Модуль 3. Деякі організаційні питання цивільного процесуТема 3.1. Цивільно-процесуальні строкиПлан:1. Поняття, значення і види процесуальних строків2. Обчислення процесуальних строків3. Зупинення поновлення та продовження перебігу процесуальних строків4. Наслідки пропущення процесуальних строків. 1. Поняття, значення і види процесуальних строківВстановлений ЦПК України процесуальний порядок цивільного судочинства забезпечує не тільки правильний, а й

своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з тим, щоб порушене цивільне право було з мінімальною втратою часу поновлене. Цивільними процесуальними строками будуть строки, встановлені ЦПК України для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві. Це строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії (ст. 67 ЦПК).

Значення процесуальних строків. Строки забезпечують гарантованість, реальність і оперативність судового захисту суб'єктивних прав заінтересованих осіб, які беруть участь у справі, та інтересів держави.

Види цивільних процесуальних строків: за способом визначення (ст. 67 ЦПК України) поділяються на: встановлені законом і встановлені

судом (суддею). При цьому, пріоритетність віддається строкам, встановленим законом, і лише у випадку, коли цивільний процесуальний строк не визначений законом, вони можуть бути встановлені судом (ч.1 ст. 67 ЦПК).

Встановлені законом процесуальні строки за чіткістю визначення є: абсолютно визначеними – це строки, які мають чітку визначеність шляхом встановлення своєї

тривалості, наприклад, 3, 5, 7, 10, 15 днів, зокрема орган реєстрації надає суду інформацію про місце проживання фізичної особи протягом 3-х днів (ч. 3 ст. 122 ЦПК).

відносно визначеними – це строки, які мають відносну визначеність і можуть пов'язуватись з іншими подіями, наприклад, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи (ч.3 ст. 122 ЦПК), встановлений судом строк для пред'явлення заявником до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не може бути більшим двох місяців (ч. 2 ст. 265 ЦПК). Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч.2 ст. 220 ЦПК).

Встановлені судом процесуальні строки можуть бути визначені колегіальним складом суду і суддею одноособове різної тривалості залежно від складності і місця вчинення процесуальних дій. Так, суд, враховуючи майновий стан сторони, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі (ч. 1 ст. 82 ЦПК). Питання про відкриття провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду (ч. 4 ст. 122 ЦПК); за суб'єктами вчинення процесуальних дій процесуальні строки поділяються на встановлені для:

суду (судді), зокрема попереднє судове засідання має бути призначене і проведене суддею протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 129 ЦПК);

осіб, які беруть участь у справі – суддя, встановивши недоліки позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення її без руху, про що повідомляє позивача, іншу особу, яка її подала, і надає йому строк для усунення недоліків заяви, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. (ч. 1 ст. 121 ЦПК);

за тривалістю процесуальні строки визначені у ЦПК від менше одного дня до більше трьох

років. ЦПК України передбачає: процесуальний строк менше одного дня: невідкладно повідомити суд про неможливість проведення

експертизи (ч. 6 ст. 53); Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно (ч.1 ст. 218 ЦПК).

процесуальні строки не пізніше наступного дня від вчинення певної процесуальної дії передбачений для: оформлення протоколу (ч.3 ст.200 ЦПК); справа реєструється в апеляційному суді та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу (ч.1 ст. 297 ЦПК).

процесуальний строк в 24 години встановлений у випадках госпіталізації у примусовому порядку психіатричний або протитуберкулезний заклад (ч.4 ст. 280, ч.1 ст.281, 284 ЦПК).

дводенний процесуальний строк: для розгляду заяви про забезпечення позову, поданої до пред'явлення позову (ч. 2 ст. 153);

триденний процесуальний строк: Протягом 3 днів з дня проголошення рішення особи, які беруть участь у справі, можуть подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання та журналу судового засідання (ч. 1 ст. 199); це строк для вирішення суддею питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті (ч. 3 ст. 122). У разі ненадходження від боржника

заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.(ч.1 ст. 106).

п'ятиденний процесуальний строк: За наявності у позовній заяві передбачених процесуальними нормами недоліків суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та встановлює строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали (ст. 121 ЦПК). При неможливості виконати ухвалу суду про подання доказу зобов'язані особи повинні повідомити про це суд протягом п'яти днів з дня отримання ухвали (ч. 4 ст. 137). У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи (ч.3 ст 209 ЦПК).

семиденний процесуальний строк, Це є строком не пізніше якого справа має бути призначена до розгляду після закінчення підготовки до судового розгляду (ч. 2 ст. 156).

десятиденний процесуальний строк з дня відкриття провадження у справі встановлений для призначення і проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 129);: Це є строком подання апеляційної скарги на рішення суду з дня його проголошення (ч.1 ст. 294 ЦПК). Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії (ч.2 ст.228 ЦПК). Заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у судовому рішенні розглядається протягом десяти днів з дня її надходження (ч.2 ст. 219 ЦПК).

п'ятнадцятиденний процесуальний строк: На такий максимальний строк може бути продовжено розгляд справи (ч.2 ст 157 ЦПК). Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження (ч.2 ст. 230ЦПК).

процесуальний строк у двадцять днів має місце, коли подається касаційна скарга з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (ч.1 ст. 325 ЦПК).

Місячний процесуальний строк: Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.(ч.1 ст. 362 ЦПК).

двомісячний процесуальний строк: Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду (ч.1 ст. 303-1 ЦПК).

тримісячний процесуальний строк. Заява фізичної особи про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 5 ст. 280).

річний процесуальний строк: Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.( п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV).

трирічний процесуальний строк. Загальний строк позовної давності відповідно Цивільному кодексу України.

«розумні строки». Так, справа має бути призначена до розгляду в апеляційному суді у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду (ч.2 ст 302 ЦПК). Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця (ст.157 ЦПК).

2. Обчислення процесуальних строківКатегорія «строк» у ЦПК визначається як момент часу - останній день строку триває до 24-ї

години (ч. 5 ст. 70 ЦПК), і як проміжок, період часу - строк обчислюється роками, місяцями і днями (ст. 68 ЦПК). В окремих випадках, цивільно-процесуальні строки можуть обчислюватись і годинами (до 24 годин при госпіталізації у примусовому порядку до психіатричного або протитуберкулезного закладу ст.ст.280, 281, 284 ЦПК). Строк, будучи категорією темпоральною, є періодом часу, який характеризується його початком та завершенням. Перебіг процесуальних строків, їх початок і закінчення визначається статтями ЦПК залежно від того, чи обчислюються вони роками, місяцями або днями.

Строк може бути визначеним вказівкою на подію, яка має неминуче настати і до настання якої можна виконати передбачену нормою процесуального права конкретну процесуальну дію (ст. 68 ЦПК). Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Так, речові докази повертаються особам, від яких були одержані, після набрання рішенням суду законної сили (ч. 3 ст. 142 ЦПК). Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду (ст. 34 ЦПК). Початком перебігу цивільного процесуального строку є наступний день після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 69 ЦПК). Однак, що коли строк обчислюється годинами, то початком його перебігу повинна бути фактична година, яка відповідає вчиненню дій, з якими закон пов'язує початок перебігу процесуального строку.

Строк, що обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, що обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Але якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строки, які визначаються днями, обчислюються з дня, наступного після того дня, з якого починається строк, якщо інше не встановлено законом. Але з цього правила зроблені винятки. Так, касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (ч. 1 ст. 325 ЦПК). Але нормативне регулювання цього питання не уніфіковане.

Коли закінчення строку припадає на вихідний, святковий, інший неробочий день, то за останній день строку вважається перший після цього робочий день. Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка має неминуче наступити, починається з наступного дня після її настання (ст. 70 ЦПК).

Закінчується строк в останній день о 24-й годині, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, то строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту і ці дії підтверджені поштовою квитанцією, штемпелем на конверті.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

3. Зупинення, поновлення та продовження перебігу процесуальних строківЗупинення перебігу процесуальних строків настає у зв'язку із зупиненням провадження у справі.

Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження. Отже, підстави для зупинення процесуальних строків ті самі, що і для зупинення провадження у справі (статті 201, 202 ЦПК).Зупинення провадження у справі оформлюється ухвалою суду, але зупинення процесуального строку починається не з дня винесення такої ухвали, а з тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується (ч. 2 ст. 204 ЦПК). Отже, час, на який було зупинено провадження у справі чи виконання судового рішення, не входить до процесуального строку.

Поновлення та продовження процесуальних строків допускається тільки в разі пропуску їх з причин, визнаних судом поважними (ст. 73 ЦПК). Так, ст. 325 ЦПК передбачено 20-днівний процесуальний строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції. Якщо такий строк був пропущений суб'єктом касаційного оскарження з поважних причин, то на його заяву цей строк може бути судом поновлений (ч. 2 ст. 325 ЦПК).

Право на порушення перед судом питання про поновлення або продовження процесуальних строків мають сторони й інші особи, які пропустили процесуальний строк, встановлений законом для вчинення конкретної процесуальної дії (ч. 1 ст. 73 ЦПК). Для реалізації цього права вони подають письмову заяву за підсудністю – до того суду, в якому слід було вчинити пропущену процесуальну дію або до кого слід було подати документ чи доказ. Одночасно із заявою про поновлення чи продовження процесуального строку належить провести ту дію або подати той документ, щодо якого порушено питання (подати касаційну скаргу тощо). Заява розглядається у судовому засіданні, на яке викликаються сторони і про яке повідомляються інші особи, які беруть участь у справі, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню судом заяви про поновлення чи продовження процесуального строку. Відповідь суду на заяву про поновлення чи продовження процесуального строку дається в ухвалі, якою цей строк поновлюється чи продовжується або в його поновленні відмовляється. Висновки суду про це мають бути аргументованими з посиланням на досліджені у судовому засіданні докази. На ухвалу судді (суду) про відмову поновити пропущений строк може бути подано апеляційну скаргу (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Ухвала, якою поновлюється процесуальний строк, не підлягає оскарженню.

Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання (ч.3 ст. 73 ЦПК).

4.Наслідки пропущення процесуальних строківПравовими наслідками пропущення цивільних процесуальних строків є те, що право на вчинення

процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку (ст. 72 ЦПК). Але із закінченням процесуального строку не втрачається обов'язок особи по виконанню конкретних процесуальних дій. Наприклад, громадяни і юридичні особи, які не можуть подати доказ, що його вимагає суд (суддя), повинні повідомити про це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений для подачі строк доказу винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Притягнення до відповідальності, а отже, і пропущення строку не звільняє таких осіб від обов'язку подати доказ, що вимагається судом (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК). Пропущення процесуального строку не звільняє зобов'язану особу від виконання такої дії, як надання речового доказу. Невиконання ухвали суду щодо збирання доказів (наприклад, допит свідка за місцем його проживання) не звільняє суд за

місцем проведення певних процесуальних дій від виконання такої ухвали. Невиконання в місячний строк окремої ухвали особою, до якої вона спрямована, не звільняє її від обов'язку виконання окремої ухвали (ст. 211 ЦПК).

Тема лекції 3.2. Судові виклики та повідомлення1. Судові повістки2. Зміст судової повістки і оголошення про виклик у суд3. Порядок вручення судових повісток4. Обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування,

знаходження) та про причини неявки в судове засідання 5. Розшук відповідача

1.Судові повісткиЯвка осіб в судове засідання та можливість участі цих осіб в дослідженні доказів залежить від

своєчасного їх поінформування про час і місце розгляду справи чи вчинення певної процесуальної дії. За ст.74 ЦПК судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам,

експертам, спеціалістам, перекладачам. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання,

Судові повістки-повідомлення – надсилаються особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка-повідомлення вручається завчасно.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в зазначені строки (за три дні або завчасно).

Ці положення про строки не поширюються на випадки, передбачені абз.2 ч.3 ст. 191 ЦПК, а саме Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день. У разі відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді, суд, на прохання особи, яка є учасником цивільного процесу, вручає їй судову повістку безпосередньо в суді.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених ЦПК, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, наприклад, електронною поштою. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило про повідомлення не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»).

У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог статей 169, 224 ЦПК (суд або відкладає розгляд справи, або вирішує справу або може ухвалити заочне рішення).

2.Зміст судової повістки і оголошення про виклик у судЗа ст.75 ЦПК судова повістка про виклик у суд повинна містити: 1) ім'я фізичної особи чи

найменування юридичної особи, якій адресується повістка; 2) найменування та адресу суду; 3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом; 4) назву справи, за якою робиться виклик; 5) зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач); 6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення - про потребу дати особисті пояснення; 7) у разі необхідності - пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази; 8) зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату; 9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без розгляду), і про обов'язок повідомити суд про причини неявки.

За ст. 75 ЦПК судова повістка-повідомлення повинна містити найменування та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день і час її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов'язковою. Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповідних документів, у повістці особі, якій вони надсилаються, повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про її право подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.

За ст. 75 ЦПК в оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1-7 і 9 частини першої цієї статті. Оголошення про виклик носить інформативний характер, тобто являє собою інформування осіб, які беруть участь у справі, про вчинення процесуальних дій по справі, в яких участь цих осіб не є обов'язковою. Повідомляються, як правило, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, адже їх явка до суду становить, як правило, право цих учасників цивільного процесу, а не обов'язок.

3.Порядок вручення судових повістокЗа ст. 76 ЦПК судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а

юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду.

Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 419 ЦПК. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і

повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

4. Обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання

За ст.77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

5.Розшук відповідачаЯкщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду

відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному ЦПК. В окремих випадках суд зобов’язаний вжити заходів щодо розшуку відповідача. Якщо

місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. (ст.78 ЦПК). Тема лекції 3.3. Судові витрати

1) Поняття та види судових витрат2) Судовий збір3) Витрати, пов’язані із розглядом справи4) Розподіл судових витрат та їх повернення

Поняття та види судових витратПровадження по справі передбачає певні грошові витрати, що виникають у зв’язку з проведенням

огляду на місці, експертизи, притягненням свідків, експертів, спеціалістів, розшуку відповідача та інші. Метою встановлення судових витрат є застереження сторони (позивача) від подання явно необґрунтованого позову, покладення витрат на сторони для добровільного виконання своїх обов’язків, самостійного врегулювання правових спорів. Оплата одночасно і є частковим відшкодуванням витрат держави на вчинення правосуддя.

Відповідно до ст. 79 ЦПК до судових витрат відносяться:- судовий збір; - витрати, пов’язані з розглядом справи.Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом (п.2

ст.79 ЦПК). Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Державне мито справляється державними органами у вигляді грошового збору з фізичних та юридичних осіб, за вчинення окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. Розмір державного мита залежить від ціни позову та від виду дій, що ним обкладаються. До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових

експертиз; витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших

дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.Розмір витрат, пов`язаних з розглядом судової справи (за винятком витрат на інформаційно-технічне забезпечення), на відміну від державного мита, залежить від фактичних затрат, пов`язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Правовий режим судових витрат врегульований ст.ст.79-89 ЦПК та іншими законодавчими та підзаконними актами.

2.Судовий збір 08 липня 2011 року Президентом України було підписано Закон України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01 листопада 2011р. Даний Закон передбачає розмір ставок судового збору, зокрема, за подачу позовної заяви майнового характеру передбачено судовий збір в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміри мінімальної заробітної плати і не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Отже, станом на день набрання чинності цим Законом, розмір мінімальної заробітної плати буде становити – 985 грн. 00 коп. Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру буде становити 1% від ціни позову, але не менше 197 грн. 00 коп. і не більше 2955 грн. 00 коп. Із позовної заяви немайнового характеру та позовних заяв про розірвання шлюбу судовий збір буде становити 0,1 розмір мінімальної заробітної плати (98 грн. 50 коп.).

Також Законом вводиться плата у вигляді судового збору за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання (15 грн. 00 коп.) та за роздрукування технічного запису судового засідання (5 гривень за кожний аркуш тексту на папері формату А4). Примітка: Дані розрахунки проведені відповідно до розміру мінімальної заробітної плати на момент набрання чинності Законом України "Про судовий збір". А, отже, після зміни розміру мінімальної заробітної плати суми судового збору, прив’язані до її розміру, мають перераховуватись. І, відповідно, у разі збільшення мінімальної заробітної плати будуть змінюватись у бік збільшення.

Розмір державного мита встановлюється у відсотковому відношенні до ціни позову, або до неоподаткованого мінімуму доходів громадян (далі – НМДГ), що діє на час сплати державного мита. Ціна позову складається з грошової суми в гривнях, яка відображає заявлену грошову матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст.80 ЦПК.

Ціна позову визначається:1) у позовах про стягнення грошових коштів – сумою, яка стягується;

2)у позовах про визнання права власності на майно або його витребування – вартістю майна;3)у позовах про стягнення аліментів – сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; 4)у позовах про строкові платежі і видачі – сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5)у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі – сукупністю платежів або видач за три роки;

6)у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач – сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7)у позовах про припинення платежів або видач – сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла – сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, – дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, – не нижче його балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, – загальною сумою всіх вимог.Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК (ст. 80 ЦПК).

3.Витрати, пов’язані із розглядом справиДо витрат пов’язаних із розглядом справи відносяться: витрати на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду справи (ст.81 ЦПК), витрати на правову допомогу (ст.84 ЦПК), витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду (ст.85 ЦПК); витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз (ст.86 ЦПК); витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ст.87 ЦПК). Витрати на інформаційно-технічне забезпечення

Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за

затримку їх виплати; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної

особи; стягнення аліментів; визнання батьківства або материнства; визнання і виконання рішення іноземного суду в Україні на підставі міжнародного договору,

згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (крім рішень іноземних чи міжнародних арбітражів).

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та

поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу

державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах: в яких, у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в

суді здійснює прокурор. про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у випадках, якщо представництво їх інтересів у

суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/чи органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів держави в суді здійснюють Державна архітектурно-будівельна інспекція України або її територіальні органи (ч.5 ст. 81ЦПК).

Витрати на правову допомогу (ст.84 ЦПК). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою правової допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду (ст.85 ЦПК). Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз (ст.86 ЦПК). Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення

експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи. Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ст.87 ЦПК). Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4.Розподіл судових витрат та їх поверненняЦивільне процесуальне законодавство встановлює правила розподілу судових витрат в залежності від того, на користь якої сторони (позивача чи відповідача) прийнято рішення по цивільній справі. Відповідно до ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.   У випадку якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ст. 88 ЦПК). У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ст.89 ЦПК) Суд наділений правом відстрочки та розстрочки сплати судових витрат. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судових витрат є майновий стан сторони і стосується тільки сплати судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Суд про це постановляє ухвалу, в якій визначає строк, в межах якої слід довнести грошові кошти, але не пізніше як до ухвалення рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява залишається без розгляду, або витрати стягуються за рішенням суду у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення рішення. З цих же підстав суд може зменшити розмір належних до оплати судових

витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати. На відміну від відстрочки чи розстрочки сплати судових витрат (ч.1 ст.82 ЦПК), зменшення належних до сплати витрат поширюється на усі судові витрати. У разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову (ст.82 ЦПК).

Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми в разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ст. 99 ЦПК).. Сплачений судовий збір може бути повернутий за ухвалою суду у разі: 1)зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом; 2)повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду; 5) закриття провадження у справі (ст.83 ЦПК). Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі: 1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством; 2)повернення заяви або скарги; 3)відмови у відкритті провадження у справі; 4)закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства; 5) залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених п.п.1, 2 і 8 ст.207 ЦПК.

Тема 3.4. Санкції цивільного процесуального права1. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права3. Заходи процесуального примусу4. Відшкодування майнових збитків1. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального праваНорми цивільного процесуального права – це встановлені державою України загальнообов'язкові

правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права мають такі ознаки: встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм у цивільному процесуальному законодавстві немає; є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, суду,

учасників цивільного процесу – осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участь у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;

мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки – є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;

забезпечуються виконанням різними правовими засобами, у тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності;

спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на: Регулятивні, що встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних

правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, інших учасників процесу. Такими є норми статей 27, 31, 34, 46 ЦПК. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи

процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 57 ЦПК України – доказів, ст. 67 ЦПК України - процесуальних строків, статті 28, 29 ЦПК України – процесуальної правоздатності і дієздатності. У дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам. Так, відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України докази, що їх вимагає суд від підприємств, установ, організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Або ст. 5 ЦПК України встановлюється, що правосуддя у цивільних справах здійснюється судом на засадах поваги до честі і гідності та рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стішу, расової і національної належності, статі,

освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру, місця проживання та інших обставин. Дефінітивними є норми статей 3, 6, 7, 10, 11, 14 та ін. ЦПК України.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на: Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені у

ЦПК України в основному у розділі І «Загальні положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства (статті 1-14); складу суду і його відводу (статті 18-25); підвідомчості цивільних справ (статті 15, 16); доказів (статті 57-66); учасників цивільного процесу (статті 26-66); судових витрат (статті 79-89); процесуальних строків, судових викликів і повідомлень (статті 67-78). До них належать норми, що визначають правила підготовки цивільних справ до судового розгляду, передбачені статтями 130-156 ЦПК. Вони діють з урахуванням особливостей при підготовці справ, що виникають з окремого провадження.

Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише у певній стадії розвитку цивільного судочинства – у стадії розгляду справи по суті чи у стадії апеляційного касаційного оскарження або у розгляді певної категорії справ – визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною.

Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них винятки. За ч. 4 ст. 152 ЦПК позов забезпечується: забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів,норми цивільного процесуального права поділяються на:

Імперативні, що встановлюють обов'язки (ч. 3 ст. 27, ст. 145 ЦПК), заборонення (ч. 1 ст. 137, ст. 145 ЦПК), примушування (ч. 2 ст. 1-16 ЦПК).

Диспозитивні, що встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами (ст. .3. 27, 31,ч.1 ст. 199 ЦПК).

Правова норма складається а певних частин: гіпотеза – визначає умови, при настанні яких тика норма підлягає застосуванню; диспозиція – встановлює правила поведінки; санкція – наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми.

На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції. Аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як двочленну, так і тричленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена статтями 50, 94 ЦПК: гіпотеза – свідком може бути кожна особа; диспозиція – свідок має з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція – якщо викликаний свідок не з'явиться у судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ч. 1 ст. 94 ЦПК). Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 6 ст. 53 ЦПК: гіпотеза – експерт через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів; диспозиція – невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи.

2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального праваСанкції – це встановлені в нормах цивільного процесуального права наслідки, що настають у разі

їх недодержання і порушення, тобто всі правові наслідки, які забезпечують реалізацію норм. Ними є заходи захисту і заходи відповідальності.

Заходи захисту спрямовані на припинення правопорушення, поновлення порушеного права і забезпечення виконання обов'язку. Нових (додаткових) обов'язків на суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень вони не покладають. До заходів захисту належать санкції, які припиняють правопорушення (припиняючи), і які поновляють права (правопоновлюючі). Припиняючі санкції спрямовані на припинення неправомірних процесуальних дій, отже, проти настання правових наслідків, на досягнення яких спрямовані такі дії: відмова у прийнятті заяви до провадження суду (ч. 2 ст. 122 ЦПК), у прийнятті зустрічного позову (ст. 123 ЦПК); залишення заяви без руху (ст. 121, 297 ЦПК), попередження (ст. 92 ЦПК), закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду (ст. 201-207 ЦПК). Правопоновлюючі санкції спрямовані на поновлення порушених цивільних процесуальних прав, забезпечення виконання обов'язків шляхом скасування (повного або часткового) незаконних рішень, ухвал суду (статті 307, 336 ЦПК), поворот виконання (статті 380-382 ЦПК) тощо.

Цивільно- процесуальною відповідальністю називаються встановлені нормами цивільного процесуального права і забезпечені державним примусом заходи, що покладаються на учасників процесу у вигляді обтяжливого, нееквівалентного (додаткового) обов'язку або некомпенсованого позбавлення прав за протиправні цивільні процесуальні дії або за бездіяльність. Заходи відповідальності покладають на правопорушника новий додатковий обов'язок – відшкодувати збитки, сплатити штраф, тобто виявляються у покаранні. ЦПК України встановлює такі заходи відповідальності: стягнення збитків (статті 133, 155, 268), стягнення компенсації за втрату заробітку

(ст. 85), стягнення судових витрат і збитків (ст. 133), примусовий привід (статті 94, 146), видалення із залу судового засідання (ст. 92). Заходи відповідальності спрямовуються на майно і особу правопорушника, заходи захисту – на саме правопорушення, його наслідки та дії (бездіяльність) правопорушника. Для застосування заходів процесуальної відповідальності необхідна, як правило, вина правопорушника і тільки як виняток – настає безвинна відповідальність. Для застосування заходів захисту вина правопорушника не потрібна.

Заходи цивільної процесуальної відповідальності мають майновий або особистий немайновий характер. Майновий характер мають стягнення завданих збитків, у тому числі стягнення компенсації за втрату робочого часу і судових витрат. Немайновий – примусовий привід (статті 94, 146 ЦПК), видалення із зали судового засідання. Цивільні процесуальні санкції захисту і відповідальності сприяють запобіганню правопорушень, але встановлені ЦПК України такі заходи, як окрема ухвала (ст. 211), забезпечення позову (ст. 151), забезпечення можливих збитків відповідача (ст. 153), попередження (ст. 92), спрямовані виключно на запобігання порушення цивільних процесуальних норм, а також шкідливим наслідкам, які можуть настати внаслідок правопорушень.

Режим законності у цивільному судочинстві забезпечується також застосуванням до суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень заходів кримінальної, дисциплінарної, адміністративної і громадської відповідальності. За злісне і більш небезпечне цивільне процесуальне правопорушення, яке є одночасно кримінальним злочином, настає кримінальна відповідальність. Підлягають кримінальній відповідальності за статтями 384, 385 КК свідок (ст. 50 ЦПК ), експерт (ст. 53 ЦПК ), перекладач (ст. 55 ЦПК). Кримінальна відповідальність встановлена за втручання у вирішення судових справ, за погрозу щодо судді, за посягання на її життя тощо (статті 376, 377, 379, 382 КК). Закон «Про судоустрій та статус суддів» вніс зміни до статті 382 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за невиконання судових рішень. Якщо раніше за умисне невиконання рішень було передбачено відповідальність лише службової особи, то відтепер будь-яка особа несе відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрала законної сили, або перешкоджання її виконанню, що карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Більш сувора відповідальність передбачена за невиконання рішень службовою особою та за невиконання рішень Європейського суду з прав людини. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення (ст. 162 ЗУ«Про судоустрій та статус суддів»). Слід зазначити, що випадків невиконання рішень суду, як от про забезпечення позову, є чимало. Очевидно, юристам треба буде доводити неумисність невиконання судових рішень. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом.

Представники сторін і тих осіб, що є посадовими особами, а також члени колегії адвокатів за несумлінне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу (ст. 147 КЗпП України, ст. 16 Закону України «Про адвокатуру»).

Судді несуть дисциплінарну відповідальність за порушення законності при розгляді цивільних справ, за допущення навмисного порушення закону або несумісність, що призвели до скасування чи зміни судового рішення.

Адміністративна відповідальність встановлена: за неповагу до суду, що виявилася у злісному ухиленні від явки до суду свідка, позивача, відповідача, чи у непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженням головуючого, у порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил. Адміністративне стягнення накладається у вигляді арешту на строк до п'ятнадцяти діб або штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1853 КпАП України). Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали або постанови суду чи невжиття заходів до усунення зазначених у них порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу (постанову) чи подання тягнуть накладення адміністративного штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1856 КпАП України).

3. Заходи процесуального примусуПроцесуально-правове регулювання заходів (санкцій) процесуального примусу здійснено у главі

9 розділу І «Загальні положення» ЦПК України (статті 90-94). До заходів процесуального примусу згідно зі ст. 91 ЦПК належать: попередження, видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід. До однієї особи за одне й те саме правопорушення може бути застосований тільки один засіб процесуального примусу.

Попередження і видалення із залу судового засідання. Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані:

- беззаперечно виконувати розпорядження головуючого; - додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку; - утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.

За порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, застосовується попередження, а при повторному вчиненні зазначених дій – видалення із зали судового засідання. При повторному вчиненні таких дій перекладачем, суд оголошує перерву і надає час для його заміни (ст. 92 ЦПК). Цей захід примусу застосовується до зазначених осіб за порушення встановленого порядку під час розгляду справи і спрямовується на припинення здійснення ними права на участь у судовому засіданні. Для громадянина – позбавлення права на присутність у судовому засіданні, для сторін і третіх осіб – припинення права брати участь у розгляді судом справи, отже, і на виконання процесуальних дій, спрямованих на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Якщо з отриманням доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали (ч. 1, 4 ст. 137 ЦПК).

У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі зазначаються: ім'я особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення (ст. 93 ЦПК).

Привід відповідача і свідка. У справах про визнання батьківства, материнства суд має право, при ухиленні відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ч. 2 ст, 146 ЦПК).

Процесуальний порядок приводу свідка врегульований ст. 94 ЦПК. Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ із відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Про примусовий привід свідка суд постановляє ухвалу, встановленого ч. 2 ст. 94 ЦПК змісту. У ній має бути зазначено: ім'я свідка, який підлягає приводу, місце його проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди він повинен бути доставлений, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про примусовий привід свідка виконується органом внутрішніх справ за місцем проживання справи або за місцем проживання свідка, його роботи чи навчання. Особи, які не можуть бути допитані як свідки (ст. 51 ЦПК), не можуть бути піддані приводу, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої та другої груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів. При неможливості виконання ухвали про привід свідка особа, яка її виконує, негайно повертає ухвалу до суду через начальника органу внутрішніх справ з письмовим поясненням причин невиконання.

4. Відшкодування майнових збитківЦивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи,

які порушили вжиті судом заходи щодо забезпечення позову, а перед відповідачем – позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК). Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, у разі неподання позовної заяви протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК). Заявник повинен відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною здійснення операцій за цінним папером на пред'явника або векселем (ст. 268 ЦПК).

Понесені стороною витрати у справі (ст. 79 ЦПК) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ч. 2 ст. 85 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок їх відшкодування – як майнова процесуальна відповідальність. На підставі ст. 88 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої ухвалено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат на користь держави.

Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки щодо відшкодування судових витрат, покладені на відповідача і позивача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися до суду за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд ухвалив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків.

Позивач несе відповідальність щодо відшкодування позивачу понесених судових витрат у випадку відмови суду у задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 27 ЦПК).

Згідно зі ст. 85 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, сплачуються іншою стороною добові, а також компенсація за втрачений заробіток відповідно до середньомісячного заробітку.

На підставі ст. 155 ЦПК України відповідач, у разі відмови у задоволенні до нього позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Умовами цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер мають дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів щодо забезпечення позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно, чим завдали збитків позивачу. У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності вини та причинного зв'язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою, причому при стягненні збитків діє презумпція вини боржника. Стаття 268 ЦПК надає права держателю цінного папера стягнути із заявника збитки, заподіяні йому забороною вчиняти операції за векселем або іншими цінними паперами на пред'явника. Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.

Цивільно-процесуальна відповідальність відрізняється від цивільної відповідальності тим, що це є відповідальність за порушення вимог цивільного процесу.