Public Advocacy

ПУБЛІЧНЕ ЛОБІЮВАННЯ

Київ�2008

Школа громадського лобіювання

ББК

СЕРІЯ: Бібліотека Школи громадського лобіювання

Публічне лобіювання: Навч. посіб. / Під заг. ред. канд. філос. наук Р. Коб�ця, канд. істор. наук С. Панциря. — Київ, Фонд “Європа ХХІ”, 2008. — 160c.

Керівник проекту: Галина УсатенкоРедактор: Оксана ПаращукДизайн обкладинки: Петро ТочилкінМакет: Лариса Конончук

Посібник “Публічне лобіювання” — є навчальним посібником, що враховує таузагальнює напрацювання у рамках проекту “Створення Школи громадськоголобіювання” (за сприяння МФ “Відродження”). Це видання узагальнює та врахо�вує досвід проведення трьох Шкіл за період з листопада 2007 до квітня 2008.

Для менеджерів громадських лобістських кампаній, представників НУО,лідерів громад та громадських активістів, які прагнуть максимально ефективнопредставити та захистити свої права та інтереси, а також впливати на суспільніпроцеси в Україні.

Оцінки, висловлені у матеріалах, є виключно точкою зору їх авторів і незавжди збігаються з поглядами редакції та громадської організації “Фонд “Євро�па ХХІ”, і в жодному разі не можуть вважатися позицією Міжнародного фонду“Відродження”.

3

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6Глава 1. Проблема та як її вирішити за допомогою лобіювання . . . . . . . . 8

Приватні труднощі та суспільні проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8Суспільні проблеми та політичні вимоги. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9Проблемна ситуація та проблема політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9Аналіз проблемної ситуації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9Ознаки проблеми політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10Лобіювання як організована вимога вирішити проблему політики . . . . . . . 11

Глава 2. Аналіз стейкхолдерів та залучення їх до участі в кампанії.“Політична мапа кампанії” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13Політика — баланс інтересів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13Стейкхолдери, бенефіціарії та цільові групи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14Чому важливо аналізувати позиції стейкхолдерів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16Інтерес — основа політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17Об'єктивні та суб'єктивні інтереси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18Концентровані та розпорошені інтереси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19Політична мобілізація інтересів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19Маніпулятивні тактики із мобілізації стейкхолдерів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20Ознаки проблеми, які впливають на ступінь мобілізації стейкхолдерів . . . 21Класифікація стейкхолдерів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22“Первинні” і “вторинні” стейкхолдери . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22Критерії аналізу стейкхолдерів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23Аналіз перспектив залучення стейкхолдерів до лобістської кампанії . . . . . 26“Мапа політики” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26“Політична мапа кампанії” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27Залучення стейкхолдерів для успіху кампанії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28Мета проведення консультацій із стейкхолдерами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29Ключові моменти організації консультацій із “зацікавленими сторонами”. . . 30Кого залучати до консультацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30Предмет консультацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30Особливості обговорення під час проведення консультаційіз стейкхолдерами. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31Інформування стейкхолдерів про результати обговорення. . . . . . . . . . . . . . . 31Способи проведення консультацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32Загальні зауваги та поради до проведення консультацій зі стейкхолдерами. . . 35

ЗМІСТ

ПУБЛІЧНЕ ЛОБІЮВАННЯ4

Глава 3. Структурування проблем кампанії лобіювання . . . . . . . . . . . . . . . 37Проблемна ситуація та проблема політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37Моніторинг та проблемна ситуація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38Оцінювання політики як визначення масштабу та гостроти проблеми. . . . 40Процес структурування проблеми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42Класифікація проблем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42Фази структурування проблем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43Методи структурування проблем. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

Глава 4. Встановлення “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47“Порядок денний” як відображення пріоритетів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47Суспільний, урядовий та системний “порядок денний”. . . . . . . . . . . . . . . . . . 48Аналіз встановлення урядового “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48Хто впливає на формування урядового “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . 49Хто ініціює питання “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50Чинники, що впливають на формування “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . 51Чутливість виробників політики до проблем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52“Порядок денний” та “вікно політики” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53Від чого залежать шанси проблеми потрапити до урядового“порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54Бар'єри на шляху потрапляння проблеми до “порядку денного” . . . . . . . . . 55Якими бувають питання “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56Коли питання сходять з “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56Етапи життєвого циклу проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56Роль ЗМІ у формуванні “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58Лобіювання та формування “порядку денного” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58

Глава 5. Визначення суб'єкта ухвалення рішення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61Структура публічної влади в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62Повноваження центральних органів влади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64Президент України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64Верховна Рада України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65Народний депутат України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66Фракції ВРУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67Комітети ВРУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67Кабінет Міністрів України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69Голова місцевої державної адміністрації (МДА) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72Взаємовідносини МДА з іншими органами влади та самоврядування . . . . 73Повноваження МДА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74Повноваження рад територіальних громад, які реалізуютьсяу сесійному режимі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81Повноваження виконавчих органів рад територіальних громад(сільських, селищних, міських) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82Повноваження обласних та районних рад . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

Глава 6. Аналіз рішення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94Рішення органу влади — осердя лобістської кампанії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94Критерії аналізу рішення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95

5

Адекватність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96Легітимність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96Результативність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97Ефективність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97Справедливість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98Реалістичність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99Прецедентність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100Прийнятність та відповідність прагненням суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . 100Політична здійсненність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101Інформаційно�пропагандистські аспекти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101Глибина та вичерпність аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Глава 7. Шляхи вирішення проблеми та проекти владних рішень . . . . 103Інструменти політики та генерування альтернатив політики . . . . . . . . . . . 103Порівняння та оцінка альтернатив політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106Владні рішення та процедури їх прийняття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110Укази Президента. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110Закони та законотворчий процес . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110Акти Кабінету Міністрів України та їх прийняття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115Акти місцевих державних адміністрацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119Акти органів місцевого самоврядування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119

Глава 8. Техніки лобіювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122Запити до органів влади та їхніх посадових осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122Що робити, якщо Вам відмовляють у наданні офіційної інформації . . . . . 123Обмеження щодо отримання інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124Форми участі громадян у прийнятті рішень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125Ступінь залучення (мобілізації) в процесі формування мережі підтримки . . . 126Мапа мережі підтримки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127Принципи комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127Алгоритм комунікаційної складової лобістської кампанії . . . . . . . . . . . . . . 128Повідомлення для цільових груп . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129“Третя сторона” як опосередкована форма впливу на цільову групу . . . . . 130Комунікативний план лобістської кампанії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130Головне повідомлення про кампанію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131Канали поширення інформації про кампанію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132Вивчення ринку ЗМІ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132Ефірні ЗМІ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133Друковані ЗМІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134Інтернет�видання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135Інформаційні агентства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136Десять прийомів привернення уваги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 137Інформаційний аспект організації спеціальних подій . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138Акції прямої дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138Масові заходи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139Форми акцій прямої дії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 140

Основні поняття. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149


Вступ 7


Приватні труднощі та суспільні проблеми

Життя кожної людини зокрема, як і суспільства загалом сповнене проблем.У широкому сенсі, будь�яка згадка про проблему — це констатація нашого не�вдоволення наявним станом справ, бажання його змінити, прибрати перешко�ди, що заважають реалізації наших бажань. Усі в міру власних сил та можливо�стей намагаються вирішувати проблеми, долати життєві труднощі. При цьомуми розуміємо, що не всі проблеми рівноцінними. Деякі з них стосуються окре�мих осіб і вважаються їхніми “особистими проблемами”, деякі ж зачіпають інте�реси та породжують невдоволення значної кількості людей. З огляду на церозрізняють приватні труднощі та суспільні проблеми.

Ознаками приватних труднощів є те, що вони:

Мають місце в характері окремої особи.Мають місце в діапазоні її безпосередніх взаємин з іншими.Провокують відчуття загрози цінностям, пошанованим нею.

Суспільна проблема не має індивідуального масштабу, це — відхилення відзагальноприйнятної суспільної норми, яке має як об'єктивний, так і суб'єктив�ний виміри. Вона є наслідком існування великої кількості приватних труд�

Проблема

та як її вирішити

за допомогою

лобіювання

Глава 1. Проблема та як її вирішити за допомогою лобіювання 9

нощів. Надзвичайно важко зафіксувати межу, коли приватні труднощі окремихлюдей починають вважатися суспільною проблемою.

Суспільні проблеми та політичні вимоги

Вирішення суспільних проблем покладається на органи державної влади тамісцевого самоврядування. Тому будь�яка ініціатива із їх вирішення є політич�ною справою, а сама державна / регіональна / муніципальна політика (policy)нічим іншим, як зусиллям органів влади та їх посадових осіб вирішити певнупроблему. З огляду на це, небажання миритися з існуванням тієї чи іншої су�спільної проблеми означає формулювання політичної вимоги до органів владиостаточно усунути або хоча б пом'якшити ступінь громадського невдоволенняїї існуванням. Але як суспільна проблема є наслідком усвідомлення певнихтруднощів великою кількістю людей, так і проблема, на вирішення якої до ор�ганів влади адресується відповідна політична вимога, є результатом, що форму�люється на основі численних ознак дискомфорту та невдоволень.

Проблемна ситуація та проблема політики

Проблемна ситуація — це, власне, те, з чого починається будь�яка проблема.Проблемна ситуація є тим боком проблеми, який відчувають конкретні люди.Це їхня “перспектива бачення” проблеми, а остання є результатом осмислення,аналізу та узагальнення проблемної ситуації. Завданням аналізу “проблемноїситуації” є визначення проблеми політики. Таким чином проблема політики єрезультатом певного вивчення сукупних ознак настроїв суспільного невдово�лення та стурбованості, що оточують певне громадське явище, й передбачає пе�рехід від безпосереднього переживання, інтуїції та політичного інстинкту доцілеспрямованого і систематичного дослідження та визначення характерувідповідного “ускладнення” (проблеми). Проблеми політики — нереалізованіпотреби, цінності або можливі вдосконалення того, що можна досягти завдякидержавній дії.

Аналіз проблемної ситуації

Те, що позначають словом проблема, насправді, часто є нечітким її формулю�ванням, а туманним занепокоєнням з того чи іншого приводу. Спочатку є озна�ки проблеми, але ніхто не знає, у чому вона полягає. Іншими словами, ситуаціяє такою, що сама проблема є проблематичною. Тому аналіз політики приділяє


велику увагу методичним інструментам і процедурам визначення й інтерпре�тації проблем.

Проблема політики — результат роздумів, що є реакцією на навколишнє се�редовище / аналіз проблемної ситуації. Має місце рух від інтуїції та політично�го інстинкту до цілеспрямованого та систематичного дослідження й визначен�ня характеру проблеми. Проблеми є концептуальними конструктами. А томуконстатація фактичного невдоволення не є визначенням проблеми. Проблемивизначаються, винаходяться, відкриваються, конструюються тощо.

Специфіку аналізу проблемної ситуації, результатом якого є визначенняпроблеми політики, складає:

Виокремлення з особливостей фактичної ситуації суті того, що “хви�лює”.Визначення в сенсі опису меж та змісту чинників, що викликають невдо�волення.Привернення уваги уряду до необхідності вирішення.

Ознаки проблеми політики

Визначальною особливістю проблеми політики є те, що її можна вирішитизавдяки діям уряду (вповноважених органів державної влади та місцевого са�моврядування). Це, власне, і відрізняє її від великої кількості щоденних про�блем, з якими постійно зіштовхуються люди. Більше того, поняття “проблемаполітики” передбачає, що громадяни очікуватимуть та вимагатимуть саме відорганів влади вирішення цієї проблеми. Таким чином, її можна визначити якпевну умову / ситуацію, яка породжує вимоги чи незадоволення людей і длявирішення / полегшення якої необхідна дія влади (уряду). Варто зазначити йінші принципові особливості проблем політики:

1. Проблеми політики мають не приватний, а громадський характер, тобтоторкаються значної частини суспільства (зокрема й тих, кого вона не стосуєтьсябезпосередньо). Наприклад, проблемою політики не може бути те, що Петрен�ко Любов Степанівна щоденно запізнюється на роботу, однак якщо разом із неюна роботу щоденно вчасно не можуть потрапити ще 60 % мешканців її мікрорай�ону, то це питання набуває політичного характеру (мова йде про муніципальнутранспортну політику).

2. Ця проблема ображає наше розуміння загальноприйнятих поглядів тазвичок (того, що є “правильним”). Прикладом цього може бути те, що переваж�на кількість наших громадян вважає неприпустимим дозволити торгівлю алко�гольною та тютюновою продукцією в орендованих приміщеннях середніх за�гальноосвітніх шкіл.

3. Проблема є перешкодою для наших бажаних дій або цілей. Наприклад,мешканців великого мікрорайону позбавляють можливості користуватися єди�

Глава 1. Проблема та як її вирішити за допомогою лобіювання 11

ним сквером, у зв'язку з тим, що на його місці планується звести приміщеннярайонній податковій інспекції.

4. Проблема є наслідком попередньої політики (минулих дій влади). Хибнірішення міської ради з питань відведення землі під житлове будівництво при�звело до того, що у відповідному мікрорайоні немає місця для спорудженнявкрай необхідного дитячого садка.

5. Існує більшDменш тісна взаємопов'язаність різних галузевих проблем,заходи із вирішення проблем в одній галузі зводять нанівець реформаторськізусилля в “сусідній”. Наприклад, боротьбу за розширення доступу громадян доринку автомобілів шляхом зниження ставки ввізного мита на автомобілі, якимбільше, ніж 8 років, зводять нанівець підвищені ставки реєстраційного збору нацей тип автомобілів.

6. Визначення / перевизначення проблеми — політичний процес. На цьомуми зупинимось докладніше далі. Зараз варто лише зазначити, що визначення таформулювання проблеми в політиці не є теоретичним, об'єктивним, незаанга�жованим процесом, це, радше, протистояння різних інтересів та цілей і йогокінцевий результат залежить від конкретного розподілу сил прихильників тогочи іншого бачення проблеми.

7. Суспільна значущість проблем політики змінюється залежно від зміницінностей та умов. Типовим прикладом є ставлення до сексуальних меншин, зчасом суспільство стає толерантнішим стосовно них, що знаходить свій вияв улібералізації відповідних норм кримінального та цивільного законодавства. Зіншого боку відбувається посилення вимог, а отже й державної регуляції та кон�тролю за якістю товарів та послуг та процесу торгівлі (захист прав споживачів,екологічних стандартів тощо).

8. Проблеми політики мають різний ступінь “піддатливості для розв'язанDня”. Їх вирішення передбачає різний рівень радикалізму або більш поміркова�ну зміну звичної поведінки людей (законів, посадових інструкцій, різно�манітних стандартів тощо).

Лобіювання як організована вимога вирішити проблему політики

Лобіювання має безпосереднє відношення до проблем політики. Власне, мирозглядатимемо його як спробу мобілізувати широку громадську підтримку,щоб домогтися від органу влади вирішення певної суспільної проблеми. Найпо�ширенішою політичною вимогою, довкола якої вибудовується лобістська кам�панія, є спроба завадити реалізації та примусити орган влади чи його поса�довців переглянути раніш ухвалене рішення, що породило хвилю громадськогообурення. Зазвичай це пояснюється тим, що органи влади приховують від гро�мадськості процес підготовки та ухвалення рішення. Проте, на жаль, типовимиє інші ситуації, коли громадськість мало цікавиться планами та проектамирішень органів влади, і починає висловлювати своє невдоволення вже на етапі


реалізації відповідних рішень. Однак, хоча й не часто, трапляються випадки, ко�ли громадськість не чекає від органів влади та їхніх посадових осіб відміни, авимагає ухвалення певного рішення.

У будь�якому разі лобістська кампанія, попри все розмаїття проблем, на яківона спрямована, масштабів та рівнів свого проведення, як цілеспрямована діямає:

Типовими є також і завдання, які доводиться вирішувати її організаторам:

Вивчити проблему, яку породжує або намагається вирішити те чи іншерішення органу влади.Здійснити аналіз проекту рішення з метою віднайти аргументи на йогокористь / щодо його недолугості.Заручитися підтримкою громадської думки на свою користь та мобілізу�вати якнайширше коло своїх прихильників.

Розгляду цих ключових завдань і присвячений наш посібник.

Контрольні запитання

1. Чим подібні та відмінні між собою приватні труднощі та суспільні про�блеми?

2. Що таке проблемна ситуація?3. Як проблемна ситуація стає проблемою політики?4. Які характеристики проблем політики?5. Що є предметом лобіювання, й хто є її суб'єктом та об'єктом? 6. Які головні завдання доводиться вирішувати при проведенні лобістської

кампанії?

Глава 2. Аналіз стейкхолдерів та залучення їх до участі в кампанії 13

Політика — баланс інтересів

Політика як феномен, що пов'язаний зі спробами вирішення проблеми, щостосується багатьох людей, має властивість по�різному впливати на них. Незавжди цей вплив розцінюється людьми як “позитивний”. І це зрозуміло, аджемінімальна кількість проблем у будь�якому суспільстві на кожному з етапів йо�го розвитку значно перевищує доступні можливості (ресурси) для їх вирішен�ня. Неодмінно віддається перевага вирішенню одних проблем; тоді як вирішен�ня інших переноситься на майбутнє або взагалі відкладається. Інакше кажучи,завжди існують ті групи людей, чиї нагальні потреби не потрапляють до пріори�тетів державної / регіональної / муніципальної політики.

Окрім того, будь�яка спроба вирішення проблеми є порушенням наявногостану розподілу майна, коштів, повноважень, кадрових призначень, впливів то�що (status quo). А це, в свою чергу, зумовлює невдоволення планами будь�якихзмін з боку тих сторін, які зацікавлені у збереженні своїх позицій. Отже, єсуспільні групи, які виграють, і ті, хто програє від тієї чи іншої політики. Не�можливо уявити політику, яка “задовольняє усіх”. Поширена нині в українсько�му суспільстві ілюзія, що в державі повинна проводитись “науково обґрунтова�на” політика, є яскравим свідченням нерозуміння головної ознаки останньої:політика — завжди баланс інтересів. Відсутність здатності балансувати інтере�си є ознакою недемократичної (деспотичної, тоталітарної або жорстко автори�тарної) влади.

Баланс може характеризуватися такими ознаками:

1. Більш�менш широким списком тих сторін, чиї позиції враховуються(інтереси не всіх сторін, що дотичні до проблеми, беруть до уваги ті, хтоухвалює рішення).

Аналіз стейкхолдерів

та залучення їх до

участі в кампанії.

“Політична мапа кампанії”


2. Стійкістю та тривалістю його збереження (баланс порушується коливідбувається помітне посилення / послаблення хоча б однієї сторони).Цей баланс не може бути досягнутий “раз і назавжди”, не може бути пере�несений у іншу сферу або на іншу територію без відповідних змін (аджещоразу він є нічим іншим, як відображенням особливої розстановки силта розподілу інтересів).

Логіка поступального розвитку демократичного процесу приводить допостійного розширення кола тих сторін, позиції яких враховуються при ухва�ленні політичних рішень. Так, протягом двох останніх століть інтереси найма�них працівників, жінок, представників інших рас, гомосексуалістів, інвалідів(людей із специфічними потребами) поступово впливають на процес визначен�ня змісту рішень органів влади щодо нагальних суспільних проблем. Очевидно,у такому випадку досягнуті баланси інтересів цих сторін стають все меншстійкими та мають тенденцію до постійного обговорення та зміни. Мабуть, цейпроцес найкраще характеризує біблійний образ політики як “вічного моря” (щоне знає спокою).

Власне, проведення лобістської кампанії не в останню чергу зумовленеенергією обурення певної суспільної групи тим, що при здійсненні політики по�вноважні особи та органи знехтували їхніми правами, потребами й інтересами.Мета такої кампанії — забезпечити вплив інтересів цієї групи на зміст владнихрішень. Аби досягнути цього, необхідно, як мінімум, зрозуміти, виразити і вра�хувати специфіку не лише свого інтересу, а й особливості інтересів інших сторінта запропонувати свій варіант їх “балансування”. Для цього cпочатку требаспробувати відповісти для себе на такі питання:

Хто ті люди, які зацікавлені в цьому питанні? Якою мірою вони беруть участь у формуванні заходів? Чи є організації, що їх представляють (хто промовлятиме за клієнтів чицільові групи політики)?Чи входять вони до структури прийняття рішень?Чи беруть вони участь у виконанні рішень?

Це допоможе з'ясувати, хто є стейкхолдерами у цій проблемі.

Стейкхолдери, бенефіціарії та цільові групи

Аналітичне забезпечення кампанії громадського лобіювання передбачаєуважне ставлення до з'ясування того, чиї інтереси зачіпає та чи інша проблема(у кого які невдоволення вона породжує) та пропоновані способи її вирішення.Для позначення носіїв цих інтересів ми послуговуватимемось поняттям стейк�холдер (stakeholder). На жаль, це поняття вкрай важко перекласти українськоюмовою без втрати багатства його змісту. І для того, щоб зберегти підвищену ува�гу до суті цього поняття, ми вважаємо доцільним залишити його без перекладу.


Поняття “стейкхолдери” широко вживається в аналізі політики поруч з іншимитісно з ним пов'язаними поняттями: цільова група політики та бенефіціарії.

Поняття “стейкхолдер” є найбільш широким поняттям для позначення тих,до кого має стосунок та чи інша політика / рішення органу влади. Адже навідміну від “цільової групи” воно має на увазі також і тих, хто опосередковано“пожинає плоди” реалізації певної політики / урядового рішення, а на відмінувід “бенефіціаріїв” — також тих, хто “програє”, чий стан погіршується, чиї інте�реси зазнають негативного впливу з боку відповідної політики / урядовогорішення. Тому ми насамперед користуватимемося поняттям “стейкхолдери”,коли описуватимемо коло тих сторін, інтереси яких причетні до відповідноїпроблеми та владних спроб її вирішити.

Ми пропонуємо класифікацію стейкхолдерів, яка покликана допомогти ор�ганізаторам лобістської кампанії чіткіше з'ясувати для себе, хто може вважати�ся стейкхолдерами у тій чи іншій проблемі або варіанті її вирішення. Попри усюрізноманітність проблем політики, що мають відношення до різних галузей дер�жавного управління (освіта, транспорт, оборона тощо) та різних рівнів органіввлади (державні, обласні, районні, міські, сільські, селищні), стосовно кожної зних можна виділити:


Для складання списку стейкхолдерів конкретної проблеми чи способу їївирішення застосовують:

Проведення відповідного “мозкового штурму”;Консультації з експертами у відповідній сфері;Проведення контент�аналізу матеріалів ЗМІ та фахової літератури.

Чому важливо аналізувати позиції стейкхолдерів

Менеджерам лобістських кампаній вкрай важливо вдаватися до вивченняпозицій стейкхолдерів. Адже легко передбачити, що ті чи інші стейкхолдери незаймають пасивної позиції щодо наявної проблеми, на стан якої хоче вплинутилобістська кампанія. Інакше кажучи, в одних стйкхолдерів ви зможете заручи�тися підтримкою своїх зусиль, другі будуть пасивно спостерігати за ними, атреті спробують протидіяти вам. Аби спрогнозувати їхню поведінку та способиреагування на неї, вдаються до визначення:

Особливих інтересів (відкритих та прихованих) стейкхолдера та можли�вого їх впливу на формування змісту та реалізації політики / урядовогорішення.Наявних або потенційних конфліктів між стекхолдерами.Можливості узгодження інтересів стейкхолдерів та створення альянсівміж ними;Відповідної важливості, умов і ризиків, форми участі кожного із стейк�холдерів на кожному етапі політики (визначення проблеми, формуванняпорядку денного, розробки варіантів вирішення проблеми, вибору кра�щого варіанту, впровадження, оцінки успішності та вирішення подаль�шої долі політики) та у кожному із заходів лобістської кампанії.

Визначення характеру специфічних інтересів кожної із “зацікавленихсторін” є творчим процесом. Адже неможливо скласти повний та вичерпний пе�релік можливих інтересів учасників, дотичних до конкретної проблеми. Вонитакі ж різноманітні й унікальні, як і ситуативні мотивації поведінки. Ними мо�жуть бути: бажання отримати фінансовий зиск; міркування щодо набуття / збе�реження права власності; можливість розширити коло своїх повноважень; надія


отримати специфічні преференції; прагнення вигідно “позиціонувати” себе вочах громадськості та інших суспільних груп; очікуване здобуття поваги та ви�знання серед “значимих інших”, причетних до ситуації та залучених довирішення проблеми; різноманітні міркування щодо кар'єри; можливістьпідтвердити свої гіпотези (для науковця та експерта); нагода підготувати непе�ресічний матеріал (для журналіста); прагнення заручитись підтримкою певноїгрупи виборців; спроба “догодити” керівництву; можливість засвідчитипослідовність; нагода випробувати себе; шанс продемонструвати власну зна�чущість; побоювання “залишитись поза процесом” тощо. Зрозуміло, що подіб�не розмаїття інтересів, для тих, хто їх аналізує, потребує певного впорядкуван�ня та пріоритизації.

Інтерес — основа політики

Дослідження інтересів є складовою частиною аналізу проблеми. У цьому ви�падку проблема вивчається не на предмет причин, що призвели до неї чи мас�штабів, яких вона набула нині. Тут у фокус дослідницької уваги потрапляютьнаслідки її існування. Наслідки проблеми й створюють ситуацію, за якої люди,потерпаючи від них, усвідомлюють свої інтереси. Адже інтерес можна визначи�ти як частину впливу наслідків проблеми, що опосередковується людськимдосвідом або ефектами уяви та спричиняє спробу вплинути на них (наслідкипроблеми). Тому з'ясування незручностей та невдоволень, що породжують про�блеми, й те, як ці наслідки “позиціонують” інтереси людей, на які вони вплива�ють, є чи не найістотнішим моментом її аналізу з політичної та практичної то�чок зору. Без відповіді на такі питання годі й сподіватися на пошук належногоспособу розв'язання конкретної проблеми:

На кого це вплине?В який спосіб?Чи їм це відомо?Яких заходів вони вживають?

Для аналізу політики очевидним є факт існування різниці між реальнимиінтересами — проблемами та потребами людей — і політичними вимогами, тоб�то тим, що люди вимагають від держави. Тому неабиякого значення набуваєвивчення зв'язку між тривалими наслідками існування певної проблемної ситу�ації та того, як, коли та чому ці впливи перетворюються в політичні інтереси тавтілюються у конкретні вимоги. Інакше кажучи, що вкрай важливо зрозуміти йініціаторам громадських лобістських кампаній, чим мотивується людина призміні своєї позиції як пасивного “споживача” наслідків проблемної ситуації (“наяку вплинуло”) на позицію активного домагання її розв'язання (“як нама�гається вплинути”). Для цього необхідно провести певну класифікацію типівінтересів:


Види інтересів

Об'єктивні та суб'єктивні інтереси

Під “об'єктивними інтересами” мають на увазі ті впливи, що справді зачіпаDють людей, незалежно від того, усвідомлюють вони їх чи ні. Найбільш типо�вим прикладом об'єктивних інтересів є так звані “структурні інтереси” — інте�рес, який керують не особисті міркування прагнення до якоїсь мети, а якийпов'язаний із вимогами організованої практики, яку член суспільства розглядаєяк свої реальні обставини. Образно специфіку структурних інтересів виражаєприслів'я: “Місце сидіння визначає точку зору”.

Власне, саме про об'єктивні інтереси йдеться в повсякденному твердженністосовно того, що хтось “має інтерес” у певній справі. Але варто пам'ятати, щожоден ефект не є єдиним чи однозначним. В реальному житті на одну особу водин і той самий час впливає безліч об'єктивних обставин, кожна з яких маєчисленні наслідки. А різноманітні ролі, які доводиться виконувати кожному знас, роблять в кожному конкретному випадку об'єктивні інтереси однієї й тієїж особи цілковито суперечливими одне одному. Однак це рідко породжує пси�хологічний дискомфорт у нашому повсякденному житті.

Це зумовлено тим, що кожен із цих численних об'єктивних інтересів зали�шається просто абстрактним і гіпотетичним, доки не буде визначений та акти�вований. В “нормальному” стані цей інтерес слабо виражений і швидше неусвідомлений чітко щодо свого конкретного змісту. Аби інтерес став дієвим мо�тивом поведінки, він повинен стати суб'єктивно усвідомленим. Власне це і ма�ють на увазі під “суб'єктивним інтересом” — ті речі й події, які, на думку люDдей, впливають на них. У повсякденному житті про них йде мова, коли гово�рять, що хтось до чогось / когось “виявив інтерес”. Суб'єктивні інтереси пред�ставляють чимало труднощів для аналізу. Адже люди можуть:

Помилятися щодо своїх інтересів.Не зазнавати впливу, але вважати, що таки перебувають під впливом чогось.

Об'єктивні і суб'єктивні інтереси взаємопов'язані. Так, суб'єктивні інтересиякогось індивіда не просто даються чи випадково виникають, а, радше, система�тично визначаються в тому значенні, як на його життєві шанси впливаютьоб'єктивні обставини. У політичному житті об'єктивні інтереси визначають іактивують, перетворюючи їх на суб'єктивні, що здатні мотивувати поведінкулюдини. Відбувається це в процесі їх представлення. Певною мірою результа�


тивне представлення інтересів і є метою проведення лобістської кампанії. Їїуспіх багато в чому залежить від того, чи вдасться лідерам перевести об'єктивніінтереси осіб, яких “торкають” наслідки проблемної ситуації, на свідомо моти�вовану участь в заходах кампанії.

Концентровані та розпорошені інтереси

“Концентрованими інтересами” ми називаємо ті інтереси, що поширюютьсяна обмежене коло людей. Ступінь концентрації залежить також від того,наскільки це стосується окремої особи. Якщо певна проблема зачіпає значну ча�стку людського часу та життєво важливих ресурсів, її впливи будуть більш кон�центровані, ніж наслідки тієї політики, що зачіпає тільки периферійну сферулюдського життя (скажімо, стосуються питань, що належать до хобі).

Існує пряма залежність між сконцентрованістю інтересу та мотивацією по�тенційної участі в заходах лобістської кампанії. І навпаки, розсіяні впливи про�блеми та периферійні інтереси, яких вони стосуються, швидше за все не спро�вокують активної самоорганізації людей у спробі розв'язати проблему. Вартопам'ятати, що концентровані інтереси майже завжди перемагають, коли проти�стоять розсіяним інтересам.

Політична мобілізація інтересів

Лідерам та менеджерам кампанії громадського лобіювання варто пам'ятати,що навіть коли у них є бажання організувати осіб із неконцентрованими та рад�ше об'єктивними, ніж суб'єктивно усвідомленими інтересами, вони мають на цеусі шанси. Адже, по�перше, сприйняття проблеми людьми має властивістьзмінюватися; по�друге, існують можливості так сформулювати та донести догромадян суть проблеми, що належним чином мобілізує їх до участі. На цьомуварто зупинитися докладніше.

В реальному житті не існує об'єктивних проблем, які однаково сприймають�ся всіма. Насправді, важить те, як витлумачують, подають та використовують усвоїх діях цю змішану воскову кульку “об'єктивних впливів та обставин” учас�ники політичної гри. Будь�яке політичне питання виявляється пов'язаним нетільки з якоюсь однією категорією суперечок. Можливість цього зумовленаприродою суспільних явищ, у яких важко виділити якусь одну очевидну причи�ну. Радше, мова йде про складну констеляцію різноманітних причин та лан�


цюгів причинності. А політичний характер діяльності полягає в тому, що ми ви�бираємо (а тим самим покладаємо й відповідальність), на яких елементах у при�чинному ланцюжку зосередити увагу. Так само ми завжди робимо вибір і середчисленних наслідків будь�якої ситуації — ми не можемо зосередитися на нихусіх. І саме завдяки нашому акцентуванню та постійному наголосі на певнихпричинах та наслідках проблеми, остання здатна набувати тих характерисDтик, які роблять “чутливими” до неї як певні зацікавлені кола, так і виробDників політики.

Слід пам'ятати, що для участі в кампанії найімовірніше активізувати ті видиінтересів, що задовольняють особисті та приватні бажання. Тому кожній ізгруп, які ви плануєте залучити до участі в кампанії, варто запропонувати чіткебачення їхніх спеціальних вигід від участі в ній. До того ж найкраще організоDвуються найменші групи й організації або ті, які найбільше орієнтовані на роDботу з конкретними людьми.

Ще одним ефективним засобом мобілізації до участі інтересів різних сторінє зображення проблеми як такої, що загрожує важливим базовим цілям, реDсурсам сторін (залучення яких до кампанії ви плануєте) та здатної суттєвопогіршити їхній нинішній стан. Адже будь�яку політичну мету можна змалюва�ти як позитивну і таку, що її треба досягти, або ж як негативну, — що їй треба за�побігти. Люди швидше гуртуються перед загрозою або реальною втратою, ніжзаради досягнення можливої користі. Вони охочіше погодяться на жертву іпідуть на ризик, щоб уникнути втрати. Гнів, обурення й відчуття несправедли�вості найбільш потужні чинники політичної мотивації. Навіть надія на досяг�нення позитивних результатів (обіцянка чогось нового) по�справжньому набу�ває сили тільки тоді, коли її супроводжує почуття загрози втрати.

Маніпулятивні тактики із мобілізації стейкхолдерів

У будь�якому політичному протистоянні (а лобістська кампанія за своїм ха�рактером є саме ним) обидві сторони намагаються нагромадити щонайбільшесил. Однак сили нерівні. Як ми могли переконатися, різні сторони (виробникипорядку денного) мають різний вплив не лише на його формування виробника�ми політики, а й на визначення виду розв'язання проблеми. Деякі з них послу�говуються дієвими каналами неформального (адміністративного, партійного,корупційного) персонального впливу на можновладців. За представникамигромадськості залишаються лише інструменти публічного впливу за допомо�гою аргументів. Традиції “фаворитизму” породжують фактичну нерівністьсторін.

Тому саме слабша, переможена сторона змушена шукати підтримки ззовні.Щоб залучитися активною підтримкою могутніх груп, важливо змалюватипитання як таке, що призводить до високої концентрації видатків або жобіцяє вигоди цим групам. Щоб здобути підтримку супутніх груп, варто виDглядати радше слабшою, орієнтованою на громадські інтереси стороною, ніж


міцнішою стороною, що обстоює потужніші, але вужчі інтереси. Останняпрактика є надзвичайно поширеною та дієвою.

Спроба вдатися до класичної стратегії — представлення якогось приватногоінтересу інтересом широкого загалу передбачає певну техніку тлумачення, щоспрямована на:

Розподіл на складові частини сумнівного приватного інтересу — не�обхідно показати, що один політичний гравець, якого звинувачують вособистій зацікавленості, насправді представляє значну кількість про�стих і пересічних громадян, які можуть отримати значиму для них ко�ристь.Перетворення того, що виглядає вузькими концентрованими інтереса�ми, в значно ширшу категорію “загалу” шляхом поєднання тих, хто по�тенційно виграє або програє. Змальовування безпосередніх короткотермінових інтересів як довго�термінових.

Окрім прагматичної мотивації обстоювання власних інтересів, учасниківкампанії громадського лобіювання можуть спонукати також певні моральноDетичні міркування. Люди можуть брати участь у суспільних зусиллях, бо цероблять їхні батьки, їхні друзі просять їх долучитись, їм погрожують або їх при�соромлюють їхні керівники, їхня освіта та суспільне виховання змушують їхповірити в корисність жертви заради суспільного добра або ж групи колектив�ної дії є готовим джерелом суспільного зв'язку. Все це є імовірними силамимобілізації.

Варто також мати на увазі, що участь в колективних зусиллях розвиваєтьсярадше за законами пристрасті (азарту), ніж матеріальними законами. Колек�тивна дія в політичному житті більше нагадує спортивні змагання, ніж досяг�нення торговельної угоди. В цьому розумінні витрати на колективну дію (як отчас чи зусилля) є її вигодами. Енергія, спрямована на колективну дію, живитьсама себе.

Ознаки проблеми, які впливають на ступінь мобілізації стейкхолдерів


Класифікація стейкхолдерів

Вивчення інтересів є обов'язковою частиною аналізу проблеми, що претен�дує бути початком пошуку її адекватного політичного розв'язання. Адже визна�чити якесь питання означає проголосити, що поставлено на карту й кого це сто�сується, а відтак — визначити інтереси та склад альянсів. Неполітичного визна�чення проблем не буває. Постаючи перед визначенням якоїсь проблеми політи�ки, проникливий аналітик мусить з'ясувати, як це визначення також окреслюєстейкхолдерів та їхні ставки, як розподіляє ролі сторін щодо виграшу й програ�шу та як будь�яке інше визначення могло б змінити співвідношення сил. В своючергу, подібне ранжування стейкхолдерів залежить від конкретних потреб та за�вдань такого аналізу.

Зрозуміло, що аналіз зацікавлених сторін не може бути нескінченним.Логіка проведення лобістської кампанії вочевидь не диктує потреби аналізува�ти опосередковані та похідні форми потенційних зацікавлень якнайширшоїкількості суспільних груп. Для того, щоб спробувати добитися практичного ре�зультату, варто зосередитись на аналізі позицій приблизно 5�8 ключовихзацікавлених сторін (які мають щодо проблеми сильну мотивацію). Абиздійснити це, необхідно визначитись стосовно тих критеріїв, завдяки якимзацікавлені сторони можуть вважатися критично важливими для аналізу.

“Первинні” і “вторинні” стейкхолдери

Найелементарніший розподіл полягає у виділені так званих “основних”, або“первинних”, та “неосновних”, або “вторинних”, стекхолдерів. До першої кате�горії належать:

1. Ті, на кого безпосередньо та відчутно впливає (позитивно/негативно)існування проблеми та пропонований варіант її вирішення.

2. Ті, які мають суттєвий вплив на тих, хто приймає рішення.

3. Ті, які є важливими для успішної реалізації пропонованої політики.


Вторинні стейкхолдери фактично є тими, хто надає допомогу основнимучасникам кампаній. Їх можна аналізувати за численними ознаками, якібільшою або меншою мірою є важливими для специфіки конкретної проблемиполітики: за статтю, віком, соціальним становищем, рівнем доходів, про�фесійною діяльністю, місцем проживання, релігійним переконаннями, занаціонально�культурною приналежністю тощо. Варто зауважити, що в перебігулобістської кампанії та подальшій реалізації пропонованої політики можутьз'являтись нові первинні та вторинні стейкхолдери.

Критерії аналізу стейкхолдерів

Не менш важливим є розуміння того, що ж саме необхідно з'ясувати дляаналізу зацікавлених кіл. Відповідь на це також залежить від потреб, якимиспрямовується увага аналітика. Наприклад, для етапу планування лобістськоїкампанії критично важливим є розуміння ступеня активності, внутрішньоїзмобілізованості та політичної впливовості різних зацікавлених сторін, а такожочікуваної реакції на ваші пропозиції щодо вирішення проблеми (проведенняполітики) та тих ресурсів, які вони готові задіяти задля підтримки/протидії ре�алізації планів. Нижче наводиться перелік характеристик зацікавлених сторін,кожна з яких може бути вкрай важливою для конкретної проблеми або певногоаспекту проведення аналізу політики чи етапу лобістської кампанії.

1. Сектори — вкрай важлива характеристика, що дає змогу чітко уявити спе�цифіку інтересів, ресурсну базу та рівень впливу на прийняття рішень:

державний;приватний;неприбутковий;зацікавлені особи.

2. Легітимність визначає рівень представництва, а також наскільки сторонаправочинна представляти кількість осіб, в якій сфері та яким способом:

кількість, розмір організації;кількісне співвідношення сфер інтересів, які вони представляють;їхні повноваження (від імені виборців);внутрішня злагодженість / єдність;їхні продукти / результати діяльності.

3. Наявні ресурси — надзвичайно важлива характеристика, що визначаєрівень потенційної дієвої участі відповідної зацікавленої сторони у заходахлобістської кампанії:

знання сутності політики та політичного процесу;фінансування;


матеріальна власність;люди (на контрактній та добровільній основі);лідерство та досвід;статус (щодо влади та інших зацікавлених сторін);інформаційна спроможність і спроможність проводити дослідження.

4. Спроможність до вироблення політики — вкрай важлива характеристика,що визначає наявність спроможності та попереднього досвіду системного іпослідовного впливу на зміст рішень органів влади:

знання та здатність зрозуміло й чітко подавати інформацію;можливість синтезувати (готувати) рішення та впливати на них;стратегічна спроможність (визначення цілей і розвиток засобів для до�сягнення цих цілей);спроможність мобілізуватися та формувати коаліції.

5. Репутація / довіра — здатність впливати на формування громадської дум�ки, визначати позицію суспільних груп та гарантувати вірогідність своїх твер�джень та висновків:

організація;люди;продукти;процеси та методи, що застосовуються.

6. Характеристика учасників дає змогу з'ясувати специфіку статевого і віко�вого складу та схильність до певного роду дій представників відповідноїзацікавленої сторони, що є важливим фактором при плануванні заходівлобістської кампанії:

демографічний профіль;психологічний профіль.

7. Організаційна структура характеризує зацікавлену сторону з погляду їївнутрішньої організації. Подібні знання важливі для планування заходів з при�хильниками лобістської кампанії, а також ефективних контрзаходів проти опо�нентів:

структура організації;управління;особи, що мають вплив на організацію;взаємозв'язки;розміщення;географія поширення діяльності — місцеві / регіональні / національні /міжнародні.


8. Фінансове становище дає змогу з'ясувати наявність та розподіл фінансо�вих ресурсів між зацікавленими сторонами (між прихильниками і з боку опо�нентів):

доходи — рівень, джерела;розподіл витрат;фінансова стабільність;рівень автономії у визначенні напрямів використання ресурсів.

9. Процес ухвалення рішень — характеристика, яка дає змогу прогнозуватиспецифіку процесів ухвалення рішень щодо визначення позиції кожної іззацікавлених сторін, напрям та зміст їх очікуваних дій, гнучкість та опера�тивність реагування на зміну ситуації:

повноваження;розуміння потенційними учасниками процесу ухвалення рішень, спро�можність забезпечувати їхні повноваження і завдання у визначенні про�цесу ухвалення рішень та основних правил цього процесу.

10. Взаємозв'язки характеризують потенціал участі відповідної сторони успільних / мережевих діях:

внутрішні та зовнішні;організаційні;особисті;потенційні конфліктні ситуації;зобов'язання.

11. Перешкоди до участі вказують на обмеження участі відповідної сторониу проведенні лобістської кампанії:

вартість / витрати;конфлікти інтересів;політична програма;наявність / час.

12. Основні питання / інтереси дають змогу зрозуміти специфічну моти�вацію (іноді приховану чи неналежним чином визначену) позиції кожної іззацікавлених сторін:

у короткотерміновій перспективі;у довготерміновій перспективі.

13. Ступінь очікуваного впливу — чи не найважливіша характеристика, щовизначає сукупний рівень очікувань щодо вмотивованості участі відповідноїзацікавленої у лобістській кампанії сторони:


вплив і зацікавленість, участь в ухваленні рішення;підпадають під безпосередній / опосередкований вплив;можливий / загальний інтерес.

Аналіз перспектив залучення стейкхолдерів до лобістської кампанії

Попри розмаїття наведених вище характеристик зацікавлених сторін, кожназ яких може бути важливою для певного етапу або ж для специфічноїлобістської кампанії, все ж можна виділити ключові питання, відповіді на якізможуть дати базове уявлення про конкретну сторону. Як правило, цих харак�теристик виявляється цілком достатньо для практичних потреб проведеннялобістської кампанії (коли для більш розлогого вивчення сторін не вистачає не�обхідного ні часового, ні інформаційного, ні фінансового, ні кадрового ресурсу).

Ось ці питання:

Що очікують зацікавлені сторони від спроби вирішити проблему?Які ймовірні вигоди / втрати вони отримають?Які ресурси вони можуть спрямувати (чи уникнути / протидіяти спря�муванню) при реалізації політики?Які інші інтереси сторін можуть сприяти / стримувати реалізаціюполітики?Як кожна сторона оцінює інші зацікавлені сторони?

“Мапа політики”

Необхідно пам'ятати, що вплив обстоюваного вами варіанту вирішення про�блеми на стейкхолдерів може бути:

1. Позитивним.

2. Негативним.

3. Непевним (сумнівним).

4. Невідомим.

Фактично, мова йде про необхідність з'ясувати ступінь впливу стейкхолде�ра — влади, яку стейкхолдер має над ухваленням, реалізацією, оцінкою та кори�гуванням відповідних рішень в межах обраної політики (варіанту вирішенняпроблеми), що здатні полегшити або ускладнити її здійснення. Результатиподібного аналізу для зручності їх використання можуть бути зведені у табли�цю, яку ще називають “мапою політики”:


Складаючи таку таблицю, слід пересвідчитись у тому, що:

Усіх стейкхолдерів внесено до переліку.Вони поділені на групи.Визначено усіх потенційних представників стейкхолдерів.

Табличний формат широко використовується в аналізі стейкхолдерів.

“Політична мапа кампанії”

Ще одним корисним прикладом є таблиця (табл. 2), яку за аналогією можнаназвати “політичною мапою кампанії”. В ній відображається баченнякерівниками лобістської кампанії ролі в ній кожного з найважливішихстейкхолдерів. Визначення ж важливості стейкхолдера для успішногопроведення лобістської кампанії здійснюється шляхом з'ясування такихпитань:

1. На вирішення якої проблеми (її складових) спрямована політика, на якізацікавлені сторони вона впливає і яким способом?

2. Які інтереси сторін найближчі до мети та завдань політики?

3. Які сторони мають пріоритетне місце в політиці щодо їх інтересів, потребта сподівань?

Таким чином, найважливішими зацікавленими сторонами будуть ті, чиїпроблеми, потреби та інтереси є пріоритетними для пропонованого варіантуполітики.

...

...

...

...

...


Залучення стейкхолдерів для успіху кампанії

За допомогою зіставлення важливості та впливовості зацікавлених сторінвизначають їх групування, що дає змогу з великою ймовірністю прогнозувати їхреакцію на обстоювану вами пропозицію та потреби у співпраці з ними:

І. Зацікавлена сторона, що має високу важливість та низьку впливовість,вимагатимуть певних дій, якщо її інтереси будуть порушені.

ІІ. Зацікавлена сторона, що має високу важливість та високу вплиDвовість — вкрай важливо заручитись їхньою підтримкою. Потенційні партнери.

ІІІ. Зацікавлена сторона, що має низьку важливість та велику вплиDвовість — джерело особливого ризику, потребує великої уваги та контролю за їїдіями. Її варто інформувати про політику та консультуватись із ними.

IV. Зацікавлена сторона, що має низьку важливість та низьку вплиDвовість — найменш важлива і потребує найменшого залучення.

Усе це разом дає змогу виконати головне завдання аналізу зацікавленихсторін для організації та проведення лобістської кампанії, а саме: визначеннявідповідної участі зацікавлених сторін у заходах політики та визначенняймовірних ризиків такої участі. Власне, спроба такого визначення залежить відможливості формулювання чітких відповідей на такіпитання:

Якою має бути роль різних зацікавлених сторін в успішній лобістськійкампанії?Чи ці ролі ймовірні і реалістичні?Чи є негативні реакції, яких можна очікувати від зацікавлених сторін? Їхможливий вплив на успішність кампанії.Наскільки ймовірні негативні реакції і чи є вони головними ризиками?Які ймовірні припущення щодо зацікавлених сторін існують, що можутьсприяти/перешкоджати їх успішній участі в лобістській кампанії?

Залежно від того, як ви визначите потенціал участі зацікавленої сторони улобістській кампанії, необхідно розробити й відповідну тактику комунікації з


ними. Можна виділити такі форми взаємодії з представниками зацікавленихсторін:

Інформування (тримаємо їх в курсі).Консультація (прислухаємось до них та забезпечуємо зворотнійзв'язок).Залучення (забезпечуємо прийняття до уваги та відображення їх інте�ресів).Співпраця (максимальне втілення порад та рекомендацій).Надання повноважень (залучення їх до проведення заходів кампанії).

Консультації зі стейкхолдерами

Мета проведення консультацій із стейкхолдерами

Як ми пересвідчились, з огляду на практичні потреби організаторівлобістської кампанії, існує велика кількість різних способів класифікаціїзацікавлених сторін, наприклад: основні — неосновні; важливі — неважливі;прихильні — неприхильні; доповідачі — учасники — консультанти; проінформо�вані — залучені; такі, що приймають участь у плануванні — організації —участі — контролі заходів кампанії. Однак у будь�якому випадку вам необхіднопротягом усієї кампанії здійснювати результативне консультування із зацікав�леними сторонами. Саме завдяки таким консультаціям ви зможете:

визначити різні аспекти проблеми;з'ясувати специфічні інтереси, очікування та побоювання сторін;визначити різні “важко передбачувані” аспекти при розгляді пропонова�ного вами варіанту політики;знизити “внутрішню напругу” політики (ймовірну протидію по�тенційних противників вашої пропозиції);досягнути базового порозуміння щодо мети та заходів проведеннялобістської кампанії;заручитися підтримкою з боку стейкхолдерів;зрозуміти, на яких аргументах вибудувати ефективну інформаційно�роз'яснювальну кампанію із формування громадської думки на користьпропонованого вами способу вирішення проблеми.

До того ж слід памятати, що консультації із стейкхолдерами:

мають на меті лише визначити позицію та зібрати коментарі і пропозиціїстейкхолдерів;мають бути інституалізованими (мати прийняті усіма учасниками кон�сультацій механізми та процедуру);передбачають особливу роль посередника / фасилітатора (того, хто “надсутичкою”).


Ключові моменти організації консультацій із “зацікавленимисторонами”

Для того, щоб провести успішне консультування із стейкхолдерами, вам, якйого організаторам, слід:

1. Чітко визначити мету та предмет консультацій.

2. Мати у наявності у достатній кількості ресурси, необхідні для проведенняконсультацій (людські, фінансові, часові тощо).

3. Максимально спростити складність (до головних та принципових аспек�тів) питання винесеного на розгляд.

4. Зважати на можливий рівень розбіжності між позиціями “зацікавленихсторін”, завжди наявний ризик недосягнення консенсусу тощо.

5. Надавати “зацікавленим сторонам” / особам можливості і засоби дляучасті.

Кого залучати до консультацій

Відбір тих, кого ви запрошуєте до участі в консультаціях, є вкрай важливимпитанням. Адже лише адекватне представництво та участь у них стейкхолдерів,зможе забезпечити досягнення вашої мети. Тому при виборі учасників варто по�слуговуватися такими критеріями:

1. Чи безпосередньо зацікавлений він у проблемі, що обговорюватиметься?

2. Чи достатньо у нього знання та досвіду щодо відповідної теми?

3. Чи є учасник представником групи, на яку впливає проблема / пропонова�на політика?

4. Чи має він потребу краще ознайомитись з предметом обговорення дляефективнішої участі в обговоренні?

Предмет консультацій

1. Наявні проблеми та причини їх виникнення / загострення.

2. Вплив проблем на стейкхолдерів.

3. Можливі способи вирішення наявних проблем.

4. Очікувані цілі політики у відповідній сфері.

5. Необхідні ресурси та передбачувані перешкоди.

6. План дій з вирішення наявних проблем тощо.


Особливості обговорення під час проведення консультаційіз стейкхолдерами

При плануванні обговорення слід дотримуватися таких порад:

1. Воно має базуватися на матеріалах попередньо розісланих учасникам кон�сультацій.

2. Під час обговорення розглядають не документ, а його ключові положення/питання (від 3 до 6).

3. Обговорення має будуватися навколо певного конфлікту чи суперечності,але не відхилятися від обговорення центральних тем.

Інформування стейкхолдерів про результати обговорення

Позаяк взаємодія із стейкхолдерами під час організації та проведеннялобістських кампаній не обмежується проведенням разових консультацій, алепредбачає їхнє залучення до заходів кампанії, то по завершенню цих консуль�тацій варто продовжити підтримувати постійний контакт з їхніми учасниками.Для цього варто на початку оформити звіт про результати проведення консуль�тацій та надіслати його тим стейкхолерам, предстаники яких взяли участь у їхпідготовці та проведенні. Ми пропонуємо такий варіант оформлення резуль�татів обговорення:

1. Загальна інформація про проведене публічне обговорення:

a. Тема та головні завдання обговорення;b. Дата, місце проведення, кількість учасників;c. Які стейкхолдери були представлені;d. Опис програми;e. Перелік експертів, які робили доповіді.

2. Спільні позиції різних стейкхолдерів.

3. Акценти різних стейкхолдерів — короткий опис питань та проблем, на якізвертали увагу представники кожного із стейкхолдерів.

4. Розбіжності в позиціях стейкхолдерів.

5. Критика одних стейкхолдерів іншими — опис основних ідей і позицій, щобули піддані критиці, та зміст критичних зауважень.

6. Рекомендації стейкхолдерів.

7. Оцінка проведеного обговорення:

a. Чи всі стейкхолдери були представлені на обговоренні?b. Чи не було серед учасників таких, чия участь виявилась небажаною

з точки зору. досягнення поставлених цілей?


c. Чи всі учасники обговорень чітко зрозуміли їхню мету?d. Чи всі учасники обговорень мали рівні можливості висловити свої

позиції?

Окрім налагодження конструктивних зв'язків із стейкхолдерами, надсилан�ня їм тексту звіту дасть змогу вам отримати зворотню інформацію, критичні за�уваження, зміни та доповнення, які уточнять зміст проведених консультацій.

Способи проведення консультацій

Існує кілька головних форм проведення консультацій, кожна з яких має своїпереваги та недоліки, на які слід зважати плануючи відповідні заходи із стейк�холдерами.

1. Письмові консультації — попередньо підготовлені матеріали надсилають�ся для коментування стейкхолдерам.

Переваги:

Можна отримати коментарі до великих за обсягами документів.Можливість отримати коментарі від вузько�спеціалізованих експертів.Невелика вартість проведення.

Недоліки:

Не всі стейкхолдери зможуть надавати фахові коментарі.Висока ймовірність неотримання коментарів.Тривалість надходження коментарів.

2. ФокусDгрупи — спеціально відібрані учасники висловлюються щодо кон�кретної проблеми.

Переваги:

Дають змогу гнучко фокусуватися на різних аспектах.Продукують глибші результати.Корисні як для попереднього дослідження, так і для перевірки висновків.Швидке отримання відповідей.

Недоліки:

Учасники можуть відхилятися від теми обговорення.Ключове значення має наявність та якість (структура, мова, висновки)попереднього дослідження.Висловлені судження не відображають всього спектру поглядів.

3. Опитування — процес, коли навчені інтерв'юери ставлять відібранійвибірці людей певний набір попередньо визначених питань.


Переваги:

Гнучкість і точність у виявленні ставлення представників різних груп допроблеми.Особисте спілкування, що передбачає уточнення змісту відповідей.

Недоліки:

Може потребувати чимало часу.Складність формулювання запитань.Потребує ретельної підготовки.Висока вартість.Потреба у підготовлених інтерв'юерах.

4.Анкетування — респондент самостійно відповідає на список запитань анкети.

Переваги:

Можна поширити серед широкого кола зацікавлених сторін.Можливість залучення представників сторін, що не братимуть участі упублічних заходах.Гнучкість форм: поштою, електронною поштою, телефоном тощо.

Недоліки:

Складність проведення статистичного аналізу.Дехто із стейкхолдерів може не взяти участь.Складність формулювання запитань.Тривалість отримання відповідей.

5.Громадські слухання — зазвичай великі зібрання, присвячені одному клю�човому питанню чи темі.

Переваги:

Найбільш відкрита та доступна форма проведення консультування.Найбільш відвідувані заходи представниками стейкхолдерів.Надає можливість визначити максимально широкий спектр поглядів.

Недоліки:

Дехто з присутніх неохоче висловлюється на загалі.Потребує ретельної підготовки.Неможливо обговорити “вузькі” теми, доступні експертам.

6.Семінари / експертні обговорення — зібрання невеликої кількості екс�пертів, що має на меті досягнення конкретних результатів:


Переваги:

Ефективні за умови обмеженого часу та вкрай важливо оцінити групиекспертів.Можуть окреслити проблему відповідними / спеціальними термінами,одночасно мобілізуючи досвід експертів для її вирішення.Групова робота дає змогу визначити сфери, щодо яких існує згода, тасфери, що потребують подальшої роботи (узгодження, вивчення тощо).

Недоліки:

Потребує попереднього дослідження та великої організаційної роботи.Не має гарантій досягнення консенсусу у результаті обговорення.Зазвичай не всі стейкхолдери представлені.

7.Дорадчі ради — спеціально відібрана група осіб для обговорення та надан�ня рекомендацій у певній сфері.

Переваги:

Дають можливість забезпечити вплив на відповідальних за ухваленнярішень.Легше призначити, ніж зібрати великі / громадські засідання.Можливість проведення постійних консультацій впродовж тривалогочасу.

Недоліки:

Можуть бути складно�структуровані, потребувати значного плануваннята управління деталями процесу.Вплив може бути перехоплений галасливою меншістю.Можуть бути представлені не всі стейкхолдери.Учасники можуть перетворитися за відповідальних за ухвалення рішень.

8.Використання мережі Інтернет — консультації з використанням двохтипів веб�сторінок:

a. Веб�сторінки, які розроблено для відгуків учасників щодо розміще�них на них документів;

b. Форуми для обговорення on�line.

Переваги:

Швидкий, недорогий та організаційно простий метод отримання інфор�мації.Добре розроблена веб�сторінка може містити велику кількість корисноїінформації.


Недоліки:

Інтернет не завжди доступний для всіх стейкхолдерів, отже ця робота ізпредставлення інтересів цих сторін має здійснюватися іншими та допов�нюватися іншими видами консультування.Існують проблеми конфіденційності та безпеки.Ризик менш ввічливого спілкування, необхідний адміністратор.

Загальні зауваги та поради до проведення консультацій зістейкхолдерами

При плануванні та проведенні консультацій варто мати на увазі, що:

1.Будь�яка група�учасниця — своєрідна культура (зі своїми особливимиміфами, цінностями, інтересами, очікуваннями та історією), а тому вкрай важ�ко відразу ж знайти “спільну мову” між різними стейкхолдерами.

2.Участь громадськості — процес наведення мостів через прірви, що утвори�лися між різними культурами. Тому дієве консультування не завжди веде дозгоди, але дає змогу визначити позиції стейкхолдерів.

Тому вкрай важливо:

Максимально чітко визначити та зрозуміти цілі й очікування стейкхол�дерів (насамперед представників влади).Необхідно відкрито та завчасно обмінюватися інформацією, знаннями іпозиціями.Необхідно налагодити зворотній зв'язок (надати достатньо часу, враху�вати пропозиції, розповсюдити відкориговані матеріали сторонам та на�лагодити інформування про наступні кроки).Необхідно, аби порядок денний і процедура консультацій були предме�тами обговорень / переговорів.Консультації не слід використовувати для повідомлення про уже прий�няті рішення (варіанти вибору мають бути відкриті).Якщо консультація веде до згоди, то учасники самі повинні відчувативласну відповідальність за здійснення рекомендацій. З огляду на це,істотною є перевірка виконання з тим, аби учасники консультуваннязнали, як застосовується їх внесок, як він врешті�решт вплинув на ухва�лення рішення.Варто також аналізувати історію участі зацікавленої сторони вполітиці — якою була її позиція в минулому стосовно ключових питаньта тих факторів, що обмежують її свободу дій зараз.

У міру того, як відбуватимуться консультації, представники стейкхолдерівпочнуть краще розуміти інтереси своїх візаві та намагатимуться йти на ком�проміси заради досягнення спільних цілей. В той час як ті, кого вони представ�


ляють, можуть розцінити це як зраду їхніх інтересів. Це явище відомо під на�звою структурної напруженості між автентичністю та ефективністю.

Контрольні питання

1. Як ви розумієте зміст твердження: “політика — баланс інтересів”?2. Хто такі стейкхолдери?3. Яка різниця між стейкхолдерами, бенефеціаріями та цільовою групою?4. Які категорії стекхолдерів ви можете назвати? 5. Що таке інтерес?6. Які є різновиди інтересів?7. Що треба зробити для політичної мобілізації інтересів?8. За якими ознаками класифікують стейкхолдерів?9. Чому, для потреб лобістської кампанії важливо аналізувати стейкхол�

дерів?10. На яких принципах базується “політична мапа кампанії”?11. Як визначити місце та роль стейкхолдерів у лобістській кампанії?12. Про що та як консультуватися із стейкхолдерами?

Глава 3. Структурування проблем кампанії лобіювання 37

Успіх лобіювання значною мірою залежить від якості визначення питанняабо проблеми, які потребують вирішення. Лобіст впливає на владу в першу чер�гу з метою її залучення до вирішення суспільної проблеми, яка трансфор�мується ним у проблему політичну. Саме “політизована” проблема може бутивирішена із застосуванням повноважень публічної влади внаслідок чого воназнімається, зникають причини, які живлять суспільну проблему.

Проблемна ситуація та проблема політики

Поняття “проблема” грецького походження і означає “труднощі”, “перешко�ду”. Зазвичай, проблема ототожнюється із сформульованим питанням чи ком�плексом питань, які виникають в процесі пізнання.

У політиці поняття проблеми є центральним і має специфічне визначення.Проблеми політики — це нереалізовані потреби, цінності, можливості удоско�налення ситуації засобами політичної дії (В.Данн).

У першу чергу, “проблему політики” відрізняють від “проблемної ситуації”.Таке розмежування є важливим етапом структурування (формулюванням)проблеми.

“Проблемна ситуація” є відчуттям проблеми з боку політиків, чиновників,зацікавлених громадян. Відчуття проблеми виникає, як правило, в результатінегативної оцінки ситуації, відчуття стурбованості, загроз.

Проблемні ситуації — це системи чи комплекси взаємозалежних суспільнихпроблем, які через процедуру структурування формулюються як проблемаполітики.

Структурування проблем

кампанії лобіювання


В Україні проблемні ситуації та проблеми політики, як правило, не розрізня�ються, через що виникає ситуація “правильного вирішення неправильно сфор�мульованих проблем політики”. Поняття проблеми у нас часто застосовується ідо проблеми політики і до проблемної ситуації.

Саме тому комплекс проблем, які визначають проблемну ситуацію, кращевизначати як “суспільні проблеми”, які можуть і не стосуватись державноїполітики, не вимагати втручання політики. “Проблема політики” — це пробле�ма, до вирішення якої застосовуються легальні інструменти політики, шляхомприйняття владних рішень.

Для вивчення проблемної ситуації переважно застосовується аналітичнапроцедура моніторингу (відстеження) суспільної обстановки чи наслідківчинної політики.

Моніторинг та проблемна ситуація

Моніторинг постачає в першу чергу факти, які описують проблемну ситу�ацію. Щодо фактів принципове значення мають джерела інформації про дер�жавну політику та суспільство.

Моніторинг відповідає на питання “Що сталось, яким чином і чому?”

Фактично, проблемні ситуації є наслідками політики, а тому моніторинг по�стачає інформацію про наслідки політики.

Як на Заході, так і в Україні можна виділити такі наслідки політики:

Продукти політики — товари, роботи, послуги, одержані цільовою гру�пою та бенефіціаріями. Приклади: соціальна допомога бідним родинам,надання продуктів харчування особам похилого віку. Одиниця моніто�рингу (індикатор) у цьому випадку — розмір соціальної допомоги,кількість продуктів харчування.Впливи політики — зміни в становищі, можливостях, поведінці, які єнаслідками постачання продуктів. Приклад: підвищення рівня спожи�вання бідними родинами. Індикатором моніторингу є зростаннякількості родин, яким забезпечені можливості споживання товарів таблаг на рівні не нижчому за споживчий кошик.

Щодо оцінки впливу політики варто розрізняти “цільові групи” та “бе�нефіціаріїв”. Цільові групи — це групи, на які держава повинна впливати; беDнефіціарії — це групи, для яких такий вплив є вигідним та цінним. ЖЕКи єцільовими групами програми розвитку ЖКХ, а бенефіціаріями — є споживачіпослуг.

Моніторингу чи контролю також піддаються дії уряду, які умовно можнарозділити на нормативні, чи регуляторні, які вимагають від цільових груп до�тримуватись певних стандартів та інвестиційні — передбачають інвестування


коштів, товарів, адміністративних ресурсів. Інвестиційні інструменти здійсню�ються у формі програм та проектів.

Контролю також піддаються затрати на політику — матеріальні ресурси, тапроцеси політики(процеси прийняття та виконання рішень) — адміністративніпроцедури, способи прийняття рішень, соціальні договори тощо.

Здіснення моніторингу діяльності уряду та наслідків політики вимагає чітковизначених критеріїв змін у суспільстві (змінних), які в моніторингу представ�лені у формі “операційних визначень” та “індикаторів”.

Операційне визначення окреслює процедуру пошуку інформації відносновизначеного чи бажаного наслідку політики. Приклад: бажаний результатполітики — доступність освіти — можна визначити як “кількість дітей із родинза межею бідності, які навчаються у навчальних закладах 4 рівня акредиDтації”. Таке визначення передбачає таку операцію пошуку інформації: вивчен�ня статистики бідності із одночасним відстеженням статистики набору сту�дентів за державним замовленням. Маючи таку статистику, можна розпочатимоніторинг освітньої політики держави.

На основі операційних визначень встановлюються індикатори наслідківполітики (продукти, впливи) та дій уряду (витрати політики, процеси політи�ки). Такими індикаторами можуть бути статистичні показники середньоїкількості учнів шкіл та ВНЗ, кількість родин за межею бідності, середня за�робітна плата тощо.

Декілька індикаторів можуть бути об'єднані в “індекси” — прожитковогомінімуму, людського розвитку, охорони здоров'я.

У моніторингу варто чітко визначати, яка частка наслідків політики спричи�нена діями уряду, а яка не пов'язана із політикою.

Моніторинг може здійснюватись у декількох ключових форматах:

1.Показники соціальноDекономічного розвитку в Україні чи показникилюдського розвитку ООН. Крім кількісної статистичної інформації вони даютьсуб'єктивну інформацію щодо оцінки якості, наприклад, соціальних послуг. Усистему показників можуть входити: показники охорони здоров'я, освіти, до�ходів населення, інновацій тощо. В Україні такі показники публікуються Дер�жавним комітетом статистики. Принциповим недоліком соціальних індика�торів є їх надто загальний характер, що не дає змогу описати проблему в різнихїї аспектах.

2.Соціальний експеримент (вибіркове обстеження в Україні) передбачаєдовільну вибірку досліджуваної соціальної групи. Оцінюється вплив політикина цю групу. Експеримент не враховує чималої кількості еволюційних чи істо�ричних факторів, які впливають на соціальну групу.

3.Соціальний аудит — оцінка витрат та впливів політики від започаткуван�ня дії політики до відчуття її наслідків кінцевими споживачами. Принципова


увага приділяється питанням відволікання від зацікавлених груп спрямованихполітичних ресурсів.

4. Моніторинг як поєднання дослідження та попередньої практикидосліджень передбачає співставлення досліджуваної політики із попереднімидослідженнями та звітами із виконання чи оцінки цієї політики.

Оцінювання політики як визначення масштабу та гостротипроблеми

Оцінювання наслідків політики передбачає надання інформації про мірувідповідності наслідків політики її цілям та завданням, бажаним результатам,які висловили стейкходери і які були поставлені урядом.

Якщо моніторинг відповідає на питання “Що сталося, яким чином і чому?”,то оцінювання відповідає на питання “Яка з цього користь?”.

Якщо дія політики у вигляді регуляторного рішення чи програми досяглапоставлених цілей і відповідає очікуванням політиків та стейкхолдерів, вартовважати, що проблема політики розв'язана.

Особливості оцінювання як аналітичної процедури:

Зосередженість на цінностях або позитивних очікуваннях від резуль�татів політики.Чітка залежність між фактом та цінністю, або зв'язаність між моніторин�гом та оцінюванням. Якщо досягнуто корисного результату, моніторингповинен доводити, що досягнуте благо є наслідком політичної дії, яка бу�ла здійснена для розв'язання проблеми.На відміну від процедури рекомендацій оцінювання завжди має ретро�спективний характер, його цікавлять тільки минулі та сучасні наслідкиполітики. Майбутніми вигодами оцінювання не опікується.Дуалізм цінностей проявляється у тому, що вони можуть бути одночас�но і цілями і наслідками. Ціль може бути засобом для досягнення іншоїцілі, а тому аналітики часто впорядковують цінності у вигляді ієрархійвід найменш важливих до найбільш важливих. Цінність зменшеннябідних має за мету досягнення цілі добробуту.

В оцінюванні принципове значення має вибір критеріїв. В. Данн наводитьприклад застосування критеріїв:

Інформація за даними моніторингу повинна відповідати такимконтрольним запитанням:

Чи охарактеризовані всі сторони, виміри проблемної ситуації?Чи описані наслідки попередніх спроб розв'язання проблеми?Чи дана оцінка дієвості попередніх дій уряду?


Виділяються такі методологічні підходи до оцінювання:

ПсевдоDоцінювання. Передбачає оцінку за критеріями моніторингу уформі соціального експерименту, оцінки соціально�економічного стано�вища за визначеними соціальними критеріями, соціального аудиту, син�тез дослідження і попередніх практичних досліджень. Визначення “псев�до” передбачає, що критерії цінності є самоочевидними та несуперечли�вими.Формальне оцінювання. Передбачає вироблення достовірної інфор�мації про наслідки політики з припущенням, що цілі та завдання політи�ки, визначені політиками та чиновниками у програмі уряду, є критеріямицінності або значення наслідків. Доводиться формальна відповідністьнаслідків поставленим цілям. Оцінювання з позиції теорії рішень. За цінності визначаються і фор�мальні завдання, визначені політиками, і приховані цінності та цілістейкхолдерів. Це передбачає, що наслідки політики оцінюються вели�кою кількістю стейкхолдерів. Цей підхід є найбільш сприятливим,оскільки долає недоліки попередніх двох, оскільки додатково дає змогуоцінити цінність формальних цілей, визначених політиками у програ�мах, які оцінюються. Як методи оцінювання варто відзначити опитуван�ня стейкхолдерів, мозковий штурм тощо.

Результати оцінювання дають змогу отримати важливу для аналітичного до�кументу інформацію щодо масштабу проблеми.

Масштаб проблеми передбачає визначення:

Причин проблеми (що живить проблемну ситуацію).


Чисельність причетних груп (скількох осіб зачіпає проблема). Місце розташування (територія, яку охоплює проблемна ситуація).

Процес структурування проблеми

Для успішного структурування проблем політики варто усвідомлювати їхособливості чи характерні риси:

взаємозалежність проблем політики (клубки проблем політики);суб'єктивність (об'єктивні дані проблемних ситуацій інтерпретуютьсяпри визначенні проблем по�різному, оскільки визначення проблем є про�дуктом мислення);штучність (проблеми політики залежать і практично створюютьсяіндивідами і групами);динамічність (варіантів вирішення проблем створюється безліч і присталій проблемі вони постійно оновлюються).

Ці характеристики проблеми можуть призвести до неочікуваних наслідківздіснення політики, “основаної на правильному варіанті розв'язання непра�вильної проблеми”. Іншими словами, характеристики проблем політики частозумовлюють невідповідність проблеми проблемній ситуації.

Класифікація проблем:

Добре структуровані проблеми. Передбачають наявність мінімальногочисла суб'єктів прийняття рішень і невеликий набір альтернатив політи�ки, які можна визначати як альтернативні методи вирішення проблеми.Бажаний результат вирішення проблеми однаково сприймається вироб�никами рішень та стейкхолдерами. Наслідки кожної альтернатививирішення проблеми є детермінованими (відомі з впевненістю) або мож�ливе незначне відхилення.Помірно структуровані проблеми. Принциповою відмінністю цього ти�пу від попереднього є відсутність будь�якої впевненості щодо резуль�татів чи наслідків застосування методів вирішення проблеми.Погано структуровані проблеми. Такі проблеми передбачають великукількість виробників рішень, а бажані вигоди (цінності) кожного від

Контрольне запитання за результатами оцінювання:

Чи охарактеризовані чітко масштаб (вплив на значну/незначнукількість населення) та гострота (найгостріша протягом певногоперіоду часу і потребує негайного вирішення).


вирішення проблем не відомі. Суперечність між цілями виробниківполітики є ключовою відмінністю цього класу проблем. Проблема вибо�ру альтернатив зводиться до визначення характеру проблеми, а не прора�хунку ризиків.

Відповідно, можна виділити основні структурні особливості проблем, якістьяких має вплив на процес подальшого структурування проблеми:

Кількість виробників політичного рішення щодо проблеми (суб'єктів,які приймають або впливають на прийняття рішення). Чим більшакількість, тим гірше структурована проблема. Завдання структуруван�ня — обмежити кількість, віднайти спільність позицій у виробників.Спектр альтернатив політики (альтернатив вирішення проблеми).Досвід політики, теоретичні напрацювання постачають знання щодо аль�тернатив та керованих наслідків їх застосування. Чим більше альтерна�тив, тим гірше структурована проблема, тим менш керовані результатизастосування альтернатив. Цінності (очікувані вигоди від вирішення проблеми або цілі). Цінності,погляди на цілі можуть бути одностайними або конфліктувати.Конфліктність — погано структурована проблема.Наслідки застосування альтернатив. Відомі наслідки, результат очевид�ний або впевненість у результаті слабка. Імовірність наслідків (ризикунедосягнення мети). Ризик прораховується або його неможливо прора�хувати.

Фази структурування проблем

1.Відчуття проблемної ситуації. На етапі пошуку проблем аналітик визна�чає не одну проблему, а цілий комплекс проблем, сформульованих стейкхолде�рами (суб'єктами політики та зацікавленими особами) і визначений В. Данномяк метапроблема — проблема проблем, що є погано структурованою.

2. Визначення проблеми. Метапроблема структурується у субстантивнупроблему, яка дає змогу визначити проблему у її найбільш загальних термінах,властивих конкретним дисциплінам, наприклад, економіці. Часто перехід досубстантивного рівня проблеми або до концептуальної структури проблеми ча�сто нагадує вибір світогляду чи ідеології і може свідчити про надання перевагиякомусь конкретному ставленню до дійсності. Варто відзначити високий ідео�логічний вплив на бачення проблемних ситуацій.

3.Формулювання проблеми. Формулювання проблеми в термінах держав�ної політики як завдання, яке повинно вирішуватись в межах компетенції та по�вноважень уряду.

4.Специфікація проблеми. Демонстрація проблеми у форматі математич�них моделей, графіків, таблиць тощо.


Методи структурування проблем

Більшість методів структурування пов'язані із першою фазою структуруван�ня проблеми, коли аналітик має справу із чисельними інтерпретаціями стейк�холдерами фактів, які описують проблемну ситуацію. Наведемо декілька ме�тодів, які використовують західні аналітики

Аналіз меж покликаний встановити, чи всі оцінки проблем та названі стейк�холдерами окремі проблеми відображені у метапроблемі. Подальші операції ізпроблемою проблем передбачають обмеження, а тому неврахування окремихвизначень проблем може призвести до похибки при субстантивації проблем.

Аналіз меж передбачає здійснення таких процедур:

Вибірка насичення стейкхолдерів. Процедура передбачає здійсненняопитування представників всіх причетних до проблеми груп до того мо�менту, поки черговий респондент вже не зможе назвати наступногостейкхолдера. Такий підхід гарантує врахування позицій щодо проблемимаксимальної кількості гравців.Виведення репрезентації проблем. Репрезентацію, тобто висловлюван�ня своєї позиції відносно проблеми, здійснюють стейкхолдери, які залу�чались під час вибірки насичення. Останній етап передбачає оцінку меж сукупності позицій опитуваних.Межі визначаються, коли кожен із стейкхолдерів не може назвати чивиділити черговий проблемний елемент метапроблеми.

Аналіз ієрархій дає змогу визначити можливі причини проблемної ситуації.

Виділяють три види причин:

Можливі причини як події, що безумовно сприяють виникненню певноїситуації, наприклад, небажання працювати і незайнятість в ціломусприймаються як можливі причини бідності. Правдоподібні причини, які є причинами, які на підставі досвіду чи на�укової аргументації можуть справляти можливий вплив на виникненняпроблемної ситуації. До таких правдоподібних причин бідності можнавіднести безробіття, низький рівень соціальних виплат. Підконтрольні причини — це такі, які підлягають контролю та впливу збоку уряду. В питаннях бідності незайнятість/ безробіття також єпідконтрольною причиною, оскільки вплив на неї може здійснюватисяурядом через програму зайнятості.

Приклад сформульованої проблеми: “Проблема полягає у тому, як за�довольнити потребу у фінансовій відповідальності місцевихадміністрацій”.


Синектика як метод структурування дає змогу використовувати аналогіїпроблем, які виникали раніше і вже мають перевірені шляхи вирішення. У про�цесі аналізу можуть бути створені чотири типи аналогій:

Персональні аналогії. Аналітик намагається відчути проблемну ситу�ацію, так само, як це робив певний стейкхолдер чи виробник політики.Володіючи інформацією про дії такого стейкхолдера щодо вирішенняпроблеми, він може оцінити перспективи вирішення проблеми, яка зна�ходиться в межах його уваги.Прямі аналогії передбачають пошук аналогічних зв'язків між подібнимиза суттю проблемними ситуаціями. Наприклад, вирішення проблемисоціальної адаптації наркозалежних може бути подібним до соціальноїадаптації інвалідів.Символічні аналогії передбачають встановлення паралелей між про�блемною ситуацією і певним символічним процесом. Політичну ситу�ацію можна порівнювати із ефектом бумерангу, нашестям сарани тощо. Уявні (фантазійні) аналогії передбачають аналогію із уявним станомсправ. Для вирішення проблеми ядерної безпеки необхідно уявити ситу�ацію ядерного удару.

Основним критерієм оцінки адекватності аналогій є усвідомлення міриправдоподібності порівнянь.

Мозковий штурм передбачає об'єднання експертів для генерування ідей, якідадуть змогу оцінити суть та наслідки проблемної ситуації. Ця ж група екс�пертів здійснює критику згенерованих ідей та думок і обирає пріоритетні. Моз�ковий штурм може також відбуватись у форматі групової розробки сценаріюрозвитку подій на основі проблемної ситуації.

Багато�перспективний аналіз використовується для більшого проникненняу проблемну ситуацію, виявлення її причин і варіантів розв'язання із викорис�танням технічного, організаційного та перспективного бачення.

Технічне бачення передбачає оцінку проблемної ситуації з точки зорураціональності, ефективності, оперативності досягнення цілей та засто�сування інструментів політики із мінімальними перешкодами орга�нізаційного та персонального характеру. Прикладом переважаннятехнічного бачення є оперативне застосування зброї при порушенніповітряного простору без врахування обставин процедури попереджен�ня, можливості переговорного процесу, індивідуального контакту із по�рушником. Ціль та результативність — основні пріоритети технічного ба�чення. Організаційне бачення визначає пріоритет у оцінках проблеми та їїрішення ставить на перше місце питання дотримання та розвитку орга�нізаційних процедур, інституційних повноважень. Персональне бачення розглядає проблеми та їх вирішення з точки зоруіндивідуальних потреб та цінностей. Ключовими факторами, які привер�


тають увагу, є харизма, лідерство, особиста вигода в ході реалізаціїпублічної політики.

Такий метод передбачає формування міжпарадигмальних груп, в якіоб'єднуються фахівці�практики, а не виключно науковці та експерти. У процесігрупової роботи необхідно дотримуватись рівноваги між баченнями до того ча�су, поки не буде встановлено належне співвідношення між поглядами.


1. У чому відмінність між проблемною ситуацією та проблемою політики?2. Які аналітичні процедури застосовуються до аналізу проблемних ситу�

ацій?3. Які методи моніторингу постачають інформацію про проблемну ситу�

ацію?4. Як визначається масштаб та гострота проблеми методами оцінювання

політики?5. Які основні типи політичних проблем?6. Назвіть етапи структурування проблем.7. Назвіть основні методи структурування проблем та вкажіть, до яких

етапів структурування проблеми політики вони належать.

Повнота висвітлення інформації щодо структурування проблеми пе�ревіряється такими запитаннями:

Чи чітко сформульована проблема?Чи визначені та розташовані в порядку пріоритетності всі стейк�холдери?Чи чітко сформульовані цілі та завдання політики для вирішен�ня проблеми?Чи чітко визначені критерії результативності політики?Чи чітко визначені всі варіанти вирішення проблем? (Зниженнязлочинності повинно супроводжуватись активною політикою по�долання безробіття тощо).

Глава 4. Встановлення “порядку денного” 47

“Порядок денний” як відображення пріоритетів

Будь�яка проблема потребує того, щоб на неї звернули увагу ті, від кого за�лежить її вирішення. Вона потрапляє в конкуренцію з іншими проблемами.Адже проблем в громадському житті циркулює багато, значно більше ніж наяв�них ресурсів, які можна залучити. Тому усі наявні проблеми не можуть бутивирішені водночас. Одним віддають перевагу перед іншими та займаються їхвирішенням у першу чергу. Існують такі проблеми, які систематично відклада�ються на “потім”, і з часом вони зазнають критичного загострення (зношеністьінженерної інфраструктури міст) й вибухають у “катастрофічних” масштабах.Деякі з проблем взагалі ігноруються виробниками політики або знаходяться наглибокій периферії їхньої уваги та інтересів.

Обмеженість ресурсів просування однієї проблеми може призвести до про�сування або приховування інших проблем. Прихильність до однієї проблемизменшить увагу до інших проблем, що суперечать чи конфліктують з цією пер�шою проблемою. Результатом цієї конкуренції та взаємопоборювання проблемє формування пріоритетів, того, на що насамперед спрямовується увага, інтере�си, ресурси. “Усі форми політичної організації мають схильність до підсиленняпевного типу конфліктів і придушення інших типів, оскільки організація — цемобілізація упереджень. Деякі питання організовуються у політичну боротьбу,тоді як інші — виводяться з неї [...] Не має чіткішого способу зруйнувати сенсполітичної діяльності, ніж розглядати всі питання, наче вони вільні й рівні.Нерівність питань спрощує інтерпретацію політичної діяльності. Політичнадіяльність набуває сенсу, коли ми встановлюємо наші пріоритети”. Ці пріорите�ти й складають суть того, що в аналізі політики іменують “порядком денним”.Інакше кажучи, “порядок денний” — перелік проблем, вирішення яких вваDжається пріоритетним.

Встановлення

“порядку денного”


Суспільний, урядовий та системний “порядок денний”

Розрізняють різні види “порядку денного”: можна говорити про порядок ден�ний Президента, політичної партії, громадської організації, бізнес структури,врешті�решт кожної людини. Тому в аналізі політики зупиняються на таких ви�дах порядку денного:

Очевидно, що всі вони є рівнозначними та незалежними одне від одного.Проблема проходить різні етапи у своєму політичному розвитку, послідовнопотрапляючи та сходячи з різних “порядків денних”. Послуговуючись цією кла�сифікацією, можна твердити, що мета кампанії громадського лобіювання поля�гає у потраплянні проблеми, на вирішення якої спрямована ця кампанія, до уря�дового порядку денного. Однак, перш ніж потрапити туди, вона повинна набу�ти резонансу у суспільній думці, аби на неї звернули увагу виробники політики,до юрисдикції яких належить її вирішення. Адже, якщо проблема є суспільнорезонансною, для її вирішення у виробників політики знаходяться час на її ви�вчення, розробки варіантів її вирішення, відповідні кошти, людські ресурси тамобілізуються необхідні повноваження. При цьому найголовнішим завданнямвидається формулювання широких громадських вимог до влади втрутитись тазмінити незадовільний стан справ.

Аналіз встановлення урядового “порядку денного”

Аналіз встановлення “порядку денного” передбачає з'ясування того, як пи�тання та проблеми стають чи не стають політичними або суспільними справа�ми, на які проблеми уряд готовий витратити обмежений ресурс часу, уваги,коштів, зусиль, авторитету повноважень тощо. Зрозуміло, що встановленняпріоритетів урядової політики є результатом великої кількості впливів та ситу�ативного політичного протистояння. Тому важко визначити якісь сталі закони“формування порядку денного”, проте керівникам кампаній громадськоголобіювання варто пам'ятати про головну закономірність цього процесу — чим


більша аудиторія, тим більші шанси, що питання потрапить на арену прийнятDтя рішень. У випадках, коли:

Хто впливає на формування урядового “порядку денного”

Виробники політики не існують в окремому, ізольованому від рештисуспільства, світі. На їхні пріоритети впливає широке коло чинників. До них,насамперед, належать:

1. Інтереси політичних (партій, їх блоків / коаліцій тощо) та владних інсти�туцій (органів державної влади та місцевого самоврядування).

2. Ідеологічний та інституційний контекст їх діяльності:

соціально�економічне середовище;фізичне оточення;розподіл влади в суспільстві;домінуючі уявлення, погляди, ідеї та ідеології;інституційні рамки влади та процес прийняття рішень у межах влади.

По�різному на формування порядку денного виробників політики вплива�ють й різні учасники суспільно�політичного життя. Тих із них, позиції яких ма�ють вирішальне значення, при його визначенні називають “виробниками по�рядку денного”. Зрозуміло, що виробники політики по�різному зважають наних з огляду на специфіку проблем, час та контекст перебігу процесів форму�вання свого порядку денного. Типовими впливовими гравцями при формуванніурядового “порядку денного” є:

1.Стейкхолдери — ті, хто “причетні до політики”. Аналізу “зацікавленихсторін” спеціально присвячений спеціальний розділ нашого посібника. Заразварто окреслити коло питань, що допоможуть нам з'ясувати потенційну ролькожної із зацікавлених осіб у формуванні урядового порядку денного:

Хто ті люди, інтересів яких стосується ця проблема?


Якою мірою вони беруть участь у формуванні заходів із її розв'язання?Чи є організації, що їх представляють (хто промовлятиме за “клієнтів” /“цільові групи” політики)? Чи входять вони в структуру прийняття рішень?Чи беруть вони участь у виконанні рішень?

2.Групи протесту — групи людей, що обурені певним, уже прийнятим рішен�ням / проектом рішення і які організували публічні заходи з метою привернен�ня суспільної уваги та домоглися скасування або недопущення його ухвалення.

3.Партійні лідери.

4.Впливові особи — публічно�відомі особи, суспільні діячі та представникиприватного сектора, що мають вирішальний вплив на формування громадськоїдумки та позиції політичних лідерів.

5.Керівники державних установ, організацій та їх радники — вищі дер�жавні / муніципальні службовці, їх помічники, консультанти, експерти тощо.

6.Представники “поінформованої групи” — науковці та галузеві експерти,до кола фахових знань та інтересів яких належать різні аспекти відповідної про�блеми політики.

7.Засоби масової інформації — журналісти, редактори періодичних друко�ваних видань, теле�, радіокомпаній, Інтернет ресурсів тощо.

Хто ініціює питання “порядку денного”

Хоча всі впливові гравці різною мірою впливають на формування порядкуденного, зазвичай ініціювати включення до нього проблеми є прерогативоюбільш вузького кола гравців:


Чинники, що впливають на формування “порядку денного”

Політичний характер формування урядового порядку денного передбачаєне лише вплив на нього осіб чи організацій, а й низку інших чинників, на якізмушені реагувати виробники політики. До таких типових інфраструктурнихчинників належать:

1.Структурні тиски — історичні, інституційні, економічні та соціальні особ�ливості, що виходять за межі тимчасових турбот політичної системи. Позаякбільшість проблем, які претендують на те, аби потрапити у фокус уваги вироб�ників політики не є новими й радше є тривалими та, до певної міри, звичнимивиявами традиційного кола структурних тисків, то перед ініціаторами внесенняпроблеми до порядку денного постає необхідність таким чином визначити абож перевизначити цю проблему, щоб вона отримала нову актуальність в конкрет�них обставинах. Прикладами таких структурних тисків можна вважати висо�кий рівень інфляції, неможливість розширити межі міста, високі темпи міграціїнаселення (виїзд за кордон на заробітки та зменшення сільського населення мо�лодого та середнього віку) тощо.

2.Інституційні процеси — повторювані події, над якими уряд не має контролю:

Вибори — необхідність залучитися підтримкою виборців, особливо вперіод їх безпосереднього наближення, змінює “чутливість” політики дорізних суспільних проблем та способів їх вирішення (уникнення так зва�них “непопулярних заходів” або ж, навпаки, ухвалення “популістських”рішень).Ухвалення бюджету. Як правило, ухвалення бюджету має чітку часовуприв'язку. Тому з огляду на його ключове значення на час підготовки тарозгляду проекту бюджету, політики й чиновники намагаються не займа�тися розглядом інших питань. Час та чітка бюджетна процедура визна�чає терміни, до яких необхідно подати пропозиції щодо майбутніх до�ходів та видатків відповідного бюджету.Відкриття парламентської сесії або чергової сесії місцевої ради de factoвизначає перелік питань, які необхідно підготувати уряду для розглядуна відповідній сесії.Партійні форуми та їх рішення. Політики, що представляють певніпартії, не можуть ігнорувати рішення їхніх вищих статутних органів і ча�сто змушені братися за розв'язання тих проблем, які вважаються пріори�тетними для тієї політичної сили, яку вони представляють. Окрім того,


багатьом з нас пам'ятна практика ухвалення рішень і результатів їхньоговиконання до проведення чергового партійного форуму, на якому можнавідрапортувати про конкретні кроки та досягнення.

3.Непередбачувані події — події, явища, що їх важко або неможливо перед�бачити (природні катаклізми, екологічні лиха, епідемії, техногенні аварії,міжетнічні сутички, події в сусідніх державах, міжнародні конфлікти, торго�вельні ембарго, воєнні дії тощо). Втім, вони вимагають оперативних дій уряду.Провокування таких подій є ефективним засобом впливати на формування по�рядку денного для опозиційних партій та зацікавлених груп. Часто представни�ки опозиції вдаються до заохочення подій, які можуть призвести до відставкиуряду. Практика демократичних держав підказує, що уряду на такий випадокварто мати своєрідних “лікарів від паніки” (“spin doctors”) — речників, що пода�ють неприємні або незручні події у найсприятливішому світлі).

4.Нормальний зворотній зв'язок із здійсненням програм. Зазвичай, оцінкарезультативності й ефективності політики, яка є результатом офіційногоаналізу виконання різних урядових програм, породжує необхідність оператив�ного коригування подальшого впровадження запланованих заходів, а отже, йрозгляду виробниками політики відповідних питань та ухвалення згідно з нимирішень.

Чутливість виробників політики до проблем

В реальному житті вплив сильних гравців значно більшою мірою мотивуєвиробників політики взятися до розв'язання проблеми, ніж рівень її вивчення.“Порядок денний політики відображає мобілізацію політичних вимог радше,ніж раціональний процес оцінювання потреб, цінностей та цілей. Таким чином,на порядку денному ухвалення рішень часто з'являються проблеми, що не булиналежно концептуалізовані або продумані” (Воллен). Адже уряди, як правило,зосереджуються на негайних діях (швидких результатах), а не на гіпотетичнихпроблемах. Однак прислужитися в цьому може й аналіз проблеми. Адже висо�ку ймовірність потрапити до порядку денного мають належним чином препаро�вані, риторично виграшно сформульовані, подані та сприйняті проблеми. Зок�рема:

1. Проблема досягла масштабів кризи. Під кризою розуміють значнепогіршення загальноприйнятних показників. Щонайменше мова у такому ви�падку йде про те, що показники погіршення загрожують майбутньою кризою, атому надалі проблемою не можна нехтувати.

2.Проблема набула специфічного характеру. У цьому випадку мова йде проте, що окремі наслідки є такими, з якими не можуть змиритися зацікавлені сто�рони, виборці; гострота та вияви цієї проблеми перетворюють її на матеріалидля новин ЗМІ тощо.


3.Проблема має яскраво виражений емоційний аспект, тобто викликає одна�кову та інтенсивну реакцію у широкого загалу.

4.Проблема має широкий резонанс. Іноді нею може бути навіть випадковаподія, інтерес до якої тимчасово витісняє із суспільного порядку денного увагудо інших проблем та породжує вимоги й очікування щодо відповідного урядо�вого реагування.

5.Проблема порушує питання про владу та законність в суспільстві. Ефек�тивно домагатися привернення уваги до проблеми, якщо подати її у виглядіфактів, одна лише наявність яких породжує засадничі сумніви щодо того “Чивзагалі є у нас влада?” та щодо спроможності останньої виконувати свої головнізавдання.

6.Проблема є модною. Вона широко дискутується в різних колах в Україніта за кордоном.

“Порядок денний” та “вікно політики”

Як ми могли пересвідчитися, формування “порядку денного” є складноювзаємодією персональних переваг, інституційних тисків та специфічного ро�зуміння окремих проблем. Мабуть, неможливо спрогнозувати, який із цих чин�ників буде вирішальним. Частка кожного з них є щоразу іншою. Швидше мож�на погодитись із одним відомим аналітиком політики, що порядок денний фор�мується у так званому “вікні політики”, своєрідному місці перетину трьох авто�номно наявних потоків:

1. Потоку проблем — сприйняття проблеми як суспільно значущої та такої,що вимагає урядового реагування. Сюди, на його думку, належать:

випадкові події, що провокують (зосереджують) увагу до проблеми;зворотній зв'язок із наявних програм, який дає інформацію про поточ�ний стан і сигналізує про невдачі у досягненні цілей чи вказує на не�очікувані наслідки;проблема визначається з огляду на незгоду або обурення щодо порушен�ня загальновизнаного уявлення щодо “нормального стану справ”.

2.Потік курсів — галузеві експерти й аналітики політики, які досліджуютьпроблеми й пропонують свої пропозиції із їх вирішення. Тут також можуть “зво�дитися разом” / досліджуватися різні проблеми. Ідея сама по собі має задоволь�няти ряд критеріїв, якщо вона повинна вижити і дістатися вершини у “первісно�му супі”: має бути технічно здійсненною, сумісною з панівними цінностями гро�мадськості та здатною витримати майбутні обмеження, в яких вона може діяти.

3.Потік політики:

коливання суспільних настроїв, зміна “психологічного клімату” та гро�мадської думки;


політична ротація (зміна політиків за результатами виборів);адміністративна реорганізація (зміни в повноваженнях, функціях, орга�нізаційній структурі та в персональному штаті)лобістські кампанії тиску, які провадять стейкхолдери.

Якщо всі три потоки з'єднуються в один пакет, то питання має високуймовірність досягти вершини порядку денного прийняття рішень.

Від чого залежать шанси проблеми потрапити до урядового“порядку денного”

Загалом, формування “порядку денного” є нічим іншим, як поширенням пи�тання від особливо стурбованої групи до ширшого зацікавленого чи уважногокола громадян, тобто громадськості, що зацікавлена й інформована щодо гро�мадських справ включає в себе лідерів суспільної думки. Громадська увага жконвертується в звернення виробників політики до цієї проблеми для того, щобспробувати її вирішити. Динаміка цього поширення залежить від характерис�тик питання:

Ступінь конкретності — більша невизначеність питання підвищуєймовірність його поширення серед широкої громадськості.Масштаб соціальної значимості — більше соціальне питання підвищуєймовірність його поширення серед широкої громадськості.Часова причетність — більші часові рамки існування питання підвищу�ють ймовірність його поширення серед широкої громадськості.Ступінь складності — менша кількість технічних деталей підвищуєймовірність його поширення серед широкої громадськості.Категорійна прецедентність — брак чіткого прецеденту підвищуєймовірність його поширення серед широкої громадськості.

Щоб мати гарні шанси потрапити до урядового “порядку денного”, проблемамає бути:


Бар'єри на шляху потрапляння проблеми до “порядку денного”

Оскільки формування урядового “порядку денного” є процесом неоднознач�ним, перевантаженим протистоянням між прихильниками різних проблем, топотрапляння останньої до фокусу уваги виробників політики наштовхується нанизку серйозних психологічних та інституційних проблем:

Узагальнюючи, можна стверджувати, що установи, оточення, процедури йперсонал справляють свій вплив навіть на вольові та незалежні особистості.


Якими бувають питання “порядку денного”

Питання порядку денного бувають різного типу:

Варто також пам'ятати, що кожен з цих типів породжує особливі ситуативніальянси інтересів та союзи стейкхолдерів і є специфічною ареною політичногопротистояння.

Коли питання сходять з “порядку денного”

З огляду на фактори, що визначають питання, які перебувають у фокусі ува�ги та пріоритетах діяльності виробників політики, можна зрозуміти й причини,чому проблеми сходять з урядового порядку денного. Головними серед них єтакі:

1.Сили, які підтримували увагу до проблеми, більше не діють або їхнійвплив незадовільний.

2.У політиків та широкого загалу може скластися враження, що проблемувирішено. Наприклад, ухвалено потрібний закон.

3.Проблема знаходить інше формулювання; зазвичай, розглядається в роз�ширеному контексті.

Етапи життєвого циклу проблеми

Загалом можна вибудувати своєрідний життєвий цикл, який проходить про�блема політики від своїх появи та потрапляння у фокус уваги громадської ува�ги до сходження її з урядового “порядку денного”.

Цикли уваги до проблеми відрізняються від галузі до галузі. Виробникиполітики мають справу з “громадським” порядком денним і порядком денним“ЗМІ”, які мають свої максимуми та мінімуми стосовно різних питань і галузейполітики.

У пікові своєї важливості проблема має три підтримувальні чинники: урядо�ву бюрократію, ЗМІ та громаду політики (особи та організації, які залучені чистурбовані конкретними питаннями).



Роль ЗМІ у формуванні “порядку денного”

Важко переоцінити роль електронних та друкованих ЗМІ у сприйняттісуспільних проблем, формуванні вимог урядового впливу та списку пріоритетіву діяльності органів влади:

підвищують чутливість та посилюють сприйняття проблеми. Роль ЗМІв періоди нестабільності є вирішальною. ЗМІ — головне джерело не�стабільності образів і інститутів;формують контекст сприйняття проблеми (шляхом “навішуванняярликів”);дають можливість різним стейкхолдерам висловити свої невдоволенDня, оцінки, пропозиції, очікування тощо.виявляють ставлення до питань політики стейкхолдерів / суспільнихгруп;впливають на суспільний “порядок денний”, пріоритетність питань уньому (“варте висвітлення в новинах”);провокують вимогу до виробників політики “щось зробити” (шляхом“провокації моральної паніки”); задають мову в термінах якої тлумачаться та усвідомлюютьсясуспільні проблеми та проблему політики;сприяють висуванню проблеми (в тому числі й виявлену в експертнихдослідженнях) до “порядку денного”, в тому числі виборчих кампаній;стимулюють зміни у “порядку денному” (шляхом поперемінного звер�нення уваги на різні аспекти одного і того ж питання, зміни його форму�лювання та переключення уваги з одного питання на інше).

Лобіювання та формування “порядку денного”

Аналіз особливостей вивчення, формулювання та способу зображення про�блеми, обстоювання певного варіанту розв'язання якої й складає сутьлобістської кампанії — має для успішності її проведення неабияке значення. За�гальний алгоритм першого етапу ефективної кампанії громадського лобіюван�ня має такий вигляд:

1.Питання ініціюється.

2.Його вирішення визначається.

3.Підтримка питання розширюється.

4.Питання входить до інституційного “порядку денного”.

Звідси стає зрозумілою критична важливість забезпечення результативноговпливу на формування урядового порядку денного. Адже якщо організаторамкампанії не вдасться змусити до своєчасної реакції виробників політики, то її


перебіг може або поступово зійти нанівець, або набрати різко конфронтаційнихформ, що в подальшому суттєво ускладнить конструктивний діалог з уповнова�женими органами та посадовими особами із обстоювання власної пропозиції —як розв'язати цю проблему. Аби досягти цього, її менеджерам варто скористати�ся усіма можливими засобами: заручитися активною підтримкою реальних ви�робників порядку денного й вдаватися до такого формулювання проблеми, відякого можновладцям буде вкрай важко “відмахнутися”, а також спробувативплинути на сприйняття та оцінку проблеми широкою громадськістю, забезпе�чуючи тим самим необхідний структурний тиск.

Головна складність належної успішності кампанії громадського лобіюванняполягає в тому, що вона, як правило, є реакцією стейкхолдерів на конкретне вжеприйняте рішення, а отже, проблема, про яку йдеться, в очах виробників політи�ки набула статусу “вирішеної”. Очевидно, перспективу перегляду питання вонисприйматимуть без надмірного ентузіазму, позаяк такий перегляд опосередко�вано вказуватиме на допущені ними прорахунки. З огляду на це необхідно за�безпечити не одиничні та спорадичні вимоги до виробників політики, перегля�нути їхнє попереднє рішення (низку рішень), а запропонувати обґрунтованийваріант виходу із незручної ситуації, варіант якої є спільною позицією макси�мально широкого кола зацікавлених у вирішенні відповідної проблеми сторін.Загальну схему цього процесу можна показати таким чином:

1.Стейкхолдери об'єднуються навколо певних справ або завдань.

2.Випрацьовується узгоджений варіант вирішення проблеми та готуєтьсявідповідна пропозиція з конкретного питання державної / регіональної /муніципальної політики.

3.Здійснення процесу переговорів виробниками політики з метою досягтиреалізації напрацьованої пропозиції. Для цього необхідно забезпечити перекон�ливі аргументи щодо:

існування проблеми;переконливості та об'єктивності ознак проблеми;оптимального шляху для її вирішення, запропонованого вами.

Власне другий та третій пункти цього переліку переконливо свідчать прозначення аналізу політики загалом та формулювання проблеми зокрема дляадекватного забезпечення переконливими аргументами учасників лобістськоїкампанії. Однак розуміння проблеми опосередковано вказує на можливі спосо�би її вирішення.



1. Що таке “порядок денний”?2. Чим відрізняються суспільний, урядовий (інституційний) та системний

“порядок денний”?3. Хто та що впливає на формування “порядку денного”?4. Які формулювання проблеми полегшують її потрапляння до “порядку

денного”?5. Як впливають на шанси потрапляння до “порядку денного” її характери�

стики?6. Які бар'єри постають на шляху потрапляння проблеми до “порядку ден�

ного”?7. Чому проблеми сходять з “порядку денного”?8. Які етапи має життєвий цикл проблеми?9. Як впливають ЗМІ на формування “порядку денного”?10. Яке значення для лобістської кампанії має вплив на формування “поряд�

ку денного”?

Глава 5. Визначення суб'єкта ухвалення рішення 61

Визначення суб'єкта ухвалення рішення є важливим етапом на стадії струк�турування проблеми, головним завданням якого, фактично, є постановка “за�вдань” перед публічною владою. Якщо проблемна ситуація пов'язана іздіяльністю чи бездіяльністю саме інститутів публічної влади, ми повинні поста�вити перед ними “завдання” застосувати свої повноваження для втручання упроблемну ситуацію та її зняття. Для цього лобіст повинен швидко зорієнтува�тись у повноваженнях тих чи інших органів публічної влади і визначити, хтосаме уповноважений або зобов'язаний втручатись у проблемну ситуацію.

Крім того, органи публічної влади можуть виступати у ролі зацікавленихсторін у випадках, коли вони не мають прямих повноважень у вирішенні тієї чиіншої проблеми.

Наприклад, громадська організація інвалідів не може протягом тривалогочасу отримати земельну ділянку для побудови реабілітаційного центру. Відве�дення земельних ділянок знаходиться у компетенції органів місцевого самовря�дування — міської ради. Міськраді не вигідно виділяти ділянки для пільговиків,оскільки вони втрачають на доходах від плати за землю оренди. Протевідповідно до законодавства, вона має зобов'язання із реалізації політики щодоінвалідів і повинна сприяти організаціям інвалідів. Про це міськраді може “на�гадати” потужна зацікавлена сторона в особі управління праці та соціальноїполітики на місцях чи Міністерство праці та соціальної політики. Таким чином,хоча Мінпраці не має жодних повноважень щодо земельних відносин на місце�вому рівні, воно може надати підтримку у якості зацікавленої сторони. Такапідтримка не буде вирішальною, проте орган місцевого самоврядування наврядчи буде псувати стосунки із членами Кабінету Міністрів України, які можутьвплинути на розподіл бюджетних коштів, необхідних для капітальногобудівництва.

Визначення суб'єкта

ухвалення рішення


Структура публічної влади в Україні

Публічна влада в Україні знаходиться на стадії реформування і найближчимчасом можна очікувати конституційні зміни, які посилять роль ПрезидентаУкраїни у впливі на законодавчу та виконавчу владу, посилення ролі місцевогосамоврядування на обмеження повноважень місцевих державних адмі�ністрацій. Тим не менше, чинна структура публічної влади залишиться базовоюі подальші зімни потребуватимуть лише врахування, а не істотного перегляду.

Спочатку визначимось у термінах. Термін “публічна влада” вживається дляпозначення сукупності органів влади та органів місцевого самоврядування.“Органи влади” включають Президента України, Верховну Раду України, цен�тральні органи виконавчої влади, органи судової влади та місцеві (обласні тарайонні) державні адміністрації. “Центральні органи виконавчої влади” вклю�чають Кабінет Міністрів України, міністерства (міністри зі статусом членівКМУ), державні комітети підпорядковані міністерствам та центральними орга�нами виконавчої влади зі спеціальним статусом (Державна прикордонна служ�ба, Антимонопольний комітет, Держкомстат тощо). До “органів судової влади”належать Вищий адміністративний суд України, Конституційний суд України,Верховний суд України.

Державна політика в Україні формується вертикально “згори донизу” відПрезидента України до місцевих державних адміністрацій та органів місцевогосамоврядування.

Основа публічної політики визначена у Конституції України та ЗаконахУкраїни. Увесь корпус законодавства у разі належного виконання гарантує за�безпечення прав та свобод громадян, їх безпеки тощо. Як законодавство, так і йо�го виконання можуть бути недосконалими, можуть не відповідати викликам ча�су і вимагати змін. Якщо це стосується правової основи публічної політики, тозміни будуть вноситись законодавчим органом влади — Верховною РадоюУкраїни за участі Президента України, наділеного правом законодавчоїініціативи, правом вето та введенням законів у дію шляхом підписання. Якщоце стосується виконавчого аспекту публічної політики, то зміни вносяться уря�дом, центральними органами виконавчої влади у формі нормативно�правовихактів виконавчої влади.

Потреба у зміні законодавства чи виконавчих процедур, по суті, є проблемоюширокого, або національного, масштабу. Нагадаємо, що масштаб проблеми ви�значається у процесі структурування проблеми. Національний масштаб за те�риторіальним принципом передбачає, що проблема стосується всієї держави,кожної чи більшості її адміністративно�територіальних одиниць. За якіснимихарактеристиками масштаб проблеми може визначатись труднощами у вироб�ничих відносинах, відносинах власності та інших суспільно�правових відноси�нах, властивих певній галузі політики. Проблема реструктуризації шахт сто�сується всієї вугільної галузі, але не всієї території країни. На національному


рівні цією проблемою буде займатись Комітет ВРУ з питань паливно�енерге�тичного комплексу та Міністерство вугільної промисловості.

Законодавство України визначило “лобістів”, які працюють на найвищомурівні публічної політики. Наприклад, до формування політики соціально�тру�дових відносин залучаються всеукраїнські (національні) об'єднання робото�давців та профспілок. Вони можуть вносити пропозиції щодо змін у законо�давстві. З урядом та парламентом працюють всеукраїнські організації інвалідів,права яких формувати політику щодо інвалідів гарантовані законом. Якщорегіональні осередки цих організацій констатують наявність спільної для всіхпроблеми, вона потрапляє у порядок денний всеукраїнських організацій, уряду,парламенту, президента.

Якщо проблема має регіональну специфіку або стосується певних (ло�калізованих) суб'єктів суспільних відносин, проблема набирає регіональногочи місцевого масштабу. Такою може бути проблема забруднень території, дже�релом яких є місцеве підприємство. У такому випадку до вирішення проблемизалучаються місцеві виконавчі органи влади або органи місцевого самовряду�вання, які можуть притягти до відповідальності осіб, які здійснюють неналеж�ний контроль за дотриманням екологічного законодавства або вжити санкційдо підприємства.

На локалізацію масштабу проблеми часто впливає кадрова політика владина місцях. Притаманна сучасній Україні кадрова політика непотизму (родин�ний, клановий підхід) часто мотивує чиновників до бездіяльності, перевищен�ня повноважень чи безвідповідального виконання своїх функцій. Така моти�вація і породжує чимало місцевих проблемних ситуацій у різних сферах. Аналізпроблемної ситуації часто дає змогу сформулювати проблему таким чином, щопроблемою є перебування того чи іншого чиновника на посаді. Якщо це вищірегіональні чиновники, то до вирішення цієї проблеми залучаються центральніоргани влади в особі президента, прем'єр�міністра, міністра, які мають повнова�ження кадрових призначень у регіонах.

Крім органів публічної влади, які застосовують владні повноваження длявирішення проблеми, варто приділяти значну увагу контрольним органам влаDди та інституціям, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства чиправ громадян. Такі органи та інституції можуть бути серйозними союзникамичи стейкхолдерами, спроможними прискорити процес вирішення проблеми.Якщо проблема пов'язана із порушенням прав громадян органами публічноївлади, її можна вирішувати через адміністративні суди, прокуратуру на місце�вому рівні. У разі невдачі можна залучати Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини як орган парламентського контролю, Президента Ук�раїни як гаранта Конституції. Крім того, в питаннях протидії фінансово�госпо�дарським зловживанням влади, які спричиняють суспільні проблеми, ВерховнаРада може використати Рахункову палату, президент та уряд — Державну кон�трольно�ревізійну службу, Службу безпеки України.


1. Повноваження центральних органів влади

Президент України

Повноваження президента визначені у 5 розділі Конституції України.Виділимо найбільш важливі з точки зору практики громадського лобіювання.

Президент формує порядок денний публічної політики на відповідний рік,звертаючись із щорічним посланням до Верховної Ради України. Визначаютьсязавдання для парламенту, уряду та регіональних органів влади. До розробкищорічного послання часто залучаються громадські організації, відповідно дляних є можливість поставити загальнонаціональні проблеми в тій чи іншійсфері.

Президент здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави,веде переговори та укладає міжнародні договори України. Якщо лобіст прагне,щоб Україна приєдналась, наприклад, до Конвенції про права інвалідів, не�обхідно звертатись до Президента України. Тоді він вносить на розгляд ВРУвідповідний законопроект, який має всі шанси на швидке проходження якневідкладний.

Президент має вирішальний вплив на призначення вищих посадових осібдержави (Прем'єр�міністра України, Міністра оборони України, Міністра за�кордонних справ України, Голови Служби Безпеки України тощо).

Зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції з одночаснимзверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих їїмісцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремімісцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Утворює суди у визначеному законом порядку.

Підписує закони, прийняті ВРУ, має право вето щодо прийнятих ВРУ за�конів.

Президент очолює Раду безпеки та оборони України. Згідно статті 107 Кон�ституції України, Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) є коор�динаційним органом з питань національної безпеки і оборони при ПрезидентовіУкраїни. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади уцій сфері. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадоювходять Прем'єр�міністр України, Міністр оборони України, Голова Службибезпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордоннихсправ України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визна�чаються законом “Про Раду національної безпеки та оборони України”.


Основними функціями РНБО є:

внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засадвнутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборо�ни;координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчоївлади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час та у надзви�чайних ситуаціях.

РНБО відкрита до співпраці із НУО, і така співпраця може реалізуватись уформаті участі НУО у дослідженнях та здійсненні моніторингу, формулюванніпроблем політики безпеки в найрізноманітніших сферах, поданні рекомендаційщодо бажаних політичних рішень у сфері безпеки.

Допоміжним органом у забезпеченні діяльності президента є Секретаріат,який зайнятий переважно інформаційно�аналітичною, експертною, моніторин�говою, дослідницькою, консультативною роботою, роботою із зверненнями гро�мадян.

У діяльності президента та його Секретаріату робота із НУО, зверненнямигромадян, принаймні формально, є принциповою. Головна мета — залученнягромадськості до моніторингових заходів, обговорення проектів рішень.

Верховна Рада України

Конституція визначає парламент єдиним законодавчим органом в Україні.Згідно роз'яснень Конституційного Суду, це означає, що ВРУ за своєю приро�дою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу.Визначення ВРУ єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден іншийорган державної влади не уповноважений приймати закони. Підписання за�конів президентом та застосування права вето означає тільки участь президен�та у законодавчому процесі, яка нейтралізується правом ВРУ долати вето таприймати рішення “конституційною більшістю” у дві третини конституційногоскладу парламенту.

Варто звернути увагу на такі повноваження ВРУ, які можуть використовува�тись у компанії громадського лобіювання:

внесення змін до Конституції України;прийняття законів;затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього,контроль за виконанням Державного бюджету України;визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;затвердження загальнодержавних програм економічного, науково�технічного, соціального, національно�культурного розвитку, охоронидовкілля. Прийняття таких програм визначає програмно�цільовий прин�цип реалізації державної політики. Прийняття програм дає змогу забез�


печити бюджетне фінансування програмних заходів протягом тривалогоперіоду часу;розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльностіКабінету Міністрів України;.призначення за поданням Президента України Прем'єр�міністра Укра�їни, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;призначення за поданням Прем'єр�міністра України інших членівКабінету Міністрів України та інших вищих посадовців;здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;обрання суддів безстроково;утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст,віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейме�нування населених пунктів і районів;призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого са�моврядування;надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів Укра�їни та денонсація міжнародних договорів України.

Акти ВРУ приймаються у формі: закону, постанови, резолюції, декларації,звернення, заяви.

Лобіювання у ВРУ можливе через народних депутатів та її структури —фракції, комітети, комісії.

Народний депутат України

Повноваження народних депутатів визначені у Конституції Україні та ЗУ“Про статус Народного депутата України”.

Окрім права законодавчої ініціативи (внесення на розгляд ВРУ проектівактів ВРУ) народний депутат зобов'язаний співпрацювати із громадськістю,виконуючи такі обов'язки:

Постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку,потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про нихВРУ та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повнова�жень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, орга�нів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.Інформувати виборців про свою депутатську діяльність через ЗМІ, назборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік.Розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, вста�новленому ЗУ “Про звернення громадян”. Народний депутат розглядаєвсі отримані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, занеобхідності вносить відповідні пропозиції до ВРУ та її органів, а такождо органів державної влади та органів місцевого самоврядування.


Проводити особистий прийом громадян у дні, визначені ВРУ для робо�ти з виборцями.Здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників�кон�сультантів, представників громадськості контроль за розглядом у орга�нах державної влади та органах місцевого самоврядування пропозицій,заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім'я.

Важливим є питання права депутата звертатись із запитом. Депутатськийзапит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету ВРУ,яка заявляється на сесії ВРУ до Президента України, до органів ВРУ, до КМУ,до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самовряду�вання, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованихна території України, дати офіційну відповідь щодо запитань, належних доїхньої компетенції. ВРУ приймає рішення про передачу депутатського запитувідповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, однією п'ятоювід її конституційного складу парламенту.

Депутат також користується правом невідкладного прийому керівникамиорганів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста�нов і організацій, громадських організацій і політичних партій.

При здійсненні своїх повноважень народний депутат має право на безоплатDне поширення інформації у ЗМІ.

Фракції ВРУ

Ключові положення щодо формування та повноважень фракції викладені уРегламенті Верховної Ради України. За цим документом, парламент починаєсвою роботу із формування фракцій і без формування не може здійснюватисвою діяльність. Фракції формують коаліцію, або більшість парламенту, та,відповідно, впливають на формування уряду.

Фракція формує порядок денний сесій та сесійних тижнів ВРУ на Погоджу�вальних радах фракцій. Впливати на голосування своїх депутатів та притягува�ти їх за це до відповідальності фракція не може. Тим не менше, у більшості ви�падків результати голосування відображають позицію фракції, висловлену підчас обговорення проектів рішень.

Комітети ВРУ

Діяльність комітетів ВРУ регулюється ЗУ “Про комітети Верховної РадиУкраїни” та Регламентом ВРУ. За визначенням у профільному законі, комітетВРУ — це орган ВРУ, який складається з народних депутатів України дляздійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попе�реднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВРУ, виконання кон�трольних функцій.


Комітет ВРУ здійснює законопроекту, організаційну та контрольнуфункції.

Законопроектна функція полягає у розробці проектів законів, інших актівВРУ; попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо законо�проектів, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи; узагальненнізауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів.

Організаційна функція комітетів полягає у проведенні збору та аналізіінформації з питань, що належать до їх повноважень, організації слухань із цихпитань; участі у формуванні порядку денного пленарних засідань ВРУ; розглядізвернень, що надійшли до комітету.

Контрольна функція комітетів полягає в аналізі практики застосування за�конодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань,віднесених до предметів відання комітетів, підготовці та поданні відповіднихвисновків та рекомендацій на розгляд ВРУ; контролі за виконанням Державно�го бюджету України в частині, що віднесена до предметів їх відання; організаціїта підготовці за дорученням ВРУ парламентських слухань; організації та підго�товці слухань у комітетах; передачі матеріалів для відповідного реагуванняорганам ВРУ, державним органам, їх посадовим особам.

Комітети формуються за галузевим принципом:

Комітет з питань правової політикиКомітет з питань правосуддяКомітет з питань державного будівництва, регіональної політики тамісцевого самоврядуванняКомітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяль�ностіКомітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцієюКомітет з питань національної безпеки і оборониКомітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональнихвідносинКомітет у закордонних справахКомітет з питань європейської інтеграціїКомітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяль�ності Верховної Ради УкраїниКомітет з питань бюджетуКомітет з питань фінансів i банківської діяльностіКомітет з питань економічної політикиКомітет з питань промислової i регуляторної політики тапідприємництваКомітет з питань паливно�енергетичного комплексу, ядерної політики таядерної безпекиКомітет з питань будівництва, містобудування i житлово�комунальногогосподарства


Комітет з питань транспорту i зв'язкуКомітет з питань аграрної політики та земельних відносинКомітет з питань екологічної політики, природокористування таліквідації наслідків Чорнобильської катастрофиКомітет з питань науки i освітиКомітет з питань охорони здоров'яКомітет з питань культури і духовностіКомітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризмуКомітет з питань свободи слова та інформаціїКомітет з питань соціальної політики та праціКомітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Парламентські комітети забезпечують процес проходження законопроектів ібезпосередньо працюють над текстами законопроектів після прийняття їх заоснову. Саме комітети мають вирішальний вплив на кінцевий зміст тексту зако�нопроекту, оскільки колегіально опрацьовують поправки та пропозиції депу�татів та урядових інститутів. Проте участь НУО у діяльності комітетів є доситьобмеженою, за винятком випадків, коли приймається рішення про прийняттяпропозицій щодо проекту рішення від інститутів громадського суспільства. Пе�реважно у роботі комітетів беруть участь організації, право яких на участь у фор�муванні політики визначено законодавством (профспілки, організації робото�давців, організації інвалідів тощо). Як недержавні наукові інституції аналітичніцентри мають кращі можливості співпраці із комітетами. Для НУО також вар�то активно використовувати контрольні функції комітетів щодо виконання за�конодавства та діяльність уряду у профільній сфері державної політики.

Кабінет Міністрів України

Розділ 4 Конституції України визначає КМУ вищим органом в системі вико�навчої влади.

Уряд зобов'язаний забезпечити здійснення внутрішньої і зовнішньої політи�ки держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента Укра�їни. Всі питання визначені у законодавчій базі публічної політики України, на�лежать до компетенції КМУ у частині виконання.

КМУ вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадяни�на. Всі рішення КМУ повинні чітко відповідати конституційним та міжнарод�ним нормам та стандартам прав людини. Згідно з Регламентом КМУздійснюється відповідна експертиза проектів актів КМУ. Готуються та розгля�даються звіти органів виконавчої влади щодо дотримання конституційнихнорм та законодавства.

Уряд забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податковоїполітики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту,освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокори�


стування. Тут визначені основні галузеві напрями публічної політики, за ре�алізацію яких відповідальний уряд. У ЗУ “Про Кабінет Міністрів України” га�лузі урядової політики більш деталізовані.

КМУ розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науко�во�технічного, соціального і культурного розвитку України.

Він розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечуєвиконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджетуУкраїни, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Уряд здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національноїбезпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю, організовує ізабезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Він спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчоївлади; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерствата інші центральні органи виконавчої влади; призначає на посади та звільняє зпосад за поданням Прем'єр�міністра України керівників центральних органіввиконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Зазначені конституційні повноваження потребують уточнення взаємовідно�син КМУ із іншими органами публічної влади та громадянського суспільства.

КМУ спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральнихорганів виконавчої влади, вони підзвітні та підконтрольні йому. Кадрові при�значення, а відповідно, і політичний вплив на міністерства, знаходяться у ви�ключній компетенції уряду. КМУ має право скасовувати повністю або в окре�мих частинах акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.Відповідно, якщо метою лобістської кампанії є скасування акту міністерства чиінших центральних органів влади, основним об'єктом лобіювання повинен бу�ти саме КМУ.

Діяльність місцевих державних адміністрацій також координується та спря�мовується КМУ, вони підзвітні та підконтрольні уряду. Призначення на посадиголів місцевих адміністрацій, їх звільнення розглядається на засіданнях КМУ іздійснюється Президентом України за його поданням. Відзначимо, що практи�ка показала пріоритет повноважень Президента України у питанні призначен�ня голів місцевих адміністрацій. Розроблені урядом проекти актів законодав�ства щодо розвитку адміністративних одиниць повинні погоджуватись із місце�вими адміністраціями. КМУ може скасовувати акти місцевих адміністрацій.

КМУ взаємодіє із Секретаріатом Президента України, Радою національноїбезпеки та оборони, консультативними органами, створеними президентом,проте ці органи не мають права втручатись у діяльність КМУ та давати йому до�ручення. Таким чином, інститути громадянського суспільства, які налагодилиспівпрацю із органами, які утворені та керуються президентом, не повиннісподіватись на можливість впливу цих органів на вирішення тих чи інших пи�тань у системі виконавчої влади.


У стосунках з Верховною Радою України ключовим повноваженням КМУє право законодавчої ініціативи. КМУ робить за дорученням ВРУ або за влас�ною ініціативою висновки щодо економічного та фінансового обґрунтуваннятих законопроектів, які вимагають здійснення додаткових видатків з Державно�го бюджету України. КМУ також забезпечує експертизу законопроектів,надісланих ВРУ. Таким чином, вплив КМУ на законодавчий процес не може бу�ти і не є достатньо сильний. Тим не менше, питання фінансово�бюджетногообґрунтування є достатньо серйозними і чимало законопроектів відхилялисьсаме з цих причин. Навіть прийняті закони, які не пройшли фінансово�бюджет�ну експертизу КМУ (Мінфіну), обмежуються у чинності через закон про Дер�жавний бюджет України на відповідний рік.

Досить принциповим є розуміння взаємовідносин уряду та органів місцевоDго самоврядування (ОМС), визначених у статті 42 ЗУ “Про Кабінет міністрівУкраїни”. Уряд знову ж таки спрямовує діяльність органів місцевого самовря�дування, але завдання такого спрямування відрізняється від взаємовідносин ізорганами виконавчої влади. Спрямування стосується забезпечення кращогофункціонування та розвитку місцевого самоврядування із дотриманням правмісцевого самоврядування. Уряд забезпечує взаємодію центральних та місце�вих органів виконавчої влади із органами місцевого самоврядування. Такавзаємодія має на меті вирішення питань економічного, соціального та культур�ного розвитку відповідних адміністративно�територіальних одиниць.

Органи місцевого самоврядування виконують доручення уряду не за власнікошти. Видатки, пов'язані із виконанням рішень КМУ, фінансуються за раху�нок коштів державного бюджету. У цьому ж руслі уряд може готувати проектизаконів щодо передачі ОМС повноважень органів виконавчої влади ізвідповідним фінансуванням із державного бюджету. Окрім фінансування,ОМС можуть передаватись загальнодержавні податки чи державні об'єкти у ко�мунальну власність. Відповідно, уряд отримує контроль за виконанням органа�ми місцевого самоврядування наданих їм повноважень виконавчої влади.

Стаття 53 ЗУ “Про Кабінет Міністрів України” визначає такі акти КМУ, якпостанови та розпорядження, обов'язкові до виконання. Постанови носятьнормативний характер і спрямовані на реалізацію Конституції та законів Укра�їни. Наприклад, законодавство визначає право на соціальну допомогу, а поста�новою КМУ затверджується порядок здійснення виплат такої допомоги. Розпо�рядження стосуються нормативно�розпорядчих питань, переважно орга�нізаційного характеру. Наприклад, розпорядженням може передаватись у кому�нальну власність певний об'єкт державної власності, можуть виділятись коштина відзначення пам'ятних роковин, створення державних підприємств, підпи�сання міжнародних договорів, які належать до повноваження КМУ тощо.

Право ініціативи у прийнятті актів КМУ мають члени КМУ, центральніоргани виконавчої влади, Рада міністрів АРК, обласні державні адміністрації,Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Ці органи, власне, ірозробляють проекти актів, вони ж і беруть участь у роботі Урядових комітетів.


До розробки проектів рішень можуть також залучатись народні депутати, на�уковці та інші фахівці. Проекти готуються на підставі Законів України, АктівПрезидента України, Актів КМУ, рішень Урядових комітетів, дорученьПрем'єр�міністра, віце�прем'єр�міністрів.

Міністерства реалізують державну політику відповідно до галузевої компе�тенції, визначеної Положеннями, які затверджуються КМУ. На сьогодні діютьтакі міністерства:

1. Міністерство аграрної політики2. Міністерство регіонального розвитку та будівництва3. Міністерство житлово�комунального господарства 4. Міністерство внутрішніх справ5. Міністерство вугільної промисловості6. Міністерство економіки України7. Міністерство закордонних справ України8. Міністерство культури та туризму України9. Міністерство оборони України10. Міністерство науки та освіти України11. Міністерство охорони здоров'я12. Міністерство охорони навколишнього природного середовища13. Міністерство палива та енергетики України14. Міністерство праці та соціальної політики15. Міністерство транспорту та зв'язку України16. Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе�

лення від наслідків Чорнобильської катастрофи17. Міністерство в справах сім'ї, молоді та спорту18. Міністерство фінансів 19. Міністерство юстиції

2. Повноваження місцевих державних адміністрацій (МДА)

Стаття 118 Конституції України визначає, що місцеві державні адміністраціїздійснюють виконавчу владу в областях, районах, містах Києві та Севастополі.Повноваження місцевих адміністрацій також прописані у ЗУ “Про місцеві дер�жавні адміністрації”.

Голова місцевої державної адміністрації

Ключовою фігурою в питаннях виконавчої влади на місцях є голова облас�ної та районної адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій при�значаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за подан�ням Кабінету Міністрів України. Як представник виконавчої влади, головамісцевої адміністрації, за конституцією підзвітний уряду та вищому органу ви�конавчої влади. Це стосується повноважень місцевої адміністрації, властивихвиконавчій владі. В частині повноважень, делегованих органами місцевого са�


моврядування (районними та обласними радами), місцева державнаадміністрація підзвітна цим органам самоврядування. Стаття 118 Конституціївизначає повноваження органів місцевого самоврядування (ОМС) впливати напризначення голови адміністрації, щоправда, за результатами його діяльностіпісля призначення президентом. Так, районна чи обласна рада може висловитиголові районної державної адміністрації та обласної держадміністрації недовіру.Таким чином, голова місцевої державної адміністрації знаходиться підпотрійним впливом: з боку президента, уряду та органів місцевого самовряду�вання.

Взаємовідносини МДА з іншими органами влади та самоврядування

Питання взаємовідносин МДА з іншими органами є принциповим, оскількичітко визначає межі повноважень та впливу.

Згідно зі статтею 30 ЗУ “Про місцеві державні адміністрації”, як і передбаче�но конституцією, МДА та їх голови відповідальні перед Президентом Українита Кабінетом Міністрів України. Голови обласних державних адміністраційінформують Президента України і Кабінет Міністрів України та щорічно звіту�ють перед ними про виконання місцевою державною адміністрацією покладе�них на неї повноважень, а також суспільно�політичне, соціально�економічне,екологічне та інше становище на відповідній території, вносять пропозиції з пи�тань удосконалення чинного законодавства України і практики його реалізації,системи державного управління. Тут варто відзначити, що для лобіста, який неможе знайти порозуміння із місцевою державною адміністрацією, інформуван�ня та апеляція до президента та КМУ як потенційних союзників може мативажливе значення для вирішення проблеми. Правильно сформульованалобістом проблема може продемонструвати вищим органам владиневідповідність звіту місцевих адміністрацій реаліям розвитку регіону.

З міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади МДАвзаємодіють та є підконтрольними та підзвітними цим органам. Міністерствапереважно мають справу із відділами та управліннями, які працюють у тій жесфері державної політики. При цьому вплив міністерства на діяльністьпідрозділів МДА опосередкований Головою МДА. Якщо робота підрозділу є не�задовільною, міністр звертається до голови МДА із поданням, в якому вказу�ються причини визнання роботи незадовільною та необхідність вжити заходів.Протягом місяця голова МДА повинен прийняти рішення про вжиття заходів(звільнення керівництва, притягнення до дисциплінарної відповідальності то�що) із відповідним обґрунтуванням свого рішення. При цьому варто підкресли�ти, що міністр не може змусити голову МДА звільнити керівника відповідногопідрозділу.

За вертикальним принципом організації виконавчої влади, районні МДАскеровуються обласними, є підконтрольні та підзвітні їм. Це означає, що:


голови районних державних адміністрацій регулярно інформують просвою діяльність голів обласних державних адміністрацій; голови ОДА мають право скасовувати розпорядження голів районнихдержавних адміністрацій, якщо вони суперечать чинному законодавству,нормативно�правовим актам, розпорядженням ОДА;голови ОДА можуть порушувати питання перед Президентом України іКМУ про притягнення до дисциплінарної відповідальності голів район�них державних адміністрацій.

Як зазначалось вище, принциповим є питання взаємовідносин МДА із облаDсними та районними радами. МДА виконують делеговані повноваження облас�них та районних рад, отримуючи відповідні фінансові, матеріально�технічні ре�сурси на виконання делегованих повноважень. В питанні делегованих повнова�жень МДА підзвітні та підконтрольні радам, що виражається у щорічномузвітуванні. Крім того, у щорічних звітах МДА доповідають про виконання бю�джету та виконання програм соціально�економічного та культурного розвитку.Як виконавці делегованих повноважень голови МДА можуть вносити на роз�гляд рад проекти рішень та пропозиції щодо виконання таких повноважень. Назасіданнях рад голови МДА мають право дорадчого голосу. Як вже зазначалось,рада може прийняти рішення про недовіру голові МДА.

МДА сприяють у реалізації власних повноважень органів місцевого самоDврядування територіальних громад (ОМС): сільських, селищних, міських рад.Сприяння стосується:

питань економічного, соціального та культурного розвитку відповіднихтериторій; зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування;виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади.

МДА розглядають та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів,органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. При розгляді питань, якістосуються місцевих громад, МДА залучає представників місцевого самовряду�вання для врахування їх побажань та пропозицій. Посадові особи МДА маютьправо бути присутніми на засіданнях місцевих рад та висловлювати зауваженнящодо питань, які стосуються їх компетенції. При цьому жодного втручання уздійснення своїх повноважень ОМС з боку МДА не допускається. Для спільноїдіяльності (реалізації спільних програм) передбачається створення спільних ор�ганів та організацій або здійснення співпраці на договірних засадах.

Повноваження МДА

У першу чергу варто відзначити конституційні положення щодо повнова�жень МДА. Стаття 119 Конституції України передбачає, що місцеві державніадміністрації на відповідній території забезпечують:


виконання Конституції та законів України, актів Президента України,КМУ, інших органів виконавчої влади;законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян;виконання державних і регіональних програм соціально�економічногота культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компакт�ного проживання корінних народів і національних меншин — також про�грам їх національно�культурного розвитку;підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;взаємодію з органами місцевого самоврядування;реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповіднимирадами повноважень.

Відповідно до ЗУ “Про місцеві державні адміністрації” визначені такі основ�ні сфери компетенції МДА:

СоціальноDекономічний розвиток:

розробка програм розвитку регіонів та територій для затвердженняобласними та районними радами; ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;готує баланси трудових, матеріально�фінансових та інших ресурсів,місцевих будівельних матеріалів, палива; визначає необхідний рівень об�слуговування населення відповідно до нормативів мінімальних соціаль�них потреб; проводить розрахунок коштів та визначає обсяг послуг, не�обхідних для забезпечення передбаченого законодавством рівнямінімальних соціальних потреб;подає раді висновки щодо доцільності розміщення на відповідній тери�торії нових підприємств та інших об'єктів незалежно від форм власності;розробляє пропозиції щодо фінансово�економічного обґрунтуванняобсягів продукції, що підлягає продажу для державних потреб за раху�нок державного бюджету; на пропозиції органів місцевого самовряду�вання формує обсяги продукції, що поставляється для місцевих потребза рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування та інших джерелфінансування;розробляє та вносить пропозиції до проектів державних програмсоціального та економічного розвитку України.

Бюджет та фінанси:

складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету тазабезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його ви�конання;подає пропозиції щодо обсягу коштів держбюджету для їх розподілу міжтериторіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про змінискладу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню (лікарні,


школи, заклади культури тощо), баланс фінансових ресурсів для враху�вання їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджетноговирівнювання виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних по�треб;здійснює фінансування підприємств, установ та організацій освіти,культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціаль�ного захисту населення;у спільних інтересах територіальних громад об'єднує на договірній осно�ві бюджетні кошти з коштами підприємств, установ, організацій та насе�лення для будівництва, розширення, реконструкції, ремонту та утри'мання виробничих підприємств, транспорту, мереж тепло', водо', газо',енергозабезпечення, шляхів, зв'язку, служб з обслуговування населення,закладів охорони здоров'я, торгівлі, освіти, культури, соціального забез�печення житлово�комунальних об'єктів, в тому числі їх придбання длязадоволення потреб населення;здійснює в установленому порядку регулювання інвестиційної діяль'ності;регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово�кому�нальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їхспоживання, здійснює контроль за їх дотриманням.

Управління майном, приватизація та підприємництво:

здійснює управління об'єктами, що перебувають у державній власностіта передані до сфери її управління, приймає рішення про створення, ре�організацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що нале�жать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідноюрадою функції управління майном, що перебуває у спільній власності те�риторіальних громад;здійснює управління майном інших суб'єктів права власності в разі пере�дачі його в установленому порядку МДА;вносить пропозиції до проектів програм приватизації державного майна,організовує їх виконання;забезпечує реалізацію державної політики сприяння розвитку малогобізнесу, надає допомогу підприємцям, які займаються розробкою тавпровадженням інноваційних проектів, виробництвом товарів народно�го споживання, будівельних матеріалів, наданням побутових, комуналь�них та інших послуг населенню, підготовкою кадрів.

Містобудування, житловоDкомунальне господарство, побутове,торговельне обслуговування, транспорт і зв'язок:

організовує розробку та проведення експертизи містобудівної докумен'тації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів;


забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, уста�новами та організаціями житлово�комунального господарства, зв'язку,телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побу�тового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності;організовує роботу з атестації об'єктів, сертифікації продукції, робіт іпослуг підприємств і організацій житлово�комунального господарства,побутового, торговельного обслуговування населення;організовує охорону, реставрацію та використання пам'яток архітекту'ри і містобудування, палацово�паркових, паркових та історико�культур�них ландшафтів.

Охорона земель, природних ресурсів і охорона довкілля:

розробляє та забезпечує виконання програм раціонального використанняземель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державнійвласності;розпоряджається землями державної власності відповідно до закону;розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує вико�нання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радоюпро їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо дер�жавних екологічних програм;вживає заходів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням зако'нодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, орга�нізаціями і громадянами;інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стандовкілля, а також про заходи, що вживаються для його поліпшення;організовує роботу із ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає доцих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм влас�ності та громадян;вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупиненнядіяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм влас�ності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля тасанітарних правил;розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозбірнимиспорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та іншихпотреб населення, зонами санітарної охорони джерел водопостачання;обмежує або забороняє використання підприємствами питної води упромислових цілях.

Наука, освіта, охорона здоров'я, культура, фізкультура і спорт,материнство і дитинство, сім'я та молодь:

сприяє розвитку науки і техніки, реалізації регіональних науково'технічних програм, впровадженню нових екологічно безпечних техно�логій, підвищенню технічного рівня виробництва та якості продукції,вирішенню науково�технічних проблем, що мають першочергове значен�


ня для підвищення її ефективності та конкурентоспроможності; забезпе�чує охорону прав винахідників і раціоналізаторів, створення тери�торіальних інноваційних центрів і технопарків;виконує програми щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти,здійснює загальне керівництво закладами науки, освіти, охорони здо�ров'я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її уп�равління;вживає заходів із збереження мережі закладів освіти, культури, охорониздоров'я, фізкультури і спорту;вживає заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням,епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації;організовує роботу медичних закладів із надання допомоги населенню,надає у межах повноважень встановлені пільги і допомогу, пов'язані зохороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя бага�тодітних сімей;забезпечує виконання законодавства щодо всебічного розвитку тафункціонування української мови як державної;бере участь у вирішенні питань про визнання місцевості як курорту,встановлення зон санітарної охорони курортів і визначення їх режиму;сприяє роботі творчих спілок, національно�культурних товариств,фондів, асоціацій, жіночих, молодіжних, дитячих та інших громадськихорганізацій.

Соціальний захист та соціальне забезпечення:

реалізує державну політику в галузі соціального забезпечення та соціаль�ного захисту соціально незахищених громадян;створює мережу, забезпечує зміцнення і розвиток матеріально�технічноїбази закладів соціального захисту населення;розробляє і забезпечує виконання комплексних програм поліпшенняобслуговування соціально незахищених громадян;забезпечує працевлаштування інвалідів, сприяє здобуттю ними освіти,набуттю необхідної кваліфікації, матеріально�побутовому обслуговуван�ню, санаторно�курортному лікуванню інвалідів, ветеранів війни та праці,осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; сприяє на�данню протезно�ортопедичної допомоги і забезпеченню інвалідів засоба�ми пересування і реабілітації; встановлює піклування над повнолітнімидієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду;забезпечує в установленому порядку надання населенню субсидій нажитлово'комунальні послуги;сприяє громадським, релігійнім організаціям, благодійним фондам, окре'мим громадянам у наданні допомоги соціально незахищеним громадянам;здійснює згідно із законодавством заходи соціального патронажу щодоосіб, які відбували покарання обмеженням волі або позбавленням волі напевний строк;


вирішує питання про утворення, реорганізацію та ліквідацію спеціальнихбудинків'інтернатів для осіб похилого віку, осіб, які потребують медич�ної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, та інвалідівпершої і другої груп, які відбували покарання обмеженням волі або по�збавленням волі на певний строк.

Зайнятість, праця, заробітна плата:

забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі іна право своєчасного отримання винагороди за працю;розробляє та організовує виконання територіальних програм зайня'тості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення відбезробіття;забезпечує проведення згідно з законом оплачуваних громадських робітдля осіб, зареєстрованих як безробітні;бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіаль�них тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (кон�фліктів).

Забезпечення законності, правопорядку, прав та свобод громадян:

забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, гро�мадського порядку, боротьби зі злочинністю;забезпечує розгляд звернень громадян та їх об'єднань, контролює станцієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, ворганізаціях і установах, розташованих на відповідній території;здійснює заходи щодо організації правового інформування і вихованнянаселення;проводить роботу, пов'язану з розробленням та здійсненням заходів що�до розміщення, працевлаштування, соціально�побутового і медичногообслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільноповертаються в регіони їх колишнього проживання;забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин іміграції, свободи думки і слова, світогляду і віросповідання;сприяє діяльності аварійно'рятувальних служб за місцем їх дислокації,під час прямування до зон надзвичайних ситуацій та під час ліквідаціїнадзвичайних ситуацій, зокрема у наданні їм необхідних транспортнихта інших матеріальних засобів і послуг;забезпечує своєчасне інформування населення про загрозу виникненняабо виникнення надзвичайних ситуацій під час проведення потенційнонебезпечних заходів в умовах присутності цивільного населення за уча�стю Збройних Сил України;


бере участь у вирішенні питань проведення виборів і референдумів таадміністративно�територіального устрою у межах, визначених законо�давством;розглядає справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їїкомпетенції, утворює адміністративні та спостережні комісії, координуєїх діяльність;забезпечує здійснення заходів щодо соціальної адаптації осіб, які відбу'вали покарання обмеженням волі або позбавленням волі на певний строк.

Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність:

забезпечує виконання зобов'язань за міжнародними договорами Укра�їни на відповідній території;сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, за�хисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охоро�ни здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту;сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та орга�нізацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;сприяє збільшенню виробництва продукції на експорт;сприяє діяльності митних органів та прикордонних служб.

Ключовим засобом реалізації зазначених вищих повноважень є виданняактів голови МДА та його заступників.

Голова МДА одноосібно видає розпорядження, які є обов'язковими на тери�торії підлеглої йому адміністративної одиниці. Він також несе персональнувідповідальність за ці акти, якщо вони не відповідають законодавству. Проектиактів розробляються відповідними профільними підрозділами МДА, до компе�тенції яких належить розпорядження. Для розпоряджень нормативного харак'теру (встановлення норм, які регулюють певну діяльність і є обов'язковимидля виконання громадянами, підприємствами, організаціями) передбачена дер�жавна реєстрація в органах юстиції. Акти ненормативного характеру, які перед�бачають надання доручень відповідальним особам чи підрозділам, не підляга�ють реєстрації і набирають чинності з моменту прийняття. Нормативно'правовіакти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов'язків гро'мадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набираютьчинності з моменту їх оприлюднення.

Стаття 43 ЗУ “Про місцеві державні адміністрації” визначає порядок скасу;вання актів МДА. Акти скасовуються на підставі їх невідповідності законодав�ству та інтересам місцевих громад чи окремих громадян. У такому випадку ціакти оскаржуються у вищому органі виконавчої влади або суду. Розпорядженняголови МДА скасовуються Президентом України, КМУ, органом виконавчоївлади вищого рівня або у судовому порядку. Накази підрозділів МДА скасову�ються головою МДА, профільним органом центральної виконавчої влади.


3. Повноваження органів місцевого самоврядування

При розгляді повноважень ОМС варто розрізняти повноваження виключнорад та виключно виконавчих органів рад. Крім того, чітке розмежування міжповноваженнями місцевих державних адміністрацій та органами місцевого са�моврядування не є простим через можливість передачі повноважень ізвідповідним фінансовим забезпеченням або від МДА до ОМС, або навпаки.

Перелік повноважень рад, їх виконавчих комітетів є досить широким, а томувизначимо найбільш принципові з точки зору недержавних організацій.

Повноваження рад територіальних громад, які реалізуютьсяу сесійному режимі

До виключних повноважень сільських, селищних та міських рад, які ре�алізуються на пленарних засіданнях, належать:

вирішення організаційних питань (прийняття регламенту, призначеннявиконавчого секретаря, утворення постійних та інших комісій, затвер�дження плану роботи);заснування ЗМІ відповідної ради, призначення і звільнення їхкерівників;прийняття рішення про недовіру голові ради;заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органівради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Консти�туції чи законам України;прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окре�мими власними повноваженнями органів місцевого самоврядуваннязатвердження програм соціально'економічного та культурного розвиткувідповідних адміністративно�територіальних одиниць, цільових програмз інших питань місцевого самоврядування;затвердження місцевого бюджету; затвердження звіту про виконаннявідповідного бюджету;встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах,визначених законом;прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;прийняття рішень щодо надання пільг із місцевих податків і зборів;встановлення для підприємств, установ та організацій, які належать те�риторіальним громадам, розміру частки прибутку, яка підлягає зараху'ванню до місцевого бюджету;прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затверджен�ня місцевих програм приватизації та об'єктів, що не підлягають прива�тизації;


вирішення питань про створення підприємствами комунальної влас�ності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;вирішення питань регулювання земельних відносин; затвердження ста�вок земельного податку, розмірів плати за користування природними ре�сурсами;прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно'за'повідного фонду місцевого значення та інших територій;створення міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідногомісцевого бюджету;заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їхдіяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території;прийняття рішень з питань адміністративно'територіального устрою;затвердження місцевих містобудівних програм, генеральних планів забу�дови;вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою корис�тується у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовуєтьсяв офіційних оголошеннях;надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власністьта прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державнувласність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

Таким чином, виключні повноваження місцевих рад стосуються оцінкидіяльності відповідальних осіб ради, управління майном, охорони навколиш�нього природного середовища, визначення місцевих податків та зборів.

Повноваження виконавчих органів рад територіальних громад(сільських, селищних, міських)

Розглядаючи повноваження виконавчих органів рад, необхідно розмежову�вати власні повноваження цих органів та делеговані. В законодавстві повнова�ження розподіляються за сферами управління.

Бюджет, фінанси, ціни

Власні повноваження:

складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердженнявідповідної ради, забезпечення виконання бюджету;встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транс�портних та інших послуг, які надаються підприємствами та орга�нізаціями комунальної власності відповідної територіальної громади;здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевогобюджету;залучення від підприємств та населення коштів на будівництво, розши'рення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і ви'


робничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишньогоприродного середовища;об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюдже�ту та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів.

Делеговані повноваження:

здійснення контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів домісцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно відформ власності;здійснення контролю за дотриманням цін і тарифів;сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.

Управління комунальною власністю


управління майном;здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установта організацій комунальної власності;підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умоввідчуження комунального майна.


погодження кандидатур для призначення на посаду керівниківпідприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній тери�торії, які перебувають у державній власності.

ЖитловоDкомунальне господарство, громадське харчування, побуDтове та торгівельне обслуговування, транспорт, зв'язок


управління об'єктами житлово�комунального господарства, побутового,торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають укомунальній власності;облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов; розподіл танадання відповідно до законодавства житла, що належить до комуналь�ної власності; вирішення питань щодо використання нежилихприміщень, будинків, що належать до комунальної власності;сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, якімають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кре�дитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбанняжитла; надання допомоги власникам квартир в їх обслуговуванні та ре�


монті; сприяння створенню об'єднань співвласників багатоквартирнихбудинків, реєстрація таких об'єднань;забезпечення соціально�культурних закладів та населення паливом, еле'ктроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопо�стачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю заякістю питної води;вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешко�дження побутових відходів;організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних за�садах коштів, трудових і матеріально�технічних ресурсів підприємств,установ та організацій незалежно від форм власності;організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх формторгівлі;затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транс'порту незалежно від форм власності;надання дозволу на розміщення реклами;


здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережіпідприємств житлово�комунального господарства, торгівлі, громадськогохарчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку;здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту правспоживачів;здійснення контролю за належною експлуатацією та організацієюобслуговування населення підприємствами житлово�комунального госпо�дарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговуван�ня, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриман�ням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належни�ми, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах;облік житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;надання громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатногожитла або за доступну для них плату;здійснення контролю за станом квартирного обліку та дотриманням жит�лового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях;облік нежилих приміщень.

Будівництво


організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва,реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціаль'но'культурного призначення, жилих будинків;


виконання або делегування на конкурсній основі генеральною будівель�ною організацією функцій замовника на будівництво;залучення на договірних засадах підприємств незалежно від форм влас�ності та участі в розвитку потужностей будівельної індустрії і промисло'вості будівельних матеріалів;підготовка і подання на затвердження ради місцевих містобудівних про'грам, генеральних планів забудови населених пунктів;встановлення режиму використання та забудови земель.


прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;організація містобудівного кадастру населених пунктів;здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності бу�динків і споруд;організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і куль�тури, архітектури та містобудування;

Освіта, охорона здоров'я, культура, спорт


управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури;забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти;створення необхідних умов для виховання дітей, молоді;забезпечення регулярного безкоштовного підвезення до місця навчання ідодому школярів;вирішення питань про надання професійним творчим працівникам напільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та ла�бораторії;організація медичного обслуговування та харчування у закладах освіти,культури, фізкультури;сприяння роботі творчих спілок, національно�культурних товариств,асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють усфері охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, роботи з молоддю;


забезпечення у межах наданих повноважень доступності, безоплатностіосвіти та медичного обслуговування;забезпечення розвитку всіх видів освіти і медичного обслуговування,розвитку і вдосконалення мережі освітніх і лікувальних закладів усіхформ власності;


забезпечення пільгових категорій населення лікарськими засобами та ви�робами медичного призначення;організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку;надання допомоги випускникам шкіл у працевлаштуванні;організація роботи щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх;повне державне утримання дітей�сиріт і дітей, які залишилися без піклу�вання батьків, у школах�інтернатах, дитячих будинках, у тому числісімейного типу, професійно�технічних закладах освіти.

Регулювання земельних відносин та охорона навколишньогоприродного середовища


підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановленняставки земельного податку, розмірів плати за користування природнимиресурсами, визначення розмірів відшкодувань підприємствами, устано�вами та організаціями за забруднення довкілля та інші екологічні збит�ки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарни�ми мережами відповідних населених пунктів;підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програмохорони довкілля;підготовка рішень про організацію територій і об'єктів природно'за'повідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягаютьособливій охороні;справляння плати за землю.


здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронно�го законодавства;реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права кори'стування землею і договорів на оренду землі; видача документів, щопосвідчують право власності і право користування землею;координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;вирішення земельних спорів;вживання необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайнихситуацій;визначення території для складання, зберігання або розміщення вироб�ничих, побутових та інших відходів;організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних авто'матизованих інформаційно'аналітичних систем.


Соціальний захист


встановлення за рахунок власних коштів, благодійних надходжень до'даткових гарантій щодо соціального захисту населення;вирішення питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни тапраці, сім'ям загиблих, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям убудівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітальногоремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначе�ним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивіду�ального будівництва, садівництва та городництва;організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів бу'динків'інтернатів побутового обслуговування, продажу товарів успеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а та�кож безоплатного харчування;вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ри'туальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветераніввійни та праці.


підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програмполіпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, тери�торіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеностірізних груп населення від безробіття;вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допо�моги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;вирішення питань опіки і піклування;подання відповідно до законодавства одноразової допомоги громадянам,які постраждали від стихійного лиха;вирішення питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які по'страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;організація проведення оплачуваних громадських робіт;здійснення контролю за охороною праці;участь у веденні колективних переговорів та укладенні територіальнихтарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);встановлення розмірів і порядку виплати щомісячної допомоги особам,які здійснюють догляд за самотніми громадянами, які, за висновком ме�дичних закладів, потребують постійного стороннього догляду;бронювання на підприємствах, в установах та організаціях незалежно відформ власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб,які відповідно до законодавства потребують соціального захисту;державна реєстрація місцевих благодійних організацій і фондів, інших не�прибуткових організацій;


здійснення згідно із законодавством заходів соціального патронажу що�до осіб, які відбували покарання обмеженням волі або позбавленнямволі на певний строк.

Забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свободі законних інтересів громадян


підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створенняміліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування;сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки,внутрішніх справ та адвокатури;внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідаль�ності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішеннярад і їх виконавчих органів;звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчоївлади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ таорганізацій, які обмежують права територіальної громади;створення відповідно до законодавства комунальної аварійно'рятуваль'ної служби; створення резервного фонду для ліквідації надзвичайних ситуацій тех�ногенного та природного характеру.


забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян;вирішення питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демон�страцій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійсненняконтролю за забезпеченням громадського порядку під час їх проведення;розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені закономдо їх компетенції; утворення адміністративних комісій та комісій з пи'тань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності;вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану (завинятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення)рад);здійснення в установленому порядку державної реєстрації підприємствта інших суб'єктів підприємницької діяльності, розташованих на відпо�відній території, а також положень про організації орендарів;реєстрація місцевих об'єднань громадян, органів територіальної само�організації населення;утворення служб у справах дітей, спрямування їх діяльності;сприяння органам внутрішніх справ у забезпеченні дотримання правилпаспортної системи.


АдміністративноDтериторіальний устрій


підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (пе'рейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів,мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населе�ного пункту;підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питаньадміністративно�територіального устрою.

Оборонна робота


сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтер�нативну службу;бронювання робочих місць для військовозобов'язаних на підприємствах;вирішення питань, пов'язаних з наданням військовим частинам, устано�вам, навчальним закладам Збройних Сил України службових приміщеньі жилої площі, інших об'єктів, комунально�побутових послуг; здійсненняконтролю за їх використанням, наданням послуг;сприяння організації виробництва і поставкам у війська підприємствамита організаціями, що належать до комунальної власності замовленої про'дукції, послуг, енергоресурсів;створення належних умов для функціонування пунктів пропуску черезДержавний кордон України;сприяння Державній прикордонній службі України у підтриманні режи'му на державному кордоні.

Зовнішньоекономічна діяльність


укладення і забезпечення виконання договорів з іноземними партнера�ми на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання по�слуг;сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та орга�нізацій;залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць;


організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;


створення умов для належного функціонування митних органів, сприян�ня їх діяльності.

Повноваження обласних та районних рад

Виключно на пленарних засіданнях здійснюються такі повноваження облас�них та районних рад:

обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади;утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їхскладу, обрання голів комісій; утворення президії ради, затвердженняположення про неї;затвердження регламенту ради; затвердження плану роботи ради, заслу�ховування звіту про його виконання;заснування ЗМІ відповідної ради;розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них;прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депута'та ради;прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо прове�дення консультативного опитування з питань, які стосуються їхніхспільних інтересів;здійснення відповідно до закону повноважень щодо організації прове�дення всеукраїнських референдумів та виборів органів державної влади імісцевого самоврядування;прийняття рішень щодо вступу до асоціацій органів місцевого самовряду'вання, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а та�кож про вихід із них;затвердження програм соціально'економічного та культурного розвиткувідповідного району, області;затвердження відповідно районних, обласних бюджетів; розподіл пере�даних з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенційвідповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами містобласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачув оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які за�безпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають вуправлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів;управління об'єктами спільної власності територіальних громад та при�значення їх керівників;вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відно�син; вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використанняприродних ресурсів;встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначе�ними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення,


зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборонивикористання підприємствами питної води у промислових цілях;прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно'за'повідного фонду; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміні'страціям окремих повноважень районних, обласних рад;прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державноїадміністрації; прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконнимиактів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та ор�ганізацій, які обмежують права територіальних громад;внесення до КМУ пропозицій щодо голови відповідної місцевої державноїадміністрації;надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільнувласність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішеньпро передачу об'єктів права спільної власності територіальних громадсіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, удержавну власність;заслуховування звітів начальників органів внутрішніх справ про стан бо�ротьби зі злочинністю, а також керівників місцевої міліції про стан гро�мадської безпеки та охорони громадського порядку на відповідній тери�торії.

Визначені також виключні повноваження обласних рад, які реалізуються насесіях облрад:

затвердження відповідно до законодавства правил забудови і благоуст'рою населених пунктів області;прийняття у межах, що визначаються законами, рішень з питань бо'ротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, які передбачають заїх порушення адміністративну відповідальність;прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захищеності, а такожпро поділ лісів за розрядами такс.

Виконавчі органи районних та обласних рад виконують функції обслугову�вання сесійної діяльності рад, подібні до функцій секретаріату. Виконавчіфункції обласних та районних рад реалізуються шляхом делегування своїх поDвноважень місцевим державним адміністраціям. Зокрема, делегуються такіповноваження:

підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально'еко'номічного та культурного розвитку, цільових програм;забезпечення збалансованого економічного і соціального розвиткувідповідної території, ефективного використання природних, трудових іфінансових ресурсів;


підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансо'вих показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України;сприяння інвестиційній діяльності на території району, області;залучення підприємств, установ та організацій, які не належать до кому�нальної власності, до участі в обслуговуванні населення відповідної тери�торії, координація цієї роботи. У цьому випадку йдеться про організаціютендерів та конкурсів;затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транс'порту;підготовка питань про визначення території, вибір, вилучення (викуп) інадання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною до�кументацією; підготовка висновків щодо проектів місцевих місто'будівних програм відповідних адміністративно�територіальних одиниць,що затверджуються сільськими, селищними, міськими радами;організація охорони, реставрації, використання пам'яток історії такультури, архітектури і містобудування;забезпечення розвитку науки, усіх видів освіти, охорони здоров'я, культу'ри, фізичної культури і спорту, туризму;підготовка і подання на затвердження ради пропозицій щодо організаціїтериторій і об'єктів природно'заповідного фонду місцевого значення;вживання необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних си'туацій;координація на відповідній території діяльності місцевих землевпоряд'них органів;забезпечення виконання заходів з відстеження результативності регу'ляторних актів, прийнятих районними, обласними радами.

Обласні ради делегують додатково обласним державним адміністраціям такіповноваження:

визначення відповідно до закону розміру відрахувань підприємствами,установами та організаціями, що надходять на розвиток шляхів загально'го користування в області;погодження з радами територіальних громад питань щодо розподілукоштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондівохорони навколишнього природного середовища;підготовка проектів рішень про віднесення лісів до категорії захище�ності;прийняття рішень про заборону використання окремих природних ре'сурсів загального користування;затвердження для підприємств, установ та організацій, розташованих навідповідній території, лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин удовкілля та лімітів розміщення відходів.



1. На якій стадії аналітичного забезпечення кампанії лобіюванняздійснюється визначення суб'єкта прийняття рішення?

2. Поясніть як, масштаб предмету кампанії лобіювання впливає на вибірсуб'єкта прийняття рішення.

3. Вкажіть основні повноваження Президента України і для вирішенняяких проблем їх можна застосовувати.

4. Визначте основні повноваження Верховної Ради України.5. Через які структури ВРУ і яким чином можні здійснювати вплив на пар�

ламентські рішення?6. Вкажіть основні повноваження КМУ і якого роду проблеми можна

вирішувати на рівні КМУ.7. Визначте межі повноважень центральних органів влади (КМУ, Прези�

дент України, ВРУ).8. Вкажіть основні повноваження місцевих державних адміністрацій.9. Визначте особливості взаємовідносин МДА із іншими органами

публічної влади.10. Повноваження органів місцевого самоврядування.11. У чому принципова відмінність між делегованими та власними повнова�

женнями ОМС?


Рішення органу влади — осердя лобістської кампанії

Як правило, громадська лобістська кампанія має “реактивний” характер, тоб�то виникає як наслідок масової незгоди представників певної частинисуспільства з уже ухваленим рішенням або проектом рішення органу влади. Убудь�якому разі мінімальною вимогою, яку може ставити перед собою така кам�панія, є відміна / недопущення ухвалення рішення (програми, комплексу за�ходів). Інакше кажучи, виникає потреба поставити під сумнів відповідне рішен�ня / проект рішення. Поставити під сумнів таке рішення / проект рішення мож�на як з точки зору його ЗАКОННОСТІ, так і з точки зору йогоДОЦІЛЬНОСТІ.

У першому випадку необхідно довести, що відповідне рішення:не відповідає повноваженням органу, який його ухвалив;порушує норми актів законодавства (законів, постанов уряду, наказівміністра та інших видів нормативних актів, в тому числі діючих галузе�вих технічних норм та стандартів, міжнародних зобов'язань, взятих насебе Україною тощо); прийняте з порушенням передбаченої процедури його підготовки таухвалення.

З огляду на це, організаторам кампанії слід:

1. Визначити тип, порядок підготовки, процедуру розгляду та ухваленнярішення, яке призвело до виникнення проблемної ситуації.

2. Проаналізувати рішення з точки зору дотримання процедури та іншихчинних норм відповідного галузевого законодавства, дотримання спеціальнихдержавних / регіональних / місцевих технічних стандартів та норм.

Аналіз рішення

Глава 6. Аналіз рішення 95

У разі встановленого вами факту порушення ЗАКОННОСТІ рішення тогочи іншого органу влади або його посадових осіб, ви можете оскаржити це рішен�ня в адміністративному (шляхом зверненння до органу влади вищого рівня) абосудовому порядку.

Однак у випадку оскарження ДОЦІЛЬНОСТІ законно ухваленого рішення(його завжди легше оскаржити щодо його законності, ніж доцільності), орга�нізаторам кампанії необхідно відшукати аргументи, чому це рішення є неза�довільним, і призводить не так до вирішення проблеми, як до її загострення, по�родження ширшого кола гостріших проблем, передбачає марне витрачання ре�сурсів та зусиль тощо.

Якщо ж лобістська кампанія носить “про�активний” характер та передбачаєобстоювання її учасниками власного варіанту вирішення проблеми, то виникаєпотреба у прямо протилежних аргументах. А саме, чому пропонований варіантрішення є кращим за інші. В обох випадках існує потреба у визначенні певнихкритеріїв, за якими здійснюється аналіз рішення / його проекту і на підставіякого вибудовується система адекватної аргументації та пошуку відповідних“месиджів” для мобілізації на свою підтримку різних стейкхолдерів.

Критерії аналізу рішення


Адекватність

З'ясування того, наскільки автори того чи іншого рішення враховують особ�ливості ситуації, подолання / полегшення якої вони розраховують досягти, тачи належним чином розроблено цей варіант рішення, передбачає пошуквідповіді на такі питання:

Чи автори пропонованого варіанту рішення адекватно розуміють тачітко формулюють проблему, на вирішення якої його спрямовано? Чи визначена так звана “цільова група” політики? Чи визначено чіткий термін реалізації пропонованого варіанту політики? Чи пропонований варіант рішення містить чіткі цілі, на досягнення якихвін має бути спрямований?Чи відповідають проголошені цілі специфіці складових проблеми(структурі невдоволень різних стейкхолдерів)? Чи належним чином“операціоналізовані” / “конкретизовані” цілі у ієрархічну систему тапослідовність завдань? Чи обрані інструменти дадуть змогу досягти відповідних цілей?Чи не нейтралізуватимуть одне одного різні інструменти урядовоговпливу, які планується задіяти? Чи обґрунтовані теоретичні припущення (належна теорія причинно�наслідкових зв'язків), що лежать в основі пропонованого варіантурішення?За якою методикою здійснювалось прогнозування успішності політики? На якій статистичній базі здійснювалась розробка пропонованоговаріанту рішення? Чи враховувалися альтернативні дані?Чи базувалась підготовка варіанту політики на спеціальних досліджен�нях? Якщо так, то на яких, та хто їх проводив?Чи містить проект пропонованого рішення своє аналітичне обґрунтування?

Легітимність

Хоча аналіз ЗАКОННОСТІ, тобто відповідності рішення чинній норматив�но�правовій базі, може додати серйозні аргументи проти того рішення органувлади, на відміну якого спрямована кампанія громадського лобіювання, значен�ня аналізу легітимності для неї цим не вичерпується. Подібний аналіз слід про�водити й у тому разі, коли кампанія спрямована на обстоювання власного про�екту рішення. Тоді аналіз легітимності дасть змогу зрозуміти його “слабкімісця” або те, зміни яких нормативно�правових документів слід прийняти, абиреалізувати розроблений вами проект рішення. А це передбачає відповіді натакі питання:

Чи пропонований проект рішення відповідає сфері компетенції органувлади / посадової особи, що має його ухвалити?


Який статус рішення, яке планується ухвалити, та його правовінаслідки?Чи можна здійснити пропоновані заходи в межах чинної нормативно�правової бази?Які зміни та доповнення необхідно внести у нормативно�правові акти(органів влади різних рівнів), щоб забезпечити реалізацію пропоновано�го варіанту політики?Чи підготовка проекту рішення здійснена відповідно до передбаченихпроцедурних вимог? Хто відповідає за підготовку пропонованого варіанту політики?Які експерти, науково�дослідні інституції, аналітичні центри були залу�чені до розробки пропонованого варіанту політики?

Результативність

Зазвичай, дуже непросто зрозуміти те, на що саме розраховують ті, хто роз�робляв та ухвалював рішення, чого саме вони хотіли досягти. Які наслідки во�ни вважають головними, що можна вважати успіхом тощо. З'ясування цього пе�редбачає пошук відповідей на такі питання:

На які результати очікують розробники та виробники політики?Які результати можна вважати головними / другорядними (остаточни�ми / проміжними)?Які показники можуть вважатися “успіхом” політики?Чи існують докази, що варіант насправді приведе до бажаних резуль�татів?Яка ймовірність того, що варіант насправді приведе до бажаних резуль�татів?

Ефективність

В умовах повсюдних бюджетних та фінансових труднощів вкрай важливимстає “ціна питання”, пошук найдешевшого або найпродуктивнішого варіантурішення. Грошовий показник ефективності, що вимірюється або ціною одиницітовару / послуги, або кількістю товарів та послуг на одиницю грошей часто вва�жається головним критерієм “гарного рішення”. Загалом, формула ефектив�ності проста: вигоди мають бути якомога більшими за витрати. Але для того,аби з'ясувати, чи так це насправді, слід шукати відповіді на такі питання:

Чи чітко визначені очікувані результати / вигоди та витрати?Чи оцінено кожну із вигод і витрат у грошовому вигляді, враховуючи часі можливий ризик (дисконтування)?


Чи здійснено порівняння вигод та витрат у грошовому вигляді для ви�значення чистої вигоди?Скільки коштуватиме одиниця результату?Чи враховане розмаїття можливих продуктів та різниця у їх якості?Чи проаналізована “альтернативна вартість” пропозиції (можливийефект від грошей, якщо ті будуть витрачені на інші цілі)?

Справедливість

Справедливість ще з часів Платона вважається метою та мірилом “гарноїполітики”. Обурення несправедливістю створює ту потужну енергію протесту,яку необхідно мобілізувати керівникам лобістської кампанії. З огляду на це ар�гументи про несправедливість одного рішення та більшу справедливість альтер�нативи є надзвичайно потужним аргументом у публічних дебатах про способивирішення відповідної проблеми. Оцінка міри справедливості рішення перед�бачає з'ясування такого кола питань:

Інтересів яких стейкхолдерів і осіб і якою мірою стосується пропонова�ний варіант політики?Інтереси яких стейкхолдерів враховано при визначенні цілей та завданьпропонованої політики?Які стейкхолдери програють від зміни наявного стану справ? В чому ви�ражатимуться їхні втрати? Інтереси яких стейкхолдерів проігноровано при визначенні цілей та за�вдань пропонованої політики?Чи була можливість у всіх стейкхолдерів заявити про свою позицію що�до проблеми та пропонованого способу вирішення?Які зі стейкхолдерів та якою мірою залучались до процесів підготовкипропонованого варіанту політики?Чи пропонували стейкхолдери альтернативні варіанти політики? Якщотак, то чому ці пропозиції не враховано?Які пропозиції яких стейкхолдерів було враховано при остаточному до�опрацюванні варіанту політики?Хто опосередковано (в цій / у суміжних сферах) виграє / програє відпропонованого варіанту політики?Чи передбачені форми компенсацій тим стейкхолдерам, що “програють”від пропонованого варіанту політики?Кого зі стейкхолдерів планується залучити до здійснення заходів впро�вадження політики?Кого зі стейкхолдерів планується залучити до здійснення заходівмоніторингу поточних заходів та оцінки успішності політики загалом?Як розподіляються вигоди / незручності політики між:

тими членами суспільства, які мають різні соціальні статуси;поколіннями;


чоловіками та жінками;громадянами, що проживають у різних регіонах країни;громадянами та негромадянами України.

Реалістичність

Не менш, ніж знайти найбільш економний варіант рішення, важливо також,щоб він мав здійсненний характер. А це означає, що слід з'ясувати, які органивлади мають бути задіяні в реалізації того чи іншого рішення, чи є у них не�обхідні для цього ресурси (бюджети, час, персонал з необхідними навичками,план заходів), як налагодити необхідну координацію та контроль тощо. У біль�шості рекомендацій до органів влади не звертають уваги на аспекти “впровад�ження” пропонованих рішень, а тому вони залишаються нереалізованими. Абиоцінити адміністративну здійсненність того чи іншого рішення слід відповістина такі питання:

Чи визначені органи влади, установи та організації, які повинні бути за�лучені до виконання завдань із впровадження пропонованого варіантурішення?Чи спланована ієрархічність та послідовність завдань, вирішення якихозначатиме досягнення поставлених цілей?Чи створений план заходів із впровадження пропонованого варіантуполітики?Чи оцінена потреба у різних видах ресурсів (повноваженнях, фінансах,кадрах, часі, матеріалах)?Чи наявна необхідна комбінація ресурсів? Якщо ні, то чи можнамобілізувати потрібні ресурси з інших джерел?Чи можна реалізувати пропонований варіант вчасно?Які нові вимоги до перерозподілу функцій та ресурсів між різними орга�нами влади, установами та організаціями і до характеру їх роботи перед�бачає пропонований варіант політики? Яка ймовірність здійснення не�обхідних адміністративних змін?Хто відповідатиме за успішність реалізації пропонованої політики?Як координуватиметься робота різних органів влади, установ та орга�нізацій із досягнення цілей політики?Які головні ризики реалізації пропонованого варіанту?Чи залишає пропонований план впровадження “поле для маневру” її ви�конавцям?Чи визначені показники, за якими здійснюватиметься поточний кон�троль та остаточна оцінка успішності реалізації відповідного рішення?Хто здійснюватиме поточний контроль і загальне оцінюванняуспішності?З якою періодичністю здійснюватиметься контроль над поточними захо�дами та досягненням остаточних цілей пропонованого рішення?


Прецедентність

При розгляді того чи іншого рішення важливо також з'ясувати міру йогоінноваційності, те, чи є воно спробою “винайти велосипед”, чи, навпаки, воноспирається на досвід інших держав, попередні спроби вирішити цю проблемутощо. А це передбачає пошук відповіді на такі питання:

Чи спирається пропонований варіант політики на попередній досвіддержавного управління в цій сфері? Якою мірою пропонований варіант є інноваційним підходом, а якоюмірою він є вдосконаленням наявної практики?Чи забезпечуватиме пропонована політика виконання зобов'язань, взя�тих органами влади в межах попередньої та чинної політики? Якщо так,то які й в якому обсязі?Як враховується досвід вирішення подібних проблем у інших країнах,регіонах, суміжних сферах державної політики? Чи враховані рекомендації іноземних експертів, програм міжнародноїтехнічної допомоги тощо? Якщо так, то які та якою мірою?

Прийнятність та відповідність прагненням суспільства

Будь�яке рішення є спробою вирішити проблему, а остання, в свою чергу, єознакою невдоволення з боку тих чи інших стейкхолдерів. Тому, не менш, аніжрезультативність того чи іншого рішення важливо з'ясувати те, чи задоволени�ми від нього залишаться різні стейкхолдери, якою мірою рішення відповідає за�гальнопоширеним суспільним уявленням про “нагальне”, “належне”, “нормаль�не” та “припустиме”?

Які головні причини незадовільності наявної державної політики?На які цінності спираються цілі пропонованої політики?Чого прагнуть / потребують стейкхолдери?Чого очікують стейкхолдери та різні верстви суспільства від пропонова�ної політики?Чи відомий стекхолдерам зміст пропонованого варіанту? Яка їхня ре�акція?Який резонанс у громадській думці та ЗМІ викликав зміст пропоновано�го рішення?Чи належним чином, на думку стейкхолдерів, визначена “цільова групаполітики”?Наскільки пріоритетним є пропонована політика в уявленні громадянстосовно того, що “повинна робити влада”? Чи сприйматиметься громадянами як припустиме використання обра�них інструментів політики?


Політична здійсненність

Будь�яке рішення для того, аби бути ухваленим, повинно “прийтися до дво�ру” тим, хто вповноважений ухвалити його. Мотивації ж виробників рішень мо�жуть бути найрізноманітніші, тому слід зрозуміти специфічні обставини тихпосадовців, контекст подій, в якому в той чи інший момент здійснюють своїфункції органи державної влади та місцевого самоврядування, аби запропону�вати ті рішення, які відповідатимуть, або хоча б не суперечитимуть, довгостро�ковим планам та кон'юнктурі моменту тих, хто приймає рішення. Аби зро�зуміти, які політичні обмеження постають перед тим чи іншим рішенням вартоспробувати відповісти на такі питання:

Які стейкхолдери можуть підтримати / не підтримати цей варіантрішення?Які повноваження, фінансові, мас�медійні ресурси, авторитет і впли�вовість (на формування громадської думки та рішення виробниківполітики) має кожен із стейкхолдерів?Який шанс активної участі стейкхолдера в активному сприянні / про�тидії пропонованому варіанту політики? Які ресурси вони готові задіятидля цього?Які альянси стейкхолдерів ймовірні? Їх слабкі та сильні сторони. Які політичні сили підтримають позицію стейкхолдерів щодо пропоно�ваного рішення? Чи відповідає пропонований варіант політики програмним документамта виборчим обіцянкам провідних політичних сил?Чи відповідає пропонований варіант вирішення проблеми зобов'язаннямполітичних сил, взятих перед своїми партнерами (“Універсал національ�ної єдності”, коаліційна угода, програма діяльності уряду тощо)?Чи відповідає рішення попередній діяльності провідних політичних сил:

пропонованих їхніми представниками проектів рішень;публічним заявам їх керівників;голосуванням членів партійних фракцій у представницьких орга�нах влади.

Якою мірою рішення відповідає міжнародним зобов'язанням України(умовам вступу до СОТ, членству в Раді Європи, гармонізації вітчизня�ного законодавства з acquis communautaire ЄС)?

Інформаційно;пропагандистські аспекти

Для тих, хто ухвалює рішення, дуже важливим є уникнення критики з бокусвоїх опонентів. Якщо для політиків це створює загрозу непереобрання на на�ступних виборах, то надмірна критика діяльності державних службовців тапрацівників органів місцевого самоврядування може негативно позначитися на


їхній кар'єрі. Тому виробники рішень дуже чутливі, до аргументів “що можутьсказати …” та “а що ми на це відповімо …”. З огляду на це аргументи, які випли�вають з відповідей на запропоновані питання можуть бути вагомою зброєю впроцесі переконання представників влади погодитися саме на вашу пропо�зицію:

Які контраргументи можливі? Стереотипи, упередження та “очевид�ності” громадської думки, на яких вони базуються.Можливі контраргументи на закиди противників пропонованого варіан�ту політики.Які аргументи використовуватимуться стейкхолдерами для мобілізаціїсвоїх прихильників і формування коаліцій на підтримку / протидію про�понованому варіанту політики?Пропоновані PR�месиджі із роз'яснення змісту пропозиції широкому за�галу та окремим “заінтересованим сторонам”?Як планується вибудувати ефективний інформаційний супровід пропо�нованого варіанту політики?

Глибина та вичерпність аналізу

Очевидно, що пошук відповідей на усі вищенаведені питання може потребу�вати значного часу, великої кількості специфічної інформації та кваліфікованихфахівців для її збору та аналізу. А це, зазвичай, виглядає нереальним в умовахобмеженості часу та наявних ресурсів лобістської кампанії. Однак реальні по�треби лобістської кампанії не потребують вичерпного та глибокого досліджен�ня усіх аспектів того чи іншого рішення, аналізу його за всіма критеріями. Усе,що вам буде необхідно — віднайти 5�6 сильних аргументів на користь обстою�ваного вами варіанту рішення, чи навпаки, переконливі свідчення недолугостітого рішення, на скасування якого спрямовані ваші зусилля. Цьому, власне, ймають допомогти наведені вище критерії та питання, які розгортають їх зміст.

Контрольні запитання 1. Які критерії застосовуються для оцінки рішення / його проекту?2. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект адекватним ?3. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект легітиним ?4. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект результативним?5. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект ефективним?6. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект справедливим?7. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект реалістичним?8. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект радикально новим?9. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект суспільно прийнятним?10. Як з'ясувати, чи є рішення / його проект здійсненним з політичної точ�

ки зору?

Глава 7. Шляхи вирішення проблеми та проекти владних рішень 103

Після постановки проблеми політики як предмету лобістської кампаніїнеобхідно забезпечити вплив на позитивне вирішення цієї проблеми органамивлади. Може здатись, що сама постановка проблеми перед владним органомможе знаменувати лобістську кампанію. Публічна влада повинна реагувати навимоги громадськості. Тим не менше, спосіб, яким влада спроможетьсявирішити проблему, може бути недієвим, неефективним і щонайгірше —безрезультатним. Громадська участь у цьому контексті повинна бутиконструктивною і стимулюючою для влади. У свою чергу, громадський лобістчерез пряму участь у підготовці рішення набуває впевненості у прогресіпроцесу вирішення проблеми. Також варто відзначити, що сучасна публічнаполітика розвинених демократичних країн передбачає максимальне залученнягромадськості до прийняття рішень. Таким чином компетентність лобіста угалузі інструментів публічної політики, владних рішень набуває вирішальногозначення.

1. Інструменти політики

Інструменти політики та генерування альтернатив політики

Під “інструментом політики” варто розуміти певну дію, засіб впливу, черезякі публічна влада досягає своїх цілей, виконує свої функції, вирішує суспільніпроблеми відповідно до своїх повноважень. “Політичне чи владне рішення” єлегітимною формою реалізації повноважень органів публічної влади,застосування тих чи інших інструментів політики. Інструмент політики необов'язково реалізується через рішення публічної влади. Укладаючи угоди ізсоціальними партнерами, суб'єктами ринку, уряд використовує їх зусилля та

Шляхи вирішення

проблеми та проекти

владних рішень


ресурси для реалізації публічної політики, не приймаючи владних рішень.Соціальне партнерство є в свою чергу інструментом соціальної політики.Подібним чином уряд реалізовує політику соціального захисту, гарантуючидіяльність недержавних страхових фондів.

Як правило, орган публічної влади має чимало повноважень для реалізаціїсвоїх цілей. Найбільш очевидним є постачання робіт та послуг або інтервенції.Інші інструменти передбачають використання ринку для досягненняполітичних цілей. Уряд може надати субсидії на житлове будівництво длястворення нового житла та розвитку комерції. Уряд також може використати“поліцейські повноваження” та протягнути закон про заборону тютюнопалінняв громадських місцях. Можна використовувати моральні впливи у форміпідтримки публічних компаній просвіти шкоди тютюнопаління.

Існує чимало класифікацій інструментів політики для демократичнихдержав. Крістін Морс та інші запропонували власну класифікацію інструментівполітики.

Прямі/грошові інструменти. Прямі дії уряду, які передбачаютьвикористання бюджетних коштів для виконання програм або закупівлютоварів та послуг за державні кошти.Прямі /не грошові. Прямі дії без використання бюджетних коштів черездію законів чи регуляторних актів. Наприклад, заборона керувати автопісля вживання алкоголю, ліцензування певних видів господарськоїдіяльності.Непрямі /грошові. Використання бюджетних коштів для заохоченняінших суб'єктів господарства чи суспільства у необхідному напрямку.Обкладання податком доходів корпорацій від алкоголю, тютюну тасубсидіювання клінік сприяння охороні здоров'я.Непрямі /не грошові. Використання інформації для заохочення іншихдіяти у необхідному напрямі. Інформування малого бізнесу про послуги,які запроваджуються для його потреб, організація публічних кампанійдля обмеження споживання тютюну.

У контексті імплементації державних програм може застосовуватись такакласифікація інструментів політики:

Регулювання: прийняття законів, підзаконних актів, програмнихрегулювань. Національний уряд, як правило, зберігає контроль надбазованими публічними послугами, визначаючи стандарти освіти,охорони здоров'я та інші. Місцева влада імплементує регіональну танаціональну політику, видаючи власні регуляторні акти щодо місцевихпитань (оплата праці вчителів, фінансування лікарень тощо).Адміністрування функцій. Адміністрування пенсій, організація роботитюрем, підтримка місцевих доріг, фінансування послуг. Інвестиції (ринкова, соціальна та виробнича інфраструктура).Володіння активами (власністю). Державна, комунальна власність.


Як уже зазначалось, публічна влада може передавати інструменти публічноїполітики приватному чи недержавному сектору. Це може стосуватисьадміністрування медичних та соціальних послуг, пенсійних та страховихпрограм соціального захисту. Приватний сектор також може уповноважуватисьздійснювати інвестиції у соціальну інфраструктуру, отримувати державну таприватну власність через лізинг чи приватизацію як для отримання прибутку,так для надання послуг в інтересах громадськості.

Найчастіше інструменти політики класифікуються за галузевим принципом.Кожній окремій галузі публічної політики притаманні свої специфічні засобидосягнення цілей та вирішення проблем.

Наприклад, для соціальної політики Теренс Ганслі визначив такі інстру�менти:

Оподаткування в контексті податкових пільг для соціально значимогопідприємництва, окремих категорій населення. В Україні длямалозабезпечених категорій населення застосовується податковасоціальна пільга із податку на доходи громадян для тих громадян, доходияких не перевищують 140 % прожиткового мінімуму.Сільгоспвиробники, підприємства інвалідів також використовуютьподаткові пільги.Фінансові трансферти — бюджетне фінансування соціальної допомоги,пенсій для підтримки соціально вразливих категорій, малозабезпеченихсімей тощо.Права та правові статуси передбачають надання пільг та виплатвідповідно до визначеного у законодавстві правового статусу дляокремих категорій населення чи тих, хто має заслуги. В Україні права напільги та соціальні виплати передбачені для ветеранів, державнихслужбовців, постраждалих від аварії на ЧАЕС тощо.Спеціальні стягнення передбачені у вигляді штрафів та інших формвідповідальності за антисоціальну поведінку (поширення соціальнонебезпечних хвороб, куріння у громадських місцях, вживаннянаркотичних речовин тощо).Прямі послуги або кредити на оплату послуг. Йдеться про соціальніпослуги, які передбачають догляд за дітьми, інвалідами, особамипохилого віку, фінансування пільгових кредитів на придбання житлатощо;Не фінансові винагороди — субсидії на оплату житлово�комунальнихпослуг, ви наймання соціального житла тощо.Заборона або обмеження певних дій, наприклад, дискримінації наробочому місці.Права на захист. Право працівника відмовлятись від роботи упонаднормовий час без застосування дисциплінарного стягнення.Інформація. Зобов'язання інформувати про соціальні та трудові правапрацівника, про шкоду вживання тютюну тощо.


Консультації та рекомендації для заохочення бажаної діяльності.Безоплатне консультування щодо здорового способу життя, догляду занемовлям тощо.Вторинні ефекти від інших галузей політики. Монетарна чиантиінфляційна політика уряду може сприяти зростанню виробництвата створенню робочих місць.Міжгалузеві консультації та партнерство. Йдеться про соціальнепартнерство у захисті прав працівників, яке реалізується через угоди міжпрофспілками, організаціями роботодавців та урядом;Заходи стосовно взаємодії груп та установ, наприклад укладанняколективних договорів на підприємстві, яке встановлює додатковігарантії соціального захисту, як�то більш ранній вихід на пенсію.

Для якісної роботи у сфері визначення альтернатив політики таальтернативних способів вирішення проблем варто визначити всі легальніінструменти політики, передбачені законодавством. Найкраще скористатисьпослугами експертів у тій чи іншій галузі. За відсутності таких, необхідноаналізувати законодавчу та нормативно�правову базу регулювання відповідноїсфери.

У випадку, коли чинні інструменти не здатні вирішити певну проблему,необхідно ініціювати запровадження їх, спираючись на міжнародний досвід,рекомендації міжнародних організацій. Наприклад, проблема недостатньогофінансування аграрного виробництва в умовах обмежених можливостейбанківської системи та держави вирішується шляхом запровадженняміжнародної практики створення аграрних кооперативних банків.

Порівняння та оцінка альтернатив політики

Після генерування максимальної кількості альтернатив вирішенняпроблеми, варто забезпечити можливість оцінювання чи зважування цихальтернатив перед обранням найкращої. Таке оцінювання можна здійснюватиза допомогою наперед визначених критеріїв, які відображають наші очікуваннявід імплементації рішення або є умовами успішності такої імплементації.Критерії враховують також особливості процедури застосування владнихрішень та норми права. Наприклад, прагнучи вирішити проблему в умовахобмежених коштів, ми визначимо для себе критерій вартості як пріоритетний.У випадку, коли проблема є загрозливою у національному масштабі і ми готовімобілізувати максимальні ресурси — критерій ефективності рішення,мінімальної невизначеності його результатів стає на перше місце.

У кожному конкретному випадку лобіст чи чиновник обирає конкретнікритерії, які відповідають цілям кампанії чи специфіці проблеми, яка має бутивирішена. Перелік критеріїв оцінки рішень надано у попередньому розділі.У наведеному нижче прикладі запропоновано вісім критеріїв, які застосо�


вувались іноземними фахівцями для оцінки альтернатив на пострадянськомупросторі.

Щодо процедури оцінки альтернатив варто відзначити таке. Всіальтернативи повинні порівнюватись із “нульовою” альтернативою або чинноюситуацією. Сама по собі чинна ситуація є орієнтиром для оцінки альтернатив,оскільки вона демонструє незадовільну ситуацію, яка створила проблемнуситуацію. За результатами структурування проблеми, нульова альтернативавже визначена у своїй специфіці певними атрибутами чи характеристикамиінструменту політики. Власне, ці атрибути і перевіряються визначенимикритеріями.

Приклад аналізу альтернатив (за матеріалами Кетрін Морс)

Сформульована проблема:

Заохотити до пошуку роботи бідні верстви населення міста Н, які отримуютьсоціальну допомогу нижчу прожиткового мінімуму. (Див. стор. 108�109).

Повторимось, що обрання альтернативи позначене відносною цінністю тогочи іншого критерію. Очевидно, що ідеальною є альтернатива, яка:

Не вимагає взагалі або вимагає незначних бюджетних витрат порівняноіз іншими. Це надзвичайно важливо у країнах з перехідною економікою,публічні фінанси яких є надзвичайно обмеженими. Регламенти ВРУ таКМУ вимагають обов'язкового фінансово�бюджетного обґрунтуванняпроекту рішення і обов'язкової експертизи з боку Мінфіну. Очевидно,що перевага надається нефінансовим інструментам політики.При цьому збільшує чисті вигоди бенефіціаріїв, покращує їхнє соціальнестановище, підвищує рівень задоволеності публічними та соціальнимипослугами тощо.Є ефективною, тобто при мінімальних затратах сприяє максимальномудосягненню поставленої мети.Не вимагає адміністративних витрат або мінімізує їх.Не вимагає змін у законодавстві, не потребує визначення новихповноважень, створення нових органів чи посад.Є прийнятною або відповідає інтересам більшості стейкхолдерів,політиків, соціальних груп тощо.Результат її імплементації є цілком очікуваним.

Критерії чи суспільні цінності є підставою для обґрунтування цієї чи іншоїальтернативи. Перелік зазначених аргументів, як правило, є достатнім дляобрання альтернативи.

Відповідно до Регламентів ВРУ та КМУ вимагаються в першу чергуаргументи щодо здатності проекту рішення вирішити ту чи іншу проблему,




відповідності конституційним та чинним законодавчим нормам, переважнощодо гарантії прав та свобод громадян, наближенню законодавства України донорм ЄС, фінансово�бюджетної обґрунтованості тощо.

2. Владні рішення та процедури їх прийняття

Після визначення альтернативи вирішення проблеми кампанії лобіювання,необхідно визначити тип владного рішення, через яке реалізовуватимутьсяповноваження органу публічної влади. Таке рішення, власне, і є основноюметою кампанії лобіювання.

Законодавча база, яка визначає акти публічних органів влади та порядок їхприйняття, до цього часу відсутня. Тому основним джерелом у цьому питаннізалишаються Конституція України, Регламенти ВРУ, КМУ та закони промісцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Укази Президента

Відповідно до ст. 106 Конституції України, “Президент України на основі тана виконання Конституції України видає укази і розпорядження, які єобов'язковими до виконання на території України”. А відповідно до частини1 ст. 106 Конституції, укази Президента можуть мати нормативний характер.Відповідно до ч. 4 Перехідних положень Конституції України, Президенткористувався правом видання указів, що мали статус законів, які діяли і діютьдо набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цихпитань.

Нечіткість формулювання ч. 4 Перехідних положень призвела до того, щоПрезидентом було видано ряд указів, які вийшли за межі його компетенції.

Закони та законотворчий процес

Оскільки законодавчих підстав для визначення природи “закону” невизначено, фахівці рекомендують користуватись визначеннями поки що неприйнятого законопроекту “Про закони і законотворчу діяльність”. За цимзаконопроектом “Закон України — це державний нормативно�правовий актвищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносинишляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язковихправил поведінки суб'єктів цих відносин та юридичної відповідальності запорушення цих правил”. Відзначимо такі його характеристики як нормативно�правового акту:

Закон має вищу юридичну силу в правовій системі держави. Будь�якийінший правовий акт, виданий не на підставі й не на виконання закону, а


особливо той, що не відповідає чи суперечить закону, скасовується увстановленому порядку.Закон ухвалюється тільки вищими представницькими органамидержавної влади — парламентом чи безпосередньо референдумом.Закон регулює основні, найбільш значимі та важливі суспільнівідносини, які визначаються виключною компетенцією вищого органудержавної влади.Закон є нормативно�правовим актом, який встановлює загальні правилаповедінки (норми), обов'язкові для всіх суб'єктів правовогорегулювання.Регулювання відповідних суспільних відносин законом є найбільшстабільним. Закон підлягає змінам, доповненням чи скасуванню лише увиняткових випадках, в разі об'єктивної суспільної необхідності.Закон приймається в особливому порядку, визначеному Конституцієюта регламентом парламенту.

Законотворчий процес визначений у Регламенті ВРУ і передбачає таке.

Право законодавчої ініціативи у ВРУ належить Президенту України,народним депутатам та Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів Українимає виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджетУкраїни. Проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнароднихдоговорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів України.

Реалізуючи право законодавчої ініціативи, до парламенту необхідновносити:

законопроекти (проекти законів, постанов Верховної Ради, які містятьположення нормативного характеру);проекти актів (проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв,що випливають з установчих, організаційних, контрольних та іншихфункцій Верховної Ради);пропозиції (внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин,пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав,статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень вокремі розділи, глави, статті). Пропозиції вносяться письмово дозаконопроекту, який готується до другого читання, в такій редакції, щобщодо них можна було відповісти “так” або “ні”. Пропозиція щодоструктурних частин законопроекту має містити послідовно викладеніназви розділів, глав, а в разі необхідності — статей, частин чи пунктівзаконопроекту.поправки (внесення виправлень, уточнень, усунення помилок,суперечностей у тексті законопроекту). Поправка може бути внесенаписьмово до законопроекту, який готується до другого і третього читань,а також усно під час розгляду законопроекту в другому читанні напленарному засіданні ВРУ.


Під час підготовки законопроекту принциповим є виконання вимог щодосупровідних документів. Законопроект вноситься на реєстрацію разом ізпроектом постанови, яку пропонується ВРУ прийняти за результатами йогорозгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатуридоповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою.

Пояснювальна записка повинна містити:

обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань іосновних його положень та місця в системі законодавства;обґрунтування очікуваних соціально�економічних, правових та іншихнаслідків застосування закону після його прийняття;якщо реалізація законопроекту не впливає на видаткову, доходнучастину державного чи місцевих бюджетів, про це зазначається впояснювальній записці.

У разі внесення законопроекту, реалізація якого впливає на видаткову,доходну частину державного чи місцевих бюджетів, до нього додаютьсяфінансово�економічне обґрунтування (розрахунок розміру витрат) тапропозиція щодо покриття цих витрат. До законопроекту, який передбачаєвнесення змін до законів додається порівняльна таблиця. Вона міститьредакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців) чинногозакону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін.

Законопроект разом із супровідними документами реєструється в апаратіВРУ, який розміщує законопроект на офіційному сайті ВРУhttp://portal.rada.gov.ua в рубриці “Законотворча діяльність ВРУ”.

Законопроект після його реєстрації протягом 5 днів направляється ГоловоюВРУ або його заступниками в комітет, до предмету компетенції якогоналежать питання бюджету (Комітет ВРУ з питань бюджету), для проведенняекспертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову частини бюджетівта виконання закону про Державний бюджет України в поточному році, та вкомітет, який визначається головним з підготовки і попереднього розглядузаконопроекту.

Головний комітет протягом 30 днів попередньо розглядає законопроект іухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії ВРУ.До висновку головного комітету додається висновок бюджетного комітету,який має бути поданий до головного комітету протягом 14 днів з дня отриманнязаконопроекту для надання висновку.

До попереднього розгляду законопроекту головний комітет на своємузасіданні може запропонувати КМУ, міністерствам, іншим державним органам,об'єднанням громадян висловити свою думку щодо доцільності йогоприйняття.


Законопроект може бути повернутий суб'єкту законодавчої ініціативи зтаких причин:

наявність висновку комітету, до предмету компетенції якого належатьпитання конституційного права, про те, що законопроект суперечитьположенням Конституції України;невідповідність вимогам оформлення законопроекту;відсутність фінансово�економічного обґрунтування;наявність альтернативного законопроекту, вже прийнятого у першомучитанні;відхилення на поточній сесії подібного законопроекту.

Подолавши недоліки, суб'єкт законодавчої ініціативи може внестизаконопроект повторно.

Після того, як головний комітет ухвалив позитивне рішення щодозаконопроекту, ВРУ протягом 30 днів приймає рішення про включення його упорядок денний сесії. Якщо головний комітет не затвердив свій висновокпротягом 30 днів, рішення щодо його включення до порядку денноговирішується на пленарному засіданні протягом 15 днів. У випадку необхідностітермінового розгляду законопроекту, ВРУ може прийняти рішення провключення законопроекту до порядку денного сесійного тижня, а не сесії.

Щодо кожного законопроекту, включеного до порядку денного сесії, апаратВРУ та головний комітет ведуть справу законопроекту. Справа законопроектумістить документи, внесені в порядку законодавчої ініціативи, документи,підготовлені в процесі розробки, розгляду, доопрацювання, прийняттявідповідного законопроекту Верховною Радою, а також документи, якіпідготовлені органами ВРУ, державними органами, установами і організаціямиза зверненням парламенту.

До справи законопроекту в кінцевому результаті буде включено:

законопроект, у тому числі альтернативний, у разі його внесення вустановленому порядку, пояснювальні записки до нього та іншісупровідні документи;проекти альтернативних рішень та рішення ВРУ щодо розробки,доопрацювання, прийняття відповідного законопроекту;усі проміжні редакції законопроекту, які вносилися на попереднійрозгляд, редакції на перше, друге, третє чи повторні перше і другечитання, а також пояснювальні записки та інші супровідні документи;пропозиції і поправки до законопроекту, внесені в установленомупорядку;висновки щодо законопроекту та дані експертиз, інформаційних чинаукових досліджень, виконаних щодо законопроекту за дорученнямВРУ;


висновки комітетів щодо законопроекту;протоколи або витяги з протоколів засідань головного комітету щодозаконопроекту та стенограми відповідних засідань у разі їх ведення;протоколи і стенографічні бюлетені пленарних засідань ВРУ, які містятьінформацію про розгляд відповідного законопроекту;дані про результати поіменного голосування щодо законопроекту;пропозиції президента щодо законопроекту;листи, якими супроводжувалися документи до законопроекту (закону);текст закону в остаточній редакції;законопроекти та інші документи, пов'язані з розробкою і розглядомВРУ актів про зміну чи скасування цього закону.

Чимало із зазначених документів розміщується на сторінці законопроектуна офіційному сайті ВРУ. Після прийняття рішення про включення до порядкуденного, законопроект протягом 15 днів передається народним депутатам.

Протягом 14 днів після включення законопроекту до порядку денного,можна подати альтернативний законопроект. Альтернативними вважаютьсязаконопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань таповторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільнихвідносин. Після прийняття законопроекту в першому читанні внесенняальтернативних законопроектів щодо нього не допускається.

Президент України та ВРУ можуть визначити законопроект якневідкладний. Це означає, що строки розгляду законопроекту, внесенняальтернативних законопроектів, внесення поправок можуть бути скорочені, алене більше ніж у два рази.

Після внесення до порядку денного законопроект за рішенням Голови ВРУможе бути відправлений на наукову, правову експертизу в апарат ВРУ чицентральні органи виконавчої влади для отримання зауважень та рекомендацій.Якщо протягом 14 днів експертні висновки не надаються, вважається щозауважень немає.

Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань включає:

перше читання — обговорення основних принципів, положень,критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу;друге читання — постатейне обговорення і прийняття законопроекту удругому читанні;третє читання — прийняття законопроекту, який потребуєдоопрацювання та узгодження в цілому.

Прийнятий текст закону протягом 10 днів готується головним комітетом дляпідпису Головою ВРУ. Голова протягом 5 днів підписує і спрямовує прийнятийзакон на підпис Президенту України.


Якщо президент застосовує право вето і надсилає обґрунтовані пропозиції,результати голосування скасовуються і починається повторний розглядзаконопроекту. Повторний розгляд має відбутись не пізніше, ніж за 30 днівпісля повернення закону із пропозиціями президента. Головний комітет готуєпорівняльну таблиці із пропозиціями президента.

Якщо Президент України пропонує відхилити прийнятий закон,голосування проводиться щодо відхилення закону в цілому. Якщо пропозиціяпро відхилення закону в цілому підтримана більшістю голосів народнихдепутатів від конституційного складу ВРУ (226 голосів), закон вважаєтьсявідхиленим. У разі, якщо пропозиція президента про відхилення закону вцілому не підтримана ВРУ, голосування проводиться щодо повторногоприйняття закону в цілому (долання вето), і він вважається прийнятим уцілому, якщо на його підтримку отримано не менше як дві третини голосівнародних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чогозакон спрямовується на підпис Президенту України. Якщо пропозиціяпрезидента не підтримана більшістю голосів народних депутатів відконституційного складу, вона вважається відхиленою. У разі прийняття всіхпропозицій президента закон вважається прийнятим у цілому, якщо за ньогопроголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу.

Підписані Президентом України закони та закони, які офіційнооприлюднені Головою Верховної Ради України, публікуються в газеті “ГолосУкраїни” та у “Відомостях Верховної Ради України”. Публікація законів у цихдрукованих засобах масової інформації вважається офіційною.

Акти Кабінету Міністрів України та їх прийняття

Відповідно до ч.1 ст.117 Конституції України, “Кабінет Міністрів України вмежах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковимидо виконання”. Частина 2 цієї статті встановлює, зокрема, що “нормативно�правові акти Кабінету Міністрів України підлягають реєстрації в порядку,встановленому законом”. Досі відсутній закон “Про нормативно�правові акти”.Тому Постанови Кабінету міністрів України є актами нормативного характеру,які приймаються на виконання законів та указів Президента України.

Базовим інструментом прийняття рішень КМУ є Урядовий комітет. Стаття50 ЗУ “Про кабінет Міністрів України” визначає мету цього органу:координувати дії органів виконавчої влади, здійснювати попередній розглядпроектів нормативно�правових актів, концепцій та інших документів, якіподаються на розгляд уряду.

Прем'єр�міністр затверджує перелік урядових комітетів, який відповідаєпріоритетним напрямам державної політики. Урядові комітети очолюютьсяпрем'єр�міністром, віце�прем'єр�міністрами, міністром закордонних справ. Доскладу Урядового комітету входять:


члени уряду;представники інших центральних органів виконавчої влади (головидержаних комітетів, комісій тощо);заступники керівників центральних органів виконавчої влади;заступники Міністра КМУ.

Організаційною формою діяльності Урядового комітету є засідання, якепроводиться за рішенням голови комітету у разі потреби. Порядок деннийформується секретарем комітету, затверджується головою і за 48 годиннадсилається учасникам засідання.

Відповідно до питань порядку денного, у засіданні комітету можуть братиучасть представники центральних та місцевих органів виконавчої влади,установ та організацій, які брали участь у розробці проекту рішення. Узасіданні також беруть участь представники Секретаріату КМУ, які готувалиекспертний висновок до проекту рішення.

Засідання вважається правоздатним за присутності на ньому половинизатвердженого складу Урядового комітету. Рішення на засіданні Урядовогокомітету повинні прийматись консенсусом або одноголосно. Проте це неозначає відхилення акту, щодо якого консенсус не досягається. ГоловаУрядового комітету одноосібним рішенням може передати проект акту нарозгляд уряду із врахуванням у окремому протоколі розбіжностей, які не дализмоги досягти консенсусу. Таким чином, ключовими фігурами у просуванніпроекту рішення стають голови комітетів, вони ж найчастіше — віце�прем'єр�міністри.

Стаття 53 ЗУ “Про Кабінет Міністрів України” визначає такі акти КМУ, якпостанови та розпорядження, обов'язкові до виконання. Постанови носятьнормативний характер і спрямовані на реалізацію Конституції та законівУкраїни. Розпорядження стосуються нормативно�розпорядчих питань,переважно організаційного характеру. Наприклад, розпорядженням можепередаватись у комунальну власність певний об'єкт державної власності,можуть виділятись кошти на відзначення пам'ятних роковин, створеннядержавних підприємств, підписання міжнародних договорів, які належать доповноваження КМУ тощо.

Право ініціативи у прийнятті актів КМУ мають:

члени КМУ;центральні органи виконавчої влади;Рада міністрів АРК;обласні державні адміністрації;Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Ці органи, власне, і розробляють проекти актів, вони ж і беруть участь уроботі Урядових комітетів. До розробки проектів рішень можуть такожзалучатись народні депутати, науковці та інші фахівці.


Регламент КМУ більш детально визначає порядок підготовки та прийняттяактів КМУ. Зокрема, визначено підстави для підготовки проектів актів.Проекти готуються на підставі:

Законів України;Актів Президента України;Актів КМУ, рішень Урядових комітетів, доручень прем'єр�міністра, віце�прем'єр�міністрів.

Процедура погодження проектів актів перед внесенням на розгляд КМУ маєсвою специфіку залежно від предмету регулювання. Загалом, якщо предметрегулювання стосується компетенції декількох органів виконавчої влади,останні зобов'язані брати участь у підготовці проекту у якості зацікавленихорганів. За ініціативою головного розробника вони повинні брати участь унарадах, робочих зустрічах, консультаціях, а також надавати всю необхіднуінформацію. Всі проекти повинні проходити обов'язкову експертизуМіністерства юстиції. Крім того, проекти актів повинні погоджуватись з:

Мінфіном та Мінекономіки, якщо вони стосуються питаньоподаткування, витрат фінансових та матеріальних ресурсів;Додатково із Головною контрольно�ревізійною комісією, якщо проектстосується витрачання бюджетних коштів;Держкомпідприємництвом — питання регулювання підприємницькоїдіяльності;Мінпраці — питання оплати праці, грошового утримання, пенсійногозабезпечення, соціального захисту;Держмитслужбою, якщо проекти містять посилання на коди Українськоїкласифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо проект має загальнодержавне значення і потенційно впливає на всіверстви населення, розробник зобов'язаний ознайомити із його змістом всіцентральні та регіональні органи виконавчої влади. Останні повинні протягом15 днів надати свої зауваження. В окремих випадкам прем'єр�міністр можезапровадити публічне обговорення проекту, опублікувавши проект акту у ЗМІ.

Вимоги до підготовки проекту акту висуваються головному розробнику такі:

Здійснює аналіз ситуації у сфері регулювання і визначає причинирозробки проекту акту.Готує проект акту із залученням фахівців у відповідній сфері.Перевіряє проект акту на відповідність міжнародним зобов'язаннямУкраїни, вимогам наближення до законодавства Європейського Союзута Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Проводить аналіз регуляторного впливу акту, якщо акт спрямований нарегулювання діяльності суб'єктів економічної діяльності.Враховує зауваження щодо проекту зацікавлених органів.


Проект акту супроводжується пояснювальною запискою та довідкою пропогодження. За наявності розбіжностей, проект акту подається разом ізпротоколом розбіжностей. Якщо проект передбачає внесення змін до чиннихактів, подається порівняльна таблиця. Якщо розроблялась концепція проектуакту, вона також повинна подаватись на розгляд КМУ.

Далі за процедурою проект акту передається до Секретаріату КМУ, якийготує до нього експертний висновок. Разом із експертним висновком проектпередається на розгляд Урядового комітету. Якщо комітет схвалює проект, тойого розгляд включається до порядку денного засідання КМУ.

У контексті прийняття владних рішень регламент КМУ дає більш широкетлумачення практики формування та реалізації політики урядом. Зокрема,Регламент включає поняття політичного рішення — концептуальних засадформування державної політики. Політичне рішення приймається у форматістратегії, плану дій, концепцій, які містять оптимальні з точки зору урядушляхи вирішення проблеми та удосконалення нормативно�правової бази.Політичне рішення формується на основі пропозицій суб'єктів права ініціативиприйняття акту КМУ.

Документально, пропозиція щодо політичного рішення оформлюється уформі доповідної записки. Вона містить сформульовану проблему, сутьрекомендованого рішення для її розв'язання, заходи, джерела та обсягифінансування. Пропозиція повинна бути обґрунтована із зазначеннямможливих ризиків та негативних наслідків прийняття рішення. Пропозиціяповинна спиратись також на результати консультацій (опитування громадськоїдумки, вивчення позиції зацікавлених груп населення. Враховуються позиціїміністерств та інших центральних органів влади, до компетенції яких моженалежати пропоноване політичне рішення. Вимоги до підготовки доповідноїзаписки практично повністю відображають цикл аналізу політики за йогоосновними етапами. Саме тут варто підкреслити, що оволодіння громадськимилобістами навиками аналізу політики має принципове значення для успішноїспівпраці із урядовими органами влади. Регламентними документами урядупередбачений досить високий рівень аналітичної роботи і успішність діалогууряду та громадськості може залежати від рівня компетентності самегромадськості.

Кабінет Міністрів України має право законодавчої ініціативи. На стогодні єспірним питання, чи є КМУ виключним суб'єктом законодавчої ініціативи,оскільки таке положення вимагає тлумачення. Законопроектна роботаздійснюється відповідно до орієнтовних планів законопроектних робіт КМУ тацентральних органів виконавчої влади. Підставою для складання таких планівє необхідність виконання актів Президента України, актів КМУ та власнаініціатива уряду та міністерств. Крім того, в текстах прийнятих законів, уприкінцевих положеннях досить часто формулюється вимога розробити певнізаконопроекти чи внести зміни у законодавство.


Головним розробником законопроектів КМУ, які вносяться до парламенту, єМіністерство юстиції. Міністерство юстиції розробляє законопроект на підставіухваленої постановою КМУ концепції законопроекту. Концепцію розробляєпрофільний центральний орган виконавчої влади. При роботі надзаконопроектом Міністерство юстиції формує робочу групу, до якої входятьфахівці профільних міністерств.

Акти місцевих державних адміністрацій

Ключовим засобом реалізації повноважень МДА є видання актів головиМДА та його заступників.

Голова МДА одноосібно видає розпорядження, які є обов'язковими натериторії підлеглої йому адміністративної одиниці. Він також несе персональнувідповідальність за ці акти, якщо вони не відповідають законодавству. Проектиактів розробляються відповідними профільними підрозділами МДА, докомпетенції яких належить розпорядження. Для розпоряджень нормативногохарактеру (встановлення норм, які регулюють певну діяльність і є обов'язковідо виконання громадянами, підприємствами, організаціями) передбаченадержавна реєстрація в органах юстиції. Акти ненормативного характеру, якіпередбачають надання доручень відповідальним особам чи підрозділам, непідлягають реєстрації і набирають чинності з моменту прийняття. Нормативно'правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав таобов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню інабирають чинності з моменту їх оприлюднення.

Стаття 43 ЗУ “Про місцеві державні адміністрації” визначає порядокскасування актів МДА. Акти скасовуються на підставі їх невідповідностізаконодавству та інтересам місцевих громад чи окремих громадян. У такомувипадку ці акти оскаржуються до вищого органу виконавчої влади або суду.Розпорядження голови МДА скасовуються Президентом України, КМУ, органомвиконавчої влади вищого рівня або у судовому порядку. Накази підрозділівМДА скасовуються головою МДА, профільним органом центральноївиконавчої влади.

Акти органів місцевого самоврядування

Акти органів місцевого самоврядування приймаються у формі рішень.Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговореннябільшістю депутатів від загального складу ради. Рішення ради приймаєтьсявідкритим або таємним голосуванням. Таємним голосуванням приймаєтьсярішення із таких питань:

обрання на посаду та звільнення з посади секретаря сільської, селищної,міської ради;


прийняття рішення щодо дострокового припинення повноваженьсільського, селищного, міського голови;обрання голови районної та обласної ради, заступника голови ради,звільнення їх з посади;прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державноїадміністрації;внесення до КМУ пропозицій щодо голови відповідної місцевоїдержавної адміністрації.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту йогоприйняття може бути зупинено головою ради і внесено на повторний розгляд ізобґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторнорозглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження голови і підтвердилапопереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу, вононабирає чинності.

Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістюголосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються головоюради. У разі незгоди голови з рішенням виконавчого комітету ради, він можезупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання нарозгляд відповідної ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньоїневідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними всудовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться довідома населення. На вимогу громадян, їм може бути видана копія відповіднихактів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Акти ради, голови ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, єобов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній територіїорганами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами,установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, якіпостійно або тимчасово проживають на відповідній території. На вимогувідповідних органів та посадових осіб місцевого самоврядування, керівникирозташованих або зареєстрованих на відповідній території підприємств,установ та організацій, незалежно від форм власності, зобов'язані прибути назасідання цих органів для подання інформації з питань, віднесених докомпетенції ради.



1. Поясніть потребу вибору шляху вирішення проблеми та впливу наприйняття владного рішення для кампанії лобіювання.

2. Що таке інструмент політики та чим він відрізняється від владногорішення?

3. Назвіть основі типи інструментів політики.4. Назвіть методи генерування альтернатив вирішення проблеми.5. Назвіть основні критерії оцінки та відбору альтернатив.6. Визначить природу актів Президента України.7. Які основні особливості “закону” як нормативно�правового акту.8. Визначте основні етапи законотворчого процесу.9. Опишіть процедуру прийняття актів Кабінету Міністрів України.10. Вкажіть особливості актів місцевих державних адміністрацій.11. Охарактеризуйте процес прийняття рішень в органах місцевого

самоврядування.


Обов'язковою умовою проведення успішної лобістської кампанії є те, що бВас помітили, а на Ваші вимоги звернули увагу як ті, хто ухвалюють відповіднерішення, так і суспільний загал, який або через безпосередню участь у заходахкампанії, або ж опосередковано через громадську думку може допомогти Вамдосягнути бажаних результатів. Взагалі, формування сприятливої громадськоїдумки та донесення головної вимоги кампанії вважається ледь не головним їїзавданням. Для цього використовують різні методи, які й є технікамилобістської діяльності.

Запити до органів влади та їхніх посадових осіб

Так, будемо вважати, що вивчаючи проблему, на вирішення якої ви проводе�те кампанію, ви зібрали всі необхідні дані, маєте на руках висновки експертів.Логіка підказує, що тепер необхідно звернутися до державних органів заофіційною інформацією і залежно від того, якою буде відповідь (і чи надійде во�на взагалі), приймати рішення про подальші кроки.

Необхідно написати запит з питання, що Вас цікавить. З точки зорулобістської кампанії, запит слід розглядати не лише як інформаційне джерело,а й як елемент громадського тиску на чиновників. Отримання запиту спонукаєїх або до діалогу, або ж до спроби вибудувати чергову “глуху стіну” між владоюі суспільством. Факт затримки відповіді або цілковитої її відсутності повиненбути оскаржений у відповідному порядку. Проте це може стати приводом і якдля проведення одноразової акції — пікету, прес�конференції, так і для розгор�тання масштабних громадських дій.

Можливість звернення до органів влади з інформаційним запитом ґрун�тується на законодавстві України, яке гарантує, що кожен учасник інфор�маційних відносин має право на отримання інформації про діяльність органів

Техніки лобіювання

Глава 8. Техніки лобіювання 123

державної влади, народних депутатів, діяльність органів місцевого і регіональ�ного самоврядування та місцевої адміністрації, що стосуються його особисто.

Конституція України, Стаття 40, говорить: “Усі мають право направлятиіндивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися доорганів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових іслужбових осіб цих органів, що забов'язані розглянути звернення і дати обґрун�товану відповідь у встановлений законом термін”. Закон України “Про інфор�мацію” визначає основні принципи інформаційних відносин: гарантованістьправа на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну,об'єктивність, вірогідність інформації, повнота і точність, законність отриман�ня, використання, поширення інформації.

Формуючи запит, активісти лобістської кампанії повинні дотримуватисяпевних вимог. У запиті необхідно зазначити прізвище, ім'я та по�батькові запи�тувача, документ, письмову або усну інформацію, що його цікавить та адресу, заякою він бажає отримати відповідь.

Важливо пам'ятати, що органи законодавчої, виконавчої та судової владиУкраїни, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їхдіяльності письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступипосадових осіб. Відмова в задоволенні інформаційного запиту доводиться довідома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарженняприйнятого рішення. Відстрочка задоволення інформаційного запиту допу�cкається в разі, якщо документ, що запитується, не може бути наданий для озна�йомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відо�ма запитувача у письмовій формі теж із роз'ясненням порядку оскарженняприйнятого рішення.

Що робити, якщо Вам відмовляють у наданні офіційної інформації

У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задо�волення запиту запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку до орга�ну влади вищого рівня. Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, даєтьсянегативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову в суді.

Згідно з Законом “Про інформацію”, необґрунтована відмова у наданні змо�ги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеноготерміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну абоіншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановле�ному законами України.

Для лобістської кампанії важливо те, що офіційні документи, надані на запи�ти органами законодавчої виконавчої та судової влади України, можуть публіку�ватися. Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомленняофіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівкутощо. Тож користуйтеся цим наданим Вам законодавством правом.


Обмеження щодо отримання інформації

Проводячи кампанію, все ж таки пам'ятайте, що не вся інформація може бу�ти оприлюдненою. Зокрема, не підлягають наданню для ознайомлення за запи�тами офіційні документи, які містять у собі:

інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;конфіденційну інформацію;інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС,СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголо�шення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнан�ню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовийрозгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь�якої особи;інформацію, що стосується особистого життя громадян;документи, що становлять внутрішньовідомчу службову кореспон�денцію (доповідні записки, листування між підрозділами та інше), якщовони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесомприйняття рішень і передують їх прийняттю;інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно�фінансо�вих відомств.

Закон України “Про державну таємницю” встановлює, що це — “вид таємноїінформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки,зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку,розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та яківизнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею іпідлягають охороні державою”.

Водночас забороняється віднесення до державної таємниці будь�якихвідомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав тасвобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпецінаселення.

Зокрема, не належить до державної таємниці інформація:

про стан довкілля;


про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайніподії, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян.про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючихарчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальнезабезпечення, а також про соціально�демографічні показники, станправопорядку, освіти і культури населення;про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;про незаконні дії органів державної влади, органів місцевогосамоврядування та їх посадових осіб;інша інформація, відповідно до законів та міжнародних договорів, згодана обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бутизасекречена.

Разом з тим, важливо пам'ятати, що інформація з обмеженим доступомможе бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільнозначимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо правогромадськості знати цю інформацію переважає право власника на її захист. Абудь�яка особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації зобмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільнозначимою.

Форми участі громадян у прийнятті рішень

До ефективних засобів привернення уваги виробників політики доіснування проблеми та Вашої кампанії як тієї, що обстоює певний варіант їївирішення, можна вдаватися також і до інших прийомів, зокремавикористовуючи, надані українським законодавством засоби участі громадян увизначенні цілей та способів реалізації державної / регіональної / місцевоїполітики. На жаль, ми можемо лише вказати перелік таких засобів, по більшдокладну інформацію стосовно кожного з них Вам необхідно звернутися доспеціалізованих джерел:

1. Ініціювання проведення загальнодержавного або місцевого референдуму.

2. Звернення з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) таскаргами до органів влади та посадових осіб.

3. Використання інституту так званих “місцевих ініціатив”.

4. Збори за місцем проживання.

5. Громадські слухання.

6. Діяльність органів самоорганізації населення.

7. Діяльність громадських рад, дорадчих комітетів при органах державногоуправління і місцевого самоврядування.


8. Шляхом реалізації права на:

участь у здійсненні регуляторної політики;вільно обирати та обиратися;доступу до служби в органах державної влади та місцевогосамоврядування;доступу до інформації;доручення виборців;особистий прийом;діяльність професійних спілок, громадських організацій та політичнихпартій;судове оскарження дій/бездіяльності та рішень органів влади.

9. Використання обов'язку влади інформувати про свою діяльність таприйняті рішення.

Ступінь залучення (мобілізації) в процесі формування мережіпідтримки

Для досягнення кінцевої мети лобістської кампанії — ухваленняобстоюваного її ініціаторами варіанту рішення — її менеджерам слід досягтиголовної проміжної мети — сформувати якнайширше коло осіб та організацій,що симпатизують та підтримують вимоги кампанії або, інакше кажучи,сформувати мережу підтримки, визначитися з тим, на чию допомогу ви можетерозраховувати та із рівнем залучення (мобілізації) в процесі формуваннямережі підтримки і, відповідно до цього, вибудовувати логіку кроків та заходівкампанії. Для цього зручно послуговуватися так званою “лінійкою лояльності”.

Вона є шкалою відношення та взаємодії:

Важливо зазначити, що із кожним етапом збільшується глибина дій і їхдинаміка, а отже слід ретельно планувати, що саме вам потрібно і яким чиноммінімізувати втрати від етапу до етапу.


Мапа мережі підтримки

Коли йдеться про створення мережі підтримки, необхідно націлити людей,донести до них стратегію організації, її цінності, об'єднати їх в одну команду,залучити, зацікавити. Причому мережа підтримки є не лише ззовні організації,але й всередині (управлінська команда). Однак, створення мережі підтримки неозначає, що всі, хто поруч, повинні бути стовідсотково “за”. Загалом, всіх людейможна поділити на 4 групи, залежно від їх ставлення та можливості прийматирішення: фанати, вороги, скептики та мовчазні прихильники.

Принципи комунікації

Яку б форму взаємодії ви не обрали, необхідно пам'ятати про базовіпринципи будь�якої взаємодії:


Алгоритм комунікаційної складової лобістської кампанії

Системна робота із налагодження комунікації передбачає низкувзаємопов'язаних кроків із визначення цілей щодо:


Повідомлення для цільових груп

Очевидно, що потреба залучити та мобілізувати різні групи суспільства,організації та осіб з різними поглядами, досвідом, очікуваннями, прагненнямита інтересами, передбачає, що звертатися до них слід із різними “месиджами”.Тому із загальної аудиторії інформаційних повідомлень, виокремлюютьспецифічні цільові групи, до потреб яких прилаштовують зміст інформаційнихповідомлень. Під “інформаційним повідомленням”, у цьому випадку, мирозуміємо не стільки певне формулювання, скільки зміст інформації, що їїпередано за допомогою різноманітних каналів комунікації, а саме: друкованихта електронних ЗМІ, під час проведення “круглих столів” та інших публічнихзаходів, під час переговорів тощо.

Важливо також, плануючи спеціальні інформаційні повідомлення, вивчитицільові групи послуговуючись, при цьому, такими запитаннями:

хто насправді входить до складу цих груп громадськості; якою інформацією вони володіють;що думають з приводу ситуації; якою мірою причетні до неї;яку саме інформацію вважають важливою;як її використовують; якими каналами отримують.

Під час перебігу кампанії цільові групи громадськості визначаються залежновід її змісту і поставлених завдань. Ними можуть бути як певні організації таустанови (наприклад, “міське об'єднання воїнів�афганців”, “районний центрзайнятості” тощо), так і більш широкі групи населення (“студенти вищихнавчальних закладів”, “представники середнього класу” тощо). Принциповою уцьому випадку є їх класифікація за характером відношення до проблемлобістської кампанії на прихильників, опонентів та байдужих.


“Третя сторона” як опосередкована форма впливу на цільову групу

Важливими чинниками впливовості повідомлення є якісні характеристикийого джерела: статус, надійність, кваліфікація. Знання аудиторії про статус,надійність та високий авторитет джерела інформації справляють вплив як наперше сприйняття цінності інформації, “вагомість” повідомлення, довіру донього, так і на тривалість впливу на аудиторію. Можна навіть стверджувати, щозвичайно вагомішими є люди, а не слова.

Справді, під час проведення лобістської кампанії джерелом спеціальногоповідомлення можуть бути не тільки її лідери чи активісти, а й інші організаціїта об'єднання (комітети, спілки тощо), метою яких є впливати на ставленняцільових груп громадськості до предмету лобістської кампанії та організацій,що її проводять. Такі структури отримали в літературі з паблик рілейшнз назву“третьої сторони”.

Як відзначають фахівці з PR, люди схильні вірити, що “треті сторони”відображають їхні власні й незалежні судження. Тому, як символиоб'єктивності, “треті сторони” керують судженнями громадськості. Отже, їхякомога ширше потрібно використовувати під час виконання програмкомунікації лобістської кампанії. Це зумовлено й тим, що “треті сторони”впливають не тільки на загал, а й на лідерів думки, які, в свою чергу,поширюють цей вплив на офіційні та неформальні структури, членами якихвони є.

Комунікативний план лобістської кампанії

Для забезпечення системної та узгодженої роботи людей, що задіяні узабезпеченні в інформаційних заходах кампанії, радять готувати таконтролювати виконання так званого “комунікативного плану” лобістськоїкампанії. Він може бути схематичним або розгорнутим, із описом кожногоконкретного пункту, але в будь�якому випадку він мусить мати закінченийхарактер, тобто в ньому повинні бути випрацювані всі сторони лобістськоїкампанії. Відразу розробникам плану необхідно розрахувати бюджет кампанії,її ресурсне та кадрове забезпечення.

План обов'язково повинен включати:

програму дій;графік і терміни її виконання; кошторис виконання пунктів плану;відповідальних за кожну ділянку роботи активістів.

Під час планування кампанії необхідно також приділити увагу:

Комунікаційний план кампанії варто розглядати як документ, що лише даєзмогу громадським активістам рухатися у наперед визначеному руслі, але який


жодним чином не обмежує їх творчу енергію. У цьому контексті, в першу чергу,необхідно звернути увагу на:

Роботу з базою даних, що включає весь масив інформації прокампанію — нормативно�законодавча база щодо проблеми, її експертна,юридична та бюджетна оцінка, відповіді органів влади на запитигромадських організацій, результати моніторингу ЗМІ. База данихпотребує постійного оновлення. Це те, що ми розуміємо під поняттям“володіння ситуацією” і що, в свою чергу, дає змогу оперативно таефективно реагувати на будь�які зміни.Виявлення нових обставин та нових зацікавлених сторін. Правильноюреакцію з боку прес�служби кампанії в такому випадку буде організаціяактуального експертного коментарю або ж створення спеціальногоінформаційного повідомлення. “Чорний PR”, силові дії з боку опонентів. Останнього, як показуєпрактика, в Україні виключати не можна. Якщо громадський тисксприймається чиновниками як частина боротьби за владу, в окремихвипадках вони здатні на будь�які дії, щоб захистити своє становище.

Головне повідомлення про кампанію

Розглядаючи проблему і виходячи з нею на широку громадськість, необхідновмістити свою центральну вимогу в повідомлення про кампанію, яке надалібуде вважатися для неї головним. Сенс його полягає в тому, щоб зручнимспособом за допомогою цього гасла транслювати свої ідеї до якомога більшоїаудиторії. У цьому і полягає його відмінність від різного характеру спеціальнихPR�повідомлень, про які йтиметься нижче.

Основне інформаційне повідомлення про кампанію повинно відповідатитаким критеріям:


За своїм характером таке повідомлення повинно:

формулювати мету кампанії;висловлювати дух кампанії;слугувати мобілізуючим чинником.

Основне повідомлення про кампанію, ефективно поширене середгромадськості через різні канали комунікації, виконує важливу комунікаційнуфункцію — воно мусить підтримувати в людей інтерес до подій, щовідбуваються. Тому його слід використовувати на усіх можливих носіях, під часрозсилки інформаційних повідомлень, на фірмових бланках та документахкампанії, якщо такі передбачаються тощо.

Канали поширення інформації про кампанію

Для того, аби зміст Ваших повідомлень досяг тієї цільової аудиторії, якійвони адресовані, вкрай важливим є завдання визначення адекватних каналівінформування. До каналів поширення інформації про кампанію належать усінаявні способи передачі інформації. Назвемо тільки основні з них:

розсилка інформаційних повідомлень;брифінги, прес�конференції;публічні заходи;контакти з працівниками ЗМІ;створення власного постійного каналу інформації — прес�бюлетень, веб�сайт тощо.

У кожному конкретному випадку пріоритет надаватиметься найбільшзручним та доступним з них. Відзначимо тільки, що активісти кампанії в своїйдіяльності можуть використовувати і оригінальні, часом навіть несподіваніканали інформації. Скажімо, настінне графіті може бути чудовим способомдонесення повідомлення. Загалом, творчий підхід до поширення інформаціїбезсумнівно дасть додаткові переваги. Тому, плануючи свою інформаційнукампанію, необхідно мислити креативно.

Вивчення ринку ЗМІ

Коли йдеться про доступні інформаційні канали, то, насамперед мають наувазі наявний вибір ЗМІ, матеріали яких користуються популярністю середВаших цільових аудиторій. Найпоширенішими з них є: телебачення, радіо,друковані ЗМІ та Інтернет�видання, а також інформаційні агенції. Попри те, щомова йде про принципово різні типи засобів масової інформації, існуютьзагальні критерії, за допомогою яких можна скласти картину функціонуванняринку ЗМІ. Мова йде про:


спрямованість (концепція мовлення);охоплення аудиторії;власника;рівень довіри.

У подібну табличку зручно заносити дані ЗМІ.

Ефірні ЗМІ

Електронні ЗМІ цілком справедливо вважаються наймасовішими каналамиінформації. Вони доступні та видовищні — телевізор та радіоприймач є майже вкожній оселі; споживач інформації побачить картинку, або, принаймні, почуєголос. Особливістю електронних ЗМІ є саме їх проникнення в аудиторію,оскільки, така вже тенденція склалася в Україні протягом останніх років,передплату друкованих видань дозволяє собі не кожна родина, а Інтернет, хочай набирає з року в рік ваги, все одно ще не може конкурувати з ефірнимизасобами масової інформації.

Головний критерій, за яким PR�менеджерам лобістських кампаній слідрозрізняти телевізійні та радіоканали — це охоплення аудиторії, або, кажучипростіше, їх рейтинг. Під цим поняттям розуміють долю (відсоток) глядачів, щодивляться телепрограми. Вимірюванням рейтингів телеканалів займаютьсяспеціально відібрані для цього організації. Результати їх діяльностіпублікуються не тільки в фахових виданнях (www.telekritika.kiev.ua), але йпоширюються серед широкого кола ЗМІ.

Щодо регіональних телеканалів, то їх показники можна встановити, якщозвернутись у відділ інформації місцевої державної адміністрації абоскористатися даними досліджень, якщо такі є. Втім, ефективним можевиявитися і метод опитування аудиторії на предмет найбільш популярноїтелевізійної та радіостанції.

Зауважимо, що вимірювання популярності радіостанцій в Україні не набулосистематичності і часто є предметом комерційної боротьби. Безсумнівнимлідером по своїй доступності залишається державне (так зване “проводове”)радіо. Деяка інформація про вітчизняні FM�станції зібрана на сайтіwww.ofm.net.ua.


Загалом, слід зауважити, що не варто і переоцінювати роль телебачення тарадіо, їх впливу на громадську думку. Українські громадяни навчилисярозрізняти інформацію, “фільтрувати” її на предмет достовірності, не довіряти“сліпо” тому, що пролунало з екрану. Просто “потрапити в телевізор” вженедостатньо. Ефект від інформаційного повідомлення, ретрансльованогоелектронним ЗМІ, насамперед буде визначатися його якістю.

Друковані ЗМІ

Найбільш традиційний вид ЗМІ. Попри появу нових надсучасних засобівзв'язку, паперові видання міцно тримають свою нішу в медіапросторі.Пояснюється це як консервативністю аудиторії, яка не хоче відмовлятися відзвичного способу отримування інформації, який до того ж є елементомкультури (згадайте вислів “ранкова газета” тощо), так і слабким розвитком вУкраїні новітніх технологій. Разом з тим, друковані ЗМІ поки що позаконкуренцією у сфері аналітичної інформації і як офіційні видання органіввлади.

Окремо, і це вкрай важливо в контексті лобістської діяльності, требанаголосити на ролі місцевої друкованої преси. Довіра до місцевих ЗМІ є значновищою, ніж до центральних. Оскільки люди відчувають особисту причетністьдо того, про що пишеться, пояснюється це, насамперед, психологічнимфактором. Регіональні видання присвячують левову частку своїх повідомлень істатей саме місцевим подіям. Крім того, в невеличких населених пунктах, девідсутні місцеві радіо й телевізійні станції, власні Інтернет�ресурси, друкованіЗМІ є ЄДИНИМ джерелом отримування інформації про події в громаді.

Отже, як ми вже зазначили, друковані ЗМІ поділяються на центральні тарегіональні. За формою власності часописи можуть бути державними,приватними, їх засновником може бути підприємство або недержавнаорганізація.

За спрямованістю пресу розрізняють на:

суспільно�політичну;тематичну;розважальну;офіційні вісники органів влади, підприємств, політичних партій тагромадських організацій.

Формат друкованих видань також є дуже різним: від солідних журналів догазет, які в свою чергу бувають щоденні, тижневі або ж такі, що виходять зпевною періодичністю кілька разів на тиждень.

Від зазначених факторів залежить те, на яку цільову аудиторіюрозрахований часопис, який в ньому штат журналістів та якою є редакційнаполітика. Слід розрізняти, наприклад, “старі” газети, засновниками яких, як


правило, є органи влади, та нові приватні видання. Останні більше спрямованіна прибуток та сучасні методи роботи, тоді як перші — менш “гнучкі” та більшконсервативні. Відповідно, різними є й читачі цих видань — в одномувипадку — це представники переважно старшого покоління, пресу ж новоїформації слід вважати ближчою до середнього класу, до молоді.

Ключовим критерієм, за яким розрізняються друковані засоби масовоїінформації, є їх наклад. Дійсно, існує величезна різниця між газетою, щовиходить тиражем у 5 тисяч примірників і виданням, що декларує 100 тисячнийтираж. Проте таке суто зовнішнє порівняння ще не є вирішальним аргументомна користь тієї чи іншої газети. По�перше, реальні тиражі друкованих медіадуже часто різняться від декларованих в менший бік. І зрозуміло чому. Редакціїі власники зацікавлені у тому, щоб завищувати свій тираж з метою залучитирекламодавця. З іншого боку, багатотиражні медіа, як правило, належать до такзваної “жовтої” преси або є рекламними виданнями. Ці медіа також є дужеважливими у роботі з пресою, проте слід пам'ятати, що матеріал, розміщений увпливовому виданні, нехай і з малим або середнім тиражем, яке постійночитають лідери громадської думки чи активна частина суспільства, дає значнобільший ефект для лобістської кампанії.

Для ознайомлення з широким спектром даних про українські друкованімедіа, ми відсилаємо Вас до сайту Української асоціації видавців періодичноїпреси (www. uapp.org). В розділі “Дослідження” на цій веб�сторінціпредставлені детальні і розгорнуті дані щодо аудиторій друкованих видань увсіх без винятку регіонах України.

Інтернет;видання

Сегмент Інтернет�ЗМІ інтенсивно розвивається в Україні і має своюспецифіку. Вона полягає в тому, що діяльність онлайнових медіа поки що ніякзаконодавчо не врегульована. З одного боку, це зумовлює численні закиди наадресу Інтернет�видань у їх неконтрольованості, заангажованостіопублікованих матеріалів. Справді, і зараз існує практика створення сайтів�одноденок лише з метою компрометації конкурента, політичного опонентатощо. Більше того, сміливо можна стверджувати, що сьогодні як телевізійні тарадіо журналісти, так і представники друкованих медіа отримують значну долюінформації саме з Інтернет�видань.

Окрім певної свободи діяльності у порівнянні з іншими видами ЗМІ, малоїкількості матеріальних витрат, потрібних для створення інформаційногопродукту, ключовою перевагою онлайнових медіа є їх оперативність. Цяперевага є ключовою для працівників прес�служби лобістської кампанії увиборі медіа, до якого необхідно доносити інформацію в першу чергу. Відотримання повідомлення до його оприлюднення на сайті можуть минути ліченіхвилини, тоді як друковані та інші електронні ЗМІ залежать від часу виходуномера або випуску новин.


Інтернет�сайти також мають свою спрямованість: суспільно�політичні,спортивні, економічні тощо, але в цілому їх можна розподілити на такі, щопрацюють в режимі ЗМІ і на офіційні Інтернет�представництва державних,недержавних і комерційних організацій. Втім, буває, що статус громадськоїорганізації є лише “прикриттям” для сайту, який працює в режимі повноцінногоЗМІ. Каталоги веб�сайтів за тематикою містяться на кількох Інтернет�порталах, які водночас є пошуковими системами: www.bigmir.net,www.topping.com.ua, www.meta.ua та інших. На цих порталах також можнадізнатися про популярність Інтернет�видань, їх рейтинг, який визначаєтьсякількістю відвідувань користувачів на сторінку. Найбільший розвиток зоб'єктивних причин електронні видання мають у столиці. Втім, і регіональнаІнтернет�журналістика також розвивається швидкими темпами. У відповіднихрозділах Інтернет�порталів можна знайти рейтинг сайтів різних регіонів. Або жскористатися пошуком за ключовими словами. Використовуйте у своїй роботірегіональні Інтернет�ресурси. Цим Ви здобудете прихильність найбільш“передової” частини мешканців свого регіону.

Вивчаючи Інтернет�видання, потрібно звертати увагу в першу чергу на такіпараметри:

середня кількість відвідувачів за день, тиждень, протягом місяця; частота оновлення — скільки статей протягом дня ставляться на сайті, зякою періодичністю з'являються новини; хто є редактором, засновником та фінансовим донором Інтернет�видання, якою є довіра до поширюваної ним інформації, наскільки вонає об'єктивною.

Інформаційні агентства

Не дуже численний, але вкрай важливий сегмент на ринку ЗМІ. Цезумовлено специфікою продукту, що його виробляють інформагентства —оперативні новини, підбірки анонсів подій тощо. Треба врахувати, що друкованіта електронні медіа (включно з Інтернет�виданнями) активно використовуютьповідомлення інформаційних агентств. Якщо Ваше повідомлення потрапило дострічки новин агентства або ж у підбірку анонсів, йому гарантована широкажурналістська аудиторія. Специфікою інформаційних агентств є розгалуженакореспондентська мережа, тому інформація про події, нехай вони івідбуваються у якійсь віддаленій точці, завдяки сучасним засобам зв'язкунадходить у пресу в режимі реального часу. Крім того інформагентство є частоі зручним приміщенням для проведення прес�конференцій, спеціальнообладнаним для роботи журналістів.

Створення пабліситі будь�якій події для PR�фахівця починається зівстановлення контакту саме з інформаційними агентствами. Форма співпраці


може бути різною — від присутності кореспондента на заході, скажімо — прес�конференції, до розміщення прес�релізу, бажано підготовленого у зручній дляжурналістів агентства формі (див. нижче). Інформагентства діють у переважнійбільшості регіонів України. Часто вони мають і свою спрямованість. Існуютьекономічні інформагентства, агентства культурної інформації тощо. Втім,переважна більшість цих медіа поширюють повідомлення різної тематики.

Десять прийомів привернення уваги

Для того, аби Ваше повідомлення привернуло до себе увагу з боку ЗМІ, слідзнати декілька типових прийомів, які уможливлюють це. Для цього мискористаємося порадами Стіва Хілтона, фахівця із відносин з громадськістю,що довгі роки успішно працює з Консервативною партією США:

1. Гарні фотографії, оскільки знімки діють краще за слова.

2. Опитування громадської думки, оскільки їх добре публікують газети.

3. Нові факти і цифри, які можуть бути прив'язані або до регіону, або до часу.

4. Залучення третіх учасників, оскільки населення менше вірить основнимучасникам подій. Нейтральний учасник отримує більший кредит довіри.

5. Виклик опозиції — слід весь час відстежувати висловлювання своїхопонентів, даючи їм бій.

6. Кампанія зі збору підписів, яка дає можливість продемонструвати своїпотенційні сили.

7. План, що складається з обмеженої кількості пунктів — психологічноважливо показувати наявність пропозиції.

8. Інтерв'ю — необхідно постійно пропонувати журналістам матеріали, неочікувати їх приходу.

9. Свідчення простих людей. Адже має значення не тільки думка відомихлюдей, велику вагу може відіграти думка людей з вулиці, до яких можутьприслухатися.

Загалом, працюючи з журналістами завжди слід пам'ятати , що вонизацікавлені подати більше, ніж просто звітні повідомлення про формальнізаходи або рішення. Журналісти намагаються розкрити мотиви прийняття тогочи іншого рішення, а також викрити його вади. Особливо принадним дляжурналістів є пошук конфліктів і суперечок у процесі прийняття таких рішень,наявність “тих, хто проти”. У центрі уваги мас�медіа перебуває передусімособистість, а перевага надається конфлікту, а не консенсусу. Саме це, заусталеним поглядом працівників мас�медіа, робить подію гідною називатисяновиною.


Інформаційний аспект організації спеціальних подій

Спеціальні події проводять для того, щоб забезпечити кампанії “заслужену”пресу. Тому слід брати до уваги питання, що цікавлять журналістів та засобимасової інформації:

Акції прямої дії

Найбільш дієвим способом привернення уваги як з боку можновладців, так із боку ЗМІ та широкої громадськості є акції прямої дії.

Акції прямої дії — засоби безпосереднього організованого впливугромадськості на органи влади, засоби масової інформації, суспільство загалом.Згідно з демократичними нормами, закладеними у більшості конституцій,джерелом влади у державі є народ. Відповідно він має право і обов'язокпостійного контролю та впливу на владні органи. Крім того, акції прямої діїзумовлені реалізацією права громадян на вираження власної думки та вільнерозповсюдження інформації. Такі акції є звичними для розвиненихдемократичних суспільств, де вони відіграють роль своєрідних показниківреакції громадської думки на ту чи іншу проблему. Натомість у суспільствах, вяких демократичні свободи опиняються під загрозою, вони стаютьінструментом боротьби за їх збереження чи відновлення, засобом приверненняуваги до наявних проблем. Акції можуть проходити як масові, або іззалученням невеликої кількості людей, проте, у будь якому випадку, їхвизначальною рисою має бути ненасильницький характер.

Завдання акцій прямої дії:

1. Привернення уваги влади і суспільства до певної проблеми.

2. Демонстрація цінностей, мети, завдань і популяризація їх в громаді.

3. Демонстрація організованої сили протесту.

4. Навчання активістів кампанії, підготовка їх до участі, в разі потреби, умасштабних акціях.


5. Створення інформаційних приводів, прорив інформаційної блокади.

6. Мобілізація активістів, громади загалом.

7. Включення у процес лобіювання більшої кількості людей.

8. Візуалізація гасел, позицій, аргументів, проблеми.

Акції прямої дії в лобістській кампанії передбачають:

Завчасно приготований сценарій.Інтерактивність (залучення до акції всіх бажаючих, створенняможливості для глядачів стати активним учасником).Динамічність.Часові обмеження (такі речі, як безстрокові акції, зазвичай ємалоефективними через об'єктивне спадання суспільної напруги).Розгортання по висхідній.

Масові заходи

Масові заходи можуть бути як протестними, так і спрямованими напідтримку певних дій. Вони є, по суті, публічними зібраннями і спрямовані надемонстрацію позиції та сили її підтримки. Масові заходи вимагаютьвідповідної підготовки, їх використовують у ситуаціях, які відповідають двомосновним умовам:

1. Напруга у суспільстві є достатньою для того, аби вдалося зібративелелюдну акцію.

2. Позиція влади є підставою для тиску (підтримки) масовими акціями.

Масові заходи для того, аби максимально виконати свою роль, повинні бутицікавими та динамічними. Особливо це важливо тоді, коли кампаніяпередбачає проведення серії таких акцій, а якщо людям буде нудно чи вони непобачать якихось реальних результатів, наступного разу не прийдуть. Для цьогомасові акції, за загальною логікою акцій прямої дії, мають йти по висхідній.

Динаміки та емоційного заряду акціям додають такі форми, як походи,марші, оточення чи блокування адміністративних споруд, зустрічі інших колонучасників, добрий і якісний звук, хороші оратори, можливість для учасниківдодаткових дій (несення транспарантів, скандування гасел тощо). Тількизавдяки посиленому через апаратуру голосу можна домінувати над натовпом,організовувати його, запобігати можливим провокаціям. Як і в будь�яких іншихакціях, слід ретельно продумувати сценарій, а особливо закінчення, аби людине просто поволі розходилися: закінчення акції повинно мотивувати доподальшої участі в кампанії.


Форми акцій прямої дії:


Методи ненасильницьких дій

Організаторам кампаній громадського лобіювання важливо мати на увазі усерозмаїття можливих акцій прямої дії, які накопичила історія суспільно�політичних рухів останніх 50�ти років. Зазвичай, це були кампанії політичногоспротиву. Їхні керівники припускалися спільної помилки, покладаючись лишена один чи два методи, найчастіше страйки і масові демонстрації. Насправдіметодів, які дають змогу стратегам руху опору концентрувати або розширюватийого відповідно до обставин, існує дуже багато. Ми спробуємо лише вказати наних.

Методи акцій прямої дії, ненасильницького характеру класифікують затрьома категоріями:

протест і переконання;відмова від співпраці;втручання.

До методів ненасильницького протесту і переконання належать переважносимволічні демонстрації, включаючи паради, марші та пікетування (всього 54методи). Відмова від співпраці поділяється на три підгрупи: а) відмова відсоціальної співпраці (16 методів); б) відмова від економічної співпраці, в томучислі бойкоти (26 методів) і страйки (23 методи); в) відмова від політичноїспівпраці (38 методів). Методи останньої категорії передбачаютьненасильницьке втручання за допомогою психологічних, фізичних, соціальних,економічних чи політичних засобів, наприклад, швидке ненасильницькезахоплення або паралельне здійснення влади (41 метод).

Методи ненасильницького протесту та переконання

Офіційні заяви 1. Публічні промови 2. Листи з висловленням невдоволення чи підтримки 3. Декларації організацій або інституцій 4. Громадські звернення із підписами підтримки 5. Декларації звинувачення або намірів 6. Групові чи масові петиції

Контакти з широкою громадськістю 7. Гасла, карикатури і символи 8. Знамена, плакати та інша демонстративна інформація 9. Листівки, брошури і книги 10. Газети та журнали 11. Записи, радіо й телебачення 12. Повітряні та наземні написи


Групове представництво 13. Делегації 14. Пародійне вручення нагород 15. Групове лобіювання 16. Пікетування 17. Пародія на вибори

Символічні громадські заходи 18. Вивішування прапорів та носіння символічних кольорів 19. Носіння символів 20. Молитви та служіння 21. Розповсюдження символічних об'єктів 22. Роздягання на знак протесту 23. Знищення своєї власності 24. Символічне запалювання вогнів(смолоскипи, ліхтарі, свічки) 25. Демонстрація портретів 26. Малювання як висловлення протесту 27. Нові вуличні знаки та назви 28. Символічні звуки 29. Символічне висловлення претензій 30. Брутальні жести

Тиск на окремих осіб 31. “Переслідування” посадових осіб 32. Висміювання посадових осіб 33. Братання 34. Цілодобова демонстрація протесту

Драматичні і музичні методи 35. Гумористичні коментарі та вчинки 36. Вистави та виконання музичних творів 37. Спів

Процесії 38. Марші 39. Паради 40. Релігійні процесії 41. Паломництва 42. Автоколони

Вшанування померлих 43. Політична жалоба 44. Пародійні обряди поховання 45. Демонстративні обряди поховання 46. Зібрання на місцях поховань для вшанування померлих


Публічні зібрання 47. Висловлення протесту чи підтримки 48. Мітинги протесту 49. Замасковані мітинги протесту 50. Неформальні лекції

Відхід та відмова 51. Негайне припинення участі на знак протесту 52. Мовчанка 53. Відмова від почестей 54. Демонстративний відхід

Методи відмови від соціальної співпраці

Відлучення окремих осіб 55. Соціальний бойкот 56. Вибірковий соціальний бойкот 57. Метод “бездіяння Лісістрати”1

58. Виключення 59. Офіційна заборона Відмова від участі у суспільних та обрядових подіях та від співпраці зінституціями 60. Призупинення соціальних і спортивних заходів 61. Бойкотування суспільного життя 62. Студентський страйк 63. Суспільна непокора 64. Вихід із суспільних інституцій

Відособлення від соціальної системи 65. Усамітнення 66. Тотальна особиста відмова від співпраці 67. Відхід робітників 68. Укриття у сховищі 69. Колективне зникнення 70. Еміграція на знак протесту(hijrat)

Методи відмови від економічної співпраці

а) Економічні бойкоти Дії споживачів 71. Бойкот споживачів

1 Лісістрата — героїня однойменної комедії античного письменника Аристофана, яка підбилажінок відмовити чоловікам у виконанні подружніх обов'язків, допоки ті не припинятьвоювати


72. Відмова від споживання бойкотованих товарів 73. Стратегія самообмеження 74. Затримання орендної плати 75. Відмова брати в оренду 76. Бойкот споживачів на державному рівні 77. Бойкот споживачів на міжнародному рівні

Дії робітників і виробників 78. Бойкот працівників 79. Бойкот виробників

Дії працівників проміжних ланок 80. Бойкот постачальників і завскладів

Дії власників та управлінців 81. Бойкот торговців 82. Відмова здавати в оренду чи продавати нерухомість 83. Локаут(недопущення роботодавцем працівників до їхніх робочих місць,

поки вони не погодяться на вимоги) 84. Відмова надавати промислову підтримку 85. Загальний страйк торговців

Дії власників фінансових ресурсів 86. Відкликання банківських депозитів 87. Відмова сплачувати податки, збори та штрафи 88. Відмова сплачувати борги чи проценти 89. Блокування грошових фондів і кредитів 90. Відмова декларувати прибутки 91. Відмова від урядових коштів

Дії урядів 92. Внутрішнє ембарґо 93. Занесення торговців у чорний список 94. Міжнародне ембарґо на закупівлю 95. Міжнародне ембарґо на продаж 96. Міжнародне торгівельне ембарґо

б) Страйк Символічні страйки 97. Страйк протесту 98. Швидкий відхід(блискавичний страйк)

Сільськогосподарські страйки 99. Селянський страйк 100. Страйк фермерів


Страйки спеціальних груп 101. Відмова від примусової праці 102. Страйк ув'язнених 103. Страйк цехів 104. Професійний страйк

Звичайні промислові страйки 105. Страйк службовців 106. Промисловий страйк 107. Страйк солідарності

Обмежені страйки 108. Частковий страйк 109. Страйк з метою пом'якшити ситуацію 110. Страйк з уповільненням темпів роботи 111. Чітке дотримання робочих годин із метою спричинення затримок із

виконання завдань, що потребують додаткового часу для їх виконання 112. Масове “захворювання” 113. Страйк шляхом залишення роботи 114. Обмежений страйк 115. Вибірковий страйк

Багатогалузеві страйки 116. Генеральний страйк 117. Загальний страйк

Поєднання страйків та економічних заходів 118. Припинення роботи і торгівлі на знак протесту(hartal) 119. Припинення економічної діяльності

Методи відмови від політичної співпраці

Відмова від підпорядкування 120. Утримання чи відмова від лояльності 121. Відмова у громадській підтримці 122. Видання та промови на підтримку руху опору

Відмова громадян співпрацювати з урядом 123. Бойкот законодавчих органів 124. Бойкот виборів 125. Бойкот урядової служби та посад 126. Бойкот урядових відомств, відділів та інших органів 127. Вихід з державних навчальних закладів 128. Бойкот проурядових організацій 129. Відмова надавати допомогу силовим установам


130. Знищення особистої інформації та даних про місцеперебування 131. Відмова визнати призначених посадових осіб 132. Відмова від розпуску існуючих інституцій

Альтернативи громадянської покори 133. Неохоча та вповільнена згода на поступки 134. Непідкорення нікому, крім прямого керівництва 135. Народна непокора 136. Відверта непокора 137. Відмова від розпуску зібрання чи мітингу 138. “Сидячий” страйк 139. Відмова від військового призову та депортації 140. Переховування, втеча і конспірація 141. Громадянська непокора “нелегітимним” законам

Дії урядових службовців 142. Вибіркова відмова від урядової допомоги 143. Блокування командних та інформаційних каналів 144. Гальмування та перешкоджання роботі уряду 145. Загальна відмова від адміністративної співпраці 146. Відмова від співпраці у сфері судочинства 147. Цілеспрямована неефективна робота та вибіркова відмова від співпраці

силовиків 148. Повстання

Урядові дії на внутрішньому рівні 149. Напівзаконне ухиляння та відкладання прийняття рішень 150. Відмова від співробітництва з урядовими структурами

Урядові дії на міжнародному рівні 151. Зміна на рівні дипломатичного чи іншого представництва 152. Відтермінування або скасування дипломатичних заходів 153. Утримання від дипломатичного визнання 154. Розрив дипломатичних відносин 155. Вихід з міжнародних організацій 156. Відмова у членстві в міжнародних органах 157. Виключення з міжнародних організацій

Методи ненасильницького втручання

Психологічне втручання 158. Навмисна відмова від оборони 159. Голодування

(a) Голодування з метою морального тиску (б) Голодування�страйк


(в) Голодування за принципами сатіяграха2

160. Зворотний судовий процес 161. Ненасильницьке роздратування опонента

Фізичне втручання 162. Протест сидячи 163. Протест стоячи 164. Протест за допомогою автомобільних рейдів 165. Перехід річки на знак протесту 166. Вештання на знак протесту 167. Моління на знак протесту 168. Ненасильницькі рейди 169. Ненасильницькі повітряні рейди 170. Ненасильницьке вторгнення 171. Ненасильницьке скандування 172. Ненасильницьке перешкоджання 173. Ненасильницьке заволодіння приміщенням

Соціальне втручання 174. Встановлення нових соціальних моделей 175. Перевантаження засобів обслуговування 176. Зупинка транспорту на знак протесту 177. Безупинне висловлення думки 178. “Пророкування” майбутнього опонентам 179. Альтернативні суспільні інституції 180. Альтернативні системи зв'язку

Економічне втручання 181. Зворотний страйк 182. Протест шляхом невиходу на роботу 183. Ненасильницьке захоплення території 184. Блокади на знак спротиву 185. Виготовлення карикатурних грошей та інших підробок з політичною

метою 186. Превентивна закупівля 187. Захоплення власності 188. Демпінг 189. Вибіркова протекція 190. Альтернативні ринки 191. Альтернативні транспортні системи 192. Альтернативні економічні структури

2 Сатіяграх — засадничий принцип концепції визвольної боротьби Махатми Ганді, щоозначає “наполегливість у досягненні істини” . У нас — “сатіяграха” — букв. санскр. —впертість в істині.


Політичне втручання 193. Перевантаження адміністративної системи 194. Викриття таємних агентів 195. Добровільне ув'язнення 196. Громадська непокора “нейтральним” законам 197. Продовження роботи без співпраці з режимом 198. Подвійний суверенітет і паралельний уряд


1. Чому та над підставі яких нормативно�правових актів можна звертатисяіз запитом до органів влади та їх посадовців?

2. Які існують випадки обмеження надання інформації?3. Які є форми громадської участі у прийнятті рішень органами влади?4. Що являє собою “лінійка лояльності”, і навіщо вона потрібна? 5. Що відображає “мапа мережі підтримки”?6. Які базові принципи комунікації?7. З яких кроків складається комунікативний алгоритм лобістської

кампанії?8. В чому особливості формування повідомлення для різних цільових

груп?9. Які компоненти мають входити до комунікаційного плану кампанії?10. Які вимоги слід враховувати при розробці головного повідомлення про

кампанію ?11. Які типові канали поширення інформації та які їхні особливості?12. Що таке акції прямої дії та як привернути до них увагу?

Основні поняття 149

Основні поняття

Адекватність рішення — відповідність рішення / його проекту особливимхарактеристикам, специфічним властивостям проблеми.

Акції прямої дії — засоби безпосереднього організованого впливу громадсь�кості на органи влади, засоби масової інформації, суспільство загалом.

Альтернатива політики — потенційно доступний спосіб політичної дії, якийможе допомоги досягти певну мету чи вирішити проблему політики.

Анкетування — форма опитування, в якій респондент самостійно відповідаєна список питань анкети.

Бенефіціарії — люди / громади / установи / організації, які користуютьсявигодами певної політики / державних програм.

Верховна Рада України (ВРУ) — єдиний законодавчий орган в Україні, тоб�то є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу.Жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Відповідність проблеми часові — ризик того, що інші проблеми здатні “пе�реключити на себе” громадську увагу, відволікши її від відповідної проблеми.

Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради — виконавчі комітети,відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Впливовість — ступінь влади, яку стейкхолдер має над ухваленням, ре�алізацією, оцінкою та коригуванням відповідних рішень.

Вторинні стейкхолдери — ті, на чиї інтереси проблема справляє непрямий(опосередкований вплив), й ті, чий вплив на тих, хто ухвалює відповідні рішен�ня, є незначним.

Громадські слухання — зазвичай великі зібрання, присвячені одному ключо�вому питанню чи темі.

Депутатська фракція у Верховній Раді — об'єднання на партійній основі на�родних депутатів, обраних за списком політичних партій (виборчих блоківполітичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати.

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чикомітету ВРУ, яка заявляється на сесії ВРУ до Президента України, до органівВРУ, до КМУ, до керівників інших органів державної влади та органів місцево�го самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій,розташованих на території України, дати офіційну відповідь щодо запитань,віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція народ�ного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого само�


врядування, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'ясненнячи викласти позицію з питань віднесених до їх компетенції.

Дорадчі ради — спеціально відібрана група осіб для обговорення та наданнярекомендацій у певній сфері.

Закон України — це державний нормативно�правовий акт вищої юридичноїсили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначенняюридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінкисуб'єктів цих відносин та юридичної відповідальності за порушення цих пра�вил.

Ефективність рішення — кількість ресурсів та зусиль, необхідних длявирішення проблеми.

Інституційні процеси — повторювані події, над якими уряд не має контролю.

Інструмент політики — певна дія, засіб впливу, через які публічна влада до�сягає своїх цілей, виконує свої функції, вирішує суспільні проблеми відповіднодо своїх повноважень.

Інтерес — частина впливу наслідків проблеми, що опосередковується людсь�ким досвідом або афектами уяви та спричиняє спробу вплинути на них(наслідки проблеми).

ІнформаційноDпропагандистські аспекти рішення — особливості сприйнят�тя змісту рішення та суспільних дискусій навколо нього.

Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі виконавчої влади, якийзабезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України,здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституціїі законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпеченняправ і свобод людини і громадянина.

Комітет Верховної Ради — це орган, який складається з народних депутатівУкраїни для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи,підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВРУ,виконання контрольних функцій.

Конфіденційна інформація — відомості, які знаходяться у володінні, кори�стуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поши�рюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Концентровані інтереси — інтереси, що поширюються на невелику кількістьлюдей, яких вони зачіпають у їх засадничих потребах та можливостях.

Конкретність — рівень однозначності в тлумаченні суті проблеми.

Легітимність рішення — відповідність змісту та процедури ухвалення рішен�ня чинним правовим актам.


Лінійка лояльності — шкала відповідності відношення певної особи до тієїчи іншої проблеми та найкращого способу взаємодії з нею для залучення доучасті в заходах лобістської кампанії.

Місцева державна адміністрація — місцевий орган виконавчої влади, якийвходить до системи органів виконавчої влади і здійснює виконавчу владу на те�риторії відповідної адміністративно�територіальної одиниці, а також реалізуєповноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеве самоврядування — право територіальної громади — жителів села чидобровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища таміста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Консти�туції і законів України.

Мітинг — збір, присвячений певній проблемі.

Моніторинг — аналітична процедура, яка застосовується для продукуванняінформації про причини та наслідки політики, про фактори які породжуютьпроблемну ситуацію.

Народний депутат України — обраний відповідно до Закону України “Провибори народних депутатів України” представник Українського народу у Вер�ховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських по�вноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України тазаконами України.

Непрямі грошові — використання бюджетних коштів для заохочення іншихсуб'єктів господарства чи суспільства у необхідному напрямі.

Непрямі не грошові — використання інформації для заохочення інших діятиу необхідному напрямі.

Об'єкт лобіювання — органи та посадові особи державної влади або місцево�го самоврядування, до компетенції яких належить ухвалення обстоюваногорішення.

Об'єктивний інтерес — ті впливи, що справді зачіпають людей незалежно відтого, усвідомлюють вони їх чи ні.

Опитування — процес, коли навчені інтерв'юери задають відібраній вибірцілюдей певний набір попередньо визначених питань.

Органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створю�ються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають навідповідній території в межах села, селища, міста.

Оцінювання — аналітична процедура, яка постачає інформацію про ступіньвідповідності наслідків політики її цілям та завданням, бажаним результатам,які висловили стейкходери і які були поставлені урядом.


Первинні стейкхолдери — ті, на чиї інтереси проблема справляє безпосе�редній та відчутний вплив , й ті, хто має суттєвий вплив на ти,х хто ухвалюєвідповідні рішення.

Перерозподільні питання “порядку денного” — зміна розподілу наявних ре�сурсів.

Перформенс — маленька вистава.

Пікети — демонстрація протесту з приводу конкретних дій влади.

Письмові консультації — попередньо підготовлені матеріали, які надсила�ються для коментування.

Політична здійсненність рішення — врахування політичного контексту про�цесу підготовки, ухвалення та реалізації рішення.

Політичне чи владне рішення — легітимна форма реалізації повноваженьорганів публічної влади, застосування тих чи інших інструментів політики.

Порядок денний — перелік проблем, вирішення яких вважається пріоритет�ним.

Постанова КМУ — акт КМУ нормативного характеру, який видається з пи�тань затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методикита в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно�право�вого врегулювання, а також з питань затвердження, прийняття міжнародногодоговору або приєднання до нього.

Постійні комісії ради — органи ради, що обираються зі складу її депутатів,для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до їїкомпетенції, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчогокомітету.

Приватні труднощі стосуються самої людини і тієї обмеженої сферисуспільного життя, яку вона прямо й особисто усвідомлює.

Предмет лобіювання — рішення органу влади, яке має бути ухвалене, аби за�довольнити вимоги лобістської кампанії.

Президент України — гарант державного суверенітету, територіальноїцілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини ігромадянина.

Прецедентність рішення — врахування інших спроб вирішення подібнихпроблем.

Пріоритетність — наскільки розв'язання проблеми є нагальним для сторін йдля виробників політичних рішень, що потерпають від її негативного впливу.

Прийнятність та відповідність рішення прагненням суспільства — ступіньзадоволення наявних потреб, очікувань або цінностей окремих стейкхолдерів.


Проблема політики — умова / ситуація , яка породжує вимоги чи незадово�лення людей і для вирішення / полегшення якої необхідна дія влади (уряду).

Проблемна ситуація — сукупність турбот, хвилювань, ознак стресу і диском�форту.

Прямі грошові інструменти — прямі дії уряду, які передбачають використан�ня бюджетних коштів для виконання програм або закупівлю товарів та послугза державні кошти.

Прямі не грошові інструменти — прямі дії без використання бюджетнихкоштів через дію законів чи регуляторних актів.

Районні та обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представ�ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Реалістичність рішення — наявність достатнього адміністративного по�тенціалу для реалізації рішення / його проекту.

Регулятивні питання “порядку денного” — регулювання і контроль заздійсненням заходів.

Результативність рішення — міра, якою реалізація рішення / його проектуможе привести до вирішення відповідної проблеми.

Розподільчі питання “порядку денного” — розподіл наявних ресурсів.

Розпорошені інтереси — інтереси, що мають відношення до широкого колалюдей, та зачіпають периферійну частину їх потреб та можливостей.

Розпорядження голови місцевої державної адміністрації — акти норматив�ного характеру, які стосуються встановлення норм регулювання певної діяль�ності і є обов'язкові до виконання громадянами, підприємствами, орга�нізаціями, а також акти ненормативного характеру, які передбачають наданнядоручень відповідальним особам чи підрозділам.

Розпорядження КМУ — організаційно�розпорядчий акт, який видається зпитань схвалення програми, плану заходів, концепції, стратегії, основних на�прямів реалізації державної політики та інших програмних документів концеп�туального характеру, концепції державної цільової програми та закону, дирек�тив, урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму тощо; утворен�ня та затвердження складу консультативних, дорадчих, інших допоміжнихорганів і робочих груп; виділення коштів резервного фонду державного бюдже�ту; делегування повноважень КМУ центральним та місцевим органам виконав�чої влади; передачі майна; кадрових та інших питань організаційно�розпорядчо�го характеру.

Семінари / експертні обговорення — зібрання невеликої кількості екс�пертів, що має на меті досягнення конкретних результатів.


Сільська, селищна, міська ради — органи місцевого самоврядування, щопредставляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та вїх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Кон�ституцією України, та законами.

Сільський, селищний, міський голова — головна посадова особа в ОМС те�риторіальних громад, яка обирається прямим, таємним голосуванням.

Системний “порядок денний” — сукупність усіх питань, стосовно яких існуєзагальна думка членів політичної спільноти, ніби вони заслуговують громадсь�кої уваги і містять питання, які входять до законної юрисдикції чинних урядо�вих повноважень.

Складність — комплексність причин, що зумовили існування проблеми тазаходів, які треба здійснити, аби розв'язати останню.

Справедливість рішення — розподіл впливів і зусиль, вигод та незручностейміж різними суспільними групами.

Стейкхолдери — люди / громади / установи / організації , стан (інтереси)яких (соціальний, фінансовий тощо) може змінитися внаслідок ухвалення пев�ної політики чи урядової програми.

Структурні тиски — історичні, інституційні, економічні та соціальні особли�вості, що виходять за межі тимчасових турбот політичної системи.

Структурування проблеми — аналітична процедура, яка застосовується зметою виявлення найважливіших елементів проблеми, її причин та наслідків.

Суб'єкт лобіювання — група осіб та організацій що адресує політичні вимо�ги до влади щодо змісту.

Суб'єктивний інтерес — ті речі й події, які, на думку людей, впливають на них.

Суспільне значення — наскільки питання є резонансним для різнихсуспільних верств.

Суспільний “порядок денний” — проблеми та питання, що викликають ши�рокий суспільний резонанс та перебувають у фокусі громадської уваги.

Суспільна проблема — стосуються тих сутностей, які стоять вище всіх особ�ливих умов особистості й сфери її внутрішнього життя.

Таємна інформація містить відомості, які становлять державну чи іншу пе�редбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі,суспільству чи державі.

Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у ме�жах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно�територіальнимиодиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдинийадміністративний центр.


Тимчасові контрольні комісії ради — органи ради, які обираються зі складуїї депутатів для здійснення контролю з визначених радою питань, що належатьдо повноважень місцевого самоврядування.

Установчі питання “порядку денного” — створення або реорганізація інсти�туцій.

Урядовий (інституційний) “порядок денний” — набір питань в явному ви�гляді, призначених для активного розгляду уповноваженими виробникамирішень.

ФлешDмоб — моментальна, блискавична дія, полягає у короткотерміновомуприверненні уваги до певної проблеми.

ФокусDгрупи — спеціально відібрані учасники висловлюються щодо кон�кретної проблеми.

Цільові групи — люди / громади / установи / організації, на зміну стану якихспрямована відповідна політика або урядова програма.


Коротка інформація про ГО “Фонд “Європа ХХІ”

“Фонд “Європа XXI” — неурядова, неприбуткова, позапартійна дослідниць�ка організація, заснована у грудні 1998 р. з метою надання інтелектуальногосприяння процесам утвердження демократичних цінностей та інтеграції Укра�їни до Європейського Союзу як способу забезпечення розвитку України якєвропейської демократії. Вважаючи інтеграцію до європейських і євро�атлан�тичних структур першочерговим внутрішньополітичним питанням для Укра�їни, “Фонд “Європа XXI” зосереджує свої зусилля на проведенні дослідженьполітичних та суспільних процесів, розвитку громадянського суспільства вУкраїні, співпраці з європейськими партнерами, організовуючи конференції таінші публічні заходи, проводячи тренінги для активістів громадянськогосуспільства, створюючи освітні та інформаційні ресурси.

Серед проектів “Фонду “Європа XXI” — програми з розвитку аналітичноїспроможності НУО, програми з питань європейської інтеграції для жур�налістів, проекти “Розбудова аналітичної спроможності політичних партій” та“Сприяння регіональному розвитку за допомогою якісного процесу формуван�ня політики за участю громадян” (за підтримки Вестмінстерського фонду демо�кратії), “Громадянське суспільство: крок за кроком”, “План дій для громадянсь�кого суспільства” та “Залучення ОГС до прийняття владних рішень” (з 2001фінансоване Національним фондом підтримки демократії), “Сприяння поши�ренню толерантності у поліетнічному суспільстві” (за підтримки Фонду про�ектів у галузі прав людини Міністерства закордонних справ і СпівдружностіВеликобританії), “Посилення ефективності громадянської дії” (UCAN/USAID) та Громадянська ініціатива з просвіти і мобілізації виборців “Знаю!”.

“Фонд “Європа ХХІ” має досвід активної участі в організації та роботі гро�мадських ініціатив і форумів громадських організацій, серед яких — Все�український громадський моніторинговий комітет, що діяв у 2002 р. за підтрим�ки Міжнародного фонду “Відродження”, Форуму громадських організаційУкраїни “Суспільство перед вибором” (лютий 2002) та Другого Форуму гро�мадських організацій України “Стратегія суспільного діалогу” (червень 2002),Форуму громадських організацій “Новий вибір України” (жовтень 2004), Фо�руму “Єдність громадянського суспільства” (грудень 2004) та круглих столів у

157

Харкові, Криму та Мукачеві (за підтримки Міжнародного фонду “Відроджен�ня”, а також Форуму “Громадянське суспільство: досвід виборів і нова стра�тегія” (березень 2005). У лютому 2008 р. Фонд “Європа XXI”, Фундація“Суспільність” та Представництво Європейської Комісії в Україні виступилиорганізаторами Міжнародної конференції “Нова Україна в Новій Європі II”.Друга щорічна конференція “НОВА УКРАЇНА В НОВІЙ ЄВРОПІ” була при�свячена проблемам європейської безпеки у сучасному їх розумінні у контекстінового формату відносин із Організацією Північноатлантичного договору заумов можливого приєднання до Плану дій з набуття членства (ПДЧ) та змісто�вному поглибленню відносин, що випливають із зобов'язань в рамках ПДЧ. Щеодна ініціатива Фонду — проведення серії загальнонаціональних та регіональ�них круглих столів “Роль інтелектуалів в українському суспільстві” з метою по�силення публічної дискусії у цьому дискурсі. Перший круглий стіл було прове�дено 21 січня 2008 р. у Києві “Роль інтелектуалів у реформуванні постто�талітарних суспільств: досвід України, Польщі, Росії” (за сприяння Фонду Стю�арта Мотта).

Упродовж 2006�2007 рр. спільно з партнерами зі Словацької республікиАсоціацією “Люди в біді” (People in Peril Association) був реалізований проект“Зміцнення спроможності громадянського суспільства у східних регіонах Укра�їни”, у рамках якого проведено конкурс малих грантів для південно�східних об�ластей України.

Одним з центральних напрямків роботи організації є реалізація проекту“Школа громадського лобіювання” (за підтримки МФ “Відродження”).

“Фонд “Європа ХХІ” є членом Громадської експертної ради при Міністерствізакордонних справ України, Громадської ради при голові ВР України, Громадсь�кої ради при Комітеті ВР України з питань свободи слова та Координаційно�ек�спертного центру об'єднань підприємців України. За роки роботи “Фонд “Євро�па ХХІ” провів понад 260 конференцій, круглих столів, семінарів та іншихпублічних заходів та чисельні тренінги з питань аналізу політики, громадянсь�кого представництва, стратегічного планування та ведення кампаній. Мережапартнерів “Фонду “Європа ХХІ” в усіх регіонах України налічує понад 100 НУОта ЗМІ.

До Наглядової ради Фонду входять: Ксенія Ляпіна, народний депутат Укра�їни; Ростислав Павленко, голова аналітичного відділу Секретаріату Президен�та України; Ігор Попов, голова правління Комітету виборців України; Ілько Ку�черів, президент фонду “Демократичні ініціативи”.

Нині ГО “Фонд “Європа ХХІ” працює за сприяння Національного фондупідтримки демократії (США), Фонду Стюарта Мотта (США), Міжнародногофонду “Відродження”.

Для нотаток158

Для нотаток 159

ПУБЛІЧНЕ ЛОБІЮВАННЯ

Навчальний посібник

Підписано до друку ***. Формат 70х108/16. Папір офсетний № 1. Ум. друк. арк. 14.

Гарнітура Petersburg. Наклад *** примірників. Зам. ***.

ТОВ «Агентство “Україна” 01034, вул. Гончара, 55, оф.60.

Education

Public Advocacy