3d ІИГРІЯ ежЧИСЛО 2. СЕРПЕНЬ, 1967 РІК L

З М І С Т :

1. Р е з о л ю ц і ї З ’їз д у К раєвої Ради Товариств за Патріярхальний Устрій У країнської К атолицької Церкви.

2. Д о справи помісности У к раїнської К атолицької Церкви — д-р М. Лаб ун ька ,

3 . „Щ е не все п ропал о“ — о. Р. Ганас.

4 . Важке полож ення У к раїнської К атолицької Церкви у вільному світі —В. Пасічняк.

5. “ C a th o lic C h u rch o f B y z a n t in e R it e ” — інж. C. Проник .

0 . “ Q u o V a d is ” ф ілядельфійський М итрополите? — д-р 3. І іль.

7. На актуальні теми,

8. Книга страждань і подвигів.

9. Із діяльности Товариства за Патріярхальний Устрій У к раїнської Католиць­ко ї Церкви.

10. Докум енти наш ої доби :

Акція о. Івана Петрінки.Відкритий лист до А рхиєпископа Д ірден а.

Бюлетень ТО Б & РИ С ТВ Л «З& ГКУГРІЯРХДЛЬНИЙ У С Т Р ІЙ Я Ж & Ю Х УКР&ТНСЬКОТ К А Т О Д И Ц Ь К О Т Ц С Р К В И fcgvafcss

Ф І Л Я Д Е Л Ь Ф І Я , П А .

digitized by ukrbiblioteka.org

Видало Товариство за Патріярхальний Устрій

УкраТнськоТ Католицької Церкви.

Проектував: Василь Дорошенко.

Проекту пай: Петро Холодний, мол.

у 75-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖ ЕННЯ І 50-РІЧЧЯ СВЯІЦЕНСТВА

МОЛИМО БОГА ЗА ВАШОГО БЛАЖЕНСТВА МНОГОЛІТТЯ,

ЗД О РО В ’Я, СИЛУ Й СНАГУ ДЛЯ ДАЛЬШ ОГО УСПІШНОГО СЛУ­

ЖІННЯ УКРАЇНСЬКІЙ КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ ТА УКРАЇНСЬКОМУ

НАРОДОВІ Й ДЛЯ ЗАВЕРШ ЕННЯ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКОГО КАТО­

ЛИЦЬКОГО ПАТРІЯРХАТУ.

digitized by ukrbiblioteka.org

Р Е З О Л Ю Ц І Ї З’ЇЗДУ КРАЄВОЇ РАДИ ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ,СХВАЛЕНІ ДНЯ 13 ТРАВНЯ 1967 р.В НЮАРКУ,Н .ДЖ.,ЗДА

ІП р и в і т а н н я

Вірні традиціям Церкви своїх предків, та свідомі своїх обов’язків дбати про її ріст і зміцнення у великій родині Христової Вселенської Католицької Церкви, учасники цього чергового З’їзду Краєвої Ради То­вариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви за­силають свій найщиріший привіт та поклін і заявляють свою відданість Святішому Вітцеві Папі Павлові УІ, наслідникові Христа і видимому Го­лові Вселенської Католицької Церкви. Учасники З ’їзду молять Всевиш­нього, щоб благословив усі великі почини Святішого Вітця, щоб обдарив Його Своїми обильними ласками й кріпким здоров’ям на многії літа!

Учасники З ’їзду щасливі, що можуть спільно висловити свою синів­ську любов, відданість і послух Блаженнішому Верховному Архиєписко- пові, Ісповідникові віри й Кардиналові Йосифові Сліпому, Первоєрар- хові Української Католицької Церкви та молять Господа Бога, щоб доз­волив їм дочекатись тої щасливої хвилини, коли весь український народ зможе привітати Його як Патріярха нашої Церкви.

Учасники З ’їзду щиро вітають усіх Владик та Духовенство Української Католицької Церкви та бажають їм якнайбільших успіхів у скорому вве­денні в життя постанов II Ватиканського Вселенського Собору, особливо тих, що служитимуть зміцненню єдности, збереженню традицій, поширенню впливів і збільшенню слави нашої Церкви,

Учасники З ’їзду пересилають свій щиросердечний привіт і висловлюють глибокий подив священикам-героям і ісповідникам та нашим братам і сест рам по вірі на нашій Батьківщині, що остались вірні нашій Церкві й з геройською посвятою серед якнайбільш важких умов працюють для прослави Господа Бога, спасення людських душ та на добро й славу рідної Церкви й народу. Молимо Всевишнього, Дорогі Браття й Сестри, щоб прийняв Ваші жертви, благословив Ваш геройський труд і осінив вінцем вічної слави тих із Вас, що знайшли вже у Нього вічний спокій, покинувши, нераз і передчасно, цю "долину сліз”, що нею для багатьох із Вас є сьогодні наша знедолена Батьківщина.

IIД о С п р а в П а т р і я р х а л ь н о г о У с т р о ю У к р а ї н с ь к о ї К а т о л и ц ь к о ї Ц е р к в иУчасники З ’їзду висловлюють свій глибокий жаль з того приводу, що

видвигнена в жовтні 1963 р. на II Ватиканському Соборі пропозиція Українських Католицьких Владик створити Український Католицький Пат- ріярхат, не була рішена Отцями того Собору позитивно.

В сучасному, пособоровому часі, для нашої Церкви й надалі основним завданням і ціллю залишається створення Українського Католицького Патріярхату. Бо тільки патріярхальний устрій зможе забезпечити Укра­їнській Католицькій Церкві нормальний розвиток самобутньої помісної Церкви й дозволить в майбутності сповнити їй в лоні Вселенської Като­лицької Церкви ці історичні завдання, що випливають з Її особливого характеру, Її ролі посередника між Сходом і Заходом.

digitized by ukrbiblioteka.org

Тому учасники З ’їзду звертаються до Української Католицької Ієрар­хії, Духовенства й вірних синів і дочок Української Католицької Церк­ви з закликом продовжувати працю і змагання для створення Українського Католицького Патріярхату з повного юрисдикцією над всіми вірними - ка« толиками українського східнього обряду, в цілому світі.

IIIД о С и т у а ц і ї У к р а ї н с ь к о ї К а т о л и ц ь к о ї Ц е р к в и в З Д А

Учасники З ’їзду вважають, що католицькі єпархії українського східнього обряду, що обслуговують вірних - вихідців з усіх земель України, чи покоління цих емігрантів, народжені у ЗДА чи у інших частинах світу, є невід’ємними і нероздільними частинами одної Укра­їнської Католицької Церкви українського східнього обряду. Тому ієрар­хи, священство і вірні всіх єпархій нашої Церкви повинні за всіх умов дбати про встановлення правно-організаційної і обрядової єдности Української Католицької Церкви без огляду на територіяльну приналеж­ність. Основою самобутности нашої Церкви є Її окрема організаційна побудова в лоні Вселенської Католицької Церкви, її обрядова окреміш- ність, богослужебна мова й церковно-релігійна культура. Тому учас­ники З’їзду звертаються з проханням до Преосвященних Владик, всечес- ного Духовенства й усіх вірних Української Католицької Церкви збе­регти ці ознаки самобутности Української Католицької Церкви.

Посилена і щораз більш відкрито практикована латинізація нашої Церкви у ЗДА через творення організацій чужих духові східнього обря- ду, через введення англійської мови у богослуження, молитви і навчан­ня релігії в парохіяльних школах; труднощі, що виникли в зв’язку зі зміною календаря; непоминання Верховного Архиєпископа в богослужбах у багатьох наших церквах - виразно вказують на небезпеку, що загро­жує самобутності й єдності нашої Церкви в ЗДА. Якщо повищі недома­гання, як і ряд менш важливих, не будуть усунені, то само існування нашої Церкви в ЗДА, як і великої української етнічної групи є загро- жене.

Учасники З ’їзду просять Владик і Духовенство й закликають усіх вірних нашої Церкви звернути більшу увагу на цю небезпеку.

Учасники З’їзду уважають, що обов’язком ієрархії і священиків є припинити ці шкідливі процеси й тенденції. Українські католицькі Владики повинні чимскоріше видати відповідні розпорядження і дору­чення всечеснішим отцям парохам і преподобним сестрам, щоб вони припинили процес латинізації і відчуження нашої молоді в парохіяль­них школах та щоб повели освідомляючу роботу серед вірних про пот­ребу збереження в Українській Католицькій Церкві у ЗДА Її окремої літургійної мови, Її обряду й стародавніх звичаїв і традицій.

Учасники З ’їзду звертаються з проханням до своїх Владик, щоб вони силою свойого авторитету подбали про те, щоб в українських католи­цьких парохіяльних школах навчання релігії відбувалось українською мовою і в дусі українського східнього обряду та щоб українська мова і інші українознавчі предмети трактувались у шкільній програмі нарівні з усіми іншими обов’язковими предметами.

Згідно з постановами Декрету II Ватиканського Собору про Апос- тольство Мирян, обов’язком всіх вірних Української Католицької Церкви є включитися в процес обнови нашої Церкви. Тому учасники З’їзду звертаються з проханням до Владик, щоб вони сприяли участі

- 2 -digitized by ukrbiblioteka.org

мирян у розв’язуванні цих складних і трудних проблем нашої Церкви. Уважаємо, що в сучасній ситуації потрібні безпосередні зустрічі вір­них із своїми Ієрархами і священиками для спільного обговорення і ви­рішення цілого ряду засадничих проблем, що заторкують життя нашої громади в ЗДА. Згідно з Декретом про Церкву просимо Владик Україн­ської Католицької Церкви в ЗДА покликати до життя Епархіяльні Душпас- тирські Ради духовенства і мирян*

IVВ С п р а в і С е с і ї

У к р а ї н с ь к о г о Є п и с к о п с ь к о г о С и н о д уУчасники З’їзду звертаються з проханням до Синоду Українських Вла­

дик, що має в короткому часі зібратися у зв’язку із Синодом Єпископів Вселенської Католицької Церкви, осінню ц.р., однозгідно вирішити, які практичні заходи треба поробити, щоб обновити нашу Церкву в дусі постанов II Ватиканського Собору.

Учасники й усі вірні Української Церкви очікують від своїх Владик однозгідних спільних рішень, що на майбутнє розв’язували б практичні проблеми нашої Церкви в дусі єдности і якнайкращого заспокоєння ду­шевних потреб нашої релігійної церковної спільноти.

Учасники З ’їзду надіються, що на Синоді Єпископів Вселенської Ка­толицької Церкви осінню ц.р. українські католицькі Ієрархи, що будуть присутні як активні учасники цього Синоду, виступатимуть солідарно, як Владики одної, помісної Української Католицької Церкви, та при цій нагоді робитимуть усе, щоб ідея Українського Католицького Патріярхату була здійснена якнайскорше.

VЗ а г а л ь н і С т в е р д ж е н н я

і П о с т а н о в иУчасники З ’їзду з великою тривогою стверджують загрозливий упадок

авторитету в нашому релігійному й суспільно-громадському житті.Тому учасники З ’їзду звертаються з закликом до українських Владик, суспіль- но-громадських і політичних діячів, працівників преси, Духовенства і всего українського суспільства в ЗДА спільно протидіяти цьому лихові.

Коли йдеться про Українську Католицьку Церкву зокрема, то учасники З ’їзду уважають, що скоре переведення в життя постанов II Ватикан­ського Собору про Помісні Церкви і постанов Єпископського Синоду із його Головою Верховним Архиєпископом приведуть до Її обнови й скріп­лення авторитету Її служителів.

Апостольська Столиця визнала за Ісповідником Віри, Блаженнішим Кардиналом Йосифом Сліпим титул Верховного Архиєпископа нашої Церкви з патріяршими правами й повновластями. Тому учасники З’їзду зверта­ються з закликом до наших Владик, Духовенства й вірних, щоб діяли в дусі постанов II Ватиканського Собору про Помісні Церкви та в дусі Декретів Святішого Отця і практично здійснювали їх в парохіях, щоб забезпечити нашій Церкві всі права Помісної Церкви із патріяршим устроєм.

За Президію З’їзду: Др. Б. ШебунчакЗа Резолюційну Комісію: Др. М. ЛабунькаСекретар,.З’їзду: Інж. Я. Бігун

- З -digitized by ukrbiblioteka.org

Др. М. ЛабунькаДО СПРАВИ ПОМІСНОСТИ

УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИІ

Між багатьома постановами 2-го Ватиканського Вселенського Собору постанова Отців Церкви про організацію помісних церков є одною із най­важливіших. В практиці вона означає, що в майбутньому Католицька Церква організаційно складатиметься з багатьох національних церков, кожна під проводом власного синоду владик. Це ні трохи не порушує єдности віри й доктрини церкви, ні примату папи римського; дає нато­мість можливість кожній національній церкві управляти своїми ділами відповідно до льокальних відносин і національних потреб. Така зміна напевно зміцнить вплив церкви в цілому світі й причиниться до її авторитету в поодиноких країнах.

Новість цеї постанови в тому, що Католицька Церква віками строго зберігала принцип адміністративного централізму, а римська курія активно поборювала всякі, хоч би найменші, відосередні рухи.Такі рухи існували від перших віків христіянства, але ідеї організаційно­го універзалізму були сильніші і часто - не без участи світських імперських властей - перемагали так на заході, як і на сході. Наслід­ком боротьби цих ідей і принципів постав ряд схизм і єресей, що назверх виявлялись запереченням чи неґуванням деяких правд віри, а в дійсності дуже часто виникали з національних аспірацій поодиноких народів, що не хотіли годитись на надто велике постороннє вмішування в їхнє церковне і релігійне життя, що довгі віки було ідентичне та­кож із культурним життям багатьох народів. Згадаймо для прикладу вірменську церкву, сирійську, французьку /ґалліканізм/, англійську - далеко перед реформацією, чеську /гусситизм зродився на національному тлі й змагав до усамостійнення чеської церкви із-під опіки німецької імперської церкви/, вкінці німецьку /часи реформації/ і австрійську /часи Марії Тереси і Йосифа II/. Багато крови пролито, багато терпінь прийшлось перенести сторонникам обох напрямів в минулому. Але прийшов час і Церква в час Її найбільшого розквіту, сили й територіяльного поширення розв’язала раз і назавжди це питання в гідний спосіб рішен­нями свого останнього Вселенського Собору. Така, видно, була воля Її основника і невидимого голови - Ісуса Христа.

Для вірних українського народу, без огляду на те до якої церков­ної організації вони тепер не належали б і без огляду де вони не жили б, повищі рішення повинні бути особливо потішаючими та наповня­ти нас усіх великою радістю і сатисфакцією. Бо українська церква від її основання втішалась правами помісної, національної церкви й довгі віки їх гідно продовжувала й боронила. Наша історія знає багато прикладів, коли наша ієрархія з великою відвагою відстоювала ці права. Не рідко цілий народ ставив чоло чужим і ворожим зазіханням відчуваючи, що без власної національної церковної організації, цієї душі народу, його єство, його фізичне існування загрожене.

Боротьба була довга, тривала віки й виснажила народ і його добрих пастирів. Українська Православна Церква втратила права помісности в користь Російської Православної Церкви, що й нині втішається моно­полією на церковно-релігійне життя нашого народу на батьківщині. Українська Католицька Церква могла зберегти ці права тільки частинно.

- и -digitized by ukrbiblioteka.org

З рішенням Собору про організацію помісних церков, здавалось, прий­шла довгожданна хвилина для Української Католицької Церкви коли Вона по страшних пробах, особливо кількох останніх десятиліть, знову зможе втішатись всіми своїми історичними правами й привілеями. Із номіна­цією Верховного Архиєпископа здавалось залишився вже тільки один крок до того, щоб наша Церква стала рівною із багатьома старинними Церква­ми сходу, щоб стала Церквою Патріяршою. Кращої нагоди для цього наша Церква не мала ніколи в минулому й ледви чи матиме в найближчих деся­тиліттях, а то й століттях. Нажаль, ця нагода втрачена, так, як це вже нераз бувало в нашій історії.

Трагічність цеї поразки в тому, що сталось це в першу чергу з вини таки частини ієрархії тої самої Церкви. Сам брак і н і ц і а т и в и , ентузі- язму в такій ситуації вже є великим злом, а вина тут більша - був і є активний спротив проти уактивовання української помісної церкви і піднесення її первоієрарха до гідности патріярха. Такого ніколи ще в Українській Католицькій Церкві не бувало. Навіть ієрархи чужого походження, чи національно і культурно відчужені нераз боронили Її прав і Її єдности в минулому, бо відчували певну відповідальність за своє стадо перед людьми й Богом. Для пересічного громадянина вірного остається одно пояснення - діявол мусів відкрити долину багатства, слави й спокусливих обітниць очам, що відвернулись від небес. За що­денними турботами й серед гамору світу ми затратили нашу чуйність і не добачили небезпек, що загрожують нашій Церкві і нашій спільноті. Життя тимчасом поставило нас перед прикрі доконані факти.

Часто чуємо, що ситуація, що витворилась і заскочила нас усіх не є аж такою трагічною; що не можна приписувати нікому за це вини; що не вина в тому українських чинників, а чужих; що Рим ніколи не бажав добра нашому народові; що сучасна міжнародня політична ситуація не дозволяє Римові щонебудь корисного для нас зробити; що нами торгують на міжнародній політичній біржі і т. п. Навіть коли припустити, що все це правда, то ми, українці, не без великої вини. Багато із пе­решкод, що наші противники й вороги часто кидають нам під ноги, мож­на побороти; побороти можна було також труднощі, що виникли у зв’язку з організацією Української Католицької Помісної Церкви з патріяршим устроєм сильною, однозгідною поставою українських провідних чинників так церковних як і світських та загалу українського громадянства.Такої постави не було. Вправді загал громадянства поставився позитив­но до справи патріярхату й активно піддержав відповідні акції в тій справі, чим дав ще раз доказ національної свідомости й громадської виробленості та прив’язання до своєї Церкви і віри. Цього на жаль не/ можна сказати про провідний актив політичного й громадського життя української діяспори.

Ще гірше мається справа, коли йдеться про частину української католицької ієрархії й чи не загал священства. Неоправдані амбіції й гордість деяких наших Владик причинились найбільше до цієї черго­вої національної поразки й цього не можна закривати. Обоятність до основних справ нашої Церкви зі сторони священства й сервілізм, що покутує серед священиків уможливили шкідливі акції Владик. Тут не йдеться про тих поодиноких священиків, що здають собі справу з кри­зи, в якій находиться наша Церква й співчувають із загалом вірних.Але дивно стає, що загал священства взагалі на ці речі не реагує.Коли 19 священиків в Канаді разом виступили з домаганням, щоб в нашій Церкві ввести англійську мову, то чому не знайдеться досить

- 5 -digitized by ukrbiblioteka.org

священиків, котрі домагалися б переведення в життя в нашій Церкві постанов II Ватиканського Собору стосовно помісности нашої Церкви, збереження Її традицій, обряду, мови, єдности?

Часто чуємо, що того рода домагання підважували б авторитет нашої ієрархії й це було б шкідливе для нашої спільноти. Вважаємо, що цей аргумент не витримує критики. Поперше, що дійсному авторитетові не лише домагання, а навіть найсуворіша критика ніколи ще не пошкодила; подруге, домагання в рямках права і в певних формах завжди дозволені й не можуть підважити дійсного авторитету.

IIПомісність нашої Церкви - це в першу чергу єдність організаційної

структури й одної верховної влади. Такою верховною владою в Східніх Церквах вважається патріярх або верховний архиєпископ. Декрет ІІ-го Ватиканського Вселенського Собору про Католицькі Церкви Східнього Обряду має таке рішення в тій справі:"З огляду на те, що патріярхат є традиційною формою влади в Східній Церкві, Св. Вселенський Собор висловлює гаряче бажання, щоб нові патріярхати були креовані там, де є потреба за рішенням Вселенського Собору або Папи Римського."

Можна ставити питання, чи така потреба заходить у випадку Україн­ської Католицької Церкви. Думаємо, що так. Не будемо тут проходити всіх аргументів, що за тим промовляють, а зупинимось лише на аргу­менті національної української рації. На це маємо право, бо так під­ходять до справ часто інші національні спільноти й такий підхід був аж надто очевидним на останньому Вселенському Соборі /нпр. постава американської ієрархії в питанні вживання чи заборонення атомової зброї; постава польської ієрархії в справі т.зв. відзисканих земель/. Треба ствердити з усім натиском, що справа помісности Української Католицької Церкви й справа Українського Католицького Патріярхату є справами першорядного значення для українського народу так на бать­ківщині, як і в діяспорі. Без завершеної організаційної структури Української Католицької Церкви, як окремої помісної церкви в лоні Вселенської Католицької Церкви, наша Церква в діяспорі перестане бути взагалі українською. Без одного верховного проводу в нашій Церк­ві українська спільнота втратить будьякий вплив на Її дії й дальший розвиток.

Цитований вже Декрет останнього Вселенського Собору про Східні Церкви постановляє, що: "Патріярхи з їхніми синодами є найвищою вла­дою в усіх справах патріярхату, включно з правом креовання нових єпархії і номіновання єпископів їхнього обряду..." Ця постанова забезпечує помісним церквам широкі автономні права й національний характер, якраз через цей верховний контрольний і регуляційний чин­ник. Очевидно, що при тому також національні державні чинники будуть дбати, щоб помісні церкви дбали про розвиток національних релігій- но-церковних традицій й працювали на благо своїх народів в інших ділянках, як харитативна, виховна, соціяльна й економічна. З огляду на тимчасову бездержавність нашого народу, того рода додатковий регуляційний чинник відпадає, а на наш церковний провід часто спада­ють обов’язки по відношенні до нашого народу, котрі в державних народів є в відані державних чинників.

В такій ситуації єдність Церкви й Її національний характер наби­рають подвійної важливости. Така єдність української помісної Церкви має під сучасну пору вийняткове значення для нашого народу на сучас­ному етапі його національного і державнотворчого розвитку. Сама єд­ність народу, його престиж, однообразність релігійно-церковного життя<

і- 6 - Іdigitized by ukrbiblioteka.org

а тим самим духового й культурного розвитку сильно загрожені, коли постанови Вселенського Собору не будуть здійснені в випадку Україн­ської Католицької Церкви в дусі Її окремішности як повної помісної церкви. До речі, коли ці постанови не будуть здійснені по цьому за­думі, що вони його виразно стверджують і що є без сумніву в інтересі поодиноких національних спільнот, а української в тим більшій мірі, то, коли йдеться про Українську Католицьку Церкву в діяспорі, сама рація Її існування підпадає під сумнів. Бо коли підійти до всього комплексу справи з чисто релігійного боку, то є ясним, що для пооди­ноких членів української спільноти в діяспорі справа їхнього індиві­дуального релігійного життя може бути розв’язана й поза нашою Церквою; кожний індивідуально може вибрати собі відповідну Церкву й обряд, бо основним елементом релігійного життя одиниці є віра, а обряд є річчю другорядною. Такий вибір кожного не принесе шкоди для віри, ані для його індивідуального спасіння, але які прикрі наслідки це мало б для цілої спільноти в діяспорі, для українського народу!

Покищо трапляються лише індивідуальні випадки відходу від нашої Церкви, але є всі дані сподіватись, що коли відносини в Українській Католицькій Церкві не будуть упорядковані, й то в найближчому часі, в дусі постанов II Ватиканського Собору, то відхід набере масового характеру, бо така вже логіка роздріблености. Можна побоюватись, що сектярство, а навіть поганство матимуть обильне жниво серед нашої спільноти. Чи можна до цього допустити? Чи не бачить цього наша ієрархія в ЗДА й інших країнах поселення українців? Чи не бачать цього наші священики й загал суспільства, або бодай його провідні оди­ниці? За такий стан відповідають в першу чергу наші Владики й свяще­ники і вони будуть гостро осуджені майбутніми поколіннями, якщо до такого стану допустять. Обов’язком всієї української діяспори є їм на це звернути увагу.

Відповідальність рівно ж спаде на відповідальні чинники Риму, бо дотепер вони були й є контрольним і регуляційним чинником в органі­заційній структурі нашої Церкви - вони назначували наших владик, креували нові єпархії й тому відповідають за поведінку цих владик і їхні дотеперішні акції, що, стверджуємо це з повного свідомістю, не йшли по лінії постанов II Ватиканського Собору, особливо коли йдеться про Декрет про Східні Церкви, й тим самим не відповідали інтересам української спільноти в діяспорі й були проти інтересів українського народу в цілому.

Очевидно, що установлення одного проводу помісної церкви ще не вичерпує всіх характеристик такої церкви й не створює її відразу повноцілою і повновартісною окремою церковною одиницею* Мусить ще бути почуття духової єдности з матірною церквою, що виявлялася б в щоденному житті всієї помісної церкви. Маємо при цьому на думці в першу чергу однообразність обряду й його практик. Цитований дек­рет каже, що: "Східні священики й монахи повинні служити Богослужби згідно з приписами й традиціями, згідно з своїми установленими зви­чаями...". І дальше, що: "До патріярха з його синодом, чи до вер­ховної влади кожної церкви з синодом єпископів, належить рішення відносно мови, що вживається в св. Богослужбах...м Знаємо, що в на­шій Церкві в деяких дієцезіях це рішення було порушене самовільними зарядженнями наших Владик без узгіднення з Верховним Архиєпископом і синодом єпископів.

Коли йдеться про обряд, то над ним взагалі доконано й доконується цілий ряд насильств, чи то з незнання, чи з недбалости. Очевидно, що однообразність неможлива, коли священики не мають можливости його

- 7 -digitized by ukrbiblioteka.org

навчитись і практикувати під час своїх студій. Цьому хіба не важко було б зарадити, якщоб було бажання у відповідальних за це владик.В Декреті II Ватиканського Вселенського Собору про Виховання Свя­щеників читаємо постанову, що: "В випадку коли поодинокі дієцезії не є в стані мати свої окремі семінарії, семінарії повинні бути орга­нізовані для цілої провінції чи країни так, щоб виховання священиків, що в даному випадку повинно бути верховним законом, могло відбуватись на більш ефектовних засадах...” Постанова ця виразно вказує, що в ви­падку потреби можна й треба організувати національні семінарії для виховання священичого доросту й вказує на небезпеку роздріблення зусиль, що приводить до менш ефектовного виховання. В Римі від давна існує українська семінарія, а останньо основано також католицький університет. Чи можливо собі уявити більш ефектовну підготовку укра­їнського священичого доросту, як це можуть забезпечити ці дві інсти­туції? Перебування разом на протязі кількох років питомців Україн­ської Католицької Церкви з усіх країн поселення нашої діяспори дало, б їм можливіть себе пізнати, збагатитися досвідом, зродило б почуття єдности й дало б можливість плекати церковну єдність і обрядову одно- образність. А яка велика користь була б з цього для української куль­тури, духового життя народу!

Чи можливо це здійснити без більших трудностей? Очевидно! І то на­віть без більших економічних жертв для більшости українських єпархій в діяспорі. Думаємо, що будемо близькі правди, коли скажемо, що вдер­жання одного студента богословії на студіях в Римі виносить менше, як в Північній Америці. Треба лише доброї волі і розуміння потреб власної Церкви й народу під сучасну пору.

В Декреті про Світський Апостолят є постанова про Ради Мирян, що по­винні бути організовані в поодиноких дієцезіях Вселенської Церкви.В цій постанові говориться, що такі ради повинні бути організовані також при парохіях, але рівночасно, якщо можливо, такі ради повинні ставати міжпарохіяльними, міжєпархіяльними, а також національними й міжнародніми. З постанови ясно виходить, що Отці Церкви бажають, щоб миряни активізувались більш, як дотепер в організаційному й ду­ховому житті церкви. Декрет виразно надає більше прав мирянам, як вони мали дотепер й тим самим, хоч дуже обережно, всетаки вводить певну демократизацію / в додатку до націоналізації - помісности/ в Церкві.

Для нас особливо важливою є ця частина постанови Декрету, що го­ворить про потребу й можливість організування національних рад мирян. Для спільноти, що живе в розсіянні в багатьох країнах і на кількох континентах така Національна Рада Мирян могла б мати прямо непередба­чене в своїх наслідках значення; вона могла б стати Гарантією єдности багатьох майбутніх поколінь не лише в церковному житті, а також в на­ціональному й культурному, з громадсько-політичним включно.

На жаль, дотепер у цій дуже важливій справі не зроблено дослівно нічого. Не вводиться в життя цього надзвичайно важливого чинника помісности й національної єдности діяспори, хоч всім очевидними ста­ють явища відчуження і духового віддалення та національного розд­ріблення, ну й денаціоналізації нашої спільноти, головно доростаю­чого нового покоління.

Слово й дія в цій справі знову таки в першу чергу за нашими вла­диками й священством. Миряни з певністю піддержать кожну акцію, що йтиме по лінії церковної й національної єдности, по лінії помісности нашої Церкви й збереженні духовости нашої спільноти. Ще не пізно,

- 8 -digitized by ukrbiblioteka.org

можна надолужити й це, що в міжчасі прогавлено, але треба зачати . працювати вже, не відкладаючи й не зводити боїв за несуттєві дріб­ниці чи особисті амбіції. На це ніхто не має тепер права, будь це Владика, священик, монах, чи звичайний мирянин.

0. Роман ГанасЩЕ НЕ ВСЕ ПРОПАЛО

Дня ЗО квітня 1967 в воскресну неділю, в Катедрі св.Петра в Римі на Г£обі св. Йосафата, їх Блаженство Верховний Архиєпископ і Карди­нал Иосиф Сліпий, в співслуженні Впреосв. Митрополита Максима Герма- нюка з Канади, та численних священиків, відслужив торжественну св. воскресну Літургію.По відчитанні св..Євангелія, їх Блаженство Кир Йосиф виголосив воскресний привіт для українського народу. Зміст воскресного привіту їх Блаженства Кир Йосифа в цілості надрукували "Вісті з Риму" ч.5 з 15 травня 1967. Прикро, що до тепер жодна світ­ська ані католицька газета в ЗДА не уважала за вказане надрукувати зміст, цього привіту, який має велике значення, створює благословенні можливості і зроджує багато доброї надії на покращання внутрішнього нашого церковного життя, чого так дуже бажають всі, хто любить свій народ та свою рідну Українську Католицьку Церкву.

Великий проповідник, відправляючи воскресну св. Літургію на гробі св, Йосафата, в його столітну річницю канонізації, зачерпнув думки з його життя, мук, смерти за єдність, так дуже потрібну нині нашому народові і нашій Українській Католицькій Церкві і кличе до нас всіх "Мир, згода, любов та єдність, зготують правду, що ЩЕ НЕ ВСЕ ПРОПАЛО, а навпаки, перед нами відкриваються пляни великого будівництва."Які цінні думки воскресного привіту їх Блаженства Верховного Архи- єпископа Кардинала Йосифа Сліпого! Як багато надії та радости внес­ли вони в зболілі душі нашого народу так на рідній землі як на еміг­рації !

"Чого ж вичікує увесь наш український народ від цьогорічного Ве­ликодня? Здається, що з нами тиснеться кождому на уста та сама від­повідь і те саме молитовне бажання: МИР і ЄДНІСТЬ! Цікаве і впадаюче кождому в око і в увагу, що першим словом, яким Христос відізвався до Апостолів по свойому воскресенню було: МИР ВАМ! Він, як життєда- вець приносить для людини на землі, після всіх страстей, поконання всіх ворогів, якнайважнішу умовину життя - спокій, освободження від всякого страху, навіть від смерти, поєднання з Богом, відпущення гріхів, поєднання з своїми ближніми, щоби обняли друг друга, поєд­нання всіх народів і запевнення остаточного, блаженного і ненару- шимого нічим спокою на небесах. Ані багатсва, ані майно, ані слава, ані амбіції не є в силі осягнути цього, бо вони кладуть в серце якусь більшу ніж недостаток і неповодження ЖАЖДУ* що жене його що­раз дальше в ненаситність і безмірність, створює настрої безогляд- ности і сварів, що роз’їдають суспільство. А цей гін опановує наше життя тепер більше ніж крлинебудь, перше вмотує його в клопоти і ненависть, в пусті спори, в яких він хоч-не-хоч мусить оглянутися за точкоюх̂ опору і стриму, а його може найти тільки в Христі. Бо все

- 9 -digitized by ukrbiblioteka.org

те, за чим він так завзято рветься, проминаюче і не суттєве, хоч здавалося б не раз цінне, не насичує душі: "Яка користь, коли він здобуде весь світ, а свою душу погубить" /Мт.16.26./. І той украї­нець, що стоїть нині в бою на фронті на Сході, і кождий інший на своїй стійці, обезсилений і знеможений підносить очі до Христа, що одинокий може дати те, чого він прагне: МИР ВАМ! Бо справді тільки Христос на нашому розбурханому життєвому морю може принести спраг- нений мир і спокій.

Як другий такий замітний момент в цьому пасхальному часі - є змі­на душевного, психічного настрою. Ви знаєте, як то порозбігалися були Апостоли, які то вони були перелякані терором товпи і катів,як пригнітали їх насміхи, кпини і зневаження Христа під хрестом: "Коли Ти Син Божий, зійди з хреста". Як вони всі були душевно і тілесно прибиті і розбиті, а коли Христос воскрес, коли рознеслася перша ві­домість про це від жертвенних Мироносиць і коли самі впевнились про те, ціла громада, всі прихильники й неприхильники заворушились, бО' сталося щось нове, нечуване щось, що розвіває страх і боязнь, щось, що не тільки усуває сором, але і навпаки ободрює до визнання віри у Воскресшого Христа, словом, створилася нова атмосфера. Все пони­жуюче і розторощуюче минулося: "Дерзайте, аз побідих мір". Те, що сказав колись Христос, здійснюється впродовж віків і здійснюється нині серед нашого народу. Воскресення Христове приносить і нашому народові і нашій Церкві по цілій землі мир і спокій, поєднання, злу- ку і скоординовання всіх творчих сил: зміну захмареного виднокруга та нові перспективи на світле майбутнє. ЩЕ НЕ ВСЕ ПРОПАЛО, а навпаки, перед нами відкриваються пляни великого будівництва. Але мир з Богом мусить дати свободу віри і совісти, а вона певно знищить безбожни­цтво, усуне всі распрі, негодування і непорозуміння. Бо Христовий мир-спокій не означає бездільності, навпаки, це новий почин, кипуча, праця не проливу крови, грози, ЖАЖДИ і ненависти та сварів, але бу­дова Христового царства серед українського народу. Нехай отже з тим Празником'празників по цілій землі, де б ’ється українське серце, злине Христовий спокій і мир, а з другого боку, нехай зникне в ньо­му все, що розкладає і нищить нас, і то як роса на сонці..."

Для наших читачів ми навели найважніші думки з воскресного приві­ту їх Блаженства Верховного Архиєпископа та Кардинала Йосифа Сліпого, виголошеного для українського народу підчас торжественної воскрес- ної св. Літургії дня ЗО квітня 1967 в Катедрі св.Петра в Римі.

Як дуже наш український народ, наша Українська Католицька Церква потребують привернення молитовного душевного спокою, для вірного по- читання Бога! Де нема спокою в душах, в житті народу, в житті Церкви, там нема Бога! Там помножує своє царство диявол і всі його злочини!Чи розуміємо ми всі українці черговий заклик до нас нашого Первоіє- рарха Блаженнішого Кир Йосифа з нагоди минулих свят Воскресення Христа! Чи знайдемо в собі духову силу крушити закаменілі серця, чи знайдемо добру волю обняти брат брата! ЩЕ НЕ ВСЕ ПРОПАЛО кличе до нас наш Владика мученик Ісповідник! Любов, прощення, правдива віра мають силу переносити гори! Чи пам’ятаємо про правду, що один з роз­бійників на Голготі ніяк не хотів навернутися, так як зробив другий розбійник Дісмас, та помимо того Христос Воскрес без нього, та пере­конав всіх, що Він є ПРАВДОЮ, а правда все побідити мусить, і тому радіймо на згадку "Що не все пропало", а навпаки перед нами відкри­ваються пляни великого будівництва. Молімо Бога, щоби заклик Воскрес- ного привіту їх Блаженства Верховного Архиєпископа нашого і Кардина­ла,Кир Йосифа Сліпого,до згоди,до єдности,виявив себе в повноті діл всіх нас,в кого ще б’ється щире українське серце, і не загинула віра в Бога, в відвічальність нашу перед Ним, за наші діла!..

- 10 -digitized by ukrbiblioteka.org

Василь ПасічнякВАЖКЕ ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

У ВІЛЬНОМУ СВІТІ /Продовження/

До другої світової війни найбільш залежною від чужинців була Українська Католицька Церква в ЗДА, Канаді, Бразилії та Арґентині.В тих країнах нашу Церкву дальше уважали Церквою Місійною, не при­знаючи їй повних канонічних прав. Повне канонічне оформлення насту­пило щойно після другої світової війни, коли встановлено митропо­лії в ЗДА та в Канаді, та єпархії в Бразилії і Арґентині.

Іншою була доля наших закарпатських братів та їх Церкви в ЗДА.До 1924 р. закарпатські українці підлягали юрисдикційно спершу пок. Владиці Ортинському, потім Адміністраторові о. П. Понятишинові.В 1924 р. закарпатські українці дістали власного Владику в особі пок. В. Такача. Слабістю Закарпатської Української Католицької Церк­ви було те, що Її Владики та духовенство не виявили себе національ­но свідомими, провадили Церкву безпляново і сліпо виконували заря­дження чужих людей. У висліді цього Українська Католицька Церква закарпатських українців нині втратила майже цілковито своє націо­нальне обличчя, назвала себе Церквою Візантійською, прийняла багато латинських практик, майже цілковито занглійщила богослужби та щораз більше відчужується від українського народу. Всі обрядові зміни практиковані в Українській Католицькій Церкві наших закарпатських братів без спротиву, а то й за згодою Конґреґації для Східних Церков.

Переконливим доказом вартости опіки чужинців над нашою Церквою є сучасне положення Української Католицької Церкви в Югославії. Там, маючи навіть повну свободу праці, Українська Католицька Церква по­волі нидіє, як відірвана від живого пня галузка. Вона має нині 60 000 вірних, 50 священиків /в тому ЗО жонатих/ та двох Владик.Долею тої Церкви ніхто не турбується, ніхто нічим не поможе.

Якщо б ми мали свій центральний провід, Патріярхат, то він напев­но спільними матеріяльними та духовими силами цілої Української Католицької Церкви на чужині дав би поміч та зберіг би нашу Церкву в Югославії від упадку. І це відноситься не лише до Югославії. Деякі наші парохії і в других місцях нашого поселення починають підупадати.

Найбільш пекучими проблемами для нашої Української Католицької Церкви у вільному світі є: 1. Брак покликань на священиків та на мо­нахинь, 2. Катастрофальний брак дяків, 3. Брак тісної співпраці по­між єпископами, духовенством та вірними, 4. Брак впровадження в жит­тя декретів Другого Ватиканського Собору, а головно Декрету про Церкву, та 5* Брак єдности та одного церковного проводу для всієї Української Католицької Церкви.

Брак покликань на священиків - це найбільша для нас небезпека. Українська Католицька Церква у вільному світі начислює около 850 000 вірних і приблизно 750 священиків, в тому числі около 100 священи­ків в віці 75 до 80 років життя. Хто їх заступить? З прикрістю стверджуємо, що українська еміґрація у вільному світі, так родини як і організації, головно організації молоді, безболізно і байдуже сприймають цей факт. Цілком недостатньо думають про те, що коли не стане священиків, прийдеться замкнути церкви. А разом із тим ми пе­рестанемо існувати як окремішня група українського походження. Одна­ково загрозливим для нас є брак покликань на монахинь, які прова­дять парохіяльні школи та навчають наших дітей.

- 11 -digitized by ukrbiblioteka.org

Часто серед вірних можна почути слова критики та негодування про душпастирську працю молодих, тут роджених священиків. Критики їхнього життя та способу праці підносять, що вони, хоча є дітьми добрих українських емігрантів, відреклися свого народу, своїх орга­нізацій, стидаються говорити рідною мовою, не жертвують нічого на народні потреби, впроваджують на свою власну руку різні зміни в богослужбах, не читають українських книжок та преси.

На жаль ця критика у більшості випадків є слушною і потрібного.0 болючою правдою, що, з малими вийнятками, тут роджені священики ніколи поміж собою не говорять українською мовою. Більшість із них не цікавляться проблемами Української Церкви. Це явище є сильніше в ЗДА, дещо слабше в Канаді.

Хто є винний за таке наставлення наших молодих, тут роджених священиків? Ми знаємо, що, приміром, польські, словацькі чи литов­ські священики навіть в третьому поколінні не цураються свого на­роду, всюди розмовляють мовою їхніх батьків, хоча не мають своїх окремих Владик чи єпархій.

В розмові із батьками тут роджених священиків можна почути такі жалі: Як же наші діти можуть бути інакшими, коли ними, в часі їхніх студій ніхто не займався, коли багато із них кінчали чужі семінарії, а ставши священиками, вони не дістали від своїх провідників плянів праці, ніхто їх не вчив, як вони повинні поступати. Тому не дивно, що живучи серед чужого окруження, без належних вказівок від своїх провідників, багато із них піддалися чужим впливам, а навіть підда­лися поняттю меншевартости про наш обряд, Церкву та народ, із якого походять. Як же очікувати від тих молодих священиків охоти жертвува­ти на наші національні потреби, коли вони бачать, що деякі їхні про­відники - Владики ніколи нічого не жертвують самі, хоча часто звер­таються до вірних за пожертвами.

Знавці наших церковних справ у ЗДА і Канаді є переконані в тому, - що коли священики-емігранти залишать цей світ, тоді наші тут роджені священики дуже швидко перетворять Українську Католицьку Церкву на Церкву Католицьку Візантійського Обряду, подібно як це сталося із Церквою закарпатських українців. Це станеться наперід у ЗДА, опісля у Канаді. Деяке надхнення до такої зміни одержують молоді священики у ЗДА від своїх зверхників вже тепер.

А все ж не можна за ці недомагання всієї вини складати на цих молодих священиків, коли питомці духовного семинаря у Вашінґтоні не мають свого українського духовника, того найважнішого виховника, який формує душі молодих кандидатів на священиків. Сповідником на­ших питомців у Вашінгтоні є чужинець, римо - католик.

В житті українців католиків в ЗДА вже довгі роки ятриться неза­гоєна рана, незрозуміла, нечувана в других католицьких народів: між тут родженими священиками й новоприбулими затягнено немов залізну занавісу. Нехіть, відсутність бажання відвідувати один одного спри­чинили відсутність товариського життя між двома чітко визначеними групами, які стрічаються хіба на офіційних зібраннях, на соборчиках чи на конференціях. Таке нехристіянське і некультурне явище в житті наших священиків приносить великі духові шкоди Церкві.

Це саме явище існує теж і в Канаді, проте не у такій гостроті.Де шукати причини цього болючого явища? Болючого, бо який успіх

можуть мати накликування до згоди і до любови, коли священики самі між собою не визнають Христових заповідей братньої любови.

Це явище браку співжиття між священиками продовжується тому, що наші Владики не звертають на це ніякої уваги. Покійний митрополит

- 12 -digitized by ukrbiblioteka.org

Богачевський це бачив і болів із цього приводу, але чомусь не усу­вав цеї ненормальности. Його наслідник митрополит кир Амврозій цей недолік толерує, а часом так виглядає, наче б то й апробує.

Із одним центральним проводом - Патріярхатом - такі прикрі факти не існували б.

Подібно предметом критики вірних є поведінка та праця тут родже­них сестер - монахинь, які вчать у парохіяльних школах.Чуємо нарі­кання головно тому, що наші монахині не люблять і не вживають поміж собою української мови, не люблять нашого рідного обряду, наших тра­диційних звичаїв та з дітьми розмовляють тільки чужою мовою.

Одна із найстарших монахинь ЧСВВ висловилася так: "Не заперечую, що наші тут роджені сестри не люблять свойого обряду, мови і зви­чаїв так, як приїзші. Але вони не є одинокі винні за це прикре не­домагання. Наші Владики довгими роками цілком не опікуються нами, ніколи не відвідують наших монастирів, не цікавляться нашим життям, нашою працею, нічим не помагають нам в наших замірах. Великим опі­куном був пок. Владика Ортинський, та він за скоро помер. Наші сест­ри, які вчать в наших парохіяльних школах, ніколи не дістають нія­ких порад, ані дієцезальних плянів навчання. їх праці майже ніхто не контролює. Тому вони, прямо з досади за те, що їхню жертвенну працю деякі із наших Владик не доцінюють, а їх самих іґнорують,йдуть за духом чужого окруження, серед якого виростали. Можливо, вони не відповідають вимогам української учительки."

І тут, у шкільній ділянці, основним порядкуючим чинником була б центральна юрисдикція і адміністрація у цілій нашій Церкві.

Степан ПроцикCATHOLIC CHURCH OF BYZANTINE RITE

Якщо зробити опит між українцями католиками про правну назву їх­ньої Церкви, то вислід такого опиту мав би історичне і доказове зна­чення. Багато мирян послуговується прийнятою популярною назвою "Укра­їнська Католицька Церква", але це не є вірна й повна назва нашої Цер­кви. Це радше зверхня етикита, а не відображення духа, суті, традиції, коріння й розвитку церковної організації, не говорячи вже про правну її ідентифікацію. Можна поставитись скептично до цієї справи й сказати- навіщо нам займатись тим чи іншим словом у скомплікованій назві нашої церковної організації, коли воно й так мертве. Важний - дух!

Церковна організація не належить до таких, що їх леґальна назва не відповідає змістові, і брак послідовности в ній не толєрується. Наз­ва Помісної Церкви дає читачеві можливо якнайточніше окреслення її го­ловних ознак і не залишає необізнаному потреби для додаткових пояснень. У нашій церковній організації найістотнішим є окреслення обряду. Це визначує окремішність церковної організації, самостійність і тому Ritus Byzantino-Ukraini (Graeco-Rutheni) не може бути якимсь підобрядом нар. латин­ського обряду, лише повноправною Помісною Церквою частиною Вселенської Церкви.

- 13 -digitized by ukrbiblioteka.org

У назві Католицька Церква Византійсько-Українського /Греко-Русько­го/ обряду кожне слово мас своє традиційне й історичне значення, бо ви- вимовою тих слів покривається тисячеліттям виплекані окремі церковно- релігійні вартости окремого українського народу, які стали невід’ємною часткою душі, культури, світогляду, ментальности і національної свідо- мости українця.

Справа легальної ідентифікації церковної організації належить до компетентних найвищих церковних чинників, а в нашому випадкові, коли правильно інтерпретувати Постанови II. Ватиканського Собору про Помісні Церкви - до Синоду Українських Єпископів.

До уваги вірних нашої Церкви щораз частіше й впертіше доходить назва Catholic Church of Byzantine Rite яку Митрополит A. Сенишин без згоди чи постанови Українських Єпископів, але зі згодою чужих американських Єпископів публично продемонстровує. Дві новостворені парафії /у Вашін- ґтоні й Вармінстері/ вже залеґалізовані як католицькі церкви византій- ського обряду, а катедральна парафія у Філядельфії називаються тепер лише ’’Церква Непорочного Зачаття Матері Божої Византійського Обряду.”На епархіяльних стінних калєндарях, які розіслано священикам усіх па­рафій, наша церковна влада означила себе як Archdiocese of Philadelphie Byzantine Rite.Цей підбір слів, що їх філядєльфійський Владика щораз впертіше просуває, відображує не оаму лише номенклятуру, але багато більше: структуальне, організаційне, мовне, обрядове, і духове відчуження, від­рив від одної Матірної Церкви і Її проводу Найвимовніше це пропущення в новій назві слова ’’Українська” Церква, що зраджує усю тенденцію філя- дельфійського Владики позбутися української назви й українського духа в нашій церкві. Слід звернути увагу на факт, що модифікація назви це не симптом в цій ситуації, а завершення дбайливо довгими роками веденої підготовки, відчуження, відокремлення і переставлення нашої церкви під' команду чужих сил.

Отець Й. Баца у Фраквіл /Пенсильванія/, святкував минулого року свій срібний ювілей священства, на який наспіло йому багато привітів, в тому й від церковних достойників. Преосв. С. Коціско, єпископ Карпато Руської Церкви затитулував ювілейне привітання так:

Very Rev. Msgr. Joseph Batza St. Michael's Ukrainian Church ВПреосв. A. Сенишин, Митрополит Української Католицької Церкви затиту­

лував ювілейне привітання так:Very Rev. Msgr. Joseph Batza St. Michael's Church На цьому деклярація й документація неукраїнськости нашої Церкви

Її Ієрархом не кінчається. В документах американського єпископату, в нарадах якого брали участь усі три наші Владики, Преосв. Я. Ґабро і Преосв. й. Шмондюк вписались як єпископи Української Католицької Церкви а ПреосЕ. А. Сенишин там від ’̂ рхидієцезії Філядельфії Византійського Обряду.”

І тут знову не маємо до діла лише з грою слів, але з практикою, яка за тими словами криється. Згадана Американська Єпископська Конфе­ренція голосуванням схвалила своє домагання до Ватикану закрити усі національні парафії в ЗДА. /З одному із Декретів Святійший Отець допу­скає таке право, коли Національна Рада Єпископів про це попросить/.За тиждень по цій ухвалі від польського духовенства пішли листовні і пресові протести. Наші Владики цю ухвалу затаїли перед нами, наше духо-

- 1Д -

digitized by ukrbiblioteka.org

венство мовчить, нашу чуйність приспано, наша преса не забирає голосу; всі ми можемо опинитися перед доконаними фактами-закриття етнічних па-парафій.

Византійський обряд став дуже популярним в Америці. У східній Пен- сильвенії при католицьких церквах є поширена організація Blue Army, якої ціль є ’’навернути росіян” на правдиву віру. Члени цієї армії одер­жують спеціяльні памфлети, вивчають особливості византійського обряду, молитви, пісні, і уживають ’’чотки” як византійську вервицю. Другий стру­мок ’’византійщини” пливе із Дітройту, де, напевно не без участи енту- зіястів згаданої Американської Єпископської Конференції ідуть домагання створити з усіх церков східнього обряду одну інтернаціональну византій­ську церкву.

Недавно у Фордгамі /Нью Йорк/, засновано Pope John XXIII Institute з подібними цілями - вивчити й засвоїти византійський обряд. в цьому інституті інтенсивно влаштовують семінари й лекції, і, щоби бути ближче до византійщини, роблять це в російській мові. Публікації цього інсти­туту друкуються під Imprimatur: Archbishop A. Senyshyn, Philadelphia Byzantine Heritage.

Реєструючи й уточнюючи факти треба виявити їхнє походження, дже­рело і взаїмозв'язок із іншими явищами, бо ці факти не є відірваними, проминаючими, самоцілевими й маловажними. Сама зміна назви церкви не мала б великого значення, коли б за нею не встановлялося церковне ’’удільне князівство”. Проблематична участь й неучасть^Митрополита Сени- шина в акціях Українського Єпископату доказує, що ця Його акція там схвалена, а активна Його участь в Американському Єпископаті, там де схвалюють ліквідацію національних церков, недвозначно відкриває нам дже­рела Його інспірацій і попертя. Не можемо відвернути наших очей і від вищих римських властей, як Папського Делеґата у Вашінґтоні, Священної Конґреґації Східних Церков, і Державного Секретаряту Ватикану, які ніяк не виявили нам навіть об’єктивної незаінтересованости, і тим фактично взяли на себе відповідальність за неупорядкованість й хаотизування ”ви- зантійськогсЗ’ питання і ситуації в нашій Церкві. Текст листа папського Делеґата, використаного Філядельфійським Владикою в довірочному письмі до священиків минулого року, не залишає жадного сумніву в тому, де його автор стоїть, і звідкіля бере ідеологічну і програмову основу філядель- фійський византійський обряд.

У висновку вірні Нашої Церкви византійсько-українського /греко- руського/ обряду мусять прийняти до відома деякі сумні факти в повній глибині їхнього значення: вони не можуть користатися наданими їм Друїгим Ватиканським Собором правами Помісної Церкви; їх відривають від одної Матірної Церкви і Її Проводу, і дають їх як безбатченків, "Іванів без роду” під команду чужих ієрархів; їх не рахують частиною Церкви, як ’’нарід Божий”, але як крам, або як рабів німих, що не вміють запротес­тувати і стати в обороні власної духовости і єдности Церкви. На найближ­чому Першому Соборі Єпископів в Римі вони не будуть заступлені в єдности з Церквою, що ’’живе більш як колинебудь в українських катакомбах і в серцях мільйонів її вірних”, але будуть заблуканими вівцями, вираже­ними у ’’византійському” контексті Митрополита А. Сенишина.

Не знати за які досягнення чужа панська ласка дозволила на титул Philadelphia Byzantine Rite4H за важливі наукові праці, чи за передові хри- стіянські ідеї, чи за визначні богословські чи екуменічні акції нашого Владики, якими кращі католицькі ієрархи у різних країнах стараються ре­формувати духове життя своїх вірних, - чи за нас велике число, з коефі- фіцієнтом долярового потенціялу?

- 1 5 -digitized by ukrbiblioteka.org

Заскорузлість в нашому суспільному житті, де ми користуючись права­ми демократичного порядку і знаючи його вартість толеруємо й плекаємо напівтоталітаристичну оліґархію, ма^ своє відображення також і в церков­ному житті. Тут, в осередку нашого й наших дітей духового життя ми пле­каємо середньовічний рабовласницький лад, закриваємо очі на ігнорування ієрархією наших прав й нашої волі, резиґнуємо з м о ж л и е о с т и бути повно- •превними членами христіянської спільноти у вільному світі й годимось те, щоби торг за наші голови и душі наших дітей завершився без нашої участи. Ми спостерігаємо як в римокатолицьких єпархіях організується і працюють епархіяльні ради мирян, але не піднімемо голосу нашого за ство. рення таких у нас. Ми покірно дивимось на закорінення й поширення руїни Нашої Церкви й чекаємо поки старші шляхетніші й відважніші одиниці ві­дійдуть зі світу цього, щоби тоді вже без протесту стати на службу но­вим панам.

Усі вірні єдиної нашої страждаючої Церкви мусять відкрити свої очі на факт поспішного заБершуБазшя підготовки відірвання американської частини Церкви від цілости саме напередодні історичного Єпископського Синоду в Римі, і щоби не бути заскоченими доконаними фактами -- піднесті свій рішучий голос протесту до кожної інстанції церковної влади в Римі, Ми мусимо голосно і об9 єднано сказати, що хочемо духово і юрисдикційно об’єднаної Української Католицької Помісної Церкви.

Др. Зиновій Ґіль

QUO VADIS, ФІЛЯДЕЛФІЙСЬКИЙ МИТРОПОЛИТЕ?Такими словами належало б пращати філядельфійського митрополита

перед Його відлетом до Риму на Сесію Собору католицьких владик.Чи маєте в пляні дальше іґнорувати єдність Синоду українських вла­

дик у проводі з Блаженнішим Верховним Архиєпископом, Кардиналом Сліпим і Його постанови які Ви приняли, кладучи свій підпис?

Чи може відкриєте нам авторство тези про те, що український като­лицькій патріярхат - це діло комуністів?

Чи відкриєте нам скільки і чиїх підписів пішло до Риму проти юрис­дикції патріярхату на американському терені і від яких організацій?

Чи може поясните нам, Владико, причини недопущення юрисдикції Вер­ховного Архиєпископа у ЗДА і чи скажете нам, чи дійсно Вам є приємніше брати участь у конференціях американського латинського Єпископату й іґнорувати конференції українських Владик?

Чи могли б Ви, Владико, пояснити нам хто розбиває єдність укра­їнської Помісної Церкви і чому?

Ось такі питання насуваються коли переглянути філядельфійський "Шлях" від 28 жовтня І9&2 /число І̂ З/ і від 18 листопада І9&2 /число ]ф / } де редактори звітували про відкриття Другого Ватиканського Собору та про похід учасників Собору до базиліки св. Петра. На сторінках цього тижневика редактори помістили дві дуже багатомовні знимки: перша в англомовному ’’Шляху” з ось таким поясненням:Archbishop Seneshyn in Vatican Council’s Procession без згадки, що все таки цей Archbishop є Ukrainian ; друга в українському числі ’’Шляху” /число І4.6 / з іншим по-

- 16 -digitized by ukrbiblioteka.org

ясненням: "Українські католицькі владики у процесійному поході до ба­зиліки св. Петра”. - Перша представляє філядельфійського Митрополита самого-самісінького, немов заблукану овечку серед моря римо-католицьких мітр. Друга - зображує численних українських владик разом у процесій­ному поході, і там без великого труду можна пізнати постаті наших Вла­дик: Преосв. Мартинця, Борецького, Ґабра, Корниляка, А-рхиєп. Букатка, Архиєп. Бучка, Митрополита Германюка і т. д., але даремно шукатимемо між ними Філядельфійського Митрополита! Він, Митрополит Кир Амврозій, зовсім відокремлений від гурту^українських владик! Чому ж Митрополит не є разом з нашими, там де є Його властиве місце? Невинний випадок? - чи заздалегіть заплянована сепарація? Не вірю, щоби наші владики не ба­жали філядельфійського Митрополита у сойому гурті! Митрополит сам добровільно приєднався до чужих. Цікаво знати які мотиви стоять за та­ким вимовним актом? Зрозуміло, що Філядельфійський Митрополит краще ЕІдрізнявся своїми кольоровими ризами на тлі латинського клєру, а фо­тографічна сочка контрастово вірніше схопила Його незабутню сильветку. Та все таки сам факт в своїй основі остався для українського єпископа­ту, мирян і для пересічного українця дуже прикрою,болючою, компроміту- ючою і образливою подією! І можна б дальше питати себе самого: як довго ще миряни мають співати в своїх церквах пісню: ”Боже нам єдність подай”- щоби врешті бачити і свого м итрополита в гурті своїх рідних Владик? Співати, і поділяти оптимізм Лесі Українки - Contra spem spero.

Невже ж відсутність філядельфійського итрополита в гурті наших Владик підчас походу в Римі мала б бути тим сумним предвісником відлу­чення нашої філядельфійської митрополії від Матірної Церкви? Чи Філя- дельфійський Митрополит думає піти слідами єп. Елька, який за словамио. Др. І % Гриньоха:

. .".Відчувши в собі дану з чужої ласки владу февдала, він забрав з собою покірні овечки і сів з ними у човник, шукаючи притулку в чужих, латино-американських пристанях. Кажуть, що кілька'міся­ців тому він доплив туди, звідки почав плисти — до пристані при ”вія С. Оффічії” над Тибром ... Користи з цього нікому, коли сумно кінчиться бундючий шлях раболіпників і низькопоклонників. Свою "місію” вони виконують .. ”Оці цитовані слова дуже змістовні і жадних коментарів не потре -

бують!А тепер покиньмо Рим і знову відкриймо ’’Шлях” від дня II грудня

1966 р. /число 50/ де Archbishop’s Chancery Office помішує статтю під на­головком ’’Геральдика”. Давши на вступі коротке пояснення цього слова, його історію, Митрополича канцелярія повідомляє, що в ново збудованій катедрі у вітражах є поміщені герби Папів: св. Пія X, Пія XI, Пія XII, Івана XXIII, ПавлаVI ; римських кардиналів: Чіконіяні, Тести, Ваньоцці; наших владик: митр. НІептицького, Ортинського, Богачевського, Сенишина;оо. Василіян, оо. Францісканів, оо . Редемтористів, Сестер Василіянок, Сестер Служебниць ПНДМ, Сестер Місіонарок Покрова Матері Божої; герби України, українських земель, міст /Львова/, герб ЗДА, міста Філядель­фії , Філядельфійської архиепархії, міста Стемфорду і Стемфордської єпархії, міста Чікаґо і єпархії св. Миколая. І дальше Митрополича кан­целярія пише таке: ”3 повищого опису бачимо, що ця катедра буде прига­дувати майбутнім поколінням церковно-народну діяльність Української Католицької Церкви.” На мою думку ця катедра також буде пригадувати майбутнім поколінням ще і той великий нетакт будівельного комітету,

- 17 -digitized by ukrbiblioteka.org

який очолює сам філядельфійський Митрополит-українського роду, який знайшов місце на герби римських кардиналів, як Чіконіяні, Тести, Ва- ньоцці, для себе самого, для міст Стемфорду і Чікаґо, але не знайшов місця для тодішного живого ще Первоієрарха цілої Української Церкви в світі— Верховного Архиєпископа і Митрополита Кир Иосифа, що понад •17 літ карався по таборах за вірність церкві і свойого народу! Ця ка- тедра буде пригадувати всім будучим поколінням теж слова Дмитра Доро­шенка, що писав: "Жадна культурна нація не допускається такого недос- тойного поводження зі своїми визначними людьми, як це ми бачимо на жаль серед Українців", або слова Івана Франка: "Народ, що не шанує своїх ве­ликих людей, не варт зватися освіченим народом."

Під цей жалюгідний знаменник "недостойного поводження зі своїми визначними людьми" належить також підтягнути і інший сумний факт а саме, що "Шематизм Української Католицької Провінції в ЗДА 1966 - І9б7", в якому поміщено фото-знимки Папи ПавлаУІ, кард. Ваньоцці, філядель- фійського Митрополита, Владик Стемфорду і Чікаґо, на жаль не має фото- знимки Блаженнішого Верховного Архиєпископа і Кардинала Йосифа Сліпого, що є фактичним Головою Української Католицької Церкви.

А коли вкінці долучити до цього цілого комплексу ’Ьедостойного по­водження зі своїми визначними людьми" і цей факт, що сьогоднішний фі­лядельфійський Митрополит не видав урядового розпорядження всім свяще­никам Митрополії згадувати обов’язково в Богослуженнях ім'я Блаженні­шого Верховного Архиєпископа, то як тяжко повірити в щирість привітання Філядельфійського Митрополита Блаженнішому Верховному Архиєпископові до Риму, з нагоди Його 75-річчя уродин та 50-річчя священства! А це приві­тання і не дуже коротке!

Яка вартість "патріотичних проповідей, посланій і звернень Митро­полита в Україну" у світлі цих фактів?

Колись католицька "Америка" /і£ травня 196/4. р., число 91/ писала: "...Ми, українці католики в ЗДА, у хвилині, коли на митрополичому престолі володіє наш голова і князь Церкви, ВисокопреосвятценнішиЙ Кир Амврозій, не сміє забувати, що як в всесвітній політичній так і в релігійній ділянці очі всього світу звернені на ЗДА."

Це оголошення передрукувало паризьке "Українське Слово" з таким влас­ним кометарем: "беручи справу загально, прямо вірити не хочеться, що до такого абсурду договорився католицький щоденник."

Одначе нам треба погодитись зі словами "Америки" в одному, що пколи на митрополичому престолі володіє наш князь Церкви, Високопрео - священніший Кир Амврозій", очі всіх українців католиків у цілому світі дійсно звернені на Філядельфійську Митрополію, - як на зразок удільно­го царства, яке у своїй суті репрезентує роз’єднання, анархію, і єдиний в житті Української Католицької Церкви випадок ребелії-вилому проти ін­тересів Української Католицької Церкви і Народу.

До наших читачів найкраще в цій ситуації звернутись словами німець­кого Філософа Макса Вебера, який закликав: "Ти мусиш безоглядно зло по­борювати, бо інакше і ти є відповідальний за його поширення І"

- 18 -digitized by ukrbiblioteka.org

НА АКТУАЛЬНІ ТЕМИВірних Української Католицької Церкви турбують сьогодні проблеми,

що вимагають дискусії і рішення в дусі христіянської любови й добра Церкви. Тому що ці проблеми можуть бути вирішені лише компетентною цер­ковною владою - Синодом Українських Владик - нам, мирянам прислуговує право бути поінформованим, висловлювати думку, апелювати, просити, до­магатися і навіть протестувати.

Тими справами, шо огортають песимізмом і сумнівами кожного думаю­чого українця католика, є:

Невідрадне становище, неупорядкованість і відсутність центрального керівництва внутрі нашої Церкви, брак повної юрисдикції Голови Помісної Церкви, а опісля справи календарні, літургічної мови, роля мирян, паро- хіяльні школи, обрядові справи, "латинізація", та відсутність будь-яких заходів в цілі оживлення нашого церковно-релігійного життя в дусі еку­менізму .

2. Брак уваги для справ непорушности й збереження наших релігійно- обрядових традицій нашою церковною владою, цілковита мовчанка наших душ- пастирів,/за вийнятком тих, що явно працюють проти/, та неактивність Єпископату.

3. Потреба негайної скоординованої акції Ієрархів, духовенства та мирян в зв’язку із Першим Вселенським Собором Єпископів в Римі, в напря­мі юрисдикційного завершення нашої Помісної Церкви.

Інформування громадянства про такі потреби і організування акцій по цій лінії - це статутове завдання нашого Товариства і його програма.. Подаючи інформативні статті в цьому бюлетені Управа вважає, що цей ма- теріял повинен бути використаний у збірних і індивідуальних проханнях до наших Владик і до найвищої церковної влади у Римі, спеціяльно в по­чаткових днях місяця вересня цього року. Лише численними збірними й осо­бистими запитами й проханнями можна знайти контакт з нашими Владиками і старатись про вияснення й розв'язку поставлених вгорі важних життєвих питань нашої Церкви.

Для кращого охоплення основних думок і для улегшення редакцій поо­диноких петицій друкуємо нижче зібраний у поодиноких точках матеріял./До Відділів нашого Товариства висилаються окремі обіжники/.

Ось поодинокі теми, що їх повинні включити в цілості, або частинно у наших пет ціях:1. Заявляємо повну відданість, пошану, послух та співпрацю їх Бла­женству Верховному Архиєпископові і Кардиналові Иосифови Сліпому, в Його плянах для добра Української Католицької Церкви та її вірних.

2. Ми є одно згідні зі всіми українцями католиками в цілому світі, що Українська Католицька Церква для її дальшого розвитку та життя, пот­ребує передовсім єдности в проводі та діях Українського Католицького Єпископату цілого світу, під проводом їх Блаженства Верховного Архи- єпископа і Кардинала Йосифа Сліпого.

3. Ми однозгідні з українцями католиками в діяспорі, щоби Конфе­ренція наших Владик створила Постійний Синод Української Католицької Помісної Церкви як керівний орган нашої Церкви та добилася визнання та затвердження його Апостольською Столицею. Ми хочемо бачити нашу ієрар­хію сильнок» і. об’єднаною у всіх своїх ріщеннях.

- 19 -digitized by ukrbiblioteka.org

Ц.. Просимо всіх Владик Української Католицької Церкви в світі в ім»я терплячої та переслідуваної Української Католицької Церкви на рідних землях чимскорше включитися в єдність та співпрацю Синоду під проводом їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосфа та спільними зусилями стреміти до утворення Українського Католицького Патріярхату; просити Святійшого Отця Папу Павла наділити Верховного Архиєпископа гіаіріярпшж правами, згідно з постановами Другого Ватиканського Собору

5* Ми однозгідні зі всіми українцями католиками в світі, що Укра­їнський Католицький Патріярхат та Український Католицький Університет св. Климентія в Римі це дві найваясніші установи потрібні для усучас- нення духа Української Католицької Церкви.

6 . Протипатріярхальна акція, ведена нехристіянськими способамив ЗДА, причинилася до упадку церковного авторитету Владик Української Католицької Церкви, помножила ненависть серед вірних тоїж церкви, при­чинилася до упадку віри не лише в ЗДА, але також в цілому світі. Напра­вити загальне згіршення, привернути віру в душі вірних, спокій в Укра­їнській Католицькій Церкві в ЗДА зможуть тільки Владики, коли подбають про любов та згоду підчас і по Синоді Українських Владик під проводом їх Блаженства Верховного Архиєпископа.

7. Зокрема закликаємо Філядельфійського Митрополита Амврозія @е- нишина до участи в Синоді Українських Владик. Відповідальність за бу­дучу долю частини нашої церкви в ЗДА несе також філядельфійський Ми­трополит і ця відповідальність перед Богом і Українським Народом є історично зобов'язуюча.

8 . Просимо та закликаємо українських католицьких Владик, священи­ків і вірних молитися в наміренні Українсько^ Католицької Церкви та Українського Народу.

9. Привернення єдности, згоди та любови серед українських Владик- буде найкращим дарунком всім Українцям в світі та відверне марево руїни їхньої Церкви.

КНИГА СТРАЖДАНЬ І ПОДВИГІВКнига, що приготовляємо до друку має 600 сторінок машинопису.

В ній змальований 18-річний хресний шлях святоюрського Митрополита, його визволення з каторги і перший період його діяльноети в Римі після повороту з неволі.

Автором праці є пані Мілена Рудницька. Вона довго збирала в Римі документацію до згаданої монографії, при чому користувалася, за дозво- Зерховного Архиєпископа, Його величезним архівом.

Особливо докладно з'ясовані в праці закулісні старання Ватикану», що мали на меті визволити Первоієрарха України, Його несподіваний при- приїзд до Італії і реакція публічної опінії світу на ці події. Від пам’ятного дня 9 лютого І9&3, коли поворотець з каторги висідає з ві­денського вагона на малій італійській станції, світова преса стежить за кожним його кроком. Верховний Пастир Української Церкви стає за ніч, одним з найбільш відомих персонажів світової сцени. Українська Церква й Україна набувають завдяки ньому небувалої досі поваги й симпатії.Десять інформаційно-пропаґандистських бюр з мільйоновими фондами не могли б були досягнути для української справи того, що зробив приїзд

- 20 -digitized by ukrbiblioteka.org

до Риму Кир Йосифа Сліпого, осяяного авреолею мучеництва й рідкісною моральною величчю. нОце перший раз в історії українська людина знайшлася в центрі уваги світу11 - стверджує автор. Доказом правдивости цього твер­дження служать сотні голосів чужоземної преси, цитовані в праці.

В дальшому праця розглядає всебічну діяльність Кардинала Кир Йосифа в Римі, зокрема Його послідовні зусилля ознайомити західний світ зі славним минулим христіянської України та добути для Української Церкви устрій самобутньої і самоврядної церковної організації, об'єднаної по всій землі під одним проводом. Підтвердження Апостольським Престолом статусу верховного архиєпископства для Львівської Митрополії та визнання Декретом II Ватиканського Собору /’’Про Східні Церкви”/ рівности прав Верховного Архиєпископа з патріяршими правами - оце етапи на шляху до патріархального устрою Української Церкви. Названі епохальні досягнення Первоієрарх України добув протягом дуже недовгого часу, незважаючи на несприятливі для української справи політичні умови.

Перед нашими очима зарисовується силюета великої історичної постаті, людина залізної волі й енергії, людини суворої і твердої для себе і ін­ших, людини дуже нелегкої / бо ’’великі люди рідко бувають легкими”/, не­зламного борця, що йде від успіху до успіху, від перемоги до перемоги.Він вірить у своє покликання, його девіз:"Великого бажати!”

Значення книги також в тому, що автор посилається на сотні статтей світової преси і таким чином зберігає на майбутнє цінний документальний матеріял.Назва книги - НЕВИДИМІ СТИГМАТИ - це натяк на вісімнадцятирічний страдницький період життя Первоієрарха. Вислів "стигмати” вжитий, зви­чайно в пененосному значенні. Авторка бажала висловити думку, що Перво­ієрарх з небувалим героїзмом ніс кайдани за Христа та що сліди тих кай- дан залишилися на його душі.

Дивний^заголовок? Дивний, як дивною є доля Українського Верховного Пастиря. В Його житті так багато незбагнених таємниць... Як пояснити факт, що людина немолода і слабкого здоров’я витримала 18-річну каторгу? Для чого совєтський уряд випустив на волю голову Церкви, яку він пере­слідує, яку замучив і оголосив поза законом, та дозволив йому виїхати до Риму? Де таємниця успіхів, де таємниця снаги людини, що, перейшовши крізь безодню горя, негайно після повороту на волю розгортає інтенсивну діяльність і сімдесятих роках свого життя творить великі діла? Ці та інші хвилюючі питання можна пояснити тільки в надприродному аспекті, каже автор. Звідсіля дивний наголовок книжки.Зі змісту:

%

З большевицької каторги до ватиканського палацу - Початок нової доби в історії Української Церкви - Папа плаче - В центрі уваги світу - Геро­їчний шлях жертви і мучеництва - Подорож з Мордовії і з Москви до Італії -Закулісні події, що обумовили звільнення - Шедевр ватиканської диплома­тії - Комунізм і релігія - Релігійна політика/СРСР за Хрущова - Східня політика Папи Йоана XXIII - Перші прилюдні появи поворотця з каторги - Поворот до активного життя - Перші зустрічі з духовенством і народом - Кир Иосиф про стан релігійної справи в СРСР і про свої переживання на на засланні - Митрополит А. Шептицький і Митрополит Й. Сліпий, схожості і різниці - Новий стиль боротьби за права Української Церкви - Соборовий Отець - Вимога створити Український Патріярхат - Мощі мученика за Унію в храмі св. Петра - Заснування Українського Католицького Університету - Подорожі по Італії - Верховний Архиєпископ - Петрові наступники і Укра­їнський Верховний Архиєрей - Що думає про Кир Йосифа світ - Що завдячує йому Українська Церква і український нарід - Божа рука в долі Перво­ієрарха.

- 21 -digitized by ukrbiblioteka.org

ІЗ ДІЯЛЬНОСТИ ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇКАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Другий З’їзд Делегатів від Комітетів і Мужів Довіря Краєвого Комі­тету за Створення Київсько-Галицького Патріярхату, дня 23 квітня І9&6 р, в Нью Йорку, прийняв Статут і силою його постанов оснував ’’Товариство X за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви”

Згаданий З’їзд вибрав Керівні Орґани Товариства в такому складі: Управа: Почесний голова - Проф. Михайло Тершаковець; Ред. Василь Пасічну.

Голова; Др. Євген Ґіль і Богдан Ясінський - заступники голови; інж. Степан Процик - секретар; інж. Лев Коленський - скарбник; інж. Іван Куземський - організаційний референт; Др, Ярослав ИІав’як - пресовий референт.

Контрольна Комісія: Др, Богдан Шебунчак, ред. Василь Качмар, інж. Ми­хайло Хронов *ят.

Товариський Суд: Др. Роман Осінчук, Др. Юрій Старосольський, Др. Іван Козак.

XУ подвійно-ювілейному І9б7 році, в 75-річчя з дня народження

і ^О-річчя священства Їх Блаженства Верховного Архиєпископа і Кардинала Йосифа Сліпого Краєва Управа Товариства ще на початку цього року заіні- ціювала по всіх своїх відділах влаштувати з цієї наго.ди святочні концер­ти. Хоч дехто висловлювався критично до таких імпрез, говорячи, що "Кар­диналові треба не такого вияву льояльности а конкретної праці для здій­снення Його плянів”, то святочні імпрези й концерти не перестають бути у нас і на дальше найпопулярнішою формою вшанування великої людини або історичної події. Наше Товариство не обмежується лише до декляративного вияву думок і бажань його членів - вірних Української Католицької Церкву але стремить також до здійснення ідей і плянів Їх Блаженства Кардинала Йосифа Сліпого.

XУправа видрукувала й поширила по всій Америці й частинно по інших

теренах мистецькі картки з ювілейними привітаннями для Їх Блаженства 1 Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, відбитки яких друкуємо на внутрішнії сторінці обгортки, з наміренням масової їх висилки Ювілятові від поодино­ких родин й індивідуальних осіб. Хоч назверх така акція може виглядати для критичної людини як ще один незобов’язуючий вияв льояльности ДО Архй' пастиря, то Управа поклала вагу на інші аспекти акції.

Насамперед це масове висилання карток до Верховного Пастиря, який є рівночасно символом ідеалів, стремлінь і страждань українського народі і церковно-релігійної спільноти, має підкреслити волю вірних Української Католицької Церкви і бажання зберегти єдиний церковний провід і одну непо" дільну матірну Церкву, єдину для всіх вірних що живуть на Україні і тих що розкинені по всьому світі, під керівництвом Синоду Українських Єпи­скопів. Воно також заперечило, кинену серед чужого світу болючу і зло­чинну агітацію, що наш Верховний Архиєпископ це ’’пастир без овець” . ЦиЛ ми докажемо, що Його вірні живуть усюди там де їм доля призначила, та вони розуміють і обстоюють справу єдности й самобутности їхньої Церкви.(І дальший аспект акції, може найважніший, це доказ вірности нашій помі^

- 22 -digitized by ukrbiblioteka.org

незалежній Церкві і її найвищому Архипастиреві, чого часто не хочуть бачити чужі високі ієрархи, в плянах яких незалежність й помісність на­шої Церкви не знаходить місця.

Є надія, що ця акція буде успішною саме тому, а другі почини, які Управа Товариства плянує і проводить, допоможуть вірним Української Ка­толицької Церкви сказати їхнє слово напередодні історичного першого Со­бору Єпископів Вселенської Католицької Церкви у Римі.

XДня 2І± червня і 2 серпня цього року з ініціятиви Краевої Ради То­

вариства відбулись в Нью-Йорку наради представників українських централь­них організацій в справі сучасного положення Української Католицької Церкви. Крім схвалення меморіялу, який тепер дискутується, нарада поста­новила просити ВПреосв. А. Сенишина та Преосв. Й. Шмондюка і Я. Ґабра про уділення в серпні цього року авдіенцій для делегацій, зложених із представників центральних організацій й членів Управи нашого Товариства. Темою авдієнцій плянується обмін опіній про положення Української Като­лицької Церкви в аспекті екуменізму, та спеціяльно про репрезентацію Української Католицької Цуркви на першому Соборі Єпископів в Ргімі, у ве­ресні цього року.

Під теперішню пору Управа одержала відповіді від усіх трьох Владик. Відбуто авдіенцію дня Ц 4, серпня з Преосв. Й. Шмондюком. Повідомлення про висліди авдієнцій буде проголошено своєчасно*

XКраєва Рада рішила сприяти друкуванню книжки пані Мілєни Рудницької

п.з. НЕВИДИМІ СТИГМАТИ. Слід підкреслити декілька важливих аспектів цьо­го видання. Воно має бути інформативне, документальне, історичне й пере­довсім ювілейне. Це видання покриває історично-важливий недавній епізод із столиці Вселенської Католицької Церкви про який заговорив цілий світ, Книжка нотує події та їх значення для нашої Церкви і нашого народу. То­му ця книжка повинна бути прикрасою кожної української хати.

До технічного переведення цього завдання і рівночасно фінансування цеї книжки зобов'язалася група ініціяторів із Філадельфії, яка внедовзі оприлюднить свій плян і проситиме про співпрацю усіх, кому ця справа ле­жить на серці.

Тому що Управа Товариства не має власного адміністративного апарату ані встановлених зв'язків до українських громад в других країнах Америки, Европи та Австралії, усі зацікавлені в акціях Товариства, а спеціяльно в поширенні ювілейних карток, кольпортажі бюлетеню ЗА ПАТРІЯРХАТ й ви; данні книжки НЕВИДИМІ СТИГМАТИ, можуть звертатися безпосередньо на адре­су Товариства подану на обгортці цього числа.

- 23 -digitized by ukrbiblioteka.org

ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ: Акція пароха Церкви св. Андрія /Парма, Огайо/о. Івана Петрінки

Громадський Комітет Допомоги Українському Католицькому Університетові в Римі9 Клівелянд, Огайо, доручив мені, як секретареві, сконтактуватися з Отцями наших католицьких парохій міста Клівелянду і Парми й умовитися з парохами про зустріч з членами нашого Комітету в справі Святочного Бенкету в честь ЇХ Блаженства Архи­єпископа Української Католицької Церкви Кир Йосифа СЛІПОГО,

Одержавши від о. Іларіона Бенелика число телефону до о. І. Петрінки, я закли­кав о. І. Петрінку повідомляючи його, що делеґація нашого Комітету бажала б зустрі­тися з ним і обговорити деякі справи зв'язані з вище згаданим бенкетом. Отець Петрінка відмовив зустріч з делегацією і намагався, щоб я йому в телефоні сказав про що ходить. Я, щоб добитися якогось успіху і не бажаючи загострювати справи,по­годився все сказати. В розмові, я попросив о. Петрінку до участи в бенкеті, попро­сив відправити Службу Божу в наміренні Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, проголосити в церкві про наш бенкет і попросив дозволу на розвішення афі- шів і роздання летючок в цій справі.

0. Петрінка не проявляв охоти кооперувати сказавши, що він є проти Кардинала і що не він про всі інші справи рішає, а о. І. Бенедик, якого він є асистентом.

Я особисто пішов до о. І. Бенедика розказати про все. /Перед тим наша делеґа­ція була в о. І. Бенедика у цій справі й натрапила на зрозуміння і прихильність/.0. І. Бенедик сказав: "ідіть і розвіште афіші і роздайте летючки".

На цій підставі я з Др. В. Боднаром поїхали на Парму /Церква св. Андрея/, і розвішали два афіші з портретом Блаженішого, кілька летючок і доручили нашим син­кам роздавати летючки людям приходжячим до церкви, а самі пішли на Службу Божу

По закінченні Служби Божої люди досить скоро розійшлися додрму. Я, Др. В. Боднар і п. Ярослав Бик /тут роджений українець/, стояли під церквою і розмовляли аж доки всі люди не опустили церковного будинку, щоб вкінці всетаки зустрітися з о. Петрінкою, думаючи прихилити його до нас не будучи попередженим щодо його не- прихильности до цієї справи.

Вже нікого не було, ми порашилися з п. Биком. В тім моменті відкрились двері у церкві /ми були віддалені яких 15 кроків від входових дверей/, о. Петрінка вий­шовши з церкви почав здирати афіші і летючки. Я і Др. Боднар приступили, в чемний спосіб сказали хто ми є і спитали чому він здирає афіші і летючки. При тому розве­лась така розмова:о.Петрінка:На цих гарних нових стінах ви не маєте права вішати "адвертайзінґ". Відповідь: Ця справа зв'язана з нашою Церквою а не 11 адвертайзінґ", і "скач тейп"

не ушкоджує стіни. Ми віднеслилися до попередніх наших розмов з Отцями зазнаючи, що на цій підставі мали ми право це зробити тим більше, що робимо це для Великого Мученика і Оборонця нашої Віри і Народу.

о. Петрінка: То є справа опінії чи він є мучеником. Я міг мати більше терпінь як він. Я більше прикладаю уваги звичайному чоловікові. Він є тільки Кар­диналом і це є його особистий титул. Для мене Він не авторитет.

Відповідь: Кардинал Сліпий є Ваш Зверхник, бо Він є Верховний Архиєпископом і Го­ловою Української Католицької Церкви, Головою Єпископського Синоду. о.Петрінка: Не для мене /афтер ол/, я є американець і мені обоятні ці речі /ай

донт кер/.Звернення: Отче, Ви так сильно полюбили чужий світ, може навіть і ворожий до укра­їнців?! /стверджуючи його нервову поведінку і неприхильне ставлення

до нас і справи яку засупаємо/. о. Петрінка:Ми маємо любити навіть своїх ворогів.Відповідь: Ми з Вами погоджуємося що так. Так тоді, Ви, як священик, якого батьки

українці, невжеж не маєте трошки любови до українців?! о.Петрінка:Ні1 Бо українці мої вороги!Заввага: Отче, коли Ви так не любити українців, то не місце Вам у цій церкві

яку збудували українці. о.Петрінка:Єпископ мене тут дав і я не хочу з вами більше говорити .Відповідь: Ми не прийшли сваритись а прийшли просити, але коли Ви кажете, що укра­

їнців не любите,то тяжко з Вами нав'язувати контакт. Слава Ісусу Христу! Здертих афішів і летючок о. Петрінка не хотів віддати, коли ми просили

/держав все зімняте в руках/. Коли ми сказали, що це є власністю Комітету і ми му­симо це мати назад, тоді нам віддав.

Ця неприємна зустріч з о. Петрінкою відбулась в неділю дня Іб-го квітня І9б7р. під церквою св. Андрія на Пармі, Огайо.

За правдивість 2 Циновій КвітСекретар Комітету

- 2А -

digitized by ukrbiblioteka.org

Нижче публікуємо листа польського мирянина до свого духо­вого зверхника. Зміст цього листа нехай буде для нас гріз­ною пригадкою, що жде і нас, якщо не протидіятимемо захо­дам тих наших церковних владик, які замість зміцнювати апробовану і підтримувану Римом незалежність і самобут­ність Української Католицької Церкви, готові підпорядку­вати її чужій духовній ієрархії. Редакція

ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ: Відкритий лист до Архиєпископа ДірденаПереклад з польської мови.Друковано в "Дзєнніку Польськім" за 26 квітня 19^7 року.

Ваша Ексцеленціе!Пишу по польськи, бо моє знання англійської мови недостаточне, щоб роз­

казати про те що я думаю про поступування Вашої Ексцеленції у відношенні до католиків польського походження.

Ми, поляки, громадяни 3»єднаних Держав Північної Америки, є льояльними громадянами держави, але ми не забуваємо про зв'язки з нашими родинами в Польг щі, з польською культурою і звичаями, одержаними від наших батьків і дідів.

Багато з нас виховалось на цій культурі ще в Польщі.Не кожний однаково розуміє поняття культури, і на цьому тлі виникла певна

незичливість Вашої Ексцеленції до поляків.Польська культура базувалась протягом тисячоліття на правдах Католицької

Церкви, і тому ми боронимо її у вибудуваних поляками церквах.Ваша Ексцеленція виявили незичливість у відношенні до нас, поляків, зараз

в перших місяцях влади Вашої Ексцеленції в метрополітальній столиці - ДІтройті.Вичислю декілька фактів:1. Негайно по перебрані влади Ваша Ексцеленція звільнили з митрополіталь­

ної курії трьох священиків-поляків, яких на це становище покликав світлої пам’я­ті кардинал Муней, а на їхнє місце Ваша Ексцеленція покликали німців і ірляндців

2. Покликаючи новий комітет освіти для католицьких порохіяльних шкіл Ва­ша Ексцеленція поминули поляків.

3. Коли в одній із парохіяльних шкіл батьки вимагали науки польської мови для 380 дітей, сестра - директорка, одержавши поучення від шкільного комітету, запротестувала проти такої вимоги. Щойно по довгих намаганнях батьків шкільний комітет погодився на науку польської мови, але поза шкільними лекціями.

і|. Ваша Ексцеленція покликали комітет будови церков, зложений з ірляндців і німців, - без поляків. При обсадженні цих постів Ваша Ексцеленція хіба свідо­мо поминули католиків польського походження, які мають вищі кваліфікації за тих, які покликані.

І дальше, Ваша Ексцеленція не висилають клєриків польського походження до духовної семинарії в Орчард Лейк, яка існує вже біля сто років, і яка випустила цілий ряд єпископів Католицької Церкви.

Рівно ж Ваша Ексцеленція назначили ірляндських священиків на капелянів Чина Феліціянок в Лівонії з ціллю денаціоналізації кандидаток до цього Чина польського походження.

До цього слід додати відповідь Вашої Ексцеленції Центральному Громадському Комітетові, поміщеному в "Дзєнніку Польськім” від 17 березня цього року, невід­повідну формою і змістом.

А вже кульмінаційним пунктом незичливости Вашої Ексцеленції до католиків польського походження являється постанова збору Єпископів під проводом Вашої Ексцеленції в справі ліквідації етнічних парафій в ЗДА. /Схвалена, припускаю, більшістю голосів ірлянських єпископів/.

В зв’язку з тим вважаю, що поступування Вашої Ексцеленції, як Дітройсько- го Митрополита, в відношенні до каталиків польського походження не є згідне 3 христіянською етикою й наукою Церкви Христової.

Зазначую, що я є католиком віруючим і практикуючим, і тому така нехристі- янська діяльність мого Архиєпископа дуже мене болить.

З поважанням,Адам Робаковскі7 6 І4.6 Філдінґ , Дітройт, Міч .^8228

digitized by ukrbiblioteka.org

Ц іна: £0 цент ів

ЗА ПАТРІЯРХАТ - Бюлетень інформації Товариства за Патрі- ярхальний Устрій Української Католицької Церкви. Видає Краява Управа Товариства. Матеріяли і коресподенцію сла­ти на адресу: Ukrainian Catholic Association

P.O. Box 11012 Philadelphia, Pa. 1914-1

digitized by ukrbiblioteka.org