грудень 2012

газета факультету філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка

П’ять Поверхів

КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ

Учасники тішили і дивували своїми творін-нями. Перед декламаці-єю кожен сказав про себе кілька слів: - Цигульський Сергій, студент 13-ої гру-пи факультету філології та журналістики: «Я Сергій. Навчаюсь тут чотири мі-сяці, і мені все подобаєть-ся». - Козупляка Олег, студент 13 групи факуль-тету філології та журна-лістики: «Все те саме, як і у Сергія. Тільки я Олег». - Колесник Інна, студентка 43-ої групи факультету філології та журналістики: «Я пишу вірші не тоді, коли наболі-

ло, не тоді, коли хочеться (хоча і таке буває), а тоді, коли смачно приготована кава». - Вербіцька Юлія, студентка 12-ої групи фа-культету філології та жур-налістики: « Всі звикли до того, що я бойова дівчина, бо займаюсь карате, але і я здатна писати ліричні ві-рші». - Бондар Олек-сандра, студентка психо-лого-педагогічного фа-культету: «Я пишу так, як відчуваю». - Луценко Артем, студент 13 групи факуль-тету філології та журна-лістики: «Я пишу вірші і граю на барабанах». Ро з в а ж а л ь н ою частиною заходу став но-вий рок-гурт факультету «Сором». Склад гурту: Ві-кторія Нетребенко – кла-віші та сопілка, Кирило Поліщук – гітара та вокал, Артем Луценко – бара-бани. Представили пісні «Дерево», «Дівчинці у 17»

на вірші Ліни Костенко та чарівну мелодію з участю сопілки. Згодом Кирило продекламував глядачам свої вірші. Для фіналістів батлу організатори ви-гадали сюрприз: скласти вірш-експромт на тему «Новорічне диво». Фіна-лісти, а саме: Інна Колес-ник посвятила у вир каз-ки, а Сергій Цигульський розповів про свою «ма-леньку університетську сім’ю». « П е р е м о ж ц я м слава і халва»! Інна Ко-лесник здобула перемогу і халву, як і було обіцяно. Згодом Ганна Василівна Волчанська, член журі, сказала про Інну: «Сиділа і досиділася до четвертого курсу, і тільки вирішила презентувати свої вірші». Переможених не залиши-лося, а залишились тільки приємні враження. Артем Луценко: «Зробили спе-котним початок зими». Євгенія Котенко

Все можна встигнути, якщо доводити свою безсмертність у вірші Н о в о р і ч н и й батл, присвячений Дню святого Миколая, від-бувся 18-го грудня. Гос-тей і учасників частува-ли смачними цукерками.

2

КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ

24-го грудня в стінах нашого університе-ту студентами четвертого курсу факультету філоло-гії та журналістики було проведено літературний вечір, присвячений видат-ній постаті, мовознавцю, історику української літе-ратури, Юрію Володими-ровичу Шевельову. Вступне слово, в якому висвітлено корот-кі біографічні відомос-ті, взяла Ірина Юріївна Круть, викладач кафедри видавничої справи та ре-дагування. Юрій Шевельов – славіст, мовознавець, зна-вець історії української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник науко-вого та культурного жит-тя української еміграції, професор Гарвардського та Колумбійського універ-ситетів, іноземний член НАН України (1991), пре-

з и д е н т У В А Н у 1959-1961 та 1 9 8 1 -1 9 8 6 р о к а х , ч л е н А м е -р и к а н -с ь к о г о лінгвіс-тичного товариства, Польського інституту мистецтв і на-уки в США, почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Також він був головним редактором журналу «Сучасність». Юрій Ше-вельов – автор 17-ти книг, фундаментальних наукових праць: «Пе-редісторія слов’янської мови: історична фоноло-гія загальнослов’янської мови», «Історична фоно-логія української мови», «Нарис сучасної україн-ської мови» . Доповіді студен-тів всебічно розкривали життєвий шлях видатного мовознавця. Онісієнко Єлизавета розповіла про сім’ю Шевельова, Катери-на Кострицька виступала з повідомленням «Емі-грування Шевельова в Америку». Темою висту-пу Катерини Заносієнко була «Праця Шевельва в тижневику “Час”», «Укра-

їнський вісник». Ілюстру-вали свої виступи презен-таціями. Студенти пока-зали обізнаність і вмін-ня ґрунтовно готувати не тільки практичні, а й літературні вечори. Цей захід дав змогу збагатити свої знання, дізнатися ці-каві факти з життя, твор-чості та наукової праці Юрія Шевельова, а також урізноманітнив “лекцій-но-практичне” життя сту-дентства.

Анастасія Вербицька

3

Літературний вечір пам’яті Юрія Шевельова

4 ПОГЛЯД

Будучи на пер-ший погляд чимось но-вим та неординарним, вона обмежує можливості творчого зростання обда-рованих учнів, ускладнює числовий облік знань. Адже, по суті, 5 балів збільшено у кілька разів. Ось і маємо 100 балів. Мимоволі доводить зга-дувати, яка кількість ба-лів якій оцінці відповідає. П с и х о л о г і ч н о більшість студентів по-требує постійного конт-ролю та оцінювання роботи на кожній парі. При цьому важливим є дозування навчального

матеріалу, контроль його засвоєння. В іншому разі одні будуть працювати систематично, другі тіль-ки напередодні контроль-ної роботи, заліку, екза-мену, треті скоріш за все, взагалі нічого не будуть робити, оскільки за ко-роткий термін не зможуть засвоїти такий обсяг на-вчального матеріалу, що їм пропонується. Щоб дізнатися, як подіяла на студентів ця система, було проведене опитування серед сту-дентів ВНЗ. В цьому опи-туванні взяли участь 30 студентів: 6 чоловік (20%)

зазначило, що стобаль-на система допомогла їм самоорганізуватися. А 24 людини (80%) вважають, що ця система не є прак-тичною, що вона обмеж-ує можливості творчого зростання, що через неї знизились оцінки, тому що викладачі не встига-ють опитати усіх студен-тів на кожній парі. Накопичувальна стобальна система перед-бачає собою роботу сту-дента на кожній парі на 5 балів, але, як вважає сту-дентство, це нереально. Але ми не будемо опуска-ти руки і добиватимемось успіхів у навчанні для того, щоб стати професі-оналами своєї справи, не-зважаючи на зміни.

Анастасія Баур

Сесія 2012-2013 зі стобальною системою Стобальна система оцінювання знань не нова у світовій практиці. Вона давно застосовуєть-ся у багатьох країнах світу, але в Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Ви-нниченка її почали використовувати вперше.

Як все встигнути… ПОГЛЯД Якось вже істо-рично склалося, що в сту-дентів ніколи не вистачає часу, особливо, коли за спиною стоїть сесія і чутно легкий холодок від її ди-хання. Тут ми починаємо робити все й одразу, та ще й дуже швидко, в останню ніч, наївно вважаючи, що нескінченні дні без відпо-чинку для нашого організ-му справа, як то кажуть, “пльова”. Проте ніколи не пізно подивитися на ситу-ацію з іншого боку. Саме для цього існує велика кількість ви-дань, сайтів для допомоги

в самоорганізації життя. Здебільшого всі їх пора-ди починаються з фрази “Ставте перед собою цілі і йдіть до них”. Не зрадив цій традиції і видатний психолог Олексій Івано-вич Вельков. «Чому саме він?», запитаєте ви. Від-повідь буде досить про-стою. Його концепції побудовані не на загро-мадженні своїх настінних календарів купою справ, а на знятті стресу, який, ми добре знаємо, у сту-дента трапляється кожної хвилини: чи то пиріжок не встигли з’їсти, чи то за-

лік пав смертю хоробрих. Вельков же радить бути оптимістичним, вміти сміятися над собою, до-водити почату справу до кінця і правильно роз-раховувати час, в якому головне місце посяде від-починок, а вже після ньо-го всі наші справи будуть даватись набагато легше. Тож, шановне студентство, чіпляйте по-смішки на свої дещо кис-луваті обличчя, дожовуй-те пиріжки і швиденько закривати індивідуаль-ний план з позитивом.

Вікторія Махнюк

5ПОГЛЯД

І малюки, і дорос-лі з нетерпінням чекають Нового року. Дорослі за-лишають у минулому році всі свої проблеми і чека-ють наступного, аби здій-снити мрії, а діти хочуть звичайного свята ялинку, Діда Мороза і подарун-ків. Як завжди, в Україні готують святковий стіл, прикрашають новорічну ялинку, опівночі годин-ник б’є дванадцять, всі вітають одне одного. А зранку під ялинкою дітей чекають подарунки, які приніс їм Дід Мороз. Ми це вже знаємо. Цікаво, як святкують Новий рік в ін-ших країнах? Наприклад, у Да-нії один одному дарують дерев’яну ялинку з тро-лем, який виглядає з-під гілочок. Данці вірять, що лісовий пустун – це вті-лення душі дерева. Опів-ночі хазяйка подає на стіл солодку рисову кашу з се-кретом. На дні цієї миски ховають горішок або миг-даль. Якщо дівчині попа-деться «сюрприз», то в на-ступному році вона вийде заміж. Досить цікава традиція в італійців. У кінці року вони викида-ють з вікон усі непотрібні речі. Італійці піклуються про те, щоб зустріти Но-вий рік не тільки в онов-леному інтер’єрі, але і в новому вбранні. Також існує стародавній звичай:

тридцять першого грудня жінки і чоловіки дарують близьким червону білиз-ну. А маленькі діточки че-кають подарунків від жін-ки-Діда Мороза, яку звуть Ла Бефано. В Амери-ці головну увагу приділя-ють не подарунку, а його упаковці – коробочки і футляри. Подарунок може бути загорнутий в десять одеж, як качан капусти. В Ісландії впро-довж усього грудня батьки не знають турбот зі своїми дітьми. Річ у тому, що Дід Мороз може несподівано до них заглянути у будь-який день з першого по двадцять четверте грудня. Якщо діти не слухають-ся, то замість подарунка у своєму черевику вони знайдуть картоплину.

У Великобританії опівночі господарі будин-ків широко відчиняють двері, щоб старий рік пі-шов, а новий заходив до оселі. Потім чекають пер-шого гостя. Від того, хто першим переступить по-ріг будинку, залежить чи щаститиме у наступному році. Ще одне правило для гостя: він повинен прине-сти з собою корж, віскі й маленький шматочок ву-гілля, який треба кинути у камін. У Греції після того, як годинник проб’є дванадцять, господиня виходить у двір і розби-ває об стіну плід граната. Якщо зернята розліта-ються далеко по подвір’ю, значить у Новому році вся сім’я буде щаслива. В Японії в ново-річну ніч дзвони буддист-ських храмів відбивають сто вісім ударів. Така циф-ра вибрана не випадково. Японці вірять, що кожний з цих ударів виганяє одну з ста восьми людських вад. Ось такі цікаві тра-диції святкування Нового року у різних країнах. Вітаємо вас з Но-вим роком! Загадуйте ба-жання і вони обов’язково збудуться. Треба всього лише повірити в це ма-леньке новорічне диво. Вірте, і тоді у двері до вас постукає справжній Дід Мороз.

ДіанаДолгова

Скоро новий рік

6

«журналістиці навчити не можливо, її треба пізнавати»ІНША ДУМКА

Вже 8 років у стінах Кіровоградського державного педагогічно-го університету існує ка-федра видавничої справи та редагування. Необхід-ність її створення була зумовлена потребами ре-гіону у кваліфікованих кадрах з видавничого та редакторського фаху. Тож на першому плані перед викладачами кафедри сто-їть вимога забезпечення високого рівня професі-оналізму випускників-видавців, журналістів і редакторів української книги та преси. За такий неве-ликий час існування ка-федра може пишатися здобутками у сфері видав-ничої справи та журналіс-тики і, безперечно, своїми випускниками. Звичайно, більшість з них не пра-цює за спеціальністю. Це зумовлено малою кіль-кістю робочих місць на ринку праці та незначною чисельністю видавництв і редакцій у регіоні. Умови, які пропонують на місці роботи, не завжди вла-штовують молодих спеці-алістів. І все ж, незважа-ючи на всі ці проблеми, кожного року на спеціаль-ність приходить велика кількість людей, які бажа-ють проявити себе саме в сфері журналістики чи редакторської діяльності. Цей рік не став винятком.

30 молодих людей попо-внили лави нашого фа-культету. У кожного з них свіжі ідеї, велике бажання вчитися та безліч надій. Запитавши у першокурс-ників, чому вони обрали саме наш факультет, чого вони чекають від універ-ситету та від майбутньої професії, у відповідь чули майже одне й теж. Всі опи-тані в один голос запевня-ли, що ні в якому разі не пожалкують про обрану професію, адже саме вона дає змогу проявити себе як креативну творчу лю-дину, всі з упевненістю сказали, що мають намір працюва-ти саме у цьому р у с л і . Ось що говорить ст удент-ка 13-ї г р у п и , Г о н ч а -р е н к о Юлія, яка в с т и г л а себе по-к а з а т и як дісно т в о р ч а н а т у р а : «За цей короткий період я зрозумі-ла, що на наш фа-культет – це чудова

можливість самореалізу-ватись, познайомитися та поспілкуватись з цікави-ми людьми, які є профе-сіоналами своєї справи, а також весело та з користю провести час. Безліч зна-йомств, нових знань та практики не завадять ні-кому, а навпаки, нададуть більших можливостей у нашому майбутньому. Я задоволена своїм вибором і знаю, що факультетом не помилилася». Досить пози-тивно звучать коментарі «першачків», та випус-кники міркують трішки інакше. Ігор Токар, випус-

ІНША ДУМКА 7

кник 2010-го року, зараз працює на КОДТРК жур-налістом, говорить: «Коли ми на парах мріяли про те, які ми чесні і своєю на-ївністю змінимо світ... це було однією з найбільших помилок! Треба було нас готувати до суворих реа-лій і вчити, як можна ви-жити у заполітизованих рамках. Хоча, навряд чи у когось є для цього фор-мула. Звичайно, в універі було круто, весело, та коли ти приходиш на роботу, починається зовсім інше, вимагають писати так, як їм треба. Якщо на парах ми мали змогу в своєму матеріалі висловлювати свою думку, в усіх статтях від нас вимагали нашого ставлення до тієї чи іншої проблеми, на практиці ж все інакше - журналіст ніколи не повинен висту-пати суддею, він ніколи не повинен давати оцін-ку (навіть якщо все і так зрозуміло). Присутність журналіста у його матері-алі має бути мінімальною, факти мають говорити самі за себе. Так що різни-ця є, і чимала, та наш фа-культет – це велика база, яка, звичайно, допомагає, але я завжди говорю, що журналістиці навчити не можливо, її треба пізнава-ти із середини...». Також погово-ривши з минулорічними випускницями нашої спе-ціальності Ольгою Шевні-ною та Тетяною Пташник, почули купу приємних

відгуків та корисних по-рад. Тетяна п о д і л и л а с я враженнями від роботи в редакції, та дала декіль-ка порад, які знадобляться всім, хто об-рав професію ж у рна ліс т а , р е д а к т о р а . Ось що гово-рить колишня студентка:«На першому кур-сі думалося, щоредакція - це взагалі священне місце, де працює маса людей. А виявилося, що насправ-ді місце хороше, але не священне і для створен-ня газети людей потрібно не так багато. Моя робо-та полягає у тому, щоб знаходити інформацію і висвітлювати її у газеті. Звичайно, бажано це все робити, щоб читачам було цікаво читати газету, тоб-то, знати свою цільову ау-диторію і вміти правильно розставляти акценти. Тут мені, звичайно, знадоби-лися знання з універси-тету. Навіть знайомства стали у пригоді. Взагалі, журналістика – це уміння шукати інформацію і мати багато контактів. Звичай-но, сама професія відріз-няється від тих уявлень, які дають нам в універси-теті, але знання ніколи не доведеться носити за пле-

чами. Навіть уміння вер-стати мені знадобилося на роботі. Але сама про-фесія вимагає постійного навчання та самовдоско-налення. Тож я раджу і за-охочую постійно писати в газети, на сайти із перших днів навчання. Це чудова практика». Ольга в свою чергу, звернулася до сту-дентів зі словами: «Ви ма-єте унікальну можливість потрапити у світ журна-ластики і спробувати усі аспекти цієї професії на собі. Тут вчать основ та особливостей цієї пре-красної професії. Потріб-но хоча б спробувати, адже цей світ – цікавий, позитивний та насиче-ний.» Ось такі різні вра-ження студентів одного факультету. Радує те, що позитивних емоцій все ж більше.

Поліна Борсук

ІНША ДУМКА

Писати для дітей і дорослих, видавати якісну літературу, перекладати і працювати літературним критиком, - все це вміє Іван Андрусяк. В Кірово-граді він бажаний гість. Про це свідчать п’ять про-ведених заходів з його участю. За один день він встиг поспілкуватись про українське книговидання зі студентами видавни-чої спеціальності нашого університету, тут таки ж презентував нові книги видавництва “Грані-Т”, в якому працює головним редактором. Побачився з кіровоградськими шко-лярами і, звичайно, не оминув бібліотеки імені Чижевського. Та попри такий щільний графік, він не відмовився дати інтерв’ю для нашої газети. -Івана Андруся-ка знають як поета і як прозаїка. Що про це ска-жете Ви? -Мій добрий старший друг, великий грузинський казкар Гу-рам Патріашвілі, каже так: людина собі живе, і в неї є такий пунктик, бзік, коли приходить натхнення. В мене такий бзік – це дві речі: поезія і дитяча літе-ратура. Починав я як поет, а іншим рівнозначним

крилом у творчості є ди-тяча література. Все інше – робота. Тобто коли мені треба перекласти книжку, я сідаю і перекладаю, бо це є робота. Але головне – це поезія і дитяча література. -У Вас широке коло діяльності: Ви пи-шете, перекладаєте, за-ймаєтесь критикою і ви-давництвом. Як Вам все вдається? Поділіться з постійно невстигаючими студентами своїм рецеп-том. - Діти. У всьому винні діти. Найкраще пра-цюється тоді, коли в хаті гармидер, вони сидять і товчуться в мене на голо-ві. Ти відключаєшся від усього цього і сидиш собі спокійно працюєш. Вони надихають своєю гарми-дерністю. А гармидерність – це нестандартність. -Коли Ви купуєте книги своїм дітям, яким видавництвам надаєте перевагу?

-Я добре знаю сучасний ринок дитячої літератури і добре знаю кілька видавництв, яким можна довіряти. Почнемо з патріархів, це - “Веселка”. Вони зараз майже нічо-го не видають, але мають десятки років роботи і хорошу репутацію. Се-ред інших – видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, “Грані-Т”, “Видавництво Старого Лева”, “Теза”. Фундаменталісти – “Урбі-но” (дуже якісні перекла-ди). Це видавництва, які працюють системно, а не ті, які можуть видати одну книжку в рік. Ось такий капос-ний письменник відвідав наш університет. Як на мене, дуже цікаво спілку-ватись з людиною, в якій доросла життєва серйоз-ність співіснує з природ-ною дитячою жартівли-вістю і безпосередністю.

Анастасія Зубова

Андрусяк: «У мене можна знайти бага-то капостей, але шкоди точно ніякої.»

Капосний письменник

8

ЗА ВІКНОМ

Перш ніж пере-йти до роману, варто роз-повісти чи нагадати, хто такий Макс Кідрук. Окрім того, що він є молодим письменником, політи-ком, кандидатом у депу-тати по 99-му виборчому округу від партії “Удар”, варто сказати про ньо-го як про особистість. За освітою він інженер-енер-гетик, за способом життя – мандрівник (Еквадор, Перу, Чилі, Фінляндія, Норвегія, Італія – це не по-вний перелік країн, в яких був Макс), за характером – лицар (на свій страх і ри-зик поїхав до Нової Зелан-дії і, порушуючи місцеве законодавство, провів ак-цію на захист честі жіно-чої половини України, яку прирівняли до борделю на одній з радіостанцій краї-ни). Ось така непересічна особистість створила пер-ший в Україні технотри-лер “Бот”. Відразу два ма-лозрозумілих слова. По-перше - “бот“. Той, хто грає в комп’ютерні ігри, напевне, чув це слово, а для непосвячених, бот – це комп’ютерна програ-ма, яка імітує дії людини. Щодо жанру «технотри-

лер», то як си-нонім можна вжити слово «реальність». Адже розпо-відь у такому жанрі є на-уково обґрун-тованою. Це розповідь про те, що і як може статися з тобою навіть в цей вечір, а не через тисячі років. Як наголосив сам Макс, це не наукова фантастика і не пригодницький роман. Тут описуються реальні технології, а не винаходи захмарного майбутнього. А саме про те, до яких ка-тастроф можуть призвес-ти технології, що вийшли з-під людського конт-ролю. Науковою опо-рою книги стали реко-мендації компетентних спеціалістів: кандидата хімічних наук, лікаря-фізіолога і психіатра. Та й сам Макс є фахівцем у предметі своєї розповіді. Так, перш ніж ознайоми-ти присутніх із сюжетом та ідейним наповненням книги, він провів експрес-курс для “чайників” у га-лузі нанотехнологій, фі-зики, роботи людського

мозку. І коли потік інфор-мації технічного характе-ру врешті-решт довів до кипіння філологічний мо-зок аудиторії, Макс перей-шов до наступної частини зустрічі - “питання - від-повіді”. Цікаво, що кожна його відповідь переходила у велику, захопливу, ін-тригуючу розповідь. Що ж, яка людина, такі й істо-рії. Однією з них була оповідь про вищезгадану поїздку до Нової Зеландії. Після того, як на образли-ву для українських жінок новозеландську радіопро-граму ніхто з чиновників не звернув уваги, Макс ра-зом із Сергієм Притулою організував акцію про-тесту, яка полягала, по-перше, в акті “братання народів” в одному з барів країни.

Анастасія Зубова

У переповненому залі бібліоте-ки імені Чижевського 17-го грудня від-булась презентація книги, що здобула перемогу на конкурсі «Коронація слова – 2012», книги, аналогів якої в Україні не-має. Аудиторії був представлений тех-нотрилер “Бот” Максима Кідрука.

Макс Кідрук в Кіровограді

9

10

Відвідувачам га-лереї була представлена можливість побачити уні-кальну колекцію, яка зби-ралася нашим земляком Володимиром Нагорним більше чверті століття на теренах Вінниччини, Чер-нігівщини, Кіровоград-щини. Представлені уні-кальні вироби, більшість з них збереглася в Україні в одиничних екземплярах. Зібрання Володимира На-горного нараховує тисячі експонатів. Спеціалісти

оцінюють його вартість в десятки тисяч доларів. Окрім предме-тів повсякденного вжит-ку та елементів інтер’єру кінця XIX – початку XX

століть, на виставці були представлені вироби, що знайомлять з українськи-ми традиціями ремесла, такими як гончарство, малярство, деревооброб-ка, ткацтво, вишивка, елементами традиційного

ТРАДИЦІЇ

Розмаїття українського побуту 19-го грудня за народни-ми традиціями українці свят-кують День святого Миколая. І зазвичай, всі очікують подарун-ків. Тому саме в цей день галерея “Єлисаветград” зробила черговий дарунок жителям міста і поціно-вувачам української старовини – відкрила нову масштабну експо-зицію “Розмаїття українського побуту”.

одягу, рушниками, куль-това та художня кераміка, деталі верстатів і багато іншого. Увагу приверну-ла і підбірка листівок та фотокарток початку XX століття із зображенням пейзажів українських сіл і типажів українців. Гості довго роз-дивлялися виставку, були щиро і приємно вражені.

Анастасія Брайко

11ПОЗА МЕЖАМИ

Напередодні Но-вого року газета «П’ять поверхів» вирішила по-спілкуватися віч-на-віч з Дідом Морозом. Хоч він дуже поспішав до діточок на свята, нам все ж таки пощастило поставити йому декілька питань. -Доброго дня ді-дусю! Як ваш настрій? Святковий чи думки про те, що знову Вам на свята працювати? - Робота, яка тобі приносить задоволення – це і є свято. Якщо ми бу-демо дивитися на все це з іншого боку, то кожен період є робочим, але най-веселіший період - це саме новорічні свята, тому що в цей час всі люди, від ма-ленького до великого, по-чинають вірити в чудеса. Тому це більше свято, ніж робота. -Ви вже багато років поспіль працюєте, чи не набридла Вам ця робота? -Звичайно ж ні. Це дуже цікава і досить прикольна робота, тому що саме тут ти спілку-єшся з різними людьми. Ось, наприклад, в мене на колінках сиділа і роз-повідала віршик людина, яка входить в двохсотку «Форбс». -Про що найчас-тіше діти пишуть у своїх листах до вас? -Загалом мені пи-шуть зовсім маленькі діти, тому найчастіше у листі

прохання про різноманіт-ні іграшки. -Як всім відомо, найголовніша справа Діда Мороза – це за одну ніч розвезти всім слухня-ним діткам подарунки, але у нас ХХІ століття, тому Дідуся можна поба-чити на дитячих ранках, корпоративах, вечірках. Яке Ваше ставлення до цього? -Позитивне. Це добре, тому що в першу чергу дозволяє мені заро-бити трішки грошей, адже корпоративи розпочина-ються приблизно з 19-го грудня і кожного дня мене запрошують на якесь свя-то. Найбільше в мене було сім корпоративів за один день. -Що є найвеселі-шим у Вашій роботі? -Іноді, коли в тебе йде десь п’ятий корпора-тив, то веселим вважаєть-ся майже все, але ти вже не можеш посміхатися при цьому. Найприколь-

ніше – це те, коли граєш по одному і тому самому сценарію, а в реальності нічого не повторюється. І вже через деякий час тобі вже не потрібні ніякі на-писані сценарії. -Ваші побажан-ня нашим читачам. -Якщо починати поздоровляти з Новим роком і Різдвом Христо-вим, то у вас буде газета лише з моїми поздоров-леннями і побажаннями. Я ж Дід Мороз, в мене цих побажань мільйони. Але на останок можу сказали лише одне: «Вірте. Це най-головніше. Залишайтеся людьми і дітьми. Якщо Ви вірите, і якщо в Вас є той дитячий азарт, то Ваші свята будуть проходити яскраво». Ось так ми по-спілкувалися з Дідусем Морозом, і він побіг далі на корпоративи, а ми - брати нові інтерв’ю.

Анастасія Павленко

Дід Мороз несе мішок — в ньому теплий кожушок

ОСТАННЯ СТОРІНКА

5пГазета

«П’ять поверхів»Редактор:

Анастасія Зубова

Верстка, графічне оформлення:Артем Грицай

Літературний ре-дактор, коректор:Олена Сідорова

12

Спортивна зима

Зима – час для но-ворічних чудес та пригод. Хто сказав, що студенти - це вже не діти? Це діти у дорослому житті, які теж люблять розважатись. Потрібно по-максимуму використовувати зимо-ві дні. Більшість людей взимку звикли сидіти вдома перед телевізором або комп’ютером. Потріб-но змінювати цю сумну тенденцію. Наприклад, чому б взимку не приді-лити увагу зимовим видам спорту, не відчути себе справжнім спортсменом. Наше місто Кіровоград має для цього чудове міс-це, де проводяться люби-тельські матчі з хокею і є групи фігурного катання. Каток «Слайз» все це вам надасть, а ще велику по-рцію позитивних емоцій! Чому б незайня-тись таким професійним зимовим видом спорту як бобслей (це швидкіс-ний спуск на керованих суцільнометалевих санях-спеціально обладнаною

трасою)? Все для цього є: санчата, траса - це вза-галі не проблема. Там де сніг, там і траса, головне щоб був гарний спуск. В іншому зимовому виді спорту – біатлоні - при-йнято стріляти з гвинтів-ки на вогневих рубежах. І це кіровоградській молоді під силу – гра в сніжки чу-дово підходить для цього. Гірськолижний спорт – це швидкісний спуск з сері-єю воріт, позначених жер-диною. В нашому випадку потрібно буде впоратись з іншими «спортсменами» на трасі, яких і потрібно буде оминати задля вда-

лого фінішу. Інший вид – стрибки з трампліна - зву-чать погрозливо, але не має нічого неможливого. Спочатку злет, потім неве-ликий, але який є – політ, і зрештою, благополучне приземлення. Головне тепер зрозуміти, що зима бага-тогранна, в ній є життя - цікаве та захоплююче. Не треба міняти «живі» по-смішки на екранні.

Ольга Шкіперова

Зима…сніг – з цими словами можуть бути по-в’язані найкращі спогади про відпочинок. Зви-чайно, ми, студенти, будемо пам’ятати не тільки гарний відпочинок, але й сесію, яка є «нічним жахом» для кожного студента. Та попри все треба насо-лоджуватись кожним моментом, який дарує зима, вона ж прекрасна…