Virshi kniga

* * *

Згадаєм той час, коли правив «професор»,Мовчали, терпіли, тягли…

Набридло дивитись цю зеківську п’єсу:Всім людом повстати змогли.

Із сотень Майдану з’явилась небесна – Ціна, щоби скинуть ярмо.

Тримати у серці це буде корисно,Хоч деяким з нас все одно.

Змінили князів, поділили престоли,І всі сподівались на лад.

І Крим віддали з тихесеньким стоном.Без жертв заграбастав наш «брат».

І більшість казали: «Нічого, прорвемся.Вкраїну покращим на раз».

Частина казала: «Та ні. Надірвемся».ЄС хвилювався за газ.

Ідею про єдність підтримав не кожен.Зі Сходу неслось: «Не дадим!».

«Услышать Донбасс» нам глаголив вельможа,Та це був не наш побратим.

Скликається преса, ломаються ручки…В Ростові «проффесор» один.

Його б посадить за тюремні колючки,Хай буде він там «господин».

Формується військо, єднаються стягиЧервоно-чорний з жовто-голубим.В очах в бійця так багато відваги.

Лишився би тільки живим.

Орел двоголовий хай втопиться в крові,Бракне йому сил і снаги.

Хай будемо мужні не тільки на слові!Відступлять хай всі вороги!

Віктор Процюк, заступник директора з НМР

* * *

Посміхайся недовго, Володю.Знай, тобою пишався б Адольф.

Називали колись тебе братом,А, як бачим, ти справжній вервольф.

Хоч шкода юну кров проливати,Та не буде в країні «жлоба»!

Краще юним за волю померти,Аніж жити з ганьбою раба.

Віктор Процюк, заступник директора з НМР

* * *

Різдво у бліндажі і тихії колядки,Бо як гучніш, то гаубиць не чуть,

Зимовий камуфляж і снайперські перчатки,І спогади про рідних серце надірвуть.

Тебе, Вкраїно, вірно захищаю,А ти святкуй! Дитячий викуй сміх, Щоб ті убивці у московськім краю

У Господа спокутували гріх!

Нічого, що кругом окопи,Різдвяна зірка світить яскравіш.Поки я тут, то в Україні спокій.

Солдату цю війну в Різдво залиш…

Любов Колосюк, старший майстер

* * *

Що за війна? Ідуть кохані в зиму,В холодний схід блукаючих ідей.І перемога – то єдиний стимул.

А біль розлуки? Він таки пройде.

Пройде зима і вернуться солдати,І з перемогою коханих обіймуть.А ми - жінки. Нам велено чекати,Молитвами встилаючи їм путь.

Така журба, така жіноча доля –До рук захисника цілунки положить

І шепотіти, боязко, поволі:«Ти повертайсь! І будем в мирі жить!»


* * *

Ти вже їдеш? В дорожній сумціКілька светрів, військові берці.

І ловлю себе десь на думці,Що на друзки розірветься серце…

Посоромлюсь зізнатись в цьомуІ заплачу пізніше тихо…

Стати янголом? Охоронцю,Це для мене найбільша втіха!

Я б тебе огорнула крильмиІ зреклася б навік полетів.

Ти лише залишайся сильнимДля моїх нескладних куплетів.

Ти для мене лишайсь без причини,Без зізнань і гучних завітів.

Я, здається, без тебе загину…Повертайсь якнайшвидше звідти…


* * *

Побуть, солдате, ти лише не йди!Залишся ще надовго в мирнім часі,

Бо там прокляті, змучені бої,А ти цього не вартий.

Залишся ще, бо важко відпуститьУ чорну хмару, сповнену грозою…

Бо ти прийшов недавно лиш на мить.Ти вкрадений нечесною війною…

Не йди нізащо, бо торкнувся снівІ більш не лишиш серця й на хвилину.А я молитимусь, щоб ворог не посмівНіколи вистрелити українцю в спину.


* * *

То як ти там? Чи чув мої молитви,Що у душі крізь сльози пролились?Чи ти в тилу, чи в епіцентрі битви?

О, милий Боже, мир в нас був… колись.

А нині, Господи, війна і траур,І рідні наші на страшних фронтах.

То як ти там? Коли розтануть хмариІ повернеться миру голуб-птах?Коли повернешся і ти, і інші –

Твої і наші друзі та брати?То як ти там? Яка проклята тиша…

О, милий Боже, ти мені прости.

Прости і захисти від куль і втомиТвоїх синів – вкраїнських вояків.

То як ти там? Тебе чекають вдомаСерця знайомих, друзів і батьків.


* * *

Уже стемніло за вікном,На небі зорі світять.

Не можу тішитися сном,Як «гради» десь колотять.

Сон все не йде, думки гудуть…Як ти там зараз, друже?

Мабуть, бої десь біля тебе йдуть,Ти мерзнеш, а комусь байдуже.

Тримайся, чуєш, потерпи!Ми молимось за тебе дуже!Ти, головне, не відступи…А дика біль зжирає душу…

Ірина Безушко, методист

* * * Тяжко-важко в Україні

Нема де подітись.Роздирає її навпіл

Зомбована лютість.

Ми наївні, нетямущі…Дотягли ж до влади

Тих бандитів проклятущих,Що не пита ради,

Розвалили підприємства,Роботи забрали.

Людям жити не давали…Та ми виживали.

Гинуть люди в Україні,Гнів та сльози всюди,

Я молюсь за тебе, рідна, Щоб не знищив Путін.

Немає толку і з Кабміну,Європа «сумує».

А«брат» міну підкладає Й ДНР лютує.

Вже границі розкроїли,Крим забрали… Мало!

Як бомжів, вони хоронятьТих, що заблукали.

Перед ними не впадемонизько на коліна,

Тим безбожникам покажем,Що таке Вкраїна.

Ірина Безушко, мотодист

* * *

Брат за брата? Хто це сказав?Не в тренді цей вислів нині.

Цей «брат» бандерівкою обізвав,Хоч зараз живе в Україні.

Бандерівка для мене - не ганьба,Це слово звучить гордо нині.

Це символ вірності та боротьби За нашу «непутьову» Україну.

«Новорос» же - синонім раба,Зрадника, мікроба і путани.

Через тебе стала країна слаба,Ти ще гірший медузи Горгони.

Що, свого захотілося герба?Нічого, ми затягнемо в аркани

Двоглавого безногого орла. Порвемо гніту ми кайдани!


* * *

Ми – українці,Козацького роду,

Не боїмосяМосковського зброду.

Хто, як не ми?!Коли, як не нині?!

В нас Криму нема…І ми в тому винні.

Згадаймо Січ,Козацьку славу.Ми відступати

Не маємо права!

На Сході війна.Герої вмирають…Багатьом пелена

Очі затуляє.

Одна лиш надія На матір Покрову,Що захистить нас,Вкрива омофором!


* * *

Під білим віконцем калина шумить, В хатині убогій бабуся лежить,

Натруджені руки, у зморшках лице, Підвестись не може, бо в серці пече.

Жила, працювала і ночі, і дні,Збивала до купки важкі трудодні.

Вже й пенсію має, на книжці – гроші,Інфаркти, інсульти – є все для душі.Та пенсію ділять, немов шоколад,А гроші повернуть у вісімдесят…

І зовсім не знає сердешна, як жить,Же ліки ті взяти, щоб стільки прожить?

Під білим віконцем калина шумить,В хатині убогій бабуся лежить.

Поглянь, Україно, в це чисте вікно!Вона ж тобі щастя бажала давно.Дивись, Україно, твоя це дочка,

Що волі хотіла… Дістала дрючка.Її обібрали, тебе розгребли,

І в селах у «царських» палаци звели.Керують тобою пихаті мужі,

Проблеми народу їм зовсім чужі.В столиці на троні сидів бусурман,

І в очі народу пускав він туман,Вкраїною правив і вчив він нас жить.

Як кров’ю живитись він може навчить.Під білим віконцем калина шумить,

В хатині убогій бабуся лежить.Отак будем всі потихеньку вмирать,Як будем терпіти, мовчати і ждать.

Семен Качанівський, викладач української мови та літератури

* * *

Куди ідеш, Україно,У яку безодню?

Зупинись хоч на хвилину,Озирнись сьогодні!

Обкрадена, згорьованаУ чужім жупані,

З секондхенду дарованім,Мов з Європи пані.

Пані, пані… чиї діти,Куди кинеш оком,

Скибку хліба заробитиІдуть в світ широкий.

І гнуть спини в чужім полі,В рабстві вроду тратять.

Чи такої ждали волі?Чом так гірко платять?

Може, так воно і треба, Що терпіти мусять,

Бо не можуть «вбити раба»У покірних душах.

Стрепенись, Вкраїно мила!Повір в себе свято!

Підніми голівку сміло,Поки всю не стято!


* * *Ще не вмерла Україна,

Є в нас сила й воля,Та вже скоро доконає

Злая нас недоля.

Чом не гинуть вороженьки,Як роса по ранку,

А складають чужі грошіУ швейцарськім банку?

Теревенять в кулуарахСиті депутати,

Люд обдертий і голоднийНидіє без плати.

Що зробили паразитиЗ України-неньки,-

Обікрали, розтягнули,Кучми й Лазаренки.

Відібрали ми у німцівСвою честь, свободу,

А вони дають нам щедроЛахи в нагороду.

Душу, тіло положили б,Щоб людьми нам стати,Але страшно, бо не буде

За що поховати.

Тому мусимо терпітиБеззаконня тії,

Бо ще голову відкрутять,Як для хлопця гії.


* * * У темнім глухому закутку

Подалі міських дворівБабуся нишпорить в ящику

У пошуках сухарів.

Благенька на ній хустинаІ одіж їй теж під стать.

В руці полотняна торбина,Щоб хліба окраєць сховать.

Чи доля її так склалась,Чи, може, таке життя?

На старість важку дісталисьЦі ящики і сміття.

І хліб цей святий, що спліснявів,Тримає в руках своїх,

І мовчки знімає мислямиЗ людей збайдужілих гріх.


* * *

В тривожну ту годину Донбас горів в огні.Хлопчина чорну ниву переповзав в жалі.Про те, що він не може нічим допомогти

Хоч на одну хвилину в гарячому бої.Та раптом біля себе побачив він бійця,Який просив рятунку очима у хлопця.

Хлопчина, зачекавши, як вляже з «градів» дим,Як міг, допомагавши, привів бійця у дім.

І рани затяглися, і біль у серці стих…І знову запалилась любов до боротьби.

Ось тут у цю прощальну хвилину назавждиБоєць обняв хлопчину і каску подарив.І ось в тумані зникла знайома тая тінь,

Яку любив хлопчина з знайомства тих хвилин.

Галина Концемал, майстер в/н

* * *

Я бачу на очах тугуЯ бачу на очах тугу.

У погляді і біль, і страх, і смуток,Ідуть сини, втираючи сльозу,

Вмираючи за нас в страшенних муках.

Вже на очах не видно сліз,А вщент розбиті прокляті кайдани.

Навік ми пам’ятатимемо тих,Які життя за нас своє поклали.

Емілія Ільчук, учениця гр. №14

Вставай, Україно!

Вставай, Україно!Чуєш? Вставай!

Гордість свою, ненько, З колін підіймай!

Де Дніпро могуче,Червона калина?Де тая дівчина,Що козака жде?

Є та дівчина,Є чорнобрива,

Тільки спокою і щастяВона вже не має,

Рідну землю не слізьми,А кров’ю вмиває.

Україно, ти прокиньсяВід цього кошмару!

Прожени ти москаля,Як тую примару!

Народе мій рідний!Прошу я , благаю!Поклонімося Богу

Заради нашого краю!

Вікторія Кот учениця гр. №14

* * *

Україно, люба ненько!Наймиліша в світі!

Скільки горя ти зазналаУ кровавій битві.

Знову наступ ворогів..Ну скільки вже можна?Знову плачуть матері

І прохають в Бога,

Щоб зберіг їхніх синівНе віддав тій «Раші»,

Не було щоб більш війниЙ не вбивали наших.

За свою рідну країну Господа благаю.

Зійшли Боже, УкраїніКвітучого краю.

Петрик Валентина учениця гр. №16

Лист солдату Любий солдате, я не знайома з тобою особисто, навіть не знаю твого імені. Я не знаю, де і за яких умов тобі доведеться читати цей лист. Не знаю навіть, чи ти взагалі отримаєш його. Було б добре, якби це послання ти отримав сонячного весняного дня разом із повідомленням про закінчення війни. Цієї звістки вже давно чекає вся Україна. Дякую тобі за те, що ти є. Що ти, покинувши отчий дім, своїх рідних, близьких, захищаєш нашу рідну землю, усіх нас… Сьогодні страшний мороз, а ти сидиш, мабуть, в окопі без води, без їжі, недоспаний, змучений… Але знай, кожна наша думка, молитва за тебе, за всіх тих, хто не побоявся виступити проти Путіна і його бандитського режиму. Солдате, я вірю!.. Вірю в нашу перемогу і прошу лише одного – повертайся живим!

Дарина Ясінська учениця гр. №14

Лист солдату

Любий солдате! З великою вдячністю, теплотою та ніжністю пишу тобі лист, хоча ніколи тебе не бачила і не знаю, як тебе звуть. Хочу подякувати тобі за те, що оберігаєш тисячі життів, наражаєш себе на небезпеку заради нашої неньки України, заради нашого майбутнього спокійного життя. Я молюся за тебе, всім серцем з тобою!.. Я вірю в тебе! Нехай твоє гаряче серце, світлий розум та міцні руки вбережуть нашу країну від ненависного Путіна. І від усього серця сподіваюсь, що в найближчий час над головами українського народу засяє сонце миру, і цим ми будемо завдячувати ТОБІ. Слава Україні!

Катерина Лук’янчук учениця гр. №14

Лист солдату Любий солдате! З великою вдячністю, теплотою та ніжністю пишу тобі лист, хоча ніколи тебе не бачила і не знаю, як тебе звуть. Хочу подякувати тобі за те, що оберігаєш тисячі життів, наражаєш себе на небезпеку заради нашої неньки України, заради нашого майбутнього спокійного життя. Я молюся за тебе, всім серцем з тобою!.. Я вірю в тебе! Нехай твоє гаряче серце, світлий розум та міцні руки вбережуть нашу країну від ненависного Путіна. І від усього серця сподіваюсь, що в найближчий час над головами українського народу засяє сонце миру, і цим ми будемо завдячувати ТОБІ. Слава Україні!

Катерина Лук’янчук учениця гр. №14

Лист солдату

Любий, солдате! Дякую… Ти герой! Ти справжній українець! Ця війна перекреслила нам все мирне життя.Дякую тобі! Ці холодні окопи протягом року стали тобі рідною домівкою. Зовсім ти уже забув про теплоту свого справжнього рідного дому, теплоту батьків, рідних та любов коханої дівчини. За тобою всі сумують, плачуть… Солдате, тобою пишається вся Україна! Заради миру та безпеки ти приймаєш ці кулі на себе, а, можливо, і життя віддаси. Скільки ж вас полягло, героїв? Чийсь брат, син, коханий… Ніхто вже не поверне їх, тільки вічно буде горіти полум’я любові та буде жити скорбота за ними. Тому бережи себе, і нехай твоя матір, батько і вся рідня не побачать цих сліз скорботи.СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Наталія Паращинець учениця гр. №14

Education

Virshi kniga