Імена героїв Великої Вітчизняної війни в назвах вулиць

Білої Церкви

Вулиці міста…Широкі вузенькі, сучасні і старовинні, затишні і велелюдні, вони є німими свідками і сучасниками багатьох подій в історичному бутті великих міст, містечок і сіл. Вони, як люди, живуть і вмирають. У них – наша історія, вони – наша сучасність, яка через кілька поколінь також стане історією.

Геро́й Радя́нського Сою́зу — звання, встановлене постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 16 квітня 1934 року як найвищий ступінь відзнаки, що надається за особисті або колективні заслуги перед радянською державою, пов'язані із здійсненням героїчного подвигу.

Іван Трохимович Зінченко

народився в м. Біла Церква Київської обл. в сім`ї робітника. Закінчив 7 класів середньої школи і працював на одному із заводів міста. В 1941 році пішов на фронт, командував кулеметним взводом другої стрілкової роти 447-го мотострілкового батальйону, 1-ї гвардійської механізованої бригади. Комсомолець, старший сержант Зінченко відзначився на Курській битві. 7 липня 1943 року біля хутора Сирцово (Білгородська обл.) відбиваючи атаку ворожих танків і піхоти, протитанковою гранатою підбив танк. В критичну хвилину, обв`язавшись гранатами кинувся під танк і підірвав його загинувши сам. Указом Президії Верховної Ради СССР від 10 січня 1944 року старшому сержанту Зінченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Поховали Івана Зінченка на хуторі Сирцово. Іменем Героя названа Білоцерківська гімназія №2, в якій він учився і одна із вулиць міста.

Володимир Іванович Логінов

Народився Володимир Іванович 1923 року в м. Біла Церква в сім’ї робітника. Українець. Навчався в Білоцерківській середній школі №1. В 1941 році добровільно вступив до лав Армії. Закінчив військову школу. З березня 1942 року воював проти фашистських загарбників на Західному, Брянському, 1-му і 2-му Білоруських фронтах.В районі міста Берестя білоцерківець, старший лейтенант Логінов отримав завдання: вийти з ротою в тил противника і перерізати гітлерівцям останній шлях до відступу з міста на захід. Рота під його командуванням нищівним ударом нанесла німцям значних втрат. Два дні гвардійці утримували дорогу, знищили сотні солдат та офіцерів, багато бойової техніки противника. За ініціативу, мужність і героїзм, 24 березня 1945 року В. Логінову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Ватутін Микола Федорович

— радянський воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Один з 4 командувачів фронтами загиблих у роки війни на фронті.Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь у битві за Дніпро, звільненні Києва (6 листопада 1943 року), а також у подальших операціях з вигнання німців із Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченковської операції оточили чимале угрупування Вермахту та ліквідовували його.Ця операція увійшла в історію військового мистецтва як блискучий приклад оточення і повного знищення противника ціною колосальних жертв серед своїх солдатів і техніки. За повної переваги над противником у повітрі (у німців не було авіації), переважання в танках учетверо (більше 800 радянських проти близько 200 німецьких), колосальної переваги в артилерії і живій силі (вчетверо) втрати німців становили 30 тисяч (у тому числі 19 тис. загиблих) і вся техніка — тоді як радянські війська втратили більш ніж 600 танків, 80 тисяч чоловік (в тому числі 24 тис. загиблих). Більше того, великій групі німців на чолі із командувачем, генералом Штеммерманном (загинув у ході прориву в ніч з 17 на 18 лютого), удалося вирватися з оточення і брати участь у боях проти радянських військ. Невдачі з ліквідації оточеного угрупування приписали недбалості нижчих чинів Радянської Армії.Є неперевірені відомості, що за свої здібності продумування військових операцій до найдрібніших деталей Ватутін отримав серед німецьких командирів, що нібито ставилися до його полководницького дару з великою повагою, прізвиська «Шахіст» і «гросмейстер». Однак, більш імовірно, що це вигадка радянської пропаганди, оскільки жодного документованого свідчення

Павліченко Людмила Михайлівна

Людмила Михайлівна Павличенко народилася в м. Біла Церква 12 липня 1916. До 14 років навчалась у школі №3. У 1937 році вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалась планерним і стрілковим видами спорту. Велика Вітчизняна війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших днів війни Людмила добровольцем пішла на фронт і воювала в стрілковій Чапаєвській дивізії. До липня 1942 року на рахунку Павличенко було 309 німецьких солдатів та офіцерів. В червні 1942 року вона була поранена. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року за проявлені мужність і героїзм у снайперській боротьбі, в боях під Одесою та Севастополем Людмилі Павличенко присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Померла Людмила Павличенко після війни 10 жовтня 1974року.

Сержанта Павличенко перевели в соседний полк – гитлеровский снайпер убил двух снайперов полка. Как правило, немецкие снайперы прятались за передним краем своих. У этого был свой маневр: он выползал из «гнезда» и шел на сближение с противником. Долго лежала Люда, ждала. День прошел, меткий фриц не подавал признаков жизни. Он мог уничтожить наблюдателя, но не хотел обнаружить себя, ведь главная его задача - выследить и уложить советского снайпера. Людмила тихо свистнула – приказала наблюдателю уйти. Осталась на ночь. Сутки лежали они неподвижно. Утром опять лег туман. Голова отяжелела, в горле першило, одежда пропиталась сыростью, руки ломило. Когда немного просветлело, Павличенко увидела, как гитлеровский снайпер, прячась за макет коряги, направляется к ней. Девушка двинулась навстречу, не отрывая глаз от оптического прицела. И вот они – водянистые глаза: враг смотрел на нее. Напряженное лицо исказила гримаса, он понял – женщина! Еще мгновение, и Люда спустила курок… На спасительную секунду ее выстрел опередил. Выждав, девушка подползла к телу немца. Вынула снайперскую книжку: французские слова и цифры – более 400 французов и англичан приняли смерть от его руки. В Севастополе же его мишенями стали еще 100 человек. Короче, общий итог – 500. Люда взяла его винтовку и направилась к своему переднему краю.

Мельник Михайло Минович

Народився 10 листопада 1911 року та місті Біла Церква Київської області в родині робітника, За національністю українець, Закінчив 2 курсу робітфаку. Працював слюсарем на одному з місцевих заводів, потім в місті Житомир.

Закінчив курси молодших лейтенантів.

На фронті у Велику Вітчизняну війну з червня 1941 року. Старший ад'ютант батальйону 385-го стрілецького полку (112-я стрілецька дивізія, 60-а армія, Центральний Фронт). Старший Лейтенант Мельник в ніч на 24 вересня 1943 року під вогнем противника на підручних засобах з групою солдатів одним з перших переправився на правий берег Дніпра в районі села Ясногородка (Вишгородський район, Київської області). Утримуючи зайняті позиції, група відобразила 3 ворожі контратаки, сприяючи форсування річки підрозділами батальйону і полку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року старшому лейтенанту Мельнику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна.

26 листопада 1943 року Михайло Минович Мельник загинув у бою за село Ковалівщина (Коростенський район Житомирської області). Похований у цьому ж селі. У місті Коростень його ім'ям названа одна з вулиць.

Кошель Федір Федорович

Народився 11 вересня 1913 року в с. Радісне Краснодонського району Ворошиловградської області в родині робітника. За національністю українець.Закінчив 9 класів. Працював на Луганському (з 1935 року Ворошиловградському) паровозобудівному заводі ім. Жовтневої революції. У Радянській Армії з 1935 року. Закінчив школу молодших авіаційних фахівців. Харківське військове авіаційне училище. Брав активну участь у будівництві аеродрому в Гайку (1935-36 рр. м. Біла Церква), У числі радянських льотчиків - добровольців брав участь у національно-революційній війні в Іспанії 1936-39 рр. За участь у боях нагороджений орденом Червоного Прапора. Брав участь у боях з білофінами.

На фронтах Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року, Штурман ланки 9-го гвардійського авіаційного полку (7-а гвардійська авіаційна дивізія, 3-й гвардійський авіаційний корпус, АЛЛ). Гвардії капітан Кошель до початку серпня 1943 року здійснив 207 бойових вильотів в глибокий тил противника, завдаючи бомбових ударів по залізничних вузлах, аеродромах, скупченням живої сили, техніки та інших військових об'єктах противника. Всього з 22 червня 1941 року по 23 серпня 1944 року здійснив понад 300 бойових вильотів в глибокий тил противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1943 року гвардії майору Кошелю присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, 2-ма орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної Війни 1-й ступеня, медалями.

Загинув Ф.Ф. Кошель, виконуючи бойове завдання, 23 серпня 1944 року. Його прах був перевезений до Білої Церкви і похований у парку Слави. Гвардії майор Ф.Ф. Кошель навічно зарахований у списки 9-го г вардійського авіаційного полку. Одна з вулиць міста Біла Церква носить ім'я Героя.

Воєводін Дмитро Тимофійович

Народився в 1902 році в селі Булгакова нині Касимівського району Рязанської області в сім'ї селянина. Освіта початкова, до війни працював у колгоспі.

З початком Великої Вітчизняної війни в діючій армії. Сапер 180-го окремого саперного батальйону (167-а стрілецька дивізія, 38-а армія, 1-й Український фронт). Рядовий Воєводін в боях за визволення Києва 5 листопада 1943 року в складі групи мінерів зробив два проходи в мінному полі, забезпечивши просування танків і піхоти.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року пересічному Воєводіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна.

Воєводін Дмитро Тимофійович помер від ран у військово-польовому госпіталі 24 січня 1944 року в місті Біла Церква .

Похований у парку Слави. Ім'я Героя носять вулиці в місті Касимові і в місті Біла Церква.

Валентина Степанівна Гризодубова

Учасниця Великої Вітчизняної війни. У березні 1942 — жовтні 1943 року — командир 101-го транспортного авіаційного полку, з жовтня 1943 року — командир 31-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку. За час війни полковник Гризодубова здійснила близько 200 бойових вильотів на бомбардування ворожих об'єктів і для підтримки зв'язку з партизанських загонах.

Кириленко Микола Овер'янович

Народився в 1923 році в місті Біла Церква Київської області в сім'ї робітника. За національністю українець. Освіта середня. Член ВЛКСМ. У Радянській Армії з 1941 року. Приймав участь у боях Великої Вітчизняної війни з 1943 року. Автоматник танково-десантної роти моторизованого батальйону автоматників 20-ї гвардійської Червонопрапорної танкової бригади (11-й танковий корпус, 8-а гвардійська армія, 1-й Білоруський фронт). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за безмежну мужність, виявлену в боях, рядовому Кириленку Миколі Овер'яновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. М.О. Кириленко навічно зарахований до списків першої роти 20-ї гвардійської Червонопрапорної Седлецької танкової бригади. Похований у місті Селдец (Польща). Ім'ям Героя названа 16-а школа, в якій він навчався, і одна з вулиць у його рідному місті Біла Церква, що на Київщині.

Гастелло Микола Францович

26 червня 1941 року командир 2-ї ескадрильї 207-го далеко-бомбардувального авіаційного полку під час бойового вильоту бомбардував ворожу колону на шляху Молодечно-Радошковичі. Літак капітана було підбито, і він вирішив використати його для тарану.

Гастелло був удостоєний звання Героя Радянського Союзу посмертно. Подвиг Миколи Францовича став одним з найвідоміших за період Другої світової війни, «гастеловцями» стали називати тих льотчиків, які здійснили вогняний таран.

Радянська пропаганда стверджувала, що Гастелло першим здійснив подібний таран. Однак до нього протягом тільки 22 червня 1941 року подібних таранів здійснили три різних льотчики. Існує також альтернативна версія подій біля села Декшняни, згідно з якою таран здійснив інший льотчик, капітан Олександр Маслов. Водночас екіпаж Гастелло розбився поруч.

Раскова Марина Михайлівна

Мари́на Миха́йлівна Раско́ва (28 березня 1912, Москва — 4 січня 1943, Саратовська область) — радянська льотчиця-штурман, майор, одна із перших жінок, яку удостоєно звання Герой Радянського Союзу. Загинула 4 січня 1943 року у авіаційній катастрофі біля Саратова, неподалік від села Михайлівка Саратовського району, у складних метереологічних умовах під час перельоту до фронту після переформування. Після загибелі її тіло було кремоване, прах поміщений в урну, яку замуровано у Кремлівській стіні.