Соціальне становище українського народу у складі Російської

Імперії

На початку XIX ст. переважна більшість українських земель — Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південь входили до складу Російської держави. 

На всі підросійські території України було поширено загальноімперський адміністративний устрій.  9 губерній – по три в кожному регіоні:Харківська, Чернігівська і Полтавська – на Слобожанщині і Лівобережжі;Київська, Подільська і Волинська – на Правобережжі;Катеринославська, Херсонська і Таврійська – в Південній (Степовій) Україні.

Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення.

Більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини).

Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом

феодально-кріпосницької системи. У цей період сільське господарство було головним

сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього

суспільного розвитку.

Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації селян. Закон 1797 р.

офіційно встановлював триденну панщину, але вона досягала 4—6 днів на тиждень. Також селяни відробляли додаткові повинності, сплачували

натуральні та грошові оброки. Поміщики скорочували селянські наділи, розширюючи власну ріллю і

пасовища.

До губернських міст Правобережжя і насамперед до Києва цілеспрямовано

переселяли російських професорів, студентів, військовиків, купців і ремісників.

Несподіваною перешкодою російським впливам стала діяльність викладачів і

студентів Харківського університету, які перетворили його на просвітницький центр,

що працював на зміцнення української національної культури.

При університеті було відкрито

друкарню і книгарню,

видавались газети, альманахи,

часописи. Ці видання

висвітлювали не тільки поточне

соціально-економічне і

політичне життя регіону, а й

історичне минуле українського

народу, самобутність української культури. 

Одяг оздоблювався вишивкою. Кращу вишиванку могли дозволити собі дівчата із заможніших сімей, оскільки мали більше вільного часу. До масового вжитку почала входити білизна — жіночі та чоловічі нижні сорочки й штани, які шили з вибіленого лляного чи конопляного полотна.

Буржуазні відносини також позначалися на побутових деталях

великих міст України. Там з'являлося більше цегляних кількаповерхових

будівель. Заможніші міщани зводили будинки з ґанком або верандою,

оздоблювали їх різьбою по дереву, у вікна іноді вставляли кольорове скло.

Розширилося використання декоративного посуду. Це були різноманітні розписні керамічні миски,

куманці, глечики; вироби з гутного скла, які оздоблювалися розписом, гравіруванням: келихи, чарки, карафки, штофи, вази. Селяни й міщани купували продукцію фарфоро-фаянсових фабрик.