Школа починається із книги, з бібліотеки. В.Сухомлинський сказав, що шкільна бібліотека – це кабінет № 1. Школа і шкільна бібліотека мають спільну мету і завдання: використовуючи різноманітні форми роботи з книгою, виховувати творчо мислячу, висококультурну, ерудовану особистість й розвивати інтерес до читання. Тому історія шкільної бібліотеки нерозривно пов’язана з історією школи. Синівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів Липоводолинського району, розташована в одному з найкращих куточків села. Саме на цьому місці була збудована наша школа – красуня в 1938 році. Цей будинок зберігся дотепер.

В роки війни бібліотека і школа не працювали. Заняття в школі почалися у жовтні 1943 року Шкільна бібліотека почала працювати тільки через три роки (1946р.). Література була передана із дитячої сільської бібліотеки, а потім школа сама поповнювала фонд за свої кошти. Бібліотека школи була відкрита на базі піонерського клубу ім. Чкалова в приміщенні, яке розміщалося поруч з будинком 7-річної школи. Бібліотекарями працювали в основному учителі мови і літератури.. В 1946 р. бібліотекарем працювала Давидова Надія Іванівна по 31 серпня 1947 р. З вересня 1947 - 1950 р.р. – Острян Андрій Федорович З 1 вересня 1950 р. по 1 вересня 1952 р. працювала Костян Наталія Миколаївна З 1952 – 1955 рр. – Пось Марія Пилипівна З1955 – 1957 рр. – Еременко Марія Степанівна З 1957 – 1967 рр. Працювали тимчасово на 0,5 ставки учителі мови і літератури У 1967 році– Кулинич Надія Федорівна, яка працювала до 1968 р. Після неї по 1969 р. – Калюжний Василь Петрович

З 1969 р. по 1971 р. – Усик Марія Трохимівна, яка крім посади бібліотекаря працювала на 0,5 ставки вихователем групи продовженого дня. З 1972 р. – Кулинич Катерина Терентіївна

З 1976 рік знову стали працювати учителі української мови і літературина

У 1978 році почався перехід безкоштовне користування підручниками. І наказом № по Синівській школі від 1978 року „Учні перших класів користуються безкоштовними підручниками. Наступні роки школа буде переходити на безкоштовні підручники”. Ця клопітка робота випала на долю Тищенко Ольги Григорівни, яка працювала бібліотекарем в школі з 1976 по 1987 рік. Під керівництвом бібліотекаря та за допомогою бібліотечного активу і класних керівників регулярно проводились рейди-перевірки стану підручників. У 70-80 роках бібліотека поступово комплектувалась новими надходженнями з державних коштів. Через бібліотечний колектор була отримана бібліотечна техніка ( стелажі, поличні та каталожні розподільники, читацькі формуляри та ін.) Через районний відділ освіти бібліотека отримувала методичну літературу та серію книг „Мировая литература для детей и юношества”. Бібліотека поступово ставала кабінетом № 1. Бо кожен захід, який проводився у школі, будь-то педрада чи батьківські збори, свято Букваря чи останній дзвоник, потребував належної підготовки. Тому і йшли люди за книжною мудрістю та порадою у бібліотеку.

Перед бібліотекарем школи відкрилось широке поле діяльності. Це і забезпечення навчального процесу як підручниками , так і додатковою літературою, і сприяння розвитку рідної мови, і збагачення юних читачів знаннями з історії рідного краю, його екології, економіки. Це і розвиток у учнів культури читання, і прищеплення їм навичок самостійної роботи з книгою, і виховання бережливого ставлення до неї. Це і допомога вчителеві у підвищенні його методичної педагогічної майстерності. У 1987 році школа була добудована. Але до 1999 року шкільна бібліотека розташовувалась у будівлі на подвір’ї школи(Ця будівля була передана військовою частиною школі у 1962 році) У 1987 році

на зміну Тищенко О.Г. в бібліотеку прийшла працювати одразу після закінчення школи Кулибаба Раїса Петрівна Працювала вона до серпня 1988 року. З 1988 року по 2009 р. у шкільній бібліотеці працює Цюх Світлана Сергіївна. З серпня 2009 р. бібліотекарем працює Пось Наталія Василівна. З 1946 -1969 р.р. шкільна бібліотека розташовувалася в пристосованих приміщеннях старої (маленької) школи, а з 1969 – в одному із кабінетів так називаємої „казарми” ( приміщення збудовано у 1967-1968 рр. із солдатської казарми для розширення школи). З 1.09 1999 року бібліотека розміщається в новому приміщенні школи, яка була уведена в дію в 1987 році. Кімната, в якій працює нині шкільна бібліотека, передбачена планом будівництва школи. На базі бібліотеки проводяться читацькі конференції, дитячі ранки, тематичні заходи, огляди нової літератури, книжкові виставки тощо.

Так виглядає Синівська школа з 1987 року

В Україні писемність була поширена ще у дохристиянські часи. Але бібліотеки стали з’являтися на Русі з прийняттям християнства. Христова віра, що прийшла до нас із Візантії, принесла з собою матеріал для читання. Так, Ярослав Мудрий „зібрав писців многих”, звернувся до них, щоб вони поперекладали книги з грецької й зібрали їх у церкві св. Софії, тобто заснував справжнісіньку бібліотеку. В одному з приміщень Софіївського собору він організував двірцеву школу, де навчалися 300 дітей. Поряд була майстерня, де переписувалися книги. Бібліотека стала фундаментальною базою школи. Уже в ті часи були меценати письменства, що збирали і дарували перші бібліотеки. Так, Волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, робив дорогоцінні оправи і щедро обдаровував храми та монастирі. При церквах і монастирях були школи, учні яких користувалися цими книгами. Наприкінці XV ст.. у Європі з’явилося друкарство, яке поступово прийшло і до нас. Але поруч із друкованою літературою в Україні існували і рукописні книги, на виготовлення яких витрачалося багато зусиль і часу. А друкарство і поширення книг вимагало чимало коштів. Величезну роль у культурно-просвітницькому житті України відіграли такі люди, як князь Острозький, князь Курбський та ін. Вони не тільки виступали охоронцями православної віри та руської народності, але й безпосередньо брали участь у культурному житті. Меценати виділяли кошти на розбудову шкіл та на придбання для них книг. Наприкінці XVI ст.. в Україні виникають початкові, середні навчальні заклади та школи вищого типу. Організаторами їх були

братства. Найперші – Львівське братство, Берестейське, Луцьке, потім Київське. Київська братська школа – одна з найвизначніших братських шкіл. Саме їй 1615 р. Лисавета Гулевичівна подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря. Цього ж року Київське братство тут заснувало власну школу, а через рік – друкарню і паперову фабрику. У цій школі навчали граматики, риторики, філософії та богослов’я. Навчання проходило грецькою, слов’янською, латинською та польською мовами. У школі навчалися діти різних верств населення. 1632 р. Київська братська школа була об’єднана із школою при Києво-Печерській лаврі й тим дала початок Києво-Могилянській академії. При цій школі існувала величезна бібліотека, у якій були книги з усіх предметів, що вивчалися. Більшість підручників були рукописними. Вони були дорогими і не зручними для користування. Цих книг було мало, і тому зберігали їх переважно у шкільних бібліотеках. В Україні був досить високий рівень освіти. Архідиякон Павло Аленський, що їхав до Москви через Україну, дивувався високій культурі козацької старшини. По всій козацькій землі він спостерігав, що навіть більшість їхніх жінок і дітей уміють читати. „Священники вчать сиріт і не дають їм тинятися неуками по вулицях”. У XVI ст.. з’явилися великі книгозбірні при школах в Острозі й у Львові. У XVII ст.. впорядковано бібліотеку Київської академії. У XVIII ст.. бібліотеки мали заможні шляхетні родини, монастирі, школи. До складу цих бібліотек входили, передусім, давні рукописи церковного змісту, а також „руські хроніки”. У бібліотеках збирали книги з усіх галузей науки: з астрономії, медицини, математики, географії, історії, права. Часто трапляються в бібліотеках і західні повісті та романи. Власники та працівники бібліотек дуже піклуються про книги. Вони „пересушують” книжки, записують їх у каталог, розподіляють за відділами і форматом, роблять із них виписки. Розвиток освіти в Україні XVI ст.. створив сприятливі умови і для розвитку друкарства. З’явився новий папірний промисел. Перші папірні, чи папірничі, млини були у нас у середині ХVI ст.. Це теж дало поштовх для поповнення бібліотек. Так у 1664 р. в Києво-

Печерській друкарні було видано буквар, який перевидавався впродовж двох століть. Книги красиво оформляли, ілюстрували, прикрашали гравюрами, заставками. Вони були значно дешевші за рукописні. За ними навчалися в школах, ними поповнювали бібліотеки. На початку XIX ст.. кількість бібліотек в Україні зросла. Поширенню бібліотек сприяли ініціативні, наполегливі, прихильники українського народу і української культури. Наприклад Григорій Галаган. За його сприяння відкрито декілька гімназій, ремісничих училищ. Для дітей із бідних сімей в1877 р. він заснував приватну Колегію Павла Галагана, яка являла собою середній навчальний заклад закритого типу і була названа на честь померлого в юні роки сина. Колегія мала чудову бібліотеку з декількома десятками тисяч книг, численними періодичними виданнями, галузевими журналами. На жаль, у бібліотеці не було творів класиків української літератури. Після революції і війни 1917 – 20 рр. Становище бібліотек в Україні дуже змінилося : було знищено багато цінних приватних, шкільних, а також монастирських церковних зібрань – лише частину вдалося врятувати місцевим культурним діячам. Поряд із цим з’являються нові громадські бібліотеки. Шкільні бібліотеки завжди проводили інформаційну, бібліографічну і просвітницьку роботу, а також велику виховну роботу з дітьми та підлітками. А одним із перспективних напрямів сучасної шкільної бібліотеки є створення медіа теки з широким використанням Інтернет. („Шкільний світ”, - № 19, 2001)

Хліб і книжка. Вічні дві святині,

Що лежать поважно на столі,

Стверджуючи мудрість душ

людини,

Безкінечність щедрості землі.

К.Кулієв

Мабуть, немає людини, яка б не переступила порогу шкільної

бібліотеки. У цьому її особливість та ще й відповідальність перед

кожним відвідувачем : чи стане він надалі читачем публічної або

спеціальної бібліотеки, яку роль у його житті заважать книга та

інформація. Шкільна бібліотека – це особливе педагогічне середовище. І

бібліотекар у своїй професійної діяльності виступає як джерело

інформації, організатор індивідуальної і колективної діяльності,

при цьому він розвиває дітей, навчає їх і виховує.

XXI століття – ера інформаційних технологій. Останнім часом

інформація все частіше визначається як основний ресурс

майбутнього, підвладний лише тим членам суспільства, хто володіє

необхідними знаннями і добре підготовлений до навігації в

інформаційному просторі. Тому так важливо вже змалечку

виховувати у дитини прагнення до набуття знань, прищеплювати

навички самостійного пошуку інформації, формувати уміння її

ефективного збору, систематизації, обміну з іншими

користувачами.

Читати систематично й осмислено дітей навчає школа, і багато

в чому читацька доля дитини залежить від того, наскільки

майстерно шкільний бібліотекар, разом із педагогами, прилучає її

до книги, учить оволодівати мистецтвом читання, пропагує книгу,

закріплює читацькі навички, розвиває художній смак і

самостійність суджень, розширює діапазон читацького досвіду та

знань, формує національну свідомість, характер, моральні якості.

Ефективними формами пропаганди літератури в шкільній

бібліотеці є презентація книги, мандрівки літературними стежками

видатних українських письменників, книжкові огляди.

Тісна співпраця з педагогами школи виражається в

інформаційному забезпеченні, допомоги у виборі літератури при

підготовці педрад, методоб’єднань; організації книжкових виставок

на класних годинах та відкритих заходах; Взаємодія щодо

збереження підручників.

Для поліпшення інформаційно - довідкового обслуговування в

читальному залі розташован довідковий куточок, де зібрані

енциклопедії та словники . Тематичні полички „Рідна мова моя”,

„Ріка історії моєї країни”, „Зростаємо громадянами”, „Життя

видатних людей”, „Сумщина – рідний край”, „Новинки художньої

літератури”, „Книга – наш друг, бережи її”, „Професій тисяча –

одна твоя”...

Виставка до дня Незалежності України

Робота гуртка „Книжкова лікарня»

Першокласники – активні читачі