Італійська опера

Сформувавшись як жанр в Італії, опера з 1597 г. швидко поширилася по всій Європі. Законодавцями мод у новому виді мистецтва залишалися італійські

композитори:Клаудио й Алессандро Скарлатти. Зародившись як "драма під музику", опера до початку XIX в. перетворилася в

чисто музичну виставу, у якім речитативу майже не залишилося місця, а в сюжет спектаклю органічно вписали арії.

Арія (буквально "повітря") - це тривалий сольний номер. Збережений у діалогах речитатив звичайно супроводжувався акордами

чембало (клавесина), коли обмін репліками відбувався в процесі розвитку дії, і вступами всього оркестру для вираження сильних почуттів або переживанні.

У ті часи арія являла собою сольний номер, тобто спочатку виконувалася головна тема, за нею другорядна, після чого випливало повторення головної

теми. У третій частині, зовсім зайвої з погляду сюжету, демонструвалася вокальна майстерність виконавця, і, властиво, заради цього в оперу включалася

вся арія.

Опера-СериаАж до XIX в. провідні партії в операххсериа ("серйозних операх") виконували чоловічі сопрано, і лише пізніше їм на зміну прийшли тенора. Опера-Сериа була досить далеким від реального життя дійством, а її сюжети - як правило, епізоди з античної історії у вільнім трактуванні - вражають сучасну аудиторію своєю штучністю. Однак саме в цьому жанрі італійська опера завоювала всю Європу, де практично всі спектаклі виконувалися італійською мовою. Навіть німець Гендель і великі реформатори опери Глюк і Моцарт писали музику на італійські лібрето. Лише у Франції сформувалася власна національна традиція, основи якої заклав Жан Батист Люлли. Втім, і він починав свій життєвий шлях у Флоренції під іменем Джованни Баттиста Лулли.

Опера-БуфаДо середини XVIII століття з опероюй- сериа стала суперничати опера-буфа, або комічна опера. У цьому веселому музичному спектаклі зі швидкою зміною подій діяли прості люди у звичайних життєвих ситуаціях, і, навіть потрапляючи в безглузді або скрутні стани, персонажі проявляли реальні емоції (не в приклад пишномовним виливам в опері-сериа). В опері-буфа висміювалися всім знайомі пороки, скажемо, жадібність і марнославство. Запропонувавши глядачеві зовсім іншу традицію, опера-буфа теж одержала значне поширення за межами Італії, а у Франції навіть спровокувала памфлетну "війну буфонів". У цьому жанрі працювали блискучі композитори Паизиелло й Чимароза.

РоссініЯк би не були великі досягнення

минулих епох, золотим століттям італійської опери по праву стало століття XIX. Першим великим композитором нової формації був Джоаккино Россіні, плідний геній, з рівним блиском, що писав серйозні й комічні опери. Донині користуються любов'ю публіки його комічні опери "Італійка в Алжирі" (1813) і знаменитий "Севильский цирюльник" (1816). Остання була написана за неповних два тижні, причому деякі фрагменти автор запозичив зі своїх старих творівВ 1824 м. Россіні переїхав у Париж, що

став на той час музичною столицею Європи, і прийнявся писати опери у французькому стилі з такою ж легкістю, як і в італійському. Після "Вільгельма Телля" маэстро

перестав писати для сцени. Причини такого рішення дотепер залишаються загадкою.

Верді Найбільшим італійським оперним

композитором був Джузеппе Верді, що прожив довгу 87нлітнє життя цілий ряд, що й створив, безсмертних добутків - від "Оберто" (1830) до "Фальстафа" (1893). Верді - вихідцеві з бідної селянської родини, домагатися успіху йому довелося завзятою працею й частками уроками. З перших же кроків композиторської

кар'єри Верді випробував кілька тяжких ударів - провал ранніх добутків, а потім смерть дружини й двох дітей. В 1842 г. відбулася прем'єра нової опери

«Набукко». Своїм величезним успіхом вона була почасти зобов'язана знаменитому хору "Va pensiero", у якім полонені у Вавилоні іудеї тужать за втраченою батьківщиною. Італійці доглянули тут натяк на власне пригноблене положення під владою Австрії, і в наступних операх Верді раз у раз з'являлися сцени зі схованим патріотичним змістом

ПуччініГідним спадкоємцем Верді був Джакомо Пуччини, привнесший в оперу свій блискучий дарунок мелодиста. Багато з його арій - приміром, знаменита арія Калафа з опери "Турандот" - буквально в усіх на слуху й давно стали " популярною класикою".

Перший успіх принесла своєму творцеві опера "Манон Леско" ("1893). Розповідають, що після прем'єри завіса піднімалася не менш 50 раз. Три наступні добутки ввійшли в золотий фонд оперної класики: "Богема" (1896) про життя й любові злиденних паризьких поетів і художників; мелодрамна "Туга" (1900) і "Мадам Батерфляй" (1904), сумна історія любові юної японки. Його перу також належить оперний "вестерн" "Дівчина із Заходу" (1910), і повна похмурої романтики китайська опера "Турандот". Роботу над останньою оперою, перервану смертю композитора в 1924 р., завершив Франческо Альфано, і прем'єра "Турандот" відбулася в 1926 р.З відходом Пуччини завершилася велика лірико-драматична традиція італійської опери XIX в.