Newsletter 17 10-2016(58-19) (1)

Безпековий огляд ЦДАКР № 19 (58)

17 жовтня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 17 жовтня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)


3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у першій половині жовтня 2016 року

Російська війна проти України. Другий фронт: гуманітарний.

Новые ударные армии сухопутных войск России

Оборонні підприємства вирішили створити Асоціацію

Масло вместо пушек или нелетальная помощь Запада

Китайський фактор для України як виклик та нереалізований потенціал у сфері ВТС


4

На середину жовтня поточного року основні міжнародні події від-буваються на тлі суттєвого заго-стрення протистояння Росії із За-хідним світом. Акценти у міжнародній політиці характери-зуються провокаційною політикою Кремля щодо ймовірності відкри-того збройного зіткнення та збіль-шеної готовності власне Західного світу до санкційного тиску на Ро-сію. Для України у нових умовах з’явилися як нові можливості, так і нові ризики.

Безумовно, низка останніх по-дій, таких як вихід Росії з угоди про утилізацію збройового плутонію, анонсована готовність Москви збивати у сирійському небі літаль-ні апарати, проведення Росією пус-ків міжконтинентальної балістич-ної ракети «Тополь» з космодрому «Плесецьк» та нові заяви військо-вих чиновників США про реаль-ність війни з Росією, свідчить про

зниження порогу безпеки й справ-жні ризики військового характеру.

Україна, що знаходиться на гео-стратегічному перехресті - фактич-но між двома ворогуючими сила-ми, - перебуває у гострій небезпеці та не може розраховувати на реаль-ну військову допомогу. Це обумов-лює необхідність більш активних кроків у політико-дипломатичній площині (зокрема, у сфері пошуку нових форматів та залучення до пе-реговорів нових сильних гравців, наприклад, США та КНР), а також активізації розвитку бойових спро-можностей. Україна, яка залиша-ється вразливою мішенню, може у черговий раз перетворитися на по-лігон відпрацювання завдань Кремля з тиску на Західний світ.

З іншого боку, в разі вдалого на-рощування оборонних спромож-ностей та покращення системи вза-ємодії із Заходом, Україна як підготовлений та випробуваний

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для України у першій половині жовтня 2016 року

Для України у нових умовах з’явилися як нові можливості, так і

нові ризики

Україна, що знаходиться на гео-стратегічному перехресті - фак-

тично між двома ворогуючими силами, - перебуває у гострій

небезпеці та не може розраховува-ти на реальну військову допомогу

5

форпост Західного світу може збільшити зацікавленість до себе як до потенційного члена колек-тивної безпеки, в тому числі, члена НАТО.

Слід визнати, що у цьому про-цесі багато що залежить від дій ви-щого військово-політичного керів-ництва України.

Головні ризики військового характеру

Хоча за два с половиною роки війни з’явилося потужне ядро офі-церів і солдатів з бойовим досві-дом, найбільш негативним трендом російсько-терористичної війни низької інтенсивності на сході України залишаються майже що-денні втрати особового складу на фронті – на тлі вимушеної пасивної оборони ЗСУ. Наприклад, за дани-ми DT.UA, лише у вересні ц.р. в зоні бойових дій внаслідок атак проти-вника загинули 13 українських вої-нів. При цьому можливості захисту особового складу ЗСУ в умовах об-меженого застосування важкого озброєння є сумнівними.

Більше того, відомий фахівець Юрій Бутусов свідчить («Дзеркало тижня. Україна», №36), що росій-ські окупаційні війська не припи-няють підготовку до великомасш-табної війни та свідомо зберігають напруженість і постійні перестріл-ки на окремих ділянках фронту. А в умовах, коли противник регулярно порушує домовленості (вимагаючи

пресловутих змін до Конституції України та прийняття нав’язуваних Кремлем умов припинення вогню), має місце некомплект особового складу у підрозділах на передовій – в ряді випадків аж до 40%.

На жаль, можна казати про пев-не зниження довіри вояків ниж-ньої та середньої ланок до військо-вого командування, передусім, через відмежування генералітету від проблем солдата та сержанта у зоні бойових зіткнень. Як ствер-джує Бутусов, «ставлення до людей в армії все ще не дуже відійшло від радянських стандартів». Зокрема, до військовослужбовців «ставлять-ся як до одноразових виконавців на період контракту», а найбільше військовослужбовці «скаржаться на відсутність ротацій, на необхід-ність майже рік жити у відриві від сім’ї, на відсутність відпочинку, на складність вирішення побутових питань». «Замість системних рі-шень людей хочуть примусити продовжувати служити на зношен-ня», - робить невтішний висновок оглядач (http://gazeta.dt.ua/internal/v e l i k a - v i y n a - i - s o m a - h v i l y a -strategichna-obstanovka-na-fronti-ato-voseni-2016-roku-_.html).

Звісно, Кремль вимагає від Киє-ва вирішення питання створення проросійського конклаву. 14 жов-тня постпред РФ при ОБСЄ заявив, що Росія вимагає від України вико-нання політичної частини «Мін-ська». Росія фактично склала пере-

На жаль, можна казати про певне зниження довіри вояків нижньої та

середньої ланок до військового командування, передусім, через

відмежування генералітету від про-блем солдата та сержанта у зоні

бойових зіткнень

«Замість системних рішень людей хочуть примусити продовжувати

служити на зношення»

6

лік вимог та послідовність їх виконання Україною, що політики і фахівці у сфері безпеки назвали «актом про капітуляцію України».

Отже, питання масштабного збройного зіткнення та протисто-яння російським окупаційним вій-ськам не зникло з порядку денного для України й вимагає системних рішень військово-політичного ке-рівництва держави у сфері актив-ної модернізації армії. Зокрема, для створення потужного війська на сучасних засадах владі потрібно го-ловним пріоритетом оборонної ре-форми зробити людину в пого-нах, – цього наразі ще не відбулося.

Вистачає негативів й у перемо-винах про військову допомогу. Хоча 21 вересня 2016 р. палата представ-ників Конгресу США одностайно схвалила законопроект H.R. 5094 «Про підтримку стабільності і демо-кратії в Україні», джерела «ВіР», що наближені до українсько-американ-ського переговорного процесу, вка-зують на можливу втрату військової допомоги на рівні 150 млн. дол. у 2016 році – через невизначеність Генштабу ЗСУ.

Виклики для України на міжнародній арені

За умов фактичного повернен-ня до «холодної війни» спостеріга-ється загострення боротьби й на міжнародній арені. Має місце ска-сований візит Путіна до Франції та зрив домовленості про зустріч

«нормандської четвірки». З’явилася, можна сказати, епохаль-на та дуже жорстка резолюція Пар-ламентської асамблеї Ради Європи, в якій європейські політики наре-шті визнали «російську агресію в Україні». Крім того, ПАРЄ нині вже визнає дії проросійської влади у Криму такими, що загрожують іс-нуванню кримськотатарської гро-мади.

Нарешті, 15 жовтня авторитет-не німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung з посиланням на власні джерела в урядових колах поінформувало, що федеральний канцлер Німеччини Ангела Мер-кель має намір виступати за поси-лення санкцій проти Російської Федерації через її дії у Сирії. Тема нових санкцій обговорюватиметь-ся на засіданні Європейської Ради 20-21 жовтня. Важливо додати, що президент США Барак Обама встиг запевнити пані Меркель щодо під-тримки Вашингтоном «жорсткої реакції» Брюсселя в разі, коли чле-ни ЄС узгодять посилення тиску на Кремль. Розглядається можливість введення санкцій у сфері літакобу-дування й у сферах, пов’язаних із оборонною промисловістю.

Так само й французький прези-дент Франсуа Олланд припустив можливість висунення проти Росії звинувачень у військових злочинах за її бомбардування другого за ве-личиною сирійського міста Алеп-по. А саме, справа може бути пере-

Для створення потужного війська на сучасних засадах владі потрібно головним пріоритетом оборонної

реформи зробити людину в погонах, – цього наразі ще не відбулося

Джерела «ВіР», що наближені до українсько-американського перего-

ворного процесу, вказують на мож-ливу втрату військової допомоги на рівні 150 млн. дол. у 2016 році – через

невизначеність Генштабу ЗСУ

7

дана на розгляд Міжнародного кримінального суду.

Не відстають й інші європейські чиновники. Зокрема, президент Європейської Ради Дональд Туск, голова Європарламенту Мартін Шульц та генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг очікують подовження санкцій щодо Москви (10 жовтня). Крім того, керівник Бюро національної безпеки Респу-бліки Польща (БНБ) Павел Солох за результатами зустрічі з секрета-рем РНБО Олександром Турчино-вим у Києві також висловив пере-конання, що санкції Євросоюзу проти Росії мають бути продовже-ні, «оскільки досі не усунуті причи-ни їх запровадження».

Не може також залишитися без уваги така подія як відклик Мо-сквою чотирьох російських Су-27СМ з Білорусі. Про це повідоми-ла міжнародна група розслідувань Bellingcat, дослідивши супутнико-ві знімки 61-ї авіаційної бази в місті Барановичі. Фахівці пов’язують такий крок із прохо-лодним ставленням Мінська до ідеї створення російської військо-вої бази в Республіці Білорусь. (З грудня 2013 року чотири росій-ських Су-27СМ стояли в укриттях на пероні в стані постійної бойо-вої готовності. Ці багатоцільові винищувачі спочатку входили до складу бойових ланок, з яких, в свою чергу, формувалися ескадри-льї передового базування.).

То ж ситуація свідчить про го-товність світу діяти більш рішуче, що має стимулювати зміну правля-чого режиму у Росії. Разом з тим, у процесі цієї зміни можуть відбути-ся незворотні процеси у вигляді збройних зіткнень – Путін все біль-ше опікується власною фізичною безпекою.

Низка подій також свідчить про активний пошук Росією союзників, хоча сама по собі путінська Росія вже сприймається світом як загро-за війни та проблема планетарного масштабу. Окрім згаданих вище пусків ракет, згідно з повідомлен-ням російського державного кон-церну «Рособоронекспорт», Вірме-нія в рамках міждержавної угоди отримала від РФ перші чотири мо-більні комплекси БР «Іскандер-М» і стала першим закордонним реци-пієнтом цієї системи озброєння. Цікаво, що активне формування союзників відбувається на тлі по-двійних стандартів у сфері дипло-матії та політики (нещодавно Мо-сква досить активно загравала із Баку). Крім того, відбулося й розмі-щення «Іскандерів» під Калінінгра-дом, поблизу кордонів з Польщею та Литвою.

При цьому існують й інші ви-клики з боку Росії. Так, серед сучас-них ризиків слід згадати деякі ре-зультати активної дипломатії Кремля. Зокрема, лідери Росії і Ту-реччини домовилися про посилен-ня контактів у військовій і розвід-

Ситуація свідчить про готовність світу діяти більш рішуче, що має

стимулювати зміну правлячого режиму у Росії. Разом з тим, у про-

цесі цієї зміни можуть відбутися незворотні процеси у вигляді зброй-

них зіткнень – Путін все більше опікується власною фізичною безпе-

кою

8

увальній сферах за підсумками переговорів, що пройшли в Стам-булі (11 жовтня). Президент Путін також запропонував президенту Туреччини Ердогану знижку на газ та скасував заборону на ввезення деяких продуктів до РФ. Росія і Ту-реччина підписали міжурядову угоду щодо «Турецького потоку». Планується, що газопровід буде транспортувати російський при-родний газ до Туреччини та далі до Європи дном Чорного моря.

Також важливим для розгляду є візит до окупованого Криму деле-гації депутатів місцевих рад та під-приємців з Італії. 18 італійців від-відали Крим, представляючи п’ять регіонів країни.

У цілому сприйняття особис-тості Путіна та його оточення у сві-ті поступово погіршується - все частіше очільника Кремля назива-ють злочинцем, який має відпові-сти за свою деструктивну діяль-ність. Наприклад, важливою ознакою та новим трендом стала акція «Stop putin’s War In Ukraine», що пройшла в 30 країнах (і навіть у Москві, 15 жовтня). Перша акція відбулася у Римі, а потім протести пройшли в містах ЄС, США, Ав-стралії, Нової Зеландії та інших країнах.

Ще більш важливою подією ста-ло те, що Росію звинуватили у вій-ськових злочинах у Сирії на засі-данні Радбезу ООН. А саме, після того, як посол Великобританії в

ООН Метью Рікрофт звинуватив Росію у використанні проти мир-ного населення Алеппо бомб, які зазвичай використовують для зни-щення військових бункерів, впли-вове видання WP (11 жовтня) від-значило, що Путіна і Асада все ж можна покарати за військові зло-чини. Оглядач перелічив варіанти, як сирійського і російського прези-дентів можна притягнути до відпо-відальності за скоєні військові зло-чини у Сирії, наголошуючи, що їх можна покарати в обхід російсько-го вето в Радбезі ООН.

Вказані випадки можна назвати найбільшим надбанням та досяг-ненням світової спільноти у бо-ротьбі проти свавілля Кремля у сфері міжнародної безпеки.

Виклики у площині економікиПутін активними діями намага-

ється позбавити Україну після 2019 року транзитної ролі в постачанні енергоносіїв до Європи. З цією ме-тою будуються «Північний по-тік-2» і «Турецький потік» (11 жов-тня). Згадана вище домовленість Москви та Анкари щодо реалізації проекту з будівництва «Турецького потоку» має вкрай негативне зна-чення для України. Однак проект, що передбачає будівництво двох гі-лок магістрального трубопроводу (кожна потужністю майже 16 млрд кубометрів газу) уздовж дна Чор-ного моря до кінця 2019 року, може й не реалізуватися, оскільки має

Путіна і Асада все ж можна покара-ти за військові злочини

9

чітке політичне забарвлення. Зокрема, посол України в Ту-

реччині (2008-2016 рр.) Сергій Корсунський зазначив («День», №184, 2016): «Підписання міжуря-дової угоди - це вже серйозний крок, який свідчить про те, що, скоріше за все, як мінімум одну гіл-ку цього «Турецького потоку», про яку так давно говорять турки, буде реалізовано. І якщо це станеться, то ми просто втратимо 16 млрд ку-бометрів транзиту газу через нашу територію». Але при цьому додав, що «це глибоководне покладання труб. Ні в росіян, ні в турків таких технологій немає. У світі є декілька європейських компаній, які мо-жуть це робити. Я не впевнений, чи захочуть вони мати справу з росія-нами, бо через це можуть потрапи-ти під санкції».

Виклики енергетичного характеруУ першій половині жовтня для

енергетичного сектора України можна виділити декілька знакових і переважно обнадійливих проце-сів та подій. Компанія Siemens офі-ційно заборонила використовува-ти електротурбіни власного виробництва на території Криму. Такий крок ускладнить побудову окупаційною владою теплових електростанцій (ТЕС) в Севастопо-лі та Сімферополі, які згідно з пла-нами Москви мають дати змогу зробити півострів незалежним від поставок електроенергії з матери-

кової України. Тим самим зростає шанс на збереження Києвом еле-менту впливу на окупантів та у не-простих відносинах з агресором. Рішенню компанії передувала низ-ка критичних повідомлень в укра-їнських та західних ЗМІ. Водночас, варто зауважити, що Siemens про-довжуватиме постачання облад-нання до РФ. Історія з поставками Siemens та взагалі зусилля Москви щодо ТЕС в Криму показують, на-скільки важливо приймати міри щодо зменшення залежності енер-госектору України від постачань з окупованих територій та РФ.

Також можна відзначити певні успіхи України в розбудові енерге-тичної інфраструктури.

По-перше, йдеться про початок переобладнання двох блоків Зміїв-ської ТЕС (Харківська область) з антрациту на газові групи вугілля. Переобладнання дасть змогу дещо зменшити залежність від поставок антрациту з окупованої частини Донбасу, РФ та інших зовнішніх джерел. Разом з тим, переорієнта-ція всього двох блоків на одній з ТЕС - це далеко недостатньо (7 з 14 українських ТЕС працюють на ан-трациті), що не зменшує актуаль-ності потреби продовження зусиль в цьому напрямку.

По-друге, державна компанія «Укренерго» поінформувала про початок капітального будівництва у Північній енергосистемі України (будівництво нової підстанції

10

«Кремінська»). Метою робіт є по-єднання північних районів Донба-су з Об’єднаною енергосистемою України, які внаслідок бойових дій на Сході залишились фактично за-лежними від поставок електрое-нергії з прифронтової зони без аль-тернативних шляхів.

Нарешті, уповноважений поль-ського уряду з питань енергетики Пьотр Наїмскі заявив, що Варшава проводить переговори щодо довго-строкових поставок газу в Україну. П.Наїмскі додав, що саме україн-ський ринок вважається пріори-тетним для польського експорту газу в майбутньому.

На фоні повідомлень про розбу-дову польських газопроводів та пер-спективні напрямки диверсифікації джерел постачання блакитного па-лива до Польщі, ці плани вигляда-ють реальними. Мова йде про 5 млрд. куб. газу (а в перспективі – 8 млрд. куб.), які могли б потрапляти на український ринок з Польщі. Варшава також докладає зусиль щодо створення в майбутньому ре-гіонального хабу, що теоретично йде урозріз із аналогічними плана-ми Києва. Так чи інакше Україні варто зайняти чітку позицію з цього приводу і спробувати включитися в ці процеси, наприклад, шляхом по-будови української частини газо-проводу. За даними деяких ЗМІ, представники Нафтогазу та Мінпа-ливенерго вже беруть участь в пере-говорах із даного питання.

Основні виклики всередині держави

На тлі подальшої мілітаризації РФ, збільшення російського угру-повання на кордонах з Україною, підвищення його боєздатності, розподіл майбутнього бюджету у сфері безпеки і оборони України може відбутися 50 на 50 - коли по-ловина ресурсу спрямовуватиметь-ся на посилення та розвиток полі-цейських сил. Під час війни це є негативною тенденцією.

Як вказують експерти, питання оборонної реформи потребують більшої уваги. Зокрема, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння В.Бадрак (газета «День», № 185-186, 2016) вказує таке: «Справді, між українським військом зразка початку 2014-го та кінця 2016-го - прірва. Армія як озброєне представництво суспіль-ства за два з половиною роки здій-снила шалений стрибок до якісно нового змісту цього інституту. ЗСУ на практиці перетворилися на справжній щит стримування - це людський фактор в дії. Важливо, що на нижній і середній ланках система управління військами й реагування на провокації проти-вника стала дуже потужною - від 2 червня 2015 року, після вдалого відбиття атаки під Мар’їнкою, ро-сійсько-терористичні угруповання більше не відчувають себе господа-рями становища. На рівні рот, ба-тальйонів і бригад на фронті ЗСУ

11

все більше мають беззаперечну пе-ревагу». В той час час, В.Бадрак за-уважує і про низку негативних тен-денцій: «Не дочекалася армія системних рішень від військово-політичного керівництва держави, про що свідчать і некомплект у під-розділах на передовій, і ветування Президентом Порошенком закону, що дозволяє військовим-контрак-тникам «до завершення особливо-го періоду» розірвати їх (у чистому виді ознака демотивації певної час-тини військових та наслідок по-милкових підходів у розвитку ЗСУ)». Експерт наполягає на необ-хідності змін у підходах: «Можна погодитися, що під час активної фази війни в 2014-2015 роках таке розгортання військ було єдиним можливим шляхом спасіння неза-лежної держави - за умов відсут-ності ресурсів. Однак нині ситуа-ція змінилася, тому час і в справах армійських змінити підходи. Зо-крема, нарешті видати й затверди-ти Держпрограму розвитку ЗСУ (та й Держпрограму розвитку ОПК), ухвалити закон про Війська територіальної оборони та розгор-нути систему підготовки мобіліза-ційного ресурсу через місцеві адмі-ністрації. Почати будувати ядро професійної армії, в якій буде реа-лістичний «мотиваційний пакет», наприклад, передбачено привабли-ві умови раннього виходу на пен-сію солдатського та сержантського складу, пільгові умови отримання

житла, освіти, безкоштовного ме-дичного забезпечення, страхуван-ня, монетизовану систему нагород та й значно вищий рівень грошово-го забезпечення».

Хоча міністр оборони Степан Полторак вже поінформував, що після демобілізації в АТО будуть тільки контрактники (15 жовтня), потенційний відплив контрактни-ків не дає підстав стверджувати про справжнє утворення профе-сійного війська. Тим більше, що на-бір відбувається з так званих де-пресивних регіонів (де існують проблеми із працевлаштуванням). А власне військові вже назвали ве-тований главою держави закон створенням «контрактного раб-ства» (14 жовтня, програма Шустер LIVE).

В Україні збережеться змішана форма комплектації Збройних сил, що передбачає призов на строкову службу й службу за контрактом. Про це повідомив начальник Гене-рального штабу ЗСУ Віктор Му-женко (16 жовтня), назвавши при-зов механізмом підготовки армійського резерву. «На сьогодні йде мова про змішану форму комп-лектації. У нас є як військовослуж-бовці строкової служби, так і вій-ськовослужбовці служби за контрактом. Із загальної кількості зараз лише 10% - військовослуж-бовці строкової служби. Він додав, що «термін підготовки для військо-вослужбовців строкової служби

Потенційний відплив контрактників не дає підстав

стверджувати про справжнє утво-рення професійного війська. Тим

більше, що набір відбувається з так званих депресивних регіонів

12

був 2 місяці, зараз ми плануємо пе-рейти на 3-місячний цикл підго-товки, і 2 місяці для військовос-лужбовців за контрактом».

Така заява генерала свідчить, що найближчим часом не буде розв’язане законодавче врегу-лювання питання створення Військ територіальної оборони (законопроект зареєстровано в

Верховній Раді ще у червні 2015 року).

В умовах, коли плани вступу України до НАТО у найближчій та середньостроковій перспективі не реалізуються, варто розвивати бо-йові спроможності з акцентом на поглиблення двосторонніх відно-син з різними країнами – членами Альянсу.


13

Під час ХІІІ Міжнародної спеці-алізованої виставки “Зброя та без-пека-2016” керівники декількох де-сятків українських підприємств і організацій, які є виробниками/розробниками продукції оборон-ного та подвійного призначення, прийняли рішення створити Асо-ціацію.

Центр досліджень армії, кон-версії і роззброєння (ЦДАКР) та Інформаційно-консалтингова ком-панія Defence Express вже заявили про готовність увійти до складу означеної Асоціації як структури та забезпечувати аналітичне, ін-формаційне та маркетингове су-проводження діяльності об’єднання.

Промисловці та експерти під час не публічної конференції на означеній виставці вже висловили переконання, що таке об’єднання є вкрай актуальним з огляду на кіль-кість в країні приватних підпри-ємств, які працюють на безпеку і оборону – понад двох третин про-дукції оборонного призначення та подвійного використання виро-бляє саме приватний сектор. Вод-ночас, як вирішили майбутні спів-засновники об’єднання, зазначена Асоціація є відкритою до співпраці з державними підприємствами та інституціями.

Метою створення Асоціації ви-значено об’єднання зусиль навколо спільних цілей і цінностей, спря-

Оборонні підприємства вирішили створити Асоціацію

У дзеркалі експертноі

думки

Валентин Бадрак,директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Метою створення Асоціації визначе-но об’єднання зусиль навколо спіль-них цілей і цінностей, спрямованих

на ефективне і якісне забезпечення безпеки та оборони держави, форму-

вання новітніх бойових і оператив-них спроможностей українського

війська

14

мованих на ефективне і якісне за-безпечення безпеки та оборони держави, формування новітніх бо-йових і оперативних спроможнос-тей українського війська. Насампе-ред, це стосується зміни колишніх радянських механізмів та процедур на внутрішньому ринку озброєнь щодо рівних прав для діяльності приватних і державних підпри-ємств, формування умов для інвес-тицій у новітні розробки і вироб-ництво озброєнь та військової техніки. Важливим визначено й питання лібералізації зовнішньое-кономічної діяльності українських підприємств оборонної промисло-вості.

Для реалізації зазначених цілей Асоціація передбачає працювати у напрямку модернізації національ-ного законодавчого поля, організа-ції тісної співпраці з партнерами та організаціями, в тому числі за кор-доном, представлятиме Уряду аль-тернативні можливості розвитку ОПК України на основі передового західного досвіду.

Фахівці національної «оборон-ки» переконані, що потенціал не-використаних механізмів посилен-ня обороноздатності України ще залишається досить потужним.

За даними Міністерства еконо-мічного розвитку та торгівлі (МЕРТ), в Україні нині 166 держав-них та 92 приватних підприємств, однак переважну більшість про-дукції та послуг виробляє саме

приватний сектор А саме, 133 обо-ронних підприємств знаходяться у веденні ДК «Укроборонпром» (з них 6 спецекспортерів, тобто посе-редників збройної торгівлі, крім того, майже півтора десятка заво-дів і КБ де-факто знаходяться на окупованій Росією території). Зна-чною частиною оборонних підпри-ємств володіють Державне косміч-не агентство України (майже 12 підприємств) та Міністерство обо-рони України (8 профільних заво-дів, переважно підприємства з від-новлення озброєнь та військової техніки). Деякі підприємства нале-жать окремим міністерствам (на-приклад, 4-ма управляє МЕРТ, 2 – у веденні МВС і т.д.). Цікаво, що кількість нових гравців ОПК Укра-їни стрімко зростає – саме за раху-нок приватного сектору. Отже ціл-ком логічним було б забезпечення розвитку приватних підприємств шляхом створення для цього на-лежних умов. Саме такий підхід до-зволить максимально забезпечити потреби оборони, а також зберегти експортний потенціал країни та унеможливити «тотальну імпорти-зацію» оборонного сектору.

Світова практика свідчить, що загалом виробництво зброї та вій-ськової техніки в Україні має важ-ливе значення не тільки для секто-ра безпеки держави, але також і для зростання економіки в цілому, по-кращення міжнародного іміджу держави. Внаслідок передусім

Асоціація передбачає працювати у напрямку модернізації

національного законодавчого поля, організації тісної співпраці з пар-

тнерами та організаціями, в тому числі за кордоном, представлятиме

Уряду альтернативні можливості розвитку ОПК України на основі

передового західного досвіду

Цікаво, що кількість нових гравців ОПК України стрімко зростає – саме

за рахунок приватного сектору. Отже цілком логічним було б забез-

печення розвитку приватних підприємств шляхом створення для

цього належних умов

15

трьох ключових чинників: по-перше, оборонна промисловість, або ОПК є високотехнологічним сектором, і його розвиненість є ві-зитною карткою держави (як, на-приклад, здатність виробляти літа-ки або ракети-носії); по-друге, розвиток ОПК передбачає обмін сучасними технологіями на ринку та відчутний вплив на міжнарод-ній арені (саме таким є сучасний досвід Туреччини, ПАР, Польщі); по-третє, протягом останніх двох-трьох десятиліть суттєво набрала обертів тенденція «перетікання» оборонних технологій у цивільний сектор та цивільних – у оборонний сектор (наприклад, таке техноло-гічне досягнення як відновлення матеріалів шляхом напилення спо-чатку використалося для віднов-лення лопаток двигуна винищува-ча, а потім вже було використано при модернізації бульдозерів).

ЦДАКР вже неодноразово ви-словлював своє аналітичне бачен-ня використання альтернативних можливостей. Зокрема, на переко-нання аналітиків центру, для поси-лення потенціалу ОПК існують три стратегічні можливості, які досі майже не використовувалися.

Перша. Створення рівних умов для всіх підприємств з оборонно-промисловим профілем. Заохочен-ня ініціатив приватних підпри-ємств та залучення їх інвестицій у проекти, під які держава надавати-ме гарантії закупівель в рамках

ДОЗ (за умов відповідності техніч-них характеристик).

Друга. Лібералізація усієї систе-ми військово-технічного співро-бітництва (ВТС). Виведення спе-цекспортерів з-під підпорядкування ДК «Укробо-ронпром» та надання прав зовніш-ньоекономічної діяльності усім підприємствам (тобто, йдеться про «подвійні права» - щоб укладати контракти на міжнародному ринку могли як спецекспортери, так самі підприємства). Використання ВТС для створення спільних вироб-ництв з використанням нових тех-нологій на території України, а та-кож для залучення інвестицій провідних світових компаній, включно, для ринків третіх країн.

Третя. Активна приватизація державних оборонних підприємств та використання коштів для розви-тку спільних виробництв з провід-ними світовими компаніями. Лише для окремих КБ та НДІ варто, на-приклад, передбачати державну власність на рівні 51-відсоткового пакету або через створення нагля-дових рад за участю держави.

Отже з метою максимального забезпечення ефективного перео-зброєння сил оборони України, з акцентом на використання потен-ціалу національного ОПК та вико-ристання альтернативних шляхів залучення ресурсів ЦДАКР пропо-нуватиме керівним органам ство-рюваної Асоціації розглянути на-

16

ступні напрями удосконалення.Удосконалення системи управ-

ління (на рівні виконавчої влади) може включати наступні заходи.

А. Оперативне прийняття реа-лістичної Державної цільової про-грами розвитку оборонної промис-ловості. Важливо, щоб ідеологія переозброєння української армії ґрунтувалася на досягненні ЗСУ до 2020-22 років спроможності веден-ня ефективної безконтактної війни у будь-який час доби. Ситуація та-кож вимагає акцентування уваги на глибокій модернізації озброєнь і військової техніки радянського ви-робництва, що дозволить забезпе-чити поточні потреби ЗСУ та удо-сконалити виробничі потужності для реалізації ключових завдань переозброєння армії і посилення позицій на міжнародному ринку озброєнь. Така програма, на погляд експертів, має серед іншого врахо-вувати питання побудови: 1) реалі-зації реалістичної військово-тех-нічної політики, спрямованої на посилення ЗС України та відповід-но створення дієвої вертикалі управління та координації ОПК; 2) створення умов для реструктури-зації, акціонування та приватизації частини оборонних об’єктів; 3) формування нових умов для вій-ськово-технічного співробітни-цтва.

Б. Перенесення центру тяжіння у виробленні військово-технічної політики держави та в управлінні

та координації ОПК до виконавчої влади – шляхом центрального ор-гану виконавчої влади зі спеціаль-ним статусом.

В. Розвиток систему відпові-дальності через удосконалення ро-боти інститутів Генеральних кон-структорів та Науково-технічної ради, а також створення наглядо-вих і громадських рад для здійснен-ня нагляду за роботою державного сегменту ОПК. Сприяння посилен-ню парламентського та громад-ського (через профільні неурядові організації та ЗМІ) за сектором безпеки у частині переозброєння та реформування оборонної про-мисловості.

Г. Створення реалістичних умов для максимального залучення при-ватного сектору у розбудову ОПК та розвиток озброєнь шляхом: при-йняття низки законів або постанов Уряду (закони перелічені нижче), що визначатимуть права власності, сплату роялті, умови прозорого за-лучення до формування і виконан-ня держоборонзамовлення (через створення спеціального реєстру розробок та проведення відкритих тендерів), виплат роялті розробни-кам, зниження обмежень держави у сфері ціноутворення.

Д. Замовлення імпортних ОВТ замовниками напряму, без ураху-вання комісійних для спецекспор-терів (тобто безпосередньо Мініс-терством оборони України, МВС, СБУ, ДПСУ, СЗР, а не через спецек-

17

спортерів (ДК «Укрспецекспорт» та дочірні фірми).

Є. Забезпечення дерегуляції екс-порту озброєнь та військової техніки у бік зміни існуючої системи та за-безпечення можливості підприємств ОПК здійснювати зовнішньоеконо-мічну діяльність на умовах отриман-ня ліцензії і інформування Державну службу експортного контролю про її ведення. Міністерство оборони України за рішенням Уряду має оптимізувати методику ціноутво-рення на продукцію та послуги обо-ронного і подвійного призначення та, серед іншого, здійснювати вій-ськову прийомку лише на кінцевому етапі (по готовності продукції), без контролю витрат підприємства. Крім того, в методику ціноутворен-ня передбачити обов’язкове вклю-чення роялті для розробників озбро-єнь і військової техніки.

Удосконалення системи управ-ління (на рівні законодавчої влади) може включати наступні заходи.

Після аналізу потреб оборон-них підприємств ЦДАКР дійшов висновку щодо необхідності при-йняття (внесення змін) наступних законів України.

А. «Закон про створення, ви-робництво озброєнь, військової та спеціальної техніки». Цей закон мав би визначити «правила гри» на внутрішньому ринку, створити рів-ні та прозорі умови для державних і приватних підприємств, забезпечи-ти право роялті для підприємств-

розробників, диференційовано розв’язати питання такої перешко-ди ініціативним розробкам як лі-цензування та низку інших.

Б. «Закон про оборонно-про-мисловий комплекс». Цей закон мав би чітко визначити вертикаль державного управління ОПК.

В. «Закон про гарантування прав інвестицій і інвестиції в ОПК України» (раніше законопро-ект мав назву «Про державно-при-ватне партнерство»). Прийняття такого закону забезпечить ство-рення позитивного інвестиційного клімату, умови та правила повер-нення інвестицій, включно для іно-земних компаній).

Г. «Закон про військово-тех-нічне співробітництво». Закон, який має не тільки регламентувати правила спільного з іноземними компаніями створення озброєнь і військової техніки, але й визнача-тиме питання експорту і імпорту такої продукції; крім того, варто розглянути, щоб даний закон за-фіксував право замовників (Міно-борони, МВС та інших) щодо здій-снення прямого, без спецекспортерів, імпорту оборон-ної продукції, а також ліквідував заборонну систему самого оборон-ного експорту, замінивши її пові-домною, а поряд з правом «Укрспе-цекспорту» здійснювати маркетинг і укладати угоди визнати право са-мих підприємств вести зовнішньо-економічну діяльність.

18

Д. «Закон про офсетну діяль-ність». Закон дозволить отримува-ти компенсаційні інвестиції при здійсненні імпорту озброєнь і вій-ськової техніки, а також налаго-джувати за рахунок експортера ви-сокотехнологічні виробничі або сервісні лінії.

Є. Для забезпечення реалізації потенціалу приватних підприємств на міжнародному ринку доцільно внести зміни до існуючих «Закону про зовнішньоекономічну діяль-ність» та «Закону про експортний контроль».

Ж. Крім того, необхідним стало законодавче забезпечення системи парламентського контролю та роз-ширення його шляхом виведення з меж суто Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони до

«міжкомітетської» структури, до якої варто включити народних де-путатів з Комітету ВРУ з питань промислової політики та підпри-ємництва, бюджетного комітету ВРУ та інших.

Означені та деякі інші закони дозволять змінити ставлення в Україні до потенціалу приватних оборонних підприємств, став-лення західних оборонних ком-паній до інвестицій в Україну в рамках військово-технічного співробітництва, ліквідувати не-конкурентне і абсолютно непро-зоре для підприємств оборонно-го сектора середовище. Але головне, що таке законодавче поле створить умови для розроб-ки та реалізації воєнно-технічної політики держави.


19

22 сентября 2016 года, на тре-тьем году после начала российской военной агрессии в Крыму, посоль-ство США в Украине сообщило, что палата представителей Кон-гресса США одобрила закон H.R.5094 «О поддержке стабильно-сти и демократии в Украине».

Согласно закону, который со-держит запрет на признание США аннексии Крыма Россией, соответ-ствующие санкции могут быть сня-ты с РФ только после того, как аме-риканский президент предоставит Конгрессу свидетельство о восста-новлении суверенитета Украины над полуостровом. Фактически американские законодатели под-страховались на случай непредви-денного поведения нового прези-

дента по украинскому вопросу. Кроме всего прочего, в документе указан перечень средств поддерж-ки Украины, в том числе, летально-оборонительных систем вооруже-ний.

Новость не вызвала особого ажиотажа в медиапространстве, поскольку разговоры о предостав-лении летального вооружения ве-дутся уже давно, однако дальше разговоров дело до сих пор не за-ходило.

В феврале 2016 года бывший ко-мандующий силами НАТО в Евро-пе генерал Филип Бридлав подал рекомендации правительству США о предоставлении Украине леталь-ного оружия. Однако спустя не-сколько месяцев постоянный пред-

Масло вместо пушек или нелетальная помощь Запада

Александр Комаровский, обозреватель издания «Главное»,

Харьков

Фактически американские законода-тели подстраховались на случай

непредвиденного поведения нового президента по украинскому вопросу

20

ставитель США в ООН Саманта Пауэр заявила, что экономическое и дипломатическое давление на Россию является более эффектив-ным, чем использование Украиной летального оружия для решения конфликта на Донбассе.

Такие дипломатические «каче-ли» - за и против - предоставления оружия продолжаются с начала не-объявленной войны, которую ве-дет Россия на территории Украи-ны. Посол Украины в США Валерий Чалый не исключает, что вопрос поставок летального оружия мо-жет быть еще раз рассмотрен после президентских выборов в Соеди-ненных Штатах, намеченных на 8 ноября. Однако факт заключается в том, что оборонительного ле-тального оружия «будапештские» гаранты целостности Украины так и не предоставили.

Нелетальная помощьПри этом нельзя обвинять стра-

ны Запада в нежелании помогать Украинской Армии. Украина уже получила контрбатарейные рада-ры, сухие пайки, мобильные госпи-тали, медицинское оборудование, медикаменты, приборы ночного видения, бронежилеты и каски, средства связи и многое другое. Но не оружие. Даже американские во-енные машины Humvee шли без вооружения.

Учитывая уже переданные Украине объемы военной помощи,

предоставление небольшой партии летального оружия вряд ли изме-нило бы ситуацию на фронте. Сто-ит отметить, что негласный запрет касается только высокотехноло-гичного оружия, поскольку Литва без проблем передала Украине 150 тонн боеприпасов, которые были на вооружении ее армии до перехо-да на стандарты НАТО. Передан-ные патроны уже напрямую отно-сятся к летальному оружию, однако возражений по этому поводу ни у кого не возникло.

Можно выделить два этапа не предоставления Украине оружия. В начале войны пророссийские бое-вики активно атаковали и наруша-ли достигнутые соглашения о пере-мирии. Поэтому у Запада было много поводов для предоставления оборонительного оружия. Однако Украинская Армия на тот момент находилась на этапе формирова-ния, и было непонятно, стоит ли доверить ей высокотехнологичное вооружение. На втором этапе ВСУ уже состоялись, но интенсивность боев значительно снизилась. Сто-роны противостояния окопались на определенных рубежах, а массо-вые обстрелы и попытки наступле-ния сменились беспокоящим огнем и действиями разведывательно-ди-версионных групп.

В результате в сентябре 2016 года министр обороны США Эш-тон Картер, выступая в комитете Сената по вооруженным силам, за-

21

явил, что решение о предоставле-нии оборонительного вооружения Украине будет зависеть «от того, как Россия будет выполнять Мин-ские соглашения».

На данный момент можно ска-зать, что страны Запада справились с задачей по локализации военного конфликта экономическими санк-циями и дипломатическим давле-нием, элементом которого были обещания предоставить жертве агрессора оборонительные воору-жения. При этом в США вопрос предоставления оружия продол-жает продвигаться, хотя таких во-пиющих нарушений перемирия, как штурм боевиками города Де-бальцево, не происходит.

Недавнее рассмотрение в Кон-грессе США вопроса предоставле-ния оборонительного вооружения Украине могло быть вызвано вну-триполитическими процессами в стране. Также это могло быть вы-звано раздражением от действий России в Сирии. Если в сирийской войне россияне участвуют, бомбя города по «приглашению» офици-альной власти, то происходящее в Украине является фактически зер-кальным отражением. Киев может бомбить донецкое «Алеппо» на за-конных основаниях, чтобы выбить из города террористов. Другое дело, что украинские власти не вы-ражают желания превратить До-нецк и Луганск в развалины, как это сделала Россия с Грозным, что-

бы взять под контроль столицу Чечни.

Таким образом, предоставление или не предоставление летального оружия Украине становится во-просом большой геополитической игры. Формально его могут дать в ответ на многочисленные наруше-ния боевиками режима тишины. А неформально – в ответ на очеред-ное вето РФ в Совбезе ООН. Во-прос лишь в том, что дальше делать с этим оружием. По сути, необхо-димые Украине современные про-тивотанковые комплексы и систе-мы ПВО нужны для отражения возможной атаки российских во-йск. Для наступления на Донбассе оборонительное вооружение вряд ли понадобится.

Получается, что даже если Укра-ина получит то, что просит, это ни-как не повлияет на существующее положение вещей. Теоретически уменьшится вероятность открыто-го вторжения российских войск. Однако гибридные «зеленые чело-вечки» уже нападали под Иловай-ском и участвовали в боях за Де-бальцево. В обоих случаях они тоже несли значительные потери и не смогли переломить ситуацию, хотя украинские военные воевали при помощи старого советского вооружения. Более эффективное оружие поможет сохранить жизни украинских солдат и увеличит по-тери врага. Но оно вряд ли корен-ным образом изменит ход войны.

Предоставление или не предостав-ление летального оружия Украине

становится вопросом большой геополитической игры

22

Зато экономические санкции в отношении РФ и финансовое под-держание Украины «наплаву» по-степенно меняют ситуацию. Если в начале войны в России от санкций «смеялись искандеры» и «возрож-дались местные производители», то теперь президент РФ Владимир Путин жалуется на санкции и тре-бует возместить ему убытки. И все это без единого выстрела оборони-тельного оружия Запада.

Оружие реформУкраина могла многократно

усилить эффект санкций, проводя реформы и борясь с коррупцией. Однако изменения в стране проис-ходят медленно, под сильным (в том числе финансовым) давлением Запада и с попытками только ими-тировать реформы или нейтрали-зовать уже достигнутые успехи. Поэтому не предоставление оборо-нительного оружия Западом вы-звано некоторой степенью недове-рия к государственным структурам, а также является одной из форм давления не только на Москву, но и на Киев.

Украина могла существенно усилить экономическое давление на Россию, эффективно борясь с контрабандой в зоне АТО и торгов-лей с оккупированными террито-риями. Боевики не скрывают, что их финансирование в основном идет из РФ, поэтому перетекание денег на оккупированные террито-

рии облегчает России бремя их со-держания.

Кроме того, Украина имеет до-статочно развитую оборонную промышленность и находится на 9-м месте по экспорту оружия в мире. Если бы страна в полной мере использовала свой оборон-ный потенциал, она могла бы за-крыть многие позиции вооружени-ем собственного производства. Однако, несмотря на третий год во-йны, оборонный сектор до сих пор не реформирован. Поэтому сложно требовать от стран Запада больше-го, чем от самой Украины, суще-ствование которой пытается по-ставить под сомнение российская агрессия.

Стоит отметить, что руковод-ство Вооруженных Сил Украины по данным Генпрокуратуры с 2005 по 2014 год продало военного иму-щества почти на 2 миллиарда гри-вен. В числе прочих продавались так необходимые сейчас новейшие комплексы ПВО и большое количе-ство другой техники, нехватку ко-торой наблюдается в воюющей стране. Западу нужны гарантии, что подобная история вновь не по-вторится, только теперь уже с их современным оружием. А гаранти-ровать это может только системная реформа оборонительного сектора и действенные механизмы предот-вращения и борьбы с коррупцией.

Когда Украина завершит фор-мирование новой Армии европей-

Если в начале войны в России от санкций «смеялись искандеры» и

«возрождались местные производи-тели», то теперь президент РФ

Владимир Путин жалуется на санкции и требует возместить ему

убытки

Украина могла многократно уси-лить эффект санкций, проводя реформы и борясь с коррупцией

Несмотря на третий год войны, оборонный сектор до сих пор не

реформирован

23

ского образца и сможет наладить ее эффективное снабжение всем необходимым, она с большой веро-ятностью сможет получить полно-ценную военную помощь по пози-циям, начать производство которых в Украине пока не пред-ставляется возможным (например, боевая авиация).

Впрочем, в случае обостре-ния ситуации на фронте и мас-

штабной агрессии, вероятность предоставления Украине леталь-ного оборонительного вооруже-ния резко возрастет. По большо-му счету, сейчас юридические препоны на пути к таким по-ставкам убраны. И во многом разрешение этой ситуации зави-сит от политической воли запад-ных лидеров и готовности Киева к реформам.

Во многом разрешение этой ситуа-ции зависит от политической воли

западных лидеров и готовности Киева к реформам


24

Так склалося, що на фоні подій навколо України, кризових явищ, політичної нестабільності, неого-лошеної гібридної війни тощо, можливість використання на ко-ристь нашої країни впливового ки-тайського фактору майже не врахо-вується. До того ж, з різних обставин, інформаційний обмін між країнами обмежено, китайці отримують інформацію про Украї-ну переважно з російських джерел, тобто, відповідним чином викрив-лену і таку, що не відображає ре-альну дійсність.

Зі свого боку, пересічні грома-дяни України також мало поінфор-мовані про поточну політику Під-небесної, її плани, можливості та

наявність китайських інтересів в Україні та у Східній Європі в ціло-му. Продовжують існувати і певні стереотипи минулого про «кому-ністичний Китай» та пострадян-ську Україну, на яку нібито має якісь права Росія.

До того ж, через постійне неви-конання українською стороною на-віть положень діючих двосторон-ніх угод це створює додаткові складнощі. Нагадаємо, що йдеться про дуже важливі речі: Договір про дружбу і співробітництво між Україною і КНР (базовий документ, розрахований на 10 років, 2014 - 2023 рр.), Спільну декларацію України і КНР про подальше по-глиблення відносин стратегічного

Китайський фактор для України як виклик та нереалізований потенціал у сфері ВТС

Володимир Заблоцький,провідний аналітик

інформаційно-консалтингової компанії Defense Express

Можливість використання на ко-ристь нашої країни впливового

китайського фактору майже не враховується

25

партнерства та Програму розвитку стратегічного партнерства між Україною і КНР на 2014 - 2018 рр.

Доля України в загальній тор-гівлі Китаю складає лише 0,18%. Проте, між Україною і Китаєм іс-нують відносини стратегічного партнерства. І не в останню чергу, це пояснюється високим потенціа-лом України, насамперед, в обо-ронній сфері і зацікавленістю Ки-таю в придбанні потрібних йому технологій як військового, так і по-двійного призначення.

Останнім часом українські ЗМІ згадували про Китай головним чи-ном, з приводу нібито продажу на-прикінці серпня 2016 р. ДП «Анто-нов» усіх прав на виробництво найбільшого у світі транспортного літака Ан-225 «Мрія» маловідомій другорядній китайській кампанії.

Не можна забувати і про подвій-не призначення «Мрії», адже це не просто унікальний надважкий транспортний літак. Якщо згадати історію його створення, то вона міцно пов’язана насамперед з ра-дянською космічною програмою, зокрема, з програмою використан-ня космічних кораблів багаторазо-вого використання «Буран». Ан-225 належать 250 світових рекордів, в т.ч. абсолютний світовий рекорд вантажопідйомності у 253,8 тонн.

Іншим напрямком може бути можливість використання Ан-225 або її наступної більш сучасної мо-дифікації в якості повітряної плат-

форми для запуску на орбіту кос-мічних апаратів. З точки зору сучасних трендів в аерокосмічній галузі це цілком відповідатиме ки-тайським інтересам, адже КНР має власну довгострокову і амбітну космічну програму, де між іншим передбачається створення на на-вколоземній орбіті власної мережі супутників різного призначення. А можливе використання для ви-воду на орбіту саме повітряної платформи не лише здешевлює за-пуск, але також є менш шкідливим для довкілля, якому в КНР приді-ляють значної уваги.

В інформаційному просторі но-вина щодо Ан-225 дискутувалася досить активно, зокрема, йшлося про можливий продаж українських технологій, перспективи створення на їх базі нового більш сучасного транспортного літака і його серій-не виробництво в Китаї, наслідком чого невдовзі може стати неминуче витіснення з міжнародного ринку авіаційних вантажних перевезень усіх конкурентів, в т.ч. самої Украї-ни. «Сенсація» була через деякий час спростована прес-службою «Антонова», де повідомили, що мова поки йде про будівництво, точніше, добудову в Україні для ки-тайської сторони лише однієї ма-шини, другого екземпляру «Мрії», точніше, створення на її базі вже цілком сучасного літака, який має бути переданий замовнику у 2019 р. А вже потім, в рамках окремого

Доля України в загальній торгівлі Китаю складає лише 0,18%. Проте,

між Україною і Китаєм існують відносини стратегічного партнер-

ства

26

контракту, можливо, Ан-225 бу-дуть серійно виробляти в Китаї. Що ж стосується згаданої «сенса-ції», то Посол України в КНР Олег Дьомін назвав її фейком, підкину-тим в ЗМІ одним з російських ме-діа-ресурсів. Тим не менше, певні питання залишаються.

Перш за усе, зважаючи на схиль-ність китайців копіювати та потім виробляти у себе будь-що, коли це їм вкрай потрібно, не можна виклю-чати нічого. Звісно ж, Піднебесна з її другою у світі економікою (з пла-нами вийти на перше місце) та най-більшим золотовалютним запасом може дозволити собі такі проекти, навіть у середньо- і довгостроковій перспективі. То ж, наявність навіть однієї машини Ан-225 в якості зраз-ка дозволить китайцям значно при-скорити роботи в цьому напрямку і до того ж, заощадити час і кошти.

Поряд з Ан-225 Китай планує придбати в Україні також два пер-спективних літака Ан-178, у ви-робництво яких він має намір ін-вестувати кошти. Проте, така незначна кількість також викликає певні роздуми, для чого це все ро-биться. Якщо для транспортних перевезень-цього буде замало, а ось якщо для отримання зразків нової техніки разом з документаці-єю для можливого наступного ко-піювання – цілком вистачить. Хоті-лося б вірити, що це не так.

Тому, можливо, з огляду на дер-жавні інтереси України, варто по-

міркувати про спільні розробки в цьому напрямку? І зафіксувати їх відповідними міжурядовими уго-дами і контрактами, бажано, довго-терміновими. В протилежному ви-падку, на думку експертів, Китай може скористатись слабкістю на-шої країни і майже за безцінь вика-чувати на свою користь наукові розробки і технології. Тим більше, що дуже подібна історія вже мала місце в Україні і, на жаль, не одного разу. Зокрема, наприкінці 2000 р. в Дніпропетровську китайські роз-відники намагалися придбати че-рез одного з керівників КБ «Пів-денне» важливі матеріали з ракетно-космічної тематики. На щастя, цьому спромоглися запобіг-ти працівники СБУ.

Дуже переконливим прикладом того, як не слід продавати тому ж Китаю ОВТ – історія з недобудова-ним авіаносцем «Варяг», який Україна успадкувала від колишньо-го СРСР. У 1998 р. на підставі про-веденого міжнародного тендеру право на придбання корабля отри-мала невелика китайська фірма-посередник, зареєстрована у Ма-као (колишня португальська колонія на півдні Китаю), Agencia Turistica e Diversoes Chong Lot Limitada. Вона придбала готовий на 67% авіаносець майже за без-цінь - 20 млн доларів (за ціною ме-талобрухту) нібито для створення на його базі туристичного центру і з часом перепродала права на кора-

Наявність навіть однієї машини Ан-225 в якості зразка дозволить

китайцям значно прискорити роботи в цьому напрямку і до того

ж, заощадити час і кошти

Китай може скористатись слабкістю нашої країни і майже за

безцінь викачувати на свою користь наукові розробки і технології

27

бель іншій структурі, після чого зникла, уникаючи відповідальнос-ті. І не випадково, адже «Варяг» у 2001 р. опинився на заводі «Новий Далянь» і з часом був добудований саме в якості авіаносця під новою назвою «Ляонін». Так, на думку експертів, завершилася багатохо-дова операція китайської розвідки з придбання важливого для розви-тку ВМС Китаю технологічного де-монстратора. Україна ж, на жаль, окрім матеріально збитку, віднесла також іміджеві втрати. До цього часу жоден чиновник не був за це покараний.

Але повернемось до наших стратегічних відносин з Китаєм.

За даними Інституту світової політики, спільні проекти, які вже зараз реалізують дві країни, нале-жать до сфер саме високих техно-логій, нових матеріалів, охорони довкілля, виробництва ліків тощо. Це стосується також військово-технічної сфери.

Сьогодні Китай реалізує 13-й п’ятирічний план і зосереджений, як бачимо, насамперед, на еконо-мічній експансії, а не на викорис-танні або ж загрозі використання сили. До 2020 р. Китай планує по-двоїти свій валовий національний продукт і стати першою економі-кою світу, випередивши США. Проте, Пекін не приховує важли-вості підтримання на високому су-часному рівні спроможностей власних збройних сил, для чого ак-

тивно здійснює низку амбіційних програм зі створення нових зразків ОВТ, причому іноді таких, що не мають аналогів у світі.

Зокрема, за даними американ-ської розвідки, у 2015 р. Китай при-йняв на озброєння новий мобіль-ний ракетний комплекс DF-21D берегового базування великої дальності (2000 км), здатний ура-жати морські цілі, що рухаються, насамперед, авіаносці противника, балістичними ракетами з ядерною бойовою частиною. Ідею створен-ня цього комплексу китайці запо-зичили в РФ, адже ще за часів ко-лишнього СРСР там існували подібні розробки.

Іншим досягненням Китаю ста-ло завершення багаторічної добу-дови першого авіаносця «Ляонін» (колишній «Варяг»), який офіційно служить в якості учбового корабля для підготовки кадрів майбутньої палубної авіації та набуття пілота-ми відповідного практичного до-свіду. В Китаї також триває будів-ництво нового авіаносця, проект якого розроблено на базі «Варяга» і навіть з російською технічною до-помогою. Поряд з цим, розгорнуто масштабні роботи із створення низки літаків авіаносного базуван-ня. Перш за усе, це важкий вини-щувач-бомбардувальник J-15 (не-ліцензійна копія російського аналога Су-30), літак скороченого старту і вертикальної посадки, лі-так радіоелектронної розвідки і

28

управління, а також протичовнові та рятувальні вертольоти. На базі французької 100-мм морської гар-мати та російського 30-мм швидко-стрільної 6-ствольної системи ки-тайці створили власні неліцензійні аналоги, які вже прийнято на озброєння. До цього можна додати також морські системи ППО, 324-мм протичовнові торпеди, морські міни, протимінні системи тощо.

Проте, Україні особливо вигід-на співпраця з КНР саме у косміч-ній галузі, оскільки дозволяє більш раціонально реалізувати власний потенціал у цій сфері. Вже сьогодні в Україні виконується 21 контракт з КНР на суму понад 67 млн дола-рів США, наша країна реалізує власну п’ятирічну програму роз-витку космічної галузі до 2017 р. Остання є частиною власної кон-цепції космічної діяльності до 2032 року.

Адже Китай має амбітну і фі-нансово забезпечену космічну про-граму майбутніх пілотованих по-льотів у космос, тому дуже зацікавлений в імпорті вже готової технологічної продукції, що слід враховувати Україні і вигідно вико-ристати в інтересах національного виробника. Про досягнення Китаю в космосі відомо, останній пере-конливий приклад - успішний за-пуск влітку 2016 р. першого у світі супутника квантового зв’язку, який виводить Китай на якісно но-вий рівень можливостей.

Попри доволі складне фінансо-во-економічне становище, в якому зараз опинилася Україна, вона про-довжує володіти низкою техноло-гічних та науково-виробничих можливостей, які є цікавими і ак-туальними для Китаю з точки зору його поточних і перспективних планів у різних сферах. Особливо Китай цікавить науково-технічна база українського ОПК, який він розглядає в якості джерела отри-мання відповідних розробок і тех-нологій. Проте, саме тут існує по-стійна небезпека неконтрольованого витоку техно-логій, адже без належної уваги дер-жави існує цілком реальна загроза того, що той же Китай може спро-бувати отримати все необхідне в обхід офіційного порядку, корис-туючись слабкістю українських державних інституцій.

Зі свого боку, Україна після роз-риву військово-технічних зв’язків з РФ сама об’єктивно потребує но-вих ринків збуту для своєї маши-нобудівної, літакобудівної продук-ції та виробів військового та подвійного призначення. І Китай в цьому плані цілком здатний замі-нити РФ в якості провідного вій-ськово-технічного партнера Украї-ни. На думку експертів, саме авіабудування, морське газотурбо-будування, військове кораблебуду-вання, наукові і технологічні роз-робки у сфері радіолокації, гідроакустики, зв’язку, матеріалоз-

Вже сьогодні в Україні виконується 21 контракт з КНР на суму понад 67

млн доларів США

На думку експертів, саме авіабуду-вання, морське газотурбобудуван-

ня, військове кораблебудування, наукові і технологічні розробки у

сфері радіолокації, гідроакустики, зв’язку, матеріалознавства і т.п.

становлять потужну базу для можливого довготривалого вій-

ськово-технічного співробітництва між двома країнами

29

навства і т.п. становлять потужну базу для можливого довготривало-го військово-технічного співробіт-ництва між двома країнами. При-чому, на взаємовигідній двосторонній основі. Адже Україна також потребує багато чого для оснащення власного війська, що протистоїть сьогодні агресорові на Донбасі. І не лише в короткотермі-новій, але і в середньотерміновій перспективі.

Нам потрібні нові кораблі, нові багатоцільові бойові літаки, нові ударні системи і засоби розвідки і спостереження. І саме на фоні не-бажання західних партнерів, що за-надто переймаються мінськими угодами і не надають Україні ефек-тивної летальної зброї потужний китайський фактор можна розгля-дати в якості цілком реальної аль-тернативи. Щоправда, такі кроки вимагатимуть від української вла-ди, насамперед, від Президента, певного узгодження з західними партнерами і союзниками. Та й Ки-тай, що підтримує курс України на євроінтеграцію, на її прагнення вступити до НАТО відноситься прохолодно.

Стриманість китайської позиції під час початку російської агресії проти України можна пояснити тим, що Пекін не бажав ризикувати дивідендами від отримання нових російських озброєнь, придбання яких передбачалося угодою, підпи-саною напередодні, у жовтні 2013 р.

Тому Пекін не і не приєднався до міжнародних санкцій проти РФ, хоча й висловився від самого по-чатку на користь мирного розв’язання конфлікту і збережен-ня територіальної цілісності і неза-лежності України.

До речі, Китай це ще у березні 2014 р. запропонував свою участь в переговорному процесі по Криму, висловлюючись на користь мирно-го вирішення конфлікту невійсько-вими засобами і без ризику почат-ку великої війни. Другого разу Китай запропонував свою участь в переговорному процесі після ускладнення ситуації в зоні АТО у серпні-вересні 2014 р., але його фактично проігнорували як в Киє-ві, так і в Москві та західних столи-цях. Безумовно, Україні варто ак-тивізувати відносини з Китаєм, для цього необхідно лише виконувати вже існуючі угоди! Сьогодні це важливо з точки зору безпеки на-шої країни, адже китайський фак-тор не можна ігнорувати і в уряді мають про це згадати.

З огляду на це, ситуацію, що склалася, варто використати, адже поряд з відомими можливостями у сфері експорту до КНР значних об-сягів продовольства, Україна може залучити через поширення ВТС з Китаєм значні інвестиції, вкрай необхідні для швидкої і ефектив-ної модернізації української еконо-міки. Зі свого боку, на думку екс-пертів, китайські кредити та

30

інвестиції в Україні також сприя-тимуть створенню для КНР кра-щих позицій в переговорах з РФ та ЄС.

Таким чином, значні, майже не-обмежені інвестиційні, виробничі та науково-технічні можливості

Китаю можуть стати для України дуже вагомим ресурсом розвитку і відновлення позицій на світових ринках, в т.ч. ОіВТ. Але все це – лише за умов подолання корупції, створення прозорих правил гри на ринку та відродження економіки.


31

1На різних сайтах щодня можна

побачити мапу «гарячих точок» України. Як правило, їх позначають на лінії протистояння в Донецькій та Луганській областях. Насправді ж фронт проходить сьогодні не лише там, а й у Києві, Дніпропе-тровську, Запоріжжі, Кривому Розі, Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові і навіть місті Ізюм Харківської об-ласті. Географічні назви обрані тут не навмання, але про це трохи зго-дом.

А тим часом у голові крутиться незручне запитання: чи відають Президент, Верховна Рада, Уряд України, РНБОУ, що життя нашої країни на двадцять шостому році

незалежності регламентують не лише їхні укази та постанови, а й – як за лихих часів СРСР – вказівки з Москви?

Чи знають, приміром, наші до-стойники про існування «Федераль-ної цільової програми «Русский язык» на 2016-2020 роки», затвер-дженої постановою уряду РФ від 20 травня 2015 року № 481? За задумом розробників програми, форми, ме-тоди вивчення та викладання росій-ської мови мають відповідати «стра-тегічним пріоритетам Російської Федерації»... зміцненню «позиції російської мови в національних системах освіти держав-учасниць СНД». Програмою, зокрема, перед-бачено, що «розширення географії

Аналітичні розробки

Російська війна проти України. Другий фронт: гуманітарний

Сергій Борщевський, письменник і дипломат,

перший віце-президент Асоціації українських письменників,експерт Центру дослідження Росії

Чи знають, приміром, наші достой-ники про існування «Федеральної

цільової програми «Русский язык» на 2016-2020 роки», затвердженої

постановою уряду РФ від 20 травня 2015 року № 481? За задумом розроб-

ників програми, форми, методи вивчення та викладання російської

мови мають відповідати «страте-гічним пріоритетам Російської

Федерації»

32

та сфер застосування російської мови в світі сприятиме зміцненню російського впливу, формування позитивного образу країни за кор-доном, піднесенню її міжнародного авторитету і в кінцевому підсумку захисту геополітичних інтересів Росії».

Отакий, бачте, перехід від філо-логії до геополітики. Автор цих рядків уже зазначав колись, що Ро-сія зазвичай веде наступ двома ешелонами: в першому – танки, в другому – балет Большого театру або навпаки – залежно від обста-новки.

То як довго та ще й в умовах збройної агресії Росії проти Украї-ни ми будемо виконувати плани кремлівських мрійників, які перед-бачають, зокрема, постачання під-ручників... у держави-учасниці СНД, а також (увага!) Республіку Південна Осетія та Республіку Аб-хазія?

Тим паче, що крім програми, підписаної Д.Медведєвим, існує ще й «Концепція державної підтримки та просування російської мови за кордоном», затверджена (№ Пр-2283) 3 листопада 2015 року прези-дентом РФ В.Путіним. І тут росій-ська мова розглядається як такий собі таран. з яким Росія збирається атакувати цілий світ, а передусім сусідів по планеті. Серед окресле-них концепцією цілей: «зміцнення міжнародних позицій РФ та просу-

вання її зовнішньополітичних ін-тересів». При цьому зазначається, що «одним із найважливіших ін-струментів... забезпечення освіт-нього, наукового, культурного та інформаційного впливу (саме так, впливу, а не співробітництва!) РФ у світі є підтримка та просування ро-сійської мови за кордоном».

І знову старі мантри про «збере-ження російської мови в країнах, історично пов’язаних з Росією», «Забезпечення застосування росій-ської мови в галузі інтеграційних процесів на просторі СНД», «фор-мування єдиного російськомовно-го простору за кордоном» тощо.

Свого часу разом із колегою-ди-пломатом Олександром Данильчен-ком я надрукував статтю «Україна і СНД: посібник для «чайників», у якій доводилася необхідність вихо-ду нашої держави з цього квазіутво-рення. Ось іще аргумент на користь виходу: Росія розглядає пострадян-ський простір як сферу своїх інтер-есів і домагається міжнародного ви-знання за собою пріоритетного права на цей простір. Зволікання з виходом із СНД може призвести до того, що в наступному п’ятирічному плані Кремля поряд із міфічними Республікою Південна Осетія та Республікою Абхазія ми побачимо ще й ДНР/ЛНР.

Окремий пункт путінської кон-цепції присвячений діяльності утвореного указом президента РФ

Росія зазвичай веде наступ двома ешелонами: в першому – танки, в

другому – балет Большого театру або навпаки – залежно від обста-

новки

Окремий пункт путінської концепції присвячений діяльності утвореного указом президента РФ від 21 червня

2007 року №796 фонду «Русский мир»

33

від 21 червня 2007 року №796 фон-ду «Русский мир» (знайома назва, еге ж?) Так-от на сайті цього фонду позначені осередки в 45 країнах світу, в тому числі в перелічених на початку цієї статті містах України. Діють ці російські центри чи цен-три російської культури при біблі-отеках, університетах, у театрі, а в місті Ізюм – це кабінет при ... управ-лінні культури міськради(!) Є на сайті фонду «Русский мир» ще три адреси – в Луганську, Донецьку та Горлівці, але там свою місію адепти «русского мира», либонь, викона-ли, передавши повноваження бо-йовикам.

А є ще ж затверджена розпоря-дженням уряду РФ від 19 листопада 2014 року за №2321-р «Програма ро-боти зі співвітчизниками, які про-живають за кордоном, на 2015-2017 роки», що передбачає проведення різноманітних заходів на кшталт що-річної міжнародної акції «Георгієв-ська стрічка», фестивалів «Віват, Ро-сія!», «З Росією в серці» тощо.

Реалізація експансіоністських псевдогуманітарних планів за кор-доном фінансується з державного бюджету, а також коштом різних одіозних фондів, як уже згаданий «Русский мир» та Міждержавний фонд гуманітарного співробітни-цтва СНД. Координують цю діяль-ність дипломатичні установи РФ за кордоном і Федеральне агентство у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, та з між-

народного гуманітарного співро-бітництва (Россотрудничество).

Не знаю, чи відомо нашим до-стойникам бодай щось про роботу представництва Россотрудничества в Україні з різними категоріями та віковими групами наших громадян. Чи знають вони щось, приміром, про конкурс «Моя родина – СНГ», який зараз за планами з Москви проводиться серед учнів шкіл Укра-їни з російською мовою навчання? Це ж українські діти, народжені вже в роки Незалежності. То як, мовчки погодимося з тим, що їхня батьків-щина – СНД? Віддамо наших дітей Россотрудничеству?

І звідси ще одне незручне запи-тання до Президента, Верховної Ради, Уряду України та РНБОУ: коли нарешті українська влада в умовах збройної агресії РФ проти нашої держави припинить на своїй території діяльність цього форпос-ту «русского мира»?

2Отже Кремль розглядає просу-

вання російської мови як «один із найважливіших інструментів... зміц-нення російського впливу в світі... і в кінцевому підсумку – захисту геопо-літичних інтересів Росії».

Саме під таким кутом зору по-винна розглядати це питання й українська влада. Тривалий час ( і це відбито в низці зовнішньополі-тичних документів та заяв керівни-ків нашої держави) Росія сприйма-

І особливе місце в геополітичних планах Кремля посідає саме Україна,

чия реальна, а не просто проголоше-на незалежність ставить хрест на

імперських амбіціях Москви

34

лася українською владою як стратегічний партнер, хоча хиб-ність такої тези була більш ніж оче-видною: Росія – остання в світі ім-перія, яка досі (поки що – С.Б.) тримає в покорі численні (різні за етнічним походженням, мовами, менталітетом та іншими ознаками) народи. Більше того, Росія прагне відродити колишній СРСР або принаймні забезпечити своє домі-нування на пострадянському про-сторі, в тому числі шляхом приве-дення до влади в нових незалежних державах маріонеткових правите-лів а-ля Янукович. І особливе місце в геополітичних планах Кремля по-сідає саме Україна, чия реальна, а не просто проголошена незалеж-ність ставить хрест на імперських амбіціях Москви.

Відтак найбільш точно сутність Росії і тих загроз, які йдуть від неї самому існуванню України як неза-лежної держави, на мою думку, ви-значає формула, висловлена на од-ній з організованих Центром дослідження Росії конференцій по-слом Володимиром Василенком: «Росія – екзистенційний ворог України». Отже кожен український посадовець мусить усвідомлювати просту істину: «все, що добре для Росії, погано для України», і керу-ватися нею в усіх своїх діях.

Одразу зазначу: при цьому слід відкинути будь-які сентименти. Зо-крема, й посилання на історичні зв’язки, близькість, спільність доль

двох народів тощо. Історично Укра-їна впродовж століть була колоні-єю чи то в складі Російської імперії, чи то в складі СРСР. Тому будь-які посилання на історичне минуле є завуальованими спробами закон-сервувати цей колоніальний стан. Повторюся: мета Росії – збережен-ня імперського статусу, мета Украї-ни (хочеться вірити, що саме так її розуміють на вулицях Банковій та Грушевського) – побудова неза-лежної держави.

І тут слід наголосити, що одним із найбільш негативних наслідків нашої кількасотрічної бездержав-ності є відсутність державницько-го мислення або викривлені підхо-ди, коли йдеться про відносини з колишньою метрополією.

Як інакше можна пояснити, що аж через два з половиною роки піс-ля початку збройної агресії проти України якесь місто бадьоро допо-відає, що воно спромоглося розі-рвати побратимські зв’язки з відповідним російським містом, якийсь концерн нарешті припиняє постачати країні-агресору свою продукцію, в тому числі подвійно-го призначення, а якесь міністер-ство – також нарешті – виходить з угоди про партнерство та співро-бітництво.

Мені вже доводилося писати про те, що Україна – унікальна дер-жава, яка не запровадила першою санкції проти агресора, а лише че-рез кілька місяців фактично приєд-

Україна – унікальна держава, яка не запровадила першою санкції проти агресора, а лише через кілька міся-ців фактично приєдналася до санк-

цій, запроваджених країнами ЄС, США, Канадою, Японією та низкою

інших держав на її, України, під-тримку

35

налася до санкцій, запроваджених країнами ЄС, США, Канадою, Япо-нією та низкою інших держав на її, України, підтримку.

Унікальні ми і в тому, що в пер-ші ж дні агресії не розірвали ди-пломатичних відносин з агресором і не закрили державний кордон, а зараз мляво дискутуємо лише про запровадження візового режиму і ганебно провалюємо голосування у Верховній Раді. Пояснювати щось кремлівській агентурі чи демаго-гам – марна справа, але для людей недостатньо обізнаних хотілося б дещо уточнити.

Міжнародним правом, зокрема, Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, передба-чено, що розірвання дипломатич-них відносин не призводить до обов’язкового розірвання консуль-ських відносин, які можуть мати місце без дипломатичних відносин, оскільки держави мають право встановлювати консульські відно-сини без дипломатичних. Автор цих рядків у 1994-1997 роках пра-цював у посольстві України в Гава-ні, де після припинення диплома-тичних відносин між Республікою Куба та США діяла т.зв. американ-ська Секція інтересів, що опікува-лася переважно консульськими пи-таннями. Аналогічна кубинська Секція інтересів діяла тоді ж таки у Вашингтоні.

Більше того, стаття 74 Віден-ської конвенції про право міжна-

родних договорів однозначно гово-рить і таке: «Розірвання чи відсутність дипломатичних чи кон-сульських відносин між двома або кількома державами не перешко-джає укладанню договорів між цими державами. Укладання дого-вору само по собі не впливає на стан у галузі дипломатичних чи консульських відносин».

Це, до речі, стосується й питан-ня виходу України з СНД. Адже і перебування в цьому конгломераті «колишніх радянських» (до речі, несумісному з намірами членства в ЄС, якщо такі наміри серйозні), і підтримання дипломатичних від-носин з Росією посилає хибні сиг-нали світовому співтовариству.

Наведу й інший приклад. 10 червня 1967 року, під час т.зв. «шес-тиденної» війни Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Державою Ізраїль. Відносини ці були відновлені 18 жовтня 1991 року, тобто майже через чверть століття. І саме на цей період випа-ла масова еміграція радянських єв-реїв до Ізраїлю. То як вони виїзди-ли, як оформлювали документи? А дуже просто: структура, що опіку-валася цими питаннями, діяла при посольстві Королівства Нідерлан-дів у Москві. Противники необхід-ності розірвання офіційних відно-син з РФ посилаються на те, що, мовляв, це позбавить дипломатич-ні та консульські установи України можливості допомагати нашим

36

громадянам. Не вдаючись у диску-сію щодо обмеження такої можли-вості в умовах війни, наважуся припустити, що посередницька мі-сія третьої країни, яка представля-ла б інтереси України в Росії, була б доцільною хоч би тому, що Росія – брехливий злодій, спілкуватися з яким бажано в присутності свідків.

Нібито інтересами наших гро-мадян керуються й противники ві-зового режиму. В цьому зв’язку хо-четься навести поширені нещодавно цікаві статистичні дані, згідно з якими в 2015 році Росію відвідали 4,2 млн. наших громадян, а Республіку Польща – 9,5 млн. При цьому до Польщі, як і до інших кра-їн ЄС, наші співвітчизники виїз-дять з візами, і ніхто ґвалту з цього приводу не зчиняє. За даними мі-граційної служби Росії, в тому ж 2015 році в РФ працювали 2,1 млн. наших громадян. Мабуть, у євро-пейських країнах – від Португалії до тієї ж Польщі їх працює не мен-ше. До того ж, в умовах візового ре-жиму та ще й при постановці на консульський облік люди можуть більше розраховувати на допомогу з боку України.

На жаль, ці міркування приво-дять до невтішної думки, що висту-пи проти візового режиму (як і проти розірвання дипломатичних відносин) та відповідне голосуван-ня у Верховній Раді спричинені турботою не так про наших грома-дян, як про сприятливі умови для

бізнесу з державою-агресором. А тим часом ворогові надаються ши-рокі можливості як для фізичного проникнення в Україну, так і для ментального – в свідомість її гро-мадян.

3Війна потребує мобілізації сус-

пільства. А тим часом з владних ка-бінетів іноді поширюються такі за-яви, що несамохіть хочеться протерти очі. То якийсь губернатор на всю країну доповідає, що в дору-ченій йому області успішно завер-шено декомунізацію, хибно вважа-ючи декомунізацією її зовнішні прояви, як то знесення пам’ятників і перейменування вулиць, а не гли-бинні процеси, пов’язані з перео-смисленням історичного минулого. То міністр юстиції приголомшує но-виною, що в Україні процес люстра-ції завершив свою історичну місію.

Як тут не згадати Федерального канцлера Гельмута Коля, який 3 жовтня 1990 року на першій прес-конференції з нагоди об’єднання Німеччини на запитання журна-ліста, щó, на його думку, було най-більш негативним у поділі країни, миттєво відповів: «На Сході ми втратили три покоління німців». От і українці – один народ, але на Заході ми втратили менше поко-лінь, бо Західна Україна менш три-валий час була під Росією.

А тим часом ментальна залеж-ність, що виявляється ледь не на

Виступи проти візового режиму (як і проти розірвання дипломатичних

відносин) та відповідне голосування у Верховній Раді спричинені турбо-

тою не так про наших громадян, як про сприятливі умови для бізнесу з

державою-агресором

37

генетичному рівні (бо скільки по-колінь втрачено, для скількох спів-громадян рабство залишається нормальним станом) становить не меншу загрозу для самого існуван-ня держави, ніж збройна агресія. Невдовзі будемо відзначати третю річницю Революції гідності, але не-зрідка дозволяємо собі жити так, наче ні Революції, ні самопожертви героїв Небесної сотні, ні втечі Ві-ктора Януковича, ні збройної агре-сії Росії не було й немає.

Яскравим прикладом цього є те, що країна досі продовжує жити за Законом «Про засади державної мовної політики» доби Віктора Януковича та авторства Сергія Кі-валова й Вадима Колесніченка. Пан Ківалов, який голосував за дикта-торські закони 16 січня 2014 року, досі двічі академік – Національної академії правових наук України та Національної академії педагогіч-них наук України, а до того ж на-родний депутат України 3 – 8(!) скликань (у 5-7 – регіонал, зараз – у фракції «Опозиційний блок»). Ро-сійська окупація Криму розлучила співавторів. Залишившись на оку-пованій території, екс-народний депутат України (2006-2014) Вадим Колесніченко з 2014 року громадя-нин Росії, член партії «Родіна». 21 вересня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва дозволив розпочати заочне досудове розслі-дування проти Вадима Колеснічен-ка за частиною 2 статті 110 (Пося-

гання на територіальну цілісність і недоторканність України) та части-ною 3 статті 161 (Порушення рів-ноправності громадян залежно від їх расової, національної належнос-ті, релігійних переконань, інвалід-ності та за іншими ознаками) Кри-мінального кодексу України. А проте горезвісний закон С.Ківало-ва – В.Колесніченка і далі діє в Україні так само непохитно, як і за-кон усесвітнього тяжіння.

Свого часу, 3-4 серпня 2012 року, автор цих рядків разом із ки-ївським адвокатом Володимиром Руденком надрукував у газеті «Україна молода» розлогу статтю «Закон проти Конституції: хто кого?», в якій незаперечно доводи-лося, що «мовний» закон С.Ківало-ва - В.Колесніченка суперечить по-ложенням як Основного закону України, так і Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (в європейських країнах документ має дещо іншу назву, але про це трохи згодом). Більше того, автор цих рядків тоді ж таки звернувся з листом до тодішнього Голови Вер-ховної Ради України Володимира Литвина й 5 вересня 2012 року одержав від нього відповідь, два речення з якої хочу навести: «...слід зазначити, що викладені Вами зау-важення щодо невідповідності окремих положень зазначеного За-кону Конституції України та Євро-пейській хартії регіональних мов або мов менших поділяють як фа-

Пан Ківалов, який голосував за диктаторські закони 16 січня 2014

року, досі двічі академік – Національ-ної академії правових наук України

та Національної академії педагогіч-них наук України, а до того ж народ-

ний депутат України 3 – 8(!) скли-кань (у 5-7 – регіонал, зараз – у

фракції «Опозиційний блок»)

38

хівці у галузі права, так і експерти з мовного питання. Слід також за-значити, що проведена в установ-леному законом порядку наукова та остаточна юридична експертизи як відповідного законопроекту, так і прийнятого закону, містять вка-зівки на його суттєві недоліки, у тому числі щодо неконституцій-ності деяких положень».

Тобто ще тоді – 4 роки тому – було зрозуміло, що Закон про заса-ди державної мовної політики не лише порушує окремі положення Конституції України, а й фактично спрямований на підрив української державності, однак країна і далі живе за ним. 16 червня цього року послужливі клерки дали Президен-тові на підпис Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів державною мовою у програ-мах телерадіоорганізацій», яким до закону С.Ківалова – В.Колеснічен-ка вносяться дві незначні поправ-ки. Буквально днями письменниця та громадський діяч Лариса Ніцой на своє звернення до міністерства освіти одержала відповідь заступ-ника міністра Павла Хобзея, в яко-му зазначається, що «мовна політи-ка в освіті здійснюється відповідно до Конституції України, Законів України: «Про національні менши-ни в Україні», «Про засади держав-ної мовної політики»...

Отже «здійснюється відповідно до...» На жаль, нікому з наших по-

садовців досі не спало на думку з’ясувати, до чого саме. Приміром, зазирнути в статтю 92 Конституції України, яка містить перелік засад різних сфер діяльності, що визнача-ються Законами України. Засад мов-ної політики в тому переліку немає, і вже за цією ознакою Закон супере-чить Конституції (не говорячи про змістовні). Або проаналізувати нор-му про те, що передбачені цим зако-ном заходи застосовуються «за умо-ви, якщо кількість осіб-носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і біль-ше чисельності її населення». Невже комусь незрозуміло, що така норма «10 відсотків і більше» є дискримі-наційною щодо нечисленних наро-дів і відверто суперечить Європей-ській хартії міноритарних або регіональних мов (саме такою є на-зва цього документу), спрямованій на захист історичних міноритарних мов Європи, яким загрожує зник-нення.

Але сьогодні у мене до Мініс-терства освіти та науки України більш приземлене запитання: чому мій внук, який навчається в сьомо-му класі однієї з київських загаль-ноосвітніх середніх шкіл з україн-ською мовою навчання повинен вчити російську мову як предмет? Чому разом із ним російську мову вчать сотні інших дітей, які не є ет-нічними росіянами, і як це накаже-те тлумачити – як задоволення не-

39

існуючих мовних потреб чи як нав’язувану русифікацію?

4Після розпаду СРСР і т.зв. соці-

алістичного табору, що складався переважно з країн Центральної Єв-ропи, спершу визволених від на-цизму Червоною армією, а згодом з її ж таки допомогою включених у сферу радянського впливу, ареал застосування російської мови в світі значно скоротився. І це не може не турбувати Москву, яка – як ми вже з’ясували – розглядає російську мову як інструмент екс-пансії.

Сьогодні російська мова є дер-жавною в Російській Федерації та однією з двох державних мов Рес-публіки Білорусь, а ще однією з офіційних мов Казахстану та Кир-гизстану (в 2013 році внесені певні обмеження) І це все. Відтак крем-лівські політтехнологи – не від гар-ного життя – запустили в обіг тер-мін «російськомовне населення», ще більш облудливий, ніж вжива-ний нацистами «фольксдойче», оскільки під фольксдойче все-таки розумілися особи німецького похо-дження, які жили за межами Ні-меччини, російськомовними ж Москва вважає не лише етнічних росіян, а взагалі вихідців із СРСР і навіть їхніх нащадків, хоч би де ті жили – у ФРН, Ізраїлі чи штаті Нью-Йорк. І, звичайно, до категорії російськомовного населення авто-

матично потрапляють громадяни колишніх радянських республік, у тому числі України.

На жаль, ми в Україні не лише не відкинули провокаційну термі-нологію Кремля, а й самі незрідка оперуємо нею, полегшуючи вико-нання задач московським пропа-гандистам. Так серед даних перепи-су 2001 року можемо прочитати, що російська мова рідна для 14 млн. 273 тис. (29,6%) громадян України, хоча за тим же переписом росіян в Україні в 2001 році прожи-вало близько 8 млн. або 17,3% всьо-го населення. Це суттєве уточнен-ня, оскільки держава повинна забезпечувати права меншин, а не русифікувати представників інших народів, у тому числі українців.

Так от, у 2015-2016 навчально-му році кількість загальноосвіт-ніх закладів з навчанням росій-ською мовою в Україні становила 614 (це крім двомовних та три-мовних), кількість учнів, які на-вчалися російською мовою – 351 948, кількість учнів, які вивчали російську мову як предмет – 960 425, кількість учнів, які вивчали російську мову факультативно або в гуртках – 81 994.

Для порівняння зазначу, що в РФ, згідно з даними перепису 2010 року, проживали майже 2 млн. етнічних українців (1,4% на-селення). В Росії функціонувало 8 недільних шкіл з українською мо-вою навчання.

Ареал застосування російської мови в світі значно скоротився. І це не

може не турбувати Москву, яка – як ми вже з’ясували – розглядає росій-ську мову як інструмент експансії

На жаль, ми в Україні не лише не відкинули провокаційну терміноло-

гію Кремля, а й самі незрідка оперує-мо нею, полегшуючи виконання

задач московським пропагандистам

40

Відчуваєте різницю? При цьому навчанням російською мовою в Україні опікується держава (з від-повідними бюджетними видатка-ми), а в Росії недільні школи ство-рюються та підтримуються з ініціативи батьків. Власне, Росія жодної відповідальності в цій сфе-рі не несе, оскільки підписала, але не ратифікувала Європейську мов-ну хартію.

Українська ж влада, крім скасу-вання закону С.Ківалова- В.Колес-ніченка (такий собі тест для депу-татів), мала б зробити три кроки.

По-перше, нарешті зрозуміти, що захисту повинні підлягати пе-редусім ті мови, яким загрожує зникнення, і мови бездержавних народів, і внести відповідні зміни до законодавства.

По-друге, нарешті уважно вчи-татися в текст Хартії (хоча не пе-вен, що це до снаги чиновникам, які, скажімо, замість опікуватися традиційною на теренах нашої дер-жави мовою ідиш, кількість носіїв якої стрімко зменшується, запро-ваджують вивчення івриту – мови Держави Ізраїль). Так-от, якщо уважно вчитатися в текст статті 8 Хартії, то можна побачити й зрозу-міти, що згідно з нею «Стосовно освіти Сторони зобов’язуються у межах території, на якій такі мови використовуються, відповідно до стану кожної з таких мов і без шко-ди для викладання офіційної мови (мов) держави (! – С.Б.) – І) перед-

бачити можливість надання серед-ньої освіти відповідними регіо-нальними мовами або мовами меншин; або ІІ) передбачити мож-ливість надання суттєвої частини середньої освіти відповідними ре-гіональними мовами або мовами меншин; або ІІІ) передбачити в рамках системи середньої освіти викладання відповідних регіональ-них мов або мов меншин як складо-ву частину учбової програми; або ІV) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах І –ІІІ вище, принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім’ї яких цього бажають і кіль-кість яких вважається для цього достатньою».

Змушений послуговуватися терміном «мови меншин», оскільки таким є офіційний український пе-реклад, однак навіть він дає уяв-лення, що виконання положень Хартії – і не лише статті 8 – перед-бачає варіанти. Такий самий гнуч-кий підхід зафіксований у статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні» («Держава га-рантує національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчан-ня рідною мовою чи вивчення рід-ної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства»).

І звідси випливає по-третє: наші державні мужі повинні нарешті згадати засадничий у дипломатії

41

принцип взаємності і натякнути Москві, що 8 недільним україн-ським школам у Росії – якщо вихо-дити з цього принципу та наведе-ної вище статистики двох переписів – відповідають близько 100 недільних російських шкіл в Україні. І, звичайно, жодної дер-жавної.

Навряд чи наші державні мужі наважаться на такий крок, але вони мусять пам’ятати, що агресія проти України розпочалася під приводом захисту «російськомовного населен-ня». Відтак російська мова в Україні з розряду гуманітарних перейшла до категорії питань національної безпе-ки. І це стосується не лише освіти.

У галузі книговидання росій-ською, безперечно, мають виходити, крім, певною мірою спеціальної літе-ратури, лише книжки тих авторів, які живуть у нашій державі і пишуть російською мовою; зарубіжна літе-ратура – тільки в українських пере-кладах; діяльність філій російських видавництв і видавництв з росій-ським капіталом неприпустима.

Це ж стосується і ЗМІ. Держ-комтелерадіо України мусить не лише автоматично реєструвати ви-давництва та ЗМІ, але й цікавитися їхньою продукцією.

Незрозуміло, чому заборона стосується російських фільмів, випущених у прокат після певної дати, наче імперська, шовіністич-на кінопродукція почала виро-блятися там лише з 1 січня 2014 року. Автор цих рядків ще у 2003 році як член журі кінофестивалю заявив протест у зв’язку з пока-зом антиукраїнського фільму «72 метри» режисера Володимира Хо-тиненка.

Розумію, що в добу Інтернету обмежити доступ до якихось дже-рел інформації нереально. Але за-дача української влади полягає в тому, щоб цей доступ не полегшу-вати, а максимально обмежити.

Якщо ж наші, як прийнято каза-ти, партнери зі США, Великої Бри-танії чи Франції сваритимуться пальчиком, мовляв, це недемокра-тично, наші державні мужі повинні нагадати, як під час Другої світової війни американці інтернували власних громадян японського по-ходження, поцікавитися, чи прода-валися тоді ж у Лондоні нацистські газети, і попросити французів по-ділитися передовим досвідом бо-ротьби із засиллям англійської мови.

Україна понад усе!

У галузі книговидання російською, безперечно, мають виходити, крім,

певною мірою спеціальної літератури, лише книжки тих

авторів, які живуть у нашій державі і пишуть російською мо-

вою; зарубіжна література – тільки в українських перекладах;

діяльність філій російських видав-ництв і видавництв з російським

капіталом неприпустима


42

Мы уже не раз писали на тему создания в сухопутных войсках (СВ) России новых армий и диви-зий [1, 2, 3]. Однако организацион-ное строительство в СВ РФ приоб-рело в последнее время настолько угрожающий характер для Украи-ны, что мы вынуждены снова вер-нуться к этому вопросу.

Одним из ключевых моментов реформы СВ России 2009 г, проводи-мой министром обороны А.Сердю-ковым, был переход от дивизий к бригадам. В результате почти все ди-визии СВ (кроме 18-й пулемётно-ар-тиллерийской на Курильских остро-вах) за один год были переформированы в отдельные мо-тострелковые и танковые бригады

(ОМСбр и ОТбр). Однако проведен-ные учения показали, что эти брига-ды имеют нерациональную органи-зацию, плохую управляемость, низкий боевой потенциал, и не смо-гут успешно противостоять дивизи-ям СВ стран НАТО или Китая.

С. Шойгу после своего назначе-ния на пост министра обороны на-чал изменения в ВС, во многом ориентируясь на борьбу с наследи-ем А. Сердюкова. Например, в 2013 г 4-я ОТбр и 5-я ОМСбр опять стали 4-й танковой и 2-й мо-тострелковой дивизиями (4-й ТД и 2-й МСД) соответственно. Эти две дивизии стали экспериментальны-ми соединениями, на которых от-рабатывалась организация и воо-

Новые ударные армии сухопутных войск России

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

Организационное строительство в СВ РФ приобрело в последнее время настолько угрожающий характер для Украины, что мы вынуждены снова вернуться к этому вопросу

С. Шойгу после своего назначения на пост министра обороны начал

изменения в ВС, во многом ориенти-руясь на борьбу с наследием А. Сер-

дюкова.

43

ружение будущих дивизий. Состав их тоже был экспериментальным, уменьшенным (с двумя боевыми полками), ВВТ менялось.

Современная организация 4-й ТД и 2-й МСД приведена ниже.

4-я гв. ТД (штаб – Наро-Фо-минск Московской обл.) имеет управление, 4 полка (12-й и 13-й танковые, 275-й самоходно-ар-тиллерийский, 538-й зенитно-ра-кетный (Тп, САп, ЗРп)) и 5 б-нов (137-й разведывательный, 413-й связи, 330-й инженерно-сапёр-ный, 1088-й материального обе-спечения и 165-й медицинский). Численность личного состава и количество ВВТ 4-й ТД и её пол-ков по данным на январь 2016 г приведены в табл. 1

Тп имеет управление и 4 б-на (3 танковых с танками Т-80У и мотострелковый с БМП-2 и миномётами «Сани»), артдивизион СГ «Гвоздика» (в 2009 г там были 152-мм СГ «Акация»), а также 6 рот (разведки, связи, РЭБ, инженерно-сапёрная, ремонтная, материально-го обеспечения), батарею управле-ния начальника артиллерии и 3 взвода (снайперов, защиты от ОМП, комендантский). В полку от-сутствует зенитный д-н.

САп имеет управление и 3 ди-визиона (2 артиллерийских с СГ «Мста-С» и реактивный с РСЗО «Торнадо-Г»), 2 батареи (разведки и управления), 2 роты (ремонтная и материального обеспечения), ко-мендантский взвод.

Таблица 1Л/С и вид ВВТ 4-я танковая дивизия 12-й танковый полк 13-й танковый полк 275-й самоход.

артполк538-й зенитно- ракет-ный полк

Л/С 6,7 тыс. чел. 1,77 тыс. чел. 1,77 тыс. чел. 0,83 тыс. чел.Танки 189 Т-80У 94 Т-Т-80У 94 Т-Т-80У - -БМП 80 (66 БМП-2, 14

БТР-82А)33 БМП-2 33 БМП-2 - -

БТР 62 (56 МТ-ЛБ, 6 БТР-80)

28 (25 МТ-ЛБ, 3 БТР-80)

28 (25 МТ-ЛБ, 3 БТР-80)

- -

М 16 Сани 8 Сани 8 Сани - -СГ 72 (36 Гвоздика, 36

Мста-С)18 Гвоздика 18 Гвоздика 36 Мста-С -

РСЗО 18 Торнадо-Г - - 18 Торнадо-Г -ЗПРК 6 Тунгуска - - - 6 ТунгускаЗРК 18 (12 Тор, 6 Стре-

ла-10)- - - 18 (12 Тор, 6 Стре-

ла-10)

44

ЗРп имеет управление и 2 зенитных дивизиона (ракетный с ЗРК «Тор» и ракетно-артиллерий-ский с ЗРК «Стрела-10» и ЗПРК «Тунгуска»), 2 роты (ремонтная и материального обеспечения), тех-ническую батарею. В ЗРп сосредоточены (с целью централи-зации обучения) все зенитные средства дивизии, откуда они должны будут придаваться боевым полкам в случае необходимости.

Численность личного состава, количество ВВТ 4-й ТД и её полков по данным на август 2016 г приведены в табл. 2

Изменения в вооружении за полгода выразились в том, что мотострелковые б-ны и артд-ны танковых полков были переоснащены более эффективными БМП-3 и модернизированными СГ 2С33 «Мста-СМ» соответственно. В артполк вместо 1 д-на СГ 2С19

«Мста-С» введена батарея новых 120-мм САО 2С34 «Хоста».

В 2009 г, до переформирова-ния в бригаду, 4-я гв. ТД вклю-чала управление, 6 полков (12-й, 13-й и 14-й Тп, 423-й МСп, 275-й САп, 538-й ЗРп) и 8 б-нов (137-й разведывательный, 413-й связи, 996-й РЭБ, 616-й РХБЗ, 330-й инженерно-сапёрный, 1088-й материального обеспечения, ре-монтно-восстановительный и 165-й медицинский). То есть сейчас в дивизии относительно прежнего штата отсутствуют 2 полка (Тп, МСп) и 3 б-на (РЭБ, РХБЗ и ремонтно-восстанови-тельный). Для приведения ди-визии в полный штатный состав её планируется доразвернуть. Впрочем, и в нынешнем виде она вдвое сильнее танковой бригады.

2-я гв. МСД (Калининец Мос-ковской обл.) имеет 4 полка (1-й и

Таблица 2Л/С и вид ВВТ 4-я танковая дивизия 12-й танковый полк 13-й танковый полк 275-й самоход.

артполк538-й зенитно- ракет-ный полк

Танки 189 Т-80У 94 Т-Т-80У 94 Т-Т-80У - -БМП 60 БМП-3 30 БМП-3 30 БМП-3 - -Мином. 16 Сани 8 Сани 8 Сани - -СГ 60 (36 Мста-СМ, 18

Мста-С, 6 Хоста)18 Мста-СМ 18 Мста-СМ 18 Мста-С 6 Хоста -

РСЗО 18 Торнадо-Г - - 18 Торнадо-Г -ЗПРК 6 Тунгуска - - - 6 ТунгускаЗРК 18 (12 Тор, 6 Стре-

ла-10)- - - 18 (12 Тор, 6 Стре-

ла-10)

45

15-й МСп, 147-й САп, 1117-й ЗРп) и 6 б-нов (87-й танковый, 136-й разведывательный, 47-й связи, 211-й инженерно-сапёрный, 1063-й материального обеспечения, 370 медицинский), а также 1174-й противотанковый д-н Числен-ность личного состава, количе-ство ВВТ 2-й МСД и её полков на январь 2016 г приведены в табл. 3 [1,2, 4].

МСп имел управление и 4 бата-льона (3 мотострелковых и танковый), артдивизион с СГ «Гвоз-дика» (в 2009 г там были 152-мм СГ «Акация») и батарею РСЗО «Град», а также 6 рот (разведки, связи, РЭБ, инженерно-сапёрная, ремонтная,

материального обеспечения), бата-рею управления начальника артил-лерии и 3 взвода (снайперов, РХБЗ, комендантская). 1-й полк имеет мотострелковые батальоны с БТР-80 и миномётами «Сани», 15-й полк – БМП-2 и миномётами «По-днос». В танковом б-не МСп по штату 41 танк (15-16 сверхштатных танков видимо предназначены для обучения). В полку отсутствует зенитный д-н и противотанковая батарея.

САп и ЗРп дивизии были организованы, как в 4-й ТД. Отд. танковый б-н имел 31 танк Т-72Б3, а противотанковый д-н – 24 ПТРК «Штурм-С».

Таблица 3

Л/С и вид ВВТ 2-я мотострелк. дивизия

1-й мотострелк. полк 15-й мотострелк. полк 147-й самоход. артполк

1117-й зенитно- ра-кетный полк

Л/С 8,55 тыс. чел. 2,43 тыс. чел. 2,3 тыс. чел. 0,85 тыс. чел. -Танки 144 (132 Т-72Б3, 12

Т-80У/90А) 56 (44 Т-72Б3, 12 Т-80/90)

57 Т-72Б3 - -

БМП 113 БМП-2 - 113 БМП-2 - -БТР 155 БТР-80 141 БТР-80 - - -Мином. 42 (24 Сани, 18

Поднос) 24 Сани 18 Поднос - -

СГ 72 (36 Гвоздика, 36 2С19)

18 Гвоздика 18 Гвоздика 36 Мста-С -

РСЗО 30 (12 Град, 18 Торнадо-Г)

6 Град 6 Град 18 Торнадо-Г -

ПТРК 36 Штурм-С 12 Штурм-С - - -ЗПРК 6 Тунгуска - - - 6 ТунгускаЗРК 18 (12 Оса, 6 Стре-

ла-10)- - - 18 (12 Оса, 6 Стре-

ла-10)

46

Численность личного состава, количество ВВТ 2-й МСД и её пол-ков по данным на август 2016 г приведены в табл. 4

Изменения в вооружении за полгода выразились в том, что мо-тострелковые б-ны 1-го МСп были переоснащены более эффективны-ми БТР-82А, а батареи РСЗО «Град» исключены из обоих МСп. В зенит-ном ракетном полку д-н ЗРК был переоснащён с ЗРК «Оса» на новые «Тор-М2У», а в противотанковом д-не 24 ПТРК «Штурм-С» замени-ли на 12 новых «Хризантема-С».

В 2009 г, до переформирования в бригаду, 2-я гв. МСД включала управление, 6 полков (1-й, 15-й и 283-й МСп, 1-й Тп, 147-й САп, 1117-й ЗРп) и 6 б-нов (136-й разве-дывательный, 47-й связи, 1586-й РЭБ, 211-й инженерно-сапёрный,

614-й РХБЗ, 190-й ремонтно-вос-становительный, 1063-й матери-ального обеспечения, 370 меди-цинский), а также 1174-й противотанковый д-н. То есть сей-час в дивизии относительно преж-него штата отсутствуют 2 полка (Тп, МСп) и 3 б-на (РЭБ, РХБЗ и ремонтно-восстановительный). Добавление отдельного танкового б-на являлось попыткой компенси-ровать относительную слабость дивизии. Впрочем, и в нынешнем виде она вдвое сильнее мотострел-ковой бригады [1, 2, 4].

Новые дивизии. Объявленное в 2016 г. формирование новых диви-зий на западном и центральном на-правлениях вполне соответствова-ло тенденции переформирования бригад обратно в дивизии. Но пока это ограничивается созданием в

Таблица 4

Л/С и вид ВВТ 2-я мотострелк. дивизия

1-й мотострелк. полк 15-й мотострелк. полк 147-й самоход. артполк

1117-й зенитно- ра-кетный полк

Танки 123 Т-72Б3 41 Т-72Б3 41 Т-72Б3 - -БМП 123 БМП-2 - 123 БМП-2 - -БТР 140+ БТР-80/82 140 БТР-80/82 - - -Мином. 52 (16 Сани, 36

Поднос) 8 Сани 18 Поднос 8 Сани 18 Поднос - -

СГ 72 (36 Гвоздика, 36 Мста-С)

18 Гвоздика 18 Гвоздика 36 Мста-С -

РСЗО 18 Торнадо-Г - - 18 Торнадо-Г -ПТРК 12 Хризантема-С - - - -ЗПРК 6 Тунгуска - - - 6 ТунгускаЗРК 18 (12 Тор-М2У, 6

Стрела-10)- - - 18 (12 Тор-М2У, 6

Стрела-10)

Объявленное в 2016 г. формирова-ние новых дивизий на западном и

центральном направлениях вполне соответствовало тенденции

переформирования бригад обратно в дивизии. Но пока это ограничива-ется созданием в дополнение к 4-й

ТД и 2-й МСД ещё 4-х новых дивизий

47

дополнение к 4-й ТД и 2-й МСД ещё 4-х новых дивизий.

Главком СВ О. Салюков заявил, что хотя в СВ и есть «перекос» в сторону бригад, но совсем отказы-ваться от них в пользу дивизий МО не планирует. По его словам, в большой России с различными ТВД где-то нужны бригады, а где-то дивизии; все группировки войск создаются под конкретные задачи, а дивизионная структура хорошо сопрягается с полковой и бригад-ной.

Две сформированные гвардей-ские дивизии (4-я ТД и 2-я МСД) вошли во вновь созданную 1-й гв. ТА Западного ВО.

К концу 2016 г планируется сформировать ещё 3 дивизии, в т.ч.: • 10-ю гв. ТД (в Богучаре Воро-

нежской обл.) в переформиро-ванной 20-й гв. ОА Западного ВО;

• 150-ю гв. МСД (штаб в Новочер-касске Ростовской обл.) в 49-й ОА Южного ВО;

• 90-ю гв. ТД (в Чебаркуле Челя-бинской обл.) в 41-й ОА Цен-трального ВО. А к середине 2017 г в 20-й гв. ОА

(раннее сообщалось – в 1-й гв. ТА) планируется сформировать 144-ю МСД (полки в Смоленске, Ельне и Клинцах).

То есть в середине 2017 г в СВ будет 3 ТД и 3 МСД. Из них 5 ди-визий (в т.ч. 2 ТД) будут на Запад-

ном направлении и одна – на Цен-тральном.

Если сейчас 4-я ТД и 2-я МСД имеют по 4 полка (2 боевых, само-ходно-артиллерийский, зенитно-ракетный) и 5-7 отд. б-нов/д-нов, то в перспективе все дивизии долж-ны иметь по 6 полков (4 боевых, са-моходно-артиллерийский, зенит-но-ракетный) и 8-9 отдельных б-нов/д-ов. В танковой дивизии из 4-х боевых полков будет 3 танко-вых и один мотострелковый, а в мотострелковой дивизии – 3 мото-стрелковых и один танковый. То есть организация дивизий вернёт-ся почти к той самой, что суще-ствовала до 2009 г [4-6].

Организация четырёх вновь формируемых дивизий

приведена ниже.144-я гв. МСД формируется на

базе частей 28-й ОМСбр. Она мо-жет включать 6 полков (488-й, 482-й и 254-й МСп, 228-й Тп, 450-й САп, 1259-й ЗРп), 1281-й отд. ПТд-н и 8 отд. б-нов (148-й отд. разведывательный, 295-й отд. ин-женерно-сапёрный, 686-й связи, РЭБ, РХБЗ, 379-й ремонтно-вос-становительный, 1032-й матери-ального обеспечения и медицин-ский).

ВВТ 28-й ОМСбр, на базе кото-рой она формируется, включает 41 Т-72Б3, 120 БМП-2, 36 БТР-80, 18 миномётов «Сани», 36 СГ «Мста-С» и 18 РСЗО «Град», 12 ПТП «Рапи-

48

ра», 12 ПТРК «Штурм-С», 12 ЗРК «Оса» и 6 «Стрела-10», 6 ЗПРК «Тунгуска» [4].

10-я гв. ТД формируется на базе 1-й Тбр (последняя была сформи-рована с вооружением 262-й БХиРВТ). Дивизия может вклю-чать 6 полков (61-й, 62-й и 63-й Тп, 248-й МСп, 744-й САп, 359-й ЗРп), 8 отд. б-нов (112-й разведыватель-ный, 131-й инженерно-сапёрный, 152-й связи, РЭБ, 127-й РХБЗ, 60-й ремонтно-восстановительный, 1072-й материального обеспече-ния, 88-й отд. медицинский).

ВВТ 1-й ОТбр, на базе которой она формируется включает 94 Т-72, 55 БМП-2, 6 миномётов «Поднос», 18 СГ «Мста-С» и 18 РСЗО «Град», 18 ЗП С-60, 6 ЗРК «Стрела-10», 6 ЗПРК «Тунгуска» [4].

150-я гв. МСД формируется на базе 33-й ОМСбр (г) в 3-х военных городках. Дивизия может включать 6 полков (469-й, 674-й и 756-й МСп, Тп, 328-й САп, ЗРп), 224-й отд. ПТ д-н и 8 отд. б-нов (175-й разведыва-тельный, 221-й инженерно-сапёр-ный, 258-й связи, РЭБ, 171-й РХБЗ, 60-й ремонтно-восстановитель-ный, 152-й материального обеспе-чения, 195-й медицинский).

ВВТ 33-й ОМСбр (г), на базе ко-торой она формируется: 80 МТ-ЛБМ 6МБ и МТ-ЛБ ВМК, 9 БТР-80, 12 М «Сани», 18 СГ «Гвоздика, 8 ЗУ-23 [5].

90-я гв. ТД формируется на базе 7-й ОТбр. Дивизия может вклю-

чать 6 полков (6-й, 68-й (80-й?) и 215-й Тп, 81-й (252-й?) МСп, 400-й (193-й?) САп, 288-й (1082-й?) ЗРп), 8 отд. б-нов (126-й разведыватель-ный, 101-й инженерно-сапёрный, 54-й связи, РЭБ, РХБЗ, 71-й ре-монтно-восстановительный, 1083-й материального обеспечения и 87-й медицинский).

ВВТ 7-й Тбр, на базе которой она формируется: 94 Т-72Б3, 49 БМП-2, 3 БРМ-3К, 6 БТР-80, 18 ми-номётов «Сани»; 18 СГ «Акация» и 18 РСЗО «Град» 12 ЗРК «Тор» и 6 «Стрела-10», 6 ЗПРК «Тунгуска» [6].

Анализ организации и вооружения экспериментальных

дивизий. 4-я ТД СВ России имела 4 полка

(2 танковых, самоходно-артилле-рийский, зенитно-ракетный) и 5 б-нов (разведывательный, связи, инженерно-саперный, материаль-ного обеспечения и медицинский). В МСД было 4 полка (2 мотострел-ковых, самоходно-артиллерий-ский, зенитно-ракетный) противо-танковый д-н и 6 б-нов (танковый, разведывательный, связи, инже-нерно-саперный, материального обеспечения и медицинский).

Танковые полки состояли из 4-х б-нов (3-х танковых и мотострелко-вого), артд-на, мотострелковые пол-ки – из 4-х б-нов (3-х мотострелко-вых и танкового), артд-на; в полках

49

было по 6 рот обеспечения, батарее и 3 взвода, но отсутствовали зенит-ные д-ны, а в МСп не было и проти-вотанковой батареи.

То есть был разработан некий усредненный штат – гибрид между бригадой и «советской» дивизией. Фактически эти эксперименталь-ные дивизии были общевойсковы-ми бригадами с увеличенным вдвое числом боевых б-нов и артд-нов. Так, в составе ОТбр или ОМСбр есть 4 боевых б-на – как в боевом полку. В дивизии 2 таких полка. Один реактивный и 2 самоходно-артиллерийских д-на общевойско-вой бригады – это тот же артполк дивизии, правда, без полкового штаба и подразделений обеспече-ния. В бригаде по одному зенитно-ракетному д-ну и зенитно-ракетно-му артд-ну, а в дивизионном ЗРп, фактически те же ЗРдн и ЗРАдн, но со штабом полка и дополнительны-ми подразделениями.

Дивизионный комплект обеспе-чения во многом идентичен бригад-ному. Например, ОМСбр тоже имеет тоже 4 б-на обеспечения (разведыва-тельный, связи, инженерно-сапёр-ный, материального обеспечения). В бригадном комплекте вместо меди-цинского б-на – рота. В бригаде есть и другие роты обеспечения (БпЛА, РЭБ, РХБЗ, ремонтная, комендант-ская) и другие, пока ещё не развёр-нутые в дивизиях.

В экспериментальные дивизии поступало современное и модерни-

зированное ВВТ и походили испы-тания дивизионные и полковые комплекты вооружения. В 4-й ТД были БМП-3, СГ Мста-СМ, САО «Хоста», РСЗО «Торнадо-Г», ЗРК «Тор», во 2-й МСД – танки Т-72Б3, БТР-82А, РСЗО «Торнадо-Г», ЗРК «Тор-М2У».

Сравнивать эксперименталь-ные дивизии со старыми «совет-скими» дивизиями, где было 4 об-щевойсковых полка, в состав которых входили не только мото-стрелковые и танковые б-ны и артд-ны, но и противотанковые ба-тареи, зенитные ракетно-артилле-рийские д-ны и т.д. нет смысла. Экспериментальные дивизии явно слабее. Конечно, они по количеству личного состава и ВВТ больше со-временных общевойсковых бригад, но этого недостаточно, для реше-ния тех задач, которые ставит пе-ред ними командование СВ. Поэто-му после трёхлетних экспериментов было решено вернуться к традици-онным дивизиям «советского» об-разца с 6-ю полками (4-мя общево-йсковыми, артиллерийским и зенитно-ракетным) и полным ком-плектом батальонов обеспечения. Небольшие отличия вызваны но-вым вооружением и системами управления.

Причинами отказа от перефор-мирования всех имеющихся сейчас общевойсковых бригад обратно в старые «советские» дивизии явля-ются не только недостаток средств,

50

личного состава и адекватного ВВТ. МО не планирует полностью отказаться от бригад, и новые ди-визии будут развернуты на тех воз-можных ТВД, где их присутствие оправдано. Сейчас из шести диви-зий, пять развернуты или развора-чиваются на Западном направле-нии: в Западном ВО две дивизии

(4-я ТД и 2-я МСД) вошли в состав вновь сформированной в 2015 г 1-й гв. ТА, а ещё две создаваемые диви-зии (10-я ТД и 144-я МСД) будет подчиняться управлению 20-й гв. ОА; пятая дивизия (150-я МСД) формируется в 49-й ОА Южного ВО, в Новочеркасске. На Централь-ном направлении, в 41-й ОА Цен-трального ВО формируется шестая дивизия (90-я ТД).

Предполагаемое количество личного состава и ВВТ 6-полковой танковой и мотострелковой диви-

зий в 2016-2017 гг. приведено в табл. 5

Количество ЗПРК и ЗРК в 6-полковой дивизии показано в табл. 5 таким же, как в 4-полковой дивизии, хотя в «советской» 6-пол-ковой дивизии было 24 ЗПРК «Тун-гуска» и 40 ЗРК (24 «Стрела-10» и 16 «Тор»). Отсюда можно предпо-

ложить, что впоследствии число зенитных систем в дивизиях увели-чится.

Ударные армии. Название «ударная армия» условно, хотя в 1980-х годах в ГСВГ существовала 3-я ударная армия – самая мощное в СВ СССР оперативное объедине-ние (75 тыс. чел, 4 танковые диви-зии, 2500 танков), расположенное на направлении главного удара. Под ударными армиями мы будем понимать наиболее мощные объе-динения, предназначенные для ре-

Таблица 5Л/С и вид ВВТ Танковая дивизия Мотострелковая дивизияЛ/С 8 тыс. чел. 10 тыс. чел.Танки 324 Т-80У 217 Т-72Б3БМП 180+ БМП-3 246+ БМП-2/3БТР 14 БТР-80А 140+ БТР-80/82Миномёты 48 Сани 86 (32 Сани, 54 Поднос) Самоходные гаубицы 90 Мста-СМ 108 СГ (72 Гвоздика, 36 Мста-С)РСЗО 18 Торнадо-Г 18 Торнадо-ГПТРК - 12 Хризантема-СЗПРК 6 Тунгуска 6 ТунгускаЗРК 18 (12 Тор, 6 Стрела-10) 18 (12 Тор-М2У, 6 Стрела-10)

51

шения наступательных задач на главном направлении.

Создание в 2013-2017 годах ше-сти дивизий в СВ России приведёт к радикальному усилению 4-х ар-мий на важнейших направлениях. 20-я гв. ОА передала свои боевые соединения (2 дивизии и 2 брига-ды) новой 1-й гв. танковой армии ЗВО, а ещё в трёх ОА (20-я гв. ЗВО, 49-я ЮВО и 41-я ЦВО) также будет сформировано по 1-2 дивизии. Та-ким образом, в России фактически появятся 4 ударные армии, облада-

ющие усиленным боевым соста-вом, увеличенным количеством ВВТ и ударными (наступательны-ми) возможностями. Состав этих армий приведен в табл. 6, а количе-ство в них ВВТ по состоянию на ав-густ 2016 г (и август 2017 г) – в табл. 7 [4-6].

1-я гв. ТА. 13 ноября 2014 г в СВ России было сформировано управ-ление 1-й гв. ТА. В СВ СССР управ-ление 1-й гв. ТА существовало с апреля 1944 г (путем переименова-ния 1-й ТА, сформированной в

Таблица 6Соединения 1-я гв. ТА ЗВО 20-я гв. ОА ЗВО 49-я ОА ЮВО 41-я ОА ЦВОТД 4-я (10-я форм) - (90-я форм)МСД 2-я (144-я форм) (150-я форм) -ОТбр 6-я (1-я – в 10-ю ТД) - (7-я – в 90-ю ТД)ОМСбр 27-я 9-я, 23-я (28-я – в 144-ю

МСД)20-я, 205-я, 34-я (г) (33-я (г) – в 150-ю МСД)

32-я, 35-я, 55-я (г), 74-я

ВБ (ОМСбр +) - - 7-я, 102-я 201-яАбр № 288-я - 120-яРеАп - - 943-й 232-я брРбр 112 448-я 1-я 119-яЗРбр - - 90-я 61-яКП ПВО - - - 868-йбрУ 60-я 9-я 66-я 35-яуСв - - - 75-йРазвбр 96-я - План форм -ОпСпН - - 25-й -ОпРХБЗ - 20-й 39-й 10-йОбрМТО - 69-я 99-я 106-яБХиРВТ - 99-я (ОМСбр) - -

52

июле 1942 г) по 1999 г. С лета 1945 г. армия непрерывно находилась в составе ГСВГ (затем Западной Группы войск) со штабом в Дрезде-не. С конца 1945 г по 1957 г объеди-нение именовалось 1-й гвардей-ской механизированной армией. В 1991-1993 годах силы армии были выведены из Германии, в т.ч. управ-ление армии в 1992 г было переме-щено в Смоленск, где и было рас-формировано в 1999 г.

Сейчас управление 1-й гв. ТА находится в Баковке (г. Одинцово Московской обл.). Это управление сформировано в связи с переводом в Воронеж из Мулино (Нижний Новгород) управления 20-й гв. ОА, которая передала 1-й гв. ТА свои боевые соединения.

1-я гв. ТА включает 2 дивизии

(4-я гв. ТД в Наро-Фоминске и 2-я гв. МСД в Калининце), 2 боевые бригады (6-я Тбр в Мулино и 27-я ОМСбр в Мосрентгене), а армей-ский комплект представлен всего лишь 4-мя бригадами (Абр, 112-й Рбр в Шуе, 60-й брУ в п. Баковка и 96-й ОРазвбр в Сормово).

Армия сейчас находится в со-стоянии формирования. Её 4-я гв. ТД и 2-я гв. МСД будут переведены с 4-полкового штата на 6-полковой. Армейский комплект должен быть доведен до полного состава. Ар-тиллерийская бригада получит ВВТ по штату (сейчас там только 1 д-н РСЗО); армии, вероятно, будет придана 49-я ЗРбр (Смоленск) из состава ЗВО. Очевидно, будут сформированы бригада МТО и отд. полк РХБЗ, возможно – КП ПВО,

Таблица 7

Вид ВВТ 1-я гв. ТА ЗВО 20-я гв. ОА ЗВО 49-я ОА ЮВО 41-я ОА ЦВОТанки 447 (676)* 217 (623-756**) 164 (381) 285 (515-609)БМП 379 (622) 436 (687-862) 562 (728) 782 (910-962)БТР 146 (160) 121 (224-275) 296 (427) 320 (328-334)Миномёты 94 (160) 60 (170-194) 102 (176) 144 (174-192)СГ 168 (234) 144 (288-342) 180 (276) 234 (306-324)РСЗО 62 (62) 80 (80-116) 98 (116) 134 (134-152)ПТП 12 (12) 42 (30-42) 48 (48) 54 (54)ПТРК 24 (24) 54 (54-66) 48 (60) 66 (66)ЗПРК 24 (24) 24 (24-36) 18 (24) 24 (24)ЗРК 60 (96) 60 (108-132) 130 (148) 111 (111-117)

* Данные в скобках – предполагаемые на август 2017 г;** Первые данные в скобках подразумевают, что 4 отд. бригады полностью переформируются в дивизии, вторые – что части этих бригад переформируется в дивизии, а сами бригады затем пополнятся и сохранятся.

53

узел связи и инженерно-сапёрный полк [4].

20-я гв. ОА является правопре-емницей 4-й гв. ТА. Последняя была сформирована в 1942 г и ста-ла гвардейской в марте 1945 г. С 1946 по 1949 годы она именовалась 4-й гв. отд. ТД в составе ГСОВГ, с 1949 по 1957 годы – 4-й гв. механи-зированной армией в составе ГСВГ. В 1960 г она была переименована в 20-ю гв. ОА. В 1992 г армия была выведена в Воронежскую обл. и стала 20-й гв. ТА (управление в Во-ронеже). Она располагалась там до 2010 г, а затем её управление было переведено в п. Мулино Нижего-родской обл. Находясь в Мулино с 2010 по 2015 годы, это управление объединяло основные силы Запад-ного ВО (фактически группировку войск на территории бывшего Мо-сковского ВО), включая восстанов-ленные в 2013 г 4-ю гв. ТД и 2-ю гв. МСД. Перевод управления армии снова в Воронеж был вызван раз-вертыванием постоянной группи-ровки войск ЗВО на границе с Украиной – эта группировка и бу-дет объединена управлением ар-мии. В 2015 г ей было возвращено название 20-я гв. ОА.

20-я гв. ОА включает 2 форми-руемые дивизии (10-я гв. ТД в Бо-гучаре и 144-я гв. МСД в Смолен-ске, Ельне и Клинцах), 4 боевые бригады (1-я Тбр и 9-я ОМСбр в Богучаре, 28-я ОМСбр в Клинцах, 23-я ОМСбр в Валуйках), а армей-

ский комплект представлен 4-мя бригадами (288-й Абр и 69-й брМТО в п. Мулино, 448-й Рбр в Курске, 9-й брУ в Воронеже), 20-м полком РХБЗ в Нижнем Новгороде и 99-й БХи РВТ в Твери.

20-я гв. ОА, как и 1-я гв. ТА, ещё формируется. Разворачиваются её 10-я гв. ТД и 144-я гв. МСД. Армии, вероятно, будет придана 53-я ЗРбр (п Маршала Жукова Курской обл.) из состава ЗВО. Очевидно, будет сформирована бригада разведки, возможно – КП ПВО, узел связи и инженерно-сапёрный полк [4].

49-я ОА. Впервые объединение, положенное в основу 49-й армии, было сформировано в августе 1941 г, и сначала именовалась 35-й ар-мией. Вскоре она получила другое название – 49-я резервная армия. В августе 1945 г армия была расфор-мирована. С 1990 по 1994 годы 49-я армия (2-го формирования, штаб в Краснодаре) выполняла учебно-боевые задачи в составе Северо-Кавказского ВО. В 3-й раз 49-я ОА была сформирована в 2011 г в со-ставе ЮВО.

49-я ОА включает формируе-мую дивизию (150-я МСД в Ново-черкасске), 4 ОМСбр (20-я в Волго-граде, 205-я в Будённовске, 33-я (г) в Новочеркасске, 34-я (г) в Сторо-жевой-2), 2 ВБ (7-я в Гудауте и 102-я в Ереване и Гюмри). Армейский комплект представлен 4-мя брига-дами (1-й Рбр в п. Молькино, 90-й ЗРбр в Ростове-на-Дону, 66-й брУ в

54

Ставрополе, 99-й брМТО в Майко-пе), 3-мя полками (25-й СпН в Ставрополе, 943-й РеАп в п. Крас-нооктябрьский, 39-й пРХБЗ в Ок-тябрьском).

49-я ОА, как 20-я гв. ОА и 1-я гв. ТА, ещё продолжает формировать-ся. Разворачивается её 150-я гв. МСД. Планируется сформировать бригаду разведки, возможно, будут сформированы КП ПВО, узел свя-зи и инженерно-сапёрный полк [5].

41-я ОА является наследницей 41-й армии СВ СССР. В нынешнем виде существует с 27 июля 1998 г, когда был подписан указ президен-та о развёртывании 41-й армии на базе штаба Сибирского ВО в связи с его передислокацией в Читу. В 1998-2010 г армия входила в состав Сибирского ВО, а с 2010 г – Цен-трального ВО.

41-я ОА включает формируе-мую дивизию (90-я ТД в Чебарку-ле), 5 боевых бригад (7-я Тбр в Че-баркуле, 32-я ОМСбр в Шилово, 35-я ОМСбр в Алейске, 55-я ОМСбр (г) в Кызыле, 74-я ОМСбр в Юрге) и 201-ю ВБ в Душанбе и Курган-Тюбе. Армейский комплект представлен 6-ю бригадами (120-й Абр в Юрге, 232-й РеАбр в Шелехо-ве, 119-й Рбр в Еланском, 61-й ЗРбр в Бийске, 35-й брУ в Коченево, 106-й МТО в Юрге), 10-м пРХБЗ в Топ-чихе, 868-м КП ПВО в Новосибир-ске и 75-м уСв в Калиновке.

41-я ОА, как 49-я и 20-я гв. ОА, 1-я гв. ТА, также продолжает фор-

мироваться. Разворачивается её 15-я гв. ТД. Очевидно, будет сформиро-вана бригада разведки, возможно – инженерно-сапёрный полк [6].

Всего в СВ России есть 11 ар-мий, но только 4 армии (1-я Гв. ТА, 20-я гв., 49-я и 41-я ОА), располо-женные на важнейших направле-ниях, сейчас получают новые диви-зии и становятся ударными. 1-я Гв. ТА, 20-я гв. и 49-я находятся на За-падном направлении (украин-ском), а 41-я ОА – на Центральном направлении и является резервной (ею, в случае необходимости, мо-жет быть усилено Западное или Восточное направления). Осталь-ные армии (на менее важных на-правлениях) значительно слабее. Например, три ОА (6-я ЗВО, 2-я ЦВО и 36-я ВВО) имеют всего по две боевые бригады (42-135 тан-ков), а 29-я ОА ВВО – вообще одну боевую бригаду (41 танк).

В то же время ударные армии на август 2016 г включают (в число ББМ включены БМП и БТР, а в чис-ло артсистем (АС) – миномёты, СГ и РСЗО):• 1-я гв. ТА: 1 ТД, 1 МСД, 1 ОТбр,

1 ОМСбр (447 танков, 525 ББМ и 324 АС);

• 20-я гв. ОА: 1 ОТбр, 3 ОМСбр (217 танков, 557 ББМ и 284 АС);

• 49-я ОА: 2 ОМСбр, 2 ОМСбр (г) и 2 ВБ (164 танка, 858 ББМ и 380 АС);

• 41-я ОА: 5 ОМСбр и 1 ВБ (285 танков, 1102 ББМ и 512 АС).

55

То есть сейчас в СВ РФ есть 4 ар-мии в состоянии формирования, переформирования и доукомплек-тования, в т.ч. 1-я гв. ТА имеет 2 дивизии и 2 бригады, остальные три армии по 4-6 бригад и военных баз с меньшим числом танков, но большим – ББМ и АС.

В августе 2017 г в ударных арми-ях планируется иметь:• 1-я гв. ТА: 1 ТД, МСД, 1 ОТбр, 1

ОМСбр (676 танков, 782 ББМ и 456 АС);

• 20-я гв. ОА: 1 ТД, 1 МСД, 2 ОМСбр (623 танков, 911 ББМ и 538 АС);

• 49-я ОА: 1 МСД, 2 ОМСбр, 1 ОМСбр(г), 2 ВБ(381 танков, 1155 ББМ и 568 АС);

• 41-я ОА; 1 ТД, 4 ОМСбр, 1 ВБ (515 танков, 1238 ББМ и 614 АС).То есть в СВ будет две армии

ЗВО (1-я гв. ТА и 20-я гв. ОА) по 2 дивизии и 2 боевые бригады (в ар-мии 623-676 танков, 782-911 ББМ и 456-538 АС), и две армии (49-я ЮВО и 41-я ОА ЦВО) по 1 диви-зии и 5 боевых бригад и военных баз (в армии 381-515 танков, 1155-1238 ББМ, 568-614 АС).

Однако данные по 20-й и 41-й ОА приведены с учётом того, что их 4 бригады будут полностью пе-реформированы в дивизии. Если же только части этих бригад будут переформированы в дивизии, а сами бригады затем пополнятся и сохранятся в армиях, то количе-ство ВВТ в этих армиях будет ещё

больше. То есть в 20-й гв. ОА впо-следствии может быть 2 дивизии и 4 боевые бригады (756 танков, 1137 ББМ и 652 АС), а в 41-й ОА – 1 ди-визия и 6 боевых бригад и военных баз (609 танков, 1296 ББМ и 668 АС).

Вооружение 4-х ударных армий усилено не только количественно, но и качественно. В эти армии по-ступило относительно современное и модернизированное ВВТ, в т.ч.:• танки Т-90А (в 27-ю и 20-ю

ОМСбр, 7-ю ВБ); • Т-72Б3 (во 2-ю МСД, 6-ю и 7-ю

ОТбр, 9-ю, 28-ю, 74-ю и 205-ю ОМСбр);

• БМП-3 (в 4-ю ТД, 6-ю ОТбр и 20-ю ОМСбр);

• БТР-82А (в 23-ю и 27-ю ОМСбр, 7-ю ВБ);

• СГ «Мста-С/СМ/Б» (во 2-ю МСД и 4-ю ТД, 20-ю, 23-ю, 28-ю и 35-ю ОМСбр плюс в 288-ю и 120-ю Абр, 99-ю БХиРВТ);

• САО 2С34 «Хоста» (в 4-ю ТД и 20-ю ОМСбр);

• РСЗО «Торнадо-Г» (во 2-ю МСД и 4-ю ТД, 20-ю ОМСбр);

• ОТРК «Искандер-М» (в 1-ю и 112-ю Рбр).

• ПТРК «Хризантема-С» (во 2-ю МСД плюс в 120-ю Абр);

• ЗРК «Тор» и «Тор-М2У» (во 2-ю МСД и 4-ю ТД, 7-ю ОТбр, 20-ю и 205-ю ОМСбр);

• ЗРК «Бук-М2» (в 90-ю ЗРбр).Из 20 боевых соединений (2 ди-

визии, 15 бригад и 3 военные базы)

Данные по 20-й и 41-й ОА приведены с учётом того, что их 4 бригады

будут полностью переформирова-ны в дивизии. Если же только части этих бригад будут переформирова-ны в дивизии, а сами бригады затем пополнятся и сохранятся в армиях,

то количество ВВТ в этих армиях будет ещё больше.

56

4-х ударных армий 10 соединений оснащены танками Т-90А и Т-72Б3, 6 – БМП-3 и БТР-82А, 6 – СГ «Мста-С/СМ/Б», 2 – САО «Хоста», 3 – РСЗО «Торнадо-Г», 5 – ЗРК «Тор» и «Тор-М2У». Ракетные бри-гады 2-х ударных армий оснащены ОТРК «Искандер-М», зенитно-ра-кетная бригада одной армии – ЗРК «Бук-М2».

Остальные боевые соединения ударных армий пока имеют уста-ревшее вооружение: танки Т-72Б/БМ и Т-80У, БМП-2, БТР-80, СГ «Акация» и «Гвоздика», РСЗО «Град», ПТП «Рапира», ПТРК «Кон-курс» и «Штурм-С», ЗРК «Стре-ла-10» и «Оса», и др. Поэтому про-цесс перевооружения будет продолжаться, причём современ-ное и модернизированное ВВТ в первую очередь поступит в удар-ные армии и их новые дивизии.

Устаревшие ЗРК «Стрела-10М3» намечено заменить новыми «Со-сна», а ЗРК «Бук-М1» – «Бук-М2/3». В войска поступят новые средства управления, связи, РЭБ и БпАК. А после 2020 г, в случае успешного за-вершения войсковых испытаний, на вооружение ударных армий и их но-вых дивизий поступят новые танки Т-14 и БМП Т-15 на платформе «Ар-мата», БТР и БМП на платформах «Курганец-25» (Б-10 и Б-11), «Буме-ранг» (К-16 и К-17), СГ 2С35 «Коалиция-СВ» и другие ВВТ [4-6].

Заключение. Сейчас из 20 бое-вых соединений 4-х ударных армий

России 14 дислоцированы на За-падном (украинском) направле-нии. Из числа последних, 6 соеди-нений находятся в состоянии доукомплектования, переформи-рования, реорганизации и пере-дислокации, то есть, их боеспособ-ность и готовность к бою значительно понижена. Оставших-ся восьми боевых бригад и воен-ных баз (381 танк, 1302 ББМ и 596 АС) явно недостаточно для успеш-ного проведения широкомасштаб-ной военной операции против Украины.

Но на перспективу в СВ России на украинском направлении гото-вятся три мощные ударные армии (1-я гв. ТА, 20-я и 49-я ОА) с 5-ю новыми дивизиями (в т.ч. 2 танко-вые). В сумме это как минимум 1680 танков, 2848 ББМ и 1562 АС. Ещё одна ударная армия (41-я ОА, 515 танков, 1238 ББМ и 614 АС) с танковой дивизией готовится на Центральном направлении в каче-стве резерва для вышеупомянутых армий. Дивизии планируется сфор-мировать в конце 2016 г. – в первой половине 2017 г., однако боевой го-товности они достигнут ещё через 1-2 года. Готовность ударных ар-мий будет достигнута ещё позже, после формирования и подготовки соединений и частей армейского комплекта.

Исходя из расположения удар-ных армий, можно предположить, что 1-я гв. ТА могут нанести удар

Сейчас из 20 боевых соединений 4-х ударных армий России 14 дисло-

цированы на Западном (украинском) направлении

57

по Киеву, а 20-я и 49-я ОА с севера и юга – окружить Восточное ко-мандование СВ Украины (Левобе-режную группировку, которая бу-дет связана боями с 1-м и 2-м корпусами ВС «ДНР/ЛНР»). И эта вполне реальная военная угроза будет нависать над Украиной в пер-спективе, оказывая на неё давле-ние. Россия вновь будет запугивать Украину и пытаться ввести её в сферу своего влияния, шантажиро-вать США и страны НАТО. И нель-зя исключить того, что когда в бу-дущем российское руководство посчитает, что оно имеет достаточ-ные силы для широкомасштабной операции, а ситуация будет этому благоприятствовать, оно решится на агрессию против Украины. Поэ-тому нужно уже сейчас начать го-товиться к этому и принимать адекватные ответные меры.

P.S. Когда эта статья была уже закончена, поступило официаль-ное сообщение, что в Южном воен-ном округе РФ создаётся новая об-щевойсковая армия, куда войдёт формируемая 150-я МСД [7]. Воз-можно, что ещё в её состав неглас-но войдут 1-й и 2-й армейские кор-пуса ВС ДНР/ЛНР, а также их формируемый 3-й армейский кор-пус.

15 сентября СМИ сообщили, что в августе в Севастополе была сформирована 47-я дивизия терри-ториальной обороны, предназна-ченная «для борьбы с террориста-

ми и диверсантами, защиты стратегически важных объектов и, при необходимости, ликвидации последствий стихийных бедствий и катастроф». Комплектоваться она будет резервистами [8].

А 27-го сентября появилось со-общение о восстановлении в Чечне 42-й МСД на базе трёх имеющихся мотострелковых бригад. Произой-ти это должно в 2017 г. Причём эта дивизия не будет бороться с терро-ристами, а прикроет государствен-ную границу [9]. Так что продолже-ние следует….

ЛИТЕРАТУРА

1. Бараш Ю. ВООРУЖЁННЫЕ СИЛЫ РОССИИ: НОВАЯ АРМИЯ И ДИВИЗИИ // ВИКЛИКИ та РИ-ЗИКИ. Безпековий огляд ЦДАКР. – 2015. – №16. – С.45-57

2. Бараш Ю. ВОССОЗДАНИЕ ДИВИЗИЙ В РОССИИ – ПРО-ДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ // ВИКЛИ-КИ та РИЗИКИ. Безпековий огляд ЦДАКР. – 2016. – №3. – С.43-69

3. Бараш Ю. Российские планы военной операции // ВИКЛИКИ та РИЗИКИ. Безпековий огляд ЦДАКР. – 2016. – №14. – С.49-59

4. Западный военный округ // http://www.milkavkaz.net/2015/12/zapadnyj-voennyj-okrug.html

5. Южный военный округ // http://www.milkavkaz.net/2015/12/yuzhnyj-voennyj-okrug.html

6. Центральный военный округ // http://www.milkavkaz.

58

net/2015/12/centralnyj-voennyj-okrug.html

7. Минобороны РФ объявило о формировании новой армии на юго-западном стратегическом на-правлении // http://www.m i l i t a r y n e w s . r u / s t o r y .asp?rid=1&nid=425704

8. В КРЫМУ СОЗДАЛИ ДИВИ-ЗИЮ ДЛЯ БОРЬБЫ С ДИВЕРСАН-ТАМИ // http://warfiles.ru/show-129270-v-krymu-sozdali-diviziyu-dlya-borby-s-diversantami.html

9. Минобороны возрождает легендарную «чеченскую дивизию» // http://izvestia.ru/news/634572

News & Politics

Newsletter 17 10-2016(58-19) (1)