Газета видається з 1955 року ОБОВ’ЯЗОКkvs.gov.ua/zmi/ZakonIobovyazok-6-22022017.pdf · пілотний проект Міністерства ... пологовому

ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКi

17 лютого 2017 рокуп’ятниця

№ 6 (3307)

14 лютого розпочав реалізацію пілотний проект Міністерства

юстиції України “Шлюб за добу”. Саме у День всіх закоханих у Чернігівській міській раді прозвучав марш Мендельсо-на для Маргарити Тарасової – курсового офіцера Академії ДПтС і Володимира Кожана – начальника кабінету спеціаль-них дисциплін Академії ДПтС та Наталії Скрипки і Сергія Тураша – музиканта оркестру Академії ДПтС, де вони по-єднали свої долі.

В урочистій церемонії одруження взяли участь заступник Міністра юстиції України з питань державної реєстрації

Павло Мороз, заступник голови Черні-гівської обласної державної адміністра-ції Наталія Романова, Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко. Високопосадовці привітали молодят зі вступом у законний шлюб і створенням нової сім’ї. До вітань долучилося і керів-ництво Академії ДПтС – перший про-ректор Олександр Олійник і проректор Олексій Шеремета, які щиро привітали молодят з побажаннями щасливого по-дружнього життя, а також подарували їм грошові сертифікати.

До речі, Чернігів став одним з 20 міст України, де наразі можна офіційно

зареєструвати стосунки за прискореною процедурою.

“Наш пілот доводить свою ефек-тивність та користується популярністю серед населення. Наразі вже 5000 пар офіційно оформили свої стосунки за один день. Впевнений, що скоро одру-житися за 24 години буде можливо у кожному куточку країни. Адже пілот Мін’юсту – це частинка євроінтеграції, частинка свободи та додаткове право ви-бору для наших громадян”, – підкреслив Павло Мороз.

Також він вручив свідоцтва про наро-дження батькам малюків безпосередньо у пологовому будинку. Чернігів – це перше в Україні місто, де запрацювала зазначе-на послуга. Наразі тут понад 60 відсотків малюків отримують свідоцтва про на-родження безпосередньо у пологовому

будинку. Також з листопада 2016 року у пологовому будинку прийнято понад 100 заяв щодо реєстрації місця проживання новонароджених.

“Поява у родині дитини – завжди свято та велика радість. І для батьків дуже важливо з перших хвилин життя новона-родженого бути поруч, а не турбуватись про папери. Саме тому Міністерство юс-тиції запровадило такий зручний сервіс, як отримання свідоцтва про народження безпосередньо у пологовому. Сьогодні у майже 500 закладах охорони здоров’я по всій країні кожен малюк може отримати свій перший документ”, – підсумував Павло Мороз.

Підготувала Світлана ЮЩЕНКО

P.S. Редакція газети “ЗіО” щиро ві-тає молодят з одруженням!

ОСОБЛИВИМ СТАВ ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА ДЛЯ ДВОХ ПАР СПІВРОБІТНИКІВ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ, ЯКІ ВСТУПИЛИ В ЗАКОННИЙ ШЛЮБ І СТВОРИЛИ НОВІ СІМ’Ї.

СТАЛИ НА ВИШИТИЙ ЩАСТЯМ РУШНИК…

2 лютий 2017 року № 6ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

ПАМ’ЯТНА ДАТА

ТРИЗУБ ВІД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО СЬОГОДЕННЯ

На українських землях слов’яни використо-вували різні символічні знаки ще в епоху

родоплемінного ладу. Ними були квадрат, ромб, коло, зірки, півмісяця, геральдичні звірі та птахи – одноро-ги, орли тощо. У період розкладу родового ладу вони перетворюються у сімейні та особисті знаки власності, які широко використовувалися для таврування худо-би, різних знарядь праці, бортних дерев тощо. Після утворення Київської держави правлячий княжий рід Рюриковичів користувався знаком власності у вигляді дво-, а згодом тризубця, який незабаром став і держав-ним гербом. Його зображення відоме з печатки князя Святослава Ігоровича. Згодом цей знак карбується на срібних та золотих монетах великого князя київського Володимира Святославича (980-1015).

Після смерті Володимира Великого зображення тризубця зустрічаємо на монетах князів Святополка Окаянного (1015-1019) та ін.

Тризуб виявлено на цеглі Десятинної церкви у Києві, на плитах Успенського собору у Володимирі-Во-линському, він міститься у Гербі французької королеви Анни – дочки Ярослава Мудрого. Як знак князівського роду він широко використовувався на печатках, якими скріплювали міжнародні договори, князівських това-рах, що вивозилися на продаж за кордон тощо.

У період розпаду Київської держави тризубець спо-чатку модифікується у вигляді двозубця, а згодом ви-тісняється з ужитку. На зміну йому приходять земельні герби – на Київщині це зображення Святого архистра-тига Михаїла, в Галичині – лева, зіпертого на скелю.

Революційні події 1917 року відродили українську державність і поставили на порядок денний питання державного герба України. Пропонували використати історичні символи – “козака із мушкетом”, що був гербом Війська Запорізького, або Архистратига Ми-хаїла. Тоді ж історик Михайло Грушевський висловив ідею створення Великого Герба. Однак на той момент ніякого рішення прийнято не було.

1918 року Українська Центральна Рада ухвалила Тризуб за Герб УНР. На це рішення вплинуло, зокрема, те, що тризуб набув популярності в країні, оскільки його було зображено на нововведених у грудні 1917 року карбованцях. З 22 січня 1919 року згідно із законом про Злуку Тризуб став використовуватися і як Герб Західної області УНР. Залишався він Гербом гетьманської держа-ви Павла Скоропадського, а також Директорії.

У радянській Україні Тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом на-ціонально-визвольного руху.

19 лютого 1992 року Верховна Рада України за-твердила Державний Герб незалежної України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань 20 століття.

Під час написання Конституції України знову по-стало питання Великого Герба. У статті 20 Головного закону України визначено, що головним елементом Великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (Малий Державний Герб України). Великий Державний Герб мусив встанов-люватися в майбутньому окремим законом Верховної Ради України з урахуванням Малого Герба та Герба Війська Запорізького.

Під час проведення конкурсу проекту Великого Державного Герба України було розглянуто 420 робіт, але жодної не затвердили. Наступною спробою став конкурс 2007 року, в результаті якого Кабмін затвер-див проект Великого Державного Герба України. Він включав зображення Малого Герба у центрі, по боках від нього – фігури лева і запорізького козака, знизу – синьо-жовта стрічка, а зверху – княжа корона. На жаль, у проекті залишилася низка помилок і неточностей. Тому його так і не було внесено на розгляд Верховної Ради України.

Цікавий факт: найбільший в Україні тризуб роз-ташовується в Івано-Франківській області. Він був ви-кладений однією людиною із більш ніж двох вантажівок білого каменю у 1992 році на схилі гори.

Інф. “ЗіО”

19 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ГЕРБА УКРАЇНИ

ЧУЖА ВІЙНА15 ЛЮТОГО – ДЕНЬ

ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ. МИ СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД СВІТЛОЮ ПАМ’ЯТТЮ ПОЛЕГЛИХ, ВШАНОВУЄМО ТИХ, КОМУ ДОВЕЛОСЯ ВОЮВАТИ У ЧУЖИХ КРАЇНАХ.

Саме цього дня у 1989 році для радянських військ закінчилась

участь у війні на території Афгані стану. На довгих дев’ять років, один місяць і дев’ятнадцять днів так званий обмеже-ний контингент радянських військ був безпосередньо втягнутим у громадян-ську війну, що розгоралася в Афганіс-тані, і став її активним учасником. 150 тисяч військовослужбовців командиру-вали у пекло війни, з них близько трьох тисяч загинуло, більше шести тисяч стали інвалідами, 60 – зникли безвісти.Такий підсумок для України надання “братньої інтернаціональної допомоги” сусідній країні в людському вимірі.

Ця неоголошена війна залишаєть-ся і досі маловідомою. Тодішня влада

зробила все, щоб правда розчинилася, як дим, і тихо пішла в історію. Надто до-рогою виявилася для Радянського Со-юзу боротьба за політичний контроль над територією Афганістану. Вигідне геополітичне положення цієї маленької і бідної країни в центрі Євразії зумовило те, що вже кілька сотень років світові держави борються за контроль над нею. Афганський конфлікт 1979-1989 років – це частина політичної “Великої гри”. СРСР підтримав збройні сили офіцій-ного уряду Демократичної Республіки Афганістан, а опозиції – моджахедам – підтримку надавали військові фахівці США, низка європейських країн-

членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

Це військове втручання зламало життя багатьом молодим хлопцям, які чесно виконували свій громадянський обов’язок і залишалися вірними вій-ськовій присязі.

Український народ віддає глибоку шану усім без винятку солдатам і офі-церам, рядовим і генералам, робітникам та службовцям, яким судилося пройти вогняне горнило бойових дій в Респу-бліці Афганістан та інших “гарячих” точках планети.

Підготувала Наталія УСИКПродовження теми на стор. 6

Наші спогади ще дуже свіжі і надто

болючі. У листопаді 2013 року на Майдан вийшла українська молодь, студен-ти після неочікуваної для всіх заяви Кабінету Міні-стрів України про призупи-нення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Прихильники євроінте-

грації збиралися у центрі столиці й інших міст Укра-їни на мирні акції протес-ту проти такого рішення Кабміну, адже вірили: якщо Україна стане на цей шлях, то у державі будуть проведе-ні соціально-економічні та політичні реформи.

Застосування сили проти мирних людей ви-кликало хвилю обурення в українській громадськості.

Ця подія стала переломним моментом. Після спроби розігнати мітинг палицями, після побиття студентів піднялися сотні тисяч і мільйони людей. Протести перетворилися із проєвро-пейських на антиурядові.

Під час Революції Гід-ності понад сотні людей за-гинули від куль, побиття або відійшли у вічність пізніше від отриманих під час про-

тестних акцій поранень. Їх назвали Героями Небесної Сотні. Їхні імена та назву “Імені Героїв Небесної Со-тні” надали вулицям у Києві та на батьківщині героїв.

Ті поді ї об’єднали українців по всьому світу і вкотре показали, що ми є нащадками великого во-лелюбного народу. Слава Героям! Слава Україні!

Наталія УСИК

МІЖНАРОДНІ НОВИНИ

БУНТ У В’ЯЗНИЦІ США ПОДОЛАНО

Поліції американ-ського штату Де-

лавер удалося звільнити останнього заручника, захо-пленого ув’язненими тюрми в місті Смирна. Наглядач доставлений у місцеву лі-карню. Ще один заручник був знайдений мертвим у будівлі в’язниці.

Губернатор штату Джон

Карні сказав, що він мо-литься за сім’ю загиблого наглядача і що ситуація із заручниками показала, з якими ризиками стика-ються співробітники пені-тенціарної системи у своїй роботі.

“Зараз найголовніше для нас зрозуміти, що ста-лося і як сталося. Кожен

винний повинен нести від-повідальність. Ми зробимо все можливе, щоб подібне не повторилося”, – сказав Карні.

В’язниця в Смирні – найбільша виправна уста-нова для чоловіків у штаті Делавер. У ній розташову-валася камера смертників. Також у цій в’язниці вико-

нували смертні вироки.Нагадаємо, 2 лютого

в’язні тюрми американ-ського міста Смирна у штаті Делавер підняли бунт і взя-ли в заручники наглядачів. Причиною захоплення за-ручників стали дії президен-та США Дональда Трампа.

За матеріаламиІнтернет-видань

ВОНИ ПОМИРАЛИ ЗА ВОЛЮ НАРОДУ

20 ЛЮТОГО УКРАЇНЦІ ПО ВСЬОМУ СВІТУ ВШАНУЮТЬ ТИХ, ХТО ПОКЛАВ ЖИТТЯ У БОРОТЬБІ ЗА ДЕМОКРАТИЧНЕ МАЙБУТНЄ СВОЄЇ КРАЇНИ – ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. ЦЕЙ ПАМ’ЯТНИЙ ДЕНЬ ВСТАНОВЛЕНО УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 2015 РОКУ “З МЕТОЮ УВІЧНЕННЯ ВЕЛИКОЇ ЛЮДСЬКОЇ, ГРОМАДЯНСЬКОЇ І НАЦІОНАЛЬНОЇ ВІДВАГИ ТА САМОВІДДАНОСТІ, СИЛИ ДУХУ І СТІЙКОСТІ ГРОМАДЯН, ЗАВДЯКИ ЯКИМ ЗМІНЕНО ХІД ІСТОРІЇ НАШОЇ ДЕРЖАВИ, …ЯКІ ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ (ЛИСТОПАД 2013 РОКУ – ЛЮТИЙ 2014 РОКУ), ЗАХИЩАЮЧИ ІДЕАЛИ ДЕМОКРАТІЇ, ВІДСТОЮЮЧИ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ, ЄВРОПЕЙСЬКЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ”.

лютий 2017 року № 6 3ОБОВ’ЯЗОК


АКЦЕНТИ

Так, нові слідчі ізолятори у Київській та Львівській областях побудують за

принципом державного партнерства. Це означає, що приватна компанія має по-будувати СІЗО власним коштом і передати його у користування державі, натомість компанія отримає всі майнові комплекси і земельні ділянки теперішніх ізоляторів.

Покроковий механізм реалізації про-екту державно-приватного партнерства, а також початок збору проектних пропо-зицій щодо будівництва нових слідчих ізоляторів у Києві та Львові презентували перший заступник Міністра юстиції На-талія Севостьянова та заступник Міністра юстиції Денис Чернишов. “Ми спеціально оголосили одразу Київ і Львів, вважаючи, що ці два об’єкти можуть бути цікавими для одного інвестора,” – наголосила Наталія Севостьянова. Але буде це один інвестор чи різні, вітчизняний чи закордонний – міністерству неважливо, головна вимога до інвестора – платоспроможність та досвід будівництва подібних об’єктів.

За основу в Мін’юсті взяли проектну документацію польських тюрем, які від-повідають нормам Європейського Союзу, і оцінили приблизну вартість будівництва нових об’єктів у 25-30 мільйонів доларів. На сайті Міністерства юстиції вже є оголошен-ня для потенційних учасників конкурсу, де вказані всі вимоги для будівництва слідчих ізоляторів.

Денис Чернишов, який координує та контролює діяльність кримінально-вико-навчої служби, зазначив, що у січні поточ-ного року було затверджено нові норми бу-

дівництва споруд та утримання ув’язнених. Вони розроблені згідно з вимогами ЄС і є обов’язковими. Також заступник Міністра юстиції наголосив, що конкурс буде прове-

дено абсолютно прозоро. Цьому сприятиме розміщення проекту державно-приватного партнерства на інноваційній онлайн-платформі інфраструктурних проектів, що підтримується ЄБРР, Світовим банком, ЄІБ. Відкритий доступ до оголошення та вимог проекту матимуть міжнародні квалі-фіковані інвестори, що значно поліпшить конкуренцію серед запропонованих про-ектних пропозицій.

Після проведення конкурсу і визна-чення переможця відбудеться підписання контракту щодо здійснення державно-

приватного партнерства. Далі інвестор має збудувати нове приміщення слідчого ізолятора, яке передадуть у Державну кри-мінально-виконавчу службу, зокрема, Мі-ністерству юстиції. “Воно буде введено в експлуатацію, Міністерство юстиції пере-веде всіх “мешканців”старих СІЗО до нових будівель. Після чого майданчики, на яких раніше розміщувалися ці заклади Державної пенітенціарної системи, будуть передані на-шому приватному партнерові”, – розповів заступник Міністра. Він зауважив, що такий механізм партнерства передбачає будів-

ництво державних, а не приватних тюрем. На сайті Міністерства юстиції зазна-

чено, що для нового Львівського СІЗО та лікарні буде надано земельну ділянку у 10 га, де зараз розташована Личаківська виправна колонія №30. Для нового Київ-ського СІЗО наразі розглядають територію Ірпінського виправного центру №132, що у с. Коцюбинському, та Бучанської ВК №85, що у Гостомелі. Віддаленість нового Київського СІЗО від столиці, вважають у міністерстві, не буде перешкоджати слід-чим діям. Зокрема, щодо судових засідань вихід вбачають у відеотрансляціях, які вже зараз, як повідомив Денис Чернишов, зекономили близько 20 мільйонів гривень державних коштів.

За словами Наталії Севостьянової, цей проект є надзвичайно важливим і у плані євроінтеграції, і для українців, які працюють у цих установах та тих, хто пере-бувають під слідством і врешті-решт можуть виявитися невинними. Щоправда, коли саме побудують нові СІЗО, у міністерстві не прогнозують, однак обіцяють: якщо проек-ти будуть успішними, нові слідчі ізолятори побудують і в інших областях.

Наталія УСИКФото автора

ПРОЕКТИ

ПРО ПОТРЕБУ ЗМІНИ УМОВ УТРИМАННЯ ПІДСЛІДНИХ ОЧІЛЬНИКИ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ, ЯКОМУ ПІДПОРЯДКОВУЮТЬСЯ СЛІДЧІ ІЗОЛЯТОРИ, НАГОЛОШУВАЛИ ЩЕ РІК ТОМУ, КОЛИ ПОЧИНАЛИ РЕФОРМУ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ. ОДНАК У ТЕПЕРІШНІХ УМОВАХ, КОЛИ В КРАЇНІ ФАКТИЧНО ЙДЕ ВІЙНА, ДЕРЖАВА ПРОСТО НЕ МОЖЕ ВИДІЛИТИ КОШТИ НА ПОБУДОВУ НОВИХ ПРИМІЩЕНЬ, І МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ ШУКАЛО АЛЬТЕРНАТИВНІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ЦЬОГО ПИТАННЯ.

Комітет парламенту з пи-тань законодавчого за-

безпечення правоохоронної ді-яльності рекомендує Верховній Раді України взяти за основу законопроект №4499 “Про вне-сення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо посилення захисту прав потерпілого)”. Так, члени Комі-тету розглянули відповідний за-конопроект на засіданні 8 лютого. Його метою є приведення норм Кримінального процесуального кодексу у відповідність до Кон-ституції України, Загальної де-кларації прав людини ООН, Кон-венції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, а також зменшення мож-ливості зловживань з боку слідчих органів у ході кримінального про-вадження.

Зокрема, законопроектом пропонується виключити з чинної редакції частини другої статті 78 КПК пункт 3, яким передбачено,

що особа не має права брати участь у кримінальному провадженні як захисник або представник у випадку, якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.

Проектом також передбача-ється доповнити статтю 78 КПК частинами третьою та четвертою, згідно з якими особа не має права брати участь у цьому ж криміналь-ному провадженні як захисник у випадку, якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду. Натомість, особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному прова-

дженні як представник у випадку, якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора або будь-кого із складу суду.

Таким чином, близький ро-дич або член сім’ї потерпілого матиме право брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як представник. “Народні де-путати вважають, що ухвалення законопроекту посилить захист прав та свобод людини, приведе кримінальний процесуальний закон у відповідність до вимог Конституції України, європей-ських стандартів кримінального судочинства”, – зазначається в повідомленні.

https://www.rbc.ua/

ПРАВО

КОМІТЕТ РЕКОМЕНДУЄ РАДІ ПОСИЛИТИ ЗАХИСТ ПРАВ ПОТЕРПІЛИХ

ФОТОФАКТ

ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ДЕНИС ЧЕРНИШОВ ПІДПИСАВ МЕМОРАНДУМ ПРО СПІВПРАЦЮ ТА ПАРТНЕРСТВО МІЖ МІНІСТЕРСТВОМ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНИМ БЛАГОДІЙНИМ ФОНДОМ “УКРАЇНСЬКА ФУНДАЦІЯ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я”, ПРЕДСТАВНИЦТВОМ КОРПОРАЦІЇ ХЕЛСРАЙТ ІНТЕРНЕШНЛ В УКРАЇНІ “ПРАВО НА ЗДОРОВ’Я” ТА ВСЕУКРАЇНСЬКИМ ГРОМАДСЬКИМ ЦЕНТРОМ “ВОЛОНТЕР”.

Метою співпраці є реалізація програм у сфері запобігання розповсюдженню інфікування на ВІЛ/СНІД та забез-

печення доступу до лікування і профілактики цієї хвороби серед ув’язнених та засуджених підлітків і молоді (з особливим фокусом на жінок та дівчат), а також сприяння у їхній ресоціалізації та інте-грації в соціум після звільнення. Програма стосується й здійснення комплексної профілактики серед підлітків та молоді, які перебувають під наглядом пробації.

Наталія УСИКФото автора

СІЗО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗРАЗКА



ВІСТІ З РЕГІОНІВОБОВ’ЯЗОК


ВИРОБНИЦТВО

ФОТОФАКТ

Для виготовлення цього виду продукції на під-

приємстві установи є все необ-хідне металорізальне та зварю-вальне обладнання. Належна ремонтно-інструментальна база дозволяє самостійно виготовля-ти потрібне оснащення та ши-рокий спектр пристосувань для виготовлення євроконтейнерів. А ще це дало змогу працевла-штувати 24 засуджених.

Минулого року було ви-готовлено та реалізовано 540 євроконтейнерів на загальну суму 1212 тисяч гривень. Цього

року підприємство виготовило та реалізувало 106 контейнерів на суму 310 тисяч гривень.

Основними замовниками контейнерів є підприємства міста Запоріжжя, які беруть активну участь у конкурсних торгах, що проводять бюджетні організації для закупівлі про-дукції за державні кошти. На 2017 рік укладені угоди з під-приємствами на постачання вказаної продукції.

Начальник установи Віта-лій Чорний зазначив, що під-приємство установи проводить

значну роботу із забезпечення комунальних підприємств За-порізької області євроконтей-нерами для збирання твердих побутових відходів, які є якіс-ними та відповідають встанов-

леним чинним законодавством України нормам експлуатації з врахуванням застосування за-ходів із захисту навколишнього середовища.

Олена ПЛЄШКОВА

НА ДЕРЖАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ “ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ №88” У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ ВПРОВАДЖЕНО ТА НАЛАГОДЖЕНО ВИРОБНИЦТВО ЄВРОКОНТЕЙНЕРІВ ДЛЯ ЗБИРАННЯ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ.

НЕ ПРОЛИВАЙТЕ БРАТСКОЙ КРОВИ

Были братья и сестры,А теперь мы враги,Мы представить такоеНикогда не могли,Что меж нами когда-тоВдруг начнется война, Черной поступью встанетВражды чуждой стена,Что забудем мы братствоИ начнем воевать,Ненавидеть друг другаИ в друг друга стрелять.А теперь льется кровьИ бойцы погибают,Матери у могилСлезы горя роняют.Разве эта войнаРадость людям приносит?!!Она смерти чума,Она жизни уносит!Так зачем враждовать,В жизни что-то делить,Убивать, не щадя,И бездумье творить?!!Мы ведь братья и сестры.Не нужна нам война,Ведь нам жизнь на землеТолько Богом дана!

Александр ПРАВДИВЫЙ,Днепропетровская область

Страна моя! В чем дело? Что случилось?Откуда взялись крики, шум, стрельба?Зачем над нами небо мглой покрылосьИ почему стоят горелые дома?Страна моя! Как так мы допустили,Что снова прогремел отцовский плач?Ведь были мы когда-то побратимы –Сейчас Россия рубит, как палач!Я верю, что наступит в Украине,Как раньше были, – мир, покой, уютИ отойдут от нас другие, злые!Страна моя, душевный мой приют!

Я. ЛИТВИНЕНКО

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО”

Є ПОПИТ НА ЯКІСНУ ПРОДУКЦІЮ

СПІВРОБІТНИКИ П’ЯТИХАТСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ПРОБАЦІЇ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ №122 ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У БЛАГОДІЙНІЙ АКЦІЇ: ВОНИ СТАЛИ ДОНОРАМИ КРОВІ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО, ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК БОЙОВИХ ДІЙ НА ДОНБАСІ.

ДОБРА СПРАВА

Як відомо, потреба в донор-ській крові виникає у людей

будь-якого віку з різними серйозними захворюваннями. Тому кожен донор, який здає кров безоплатно, робить свій безцінний внесок у добру справу – поря-тунок людських життів. Особливо важ-ливим донорство стало зараз у зв’язку з кричущими подіями на сході.

Олександр ЩЕРБИНА

14 ЛЮТОГО ВИХОВАНЦІ ПРИЛУЦЬКОЇ ВИХОВНОЇ КОЛОНІЇ ДОЛУЧИЛИСЬ ДО СТАРТУ В УКРАЇНІ ФЛЕШ-МОБУ #КОНВЕНЦІЯУПОДАРУНОК.

Флешмоб ініційовано правозахисною організацією Amnesty International Ukraine. На підтримку цієї акції вихованці

установи виготовили картки у формі червоних сердець та сим-волічно підняли їх вгору на знак протесту проти домашнього насильства та на підтримку ратифікації Стамбульської конвенції.

А напередодні Дня святого Валентина вихованці виготовили різноманітні “валентинки” своїм рідним та коханим. Святкового ж дня юнаки вирішили побалувати небайдужих їм людей смач-ними “валентинками”. Смаколиками вони вітали співробітників установи та рідних, які завітали до них на побачення.

Дмитро ЖАЙВОРОНКО

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ

Його представник На-талія Семитоцька про-

вела для засуджених відеопре-зентацію, під час якої жінки ознайомилися з головними етапами триступеневої про-грами реінтеграції та її до-

сягненнями. Крім того, жінки мали змогу побачити умови проживання і праці колишніх засуджених, які беруть участь у програмі. На сьогодні у розпо-рядженні Центру велике при-міщення колишньої селищної

лікарні, нині відремонтоване, обставлене зручними меблями і обладнане сучасною побу-товою технікою. Для жінок підготовлені затишні спальні, комфортні побутові кімнати, зручні робочі кабінети.

Також засуджені мали змо-гу отримати відповіді на свої запитання стосовно роботи Центру. Насамперед жінок цікавило те, яку підтримку вони можуть отримати щодо поновлення батьківських прав, як Центр сприяє відновленню втрачених родинних зв’язків, документів, а також можливос-ті працевлаштування.

На завершення заходу На-талія Семитоцька підкреслила головний критерій відбору учасниць проекту – щире ба-жання змінити своє життя і пройти повний курс програми реінтеграції.

Тетяна КОРОЛЕВИЧ

САМЕ ПІД ТАКОЮ НАЗВОЮ ВІДБУЛАСЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОБОТИ ЦЕНТРУ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ “ДІМ НА ПІВДОРОГИ” У КАМ’ЯНСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №34 ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ПРОБАЦІЇ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ. З ЦИМ ЦЕНТРОМ УСТАНОВА АКТИВНО СПІВПРАЦЮЄ СТОСОВНО ПІДГОТОВКИ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ.

“ДІМ НА ПІВДОРОГИ”



ДУХОВНІСТЬОБОВ’ЯЗОК


ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ

Пише вам ваша постійна читачка з Чор-номорської виправної колонії № 74.

Хочу висловити подяку працівникам редакції, які друкують листи засуджених, реагують на наші звернення. Це дає нам можливість легше пережити важкі часи. Дуже дякую вам, що ви є.

Користуючись нагодою, хочу звернути-ся до Валерія Іваніченка з Білоцерківської ВК №35. Я неодноразово читала його вірші, а в останньому він писав про свою половинку. Валерію, ніколи не втрачай надію, прийде час і прийде кохання, яке наповнить твою душу. І тоді у тебе все зміниться у житті. Кохання – це дуже велика сила, і вона приходить зовсім зненацька, треба тільки вірити і самому вміти кохати. Усього тобі найкращого!

На розсуд читачів надсилаю свої вірші.

Я хочу забыть, что мир жестокий,Кто есть другом – трудно разобрать.Страшно стать изгоем одинокимИ родных навеки потерять.

Не хочу я думать, когда близкийИ родной любимый человекМожет опуститься очень низкоИ предать, обидев на весь век.

Не могу не думать без тревогиПро бездомных, брошенных детей,Когда мать бросает на порогеСвое чадо у чужих дверей.

С болью в сердце думаю о детях,Что родителей своих сдают в приют,А они надеются и верят,Что домой их скоро заберут.

Я стараюсь думать о хорошем,Мир мы сами сможем изменить,Если все плохое будет в прошлом,Если жизнь научимся ценить.

ТЫ – МОЙ СОН

Каждую ночь засыпаю я с мыслью,Что ты мне снова сегодня приснишься,Голос твой снова услышу во сне,Снова в любви я признаюсь тебе,Снова вдвоем мы, обнявшись, стоим,Смотрим друг другу в глаза и молчим,Снова по берегу речки бежимИ под дождем проливным чуть дрожим.Молния стрелы с небес посылает,Только нам это совсем не мешает.Нет никого, мы вдвоем, мы одни –И никаких нет преград у любви.Это лишь сон. Он уйдет вместе с ночью.Мне этот сон ничего не пророчит.Он растворился, как сивый туман.Нет тебя рядом, а сон лишь обман.Осталась душа, она плачет от боли,Трудно ей жить без тебя здесь, в неволе...

Тетяна ЯЩИШИНА,г. Одесса

ПЕРША ЛІТУРГІЯУ каплиці на честь Образу Божої Матері “Живоносне

Джерело”, розташованій у корпусному відділенні для тримання ув’язнених жінок Дніпровської установи виконання покарань №4, відбулась перша в її історії літургія. Каплицю обладнано в рамках реалізації спільного проекту благодійної організації “Центр соціальної адаптації – Преображення” і управління ДПтС України у Дніпропетровській області із створення молитовних місць для всіх категорій ув’язнених, що утримуються в установі, і освячено митрополитом Дніпропе-тровським і Павлоградським Іринеєм 25 жовтня минулого року. З того часу в каплиці щотижня проводяться богослужіння, але літургія відбулась вперше.

У богослужінні, котре очолив протоієрей Валентин Доро-щук, взяли участь ієреї Микола Купчинський та Ілля Коротков, матінка Миколая, яку благословила на відвідування установи настоятелька Знаменського жіночого монастиря ігуменя Вар-вара (Бобер), волонтери “Преображення” та ув’язнені жінки. Отець Валентин привітав жінок, які цього дня причастилися Дарами Христовими. “Лише коли ми наближаємось до Божої Благодаті, ми починаємо розуміти, що з нами щось не так, що ми самі відповідальні за ситуацію, в якій опинились. Прийма-ючи причастя, ми повинні бути сповнені рішучості облишити гріховний світ. У цьому випадку Господь завжди допомагатиме. І досвід жінок, які ще нещодавно перебували поряд з вами, а зараз звільнені з місць ув’язнення, яскраве тому підтверджен-ня”, - відзначив він. Матінка Миколая приєдналась до слів і

привітань отця Валентина. “Коли людина приймає причастя, вона об’єднується з Богом і серце її наповнює Божа Благодать. Я бажаю вам, щоб благодать у вашому серці не завершувалась за будь-яких обставин”, – сказала вона.

По завершенні служби присутні у теплій невимушеній атмосфері за чаєм з пиріжками обговорили питання життя православної общини, поділилися повсякденним клопотом, отримали від священиків і волонтерів щирі поради щодо подо-лання труднощів. Увага “преображенців” до духовного розвитку та соціалізації осіб, які перебувають в умовах позбавлення волі, не випадкова. На їхню думку, затуркана побутовими проблемами людина не завжди правильно знаходить життєвий орієнтир, забуваючи про традиції, віру, Бога. І тут велику роль відіграє духовна підтримка для повернення на вірний шлях у житті.

Ярослав КОСТЮЧЕНКО

СВЯТО

В Україну свято прийшло лише на початку 90-х років минулого сто-

ліття із Західної Європи і США, де його масово відзначають ще з ХIII століття. У цей день католицька церква вшановує святого мученика Валентина, якого вва-жають покровителем закоханих.

За легендою, святий Валентин на-родився у III столітті нашої ери у Римі. Імператор Юлій Клавдій ІІ забороняв римським воїнам одружуватися, але священик Валентин все ж таємно вінчав закоханих, за що був засуджений до стра-ти. В очікуванні вироку він покохав сліпу доньку в’язничного наглядача і залишив їй перед смертю лист. За однією з версій, ця найперша у світі “валентинка” зцілила дівчину. Стратили Валентина 14 лютого, а через двісті років визнали святим.

Мощі святого Валентина зберігають-ся в Україні – у храмі Різдва Пресвятої Богородиці у місті Самбір на Львівщині. Справжність святині підтверджує до-кумент Папи Римського від 1759 року. Щорічно у День святого Валентина в цей греко-католицький храм приходять сотні прочан: щасливі пари, самотні скептики і щиро закохані. У храмі служать молебень

Валентину, після чого віруючі можуть до-торкнутися до святині. На центральній площі Самбора в цей день зазвичай про-ходить фестиваль Святого Валентина з концертом і ярмарком.

В інших містах теж активно відзна-чають свято, наприклад, у Києві прово-дять виставку фіалок у Київському місь-кому Будинку природи, де закоханим парам роздають у подарунок листочки фіалок для спільного вирощування. В Одесі у парку імені Т.Шевченка відбу-вається любовний квест парком, в якому беруть участь усі охочі будь-якого віку. Пара-переможець отримує в нагороду романтичний вікенд. А ті, які готові узаконити свою любов, можуть відвідати валентинівські РАГСи, обмінятися об-ручками, сфотографуватися і отримати свідоцтво про шлюб.

Масово одружують у цей день і у Вінниці на Європейській площі під час щорічного заходу для всіх закоханих “Давай одружимося”. Всіх охочих одру-жують на один день і навіть видають свідоцтво про одноденний шлюб. Та є можливість одружитися й на все життя, без попередніх роздумів у рамках про-

грами Мін’юсту одруження за 24 години.А у Харкові цьогоріч встановлювали

романтичний рекорд України – найбіль-шу “валентинку” із живих троянд. Це була неймовірно красива “валентинка” у вигляді серця із понад трьох тисяч чер-воних троянд.

День Валентина – це романтичне і приємне свято, на яке із радістю чека-ють усі закохані і ті, хто ще тільки мріє зустріти своє кохання. Та й узагалі ново-річні свята давно позаду, а до весняних ще далеко, тому день Валентина – це чудова можливість просто весело провести час.

Підготувала Наталія УСИК

З ВІРОЮ В КОХАННЯДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА – ОДНЕ ІЗ НАЙМОЛОДШИХ СВЯТ В

УКРАЇНІ. ВСІ, ХТО ВІРИТЬ У ЛЮБОВ, ВІДЗНАЧАЮТЬ ЙОГО 14 ЛЮТОГО.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО”

КОНКУРС

Засуджені мали можливість не лише провести аналіз соціаль-

но-економічного становища жінок і чоловіків, а й висловити власне бачен-ня проблеми формування гендерної культури суспільних відносин сьогод-ні в Україні. Крім того, у своїх роботах учасниці конкурсу розмірковували, на що здатна жінка, в чому її головне призначення на Землі. Насамперед, це основне призначення жінки: берегиня

домашнього вогнища, матір, продов-жувачка роду. Але в своїх роздумах, вір шах і малюнках засуджені доводи-ли, що в українського жіноцтва багато інших потенцій: бізнес, політика, за-конотворчість та інше. Сучасні жінки займають високі державні посади, роблять успіхи у військовій кар’єрі.

Перше місце у конкурсі посіла колективна робота засуджених відді-лення №5 соціально-психологічної

служби. Жінки виготовили буклет, де відобразили головні переваги, які жінка привносить у будь-які сторони життя: державної, економічної діяль-ності чи сімейного благополуччя. Це жіноча мудрість, кохання, милосердя, натхнення, ніжність і відвага!

Усі учасники і переможці кон-курсів були нагороджені призами та солодкими подарунками.

Тетяна КОРОЛЕВИЧ

“МІСЦЕ ЖІНКИ У СУСПІЛЬСТВІ”САМЕ ПІД ТАКОЮ НАЗВОЮ У БІБЛІОТЕЦІ КАМ’ЯНСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №34

ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ПРОБАЦІЇ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ ВІДБУЛАСЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНКУРСУ ТВОРЧОСТІ ЗАСУДЖЕНИХ, КОНЦЕПТУАЛЬНОЮ ОСНОВОЮ ЯКОГО СТАЛО УТВЕРДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОПРАВНОСТІ ТА ВИСОКОГО СУСПІЛЬНОГО СТАТУСУ СУЧАСНОЇ ЖІНКИ.



ПАМ’ЯТЬ

ЗАГІН “КОБАЛЬТ” – ЗАГІН НЕВИДИМКА

Минули роки. Та в пам’яті до найменших подробиць

збереглися ті далекі часи, коли доля закинула мене у полум’я чужої, не-нашої війни. Йшов 1980 рік. Наші війська перебували в Афганістані.

У чудовий липневий вечір близько 19.00 пролунав телефон-ний дзвінок. Телефонували з МВС УРСР – полковник Доля. Першим запитанням було, як моє здоров’я. Я відповів, що чудово. А в самого серце аж калатає. Чому б це раптом найвище керівництво цікавилося здоров’ям рядового працівника? Потім було запитання щодо на-явності партійних стягнень, яких у мене не було.

– Завтра о дев’ятій годині ви повинні бути в мене.

І більше ні слова. Про див-ний дзвінок я відразу повідомив своєму начальникові майору Н.М. По повичу. Він одразу сказав, що, можливо, мене найближчим часом очікує далека дорога в Аф-ганістан або Алжир. У цей час наші війська перебували там.

Вранці наступного дня у назна-чений мені час я був у приймальні начальника ГУВР МВС УРСР. Та перед цим зайшов до оперативно-го відділу, де мені підказали, що мене направляють в Афганістан. Рівно о дев’ятій мене запросив до кабінету начальник “главку”. Розмова йшла про здоров’я, пар-тійний стаж, стягнення, родину. Потім він повідомив, що є думка керівництва відправити мене у за-кордонне відрядження на два роки, і як я до цього ставлюся? Я відпо-вів, що схвально. Він запитав, як я думаю, куди? Знаючи відповідь, я

сказав, що, мабуть, в Афганістан. Він здивувався. І запитав, чому я так думаю. Я пояснив розклад по-літичних орієнтирів і наголосив, що я оперативник. Він залишився задоволений та відправив мене у відділ кадрів заповнювати купу документів. Там з мене взяли роз-писку про нерозголошення місця мого відрядження та сказали, що коли прийде виклик – невідомо. З цим я приїхав додому, дружині та дітям про відрядження нічого не сказав.

З того часу, коли вище керів-ництво цікавиться станом здоров’я підлеглого, я ставлюся з недові-

рою до такої “щирості”. Так, у 90-х роках мене викликав до себе заступник начальника з кадрів УВС, полковник міліції Синиця. Першим його запитанням було: “Як ваше здоров’я?” Я зрозумів, що готується щось непередбачене, і відповів, що за моє життя здоров’ям керівництво цікавиться вдруге. Вперше після такого я опинився в Афганістані. Отож і зрозумів, що на мене знов чекає неприємність. Та й не помилився. Він запропонував мені написати рапорт на пенсію. Замість цього я написав рапорт про продовження служби на п’ять років відповідно до статуту. Синиця був шокований, але з цього часу мене завжди і скрізь впізнають.

ВІДЛІТ

Час очікування був важким, та найбільше пригнічувала

невизначеність. Нарешті прийшла телеграма з МВС СРСР про відря-

дження мене в Афганістан. Разом зі мною до далекої країни вирушав Бєлік. Від’їжджали ми потягом “Чернігів-Москва”. Провести нас прийшли деякі співробітники, які всупереч таємниці дізналися, куди ми їдемо. До речі, перед від’їздом я поїхав з родиною до матері. Я не зміг сказати їй, куди я їду, і за весь час моєї відсутності вона не знала про місце мого перебування. Листи від матері мені пересилала дружи-на, мої листи до мами також.

…Пригадую, як на другий день після повернення з війни ми з сім’єю поїхали до мами. Вона по-чала докоряти, що я з запізненням

відповідав на її листи. Потім почала говорити про те, що триває війна в Афганістані і що вона молилася Богу, щоб мене туди не забрали. Я, не підготувавши її, сказав, що її молитви мене врятували і що лише вчора я звідти повернувся. Мама втратила свідомість…Коли прийшла до тями, сказала, що від-чувала, що щось не те…

Проводжав нас від УВС Ми-хайло Матвійович Гринь. У від-рядженні місцем перебування була московська дивізія МВС ім. Дзержинського, та нас зустріли на вокзалі і відвезли у Підмосков’є в один із санаторіїв. У нашому розпорядженні була доба перед відправленням. Скориставшись

моментом, ми з Бєліком виріши-ли відвідати Мавзолей. На другий день нас, близько 150 чоловік, по-садили в літак “Москва-Ташкент”. І ось ми вже там. Після прибуття вертольотом відправили на Торбазу в Казахстан, хоча ми мали бути в Ташкентській дивізії МВС. Саме так ми опинилися в Казахстані у навчальному центрі МВС СРСР.

ТОРБАЗА

Неосяжно великий ка-захський степ. У цьому

просторі, на відстані 10-15 км від аула, був наш навчальний центр.

За одну добу сюди звезли 1260 військових з усього Радянського

Союзу від Мурманська до Дале-кого Сходу. Нашій групі присвоїли назву “Кобальт”. Нас готували сім діб. Ми не розуміли, що їдемо на війну. Було відчуття бойової підготовки – ті ж три набої тощо.

Та коли до Торбази приїхав

заступник міністра Косаговський, розпочалася інтенсивна підготов-ка – цілодобова стрільба з автома-та, пістолета та кулемета. Зброярі пристрілювали зброю кожному бійцю. Розуміння, що їдемо на вій ну, прийшло тоді, коли ми піш-ли на заняття з мінування. Саме на ньому прийшло усвідомлення, що нас готують до бойових дій. Усвідомивши це, чотири чоловіки відмовилися їхати до Афганістану. Після того як вони прибули на базу, відбулася партійна рада, їх виключили з партії та на очах у 1200 чоловік з плечей зірвали погони.

На Торбазі ми пробули сім діб. Ось і вся підготовка. Щоправ-

да, нам безперестанку демонстру-вали фільми про американських рейнджерів та морську піхоту. А наші теоретики постійно на-гадували про недопущення по-рушень соціальної законності, та не сказали жодного слова про звичаї народу, його культуру, сенс їхнього життя. Без таких знань нам прийшлося там дуже важко. Все це довелося пізнавати самотужки в чужій країні.

І ось час підготовки завершив-ся. Нас посадили в літаки і взяли курс на Афганістан. Наш ІЛ-18, на борту якого було 120 чоловік та 10 тонн спорядження, приземлився на аеродромі в Шинданті, який

був поміж гір. Коли ми вийшли з літака, то відчуття, що на цій землі йде війна, не примусило себе довго чекати. Впродовж злітно-посадо-вої смуги лежали обгорілі залишки трьох літаків, які розбилися під час нічного приземлення, на борту кожного з яких було по 300 чоловік десантників. Через декілька годин нас у кількості шістдесят чоловік посадили до вертольотів та взяли курс на Герат.

ГЕРАТ

Герат – друге після Кабулу за розмірами та кількістю

населення місто. До Герату при-летіли приблизно через годину. В місті та в районі аеропорту йшли бої – душмани штурмували. Ми ж відразу зайняли оборону. І так до самого світанку наступного дня. Вранці обстріл припинився, при-були БТРи, і нас повезли в роз-порядження 101-го полку. Там вже був загін “Карпати” Львівського УКГБ. Ми розташувалися разом з ними. Вдень поставили декілька наметів та стали обживатися на новому місці.

Через декілька днів я та ще 10 чоловік, всі оперативні працівники колоній та спецізоляторів, були направлені до Герату для роботи в місцевій в’язниці. Їх в країні було чотири: в Кабулі, Мазарі-Шараді, Кандагарі та Гераті. Перед нами було поставлене завдання: пере-дивитися склад засуджених для складання списків тих осіб, які від-бувають покарання безпідставно, та вербування їх з метою входження в банди, вербування на перспективу для використання в подальшому.

Продовження в наступних числах тижневика

Сторінку підготувала Юлія СЕРЕДА

15 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ

СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ – ПОНАД 150 ТИСЯЧ ВЕТЕРАНІВ АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ, З НИХ БЛИЗЬКО ВОСЬМИ ТИСЯЧ МАЮТЬ ПОРАНЕННЯ, ПОНАД ШІСТЬ ТИСЯЧ Є ІНВАЛІДАМИ. ТЕПЕР У СКЛАДНІ ДЛЯ КРАЇНИ ЧАСИ ВОЇНИ-АФГАНЦІ ПРОЯВИЛИ ГЕРОЇЗМ І МУЖНІСТЬ НА ДОНБАСІ, ДЕ У БОЯХ ЗАГИНУЛО ПОНАД 70 ВОЇНІВ, СЕРЕД ЯКИХ І ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ВЕТЕРАНІВ АФГАНІСТАНУ, ГЕРОЙ УКРАЇНИ ЛЕГЕНДАРНИЙ ОЛЕГ МІХНЮК. ПРОЙШОВШИ ПЕКЛО АФГАНУ, МУЖНІЙ ДЕСАНТНИК ЗАГИНУВ, БОРОНЯЧИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І ЦІЛІСНІСТЬ БАТЬКІВЩИНИ ВЖЕ СЬОГОДНІ...

ЦЯ ВІЙНА ЗЛАМАЛА ЖИТТЯ БАГАТЬОМ МОЛОДИМ ХЛОПЦЯМ. НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО, ВОНИ ЧЕСНО ВИКОНУВАЛИ СВІЙ ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК, ЗАЛИШАЛИСЯ ВІРНИМИ ПРИСЯЗІ ДО КІНЦЯ.

СПІВРОБІТНИКИ СИСТЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ТАКОЖ І, ЗРОЗУМІЛО, ЩО НЕ ЗІ СВОЄЇ ВОЛІ, БРАЛИ УЧАСТЬ У ВІЙНІ В АФГАНІ. ПРОПОНУЄМО СПОГАДИ ПРО ТІ ЧАСИ ВЕТЕРАНА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ, АФГАНЦЯ ВІКТОРА ПАНЧЕНКА, ЯКОГО, НА ЖАЛЬ, УЖЕ НЕМАЄ СЕРЕД НАС.

ЛИШЕ В МУЗЕЇ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ЕКСПОЗИЦІЇ ЯК СПОГАД ДЛЯ НАЩАДКІВ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ЙОГО ФОТОГРАФІЯ. ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ ТА ШАНА…

ПРОЙШОВШИ ПЕКЛО АФГАНУ…

НАС ГОТУВАЛИ СІМ ДІБ. МИ НЕ РОЗУМІЛИ, ЩО ЇДЕМО НА ВІЙНУ, БУЛО ВІДЧУТТЯ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ – ТІ Ж ТРИ НАБОЇ ТОЩО.

РОЗУМІННЯ, ЩО ЇДЕМО НА ВІЙНУ, ПРИЙШЛО ТОДІ, КОЛИ МИ ПІШЛИ НА ЗАНЯТТЯ З МІНУВАННЯ. САМЕ НА НЬОМУ ПРИЙШЛО УСВІДОМЛЕННЯ, ЩО НАС ГОТУЮТЬ ДО БОЙОВИХ ДІЙ. УСВІДОМИВШИ ЦЕ, ЧОТИРИ ЧОЛОВІКИ ВІДМОВИЛИСЯ ЇХАТИ ДО АФГАНІСТАНУ. ПІСЛЯ ТОГО ЯК ВОНИ ПРИБУЛИ НА БАЗУ, ВІДБУЛАСЯ ПАРТІЙНА РАДА, ЇХ ВИКЛЮЧИЛИ З ПАРТІЇ ТА НА ОЧАХ У 1200 ЧОЛОВІК З ПЛЕЧЕЙ ЗІРВАЛИ ПОГОНИ.

У музеї ДКВС України

Віктор Панченко



ДУХОВНІСТЬ

ЦЕРКОВНІ ДІЯЧІ

17 ЛЮТОГО 2017 РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 125 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЙОСИПА СЛІПОГО (1892-1984) – ЄПИСКОПА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, КАРДИНАЛА РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ; З 1 ЛИСТОПАДА 1944 РОКУ МИТРОПОЛИТА ГАЛИЦЬКОГО ТА АРХІЄПИСКОПА ЛЬВІВСЬКОГО, З 23 ГРУДНЯ 1963 РОКУ ВЕРХОВНОГО АРХІЄПИСКОПА ЛЬВІВСЬКОГО – ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ – ОДНОГО З НАЙВІДВАЖНІШИХ БОРЦІВ ЗА ПРАВА ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ ТА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, СВІТЛОГО СИМВОЛУ НЕЗЛАМНОГО БОРЦЯ ЗА БОЖУ ПРАВДУ Й ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ.

Про кардинала Йосипа Сліпого говорив увесь світ ще до того, як у

Радянському Союзі почули термін “горба-човська перебудова”. Про його звільнення клопотав американський президент Джон Кеннеді, а стараннями Папи Івана XXIII йому було дозволено виїхати до Риму. У жовтні 1963-го він виступив із промовою на ІІ Ватиканському Соборі, де, всупереч традиції, його вітали оплесками. Після 18 років ГУЛАГу він ще чверть століття керував Церквою. Попрощатися з ним прийшов Папа Іван Павло ІІ і, знову всу-переч традиції, поцілував йому руку. Лише після здобуття Україною незалежності, згідно із заповітом, 7 вересня 1992-го тіло Патріарха Йосипа було перепоховане у крипті Львівського кафедрального собору св. Юра.

Життя Йосипа Сліпого можна поді-лити на чотири етапи: підготовка, пастир-ська діяльність в Україні, переслідування, несподіване звільнення і діяльність у діаспорі.

Кардинал Йосип Сліпий (у світі Йо-сип Коберницький-Дичковський) наро-дився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопільщині. Після блискучого й успішного навчання у вищих богослов-ських закладах Австрії та Риму був ви-свячений на священика митрополитом Андреєм Шептицьким. О. Йосип Сліпий став викладачем, а потім і ректором Бого-словської Академії у Львові. Вже замолоду він розвивав широку наукову діяльність.

У грудні 1939 року митрополит Шеп-тицький висвячує його на єпископа із правом спадкоємства, а після смерті Андрія Шептицького 1 листопада 1944 року Владика Йосип Сліпий стає главою УГКЦ. У квітні 1945 року розпочався його хресний шлях, каторжні роботи у Сибіру, заслання, поновні ув’язнення.

Ось як про довгі вісімнадцять років заслання Йосипа Сліпого пише публіцист із Тернополя Святослав Липовецький (інтернет-портал “Українська правда”): “...Під час перебування митрополита Йосипа та інших єпископів у слідчому ізоляторі у Києві постійно допомогу та передачі приноситимуть православні мо-нахині. Після того, як Митрополит РПЦ Іоан відмовився задовольнити прохання греко-католиків, які організовували під-тримку ув’язненим пастирям, це взяла під свою опіку ігуменя Покровського монас-тиря Архелая (Олена Савельєва).

Після відбуття першого, восьми-літнього, терміну його утримуватимуть в будинку престарілих у Красноярському краї. Тут на пропозицію радянської влади він писатиме історію УГКЦ. Частково й за цю працю йому дадуть наступний, семи-літній, термін. Цей термін сам митрополит охарактеризував так: “При моєму віці і стані здоров’я – то кара смерті”.

Фактично інформація про смерть Сліпого поширювалася ще в 1940-х, але всередині 1950-х на Захід почали повер-татися іноземці, які сиділи в сталінських таборах. У різних спогадах з’явилося ім’я

священика-мученика. Зокрема, австрієць Франц Ґросбауер згадував інцидент з урками, які напали на Сліпого щоб по-грабувати. Це закінчилося тим, що “Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і з носа сочилася кров”.

В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних (між іншим, перше зробив уже в 1947 році), сповідав, служив таємні літургії та висвячував духовенство.

Митрополита Йосипа Сліпого пере-возили з табору в табір. Новосибірськ, Маріїнськ, Боїми, Кіров, Печора, Інта, Потьма, Маклаково, Єнісейськ, Кра-сноярськ, Тайшет – лише частина міст, у яких він відбував покарання. “Найгірші нещастя каторжників – то часті й довгі етапи, – описує біограф митрополита отець Іван Хома. – На дорогу після об-шуку дають пайку чорного хліба й оселе-дець. Ранком і вечером дають горнятко гарячої води – кип’ятку. І тому під час етапу в’язнів більше мучить спрага, ніж голод. Крім цього, в “зеквагоні” є тільки одна “уборная”, і до неї водять по одному, лицем до стіни, а руки за спину, та й кори-дором треба йти майже бігом. В “уборній” двері відкриті, стоїть конвоїр і пильнує та підганяє до поспіху”.

Митрополит працював на будівни-цтві по 11 годин на добу. Перехворів на дизентерію, запалення легенів, обморозив ногу. Попри це щодня відправляв служби Божі. Замість вина, необхідного для при-частя, використовував воду, настояну на родзинках, які отримував у передачах. Щоб уберегтися від “стукачів”, у розмо-вах з іншими ув’язненими священиками переходив на латину.

Свої спогади про Йосипа Сліпого,

уже емігрувавши до Ізраїлю, написав співкамерник митрополита Авраам Шифрін: “Виглядав велично навіть у своїй арештантській одежі. Його пове-дінка змушувала навіть вартових солдатів ставитися до нього ввічливо. Спокійний, висококультурний, він сидів у тому кип’ячому казані злодійської каламуті вже друге десятиріччя й був дуже хворий. Та тримався непохитно, старався не бути тягарем нікому”.

“Моє перше вражіння було дуже важке, – описував зустріч із митропо-литом у таборовому лазареті Володимир

Мороз – випускник Богословської ака-демії, ректором якої свого часу був Йосип Сліпий. – Я пам’ятав Блаженнійшого як поставного імпозантного чоловіка при-ємної зовнішности, а переді мною стояв худий, в обвислій лазаретній одежі старик, весь посивілий, лице запале, голова злегка дрижала. Втішився зі зустрічі, через кілька хвилин старався згадати мене як студента, розпитував про моє життя. Я йому роз-повів, що я вже не лагерник, а працюю вільним без права виїзду звідси і що в 1948 році їздив у відпустку у рідні сторо-ни. Дуже цікавився, як виглядає життя на рідній Тернопільщині, особливо релігійне. Дуже його боліло, що деякі священики підписали й перейшли на православіє, про яких йому повідомляли у численних листах як з рідних сторін, так і з різних ла-герів. Життям в лазареті був задоволений. Дуже гарно ставився до нього лікар-хірург, естонець за національністю, Веріга, хоч сам працював у неволі. Блаженнійший просив прийти через кілька днів, бо хотів приготувати листи, яких одержував дуже багато з різних місць”.

Визволення Митрополита Сліпого з ГУЛАГу безпосередньо пов’язане із Па-пою Іваном ХХІІІ, який був посередником між президентом США Джоном Кеннеді та першим секретарем ЦК КПРС Мики-тою Хрущовим під час карибської кризи.

Представник Кеннеді Норман Ка-зенс, їдучи на зустріч в Москву, зро-бив візит до Ватикану, де дізнався про митрополита-мученика. На зустрічі із Хрущовим Казенс порушив питання звільнення 70-літнього Сліпого. Тим паче, що в церковному світі відбувалася важлива подія – ІІ Ватиканський Собор.

Йосип Сліпий не бажав виїжджати з СРСР – як “Батько Церкви” він хотів і мав би лишитись із своєю паствою. Втім, його вдалося переконати, адже це був шанс, як він сам оцінив: “завершувати те, чого не міг довершити як в’язень”.

У листі, який він отримав від Папи, було кілька слів: “Сину, щасливої Тобі дороги. Нехай Тебе Бог береже і приведе до мене. Нехай Його Ангел Вам товари-шить”.

Перша зустріч з Папою була не менш зворушливою: “Він зовсім як батько… Він взяв мене в обійми і плакав”, – писав Сліпий про свої перші дні на волі у лютому 1963-го.

Протягом 21-го року життя на волі Блаженнійший Йосиф Сліпий відвідав усі українські поселення у вільному сві-ті, заохочуючи зберігати вірність Апос-тольському Престолові, своїм рідним традиціям, своїй Церкві та народові. Він об’єднав український єпископат в Синод Української Церкви, спорудив у Римі собор Святої Софії, для поглиблення богословських знань та підтримування славної релігійної і культурної традиції українського народу заснував осере-док вищих студій імені св. Климентія з шістьма філіями в різних країнах світу, започаткував переклади літургічних книг на українську мову і багато-багато іншого.

7 вересня 1984 року перестало битись серце кардинала Йосипа Сліпого. Папа Іван Павло ІІ особисто прибув тоді до со-бору Святої Софії, щоб віддати великому покійникові останню шану й помолитись за упокій його душі. Папа зі смутком по-цілував його в руку і чоло, що було виявом надзвичайної поваги і пошани.

Особистий секретар Глави УГКЦ о. Іван Дацько у своїх спогадах про митро-полита розповідає, що “Патріарх Йосип часто запитував його: “Що про вас скаже історія? З яким багажем, добрим чи пога-ним, ти станеш перед Богом?” Для нього було важливо залишити для наступних поколінь добрий спадок. Він належав до тої формації священиків, які робили так званий іспит совісті. Тобто аналізував не лише свої власні вчинки, а й глибоко роз-думував над тим, що потребує його народ і що він може для цього зробити. Якби Патріарх Йосип жив сьогодні, то виразно сказав би деяким владним людям, що так далі жити не можна. Пророків люблять по смерті, а за життя їх убивають в Україні. Бо пророки говорять правду, а вона осо-бливо болить тим, на кому шапка горить. Нині бракує такої відповідальності й політикам, а то й декотрим церковнослу-жителям. Патріарх Йосип критично, хоч і з великою любов’ю, оцінював Україну, кажучи, що в нас кожен другий – геній, але що з того, якщо він безхребетний і нечесний”.

Людмила КРАВЧЕНКО

КАРДИНАЛ ЙОСИП СЛІПИЙ – МУЖ ВОЛІ І МОЛИТВИ

Одразу після заслання

Папа Іван Павло ІІ та Йосип Сліпий



КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДКВСУ, с/р №31251201201887 в ГУДКСУ в м. Києві,

код банку 820019, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

кримінально-виконавчої

служби Міністерства юстиції України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: [email protected]

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів

публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції. За точність

викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мовою

оригіналу. При використанні наших публікацій посилання

на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертають-ся і не рецензуються. Відповідальність за

достовірність реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 26000

Замовлення № 52697ТОВ “МЕГА-ПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН


ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН


СПОРТ

ШАНУЙМОСЯ, ДРУЗІ!

Шануймося, друзі, аби від воланняНе вмерла сердечна любов,Не зтліла надія і щире коханняНа хвилях безцільних розмов.Шануймо матусю, життя і людину,І в нашому серці умреОблуддя, яке ще ховає провинуЗа глум і безправ’я старе.Шануймося, друзі, вклоняймось доземноСвоїй працьовитій рідні,І наша Вкраїна з любов’ю і чемноЗлікує нерадісні дні.Шануймося, друзі, шануймо онуків,Надію шануймо завжди,І справдиться мрія, і зникне розлука,І день не спізнає біди.Шануймося, друзі, бо всім нам відомо,Що хліб є всьому голова:З ним щастя панує у кожному доміІ серце радіє, співає душа!

ПОКЛИК СЕРЦЯ

Ой доле, доленько рідненька,Де ти блукаєш – відгукнись?Тебе чекаю я довгенько –Прийди до мене, не барись.Я мрію стрітися з тобою,До себе в гості запросить,Щоб не зболінням, а любов’юХоча б хвилиночку пожитьІ поклик серця вдовольнити,Утішить наміри мети,І душу згодою зігріти,Щоб вже позбутися нудьги.

Микола ДЗУДЗЕЛО,Миколаївська область

В установі виникло два волейбольні колективи

– команди працівників соціаль-но-виховного відділу та співро-бітників режимної служби. Осо-бливої популярності цей вид спорту набрав, коли установу очолив Іван Абрамчук – вели-кий аматор і популяризатор гри. У виховній колонії знають заву-ча школи Володимира Демчука як незмінного натхненника й організатора різних змагань з волейболу в установі та на пер-шість Ковеля.

А 9 лютого у колонії від-бувся турнір, присвячений Дню волейболу. Цього дня 122 роки тому відбулася перша гра у во-лейбол в американському місті Холіоці (штат Массачусетс). Ще однією метою змагання було ви-значення кращої волейбольної команди установи у 2016 році.

Захід розпочався урочисто: відбулося шикування команд на

майданчику, пролунав Держав-ний Гімн України, суперники привітали один одного. При-сутнім у залі вболівальникам представили незалежного суддю змагань – ковельчанина Мико-лу Тарасюка.

Волейбольне протистояння між суперниками проходило у гострій, безком промісній бо-ротьбі. Спочатку першість три-мала команда режиму. Азартно грали у першій партії офіце-ри А.Голота, О.Білінський, В . З і н ч у к , О . К о л е с н і к о в , І .Метельський, інспектор О.Рибачук. Однак після перер-ви між сетами команда праців-ників соціальної служби зуміла зорганізуватися, зібратися з силами і зрівняти рахунок. На спортивному майданчику виру-вали непримиренні пристрасті: ніхто не хотів поступатися. Але офіцери соцвідділу в фіналі матчу були сильнішими. Вміло

вибудували захист, блокування і проводили напад І. Абрам-чук, Ю.Ткачук, Ю.Філаретов, О.Муравчук, О.Штандер.

Турнір з волейболу на пер-шість Ковельської виховної колонії серед структурних під-розділів установи завершився перемогою команди працівників соціального відділу (капітан В.Дем чук). Капітан коман-ди пра цівників режиму І.Ме-тельський щиро привітав пере-можців.

Компетентне журі визначи-ло кращих гравців обох команд у різних номінаціях. Кращим на-падаючим було визнано Віталія Зінчука, кращим блокуючим став Іван Абрамчук, кращим ліберо – Борис Ткачук. Титул кращого гравця завоював Во-лодимир Демчук. Судді довго дискутували з приводу призна-чення номінації “Корисний гравець”. Ним став Олександр Рибачук. Усі гравці відзначені почесними грамотами, а капіта-

ни команд отримали дипломи за І та ІІ місце відповідно.

Обговорення змагань у Ко-вельській ВК не вщухали про-тягом декількох днів. В установі проводиться багато виховних, культурно-масових, спортив-них, музично-естетичних за-ходів, спрямованих, передусім, на виховання, перевиховання та навчання неповнолітніх за-суджених, а персонал, постійно задіяний у їхній підготовці, лишається осторонь. Тож хоті-лося б, щоб такі добрі справи, як піклування про здоров’я працівників, їхнє дозвілля, по-пуляризація здорового способу життя проводилися не час від часу, а стали доброю традицією в колонії. Адже 9 лютого це не лише дата народження волейбо-лу як ігрового виду спорту, а й день відкриття нашої установи.

То ж прямуємо вперед, до спортивних досягнень і перемог, до здорового способу життя!

Наталія ШПАНКА– Что-то друга твоего давно не

видно. Вы же были с ним не разлей вода.

– Злая ведьма заколдовала его и держит в заточении.

– Женился?– Да.

***– Ты, говорят, курить бросаешь.

Как успехи?– Курил тридцать лет, бросил

тридцать шесть минут назад. Пока все идет хорошо.

***Месяц назад устроилась воспи-

тательницей в детский сад. Сегодня в автобусе автоматически поправила какому-то парню сползшие штаны.

***Уважаемые соседи! Если вам

нравится песня – ударьте один раз по батарее. Если нет – два раза. Следую-щий трек – три раза.

АНЕКДОТИ

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС

“ДЗЕРКАЛО”

КОВЕЛЬСЬКА ВИХОВНА КОЛОНІЯ МАЄ НАЛЕЖНУ СПОРТИВНУ БАЗУ ДЛЯ ЗАНЯТЬ СПОРТОМ, УДОСКОНАЛЕННЯ ФІЗИЧНОГО СТАНУ ЯК ВИХОВАНЦІВ, ТАК І ПРАЦІВНИКІВ УСТАНОВИ. ФУНКЦІОНУЄ СПОРТИВНА ЗАЛА ДЛЯ ЗАНЯТЬ СИЛОВИМИ ВИДАМИ СПОРТУ, Є СТАДІОН, ФУТБОЛЬНЕ, БАСКЕТБОЛЬНЕ ТА ВОЛЕЙБОЛЬНЕ ПОЛЯ, СТОЛИ ДЛЯ ГРИ У НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС, БІГОВІ ДОРІЖКИ, ТУРНІКИ ТОЩО.

ЗДОРОВ’Я

З МЕТОЮ КОМПЕНСАЦІЇ НЕСТАЧІ ВІТАМІНІВ ГРУПИ В ТА С, Е, К, РР В ДОБОВОМУ РАЦІОНІ ХАРЧУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ТА ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ЗАХВОРЮВАНОСТІ І ПРОФІЛАКТИКИ АВІТАМІНОЗУ В ЇДАЛЬНІ СЕЛИДОВСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №82 ПРОВОДИТЬСЯ КОНСЕРВУВАННЯ СВІЖОЇ МОРКВИ.

Морква є рідкісним виключенням з правил – у консервованому

вигляді вона містить більше корисних речовин, ніж у сирому. Як зазначають фа-хівці, відразу після консервування моркви рівень антиоксидантів у ній підвищується і зростає в перший тиждень її зберігання. Після місяця зберігання в моркві все ще міститься більше корисних речовин, ніж у свіжій. Фахівці пояснюють це тим, що при зберіганні консервованої моркви утворюються нові хімічні сполуки з висо-

кими антиоксидантними властивостями. Під керівництвом начальника їдальні

робітники овочевого цеху моркву попере-дньо сортують, видаляють пошкоджені час-тини, миють, чистять і бланширують, а потім

складають її у банки і заливають окропом. Отриманий продукт дозволить в майбут-

ньому компенсувати не тільки нестачу віта-мінів, а й поліпшити смакові властивості їжі.

Олександр ГРЕЧКО

ЗБАГАЧЕННЯ РАЦІОНУ ХАРЧУВАННЯ

СВЯТО ВОЛЕЙБОЛУ

Documents

Газета видається з 1955 року ОБОВ’ЯЗОКkvs.gov.ua/zmi/ZakonIobovyazok-6-22022017.pdf · пілотний проект Міністерства ... пологовому