвичай є одна особа —

громадянин, організація, держава. Якщо майно належить одночасно кільком особам, то такі правовідносини називають спільною власністю.

Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності. Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей кількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбанні тощо.

Виділяють два види спільної власності: Спільна сумісна; Спільна часткова.

Спільна сумісна У спільній сумісній власності частки у праві власності на

майно співвласників не визначені. Право кожного з них поширюється на все майно. Частки співвласників визначаються у разі припинення правовідносин (поділу, виділу). Спільна сумісна власність виникає в силу закону.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток в праві на спільне майно. В ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно.

Режим спільної сумісної власності визначено у статтях 368— 372 ЦК, статтях 60—74 Сімейного Кодексу.Виходячи зі змісту ст. 368 ЦК, можна виокремити два види спільної сумісної власності за ознакою суб'єктного складу:

спільна сумісна власність подружжя; спільна сумісна власність членів сім'ї.

Спільна часткова У спільній частковій власності кожен із співвласників має

чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках або у вигляді дробу (1/2; 1/4; 1/6 та ін.). Таку частку називають "ідеальною". Ідеальна частка має відповідати реальній частці. Реальна частка — це частка майна в натурі.

Кожен із співвласників, зазначено у ч. З ст. 358 ЦК, має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони вправі домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласники будинку (квартири), як правило, самі визначають порядок користування житловими приміщеннями. Для цього вони можуть укласти між собою договір, в якому визначити, хто і якими житловими (нежитловими) приміщеннями буде користуватися відповідно до частки кожного з них.

Приклад договоруДОГОВІР

про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності, Місто Стебник Львівської області, сьоме квітня дві тисячі п 'ятого року. Ми, що підписалися нижче, Кайдаш Карпо Омелькович, який проживає в м. Стебник Львівської області, вул.Холодний Яр, 27, і Кайдаш Лаврін Омелькович, який проживає в м. Стебник Львівської області, вул.Холодний Яр, 27, уклали договір про наступне. Володіючи житловим будинком, що знаходиться в м. Стебник Львівської області, вул.Холодний Яр, 27 і який належить нам на праві спільної власності в таких частках: Кайдашу Карпо Омельковичу — 1/2 (одна друга) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Стебницькою державною нотаріальною конторою 12 травня 2004р.; Кайдашу Лавріну Омельковичу — 1/2 (одна друга) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Стебницькою державною нотаріальною конторою 12 травня 2004p., ми встановлюємо наступний порядок користування цим будинком. 1. У користування Кайдаша Карпа Омельковича переходить частина житлового будинку, яка складається з кімнати № 1 площею 14 кв.м, кімнати № 2 площею 10 кв.м, передпокою № 5, кухні, сараю "А " і земельної ділянки площею 820 кв.м, включаючи площу під будівлями. 2. У користування Кайдаша Лавріна Омельковича переходить частина житлового будинку, яка складається з кімнати № З, площею 8 кв. м, кімнати № 4 площею 17 кв.м, передпокою № 6, літньої кухні, сараю "Б " і земельної ділянки площею 810 кв.м, включаючи площу під будівлями. 3. Прохід, проїзд, водогін, колодязь і газове опалення перебувають у спільному користуванні сторін. 4. Сплата податків, страхових платежів та інші видатки розподіляються між: співвласниками відповідно до їх часток порівну.

Підписи:Кайдаш К. О.,Кайдаш Л. О.

Поняття та засоби захисту права власності Захист і охорона власності є однією з найголовніших

функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно.

Це та інші положення Основного Закону щодо охорони права власності знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право власності, особливу роль відіграють норми цивільного права. Саме вони забезпечують правове регулювання і охорону відносин власності в тих випадках, коли правомочності власника не порушуються.

Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.

Якщо мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає насамперед в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння, то головна мета цивільно-правового захисту — відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.

Судовий захист права власності здійснюється

шляхом розгляду справ за позовами: про визнання права власності на майно; про витребування майна з чужого незаконного

володіння; про відшкодування його вартості; про поділ спільного майна або виділ з нього частки; про визначення порядку володіння, користування та

розпорядження майном, що є спільною власністю; про визнання недійсними правочинів про відчуження

майна; про визнання незаконними актів державних органів,

органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за позовами:

про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника цієї спільної власності на привілеєву купівлю;

про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню, та ін.;

про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов'язків набувача за цією угодою;

про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і неодержані доходи);

про виключення майна з опису тощо.

Залежно від характеру посягання на права власника і

змісту захисту, який надається власнику, виокремлюють:

Речові засоби захисту - покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб.

Зобов'язально-правові - базуються, як правило, на договорах, але можуть грунтуватися і на недоговірних зобов'язаннях.

До речових позовів належать: вимоги неволодіючого власника до незаконного

володільця про витребування майна (віндикаційний позов);

вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);

вимоги власника про визнання права власності.

До зобов'язально-правових належать позови про:

відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

повернення речей, які були надані у володіння (за договором зберігання, застави, перевезення);

визнання правочинів недійсними; захист права власності в деліктних

зобов'язаннях; повернення безпідставно набутого чи

збереженого майна та ін.

Право власності як інститут сучасного цивільного права встановлює різноманітність форм власності і відповідно рівні умови господарювання, не передбачаючи будь-яких привілеїв для жодної з цих форм. Такий підхід має закріпити модель власності, яка відповідатиме рівневі розвитку виробничих сил у країні, забезпечуватиме належні темпи дальшого розвитку з урахуванням необхідності перебудови структури виробництва і стимулюватиме максимальне задоволення соціально-економічних потреб суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема.

Список використаних джерел1. http://zakon4.rada.gov.ua/

2. http://lawyersunion.org.ua/

3. http://textbooks.net.ua/

4. http://kodeksy.com.ua/

5. Цивільний кодекс України

6. Сімейний кодекс України