Лубенська районна державна адміністраціяВідділ освіти

Лубенський районний науково-методичний центрНовооріхівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені О.Г.Лелеченка

Гарнаженко Л.П.

Календарні свята

Лубни – 2015

Лубенська районна державна адміністраціяВідділ освіти

Лубенський районний науково-методичний центрНовооріхівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені О.Г.Лелеченка

Гарнаженко Л.П.

Календарні свята

Лубни – 2015

Упорядник:Гарнаженко Людмила Павлівна – заступник з навчально-виховної роботи Новооріхівської ЗШ І-ІІІ ст. ім. О.Г.Лелеченка, стаж роботи 33 роки

У поданій брошурі описано найбільш поширені в Україні народні календарні свята.

Упорядник розкриває духовні скарби народного календаря. Українські свята концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології, біології, математики, медицини, а також народної кулінарії, землеробської, зокрема, хліборобської справи тощо.

Завдання батьків, учителів, вихователів – глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народного календаря і активно популяризувати невичерпні духовні скарби серед учнів. Залучення дітей до дійової участі у традиціях і звичаях рідного народу дає змогу практично пізнавати національний культурно-історичний досвід, бути продовжувачами справи батьків і дідів.

Матеріали будуть корисними для заступників директорів з навчально-виховної та виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників загальноосвітніх шкіл та ін.

Апробовано учителями та класними керівниками Новооріхівської ЗШ І-ІІІ ступенів ім. О.Г.Лелеченка.

Рецензент:Плішенко Валентина Панасівна, методист Лубенського районного науково-методичного центру

Рекомендовано радою Лубенського районного науково-методичного центру, протокол № 1 від 23.01.2015

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….

Весняні свята…………………….…………………………………………

Літні свята………………………………………….……………………….

Осінні свята………………………………………………………………..

Зимові свята……………………………………………………………….

Список використаних джерел ………………………………………… ..

ВСТУПКожен народ має свої свята, традиції, обряди, які супроводжують

людину все життя. Завдяки їм ми усвідомлюємо свою причетність до духовності наших пращурів, знайомимося з давніми звичаями українців.

Зустрічаючись, люди бажають одне одному доброго здоров'я, а прощаючись, кажуть: «Бувайте здорові!»

Ця гарна традиція свідчить про доброзичливість і шанобливість українців.

Життя людське сповнене турбот і клопотів, які, на щастя, чергуються зі святами.

Календарні свята – це найдавніша обрядовість, яка корінням сягає первісних, язичницьких, вірувань та поєднує у собі раціональний досвід і релігійно-магічні вірування наших предків. Лише значно пізніше церква визнала існуючу систему землеробських свят та надала їй християнського забарвлення: календарні звичаї формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою мали трудовий сільськогосподарський календар.

До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї.

У сільськогосподарському календарі українців не було різкого розмежування між сезонами: зимова обрядовість поступово переходила у весняну, весняна – у літню тощо. Кожен цикл свят ніс своє смислове навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет, які зв'язували між собою пори року.

Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина – виробничу, суспільну, сімейну. Їхня головна мета та завдання відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього.

Наші предки з особливою старанністю готувалися до свят. Традиційно перед Великоднем, наприклад, білили хату, прикрашали її новими рушниками, виготовляли писанки, пекли паски. На саме свято влаштовували великодні забави, обмінювалися крашанками, водили хороводи, співали

веснянок. На другий день діти ходили до своїх хрещених батьків, носили їм гостинці – паску й крашанки. Так малеча привчалася висловлювати повагу до своїх рідних і близьких. Особливо багато свят узимку, коли зустрічають Новий рік, Різдво Христове, Водохреще. Символом домашнього вогнища завжди була й залишається Свята вечеря напередодні Різдва. Це ознака злагоди й доброзичливості у сім’ї. Люди вірили, що такий обряд забезпечить їм протягом року благополуччя в господарстві, достаток, здоров'я членів родини.

У давнину всі обрядові дійства використовувалися з метою передати землеробські традиції і багатий практичний досвід своїм дітям, онукам, щоб забезпечити постійний зв'язок між поколіннями.

За радянських часів, коли вся народна календарна звичаєвість була віднесена до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ, було втрачено чимало позитивних народних традицій. Найбільш стійкими виявилися ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв'язок із релігією і влилися в народне мистецтво або святкові розваги. Сьогодні все більше традиційних народних свят відроджуються та входять у сучасну культуру українського народу. А Різдво, Великдень та Зелені свята рішенням Верховної Ради України від 1990 року проголошені офіційними державними святами.

13 жовтня 2014 року Верховна Рада ухвалила президентський законопроект №2187, яким з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності та територіальної цілісності України, військових традицій і звичаїв українського народу 14 жовтня – свято Покрови та День українського козацтва – проголошується Днем захисника України. Традиції, обряди та свята в нашій країні житимуть вічно, бо вони утверджують загальнолюдські цінності.

Весняні святаУ давніх слов'ян рік починався навесні, у березні, коли прокидалася

земля від зимового сну. У свідомості давнього землероба новий трудовий рік починався з відродження навколишньої природи, з першою оранкою і сівбою. Березневе літочислення зберігалося до 1490 року.

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом.

Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай. 

Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.

Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Тому з часом зустріч весни із магічних дій перетворилася у звичайні молодіжні свята з іграми й танцями. Разом із пробудженням природи починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами.

Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами.

Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) – найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер. 15 - лютого Стрітення 24 - лютого День святогоВласа 4 - березня День преподобногоЛьва

9 - " "березня Обретіння 14 - " "березня Явдохи 18 - березня День святогоКонона 22 - березня Сорок святих 30 - " "березня ТеплогоОлекси 7 - квітня Благовіщення 8 - квітня Благовісника 21 - квітня День святого Руфа

Перехідні свята  " " Всеїдний тиждень , Масляна Сиропуст Жилавийпонеділок Великийпіст Хрестопоклінний тиждень Вербна неділя Чистий четвер ’Страсна п ятниця Великодня субота Великодня ніч Великдень Великодній понеділок

Всеїдний тижденьТиждень перед Масляною на-

зивається «Всеїдним» (Загальниця, Су-цільний,  Переступний,  «Рябий»  тиж-день).

Весь тиждень за церковним уставом можна їсти скоромне, не є винятком середа і п'ятниця.

Впродовж усього «Всеїдного тижня» наші предки, особливо на вихідні, ходили в гості та частували

одне одного, гамірно катались на запряжених кіньми санях, парубки та дівки залицялись один до одного, влаштовували різноманітні забави та розваги. В суботу по обіді жінки та чоловіки організовували колективні складки чи сходки. Молодь гуляла окремими гуртами на вечорницях у шинку або в якійсь із хат, бо ж із настанням Великого посту будь-які розваги припинялись. 

Зрештою «Всеїдний тиждень» тому і називався «всеїдним», що всі намагалися досхочу наїстись усіляких страв із м’яса (ковбас, сальтисонів, паштетів, холодців, кручеників, печені та копченої шинки), запиваючи це все варенухою та іншими хмільними настоянками та наливками. Обрядовою стравою в цей час вжалися вареники з сиром у сметані, а не млинці.

В цей час різали свійських тварин. Однією з причин святкування м’ясного тижня вважається також недостача харчів для худоби, тому частину домашніх тварин господарі змушені були заколоти. Крім того, це був останній тиждень, коли можна було ще відсвяткувати весілля, адже після «Масляної» (Колодія) заборонялось їсти не тільки м’ясні, але й молочні страви. Одразу після свята Колодія починався Великий піст. З перебірливих та вередливих у їжі людей кепкували: «Ось прийде до вас Великий піст, то всім прижме хвіст». «Всеїдний» тиждень закінчується Неділею блудного сина.Народні прикмети: Якщо на Всеїдному тижні зі стріхи висять довгі льодові бурульки «бджола мідна буде» (буде багато меду). Якщо на цьому тижні курка нап'ється води з калюжі – чекай теплої, погідної весни. Якщо виє хуртовина – «Всеїдна в гості їде!»

Масляна, СиропустОстанній тиждень перед Великим постом називається Масляна (ще

Колодій, Ма́сниця, За́пусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини).

Це давньослов'янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом і пов'язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви.

В Україні Масляна не мала такого широкого розмаху, як, наприклад, у центральноросійських областях. Але і в нас дорослі та молодь катились на конях, ходили в гості, влаштовували банкети у складчину. В деяких місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці.

Основою обрядовою стравою Масляної були вареники з сиром, які споживалися з маслом чи сметаною. Пекли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня.

Досить популярними серед селян були сколотини од масла. «Нехай буде і маслянка, аби щоранку!»  Головним напоєм на цьому тижні є наливки та інші трунки. За церковною традицією тиждень називається сирним, або м'ясопусним, – через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду. На цьому тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять. 

Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування. Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки.

Важливою частиною свята були катання на конях, на яких надягали найкращу збрую. Хлопці, які збиралися одружитися, спеціально до цього катання купували сани. Також було поширеним катання молоді на санках. Масляна поділяється на три частини: зустрічний «переломний» понеділок, «широкий» четвер та «прощальна», чи «шуткова», неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

У перший день Масляної традиційно готували холодець зі свинячих ніжок. Це так звані «ніжкові заговини». Молодь після вечері збирає кістки й кидає їх у ворота. Якщо кістка долітала до воріт, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж. Це свято супроводжують співи.

Заміжні жінки зранку в понеділок ідуть до корчми, кладуть на стіл палицю – колодку. Потім усі почергово обмотують цю палицю полотном, сповиваючи її. Це дійство має назву «справляння колодки». Жінки пригощаються і вітають одна одну з народженням колодки. Коли господині розходяться з корчми, палиця залишається на столі до наступного дня. Так вони збираються аж до суботи: понеділок – колодка народилася; вівторок – колодка хрестилася; середа – колодкові похрестини; четвер – колодка померла; п'ятниця – похорон колодки; субота – оплакування колодки. 

У понеділок жінки відвідують оселі, у яких є дорослі неодружені парубки й незаміжні дівчата на порі, та прив'язують до материних ніг колодку. Це жартівлива кара за те, що діти досі неодружені. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Щоб відкупитися від «ярма», жінкам давали кольорові стрічки, намисто або ж частували наїдками, горілкою і солодощами.

Дівчата на порі оздоблюють колодки стрічками та квітками й прив'язують їх до лівої руки парубкам. У свою чергу парубки мають обдаровувати дівчат грішми, прикрасами та ін. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень – повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

Дуже важливий етап святкування Масляної – частування тещі, яке відбувається в п'ятницю. Якщо молодята побралися недавно, то теща запрошує «на млинці» зятя, а також інших родичів. До речі, якщо теща добра, то за старих часів її запрошували в гості на другий день різдвяних свят, а якщо зла, то на третій. Гостювати приїжджала не тільки теща, але й інші родичі.  

Отримавши запрошення, теща заздалегідь повинна була принести в оселю молодят усе необхідне для приготування млинців: сковороду, посуд для замішування тіста, ложки, черпаки тощо. А тесть мусив цього ж вечора прислати в дім молодих борошно, масло, олію та все інше, що необхідно для млинців. Нехтування цим важливим звичаєм могло обернутися образою тещі, зневагою від родичів та осудом усієї громади. Це було не просто застілля, а своєрідна передача досвіду.

Але найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропустна неділя. У різних регіонах були свої обряди й дійства. На Полтавщині у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося помиритися з тими, хто на цьому світі.

Після вибачень люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріховну суть. У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми.

Увечері влаштовували цікавий обряд «полоскання зубів»: годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірку і носити під правою пахвою до Великодневої всенощної, то, як, вважали літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.Прислів'я і приказки:Вареники доведуть, що й хліба не дадуть.Масляна, Масляна, яка ти мала – якби ж тебе сім неділь, а посту одна.Не завжди котові Масляна, буде і Великий піст.Хоч з себе все зняти, а масницю провести.Боїться Масляна гіркої редьки та пареної ріпи (тобто посту).Не життя, а Масляна – тиждень гуляє.Млинець не клин – живіт не розколе.Млинці черева не псують.

22 березня - Сорок святихАле справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів:

прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.

22 березня – день Великомучеників Севастійських, день Сорока мучеників, Сорок Святих, або день Усіх Святих, у народі «Сороки».

За відмову зректись християнської віри 40 воїнів римського ХІІ легіону загинули у 320 році у коло міста Севастія (нині турецьке місто Сівас). Вшановувані воїни були найкращою дружиною у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікіній був жорстоким гонителем християнства. В холодну і вітряну ніч воїнів завели в Севастійське озеро. За ніч воно вкрилося льодом. Аби підсилити муки, на березі затопили лазню. Один не витримав страждань і вийшов з озера, але на порозі лазні упав замертво. Наглядач, уражений мужністю воїнів, зі словами: «І я – християнин!» зайшов у озеро. Їх знову стало сорок.

Пам'ять 40 мучеників відноситься до найшанованіших свят. У день їх пам'яті полегшується строгість Великого посту.

Добрі господині цього дня печуть сорок булок із медом у формі пташок. У окремих районах України їх іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів – «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички», «пташки». Вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті – сорок різних порід. Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з калинових ягід або родзинок. За бажанням обливали печиво медом чи цукровою поливою. Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки, лозинки чи очеретинки і так запікали.

У різних регіонах печивом розпоряджалися по-своєму: в одних випадках його виносили в сад й підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи високо над головою «пташок», вилазили на ворота або клуню й декламували, збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувалися.

Також роздавали булочки-птахи дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Малюки з «пташками» бігали по селу, тримаючи в руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали весну, птахів з вирію.

Благослови, мати,Весну закликати,Весну закликати,Зиму проводжати.

Ой чом ти, буслю,Не вилітаєш,Чом дітям весниНе даєш?

Вважали, що цього дня сорока бере сорок різочок чи галузок і мостить собі з них гніздо. Казали: «Нині сорока – іменинниця». Сорока, якщо не турбувати її та не руйнувати гнізда, виступає своєрідним оберегом дому, біля якого живе. Етимологічно слово «сорока» пов'язане зі словом «сорок», отже, народ вважає, що сорока охрещена на день Сорока святих.

На Сорок святих у давнину кожна господиня мала пекти пироги, пампушки чи інше печиво: пекли сорок пампушок або пирогів з капустою, квасолею, сушнею.

У цей день і дівчата варили сорок вареників і частували хлопців, щоб мороз любистку не побив – найшанованіше дівчатами зілля. Відваром із цієї рослини миють волосся – аромат причаровує хлопців.

Школярі приносили вчителеві сорок бубликів за добру науку. А у церкві баби запалювали 40 свічок і били 40 поклонів.

Вважалося, що хто на це свято працюватиме, тому зробиться 40 болячок. У деяких місцевостях України існувало таке правило: до середини березня ніхто з чоловіків по п’ятницях не працював у полі, а жінки не прали. Коли чоловік буде що-небудь робити волами, то або віл несподівано паде, або в самого селянина всохне рука чи нога. Всю іншу роботу виконувати не заборонялося, в тому числі й по п’ятницях.

Якщо було тепло, цього дня сіяли горох, вірячи, що на кожній стеблині виросте по сорок стручків, а в кожному з них – по сорок горошин. Розсівали по городу мак, сподіваючись на врожай у сорок разів більший за посіяне. Щоб підтримати ці надії, на Сорок святих варили горохову юшку, робили горохвяники, пекли пиріжки з горохом, готували вареники з маком, також сорок штук — за чисельністю мучеників. Вареники нерідко нанизували на паличку.

На той час годилось упоратися з кроснами — виткати полотно. Тому жінки вранці на Сорок Святих виходили з свіжозготовленими обрусами у поле, кланялися на всі сторони й примовляли до схід-сонця: «Ось тобі, мати-весно, нова обнова!» Розіславши на долівці полотнину, клали на неї пиріг і верталися назад, вважаючи, що цього року «щедро вродять льон та коноплі».

У давніші часи робили солом'яну ляльку в образі зими, виносили за село і спалювали як ознаку того, що зиму остаточно вигнано, а весну закликано в гості. Такі дійства, залежно від кліматичних умов краю, влаштовували на Явдохи, Теплого Олексія чи Благовіщення.

Але найбільш символічним був обряд «Топтати ряст». Вважалося, хто напровесні його потопче – убереже життя й здоров’я протягом року. Тому навіть літні й кволі виходили в поле і, притопчуючи зелені сходи, казали: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати».

Хоч цей день і вважався провісником весни, але селяни вірили, що попереду можуть ще бути сорок приморозків і Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути. У цей день рахували лисих чоловіків у селі: скільки нарахують, стільки днів ще буде мороз.

22 березня на службі в храмах жінки моляться за повернення додому чоловіків із далеких доріг.Народні прикмети: Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти. Дружно тане сніг – до активної повені й буйних трав. Якщо в цей день тепло, стільки ж днів утримається гожа погода, якщо навпаки – бути морозу 40 днів. Якщо на Сорок святих буде мороз і сніг розтане від сонця – буде врожай на кавуни. Яка погода на Сорок святих, така буде й у Петрівку. Якщо на Сорок святих сонце в колах, то влітку буде відмінний урожай. Сороки і галки прилітають в цей день – до тепла. 22 березня синиця заспівала – тепло ворожить. «На Сорок святих погода — на гречку буде врода» (Полтавщина).

«Як буде мороз, то уже далі сорок днів не буде, бо уже тих усіх сорок на цей один сі зложит» (Карпати). «Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима вже з сили вибивається» (Поділля).  Якщо на Сорок святих опади і мало сонця – не буде весняної повені, влітку не очікується тривалих зливневих дощів, а осінь видасться сухою та погідною.

7 квітня - БлаговіщенняАрхангел Гавриїл був посланий Богом в

місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: «Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог. Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово «Благовіщення» означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві в цей день святять проскури, а

господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну. На Благовіщення дівчата біля церкви танцюють  перший весняний хоровод – «кривий танець». Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт – цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.

Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до Благовіщення треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.Народні прикмети: Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень. Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1, і на 6 травня він у полі

буде. Який цей день – такий і кінець місяця. Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання,

якщо в полудень – середня, якщо ясно ввечері – пізня.

Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари, кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно, негода, то кукурудза не вродить.

Ніч проти Благовіщення. Якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо за ніч мокрий рушник висохне надворі – рік буде врожайний, якщо наполовину висохне – на середній урожай, а якщо залишиться мокрим чи замерзне – буде мокре літо.

Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно. Благовіщення без ластівок – холодна весна. Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно. На Благовіщення гарна погода – гарний врожай. Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі. Якщо на Благовіщення летить сніг – літо неврожайне. Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6.05) віл

напасеться.

Вербна неділяНеділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною»,

«шутковою» або «квітною». За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавна шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі – старі й малі, – бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же

проковтнути ії по кілька «котиків» – «щоб горло не боліло».Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати

не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю – верба б'є,За тиждень Великдень,Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,А здоровий, як вода,А багатий, як земля!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Свяченою вербою вперше після зими виганяють худобу на пасовище – «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більш того, викидають гілля свяченої верби на вулицю під час граду – «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Свячена верба має велику пошану в народі, тому навіть дрібне гілля, яке залишилось після освячення, палили на вогні, щоб «лише під ноги не потрапило».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу – один з видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народним віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «котики».Народні прикмети: Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні

були, добре росли та сприйняли життєву силу весни. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих

сил. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли

верба прийметься – дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка

торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була. Вербою в давнину відводили грозові тучі – кивали свяченою вербою в

бік хмар і відводили громи та град. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за віруванням, велику

руїнницьку силу вогню.

Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.

З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока.

Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло.

Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова».

Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася.

Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.

У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби.

Коли господар виїжджав у поле сіяти – брав 2-3 котики-базьки й закопував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.

Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.

ВеликденьДо Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого

Посту – одного з найсуворіших постів – саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця. Ще останній, сьомий, тиждень перед Великоднем називаєтьсмя «білим», або «чистим». На цьому тижні люди дотримуються посту так же суворо, як і на першому.

Найважливішим днем білого тижня є четвер, який називається Чистим, Світ-лим, Великим, Страсним або Живним. Це день вес-няного очищення: ще вдо-світа селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, адже все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. У четвер всі православні по

можливості намагаються причаститися.

Великий четвер  – день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань. Люди, повертаючись із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. У цей скорботний день приписується нічого не їсти до виносу плащаниці на середину церкви.

У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з Пасхальною Вечірнею. На ній читається 15 пасхальних паремій з особливими святковими приспівами. Після їх читання священики міняють буденний одяг на святковий. У цей день роблять крашанки. Цей останній день Великого посту люди жили передчуттям великої радості – довгожданним очікуванням Великодня.

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої.

День світлого Христового Воскресіння – Великдень, найдавніше і найяскравіше    християнське свято. Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю, третього дня після його смерті. Звідси існує в Церкві дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі і воскресні торжества починаються опівночі або на світанку.

Великодні торжества розпочинаються обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна Утреня. Тут перший раз чуємо радісне: «Христос воскрес із мертвих смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував».

Під час співу воскресного тропаря священик хрестом відчиняє двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба.

На Великдень все село збиралося біля церкви, на майдані чи на луках. Дівчата водили хороводи. Понеділок і вівторок– «купальні». Обливали водою тих, хто проспав вранішній молебень.

Середа – «грабова». «У середу на Світлому тижні не працюють, щоб хліб градом не побило».

Четвер – Великдень покійних, поминання покійних родичів.П'ятниця – «прощений день». Родичі та друзі просили прощення одне в одного. Тесть і теща звали в гості молодих, які повінчалися до Великодня.Субота – хороводниця.

Неділя – Провідна неділя. Провідна неділя завершує Світлий післявеликодній тиждень.

У святі проходили 40 днів, аж до Вознесіння. Цим днем і закінчувалися великодні торжества. За переказами, з першого дня Великодня до Вознесіння

по землі мандрують Христос і апостол в жебрацькому одязі і відчувають людське милосердя. Нагороджують добрих і карають злих.На фото: М.Пимоненко «Страсний четвер».  

Традиції Великодня Великдень багатий народними звичаями. На Великодні свята, як і на

Різдвяні, повинна зібратися вся родина, адже це – «Великий День».

Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини), зі словами благословення роздає яєчко і промовляє:

– Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим здоров'ям на довгії літа. Щоб Матір Божа всіх нас взяла під свій покров. Щоб ми змагалися зростати духовно і виховували у такому ж дусі своїх дітей. Дай, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекати. Христос воскрес!

– Воістину воскрес! –відповідають усі присутні за святковим столом.Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні

з давніх-давен, адже яйце символізувало зародок нового життя. У християнстві яєчко є символом Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя. Після свяченого яйця всі їдять паску й усе, що приготували на свято.

Великдень багатий на звичаї, що походять ще з дохристиянських часів, коли народ відзначав свято привітання весни і весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та прийняла за свої. Такими народними звичаями є гаївки, забави, дарування писанок та крашанок. На фото: М.Пимоненко «Пасхальна заутреня».  Народні прикмети: Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні падатиме дощ. Коли на Великдень дощ або хмарно, буде врожай. Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня – льон. 

Проводи

На другу неділю після Великодня поселеннях України здійснюється обряд поминання померлих.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже «Намський») Великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, – нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають і другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім’єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом’янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, «на гробках», поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого.

Другий тиждень після Великодня називають «поминальним», або Томиним (Фоминим) тижнем, Проводами, «гробками», «могилками» (Поділля й Волинь), «бабським Великоднем» (Київщина та Лівобережжя), поминками (Херсонщина). Починається тиждень Провідною, Поминальною, Томиною неділею, Радуницею (Радунцем, Радовницею).

Для Проводів немає одного чітко визначеного дня - цей день кожного року призначає священик. Таким днем може бути будь-який день поминального тижня.

Здавна існує звичай в Україні провідувати на Провідному тижні своїх померлих родичів. У призначений для Проводів день уся парафія з хоругвами, хрестами, церковним хором і священиками іде на кладовище. Ставши поміж могилами, відправляють спільну панахиду, моляться за спасіння душ померлих, а потім справляють на гробках своїх близьких обід-тризну. Вітаються з ними, тричі постукавши по хресті свяченим яєчком i сказавши: «Христос воскрес!» Якщо між покійними i живими залишились якісь непорозуміння, слід попросити вибачення, а також простити їх. Вважається, що в ці дні вони нас чують, тому вибачать тим, хто завинив перед ними на цьому світі.

Згадуючи на «поминальному» тижні померлих родичів, не годиться їх називати небіжчиками, бо в ці дні вони все чують, як про них кажуть. Найкраще говорити про них «родичі».

Тризна часто переходить у веселі забави, пісні та хороводи. Цього дня бувають ще іри і хороводи, що їх водять заміжні жінки і бабусі, звідки походить і назва свята – «бабські проводи».

Ще у народі вірять у те, що в ніч на Страсну п'ятницю душі померлих збираються на свій «Мертвецький Великдень» у колишніх своїх церквах, а правлять цю службу покійні священики iз цих же церков. А повертаються вони вдосвіта у першу неділю після Великодня. Вона так i називається — Поминальна, або Провідна (Проводи).

Літні святаЛітній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими

турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Отож, між весняними та літніми святами важко

знайти межу. В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія

заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.

З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня. Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, про яку у народі ще кажуть: «Свята Мокрина осінь приносить».  5 - , травня Ляля абоКрасна гірка 6 - травня День святогоЮрія 22 - травня ДеньМиколиЧудотворця 23 - травня ДеньСимона Зілота 25 - червня ДеньОнуфріяВеликого 7 - липня ІванаКупала 12 - липня Петра іПавла 1 - серпня День святоїМокрини

:Перехідні свята   РахманськийВеликдень Заговини наПетрівку , Зелені свята Трійця Поминальна неділя Петрівський піст

6 травня - День святого ЮріяПершим літнім святом вважають день

Святого Юрія (6травня). Святий Юрій вважається покровителем хліборобства і скотарства у всіх християнських народів. Він захищає тварин, купців, військо, всю молодь, вважається її опікуном.

Святий Юрій – це мученик за Христову віру в перших віках християнства.

Він загинув у Нікомедії (Мала Азія) у 303 р. В іконописі св. Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у руках, яким він забиває дракона. За християнською легендою, Юрій врятував дівчину в Лівії, яка була принесена у жертву драконові, переносно язичницькому обрядові.

Цей день у нашого населення завжди у великій пошані. Вважається, що на Юрія «весна сходить на землю», а сам святий цього дня «відмикає землю».

На Юрія існує звичай обливати водою пастуха, щоб накликати дощ.Колись наші предки в цей день до схід сонця збирали росу і хворі

промивали нею очі, дівчата вмивалися – «на красу», старші люди мочили голову – «щоб не боліла», господині  кропили цією росою домашню птицю – «щоб плодилися курчата».

Проте основний захід цього дня – це перший в році вигін худоби на пасовисько. Женуть худобу цього дня свяченою вербою – галузкою, що її святили на Шуткову неділю. В різних місцевостях України цей обряд відрізняється: на Харківщині перед худобою господар розстеляє червоний пояс і переганяє через нього худобу; на Київщині замість пояса на дорозі стелять глечики з протягнутим через вушка ланцюгом і замикають його колодкою – «аби худобу не зачепив ні хижий звір, ні злодій»; на Слобожанщині, виганяючи корів, виголошують замовляння проти вовків; на півночі України господар стелить кожуха вовною догори, кладе кілька крашанок з Великодня і через усе переганяє худобу; на Прикарпатті господиня годує коровам залишки свяченої паски – «на щастя», а господар оздоблює ворота, через які ітиме худоба, зеленим гіллям квітучого терену; виганяючи худобу на полонину, господар повинен був ранком у це свято викачатися у росі на своєму полі, щоб був добрий врожай цього року. На Гуцульщині газди розкладають ватри і поміж ними, як крізь ворота, проганяють худобу на пашу.

В наш час збереглася тільки легенда про Святого Юрія, як переможця в боротьбі за добро проти зла.

За народнім віруванням, у день святого Юрія звірята з одного гнізда сходяться докупи і розмовляють між собою, а потім знову розбігаються світами. Існує повір'я, що «не годиться в цей день відбирати у звіра те, що він

схопив, бо то йому святий Юрій призначив», кажуть, що «вовк – то Юрковий собака».

В народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і вперше кує зозуля. Дівчата в цей день ворожать на женихів. Почувши зозулю, дівична питає, чи довго їй залишатися в батьковій господі. Якщо зозуля більше не куватиме, то дівчина цього року вийде заміж. Якщо куватме, то треба рахувати, скільки разів, – стільки років ще чекати їй заміжжя.На фото: Скульптура Юрія Змієборця роботи геніального українського митця Іоанна Пінзеля на фронтоні собору Святого Юра у Львові.Народні прикмети: Як дощ на Юр'я, то буде хліб і в дурня. Якщо в день святого Юрія сховається в житі ворона, то буде врожайне літо, а як горобцеві по коліна, то буде лиха година. Якщо чути голос птаха або гримить під час молебня в полі – погана прикмета на врожай. Редьку треба сіяти на Юрія – соковита буде. Як на Юрія стала буря, то буде мокре літо. На Юрія дощ – на худобу легкий рік. Як ґава до Юр'я у житі сховається, то буде жито. На Юрія посади редьку, то вроде, як кулак. На Юрія мороз – уродиться овес. Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на піст, то буде поліття. Як хто, вперше почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме гроші цілий рік. Після Юрія не можна сіяти маку, гарбузів і кукурудзи, бо пізно і майже нічого не вродить, малий врожай буде. Закувала зозуля до Юрія – на поганий врожай. Якщо хрущі з'являються у великій кількості, то це ознака доброго врожаю на просо. Як є багацько хрущів на дереві, то буде того року гречка і просо, буде врожай. Як багато хрущів навесні, то літо буде гарне, не дуже дощове, а може бути і посуха. Якщо хрущі з'явилися заскоро, ще у квітні, то травня чекай дощового. По кульбабі можна взнати погоду, бо перед похолоданням квіточки в цієї рослини завжди закриваються.

22 травня - День святого Миколи Чудотворця

22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця, в народі ж кажуть – «літнього» Миколи.

Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті. До українського церковного колендаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем при кінці ХІ ст., тож в Україні цей день святкувався. Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу і священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У цей час в полі вершники їздили верхи – «щоб нечиста сила

коней не мучила». В народі уклалося декілька приповідок з цієї нагоди: «Прийшов Миколай – коней випасай», «Юрій з теплом, а Микола з кормом», «Святий Юрій пасе корів, а Микола – коней». Від цього дня починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!»

За народними віруваннями, святий Миколай є покровителем мореплавців. Козаки перед довгою мандрівкою морем завжди служили молебень Богородиці й Миколаєві Угоднику.

Чорноморські моряки розрізняють також двох Микол: морського і мокрого. Морський Микола керує кораблями, а мокрий – водами. Обидва Миколи завжди є невидимо присутні поміж моряками. Вважається, що, не звертаючись до святих по допомогу, отримаєш певну загибель. Тому під час бурі на морі моряки моляться святому Миколаєві про порятунок від нещастя, а у разі небезпеки потонути виносять на палубу образ Миколи Чудотворця і молять його про спасіння.На фото: Зображення козаків на чайці із синопсису сценарію героїко-пригодницького чотирисерійного фільму «По синьому морю» Григорія Колтунова, українського кінодраматурга, сценариста, кінорежисера. Фільм свого часу не був поставлений.Народні прикмети: Про майбутній урожай вівса судять по поведінці жаб в Миколин день: якщо на Миколу заквакали жаби – хороший буде овес. До Миколи кріпись, хоч розіпнись, з Миколи живи не тужи. Після Миколи в неділю – червоний посів, саме час сіяти жито: тепло піде, більше холоднечі не буде. Не хвалися на Юріїв день посівом, а хвалися на Миколин день травою. Велика милість Божа, коли в Миколин день дощик поллє. Господарі в цей день виводили коней на першу пашу. Держи сіно до Миколи, не побоїшся зими ніколи. До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки.

Зелені свята

Зелені свята – українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням –

зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Звичайно їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками.

На Лівобережжі дівчата водили тополю – одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побугував близький за значенням обряд троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина.

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

Свою назву свято отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса. Таким чином це свято нагадує про святу Трійцю, три відомі прояви, лики (іпостасі) Всевишнього – у вигляді Бога-Отця, у вигляді Бога-Сина і у вигляді Бога-Святого Духа.

Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення святої вселенської (кафолічної) апостольської Церкви, від якої ведуть своє походження всі сучасні християнські громади на нашій планеті. На п'ятдесятий день після Великодня, обов'язково в неділю, святкується Трійця.

Клечальна неділя – це неділя Зеленого тижня, п'ятдесятий день після Великодня, тому цей день ще називається П'ятидесятницею. За старих часів

люди зустрічали цей день дуже врочисто. Зранку господині поралися в господі, готували святкове застілля. Зробивши господарські справи, люди вбиралися у святковий одяг, сідали в хаті й чекали, поки вдарять церковні дзвони. Ударить дзвін – блага звістка. Тоді всі побожно хрестяться й ідуть до церкви. Кожна дівчина відповідно до святкового звичаю несла в руках свіжі квіти. Ідучи до церкви, люди радо вітають одне одного зі святою неділею. Після служби Божої за старих часів відбувався хресний хід до криниць, щоб освятити їх, окропивши їх свяченою водою. У деяких місцевостях освячували таким самим чином і оселі, і господарські будівлі – для захисту від русалок, які цими днями жвавішають і роблять людям шкоду.

Через  7  неділь після  Великодня приходить свято – Трійця. Тиждень   перед Трійцею називається  «зеленим»,  а три перші дні  троїцького  тижня – «зеленими святами». Усі християни з нетерпінням чекають одне з найбільш світлих радісних свят на межі весни і літа – Святої Трійці, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів. Дні напередодні Трійці називалися в народі Зеленими, так як у цьому святі тісно переплітаються язичницькі традиції і християнські канони. У сучасному календарі Трійця є загальноприйнятим вихідним днем.

Давньою народною традицією є прикрашання свого житла на Зелені святки різними запашними рослинами, зеленими гілками, пахучими польовими квітами, створення з них цікавих композицій і вплетення у віночки. У багатьох домівках досі прийнято розкладати на підлогу або ставити у вази так зване «зілля». Попередньо зелень, зокрема, гілочки клена, липи, освячувади у церкві. Підлога в домі замаювалася свіжою травою. Ця традиція пов'язана з вірою в те, що зелень на Трійцю володіє особливою силою, що захищає оселю від різного зла. За повір'ями, в домі не можна було підмітати до закінчення святок.

Наші далекі предки щиро вірили, що в цей день не можна купатися у водоймах, так як русалки могли затягнути на дно. Ще одним звичаєм в це свято було освячення полів, щоб уберегти їх від повеней і градів. Наші прабабусі і прадідусі в цей день не давали худобі свіжу траву, не просівали через решето борошно в корито або бочку. Було прийнято пекти пшеничні пироги, обгорнуті в капустяне або бурякові листя.Народні прикмети: Дощ на Трійцю – це сльози за померлими. В батьківську суботу напередодні Трійці заведено прийти на кладовище та пом'янути померлих родичів. Дощ на Трійцю – чекай багато грибів і теплу погоду. З Трійці починається справжнє літо. З Духова дня не тільки з неба, а й від землі тепло йде. Прийде Трійця – буде і на дворі, як на печі.

7 липня – Свято Івана Купала

Це одне із чотирьох головних свят сонячного календаря, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз також його прив'язують до сонцевороту (21 червня, у високосний рік  – 20 червня за часом UTC). У зв'язку із введенням григоріанського календаря у 01.03.1918 церковне свято Різдво Івана Предтечі припадає на 7 липня.

Відзначали цей день здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. День Івана Купала святкується    і  тепер на Україні, у кожному місті та великому селі та відбувається з багатьма  своєрідними обрядами та піснями. Ініціаторами проведення свят є працівники культури.  Ними розроблено на основі   стародавніх звичаїв  цілим ряд сценаріїв, які користуються   популярністю серед людей.

З давніх-давен  в Україні  дівчата й хлопці виходять з села з радісними співами, розкладають   вогнище    на горі,  танцюють навколо того вогнища  й стрибають через    вогонь.

Головним атрибутом свята є «Купало», яке роблять з верби, квітчають його квітами та вінками. Основними компонентами  свята були і  є пісня, танок,  обрядові    ритуали:  ігри, розваги, жарти.На фото: І.Соколов «Дівчата ворожать в ніч на Івана Купала»Народні прикмети: Трава дуже сильно пахне – скоро почнеться дощ. Вранці випадає велика роса на Івана Купала – прикмета того, що буде хороший урожай огірків. Багато зірок в ніч на Івана Купала – буде багато грибів. Якщо жито на Івана Купала не заколосилося – це поганий знак.

12 липня – Свято Петра і Павла Це християнське свято на честь святих апостолів Петра та Павла. У народі воно знаменує закінчення купальських святкувань «маківки літа» і літніх весіль, прощання з весною та підготовку до сінокосу. Після закінчення Петрового посту 29 червня (12 липня) у народі святкували свято апостолів Петра й Павла – або просто «Пе́тра». Відносно Петрівського посту побутує легенда, згідно з якою у давнину не було Петрівки і чоловіки щоденно ласували м'ясом, маслом, сметаною тощо, не знаючи міри. Їхні дружини занепокоєні таким станом, зібравшись і

порадившись вирішили обмежити своїх чоловіків у скоромній їжі й

установили Петрівський піст. При обговоренні цієї проблеми вони не зуміли дійти до згоди відносно постійності посту, а тому вирішили призначати його тривалість: від шести, п'яти тижнів до одного.

Як відомо, початок Петрівки залежить від Великодня, а кінець її завжди на Петра (12 липня), в зв'язку із цим коливалася і її тривалість: від 6 тижнів до одного.

У порівнянні з Великим постом на Петрівку було більше послаблень. «Спасівка від Бога, а Петрівку баби вигадали, щоб сир та масло зібрать», говорять у народі. В деяких селах Львівщини, Кіровоградщини, наприклад, у Петрівку дехто постить перший і останній тиждень, а в інші тижні постяться у вівторок, четвер, суботу і неділю, бо в цей період припадало багато важкої сільськогосподарської роботи. Безумовно, Петрівського посту не можна було дотримуватись без суттєвої шкоди для здоров'я (особливо, якщо він видавався затяжний – 6 тижнів), бо минулорічні запаси продуктів були вже вичерпані, а нового врожаю, окрім скороспілих овочів, ще не збирали. До того ж протягом віків виробилися звичаєві заборони копати картоплю до Спаса чи до Іллі, щоб забезпечити її добрий урожай: «Не шпортай бараболі до Івана, бо буде погана, а шпортай на Гіллі (Іллі), то буде тобі й свині», – говорять на Хмельниччині.

З Петрівкою пов'язаний цілий цикл обрядових пісень, які називаються петрівочки. За традицією дівчата у перший день Петрівки пускають на воду клечальні вінки.

До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою котрих були червоні маки. Ритуальною стравою були, так звані, мандрики. Випікали ці коржики із пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.

До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім доспіло.

У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю)

За день, два до Петра у багатьох районах України починаються жнива, а звідси і проходить народне вірування про те, що справа святого Петра – «Жито зажинати».

Очевидно, що в кожній місцевості зажинки робилися по-різному, тому це питання потребує детального вивчення на місці. Отже, день святого Петра – чи не найкращий день для проведення свята переджнив’я (зажинок). Після Петра розпочиналися жнива. В українській петрівчаній пісні співалося:

Минулася петрівонька,Почались жнива.Наробилася у полі,Що тільки жива.

На другий день після Петра відзначали колись теж свято, але наполовину менше, і називалося воно «Полупетра» або «Петрового батька». На Слобожанщині у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах – «три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа».Народні прикмети: Як іде на Петра дощ, то буде гнисти картопля. Якщо на Петра один дощ – врожай непоганий, два – добрий, а три – багатий. Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз. На Петрів день і сонечко грає, але якщо дощ піде – сінокоси будуть мокрі. Не хвалися, баба, що зелен луг, а дивись, який Петрів день. Петро-Павло жару додав. Петро і Павло день збавив. День збуває, а спека прибуває. Спекотне літо по Петрів день. На святого Петра дощ – жито як хвощ. Якщо після Петрова дня соловей співає більше чотирьох днів, то зима почнеться після Покрови (14 жовтня) через чотири тижні. По Петру – й по теплу.

Осінні святаСвята осені увібрали звичаї та обряди визначені засинанням природи,

приготуваннями до зимового циклу. До свят осіннього циклу належать свята в період від початку серпня (день пророка Іллі) аж до дня зимового посту.

 Українські традиційні жниварські свята розпочиналися ще з літа і тривали до середини осені. На тиждень пізніше свята Петра та Павла (12 липня) у багатьох областях України збирали жито. Звідси і походить народне прислів'я про те, що «Справа святого Петра – жито зажинати». На святого Іллю (2 серпня), як правило, закінчувалися жнива. З цього приводу навіть існує приповідка: «Бач, як Ількові бороду розчісують». В Україні існував звичай залишати в полі щось на пні, тобто «на розплід», – чи то трохи жита, чи пшениці. Існує повір'я, що коли зібрати геть усе до краю, то на другий рік не вродить. Після збору жита та пшениці приступали до жнивування ярих –

ячменю, вівса, гречки. Гречку збирали завжди останньою, бо вона найпізніше дозріває. Від Спаса (19 серпня) можна було споживати садовину та городину. Після свята Першої Пречистої (Успіня Пресвятої Богородиці – 28 серпня)

приступали до збирання садовини (крім зимових сортів). Від Семена (14 вересня) розпочинали копати картоплю. У перший же день розкладали з бадилля вогнище, пекли картоплю, їли і гріли до вугликів руки – «щоби не мерзли зимою». Після Чесного Христа (27 вересня) в Україні приступали до копання буряків. Спочатку збирали столові (червоні), опісля кормові (пастовні), а у самому кінці – цукрові. У цей же період виламували качани та

вижинали кукурудзу. Таку традицію збирання осінніх культур люди строго дотримувалися і передавали досвід від покоління до покоління.Визначально рисою свят осені були звичаї, пов'язані з завершенням збору урожаю чи поверненням худоби з пасовищ на осінь. Як і свята в усі інші періоди, осінні традиції відобрають селянське повсякдення – турбота про родючість полів, плодючість худоби, продовження й уславлення свого роду. 2 - серпня День пророка Іллі 9 - серпня Пантелеймона 14 - " "серпня Маковея 19 - серпня Спаса 28 - " " серпня ПершаПречиста 11 - " "вересня Головосіка 14 - " "вересня Семена 21 - " "вересня ДругаПречиста 27 - " "вересня Здвиження 14 - жовтня СвятаПокрова 8 - листопада СвятогоДмитра 10 - листопада Параскеви 14 - - 'листопада Кузьми Дем яна 21 - листопада Михайла

2 серпня - День пророка ІлліСвятого Іллю вважають одним із найбільших пророків Старого Заповіту.

Родом із Палестини ІХ століття до Різдва Христового. За переказами, коли майбутній пророк народився, його батько побачив видіння, що достойні мужі вітали дитину, пеленали його вогнем і годували полум’ям. Своє життя Ілля присвятив служінню Богові, жив здебільшого у пустелі, постив та молився. За свою службу на славу Бога був живим узятий на небо у вогненній колісниці.

За народною міфологією, Ілля є наступником громовика Перуна, повелителем дощів, грому і блискавок. За давніми віруваннями, він, сердитий та строгий, роз’їжджає на своїй колісниці і карає неправедних: «Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде». Одночасно Ілля уособлює щедрість і родючість. Його молитви, згідно із Святим Письмом, повертали людей до життя.

Існує народна легенда, що коли нечиста сила повстала проти Бога, то Господь наказав Іллі прогнати її з неба. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них огненні стріли: громи і блискавку.

На день пам’яті Іллі традиційно йде дощ. Він вважається благодатним, і якщо вмитися ним, то можна зцілитися від хвороб і прокази. На Іллі зазвичай бувають «горобині ночі» – нічні грози з блискавкою та громом: буревії такі сильні, що й птахам заснути не дають. Під час грози забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила. Якщо в цей час грім запалить хату, то таку пожежу нічим погасити не можна, бо ж «як Бог запалив, то чоловік не погасить!» Під час грози селяни запалювали перед образами свячену свічку, аби вберегти оселю від грому.

В одній із народних колядок співається про Іллю, як він ходить полями з житяним батогом у руці:

Ходить Ілля на Василя,Носить пугу житяну,Куди махне, жито росте.Жито-пшениця, всяка пашниця.

Після цього дня перестають купатися: «Ілля воду остудив», «До Іллі мужик купається, а з Іллі з водою прощається». Від цього дня встановлюється помірне тепло, день скорочується, а ніч – подовжується.

Після Іллі починається озимий посів жита і пшениці. «На Іллі новий хліб на столі» – селяни в цей час випікають урочистий хліб – караван із першого врожаю, який розрізали і роздавали строго у порядку від найстаршого до наймолодшого члена сім’ї.

Народні прикмети: Якщо зранку хмарно, то сівба повинна бути рання і можна чекати доброго врожаю, якщо хмарно опівдні – середня сівба, а якщо ввечері – сівба пізня і врожай поганий. Цілий день сонячно – на недорід. Ілля наробить гнилля. На Іллю з'являться хмари зранку – наступного року вродить хліб на ранніх посівах, хмари з'являться в обід – добре вродять середні посіви, хмари з'являться надвечір – добре вродять пізні посіви.Прислів'я і приказки про свято Іллі: Тільки до Іллі добрі рої, а по Іллі повісь роя на гіллі. До Іллі зробити сіно – наче пуд меду в нього вкласти.

До Іллі сіно і під кущем сушать, а після Іллі й на кущі не сохне. З Ілліна дня ніч довга, а вода холодна. Ілля на полі копи лічить. До Іллі хмари ходять за вітром, а з Іллі – проти вітру. На Іллі до обіду літо, а після обіду осінь. На Іллі новий хліб на столі.

14 серпня – Свято «Маковія»14 серпня церква відзначає пам'ять семи мучеників Маккавеїв: Авіма,

Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їх матері Соломії та вчителя їх Єлеазара, які в 166 році до н. е. очолили повстання за віру в єдиного Бога і були за це жорстоко покарані. Макові́я (також Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас) – народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці, яке відзначають у перший день Успінського посту 14 серпня. Свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно полягало у перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглась. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили епідемії страшних хвороб. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі у спеку. Ранком в цей день у церквах святять воду, квіти  й мак.

На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов'язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковійка» і в ньому можуть бути і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): волошки, м'ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.

«Маковійську квітку» переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, волошок, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв'язували червоною стрічкою. Голівки маку в'язали в окремий букет.

До речі, дівки-чарівниці святили ще й мак-видюк (дикий мак). В народному знахарстві він вживається як засіб проти чародійства: вважалося, що цим маком треба обсипати дім, і тоді всі відьомські хитрощі зникнуть.

Кожна квітка в букеті мала своє призначення. Так, м'ята мала оберігати сім'ю від усякої напасті й додавати здоров'я, ласкавці – щоб у родині була ласка, злагода та щирість, сонях уособлювався з небесним світилом, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

Після освячення букет квітів та голівки маку кладуть за образи і зберігають до весни. Весною мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся – «щоб не випадало».

На Маковія готують пісний борщ з грибами. Віруючі намагаються зранку нічого не їсти, аж поки не вип'ють свяченої води. Обрядовою їжею цього дня є «шулики», або «ломанці». Готують їх так: печуть пісні коржі на соді, ламають на дрібні шматочки і заливають свіжовикачаним медом з перетертим маком. Цю страву залюбки їдять діти.

Цього дня хворі на пропасницю купаються в річці, бо вода на свято Маковія вважається цілющою.

У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер. Вода освячувалася і після цього в ній купалися, а також купали худобу, щоб вона не хворіла. Традиційно саме в цей час освячували нові колодязі і чистили старі.

За переказами цього дня 988 року хрестився князь Володимир. Під час цього свята при богослужінні відбувається винесення хреста на середину храму і поклоніння йому, а після літургії – хресний хід до води. Тому це свято ще зветься Спас на воді. Крім того, його називають ще й Медовим спасом тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.

У Перший Спас починається Успенський піст – «спасівка», який триває два тижні.

У народі кажуть, що Перший Спас – це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки. Ластівка весну починає і осінь накликає.

19 серпня – Свято Преображення Господнього

За Матвієм, Марком та Лукою (Мт. 17:1–6, Мк. 9:1–8, Лк. 9:28–36), одного дня Ісус узяв із собою трьох апостолів: Петра, Якова та Івана, – і привів їх на «високу гору», яку часто ототожнюють з горою Фавор. Там на їхніх очах він «переобразився»: його вбрання стало

сліпучо білим, а обличчя засяяло, мов сонце. Біля нього, уособлюючи Закон і пророків, з'явився Мойсей та Ілля. Світла «ясна» хмара огорнула їх, а голос із тієї хмари промовив: «Це — мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте». Мойсей та Ілля, два пророки, з’явилися перед Ісусом і мали тривалу бесіду з ним. Тлумачі священного Писання вважають, що пророки повідали Христу, що своєю кров’ю, кров’ю Спасителя і Сина Божого, можна буде спокутувати всі людські гріхи.

Преображення Господнє відноситься до двунадесятих свят (до 12 головних свят) і є найважливішим після Великодня, яке пов'язане з подіями з життя Христа і Пресвятої Діви Марії.

В цей день в церквах освячують яблука, груші, сливи, звідси його інша назва – Яблучний Спас. Вважається, що освячені яблука тільки після Спаса можуть вживати матері, у яких померли діти, і дочки, що поховали своїх матерів.

Особливим це свято є і для пасічників, які повинні освятити свої вулики, а також почастувати свіжим медом, сусідів і всіх в окрузі сиріт, знедолених і немічних.

Свято започатковано у пам'ять Преображення Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор, про що розповідають три євангеліста – Матвій, Марк і Лука. Щоб підтримати віру в учнях Своїх, коли вони побачать, як Він страждає, Ісус Христос показав їм Свою Божественну славу. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос узяв Петра, Якова та Іоана і з ними піднявся на високу гору помолитися. (За давнім церковним переданням, це була прекрасна гора Фавор, вкрита багатою рослинністю від підніжжя до вершини).

Поки Спаситель молився, учні від утоми заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його засяяло, наче сонце, а одяг Його став білим, як світло. В цей час до Нього з’явились, у славі небесній, два пророки, Мойсей та Ілля, і розмовляли з Ним про страждання і смерть, які Йому належало перетерпіти в Єрусалимі. Незвичайна радість наповнила тоді серця учів Христа. Коли ж вони побачили, що Мойсей та Ілля відходять від Ісуса, Петро, не знаючи, що сказати, викликнув: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі». Раптом світла хмара осінила їх, і вони почули із хмари голос (Бога Отця): «Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!»

Учні зі страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, доторкнувся до них і сказав: «Встаньте і не бійтесь». Вони встали і побачили Ісуса Христа у звичайному вигляді.

Коли ж усі спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих (Див.: Мф 17, 1–13; Мк 9, 2–13; Лк 9, 28–36).

Христос готував учнів до своєї смерті, вони повинні побачити Його у славі, щоб не похитнутися у вірі в годину випробувань. Свято Славного Преображення Господа нашого Ісуса Христа вважається одним з великих

свят. Своїм Преображенням Спаситель показав нам, якими стануть люди в майбутньому житті, в Царстві Небесному, як преобразиться тоді весь наш земний світ.

Вважається, що свято Преображення нагадує людям про необхідність духовного преображення. Церква вчить, що Своїм Преображенням Спаситель дозволив людям на власні очі побачити Преображення, яке очікує людину в Царстві Божому.

На свято Преображення, після літургії, вірними приносяться у храм і освячуються для споживання виноград і взагалі плоди дерев: яблука, груші, сливи тощо. Тому, у народній традиції Преображення називається Другим або Яблучним Спасом. До цього дня не належало їсти яблука і всі городні овочі, крім огірків. Нині віруючі важають, що освячені яблука тільки після Спаса можуть вживати матері, у яких померли діти, і дочки, що поховали своїх матерів.Особливим це свято є і для пасічників, які повинні освятити свої вулики, а також почастувати свіжим медом, сусідів і всіх в окрузі сиріт, знедолених і немічних. Народні прикмети: Прийшов Спас – бери рукавиці про запас. Минув Спас – держи кожух про запас. До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе. Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами . Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь. Якщо на Спаса нема дощу, то це прикмета, що буде гарна суха осінь. Дощів небагато буде. Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно – січень морозяний. Якщо антонівка вродила – наступного року хліб уродить. Пройшов Спас – пішло літо від нас.

28 серпня – Свято «Перша Пречиста»Двадцять восьмого серпня є свято

Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, «Перша Пречиста». Успіння – кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.

Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона

там присвячувала невтомним молитвам. Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і провістив їй скоре переселення до життя небесного.

За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала свою душу. Через три дні апостоли не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.

Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три «Пречисті», що про них у народі кажуть так: «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває». Тож в період «Першої Пречисти» відбувається озимий посів.

Від цього дня дівчата у селі вже не мають тяжкої роботи, кажуть: «Прийшла Перша Пречиста – дівка стає речиста» – починає багато говорити, бо нема вже що робити.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

В цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки «зимові» сорти яблук та деякі груш. Збираючи садовину, дівчата співали:

Пречиста по груші ходила,Пречиста мішок загубила,А Спас ішов, мішок знайшов.«Спасику-батьку,Віддай мій мішочок,Не буду ходити у твій садочок».

Народні прикмети: Початок молодого бабиного літа. Якщо погода молодого бабиного літа (з 28 серпня до 11 вересня) гарна, то старе бабине літо (13 – 21 вересня) буде негожим. Яка перша Пречиста – така й осінь. Як на Пречисту йде дощ, то осінь буде погана, дощова, сльотлива і холодна. І навпаки: як не буде дощу, то тепла, сухувата, без болота.

11 вересня – «Головосіка»Одинадцятого вересня за церковним

календарем є свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка.

В Євангелії від Марка детально розповідається про страшну мученицьку смерть Івана Предтечі – попередника Ісуса Христа. Цар Ірод, тодішній правитель Галілеї, одружився з дружиною свого брата Пилипа. Іван Предтеча відверто говорив йому, що він здійснив ганебний вчинок. Ці докори не дуже подобалися Іроду, а тим більше Іродіаді, колишній дружині Пилипа, яка хотіла вбити Іоана. І ось врешті така нагода з’явилася. У день народження Ірода запросили багато гостей, вони співали й танцювали. Особливо захопив царя танець дочки Іродіади, тож за це він пообіцяв їй все, що вона попросить. Дівчина, порадившись з матір’ю, попросила у царя голову Івана Хрестителя на блюді. Ірод не відмовив.

Цього дня дотримуються суворого посту. Не можна нічого різати, що нагадує собою голову. Взагалі вважається, що цього дня не варто брати у руки гострі речі: ніж, сокиру, пилку. Тобто, все, що нагадує мученицьку смерть святого.

У народі кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров». На Усічення не можна їсти круглі фрукти та овочі: яблука, капусту, картоплю (їхня форма нагадує відрубану голову Предтечі), а також червоні помідори, кавуни, бо вони нагадують кров святого. Відтак не можна їсти й будь-що на блюді – на ньому лежала голова Івана Предтечі. Цього дня не варили борщу, це був єдиний день, коли гріх їсти борщ. Картоплю варили в «мундирах», гарбузи пекли, хліб відламували руками. Їли тільки пісні страви або й зовсім не їли.

У деяких регіонах України це свято називали: Іван Пісний. Але найбільш поширеною назвою була Головосіка. Цього дня заборонялося співати й танцювати. Бо саме за допомогою пісень і танців Іродіада домоглася страти Хрестителя. Цього дня кожен намагався побувати в церкві, а ті, хто мучився головними болями, просили зцілення.

На Чернігівщині на Головосіка вранці всім мужчинам, насамперед дітям, потрібно було мити голови і гладенько їх причесати. Одруженим чоловікам та жінкам взагалі заборонялося їсти. Чоловіки не стриглися, не голилися, і навіть не бралися за голову, остерігалися дивитися в дзверкало і доторкатися до всього круглого.

За народним віруванням день Головосіка є останньою межею, коли з’являються грози. Але, якщо хтось почув грім, то це віщувало довгу і теплу осінь. Звідси й приповідка: «Загримів Головосік – тепла прибавить рік».

Цього дня у лісі збирали лікарські коріння. На Поліссі також збирали останній цвіт святоянівського зілля (звіробою звичайного), заливали його горілкою й тримали, як найкращі ліки, протягом всього року.

Поліщуки на Головосіка збиралися на полювання вовків.Народні прикмети: Як чути грім, то має бути тривала й тепла осінь. Ранній відліт журавлів – на ранню весну. Журавлі на південь полетіли – рання зима буде.

14 вересня — день преподобного Симеона Стовпника

14 вересня – свято преподобного Симеона Стовпника та його матері Марфи, народний варіант назви – день Семена. Симеон Стовпник (ІV-V століття) до вісімнадцяти років був чабаном у своїх родичів.

Згодом він таємно втік до монастиря. Ця визначна в історії церкви людина провела вісімдесят років, дотримуючись вимог аскетизму, дивуючи всіх оточуючих чудовим умінням читати чужі думки та відданістю Богові. Святий Симеон започаткував новий вид подвижництва – стовпництво. А справа в тому, що якось замкнувся у стовпі заввишки чотири метри та жив у цьому стовпі майже п'ятдесят років, віддаючи весь свій час молитвам та пророцтвам.

В народних звичаях з цим днем закінчувалися літні зустрічі та ігри молоді, «вулиці», а починалися осінні «вечорниці» та «досвітки». Починалися вони спільною працею дівчат (прядіння, вишивання, лущення насіння стручкових рослин, дертя пір'я). Збиралися на «вечорниці» у хаті «вечорничої матері». Це була старша, поважна жінка, яка мала наглядати за молоддю, вчила готувати, співати, зустрічати гостей. 14 вересня починалася пора весіль, яка закінчувалася 28 листопада.

За козацьких часів у цей день хлопчиків, яким виповнилося 4 роки в цьому році, садили на коней і катали на них – так відзначали їх вступ у доросле життя. Також дітей годилося стригти теж саме 14 вересня.

14 вересня починалося бабине літо. Саме від Семена люди вже копали картоплю. За народними уявленнями, якщо спекти нову картоплю та погріти нею руки, то вони не будуть мерзнути всю зиму. Необхідно було обов'язково прибрати всі ярі до дня Семена летопроводца, оскільки в іншому випадку посіви могли загинути через велику кількість опадів і сильних вітрів. Казали, що на Семена зерна з колосків випадають. Хліб після Семена вже не сіяли. Орати можна було тільки до полудня. Відомо також, що на Семена намагалися пускати худобу в поля. Багато роботи було у господинь, яким було потрібно якнайскоріше законсервувати огірки. Рекомендувалося також закінчити всі справи і провести всі угоди саме до 14 вересня, оскільки після цього терміну всі підприємства будуть невдалими, згідно з прикметами.

Існує стародавнє повір'я, що цього дня злітаються в очерет горобці, а чорти там їх міряють на мірки: виходить, що все, що в мірці, належить чорту, а поза міркою – людині. Начебто саме тому після 14 вересня горобців у містах і селах меншає.

Мисливці притравлювали зайців 14 вересня, і вважалося, що полювання в цей день буде дуже вдалим. 14 вересня проводили різні обряди, які допомагали позбутися мух, тарганів та інших неприємних комах.

На фото: А. Манастирський «Козацька школа». Листівка. Видана у Відні на початку 1900-х років.Народні прикмети: Тепла погода 14 вересня віщує теплу зиму. Дме вітер з південного боку – взимку буде досить тепло. Гуси вже відлетіли у теплі краї – зима наступить рано. Багато павутини – осінь буде сухою і довгою. Семен – літопровідник. День на Семена негожим був – осінь буде дощова; ясним – осінь буде з доброю погодою. На Семен-день ясно – бабине літо тепле, прекрасне. На Семена горобці збираються в табунці.

21 вересня – Свято «Друга пречиста»

Двадцять першого вересня відзначають свято Різдва Пресвятої Богородиці, або у народі «Другої Пречистої».

За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії народження Сина Божого.

Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське свято Рожениць, коли наші предки висловлювали подяку «польним духам», тобто опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, які спочатку засівали і пророщували зерно, а потім поливали.

Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних – «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Такi жiнки також замовляють службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.

Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу. 

Різдво Пресвятої Богородиці відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.

На Другу Пречисту припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо «там вужі сушаться».

Також з цього дня (а деінде з Семена) вже можна було засилати сватів до дівчат. «Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста».  Якщо ж молоді вже зіграли весілля, то в цей день до них у гості йде рiдня, а молодим треба звiтувати перед гостями про своє подружнє життя. Молоді також йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих стосунків мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.

Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти.

Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими, йдуть дощі. До Другої Пречистої годилося повністю викопати бульбу і засіяти землю житом.На фото: Бартоломе Естебан Мурільйо « Різдво Пресвятої Богородиці».

Народні прикмети: Перша Пречиста жито засіває, а друга – дощем поливає. На Різдво святої Богородиці погода гарна — дальша осінь буде погожа.

27 вересня - Воздвиження Чесногоі Животворного Хреста Господнього

Двадцять сьомого вересня відзначаємо свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, «Здвиження».

Це одне з головних свят у східній християнській традиції. Походить воно з

першої половини IV століття, коли у Єрусалимі було знайдено хрест, на якому розіп’яли Ісуса Христа.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити все про життя й діяння Ісуса Христа. Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господень. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера, де складали жертвоприношення.

Хрест Господень знайшли 325 чи 326 року за часів святого рівноапостольного Костянтина Великого – першого імператора, який став християнином та легалізував християнську церкву в Римській імперії. Як повідомляють церковні історики IV століття, мати Костянтина свята рівноапостольна Олена на прохання сина поїхала до Єрусалиму, щоб знайти місця, пов’язані з подіями земного життя Ісуса Христа, а також відшукати хрест, чудесне видіння якого стало для Костянтина знаком перемоги над супротивником. Тривалий час її пошуки не мали успіху. І нарешті святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери.

Храм негайно зруйнували й витягли на світ Божий християнські цінності: Гроб Господень, хрест, на якому було розп'ято Спасителя, та чотири гвіздки, якими начебто було прибито Сина Божого до хреста. За деякими переказами, було знайдено не один, а цілих три хрести й дощечку з написом, зробленим за наказом Понтія Пілата. Патріарх Макарій вирішив дізнатися, на якому ж саме хресті було розіп'ято Ісуса Христа, тому почав накладати по черзі кожен хрест на покійного. Коли на людину було покладено хрест Господній, мрець ожив.

Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій став на підвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки Животворящого Хреста були розіслані по всій імперії.

У народі це свято називають значно коротше – Здвиженням. «На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу настають холодні дні й птахи відлітають до вирію. Вирій, за народними уявленнями, – це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птахи і змії. Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею вирію: «У неї золотий ключ від тієї країни». Також не можна ходити сьогодні до лісу, оскільки до вирію не тільки летять птахи, але й повзуть змії, тому прогулянка може бути небезпечною.

У цей день в Україні у кафедральних соборах здійснюють обряд воздвиження хреста. Прикрашений квітами або кольоровими стрічками хрест високо підіймають та опускають до землі.Народні прикмети: Птахи дружно відлетіли у вирій – чекати суворої зими. Журавлі полетять на Микити (28 вересня) – Покрова (14 жовтня) буде морозна; коли не полетять – зима настане пізніше.

Павутиння стелиться повсюдно – до тепла; мало павутиння – на суху осінь. Осіння павутина – на ясну і погідливу погоду. Добре вродив щавель – на теплу зиму. Гуси летять високо – осінь буде тривалою. Гуси свійські тримають дзьоби в пір'ї – перед заморозками. Сире літо, а тепла осінь – довгою буде зима. Бабине літо непогідне – осінь суха. Дощ уранці, що бабині танці; дощ в обід – запрягай, додому їдь!

14 жовтня – Свята ПокроваЧотирнадцятого жовтня відзначається

одне з найбільш шанованих свят в Україні – свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, «Покрови» чи «Святої Покрови».

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.

Традиційно Покрова в Україні – велике свято. У багатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, заводили села.

На території України найдавнішою церквою, присвяченою святу, є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 році як фортеця. 

Українські козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю наші лицарі вважали своєю заступницею і покровителькою. Цього дня відбувалися вибори нового отамана. На Запорожжі була церква святої Покрови. Козаки збудували також багато однойменних храмів та особливо шанували ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно ХVIII століття, вціліли до нашого часу. Перлинами української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 році у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, збудована у 1766 році Григоровичем-Барським.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Впродовж століть в Україні це свято набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва, а з 2014 – як День захисника України.

1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.

У народі існує безліч легенд про те, як обдаровує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя «Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем». В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови. Шлюбна пора в Україні – від Покрови і до початку Пилипівки. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

Дівки, яким надокучило дівувати, молилися: «Свята мати Покровонько, покрий мені головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду».

Для того, щоб усі члени сім'ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.

В народі збереглося повір'я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром».Народні прикмети: Яка погода на Покрову, такою буде і зима. Якщо лист з берези та дуба на Покрову впаде чисто – до легкого року, а нечисто – до суворої зими. Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня – зима буде тепла, якщо ж вишня зелена – зима буде люта. Якщо до цього дня не спадає з вишень листя – на теплу зиму, а звільниться – на сувору. Зранку вітер з півдня, а по обіді із півночі – початок зими буде теплим, але згодом похолодніє. Якщо вітер з півдня низовий – зима буде теплою, з півночі горішний – холодною, із заходу – сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, то і зима буде нестійкою. Якщо в цей день сніг не покрив землю – не покриє в листопаді та грудні. На Покрову вітер – весна буде вітряна. Відліт журавлів до Покрови – на ранню зиму. Якщо на Покрову сніг – буде багато весіль. Хто сіє по Покрові, не має дати що корові. На Покрову віє вітер з півночі – зима буде холодна і з великими снігами, з півдня – буде тепла зима.

Якщо на Покрову випав сніг, то буде він і в Дмитрів день (8 листопада). Відліт журавлів до 14 жовтня – бути ранній зимі. Білка до Покрови змінить шубку – зима буде добра.

8 листопада – Святого ДмитраВосьмого листопада відзначаємо день

святого Великомученика Димитрія або в народі «святого Дмитра» чи просто «Дмитра».

Свято встановлено на честь Димитрія Солунського, який за християнську віру 8 листопада 306 року був пронизаний списами римських воїнів. Димитрій одержав християнське виховання. Повнолітнім його призначають на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Та замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати поганські звичаї. Геройську віру святого Димитрія прославив Господь різними чудами після його смерті та нетлінністю тіла і мироточивістю, яка зціляла недужих.

Вшанування великомученика  в Україні почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі. 

На початку 70-х років XI століття був заснований Димитріївський монастир у Києві, відомий пізніше як Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував його син Ярослава Мудрого, великий князь Ізяслав, при хрещенні одержавши ім'я Димитрій.

Це свято пов’язується з військовим патріотизмом, захистом рідної землі. На образах найчастіше бачимо святого Дмитра зі списом у руках.

В суботу – Дмитрову, або «родину», чи ще інакше «дідову» – справляють осінні поминки померлих родичів. Поминають парастасом у церкві та обідом вдома, на цвинтарі запалюють свічки. Поминальний обід має подаватися ввечері. В народі вірять, що душі померлих прийдуть уночі, щоб і собі попоїсти, тому слід від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо, бажано під образами або на покуті. Поруч треба поставити воду й новий рушник – раптом якась душа схоче напитися або помитися.

Існує вірування, що в цю ніч можна побачити на цвинтарі тіні померлих, які відвідують по хатах своїх родичів із нагоди свята.

За народними уявленнями святий Дмитро приносить зиму. А тому, хоч часом і теплом віяло, та зустрічали його у теплому одязі, аби великих морозів не було. А ще старожили кажуть, що святий Дмитрій золотим ключем закриває землю-матінку. Буде він у себе ключі тримати, аж поки не прийде святий Юрій по них (6 травня) і землю не відімкне. 

Також цим днем завершується весільний сезон. Якщо якась дівчина на порі залишилися незасватана, то за давніх часів рік для неї вважався

втраченим. З цього приводу існує приповідка: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри» – до Дмитра перебирає женихами, а опісля годиться, мовляв, на усе.Народні прикмети: Відлига на Дмитра – зима буде з мокрим теплом, а весна – рання. День на Дмитрія без снігу – зими ще не буде. Дмитро на снігу – весна буде пізньою. Зима навіть рання до Дмитра не вступає в силу. Земля на Дмитра замерзла і дме холодний вітер – снігу не буде до свят. Сніг і мороз на Дмитра – весна буде пізня й холодна. Часник треба садити до Дмитра – от тоді він і виросте гарний,

дорідний. На Дмитра тепло – весна буде рання, м'яка. Коли 8 листопада холод і сніг – весна пізня і холодна, якщо відлига –

зима і весна теплі. Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну, цей день зі снігом

– весна пізня; холод і сніг – на пізню і холодну весну. Якщо на Дмитра дощ, то на Введення снігу буде по коліна. Випав сніг – увесь листопад буде холодним і морозяним. Замерзла земля і дме холодний вітер – снігу не буде до Нового року. Якщо кури ходять дотемна – наступного дня буде негода.

21 листопада – День святого МихайлаДень святого Михайла або Собор святого

архистратига Михаїла, відзначають 21 листопада.

Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах.

Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами: гримить грім – значить, святий Михайло бореться з чортами.

Існує дуже поширений переказ про чорта, який намагався сховатися від архистратига Михаїла. Щоб урятувати, чорт почав називати предмети, за якими Михайло не дістав би його. Серед можливих варіантів він називав навіть людину, але архистратиг Михайло сказав, що в цьому разі людину він уб'є та дасть їй царство небесне, а чортові все одно – непереливки! Так чорт перелічив геть усі предмети, під якими міг би сховатися, аби Бог його не дістав, а про кущ ліщини забув. Тож мисливці радять під час бурі в лісі ховатися під ліщиною, оскільки там грім не вб'є.

А за одною старою легендою, одного разу звичайний мисливець випадково вбив у лісі чорта. До нього з'явився святий Михайло та запропонував виконати будь-яке бажання мисливця. Той забажав обмінятися зі святим Михайлом рушницями. Трохи повагавшись, Михайло погодився на такий обмін. Одну умову поставив святий: якщо мисливець передумає та схоче обмінятися рушницями назад, то мусить прийти на те саме місце.

І почало цьому мисливцеві так щастити на полюванні, що годі й казати! Тільки кожного разу, як він із цієї рушниці стріляв, такий грім над землею лунав, що люди лякалися. От і власник рушниці нарешті вирішив позбутися магічного подарунка, щоб лихо не накликати на свою голову. Пішов на зазначене місце та й обмінявся рушницями із святим Михайлом назад. Але й колишня його старенька рушниця тепер теж набула чарівних властивостей! І мисливська удача не покидала вже його довіку.

21 листопада часто випадає перший сніг, тому й прикмета: «Михайло на білому коні приїхав».Народні прикмети: Якщо цього дня сніг буде мокрим, то майбутній урожай буде хорошим. Якщо стоятимуть густі тумани, то така погода протримається до зимового Миколая. Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна. Якщо Михайло дощем служить – добру й суху весну ворожить. Іній – на великі сніги, а туман – на відлигу. Якщо відлига – не жди санного шляху до Миколи. Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до півгрудня. День на Михайла похмурий і на деревах іній – до хорошого врожаю. Від Михайла зима морози кує. Як Михайло закує, то Микола не розкує. Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна.

Зимові святаВ народі говорять: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно:

взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення до храму Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч – проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят – Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими

намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо. 4 - , " "грудня Введення ТретяПречиста 7 - " "грудня Катерини 13 - грудня Ворожіння та вечорниці на Андрія 14 - " "грудня Наума 17 - " "грудня Варвари 18 - " "грудня Сави 19 - грудня День святогоМиколая 22 - , " "грудня День святої Анни Ганни 25 - " "грудня Спиридона Сонцеворота 1 - січня Новий рік 2 - січня День святого Гната 6 - ( ' )січня Святий вечір Навечір я Різдва Христового 7 - січня Різдво Христове 13 - січня ЩедрийВечір та святоМеланки 18 - " " -січня Голодна кутя абоДругийСвят вечір 19 - січня Водохреща абоЙордан 20 - січня Івана Хрестителя 21 - січня Різдвяний день та ГригоріяЧудотворця 29 - січня ПетраВериги

4 грудня – Введення або Третя Пречиста

Четвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці – Введення або Третю Пречисту.

У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва (Друга Пречиста) й Успіння Божої Матері (Перша Пречиста), засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм.

Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Івана

Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі святим Іосифом.

У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.

Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» – тим, хто приносить добро чи якесь лихо – на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка – «то вже добра не жди». Недобре також, якщо хтось із із сторонніх приходить в цей день щось позичати.

Початок нового господарського року у введенських повір'ях виступає виразно: до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає: жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев'ятого четверга (після Різдва Христового) не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. З цих самих мотивів, а ще через зневагу від людей, треба й коноплі потерти до Введення. 

Вночі проти Введення подекуди дівчата святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум'я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.

Як із іншими великими річними святами, і це свято пов'язувалося з культом померлих: «На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння – «видіння»), що душа бачить своє тіло».

В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: «Третя Пречиста снігом покриває».

Народні прикмети: Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави. Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави. Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава. Як є на Введення вода, то буде в мисці / влітку молоко. Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.

Введенські морози ще зими не роблять. Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.

13 грудня – день святого Андрія Первозванного

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва. Хоч Андрій Первозванний і християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». Тому в народі ще це свято називають Калита.

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеться дівувати ще весь рік. Існував звичай

випікати в цей день балабухи – невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоловіка, як його ім'я, – так і зватиметься наречений.

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і вибирала собі пару. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Заздалегідь, як тільки звечоріло, дівчата приносили до господині, де мали відбутися вечорниці, хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Вони

допомогали приготувати святкову вечерю. Хлопці приносили наливку і цукерки.

Весела гра «Калита» є основною на Андріївський вечір. Калита – це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, кожна має взяти участь у процесі. Місять тісто всі за чергою, від найстаршої до наймолодшої. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими

вишнями чи родзинками. Печуть в печі «на сухар» – щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього – тоді калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий – «пан Калитинський». Це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує «пана Коцюбинського» кусати калиту (ним може бути кожен охочий). «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калитинського – розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калитинський одразу смикає за нитку. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра так: дівчата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує». Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала, знімають ворота. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли.На фото: М.Пимоненко. «Святочне ворожіння». Як дівчата ворожили1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.3. Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець». Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою.4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде

мати.5. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, той перший вийде заміж, а дівчина за нею – другою буде справляти весілля; а за другою – третя...6. На аркушах паперу писали ім'я хлопців, потім перемішували їх, клали у шапку і собі «хлопця вибирали».7. Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли: «О Святий, добрий Андрію, я лишень на Тебе маю надію! Дуже хочу знати, звідки нареченого маю виглядати?». Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків засвітити свічки і сказати: «Я тебе, дзеркало, питаю, з ким я свою долю злучити маю? З'єднати з Іванком прошу, бо його в серденьку ношу». Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати».

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає.10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху – дощечку (ніби кладку через річку) і так просити: «О дай же, Боже, молодій мені, щоб приснився мій суджений уві сні. І Тебе, Святий Андрію, я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, а ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку – биструю воду й веди до шлюбу мене, молоду». Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло – суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а – вуглинку, то буде нещасливий шлюб.12. Дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає: «О Святий Андрію, конопельку сію... Добре заволочу, бо заміж вийти хочу...». А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити.13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.

14. На підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують: «Святий Андрію, маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, а мою долю на поріг привела».15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо – гладеньке, то бідний посватає.16. Також випікали коржики – «балабушки». Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.Народні прикмети: Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна. Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

19 грудня – день святого МиколаяПерше зимове свято припадає на

19 грудня. Це свято Святого Миколая. Святий отець Миколай здавна в нашому народі наділений великою увагою. Не було в нас ні однієї хати, де б не було ікони святого Миколая. Усе своє життя святий Миколай присвятив творенню милосердя. Його ще за життя називали батьком сиріт, вдів та бідних. Після смерті Бог нагородив його даром

творення чудес, і за те він дістав назву великого чудотворця. Його чуда були головною підставою для швидкого та широкого культу.

У численних народних переказах святий Миколай боронить людей від стихійного лиха, найбільш він опікується тими, хто перебуває у плаванні. У давнину святий Миколай – також заступник перед небезпеками у степу.

Святий Миколая допомагає потребуючим, зокрема дівчатам, щоб ті могли вийти заміж. Тепер його вважають опікуном і помічником всіх, хто в небезпеці (особливо дітей).

У нас закріпився звичай, що Святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки. Роздавання подарунків повинно мати виховне значення: діти відповідають піснями, декламаціями, сценками.Народні прикмети:  Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього. У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи. Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину. Морозяний день – на урожай хліба й городини. З цього дня підходять другі морози – Миколині: «На Студеного Миколу снігу навалить гору». Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва (7 січня). Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого.

7 січня– Різдво Христове 7 січня в календарі – Різдво Христове, а напередодні – 6 січня – Святий вечір. Свято народження Христа злилося з дохристиянським святом Коляди. Люди вважали цей день найкоротшим днем року та початком відродження сили Сонця. Тому цей день вважався початком Нового року. Святе Різдво – це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіх інших своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.

Головне завдання кожної родини у різдвяні дні – гідно приготувати себе і свою душу, свою

хату і своє господарство до цього визначного свята.Але головне те, що Різдво повинно захоплювати нас проявами любові та пошани до ближніх. Це свято милосердя.

Різдвяні свята багаті різноманітною атрибутикою, яка символізує і утверджує віру людини у всемогутнього Бога, у надприродню силу різних явищ природи та окремих предметів.

Головною обрядовою традиційною їжею Святої вечері по всій Україні є кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно, щороку оживає і тому є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства і символізує багатство та здоров'я людини. Кутя є своєрідним символом самих різдвяних свят. Символічним вважається також і різдвяний хліб, який протягом всіх свят стоїть на столі і уособлює і собі сімейний добробут та багатство. Засушений окраєць різдвяного хліба донедавна в Україні зберігали до того дня, коли вперше виходили в поле сіяти.

В Україні широко був поширений звичай ставити на покуті сніп жита або пшениці, який називається Дідухом. Дідухом також називали постелену на Святвечір на долівку солому. Дідух, крім символу нового врожаю, добробуту та багатства, уособлював у собі дух пращурів та бога врожаю.

Разом з Дідухом на Святий вечір вносили до хати і сіно, яке клали на стіл під обрус. Воно символізує місце народження Ісуса Христа. Сіно на

столі, за народними віруваннями, символізує також добробут на противагу голому столові, що означає бідність.

Помітну роль в обрядах Святого вечора, як захисний засіб проти усяких злих сил, відігравало залізо (під стіл клали сокири, пили, коси тощо).

Символічною була і сама Свята вечеря, стравами з неї (за звичаєм це 12 святкових страв) ділилися з родичами. За звичаєм до Святої вечері сідали тоді, коли на небі з'являлася перша зірка, яка колись засяяла над віфлеємським вертепом. Приймаючи обрядові різдвяні страви, господарі дякували і, в свою чергу, передавали дари – такі ж страви із свого столу. Таким чином, відбувався обмін ритуальною вечерею, що символізував спорідненість сімей, їхню приязнь та взаємну щирість.

Різдвяні свята чи не найбагатші в річному календарі обрядами з рядженням та маскуванням. В Україні ще з давніх давен збереглися різні обрядові дійства, які акумулюють у собі як язичницький, так і християнський світогляди.

Різдво – чи християнське, чи дохристиянське – це час побажань добробуту і рідним, і друзям, і сусідам. Добрі побажання висловлюються чи в усній формі, чи на різдвяних картках, чи в піснях.

Різдво – це час співання колядок. Їх співають у церкві, у хаті або слухають у записі. Та найважливіше – це ходіння дітей, молоді та дорослих від хати до хати з колядками та побажаннями добра усім людям. Крім колядок, які можуть бути жартівливими чи розповідати про народження Ісуса, колядники приносять у хату і святкові побажання. Ці старовинні цікаві

вірші й пісні відображають родинний побут, повсякденне життя та інтереси простих людей.

В наші часи, як і раніше, кожен зустрічає колядників з ввічливістю, та за традицією віддячують їхнім побажанням ласощами або грошима.

В Україні на різдвяні свята колядники-хлопчики ходили з ляльковим вертепом – моделлю різдвяної стаєньки. Вертеп був невеличкий за розмірами і простий за виконанням. Формою він нагадував звичайний ящик без передньої стінки з двома поверхами. Його обклеювали різнокольоровим папером. У середині ящика-стаєньки встановлювали на верхньому поверсі вирізані з картону ляльки-особи, які відтворювали сцену народження Ісуса Христа. На нижньому поверсі на спеціально виготовленій сцені розігрувалися інтермедії побутового змісту. Основними персонажами лялькової вистави були три Царі, Козак, Дівчина, Господар, Господиня, Горшкодрай, Наймит, Чарівниця, Смерть, два Чорти, Жид, Жидівка та Циган. Лялькового вертепу на різдвяні свята найбільше чекали діти, але радо дивилися його і дорослі.

Одне з найпоширеніших дійств з рядженням та маскуванням у нашому краї – це Ходіння з Козою. Цей обряд своїм корінням сягає дохристиянського періоду. З Козою ходили 10-12 річні хлопці. В його основі – сюжет розважального змісту. Найголовнішим персонажем у виставі була, звичайно, Коза, роль якої завжди виконував кмітливий хлопець. Його обов'язком було розвеселити глядачів. Костюми та маски до цього обряду готували заздалегідь. Зокрема, голову кози вирізували з дерева, оббиваючи її козячою шкірою. Маска, як правило, мала рухому нижню щелепу, що клацала під час вистави, кріпилася на палиці. Костюм Кози складав кожух, під яким ховався виконавець ролі. Усі інші персонажі маскувалися та рядилися відповідно до своїх ролей.

Цікавий різдвяний обряд – Ходіння з Ведмедем. Це дійство відтворювали хлопці старшого віку. Один із них, найкремезніший, відтворював роль Ведмедя. Його обв'язували довжелезним гороховим перевеслом. Ведмедя, як правило, супроводжував Циган, а поряд з ним були і інші персонажі.

Найбільш поширена різдвяна вистава останнім часом в Україні – це Ірод. Основний її сюжет – біблійна оповідь про страту Іродом дітей у Вифлеємі. У цій виставі задіяні як реальні, так і фантастичні персонажі: Ірод, три Царі, Пастушки, Воїни, Смерть, Чорт, Ангел тощо.

Дівчата, за існуючою традицією, не брали участі у різдвяному маскуванні, а були лише глядачами.

Незважаючи на минулі ідеологічні заборони, різдвяні обрядові дійства продовжують жити і розвиватися, захоплюючи своїм змістом все нові і нові покоління. На фото: Листівка «Різдво». Без даних. З фондів Музею-архіву Пластового руху (Львів).Народні прикмети: На багату кутю зоряне небо – кури добре нестимуться і вродить горох.

Місячна ніч – врожай на баштани. Ожеледь на деревах – вродять горіхи й садовина. Сніг іде – врожай на яблука. Іній або сніг – на мокре літо і дорід зернових. Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й

урожайне літо, і навпаки. З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а

коротка – на недорід. Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в

череді корови».

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), –  Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції

важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У навечір'я Нового року (тепер – 13 січня) в церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне навечір'я.

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрості, багатства:– Мамо, а де наші тато?– А хіба ж ви мене не бачите, діти?

– Не бачимо, тату!– Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Так говорив батько, хрестився і запрошував усю сім'ю до столу, до «щедрої куті» – «щоб у достатках і спокої других свят дочекати»

Сідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:Щедрий вечір, пане господарю, Стережи, Боже, твого товару, Твого товару, всякого статку, Молім Бога за отця, за матку. Добрий вечір!

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».Народні прикмети: Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби. Якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини. Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір. Якщо падає м'який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим. Який перший день у Новому році, то й рік буде такий. Якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

14 січня – старий Новий рікЗа тиждень після Коляди український християнський люд святкує Новий

рік. На Новий рік з самого ранку, коли ще на дворі темінь, хлопчики ідуть засівати (цей обряд зберігся ще з сивої давнини). Вони набирають в кишені дрібного зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса тощо і ходять від хати до хати, бажаючи щастя, здоров'я, доброго достатку, великого врожаю всім членам сім'ї. Вперше, як правило, засівають вдома. За це батьки нагороджують своїх посівальників грішми або ласощами (горіхами, яблуками, цукерками, печивом тощо). Потім ідуть до сусідів та родичів. Майже у кожній хаті, де є птиця, господині просять посівальників сісти на порозі, – «щоби кури сідали та курчат висиджували». Зерно після посівання збирають і висипають курям, – «щоби добре неслися».

Колись, як розповідають старожили, був звичай на Новий рік спалювати сміття біля воріт. І цей вогонь мав чудодійну силу. Через нього стрибали, переводили худобу, – «щоби всяка нечисть на вогні залишилася». На Новий рік також був звичай – страшити сокирою дерева, аби краще родили.

За церковним календарем у цей день припадає свято Василя. Всіх Василів вітають із іменинами, зв'язуючи їх перевеслами, – «аби були здоровими».

Від Різдва та Нового року важко відділити ялинку. Це звичай не український, а скандинавський, але за багато років він прижився і на Україні. Діти із задоволенням прикрашають ялинку, власноруч майструють іграшки, гірлянди та дарують їх один одному, своїм близьким та друзям.

19 січня – Водохреще19 січня у церковному календарі

– свято Водохрестя. Від найдавніших часів Християнська Церква вважає освячену Йорданську воду за велику святість та приписує їй чудодійну силу. Опівночі на Богоявлення Господнє люди приносять додому освячену воду, і ця вода стоїть цілий рік, не псується, а весь час свіжа. Цікавим виглядає і сам обряд

Водохрестя. Після Святої літургії миряни ідуть на став або річку до хрестильниці (до місця освячення води). Тут священик читає молитви на освячення води, благословляє воду хрестом через його занурення у воду при співі тропарів. Після водосвяття священик благословляє людей свяченою водою. На Україні є гарний звичай ставити хрест з льоду на тому місці, де відбувається водосвяття. Йорданська вода – це велика святість. Вона зцілює душу і тіло людини, очищає її від усякої скверни, позбавляє різних хвороб.У час Йордану співають щедрівки – «щедрують». Щедрівки дуже подібні до колядок. В них теж співають про біблейські сюжети, про красу та врожай, бажають щедрого добробуту та здоров'я господарям. Щедрувати ходять теж від хати до хати, як і колядувати, тільки на відміну, щедрувати ходили звичайно жінки.На фото: Листівка «Йордан». Без даних. З фондів Музею-архіву Пластового руху (Львів).Народні прикмети: Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході – добре вродить жито,  на  півдні  –  просо,  на півночі – гречка. Якщо цього дня ясна й холодна погода – на посушливе літо, похмура й сніжна – на рясний урожай. На Богоявлення сніг іде – до урожаю, ясний день – до неврожаю. Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки – на молодь, а гуси – на літніх. Під час освячення води йде сніг – добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба. Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю. Йде сніг – на врожай гречки: зранку – ранньої, вдень – середньої, а ввечері – пізньої.

Коли на Водохрещі випав повний місяць – бути великій воді. Якщо в цей день зоряна ніч – вродять горіхи і ягоди. Йде лапатий сніг – на врожай. Якщо похмуро – хліба буде вдосталь. На Водохрещі день теплий – буде хліб темний. Коли на Водохреща риба табунами ходить – на рої добре.

15 лютого – Стрітення ГосподнєСтрітення (15 лютого) – це завершення

церковного різдвяного циклу святкувань. Після нього вже не співають колядок та щедрівок. В народному календарі це вже передбачення недалекої весни. Його називають ще «Стрічання», «Громиця», «Зимобор».

Християни східного обряду відзначають Стрітення Господнє через 40 днiв пiсля Рiздва Христового як пам’ять про

те, що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження. Там відбулася зустріч зі старцем Симеоном. Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.

В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки називаються громичними, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб вберегти людей і худобу від грому. У день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали громичну свічку – щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив. Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця». Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір'ями, мають виняткову силу і оберігають оселю бурі, зливи чи смерчу, ниву – від буреламу чи граду, а членів родини – від «злого ока» та хвороб. Літом, коли часто – густо гуркотіли грози, а бликавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах запалювали громничну січку, як надійний оберіг від лиха. Опріч того, за давнім християнським обрядом, цю свічку давали в руки тим, хто помирав. Це, на думку віруючих значно полегшувало передсмертні муки і очищувало людину від гріхотворних вчинків. Стрітенські свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись послідовності обрядодій.

Стрітенська вода мала такі ж властивості, як і Йорданська. Коли святили в церкві воду, віруючі набирали тієї води в нову, ще не вживану посудину, приносили додому і пильно берегли: їй приписували особливу силу. За народним уявленням вона цілюща, нею натирали хворі місця і вірили, що це

допоможе. Вважали, що найкраще ця вода допомогала від пристріту – хвороби, що спричиняло погане око. Стрітенською водою кропили й напували худобу – щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі по молодикові. Вірять в цілющу силу стрітенської води багато людей й донині.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тебе збережи!». Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю. Народні прикмети: Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро. Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі! Як нап'ється півень води, то набереться господар біди! Коли на Громицю півень нап'ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці. День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла. Якщо на Стрітення дорогу перемітає – весна буде пізньою і холодною. Якщо в цей день сніжок – весною буде дощик, тобто весна буде затяжною і дощовою. Передбачити погоду могла і курка: якщо нап'ється біля порогу води – весна буде теплою і ранньою. Як на Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима. Як на Стрітення є під стріхами бурульки, то цього року буде добрий урожай кукурудзи. На Стрітення із стріх капає – бути затяжній весні, якщо тепло, а зі стріх не капає – весна буде рання, суха. Цього дня відлига – на ранню й теплу весну, сніг – на дощову, тривалу, а коли хуга – весна буде пізня й холодна. Якщо в цей день не видно сонечка – чекай суворих морозів. Вітер на Стрітення – до врожаю плодових дерев. Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна. Як капає зі стріх, то буде так капати з очей (ще повернуться морози). На дахах довгі бурульки – стільки ще випаде снігу. Якщо вранці випав сніг – на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень – зернові будуть середні, а увечері – недорід. Якщо на деревах іній – вродять добре гречка і бульба. Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів. Як на Стрітення дорогу перемітає, то корм відлітає. Якщо у цей день хуртовина дорогу перемете – весна буде пізня й холодна.

Якщо на Стрітення сонце визирає з-поза хмар, то весна не забариться, а якщо цього дня не буде видно сонця, то 24 лютого вдарять морози. Якщо 15 лютого випав сніг – на дощову й холодну весну. Як на Громницю з дахів тече, то довгою буде зима. Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний. Як сонце ясне на Громницю буде, то снігу випаде більше, ніж перед тим. Якщо на Стрітення півень води нап'ється на порозі, то на Явдохи (14 березня) віл нап'ється на дорозі.

Зберігання народних традицій Різдва та інших зимових свят розвиває почуття людської спільності, виховує доброзичливе відношення один до одного, вчить шанувати та пам'ятати предків.

Список використаних джерел

1. В.І. Науменко, Ф.А. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. Культура і побут населення України. Навчальний посібник. – Київ: Либідь, 1993. – 282 с.

2. А. Малько. Виховуємо на традиціях рідного народу // Відкритий урок. – грудень, 2006. – 45 с.

3. С. Стефанюк. Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки // Позакласний час. – січень, 2005. – 5 с.

4. О. Будник. Особливості української етнопедагогіки // Шкільна бібліотека, 2005. – 52 с.

5.http://tvoemisto.tv/news/nich_na_andriya_16_ukrainskyh_tradytsiy_67759.html#sthash.SsRqm8kw.dpuf