переможне криворіжжя

“Переможне Криворіжжя”

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, Що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні

“Переможне Криворіжжя”

ЕсЕстафета пам'яті “Історія однієї родини”

у Веселівській СЗШ”

Кириченко Антон Володимирович• народився 02.12.1903 в с. Ново-

Володимирівка, Казанківського р-н, Миколаївської області. Там же закінчив 7-річну ЦПШ і здобув професію “агронома”. У 1925р. Сім’я Кириченків переїхала в с. Ранній Ранок, де він також працював агрономом.По натурі Антон Володимирович був доброю, чуйною та скромною людиною. На його долю випала Фінська та Велика Вітчизняна війна. Антон Володимирович загинув 2 грудня 1944р. в бою біля озера Балатон. Його поховано В братській могилі на східній окраїні ст.Чатахей, Угорщина.

http://aida.ucoz.ru

1930 року народження,

жителька села

Лозуватки

Моя прабабуся Сушко(Кривошей ) Ганна Миколаївна боїться феєрверків,вони їй нагадують про смертоносні дні Другої світової війни. Слово «війна» для бабусі асоціюється з танком який простояв біля її хати всю війну. Його намагалися завести радянські танкісти та люди кричали їм : «Тікайте, німці їдуть!» От і побігли вони, а чи втекли від кулі, хто його знає! Коли в Лозуватку ввійшли німці, то господарювали як у себе вдома. Виганяли людей з їх осель, змушували ходити на роботу, працювати на конюшнях, на полях. Та одного осіннього дня 1943 року зігнали німці лозуватців з пожитками в центр села. Потім одну колону направили в сторону Кривого Рогу, а іншу, в якій була і наша родина,- на Кіровоград. Як би не вершник, що зупинив колону і направив на Новолозуватку, то могли б німці загнати в сарай і спалити чи розстріляти. Прожили в Новолозуватці зиму. Були і німецькі облави, і походи до Лозуватки за продуктами. Коли німці почали відходити з Новолозуватки ми повернулися додому. А в Лозуватці нас чекала хата без вікон і дверей та даху. Багато будинків німці розібрали на бліндажі, а наша хоч без вікон і дверей, вистояла, можливо, через той танк, що стояв за нею. Батько дуже швидко звіз із німецьких бліндажів одвірки, вікна так-сяк стягнув під солому крокви. На третій день у Лозуватку вступили радянські війська. І мій прапрадідусь , Микола Кузьмович, вдруге пішов на фронт . Дійшов до Будапешту. Двічі був поранений. За бойові заслуги має ордени і медалі.

Своє дитинство бабуся разом з мамою Яковлєвою Єфросинією Петрівною, татом Антоном Пантелійовичем та молодшою сестричкою Ніною провела в місті Кривий Ріг.

Батько моєї бабусі працював на залізниці(майстром в депо). Після приходу німців його відправили в Німеччину на каторжні роботи.

Прабабуся Єфросинія у війну разом з іншими жінками рила протитанкові окопи. Дуже тяжко пережила окупацію з двома донечками

У пам'яті бабусі зимовий ранок 1944 року, коли місто Кривий Ріг було звільнено від ворога.

Після війни Віра Антонівна

вивчилася на вчителя.38 років

пропрацювала в нашій рідній школі.

Сьогодні все менше серед нас залишається тих, хто пережив страшну

війну.Низький уклін цим людям.

Завдання нашого покоління – зберегти

мир на землі.

Я виросла на спогадах про війну моїх бабусь Катерини і Сані. Коли вони згадують про війну закривають обличчя руками і гірко плачуть. Одна з моїх бабусь Олександра Хомівна Пістрюга є старожилом нашого села. Зараз їй 93 роки. Під час війни в бабусиній сім’ї було 5 дітей. Саня – старша, далі Віра, Марія,Григорій і Раїса. У червні 1942 року німці забирали молодь нашого села і відправляли до Німеччини на роботу. Одного ранку батько і Саня пішли до школи,звідти разом з іншими дівчатами та хлопцями їх повезли на підводах до соцміста. На станції посадили у вантажні вагони і привезли до міста Хемніц. На робочо-розподільчий пункт міста Дрездена. У мене був номер 158,- згадує бабуся. Коли ми приїхали до Німеччини нас забрав бауер, який тримав фабрику з вичинки шкіри. Ми шили футляри, планшети, упряж для коней. Кожному остарбайтеру видали одяг. Годували погано, але з голоду не пухли.

У другій половині 1944 року бабуся потрапила до концтабору Равенсбрюк. Засудили за газети, Вона з подругами носила газети «Росіянин», «Українець», «Білорус» військовополоненим і через це їх забрали до поліції. Потім посадили у вагон для худоби і відправили до жіночого табору на два місяці. Номер бабусі у концтаборі Равенсбрюк був 94013- політичний в'язень (розповсюджувала газети серед військовополонених).

Другого травня 1945 року ув'язнених звільнили англо-американські війська. Довго добиралися додому. Йшли пішки потім їхали потягом.

Доїхали до міста Білостока, пересіли на інший поїзд до Гродна. Там знаходилися до 17 червня 1945 року. Їм видали документ про репатріацію. Коли повернулися додому, то на роботу до 1946 року їх не приймали, а все розпитували чим займалися в Німеччині, як потрапили додому.

Ось яке тяжке життя було у бабусі Сані. Я хочу щоб кожна дитина пам'ятала про того, хто не

повернувся з поля бою. Хто замучений в гестапівських катівнях, хто розстріляний фашистськими окупантами. Ми повинні памятати те що було багато років тому і передавати своїм дітям з покоління в покоління.

1921 року народженняРозвідник

артилерійських і мінометних частин,

командир відділення, старшина.

У жовтні 1941 року 17-річним юнаком добровольцем пішов в армію . В бойових діях брав участь з 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 року. Війну зустрів у Брестській фортеці. Обороняв Москву, визволяв Прибалтику, де був поранений. Після лікування у госпіталі продовжив визволяти рідну землю та дійшов до БерлінаНагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.» Мав три подяки від Верховного Головнокомандуючого Й.В.Сталіна за взяття міста Рославль, за прорив німецької оборони від ст. Сиротино і західного міста Шауляй.Після війни працював головним економістом , завідуючим відділом кадрів в Криворізькій «Сільгосптехніці». Багато зробив по благоустрою с.Лозуватки. Разом з дружиною Марією Федорівною виховав сина Сергія і доньку Наталю. Помер у 1982 році. Але про світлу пам’ять про дідуся бережуть його онуки Ігор та Тетяна. Ігор Сергійович працює в нашій школі.

Сиротами, вдовами, горем материнським

В кожному домі відгукнулась війна.

Біллю, гнівом, смертю, похоронками

пройшлажорстока війна

Скільки в селі нашому вдів залишилось?

Скільки дітей батьків не дочекались?

777 наших земляків

пішли воювати.

270 матерів не дочекалися своїх синів