Ризики та Виклики, аналітичний бюлетень №5 ЦДАКР

30 червня 2014

ВИКЛИКИ та РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 5

Загальні оцінкиОсновні виклики та ризики другої половини червня 2014

У дзеркалі експертної думкиТри измерения «украинского кризиса»

Розвідувальне співтовариство України не потребує нових штучних надбудов

Експерти про нову газову війну та можливості виходу із енергетичної кризи

Аналітичні розробки Як гартувалася Україна: До перипетій ІІІ газової війни між Україною та Росією

«Резерв национальной энергобезопасности» Какое энергетическое сырье должна выбрать Украина в качестве «национального резервного топлива»?

Возможности по развертыванию дополнительных формирований Вооруженных Сил Украины на базе вооружения, находящегося на хранении

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (1994 – 1999 рр.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ / 30 червня 2014 3

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики другої половини червня 2014Основні виклики та ризики першої половини червня 2014 пов’язані

з фактичним провалом мирного плану врегулювання військового про-тистояння на сході України, загостренням ситуації навколо перегово-рів з Росією у галузі постачання енергоносіїв, відсутністю прогресу у воєнно-політичному конфлікті з РФ. Ключовими питаннями залиша-ються можливість розширення зон сепаратизму та терористичних проявів антиукраїнськими угрупованнями, умовність контролю кор-донів, можливість перетворення проблеми міграції у гуманітарну ка-тастрофу. Окремим викликом цього етапу стало гальмування, а у дея-ких випадках, навіть, відсторонення Заходу від розв’язання конфлікту України з Росією.

Цілком логічно виглядало використання з боку новообраного пре-зидента України використати шанс мирного врегулювання військово-го протистояння з Росією. Це була реалізація обіцянки та демонстра-ція західному співтовариству кроку назустріч миру. Дехто пов’язує крок президента Порошенка із додатковим страхуванням укладання угоди про Асоціацію з ЄС. Однак, вчинення терористами протягом проголошеного тижневого перемир’я близько шістдесяти нападів на підрозділи України в зоні антитерористичної операції (АТО) та вбив-ство близько двох десятків військових засвідчило небажання прези-дента Росії Володимира Путіна погодитися на припинення війни з Україною. То ж стало зрозуміло, що намір нового глави Української держави вийти на рівень переговорного процесу з Росією був ілюзією. Фактично можна казати, що неможливість втілення переговорного плану пов’язана передусім із небажанням Кремля погодитися на пере-говори та небажання Заходу нести збитки через Україну.

Водночас Володимир Путін продовжив обраний курс на знищення України як незалежної європейської держави. Основними кроками Кремля в цей період були такі.

По-перше, політична, військова та інформаційна підтримка керо-ваних російськими професійними диверсантами терористичних угру-повань з найманців з Росії та українських сепаратистів. Фактично з по-чатку червня почалось поступове перекидання на територію України важких озброєнь і військової техніки (ОВТ), а тижневе перемир’я до-зволило здійснити певне перегрупування сил та засобів загонів бойо-виків (включно із поповненням них). Відбулося фактичне розмивання поняття «терористичні акти» чи «напади бойовиків» - відсьогодні є усі підстави казати про ведення Росією повномасштабної війни проти України, в якій застосовуються фактично усі засоби та сили (як вій-ськові, так і невійськові). Єдиною причиною відмови від застосування бойової авіації та ракетних ударів є побоювання Путіна щодо масових

Ключовими пи-таннями залиша-ються можли-вість розширення зон сепаратизму та терористич-них проявів анти-українськими угрупованнями, умовність контр-олю кордонів, мож-ливість перетво-рення проблеми міграції у гумані-тарну катастро-фу. Окремим ви-кликом цього етапу стало гальмування, а у деяких випадках, навіть, відсторо-нення Заходу від розв’язання кон-флікту України з Росією.

Неможливість втілення перего-ворного плану пов’язана переду-сім із небажанням Кремля погодити-ся на переговори та небажання Заходу нести збитки через Україну.


втрат мирного населення, що може змінити настрої у східних регіонах до повного неприйняття Росії та самого Путіна. Водночас, не виключе-но найближчим часом використання терористами авіації - Росія вже перекинула до кордону з Україною ескадрилью винищувачів МіГ-29 та проводить підготовчі польоти.

По-друге, Путін намагається підривною роботою проти України розширити зону нестабільності та керованого Кремлем хаосу. Росій-ський президент вдало використовує обережну гру з західними лідера-ми, відвертий тиск на нове керівництво України та розширення спек-тру підривних дій в самій Україні. Для досягнення мети здійснюються постійні спроби диверсій в інших регіонах, напрацьовуються плани спецоперацій проти України, в яких зростає вірогідність людських жертв. Не виключені у майбутньому й більш масштабні диверсії, включно із провокуванням катастроф техногенного характеру із масо-вою загибеллю людей. Цілком очевидно, що й стягування військ до українських кордонів на проведення військових маневрів слугує не тільки засобом залякування української влади та населення східних регіонів, але й напрацюванням майбутніх прикордонних диверсій (їх слід очікувати вже в першій половині липня).

По-третє, вкрай небезпечним залишається поступове просування до вищих ешелонів влади України проросійських агентів впливу. Зо-крема, незрозуміле для багатьох спостерігачів введення до переговор-ного процесу посланників Путіна Віктора Медведчука та Олега Царьо-ва є намаганням Кремля максимально паралізувати можливості Києва позбавитися залежності від Москви. Окремо слід наголосити, що під-тримка такого формату переговорів з боку канцлера Німеччини Анге-ли Меркель є м’якою та прихованою формою зради Берліном україн-ських інтересів. Той факт, що Путін проголосив про продовження підтримки так званого «руського мира» в Україні та заява про подаль-ший захист етнічних росіян в Україні і тих українців, хто відчуває свій нерозривний зв’язок з Росією, по суті, є вираженням наміру формува-ти потужні антиукраїнські рухи та лідерів, яких Кремль просуватиме на керівні посади в структури влади України. А у максимально нега-тивній версії цю заяву слід розглядати як готовність Кремля до фак-тичної війни з Україною (вже стало неважливим, здійснюється ця ві-йна відкрито чи має прихований характер). При цьому, заява Путіна в Австрії про те, що відміна постанови Ради Федерації про можливість використання ЗС РФ в Україні означає, що Путін залишає за собою можливість повномасштабної відкритої агресії проти України. Те, що хазяїн Кремля позначив це на території Європи, в країні, яка відмовля-лася від військового опору нацистській Німеччині Гітлера, є символіч-ним та вразливим для позицій самої Європи у переговорному процесі.

Водночас Володи-мир Путін продо-вжив обраний курс на знищення Украї-ни як незалежної європейської дер-жави.

Відсьогодні є усі підстави казати про ведення Росією повномасштабної війни проти Украї-ни, в якій застосо-вуються фактич-но усі засоби та сили (як військові, так і невійськові).

Стягування військ до українських кордонів на прове-дення військових маневрів слугує не тільки засобом залякування укра-їнської влади та населення східних регіонів, але й напрацюванням майбутніх прикор-донних диверсій (їх слід очікувати вже в першій половині липня).


По-четверте, перенесення штампів щодо України та українського керівництва на офіційний рівень у риторику президента та прем’єр-міністра РФ, реалізація цих штампів на території Європи (зокрема, заяви Путіна у Відні про озброєний та небезпечний «Правий сектор») означає передусім зневажливе ставлення російського лідера до Євро-пи. «Ми в прямому сенсі для бойових дій, слава Богу, збройні сили не використовували. Більше того, ми навіть не перевищили чисельність ЗС РФ, передбачену міжнародними договорами», - цю заяву Путіна Києву слід розглядати не тільки як знущання над Європою (хоча і це в ній проглядається), але й як намір продовжувати грати неприховану лицемірну гру, тобто діяти щодо України на свій розсуд.

Новим викликом часу стала фактична зрада України деякими кра-їнами Європи. Після Франції, яка запросила Путіна у Нормандію на святкування 70-річчяя висадки військ союзників, Австрія визначила за можливе прийняти російського експортера тероризму у своїй сто-лиці. Після цього, а також після неочікуваних заяв німецького канцле-ра Ангели Меркель, стало зрозуміло, що Європа ще більше наблизила-ся до готовності відмовитися від України. На цьому тлі стала майже логічною позиція США – Вашингтон проголосив про готовність секто-ральних санкцій (обмеження на постачання устаткування для нафто-видобутку та у сфері інформаційних технологій), проте, не бажає за-стосовувати їх без Європи.

Висновок відомий: ізоляції Путіна не відбулося, санкції не спра-цювали. Далі заяв Європа не пішла. Чи є це досягненням російської дипломатії або прорахунками української, чи це просто свідома пози-ція Європи, - до кінця незрозуміло. Однак цілком зрозуміло, що на цьому етапі зусилля київської дипломатії виявилися недостатніми. На цьому тлі укладання угоди про Асоціацію з ЄС фактично нівелюється. До того ж, проголошення Віднем про приєднання до «Південного по-току» загострило й енергетичну проблему України – принаймні, наве-ло туману на майбутнє.

В таких умовах цілком очевидна необхідність уточнення подаль-шої стратегії боротьби з Росією. На тлі відмови Заходу від допомоги Україні потрібна мобілізація внутрішніх ресурсів. Передусім, активі-зація АТО з поєднанням силових та несилових компонентів (попере-дній випуск бюлетеня детально надавав про це інформацію, в тому числі, розробки заступника міністра оборони адмірала Ігоря Кабанен-ка) та роботи на дипломатично-економічному фронті з країнами Єв-ропи. Слід пам’ятати (хоча ця теза була оприлюднена у попередньому випуску бюлетеня, її варто повторити ще раз): без успіху суто у вій-ськовій площині Україна не зможе вести переговори з Кремлем на рів-них! І, скоріш за все, взагалі не зможе вести переговори – Путін сприй-має лише мову сили (ще одне повторення пройденого).

Незрозуміле для багатьох спосте-рігачів введення до переговорного процесу посланни-ків Путіна Вікто-ра Медведчука та Олега Царьова є намаганням Крем-ля максимально паралізувати можливості Києва позбавитися за-лежності від Мо-скви.

Без успіху суто у військовій площині Україна не зможе вести переговори з Кремлем на рівних!


Усі застереження у військовій площині, що було висловлено екс-пертами одразу після вступу у посаду нового президента, залиша-ються актуальними. Передача керівництва АТО від СБУ до Генераль-ного штабу ЗСУ. Проведення масштабної військової операції з блокуванням кордонів та готовністю відповісти на прикордонні провокації, що ретельно готуються. Потрібне термінове посилення усій системи розвідки України – від агентурної до суто технічної. Необхідне невідкладне формування бойових мобільних загонів спе-ціального призначення – для проведення локальних (точечних) опе-рацій з ліквідації груп терористів (зниження ватажків, російських диверсантів і т.п.). Враховуючи зростання загрози подальшого теро-ристичного проникнення, варто більш ретельно готувати «другу лі-нію оборони» - на кордонах усіх східних та південних областей Укра-їни. У цьому контексті варто не забувати, що загони терористів на 80% складаються з українців – переважно тих, хто не здатен себе ре-алізувати в інших умовах. Отже, таких людей чимало й в інших регі-онах країни, а справа не є наслідком суто особливого менталітету Донбасу.

Абсолютно не використаний потенціал роботи з населенням схід-них регіонів – їх відверте неприйняття путінського плану облаштуван-ня Донбасу може суттєво вплинути на баланс сил. Про наявність важ-ливого невикористаного нюансу зазначив командир батальйону «Донбас», якого ми знаємо як Семена Семенченка. Зазначивши про відсутність шансів на мирне врегулювання ситуації без здачі націо-нальних інтересів України (zn.ua, 28.06.14), він висловив думку, що у процесі конфлікту деякі соціальні групи на Донбасі створили свій ва-ріант нової еліти, яка виступає проти негативних процесів в суспіль-стві. Отже, цю еліту варто підтримувати з центру, оскільки здійснення повної заміни місцевої еліти стає найважливішою запорукою майбут-нього розвитку регіонів.

Також залишаються невикористаними можливості інформаційної кампанії в регіоні – передусім, внаслідок втрати цілісного національ-ного інформаційного поля. Потрібно разом з АТО терміново формува-ти соціальну політику центру щодо палаючих регіонів. Втім, загальні настрої українського народу мають у цій війні глобальне значення, так само, як настрої більшості населення в регіонах, що перетворилися на гарячі точки. Хоча на Донбасі місцеве населення почало розчаровува-тися в сепаратистах і російських найманцях, ще далеко до цілеспрямо-ваної політики центру стосовно східних регіонів. Слід відзначити, що за цей період часу практично нічого не було зроблено у напрямку сти-мулювання мотивації учасників АТО. Йдеться про запровадження мо-тиваційних пакетів, в яких центральне місце посідає адекватне матері-


альне забезпечення, страхування, відповідні нагороди та компенсації у разі різних випадків. Серед іншого, цей фактор шкодить новій владі, оскільки негативно впливає на уявлення народу України на удоскона-лення владою системи організації військового опору агресору. З іншо-го боку, аналіз поточної ситуації свідчить, що Путіну вдалося припи-нити початок істерії в рядах бойовиків – передусім, за рахунок використаного етапу перемир’я та насичення загонів новими ОВТ.

Особливості інформаційних операцій проти України полягають у подальшому розвитку пропаганди на території Росії. Наслідком цього можна вважати оприлюднені дані соціологічного опитування: біль-шість росіян - 64% - переконані, що Росія повинна надати військово-технічну підтримку бойовикам на сході України. Слід відзначити по-дальші акценти Путіна та лідерів громадської думки Росії – до цієї ж технології відноситься й влаштована останніми днями неформальна зустріч російського президента з діячами культури країни. Готовність населення РФ долучатися до антиукраїнської політики є одним з осно-вних ризиків для закріплення національної ідеї всередині України - поруч з тривалим мовчанням західних країн та проблемами оператив-ного формування адекватно забезпечених бойових підрозділів для АТО.

Настрої та морально-бойовий дух українських учасників АТО за-лишається високим. Хоча на цьому тлі лунають невдоволення керівни-цтвом АТО, називаються імена генералів, які не приймали своєчасних рішень. Дісталося й новому президентові. Зокрема, у приватних роз-мовах військові НГУ за ЗСУ зазначали про очікування від Президента України введення воєнного стану в Луганській та Донецькій областях. А також про необхідність більш чітких наказів керівництва АТО. Пи-тання повноважень та секторів відповідальності залишається невирі-шеною проблемою. Зокрема, батальйони територіальної оборони час-то діють на свій розсуд. Саме внаслідок нечіткого керівництва, як зазначають спостерігачі, батальйон «Донбас» потрапив свого часу у за-сідку, а штаб АТО не поспішав надавати йому підтримку.

Важливо зазначити, що протягом часу з моменту інавгурації Пе-тра Порошенка до 30 червня характеризуються певними втратами з боку нової влади. Фахівці вважають, що іміджу новообраного Прези-дента України шкодять дві складові. Перша пов’язана із уповільнен-ням прийняття рішень (хоча фахівці визнають: рішення ретельно про-працьовані). Друга – із втратою уваги до люстрації та окремих епізодів роботи судової системи. Зокрема, найбільше зашкодила Петру Поро-шенку поява на переговорах щодо долі Донбасу людей, що були про-голошені українською владою у розшук – Олега Царьова та лідерів те-рористичних організацій регіону. А також доволі сумнівного Віктора


Медведчука, який у суспільстві асоціюється із Путіним та готовністю до запровадження елементів антиукраїнської політики. Цей факт під-силили інші, а саме: протягом двох тижнів після вступу Порошенка у діяльність на посаді глави держави відбулося два звільнення вбивць (Лозинського та Тарана), що вкрай негативно було сприйнято громад-ськістю. Виявилось, що ці (та такі ж резонансні) випадки громадська думка пов’язує із діяльністю Президента та його адміністрації.

ЦДАКР протягом другої половини червня досліджував питання ставлення до окремих фахівців сектору безпеки. Варто сказати декіль-ка слів щодо іміджу певних осіб, які беруть участь у керівництві АТО. Переважна більшість фахівців з питань безпеки (серед них й ті, що бе-руть участь у бойових діях), які зверталися до ЦДАКР протягом черв-ня ц.р., зазначали таке.

Василь Крутов. Має місце нейтрально-негативне відношення. Ніх-то не піддає сумніву його професіоналізм, особисту хоробрість та ком-петентність як організатора антитерористичних заходів, однак зрос-тає переконання у неможливості для СБУ здійснювати загальне керівництво АТО.

Валентин Наливайченко. Його компетентність не викликає пи-тань. Однак спеціалісти вважають керівника СБУ «фахівцем мирного часу» і все більше намагаються досягти рішення щодо суттєвих змін у способі керівництва АТО.

Михайло Коваль. Відбувається поступове зростання довіри до в.о. міністра оборони, зростання позитиву його особистого сприйняття серед фахівців та й у суспільстві в цілому. При цьому частину позитив-ного іміджу генерал перебирає від Генерального штабу, який фактично залишається структурою без особистостей, що легко упізнаються сус-пільством. З іншого боку, на адресу Генерального штабу лунало чима-ло звинувачень у наявності в його структурі зрадників, або фахівців, що сприяють діям терористичних організацій та сепаратистських ру-хів на Сході країни.

Зберігається рівне, скоріше нейтральне відношення до секретаря РНБОУ Андрія Парубія. Але така ситуація радше пов’язана із тим, що секретар РНБОУ прямо не долучений до керівництва АТО чи перего-ворного процесу та став менше з’являтися в ефірі із гучними сумнів-ними заявами.

Арсен Аваков. Відзначається негативне відношення до його не-контрольованих висловів на ФБ. Окремі з них шкодять здійсненню операцій АТО. Хоча в цілому експерти відзначають послідовність та впевненість самого міністра.

Микола Литвин. Поширюється вкрай негативне ставлення до ке-рівника ДПСУ внаслідок втрат на кордоні та проблематичності з боку


керівництва АТО щодо координації дій прикордонників та інших під-розділів АТО.

На тлі розгорнутої війни з’явилися ризики в інших сферах. Зо-крема, питання газової війни (воно досліджено детальніше у блоках нижче), питання військово-технічного співробітництва (ВТС) з РФ та ризики рейдерського захоплення ключових підприємств оборонної га-лузі (та взагалі високотехнологічних виробництв). Зокрема, згідно з підрахунками ЦДАКР, втрати України від призупинення військово-технічного співробітництва з РФ не перевищать 250 (фактичних) – 300 (потенційних) млн дол. на рік. А в разі формування реалістичного дер-жавного оборонного замовлення, цілком можливо здійснити компен-сацію підприємствам за рахунок закупівель в інтересах національного війська. Владі варто проголосити, що нині йдеться не про відмову ро-сійським замовникам, а про замороження поставок внаслідок військо-вої агресії Росії. В цей час Україна повинна розірвати військово-техніч-не співробітництво з Росією, інакше українці не матимуть морального прав вимагати від інших держав припинення поставок зброї в РФ. Слід розуміти, що практично всі спільні проекти важливі саме для оборон-ної сфери Росії, і немає жодного проекту в інтересах ЗСУ. Надалі, після припинення збройової боротьби та підживлення російською стороною терористів можливе відновлення кооперації в межах ВТС в інтересах третіх країн та проектів подвійного призначення. За даними ЦДАКР, якщо в 2008 році на Росію припадало 24% всього українського експорту в галузі озброєнь, то до початку 2014 року її частка скоротилася до 15%. Більше того, Києву слід враховувати подальшу воєнно-технічну полі-тику Москви, яка спрямована на повне імпортозаміщення до 2016 року. То ж вкрай важливо першими здійснити кроки на диверсифікацію по-стачань. За будь-яких умов Україна має відмовитися від проектів, що пов’язані із озброєнням російської армії. Та вимагати такої ж самої ре-акції від партнерів в Європі. Можна додати, що для України доцільно припинити обслуговування МБР РФ та поновити спроби переговорів з США щодо більшого залучення національної ракетно-космічної галузі до проектів США, включно із військовими (можна нагадати, що до 2007 року виконувалися контракти з вивчення можливостей України щодо забезпечення проекту НПРО США).

Що стосується літакобудування, то Україні варто шукати альтер-нативних партнерів для проектів Ан-70 та виробництва модернізова-них версій Ан-124. Відомо, що американська сторона могла б виступи-ти партнером, оскільки випуск ВТЛ С-17 припинено, а Росія має обмежені можливості щодо випуску Ан-124 (незважаючи на наявність стапелів на ульяновському підприємстві «Авіастар», в Росії немає сер-йозної конструкторської школи військово-транспортних літаків).


В цьому контексті слід максимально використати можливості ВТС України з США. Наприкінці червня США надали декілька сигналів щодо можливості розширення військово-технічного співробітництва з Україною, включно з сприянням в компенсації втрат українського оборонно-промислового комплексу у зв’язку зі згортанням Києвом українсько-російської співпраці в цій галузі. Зокрема, попередні пере-мовини із заступником помічника держсекретаря США з питань регі-ональної безпеки і оборони Грегорі Кознером з представниками про-фільних структур і відомств у Києві можна вважати вдалим початком процесу. Для української влади вкрай важливим стане не стільки отри-мання компенсації, скільки розміщення на національних оборонних підприємствах різноманітних замовлень західних партнерів. У подаль-шому Україні варто спрямувати зусилля на входження у міжнародні (мультинаціональні) групи з розробок та виробництва нових систем ОВТ з відповідними закупівлями нових систем та технологій. Це є фактично єдиним шляхом досягнення адекватного рівня стримування російської агресії у майбутньому.

Що стосується можливостей рейдерського захоплення оборонних та високотехнологічних потужностей України, варто зазначити про намагання низки бізнесово-промислових угруповань скористатися увагою уряду до військових дій та здійснити такі кроки. В цей час пе-редусім йдеться про літакобудівний комплекс. Зокрема, відомо, що такі спроби ведуться стосовно ДП «Антонов». Йдеться про зусилля, спрямовані на дроблення виробництв (як колись це було здійснено щодо підприємства-гіганта СРСР ВО «Хартрон»). Так, серед іншого, з’явилася інформація про намагання виокремити у самостійні сегмен-ти-підприємства (тобто, розчленити існуючий в цей час державний концерн):

• Транспортний підрозділ «Авіалінії Антонова», що здійснює ван-тажні перевезення;

• Підрозділ з пасажирських перевезень;• Аеропорт «Гостоміль»;• Конструкторське бюро «Антонова»;• Підприємство з виробництва літаків (колишній авіаційний завод

«Авіант»). Слід наголосити, що це питання досконало не опрацьовано, і це

може суттєво зруйнувати наявну систему. Немає впевненості, що на-мір відсторонити від управління комплексом президента – генераль-ного конструктора Дмитра Ківу є вдалим способом вирішення пробле-ми розвитку національного літакобудування. Деякі експерти та політики вже відзначили, що на сьогодні в Україні відсутні фахівці, які за рівнем кваліфікації як конструктора, так і у сфері знань Європей-


ських авіаційних стандартів, могли би повноцінно замінити Дмитра Ківу. Крім того, на самому ДП «Антонов» вказують, що поспішні рі-шення уряду можуть вдарити по конструкторській системі у літакобу-дуванні. Так, йдеться про те, що будуть свідомо зруйновані традиції школи літакобудування: попередник Дмитра Ківи Петро Балабуєв 13 років працював першим заступником генерального конструктора Оле-га Антонова, а Дмитро Ківа, у свою чергу, 14 років перебував на посаді першого заступника генерального конструктора Петра Балабуєва. Щодо нинішнього першого заступника, то, як зазначають фахівці ДП «Антонов», 47-річний Григорій Рудюк лише 3,5 роки на посаді. Це, як вказують експерти з питань літакобудування, є недостатнім для того, щоб вдало очолити школу. Крім того, як стало відомо, група, яка на-магається заволодіти підприємством, просуває до топ-менеджменту Сергія Меренкова, який ніколи не працював на керівних посадах в ДП «Антонов» (тоді АНТК імені Антонова) та був головним конструкто-ром літака Ан-140. Свого часу, як вказують джерела на підприємстві, його було звільнено за ведення несанкціонованих переговорів з пред-ставниками Іранської компанії HESA. Варто також додати, що Міно-борони та Держадміністрація Києва не погодили звільнення Дмитра Ківи. Таким чином, питання зміни керівництва підприємства та про-сування сумнівних ідей здається неопрацьованим та певною мірою упередженим. Уряд не має чіткої стратегії розвитку літакобудування, комплекс залишається не акціонованим. За таких умов будь-які рішен-ня, прийняті в стані фактичного військового протистояння з Росією, можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків.

Фахівці наголошують, що ДП «Антонов» може стати першим серед низки стратегічно важливих науково-промислових об’єктів, які Украї-на ризикує втратити.


У дзеркалі експертної думки

Три измерения «украинского кризиса»

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»: Нынешний «украинский кризис» имеет минимум три измерения. Первое измерение, на котором я регулярно акцентирую внимание, и

которое в силу специфики нашей информационной пропагандистской машины обходится стороной, состоит в продолжающемся величайшем конфликте между ведущими политэкономическими группами. Одна из них была, по сути, олицетворением и распределителем старого режима и костяк которой сбежал за пределы страны. Эта группа пыталась и пытается активно финансировать реванш. Вторая группа узурпировала власть, поль-зуясь результатами протестного движения Майдана. Она использовала этот конфликт для укрепления своей власти, не обращая порой внимания на линейку рисков, которые возникали уже внутри страны. Именно этот конфликт послужил почвой и дал возможность Российской Федерации в лице Кремля непосредственно включиться в наш внутриполитический гражданский процесс. Поэтому, главная, на мой взгляд, ошибка при анали-зе нынешних процессов состоит в том, что часто все сводится только к проблеме украино-российских взаимоотношений. Конечно, есть все осно-вания считать и утверждать, что Россия активно, планово и целенаправ-ленно играет на поражение Украины, на ее дробление, на поражение укра-инского проекта как такового. Свидетельством тому есть и переход Крыма в состав Российской Федерации, и текущая поддержка сепаратистов. Но повторюсь, все это стало возможным только потому, что возникла «плодо-родная» почва, которая и была активно использована.

В этой ситуации сейчас – и я это уже утверждаю категорически – в са-мом составе нынешней украинской власти есть, как минимум, три пози-ции. Здесь есть свои «ястребы», есть свои «голуби» плюс есть, условно го-воря, свои «компрадоры». Ястребы – это сторонники использования конфликта с Россией для решения своих задач по сохранению власти лю-бой ценой, в том числе, и за счет переформатирования страны. Именно поэтому так странно в свое время выглядела антитеррористическая опера-ция. Именно поэтому многие действия власти выглядели либо как не завершенные, либо как провокационные. Я уже не говорю о решениях, которые привели фактически к необратимой милитаризации общества, к появлению парамилитарных формирований, которые на сегодня прочно заняли свою нишу, в том числе, и в политике.

«Голуби» – это те политические силы, которые пытались, в том числе, будучи представлены во власти, перевести конфликт в мирное русло, со-хранив в стране стабильность. И то, что эта «позиция голубей» отвечала ожиданиям общества, свидетельствуют в том числе и итоги президентских

Главная, на мой взгляд, ошибка при анализе нынешних процессов состоит в том, что часто все сводится толь-ко к проблеме украино-россий-ских взаимоотно-шений.


выборов. Все политические лидеры, которые в той или иной форме пропа-гандировали реванш или чью-то победу – решение проблемы через кон-фликт – потерпели поражение. И победа Петра Порошенко - это не столько победа какой-то его уникальной программы, сколько победа позиции, ко-торая оказалась более приемлемой обществу… Трагизм состоит в том, что позиция «голубей» – это позиция конгломерации групп, партий и персон, которые не консолидированы и не в состоянии проводить системную по-литику.

Второе измерение. Ключевая проблема состоит в том, что сам по себе конфликт в Украине проходит на фоне глубочайшего кризиса государ-ственности. Именно поэтому в такой жестокой форме происходит переза-грузка всех ключевых институтов государственности - от армии до госу-дарственной системы. Соответственно, именно сейчас имело бы смысл в качестве превентивной меры использовать инструмент реформ - консти-туционной, экономической и так далее. Но здесь мы столкнулись с пробле-мой отсутствия единого центра реформ, грубо говоря, центра принятия решений. Поэтому, ситуация с точки зрения государственного управления фактически выходит из-под контроля, приобретая стихийный характер.

Другой важный момент второго измерения состоит в том, что наличие трех упомянутых компонентов в системе власти, включая и преступный, попросту блокирует необходимые тактические перемены. Для того чтобы иметь возможность государственной власти в лице Кабинета Министров, Верховного Совета, Президента говорить со всеми и предлагать те или иные форматы переговоров либо компромисса, необходимо обладать высокой степенью морального признания и так называемой социальной легитимности. Не будут протестующие или избиратели на местах в разных регионах принимать состав власти, которая в их глазах выглядит спорной или является результатом какого-то сговора. Не понимать это невозможно. И люди, которые сейчас при власти, это понимают. Но не могут найти компромисс. Поэтому все разговоры о необходимости нового политичес-кого разговора, технического правительства в переходный период до пар-ламентских выборов попросту уходят в песок. Вот эта несбалансирован-ность власти в условиях кризиса государственности является дополнительным фактором стихийной перезагрузки самой государствен-ности и создает почву для самых разнообразных новых государственечес-ких процессов. Если два-три месяца назад заявки о появлении разнообразных республик выглядели, как провокации или спецоперации, то по состоянию на сейчас эти процессы уже обрастают политическими формами, получают, пусть и небольшую, но социальную поддержку, поли-тически программируются и так далее. И ситуация в Крыму, и последую-щее развитие ситуаций в Донецкой и Луганской областях показывают, что этот процесс начинает постепенно приобретать черты полулегитимного

Трагизм состоит в том, что пози-ция «голубей» – это позиция кон-гломерации групп, партий и персон, которые не консолидированы и не в состоянии проводить сис-темную политику.

Если два-три месяца назад заявки о появлении разнообразных республик выглядели, как провокации или спецоперации, то по состоянию на сейчас эти процессы уже обрастают поли-тическими форма-ми, получают, пусть и неболь-шую, но социаль-ную поддержку, политически программируются и так далее.


характера. Пускай здесь и есть пока приставка «полу» – не считаться с этим невозможно. Это означает, что формальные меры, связанные, например, с наведением порядка, с преодолением угрозы терроризма или с «космети-ческими» реформами и полномочиями, будут уже недостаточны…

И третье измерение – это геополитический уровень проблемы. В кон-фликт жестко вошла Россия, которая преследует свои цели. Они заключа-ются в ослаблении и подрыве украинской государственности, недопуще-нии укрепления Евросоюза, решении своих внутренних проблем, связанных с доказательством эффективности российской модели государ-ственности. Эти цели и возможные победы, на мой взгляд, для России выглядят тактическими. А вот потери, которые несет и понесет Россия, куда более существенные и более стратегического характера. Попросту го-воря, из этого конфликта и украинская, и российская сторона – обе выйдут не просто с нулевым результатом, а с конкретным минусом. За счет этого конфликта уже происходит глобальная перегруппировка сил. Причем, гео-политическая и геоэкономическая. В частности, происходит необратимый на данном этапе разрыв между Евросоюзом и Россией. Россия вынуждено идет на сближение с Китаем, для которого она является не просто страте-гическим партнером, но и перспективным жизненным пространством. Се-годня фактически уже происходит сдерживание модернизационных про-цессов и в России, и в Украине. Потому что резко уменьшается инвестиционный потенциал для модернизации, происходит милитариза-ция общества. Этот конфликт также является серьезным аргументом для новой гонки вооружений, в чем заинтересованы определенные влиятельные круги ведущих стран мира. Естественно, сегодня это удовлетворяет консервативные силы самой России в части ВПК, армии и так далее. Поэтому на эти процессы стоит смотреть шире, как это ни цинично звучит - с прагматичной точки зрения. Ибо этот конфликт действительно являет-ся выгодным предлогом и способом глобальных изменений. К указанному факторному ряду добавлю укрепление популярности идей формирования экономического и политического общества в сближении Евросоюза и Соединенных Штатов. Все это является элементами глобальной трансфор-мации.

Поэтому, для того чтобы обрести субъектность в сложившейся ситуа-ции, нам нужно четко понимать, по каким правилам этот конфликт живет и развивается.

Что касается возможных выходов из ситуации, во-первых, нам необ-ходимо научиться формировать опережающие варианты решения насущ-ного вопроса. В том числе, опережая те повстанческие и государствообра-зующие процессы, которые происходят сегодня на Востоке страны.

Во-вторых, необходимо правильное контрпропагандистское исполь-зование тех инструментов, которые сейчас распространены на Востоке.

Формальные меры, связанные, напри-мер, с наведением порядка, с преод-олением угрозы терроризма или с «косметическими» реформами и по-лномочиями, будут уже недостаточны…

Из этого конфлик-та и украинская, и российская сторо-на – обе выйдут не просто с нулевым результатом, а с конкретным мину-сом.


Например, сейчас муссируется новороссийский проект. Почему даже не рассматривается вариант того, чтобы конвертировать идею Новороссии в антироссийский проект? А ведь возможности для этого есть. Например, трансформировать ее в проект формирования истинно русского национа-листического движения, критикующего положение дел в самой России. Это как один из частных возможных случаев. Но это задача сильной влас-ти, которая умеет возникающие риски превращать в новое оружие.

Третий момент: сейчас принципиально важна вместе с планом мирно-го урегулирования собственного вооруженного конфликта (а мирное уре-гулирование вооруженного конфликта – это всего лишь предпосылка для каких-то действий, а не решение проблемы) разработка комплексного ан-тикризисного плана, плана посткризисного развития. Посткризисного – это не означает «после кризиса». Посткризисное развитие означает приме-нение мер, которые сами по себе преодолевают кризисы. Здесь же опять несколько направлений. Первое направление – социогуманитарное. Мы имеем дело с регионом, где проживает более восьми миллионов населения. Там представлены все целевые группы, особенно на территориях, контролируемых украинской властью. Эти регионы должны получить це-левую социальную помощь, поддержку, реабилитацию. Речь идет о людях, которые сейчас не получают пенсию и требуют гарантий, связанных с личным обеспечением, медикаментами и так далее. Отдельный блок во-просов – это малообеспеченные семьи, дети; вопросы следующего учебно-го года, организация вывоза этих групп для временного проживания в регионы вне конфликта… Для этого надо формировать условия активного межрегионального сотрудничества, чтобы это выглядело как националь-ная политика поддержки населения. Формировать, в конце концов, военизированные подразделения, которые бы занимались поддержкой функционирующей инфраструктуры. Потому что уже остро стоят проблемы питьевой воды, отопления и так далее, работы таких социальных учреждений, как больницы, поликлиники, скорая помощь… К этому плану должны быть привлечены все без исключения центральные органы власти, каждый из которых должен стать частью плана антикризисного развития регионов. Даже в условиях, когда идет конфликт. Потому как для живущих там наших соотечественников вопрос поведения власти, акцентов, которые ею делаются, существует только в двух измерениях. Либо это подтвержде-ние, что они еще живут в этом государстве и находятся под его защитой, опекой и прочее, либо они это воспринимают как политику, которую счи-тают оккупационной, где в фокусе только заботы об армии, территории, безопасности, и так далее. Именно в этом вопросе центральная власть Ки-ева сегодня «вдрызг» проигрывает поведению сепаратистских образова-ний и главного их союзника – российской власти, которые сейчас делают акцент на гуманитарной помощи, на разработке планов развития новых

Почему даже не рассматривается вариант того, чтобы конверти-ровать идею Ново-россии в антирос-сийский проект? А ведь возможности для этого есть. Например, транс-формировать ее в проект формиро-вания истинно русского национа-листического движения, крити-кующего положе-ние дел в самой России.

Надо формиро-вать условия активного межре-гионального со-трудничества, чтобы это выглядело как национальная политика по-ддержки населения.

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ / 30 червня 2014 16ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/24 квітня 2014

республик, которые уже опубликованы. Пускай это сегодня только слова и бумага, которые, скорее всего, не будут подкреплены делом. Сегодня важен фактор восприятия.

Следующий отдельный блок вопросов – это разработка плана экономической реабилитации кризисного на сегодня региона. Одной из главных проблем, с которой сталкивается этот регион, является утечка и без того немногочисленного активного бизнес класса. Малого, среднего бизнеса, который обеспечивает жизнь внутреннего рынка. В этой связи сразу же обостряется угроза резкой авторитаризации жизни. Зависимость сотен тысяч людей от административной власти или от еще функциониру-ющей промышленности может привести к тому, что будет формироваться сильный социальный спрос на жесткий милитарный стиль управления, на административно-командные способы управления. Поэтому создание условий для малого и среднего бизнеса, гарантий стимулирования его работы, кредитования, общественной поддержки, спецстрахования и так далее мы и выносим в отдельный блок вопросов.

Также одним из главных направлений приложения усилий является формирование эшелона комплементарной Киеву восточной элиты. Сегод-ня модно проводить различные исторические параллели. Так вот, одной из особенностей конфликта на Донбассе, если его сравнивать очень условно и в кавычках, например, с «гражданской войной» в США или сегодняшней в Сирии, является то, что на стороне сепаратистов нет ярко выраженной влиятельной политической гуманитарной элиты. Прежде всего, потому что сами по себе сепаратистские движения на старте финансировались сбежавшей частью старого режима, которая была вне границы. (В продо-лжение грубых аналогий – представьте себе на минуту, что вся аристокра-тия Юга США взяла и сбежала в Британию…) Представители сбежавшего режима финансировали только вооруженные отряды. И это во многом способствовало тому, что все заявленные прожекты отделения, самостоя-тельности не получали поддержки населения - население попросту не по-нимало почему из-за этих авантюристов нужно куда-то отделяться.

Также нужно помнить и учитывать, что на начальном этапе идеология пророссийскости не имела широкой базы поддержки, потому что мы име-ем дело скорее с травмированным советским массовым сознанием, чем с сознанием русским как таковым. Кстати, обратите внимание, что даже рос-сийское руководство в последнее время все чаще говорит не о «соотече-ственниках», но русских, русскоязычных и украинцах, которые «тяготеют к России». Даже в Кремле увидели фундаментальные ошибки, связанные со спецификой этого региона. Это сложнейшая задача на самом деле. Потому как на сегодня очень ограничен круг персоналий, которые могли бы уча-ствовать в формировании местной государственной власти, будучи одно-временно комплементарной Киеву и уважаемой на местах. Но это задача, которую нужно решить в кротчайшие сроки.

Для живущих там наших соотече-ственников вопрос поведения власти, акцентов, которые ею делаются, существует толь-ко в двух измерени-ях. Либо это под-тверждение, что они еще живут в этом государстве и находятся под его защитой, опекой и прочее, либо они это воспринимают как политику, которую считают оккупационной, где в фокусе только заботы об армии, территории, без-опасности, и так далее.

Зависимость сотен тысяч людей от административной власти или от еще функционирующей промышленности может привести к тому, что будет формироваться сильный социальный спрос на жесткий милитарный стиль управления, на административно-командные способы управления.


А тот путь, который избран сейчас, мне кажется, ошибочен. Сегодня либо делается попытка заигрывания с олигархами, которые являются хозя-евами региона и будут делать все, чтобы сохранить всю свою собствен-ность и влияние любой ценой, либо идет вовлечение фигур, которые зависимы от российской власти. Все это может привести к обратному эффекту. Такие шаги власти считаю неправильными.

Также при решении восточного конфликта не учитывается культурная и духовная составляющие. Так объективно сложилось, что в последнее время мы наблюдаем сильную политизацию подавляющего большинства наших соотечественников. Люди привыкли ориентироваться преимуще-ственно на политиков, представителей власти. В действительности же об-разами национального единства должны стать это наука, культура, искус-ство, образование. К сожалению, у Киева не хватило мозгов сформировать, если хотите, круг представителей региона Донбасс, представляющих разные сферы жизни, которые являются сторонниками и у которых есть конкретные аргументы решения проблемы восточного конфликта в пользу Украины. Поэтому со временем люди вольно или невольно ориентируются либо на местных сепаратистов, либо на политиков, которые являются выходцами из этого региона и представлены в парламенте. Этим людям просто не дали других «реперных точек».

Следующее важнейшее направление – это работа с местными гуманитарными элитами, которые оказались во временной изоляции. Ведь и Луганск, и Донецк, и города в соседних регионах, которые не охвачены кон-фликтами, но где тоже веет сепаратистское дыхание – все это университет-ские центры. Это центры, где тысячи студентов, где очень сильный научно-преподавательский состав, который давно оказался вне дискуссии о стране, о приоритетах ее развития, о приоритетах регионального развития и так да-лее. От голоса и позиции этих людей, их влияния на жителей региона, на средства массовой информации во многом и зависит то, что называется общественным мнением. Работу с этой средой, разработку этого мощного «гуманитарного пласта» в свете формирования решений восточного вопро-са я вообще считаю одной из ключевых. Но, к сожалению, силами только экспертных групп, общественных организаций этого не поднять при всем желании. Это все-таки задача общегосударственного масштаба. Мы со своей стороны запланировали целую программу под названием «Восточный диа-лог». Просто в силу событий, которые там развернулись (мы просто не успе-ваем за динамикой развития событий), программа пока не реализуется. Но я уверен, что где-то с июля-августа мы этот проект начнем разворачивать. Я надеюсь, что нас тут поддержит и Академия наук, и наши коллеги по научно-экспертному цеху. Но, повторюсь, я удивлен и возмущен тем, что это важ-нейшее направление, от которого зависит успех и убедительность всех идео-логических проектов на Востоке Украины, вообще игнорируется властью.

Идеология пророс-сийскости не имела широкой базы поддержки, потому что мы имеем дело скорее с травмированным советским массовым сознани-ем, чем с сознанием русским как таковым.

У Киева не хвати-ло мозгов сформи-ровать, если хоти-те, круг предста-вителей региона Донбасс, представ-ляющих разные сферы жизни, которые являют-ся сторонниками и у которых есть конкретные аргументы реше-ния проблемы восточного кон-фликта в пользу Украины.


И последний момент, опять же ключевой, – это информационная вой-на. Все без исключения наши коллеги, эксперты, журналисты жалуются на то, что Украина проигрывает информационную войну. И более того, счита-ется, что мы ее не ведем. Так вот, я хочу разочаровать всех: мы информаци-онную войну ведем, просто делаем это глупо и бездарно, зачем-то теми же «кремлевскими» инструментами. Российская пропагандистская машина просто работает длительное время и более хорошо отлажена. Плюс с точки зрения применяемых инструментов, украинский ответ – а) неадекватен, б) приводит, как правило, к обратному эффекту. Я привожу всегда очень про-стой пример. Российская пропагандистская машина включилась на полную в момент разворачивания Майдана. Это сработало в том числе и потому, что все предыдущие попытки использовать эту машину, например, для пропаганды федеральной идеи, или для пропаганды неуспешности укра-инских реформ, или даже для дискредитации нашей европейской интегра-ции, – все они были вообще неуспешны и бесполезны. Эта пропагандист-ская махина вообще не имела эффекта в аккурат до осени 2013-го года. Она начала работать на этапе, когда в Украине началось движение на Май-дане. Разрозненность посылов, стихийность этого без сомнения искренне-го движения позволило российской пропагандистской машине сформиро-вать упрощенный смысловой и оценочный ряд, который легко и эффективно начал работать на дискредитацию всего происходящего в Украине. На всех уровнях пошла социально-культурная агрессия.

Но наш ответ оказался почему-то линейным. На обвинения в том, что Майдан был фашистским (а он фашистским не был - это действительно на-глое вранье), начали применяться тезисы о «колорадах» и так далее. Это, как ни крути, выглядело определенным оскорблением в глазах людей, сим-патизирующих России или действительно толерантно относящихся к со-ветскому прошлому. На информационную кампанию, что в Киеве власть захватили бандеровцы (опять же полная ерунда), в ответ идут активные информационные атаки в адрес России как новой «империи зла», обвине-ния в терроризме в адрес всех возникших парамилитарных объединений и групп в восточных областях. Все эти упрощенческие подходы приводят к тому, что мы в этой информационной войне уже начали проигрывать сис-темно. Потому как мы оказались втянуты в войну с внешним врагом, но при этом внутри теряем своих реальных и потенциальных симпатизирую-щих.

Непонимание законов этой социально-культурной войны (война идет в первую очередь внутри, а уже потом с внешним врагом) привело к неутешительным результатам. Сегодня, к сожалению, наши соотечествен-ники в Донецкой, Луганской областях независимо от гражданской позиции до сих пор крайне критично относятся к происходящему в стране в целом и к политике Киева в частности. Даже те, кто уже разочаровался в поведе-

Мы информацион-ную войну ведем, просто делаем это глупо и бездарно, зачем-то теми же «кремлевскими» инструментами.

Это центры, где тысячи студен-тов, где очень сильный научно-преподаватель-ский состав, который давно оказался вне дис-куссии о стране, о приоритетах ее развития, о при-оритетах регио-нального развития и так далее.

Разрозненность посылов, стихий-ность этого без сомнения искренне-го движения позво-лило российской пропагандистской машине сформиро-вать упрощенный смысловой и оценочный ряд, который легко и эффективно начал работать на дискредитацию всего происходяще-го в Украине.


нии сепаратистских лидеров, даже те, кто, сходив на референдум 12 мая, уже передумали поддерживать эти республики, тем не менее, и близко не стали толерантны к Киеву. Это говорит о том, что Киев как государствен-ная власть оказался пока несостоятельным в борьбе за сознание и настро-ение соотечественников. И эту ситуацию надо менять радикально. Конеч-но же, это задача комплексная. Она предполагает и изменение подходов со стороны власти, со стороны тех кругов, которые поддерживают ее инфор-мационную политику, и со стороны гражданского общества, экспертной среды. Но проблема состоит в том, что уровень упрощенства уже достиг таких масштабов, что нужно готовиться еще к очень длительной инерции от всего этого.

Приведу еще один пример, казалось бы, без слабых мест. Я всерьез считаю преступной кампанейщину вокруг вооружения наших солдат с по-мощью добровольных взносов и сбрасывания денег на обмундирования и другое оборудование. Во-первых, потому что это - стимулирование тенево-го рынка. Во-вторых, это полный примитивизм понимания того, как вооб-ще надо подходить к формированию национальной армии. И в-третьих, это разворачивание ненужной истерики и психоза на бытовом уровне, ког-да и так тысячи семей готовы направить своих мужей, сыновей на фронт. Это кампания только в глазах недалеких людей выглядит патриотичной. На самом же деле, это квасной патриотизм, который на корню убивает по-нимание, какой должна быть армия, какой должна быть ответственность чиновников за принятие оборонного бюджета, ответственность за серти-фикацию военной продукцию, подготовку инструкторов и так далее.

Сегодня надо говорить простые вещи, связанные и с нашим неразумным поведением в информационной войне, и с нашей самодискредитацией как государства, когда мы говорим об организации, например, антитеррорис-тической операции. Нужно кардинально и комплексно менять все подходы. Так, мирная инициатива Президента была ожидаема как обществом, так и международным сообществом. Несомненно, она требует поддержки. Но также нужно просто понимать, что мирный план Петра Порошенко даже в случае его полной реализации - это лишь создание предпосылок для даль-нейшего развития. А вот вопрос выбора пути остается открытым. И тут я не исключаю того, что упрощенный вариант, который когда-то казался простым выходом из ситуации - реформа самоуправления (которую почему-то все назвали децентрализацией) уже будет недостаточным. Нуж-но думать и искать свой вариант автономности регионов. Чтобы это могло стать нашей украинской версией (а не чьей-то калькой) не Новороссии, но Восточного региона.

К сожалению, нам придется выбирать между вариантом перманентно-го конфликта и вариантом новой формы государственности…

Упрощенческие подходы приводят к тому, что мы в этой информацион-ной войне уже нача-ли проигрывать системно.

Непонимание законов этой социально-куль-турной войны привело к неутешительным результатам.

Мирный план Петра Порошенко даже в случае его полной реализа-ции – это лишь создание предпосылок для дальнейшего раз-вития. А вот вопрос выбора пути остается открытым.

Нужно думать и искать свой вари-ант автономнос-ти регионов. Чтобы это могло стать нашей украинской верси-ей (а не чьей-то калькой) не Ново-россии, но Восточ-ного региона.


Розвідувальне співтовариство України не потребує нових штучних надбудов

Микола Маломуж,голова Служби зовнішньої розвідки України (2005 – 2010 рр.)

Останнім часом з огляду на різке загострення ситуації довкола України на тлі прямої агресії з боку Кремля одним із найгостріших питань природ-ним чином стає діяльність національних розвідувальних органів. Зокрема, багато доводиться чути про оптимізацію діяльності розвідувальних струк-тур, зокрема доцільності створення в Україні розвідувального співтовари-ства, причому в нових критичних умовах обмеженого часу, коли держава де-факто перебуває у стані війни «нового типу».

Спираючись на власний багаторічний досвід управління Службою зо-внішньої розвідки, мушу підкреслити виключну актуальність функціону-вання в України розвідувального співтовариства. Питання ж не в факті його існування на папері, але у формах і принципах його функціонування задля більш ефективного виконання розвідувальних завдань та якнай-швидшого їх донесення до вищого політичного керівництва держави.

Приміром, сьогодні активно (зокрема, на останньому засіданні Екс-пертної ради з питань національної безпеки), обговорюється питання до-цільності створення Комітету з питань розвідок. Вважаю, що створення такої нової «надбудови» над розвідувальними органами в нинішніх умовах є недоцільним. Створення такої надструктури за певних обставин може мати ряд негативних та загрозливих наслідків, а саме:

• замкнення розвідувальної інформації на один якійсь орган (комітет) може призвести до чергового суб’єктивного опрацювання отриманий відо-мостей на рівні керівництва (аналітиків) новоствореної структури;

• загроза нівелювання принципу альтернативності розвідувальної ін-формації, що надходить до вищого політичного керівництва держави від різних розвідувальних органів, - певною мірою, загроза монополізації ін-формації;

• поява ще одного «штучного» фільтру на шляху розвідувальної інфор-мації до керівництва держави, як передумова до появи чергового джерела «політичної корупції»;

• певний ризик можливості зайвого підсвічування важливих джерел інформації.

Є випадки, коли про надзвичайно важливе джерело інформації відомо лише розвіднику, який з цим джерелом працює, керівнику розвідувальної служби і Президенту. Три особи і все. Буває інформація для дуже обмеже-ного кола осіб. Якщо ми будемо виносити її на комітет, то окрім керівника комітету до неї можуть мати доступ ще декілька осіб – спеціалістів, аналі-тиків комітету. І керівник розвідувальної структури вже не контролює

Створення такої надструктури за певних обставин може мати ряд негативних та загрозливих на-слідків.

Загроза нівелюван-ня принципу аль-тернативності розвідувальної інформації, що надходить до вищого політично-го керівництва держави від різних розвідувальних органів, - певною мірою, загроза монополізації інформації


проходження і реалізацію цієї інформації. Виникає, врешті-решт, природ-ний людський фактор ставлення до інформації не від власних джерел. Може постати питання як зайвої фільтрації інформації, так і загрози ви-криття її джерела.

На мою думку, нормальним форматом координації діяльності розвідок є координаційна рада при Раді національної безпеки і оборони, до якої ма-ють входити керівники розвідувальних органів або їх представники. Це нормальний, традиційний формат, за якого йде обмін позиціями, думками, відпрацьовується бачення на вирішення тієї чи іншої проблеми, ведеться пошук точок дотику, де перетинаються інтереси, компетенції і тому поді-бне. В такому форматі, за необхідності, можна відпрацювати спільні дії, розробити плани спільних операцій. В нас, до речі, такий досвід є, коли йшлося про визволення наших громадян з піратського полону. Тут можна об’єднувати зусилля і агентурні, і оперативні, і антитерористичні, тощо. Там, де є зона спільних інтересів, це нормально.

Можна також опрацьовувати спільні проекти, наприклад, щодо чіткої позиції відносно агресивну політики чи доктрини якоїсь держави. Є в різ-них структур здобута інформація – давайте скоординуємо позиції на рівні керівників органів і сформуємо спільну позицію для подачі Президенту. І зробити це в рамках координаційної ради при РНБО – це нормальна, на мою думку, практика. Це не монополізація інформації, не монополізація кадрів, не розшифровка джерел, не розподіл, врешті-решт, бюджету. Однак це виключення суб’єктивного політичного фактору. Тому я вважаю не до-цільним створення додаткових надбудов над розвідувальними органами. Вони мають працювати автономно, а їх керівники повинні мати прямий контакт з главою держави.

На мою думку, сьогодні варто сказати декілька слів про поточну діяль-ність розвідувальних органів у нових критичних умовах. Доводиться чути багато критики на адресу СЗР, ГУР МОУ, розвідувального органу Держав-ної Прикордонної служби, тощо – мовляв, працюють вони неефективно. Щоб давати критичні чи схвальні оцінки діяльності розвідувальних орга-нів, треба хоч в якійсь мірі володіти отриманою розвідкою інформацією, бути ознайомленим з поточними здобутками, результатами, що доповіда-ються наверх. (Інакше, як критика, так і схвальні відгуки є, щонайменше, несерйозними. Адже, розвідоргани власні здобутки зі зрозумілих причин не афішують, відтак, не можуть відповісти на критику. В них на це не має часу, тим більше, зараз).

Сьогодні я поки не можу поставити найвищий бал діяльності наших розвідувальних органів, однак позитивну оцінку все ж таки дав би. Маю завірити, що важлива оперативна інформація всіх рівнів надходить. У най-коротші терміни вдалося переорієнтувати сили і засоби на вирішення за-вдань на найбільш важливих напрямах в умовах, що склалися. Йдеться про

Нормальним форма-том координації діяльності розвідок є координаційна рада при Раді націо-нальної безпеки і оборони, до якої мають входити керівники розвід-увальних органів або їх представники

Щоб давати кри-тичні чи схвальні оцінки діяльності розвідувальних органів, треба хоч в якійсь мірі воло-діти отриманою розвідкою інфор-мацією

Розвідоргани влас-ні здобутки зі зрозумілих причин не афішують, відтак, не можуть відповісти на критику. В них на це не має часу, тим більше, зараз.

У найкоротші терміни вдалося переорієнтувати сили і засоби на вирішення завдань на найбільш важ-ливих напрямах в умовах, що скла-лися.


стратегічний, оперативно-тактичний рівні розвідки, а також тактичну роз-відку в системі Збройних Сил, де спочатку ситуація була найбільш важкою. З перших днів загострення ситуації на Сході найбільше ми відчували дефі-цит як раз тактичної розвідки, глибока розвідка не велася, тим більше на конкретному театрі військових дій. На це були об’єктивні причини – до-водилося налаштовувати роботу практично з нуля.

Сьогодні ж інформація іде, а її рівень постійно зростає. У критичних умовах після переорієнтування завдань в найкоротші терміни було здобу-то інформацію і по Криму, і по Сходу України, стосовно планів і сценаріїв Кремля щодо України. Повірте, це дає свої результати в нинішніх умовах протистояння з Москвою.

Не менш важливим питанням аніж добування розвідувальної інфор-мації, є система її реалізації – якнайшвидшого доведення до вищого полі-тичного керівництва держави, командувань різних рівнів, особливо, в зоні бойових і оперативних дій. Далі – прийняття відповідних рішень. Це також основа основ успіху. Невикористання, неефективне використання розвід-увальної інформації, відсутність координації може вмить звести нанівець значні зусилля розвідувального співтовариства...

Експерти про нову газову війну та можливості виходу із енергетичної кризи

У ході нової не проголошеної газової війни Росії проти України варто позначити деякі нові акценти. Серед іншого, варто звернути увагу на заяви у ЗМІ керівника енергетичних програм центру «Номос» Михайла Гончара («День», №109). Він, зокрема, наголосив, що в межах так званого «малого» реверсу (нині реалізовується словацькою компанією) Україна може отри-мувати до 8 мільярдів кубометрів газу щороку. А от повномасштабне за-лучення однієї з чотирьох ниток трубопровідної системи (яка іде зі Словач-чини в Україну) дозволить покриття усього річного імпорту, тобто 30 мільярдів кубометрів газу. Проблемою експерт вважає різночитання євро-пейського енергетичного законодавства. А саме, «Газпром», зменшивши на третину поставки через Україну, автоматично зменшує їх і через територію Словаччини. Він додає, що «Газпром» погрожує у випадку початку велико-го реверсу подати в суд на словацьку компанію (Путін, як відомо, заявив на початку червня в Нормандії, що в разі відкриття реверсу з ЄС Росія скоро-тить постачання газу). Михайло Гончар впевнений, що юридичні питання можна вирішити, та в тому числі, здійснити покарання «Газпрому» за по-рушення антимонопольного законодавства ЄС.

На думку директора енергетичних програм Центру світової еконо-міки і міжнародних відносин НАН України Валентина Землянського («День», №109), словацький напрямок є ключовим в реверсних поставках

Не менш важливим питанням аніж добування розвід-увальної інформа-ції, є система її реалізації

Повномасштабне залучення однієї з чотирьох ниток трубопровідної системи (яка іде зі Словаччини в Україну) дозво-лить покриття усього річного імпорту, тобто 30 мільярдів кубоме-трів газу.


газу в Україну. Однак фахівець визнає, що це предмет для дискусії юристів. Він каже при цьому про позитивні для України перспективи 2014/2015 ро-ків. А саме, що перекрити повністю постачання російського газу (27 мі-льярдів кубометрів) в Україну з Європи цього року для Росії не реально. За рахунок реверсу вдасться закрити лише третину імпортних потреб. Аналі-тик вбачає можливості протидії у оперативній розробці урядом програми економії газу в країні та зауважує: вже наступного року така програма дала б економію в три мільярди метрів кубічних.

Перекрити повніс-тю постачання російського газу (27 мільярдів кубометрів) в Україну з Європи цього року для Росії не реально.


Як гартувалася Україна: До перипетій ІІІ газової війни між Україною та Росією

Павло Кост,

координатор проектів Демократичного співтовариства «Схід» (Варшава, Республіка Польща),

член Експертної ради ЦДАКРПочаток ІІІ газової війни між Україною та Росією додатково загострив

стосунки між двома країнами. Ще в березні український експерт Валентин Землянський казав, що навіть якщо Київ заплатить усі «борги» перед Газп-ромом, війни не уникнути, бо Москва хоче відкрити новий, газовий фронт. Яка суть газових проблем України та яким чином Київ може захистити свої інтереси? Ці запитання турбують чи не кожного експерта, який займається українською тематикою. Тема отримує додаткову динаміку з огляду на змі-ни в газовому балансі України внаслідок анексії Криму.

Наполеонівські плани Москви

Попри резонансний характер припинення поставок природного газу з Росії в Україну, початок ІІІ газової війни не викликав такого шуму, як дві попередні. Частково це пояснюється літньою порою, яка дає як Україні, так і країнам ЄС час на підготовку до зимового періоду. Також на фоні зброй-ного протистояння, яке точиться на Сході України, початок газової війни автоматично не отримав належного резонансу. Тим часом ці події можуть бути лише початком масштабної енергетичної кризи, яку провокує Москва всупереч здоровому глузду та навіть своїм економічним інтересам.

Найважливішою метою Кремля звичайно є подальший тиск на україн-ську економіку. За задумом Москви, кризова ситуація на енергетичному ринку України має спровокувати різке погіршення і без того складної еко-номічної ситуації над Дніпром. Що має спровокувати соціальні вибухи в Харкові, Одесі, Херсоні, можливо навіть у Києві. Тоді Путіну легше буде «домовлятися» з українською владою з приводу «автономії Новоросії», фе-дералізації, нейтралітету України і т.п.

Друга ціль, яку сповідує Кремль, більш банальна і меркантильна – це газопровід South Stream. Газпром розраховує вкотре показати країнам ЄС, що Україна не може бути надійним транзитером. Газпром робить низку кроків націлених на дискредитацію України. Наприклад, Москва денонсу-вала технічний договір щодо компенсації українською стороною добових недоборів газу, який транспортується в ЄС. Як наслідок, Київ не матиме юридичних підстав компенсувати ці коливання, що автоматично породжу-ватиме підозри про «крадіжку» газу. Також Кремль заявив про те, що не буде закачувати газ в українські підземні сховища, бо вони, мовляв, нена-дійні.

Аналітичні розробки

Навіть якщо Київ заплатить усі «борги» перед Газпромом, війни не уникнути, бо Москва хоче від-крити новий, газовий фронт.


Все це накладається на дещо ширший контекст. За останні місяці Газп-ром отримав декілька відчутних ударів по своїх монопольних інтересах в країнах ЄС. ЄК висловилася негативно щодо можливості використання на повну потужність газопроводу OPAL в Німеччині, без якого газопровід Nord Stream не матиме такого значення. Ще більшим сюрпризом стала до-волі різка реакція Брюсселя на реалізацію проекту South Stream. На почат-ку червня Сербія та Болгарія – ключові країни проекту – заявили про при-зупинення робіт щодо реалізації газопроводу, поки ЄК не уточнить свою позицію з цього приводу.

На цьому фоні непоміченою стала заява Газпрому, що, якщо ЄС буде продавати газ Україні в «реверсному» режимі, Москва скорочуватиме екс-порт блакитного палива в Європу. Михайло Гончар – експерт з енергетич-них питань – заявив, що російські фахівці рекомендували Кремлю знизити ціну на газ для України до ринкового рівня, оскільки Росія може втратити великий ринок збуту, що відіб’ється на інтересах самого Газпрому. Проте, імперські амбіції взяли гору. Не можна виключити, що цього разу Путін поступить так само. Хоча, скоріш за все, це шантаж і блеф щодо європей-ських споживачів.

Паралельно Кремль грає й в іншу гру. В самий розпал дискусій про санкції з боку Заходу, під час економічного форуму в Петербурзі, провідні західні енергетичні компанії домовились про поглиблення співпраці з Росі-єю. Так, концерни BP та Exxon Mobil обіцяють вкладати гроші в нафтові родовища в Арктиці та Західному Сибіру. Французькі компанії Total і Alstom планують займатися сланцевою нафтою в Росії. Також західні ком-панії цікавились газовими родовищами Сахалін–1 та Сахалін–2. Все це схоже на торг: «Ми вам – наші родовища, а ви не лізьте в Україну». На до-дачу складається враження, що Кремль висилає ще один сигнал не готово-му до загострення стосунків Заходу. Як відомо, планується, що газ з родо-вищ Шах Деніз та туркменський газ скоро можуть стати серйозним конкурентом на платоспроможному європейському ринку для російського газу. Також відомо, що Кавказ залишається потенційно запальною точкою – конфліктів вистачає. На фоні війни на Донбасі, вибухів газопроводу в Україні та войовничих заяв Газпрому все це виглядає як чергова погроза новою дестабілізацією. Мабуть, тільки найнаївніші вірять в технічний ха-рактер вибухів газової труби на Івано-Франківщині в травні та на Полтав-щині в червні. (До речі, Києву варто всерйоз подумати про особливі міри безпеки навколо об’єктів управління ПСГ – потенційно саме вони можуть стати ціллю терору). Проте, Газпром не врахував, що українська ГТС є справді унікальним об’єктом, який зможе долати такі точкові удари. Разом з тим, Нафтогаз на основі статистичних даних нагадав Кремлю, що аварій-ність російських газопроводів в 7,77 разів вища ніж в Україні.

Все це схоже на торг: «Ми вам – наші родовища, а ви не лізьте в Україну».

Газпром не враху-вав, що українська ГТС є справді унікальним об’єктом, який зможе долати такі точкові удари. Разом з тим, Нафтогаз на основі статис-тичних даних нагадав Кремлю, що аварійність російських газо-проводів в 7,77 разів вища ніж в Україні.


Мовою цифр

Безумовно, першим природнім запитанням, яке виникає внаслідок припинення поставок з Росії є, як Києву прожити без російської сировини? Щоб відповісти на це запитання необхідно проаналізувати ключові показ-ники. Незважаючи на те, що Указом в.о. Президента України Міністерство енергетики та вугільної промисловості було зобов’язане не пізніше, як до 20 червня оприлюднити прогнозний газовий баланс України, станом на 21 червня цього не сталося. Це дещо ускладнює відповідь на згадане запитан-ня. Попри це можна з великою вірогідністю вирахувати приблизні обсяги газу, необхідні Україні за підсумками поточного року. В тому числі й тому варто взяти до уваги три сценарії: песимістичний, оптимістичний та дуже оптимістичний.

Прогнозний газовий баланс України з 01.06 по 31.12.2014 року. За трьома сценаріями; млрд. м³

Песимістичний Оптимістичний Дуже оптимістич-

нийОбсяги спожи-вання

17,6 15,6 15,6

Запаси газу ста-ном на 01.06.2014

12,1 12,1 12,1

Імпорт газу на зах. кордоні

5 5 не менше 10

Власний видобу-ток

6 9 9

Запаси газу ста-ном на 01.01.2015

5,5 10,5 15,5

Песимістичний сценарій. Станом на 1 червня 2014 року Україна спо-жила 22,4 млрд. м³ газу, що на 3,8 млрд. м³ менше за аналогічний період минулого року. Якщо зберегти такі темпи економії газу, що зробити в умо-вах економічної кризи буде нескладно, за підсумками 2014 року Україна зекономить щонайменше 8 млрд. м³. Таким чином, за найбільш песиміс-тичними підрахунками Україна потребуватиме цього року не більше 40 млрд. м³ газу (у 2013 році – 48 млрд. м³). Таким чином, з червня по січень Україні необхідно ще приблизно 17,6 млрд. м³ сировини. Звідки їх взяти?

По-перше, станом на 1 червня в підземних сховищах газу знаходиться 12,1 млрд. м³. По-друге, згідно з песимістичним прогнозом, вітчизняні га-зодобувні компанії планують добути, як мінімум, 6 млрд. м³. По-третє, джерелом газу буде імпорт на західному кордоні. 1 вересня почнуться по-ставки в рамках тзв. «малого» реверсу зі Словаччини, які разом з поставка-


ми з Польщі та Угорщини складуть щонайменше 5 млрд. м³ до кінця року. Таким чином, за песимістичними підрахунками, в 2015 рік Україна увійде з 5,5 млрд. м³ газу в сховищах тоді, як на січень-лютий необхідно щонаймен-ше 12 млрд. м³. Ще приблизно 1,8 млрд. м³ за два місяці 2015 року потра-пить в Україну на західному кордоні. Решту доведеться компенсувати за рахунок власного видобутку та економії споживання. І звичайно, розрахо-вувати на не надто сильні морози... Все це звичайно важко, однак не кри-тично. Проте, цей сценарій є мало ймовірним.

Оптимістичний сценарій. Значно більш вірогідним є саме цей варіант. По-перше, є вагомі підстави вважати, що Україна потребуватиме не 40, а 38 млрд. м³ газу. В першу чергу, через поглиблення економічної кризи та під-вищення тарифів на блакитне паливо, яке стимулюватиме економію. Це означає, що до кінця року необхідні будуть ще 15,6 млрд. м³ газу. По-друге, більш реально, що до кінця року видобувні компанії зможуть ще добути не 6, як в песимістичному варіанті, а 9 млрд. м³ природного газу. Разом з 12,1 млрд м³ з ПСГ та 5 млрд. м³ з «реверсу», все це дасть 10,5 млрд. м³ газу в сховищах на початку 2015 року, що означає цілком стабільне забезпечення України сировиною.

Дуже оптимістичний сценарій. Цей варіант передбачає, що Україна зможе добитися «великого» реверсу. В такому випадку напруга щодо забез-печення України газом взагалі знімається. Але прогнозувати шанси на його здійснення вкрай складно (про це - нижче).

Таким чином, навіть песимістичний варіант, який є малоймовірним, не буде для Києва критичним. Однак жоден зі сценаріїв не знімає з України обов’язку вживати негайні заходи щодо стабілізації забезпечення себе га-зом. Обнадійливо виглядає початок робіт із добування сланцевого газу, але отримувати комерційний газ з цих джерел Київ зможе не раніше 2018 року (та й це у кращому випадку). Не слід розраховувати на близький успіх про-екту СПГ-терміналу під Одесою. Неефективне управління призупинило його реалізацію. Правда, японська компанія Mitsui висловила готовність взяти участь в проекті на етапі будівництва заводу з регазифікації скрапле-ного газу, а також готова постачати обладнання, необхідне для його імпле-ментації. Проте, ключових проблем (брак постійного постачальника) ніхто не зміг вирішити і тому, якщо в термінала є майбутнє – то досить віддалене. Цифри чітко говорять, що в короткій перспективі ключове значення для подолання газових викликів матимуть місце три напрямки: нарощування власного видобутку, домовленості щодо імпорту сировини на західному кордоні та звичайно економія споживання газу.

Крізь стіну популізму

Ще перед анексією Криму, Київ планував добути 21,3 млрд. м³ газу. Проте, анексія родовищ на Чорному морі та Чорноморнафтогазу скороти-

Навіть песиміс-тичний варіант, який є малоймовір-ним, не буде для Києва критичним.


ла ці об’єми до приблизно 17,9 млрд. м³ (за прогнозами). 84,4% всього ві-тчизняного видобутку припаде на Укргазвидобування, 10% - на Укрнафту та 5,6% - на інші компанії. Перед ключовими державними компаніями по-стають два основні виклики.

По-перше, державні добувні компанії виконують не економічну, а со-ціальну роль. Газ, який добувається Укргазвидобуванням та Укрнафтою продається за сильно заниженими цінами. Приватні компанії продають газ за ціною у 8,5 разів вищою, ніж державні. Ці приховані субсидії означають, що компанії не мають ресурсів на нарощування видобутку.

По-друге, ця проблема стає ще гострішою, якщо врахувати, що родо-вища, які експлуатуються, є виснаженими більш ніж на 70%, що зумовлює необхідність проведення дорогих пошуково-розвідувальних робіт.

Саме тому уряд якомога скоріше мусить піти на скасування диферен-ціації цін для всіх груп споживачів і перейти на ринковий підхід. Укргазви-добування запропонувало вже необхідну для такого кроку інвестиційну програму. Програма передбачає підвищення цін з 419 гривень за тис. м³ до 737,78 гривень за тис. м³, хоча приватні компанії продають газ за ціною 3600 гривень. Якщо влада не піде на такий крок, прогресу в цій сфері мож-на не чекати. Варто нагадати, що коефіцієнт ефективності пошуково-роз-відувальних робіт в Україні (0,5-0,6) значно перевищує середній світовий показник (0,2-0,3). Але мінімальні інвестиції є необхідними. Якщо все ж таки Київ піде на цей непопулярний крок, вітчизняний видобуток можна буде збільшувати не менше ніж на 1 млрд. м³ щорічно. Після цього можна буде думати про вихід на ІРО з метою притягнення серйозніших інвести-ційних ресурсів. Окрім популізму завадити цим планам можуть традицій-ні інтереси українських олігархів: не секрет, що в цьому секторі стикаються інтереси І.Коломойського, І.Єремєєва та Д.Фірташа. Ситуація, в якій опи-нилася Україна, зобов’язує офіційний Київ позбутися популістських або вузькокорпоративних обмежень.

Реверсні шахи

Як відомо, реверсні поставки газу стали для України реальною альтер-нативою імпорту з Росії. Хоча отримувати газ на західному кордоні можна від кожного з сусідів, ключову роль може відіграти лише словацький на-прямок. З Польщі, Угорщини та Румунії, Україна може отримувати макси-мально 2,5 млрд. м³ на рік.

Що стосується імпорту словацькими трубами ситуація є більш склад-ною. Це пов’язано з контрактом Газпрому зі словацьким оператором ГТС Eustream, за яким російський монополіст законтрактував транзит газу в кількості, яка майже співпадає з максимально пропускною спроможністю словацької ГТС. Але Газпром знизив на 30% (від законтрактованих) по-ставки через Україну і далі через Словаччину, що означає, що фізично тру-

Ситуація, в якій опинилася Україна, зобов’язує офіцій-ний Київ позбути-ся популістських або вузькокорпора-тивних обмежень.


ба не використовується в передбачених контрактом обсягах. Згідно з євро-пейським законодавством вільні потужності магістралей можуть бути використані для інших поставок. Проте, дана ситуація створює правову колізію, яка полягає в запитанні: «вільні потужності», це фізичні обсяги, які не використовуються чи лише ті, які не законтрактовані? Звиклий до чіткого дотримування законів Брюссель, поки не знайшов відповіді на це запитання і вже тривалий час намагається з’ясувати цю відповідь.

Саме тому без дозволу Брюсселя на «великий» реверс, максимальною кількістю газу, яку Братислава може постачати в Україну є 7,9 млрд. м³ в рік. Тому Словаччина готується до початку «малого» реверсу в Україну з 1 вересня цього року. Це означає, що в 2014 році Україна зможе зі словацької труби отримати лише 2,7 млрд. м³ газу. В свою чергу евентуальний «вели-кий» реверс відкриє можливість отримання навіть 30 млрд. м³ газу зі Сло-ваччини, що цілковито зняло б питання забезпечення України газом.

Звичайно, реакція Газпрому на ці намагання не забарилася. Кремль вже давно і неодноразово заявляв, що такі поставки («великий реверс») були б незаконними. Останнім часом ці заяви явно набрали гостроти – Москва у випадку здійснення «великого реверсу» пригрозила скороченням поставок сировини до країн ЄС. Такий сценарій, хоча більше схожий на блеф і шантаж, був би першим такого роду тиском на ЄС з боку Росії.

Варто додати, що ще в жовтні 2013 року комісар ЄС з питань енергети-ки Г.Оттінгер говорив про плани зберігати в українських ПСГ від 35 до 60 млрд. м³ газу. В квітні цього року його прес-секретар чітко заявила, що ре-верс (не уточнюючи «малий» чи «великий») є законним. Така гра слів свід-чить про те, що Брюссель хоче, але все ще вагається – чи використовувати очевидні можливості співпраці з Україною. На цьому фоні обнадійливо ви-глядають два кроки офіційного Києва. По-перше, це давно очікуване виді-лення зі структури Нафтогазу ПАТ Магістральні Газопроводи України (МГУ) та ПАТ Підземні Газові Сховища України (ПГСУ), як операторів ГТС та ПСГ, відповідно. По-друге, це включення до порядку денного у ВРУ про-екту закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо реформу-вання системи управління Єдиною газотранспортною системою України», яким уможливлюється здача в оренду (за збереження, як мінімум, 51% ак-цій за державою) МГУ та ПГСУ для інвесторів-резидентів з країн ЄС, Енер-гетичної Спільноти або США. Все це дає підстави з поміркованим оптиміз-мом дивитися в майбутнє «реверсних проектів» України. Проте, реакція деяких політичних сил на появу законопроекту вже примушує констатува-ти, що його прийняття та імплементація не будуть легкими...

Криниця без дна

Для України провідним диверсифікаційним напрямком має стати пи-тання енергетичної ефективності економіки. Тезу підтверджує досліджен-

Брюссель хоче, але все ще вагається – чи використовува-ти очевидні мож-ливості співпраці з Україною.


ня компанії KPMG – опитані нею експерти ключовим викликом диверси-фікації вважають підвищення рівня енергоефективності. З огляду на те, що природний газ є найважливішим елементом в структурі первинних енерго-ресурсів (40%), відповідно значимим є його частка в рівні енергоємності економіки. Варто додати, що процес покращення енергоефективності еко-номіки не стосується безпосередньо перетворень в газовому секторі. Газо-вий сектор – це основний «заручник» низької енергетичної результатив-ності української економіки – «газова криниця», з якої економіка бере скільки захоче сировини.

За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), індикатор енергоємності ВВП України зменшився з 3,19 у 2004 р. та 2,63 в 2007 р. до 1,33 у 2011 р., що однозначно свідчить про поступове його зниження. Вод-ночас, цей рівень все ще перевищує в 13 разів відповідний показник в Ні-меччині та в 5 разів у Польщі (див.: графіку і таблицю «Рівень енергоємнос-ті ВВП Німеччини, Польщі та України у 2004–2011 роках»). Попри очевидні успіхи та досягнення України, особливо за останній рік, об’єктивно – прогрес надто скромний.

Рівень енергоємності ВВП Німеччини, Польщі та України у 2004–2011 роках

за даними: International Energy Agency, Key World Energy Statistics 2006, Key World Energy Statistics 2009, Key World Energy Statistics 2010, Key World Energy Statistics 2011, Key World Energy Statistics 2012, Key World Energy Statistics 2013.

У 2013 році українська промисловість спожила 24,1 млрд. м³ (або 50%) – переважно хімічна, металургійна та енергетичний комплекс. В осно-вному газ для цієї групи продається за ринковими цінами. 16,5 млрд. м³ (або 35%) припало на населення, яке використовує вітчизняний газ, що продається за заниженими цінами (як мінімум, у 8 разів). Для порівняння: польське населення (майже 40 млн. мешканців) щорічно споживає при-близно 4 млрд. м³. Ще 6,3 млрд. м³ (13%) спожили підприємства теплоенер-гетики, які також отримують газ надто дешево. Для порівняння: польські підприємства теплової енергетики потребують 1 млрд. м³ в рік. Менше 1 млрд. м³ (2%) споживають бюджетні організації. Таким чином, очевидним є, що найбільший потенціал для скорочення споживання зберігається се-ред трьох перших груп споживачів. З урахуванням того, що газ для про-мисловців вже продається за ринковими цінами, в короткій перспективі (тобто рік-два) варто зосередити зусилля на населенні та теплоенергетиці. Умовою є поступове підвищення цін для цих груп споживачів.

За цим найбільш негайним кроком мають піти й наступні. Слід розро-бити або оновити ключові правові акти: Закони України «Про енергетич-ний аудит», «Про енергоефективність» та «Про енергетичний баланс Укра-


їни». Варто стимулювати бізнес до застосування енергозаощаджувальних технологій шляхом введення пільг та кредитів. В багатьох країнах світу ви-правданим виявилося застосування тзв. порогів енергетичної ефективнос-ті – чим ефективніше дане підприємство споживало газ, тим більші пільги отримує. Проте, перед цим необхідно впорядкувати більш засадничі мо-менти, як наприклад, контроль та моніторинг за споживанням енергоносі-їв – зараз об’єкти, що споживають енергію, самі передають дані державним структурам.

Замість висновків

Не варто сподіватися, що військовий та газовий удари, будуть єдини-ми з боку Кремля. На черзі нові торгові заборони, продовження божевіль-ної інформаційної війни. Також цілком ймовірно виглядає розгортання Москвою ще одного енергетичного «під-фронту» у війні з Україною – ядер-ного. Восени Києву доведеться домовлятися про чергові поставки ядерно-го палива, яке Україна отримує фактично виключно з Росії. Причому, атом-ні станції виробляють близько 50% всієї електроенергії в країні – навряд чи Москва не скористається такою нагодою. На цьому фоні довготривалий судовий процес в Стокгольмі, виглядатиме лише маленьким епізодом укра-їнсько-російського порядку (чи, скоріше, безпорядку) денного. Причому вірогідність, що Київ отримає там непоганий результат – доволі висока.

В будь якому випадку на Україну чекають вкрай складні роки. Роки економії, підвищення цін, «затягування пасків» і пресингу з боку Кремля. Тішить те, що все чіткіше видно напрямок, яким слід крокувати. Залиша-ється мати надію на те, що українським можновладцям вистачить сил та відваги піти до кінця, а українському суспільству - згуртованості. Рано чи пізно Україні довелося б відповісти на цей виклик. За те, через кілька років Україна може перетворитися на справді сильну державу.

«Резерв национальной энергобезопасности»Какое энергетическое сырье должна выбрать Украина в качестве «национального резервного топлива»?

Сергей Гончаров

Этот вопрос далеко не столь однозначен, как может показаться на первый взгляд. Во-первых, потому что разные «отраслевые лобби» внутри отечественного топливно-энергетического комплекса (ТЭК) и связанные с ними политические, административные, да и научные круги отстаивают свои варианты. Во-вторых – смысловое содержание терминов «энергетическая безопасность» и «энергетическая независимость» до сих пор остается весьма неопределенным: едва ли не каждый эксперт и едва ли не каждый же «установочный документ» вкладывают в эти термины, если

Не варто сподіва-тися, що військо-вий та газовий удари, будуть єдиними з боку Кремля. На черзі нові торгові забо-рони, продовжен-ня божевільної інформаційної війни.

Залишається мати надію на те, що українським можновладцям вистачить сил та відваги піти до кінця, а україн-ському суспіль-ству – згуртова-ності.


и не различный смысл, то, во всяком случае – по-иному расставляет акценты. Нет даже единой точки зрения на «базовый» вопрос: «энергонезависимость» и «энергобезопасность» - это суть понятия, хоть и связанные между собой, но несколько различные, или одно и то же, только сказанное разными словами?

«Слова, имеющие власть»: что такое «энергобезопасность»?

В такой ситуации, волей-неволей приходится идти по накатанному (хотя и далеко не лучшему) пути - прежде чем аргументировать ту или иную модель, надо «договариваться о дефинициях» (определениях). Итак, по крайней мере, для целей настоящей статьи примем, что энергетическая безопасность - это тот минимальный уровень энергетической независи-мости (суверенитета), который предохраняет экономический и социальный организм государства от коллапса даже при самых неблагоприятных усло-виях, которые реально могут сложиться в мирное время (за исключением, разве что, катастроф планетарного масштаба). Под энергетической незави-симостью же понимается самостоятельность страны в обеспечении конечными («готовыми к непосредственному употреблению») энергоресурсами (электрической и тепловой энергией, моторным топли-вом), а не просто энергетическим сырьем.

Кроме того, при решении вопроса - какое (или какие) виды сырья для решения поставленных задач использовать, нужно принимать во внима-ние:

1) ресурсные и технологические возможности;2) финансовую, экологическую, социальную и политическую приемле-

мость;3) экономическую целесообразность.

Плюсы и минусы национальных энергоресурсов: экспресс-обзор

Как же с учетом всего вышеизложенного выглядят потенциальные ис-точники «суверенной энергии»: каменный и бурый уголь, нефть, природный газ («атмосферный» и конденсат), ядерное топливо, вода (как в виде «клас-сической», так и в виде «альтернативной» - приливной, волновой и прочее, гидроэнергетики) и другие («альтернативные» и вторичные) ее источни-ки?

Совершенно очевидно, что любые разновидности гидроэнергетики основой энергетической безопасности Украины служить не могут, ибо способны поставлять только один вид энергии - электрическую. Что же ка-сается различных «энергетических альтернатив» (ветро-, солнечная энергетика и другие), то пройдут еще не годы, а десятилетия, прежде чем они смогут играть заметную роль в энергобалансе даже отдельных стран.

Энергетическая безопасность - это тот минимальный уровень энергетической независимости (суверенитета), который пред-охраняет экономический и социальный орга-низм государства от коллапса даже при самых неблагоприятных условиях, которые реально могут сложиться в мир-ное время


Поэтому реально, вопреки прожектам энтузиастов, до конца ХХІ века Украине придется продолжать делать выбор между четырьмя «классичес-кими энергетическими китами»: углем, нефтью, газом и ядерным топливом.

Но ядерная энергетика единственной основой энергетической безо-пасности страны быть также не может. Во-первых, Украина не располагает финансовым, экономическим и даже научным потенциалом (а также по-литической возможностью) построить замкнутый ядерный технологичес-кий цикл (имеется в виду не просто замкнутый ядерно-топливный цикл – это как раз возможно - а именно автономно функционирующий ядерный комплекс в целом). Во-вторых, ядерная энергетика пока не в состоянии ре-шить проблему теплоснабжения: после Чернобыльской ядерной катастрофы 1986-го перспектива появления атомных теплоэнергоцентралей (первые из которые в Украинской ССР должны были войти в строй в конце 1980-х), отодвинулась минимум до середины ХХІ века. И в-третьих – она не в состоянии решить проблему топлива для транспортного комплекса страны (даже при условии его максимально возможной электрификации).

Теперь о нефти и газе. Без этих видов энергетического сырья Украина явно не в состоянии обойтись. Более того, теоретически возможно и само-обеспечение нашей страны углеводородным топливом. Во всяком случае - грубые оценки запасов «черного» и «голубого золота» в пластах глубокого (4-5 тыс. м от поверхности) залегания (а для «голубого топлива» - также и запасы сланцевых месторождений), позволяют на это надеяться. Однако здесь встают технологические (применительно к добыче с больших глу-бин), а главное - экономические проблемы. Национальная экономика ни сейчас, ни в ближайшие минимум 20-25 лет не будет находиться в том со-стоянии, чтобы позволить себе предпочесть существенно более дорогое отечественное дешевому импортному топливу.

С экономической точки зрения важно не каковы извлекаемые запасы (которые, впрочем, нередко оказываются в 5-10 и более раз меньше первичных оценочных), а несколько другой вопрос - сколько эта нефть бу-дет стоить? Мировой опыт показывает, что преимущества собственных энергоресурсов компенсируют их более высокую цену только до тех пор, пока превышение стоимости составляет не более 10-15% в развивающихся и 30-35% - в развитых экономиках.

Украинский уголь – плюсы на фоне убытков?

Итак, даже методом простого исключения остается только уголь. Но почему именно он? Во-первых, именно запасами угля Украина обеспечена в количествах, способных практически неограниченно удовлетворять по-требности экономики. В самом деле, они составляют 117,5 млрд. т, из которых доказанные промышленные запасы качественных энергетических и коксующихся углей – 56,7 млрд. т; при этом добыча отечественного угля

Реально, вопреки прожектам энтузиастов, до конца ХХІ века Украине придется продолжать делать выбор между четырьмя «классическими энергетическими китами»: углем, нефтью, газом и ядерным топли-вом.

Преимущества собственных энергоресурсов компенсируют их более высокую цену только до тех пор, пока превышение стоимости со-ставляет не более 10-15% в развива-ющихся и 30-35% – в развитых экономиках.


в 2010 г. составляла лишь 83,7 млн. т (для сравнения: в период «угольного максимума», пришедшегося на 1990-й, добывалось 164,8 млн. т). Энергетический каменный уголь может быть использован для обеспече-ния и электро- и теплоснабжения. Кроме того, существующие еще с 1930-х годов и постоянно совершенствующиеся технологии позволяют, в случае острой необходимости, развернуть на основе каменных углей производ-ство синтетического горючего, способного компенсировать дефицит не-фтепродуктов. Существуют и достаточно эффективные промышленные технологии газификации угля.

Немаловажное значение имеет также факт, что Украина может само-стоятельно решить все технологические и экологические проблемы, возни-кающие в процессе развития угольной промышленности и основанной на этом сырье тепловой энергетики. Существенно и то, что развитие угольно-го сектора не может встретить на своем пути политических препятствий (что характерно для украинской ядерной энергетики).

Однако важной проблемой остается нерентабельность украинского угля на внутреннем рынке собственной страны. В таких условиях угольная промышленность Украины не отвечает последнему критерию поставщика сырья «для нужд энергетической безопасности» - экономической целесоо-бразности. Однако, несмотря на неблагоприятную геологию отечественных угольных бассейнов, проблема чрезмерной себестоимости вовсе не являет-ся «встроенным», органическим дефектом национального углепрома.

Угольный сегмент ТЭК: лекарство против нерентабельности

В начале этой статьи уже говорилось о необходимости концентрации основных усилий на двух-трех ключевых отраслях. Применительно к ТЭК Украины это означает сосредоточение основных усилий на ядерной энергетике (в комплексе с ядерно-топливной промышленностью) и уголь-ной промышленности (в комплексе с «двухтопливной» – угольно-газовой тепловой энергетикой). Но такая концентрация необходима также и внут-ри приоритетных направлений.

Те финансовые средства, которыми располагает государство для реше-ния проблемы обеспечения энергетической безопасности и развития ТЭК в целом, должны быть направлены не на общий рост производства энергоресурсов. Такой подход только законсервирует отсталую, энергоемкую структуру и низкий технологический уровень экономики Украины, создав также дополнительные трудности со сбытом. Вместо этого необходимо интенсивнее реструктуризировать национальный ТЭК и рез-ко повысить его конкурентоспособность.

Применительно к угольной промышленности это означает решительный отказ от курса на увеличение добычи угля (сейчас пред-полагается довести его до не менее чем 115 млн. т в 2030-м) в пользу

Украина может самостоятельно решить все техно-логические и экологические проблемы, возни-кающие в процессе развития угольной промышленности и основанной на этом сырье тепло-вой энергетики.

Те финансовые средства, которыми распо-лагает государ-ство для решения проблемы обеспе-чения энергетической безопасности и развития ТЭК в целом, должны быть направлены не на общий рост производства энергоресурсов.


ускоренной концентрации объемов добычи на наиболее перспективных предприятиях – 78-ми шахтах из числа перспективных (угледобывающие мощности в объеме 85 млн. тонн) с управлением которыми вполне справятся максимум 7-8 холдинговых компаний.

После окончательного введения в эксплуатацию новых мощностей, завершения вторых очередей строительства и уже начатых программ реконструкции, на эти шахты и один угольный разрез («Константинов-ский») придется 95,5 млн. т годовых мощностей угледобычи. Этого впо-лне достаточно для удовлетворения не только нынешних, но и будущих потребностей экономики страны (последние 15 лет спрос на украин-ский каменный уголь устойчиво держался в пределах не более 86 млн. т в год). Более того, в дальнейшем и приведенное количество угледобывающих единиц целесообразно существенно уменьшить. Так, постройка всего 14-ти новых шахт в перспективных районах позволит сосредоточить на них добывающие мощности в объеме 32 млн. т ка-менного угля в год (что заменяет до 30-ти даже из считающихся ныне перспективными шахт) при одновременном резком повышении каче-ства угольного сырья. А эта проблема весьма остра. Так, по главному показателю – зольности угля дело сейчас обстоит откровенно плохо: она уже приближается к 40% (иначе говоря - почти 2/5 добытого идут прямиком в отвал).

В любом случае – требования одновременно и иметь несубсидиро-ванную угледобычу и «не допустить закрытия шахт» – дешевая и на-сквозь лживая демагогия, ибо одно исключает другое по определению (главной проблемой национальной угольной отрасли является наличие большого количества маломощных, бесперспективным по геологичес-ким условиям шахт с физически и морально устаревшим оборудовани-ем). Напротив, Украина нуждается в планомерном, цивилизованном, социально и экологически «самортизированном» закрытии бесперспективных угледобывающих предприятий, а не в добыче угля ради самой добычи.

В случае перехода на интенсивный путь развития, имеются все воз-можности уже в период до середины следующего десятилетия сделать угольную промышленность и угольную энергетику высокоэффективными, инвестиционно привлекательными секторами национальной экономики. Которые действительно станут надежным «стратегическим резервом» энергетической безопасности Украины. Ре-зервом, способным к тому же, в случае необходимости, выполнять эту задачу практически сколь угодно долгий промежуток времени. Однако обязательным условием достижения этого результата является ради-кальная и быстрейшая смена самой идеологии развития отечественной угольной отрасли.

Вместо этого необходимо интен-сивнее реструкту-ризировать национальный ТЭК и резко повысить его конкурентоспособ-ность.

Требования одно-временно и иметь несубсидирован-ную угледобычу и «не допустить закрытия шахт» – дешевая и насквозь лживая демагогия, ибо одно исключа-ет другое по опред-елению

Обязательным условием достиже-ния этого резуль-тата является радикальная и быстрейшая смена самой идеологии развития отече-ственной угольной отрасли.


Возможности по развертыванию дополнительных форми-рований Вооруженных Сил Украины на базе вооружения, находящегося на хранении

Юрий Бараш,

член Экспертного совета ЦИАКР

Современная военно-политическая ситуация в Украине и вокруг нее является крайне угрожающей и характеризуется нарушением ее территори-альной целостности путем оккупации войсками Российской Федерации (РФ) Автономной республики Крым и ее аннексии, внутренней нестабиль-ностью, связанной с инспирированными и поддержанными РФ сепаратист-скими проявлениями в восточных и южных регионах Украины, а также на-ращиванием группировок российских войск и вооружений вблизи ее границ.

В сложившейся ситуации необходимо принятие срочных мер по зна-чительному повышению боевых возможностей Вооружённых Сил (ВС) Украины.

Данная работа является попыткой проанализировать возможности Украины в принятии мер по обороне от возможной широкомасштабной агрессии ВС России. Из возможных ответных мер рассмотрен вариант развёртывания более крупных ВС путём увеличения призыва военнообязанных граждан и формирования дополнительных соединений с вооружением, находящимся на хранении.

При проведении спецоперации в Крыму ВС России использовали, в основном, наземные формирования: спецназ и ВДВ при поддержке мест-ной «самообороны» и казаков. В меньшей степени задействовались сухопутные войска (СВ). ВМФ применялся для блокирования малочислен-ного украинского флота и морских перевозок войск и вооружения, а ВВС – для воздушных перебросок войск и разведки. Но при этом вблизи границ Украины сосредотачивались и передвигались соединения СВ России бри-гадного, а затем дивизионного размера на направлениях: Чернигов-Киев, Сумы, Харьков, Луганск-Донецк, Мариуполь. Если в середине марта эти войска вместе с крымскими насчитывали 37 тыс. чел., 130 танков, 1280 ББМ, 280 артсистем, то в конце марта – 47 тыс. чел, 270 танков, 1380 ББМ и 360 артсистем. ВВС сосредоточили 125 ударных вертолётов и 212 боевых самолётов. Эта группировка СВ и ВВС должна была отвлечь на себя войска Украины от российской спецоперации в Крыму, но одновременно она мо-гла быть использована (при создании необходимых предпосылок) для ограниченного вторжения в восточные области Украины. Сейчас эти сое-динения отведены от границы на 50 км, но они постоянно усиливаются и за 2 часа могут вернуться к рубежу атаки. То есть, сепаратистские проявления в восточных областях Украины, инспирированные российским спецназом, могут перерасти в широкомасштабную агрессию, и главную роль в ней

Сепаратистские проявления в восточных облас-тях Украины, инспирированные российским спецна-зом, могут пере-расти в широко-масштабную агрессию, и глав-ную роль в ней должны сыграть СВ России при поддержке ВВС.


должны сыграть СВ России при поддержке ВВС. Однако указанная россий-ская группировка пока недостаточно сильна для проведения серьёзной на-ступательной операции против ВС Украины.

Каковы же общие возможности ВС России, и их реальный военный потенциал по осуществлению широкомасштабной агрессии против Украины?

СВ России в 2013 г. имели 270 тыс. чел., 10 штабов армий, 4 диви-зии (танковую, 2 мотострелковые, пулеметно-артиллерийскую), 77 бригад (3 танковые, 32 мотострелковых, 3 горно-пехотных, разведывательную, 7 спецназа, 9 ракетных, 8 артиллерийских, 4 реактивные, 10 ПВО), 4 базы и ряд полков, а ВДВ – 35 тыс. человек, 4 дивизии и 4 бригады. В СВ и ВДВ 2800 танков, 17060 ББМ, 5436 арт-систем; исправность этого ВВТ составляет 90%. Также необходимо отметить, что Россия имеет еще 18 тыс. танков, 14,5 тыс. ББМ и 21,3 тыс. артсистем на хранении. Уровень боеготовности и боеспособнос-ти российских войск значительно выше, чем украинских из-за полной укомплектованности и лучшей подготовки, более исправного и час-тично современного вооружения.

СВ России смогут сосредоточить против Украины лишь часть своих европейских формирований Западного, Южного и Централь-ного округов численностью около 100 тыс. чел., в т.ч. до 4 штабов ар-мий, 2 дивизии (танковую и мотострелковую), 29-36 бригад (2 танковые, 12-14 механизированных, разведывательную, 3-4 спецназа, 4-5 ракетных, 3-4 артиллерийские, 2 реактивные, 2-4 ПВО), и боль-шую часть ВДВ (4 дивизии и 2 бригады). Группировки СВ могут иметь 20-22 расчетных боевых бригад (5 танковых, 15-17 мотострелковых) и 1500-1600 танков, 2700-3000 ББМ, 1900-2100 артсистем, а формирова-ния ВДВ – до 10 расчётных бригад, 1500 ББМ и 340 артсистем [4, 5].

ВВС (167 тыс. чел.) включают 73 эскадрильи боевой авиации и до 1800 боевых самолетов (в т.ч. до 250 бомбардировщиков, 360 истреби-телей-бомбардировщиков, 260 штурмовиков и 790 истребителей), а также 360 ударных вертолётов. Исправность ВВТ составляет 75%, го-довой налет пилотов – 80-100 часов.

ВВС в зоне конфликта включают 49 эскадрилий боевой авиации и до 800 боевых самолетов (в т.ч. до 100 бомбардировщиков, 260 истре-бителей-бомбардировщиков, 50 штурмовиков и 340 истребителей), а также 140 ударных вертолетов [4]. Кроме того, в зону конфликта мо-гут быть дополнительно переброшены самолёты из Восточного ВО.

Система ПВО насчитывает 39 полков ЗРС в составе 116 дивизио-нов (из них в зоне конфликта 28 полков в составе 83 дивизионов).

ВМФ (154 тыс. чел.) имеет 65 подводных лодок, 1 авианосец, 6 крейсеров, 18 эсминцев, 8 фрегатов, 47 корветов, 53 тральщика и 39


десантных кораблей. Кроме того имеется 2 бригады береговой обороны, 3 бригады и 2 полка морской пехоты, 3 бригады спецназа. Исправность плавсостава и ВВТ составляет 70%.

Черноморский флот включает 2 подводные лодки, 2 крейсера, 3 фрегата, 11 корветов, 9 тральщиков, 7 десантных кораблей и т.п. Так-же есть бригада морской пехоты. Флот может усиливаться кораблями Балтийского и Северного флотов [4].

СВ Украины в 2013 г. насчитывали 57 тыс. военнослужащих (на февраль 2014 г – 41 тыс.) и имели 3 штаба армейских корпусов (АК), 16 бригад (2 танковые, 7 механизированных, горно-пехотная, ракет-ная, 3 артиллерийские, 2 армейской авиации), 20 отдельных полков (механизированный, 2 спецназа, 3 реактивных, 3 зенитно-ракетных, армейской авиации, РЭБ, 4 инженерных, 4 связи, РХБЗ), учебный центр дивизионного уровня, части тыла и т.д. [1, 2, 6, 7]. В СВ было 686 танков, 2065 ББМ, 716 артсистем, 72 ударных вертолета [1]. Кроме того, Высокомобильные десантные войска (ВДВ, 6 тыс. человек, 300 ББМ и 120 артсистем) включали 3 бригады (воздушно-десантную, 2 аэромобильные) и аэромобильный полк. Готовность к бою большин-ства боевых формирований, кроме ВДВ, находилась на низком уровне из-за малой укомплектованности личным составом (15-60%), недо-статочной подготовки и исправности ВВТ. Все эти силы включали 685 танков, 2365 ББМ, 836 артсистем и 72 ударных вертолета [1], а исправ-ность их ВВТ оценивается ниже, чем в СВ России.

СВ Украины к 2005 г. перешли на бригадно-корпусную структуру. До этого армейские корпуса в СВ Украины были оперативно-такти-ческими объединениями, и в их боевой состав входили дивизии и бригады. Сейчас АК, состоящие из бригад, фактически стали такти-ческими соединениями.

Дивизии в СВ Украины до 2000 г. были основными тактическими соединениями. Дивизия основного типа (механизированная) состоя-ла из 6 полков (3-х механизированных, танкового, артиллерийского, зенитно-ракетного), противотанкового дивизиона и батальонов обес-печения. Она имела по штату военного времени 14,6 тыс. человек, до 190 танков, более 400 ББМ и до 200 артсистем (см. табл.1).

Сейчас основными тактическими соединениями являются армей-ские корпуса, имеющие непостоянный состав. В корпусе 3-4 боевые бригады (2-3 механизированные, может быть танковая или горно-пе-хотная), артиллерийская бригада, 4 полка (реактивный, зенитно-ракетный, инженерный, связи) и 2 батальона (разведки и РЭБ), фор-мирования тыла. Также в корпусе могут быть механизированный полк, бригада или полк армейской авиации, полк или батальон РХБЗ.


Таблица 1Дивизия образца до 2000 г. и современные корпуса СВ Украины [1, 2, 3, 6, 7]

Показатель Механизиро-ванная диви-зия

6-й армей-ский корпус

8-й армей-ский корпус

13-й армейский корпус

Боевой состав (без формирова-ний тыла)

3 Мп, Тп, Ап, ЗРп, ПТдн, Рб, бС, Иб, бРХБЗ

3 Мбр, Тбр, Абр, РеАп, ЗРп, Ип, пС, Рб, бРЭБ, бРХБЗ

2 Мбр, Тбр, Абр, РеАп, ЗРп, пАА, Ип, пС, Рб, бРЭБ

2 Мбр, ГПбр, Мп, Абр, брАА, РеАп, ЗРп, Ип, пС, пРХБЗ Рб, бРЭБ

Личный состав, чел.

Св. 14600 До 7900 До 12800 Св. 9200

Танки, ед. До 190 Св. 250 До 310 До 100ББМ, ед. Св. 400 До 590 Св. 410 Св. 500Артсистемы, ед.

До 200 До 350 До 290 До 280

Вертолёты, ед.

– – До 30 Св. 70

Аббревиатуры: Мбр – механизированная бригада, Тбр – танковая бри-гада, Гпбр – горно-пехотная бригада, Абр – артиллерийская бригада, брАА – бригада армейской авиации, Мп – механизированный полк, Тп – танковый полк, Ап – артполк, Реап – реактивный артполк, ЗРУ – зенитно-ракетный полк, пАА – полк армейской авиации, Ип - инженерный полк, пС – полк свя-зи, пРХБЗ – полк радиационной химической бактериологической защиты, ПТдн – противотанковый дивизион, Рб – разведывательный батальон , бС – батальон связи, Иб – инженерный батальон, бРХБЗ – батальон ради-ационной химической бактериологической защиты, бРЭБ – батальон РЭБ .

В 2013 г. 6-й и 8-й АК имели в боевом составе по 2-3 механизированные и 1 танковой бригаде; в них было по 7,9-12,8 тыс. человек, 250-310 танков, 410-590 ББМ, 290-350 систем артиллерии; 13-й АК имел 2 механизированные и горно-пехотную бригады, механизированный полк; в нём было 9,2 тыс. человек, до 100 танков, св. 500 ББМ, 280 систем артиллерии. По структуре, количеству военнослужащих и вооружения 6-й и 8-й корпуса достаточно близки к украинской механизированной дивизии образца до 2000 г., уси-ленной танками, механизированной пехотой и артиллерией, а 13-й корпус имеет меньшее количество танков. Это фактически усиленные дивизии, а не корпуса, и задачи они могут решать дивизионные (тактические), а не корпусные (оперативно-тактические).

Механизированная бригада имеет 4 батальона (3 механизированные и танковый), 4 дивизиона (самоходный артиллерийский, реактивный, противотанковый и зенитный), роты обеспечения. Бригады насчитывали


по 500-2150 человек (15-60 % штата), 40 танков, 140 БМП, 18 СГ, 18 РСЗО, 18 минометов, 12 противотанковых пушек, 9 самоходных ПТРК и др. В тан-ковой бригаде 3 танковых и механизированный батальоны, другие подраз-деления – как в механизированной бригаде, только нет противотанкового дивизиона. Танковые бригады насчитывают по 520-840 человек (20-30 % штата), 120 танков, 60 БМП, 18 СГ, 18 РСЗО, 6 минометов и т.д. [7].

Воздушные силы (до 40 тыс. чел.) имели 7 бригад тактической авиа-ции (16 эскадрилий) и 160 боевых самолетов (24 истребителя-бомбарди-ровщика, 36 штурмовиков, 88 истребителей и 12 разведчиков). Исправ-ность самолётов составляла 30%, годовой налет пилотов 40-50 часов.

Войска ПВО включали 4 бригад и 12 полков (44 дивизиона ЗРС/ЗРК, из которых 50% были боеспособны). В составе воздушных сил учтены брига-да тактической авиации и 3 полка ПВО (45 истребителей и 8 дивизионов ЗРС/ЗРК соответственно), которые захвачены войсками России в Крыму. Сообщалось, что истребители эти неисправны и их возвратят в Украину, а ЗРС/ЗРК выведены из строя украинскими военнослужащими и будут утилизированы в Крыму.

С учетом вооружения на складах, Украины имеет до 500 боевых само-летов и 175 комплектов дивизионов ЗРК/ЗРС (в т.ч. в ВВС, 360 относитель-но современных самолетов и 72 комплекта дивизионов ЗРК/ЗРС). Часть этого ВВТ находится в небоеспособном состоянии. Возможность его вос-становления существует, но потребует значительных средств и времени.

ВМС (12,6 тыс. чел.) имеют подводную лодку, фрегат, 5 корветов, 2 тральщика, 2 десантных корабля и др. [6]. Все они, кроме фрегата, были захвачены российскими войсками в Крыму, вместе с бригадой береговой обороны и другими частями (их вооружение: 41 танк, 160 ББМ и 47 артсис-тем). Значительная часть корабельного состава и наземного вооружения уже возвращена в Украину, но их боеспособность невысока.

Сравнение вооружения ВС Украины и России. Украинское вооруже-ние по номенклатуре, в основном, подобно российскому, хотя некоторые типы российского вооружения более современны и развёрнуты в большем количестве. Например, ВС Украины и России имеют танки Т-72/80, БМП-1/2, БТР-70/80, самоходные и буксируемые орудия Д-20/30, «Нона-С», «Гвоздика», «Акация», «Мста-С/Б», «Гиацинт-С/Б» и «Пион», РСЗО «Град», «Ураган» и «Смерч», ЗПРК «Тунгуска», ЗРК «Стрела-10», «Тор», «Оса», «Бук» и С-300, ПЗРК «Игла», вертолёты Ми-24, Ми-8, Ми-26, самолёты Су-24, Су-25, Су-27, МиГ-29, Ан-26, Ил-76 и др. Однако СВ Украины оснащены танками Т-64, а в СВ России уже поступили 300 Т-90, 500 БМП-3 и 600 «Мста-С». ВВС России имеют вертолёты Ми-28Н, Ка-50/52, самолёты Ту-95, Ту-160, Ту-22М3, Су-34, Су-30, МиГ-31, ЗРС С-400 и ЗПРК «Панцирь», которых не имеют украинские Воздушные силы [4, 6]. А ВМФ России имеет подавляющее преимущество над ВМС Украины.

С учетом вооруже-ния на складах, Украины имеет до 500 боевых самоле-тов и 175 комплек-тов дивизионов ЗРК/ЗРС (в т.ч. в ВВС, 360 относи-тельно современных само-летов и 72 комп-лекта дивизионов ЗРК/ЗРС).

Сравнение воору-жения ВС Украины и России. Украин-ское вооружение по номенклатуре, в основном, подобно российскому, хотя некоторые типы российского воору-жения более современны и развёрнуты в большем количе-стве.


Сравнение ВС Украины и России. СВ России имеют в 5 раз больше военнослужащих (ВДВ – в 6 раз), в СВ в 5 раз больше расчетных боевых бригад, в 4 раза – танков, в 8 раз – ББМ и артсистем. ВВС России имеют в 11 раз больше боевых самолётов.

Непосредственно в зоне возможного конфликта ВС России могут иметь вдвое больше боевых бригад СВ, в 2,2-2,3 раза – танков, в 1,3-1,5 раз – ББМ, в 2,6-2,9 раз – артсистем и в 5 раз – боевых самолётов. ВДВ Рос-сии имеют в 5 раз больше ББМ и в 2,8 раза – артсистем. Превосходство в зоне конфликта не так велико, но с учетом лучшей боевой подготовки, бо-лее исправного и отчасти более современного вооружения, а главное – по-давляющих возможностей российских ВВС, превосходство ВС России оче-видно. Пока ВС России действуют методом локальных спецопераций, но угроза широкомасштабного вторжения их СВ в Украину не устранена.

Рассматривая возможные ответные меры и средства, считаем необходимым обратить внимание на то обстоятельство, что Украина имеет большие людские ресурсы и запасы вооружения, находящиеся на хране-нии, которые в потенциале позволяют обеспечить формирование дополнительных соединений ВС, и таким образом снизить количественное превосходство ВС России до размеров, делающих их вторжение рискованным для агрессора.

Возможности Украины по развёртыванию дополнительных формирований Вооруженных Сил

Мобилизационные ресурсы. После получения независимости в 1991 г. на территории Украины осталась группировка ВС численностью 780 тыс. военнослужащих. К 1996 г., согласно Договору об обычных вооружённых силах в Европе (ДОВСЕ) она была сокращена до уровня ниже 450 тыс. во-еннослужащих (до 370 тыс.). В результате последующих сокращений, к 2013 г. численность военнослужащих ВС Украины уменьшилась до 139 тыс. чел. В процессе частичной мобилизации 2014 г. в ВС было призвано 20 тыс. чел. и ещё 20 тыс. – в Национальную гвардию. Однако Украина имеет боль-шие мобилизационные ресурсы. Например, количество мужчин в возрасте от 20 до 29 лет превышает 3,6 млн. чел., а призывной контингент, служив-ший в ВС последние 5 лет, составляет до 1 млн. чел [6]. Исходя из этого, призывников достаточно для развёртывания в 2-3 раза более крупных ВС, чем сегодняшние.

Верховная Рада обратилась к и.о. президента А. Турчинову с просьбой изучить целесообразность возобновления призыва в ВС Украины, восста-новления начальной военной подготовки в школах и военных кафедр в ву-зах, а также разворачивания учебно-тренировочных центров для резер-вистов [8]. В случае законодательного принятия этих мер, в Украине создадутся предпосылки для формирования достаточно крупных СВ.

Украина имеет большие людские ресурсы и запасы вооружения, нахо-дящиеся на хране-нии, которые в потенциале позво-ляют обеспечить формирование дополнительных соединений ВС, и таким образом снизить количе-ственное превос-ходство ВС России до размеров, дела-ющих их вторже-ние рискованным для агрессора.


Запасы вооружения СВ. В 1991 году Украине достались огромные запасы вооружения (6,5 тыс. танков, свыше 7 тыс. ББМ и др.) [9], которые сначала были сокращены ниже уровней, разрешённых ДОВСЕ, а затем про-должали сокращаться – за счёт продажи за рубеж и утилизации. Кроме того, имелись большие запасы вооружений, не подлежащих ограничению по ДОВСЕ. В 1993 г. они составляли 6,4 тыс. противотанковых и 18,8 тыс. зенитных средств, 4,5 млн. единиц стрелкового оружия и т.д. Они также активно распродавались, но осталось ещё достаточно для развёртывания крупных СВ.

В настоящее время общие запасы вооружений Украины составляют бо-лее 2300 танков, до 3800 ББМ, 3100 артсистем и 120 ударных вертолетов. Однако поскольку условия хранения части вооружений были неудовлетворительные, то для приведения их в боеспособное состояние необходимы значительные средства и время, хотя ремонтные мощности для этого существуют. Поэтому более реально рассчитывать только на то воо-ружение, которое есть в составе ВС Украины, где имеется до 1200 танков, до 2700 ББМ (+ 2000 МТ-ЛБ), 2700 артсистем и до 90 ударных вертолетов.

Примерные запасы наземных вооружений ВС приведены в табл. 2 и 3 [6, 7]. В табл. 2 также указано штатное количество вооружений боевых бригад, а в табл. 2 и 3 – максимальное количество соединений, которые можно сформировать с этим вооружением и общие потребности в нём. Номенклатура и количество вооружений в соединениях приблизительно соответствуют существующим либо незначительно усовершенствованным штатам (с усиленной противотанковой обороной и ПВО).

Штатное вооружение бригад самоходной и буксируемой артиллерии, реактивных, противотанковых и зенитно-ракетных полков приведено ниже:

• Самоходная артиллерийская бригада: 3 дивизиона по 18 152-мм самоходных гаубиц (СГ) или пушек (СП) (36 152-мм СГ «Мста-С» и 18 СП «Гиацинт-С»), или 2-3 дивизиона по 12 СП (24-36 203-мм «Пион»);

• Артиллерийская бригада: 3 дивизиона по 18 буксируемых орудий (54 152-мм гаубицы «Мста-Б», или пушек-гаубиц Д-20, или пушек «Гиацинт-Б»);

• Реактивный полк: 3 дивизиона по 12 ПУ РСЗО (36 300-мм «Смерч», или 220-мм «Ураган»);

• Противотанковый полк: 3 дивизиона по 18 пушек и 9 ПУ ПТРК (54 100-мм пушки «Рапира» и 27 самоходных ПТРК «Штурм-С»/«Конкурс»);

• Зенитно-ракетный полк: 5/4 батарей ЗРК «Оса»/«Тор» по 4 ПУ (20/16 ПУ ЗРК «Оса»/«Тор») и батарея ЗРК «Стрела-10» с 6 ПУ.

Для усиления ПВО на малых высотах в бригадах и полках предлагается иметь по 1-3 батареи по 6 ЗСУ и 1 батарее с 36 ПЗРК (6-18 ЗСУ «Шилка» и 36 ПЗРК «Игла»).

В настоящее время общие запасы вооружений Украины состав-ляют более 2300 танков, до 3800 ББМ, 3100 артсис-тем и 120 ударных вертолетов.

В составе ВС Украины, где име-ется до 1200 тан-ков, до 2700 ББМ (+ 2000 МТ-ЛБ), 2700 артсистем и до 90 ударных вертолетов.


Таблица 2Вооружение механизированных, моторизованных и танковых бригад [2, 3, 6, 7]

Кла

сс и

ли

тип

ВВТ

Мех

. бр

игад

а на

БМ

П

Мех

. бр

игад

а на

БТ

Р/М

Т- Б

Танк

о-ва

я бр

игад

а

10 м

ех.

бриг

ад н

а БМ

П

10 м

ех.

бриг

ад н

а БТ

Р/

МТ-

ЛБ

3 та

нков

ые

бриг

ады

Всег

о 23

бр

игад

ы

Запа

сы

воор

уже-

ний

ВС

Танки 40 40 120 400 400 360 1160 1200 Т-64

БМП-1/2 140 4 60 1400 40 180 1620 1620: 1060 БМП-2 560 БМП-1

БТР-70/80 МТ-ЛБ

7 140 5 70 1400 15 1485 1500: 220 БТР-80 520 БТР-70 760 МТ-ЛБ

БРМ-1К 8 8 8 80 80 24 184 310Миномёты 18 Сани 18Сани/

ПМ-386 Сани 180

Сани180 Сани/ ПМ-38

18 Сани 378 Сани/ ПМ-38

440: 320 Сани 120 ПМ-38

Самоход-ные гаубицы

18Ака-ция

18Гвоз-дика

18Ака-ция

180Ака-ция

180 Гвоз-дика

54Ака-ция

414: 234Акация 180 Гвоздика

850: 350 Акация 500 Гвоздика

РСЗО 18 Град/ Ураган

6 Град 18 Град 144 Град 36Ура-ган

60 Град 54 Град 294: 258 Град 36 Ураган

370: 260 Град 110 Ураган

СПТРК 9 18 – 90 180 – 270 310 Конкурс

Пртиво-танковые пушки

12 18 – 120 180 – 300 850 Рапира

ЗПРК 6 6 6 60 60 18 138 150 Тунгуска

ЗРК 6 6 6 60 60 18 138 360 Стрела-10

ПЗРК 36 36 36 360 360 108 828 2600 Игла


Таблица 3Вооружение артбригад, реактивных, противотанковых и зенитно-

ракетных полков.

Кла

сс и

ли т

ип

ВВТ

4 см

х. а

ртил

-ле-

рийс

ких

бриг

ады

11 а

ртил

-лер

ий-

ских

бри

гад

4 ре

акти

в-ны

х по

лка

10 п

роти

во-

танк

овы

х по

лков

9 зе

нитн

о-ра

кетн

ых

полк

ов

Всег

о 38

бри

гад/

по

лков

Запа

сы н

алич

ных

воор

ужен

ий

Самоходные гаубицы и пушки

36 Мста-С, 18 Гиацинт-С, 84 Пион

- - - - 36 Мста-С, 18 Гиацинт-С, 84 Пион

40 Мста-С, 20 Гиацинт-С, 90 Пион

Гаубицы и пушки

- 162 Мста-Б, 252 Гиацинт-Б, 162 Д-20

- - - 162 Мста-Б, 252 Гиацинт-Б, 162 Д-20

180 Мста-Б, 260, Гиацинт-Б, 180 Д-20

РСЗО - - 72 Смерч, 72 Ураган

- - 72 Смерч, 72 Ураган

75 Смерч,74 Ураган

Пртиво-танковые пушки

- - - 540 - 540 550 Рапира

СПТРК - - - 243 Штурм-С, 27 Кон-курс

- 243 Штурм-С, 27 Конкурс

250 Штурм-С, 40 Конкурс

ЗСУ 72 66 48 84 54 324 360 Шилка

ЗРК - - - 120 Стрела10

160 Оса,16 Тор,54, Стре-ла10

160 Оса, 16 Тор, Стрела-10

170 Оса, 16 Тор,222 Стрела-10

ПЗРК 144 396 144 360 324 1368 1772 Игла


После восстановления и введения в строй вооружения, находящегося на хранении в ВС, можно дополнительно сформировать до 13 боевых бри-гад (12 механизированных и 1 танковую), и иметь в СВ максимально 23 боевые бригады, в т.ч. 20 механизированных (10 на БМП, 10 на БТР/МТ-ЛБ) и 3 танковые. Кроме того, можно сформировать до 12 артиллерийских бригад (в т.ч. 3 самоходные), 1 реактивную, 10 противотанковых и 6 зенитно-ракетных полков, и в сумме иметь максимально 15 артиллерий-ских бригад (в т.ч. 4 самоходные) и до 23-х полков (4 реактивных, 10 противотанковых и 9 зенитно-ракетных). То есть налицо возможность значительно увеличить число соединений: боевых бригад – в 2,3 раза, ар-тиллерийских бригад – в 5 раз и зенитно-ракетных полков – в 3 раза, а так-же дополнительно сформировать до 10 противотанковых полков. Это мак-симум. При меньшем уровне военной угрозы и опасности, а также размерах противостоящих сил, СВ могут развернуть до 17 боевых бригад и до 23 бригад и полков ствольной, реактивной, противотанковой и зенитной ар-тиллерии.

Наличие 23 боевых бригад и 38 бригад и полков ствольной, реактив-ной, противотанковой и зенитной артиллерии позволит, в зависимости от организации противостоящей группировки СВ России, иметь следующие варианты структуры СВ Украины:

Вариант 1. Усиленная бригадно-корпусная структура: 5 усиленных корпусов (3 по 5 боевых бригад и 2 по 4), плюс в каждом корпусе 3 артил-лерийские бригады и до 5 полков (до 1 реактивного, 2 противотанковых и до 2 зенитно-ракетных), а также части обеспечения.

Вариант 2. Структура из корпусов, состоящих из дивизий и бригад: Представляется целесообразным, в ответ на формирование в СВ России 3-х дивизий (2-х мотострелковых и танковой), иметь в СВ Украины тоже 3 дивизии (механизированные), в каждой 2 механизированные бригады на БМП и 1 танковая, а также 1 артиллерийская бригада и 1 зенитно-ракетный полк плюс части обеспечения. Всего в такой дивизии будет 200 танков, 340 БМП, 19 БТР, 34 БРМ, 42 миномёта, 108 самоходных и буксируемых гаубиц, 54 РСЗО, 18 самоходных ПТРК, 24 противотанковые пушки (ПТП), 18 ЗПРК, 44 ПУ ЗРК и 144 ПЗРК. Это достаточно сильный количественный состав, который позволит частично компенсировать определённую устаре-лость вооружений. Оставшиеся 14 отдельных механизированных бригад (4 на БМП и 10 на БТР/МТ-ЛБ) и 32 формирования артиллерии вместе с этими тремя дивизиями могут войти в 4 корпуса (3 по 1 дивизии и 3 боевые бригады и 1 с 5 боевыми бригадами). Соединения артиллерии каждого корпуса могут включать 3 артиллерийские бригады и 4-6 полков (1 реактивный, 2-3 противотанковых и 1-2 зенитно-ракетных).

Вариант 3. При необходимости (если в СВ России переведут, напри-мер, 5 дивизий на дивизионно-полковую структуру), возможны ответные

После восстановле-ния и введения в строй вооружения, находящегося на хранении в ВС, можно дополни-тельно сформиро-вать до 13 боевых бригад (12 механизированных и 1 танковую), и иметь в СВ макси-мально 23 боевые бригады, в т.ч. 20 механизированных (10 на БМП, 10 на БТР/МТ-ЛБ) и 3 танковые.


меры в СВ Украины. При этом может быть сформировано 5 механизированных дивизий: 3 дивизии как в варианте 2, и 2 дивизии по 3 механизированные бригады (2 на БМП и 1 на БТР/МТ-ЛБ), артиллерий-ской бригаде, зенитно-ракетному полку плюс части обеспечения. Всего в такой «облегченной» дивизии будет 120 танков, 284 БМП, 156 БТР, 34 БРМ, 54 миномёта, 108 самоходных и буксируемых гаубиц, 30 РСЗО, 36 СПТРК, 42 ПТП, 18 ЗПРК, 44 ПУ ЗРК и 144 ПЗРК. Оставшиеся 8 механизированных бригад на БТР/МТ-ЛБ и 28 соединений артиллерии вместе с этими пятью дивизиями могут войти в 4 корпуса по 1-2 дивизии и 2 боевые бригады. Со-единения артиллерии каждого корпуса могут включать 2 артиллерийские бригады и до 4 полков (до 1 реактивного, 2 противотанковых и до 1 зенит-но-ракетного). Возможны и другие варианты структуры СВ.

Объёдинение бригад и полков ВДВ и армейской авиации

Имеющиеся соединения ВДВ (воздушно-десантная бригада на БМД, 2 аэромобильные бригады, а также аэромобильный полк), и соединения ар-мейской авиации с вертолётами Ми-24, Ми-8 и Ми-26 (2 бригады и полк) целесообразно свести в формирование дивизионного уровня, что обеспе-чит их хорошее взаимодействие, быструю переброску соединений ВДВ на угрожаемое направление и их огневую поддержку. В случае необходимос-ти, каждому корпусу можно будет придавать по смешанной вертолётной эскадрилье (12 Ми-24 и 4 Ми-8).

Возможности по развёртыванию соединений Националь-ной гвардии

После развёртывания указанных выше соединений на хранении оста-нется ещё много ВВТ: 200 82-мм миномётов «Василёк» и 420 БМ-37, 320 122-мм СГ «Гвоздика» и 260 гаубиц Д-30, 800 переносных ПТРК «Фагот» и 1600 «Метис», 360 ЗСУ «Шилка», 1500 ЗУ-23, 2500 ПЗРК «Игла-1» и др. Эти запасы позволят развернуть более 20 моторизованных полков Националь-ной гвардии (по одному на область). Также в городах и районах можно раз-вернуть батальоны или роты Национальной гвардии, вооруженные стрелковым оружием.

Возможности капитального ремонта вооружения, его мо-дернизации и закупки нового

Значительная часть перечисленного вооружения, для приведения его в боеспособное состояние, нуждается в капремонте, а для повышения боевых возможностей до уровня современных российских ВВТ – в модернизации. Цены капремонта относительно цен нового ВВТ составляют около 10%, а модернизации – 30%. Почти всё украинское вооружение устарело: танки


Т-64 (кроме 80 модернизированных «Булатов»), БМП-1, БТР-70, миномёты ПМ-38, СГ «Гвоздика» и «Акация», гаубицы Д-20, РСЗО «Град» и «Ураган», ПТРК «Конкурс» и «Штурм», ПТП «Рапира» и др. В перспективе (при на-личии финансирования) целесообразно будет перевооружить часть соеди-нений модернизированным в Украине ВВТ (танками «Булат» или Т-64Е, БМП-1У, БТР-7, 122-мм РСЗО БМ-21К или «Бастион-1/2», 220-мм РСЗО «Бастион-3» и т.д.), а при большем финансировании – новым отечественным ВВТ (танками «Оплот», тяжёлыми БМПТ-64, БТР-4, БРДМ «Дозор-Б», самоходными 152-мм орудиями на шасси танков Т-72/80, ПТРК «Скиф» и «Барьер» со 152-мм БЧ, беспилотными авиационными комплексами, новыми системами управления, связи и т.д.).

Предложение закупить западное вооружение для СВ Украины пред-ставляется нереальным по ряду причин. Если, к примеру, цена украинского танка «Оплот» составляет 2,2 млн. долл., то цена американского танка М1А2 – 5,1-5,6 млн. долл., а немецкого «Леопард-2» – 5-6,5 млн. долл. При этом цена модернизации танка Т-64Б/БВ до уровня «Булат» составляет все-го 0,46-0,9 млн. долл. Кроме того, стоимость техобслуживания западных танков в 2 и более раз выше, чем у отечественных; необходимо будет со-здать новую ремонтную и учебную базы, а также обеспечить переучивание личного состава на новое ВВТ. Но главное – страны НАТО не могут постав-лять вооружение в Украину без соответствующих решений Совета Безо-пасности ООН.

Возможности по развёртыванию дополнительных форми-рований Воздушных Сил

Запасы вооружения Воздушных Сил. В 1991 году Украине достались огромные запасы вооружения ВВС (в т.ч. 1500 боевых самолётов), которые сначала были сокращены ниже уровней, разрешённых ДОВСЕ, а затем про-должали сокращаться – за счёт продажи за рубеж и утилизации. В настоя-щее время Воздушные силы имеют 160 боевых самолетов: 24 истребителя-бомбардировщика Су-24М, 36 штурмовиков Су-25, 88 истребителей (76 МиГ-29, 12 Су-27) и 12 разведчиков Су-24МР. Кроме того, имеется 12 учебно-боевых истребителей МиГ-29УБ и Су-27УБ.

Общее количество боевых самолётов, включая резерв, составляет 500 ед.: 100 истребителей-бомбардировщиков Су-24М, 60 штурмовиков Су-25, 300 истребителей (50 МиГ-23, 190 МиГ-29 и 60 Су-27) и 40 разведчиков (20 Су-17, 20 Су-24МР).

В составе Воздушных сил находится 360 боевых самолётов: 90 истре-бителей-бомбардировщиков Су-24М, 50 штурмовиков Су-25, 200 истреби-телей (140 МиГ-29 и 60 Су-27) и 20 разведчиков Су-24МР.

Поскольку среди боевых самолётов имеются устаревшие МиГ-23 и Су-17, а также часть более современных самолётов, не подлежащих восстанов-

Предложение заку-пить западное вооружение для СВ Украины пред-ставляется нереальным по ряду причин.

В настоящее время Воздушные силы имеют 160 боевых самолетов: 24 истребителя-бом-бардировщика Су-24М, 36 штур-мовиков Су-25, 88 истребителей (76 МиГ-29, 12 Су-27) и 12 разведчиков Су-24МР.


лению, будет целесообразно рассчитывать только на самолёты, находящи-еся в составе Воздушных сил. При эскадрильях по 10-12 самолётов (сейчас, в среднем, 10), можно будет после восстановления авиатехники иметь 8 эскадрилий истребителей-бомбардировщиков Су-24М, 4 – штурмовиков Су-25, 16 – истребителей (11 – МиГ-29 и 5 – Су-27) и 2 – разведчиков Су-24МР. Итого 30 боевых эскадрилий, т.е. примерно вдвое больше эскадрилий и боевых самолётов (360 ед.) чем сейчас.

Украине в 1991 г. достались большие запасы вооружения войск ПВО страны (в т.ч. 43 комплекта дивизионов ЗРС С-300Т/ПС и 76 – ЗРК: 30 – С-200В, 24 – С-75М3 и 22 – С-125М1), а также ПВО СВ (включая 6 комплек-тов дивизионов ЗРС С-300В1 и 50 – ЗРК: 27 – «Круг» и 23 – «Бук»). После сокращения устаревших ЗРК ПВО страны (С-75М3, С-125М1 и части С-200В), а также ПВО СВ («Круг») и передачи ЗРС С-300В1 и ЗРК «Бук» в войска ПВО страны, в последних осталось 43 дивизиона более современных ЗРС С-300ПТ/ПС и 6 – ЗРС С-300В1, а также 23 – ЗРК «Бук» и несколько – ЗРК дальнего действия С-200В.

В январе 2014 г. войска ПВО насчитывали 30 дивизионов ЗРС С-300ПТ/ПС и 14 – ЗРК «Бук», но поскольку 5 дивизионов ЗРС С-300ПТ/ПС и 3 – ЗРК «Бук» остались неисправными в Крыму и будут там утилизированы, сейчас ПВО Украины обеспечивают 25 дивизионов ЗРС средней дальности С-300ПТ/ПС и 11 – ЗРК «Бук» (всего 36).

Количество российских истребителей намного больше, чем украин-ских (88-200 и 340-790 соответственно), поэтому основу ПВО Украины должны составлять ЗРС и ЗРК, число которых в строю целесообразно зна-чительно увеличить. В частности, восстановить все имеющиеся в наличии относительно современные ЗРС/ЗРК и иметь в строю 38 дивизионов ЗРС С-300ПТ/ПС и 6 – ЗРС С-300В1, а также 19 дивизионов ЗРК «Бук» (всего 63). Кроме того, целесообразно восстановить максимально возможное ко-личество устаревших ЗРК: предположительно 8-16 комплектов дивизио-нов С-125М1, 8-16 – С-75М3 и 8-16 – С-200В (всего 24-48). Общее количе-ство дивизионов ЗРС/ЗРК может, таким образом, достигнуть 87-111. Даже если будет реализован пессимистический вариант (восстановлено 87 диви-зионов), группировка ПВО вырастет в 2,4 раза, а в оптимистическом вари-анте – в 3 раза.

Почти вся авиатехника и зенитные средства исчерпали установленный срок службы (УСС) и межремонтный ресурс, поэтому им необходимо про-длить УСС и провести капремонт. Для того, чтобы эти самолёты были эквивалентны модернизированным российским, а зенитные средства обес-печивали надёжную ПВО, определённая их часть должна быть модернизи-рована. Особое внимание необходимо уделить системам управления авиа-цией и средствами ПВО, системам связи и РЭБ. Они могут быть закуплены у национального ОПК. Необходимо также наладить в Украине производ-

В составе Воздушных сил находится 360 боевых самолётов: 90 истребителей-бомбардировщиков Су-24М, 50 штур-мовиков Су-25, 200 истребителей (140 МиГ-29 и 60 Су-27) и 20 разведчиков Су-24МР.

В частности, восстановить все имеющиеся в нали-чии относительно современные ЗРС/ЗРК и иметь в строю 38 дивизио-нов ЗРС С-300ПТ/ПС и 6 – ЗРС С-300В1, а также 19 дивизионов ЗРК «Бук» (всего 63). Кроме того, целе-сообразно восста-новить макси-мально возможное количество уста-ревших ЗРК: пред-положительно 8-16 комплектов диви-зионов С-125М1, 8-16 – С-75М3 и 8-16 – С-200В (всего 24-48).


ство современных ракет класса «воздух-воздух» и «воздух-земля», а также зенитных ракет, поскольку у них уже закончился установленный срок службы.

Закупка западных боевых самолётов и зенитных средств не соответ-ствует финансовым возможностям Украины.

Возможности по организации береговой охраны и обороны

В настоящее время отмечено проникновение с моря на материковую часть Украины групп спецназа ВС России. Нельзя также исключить воз-можность высадки более крупных морских десантов. По причине крайней слабости ВМС Украины целесообразно организовать береговую охрану и оборону её 5 приморских областей, привлекая к этому, в зависимости от необходимости, до 4-5 моторизованных бригад Национальной гвардии, до 4-5механизированных бригад СВ и до 6-8 артиллерийских бригад (2-3 – самоходных пушек «Пион» и 4-5 – пушек «Гиацинт-Б»).

В силу сказанного выше, представляется целесообразной реализация военно-политическим руководством Украины следующих мероприятий:

• Разработать Стратегический план обороны Украины с учетом воз-можности массированной агрессии России и перечнем ответных симметричных и асимметричных мероприятий, действий и сил.

• Пересмотреть Государственную комплексную программы реформи-рования и развития ВС Украины на период до 2017 г. и создать новую Про-грамму их развертывания, в процессе чего рассмотреть вариант формиро-вания более крупных СВ.

• На первом этапе срочно развернуть существующие формирования СВ по штату и поднять до необходимого уровень боевой подготовки и исправности ВВТ.

• Немедленно прекратить распродажу за границу имеющихся запасов вооружений, провести их инвентаризацию и техническое освидетельство-вание с целью определения возможности восстановления и использова-ния.

• Ввести в строй необходимое и пригодное для восстановления ВВТ, находящееся на хранении, и обеспечить его боеспособность, для чего за-действовать наличные ремонтные и производственные мощности (в т.ч. запчастей и боеприпасов).

• Подготовить до 130 тыс. новых военнослужащих регулярных ВС и до 60 тыс. бойцов Национальной гвардии (территориальной обороны).

• На втором этапе (при значительном и опасном усилении группиров-ки российских СВ на границе Украины) развернуть более крупные СВ. Для этого, в зависимости от необходимости, сформировать 7-13 боевых бригад и 14-29 бригад/полков ствольной, реактивной, противотанковой и зенит-ной артиллерии, а также необходимое количество формирований обеспе-

На первом этапе срочно развернуть существующие формирования СВ по штату и по-днять до необходи-мого уровень бое-вой подготовки и исправности ВВТ.


чения. При этом максимально использовать существующие формирования СВ Украины.

• После развёртывания иметь, в зависимости от уровня военной угрозы и опасности, а также размеров противостоящих сил, 4-5 корпусов, включающих 15-20 механизированных бригад (10 на БМП, 5-10 на БТР/МТ-ЛБ) и 2-3 танковые бригады, 9-15 артиллерийских бригад (4 самоходных) и 14-23 полка (3-4 реактивных, 5-10 противотанковых и 6-9 зенитно-ракетных), а также формирования обеспечения. Это позволит увеличить число боевых бригад в 1,7-2,3 раз, артиллерийских бригад – в 3-5 раз, зенитно-ракетных полков – в 2-3 раза, а также дополнительно сформи-ровать 5-10 противотанковых полков.

• Для противостояния новым российским дивизиям, из указанных в п.8 бригад и полков целесообразно сформировать 3 механизированные ди-визии, в каждой по 4 бригады (2 механизированные на БМП, танковой, артиллерийской) и зенитно-ракетному полку. При необходимости можно сформировать ещё 2 механизированные дивизии по 4 бригады (3 механизированные, в т.ч. 2 на БМП, 1 на БТР, артиллерийской) и зенитно-ракетному полку.

• Имеющиеся 3 бригады и полк ВДВ, а также 2 полка и бригаду армей-ской авиации целесообразно свести в соединение дивизионного уровня.

• Оставшиеся запасы вооружения позволяют сформировать ещё более 20 моторизованных полков Национально гвардии (территориальной обороны) — по одному на область, а также по одному батальону/роте на район.

• После восстановления авиатехники, в Воздушных силах можно бу-дет иметь 360 боевых самолётов (сейчас 160) в составе 30 боевых эскадрилий, то есть фактически удвоить боевой состав.

• Зенитные средства, при относительной слабости ВВС, должны стать основой ПВО страны. После восстановления зенитных средств, находя-щихся на хранении, можно будет иметь 63 дивизиона относительно современных ЗРС/ЗРК и 24-48 дивизионов устаревших ЗРК. Общее число дивизионов может достигнуть 87-111, в результате чего группировка зенитных средств вырастет в 2,4-3 раза.

• Необходимо продлить установленный срок службы и провести ка-премонт авиатехники, зенитных средств, систем управления, связи и РЭБ, а также модернизацию оптимальной их части, организовать в Украине производство и поставку современных ракет класса «воздух-воздух», воз-дух-земля» и зенитных ракет.

• При критической слабости ВМС Украины целесообразно организо-вать береговую охрану и оборону её 5 приморских областей, привлекая к этому, в зависимости от необходимости, до 4-5 бригад Национальной гвар-дии, до 4-5 регулярных механизированных бригад и до 6-8 пушечных ар-тиллерийских бригад.

Необходимо про-длить установленный срок службы и провести капре-монт авиатехни-ки, зенитных средств, систем управления, связи и РЭБ, а также модернизацию оптимальной их части, организо-вать в Украине производство и по-ставку современных ра-кет класса «воз-дух-воздух», воз-дух-земля» и зенитных ракет.


ЛИТЕРАТУРА• Біла книга України 2012: Збройні Сили України // http://www.mil.gov.ua/ • Сухопутные войска Вооруженных Сил Украины // http://nado.znate.

ru/Сухопутные_войска_Вооружённых_Сил_Украины• Гончаров С. Сухопутные войска Украины // http://topwar.ru/2679-

suxoputnye-vojska-ukrainy.html• THE MILITARY BALANCE 2012 / IISS. – 2013. – P.192-203• Jane’s World Armies: Russia / Jane’s Publishing Co. – London. – 2013 • THE MILITARY BALANCE 2012 / IISS. – 2013. – P.165-168• Jane’s World Armies: Ukraine / Jane’s Publishing. Co. – London. – 2013• Рада рекомендовала вернуть призыв в армию // http://www.defense-

ua.com/rus/news/?id=41536 • Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил Укра-

їни на період до 2005 року / Преса України. – Київ. – 2000. – С.5

News & Politics

Ризики та Виклики, аналітичний бюлетень №5 ЦДАКР