тема номера:

www.svichado.com№3 березень 2013

c. 12-15 c. 16-17 c. 18-20 Будуємо місток спілкуванняНалагодити добрий контакт із дітьми ПоЧУЙ свою дитину

РОЗМОВЛЯТИ З ДІТЬМИСПЕЦЗАВДАННЯ:

Батьки, не дратуйте Батьки, не дратуйте дітей ваших, а то дітей ваших, а то впадуть на дусі.впадуть на дусі.

Кол. 3, 21Кол. 3, 21

3БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА

g`opnxrJln dn j`mh

Від імені редакції

Як Ви виконуєте це неймовірно важливе спецзавдання, яке стало темою березневого випуску “Кани”? На скіль-ки балів оцінюєте якість Вашого спілкування не тільки з дітьми, але загалом у колі сім’ї? Як виглядають Ваші родинні розмови, скільки часу приділяєте тому, щоб

слухати та розуміти своїх дітей? Звісно, ми тут, на сторінках жур-налу, не вичерпуємо теми спілкування з дітьми, стараємося тільки надати поштовх Вашим роздумам, запросити до того, щоб свіжим поглядом подивитися на своє життя і… якісно змінити стосунки у сім’ї. Тому що, судячи з опитування, яке ми провели серед підлітків, картина виглядає не надто втішною – батьки однозначно замало, недбало, поверхнево спілкуються з дітьми. Як поліпшити ситуа-цію? Насамперед треба захотіти її поліпшити, розуміючи, що скарб, який нам довірений у наших дітях, надто цінний, щоб його так легко закопувати.

Надіюся, Вас позитивно надихне розмова з одним із наших ав-торів, батьком п’яти дітей – Петром Дідулою. Він (можу це сказати з упевненістю!) – тато, який розуміє важливість довіреної Богом відповідальності й творчо докладає зусиль, щоб якісно спілкувати-ся з дітьми. Також родина Лади та Ігоря Гентошів, до яких ми заві-тали на гостину, прекрасно доповнила нашу тему номера. Гентоші, батьки з непростим досвідом хвороби найменшого сина, чудово, на реальних прикладах показують нам, як можна розмовляти з дітьми, проводити з ними час, будувати цей чарівний міст спілкування.

Однак які б Ви “техніки” не застосовували у спілкуванні з дітьми, ніщо не замінить найціннішого, про що каже на початку свого інтерв’ю для “Кани” владика Венедикт: “Я переконаний, що для ви-ховання дітей потрібне одне – любов і закоханість їхніх батьків між собою. І тоді дитина росте в атмосфері любові. І все, більше нічого не потрібно”. Вірю, що, прочитавши статті березневого випуску, не пошкодуєте, що придбали “Кану”. Ми старалися для Вас!

Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”!

P.S. Чекаємо на Ваші відгуки. Що Вам подобається у журналі, а що ні? Про що хочете читати на наших сторінках? Пишіть нам!

4 КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013

bId b`q dn m`q

4 КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013

Чекаємо на ВАШI листи!Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”.

Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008Електронна адреса: kana@svichado.com

“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих в цьому номері, отримують подару-нок – книжку “Коли плачуть цвіркуни” Чарльза Мартіна.

НАШІ ДУМКИ МАТЕРІАЛІЗУВАЛИСЯ

Хотіла написати відгук на книгу, але не можу втриматися, аби не признатися у своїй любові до “Кани”. Як добре, що у нас тепер є такий чу-

довий християнський журнал. Я впевнена, що багато родин давно чекали на Вас – і наші спільні думки матеріалізувалися.

Вихід першого номера “Кани” я “проґавила”. Зате якось, ідучи попри церковну крамницю, краєм ока помічаю другий номер. Вирішую, що після Служби Божої обов’язково придбаю. Але коли я із затисну-тою в руках напоготові купюрою підходжу до кіоску, то бачу, що якомусь панові з вітрини знімають останній екземпляр. Проте буквально день – два по тому мушу поїхати до крамниці “Свічадо”, бо вже треба було подумати про допомогу святому Мико-лаєві у придбанні подарунків. Там якраз відбувалася акція, і я придбала два номери “Кани” та ще й збірку оповідань Бруно Ферреро. Ось так ми й познайоми-лися з Вами, чому дуже раді. Сподобалися всі статті, таке враження, що Ви пишете спеціально для мене. Хоч, очевидно, це означає, процитую телевізійну рекламу: “Ти не один”. Багатьох хвилюють одні й ті ж питання, тільки ми не обговорюємо їх уголос, не зустрічаємося. І от нарешті “Кана” стала місцем нашої здибанки. Всі автори несуть неймовірний, теп-лий домашній позитив, за що усім їм велике спасибі. Статті змістовні, різнопланові й дуже доступні для сприйняття.

І ось ще одне малесеньке диво. Трапилася зі мною вчора дрібна прикрість, але вона трохи дош-кулила моєму самолюбству. Сьогодні я зайшла до церкви і подумала, що мала би подякувати за неї Богові, бо Йому треба дякувати за все. (Я це точно знаю та далеко не завжди так чиню). Виходячи з хра-му, в тій самій церковній крамниці помітила свіжий номер “Кани”, одразу й купила. Вдома заварила кави, розгорнула журнал і читаю назву статті о. Миколая Лучка: “Дякуйте за все”. Я була в маленькому шоці: мабуть, ви все-таки пишете для мене?!

З повагою, Ірина А.

ПРО ЗУСТРІЧ НА ЗУПИНЦІ І НЕ ТІЛЬКИ...

Прочитавши 1-ий номер журналу, наступні очікую з нетерпінням. Статті дуже життєві та світлі, а головне – корисні. Дуже дякую всім

авторам. Втішила стаття із січневого випуску про

Зеню Кушпету: читала і ніби бачила її перед собою, чула голос. Я є приятелем у спільноті “Віра і Світ-ло”, і перебування там дуже допомагає мені в житті, наповнює його спокоєм і радістю. Ми не підозрюємо, як часто, іноді мимоволі, допомагаємо людям, від-криваємо їм Бога. Так було і в моєму житті: у період неприємностей зовсім незнайома жінка на зупинці вислухала мене, потішила і порадила почита-ти Святе Письмо так, ніби це – лист особисто для мене. Сказала, що у важкий час Господь особливо підтримує людину, проявляючи свою силу. Справді, все сталося так, як вона казала – і вже 12 років я згадую п. Любомиру з тролейбусної зупинки на вул. Мазепи з вдячністю.

Хочу поділитися тим, як святкують Різдво Хрис-тове у нашій спільноті “Сонечко” з руху “Віра і Світло”. Коли ми збираємося на січневу зустріч, то готуємо різдвяні страви, вбираємось у вишиванки, показуємо сценки з історії Різдва, а потім ходимо з колядою до тих, хто не зміг прийти на зустріч. І при нагоді вітаємо зі святом навіть незнайомців на вули-ці, відвідуємо знайомих і друзів, родину.

Прочитавши статтю п. Ярини Брилинської, хочу поділитися пережиттям “розсекречення св. Мико-лая”. Звісно, розчаровуєшся, “підловивши” батьків за приношенням подарунків, – святого Миколая нема!!! А потім прийшла думка, – якби не було свя-того Миколая, люди не додумалися б робити одне одному таємні дари. І якби не Божа воля, чи жила б і пам’яталася та свята справа стільки століть?! От я своїй доні Даринці, завчасно застрахувавши її від розчарування, все пояснила. Адже подарунки і добрі справи можна робити не лише 19 грудня. Ото я по-написувала, понаписувала, а одним словом – ДЯКУЮ ВАМ УСІМ!

Аня Данилишин, м.ЛьвівP.S. Журнал “Кана” – справді для всієї сім’ї: чита-

ють бабуся і дідусь, тато і мама, а дитина – вчиться писати, розв’язуючи зі мною кросворд :).

5БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА

r mnlepI

dn pndhmh m` cnqŠhmr 6

Šel` mnlep` 12

k~dhm` 26

qPl’“

fhŠŠ“ 0epjbh

jrk|Šrp`

ondnpnfP34

40

50

56

ЛАДА ТА ІГОР ГЕНТОШІ

Інколи відчуваємо, що рутина починає нас засмокту-вати і дратувати. ТОДІ ЗАПРАВЛЯЄМО ПОВЕН БАК НАШОГО АВТА ПАЛЬНИМ, ГОТУЄМО КАНАПКИ І ВИРУШАЄМО ВСІ П’ЯТЕРО В ПОДОРОЖ: У ГОРИ, ДО РІЧКИ, ДО ПРИРОДИ…

СПЕЦЗАВДАННЯ: РОЗМОВЛЯТИ З ДІТЬМИЧасом батькам бракує вміння спілкуватися з власними дітьми. ВОНИ НАЧЕ НЕ МОЖУТЬ ЗБУДУ-ВАТИ МІСТОК МІЖ ДВОМА ПО-КОЛІННЯМИ. А відтак між ними та дітьми виникає напруга, яка може зруйнувати їхні стосунки. РОЗПОВІ-ДАЄМО ВАМ ПРО ТАЄМНИЦІ ДОБРО-ГО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ.

Я ЗАВЖДИ МАВ ВЕЛИКІ ІДЕАЛИВдадика Венедикт: “Я завжди мав великі ідеали. У МОЄМУ ЖИТТІ НЕ БУЛО ЯКОЇСЬ ЕКСТРАПОДІЇ, ЯКА ЯКИМОСЬ ОСОБЛИВИМ ЧИНОМ ДО МЕНЕ ПРОМОВИЛА. Все в ме-не відбувалося крок за кроком. І МЕНЕ ЗАВЖДИ СУПРОВОДЖУВАВ ПОШУК ІДЕАЛІВ, ЩО В СВІЙ ЧАС ДО-ПРОВАДИЛО ДО СВЯЩЕНСТВА”.

ВИХОВАННЯ СОВІСТІЗазвичай коли йдеться про розви-ток дитини, то НАЙЧАСТІШЕ МИ КАЖЕМО ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛЬ-НИЙ, ТВОРЧИЙ, ПОВЕДІНКОВИЙ АСПЕКТИ, та забуваємо про мо-ральну й духовну складову цього процесу.

МОЛОДІ ХОЧУТЬ ЗНАЙТИ ДО-ВІРУУ маленькому французькому селі ТЕЗЕ ВЖЕ ПОНАД 70 РОКІВ ІСНУЄ ОДНА МОНАША СПІЛЬНОТА. ЗА-РАЗ У НІЙ ПЕРЕБУВАЄ БЛИЗЬКО СТА БРАТІВ – КАТОЛИКІВ І ПРО-ТЕСТАНТІВ. Щотижня вони при-ймають тисячі паломників, біль-шість з яких – молодь.

ТЕАТР ЛЮБОВІУ ТЕАТРІ МИ ЗВИКЛИ БАЧИТИ, ЯК АКТОРИ ВИКОНУЮТЬ РІЗНІ РОЛІ. Цей театр трохи інший. ВІН ОСОБЛИВИЙ ТИМ, ЩО У НЬОМУ ТИ ОТРИМУЄШ РОЛЬ І САМ ВИРІШУЄШ, ЩО СКАЗАТИ І ЯК ЗІГРАТИ. Його акторами є “друзі” та “приятелі”.

МІСТО СУПЕРЕЧНОСТЕЙБільшість туристичних місць чи міст – доволі відомі та популярні. А Є МІСЦЯ, КУДИ ЇЗДЯТЬ РІДКО. Тут мандрівників сприймають із подивом, немає вказівників. ПРО-ТЕ ПІД ЧАС ТАКИХ ПОДОРОЖЕЙ ПІЗНАЄШ ЖИТТЯ МІСТА ЗСЕРЕДИНИ. ЗАПРОШУЄМО ДО ЖИТОМИРА!

12 КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013

ÑÏÅÖÇÀÂÄÀÍÍߊel` mnlep`

Розмовляла Оксана Сенишин

Бути добрим взірцем – це наука без моралі. А ще дякува-ти за добрий вчинок, слухати і просто любити... Це таєм-ниці спілкування з власними дітьми від батька п’яти дітей, журналіста відділу інформації Українського Католицького Університету Петра Дідули.

Пане Петре, що для Вас є спілкування з Вашими дітьми? Це лише розмова

чи спільні забави?– Це щоразу щось інше. Бу-

ває, що спілкування – це спроба зрозуміти, що дитина переживає. Хочу відчути її стан… Буває, прагну елементарно чогось від неї навчи-тися. Це такий спосіб налагодити добрий контакт із дитиною, коли ти показуєш їй, що вона може тебе щось навчити.

– Що може навчити Вас Ваша дитина?

– Бавитися в якусь командну гру. Вони мене вчили це і постій-но розчаровувалися, що я такий нездара, поганий учень, що мені не вдається у них виграти. А я ре-ально не міг виграти, навіть якби доклав усіх зусиль.

– Але чи у Вас є час на це спіл-кування?

– (Зітхає) Оце – інша справа. Мені завжди цього спілкування бракує. Я думаю, що також і їм. Хоча спілкування не може бути за-багато. Хоча… можливо, надлишок – це тоді, коли дитина відчуває

надмірну опіку над собою, коли спілкування стає нав’язливим.

Був такий період, коли я що-вечора заходив до кімнати дітей. А там – постійний безлад, все порозкидано. Ну, і починалася розмова: “Чому все це саме так виглядає?” Але десь за тиждень я зрозумів, що це не є найкраща тема для спілкування. Воно ніби наклало на наші стосунки штамп “wrong way”, тобто задавало недоб-рого керунку нашому подальшому спілкуванню. Так наче шлагбаум відкрився – і ти в’їхав на дорогу, яка тебе не доведе до відвертості, до контакту, до бажання дитини просто посидіти біля тебе…

– А як Ви тепер реагуєте на той безлад в квартирі?

– Я тепер розумію, що не вся-кий безлад є безладом. У них це є творчий бардак. Ну, до прикла-ду, діти роблять ляльки-мотанки з тканини. Коли вони цим зайняті, то це реально виглядає страшно!.. Таке враження, що в хаті ураган пролетів, який не залишив місця на місці. Але треба розуміти, що воно інакше й не мало би виглядати. Та, зрештою, настає момент, коли

діти прибирають за собою. От, уміти вичекати цей момент – це і є точка дотику в спілкуванні по-між батьками та їхнім чадом. Бо коли це стається – те, чого я так очі-кую від них, – то я приходжу і хвалю. І це найкращий вихід. Бо вони ма-ють той самий “месидж” від бать-ка, але вже зі знаком “+”: не “Чому у вас тут порозкидано?”, а “Слу-хайте, у вас тут сьогодні класно…” Мені здається, це краще працює на перспективу наших стосунків.

– А коли Ви почали про це за-думуватися? Чи розуміли це ще від їхнього народження?

– Це – момент “росту”. Воно не приходить відразу. Я читав ба-гато книжок. Хоча книжки дають лише “далеке заднє тло” того, як

НЕ МОЖНА З ДИТИНОЮ ЗУСТРІЧАТИСЯ ТРИВАЛИЙ ЧАС НА ТЕМІ, ЯКА Є БОЛЮЧОЮ, ЯКА ПОСТІЙНО ТВОРИТЬ КОНФЛІКТ

13БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА

ÐÎÇÌÎÂËßÒÈ Ç ÄIÒÜÌÈ

й дітей. Це вже щось дуже гар-монійне…

– Що думаєте про вислів зі Святого Письма: “Батьки, не дра-туйте дітей ваших” (Кол. 3, 21)?

– У мене був такий період, коли з Ганусею (моєю наймолодшою) я спілкувався фактично на тлі вив-чення англійської мови. Я пере-віряв в неї цей урок. І переважно вона не була готова так, як би я

цього хотів… На якомусь етапі я зрозумів, що не можу щось змі-нити: або я поганий педагог, або є глибші обставини… І я вирішив, що не буду займатися з нею ан-

фо

то: В

асил

ь П

ишко

вич,

Пав

ло Д

ідул

а

КНИЖКИ ДАЮТЬ ЛИШЕ “ДАЛЕКЕ ЗАДНЄ ТЛО” ТОГО, ЯК ТИ ЧИНИШ. НАЙБІЛЬШЕ ПРИХОДИТЬ ІЗ ДОСВІДУ СПІЛКУВАННЯ ЗІ СТАРШИМИ ДІТЬМИ

ти чиниш. Найбільше приходить із досвіду спілкування зі старшими дітьми. Бо коли їх є аж п’ятеро, то ти оглядаєшся в минуле: дивиш-ся, що було добре, що було незле. Скажімо, старші діти час до часу від мене діставали.

– А менші вже ні?– Я тепер на молодшу навіть

не можу голосу підвищити. Бо як трішечки іншим тоном скажу, то вона вже заб’ється в куток… Ну, це ціла трагедія. Вона три години може плакати тому, що тато крик-нув на неї.

– Але невже старші не плакали свого часу, коли Ви підвищували на них голос чи піднімали руку?

– Ну, по-перше, це були хлоп-ці (бо в мене двоє старших синів і троє дівчаток). Спочатку – але це вже я тепер бачу, з перспективи

dnaphi

років, – бере верх оцей пе-дагогічний “месидж”: “Ти – дитина, а я – тато”, “Знай своє місце”, бо “Я ска-зав!” Це такий директив-ний спосіб виховання.

– Він зараз у Вас не діє?

– Не можу сказати, що зовсім цього немає. Тобто є певні правила, які зберігаються у сто-сунках із дітьми. Але я не знаю… мені здається, що це взагалі дуже складно. Це щось схоже на порів-няння різних періодів

з історії – адже змінюєть-ся час. Хоча все пізнається в порівнянні. Що не менше, змі-нюється батько, змінюється мама. Змінюються взаємини між батька-ми. Я думаю, це основне.

– Основне що в подружжі від-бувається?

– Є період закоханості поміж татом та мамою. І це, очевидно, формує характер спілкування між батьками і дітьми. І це все впли-ває. Це клубок взаємин. Я думаю, в перші роки шлюбу батьки біль-ше повернені одне до одного, тоді вони дітей навіть можуть тракту-вати як перешкоду їхнім взаєми-нам подружнім. Такі моменти були і в нас. Можливо, не такі гострі. А тепер – це вже інший досвід. Діти – це частина твого подруж-нього життя. Просто ця любов, яка є між подругами, вона огортає

Наймолодшій Ганусі завжди цікаво з татом. На прощі до Унева, 2011 р.

“Дати повноту спілкування дітям легше тоді, коли їх більше”

26 КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013

k~dhm` ÏÎÑÒÀÒI

– Що найбільше Вам запа-м’яталося з дитинства? Якісь сі-мейні традиції?

– Ну, я маю не аж дуже добру пам’ять (всміхається). Та в моє-му житті ніколи не було якихось екстраординарних подій. Чи в мої

дитячі роки, чи в юнацькі, чи під час священства, чи в монашестві, та й тепер – все було і є звичайно. І я переконаний, що це нормально. Тому, що саме в цій ординарності завжди діяв Бог. Я й з дитячих

Я ЗАВЖДИ МАВ ВЕЛИКІ ІДЕАЛИ

фо

то: В

асил

ь П

ишко

вич

Я ДУМАЮ, ЩО В МЕНІ НА ТОЙ ЧАС ДЕСЬ БУВ ПРИСУТНІЙ РАДИКАЛІЗМ. БЛАГОРОДНИЙ, АЛЕ РАДИКАЛІЗМ

Розмовляла Світлана Бабинська Люди, які його знають, кажуть, що він “монах-монах”. Тобто монах у чистому розумінні цього слова – аске-тичний, дуже побожний, живе на землі, але глибоко задивлений у небо. І дійсно, коли спілкуєшся з ним, то складається вра-ження про людину, яка має почуття міри в усьому – словах, емоціях, прагненнях. А ще він є дуже цілісною особистістю і навіть прагматичною, водночас здатною бачити в усіх життєвих подіях Бога. Дорогі читачі, ми пропонуємо вам познайомитися ближче з владикою Венедиктом (Алексійчуком), єпис-копом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ.

Владико, Ви якось розпові-дали, що завдячуєте своїм батькам релігійному вихо-

ванню. Розкажіть про них.– Я переконаний, що для вихо-

вання дітей потрібне одне – любов і закоханість їхніх батьків між со-бою. І тоді дитина росте в атмос-фері любові. І все, більше нічого не потрібно. Можу сказати, що певною мірою це було в моїх бать-ків. Не ідеалізую їх, бо вони були людьми, а хто ж із нас без гріха? Вони мали свої недоліки. Між ними іноді виникали непорозуміння. Але все ж таки можу з певністю сказа-ти, що я ніколи не чувся нелюбле-ним мамою чи татом. І це найбіль-ше, що батьки можуть дати дітям – свою взаємну любов та любов до дітей. І саме цьому я найбільше завдячую своїм батькам.

років не пригадую чогось екстра-особливого. Звичайно, з приєм-ністю згадую святкування Різдва, інших свят удома. Специфікою нашої сім’ї в селі, де ми мешкали, було те, що моя мама була вчи-телькою. Вона і в мене викладала українську мову. І коли іншим уч-ням вона ставила “4”, то мені, за таку ж саму відповідь, могло бути “3” чи навіть “2”. Мама завжди тур-бувалася, що хтось скаже, що вона мені робить “поблажки”. Тому вона була досить вимогливою до мене. Моя мама була строгою, а тато – більш лагідним.

– Які зараз у Вас стосунки з рідними? Як часто Ви з ними зус-трічаєтеся?

– Моїх тата і мами вже нема в живих. Тато загинув у 1993 році.

27БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА

ÂËÀÄÈÊÀ ÂÅÍÅÄÈÊÒ

53БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА

ÒÅÀÒÐ

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ

Число 3 (6) 2013

Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р.

Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Ірина Кондратюк, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).

Обкладинка: Олег Бабенчук (фото)

Графічний проект журналу: Олеся Оринчин

© Кана, 2013Надіслані матеріали не рецензу-ються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.При передруку матеріалів посилан-ня на журнал “Кана” обов’язкове.Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м.Київ, вул.Старокиївська, 26-а

Адреса редакції:Видавництво “Свічадо”,журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22,м. Львів, 79008Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 235-73-09е-mail: kana@svichado.comurl: www.svichado.comДля листів:“Кана”,а/с 808, м. Львів, 79008

www.facebook.com/zhurnal.Kana

www.vk.com/id189841608

Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”