НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

НАЙДА Інна Володимирівна

УДК 351.83:331.5

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ

25.00.02. – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Науковий керівник –

Ситнік Петро Кононович,

доктор філософських наук,

професор

КИЇВ – 2015

2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ

І ТЕРМІНІВ …………………………………………………………………….....4

ВСТУП…………………………………………………………………………......5

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ПРОЦЕСУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДИХ

СПЕЦІАЛІСТІВ……………………………….....................................................13

1.1 Понятійно-категоріальний апарат теми дослідження…….…...…...13

1.2 Рівень наукової розробки проблеми працевлаштування молодих

спеціалістів вітчизняною наукою……................................................................27

1.3 Історичний досвід працевлаштування молоді державними

інституціями….………….……………………………………………...…...…...32

Висновки до розділу 1……………………………………………….…………..44

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДИХ

СПЕЦІАЛІСТІВ В УКРАЇНІ…………………………………………….……...47

2.1 Основні підходи та механізми розв’язання проблеми

працевлаштування випускників вищих навчальних закладів України………47

2.2 Організаційно-функціональне та правове забезпечення

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів в

Україні……..………………………………………………………………….….74

2.3 Аналіз механізмів у сфері працевлаштування молодих

спеціалістів в українському суспільстві…………………………………..……90

Висновки до розділу 2……………………………………..……………….......103

РОЗДІЛ 3 ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ …………………………………………………106

3.1 Зарубіжний досвід працевлаштування молоді та його значення

для України………………………………………………………................…..106

3

3.2 Основні напрями, завдання й засоби удосконалення механізмів

державного регулювання сфери працевлаштуванням молодих спеціалістів в

Україні……………………………………………………………………….….130

3.3 Шляхи удосконалення організаційно-функціональної структури

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів в

Україні……………………….……………………………………………….…153

Висновки до розділу 3………………………………………………….............178

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...184

ДОДАТКИ……………………………………………………....……………....217

4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

КЗпП – Кодекс законів про працю

КМУ – Кабінет Міністрів України

МОП – Міжнародна організація праці

МЦП – молодіжні центри праці

НАДУ – Національна академія державного управління

ООН – Організація Об’єднаних Націй

РНК – Рада Народних Комісарів

РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична

Республіка

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік

США – Сполучені Штати Америки

УРСР – Українська Радянська Соціалістична республіка

ЦВК – Центральна виборча комісія

ВЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет

ВНЗ – Вищий навчальний заклад

5

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема працевлаштування

молодих спеціалістів в Україні має комплексний міжгалузевий характер,

тому її можливо розв’язати лише шляхом розробки нових ідей, рекомендацій,

пропозицій, законодавчих актів та вдосконалення механізмів їх реалізації,

поєднання зусиль державних, громадських інститутів, сім’ї та суспільства

загалом.

Чинним законодавством передбачені певні правові гарантії щодо

забезпечення робочими місцями, гідної оплати праці, зайнятості та

працевлаштування молоді. Проте наявність нормативно-правової бази ще не

означає її реалізацію.

Становлення ринку праці об’єктивно змінює традиційні й формує нові

взаємозв’язки між освітою та іншими соціальними інституціями, що вимагає

розробки нової політики в галузі освіти. Це, насамперед, пов’язано з тим, що

сьогодні суспільство не може гарантувати повної зайнятості всього

працездатного населення, в тому числі й такої його соціальної групи, як

молоді спеціалісти, хоча з кожним роком в Україні зростає дефіцит високо-

кваліфікованих молодих фахівців із сучасним ринковим мисленням, здатних

самостійно вирішувати проблеми, що виникають у процесі виробничої

діяльності. На можливість працевлаштування молоді впливають, з одного

боку, дисбаланс між попитом на робочу силу на ринку праці та пропозицією

вищої школи, яка поки що не зорієнтована на цей ринок і практично не

враховує його потреб при формуванні контингенту студентів, а з другого –

суттєві недоліки у самій підготовці студентів до професійної діяльності.

За таких умов очевидною є необхідність застосування комплексного

підходу до розробки єдиного узгодженого механізму регулювання ринку

праці у сфері працевлаштування молодих спеціалістів в Україні.

Теоретичною основою вивчення окремих аспектів державно-

управлінської діяльності є праці таких українських і зарубіжних учених, як:

6

В.Авер’янов [1], М.Бару [6], М.Білинська [13, 55], К.Ващенко [187],

О.Власюк [83], П.Ворона [76], В.Голубь [100], В.Гошовська [47], Н.Грицяк

[188], І.Дробот [65], О.Ігнатенко [124], Д.Карамишев [263], Г.Коваль [94],

В.Князєв [93], Ю.Ковбасюк [70], О.Лебединська [127], Т.Лукіна [222],

В.Мамонова [264], Н.Нижник [58], С.Поважний [185], А.Попок [190],

Я.Радиш [221], С.Романюк [228], Г.Руденко [229], А.Семенченко [249],

О.Симоненко [231], П.Ситнік [101], В.Тертичка [250], В.Трощинський [253],

В.Шарий [275], Н.Фединець [266].

Серед фундаментальних досліджень у галузі державного управління, в

яких висвітлено основні теоретико-методологічні засади вивчення механізмів

розв’язання проблем працевлаштування молодих спеціалістів, слід виділити

роботи Д.Богині [15], М.Довбенко [62], М.Кравченко [103], Е.Лібанової

[238], В.Міненка [126], О.Петроє [181], Н.Подобєд [186], В.Скуратівського

[237], Ю.Шевцової [278], А.Шебанової [276], Ю.Щотової [280].

При всій значущості згаданих досліджень та досягнень учених у

вирішенні теоретичних і практичних питань у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів багато проблемних питань залишилося поза увагою

вітчизняних дослідників і потребує подальшої наукової розробки, що й

зумовлює актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконувалася згідно з комплексним науковим проектом

Національної академії державного управління при Президентові України

(далі – Національна академія) “Державне управління та місцеве

самоврядування” (ДР № 0199U002827) на кафедрі соціальної і гуманітарної

політики у рамках науково-дослідних робіт: “Соціальне самопочуття

населення України: регіональні виміри” (ДР № 0108U002015) та

“Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній

сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного

управління” (ДР № 0109U003004), у межах яких автором проведено

комплексний аналіз у сфері працевлаштування і зайнятості молодих

7

спеціалістів, досліджено сучасний стан механізмів державного регулювання

у цій сфері та визначено пріоритетні заходи державної політики щодо

працевлаштування молодих спеціалістів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-

методологічне обгрунтування механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів в Україні, аналіз та з’ясування

передумов і чинників, що сприяють або перешкоджають входженню молодих

спеціалістів на ринок праці, формулювання пропозицій щодо вдосконалення

механізмів впливу держави на цей процес. Для досягнення мети було

поставлено такі завдання:

– запропонувати авторське трактування змісту понять “молоді

спеціалісти”, “працевлаштування молодих спеціалістів” на основі аналізу

наукової літератури та нормативно-правових джерел;

– проаналізувати особливості та механізми державного регулювання

працевлаштування молодих спеціалістів на сучасному етапі;

– виокремити та охарактеризувати основні проблеми у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів;

– узагальнити зарубіжний досвід розробки та застосування механізмів

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів та

виявити можливості їх використання у вітчизняній практиці;

– розробити модель механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів в Україні;

– визначити шляхи вдосконалення механізмів державного регулювання

у сфері працевлаштування молодих спеціалістів;

– розробити пропозиції і практичні рекомендації для органів державної

влади та органів місцевого самоврядування щодо внесення змін і доповнень

до нормативно-правової бази України з метою підвищення ефективності

механізмів державного регулювання у сфері працевлаштування молодих

спеціалістів та реалізації державної політики України у цій сфері.

8

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів в Україні.

Предмет дослідження – механізми державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань

дисертаційної роботи використано сукупність загальнонаукових і

спеціальних методів, зокрема:

економіко-статистичний – у процесі вивчення, порівняння та оцінки

показників функціонування ринку праці;

порівняльний – для порівняння особливостей процесу праце-

влаштування молодих спеціалістів у різні часи та в різних країнах;

структурно-функціонального аналізу – під час дослідження та

визначення змісту й сутності молодіжного сегменту ринку праці, механізмів

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів;

статистичного аналізу – при збиранні, впорядкуванні та обробленні

статистичних даних Державної служби зайнятості щодо працевлаштування

молодих спеціалістів;

системного аналізу – для всебічного, цілісного відображення стану

молодіжного сегменту ринку праці, обґрунтування методологічних основ

оцінки його інтегрованості в сучасний соціально-економічний простір, а

також з’ясування ролі держави як основного суб’єкта регулювання

зайнятості молодих спеціалістів;

порівняльно-правовий метод – з метою порівняння національного

законодавства у сфері працевлаштування молодих спеціалістів та

законодавства розвинених країн світу;

спостереження – для вивчення динаміки розвитку державної

політики у сфері працевлаштування молодих спеціалістів.

Теоретичну основу дослідження становили наукові праці зарубіжних і

вітчизняних учених щодо зайнятості та працевлаштування молодих

спеціалістів, нормативно-правову базу – конвенції та рекомендації

9

Міжнародної організації праці, Конституція та закони України, укази

Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.

Обрана методологія дала можливість здійснити комплексний аналіз

поставлених завдань, зробити теоретичні узагальнення та запропонувати

практичні рекомендації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у

дисертаційній роботі було здійснено всебічне дослідження механізмів

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів,

визначено передумови і чинники, які впливають на процес включення

молодих спеціалістів у ринок праці, внесено відповідні пропозиції щодо

вдосконалення механізмів впливу держави на цей процес. Найбільш важливі

теоретичні та практичні результати, які містять наукову новизну, полягають

у тому, що:

уперше сформульовано теоретико-методологічні та практичні підходи

до вдосконалення системи державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів, що стало підставою для розробки

моделі механізмів державного регулювання у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів, суть якої полягає у впровадженні організаційних

(об’єкти, суб’єкти державного регулювання, їх цілі та завдання, а також

результати їх взаємодії), правових (законодавче затвердження державних

соціальних стандартів), економічних (удосконалення фінансово-економічних

механізмів стимулювання роботодавців до працевлаштування молоді),

політичних (підвищення конкурентоспроможності молодих спеціалістів на

ринку праці) заходів, спрямованих на розв’язання досліджуваної проблеми;

удосконалено:

понятійно-категорійний апарат державного управління, зокрема

запропоновано авторську інтерпретацію понять “молоді спеціалісти”,

“працевлаштування молодих спеціалістів”, згідно з якою під поняттям

“молоді спеціалісти” розуміються випускники професійно-технічних та

вищих навчальних закладів, які були підготовлені за рахунок державних або

10

власних коштів і працюють за фахом після закінчення навчального закладу

безпосередньо на виробництві або ще шукають роботу, а під поняттям

“працевлаштування молодих спеціалістів” – система економічних,

соціальних та організаційно-правових заходів щодо забезпечення трудової

зайнятості цієї категорії населення, яка включає як самостійне

працевлаштування, так і забезпечення роботою відповідними державними і

недержавними інституціями;

наукове трактування механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів, з урахуванням чого запропоновано

першочергові заходи щодо вирішення проблем у цій сфері на сучасному

етапі розвитку Української держави;

набули подальшого розвитку:

методологія аналізу сучасного стану працевлаштування молодих

спеціалістів на ринку праці в Україні шляхом використання низки методів, а

саме: економіко-статистичного, порівняльного, структурно-функціонального,

статистичного аналізу та ін.;

систематизація та узагальнення закономірностей і особливостей

функціонування сфери працевлаштування молодих спеціалістів в Україні, які

дали змогу виявити ключові проблеми щодо працевлаштування молодих

спеціалістів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в окресленні

конкретних механізмів державного регулювання у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів і наданні практичних рекомендацій, які можуть бути

використані державними органами влади та органами місцевого

самоврядування в процесі розробки нових законодавчих актів, програм

працевлаштування молодих спеціалістів, удосконалення процесу формування

державної політики в цій сфері.

На сьогодні частина одержаних у дисертаційній роботі наукових

результатів відображена в проектах нормативно-правових актів та

використана в аналітичній і науково-педагогічній роботі здобувача.

11

Зокрема, основні результати, положення, висновки, рекомендації

дисертаційного дослідження використані:

у навчальному процесі Міжгалузевого інституту управління при

підготовці та викладанні курсу лекцій з трудового права на тему “Укладення

трудового договору з молодими спеціалістами в Україні” на кафедрі цивільно-

правових дисциплін (акт про впровадження від 13 травня 2009 року № 82/5);

Добровеличківським районним центром зайнятості Кіровоградської

області під час написання державного акта щодо професійної підготовки й

перепідготовки молодих спеціалістів (акт про впровадження від 14 липня

2009 року);

відділом професійно-технічного навчання, професійно-практичної

підготовки кваліфікованих робітників у Київському кооперативному інституті

бізнесу і права в процесі розробки методики інформаційного забезпечення

студентів та випускників згаданого інституту, зокрема в частині налагодження

співпраці з державною службою зайнятості, підприємствами, установами та

організаціями, які можуть бути потенційними роботодавцями для студентів та

випускників (акт про впровадження від 31 жовтня 2014 року);

співробітниками управління праці та соціального захисту населення

Солом’янського району міста Києва при Солом’янській районній в місті

Києві державній адміністрації при укладенні трудового договору між

молодими спеціалістами та підприємствами, установами, організаціями щодо

надання організаційно-методичної допомоги (акт про впровадження від

14 листопада 2014 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою

працею, яка містить отримані особисто автором результати, що

забезпечують розв’язання важливого теоретико-прикладного завдання з

удосконалення механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші положення і

результати дисертації отримані на міжнародних та всеукраїнських науково-

12

практичних конференціях з проблем державного управління, політології,

соціології, юриспруденції: Міжвузівській науково-практичній конференції

студентів та молодих учених “Наука і молодь” (Київ, 2008); науково-

практичних конференціях за міжнародною участю: “Новітні тенденції

розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ,

2008); “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009);

“Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ,

2010); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти,

науки, практики” (Київ, 2011); Всеукраїнській науково-практичній

конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і

перспективи” (Тернопіль, 2007, 2008); Другій Всеукраїнській науково-

практичній конференції за міжнародною участю “Технології забезпечення

якості освіти в державному управлінні: виклики сьогодення” (Київ, 2012); ІІ

Всеукраїнській науково-практичній конференції “Права та обов’язки людини

і громадянина в Україні” (Ніжин, 2013); міжнародних науково-практичних

конференціях: “Права та свободи людини і громадянина: механізми їх

реалізації та захисту різними галузями права” (Словенська Республіка,

Братислава, 2014) “Правові реформи в Молдові, Україні і Грузії в контексті

евроінтеграційних процесів” (Республіка Молдова, Кишинів, 2014).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в

17 наукових працях, з них: 5 статей – у наукових фахових виданнях України з

державного управління, 1 стаття – у науковому періодичному виданні іншої

держави з напряму, з якого підготовлено дисертацію; 11 тез – у матеріалах

науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота

складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних

джерел. Повний обсяг дисертації становить 227 сторінок, обсяг основного

тексту – 183 сторінки. Робота містить 2 таблиці, 1 рисунок, 3 додатки.

Список використаних джерел налічує 296 найменувань.

13

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ

РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ

1.1 Понятійно-категоріальний апарат теми дослідження

В арсеналі будь-якої науки провідне місце посідає її понятійно-

категоріальний апарат. Визначення інструментарію наукового дослідження –

одна із найскладніших і найважливіших його частин.

Базові теоретико-методологічні засади формування та функціонування

ринку праці як самостійної системи закладені авторами найбільш відомих

наукових праць з економіки: Дж.Кейнсом [89], Р.Смітом [282], Н.Менк’ю

[123], К.Макконелом, С.Брю [119] і розгорнуті в наукових роботах сучасних

зарубіжних та вітчизняних учених Fuhrmann W. [289], Lampert H. [293],

J. Poppe [294], Weidenfeld W. [296], М.Махсма [122], В.Скуратівського [237],

Н.Болотіна [17], О.Палій [238], Є.Лібанової [238], О.Петроє [168] та ін. Поява

цих праць в науковій літературі свідчить про те, що проблеми формування

сучасного ринку праці все більше привертають увагу науковців.

Ринок праці, як і будь-який інший ринок, є визначеною формою

господарських зв’язків між виробниками і споживачами у сфері обміну.

Необхідно зауважити, що обмін є об’єктивним явищем, а тому і ринок праці

виражає особливий тип суспільних відносин між людьми. Елементами

обміну виступають різні економічні форми, зміна яких не призводить до змін

сутнісної субстанції ринку праці. Ринок праці є важливою складовою всієї

ринкової системи України.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” ринок праці

– це система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних

відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками,

професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами

14

державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а

роботодавців – у найманні працівників відповідно до законодавства [197].

Заслуговують на увагу визначення ринку праці, його меж та законів

функціонування запропоноване В.Скуратівським, О.Палій, Е.Лібановою. На

їхню думку, ринок (mаrкеt) – це інститут або механізм, за допомогою якого

відбувається об’єднання та взаємодія покупців (пред’явників попиту) та

продавців (постачальників) конкретного товару або послуги. Отже, ринок

праці є системою суспільних відносин, соціальних – в тому числі, юридичних

– норм та інститутів, які забезпечують нормальне відтворення і ефективне

використання праці, кількість і якість якої відповідним чином

винагороджуються. Тобто ринок праці є конкретним проявом системи

суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин.

У вужчому трактуванні ринок праці розглядається як система соціально-

економічних відносин між роботодавцями – власниками засобів виробництва –

і населенням – власниками робочої сили – щодо задоволення попиту перших

на працю, а других – на робочі місця, які є їх джерелом засобів існування

[238, с. 208].

Саме це визначення ринку праці, на наш погляд, найбільш конкретизує

його сутність, тому ми в нашій роботі будемо на нього орієнтуватись.

Відповідно до енциклопедичного словника з державного управління

державне регулювання ринку праці – це процес, що регулюється державою і

здійснюється через економічні, адміністративні та правові важелі.

Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є

пільги підприємствам, що створюють додаткові робочі місця у сфері

громадських робіт, допомоги внаслідок безробіття на рівні фізіологічного

мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили, а також

співвідношення заробітної плати робітників з ціною мінімального

споживчого попиту. До адміністративних важелів регулювання ринку праці

та зайнятості належать: перекваліфікація молодих спеціалістів відповідно до

потреб ринку праці в Україні та її регіонів; створення державних та

15

приватних страхових фондів на випадок безробіття; створення при держаних

центрах зайнятості підрозділів з підготовки кадрів. Визначальними

напрямами прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в

Україні є формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування

для підприємств, які створюють додаткові робочі місця для громадських

робіт і фонди страхування на випадок безробіття; формування оптимальних

нормативів пільгового оподаткування та застосування пільгових кредитів для

підприємств, що приймають на роботу жінок, молодих спеціалістів, інвалідів

та інших осіб. Створення правових важелів державного регулювання ринку

праці здійснюється через внесення змін до нормативно-правових актів про

працю та закріплення заробітної плати як ціни робочої сили в них,

відповідності рівня заробітної плати рівню цін на споживчому ринку

(мінімальна заробітна плата має дорівнювати фізіологічному мінімуму

споживання [69 ст. 149].

Для більш глибокого розуміння механізму державного регулювання у

сфері працевлаштування належне значення має усвідомлення сутності праці,

яка є основою життя будь-якого суспільства. Термінологічне значення слова

“праця” багатогранне і вивчається багатьма науками.

Сфера праці завжди була об’єктом вивчення природничих (фізіологія,

психологія, ергономіка), суспільних (філософія, історія, соціологія),

економічних (політекономія) наук. Важливе місце серед них посідає

соціологія праці та зайнятості.

Суспільства, впливаючи на навколишнє природне середовище,

змінюючи і пристосовуючи його до своїх потреб, за допомогою праці не

лише забезпечують своє існування, але й створюють умови для свого

розвитку і прогресу. Соціологія праці визначає працю як цілеспрямовану

діяльність людей, спрямовану на створення матеріальних і духовних

цінностей, оскільки праця є основною і важливою умовою життєдіяльності

людей.

16

Основою, на якій базуються соціальні процеси, формуються соціальні

відносини. Праця своєю суттю змінює становище, формує соціальний і

професійний портрет особистості.

Праця – не тільки економічна, а й соціологічна категорія. Об’єктом

соціології праці та зайнятості є праця як суспільно значуще явище,

предметом – структура і механізми соціально-трудових відносин, соціальні

процеси у сфері праці. Особливості соціологічного вивчення праці полягають

насамперед у системності та комплексності дослідження соціальних і

соціально-психологічних явищ у сфері праці (з урахуванням способу життя,

інших чинників, що впливають на трудову діяльність людини).

З розбудовою правової держави та переходом до ринкової економіки

найактуальнішою проблемою сьогодення постає реальне забезпечення

кожного працездатного громадянина роботою, оскільки право людини на

працю є одним із найпринциповіших, а способи його реалізації значною

мірою характеризують рівень розвитку всього суспільства.

Право на працю і захист від безробіття проголошено Загальною

декларацією прав людини (ООН, 1948 р.) [140, с. 65].

Право на працю – одне з фундаментальних прав людини, встановлене

міжнародно-правовими актами, визнане всіма державами, гарантоване

Конституцією України. Це право належить до групи соціально-економічних

прав, відображає необхідність задоволення потреб людини щодо створення

суспільних благ та забезпечення джерелами існування себе та своєї сім’ї,

передбачає наявність умов для особистого розвитку та реалізації творчого

потенціалу людини [181, ст. 11].

В Конституції України статтею 43 кожному громадянину гарантується

право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя роботою,

яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [120, с. 23]. У Кодексі

законів про працю України (далі – КЗпП України), а саме в ст. 2 визначено,

що право громадян на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не

17

нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на

вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Одним із провідних елементів ринку праці виступає працевлаштування,

яке, в свою чергу, виступає передумовою такого явища, як зайнятість.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”

працевлаштування – це комплекс правових, економічних та організаційних

заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю [197].

У науці державного управління та в юридичній літературі існують різні

підходи до визначення поняття “працевлаштування”. Так, О.Глузенко

вказував, що працевлаштування являє собою діяльність державних (а в

деяких випадках і громадських) органів щодо забезпечення роботою, а також

пов’язані з цією діяльністю відносини, що складають зміст цієї форми

реалізації права на працю [50, с. 71]. На думку О.Процевського,

працевлаштування – це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на

забезпечення реалізації окремими громадянами права на працю та вибір

конкретного підприємства для укладення трудового договору і застосування

здібності до праці [218, с. 46]. В.Венедіктов під працевлаштуванням розуміє

систему організаційно-правових заходів, здійснюваних державними,

громадськими, а також посередницькими органами щодо підшукування і

надання трудящим роботи як робітникам і службовцям відповідно до їхніх

здібностей або професійної підготовки [30, с. 14]. О.Смірнов зазначає, що

відносини працевлаштування становлять єдність трьох взаємопов’язаних, але

відносно самостійних правовідносин: а) між органом працевлаштування і

громадянином, який звернувся із заявою про влаштування на роботу; б) між

органом працевлаштування і організацією, яка потребує кадрів; в) між

громадянином і організацією, куди він скерований на роботу органом

працевлаштування. Відповідно до точки зору Р.Шабанова працевлаштування

– це один із способів сприяння досягненню повної, продуктивної і вільно

обраної зайнятості за допомогою надання уповноваженими органами

допомоги громадянам у пошуку роботи, а роботодавцям – у підборі

18

необхідних працівників з урахуванням інтересів громадян, роботодавців і

держави, що є одночасно гарантією реалізації права громадян на працю та

інших прав у сфері зайнятості та праці [273, с. 12].

Отже, як можна побачити, всі вищезазначені науковці пов’язують

поняття працевлаштування з діяльністю певних посередницьких органів. На

нашу думку, це є не зовсім правильно, оскільки людина, підшуковуючи собі

роботу, не завжди звертається до таких органів. І відносини, в які людина

вступає, коли сама підшукує роботу, не можна назвати інакше, як відносини з

працевлаштування.

Визначення працевлаштування, яке запропоноване Р.Шабановим, є, на

нашу думку, доволі об’ємним, у зв’язку з чим не може бути застосоване в

законодавчих актах.

На думку О.Пашкова, працевлаштування слід розглядати в широкому і

вузькому розумінні. Так, під працевлаштуванням у широкому розумінні

вчений розуміє всі форми трудової діяльності, які не суперечать

законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, зокрема

індивідуально-трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо.

Працевлаштування у вузькому розумінні – це такі форми трудової діяльності,

що встановлюються при сприянні органів держави і недержавних організацій

[179, с. 24].

Розглядаючи інститут працевлаштування, К.Уржинський відзначав, що

поняття “працевлаштування” не знайшло належної розробки в літературі, та і

чітке його визначення відсутнє. За радянських часів його не було

сформульовано ні в основах законодавства про працю Союзу РСР та союзних

республік, ні в республіканських кодексах про працю. Термін

“працевлаштування” не згадується і в юридичному словнику 1956 року та

інших тогочасних джерелах [265, с.3].

У законодавстві, судовій, прокурорській та профспілковій практиці

працевлаштування визначалося як обов’язок спеціальних органів допомагати

певним категоріям населення у влаштуванні на роботу і як процес

19

самостійного влаштування на роботу [27]. Комісії з працевлаштування,

створені при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, під

працевлаштуванням розуміли процес сприяння пошуку роботи всім

громадянам, що звертаються до них із відповідним проханням [265, с.3].

В економічній та соціологічній літературі також не існує єдиної думки

з цього питання. Одні вчені характеризували працевлаштування як процес

влаштування на роботу за направленням чи без направлень відповідних

органів [129, с.14], інші ж до працевлаштування відносили тільки випадки

влаштування на роботу підлітків і молодих спеціалістів, треті – лише

влаштування на постійну роботу [262, с. 5].

Такі визначення не можна визнати вдалими, оскільки вони є досить

звуженими, обмеженими. Наприклад, при визначенні працевлаштування як

процесу прийняття на роботу вони включають в себе лише кінцеву стадію

працевлаштування, а при визначенні його як прийняття на роботу підлітків і

молодих спеціалістів воно стосується обмеженого кола осіб.

Не було одностайності у визначенні поняття “працевлаштування” і

серед тих науковців, які працювали над цією проблемою дещо пізніше.

Ю.Орловський визначав працевлаштування як систему організаційно-

правових заходів, спрямованих на забезпечення загальної зайнятості

населення, що відповідає суспільним потребам та особистим інтересам

громадян [172, с. 64]. Юридичний словник видання 1974 року визначав

працевлаштування як сприяння державних і суспільних органів громадянам,

які потребують допомоги у підборі виду й місця роботи [283, с. 793].

Визначення, запропоноване Ю.Орловським, охоплює широке коло

учасників, тобто як працівників, так і підприємств, які потребують робочої

сили, а визначення, зазначене в юридичному словнику, передбачає, що

головною метою інституту працевлаштування є допомога працівникам в

отриманні роботи, але не вказує, що цей інститут має сприяти також

забезпеченню підприємств кадрами.

20

Ми також схильні вважати, що основним призначенням

працевлаштування є, головним чином, забезпечення громадян роботою, а не

забезпечення підприємств робочою силою. Хоча таке забезпечення

підприємств робочою силою також входить до переліку цілей

працевлаштування як системи заходів, спрямованих на забезпечення

ефективного функціонування ринку праці в Україні.

Сучасна юридична енциклопедія визначає поняття

“працевлаштування” як систему організаційно-правових заходів для

забезпечення підприємств, установ, організацій кадрами працівників та

надання допомоги громадянам в отриманні роботи [283, с. 54]. Н.Болотіна та

Г.Чанишева поняття “працевлаштування” розрізняють у широкому і

вузькому значеннях. Працевлаштування, на їхню думку, це – система

організаційних, економічних і правових заходів, спрямованих на

забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні

працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності, які не суперечать

законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, зокрема

індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У

вузькому значенні працевлаштування – це такі форми трудової діяльності, які

встановлюються за сприяння органів держави або недержавних організацій

на основі ліцензування [17, с. 130].

Ми не можемо погодитися з вказаними визначеннями

працевлаштування ні в широкому, ні у вузькому значенні, оскільки, на нашу

думку, не можна визначати працевлаштування як форми трудової діяльності,

тому що основною суттю працевлаштування є не самі форми трудової

діяльності, а сукупність заходів для забезпечення можливості громадян

займатися будь-якою формою трудової діяльності.

А.Бойко визначає працевлаштування як систему організаційних,

економічних, правових заходів, спрямованих на забезпечення трудової

зайнятості населення, включаючи надання допомоги громадянам в отриманні

роботи за їх спеціальністю і кваліфікацією або направлення на виробниче

21

навчання при відсутності у них необхідної підготовки. Він також розрізняє

поняття “працевлаштування” у вузькому і широкому значеннях. На його

думку, у широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової

діяльності, які не суперечать чинному законодавству, включаючи самостійне

забезпечення себе роботою, переведення чи переміщення працівників. У

вузькому розумінні – це діяльність спеціальних державних органів або

недержавних організацій на основі ліцензування щодо сприяння громадянам

України у підшукуванні необхідної роботи та влаштуванні на неї, включаючи

і процес професійної підготовки та перенавчання [16, с. 95 – 96]. У цьому

випадку ми підтримуємо визначення працевлаштування у вузькому значенні.

Але ми не можемо погодитись із визначенням, яке запропоноване А.Бойком,

оскільки воно містить аналогічний недолік, що й визначення, запропоноване

Н.Болотіною та Г.Чанишевою.

На нашу думку, найбільш вдалими з усіх визначень є визначення

працевлаштування, запропоновані Д.Карпенком. Він визначає

працевлаштування як процес підшукування необхідної роботи, підготовки

до неї та влаштування на цю роботу. У широкому розумінні – це процес

будь-якого влаштування роботу, в тому числі як самостійного, так і з

допомогою служби зайнятості. Зокрема це і переведення працівників за

умови їх вивільнення на іншу роботу на тому самому підприємстві чи в

організації. У вузькому розумінні працевлаштування – це діяльність

відповідних державних органів зі сприяння громадянам України у

підшуканні потрібної роботи та влаштуванні на неї, включаючи й процеси

професійної підготовки, перепідготовки тощо. Вказані визначення є досить

прийнятними, оскільки в них працевлаштування в усіх своїх значеннях

визначається як процес або діяльність, спрямованій на забезпечення

громадян роботою.

Закон України “Про зайнятість населення” розглядає

працевлаштування як комплекс правових, економічних та організаційних

заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

22

Вважаємо, що працевлаштування можна розглядати у двох значеннях.

На нашу думку, працевлаштування у широкому значенні – це система

економічних та організаційно-правових заходів щодо забезпечення трудової

зайнятості населення, що включає в себе самостійне забезпечення роботою

або забезпечення роботою з допомогою відповідних державних і

недержавних органів. У вузькому розумінні працевлаштування – це

діяльність відповідних державних і недержавних органів влади, головною

метою яких є забезпечення трудової зайнятості населення.

Як уже зазначалося вище, суб’єктами правовідносин щодо

працевлаштування можуть бути будь-які працездатні категорії населення.

Для кожної з таких категорій існує своя система заходів забезпечення їх

роботою, тому в залежності від суб’єктного складу працевлаштовуваних

можна виділяти й різні види працевлаштування: інвалідів, жінок, осіб,

звільнених після відбування покарання з місць позбавлення волі, тощо.

Проаналізувавши ґрунтовні наукові дослідження основних теоретико-

методологічних аспектів щодо визначення молодого спеціаліста, ми прийшли

до висновку, що однозначного визначення поняття молодого спеціаліста не

існує [154, с. 104].

Над визначенням “молоді спеціалісти” працювали такі науковці, як

С.Дріжчан [64], С.Карлицький [86] та інші.

Так, на думку С.Карлицького, “молоді спеціалісти” – це випускники

вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою

освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на

підставі посвідчення про направлення на роботу. Такі особи вважаються

молодими спеціалістами протягом трьох років з моменту укладення ними

трудового договору із замовником [86, с. 754].

Випускник вищого навчального закладу, якому присвоєно кваліфікацію

спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або

спеціальності і який працевлаштований на підставі посвідчення про

23

направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох

років з моменту укладення ним трудового договору із замовником.

Випускник професійного навчально-виховного закладу, якому

присвоєно робітничу професію певної кваліфікації і який працевлаштований

на підставі посвідчення про направлення на роботу, вважається молодим

спеціалістом протягом двох років з моменту укладення ним трудового

договору із замовником. Випускники вищих навчальних закладів, яким

присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-

кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на

роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом трьох років з моменту

укладення ними трудового договору із замовником.

Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох

років молодим спеціалістам – випускникам державних професійно-технічних

та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним

замовленням.

Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох

років молодим спеціалістам – випускникам державних вищих навчальних

закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких раніше була

заявлена підприємствами, установами, організаціями.

Нормативно-правове визначення молодого спеціаліста містить у собі

КЗпП України, у якому зазначено, що молоді спеціалісти – випускники

державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена

підприємствами, установами, організаціями, та яким надається робота за

фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України [97].

На нашу думку, розглядаючи категорію “молодий спеціаліст”, за

основу необхідно брати саме випускників випускники професійно-технічних

та вищих навчальних закладів, що були підготовлені за рахунок державних

або власних коштів і працюють за фахом після закінчення навчального

закладу безпосередньо на виробництві або ще шукають роботу.

24

Неможливість працевлаштування молодих спеціалістів впливає на баланс

попиту робочої сили і пропозицію вищої школи, яка ще не зовсім

зорієнтована на цей ринок і практично не враховує його потреби при

формуванні контингенту студентів. У свою чергу, все це зумовлює суттєві

недоліки у самій підготовці студентів до професійної діяльності.

Становлення ринку праці об’єктивно змінює традиційні й формує нові

взаємозв’язки між освітою та іншими соціальними інституціями, що вимагає

розробки нової політики в галузі освіти. Це, у першу чергу пов’язано з тим,

що суспільство на сьогодні не може гарантувати повної зайнятості всього

працездатного населення, зокрема й такої його соціальної групи, як молоді

спеціалісти.

Оскільки об’єктом нашого дослідження суспільні відносини у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів в Україні, вважаємо за необхідне

запропонувати визначення такого поняття, як працевлаштування молодих

спеціалістів. Отже, працевлаштування молодих спеціалістів це – система

економічних, соціальних та організаційно-правових заходів щодо

забезпечення трудової зайнятості цієї категорії населення, яка включає як

самостійне працевлаштування, так і забезпечення роботою відповідними

державними і недержавними інституціями.

Однією з головних складових працевлаштування молоді є влиття їх в

економічну діяльність держави. Успішність входження молодого покоління на

ринок праці залежить від широкого спектру особистісних характеристик,

цінностей та мотивацій молодих спеціалістів, а також від можливості держави

забезпечити належну підготовку майбутнього трудового ресурсу країни.

Серед таких понять, як “ринок”, “праця”, “ринок праці”,

“працевлаштування”, “молоді спеціалісти”, важливе місце в нашій роботі

посідає поняття “зайнятість населення” та “механізми державного

регулювання працевлаштування молодих спеціалістів”.

25

Зайнятість населення – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням

їхніх особистих та суспільних потреб, що, як правило, приносить їм дохід у

грошовій або іншій формі.

Поняття “зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий

аспекти і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової

[133, с. 362].

Залежно від тривалості робочого періоду, способу реєстрації,

організації робочого місця та інших факторів зайнятість може набувати

різних форм [276, с. 41].

М.Махсма під зайнятістю як економічною категорією розуміє сукупність

соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості

прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують

функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації

суспільної праці та виробництва [122, с. 37].

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом

людини, і це право гарантується громадянину України державою.

Відповідно до енциклопедичного словника з державного управління

зайнятість населення – суспільні відносини, передусім економічні та правові,

щодо включення працівника в певну кооперацію праці на певному робочому

місці. Для того щоб вважатися зайнятою, людині досить мати зв’язок з

якимсь робочим місцем, бути членом якогось виробничого колективу,

працювати в порядку індивідуальної трудової діяльності, у приватному

секторі тощо. Статус зайнятого не залежить від того, трудиться людина в

даний момент, займається спортом чи відпочиває. При визначенні

ефективності зайнятості населення має враховуватися, наприклад, ступінь

соціальної напруги в суспільстві, що залежить від таких обставин, як рівень

прихованого і явного безробіття, розміри й організація оплати праці, порядок

соціального забезпечення при втраті місця роботи або працездатності та ін.

Включення їх у систему оцінок робить проблематичною кількісну оцінку

ефективності зайнятості населення. Головні цілі політики зайнятості

26

населення пов’язані з проблемами використання праці, зростанням її

продуктивності.

Важливим напрямом політики у сфері зайнятості населення на

сучасному етапі має бути рішуче скорочення прихованого безробіття.

Контроль рівня безробіття та його мінімізація мають забезпечуватися за

рахунок збереження та приросту робочих місць, у тому числі у сфері малого і

середнього підприємництва [69, с. 243 – 244].

Переважна більшість науковців, серед яких М. Бойко [16], Д. Карпенко

[88] та інші науковці у сфері економіки, державного управління та

юриспруденції підтримують поняття зайнятості яке викладене в ст. 1 Закону

України “Про зайнятість населення” [197], відповідно до якого “зайнятість” –

це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням

їх особистих та суспільних потреб із метою одержання доходу (заробітної

плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які

здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів

господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Досить довгий час категорія “зайнятість” майже не використовувалася

у вітчизняних наукових працях, статистичних і соціологічних дослідженнях.

Це пояснюється тим, що гарантоване забезпечення права на працю кожному

громадянину вважалося підтвердженням відсутності при соціалізмі проблем

зайнятості, а також існуванням спрощеного підходу до проблем зайнятості

населення, сутність якої зводилася до чисельності залучених у суспільне

виробництво трудових ресурсів суспільства. На думку дослідників у цій

сфері, теорія зайнятості населення належала до найслабших розділів

економіки за роки соціалізму.

Визначення зайнятості населення Б.Ягодкіним є таким, що повністю

відповідає розумінню зайнятості соціалістичною ідеологією: він підкреслює

забезпеченість працею усіх членів суспільства, таким чином наголошуючи і

на ролі держави у формуванні рівня та структури зайнятості населення.

27

Ми погоджуємося з думкою Т.Писаревської, яка в своїх працях

пропонує трактувати зайнятість з точки зору наявності роботи, а також

вказують на безліч форм зайнятості та критеріїв сегментації зайнятого

населення [183].

Теоретичні та практичні питання формування і функціонування

механізмів державного регулювання є предметом наукових досліджень

вітчизняних вчених, зокрема В.Бакуменка, В.Князева [56] та інших.

Більшість провідних науковців в сфері державного управління

наголошують на необхідності розглядати механізми державного регулювання

як організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких

забезпечуються функції держави.

На нашу думку, механізми державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів – це діяльність державних

органіввлади, яка спрямована на задоволення потреб цієї категорії

працюючих.

До основних механізмів державного регулювання працевлаштування

молодих спеціалістів можимо віднести нормативно-правовий, організаційно-

функціональний, фінансово-економічний, соціально-психологічний,

соціально-економічний, інформаційний, політичний механізми, кожен з яких

має лише йому притаманні особливості.

Огляд наукової літератури та нормативно-правової бази з проведеного

нами дослідження засвідчує існування такої проблеми, як працевлаштування

молодих спеціалістів в Україні та у нашому суспільстві зокрема.

1.2. Рівень наукової розробки проблеми працевлаштування молодих

спеціалістів вітчизняною наукою

В Україні формується соціально-орієнтована ринкова економіка.

Світова практика свідчить про те, що в соціально-ринковій моделі розвитку

господарства держава відіграє особливу роль, оскільки на неї покладено

28

досить широкі функції, серед яких можна виділити соціальну політику у

сфері зайнятості. Однак системна криза українського суспільства засвідчила

неспроможність держави здійснювати ефективне соціальне управління,

оскільки ситуація на ринку праці в наш час знаходиться у кризовому

становищі, особливо у сфері зайнятості. Зайнятість населення країни в

цілому та насамперед молоді має не тільки економічний, а й соціальний

характер. На сьогодні загострюється проблема безробіття молодих

спеціалістів, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін у

державі на шляху до демократизації.

Таким чином, масове безробіття становить загрозу для громадського

суспільства, яке не зможе вижити, якщо рівень безробіття буде триматися на

високому рівні. Виходячи з цього, необхідним є своєчасне поглиблене

наукове дослідження соціальних аспектів зайнятості населення та молодих

спеціалістів зокрема.

Глибокий слід в українській науці і практиці залишили російські вчені

20-х років М.Кондратьєв, О.Чаянов [271], чиї ідеї втілилися в державній

соціальній політиці багатьох країн із процвітаючою економікою. За останні

роки питання становлення ринкових відносин, їх соціально – економічні і

соціально – політичні аспекти привертають особливу увагу дослідників. Ці

питання висвітлені в численних розробках українських учених, присвячених

різним аспектам зайнятості і безробіття, соціальним переміщенням і трудовій

мотивації. У цих працях осмислено значний емпіричний матеріал, у сучасних

умовах здійснено детальний аналіз різних елементів і взаємозв’язків ринку

праці, виявлено провідні тенденції його розвитку.

Аналіз соціальних факторів праці і зайнятості представлений у працях

видатних українських соціологів М.Туган-Барановського, М.Гонської [266],

М.Лукашевича [115], М.Туленкова [256].

Проблеми молодіжної зайнятості в умовах економіко-правової

реформи в Україні, її становище на ринку праці серед різних соціально-

29

демографічних груп населення аналізуються в роботах С.Дуди, М.Івасишина

[66], Т.Кір’яна [90], Н.Гливацької та В.Михайлович [40].

Проблемам сучасного інституту професійної орієнтації, соціально-

професійного вибору молоді, її адаптації до нових реалій на ринку праці

присвячені праці Г.Безюлева [10], Е.Гараєва [60], Р.Дінмухамедова [60],

А.Жаренкова [72], Н.Алендаря [2], М.Беха [11], М.Битянова [12], В.Бордюка

[19], І.Василиківа [24].

Знання загальних і специфічних характеристик молоді дозволяє

визначити найбільш ефективну соціальну політику й обрати найбільш

придатний спосіб її реалізації з урахуванням вікових, гендерних,

професійних та інших особливостей різних її груп (студенти, робоча та

сільська молодь [151]). Цьому питанню присвячені різноманітні праці

відомих українських учених, які займалися вивченням та розробленням

пропозицій у сфері даної проблематики. Велике значення цих досліджень не

відміняє того факту, що вони не повністю розкривають економічний і

соціальний механізми зайнятості молодих спеціалістів. Проблемним є те, що

управлінські аспекти проблеми працевлаштування молодих спеціалістів, роль

держави в реалізації розроблених держаних програм практично не

розглядаються.

Комплексних соціологічних досліджень, присвячених проблемам

такого характеру, у вітчизняній соціологічній літературі мало. Можна

зауважити, що сьогодні питання, пов’язанні з дослідженням проблеми

працевлаштування молодих спеціалістів, все ще не достатньо розроблені.

Посилення кризових тенденцій на ринку праці одними з перших

досліджували соціологи, які зазначили, що найбільший попит на працю

мають молоді спеціалісти [152, с. 203].

Метою державного регулювання у сфері працевлаштування молодих

спеціалістів є: визначення ключових проблем регіонального розвитку,

пріоритетів державної регіональної політики у сфері молодіжної зайнятості;

створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів,

30

забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої

продуктивності виробництва та зайнятості населення.

Серед навчальних посібників у сфері державного управління провідне

місце займає праця В.Трощинського, В.Скуратівського, П.Ситніка, О.Петроє

“Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній сфері на

регіональному рівні: експертні матеріали”, автори серед основних принципів

державного регулювання у сфері зайнятості молоді виділяють такі:

1) програмування: взаємопов’язані довгострокові стратегії; плани та

програми розвитку як на державному, так і на адміністративно-

територіальному рівні; щорічне планування необхідних витрат державного

бюджету;

2) концентрації: концентрація ресурсів на певних територіях;

ієрархічність пріоритетів відповідно до сформованих цілей; вимоги до

економічної ефективності використання ресурсів;

3) синхронізація дій (“синергії”): синхронне проведення низки реформ,

що впливають на соціально-економічний розвиток регіонів; узгодження

пріоритетів та дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів

місцевого самоврядування щодо регіонального та місцевого розвитку;

4) субсидіарності: розподіл владних повноважень; максимальне

наближення місця надання адміністративної (управлінської) послуги до її

безпосереднього споживача з урахуванням повноти надання послуги

належної якості шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на

відповідному територіальну рівні управління;

5) збалансованого розвитку: диференційованість надання державної

підтримки регіонам з урахуванням їх потенціалу, умов, критеріїв та строків,

визначених законодавством;

6) партнерства: тісна співпраця між центральними і місцевими

органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,

об’єднаннями громадян, суб’єктами господарювання; проведення

моніторингу та оцінки виконання визначених завдань;

31

7) єдності: забезпечення суспільної єдності, тобто зменшення

відмінностей між окремими регіонами у використанні людських ресурсів та

рівні життя населення; економічної єдності – зменшення відмінностей в

економічному розвиткові між регіонами; просторової єдності – полягає у

створенні інфраструктурних умов для розвитку периферійних регіонів.

Досягнення єдності в усіх трьох вимірах має бути однією із цілей

регіонального розвитку та регіональної політики [101, с. 21-22].

Соціальна політика держави щодо зайнятості молодих спеціалістів

потребує докорінних змін в освітніх програмах та в досягненні балансу між

попитом і пропозицією на необхідні робочі місця на ринку праці.

Стан розвитку працевлаштування і зайнятості молоді та молодих

спеціалістів які знайшов своє відображення у працях багатьох науковців у

сфері державного управління. Серед них можемо виділити: М.Канавець [85],

О.Збаращук [77], М.Осійчук [173], П.Кухарчука [107], С.Онищук [171],

О.Кулініч [106], Н.Метелкіні [125].

На думку М.Канавець, активне залучення молоді до трудової діяльності

та заохочення її підприємницької активності сприятимуть набуттю молодими

людьми позитивного життєвого досвіду, зростанню матеріального

благополуччя, формуванню позитивної суспільної орієнтації і соціальної

адаптації, перешкоджатимуть поширенню негативних соціальних явищ у

молодіжному середовищі [85].

Ми повністю погоджуємося з цією думкою, оскільки від рівня

працевлаштування та зайнятості молодих спеціалістів залежить рівень

безробіття у країні.

Сьогодні в Україні найбільшого розвитку набуває сектор приватного

бізнесу, для якого ефективне державне управління має досить велике

значення, оскільки зростає необхідність у більш професійних молодих

спеціалістах.

Ґрунтовне дослідження державного управління у сфері підготовки

висококваліфікованих молодих спеціалістів (менеджерів) для державної

32

служби здійснено у працях вчених-педагогів: О.Лазора [110], М.Білинської

[13], В.Воронькової [37], В.Лугового [114], В.Майбороди [117], С.Майбороди

[118], В.Малиновського [120], Н.Нижник [156], Т.Лукіної [222] С.Поважного

[172], Н.Протасової [217], Ю.Сурміна [246] та інших.

Ми вважаємо, якщо механізми працевлаштування молодих спеціалістів

буде достатньо дієвим, то це сприятиме підвищенню ділової і громадської

активності молодих спеціалістів, стимулюватиме молодих спеціалістів до

самоорганізації.

1.3 Історичний досвід працевлаштування молоді державними

інституціями

Для більш повного розуміння сутності всієї системи регулювання

зайнятості в сучасній Україні необхідно звернутися до з’ясування його

історичних засад. Перш за все слід зауважити, що нормативно-правовий

механізм регулювання зайнятості в Російській імперії почалося пізніше, аніж

у європейських країнах, і відрізнялося від інших європейських нормативно-

правових актів великою кількістю проектів законів, які тривалий час

обговорювалися й доповнювалися, але так і не набирали законної сили.

Важливим кроком для нормативно-правового регулювання праці за

часів Російської імперії, стало ухвалення Закону “Про заборону нічної роботи

підлітків (і жінок)” від 3 червня 1885 року, відповідно до якого заборонялася

робота підлітків віком до 17 років та жінок у нічний час. Нічним часом

визначався проміжок часу з десятої години вечора до п’ятої години ранку

[248, с. 220].

Закон 1885 року мав дієвіший вплив на суспільство, ніж попередній

нормативно-правовий акт у цій сфері. Внаслідок цього відбулося значне

скорочення кількості працюючих підлітків. І.Таторов у своїй науковій праці

“Классовая борьба вокруг законов о труде и образовании рабочей молодёжи”

33

[248, с. 244] зазначив, що майже 10 % підприємств, які працювали

цілодобово, перейшли на денну форму праці.

Російське законодавство містило цілу низку циркулярів міністерства

фінансів з регулювання праці робітників, жінок і підлітків. Серед них

міститься закон від 3 червня 1886 року “Про заводську промисловість і про

взаємні відносини фабрикантів і робітників”. У науковій праці Литвонова-

Фалінського “Фабричное законодательство и фабричная инспекция в России”

[112, с.138] зазначено, що закон “Про заводську промисловість і про взаємні

відносини фабрикантів і робітників” поширився на ті 34 губернії та області

європейської частини імперії, де до того часу він ще не діяв.

20 липня 1920 року був підписаний декрет “Про навчальний

професійно-технічний обов’язок”, на підставі якого всі робітники, які не

мали спеціальності, в обов’язковому порядку проходили професійно-

технічне навчання. Для підлітків, зайнятих навчанням, встановлювався 4-

годинний робочий день із збереженням повної заробітної плати.

У справі реального виконання законодавчих норм із працевлаштування

молоді особливо важливим стало встановлення контролю за їх виконанням.

А. Шабанова зазначає, що царський уряд не здійснював контролю за

виконанням законів, що позбавляло їх дієвості та юридичної значущості.

Тому на відміну від фабричного законодавства царської Росії вже перша

постанова радянської влади про працю не тільки регламентувала важливі

умови праці підлітків, а й передбачала заходи контролю за їх виконанням і

відповідальність за їх порушення перед судом (до одного року тюрми) [273,

с.19].

У перші ж роки радянської влади було створено спеціальний орган,

метою якого стало забезпечення контролю за виконанням трудового

законодавства, особливо щодо молоді. 18 травня 1918 року було підписано

декрет Ради Народних Комісарів (далі РНК) Російської Радянської

Федеративної Соціалістичної республіки (далі – РРФСР) “Про інспекцію

праці” [164, с. 474], на яку покладалися нагляд і контроль за впровадженням

34

у життя декретів, постанов та інших актів у сфері праці. У наказі інспекції

праці “Про загальні питання охорони інтересів трудящих” [165, с. 620]

спеціальний розділ присвячувався питанням працевлаштування та охорони

праці молоді. Тим самим забезпечувався всебічний та реальний контроль за

виконанням законодавства про працю.

У 1922 році було прийнято новий Кодекс Законів про працю (далі –

КЗпП) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі СРСР), який

закріпив правові гарантії в галузі охорони праці молоді в спеціальній главі

про працю жінок і неповнолітніх. Умови праці підлітків було викладено в

окремих статтях та інших розділах КЗпП. Цей КЗпП суттєво вплинув на

зміст конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації праці (далі –

МОП) з переліку питань використання праці підлітків. Стаття 137 Кодексу

містила вимогу щодо обов’язкового бронювання робочих місць для

неповнолітніх.

Після закінчення громадянської війни в країні почав зростати рівень

безробіття, було здійснено заходи з організованого працевлаштування

молоді. Була виявлена необхідність “бронювання на виробництвах

нормального відсотка робочих місць для працюючої молоді” [170, с. 566]. На

виконання цього рішення декретом Всеукраїнського Центрального

Виконавчого комітет (далі – ВЦВК) “Про встановлення граничного мінімуму

кількості молоді на підприємствах” [168, с. 447] уперше регламентувався

механізм бронювання робочих місць для молоді.

17 липня 1922 року постановою ВЦВК про встановлення мінімального

відсотка працюючих підлітків на підприємствах також було висунуто вимогу

в кожній галузі промисловості встановлювати відповідний відсоток, нижче

якого не може бути кількість працюючих підлітків на кожному окремому

підприємстві [233, с. 9]. Ця постанова дещо відрізнялася від прийнятої з цих

же питань згаданої постанови ВЦВК величиною обов’язкових відсотків,

встановлених для деяких галузей промисловості на Україні: вони були дещо

35

нижчими від тих, які було встановлено в РРФСР. Зменшення пояснювалося

більшою відповідністю конкретним умовам української промисловості.

Постановою Центральної виборчої комісії (далі – ЦВК) та РНК СРСР

“Про мінімальні норми броні підлітків у промисловості та інших галузях

народного господарства” від 1 серпня 1928 р. [159, с.437] було затверджено

єдині для всієї території СРСР норми броні диференційовано за кожною

галуззю народного господарства у межах від 2 до 11% кількості

кваліфікованих робітників. Допускалася комплектація броні не лише

підлітками, а й особами до досягнення 20-річного віку, але тільки на

шкідливих виробництвах.

Ретельній правовій регламентації підлягали також питання

забезпечення зайнятості такої окремої групи молоді, як випускники

професійно-технічних і вищих навчальних закладів. Відповідно до інструкції

“Про порядок направлення на роботу та облік державних трудових резервів”,

затвердженої розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 6 серпня 1949 р.

[208, с.96], випускники професійно-технічних навчальних закладів були

зобов’язаними відпрацювати відповідний строк (від двох до чотирьох років

залежно від специфіки навчального закладу) на тому підприємстві, в радгоспі

тощо, куди їх було направлено після закінчення навчального закладу.

Під час обов’язкового строку відпрацювання молоді робітники

перебували на персональному обліку на підприємствах і будівництвах, куди

їх було направлено на роботу, і в цей час, як правило, не могли бути

звільненими за ініціативою адміністрації. Керівники підприємств, шахт і

будівництв зобов’язані були не пізніш, як у тижневий строк, прийняти

молодих робітників, які закінчили професійно-технічні навчальні заклади, та

в 5-денний строк оформити й розмістити їх по робочих місцях.

Особливу увагу було звернено на забезпечення зайнятості молоді після

закінчення загальноосвітніх шкіл. 12 вересня 1957 р. Рада Міністрів СРСР

прийняла спеціальну постанову “Про залучення до промислового та

36

сільськогосподарського виробництва молоді, що закінчила середні

загальноосвітні школи” [162, с.123].

Рада Міністрів СРСР постановила забезпечити залучення всієї молоді

(як тієї, що закінчила середні школи, так і тієї, що не мала середньої освіти)

до промислового та сільськогосподарського виробництва, звернувши

особливу увагу на працевлаштування дівчат та охоплення молоді

професійною освітою.

Прийнняття постанови “Про заходи, пов’язані з виконанням закону

“Про зміцнення зв’язку школи з життям та про подальший розвиток системи

народної освіти в СРСР” [129, с. 259]. Призвело до встановлення строків

проектів планів професійної освіти та працевлаштування молоді, що

закінчила восьмирічні загальноосвітні школи, середні школи з виробничим

навчанням і професійно-технічні училища, на 1959 – 1965 рр., маючи на увазі

встановлення на підприємствах броні прийняття молоді на роботу.

Відповідно до перспективних планів на сім років виконкоми рад

депутатів трудящих кожного року затверджували погоджені з раднаргоспами

та місцевими управліннями професійно-технічної освіти норми броні

прийняття на роботу та на виробниче навчання молоді, що закінчила середню

школу, і підлітків, що не отримали середньої освіти, звертаючи при цьому

увагу на вжиття необхідних заходів для того, щоб юнаки та дівчата, що

закінчили середні школи, як правило, навчалися тих спеціальностей та

професій, які потребують підвищеного загальноосвітнього рівня [52, с. 9].

У 60-ті роки було прийнято низку нормативних актів, спрямованих на

поліпшення працевлаштування молоді. Так, постановою Ради Міністрів

СРСР “Про поліпшення працевлаштування підлітків” від 4 грудня 1963 р.

було встановлено броню прийняття на роботу підлітків у межах 3 – 5%

загальної чисельності робітників і службовців диференційовано у кожну

галузь народного господарства, а постановою Центрального Комітету

Комуністичної партії Радянського Союзу (далі ЦК КПРС) і Ради Міністрів

СРСР від 2 лютого 1966 р. [223, с. 26] цей відсоток було збільшено до десяти.

37

Питання працевлаштування, професійного навчання молоді були

ретельно врегульовані і в трудовому законодавстві початку 70-х років.

Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про працю [205,

с.265] і кодекси законів про працю союзних республік виділили норми про

працю осіб у віці до 18 років і молоді більш старшого віку у самостійні глави

під новою назвою “Праця молоді”.

Кодекс законів про працю Української Радянської Соціалістичної

республіки (далі – УРСР), прийнятий 10 грудня 1971 р., встановив межі

трудової діяльності молоді. Так, не допускалося прийняття на роботу осіб,

молодших 16 років. Існували також виняткові випадки допуску молоді до

праці у більш ранньому віці.

Нормативно-правовий механізм у сфері працевлаштування молоді

регламентувався й іншими нормативними актами. Серед них: Положення про

комісії по працевлаштуванню молоді від 4 травня 1966 р., в якому було

передбачено компетенцію і порядок їхньої діяльності при вирішенні питань

працевлаштування молоді; Положення про спеціальні професійно-технічні

училища від 2 листопада 1964 р., згідно з п. 62 якого учні за зразкову

поведінку і сумлінне ставлення до праці й навчання могли бути по закінченні

строку навчання тарифікованими за фактично набутими знаннями і

працевлаштованими на підприємство; Положення про комісії у справах

неповнолітніх УРСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від

26 серпня 1967 р. [229, с. 11], в якому знайшло відображення одне з головних

завдань комісій – працевлаштування неповнолітніх на роботу або виробниче

навчання.

У зазначених нормативно-правових актах було закріплено гарантії для

молоді, на відміну від повнолітніх, поряд із самостійним влаштуванням на

роботу чи виробничим навчанням звертатись до районної (міської) комісії у

справах неповнолітніх або в районну (міську) комісію по працевлаштуванню

молоді за сприянням їм в оперативному влаштуванні на роботу або на

виробниче навчання. Ці комісії сприяли плановому залученню молоді до

38

праці. Так, у ст. 196 КЗпП УРСР було передбачено, що планування

працевлаштування молоді здійснювали місцеві ради народних депутатів.

Важливість такої норми полягала не тільки в тому, що районні, міські

ради народних депутатів затверджували плани влаштування на роботу

молоді, а й у тому, що саме вони поряд із затвердженням забезпечували їх

виконання всіма підприємствами, що мало виняткове значення.

У 1978 році Радою Міністрів СРСР було ухвалено постанову “Про

вдосконалення планування підготовки спеціалістів та поліпшення

використання випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів

у народному господарстві”. Відповідно до зазначеної постанови в кожній

галузі промисловості та народного господарства СРСР і союзних республік

передбачалося розробити й затвердити три документи, покликані

забезпечити регіональне використання кадрів спеціалістів.

Галузеві методичні вказівки призначалися для визначення

перспективної потреби у спеціалістах підприємств, установ, будівництв,

науково-дослідних організацій і по галузях загалом у розрізі кожної

спеціальності з поділом на спеціалістів з вищою та середньою освітою.

Галузеві методичні вказівки призначалися для розрахунку перспективної

потреби в спеціалістах будь-якого підприємства, установи або організації

галузі.

Номенклатура посад, які повинні заміщуватися відповідними

спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою, розроблялася й

затверджувалася в кожній галузі народного господарства загалом по СРСР

для підприємств, установ та організацій, що входять до них. Документ

передбачав собою перелік усіх посад у науково-виробничих і виробничих

об’єднаннях, на підприємствах, будівництві тощо, які за змістом і складністю

праці повинні заміщуватися спеціалістами з вищою та середньою

спеціальною освітою.

Нормативно-правові документи щодо нормативів насиченості

молодими спеціалістами розроблялися з метою регламентації трудових

39

ресурсів, зокрема спеціалістів. Норматив насиченості – це частка спеціалістів

у загальній кількості працюючих на підприємствах у галузі загалом.

Відповідно до встановленого порядку всі молоді спеціалісти, які

закінчили навчальні заклади з відривом від роботи, направлялися відповідно

з отриманою спеціальністю на роботу на підприємства, в установи та

організації, де вони були зобов’язані пропрацювати не менш ніж три роки

після закінчення навчального закладу. Відповідно до положення “Про

персональний розподіл молодих спеціалістів, які закінчили вузи”,

затвердженого наказом міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР

від 18 квітня 1968 р. [160, с. 56], передбачено, що молодому спеціалістові,

який навчається в навчальному закладі денної форми навчання, за чотири

місяці до завершення навчання комісія з розподілу повідомляє місце роботи,

розмір заробітної плати тощо.

Молоді спеціалісти, які направлені на навчання промисловими та

будівельними підприємствами, після закінчення навчання повинні

повернутися за направленням для роботи за фахом. Направлення таких

молодих спеціалістів на інші підприємства було можливим, але тільки за

згодою підприємств, які направляли їх на навчання.

Питання про надання роботи молодому спеціалістові вирішувалося

комісією з урахуванням отриманої спеціальності та спеціалізації, участі в

науково-дослідницькій роботі та громадській діяльності, академічної

успішності, сімейного стану, стану здоров’я та особистого бажання

випускника. На підставі рішення комісії молодому спеціалістові видавалося

посвідчення про направлення на роботу або довідка, яка засвідчувала те, що

він має право працевлаштовуватися самостійно в разі, якщо комісія не може

забезпечити його роботою за місцем проживання.

Посвідчення про направлення на роботу вручалося молодому

спеціалістові водночас із дипломом не пізніше ніж за п’ять днів по закінченні

навчального закладу. Керівникам підприємств та організацій заборонялося

приймати на роботу молодих спеціалістів упродовж трьох років після

40

закінчення навчального закладу без посвідчення відповідного відомства або

довідки про право працевлаштовуватися на роботу самостійно.

З молодими спеціалістами, як правило, укладалися трудові договори на

невизначений термін, а закінчення трирічного терміну відпрацювання не

було підставою для звільнення молодого спеціаліста з роботи.

Державний комітет праці СРСР, Всесоюзна Центральна Рада

Професійних союзів та Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти

25 червня 1973 р. затвердили Положення про стажування молодих

спеціалістів, які закінчили вищі навчальні заклади, згідно з яким молоді

спеціалісти могли проходити стажування терміном до одного року. Час

стажування входив до трирічного строку роботи за місцем розподілу.

Відповідно до п. 4 постанови Ради Міністрів СРСР від 13 вересня 1969

р. “Про розподіл осіб, які закінчили аспірантуру з відривом від виробництва”

[163, с. 43], у плановому порядку розподілялися також особи, які закінчили

аспірантуру з відривом від роботи, у тих поодиноких випадках, коли

прийняття в аспірантуру не було пов’язаним із цільовим направленням в

аспірантуру від підприємств та організацій.

Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок про те, що

законодавство про працю колишнього СРСР досить ретельно регламентувало

питання забезпечення зайнятості різних категорій молоді. Але не можна

погодитися з тим, що адміністративні акти направлення на роботу були

формою реалізації права молоді на працю, оскільки особисті бажання

молодих спеціалістів щодо вибору професії та робочого місця не

враховувалися не тільки після закінчення навчальних закладів, а й при вступі

до них.

У сучасних умовах правове регулювання зайнятості молоді являє

собою єдину державну регламентацію найманої праці молодих громадян

України, засновану на нормах міжнародних організацій, міжнародно-

правових договорах і діючому законодавстві України. Її основу складають

41

положення Конституції України, що закріплюють новий зміст права на

працю.

Відповідно до Закону України “Про сприяння соціальному

становленню та розвитку молоді в Україні” молодь – це громадяни України

віком від 14 до 35 років [214].

Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів,

потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами,

організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у

порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.

1996р. № 992 “Про порядок працевлаштування випускників вищих

навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним

замовленням”.

Порядок працевлаштування молодих спеціалістів передбачає певні

права й обов’язки: випускник зобов’язаний відпрацювати у замовника не

менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість

і рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Розірвання угоди з ініціативи випускника допускається з таких

поважних причин: встановлення інвалідності 1 або 2 групи, внаслідок чого

випускник не може виїхати на роботу за призначенням; встановлення

інвалідності 1 або 2 групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків

(або осіб, які їх замінюють) випускника; якщо випускник – вагітна жінка,

мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка

згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею

шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до

чотирнадцяти років або дитину-інваліда; проходження чоловіком

(дружиною) служби за контрактом у Збройних Силах України, Державній

прикордонній службі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої

розвідки України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ,

Державній спеціалізованій транспортній службі, Державному спеціальному

зв’язку, на посадах рядового і начальницького складу у правоохоронних

42

органах, органах і підрозділах цивільного захисту, поза місцем розташування

замовника; вступу до вищих навчальних закладів.

Розірвання угоди з ініціативи замовника допускається тільки у разі

неможливості надання випускникові роботи за спеціальністю згідно з

медичним висновком (якщо медичний огляд для прийняття на роботу

відповідно до законодавства є обов’язковим), або висновком медико-

соціальної (експертної) комісії, або банкрутства підприємства.

Указом Президента “Про заходи щодо реформування системи

підготовки та працевлаштування працівників вищих навчальних закладів”

встановлено, що “...особи, які навчаються за рахунок державних коштів,

укладають з адміністрацією ВНЗ угоду, за якою вони зобов’язані після

закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати у

державному секторі народного господарства не менше як три роки. У разі

відмови працювати у державному секторі народного господарства

випускники відшкодовують повну вартість навчання”. З теоретичної точки

зору, такому працівникові забезпечується мінімум гарантій і умов. З

практичного досвіду такі особи позбавлені можливості “тиснути” на

роботодавця з метою покращення умов праці, бо у разі звільнення за власним

бажанням вони несуть відповідальність у вигляді повернення коштів за їх

підготовку. Тобто в даному випадку має місце порушення трудової угоди,

оскільки випускник, який вступив до вузу за скеруванням від певної

державної установи, несе відповідальність за відмову працювати в цій

установі, натомість установа за відмову працевлаштування працівника

відповідальності не несе. Така ж ситуація існує, коли підготовка спеціаліста

здійснюється за рахунок фізичних чи юридичних осіб [203]. Вважаємо за

необхідне за допомогою нормативно-правового та політичного механізму

державного регулювання законодавчо встановити гарантії для тих осіб, які

навчаються не за державним замовленням.

У роботі Ю.Щотова висвітлила власну класифікацію правовідносин

щодо працевлаштування молоді за різними ознаками. Так за послідовністю

43

виникнення правовідносин щодо працевлаштування молоді, виділено такі їх

види: правовідносини між молодими особами і органами, що здійснюють їх

працевлаштування; правовідносини між органами, що здійснюють

працевлаштування молоді, і роботодавцями, які приймають молодь на роботу;

правовідносини між молоддю і роботодавцями, які приймають молодь на

роботу [280, с. 10].

В основу розмежування правовідносин покладено такий критерій як

особливості правового статусу суб’єкта, якого працевлаштовують. За цим

критерієм правовідносини поділено на: відносини щодо працевлаштування

молодих спеціалістів; відносини щодо працевлаштування випускників

професійно-технічних і вищих навчальних закладів будь-якої форми

власності.

Основною ознакою вказаного критерію класифікації визначено

особливості правового статусу суб’єкта, якого працевлаштовують. Як відомо,

особливості правового статусу будь-якого суб’єкта у трудовому праві

розглядаються через сукупність особливостей трудової правосуб’єктності,

прав і обов’язків, гарантій здійснення прав і відповідальності. Кожен із

вищезазначених суб’єктів дійсно має свої особливості майже щодо всіх

елементів правового статусу.

Вважаємо, що нормативно-правова база регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів є досить розгалуженою і складається

з численних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Серед них

можна виокремити найбільш вживані, а саме: Закон України “Про зайнятість

населення” [197], “Про охорону праці” [207], “Про соціальний діалог в Україні”

[212], “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок

безробіття” [196]; укази та розпорядження Президента України “Про заходи

щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування

випускників вищих навчальних закладів” [203], “Про заходи щодо

забезпечення працевлаштування молоді” [201].

44

Висновки до розділу 1

1. За результатами аналізу наукової літератури та нормативно-правових

джерел можна дійти висновку щодо відсутність системного, комплексного

дослідження проблеми працевлаштування молодих спеціалістів. Відсутність

одностайності серед науковців й у визначенні ключових для нашого

дослідження понять. Насамперед це стосується такого поняття, як

“працевлаштування”.

На нашу думку, працевлаштування можна розглядати в двох

розуміннях. У широкому значенні працевлаштування – це система

економічних та організаційно-правових заходів щодо забезпечення

трудової зайнятості населення, що включає в себе самостійне забезпечення

роботою або забезпечення роботою з допомогою відповідних державних і

недержавних органів. У вузькому розумінні працевлаштування – це

діяльність відповідних державних і недержавних органів влади, головною

метою яких є забезпечення трудової зайнятості населення.

2. Оскільки об’єктом нашого дослідження є у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів в Україні, у роботі запропоновано визначення понять;

“молоді спеціалісти” та “працевлаштування молодих спеціалістів”: молоді

спеціалісти – це випускники професійно-технічних та вищих навчальних

закладів, що були підготовлені за рахунок державних або власних коштів і

працюють за фахом після закінчення навчального закладу безпосередньо на

виробництві або ще шукають роботу. Працевлаштування молодих

спеціалістів – система економічних, соціальних та організаційно-правових

заходів щодо забезпечення трудової зайнятості цієї категорії населення, яка

включає як самостійне працевлаштування, так і забезпечення роботою

відповідними державними і недержавними інституціями.

3. Молодіжний сегмент ринку праці – найбільш проблемна частина

загальнонаціонального ринку праці. Для випускників вищих навчальних

закладів це пов’язано зі складнощами пошуку першого місця роботи, зокрема

45

невідповідністю рівня та якості отриманої освіти професійним обов’язкам,

відсутністю необхідного досвіду роботи за фахом, невідповідністю запитів

молодих спеціалістів та пропозицій роботодавців.

4. Право на працю – одне з фундаментальних прав людини,

встановлене міжнародно-правовими актами, визнане всіма державами,

гарантоване Конституцією України. Це право належить до групи соціально-

економічних прав, відображає необхідність задоволення потреб людини

щодо створення суспільних благ та забезпечення джерелами існування себе

та своєї сім’ї, передбачає наявність умов для особистого розвитку та

реалізації творчого потенціалу людини.

5. Найбільш розповсюдженим підходом до визначення категорій

“зайнятість” є загальнотеоретичний, в рамках якого зайнятість не обмежується

економічною діяльністю, що приносить дохід, а являє собою трудову діяльність

взагалі. Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” зайнятість –

не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їх

особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у

грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють

господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих

на їх власності, в тому числі безоплатно.

6. Проаналізувавши шлях становлення державного регулювання у

сфері працевлаштування молоді на теренах України на різних етапах її

історичного розвитку, вивчивши тогочасний нормативно-правовий механізм

та джерела, які регламентували умови праці, можна зробити висновок про те,

що в Російській імперії законодавче регулювання трудової діяльності молоді

мало переважно декларативний характер, тоді як законодавство СРСР досить

ретельно регламентувало питання забезпечення зайнятості різних категорій

молоді. Законодавство Радянського Союзу містить цілу низку нормативно-

правових актів, спрямованих на поліпшення працевлаштування молоді

взагалі. Державне регулювання у сфері працевлаштування включало також

46

створення спеціалізованих органів з метою забезпечення контролю за

виконанням трудових законів, особливо серед молоді з професійною освітою.

7. В сучасній Україні державне регулювання працевлаштування та

зайнятості молоді повинно здійснюватися в єдиному комплексі механізмів

державної регламентації найманої праці, що потребує здійснення певних

кроків до входження його в загальну систему норм міжнародного

співробітництва.

47

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМІВ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ В УКРАЇНІ

2.1 Основоположні засади регулювання працевлаштування випускників

вищих навчальниих закладів України

Цілком очевидно, що фінансово-економічна криза обумовлює

масштабні зміни на українському та світовому ринку праці. Протягом

останніх років актуальною залишається проблема щодо працевлаштування

випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Ситуацію

у сфері зайнятості і працевлаштуванні ускладнює недієвість нормативно-

правового, політичного механізму державного регулювання.

Одним із основних принципів трудового права є принцип єдності і

диференціації правового регулювання трудових правовідносин.

Диференціація правового регулювання працевлаштування молодих

спеціалістів – випускників професійно-технічних та вищих навчальних

закладів полягає у наданні їм додаткових гарантій у галузі працевлаштування

і покладенні на них додаткових обов’язків перед роботодавцем та державою.

Ми вважаємо, що в умовах світової фінансової кризи, яка передбачає

жорстку конкуренцію на ринку праці, норми чинного трудового

законодавства, що надають додаткові гарантії молодим спеціалістам не

повною мірою виконують свою функцію. Це характеризується тим, що

роботодавцями самостійно розраховується квота для працевлаштування

молодих спеціалістів які закінчили навчання у професійно-технічних і вищих

навчальних закладах, сприяння територіальних органів у розрахунку квоти в

наш час зведено до мінімуму, і тому правові норми в цій сфері потребують

додаткового вивчення та належного правового розв’язання.

48

Проблема працевлаштування обумовлена тим, що держава потребує

найбільш ефективної реалізації трудового потенціалу молодих спеціалістів,

які потребують додаткового соціального та правового захисту у галузі

соціально-трудових відносин.

Діючим законодавством України передбачені широкі правові гарантії

працевлаштування молодих спеціалістів, сприяння її підприємницькій

діяльності та самозайнятості на випадок безробіття [147].

Відповідно до Конституції України (стаття 43) кожна людина має право

на працю, що включає можливість заробляти собі на життя тією працею, яку

вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується [99].

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття” регулює створення маркетингових служб

у навчальних закладах з метою сприяння працевлаштуванню випускників, але

робота цих служб має однобічний характер, тому що зацікавлені у

працевлаштуванні випускників тільки навчальні заклади, і то не завжди.

Зайнятість випускників професійно-технічних і вищих навчальних

закладів можна визначити як діяльність випускників, пов’язану із

задоволенням особистих і суспільних потреб, що, як правило, приносить

дохід у грошовій формі.

Нормативно-правовий механізм державного регулювання у сфері

працевлаштування випускників регламентується вже зазначеними вище

законами та підзаконними нормативно-правовими актами, основними серед

яких є КЗпП України, Закон України “Про забезпечення молоді, яка отримала

вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням

дотації роботодавцю”, постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок

формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для

державних потреб і контролю за їх виконанням”, указ Президента України

“Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та

працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”, наказ

Міністерства освіти України “Про затвердження Положення про сприяння в

49

працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних

навчально-виховних закладів України”, постанова Кабінету Міністрів

України “Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних

закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням” та ін.

Проект Трудового кодексу України регламентує правовідносини щодо

працевлаштування випускників двома правовими нормами, а саме: статтями

49 і 299 так само, як і нині діючий КЗпП України.

Трудове законодавство має низку неузгоджених між собою правових

норм, серед них можемо виділити такі: застарілість нормативно-правових

норм, які не відображають сучасного стану розвитку суспільних відносин у

сфері працевлаштування. Це проявляється в тому, що норма КЗпП України

містить визначення молодого спеціаліста, яке було актуальним більше 20-ти

років тому; Закон України “Про сприяння соціальному становленню та

розвитку молоді в Україні” закріплює, що держава гарантує молодим

спеціалістам надання першого робочого місця, але ця норма поширюється

тільки на тих молодих спеціалістів, які навчалися за державним замовлення,

а на тих, хто навчався за власний рахунок, зазначена норма закону не

поширюється тощо.

Така ускладнена ситуація аж ніяк не сприяє належному регулюванню

відносин у сфері зайнятості та працевлаштування у доволі непростих умовах

перехідного періоду, тому, на нашу думку, механізми державного

регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів повинні бути

спрямовані на:

– створення належних умов для повноцінного відтворення трудового

потенціалу; поліпшення умов праці молодих фахівців;

– удосконалення нормативно-правового механізму, що має полігати в

розробці нових нормативно-правових актів державної влади;

– налагодження ефективної співпраці органів виконавчої влади та

органів місцевого самоврядування з молодіжними громадськими

організаціями в розробці стратегій розвитку молодіжної політики;

50

– розвиток міжнародного молодіжного співробітництва;

– сприяння інтеграції молоді в світову та європейську молодіжну

спільноту;

– вдосконалення роботи з професійної орієнтації молоді відповідно

до потреб ринку праці.

Одним із головних факторів фінансово-економічного та соціально-

економічного механізму державного регулювання у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів є якісна освіта. На нашу думку, освіта відіграє важливу

роль у сфері працевлаштування молодого спеціаліста, оскільки результати

наукових досліджень вказують на тісний взаємозв’язок якості освіти з рівнем

працевлаштування випускників.

Раніше проблематика якості освіти в України не мала такого важливого

соціального, економічного, ідеологічного і технічного значення, як нині.

Вважаємо, що окреслення проблеми освіти на перший щабель

визначається низкою об’єктивних чинників, а саме: по-перше, від якості

людських ресурсів залежить рівень розвитку всієї країни та її глобальної

економічної конкурентоспроможності; по-друге, все більшого значення

набуває якість освіти в забезпеченні конкурентоспроможності випускників

вищої школи на ринку праці; по-третє, специфіка управління якістю освіти

полягає в тому, що управління діяльністю людини, яка є об’єктом

педагогічного впливу, здійснюється через її психічну діяльність, внаслідок

чого навчання має певний елемент невизначеності; по-четверте, якість

професійної підготовки фахівців – неодмінна вимога до сучасної вищої

освіти, якщо вона прагне інтегруватися у європейський освітній простір [135,

с. 34].

Інтенсифікація педагогічних технологій, системне підвищення якості

навчання в сучасних умовах пов’язані з упровадженням у навчальний процес

прогресивних дидактичних засобів та інноваційних методів навчання. Істотне

розширення спектру технічних засобів навчання спричинило революційні

зміни у процесі поглиблення та розширення знань. Систематичне поповнення

51

навчальних класів персональними комп’ютерами, новітньою оргтехнікою,

постійне оновлення програмного забезпечення, доступ до мережі Інтернет,

створення внутрішніх локальних мереж навчальних закладів значно

розширили обсяг навчального матеріалу. Використання електронної

інформації у вигляді віртуальних лабораторій, електронних навчальних

посібників, конспектів навчальних дисциплін, тестів, графічних схем стало

підґрунтям для удосконалення змісту та методик виконання індивідуальних

завдань студентів за рахунок вилучення неінформативних і трудомістких

операцій. Оптимізації процесу навчальної діяльності сприяло стимулювання

систематичної навчальної та самостійної роботи студентів за рахунок

проведення контрольних заходів після вивчення певного навчального

матеріалу. Адаптованими до вимог сучасного освітнього процесу стали

форми та методи навчально-виховної роботи, що суттєво вплинуло на

позитивну психологічну підготовленість та мотивацію студентів до навчання.

Переорієнтація педагогічних технологій спрямована на формування у

студентів стійкої фіксації знань, які забезпечуються завдяки значній

переробці робочих та навчальних програм дисциплін.

Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний

потенціал суспільства 75.

Міністерство юстиції України в 2011 році надало роз’яснення щодо

концептуальних засад та напрямків розвитку вищої освіти в Україні,

відповідно до якого державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на

таких принципах: доступності та конкурсності здобуття вищої освіти для

кожного громадянина України; незалежність здобуття вищої освіти від

впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій; інтеграції

системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні

і розвитку досягнень і традицій української вищої школи; наступності

процесу здобуття вищої освіти; підтримки з боку держави при підготовці

фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних

52

наукових досліджень; гласності при формуванні структури та обсягів

освітньої та професійної підготовки фахівців.

Нині у країні діє проект “Національної стратегії розвитку освіти в

Україні на 2012 – 2021 роки”, метою якого є підвищення доступності якісної,

конкурентоспроможної освіти для громадян України відповідно до вимог

інноваційного розвитку суспільства, економіки країни, а також збереження

особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними задатками,

здібностями, потребами на основі навчання упродовж усього життя.

Модернізація і розвиток правового регулювання освіти та науки

повинні набути випереджального, безперервного характеру і гнучко

реагувати на всі процеси, що відбуваються у світі і в Україні. Підвищення

якісного рівня освіти має бути спрямоване на забезпечення економічного

зростання добробуту країни та вирішення соціальних проблем суспільства.

Зусилля органів державного управління освітою усіх рівнів, науково-

методичних служб за підтримки усього суспільства та держави мають бути

зосереджені на реалізації пріоритетних напрямів розвитку освіти, подоланні

наявних проблем та вирішенні першочергових завдань.

Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в

національній системі освіти, яка може суттєво вплинути на механізми

державного регулювання у сфері працевлаштування, передбачається

забезпечити такі заходи:

1. У професійно-технічній освіті:

– розробку та впровадження державних стандартів професійно-

технічної освіти з конкретних видів професій;

– оптимізацію мережі професійно-технічних навчальних закладів

різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням

демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

– оновлення та затвердження оптимального переліку професій,

підготовки кваліфікованих робітників (скорочення їх кількості на основі

інтеграції);

53

– удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації

інженерно-педагогічних кадрів професійно-технічної освіти шляхом

розширення мережі профільних професійно-технічних навчальних закладів,

на базі яких здійснюється підвищення кваліфікації майстрів виробничого

навчання [137, с. 75];

– створення центрів забезпечення нової якості професійно-технічної

освіти на базі діючих у країні навчально-методичних кабінетів професійно-

технічної освіти;

2. У вищій освіті:

– завершення розробки та ухвалення постанови Кабінету Міністрів

України “Про національну рамку кваліфікацій”;

– створення потужних навчально-наукових університетів, регіональних

університетських комплексів;

– перегляд і затвердження переліку кваліфікаційних характеристик

педагогічних і науково-педагогічних працівників навчальних закладів;

– розширення взаємодії з установами Національної академії наук та

Національної академії педагогічних наук щодо розвитку наукових

досліджень у галузі вищої освіти;

– розроблення цілісної системи пошуку талановитої молоді, її

педагогічного і наукового розвитку та подальшого супроводження у

кар’єрному рості;

– подальшого удосконалення процедур і технологій зовнішнього

незалежного оцінювання як передумови забезпечення рівного доступу до

навчання у вищій школі;

– переоснащення навчальної, наукової та матеріально-технічної бази

вищих навчальних закладів через державне цільове фінансування;

– розробки та виконання державних, галузевих, регіональних програм,

комплексних планів дій за підтримки органів виконавчої влади, суспільства

та громадськості.

54

Досить складно і суперечливо відбувається процес адаптації

професійно-технічної освіти до нових суспільних умов. З одного боку,

модернізаційні заходи в цій складовій системи освіти України сприяли

удосконаленню підготовки робітничих кадрів, підвищенню рівня їхньої

конкурентоспроможності на ринку праці, створенню нових типів навчальних

закладів, де набуваються кваліфікації з технологічно складних, наукомістких

професій. З іншого боку, внаслідок істотного скорочення кількості

професійно-технічних навчальних закладів чимало дітей з матеріально не

забезпечених сімей втратили можливість здобути одночасно з середньою

також і професійну освіту 131, с. 114.

На теперішній час у державі маємо невідповідність між кваліфікаціями,

отриманими молодими спеціалістами, і потребами ринку праці.

Згідно з даними прогнозу Міністерства економічного розвитку і

торгівлі в 2015-2018 рр., розвиток економіки призведе до зростання попиту

на інженерів, спеціалістів у галузі фізичних, математичних і технічних

наук, а також фахівців у сфері інформації та телекомунікації та IT-сектора.

Також затребуваними будуть працівники металургійної і машинобудівної

сфер. Дані розроблених міністерством прогнозів мають враховуються при

формуванні державного замовлення при підготовці кадрів у навчальних

закладах.

У сучасних умовах також особливої уваги потребує проблема

вдосконалення інформаційного механізму щодо прогнозування обсягів

державного замовлення на підготовку кадрів і встановлення взаємозв’язку

між зацікавленими центральними органами виконавчої влади. Одним із

найважливіших тут є питання визначення обсягів навчання за напрямами та

спеціальностями.

Особливість розробки методичних підходів полягає в тому, що сталість

переліку напрямів і, перш за все, спеціальностей значною мірою залежить від

розвитку науково-технічних досягнень, економіки та суспільства. Чим

імпульсивніше розвивається економіка, тим більша вірогідність зміни змісту

55

підготовки кадрів, а отже і потреба в окремих спеціальностях з часом може

змінюватися.

Методи розрахунку обсягів підготовки й випуску кваліфікованих

працівників мають певну специфіку залежно від джерел фінансування

освітніх послуг. Тому свої особливості мають методи розрахунків принаймні

двох напрямів: обсяги випуску фахівців, які навчалися за кошти державного

бюджету (державне замовлення), і обсяги випуску кваліфікованих

працівників, які навчалися за кошти фізичних і юридичних осіб [91, с. 24].

Що стосується підготовки за кошти фізичних і юридичних осіб, то ні

Міністерство освіти і науки України, ні Міністерство економічного розвитку

і торгівлі України не практикують прогнозування її обсягів у цілому по

Україні та в регіонах. Нині відповідно до чинного законодавства

Міністерство освіти і науки України контролює лише показник ліцензування

недержавних навчальних закладів, але це не дає в певному обсязі, цілісної

інформації щодо обсягів підготовки кваліфікованих працівників за кошти

фізичних і юридичних осіб.

Кожен навчальний заклад керується своїм статутом і ліцензією, що

залишає за ним право звужувати або збільшувати контингент студентів на

платній основі [91, с. 20].

На сьогодні держава певною мірою абстрагувалась від проблеми

регулювання процесів підготовки спеціалістів, переклавши її на розгляд

навчальних закладів. Тому чинна система підготовки спеціалістів

здебільшого зорієнтована на неконтрольований попит у населення на деякі

спеціальності соціального й гуманітарного напрямів, які забезпечують хоч і

не значні, але шанси для працевлаштування.

При цьому обов’язково слід врахувати, що планування розвитку

професійної освіти за своїм характером є довгостроковим, оскільки

підготовка спеціалістів, формування викладацького складу та матеріально-

технічної бази закладів освіти потребує тривалого часу. В результаті цього

потреба в спеціалістах повинна визначатися за декілька років наперед

56

відносно того періоду, на який складаються плани розвитку відповідних

галузей. Так, кількість студентів, прийнятих на перший курс вищого

навчального закладу, вже визначає випуск спеціалістів через 4 – 5 років.

Отже, при складанні плану приймання у вищі навчальні заклади на 2014 –

2015 рр. необхідно знати потребу в молодих спеціалістах на 2019 – 2020 рр.

Раніше вимоги до молодого спеціаліста встановлювала держава

сьогодні, їх диктують бізнесові структури, а саме: приватні підприємства,

організації, концерни, консорціуми тощо. Це обумовлено тим, що в

промисловість України прийшли могутні холдинги, виробничі асоціації та

корпорації. Такі структури ставлять нові вимоги до молодих спеціалістів,

серед яких ми можемо виділити: інноваційне мислення; самостійне

вирішення проблем, що виникають на виробництві; сприяння розширенню

асортименту продукції та його впровадження; мати активну життєву

позицію, яка б сприяла розвитку підприємництва, добру теоретичну базу і

практичні навички діяльності.

Молодим спеціалістам властиві такі риси, як організованість,

згуртованість, високий рівень мобільності та динаміки, спроможність більш

оперативно, ніж інші категорії населення, реагувати на зміни, які

відбуваються в суспільстві [139, с. 140].

У теперішній час передові підприємства вкладають кошти не тільки в

розвиток діяльності підприємств, а й у підготовку молодих спеціалістів,

шляхом пропонування їм місць практики з наступною гарантією їх

працевлаштування для того, щоб ще студентами майбутні молоді

спеціалісти знали особливості підприємства, специфіку своєї роботи, а

роботодавці змогли гідно оцінити й обрати собі майбутніх потенційних

працівників.

Для полегшення пошуку роботи необхідно удосконалювати соціально-

психологічний механізм державного регулювання у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів шляхом проводення факультативних курсів з технології

працевлаштування в професійно-технічних і вищих навчальних закладах,

57

який передбачає, по-перше, отримання знань з психології ділового

досягнення успіху (зміст і технології самопрезентації, успішний стиль

поведінки на роботі, діловий етикет, форми і способи професійного

пристосування, основи конфліктології та технології вирішення конфліктних

ситуацій), по-друге, технологію пошуку роботи (вимоги до професіонала та

професійної діяльності, складання автобіографії та резюме, технології

упевненої поведінки на ринку праці, співбесіда з роботодавцем, телефонні

переговори, мистецтво пристосування на робочому місці).

Ми вважаємо, що проблема працевлаштування молодих спеціалістів

повинна вирішуватися спільно за допомогою держави та навчального

закладу, який підготував молодого спеціаліста. Так, поряд із центрами

зайнятості, саме вищі навчальні заклади мають змогу надати інформацію

випускникам щодо вакансій, навчити їх навичок працевлаштування,

зокрема складання резюме, проходження співбесіди, здійснення

самопрезнтації.

Також проблему працевлаштування випускників професійно-технічних

і вищих навчальних закладів слід вирішувати комплексно, а саме за

допомогою практичної підготовки студентів, яка відіграє важливу роль у

процесі працевлаштування молодих спеціалістів. Майбутні випускники

повинні не тільки розуміти роль сучасних промислових підприємств, але й

набути навичок практичного закріплення матеріалу, який вони отримали під

час вивчення теоретичного курсу.

Можемо виділити оновні складові успіху працевлаштування молодих

спеціалістів, а саме:

– теоретичні знання;

– практична підготовка;

– компетентність у роботі з інформацією;

– знання специфіки комп’ютерних програм та іноземних мов;

– розвиток особистих якостей;

– знання з основ самопрезентації;

58

– об’єктивна самооцінка, самоаналіз і вирішення проблеми вибору

місця працевлаштування.

В сучасних умовах ринкової економіки необхідним є удосконалення

інформаційного механізму державного регулювання щодо визначення

потреби в кваліфікованих працівниках, який би ураховував розвиток

ринкових відносин у суспільстві і базувася на програмі структурної

перебудови економіки країни. Для підтримання рівноваги між чисельністю

молодих спеціалістів і потребами ринку праці необхідно внести відповідні

зміни в систему прогнозування структури підготовки кадрів з освітою, а

також орієнтувати навчальні заклади на підготовку фахівців відповідно до

попиту на ринку праці України.

Формування попиту на фахівців конкретних напрямків підготовки та

спеціальностей в умовах розвитку ринкових відносин залежить як від

загального соціально-економічного стану в державі, так і від суб’єктивних

умов, що впливають на даний процес у регіонах.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне:

– посилити соціальне партнерство між роботодавцями та закладами

освіти у сфері формування якісної та конкурентоспроможної робочої сили на

ринку праці;

– удосконалити організаційно-функціональний механізм державного

регулювання та організаційні структури системи вищої освіти з урахуванням

підвищеного рівня мобільності студентів, випускників, науково-педагогічних

працівників і науковців вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг

та ринку праці.

Необхідно також врегулювати державні механізми у сфері формування

державного замовлення на підготовку кваліфікованих молодих спеціалістів,

адже це питання на сьогоднішній час регулюється двома підзаконними

нормативно-правовими актами: постановою Кабінету Міністрів України

“Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку

продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням” від 29 січня

59

1996 р. та постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до

постанови Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р.” від 13 грудня

2001 р. [194]. Нормами цих постанов встановлено, що держава регулює певну

частину прийняття до навчальних закладів відповідно до пріоритетів

розвитку економіки та з метою забезпечення інтелектуального потенціалу

фахівців з фундаментальних і прикладних наук, які є стратегічними

напрямами будь-якої розвинутої країни.

Основним інструментарієм державного регулювання підготовки

молодих спеціалістів є метод замовлень, відповідно до якого Міністерство

освіти і науки України, центральні органи виконавчої влади, у

підпорядкуванні яких є навчальні заклади, на чолі з Міністерством

економічного розвитку і торгівлі України формують і розміщують державне

замовлення на підготовку фахівців за кошти державного бюджету на

наступний навчальний рік за освітньо-кваліфікаційними рівнями, напрямами,

спеціальностями, враховуючи, які фахівці будуть затребувані через чотири –

п’ять років.

Формування державного замовлення на підготовку фахівців

покладається на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, яке

відповідно до своїх повноважень формує державне замовлення. На підставі

таких критеріїв Міністерство освіти і науки України, центральні органи

виконавчої влади (міністерства, відомства, підприємства, установи), у

підпорядкуванні яких є навчальні заклади (державні замовники), подають

Міністерству економічного розвитку і торгівлі України свої пропозиції до

проекту державного замовлення на підготовку фахівців на наступний рік,

узгодивши ці пропозиції з Міністерством соціальної політики України, що

випливає із Закону України “Про вищу освіту” від 1 липня 2014 року [193].

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України опрацьовує

пропозиції, а також включає до проекту Програми економічного й

соціального розвитку України на наступний рік два показники – обсяги

прийняття до навчальних закладів та обсяги випуску молодих спеціалістів.

60

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України в установленому

порядку формує проект державного замовлення на підготовку фахівців на

наступний рік. На завершальному етапі цей проект затверджується

винесенням постанови Кабінету Міністрів України і надсилається в

установленому порядку державним замовникам, які самостійно його

розміщують серед підпорядкованих їм навчальних закладів України.

При проведенні детального аналізу нормативно-правового механізму

державного регулювання у сфері працевлаштування випускників

професійно-технічних закладів випливає те, що відповідно до ст. 3 Закону

України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998 р. [211]

професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України.

Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-

управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння

громадянами знаннями, уміннями та навичками в обраній ними галузі

професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму,

виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічна освіта

здобувається в професійно-технічних навчальних закладах.

Щодо гарантій працевлаштування випускників цих навчальних

закладів Закон України “Про професійно-технічну освіту” містить лише одну

норму: відповідно до п. 4 ст. 38 випускникам професійно-технічного

навчального закладу, які навчалися за державним замовленням, держава

гарантує надання першого робочого місця відповідно до одержаної професії

згідно з законодавством.

Як уже зазначалося вище, до початку перебудовчих процесів в Україні

при виникненні трудових правовідносин з випускниками професійно-

технічних навчальних закладів головну роль відігравав акт персонального

розподілу. Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року

було затверджено Положення “Про професійний навчально-виховний

заклад” [211], відповідно до якого випускники професійних навчально-

виховних закладів працевлаштовувалися на основі угод навчальних закладів

61

з учнем, підприємством або Державною службою зайнятості. За бажанням

громадянина він міг отримати професійну освіту з подальшим самостійним

працевлаштуванням, на теперішній час така правова норма втратила свою

чинність.

Випускники професійних навчально-виховних закладів мають право на

вільний вибір виду діяльності та місця роботи відповідно до здібностей і

професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних

потреб. Підготовка та працевлаштування кваліфікованих робітників

здійснюються на підставі договорів. Такий договір на підготовку

кваліфікованих робітників залежно від його суб’єктів може бути двох видів:

прямим і цільовим. Прямий договір укладається між навчальним закладом і

підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності.

Укладення такого договору здійснюється до зарахування на навчання учнів

відповідного року випуску. Цільовий договір укладається між студентом і

підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності.

Гарантом виконання умов цього договору щодо якості підготовки спеціаліста

з вищою освітою або кваліфікованого робітника виступає третя сторона –

навчальний заклад.

Соціально-економічне становище молодих спеціалістів на ринку праці

помітно похитнулося після економічної кризи 2014 року і дотепер не

відновилося. За допомогою державної служби зайнятості у 2014 році

працевлаштувалися 164,6 тис. осіб з числа осіб неконкурентоздатних на

ринку праці, у тому числі 130,1 тис. безробітних. Зокрема 3,8 тис. таких осіб

отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово для організації

підприємницької діяльності. На нові робочі місця з компенсацією витрат

роботодавцю у розмірі єдиного соціального внеску працевлаштувалися 5,4

тис. таких осіб. [63].

Проте ситуація із працевлаштуванням нещодавніх випускників

навчальних закладів неоднозначна. Офіційна статистика не дає чіткого

уявлення про відсоток випускників, які не можуть знайти роботу після

62

закінчення ВНЗ. Міністерство освіти і науки звертається до керівників

навчальних закладів із проханням “надавати достовірну інформацію щодо

працевлаштування випускників”, але проблема полягає у тому, що

поширеною є практика, коли випускників, що навчалися за кошти

державного бюджету, змушують надавати довідки про працевлаштування

задля отримання диплому.

Випускники надають недостовірні дані щодо місця своєї роботи, що, в

свою чергу, призводить до викривлення даних щодо затребуваності

випускників. ВНЗ, які розміщують інформацію стосовно працевлаштування

випускників на своїх веб-сайтах або оприлюднюють через засоби масової

інформації, в середньому зазначають, що робоче місце після випуску мають

65% – 80% випускників, які навчалися за кошти державного чи місцевого

бюджету. Ці оцінки є дуже приблизними і не враховують, скільки

випускників знаходять роботу через короткий проміжок часу після випуску, а

деякі молоді спеціалісти витрачаючи на пошук роботи більш довгий час,

який досить часто є безрезультативним [63].

За результатами проведеного Київським міжнародним інститутом

соціології соціологічного опитування, станом на початок 2013 року

постійну роботу мали 76% випускників, молодих спеціалістів, і ще 7%

мали досвід роботи, проте на час опитування не працювали. Близько 17%

випускників ніколи не мали постійної роботи тривалістю понад 6 місяців.

Через проведене соціологічне опитування, Київський міжнародний

інститут соціології в 2014 році, найвищий рівень безробіття був

зафіксований серед молодих фахівців архітектурно-будівельного фаху:

серед них лише 64% на час опитування мали постійну роботу, 15% були

звільненими, а 20% ніколи не мали постійної роботи. Найбільш

затребуваними виявилися фахівці з інформаційних технологій та

інженерно-технічних спеціальностей. На час проведення опитування,

роботу мали 81% випускників, які отримали ІТ спеціальності, та 79%

інженерні, 5% кожної категорії мали досвід роботи, але на час опитування

не працювали, і 14 % – 15 % ніколи не мали роботи [63].

63

Нами також було проведено дослідження норм, які регламентують

процедуру працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних

закладів. З’ясувалось, що випускник професійно-технічнихого навчального

закладу, якому присвоєно робітничу професію певної кваліфікації і який

працевлаштований на підставі посвідчення про направлення на роботу,

вважається молодим спеціалістом протягом двох років з моменту укладання

трудового договору між ним та замовником. Однак, зазначена норма не

узгоджується з правилами частини другої ст. 197 КЗпП України відповідно

до якої молодим спеціалістам – випускникам усіх державних навчальних

закладів надається робота за фахом на період не менше трьох років.

Науковець Б.Стичинський вважає: “Вказана норма дає можливість

зробити висновок про те, що випускники професійних навчально-виховних

закладів мають права як молоді спеціалісти протягом трьох років, а

обов’язки, передбачені законодавством для молодих спеціалістів, несуть

протягом двох років” [243, с. 770]. Ми не можемо погодитися з таким

твердженням, оскільки норма “...вважається молодим спеціалістом протягом

двох років”, на нашу думку, не може бути підставою для висновків про те,

що права можуть належати молодому спеціалісту протягом одного строку, а

обов’язки – протягом іншого.

Що стосується функціонування системи вищої освіти в Україні, то, як

відомо, в останні роки розширюється мережа ВНЗ що призводить до

збільшення в них чисельності студентів. З точки зору стратегічних і

економічних інтересів країни це – об’єктивний і закономірний процес,

оскільки тенденції розвитку сучасної вищої освіти свідчать про те, що нині

Україна в значно поступається рівнем освіти розвинутим європейськм

країнам. Водночас в економічно розвинутих країнах добре розуміють, що

майбутнє – за професіоналами високого рівня.

Отже, розглядаючи загальну ситуацію щодо професійної підготовки

молодих спеціалістів, можна дійти висновку, що мова має йти не про

зменшення масштабів цього процесу, а про те, що на фоні певних

64

економічних складнощів неможливо забезпечити робочими місцями молодих

спеціалістів згідно з їхнім кваліфікаційно-освітнім рівнем.

За статистичними даними Державного комітету статистики в 2014 році

професійно-технічними навчальними закладами було випущено 182 тис.

фахівців. Вищими навчальними закладами за показниками Державної

служби статистики України було випущено близько 251 тис. фахівців. Отже,

щорічно ВНЗ України закінчують у середньому 430 тис. випускників, проте

тільки менше половини отримує направлення на роботу. Таким чином, на

ринку праці склалася досить серйозна ситуація, коли пропозиція випускників

навчальних закладів набагато перевищує попит на фахівців із вищою

освітою.

З метою впорядкування системи підготовки спеціалістів і

працевлаштування випускників вищих навчальних закладів у нових

ринкових умовах Президентом України було підписано Указ “Про заходи

щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування

випускників вищих навчальних закладів”, № 77/96 від 21 січня 1996 року у

якому впорядкована сисема підготовки вищими навчальними закладами

спеціалістів для державного і недержавного секторів народного

господарства та їх працевлаштування.

Відповідно до п. 1 зазначеного указу встановлено, що вищі навчальні

заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за державним

замовленням за рахунок коштів державного бюджету України і місцевих

бюджетів; для роботи в недержавному секторі народного господарства – за

рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб; для роботи в

державному і недержавному секторах народного господарства (за бажанням)

– за рахунок власних коштів.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів для

державного сектора народного господарства за державними контрактами.

Отже, в сьогоднішніх умовах молоді спеціалісти можуть навчатися як за

державні кошти, так і за власні, або за кошти відповідних юридичних і

65

фізичних осіб. Від джерела фінансування освітніх послуг молодого

спеціаліста залежить місце його подальшого працевлаштування.

Також із аналізу зазначеного Указу Президента України випливає,

що всі спеціалісти, які навчалися за рахунок державних коштів,

визнаються такими, що навчалися за державним замовленням, отже, саме

на цю категорію випускників вищих навчальних закладів поширюється

гарантія працевлаштування після закінчення навчального закладу. На

жаль, за допомогою цієї гарантії працевлаштувати молодих спеціалістів

неможливо.

Сучасний стан і тенденції подальшого розвитку державних і приватних

вищих навчальних закладів в Україні також не дають підстави сподіватися на

поліпшення ситуації щодо кількості випускників вищих навчальних закладів,

які мають право на гарантоване працевлаштування.

Порядок працевлаштування випускників, які закінчили вищі навчальні

заклади за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб,

визначається угодами між ними. Випускники, які закінчили вищі навчальні

заклади за власний рахунок, мають право обирати місце працевлаштування за

власним бажанням.

Закон України “Про вищу освіту“ містить багато правових норм, але

лише одну, що регламентує правовідносини щодо працевлаштування

випускників. Отже, відповідно до ст. 64 Закону України “Про вищу освіту”

держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для

реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю,

гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду

трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних

потреб [193]. Випускник вищого навчального закладу, який навчався за

державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою

освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на

підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між

замовником, керівником вищого навчального закладу і випускником. Якщо

66

випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи,

його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними

угоди.

Із усього вищевикладеного можна зробити висновок, що механізми

державного регулювання у сфері надання роботи за фахом молодим

спеціалістам сьогодні виконується, але її виконання не можна назвати

ефективним. Причин цього декілька: по-перше, малий відсоток державного

прогнозування необхідної кількості спеціалістів у різних галузях

економіки, що призводить до випуску їх у надмірній кількості, що, в свою

чергу, призводить до безробіття у суспільстві; по-друге, суттєва

обмеженість кола молодих спеціалістів, які мають гарантоване надання

роботи за фахом (в основному це стосується лише випускників медичних

навчальних закладів).

Гарантія надання робочого місця після закінчення навчального закладу

поширюється тільки на молодих спеціалістів, статус яких мають випускники,

які закінчили державні навчальні заклади та отримали направлення на

роботу. Необхідно зазначити, що проект Трудового кодексу України взагалі

не містить норми щодо гарантованого працевлаштування молодих

спеціалістів.

Відповідно до ст. 299 проекту Трудового кодексу України особам віком

від п’ятнадцяти до двадцяти восьми років після закінчення або припинення

навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних

закладах, закінчення професійної підготовки, а також після звільнення зі

строкової військової або альтернативної служби, якщо їх у встановленому

порядку направлено на роботу, надається перше робоче місце на строк не

менш як два роки [74].

Вважаємо, що існування такої норми також жодним чином не вирішить

проблеми працевлаштування випускників, оскільки, по-перше, вона не

досить чітко визначає суть питання, особливо щодо норми “...якщо їх у

встановленому порядку направлено на роботу”. Не конкретизується, що це за

67

порядок і ким його встановлено. По-друге, на виконання вказаної норми не

передбачено прийняття нормативно-правового акта, який би регламентував

конкретний механізм забезпечення випускників першим робочим місцем, що

обов’язково призведе до декларативності даної норми.

Набагато успішніше сьогодні функціонує фінансово-економічний

механізм державного регулювання щодо надання гарантій

працевлаштування молодим спеціалістам шляхом надання роботодавцю

дотації на створення додаткових робочих місць. Відповідно до п. 4 наказу

Міністерства соціальної політики України дотація надається роботодавцю

за умови працевлаштування на строк понад два роки безробітних, які

перебували на його обліку як безробітні не менше 6 місяців, а

нижчезазначених категорій безробітних, які направляються на дотаційні

робочі місця в першу чергу.

Серед нижчезазначених категорій безробітних окремо визначено

молодь, що закінчила або припинила навчання в професійно-технічних і

вищих навчальних закладах, якій надається перше робоче місце.

Окремим позитивним моментом є відсутність вказівки на форму

власності навчального закладу, оскільки працевлаштованими на дотаційні

робочі місця можуть бути випускники навчальних закладів будь-якої форми

власності, а не тільки державної.

Щодо фінансування зазначеного заходу законодавство України вказує,

що надання дотації для забезпечення молоді першим робочим місцем

здійснюється в межах асигнувань Державного бюджету України,

передбачених на такі цілі, та коштів Фонду загальнообов’язкового

державного соціального страхування України на випадок безробіття, які

стягуються як фінансові санкції з підприємств, установ і організацій.

Ми вважаємо за доцільне ввести до кола суб’єктів, які можуть бути

працевлаштованими на дотаційні робочі місця, молодих громадян віком від

18 до 28 років після завершення професійної підготовки й перепідготовки,

оскільки вони також є категорією молодих спеціалістів.

68

Відповідно до ст. 197 КЗпП України також законодавчо закріплені

зобов’язання держави щодо надання працездатній молоді першого робочого

місця на термін не менше двох років. Дія цієї норми поширюється передусім на

молодь (молодих спеціалістів), яка закінчила або припинила навчання в

загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних

закладах, завершила професійну підготовку та перепідготовку, а також на

звільнених зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” право на вільно

обрану зайнятість має кожен. Примушування до праці у будь-якій формі

забороняється. Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для

притягнення її до відповідальності [197].

Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин,

що регламентуються трудовими договорами (контрактами), упровадженням

підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

До гарантії у сфері зайнятості населення відповідно до Закону України

“Про зайнятість населення” можна віднести:

– вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний

вибір або зміну професії;

– одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до

законодавства; професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації

здатності особи до праці;

– професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням

потреб ринку праці; підтвердження результатів неформального професійного

навчання осіб за робітничими професіями;

– безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої

роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи

його розвитку;

– соціальний захист у разі настання безробіття; захист від

дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на

роботу і незаконного звільнення;

69

– додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій

громадян.

Право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять в Україні

гарантується чинними нормативно-правовими актами, відповідно до якої

кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке

забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та

економічних умов для такого вибору. Реалізація права на вибір місця, виду

діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення

особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до

роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що

реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції,

чи суб’єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у

працевлаштуванні.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” держава також

гарантує “надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим

спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, раніше заявлених

підприємствами, установами, організаціями”. Проте правові норми в різних

законодавчих актах мають редакційну неузгодженість між собою з питань

надання випускникам державних гарантій через державне замовлення. Крім того,

в Законі України “Про зайнятість населення” передбачено заходи щодо

сприяння зайнятості населення, а саме:

І. Заходи щодо сприяння зайнятості населення спрямовуються на:

1) забезпечення відповідності рівня професійної кваліфікації

працездатних осіб потребам ринку праці;

2) створення умов для активного пошуку роботи безробітними;

3) підвищення конкурентоспроможності осіб на ринку праці.

ІІ. До заходів щодо сприяння зайнятості населення належать:

1) професійна орієнтація та професійне навчання [145];

2) стимулювання діяльності роботодавців, спрямованої на створення

нових робочих місць та працевлаштування безробітних;

70

3) створення умов для самозайнятості населення та підтримка

підприємницької ініціативи;

4) сприяння забезпеченню молоді першим робочим місцем та

запровадження стимулів для стажування на підприємствах, в установах та

організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та

господарювання, фізичних осіб, які застосовують найману працю, молоді, яка

навчається.

Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо реформування

системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих

навчальних закладів”, розподіленню, а отже, й отриманню роботи підлягають не

всі випускники вищих навчальних закладів, що навчалися за рахунок державного

бюджету, а лише спеціалісти певного класу професій, зокрема: педагоги, лікарі,

працівники культури, юристи. Тобто дія зазначеного указу не поширюється на

випускників з інженерно-технічними спеціальностями, попит на які поступово

зростає.

Законодавство України передбачає захищеність від дострокового

звільнення з роботи (отриманої за направленням державної служби

зайнятості) молодих спеціалістів, яким надається перше робоче місце, а саме:

особам, які закінчили або припинили навчання в професійно-технічних та

вищих навчальних закладах різних; звільненим зі строкової військової або

альтернативної (невійськової) служби; дітям (сиротам), які залишились без

піклування батьків; безробітним, які перебували на обліку в державній службі

зайнятості як безробітні не менше шести місяців.

У межах державної молодіжної політики проводиться значна робота

щодо підвищення економічної активності та рівня зайнятості молодих

спеціалістів, підтримки молодіжного підприємництва. Для правового

забезпечення практичної реалізації державної молодіжної політики у цій

сфері проведено роботу щодо створення нормативно-правової бази.

Важливим державним зобов’язанням, передбаченим ст. 5 Закону України

“Про зайнятість населення”, є гарантії у сфері зайнятості населення. Також у

71

законі передбачено додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню деяких

категорій громадян. До такої категорії громадян належать: молодь яка закінчила

або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих

навчальних закладах, звільнилась із строкової військової або альтернативної

(невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або

припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про зайнятість населення” випускники

професійно-технічних і вищих навчальних закладів мають право на додаткові

гарантії щодо працевлаштування шляхом встановлення квоти робочих місць.

Роботодавці самостійно розраховують зазначену квоту з урахуванням

чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на

підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що

неконкурентоспроможні на ринку праці. Роботодавці можуть самостійно

звернутися до центрального органу виконавчої влади з пропозиціями щодо

працевлаштування молодих спеціалістів. Така практика дає змогу реалізувати

державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Право на додаткові гарантії при працевлаштуванні на заброньовані робочі

місця для випускників вищих навчальних закладів було передбачено лише в

березні 2005 р. Законом України “Про внесення змін до деяких законів України

щодо забезпечення працевлаштування молоді”. До прийняття цього закону

право на гарантоване працевлаштування за рахунок броні мали тільки

випускники професійно-технічних навчальних закладів [140].

Ми вважаємо, що для забезпечення потреб держави в необхідних їй

кваліфікованих спеціалістах з вищою освітою доцільним є створення в країні

системи стажування майбутніх кваліфікованих працівників на

підприємствах, в установах, організаціях будь-якої форми власності під час

навчання на останньому курсі. Таке стажування повинно провадитись на

підставі договору між навчальним закладом і роботодавцем про проведення

навчання та гарантоване працевлаштування випускника, який уже матиме

певний досвід роботи на даному робочому місці.

72

Ми пропонуємо адаптувати механізм фінансування державного

стажування до сучасних вимог. Він повинен бути гнучким та передбачувати

не лише надання дотації роботодавцеві, а й стимулювання молодого

спеціаліста шляхом виплати у розмірі мінімальної заробітної плати та

матеріального заохочення організацій за проведення такого навчання.

Надання дотації повинно здійснюватись за рахунок асигнувань із

Державного бюджету України, передбачених на такі цілі, та коштів Фонду

загальнообов’язкового державного соціального страхування України на

випадок безробіття.

Вважаємо, що такий фінансово-економічний механізм забезпечення

молодих спеціалістів першим робочим місцем буде особливо вигідним для

роботодавців, оскільки вони будуть працевлаштовувати підготовленого

молодого спеціаліста. Держава ж за допомогою впровадження системи

стажування зможе значно підвищити соціальний захист молодих спеціалістів

у сфері гарантованого надання їм першого робочого місця.

Ми вважаємо за необхідне запроваджувати систему стажування

лише щодо випускників вищих навчальних закладів, оскільки щодо

випускників професійно-технічних навчальних закладів в Україні діє

система виробничого навчання, заснована на тих самих принципах.

Також ми вважаємо, що стажування сприяє, з одного боку –

поглибленню та закріпленню теоретичних знань, а з іншого – набуттю

професійної компетенції.

З аналізу проблем працевлаштування випускників навчальних закладів

України можна зробити однозначний висновок про необхідність

комплексного вдосконалення механізмів державного регулювання шляхом

поліпшення загальної економічної ситуації у країні та забезпечення реалізації

соціальної політики в державі у різних напрямах.

У сфері трудового права В.Пастухов зазначає, що для реанімації ринку

праці в Україні, як мінімум, потрібно дослідити й визначити кризові

соціально-економічні явища-суперечності та знайти шляхи їх позитивного

73

розв’язання. В.Венедиктов наголошує, що на практиці юридичний механізм

застосовується таким чином, щоб було досягнуто ефекту, який реалізовує

соціальну цінність, силу трудового права як гаранта охорони трудових прав і

законних інтересів працівника [30, с. 12].

Отже, виникає потреба у переосмисленні змісту існуючої системи

трудового права з метою тісного й гармонійного поєднання науки і

виробництва на основі пріоритетності загальнолюдських духовних

цінностей. Ми погоджуємося з науковцем В.Жернаковим, який пов’язує

забезпечення соціально-економічних прав людини головним чином з

розвитком трудового права, яке комплексно регулює різноманітні відносини

у сфері праці [73, с. 51].

Для поліпшення нормативно-правового механізму у сфері

працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних закладів

України вважаємо за необхідне переглянути питання щодо механізму

формування державного замовлення (фінансово-економічний) з метою

запобігання нецільовому використанню державних коштів, оскільки сьогодні

частина спеціалістів, підготовлених за рахунок держави, від’їздить

працювати за кордон, а інша частина, не маючи змоги працевлаштуватися за

професією, вимушена працювати часто навіть на некваліфікованих роботах.

Отже, нині склалася ситуація, коли держава витрачає кошти на

підготовку кваліфікованих спеціалістів для потреб інших країн або для

приватних роботодавців, які використовують їх для власних потреб.

Із проаналізованого вище матеріалу щодо правових проблем

працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних

закладів можна зробити висновок про низьку результативність такої гарантії

працевлаштування, як гарантоване надання роботи за фахом молодим

спеціалістам. Рівень і якість працевлаштування на гарантовані державою

робочі місця є мінімальними, тому назвати таку гарантію ефективною досить

проблематично. Основна причина незадовільної ситуації – низький рівень і

нестабільність економічного розвитку України та відсутність у зв’язку з цим

74

державного прогнозування потреби в кваліфікованих працівниках, що

призводить сьогодні до перенасиченості ринку праці спеціалістами з

економіки та юриспруденції і дефіциту інших професій.

Одним із шляхів поліпшення ситуації із забезпеченням випускників

першим робочим місцем вважаємо запровадження системи стажування та

гарантованого надання першого робочого місця після нього, заснованого на

державному фінансуванні.

Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази є одним із

головних комплексних заходів щодо реалізації державної політики у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів.

До основних недоліків у цій сфері, перш за все, можемо віднести:

– недостатню зацікавленість роботодавців у забезпеченні роботою

молодих спеціалістів, у створенні для них нових робочих місць;

– спрямованість законодавства у сфері зайнятості переважно на захист від

безробіття, тоді як основний акцент варто зробити на гарантіях зайнятості

шляхом створення відповідних умов;

– відсутність передумов для створення робочих місць для молодих

спеціалістів, а саме: соціально-економічних та організаційно-технічних умов для

ефективного (тобто такого, що приносить прибуток роботодавцю)

використання праці молодих спеціалістів.

На нашу думку, стратегічними орієнтирами для навчальних закладів у

питанні працевлаштування випускників мають бути: практична підготовка і

пропаганда результатів працевлаштування молодих спеціалістів зусиллями

навчального закладу.

2.2 Організаційно – функціональне та правове забезпечення

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів в

Україні

75

Управління ринком праці в системі державного регулювання виступає

різновидом соціального управління, суб’єктом управління якого є держава,

державні інституції, а об’єктом управління – сфера соціально-трудових відносин:

соціальні процеси й люди, які перебувають під організуючим, координуючим та

регулюючим впливом держави [181, с. 37].

На думку В.Князєва та В.Бакуменка, “державне управління – це

практичний, організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну

життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження або перетворення,

що впливає на її владну силу.” [56, с. 63].

Із прийняттям Верховною Радою України Декларації “Про загальні

засади державної молодіжної політики в Україні” було закладено основи

державної молодіжної політики, одними з головних напрямів якої є розвиток і

захист інтелектуального потенціалу молодих спеціалістів, поліпшення умов і

створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної

підготовки та перепідготовки, а також забезпечення зайнятості молоді, її

правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і

соціальних можливостей суспільства.

У сфері трудової адаптації молодих спеціалістів та виходу їх на ринок

праці державною політикою передбачається зосередження зусиль на двох

основних напрямах: сприянні працевлаштуванню (перше робоче місце) та

підтримці і зростанні економічної активності, зайнятості молодих

спеціалістів.

У своїй науковій праці І.Руденко та А.Савелов зазначають, що найбільші

проблеми з пошуками першого (а іноді й подальшого) робочого місця відчуває

молодь із малозабезпечених верств населення, що не має змоги фінансувати

свою професійну освіту і тому претендує на бюджетні навчальні місця. Ця

категорія молоді, як правило, не має контактів із майбутньою сферою

професійної діяльності і не має можливості скористатися рекомендаціями при

зверненні до потенційних роботодавців [229, с. 101].

76

Розв’язанню проблем працевлаштування молодих спеціалістів покликане

сприяти залучення механізмів надання додаткових гарантій, а саме:

бронювання на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм

власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 відсотків загальної кількості

робочих місць за робітничими професіями.

Однак незадовільний стан використання системи бронювання робочих

місць пов’язаний, по-перше, з відсутністю в роботодавців економічної

зацікавленості у наймі працівників з пониженою працездатністю, по-друге –

неможливістю досягнення відповідності між заброньованими робочими

місцями в межах квоти і професійно-кваліфікаційним складом осіб, що

потребують соціального захисту. Ми вважаємо, що система бронювання

робочих місць в Україні в нинішніх умовах не адаптована до ринкових

відносин.

Одним із головних документів, яким керуються у своїй роботі установи

та організації, створені для реалізації та підтримки молодіжної політики, є

Державна цільова соціальна програми “Молодь України”, яка передбачає у

сфері забезпечення зайнятості та розвитку підприємницької діяльності молоді

виконання таких завдань: створення сприятливого середовища для забезпечення

зайнятості молоді; надання підтримки молодим громадянам у

працевлаштуванні та реалізації підприємницьких ініціатив; створення умов,

за яких молодь буде виявляти бажання працевлаштовуватися самостійно;

зменшення кількості трудових мігрантів серед молодих громадян 53.

З метою створення сприятливіших умов для розвитку молодіжного

підприємництва і самозайнятості протягом останніх років до чинного

законодавства України внесено певні зміни. Відповідно до них держава бере

на себе зобов’язання надавати підтримку підприємницькій ініціативі

безробітної молоді у формі одноразової виплати допомоги по безробіттю для

організації підприємницької діяльності та підтримки підприємців-початківців,

сприяти створенню молодіжних центрів праці, молодіжних громадських

організацій (агентств, бірж, бюро та інших) для забезпечення

77

працевлаштування молоді, її професійного навчання та самовдосконалення,

молодіжних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів для реалізації програм

підготовки молоді до підприємницької діяльності, надання інформаційних та

консультативних послуг.

Розвитку підприємницької ініціативи молодих спеціалістів сприяють

також нормативно-правові акти, серед яких можна виділити закони України

“Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в

Україні”, “Про Національну програму сприяння розвитку малого

підприємництва в Україні”. Зазначені державні правові акти спрямовані на

ефективне використання можливостей підприємництва для розвитку

національної економіки, прискорення економічних реформ, вирішення

соціальних проблем та забезпечення реалізації конституційного права громадян

на підприємницьку діяльність.

Серед державних механізмів, які б сприяли розвитку молодіжного

підприємництва можна виділити соціально-психологічний, фінансово-

економічний, інформаційний, які повинні бути спрямовані на:

– створення громадського об’єднання молодих підприємців;

– проведення семінарів, консультацій, круглих столів, майстер-класів

за участю представників підприємців, які вже досягли значного успіху в

бізнесі і готові поділитися досвідом з молодими спеціалістами;

– утворення молодіжного фонду підтримки підприємництва;

– створення лояльних умов та розширення можливостей для

отримання кредитів та інвестицій на здійснення підприємницької діяльності;

– надання інформаційної підтримки молодим підприємцям;

– участь держави в опіці бізнес-проектів і фінансування їх за рахунок

державних коштів;

– розроблення механізму проходження стажування молоді на

підприємствах, в установах, організаціях.

Впровадження зазначених засобів розвитку молодіжного

підприємництва дозволить підвищити економічну активність молодих

78

спеціалістів, знизити соціальну напругу на ринку праці та сприяти

економічному розвитку країни в цілому, оскільки своєю діяльністю молоді

підприємці створюють матеріальні блага для суспільства. Такий успіх

досягається шляхом власної ефективної роботи молодих підприємців, а не

завдяки вигідному становищу на ринку праці чи доступу до економічних

ресурсів країни. Тому сферу бізнесу необхідно обирати, виходячи з власних

уподобань і прагнень. Водночас необхідно звернути увагу на ті сфери

суспільного життя, у яких діє державна підтримка – що є особливо

актуальним для молодих підприємців.

Можемо стверджувати, що на сьогодні в Україні вже існують

напрацьовані схеми розвитку самозайнятості та малого й середнього

підприємництва молодіжного сегмента ринку праці, які включають у себе:

– підготовчу роботу у сфері набуття безробітними необхідної

кваліфікації (участь у семінарах з підприємницької діяльності, стажування на

підприємствах малого бізнесу, розробка бізнес-планів, отримання ліцензій

тощо);

– створення та забезпечення ефективної діяльності місцевих та районних

центрів зайнятості при Міністерстві соціальної політики;

– створення комісій із розгляду заяв і бізнес-планів для отримання

одноразової допомоги безробітними, які бажають відкрити власну справу;

– започаткування підприємницької діяльності окремою фізичною особою

або відкриття реально функціонуючого підприємства (отримання кредиту або

обладнання на умовах лізингу);

– визначення регіонів, де розпочато експеримент із підтримки малого

підприємництва та самозайнятості;

– укладення між Міністерством соціальної політики і Українським

союзом промисловців і підприємців у квітні 1999 р. спільної угоди “Про

співробітництво у сфері сприяння розвитку активної політики зайнятості в

Україні”.

79

Одним із заходів, передбачених вказаною угодою, стало проведення

щорічного Всеукраїнського конкурсу на звання “Кращий роботодавець року”.

Починаючи з 2001 p., окремо введена номінація “Кращий молодий

роботодавець року”.

На ринку праці, в тому числі в його молодіжному сегменті, діють багато

установ та організацій різних форм власності та господарювання, які надають

послуги у працевлаштуванні: центри зайнятості при Міністерстві соціальної

політики, молодіжні агентства та центри зайнятості, кадрові та рекрутингові

агентства, відділи з працевлаштування студентів у навчальних закладах,

різноманітні громадські організації, молодіжні центри праці (далі – МЦП).

Важливим етапом державної політики у сфері сприяння трудовій та

соціальній адаптації молодих спеціалістів стало створення молодіжних

центрів праці, які діють відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України

від 24 січня 2001 р. “Про затвердження Типового положення про молодіжний

центр праці”. Згідно із цим нормативно-правовим документом визначається, що

молодіжний центр праці – це спеціалізована державна установа, яка діє на

державній розрахунковій основі.

Діяльність МЦП фінансується з кількох джерел: за рахунок коштів,

отриманих від госпрозрахункової діяльності; благодійних внесків та

пожертвувань юридичних і фізичних осіб; інших джерел, не заборонених

законодавством України.

Метою діяльності МЦП є вирішення питань працевлаштування молодих

спеціалістів, забезпечення її зайнятості у вільний від навчання час, сприяння

розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері, перепідготовка та

підвищення кваліфікації молоді. МЦП у своїй діяльності взаємодіє з місцевими

органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами,

закладами освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури, органами

внутрішніх справ, Міністерством соціальної політики, підприємствами,

організаціями та об’єднаннями громадян [200].

80

Основними завданнями молодіжного центру праці є: забезпечення прав та

інтересів молодих громадян на ринку праці; сприяння працевлаштуванню,

підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації молоді; організація

зайнятості молоді в позанавчальний час; залучення молоді до підприємницької

діяльності, створення відповідних умов для функціонування та ефективного

розвитку молодіжного підприємництва; надання молодим спеціалістам послуг,

пов’язаних із профорієнтацією та підготовкою до роботи за новими видами

професій; вивчення та поширення передового вітчизняного та міжнародного

досвіду з питань забезпечення зайнятості та професійної підготовки молодих

спеціалістів.

Державна політика передбачає широкі правові гарантії щодо зайнятості та

працевлаштування молодих спеціалістів, декларується підтримка її

підприємницької діяльності та самозайнятості.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державна політика сприяє

розширенню можливостей зайнятості молодих спеціалістів і стимулює

інвестиційну активність молодих спеціалістів, сприяє розширенню виробництва

і формуванню нових галузей, підтримку експорту тощо.

Проблема соціального захисту молодих спеціалістів на ринку праці

повинна вирішуватися через державно правові заходи у поєднанні з

оновленими економічними та організаційними механізмами їх реалізації.

Організаційно-функціональний механізм реалізації таких гарантій

базуються на мотивації примусового характеру. Їхнє існування й практичне

застосування зумовлене зацікавленістю молоді у спільній організації праці.

Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів

впливу на працівників, що здійснюється за допомогою організаційних

заходів та адміністративної влади керівництва. Такий метод управління

реалізується шляхом визначення конкретних завдань для виконавців,

розподілу між ними поставлених завдань, контролю за виконанням,

проведення нарад з питань поточної діяльності підприємства.

81

Ми вважаємо, що серед усіх державних установ, які надають послуги у

працевлаштуванні, МЦП – є наймобільнішими, вони діють безпосередньо в

молодіжному сегменті з його специфічними потребами та запитами.

Комбінований принцип фінансування МЦП дає можливість

розраховувати не лише на фіксовану частину коштів, виділених Міністерством

освіти і науки України чи з бюджетів різних рівнів (обласного, місцевого), а й

залучати для своїх потреб спонсорські внески, гранти тощо. Крім того, з усього

різноманіття послуг, що надаються МЦП, деякі з них надаються на платній

основі. Молоді спеціалісти, які звертаються до МЦП за такими послугами,

погоджуються сплачувати за свою участь в освітніх програмах, діяльності

студентських та волонтерських загонів тощо. З одного боку – це додаткове

джерело отримання коштів для розвитку МЦП, з іншого – чинник формування

трудових ціннісних орієнтирів молодих спеціалістів, розуміння сучасних

ринкових реалій. Послуги, які надаються МЦП, мають свою вартість, яка в

подальшому зростає і трансформується у додаткові переваги та характеристики

молодого працівника на ринку праці. Мобільність МЦП проявляється також у

тому, що, ретельно досліджуючи специфіку регіональних (місцевих) ринків

праці, МЦП з’ясовують наявні актуальні для даної місцевості потреби та

вибудовують свою діяльність відповідно до цих потреб (сприяння молодіжному

підприємництву, консультаційні послуги, працевлаштування молодих

спеціалістів з обмеженими можливостями тощо).

Прикладом є діяльність Київського молодіжного центру праці, створеного

відповідно до розпорядження Представника Президента України в м. Києві (від

12 квітня 1993 р. № 443). Він є державною структурою, що перебуває у

підпорядкуванні Київської міської державної адміністрації.

Напрямами роботи Київського молодіжного центру праці є надання

молоді міста послуг з питань тимчасового та постійного працевлаштування,

перепідготовки та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів, надання

правового та економічного захисту, створення нових робочих місць,

координація та розвиток міжнародних молодіжних програм тощо [200].

82

За роки існування Київського молодіжного центру праці було створено

також Київський молодіжний бізнес-центр, Київську молодіжну біржу праці,

міжнародний відділ, туристичний відділ, відділ стажування та навчання за

кордоном, будівельний відділ.

Державні установи, що надають послуги з працевлаштування

(Міністерство соціальної політики та МЦП), – чи не єдині організації з

найширшим спектром послуг, можливості використання та розширення яких

практично нічим не обмежені. У практиці цих установ поширені такі заходи:

проведення ярмарків вакансій, на яких за рахунок масовості та

безпосереднього контакту з роботодавцями значно швидше можна підшукати

вакансію або отримати більше інформації (особливо корисними є ярмарки

вакансій для невеликих міст та містечок); здійснення міжнародних зв’язків з

метою сприяння навчанню молоді, стажуванню та проходженню практики за

кордоном; сприяння створенню молодіжних підприємств шляхом надання

юридичних та інших консультаційних послуг та послуг з відкриття

розрахункових рахунків в установах банків, підготовки засновницьких

документів; організація професійної підготовки, перепідготовки та

підвищення кваліфікації молодих спеціалістів, проведення семінарів,

тренінгів (зокрема за сучасними методиками саморегуляції, самонавчання та

самовдосконалення, основ підприємництва); створення робочих місць за

рахунок дотацій роботодавців – цей засіб дуже потрібний і необхідний, однак

малоефективний у зв’язку з нинішніми соціально-економічними умовами;

бронювання робочих місць – особливо необхідне для працевлаштування

найбільш соціально незахищених верств молодих спеціалістів (інваліди, сироти

тощо), яке суттєво полегшує проблему отримання досвіду та сприяє одержанню

першого робочого місця; направлення на стажування до робочого місця –

суттєва допомога в набутті практичних навичок і виробничого досвіду;

направлення на громадські роботи – які особливо ефективні в аспекті

тимчасової зайнятості студентів.

83

Для кращого розуміння проблем, пов’язаних із працевлаштуванням

молодих спеціалістів, важливо дослідити моделі їхньої поведінки при пошуку

місця роботи, їх орієнтації та сподівання щодо майбутньої посади. Обираючи

шляхи працевлаштування, молоді спеціалісти звертаються по допомогу не

лише до найближчого оточення (батьки, родичі, друзі, знайомі), засобів

масової інформації тощо, а все частіше використовують у розширеній моделі

пошуків роботи різноманітні установи й організації, які надають послуги та

допомогу в працевлаштуванні. Серед усіх закладів, які надають допомогу у

працевлаштуванні, найбільшим попитом користується Міністерство

соціальної політики України. Це зумовлено тривалою діяльністю міністерства

на ринку праці, охопленням його послугами значної частини населення,

доступністю інформації, масованою рекламою в засобах масової інформації,

розгалуженою мережею регіональних представництв на території держави.

Характерна дещо більша обізнаність із цією службою студентів і

непрацюючої молоді, перші володіють такою інформацією завдяки загальному

високому освітньому рівню та поінформованості, другі – тому, що,

випробувавши різні шляхи працевлаштування і не знайшовши роботи, молоді

спеціалісти, врешті-решт, звертаються саме до Міністерства соціальної

політики (для оформлення статусу чи отримання допомоги, для ознайомлення з

базою вакансій, перекваліфікації тощо). Це підтверджують і самі фахівці

Міністерства соціальної політики: “Спершу шукають роботу за допомогою

друзів і знайомих, за відсутності результату – через засоби масової інформації

і лише в останню чергу молоді люди звертаються до послуг Міністерства

соціальної політики. Стаючи на облік, вони час від часу отримують пропозиції

щодо працевлаштування, але через відсутність досвіду роботи є недостатньо

конкурентоспроможними на ринку праці, тому робота зазвичай пропонується

малооплачувана та низько кваліфікована. Врешті, втративши надію, молоді

спеціалісти знімаються з обліку” [94.

84

Лише третина молодих спеціалістів володіє інформацією про

недержавні кадрові агенції та МЦП як організації, що сприяють

працевлаштуванню.

Невисокий рівень обізнаності молодих спеціалістів із діяльністю відділів

із працевлаштування студентів у навчальних закладах як потенційних

помічників у працевлаштуванні є свідченням їх недостатньої роботи у сфері

працевлаштування студентської молоді і випускників та певної недовіри до

можливостей цих структур, недієвість інформаційного механізму державного

регулювання. Труднощі які виникають при працевлаштуванні випускників

навчальних закладів перетворилися в одну з найболючіших соціальних

проблем. Існують різні думки щодо необхідності для навчальних закладів

опікуватися проблемами працевлаштування своїх випускників. На думку

деяких фахівців, які займаються проблемами молодіжного працевлаштування,

навчальним закладом має виконуватися єдина обов’язкова умова – навчання та

виховання, а проблеми подальшого працевлаштування не є компетенцією

закладу освіти. Студенту під час навчання надається певний обсяг знань та

умінь, за якість яких навчальний заклад несе відповідальність, а можливість

розпорядитися ними та знайти роботу – особиста справа випускника. Науковець

О.Кулініч вважає, що працевлаштування випускника – візитна картка

навчального закладу, а його рейтинг має встановлюватися за кількістю

працевлаштованих студентів та випускників [106].

На нашу думку, така точка зору є справедливою та надзвичайно

актуальною за умов існування значних перешкод у працевлаштуванні студентів

та випускників, більше того – роль навчального закладу у процесі

працевлаштування фахівців не тільки важлива, але й реально може бути досить

дієвою. Як приклад варто навести досвід Харківського національного

університету імені В.Н.Каразіна, де діє система “Випускник” [232. Ця система

створювалася як така, що має вирішувати такі завдання щодо підвищення

якості освіти та сприяння працевлаштуванню випускників. Спільними зусиллями

ректорату, працівників кафедр, факультетів, усіх служб університету, що

85

займаються проблемами працевлаштування фахівців, взаємодіючи разом із

органами виконавчої влади, самоврядування, Міністерством соціальної

політики, кадровими агенціями, проводиться робота за основними напрямами:

– створення чітких організаційних форм збору інформації про

випускників університету (створена і систематично оновлюється база даних усіх

випускників, проводиться моніторинг працевлаштування та професійної кар’єри

молодих фахівців упродовж п’яти років після закінчення навчання);

– сприяння у працевлаштуванні випускників університету (створено

службу сприяння працевлаштуванню; укладаються угоди про співробітництво

між університетом і Міністерством соціальної політики, кадровими агенціями

тощо; ведеться інформаційно-роз’яснювальна робота з питань

працевлаштування; запроваджено спецкурси, тренінги, спрямовані на

ознайомлення студентів старших курсів з технологією пошуку роботи;

організовуються рекламні компанії, ярмарки вакансій, зустрічі з потенційними

роботодавцями);

– сприяння зростанню конкурентоспроможності фахівців (маркетинг

реального і потенційного ринку праці; аналіз відповідності навчальних планів,

програм, спектру спеціальностей потребам реального і потенційного ринку

праці та внесення відповідних коректив у навчальний процес; методична

допомога фахівцям на перших етапах практичної діяльності; створення в

університеті гнучкої системи підвищення кваліфікації, підготовки та

перепідготовки кадрів на замовлення підприємств, установ, організацій).

Аналіз рівня обізнаності про заклади, які надають послуги у

працевлаштуванні залежно від місця проживання молодих спеціалістів,

показав закономірну вищу обізнаність молоді у містах (особливо великих

містах, обласних центрах) порівняно із молодими спеціалістами які

проживають у сільській місцевості. Найвідомішими серед таких закладів є

центри зайнятості при Міністерстві соціальної політики та недержавні

кадрові агентства.

86

Стабільно високий рівень поінформованості про діяльність

Міністерства соціальної політики серед молодих спеціалістів різних освітніх,

поселенських груп є свідченням її, певною мірою, монопольного становища

на ринку надання послуг із працевлаштування. Серед тих, кому відомо про

діяльність МЦП, найвищі показники мають молоді спеціалісти, які мають

повну вищу освіту.

За показниками Державного комітету статистики України,

найпопулярнішими способами пошуку роботи серед випускників є звернення

до знайомих (цей метод пошуку роботи використовували 46% випускників)

та перегляд вакансій в мережі Інтернеті або газетах (35%). Лише 7%

випускників під час пошуків роботи зверталися до Міністерства соціальної

політики, стільки ж зверталися до роботодавців або відвідували ярмарки

кар’єри. Ще менше випускників (близько 5%) ходили на співбесіди або

складали іспити для прийому на роботу, розміщували оголошення в газетах і

журналах або відповідали на розміщені вакансії, або ж зверталися до

компаній, де раніше проходили практику чи стажування. Найрідше

випускники звертаються за допомогою до університетського центру

зайнятості (4%) або до кадрового агентства (3%). Тобто в питаннях пошуку

робот випускники більше покладаються на особисті контакти або пошук

вакансій, розміщених з ініціативи роботодавця, аніж на допомогу

спеціалізованих служб із пошуку кадрів та працевлаштування, таких як

Міністерство соціальної політики, університетські центри кар’єри або

професійні рекрутингові агентства. Щодо роботодавців, то згідно з

проведеним дослідженням, останні роки суттєво зросла роль локальної

мережі Інтернет як джерела для пошуку робочої сили. Роботодавці все ще

використовують такі методи пошуку, як участь у ярмарках кар’єри, реклама в

навчальних закладах, засобах масової інформації, однак рівень користування

цими методами, за словами експертів, знижується, оскільки вони є

недостатньо ефективними порівняно із пошуком через систему Інтернет.

Інтернет-пошук передбачає розміщення інформації про вакансії або форм для

87

розміщення резюме на корпоративному сайті, експерти вважають це

необхідним мінімумом для компанії, яка “поважає себе”.

Поширеними є портали для пошуку робочої сили (job.ua та аналогічні) та

професійні Інтернет-спільноти. Трендом останнього часу є активне

використання соціальних мереж для пошуку молодих спеціалістів. При цьому

більш професійно-орієнтовані, такі як LinkedIn – лідер за частотою згадувань

експертами якісного опитування, використовуються для пошуку спеціалістів

середньої та вищої ланок, співробітників із досвідом. Соціальні мережі широкої

спрямованості, наприклад, як Facebook, частіше використовуються для пошуку

співробітників без досвіду роботи [63, с. 22 – 23].

Чисельність безробітних (за методологією МОП), які проживають у

сільській місцевості, у 2011 році збільшилась, у порівнянні з 2010 роком, на

28, 1 тис. осіб, і становила 521, 6 тис. осіб. Рівень безробіття зріс з 7,1% до 7,5

% економічно активного населення (у міських поселеннях чисельність

безробіття зменшилася на 81 тис. осіб і становила 1,2 млн. осіб, рівень

безробіття знизився з 8,6 % до 8,0 % економічного активного населення).

Одним із чинників, який має вагомий вплив на стан ринку праці у

сільській місцевості, – сезонний характер діяльності більшості підприємств,

що зумовлює зайнятість працівників у весняно-літній сезон і вивільнення їх у

зимовий період.

У сільській місцевості нестача вакансій спостерігається по всіх основних

видах професій. У розрізі окремих професій, найбільшим попитом користуються

молоді спеціалісти у сфері сільського господарства, мисливства, лісового

господарства, рибальства, рибництва, промисловості, також попит спостерігався

у сфері діяльності транспорту і зв’язку, освіти, державного управління.

Про молодіжні центри праці – установи, створені для допомоги у

працевлаштуванні саме молодіжного сегмента населення, молодь знає менше,

ніж про Міністерство соціальної політики. Єдиним аргументом, що може

пояснити цю ситуацію, вважаємо відносно недовгий термін діяльності цих

установ на ринку праці. Більш тісна співпраця Міністерства соціальної

88

політики із МЦП, проведення масової рекламної кампанії щодо своєї

діяльності, розширення мережі МЦП можуть значно підвищити ступінь

поінформованості молодих спеціалістів про їхню діяльність.

Поширеною є практика, коли до державних установ з

працевлаштування молодих спеціалістів звертаються лише тоді, коли решта

способів знайти роботу не дали бажаних результатів. Молоді спеціалісти дали

переважно високу оцінку діяльності державних установ, які надають послуги

у працевлаштуванні, і підтвердили, що така діяльність актуальна, потрібна, а

головне – безкоштовна (однією з характерних особливостей функціонування

центрів зайнятості є переважання серед клієнтів осіб з малозабезпечених

верств населення, часто без вищої освіти та досвіду трудової діяльності), було

відзначено недостатню мобільність і неоперативне реагування на зміни

кон’юнктури на ринку праці та запити його молодіжного сегменту.

Молоді спеціалісти становлять більше половини незайнятих осіб, які

направляються Міністерством соціальної політики та молодіжними центрами

праці на професійне навчання та перепідготовку. Це пояснюється, з одного боку,

відсутністю достатньої кваліфікації в молодих людей, а з іншого – їх готовністю і

здатністю оволодіти новими, конкурентоспроможними спеціальностями. Цілком

імовірно, що певна частина молодих спеціалістів звертається до таких установ з

метою безкоштовно пройти курс навчання, а не в пошуках роботи.

Участь молодих спеціалістів у громадських роботах значно нижча, аніж

незайнятих осіб. Очевидно, види діяльності, за якими організуються громадські

роботи (більше третини робочих місць припадає на сільське господарство), не

приваблюють молодих спеціалістів ні характером праці, ні можливою

грошовою винагородою.

Слід також зауважити, що молоді спеціалісти недостатньо активно

користуються профорієнтаційними послугами, які надаються Міністерством

соціальної політики. В Міністерстві соціальної політики за січень 2014 року

було зареєструвало 525, 1 тис. безробітних осіб, а за лютий цього ж року – 536,

3 тис. осіб.

89

Отже, організаційно-функціональне забезпечення державного

регулювання щодо працевлаштування молодих спеціалістів показує, що

діяльність державних установ, які надають послуги у працевлаштуванні,

безперечно, сприяє забезпеченню зайнятості молодих спеціалістів. Показники

безробіття дозволяють зробити висновок, що значна частина населення не

розраховує на державну допомогу у пошуках роботи, намагаючись

працевлаштуватися самостійно. Це свідчить про недостатній рівень довіри

населення та підприємств до діяльності цих установ. Тому організація

державної інфраструктури ринку праці потребує подальшого вдосконалення.

При Міністерстві соціальної політики України створено Науково-

експертну раду з підготовки проекту Концепції соціального розвитку на 2013 –

2023 роки, в якому Міністерство представило п’ять основних стратегічних

напрямків своєї роботи. Серед основних пріоритетів – скорочення рівня бідності,

забезпечення ефективної зайнятості населення та підвищення оплати праці, а

також удосконалення системи пенсійного забезпечення та соціального захисту.

Міністерство соціальної політики досить зацікавлене у спільній реалізації

проектів Європейського Фонду Освіти в Україні, особливо у запровадженні

національної системи прогнозування потреби у кваліфікованих кадрах для

регулювання попиту й пропозиції на ринку праці, системи підтвердження

кваліфікації, зокрема за результатами неформального професійного навчання

осіб за робітничими професіями. Завдання, які Європейський Фонд Освіти

допомагає вирішувати, є дуже важливими, адже роботодавці зацікавлені у

високій кваліфікації своїх працівників, а профспілки мають контролювати

відповідність оплати кваліфікованого працівника. Роботодавці і профспілки

також могли б через галузеві угоди заздалегідь передбачати виділення коштів

на модернізацію підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації. Водночас,

сьогодні на ринку праці 56% вакансій – робітничі професії, але серед

безробітних – 28% не мають документів про професійну освіту. Тому для

України є актуальним розширення переліку професій, за якими

підтверджуються результати неформального навчання, а також забезпечення

90

якості проведення процедури підтвердження кваліфікації. Нині, як відомо,

передбачено підтвердження результатів неформального навчання за трьома

професіями – кухар, зварювальник, охоронець, а всього в Національному

класифікаторі України налічується майже 8 тисяч професій [287].

Насамперед Україні потрібна допомога Європейського Фонду Освіти у

питаннях покращення системи професійно-технічної освіти, розробки

професійних стандартів, методик та інструментів оцінювання критеріїв

компетентності (у тому числі оцінювачів), процедури контролю якості

підтвердження кваліфікацій. Успіх упровадження і функціонування цієї

системи багато в чому залежить від гармонізації відповідних національних

норм, європейських та міжнародних вимог і правил. Нині триває створення

національної робочої групи, куди – серед інших центральних органів

виконавчої влади, українських та міжнародних експертів – запрошуються й

фахівці Міністерства соціальної політики.

2.3 Аналіз механізмів у сфері працевлаштування молодих спеціалістів в

українському суспільстві

Працевлаштування молодих спеціалістів є діяльністю державних

органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та

інших посередницьких органів, спрямованих на пошук роботи молодим

спеціалістам, які її потребують, а також діяльність молодих спеціалістів по

самостійному підшукуванню собі місця роботи.

Модель механізмів державного регулювання у сфері працевлаштування

молодих спеціалістів, на нашу думку, включає в себе два основних

компоненти: пошук роботи; укладення трудового договору, контракту або

угоди відповідно до законодавства про працю.

1. Пошук роботи. Процес працевлаштування молодого спеціаліста

починається з того, що він звертається до органів, які займаються

працевлаштуванням з метою сприяння в пошуку роботи, або починає

91

самостійно шукати собі роботу. Особливе місце серед органів, які

займаються працевлаштуванням, посідає Міністерство соціальної політики.

Молоді спеціалісти мають право на одержання безплатної допомоги у

працевлаштуванні від Міністерства соціальної політики України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про

затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення

обліку осіб, які шукають роботу” від 20 березня 2013 р., реєстрація громадян,

які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводиться державною

службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред’явлення

паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби

також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.

Закон України “Про зайнятість населення”, ст. 24 передбачено заходи

щодо сприяння зайнятості населення. До таких заходів щодо сприяння

зайнятості населення належать: професійна орієнтація та професійне

навчання. Закон України “Про зайнятість населення” законодавчо

передбачив право особи на професійне навчання та професійну орієнтацію.

Так, ст. 8 Закону України “Про зайнятість населення” регламентує, що кожен

має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної

професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення

кваліфікації, стажування у професійно-технічних, вищих навчальних

закладах та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих

місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою

відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами

сучасного виробництва та сфери послуг. Ст. 7 Закону України “Про

зайнятість населення” встановлює право особи на професійну орієнтацію,

відповідно до якої кожен має право на професійну орієнтацію, яке

забезпечується шляхом надання комплексу профорієнтаційних послуг з

вибору або зміни професії, виду діяльності та інших профорієнтаційних

послуг. Особи мають право на безплатні послуги з професійної орієнтації з

метою обрання або зміни виду діяльності, місця роботи, режиму праці [138].

92

Відповідно до Закону України “Про професійний розвиток

працівників” від 12 січня 2012 року держава регламентує організацію

професійного навчання працівників. Так, ст. 6 передбачає, що організація

професійного навчання працівників здійснюється роботодавцями з

урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно

до вимог законодавства. Професійне навчання працівників здійснюється

безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно-

технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах

або організаціях. Роботодавець може утворити окремий підрозділ з питань

професійного навчання працівників або покласти функції з організації

такого навчання на відповідних фахівців. Професійне навчання

працівників організовується в порядку, визначеному центральним органом

виконавчої влади у сфері соціальної політики за погодженням з

центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, іншими

заінтересованими центральними органами виконавчої влади,

всеукраїнськими об’єднаннями професійних спілок, всеукраїнськими

об’єднаннями організацій роботодавців. Роботодавці можуть здійснювати

формальне і неформальне професійне навчання працівників. Формальне

професійне навчання працівників робітничих професій включає первинну

професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації

робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або

організовуватися на договірних умовах у професійно-технічних

навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях, а

працівників, які за класифікацією професій належать до категорій

керівників, професіоналів і фахівців, – перепідготовку, стажування,

спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на

договірних умовах у вищих навчальних закладах. За результатами

формального професійного навчання працівникові видається документ про

освіту встановленого зразка. Неформальне професійне навчання

працівників здійснюється за їх згодою безпосередньо у роботодавця згідно

93

з рішенням роботодавця за рахунок його коштів з урахуванням потреб

власної господарської чи іншої діяльності [149].

Для молодих спеціалістів, зареєстрованих у Міністерстві соціальної

політики як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з

моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Пошук підходящої

роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом організації

громадських робіт для безробітних здійснюється у порядку, встановленому

Кабінетом Міністрів України. Підходящою роботою вважається робота, що

відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і

надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна

відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з

урахуванням її середнього рівня заробітку, що склався у галузі

відповідного регіону за минулий місяць. Якщо підходяща робота відсутня,

громадяни, які звернулися до Міністерства соціальної політики як особи,

що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію,

консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної

інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи,

режиму праці. Виходячи з вищезазначених критеріїв підходящої роботи,

Міністерство соціальної політики підшукує роботу особі, яка

зареєструвалась в установленому законом порядку як така, що шукає

роботу. У разі, коли громадянин, зареєстрований у Міністерстві соціальної

політики як такий, що шукає роботу, двічі відмовився в період пошуку від

підходящої роботи, він не може бути визнаний безробітним. Слід

зазначити, що після прийняття рішення про визнання осіб безробітними і

призначення допомоги по безробіттю Міністерство соціальної політики

продовжує підшукувати їм роботу. До того ж, на громадян, зареєстрованих

у Міністерстві соціальної політики як таких, що шукають роботу, і

безробітних покладається обов’язок виконувати всі рекомендації

працівників Міністерства соціальної політики та відвідувати його в

установлений строк. При цьому періодичність відвідування Міністерства

94

соціальної політики зазначеними особами визначається з урахуванням

ситуації на ринку праці, наявності підходящої роботи та місця проживання

громадянина, але не рідше, ніж один раз на 30 календарних днів.

Держава покладає певні обов’язки у сфері працевлаштування і на

роботодавців. Так, підприємства, установи й організації, незалежно від форм

власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної

політики зайнятості на основі: додержання законодавства про працю, а також

прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод; організації

професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації

працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає

вивільненню з виробництва. Підприємства, установи й організації незалежно

від форми власності реєструються у підрозділах Міністерства соціальної

політики за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду

загальнообов’язкового державного соціального страхування України на

випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у

повному обсязі про наявність вільних робочих місць.

За невиконання вищезазначених обов’язків законодавством встановлені

певні заходи юридичної відповідальності. Як зазначалось вище, молодий

спеціаліст, який не має роботи, може звернутись і до комерційних установ,

які займаються посередництвом у працевлаштуванні.

Національне законодавство дозволяє функціонувати вказаним

організаціям, в той же час встановлює необхідність отримання ліцензії на

певні види працевлаштування. Так, відповідно до п. 56 статті 9 Закону

України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01

червня 2000 р. ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності,

як, зокрема, посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та

підприємництва, Міністерства соціальної політики України від 19 грудня

2001 р. було затверджено ліцензійні умови щодо провадження господарської

діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордон. Згідно з

95

Законом України “Про зайнятість населення” діяльність, пов’язана з

посередництвом у працевлаштуванні на роботу за кордоном, провадиться

лише на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому

законодавством. У разі провадження зазначеної діяльності без ліцензії до

суб’єктів господарювання застосовуються санкції у вигляді штрафів у

розмірах, встановлених державою.

2. Укладення трудового договору, контракту або угоди відповідно

до законодавства про працю.

Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни самі

забезпечують себе роботою, займаючись підприємницькою, творчою

діяльністю, об’єднуючись у кооперативи та інші господарські товариства.

Переважна більшість громадян влаштовується на роботу шляхом укладення

трудового договору як наймані працівники на підприємства, в установи,

організації незалежно від форм власності та до окремих фізичних осіб.

Центральним інститутом трудового права виступає трудовий договір.

Поняття “трудовий договір” уперше було сформульовано в КзпП УРСР 1922

р. Відповідно до ст. 27 КзпП УРСР трудовим договором визнавалася угода

двох або більшого числа осіб, за якою одна сторона (найнятий) дає свою

робочу силу іншій стороні (наймачеві) за плату.

На даному етапі поняття “трудовий договір” займає центральне місце в

системі трудового права і регулюється КЗпП України [129]. На підставі

трудового договору виникають трудові відносини працівника і роботодавця

як результат добровільного волевиявлення його сторін. Трудовий договір є

так званою угодою “intuitu personae”, оскільки передбачає існування

специфічного взаємозв’язку між роботодавцем та найманим працівником і

полягає в тому, що працівник зобов’язаний особисто виконувати роботу, яка

визначена угодою сторін. З огляду на момент набуття трудовим договором

юридичного значення, він відноситься до консенсуальних угод, тобто таких,

які вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди за всіма

істотними умовами договору (досягнення консенсусу) [26, с. 159].

96

Одним із видів трудового договору є договір з молодим спеціалістом

(молодим фахівцем). На даний час немає одностайного механізму

державного управління щодо укладення трудового договору з молодим

спеціалістом [142, с. 304].

Держава регулює особливості укладення трудового договору з цією

категорією осіб відповідно до КзпП України і спеціалізованого

законодавства.

Порядок працевлаштування молодих спеціалістів в Україні після

закінчення вищих навчальних закладів регулюється такими нормативними

актами, як: Постанова Кабінету Міністрів України “Порядок

працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка

яких здійснювалась за державним замовленням” [209]; Постанова Кабінету

Міністрів України “Положення про порядок прийому на навчання за

освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю

“Державна служба” галузі знань “Державне управління” та

працевлаштування випускників” [189]; Постанова Кабінету Міністрів

України “Про затвердження положень про прийом, стажування в органах

державної влади і органах місцевого самоврядування слухачів,

працевлаштування випускників Національної академії державного

управління при Президентові України, а також переліку органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, в яких проводиться у 2013 –

2018 роках стажування слухачів Національної академії” [199].

Відповідно до джерела фінансування визначається і сектор народного

господарства, де молодий спеціаліст (фахівець) буде працевлаштований, це

питання на сьогоднішні є актуальним і залишається не вирішеним.

Особи, які навчалися за державний рахунок, укладають з

адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони

зобов’язуються після закінчення навчання і отримання відповідної

кваліфікації відпрацювати в державному секторі народного господарства не

менше трьох років.

97

Особи, які навчалися за власні кошти, мають право обирати місце

працевлаштування за власним бажанням.

Для осіб, які навчалися за рахунок коштів відповідних фізичних і

юридичних осіб, порядок працевлаштування визначається угодою між ними.

Важливим кроком у цьому питанні було прийняття Указу Президента

України від 16 травня 1999 р. № 342/96, відповідно до якого встановлено три

способи фінансового забезпечення підтримки фахівців вищими навчальними

закладами: за державним замовленням; за рахунок власних коштів; за

рахунок коштів юридичних і фізичних осіб.

У державі були зроблені певні зрушення щодо надання першого

робочого місця випускникам професійно-технічних закладів, які навчалися за

державним замовленням відповідно до Закону України “Про професійно-

технічну освіту” від 10 лютого 1998 р. [211]. Особи, які навчаються за

державним замовленням, укладають із керівником вищого навчального

закладу угоду, за якою вони зобов’язуються оволодіти професією та

відпрацювати у замовника не менше трьох років відповідно до чинного

законодавства.

Відповідно до державних нормативно-правових актів керівництво

вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання

повинно запропонувати випускнику посаду відповідно до укладеної угоди і

оформляє картку працевлаштування випускника, один примірник якої

зберігається у навчальному закладі, а другий – надсилається замовникові.

Замовник не пізніше як за два місяці до закінчення навчання на підставі

одержаної картки підтверджує можливість працевлаштування випускника.

Оформлене замовником або вищим навчальним закладом направлення

на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим

спеціалістом і замовником. Якщо з випускником не укладено цільовий

договір (або якщо навчальний заклад не вирішив питання про

працевлаштування випускника), то на його письмове прохання видається

довідка про можливість самостійного працевлаштування [26 с. 204].

98

Так, згідно з механізмом державного регулювання процесу

укладення трудового договору між молодим спеціалістом і роботодавцем

передбачено, що молодий фахівець зобов’язаний прибути до місця

призначення (роботи) в термін, вказаний у направленні на роботу. У

випадку неприбуття молодого спеціаліста за направленням або відмови без

поважної причини приступити до роботи за призначенням він

зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного

бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати

відповідно до: п. 2 Указу Президента “Про заходи щодо реформування

системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих

навчальних закладів” від 23 січня 1996 р. № 77/96; п. 14 “Порядку

працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка

яких здійснюється за державним замовленням”, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992 [203].

На думку П.Пилипенка, порушення замовником обов’язку прийняти на

роботу молодого фахівця згідно з направленням потрібно розглядати як

необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу, що тягне за собою обов’язок

компенсувати витрати, пов’язані з переїздом молодого фахівця і членів його

сім’ї до місця роботи за направленням і повернення до постійного місця

проживання.

Проте повернення витрат, які пов’язані з поверненням молодого

спеціаліста і членів його родини, має місце лише у випадку, якщо така особа

була направлена на роботу в іншу місцевість. Такі питання мають бути

зазначеними в певних умовах трудової угоди.

Із Закону України “Про вищу освіту” випливає, що нормативно-

правовий акт не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання

та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості

навчання, компенсування замовникові витрат у разі неприбуття молодого

фахівця за направленням або відмови його без поважної причини приступити

до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за

99

порушення трудової дисципліни за власним бажанням з роботи протягом

трьох років. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого

навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним

замовленням, є неправомірними.

На сьогодні порядок відшкодування до державного бюджету вартості

навчання та компенсації замовникові всіх витрат не прийнятий та не

затверджений. Таким чином, механізм визначення та відшкодування

випускниками вартості навчання у разі порушення ними угоди про

працевлаштування відсутній.

Відповідно до Закону України “Про вищу освіту” основним завданням,

що постає перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої

діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-

кваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов’язковість

трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до

державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у законі і той факт, що

вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його

працевлаштування, в обов’язки вищого навчального закладу входить

сприяння працевлаштуванню своїх випускників.

Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання

випускником вищого навчального закладу призводить до порушення

конституційного права громадян на працю, що вільно обирається

громадянином або на яку він вільно погоджується (частина перша статті 43

Конституції України) та права на безплатність вищої освіти в державних і

комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України).

Через відсутність механізму, який би зобов’язав випускника вищого

навчального закладу, підготовка якого здійснювалася за державним

замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та

компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, будь-які

матеріальні претензії до нього є неправомірними. Ця теза підтверджується і

інформаційним листом Міністерства юстиції щодо надання роз’яснення з

100

питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів,

підготовка яких здійснювалася за державним замовленням.

У зв’язку з цим вважаємо неможливим знаходження нормавтино-

правового механізму відшкодування випускниками вартості навчання.

Водночас, враховуючи сучасні умови розвитку економіки країни, у

тому числі значне зменшення державного сектора економіки, керівництво

вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних

підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню

випускників на підприємствах, в установах та організаціях інших форм

власності, оскільки вони теж є платниками податків і роблять внесок у

розвиток економіки країни.

Вітчизняний науковець А.Бойко дає перелік поважних причин,

відповідно до яких молодий спеціаліст може розірвати угоду про

зобов’язання відпрацювати за місцем призначення: встановлення

інвалідності І чи ІІ групи у чоловіка (дружини) працівника, одного з батьків

(або осіб, що їх замінюють); якщо випускник – вагітна жінка, мати або

батько, що має дитину віком до трьох років або дитину, яка згідно з

медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею 6-річного віку);

самотня мати або батько, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або

дитину-інваліда; проходження чоловіком (дружиною) військової служби

(крім строкової), в тому числі за контрактом, і служби в органах внутрішніх

справ поза місцем розташування замовника; вступ у вищі навчальні заклади

ІІІ – IV рівнів акредитації для випускників навчальних закладів І – ІІ рівнів

акредитації [16, с. 131].

Ми вважаємо такий перелік досить доречним, але він потребує

доповнення, необхідно також звернути увагу і на те, що за станом здоров’я

молодий спеціаліст не може виїхати на роботу за призначенням у регіони, які

негативно впливають на стан його здоров’я.

З точки зору трудового права немає різниці в тому, чи працює молодий

спеціаліст за трудовим договором на державному підприємстві, в установі,

101

організації, чи на підприємстві з колективною чи приватною формами

власності. усі молоді спеціалісти мають однаковий правовий статус і будь –

який власник стосовно таких працівників зобов’язаний дотримуватися всіх

правил і гарантій, які передбачені в трудовому законодавстві та

колективними договорами й угодами [273, с. 103].

Трудовим правом передбачено форму укладення трудового договору.

Як і будь-який юридичний факт, він передбачає собою єдність змісту і

форми, тобто зовнішнього виразу цього змісту.

Для трудового договору передбачено, як правило письмову форму.

Однак редакція ст. 24 КЗпП України, яка регламентує укладення трудового

договору, в частині визначення форми договору далека від досконалості. Бо,

встановивши, по суті, письмову форму основною, законодавець логічно мав

би передбачити винятки із загального правила. Тобто назвати випадки, коли

можливе укладення трудового договору в усній формі [97]. Це питання не

вирішене і на сьогодні, будемо сподіватися на прийняття відповідних заходів

у даній сфері.

Письмова форма є основною при укладені трудового договору. На

нашу думку, письмова форма трудового договору дозволить суттєво

поліпшити ситуацію з юридичним оформленням трудових відносин між

робітником (молодим спеціалістом) і роботодавцем.

Можна зробити висновок, що трудові договори з молодими

спеціалістами, які закінчили вищі навчальні заклади, та молодими

робітниками, що закінчили професійні навчально-виховні заклади, посідають

особливе місце в системі трудових договорів. Виходячи з вищезазначеного,

держава встановлює чітку процедуру прийняття на роботу молодих

спеціалістів, дотримання якої є важливою передумовою законності дій

роботодавця стосовно майбутнього працівника, захисту його прав та

законних інтересів.

На підставі проведеного дослідження вважаємо, що окремі елементи

трудового договору (форма договору, відповідальність за відмову виконання

102

трудового договору) потребують додаткового дослідження, оскільки у

наукових публікаціях не сформувалася єдина думка щодо їх істотних

характеристик. Проте при формуванні державної молодіжної політики в

Україні та трудового законодавства в ринкових умовах ця проблема повинна

знайти своє відображення.

Для функціонування схеми працевлаштування молодих спеціалістів в

Україні необхідним є:

– надання державних дотацій роботодавцю на створення нових

робочих місць за рахунок відсотків від коштів студентів, які навчаються за

контрактною формою навчання; підвищення квоти робочих місць;

– відповідальність системи державного прогнозування щодо

замовлення спеціалістів для забезпечення потреб держави;

– удосконалення механізму формування державного замовлення;

контрольованість попиту у населення щодо певних спеціальностей;

– удосконалення законодавчої бази щодо працевлаштування молодих

спеціалістів;

– удосконалення чинної системи соціальної допомоги по безробіттю;

сприяння розвитку системи кредитування населення для отримання освіти;

– створення системи стажування для випускників навчальних

закладів, оскільки вони існують тільки для випускників юридичних

факультетів “Юридичні клініки”;

– відповідність випускників потребам ринку праці в Україні.

Реалізація такої схеми працевлаштування молодих спеціалістів може

здійснюватися переважно шляхом проведення активної державної соціальної

політики на ринку праці, в межах якої молоді спеціалісти будуть реалізовані

на ринку праці. Основними напрямами такої державної політики ми

вважаємо: активізацію інтеграційного взаємозв’язку в системі “молодий

спеціаліст – національний ринок праці” через оптимальне поєднання

інтересів усіх суб’єктів національного, регіонального та локального ринків

праці у процесі структурної трансформації економіки України; нарощування

103

місткості молодіжного сегмента шляхом сприяння створенню нових

високопродуктивних робочих місць у перспективних сферах економічної

діяльності, спроможних розширити масштаби молодіжної зайнятості й вибір

працівниками цих вікових груп видів діяльності, що відповідають здібностям

та інтересам кожного з них; покращання якісних, насамперед професійно-

кваліфікаційних, характеристик робочої сили молодих спеціалістів з метою

підвищення її конкурентоспроможності на основі цілеспрямованої

кваліфікаційно-освітньої підготовки за професіями, які потрібні на ринку

праці; розвиток індивідуальних можливостей робочої сили молодих

спеціалістів, зокрема посилення дії суб’єктивних чинників підвищення

конкурентоспроможності робочої сили молоді, створення мотиваційних

основ до вдосконалення професійних навичок, умінь, підвищення

кваліфікації.

З нашої точки зору, розвиток молодіжного сегмента національного

ринку праці України за цими важливими напрямами в цілому відповідає

завданням загальнодержавної модернізації економіки, спрямованої на

забезпечення економічного зростання; формування прогресивної

територіально-галузевої структури економічної системи та посилення ролі і

значення соціального фактора в суспільстві.

Висновки до розділу 2

1. Працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних

навчальних закладів – це процес надання роботи за фахом молодим

спеціалістам на період не менше трьох років. На сьогодні така ситуація

відрізняється суттєвою обмеженістю дії за колом осіб: вона поширюється

тільки на випускників державних навчальних закладів, які навчалися за

державним замовленням. Застосування на практиці її задекларованих

зобов’язань щодо випускників вищих навчальних закладів на разі є

неефективним.

104

2. Нормативно-правовий, фінансово-економічний, політичний

механізми державного регулювання передбачають певні гарантії щодо

зайнятості та працевлаштування молоді; декларується підтримка її

підприємницької діяльності та самозайнятості. Проте наявність багатьох

правових передумов ще не означає їх реалізації. Недосконалість механізму

реалізації цих державних гарантій призводить до невиконання вимог

законодавства. Насамперед до таких недоліків слід віднести: недостатню

зацікавленість роботодавців у забезпеченні роботою молоді, створенні для неї

робочих місць; відсутність передумов для створення робочих місць, а саме:

соціально-економічних та організаційно-технічних умов для ефективного

(тобто такого, що приносить прибуток роботодавцю) використання праці

молодих спеціалістів.

3. Державні механізми у сфері працевлаштування молодих спеціалістів,

мають враховувати всі аспекти та інтереси учасників ринку праці –

роботодавців, потенційних та реальних працівників, держави. Розв’язання

низки проблем, пов’язаних із працевлаштуванням молодих спеціалістів, їх

інтеграцією в національний ринок праці потребує комплексного підходу та

об’єднання зусиль державних і громадських інституцій Міністерства освіта і

науки України, Міністерства молоді та спорту України, Міністерства

соціальної політики України, наукових установ та організацій, широкої

громадськості, кожної окремої родини.

4. Значна частина населення не розраховує на допомогу з боку

державних органів у пошуках роботи, намагаючись працевлаштуватися

самостійно. Це свідчить про недостатній рівень довіри населення та

підприємств до діяльності цих установ. Тому інформаційний механізм

державного регулювання на ринку праці потребує подальшого вдосконалення.

5. З огляду на великий відсоток не зареєстрованого безробіття в Україні

державній службі зайнятості необхідно проводити активну роз’яснювальну

роботу з приводу доцільності та позитивності бути зареєстрованим у

державній службі зайнятості, але найважливіше те, щоб державна служба

105

зайнятості організовувала свою роботу так, аби населення дійсно повірило в

те, що цей орган держави робить все від нього залежне, щоб задовольнити

потреби кожної людини у сфері зайнятості.

6. Схему працевлаштування працевлаштування молодих спеціалістів

можна розділити на дві основні стадії. Перша – підшукування роботи, друга –

укладання трудового договору чи контракту. Так, процес працевлаштування

починається з того, що молодий спеціаліст, який хоче працювати, звертається

до державних органів, котрі займаються працевлаштуванням, з метою

сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі

роботу. Незалежно від того, підшукав молодий спеціаліст собі роботу сам чи

це зробили державні органи, які сприяють працевлаштуванню, останньою

стадією процесу працевлаштування є укладення трудового договору чи

контракту між молодим спеціалістом (працівником) і роботодавцем.

Трудовий договір виступає одним із перетворюючих факторів для

встановлення трудових правовідносин і входження в трудовий колектив.

106

РОЗДІЛ 3

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ

3.1 Зарубіжний досвід працевлаштування молоді та його значення для

України

Одним із компонентів пошуку шляхів реформування національної

системи регулювання зайнятості населення стає дослідження механізмів,

принципів, правових засад та форм державного регулювання у сфері

працевлаштування населення в зарубіжних країнах.

З моменту створення в 1919 році МОП відносини у сфері

працевлаштування в промислово розвинутих країнах світу змінювалися та

формувалися під впливом цілої низки чинників, які мали глобальний

характер. На перше місце серед цих факторів варто поставити зміну моделей

економічного розвитку, що в найзагальнішому вигляді можна представити як

перехід від індустріального до постіндустріального типу економічного

розвитку, а потім – утвердження інформаційного суспільства.

Ми поділяємо думку Н.Вишневської про те, що в науковій літературі

чітко виділяються три періоди розвитку відносин у сфері зайнятості та

працевлаштування [31, с. 60-61].

З огляду на це слід підкреслити, що перший період припав на початом

30-х років, упродовж якого були закладені основи регуляції механізму ринку

праці. Однією з головних особливостей цього періоду була досить активна

участь держави у трудових відносинах. Передумовою цього стала світова

економічна криза, яка охопила світ у кінці 20-х років і примусила уряди

західних країн, у першу чергу Сполучені Штати Америки (далі – США),

активізували свої зусилля на ринку праці. Це знайшло своє вираження в

жорсткій регламентації прав і обов’язків сторін щодо: трудового договору з

107

молодими спеціалістами; сфери найму і звільнень; організації громадських

робіт; закріплення договірно-правової, колективної форми організації ринку

праці, яка закріпила роль профспілок як головного контрагента.

Такий стан на ринку праці об’єктивно відображав посилення державно-

монополістичних тенденцій, концентрацію виробництва, монополізацію,

перевагу конвеєрної організації праці. У цих умовах щільна регламентація

діяльності основних учасників ринку праці давала позитивний економічний

ефект. Соціальна захищеність працівника (молодого спеціаліста), що

підсилилася, стабільне зростання доходів сприяли підвищенню

платоспроможного попиту, пом’якшували гостроту соціальних конфліктів,

забезпечували умови для підвищення продуктивності праці.

Другий період припадає на початок 60-х років, коли відбулися істотні

зміни у формах господарювання: впровадження комп’ютерної техніки,

диверсифікованість виробництва і максимальне наближення його до потреб

споживачів, структурна реорганізація економіки. Гнучкість функціонування

капіталу вимагала адекватної організації праці, скоректованих форм

працевлаштування, режимів роботи і систем оплати праці. Економічній

системі був потрібний висококваліфікований, мобільний молодий спеціаліст,

здатний швидко адаптуватися до нових вимог праці.

Третій період відбувався в 90-ті роки, коли були внесені нові корективи

в державну політику на ринку робочої сили. Основними її рисами стали:

відмова від нарощування витрат на заходи безпосередньо на ринку робочої

сили; пріоритет інституціональних змін у сфері зайнятості, які включали

жорсткі вимоги до системи страхування з безробіття і лібералізацію

трудового законодавства; посилення економічної мотивації підприємців

щодо найму найбільш уразливих категорій населення, а саме молодих

спеціалістів; різноманітних програм розподілу робочих місць та зменшення

витрат на ринку робочої сили [31, с. 60-61].

На сьогодні основна увага у промислово розвинутих країнах світу

приділяється заходам, спрямованим на активізацію, з одного боку, зусиль

108

молодих спеціалістів з пошуку першого робочого місця роботи, а з іншого –

допомоги у працевлаштуванні з боку державних органів у цій сфері.

Проаналізований закордонний досвід у сфері досягнення

ефективності працевлаштування молодих спеціалістів дозволив нам

виявити цілу низку наявних підходів щодо розв’язання проблеми

працевлаштування молодих спеціалістів, серед таких підходів можемо

виділити: розширення інструментарію регулювання ринку праці;

посилення ролі бізнесу у вирішенні проблем зайнятості; стимулювання

безробітних молодих спеціалістів до більш енергійних пошуків нового

робочого місця шляхом запровадження новітніх механізмів державного

регулювання; зниження максимального розміру допомоги (Данія, Австрія,

Німеччина, Канада); подовження терміну стажу роботи, необхідного для

одержання допомоги; одночасна виплата допомоги за весь термін

безробіття з умовою створення власного бізнесу; скасування в багатьох

країнах монополії державної служби зайнятості на працевлаштування

безробітних молодих спеціалістів; пріоритетний розвиток програм

підвищення якості молодої робочої сили і її конкурентоспроможності на

ринку праці та інші.

Вагомим чинником людського розвитку і прогресу суспільства є освіта

і професійна підготовка молодих спеціалістів. Саме вони виступають

гарантом індивідуального розвитку, виховують інтелектуальний, духовний та

виробничий потенціал суспільства. У будь-якому суспільстві одним із

загальних законів його розвитку є закон підвищення якості населення, яке

проявляється в тому, що кожне наступне покоління має більш високі якості в

порівнянні з минулим. Це визначається закономірностями розвитку науково-

технічного і соціально-економічного прогресу. Підвищення освітнього і

культурного рівня працівників, їх професійної компетентності є не тільки

важливим резервом удосконалення системи управління трудовими

ресурсами, а й одним із вирішальних факторів успішного вирішення багатьох

соціальних та економічних проблем. Проблема ефективного використання

109

молодої професійно підготовленої робочої сили залишається актуальною й

на теперішній час.

У розвинених країнах світу для вирішення проблеми молодіжного

працевлаштування навчальні заклади налагоджують довготривалі контакти з

підприємствами, які, в свою чергу, забезпечують молодим спеціалістам

робочі місця та можливість швидкого кар’єрного зростання.

Стабільна співпраця навчальних закладів із потенційними

працедавцями дозволяє оперативно перебудувати навчальний процес,

адаптувати підготовку фахівців до потреб підприємств та організацій. У

таких умовах сприяння працевлаштуванню молодих спеціалістів

здійснюється на постійній основі й інтегрується у структуру професійного

навчального закладу.

Зв’язок із виробництвом у процесі взаємодії з найобдарованішими

студентами і аспірантами дозволяє прийняти їх на роботу після закінчення

навчання. Наприклад, корпорація “Локхід” має представництва в 12

провідних університетах США, з яких набирає більше 60% своїх майбутніх

співробітників. Характеристики найбільш перспективних студентів

заносяться в національні банки даних, до яких мають доступ усі працедавці

[42].

Співпраця навчальних закладів і бізнесових структур характерна і для

розвинених країн Західної Європи. Ще в 60-ті роки Кембриджський

університет встановив тісні взаємини з бізнесом, які допомагали залучити

значні фінансові та інші засоби на освітній процес і проведення наукових

досліджень. Цей досвід згодом перейняли й інші західноєвропейські країни.

У Шотландії зміст навчальних програм орієнтований на потреби

студентів, пов’язаних із роботою у компаніях, про що зазначається в

контракті між навчальним закладом і студентом. У Данії створені програми

“об’єднаного навчання”, в яких значна увага приділяється набуванню

студентами практичних знань, які є необхідними при їх працевлаштуванні

[41].

110

Успішність сприяння працевлаштуванню випускників багато в чому

залежить від дотримання оптимальних пропозицій розвитку сфер підготовки

і використання робочої сили. Добитися цього можливо з урахуванням

економічного попиту і соціальних потреб на місцевих ринках освіти й праці.

Ми вважаємо, що потрібно забезпечити стратегічне досягнення національних

пріоритетів у галузі освіти та економічного розвитку. Наприклад, в Іспанії за

останні роки сталися серйозні зміни у сфері підготовки кваліфікованих

кадрів [42]. Ці зміни стали наслідком проведення грамотних управлінських

рішень і моделей регулювання професійного працевлаштування, в яких

передбачена співпраця і взаємодія соціальних партнерів та органів освіти й

праці. За законом 1990 року працедавці отримали певні права й обов’язки, які

передбачають їхню можливість брати участь у плануванні і управлінні

професійним навчанням. Практично всі студенти більшість свого часу

проводять на підприємствах або в центрах освіти, оснащених новітніми

технологіями й устаткуванням. Навчання на робочому місці після

завершення базової освіти організовується в Іспанії на основі укладення

відповідного договору між міністерством освіти, науки і культури Іспанії та

Вищою радою торгівельних, промислових палат.

Програми соціальної адаптації випускників навчальних закладів

виникли вперше в Норвегії. Схема програми працевлаштування молодих

спеціалістів була такою: на базі спеціальної системної лабораторії

створювалася навчальна фірма з усіма атрибутами реально діючої організації.

До цієї фірми на конкурсній основі набиралися молоді не працевлаштовані

спеціалісти в якості консультантів (стажистів). Стажист лабораторії

пропонував керівникам підприємства, організацій (постійним працедавцям)

безкоштовну допомогу в розробці цікавих для замовників напрямів

(маркетингові дослідження, бізнес-планування і таке інше). У ході виконання

проектів (якщо вони становили інтерес для підприємства) керівники,

придивившись до фахівця, могли запросити його на постійне робоче місце.

111

На сьогодні у Норвегії 85% молодих стажистів отримують через таку форму

стажування посади в компаніях, які динамічно розвиваються [240].

Діяльність, яку ведуть випускники магістратури у Великій Британії під

час навчання, відіграє важливу роль при їх влаштуванні на роботу. Останні

соціальні дослідження показують, що будучи студентами, майбутні магістри

мають перевагу у працевлаштуванні перед студентами бакалаврату. Рівень

безробіття серед тих, хто отримав ступінь магістра, майже в два рази нижчий,

ніж серед бакалаврів. Дослідники стверджують, що одного диплома не

достатньо – важливим є фактор наявності досвіду, яким може похвалитися

його власник. Навчання в магістратурі автоматично не вирішує проблему

працевлаштування молодих спеціалістів. Істотного значення набуває форма

навчання. Студенти денного відділення, як правило, вступають до

магістратури відразу після закінчення навчального закладу і не мають

досвіду роботи, тому в них виникає більше проблем із працевлаштуванням.

Студенти вечірніх відділень складають лише половину майбутніх

магістрів, і рівень безробіття серед них майже вдвічі нижчий, ніж серед

студентів денного відділення. Багатьом студентам з вечірнього відділення

навчання оплачує роботодавець, і в них згодом не виникає проблем з

поверненням на роботу.

Слід враховувати, що у кожній країні існує власна національна модель

регулювання працевлаштування, на формування якої впливають певні

системні чинники, під якими розуміють: надання переваги проведенню

активної чи пасивної політики зайнятості; ступінь централізації ринку праці

та законодавства з питань працевлаштування; участь профспілок у вирішенні

проблемних аспектів, організацій роботодавців. Відповідно до цього

розвинуті країни використовують різні за своєю суттю і характером методи

регулювання зайнятості.

У цілому в світовому досвіді господарювання у відношенні до

зайнятості виділяють 5 домінуючих моделей: американську, німецьку,

англійську, шведську та японську [183].

112

Проаналізувавши американську схему працевлаштування молодих

спеціалістів, ми дійшли висновку, що регулювання працевлаштування

молодих спеціалістів складає систему з трьох основних державних

механізмів: політичний механізм – державні підприємства, пов’язані з

наймом робочої сили; фінансово-економічний механізм, з допомогою якої

відбувається регулювання попиту на робочу силу, нормативно-правовий

механізм – за допомогою штатної системи законодавства. Регулюючими

важелями є: здійснення широкомасштабних заходів щодо створення нових

додаткових робочих місць; заходів з перерозподілу трудових навантажень;

заходів зі збереження робочих місць, зокрема націоналізація підприємств.

У Німеччині держава також застосовує державні механізми щодо

збереження робочих місць шляхом надання пільг підприємствам, які

утримуються від масових звільнень молодих спеціалістів та працівників

загалом.

Для англійської моделі зайнятості характерна державна активність із

метою її стимулювання. Законодавча система Англії надає можливість

місцевим владним органам самостійно заохочувати підприємницьку

ініціативу. У першу чергу акцентується увага на системі професійної

підготовки, перенавчанні та працевлаштуванні, вдосконаленні системи

соціального забезпечення населення.

Основою сучасної політики зайнятості у Швеції є попередження

виникненню безробіття. Так, шведська модель працевлаштування молодих

спеціалістів орієнтована на підприємство і має свою специфіку, суть якої

полягає в орієнтації на групи в залежності від різноманітних чинників на

ринку праці. Така модель державної політики щодо працевлаштування

молодих спеціалістів передбачає жорсткий державний контроль за

відносинами суспільства і молодих спеціалістів [137].

Ґрунтуючись на філософсько-соціологічній і політико-правовій

концепції, в основі якої лежить соціал-демократична ідея, така політика

містить детальну правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, за

113

якою основні аспекти закріплені не відомчою нормотворчістю, а діючими

законами. Державний контроль за цією діяльністю безпосередньо базується

на соціальній роботі в так званих комунах та спеціальних державних органах,

які мають координаційні повноваження і специфічні сфери прямого

управління, насамперед в організації культурного розвитку молодих

спеціалістів, і реалізується у створенні умов для професійного зростання й

подальшого працевлаштування.

Однією з форм цього механізму є створення мережі державних

спеціалізованих закладів для вирішення проблем працевлаштування молодих

спеціалістів, не меншу роль також відіграє фінансова підтримка відповідних

молодіжних організацій з боку держави.

Проаналізувавши шведську систему працевлаштування молодих

спеціалістів ми дійшли висновку про те, що існує певний ряд відмінностей.

Насамперед різниця полягає в регулюванні соціальною роботою з боку

держави, а також у правовій відповідальності державних органів щодо

вирішення проблем працевлаштування молодих спеціалістів у країні.

Фактично державне регулювання у сфері працевлаштування в США

зобов’язує вживати заходи щодо підтримки соціально не захищених

категорій молоді.

Аналіз досвіду формування та здійснення державного регулювання в

розвинених країнах свідчить про те, що механізми державне регулювання в

цій сфері є досить важливими [120]. Ефективність такого державного

регулювання має тенденцію до зниження як у разі перевищення повноважень

держави та її надмірного втручання, так і у разі мінімізації використання

низки державних механізмів. Головною умовою успішності державного

регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів є здатність

суспільства забезпечити необхідний баланс державних і громадських засад у

зазначеній сфері. Існує думка, що у цьому плані показовою є модель

державної молодіжної політики Німеччини, де державне регулювання у сфері

працевлаштування молоді передбачає насамперед наявність потужної

114

законодавчої бази при мінімальному втручанні держави в життя молодих

спеціалістів та надання державної допомоги саме тій категорії молодих

спеціалістів, яка відчуває в ній найбільшу потребу.

Таким чином, можна зробити висновок, що в деяких європейських

країнах державне регулювання щодо працевлаштування молодих спеціалістів

покликане сприяти молодим спеціалістам у становленні їхнього життєвого

шляху, зокрема в забезпеченні зайнятості та залученні молодих спеціалістів

до суспільних процесів у державі.

На теперішній час законодавство у сфері молодіжного

працевлаштування існує в більшості європейських країн, хоча питання

державного регулювання у сфері працевлаштування і досі перебуває в стадії

активного обговорення. В Україні законодавство в сфері працевлаштування

молодих спеціалістів обмежене лише наданням освіти за фахом.

На нашу думку, треба зазначити те, що найважливішою складовою

частиною механізму молодіжної політики у країнах Західної Європи є

діяльність неурядових (суспільних) організацій. Такі організації є досить

різноманітними за своїми конкретними завданнями та програмами

виконання. Майже в усіх західних країнах матеріальну підтримку

молодіжним програмам щодо працевлаштування надають не тільки державні

структури, а й приватний бізнес країн. Таким чином, приватний бізнес

демонструє розуміння своєї соціальної відповідальності за майбутнє своєї

країни, а держава при цьому сприяє приватному бізнесові шляхом

встановлення на законодавчому рівні додаткових пільг для тих підприємців,

які піклуються про підростаюче покоління країни.

Більшість європейських країн мають триступінчату, каскадну

структуру реалізації державного регулювання у сфері працевлаштування:

– перший рівень – наявність законодавчої бази та загальні напрями її

реалізації, які розробляються центральним урядом ;

– другий рівень – делегування можливості здійснення такої державної

політики на регіональному рівні;

115

– третій рівень – молодіжні громадські організації [240].

На початок ХХІ ст. у розвинених країнах Заходу державна молодіжна

політика у сфері працевлаштування молодих спеціалістів у своєму

розвиткові набула цілком визначених форм і здійснюється за кількома

різними моделями. Молоді спеціалісти як соціальна група є частиною

загальних соціальних відносин у будь-якій державі. Тому на її соціальну

активність, зокрема на участь у трудових відносинах, впливає вся система

працевлаштування, організації професійної діяльності й управління

кар’єрою. Визначення пріоритетності заходів з підготовки молоді до

активного професійного життя відрізняються для кожної з моделей

державної молодіжної політики. Оскільки молоді спеціалісти складають

частину соціально активного населення, то на них розповсюджуються

передовсім загальні механізми функціонуючої в тій чи іншій країні системи

працевлаштування. У більшості західних країн ця система складається з двох

основних інституцій: державна служба зайнятості та приватні служби

(агенції) з працевлаштування.

Міністерство соціальної політики здійснює свої функції у великих

містах та адміністративних центрах. Це пояснюється відносною легкістю

встановлення в таких містах контактів пошукачами роботи й соціальної

допомоги з роботодавцями як повновладними суб’єктами зайнятості. Цьому

ж сприяють сформовані службами зайнятості в умовах перманентного

безробіття системи інформації, комунікації, відповідної пропаганди тощо.

Приватні агенції з працевлаштування молодих спеціалістів виконують

функції консультантів у сфері зайнятості або рекрутингових агенцій і

забезпечують тимчасову зайнятість молодим спеціалістам.

Вони є більш гнучкими i мобільними, ніж державні структури, і мають

свої банки даних, де зосереджена інформація про специфічні вимоги до

кандидатів на вакантні місця, умови оплати праці, перспективи розвитку

компаній i ділової кар’єри кандидатів (молодих спеціалістів).

116

Крім зазначених служб та державних установ, функції з

працевлаштування виконують й інші органи, зокрема цивільні служби,

спеціальні підрозділи компаній, профспілкові організації та спеціальні

центри з працевлаштування.

Але здебільшого вони виконують другорядні дорадчі функції. У

Німеччині i Швеції служби зайнятості підконтрольні міністерству праці через

свого відповідального представника і є окремими інституціями з певною

мірою самостійності.

У США служба зайнятості контролюється, головним чином, місцевими

органами влади за наявності федерального (не федерального) координуючого

органу [42].

Також у США активно діють не тільки державна служба зайнятості, а й

численні приватні спеціалізовані бюро найму, які мають у своєму

розпорядженні всі необхідні дані про працівників різного роду професій.

Тому державній службі зайнятості в цій країні відводиться лише формальна

роль.

Але безробіття залишається суттєвою проблемою для більшості

західних країн, тому за діяльністю служб зайнятості здійснюється досить

серйозний контроль з боку держави в особі уряду. Державні структури

управління у сфері зайнятості розуміють, що чим більше буде надійності у

функціонуванні служб зайнятості, тим нижчою буде соціальна напруженість,

пов’язана з безробіттям [38].

Інституційна служба зайнятості Німеччини організаційно сформована

як Федеральний інститут праці і розглядається як сучасний механізм

сприяння професійній кар’єрі молодих спеціалістів та трудовій зайнятості

населення країни. Федеральний інститут праці має значну автономію на всіх

рівнях суспільної організації німецького суспільства. Структуру очолює

правління, яке складається з представників державних органів,

підприємницьких та профспілкових організацій, інших громадських структур

та об’єднань. Водночас служба зайнятості Німеччини зобов’язана

117

здійснювати програму дослідження ринку праці молодих спеціалістів та їх

професійної підготовки, кон’юнктури зайнятості населення, а також

забезпечувати державні органи статистичними даними та надавати щорічні

звіти про результати виконаної роботи. Функції працевлаштування молодих

спеціалістів у службі зайнятості Німеччини здійснюються відповідно до

класифікації професій з урахуванням особливостей місцевих ринків робочої

сили.

У Німеччині всі працівники, які працюють за наймом, принципово

зобов’язані бути застрахованими. Допомога на випадок безробіття становить

до 68% від заробітної плати [43].

У Німеччині до страхових фондів внески відраховують робітники та

підприємства, тоді як у США лише підприємства. Активну роль у

формуванні страхових фондів відіграє також держава [41].

Потрібно зазначити, що служба зайнятості Швеції, яка має назву

Національної Ради з питань ринку праці, відрізняється високим рівнем

контактів із функціонуючим ринком робочої сили. Крім діяльності щодо

забезпечення робочими місцями молодих спеціалістів через роботодавців,

Національна Рада з питань ринку праці здійснює політику державного

регулювання ринку праці.

Служба зайнятості Швеції, здійснюючи державну політику і програми

використання робочої сили, є представницьким органом, який фінансується

за рахунок держави, підзвітна уряду і представлена у парламенті міністром з

питань ринку праці. Національна Рада з питань ринку праці спрямовує

діяльність регіональних та окружних рад з питань ринку праці, що утворені

на представницьких засадах на зразок загальнонаціонального органу, і

представляє місцеві інтереси. Слід зазначити, що працевлаштуванням

молодих спеціалістів у Швеції займаються муніципалітети, які вирішують

проблеми шкіл, розподіляють гранти для місцевих культурних і молодіжних

організацій тощо. Відносини між державою, працівником і працедавцем

регулюються колом окремих законів [43]. Шведське трудове законодавство є

118

складною системою з певним колом законів, підзаконних актів, інструкцій і

колективних договорів між профспілками і працедавцями. Правила, які

містяться в договорах між профспілками і працедавцями, сприймаються

сторонами дуже серйозно, оскільки вони регламентують досить важливі речі.

Прикладом може слугувати положення договору про обов’язок працедавця

щорічно підвищувати заробітну плату. У світовій спільноті вважається, що

шведська схема боротьби з безробіттям підтримує високий рівень зайнятості

трудових ресурсів, виділяючи на неї зазвичай 30 – 40% державного

фінансування програм ринку праці. У шведській моделі розвитку суспільства

найважливіше місце відводиться соціальній політиці держави, яка

спрямована насамперед на забезпечення соціальних гарантій людям, що

перебувають у різних соціально-економічних ситуаціях; а також на

створення умов для реалізації принципу повної зайнятості працездатного

населення, особливо молодих спеціалістів. Для шведської моделі характерна

активна політика зайнятості, що проводиться державою і приділяє досить

велику увагу підвищенню конкурентоспроможності робочої сили, передусім

через створення робочих місць як у державному секторі, так і шляхом

субсидування приватних осередків країни, надання інформації молодим

спеціалістам щодо вакантних місць, у тому числі і через професійну

орієнтацію, виплату грошових коштів, які витрачаються на переїзд до нового

місця роботи. Серед розвинених європейських країн у Швеції найвища

зайнятість працездатного населення, а безробіття практично зведене до

мінімуму. У цій країні близько 2% вартості національного продукту

використовується на вирішення проблеми зайнятості. Створення єдиного

банку даних дозволяє в будь-якому бюро отримати інформацію про вакансії,

умови пропонованої роботи за кожною професією, що є в місті та й у країні

загалом. У Швеції лише 15% виплачуваної допомоги на сьогодні

погашаються за рахунок страхових внесків, а решта 85% – це державні

кошти, що складаються з обов’язкових внесків підприємців та податків

119

країни. На відміну від багатьох інших країн, у Швеції страхування по

безробіттю не входить у систему соціального страхування [137].

Американська модель працевлаштування молодих спеціалістів

побудована на системі всезагального заохочення підприємницької активності

серед молодих спеціалістів, збагачення найактивнішої частини населення.

Для малозабезпечених груп створюється прийнятний рівень життя за рахунок

часткових пільг та допомоги. На відміну від шведської в американській схемі

працевлаштування завдання соціальної рівності взагалі не ставиться. Ця

модель базується на високому рівні продуктивності праці і масовій орієнтації

на досягнення особистого успіху. Роль федеральних органів на ринку праці

США обмежена. У кожному штаті є свої законодавчі акти у сфері зайнятості

й допомоги по безробіттю. Підприємства і працівники виплачують кошти

відповідно до фондів страхування по безробіттю штатів та до федерального

фонду.

Для державного регулювання зайнятості на підприємствах характерна

орієнтація на високу мобільність працівників та самих підприємств, а не на

закінчену професійну підготовку в навчальних закладах (отриманий диплом,

сертифікат).

Розгляд функціонування шведської, американської, німецької моделей

системи зайнятості молодих спеціалістів дозволяє зробити певний

порівняльний аналіз. Шведська модель працевлаштування передбачає повний

контроль і фінансування молодіжних проектів державою. Американська,

навпаки, молодим людям надає можливість самостійно навчатися на платній

основі (але відсутні проблеми з працевлаштуванням). Система пошуку і

заохочення талановитої молоді в США чітка і злагоджена. Уряд Німеччини

відшкодовує з державного бюджету витрати на проведення успішних

соціальних проектів. У країнах із розвиненою ринковою економікою відсутня

вікова, освітня та інші види нерівності найманої праці. Професійна

орієнтаційна робота і професійна підготовка визнані не тільки законодавчо,

але й стали важливою функцією соціальної політики. Виходячи з досвіду

120

розвинутих країн, слід зауважити, що існують дві основні групи заходів, які

здійснює держава з метою поліпшення ситуації на ринку праці. По-перше, це

заходи, спрямовані на подолання безробіття; по-друге, це заходи, спрямовані

на створення нових робочих місць [240].

Отже, аналіз функціонування американської, німецької, шведської,

моделей функціонування систем регулювання працевлаштування населення

дозволяє зробити висновок, що на шляху до становлення соціально

орієнтованої економіки України постає досить багато завдань. Ми

пропонуємо створити єдину інформативну базу даних про ринок праці,

сформувати систему заохочення підприємницької активності передусім

длямалого і середнього бізнесу. Доцільним стало б розроблення

функціональної системи приватних агенцій з працевлаштування молодих

спеціалістів. Механізми державного регулювання держави мають бути

спрямована на збереження робочих місць, на встановлення податкових пільг

та дотацій підприємцям, на створення нових робочих місць для молодих

спеціалістів.

У японській моделі працевлаштування молодих спеціалістів можемо

виділити такі характерні особливості: створення профспілок безпосередньо

на підприємствах, у компаніях, а не на рівні галузей; система довічного

найму; визначення розміру посадового окладу залежно від стажу роботи,

віку, складу родини. Так, зайнятість працівників від початку трудової

діяльності до пенсійного віку базується, як правило, на трудових відносинах,

заснованих на “довічному найманні”. Це гарантує молодим спеціалістам

роботу протягом усього активного життєвого циклу. У той же час в Японії

існує порядок примусового звільнення персоналу за віком (система

граничного віку перебування у фірмі). При цьому переважна більшість

японських фірм установлює примусовий вік звільнення персоналу – 60 років.

Більше 90% японських фірм використовують такі системи. Для Японії

характерні такі способи пошуків робочого місця, як використання особистих

зв’язків і зв’язків свого колишнього роботодавця. У Японії працевлаштування

121

безробітних і збір внесків, виплата допомоги з безробіття зосереджені в руках

однієї і тієї ж служби. Це істотно відрізняє японську практику від західної, яка

концептуально ґрунтується на позиціях чіткого розмежування і поділу двох

функцій державної трудової політики [183].

Проаналізувавши досвід зарубіжних країн у сфері професійної

орієнтації можна зробити висновок, що в Україні професійна орієнтація діє

на ще не належному державному рівні.

Найкраще професійно-орієнтаційна робота серед пострадянських країн

проводиться в Білорусії. На думку держави, в Білорусії кожне підростаюче

покоління має обрати собі одну професію на все життя, щоб підвищити

виробничий потенціал і дохід країни. Трудові ресурси належать державі, яка

зацікавлена в тому, щоб при підготовці до кар’єри провести всі необхідні

процедури щодо кожного індивіда з метою найточнішого виявлення

здібностей, нахилів, темпераменту, рис характеру конкретної молодої

людини, вивчити її і спонукати працювати на користь державі.

Цим, власне, й визначається профорієнтація в Білорусії, в системі якої

працюють численні психологи, психологічні служби, консультанти, служби

центрів зайнятості, котрі дають можливість кожній дитині отримати

психологічну допомогу при виборі професії, консультацію, пройти

безпосередню психодіагностику за допомогою спеціальних методик та

комплексних опитувань. Все це фінансується з боку держави, яка не хоче

витрачати кошти на постійне навчання та перенавчання молодих спеціалістів,

котрі спочатку зробили один професійний вибір, а згодом зрозуміли, що це

не їхнє, і прагнуть кардинально змінити життєві орієнтири. Сьогодні

навчання в Білорусії розпочинають ще з початкових класів за допомогою

різноманітних психодіагностичних методик – це звичайні тести на

темперамент, здібності, стандартизовані опитування на нахили, інтереси

тощо. Причому, застосовується не одна методика, а цілий комплекс, що

значно зменшує варіацію похибки. На нашу думку, з одного боку, це

допомагає навчальному процесу, адже педагогу легше працювати з дитиною,

122

знаючи її, з іншого, – допомагає вчасно скерувати дитячий інтерес та нахил у

потрібне русло. Широко популяризуються в Білорусії різноманітні гуртки,

секції, додаткові заняття за інтересами. За цей час учні мають отримати

інформацію про професії, сформувати власні професійні плани, визначити

мотиви вибору професії та особистісні переваги та недоліки [120].

У Польщі з 1989 року, після демократичних реформ, основний акцент

робиться на підготовці шкільної молоді до активного формоутворення свого

життя. Нова ідея професійного консультування полягає в наступних

завданнях: особистість відповідальна за свою долю, повинна зважати на

об’єктивні умови, в яких живе, може одночасно використовувати всі задатки

і можливості для розвитку власної індивідуальності; важливою властивістю

людини є її активність, особливо інтелектуальна, що полягає в

самовизначенні і робить можливим пристосування до частих змін, які

відбуваються в економіці та суспільстві; рішення особистості повинні бути

раціональні і правильні, спиратися на знання самого себе, своїх сильних і

слабких сторін; погляд особистості на тему власних переваг і вад

суб’єктивний, не остаточний і потрібно його варіювати; під час ухвалення

рішення належить більше, ніж донині, враховувати суспільні умови на ринку

освіти і праці, зокрема конкуренцію на ринку праці у претензіях на робоче

місце або в професійній школі й тому подібне. У сучасній системі

професійного консультування в Польщі є два компоненти: професійне

консультування для молоді, що знаходиться в компетенції міністерства

національної освіти, і професійне консультування для дорослих, безробітних

та осіб, які шукають роботу, що знаходиться в компетенції

загальнодержавної установи праці, яка підпорядковується міністерству праці

і соціальної політики [183]. Професійне консультування в Польщі спирається

на такі принципи: добровільність, доступність послуг, рівність у

користуванні цими послугами, їх безкоштовність, свобода вибору професії і

місця надання роботи, конфіденційність й охорона особистих відомостей про

особу.

123

Основними ознаками сучасної системи професійної орієнтації молоді в

Чехії є: використання професійних консультантів за цільовим призначенням

ще в гімназії; розширення контактів як навчальних закладів, так і служб

зайнятості зі службою психологічної підтримки, спеціальними службами,

організаціями, установами, котрі можуть надати професійну консультацію в

тому чи іншому напрямку; широка пропаганда профконсультаційних послуг

в засобах масової інформації та Інтернеті; роз’яснювальна робота серед

керівників підприємств щодо необхідності професійного консультування й

підтримки кадрів та залучення молодих спеціалістів і робітників до інших

видів праці. На відміну від України відповідальність за профорієнтацію в

Чехії несе міністерство праці та його відомства, які зосереджують увагу на

підвищенні її якості насамперед на стадії регіональних органів зайнятості з

урахуванням відповідних критеріїв ефективності профорієнтаційної роботи.

Недержавні заклади та центри з професійної орієнтації вирішують завдання з

розробки спеціалізованих психодіагностичних технологій та обладнання для

точнішої роботи, програм психокорекції, проведення семінарів серед

педагогів з методик індивідуальної та групової роботи, професійного

консультанта тощо. Недержавні установи у сфері профорієнтації, діагностики

та профконсультації мають такі ж права, як і державні. Так, зокрема, ці

відомства мають право розробляти та подавати рекомендації для служб і

центрів зайнятості з профорієнтаційної роботи. Ефективність

профорієнтаційної роботи в Чехії завдячується перш за все державній

політиці в освіті, яка є безкоштовною і домінуючою в суспільстві.

Розпочинається вона з дитячого садочка і продовжується в базових школах.

Середня школа має розгалужену систему гімназій, в яких починається

формуватися майбутній працівник-фахівець, по закінченню гімназії кожен

випускник має визначитися зі спеціальністю. Предмети в гімназії розподілені

на обов’язкові і факультативні [42]. Таким чином, дитина має не лише право

вибору, але й деякий час, аби визначитися з майбутньою освітою чи

напрямом діяльності. Після гімназії щаблем вище стоять середні професійні

124

навчальні заклади та ВНЗ. За проведеними статистичними даними, Чехія

посідає 27 місце в світі за рівнем життя [41]. Як стверджують експерти

міжнародної комісії при Євросоюзі, основну роль тут відіграють саме

взаємозв’язані ланки освіти, профорієнтації та праці. Завдяки співпраці та

злагодженим діям цих трьох домінуючих ланок, колишня соціалістична

країна за короткий термін змогла побудувати сильну і стабільну економіку.

На нашу думку, професійна орієнтація в Україні завдяки використання

соціально-психологічного механізму державного регулювання у сфері

працевлаштування має передбачати таку сукупність заходів:

– повну інформацію про професії;

– визначення нахилів і придатності молодої людини до тієї чи іншої

трудової діяльності чи професії (профдіагностика і профвідбір);

– надання допомоги у виборі професії (професійна консультація).

У розвинених країнах професійна орієнтація здійснюється в школах,

біржами праці та спеціальними психологічними лабораторіями. Робота

проводиться, як правило, в рекомендаційному плані. Закінчується

профорієнтація профвідбором, який здійснюється безпосередньо фахівцями

на підприємствах і в установах.

В європейському освітньому інтеграційному процесі, який відбувається

в умовах розвитку інформаційного суспільства, глобалізації економіки,

науково-технічної цивілізації, надається вагоме значення інформації,

допомозі в орієнтуванні та консультуванню [11]. Сьогодні професійна

кар’єра у країнах Європейського союзу розглядається всіма національними

та інтернаціональними комісіями як процес навчання та розвитку протягом

усього життя, що повинен супроводжуватись відповідною

профконсультацією. Передумова для успішного вирішення цієї проблеми

вбачається в незалежному функціонуванні консультаційних служб. Житель

об’єднаної Європи має отримувати освітні та мобільні можливості для

навчання, професійного розвитку протягом усього життя. У різних

документах Комісії Ради Європи зазначається, що профорієнтація та

125

профконсультація отримують ключову позицію при переході до суспільства

знань і стають інструментом політики зайнятості. Міжнародна організація

освітньої та професійної консультації (IVSBB/AISOP), Організація

економічної співпраці та розвитку (OECD), Європейський центр розвитку

професійної освіти (CEDEFOP), міжнародна організація праці (ILO),

Світовий банк (WB) також приймають постанови та розпорядження, що

стосуються ролі та значення профконсультації в сучасних умовах, якості

надання послуг та підготовки відповідного персоналу. В Лісабонському

стратегічному плані 2010, в якому була поставлена мета перетворити Європу

до 2010 року в найбільш конкурентоспроможний та динамічний економічний

простір, здатний досягти стійкого економічного зростання, створення великої

кількості якісних робочих місць, більшої соціальної єдності, було визнано,

що загальна, професійна освіта та зайнятість можуть суттєво вплинути на

досягнення цієї мети. В Україні, як і на європейському рівні, мають активно

проводитися зустрічі, обміни, порівняння з метою покращення якості

надання профконсультаційних послуг. У Резолюції Європейської Ради

міністрів освіти “Про консультування протягом усього життя” зазначається,

що суспільство знань та необхідність навчатися протягом усього життя

вимагають зміни парадигми в консультаційній політиці. Ми вважаємо, що

служби професійної консультації повинні бути доступними для громадян,

спонукати їх постійно розвивати впродовж життя свої вміння та компетенції

відповідно до вимог на ринку праці. У всіх країнах (крім Німеччини)

консультаційні служби для школярів і студентів підпорядковуються

міністерствам освіти, а для дорослих − міністерствам праці. Європейською

Комісією та Організацією економічної співпраці та розвитку був виданий, у

свою чергу, довідник для політиків з питань професійного консультування, в

якому порушуються питання покращення професійного консультування для

молоді, дорослого населення, покращення доступу до профконсультаційних

служб та їх систем підтримки. Ефективність організації і здійснення

професійного консультування багато в чому визначається підготовкою

126

спеціалістів-профконсультантів і ступенем її відповідності сучасним

вимогам. Тому підготовці відповідного персоналу для ефективного

функціонування цих служб у цьому довіднику відводиться вагоме місце [42].

Отже, європейською та світовою співдружністю надається велике значення

професійному консультуванню, яке має супроводжувати професійний

розвиток людини протягом усього життя. У зв’язку із цим відбувається

розширення та урізноманітнення профконсультаційних послуг, які надаються

молоді.

Профорієнтація у США, яка називається “професійним керівництвом”,

є необхідним компонентом загальної освіти і контролюється державою. У

середніх школах працюють профорієнтатори. Це спеціалісти в галузі

психології, психодіагностики і профорієнтації. Вони вивчають інтереси,

нахили і здібності учнів. Дають поради щодо вибору професії на основі

професіограм (їх розроблено для 35 тис. спеціальностей). США приділяє

велику увагу випуску літератури з професійної орієнтації для учнів. Є

приватні установи і спеціальні державні центри профорієнтації при коледжах

і університетах. При Комітеті освіти США є спеціальний відділ з керування

вибором професії і консультування. Крім того, профорієнтацією взагалі і

профконсультацією зокрема, а також плануванням професійного просування

займаються спеціальні бюро, державні служби зайнятості, служби особового

складу підприємств, низка громадських організацій, оскільки профорієнтація

є складовою частиною наукової організації та раціоналізації праці. При

міністерстві праці створено 1200 державних центрів профконсультацій і

профвідбору – через них за рік проходить більше 1 млн. підлітків. Існують

цілі програми підготовки учнів до вибору професії. Так, на початку 1970-х

років введена програма “career education” (підготовка до кар’єри). Її створив

Сідней Морланд. Основним завданням цієї програми є підготовка до життя, а

потім вже підготовка до професії та її вибору. Є окремі програми в школах,

на виробництві, в сім’ї, в громадськості, сільській місцевості тощо. У 1977

році було прийнято “Закон про підготовку до професії”. Ця програма в 70-х

127

роках ХХ століття використовувалася в 10 тис. з 16 тис. шкільних округів

США. Охоплювала всі ступені освіти – дошкільну, шкільну і післяшкільну.

Нині цей курс став частиною освітньої системи і має назву Career

Development (тобто розвиток кар’єри) [43].

Також за останні роки у США намітилася тенденція до тіснішої

співпраці шкіл та ВНЗ. Кожний коледж та університет має у своїй структурі

цілий відділ або центр Career Development. У вищій школі з’явився новий тип

класів, які готують школярів до вступних іспитів. Більшість університетів

зараховують гарну оцінку з цього курсу як початковий курс із відповідного

предмета. Цікаво, що навіть при вступі до ВНЗ абітурієнту можна не

визначатися з певним факультетом. Студент може обрати свою спеціалізацію

лише наприкінці першого, а часом навіть другого курсу. Конкретики при

вступі вимагають лише найбільші університети країни, але й там, зазвичай,

знаходяться шляхи переходу з факультету на факультет. Профорієнтація не

втрачає своєї важливості і при працевлаштуванні. Економісти США ще у 80-

ті роки зазначали: якщо при наймі співробітників профвідбір не проводився,

то плинність кадрів лише за рік сягне 50% від набраного штату. Американці

залишають робочі місця тому, що розуміють свою непридатність до

виконання службових обов’язків або банальну незадоволеність роботою.

Разом із тим профорієнтація, на яку витрачається лише кілька відсотків від

вартості перепідготовки працівника, дозволяє вдвічі зменшити кількість

звільнених через ці причини.

Ринок праці у Німеччині обслуговується системою інститутів,

починаючи з центрів професійної інформації і закінчуючи біржами праці

[40]. Якщо в окремих країнах (Великобританія, Фінляндія) профорієнтаційну

роботу з учнями проводить переважно служба органів освіти, а роботу з

молоддю, яка працює, і дорослим населенням – служба органів з праці, то в

Німеччині вся повнота відповідальності з вказаних галузей покладена на

федеральне відомство з праці. Закон про сприяння в працевлаштуванні

вимагає від федерального відомства з праці організації системи широкої

128

професійної інформації, яка повинна давати якомога повне уявлення про

зміст професії в дійсності і на перспективу, а значить відповідати

професійному самовизначенню особистості. Для вирішення цього завдання в

Німеччині створена широка мережа центрів професійної орієнтації, які

допомагають долати безробіття, підвищують шанси людей на отримання

місця роботи, яке відповідає їхній кваліфікації, особистим планам і

здібностям. Центри професійної орієнтації не лише дають інформацію про

професії, відомості про можливості професійної освіти, підвищення і зміни

кваліфікації, але й фінансують відповідні заходи. Діапазон послуг з

професійної і трудової інформації, які здійснюють центри професійної

орієнтації, значно розширюється завдяки тісному співробітництву зі

школами, підприємствами, профспілками.

Німецька служба профконсультації найвагомішого значення надає

індивідуальній та груповій консультації, профорієнтації. Крім

індивідуального підходу, більшого значення в Німеччині надається таким

чинникам, як консультація по телефону, посередництво в отриманні

навчального місця, залучення місць професійної підготовки на виробництві,

допомога в отриманні професійної освіти, планування і підтримка заходів

первинної професійної освіти. У зв’язку з цим надається велика увага

підготовці професійних консультантів в рамках вищої освіти. Передусім слід

зазначити, що професійних консультантів у Німеччині почали готувати на

курсах у 20-х роках ХХ ст., коли організаційно та законодавчо була

визначена діяльність бірж праці, які потребували кваліфікованих

працівників. З цього часу професійне консультування в Німеччині почало

визнаватися як професія. Особливості історичного розвитку зумовили

координацію профорієнтаційної роботи з молоддю та дорослими саме з боку

бірж праці, а не закладів освіти, оскільки першочергове значення професійної

консультації німецькі спеціалісти вбачали в її функції інструменту

випереджувальної, підтримуючої, цілеспрямованої політики зайнятості, що

було врегульовано державними нормативними документами.

129

Розвиток профорієнтації в Японії відбувався під впливом

американської окупації. Державна служба забезпечення зайнятості в Японії

дозволяє кожному реалізувати право на профорієнтацію, хоча шкільних

психологів у Японії як таких немає. У кінці 40-х років ХХ століття ректор

університету Асія розробив унікальну наукову методику профорієнтації, яка

вперше була випробувана в 1950 році, а починаючи з 1972 року отримала

визнання по всій країні і застосовується в усіх японських школах. В основі

цього методу лежать три принципи: самоаналіз, аналіз професій і професійні

проби. Перевірка здатності до самоаналізу та аналізу професій проводиться

за допомогою “F-тесту” (або “Фукуяма-тесту”) [240]. Учень, знаючи свої

особистісні риси та нахили, після глибокої досконалої самооцінки повинен

накопичити якомога більше інформації про професії, з яких він хоче вибрати

свою. Цьому сприяють спостереження за виконанням тієї чи іншої

професійної діяльності, вивчення довідкової літератури. Порівняння

відомостей про себе та вимог, які висуваються працедавцем, дозволяє йому

прийняти рішення. Однак це перший, так би мовити, попередній етап.

Головне ж у японській системі − реальні професійні проби, які забезпечують

перевірку теоретичного вибору з допомогою власного трудового досвіду.

Японська система профорієнтації дозволяє учням до закінчення школи

практично стовідсотково обрати професію відповідно до своїх інтересів,

нахилів і здібностей. Так і визначаються права та здібності кожного

прийняти “участь у будівництві культури своєї країни”, як люблять

висловлюватися патріотично налаштовані японці. Така профорієнтація і

професійна освіта, певно, і зробила Японію країною економічного дива [170].

Цікавий досвід профорієнтаційної роботи є також у Канаді, Данії,

Фінляндії, Швеції, Великобританії, Франції та інших розвинутих країнах

світу. Враховуючи його, і необхідно розбудовувати систему профорієнтації

молоді в нашій країні, яка забезпечить економічний розвиток держави.

Аналізуючи сучасний стан у сфері працевлаштування та зайнятості в

промислово розвинутих країнах, можна прийти до висновку, що, незважаючи

130

на певні недоліки, розглянуті системи добре себе зарекомендували на

закордонних ринках праці. Щодо України, то світовий досвід у сфері

зайнятості молодих спеціалістів не повинен запозичуватись без врахування

їхніх політичних, національних, економічних та культурних особливостей,

природного і людського потенціалів, оскільки навіть найпрогресивніший

досвід не завжди співпадатиме з реальними соціально-економічними та

природно-ресурсними умовами конкретної країни.

3.2 Основні напрями, завдання й засоби удосконалення механізмів

державного регулювання сфери працевлаштування молодих спеціалістів в

Україні

За роки незалежності в Україні у контексті державного управління у

сфері працевлаштування відбулося багато змін. Як зазначає В.Гречишків, в

Україні змінились соціально-економічна ситуація, яка спричинила значний

перерозподіл робочої сили, зрушення в системі ринку праці та територіально-

галузевій структурі зайнятості населення. Змінились підходи до вирішення

проблеми зайнятості, яка стала важливою складовою національної безпеки й

особливо гостро постала в депресивних регіонах країни. Вимоги нової

ринкової економіки суттєво вплинули на формування законодавчо-

нормативної бази з питань соціальної політики та політики зайнятості молодих

спеціалістів.

На сьогодні намітились як позитивні зрушення у ситуації, яка склалася

на ринку праці серед молодих спеціалістів, так і негативні явища, які потрібно

змінювати.

Попри всі переваги ринку, сьогодні не вирішується багато гострих

соціальних питань. Навіть якщо ринкова система спроможна забезпечити

високий рівень споживання матеріальних благ і послуг, її суть все ж таки

полягає в нерівноправності членів суспільства в розподілі суспільного

продукту, що призводить до суттєвої диференціації доходів населення, зміни

131

структури суспільства, істотно впливає на задоволення потреб молодих

спеціалістів, таку думку ми розділюємо з позицією науковця М.Солдатенка

[239, с.41].

У сучасній науковій літературі важко знайти однозначне тлумачення

сутності удосконалення управління взагалі і вдосконалення державного

(регіонального) управління з працевлаштування молодих спеціалістів

зокрема. Тому для пошуків шляхів удосконалення державного

(регіонального) регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів

доцільно звернутись до базових чинників державного (регіонального)

регулювання – законодавчо-правового, економічного, організаційного та

соціального забезпечення.

По-перше, мета, завдання та принципи функціонування державного

(регіонального) управління з працевлаштування визначаються правовими

нормами у цивілізованому суспільстві відносини між державою і населенням

регламентуються лише правовим полем).

По-друге, лише існування ринкових відносин зумовлює наявність

економічних важелів, здатних забезпечити реальну можливість

удосконалення надання якісних послуг населенню з працевлаштування,

професійної орієнтації та професійного навчання тощо.

По-третє, забезпечення ефективного вирішення завдань державними

органами влади в сфері працевлаштування, здійснення реальної керованості

суспільними процесами на ринку праці не можливе без системи відповідних

органів (органів державного (регіонального) управління, центрів зайнятості

та їх співпраці з недержавними організаціями).

По-четверте, процес працевлаштування населення зумовлено

насамперед людським чинником, тобто стосується соціального аспекту

ринкових відносин.

Для удосконалення державного регулювання у сфері працевлаштування

населення потрібно вирішити суперечності законодавчо-правового,

економічного, організаційного та соціального характеру засобом “збудження”

132

активності органів державної влади в єдності з громадськістю та реалізацією

активної політики зайнятості (див. таб. 3.1).

Законодавчо-правовий напрям державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціаілістів має полягати в розробці та

законодавчому затвердженні державних соціальних стандартів у сфері

працевлаштування. Важливим елементом тут є також творення нових

законів, підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на розвиток

трудового потенціалу та його ефективне використання, зокрема прийняття

нового трудового кодексу України.

Економічний напрям повинен включати програму запровадження

сприятливої державної інвестиційної державної політики та створення

державних і недержавних фондів розвитку трудового потенціалу.

Складовою економічного важеля має бути цільове спрямування

фінансування щодо відтворення та використання трудового потенціалу країни.

Важливим критерієм має стати реформування системи оплати праці з метою

підвищення її відтворювальної, мотиваційної та інших функцій.

До організаційного напряму державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціаілістів повинні належати розробка та

фінансове забезпечення державної програми відтворення та розвитку

трудового потенціалу країни. Важливими компонентами організаційного

впливу мають стати дієвий моніторинг соціальних процесів та забезпечення

координації заходів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу з іншими

напрямами соціально-економічної політики держави.

Соціальний напрям управління працевлаштування має включати

державну політику забезпечення соціальної стабільності суспільства. Важливим

завданням є створення умов для соціального партнерства, відносин між

найманим працівником і державою. Однією з головних складових повинно

стати удосконалення інституту страхування на випадок безробіття.

133

Таблиця 3.1

Першочергові заходи щодо розв’язання проблем у сфері працевлаштування молодих спеціалістів

Проблеми у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів

Першочергові заходи щодо вирішення проблем

Механізми реалізації

заходів 1 2 3

Низька конкурентоспроможність

Налагодження системи співпраці навчальних закладів і можливих роботодавців Політичний,

соціально-економічний

Започаткування програми щодо отримання професійного досвіду для сту-дентів старших курсів на підприємствах з перспективою їх подальшого працевлаштування

Трудова адаптація Створення спеціалізованих служб адаптації кадрів на підприємствах

Соціально-психологіч-

ний

Організація курсів із введення на посаду

Бюрократичні перешко-ди та недостатній рівень знань (освіти) для орга-нізації власного бізнесу

Запровадження у навчальних закладах факультативних занять з організації власної справи та набуття підприємницьких навичок

Фінансово-економічний, інформацій-

ний Обмежені пропозиції на ринку праці в сільській місцевості

Сприяння органам місцевого самовряду-вання у забезпеченні активної взаємодії з науковими центрами та місцевими державними адміністраціями в розробці стратегії розвитку молодіжних сегментів регіональних ринків праці

Політичний, інформацій-

ний

Недостатність гарантованого соціального пакету

Надання ширших пільг, гарантій та ком-пенсацій понад установлені на сьогодні законодавством норми, зокрема: впро-вадження системи медичного страхування на підприємствах усіх форм власності; удосконалення інституту страхування на випадок безробіття тощо

Політичний, нормативно-

правовий

Гендерна асиметрія на ринку праці та гендерний дисбаланс під час працевлаштування на перше робоче місце після закінчення навчальних закладів

Внесення відповідних змін у законодавчі та інші нормативно-правові акти Соціально-

психологіч- ний

Розроблення та реалізація цільових програм, які мають бути спрямовані на покращення становища жінок в Україні Проведення соціологічних досліджень у сфері ґендерних відносин в Україні

Недостатній рівень практичного спрямування освіти, невідповідність між здобутою освітою та потребами на ринку праці

Створення загальнодержавного інформа-цій-ного банку даних про потреби у фахів-цях з вищою та професійно-технічною освітою

Інформацій- ний

Налагодження ефективного взаємозв’язку між ринком праці та ринком освітніх послуг шляхом забезпечення дієвого впливу роботодавців на освіту, що зменшить дисбаланс на ринку праці

134

1 2 3 Відсутність первинного капіталу, необхідного для відкриття власної справи

Створення сприятливого бізнес-клімату (заохочення банків до надання кредитів, надання державних гарантій повернення кредитів) Фінансово-

економічний, нормативно-

правовий, політичний

Сприяння започаткуванню власної справи (податкові пільги, пільгові умови оренди, компенсації витрат на консультації спеціалістів (юристів, економістів), конкурсне складання бізнес-планів) Створення системи залучення іноземних ре-сурсів для фінансування програм мікро-кредитування для молодих підприємців

Незадовільний стан здоров’я у частини молодих спеціалістів

Упровадження системи медико-соціального супроводу молодих спеціалістів з особливими потребами з метою їх працевлаштування та адаптації до роботи на підприємстві

Організацій- но-функ-

ціональний, фінансово-

економічний

Лише в такий спосіб удосконалення державного регулювання у сфері

працевлаштування населення отримає потужні “важелі впливу”, реалізація яких

дозволить поліпшити ситуацію з формування і використання трудового

потенціалу, піднести на новий рівень його розвиток у перспективі.

Нині, коли в економіці України спостерігаються тенденції до

зростання, виникають нові аспекти щодо регулювання в сфері

працевлаштування молодих спеціалістів, які пов’язані з посиленням

регулюючої функції держави щодо найманої праці та сприянням

самозайнятості, формуванням свідомості населення у пропозиції своєї

робочої сили. Це потребує розробки більш досконалої моделі механізму

державного регулювання зайнятості, орієнтованого на забезпечення

збалансованості ринку праці, зростання конкурентоспроможності вітчизняної

економіки та підвищення її продуктивності.

Цікавий підхід до вдосконалення нормативно-правового механізму з

питань зайнятості висловлює науковець Н.Ушенко і наголошує, що,

виходячи з концепції посилення функції правового механізму, його доцільно

здійснювати шляхом прийняття Кодексу законів про зайнятість населення.

Ми вважаємо, що такий кодекс має спрямовуватись на законодавче

135

забезпечення конституційного права на працю кожного громадянина, а також

соціальний захист зайнятого і незайнятого населення, маючи на увазі

забезпечення попиту й пропозиції на ринку праці, удосконалення оплати

праці, орієнтованої на ринкову ціну робочої сили, забезпечення

конкурентоспроможності робочої сили, використання механізму соціального

страхування на випадок безробіття, сприяння самозайнятості і

підприємництву, формування нової свідомості щодо самозабезпечення та

професійного удосконалення протягом усього трудового життя. Кодекс

законів про зайнятість слід розглядати як складову соціально-економічної

системи держави. Він повинен включати низку законів та нормативних

документів, які вже діють, зокрема Кодекс законів про працю, який у

повному обсязі має стати його структурною частиною.

Крім того, необхідно розробити закони, що забезпечать правове

регулювання: працевлаштування молоді, осіб середнього і похилого віку,

сільського населення; зайнятості у неформальному секторі економіки;

трудової міграції населення, працевлаштування та соціального захисту

працюючих за кордоном; діяльності недержавних служб зайнятості.

Реалізація основних положень, запропонованих законодавчих актів і

нормативних документів, сконцентрованих у Кодексі законів про зайнятість

населення, має сприяти упорядкуванню відповідних законодавчих актів у

сфері зайнятості та соціально-трудових відносин, закріпленню ринкових

відносин у сфері праці, формуванню свідомості щодо самозабезпечення як

об’єктивної умови соціального захисту в ринкових умовах.

Фінансово-економічний механізм державного регулювання зайнятості

має бути спрямований на підвищення рівня працевлаштування й

конкурентоспроможності населення на ринку праці, а також на здійснення

низки заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості

та більш ефективного використання трудового потенціалу. Цю думку ми

поділяємо з позицією науковця І.Галицею .

136

Процесам створення нових робочих місць для забезпечення

ефективного використання робочої сили, на нашу думку, заважають такі

чинники:

– невизначеність цільового спрямування структурної перебудови

економіки, що є основним орієнтиром політики створення робочих місць;

– інвестиційна криза, що не дозволяє створювати робочі місця за

відсутністю необхідних вкладень;

– невпорядкованість організаційних зв’язків, неефективність

капітальних процесів реорганізації виробництва, що також сприяє

зменшенню кількості робочих місць, часом їх невиправданій руйнації.

З метою забезпеченості механізмами регулювання працевлаштування

населення за принципом випередження Державна програма зайнятості не

повинна обмежуватись прогнозом на граничний час, а надаватись на більш

тривалий період.

Для активізації регуляторної функції Державної програми зайнятості на

ринкових принципах доцільно забезпечити виконання програм шляхом

організації тендерних закупівель на реалізацію проектів сприяння зайнятості

населення як за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного

соціального страхування на випадок безробіття, так і коштів державного та

місцевих бюджетів.

Розглядаючи питання державного регулювання економіки в цілому, не

можна не враховувати однієї важливої обставини. Потреба у державному

регулюванні – це цілком об’єктивна річ. Але реалізується вона не прямо

(через дії певних автоматичних механізмів), а опосередковано (через дії

певних політичних сил). Ці сили можуть мати на меті як виключно

загальнонаціональні інтереси, так і корпоративні (власні). Це твердження

доречно застосувати і до сфери працевлаштування.

Як зазначалося у другому розділі нашої роботи, державне регулювання

працевлаштування населення насамперед здійснюється Міністерством

соціальної політики, і головним законом, який регламентує діяльність

137

суб’єктів господарювання на ринку праці, є Закон України “Про зайнятість

населення”. За роки економічних трансформацій у сфері зайнятості відбулося

багато змін, легалізувались різні види зайнятості, визнані підприємницька та

самостійна зайнятість, фермерські господарства та товариства різних типів.

Змінився статус роботодавця, яким можуть бути як юридичні, так і фізичні

особи. Поряд з існуючими великими державними підприємствами

поширюються підприємства малого і середнього бізнесу. Такий стан справ

призвів до того, що велика частина трудових відносин не підлягає державно-

нормативному правовому регулюванню.

У процесі ринкової трансформації економіки України одним з

визначальних пріоритетів державної політики має стати всебічна підтримка

приватного бізнесу, створення умов, за яких він зможе мати значний

економічний та соціальний вплив у суспільстві на процеси

працевлаштування молодих спеціалістів. Суттєву роль у позитивних

зрушеннях національної економіки відіграло значне поширення

підприємництва. Завдяки виконанню низки економічних та соціальних

функцій сфера бізнесу надає економіці України гнучкості, мобільності,

маневреності та інших конкурентних переваг. Роль бізнесу в економіці,

результати його функціонування в державі значно нижчі, аніж в інших

країнах світу, навіть у тих, які, також реформують адміністративно-командну

економіку в ринкову систему господарювання. Зокрема, за рівнем зайнятості

населення бізнес більше ніж утричі відстає від європейського рівня, а частка

у внутрішньому валовому продукті становить близько 10% для України, тоді

як у розвинених країнах це значення перевищує 50%. Розвиток приватного

бізнесу для держави є надзвичайно важливим для формування середнього

класу, підйому економічної активності населення, створення нових робочих

місць, розроблення нововведень у суспільстві.

Виходячи з перелічених тенденцій на ринку праці, ми погоджуємося з

позицією Ю.Маршавіна щодо необхідності удосконалення нині діючої

нормативно-правової бази регулювання працевлаштування населення. По-

138

перше, держава повинна створити економічні передумови працевлаштування

молодих спеціалістів шляхом розробки і реалізації економічної політики,

спрямованої на розвиток нових і збереження ефективних робочих місць.

Отже, метою певної групи правових норм має бути регламентація діяльності

держави, її інститутів щодо використання економічних регуляторів

розширення попиту на робочу силу, тісного поєднання загальноекономічної

політики (перш за все її інвестиційної, кредитно-грошової,

зовнішньоекономічної, податкової і бюджетної складових) з політикою

працевлаштування. Закон має визначити систему пріоритетів, яку

забезпечуватиме держава при реалізації політики зайнятості. До них

передусім необхідно включити: збільшення попиту на працю в галузях

економіки, які потребують робочої сили вищої та середньої кваліфікації і

здатні забезпечити її продуктивне використання та пристойну заробітну

плату; обмеження рівня пропозиції праці в нерентабельних, неперспективних

сферах господарювання з важкими умовами праці, екологічно небезпечних;

упередження і подолання прихованої та застійної форм безробіття,

нерегламентованих форм зайнятості; спрямування організаційних,

технологічних, економічних засобів на зниження трудомісткості виробництва.

У сукупності система визначених економічних заходів сприятиме створенню

нових і збереженню існуючих робочих місць [243, с. 7 – 9].

Однак сама наявність вільних робочих місць ще не гарантує кожному,

хто бажає працювати, роботу. Вважаємо, що наступним пріоритетним

напрямком діяльності держави щодо вдосконалення механізмів

працевлаштування молодих спеціалістів є здійснення комплексу різних

заходів сприяння громадянам, які шукають роботу (в тому числі тим, хто

працює), у швидкому підборі підходящої роботи. Такі заходи, які можна

узагальнити терміном “активне сприяння працевлаштуванню”, мають

охоплювати: забезпечення суб’єктів ринку праці повною і оперативною

інформацією про вакантні робочі місця і про осіб, які шукають роботу;

створення таким особам сприятливих умов для підвищення власної

139

конкурентоздатності на ринку праці, працевлаштування певних груп

безробітних на робочі місця, що створюються за рахунок дотацій

роботодавцям із Фонду загальнообов’язкового державного соціального

страхування на випадок безробіття; забезпечення додаткових можливостей

працевлаштування молодих спеціалістів, які потребують соціального захисту

і не здатних на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Третій пріоритетний напрямок держави реалізується переважно

Міністерством соціальної політики. Він обумовлений тим, що частина

безробітних молодих спеціалістів після певного періоду безуспішного

пошуку роботи, відмов роботодавців у прийнятті на роботу, припиняє пошук

роботи, а отже працевлаштування їх можливе лише після застосування

певних засобів стимулювання загальної життєвої активності, активізації

власного потенціалу.

Державне сприяння молодим спеціалістам у пошуку роботи має сенс

тільки тоді, коли прискорює працевлаштування на ті робочі місця, які

відповідають саме їх уявленням про підходящу роботу. Безробітному не

можна нав’язувати як підходящу ту роботу, яка лише формально відповідає

певним необхідним ознакам. Людина має право спільно зі спеціалістом центру

зайнятості визначати підходящу для себе роботу. З іншого боку, збільшення

тривалості безробіття конкретної людини є свідченням того, що її професія за

даних умов не користується попитом.

У 168-й Конвенції МОП [98, ст.21, с. 2179], вказується, що “при

визначенні, яка робота є підходящою”, необхідно враховувати тривалість

періоду безробіття та становище на ринку праці.

На нашу думку, корегування критеріїв підходящої роботи має

здійснюватись не спеціалістом центру зайнятості, а інституціональними

засобами, принаймні, рішеннями місцевих органів самоврядування або

обласних державних адміністрацій за погодженням із профспілками, оскільки

профспілки представляють та захищають права працівників відповідно до

закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та

140

статутами, положеннями професійних спілок. Так, для молодих спеціалістів

підходящою є робота, що відповідає освіті, професії та кваліфікації.

Такої ж позиції щодо вдосконалення правової бази дотримується

І.Кочума [102, с.19 – 22], який вказує на те, що соціально орієнтована держава

здійснює економічну політику, пріоритетом якої є людський розвиток, через

регулювання сфери зайнятості населення, забезпечення прискорення

соціально-економічного розвитку, неухильне поширення продуктивної праці та

загальне піднесення життєвого рівня населення.

Соціально-економічні зрушення, що відбуваються в нашій країні,

вимагають постійного відстежування та внесення змін до існуючої правової бази

державного регулювання трудових відносин серед молодих спеціалістів.

Поглиблення економічних реформ в Україні, зокрема перехід до етапу

стабілізації та економічного зростання, формування приватного сектора

економіки та існування різних форм власності, розвиток конкурентних відносин,

вільний вибір зайнятості, лібералізація цін створили принципово нову соціально-

економічну ситуацію і вимагають формування адекватної політики зайнятості та

ефективних механізмів її регулювання.

Успішність реформування українського суспільства здебільшого залежить

від двох чинників: правового забезпечення реформ і людського ресурсу, здатного

здійснювати ці реформи [150].

Науковець у сфері права О.Кайтанський [84, с. 315] доводить, що метою

реформування трудового законодавства має бути правове забезпечення

принципів і норм регулювання праці та соціально-трудових відносин,

створення умов молодим спеціалістам для виявлення ними своїх здібностей

до праці й піднесення рівня їхньої творчої активності, посилення ступеня

захищеності працівників у всіх сферах життєдіяльності. Нове трудове

законодавство має, з одного боку, відповідати реаліям та вимогам ринкової

економіки, а з іншого – нейтралізувати негативний вплив ринку (відсутність

гарантій надання робочого місця, гострота конкуренції, надмірна

диференціація доходів).

141

Основний зміст пріоритетів державного регулювання зайнятості

молоді на думку В.Трощинського та О.Петроє [101 с. 31-32], полягає у

сприянні гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем,

стимулюванні створення роботодавцями додаткових робочих місць для

молоді. Необхідним є стимулювання програм підтримки молодіжних

центрів праці, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, утворення підрозділів із

працевлаштування студентів та випускників у вищих навчальних

закладах. Доцільно створити умови для праці студентської молоді без

відриву від навчального процесу та забезпечити нормативно-правове,

фінансове та організаційне регулювання вторинної зайнятості молоді,

діяльності молодіжних трудових загонів. На думку авторів, необхідно

запровадити механізм державної політики в галузі розвитку молодіжного

фермерства та молодіжного підприємництва в сільській місцевості,

розробити й упровадити освітні програми для сільської молоді щодо

стимулювання підприємницької діяльності. Необхідно розробити комплекс

заходів з підтримки програм молодіжних громадських організацій та їх

спілок, спрямованих на вирішення проблем зайнятості молоді та

реалізацію її підприємницьких ініціатив. Важливим є створення умов для

професійної орієнтації та професійного навчання молоді. Наразі важливим

компонентом державного регулювання зайнятості молоді є інформаційне

та правове забезпечення молоді, яка здійснює трудову міграцію за межі

України. Необхідним є здійснення заходів з метою збереження трудового

та інтелектуального потенціалу держави. Враховуючи виклики сьогодення,

значну увагу доцільно приділити міграційній політиці та створенню

правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньої трудової

міграції молоді України.

З нашого погляду, у сфері забезпечення гідної та продуктивної зайнятості

молодих спеціалістів, що сприяє реалізації ідей людського розвитку, необхідно

спрямувати всю наукову та організаційну роботу на вирішення таких завдань:

142

1. Прискорення адаптації молодих спеціалістів до нових вимог ринку

праці, що формуються під впливом світових інтеграційних процесів. Політичне

життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою

підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої

системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних серіальних

заходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення

залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає

систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку

праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою

конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на

забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці. Держава

повинна гарантувати рівні можливості усім громадянам, незалежно від

їхнього походження, соціального й майнового стану, расової і національної

належності, статі, віку, політичних і релігійних переконань, реалізації права

на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та

професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та інтересів

суспільства. Група українських економістів (Б.Гаврилишин, С.Мочерний,

М.Павловський, Ю.Геєць, І.Лукінов та ін. дієвим засобом боротьби з

безробіттям вважають активну регіональну політику, передусім надання

державних дотацій на розвиток проблемних регіонів. Вагомим компонентом

впливу може стати система економічних заохочень підприємств і компаній

до створення робочих місць та працевлаштування молодих спеціалістів.

Політика держави щодо регулювання зайнятості населення повинна

здійснюватися на основі принципів добровільності та гласності за умови

відсутності примушування громадян до вибору сфери діяльності й робочого

місця та всебічного інформування про наявність вакантних робочих місць.

Для ефективного здійснення такої політики необхідна координація

діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної

діяльності на основі державної та регіональних програм зайнятості. У

143

розробці реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення

зайнятості населення особливо важливим є співробітництво органів

державного управління з професійними спілками, асоціаціями (спілками)

підприємців, власниками підприємств, установами, організаціями або

уповноваженими органами. Одним з важливих аспектів регулювання

зайнятості має бути підтримка громадян працездатного віку, які потребують

соціального захисту. Держава повинна надавати громадянам певні гарантії

зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії

одержання доходів. Для цього потрібні дієві заходи запобіжного характеру

щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць.

В Україні існують багато розроблених державних програм, які

узагальнюють конкретні заходи щодо створення відповідного правового,

організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості в країні.

Залежно від стану економіки та ринку праці вони передбачають здійснення

активних і пасивних заходів для регулювання зайнятості. До активних

заходів, у першу чергу, належить створення додаткових і нових робочих

місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу,

створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення

тощо.

Важливими елементами активного регулювання зайнятості є

профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів. Система професійного

навчання населення країни здебільшого призначена для підготовки та

перепідготовки дорослого населення, базуючись на його професійних

знаннях, вміннях та виробничому досвіді. Молодь, яка вперше шукає роботу,

мусить набувати професійних знань та компетенції, здобувати спеціальність,

як правило, в професійних навчальних закладах до початку трудової

діяльності. Завдяки розвитку прямих договірних відносин між підприємцями,

підприємствами і навчальними закладами система професійного навчання і

перекваліфікації стає гнучкішою. При цьому плани, програми навчання слід

орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника.

144

До заходів активного регулювання зайнятості відноситься

організація громадських робіт. Відповідно до Постанови Кабінету

Міністрів України “Про затвердження Порядку організації

загальнодержавних оплачуваних громадських робіт” від 17 червня 2009

року, в Україні з метою зменшення впливу світової фінансової кризи на

державному рівні здійснюються громадські роботи. До таких робіт можуть

залучатися молоді спеціалісти, з якими укладаються строкові трудові

договори. Міністерство соціальної політики в межах своєї компетенції

вживає необхідних заходів щодо працевлаштування молодих спеціалістів і

в разі потреби здійснює їхню професійну підготовку чи перепідготовку.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати

робочу силу, створювати тимчасову зайнятість молодих спеціалістів як на

регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного

характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою

громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли рівень безробіття.

Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала

загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного

транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки

некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і

спеціалістів, які не мали на той час роботи. Оскільки велику частку

безробітних становить молодь, залучення її до громадських робіт можна

здійснювати через розгортання спеціалізованих заходів, таких як

виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт у

приміських господарствах, виконання робіт з благоустрою, надання послуг

соціально-побутового характеру. Організація громадських робіт має

особливо велике значення для безробітних молодих спеціалістів, які

психологічно нестійкі, схильні до впливу соціальних явищ і є поживним

середовищем для зростання наркоманії, злочинності, соціальних

конфліктів. Антисоціальна поведінка молодих спеціалістів та молоді

загалом деструктивно впливає на їхню підготовку й участь у суспільному

145

виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію,

професійну підготовку, ставлення до праці. Залучення безробітних

молодих спеціалістів, особливо у сфері соціально-корисної діяльності, є

надзвичайно позитивним і важливим елементом суспільного впливу.

Заходом активного регулювання політики зайнятості є посилення

територіальної та професійної мобільності робочої сили, яка здійснюється з

метою стимулювання розміщення робочої сили в трудодефiцитних районах i

галузях країни. Для мiграцiї в межах адміністративно-територіальних

одиниць України молодим спеціалістам надаються різноманітні субсидії, а

саме: допомога для виїзду з трудонадлишкового району, допомога на переїзд

i влаштування на новому мiсцi. Пiдприємства також можуть отримувати

субсидiї, якщо вони створюють новi навчальні та робочi мiсця для молодих

спеціалістів.

Важливим рушієм політики регулювання зайнятості населення є

розвиток служби у сфері працевлаштування. Необхідно удосконалити

систему інформації щодо наявності вакансій. Передусім потрібно створити

інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію

про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними

розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а також дані про

кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Значно вдосконалити систему інформації та підвищити її ефективність

можна завдяки входженню комп’ютерної системи Міністерства соціальної

політики в мережу Інтернет.

Пасивними заходами для регулювання зайнятості населення є виплати

допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які

перебувають на утриманні безробітних.

2. Підвищення гнучкості й розвитку інфраструктури ринку праці та

формування дієвих стимулів до створення робочих місць.

Створення нових робочих місць – об’єктивний процес, притаманний

розвитку економіки. Він постійно обумовлюється зростанням і

146

вдосконаленням виробництва, його структурними змінами. Без створення

нових робочих місць неможлива оптимізація виробничої зайнятості

працездатних громадян у суспільстві, в тому числі й молодих спеціалістів.

Міністерством економічного розвитку і торгівлі України було затверджено

методичні рекомендації щодо здійснення реструктуризації державних

підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у

виробничій сфері на основі модернізації застарілих та створення нових

робочих місць, встановлення сприятливого інвестиційного режиму для

підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної

підтримки депресивним регіонам. Основні перепони на шляху до створення

ефективних робочих місць полягали в тому, що на вищому рівні не були

сформульовані головні цілі структурної перебудови та реформування

економіки. Натомість робочі місця створювались у технологічно відсталих

галузях, а не в тих, які здатні дати максимальний конкурентний ефект. З

огляду на наближення демографічної кризи, яка почне відчуватися вже після

2020 р., і катастрофічне старіння населення України, нові робочі місця

повинні вирішити завдання матеріального забезпечення не лише працюючих,

а й зростаючої кількості пенсіонерів.

Також в Україні не розроблені і, як наслідок, відсутні механізми

створення та розширення нових робочих місць. Показовим прикладом

відсутності такого механізму є створення робочих місць для працівників

шахт, що закриваються. Сучасний стан економіки України докорінно змінив

умови створення нових робочих місць і вивів на новий рівень актуальність

цього питання. Уповільнились процеси створення нових виробництв,

модернізації та реконструкції діючих. Різко сповільнилась інвестиційна

діяльність, тоді як коли глобальний характер структурної перебудови

потребує величезних вкладень у нові галузі і підприємства, модернізації та

перебудови діючих виробництв. У цих умовах процес створення нових

робочих місць катастрофічно знизився, спостерігається посилення тенденції

до ліквідації існуючих робочих місць.

147

Потреба у створенні нових робочих місць набуває актуальності саме

внаслідок необхідності збереження трудового потенціалу та відповіді на

виклики економічної кризи.

Необхідна реструктуризація державних підприємств із залученням

інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на основі

модернізації застарілих і створення нових робочих місць, а також

встановлення сприятливого інвестиційного клімату для підприємств, на яких

створюються нові робочі місця.

Ефект може бути забезпечений лише за умови комбінування політики

розвитку підприємництва з цілеспрямованою державною політикою,

спрямованою на пряме й найактивніше стимулювання структурної

перебудови економіки, створення інноваційної інфраструктури. Внаслідок

незначної здатності сучасного українського ринку праці до саморегулювання,

вирішення найгостріших проблем зайнятості не можливе без цілеспрямовано

регулюючого впливу держави.

3. Забезпечення гарантій працевлаштування молодих спеціалістів у

процесі приватизації та реструктуризації підприємств. Сучасна фінансова криза

вже торкнулася всіх соціальних, економічних, політичних напрямків

життєдіяльності суспільства і держави. Одним із таких питань, які виникли в

результаті кризи, є звільнення персоналу. В умовах фінансової кризи

головною економічною проблемою може стати масове безробіття. При цьому

йдеться не про мотивацію керівників компаній. Адже мотиви, передусім для

звільнення, можуть бути абсолютно різними і жодним чином не залежати від

економічного стану країни. Загальносвітова фінансова криза не є законною

підставою для звільнення або зменшення заробітної плати – для цього мають

бути юридично обґрунтовані, законні причини. Відповідно до Стратегії

економічного і соціального розвитку України на 2004 – 2015 рр. “Шляхом

європейської інтеграції”, органи державної влади, і насамперед Уряд, мають

сконцентруватися на забезпеченні гарантій зайнятості у процесі приватизації

та реструктуризації підприємств.

148

4. Сприяння розвитку малого бізнесу. У сьогоднішніх умовах соціально-

економічного розвитку України перешкоди діяльності малого бізнесу

об’єктивно мають системний характер. Відповідно реалізація окремих

розрізнених заходів щодо сприяння підприємницькій ініціативі не зможе

кардинально змінити ситуацію у досліджуваній сфері або носитиме

локальний короткостроковий характер. Тому державна політика сприяння

розвитку малого бізнесу в Україні повинна мати ширший характер, зокрема

спрямований на загальний соціально-економічний розвиток міст і

навколишніх сільських територій.

Створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних

умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і

кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної

кількості зайнятих у недержавних структурах. Для створення малих

підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас, ці

підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово не зайнятих

громадян. Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають

визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих

міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі

підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства

підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток

конкуренції.

Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва

працівники, серед яких і молоді спеціалісти однієї або близьких

спеціальностей. Перспективним напрямом є організація малих підприємств

шляхом залучення до них випускників професійних коледжів із подальшим

переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно

меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно

створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві

будівельних матеріалів, для перероблення м’яса, овочів, фруктів, заготівлі

продукції, а також у виробничій інфраструктурі. Про ефективність створення

149

малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Прогресивним напрямом

регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику

щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць для молодих

спеціалістів.

5. Підтримка підприємництва і самозайнятості молодих спеціалістів.

Відповідно до Закону України “Про державну підтримку малого

підприємництва” метою державної підтримки малого підприємництва є:

– створення умов для позитивних структурних змін в економіці

України;

– сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва,

становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні

негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного

розвитку суспільства;

– підтримка вітчизняних виробників;

– формування умов для забезпечення зайнятості населення України,

запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Самозайнятість розглядається як один із варіантів залучення в соціальну

структуру суспільства не зайнятих молодих спеціалістів шляхом надання їм

можливості працювати на особливих умовах – самоорганізації [197]. Цей вид

зайнятості дає змогу, з одного боку, матеріально забезпечити себе та свою

родину, з іншого – суттєво зменшується тиск на ринок праці незайнятого

населення. Для молодих спеціалістів самозайнятість дає можливість стати

підприємцем, господарем своєї справи, а держава може використати для

суспільно важливої справи значні трудові ресурси. За визначенням МОП, до

самозайнятих належать підприємці (в тому числі зайняті індивідуальною

трудовою діяльністю з утворенням і без утворення юридичної особи), члени

кооперативів, неоплачувані сімейні працівники. Самостійну зайнятість можна

охарактеризувати як особливий вид участі людей у суспільно корисній праці,

що базується на їх власній ініціативі, самостійності та відповідальності,

спрямований, як правило, на отримання доходу.

150

Однак поширення самозайнятості не набуває значних масштабів серед

молодих спеціалістів. Дослідження доводять, що переважна більшість

молодих спеціалістів пов’язує свою подальшу діяльність із роботою за

наймом. Це можна пояснити тим, що наявність спеціальності більшою мірою

орієнтує на пошуки роботи за наймом, ніж на самозайнятість. Важливими

вимогами молодих спеціалістів до роботи є також стабільність, якою можуть

задовольнятися в системі офіційного найму (взаємовідносини й обов’язки

сторін чітко окреслені). Натомість варіанти самозайнятості, особливо ведення

власної справи, на думку переважної більшості молоді, супроводжуються

значним ризиком, а за умови відсутності життєвого та професійного досвіду це

може призвести до втрати своїх позицій на ринку праці.

Показовим є той факт, що наявність чи відсутність офіційного статусу

безробітного для незайнятих молодих спеціалістів формує різні моделі

поведінки та ставлення до самозайнятості. Так, більшість незареєстрованих

безробітних не зверталася до установ державної служби зайнятості, отже для

них характерна висока активність при самостійному працевлаштуванні та

обранні самозайнятості як основної моделі поведінки на ринку праці.

Значний вплив на стратегію самозайнятості має місце проживання

молодих спеціалістів. Можливість праці в особистому підсобному

господарстві для сільської молоді за умови значного звуження сфер

прикладання праці в сільській місцевості є чи не єдиним (крім міграції до

міст та трудової міграції за кордон) варіантом зайнятості. Серед переліку

ймовірних занять, у разі відсутності можливості влаштуватися за наймом,

найчастіше називається саме праця в особистому підсобному господарстві

(вона є одним із головних джерел отримання доходу для сільської молоді)

[143].

Ведення власної справи, заняття власним бізнесом молодих спеціалістів

вважається однією з найбільш привабливих та високоприбуткових сфер

діяльності. Однак розглядати їх як варіант власної самозайнятості

погоджується незначна частина молоді, у разі якщо не пощастить знайти

151

постійну роботу за наймом. Серед основних причин небажання чи

неможливості для себе займатися підприємництвом найчастіше зазначаються:

відсутність фінансових можливостей (стартового капіталу) та належної фахової

підготовки; значні бюрократичні перешкоди; корумпованість державних

установ, які контролюють діяльність підприємств малого бізнесу; значна

конкуренція в цьому сегменті економічної діяльності.

Серед молодих спеціалістів, які вже займаються власним бізнесом або

збираються його започаткувати, особливою популярністю користуються такі

галузі, як торгівля та посередницькі послуги, виробничою діяльністю

займаються рідко.

Державні установи та організації, що опікуються проблемами

молодіжного працевлаштування (молодіжні центри праці, служби зайнятості),

надають допомогу молоді при започаткуванні власної справи [59, с. 193].

Проводяться інформаційна підтримка, консультування, семінари, лекції,

тренінги з підготовки бізнес-планів та ведення бізнесу, конкурси бізнес-планів

тощо.

Молоді спеціалісти, які намагаються започаткувати власну справу,

найчастіше потребують отримання пільгових кредитів, безкоштовних

юридичних консультацій, отримання податкових пільг на перші кілька років

становлення бізнесу.

Сприяння розвитку індивідуальної трудової та підприємницької

діяльності молодих спеціалістів – один із найперспективніших шляхів

здійснення активної політики зайнятості молоді.

6. Удосконалення системи підготовки кадрів. Важливим напрямом

активної політики працевлаштування є професійна підготовка,

перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення

сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів

структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання

вимушеному хронічному безробіттю, розв’язання кадрових завдань,

пов’язаних із раціоналізацією зайнятості [153, с. 243].

152

Насамперед треба здійснювати професійну підготовку й

перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних

груп працівників, які становлять основну масу безробітних.

Система професійного навчання молодих спеціалістів і незайнятого

населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як

засобу захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового

потенціалу суспільства, відтворення робочої сили, необхідної кваліфікації).

Ця система є одним з елементів безперервного навчання, що доповнює

існуючі системи професійного навчання.

Пріоритет у професійній орієнтації та сприянні вторинній зайнятості

молодих спеціалістів належить центрам соціальних служб для молоді [258, с.

552].

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян,

які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не

працюють, інвалідів, молоді, самотніх і багатодітних батьків, жінок, які

виховують дітей дошкільного віку, та дітей-інвалідів, осіб передпенсійного

віку, біженців.

Також це питання регулюється Постановою Кабінету Міністрів

України “Про удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації

керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту”.

Модернізація соціальної сфери не можлива без розробки та

впровадження відповідних моделей модернізації зайнятості, оптимізації

співвідношення гнучкості і захищеності на ринку праці. Тому необхідним є

формування нового типу працівника (молодого спеціаліста) –

висококваліфікованого, мотивованого до інтелектуально-професійного

зростання та здатного обслуговувати новітнє технологічне обладнання.

Перехід до постіндустріального суспільства обумовлює необхідність

удосконалення системи освіти, перегляду її технологій, змісту, уточнення

оптимальної структури знань для всіх вікових груп населення. Саме тому

важливим є:

153

– посилення ролі знань у всіх сферах діяльності, пов’язаних із новою

інноваційною парадигмою суспільного прогресу;

– наростання інтеграційних тенденцій світового освітнього простору,

що передбачає необхідність проведення єдиної освітньої політики,

пристосування національних систем підготовки кадрів до змін умов

глобалізованого ринку праці;

– необхідність забезпечення високого освітнього рівня та професійної

мобільності молодих спеціалістів;

– посилення конкуренції у сфері освіти, диверсифікація навчальних

закладів, поява нових провайдерів освітніх послуг, зокрема,

транснаціональних;

– забезпечення безперервної освіти з метою підвищення рівня

конкурентоспроможності робочої сили.

7. Розширення практики оплачуваних громадських робіт молодих

спеціалістів. Це питання регулюється Постановою Кабінету Міністрів

України від 10 вересня 2008 року №839 “Про затвердження Положення про

порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт і визнання

такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України”.

Оплачувані громадські роботи є спеціальною формою забезпечення

тимчасової зайнятості населення, передусім для осіб, що зареєстровані як

безробітні. Оплачувані громадські роботи повинні організовуватися

органами місцевої влади за участю державної служби зайнятості, передусім

на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності, а також

в інших роботодавців за окремими договорами.

3.3. Шляхи удосконалення організаційно – функціональної структури

державного регулювання у сфері працевлаштування молоді в Україні

Демократичні процеси суспільства і нові реалії ринкової економіки

розширили можливості молодим спеціалістам у виборі сфери та видів

154

економічної діяльності, територіальної та професійної мобільності, значно

скорегували її вимоги до робочого місця та загалом трудову ментальність.

Разом з тим, внаслідок відмови від напівпримусових форм зайнятості,

послаблення державного контролю за працевлаштуванням, зокрема

розподілом молодих спеціалістів, скорочення молодіжних соціальних

програм, підвищилася незахищеність молодіжного сегмента на ринку праці,

суттєво ускладнилась їх соціальна інтеграція, загострилися проблеми

молодіжного безробіття.

З наукового погляду, значної актуальності набуває вивчення проблем

соціального характеру, які пов’язані з працевлаштуванням молоді; з’ясування

передумов і чинників, що сприяють або перешкоджають інтеграції молоді у

ринок праці, її адаптації до нового статусу – працівника; питання соціальних

гарантій та необхідності підтримки з боку держави; потреб та мотивів, що

зумовлюють міграційні орієнтації. Проведений якісний глибинний аналіз

цих питань дає нам змогу розробити рекомендації, які спрямовані на

оптимізацію державного регулювання працевлаштування молоді, реалізацію

нею свого трудового потенціалу, запобігання безробіттю та масовій трудовій

міграції молоді.

Як уже зазначалося в попередніх розділах, держава в системі ринкових

відносин виступає головним організуючим центром державного регулювання

працевлаштування молоді. З цією метою вона здійснює:

– розробку планів і програм соціально-економічного розвитку, заходів

фінансово-кредитної, інвестиційної та податкової політики, спрямованих на

раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності

трудових ресурсів, розвиток тимчасової та самостійної зайнятості,

заохочення застосування гнучких режимів праці та інших заходів, що

сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

– забезпечення правового регулювання у сфері зайнятості на основі

дотримання нормативно-правових актів щодо законних прав та інтересів

155

громадян і відповідних державних гарантій, подальше вдосконалення

законодавства у сфері зайнятості населення;

– розробку, впровадження та реалізацію федеральних і територіальних

програм, за допомогою яких здійснюються заходи щодо сприяння зайнятості

населення;

– впровадження ефективних механізмів проведення активної політики

зайнятості населення, включаючи організацію та проведення спеціальних

заходів щодо профілізації (розподілу безробітних громадян на групи в

залежності від профілю їх попередньої професійної діяльності, рівня освіти,

статі, віку та інших соціально-демографічних характеристик з метою надання

їм найбільш ефективної допомоги при сприянні у працевлаштуванні з

урахуванням складної ситуації на ринку праці) безробітних громадян;

– надання соціальної підтримки громадянам, які відповідно до

законодавства набули статусу безробітного.

Незважаючи на позитивний та негативний вплив глобалізації на

розвиток національної економіки і соціальної політики, законодавча база у

сфері зайнятості вимагає постійного оновлення та вдосконалення відповідно

до новітніх тенденцій у державі. Молодь уже сьогодні багато в чому визначає

політичні, економічні й соціальні структури суспільства. Останнім часом все

більша кількість молодих людей вважає одержання повноцінної освіти

необхідною умовою для досягнення бажаного соціального статусу й більш

високого матеріального становища, певною гарантією від безробіття.

Вирішальним фактором результативності діяльності молодих людей є їхня

мотивація. При розгляді мотивації варто зосередитися на факторах

зовнішніх і внутрішніх, які заважають активізувати діяльність молоді задля

досягнення намічених цілей.

Зовнішній фактор, який не залежить від самого суб’єкта, – це низька

конкурентоспроможність молоді на ринку праці. Внутрішній фактор, який

залежить від самого суб’єкта, – освітній рівень, ініціативність,

нестандартність мислення, вміння швидко адаптуватися в умовах ринкової

156

економіки. Здебільшого молоді люди не мають повного й адекватного

уявлення про реальне становище на сучасному ринку праці, тенденції його

розвитку, не мають навичок пошуку роботи й спілкування з роботодавцями,

що надає право вважати, що молодь має потребу в повнішій і точнішій

інформації про ринок праці. Разом із тим і такі проблеми, як соціальна

незрілість, невміння будувати професійні плани, неадекватна самооцінка

випускників ускладнюють адаптацію молодих спеціалістів у сучасних

економічних умовах. Треба комплексно вирішувати проблему збільшення

зайнятості, а саме:

– держава повинна подбати про створення атмосфери соціальної

стабільності й захищеності для розглянутої верстви населення (адже молодь

– це майбутнє нашої країни);

– органи місцевого самоврядування повинні активно стежити за

ситуацією на ринку праці свого регіону;

– необхідна перебудова в освітній діяльності сучасних навчальних

закладів, сучасний ВНЗ повинен підготувати якісно іншого молодого

спеціаліста.

Важливе значення має створення умов, що сприяють залученню й

закріпленню молодих спеціалістів на виробництві, це: гідна заробітна плата і

своєчасність її виплати, наявність соціальних гарантій працівнику,

можливість просування службовими щаблями, вирішення житлового

питання, прояв ініціативи щодо проведення виробничої практики студентів

середньої та учнів початкової професійної освіти на підприємствах,

відродження традицій наставництва на виробництві.

Державі необхідно визнати сферу молодіжної зайнятості пріоритетною

частиною своєї соціальної політики держави, тому що молодь є найбільшим

стратегічним ресурсом країни.

Покликанням молоді є формування майбутнього української держави,

її розбудова, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові, культурні

рубежі. Але зараз молоді люди потребують допомоги і підтримки, аби

157

отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу, створити міцну,

забезпечену сім’ю. Сучасна молодь вже довела, що має активну життєву

позицію, вона не байдужа до долі держави. Однак актуальність проблеми

характеризують, зокрема, такі цифри, що на сьогодні приблизно половина

безробітних – молоді люди віком до 30 років, а рівень безробіття серед

молоді значно вищий, аніж серед інших вікових категорій (див. табл. 3.2).

За сприяння державної служби зайнятості у січні – квітні 2014 року:

Отримали роботу:

191,7 тис. зареєстрованих безробітних.

73,8 тис. осіб з числа інших категорій громадян (осіб, які навчаються,

бажають змінити роботу, пенсіонерів тощо).

Брали участь у громадських роботах та інших роботах тимчасового

характеру – 87,5 тис. осіб, із них 86,5 тис. зареєстрованих безробітних.

Проходили професійне навчання – 106,5 тис. безробітних.

Працевлаштовано шляхом виплати допомоги по безробіттю одноразово

для організації підприємницької діяльності – 5,9 тис. осіб.

Працевлаштовано безробітних на нові робочі місця, на яких

здійснюється компенсація єдиного внеску роботодавцям – 5,0 тис. осіб.

Кількість осіб, старших 45 років, які отримали ваучер на навчання –

1,5 тис. осіб, з них 1,0 тис. зареєстрованих безробітних.

Станом на 1 травня 2014 року кількість зареєстрованих безробітних

становила 474,7 тис. осіб, із них отримували допомогу по безробіттю –

375,7 тис. осіб.

Серед зареєстрованих безробітних:

жінки – 255,7 тис. осіб (53,9%);

молодь – 201,8 тис. осіб (42,5%);

особи, що проживають у сільській місцевості – 181,3 тис. осіб (38,2%);

особи, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню –

147,0 тис. осіб (31,0%) [244].

158

Таблиця 3.2

Кількість зареєстрованої безробітної молоді та надання їй соціальних

послуг у січні – квітні 2014 року

Усього Отримали статус безробітного

протягом звітного місяця

Працевлаштована протягом звітного

місяця

Середній розмір

допомоги по безробіттю у

звітному місяці

А 1 2 3

Вінницька 1769 1860 1098,2

Волинська 1039 567 979,4

Дніпропетровська 2993 2142 1285,0

Донецька 3894 1559 1372,4

Житомирська 1542 770 1022,2

Київська 1446 773 1395,1

Кіровоградська 1152 1257 1042,1

Луганська 2104 1275 1145,9

Львівська 2312 1238 1020,0

Миколаївська 1392 1053 975,0

Одеська 1078 1054 1204,1

Полтавська 1659 1629 1216,4

Сумська 1301 664 1050,6

Тернопільська 994 640 967,4

Харківська 2392 1834 1131,5

Херсонська 1066 783 964,9

Хмельницька 1064 929 1073,8

Черкаська 1712 1375 1126,0

Чернівецька 591 378 1003,5

м. Київ 1330 315 2667,2

159

Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему

молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній

політиці, оскільки безробіття – це неминучий атрибут ринкової економіки.

Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є

недавніми випускниками навчальних закладів.

Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів,

переважна більшість яких має проблему з працевлаштування. Тому одним із

найважливіших завдань роботи з молоддю є сприяння працевлаштуванню

випускників. У цьому плані важливою проблемою на сьогодні є відсутність

державного прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою

освітою, у зв’язку із чим виникають на ринку праці диспропорції попиту і

пропозиції дипломованих фахівців.

Професійна підготовка і навчання молоді – велика проблема не лише

для служб зайнятості. Нею постійно має опікуватися усе суспільство.

Прогнозувати, які професії нині потрібні для виробництва й управління, без

яких не обійтися у майбутньому, треба на державному рівні. Лише тоді наша

країна зможе посісти чільне місце серед розвинутих держав світу. Не можна

далі миритися з ситуацією, коли молоді спеціалісти після навчальних

закладів змушені йти в центри зайнятості, бо здобута ними професія не має

попиту на ринку. Сучасні школярі, які сидить за шкільною партою, не

знають, які професії будуть престижними після отримання ними атестатів

зрілості.

Нерідко не знають потреб ринку праці і ректори ВНЗ та директори

професійно-технічних училищ. Причина у відсутності державної програми

професійно-орієнтаційної роботи на перспективу. Суттєво вплинути на ситуацію

на основі науково обґрунтованого прогнозу може лише одна інституція у

державі – служба зайнятості, котра повсякденно спілкується з роботодавцями і

виконує їхні замовлення з підготовки потрібних суспільству кадрів.

Аналізуючи тенденції розвитку світової і вітчизняної економіки, вона

зможе організувати випереджаючу підготовку потрібних кадрів. При цьому

160

слід враховувати особливості регіонів, адже одні умови в Донбасі, інші у

Прикарпатті. Важливою складовою успіху молоді в пошуку роботи є

ініціативність, активна позиція та наявність необхідних знань і навиків

особи, котра бажає отримати роботу.

Діяльність у цьому напрямі повинна заохочувати людину до

активнішого та кваліфікованішого пошуку роботи, не дати їй зневіритися у

можливості власного працевлаштування. У більш розвинутих країнах

претендент на роботу до початку трудової діяльності звертається, як правило,

у 6 – 10 фірм. У нас же, після декількох відмов роботодавця, людина може

зневіритися і повністю перейти на утримання держави.

Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є

відпрацювання порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних

послуг як у навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та

громадських організаціях.

Актуальним залишається і проведення перенавчання, оскільки молодь

більш відкрита до освоєння нової спеціальності. Причому перенавчання

повинно проводитися тільки після аналізу кон’юнктури ринку праці та

професійної придатності молодої людини.

Проблеми зайнятості молодих спеціалістів, які становлять третину

загальної чисельності незайнятих громадян, що перебувають на обліку в

державній службі зайнятості, регулюються шляхом:

– надання випускникам навчальних закладів першого робочого місця у

рамках державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників і

спеціалістів;

– бронювання на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно

від форми власності з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 відсотків загальної

кількості робочих місць за робітничими професіями для молоді, яка

закінчила загальноосвітні, професійно-технічні навчальні заклади,

звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби

та якій надається перше робоче місце, адресного бронювання на

161

підприємствах робочих місць для дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування;

– створення маркетингових служб навчальних закладів з метою

сприяння працевлаштуванню випускників;

– надання підтримки підприємницькій ініціативі безробітних, у тому

числі молоді, зокрема, виплати одноразової допомоги з безробіття для

організації підприємницької діяльності;

– створення роботодавцями додаткових робочих місць для

працевлаштування безробітних, у першу чергу випускників навчальних

закладів і жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та надання

роботодавцями дотацій у розмірі витрат на заробітну плату працівників,

прийнятих на роботу з цієї категорії осіб;

– економічного стимулювання роботодавців, які приймають на роботу

(або стажування) випускників навчальних закладів;

– залучення молодіжних центрів праці до вирішення питань

працевлаштування, навчання нових професій та підвищення кваліфікації

молоді;

– надання державної підтримки підприємцям-початківцям;

– формування підприємницької ініціативи молоді.

Необхідним у нашій державі є розроблення ефективніших механізмів,

які б стимулювали працевлаштування молодих спеціалістів і сприяли б

розвитку молодіжних підприємницьких ініціатив. Це повинно дістати своє

відображення у державній молодіжній політиці. Зокрема, доцільно

фінансувати молодіжні програми за рахунок бюджетів усіх рівнів та

проводити конкурси програм, на державному рівні прогнозувати потреби

ринку у кваліфікованих спеціалістах.

Важливим також є розвиток співробітництва з молодіжними

організаціями, удосконалення механізмів надання молодим спеціалістам

першого робочого місця, відпрацювання схему забезпечення вторинної та

162

сезонної зайнятості, сприяння формуванню ефективного діалогу між

молодими підприємцями-роботодавцями і державою (див. рис. 3.3.1.)

суб’

єкти

Державна служба зайнятості

Закон України “Про зайнятість населення”

Молодіжні центри праці

постанова КМУ “Про затвердження типового положення про молодіжні центри праці”

Навчальні заклади Закони України “Про вищу освіту”; “Про освіту”

Роботодавці Закон України “Про професійний розвиток працівників”

Громадські організації

Закон України “Про громадські об’єднання”

Недержавні кадрові агентства

Конвенція про приватні агентства зайнятості № 181 МОП

Самозайнятість Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”

Рис. 3.3.1. Модель механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів

МОДЕЛЬ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ

Соціально-економічний

Фінансово-економічний

Організаційно-функціональний

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДИХ

СПЕЦІАЛІСТІВ

Нормативно-правовий

Соціально-психологічний

Інформаційний

Оцінка отриманих результатів

Мету не досягнуто

Укладення трудового договору, контракту або угоди

за державним замовленням; за рахунок власних коштів; за рахунок коштів юридичних і

фізичних осіб

цільовий договір; трудовий договір; контракт

Кодекс законів

про працю України

Політичний

Пошук роботи об’єктами працевлаштування

Проблему вирішено

163

Досить часто молоді спеціалісти не переймається проблемами власного

пенсійного забезпечення у старості. Тому не поспішають легалізувати

трудові відносини з роботодавцями, а працюють та отримують заробітну

плату тіньовим способом. Така зайнятість зменшує надходження коштів до

бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів і в кінцевому результаті

обертається зубожінням тих, хто навчає і виховує наших дітей, дбає про

культурний і професійний розвиток, фізичне і моральне здоров’я нації,

забезпечує обороноздатність країни. За такої ситуації наша держава не зможе

створити сприятливі умови для гідного життя для уразливої верстви

населення.

У зв’язку з відсутності державних соціальних гарантій, які б

стимулювали молодь займатися підприємництвом, існують значний

фінансовий ризик, незахищеність від кримінальних структур, свавілля

чиновників, корупційні схеми.

Окрім того, скорочення вакантних посад та несприятливі умови для

розвитку підприємництва спонукають молодих спеціалістів реалізувати

власну економічну активність у тіньовій економіці. Відповідно до

проведеного соціологічного опитування молодих громадян, які залучені нині

до неформальної, тобто офіційно не зареєстрованої діяльності, становить

близько 30%, а ще приблизно такий же відсоток молодих спеціалістів мають

досвід такої діяльності у минулому.

Самотужки держава поки що не спроможна вирішувати всі ці

проблеми. Тому громадським об’єднанням слід працювати над цими

проблемними питаннями та проблемами і шукати ефективні методи та форми

їх вирішення. Створивши в Україні сприятливе підприємницьке середовище,

можна вирішити низку важливих проблем для молоді, розвитку її

економічної активності та реалізації трудового потенціалу.

На нашу думку, основними заходами, які повинні проводитися для

зменшення безробіття серед молоді, мають бути не тільки агітаційна та

просвітницька робота, але й ціла низка заходів, за допомогою яких можна

164

суттєво впливати на процеси працевлаштування молоді. З поміж них можна

запропонувати такі:

– розробку проектів, зорієнтованих на фінансування активних заходів

сприяння зайнятості серед молоді;

– проведення соціологічних досліджень з метою визначення

спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, який повинні

мати сучасні випускники, а також врахування результатів цих досліджень у

навчальних програмах. До проведення таких досліджень можуть залучалися

соціологічні лабораторії ВНЗ обласного рівня;

– включення до навчальних програм обов’язкового стажування

студентів випускних курсів на підприємствах, в установах та організаціях для

набуття випускниками практичного досвіду роботи;

– розробку механізму пропагування серед студентів та учнів роботи за

сумісництвом у вільний від навчання час та організацію експериментальних

підприємств у навчальних закладах;

– проведення навчального тренінгу з техніки пошуку роботи та

розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення

інформаційного поля про сучасний стан на локальному ринку праці,

потенційних роботодавців з метою створення сприятливих умов для

самовизначення молодого спеціаліста;

– розробку та впровадження механізму фінансової, правової та іншої

підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації

програми працевлаштування молодого спеціаліста;

– проведення інформативних і навчальних семінарів та тренінгів щодо

можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні

проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;

– організацію зустрічей із роботодавцями і з колишніми безробітними,

які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечення

широкого висвітлення позитивного досвіду в засобах масової інформації;

165

– запровадження у програмах навчальних закладів курсів з техніки

пошуку роботи та факультативних занять з організації власної справи;

– запровадження координації міжнародної діяльності: організація

студентського стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт.

У процесі пошуку роботи безробітна молодь зустрічається із певними

психологічними труднощами. Головною причиною їх є відсутність у

молодого спеціаліста внутрішньої готовності до активних дій.

У зв’язку з цим постає питання щодо виявлення професійного

самовизначення молодих спеціалістів у ситуації спонтанності і динамізму

процесів становлення ринку праці.

Професійне самовизначення – один із найважливіших етапів життєвої

стратегії особистості – містить у собі остаточний вибір сфери й роду

діяльності, уточнення орієнтацій, пов’язаних із працевлаштуванням

молодого спеціаліста. Цей вибір визначає місце, яке посяде молодий

спеціаліст у соціально-професійній структурі суспільства, перспективи

реалізації його кар’єрних прагнень.

Оптимальні можливості працевлаштування випускників ВНЗ

детерміновані багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками.

Економічні чинники зумовлені рівнем зайнятості молодих спеціалістів на

ринку праці, професійно-кваліфікаційною структурою суспільства.

Соціальні – рівнем взаємодії двох соціальних інституцій – вищої школи і

ринку праці. У системі суб’єктивних чинників на перший план виходить

можливість адаптації випускників до умов нової соціально-економічної

реальності.

Необхідність активізації особистісних ресурсів молодого спеціаліста

викликана формуванням конкурентного середовища на ринку праці, яке

остаточно зруйнувало традиційний механізм державного розподілу молодих

спеціалістів, зробило актуальною індивідуалізацію стратегій поведінки. Ці

чинники доповнюються специфікою соціокультурних, економічних,

демографічних умов конкретного регіону країни. У контексті цих змін

166

виникає злободенна потреба у поглибленні знань про особливості сучасних

соціально-регулятивних механізмів процесу професійного самовизначення

випускників, пошуку інноваційних технологій його оптимізації.

У сучасних умовах все більше зростає роль та відповідальність

навчальних закладів у створенні комплексу механізмів адаптації молодих

спеціалістів. Метою ВНЗ є становлення особистості, психологічно й духовно

готової до сприйняття соціальних змін, освоєння нових цінностей і зразків

поведінки, здатної до самореалізації на вільному ринку праці.

Результати теоретичного дослідження проблем формування

адаптаційного потенціалу студентів випускних курсів ВНЗ можуть стати

підґрунтям для інноваційних освітніх технологій, спрямованих на

підвищення рівня конкурентоспроможності майбутніх молодих спеціалістів, і

використовуватися при розробці практичних рекомендацій з організації

спеціальної підготовки студентів-випускників до пошуку самостійних

стратегій працевлаштування. Таким чином, ВНЗ виступає найважливішим

фактором оптимізації складного та багатогранного процесу професійного

самовизначення молодих спеціалістів.

Одним із проблематичних є працевлаштування молодих осіб, які

відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи.

Відповідно до статистичних даних Державного департаменту України з

питань виконання покарань, продуктивність праці засуджених майже в

чотири рази менша, ніж у середньому в промисловості України.

Підприємства установ виконання покарань, на відміну від інших суб’єктів

господарювання, не мають можливості реагувати кількісний та якісний склад

трудових ресурсів.

Останнім часом більше половини осіб які відбувають покарання в

установах кримінально-виконавчої системи, мають вік до 30 років, ніколи не

працювали і не мають професійної освіти.

Протягом останніх років в Україні за умов виконання чинних

нормативно-правових актів щодо повного працевлаштування засуджених та

167

збільшення розміру мінімальної заробітної плати більшість із цих установ не

в змозі досягти нарощування обсягів виробництва товарної продукції в

натуральних показниках.

Сучасні умови функціонування кримінально-виконавчої системи

вимагають негайного перегляду концептуальних підходів державних органів

управління та всього суспільства до проблеми залучення засуджених до

праці.

Особливої уваги у вирішенні питання зайнятості молоді заслуговують

окремі групи, яким у Законі України “Про зайнятість населення” надаються

додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню:

– один із батьків або особа, яка їх замінює, має на утриманні дітей

віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14

років або дитину-інваліда; утримує без одного з подружжя інваліда з

дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від

причини інвалідності);

– діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким

виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх

замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

– особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

– молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх,

професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової

військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести

місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше

приймається на роботу;

– особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті

26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне

страхування” залишилося 10 і менше років;

– інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26

Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;

168

– особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або

особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу 197.

Проект Трудового кодексу України має на меті розширення даного

переліку за рахунок залучення до категорій, які потребують соціального

захисту, неповнолітніх осіб і вагітних жінок.

Квоти робочих місць для таких осіб, які потребують соціального

захисту, для підприємств, установ, організацій визначаються виконавчими

органами сільських, селищних, міських рад за погодженням із

територіальними органами соціального діалогу і доводяться до роботодавців

відповідної адміністративно-територіальної одиниці 73.

Така нормативно-правова позиція, на нашу думку, є досить

позитивною, оскільки роботодавці не зацікавлені у працевлаштуванні

соціально не захищених осіб і задля підвищення трудового потенціалу та

більшої результативності господарської діяльності можуть зменшувати

квоту. Таким чином, проект Трудового кодексу України ставить певні

перепони роботодавцю у таких діях та створює гарантії захисту трудових

прав незахищених верств населення.

Проблематика першого працевлаштування є досить серйозною

проблемою сучасного молодого суспільства. Найбільш активною і зрілою

частиною молоді є студентство. З метою матеріального заохочення студентів

навчальних закладів до відмінного навчання, активної громадської діяльності

та здійснення наукових досліджень ми пропонуємо запровадити місцевими

органами влади “спеціальні” гранти, які будуть спрямовані на фінансування

досліджень з цієї проблеми.

За опитуванням студентської молоді, більшість студентів вважає, що

головне в державній підтримці – це можливість отримання роботи за фахом,

гарантія постійного достатнього рівня заробітної плати, можливість

отримання власного житла, створення умов для опанування нових форм

самореалізації у вигляді зайняття підприємницькою діяльністю.

169

Тому виникає пропозиція щодо залучення молоді до відродження та

збереження культурної спадщини України. З боку держави повинна бути

підтримка підприємницьких ініціатив молоді. З метою виявлення найкращих

підприємців та популяризації ідей підприємництва серед молоді пропонуємо

проводити конкурс на місцях “Молодий підприємець року”, конкурс бізнес-

планів підприємницької діяльності серед молоді (наприклад: «Бізнес-

початок», “Малий бізнес”, “Середній і великий бізнес”). З метою

ознайомлення молоді зі становищем на ринку праці, потрібно створити

перелік спеціальностей, на які існує найвищий попит, надати інформацію про

заклади освіти, що готують фахівців різних спеціальностей. Досить

актуальним у наш час є проведення муніципальних виставок “Освіта. Робота.

Бізнес”, “Освіта та кар’єра”. Також слід би створити школу лідерів, яка

навчатиме студентську молодь лідерських якостей, а її випускники мали б

можливість отримувати сертифікати затвердженого зразка.

Необхідним є проведення роботи з пропаганди здорового способу

життя, організації змістовного дозвілля, залучення молоді до систематичних

занять фізичною культурою і спортом. Потрібне проведення змагань з

якомога більшої кількості різновидів спорту та створення школи для

підготовки волонтерів.

За результатами щорічних опитувань найактуальнішою для молоді

залишається проблема отримання власного житла. Потрібно розробити

кредитні програми для придбання студентами житла. Доцільним було б

створення центру підтримки діяльності громадських організацій, який

може стати провідним у діяльності міського управління у справах сім’ ї та

молоді.

Окрім можливості вияву громадянської активності, такі об’єднання

могли б забезпечувати робочі місця для певного контингенту людей,

надавати соціально важливі послуги інвалідам, багатодітним,

малозабезпеченим та іншим соціально незахищеним категоріям громадян,

залучати для виконання своїх програм позабюджетні кошти, зменшуючи

170

таким чином тиск на міський бюджет. Доречним, на наш погляд, було б

започаткування міських конкурсів з молодіжної проблематики. За сприяння

управління у справах сім’ї та молоді можна розпочати системну діяльність з

метою залучення молоді до державного управління і державної служби, а

саме: у молодіжному центрі праці створити і профінансувати проект щодо

проведення тестування та циклів тренінгів для студентської молоді для

виявлення рівня управлінського потенціалу.

Вважаємо, що системна реалізація таких проектів надасть можливість

молоді відчути себе активними членами суспільства, а державі відшукати й

залучити до державного управління та державної служби кращих

представників молоді. Звичайно, це довготривалий процес, але без цього

неможливо вийти на рівень європейських стандартів якості державної

служби.

Важливим політичним механізмом реалізації молодіжної політики є

розширення міжнародних зв’язків молоді, що сприяє зростанню загальної

культури та кругозору молодих людей, зміцненню авторитету держави у

світі, інтеграції України у світове співтовариство. Слід відмітити, що на

сьогодні відсутні державні програми міжнародного молодіжного

співробітництва, обміни здійснюються на рівні контактів між окремими

структурами або громадськими організаціями.

З метою ефективного планування роботи та адекватного реагування на

злободенні потреби молоді потрібно провести соціологічні дослідження на

такі теми: “Соціологічний супровід реалізації програм соціально-

економічного розвитку у сфері молодіжної політики”, “Особливості

професійної орієнтації молоді”.

Державне інформаційне сприяння у сфері здійснення державної

молодіжної політики передбачає системне й адресне інформування молоді з

основних соціальних проблем її життєдіяльності і вимагає подальшого

розповсюдження соціальної інформації. Необхідне також створення

спеціального відеофільму про діяльність структурних підрозділів державної

171

влади у сфері працевлаштування молоді, який доцільно розмістити на

офіційних сайтах управління у справах сім’ї та молоді та його структурних

підрозділів.

На нашу думку, для ефективного працевлаштування молоді в Україні

необхідно:

– посилити інформаційну роботу молодіжного центру зайнятості та

підвищити рівень співпраці з громадськими студентськими організаціями

ВНЗ (студентським самоврядуванням, профспілковими комітетами

студентів);

– законодавчо зафіксувати механізми пільгового оподаткування

підприємств, які надають перше робоче місце випускнику ВНЗ;

– посилити співпрацю між роботодавцем і ВНЗ;

– організувати роботу щодо залучення працедавців на захист

дипломних робіт студентів;

– посилити контроль за підприємствами, які приймають на роботу

випускників ВНЗ і не виплачують їм заробітну плату за випробувальний

термін (при необхідності внести зміни в трудове законодавство;

– забезпечити рівність прав при працевлаштуванні молодих

спеціалістів у державні установи, на підприємства та в організації;

– впровадити в навчальний план студентів спеціальний курс, який би

передбачав вивчення законодавчої бази з питань забезпечення прав та

гарантій студентів у сфері працевлаштування;

– розробити дієвий механізм вільного відвідування занять студентами,

які працюють за спеціальністю;

– створити в Україні іпотечно-фінансову установу як вид

господарського товариства для фінансової допомоги у сфері молодіжного

житлового будівництва;

– забезпечити державний контроль за перевіркою бази даних центру

зайнятості та за наданням агентствами з працевлаштування достовірної

інформації щодо вакансій для студентів та молодих спеціалістів.

172

В Україні найпоширенішими формами трудової, економічної

активності серед молоді є трудова міграція (можливість виїздити на

заробітки зі збереженням колишнього місця основної роботи, навчання чи

стажування за направленням фірми, що гарантує місце роботи після

повернення); залучення молоді до сфери підприємницької діяльності (сфера

обслуговування, торгівля, сільське господарство), участь молоді у тіньовій,

неформальній економіці (виробництво, продаж і перепродаж домашньої

сільськогосподарської продукції, випадкові заробітки у приватних осіб,

виробництво, продаж і перепродаж промислових товарів, економічний

туризм).

Досить важливими джерелами доходів для молоді є також такі види

незареєстрованої діяльності, як робота водієм на власному автомобілі,

заняття домашніми ремеслами, будівельними, ремонтними роботами.

Пріоритет у професійній орієнтації та сприянні вторинній зайнятості

молоді належить центрам соціальних служб для молоді, які в своїй роботі

використовують такі форми: надання групової профконсультаційної

допомоги у формі лекцій, зустрічей із працівниками різних професій, круглих

столів з проблем професійної орієнтації та працевлаштування, семінарів,

конференцій; проведення індивідуальної професійно-консультаційної роботи

у спеціально створених консультативних пунктах, в яких здійснюється

тестування, анкетування, реалізація тренінгових програм для безробітної

молоді; проведення професійно-діагностичної роботи, яка значно

полегшується в умовах комп’ютеризації центрів соціальних служб молоді,

спрямованої на допомогу молодим людям при професійному визначенні;

залучення підлітків і молоді до професійно-інформаційних масових заходів –

проведення днів соціального захисту молоді, днів відкритих дверей, ярмарків

вакансій; створення та поповнення банку даних про діючі навчальні заклади,

фірми з працевлаштування, вакантні робочі місця; організація клубних

об’єднань, які сприяють формуванню у молодих людей вміння

самовизначитися у виборі професії, підвищенню готовності до

173

конкурентоспроможності молодої людини на ринку праці, оволодіння

знаннями з основ психології; телефонне інформування, яке надає клієнтам

об’єктивну інформацію стосовно наявності вакансій на ринку праці, тактики

поведінки при пошуку роботи та бесід із роботодавцями; надання клієнтам

інформації про можливість підвищення кваліфікації чи перекваліфікації

взагалі.

Серед інноваційних форм вторинної зайнятості молоді можна

відзначити: виїзні консультування сільської молоді з питань

працевлаштування; місячник з профорієнтації “Вибери собі професію”, під

час якого проводиться “ярмарок професій”, профорієнтаційні та

економічні ігри, лекції з питань економіки та підприємництва,

інформування молоді з цих питань; патронаж окремих категорій молоді,

зокрема неповнолітніх, які потребують соціальної адаптації та

працевлаштування; форми працевлаштування та профорієнтаційної роботи

для молоді з особливими потребами (курси здобуття професії для

інвалідів, бронювання робочих місць для неповнолітніх з числа дітей-сиріт

та молоді пільгового контингенту); збори-семінари керівників

підприємств, господарств та фірм регіонів з питань працевлаштування та

проходження практики студентів у літній час.

У сприянні працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді центри

соціальних служб співпрацюють із різними державними та недержавними

підприємствами, установами, організаціями, не підміняючи і не дублюючи

їхню роботу: центрами зайнятості, підприємствами, установами,

організаціями, громадськими і приватними організаціями, з якими укладають

угоди про співробітництво, започатковують спільні проекти і заходи щодо

допомоги у сфері працевлаштування молоді.

Для багатьох центрів соціальних служб для молоді цей напрям роботи

став провідним. Тенденція зростання рівня безробіття змушує центри

соціальних служб молоді збільшувати та удосконалювати форми і методи

соціального впливу на молодь, сприяти підвищенню рівня її професійної

174

підготовки, налагоджуючи співробітництво із зацікавленими установами та

підприємствами, залучаючи якомога більше кваліфікованих спеціалістів на

допомогу молоді.

Усі перелічені гарантії повною мірою стосуються молоді, що створює

для них реальну можливість користуватися всією сукупністю трудових прав.

Що ж до прав у галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких

інших умов праці, то молодь, у свою чергу, користується додатковими

пільгами.

Відповідно до проведених статистичних досліджень лише 40%

опитаних студентів ВНЗ України вважають, що вони зможуть отримати

роботу за спеціальністю, а третина випускників професійно-технічних

училищ змінює свою професію і здобуває іншу спеціальність.

В Законі України “Про сприяння соціальному становленню та

розвитку молоді в Україні” закріплено, що “держава забезпечує працездатній

молоді надання першого робочого місця на строк не менший двох років після

закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-

технічних і вищих навчальних закладах...”, але дія цієї статті поширюється

тільки на осіб, підготовка яких здійснюється за державним замовленням.

Також законодавством не передбачена відповідальність за можливість

відсутності робочих місць на підприємстві, на яке направляється молодий

спеціаліст. Отже, коли молодий спеціаліст направляється на роботу на певне

підприємство, де отримує обґрунтовану відмову у прийомі на роботу у

зв’язку з відсутністю робочих місць, він не може заперечити це рішення та

звернутися до судових органів України [214].

Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо реформування

системи підготовки та працевлаштування випускників вищих навчальних

закладів” встановлено, що “...особи, які навчаються за рахунок державних

коштів, укладають з адміністрацією ВНЗ угоду, за якою вони зобов’язані

після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати у

державному секторі народного господарства не менше як три роки”. У разі

175

відмови працювати у державному секторі народного господарства

випускники відшкодовують повну вартість навчання.

Реально такому працівникові забезпечується мінімум гарантій і умов.

На практиці такі особи позбавлені можливості “тиснути” на роботодавця з

метою покращення умов праці, оскільки у разі звільнення за власним

бажанням вони несуть відповідальність у вигляді повернення коштів за

їхню підготовку. Тобто в цьому випадку має місце порушення трудової

угоди, оскільки випускник, який вступив до ВНЗ за скеруванням від певної

державної установи, несе відповідальність за відмову працювати в ній,

натомість установа за відмову працевлаштування працівника

відповідальності не несе. Така ж ситуація має місце і тоді, коли підготовка

спеціаліста здійснюється за рахунок фізичних чи юридичних осіб [203].

Глава XIII Кодексу законів про працю України встановлює засади

регулювання праці молоді. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли

вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до

повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких

інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством

України [97]. Це означає, що при укладенні трудового договору з

неповнолітніми існують певні особливості, які переважно зводяться до

надання цій категорії осіб додаткових гарантій. Не допускається прийняття

на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як

виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років. Для

підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу

учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних

навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди

здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по

досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або

особи, що його замінює [97].

176

Науковець Т.Сінаторова зазначає, що випускнику, який виявив

бажання працевлаштуватися самостійно, на його письмове прохання

видається довідка про можливість самостійного працевлаштування. Така ж

довідка видається у випадку, якщо навчальний заклад не вирішив питання

про працевлаштування випускника.

Молодий спеціаліст зобов’язаний прибути до місця призначення в

термін, визначений у направленні на роботу. У разі невиконання угоди без

поважної причини, випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому

порядку юридичній і фізичній особам, а також до державного бюджету

вартість навчання і компенсувати замовнику всі витрати.

Проте положення про обов’язок випускника відшкодувати збитки

викликає шквал заперечень. Ця норма встановлена підзаконними

нормативно-правовими актами, тоді як у ст. 53 Конституції України

визначено, що держава забезпечує доступність і безплатність професійно-

технічного і вищого навчання в державних і комунальних навчальних

закладах [99].

Стипендіальні оплати мають характер соціальної підтримки студентів з

боку держави і є, по суті, соціальною допомогою, яка надається на прожиття

студентам.

У своїй роботі Ю.Щотова висвітлила класифікацію правовідносин

щодо працевлаштування молоді за різними ознаками. За послідовністю

виникнення правовідносин щодо працевлаштування молоді виділено такі їх

види: правовідносини між молодими особами і органами, що здійснюють їх

працевлаштування; правовідносини між органами, що здійснюють

працевлаштування молоді, і роботодавцями, які приймають молодь на

роботу; правовідносини між молоддю і роботодавцями, які приймають

молодь на роботу [280, с. 10].

В основу розмежування наступного виду правовідносин покладено

такий критерій, як особливості правового статусу суб’єкта, якого

працевлаштовують. За цим критерієм правовідносини поділено на: відносини

177

щодо працевлаштування неповнолітніх; відносини щодо працевлаштування

молодих спеціалістів; відносини щодо працевлаштування випускників

професійно-технічних і вищих навчальних закладів будь-якої форми

власності.

За особливостями правового статусу суб’єкта, який безпосередньо

займається працевлаштуванням, виділено такі види правовідносин щодо

працевлаштування: працевлаштування за участю Міністерства соціальної

політики; працевлаштування за участю недержавних центрів зайнятості;

працевлаштування за участю навчальних закладів; самостійне

працевлаштування [280, с. 10].

Отже, класифікувати правовідносини щодо реалізації молоді свого

права на працевлаштування необхідно для полегшення визначення тих

правовідносин, які виникають між ними з приводу працевлаштування та

можливістю керувати більш вузькими і конкретними поняттями у процесі

реалізації цього права.

Невирішені проблеми працевлаштування молоді в Україні у свою чергу

призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя. Оскільки не

працевлаштований молодий спеціаліст – це марно витрачені державні кошти,

ресурси навчального закладу і самого студента.

Сьогодні в Україні ще не діє цілісна концептуальна модель механізмів

державного регулювання у сфері працевлаштування випускників державних

навчальних закладів за умов ринкових відносин. Не розв’язані питання щодо

прогнозу формування ринку праці, а отже й обґрунтування номенклатури

спеціальностей. Вимагає змін і сама система підготовки молодих спеціалістів

у вищих навчальних закладах з урахуванням ринкових вимог.

Таким чином, в Україні розв’язати проблеми зайнятості молоді можна

тільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій.

При цьому держава повинна піклуватись про розвиток соціальної

стабільності і захищеності молоді (в міру зміни ситуації на ринку праці –

корегування політики у сфері працевлаштування, перегляд і доопрацювання

178

законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості,

розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття

серед молоді).

Висновки до розділу 3

1. Підвищення рівня конкурентоспроможності нашої держави

безпосередньо залежить від темпів підвищення якості трудового потенціалу.

Зарубіжний досвід та розвиток інформаційних технологій дають можливість

ефективно впроваджувати технологічні нововведення.

2. Пріоритетним завданням для України має постати не саме по собі

забезпечення працевлаштування молодих спеціалістів, а насамперед

сприяння підвищенню рівня їх професіоналізму з метою зростання рівня

конкурентоспроможності на міжнародному ринку праці.

3. Позитивним досвідом для України має стати досвід Америки та

Японії, де першочерговим завданням ставиться виховання свідомості,

почуття відповідальності за своє майбутнє у молодих спеціалістів змалечку.

Зарубіжний досвід свідчить про інтеграцію освітньої системи у напрямку

роботодавців, бізнесу. Необхідно навчати молодь за спеціальностями, які

реально потрібні на ринку праці, вести контроль за проходженням практики

студентами, заохочувати підприємців приймати практикантів у якості

майбутніх молодих спеціалістів.

4. Обгрунтовано переваги фінансово-економічного механізму

створення та розширення нових робочих місць для молодих спеціалістів,

з’ясовано причини його повільного впровадження в Україні. Важливими

заходами щодо створення нових робочих місць визначено реструктуризацію

державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку

підприємництва у виробничій сфері на основі модернізації та забезпечення

сприятливого інвестиційного клімату для підприємств, на яких створюються

такі робочі місця.

179

5. Установлено, що основними механізмами державного регулювання у

сфері працевлаштування молодих спеціалістів виступають: політичний

(вироблена та законодавчо закріплена державна політика зайнятості щодо

підвищення конкурентоспроможності молодих спеціалістів на ринку праці, а

також узгоджені з її цілями основні напрями соціально-економічної політики

в цілому); організаційно-функціональний (сукупність конкретних

організаційних елементів, покликаних організовувати процес

працевлаштування молодих спеціалістів відповідно до цілей та завдань

державної політики зайнятості); нормативно-правовий (сукупність правових

норм, спрямованих на регулювання процесу працевлаштування молодих

спеціалістів, нормативне визначення компетенції суб’єктів регулювання та

зв’язків між ними); соціально-економічний (система методів, засобів та

інструментів, за допомогою яких справляється вплив на поведінку молодих

спеціалістів під час працевлаштування); соціально-психологічний (система

методів та інструментів, що забезпечують вирішення

внутрішньоособистісних проблем молодого спеціаліста, його трудову

адаптацію); фінансово-економічний (заходи щодо регулювання пропозиції

робочої сили та її наближення до структури попиту на неї за професіями, а

також щодо підвищення попиту на робочу силу); інформаційний (створення

інтегрованої бази даних про стан ринку праці).

6. Для удосконалення механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів в Україні необхідним є вирішення

суперечностей законодавства правового, економічного, організаційного та

соціального характеру. Реалізація зазначених механізмів дозволить

поліпшити ситуацію у сфері працевлаштування молодих спеціалістів в

Україні.

180

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано

практичне вирішення актуального завдання в галузі науки “Державне

управління”, яке полягає в дослідженні механізмів державного регулювання

у сфері працевлаштування молодих спеціалістів, та на цій основі

запропоновано комплекс першочергових заходів щодо розв’язання проблеми

зайнятості зазначеної категорії населення. Отримані наукові результати

підтверджують реалізацію поставлених мети і завдань та дають змогу

сформулювати відповідні висновки і практичні рекомендації.

1. За результатами аналізу наукової літератури та нормативно-правових

джерел запропоновано визначення понять “молоді спеціалісти”, які

розглядаються як випускники професійно-технічних та вищих навчальних

закладів, що були підготовлені за рахунок державних або власних коштів і

працюють за фахом після закінчення навчального закладу безпосередньо на

виробництві або ще шукають роботу, та “працевлаштування молодих

спеціалістів”, під яким розуміється система економічних, соціальних та

організаційно-правових заходів щодо забезпечення трудової зайнятості цієї

категорії населення і включає як самостійне працевлаштування, так і

забезпечення роботою відповідними державними і недержавними

інституціями.

2. Проаналізовано особливості та механізми державного регулювання

сучасного стану працевлаштування молодих спеціалістів, завдяки чому

з’ясовано, що молодіжний сегмент ринку праці – найбільш проблемна частка

загальнонаціонального ринку праці. Пошуки першого робочого місця,

невідповідність рівня та якості здобутої освіти посадовим обов’язкам, запитів

молоді та пропозицій роботодавців, відсутність досвіду роботи посилюють

напруження на ринку праці. Невирішені проблеми працевлаштування молоді

призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя населення

країни; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова

181

зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до

зовнішніх трудових міграцій; спричиняють втрату мотивації до праці, зміну

структури ціннісних орієнтацій і зниження престижності легальної

зайнятості серед молодих спеціалістів.

3. Виокремлено та охарактеризовано основні проблеми у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів, які вимагають першочергового

розв’язання. Серед них, насамперед, такі: низька конкурентоспроможність,

що пояснюється відсутністю достатнього практичного досвіду й

необхідного стажу роботи зі спеціальності; трудова адаптація;

недосконалість гарантованого соціального пакету; обмежені пропозиції на

ринку праці в сільській місцевості; бюрократичні перешкоди та

недостатній рівень знань (освіти) для організації власного бізнесу;

гендерна асиметрія на ринку праці та гендерний дисбаланс під час

працевлаштування після закінчення навчальних закладів на перше робоче

місце; недостатній рівень практичного спрямування освіти,

невідповідність між здобутою освітою та потребами на ринку праці;

відсутність первинного капіталу, необхідного для відкриття власної

справи; незадовільний стан здоров’я у частини молодих спеціалістів.

4. Узагальнено зарубіжний досвід розробки та застосування механізмів

державного регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів та

запропоновано можливості їх використання у вітчизняній практиці.

Наголошено на тому, що в Україні світовий досвід у сфері зайнятості

молодих спеціалістів не повинен запозичуватися без урахування політичних,

національних, економічних та культурних особливостей, природного і

людського потенціалів, оскільки навіть найпрогресивніший досвід не завжди

відповідатиме реальним соціально-економічним та природно-ресурсним

умовам нашої країни. Позитивним для України має стати досвід Сполучених

Штатів Америки та Японії, де пріоритетним вважається виховання

свідомості, почуття відповідальності за своє майбутнє у молодих спеціалістів

змалечку. Зарубіжний досвід свідчить про інтеграцію освітньої системи в

182

напрямі потреб та інтересів роботодавців, бізнесу. Необхідно навчати молодь

за спеціальностями, які реально потрібні на ринку праці, контролювати

проходження практики студентами, заохочувати підприємців брати на роботу

практикантів як майбутніх працівників.

5. Розроблено модель механізмів державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів, яка включає два основних

компоненти: пошук роботи; укладення трудового договору, контракту або

угоди відповідно до законодавства про працю. Зазначено, що пошук роботи

(перший компонент) – це процес працевлаштування молодого спеціаліста,

який починається з його звернення до органів працевлаштування з метою

сприяння в пошуку роботи або самостійного пошуку роботи. Особливе місце

серед органів, на які покладено функції працевлаштування, посідає Державна

служба зайнятості, яка найбільшою мірою відповідає за пошук шляхів

конструктивного розв’язання зазначеної проблеми. Другим компонентом є

укладення трудового договору, контракту або угоди відповідно до

законодавства про працю. Показано, що право на працю реалізується по-

різному: одні громадяни самі забезпечують себе роботою, здійснюючи

підприємницьку, творчу діяльність, об’єднуючись у кооперативи та інші

господарські товариства. Переважна більшість громадян влаштовується на

роботу як наймані працівники на підприємства, в установи, організації

незалежно від форм власності або ж до окремих фізичних осіб шляхом

укладення трудового договору.

6. Визначено шляхи вдосконалення механізмів державного

регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів. Доцільним

визнано вдосконалення політичного механізму щодо здійснення чіткої

координації між органами державної влади у сфері регулювання

молодіжного ринку праці, фінансово-економічного механізму

працевлаштування молодих спеціалістів шляхом надання дотації

роботодавцю, системи моніторингу та прогнозування потреб ринку праці;

включення в навчальні програми закладів освіти курсів професійної

183

орієнтації; запровадження навчання інтегрованим професіям та збільшення

навчального часу на виробниче стажування.

7. Розроблено пропозиції і практичні рекомендації для органів

державної влади та органів місцевого самоврядування щодо вдосконалення

механізмів державного регулювання у сфері працевлаштування молодих

спеціалістів. Законодавчо-правовий напрям державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів має полягати в розробці та

законодавчому затвердженні державних соціальних стандартів у сфері

працевлаштування. Важливим елементом у цій сфері є розробка нових

законів, підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на розвиток

трудового потенціалу та його ефективне використання, зокрема прийняття

нового трудового кодексу України. До організаційного напряму державного

регулювання у сфері працевлаштування молодих спеціалістів мають

належати розробка та фінансове забезпечення виконання державної програми

відтворення та розвитку трудового потенціалу країни. Основними

компонентами організаційного впливу мають стати дієвий моніторинг

соціальних процесів та забезпечення координації заходів, спрямованих на

розвиток трудового потенціалу, з іншими напрямами соціально-економічної

політики держави. Соціальний напрям державного регулювання у сфері

працевлаштування молодих спеціалістів має включати державну політику

забезпечення висхідної соціальної мобільності серед цієї категорії фахівців.

Актуальним завданням є створення необхідних передумов для становлення

соціального партнерства між найманим працівником і державою. Однією з

головних складових державного регулювання у сфері працевлаштування

молоді має стати вдосконалення інституту страхування на випадок

безробіття.

184

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Державне управління : проблеми адміністративно-

правової теорії та практики / В. Б. Авер’янов. – К. : Факт, 2003. – 384 с.

2. Алендарь Н. Професійна орієнтація сільських підлітків: форми та

методи профорієнтаційної роботи у сільській загальноосвітній школі /

Н. Алендарь // Молодь і ринок. – 2009. – № 9. – С. 89–93.

3. Антон О. А. Заборона дискримінації у сфері праці як юридична

гарантія: міжнародно-правові нормативи та вітчизняне трудове

законодавство [Електронний ресурс] / О. А. Антон // Універ. наук. зап. –

2006. – № 1. – С. 173–180. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/Unzap_2006_1_30.pdf

4. Асіф Хан М. Вплив орієнтації на внутрішній ринок на результати

роботи працівників / Хан М. Асіф // Актуальні проблеми економіки. – 2012. –

№ 8. – С. 309–316.

5. Бабич С. М. Сучасний ринок праці в економічній системі /

С. М. Бабич // Бізнес Інформ. – 2012. – № 10. – С. 160–164.

6. Бару М. Регулирование трудовых отношений в новых условиях

хозяйствования / М. Бару, Г. Гончарова // Рад. право. – 1989. – № 11. –

C. 62–69.

7. Бегичев Б. К. Трудовая правоспособность советских граждан /

Б. К. Бегичев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 330 с.

8. Беззуб І. Проблеми “першого робочого місця” на українському ринку

праці / І. Беззуб // Резонанс : бюлетень матеріалів, підготовлених на базі

аналізу оперативної інформації електронних видань. – 2011. – № 74. –

С. 3–11.

9. Безкоровайна Ю. М. Працевлаштування в Україні: теоретичні та

практичні аспекти [Електронний ресурс] / Ю. М. Безкоровайна // Наук. вісн.

Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ. – 2012. – № 2. – С. 173–178. – Режим

доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2012_2_26.pdf

185

10. Безюлева Г. В. Психолого-педагогическое сопровождение

профессиональной адаптации учеников в системе профессионального

образования : дис. ... канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / Безюлева Г. В. – М.,

2006. – 232 с.

11. Бех М. І. Професійна орієнтація старшокласників на етапі

закінчення загальноосвітнього навчального закладу / М. І. Бех // Теорет.-

метод. проблеми виховання дітей та учнів. молоді : зб. наук. пр. / АПН

України ; Ін-т проблем виховання. – К., 2008. – Вип. 12. – Кн. 1. – С. 379–386.

12. Битянова М. Я выбираю профессию в первый раз: основные

составляющие профориентации в школьном возрасте / М. Я. Битянова // Шк.

психолог. – 2006. – № 2. – Янв. – С. 29–30.

13. Білинська М. М. Державне управління галузевою стандартизацією в

умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : автореф. дис. ... д-ра

наук з держ. упр. : 25.00.02 / Білинська М. М. ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – К., 2004. – 31 с.

14. Біліченко О. С. Діяльність університетських центрів у вирішенні

проблеми працевлаштування молоді [Електронний ресурс] / О. С. Біліченко //

Вісн. Харк. нац. аграр. ун-ту ім. В. В. Докучаєва. – 2013. – № 3. – С. 43–51. –

(Серія: Економічні науки). – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/Vkhnau_ekon_2013_3_8.pdf

15. Богиня Д. П. Концептуальні підходи до визначення

конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці / Д. П. Богиня //

Україна: аспекти праці. – 1999. – № 6. – С. 4.

16. Бойко А. К. Щодо правовідносин із працевлаштування

[Електронний ресурс] / А. К. Бойко // Право : зб. наук. пр. Харк. нац. пед. ун-

ту імені Г. С. Сковороди. – 2012. – Вип. 19. – С. 61–63. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/znpkhnpu_pravo_2012_19_12.pdf

17. Болотіна Н. Б. Трудове право України : підручник / Н. Б. Болотіна. –

5-те вид., переробл. і допов. – К. : Знання, 2008. – 860 с.

186

18. Бондар І. Концептуальні основи державної політики розвитку

трудового потенціалу України / І. Бондар, Н. Соколенко // Соц. захист. –

1998. – № 8. – C. 41–48.

19. Бордюк В. М. Соціально-педагогічна підтримка старшокласників у

процесі їхнього професійного самовизначення / В. М. Бордюк, М. А. Бордюк //

Наука і освіта. – 2008. – № 3. – С. 168–173.

20. Брезінський В. Б. Ринок праці і підвищення його ролі в формуванні

ефективної ринкової економіки / В. Б. Брезінський // Вісн. Житом. інж.-

технол. ін-ту. – 2002. – № 22. – С. 182–190.

21. Бублейник В. А. Проблеми працевлаштування молоді в Україні:

теоретико-правовий аналіз [Електронний ресурс] / В. А. Бублейник, О. В. Го-

лубко // Наук. вісн. Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ. – 2012. – № 2. –

С. 178–185. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2012_2_27.pdf

22. Бура Н. А. Молодежь: права и свободы в зеркале двух миров /

Н. А. Бура, Ю. И. Ныпорко. – К. : [б. и.], 1986. – 49 с.

23. Вавженчук С. Я. Право на працю як основоположне конституційне

трудове право [Електронний ресурс] / С. Я. Вавженчук // Актуальні проблеми

права: теорія і практика. – 2010. – № 17. – С. 79–88. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/app_2010_17_8.pdf

24. Василиків І. Особливості профорієнтаційної роботи зі школярами у

навчальних закладах: структура профорієнтаційної роботи / І. Василиків //

Молодь і ринок. – 2007. – № 3/4. – С. 161–166.

25. Василишина С. О. Особливості державного регулювання на ринку

праці молоді / С. О. Василишина // Економіка та держава. – 2009. – № 3. –

С. 91–94.

26. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості : навч. посіб. /

В. С. Васильченко. – К. : КНЕУ, 2003. – 252 с.

27. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1.

28. Величко Д. М. Гарантування працевлаштування молоді на перше

робоче місце як основа правової держави [Електронний ресурс] /

187

Д. М. Величко // Вісн. Запоріз. нац. ун-ту. – 2013. – № 4. – С. 58–64. – (Серія :

Юридичні науки). – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/Vznu_Jur_2013_4_12.pdf

29. Величко Н. О. До проблеми прогнозування працевлаштування

випускників професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах

харчової промисловості [Електронний ресурс] / Н. О. Величко // Вісн. Нац.

акад. Держ. прикорд. служби України. – 2012. – Вип. 5. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnadps_2012_5_5.pdf

30. Венедиктов В. С. Наука трудового права на шляху соціальних

перетворень та захисту прав людини / В. С. Венедиктов // Форми соціально-

правового захисту працівників у службово-трудових відносинах : наук.-

практ. конф. – Х., 2005. – С. 11–16.

31. Вишневская Н. Законодательство о защите занятости и рынок труда

/ Н. Вишневская // Вопр. экономики. – 2003. – № 4. – С. 114–121.

32. Відділ практики і працевлаштування студентів [Електронний

ресурс] // Правнич. часоп. Донец. ун-ту. – 2013. – № 1. –

С. 241–245. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pchdu_2013_1_40.pdf

33. Внутрішній трудовий розпорядок: теоретико-правовий аспект :

монографія / В. О. Голобородько [та ін.] ; [за наук. ред. проф.

О. М. Ярошенка]. – Х. : Юрайт, 2012. – 255 с.

34. Волкова Н. В. Місцеве самоврядування як суб’єкт управління

освітою: кластерний підхід : монографія / Н. В. Волкова ; Дніпропетр. держ.

фін. акад. – Дніпропетровськ : ДДФА, 2014. – 204 с.

35. Волкова О. Н. Недопустимость необоснованного отказа в приеме на

работу – важнейшая гарантия права на труд / О. Н. Волкова // Труды ВЮЗИ. –

1978. – T. 62. – C. 35.

36. Воронов О. І. Психологічні аспекти працевлаштування майбутнього

менеджера [Електронний ресурс] / О. І. Воронов // Вісн. Одес. нац. ун-ту. –

2013. – Т. 18. – Вип. 22 (1). – С. 130–136. – (Серія : Психологія). – Режим

доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vonu_psi_2013_18_22(1)_20.pdf

188

37. Воронькова В. Г. Менеджмент у державних організаціях : навч.

посіб. / В. Г. Воронькова. – К. : Професіонал, 2004. – С. 256.

38. Вплив євроатлантичної інтеграції на соціально-економічне та

політичне становище України / Національний центр з питань

євроатлантичної інтеграції України ; Товариство “Знання” України ;

Науково-дослідний центр правової інформатики Академії правових наук

України / В. А. Ребкало (підгот.), В. М. Козаков (підгот.). – К. : Т-во “Знання”

України, 2007. – 23 с.

39. Гетьманцева Н. Д. Особливості правового регулювання праці в

нових умовах господарювання / Н. Д. Гетьманцева // Актуальні проблеми

трудового права в сучасних умовах ринкової економіки. – Х. : Нац. ун-т

внутр. справ, 2003. – С. 106–110.

40. Глевацька Н. М. Зайнятість населення України в умовах

нестабільної економічної ситуації: основні проблеми і напрями їх вирішення /

Н. М. Глевацька, В. А. Михайлович // Наукові праці КНТУ. – 2010. –

Вип. 17. – (Серія : Економічні науки).

41. Глобальні тенденції зайнятості – 2013: відновлення після другого

падіння робочих місць / Міжнародна організація праці : доповідь. – Женева :

МОП. – 2013.

42. Глобальный доклад “Политика в сфере занятости во имя

справедливости и справедливой глобализации” / Международное бюро труда. –

Женева, 2010.

43. Глобальный доклад “Равенство в сфере труда: вызов сохраняется” /

Международное бюро труда. – Женева, 2011.

44. Голованова Е. А. Трудовые права подростков в СССР /

Е. А. Голованова, А. Ф. Трошин. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1960. – С. 77.

45. Горніна Л. П. М. Й. Туган-Барановський в економічній теорії та

історії / Л. П. Горніна. – К. : ІЕ НАН України, 2001. – 268 с.

46. Господарський кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. –

2003. – № 18. – Ст. 144.

189

47. Гошовська В. А. Відповідність українських норм соціального

забезпечення європейським та міжнародним вимогам: навч. посіб. /

В. А. Гошовська. – К.: НАДУ, 2008. – 52 с.

48. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю

населення / В. Гречишкін // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 7. – С. 17–19.

49. Гриньова В. М. Економіка / В. М. Гриньова, Г. Ю. Шульга. – К. :

Знання, 2010. – С. 310.

50. Гузенко О. П. Окреслення перспектив вирішення проблем

працевлаштування молоді в Україні [Електронний ресурс] / О. П. Гузенко //

Вісн. Кривор. екон. ін-ту КНУ. – 2013. – № 1. – С. 21–24. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vkei_2013_1_6.pdf

51. Девізоров Д. С. Проблеми правового регулювання

працевлаштування випускників вищих навчальних закладів / Д. С. Девізоров //

Актуальні проблеми держави і права. – 2012. – Вип. 63. – С. 412–416.

52. Декрет СНК РСФСР от 29 окт. 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. –

№ 1. – Ст. 7.

53. Державна цільова соціальна програми “Молодь України” на 2009–

2015 роки.

54. Державне управління : навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Обо-

ленський, А. Ю. Расіна, Л. Ю. Гордієнко ; за ред. А. Ф. Мельник. – 2-ге вид.,

випр. і допов. – К. : Знання, 2004. – 342 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

55. Державне управління охороною здоров’я в Україні: ґенеза і

перспективи розвитку / за заг. ред. М. М. Білинської, Я. Ф. Радиша. – К. :

НАДУ, 2013. – 424 с.

56. Державне управління : словник-довідник / за заг. ред. В. М. Кня-

зєва, В. Д. Бакуменка. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – С. 228.

57. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та

організаційні заходи / за заг. ред. Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка. – Львів :

Вид-во Нац. ун-ту “Львів. політехніка”, 2002. – С. 352.

190

58. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація

[Текст]: монографія / відп. ред. та кер. авт. кол. Н. Р. Нижник;

В. Б. Авер’янов, І. А. Грицяк, С. Д. Дубенко [та ін.]; Укр. Акад. держ. упр.

При Президентові України. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 487 с.

59. Державний комітет статистики України. Статистичні збірники за

2001–2012 рр.

60. Дінмухамедова Р. К. Активізація психолого-педагогічної діяльності

в процесі соціально-професійної адаптації студентів [Електронний ресурс] /

Р. К. Дінмухамедова, Е. І. Гараєва. – Режим доступу :

http://www.fcoit.ru/internet_conference/

61. Для України є актуальним розширення переліку професій, за

якими підтверджуються результати неформального навчання [Електронний

ресурс] / М-во соц. політики. – Режим доступу :

http://www.mlsp.gov.ua/labour/

control/uk/publish/article?art_id=159768&cat_id=10717

62. Довбенко М. Теоретики працевлаштування / М. Довбенко // Вісн.

НАН України. – 2010. – № 12. – С. 75–79.

63. Досвід працевлаштування випускників вищих навчальних закладів:

погляд випускників та роботодавців Електронний ресурс. – Режим доступу :

www.bestuniversities.com.ua

64. Дрiжчана С. Вiдмова у прийняттi на роботу: проблеми i пропозицiї /

С. Дрiжчана // Радянське право. – 1991. – № 6. – C. 34.

65. Дробот І. О. Теоретико-методологічні засади гарантування

місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис... д-ра наук з держ. упр. :

25.00.04 / І. О. Дробот; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. − К.,

2010. − 36 с.

66. Дуда С. Т. Трудовий потенціал України: проблеми зайнятості

населення та шляхи їх подолання / С. Т. Дуда, М. М. Івасишин // Наук. вісн.

НЛТУ України. – 2008. – Вип. 18.5. – С. 125–128.

191

67. Економічна енциклопедія : у 3 т. / редкол. : С. В. Мочерний (відп.

ред.) та ін. – К. : Видавн. центр “Академія”, 2000. – Т. 1. – 864 с.

68. Економічні основи інноваційного розвитку вищих навчальних

закладів України : монографія / за заг. ред. В. І. Лугового. – К. : Пед. преса,

2009. – С. 274.

69. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. :

Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред.

Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. –

820 с.

70. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр.

при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та

ін. – К. : НАДУ, 2011.

71. Європейський шлях до незалежного управління = Europäische Wege

zur guten Verwaltung : матеріали міжнар. наук.-практ. дослідж. / Ін-т

законодавства Верхов. Ради України, Мюнхен. Ін-т східноєвроп. права ;

[відп. ред. О. В. Зайчук ; упоряд. : А. Санченко, С. Горькавий,

А. Хіммельрайх]. – К. : Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 2013. – 366

с.

72. Жаренкова А. А. Особенности психолого-педагогической

поддержки первокурсников в процессе адаптации к условиям вуза : дис. ...

канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / Жаренкова А. А. – М., 2005. – 185 с.

73. Жернаков В. В. Реалізація соціально-економічних прав людини у

законодавстві про працю України / В. В. Жернаков // Кодифікація трудового

законодавства України: стан та перспективи : наук.-практ. конф. – Х., 2004. –

С. 50–57.

74. Журавель В. І. Гарантії працевлаштування осіб, які потребують

захисту за проектом Трудового кодексу України [Електронний ресурс] /

В. І. Журавель // Митна справа. – 2013. – № 4 (2.2). – С. 157–162. – Режим

доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ms_2013_4(2.2)_30.pdf

192

75. Закриницька В. О. Молодь як об’єкт системи соціального захисту

[Електронний ресурс] / В. О. Закриницька // Юрист України. – 2013. – № 1. –

С. 49–55. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/uy_2013_1_9.pdf

76. Зарубіжний досвід організації та роботи місцевої влади :

[монографія] / П. В. Ворона [та ін.] ; заг. ред. П. В. Ворона. – Полтава :

[ПолтНТУ], 2009. – 287 с.

77. Збаращук О. В. Державна регіональна політика: механізми

забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного

розвитку регіонів : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 /

Збаращук О. В. ; Одес. регіон. ін-т держ. упр., Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – Одеса, 2009. – 20 с.

78. Збаржевецька Л. Д. Адаптація молоді як чинник впливу на ринок

праці [Електронний ресурс] / Л. Д. Збаржевецька // Універ. наук. зап. – 2006.

– № 3–4. – С. 464–468. – Режим доступу : http: //nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzar

20063-4 7 5.рdf

79. Зінкевич Н. І. Тези виступу на круглому столі “Гідна праця для

молоді” / Н. І. Зінкевич. – Одеса, 2012. – Берез.

80. Зозуля О. І. Праця молоді у порівняльному аналізі коментарів до

Кодексу законів про працю України / О. І. Зозуля // Форум права. – 2008. –

№ 2. – С. 183–194.

81. Золотухіна Л. О. Перше працевлаштування за чинним Кодексом

законів про працю та проектом Трудового кодексу України [Електронний

ресурс] / Л. О. Золотухіна, М. А. Пивонос // Наук. вісн. Дніпропетр. держ. ун-

ту внутр. справ. – 2012. – № 3. – С. 181–186. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2012_3_28.pdf

82. Івасюк А. Проблеми молодіжного безробіття [Електронний ресурс]

/ А. Івасюк. – Режим доступу : http: // conf-cv.at.ua/forum/80-769-1

83. Індекс людського розвитку: досвід України : [монографія] /

О. С. Власюк, С. І. Пирожков ; Національний ін-т стратегічних досліджень. –

К. : ПРООН, 1995. – 84 с.

193

84. Кайтанський О. С. Працевлаштування молоді за законом України

“Про зайнятість населення” [Електронний ресурс] / О. С. Кайтанський //

Митна справа. – 2013. – № 4 (2). – С. 314–318. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ms-2013- 4(2)57.pdf

85. Канавець М. В. Вплив молодіжного руху на формування та

реалізацію державної політики України : автореф. дис. ... канд. наук з держ.

упр. : 25.00.01 / Канавець М. В. ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові

України. – К., 2009. – 20 с.

86. Карлицький С. М. Трудове право України : навч. посіб. /

С. М. Карлицький. – К. : Прецедент, 2004. – 216 с.

87. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні :

спец. доп. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини /

Н. І. Карпачова. – К. : Омбудсман України, 2010. – 229 с.

88. Карпенко Д. О. Основи трудового права : навч. посіб. /

Д. О. Карпенко. – К. : А.С.К., 2003. – 656 с.

89. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег /

Дж. М. Кейнс. – М. : Гелиос, 1999. – 352 с.

90. Кір’ян Т. М. Сучасне формування продуктивної зайнятості

населення України та підвищення конкурентоспроможності робочої сили в

умовах глобалізації / Т. М. Кір’ян // Вісн. Хмельниц. нац. ун-ту. – 2009. –

№ 5. – Т. 2. – С. 10–13.

91. Кір’ян Т. Методичні рекомендації щодо визначення обсягів

підготовки фахівців з вищою освітою у навчальних закладах за напрямами та

спеціальностями / Т. Кір’ян, В. Савченко, Л. Колєшня. – К. : Соцінформ,

2004. – 56 с.

92. Клочко А. М. Актуальні питання працевлаштування молоді в

умовах ринкових взаємовідносин [Електронний ресурс] / А. М. Клочко,

К. М. Олійник // Форум права. – 2012. – № 3. – С. 292–296. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2012_3_51.pdf

194

93. Князєв В. М. Соціальна технологія та управління політичними

процесами в Україні / В. М. Князєв. – К. : НІСД, 1995. – 35 с.

94. Коваль Г. В. Соціальна вразливість молодих спеціалістів на ринку

праці в Україні / Г. В. Коваль // Наукові праці : наук.-метод. журн. – 2010. –

№ 6. – С. 107–111.

95. Коваль Л. З дипломом – через пороги ринку / Л. Коваль // Уряд.

кур’єр. – 2004. – 16 січ. – № 8. – С. 7.

96. Ковальська Н. М. Ефективність державної політики зайнятості

населення: працевлаштування молоді [Електронний ресурс] / Н. М. Ко-

вальська // Ефективність державного управління. – 2013. – Вип. 35. –

С. 141–148. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/efdu_2013_35_19.pdf69

97. Кодекс законів про працю України // Відом. Верхов. Ради України.

– 1971. – № 50. – Ст. 375.

98. Конвенція 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття //

Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. –

1965–1999. – Т. ІІ. – Женева. – 2247 c.

99. Конституція України : затв. Законом України від 28 черв. 1996 р.

№ 254/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. –

Ст. 141.

100. Концептуальні засади взаємодії політики й управління: навч.

посіб. / Е. А. Афонін, Я. В. Бережний, О. Л. Валевський [та ін.]; за заг. ред.

В. А. Ребкала, В. А. Шахова, В. В. Голубь, В. М. Козакова; Нац. акад. держ.

упр. при Президентові України. – К. : НАДУ, 2010. – 299 с.

101. Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній

сфері на регіональному рівні: експертні матеріали : навч. посіб. / авт. кол. :

В. П. Трощинський, В. А. Скуратівський, П. К. Ситник та ін. ; за заг. ред.

В. П. Трощинського, О. М. Петроє. – К. : НАДУ, 2008. – 80 с.

102. Кочума І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення

людського розвитку і економічного зростання / І. Кочума // Україна: аспекти

праці. – 2005. – № 6. – C. 19–23.

195

103. Кравченко М. В. Вплив демографічної кризи на систему

соціального захисту / М. В. Кравченко // Вісник НАДУ при Президентові

України. – 2011. – № 1. – С.225-233.

104. Красовська Е. В. Правові проблеми працевлаштування молоді

[Электронный ресурс] / Е. В. Красовська // Эффективные инструменты

современных наук : материалы конф. – Режим доступа : http://

www.rusnauka.com/11_EISN_2011/Pravo/4_82774.doc.htm

105. Кувшинская Е. История фабричного законодательства в Англии /

Е. Кувшинская. – СПб. : Рус. Скоропечатня, 1912. – 224 с.

106. Кулініч О. В. Механізми взаємодії органів державного управління

та громадських організацій в реалізації молодіжної політики в Україні :

автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Кулініч О. В. ; Нац. акад.

держ. упр. при Президентові України ; Харк. регіон. ін-т держ. упр. – Х.,

2009. – 20 с.

107. Кухарчук П. М. Державно-громадське управління системою

професійно-технічної освіти в Україні (регіональний аспект) : автореф. дис.

… канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Кухарчук П. М. ; Нац. акад. держ. упр.

при Президентові України. – К., 2009. – 20 с.

108. Кухленко О. В. Державна політика зайнятості щодо

працевлаштування незахищених верств населення [Електронний ресурс] /

О. В. Кухленко, Н. Ю. Шабатин, Ю. С. Сацункевич // Економіка і регіон. –

2012. – № 3. – С. 168–173. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/econrig_2012_3_33.pdf

109. Лазебна М. В. Якість працевлаштування людей – на перше місце

[Електронний ресурс] / М. В. Лазебна // Ринок праці та зайнятість населення.

– 2013. – № 3. – С. 3–5. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/rpzn_2013_3_2.pdf

110. Лазор О. Д. Державна служба в Україні : навч. посіб. (Публічна

служба) / О. Д. Лазор, О. Я. Лазор. – К. : Дакор, КНТ, 2005. – С. 472.

196

111. Левченко О. М. Напрями вдосконалення процесу

працевлаштування молодих фахівців на регіональному рівні [Електронний

ресурс] / О. М. Левченко, А. В. Янішевська // Унів. наук. зап. – 2011. – № 2. –

С. 454–458. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2011_2_72.pdf

112. Литвинов-Фалинский В. П. Фабричное законодательство и

фабричная инспекция в России / В. П. Литвинов-Фалинский. – СПб. : Тип.

Суворина, 1900. – 365 с.

113. Логвиненко М. І. Перспективи працевлаштування молоді в

контексті нового законодавства про занятість населення [Електронний

ресурс] / М. І. Логвиненко, А. О. Дігтяр // Форум права. – 2012. – № 3. –

С. 385–388. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_

2012_3_67.pdf

114. Луговий В. І. Про принципи і тенденції підготовки вищих кадрів у

галузі державного управління (професійно-методичний підхід) / В. І. Луговий //

Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2. – С. 5–13.

115. Лукашевич М. П. Соціологія економіки : підручник /

М. П. Лукашевич. – К. : Каравела, 2005. – 288 с.

116. Майборода В. К. Керівник у сфері управління освітою /

В. К. Майборода // Суспільні реформи та становлення громадянського

суспільства в Україні : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю

(Київ, 30 трав. 2001 р.). – Вид-во УАДУ, 2001. – Т. 3. – С. 353–358.

117. Майборода В. Концепція шляхів демократизації управління

вищою освітою в Україні / В. Майборода // Концептуальні засади

демократизації та реформування освіти в Україні: педагогічні концепції. –

К. : Школяр, 1997. – 150 с.

118. Майборода С. В. Державне управління вищою освітою в Україні:

структура, функції, тенденції розвитку (1917–1959 рр.) : монографія /

С. В. Майборода. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 308 с.

119. Макконел К. Р. Экономикс: принципы / К. Р. Макконел,

С. Л. Брю. – М. : ИНФА–М, 2001. – 974 с.

197

120. Малиновський В. Я. Державне управління : навч. посіб. /

В. Я. Малиновський. – Вид. 2-ге, допов. та переробл. – К. : Атіка, 2003. –

С. 576.

121. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного

управління / В. Я. Малиновський. – К. : Атіка, 2005. – 240 с.

122. Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини :

навч. посіб. / М. Б. Махсма. – К. : Атіка, 2005. – С. 4–5, 37–39.

123. Менкью Н. Г. Принципы экономикс. – СПб. : Питер, 2001. – 496 с.

124. Методичні рекомендації до тематичного модуля "Територіальна

організація влади в Україні / уклад. О. С. Ігнатенко ; Українська Академія

держ. управління при Президентові України. Кафедра управління містом. –

К. : Видавництво УАДУ, 2001. – (Бібліотека магістра). Розд. 1 : Місцеве

самоврядування в Україні. – [Б.м.] : [б.в.], 2001. – 38 с.

125. Метьолкіна Н. Б. Механізми формування та реалізації державної

молодіжної політики в Україні : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. :

25.00.02 / Метьолкіна Наталія Борисівна ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України ; Харк. регіон. ін-т держ. упр. – Х., 2009. – 20 с.

126. Міненко В. Л. Удосконалення механізмів державного регулювання

ринку праці в умовах інтеграції у світову економіку

[Текст] : дис….д. держ. упр.: 25.00.02 / Володимир Леонідович Міненко ;

Харківський регіональний інститут державного управління. – Х. : [б.в.],

2010. – С. 28.

127. Місцеве самоврядування в Україні (становлення та еволюція) :

навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. В. Козюра, О. Ю. Лебединська ;

Українська академія держ. управління при Президентові України. – Ужгород

: Патент, 2003. – 224 с.

128. Могильний О. М. Аграрний ринок праці: функціональні

особливості та їх соціально-економічні наслідки для населення [Електронний

ресурс] / О. М. Могильний // Економіка АПК. – 2013. – № 12. – С. 5–12. –

Режим доступу : http: //nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn 2013 12 3. Рdf618

198

129. Мордович А. А. Текучесть рабочих кадров и пути ее сокращения :

автореф. дис. … канд. экон. наук / Мордович А. А. – Минск, 1964. – 21 с.

130. Надолішній П. Етнонаціональний аспект адміністративної

реформи в Україні (теоретико-методологічний аналіз) : дис. ... д-ра наук з

держ. упр. : 25.00.01 / Надолішній П. – К., 1999. – 494 с.

131. Надольний І. Ф. Національна свідомість як соціально-духовний

феномен в реаліях політичного буття громадянського суспільства /

І. Ф. Надольний // Формування громадянського суспільства в Україні: стан,

проблеми, перспективи / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-

во УАДУ, 2001. – С. 54–65.

132. Назар М. М. Підвищення ефективності працевлаштування в

процесі інтернет-тренінгів [Електронний ресурс] / М. М. Назар // Ринок праці

та зайнятість населення. – 2012. – № 3. – С. 39–41. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn_2012_3_12.pdf

133. Найда І. В. Аспекти ринку праці в сільській місцевості /

І. В. Найда // Сільське життя : газета Добровеличківської районної ради та

райдержадміністрації Кіровоградської області. – 2009. – № 16 (8905). –

26 лют. – С. 2.

134. Найда І. В. Вплив освіти на подальше працевлаштування молоді /

І. В. Найда // ПОЛІТ : VIII Міжнар. наук. конф. студентів та молодих учених :

зб. тез. – К. : НАУ, 2008. – Т. 1. – С. 52.

135. Найда І. В. Державне регулювання освітнього процесу в контексті

проблем працевлаштування молодих спеціалістів / І. В. Найда // Наук. Вісн.

Київ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2008. – № 1. – С. 32–38.

136. Найда І. В. Державне регулювання працевлаштування молодих

спеціалістів в Україні / І. В. Найда // Демократичне врядування: наука, освіта,

практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ,

29 трав. 2009 р. : у 4 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. – К. :

НАДУ, 2009. – Т. 4. – С. 274–276.

199

137. Найда І. В. Державне регулювання працевлаштування молодих

спеціалістів національним і міжнародним законодавством: порівняльно-

правовий аналіз / І. В. Найда // Економіка і держава : міжнар. наук.-практ.

журн. – 2009. – № 7. – Ст. 103–105.

138. Найда І. В. Державне регулювання професійної орієнтації в

Україні / І. В. Найда // Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія,

впровадження : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ,

28 трав. 2010 р. : у 2 т. / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського,

С. В. Загороднюка. – К. : НАДУ, 2010. – Т. 1. – С. 379–380.

139. Найда І. В. Залучення молоді до системи державної служби /

І. В. Найда // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування:

світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар.

участю, Київ, 30 трав. 2008 р. : у 3 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського,

С. В. Сьоміна. – К. : НАДУ, 2008. – Т. 2. – Ст. 139–141.

140. Найда І. В. Нормативно-правове регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів в Україні / І. В. Найда //

Формування правової держави в Україні: проблеми та перспективи : зб. тез

доп. на наук. конф. – Тернопіль : Екон. думка, 2007. – Ст. 65–68.

141. Найда І. В. Організаційне забезпечення державної політики

зайнятості молодих спеціалістів [Електронний ресурс] / І. В. Найда //

Державне будівництво : електрон. вид. – 2008. – № 2. – Режим доступу :

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2008-2/doc/1/12.pdf

142. Найда І. В. Особливості державного регулювання процесу

укладення трудового договору з молодими спеціалістами в Україні /

І. В. Найда // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. – Х. :

Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007. – Вип. 2 (17). – С. 304–309.

143. Найда І. В. Особливості працевлаштування сільської молоді /

І. В. Найда // Сільське життя : газета Добровеличківської районної ради та

райдержадміністрації Кіровоградської області. – 2009. – № 6 (8895). – 22 січ. –

С. 5.

200

144. Найда І. В. Правове регулювання зайнятості молодих спеціалістів

в Україні / І. В. Найда // Формування правової держави в Україні. Проблеми

і перспективи : зб. тез доп. наук.-практ. конф., Тернопіль, 11 квіт. 2008 р. –

Тернопіль : ТзОВ “Терно-граф”, 2008. – С. 362–364.

145. Найда І. В. Правове регулювання професійної орієнтації в Україні /

І. В. Найда // Зб. наук. пр. студ. та молодих учених / упоряд. В. В. Молдован.

– К. : Міжгалузевий ін-т упр., 2008. – Вип. № 3. – С. 19.

146. Найда І. В. Правовий аспект реформування трудових відносин у

системі державної служби України / І. В. Найда // Стратегія регіонального

розвитку: формування та механізми реалізації : матеріали щоріч. міжнар.

наук.-практ. конф., Одеса, 31 жовт. 2007 р. : у 2 т. – Одеса : ОРІДУ НАДУ,

2007. – Т. 1. – С. 23–25.

147. Найда І. В. Працевлаштування молодих спеціалістів як

стратегічний напрям економічного розвитку України / І. В. Найда // Інновації

в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики :

матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 27 трав. 2011 р. : у 2 т. /

за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, С. В. Загороднюка. – К. :

НАДУ, 2011. – Т. 1. – С. 294–295.

148. Найда І. В. Проблеми професійної підготовки та залучення

молодих спеціалістів до лав державної служби / І. В. Найда // Сучасні

проблеми управління : матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ,

29–30 листоп. 2007 р.) / відп. ред. : Б. В. Новіков, І. І. Федорова. – К. : ІВЦ

“Вид-во “Політехніка”, 2007. – С. 75–76.

149. Найда І. В. Професійна підготовка та підвищення кваліфікації

молодих спеціалістів у сфері державного управління / І. В. Найда //

Технології забезпечення якості освіти в державному управлінні: виклики

сьогодення : матеріали другої Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю

(Київ, 30 листоп. 2012 р.) : до 15-річчя галузі науки “Державне управління” /

за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, К. О. Ващенка, М. М. Білинської. – К. : НАДУ,

2012. – С. 222–223.

201

150. Найда І. В. Регіональні особливості залучення молодих

спеціалістів до державної служби / І. В. Найда // Державна служба України в

історичному контексті: проблеми становлення та розвитку : матеріали наук.-

практ. конф. до 90-річчя держ. служби України (Київ, 18 листоп. 2008 р.) :

у 2 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. – К. : НАДУ, 2009. –

Т. 2 : у 3 ч. – Ч. 3. – С. 30–31.

151. Найда І. В. Соціальна робота у сфері зайнятості молодих

спеціалістів / І. В. Найда // Соціальна робота і сучасність: теорія і практика :

матеріали VІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 20–21 трав. 2010 р.) / відп.

ред. : Б. В. Новіков, Л. М. Димитрова. – К. : НТУУ “КПІ” , 2010. – С. 203–

204.

152. Найда І. В. Соціальні проблеми працевлаштування молодих

спеціалістів / І. В. Найда // Соціальна робота і сучасність: теорія і практика :

матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 22–23 трав. 2008 р.) / відп. ред. :

Б. В. Новіков, І. І. Федорова, Л. М. Димитрова. – К. : ІВЦ “Вид-во

“Політехніка”, 2008. – С. 194.

153. Найда І. В. Удосконалення механізму державного регулювання

процесу підготовки та перепідготовки молодих спеціалістів / І. В. Найда //

Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. – К. :

НАДУ, 2008. – Вип. 1. – С. 240–246.

154. Найда І. В. Удосконалення правової бази державного регулювання

трудових прав молодих спеціалістів в Україні / І. В. Найда // Статистика

України : щоквартальний наук.-інформ. журн. – 2008. – № 2 (41). – С. 104–

107.

155. Найда І. В. Якісна освіта як запорука успішного працевлаштування

молоді в Україні / І. В. Найда // Права і обов’язки людини і громадянина в

Україні : матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Ніжин, 22 листоп. 2013 р.). –

Ніжин : Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2013. – С. 156–158.

202

156. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного

управління : навч. посіб. / Н. Р. Нижник, О. А. Машков ; за заг. ред.

Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.

157. Ничкало Н. Г. Ринок праці і виробничий персонал: проблеми

сьогодення і погляд у майбутнє (рецензія на монографію: Герлях Ришард.

Позашкільна професійна освіта в умовах цивілізаційних змін. Нові тенденції

і виклики = Geriach Ryszard. Pozaszkolna edukacij zavodova wobec zmian

cywilizacyjnych. Nowe trendy i wyzwsnia. – Bydgoszcz, 2012. – 389 s.)

[Електронний ресурс] / Н. Г. Ничкало // Освіта дорослих: теорія, досвід,

перспективи. – 2013. – Вип. 7. – С. 350–354. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/OD 2013 7 40.рdf

158. О мероприятиях, связанных с исполнением Закона “Об

укреплении связи школы с жизнью и о дальнейшем развитии системы

народного образования в СССР” : Постановление Совета Министров СССР

от 7 апр. 1959 г. // СП СССР. – 1959. – № 26. – Ст. 259.

159. О минимальных нормах брони подростков в промышленности и

других отраслях народного хозяйства : Постановление СНК РСФСР от 1 авг.

1928 г. // СУ РСФСР. – 1928. – № 49. – Ст. 437.

160. О персональном распределении молодых специалистов, которые

окончили вузы : приказ министра высшего и среднего специального

образования СССР от 18 апр. 1968 г. // СП СССР. – 1968. – № 32. – Ст. 56.

161. О порядке утверждения коллективних договоров (тарифов),

устанавливающих ставки зароботной платы и условия труда : Постановление

СНК РСФСР от 2 июля 1918 г. // СУ РСФСР. – 1918. – № 48. – Ст. 568.

162. О привлечении к промышленному и сельскохозяйственному

производству молодежи, закончившей средние общеобразовательные школы

: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 12 сент. 1957 г. //

СП СССР. – 1957. – № 13. – Ст. 123.

203

163. О распределении лиц, которые окончили аспирантуру с отрывом

от производства : Постановление Совета Министров СССР от 13 сент. 1969 г. //

СП СССР. – 1969. – № 24. – Ст. 43.

164. Об инспекции труда : декрет СНК от 18 мая 1918 г. // СУ РСФСР. –

1918. – № 36. – Ст. 474.

165. Об общих вопросах охраны интересов трудящихся : приказ

Инспекции Труда от 29 авг. 1918 р. // СУ РСФСР. – 1918. – № 56. – Ст. 620.

166. Об отделах распределения рабочей силы : декрет СНК РСФСР от

18 марта 1918 г. // СУ РСФСР. – 1918. – № 80. – Ст. 838.

167. Об улучшении трудоустройства подростков : Постановление

Совета Министров СССР от 4 дек. 1963 г. № 1183 // СП СССР. – 1963. –

№ 21. – Ст. 208.

168. Об установлении граничного минимального количества

подростков на предприятиях : декрет ВЦИК РСФСР от 23 окт. 1922 г. //

СУ РСФСР. – 1922. – № 39. – Ст. 447.

169. Об учебном профессионально-техническом обязательстве : декрет

СНК РСФСР от 20 июля 1920 г. // СУ РСФСР. – 1920. – № 70. – Ст. 325.

170. Одиннадцатый съезд РКП(б) : стенографический отчет. – М., 1961.

171. Онищук С. В. Державно-управлінські механізми адаптації до

професійної діяльності (на прикладі звільнених працівників органів

внутрішніх справ України) : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. :

25.00.02 / Онищук С. В. ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. –

К., 2009. – 20 с.

172. Орловский Ю. П. Труд молодежи в СССР / Ю. П. Орловский. – М. :

Наука, 1974. – 255 с.

173. Осійчук М. С. Державне управління у сфері забезпечення

контролю за дотриманням трудового законодавства : автореф. дис. … канд.

наук з держ. упр. : 25.00.02 / Микола Степанович Осійчук ; Львів. регіон. ін-т

держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Львів, 2009. –

19 с.

204

174. Основи права : навч. посіб. для студентів ВНЗ / [М. О. Філіппських

та ін.] ; за ред. канд. юрид. наук О. Ю. Дубинського ; Нац. ун-т

кораблебудування ім. адмірала Макарова, Б-ка каф. правознавства. –

Миколаїв : НУК, 2013. – 204 с.

175. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о

труде // Ведом. Верхов. Совета СССР. – 1970. – № 29. – Ст. 265.

176. Особистісно орієнтовані технології навчання і виховання у вищих

навчальних закладах : кол. моногр. / В. П. Андрущенко, Н. О. Дівінська,

Б. І. Корольов та ін. ; АПН України ; Ін-т вищої освіти / В. П. Андрущенко

(заг. ред.), В. І. Луговий (заг. ред.). – К. : Пед. думка, 2008. – 254 с.

177. Офіційний сайт Державного комітету статистики України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // www.ukrstat.gov.ua

178. Пасічніченко С. В. Соціальний захист молоді у сфері

працевлаштування як знаряддя реалізації державної політики зайнятості

[Електронний ресурс] / С. В. Пасічніченко // Соціальна робота в Україні:

теорія і практика. – 2013. – № 1–2. – С. 151–161. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/srutip_2013_1-2_20.pdf

179. Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство /

А. С. Пашков // Обзор законодательства. – СПб. : СКФ “Россия-Нева”, 1994. –

54 с.

180. Перспективне законодавство: науково-методологічні засади та

прогнозні орієнтири / [О. Л. Копиленко та ін. ; заг. ред. акад. НАПН

В. О. Зайчука ; вступ. слово Голови Верховної Ради України В. В. Рибака] ;

Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К. : Ін-т законодавства Верхов.

Ради України, 2013. – 645 с.

181. Петроє О. М. Соціально-психологічні чинники реформування

ринку праці : дис. … канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Петроє О. М. ; Нац.

акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2004. – 207 с.

205

182. Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права : монографія /

П. Д. Пилипенко. – Львів : Видавн. центр Львів. нац. ун-ту

ім. Івана Франка, 1999. – 214 с.

183. Писаревська Т. А. Інформаційні системи і технології в управлінні

трудовими ресурсами : навч. посіб. / Т. А. Писаревська. – 2-ге вид., переробл.

і допов. – К. : КНЕУ, 2000. – С. 279.

184. Плахотіна Н. А. Профілювання як перспективний захід організації

працевлаштування у сучасних умовах / Н. А. Плахотіна // Актуальні

проблеми права: теорія і практика. – К., 2010. – № 17. – С. 360–369.

185. Поважний С. Ф. Теорія і практика створення атрибутивних

навчальних моделей для підготовки управлінців / С. Ф. Поважний,

Б. М. Комар // Менеджер. – 2006. – № 2. – С. 4–15.

186. Подобєд Н. В. Проблеми зайнятості молоді на ринку праці

України [Електронний ресурс] / Н. В. Подобєд. // Державне управління:

удосконалення та розвиток. – 2010. – № 12. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Duur_2010_12_8.pdf

187. Політологія для вчителя : навч. посіб. для студ. пед. ВНЗ /

К. О. Ващенко [та ін.] ; заг. ред.: К. О. Ващенко, В. О. Корнієнко. – К. : Вид-

во ім. М. П. Драгоманова, 2011. – 406 с.

188. Політологія : навч. посіб. / Н. В. Грицяк [та ін.] ; ред.

Б. Л. Дем’яненко. – 3-тє вид., доп. і уточ. – К. : ВЦ ТОВ Софія, 2008. – 754 с.

189. Положення Про затвердження порядку прийому на навчання за

освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю

“Державна служба” галузі знань “Державне управління” та

працевлаштування випускників” [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету

Міністрів України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/789-

2009-п

190. Попок А. А. Діяльність міжнародних благодійних організацій в

Україні / А. А. Попок // Соціальний захист. – К. – 2000. – № 7.– С. 56-59.

206

191. Постановление СНК СССР от 12 июл. 1940 г. // СП СССР. – 1940. –

№ 18. – Ст. 438.

192. Постановление Центрального Комитета КПСС и Совета

Министров СССР от 2 февр. 1966 г. // СП СССР. – 1966. – № 3. – Ст. 26.

193. Про вищу освіту : Закон України від 1 лип. 2014 р.

№ 1556-VІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2014.

194. Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від

29 лют. 1996 р. : Постанова Кабінету Міністрів України від 13 груд. 2001 р.

№ 1650 // Офіц. Вісн. України. – 2001. – № 51. – Ст. 349.

195. Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної

політики [Електронний ресурс] : Розпорядження Президента України від

4 груд. 1996 р. № 1165/96. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

196. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випа-

док безробіття : Закон України від 2 берез. 2000 р. № 22 // Відом. Верхов.

Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 171.

197. Про зайнятість населення : Закон України // Відомості Верхов.

Ради України. – 2013. – № 24. – Ст. 243.

198. Про затвердження Переліку посад і робіт, які заміщаються або

виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією

можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну

відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані

їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або

застосування в процесі виробництва : Постанова Держ. комітету СРСР по

праці та соціальним питанням та ВЦРПС від 28 груд. 1977 р. № 447/24 // ЗП

СРСР. – 1978. – № 26. – Ст. 167.

199. Про затвердження положень про прийом, стажування в органах

державної влади і органах місцевого самоврядування слухачів,

працевлаштування випускників Національної академії державного

управління при Президентові України, а також переліку органів державної

влади, органів місцевого саморядування, в яких проводиться у 2013–

207

2018 роках стажування слухачів Національної академії [Електронний ресурс] :

Постанова Кабінету Міністрів України. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/255-2013-п

200. Про затвердження Типового положення про молодіжний центр

праці [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 24

січ. 2001 р. № 40. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

201. Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді

[Електронний ресурс] : Указ Президента України від 6 жовт. 1999 р.

№ 1285/99. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

202. Про заходи щодо підтримки становлення та розвитку студентської

сім’ї // Офіц. вісн. України. – 2001. – 30 берез. – № 11. – Ст. 71, 454.

203. Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів

та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів : Указ

Президента України від 23 січ. 1996 р. № 77/96 // Уряд. кур’єр. – 1996. –

25 січ.

204. Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів

та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів [Електронний

ресурс] : Указ Президента України від 23 січ. 1996 р. № 77/96. – Режим

доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/77/96

205. Про комиссии по делам несовершеннолетних Украинской ССР :

положение, утвержденное Указом Президиума Верхов. Совета Украинской

ССР от 26 авг. 1967 г. // Законодательство о несовершеннолетних : сб.

нормативных актов. – К. : Политиздат Украины. – 1974. – 53 с.

206. Про комісії по працевлаштуванню молоді : положення, затв.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 трав.

1966 р. // ЗП УРСР. – 1966. – № 5. – Ст. 55.

207. Про охорону праці : Закон України від 14 жовт. 1992 р. № 2694-ХІІ //

Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.

208

208. Про порядок направления на работу и учет государственных

трудовых резервов : инструкция, утвержденная распоряжением Совета

Министров СССР от 6 авг. 1949 г. // СП СССР. – 1949. – № 9. – Ст. 96.

209. Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних

закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням

[Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серп.

1996 р. № 992. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/992-96-п

210. Про професійний навчально-виховний заклад [Електронний

ресурс] : положення, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від

7 верес. 1993 р. № 715. – Режим доступу : www.rada.gov.ua

211. Про професійно-технічну освіту : Закон України від 10 лют.

1998 р. № 103/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 32. – Ст. 215.

212. Про соціальний діалог в Україні : Закон України // Відом. Верхов.

Ради України. – 2011. – № 28. – Ст. 255.

213. Про спеціальні професійно-технічні училища : положення, затв.

Указом Президії Верхов. Ради Української РСР від 2 листоп. 1964 р. //

ЗП УРСР. – 1964. – № 11. – Ст. 145.

214. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в

Україні : Закон України від 5 лют. 1993 р. № 2998-ХІІ // Відом. Верхов. Ради

України. – 1993. – № 16. – Ст. 167.

215. Про укрепление связи школы с жизнью и про дальнейшее развитие

системы народного образования в СССР : Закон СССР от 5 янв. 1959 г. //

СП СССР. – 1959. – № 22. – Ст. 198.

216. Проблеми молодіжного безробіття та шляхи його подолання. – К. :

ГО “Молодіжна альтернатива”. – 2011.

217. Протасова Н. Г. Гуманізація післядипломної освіти педагогів /

Н. Г. Протасова. – К. : [б. в.], 1998. – 15 с.

218. Процевский А. И. Предмет советского трудового права /

А. И. Процевский. – М. : Юрид. лит., 1979. – 224 с.

209

219. Проць О. Є. Молодь як суб’єкт права [Електронний ресурс] /

О. Є. Проць // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – Вип. 61. –

С. 379–387. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2011_61_52.pdf

220. Пурей М. М. Право на працю в Україні в умовах ринкової

економіки : дис. … канд. юрид. наук / Пурей М. М. – Х., 2002. – 173 с.

221. Радиш Я. Ф. Медичне страхування : навч. посіб.к / Я. Ф. Радиш ;

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. –

88 с.

222. Реформування освіти в Україні: державно-управлінський аспект /

Навчально-наукове видання / авт.:Н. Г. Протасова, Т. О. Лукіна,

Л. А. Гаєвська та ін.– Київ, Львів : Вид-во НАДУ, 2012. – 159 с.

223. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам

(1917–1967 гг.). – М., 1967. – Т. 1. – С. 164.

224. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам

(1917–1967 гг.). – М., 1967. – Т. 2. – С. 758.

225. Ринок праці в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку

[Електронний ресурс] / В. Г. Федоренко, М. П. Денисенко, С. В. Бреус,

Ю. Б. Пінчук // Ринок праці та зайнятість населення. – 2012. – № 1. – С. 5–8. –

Режим доступу : http: //nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn201214.рdf

226. Ринок праці та зайнятість населення: проблеми теорії та виклики

практики : кол. моногр. / ред.-координатор М. В. Туленков. – К. : ІПК ДСЗУ,

2010. – 363 с.

227. Розвиток суспільства / Е. Афонін, Ю. Бажал, В. Бакуменко та ін. ;

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; Ін-т підвищ. кваліф. керів.

кадрів / Іван Розпутенко (заг. ред.), Баррі Лессер (заг. ред.). – К. : К.І.С., 2004. –

340 с.

228. Романюк С. А. Політика регіонального розвитку в Україні :

сучасний стан і нові можливості : Регіональні дослідження : Монографія . –

К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 112 с.

210

229. Руденко Г. Г. Специфика положения молодежи на рынке труда /

Г. Г. Руденко, А. Р. Савелов // Социол. исслед. – 2002. – № 5. – С. 101–107.

230. Руженський М. М. Працевлаштування як форма соціального

захисту населення [Електронний ресурс] / М. М. Руженський // Ринок праці

та зайнятість населення. – 2013. – № 2. – С. 8–11. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn_2013_2_3.pdf

231. Симоненко О. Молодіжна інформаційна політика та молодь в

українській політиці / О. Симоненко // Наук. пр. Нац. б-ки України

ім. В. І. Вернадського. – 2011. – Вип. 32. – С. 154–164.

232. Система “Випускник” в Харківському національному університеті

імені В. Н. Каразіна: концепція. Методика, технологія діяльності /

В. С. Бакіров, О. І. Навроцький, В. М. Ніколаєвський та ін. / за ред. В. С. Бакі-

рова, В. Л. Арбєніної. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2004. – С. 56.

233. Скарубский М. Законы о труде работающей молодежи /

М. Скарубский, Н. Коптев, П. Черновол. – К. : Пролетарий, 1925. – 152 с.

234. Скобелкин В. Н. Обеспечение трудовых прав в СССР /

В. Н. Скобелкин. – М. : Юрид. лит., 1987. – 110 с.

235. Скобелкин В. Н. Расширение гарантий права на труд /

В. Н. Скобелкин // Советское государство и право. – 1971. – № 3. – C. 64–65.

236. Скобелкин В. Н. Юридические гарантии права на труд рабочих и

служащих / В. Н. Скобелкин. – М. : Юрид. лит., 1969. – 184 с.

237. Скуратівський В. А. Гуманітарна політика в Україні : навч. посіб. /

В. Скуратівський, В. Трощинський, С. Чукут. – К. : УАДУ, 2002.

238. Скуратівський В. А. Соціальна політика. – 2-ге вид., допов. та

переробл. / В. А. Скуратівський, О. М. Палій, Е. М. Лібанова. – К. : УАДУ,

2003. – С. 364.

239. Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності /

М. Солдатенко // Соціальний захист. – 2001. – № 10. – C. 10–12.

240. Соціальний огляд та працевлаштування в країнах Євросоюзу :

щомісячна доповідь Європейської комісії. – Женева, 2011. – Січень.

211

241. Старокожев О. А. Міжнародне трудове право в механізмі захисту

трудових прав працівників в Україні [Електронний ресурс] / О. А. Ста-

рокожев // Актуальні проблеми права: теорія і практика. – 2010. – № 18. –

С. 512–516. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/app_2010_18_74.pdf

242. Степченко Л. Молодь в інформаційному просторі: читання та

новітні технології [Електронний ресурс] / Л. Степченко // Наук. пр. Нац. б-ки

України ім. В. І. Вернадського. – 2010. – Вип. 27. – С. 361–370. – Режим

доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/npnbuimviv_2010_27_41.pdf

243. Стичинський Б. С. Науково-практичний коментар до

законодавства України про працю / Б. С. Стичинський. – К. : А.С.К., 2000. –

1068 с.

244. Стратегія державної кадрової політики на 2012–2020 роки

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//zakon2.rada.gov.ua/

laws/show/45/2012

245. Стрельцов В. Ю. Ціннісна доктрина державного управління

європейськими інтеграційними процесами : автореф. дис. ... д-ра наук з держ.

упр. : 25.00.01 / Стрельцов Володимир Юрійович ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – К., 2014. – 36 с.

246. Сурмін Ю. П. Майстерня вченого : підруч. для науковця /

Ю. П. Сурмін. – К. : Навч.-метод. центр “Консорціум з удосконалення

менеджмент-освіти в Україні”, 2006. – 302 с.

247. Тараненко Р. К. Підготовка та працевлаштування фахівців з

фізичної реабілітації: проблеми й перспективи [Електронний ресурс] /

Р. К. Тараненко // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з

особливими потребами. – 2013. – № 10. – С. 304–312. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apnvlop_2013_10_29.pdf

248. Татаров И. Классовая борьба вокруг законов о труде и

образовании рабочей молодежи / И. Татаров. – М. ; Л. : Молодая гвардия,

1928. – 386 с.

212

249. Теоретико-методологічні засади забезпечення національної

безпеки держави у її визначальних сферах : [монографія] / В. Ю. Богданович,

А. І. Семенченко, Ю. В. Єгоров [таін.]. – К. : Кий, 2007. – 369 с.

250. Тертичка В. В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні /

В. В. Тертичка. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – 750 с.

251. Торжевський М. В. Молодіжний ринок праці: стан, проблеми та

перспективи розвитку / М. В. Торжевський // Ринок праці та зайнятості

населення. – 2013. – № 4. – С. 24–28.

252. Тронь В. Стратегія прориву / В. Тронь. – К. : Вид-во УАДУ, 1995. –

340 с.

253. Трощинський В. П. Закордонне українство : навч. посіб. /

В. П. Трощинський, В. Б. Євтух, А. А. Попок ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса

Шевченка ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; Центр сучас.

сусп-ва. – К. : ВІК, 2005. – 308 с.

254. Трудове право України : підручник. – 2-ге вид., стер. – К. : Вікар,

2004. – 725 c.

255. Трудове право. Право соціального забезпечення : навч. посіб. для

студ. юрид. спеціальностей / уклад. : О. С. Зіньова, І. В. Найда. – К. : ККІБП,

2014. – С. 179.

256. Туленков М. В. Концептуалізація понять “ринок праці та

зайнятість населення в науковому дискурсі” [Електронний ресурс] /

М. В. Туленков, В. В. Чепак, А. В. Зарицька // Ринок праці та зайнятість

населення. – 2013. – № 3. – С. 42–45. – Режим доступу : http: //nbuv.gov.ua/j-

pdf/rpzn 2013 3 12. Рdf

257. Тумакова С. Держава і організація ринку робочої сили /

С. Тумакова // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 3. – С. 118–125.

258. Тюптя Л. Т. Соціальна робота: теорія і практика : навч. посіб. /

Л. Т. Тюптя, І. Б. Іванова. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Знання, 2008. –

574 с.

213

259. У центрі уваги – наукова молодь [Електронний ресурс] // Вісн.

Нац. акад. наук України. – 2007. – № 7. – С. 3. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vnanu_2007_7_1.pdf

260. Указ Президиума Верхов. Совета СССР от 15 авг. 1955 г. // Ведом.

Верховного Совета СССР. – 1955. – № 15. – Ст. 303.

261. Указ Президиума Верхов. Совета СССР от 26 мая 1956 р. // Ведом.

Верховного Совета СССР. – 1956. – № 12. – Ст. 242.

262. Уколова А. А. Ринок праці в умовах периферійного капіталізму

(на прикладі України) [Електронний ресурс] / А. А. Уколова // Вісн. Одес.

нац. ун-ту. – 2013. – Т. 18. – Вип. 2 (2). – С. 64–72. – (Серія : Соціологія і

політичні науки). – Режим доступу : http: ////nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn201318 2(2).

10.рdf

263. Управління. Менеджмент. Адміністрування: теоретичні основи,

навч. посібн. для студентів спеціальності “Менеджмент організацій”, “Адмін.

Менеджмент” / Д. В. Карамишев, Ю. Г. Кальниш, І. О. Кононов – Х. : Вид-во

“Точка”, 2011. – 284 с.

264. Управління розвитком людського потенціалу територіальної

громади в інноваційно-знаннєвому суспільстві: метод. рек. / Нац. акад. держ.

упр. при Президентові України , упр. орг. фундам. та приклад. дослідж.,

Харків. регіон. ін–т держ. упр. ; [уклад. : Ю. О. Куц, В. В. Мамонова,

С. В. Газарян]. – Київ : НАДУ, 2011. – 19 с.

265. Уржинский К. П. Трудоустройство граждан в СССР /

К. П. Уржинский. – М. : Юрид. лит., 1967. – 144 с.

266. Фединець Н. І. Соціологія ринку : навч. посіб. / Н. І. Фединець,

Ю. Б. Миронов, М. Р. Гонська. – Львів : Вид-во ЛКА, 2011. – 226 с.

267. Федоров А. Фабричное законодательство цивилизованных

государств / А. Федоров. – СПб. : Издание Георга Дюнтца, 1884. – 402 с.

268. Фокас Л. М. Ринок праці України в умовах євроінтеграції /

Л. М. Фокас // Ринок праці та зайнятість населення. – 2012. – № 3. – С. 8–12.

214

269. Цивільний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. –

№ 40–44. – Ст. 356.

270. Цілі розвитку тисячоліття. Україна – 2010 : нац. доп. – К. : М-во

економіки України, 2010.

271. Чаянов А. В. Крестьянское хозяйство / А. В. Чаянов. – М. : [б. и.],

1989.

272. Чернобай А. М. Актуальні питання реалізації права громадян на

працю та працевлаштування в контексті Закону України “Про зайнятість

населення” [Електронний ресурс] / А. М. Чернобай, І. В. Мороз // Публічне

право. – 2013. – № 4. – С. 158–164. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/pp_2013_4_22.pdf

273. Шабанов Р. І. Правове регулювання працевлаштування в Україні :

авт. … дис. канд. юрид. наук / Шабанов Р. І. – К., 2006. – 17 с.

274. Шапка О. В. Проблеми працевлаштування молоді у сучасних

умовах [Електронний ресурс] / О. В. Шапка // Актуальні проблеми права:

теорія і практика. – 2013. – № 26. – С. 593–600. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/app_2013_26_81.pdf

275. Шарий В. І. Характеристика світових тенденцій розвитку

місцевого самоврядування / В. І. Шарий / Публічне адміністрування : теорія

та практика . – Електронний збірник наукових праць. – Випуск 1 (7)., 2012.

276. Шебанова А. И. Право и труд молодежи / А. И. Шебанова. – М. :

Юрид. лит., 1973. – 224 с.

277. Шевченко О. О. Основні проблеми працевлаштування молоді у

системі споживчої кооперації України [Електронний ресурс] / О. О. Шевченко //

Наук. пр. Кіровогр. нац. техн. ун-ту. – 2013. – Вип. 23. – С. 193–199. – (Серія :

Економічні науки). – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/Npkntu_e_2013_23_29.pdf

278. Шевцова Ю. М. Особливості роботи з молоддю в контексті

людського розвитку: нова державна парадигма / Ю. М. Шевцова // Державне

управління: теорія та практика. – 2012. – № 2

215

279. Шевчук П. І. Соціальна політика / П. І. Шевчук. – Львів : Світ,

2003. – 400 с.

280. Щотова Ю. М. Правове регулювання працевлаштування молоді в

Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук ; спец. 12.00.05 : трудове право;

право трудового забезпечення / Щотова Ю. М. – X., 2006. – 19 с.

281. Экономика труда : учебник / под ред. Ю. П. Кокина,

П. Э. Шлендера. – М. : Магистр, 2010. – 686 с.

282. Эринберг Р. Дж. Современная экономика труда. Теория и

государственная политика / Р. Дж. Эринберг, Р. С. Смит ; пер.

В. Н. Крупнова. – М. : Изд-во МГУ, 1996. – 800 с.

283. Юридична енциклопедія : у 5 т. / Укр. енцикл. – К., 2003. – 733 с.

284. Юридична енциклопедія : у 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемчушенко

(відп. ред.) та ін. – К. : “Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 1: А – Г. – 672 с.

285. Юридичний словник. – К., 1974. – 1176 с.

286. Якубова А. С. Система принципів реалізації права молоді на

працю / А. С. Якубова // Актуальні проблеми права: теорія і практика : зб.

наук. пр. – Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. Володимира Даля,

2012. – № 25. – С. 630–637.

287. Ярошевська О. В. Вплив інновацій на ринок праці в Україні

[Електронний ресурс] / О. В. Ярошевська, М. О. Вальчук // Держава та

регіони. – 2013. – № 3. – С. 80–85. – (Серія : Економіка та підприємництво). –

Режим доступу : http: //nbuv.gov.ua/j-pdf/rpzn 2013 3 16. Рdf

288. Arbeitsbuch zur Theoretischen Volkswirtschaftslehre: Mikrookonomik/

hrsg.von A.Hain. – Munchen : Vahlen, 1997. – 326 р.

289. Fuhrmann W. Mikrookonomik: zur Theorie interbependenter Markte /

W. Fuhrmann. – 3., uberarb / Aufl. – Munchen ; Wien : Jldenbourg, 1991. – 298 р.

290. Grubel Herbert. The effects of mass immigration on Canadian living

standards and society / Grubel Herbert. – Vancouver : Fraser Institute, 2009. –

264 p.

216

291. Grundwerte in der Demokratie / hrsg. Von A. Klein. – Bonn :

Bundeszentrale fur politische Bildung, 1995. – 175 р.

292. Innovationssprozesse im europaischen Raum: Rachmenbedingungen,

Perspektiven und Risiken / hrsg. Von K. H. Openlander und W. Popp. – Munchen :

Vahlen, 1991. – 127 р.

293. Lampert H. Die. Wirschafts – und Sozialordnung der Bundesrepublik

Deutschland / H. Lampert. – 11., udtrarb. Aufl. – Munchen ; Olzog, 1992. – 318 р.

294. Poppe J. Industrieroboter und Arbeitsmarkt / J. Poppe. – Pfaffenweiler :

Cntaurus – Verl. – Ges., 1988. – 256 р.

295. Underemployment: psychological, economic, and social challenges /

ed. Douglas C. Maynard, Daniel C. Feldman. – New York : Springer, 2011. – 329 р.

296. Weidenfeld W. Demokratie und Marktwirschaft in Ostereuropa:

Strategien fur Europa / hrsg. Von W.Weidenfeld. – Bonn : Bundeszentrale fur

politische Bildung, 1995. – 579 р.

217

ДОДАТКИ

Додаток А

Акти про впровадження, участь у науково-дослідній роботі

А К Т про впровадження результатів дисертаційного дослідження

аспіранта кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної

академії державного управління при Президентові України Найди

Інни Володимирівни на тему: «Механізми державного регулювання

процесу працевлаштування молодих спеціалістів» на здобуття

наукового ступеня кандидата наук з державного управління за

спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління.

Комісія в складі:

Голова - в.о. декана юридичного факультету, кандидат юридичних

наук, Рябець Катерина Анатоліївна

Члени комісії:

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін, кандидат

юридичних наук, Бура Нікіфор Андрійович;

218

доцент кафедри цивільно-правових дисциплін, кандидат

юридичних наук, Алексеенко Людмила Андріївна.

цим актом засвідчує, що результати дисертаційного дослідження

Найди І.В. на тему «Механізми державного регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів» використані

співробітниками кафедри цивільно- правових дисциплін при

підготовці і викладанні курсу лекцій з трудового права на тему:

«Укладання трудового договору з молодими спеціалістами в

Україні».

219

АКТ

про впровадження результатів дисертаційного дослідження аспіранта

кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії

державного управління при Президентові України Найди Інни

Володимирівни на тему: «Механізми державного регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів» на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 -

механізми державного управління.

Комісія в складі:

Голова - Ніконова Л. П. - заступник директора;

Члени комісії:

Яремчук В. В. - начальник відділу взаємодії з роботодавцями;

Шевченко О. С. - провідний спеціаліст;

Каспірович Н. О. - головний спеціаліст.

220

цим актом засвідчує, що результати дисертаційного дослідження Найди І.В.

на тему «Механізми державного регулювання процесу працевлаштування

молодих спеціалістів» використані співробітниками Добровеличківського

районного центру зайнятості при підготовці державного акту щодо

професійної підготовки і перепідготовки молодих спеціалістів.

221

АКТ

про впровадження результатів дисертаційного дослідження аспіранта

кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії

державного управління при Президентові України Найди Інни

Володимирівни на тему: “Механізми державного регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів” на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 -

механізми державного управління.

Комісія у складі:

голови - проректора з навчальної роботи, кандидата фізико-

математичних наук, Завізіона Олега Вячеславовича;

членів комісії:

доцента кафедри права, кандидата юридичних наук, Колінько

Олени Олександрівни;

доцента кафедри економіки, кандидата економічних наук,

Пурденко Олени Анатоліївни;

цим Актом засвідчує, що результати дисертаційного дослідження аспіранта

кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії

державного управління при Президентові України Найди Інни

Володимирівни на тему: “Механізми державного регулювання процесу

222

працевлаштування молодих спеціалістів” використані відділом професійно-

технічного навчання, професійно-практичної підготовки кваліфікованих

робітників, Київського кооперативного інституту бізнесу і права при

підготовці:

- методики інформаційного забезпечення студентів та випускників

Київського кооперативного інституту бізнесу і права, зокрема в частині

налагодження співпраці з державною службою зайнятості, підприємствами,

установами та організаціями незалежно від форми власності, які можуть бути

потенційними роботодавцями для студентів та випускників (Розділ 2.3.).

223

АКТ

про впровадження результатів дисертаційного дослідження аспіранта

кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії

державного управління при Президентові України Найди Інни

Володимирівни на тему: “Механізми державного регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів” на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 -

механізми державного управління.

Комісія у складі:

- голови - начальника управління праці та соціального захисту

населення Солом'янського району - Хоменко Любові Володимирівни

членів комісії: - заступника начальника управління праці та соціального захисту

населення Солом'янського району - Тарасенко Наталії Михайлівни;

- заступника начальника управління праці та соціального захисту

населення Солом'янського району - Дячук Валентини Володимирівни.

цим Актом засвідчує, що результати дисертаційного дослідження аспіранта

кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії

державного управління при Президентові України Найди Інни

224

Володимирівни на тему: “Механізми державного регулювання процесу

працевлаштування молодих спеціалістів” використані управлінням праці та

соціального захисту населення Солом'янського району:

- щодо проведення організаційно-методичної допомоги при укладенні

трудового договору між молодими спеціалістами та підприємствами,

установами, організаціями. (Розділ 2.3.).

“14 ” листопада 2014 року

225

В. А.Скуратівський

С.В.Загороднюк

ДОВІДКА про участь у науково-дослідних роботах

Видана НАЙДІ Інні Володимирівні з підтвердженням про

те, що вона дійсно брала участь у виконанні науково-дослідних робіт за комплексним науковим проектом

“Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 019911002827) Національної академії державного управління

при Президентові України, а саме:

-у 2008 році - виконавець на громадських засадах (наказ від 2 січня 2008 року № 1-н “Про прийняття виконавців науково-дослідних робіт на

- рік”) науково-дослідної роботи “Соціальне самопочуття населення України: регіональні виміри”, номер державної реєстрації 010811002015;

-у 2009 році - виконавець на громадських засадах (наказ від 2 лютого - року № 1-н “Про прийняття виконавців науково-дослідних робіт на 2009 рік”) науково-дослідної роботи “Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітаряій сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління”, номер державної реєстрації 0109Ш03004.

Керівник науково-дослідних робіт, д.філос.н., професор

Начальник управління організації фундаментальних та прикладних досліджень, к.держ.упр.

226

Додаток Б

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ СХЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

(позиція автора) МІЖНАРОДНІ ЗРАЗКИ УКРАЇНСЬКІ

ЗРАЗКИ РЕКОМЕНДОВАНІ

ЗРАЗКИ 1. Національне агентство

зайнятості Державна служба

зайнятості Молодіжна біржа праці

2. Працевлаштування зі сторони навчального

закладу

Працевлаштування з боку держави

Працевлаштування зі сторони навчального

закладу та з боку органів державної

влади 3. Працевлаштування

випускника навчальним закладом –

це його престиж

Відсутність впливу держави на навчальний

заклад в сфері працевлаштування

Звітування навчального закладу перед державними

інституціями за працевлаштування власних молодих

спеціалістів 4. Зниження

максимального розміру допомоги по безробіттю

Збільшення максимального розміру

допомоги по безробіттю

Зниження максимального розміру

допомоги по безробіттю та надання

можливості безкоштовної

перекваліфікації 5. Співпраця навчального

закладу з роботодавцями

Співпраця навчального закладу з

роботодавцями

Налагодження довготривалих зв’язків

з можливими роботодавцями

шляхом практики та стажування студентів

227

Додаток В

Попит та пропозиція робочої сили у 2015 році1

Кількість зареєстрованих

безробітних, тис.осіб

Потреба роботодавців у працівниках на

заміщення вільних

робочих місць (вакантних

посад), тис.осіб

Навантаження зареєстрованих безробітних на

10 вільних робочих місць

(вакантних посад), осіб

Січень 524,4 41,0 128

Лютий 523,1 43,4 121

Березень 506,8 56,2 90

Квітень 486,4 49,9 97

Травень 469,4 48,1 97

Червень 443,9 43,6 102

Липень 427,5 41,6 103

Серпень 414,7 48,3 86

Вересень 407,4 41,3 99 1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної

Республіки Крим, м.Севастополя та частини зони проведення

антитерористичної операції. Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/