Безпековий огляд ЦДАКР № 2 (65)

31 січня 2017

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у другій половині січня 2017 року

Регулювання закупівель, експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні. Особливості і шляхи удосконалення

Для достижения своих целей Украина должна быть интересна другим странам как партнер

Державно приватне партнерство як фактор ліквідації недоліків співпраці держави з приватними оборонними підприємствами

Щит от враждебных небес. ПВО Воздушных Сил Украины: состояние, проблемы, потенциал развития

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

4

Початок 2017 року без перебіль-шення став новою точкою біфурка-ції для існуючого світового порядку. Інавгурація 45-го президента США Дональда Трампа і його перші кроки на посаді підтвердили попередні оцінки аналітиків про подальше зростання глобальної турбулент-ності через прагнення американ-ського президента радикально змі-нити внутрішню та зовнішню парадигму розвитку Сполучених Штатів. З іншого боку, заочно реф-лексуючи на протекціонізм Д.Трам-па, китайський лідер Сі Цзиньпін виступив на щорічному економіч-ному форумі в Давосі з підтримкою глобалізації та подальшого погли-блення міжнародного співробітни-цтва у вирішенні проблем, які за-грожують людству. Парадоксальна «рокіровка» традиційних позицій США та Китаю демонструє глибину змін, які очікує світову систему вже в найближчий час.

США, які до останнього часу ви-ступали лідером процесу глобаліза-ції, вважаючи саме максимальну ін-теграцію світових потужностей в економіці запорукою прогресивно-го розвитку людства, в особі Трампа запропонували новий тренд – про-текціонізм, зведений до абсолюту та часом резонуючий з традиційним націоналізмом першої половини 20-го століття.

Інавгураційна промова Трампа більше схожа на виступ президента США часів Великої депресії, а не лі-дера країни, яка останні десятиліття була світовим оплотом ліберальних цінностей. Більш того, у словах 45-го президента подекуди промайну-ли ідеї явно соціалістично-комуніс-тичного походження, які, є надія, використані лише як технологічні прийоми популістського штибу. Зо-крема, Трамп закликав американців об’єднатися, щоб «відбудувати США» і пообіцяв їм «передати вла-

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для України у другій половині січня 2017 року

Парадоксальна «рокіровка» тради-ційних позицій США та Китаю

демонструє глибину змін, які очікує світову систему вже в найближчий

час

5

ду народу». Чого варті його слова, що «…народ знову став провідни-ком нації. Забуті чоловіки і жінки нашої країни більше не будуть забу-ті» (згадуються слова гімну КПРС – «Інтернаціоналу» - «Хто був нічим, той стане всім»).

Трамп звинувачує попередні американські уряди за те, що вони «…збагачували чужу індустрію, бо-ронили чужі кордони, підтримува-ли військо інших держав, витратили трильйони і трильйони доларів, поки американська інфраструктура гнила і розкладалася». І повідомляє про панацею для США: «Протекціо-нізм забезпечить нам процвітання та силу», конкретизуючи свою ідею традиційними націоналістичними гаслами: «Америка - понад усе… Ку-пуй американське, наймай амери-канців».

Повною протилежністю на цьо-му фоні виглядає виступ Сі Цзинь-піня на Давоському економічному форумі. Китай, фактично, оголосив новий план глобалізації, заснова-ний на китайському лідерстві, ініці-ативах, підтримці, інвестиціях. Сі Цзиньпінь заявив про наміри доби-тися соціального та економічного прогресу, запрошуючи країни світу приєднатися до договорів про віль-ну торгівлю, інвестувати в країни, що розвиваються, відкривати до-ступ до національних та глобальних ринків. На тлі «закриття Америки», китайські заклики до об’єднання Азії, Європи та Африки в рамках

спільних економічних проектів ви-глядають ще більш контрастно. Ки-тай пропонує власний «План Мар-шалла», оголошуючи наміри інвестувати та сприяти економічно-му зростанню через відкриті ринки всім країнам світу.

Саме ці метаморфози, де США під впливом націонал-протекціо-нізму руйнують глобальні зв’язки, а Китай оголошує про своє лідерство у глобальній економіці, й характе-ризують головні тенденції подаль-шого розвитку світової системи: з двома полюсами – США та Китаєм, які будуть формувати два проти-лежні табори та два протилежні тренди – агресивного американ-ського протекціонізму та нав’язливого китайського глобаліз-му. Знову ж таки парадоксальним у цьому розподілі полюсів є те, що го-ловним борцем за протекціонізм є колиска ліберальних цінностей в особі США, а драйвером глобалізму виступає комуністичний Китай, який на дух не сприймає ліберальні принципи розвитку суспільства.

Саме ця парадоксальність вказує на штучність заявлених концепцій обох глобальних гравців. Очевидно, що США не стануть, насправді, «на-ціонал-соціалістичною Америкою», де будуть переслідувати за мусуль-манську віру чи за те, що ти мекси-канець. Навряд США зможуть ство-рити умови для реалізації принципу «купуй американське, наймай аме-риканця» без руйнівних наслідків

Мова може йти про остаточне формування двох полюсів глобаль-ного протистояння, яке виходить

на новий рівень

6

для власної економіки. Так само, й Китай навряд чи зможе стати ліде-ром глобалізації, користуючись за-повітами Маркса-Енгельса. Нато-мість, мова може йти про остаточне формування двох полюсів глобаль-ного протистояння, яке виходить на новий рівень.

Нова адміністрація США вже за-явила про вихід з договору Трансти-хоокеанського партнерства та мож-ливість відмови від визнання «політики одного Китаю». До остан-нього часу, це визнання дозволяло комуністичному режиму Китаю за-безпечити повну легітимність в очах світового співтовариства та безпе-решкодно здійснювати свою політи-ку на світовій арені. Відмова Трампа від «політики одного Китаю» може нанести потужний удар по глобаль-них позиціях КНР, підірвавши ки-тайську економіку. Більш того, ад-міністрація Трампа заявляє про посилення військово-морської по-тужності США з метою протидії го-ловному китайському проекту з розширення своєї могутності в Азії - поступовому захопленню аквато-рії Південно-Китайського моря за рахунок розбудови військової інф-раструктури на штучних островах.

Мова йде про те, що США оголо-шують Китаю дипломатичну, торгі-вельну війну й підкріплюють це вій-ськово-морськими засобами, які мають показати китайцям серйоз-ність намірів Трампа. Китай, у свою чергу, заявив про наміри захищати

«невід’ємні» території Китаю в Пів-денно-Китайському морі. У цьому ж аспекті слід розглядати й інфор-маційні повідомлення щодо переки-дання міжконтинентальних баліс-тичних ракет ЗС КНР на північний схід Китаю, звідки ці МБР здатні вразити практично всю територію США.

Очевидним є розгортання ново-го стратегічного напруження між США та Китаєм, наслідком якого стане переформатування глобаль-ної системи координат (включаючи, в тому числі, й економічні принци-пи функціонування світової систе-ми). У цьому плані, як для США, так і для Китаю життєво важливим є питання формування клубу союз-ників, які зможуть посилити потен-ціали лідерів. США вже можуть го-ворити про залучення на свою сторону Великобританії з її Спів-дружністю. Найбільш ймовірно, що, після певного торгу, до Трампа до-лучиться й ЄС. У цьому ж аспекті доцільно розглядати й «танці» Трампа довкола Росії. Залучення Москви до антикитайського пулу стало б важливою перемогою для Трампа. Суперечливі заяви нового американського президента про можливість зняття санкцій проти Росії свідчать про початок торгу, який має за мету досягти стратегіч-ної домовленості між Білим домом та Кремлем щодо встановлення но-вих правил гри в умовах протисто-яння США-Китай. Безумовно, для

7

Трампа залучення Путіна до анти-китайського клубу значить набагато більше, ніж повернення окупованих Росією Криму та Донбасу Україні. Тому, українське питання для ново-го президента США є лише однією з розмінних монет в більш важливій грі.

В той же час, пропозиція Трампа Путіну визначитися, на чий бік схи-литься Росія, ставить Кремль у по-зицію цугцванга. Якщо Путін вирі-шить приєднатися до Заходу (в обмін на пропозиції стосовно знят-тя санкцій та «вирішення україн-ського питання» на умовах Кремля), Росія займе надзвичайно уразливу позицію між Китаєм та Заходом. Зважаючи на військову слабкість РФ на кордонах з КНР, а також фак-тичну відсутність військово-мор-ських сил Росії на Тихому океані, Москва може отримати стратегічну проблему, яку навряд чи зможе ви-рішити (хоча Путін та його оточен-ня буде до кінця блефувати з Кита-єм, говорячи про «потужність» російського ядерного потенціалу стримування). З іншого боку, від-критий перехід на сторону Китаю у протистоянні з США та Заходом та-кож абсолютно не відповідає інтер-есам Кремля через фінансово-еко-номічні та політико-дипломатичні причини.

Тому, найбільш ймовірно, Росія буде намагатися не ставати відкри-то на будь-яку сторону (США чи Китаю) і тягнути час, розраховуючи

на ослаблення однієї зі сторін кон-флікту. Це означає, що у коротко-терміновій перспективі Кремль буде вести постійний торг з Вашингто-ном та Пекіном без чіткого оголо-шення позицій, намагаючись отри-мати додаткові дивіденди на кожному з етапів торгу. Іншими словами, для Кремля стрімко закри-вається «вікно можливостей» для вільних дій на міжнародній арені, яке відкрилося у 2016 році. Росія буде діяти в суттєво обмеженому форматі, який буде визначатися США та Китаєм.

Натомість, для України розпочи-нається новий етап розвитку, який відкриває широкі можливості для зайняття нових позицій на регіо-нальній та глобальній сцені. Однак, для цього потрібні цілеспрямовані та активні дії широким фронтом як у зовнішньому, так і внутрішньому вимірі, не виключаючи військовий (в нових умовах, Україна може пере-глянути свої підходи до ведення бо-йових дій на Донбасі і зайняти більш активну позицію з точки зору по-стійного тиску на російські окупа-ційні війська з метою створення не-прийнятних умов їх перебування на території України).

Найближчі тижні для України будуть характеризуватися надзви-чайно напруженими дипломатич-ними процесами, у тому числі, до-вкола конкретних проблем врегулювання російсько-україн-ського конфлікту. Особливістю цих

Для Кремля стрімко закривається «вікно можливостей» для вільних

дій на міжнародній арені, яке відкри-лося у 2016 році. Росія буде діяти в

суттєво обмеженому форматі, який буде визначатися США та

Китаєм

Особливістю цих процесів стане фактичне виключення України з

процесу переговорів

8

процесів стане фактичне виключен-ня України з процесу переговорів. Специфіка переговорів Трампа та Путіна може бути такою, що узго-джені позиції США та РФ будуть повідомлятися учасникам Нор-мандського формату (ФРН, Фран-ція, Україна) і пропонуватися до імплементації. Найбільш ймовірно, генеральною лінією Кремля в пере-говорах з Білим домом стане приму-шення України виконати Мінські домовленості за російським алго-ритмом.

Така ситуація, на фоні подаль-шого ослаблення Євросоюзу, фор-мує для України потужні виклики й загрози, які потребують зосередже-ної реакції української влади. У цьо-му плані, найбільш важливою, по-ряд з дипломатичними кроками, має стати інтенсифікація розбудови оборонного сектора (в тому числі, створення систем озброєння стри-мування), реформування всіх сфер життєдіяльності суспільства, а та-кож модернізація внутрішнього ви-значення ситуації довкола конфлік-ту з Росією. Зокрема, вважається за доцільне чітко визначити статус окупованих територій Донбасу (як варіант – уніфікувати статус окупо-ваних територій Донбасу зі стату-сом окупованого Криму) і, відповід-но, сформувати чітку систему відносин з окупованими територія-ми.

Крім того, для України критично важливим є не допустити перетину

«червоних ліній» в ході нового ра-унду Мінського процесу у тіні адмі-ністрації Трампа (тобто: спочатку безпека, потім політичний процес; вивід російських військ; закриття кордонів, потім вибори). Будь-яке послаблення позиції України при-зведе до того, що Росія отримає мак-симальну перемогу: зняття санкцій, зміцнення партнерства з США, «вштовхування» до України проро-сійського Донбасу з подальшою дес-табілізацією та знищенням неза-лежної України.

Головні ризики воєнного характеру

За оцінкою ЦДАКР, в найближ-чий час через сукупність зовніш-ньополітичних факторів, які тис-нуть на Росію (насамперед, через кроки Трампа на формування анти-китайської коаліції), спричинить одночасну активізацію бойових дій на оперативно-тактичному рівні в зоні російсько-українського кон-флікту на Донбасі та зниження рів-ня стратегічної воєнної загрози до-вкола України.

Стабілізація військово-страте-гічної обстановки довкола України має короткострокову тенденцію до стабілізації. Це викликано перефор-матуванням глобальної системи після приходу до влади нового пре-зидента США. В цих умовах, Мо-сква зайняла підкреслено «паци-фістську» позицію і намагається підійти до торгів з Вашингтоном на

9

максимально «конструктивних» по-зиціях, включивши до переговорно-го кошику максимум козирних карт (Україна, Сирія, Іран, ядерне роз-зброєння, Китай тощо). Тому, на пе-ріод переговорів/торгів між Путі-ним та Трампом (протягом кількох наступних тижнів) можна прогно-зувати зниження ймовірності ши-рокомасштабного наступу з боку РФ.

В той же час, в зоні російсько-українського конфлікту на окупова-ному Донбасі можливе постійне за-гострення ситуації та підвищення інтенсивності обстрілів, а також провокаційних дій російських оку-паційних військ. Росія буде намага-тись використати постійне заго-стрення на Донбасі для шантажування Заходу з метою по-силення тиску на Україну. Запеклі боєзіткнення в районі Авдіївки, які розпочалися 29 січня підтверджу-ють цю тактику росіян і потребують постійної уваги українського вій-ськового командування.

Протягом другої половини січня 2017 року, інтенсивність обстрілів з боку окупаційних військ досягала 60 і більше випадків за добу, що вище, ніж у попередні кілька тиж-нів. Найбільш інтенсивно окупанти діяли на Маріупольському напрям-ку, де по Лебединському вогонь вела 122-мм артилерія, танки та 82-мм міномети противника. 120-мм та 82-мм міномети – по Широкиному, Во-дяному, Талаківці, Гнутовому, Лебе-

динському, Опитному та Павлополю. На Донецькому на-прямку зі 152-мм артилерії окупан-ти обстрілювали позиції бійців у ра-йоні Авдіївки. З гранатометів та великокаліберних кулеметів стріля-ли по Зайцевому та Луганському, а з мінометів різних калібрів — по Ав-діївці та Троїцькому. На Лугансько-му напрямку — з протитанкових ракетних комплексів — Новозва-нівку, з мінометів та гранатометів — Троїцьке, Новозванівку, Кримське та Новоолександрівку.

При цьому, інформація, яка над-ходить з окупованих територій Дон-басу вказує на високу ймовірність подальшого загострення ситуації. Зокрема, посилюється протистоян-ня між окремими так званими «представниками влади» окупантів. Лише 27 січня було повідомлено про смерть колишнього «лідера ЛНР» Валерія Болотова та «заступ-ника міністра промисловості і тор-гівлі ДНР» Сергія Третьякова. У ін-формаційному просторі озвучуються різні версії смерті обох військових злочинців. Однак, безу-мовно, поряд з іншими фактами, це є свідченням загострення проти-стояння всередині окупаційної вла-ди, що може пояснюватися, в тому числі, зменшенням фінансових вли-вань Кремля в структури, що забез-печують окупаційний режим на Донбасі.

Ще одним фактором, який може призвести до подальшого обмежен-

10

ня фінансового забезпечення оку-пантів та, відповідно, посилення су-перечок всередині так званих «ДНР/ЛНР», є розпочата ветеранами АТО 25 січня 2017 року блокада заліз-ничного сполучення з окупованими територіями. Поки що реакція на блокаду викликає досить мляву пу-блічну реакцію можливих зацікав-лених сторін з обох боків розмежу-вальної лінії. Однак, цілком очевидно, що за умови продовжен-ня та розширення блокади на всі за-лізничні вузли, з яких відправля-ються потяги на окуповану територію, система постачання ву-гілля та інших товарів промислово-го та широкого вжитку, яка діяла останній час, буде зруйнована. Це, безумовно, призведе до суттєвого погіршення економічної ситуації на окупованій території та вдарить по бізнес-інтересам «окупаційної» вла-ди. В результаті, окупанти можуть розпочати здійснювати провокації (наприклад, обстріл мирного насе-лення, яке знаходить в місцях бло-кування залізниці), шантажуючи Україну зняти блокаду. Також, бло-када зачепить корупційні зв’язки у відповідних структурах та бізнесо-вих колах України, тому можливо очікувати тиск (у тому числі, в ін-формаційному просторі) на учасни-ків блокади. В цій ситуації державна влада України мусить зайняти чітку позицію і принципово визначитися з подальшим статусом окупованого Донбасу, очоливши процес блоку-

вання переміщення будь-яких ван-тажів до та з окупованих території. Це, в тому числі, суттєво посилить морально-психологічний стан вій-ськовослужбовців ЗСУ та НГУ, які знаходяться у зоні бойових дій і не розуміють активного бізнесу з во-рогом, який щоденно вбиває їхніх побратимів.

Виклики для України на міжнародній арені

Курс нового президента США на переформатування глобального по-рядку, який веде до стратегічного протистояння з Китаєм, суттєво змінює ситуацію довкола України. Глухий кут, в якому опинився Пу-тін, у зв’язку з необхідністю вибору союзника – Заходу чи Китаю, стрім-ко закриває вікно можливостей, яке відкрилось для Росії всередині ми-нулого року. Кремль вимушений слідувати за ініціативами Д.Трампа і намагатися, не оголошуючи від-крито перехід на сторону Заходу, виторгувати максимально можливі бонуси, насамперед - зняття санкцій та карт-бланш на дії в Україні, а та-кож на всьому пострадянському просторі.

Найближчі тижні стануть черго-вим критичним періодом для Украї-ни з точки зору визначення власної суб’єктності в нових умовах гло-бальної турбулентності. Цілком ймовірно, що формат переговорів між Трампом та Путіним, в тому числі, стосовно російсько-україн-

11

ського конфлікту, не буде передба-чати участі власне України. Очевид-но, що йдучи на торг з Трампом, Путін буде вимагати, щоб рішення, які будуть ухвалені Кремлем та Бі-лим домом були обов’язковими для виконання учасниками Норманд-ського формату. В умовах високої ймовірності приходу до влади у Франції та ФРН лояльних до Росії політиків, можна припустити, що Париж та Берлін також стануть на сторону Москви в ході «виконання Мінських домовленостей». В ре-зультаті, може скластися ситуація, коли перед Києвом будуть ставити-ся жорсткі умови з вимогами негай-но виконати «свою частину зобов’язань» (тобто, змінити Кон-ституцію, провести вибори, амніс-тувати військових злочинців). Тиск буде продовжуватися до тих пір, поки окуповані території не будуть втиснуті у політичне та економічне поле України, в результаті чого з Ро-сії знімуть санкції, а Кремль отри-має нові важелі для дестабілізації України.

Враховуючи це, для України про-тягом наступних кількох місяців надважливим завданням стане чіт-ке позиціонування на міжнародній арені щодо недопущення реалізації російського алгоритму Мінських домовленостей. В цьому плані, до-цільно провести ревізію внутріш-нього законодавства і чітко визна-чити статус окупованих територій Донбасу, уніфікувавши їх зі стату-

сом Криму. Це суттєво посилить по-зицію України в переговорах з но-вою адміністрацією США та новим керівництвом Франції та Німеччи-ни, які будуть намагатись вже з пер-ших тижнів перебування при владі забезпечити вирішення власних проблем за рахунок України.

Додатковими негативними ас-пектами, які безпосередньо зачіпа-тимуть Україну, можуть стати нові конфлікти, які намагається спрово-кувати Росія. Мова, насамперед, йде про Білорусь та Балкани. Протиріч-чя (як в політичній, так і економіч-ній сферах) між Мінськом та Мо-сквою досягають свого апогею, президент Білорусі О.Лукашенко не погоджується на умови Кремля щодо розміщення російських військ на білоруській території і продо-вжує грати свою гру, що не задо-вольняє Москву. В цих умовах Росія може вдатися до широкого арсеналу інструментів та сценаріїв (аж до фі-зичного усунення О.Лукашенка) з метою отримання повного контро-лю над РБ.

На Балканах РФ розігрує сцена-рій розпалювання нової серії міжет-нічних конфліктів, які б підірвали останні підвалини стабільності в ЄС і створили цілий ряд проблем для країн Європи, включаючи про-вокування нових потоків біженців. Це може остаточно розколоти ЄС і відкрити перед Росією можливості щодо посилення свого впливу на Європейському континенті.

Для України протягом наступних кількох місяців надважливим за-

вданням стане чітке позиціонуван-ня на міжнародній арені щодо недо-

пущення реалізації російського алгоритму Мінських домовленос-

тей

12

Виклики у площині економікиСитуація в економіці залишаєть-

ся вкрай нестабільною. Уряд демон-струє впевненість та позитивні очі-кування щодо результатів останніх реформ у податковому законодав-стві та ряду заходів з виведення еко-номіки з тіні. Зокрема, як заявив го-лова Державної фіскальної служби України Роман Насіров, у січні 2017 року зафіксовано найбільший по-казник за всю історію адміністру-вання ПДВ - платниками задекларо-вано до сплати 22,4 млрд. гривень ПДВ. «Таких цифр ще ніколи не було, це на сьогодні рекордний для нас результат», - зазначив голова ДФС. За його словами, у січні плат-никами податків задекларовано майже вдвічі більше, ніж середньо-місячне декларування податку за сі-чень-грудень 2016 року. При цьому, у грудні 2016 року також було вста-новлено рекорд зі збору ПДВ - 16,6 млрд гривень. Як вважають пред-ставники уряду, ці багаторазові збільшення розмірів сплати подат-ків є свідченням ефективності кро-ків з детінізації економіки. При цьо-му, за прогнозами ДФС, у 2017 році прогнозується збільшення платежів до Державного бюджету на 99,5 млрд грн, або на 19,2% у порівнянні з 2016 роком.

В той же час, негативний вплив на макроекономічну ситуацію здій-снює невизначеність з надходжен-ням чергового траншу МВФ, термін виділення якого вже кілька разів пе-

реносили через «технічні питання». Реформування різних галузей еко-номіки та життєдіяльності держави поки що не призвело до відчутних результатів. Більш того, кроки щодо радикальних змін викликають запе-клий супротив корумпованої систе-ми, яка склалась за останні 25 років. Яскравим прикладом цього є ре-формування системи охорони здоров’я, де зацементована система «розпилу» державних коштів (які за обсягами дорівнюють оборонному бюджету України) чинить шалений опір команді реформаторів у Мініс-терстві охорони здоров’я. Експерти вважають, що саме за результатами зусиль реформаторів української медицини можна буде говорити про реальні наміри дій уряду.

Також, поки що відсутні прак-тичні позитивні наслідки від подво-єння з 1 січня 2017 року мінімальної зарплатні до 3200 грн. Поки що ці кроки розцінюються суспільством, в основному, як популізм влади, а підвищення мінімальної зарплати пов’язується з падінням курсу грив-ні. Це активно використовується як опозиційними силами, які не втра-чають надію на позачергові парла-ментські вибори, так і п’ятою коло-ною та російськими спецслужбами, які намагаються дестабілізувати си-туацію і руками українців знову привести до влади проросійські по-літсили.

В той же час, якщо вже в люто-му-березні місяці (саме на цей пері-

13

од опозиційні сили планують черго-вий наступ з метою провокування політичної кризи і запуску механіз-му позачергових парламентських виборів) стануть відчутними ре-зультати подвійного підвищення мінімальної зарплатні, а курс гривні буде втриманий у прогнозованих урядом рамках, це може призвести до соціальної розрядки і певним чи-ном стабілізує економічну ситуацію в країні.

Основні виклики в середині держави

ЦДАКР вважає, що в найближ-чий час слід очікувати подальшої активізації РФ щодо використання внутрішніх аспектів розвитку нашої держави з метою максимального ослаблення України в рамках реалі-зації стратегічного плану щодо її руйнування та «переформатуван-ня». Через радикальну зміну міжна-родного ландшафту, протягом най-ближчих тижнів Росія буде вимушена знизити використання військового тиску стратегічного рівня, зробивши основну ставку на внутрішню дестабілізацію України, використовуючи для цього зовніш-ній тиск з метою імплементації Мін-ських домовленостей за російським сценарієм.

В той же час, ЦДАКР відзначає неготовність української влади до протидії цим заходам РФ. Більш того існують окремі ознаки того, що, з невизначених причин, урядові

структури намагаються легалізува-ти російський (очевидно, схвалений ФРН та Францією) сценарій, впро-ваджуючи концепції, юридичні по-няття та схеми, які фактично запе-речують російську агресію та окупацію Донбасу і перекладають всі акценти на внутрішньоукраїн-ську парадигму. Таким чином, йде повзучий процес переведення ро-сійсько-українського конфлікту у площину «внутрішньої громадян-ської війни», що є головним завдан-ням Кремля у протистоянні з Украї-ною.

Зокрема, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій почало активно запускати в інфор-маційний простір маніпулятивні дискусії щодо доцільності викорис-тання поняття «ефективний контр-оль» для визначення ситуації на окупованих територіях Донбасу. Як вважають чиновники МінТОТ, си-туацію на Донбасі не можна харак-теризувати як окупація, на цих те-риторіях відсутній окупант, а воюють там проти України «недер-жавні збройні угруповання». Мін-ТОТ вводить в обіг ще ряд сумнів-них тверджень (в тому числі, що на окупованому Донбасі не створені окупаційні органи влади), які руй-нують всю політику України протя-гом останніх 3 років щодо визнання Росії агресором та окупантом з усі-ма наступними наслідками. Фак-тично, МінТОТ пропонує Україні та міжнародному співтовариству по-

Через радикальну зміну міжнародно-го ландшафту, протягом найближ-

чих тижнів Росія буде вимушена знизити використання військового

тиску стратегічного рівня, зробив-ши основну ставку на внутрішню

дестабілізацію України, використо-вуючи для цього зовнішній тиск з

метою імплементації Мінських домовленостей за російським сцена-

рієм

14

годитись з позицією Росії, яка ствер-джує, що не бере участі у конфлікті проти України, а «ополченці» (за версією МінТОТ – «недержавні збройні угруповання») – є громадя-нами України, які воюють проти «Київського режиму».

Навіть поверховий аналіз «роз-робок» МінТОТ показує, що це ма-ніпулятивні та надумані тверджен-ня, які не мають жодного відношення до міжнародного права та україн-ського законодавства. Поняття «ефективний контроль» відсутній у міжнародному праві, а ситуація на окупованому Донбасі чітко відпові-дає визначенню терміну «окупація».

На думку ЦДАКР, такі дії Мін-ТОТ мають виключно деструктивні дії та грають на руку Росії, яка, ви-користовуючи відповідні заяви українського міністерства, безумов-но, спробує переконати нову адміні-страцію США та керівництво євро-пейських країн, що в Україні дійсно

відбувається громадянська війна, де воюють «державні» та «недержавні» збройні формування. Наслідки та-кої «аналітичної» роботи можуть бути руйнівними для Української Держави. Додаткове занепокоєння викликає відсутність фахової реак-ції на ці дії МінТОТ з боку Мініс-терства закордонних справ, яке по-винно офіційно й публічно визначити хибність чи правдивість висновків МінТОТ про статус оку-пованих територій.

У зв’язку з цим, ЦДАКР закли-кає українську владу та експертне середовище провести широке обго-ворення заяв МінТОТ стосовно від-сутності ознак окупації Донбасу з подальшим внесенням до Верховної Ради пропозицій щодо чіткого зако-нодавчого визначення статусу оку-пованих територій на Донбасі (як варіант – уніфікація статусу окупо-ваного Донбасу зі статусом окупо-ваного Криму).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

15

Что ждёт Трампа и АмерикуВопрос о будущем политиче-

ском курсе США можно рассма-тривать только в общем контексте. И дело не только в отношении к России. Последние президентские выборы в США были невиданны-ми до сих пор. За последние 35 лет американский политический исте-блишмент научился приводить к власти тех, кого сам хотел. Эта си-стема стала совершенной ещё со времен Р. Рейгана. Часто говорят, что он был великим президентом, который подобрал отличную ко-манду. Наоборот, это команда его выбрала: человека, который умел общаться с массами, но в то же вре-мя средней руки политика. Главные

идеи, в том числе рейганомика, ему лично не принадлежали.

Или, например, Барак Обама. За два года до выборов о нем никто не слышал. К моменту открытие изби-рательных участков с помощью те-левидения была организована це-лая «обамомания». Он ничего особенного не обещал (кроме ре-формы здравоохранения), но стал популярнейшим человеком. Он не успел приступить к исполнению своих обязанностей, как ему при-судили Нобелевскую премию мира. Это потому, что политический ис-теблишмент решил: нужно пока-зать миру, что Америка оконча-тельно преодолела расизм. Таким же образом три года назад было

Для достижения своих целей Украина должна быть интересна другим странам как партнер

У дзеркалі експертноі

думки

Георгий Сигуа,доктор экономических наук,

советник Украинского Кредитно-Банковского союза,первый грузинский дипломат в Украине (1993-1997)

За последние 35 лет американский политический истеблишмент на-

учился приводить к власти тех, кого сам хотел

16

решено, что сейчас пришла очередь женщины-президента.

Обычно наряду с уже согласо-ванной кандидатурой выставляет-ся заведомо непроходная фигура, чтобы за неё люди точно не прого-лосовали, а часто, чтобы голосова-ли против нее (а, значит, за желае-мую). Например, против Обамы выдвинули Маккейна – политиче-ски нефотогеничного человека. Этот метод использовался и во Франции: Жак Ширак вторично победил только потому, что люди голосовали против Жана-Мари Ле Пен. В России также против Ельци-на противопоставили коммуниста Зюганова заведомо предполагая, что люди будут голосовать против него. В результате Ельцин, имея до выборов рейтинг в 6%, набрал во втором туре 65%. И сейчас Трампу позволили выйти в финал только потому, что все воспринимали его как «непроходную» фигуру. Даже республиканская партия его не сильно поддерживала. Трампа вы-двинули для того, чтобы он прои-грал. Российское вмешательство в выборы путем хакерских атак (и не только) как раз и повлияло на те решающие несколько процентов голосов. Это был явный прокол по-литического истеблишмента и раз-ведывательных служб. Владимира Путина сильно недооценили как стратега.

То есть, у Трампа сейчас очень серьёзная оппозиция не только в

Конгрессе и Сенате, но и в его соб-ственной партии. Большинству ре-спубликанцев он неугоден. Это важно понимать для прогноза его дальнейших действий. Любой ком-промисс с Россией, даже самый не-обходимый и разумный, будут рас-ценивать как «благодарность» за победу и предательство нацио-нальных интересов. Как следствие возможен даже импичмент при первом удобном случае. Или при-знание нелегитимным, в виду рос-сийского вмешательства в выборы. Потому у Трампа довольно слож-ная ситуация, в которой у него нет свободы действий. Часто онгово-рит, что упразднит некоторые по-следние указы Барака Обамы. Но, скорее всего, Конгресс не разрешит такое сделать. А в условиях кон-фликта между разными ветвями власти существует очень большая опасность развития политического кризиса. России как раз и нужно ослабление консолидированной позиции американского политику-ма, отсутствия единства с Европой и обострения коллизий с Латин-ской Америкой. Мало кто обраща-ет внимание на некоторую схо-жесть подходов Трампа во внешней политике с доктриной Монро и даже с политикой «большой дубин-ки».

Некоторые наши политики го-ворят, что Трамп – волевой чело-век, который не один раз становил-ся банкротом, а потом опять

Обычно наряду с уже согласованной кандидатурой выставляется заве-

домо непроходная фигура, чтобы за неё люди точно не проголосовали, а

часто, чтобы голосовали против нее (а, значит, за желаемую)

Трампа выдвинули для того, чтобы он проиграл

Любой компромисс с Россией, даже самый необходимый и разумный,

будут расценивать как «благодар-ность» за победу и предательство национальных интересов. Как след-ствие возможен даже импичмент

при первом удобном случае

17

успешным бизнесменом. Я с этим не согласен. Банкротство раньше было эксцессом и причиной для са-моубийства. Сейчасэто средство обогащения. В Украине это также происходит. Собственники банка скупают за счет его активов цен-ные бумаги, недвижимость или предприятия. Потом банк объяв-ляется банкротом, а владельцы миллиардерами. Трамп поступал также, только путем перевода денег в оффшоры. С таким прошлым он казался всем непроходной канди-датурой, но, увы, все получилось наоборот.

Европа и популизмСегодня бытует убеждение, что

ЕС разваливается, и у него нет бу-дущего. Я с этим в корне не согла-сен. ЕС – это величайший проект в истории человечества. 28 госу-дарств отказались от большей ча-сти своего суверенитета, чтобы объединиться. Для меня – это на-чало объединения человечества. Может через 200 лет на Земле будет единое планетарное государство. Те политики, которые предвкуша-ют дезинтеграцию, пытаются заво-евать симпатии части избирателей, которые считают себя национали-стами. К сожалению, сегодня боль-шинство политиков популисты, иначе они просто не добьются успеха на выборах. Социальный или национальный популизм – это всего лишь демагогические ин-

струменты убеждения. Brexit произошел, да. Но Ан-

глия, в отличие от остальных 27 стран Европы, никогда не была полностью интегрирована в Евро-союз. В вопросах политики, напри-мер, в ходе войны в Ираке, Брита-ния поддержала сторону США. Финансовая, так же как и судебная система этой страны, вовсе не была гармонизирована в соответствии с европейскими правилами. Полной интеграции никогда не было. На Евросоюз выход Британии не будет иметь катастрофических послед-ствий. Но, например, выход Фран-ции с ЕС будет означать начало его развала, так как эта страна, нарав-не с Германией и Италией, состав-ляет его ядро.

Что делать Украине в новых геополитических реалиях

Миром правит интерес и праг-матичность. Украина должна быть интересна другим странам. Европа и США ввели санкции против РФ не потому, что они нас любят, а по-тому что это наказание (и довольно мягкое) за нарушения современно-го мирового порядка. Очень инте-ресна в этом смысле последняя пресс конференция Барака Обамы как Президента. Он назвал дей-ствия России «хулиганскими». Та-кая недипломатичная лексика мно-гих удивила. Однако от этой фразы веет снисходительностью: Обама отчитал Путина как учитель троеч-

Те политики, которые предвкуша-ют дезинтеграцию, пытаются

завоевать симпатии части избира-телей, которые считают себя

националистами. К сожалению, сегодня большинство политиков популисты, иначе они просто не

добьются успеха на выборах

18

ника, но с нескрываемым желани-ем помириться. Если бы что-то по-добное натворило менее крупное государство, это назвали бы пре-ступлением. Мало того, может, во-рвались бы в эту страну (как, на-пример, в Ирак) для восстановления демократии. Но Россия – ядерная держава. Потому не «агрессия» и «преступление», а «хулиганство».

Но Россию нужно унять, а ино-гда Украина этому сама препят-ствует. По мнению многих «экспер-тов», большой ошибкой президента Порошенко было игнорирование Трампа и ставка на Клинтон. Я счи-таю, что все подобные личностные моменты не так важны в большой политике. Через месяц или два о подобном никто даже не вспомнит. Главное – реальные цели госу-дарств. Ошибки Украины в другом. В первую очередь, это непоследова-тельные действия в отношении России. Слишком долго не было выработано понятной и однознач-ной позиции: украинские санкции в первое время были много мягче, чем европейские.

Кроме того, Украина энергети-чески до сих пор зависима от Рос-сии. В реальности диверсификация происходит медленно. До 2005 года мы получали газ из трёх источни-ков. Во-первых, Украина сама до-бывала около 20 млрд. куб. м. газа. Во-вторых, газ с Российской Феде-рации. Вице-премьер-министр Юлия Тимошенко в 2000 году за-

ключила договор сроком на 10 лет о поставках газа по цене 50 дол. за 100 куб.м. За транзит российского газа в Европу (тогда это составляло около 130 млрд. куб. м.) Украина получала большую скидку. Факти-чески это была выгодная бартерная сделка. В-третьих, остальное необ-ходимое количество газа закупали в Туркменистане за 44 дол. В 2005 году сделка с Россией была аннули-рована по инициативе Виктора Ющенко, в январе 2006 года был заключен новый договор, по кото-рому Украина порвала с Туркмени-станом. В итоге Украина утратила третий источник поставки дешёво-го газа и стала зависимой от Рос-сии, а совместное предприятие Ро-сУкрЭнерго было причиной коррупции и махинаций на протя-жении многих лет. До сих пор об-щество не требует расследований по этому делу. Одна страна не должна зависеть в стратегических вопросах от другой больше, чем на 25-30%.Кстати Германия тоже сей-час нарушает этот принцип эконо-мической безопасности: 39% упо-требляемого газа она получает из России. И потому Ангела Меркель поступала бы ещё резче, если бы не этот фактор.

Тогда этой ситуацией восполь-зовалась Россия. Поскольку в ра-диусе двух тысяч километров у Туркменистана покупателей газа нет, он был вынужден тогда его контрактовать с Россией на годы

По мнению многих «экспертов», большой ошибкой президента

Порошенко было игнорирование Трампа и ставка на Клинтон. Я

считаю, что все подобные личностные моменты не так

важны в большой политике

Одна страна не должна зависеть в стратегических вопросах от другой

больше, чем на 25-30%

19

вперед. Вместо того, чтобы дивер-сифицировать источники поставок энергоносителей Украина оказалась на 100% зависима от весьма сомни-тельной оффшорной компании-мо-нополиста с уставным капиталом в 11 тыс. дол. – РосУкрЭнерго. Это было государственное преступле-ние, не имеющее аналогов.

Следующая ошибка Украины – это отсутствие как-либо диплома-тических реакций в критический момент, что свидетельствует об от-сутствии политического курса как такового. Когда в 2010 году были озвучены проекты Северного и Южного потока, Украина просто промолчала. Почему? Ведь это была явная антиукраинская политика. Германия на тот момент поступала как враг Украины, исключая ее из зоны своих непосредственных эко-номических интересов. Эти проек-ты начинались при президентстве В. Ющенко, продолжались при В. Януковиче. Украину сдала свои по-зиции не только в экономическом плане, но и в политическом. После этого страны Европы стали менее заинтересованы в стабильности и безопасности нашей страны. Поче-му немецкому руководству не сде-лали предложение инвестировать вдовое меньше в украинскую газо-транспортную систему, вместо со-вершенно невыгодного Северного потока? Вопрос риторический.

Для того, чтобы оценить совре-менную ситуацию, многие процес-

сы должны стать прозрачными. Например, закупки энергетическо-го угля. Не так давно Украина на-чала его импорт с Южной Африки. Но ведь это абсурд: уголь не тот продукт, который выгодно транс-портировать на дальние расстоя-ния. В принципе африканский уголь не может стоить дешевле, чем европейский. Потом оказалось, что привезенный африканский уголь очень низкого качества. В резуль-тате от этого контракта отказались, объявили его коррупционной схе-мой и заключили новый договор с Россией. И это 2014 год.

Недавно была оглашена полная энергетическая независимость от Российской Федерации. Украина стала покупать российский газ с Европы. Для этого был заключен договор с компанией-посредни-ком, а цена повысилась с 125-145 долл. До 185 дол. «Успех» очевиден. Согласно всем международным до-говорам, реэкспорт невозможен без согласия экспортера. То есть все сделки Украины согласованы с российской стороной. Но зачем тогда компания-посредник? Газ якобы доходит до Словакии, а по-том перегоняется обратно в Украи-ну, хотя подобный реверс очень не-выгодный и технически сложный. Видимо, кто-то заинтересован в таких непрозрачных схемах.

В любом случае, Европа не хо-чет ещё больше обострять отноше-ния с Россией. РФ – это огромный

Следующая ошибка Украины – это отсутствие как-либо дипломати-ческих реакций в критический мо-

мент, что свидетельствует об отсутствии политического курса

как такового

В любом случае, Европа не хочет ещё больше обострять отношения с Россией. РФ – это огромный рынок сбыта и доступ к многочисленным

сырьевым ресурсам. А полностью терять такого партнера ни одна

из стран ЕС не будет

20

рынок сбыта и доступ к многочис-ленным сырьевым ресурсам. А полностью терять такого партнера ни одна из стран ЕС не будет.

А что же Украина? Она не инте-грирована как в культурное, так и в экономическое пространство Ев-ропы. Украина 25 лет отторгала крупных высокотехнологичных инвесторов Запада, раздавая путем приватизации все государствен-ные предприятия некомпетентно-му в экономических вопросах по-литическому классу и криминалитету, а в лучшем случае своим же «красным директорам». Если бы в украинской экономике присутствовали такие крупные за-падные компании, как, например, Volkswagen и Ford (в конце 90-х обе корпорации добивались создания своих предприятий в Украине, но не были допущены), голландский

Phillips и другие компании-лидеры, то у нашей страны появилось бы сильное лобби в западных полити-ческих кругах. Во всяком случае, голландское правительство не за-блокировало бы Соглашение об ас-социации с Евросоюзом. В резуль-тате у нас двойной ущерб. Экономический – Украина отгоро-дилась от новейших технологий и не допустила европейский капитал. И политический. Все наши отно-шения с Европой ограничиваются торговлей. В отличие от Эстонии и Латвии мы не стали членами ЕС, НАТО и даже Организации эконо-мического сотрудничества и раз-вития (ОЭСР). Надеюсь, что эти ошибки будут учтены при ныне объявленной большой приватиза-ции. Хотя это будет трудно при та-ком неблагоприятном инвестици-онном климате в Украине.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

21

Протягом останніх десятиліть у світовій оборонній промисловості cклалась стійка тенденція до наро-щування частки приватного секто-ру. Це означає, що централізована вертикаль управління оборонними підприємствами поступово витіс-няється комплексною науково-ви-робничою мережею, яка поєднує як державні так і приватні підпри-ємства.

Нині держави НАТО та партне-ри Альянсу активно залучають приватний сектор в межах ОПК за-вдяки таким механізмам як аутсор-синг (виробництво озброєнь і по-слуг із матеріально-технічного забезпечення, технічна підтримка військового обладнання та об’єктів

інфраструктури), приватизація (як джерело надходження додаткових коштів) і державно-приватне парт-нерство (залучення інвестицій приватного сектору в рамках вій-ськових проектів).

В той же час, в умовах перма-нентних бойових дій на Донбасі і експансіоністської політики Крем-ля в регіоні, для розвитку націо-нальної оборонної промисловості України першочергового значення набуває потенціал вітчизняного виробника для самостійного забез-печення потреб ЗСУ в усіх видах і типах сучасного озброєння. Відпо-відно, вдосконалення структури українського оборонно-промисло-вого комплексу (ОПК) може отри-

Державно приватне партнерство як фак-тор ліквідації недоліків співпраці держави з приватними оборонними підприємствами

Володимир Солов’ян, керівник зовнішньополітичних проектів ЦДАКР

Нині держави НАТО та партнери Альянсу активно залучають приват-

ний сектор в межах ОПК завдяки таким механізмам як аутсорсинг

22

мати необхідний імпульс саме за-вдяки залученню потенціалу приватного бізнесу через активну реалізацію різноманітних проектів у межах державно-приватного партнерства (ДПП).

Сьогодні в Україні чинне зако-нодавство не дозволяє застосову-вати механізми ДПП у сфері націо-нальної безпеки та оборони. В серпні 2015 року з’явився законо-проект, який мав ліквідувати цю прогалину. Втім, до сесійної зали парламенту документ так і не по-трапив, адже одразу після розгляду в профільному комітеті був відкли-каний. Але уже в жовтні минулого року голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпе-ки і оборони (до того ж політик тривалий час був одночасно голо-вою Наглядової ради ДК «Укробо-ронпром») Сергій Пашинський розповів про підготовку нового за-конопроекту, який «забезпечить такі схеми співпраці в ОПК, які б захищали як приватних інвесторів, так і інтереси держави».

Віталій Немілостивий, почес-ний голова корпорації «УкрІнн-Маш», екс-перший заступник міні-стра Промполітики, звертає увагу на те, що «В Україні діє закон «Про державно-приватне партнерство», який регулює відносини держави і бізнесу в багатьох сферах, зокрема в енергетиці, охороні здоров’я, ма-шинобудуванні, будівництві, на-данні соціальних послуг і т. д. Ви-

никає питання – навіщо підприємства оборонного комп-лексу виокремлювати, а не діяти в рамках чинного закону?».

Справді, як свідчить світова практика, перш ніж утвердитись у сфері оборонної промисловості, ДПП стало одним із наріжних ка-менів економічної, соціальної та інноваційної політики більшості європейських держав. Велика Бри-танія першою серед європейських країн обрала шлях якісних пере-творень, запровадивши в 1992 р. нову концепцію управління дер-жавною власністю – так звану «Іні-ціативу приватного фінансування». Протягом наступних років інші країни ЄС запровадили схожі зако-нодавчі акти (спершу на національ-ному рівні, а в 2004 році набули чинності відповідні директиви ЄС), які регулюють публічно-при-ватне партнерство, зокрема і щодо оборонних спроможностей.

Та незалежно від того, яким шляхом підуть українські парла-ментарі, регулювання державно-приватних відносин у сфері вітчиз-няної оборонної промисловості виходить далеко за рамки питання про новий закон чи зміни до вже іс-нуючого. Технічний директор ТОВ «Проксімус» - інженерної компанії, яка здійснює розробку та виробни-цтво продукції у сфері телекомуні-кацій і системної інтеграції, Олег Кривушкін відзначає негативний фактор численних колізій у нор-

Сьогодні в Україні чинне законодав-ство не дозволяє застосовувати

механізми ДПП у сфері національної безпеки та оборони

Велика Британія першою серед європейських країн обрала шлях

якісних перетворень, запровадивши в 1992 р. нову концепцію управління державною власністю – так звану

«Ініціативу приватного фінансуван-ня»

За словами представника ТОВ «Про-ксімус», на вітчизняному ринку

озброєнь незмінною залишається ситуація, за якої «якщо виробни-

цтво орієнтоване на експорт, простіше виготовляти за кордоном

23

мативно-правовій базі, яка регу-лює діяльність приватних оборон-них підприємств: «Досить часто постанови Кабміну, накази Мініс-терства оборони та інші підзаконні акти повністю суперечать чинним законам. До того ж чиновники, які планують державне оборонне за-мовлення, зазвичай керуються саме підзаконними актами». За словами представника ТОВ «Проксімус», на вітчизняному ринку озброєнь не-змінною залишається ситуація, за якої «якщо виробництво орієнто-ване на експорт, простіше виготов-ляти за кордоном. Експортувати з України досить складно - на затвер-дження необхідної документації іноді йдуть роки. А час - це осно-вний ресурс в даній галузі».

Той факт, що на відміну від ком-паній державної форми власності, підприємства приватного сектору мають більше можливостей для за-лучення іноземних інвестицій та участі у міжнародних проектах, мав би стати ключовою перевагою за-провадження ДПП в українських ре-аліях. Однак неефективне державне управління та несприятливий інвес-тиційний клімат, сукупно з непрозо-рим механізмом захисту прав влас-ності інвесторів наразі фактично унеможливлює такий сценарій.

«В такій ситуації, коли держав-ні та приватні підприємства пере-бувають на нерівноправних пози-ціях, про серйозні інвестиції у вітчизняний ОПК не може йти

мова. Приватному підприємцю для того, щоб продати продукцію за кордон потрібно питати дозволу у свого конкурента – «Укроборонп-рому». Доки діє це обмеження но-вий закон нічого не змінить», - за-уважує Віталій Немілостивий.

На прикладі комплексу радіопе-решкод «Анклав», заступник голо-ви правління АТ ХК «Укрспецтех-ніка» Михайло Прохоренко звертає увагу на позитивні зрушення у під-ході деяких оборонних відомств до співпраці з приватними підприєм-цями: «Воєнно-наукове управління Генерального штабу ЗСУ повірило і підтримало нас («Укрспецтехніці» - авт.) при створенні «Анклаву». Саме це відомство створило комі-сію, завдяки якій ми успішно про-вели випробування виробу в зоні АТО, в реальних бойових умовах. Також Центральне управління ра-діоелектронної боротьби (РЕБ) ЗС України приділяє достатньо уваги збору інформації і рекомендацій від організацій, які вже використо-вують даний виріб. Контакт між «Укрспецтехнікою» і Центральним управлінням РЕБ на сьогодні нала-годжено досить тісно. Таке ділове співробітництво дає надію на ство-рення нових перспективних зраз-ків озброєння і технічних засобів радіоелектронної боротьби». В той же час, подібна взаємодія не прине-се помітного результату, доки не буде віддзеркалена в Держоборон-замовленні.

24

Про що ж, власне, говорять дані оборонного замовлення? В 2016 році держава «оцінила» свої потре-би щодо наукового та матеріально-технічного забезпечення НБО в 13,5 млрд гривень. При цьому на долю ДК «Укроборонпром», до якого входило 135 оборонних під-приємств, припало лише 4,4 млрд грн. Таким чином, дві третини обо-ронної продукції виробляють саме приватні підприємства (разом під-приємствами Міноборони, які спе-ціалізуються на сервісі – ремонті ОВТ). Ще більш промовистою ста-тистика стає у порівняні з показни-ком 2015 року, коли понад 60% дер-жоборонзамовлення дісталося «Укроборонпрому».

Однак сьогодні приватному сек-тору й надалі нав’язуються нерівні умови у порівнянні з підприєм-ствами ДК «Укроборонпром». З року в рік приватний сектор в обо-ронній галузі затискається лещата-ми неповороткої бюрократії, ко-рупції, упереджених тендерів і замовлень, які часто дублюють ви-робництва і ускладненням участі у демонстраціях та виставках. Розви-ток українського приватного обо-ронно-промислового сектору галь-мують такі фактори як ручне, непрозоре та інколи невиправдано утаємничене управління; недоско-нала нормативно-правова база і відсутність реалістичної концепції розвитку. Часто це призводить до абсурдної ситуації, коли різні ко-

лективи паралельно розробляють однотипні технологічні проекти.

Уникнути розпорошення зу-силь і забезпечити необхідні пара-метри для нормалізації державно-приватних відносин в сфері ОПК України можливо лише через до-тримання належних умов, до яких міжнародний досвід відносить:• рівномірний розподіл ризику і

відповідальності між державним і приватними секторами;

• конкурентне і змагальне середо-вище державних закупівель. Без-посередньою умовою для цього є інформованість приватних виробників про потреби обо-ронного відомства в реалізації військово-технічних проектів, обсяги, параметри і номенклату-ру державного оборонного за-мовлення і програми озброєння;

• прозору та чітку нормативно-правову базу, яка б фіксувала особливості відбору приватного партнера для укладення угоди про ДПП;

• створення спеціалізованого цен-тру розвитку ДПП у сфері військово-технічного забезпе-чення оборони країни.Нині ефективність та резуль-

тативність державного управлін-ня у сфері ОПК усе частіше вирі-шується завдяки залученню структур приватного сектору, адже в його межах новаторські ідеї впроваджуються в рази дина-мічніше, ніж у державному. Нато-

Однак сьогодні приватному сектору й надалі нав’язуються нерівні умови

у порівнянні з підприємствами ДК «Укроборонпром»

25

мість розвиток ОПК виключно силами державних інститутів є малоефективним в умовах гло-бального ринку. Успішна реаліза-ція такого партнерства дозволить

підвищити якість виробленого озброєння, ефективніше залучати цивільні технології та забезпечи-ти ефективність бюджетних ін-вестицій в ОПК.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

26

Формирования ПВО (админи-стративно сведенные в зенитно-ракетные войска/ЗРВ и радиотех-нические войска/РТВ) Воздушных Сил (ВзС) Украины представляют собой основу национальной системы ПВО. В их составе в насто-ящее время насчитывается 4 зенитно-ракетных бригады, 5 зенитно-ракетных полков (всего – 31 зенитно-ракетный дивизион: 22 дивизиона комплексов С-300ПТ и С-300ПС и 9 дивизионов – комп-лексов «Бук-М1») и 4 радиотехни-ческие бригады, распределенные по трем воздушным командовани-ям – «Запад», «Центр» и «Юг».

Несмотря на значительную моральную устарелость матери-

альной части ЗРВ и особенно – РТВ ВзС Украины, было бы, тем не менее, большой ошибкой ду-мать, что они не представляют со-бой сколько-нибудь значитель-ной боевой ценности. Напротив, при выполнении ряда условий, силы и средства ПВО ВзС будут все еще в состоянии нанести, если и не решающий для хода и исхода воздушных операций, то, по край-ней мере – весьма значительный ущерб даже качественно и коли-чественно превосходящему про-тивнику. Соответственно, вопрос в том, при выполнении каких условиях это достижимо? И что для выполнения вышеупомянутых условий потребуется (как от са-

Щит от враждебных небес. ПВО Воздушных Сил Украины: состояние, проблемы, потенциал развития

Сергей Гончаров, эксперт в сфере безопасности

При выполнении ряда условий, силы и средства ПВО ВзС будут все еще в

состоянии нанести, если и не реша-ющий для хода и исхода воздушных

операций, то, по крайней мере – весьма значительный ущерб даже качественно и количественно пре-

восходящему противнику

27

мих Воздушных Сил, так и от дру-гих видов ВСУ, обороной промышленности и государствен-ного бюджета страны)?

Сначала о мероприятиях, не тре-бующих значительных финансовых средств и технических усилий, которые могут быть проведены са-мими ВзС. Как нетрудно догадаться, речь идет о мероприятиях, прежде всего, организационного характера. К таковым относится в первую оче-редь переход ЗРВ ВзС полностью на бригадную организационную структуру. Разумеется, при этом надо понимать, что бригада не про-сто состоит из большего числа огневых дивизионов, нежели зенитно-ракетный полк (это как раз не есть категорическое условие, хотя это и весьма желательно с точ-ки зрения оптимизации управлен-ческих структур), а представляет собой основное тактическое соеди-нение, состоящие из отдельных не только в аспекте административно-хозяйственном, но и в аспекте бое-вого применения частей. Таким об-разом, основной тактической единицей ЗРВ ВзС должен оконча-тельно стать огневой дивизион.

Конечно, такой шаг не ликвиди-рует полностью того, что можно назвать «организационно-такти-ческим отставанием» ЗРВ ВзС Украины от формирований ПВО большинства стран НАТО, где основной боевой единицей явля-ется батарея, могущая (в отдельных

случаях и для некоторых систем) применяться и посекционно (по-взводно). Тем не менее, это стало бы значительным шагом вперед на пути к тактической децентрализа-ции системы ПВО страны, что ав-томатически резко повысит ее бое-вую устойчивость.

Еще одним организационным шагом может стать отказ от однородных зенитно-ракетных формирований в пользу смешанных бригад, в состав которых будут включены как огневые дивизионы ЗРК С-300, так и огневые дивизионы ЗРК «Бук-М1» (2-3 дивизиона С-300 и 1-2 дивизи-она «Бук-М1»).

Следующий шаг - тоже организационный, но он потребует совместных усилий уже двух видов вооруженных сил – ВзС и СВ. Речь идет о включении в состав дивизио-нов ЗРК С-300 и «Бук-М1» батарей зенитных ракетно-артиллерийских («ракетно-пушечных») комплексов «Тунгуска» (как вариант - 4 батареи этого ЗРАК могут быть сведены в еще один - пятый – огневой дивизи-он бригады и придаваться побата-рейно дивизионам С-300 и «Бук-М1» непосредственно в «особый пери-од»). Такое решение снова-таки не есть чем-то принципиально новым: вплоть до начала 2000-х гг. для обороны позиций части зенитно-ракетных полков сил ПВО страны использовались комплексы «Оса-АКМ». Снятие этих комплексов с

Основной тактической единицей ЗРВ ВзС должен окончательно

стать огневой дивизион

Это стало бы значительным ша-гом вперед на пути к тактической

децентрализации системы ПВО страны, что автоматически резко

повысит ее боевую устойчивость

28

вооружения было, несомненно, правильным шагом, так как по сво-им ТТХ они уже явно не соответ-ствуют требованиям времени. Од-нако представляется, что в данном случае «вместе с водой выплеснули и ребенка» - сама идея «многослой-ной» ПВО стратегических объектов и районов, обеспечиваемой на разных дальностях и высотах разными комплексами ПВО, оптимизированными именно под эти дальности и высоты и выполняющей также функции самообороны позиций средств ПВО «длинной руки», была абсолютно правильной.

Можно согласиться с возраже-нием, что все перечисленные ре-шения усложнят управление и техническое обеспечение форми-рование ЗРВ ВзС. Однако по-скольку главным критерием оцен-ки группировки ПВО страны является не простота организа-ции, управления и обслуживания (факторы, которым традиционно придается повышенное значение в мирное время), а боевая эффективность (ключевым усло-вием который является высокая боевая устойчивость как группи-ровки в целом, так и отдельных ее тактических элементов), то дума-ется, что необходимость в перечисленных организационных мероприятиях вполне назрела.

Среди других организационно-штатных мероприятий стоит также

отметить необходимость создания в составе ВзС централизованного Ко-мандования ПВО со своим штабом, функционирующего в рамках Объединенного Командования ПВО национального уровня, включающе-го командования ПВО видов вооруженных сил и Национальной Гвардии (что потребует создания ко-мандований ПВО в составе СВ, ВМС и НГ Украины). Учитывая как количественный, так и, особенно, качественный дефицит огневых и радиотехнических средств ПВО в составе национальных Вооруженных Сил - было бы в высшей степени це-лесообразно объединить все огневые и радиоэлектронные ресурсы проти-вовоздушной обороны в единую систему (при сохранении за такти-ческими компонентами этой системы способности к максималь-но децентрализованному – вплоть до полностью автономного – боево-му применению).

Шагом, требующим дополни-тельного изучения, является со-здание четвертого регионального командования Воздушных Сил. В самом деле, если посмотреть на карту Украины и ее военно-поли-тическое окружение, то нетрудно заметить, что территория страны (за исключением Крыма) естественным образом делится на четыре стратегических района: северо-восточный, юго-восточный, юго-западный и северо-западный (причем данное

29

деление является оптимальным не только с точки зрения боевого при-менения сил ПВО, но и с военно-административной точки зрения; впрочем, последнее - тема отдель-ного разговора).

Так же было бы желательно иметь в оперативном подчинении каждого района ПВО территори-ального воздушного командования одну истребительную авиацион-ную эскадрилью (желательно Су-27) из состава тактической авиа-ции ВзС и вертолетное звено (Ми-24ВП, довооруженные УР Р-60М) из состава Армейской ави-ации СВ, ориентированные на выполнение именно задач ПВО.

Особо следует остановиться на боевой подготовке ЗРВ и РТВ ВзС. Практика показывает, что ни самая лучшая материальная часть, ни на-иболее оптимальная организация не могут обеспечить боеспособ-ность сил ПВО страны без надле-жащего уровня боевой подготовки (впрочем, это относится не только к ПВО страны и вообще не только к ПВО). И дело не только в соответ-ствии выучки расчетов зенитных и радиотехнических средств неким абстрактным «нормативам». Тре-буется еще и чтобы сами нормативы в максимально возможной степени были приближены к реальности.

С учетом данного обстоятель-ства нетрудно увидеть, что задача обеспечения надлежащего уровня боевой подготовки ПВО ВзС не мо-

жет быть решена только усилиями родов войск, в нее входящих. На-пример, для выполнения с нужным практическим результатом такого упражнения, как поражение дис танционно-пилотируемых воздушных мишеней, недостаточ-но просто создать мишенную об-становку (пусть даже и сложную) – требуется еще и привлечение самолетов РЭБ, без использования которых современные крупные воздушные операции немыслимы и «работу» которых на стороне «условного противника» ничто за-менить не может.

Далее, следует вернуться к прак-тике, предусматривающей учения по отражению массированных на-летов воздушных целей. Причем во избежание «подгонки» сценариев учений под желаемый результат абсолютно необходимы реалистичные критерии оценки этих результатов. В частности, при отработке задачи по отражению массированного налета перед сред-ствами ПВО не должна ставиться цель 100%-ного или близкого к та-ковому «условного уничтожения» воздушных объектов «условного противника»: если в условиях, дей-ствительно приближенных к ре-альности, этот показатель составит хотя бы 50% - будет уже хорошо.

И разумеется, наконец, необ-ходимо организовать то, что ни-когда не практиковалось на тер-ритории Украины начиная, по

Практика показывает, что ни самая лучшая материальная часть, ни наиболее оптимальная организа-ция не могут обеспечить боеспособ-ность сил ПВО страны без надлежа-

щего уровня боевой подготовки

30

крайней мере, с 1992 г. - учения по отражению продолжительной воздушной наступательной опе-рации «условного противника», включающей в себя серию массированных воздушных нале-тов.

Впрочем, все сказанное выше никак не умаляет значимости реальных боевых стрельб. Более того, настоятельно требуется уве-личение масштабов и интенсив-ности соответствующих видов бое-вой подготовки - каждый огневой дивизион должен проводить боевые стрельбы (по два пуска) по реальным целям не реже чем раз в год.

Представляется, что перечисленные мероприятия в час-ти организации и боевой подготов-ки имеют даже более высокий при-оритет, чем уровень технической готовности ЗРК ВзС и их модерни-зация. ПВО Украины должна стро-иться на иных концепциях введе-ния боевых действий, нежели ПВО СССР. Должно быть официально, на доктринальном уровне призна-но и внедрено в боевую подготовку формирований ПВО на всех уров-нях, что главной целью противо-воздушной обороны является не воспрещение доступа противнику в свое воздушное пространство (что, учитывая потенциал ВВС и Ракетных войск и артиллерии СВ Российской Федерации, является

для ПВО Украины совершенно не-реальной задачей даже в самых благоприятных условиях), а только (1) максимально возможное исто-щение сил противника в ходе про-ведения им стратегической воз-душной наступательной операции и (2) пресечение террористических нападений с воздуха на ключевые в политическом и экологическом отношении объекты. И только по-сле решения организационных за-дач и задач по боевой подготовке, стоящих перед ПВО страны, следу-ет рассматривать задачи по их тех-ническому переоснащению.

Впрочем, совокупность перечисленных мер также потребу-ет значительных расходов и усилий – и, как было сказано выше, отнюдь не только расходов на ЗРВ и РТВ ВзС и усилий с их стороны. Но представляется, что это тот случай, который можно охарактеризовать, как «критически необходимые ин-вестиции в национальную безопас-ность». Если конечно военно-по-литическое руководство страны действительно допускает решительный вооруженный отпор возможной крупномасштабной агрессии со стороны России, а не будет действовать по печально из-вестному чешскому сценарию от 15 марта 1939 года – как уже было (к счастью, в ограниченном масшта-бе) в случае с Крымом в феврале-марте 2014-го…

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 31 січня 2016

31

ПередмоваВійна Російської Федерації про-

ти України, окупація українських територій та закріплення на них російських та змішаних (створених з найманців на базі російського ядра) угруповань створюєстійку тенденцію воєнної загрози Україні. Враховуючи потужність ворожої Росії та використання Кремлем усього спектру впливів на Україну, саме створення належної системи воєнного стримування на базі тех-нологічних переваг (разом з інши-ми механізмами протидії) надає Україні можливість подальшого розвитку в умовах всебічного тис-ку та агресії. Така ситуація вимагає суттєвого удосконалення як безпо-

середньо системи переозброєння Збройних Сил України та інших військових формувань, так і суміж-них сфер, що мають відношення до озброєнь та технологій подвійного використання.До таких сфер нале-жить передусім регулювання заку-півель озброєнь і військової техні-ки (ОВТ) в межах державного оборонного замовлення, а також питання регулювання експорту/ім-порту озброєнь і військової техні-ки в Україні як форми отримання оборонними підприємствами ва-лютних надходжень та технологій оборонного і подвійного призна-чення.

Крім того, світова практика свідчить, що загалом виробництво

Аналітичні розробки

Регулювання закупівель, експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні. Особливості і шляхи удосконалення

Під редакцією Валентина БадракаДоповідь Центру досліджень армії, конверсії тароззброєння,

Січень 2017 р.

32

зброї та військової техніки в Украї-ні має важливе значення не тільки для сектора безпеки держави, але також і для зростання економіки в цілому, покращення міжнародного іміджу держави. Це відбувається внаслідок передусім трьох ключо-вих чинників:

по-перше, оборонна промисло-вість, або оборонно-промисловий комплекс (ОПК) є високотехноло-гічним сектором, і його розвине-ність є візитною карткою держави (як, наприклад, здатність виробля-ти літаки або ракети-носії);

по-друге, розвиток ОПК перед-бачає обмін сучасними технологія-ми на ринку та відчутний вплив на міжнародній арені (саме таким є сучасний досвід Туреччини, ПАР, Польщі);

по-третє, протягом останніх двох-трьох десятиліть суттєво на-брала обертів тенденція «переті-кання» оборонних технологій у ци-вільний сектор та цивільних – у оборонний сектор (наприклад, таке технологічне досягнення як відновлення матеріалів шляхом на-пилення спочатку використалося для відновлення лопаток двигуна винищувача, а потім вже було ви-користано при модернізації бульдо-зерів).

У цій доповіді досліджуються особливості регулювання закупі-вель, експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні шля-хом аналізу існуючої практики за-

купівель та стану системи управ-ління закупівлями.

І. ІСНУЮЧА ПРАКТИКА ЗАКУПІВЕЛЬ ТА ЕКСПОРТУ ОВТ

А. Особливості регулювання закупівель ОВТ для потреб Зброй-них Сил (ЗС) та інших військових формувань України

Україна, незважаючи на зна-чний потенціал ОПК та серйозні національні традиції, тривалий час йде шляхом втрати цього надбан-ня. Ключовими проблемами зали-шаються питання управління ОПК, використання ініціатив приватно-го сектора, залучення іноземних та приватних інвестицій, приватиза-ція частини комплексу. На цей час склався вражаючий дисбаланс у розвитку ОПК, пов’язаний із тим, що в середині комплексу діють не-прозорі, занадто утаємничені та орієнтовані переважно на державні підприємства, умови.

Найбільш негативними наслід-ками цього є неконкурентоспро-можні умови для приватних під-приємств та непривабливість українського ринку для іноземних компаній. За даними Міністерства економічного розвитку та торгівлі (МЕРТ), 95% номенклатури ОВТ закуповуються в межах державно-го оборонного замовлення (ДОЗ) без конкурентних процедур.

Слід відзначити парадоксаль-ність ситуації з українською обо-

На цей час склався вражаючий дисбаланс у розвитку ОПК,

пов’язаний із тим, що в середині комплексу діють непрозорі, занад-

то утаємничені та орієнтовані переважно на державні підприєм-

ства, умови

33

ронною промисловістю: за всіма канонами в українську оборонну промисловість за умов війни за два роки повинні вливатися мільярдні інвестиції, але, всупереч з логікою, владою не було зроблено реальних кроків для формування нової сис-теми військово-технічної політики держави. Українська філософія пе-реозброєння, та відповідно й сис-тема закупівель ОВТ має певні об-меження – внаслідок достатнього ресурсу, стриманості іноземних (зокрема, західних компаній) щодо передачі технологій і продажу ОВТ Україні, та й власне лише частко-вою готовністю української влади до розгорнутого військово-техніч-ного співробітництва (ВТС) з іно-земними державами та імпорту ОВТ як частини ВТС. Отже, через згадані обмеження вона базується на поставках у ЗСУ та інші збройні формування лише того, що здатні виробити національні підприєм-ства ОПК.

При цьому значна частина дер-жавного оборонного замовлення (ДОЗ)спрямовується до ДК «Укро-боронпром». Однак варто зазначи-ти, що останнім часом (особливо, з початком війни Росії проти Украї-ни) кількість приватних підпри-ємств, яких до кінця першої декади міленіуму налічувалося не більш як чотири десятки, збільшилася втричі та вже перевищує кількість державних підприємств ОПК. За офіційними даними, якщо в 2015

році понад 60% ДОЗ припадало на «Укроборонпром», то у 2016-му — лише 38%. У офіційно наданих цифрах — «Укроборонпром» осво-їв в 2016 році 4,4 млрд. грн з 13,5 млрд. грн.1 При цьому варто заува-жити, що в країні існує система прихованого лобізму, зокрема, пев-ної кількості приватних підпри-ємств, які або належать представ-никам влади, або «специфічно» нею контролюються2. Крім того, іс-нує ще не менше десятка приват-них структур, які довели здатність виробляти конкурентоспроможну й рідкісну номенклатуру ОВТ. Крім того, досить часто вартість тих са-мих робіт на державному підпри-ємстві коштує значно дорожче, ніж на приватному. Зокрема, за неофі-ційною інформацією, вартість од-накової модернізації танку в 2016 році державне підприємство оці-нювало у 17 млн грн., тоді як на приватному – тільки 7 млн грн.3

Водночас, ще однією особливіс-тю українського ОПК є те, що він не здатен забезпечити левову част-ку потреб ЗСУ, причому в найваж-ливішій номенклатурі ОВТ і послуг 1 Щоправда, внаслідок утаємниченого ДОЗ, відпо-

відної Державної програми з розвитку ОВТ та вкрай низького рівня парламентського і громад-ського контролю перевірити надані дані не є мож-ливим.

2 http://gazeta.dt.ua/internal/oboronno-potomkinskiy-kompleks-abo-pro-osoblivosti-pereozbroyennya-nashoyi-armiyi-_.html.

3 База даних ЦДАКР.

34

(у грошовому еквіваленті це не менше 60—70%). Так, Україна ніко-ли не виробляла й не виробляє бо-йових літаків, комплексів протипо-вітряної оборони, корабельного озброєння, ударних і оперативно-стратегічних та оперативно-так-тичних безпілотних авіаційних комплексів (БАК), бойових верто-льотів, значної частини авіаційно-го керованого озброєння, переваж-ної більшості боєприпасів, стрілецької зброї і ще багато чого. І це означає, що вибір способу забез-печення сил оборони (ЗСУ та ін-ших формувань) в цих потребах повинен вирішувати міжвідомчий орган, з урахуванням виразно ви-веденого Генштабом ЗСУ переліку пріоритетів, аргументованих ви-сновків інституту генеральних конструкторів і науково-технічної ради (остання може формуватися з директорів оборонних підпри-ємств, економістів, провідних про-фільних учених). 

До зазначеної проблеми слід до-дати вже згадуваний брак ресурсів та існування спецфонду, який час-тіше за все, не працює. Наприклад, в середині 2016 року міністр обо-рони України Степан Полторак за-являв про можливе недофінансу-вання потреб оборони обсягом 6,5 млрд грн., у зв’язку, згідно з неофі-ційною інформацією, з чим з ДОЗ на утримання особового складу ЗСУ було перекинуто близько 500 млн грн.

Отже, система закупівель та й спосіб формування й виконання ДОЗзнаходиться у залежності від системного недоліку у побудові українською владою трикутника «ЗСУ (розвиток)—ОПК (ефектив-не використання можливостей)—Експорт/імпорт ОВТ (результатив-на участь держави на світовому ринку озброєнь)».  А саме, досі Україна не позбулася старого прин-ципу, коли на вершині трикутника були саме прибутки від експорту ОВТ, а не розвиток ЗСУ. Зокрема, у де-факто воєнний час в Україні за-лишається ситуація, коли деякі су-часні ОВТ у першу чергу спрямову-ються на експорт, і лише потім – у ЗСУ. Наприклад, така ситуація склалася із поставками нових тан-ків «Оплот».4І лише в січні 2017 4 ЦДАКР підтримав необхідність виконання Украї-

ною зовнішнього контракту та залишитися поста-чальником військової техніки у світі, не втратити ринки, які їй вдалося здобути. Однак, якщо б ДК «Укроборонпром» активніше реалізовував про-граму серійного виробництва танків, вони могли б опинитися і країні-імпортері, і в ЗСУ. Підходи ЦДАКР формувалися так: якщо брати ситуацію на момент, коли це питання виникло, на початку ми-нулого року, то потреба тоді була в тому, аби рад-ше отримати значну кількість модернізованих танків «Булат», ніж отримати одиниці танків «Оплот», які є більш коштовними, складними в управлінні, в експлуатації. Щоб їх опанувати по-трібен певний час підготовки на тренажерах. Тут ситуація приблизно така, як з корветом. Знищен-ня одного такого танку могло бути катастрофіч-ним для психологічного сприйняття в українській армії на той час. Але це лише один епізод. Якщо брати серйозну державницьку позицію, то, безу-мовно, новітні танки потрібні українській армії. Потрібно було б налагодити їх серійне виробни-цтво у такий спосіб, щоб вистачало і для зовніш-нього контракту, і для ЗСУ. Колись завод ім. Мали-шева виробляв до 600 танків щорічно.

35

року Кабінет міністрів України прийняв рішення щодо виготов-лення за державними гарантіями (вперше в історії України) нових лі-таків, керованих ракет і танків «Оплот» за в інтересах Збройних Сил – в межах ДОЗ.

Інша ділянка напруження - ознаки конфлікту військового ві-домства з ДК «Укроборонпром». Одним з елементів наявної побудо-ви системи закупівель є замовлен-ня ОВТ військовим відомством че-рез ДК «Укроборонпром» (вірніше, через спеціальних експортерів, що знаходяться у його складі). А також вже згаданий штучний лобізм, що сам по собі став наслідком «ручно-го управління» сектором безпеки. Зокрема, багато фахівців перекона-ні, що розвиток Національної гвар-дії України (НГУ) та, зокрема, спец-підрозділуНГУ КОРД, організовано набагато краще (і з більшими ви-тратами), ніж ЗСУ (хоча лише ЗСУ нині на лінії зіткнення з противни-ком на сході України). Але при цьо-му відсутність транспарентності з тендерами на закупівлі та відсут-ність належного нагляду (парла-ментського та демократичного ци-вільного контролю) за сферою закупівель створили умови для зловживань. У якості типового прикладу наводиться випадок, коли 10 броньовиків «Варта-2», придбані в травні цього року для потреб спецпідрозділу НГУ КОРД, були відбраковані і відправлені ви-

робникові на доопрацювання. При цьому, ця військова техніка була куплена за державні гроші у фірми «Українська бронетехніка», що не має власних виробничих потуж-ностей. Більше того, НГУ підписа-ла договір на поставку ще 40 авто-мобілів «Варта-2» – на безпрецедентних і невигідних для країни умовах 100% передоплати. Таким чином, з державної скарбни-ці було сплачено 286 млн. грн за по-ставку цієї техніки. Досить дивно, але за неофіційною інформацією, незважаючи на такі вражаючі тех-нічні проблеми БМ «Варта» та по-при невиконання підприємством «Українська бронетехніка» своїх зобов’язань, наприкінці 2016 року НГУ уклала з ним новий контракт на додаткові поставки ще 39 машин до кінця березня 2018 року. Під державні гарантії! До того ж, вар-тість однієї машини (орієнтовно 7 млн 150 тис. грн.) фахівці вважають дещо завищеною.

Але така ситуація, як з інжині-ринговою фірмою «Українська бро-нетехніка», складається лише на-вколо підприємств, володіння якими пов’язують із впливовими політиками або чиновниками. Зо-крема, чимало ЗМІ вказувало на безпосередній зв’язок з фірмою «Українська бронетехніка» народ-ного депутата Сергія Пашинського (наприклад, Федор Орищук, у стат-ті ІА «Главком» «Два часа с Сергеем Пашинским. Неопубликованное

36

интервью», 01.02.2016).5 Решта ж підприємств приватного сектору ОПК живе сама по собі й дедалі більше налягає на експорт зброї, оскільки можливості приватників у галузі поставокдля ЗСУ/НГУ за-лишаються ефемерними. Перевага без особливих пояснень та ураху-вання якості ОВТ до 2017 року на-давалась державним підприєм-ствам. Наприклад, Міністерство оборони України (МОУ) свого часу обрало тактичну бойову колісну машину (ТБКМ) «Дозор-Б» пере-важно через те, що його розробник та виробник є державними підпри-ємствами.6 Хоча в «Укроборонпро-мі» запевняли, що державний 5 Тут, безумовною перешкодою ще є проблема бачення

розвитку ЗСУ, але цей аспект виходить за межі дослідження.

6 ЦДАКР підтримав необхідність виконання Украї-ною зовнішнього контракту та залишитися поста-чальником військової техніки у світі, не втратити ринки, які їй вдалося здобути. Однак, якщо б ДК «Укроборонпром» активніше реалізовував про-граму серійного виробництва танків, вони могли б опинитися і країні-імпортері, і в ЗСУ. Підходи ЦДАКР формувалися так: якщо брати ситуацію на момент, коли це питання виникло, на початку ми-нулого року, то потреба тоді була в тому, аби рад-ше отримати значну кількість модернізованих танків «Булат», ніж отримати одиниці танків «Оплот», які є більш коштовними, складними в управлінні, в експлуатації. Щоб їх опанувати по-трібен певний час підготовки на тренажерах. Тут ситуація приблизно така, як з корветом. Знищен-ня одного такого танку могло бути катастрофіч-ним для психологічного сприйняття в українській армії на той час. Але це лише один епізод. Якщо брати серйозну державницьку позицію, то, безу-мовно, новітні танки потрібні українській армії. Потрібно було б налагодити їх серійне виробни-цтво у такий спосіб, щоб вистачало і для зовніш-нього контракту, і для ЗСУ. Колись завод ім. Мали-шева виробляв до 600 танків щорічно.

«Львівський бронетанковий завод» (основний виробник ББМ «Дозор-Б») готовий виробляти що-року понад 100 бронеавтомобілів даного типу, у ЗСУ потрапило лише 10… У то й же час, приватне НВО «Практика» продемонструвало оновлений бронеавтомобіль «Ко-зак-2», який пройшов в тому числі випробування на стійкість до ви-бухів відповідно до норм НАТО (удар, еквівалентний 6 кілограмам тротилу). Підсумки випробувань продемонстрували високий рівень захисту бійців. Цікаво, що МВС за-купило 70 БМ «Козак», у той час як МОУ так і не прийняло такого рі-шення. Отже, в умовах непрозорих рішень це виглядає результатом штучного лобізму, без урахування якостей броньованих машин.

Сумнівними в таких умовах для приватників стають і ініціативи у сфері розробок нових і модерніза-ції наявних ОВТ. Ось досить пока-зовий епізод з життя ОПК, на-справді типовий в умовах «ручного управління» сектором безпеки. Мова про те, що ПАТ «АвтоКрАЗ» у серпні 2016 року відкрито звину-ватило радника президента Юрія Бірюкова в лобіюванні інтересів фірми бізнес-партнера Петра По-рошенка — першого заступника секретаря РНБОУ Олега Гладков-ського. (Бірюков, зокрема, наполя-гав на низькій якості продукції та зриві термінів поставок автомобі-лів для МОУ, що

37

«АвтоКрАЗ»пов’язав із запланова-ною закупівлею для армії автомобі-лів корпорації «Богдан».) До речі, в Україні вже більше десятка модифі-кацій військових автомобілів, а про уніфікацію ніхто досі й не згадав.

Схожий приклад ігнорування потенціалу приватних підприємств ОПК — реакція ДК «Укроборонп-ром» на створення на ПАТ «Мотор Січ» виробничої лінії редукторів. За свідченням одного з менеджерів підприємства, замість підтримки створення замкненого циклу ви-робництва вертольотів у держав-ному концерні вирішили… створи-ти дублююче виробництво цих же редукторів на одному з держпід-приємств.

З іншого боку, МОУ вже фак-тично вийшло на самостійну ініці-ативну взаємодію з вітчизняними приватниками, хоча це здебільшо-го все ще млявий процес7. 

Слід визнати, що всередині ОПК України досі домінують не-прозорі, неконкурентоспроможні для «ненаближених» умови. За да-ними МЕРТ, 95% номенклатури ОВТ закуповується в рамках ДОЗ без конкурентних процедур. Тому менеджери західних оборонних компаній, що вивчають можливос-7 Уряд України надав державну гарантію по кредиту

ДП “Завод ім. Малишева” (Харків) на суму 1 млрд 83,59 тис. грн., для виготовлення танків БМ “Оплот”. Згідно з постановою Кабінету міністрів №1083 від 25 грудня, оприлюдненому в п’ятницю ввечері, плата за надання гарантії складає 0,001% річних суми гарантійних зобов’язань.

ті, роботи на українському ринку, поки що стримано ставляться до перспективи інвестицій, оскільки їм пропонують неприйнятні фор-ми співпраці. Так само, західні обо-ронні компанії болісно сприйма-ють пропозиції щодо проектів, у яких 51-відсотковий пакет має на-лежати Українській державі. Ви-кликає у західних партнерів здиву-вання й те, що в Україні не заведено платити роялті розробникові ОВТ. Та й захист інвестицій — процес непередбачуваний. Ось основна причина того, що спільні проекти з виробництва зброї на взаємовигід-них умовах поки що залишаються перспективою ВТС. Для цього про-сто не створено умов.

Дивно, але й усередині ж держа-ва замість того, щоб використову-вати гнучкі можливості приватних компаній, притискає їх непосиль-ним пресом умов. Так, згідно з по-становою Кабінету міністрів Украї-ни від 8 серпня 2016 року №517 «Про затвердження Порядку фор-мування ціни на продукцію, робо-ти, послуги оборонного призна-чення у разі, коли відбір виконавців з постачання (закупівлі) такої про-дукції, робіт, послуг здійснюється без застосування конкурентних процедур»визначено: «Під час роз-рахунку ціни прибуток визначаєть-ся суб’єктом господарювання на основі розрахованої величини при-бутку, що забезпечує умови ефек-

38

тивної діяльності суб’єктагосподарювання з ураху-ванням витрат на сплату податків та зборів, а також відсотків за кре-дитами.

При цьому прибуток у складі ціни не може перевищувати 5%ви-трат суб’єкта господарювання на придбання комплектувальних ви-робів (напівфабрикатів), робіт (по-слуг) у інших суб’єктів господарю-вання, а також 30% решти витрат у складі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), крім ви-падку, передбаченого абзацом тре-тім цього пункту».

В той же час, не суб’єкт господа-рювання, як того вимагає постано-ва Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 №464, а МОУ самостій-но, без будь-якого погодження встановило рівень прибутку в до-кументі, затвердженому міністром оборони – «Методичних рекомен-даціях щодо єдиних підходів під час застосування окремих поло-жень, визначених постановою Ка-бінету Міністрів України від 08.08.2016 №517 «Про затверджен-ня Порядку формування ціни на продукцію, роботи, послуги оборонногопризначення у разі, коли відбір виконавців з постачан-ня (закупівлі) такої продукції, ро-біт, послуг здійснюється без засто-сування конкурентних процедур» (надалі Методрекомендації). Зо-крема, п. 1 Методрекомендацій пе-редбачено, що під час укладання та

виконання договорів (державних контрактів) рівень прибутку вста-новлювати:

«…на виконання науково-до-слідних і дослідно-конструктор-ських робіт, на закупівлю нового озброєння та військової техніки, на ремонт озброєння та військової техніки, на їх модернізацію – 1% вартості витрат на закупівлю комп-лектувальних виробів (напівфа-брикатів), робіт (послуг) у інших суб’єктів господарювання та до 20% решти витрат у складі вироб-ничої собівартості продукції (ро-біт, послуг);

на закупівлю озброєння, вій-ськової техніки та запасних частин до неї за імпортом через уповнова-жені організації – до 5% ціни ви-робника продукції (як постачаль-ницька винагорода»).

Приміром, директор НВП «Ат-лон Авіа» Артем В’юнник (розроб-ник і виробник БАК «Фурія») каже, що при поставках партії БАК МОУ в 2015 році прибуток становив 2,8%, а податки — 5%. То ж держава робить економічно невигідним співробітництво з нею у сфері по-ставок ОВТ. 

За даними МЕРТ, в Україні в се-редині 2016 року було на обліку 166 державних і 92 приватні підприєм-ства, однак саме приватний сектор найбільше виробляє продукції і на-дає послуг. А саме: 133 оборонні підприємства перебувають у віда-нні ДК «Укроборонпром» (з них 6

39

спецекспортерів, тобто посередни-ків збройової торгівлі, крім того, майже півтора десятка заводів і КБ де-факто перебувають на окупова-ній Росією території). Значною час-тиною оборонних підприємств во-лодіють Державне космічне агентство України (ДКАУ) — май-же 12 підприємств — і МОУ — 8 профільних заводів, в основному підприємства з відновлення озбро-єнь і військової техніки. Деякі під-приємства належать окремим мі-ністерствам (наприклад, чотирма управляє МЕРТ, два у віданні МВС тощо).

Варто підкреслити, що кількість нових гравців ОПК стрімко зрос-тає саме за рахунок приватного сектору. У МЕРТ є здорові ініціати-ви забезпечити рівні права приват-них і державних підприємств — у вересні на розгляд експертам на-віть подали проект Стратегії роз-витку оборонно-промислового сектору до 2020 року. Заплановано лібералізацію експорту-імпорту ОВТ, приватизацію низки заводів і навіть державну підтримку при-кладних досліджень і горезвісне державно-приватне партнерство. Але за всіх плюсів намірів експерти не побачили можливості їх реалізу-вати.

Наразі ж постійно удобрювався ґрунт для «тотальної імпортиза-ції», при цьому в умовах непрозо-рого прийняття рішень. Для при-кладу: МОУ в 2015 році закупило 5

БАК мікрокласу вартістю 270 тис. євро кожен. Фахівці стверджують, що технічні характеристики тієї ж «Фурії» у кілька разів перевищують ТТХ закуплених БАК, а вартість ві-тчизняного виробу вдвічі нижча. Втім, загальні закупки військовим відомством БАК такі мізерні, що й цифру небажано озвучувати. Ска-жемо тільки, що «Фурії», які чудово зарекомендували себе на фронті, у 2016 році не закуповуються. Ба більше, в недавно затверджених Генштабом змінах до ДОЗ БАК «Фурія» для Ракетних військ і арти-лерії (фактично БАК — навідник і коректувальник артилерії) пропи-саний у закупках за спецфондом. Тобто шанс цих безпілотників по-трапити у війська, попри вкрай ви-соку потребу, фактично мінімаль-ний.  Загалом же, керівники приватних підприємств свідчать: для закупівлі іноземних ОВТ у МОУ досить подати офіційний «ін-войс», і «відомству все одно, яка вартість, коли є рішення закупову-вати ОВТ». Якщо ж ідеться про за-купівлю вітчизняних ОВТ, негайно починається низка нескінченних перевірок, супроводу, приймань… 

Отже, наріжним каменем філо-софії переозброєння є факт, що ві-йна не зробила проблему посилен-ня обороноздатності пріоритетним напрямом для влади. Правда, чітко визнати це самі представники вла-ди не готові. Тому часто суспіль-ствопідгодовувалося прожектами і

40

«фейками».  Варто зауважити: вій-ськово-політичне керівництво роз-глядало необхідність позбутися управлінської надбудови над під-приємствами, створеної ще коман-дою Януковича для витягування ресурсів з ОПК. Але в середині 2016 року воно все ж не прийняло ідею створити в уряді Державне агентство (з питань ОПК і ВТС або з питань ОПК і космосу — байду-же). Через це у сфері закупівель ОВТ досі мають місце спорадичні неаргументовані рішення. Якщо в 2014 році помилкові рішення були фактичною проекцією воєнного часу (як, наприклад, ганебна заку-півля старих британських машин Saxon), у 2017 році з’явилися необ-ґрунтовані й тому сумнівні проек-ти розробок нових ОВТ. Напри-клад, ідея розробити для ЗСУ бойовий літак, що експерти назва-ли «найшкідливішим для держави прожектом».8 Шкідлива ця ідея пе-редусім тому, що підриває віру в справді важливі проекти, напри-клад створення ракетної зброї. Шкідлива тричі тим, що у посадо-вих осіб з’являється спокуса витра-чати солідні гроші на розробку, яка, скоріш за все, ніколи не буде реалізована, та за яку ніхто ніколи не відповість в умовах«ручного» режиму управління). Або проекти, названі «фейковими». Скажімо, вертоліт Мі-24П1, представлений в 2016 році як «новий», насправді є 8 http://glavcom.ua/articles/37644.html.

не дуже новою версією модерніза-ції (після модернізації бойові мож-ливості старого радянського Мі-24 зросли за рахунок встановлення двигунів, станції «Адрос» КТ-01АВ для захисту від ПЗРК із ракетами з ІК-головкою самонаведення, мо-дернізованого авіаційного стрі-лецького прицілу та лазерної сис-теми формування прицільної марки). Але ця версія описана в книжці Сергія Згурця «Зброя Укра-їни», що була видана в 2013 році. Крім того, в цій же книжці вказано, що це «мала» модернізація україн-ських Мі-24, а «велика» — все ще в дорозі. Бо проект Мі-24ПУ2, що його мав реалізувати й не реалізу-вав концерн, передбачає заміну штатних застарілих радянських ке-рованих ракет «Штурм-В» новим вітчизняним комплексом керова-ного озброєння «Бар’єр-В» (ДККБ «Луч»). І інтегрована цілодобова французька оглядово-прицільна система OLOSP-410LI з тепловізій-ним та телевізійним каналами ком-панії Sagem. Отже, у даному випад-ку йдеться про наслідки занадто низького рівня парламентського та демократичного цивільного контр-олю. А також низького рівню від-повідальності посадових осіб.

Тому що, коли ані суспільство, ані експерти (внаслідок грифу та-ємності ДОЗ і Держпрограми роз-витку ОВТ), ані промисловці при-ватного сектору не можуть доводити свої думки, в умовах не-

41

прозорого прийняття рішень мо-жуть мати місце зловживання або принаймні помилкові рішення. Розглянемо ще один приклад — розробку та створення вітчизняно-го БАК. Аеродинамічно схожа літа-юча модель багатофункціонального безпілотного авіаційного комплек-су «Горлиця» була представлена на-прикінці серпня 2016 року як «нова зброя України». Насправді вияви-лося, що ДП «Антонов» здатне ви-робляти тільки планер, що стано-вить не більше 20% БАК. Про якісь корисне навантаження, автопілот, канал передачі інформації тощо не може бути мови. То ж, на розвиток БАК було заплановано виділити досить солідні ресурси (у рамках засекреченої програми). Тобто, у кращому разі, 80% БАК закуплять за кордоном, причому успіх задуму більш ніж сумнівний: Україна ніко-ли не розробляла й не виробляла таких систем. До речі, хто відпові-датиме за реалізацію проекту? Як раз у цей час (з 1 жовтня 2016 року на ДП «Антонов» ліквідували поса-ду генконструктора літакобудуван-ня). Багато хто з фахівців переко-наний, що це невірне рішення влади, оскільки залучення приват-ного підприємства до такого про-екту надало б більш потужний по-штовх до розвитку БАК, а вітчизні приватні інвестиції в разі започат-кування справжнього державно-приватного партнерства прискори-ли б розвиток вітчизняних БАК.

Питання управління державни-ми підприємствами, які беруть участь у виконанні ДОЗ — окрема тема. Наприклад, немає обґрунту-вання, навіщо ДП «Антонов» - само-достатнє підприємство і одночасно бренд країни, - підпорядкували Держконцерну «Укроборонпром».

Без перебільшення, відкриті на початку 2016 року ракетні програ-ми є світлою плямою переозброєн-ня. І свідчення, що навіть в умовах, коли замість системи прийняття рішень існує специфічна форма об-говорення рішень представниками влади.Звісно, розуміння необхід-ності ракетних розробок (йдеться про справді перспективні проекти «Вільха» і «Нептун») — результат не особливої прозірливості окре-мих людей, а наявність самих про-ектів у столичному ДККБ «Луч».Більше того, зразок ракети (який став згодом «Нептуном») успішно випробуваний ще в березні 2013 року, але чомусь чекав свого часу до січня 2016 року — як мінімум, два роки простою в умовах війни та необхідності створити зброю стримування. Однак той факт, що Україна здатна створити таку зброю без зовнішніх партнерів, а також необхідність відносно неве-ликих інвестицій вирішили справу.

Декілька слів варто сказати про побудову пріоритетів переозбро-єння, позначивши, що головною метою для ЗСУ має стати здатність до безконтактної війни, і відповід-

42

но мати як засоби виявлення і ці-левказівки, так і засоби ураження. Однак українська армія отримує переважно те, що виробляє вітчиз-няна оборонна промисловість, проте системного військово-тех-нічного співробітництва із захід-ними структурами, що дозволило б отримувати комплектуючи і техно-логії, ми не спостерігаємо. Для ЗСУ було б сприйнятливо зосередитися на таких завданнях: глибока модер-нізація засобів протиповітряної оборони, авіатехніки та РСЗВ, за-безпечення армії і гвардії сучасни-ми системами зв’язку та АСУ, ство-рення ракетного щиту з уніфікованих мобільних ракетних комплексів з можливістю уражен-ня на відстані понад 500 км, сучас-не оснащення та озброєння Сил спеціальних операцій та структур спецпризначення, а також створен-ня умов завдяки ВТС для масштаб-ного виробництва різнофункціо-нальних БЛА, включно ударних. Головне, щоб Генштаб ЗСУ грав провідну роль у розставленні пріо-ритетів та вимагав забезпечувати військо тими ОВТ, що потрібні для організації належної оборони, а не тими ОВТ, що оборонна промисло-вість здатна виробити.

Наприклад, військово-політич-ним керівництвом країни на почат-ку 2016 року було проголошено ба-жання, щоб для Повітряних сил ЗСУ розроблялися й закуповува-лися модернізовані літаки, верто-

льоти, щоб створювався зенітний ракетний комплекс середньої даль-ності, модернізувалися наявні ЗРК, засоби радіолокації, станції оптое-лектронного придушення, для Вій-ськово-морських сил закуповува-лися морські засоби ураження і бойові кораблі, броньовані артиле-рійські й ракетні катери.�Експерти зауважують, щоб ці ідеї стали жит-тєвими, потрібна ефективна верти-каль управління в уряді. Протягом багатьох років прийняття ДОЗвід-бувалося із затримками, тому фа-хівці наполягали на необхідності внесення змін у відповідний Закон України.

2016 рік може слугувати певною ілюстрацією проходження рішень. Так, 27 січня 2016 року вітчизня-ний РНБО доручив Кабінету Міні-стрів розробити й затвердити до 5 лютого 2016 року постанову ДОЗ на 2016 рік. При цьому Верховний Головнокомандувач ЗСУПетро По-рошенко на засіданні РНБОУ вка-зав на необхідність розробити й за-купити для Сухопутних військ ЗСУ ракетне озброєння в рамках проек-ту «Вільха», комплекси крилатих ракет на основі технічних рішень проекту «Нептун», нові зразки ар-тилерійських систем, високоточні ракети й боєприпаси, протитанко-ві ракетні комплекси, нові засоби автоматизації артилерійських під-розділів, автоматизовані комплек-си розвідки. Особливу увагу Пре-зидент звернув на безпілотні

43

літальні апарати, зокрема ударні, бронетранспортери нового поко-ління, засоби зв’язку й управління, навігаційну апаратуру, технології та матеріали космічної розвідки.

У спосіб, який зараз розвива-ється переозброєння, Україна здат-на забезпечити себе озброєннями приблизно на третину потреб ар-мії. На практиці це означає, що українська армія отримуватиме бронетехніку, деякі високоточні системи ураження, артилерійські системи, але немає ніяких шансів, що українські ЗСУ отримають нові бойові літаки або глибоко модерні-зовані системи протиповітряної оборони. Причина об’єктивна — Україна ніколи не виробляла такі озброєння. Але це не означає, що цими питаннями не потрібно за-йматися на стратегічному рівні, причому  не тільки із західними країнами, а й іншими високотехно-логічними країнами — як Ізраїль, Китай чи ПАР. Той же Китай, який раніше купував у України техноло-гії, сьогодні перевершує Україну на порядок.

Сильні вітчизняні сектори — це радарні технології виявлення і спо-стереження. Крім того, варто згада-ти, що в цій сфері Україна отримує допомогу від американської сторо-ни, що тактично правильно, але стратегічно – варто створювати усі можливості розвивати свої техно-логії за рахунок організації нових виробництв. Високоточні засоби

ураження невеликої дальності  — також досить розвинута  сфера. Відбулася також модернізація ар-тилерійської системи, є підстави казати про можливість створення крилатої ракеті. Створено сучасну бронетехніку — вітчизняна школа відбулася. Є також потужна коліс-на  техніка. Є можливості до ство-рення легкої морської техніки, тоб-то  це катери, ракетні катери. Україна здатна виробляти й гелі-коптери, зокрема військового при-значення. В авіаційному сегменті Україна не може розраховувати на розвиток без серйозної допомоги ззовні. Це стосується як безпілот-них комплексів,так і високотехно-логічних елементів, як, скажімо, те-плові зорів.

Вагомим елементом модер-нізації системи закупівель мала б стати повна передача прав замов-нику щодо здійснення повного ци-клу закупівлі, без залучення спеці-альних експортерів. Наприклад, фахівці порахували, що в разі заку-півлі озброєння для українського безпосередньо військовим відом-ством зброя і обладнання подешев-шає приблизно на 40%. 

Окремим елементом закупівель ОВТ для потреб ЗСУ та інших збройних формувань має стати ре-алізація угод щодо імпорту. Серед іншого, варто мати на увазі, що певна кількість країн досить ефек-тивно використовує для реалізації суміжних завдань.

44

Наприклад, Саудівська Аравія вартісними закупівлями американ-ських та французьких ОВТ вирі-шує не тільки питання воєнної без-пеки, але й політичної підтримки. Майже так само діє Польща, хоча її закупівлі американських ОВТ (пе-редусім можна виділити закупівлю партії бойових літаків та партії крилатих ракет)більш розтягнуті у часі. Однак тривалий орієнтир на потужного союзника створив умо-ви, коли сторони домовилися щодо використання польської території для розміщення об’єктів НПРО США. Іншою є військово-технічна політика Туреччини, яка не просто здійснює імпортні операції, а роз-виває за їх рахунок власний ОПК – саме така стратегія є найбільш ці-кавою для України, яка має свій власний потужний ОПК. Такий са-мий шлях після 2008 року обрала Росія, яка намагалася за рахунок імпорту розв’язати питання техно-логічного відставання. Наприклад, за рахунок закупівель Росії вдалося налагодити виробництво БАК та тепловізорів.

На останок слід зазначити, що прогрес у технічному оновленні війська напряму залежить переду-сім від розмірів фінансування цієї статті видатків. У 2017 році видат-ки Збройних Сил збільшено прак-тично за всіма основними напрям-ками (у доларовому еквіваленті вони майже дорівнюють видикам 2016 року). Проте, трохи зросло фі-

нансування на потреби розвитку озброєння. На створення новітніх зразків ОВТ, проведення НДДКР та розробку новітньої військової тех-ніки спрямують 18% від оборонно-го бюджету, а це — 11,7 млрд. гри-вень (майже на 3,6 млрд грн більше, ніж торік). За попередніми підра-хунками фахівців Департаменту військово-технічної політики, роз-витку озброєння та військової тех-ніки, такий обсяг фінансування дасть змогу постачати у військо більше як 10 тис. одиниць ОВТ й 3,5 млн одиниць боєприпасів.Се-ред них — легкі переносні ракетні комплекси, автоматизовані комп-лекси звукової розвідки, модерні-зовані літаки, броньовані ремонт-но-евакуаційні машини, броньовані санітарно-евакуаційні машини, тактичні бойові колісні машини.На підприємствах інших форм власності передбачено виго-товити 91 одиницю ОВТ, зокрема, безпілотні авіаційні комплекси, модернізовані вертольоти, броньо-вані автомобілі, десантні катери, комплекси радіоелектронної бо-ротьби з безпілотними літальними апаратами, постановники радіопе-решкод, радіорелейні станції.

  Б. Регулювання експорту/ім-порту озброєнь і військової техні-ки в Україні

Україна, яка успадкувала близь-ко 30% радянського ВПК, з самого початку своєї новітньої історії була «приречена»на присутність та ак-

45

тивність на світовому ринку ОВТ. І цим завдавала неабиякого клопоту всім ключовим гравцям. Вашинг-тону — через потенційну небезпе-ку потрапляння ОВТ у зони напру-ження, Москві — у силу помітної конкуренції. Ось чому у жовтні 1996-го, було створено «Укрспецек-спорт». Тодішній Секретар РНБОУ Володимир Горбулін, який куриру-вав цю чутливу сферу діяльності, зазначав, що монополізація необ-хідна для «впорядкування збройо-вої торгівлі». На той час у цьому була логіка: Тимчасова слідча комі-сія ВРУ в доповіді (оприлюдненій 1998 року) зазначила, що в країні критичними товарами та послуга-ми (до виникнення «Укрспецек-спорту») торгували 113 компаній, і мали місце певні порушення. Тобто заробляв будь-хто і на будь-чому.

То були часи становлення від-носин зі США й оформлення дер-жави на світовій координатній сіт-ці. Компроміси здавалися логічними: ядерне роззброєння і надані гарантії безпеки (що здава-лися непорушними), необхідність рятувати ракетно-космічну і літа-кобудівну галузі, а також зупинити стагнацію ще й танкобудування (вихід на «Морський старт», контр-акт з Іраном на передачу технології виробництва Ан-140 і доленосний танковий контракт з Пакистаном). До речі, укладена в 1996 році угода з Пакистаном на 640 млн дол. упер-ше вивела Україну в десятку екс-

портерів зброї, закріпивши її право бути серед лідерів оборонних тех-нологій. 

Фахівці відзначали, що до кінця 2003 року в Україні сформувалося ядро оборонно-промислового комплексу країни. Підприємства, що пережили неоднозначні періо-ди існування (несподіване зник-нення ДОЗ, обвальна конверсія, майже незворотна стагнація і га-рячковий пошук нових партнерів на ринку, що стрімко змінюється), приступили до реалізації стратегії власного розвитку. Вистояли пере-важно заводи, які робили ставки виключно на власні сили. При цьо-му експорт ОВТ у цифрах не був вражаючим. Згідно з даними то-дішнього генерального директора держкомпанії «Укрспецекспорт» Валерія Шмарова, в порівнянні з 2002 роком головний український спецекспортер збільшив зовніш-ньоторговельний оборот приблиз-но на 8-10%. Загальні обсяги реалі-зованої продукції військового і подвійного призначення не опри-люднювалися, хоча відомо, що най-успішніше дочірнє підприємство «Укрспецекспорту» - «Укроборон-сервіс» - продав у 2003 році зброї і послуг на суму 756 млн грн, або по-над 140 млн дол.

На той час крім «Укрспецек-спорту» і його дочірніх фірм, в Україні було ще кілька гравців, які мали право самостійної торгівлі зброєю та супутньою продукцією.

46

Так, виробник авіаційного озбро-єння ДАХК «Артем» виконував контракти на поставку Індії авіа-ційних ракет Р-27 «повітря-пові-тря» для винищувачів Су-30МКІ, закуплених раніше в Росії. Інше держпідприємство - «НПК газо-турбобудування «Зоря-Машпро-ект», що отримало статус самостій-ного гравця на ринку, постачало газові турбіни для військових ко-раблів Китаю, Індії, Сінгапуру, США, а також для В’єтнаму і Гре-ції – в рамках російських контрак-тів.До успішних гравців відносили АНТК ім. Антонова, Харківське державне авіаційне виробниче під-приємство (ХДАВП), ВАТ «Мотор-Січ», Київський державний авіа-ційний завод «Авіант», ДП «Машинобудівний завод «ФЕД», ДП «Завод ім. Малишева», ЦКБ «Промінь», ДП «Завод «Арсенал» та деякі інші. Як бачимо, передусім на світовому ринку озброєнь про-гресували державні підприємства. За оцінками ЦДАКР, частка «Укр-спецекспорту» в обсязі збройного бізнесу перевищувала 80% від всіх українських поставок.

Водночас, приблизно з 2005 року спецекспортери розпочала більш активну співпрацю з низкою недержавних науково-промисло-вих структур, робота яких почала потрапляти й у ДОЗ (чого раніше майже не траплялося), а перспек-тивні вироби - на озброєння в си-лові структури країни. Найбільш

плідною у 2005 роцівиявилася вза-ємодія з такими структурами як ХК «Укрспецтехніка» і науково-ви-робнича фірма «Адрон». Напри-клад, до кінця 2005 року на озбро-єння української армії була прийнята «адронівська» станція оптико-електронного придушення «Адрос» КТ-01АВ, яка здійснює зрив захоплення цілі і відводить убік всі типи ракет з інфрачервони-ми головками наведення, включа-ючи переносні зенітно-ракетні комплекси.

Ще однією особливістю україн-ського збройного експорту є те, що Україна була і залишається зна-чним постачальником комплекту-ючих до озброєння і військової техніки. Зокрема, ВАТ «Мотор-Січ» завжди мало значні замовлення на авіаційні двигуни для гелікоптерів та учбово-тренувальні літаки.

Завжди працювали підприєм-ства ОПК і у напрямку передачі технологій. Серед найбільших про-ектів слід згадати «Мотор-Січ» і «Зоря-Машпроект», які постачали технології Росії і відповідно Китаю. А також АНТК ім. Антонова, який передав технологію виробництва Ан-140 Ірану.Загалом, передача технологій майже завжди відбува-лася без обмежень або перешкод. Так, Китаю було передано техноло-гії виробництва іонно-плазмених двигунів для ракет-носіїв, газових турбін для військових кораблів, В’єтнаму – технологію виробни-

47

цтва пороху і т.д. Хоча слід відзна-чити, що Держекспортконтроль ін-коли забороняв поставки з політичних причин. Наприклад, Венесуелі було відмовлено у поста-чанні літаків (через США), Пакис-тану – поставки двигунів для кри-латих ракет (скоріш за усе, через позицію Росії).

Також Україна була завжди сер-йозним гравцем на ринку сервіс-них послуг з ремонту та модерніза-ції – інколи обсяги продажу сервісних послуг сягали 10-15%у структурі загального річного екс-порту зброї. Наприклад, Україна брала участь у продовженні термі-нів експлуатації стратегічних ра-кетних комплексів Р-20 «Воєвода», за класифікацією НАТО «Сатана», а для Казахстану ремонтувала сис-теми ППО С-300. Останній при-клад показовий, оскільки виробни-ком С-300 є Росія.

Так чи інакше, Україна міцно за-кріпилася на світовому ринку зброї, а до 2009—2010 років вийшла на граничні рекорди. Нагадаємо, що у 2009 році пакет замовлень «Укрспе-цекспорту» забезпечив зростання щорічних обсягів збройового екс-порту на 3 роки. Насамперед ідеться про контракти на модернізацію вій-ськово-транспортних Ан-32 для Ін-дії (понад 400 млн дол.), про по-ставку партії малих десантних ко-раблів на повітряній подушці типу «Зубр» Китаю (315 млн дол.), наре-шті, про поставки Іраку 6 Ан-32

(100 млн дол.) і 420 нових броне-транспортерів БТР-4 (460 млн дол.), а також поставки великої партії бронетранспортерів Таїланду. Плюс замовлення Таїландом партії танків «Оплот» і вагомі поставки газових турбін ДП «Зоря-Машпро-ект» для індійських ВМС і поставку ВПС Індії 100 двигунів АІ-20 сер. 5 для Ан-32 (вартістю близько 110 млн дол.).  Тому коли SIPRI (Сток-гольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру) опу-блікував 2016 року п’ятирічний рейтинг з висновком, що Україна ввійшла до десятки найбільших країн — експортерів зброї (9-те місце в списку), йдеться саме про реалізацію перерахованих вище контрактів. Укладених, до речі, ще командою спецекспортерів під ке-рівництвом генерального директо-ра «Укрспецекспорту» Сергія Бон-дарчука (2005 – 2010 рр.).  Інша річ — чи немає злого наміру в рейтин-гу SIPRI? Адже країні з такими сер-йозними збройовими потужностя-ми (2,6% світового обсягу озброєнь) якось незручно з простягнутою ру-кою просити зброю у партнерів... Звичайно, SIPRI кривить душею. Не тільки тому, що у списку немає Ізраїлю, який торгує в кілька разів активніше за Україну. А й тому, що нагадування про збройовий потен-ціал України саме зараз дуже вигід-не Москві, яка шукає нового фор-мату відносин з Вашингтоном. Утім, мова не про це, а про пер-

48

спективи Києва на збройовому ринку. 

Однак, враховуючи значні зміни геополітичного середовища і само-го світу, з 2015 року активно обговорюється нова ідеологія ВТС України з іноземними державами. Спробуємо надати аргументи щодо необхідності та передумов таких змін. 

Перший. Традиційні ринки і здобуті можливості.  Тим, хто вка-зує, що в країні війна і всі сили не-обхідно кинути для переозброєн-ня, зауважу: робота на світовому ринку — це жива валюта, яка дає в умовах обмеженого ресурсу реаль-ні оборотні кошти, які підприєм-ство може використати для розши-рення поставок у ЗСУ/НГУ. Ось живий приклад: приватна компа-нія «Практика» на ринку 20 років, демонструє бронемашину «Козак-2М», яка істотно переважає «До-зор», що його просуває «Укробо-ронпром», а МОУ ще не придбало жодної такої машини — переважно через брак ресурсів.  Інший при-клад: також приватне підприєм-ство «Проксімус» вказує, що для ЗСУ в рамках ДОЗ досить його 10 виробів (засобів боротьби з безпі-лотниками противника), а з огляду на деформовану систему експорту підприємство змушене виносити виробництво в іншу країну. Відтак витікає інтелектуальний капітал, робочі місця й податки віддаємо іноземним державам.

Ще один, вже згадуваний вище, приклад. «Укроборонпром» по-ставляє нові танки «Оплот» не українській армії, а Таїланду. Зви-чайно, якби в державі була верти-каль управління ОПК і система від-повідальності, декого треба було б судити за фактичний зрив термінів розгортання серійного виробни-цтва «Оплотів» — навіть при ра-дянській постановці питання тан-ки могли б поставлятися і армії, і на експорт. Але втратити традиційно-го партнера — таке саме недбаль-ство, як і зволікання з виробни-цтвом.  Словом, традиційні ринки слід берегти з багатьох причин. Скажімо, Україні вдалося утрима-ти інтерес Пакистану, і ось резуль-тат: в Ісламабаді 2016 року підписа-но меморандум про обслуговування танкового парку цієї країни — це і поставки машино-трансмісійних відділень (МТВ) й інших комплек-туючих, і просування на ринок лі-нійки двигунів серії 6ТД. Як ка-жуть, ідеться про замовлення на більш ніж 600 млн дол. Тривала й загалом ефективна робота на рин-ку Азербайджану стала передумо-вою для реалізації великого проек-ту з передачі технології виробництва Ан-178 цій країні. Те саме можна сказати і про Алжир, який підписав цього року контракт на закупівлю українських перенос-них протитанкових ракетних комп-лексів (ПТРК) «Скіф» — саме з Ал-жиром пов’язані перші успіхи

Однак, враховуючи значні зміни геополітичного середовища і самого

світу, з 2015 року активно обгово-рюється нова ідеологія ВТС України з

іноземними державами

49

українського ДККБ «Луч»зі ство-рення високоточної зброї, і це було ще 1999 року. Не випадково з’явилися перспективи й на ринку Індонезії, з якою ще 1997 року «Укрспецекспорт» підписав пер-ший контракт на ремонт партії бронетехніки. Тепер ДК «Укробо-ронпром» розраховує розвинути ідею ліцензійного виробництва плаваючих колісних бронетран-спортерів БТР-4М з колісною фор-мулою 8x8. А ось іракський ринок Київ втратив — і через якість робо-ти, і внаслідок активності росій-ських спецслужб. З обіцяних Баг-дадом 2,4 млрд. дол. освоєно лише 640 млн. дол.

Другий. Відтісняти Росію — саме слушна нагода.  Справді, во-рожа для України держава, яка розв’язала проти неї війну і всту-пила у протистояння з Заходом, відчуває певний дефіцит техноло-гій. І Україні слід активно просува-тися на ринках, де традиційно пра-цювала Росія. Насамперед, це Індія і Китай. А також треті ринки, які потребують такої номенклатури ОВТ. І деякі кроки, на щастя, зро-блено.  Так, Міноборони Індії та низка компаній цієї країни підпи-сали з Міноборони України 15 ме-морандумів про виробництво 500 військово-транспортних літаків і про довгострокове постачання га-зотурбінних установок для індій-ських військових суден. Причо-му — на тлі замороженого спільного

індійсько-російського проекту ВТС. Зрозуміло, багато чого зале-жить від команди (і в Індії, і в Сау-дівській Аравії, про яку йтиметься далі, переговірний процес вів ген-конструктор Дмитро Ківа, якого керівництво «Укроборонпрому» поспішило позбутися). Індія нале-жить до такої категорії партнерів, яких необхідно довго й аргументо-вано переконувати. Ще одним яв-ним мінусом є те, що брендів «Ан-тонов» штучно загнаний в «Укроборонпром». Це згубне рі-шення створює безліч нових ризи-ків. Саудівська Аравія зробила ставки на українські військово-транспортні технології, і цей на-прям може стати в майбутньому проривним, аж до участі в серйоз-них виробництвах, навіть таких, як Ан-70. Те саме можна сказати й про Казахстан, який цього року при-дбав в АТ «Мотор Січ» технологію модернізації двигунів. Ставлення Казахстану до України формувало-ся не один день — передував вибір не тільки українських літаків і БТР, а й капремонту ЗРС С-300 (попри те, що вироблявся С-300 у РФ). Треба сказати, у Казахстані з побо-юванням дивляться на Москву, адже відсоткове співвідношення етнічних росіян на півночі країни таке, що без особливих зусиль до-зволяє розгорнути там уже добре відому нам гібридну війну. 

Третій. ВТС — це спосіб сфор-мувати союзників з західних парт-

50

нерів. Навіть якщо починати з ма-лого. Наприклад, 2016 року «Укроборонпром» і словацька ком-панія Grand Powers r.o. підписали угоду про співробітництво у ви-робництві вогнепальної зброї. А з польською WB Electronics — про виробництво високоточних ракет. Якщо команда працюватиме, захід-ні компанії підуть на проекти.

Ідеально — дотягтися до масш-табного ВТС зі США. «Уже понад 25 американських компаній співпра-цюють з ДП «Антонов» — як поста-чальники, спільні виробники та розроблювачі. Я неодноразово ка-зав, що сповнений глибокого опти-мізму стосовно перспектив подаль-шого розвитку американо-українського співробіт-ництва та спільного виробництва військової техніки». Ці слова сказав посол США в Україні Пайєтт у квіт-ні 2016 року. Але ми знаємо: без змін правил гри всередині України пиль-на увага не трансформується у ВТС.  І скажемо прямо: зроблене — навіть менше, ніж пів-справи. Щоб західні компанії прийшли на український ринок, потрібно відмовитися від ручного управління сектором, ухва-лити низку необхідних для захисту інвестицій законів, здійснити лібе-ралізацію зовнішньоекономічної ді-яльності. Це під силу владі, потріб-на тільки політична воля і бажання відмовитися від частини особистих інтересів на користь розвитку дер-жави. 

Четвертий. Дослідно-конструк-торські роботи (ДКР) усередині контрактів посилюють можливості переозброєння ЗСУ. Ціла низка держав готова включати й оплачу-вати дослідно-конструкторські ро-боти в рамках експортних контрак-тів. Свого часу (у 2005—2010 рр.) «Укрспецекспорту» вдалося поста-вити це на потік і вирішити за ра-хунок іноземних ресурсів чимало завдань. Класикою була модерніза-ція МіГ-29 (включаючи роботу по наземних цілях) у рамках продажу партії винищувачів Азербайджану (контракт, виконаний згадуваною командою Сергія Бондарчука). 

Нині, коли 2016 року на ДКР ви-ділено лише 60 млн грн, Китай може відіграти воістину грандіозну роль у переозброєнні України. У рамках са-лону Airshow China 2016 уже було досягнуто домовленості про спільне виробництво зброї. За рахунок ВТС з Китаєм є реальні можливості по-мітно просунутися у створенні і ви-робництві авіаційного керованого озброєння, яке так необхідне ПС ЗСУ.  Сьогодні найбільші надії пов’язані з Саудівською Аравією. І це не тільки фінанси від контракту щодо літаків Ан-132, а й можливість створення ракетного щита — за ра-хунок просування на ринок цієї кра-їни оперативно-тактичного комп-лексу (ОТРК) «Грім-2». Такі ОТРК, поруч із суто вітчизняним проектом «Нептун», можуть сформувати нея-дерний ракетний щит стримування. 

51

П’ятий. Це бізнес, вигідний дер-жаві і підприємствам. Загалом екс-порт ОВТ України у воєнний час упав. У ЦДАКР вважають, що 2015 року його рівень не перевищував 600 млн дол., попередні цифри 2016-го перевищать цю цифру, але не так істотно, як хотілося б. У списку основних експортерів укра-їнських ОВТ називають Китай, Ін-дію, Саудівську Аравію, Казахстан, Азербайджан, Пакистан, а також низку африканських країн, зокре-ма Алжир, Єгипет, Ефіопію, Анго-лу, Нігерію. До нових рекордів поки що далеко, причому через перекоси у військово-технічній політиці дер-жави. Але ж зважаючи на бойове застосування ОВТ і зростання но-менклатури ОВТ, Україна спро-можна наполовину перевищити рекордні замовлення 2009 року — тобто продавати навіть не на 2 млрд. дол., а на 3—3,5. Це — при-близні підрахунки ЦДАКР. 

В. Шляхи удосконалення сфе-ри закупівель, експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні

Отже, враховуючи ключові осо-бливості України (необхідність по-силення оборонного потенціалу у зв’язку з війною Росії проти Украї-ни, національний ОПК не здатен забезпечити левову частку потреб ЗСУ,внаслідок «ручного» управлін-ня сектором безпеки немає тран-спарентності та рівних прав дер-жавних і приватних підприємств,

Держекспортконтроль формувався в інший історичний період і т.д.), для розв’язання існуючих недолі-ків та забезпечення розвитку наці-ональної системи потрібна низка змін та удосконалень. Війна Росії проти України відкрила шлюзи до таких змін, а також різко пожвави-ла вітчизняних творців і виробни-ків ОВТ. 

Першим завданням має стати створення дієвої вертикалі управ-ління і координації ОПК з органом на вершині піраміди, який має за-безпечити розробку і реалізацію ре-алістичної військово-технічної по-літики держави. На жаль, це питання залишається невирішеним з початку 2014 року. Хоча ще у коа-ліційній угоді 2014 року серед пріо-ритетних завдань містився пункт про створення при Кабінеті Міні-стрів міжвідомчого органу з розви-тку ОПК, який повинен замикатися на першого віце-прем’єр-міністра.

То ж влада мала б реалізувати низку заходів. Зокрема, або лікві-дувати ДК «Укроборонпром», або перенести функції вироблення вій-ськово-технічної політики, а також координації й управління підпри-ємствами в Кабінет Міністрів - в центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Там доцільно утворити наглядову і гро-мадську ради. Будь-який імпорт має проходити через рішення за-мовника без жодних посередників у вигляді спецекспортерів.

52

Необхідно прийняти до десятка законів, яких бракує, — від Закону про виробництво ОВТ і Закону про державно-приватне партнерство до багатостраждального Закону про ВТС. На законодавчому рівні вирішити проблему підготовки ви-робництв (нинішнього року було передбачено 1% ВВП — виділено чистий нуль, на 2017-й рік передба-чено вже 0,2% — очікується теж нуль…). Необхідно максимально використовувати ВТС для створен-ня спільних виробництв із вико-ристанням нових технологій на те-риторії України, а також для залучення інвестицій провідних світових компаній, зокрема й для ринків третіх країн. Нарешті, ство-рити рівні умови для приватних і державних підприємств у частині ДОЗ і зовнішньоекономічної діяль-ності. Для цього здійснити лібе-ралізацію всієї системи військо-во-технічного співробітництва, перейти від заборонної до повідо-мної системи експортного контр-олю. А також, забезпечити держ-гарантії під приватні ініціативи  — включенням у ДОЗ при відповідності заявлених ха-рактеристик.  До цього можна до-дати активну й повністю прозору приватизацію оборонних підпри-ємств із залученням провідних світових компаній. Чутлива систе-ма виробництва та торгівлі зброєю має регулюватися виключно зако-нами.

Ймовірно, окремо слід виріши-ти питання прийняття ОВТ на озброєння та супроводження ви-пробувань. Заслуговує на увагу думка начальника Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, професора Ігоря Чепкова: «Оскільки відразу ж знайдеться численний загін охо-чих вразити військових своїми творчими досягненнями, всі ви-трати з проведення випробувань повинно взяти на себе підприєм-ство. Але, якщо зразок витримав випробування и прийнятий на озброєння, Міністерство оборони відшкодує ці витрати, якщо ви-пробування закінчилися невдачею - їх вартість залишається у витрат-ній частині економіки підприєм-ства.Пильну увагу слід також при-ділити процедурі узгодження процесу серійного виготовлення зразка, поставленого на озброєн-ня:• або підприємство залишить за

собою його виробництво, взяв-ши на себе на певний період відповідні зобов’язання, вклю-чаючи технічний супровід про-тягом повного життєвого циклу, у тому числі і в особливий період;

• або Міністерство оборони вику-пить документацію на виріб за узгодженою ціною і розмістить його серійне виробництво на свій розсуд, залишивши підприємству перспективу отри-

53

мання роялті з кожної виготовленої одиниці» .9

Серед іншого, на законодавчому рівні необхідно розв’язати проблему рівних прав державних і приватних підприємств – як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Ліквідува-ти необхідність погодження з Дер-жавним концерном «Укроборонп-ром» та з Держекспортконтролемусі питання переговорів та самого екс-порту. Така ситуація не тільки зали-шає за державним концерном моно-польне право на продаж зброї, а й вбиває здорову конкуренцію на рин-ку. З цією тезою фактично погоджу-ються й представники МОУ: «Без на-явності підприємств недержавних форм власності неможливо створи-ти повноцінне конкурентне середо-вище, у відсутності якого ринкові економічні механізми є малоефек-тивними, у тому числі й в оборонно-промисловій сфері, де проблема не-достатньої конкуренції стоїть набагато гостріше, ніж в якійсь іншій галузі промисловості. Фактично у господарській практиці безпідстав-на з точки зору економічної логіки перевага віддається державній влас-ності. Причому, як це парадоксаль-но, дуже часто ця прерогатива також закріплена законодавчо» .10

9 Ігор Чепков. Можливості удосконалення держав-но-приватного партнерства у оборонно-промисло-вій сфері , «Виклики і ризики», бюлетень ЦДАКР, №1, 2017, http://cacds.org.ua/ru/comments/990.

10 Ігор Чепков. Можливості удосконалення держав-но-приватного партнерства у оборонно-промис-

ІІ. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯОтже, якщо говорити про до-

рожню карту реформування систе-ми, вона, за висновками ЦДАКР, може виглядати так.

А. Удосконалення системи управління (на рівні виконавчої влади).А.1. Оперативне прийняття реалістичної Державної цільової програми розвитку оборонної про-мисловості. Важливо, щоб ідеоло-гія переозброєння української ар-мії ґрунтувалася на досягненні ЗСУ до 2020-22 років спроможності ве-дення ефективної безконтактної всепогодної війни вдень та вночі. Її акценти: створення нових ОВТ, особливо на базі новітніх, в тому числі спільних із іноземними ком-паніями, виробництв з максималь-ним залученням приватних обо-ронних підприємств України; а також глибока модернізаціяОВТ радянського виробництва. Така програмамає, серед іншого, врахо-вувати питання побудови: 1) дієвої вертикалі управління та координа-ції ОПК; 2) створення умов для ре-структуризації, акціонування та приватизації частини оборонних об’єктів; 3) формування умов для масштабногоВТС.

А.2. Уряд створює центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який бере на себе функції створення та

ловій сфері, «Виклики і ризики», бюлетень ЦДАКР, №1, 2017, http://cacds.org.ua/ru/comments/990.

54

реалізації військово-технічної політики держави, управління і координації оборонною промисловістю (ймовірно Держав-ного агентства з питань ОПК та ВТС):

1) Поступову ліквідацію (зміну функцій) недієздатної надбудови у вигляді «Укроборонпрому» і ство-рення умов для «замикання» вертикалі управління на першого віце-прем’єр-міністра України.

2) Збереження та розвиток си-стему відповідальності через удо-сконалення роботи інститутів Ге-неральних конструкторів та Науково-технічної ради.

3) Створення умов для макси-мального залучення приватного сектору у розбудову ОПК та розви-ток озброєнь шляхом: ініціювання прийняття низки законів та прий-няття відповідних постанов Уряду (закони перелічені нижче). Вони визначатимуть права власності, сплату роялті, умови прозорого за-лучення до формування і виконан-ня ДОЗ, а також спрощення роботи приватних підприємств на зовнішніх ринках. Крім того, по-станови мають передбачити ство-рення спеціального реєстру розро-бок та проведення відкритих тендерів.

4) Сприяння посиленню парла-ментського та громадського (через профільні неурядові організації та ЗМІ) за сектором безпеки у частині переозброєння та реформування

оборонної промисловості. А.3. Уряд створює належну си-

стему нагляду за формуванням та виконанням ДОЗ, зокрема, за до-триманням якості робіт та вико-нанням термінів. Така структура інтегрується у центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом (згадане вище Агентство), водночас успіх її роботи залежить в тому числі від тісної взаємодії з за-мовниками (МОУ, МВС та ін.). У якості окремої пропозиції Уряду пропонується розглянути можливість виведення за рамки ДОЗ декількох стратегічних проектів, що мають виключне зна-чення для обороноздатності дер-жави. Зокрема, реалізацію ракет-них програм, ймовірно, також створення та виробництво розвідувальних та ударних безпілотних комплексів.

А.4. Уряд має змінити корумпо-вану та застарілу систему замов-лень, коли імпорт здійснюється че-рез спецекспортерів (ДК «Укрспецекспорт» та дочірні фір-ми). Замовники (МОУ, МВС, СБУ, ДПСУ, СЗР) мають закуповувати напряму, без урахування комісій-них для спецекспортерів.

А.5. Уряд має забезпечити дере-гуляцію експорту озброєнь та вій-ськової техніки у бік зміни існую-чої системи та забезпечення можливості підприємств ОПК здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на умовах отримання

55

ліцензії і інформування Державну службу експортного контролю про її ведення. МОУ за рішенням Уряду має оптимізувати методику ціноут-ворення на продукцію та послуги оборонного і подвійного призна-чення та, серед іншого, здійснюва-ти військову прийомку лише на кінцевому етапі (по готовності продукції), без контролю витрат підприємства. Крім того, в методи-ку ціноутворення передбачити обов’язкове включення роялті для розробників ОВТ.

А.6. Уряду з метою забезпечен-ня належної підготовки умов для залучення іноземних інвестицій і технологій готує програму ре-структуризації, акціонування та приватизації об’єктів ОПК Украї-ни.

А.7. Уряд при створенні вище згаданого центрального органу ви-конавчої влади зі спеціальним ста-тусом має передбачити створення Наглядової та Громадської рад.

Б. Удосконалення законодав-чої бази.

Після аналізу потреб оборон-них підприємств ЦДАКР дійшов висновку щодо необхідності при-йняття наступних законів України.

Б.1. «Про виробництво озбро-єнь і військової техніки». Цей за-конопроект має визначити «прави-ла гри» на внутрішньому ринку, створити рівні та прозорі умови для державних і приватних підпри-ємств, забезпечити право роялті

для підприємств-розробників, ди-ференційовано розв’язати питання такої перешкоди ініціативним роз-робкам як ліцензування та низку інших.

Б.2. «Про гарантування прав інвестицій і інвестиції в ОПК України» (раніше законопроект мав назву «Про державно-приват-не партнерство»). Прийняття тако-го закону забезпечить створення позитивного інвестиційного кліма-ту, умови та правила повернення інвестицій, включно для іноземних компаній. 

Б.3. «Про військово-технічне співробітництво». Закон, який має не тільки регламентувати правила спільного з іноземними компанія-ми створення озброєнь і військової техніки, але й визначатиме питан-ня експорту і імпорту такої про-дукції. Також Закон має визначати права приватних підприємств щодо вільного ведення зовнішньо-економічної діяльності; крім того, варто розглянути, щоб даний закон зафіксував право замовників (МОУ, МВС та інших) щодо здій-снення прямого, без спецекспорте-рів, імпорту оборонної продукції, а також ліквідував заборонну систе-му самого оборонного експорту, замінивши її повідомлюючою, а по-ряд з правом «Укрспецекспорту» здійснювати маркетинг і укладати угоди визнати право самих підпри-ємств вести зовнішньоекономічну діяльність.

56

Б.4. «Про офсетні угоди». За-кон дозволить отримувати компен-саційні інвестиції при здійсненні імпорту озброєнь і військової тех-ніки, а також налагоджувати за ра-хунок експортера високотехноло-гічні виробничі або сервісні лінії.

Б.5. «Про особливості здій-снення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забез-печення потреб оборони» Сут-ність цього законопроекту дозво-ляє МОУ швидко і прозоро здійснювати відповідні закупівлі.

Крім того, необхідним стало за-конодавче забезпечення системи парламентського контролю та роз-ширення його шляхом виведення з меж суто Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони до «між комітетської» структури, до якої включити народних депутатів з Комітету ВРУз питань промислової політики та підприємництва, бюджетного комітету ВРУ та інших.

Означені вище закони дозво-лять змінити ставлення в Україні до потенціалу приватних оборон-них підприємств, ставлення західних оборонних компаній до інвестицій в Україну в рамках ВТС, ліквідувати неконкурентне і абсо-

лютно непрозоре для підприємств оборонного сектора середовище. Але головне, що таке законодавче поле створить умови для розробки та реалізації воєнно-технічної політики держави.

ВИСНОВКИІснуюча в Україні система заку-

півель ОВТ для потреб ЗСУ та ін-ших збройних формувань є недо-сконалою, не повністю використовується потенціал при-ватних оборонних підприємств та можливості іноземних інвестицій, у тому числі, у створення нових ОВТ.

Наявна система ВТС, особливо організація експорту/імпорту ОВТ в Україні застаріла та стримує пе-реозброєння ЗСУ та інших зброй-них формувань, гальмує розвиток ОПК та зменшує привабливість українського ринку для іноземних компаній. Система потребує лібе-ралізації та переходу від заборон-ної до повідомної формули.

Необхідно переглянути умови регулювання закупівель, експорту/імпорту озброєнь і військової тех-ніки в Україні, напрацювати шляхи удосконалення на рівні законодав-чої та виконавчої влад.