№10 (83) грудень 2010 року

1210

3

6

ТиЖденЬ відродження

В гОри!!!Чи міг ІСУС

згрішити?сУЧасниЙ

ЙОВ

54

звіт передБОГОМ

дОБрОЧинна

аКЦІя

тЕМа НоМЕра

2

ÁÀвÍÊÎÂÈÉ ÊÐÀÉËþáов³ ó íаñ íå áракóєÄо краþ äитиíñтва ñвоãо.Àлå ж вам ñкажó, çа÷арóєÁарв³íковиé краé áóäü-коãо.Òам ñтåжкó äо л³ñа вкриваєÁарв³íковиé килим м’якиé,Áарв³íковиé раíок вражає,À також, ñп³в птаõ³в äçв³íкиé.Îçåрöå ó л³ñ³ там в’єтüñя,Ïриваáлþє ó äалå÷иíü.Íовиé ñаíатор³é «Áарв³íок»×åкає: Ïриéä³тü! ³äпо÷иíü!Äо ваøоãо ñåрöя там çможóтüÇ лþáов³ килим ñплåñти.ß ваñ çапåвíяþ – поможóтü Äжåрåлüöå там ñили çíаéти.Áарв³íковиé краé, íа÷å каçка,Áарв³íковиé краé - то краñа!Áарв³íковим ñяéвом палаþтüÒам в³÷í³ ñвят³ Íåáåñа.

2Олена БаБЄнЦОВа

Наш Господь, Ісус Христос, прийшов у цей світ як не-

втомний слуга, виконуючи люд-ські потреби. Від Нього похо-дило джерело зціляючої сили, яка відновлювала тіло, розум і

душу тих людей, які звертали-ся до Нього. У Своєму служін-ні Він більше часу присвячував зціленню хворих, ніж пропові-ді. Зелені схили галилейських пагорбів, багатолюдні дороги, узбережжя, синагога – будь-яке місце, де Він знаходився, ста-вало лікарнею, і там приймав Ісус. Своїм ніжним дотиком Він очищав прокажених, під-німав паралізованих, повертав здоров’я страждаючим чолові-кам і жінкам.

З 19 по 30 вересня відпочи-ваючі в санаторії «Барвінок» отримали можливість на собі відчути дотик руки Спасите-ля, а також відчули насолоду від переваг здорового способу життя. Кожний ранок починав-ся з бадьорої зарядки і надиха-ючих роздумів, які допомагали кожному пізнати Божу любов і знайти свій особистий шлях до нашого дивного Ісуса. Господь благословив чудовою погодою, пригрівало ласкаве осіннє соне-чко, і під час довгих прогулянок всі насолоджувалися дивовиж-ними пейзажами Божого тво-ріння. Під час ранкових і вечір-ніх лекцій відпочиваючі могли глибше дізнатися про 8 принци-пів здоров’я, а також про прості методи профілактики і лікуван-ня різних захворювань. Звісно,

відпочинок був би не таким приємним, якби не посвячена праця наших кухарів, які що-дня дивували новими страва-ми простої і здорової їжі. Не тільки жінки, але і чоловіки із

задоволенням відвідували кулінарний клас, де кухарі розкривали секрети своєї майстерності.

Наші гості приїхали із різними проблемами здоров’я: з діабетом, гіпер-тонією, проблемами із трав-ленням, але, слава Богу, за ці 10 днів показники у всіх значно покращилися. Від-почиваючі на собі відчули ефект оздоровчої програми

«Новий старт», заснованої на 8 принципах здоров’я: правиль-

не харчування, вживання води, фізичні вправи, сонячне світло, відпочинок, стриманість і дові-ра Богу. Ми віримо, що сам Гос-подь діяв через руки наших ін-структорів та лікарів, коли вони використовували прості методи лікування, і ми бачили, що Він торкався не лише тільки їхніх тіл, але і їхніх сердець. У бага-тьох з’явився глибокий інтерес до духовних питань та бажання змінити свій спосіб життя. В останній вечір наші відпочива-ючі ділилися благословеннями, які вони отримали за 10 днів, і ми разом славили Бога за Його зціляючу силу, яка може не лише відновити здоров’я, але і зігрівати серця.

В Дусі Пророцтва ми читає-мо: «По милості Своїй Господь наділив санаторії такою си-

лою для полегшення фізичних страждань, що тисячі людей збираються в них, бажаючи по-збавитись від недуг. І у біль-шості фізичні зцілення супро-воджуються зціленням душі. У Спасителя хворі отримують свободу від гріхів. Багато ви-ходять із наших санаторіїв з но-вими серцями. Ці люди, повер-таючись до своїх сімей, сяють, як зорі в світі. Господь робить їх своїми свідками. Їх свідчен-ня таке: «Я бачив Його велич-ність, я вкусив Його милість. Ідіть, послухайте, всі богобійні, і я розповім, що Він учинив для моєї душі» (Пс. 65:16, Свідо-цтва, 6, стор.226).

Ми розуміємо, що на терито-рії Західної України більшість громадян притримуються тра-диційної форми віровчення та закриті для істини. Ці люди мають потребу в тому, щоб їм не тільки розповіли про істи-ну, але і доторкнулись до них в покращенні їхніх страждань та хвороб. З осені цього року поді-бні санаторні заїзди будуть про-ходити постійно, і ми сердечно запрошуємо вас та ваших дру-зів і рідних вкусити та побачи-ти, який благий Господь.

Дізнатися про найближчий заїзд та зареєструватися ви мо-жете за телефонами:

(093)-1481514 (050)-8866166 (097)-3898181

Дотик СПАСитЕЛЯ

ти, який благий Господь.

розкривали секрети своєї

3анатолій ТерШаК

З 25 по 30 жовтня у місті Льво-ві, в приміщенні стародав-

нього францисканського храму XVII століття, де проводить бо-гослужіння друга громада Церк-ви Адвентистів Сьомого Дня, відбувся молитовний тиждень відродження, на який був запро-шений пастор з Запоріжжя Сер-гій Борисович Молчанов.

Зустрічі відбувались під на-звою «Усе можливо віруючому». Були підняті актуальні теми сьо-годення. Пастор С. Молчанов спонукував членів церкви і гостей громади по-іншому по-дивитись на знайомі Біблійні події і історії, спонукував їх за-думатись. Чому ми відразу не отримуємо відповіді на молитву, чому є страждання у житті пра-ведників? Було сказано про мо-литву, її силу на прикладі життя Адвентистів в Україні, брат при-водив приклади зцілень людей

внаслідок єлеєпомазання. Жит-тя Христа було показано так, що ті хто відвідував зустрічі ще раз замислились над тим, що і Христу в Його земному житті не все так легко давалось, Він про-водив ночі в молитві, щоб отри-мати відповідь від Бога і Його підтримку.

Незважаючи на те, що зустрічі проводились в україномовному середовищі, а брат проповідував

російською мовою, ні у кого не виникло жодних непорозумінь чи конфліктів. Навпаки, до кін-ця зустрічей С. Молчанов читав українську Біблію, а людей при-ходило все більше і більше. На початку зустрічей було 40 чоло-вік, а в суботу ввечері, незважа-ючи на те, що в першій громаді було свято жнив, на служіння прийшло більше ста чоловік. Було приємно бачити, що ті бра-ти і сестри які рідко відвідували зібрання, після першого відвід-ування цих зустрічей, на протязі робочого тижня приходили на кожне служіння. Служіння, яке тривало біля години пролітало на одному подиху і всім здава-лось, що так швидко. Можна відверто сказати словами бага-тьох братів і сестер, яким дуже сподобались ці зустрічі, це дій-сно був тиждень відродження.

ТИЖДЕНЬ ВІДРОДЖЕННЯ

Ольга НОШИН

Медичний семінар відбувся 31 жовтня у приміщен-

ні першої львівської громади який зібрав керівників Відділу здоров’я зі всієї області, а також всіх, хто не байдужий до сво-го здоров’я. Семінар про-водила команда з вісьми медиків-місіонерів з Київ-ської конференції, на чолі з Галиною Тиріною – Ке-рівником Відділу здоров’я КК.

Метою проведення семі-нару було ознайомлення з роботою Відділу здоров’я в Українському Уніоні. Відділ здоров’я проголо-шує своїм девізом вислів: «Спробуйте здоровий спо-сіб життя!», і ставить пе-ред собою такі основні цілі:

1. Сприяння розвитку тіла душі та духа

2. Покращення якості життя3. Постійне вдосконалення

СПРОБУЙТЕ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ!У досягненні поставлених

цілей, Відділ здоров’я про-водить велику кількість різ-них заходів, серед них: Клуб Здоров’я, кулінарні курси, Яр-

марки Здорових Продуктів, відпочинкова програма «Табір Здоров’я», облаштовуються Ка-бінети Здоров’я, проводяться спортивні занняття, діє Церква-

кафе. Особливу увагу було приділено саме цій темі - темі християнського кафе, яке пра-цює в Києві під назвою «Вечо-ри здорових традицій». Прово-

дити його можна в малому залі Молитовного будинку у будь-який день тижня, а головне, що запросити сюди можна усіх тих, хто не нава-жується відвідати богослу-жіння в суботу. В приємній дружній атмосфері тут мож-на поговорити і про смачну та здорову фізичну їжу, а та-кож про їжу духовну. Також до уваги присутніх була за-пропонована лекція на тему «Здорове харчування». Піс-ля закінчення семінару був проведений ярм арок про-

дуктів здорового харчування, також працював магазин.

Семінар зібрав понад 30 слу-хачів. Усі щиро дякували київ-ським місіонерам.

всіх, хто не байдужий до сво-

4Ольга нОШин

В останні вихідні жовтня Укра-їнське Біблійне Товариство

проводить День Біблії. Серед безлічі заходів присвячених цьо-му дню – відвідування тих, хто обділений увагою, теплотою та

любов’ю. 1 листопада з цієї наго-ди було влаштовано свято у дитя-чому притулку для неповнолітніх. Притулок – це не дитячий буди-нок. Тут діти перебувають тим-часово – від кількох днів до трьох місяців. Зараз у цьому притулку знаходиться 18 дітей. В основно-му це діти із неблагополучних сімей, та сімей, в яких батьки страждають від алкогольної за-лежності.

Гаврилюк Світлана Петрів-на, завідувач дитячого притулку: “Приїхали гості, привезли Біблію, розказали дітям про Біблію, роз-казали як треба шанувати Бога, хто такий Бог, і як треба відноси-тись навіть один до одного…»

Організаторами акції виступи-ли Українське Біблійне Товари-ство та Міжнародний благодійний фонд “Людина та її світогляд”.

Войтович Віталій Васильович, Виконавчий директор Західного Регіонального Біблійного Товари-ства України: “Щороку УБТ, уже 6 років поспіль, святкує з Церк-вами різних конфесій День Біблії, який покликаний піднести авто-ритет, значення Біблії – Слова Бо-жого... і тому ми проводимо різні такі святкові заходи – виступаємо ініціаторами – це в Церквах про-водиться, в школах, навчальних закладах в різних установах... Ми раді, що сьогодні представни-ки Церкви Адвентистів Сьомого Дня приєдналися до нашого свята і таку гарну програму дітям під-готували”.

Музичну програму підготували діти із першої львівської громади – ансамбль “Голоси Небес” та сі-мейний квартет Швайковських запропонували до уваги слухачів чудову програму. Церква Адвен-тистів Сьомого Дня була одним із засновників Українського Бібі-лійного Товариства – і з того часу підтримує його ідеї у напрямку поширення Слова Божого та до-лучається до доброчинних акцій з цього приводу.

Вовк Роман В’ячеславович, Президент Міжнародного бла-годійного фонду “Людина та її

світогляд”: “Наш фонд на протя-зі багатьох років працює з УБТ. Фактично він був започаткований працівниками УБТ, і це є одне ціле... тільки ми зараз працюємо більше з дітьми, з підростаючим

поколінням, з тими, хто має по-требу в духовній літературі”.

Від учасників акції, Бібліоте-ка притулку отримала близько 200 примірників книг, серед них – Біблії, Нові Заповіти, Біблійні оповідання, Біблійні довідники. Кожна дитина отримала дитячу Біблію та розмальовку.

Такі акції не одноразові. Благо-дійний фонд “Людина та її світо-гляд” давно

співпрацює з притулком, ор-ганізовуючи для дітей різні про-грами та виходи в місто. Церква Адвентистів Сьомого Дня в таких питаннях, наслідуючи приклад Христа, ніколи не залишається осторонь.

адВенТисТи лЬВОВа дОлУЧилисЬ дО дОБрОЧиннОЇ аКЦІЇ

У Львові 3 листопада, в при-міщені офісу Західної кон-

ференції, відбулась зустріч дружин пасторів та пресвітерів львівської області. Організато-ром зустрічі виступила керівник Асоціації «Дружина пастора» Валентина Коржос.

Програма зустрічі була ціка-вою і насиченою. Після духо-вної частини, на якій говорили про три ситуації в житті Марії та Марти, керівник Асоціації Валентина Коржос привітала іменинниць з Днем народжен-

ня. Далі у порядку денному був практикум на тему «Взаємо-відносини дружини служителя з членами церкви». Тут йшла мова про етику дружини пас-тора у складних ситуаціях; про обов’язки і служіння у Церкві; про гостинність та догляд за Домом молитви. Також сестри говорили про зовнішній вигляд дружини служителя. Загалом зустріч пройшла у форматі дво-стороннього діалогу і мала ви-гляд дружнього спілкування у приємній невимушеній атмос-

фері. Завершилась зустріч мо-литвою за всіх присутніх жінок та їх посвячене служіння біля своїх чоловіків.

На річній нараді Західної конференції буде проведена ще одна зустріч, але вже для дру-жин служителів всієї Західної конференції.

Керівник Асоціації «Дружи-на пастора» Валентина Коржос запрошує усіх дружин пасторів приєднатись до неї 6-7 грудня у Львові.

Ольга нОШин

ЗУсТрІЧ дрУЖин пасТОрІВ Та пресВІТерІВ

5

Одноманітність людського життя іноді спонукає нас

до думки, що так буде завжди. Минають дні, місяці, роки… Ми накреслюємо певні плани, сподіваючись, що виконаємо їх. Безумовно, планування – розум-на річ, проте у жодному разі не маємо права забувати про певні пріоритети. Справа в тому, що завжди в житті є щось першо-чергове, що вимагає негайного втручання, оскільки впливає не лише на сучасне тимчасове бут-тя людини, але й на її майбутню долю.

Апостол Яків застерігає: «По-слухайте ви, що кажете… під-емо до того міста й перебудемо там один рік і будемо торгувати та заробляти! Ви, котрі не зна-єте, що станеться завтра, – яке ваше життя? Адже це пара, що на мить з’являється, а потім зни-кає» (Як. 4:13,14). Щодня ми зу-стрічаємось зі сумною дійсніс-тю, що свідчить про крихкість людського життя незалежно від віку, професії, освіти і накрес-лених планів.

Пам’ятаймо: навіть викону-ючи Божу справу чи займаю-чись дуже корисною суспільно-громадською діяльністю, ми усього завершити не зможемо. Знайдуться ті, котрі нашу спра-ву після нас продовжать. Однак існують речі, які маємо учинити ми, тільки ми, бо крім нас ніх-то не зможе їх зробити, ні про-довжити: «Кожен з нас сам за себе дасть звіт перед Богом» (Римл.14:12).

Більшість людей, на превели-кий жаль, взагалі не думають, що їм прийдеться будь-коли за себе звітувати. Їхній прин-цип однозначний: «Веселощі і радість… їжмо і пиймо, бо за-втра помремо» (Іс. 22:12). Інші вважають що, «не швидко ви-конується вирок над лихими вчинками, а тому серце людське повне бажання чинити зло» (Екл.8:11). Навіть ті, котрі ка-жуть, що вірять у швидке друге

ЗВІТУЄМО перед БОгОМ І ВласниМ сУМлІнняМ

Микола ЖУКалЮК

повернення на землю Ісуса, жи-вуть думкою: «Мій пан запізню-ється» (Матв.24:48). А це вкрай небезпечно, адже ніхто не може гарантувати, що з ним трапить-ся завтра. А якщо так, то, перш ніж сьогодні підемо на відпочи-нок, маємо відзвітувати перед Богом за прожитий день.

На щастя, по Божій милості, ми дочекались кінця 2010 року. А це означає, що отримали мож-ливість підсумувати 365 наших щоденних звітів за минулий рік і навіть виправити помилки че-рез покаяння і щирі молитви.

Новий рік – це завжди важли-ва зупинка (Єр.6:16), аби озир-нутись назад, спитати у Бога та власного сумління, чи пра-вильною була наша дорога жит-тя в минулому. Чи відповідали наші вчинки, слова, взаємини з ближніми високим біблійним стандартам. Чи на межі Ново-го року Бог може схвалити нашу вірність і виявлену нами любов до Нього «всім серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою» (Матв.22:37).

Споконвіку Божа родина на Землі раз на рік робила таку зупинку. Давня Божа Церква відзначала десятиденне свято труб, протягом якого проходи-ли богослужіння, приносились жертви очищення від гріхів. Це свято було настільки серйозне, що людина, яка не впокорювала себе перед Богом і не спокуту-вала своїх гріхів могла бути зни-щена (див. Лев. 23:23-29).

Господар і в наші дні очікує поновлення взаємин зі Своїм народом, нового перепосвячен-ня. Це може статись лише після того, наскільки ми, завдяки са-модослідженню, зрозуміємо са-мих себе, чистосердечно перед Богом назвемо свій гріх його ім’ям і пообіцяємо, що за допо-могою Сили згори будемо жити у згоді з Божою волею.

Молитовний тиждень має стати також тижнем примирен-ня і братерського єднання між

членами Церкви. Усі непоро-зуміння повинні бути усунуті, а чисті серця відкриті для при-йняття повноти Святого Духа.

З уваги на Божі вимоги до Свого древнього народу, ми мали б усе зробити, аби під час молитовного тижня наші сім’ї були разом. Усі поїздки, від-рядження по можливості пере-несені на інший час, а відвіду-вання молитовних богослужінь мають бути найбільш повними. Відсутні через хворобу члени церкви, можуть сподіватись на повноту Божих благословень завдяки активним відвідинам своїх братів і сестер, а також спільним читанням особливих молитовних тем що об’єднують усю Всесвітню родину.

Зазвичай молитовний тиж-день закінчується урочистим зібранням спомину страждань і викупної смерті нашого Спа-сителя, тобто Господньою Ве-черею. Христос установив цей памятник неосяжної любові і неоцінимої жертви для зміц-нення слабіючих братерських звязків між Його дітьми і досяг-нення досконалої єдності Божої сім’ї не лише на Землі, а й у всьому Всесвіті.

Пам‘ятаймо, наша мандрівка до Небесного Ханаану завершу-ється. Ми на берегах Йордану, за яким видніється вже Небесна Батьківщина. Ми повинні Си-лою Божою або перейти Йордан, або повернутись у безнадійність пустелі цього світу. Рішення за кожним з нас. Наступаючий рік для багатьох християн виявить-ся вирішальним. Відродження благочестя і праведності має розпочатись вже сьогодні. Сила Святого Духа повною мірою го-това зійти на Божу Церкву і в на-шій місцевості. Схилимось же у смиренні біля підніжжя хреста і об’єднаймося для отримання Святого Духа та закінчення Бо-жої справи на Землі.

6НАС СЛІДОПИТАМИ ЗВУТЬ,

БО МИ СЛУГИ БОЖІ ВСІ...

ОЛЬГА НОШИН

Листопад місяць. Слідопити клубу

«Арго» зібралися рано на місці зустрічі і виру-шили в похід. Частина міста Борислава роз-ташована в горах Кар-патах, тому було при-йнято рішення вийти на всі вершини гір, які розташовані в околи-цях міста. 7 листопада члени клубу піднялися на гору під назвою Городи-ще, висотою 630 ме-трів. Біля підніжжя цієї гори є невеличке озеро. Ми помилувались його красою і почали піді-йматись на вершину гори. Був туман, який заважав оглядати бо-риславські краєвиди, але коли ми вийшли на вер-шину, то туман тро-хи розсіявся і ми змогли побачити красу околиць міста та навколишніх гір. Відразу зародилося бажання наступної не-ділі вийти на ще одну вершину – вищу за Го-родище. Оглядаючи око-лиці з гори, пригадала-ся історія про Мойсея, коли Господь сказав ви-йти на гору Пізга і огля-нути ханаанський край, бо він не ввійде з наро-дом в обітовану зем-лю. Перед тим Мойсей благав Господа: «Нехай

перейду ж я та побачу той хороший Край, що по тім боці Йордану, ту гарну гірську землю та Ливан!» дійсно, щоб побачити красу гір, не-обхідно вийти на гору. В цьому є прекрасна символіка, щоб поба-чити красу духовного життя, то підіймись хоча б на одну духовну вершину. Давид колись давно написав: «Спро-буйте і побачите, який благий Господь», тому ми радимо: приїжджай-те в гори Карпати і підіймайтеся на верши-ни, щоб побачити їхню красу!

Тож 14 листопада ми вирушили в похід на на-ступну вершину. Погода була чудова. Ранок. Небо чисте, без хмар, яскра-во світить сонце, те-пло. Настрій хороший. Почали похід не з під-ніжжя цієї гори, а тро-хи далі, щоб пройти через нижчі вершини і по хребті піднятись на найвищу. Це так само як і випробування у вірі. Спочатку Бог посилає легкі випробування, а потім важчі. Але як на-писав апостол Павло, - Бог не допустить та-кого випробування якого ми не в силі подолати.

Дорога на цю верши-ну була довгою. 4 годи-ни ми підіймались вго-ру, але радість була ще більшою. Кудись зникла втома. Ніхто не гово-рив, що було важко. На вершині гори слідопити вчились розводити вог-нище і будувати намет з гілок дерев. Чомусь дуже смачною була їжа. Дорога з вершини була коротшою, але дуже складною. Не раз чи-тав як вірні Божі діти, вальденці, ховалися в горах від переслідувань воїнів Ватикану. Доро-га, якою ми йшли, то не рівненька дорога, ас-фальтована. Ми йшли кам’янистим яром, пе-релазили через повалені дерева. Було важко, але коли вийшли на трасу, то радість знову на-повнила нас. Тепер ми знаємо, що зможемо і в горах переховуватись. Бо ж пророцтва з Бі-блії говорять про пере-слідування дітей Божих перед Другим приходом Христа. Найголовніше - залишитись вірними Богові, а сили для збе-реження віри Він дасть.

Чекаємо наступного походу. Приєднуйтесь до нас!

ПОХІД В ГОРИ

7

8

ЦЕРКВИ³ñтор³я матеріал підготував Валентин ШеВЧУК

З приходом Радянської влади (у 1944 році) на терени За-

хідної України, відкривається можливість реєстрації громад. Це стало реальним в результаті політичного тиску на Сталіна під час зустрічі великої трійки у Ялті 1945 року (однією з умов відкриття другого фронту, було надання релігійної свободи в СССР).

Нажаль, у цей час у Володи-мирі була дуже мала кількість членів церкви, менше 20 душ. Тому за порадою обласного служителя Кирила Макієвца, ця невелика група була приєд-нана до громади села Мишів Іваничівського району.

З 1946 по 1948 роки пресві-терське служіння звершував Дмитро Семенович Лукашен-ко, родом з села Пожарки. У 1947 році хрещення приймає Віра Степанівна Вознюк.

У 1948 році Лукашенко давав водне хрещення 5-ом особам, троє із них були з Володими-ра: Петро Ролюк, Іван Вознюк, Зоя Запорощенко (Зоя перед хрещенням вийшла заміж за воєнного Єроменко, після хре-щення зазнавала зі сторони чо-ловіка гоніння за віру). У той час зібрання відбувалися у се-стри Марії Запорощенко.

Важким часом для громади виявився восьмирічний період, починаючи з 1948 року, коли Дмитро Лукашенко виїхав із Володимира. Хоча у цей час об-ласним пастором по Волині був Олександр Павлюк, доступ до міста Володимир-Волинський був обмежений, у зв’язку з його знаходженням у прикордонній смузі. Місто Володимир було закритим для стороніх осіб.

Богослужіння проходили не-легально. Підпільні служіння відбувалися у будинках членів церкви. За кафедрою пропо-відували: Іван Палига, Федір

ІсТОрІя грОМади ВОлОдиМир – ВОлинсЬКиЙ в період 1944 – 1990 років

Шульгат, Антон Пукало та Іван Вознюк - місцеві члени церкви.

Тоді в громаді не було руко-покладеного пресвітера, тому один раз в квартал на вечерю їздили у громаду Мишів, де ру-копокладеним пресвітером був Йосип Гуліта (цікавим є факт, що за браком рукопокладеного проповідника, місцевий пре-світер Гуліта звершував обряд вінчання).

В 1950 році членами групи АСД у Володимирі були: по-дружжя Яків та Ядвіга Рибай, Олена Січевська, Антон Пу-кало, Петро Ролюк, подруж-жя Іван та Текля Вознюк, їхня мама Віра, подружжя Іван На-зарович та Наталія Терентіївна Палига, Антоніна Приступа (по чоловіку Шульгат) Марія Запорощенко (теща Лукашен-ка), Євдокія Шафрович, Надія Петрухіна (мама Раїси Рома-нюк), Заходня (старша жінка), Олена Добровольська (згодом була виключена), Володимир Корольков, сестра Аня (жінка військового), ще одна жінка і донька зі сходу країни (жили короткий час у Запорощенко).Усіх -19.

Приблизно у 1955 році до церкви приєднався Михай-ло Лисюк. Як розповідає Іван Вознюк, його прихід до Бога був драматичним. Його дружи-на виявилась невірною у по-дружньому житті. З ревнощів він продав хату, гроші розді-лив, а сам пішов на квартиру до сестри Січевської, яка при-вела його до Бога. Пізніше Ми-хайло Лисюк одружився на ад-вентистці з Донецької області. В свою чергу вона приїхала з своєю подругою Вербицькою, котра поселилася у місті Ново-волинську і була однією з пер-ших адвентистів у цьому місті.

У 1956 році на духовну ро-боту був направлений пастор

Петро Лукіч Бурило. В його обовов’язок входила душ пас-торська турбота за громаду в селі Мишів та Володимир-Волинському. Щоб поселитись у прикордонній смузі, він зму-шений був завербуватися на шахтарську роботу у місті Но-воволинську. У зв’язку з тим, що не було місця для житла у Нововолинську, який тільки розбудовувався, сім’я Бурило два роки проживала у Володи-мирі. Пізніше вони переїхали у Нововолинськ, де проживали до повернення у Володимир-Волинський в 1968 році .

В 1956 році було знято з ре-єстрації громаду села Мишів, тому група адвентистів з Воло-димира почала регулярно про-водити свої богослужіння по домах.

Не маючи власного моли-товного будинку, змушені були проводити служіння у кімна-тах приватних будинків наших членів церкви. Ми мали кілька таких сімей, які пожертвува-ли своїми помешканнями для проведення суботніх богослу-жінь. Це наші дорогі брати та сестри: Іван Вознюк, Олена Січевська, Олена Доброволь-ська, Михайло Лисюк, Федір Шульгат, Марія Запорощенко, Петро Ролюк в селі Льотниче. Богослужіння проходили ре-гулярно. Єдиною літературою для користування були Біблія, для співу – псалми Сіону з но-тами. Для проведення субот-ньої школи роздруковували на друкарських машинках уроки, або вивчали біблійні книги по розділах.

У 1959 році прийняла хре-щення Лідія Данилівна Вітрук (1935 р. н. проживала у місті Нововолинськ).

В 50-х роках, за десять років, до церкви приєдналося лише 2 душі. Це був важкий, критич-

9ний час для життя церкви.

В 1960 році Радянська влада розпускає Всесоюзну раду Ад-вентистів сьомого дня. Церква у Радянському Союзі втрачає централізоване керівництво і йде у підпілля.

З приходом пастора Бурило, церковне життя упорядкову-ється, але через вплив войов-ничого атеїзму та через забо-рону проповіді євангелія, за десять років, у 60-х роках, при-єднується лише вісім чоловік.

Адвентисти, проживаючі у місті Нововолинську, нале-жали до громади Володимир-Волинського.

В 1967 році зусиллями гро-мад Володимир-Волинський та Мишів був організований струнний оркестр, який зі сво-їми виступами відвідав багато громад. Організатори орке-стру: Петро Мись та Степан Єфремович із м. Рожище.

Склад Струнного оркестру:1. Мись Петро – скрипка2. Бурило Таня – акордеон3. Гуліта Вадим – мандоліна4. Романюк Дмитро – мандо-

ліна5. Романюк Володимир – ба-

лалайка6. Романюк Ганна – гітара7. Чернівецька Катерина –

гітара8. Гуліта Софія – гітара9. Бурило Петро - гітара 70-ті роки, для церкви

Володимир-Волинського, при-несли багато приємних пе-ремін. Насамперед підросла молодь, яка всупереч впливу атеїстичної ідеології не втрати-ла віри, а залишилася вірною Богові, втрачаючи багато пере-ваг і можливостей, які пропо-нувало Радянське суспільство – освіта, посади. Молодь, всу-переч усім заборонам, бажала щось робити для церкви та лю-дей.

У 1974 році, за ініціативою Олександра Романюка, був створений перший інструмен-тальний ансамбль на Волині. Музичні інструменти були ви-готовлені власними руками.

Акустичним колонкам і гіта-рам надавались розміри, які могли б вміщатись у легкові автомобілі. Музикантами ан-самблю були: Олександр Ро-манюк, Павло Бурило, Євген Ломійчук, Ірина Шульгат, а співали – сестри Вознюк. Ре-петиції проходили у будинку терплячих господарів, батьків Павла Бурила. Ансамбль ви-ступав в різних громадах Во-линської області, на урочистих служіннях та весіллях, тощо. Користуючись любов’ю і по-пулярністю, група виступала також у Білорусії.

На прохання членів церкви, у 1976 році влада надала офі-ційний дозвіл проводити мо-литовні служіння у домі Єван-гельських християн баптистів, який знаходився по вулиці Ча-паєва. Хоча приміщення було малим і тісним, все ж таки – це була велика перевага мати офі-ційне місце для вільного про-ведення богослужінь.

У 1977 році, після наполе-гливих прохань обох протес-тантських церков, державою був наданий дозвіл будувати спільний молитовний будинок по вулиці Раскової 8. Обидві церкви із запалом взялися за будівництво.

10 травня 1980 року церква адвентистів посвячувала моли-товний будинок, у якому вони проводили служіння 20 років, до кінця 2000 року.

За 10 років сьомої декади прийняло хрещення 12 чоло-вік.

В 80-ті роки відкривається ще більша свобода для церкви. В кінці 1979 року приходить новий пастор Плотніков Ана-толій Якович, який звершував служіння у громаді протягом десяти років.

Цікавим був процес купівлі ним будинку для житла, про-давцем якого була вчителька. Влада робила на неї тиск, щоб вона не продала його сектан-ту. Таким чином влада хотіла уникнути присутності зайвого релігійного діяча у місті. Але інтелігентка зуміла відстояти

своє право, звернувши увагу влади на позитивний вплив ре-лігійної освіти.

Діти пастора Плотнікова не ходили по суботах у школу на навчання. Батька неодноразо-во викликали в різні установи, погрожуючи різними пока-раннями. Але це не вплинуло на рішення пастора зберігати вірність Господу разом зі сво-єю сім’єю. Вірність пастора вплинула на інших батьків адвентистів. За час пастор-ства Плотнікова - усі діти ад-вентистських сімей щосуботи були присутніми на богослу-женні.

Пастор Плотніков був наді-лений даром євангелізації се-ред інших протестантських церков. Він відвідував навко-лишні протестантські грома-ди, серед яких мав авторитет і повагу. Зокрема, в результаті його діяльності у смт. Жов-тневе, сім’я баптистів Йосипа Ланга прийняла адвентистську вістку.

У громаді існував церковний хор, котрим керував Іван Воло-димирович Вознюк. Час нових можливостей для церкви дик-тував нові вимоги щодо більш професійного виконання хо-рових псалмів. Реорганізацію хору провів Павло Майданець, диригент Ковельського хору. Роботу по вдосконаленню хору продовжила Валентина Плот-нікова.

У 1986 році у Володими-рі був організований духовий оркестр за підтримкою Павла Майданця, Леоніда Юхимчу-ка, Віктора Новосада. Брати із Ковеля допомагали нотами, партитурами і особистою при-сутністю.

За десять років восьмої де-кади 20-го століття було охре-щено 17 чоловік, семеро із них – діти із адвентистських родин. Пам’ятною подією для церкви був прихід родини Алєксійчу-ків, яких привели до істини їх неповнолітні діти.

На кінець 80-го року грома-да нараховувала 45 душ.

10

ВІРАжива Микола ЖУКалЮК

Життя досить часто ставить перед людьми на-стільки важкі питання, що не візьметься від-

повідати на них навіть наймудріша людина. Так було завжди. Ось що записав один з мудрих чоло-віків старовини: “Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! і коли я поба-чив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого!” (Еккл.8:14, 17).

Ймовірно, важко було б підібрати кращу живу ілюстрацію до теми Петра Кулакова про незбаг-ненні нещастя, що припадають на долю смертної людини і воскресіння померлих під час Другого приходу Христа. Його виступ до ілюстрації у кін-ці теми був коротким, бо навряд чи хтось міг би краще розповісти про те, що сталося в житті пас-торського сімейства ІВАНА І ДАРІЇ БАБИЧ, ніж сама Дарія Миколаївна. За задумом організаторів програми вони обоє повинні були піднятися на сцену, але обставини склалися так, що Дарія Ми-колаївна вийшла одна. Коли ж вона говорила про сімейні трагедії, що припали на долю сім’ї, Іван Михайлович сидів попереду мене у Львівському молитовному Будинку, уважно дивився на екран, слухав, і я бачив, як крадькома він утирав гарячі чоловічі сльози, викликані гіркими спогадами.

Ті, хто добре знає цю сім’ю, говорили, що не-щасть, що випали на її долю, вистачило б відразу на декілька сімейств, порівнювали пастора Баби-ча з біблійним Йовом.

Знаючи сім’ю Бабич досить близько як своїх друзів, я завжди захоплювався їх мужністю і ві-рою. Не важко уявити внутрішні переживання ма-тері, що розповідає про трагедію своїх дітей. Слу-хаючи її, я гаряче молився, щоб Господь зміцнив її настільки, щоб вона на весь світ не розридалася.

Так складалися обставини, що я був свідком усі-єї цієї тяжкої скорботи і переживань. Спробуй, до-рогий читачу, уявити більш ніж трагічну картину, коли ще молоде подружжя, що виявилося за кор-доном, отримує повідомлення про загибель своїх двох хлопчиків 7 і 10 років, від оголеного електро-проводу високої напруги. Нещастя сталося уранці в п’ятницю, а в суботу велика частина громад в Україні щиро молилася про втіху згори для бать-ків, що втратили найдорожче, що у них було.

Повертаючись уранці в суботу в терміновому порядку з Варшави, вони зайшли під час богослу-жіння у Львівський Молитовний будинок в надії почути, що увесь цей кошмар - чийсь злий жарт. Побачивши ридаючу церкву, Дарія Миколаївна все ж знайшла в собі силу сказати декілька слів: “Наше горе безмежне, але тільки одному Богу ві-домо, чому це сталося з нашими синами.

Нехай буде Йому за усе слава!”Прибувши в Чернівці, де сталася трагедія, Іван

і Дарія в нестерпній скорботі схилилися над тру-нами улюблених хлопчиків, зрошуючи їх облич-чя щедрими сльозами, потім преклонили коліна перед Життєдавцем. Крізь тяжкі ридання при-сутні в залі почули звернені до Бога слова довіри і прохання про втіху. А наступного дня, під час похорону, вже на кладовищі, сонячний день різко змінився чорними хмарами. Щедрі важкі краплі дощу стали свідченням того, що Ісус, усе Небо, плаче разом з нещасними батьками і їх церковною сім’єю.

Пройшли роки, затягнулися сердечні рани. Бог подарував подружжю Бабич знову двох синів і одну дочку. Виховані у дусі повної довіри Богові, діти Бабичів, знаючи про усе пережите у далекому минулому, вже не допускали думки, що може ще щось подібне статися. Тому, коли у відсутність Да-рії і Івана, після медичного обстеження старшого сина Андрія, лікарі повідомили страшний діагноз, діти в страшній тривозі по телефону повідомили про це батьків. Дарія заспокоїла їх і завірила, що з ними Господь і з Андрієм буде все гаразд, адже він готується до пасторського служіння.

Після медичного обстеження, в четвер, Андрій був ще на роботі. В п’ятницю і суботу, завдяки сучасним засобам зв’язку, друзі і родичі в різних частинах світу вже гаряче молилися про його зці-лення. Теж відбувалося і в чотирьох Львівських громадах, де Андрій був бажаним проповідником. В понеділок ще раз зібралися усі члени львівських громад для спеціальної молитви. Того ж дня уве-чері, після пасторського єлеопомазання, Андрю-ша, вже не в силах щось сказати, міцно стиснув тремтячу руку ридаючого батька і помер.

Очікуваного дива зцілення не сталося, але це не захитало довіри до Бога ні Івана ні Дарії. Вони, як і уся сім’я Бабичів, упевнені, що Ісус розділив їх скорботу і обов’язково дасть відповідь на усі “чому?” після зустрічі з втраченими через смерть синами і братами після Славного воскресіння.

Дарія ж закінчила свій мужній виступ словами: “Вірне слово: коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! (2Тим.2:11). Живіть і ви цією надією!”

Дорогі друзі, ось і завершилась серія досві-дів під назвою «Ретроспектива». Але рубрика «Жива Віра» продовжує своє життя на сто-рінках нашої газети. Господь дарує нам чудові досвіди. Якщо ви або ваші друзі можуть поділи-тись своїми досвідами з усією Церквою, пишіть на електронну адресу: noshynfamily@gmail.com, з поміткою «Досвід» або передавайте свої до-свіди через ваших пасторів. Нехай усі почують про дивні і славні діла Господні!

«реТрОспеКТиВа»СучАСНий йоВ

11

БІБЛІЯ промовляєтак людська природа

Iсуса Христа - 3пастор, Михайло МАтВійчук

Як і біблійні свідоцтва, так і свідоцтва Духа Пророцтва також можна умовно розділити

на дві групи:1. Свідоцтва, що вказують на повну без-

грішність людської природи Христа:«Він [Христос] повинен був зайняти Свою

роль Глави людства, прийнявши єство, але не гріховність людини» (Ознаки часу, 29 травня, 1901);

«Не повинно бути ні найменшого сумніву щодо абсолютної безгрішності людської при-роди Христа» (Рукопис 143, 1897);

«Ми не повинні думати, що підвладність Христа спокусам сатани спотворювала Його людське єство, і Він також мав подібні гріхов-ні, спотворенні схильності як людина» (Руко-пис 57, 1890);

«Будьте обережні, дуже обережні в тому, що ви говорите про природу Христа. Не пред-ставляйте Його людям як людину зі схиль-ностями до гріха... Він міг згрішити, Він міг впасти, але жодної миті у Ньому не виникло схильності до зла... Ніколи, жодним чином не допускайте залишитися в розумі людей навіть слабкому враженню, що Христос був заплямо-ваний гріхом і Йому була властива схильність до нього... Він був випробуваним в усьому, як і ми випробувані, але все-таки Він названий «святим». Ця таємниця, залишена людству без пояснення» (БК 5:1128, 1129).

«Нехай кожна людина буде застережена від небезпеки вважати Христа цілком такою ж людиною як і ми, тому, що такого бути не може» (БК 5:1129).

2. Свідоцтва, що вказують на те, що Хрис-тос успадкував занепалу людську природу:

«Людський рід за чотири тисячі років ослаб і фізично і морально. Деградація торкнулася і розумових здібностей. Христос прийняв на Себе немочі людства, яке вироджувалось, бо тільки таким шляхом Він міг врятувати люди-ну від найглибшої прірви падіння» (Христос надія світу, с. 117);

«Він [Христос] прийняв знівечену гріхом, піддану стражданням людську природу, дегра-довану і опоганену ним (гріхом)» (БК 4:1147);

«Христос, який не знає навіть плями гріха чи вади, прийняв наше єство у стані виро-дження» (Вибрані вісті т.1, с. 253);

«Ісус сприйняв людське єство, обтяжене

чотирма тисячоліттями гріха» (Христос надія світу, 49);

«Прийнявши, знівечену гріхом людську природу, Христос тим не менш, не був при-четний до гріха. Він був схильний до слабо-стей і фізичних недосконалостей, властивих людині... Він мав і відчував наші слабкості, і був у всьому випробовуваний, як ми. І, проте ж, Він не знав гріха. Він був агнцем без плями і вади... Ми не повинні мати жодних сумнівів щодо досконалої безгрішності людської при-роди Христа». (Ознаки часу, 9 червня, 1898).

Чи суперечать ці свідоцтва одне одному? – Ні. Вони лише поглиблюють і розширюють наше уявлення про людську природу Христа.

Отже, якою ж була людська природа Хрис-та? Чи була вона такою, як у Адама до гріхо-падіння, чи такою як у нас сьогодні, тобто як у Адама після гріхопадіння?

Якщо, таким чином ми ставимо запитання, ми мимоволі відриваємо один від одного по-няття природи і особи Христа. Неможливо розглядати питання природи Христа у відриві від Його особи і тієї місії, яку Він прийшов виконати на землі.

Основне питання Святого Писання – для чого Син Божий став людиною?

Питання – яка природа Сина Божого – це не біблійне питання? В центрі біблійного опо-відання – спасаюча (рятівна) місія Христа на землі, тобто акцент робиться на тому, що зро-бив Христос, а не на Його природі.

Якщо ж говорити про людську природу Христа, швидше за все, вона відрізнялася від такої, як в Адама до гріхопадіння, оскільки була ослаблена гріхом протягом кількох тися-чоліть, відрізнялася вона і від нашої, оскільки Христос не мав схильностей до гріха. Одним словом, ВІН був унікальною ЛЮДИНОЮ.

«Він [Христос] є братом в нашій немочі, але не у володінні подібними пристрастями» (Сві-доцтва, том 2, с. 202)

Отже, Христос був справжньою людиною, Котрий володів усією повнотою людської природи. Він – більшою мірою людина, ніж кожен з нас. Наше людське єство не може бути мірилом для вимірювання і оцінки Його люд-ської природи. Навпаки, Його людська приро-да, справжня і незаплямована гріхом, – мірило оцінки нашої природи.

12«Біблія – наш найвищий авторитет і правило віри. Свідоцтва

не містять в собі нового світла, але ставлять перед собою мету – нагадати, відновити в свідомості людей вже відкриті в слові Божому істини… Свідоцтва не применшують значення Слова Божого, але навпаки підносять його і приваблюють свідомість людей до Нього…» елен УаЙТ

„Голос Надії” – газета Західної Конференції Церкви АСД.Засновник – Церква Адвентистів сьомого дня.Свідоцтво про реєстрацію – РВ№345 від 4.10.2002 р.Відповідальний за випуск секретар відділу інформації ЗК – Ольга Ношин noshynfamily@gmail.comРедакційна колегія: Борис Коржос, Володимир Скиба, Віталій Шевчук.Комп’ютерна верстка - Павло Ваценко.Газета є некомерційним неприбутковим виданням, що видається і розповсюджується за пожертви.Адреса редакції: м. Львів, вул. Івана Багряного, 36аДля листів: 79041 м. Львів, а/с 6241 телефон: 237-12-13E-mail: advent@lviv.gu.net Номер надруковано в друкарні у м.Борислав Львівської обл. з готових фотоформ. Наклад 1000 примірників.

200 Запитань до Духа Пророцтва

37. на кого був схожий Ісус в дитинстві?

«Христос з’явився на сцені світової історії, як немовля, як дитина, без будь-яких пере-ваг. Його батьки були бідними, тому Він не мав жодних пере-ваг. Він скуштував труднощі, які несе із собою бідність і при-ниження від народження і до зрілості».

ознаки часу 30 липня 1896

«Він говорив і діяв подібно до всіх інших дітей і юнаків, з єдиним виключенням - Він не звершив жодного гріха. В Його житті не було місця для гріха».

коментар АСД на Єв. від Луки 2:40.52 с.1117

38. Чи був Ісус звичайною дитиною, чи обдарованим над-природно – більше за всіх ін-ших дітей?

«Знання, отримані ним і ми можемо надбати. Він чудово орієнтувався в писаннях – це показує, як сумлінно Він ви-вчав їх в молоді роки… Будь-яка дитина може отримати ті ж знання, які отримав Ісус».

Христос надія світу с.70

39. Чи міг Ісус згрішити?

«Він міг згрішити… але в Його житті навіть ні на мить не з’явилось жодної гріховної схильності».

коментар АСД на Єв. від івана 1 с.1128

«Багато людей вважають, що Христос взагалі не був під-даний спокусам, але в такому разі Він не зміг би зайняти міс-це адама і отримати перемогу там, де адам потерпів пораз-ку… але наш спаситель при-

йняв людську природу у всій її фізичній недосконалості. Він зодягнув людську приро-ду, якій властиво піддаватись спокусам. нам не загрожують випробування в яких Він би не встояв».

Христос надія світу с.117

а ви знаєте що…

… серія «Конфлікт віків», який складається з п’яти то-мів, містить 3000 сторінок. дев’ять томів «свідоцтв для Церкви» містять майже 5000 сторінок. Вони були написані протягом 54 років.