Книги про Роксолану

Павло Загребельний “ Роксолана ”Павло Загребельний джерелами свого роману про Роксолану називав книгу ученого-східознавця Агатангела Кримського «Історія Туреччини», в якій Роксолані відведено біля 20 сторінок, і три томи творів московського академіка Гордлевського про історію Туреччини[4].

Також Загребельний особисто був у Туреччині — в місцях, що пов'язані з Роксоланою. Відвідав місто Рогатин Івано-Франківської області, де народилася Настя Лісовська. Письменник так говорив про свою книгу:«Як пташка клює, так і письменник по крихті збирає звідусіль інформацію. Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій. Роман рецензувався в Москві, все було перевірено, життєвий фактаж достовірний. А взагалі мені епоха Сулеймана Пишного нагадує Кремль»[4].

На питання журналістів, чи вважає він Роксолану національною гордістю, Павло Загребельний відповів:«Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю»[

Січинський Денис опера “Роксоляна”

Назарук Осип У Кам'янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».

Плачинда Сергій Петрович

1968 р. побачила світ книга історичних повістей "Неопалима купина"

Роман М.Лазорського «Степова Квітка»

І. Книш «Імператорська кар'єра Анастазії Лісовської»

Серіал «Роксолана»

Вірші про Роксолану

РоксоланаРуслана Сапронова

У далекій Україні, У містечку Рогатині Проживала там дівчина, Її врода була дивна:

Очі мала сині-сині, Як волошки в Рогатині. Погляд тих очей прекрасних Був неначе небо ясне.

Довгі коси кучеряві, Рудуваті та яскраві. По траві ходила боса, Розпустивши дивні коси.

У батьків була однаІ улюблена вона.Їй весілля готувалиТа придане відкладали.

Перед днем весілля НастіХтось із подруг на нещастяЗапросив стару циганку,Погадати наостанку.

Та карга поворожила,Коли дівчину узріла:Два весілля їй одній,Довгий путь і край чужий.

Збиті ніжки у дорозі,Майже смерть і тихі сльози.Потім щастя і багатствоЙ невідоме досі царство.

Вже зодягнена НастуняВ білосніжну гарну сукню.Черевички дорогіЇй прийшлися до ноги.

Гості в церкву поспішають,Але хтось їх сповіщає,Що вже турки на дорозі.Гості всі біжать в тривозі.

Всі мерщій порозбігались,А Настусенька осталась,Бідна втратила свідомістьІ прокинулась...в полоні.

Роздивилася кругом-Дикий турок з батогом,Б"є її подругу милу.Голову піднять несила.

Заступитись небезпечноІ,напевне,недоречно,Їх багато,ворогівІ так тяжко встати їй.

Плаття шлюбне розірване,Черевички розкидані.Дивно ,що її везутьБогу дяка ,за красу.

Ті лихії бусурманиДовго Настю розглядалиЙ зрозуміли,що везутьТе,за що скарби дають.

Гнали й гнали шляхом битим,Чорним шляхом,кров"ю вкритимБідних бранок й парубківІ не кожен вижив з них.

Хто пройшов страшну"тресуру",Той навік нажив зажуруІ відчув себе рабомУ тих нелюдів,скотом.

Ось уже дійшли до моря,Змили бруд,пішла торговля.Повели їх на базар,Ледве цей живий товар.

Чоловіків продавалиЯк скотину на базарі,А жінок-кого куди,Це залежить від краси.

Настя змучена була,Вся побита і худа.Лиш зостались очі сині,Як волошки в Рогатині.

Продали нашу попівнуТа віддали в школу дивнуДе навчали,що робить,Щоб мужчині догодить.

Як побачиш молодого,Опускати очі долу.Як старий запав на тебе,То нескромною буть треба.

Хто з дівчат погано вчивсяІ не так,як слід,дивився,То жорстоко був побитийУ тій школі знаменитій.

Наша бідна українкаРозуміла,що всерівноТреба долі покоритись,Помолиться й не журитись.

Прийшов день,коли НастуняЗнов рум"яна і гарнюняСтала,наче в мами й тата.Треба везти ,продавати.

Продали...Привезли прямоУ палати до султана.Там вона служниця сталаОдаліски Сулеймана.

Швидко звикла до гарему,Плач не плач-усе даремно.В Україну не втечеш,Треба жить, де вже живеш.

В один вечір одаліскаЇй сказала досить різко:"Приготуй мене,вдягни,Сама вийди й пропади,

Бо до мене йде султан,Мій коханий Сулейман!І не смій коли й захочешПіднімать на нього очі!"

Одягла її Настуня.Одаліска вже красуня,Вся у пахощах і шатах,Горда і така пихата.

Наша бранка у куточкуВишива собі сорочку.На поріг ступив господар.Впевнений у нього погляд,

Зріст високий,стан стрункий.Він ще зовсім молодий.Серце стукає дівоче...Підняла Настуня очі.

Подивився...Очі синіЙого геть заворожили.Не пішов до одаліски,Став ,мов вкопаний,на місці.

Запитав:"Ти хто така?""Я служниця лиш твоя."Вийшов він із цих покоїв,Сам не знавши,що накоїв.

Господиня як змія Налетіла:"Фурія!Нащо очі підіймала?Я тобі про що казала?!"

Та не встигла покарати,Звуть служницю у палати,До великого султана-В око впала Сулейману.

Привели в покої дивніТе дівча,і очі синіПерелякано дивилисьНа таку велику милість.

Сулейман сидів на ліжку,Усміхнувся тільки трішки,Обійняв він стан дівочий,Пояснив,чого він хоче.

Наша бранка запручалась,Як тигриця виривалась.Здивувала цим його,Ще такого не було.

Кожна жінка так хотілаПобувать в його обіймах.Ну ,а ця?Ну й дивина:І не наша,і чудна.

Запитав:"Чого ти так?Нема виходу,ніяк!Я хазяїн,покорися!Треба тут тобі змириться!"

А вона лише сказала:"Я раба і я пропала!Покорюся і змирюся,І рабою залишуся.

Ти Великий і ти мужній,Заслужив на слово дружнєІ на справжнє почуття,А насилля-це ганьба!

Хочеш тіло-бери тіло,А душа моя несмілаХай залишиться мені,Як і всі думки сумні."

Довго-довго він дивився,Потім якось зажуривсяІ Настуню відпустив,Захотів побуть один.

Повели попівну слуги,Не в кімнату для прислуги,А в її покої пишні,Бо від Сулеймана вийшла.

Розкіш,дорогі парфуми,Діадеми,різні сукні,Все найкраще в неї є,Все Настунечко твоє.

Як їй заздрив весь гарем.Стали звать її Хурем,Сонцесяйна Роксолана-Їй тепер хвала і шана!

Довго думав Сулейман,Бо такого він не знав,Щоби серденько болілоІ душа когось хотіла.

На прогулянки ходивРазом з бранкою,бо млів,Щоб вона прихильна сталаТа скоріш коран прийняла.

Бо ті сині ніжні очіЙому снилися щоночі.Тож нехай буде дружинаТая дівчина невинна.

Прийняла коран,і скороЗакрутилось все навколоІ весілля грали пишне-За султана Настя вийшла.

Йшли роки,родились діти,Добре у любові жити.Зовсім бідний хан пропав,Українку ж покохав!

Всім Настуня керувала,І закони видавалаІ дітей своїх хрестила.(Так ,як віра наша вчила.)

Бідним бранцям помагалаІ мечеті будувала,Все робила ,що хотіла-Серцем мужа володіла.

Це-історія є наша,Жінка-українка-краща.Її велич й духу силаЦіле царство покорила.