НАШОГО ЦВІТУ – ПО ВСЬОМУ СВІТУ!

Євген Маланюк

ОБРАЗ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ полягає в тому, щоб зробити науковий аналіз і

систематизацію поглядів Євгена Маланюка на образ України крізь призму сучасних

літературознавчих досліджень творчості поета-мислителя.

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Систематизувати розпорошені в численних публікаціях, на сторінках

періодичних видань, наукових бібліотеках України матеріали про життєвий і

творчий шлях поета.

2.Дати характеристику літературній діяльності Євгена Маланюка.

3.Дослідити поетично-містичний образ України у поезіях Євгена Маланюка.

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є громадянська лірика Є. Маланюка,

публіцистика націонанально-державницького спрямування.

ПРЕДМЕТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ наукової роботи є індивідуальні

особливості творення поетичного образу України у творчості Є.Маланюка.

Євген Маланюк народився

1 лютого (20 січня за старим стилем)

1897 року в Архангороді Херсонської губернії

(тепер селище Новоархангельск

Кіровоградської області).

Внук кремезного чумака, Січовика блідий правнук,— Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну...

Євген Маланюк — випускник 7-го класу реального училища. 14 червня 1914 року, Єлисаветград.

Навчався Євген Маланюк в Архангородській початковій школі. Як і його молодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався блискучими знаннями

Єлисаветградське земське реальне училище стало Alma mater для багатьох видатних єлисаветградців. Його випускниками є відомі письменники, художники, актори, музиканти. Серед них — видатні актори М. Садовський,

П. Саксаганський, Гнат Юра, композитор і диригент

К. Шимановський, видатний поет Є. Маланюк, письменник

Ю. Яновський, академік Петро Проскура.

Є. Маланюк навчався в 1906-1914 рр.

Єлисаветградське реальне училище

Петербурзький політехнічний інститут

У 1914 році юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера.

Євген Маланюк після закінчення Київської військової школи. 1916 р.

.

Каліський табір інтернованих воїнів армії УНР (Польща). 1922(7) р.

Чужа земля, чужі похмурі люди —

Й саме життя, здається, вже чуже...

Чужа земля, чужі похмурі люди —

Й саме життя, здається, вже чуже...

У таборах на території Польщі інтернована Армія УНР не склала зброї і продовжувала вишкільну та культурно-просвітницьку діяльність.

У 1920 році разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин.

Подєбрадський замок - осідок Української

господарської академії

1928 року закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині (1923-1928 рр.), отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.

ТВОРЧІСТЬ

1922-1923 – співвидавець журналу «Веселка», (Польща, м.Калуш, табір для інтернованих вояків Армії УНР).1922 співвидавець альманаху “Озимина”.

Збірки поезій1925 “Стилет чи стилос?” Калуш, Польща.1926 “Гербарій” Подєбради, Українська господарська академія, Чехо-Словаччина1930-1939 “Земля і залізо” , Варшава, Польща “Земна Мадонна” , Варшава, Польща “Перстень Полікрата” , Варшава, Польща “Вибрані поезії”, Варшава, ПольщаАктивна участь у літературному процесі еміграції “МУР”(Західна Німеччина).

У 1925 році Євген Маланюк одружився із Зоєю Равич, проте цей шлюб розпався 1929 року. Через кілька років поет одружиться вдруге з чешкою Богумілою Савицькою, у 1934 році у цьому шлюбі народиться син Богдан.

1945 рік змусив поета залишити домівку і перебратися до Німеччини. У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім – у проекторному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 р.

Збірка «Стилет чи стилос?».

Вийшла у світ у 1925 році у Подєбрадах. Це друга з упорядкованих Євгеном Маланюком книг поезій (перша «Гербарій»), проте їй випало стати першою книгою, що побачила світ. До збірки увійшли поезії, написані протягом 1921-1925 років

Назва збірки ніби ввібрала в себе програму життя і творчості письменника: стилет - зброя в руках воїна, стилос - перо літописця. 

Євген Маланюк зберіг у своєму серці образ рідної України, заради неї жив і працював у світах. В епіцентрі його поезії є завжди і всюди Україна:

Як до тебе протоптати тропи? В сивій млі спостерегти мету? Чи ж пропалить синій жар Європи Азії проказу золоту?

Це край зелених степових просторів, оповитих теплими, пахучими вітрами:

І сниться степ Твій, сняться луки І на узгір’ях - вітряки Там свист херсонського простору! Там вітер з кришталевих хвиль!

Для Євгена Маланюка Україна - це “степова Еллада”, “Мадонна Дикого поля”, це і “свист херсонського простору”, і річка його дитинства Синюха, і гомін дубів прадідівських, тепла долоня сестри, бабця біля печі.

Знаю – медом сонця, ой Ладо, В твоїм древнім тілі –весна. О, моя степова Елладо, Ти й тепер антично – ясна... А мені ти – фата – моргана На пісках емігрантських Сахар – Ти, красо землі несказання,

Нам немудрим – даремний дар 

Про повернення в Україну не могло бути й думки. Тоді Батьківщина виринає в уяві поета зовсім інакшою :

А може, й не Еллада Степова, Лиш відьма – сотниківна мертва й гарна 

Поворотними у розвитку цього мотиву виявилися поезії циклу «Псалми степу». Євген Маланюк робить відкриття, яке шокує і його самого:

Ні, Ти не мати! Шал кохання У чорнім полум’ї коси,В обличчі степової бранки Хміль половецької красиТебе б конем татарським гнати, І тільки просвистить аркан –Покірливо підеш сама Ти, З лукавим усміхом у бран

“Україна-ненька” перестала існувати. Для Маланюка вона уже – страшно подумати! - “не мати!”. Він ще сам боїться цього відкриття: на цьому рівні виникає мотив любові до України в образах сина і матері:Прости, що я не син, не син Тобі ще, бо й Ти – не мати, бранко степова!З Твоїх степів летять птахи зловіщі,А я творю зневажливі слова ...Проте слово уже було знайдено, образ явився, постав і невдовзі набув остаточного завершення:Лежиш, розпусто, на розпутті,Не знати, мертва чи жива Де ж ті байки про пута куті Та інші жалісні слова?Хто гвалтував тебе? Безсила,Безвладна, п’яна і німа Неплодну плоть, убоге тіло Давала кожному сама…

Поет навчився любити й ненавидіти одночасно. І чим більше любові до рідної землі, тим більше ненависті до її бездержавності. “Любити й ненавидіти батьківщину дано геніям. Так немилосердно картати Україну міг лише той, хто був готовий за неї віддати своє життя. Той, для якого вона “у кров і мускули вросла”, воістину набуває й нетрадиційне для нас розуміння патріотизму” – писав М.Неврлий. Поет, котрий сам із зброєю в руках воював за волю України, шкодував, що не наклав головою у боях, котрий так проймався скорботою і ностальгією на чужині, не міг примиритися з її долею. Любов - ненависть стала двома полюсами, максималістським натхненням його незвичного патріотизму.

В Нью-Йорку 16 лютого 1968 року Є.Маланюк i помер. Похований на Нью-Джерському Бавнд-Бруку (цей цвинтар американськi украïнцi називають "нашим пантеоном").

З останнього листа до сина Богдана. 2 жовтня 1967“Мій єдиний (сину) і вся сім'я, тут також "бабине літо",

але досить мінливе...Я радий, що маєш пристойну працю і взагалі працюєш. Але

я мушу Тобі сказати: найголовніше і найважливіше - це ступінь доктора, це повинно бути основним завданням. Ти мусиш над цим зосередитися, сконцентрувати працю і волю. Дуже Тебе прошу і нагадую про це.

Цілую. Вас Та + Ді.”

14 квітня 1997 р.Торговицькій ЗШ присвоєно ім’я Євгена

Филимоновича Маланюка

Синові Богдану було доручено відкрити погруддя Євгена Маланюка у рідному селищі

Новоархангельську

Із відпущеного Богом 71 року Є. Маланюк прожив на чужині 50. Там і вмер, але ніколи навіть подумки не зрадив ідеї вільної рідної землі. Хоча, по-філософськи, як і Шевченко, ставився до України подвійно: з любов’ю та ненавистю.