Територія Теребовлянської гімназії

Ми знаходимось на території Теребовлянської гімназії. Наша школа займає

вигідне положення, оскільки розташована на околиці міста і майже в самому

лісі. Ми запрошуємо вас пройти по маршруту екологічної стежки, щоб

ознайомитися з рослинним і тваринним світом нашої місцевості, рідкісними

екологічними і історичними об’єктами, описати та сфотографувати їх .

«Липова алея»

Зараз ми знаходимось на лісовій дорозі, яка веде з нашої школи до сіл малів,

Гумниська, Семенів, Підгора, Зеленче.

По обидва боки дороги розмістились старі липи, тому її ще називають

«липова алея».

Липа серцелиста родина Липові. Дерево з густою розлогою кроною .

Молоді гілки колінчасто загнуті , блискучі , голі , жовтувато-коричневі.

Листки 5-10см. завдовжки , чергові , зверху яскраво-зелені , зісподу сизі .

Листкова пластинка округла або довгаста , біля основи серцевидна. Дерево

до 25м заввишки.

Цвіте в червні-липні. Рослина тіньовитривала, морозостійка; медоносна,

вітаномінозна, лікарська, ефіроолійна, декоративна. Суцвіття широко

використовують у науковій та народній медицині, у лікерогорілчаній і

парфумерній промисловості, деревину - у токарній і різьбярській справі, для

виготовлення меблів, фанери, Луб широко використовується для

виготовлення рогожі , мочалок, вірьовок, щіток.

Наш шлях іде через змішаний, в основному, грабовий ліс. Своєрідного

забарвлення цьому лісу надають дубові, букові, осикові та березові

вкраплення, а також ділянки хвойного деревостану. Як відгомін Першої і

Другої світових воєн супроводжуватимуть нас уздовж усього маршруту

численні залишки окопів, землянок, бліндажів.

Ви знаєте, як липа шелестить

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? –

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?-

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов’ї,

«я твій», - десь чують дідугани,

А солов’ї!,

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

«Дубово – грабові ліси, або груди»

Дубово-грабові ліси, або груди - найбільш поширена лісова формація на

Теребовлянщині, вони займають 9586 га.

У першому ярусі - дуб звичайний та скельний , в’яз гірський, зрідка береза

бородавчаста, ясен,черешня.

У другому ярусі - граб, липа серцелиста, клен гостролистий, зрідка -

береза, осика.

Підлісок звичайно розвинений слабо (покриття не більше 20%). Основну

його частину складають бруслина бородавчаста , ліщина звичайна , горобина.

У травяному покриві переважають, медунка темна, підмаренник весняний,

подорожник,морозник, зірочки жовті, ряст, звіробій, цмин.

Ліси на Теребовлянщині не утворюють великих масивів, видовий склад

тварин незначний. Унаслідок нераціонального господарювання на території

району винищено стада козуль. Багато тварин гине від рук мисливців. Тут

заборонено відстрілювати дикого кабана, козулю, білку.

Обовязково можна зустріти травяну жабу, звичайну та зелену ропуху.

Найбільш різноманітною за кількістю видів у наших лісах є фауна птахів, яка

змінюється із зміною пір року. До осілих належать дятел, синиця, сорока,

крук, сова. Зимують яструб, велика і голуба синиці, горобець польовий,

вівсянка.

Ентомологічний заказник «Підгірянські схили» Ми підійшли до місця, в якому частина Подільського плато з двох боків

обмежене течіями річок Серету і Гнізни круто опускається вниз. Це так звані

Підгірянські схили. Краса така, що перехоплює дух. У широкій долині серед

верболозів плавно несе свої води Серет. Уздовж його русла ніби коралове

намисто, нанизилися села Гумниська, Малів, Підгора, Семенів, Зеленче.

Є в нашому краї і ентомологічний заказник, так званий крутий схил

«Камяні розсипи» на околиці села Підгора, який створений з метою притулку

і розмноження корисної ентомофауни, збереження і зростання рідкісної

рослинності, такої як: миколайчики сині, шавлія лучна,скабіози фіолетові,

волошка бурячкова, дика морква. Відоме це місце скупченням чебрецю –

цінної лікарської рослини. Місцеві жителі збирають тут плоди глоду, терену,

шипшини.

Вірш Леона Городиського «Підгірянські схили»

«Підгірянський монастир»

Гляньте: перед нами панорама Підгорянського монастиря.

На досить високому пагорбі , майже неприступному з боку річки Серет, а з

трьох інших сторін оточеному лісом , стоїть ця обитель, оповита туманами

сивої давнини. Не можна без хвилювання дивитися на масивні, пощерблені

століттями, ворогами і людським невіглавством стіни , на наріжні башти .

Первісно , Підгорянський монастир був деревяний , значно менший за

розмірами, забезпечиний земляними укріпленнями і частоколом. Сліди цих

укріплень затерлись при пізнішій побудові мурованих будинків. Рештки

імпозантної споруди , які споглядаємо сьогодні походять із середиги XVII ст.

На початку XX монастирську церкву було відновлено, покрито бляшаним

дахом і започатковано церковні відправи літньою порою, в недільні й

святкові післяполудні.

З початком Першої світової війни російські війська висаджували в

повітр’я мури і льохи динамітом, мотивуючи тим ,що ця оборонна споруда -

Австрійська.

Після Другої світової війни через байдужість місцевих властей мури

почали розбирати на мощення доріг . Згодом , військова частина довершила

руйнацію комплексу монастиря, використовуючи його під складські

приміщення.

На початку 1990 років парафіяни сіл Зеленче і Підгора під керівництвом

отця Ярослава Стрілки почали відбудовувати церкву Різдва Івана

Христителя.

За монастирем, зі сторони села Підгора, бачимо поле, яке здавна

називається Гуртівня.

Цікаве воно тим, що колись тут було трипільське поселення. Чимало

пам’яток цієї археологічної культури знайдено тут вчителем Теребовлянської

гімназії Леонідом Городиським. Зокрема, ритуальну жіночу статуетку,

декілька пряселець, випалені з глини тягарці для риболовецьких сітей,

уламки ретушованих ножів, вироби з кістки, безліч нуклеусів.

«Первоцвіти – весни діти»

Ось ми і натрапили на справжнє диво – галявину із підсніжниками, пролісками і

первоцвітами, анемонами, рястом, зірочками жовтими, барвінком.

Як тільки починають відступати зимові холоди, і на узліссях зявляються проталини,

першими вітають весняне пробудження природи ранньоквітучі дикорослі

першоцвіти: підсніжники, білоцвіти, проліски, шафрани, анемона та інші. Ці ніжні,

витончені, немов ожилі сніжинки, квіти, називають провісниками весни, символами

пробудження природи, відродження життя, сподівань на краще майбутнє.

Саме ранні весняні квіти несуть у собі позитивну енергетику, впливають на

душу людини. Прогулянка до лісу ранньої весни – просто спокуса. Руки так і

тягнуться до квітів… Але не поспішайте рвати це чудо!

Збирання первоцвітів дуже шкідливе для природи тим, що не дає можливості

рослинам утворити насіння. До того ж ушкоджуються сусідні квітки, ламаються

стебла та бруньки, повністю нівечаться рослини.

Зірвали стеблину з трьома первоцвітами, а це означає, що загинуло 45 – 60

насінин. І як наслідок – відсутність нових рослин. Для того, щоб з насіння

підсніжника виросла доросла квітуча рослина, необхідно 5 років. Сам процес

проростання насіння тривалий і складний.

На жаль, що не рік, на лісових галявинах розцвітає дедалі менше цих тендітних

квіточок. Отож, якщо ви побачите ці квіти, помилуйтесь ними і не чіпайте – хай і

інші побачать цю справжню окрасу весняної природи.

Охорона природи і правильне природокористування – головні складові частини

всіх екологічних акцій, які проводяться у нас, зокрема акції «Первоцвіти

Тернопілля» . Ми виготовили знаки, які попереджають, що дані квіти рідкісні і

потребують охорони. Тут є місця, де квітів багато, але є території, де квітів нема.

Причини цього – засміченість території, збір квітів з цибулинами, на продаж, просто

так. Ми не можемо більше ігнорувати цю проблему і вважати, що вона нас не

стрсується.

«Сонячна поляна»

Ми з вами на галявині, яке місцеве населення називає «Сонячна поляна»

Ліворуч, бачимо кар’єр, що на верхній терасі високого берега Серету.

Теребовлянські карєри згадуються ще з 1430 року. Сіро – зелений, сіро –

рожевий або червоно – бурий дрібнозернистий камінь – пісковик

видобувають і використовують як будівельний матеріал, для фундаментів чи

спорудження будинків, храмів, для виготовлення тротуарних плит, бордюрів,

сходів, памятників, печей.

На особливу увагу заслуговують гончарні і вогнетривкі глини, великі

запаси яких знаходяться тут.На їх основі працюють цегельні заводи.

«Сліди людини» Ось наша екологічна стежка закінчилась. Протяжність її невелика 2км.

Сподіваємось, що ви отримали задоволення, і не дуже втомилися. Йдучи

маршрутом, ви мали змогу спостерігати незаймані природні ландшафти, і на

превеликий жаль – сліди господарської діяльності людини – небажані,

негативні сліди. Це стихійні сміттєзвалища, неприбрані місця відпочинку,

згорище, повалені дерева.

Тому, ступаючи на екологічну стежку, памятайте, ви не перші і не останні, і

слід керуватися принципами:

- не ламай

- не зривай

- не пали

- не плюй

- не вбивай

- не кричи

- не руйнуй

- не копай.